Lzhezek : другие произведения.

Киiвський хрест

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


Оценка: 6.00*3  Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Перша екскурсiя по мiсту

  
   Київський Хрест.
  
   "И заутра въставъ, рече к сущимъ с нимъ ученикомъ: "видите горы сия? яко на сихъ горахъ въсияеть благодать Божия, имать и городъ великъ быти, и церкви мьногы имать Богъ въздвигнути". И въшедъ на горы сия, и благослови я, и постави крестъ, и помолився Богу, и слЂзе съ горы сея, а идеже послЂже бысть Киевъ, и поиде по ДнЂпру горЂ."
  
   "Повiсть врем`яних лiт."
  
  
  
   Так казав Апостол Андрiй, дивлячись на Днiпро й на гори київськi, тi самi, що й я, двi тисячi рокiв по тому озираю з висот Київськоi, Володимирської чи Замкової гiр. Може й не казав нiколи, але благодать Божа була i є там без сумнiвiв.
  
   "Кожен штрек свое болото хвалить" - це так, ну звiсно якщо штрек не збираеться в iнше болото, ну тодi вiн вже хвалить болото своєї мрiї. Це цiлком логiчно. Я знаю, що жити, та , маю надiю, померти, менi доведеться в Києвi. Звичайно, що я радий буду такiй можливостi.
  Колись для мене настав час, коли менi потрiбно було собi пояснити, що ж я такий гарний, такий любимий собою, та звiсно не гiрший за будь кого ( потенцiйно ) - роблю в цьому мiстi? Чим воно краще iнших, що я живу саме в ньому, через що я маю вiдчувати гордiсть, будучи мешканцем Києва ? Таке от нескромне питання виникало в мене звичайно пiдспудно, на рiвнi не зовсiм свiдомому, але вiдчуття мало силу достатню до того, щоб я шукав вiдповiдi на вище поставленi запитання. Ну не дивно, що цi вiдповiдi лежали для мене спочатку в тих сферах, чи якостях мiста, до яких можна було б застосувати префiкс "най" чи прийменники "саме" чи "самий" . Але не є вiн самим давнiм, самим великим, можливо , хоча навряд чи, не є вiн i самим красивим та затишним. Мої пошуки наштовхували мене на величезну кiлькiсть "штрекiв", що писали довжелезнi панегiрики мiсту, аж в груди кулаками били себе про те, який ти Київ красень, який Днiпро могучiй, як ти Київ квiтнеш, а якi ж в тебе каштани i т.д. Але щось я не знаходив в них чогось справдi глибокого i вартого уваги. Iнодi навiть чiпляло, але, як правило швидко забувалось. I тiльки якийсь внутрiшнiй комфорт, що був присутнiй в серцi, коли я чув одне слово Київ, спонукав мене знов i знов шукати.
   Врештi-решт я знайшов. Я знайшов шлях для розумiння Мiста.
  
  
  
   Вершина хреста.
  
  
   Ця церква ютиться на вершинi Кирилiвськоi гори з 12 столiття. Навiть слово гора звучить доволi громко. Взагалi з усiх давнiх київських церков цiй з оточенням повезло щонайменше. Гора, на якiй вона стоiть граничить з перехрестям двох великих вулиць Телiги та Фрунзе, й коли дивишся на церкву з протилежного боку Телiги, не покидає вiдчуття того, що їй неначе соромно за те, що вона ,не дивлячись нi на що, й досi там. Поряд мерзенi споруди трамвайного депо та АЗС, незграбний транспортний мiст, грязь, смог та хiбари в яких продають автокосметику. Але це не все.
   З iншого боку починаеться цiла низка гiр i яруг покритих лиственим лiсом, цей парк вщент заповнений мертвими. Заснований колись бiля монастиря погост з часом обростав могилами киян. Якщо ходити довго по парку, стає зрозумiлим, що могили в ньому на кожному кроцi. Це парк, де нiколи не можна бути впевненим, що ти не стоїш зараз на мiсцi поховання вiдразу декiлькох чоловiк. Могили цiвiльного цвинтаря в бiльшостi своїй розгромленi та перекопанi, по багатьом з них видно, що це зробили просто так, заради розваги. Думаю, що коли б дивитись з верхушки головного куполу церкви, то вповнi iнодi можна було б спостерiгати, як громадяни Росiйської Iмперiї, Радянського Союзу, України - трощять, ламають, опорожнюються в могили своiх предкiв. Й таке довелося побачити храму за свою багатовiкову iсторiю. Але це не саме жахливе, що вiн бачив. Е ще де що. Це дещо можливо одна з самих жахливих сторiнок в iсторii стосункiв мiж людьми та людиноподiбними тварями. Це Бабiй Яр.
  
  
   Бабiй Яр.
   Про це знають усi, написано багато, додати нiчого менi та й я не про те. Але хотiлося б навести тут рядки з пiснi Розенбаума:
  
  БАБИЙ ЯР
  
  Слился с небом косогор,
  И задумчивы каштаны.
  Изумрудная растёт трава,
  Да зелёный тот ковёр
  Нынче кажется багряным,
  И к нему клонится голова.
  
  Молча здесь стоят люди,
  Слышно, как шуршат платья.
  Это Бабий Яр судеб.
  Это кровь моих братьев.
  
  До земли недалеко,
  И рукой подать до неба.
  В небо взмыл я и на землю сполз.
  Вы простите, сёстры, то,
  Что я рядом с вами не был,
  Что в рыдания свой крик не вплёл.
  
  Воздух напоён болью,
  Солнце шириной в месяц.
  Это Бабий Яр доли,
  Это стон моих песен.
  
  Ветры свежие летят
  С запоздалым покаяньем,
  Не услышать мёртвым истины.
  И поэтому стоят
  Люди в скорби и молчаньи
  Под каштановыми листьями.
  
  Боже, ну куда деться!
  Суд мой самому страшен.
  Это Бабий Яр детства.
  Это плач сердец наших.
  
   Все скiнчилося давно, вже десятки рокiв пройшло, зараз й не кожний киянин покаже вам де вiдбувався отой жах. Пам`ятник чомусь влаштували метрiв за 900 вiд мiсця подiй, може й краще, виходиш з метро так завжди бачиш. Але щось мене понесло в сторону.
   Повернуся до церкви. Описуючи iї оточення я дещо погарячився, тому що все ж таки е мiсце, звiдки образ цiеi споруди назавжди запам"ятаеться вам. Якщо спускатись з Татарки по Подiльському узвозу , легко вiдчути чому вона саме там, с тiєї точки вона справдi є домiнантою навiть до сьогоднiшнього дня, коли давно вже рештки величноi бароковоi дзвiницi Григоровича -Барського розтасканi по шматкам. Але не раджу при цьому дивитись з гори праворуч - нащо вам псувати враження отим полупленим краєвидом промислових досягнень УРСР ?
   Отож пiдведемо пiдсумок : з одного боку, щоб прийти до церкви вам не оминути АЗС та трамвайного депо, в iншому сплюндрованого цвинтаря. Так ! Здається є ще одна можливiсть, адже є ще Подiльський узвiз, добре спробуйте, адже вона й справдi притягує до себе тих, хто йде саме звiдти. Бо вигляд iї саме шляхетний, тут вiдчутно, що перед вами не хто небудь, а княжа усипальня Ольговичiв , чого там скромничати.
   Може вам здасться, що я песимiст , ось мол чорноти напустив, та задоволений - нi не задоволений. Справдi боляче, тому що й цей хiд вам не здасться гарнiшим, вiн веде через лiкарню Павлова, колишню психiчну лiкарню iменi... Тараса Шевченка, до того богадiльню та дiм вiйськових iнвалiдiв. За роки УРСР "психушка" розрослась, з`явились гарнi залiзобетоннi конструкцii нових корпусiв, багато-багато, цiле мiсто, навiть дитячий садок, тюрма обнесена "колючкою", а там трохи далi , ближче до парка-могили, на краю яруги - недобудований корпус, як символ непереборностi психiчних хвороб. Далi вже царює парк. Далi вже ми бачили.
   Але бiля самої церкви доволi стара частина закладу, тут корпуси 19-початку 20 столiття. Усi вони в жалюгiдному станi, що однак тiльки пiдкреслює стиль - це головне. Один тiльки колишнiй пологовий будинок 1912 року наче ремонтують, а бiля нього бюстiк великому вченому, отцю та благодiйнику усiх "душевникiв" - Павлову, вiн такого приемно салатового кольору, це однак робить сильне враження. Iнодi навiть його фотографую, бо здаеться що його колiр залежить вiд кiлькостi пацiєнтiв в богадiльнi.
   Останне, що хочеться вiдмiтити перед тим як вiзьмемось власне за церкву, це рештки монастирськоi стiни.. Це споруда в принципi вiйськова, так би мовити фортифiкацiйна, але от не вiд зовнiшнього ворога довелося їй наругу прийняти, вiд своїх же. Вiд неi залишився уламок, такий собi метрiв шiсть - сiм в довжину й неймовiрно понiвечений, так що й Барський, батько iї не впiзнав би. Височить вона посеред двору лiкарнi, саме перед вiкнами, мабуть щоб тим, хто спираючись на пiдвiконня дивиться на свiт зсередини, думалось про хороше та радiсне, дивлячись на понiвеченi цегли, та потрощенi краї цiєї бiдолахи.
   От нарештi, добралися ми вже й до неї, до Троїцькоi церкви, вибачте до фiлiалу "Кирилiвська церква" киiвського ЗАПОВIДНИКА ( ще написали б ЗООПАРКУ ) "Софiя київська". Так, так я забув вас панство попередити, що стiльки часу водив вас навкруги звичайного такого собi музею, от йолоп, може якби ж вiдразу сказав, так й не потрiбно було б й час витрачати ми ж бо в церкву йшли, а тут на тобi - фi, музей... Так, так, не знав панство як вiдразу таке написати, сумно та соромно було менi за нас хохлiв пострадянських, що ми в церквах таке неподобство влаштовуем, що казати, як там менi перед вами виправдовуватись?
  Незнаю, ми ж типа хочемо iї зберегти для нащадкiв, ну нам то ладно, переб`ємось, а от нащадки нам спасибi скажуть... за музей... Нi , є тут все ж таки церква, он бачте стоїть, похилилась iзбушка - не iзбушка, так споруда, ранiше була пральня, iз сушильнею, потiм духовий самодiяльний оркестр для мiсцевих жителiв, ну а тепер от Троїцька церква. А в справжнiй теж iнодi правлять, по недiлям. Iнодi.
   Дарма, панство ану доставай гаманцi! В Українi вхiд в церкви платний, чим крутiша, тим дорожча . Ось в Софiї 3000 м2 фресок та мозаiк, там 11 гривень за все, тут лише 600 м2 , за цю зеєнсвюрдихкайтен усього 3 гривнi, або десь 13 карбованцiв, або $0,6. Так отут i жiнка в нартексi сидить, тут в неї столик, стiльчик, настiльна лампа. Розрахувались? Прошу, до церкви...
  
  
   От i вона ...
  
Оценка: 6.00*3  Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"