Дай менi, Доленько, згоду
Знову вiдчути Природу, 
Соцiум не покидати, 
Чисто й яскраво спiвати...
Ще раз в гостинну оселю
Нести аметистову скелю, 
Кохання вiдчути найвище
Й не впасти при цьому з горища.
Згарища всi вiдновити, 
Змiшавши платани та бiтум, 
Вiд болю очиститись вкрай,
Вiд гострих плiток хижих грай.
Хай мої вади таємнi
Будуть вiдомi Монтеню лише,
Доле, така ефемерна!
Вiрю у тебе та в твої клiше!