Пройшов деякий час. Оленка продовжувала "гризти" той важкий, але доволi цiкавий гранiт науки. Та й про свою роботу не забувала. З настанням холодiв вiдвiдувачiв у ресторанi помiтно поменшало. Тому дiвчину досить часто можна було побачити наодинцi бiля камiну iз пiдручником в руках. Дiвчата-колеги часто насмiхалися з Оленки через те, що вона нiколи не залишала в спокої пiдручник. Але дiвчина на це уваги не звертала. Астрономiю вона просто обожнювала i не могла собi уявити жодного дня без неї. Останнiм часом до ресторану нерiдко навiдувався Ангел, знаходячи все новi й новi приводи. "Ага, - думала Оленка пiсля чергового вiзиту хлопця - прийшов дiзнатися бiльше про цiни нiбито для свого знайомого, який планує вiдсвяткувати тут свiй ювiлей. Не мiг нiчого оригiнальнiшого придумати?". Хоч ззовнi дiвчина не показувала своїх почуттiв, але щоразу, як вона бачила Ангела, її переповнювала радiсть. "Знову прийшов до мене. I не важливо, якi приводи вiн для цього придумує. Головне, що вiн хоче мене бачити". В такi моменти душа Оленки окрилялась. Забувалися спогади про свiй не зовсiм вдалий досвiд. А всi думки захоплював один образ - Ангела. "Невже я починаю вiдчувати до нього щось серйозне? - думала дiвчина - А чи хочу я насправдi цього?" На цi питання вiдповiдi поки що не було.
Оленка останнiм часом стала помiчати, що однокурсники почали кидати на неї оцiнюючi погляди i тихо шепотiти. Та не тiльки однокурсники... Дiвчата, сусiдки Оленки по кiмнатi, неодноразово намагалися вибити з неї хоч якусь iнформацiю. Але вона щоразу ухилялася вiд вiдповiдi. Що поробиш? На таку особливiсть людського характеру, як намагання задовольнити свою цiкавiсть очi не закриєш. Але розказувати дiвчатам про свої досягнення на особистому фронтi Оленка не збиралася. "Нехай що хочуть, те й думають. Не люблю плiткувати про своє життя. На те воно i "особисте життя", що стосується лише мене. Та й немало на свiтi недоброзичливцiв. Хто знає, що їм прийде в голову".
"Ось сьогоднi вiн знову тут. - подумала про себе Оленка, помiтивши у залi ресторану бiляву голову Андрiя - Пiдходити чи нi?... Стоп! Що значить не пiдходити? Вiн же знає, що я на роботi. Ех... Нiкуди я вiд нього не дiнусь"
- Ну привiт! Знову вирiшив вiдвiдати наш ресторан? - "Господи, хоч би втримати себе в руках i не розсмiятись над його черговим "приводом". До речi, що вiн на цей раз придумав?" - Щось будеш замовляти чи просто посидиш?
- Привiт, Оленко. Я тут домовився зустрiтися з одним моїм знайомим, але вiн щойно менi зателефонував i сказав, що прийти не зможе. А раз я вже був бiля ресторану, то вирiшив зайти пiдкрiпитись. Що у вас можна замовити в цей час?
"Ахах... Я зараз помру вiд смiху. "Домовився зустрiтися iз знайомим... Вирiшив зайти пiдкрiпитись". Вiн мене тримає за дурочку? Думає, що я нiчого не розумiю? Наївний! Вiн мене ще погано знає. Боже, хоч би не розсмiятись йому в обличчя. Не зрозумiє".
- У нас на кухнi якраз готують бiфштекс для ось тiєї парочки. - Оленка кивком вказала у напрямку "голубкiв", якi тiльки й робили, що тримались за руки i пошепки розмовляли, кидаючи один на одного палкi погляди - Думаю, тобi теж залишиться шматочок.
- Було б чудово. А що порадиш до бiфштексу? Салатику легенького, наприклад...?
- Так, зараз щось придумаємо. - з цими словами Оленка поспiшила на кухню.
Думаю, не потрiбно розповiдати, як добiгла до кiнця Оленчина змiна, i про те, що Ангел визвався проводжати її до гуртожитку. I ось "друзi" знову крокують темною алеєю. Раптом iз-за повороту вийшли двi фiгури. Оленка одразу впiзнала в однiй з них Вовка. Думаю, не швидко вона забуде його масивну постать. "А хто ж це бiля нього?" Вiдповiдь на змусила себе довго чекати. Пiдiйшовши ближче, Оленка iз здивуванням впiзнала в супутницi Вовка... Майю! Помiтивши колишнього друга i дiвчину, Андрiй зупинився i напрягся. Оленка теж зупинилась i машинально схопила хлопця пiд руку, нiби просячи у нього захисту. Пiд рукою щосили калатало серце Ангела. Руки зжались в кулаки. Хлопець намагався втримати себе в руках. Тим часом, Вовк iз Майєю теж помiтили, що не однi. Обличчя обох осяяла єхидна посмiшка.
- Подивись тiльки, на кого ми натрапили! - звернувся Вовк до Майї. - Прям Ромео i Джульєтта йдуть пiд ручку.
Оленка намагалася мовчки пройти повз парочку пiд руку з Ангелом, але саркастичний голос Вовка зупинив їх на пiвдорозi.
- Куди так поспiшаємо, а? Невже не хочеться привiтатись iз своїми давнiми знайомими? - з цими словами Вовк зупинив погляд на Оленцi.
- У нас немає охоти заводити з вами розмову. - голос Ангела видавав його гнiв - Якщо ви не хочете зайвих проблем, пораджу бiльше нiколи не пiдходити до нас на вiдстань витягнутої руки.
- Ой як страшно! - з помiтно награним страхом вигукнув Вовк.
- Я не жартую, Володя. Вам справдi краще триматися вiд нас подалi. Якщо iще раз посмiєш образити Оленку, я не дивитимусь на те, що ми колись з тобою дружили. - Ангел перевiв погляд на Майю - Тебе це також стосується.
- I що ти зробиш? - Вовк явно лiз на рожен - Наб"єш менi морду?
- Якщо треба буде, то так. - спокiйно вiдповiв Ангел.
- Ох, дружок. - продовжував Вовк, пiдходячи ближче, - на кого ти промiняв нашу дружбу? На ось цю обiрванку, яка не знає навiть що таке справжня сукня i макiяж. Для неї головне в життi - то книги. Не здивуюся, якщо виясниться, що вона з ними спить.
- Гей, ти обережнiше з образами. - Оленка не могла бiльше мовчати i втримала Ангела, який вже ладен був кинутися у бiйку - Можливо, я не настiльки багата, як деякi, - вона кинула недвозначний погляд на Майю - але менi вiд цього гiрше не живеться. Бiльше того, я хочу сказати, що я вдячна Боговi за те, що маю.
- Треба ж, яка чесна! - вигукнула Майя - А де була твоя чеснiсть, коли ти зазиралась на чужого хлопця?
- Я нi на кого не зазиралась. - поспiшила виправдатись Оленка - Ти чудово знаєш, що ми з Андрiєм просто друзi.
- Ага, - перебила дiвчину Майя - значить Андрюша зустрiчає тебе щоразу пiсля роботи тiльки для дружньої прогулянки? - вона перевела погляд на Ангела - А я можу заприсягтися, що все зовсiм по-iншому.
- Майя, досить! - терпiння Ангела вичерпалося - Я не хочу бiльше цього слухати. Ходiмо, Оленко. - звернувся вiн до своєї супутницi - Я не хочу бiльше вислуховувати всiлякi образи.
Хлопець схватив Оленку за руку i поспiшив до виходу.
- Да, iще... - кинув вiн, зупинившись, - я люб"язно попрошу не розпускати плiток про те, чого насправдi не iснує. I не треба говорити, що ви нiчого нiкому не казали.
Вiдповiддю йому був лише смiх.
Пройшовши кiлька метрiв, Оленка зупинилась. В головi думки пролiтали одна за одною з шаленою швидкiстю. Вовк... Майя... Неочiкувана зустрiч в парку... Образи... Квапливiсть Ангела пiсля слiв Майї про нiбито "дружнi прогулянки"... Оленка пiдняла голову i наткнулася на запитливий погляд хлопця.
- Андрiю, я не можу бiльше робити вигляд, що нiчого не розумiю. Всi цi твої частi вiзити до ресторану, потiм виклики проводити мене до гуртожитку... Для чого тобi це потрiбно?
Ангел ховав очi i, здавалося, що не вiдповiсть. Але через кiлька тривожних секунд хлопець промовив:
- Оленко, як не дивно стверджувати, але Майя була права. - Ангел зупинив свiй погляд на очах дiвчини - Я насправдi вiдчуваю до тебе бiльше, нiж дружнi почуття. Ти менi подобаєшся, Оленко. Дуже.
Дiвчина здивовано завмерла, дивлячись прямо в чеснi очi Ангела. А вiн, тим часом, продовжував:
- Я не можу з впевненiстю сказати, чи є це кохання, оскiльки я нiколи ранiше не вiдчував нiчого подiбного. Але, якщо воно означає бажання завжди бути поруч iз тобою, бачити твої яснi очi, захищати тебе вiд усiх бiд, тодi я справдi кохаю тебе, Оленко. - Ангел взяв руки дiвчини в свої.
Оленка просто обiмлiла вiд несподiваної радостi. "Господи! Вiн признається менi у коханнi! Не можу в це повiрити! Що йому вiдповiсти? Я не можу пiдiбрати пiдходящi слова. Боженько, допоможи менi! Лиш би його не вiдлякати вiд себе!". Недовго думаючи, Оленка вiдхилила усяку скромнiсть i припала до губ Ангела в палкому поцiлунку, виплескуючи у ньому всi свої почуття.
Через якусь мить Ангел прийшов до тями i, перервавши поцiлунок, допитливо поглянув в Оленчинi очi.
- Оленко, це означає, що ти не проти моїх почуттiв до тебе?
- Це означає, - знайшла нарештi слова дiвчина - що ти теж менi не байдужий. Я розумiю твою невпевненiсть, адже сама вiдчуваю те ж. Напевно, менi ще не судилося пiзнати справжнє кохання... До цього моменту. У нас обох був невдалий досвiд. Тому я не чекатиму вiд тебе палких зiзнань у коханнi. Потрiбен час, щоб вияснити справжню сутнiсть наших почуттiв.
Пiсля цих слiв Ангел поцiлував руки Оленки i, не втримавшись, знову поцiлував її. Пiсля чого вони, обiйнявшись, попрямували до гуртожитку.
- Не можу в це повiрити! - вигукнула Нiка наступного дня, пiсля розповiдi Оленки - Ангел освiдчився тобi у коханнi! Зiйти з розуму!
- Не кричи так, Нiка! - поспiшила попередити подругу Оленка - Я не хочу поки нiкому про це говорити.
- Я зрозумiла. - з виглядом змовницi шепотом промовила Нiка - Я нiкому про це... Нi однiй душi не розповiм. Але я так рада за тебе, подружко! - з цими словами надто емоцiональна Нiка кинулася обiймати Оленку.
Впiймавши настороженi погляди колег, дiвчата щосили намагалися стати серйозними i приступили до роботи.
Наступного ранку Оленка, поспiшаючи на пари, наткнулася в коридорi бiля своєї кiмнати на Ангела.
- Привiт! Що ти тут робиш?
- Привiт! - хлопець пiдiйшов i щиро поцiлував дiвчину. Помiтивши деяку скутiсть в поведiнцi Оленки, вiн промовив - Тепер кожного ранку я буду зустрiчати тебе i супроводжувати на пари. Так що, звикай! - i хлопець показав свою чарiвну посмiшку.
- В цьому немає необхiдностi. - поспiшила запевнити Ангела Оленка - Я не хотiла б бути для тебе тягарем.
- Ну що ти говориш? - вигукнув хлопець, обiймаючи дiвчину за плечi - Який тягар? Для мене буде радiстю супроводжувати тебе. Ходiмо!
Думаю, немає сенсу переказувати, який вибух емоцiй викликала в лекцiйному залi поява Ангела за руку з Оленкою. Але, знали б молодi люди, що на них чекає, то не поспiшали б з такими посмiшками приймати поздоровлення. На другому кiнцi аудиторiї одна особа не могла бiльше розглядати щасливi обличчя закоханих i поспiшила тишком покинути залу.