- Привiт, дiвчата! - привiталася Оленка, заходячи до своєї кiмнати в гуртожитку - Думаю, з Андрiєм ви вже знайомi. Представляти не потрiбно. - вона вказала на хлопця, який нетерпляче переминав ноги на порозi.
- Так, так, аякже. - дiвчата кокетливо посмiхнулися - Хто ж не знає Ангела!
- Ангела? - перепитав хлопець.
Дiвчата здивовано переглянулись, а Оленка почервонiла.
- Та ну... - звернулася до хлопця Вiка, одна з сусiдок Оленки - Можна подумати, ти не знаєш, що тебе порiвнюють з небесним посланцем.
- Вперше про це чую. - запевнив Андрiй, сiдаючи на стiлець.
- Вiка. Вiка! Це прiзвисько я придумала сама. Нiхто, крiм Нiки i вас, про це не знає. - прошепотiла Оленка на вухо Вiцi.
- А-а-а!... Тодi ясно. - посмiшка сусiдки стала ширшою.
- Ти називаєш мене Ангелом? - звернувся Андрiй до Оленки.
"Йо**! Почув все-таки! - подумала про себе дiвчина".
- Це правда. - зiзналася нарештi Оленка - Ми з подругами часто так тебе називаємо.
- Я вражений. I ти досi мовчала? Якби дiвчата не проговорились, я б i не знав. - хлопець на секунду задумався - А чому саме "Ангел"?
- Давай я тобi пiзнiше поясню, добре? - Оленка намагалася змiнити тему розмови - Я обiцяла позичити тобi атлас. - дiвчина пiдiйшла до полицi i дещо взяла - Ось тримай. Найближчими днями вiн менi буде непотрiбен, так що можеш користуватись.
- Ну гаразд. - Ангел взяв атлас i пiднявся - Я чекатиму твоїх пояснень i не вiдчеплюсь, доки їх не отримаю.
Хлопець пiдiйшов до Оленки i тiльки наклонився для поцiлунку, як дверi несподiвано вiдчинилися i до кiмнати увiрвалася Зiна Павлiвна, комендант гуртожитку в супроводi... мiлiцiї! Помiтивши Оленку, вона iз загрозливим виразом обличчя почала наступ.
- Оленко! Може ти менi поясниш, що це таке? Сьогоднi у наше вiддiлення мiлiцiї подзвонили i повiдомили, що ти нiбито маєш "лiвий" сумнiвний дохiд вiд продажу заборонених засобiв. Скажи, це правда?
- Зi... Зiно Павлiвно, що Ви таке кажете? Я не розумiю, про що Ви говорите! - вигукнула приголомшена Оленка.
Дiвчата при появi коменданта рiзко зiскочили з лiжок, а Ангел завмер вiд несподiванки. Всi кидали один на одного здивованi погляди, намагаючись зрозумiти про що йде мова.
- Громадянка Ковальська, - звернувся один з мiлiцiонерiв до Оленки - до нас дiйшла iнформацiя, що Ви торгуєте наркотиками. I ось цi два хлопцi - вiн вказав на когось у коридорi - заявляють, що справдi купували їх у Вас.
- Я? Наркотиками? - здивуванню Оленки не було меж - Та я нiколи в життi навiть в руках не тримала цю гидоту! Звiдки в мене, простої бiдної дiвчини можуть бути наркотики?
- Отже, Ви заявляєте, що не зберiгаєте i не розповсюджуєте наркотичнi речовини?
- Абсолютно впевнено заявляю. - Оленка намагалася взяти себе в руки. "З чого б це менi стало так гаряче? - подумала вона про себе - В мене немає нiяких наркотикiв. Тому боятися менi нiчого!"
- Гаразд. В такому разi ми змушенi провести вимушений обшук у Вашiй кiмнатi. Iване, впусти сюди Бейса. - звернувся вiн до одного iз своїх колег з собакою.
Оленка стояла посеред кiмнати не в силi зрушити з мiсця. "Що ж це таке? Боженько, чому я не можу довго бути щасливою? Завжди менi щось заважає". Вона поглянула на Ангела. Хлопець стояв бiля вiкна i задумливо дивився поперед себе. "Невже вiн повiрив, що я зберiгаю наркотики?"
Опери тим часом пiдiйшли до лiжка Оленки. Бейс почав обнюхувати край i тут же загарчав.
- Так-так. - опер пiдiйшов до собаки - Що тут у нас, Бейс?
Вiдкинув покривало - нiчого. Собака продовжувала гарчати. Опер сунув руку пiд матрац i задоволено хмикнувши вiдхилив його набiк. На лiжку лежав пакет з бiлим порошком.
Серце Оленки на мить завмерло, а потiм закалатало так, що здавалося вирветься з грудей. Дiвчину охопив жар. "Що це? Це не можуть бути наркотики! Нi! Звiдки вони тут взялись?" Оленка вiдмовлялася вiрити в побачене.
- Ну що, громадянка Ковальська, що Ви на це скажете? - звернувся до дiвчини один з оперiв.
- Я... я... я не знаю, що казати... - думки Оленки плутались - Я вперше бачу цей пакет.
- Ага. Все зрозумiло. - опер акуратно поклав знайдений пакет до валiзи i повернувся до Оленки - Громадянка Ковальська, Ви затриманi за пiдозрою у зберiганнi та торгiвлi наркотиками. Просимо не чинити опiр працiвникам правоохоронних органiв. Ми змушенi доставити Вас до вiддiлення мiлiцiї для вияснення деталей цiєї справи.
З цими словами опер пiдiйшов до Оленки i схопив її пiд руку. "Нi! Нi! Нi! Це сон! - повторювала про себе дiвчина - Це не може вiдбуватися наяву!" Оленка щосили ущипнула себе за руку з бажанням перервати цей жахливий кошмар. Нiчого... Тiльки бiль... В руцi i всерединi. Кинула погляд на Ангела. Хлопець подивився на неї з виразом муки на обличчi... i з докором. Не в силах бiльше тут знаходитись, вiн встав i повiльно попрямував до виходу.
- Спокiйно, громадянко! З цiєї митi Ви знаходитесь пiд слiдством i ми змушенi затримати Вас. А хлопець, наскiльки я зрозумiв, Ваш друг?
Оленка кивнула.
- Тодi йому зараз краще побути наодинцi. А Ви збирайтесь.
Сидячи у камерi пiсля допиту в кабiнетi слiдчого, Оленка роздумувала над тим, що трапилось. "Звiдки в моєму лiжку могли взятися наркотики? Хто подзвонив в мiлiцiю? Кому це потрiбно?" В головi одразу виникли образи Вовка та Майї. "Нi. Вони, правда, мають на мене зуб. Але щоб дiйти до такого!... Не може бути! Боженько! - вкотре за день Оленка звернулася до Спасителя - Допоможи менi розiбратися у всьому. Не допусти, щоб я потрапила у в"язницю! Я ж невинна! Цю гидоту менi пiдсунули i Ти сам це бачив i знаєш. Я надiюсь на Твiй справедливий суд i вiрю, що злочинець обов"язково вiдповiсть за свої дiї". Тiльки тепер Оленка зрозумiла, що вiдчуває людина, яка втратила все. Ну... майже все. Всi вiд неї вiдвернулися: дiвчата в кiмнатi, Зiна Павлiвна, Ангел... Ангел повiрив у те, що вона винна! "Як вiн мiг? Навiть не побажав вислухати мене". I Оленка залилася гiркими сльозами. "Мамо! Тату! Мої найрiднiшi! Тiльки ви мене зрозумiєте. Приїжджайте швидше. Менi дуже потрiбна ваша пiдтримка".
- Ковальська, на вихiд! - рiзкий голос охоронця привiв дiвчину до тями.
Оленка встала. Дверi вiдчинилися i в прорiзi показалось худорляве обличчя.
- Тобi повторити? Швидко за мною! - "Видно нерви охоронця знаходяться на межi зриву"
Вузькими довгими коридорами Оленку привели до кiмнати побачень.
- Мамо! Тату! - яка, все-таки, радiсть дiзнатися, що рiднi тебе пiдтримують - Я знала, що ви приїдете!
- Донечко! - мати з плачем кинулася до Оленки - Ми не могли не приїхати. Ти наша єдина кровиночка. Боже, тiльки цього нам ще не вистачало! - i Галина заридала.
- Галю, тримай себе в руках! - звернувся до жiнки Дмитро - Це ще не кiнець свiту. Доню, як тiльки ти могла подумати, що ми тебе залишимо в бiдi!
- Ой, тату. Вiд мене вiдвернулися всi знайомi, не захотiвши навiть вияснити в чому справа. Навiть Ангел... - Оленка запнулася.
- Ангел? - перепитав Дмитро - Кого ти маєш на увазi? Хто вiн?
- Це мiй однокурсник. - Оленка опустила очi i почервонiла - Ми з ним зустрiчалися.
- Ти зустрiчалася з однокурсником i нiчого нам про це не сказала?! - Галина здивовано поглянула на доньку крiзь сльози.
- Не було нагоди... Та й поки що мiж нами нiчого серйозного. Мене вразило те, що вiн повiрив тому, що побачив i не захотiв вислухати пояснень.
- Так, так... Ясно. - промовив Дмитро, сiдаючи на стiлець - До твого Ангела ми повернемось пiзнiше. А зараз розкажи нам, що саме трапилось в усiх деталях.
- Добре. - i Оленка почала розповiдати.
- Дiвчата! Ви не повiрите, що трапилось! - вигукнула Христя, вбiгаючи до кухнi ресторану - Я щойно зустрiла Вiку i вона менi таке розказала!
- Що ж вона тобi розказала? - поцiкавилася Нiка.
- А те, - звернулася до неї Христя - що твою дорогу подружку заарештували за пiдозрою у зберiганнi наркотикiв. Ось! Хто б тiльки мiг подумати! Оленка i наркотики!
- Ти щось плутаєш. - Нiка вiдложила в сторону пiднос - Не могли Оленку затримати, бо в неї зроду не було наркотикiв.
- Не було... не було... А от знайшли! I ще нiби свiдки якiсь були...
- Стоп! Стоп! Це якась помилка. - Нiка встала i попрямувала до кiмнати переодягання - Я зараз же поїду i про все дiзнаюся.
- Куди ти? - зупинила її Христя - А як приїде хазяїн, а тебе на мiсцi нема? Вiн казав, що сьогоднi буде.
- Менi байдуже! Хай записує як прогул, а хай звiльняє. Все рiвно! Але Оленку в бiдi я не залишу!
Йдучи по дорозi, Нiка лаялася про себе, що не зумiла вберегти свою подругу. Як старша, вона вiдчувала деяку вiдповiдальнiсть за те, що сталося. "Бiдна наївна Оленка! Вона ще зовсiм не бачила справжнього життя. Не знає, на що здатнi люди заради того, щоб отримати бажане. Її розлука з Сашком - квiточки порiвняно iз iншими життєвими проблемами. Довкола безлiч недоброзичливцiв, яким не завдасть труднощiв пiдставити зовсiм невинну людину. А в тому, що Оленку пiдставили, я не сумнiваюсь. Майя! Попадись тiльки менi на очi...".
- Привiт, Оленко! - Нiка натягнуто посмiхнулася, помiтивши понуру постать подруги на другому кiнцi кiмнати побачень - Я прийшла вiдразу, як дiзналася про те, що сталося.
- Про це... вже всi... знають... так? - повiльно запитала Оленка.
- Ну не знаю, але боюсь, що надовго це в таємницi не залишиться. - Нiка пiдiйшла до Оленки i взяла її руки в свої - Ти не хвилюйся, подружко. Ми обов"язково тебе звiдси витягнемо.
- Дякую тобi, Нiко, за те, що вiриш у мене. - в очах Оленки знову з"явилися сльози - Всi вiд мене вiдвернулись. Окрiм батькiв... i тебе.
- А як же Ангел? - Нiка допитливо поглянула в очi подруги.
- Вiн не захотiв слухати пояснень. Вiн повiрив в те, що я винна, Нiко!
- Що, правда? - подруга пригорнула заплакану Оленку до себе - Нiколи не думала, що Ангел так вчинить. Вiн не схожий на слабака, який змиряється iз труднощами.
- Ох, Нiко. Якби ти тiльки знала, як менi боляче! - щосили вигукнула Оленка i не стала стримувати сльози, якi полились гiрким суцiльним потоком.
Того ж вечора Нiка повернулася до ресторану зла i до нестями напружена. Дiвчата одразу поспiшили завалити її запитаннями. Але Нiка доволi рiзко запевнила їх, що не збирається вiдповiдати. Коли Христя згадала, що сьогоднi до ресторану навiдалася Майя, Нiка не змогла бiльше себе стримувати. На щастя, дiвчатам вдалося її заспокоїти i вмовити нiчого не вчиняти стосовно цiєї мегери. Нехай все йде своїм слiдом. Рано чи пiзно недоброзичливцi поплатяться за всi свої вчинки.