Свята пройшли надто швидко. Люди поволi поверталися до своєї роботи. Знову почалися нелегкi трудовi буднi. А у Оленки - продовження третього курсу. Ще якихось два з половиною роки - i все. Що далi - невiдомо. Майбутнє для дiвчини наче закрите димовою завiсою: нiчогiсiнько не розбереш. Одне тiльки Оленка знала точно: вона вiд астрономiї - нiкуди! Ця наука стала для неї сенсом життя. Не раз дiвчина уявляла себе керiвником якої-небудь космiчної лабораторiї, оснащеної найновiшими телескопами, що дають можливiсть проникнути у найдальшi глибини Всесвiту. I тепер, лежачи в своїй кiмнатi на лiжку, вона знову поринула у свiт своїх космiчних мрiй.
"- Олено Дмитрiвно, вибачте, що вiдриваю Вас вiд роботи, але нам привезли новий телескоп по замовленню. Потрiбно, щоб Ви його оглянули.
- Гаразд, Олексiю. Зараз йду. - Оленка вiдклала окуляри i легкими рухами почала масажувати втомленi очi. "Огляну телескоп - i додому" - подумала вона.
Прилад справдi виявився сконструйований досконало.
- Чудова робота! - похвалила майстрiв Оленка i звернулася до своїх колег - На сьогоднi досить. Вже пiзно. Можете йти по домiвках.
Всi попрямували до виходу, тiльки вона залишилася бiля приладу. Погладжуючи його блискучу металеву поверхню, Оленка вагалася. "Не зможу я витерпiти до завтра i не глянути в нього! Всього один разочок!" Настроївши телескоп, вона затримала подих i, з шумом видихнувши, поглянула у вiчко. Раптом їй в очi кинулось дивна мерехтлива плямка в самому центрi. "Що це?" - подумала про себе Оленка. Натиснувши кнопочку, вона поглянула на координати. "Цiкаво, а на якiй воно вiдстанi вiд нас?" Натиснувши ще одну кнопочку, Оленка не могла повiрити своїм очам. 26 млн. свiтових рокiв вiд Землi! Серце Оленки на мить завмерло, а потiм закалатало з дивовижною швидкiстю. "Цього не може бути! Наднова?! За 26 млн. свiтових рокiв вiд нас?!" - вона миттю кинулася до Зоряного каталогу i з нетерпiнням тремтячими руками почала гортати сторiнки. "Ось воно! Знайшла! Найдальша наднова, яку було виявлено розташована за 20 млн. свiтових рокiв вiд нас." Оленка сiла. "Це... Нi. Не може цього бути! Я вiдкрила нову наднову!...""
Тихий стук у дверi привiв дiвчину до тями. Космiчний мiраж розсiявся. Сусiдок в кiмнатi не було. "Де чорт їх носить? Якщо це їхнiй черговий дружок - я за себе не ручаюсь!" Оленка неохоче крикнула:
- Заходьте!
Дверi поволi вiдчинилися i до кiмнати заглянула... її колишня подруга!
- Оксана? - Оленка сильно здивувалася, адже пiсля їхнього розриву вони мiж собою навiть не вiталися.
- Можна? - Оксана здавалася на диво сором"язливою.
- Проходь. - так же коротко вiдповiла Оленка, пiднiмаючись з лiжка.
Зайшовши до кiмнати i зачинивши дверi, Оксана стала не знаючи, що далi робити.
Оленка вказала на стiлець:
- Присядь.
- Д-дякую! - колишня подруга обережно опустилася на вказане мiсце.
- Я слухаю.
- Оленко, - почала Оксана, дивлячись їй в очi жалким поглядом - Я знаю, що безумно перед тобою провинилась. I хочу все пояснити, розказати... - колишня подруга запнулася - Я знаю й те, що ти добродушна людина i надiюсь на твоє розумiння i прощення.
Оленка дивилася на Оксану, не знаючи, що вiдповiсти. В головi раптом стало порожньо. I головне - нiяких вiдчуттiв. Нiчого. Багато води витекло з тих пiр.
А Оксана тим часом продовжувала:
- Якби ти знала, що я вiдчувала весь цей час. Спочатку я була рада за кузину. Рада, що наш план спрацював. Але потiм, дивлячись на твоє сумне обличчя... мене почала мучити совiсть. Тiльки тодi я збагнула, що наробила. Оленко, - Оксана схопила дiвчину за руки - я не думала, що все до цього дiйде. - по щоках колишньої подруги почали текти сльози - Знала б я, що для Вiолетти Сашко був лише одним з багатьох. А я... - Оксана тяжко зiтхнула - простою марiонеткою. Я довго закривала очi на витiвки сестри. Але пiсля цiєї iсторiї я нiби прозрiла. I я зрозумiла, що потураючи своїй кузинi, я зруйнувала долi двох закоханих до безтями людей. - дiвчина замовкла, але через мить знову продовжила - Коли я побачила тебе поруч з Ангелом, я зрадiла за Вас, хоча в душi менi стало ще важче. - не в силi бiльше стримувати емоцiї, Оксана закрила руками обличчя i заридала.
- Оксано, - Оленка злегка доторкнулася до руки колишньої подруги - що ти хочеш цим сказати?
- Я назавжди запам"ятаю той день, коли ви з Андрiєм зайшли до аудиторiї пiд руку. Спочатку я не могла повiрити своїм очам. Вже тодi я знала, що вiн порвав з Майєю i тiшила себе надiєю, що може хоч тепер помiтить мене. Якi плани я собi складала! - Оксана посмiхнулася крiзь сльози - Але ваша поява розбила їх вщент.
- Чому ти нiколи менi про це не говорила? - тихо запитала Оленка.
- Я взагалi нiколи нiкому про це не казала. Навiть мама не знає. - дiвчина намагалася взяти себе в руки - Який сенс було говорити? А якби слухи дiйшли до Андрiя? Я би згорiла тодi вiд сорому!
Оленка не знайшла що вiдповiсти.
- Тепер, коли я тобi, можна сказати, вилила душу, ти зможеш мене пробачити? - Оксана з надiєю поглянула в Оленчинi очi.
- Що вже про це говорити? - промовила Оленка - Що було - те забулося. Я не тримаю на тебе зла. Не цьому нас вчить у Бiблiї Бог.
- Правда? - очi Оксани засяяли радiстю - Я знала, що в тебе велике серце. - з цими словами подруги обнялися i в кiмнатi знову залунала щира дружня розмова.
Отже, навчання знову розпочалося... вiрнiш, продовжилось. Звiдусiль з"їжджалися студенти, поспiшаючи повернути до "гризiння гранiту науки". Аудиторiї щодня заповнювались все бiльше й бiльше. Зрозумiло, що Оленцi не минути зустрiчi з Ангелом. Вона дала собi слово у всьому розiбратись. Але ой як нелегко зробити перший крок до перемир"я. Перша зустрiч пройшла набагато краще, нiж дiвчина собi уявляла. Принаймнi, серйозного обличчя хлопця всього на мить торкнулася привiтна посмiшка. Але вiн одразу взяв себе в руки i поспiшив приховати емоцiї. На лекцiях Оленка знову ж таки ловила на собi його задумливi погляди. "Чого вiн чекає?" - думала про себе дiвчина. Кiлька разiв вона поривалась пiдiйти до Ангела, але щось її стримувало. "Чорт би побрав мою несмiливiсть! - картала сама себе Оленка i, схаменувшись, подумала - Невже я стаю схожа на хрещену? Не вистачало менi тiльки лайок у лексиконi!"
До весiлля Нiки та Костi залишилось два тижнi. Подруги поглинулись у приготування. Оленка обережно попросила Нiку, щоб залучити до цього Оксану. Пiсля їхньої останньої розмови у Оленки в душi затаїлась жалiсть до дiвчини. Яка вона не була, але невзаємного кохання не побажаєш нiкому. "Це, мабуть, важко вiддати серце людинi i розумiти, що вона нiколи не буде з тобою". - думала про себе Оленка i одразу пригадувала Ангела. Не дивлячись на те, що вони не разом, дiвчина була впевнена, що почуття хлопця не зникли. Iнакше, вiн не кидав би на неї погляди.
Отож, дiвчата щовечора збиралися i обговорювали новi iдеї до весiлля. Нiка не планувала влаштовувати бенкет, але Оленка з Оксаною вмовили її зробити невеличке свято для найближчих людей. Склали список. Всього вийшло 20 чоловiк з обох сторiн. Але вже через кiлька днiв їх кiлькiсть виросла до 40. Нiка запанiкувала, розриваючись мiж своїм бажанням запросити всiх i не влаштовувати весiлля взагалi.
- Ти виходиш замiж лише раз в життi! - сказала їй одного разу Оксана - Невже тобi не хочеться запам"ятати цей день назавжди?
- Та я й так запам"ятаю його назавжди! - обурювалася Нiка - Для цього не потрiбно влаштовувати бенкет на весь свiт!
Але Оксана лише махнула рукою i поспiшила на зустрiч iз музикантами, яких їй порекомендували.
Так у метушнi промайнули два тижнi. Наближалась дата весiлля. Напередоднi подруги зiбралися на дiвич-вечiр. Домовилися обiйтися без спиртного. "Завтра вистачить!" - вiдмовила Нiка. Отож, вечiр пройшов на славу. Хтось запропонував прокататись на санчатах. Смiх не змовкав до самого кiнця, доки подруги не провели наречену додому.
Наступного ранку Оленку розбудила Оксана, яка без стуку увiрвалася до кiмнати вже одягнена, вiдiрвавши вiд сну i Оленчиних сусiдок. i затараторила:
- Агов, подружко! Ти ще валяєшся? А як же обiцянка Нiцi прийти ранiше?
Через годину вони вже були вдома у нареченої. Виявляється, Нiка не спала усю нiч вiд напруження. "Все-таки треба було вчора купити винця. - промовила Оксана - Спала би як вбита!" Коментувати не було коли. Потрiбно вбирати наречену. Нiка була на гранi зриву - запiзнювалася перукарка. Оксана визвалась зробити зачiску сама. Через час в квартиру увiрвалася захекана перукарка i, побачивши, що її допомога вже не потрiбна, почала вимагати грошi за те, що стiльки часу потратила даремно. Замiсть цього вона могла причесати когось iншого. Досягши свого, круто розвернулася i покинула квартиру наостанок з силою грюкнувши дверима. Тут задзвонив телефон. Нiка поспiшила зняти трубку. Новина про те, що заздалегiдь замовлений букет нареченої зробити не вдалося, оскiльки не привезли пiдходящих квiтiв, привела жiнку до стану шоку. Правда, це тривало недовго. У наступну мить шок змiнився на вiдчай i Нiка почала бiгати по квартирi з криком, що все пропало. Знову виручила Оксана. Виявляється, у неї була знайома в квiтковому магазинi. I вже через годину Нiцi привезли невеличкий милий букетик. Нарештi наречену прибрали. Залишилося одягнути фату. Слова Оленки про те, що нiде не можна знайти паспорт Нiки довели жiнку до iстерики. Закрившись у ваннiй кiмнатi вона погрожувала, що нiколи бiльше звiдти не вийде, оскiльки не переживе цього сорому. Браво Оленцi, яка здогадалася подзвонити Костi. Виявляється, вiн вже давно свиснув паспорт Нiки так сказати, для впевненостi. Можна зрозумiти почуття жiнки, яка вилетiла з ванної з погрозами, що задушить свого майбутнього чоловiка, варто йому тiльки потрапити їй на очi. Нарештi всi були готовi i з острахом чекали появи нареченого, остерiгаючись, що Нiка втiлить в життя свої погрози.
Нарештi в дверi подзвонили. Оленка з Оксаною кинулися вiдчиняти з метою домогтися вiд Костi заплатити викуп. Скiльки чоловiк не вiдпирався - не допомогло! Прийшлось станцювати, заспiвати i навiть продекламувати вiрш. I ось наречений заходить до кiмнати. Зупинившись на порозi, Костя втратив мову вiд того прекрасного дива, яке вiн побачив перед собою. Нiка навпаки ж, дивилася на майбутнього чоловiка загрозливо i трохи сором"язливо. Нарештi Костя отямився i протягуючи жiнцi розкiшний букет, намагався з"єднати слова, щоб сказати, яка вона гарна. Стримуючи гнiв, Нiка схопила букет i, взявшись за руки, молодi попрямували до виходу.
Наступнi години пролетiли для Оленки на одному подиху. Нiка з Костею нарештi одружилися. На щастя, обiйшлося без неочiкуваних пригод. I ось весiльна процесiя добралася до ресторану, де все вже було готове. Гостi прийнялися вiтати молодих. Оленка стояла поруч i допомагала приймати подарунки. Раптом перед її очима постав Ангел. Дiвчина завмерла не знаючи, що казати i що робити. А хлопець тим часом, кинувши на неї оцiнюючий погляд, пiдiйшов до молодих i почав вiтати. Оленка поглянула на Нiку, мовчки запитуючи, що вiн тут робить. Жiнка знизала плечима, мовляв, я не знаю. Збентежена Оленка простояла до кiнця, стримуючи себе, щоб не втiкти звiдти. Спиною вона вiдчувала погляд Ангела, вiд якого все її тiло покривалося мурашками. Нарештi, все закiнчилось. Гостi почали розсаджуватись за стiл. Зайнявши своє мiсце бiля нареченого, Оленка з подивом виявила, що предмет її думок сiв навпроти. Дiвчина зробила вигляд, що захоплена розмовою з Оксаною, яка сiла по iнший бiк вiд неї, але краєм ока слiдкувала за Ангелом. В абсолютно чорному смокiнгу i бiлоснiжнiй сорочцi вiн здавався втiленням елегантностi i шарму. Дарма дiвчина намагалася з"їсти бодай шматочок. Апетит пропав зовсiм. Тут iще аудиторiя, налюбувавшись на поцiлунок молодих зажадала того ж вiд свiдкiв. Швидко торкнувшись вустами губ Олега, який був старшим сватом, Оленка кинула погляд на Ангела i помiтила як вiн напружився, хоча на обличчi застигла ввiчлива посмiшка. "Ревнує! - запевнила себе дiвчина - Значить не все втрачено", i задоволено усмiхнувшись, всiлася на мiсце.
Застiлля... Танцi... Знову застiлля. Пiсля чергового бокалу вина Оленка забила на все i насолоджувалася весiльною атмосферою. Вiдпочиваючи пiсля швидкого танцю дiвчина помiтила, що Нiка пiдзиває її до себе. Зацiкавлена, вона попрямувала до подруги.
- Що сталося?
- Слухай, - Нiка схопила Оленку за руку i потягнула її в коридор - я дiзналася, що тут робить Ангел.
- Так? I що ж? - Оленка дарма намагалася здаватися байдужою.
- Ти уявляєш? - продовжувала жiнка - Вiн кузен Костi!
- Кузен Костi? - дiвчина не могла повiрити в сказане.
- Саме так. Я теж спочатку була дуже здивована. Але потiм помiтила... У них є схожi риси. Прямi брови, розрiз очей... Ти не помiтила?
- Нi. Я навiть не звертала на це уваги.
- Я теж. Але, придивившись, я переконалась у їхньому спорiдненнi. Але не це головне. - Нiка потягнулася до Оленки i шепнула їй на вухо - Вiн чекає на тебе... бiля входу.
Оленка на мить застигла. А потiм радiсна посмiшка освiтила її обличчя. "Вiн тут. I вiн хоче мене бачити!" Не стримуючи емоцiй, Оленка обiйняла подругу i, пританцьовуючи, побiгла до сходiв.
Ще не дiйшовши до кiнця сходинок вона помiтила Ангела. Вiн стояв на вулицi i нетерпляче поглядав у бiк дверей. Взявши себе в руки, Оленка захопила у гардеробi пальто i пiдiйшла до виходу. "Головне, не показувати свою радiсть до того, як вiн все пояснить" Подумки побажавши собi успiху, вона вiдчинила дверi i вийшла. Ангел, помiтивши її, завмер на мiсцi i тiльки допитливо дивився їй в очi. Оленка, нарештi, зробила перший крок.
- Ти хотiв мене бачити?
- Т-так... - потягуючи вiдповiв хлопець - Нам треба поговорити.
- I про що ти хочеш зi мною поговорити? - дiвчинi нелегко було здаватися байдужою, коли все всерединi рвалося назовнi.
- Про тебе... i про мене. Про нас обох.
- Ось як? Як на мене, так "нас обох" давно вже не iснує.
- Навiщо ти так, Оленко? - Ангел виглядав вiдчайдушним - Я люблю тебе i вiдчуваю, що моє почуття взаємне.
- А я нiколи i не казала, що не люблю тебе. Ти справдi завоював моє серце. Тiльки от недавня iсторiя змусила мене засумнiватись стосовно твоїх почуттiв до мене. - дiвчина приблизилася ще на крок - Невже ти забув свої слова про те, що ти нiколи мене не покинеш, що б не сталося?
- Нi, не забув. - хлопець опустив очi, а потiм знову поглянув на Оленку - Таке неможливо забути.
- Та що ти говориш? - награно здивувалася дiвчина - На жаль, це були всього-на-всього слова. На дiлi ти i не думав їх дотримуватись.
- Це не так! - розлютився Ангел - Просто я був шокований.
- А потiм? - Оленка теж вiдчувала, що починає втрачати контроль - Потiм, коли ти дiзнався, що я невинна (ти ж дiзнався про це, правда?) ти i не думав прийти до мене, щоб у всьому розiбратись. Надумав грати в мовчанку? Будь ласка. Тiльки я теж маю почуття власної гiдностi i не збиралася повзати перед тобою на колiнах, благаючи менi повiрити. - Оленка кинулася геть вiд ресторану в бiк дороги.
- Я i не чекав цього. - Ангел поспiшив за Оленкою - Менi просто потрiбен був час... щоб все обмiркувати. - хлопець схопив дiвчину за лiкоть.
- Вiдпусти мене! - закричала Оленка.
- Тихiше! - намагався заспокоїти дiвчину Ангел.
- Не смiй мене заспокоювати! - вже тихiше проговорила вона - Я не хочу тебе бачити! - з цими словами Оленка, не думаючи про небезпеку, вибiгла на дорогу.
- Оленко! Бережися! - крик хлопця прозвучав надто пiзно.
Iз-за повороту на великiй швидкостi вилетiв Мерседес. Останнє, що побачила дiвчина - заслiплююче свiтло фар. В наступну мить вона вiдчула, як щось її пiднесло i кинуло на тротуар. Пiсля чого Оленка занурилася в пiтьму.