Маркова Наталiя С.: другие произведения.

Вище за хмарку

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Peклaмa:
Литературные конкурсы на Litnet. Переходи и читай!
Конкурсы романов на Author.Today

Конкурс фантрассказа Блэк-Джек-21
Поиск утраченного смысла. Загадка Лукоморья
Peклaмa
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Лiсовий гном Лiнило отримав у спадщину скриньку з чарiвними окулярами. Йому пропонують заробити багато грошей. Але все сталося не так, як вiн гадав.

  
  

ВИЩЕ ЗА ХМАРКУ

  
  

Наталія Маркова

  
  - Тр-р-р! Гей! - застрекотіла сорока. - Гей, ґном Лінило! Часом не твоя бабуся живе на чебрецовій галявині?
  Лісовий ґном Лінило сидів біля пенька та зосереджено мовчав. Яка там бабуся, коли він програє у шишки своєму другові, ґномові Раховенко!
  - Гей, Лінило! - не вгамовувалася сорока. - Вчора твоя бабуся як впала з ґанку, так і не встає.
  - Ну то й що? - неуважливо пробуркотів Лінило. Він затиснув у руці одну з трьох чорних шишок, що у нього залишилися, і думав, чі варто проводити її у дамки. Зважився і зробив хід.
  - Ну то й так! - зрадів Раховенко та одним ходом розправився з усіма чорними шишками.
  Лінило зітхнув, акуратно зібрав шишки з пенька, оглянувся навколо - сорока вже улетіла. Робити все одно було нічого, і ґноми пішли на чебрецову галявину.
  Ніякої бабусі вони не побачили, тільки миші перед хатинкою клопотали, насипаючи невеличкий горбик землі та прикрашали його дерном. На березовій гілці сиділа сойка.
  - А де же бабуся? - здивувався Лінило.
  - З неї пішла душа, - пропищали миші. - А те, що залишилося, ми сховали під землею.
  Вони поклали на горбик пучечок ромашок та розбіглися по норках.
  - Куди пішла душа? - здивувався Лінило.
  - Я знаю! - відізвалася сойка. - Он куди.
  Вона повела крилом вгору, у блакитне коло неба над галявиною. Ґном підвів очі, та побачив там лише легку білу хмаринку.
  - Що ж мені тепер робити? - Лінило повернувся до друга Раховенка, який завжди знав, що треба робити.
  Друг прокашлявся і сказав:
  - Спочатку слід бабусю пом'янути.
  Бабусю Лінило бачив давно і пам'ятав погано. Дитинство у ґномів коротке, вони швидко стають самостійними дідусями та забувають своїх бабусь. Лінило пам'ятав лише, як бабуся намагалася привчити його до читання, а він все намагався втекти до друзів, адже з ними було так весело бігати лісом та кидатися шишками. Ой, як нудно було сидіти над товстенною книгою! Ґномові стало так шкода себе малого, що він аж заплакав.
  - Звичайно, з такої нагоди належить посумувати, - втішав його ґном Раховенко, - Та все ж-таки, втратити бабусю - це зовсім не те, що втратити друга. Мене, наприклад, чи подружку Жужу. А взагалі час подумати про спадщину.
   Лінило продовжував сумувати за бабусею у її хатинці, старенькій та загадковій. Стіни були прикрашені совиними чучелами. Летюча миша висіла вниз головою і, здається, була живою.
  Раховенко уважно окинув поглядом бабусине небагате майно, мугикнув і непомітно пішов.
  
  Лінило сів у старе крісло против старого, заплямованого дзеркала та почав нишпорити у шухлядах бабусиного комода. Траплявся всілякий мотлох - пучечки трави, плямисті шкаралупки, засушені павучки. У другій шухляді - ґном аж скривився від прикрості - лежала та сама книга, що так набридла йому в дитинстві. Зате в третій шухляді ґном знайшов скриньку, обтягнуту зміїною шкірою, а в ній - різнокольорові окуляри. Деякі були досить симпатичними, особливо ось ці, у срібній оправі. Примірити, чи що?
  Що таке? Ґном раптом відчув себя легким, пухнастим... Він злетів високо у небо, душа його була сповнена піднесення та співала...
  
  
Немає кордонів,
Немає упину,
Я відлітаю
В білохмарну країну.
Там
Усе незвичайне,
Сонцесяйне!

Тугий, наче парус,
Легкий, наче пух,
Я - волога і сухість,
Я - спокій і рух.
Спливаю за вітром,
Прямую до світла.

То з крилами птах,
То звір з пазурами,
Завжди мінливий,
Завжди той самий.
Політ незвичайний,
Сонцесяйний!
  
  - Що за нісенітниця! Окуляри, виходить, чарівні! Але все ж-таки я ґном, а не птах, нічого мені в небі робити!
  Лінило зірвав окуляри і м'яко опустився у старе крісло.
  "Якщо всі окуляри різного кольору, отже, і чари в них різні, - міркував ґном. - А спробую я оці, рожевенькі-веселенькі."
  Почепив рожеві окуляри. Нібито нічого не сталося. І дуже добре все видно, навіть краще, ніж без окулярів.
  "Добре, поношу, - подумав ґном. - Перевірю, які в них чари."
  
  По дорозі додому Лінило зустрів подружку Жужу.
  - Жужа! - зрадів він. - Я такий радий, що тебе побачив! Ой, яка ж ти сьогодні гарна!
  І справді, зазвичай злиняла та брудна Жужина спідничка сьогодні мінилася яскравими кольорами. Щічки Жужі нагадували не печені, як зазвичай, а свіжі рум'яні яблучка. Дешеве скляне намисто виблискувало, мов діамантове, а очі горіли яскравіше за намисто.
  Жужа зніяковіло потупилася та сором'язливо замовкла. А Лінило не міг відвернути від неї очей.
  Як він раніше не помічав, що Жужа така чарівна та приваблива! Він розсипався у компліментах и ніяк не міг зупинитися.
  - Жужа, я хочу завжди бути з тобою, моя кохана! Я возьму на себе всі твої... - ґном згадав вчене слово - проблеми!...
  - Лінилочку, ти смішний! Що ти можеш - те саме, що я. Ми з тобою обидва всього-навсього бідні ґноми.
  - Жужа, можеш мене поздоровити, у меня померла бабуся!
  - Як це так, поздоровити? Прийми моє щире співчуття.
  - Ох, я не то сказав. Звичайно, я сумую за бабусею, але ж я одержав спадщину, я тепер багатий, тепер я можу з тобою оженитися!
  
  Ось так Лінило оженився, несподівано для себе, але дуже вдало. Жужа завжди була красивою і веселою, ніколи не казала нічого грубого чи неприємного. Правда, ґном іноді помічав, що дружина беззвучно ворушить губами, и при цьому ледве чутно неприємне дзижчання, та він не звертав уваги на такі дрібниці. Чудовий дім, чудові дітки, син та дочка, що ще ґномові треба? І Лінило с превеликою радістю трудився, щоб дружині й діткам жилося добре. Справи йшли чудово, все тішило слух і зір, навіть неблагозвучне им'я "Лінило" ґном змінив на благородне "Ліонель".
  
  Одного разу до нього прийшов друг Раховенко. Оглянувши Ліонелеве помешкання, він чомусь презирливо хмикнув та з ходу запропонував:
  - Заробити хочеш?
  - Звичайно, хочу!
  - Тоді слухай. Ґноми-рудокопи хочуть купити наш ліс.
  - Наш ліс? А де ж ми житимемо?
  - Не хвилюйся, їм потрібна лише деревина. А ти будеш рубати дерева і перевозити деревину. Та ще покажеш, де лежать підземні скарби.
  - Ти що! Знаєш, що казала бабуся? "Ці скарби завіщано на довічне зберігання нам та дітям нашим ".
  - Ось бачиш - дітям, а ти - онук, тобі вже можна їх продати. Ти навіть не знаєш, що там. А рудокопи платять справжним золотом.
  - І скільки ж вони платять? - поважно спитав Ліонель.
  - Отримаєш один процент.
  - А що це таке - процент? Монета така?
  - Це одна сота частина,... - тут Раховенко пробурчав щось схоже на "бовдур", але Ліонель не почув.
  - А це багато - одна сота частина?
  - Звичайно, багато. Я ж тобі, як другу пропоную. Ну, хочеш, більше дам, одну тисячну. Ну що ти вагаєшся, справа вигідна!
  
  З ранку до вечора рубав Ліонель дерева. Дерева були великими, ґном - маленьким, і він дуже стомлювався. Тільки думка про те, що він назавжди забезпечить сім'ю, підтримувала його. Зрублені стовбури ґном розпилював, вкладав на тачку та відвозив у гори. Іноді в ліс приходили ґноми-рудокопи, і тоді робота була легшою. С гілочкою-рогулькою в руках Ліонель розшукував підземні скарби. На місці скарба рогулька сама поверталася в руках, рудокопи відразу починали копати ями. Ґномові кортіло взнати, що ж там все-таки було, але кожного разу з'являвся Раховенко і казав:
  - Не лінуйся, Лінило! Твоя справа - план виконувати, а решта тебе не обходить!
  І Лінило покірно повертався до пили й топора.
  За роботою ґном ледве помічав зміни навкруги. Сонячко нібито стало світити яскравіше й жаркіше, пташині співи притихли, зяблики й синички рідше стали потрапляти на очі. І весь час хотілося пити. А Жужа й діти все частіше беззвучно ворушили губами.
  
  Якось ввечері після роботи стомлений Ліонель тільки простягся на дивані, як підійшла Жужа та заворушила губами. Ґном за звичкою повернувся носом до стінки, але Жужа зірвала с нього рожеві окуляри, і Ліонель ледве не оглух від її різкого крику.
  - Яка користь з того, що ти цілісінький день надсаджуєшся на роботі? Як були бідними, так і залишилися. Сил моїх більше немає терпіти ці злидні!
  - Люба, я ж стільки заробляю, чим ти невдоволена?
  - Весь твій заробіток іде на воду та їжу.
  - Про що ти балакаєш? Води у джерелі скільки завгодно, зовсем безкоштовно.
  - Ти що, зовсім осліп в своїх рожевих окулярах? Висохло джерело, воду ми купуємо за золото у ґномів-рудокопів. Їжі теж не вистачає.
  - Як це не вистачає? Зараз літо, повно грибів, ягід.
  - Та ти подивись, яка посуха! Висохли гриби, висохли ягоди. Зерно купуємо у мишей за золото.
  
  Ґном задумався и озирнувся - помешкання, що здавалося раніше таким гарним, було убогим і неохайним. Жужа виявилася розпатланою та галасливою. Сукня її було непраною, руки - брудними. Діти гамселили один одного за бузинову свистульку та огидно верещали. Як він раніше цього не помічав? Така була властивість рожевих окулярів - все зображувати у рожевому світлі. Нічого не вдієш, доведется упокоритися й жити далі.
  
  Знову Лінило вирушив на роботу. Так, добре він попрацював - ліс значно порідшав. Сонце било прямо в очі, сліпило, палило. Та справа є справа. Тепер без золота ґномів йому не прожити. Треба рубати, пиляти, возити...
  Ближче до вечора з'явився Раховенко. Він виглядав непогано - новий кафтан, золотий ланцюг на грудях. Обличчя його запливло жиром, а живіт нависав над прикрашеним золотими зірками поясом.
  - Послухай, Раховенко, - заговорив Ліонель. - Кажуть, миші зовсім знахабніли, зерно за золото продають.
  - Ай-ай-ай! Що ти кажеш! Треба, ой треба мишей до порядку закликати. Знаеш, що? У ґномів-рудокопів є зелений порошок, від нього миші здихають. Можу роздобути. Недорого, лише один золотий.
  - Шкода все ж мишей. Раніше ми завжди жили з ними в мирі, як добрі сусіди. Вони нам давали зерно, ми їм - гриби, ягоди, всім вистачало.
  - А зараз інші часи. Ані їжі, ані води на всіх не вистачить. Або тобі й твоїм дітям - або їм. Cам подумай, мишей менше - води більше, а як стане води більше - може, вона й подешевшає.
  - Ох, добре було б. А може, підвищиш мені платню, а, Раховенко? Сонячко припекає, очі болять.
  - Ти б надягнув темні окуляри. А платню не підвищу, самому на нові чоботи не вистачає.
  
  Ліонель зайшов до бабусиної хатинки за чорними окулярами та опівдні, коли сонце стало зовсім нестерпним, начепив їх. Йому не спало на думку, що вони можуть мати якусь несподівану чарівну властивість.
  Очам полегшало, але настрій підупав. Все дратувало ґнома. Спрага мучила все сильніше. Чому вода така дорога? Багато ще жителів у лісі, кожен готовий заплатити за воду для своїх цуценят, пташенят чи личинок. Ось рудокопи й користуються. Кого б прогнати з лісу? А ще покінчити б з мишами.
  - Здоров був, Раховенко! Приніс порошок? Ну, цей, проти мишей?
  - Приніс. Давай золотий, підставляй кишеню. Ось так. Насипаєш порошок в норки - і більше ніяких мишей.
  - Cпасибі тобі, Раховенко.
  - А як же, я твій вірний друг, можна сказати, твій слуга. Ти тільки план виконуй, більше ні про що не думай. Я про тебе подбаю.
  Від зеленого порошка вмерли миші, гусениці та черв'яки. Сови з'їли oтруєних мишей і теж померли. Ліонель зрадів:
  - Нема чого ночами пугукати, гачконосі!
  Після сов загинули зяблики та синички - вони поласували дохлими гусеницями. Дятел в червоних штанцях, синьокрила сойка та сорока-чепуруха самі подалися до іншого лісу - подалі від лиха.
  - Ось і добре, - злорадно подумав Ліонель. - Нам більше дістанеться. Дивись, життя й владнається.
  
  Але жити ставало все важче. Вода все дорожчала. Вцілілі гусениці та миші дали нащадків, які не боялися жодної отрути и безжалісно жерли ягоди, гриби та самі дерева. Дерева хворіли и засихали.
  Навіть вдома не було ґномові спокою. Сварлива Жужа бурчала та гуділа:
  - Подивись, як живе Раховенко! Ось він не рахує кожну краплю воду і кожну зернину. Подивись, як він одягнений, який він ситий та задоволений!
  - Не смій так казати про мого друга та благодійника!
  - Дурний ви, татку, - зухвало втрутився син. - А ваш Раховенко - просто експлуататор та брехун.
  - Що?! - Ліонель обвів червоними від люті очима свою дружину-нечупару, нахабних, лінивих дітей. Чорна ненависть охопила його, і він врізав синові дзвінкого ляпаса, а заразом і дочці дав стусана.
  - За що детей б'єш? - залементувала дружина та кинулася на нього з кулаками. - Дитина правду каже, на тобі Раховенко наживається!
  Цього Ліонель витримати не міг. З криком "вб'ю!" він вишпурнув з дому і Жужу, і дітей, а сам побіг лісом. Він розчавлював павуків та гусениць, давив бджіл та метеликів, ламав гілки та топтав квіти, як раптом перечепився й гепнувся носом об землю.
  Чорні окуляри розбилися, і нібито завіса впала у ґнома з очей. Знесилений Ліонель озирнувся - спустілий дім, гинучий ліс, повсюди ворони клюють стерво. У відчаї ґном поплентався, куда очі дивляться. Ноги самі привели його до единої в лісі галявини, що зберіглася. Там, на килимі з рожевого чебрецю відпочивали вогняно-червоні метелики, там стояла бабусина хатинка. Ліонель увійшел до хатинки, сів проти дзеркала и почав перебирати окуляри у скриньці.
  - Хіба може бути, щоб усі окуляри були такими ж лихими, як чорні? Адже бабуся була добра.
  Ґном примірив зелені окуляри.
  Почувся тихий кришталевий передзвін, дзеркало затуманилося, і з тумана з'явилася... бабуся.
  - Бабусю, дорогенька, допоможи мені! - заплакав ґном. - Життя моє нестерпне!
  - Онучку, тільки ти сам можеш допомогти собі, - відізвався із дзеркала рідний, давно позабутий голос.
  Ґном заперечив:
  
Світ жорстокий, жахливий,
Бездушний, брехливий,
Спекотний, ворожий.
Я нічого не можу!

Я маленький, слабенький,
Невчений, дурненький,
На тебе вся надія,
Сам нічого не вмію.
  
   - Нічого? - обурилася бабуся. - Ти ж зумів накоїті стільки лиха!
   - А що я такого зробив?
   Голос бабусі від обурення став грізним:
  
Висохли джерела, змовк пташиний гомін,
Все це робота слабенького ґнома.

Нема більше ліса, нема більше дома.
Все це робота маленького ґнома.
  - Що ти, бабуся! Я чесно працював. Я заробляв гроші для сім'ї.
  - Це Раховенко заробляв гроші. А ти віддав ні за що наші скарби - підземні озера, що живили водою джерела. Підземними каналами ґноми-рудокопи відвели воду до себе у покинуті шахти, а вам продають її за золото. Ти вирубав ліс, і настала посуха. Ти знищив птахів, і дерева захворіли. А за що ти прогнав дружину та дітей?
  - Бабусю, Жужа була така обридлива, вона весь час мені дорікала. А діти? Я стільки працював заради них, а вони мене ображали!
  Бабуся покачала головою и промовила:
  
Легко ділити святковий пиріг,
Останньої крихти не стачить на всіх.

Після роботи приходиш додому,
Прагнеш забути голод і втому.

Діти галасують, лає дружина,
Чом не побити дочку чи сина?

Як же це легко - сваритися, бити.
Як же це важко - співчувати, любити.
  
  - Не розумію, що ж мені робити, бабуню?
  - Для початку не завадило б порозумнішати, - зітхнула старенька. Рука її вистромилася із дзеркала, узяла із шкатулки окуляри в золотій оправі і насунула ґномові на ніс.
  В нових окулярах усе виглядало ясніше та чіткіше.
  "ЦІкаво було б щось почитати," - подумал ґном та дістав з комода бабусину книгу. Тепер книга не здавалася нудною. Спочатку його дратувала величезна кількість незрозумілих слів. Та поступово ґном одні слова зрозумів із креслень та малюнків, інші пояснювались далі в тій самій книзі, а про значення третіх він здогадався сам.
  Книга починалася з арифметики. Виявилося, що все на світі можна полічити й виміряти. Ґном узнав, що одна сота частина - це дуже мало, а одна тисячна - ще менше. Скоро, хоч це й було нелегко, Лінило навчився рахувати не гірше від Раховенка.
  Потім він прочитав про те, звідки беруться дощі, куди течут ріки, з чого складаються гори та які бувають ґрунти. Цікавіше за все було читати про ліс, в якому Ліонель провів усе своє життя. Він узнав, що крони дерев зберігають вологу в лісі. З того, що він раніше позначав словами "трава" та "квіти", з'явилися сині незабудка й вероніка, жовті чистотіл та жовтець, рожеві материнка й чебрець. Він узнав, що з отруйної конвалії можна приготувати ліки. Він узнав, що бридкі гусениці народжуються від гарних метеликів. Що метелики не тільки збирають для себе квітковий нектар, а й переносять пилок, завдяки чому зав'язується насіння. Що черв'яки та гусениці стають їжею для горобців та синичок. Що миші та птахи, поїдаючи плоди, розносять семена в своєму посліді, тим самим допомагаючи рослинам розселятися по всьому лісі. Що послід, при вигляді якого ґном гидливо кривився, удобрює землю, і пишніше ростуть дерева та трави. Що немає в лісі нічого, що було б тільки корисним чи тільки шкідливим. Нескінченне різноманіття, нескінченний круговорот - ось життя лісу.
  А самою шкідливою істотою в лісі виявився він сам, ґном Лінило. Що ж робити? Вбити ґномів-рудокопів? Шахрая Раховенка? Ліс від цього не оживе.
  - Бабуню, бабуню, допоможи мені!
  - Тільки ти сам можеш допомогти собі. Ти багато чого узнав, але твої знання розрізнені. Спробуй поглянути на світ згори.
  - З берези?
  - Вище.
  - З он тієї гори?
  - Ще вище.
  Тут ґном згадав про срібні окуляри. Він вже не боявся висоти й польоту і надягнув окуляри .
  Згори було видно, як сильно постраждав ліс. Зелень зберіглася тільки там, где проходили підземні канали. Ліонель запам'ятав, де в них були найвужчі місця.
  Роздивившись, ґном повернулся на землю й почав міркувати вголос:
  - Може, посадити нові дерева? Ні, їм не витримати такої посухи. О, знаю, треба перекрити підземні канали, щоб зберегти залишки води в підземних озерах. Так, що для цього потрібно? Кайло, лопата, тачка, каміння, земля. І робочі руки. Один я зроблю це за... - він швиденько порахував. - Майже за два тижні. Ні, ліс остаточно загине за цей час. Що ж робити? Бабусю, підкажи!
  - Я можу тільки одне - допомогти тобі глянути на світ іншими очима. Ось, надягни рожеві окуляри.
  - Ох, бабусю, я вже надягав їх pаніше, і нічого доброго з цього не вийшло.
  - Ці окуляри даpують найдоpожче - любов. Але раніше ти мало знав і лінувався думати. Ти був слабким і несміливим. Ось твоя любов і вийшла сліпою. Але ти вже багато чого навчився. Не бійся, надягай окуляри! - з цими словами бабуся розтанула у дзеркалі.
  
  Рожеві окуляри сповнили Ліонеля тривогою, радістю та соромом. Тривогою - від того, що він згадав про Жужу і дітей, безпритульних та голодних. Радістю - від того, що він знову любив їх та вірив, що вони будуть разом. Соромом - за заподіяне їм зло.
  - А учотирьох ми впораємося за... - він швиденько порахував, - менше, ніж за чотири дні.
  
  Ліонель розшукав дружину та дітей, і ґноми взялися до роботи. Треба було поспішати, поки не витекла вся вода з підземних озер. Але змученим спрагою та голодом ґномам на сонці доводилося скрутно. В Ліонеля серце кров'ю обливалося - лес засихав на очах. Ґному так хотілося нагримати на Жужу - вона швидко стомлювалася і відпочивала годинами. Так хотілося дати стусана синові, коли той, пустуючи, ховав лопату або перекидав тачку. А дочка, та кожного вечора ловила світляків, шоб при їхньому світлі ночами читати бабусину книгу. А вранці, бліда та заспана, працювала абияк. Ґном сердився і нервував. Але рожеві окуляри навчили його любити, а любляче сердце вміє терпіти.
  
  Прибіг розлючений Раховенко. Він відвів Ліонеля вбік и злостиво зашипів:
  - У тебе совість є? Ти золото від рудокопів отримав? Отримав. Що ж ти їхні канали руйнуеш? Де твоя честь ґнома?
  - Золото давно повернулось до рудокопів в уплату за мою ж воду, -відповів Ліонель. - А про честь ґнома не тобі казати, брехло.
  - Все одно у тебе нічого не вийде. Вода витече раніше, ніж ти перекроєш усі канали. А за зраду будеш покараний, я всем розповім, що це ти занапастив ліс.
  Що мог відповісти на це Ліонель? Він лише стиснув зуби та ще старанніше заходився до роботи.
  
  Раховенко мав рацію - ґноми спізнилися, підземні озера спустіли. Теперь тільки злива мог врятувати ліс, але, як навмисно, стояла стійка спека.
  - Тато, я читала у бабусиній книзі, що жаби вміють передбачати погоду. Підемо до них на болото? - запропонувала дочка.
  Від болота залишилася маленька калюжа. Там у багнюці борсалися жаби.
  - Ви принесли воду? - жалібно проквакали вони.
  - Ні, пробачте, ми хотіли взнати, чи скоро буде дощ.
  Жаби розчаровано зітхнули:
  
- Сумний наш проґноз,
Ані злив, ані гроз.
Ми засихаємо,
Ми засинаемо,
Ми помираємо...
  
  Опівдень Лінило сховався від сонця в прозорій тіні засохлої берези. Поруч легла дочка. Ґном перебирав шовковисте доччине волосся й дивився, як дрімають під суседним кущем його дружина та син. Бідна Жужа! Буркотлива, нечесана, стомлена Жужа, вона часто плаче нишком, бо не може нагодувати та напоїти своїх дітей, бо Раховенко здійснив свою погрозу, і ніхто в лісі не розмовляє з ґномом. Ніхто. Крім дружини та дітей. Лише вони його жаліють.
  - Тато, я тебя дуже люблю, тільки ти раніше був зовсім іншим, - задумливо сказала дочка.
  - Яким - дурним та злим? - сумно спитав ґном.
  Дочка кивнула.
  - Зате зараз ти добрий та розумний. Чому? Мама розповідала про рожеві та чорні окуляри. А які окуляри допомогли тобі?
  - Зелені окуляри повернули мені пам'ять. Золоті окуляри дали розум, рожеві - любов, а срібні окуляри, що перетворюють на хмару, подарували натхнення.
  - Перетворюють на хмару? - перепитала дочка и побігла геть.
  Незабаром ґнома оповив густий туман - це хмара випливала з бабусиної хатинки.
  
Бджола прилітає за медом на квіти,
Крилате насіння розносить вітер,
Здобич орел з висоти виглядає,
У вирій прямують лелекові зграї.

Тільки хмарки не шукають користі,
Ллються дощем на дерева та листя.
  
  - Доню! Донечко! - заволав ґном. - Зними окуляри, повернись! Це я винуватий! Я, я стану хмарою, я стану дощем!
  
  Але хмара вже піднялася у сліпуче-яскраве небо та проливалася благодiйним дощем, наповняючи підземні озера, відновлюючи ліс.
 Ваша оценка:

Популярное на LitNet.com Н.Любимка "Долг феникса. Академия Хилт"(Любовное фэнтези) В.Чернованова "Попала, или Жена для тирана - 2"(Любовное фэнтези) А.Завадская "Рейд на Селену"(Киберпанк) М.Атаманов "Искажающие реальность-2"(ЛитРПГ) И.Головань "Десять тысяч стилей. Книга третья"(Уся (Wuxia)) Л.Лэй "Над Синим Небом"(Научная фантастика) В.Кретов "Легенда 5, Война богов"(ЛитРПГ) А.Кутищев "Мультикласс "Турнир""(ЛитРПГ) Т.Май "Светлая для тёмного"(Любовное фэнтези) С.Эл "Телохранитель для убийцы"(Боевик)
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
И.Мартин "Твой последний шазам" С.Лыжина "Последние дни Константинополя.Ромеи и турки" С.Бакшеев "Предвидящая"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"