Марк Алл: другие произведения.

Чистильники

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Peклaмa:
Литературные конкурсы на Litnet. Переходи и читай!
Конкурсы романов на Author.Today

Продавай произведения на
Peклaмa
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    про космічних чистильників у двох аспектах...

  Чистильники
  
  Ми з братом мчали верхи на конях, керуючись ледь помітною стежкою через світлий і привітний ліс планети Ен-Каст-Ю. М"яка трава, великі могутні дерева, озера що блискотять на сонці наче дзеркала. Так приємно було відчути вітер в обличчя, ту первісну свободу, те просте почуття польоту разом з конем і не крізь силове поле.
  День яскраво сонячний. Проміння сонця наче білі струни пронизували зелене листя. Не холодно, та й не має тієї спеки котра випалює розумі і вибілює волосся. На Ен-Каст-Ю тепло, завжди затишно тепло. Планета вічної весни. Планета де не будують міста, де немає густонаселених поселень, закрита планета давнього народу. Де не де будинки вбудовані у ландшафт так що здається каміння і колони виросли посеред лісу. А дах - то галявина чи висячий сад. Серед колон прозора штора, над травою гравітаційний гамак. Високий стрункий енкаст у світлому одязі стоїть у роздумах біля озера над прозорою водою. Привітно махнув нам рукою. На зустріч, на гравітаційній дошці пролетіла надзвичайно гарна жінка, білошкіра тендітна, наче дівчина, з довгим чорним як підпростір волоссям і фіолетовими очима, посміхнулась. І знову нескінченний прекрасний світлий ліс.
  Місто на планеті було - адміністративний центр: скляна, висока, трикутна піраміда. Навколо міста-піраміди - учбові заклади, що заховались серед високих дерев. Найпрестижніші інститути, університети і пансіони Пателли.
  
  Коли ми повернулися з кінної прогулянки до палацу правителя Ради галактик - Пателли, робот повідомив, що Саттара попросив нас зайти до його кабінету.
  - Я б вас не просив, та проблема не дріб"язкова, і впоратись можете тільки ви, - почав Старець розмову.
  Просторий кабінет із стінами білого каменю і зручними білими меблями, здавалося, звужувався під впливом його слів. Якщо справа проста, Саттара і говорив просто, а тут він якось навіть знітився. Йому навіть пасувала та хлоп"яча сором"язливість. Ніхто крім нас не бачив Старця таким, яким він є насправді. Піддані і громадяни галактичного формування Пателли знали його як поважного чоловіка старшого віку з добрим зморщеним обличчям, довгою білою бородою, у довгому білому просторому одязі. Насправді виглядав він надто молодо аби старіючий люд всесвіту сприймав його серйозно. Шість фрето (два метри) зростом, худорлявий, гнучкий, широкоплечий, сильний. Так, волосся у нього було білим, але не сивим. Білошкірий. Мав юне тонке гарне обличчя представника давнього народу, та тільки фіолетові очі видавали у ньому давню істоту, мудру і всезнаючу. Старість старця - то була вимушена дипломатичною корекцією омана для громадян Ради
  Отже, проблема не дріб"язкова. Гел сів у м"яке зручне крісло, підібравши ноги взуті у штани і чоботи які у сучасному світі вдягають вершники. Я сіла на підлокітник поряд з братом. Ми чекали. Саттара, обіперся на край свого робочого столу із білого дерева, склав руки, і червоніючи як школяр, продовжив, - Я побачив одну планету, називається вона Віїра.
  Ми терпляче слухали вступ. Знали - Саттара бачив Всесвіт у своїх видіннях, і ніколи не помилявся.
  - Віїра знаходиться у партнерських стосунках із системою Ланг, - Старець склав руки на грудях, що означало його зосередження на спогадах видіння, - Владарі Віїри начебто забезпечували охорону системи Ланг, але коли прийшов новий президент армія Віїри почала готуватись до вторгнення на планети системи.
  Гел прибрав з обличчя неслухняне пасмо.
  - Я хочу попросити вас, аби ви здійснили розвідку, і забрали з планети одного вченого поки той не почав випробування нової зброї.
  - Чим ще цікава ця Віїра, - посміхнулась я.
  - Там жорстка, військова диктатура, - сумно посміхнувся правитель Ради наче вибачаючись, - і добре було б аби ніхто не здогадався про те хто ви. Зброю і технології не застосовувати, тільки природні катаклізми і найслабшу магію.
  - Система Ланг у Раді? - запитав Гел з кривою посмішкою.
  - Так, але вони про те не пам"ятають. До Війни Сфери система Ланг стала планетою Ради автоматично, коли Братерство і Рада об"єдналися, - відповів Саттара.
  - Це допоможе, якщо що, - з іронічною посмішкою пожартував мій брат.
  - Але я надіюсь що якщо що не буде.
  - Отже, ніщо не може видати присутність Ради, а особливо її надприродних істот на планеті? - уточнила я.
  Саттара кивнув головою, - Планета заражена вторинною інформаційною молекулою-вірусом, навіть на рослинному рівні.
  - Ще є якась інформація? - запитав Гел.
  - На Ланг серед владарів є ті, хто співпрацює з президентом Віїри, думають що той подарує їм владу. Вони надають кошти на розвиток армії Віїри. Відповідають за поставку рабів.
  - Яку зброю має розробити той вчений? - запитала я.
  - Таку, що руйнує зв"язок між атомами. А біля системи декілька пустельних дір.
  Гел потер свого носа, - Візьмемо із собою Ол, вона уразі чого відволіче тубільців катастрофою.
  - Але придумайте якусь легенду, щоб під якимось прикриттям, - Саттара щиро хотів допомогти порадою.
  - Щось вигадаємо, - пообіцяв Гел, стримуючи посмішку.
  Саттара розсміявся. Він чомусь забував що у нас є деякий досвід у подібних справах Та з нами він міг бути собою, не поважним Старцем - витонченим і мудрим правителем Ради галактик коли обов"язок зобов"язує, а просто собою, давнім драконом, веселим і мудрим.
  
  Я пішла до Ол. Її ім"я Оллаель Саттара, вона прийомна донька Саттари і наша вихованка.
  Палац Саттари на Ен-Каст-Ю побудований з білого каменю. Довгі коридори з колонами, великі зали з терасами. Там можна простояти годинами, милуючись краєвидом з водоспадами скелями і лісом. Затишні кімнати із зручними меблями. Цей палац я знала як свій корабель, він часто був мені затишним домом.
  У напівкруглій кімнаті Ол я не знайшла. Дві її чорні кішки, кожна зростом з пуму, спали на теплій підлозі, побачивши мене вони підхопилися, почали тертися об ноги і намагатися залучити мене до гри. Я погладила розумних тварин за м"якими вушками, запитала у них з допомогою телепатії де їх господиня. Вони побігли граючись одна з одною по сходах що вели у підземні печери, а звідти до червоної зали з басейном. Ол ніжилась у теплій прозорій воді з краєчку на гарячих білих каменях. Киці до води не підходили, вляглися на теплих лавах з чорного скам"янілого дерева.
  Великий басейн губився у гігантській печері з червоними колонами. Дно басейну вистелене візерунком з різнокольорового напівдорогоцінного, а іноді дорогоцінного каміння. З одного боку то був зовсім мілкий басейн з водоспадом і дзвінкими джерелами, а далі він ставав проваллями у глибокі печери, заповнені водою.
  Я зняла з себе одяг і лягла у теплу воду поряд з вихованкою і подругою.
  Ол була дуже гарною, про її красу ходили легенди. Нею захоплювались, у неї закохувались, її вбрання публікувались як зразок у модних журналах Пайри (планета-місто, столиця Ради галактик). Перед публікою вона завжди зберігала образ холодної, навіть крижаної діви. Насправді була веселою, привітною і компанійською дівчинкою, любила гарні речі і гарну техніку, котру часто розбивала, бо ще більш за все любила швидкість і ризик. Закохані у неї юнаки і чоловіки не розуміли, що наша Ол ще зовсім юна, у ній ще не прокинулась доросла жінка. І прокинеться напевне не скоро. Тоненька, білошкіра, граційна, з довгим сріблястим волоссям і великими гарними очима, колір котрих постійно змінювала.
  - Щось сталося? - запитала вона, відчувши напевне мій настрій. Хоча я сама не розуміла мого настрою.
  - Ми летимо у дванадцяту галактику, - повідомила я, - Виліт як тільки наш Нейл знайде нам транспорт із прикриттям.
  - Що від нас вимагається? - Ол взяла з великої кам"яної тарілки жовтий фрукт, почала його їсти, фрукт був соковитий, і сік полився по її ніжному підборіддю у воду. Маленький плавучий робот відразу прибрав пролиту рідину, діловито пропливаючи поряд з господинею, - Не чекала що воно таке м"яке, це з дерев Па з планети Канна, подарували, кажуть рідкісне, спробуй смачно.
  Плід Па можна було їсти тільки у воді, сік розливався коли намагаєшся відкусити шматок, я пробила маленьку дірочку зубами у шкірці і почала просто тягнути той сік. Ол подивилась на мене, - о точно, - і зробила так само.
  - Ти, моя маленька, продивишся інформаційне поле планети, забезпечиш нам з Гелом зв'язок з командою прикриття і якщо знадобиться влаштуєш катастрофу.
  - Там що немає інформаційної сітки? - здивувалася Ол.
  - Там з планетарною сіткою можуть бути проблеми, а про магію вони, маю надію, забули.
  Несподівано Гел і Нейл стрибнули у воду поряд з нами, пробігли по мілині і пірнули у глибшу воду піднявши хвилю. Коли чорна і біла голова з"явилися над поверхнею води, я запитала, - І що? Ким ми будемо на цей раз?
  - Чистильниками! - крикнув Нейл і пірнув. Усе дивуюся, як кристалик може плавати, вага його стрункого тіла втричі більша ніж у нашого ящера Таваса. А Тавас вісім фрето (понад три метри) зростом.
  
  Нейл знайшов нам роботу перекладачів на кораблі чистильників, так називалися кораблі, котрі чистили забруднені планети. Корабель 254 летів на планету Віїру. Влада планети своєчасно вирішила, що потрібно трохи почистити атмосферу.
  Летос висадив нас на космодромі старої Ісанни. Летос - стародавній катер модифікований за останніми досягненнями техніки із збереженням давніх досягнень. Летос - біологічний комп"ютер котрому мільярди років, давно став особистістю і міг би стати духом і створити собі людське тіло, та залишався далі у оболонці середнього космічного військового катера. Катера з тонким але міцним бортом із сплаву надміцного і дорогоцінного міріду, що дорожчий за ірід, бо має його у своєму складі. Мірід був сіро-синім і не відбивав а поглинав світло. Мірід не могли зафіксувати ні маги ні радари ні інші засоби розвідки, мірід навіть не фіксувався радіосигналами, хоча тільки малорозвинені планети користуються радіохвилями для спілкування і сканування простору.
  Летос попередив що на Ісанні спека і виштовхав нас силовим полем з трапу побажавши вдалого вторгнення. Бажав він те з долею сарказму, додавши побажання владі Віїри вижити. Гел відповів що теж бажає катеру аби того не помітили на точці зависання і аби віїрлінські ракети вибухнули зіткнувшись з його твердим носом.
  Ол і Нейл вийшли на трап послухали люб"язний діалог. Оллаель заспокоїла стародавній комп"ютерний розум, стародавнього військового катеру, - Летосе усе буде з ними добре. Ми ж будемо поряд.
  Вдячний комп"ютер сотворив із силового поля свою улюблену проекцію білявого тендітного юнака, років шістнадцяти, обійняв Ол і демонстративно почав жалітися що він вразливий ясновидець, а ми псуємо йому усі матеріальні вузли. Бо він має бути поряд а не на орбіті.
  Тавас - великий ящір восьми фрето зростом (три метри) сіро-фіолетового кольору з гарною по зміїному витягнутою головою з темними розумними очима, з м"язистим і граційним тілом воїна, з чотирма руками, дві з котрих йшли із спини і трансформувалися при потребі у ноги. Тавас вийшов на трап під час проникливої тиради нашого невгамовного жартівника Летоса, - Та чого ти завівся наче нервова матуся? Там поки мир і спокій, то навіть не військова операція. І озброєння на тобі одному вистачить аби рознести на атоми сотні подібних планет.
  Летос юнак витер спроектовані сльози і вже серйозно запитав, - хлопчики і дівчатка, а хто не вірить у мою інтуїцію?
  - Нічого собі, - Тавас почухав потилицю, подивився на мене, потім на Гела, - може якось з орбіти подивимось що там? Чи є сенс отак зопалу туди пертися із чистильниками?
  Гел котрий досі не довіряв Тавасу після його зради під час протистояння у Війні Сфери промовчав, обійняв Ол, Летоса, Торкнувся плеча Нейла, кивнув Тавасу, не підійшов до нього. Не відповів нічим крім юнацької простодушної посмішки. Тавас зітхнув. Я посміхнулась, мені шкода давнього ящера, ми усі у тій страшній війні наробили дурниць, та брата я також розуміла надто страшна і несподівана була зрада близького друга.
  - Та вже як вирішили так і зробимо, - сказала я стискаючи у своїх руках велику сіро-синю витончену руку давнього фета (планета Таваса має назву Фет).
  - Вченого можна загіпнотизувати і він сам вийде на місце, - запропонував Тавас.
  Гел не витримав, сердито сказав, - Гіпнотизувати світил науки небезпечно, у них надто тендітний мозок. Тавасе я прошу не нагнітай. Гірше ніж було, не буде. Це люди, а не боги.
  Тавас натяк зрозумів, шкіра на обличчі потемніла - так він червонів.
  - Усе, усе добре, - я по черзі ніжно обняла усіх і Летоса також. Катер просив бути обережними, тим більше у людській неврівноваженій іпостасі.
  На трап вибіг Ствен, леліт (планета Лелітта) шести з половиною фрето зростом (близько 2.10 м.), білошкірий кремезний дядько з мужнім гарним обличчям і довгим сріблясто-жовтим прямим волоссям зібраним у хвіст, він тримав на витягнутих могутніх руках дві сумки куди напхав те, що вважав необхідним для смертних у дорозі, - Ось тримайте. Люди без таких сумок у подорож не літають. Там одяг і усе таке...
  
  Летос забрав на борт команду що залишилась на ньому і стрімко здійнявся вгору. Менш ніж за хвилину вийшов з атмосфери.
  Ми з братом залишились на Ісанні.
  То була планета з давньою історією, і та історія не переписувалась не забувалась. Ісанна знаходилася на границі Пателли (Гнізда. 3-8 галактики нульового галактичного скупчення, територія Ради галактик, до Війни Сфери Ради П"яти Галактик). На початку коли Раду було засновано, на Ісанні, тоді ще планеті із дотехнічним розвитком, побудували космодром. Той космодром і розростався і перебудовувався і занепадав і відновлювався. Цивілізація Ісанни досягла високих технічних висот потім магічних, і знову розвивала то технології, то людські можливості. Злети і падіння планети на перехресті космічних доріг. Під час Війни Сфери Ісанна навіть була майже що знищена та швидко відбудувалась. Космодром потрохи знову ставав основним портом галактик Пателли, торговим і пасажирським вузлом.
  Вдалині я бачила величну будівлю вокзалу побудовану у вигляді трьох пірамід із скла і металу. Плити майданчиків для посадки блискотіли на сонці. День і справді був спекотний. Ми були вдягнуті у цивільний одяг, нейтрально як для подорожі на космічному кораблі. Гел у темно-сірі штани з м"якої тканини і білий светр, у м"які темні черевики з тканини. Мав при собі легеньку куртку із цупкої та еластичної тканини. Я була у синьому коротенькому платті у білі маленькі квіточки, темно-синіх колготах модних на Пайрі і темно-синіх черевичках, Ствен ще знайшов для мене коротеньку курточку. Мене вражала здатність могутнього жорстокого воїна у житті перетворюватись на дбайливого дядечку, котрий завжди знав що відбувається і що найдивніше він знався на моді. Хоча, коли закінчилась війна ми виявили що у нього на Пайрі є кохана, і вона провідний дизайнер одягу, чудова і розумна жінка, а які вечірні плаття вона шиє. Я відволіклась згадуючи останній бал у палаці Саттари, де я красувалась у пошитому нею платті.
  Люди підсвідомо тепер відчувають давніх істот, тому потрібно якось пристосовуватись. На атомному і молекулярному рівні ми на час операції завдяки трансформації не відрізнялись від смертних. Зовнішність не змінювали, ми і так на перший погляд схожі на людей другого типу.
  Єдине що ми не могли і не ризикували, це імітувати жахливе нагадування про минулу війну, наслідок жорстокості і нелюдських експериментів - подвійну, інформаційну, штучну молекулу-вірус котра взяла на себе функції програмування властивостей і зовнішніх відмінностей тіла. У цій молекулі було запрограмоване передчасне старіння і жахливі, як тепер кажуть спадкові хвороби. Тривалість життя зменшилась до 90-100 років. Цю біологічну зброю використовували під час Війни Сфери, для перепрограмування свідомості, поведінки. Люди у котрих рівень регенерації нижче п"ятдесяти процентів заразилися вторинною інформаційною молекулою, що була платформою для впливу на психологічному рівні і покращувала вплив на мозок спеціального наркотику котрий перетворював людей на безлику, не мислячу, покірну масу, що могла знищити усе, і ледь не знищила. Вплив ділився на три рівні: мертвяки - люди котрі втрачали бажання до дії і виконували тільки те що накажуть, шукачі - люди котрі активно шукали і намагалися здобути те що їм наказували, і найстрашніші - вбивці, ті котрі могли вбивати за наказом не розмірковуючи, бо вбивство приносило їм задоволення.
  Молекула вкоренилася у кожній живій клітині впливала на відносини між людьми. Статевий потяг став сильніший і менш контрольований розумом. Під впливом молекули організми жінок завжди готові до вагітності, не враховуючи бажання душі і розуму. На жінках ця молекула відігралась гірше, почалися щомісячні цикли котрі раніше починалися лише при усвідомленому бажанні завагітніти. Молекула-вірус була розрахована тільки на теплокровних людей та, як усе штучне, вона перетерпіла мутації і заповнювала собою кожну клітину усього живого, навіть рослин. Світ змінився.
  
  Ми з братом підійшли до корабля чистильників, що лежав на напівпрозорих плитах майданчика. Корабель великий, трикутний складений з трьох сегментів. Довжина середнього корпусу близько півтора фредо, довжина стабілізаторів півтора фредо (до п"ятисот метрів). Корабель білий, на стабілізаторах символи комічних чистильників - синя хмарка з крапельками. Команда чистильників зібрана з представників різних планет, рас і культур.
   Коли ми підійшли до корабля, там тривало завантаження якихось баків, напевне для роботи з забрудненою атмосферою, харчів, фільтрів, питної води, знову фільтрів для кисневих і водоочисних апаратів. Капітан корабля чистильників гарна жінка шести фрето зростом (два метри), по вимові з Пайри. Струнка широкоплеча з проникливими розумними чорними очима, чорною шкірою, обличчям з рівним носом тонкими губами. У капітана стильна зачіска - червоне волосся підстрижене коротко, підбрите на скронях, вільним залишився тільки прямий чуб що падав їй на обличчя.
  Ми підійшли до капітана. Чемно привіталися. Вона кричала на свого помічника бо той забув замовити контейнери з якимось хімічним елементом. Я навіть не наважилась вимовити назву тієї сполуки, необхідної для очищення міст від смогу.
  Пані капітан з червоним чубом роздратовано подивилась на нас. Можу сказати що більше її роздратував Гел, котрий бут такого ж зросту як і вона. Дивилась пані капітан на нього зверху вниз, капітанська професійна властивість. А що вже казати про мене з моїми п"ятьма фрето (один метр, п"ятдесят сім сантиметрів), мені здалося що я маленька як мушка, десь біля її ніг загубилася.
  - Що вам? - сердито запитала пані капітан, і додала зневажливо, - Терпіти не можу подібних до ляльок. Йдіть собі! Пасажирів не беремо, летимо за границю Гнізда.
  І почала кричати на свого помічника, товстенького дядечка, що був на півголови нижчий за капітана, дядечко був змішаних видів, напевне народжений на якомусь тедролі (штучна планета, або космічна база), білошкірий і темноволосий з широким носом, повними губами і важким підборіддям.
  З помічником пані капітан нестримана у виразах і гніві, - Перекладачі де?! Що ми будемо без перекладачів там робити? На мигах з місцевими розмовляти!
  - Ми перекладачі, - наважився повідомити Гел, не голосно та чітко. Пані капітан замовкла і здивовано подивилася на мого брата.
  - Ви звідки? - змилостивилась запитати вона.
  - З Пайри, - коротко відповів мій брат.
  - Близнюки? - наче це було важливо, поцікавилась пані капітан.
  Ми кивнули стверджуючи. Те що ми з Пайри, її рідної планети, котрою вона пишалася, було на нашу користь.
  - Що закінчували?
  - Ще вчимось, - бовкнула я.
  Брат додав:
  - Палринський університет, кафедра філології. Вивчаємо мови віддалених планет. Останній курс. Для нас практика на Віїрі забезпечить хороші бали на екзаменах. Я вивчав мову планети Віїра.
  - А ти, - пані капітан тицьнула у мене пальцем.
  - Я добре розумію мову Віїри, - повідомила я, - і можу забезпечити достеменний переклад наукових термінів. Пишу дисертацію про наукові терміни запозичені і рідні для віддалених планет.
  - Нормальні перекладачі, - втрутився помічник.
  - Це ми подивимось, - скривилася скептична жінка, - Посели їх. Інших усе одно не буде, - і знову до нас, - Ваша зовнішність надто привертає увагу. Та подивимось може тубільці вас сприймуть як звичайних прибульців, різні ж бувають, - ще раз скептично подивилась на нас, і побігла лаятись з вантажниками.
  Пані капітан любила свою роботу і свій корабель. Помічник пишався своїм капітаном, а команда була віддана капітану, праці і кораблю, тому корабель чистильник блискотів наче новий. Було у ньому зручно, затишно, по-домашньому. Нам виділили маленьку зручну каюту з двоярусними ліжком.
  Молода дівчина, доводиться звикати що у новому післявоєнному світі є молоді, старі і зрілі і часто ставлення до людини тепер залежить від її зовнішності. Так от, молода дівчина принесла нам рушники, показала де душові, розповіла як знайти кают-компанію і запросила на обід після злету.
  Після війни ми рідко так близько були серед людей. Хоча то для нас світ був післявоєнний, Люди пам"ятала про війну але у рамках історії. Давні пам"ятали війну та не згадували про неї. Серед цих нових змінених, і тепер ще більше тендітних створінь. Змінилися люди, змінилось їх життя - тепер коротке. Та Всесвіт звикав і люди сприймали своє швидко старіюче тіло, хвороби і ранню смерть як належне. Ми не звикли. Ми намагалися триматися поодаль. Та Саттара потрохи повертав нас до нової реальності.
  А люди виявляється залишалися життєрадісними оптимістами. Вони встигали знайти себе у новому світі, допомагали іншим, працювали у тих сферах які вибирали, ризикували коротким життям, співали пісні і танцювали, кохали, народжували і раділи несподіваним дітям. Розвивалося мистецтво, наука. Тепер додалася медицина, так звана генетика. Розвивалися технології. Світ нових людей розквітав і стверджувався поки ми намагалися заховатися від нього звинувачуючи себе що допустилися таких страшних змін. Потрібно і нам відкрити очі і без страху навчитися жити новому світі. Почуватися вільно серед людей. Спілкуватися вільно з тими котрі займаються такою корисною працею як чищення атмосфери планет.
  Так раніше коли у світі було більше див, могутній маг легко міг повернути планету до життя. Тепер маги на розвинених планетах приховували свої здібності. Перевертні не демонстрували трансформацію, боги ходили серед смертних непомічені. Драконів, казали, знищили у війні. Тому вони, дракони, тепер також ховалися у людській формі. Див старого світу для смертних вже не існувало. Дива і справді стали дивами, рідкісними непомітними. Люди чомусь лякалися магії. Давні планети заховалися і потроху перетворювалися на легенди і міфи. Єдинороги, духи природи, мандрівники, стихії - усі хто був безсмертними, також ховали тепер своє єство серед натовпу смертних. Або жили віддалено на своїх планетах. А кількість смертних збільшувалась через стихійне народження.
  От і ми зараз були наче прості смертні. Ми навіть схожі на людей тільки досконаліші, юні часто гарні, шкода що швидко старіють. Ми с братом смагляві у нас довге чорне хвилясте волосся, у брата ледь чи не до пояса, у мене до колін. Великі сині очі, вузькі підборіддя маленькі носи, гарно окреслені та майже безбарвні губи. Тепер іноді люди чомусь сприймають мене ледь чи не за підлітка. Його за молодого наївного хлопця. Тепер так. От молоденька руденька чистильниця загравала до мого брата, напевне він їй сподобався. Чомусь сучасні люди швидко закохуються, кажуть інстинкти до розмноження, гормони. Не керовані бажання. Я ще не звикла до їх відвертості. А вона кліпає сірими оченятами і звабливо посміхається.
  У кают-компанії корабля чистильника затишно, як у домашній вітальні. Екіпаж корабля чистильника нагадував велику сім"ю. Хтось був за батьків, хтось за дітей, хтось за дядечку, чи тіточку і найстарший дідусь - відомий професор екології Гуаре Нкарг. Він запросив мене і брата до столу називав дітками. Я була йому вдячна. Сухорлявий маленький зморщений, але жвавий, добрий і життєрадісний. Через декілька хвилин спілкування я перестала помічати стан його організму, бачила лише розумні добрі очі.
  Святкували початок нової експедиції. Стіл накритий скатертиною. Консервовані наїдки поклали у тарілки так було і зручніше і приємніше. На столі багато пляшечок з пивом, пили як і космічні далекобійники, як то кажуть з горла. Люди різного зросту з різним кольором волосся, очей, декілька ящерів не таких як на Тавас, менших за зростом і більше схожих на людей, один кремніїк з хитрим поглядом, важкий могутній з грубими рисами. Кремніїки приховували свій вік, як тепер усі, хто довго жив. І мені здалося що він єдиний хто припускав що ми не зовсім люди.
  Та загалом усі в команді чистильників були злагодженою командою, хоча конфлікти і виникали, як і кожному колективі.
  Брат поводився трохи незугарно. Перевернув пляшку з пивом, з рук випав шматок хліба. Дівчата і жінки вирішили що новим перекладачем потрібно опікуватися. Хоча ставилися до нього як до гарної ляльки, не помічаючи за привабливою зовнішністю ні потужного інтелекту, ні твердого характеру. Гел за незграбними рухами і легким заїканням гарно приховав і перше і друге. Біля мене сів парубійко, на початок він здався мені примітивним недорозвиненим, та виявилося він був розумним співрозмовником і уважним товаришем. Я нагадала йому сестричку. Хлопець назвався Ратром, смаглявий та трохи світліший ніж я, жовте волосся, коротко підстрижене, стирчало у різні боки наче солома. Ратр розпитував мене про Віїру. Знала я небагато.
  На Віїрі жили люди другого типу, теплокровні. Середній зріст шість, шість з половиною фрето, дві статі. Жінки менші і тендітніші. Вік, як тепер загалом у більшості населення старого світу, близько ста років. На вигляд білошкірі, темноволосі. Риси обличчя третього типу, тонкі губи, тонкі носи, середнього розміру очі. Звичаї - патріархат. Сім"ї зазвичай великі, тому що декілька поколінь живуть разом, хоча відомості могли застаріти. Жили віїрці у селах невеликих містах, це також могло змінитися. Вірили у світлих богів, як тепер було, начебто, модно. Нічого особливого розповісти я йому не могла, тільки загальну інформацію. Сказала що збираюся вивчати Віїру коли ми туди прилетимо. Команда корабля чистильника схвально мене вислухала. Прокоментували мою розповідь, подивилися на Гела. Брат сказав що додати йому нічого і розмови повернулися спочатку до науки, а потім до пліток.
  Під час польоту екіпаж займався апаратурою, чергуванням, ремонтом. Молодші тренувалися у великій каюті обладнаній для занять спортом. Нічого особливого за чотири дні не відбулося. Тільки от довелося перенести медичний огляд і щеплення від різних хвороб. Нам те щеплення не потрібні, та мусили бути як усі.
  
  Корабель чистильник сідав на темній стороні планети. Космодром світився вогнями. Захід сонця (зірки Рпакна) по краю планети виглядав як ірідова корона оздоблена діамантами. Місто біля космодрому чомусь було ще неосвітленим. Сонце відкочувалось ховаючись від нас за планетою і поверхня Віїри вкривалася наче темною тканиною. Невже тут немає цивілізації?
  Чистильник занурився у атмосферу і пішов на зниження. Гравітаційні двигуни плавно посадили корабель на поверхню планети. Космодром Віїри був також старим, такі будували на планетах Братерства до війни. Поверхня на відміну від наших наче гумова, темно-сіра, коли ходиш по такій поверхні здається що вона трохи пружинить під ногою як гумовий килимок. Та такі плити потрібно періодично замінювати на нові, вони швидко втрачають свої властивості, стають твердими, смолянистими.
  Після посадки команда зібралася біля основного люку. Ми з Гелом поводилися як усі. Капітан дозволила відчинити люк. Попередила що за бортом холодно і вітряно, тому потрібно вдягнути щось тепле. Люк відчинився ми, чомусь штовхаючись, висипали на трап і спустилися сходами на космодромне покриття. Як я і думала воно вже не змінювалося з тисячу років було тверде наче камінь. Хоча місцеві напевне вважала що саме таким воно і має бути. Дійсно холодно. Столиця і космодром у помірній зоні, тут зараз осінь. Навколо космодрому ліс, листя дерев пожовтіло і осипалося. Вітер розносив жовте і червоне листя по космодрому наче малював крапки і візерунки. На усе поле у сорок фредо, знаходилося лише близько десяти цивільних кораблів, загалом вантажні чи військові.
  Команду чистильників зустрічала делегація місцевих. Три машини на колесах під"їхали до трапа корабля. Вони навіть працювали на очищеній нафті. Ще одна некроцивілізація що використовує прах предків як паливо. Я давно побачила дивну закономірність, якщо жителі окремої планети починають добувати нафту, то цивілізацію неодмінно починає кидати у крайнощі від жорсткої диктатури до анархічної спільноти і до повного самознищення.
  Не дивно що їм знадобилися чистильники.
  З машин вийшли чиновники. Назвалися представниками міністерства захисту і вивчення навколишнього середовища, хоча я бачила що серед них було половина представників іншого міністерства, такого собі міністерства напевне що планетарної безпеки. Вони такі агентства, міністерства, контори відповідають за безпечне правління правлячих структур. Службовці уважно роздивлялися нас усіх. Зневажливо, наче вони були вищими за нас у розвитку істотами. Зарозумілі, тому що ізольовані від космічної спільноти. Їм навіщось втовкмачують, що вони кращі ніж жителі інших планет. Хоча живуть вони у відносній бідності, замкненні у круговерті міст, а вірять що найвільніші у Всесвіті. А усі інші прибульці, що населяють незнайомі планети, примітивні нерозумні істоти не заслуговують навіть називатися людьми. Віра частенько підсліпувата.
  На зустріч віїрським службовцям і вченим вийшла наша пані капітан. Тубільці здивовані, що капітан космічного корабля жінка, ще й рівна їм за зростом, та ще й така екзотична і приваблива. Пані капітан покликала до себе Гела. Мій брат підбіг до неї, покірний як належить студенту перекладачу, - Я вас слухаю.
  - Перекладаєш мені міжгалактичною усе що вони кажуть, а їм перекладаєш те що кажу я, - тихо сказала вона.
  Гел знизав плечима, - Я знаю що роблять перекладачі, - посміхнувся. Не довго витримав без сарказму.
  - Серйозніше маленький, бачиш вони які тут усі ділові, - присадила його пані капітан.
  Гел перестав посміхатись. Так, він бачив які вони тут серйозні, аж надто, наче з їх душ забрали усі фарби життя залишивши тільки напівтони сірого чорного і крапельки білого.
  Формальні привітання. Чоловіки у ділових костюмах якось перетравили те що капітан корабля чистильника жінка з чорною шкірою і червоним волоссям у теплій синій куртці космічного чистильника і широких синіх штанах з великою кількістю карманів. А я бачила що зневажають вони своїх жінок навіть більше ніж нас, прибульців. Наша пані капітан Ролліта Паку Кай, що її просто на кораблі називала капітан Кай, або поза очі матуся, була і справді видатною жінкою, видатним вченим, хорошим механіком і непоганим штурманом. А ще вона була надзвичайно освічена і писала гарні вірші. Місцеві її зненавиділи з першого погляду. За незвичний вигляд, за гордий погляд, за рівну спину. А повненького помічника Туреско здавалося не помічали. Гел взагалі дивував їх своїм виглядом, та був на думку віїрців надто юним. Але загалом чистильники їм були потрібні, тому вони вирішили ставитися до капітана Кай як до чоловіка. А до інших як до роботів. Надресировані бути стриманими.
  Привіталися, люб"язні, запросили до свого міністерства, як вони казали, на невеличкий святковий обід на честь прибуття. Поводилися як господарі, що приймають гостей. Ми, уся команда - різнокольорові, різновиді, стояли за нашим капітаном, наче здивована зграйка школярів на екскурсії, нас було вісімнадцять. Жінки прибульці, яскраві і привабливі, зацікавили серйозних віїрських чоловіків, та чоловіки були при виконанні і намагалися відверто не розглядати жінок, тим більше у такому відвертому, яскравому одязі. Та не дуже вже як у сучасному світі Гнізда те вбрання було відвертим. Дівчата у коротких платтях, чи у шортах у еластичних майках у коротеньких куртках, простоволосі з витонченим макіяжем, таки змушували стриманих тубільців хоч на мить та відволікатися у думках від звичної їм реальності.
  Пані капітан погодилась навідатись до міста. Помічник Туреско мав залишитись на кораблі, щоб при ймовірній втраті капітана зайняти її місце, та ніхто з команди не хотів втрачати свого капітана, то так вираз. Лише напевне ми з Гелом починали розуміти, що Віїра може бути небезпечною, а місцеві закони зовсім інші ніж закони галактик Гнізда.
  Капітан Кай взяла з собою професора екології пана Гуаре Нкарга, і дослідника кліматичних змін під впливом технічного прогресу пана Юрганота. Тих хто мав порозумітися із місцевими вченими, поки вона буде намагатись зрозуміти віїрськиї чиновників. З нею полетіла її асистентка юна дівчина з яскраво рудим густим хвилястим волоссям і гарними зеленими очима, її звали Тіку. А також я і Гел, у якості перекладачів.
  До війни, у міжпланетних переговорах, використовувались магічні тлумачі. Та у вирі знищення усього надприродного магія перестала бути загальнодоступною. Зараз вчені знову намагаються створити тлумачі, тепер уже за допомогою науки і техніки.
  Нас шістьох запросили до машин. Пані капітан сказала що ми поїдемо у місто на своїй техніці, та віїрці відмовили її. Виявляється, з"ява прибульців на невідомих машинах може налякати місцевих жителів, почнеться паніка та релігійний екстаз. Я огляділась. Помітила відразу, та подумала що може вночі на космодромі припиняють працю. На фредо навколо нікого, навіть біля вантажних кораблів. Ні вантажників, ні представників корабельних команд, нікого. Ані ремонтників, ані техніків. Тиша на космодромі, начебто технічно розвиненої планети мене навіть лякала. Згадати космодроми при столицях інших планет, там рух не припиняється ніколи, наче вічні двигуни, ті космодроми приймають і відправляють кораблі, а тут якась зла тиша. Я зрозуміла що влада Віїри приховує від населення прибуття інопланетних кораблів. І населення планети не має знати що прибульці мало чим відрізняються від віїрців. Хоча, я можу помилятись.
  Чиновники запитали, чи інші члени команди потребують мешкання на час перебування на Віїрі. Капітан Кай відповіла, що корабель є домом для команди. Насправді вона не хотіла ризикувати своїми людьми. Також інтуїтивно відчула страх перед цією закритою спільнотою.
  Нас шістьох що мали їхати у місто, дуже ввічливо попросили усі засоби зв"язку залишити на нашому кораблі. Кай запитала Гела двічі, не розуміючи причини такої вимоги. Гел двічі перепитав терплячого чиновника. Капітан вислухавши ствердження безглуздій пропозиції обурилася. Гел переклав що пані капітан не може залишитись без засобу зв"язку, тому що вона таки капітан. Їй запропонували два досить великих мобільних телефони, котрі працювали завдяки радіохвилям, що передавались через вежі побудовані у місті і навколо. Один для неї другий для її помічника Туреско. Капітан Кай мусила прийняти таку альтернативу, тим більше надіялась швидко вирішити усі дрібниці контракту і умови праці, та повернутися на корабель до звичних умов, без дивних заборон таємниць і табу.
  Салон машин досить просторий і зручний. Нас всадовили по двоє на машину. Поряд незамінні представники спецвідділу що видавали себе за секретарів вчених і асистентів наукового товариства планети. Капітан Гела від себе не відпускала. Розуміла що без нього вона глуха і німа. Я мала забезпечити перемовини науковців.
  Давно я не їздила на машинах з колесами. На возах і то частіше. Машини настільки швидко як могли, під"їхали до великих воріт. Навколо космодрому, що був напевне режимним об"єктом, побудовано високий паркан з колючим дротом і баштами спостереження. Без дозволу ні втрапити ні вибратися, хіба що на крилах. За відсутності гравітаційних машин паркан це серйозна перепона. З космосу звичайно сісти на космічному кораблі можна, але по периметру стоять ракетні установки, і якщо немає дозволу на посадку чи зліт, обстріляють без попередження. А от ракетні установки привезли сюди з Найти (планета де виробляють зброю і космічні кораблі), такі зірвуть силове поле і виб"ють дірку у обшивці навіть сучасного військового корабля. Хоча наш Летос був би їм не по зубам, що вже говорити про старий крейсер. Джарек (флагман калтокійського флоту) знав про зброю більше ніж спеціалізовані архіви Пайри.
  Важкі бетонні ворота від"їхали убік, пропустили машини і зачинилися. Нічне місто зустріло нас темними неосвітленими вулицями і рідкими тьмяними вогниками вікон багатоповерхівок. На темних вулицях я не бачила більше жодної машини. Не було і пішоходів. Місто Віїри здавалося містом планети де усі люди загинули, а будинки залишились. Аж моторошно від такої пустки.
  За якихось півгодини машини під"їхали до високого темного будинку. Нас запросили вийти з машин, і зайти до освітленого вестибюлю, як то вони казали, престижного готелю для важливих гостей.
  У готелі було тепло світло і навіть якось затишно, після провалля темних вулиць планетарної столиці. Гел припустив подумки що у них напевне проблеми з енергопостачанням. Це було дивно після того як я бачила масштаби освітлення великої території космодрому. Брат припустив що на режимних об"єктах напевне не економлять. Я здогадалась що саме заради освітлення режимних об"єктів економлять на цивільних кварталах. Брат погодився. Обмінювалися ми первинними, так званими, швидкими думками, що більше були навіть образами. І навіть не дивились одне на одного, бо мали ще встигнути перекладати чистильникам те що говорять віїрці. Чиновники щиро посміхались, запрошували до великої кімнати де було накрито стіл для гостей і тих хто мав невідступно нас супроводжувати. Серед віїрців котрі залишилися з нами були два науковці і чотири працівника спецслужби, що вдавали працівників міністерства екології. Господинею вечора була струнка худорлява жінка спортивної статури назвалася гідом, готова була відповідати на усі запитання стосовно історії і звичаїв свої планети. Гел перекладав для усіх, а мене точила думка, мені було цікаво як влада пояснює народу таку економію енергії. Гід тим часом запросила усіх до столу. Ми сіли. Стіл тут був високим, для кожного свій стілець, тарілки квадратні із твердого прозорого пластику, з такого ж матеріалу чашки і келихи, їли тут пластиковими паличками. Гід розповідала про великого і славетного правителя планети Віїра Донкгу. Цей правитель був славетний тим, що підняв планету з розрухи, дав народу віру у себе і тепер веде усіх до процвітання.
  Я подивилась на брата котрий перекладав слова відданої владі жінки, вона говорила і очі її блискотіли фанатичним вогнем. Гел намагався просто тлумачити її слова не дозволяючи собі таку розкіш як емоції, скептицизм, недовіра. Капітан Кай також терпіла. Вона дивилася на жінку намагаючись їй вірити. Але жителі Пайри завжди відрізнялися підвищеною стійкістю і недовірою до пропаганди. Так вони поважали Старця Саттару та саме за те що він робив для планет Гнізда і за те що не брехав. У палринців не було кумирів. Тіку слухала зачудовано, та не те що Гел говорив а як говорив, слідкувала за його губами. Вона таки знайшла свого кумира.
  З сусідньої від столової кімнати, наче привиди, у білому пишному вбранні, з"явилися молоді привабливі жінки, поставили на стіл тарілки, і зникли під шелест цупкої тканини своїх незручних суконь. Від мене нічого не вимагали, роль перекладача взяв на себе брат. Я йому звичайно співчувала, важко перекладати ледь чи не божественні оповідання про великого вождя, та він впорається. Я можу поспостерігати.
  Місцеві люди були середнього зросту для теплокровних другого типу. Це близько шести фрето, як наш капітан чи Гел. Жінки у них менші і тендітніші. Чоловіки горді самовпевнені, дивляться прямо в очі. Жінки дивляться тільки у підлогу. Люди на Віїрі починають старіти як тільки перестають рости їх тіла. Тридцять років і з"являються перші симптоми, у них це називається зрілість. Загалом мали тонкі риси, прямі носи видовжені обличчя, білу шкіру і пряме темне волосся різних відтінків, від темно-рудого до чорного. Очі зазвичай темні, звужені. Чоловіки кремезні присадкуваті, та трапляються стрункі підтягнуті, аристократичні, як то зараз модно говорити серед смертних заражених штучною молекулою. Вбрання у чоловіків однотипне, цупка сорочка з високим комірцем і широкі штани на випуск. На ногах темне шкіряне взуття.
  Віїрці налили нам у стакани якийсь темно вишневий напій. От тільки той що сидів біля мене, дивлячись на моє обличчя, засумнівався чи мені можна вживати міцні напої і налив мені якоїсь рідини з пластикової пляшки. Напевне солодка вода з бульбашками. Добре, потерплю декілька днів. Наша пані супроводжувач запропонувала випити за великого славетного правителя Донкгу. Та яка різниця за кого випити, особливо солодку воду.
  На столі стояли тарілки з м"ясом запеченим, м"ясом провареним і багато місцевих плодів, як консервованих так і смажених чи варених. Запах від їжі був приємний. То все були, як сказав один з віїрських вчених, екологічно чисті продукти з власних теплиць правителя. Пані капітан виявилася вегетаріанкою, чим ще більше здивувала тубільців. Гел вже посміхався. Йому цей цирк здавався дещо комічним. Я почула його мислений коментар про спиртне, що то міцна солодка настоянка. Напевне та настоянка вдарила йому в голову. Капітан сиділа поряд з ним і після другого тосту накрила долонею келих мого брата, - досить студенте, ти мені потрібен ще адекватним.
  - Добре, - погодився мій братик, дещо сп"янілий, посміхаючись сором"язливою юнацькою посмішкою.
  Пані гід ще щось говорила, пані Капітан слухала переклад. Після пізньої вечері хотілося спати. Коли я вслухалася що вона говорить то виявляється була подяка інопланетним гостям, що ті погодилися допомогти Віїрі очиститися для майбутнього процвітання... і ще якась подібна маячня.
  Врешті решт нас провели до кімнат і залишили самих. Пані капітана поселили окремо. Чоловіків разом трьох, і нас з Тіку вдвох. Кімнати були теплі навіть затишні на якомусь п"ятому чи шостому поверсі. Білизна на зручних ліжках чиста і суха. У душовій тепла вода, то вже наче й цивілізація. Тіку пішла у душ і там була напевне з годину, я лягла на своє ліжко. Закрила очі, знайшла подумки Ол. Вона сиділа у каюті Летоса читала якусь книгу, стару, паперову. Поряд з нею частково на низькому дивані частково на підлозі кракг Діп також з книгою і в окулярах, коли цей капосний велетенський кіт потрапив на Летоса? Хоча я була рада відчути його присутність.
  - О я вже думала ти не вийдеш на зв'язок, - Ол відклала книгу і зручно вмостилася серед подушок, щоб ніщо не відволікало від телепатичної розмови не підсиленої апаратурою, а на давні спосіб.
  - Та тут місцева гостинність заважала розслабитись. Навіть не знаю де Гел. У них все під наглядом, усіх підозрюють.
  - Ви там обережно, не забувайте що трансформація людська у вас дуже хистка. Якщо дозволите себе вбити, то тіло може регенерувати у звірину неконтрольовану іпостась.
  - Розумнице ти моя, - посміхнулася я.
  - Я це в тебе бачила, - нагадала мені Ол мою нещодавню помилку.
  - Та я думаю вони тут не настільки здичавілі, аби ось так просто нас вбивати.
  - Надіюсь. Я знайшла вашого вченого. Це досить порядна людина, і він не знає достеменно до чого приведе його наукова праця. Але за місяць він у пошуку альтернативного здобуття енергії винайде нову для цього району космосу зброю називає це анігіляцією, але це не анігіляція це перетворення найменших частинок на пустельні дірки. При нестабільності місцевих цивілізацій це нова війна і катастрофа. Випромінювання руйнівної енергії може активізувати великі пустки, що залишились у цій галактиці, пустки почнуть поглинати матерію, як під час Чорної Хвилі, про яку ти мені розповідала.
  - Потрібно його забрати звідси раніше, разом з усіма його записами схемами і розрахунками. Де він є?
  - Та поки я знайшла його адресу. Тут немає загальної інформаційної сітки. Нейл не зміг знайти навіть засекречену. Тому тільки магічний пошук, а він, як знаєш, трохи повільніший.
  - Та кажи вже, - усміхнулась я, - що не так з адресою?
  - Там живе його донька, але його самого там немає, він приїздить тільки раз на місяць, на три дні, і знову повертається туди де працює. А місце де він працює я ще не знайшла, та напевне якась аж дуже засекречена лабораторія. Дивно що я відчуваю його самого, як він виглядає, що думає, та не можу знайти де він знаходиться. Поки. Та я знайду.
  - Приблизно, хоча б, - погодилась я.
  - На жаль ступати на поверхню планети не в людському тілі не можна, не даремне батько наполягав аби ви тут були, напевне він сам не розумів причину.
  - А ти зрозуміла? - я вже чекала чого завгодно від цього сфероїда.
  - Тут хтось є, не з давніх, але видющий. Летос зависає аж за супутником.
  - Добре, зрозуміла... - завдання ускладнювалось доведеться самим розмовляти з вченим тікаючи від спецслужб.
  - Обережно там, - Ол хвилювалася за нас, я і сама вже розуміла що довго у людській подобі ми не протримаємося, - як тільки знайду можливість вам зустрітися з вченим відразу повідомлю.
  - Чекаю. Здається моя сусідка по кімнаті вже виходить з душової, не буду її лякати своїм зосередженим обличчям.
  Зайшов Гел. Тіку загорнувшись у рушник сиділа на своєму ліжку і вищипувала брови. Вдала що ніяковіє, манірно поправила рушник на грудях, стріляючи оченятами. Гел сів на моє ліжко, нахабно роздивляючись руду дівчину. Я його обняла зі спини за широкі плечі і поцілувала в смагляву щоку. Тіку аж застогнала дивлячись як мої руки обнімають предмет її бажання. Вона навіть ревнувати не могла, він мій брат, та ще й близнюк. Обнімаючи я передала йому останні новини по пошуку нашого об"єкта. Інформації небагато, та наші товариші працюють. Ол магічним пошуком. Нейл у пошуках носіїв інформації. На перший день вже багато. Брат погодився. Потягнув мене як мавпеня за руку, я опинилася на його колінах.
  - Я прийшов побажати гарного сну, - сказав він вечірню формулу смертних.
  - А я вже думала ти залишишся з нами, - промуркотіла Тіку, - наші вчені хроплять наче двигуни старих кораблів.
  - Якщо вже будуть аж так хропіти, - посміхнувся мій брат, - то доведеться мені просити вас прихистити мене. Обійняв мене, поцілував у лоб і поклав обережно на ліжко.
  - З задоволенням прихистимо, - відповіла Тіку.
  Він вийшов, вона подивилась на мене як на скриньку з скарбом, - у нього дівчина є?
  - Немає, - з усмішкою відповіла я.
  - А я маю шанс?
  - Та не знаю, - відповіла я, підвелась з ліжка і відступила до душової кімнати.
  - Аааа! Я його хочу! - верескнула вона як маленька дівчинка, котра вимагає іграшку.
  - Нічим не можу зарадити, - відповіла я і втекла у душову.
  - Ах ти мала капоснице, відчиняй швидко я хочу все про нього знати! - із сміхом верещала Тіку стукаючи кулачком у двері душа, - усе усе.
  Я відчинила двері, і досить голосно як то роблять юні дівчатка відповіла із сміхом, - студент, лінгвіст, у команді гравіскейтерів, а уподобання у нього до дівчат різнобарвне настільки, що я навіть не знаю хто йому може сподобатись, а хто ні. Тим більше він нещодавно втратив кохану і досі ще сумує за нею.
  - Аааа! - верещала Тіка, - хочу, хочу, хочу!
  Ми голосно сміялися і верещали. Мені навіть сподобалась ця юність, нестримність, відвертість, було приємно відчути, що я жива. Відчути вир емоцій що йшов від юної Тіку. Та двері прочинилися. І у кімнату зайшла наша пані гід, вона стала при дверях склавши руки наче у молитві, напевне як у молитві на віїрського правителя Донкгу, і коли ми вирячивши на неї очі затихли, тихо попросила, - Дівчата у нас не прийнято так голосно виявляти емоції. Я вас прошу, поки ви у нас в гостях, тримайтеся трохи стриманіше. Так ви проявите повагу до нас і наших звичаїв.
  - Що вона каже? - пошепки запитала Тіку.
  Я переклала. Моя нова, несподівана, подруга Тіку здивувалася, та була розумною дівчинкою, багато подорожувала, тому вона вибачилась на міжгалактичному. А я від імені нас обох вже віїрською пообіцяла, що ми будемо поводитися тихо і стримано.
  Пані гід вклонилася нам, побажала гарних снів і вийшла спиною у двері. Двері зачинила.
  Ми з Тіку не змовляючись впали на свої ліжка лицями у подушки і почали сміятися вже у подушки.
  
  Гел вийшов на балкон у коридорі, в тонких штанах з еластичної тканини, вдягнувши куртку на голе тіло. Місто темне і лише заграва від ліхтарів що освітлювали космодром і ще декілька освітлених об"єктів напевне за містом, всього шість у різних районах столиці Віїри. Гел запам"ятав напрямки і приблизну відстань. Відчув що за його спиною стояла капітан Кай.
  - Не спиться студенте? - посміхнулася вона, дістала з кишені портсигар і запальничку, тоненьку цигарку затисла губами процідила, - палиш?
  Гел кивнув головою, взяв цигарку, запалили з одного вогника.
  - Ти, як я зрозуміла, досконало знаєш мову віїрців. Використовуєш якісь технології у вивченні мови, чи пам'ять феноменальна?
  - Пам"ять, - відповів Гел. Він повернувся обличчям до капітана Кай, обперся об парапет. Дивився на пані Кай, як на рівну собі, - чому ви ставитеся до мене з такою недовірою, капітане?
  - Нахабний хлопчисько, - посміхнулася вона, - гірко усвідомлювати, що фізична краса смертних миттєве явище. То не недовіра. Ти просто нагадав минулі часи, котрі я знала з розповідей прадіда і з фото його старого альбому.
  Гел мовчав.
  Напівтемрява, тьмяне світло, червоний відблиск цигарки. Кай милувалась ним наче він був недовговічним витвором мистецтва і ще мить і зникне, перетвориться на пил. Вона поринула у спогади, - Мій прадід був калтокійцем. Він вижив у Війні Сфери. І прожив ще довгих сто років, та так і не зміг вибачити собі що залишився служити Раді. Не міг пробачити собі що воював проти своїх товаришів, котрі відстоювали свободу і своє життя. Адже їх переслідували тільки тому, що вони були перевертнями. І новий світ не хотів їх приймати.
  - Шкода що Світ втратив дива, - погодився Гел.
  Капітан Кай сумно кивнула.
  - А кого нагадав я, хіба перевертнів? Чому ви порівняли мене і мою сестру з ляльками?
  - Цікавість тебе погубить студенте, - Кай загасила цигарку, - була одна світлина. Прадід казав що то випадково потрапили у кадр старійшини ради. Він бачив їх, і був присутній на розстрілі. Ти і твоя маленька сестра дуже схожі на тих засуджених до страти старійшин, що були також командуючими армії калтокійських найманців. Вони були командирами мого прадіда, а він стояв у конвої, коли їх розстріляли і до смерті собі не вибачив тієї зради.
  - Страшна історія, невже це справді колись відбувалося у Раді галактик? - запитав Гел. Хоча насправді знав, що тоді відбувалося. Але ж як студент не повинен того знати.
  - То були часи, коли вороги захопили Раду галактик обманом і засудили відсторонених правителів за геноцид і винищення планет, а ще за розв"язування війни, - відповіла капітан Кай, - минуле потрібно знати, маленький, аби не повторювати помилок.
  - Минуле потрібно знати, - повторив Гел. Цигарка згасла у його руці, - ті старійшини виглядали як двадцятирічні?
  - Так, - кивнула капітан головою, - виглядали юними, а насправді були давніми. Та якщо пошукаєш у галактичній інформаційній сітці то знайдеш інформацію. А я спати. Добраніч студенте. Добре що ти сучасний юнак, вільний і напевне безгрішний. Спорт і навчання. І ніякої війни.
  Вона розвернулася і пішла у свою кімнату. Гел стояв на балконі у напівтемряві над темним містом. Розгублено дивився вслід капітану корабля чистильників. Намагався згадати конвоїрів калтокійців, відступників, котрі залишилися служити Раді, не погодились зрадити Старця і населення Гнізда. Хоча старші калтокійці, і усі ті хто мав здатність до трансформації, забравши усі кораблі і зброю, перекинулися під командування піратського чорного імператора Ретолатоса. Та як міг згадати обличчя конвоїрів, вони тоді усі здавалися тінями. Не пам"ятав він облич. Кинув недопалок у попільничку і пішов у кімнату де солодко хропли два науковці з Пайри.
  Взяв ковдру і тихенько зайшов у мою кімнату, ліг поруч зі мною. Я обняла його і ми заснули. Чомусь після останньої війни я спокійно могла спати тільки біля брата знаючи що він зі мною.
  Чула я ту розмову між капітаном і Гелом, і теж намагалася згадати обличчя конвоїрів, та згадувала тільки Рофуса, Тавава, Ствена котрі витягли нас з полону. Нас а ще Ретолатоса і Нейла котрих тримали сплячими у саркофагах.
  
  Зранку. Спочатку тихо, потім голосніше, у кімнатах почала грати музика. Якийсь патріотичний марш. А потім щось етнічне але також з патріотичним забарвленням. Мова на Віїрі була твердого звучання і пісні здавалися гучним биттям барабанів. Так зранку такі пісні розбудять мертвого. Я відкрила очі. Гел ще спав, обіймаючи мене у сні, як дитинча м"яку іграшку. Тіку сіла у ліжку і заклякла дивлячись на мого брата, жалібно прошепотіла, - я закохуюсь.
  - Тримай почуття під контролем, - з усмішкою відповіла я, - ти зможеш, ти сильна.
  Гел відкрив очі, - та вони що, знущаються? - маючи на увазі оду пробудження по віїрські.
  Ми з Тіку знову почали сміятися. Сміх Тіку взагалі був заразливим, простим, легким, життєдайним.
  Та двері відчинилися і наша пані гід знову зайшла до кімнати. Побачивши Гела вона обурилася, - Ми думали з вами щось сталося. Ви не спали у вашому ліжку.
  Гел сів, ковдра сповзла, його худорляве гнучке юнацьке тіло з гарно окресленими м"язами змусило нашу правильну пані гіда відвернутися. Вона почервоніла, у неї виник не просто рум"янець на щоках, вона уся вкрилася червоними плямами навіть на руках, - Ви, ви, зовсім дикуни. У нас виникло враження що ви розпусники, хоча я знаю ви просто тут спали, біля вашої сестри. Але враження виникло неприємне.
  Гел посерйознішав, - це лише враження, пані Паку, - враження, це думка, котра склалася у вас. Реальність інша. У нас різні звичаї, ви можете спробувати також зрозуміти це.
  Вона стояла боком, дивилася у стіну, та чула усе добре, здригнулась на звертанні пані. Її обличчя напевне от, от мало запалати і влаштувати навколо пожежу. Нічого не відповіла чужинцю, тільки повідомила, - Чекаю вас у столовій, за п'ятнадцять хвилин, - Вийшла причинивши двері.
  - А що ти їй сказав, - пошепки запитала Тіку.
  - Що ми різні, - відповів мій брат, став з ліжка, - піду, у моїй кімнаті душова вільна.
  - А якщо разом? - запропонувала Тіку.
  - Тіку, - простогнала я.
  Гел посміхнувся, забрав ковдру і вийшов.
  Та душ ніхто не зміг прийняти. Вода у кранах готелю зранку була крижана.
  
  День хаотичний. Нам намагалися дати можливість ознайомитись і вразитись історією славетних звершень вождя Донкгу, його батька і їх вірних товаришів. Були то і велетенські пам"ятники і музеї трудової слави. Пані, хоча вона напевне ображалась на таке звертання, тому ми потроху призвичаїлись називати її дивним звертанням - товариш Паку мала витримку залізної машини, вона розповідала і розповідала про свого улюбленого вождя. Я і Гел перекладали і перекладали. Якщо сказати чесно, то язик болів навіть у мене. Та щось я запам"ятала напевне після п"ятого об"єкту і восьмого повторення. Батько товариша Донкгу, товариш Гдонкгу зігнав із вищих постів торговців двісті років назад. Бо бачив що його великий народ чекає тільки занепад і отупіння, а віїрці були достойні кращого життя і великих звершень.
  Так двісті років назад народний промисел Віїри був такий що навіть на Пайрі замовляли вишитий віїрськими майстринями одяг, зроблений віїрськими гончарами посуд. А сплетені віїрцями кошики стали взагалі модними і на десять років замінили товарні сумки для палринських господинь. Ткані килимки стелили навіть у палаці Саттари. От чому назва планети мені була знайома. О так страшенний занепад. Розквіт буржуазної майстерності мав привести до занепаду народної слави. Та що бачила я за тими величними спорудами і пам"ятниками. А бачила пусті вулиці бетонного міста де не будували нових будинків а тільки якось латали старі. Нікого живого, навіть домашніх тварин. Зранку і там де ми з"являлися, я не бачила жодної людини, тільки біля пам"ятників і у музеях були відвідувачі. Жінки у незручних та яскравих платтях до підлоги і коротеньких курточках прикрашених штучним хутром і чоловіки у строгому одязі сірого коричневого і синього кольору. Одяг то штани простого покрою, сорочка пряма без кишень, на випуск і куртка місцевого військового зразка. А військових тут було надзвичайно багато, мені наприклад здалося що кожний третій. Бо у військовій формі ходили і жінки. У них були спідниці не довгі як у цивільних, а короткі, по коліна, білі шкарпетки і черевики без каблуків. А військові курточки напевне пошиті по замовленню на кожну товаришку. Все таки дивне те звертання.
  На вулицях чисто. Де не де ми бачили прибиральників. Це були люди у однакових робах жовтого кольору, вони підмітали дороги і тротуари, вискубували і саджали щось у клумбах у котрих ще відцвітали яскраві осінні квіти, фарбували, ремонтували паркани і лавки. Жовті здавалися зовсім безликими і навіть без статевої ознаки. Горбилися наче щохвилини очікували удару. Обличчя ховали під тінню кашкетів. Біля жовтих груп завжди були групи у темно-сірому добротному теплому одязі, вони стояли навколо жовтих, наче чабани. Усе те вдалося розгледіти тільки у напівзатемнене вікно машини на котрій нас возили по місцям слави. Там де ми мали можливість вийти з машини не було ні жовтих ні сірих. Іноді жінки у довгих платтях і коротеньких курточках співали прославляючи пісні, іноді показово гралися у рухливі ігри діти. Вони наче намагалися показати, що неймовірно щасливі. Та були таки перелякані і дивилися на нас як на чудовиськ, небезпечних і напевне навіть заразних.
  Після чергового музею великим славетним вождям, товаришам Донкгу і Гдонкгу наша пані капітан не витримала і прямо запитала: коли усе це скінчиться і вона зможе зайнятися справою заради котрої сюди прилетіла. Що вона вже пройнялася славою вождів, і вони їй будуть тепер снитися, але вона ділова жінка і не у відпустці. Товариш Паку попросила товариша капітана бути терплячою до звичаїв Віїри і пообіцяла що увечері товариш капітан зустрінеться з великим вождем Донкгу, аби той дав благословення на славетну працю і достойну платню. Гел перекладав. Стояв за спиною капітана Кай ризикуючи запалати від гніву жінок. Та у перекладі зробив суттєву помилку і спіймав недовірливий погляд товаришки. Так і я це зрозуміла також, товариш Паку тому і працювала нашим гідом, що вона знала міжгалактичну.
  Коли ми повернулися до машини. Капітан Кай дала волю своєму темпераменту. Як вона лаялась, я запам"ятала декілька гарних висловів. Коли вона намагалася охарактеризувати вождя Гел вхопив її за руку і стиснув зап'ясток. Вона була настільки здивована вчинком мого брата, що замовкла. Він головою похитав і попросив, - Обережніше.
  - Ти що студенте? З глузду з"їхав? - капітан Кай вирячила на нього свої чорні очі, - вони все одно ні більмеса не розуміють.
  - Не вартує їх недооцінювати, пані капітан. І краще не ображати фанатиків.
  - Ти дивний хлопче. Надто розумний і нахаба надзвичайний.
  - Другий мій факультет дипломатія, пані.
  - Будуєш славне майбутнє для себе?
  - Десь так, - посміхнувся Гел.
  - Амбітний.
  Капітан посміялась із застережень Гела та лаятись припинила.
  Тіку сіла біля мене, - твій брат мене вражає, він такий сміливий.
  - Ти просто закохана, - посміхнулась я, от бачиш його як героя твоєї казки. Повір мені він не такий милий як здається.
  - А такий гарненький як я його бачу, чи тут я також помиляюсь? - запитувала невгамовна Тіку.
  - Та напевне тобі ж видніше, - знизала я плечима.
  - Та ви ж близнюки, якби ти була хлопцем була б як він.
  - Вже уявила? - засміялась я.
  А повздовж дороги все ті сірі будівлі з маленькими вікнами, безликі жовті з сірими конвоїрами. Мені здалося що команда чистильників єдині живі створіння у світі зомбі.
  Вечором нам усім принесли святкові вбрання. Чоловікам ще нічого, напіввійськова форма з якимось відзнаками. Пані капітану також пощастило у неї була чоловіча форма. А от ми з Тіку мусили вдягати сукні з цупкої тканини Я синю а Тіку зелену. З вишивкою і стрічками. Ми вдягнулися глянули одна на одну і знову почали сміятися. Хоча нічого смішного у нашому вигляд не було, сукні личили нам.
  Гел зайшов за нами і намагався не сміятися. Адже Тіку на порозі попередила, - навіть не посміхайся.
  Капітану місцева форма личила більше ніж нам наші сукні. А наші два вчених і в місцевому одязі виглядали нашими вченими у карнавальних костюмах. Гел також здавався актором, бо такий одяг на ньому виглядав як реквізит. Волосся він зав"язав у хвіст, та це не допомогло. Роль студента йому підходила більше.
  Товариш Паку чекала нас біля дверей готелю. Вона також була у військовій формі яскраво синій, напевне парадного зразка. Запросила нас до нашого мікроавтобуса.
  Вечірнє місто мало чим відрізнялося від нічного і денного. Таке ж безлюддя як у день і темрява як уночі. Навіть палац владаря був із затемненими вікнами, хоча у великому залі наче сонце, світилися яскраві блискучі люстри з кришталю. Нас не перевіряли на вході, як інших. Спостерігали за тим як ми збираємося, бо камери нагляду були навіть у душовій і я впевнена, що за жінками спостерігали жінки, а за чоловіками чоловіки. Хоча може виїрських посадовців не стосуються закони моралі.
  Гостей багато, виявилося що святкують день народження першого славетного вождя, батька другого славетного вождя - товариша Гдонкгу. Втрапили ми... Своєчасно... Син померлого вождя стояв на блискучому позолоченому балконі, наче сам собі вже став пам"ятником. Весь кругленький, гладенький випещений на відміну від своїх аскетичних підданих. Зріст мав понад шість фрето могутні плечі вказували, що юність він провів у тренуваннях, та зараз не до лиця великому вождеві бігати і підтягуватись. Не царська то справа. Має бути символом благополуччя своєї планети. Коли ми увійшли він говорив промову розповідаючи про свого батька, наче про бога, втрата котрого буде вічною трагедією для віїрського народу. Та народу Віїри потрібно радіти, що починання великого товариша Гдонкгу підхоплені патріотами і справа продовжується, а народ впевнено йде до прекрасного світлого майбутнього. Гел на вимогу капітана Кай переклав слова товариша Донкгу. Вона стрималась від гострих коментарів, але все таки проговорила, - я вивчала довоєнну історію Всесвіту.
  Гел кивнув розуміючи. Ой як добре він розумів про що говорить пані капітан. Ой скільки таких світів ми бачили, і жодного разу не діждалися від жодного з них обіцяного світлого майбутнього, тільки занепад і в гіршому випадку загибель.
  Та товариш Донкгу наказав святкувати день коли батько славетних перемін народився. Столи накриті, жінки співають гімн котрий тут співають на честь товариша Гдонкгу там де є пам"ятники. Може інші пісні тут заборонені? Танці напевне також. Дозволено виступи молодих спортсменів і акробатів, вони будують живі піраміди і відтворюють акробатичні патріотичні асоціативні сценки. Гості ходять п"ють алкогольний напій схожий на оргу (горілка, чи швидше самогон очищений). Оргу була дуже вже розбавлена. На столах що біля них стояли усі гості було багато різних наїдків, загалом холодні закуски, невеличкі канапки з рибою, м"ясом, сиром, якимось паштетами. Жінки високопоставлених товаришів, що відрізнялися від жінок нищепоставлених товаришів тим що на їх обличчях нанесено мінімальний макіяж, їх волосся блистіло, а тканини з котрих пошито святкові сукні були інопланетного походження. Такі товаришки не підходили до столів. На відміну від дружин молодших військових офіцерів, відзначених за якісь заслуги перед спільнотою Віїри. Ті вже не відходили від столів, радіючи смачній їжі наче діти цукеркам.
  Нас запросили у іншу залу, трохи меншу, затишнішу. Там були знову ж таки кришталеві люстри, накритий стіл біля якого сиділи товариші з найвищих щаблів влади Віїри. Нас як прибульців люб"язно запросили до товариства. Не часто тут у них бувають гості з інших планет.
  Пані капітану і двом вченим запропонували місця серед наближених до президента. Мене Тіку і Гела подалі серед нижчих чинів. Тут на столі було більше різновидів спиртного, але їжа простіша і ситніша.
  Гел таки мусив покинути наше з Тіку товариство, пані капітан не могла розмовляти з віїрцями без свого тлумача. Хоча я навіть могла тицьнути у декількох хто знав міжгалактичний. Наприклад сам товариш великий вождь. Генерал, що сидів біля нього військовий далі нікуди, не тільки зовні, а й у глибині свого мозку. А ще чоловічок невисокого зросту з блискучими залисинами що сидів навпроти генерала. Погляд у чоловіка був липкий як гумовий клей. Цей підозрював всіх у всьому.
  Нас роздивлялися здивовано і відверто, наче ми були манекенами виставленими на вітринах. Чорний колір шкіри капітана і її червоне коротке волосся, руда зеленоока Тіку, Гуаре з його сивим волоссям і синіми очима, Юрганот червоношкірий з білим волоссям заплетеним у дві коси за звичаями його народу. І на останок ми з братом. Усі незвичні для сірого світу сучасної Віїри.
  Потроху почали розмовляти з офіцерами і їх дружинами. Вони виявилися простими привітними життєрадісними і впевненими що їх життя найкраще у Всесвіті. Руда Тіку подобалася молодим військовим, вони були захоплені її яскравою зовнішністю і веселим характером. Дружини військових навіть не ревнували, підтверджували що іншопланетянка і справді гарна і радили їй скоріше вийти заміж і обов"язково за військового. Я чомусь здавалася їм дивною, пізніше дізналася що сприймалася як зовсім юна дівчина, що тільки що закінчила школу. Вони взагалі думали що я донька котрогось з вчених. Та дізнавались що я не з батьком, а з старшим братом казали, що не можна було батькам мене відпускати. Потім дізнавалися що ми з Гелом близнюки і не вірили, і продовжували зі мною спілкуватись як з підлітком.
  Тим часом товариш Донкгу підвівся, подякував усім за гарну компанію і за те що прийшли згадати його славетного батька. Запропонував продовжувати свято і запросив капітана Кай на декілька хвилин, на келих гарного вина. Капітан сказала, що мусить взяти з собою перекладача. Та товариш Донкгу повідомив, що розмова конфіденціальна і його знань міжгалактичної вистачить, аби порозумітись з громадянкою Пайри.
  Гел залишився біля вчених, вони просили перекладати їм розмову з віїрським вченим. Сперечались через походження життя у всесвіті і доводили одне одному, що теорії наукового світу Пайри правдивіше відкривають таємницю життя, але віїрські науковці заперечували те що палринці праві. Гел перекладав теорії намагаючись не замислюватись над змістом суперечки. Віїрці доводили теорію еволюції, і великого вибуху, з запалом розмахуючи руками, показуючи як всесвіт розширюється під дією колосальної енергії, яка звільнилась після колосально стиснення матерії, яка невідомо звідки взялася і невідомо чим стискалась. Вони припускали що стискалась матерія попереднього всесвіту, бо після того як припинила розростатися, почала знову ущільнюватись у велетенську чорну діру, котра була зовсім не дірою а магнітним полем надзвичайної потужності. А людина на думку віїрців з"явилася у всесвіті у результаті еволюції, що тривала впродовж мільярдів років. Почалася з одноклітинних організмів і розминулася у складну мислячу структуру. І тому кожна людина повинна усвідомлювати своє місце у всесвіті і бути достойною поколінь котрі призвели до виникнення життя. Щось ось таке доводили віїрці палринським вченим з корабля чистильника. Палринці допускали втручання розуму у створення матерії, так як по їх теорії спочатку виник розум. Після такої заяви у віїрських вчених ледь чи не піна з вуст пішла, вони наче збожеволіли від такого невігластва. Вони і помислити не могли що вчені Ради допускають наявність у всесвіті бога. От так і сперечались поки не повернулась до нас пані капітан. Вона була трохи напідпитку, і посміхалась, наче почула хороший, та все ж дурний жарт.
  Ми поїхали у наш готель. Пані капітан мовчала. Пани вчені спали притулившись одне до одного, втомилися від оду і суперечок. Гел не наважився запитувати капітана Кай про що вона розмовляла з вождем. Ми з Тіку взагалі обговорювали віїрських чоловіків і їх жінок, жартували і сміялися, загалом поводилися як звичайні палринські дівчата студентського віку. Пані капітан навіть не втихомирювала нас. Але не втрималася і промовила, чомусь до Гела, - Він дозволив нам працювати, пообіцяв перевести гроші на рахунок і попросив погостювати у нього у палаці декілька днів. Запевнив що мої люди професіонали і впораються без мене. І що це значить малий дипломате?
  - Вас візьмуть у заручники, - відповів Гел.
  - Навіщо? - здивувалась капітан Кай.
  - Вони параноїки, - відповів мій брат.
  - Ти можеш пояснити, яке відношення має психічне захворювання до того запрошення у гості, до палацу.
  - Та, підозрюють вони усіх, у шпигунстві, - просто відповів Гел.
  - То маячня, - капітан не могла прийняти відповідь свого перекладача, - Абсурд, - говорила вона, - Чому ти так думаєш? - запитувала.
  - Вивчав тоталітарні держави і особливо диктатуру.
  - То ти думаєш?
  - Пані капітане, я бачу.
  - Тобі точно двадцять?
  - Трошки більше.
  Вона здивовано подивилась на нього, - наскільки за двадцять?
  - Двадцять один, - посміхався Гел.
  - Ти мене бісиш, студенте, - незлостиво відмахнулась від нього пані капітан.
  А коли я заповзла у душ змивати сп"яніння і фіміами кислих дешевих парфумів з додатком перегару, отримала телепатичне повідомлення від Оллаель. Наш вчений приїхав додому навідати доньку, бо отримав вихідний на честь дня народження вождя Рдонкгу. Я покликала Гела.
  Будинок де жив вчений знаходився у семи фредо від готелю. Але наші кімнати були під постійним наглядом. Тому Гел вирішив піти один. І так як спали ми минулої ночі разом, то цієї ночі наглядачі могли і не помітити його відсутності. Шкода я не можу піти з ним.
  Тільки от є сумніви. А якщо вчений не захоче нас слухати, якщо видасть службі безпеки. Якщо він фанатик, як більшість віїрців. Хоча Ол казала що вивчила його психіку і інтелект. Зазначила, що бажано не гіпнотизувати і не зачаровувати його, а просто поговорити. Маленька Ол рідко помилялась, і ми вирішили ризикнути. Тіку чекала поки мій брат прийшов. Тільки тоді стрибнула у своє ліжко і заховалась під ковдру. Коли вона заснула Гел вислизнув з нашої кімнати через балкон, спустився на нижній поверх. Там було темно. На четвертому поверсі не виявилося постояльців. Сходи темні. Я зрозуміла що камери слідкують тільки за тим поверхом, і тими кімнатами, де поселили нас. У вестибюлі він захопив військову куртку чергового вояки, котрий мирно проспав вихід гостя із готелю. Двері були зачинені зсередини. Щось надто легко мій брат вийшов.
  По темному місту Гел пройшов три фредо швидкою ходою, бігти не наважився, аби не привертати зайвої уваги. Та коли пройшов ще три фредо, зрозумів, що камери слідкують за вулицею і його помітили. Тепер йти до вченого додому не мав права, поки не зробить так аби його випадково загубили агенти спецслужби.
  - Гел повертайся, - телепатично говорила я, - провалимо усе. Нікого крім тебе на вулицях немає. Зайдеш у під"їзд потрапиш у пастку, у них тільки один вхід у будинках. Місцеві тебе видадуть.
  Він і сам це розумів. Повернув назад. З бічних вулиць на великій швидкості виїхали темні машини, різко зупинились одна перед Гелом, інша за його спиною. Тепер мій брат мав вдавати, що вирішив втекти від супроводу, бо йому бачите, цікаво, бо вивчає цю планету, бо справжнє життя можна побачити тільки занурившись у нього без няньки.
  А з машин вийшли солдати у чорній формі. В шоломах, в окулярах нічного бачення озброєні наручними тадо (автоматична зброя стріляє голчатими кулями, лазером, іноді прилаштований вогнемет, вдягається на руку як наруч). У бронежилетах. Усі високі, як для віїрців, міцні, незворушні. Гел закляк між вояками. До нього підійшов командир загону спецпризначення. Дядько з жорстким рубленим шрамованим підборіддям, дядько нічого не запитав, він вдарив прибульця в лице, поваливши одним ударом на підмерзлий асфальт. Гел не наважився відразу підвестися. Інший солдат підняв його на ноги вхопивши за довге волосся. Командир загону вдарив кулаком у живіт чужинця, підхопивши за комір вкраденої куртки, так що Гел падаючи випав з тієї куртки, його знову підняли. Вони ставилися до тієї куртки як до священного предмету, що його мав право вдягати тільки солдат Віїри, і ніхто інший.
  Командир загону запитав, - Що ти тут робиш?
  - Хотів пройтися нічним містом. Подивитися... - вдаючи заїкання, задихаючись від болю, відповів Гел.
  - Пройшовся? - з усмішкою перепитав товариш командир.
  - Вибачте що втік, мені було цікаво, я вивчав мову Віїри, і історію, - почав виправдовуватись мій брат.
  - Мене не цікавить, - перебив його вояка.
  Солдат що стояв за спиною Гела зав"язав моєму брату очі якоюсь ганчіркою, що пахла нафтою. Замкнулись кайданки на заламаних за спину руках. Хтось підхопив під руку. Запхали Гела до машини, кинули на підлогу.
  Подумки Гел лаявся. Та зовні вдавав переляканого студента. Його провезли з п"ятдесят фредо міськими кварталами, щоб налякати, врешті решт підвезли до готелю зняли кайданки, викинули з машини. Охоронці готелю не знімаючи брудної ганчірки з очей затриманого, затягли заблуду у готель, провели на верхній поверх, штовхнули до його кімнати і під здивовані погляди очунявши від алкоголю вчених, кинули на ліжко. Мовчки вийшли зачинивши двері. Гел зірвав пов"язку з очей, жбурнув у стіну. До кімнати чоловіків забігла капітан Кай, горланячи на весь готель, - Ти що студент збожеволів? Так чудово знаєш про наслідки дій?! За яким, в біса, рожном ти поперся швендяти містом?!
  - Здалося цікаво втекти від усіх цих спец товаришів, - мій брат чухав лоба, вдаючи засоромленість.
  Пані капітан постукала собі пальцем по лобі, цей жест означав що вона вважає Гела цілковитим дурнем, - Ідіот малолітній, якщо я втрачу через тебе заробіток, я тебе викину по дорозі на матріархальній планеті.
  - А це погано? - здивувався мій брат.
  - Для тебе так, - впевнено відповіла пані капітан, і вийшла гримнувши дверима.
  На ранок за нашими вченими екологом и технологом приїхала машина. Виявилося і я повертаюсь з ними на корабель. Брат залишається з капітаном і Тіку. Тіку, котра звикла до мене за два дні, наче я їй стала сестрою, плакала обнявши мене. На мить я навіть піддалась її відчаю, відчувши тимчасове становище як фатальне розставання назавжди. Люди стали емоційні, глибше сприймають події. Потрібно це зрозуміти і прийняти.
  Товариш Паку слідкувала щоб ми не витрачали часу. Швидко зібралися, швидко поснідали і швидко сіли у машину.
  Капітан Кай дивилася на Гела як на ворога. Гел навіть вдав що соромиться свого нічного вчинку.
  - То через твій вибрик, - прокоментувала події пані капітан.
  Брат знизав плечима, та заперечувати не став. Не став і попереджати, що віїрські вчені будуть присутні на кораблі чистильників. І службовці будуть пхати свої носи у всі справи. Що на кораблі чистильників встановлять різні прилади слідкування. Хоча напевне потрібно було б і попередити.
  Отже я повернулась на корабель з вченими. Професор Нкаррг втішав мене розгублену, - Нічого тож не на довго. Скоро і капітана відпустять.
  Чи то він себе утішав?
  І справді до нас приєдналися віїрські вчені і асистенти вчених, котрі чомусь тими вченими керували.
  Команда чистильників була шокована, коли на корабель посунули місцеві, наче у них було на те право, та ще й запевняли першого помічника капітана, що то з дозволу товариша Кай. Туреску навіть побіг до рубки керування зв"язатися з капітаном. Команда здивовано дивилася на першого помічника капітана. Ніколи раніше ніхто з них не бачив щоб цей кругленький чоловічок бігав.
  - Пані капітан! Пані капітан. Та як так можна, навіщо ви дозволили? - обурено запитував Туреско, аж слина летіла навсібіч.
  - Що дозволила? - дивувалась пані Кай. Зв"язок був слабким, у слухавці більше шуміло ніж чулося те, що відповідає абонент.
  - Та оте от! Вони тут ходять наче у себе дома. Палуба нашого корабля то територія Ради! - Туреско так верещав, що у його голосі з"явилися істеричні тонкі вібрації.
  Зв'язок перервався. Пані капітан кинула слухавку і накинулася на товариша Паку. Гел перекладав, як міг, стриманими словами, та товаришка усе розуміла і чула емоційний настрій капітана Кай. Вона як їй і належить спокійно, з легким відтінком здивування запевнила, що товариш Кай сама дала дозвіл на співпрацю, самому вождеві Донкгу. І пропонувала сідати у автобус, бо тепер вони їдуть до палацу великого вождя, а це невимовна честь. Гел переклав.
  - Добре запитаю у вашого великого вождя, - вирішила пані капітан, - що то він крутить.
  Товариш Паку подивилася на капітана Кай як на богохульницю. Пані капітан також зрозуміла, що віїрська товаришка розуміє міжгалактичну і подивилася на Гела. Гел посміхнувся, підтверджуючи її здогад.
  - Навіщо та вистава? - пошепки запитувала капітан вхопивши Гела за руку.
  - Вони самі брешуть, тому нікому не вірять, - прошепотів у відповідь Гел.
  Товариш Паку подивилась на нього зі злістю. Гел зрозумів що нажив ще одного ворога серед навколишніх. А тут ще пані капітан крізь зуби нагадала, - Не думай, що я забула твій нічний вибрик, студенте.
  - Та вони бояться що корабель відлетить, а без капітана він нікуди не полетить, - прошепотів їй на вухо Гел.
  - Лише? - здивувалася капітан Кай, - Дурість якась. Ми чистили, вже декілька десятків планет, і ніде такого цирку не було.
  Тіку у коротенькій спідничці і барвистих колготах у куценькій яскравій курточці сиділа позаду капітана і Гела. Вона була сумна, у неї забрали подругу. Руденька асистентка винуватила у всьому товариша Паку. Тож у автобусі панувала ненависть і злість.
  Корабель чистильників мав розпочати роботу. Та віїрці своєю присутністю заважали кораблю нормально працювати. Чистильникам здавалося що віїрські наглядачі множаться з кожною секундою, бо встигають бути у всіх каютах корабля. Помічник капітана повідомив усіх спочатку сам, міжгалактичною:
  - Панове науковці, технарі і комп"ютерники, дуже прошу зберігати спокій і врівноваженість, під час роботи всадовіть десь місцевих, хай спостерігають, і займайтеся роботою. Раніше усе зробимо, раніше позбудемося зайд. Заберемо капітана і заберемося звідси.
  Потім я переклала звернення до віїрців:
  - Товариші віїрські науковці, а особливо асистенти науковців. Від імені команди дуже прошу не заважати чистильникам працювати. Вам вкажуть де знаходитися під час роботи. І все пояснять.
  Я здивовано і трохи обурено подивилася на Туреско, та він вирячивши сердито очі, запевнив, - Пояснять, пояснять.
  Тут я вхопилася за голову. Скільки ж доведеться перекладати.
  
  Корабель завис над столицею на гравітаційних двигунах, випускали фільтри, схожі спочатку на білі хмари, потім на сірі, а після закінчення роботи на чорні грозові. По закінченні роботи чистильник 254 здійснив посадку на полі, у околиці міста. Гравітаційному двигуну злітний майданчик не потрібен, він може відштовхнутися від гравітаційного поля планети. Тут у передмісті вирішили заночувати, щоб не повертатись на космодром, у зону колючого дроту.
  Отже фільтри усі справно виконують свою роботу, тепер чистильникам потрібно зачекати десяток часових проміжків. Жителям міста нічого не загрожувало, хіба що сп"яніння від чистого повітря після закінчення першої фільтрації.
  Я отримала повідомлення від Ол, що лабораторія, де працює професор, знаходиться у кілометрі від місця де зараз стоїть корабель чистильників. А ще вона повідомила що налагодила телепатичний зв'язок з професором і той буде чекати мене у лісі, у забороненій зоні. Зараз осінь і пан професор любить збирати гриби, дуже раннім ранком. Я ніяк не могла згадати які такі гриби ростуть на Віїрі у цій холодній зоні. Може якісь нові з"явилися.
  _______________________________
  Мініавтобус під"їхав до палацу великого вождя. Спочатку пасажири автобусу побачили височенний паркан, чотири з половиною фрето (близько п"яти метрів) у висоту, схожий на мур старовинного замку. Той мур був усучаснений, на баштах встановили ліхтарі прилади нічного бачення, далекогляди і лазерні гармати.
  Автобус зупинився перед сталевими воротами, що були відповідні старовинному укріпленні. Від чого, чи від кого б такі ворота мали б захищати великого вождя Віїри? Чи не від власного народу? Це на той випадок коли натовпу набридне диктатура. Ворота як і належало укріпленим воротам були подвійними. Перші ворота то міст через рів, що опускався на товстелезних, чорних від часу, ланцюгах. Бо навколо муру було викопано глибокий рів заповнений брудною водою.
  Гел як нахабний хлопчисько запитав у товариша Паку, - А у воді щось водиться? Наприклад маленькі такі рибки - м"ясоїдні?
  На запитання Гела товариш Паку прореагувала як на шматок глевкого тіста, що застряг у горлі. Вона знову почервоніла, напевне що до п"ят, але зробила вигляд ніби не почула жартівливого запитання. Розповідала далі, що палац вождя влаштовано на місці де у темні часи невігластва був розташований палац королів експлуататорів. Тут королі-торговці ховалися від людського гніву. А от вождь Донкгу тут працює і над новими законами, що приведуть народ Віїри до процвітання. А ще Донкгу пише геніальні книжки. Тут також він приймає гостей - найславетніших трударів планети. Чи інопланетних шанованих прибульців, славних працею. Вона з осудом подивилась на нахабного прибульця наче оцінюючи чи вартий він того, аби переступити поріг святого місця... А на закінчення промови, задихаючись від обурення, все ж таки ледь витягла із себе, - То рів, що залишився з часів королів експлуататорів. Може тоді там і були рибки, які вам так подобаються.
  Гел кивнув головою, зберігаючи серйозний вираз обличчя. Запитання він поставив міжгалактичною. Пані капітан сердито кахикнула, непевне не підтримувала подібні провокації. Гел їй посміхнувся у відповідь. І їй на мить здалося, що нахаба студент, поводиться з нею як з жінкою, котра йому сподобалась. Вона обурилася. Навіть і припустити не могла що її може вподобати такий юний хлопець. Он Тіка інша справа, вони приблизно одного віку, і дівчина всім своїм виглядом демонструє студенту свої почуття. Та ні, подумала пані капітан, він мене дратує...
  Другі ворота із скреготом старого механізму підняли догори. За воротами, як і очікувалось, довгий коридор з бійницями, з бійниць стирчать дула рушниць. А товариш Паку пояснює, що то король експлуататор так захищався від народного гніву, і тепер то тільки пам"ятка про темні часи Віїри. Гел посміхнувся, невже вона у своєму священному екстазі не бачить сучасних рушниць.
  За коридором розгорнулася привітна зелена галявина навколо якої росли великі дерева, а за деревами не видно муру башт і бійниць.
   То і справді був палац. Гел навіть нестримано свиснув означивши масштаб основної будови і усіх інших господарських і гостьових прибудов. Усе було біле, чисте, доглянуте. Захищене куполом силового поля. Наче не було за муром цього палацу сірого міста і його сірих мешканців з чорними охоронцями.
  Товариш Паку запропонувала вийти з автобусу і пройтися садами навколо. Вихваляла прекрасну квіткову алеєю, що вела до парадного входу палацу. Обіцяла гарний краєвид. Несподівано почала говорити міжгалактичною.
  Палац вражав. Мав п"ять поверхів. Перший поверх дванадцять фрето у висоту другий десять, інші три по девять фрето. Наче будувався лідеанцями. Фасад палацу прикрашено барельєфами з білого, чорного і синього мармуру. Зрозуміло було відразу, що цей палац не перебудовували і не реконструювали згідно новому політичному вченню про мистецтво. Палац залишався таким яким його побудував король-торговець. З усіма оздобами, статуями, фонтанами і вітражами. Сходи, також мармурові, на сходах слуги у червоних формах, чи то солдати, чи раби. Зараз на цій планеті не зрозуміти статус звичайних людей.
  Покірні слуги відчинили великі двері з білого дерева, вклонилися і застигли не піднімаючи стрижених голів. Капітан Кай як капітану і належало зайшла першою, Тіка за нею. Палринки намагалися швидше пройти до палацу ніяковіючи від кількості стрижених слуг. Гел ненавидів мармур, але правителі планет чомусь дуже його люблять тому у палацах не може не бути мармуру. Він почувався звично, палац як палац, слуги як слуги, раби як раби, це ще найгірша ситуація для диктаторської планети. Він увійшов, двері за ним зачинилися. Гості зупинилися у великий передпокій, світлий завдяки великим від підлоги до стелі вікнам. Велику площу тут займали сходи, що вели на другий поверх. Але й тут у цьому затишному передпокої безліч слуг у червоній формі. Товариш Паку і сама зніяковіла від розкошів палацу правителя, стримувалася, щоб не стукотіти зубами зі страху. Була тут не вперше, але щоразу відчувала захват і страх.
  На сходах стояла жінка у блискучій від діамантів, довгій сукні. Вона була зовсім не схожа ні на дружин урядовців, ні взагалі на жінку Віїри. Наче лялька у ляльковому палаці випещена, сумна і захована від світу. Довге біляве волосся було вкладено у складну зачіску. На юному гладенькому, чистому обличчі найкращою прикрасою блискотіли зелені очі. Ось вона зустрілася поглядом із капітаном Кай і привітно посміхнулася. Яка то була посмішка, наче струмені світла пронизали передпокій.
  - Вітаю Вас, - мовила вона міжгалактичною, - мене звати Ралума, я дружина славетного вождя. Я буду вами опікуватися.
  Капітан Кай і Тіка стояли ошелешені її красою, Гел вклонився до господині вітаючись за звичаєм Пателли приклавши руку великим пальцем до серця. Товариш Паку схилилася у шанобливому поклоні і відступаючи назад, зникла у приміщенні для слуг.
  От і вона, та що оберігає планету.
  Гості назвали свої імена. Імя котрим назвався Гел здивувало господиню, вона повторила зацікавлено:
  - Асур Райтук? Ім"я як у бога. Ви знаєте що першомовою Райтук перекладається як Чорний дракон. Ви з давніх народів?
  Капітан Кай з підозрою огледіла свого перекладача наче побачила вперше.
  - Ні, - посміхнувся він, - я лише студент з Пайри.
  - А Асур як - перший, - вона хитнула головою здивовано, і зійшовши сходами так плавно, наче повітруля (різновидність космічних істот, котрі є помічниками стихії повітря), зупинилась перед Гелом, розглядаючи його обличчя. За тим потисла руку капітану Кай, лагідно усміхнулася до Тіки, наче до молодшої сестри, - Слуги проводять вас до ваших кімнат, там знайдете усе необхідне, якщо щось знадобиться скажіть їм вам усе принесуть. За годину я запрошую вас у обідню залу. Я взяла на себе сміливість підібрати для вас зручне вишукане вбрання.
  Кімнати для гостей, як і усе що прибульці бачили у палаці великого вождя, вражали історичною, з дизайнерської сторони, розвитку Віїри, розкішшю. Суцільна позолота. На рамках старовинних картин, на ліпнинах, що прикрашали стіни, на стелі над кришталевими люстрами. Підлога викладена блискучим паркетом, з дорогоцінної різнокольорової деревини, біле, червоне, скляне дерево Ніту. Завозили те усе королі-торговці з усіх планет світу. Стіни оббиті шпалерами з шовку, зітканому павуками планети Уяу. Усього аж надто, наче до цього палацу завезли дорогоцінні предмети і масивні меблі з інших палаців. Хоча, може воно так і було.
  Гел увійшов до своєї тимчасової кімнати. Висока стеля, великі вікна, велике, високе ліжко на підвищенні. Влігся на те ліжко, підклавши руки під голову.
  Було про що подумати.
  Отже Ралума. Фея Ралума. Неймовірна красуня, котра може лише за допомогою направленої думки будувати і руйнувати просторові портали, а ще маніпулювати тонкою матерією. Фея з тих котрих ще називають іноді морами. Та що відчуває смерть і може продовжити життя чи пришвидшити смерть. І це неймовірне створіння якимось безсумнівно дивним чином стало дружиною Донкгу. Хоча на перший погляд віїрець Донкгу був просто звичайним диктатором без видатних здібностей.
  Прочитати фею Гел не наважився, вона і так не довіряє йому з першого погляду. Якщо задіяти телепатію то Гел відкриє себе їй. Потрібно попередити Ол щоб як можна менше використовувала поки магію. Хоча вона відразу це зрозуміла, розумна дічинка.
  Отже зустрітися з вченим доведеться мені. Гел подумав про те, що ми вчасно трансформували наші тіла ще на Іссані. Так нас важче відчути.
  Гел розмовляв зі мною, а його тіло дрімало на розкішному ліжку у розкішній кімнаті, роскішного палацу. Фея прийшла. Не фізично, а тонкою структурою, сіла на край ліжка вдивлялася у обличчя сплячого гостя, намагаючись побачити його душу. Гела врятувала капітан Кай, котра увірвалась у його кімнату, наче у свою власну. Гел прокинувся, сів на ліжку здивовано, наче спросоння, розглядаючи капітана, вона була незвична і гарна у жовтій сукні простого крою, котра їй дуже личила, такі довгі сукні зараз були модні на Пайрі.
  - Ти йдеш? - запитала вона вже не так різко як звично, навіть знітилася перед студентом. Жінка котра не щодня вдягає гарне вбрання, завжди відчувається беззахисною у тому вбранні.
  Гел кивнув головою.
  - Нічого не хочеш мені сказати? Про себе, чи твою сестру? - капітан Кай склала руки на грудях намагаючись бути войовничою і наполегливою.
  - Нічого, - відповів Гел, скидаючи білого светра, - з вашого дозволу я хочу прийняти душ, бо у готелі не було теплої води, як ви знаєте. І відразу прийду. Я ж вам там не потрібен, аж так. Господиня знає міжгалактичну... Навіть першомову, наскільки я зрозумів.
  Та капітана Кай важко було спантеличити оголеним чоловічим тілом, навіть якщо воно настільки гармонійно-досконале як у Гела. Тим більше вона воліла правду а не видовищ:
  - Отже у тебе ім"я як у бога, а сестру звати Тіа Райтук. Не личить маленькій дівчинці таке гучне ім"я.
  Вона підходила, Гел відступав до ванної кімнати спиною назад поки не вткнувся у стіну.
  - Я навіть не знаю звідки у нашому роду таке прізвище, - удавано дивувався він.
  - Отже, ти чорний дракон?
  - Ви вірите у казочки, - посміхнувся Гел ускочив до ванної кімнати і зачинив двері перед її носом.
  Вона постукала у ті двері, - відчиняй!
  - Не можна нам разом примати душ. На флоті інтимні стосунки між командирами і підлеглими заборонені, - почула вона його голос за дверима. І відразу у душовій полилась вода заглушивши усі звуки.
  - От патлата сволота, - виялалась пані капітан і стрімкою ходою вийшла з кімнати свого перекладача, - навіщо ж ти тікав у місто? Ніколи не буду брати навіть тимчасових працівників не провівши співбесіду і не дослідивши хто, що, звідки. Втрапимо ми з тими студентами, - бубоніла вона собі під ніс йдучи довгим коридором за червоним слугою.
  Ми з Гелом чудово розуміли що у разі провалу наражаємо на небезпеку команду, і мусили зробити усе, аби чистильники повернулися на базу цілими і неушкодженими, бажано на своєму кораблі.
  Гел визирнув із ванної. Капітана у кімнаті не було. Вдягнувся розправив руками неслухняне волосся. Щітку для волосся забув у кораблі. Не наважився використати магію ні для розчісування, ні для сушіння, пішов з мокрим волоссям.
  В обідній залі, що насправді була напевне власною гостинною кімнатою дружини повелителя, за столом сиділи сама господиня, капітан Кай і маленька Тіку, котра відразу почервоніла як тільки побачила у дверях Гела. Ралума вправно ховаючи недовіру запропонувала гостеві сісти за столом. Слуга відразу налив вина у кришталевий келих.
  У цій вітальні було затишно. Шпалери, гардини, меблі світлих пастельних тонів, і вітражі у вікнах, різнокольорові сонячні промені на світлому паркеті. Казкова атмосфера що оточувала казкову фею. Ралума вдягнула зелену сукню із сапфірами, довгу, приталену, простого вишуканого строю. У цій сукні вона здавалася ближчою до смертних і ще привабливішою.
  Гел спробував вина, темне терпке, з виноградників планети Боргу. Сир на столі з планети Равіту, келихи стародавні з кришталю Мойю, холодної планети. Важко уявити як Ралума через портал тягне пакети з продуктами. Чи то народи віддалених планет поклоняючись богині-феї приносять самі жертву до порталу. Гел уявив, аби не посміхатися ковтнув вина, захлинувся.
  - Який же ти іноді незграбний студенте, - пробубоніла капітан Кай.
  У вітальні у затінку, самотній стояв білий рояль. Гел любив такий інструмент, тому частенько дивився на нього під час обіду. Господиня помітила його зацікавленість, запитала:
  - Любите живу музику, студенте з Пайри?
  Гел кивнув головою.
  - У світі любителів маршів я рідко чую гарну музику. Сама я не дуже вправна піаністка. Будь ласка, - вона вказала прекрасною рукою з витонченими пальцями на білий рояль, - він добре налаштований.
  Гел мовчки підвівся. Капітан Кай тільки прошепотіла, - Студенте, не сором мене.
  - Навіть не роблю проб, вас осоромити, капітане, - також пошепки відповів їй Гел схилившись до її вуха
  Його м"яке, ще вологе волосся, торкнулось її щоки, вона відчула вир почуттів, що більше дратували, чим подобались.
   - Флірт між командиром і підлеглими на громадянському флоті також не бажаний, студенте, - процідила пані капітан.
  Ралума посміхалась спостерігаючи за гостями. Вона насолоджувалась емоціями і спілкуванням. Милувалася ними, наказавши собі не ставитись заздалегідь до незвичного студента вороже.
  Гел сів на стілець за роялем. Тіку сплеснула рученятами експресивно вигукнула, - я ще ніколи не чула живої музики! - і засоромлено притихла.
  Гел зіграв декілька акордів, знайомлячись з давнім інструментом. Він відчув рояль як живу істоту, привітався з ним погладивши білий дерев"яний корпус блискучий від лаку. Ралума присіла на краєчок крісла, неподалік. Рівна спина, руки на колінах, пальці сплетені. Великі зелені очі сповнені зоряного світла очікують дива. От чим можна здивувати фею. Фею котра живе у Всесвіті декілька сотень тисяч років, майже що одну вічність, одну з мільярдів вічностей.
  - Тай"ю, якщо знаєте, - попросила фея.
  Композитора Тай"ю Гел знав. Композитор жив приблизно тисячу років назад. Він вважався класиком. Познайомилися з відомим композитором під час військових дій на його рідній планеті. Калтокійці рятували біженців, серед котрих був Тай"ю і його сім"я.
  Гел зіграв перші акорди, начебто простої мелодії. Ралума витягнулась наче струна. Гел зрозумів що вона і є першим зеленооким коханням композитора. Але не наважився виконати пісню присвячену саме для цієї феї. Та й від майстерно виконаної симфонії шкіра феї ледь, ледь світилася, як з ними буває коли вони у екстазі.
  Капітан Кай не особливо любила музику, але мелодія причарувала і її. Експресивна Тіку витирала сльозу.
  Гості і господиня захопившись музикою не помітили як денне світло зникало, поступаючись сутінкам. Пильні слуги увімкнули світло.
  Ралума як і багато з фей чудово співала. Капітан Кай змінила своє ставлення до музики і зрозуміла що саме за такими піснями і мелодіями тепер буде сумувати. Трішечки, ледь помітно з"явилася повага до студента. Чи то повага до його таланту. У нього виявився чудовий добре поставлений голос. Співаки такого класу рідко зустрічалися серед знаменитостей Пателли. А він ставився до свого таланту як до чогось звичайного.
  - Ти не хочеш спробувати себе у кар"єрі співака? - запитала капітан Кай.
  - Ні, - відповів студент. І вона бачила як на мить спохмурніло його смагляве обличчя, - не люблю бути на публіці.
  - Є досвід? - з усмішкою, ледь сп"яніла пані капітан не помітила мимовільний сум свого перекладача, та те помітила фея.
  - Загалом можу сказати, скінчилось те недобре, - ухилився від прямої відповіді Гел. І почав виконувати нову мелодію, підкреслено веселу.
  До вітальні увійшов великий вождь Віїри. Ралума і Гел відчули його прибуття ще коли він заїжджав на підйомний міст. Та вдавали одне перед одним, що нічого не відчувають.
  Великий вождь великого народу з маленької Віїри став у дверях слухаючи музику, чекав поки його помітять. Милувався капітаном Кай. Ралума підвелась йому назустріч розкривши обійми, він звично схилився вона поцілувала його у лоба, він поцілував шанобливо її руку.
  "Матір і син..." - Промайнуло у голові Гела. "Але ж вони зовсім не схожі, нічим. Віїрський випещений товстун, смертний, старіючий від молекули-віруса: син стрункої надзвичайно гарної юної феї, що може прожити декілька вічностей". Це поки у голові не вкладалося. Але от що ми з Гелом помітили відразу, та не надали ваги, що сприймався Донкгу старшим, ніж на його загальновідомі сорок років.
  Донкгу похвалив музичні таланти Ралуми і прибульця. Ралума взаємно подякувала його за чудових гостей, котрі подарували їй, усамітненій, гарний день.
  Вечір продовжився сімейною вечерею, та капітан Кай почала відчувати дискомфорт, коли зрозуміла що Донкгу відверто залицяється до неї. Тільки от чому його прекрасна дружина вдає, що нічого не відбувається.
  
  Я йшла вузькою, ледь помітною стежкою у лісі. Ранкові сутінки, ще й туман. Здавалося зроби необережний крок з тієї ледь помітної стежини і загубишся у тому вологому тумані потрапиш на зоряні дороги, або будеш вічність блукати тонкими проміжками простору. Обриси гілля і стовбурів великих дерев. Під ноги стелилося м"яке, буре, опале, напівзгниле листя. Я йшла обережно, швидко і стрімко. Моєї ходи не чути. Зі стежки довелось зійти. І я побігла. Перестрибуючи через повалені дерева густе віття кущів я відчувала кожну перепону на своєму шляху. Але як то було приємно, не зважаючи на холод і туман. Приємно бігти диким лісом після тісних відсіків корабля чистильника, після темних приміщень місцевих будинків із застояним повітрям, бігти крізь ліс у ранкових сутінках у густому тумані, наче по хмарах. Вільна, легка.
  Професор Пай Я Оу, або як його називали колеги і керівництво товариш Пяу, вийшов із гуртожитку що знаходився поблизу лабораторії ще до світання Наковтавшись заспокійливого відвару замість ранкового ті (чаю), стискаючи у тонких пальцях сіточку для ва. Ол помилилась, то були не гриби, а їстівна смола з дерева ва. Ці дерева, готуючись до зими, виштовхували із себе смолянисту рідину, котра застигала на повітрі, але якщо зварити напівпрозорі пляцки смоли, вони ставали схожі на галаретку з тваринних хрящів. Віїрці раціон котрих був дуже обмежений, бо усе йшло на армію, дуже любили смолу ва. Профессор Пяу восени частенько ходив на тихе полювання за ва. Охорона звикла. Зате знали що якщо дядько Пяу зварить смолу, то буде усім по шматку галаретки.
  Професор мав навіть перепустку. Не у кожного на території наукового містечка була можливість вийти за паркан. Така перепустка видавалась тільки видатним і славетним за сумлінну працю. Хоча й за цією перепусткою довелось побігати, і вмовляючи війскового керівника, і доводячи йому що можливість іноді побути на самоті безцінна для творчої особистості. Йому у суперечку доводили, що наука то не творчість, але перепустку видали.
  Професор Пяу любив ходити лісом на світанні. У лісі нікого не було, ніколи, крім патрулів, що сиділи у дотах. п"ятнадцять фредо (близько п"яти кілометрів) лісу навколо наукового містечка охоронялися як палац великого вождя. Професор не відходив далеко від паркана бо знав про міни, і про роботи-кулемети, котрі спрацюють реагуючи на тепло і обриси людини. Розумні смертоносні машини, над ними у минулому добре попрацював і сам товариш Пяу.
  Сьогодні товариш Пяу йшов на зустріч з представником вільних світів, зі мною. Хоча йому наснилася прекрасна Ол, котра вмовила його прийти. Та сон є сон. Уві сні вона розповіла йому наскільки небезпечним для всесвіту є його теперішнє дослідження. І що вона допоможе, якщо сам професор наважиться вилетіти у вільний світ. Пообіцяла можливість вилікувати доньку, котра хворіє на якусь жахливу смертельну хворобу. Снам він не вірив, мусив впевнитись, тому прийшов незважаючи на страх і на небезпеку, не заради світу а заради доньки. Йшов на зраду, бо саме так, вихована у світлі великого вождя людина мала сприймати яку завгодно домовленість з прибульцями. Хоч і як людина розумна усвідомлював увесь цинізм і жорстокість влади, та іншого не знав, тому сприймав диктатуру як належне. Думав під впливом пропаганди що на інших планетах життя важче і без змістовніше ніж на рідні звиклій затишні Віїрі.
  Йшов професор Пяу навмання, у тумані важко розгледіти щось, та здавалося він нічого не бачив. Я спостерігала за ним, впевнилась що він сам. Хоча це відчувалося та після того як ми знайшли на Віїрі фею, очікували що завгодно.
  Вийшла. Йому здалося що я вийшла прямісінько із стовбура дерева. Я була вдягнута у зелені штани з багатьма кишенями, великі черевики, зручні на товстій підошві, великий чорний светр, і куртку котру мені дав комп"ютерник Ратр ще вчора, коли я розповіла йому що хочу зранку вийти з корабля на пробіжку. Ратр дитина вільної Пари сприймав ідею побігати стежками Віїри як норму. Сам відмовився, не любив бігати. Товариш Пяу подумав що я схожа на підлітка, припустив що саме так виглядають діти з розвинених планет. Побачивши мене а не як він припускав когось схожого на агентів спецслужб він трохи заспокоївся, почувався впевненішим.
  - Вітаю, - привітався він першим.
  Я кивнула головою, привітно посміхаючись.
  - Ви ж зовсім юна, - дивувався він, - як ви пройшли мимо роботів кулеметів.
  - По деревах, - посміхнулась я.
  - Дівчинко, - з"явилась у мого співбесідника інтонація суворого викладача, точних наук, - я розумію що вам подобаються шпигунські ігри, але я зустрічаючись з вами ризикую життям власним і життям моєї доньки.
  - Вибачте, - я зрозуміла що йому не до жартів, та й йому страшно, - Ми пропонуємо вам і вашій доньці поселитися на Пайрі. Але є деякі умови.
  - Так, - він соромився усього надзвичайного, але мусив зі мною говорити про дивні сни, - мені наснився сон, ви напевне знаєте, про це. Отже я мушу знищити результати дослідження.
  Товариш Пяу запхав сітку до кишені, пройшов декілька кроків в сторону наукового містечка, потім назад, спіткнувся, зняв кашкета почухав рідке сиве волосся, - Я не зрадник. Розумієте дівчино? Але я хочу допомагати людям а не убивати їх. І моя донька помирає а уві сні ви казали що є можливість врятувати її.
  - Ми допоможемо вам. Тільки ви і справді мусите знищити усі результати вашого дослідження про мікрочастки. Бо це призведе до галактичної катастрофи.
  Він кивав головою, сумний науковець, сумна розумна людина.
  - Ось, візьміть це браслет, він схожий на звичайну прикрасу, скажете, донька подарувала. Коли і якщо приймете остаточне рішення, і знищите файли і записи, то роздушіть червону бусину і виходьте у ліс як зараз. Корабель буде вас чекати.
  - А донька? - стрепенувся він.
  - ЇЇ заберемо також. Одночасно з вами. Тільки прошу не говоріть їй нічого, не попереджайте, навіть натяками. Ми самі впораємося. У нас буде лише один шанс усе зробити як слід і відразу відлетіти.
  - Так, так, я розумію, - бубонів він, - усе розумію, вони слухають завжди слухають, тому зв'язок такий поганий. Страшно як...
  - Тримайтеся як можна спокійно, аби ваше керівництво не помітило страху.
  - Юним легше робити божевільні вчинки, дівчинко.
  Мені стало сумно. Він ще не старий, але такий замучений постійним страхом перед покаранням. Навіть улюблена справа перетворилася на рабство. А тут ще я із своїми застереженнями і настановами.
  - Я чекаю сигналу. Зустрінемось, - сказала я і розвернулася йти.
  - Зустрінемось, - почула я приречений голос професора.
  Зірвалась на біг, стрімкий як втеча, так що віття і вітер, від болю відчаю і безвиході його життя, на волю, на волю, на волю. Волю бігти, волю йти, волю летіти куди хочу.
  Професор Пяу стояв серед дерев, розгублений, загублений, серце калатало у його грудях, наче було спійманим птахом у тісній клітці.
  Я розігналася біля роботів-кулеметів. Детектори не розпізнали у мені людину.
  А на кораблі чистильників аврал, паніка і безлад. Віїрці котрі видавали себе за асистентів і лаборантів і секретарів терміново істерично розшукували перекладача. Це мені повідомив Ратр, котрий зустрів мене біля трапу.
  - Швидше! - кричав він, - де ти швендяєш? Вони наказали зачинити люк.
  Я заскочила на трап, прошмигнула у напівзачинений люк. Хотіла побігти до своєї каюти та він вхопив мене за комір розвернув до машинного відсіку. Я зрозуміла його без слів. Він вхопив мене за руку, потяг за собою у один із закапелків відсіку, наказав зняти брудні черевики, запхав їх від якусь панель. Тицьнув мені у руки мій чистий одяг.
  - Вони якісь божевільні, - повторював хлопець, - зовсім божевільні. Перевдягайся, швидше, поки вони не почали розбирати наш корабель.
  Потім ми повернулися тримаючись за руки як закохані. Один із псевдо науковців у сірому костюмі, з залисинами і зламаним носом кричав на здивованого Туреску міжгалактичною. Погрожував ускладненнями, через перекладача котрого точно бачили зранку за бортом.
  - То чому ж ви не зупинили її і не запитали куди вона йде? - і собі закричав перший помічник, - ми вільні люди хочемо йдемо не хочемо не йдемо. Може дівчинка хотіла пробігтися ранком.
  - Потрібно запитати дозволу, ви на нашій планеті, - відповідав агент служби безпеки.
  Я і Ратр тримаючись за руки вже як хвилину стояли у відсіку слухаючи суперечку. Помічник агента кахикав і позирав у нашу сторону, врешті головний агент помітив мене, подивився як на злочинця:
  - Чому ви не прийшли у загальний відсік, коли вас кликали?! - заверещав він на мене як на підлеглу.
  Туреску став переді мною:
  - Ні, ні, ви не будете командувати на моєму кораблі, - і до нас, - йдіть дітки, готуйтеся до злету. Тія, як чуєш перекладач нам тут не потрібен, йди допоможи зв"язківцям.
  - Ваше перебування ускладниться товаришу Туреску, - процідив агент.
  - Працювати під вашим наглядом і так не просто пане, - примруживши очі відповів палринець, і голосно скомандував. - Усім по місцям, починаємо трудовий день! Чим скоріше закінчимо працю, тим скоріше повернемося у нормальний світ!
  Звертання, пане, розізлило службовця, дуже розізлило. Та мусив тримати себе у руках. Наказ був тільки поспостерігати і не пускати швендяти без нагляду околицями.
  Почався ще один день. Для палринців він розпочався із біганини агентів, для мене з ранньої прогулянки. Потім зліт, і ось ми знову над містом. Знову гудуть двигуни чистильника, котрий працює в режимі фільтрації. Я слухаю запитання одного із віїрських вчених, справжнього вченого, він був постійно нервово-звично наляканий як усі хто не служив у війську, службі безпеки чи поліції, перекладаю пану Гуаре, слухаю відповідь, перекладаю вченому. Вони обговорюють екологію Віїри, наслідки втручання. Я навіть намагалась зосередитись на цікавій розмові, та неспокій і недобре передчуття заважали.
  Хоча усе дуже швидко стало зрозуміло. Наші працівники місцевих органів безпеки котрих ми називали одним словом асистенти прибігли у загальний відсік куди під обід збиралися потроху чистильники. Завжди прищуреними очима тримав пістолет. Його підлеглі також зняли пістолети з запобіжників і направили усі дула на мене, п"ять пістолетів, п"ять озброєних спец службовців, в інший час в іншому місці навіть не проблема, так дрібниця, але не тут і не зараз. Зараз доведеться гратися у інші ігри, шпигунські. З людьми потрібно поговорити, або дати їм виговоритися.
  - Тія Райтук, вас заарештовано. Прошу підняти руки і скріпити пальці на потилиці, вас обшукають, не чиніть опору, - командир загону спецвідділу посміхнувся. Невже він так хоче мене застрелити. Чи виконання службового обов"язку так піднесло його особистість у його ж власних очах, він увесь аж дрижав від власної важливості у такий відповідальний момент.
  Я мовчки підкорилася, вдаючи переляк і заціпеніння, промовляючи з заїканням, - Я... За що? Чому?.. - Навіть сльози з"явилися.
  Командир загону відчував себе героєм. О так, спіймав інопланетного шпигуна.
  
  
   (не закінчено) (не редактовано)
 Ваша оценка:

Популярное на LitNet.com Л.Джейн "Чертоги разума. Книга 1. Изгнанник "(Антиутопия) Д.Маш "Золушка и демон"(Любовное фэнтези) Д.Дэвлин, "Особенности содержания небожителей"(Уся (Wuxia)) Д.Сугралинов "Дисгардиум 2. Инициал Спящих"(ЛитРПГ) А.Чарская "В плену его демонов"(Боевое фэнтези) М.Атаманов "Искажающие Реальность-7"(ЛитРПГ) А.Завадская "Архи-Vr"(Киберпанк) Н.Любимка "Черный феникс. Академия Хилт"(Любовное фэнтези) К.Федоров "Имперское наследство. Забытый осколок"(Боевая фантастика) В.Свободина "Эра андроидов"(Научная фантастика)
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Колечко для наследницы", Т.Пикулина, С.Пикулина "Семь миров.Импульс", С.Лысак "Наследник Барбароссы"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"