Марк Алл: другие произведения.

Екологи

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Peклaмa:
Новинки на КНИГОМАН!


Peклaмa:


 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Історія про те як на планету Міо-Май прилетіли екологи, і що з того вийшло.

  Eкологи
  День перший
  Полковник Лог був чоловіком худорлявим жилавим сильним і вправним. Його сухорляве виразне моложаве обличчя частенько злило вище командування тих опецькуватих пухкеньких генеральчиків заради котрих придумали особливу форму без паска щоб приховати пивні животи під щільним сукном за блиском медалей. Полковник відповідав за безпеку континенту Міо. Запобігав терористичним акціям, ловив шпигунів чи диверсантів, слідкував за порушення повітряного чи водного простору, котрий належав континенту Міо. А основне завдання не дати можливості так званим туристам з континенту Май потрапити у зони де зберігались військові та наукові секрети. На такій роботі важко зберегти адекватність і не перетворитися у параноїка, котрий підозрює усіх в усьому. Та полковник Лог вражав чітким аналітичним розумом освіченістю та надзвичайною логікою, був у деякій мірі генієм з тих дітей вундеркіндів котрі ще з дитинства вражають дорослих умінням, знанням та наполегливим навчанням. Батько до самої смерті ображався на геніального сина що той не зайнявся наукою як передбачувалося а пішов у армію. Незважаючи на кар"єрний ріст сина у військових структурах, батько не прийняв його вибір.
  Лог незважаючи на харизматичну зовнішність та розум залишався самотнім був двічі одружений у нього була донька у першому шлюбі. Тепер залишався самотнім чи як він казав вільним, бо віддавав себе праці. Розумів чому його обидві дружини покинули його та також розумів що якщо знайде собі кохану, то стосунки скінчаться досить швидко. Звичайно мріяв про те що знайде ще кохання та трішечки і нечасто іноді коли не думав про роботу, про яку він здавалося думав завжди. Тим більше навіщо те нетривке завжди сполохане жіноче кохання, коли батьківська любов могла витіснити будь яке інше почуття. Дочка Аніу залишилась із батьком зростала на військових, часто секретних базах а згодом поступила у університет на факультет фізики, бо успадкувала батьківський геніальний розум та дещо амбіції.
  З раннього ранку коли навіть солдати сплять полковник сидів у своєму маленькому затишному кабінеті серед великих моніторів, перед ним стояла чашка з кавою, секретар Рад призвичаєний до звичок полковника завжди готував зрання запашну міцну каву з маленьким шматочком цукру.
  Терміновий виклик відірвав полковника від перегляду листів що прийшли на електронну дуже таємну засекречену скриньку під особливим паролем на особливій інформаційній сітці континенту Міо та ще й ночі. Листи повідомлення від довірених осіб. Половина з тих листів були суб"єктивними думками чи навіяними здогадками але траплялася і цінна інформація котру належало перевірити. Секретар-ад'ютант полковника зайшов з дозволу командира до кабінету і повідомив що повітряний простір Міо порушив невідомий об"єкт. Вивів зображення на один з пласких моніторів.
  Полковник здивовано споглядав на сигароподібний об"єкт із тоненькими стабілізаторами що якимось невідомим чином висів у повітрі не рухаючись над самісіньким аеродромом біля столиці континенту Міо.
  - На жаль пане полковнику не вдалось поки зробити більш чіткі світлини, - виправдовувався секретар.
  - Когось крім мене повідомили? - запитав полковник не відводячи погляду від загадкового незвичного об"єкту.
  - Так звичайно як належить за статутом дій у ситуації що загрожує безпеці мирного населення нашого континенту, - виструнчився секретар.
  - Тут немає підслуховувачів лейтенанте Рад, - відмахнувся рукою полковник, - говори що є насправді.
  - Насправді панове генерали вирішили це невідомо що про всяк випадок потрібно збити аби не висіло нахабно у нашому повітряному просторі, - напівжартома відповів довірений секретар своєму начальникові і покровителю.
  Молодий лейтенант і його старший начальник полковник були як би то мовити постійними аутсайдерами військової організації континенту Міо. Їх не любило командування тому втриматися двом допомагали тільки ясний розум та блискуча обізнаність у всіх подіях які стосувалися армії, континентальної безпеки та деяких секретних дій армії супротивника з тим супротивником континентом Май ось вже сто років точилася так би мовити холодна війна. Тож панове генерали як не кривилися на вигляд двох єхидних розумників у сірій масі правдивих військових командирів все ж терпіли їх бо крім тих підлабузників що слідкують за зовнішнім виглядом, повзуть по сходах звань уверх по плечам родичів чи друзів чи тих хто зайнятий лише лизанням поважних армійських задів мають бути і ті хто уміє думати. Тим більше водився за молодим привабливим секретарем гріх, дуже він вже полюбляв гарненьких жінок і часто якось не навмання траплялися у нього романи з гарненькими дружинами інших офіцерів тих що були у фаворі командування. Це звичайно аж дуже дратувало колег і призвело амбітного молодика на секретну базу де мешкало лише три жінки і то одна з них дама досить поважного розміру і досить обтяжливих габаритів дружина гарнізонного повара, друга зовсім молоденька медсестричка котру захищали усі, але торкнутися не смів ніхто бо вона була наче символом чистоти гарнізону і третя саме донька полковника яка приїхажжала до батька на канікули і радше була схожа на хлопчисько хоча й дуже привабливе але бійцівського характеру, вона з радістю грала з солдатами у футбол чи різалася з сержантами у доміно або з інтелектуалами у комп"ютерні ігри коли дозволяв час і зовсім не розуміла солоденьких посмішок декотрих необізнаних ще залицяльників які іноді наважувались говорити їй компліменти. У лейтенанта і Аніу була братерсько сестринська нероздільна любов.
  - Це невідомо що нахабно висить над аеродромом і мовчить у ефірі? - запитав з усмішкою полковник у секретаря.
  - Ні невідомо що вийшло на зв'язок, прямісінько на той на якому ведуться переговори пілотів і на нашій рідненькій мові попросило дозволу приземлитись.
  - Ти мене задовбав лейтенанте що з тебе потрібно тягнути інформацію як з міської бабці пліткарки перед пляшкою горілки! Вони якось пояснили ціль свого прибуття?
  Лейтенант не ображався на старшого товариша, вони завжди так розмовляли коли знали що їх ніхто не слухає.
  - Сказали що наукова експедиція. Галактична наукова спільнота направила їх вивчити стан нашої планети, - відповів секретар.
  - Тоді навіщо збивати? - здивувався полковник. Лейтенант розвів руками одночасно знизуючи плечима. Саме у ту мить завила сирена тривожно й неприємно, одночасно почувся сигнал виклику у секретному комп"ютері на секретній лінії. Полковник жестом наказав лейтенанту що потрібно мовчати, - Так я слухаю пане, - генерале відповів полковник тому хто з"явився на екрані.
  - Невідомий, припустимо космічний об"єкт упав за містом у ліс? - навіть дещо здивувався полковник, - три капсули? Неподалік аеродрому? На мою базу? Так я уважно слухаю пане генерале, секретно. СМІ повідомити про катастрофу літака, замовчувати усю інформацію, гостей тримати замкненими. Слухаюсь пане генерале дозвольте виконувати наказ!
  - Так полковнику так, - почулося з екрану комп"ютера, - виконуйте і все швидко розумно і таємно не мені вас вчити.
  Полковник відімкнув зв'язок, подивився на секретаря з гіркою усмішкою, промовив:
  - Ну що ж випробування ракет пройшло успішно, невідомо літаюче що на про всяк випадок наші боягузи таки збили, ось від генерала прийшла карта вказано місце де впало три капсули, а друга де впав сам об"єкт. Два загони туди де впали капсули я поїду з вами. Дуже швидко піднімай два загони швидкого реагування у повній бойовій і медика захопіть. А туди куди впав сам об"єкт направ наших сміттярів і двох санітарів може там хто ще й вижив. Накажи щоб навіть скалки чи с папірця не залишили.
  Секретар схопив пластикові листки що їх видав принтер і щез за дверима, знову завила сирена тепер вже збір, гучномовець повідомив хто їде на завдання загрюкали важкі армійські черевики з товстою гумовою підошвою, загупали ноги, почулися чоловічі голоси пробіглося коридором два десятки озброєних вишколених солдат з сержантами. Полковник наче на власні очі бачив височенних, кремезних, могутніх чоловіків і юнаків тренованих і спритних і їх старих сержантів. Сержант Рі і сержант Он. Сержант Рі моложавий жовтоокий хлопець, такі рідко траплялися на континенті Міо і навіть казали на континенті Май їх не так вже й багато, тих людей з жовтими очима і жовтим волоссям, вони були дещо сильніші і витриваліші за чорнооких до яких належали полковник і лейтенант. Улюбленець жінок, авторитетний командир, міг би стати кінозіркою, та чомусь обрав престижний на Міо-Май військовий фах. Сержант Он був старшим кремезним дядьком який здавалося був ширшим ніж довшим, у нього була смаглява шкіра і чорне коротке волосся з ледь помітною сивиною, через усе обличчя негарний шрам що він розповідав отримав від майського диверсанта, коли ловив поганця біля ракетного заводу. З тим шрамом старий Он отримав і зірку героя, таку нагороду у стані холодної війни рідко отримували звичайні солдати. Частіше усілякі дипломати і посли що насправді є не ким іншим як професійними шпигунами.
  Полковник почекав поки прогуркотить остання пара черевик вдягнув кашкета звичним рухом перевіривши чи рівно сидить військовий головний убір схожий на круглий дашок на обідочку з блискіткою значком на якому було зображено щит і меч, символ внутрішньої безпеки континенту Міо.
  Дві великих важких армійських вантажівки і менший броньований всюдихід мчали дорогою до столиці континенту Міо. Місто здавалося примарою що сірою хмарою висіло вдалині над рівниною. Тверда дорога з сірим покриттям у яке перетворювався плавлений за особливими технологіями пісок рівна і пряма проходила повз низькі пагорби на яких росла висока однакова трава жовто-зеленого кольору, це були лани столичного сільського господарства де вирощували зернову культуру яка забезпечувала городян простою їжею. Машини Міо працювали на електриці тож не шкодили росту потрібних рослин. Ті високі злаки нагадували світло зелене море особливо кили по верхівках пробігав ласкавий ранковий вітерець, лани розділялися рядами високих дерев коріння яких мало втримувати насипний грунт ланів.
  Полковник завжди зачудовано спостерігав за хвилями на полях. Щось забуте незбагненне як легендарне море про які розповідали старі паперові книжки які старанно зберігали у музеях, там були навіть світлини жовтий пісок і сине чи блакитне море. Континенти Міо-Май розділяли страшні піщані пустелі, а воду видобували із підводних річок і старанно очищали ту що стікала каналізацією використовуючи її для технічних проблем. Зате з піску робили усе що можна папір, скло, блоки для будівництва домів, пластик, електроніку, навіть борти машин. Зачудовано замріяно дивився у вікно своєї машини армійський полковник, любив гарні краєвиди чисті кольори любив мріяти про те чого не було і придумувати історії яких не могло статися. На пенсії хотів почати писати химерні історії, які зараз писати не час і не пасує і соромно і не до фаху не до становища легковажно.
  Минало літо. За запахами пластику з домішками мастила тільки уявлявся той дивовижний запах пануючого літа за стінками машини. Аромат дозріваючих колосків, і квітів що сміливо виросли і яскраво виділялися індивідуальним кольором і формою серед одноманітних стеблин лану. Аромат листя високих зелених дерев що могутніми коріннями тримали наносну землю полів. Потічки у штучних каналах які трубами розтікалися напуваючи рослини. Полковник добре уявляв той запах дитинства від якого почав відвикати серед казарм у підземеллі секретної бази з її специфічними запахами.
  З лейтенантом котрий сидів на передньому сидінні поруч із водієм повідомив що космічний об"єкт таки і справді вибухнув це доповіли сміттярі. Тож якщо там хтось і був на тому літаючому об"єкті то він не вижив. Уламки почали збирати та то лише оброблене якимось дивовижним чином дуже тонке але міцне залізо яке повертає собі форму якого надали будівники апарату та до купи не збирається. А ще якісь незрозумілі кульки розміром з м"ячі що понівечені вибухом розлетілися у діаметрі двохсот метрів, якийсь підгорілий пластик і купа обгорілого пластикового обладнання напевне електроніка. Двигун взагалі неможливо відтворити навіть у багатій уяві фаната технаря уламки, уламки і уламки. Машини якраз приїхали на місце падіння рятувальних капсул. На місці падіння чи як полковник надіявся приземлення вже човгали сонні поліцейські біля своїх патрульних машин на яких блискотіли пізнавальні світлячки. Поліцейські наче відвідувачі музею ходили навколо космічних капсул оглядаючи їх з усіх боків. Сержанти наказали солдатам охороняти периметр не пускати перехожих на місце приземлення. Красно подякували поліцейським за співпрацю випроводивши їх за периметр. Поліцейські звиклі підкорятися військовим ображено та мовчки відійшли до своїх машин. Приїхало три важких вантажівки забрати космічні об'єкти на базу, їх супроводжував будівельний кран. Саме коли усі машини зупинилися і готувалися до завантаження капсул ті капсули відчинилися, усі разом одночасно. Чи таймер якийсь спрацював, чи отямилися ті кого ті капсули врятували від вибуху збитого ракетами невинного ні в чому науково-дослідницького кораблика. Військові стояли неподалік не без остраху спостерігаючи, вдивляючись у отвори капсул. З капсул скоріше випали ніж вийшли істоти неймовірні для сприйняття жителя Міо-Май. Істоти не схожі ні на що що б тубільці назвали звичним. Першим з рятувальної капсули випав височенний чоловік. Навіть припустивши його зріст на око полковник зробив висновок що прибулець вищій за нього на добрих півметра. А полковник не назвав би себе низькорослим. Прибулець вдягнутий у чорний одяг був досить могутньої і навіть кремезної статури. Шкіра обличчя, рук і шиї яку було видно у розстебнутому комірці цупкої сорочки були сіро-жовтуватого кольору наче мед присипаний пилом. Шкіра була гладенька блискуча якби цей прибулець застиг його з легкістю можна було би сприйняти за статую з полірованого каменю. Замість волосся на його голові були сірі камінці безформні але приблизно однакового зросту. Обличчя кам'яного велетня було навіть привабливим з важкими правильними цілком людськими рисами, та у нього були дивовижні очі прозорі як кришталь виблискували у світлі. Полковник ошелешено оглядав неймовірного чужинця вперше не в силах змусити себе рухатись говорити діяти. Могутній велетень рухався дещо сповільнено, може й думав також не швидко, оглядався навколо вивчаючи усе що потрапляло у поле зору його дивовижних кришталевих очей. Полковник так і назвав його для себе - кам'яна людина. Другий прибулець навпаки був низького зросту рухливий гнучкий і швидкий, він вистрибнув з капсули огледів ся швидким оком меткий вправний, його довгий хвіст гнучкою змією наче підштовхував основне худорляве тіло. Обличчя цього прибульця було як голова змії чи правильніше мовити ящірки на яку і був схожий цей інопланетянин. Якби не одяг, торбинка перекинута через плече полковник ніколи б не повірив що перед ним розумна істота. Пащека озброєна рядом гострих білих крокодилячих зубів жовті очі із зміїними зіницями і плівкою що раз у раз очищала очі від пилу і зберігала необхідну вологу для доброго зору. Цей прибулець був на сантиметрів десять нижчий за полковника. Його тіло напевне усе і безперечно під одягом вкрите блискучою зелено-блакитною лускою з візерунком. Він видавався просто прямоходящою ящіркою переростком з гарним гребенем на лобі і відкритими ніздрями. Полковник назвав цього ще дивнішого прибульця Ящірка. І з острахом перевів погляд на третього гостя. Усе це споглядання і вивчення зовнішнього вигляду інопланетних вчених зайняло здебільшого секунд двадцять та опис потребує більше часу, отже третій інопланетянин взагалі був схожий на комаху богомолом усім крім очей які хоч і були сітчастими чи то фасеточними та все д не були більші за пропорціями ніж у людини Міо-Май Тай й обличчя було дещо схоже на людське хоча носа не було лише горбинка на хітиновому панцирі, а рот був з трьох пластин. Цілком симпатична така комашка двох метрів зростом з тонким тілом у одязі як притаманно напевне більшій кількості розумних істот. Хоча одяг на комахоподібному вченому був скоріше як прикраса ніж для захисту, для захисту були пластини хітинові які ледь помітно з'єднувалися і поблискували наче обладунок лицаря якби його зробили з жовтого металу і прикрасили гравіровкою з гарних візерунків. Руки у Богомола були довгі, їх було чотири закінчувалися вони шестипалими долонями. Ноги довгі спиралися на такі ж шестипалі ступні. Та Богомол виповз із своєї капсули задом і сів важко дихаючи звісивши довгі гнучкі кінцівки на траву і погладжуючи її павукоподібними руками. Ящірка жваво підійшов до полковника, його усмішка напевне була ознакою приязності. Але ті білі гострі ікла робили її дещо хижою. 'Генерал би вже стріляв просто у ту пащеку' - подумав полковник і схаменувся, - 'А якщо прибульці телепати?' Прибульці були вдягнуті у різний по фасону і забарвленню одяг, напевне так вдягалися у тому світі звідки вони прилетіли. На кам'яному чоловікові як вже згадувалася був вдягнутий костюм чорні прямого крою штани з цупкої блискучої тканини дещо грубої фактури і сорочка з щільного матеріалу з високим комірцем на випуск, рукава були закочені до середини руки, на двох могутніх зап'ястках якісь широкі металічні браслети схожі на годинник полковника, на ногах легке взуття також з тканини на гумовій підошві. Те взуття мало лише дивні застібки, дещо незвичні, може навіть автоматичні. Ящірка мав на собі блискучий металевого кольору комбінінзон з різними застібками нескінченими кишенями, якісь прикраси значки нашивки, звичайно ж дірка для хвоста котрим той мабуть неабияк міг гордитися як жінка гарним волоссям. Також мав браслети та трохи інші з вигляду а на голові обруч але такий що тримався на гребні і за маленькі вуха з гострими краями. Полковник здогадувався що то якісь засоби спілкування чи навіть комп'ютери адже технології Міо-Май особливо у військовій сфері намагались зменшити різного призначення електроніку, а тут такі зразки самі до рук впали. Одяг на Богомолові був з якихось ремінців що закріплювалися на пластинах хітинового покрову і також браслети з жовтого металу якась масивна прикраса на шиї на панцирі де у людини ніс вчеплено декілька блискучих кілець наче пірсинг на тілі якоїсь співачки що зараз було модним у світі мистецтва. Лейтенант торкнувся ліктя полковника. - Пане полковнику потрібно вшиватися. Скоро тут стільки народу збереться що не відбрешемось потім, - прошепотів секретар схилившись до командира. Полковник оглядівся на своїх вояків усі два десятка бувалих сміливих нестримних у бою воїнів стояли з відкритими ротами як діти на родинному святі що вперше побачили клоуна. Ящірка усміхаючись і напевне таки привітно, простягнув трипалу лускату долоню полковнику якимось чином виділивши його серед інших як головного. Богомол підвівся на ноги також підійшов витираючи шестипалі долоні об ремінці що ними було прикрито його зад, мабуть також посміхався привітно. Кам'яний чоловік порпався у своїй капсулі щось там шукав бурмочучи. Полковник міг присягнутися на новенький револьвер що кам'яний чоловік лаявся. Ящірка подивився на кам'яного махнув рукою наче хотів сказати - 'Ну і біс з тобою' і заговорив до полковника чистою мовою планети Міо-Май з легким приємним акцентом котрий пом'якшував тверді звуки: - Вітаю вас від імені галактичної наукової спільноти. Вражений полковник мовчки потис холодну долонь прибульця, дивом вичавив із себе зворотне привітання: - ІЦ я вітаю вас від імені військових сил Міо. - Так, так, - усміхався ящірка киваючи лускатою головою синій гребінь із червоними кінчиками похитувався у знак згоди, - ваше дещо експресивне привітання залишило нас без транспорту, - і відразу переклав свій вдалий жарт Богомолу, котрий стояв за його спиною. Богомол у відповідь затрясся наче у конвульсіях забився. Судячи із відсутності реакції на ці конвульсії у Ящірки то таки був сміх. Саме тоді і підійшов врешті решт Кам'яний чоловік до гурту. Тримав у руках темно блискучу валізу невелику і напевне легку хоча хто знає яку силу має цей інопланетний велетень. Він почув про що говорилося, стримано усміхнувся і щось сказав Ящірці, той не припиняючи посміхатись переклав: - Наш керівник експедиції, професор екології Пау-Фа-Руотер висловлює щиру надію що подальше наше спілкування буде не настільки експресивним. Богомол несподівано підскочив наче про щось згадав і згадка вразила його, заговорив до Ящірки швидко і схвильовано. Полковник штурхонув лейтенанта: - Ти диктофон увімкнув? - Я камеру увімкнув, відразу, - ображено прошепотів у відповідь лейтенант. Солдати загону спецпризначення які стояли в оточенні, раді були залишатися поодалік. Медики, допомога яких не знадобилась напевне зітхнули з полегшенням, залишались сидіти у вантажівці, тільки визирали звідти наче сполохані птахи з безпечного гнізда. Усі вони із страхом та повагою дивились на свої сміливих командирів, що розмовляли з правдивими чудовиськами. Ящір переклав те що говорив Богомол: - Мій колега хвилюється. Наш пілот залишився на кораблі, не хотів щоб наш нещасний підбитий ракетою корабель упав на те місто, що ми його бачили згори. Щось відомо про нього? Чи живий? - Там лише уламки, але ніякого тіла не знайшли хіба що він у вас був з металу. Як тільки щось стосується я вам повідомлю, а поки прошу вас сісти ось до цієї машини, - полковник показав на всюдихід, - нам потрібно їхати. Ящірка з цікавістю подивився на машину полковника, вказав на неї рукою звернувшись до колег своєю рідною мовою, дещо наче різкувато. Полковнику навіть здалося що він пізнає деякі слова. Кам'яний чоловік - професор Пау з сумнівом, принаймні так здалося полковнику, бо прозорі очі здавалися узагалі відображенням нічного неба у глибокій криниці, подивився на машину. Ящірка попередив що керівник експедиції важить щонайменше кілограм триста і запитав чи витримає машина на колесах таку вагу. Полковник відповів жартома: - Ось і перевіримо вантажну спроможність нашого всюдихода. Кам'яний чоловік щось знову сказав, ящірка переклав: Наш професор висловлює припущення що по машинах ніхто вже стріляти не буде. Полковник почав запевняти прибульців що постріл ракетою по космічному кораблю то була жахлива випадковість, так збіглися обставини зламався приціл, помилка вийшла і відчув себе дурнем. Інопланетяни стримано хоч і з повагою усміхалися, але дисципліновано пішли до всюдихода. Богомол судячи із сміху Ящірки щось далі собі жартував. Поки вчені а особливо Кам'яний чоловік - професор Пау, прямими словами заштовхувалися у всюдихід, на великі відкриті кузови військових машин за допомогою будівничого крану вантажили рятувальні капсули з космічного корабля. Всюдихід здалося навіть застогнав коли професор Пау напевне що, жартома сказати, по частинам проштовхнув у нього своє важке тіло, і осів під вагою вченого дядька з космосу. Лейтенант отримав повідомлення від сміттярів. Зчитав з свого маленького комп'ютерного планшету: - Тіло пілота не знайдено, але серед уламків знайшли відбитки людських ніг з п'ятьма пальцями, той хто йшов від місця катастрофи був босий. - Добре лейтенанте, їдемо. Поговоримо з прибулими по дорозі. Може їх пілот уміє літати, а то просто наш фермер заліз у пущу подивитись на вогнище. У машині точилася жвава розмова прибульців, вони із запалом обговорювали якісь теми, сперечалися поводилися як міо-майські вчені. Полковник часто бачив подібні запальні розмови між працівниками лаболаторії у курилці другого ярусу секретної бази. Знав що дочекатися поки панове професори припинять балаканину буде довго і втрутився у розмову звертаючись до Ящірки. Озирнувся, відсахнувся змушував себе звикнути до незвичних обличь. - Як виглядав ваш пілот? - запитав у інопланетянина, той ще не відійшов від запальної суперечки здивовано розглядав обличчя полковника намагаючись зосередитись на відповіді. Лейтенант сів на третій ряд, полковник зайняв місце поруч з водієм, зараз розвернувся до гостей. - Та люди вашої планети схожі на нього, в загалі як ви - під два метри зростом, стрункий, та так як часто виглядають молоді представники другого типу, - підбирав Ящірка слова у описі, намагаючись нічим не ображати господаря. А полковник намагався переварити почуте, отже сліди залишив таки пілот. Всюдихід стиха загуркотів еклектичним двигуном і зрушив з місця інопланетні гості визирали з вікон на землю під колесами, озиралися навколо, посміхалися, коментували наче вони були на атракціоні. Лейтенант споглядаючи дещо дитячу поведінку прибульців намагався приховати усмішку, тим більше розумів що саме примітивність засобу пересування викликає дитячий захват у тих хто прилетів на космічному кораблі. Полковник дещо навіть терпляче чекав поки Ящірка насолодиться примітивною для нього машиною. Ящірка наче прочитав думки полковника, подивився на нього винувато: - Дайте мені якийсь засіб малювання і те на чому можна малювати я намалюю вам нашого пілота, щоб легше було шукати, а то заблукає бідне дитя планетарного міста у ваших лісових нетрях. Шкода, пілот хороший хоч і хлопець він без здібностей до науки. - Зараз вам буде незручно малювати, машина похитується, на базі ми забезпечим вас усім необхідним а зараз можна у словесній формі описати його - колір шкіри, колір очей склад тіла. А так ви казали худорлявий і молодий. - Так, так ви праві я ж не знаю як рухаються ваші машини дійсно похитує, у нас машини на гравітаційних двигунах, вони рухаються рівно так що і не відчуваєш... То ж я захопився, хоча вам напевне таки цікаве наше життя і наші технології. - Я радо послухаю ваші розповіді коли ми знайдемо вашого зниклого пілота, погодьтеся людське життя зараз важливіше, - відповів стримано полковник. - Так, так пане як вас мені називати? Ви ж не назвали свого імені, - Ящірка намагався бути дуже аж надто привітним. - Як і ви пане вчений, - відповів терплячий полковник, - називайте мене полковник Лог. - А я Умійа Ам, - чи просто професор Ям, так вам буде зручно. Полковник знову хотів терпляче нагадати про нещасного загубленого пілота. Всюдихід у супроводі п'яти важких армійських вантажівок мчав досить рівним дорожнім покриттям до секретної бази. Інопланетні гості озиралися по сторонам продовжуючи якийсь свій науковий диспут, і полковнику усе ввижалися знайомі слова, ось він розрізнив слово колесо, ось дерево ось небо. Професор Ям почав описувати пілота, полковник наказав лейтенантові записати усі дані. Отже як для вашого виду у нього струнке тіло, гарно розвинене взагалі той малий досконалий представник вашого виду, шкода що ви швидко старієте і через вплив ДНК не можете зберігати таку форму більше ніж тіло росте... - Пане професоре не відволікайтесь, - попросив полковник якого вже розбирав сміх від химерності усього що відбувається напевне то вже така почалася нервова реакція на усі ті несподіванки. - Так, так, отже шкіра такого золотисто-коричневого кольору, гарний такий колір приємний, обличчя таке котяче юне, ніс малий губи як у дитини трохи золотистого відтінку очі великі видовжені яскраво-сині, приємний такий малий, незвичний, наче представник давньої раси. Та ж ніхто з моїх сучасників не знає чи живі вони, ті досконалі гарні й могутні створіння, і чи не вигадка вони поетів і письменників які завжди шукають щось неймовірне у простому життя. Добре, добре, не відволікаюсь, - усміхнувся професор Ям я маю вже досить поважний вік старого книжкового романтика от і люблю про лірику поговорити, - Ящірка замахав своїми лускатими трипалими руками, наче просячи вибачення, - і волосся у нього до середини спини чорне хвилясте. - У хлопця таке довге волосся? - здивувався лейтенант. Так і сидів тримаючи руки над клавіатурою планшета, - прибульці... Як вас збагнути? - Та ви ж ще й не почали нас намагатися збагнути, - посміхнувся Ящірка. - Скільки ж вам років шановний професоре? - запитав лейтенант. - Мені чотириста, а от нашому керівникові п'ятсот наймолодший з нас професор Шак, йому лише ледь більше двохсот, та навіть для сучасного космічного суспільства ми ще зовсім молоді. А до війни нас би й взагалі вважали ще дітьми... Панове професори Пау і Шак також намагалися втручатися у розмову та дізнавшись що Ящірка описує зниклого пілота замовки і розмовляли між собою. Полковник і лейтенант армії континенту Міо планети Міо-Май намагалися якось сприйняти поважний вік інопланетян і повірити їм. Та мозок поки сприймав усе за жарт. - Лейтенанте передай хлопцям із секретного відділу опис прибульця, далеко він не зайшов ще й босоніж... Чому він босий? - запитав у Ящірки. - Не знаю пане полковнику Лог, не звертав уваги на його одяг здається на ньому було щось сіре й біле, сорочка чи що там біле, сірі штани, а чи було щось на ногах, зазвичай молодь вдягає такі спортивні масивні черевики... нічого не можу сказати про це, - зовсім по людськи знизав вузькими плечима Ящірка. Одна з двадцяти секретних баз на континенті Міо то військово-наукова підвладна полковнику Лог. Називалась вона іменем місцевості де була побудована база Діс. Колона військових машин приїхала на базу вже під обіденний час, коли сонце стояло у зеніті жодної хмаринки не було на тлі жовтого неба, а червоний пил витав у повітрі піднятий слабеньким теплим вітерцем, що тільки посилював спеку. Машини проїхали мимо звичайних залізних воріт, на яких була назва звичайної військової частини на територію тієї військової частини яка слугувала лише камуфляжом для великої підземної бази по якому пересувались на маленьких електричних машинках зважаючи на колосальні розміри. А на поверхні звичайні двоповерхові казарми, звичайний плац, спортивний майданчик, поле для спортивної гри що її дуже полюбляли усі мешканці планети особливо чоловічої статі, їдальня, щось на зразок клубу, якісь склади, гаражі ремонтні майстерні, своя маленька електростанція. Нічим не примітна військова частина звичайних піхотних військ неподалік столиці. Машини не зупиняючись заїхали у гараж і поїхали по довгому тунелю по нахиленій дорозі вниз і вниз тільки зелені стіни вздовж. Богомол схилив голову, буркочучи щось під ніс, Ящірка пояснив: - Професор боїться замкненого простору, йому страшно літати у космічному транспорті а тут підземелля, тримайтеся пане Шак, я мислю у них тут великі приміщення, заговорив до Богомола вже мовою яку той розумів.
 Ваша оценка:

РЕКЛАМА: популярное на Lit-Era.com  
  О.Герр "Жмурки с любовью" (Любовные романы) | | Ш.Галина "Глупые" (Любовные романы) | | Л.Морская "Тот, кто меня вернул - в руках Ада" (Современный любовный роман) | | М.Боталова "Академия Невест" (Любовное фэнтези) | | К.Юраш "Принц и Лишний" (Юмористическое фэнтези) | | С.Волкова "Похищенная, или Заложница красоты" (Приключенческое фэнтези) | | Т.Мирная "Чёрная смородина" (Фэнтези) | | Ю.Журавлева "Мама для наследника" (Приключенческое фэнтези) | | М.Всепэкашникович "Аццкий Сотона" (ЛитРПГ) | | П.Коршунов "Жестокая игра (книга 1) Рождение" (ЛитРПГ) | |
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
И.Арьяр "Академия Тьмы и Теней.Советница Его Темнейшества" С.Бакшеев "На линии огня" Г.Гончарова "Тайяна.Влюбиться в небо" Р.Шторм "Академия магических близнецов" В.Кучеренко "Синергия" Н.Нэльте "Слепая совесть" Т.Сотер "Факультет боевой магии.Сложные отношения"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"