Твiй День настав, увiрвався холодною тишою у твоe маленьке вiконце, яке ти забула зачинити, лягаючи спати.
Вставай, це вiн, це точно вiн... Ти його не обирала, але Вiн обрав тебе. Вiн довго-довго лiтав у повiтрi, думав, чи варто, чи варто тебе зробити щасливою, чи варто вiдривати тебе вiд тiei рутини, в яку ти занурювалась i якою пояснувала усе; в тебе не лишаeться вsльного часу, тобi зараз не до щастя. А тут, раз, два, ось i воно звалилось тобi на голову, i ти знов не знаeш, що робити, ти нiяк не можеш зрозумiти чому зараз.- Зараз я така зайнята, в мене не буде часу, аби ним вдосталь насититись.
Ти п'eш каву i думаeш про час, ти просто звикла постiйно про нього думати, дiлити час, придiлений для тебе на маленькЄ вiдрiзочки. Ти рахуeш зорi, аби довести всiм, що ix лiк скiнченний. Але ти нiколи цього не доведеш, ти проведеш цЄле життя у пошуках, але все до тебе саме прийде, його принесе на своiх крилах твiй день...
Вiн стане для тебе тим, що ти нiяк не зможеш подiлити, тим, що нiяк не рахуeться...
Вiн прийшов i залишиться з тобою назавжди... Ти попала, нема звiдти вороття. Твоe серце б'eться швидше, очi наливаються, твоя душа кричить, б'eться як птах у сильцях, вона протестуe, вона прагне свободи, яку вiдiбрав у неi твiй День.
Раптом все стаe легше, ти знов вiдчуваeш себе вiльнiше, Твiй День вiдступаe, вiн просто даe тобi зробити останнiй ковток 'твоei' свободи...
ВЄн показав свою мiць, свою Перевагу, i знай, вiн близько, вiн не знаe...