Бджiлка Люся з нетерпiнням чекала свого першого обльоту. Вона так багато чула про сонце, яке своїми промiнцями здатне не тiльки обiгрiти кожну бджiлку, але й розтопити бiлоснiжний страшенно холодний снiг. Мало хто навiть iз старих бджiл знав, що таке снiг, але жахливi казки про те, як вiн вкриває всю землю i ховає пiд своїм покровом усе живе, час вiд часу можна було почути у вулику. Але Люся, як i її брати i сестри, не думала про снiг. Вона мрiяла побачити сонце i облетiти всi тi дивовижнi квiтки, про якi розказували її тiтки й дядьки. Багато з них не пережили люту зиму, але були щасливi тим, що прожили життя недарма, бо бачили дивовижну красу i пили нектар з неймовiрних квiтiв.
Довгими зимовими днями i вечорами слухала Люся цiкавi iсторiї i уявляла себе справжньою героїнею чарiвної казки. Дiзналася вона i про прикмети, якi пiдказує природа, щоб врятувати життя своїх дiтей. Люся знала, що все живе, i вона також, є дiтьми природи. Наприклад, якщо квiти пахнуть надто сильно, потрiбно поспiшати додому, бо буде дощ. Захiдний вiтер - плаксун, вiн також приносить дощ. Якщо сонце при сходi яскраво-червоне i незабаром ховається за хмари - чекай дощу. Це дивовижне явище природи, яке заважає бджолам роботи обльоти, передвiщають навiть листя винограду, коли на них звисають прозорi срiблястi краплини вологи; i горобцi перед дощем сидять настовбурчившись. I багато-багато iнших прикмет, про якi Люся слухала в пiввуха, бо її уява малювала зовсiм iнше.
У своїх мрiях маленька бджiлка смакувала нектар з пролiскiв, рясту, орхiдеї, дзвоникiв, конвалiй, яскравих сокирок, рябчикiв, з духмяної акацiї, липи. Вона не уявляла собi, як вони виглядають, але була впевнена, що усе в цих квiтках прекрасне: i вигляд, i запах, i пилок. А ще Люся чула про лiс, у якому ростуть дерева-велетнi, гектар яких видiляє в атмосферу щорiчно три тонни кисню, тому у лiсi полiпшується самопочуття, пiдвищується працездатнiсть. Кожна сiм"я мрiяла про те, щоб попасти до лiсу. Праця у ньому стає приємною i радiсною. I навiть старi воркуни-трутнi мрiяли про лiс, бо там можна було одужати вiд захворювань дихальних шляхiв та гiпертонiї.
I ось настав цей довгоочiкуваний щасливий день. У першi секунди Люся аж заслiпла вiд яскравого свiтла i хотiла заховатися у темний, тiсний, але такий звичний вулик, але не для того вона так довго чекала, щоб злякатися i занапастити свої мрiї. Маленька бджiлка розплющила оченята i полетiла...
Вона летiла назустрiч своїм мрiям, у пошук дивовижних квiтiв та лiсiв. Вулик Люсиної родини знаходився у мiськiй зонi, тому вона поспiшила вирватися за межi мiста. Бджiлка налетiла на першу ж квiтку, яка зустрiлася на її шляху:
- Вибачте, можна з вами познайомитися.
- Звичайно, мене звати гiрчак, а вас?
- Мене - Люся, а ви випадково не зустрiчали конвалiю або дзвоника?
- Нi, вони давно вже переселилися i не живуть довкола мiст.
Розчарована Люся полетiла далi. Зустрiла вона дику моркву, яка роздратовано повiдомила, що i знати не хоче про рiзнi там тендiтнi квiтки, бо її сородичи давно виселили їх з цих мiсць. Побачила вона i розрив-траву, яка хвалилася тим, що ранiше жила тiльки у Монголiї, але дiзналася, що на Українi вимерло багато рослин, тому можна без зайвих перешкод отримати громадянство i заселити великi територiї. Особисто вона за собою провини не бачить, бо у матерi-природи не буває пустоти. Мiсце виду, який загинув, зразу займає iнший. А їм, бур"янам, також потрiбно десь проживати. Ось i завойовують вони примiськi територiї, все далi виганяючи iншi рослини, якi вважають себе благородними.
- Якщо ви прибули аж iз Монголiї, - iз сльозами на очах промовила Люся, - то може ви скажете менi, де я можу побачити тi рiдкiснi квiти, про якi так багато розказували мої тiтки та бабусi.
Непоказна Розрив-трава виявилася не тiльки слово охочою, але й добре обiзнаною, i розповiла, що рiдкiснi рослини Люся може побачити у трьох бiосферних заповiдниках - Карпатському, Чорноморському, Новоасканiйському, є вони у державних заповiдниках, ботанiчних заказниках, де iз цими кралями носяться як iз королевами, i оберiгають вiд усiляких негараздiв. Розрив-трава , чи то захопившись розмовою, чи то вiд заздрощiв стала розмiрковувати про несправедливiсть життя, про те, що цим рослинам усе, про них навiть якiсь Червонi книжки пишуть, а їм, бур"янам, нiякої уваги, але Люся, вибачившись, поспiшила втекти вiд надто говiрливої рослини.
Люся, розплакавшись вiд вiдчуття розбитої мрiї, хотiла вже летiти додому, але з-пiд густих похмурих бур"янiв почула тоненький голосок, а потiм побачила яскраву квiточку сокирку. Та заспокоїла її i запевнила, що вона може де-не-де побачити ще й рябчикiв. I взагалi, люди вже замислились над проблемою знищення рослин, бо вони дають їм i продукти харчування, i корм для худоби, i сировину для промисловостi, i лiки.
- Якщо про вас так пiклуються, чому ж ви зникаєте? - трохи заспокоївшись запитала Бджiлка?
- О, причин багато, - зiтхнувши, промовила Сокирка. - Це i промислове будiвництво, i надмiрний випас худоби, i викошування лукiв, вирубування лiсiв, i занадто широке i не завжди потрiбне використання отрутохiмiкатiв. Причиною є i люди, якi безжально зривають нас у великiй кiлькостi на продаж.
- Дуже дякую, але менi час летiти. Я мушу принести до вулика нектар, а ще я так хочу побачити лiс, поки його увесь не вирубали цi страшнi люди.
Бездумно назбиравши пилку i нектару, Люся полетiла до вулика. Вона захопилася роботою i на деякий час забула про своє розчарування. Бджiлка навiть не здивувалася, коли побачила величезний лiтак, який спалював кисень у великiй кiлькостi, не засмутили її величезнi труби хiмiчних заводiв, що всмоктували у себе кисень щосекунди. Стомившись i вiдчувши неймовiрну спрагу, Люся пiдлетiла до скидного каналу, що впадав у Чорне море, i з насолодою напилася води. Вона була оптимiсткою i знала, що не все так погано: вона iще побачить дивовижнi рослини, вiдчує їх аромат, обов"язково полетить до лiсу i дiзнається про всi його таємницi. Адже попереду усе життя...
Але раптом у маленької бджiлки запаморочилося у головi, вона вiдчула рiзкий бiль у шлунку. Вона, бiдолашна, не знала, що їй у цьому життi потрiбно боятися не тiльки дощу i снiгу. Вона, така юна i беззахисна, просто не могла знати, що через скидний канал у Чорне море зливаються тонни гербiцидiв, пестицидiв, хiмiчних добрив, якi використовують при вирощуваннi на Скадовщинi рису, який, можливо, Люся нiколи вже бiльше не побачить. Летiти вона вже не могла, але величезна жага до життя, бажання побачити дивовижний свiт, заставили її повзти до вулика. Як прикро: пережити страшну зиму i загинути у перший день знайомства iз сонцем, з квiтами, деревами.
Пересилюючи бiль, бджiлка на заходi сонця дiбралася-таки до вулика. Її пiдхопили лагiднi лапки її родичiв, якi дуже любили свою маленьку Люсю. А чи виживе вона, чи побачить iще раз сонце, чи здiйснить свої мрiї - залежить не тiльки вiд них, але й вiд кожного з нас. I коли ви будете промовляти фразу: " Вiд мене нiчого не залежить", - згадайте, що вiд вас залежить життя бiдолашної Люсi, яка вiдчуває страшенний бiль через нашу з вами байдужiсть, i все ж таки мрiє про життя.