Масляк Петро: другие произведения.

Доктрина "Фенікс"

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Конкурсы романов на Author.Today
Загадка Лукоморья
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Роман про принципи відродження України, запропоновані українськими організаціями орденського типу.

Масляк Петро Олексійович

Роман

Доктрина "Фенікс"

      -- Літаком з Америки
   Презентація підручника "Історія України" відбувалася в Нью-Йорку. Українська шкільна рада, яку очолював професор місцевого університету Євген Палієнко, пройшла у характерній для американців невимушеній атмосфері. Український автор, професор Назар Погрібняк, якому вперше в історії України українська діаспора Америки замовила підручник для своїх шкіл у США, влаштувала все на найвищому рівні. Були короткі, але змістовні виступи. Всі хвалили підручник і його автора. І, напевно, було за що. Український вчений уклав у чергове своє дітище все власне вміння і душу.
  -- Щось витворити власними руками, розумом і серцем, - сказав Назар Петрович у короткому заключному виступі, - це для чоловіка єдина можливість народити дитину. Цього щастя він позбавлений природою, - продовжував він. - Тому творчість, це до певної міри той рятівний пасок, який утримує чоловіка в цьому світі на плаву, робить його життя осмисленим. Нині ви тримаєте в руках мою дитину. Будьте до неї лагідними і водночас вимогливими. Тоді вона виросте гарною людиною і ми всі будемо нею пишатися. Навіщо потрібний такий підручник? - звернувся вчений до присутніх. - Головним його призначенням, на мою думку, є сприяння усвідомленню українцями себе великою, Богом обраною нацією з власною місією і національною ідеєю. Лише коли українці почнуть щиро пишатися своїм українським походженням і допомагати один одному у нас все буде як у людей. Все останнє в українців є: талант, працелюбність, духовність, фізична краса і сила, а в Україні ще й найбагатша у світі земля.
   Презентація завершилася доволі скромним, як для України, фуршетом. Прочитавши декілька лекцій у Нью-Йорку, Вашингтоні, Філадельфії і Бостоні Назар Петрович відбув на батьківщину. З подивом він виявив, що прямого рейсу з США до України вже немає. До Києва треба було добиратися через Москву. В аеропорту його не менш здивували прямі рейси найсучасніших літаків до Ташкента, Баку і навіть Туркменістану.
  -- Це спеціально зробили агенти Москви в "українському" уряді, щоб гроші йшли росіянам, а не в наш бюджет, - сказав Назар Петрович професорові Палієнку, який його проводжав в аеропорту. - Хіба з Узбекистаном чи Азербайджаном Америка має такий обсяг зв'язків як з Україною? Чи може азербайджанська чи туркменська діаспора у США налічує 2 млн осіб? Нічого подібного. Та й американські українці у США є нацією середнього класу. Багато з них досягли в цій країні значних висот. Серед них немало працює в уряді, адміністрації президента тощо. Полтавець Іван Насвіт, якого у США "перехрестили" на Джона Несвіта винайшов для американців їх національну гру баскетбол. Сікорський заснував виробництво вертольотів, якими нині так пишаються у вашій країні. Кістяківський розробив ідею атомної бомби і втілив її у життя. Це ж він, а не Опенгеймер був у !945 році керівником лабораторії вибухових пристроїв у Лос-Аламосі. А Опенгеймер у нього працював рядовим співробітником. Але так як він єврей, а Кістяківський "всього навсього українець", то про нього ніхто і не згадує. Я спеціально проглядаю список тих, хто бере участь у створенні найвідоміших американських фільмів. І в кожному з них по декілька українських прізвищ. Так що українцям є чим пишатися в США. Особливо чітко проявилася Богом дана українцям місія з освоєння космічного простору в наші дні. Стів (Степан) Дудчак очолює НАСА, а його заступниця пані Мельник теж українка. Михайло Яремович фактично керував американською космічною програмою з висадки на Місяць. А найвідомішу американську ракету, якою у свій час людей у Радянському Союзі лякали, з дивною назвою для американців Трайдент, тобто Тризуб, створив українець Богдан Гнатюк. Це все прості факти, які неможливо заперечити. Так що не лише в Росії українці керують космічною програмою. Конструювання ракет і освоєння космічного простору, безперечно одна з природних схильностей української нації, яка проявляється в різних країнах у конкретних представниках нашої нації.
  -- Щиро раді були приймати вас на американській землі, - сказав, прощаючись, професор Палієнко. - Сподіваюсь на плідну співпрацю і в майбутньому. Ми хотіли б і далі залучати вас до роботи над виданнями, які виходять у США і Канаді про Україну, українську націю і українську діаспору. Через місяць я буду в Києві на Світовому конгресі українців. На той час ми підготуємо конкретні пропозиції. Ви теж продумайте можливі напрями нашого співробітництва. Відверто скажу, ваші виступи справили значне позитивне враження. Особливо серед жіноцтва, - лукаво засміявся Палієнко. - Так що будемо працювати разом. Щасливої дороги і переказуйте щирий привіт спільним знайомим у столиці.
   В літаку поряд з Назаром Петровичем розмістився дуже дебелий американець. Майже відразу він витягнув англо-російський розмовник і на увесь салон громоподібним голосом почав старанно вимовляти російські слова: здравствуйтє, до свіданія, как ваші дєла і т. д.
   Назар Петрович звернувся до свого дебелого сусіда з запитанням. Куди той летить?
   - У Сибір. Там у нас спільне американо-російське підприємство. Виплавляємо алюміній. Але перед поїздкою до Сибіру нашу невелику делегацію запрошено до Москви. Будемо на прийомі в Кремлі. Я дуже важлива особа, - засміявся американець. - Декілька місяців вивчав російську мову. Але вона мені дається дуже важко. Тому вимушений тренуватися, щоб не гаяти часу, навіть у літаку.
   - Так вам дуже повезло, - запевнив американця Назар Петрович. - Я досконало володію російською мовою і можу вам допомогти.
   - Це дійсно було б дуже люб'язно з вашого боку, - зрадів дебелий сусід українця. - В мене значні проблеми з вимовою. Ви вже мабуть і самі відчули. Треба більше спілкуватися. Але немає з ким. З усієї групи я найкраще володію російською мовою. Буду виступати в Москві від імені нашої делегації. Ви для мене як знахідка. Знаєте і англійську і російську мови. Рональд Лоуренс, - простягнув американець руку Назарові Петровичу.
  -- Назар Погрібняк, - і собі представився українець. - Буду радий вам допомогти. Все одно в літаку нічого робити. А так розважимося. А я зроблю добре діло. Думаю, там на горі це зарахується. Тим більше, що ми саме зараз знаходимося в небі, - пожартував Назар Петрович, - показуючи пальцем вгору.
  -- А чи правда, що в російській мові існує багато дуже вживаних слів, яких немає в словниках і підручниках? - запитав свого сусіда американець.
  -- Вас абсолютно правильно проінформували, - відповів Погрібняк. - Дійсно, в російській мові такі слова є і їх постійно вживають, особливо в Сибіру. Там якраз, напевно, найчастіше.
  -- Але чому ж їх немає у словниках? - знову запитав американець. - Це мені не зрозуміло.
  -- Ви просто не знаєте історії цієї країни, - переконано заявив Назар Петрович.
  -- Ні, мене вчили не лише мови, але й історії Росії і Радянського Союзу.
  -- Тоді ви зрозумієте чому так сталося, - ніби полегшено зітхнув Погрібняк. - Ці слова заборонили комуністи, більшовики, коли прийшли до влади в Росії, - впевнено заявив він. - Тому їх і вилучили з усіх нових словників і підручників. І зараз в Держдумі Росії переважають комуністи і більшовики. Тому донині і не відмінена заборона на ці слова. Але це, так би мовити, лише офіційно. А народ російський їх дуже любить і постійно вживає. Тому, щоб і до вас відносилися як до свого, треба буде і вам ці слова постійно і з усіма людьми вживати.
  -- Я щиро сподіваюся на вашу допомогу в цій справі. Мені дуже хотілося б, щоб наша компанія виявилася задоволена мною. Я зарекомендував себе як вправний менеджер, але ось з російською мовою в мене не склалося. Боюся, що мене можуть замінити на когось іншого. Тому мені треба одразу справити враження на росіян.
  -- Це я вам гаранту, - привітно посміхнувся українець. - А з теоретичного, так би мовити боку, ці слова в російській мові схожі на артиклі в мові англійській. В англійській вони збереглися, хоча на них простий народ не завжди в Америці звертає належну увагу. А ось в російській мові все якраз навпаки. Офіційно ці артиклі не вживаються, а в розмовній мові вони майже постійно присутні. Тільки ставляться вони не перед іменниками, а після них.
  -- Зрозуміло, - відказав американець. - Це все для мене не так уже і складно. Тільки треба потренуватися.
  -- Так, ви праві, - підтвердив Погрібняк. - Однак, тут головне, вимова. А то ви можети так сказати якесь з цих російських слів, що ваші співрозмовники вас і не зрозуміють. Тому розпочнемо тренування. З найлегших слів. Ось наприклад, бл...дь.
  -- Блйад, - на весь салон прогримів американець.
  -- Та не так. В середині цього слова і на його кінці необхідне помягшення. Давайте Рональде ще раз.
  -- Блйад, - знову ревнув американець.
  -- А вам дійсно іноземні мови даються нелегко, - сказав Погрібняк. - Але нічого. Тренуванням може здолати практично все. Попробуємо ще раз. Бл..дь, - чітко й голосно промовив українець.
  -- Бл...дь, - як Ієрихонська труба викрикнув Лоуренс.
  -- Це вже краще, - похвалив його Назар Петрович
   З передніх сидіннь на них почали обертатися якісь чоловіки. Вони щось весело говорили один одному. Грянув регіт. Мабуть є мої земляки в салоні. Росіяни б реагували зовсім інакше, - подумав Погрібняк.
   Більше години працював Назар з Рональдом, аж поки не добився від останнього чіткої вимови першого слова.
  -- А тепер перейдемо до словосполучень, - запропонував українець.
   Всю дорогу Назар Петрович вишколював американця.
   - Тепер ви приїдете до Росії повністю підготовленим до роботи, - запевнив він свого сусіда. - І чим частіше ви будете вживати ці слова, тим краще. Стосовно першого засвоєного вами слова бл...дь, то його треба вживати при розмові з жінками, особливо високопоставленими. Це слово відповідне англійському леді і звучить майже так само. Його вживали для означення жінок дворянок. Тому після приходу до влади більшовиків це слово одразу заборонили. За нього давали 5 років тюрми. А зараз воно знову відновлене і жінки, особливо, які займають високі посади, дуже люблять, коли їх так називають.
   Про те, що сталося на прийомі в Кремлі, через рік Назару Петровичу на конгресі в Сіднеї розповідав віце-президент Російської академії наук професор Новіков.
   - Ти уявляєш собі, яка ці американці, сволота, - ображено говорив він. - В минулому році я був присутній на прийомі в Кремлі. Так там один здоровенний америкос обізвав нашого віце-прем'єра з гуманітарних питань, чарівну жінку бл... Сказав, гад, здравствуйте, бл.... Ви хорошо виглядитє. Х... вам в жо... І при тому так голосно, що у Кремлівському палаці ледь люстри не попадали. Це ж хтось його там у США навчив, ідіота. Ось і вір цим американцям.
   - Ну цей конкретний випадок з американцем лише один з приводів для вас, щоб не любити американців. Але ж реальна причина вашої взаємної непрязні зовсім в іншому. Ви просто з ними конкуренти у північній частині Євразії. А конкурент це набагато страшніше, ніж ворог, - сказав Назар Петрович своєму російському приятелю. - Такими ж конкурентами і на тих же теренах для росіян є і українці. Ти ж політолог, не гірше за мене знаєш. Не будемо притворятися. Удача України, це невдача Росії. Щастя України, це нещастя Росії. І в цьому ніхто не винен. Не треба звинувачувати американців чи українців лише через те, що вони існують. У Росії завжди добре розуміли, що Україна є конкурентом Росії на одному і тому ж геополітичному полі. А ось для українців росіяни завжди придумували всілякі побрехеньки з цього приводу, щоб вони не розуміли свого об'єктивного, а отже і незнищенного антагонізму з росіянами і Росією. Ви нас завжди через це знищували мільйонами, але й при цьому примушували працювати на себе, воювати за вас і замість вас. І так буде завжди. Аж поки або українці, або росіяни не зникнуть назавжди. Тут нічого не вдієш.
   - Можливо ти і правий. - згодився російський професор. - Наприклад, я і сам розумію, що для США і України вигідно зниження світових цін на нафту, а Росії навпаки. І тут нічого не зробиш. Так розпорядилася доля. Можна сказати і Бог. А для нас-науковців це об'єктивний хід історичного процесу. Так склалося історично і нічого тут і ніхто вдіяти не може. Щоб там не казали і не робили окремі люди і їхні організації. Однак я буду робити все, що в моїх силах, щоб возвеличити Росію і знищити її ворогів, в тому числі й Україну й українців..
   - Але ж ми з тобою залишаємося друзями, хоча і розуміємо незбувний антагонізм наших націй і народів. А життя і історичний процес покажуть, хто в цій боротьбі одержить перемогу. Хоча в кожній перемозі є елементи поразки, як і в кожній поразці є елементи перемоги. А життя все одно "дістане" кожного з нас і кожну країну і націю. З цього приводу є один анекдот. Жив-був один молодий чоловік. І все не жениться і не жениться. Батьки вже до нього і так, і сяк - женися вже нарешті. І щоб переконати сина всілякі аргументи на користь одруження наводять. Але нічого не допомагає. І ось батько знайшов ще одиу причину для одруження. Він і каже синові. женись, а то будеш помирати, а тобі нікому буде і водички подати. І так цей аргумент запав у душу цьому молодикові, що він невдовзі одружився. Та так постарався, що народив аж десятеро дітей. І їм теж саме, коли підросли, казав. Одружуйтеся, а то помиратимете і нікому вам буде водички подати. Ті згодилися і теж мали кожен по багато дітей. І ось прийшов смертний час їхнього батька. Лежить він старий у своєму будинку, помирає. Навколо зібралося 100 чоловік дітей, онуків, правнуків. Стоять, похнюпившись. А він переводить погляд з одного на іншого і каже: а водички то й не хочеться.
   - Зрозумів, - засміявся російський професор. - Як ти не старайся в цьому житті, а все марно. Життя все одно тебе дістане. Якщо є кому подати води, то її не хочеться, але якби нікому було її принести, то ліз би на стіну, так би хотілося. Життя усіх ламає. І сильних, і слабких. Однак, здається Хеиінгуей писав, що сильні від цього стають на зламі ще міцнішими.
   - У нам є національний філософ світового масштабу Григорій Сковорода, - продовжив Назар Петрович. - Так він у свій час сказав, що світ ловив його, але не спіймав. Щоправда це один з небагатьох прикладів у історії людства.
   - Від вас якраз втечеш, - похитав головою російський знайомий Назара Петровича. - Я в цьому році був у Бразилії. Там все крадуть, виривають просто з рук. Нашу делегацію одразу попередили, щоб свої речі міцно й ретельно тримали при собі і ніколи не забували про них. Ситуація для нас була доволі напружена, але й у нас в Росії теж не можна розслаблятися. Обдеруть як липку. То ми постійно були в напруженні і ні на секунду не релаксували. Забрели у відкрите кафе на пляжі в Ріо-де-Жанейро. Сидимо, п'ємо прохолоджувальні напої, розмовляємо. А за сусіднім столиком сидять дві жінки. Чуємо, розмовляють вони якоюсь слов'янською мовою. Ми ще між собою вирішили, що це словаки або поляки, бо на нашу російську зовсім не звертали уваги. У ваших лохів є звичка одразу чіплятися до росіян, щоб показати, що вони люди другого сорту. Ми так їх і сприймаємо. А ці дві дами на нас абсолютно не звертають увагу. Навіть поглядають зі зверхністю і презирством.
   - Ці чехи уже увійшли до Євросоюзу і тепер від гордості мало не луснуть, - пам'ятаю сказав мій сусід. - До речі відомий тобі професор Матвєєв. Одна з жінок, які нас зацікавили була надзвичайно товста. Як гора. Не висока, але страшенно вгодована. Кілограмів так на 150. А може і більше. Я ніколи не міг хоча б приблизно визначити вагу жінок. Завжди помилявся в один бік. У бік зменшення. Така вже в мене підсвідоме відношення до жінок. Бачу їх в якомусь не притаманному їм ореолі. Так ось ці жіночки видно добре потомилися, що не на жарт розслабилися. І майже одразу за це поплатилися. До них підскочив хлопчина-негр, років 12 і схопивши невелику сумочку, яка лежала на столі кинувся тікати по піску пляжа. Жінки спочатку отетеріли, а потім, напевно, уявивши, що ж то буде за жах, у чужій країні, за тисячі кілометрів від Європи опинитися без грошей і документів. Першою оговталася товстуха. Вона так підскочила швидко і різко, що перевернула стіл, за яким сиділа. Потім з незбагненною спритністю вона наздогнала хлопця-злодія і повалила його на землю. Потім видерла у нього сумочку і вліпила два запотиличника. Тут уже підбіг і хазяїн кафе, якому ці злодюги напевно перебивали увесь бізнес і почав ногами бити цього малого негра. То та жінка раптом почала захишати свого кривдника і сама зчепилася з хазяїном кафе. Потім виявилось, що ті дві жіночки були директорами ліцеїв з Вінниці. Ото такі у вас жінки. З одного боку видеруть своє, а з іншого не дадуть кривдити дитину, якщо вона навіть їх обікрала.
   - В цьому наша національна риса, - сумно посміхнувся Назар Петрович. Ми надто сентиментальні і добрі. Цим і користується всіляка сволота. і не лише за кордоном, але і у нас в Україні. Замість того, щоб показати чужинцям, які нас обкрадають їх місце, ми ще їх і захищаємо. А цим провокуємо на ще більше обкрадання.
  
  
      -- Соціологічні дослідження
  
   Ще працюючи в Академії наук професор Погрібняк зрозумів, що в наш час основні наукові відкриття і досягнення здійснюються на межі наук. Тому, пам'ятаючи слова знаметитого французького географа і історика Елізе Реклю, що історія є географією в часі, а географія є історією в просторі він з притаманною йому фундаментальністю почав вивчати географію, особливо її соціально-економічну частину. Це врешті-решт привело вченого до необхідності поглибленого вивчення і дослідження в галузі соціології і геополітики України.
   Назару Петровичу вдалося опублікувати декілька десятків статтей з абсолютно новітніми підходами в цих двох науках. І не дивно. Ставши вченим-енциклопедистом, він відійшов від звуженого бачення предмету і об'єкту, що притаманно для більшості "вузьких" спеціалістів. Тому його статті виявилися навдивовиж пророчими. Йому вдалося за декілька років передбачити не лише Іракську війну, але й терористичні акти в Нью-Йорку і Москві, агресію Росії в пострадянських країнах, особливо в Грузії і Україні, участь росіян в геноциді в Сирії. В зв'язку з цим одна популярна і найвідоміша у світі зарубіжна радіостанція назвала вченого "новоявленим пророком". За Погрібняком міцно затвердилася слава безпомилкового аналітика-прогнозиста. Не викоритати таку славу для розгортання нового напрямку комплексних наукових досліджень було великим гріхом. Тому Назар Петрович пішов до ректора з пропозицією створення комплексної науково-дослідної лабораторії. Вона мала не тільки займатися дослідницькою роботою, але й виконувати за гроші конкретні замовлення на соціологічні дослідження не лише окремих організацій, політичних парій і громадських об'єднань, але й фізичних осіб. На відміну від інших подібних лабораторій, академік Погрібняк набрав своїми співробітниками не лише соціологів, але й політологів, юристів, географів і економістів. Виявилося, що йому легко з ними говорити і бути своїм з кожним напрямком. Його універсалізм дозволив інтегрувати всі ідеї і, як кажуть лікарі, лікувати не горло, ніс чи шлунок, а людину. Тому кращого і універсальнішого вченого-аналітика, який би знав і розумів усе українське суспільство в країні не було.
   Платили за виконану роботу не лише за перерахунком. Виявилося, що в Києві і в цілому в Україні є велика потреба досліджувати не тільки все суспільство, але і окремих його індивідів. На той час Погрібняк вже пройшов посвяту для вступу до українського масонського ордена. Ця організації доволі швидко розвивалася, акумулюючи в собі кращі інтелектуальні ресурси української нації. На той час вже стало зрозумілим, що корумпована совкова "еліта" завела Україну до глухого кута. Однак для діяльності ордена потрібні були не лише інтелектуальні, але й грошові ресурси. За порадою Погрібняка магістр ордена вирішив отримати у розпорядження організації дуже потужну і перспективну фірму "Зодіак-Тревіс". Її власник мав репутацію крутої людини і вмілого організатора. Щоб заволодіти його фірмою Погрібнякові друзі і соратники зверталися до найвідоміших в Україні і за її кордонами фірм. Ті підготували цілі томи дослідження власника "Зодіак-Тревіса" Цвикуна. Там було все: його звички, характер дружини і її подруг, коханки, діти, їх оцінки в школі, полювання тощо.
  -- Та не потрібне все це нам, - розсердився волхв паланки, своєрідної української національної масонської ложі, друга людина ордену, який для розширення фінансового забезпечення діяльності своєї організації. - Вам, науковцям, їсти не даввай, але дозволь проводити наукові дослідження. Що це нам дає, що він щосуботи п'є пиво в такому то ресторані і їздить по тих чи інших маршрутах. Ми не збираємося його вбивати. І дітей чи дружину не будемо викрадати. Наше завдання заволодіти його бізнесом, а для цього, перш за все, треба знати, що це за людина. Глибинну його сутність зрозуміти.
  -- Так зверніться до мене. В нас є невизнані генії, які ще й не кандидати наук. У нашій лабораторії нині взагалі проходить практику один студент-старшокурсник з Києво-Могилянської академії. Він просто переповнений ідеями. Мислить абсолютно неординарно і нестандартно. Його взагалі можна назвати "людинознавцем". Навіть не знаю звідки це може бути в 20-ти річного хлопця. Зараз закінчує свою бакалаврську роботу. Ми йому всіляко сприяємо в цьому. Я з ним поговорю. А ви, по закінченню виконання замовлення, йому заплатите.
  -- Та це ж знову треба наймати цілу армію всіляких винюхувачів. Ми і так уже понесли великі і абсолютно непродуктивні затрати. А результат нульовий, знову розсердився волхв.
  -- Не потрібно ніяких затрат. Заплатите йому особисто "скільки не жалко", - сказав Назар Петрович.
  -- І що він сам проведе такий обсяг роботи? - не повірив волхв.
   - Звичайно, просто в нього свої методи, - запевнив Погрібняк. - Він вам не буде писати цілі томи. На одній, хіба що двох сторінках викладе свої міркування і пропозиції, що і як треба робити. Та останнє вам і не потрібне. Головне, щоб ви довідалися, що приховується за відомою всім маскою "крутої" і нездоланно розумної людини. Багато людей все життя грають якусь роль. За цією роллю їх і сприймають. Хоча, якби оточуючі знали, що це лише роль, ставилися б до цієї людини зовсім інакше.
  -- Скільки йому місяців потрібно для дослідження нашого суб'єкта? - запитав магістр.
  -- Один тиждень. Ви дасте нам звіти всіх інших дослідників, у тому числі і зарубіжних, - наголосив Назар Петрович. - Але лише для того, щоб наш практикант мав адреси фірми і квартири свого піддослідного. А чи влаштовуватимуть вас результати його дослідження і чи будуть вони оригінальними і наскільки відрізнятимуться від вже проведених, вирішуватиме самі. Може й гонорар захочете потроїти студенту, - засміявся Погрібняк.
  -- Ви мене переконали, - простягнув руку професорові волхв. - Я вам вірю, так як ви мене ніколи не підводили. Та й наукова репутація у вас, наскільки мені відомо, бездоганна. Чи не так пане магістр? Я тежзгоден, - відповів той.
   Наступного дня зранку Назар Петрович викликав студента до себе в кабінет.
  -- В мене є для тебе робота, яку треба виконати протягом тижня, - звернувся він до практиканта. - Від усіх інших завдань будеш негайно звільнений. Треба скласти психологічний портрет одного олігарха.
  -- Ого! - вирвалося в студента. - Тут треба бути обережним. А то й кісток не збереш.
  -- Ти можеш відмовитися, - продовжив Погрібняк. - Це ніяк не вплине на твою подальшу долю. Я все одно заберу тебе до себе в лабораторію. Після закінчення академії буду всіляко сприяти твоєму захисту. Такі люди нам дуже потрібні. Я знаю, що ти не зарозумілий. Тому і відверто тобі це кажу.
  -- Та ні, Назаре Петровичу, я не відмовляюся. Просто думки вголос, - посміхнувся практикант.
  -- Можна проявити природну людську цікавість, - саркастично скривив губи Погрібняк? - Як ти думаєш вкластися один в цей термін? Це ж практично неможливо.
  -- Так, дійсно, - згодився студент. - Якщо діяти традиційними методами необхідно багато людей і часу. Я ж досліджую не людину, а окремі елементи образу її життя, де і прихована глибинна сутність будь-якого індивідума. В мене систематизоване все, що випливає не з свідомості, на що більшість соціологів звертають увагу, а з підсвідомості. Наприклад, за одягом, тобто як людина вбирається можна зробити висновок - хто є хто. Але тут можна і помилитися. Одяг дуже сильно піддається наслідуванню. Тому при наявності грошей, взявши собі за зразок якусь людину можна вдягатисяч так як вона. Якщо для першої людини, так би мовити оригінального зразка, одяг буде відображати її внутрішню сутність. то для наслідувача, аж ніяк. Однак, наприклад, труси в людини заховані, тому можна скопіювати все, але "погоріти" на майці й трусах. Звичайно, якщо вам пощастить побачити вашого суб'єкта дослідження негліже.
  -- То ти звертаєш увагу на все? - запитав Назар Петрович.
  -- Аж ніяк! Часу не вистачить. Та й потреби немає, - спокійно і впевнено відповідав студент. - важливе значення має інтер'єр квартири, дачі, наклейки на машині і всередині неї. Дебіли і лохи є серед усіх верств населення, навіть серед академіків і президентів. Інша справа, що їх серед цих людей не повинно бути. Щоправда відсоток цих людей у різних сферах людської діяльності різний. Якщо ви зайшли до маршрутного таксі, а там є наклейка на кшталт "водитель глухой", то ви маєте справу з водієм-лохом. Якщо навіть на найдорожчих машинах можна пробачити наклейки "ти бистрєє, но я впереді", або "какая жизнь, такая і машина" і т. ін., то не лише водій, але й його хазяїн - лох. Інакше б він заборонив чіпляти такі дурниці. Це однозначно. І мені не треба місяця чи тижня, щоб зробити висновок про ту чи іншу людину. Якщо я побачив згаданий чи інший надпис на машині, навіть "нейтральний" "хочу назад в Японію", мені вже не треба нічого досліджувати. А як діяти проти "лоха", як його обдурити, відомо не лише науці. Це знає кожна розумна людини.
  -- Я з тобою повністю згоден, - кивнув головою Погрібняк.
  -- Цей список підсвідомих "лохів" можна продовжувати до нескінченності. У нас працюють "на лохів" цілі галузі господарства, радіостанції, телеканали, типографії тощо. Всі ж ці наклейки виготовлені не кустарним способом. "Для лохів" у нас всього набагато більше, ніж для нормальних людей, які складають в Україні поки що більшість. Є цілі колективи, які готують "лохам" теле- і радіопередачі, друкують газети, журнали, знімають фільми тощо. Хіба може серйозна людина читати газету з дебільною назвою "Столичка". Напевно, що ні. Моя мати, наприклад, називає її "калічкою".
  -- То у вас доволі проста концепція, - похвалив професор свого учня.- Але мабуть усе геніальне і є простим.
  -- Так, мій підхід водночас і простий і не дуже. Давайте я протестую вас, якщо ви не проти, звичайно, - звернувся студент-практикант до Назара Петровича.
  -- А чом би й ні. Складете мій психологічний портрет. І завтра на стіл ректору, - засміявся Погрібняк.
  -- Скажіть мені, будь ласка, пане професоре. Чи слухаєте ви "Русское радио" або "Радио Шансон".
  -- Ніколи. Це не мій рівень. Такі крикливі і кажучи науково, жлобські.. Навіть голоси там не українські. Те, що в народі здавна називають "кацапня".
  -- А чи ходите ви на концерти Кіркорова чи Моісєєва? Або хоча б Алли Пугачової?
  -- Ніколи не був і не збираюся.
  -- Чи дивитися ви російські телесеріали? Чесно.
  -- Ніколи не дивився і дивитися не буду. Вони спеціально для дебілів знімаються. Думаю, що там і так званий 25-кадр присутній для підсвідомого зомбування глядачів. У Росії ж при владі ще совіцьке КГБ. Вони здатні влаштовувати лише провокації.
  -- А чому ви не слухаєте вищеназваних "класиків" і не ходите на означені заходи? - знову спитав студент.
  -- А я й сам не знаю. Просто не ходжу і все. Ніколи не задумувався над цим, - відповів йому Погрібняк.
  -- Ось в цьому і криється ваша сутність, як сутність і будь-якої іншої людини. Вона не задумуючись робить те чи інше. Більшість людей взагалі не замислюється, чому вони обирають ті чи інші пріоритети в духовній сфері. Все відбувається на рівні підсвідомості. - продовжував практикант. - Свідомо можна напустити на себе туману і не лише роками, а й десятиліттями видавати себе не за того. ким ти є насправді. Але підсвідомість не обдуриш. Вона завжди знайде свій прояв. Просто необхідно знати, де його шукати. Якщо хтось тратить великі гроші і відвідує наймодніші вистави, слухає найпрестижніші симфонічні оркестри, але гривню називає рубльом, це дуже примітивна людина. Вона своїм снобізмом може обдурити всіх крім мене. Таку людину можна швидко обвести навколо пальця, якщо про це знаєш. Однак, майже ніхто цього не робить, так як думають, що мають справу з інтелігентною, вихованою, а отже і дуже небезпечною людиною
  -- Що ти знаєш як діяти далі, у мене вже сумнівів немає, - мовив Назар Петрович. - Думаю замовник буде задоволений. Я сподіваюсь тобі виплатять немаленьку премію. Бажаю удачі. Хоча і не зовсім згоден з тобою, що виховані і інтелігентні люди такі вже страшні.
  -- Ось тут я з вами не можу погодитися, - студент почухав лівою рукою свого лоба. - Розумні і виховані люди, якщо в них є певні переконання або вони абсолютно нерозбірливі в засобах досягнення мети небезпечніші за африканську чорну мамбу, яка наводить жах на жителів усієї Екваторіальної Африки.
  -- Ну, добре, Сергію, - закінчив розмову Назар Петрович. - Можливо і в цьому питанні ти правий. Твоє повідомлення про чорну мамбу вказує мені на образність твого мислення. До зустрічі через тиждень.
   Через шість днів у професора Погрібняка з'явилася на столі доповідна записка студента-практиканта обсягом на один аркуш А-4. В ній було лише декілька речень наступного змісту. Суб'єкт, що вас цікавить слухав разом з шоферам у своєму броньованому джипові-мерседесі "Русское радио". Слухав із задоволенням, що було написано в нього на обличчі. Не є "крутою" людиною, як всі про нього думають. Абсолютно усвідомлено добре замаскований і прихований "лох". Внаслідок цього є людиною обмеженою, прямолінійною, не здатною на неординарні ходи. Для його повної нейтралізації необхідний доволі простий, але абсолютно неординарний обхідний відволікаючий маневр.
  -- Тепер необхідний ваш досвід і аналітичний розум, Назаре Петровичу, - сказав студент-практикант. - Я свою справу зробив. Хоча і дуже складно відібрати всі ті прояви, які характеризують ту чи іншу організацію підсвідомості, в цьому випадку я не помилився. Це абсолютно класичний випадок. Для мене, звичайно. Тепер вам на основі моїх висновків треба розробити правильну тактику і стратегію Далі ж справа лише часу. Що необхідно робити, щоб розкусивши людину належним чином її використати, ви знаєте краще від мене.
  -- Так, дякую за комплімент, - посміхнувся Назар Петрович. - Ми з тобою спрацюємося. А щодо розкрутки "лоха", то одним із його методів є розкриття людям очей на цю людину. Тоді захисні лати, який "лох" сам собі припасував спадуть самі по собі і він залишиться голим. Геніально простий метод. Це коли якась наївна людина, може навіть дитина на велелюдному зібранні раптом закричить: "А король то голий!". І всі віддразу побачать приховану сутність нашого "лоха".
  -- Нещодавно мене найняв один "крутий" молокозавод, який приватизував черговий неукраїнський олігарх, - посміхнувся студент. - Якщо вам цікаво я можу розповісти що з цього вийшло.
  -- Ще й як цікаво, - заохочувальним жестом підтримава Назар Петрович студента.
  -- Так ось, запросили мене на завод, щоб я виявив стан психологічного клімату в колективі і його вплив на якість випускаємої продукції. Обіцяли добре заплатити і годувати свою продукцією на час проведення дослідження. Там такі екземпляри на заводі трапляються. Я працював з натхненням. Аж ось і хазяїн з Донецька прибув. Я як з ним порозмовляв, усяка охота працювати зникла. Інтелектуальний розвиток цієї людини був набагато нижчим за відповідні показники будь-кого з робітників заводу. Хоча там траплялися унікальні індивідууми. Я їм дійсно допоміг, виявив вузькі місця, психологічну несумісність головного технолога з головним інженером, заангажованість усього колективу на дрібні крадіжки, яка ще мала коріння в "розвиненому соціалізмі" часів правління Брежнєва, коли тягли з роботи всі і все. Розробив їм систему заходів по подоланню негативних психологічних установок у колективі. Хазяїн був дуже утішений. Сказав, що буде міняти головного інженера, бо я йому порекомендував для вирішення конфлікту в колективі звільнити саме його. Він просто з кишені витягнув конверт з грошима і віддав їх мені, сказавши, що я буду дуже задоволений і він сьогодні ж передзвонить тому своєму знайомому, який мене рекомендував і щиро йому подякує.
  -- Сподіваюсь, що це був не я, - засміявся Назар Петрович. - Хоча я тебе вже рекомендував, але не для заводу. Наближаються чергові вибори і такі люди для політичних партій і рухів є великою знахідкою. Вибачай, що перебив.
  -- Дякую за те, що не забуваєте, - серйозно відповів студент. - А щодо того випадку про який я розповідав, то хазяїн, вручивши мені гроші, запросив, так би мовити на коня, на загальні збори колективу, де мали висувати кандидатуру на традиційне нагородження іменними годинниками від мера. Це на день працівників харчової промисловості. На цих зборах були названі імена кращих працівників і раптом піднялася одна навіть не б..дь., я їх уже тоді всіх знав, а справжня проб...дь, яка будоражила усю як чоловічу, так і жіночу частину колектива. Її у списку нагороджених природно не було і тому вона вирішила відігратися на одній з висуванок.
  -- Та ви що, здуріли? - звично закричала вона. Нове керівництво завода цього не знає, а наша Галя Степаненко, якій зібралися вручати годинника від міського голови, ще за часів СРСР була затримана на прохідній з пакетом кефіра. Ви що вже забули? Та якщо злодіям будуть вручати нагороди, то що ж ви собі думаєте. Завтра взагалі увесь завод розтягнуть.
  -- Зчинився великий галас і шум. Одні кричали, що це було давно і вартість того кефіра копійчана. Інші підтримували пробл..дь і пропонували не вручати нагороди.
  -- Та ми вже її давно подали у списки. Завтра вже буде врочисте вручення, - сказала головний технолог.
  -- То треба було спочатку порадитися з колективом, - не могла заспокоїтися пробл...дь.
  -- Хазяїн втратив важелі впливу на ситуацію і не знав що йому робити. Він благально подивився на мене. - Виручай, студент, - сказав він мені.
  -- Слово надається психологу завода для внесення пропозиції, - одним словом він зарахував мене у штат.
  -- Я підвівся і звернувся до працівників. - Дорогі друзі, пропоную декому не педалювати це питання. Не треба нам скандалу. Наш прем'єр, якого всі ми дуже любимо і поважаємо, сидів у тюрмі аж тричі. І не за якусь там одну упаковку кефіра. Але ж має найвищі державні нагороди і рекомендований на цю посаду президентом. Керівник адміністрації останнього теж сидів у тюрмі. І теж не том, що виніс з заводу пакет молока. Хіба не так? І нещодавно нагороджений указом президента найвищою державною нагородою. А ви, - звернувся я до пробл..ді, зчиняєте галас за якогось паршивого годинника, який зламається на другий день після вручення. Ви, на жаль, зовсім не володієте ситуацією, - закінчив я свій спонтанний виступ. То всі ці крикуни одразу заткнулися і почали думати над тим, що я сказав. А дурний хазяїн хоча і не до кінця зрозумів те, що я виголосив, але відчув для себе небезпеку і швиденько закрив збори. Думаю, завдяки мені та дама отримала нагороду
   - Ну ти й молодець, - засміявся Назар Петрович. - Логіка в тебе настільки бездоганна, що можеш переконати будь-кого. Якщо тобі вдалося впоратися з тією жінкою, яку ти не зовсім коректно, але напевно справедливо назвав пробл..ддю., то з усіма іншими проблемами психологічного порядку, напевно справишся.
   - Однак я і від цієї пробл...ді дещо навчився, - як завжди з легкою посмішкою мовив студент. Ми з вами чоловіки і ця інформація може нам згодитися, хоча б для аналізу і синтезу. Хоча те, що я буду говорити не зовсім коректне, але ви мені сподіваюся вибачите.
   - Звичайно, вибачу, - і собі пхикнув Назар Петрович. - Якщо вона навчила тебе тому, про що я підозрюю, то краще не треба розповідати. Такі подробиці не для мене.
   - Та ви мене, Назаре Петровичу, неправильно зрозуміли, - одразу став серйозним студент. - Ніякого фізичного контакту з цією жінкою в мене не було. Там і без мене черга стояла. Хоча і стерва, але в усіх інших, так би мовити фізичних вимірах і кондиціях, ця пробл...дь на цілком належному рівні.
   - То може ти її сповідував як психолог?
   - Розмовляти доводилося, але ніяких спеціальних досліджень я не проводив. - Однак як психолог я міг говорити з людьми доволі відверто. І заборонених тем у мене майже не було. Дивлячись, звичайно, на це з професійної точки зору. Так ось, у цієї пробл...ді є чоловік. Така собі нічим не примітна особа. Крім одного. В нього справді величезний статевий член. І за довжиною, і за товщиною. Про це багатьом на заводі відомо. І люди щиро дивуються, чому це його дружина при таких параметрах чоловіка гуляє ліворуч, праворуч і навіть прямо? Особливо ця історія цікавить чоловіків. Вони завжди зі своїм чоловічим шовінізмом вважають величину статевого члена ледь не сакральною річчю. Чим більше, тим краще. І ви знаєте, що відповідає ця пробл...дь на це запитання. Вона каже, а яким пальцем краще довбатися в носі? Великим, вказівним чи мізинцем? Звичайно, що мізинцем. То навіщо ж ви запитуєте мене чому я гуляю?
   - Цікаве повідомлення, - посміхнувся Назар Петрович. - Ніколи нічого подібного не чув. А ця твоя заводська пробл...дь жінка не дурна, якщо самотужки допетрала до такого яскравого і показового порівняння.
   - Можу познайомити, якщо вас вона зацікавила. В фізичному відношенні дуже показна жінка.
   - Ні, дякую, - похитав головою Назар Петрович. - Вона зацікавила мене лише з наукової точки зору.
   .
      -- Поїздка до США
  
   Пройшло два роки і в професора Погрібняка вийшла монографія з історії Європи в США. Вона була видана в Нью-Йорку англійською мовою і містила абсолютно нові, підтверджені власними археологічними знахідками автора, дані про минуле цієї найцивілізованішої частини світу. Американські історики і археологи запросили свого українського колегу на презентацію його монографії, де вченому з України мали вручати високу наукову премію одного з найпрестижніших університетів Америки.
   В цей час до США відлітала делегація бізнесменів Криму. До її складу входив і колишній голова Верховної ради автономії Круглов, який у свій час відрізнявся проросійською і антиукраїнською позицією у абсолютно штучно створеній і всіляко підігріваємій "з Кацапстану" проблемі належності Криму до України. З метою економії до складу цієї делегації включили і професора Погрібняка. Він одразу нагадав Круглову, що українці разом з кримськими татарами неодноразово били не лише поляків, але й росіян. Знамениті і оспівані в народних піснях Сагайдачний і Дорошенко захоплювали з допомогою кримських татар Москву, спалили майже всю центральну частину Росії і під Конотопом розбили відбірну 150 тисячну російську армії, знищивши її до ноги.
  -- А ви знаєте, чому кримські татари воювали разом з українцям? - запитав Назар Петрович у Круглова.
  -- Мені це зрозуміло, я сам історик за фахом, - відповів йому Круглов. - Звичайно, що за гроші і за ясир.
   - Так, гроші і ясир дійсно мали місце, - згодився Погрібняк.- Але не лише вони. Від поляків і москалів татари очевидно могли отримати грошей більше, ніж від українців. За сотні років кримські татари стільки пригнали до Криму невільників з України, що і самі генетично перетворилися майже на українців. Тому в сучасних кримських татар переважає українська кров. Багато з них і зовні нічим не відрізняються від україеців. А генетична пам'ять - дуже складна і майже зовсім не досліджена область людського буття. Росіяни ж ніколи ніякого відношення до Криму не мали. Це історичний факт. Вони зовсім не пристосовані до життя в Криму. Тому, виселивши в 1944 році з півострова кримських татар, а разом з ними й українців, греків, німців, караїмів тощо і заселивши його вихідцями з Центральної Росії росіяни за 10 років так занехаяли півострів, що прийшлося в 1954 році передавати його назад до складу України. Переселенці з неї за декілька років і перетворили острів на квітучу оазу. Таким чином росіяни вирішили економічні проблеми і зняли з себе відповідальність за створену ними ж кримсько-татарську проблему. Чисто у своєму ментальному, абсолютно безсовісному національному стилі.Тепер вона повисла на Україні. Кримські татари їхали за дозволом повернутися додому до Москви, а там їм казали, що вони не проти цього, а ось українці не дозволяють. І багато хто з кримських татар вірив у це. Так що про належність Криму до Росії не може бути й мови. Кримські татари не забули хто їх виселяв. І вони знають, що у складі України, разом з генетично бдизьким їм народом, у них не буде ніяких проблем, а ось у складі Росії Крим перетвориться на нову Чечню. Чеченців же теж виселяли з їхньої землі. І вони теж не забули, хто їх виселяв. У мене немає ніяких сумнівів, що не було б Чеченських війн і терактів, якби Чечня-Ічкерія входила до складу України. Просто в українців і росіян зовсім інакший менталітет. Навіть протилежний один одному. Смішно читати деяких російських писак, які стверджуючи, що українці і росіяни це одне і теж, тут же звинувачують українців, що вони "скритниє, хітриє і жадниє". Тобто, зовсім не такі як росіяни.
   - Ну з вами зовсім не можна говорити, - розсердився Круглов. - Вас нічим не переконаєш.
  -- Ні, ви не праві, - не згодився Погрібняк. - Ось мене якраз дуже легко переконати. Але для цього необхідні факти і формальна логіка. Але коли цього немає.... Ви ж не змогли нічого заперечити з того, що я вам сказав. Бо то і є наукові факти. А ви ж кандидат історичних наук. Мабуть уже десь і докторську дисертацію дописуєте? Чи може я помиляюсь.?
  -- Такі як ви рідко помиляються, - посміхнувся Круглов. - Дійсно, сподіваюся через декілька місяців вийти на захист.
  -- Я завжди кажу своїм аспірантам, що логіка буває трьох видів - формальна, залізна і жіноча, - хитро примружив очі Назар Петрович, в яких загорілися веселі бісики. - Які б там обставини не були, але справжній учений вимушений керуватися лише першою. Коли ж люди і цілі держави користуються двома останніми, нічого хорошого з того не вийде. В стратегічному сенсі, звичайно.
   В США в такі тонкощі, що делегація прибула з Автономної республіки Крим не вдавалися. Для них це була делегація з України. Тому програма відвидин Америки для кримчаків включала і зустріч з українською діаспорою. Назар Петрович ледь не один все це розумів і з цікавістю спостерігав за подальшим перебігом і розвитком подій.
   З усього було видно, що українська діаспора в США користується заслуженою повагою американців. З подивом він довідався, що немало знаменитих американських акторів, яких він бачив на екранах телевізорів, так чи інакше було пов'язані з Україною і українською нацією. Не минула ця доля і відомого американського актора, спеціаліста з бойових мистецтв Чака Моріса. Саме він і прибув з Лос-Анжелеса власним літаком з делегацією українців Каліфорнії. Вона за своїми природними умовами нагадувала Крим і тому американці вирішили запросити якраз діаспору з цього чудового штату. В Чака Моріса була чудова молода красуня-жінка. Її звали Галя і вона була внучкою переселенців з сучасної Хмельницької і Львівської областей.
   Зустріч з делегацією Автономної республіки Крим відбувалася в місцевому Українському домі. Це був доволі великий давній будинок в центрі Нью-Йорка. Люди сиділи за накритими столами. Їх представляли і кожен підводячись посміхався і кланявся присутнім. Назара Петровича в американській діаспорі вже знали і шанували. Коли він підвівся на увесь свій зріст і схилив голову, присутні американці почали плескати в долоні і всіляко виказувати свою приязнь. З огляду на досконале знання, української і англійської мов, українську делегацію представляв професор Погрібняк. Дійшла черга й до Круглова.
   - Пан Круглов, - добре поставленим голосом промовив Назар Петрович. - Колишній голова Верховної ради Криму. Напевне, добре вам відомий.
   В залі запала напружена тиша.
   - Та це ж відомий сепаратист Круглов, - раптом закричала дружина Чака Моріса.
   Вона схвильовано підхопилася зі свого стільця. Підвівся і Чак Моріс.
  -- Назаре Петровичу, - з благанням у голосі з вернувся до Погрібняка Круглов. - Що мені робити. Та цей її чоловік-супермен зараз з мене відбивну зробить. Придумайте що- небудь.
  -- Підійдіть до цієї жінки і заспівайте українську пісню."Несе Галя воду". Починайте співати, якщо знаєте мотив прямо тут і співайте підходячи до неї. Вона не дасть Чаку Морісу вас покалічити. Українська пісня - це світове явище. Я тихенько співатиму, а ви повторюйте за мною, але вже голосно. Погрібняк одразу ж почав тихенько співати. За ним голосно заскиглив Круглов.

Несе Галя воду -

Коромисло гнеться

А за нею Чаккі,

Мов барвінок в'ється

  -- Галю ж моя, Галю,

Дай води напиться

Та й на тебе, Галю,

Дай хоч подивиться

   Все вийшло так, як і передбачав Погрібняк. Чарівна українська пісня зняла напругу і інцидент було вичерпано. Вже вдома в Києві, коли Назар Петрович розповідав цю історію друзям вони почали картати його.
  -- Та хай би врізав йому по пиці отой Чак Моріс, - серйозно сказав один академік-математик. - Давно пора було йому начистити писка, раз в Україні нікого не знайшлося, хто б це зробив. Хай би цю місію виконав американець. А то ця сволота живе на нашій святій землі, жирує тут, так ще й під себе гадить. Якщо тобі не подобається Україна, українська нація, українська мова, лайно таке, їдь до своєї рідної Московії і працюй на її добро. А то він все робить на збитки нам, але від нас їхати не хоче. Він так же як українців, ненавидить і кримських татар. Абсолютно не менше за українців. Бо як історик знає, що в кримських татар фактично українська генетична основа. За минулі роки років сотні тисяч українських бранців, перш за все жінок, перетворили цих монголоїдів на європеїдів. Та кримські татари і зовні нині найбільше нагадують українців.
   - Не треба перекладати на когось те, що ми маємо як нація робити самі, - сказав Назар Петрович. - Як писав Шевченко: "знайшовсь таки один козак серед мільйонів свинопасів". Ось таким козаком і треба стати кожному з нас. У нашій академії ми зосередили величезний науковий, інтелектуальний, духовний, організаційний потенціал. Ось тут ми з вами зустрічаємося як друзі. Нас шестеро. Математик, історик, медик, економіст, військовий інженер і юрист. Чому б нам не організувати український духовний орден. У нього будемо приймати сильних духом людей, які не бояться ворогів України. Вони мають бути і визнаними фахівцями в своїй галузі. Станемо не лише реальними, але й формальними лицарями. І будемо своїх людей проштовхувати в усі сфери діяльності в Україні.
   - Це гарна і продуктивна ідея, - підтримав Погрібняка академік Шуліка. - Вношу пропозицію розробити статут ордену. Хай цим займеться Назар Петрович. Я ж маю знайомого художники, який у майбутньому може стати нашим лицарем. Патріот України. А нині він може цілком професійно розробити зовнішні атрибути ордену.
   - Поки що в нас немає відповідних спеціалістів. Але я знаю одного історика, який спеціалізується на вивченні давніх і сучасних орденів. Він захистив в цій царині кандидатську дисертацію. Я не лише був присутній на захисті, але й опонував цьому дисертанту. Треба, щоб він нам допоміг. Це порядна і розумна, а отже патріотична людина, - продовжив Назар Петрович.
   - Зачекай, друже. - сказав Шуліка. - Чому ти такий скромний. - наскільки мені відомо ти в цій царині проводив наукові дослідження теж. Чи може я володію неправильною інформацією?
   - Та трохи займався вивченням українських таємних організацій в ретроспективі. - згодився Погрібняк.
   - А як американці ставляться до нинішніх правителів України? - запитав Шуліка. - Чи відомо їм що у нас діється і що у нашій країні до влади прийшли карні злочинці, бариги й клептомани?
   - Та все вони добре знають. Звичайно, ті кому це треба знати. Більша ж частина населення навряд чи покажуть Україну на карті. Але не треба комплексувати з цього приводу. На цій же карті вони ж не знайдуть не лише Німеччину чи Італію, але багато хто з них не знає, де знаходяться і США, - посміхнувся Назар Петрович.
   - Я теж нещодавно був у Америці, - продовжив Шуліка. - То там культурні і знаючі люди вважають, що в Україні нині відбувається те, що у Великій Британії на початеку ХУІІ століття. Тоді цією країною правив король Джеймс. Британці його дуже не любили . Вони називали Джеймса "дурний король". Тому масово покидали країну, голосуючи проти нього, так би мовити, ногами. Фактично із-за дебілізму цього правителя Британії і виникли США. Корабель "Мейфлауер", тобто "Травнева квітка" пристав до берегів Америки у 1620 році якраз через це. Він був набитий англійцями, які рятувалися від дебілізму короля Джеймса і воліли плисти світ-заочі, аби не жити під правлінням такого супердурня. Американці нині вважають, що Україну покидають мільйони її громадян саме через злочинний дебілізм сучасної української влади.
   - Я не думаю, що вони тут зробили відкриття. - вступив у розмову професор Самбірський. - Це нам відомо і без них. Коли вже здається, що нічого дурнішого утнути не можна навіть у принципі, влада робить щось таке, що не лізе вже ні в які ворота. Найстрашніше в тому, що владні дебіли витісняють з країни найрозумніших людей. З ким же ми залишимося? Чи знайдуть наші діти і онуки собі пару в країні-дурнів?
   - Ось і для цього потрібно створювати орден, - згодився з ним Погрібняк. - При ордену необхідно заснувати молодіжний клуб, де б наші діти зустрічалися, разом проводили своє дозвілля і одружувалися між собою. Бо в розумних батьків - розумні діти. Це не моя особиста думка, а наукові постулати генетики. Не даремно ж її не визнавали в "стране-дураков" Радянському Союзі. Там впродовж цілих десятиліть знищували найрозумніших, найпідприємливіших, духовно найбагатших. Тому ця країна і виявилася приреченою. Але ж після розпаду СРСР дурні нікуди не поділися. Вони дісталися не лише "правоприемнику" Росії, але і іншим країнам колишнього СРСР. Треба з цим щось робити. Бо за кордон виїжджають в основному найрозумніші, найосвіченіші, най конкурентноздатніші. З ким же нам тоді випадає жити далі, якщо ми любимо цю землю і не хочемо нікуди з неї їхати?
   - Я регулярно слухаю радіо "Свобода", - втрутився у розмову академік Михальчук. - У нас існує негласна, але від цього ще жорстокіша цензура. Передають суцільну брехню і дезінформацію. Дурням вона можливо і придатна для споживання, але люди мислячі шукають зарубіжні джерела інформації. Тому я і слухаю радіо "Свобода". І зрозумів, що у США тебе, Назаре Петровичу, найкоректніше кажучи, не дуже люблять. Тиждень тому тебе там обізвали "новоявленим лжепророком". Нібито ти береш на себе сміливість і навіть відповідальність пророкувати події, які повинні відбутися по всьому світові. Ти знаєш про це?
   - Я сам не чув цієї передачі, але мені телефонували знайомі, що мене дійсно так називало радіо "Свобода", - повернув голову до Михальчука Погрібняк. - Ми, українці, недооцінюємо себе. Я видавав свої наукові передбачення, а не пророцтва, як сказали в тій передачі, лише в Україні і виключено українською мовою. Але виявилося, що їх читають і американці, і росіяни, в поляки. Напевно, вивчають і в інших країнах. Після відходу від активної науково-прогностичної діяльності Збігнева Бжезінського, в Америці і Європі немає науковців, які б могли розвивати геостратегію на належному науковому рівні. У світі нині взагалі відчувається величезний і все зростаючий брак ідеологів, суспільних прогнозистів, які б могли на десятиліття наперед передбачити наслідки рішень, що їх приймають у наш час. Хіба не так? Тому вони і вивчають ті нечисленні праці з геополітичної прогностики, які видаються по всьому світові.
   - А твій прогностичний талант вже давно помітили у світі, - підвівся зі свого місця і підійшов до бару Шуліка. - Не знаю чим ти там насолив американцям, що тебе так обізвали, але одне німецьке суспільно-економічне видання ще у минулому році назвало тебе "Українським Нострадамусом". Так що тебе читають і там.
   - Справжній науковець і дослідник ніколи не повинен ставати на той чи інший політичний бік. Якщо це не стосується його Батьківщини, звичайно. Американці хотіли б, щоб я лаяв російський імперіалізм і хвалив американський. Якби я так і робив, то мене б критикували росіяни і хвалили американці. А так як я намагаюся бути неупередженим у наукових оцінках тих чи інших фактів і друкую обґрунтовані прогнози розвитку ситуації, то мене не любить ніхто. Тому мене і намагаються скомпрометувати, це щоб читачі мені не вірили: ні росіяни, ні американці, ні ізраїльтяни, ні навіть китайці. Я цілий рік працював з китайською стажисткою, яка нині очолює аналітичний центр при Тяньцзінському університеті. Нещодавно вона прислала мені переклад статті, яка з'явилася в одному китайському часописі. Там мене теж згадують "не злим тихим словом". Я думаю вона ще дуже відкорегувала ту статтю, щоб мене не травмувати.
   - З останніх твоїх статтей мені найбільше сподобалася та, де ти пишеш про феномен Берлінського муру. Про спорудження стін між різними системами я знав, але ніколи не звертав уваги на глибинні причини цього явища. А ти так дохідливо і просто виклав складне, що я аж позаздрив. Ти велика людина, це я кажу щиро, мені нічого від тебе не треба. А то ми все соромися сказати людині щось правдиве і хороше, коли вона того заслужує, за її життя. Все чекаємо коли хтось помре, щоб аж потім звеличувати до небес.
   - Дякую, друже на доброму слові. Я теж пишаюся дружбою з такими людьми як ви. Але феномен Берлінської стіни дійсно зовсім не досліджений, хоча і давно заслуговує на це. Без такого дослідження не можна скласти науково виваженого прогноза і стати "новоявленим лжепророком", - засміявся Назар Петрович. - Те що вже було колись завжди в історії повторюється. Звичайно, на новому суспільно-економічному і технічному рівні певної епохи, але, за великим рахунком лише в цьому і є відміни між тим, що було і тим, що буде. Не треба думати, що Берлінський мур чи 5-ти метрова стіна між Південною і Північною Кореями є винаходом ХХ століття і нічого подібного раніше не було і не буде в майбутньому. Тому пророком, якщо ти втаємничений у закономірності розвитку суспільства не так вже й важко бути. Я, наприклад, ще 10 років тому писав, що Ізраїль не зможе вижити, якщо не спорудить стіну між собою і Палестинською автономією. Який тоді здійняли крик в контрольованих сіоністами виданнях. А це найвідоміші газети і часописи світу. В чому мене тоді тільки не звинувачували. А на початку ХХІ століття увесь світ дізнався, що Ізраїль споруджує новий "Берлінський мур", відгороджуючись від своїх арабських "братів". І бетонна оборонна стіна тут споруджується немаленька, аж 8 метрів.
   - Так, це нині незаперечний факт, - згоджуючись з Погрібняком похитав головою Михальчук. - Ти на цілих 10 років випередив події. А на чому базувався ти тоді, даючи такий прогноз?
   - Дуже відмінні системи - суспільно-економічні, релігійні, менталітетні, цивілізаційні, існуючи суміжно і розвиваючись з різною швидкістю і в різних напрямках без непроникної стіни між собою неминуче вносять хаотичні елементи у функціонування одна одної. Якщо немає стіни сильніша система обов'язково має поглинути слабкішу. Тому і в минулому будувалося безліч різної протяжності і висоти стін між відмінними суспільними системами. Не будемо ходити далеко за прикладами. На жаль, ми добре знаємо ще зі шкільної лави про існування знаменитої Китайської стіни, якою давні китайці відгородилися від абсолютно відмінної від них кочової цивілізації. А у нас в Україні існують набагато грандіозніші за Велику китайську стіну Змійові вали. Вони теж були збудовані праукраїнцями для захисту від кочівників Півдня. Їх довжина перевищувала 9000 км, а висота - 15 м. Це шестиповерховий будинок. Змійові вали споруджені понад 7500 років тому. То я запитую тих наших горе-істориків, цих так званих академіків Товкачів, які товчуть воду в ступі, стверджуючи, що Києву лише 1500 років. Для чого ж і ким були споруджені такі велетенські циклопічні споруди на південь від Києва? В одній Київській області їх загальна довжина перевищує 800 км. Їх зводили для захисту хутора, села, селища чи великої столиці? Ви всі розумні і тому згодитися зі мною, що за логікою речей, вже понад 7500 років тому існував Святий Київ і наша велика українська богообрана нація і створена нею українська держава. Незалежно від того як її тоді називали іноземці. Та це ж і їжаку повинно бути зрозуміло, що для спорудження такого валу необхідно було організувати на роботу сотні тисяч робітників. А це могла зробити лише добре організована і упорядкована держава. Бо ж на тому 15-ти метровому валі зверху ще були закопані і декілька метрові дубові колоди, загострені догори. За їхніми залишками і вдалося встановити радіовуглецевим аналізом вік цих споруд. Через певний відрізок валу стояли бастіони. Тут постійно жила озброєна охорона. Я думаю, що теж зрозуміло, що збудувати такі велетенські споруди і кинути їх напризволяще не мало ніякого сенсу.
   - Ось така в нас освіта і виховання. - сказав Михальчук, що ми свого рідного не знаємо. Моя внучка-школярка про Змійкові вали і не чула, хоча є корінною киянкою і українкою. А це ж наша слава і гордість. Такого жодна європейська нація не має. А більшість українців про існування Змійових валів навіть не чули.
   - Та чому тут дивуватися, у нас досі немає української влади. А неукраїнська чужинецька влада в Україні є елементарним нонсенсом, - продовжив Шуліка.
   - В Україні крім Змійових валів є ще й Троянові вали. Споруджені легіонами римського імператора Трояна, - продовжив Погрібняк. - Римський імператор Адріан спорудив на півночі сучасної Британії вал завдовжки 120 км, намагаючись відокремитися від ворожого Римові кельтського суспільства. Так про них знає увесь світ. А так звані лінії Мажино, Манергейма тощо. Не треба було бути "генієм усіх часів і народів", щоб передбачити, що після ліквідації Берлінського муру сильніша ФРН поглине слабкішу НДР. Так і сталося. І дуже швидко. Іноді одна відмінна система формується всередині іншої. Тоді теж навколо неї виникає реальна чи умовна стіна. Взяти хоча б єврейські, пуерто-ріканські, італійські, українські, китайські квартали (гетто) в США, Канаді і інших країнах.
   - А що ж буде з Україною, яка реально інтегрується до Азіопи на чолі з Росією? - запитав Михальчук. У нас же немає українського телебачення, української книги, радіо і телебачення, української церкви. Ми ж абсолютно реально інтегровані до Московії.
   - З 2004 року на західних кордонах нашої держави виникає ЄС. Таким чином дві дуже відмінні системи, які розвиваються в різних напрямках і на різних засадах починають безпосередньо межувати одна з одною, - втрутився і Шуліка.. - Це вже той прогноз, який буде стосуватися кожного з нас.
   - Тут теж доволі просто бути пророком. - запевнив присутніх Назар Петрович. - Достаньо визначити, яка з суміжних систем є сильнішою і дієздатнішою. А тут теж і їжаку зрозуміло, що ЄС за всіма параметрами перевершує так званий Євразійський, а насправді Азіопський союз на чолі з Росією. Валовий промисловий продукт (ВНП) Росії у 2004 році складав лише 3%(!) від відповідного показника Євросоюзу. Тому, якщо Росія і побудує на кордонах ЄС нову Берлінську стіну проблема її зруйнування і поглинання ЄС своїх східних сусідів, це лише питання часу. І не більше. Однак під час своїх останніх поїздок до США я зрозумів, що там не до кінця усвідомлюють основний напрямок процесів. які відбуваються нині в Україні. Тому і приймають іноді неадекватні рішення і вдаються до невиважених дій. Звідси і та критика моїх ідей, яка мала місце з боку радіостанції "Свобода".
   - Мені вже пора, - підвівся з дивана Погрібняк. - Щоб наша сьогоднішня розмова так і не залишилася лише струшуванням повітря пропоную від вашого імені дати мені доручення розробити статут майбутнього українського ордена і кодекс честі українського лицарства. Пропоную також паралельно здійснювати всім нам зусилля з пошуку і вербування в майбутні лицарі відповідних розумних, патріотичних і дієвих людей, які усвідомлено захочуть стати лицарями нашого ордену. Крім того, я вважаю за необхідне створити в нашому нинішньому складі оргкомітет, який займеться цією справою. Всі ми люди, що мають безліч знайомих і неоціненний життєвий досвід. Кожен з нас повинен запитати себе: якщо не я, то хто? І почати діяти. Не думаю, що ми повністю оригінальні. Напевно, щось подібне, таке чи близьке до нього, десь в Україні чи за її межами вже створено. Можливо саме у цей час рішення про створення організації орденського типу вже обговорюють і інші патріоти України. Треба їх шукати і світитися самим. Тільки будемо діяти обережно. А то нам напхають в наш орден різних агентів російського імперіалізму і світового сіонізму, які розвалять його на окремі ворогуючі організації за вже апробованою методикою. Згадайте хоча б, що вони зробили з Рухом. Тому у нас повинен бути такий паралельний офіційному таємний статут, який би зобов'язував нашу майбутню службу безпеки відрізати зрадникові яйця і запихати їх йому до рота. Тим більше, що у нас тут є хірурги. І Погрібняк посміхнувся такою страшною посмішкою. що всім стало зрозумілим, - це не просто невдалий жарт академіка.
  
  
      -- Кілер Андрій
  
   Професійний кілер найвищої кваліфікації Андрій Мазур був за освітою вчитель української мови і літератури. Після інституту, де не було військової кафедри він потрапив служити рядовим у спецпідрозділ морської піхоти. Він дислокувався на Далекому Сході Росії. Отримавши належний вишкіл і зарекомендувавши себе найкращим бійцем підрозділу, Андрій залишився служити в ньому надстроково, виконуючи роль інструктора. Після розпаду Радянського Союзу Андрій відмовився їхати на російсько-чеченську війну, звільнився з армії і повернувся на Батьківщину. Він сподівався, що буде потрібний з його досвідом новоствореній українській армії. Але його надії виявилися марними. Росіяни і агенти Росії продовжували домінувати і в українській армії. Вони добре розуміли, що людина, яка свідомо повернулася на Батьківщину є її патріотом і Андрій виявився нікому не потрібний. Крім того, він був дуже незалежний за власним характером. Це призвело до конфлікту з новим начальством у спецбригаді морської піхоти в Криму. Андрій заявив полковнику Степанову, який був його безпосередним командиром, що той не любить Росії.
  -- Я не вірю в любов до Росії тих росіян, які живуть в Україні, - сказав він Степанову.- Ось я люблю Україну, то я до неї і повернувся. Мільйони ж росіян, живучи в Україні, просторікують про те, як вони люблять Росію. Це все брехня. Вони її підсвідомо ненавидять. У Росії в декілька разів вища платня, пенсія, але росіяни не поспішають повертатися на свою батьківщину. Хіба не так? Продавши свою трикімнатну квартиру, наприклад в центрі Києва росіянин може купити в Костромі чи Калузі за виручені гроші не лише чотирикімнатну, але ще й дачу і машину. Це ж очевидно! Але чи багато ви знаєте росіян, які так зробили? - запитував він своїх командирів-росіян.
   За такі висловлювання вже через півроку Андрія звільнили з армії. Він залишився один без родини, квартири і засобів до існування. Розуміючи, що найкращі умови для самореалізації в Україні є в її столиці він перебрався до Києва. В столиці Мазур дуже швидко побачив, що працюючи вчителем він не лише не прогодує свій могутній і ненажерливий організм, але не зможе найняти навіть найдешевшого житла. Так Андрій потрапив у охоронці спочатку до одного бізнесмена, а потім створив і очолив приватну армію одного з провідних олігархів країни, який мав не лише промислові підприємства, але й політичні партії, телеканали, газети і часописи. Його тільки офіційно зареєстрований капітал вже давно перевищив декылька мільярдыв доларів. Була в нього і спецбригада, що складалася з ста чоловік.
   Очолюючи "армію" олігарха Андрій водночас був і керівником його охоронців. Постійно знаходячись з Малвісом поряд, в тому числі і в неформальній обстановці, Андрій дуже швидко зрозумів, що це за людина. Її обмеженість, зарозумілість, безчесність і безпринципність, жлобство коробили розумного Андрія. Такими ж були і інші олігархи. Андрій одразу звернув увагу, що серед них не було жодного етнічного українця.
  -- Мене звільнили з української армії, - думав він, - за те що я патріот України. - Тут мене теж врешті-решт розкусять, хто я такий є насправді. І теж виженуть геть. Але цим хлопцям дуже потрібні кілери найвищої кваліфікації, які не залишають по собі ніяких слідів. Кілери-одинаки, які працюють на замовлення. Вони отримують просто таки величезні гроші. Я вже маю зв'язки і знаю до кого можна звертатися. Необхідно просто розробити певну систему. Щоб замовники ніколи не виходили на мене особисто. Не потрібні в цій справі і посередники. Необхідно зникнути з цього життя. Виїхати за кордон або влаштувати власну смерть. З тими грошима, що в мене вже є я можу зробити пластичну операцію у США або Німеччині і повернутися до Києва новою людиною. Буду використовувати для замовлення комп'ютер. Тяга до роботи з ним у мене в крові.
  -- Однак необхідно думати і про майбутнє, - розум Андрія постійно працював як годинниковий механізм. - Напевно, за власним характером я не зможу "вийти на пенсію". Просто помру від туги і бездіяльності. Треба організовувати або шукати вже створену організацію, де потрібен не просто кілер-чистильник, а ідеолог політичного вбивства, ідейний організатор-санітар скверни і паразитизму. Я сам уже не буду брати участь у організації вбивств, а лише розроблятиму сценарії їх здійснення і ідеологічне забезпечення. Я маю стати лицарем-кілером, борцем зі злом, а не просто людиною, яка вбиває за гроші будь-кого. Та таким я ніколи й не був. Завжди брався за роботу лише коли був абсолютно переконаним, що знищую тих, кого необхідно вбивати як скажених собак. Вбити замовника, який вніс завдаток, знаючи, що замоаник повне лайно, а його замовна жертва в усьому права - це під силу лише найідейнішим і найпрофесійнішим кілерам світу.
   Андрій повернувся на дивані, потягнувшись до журналу, який впав на підлогу. Страшний біль пронизав його тіло в районі живота.
  -- Знову дає про себе знати поранення, - подумав Андрій. - Тоді його врятував у здавалося б безнадійній ситуації професор Маринич. А тепер все частіше біль повертався знову. - Треба показатися професору, - вирішив Андрій. Так жодного разу я й прийшов до нього на прийом після одужання. Хоча Маринич і попереджав про необхідність подальшого лікування під його наглядом. Але нічого не вдієш. Прийдеться телефонувати і домовлятися.
   Андрій взяв телефонну трубку і набрав номер мобільного телефона професора. Однак, той був відключений. Не відповідав і прямий телефон кабінету Маринича. Тоді Андрій звязався з секретаркою професора і довідався, що той зараз на операції, яка вже триває декілька годин.
  -- Зателефоную йому вранці додому, - вирішив він.
   Однак біль знову повторився і став ще сильнішим. Тому Андрій зателефонував до свого лікаря на дачу вже увечері.
  -- Андрію, радий чути твій голос, - приязно відгукнувся на дзвінок кілера професор. - Де це ти пропав? Я не дуже й турбувався. Раз не телефонує, значить усе в порядку. А зараз мабуть уже виникли проблеми?
  -- Так, Романе Амвросійовичу, - згодився Андрій. - Треба було б якось у найближчий час потрапити до вас на консультацію. Напевно, це не так легко?
  -- Я про тебе згадував учора, - відповів Марунич. - І мені потрібна твоя консультація. Так що якщо ти зможеш, приходь завтра на 8.30 до мого кабінету. У нас буде півгодини на розмову
   Наступного дня кілер о 8.30 ранку уже сидів в кабінеті професора.
  -- Я тут уже приготував тобі всі призначення і процедури, що необхідно робити, - сказав Маринич після привітань. - Сильний і різкий біль ніби пронизує тіло в районі пупка?
  -- Так, ви не помилилися, - згодився кілер.
  -- Нічого, скоро будеш як нова копійка, - посміхнувся професор.
  -- А які у вас є проблеми, Романе Амвросійовичу? - запитав Андрій.
  -- В мене проблеми з сином, Андрію, - похмуро промовив Марунич. - Я все життя був зайнятий, працював з ранку до вечора. Ніколи було виховувати хлопця. Ось він і пустиввся берега. А тепер виявилося, що мій Ярослав зв'язався з якимись наркоманами. Ті його шантажують, а він у мене краде з домашнього сейфа гроші. Ніколи не думав, що доживу до такого, що власний же син буде обкрадати батька. Порадь, будь ласка, що мені робити? Не хочеться звертатися до міліції. Не знаю, що він встиг уже там накоїти. А ти ж все таки працюєш в охороні відомих людей. За тебе вони просили, коли та біда з тобою трапилася. Може все таки щось мені порадиш чи допоможеш?
  -- Звичайно, Романе Амвросійовичу, - похитав головою Андрій. - я вам допоможу. - Мені тільки треба переговорити з вашим сином, а далі, то справа техніки.
   Через два дні декілька чоловіків на вулиці захопили в районі Доброго Шляху чотирьох наркоманів.і запхавши їх до мікроавтобуса відвезли до лісу під Броварами. Там уже було вибрано чотири найбільших мурашники. З наркоманів зірвали одяг і, намазавши дупу медом, посадили на мурашники голим задом. Поки вони дико верещали під прицілом автоматів людей у масках, однн з захоплювачів поволі читав наркоманам лекцію, як негарно вимагати гроші в сина професора Маринича. І не дай бог вони довідаються, що це трапить ще хоча б один раз. Тоді їхні сучасні страждання здадуться їм перебуванням на кращому курорті світу.
   Андрій почав поступово реалізувати свої ідеї з метою створення бойової організації ідейних кілерів-очищувачів українського суспільства. Очолюючи охоронну службу одного з найкрутіших олігархів країни він паралельно створив ідейно підготовлену, організаційно монолітну і вишколену організацію кілерів-патріотів. Маючи гроші, зв'язки і належний та відповідний талант він з допомогою тих же олігархів почав створювати організацію-могильник олігархічної системи.
  -- Нашим завданням є не бійки на площах з "Беркутом", "Соколом", "Барсом", "Коброю" і всім цим іншим "звіринцем", який створений на гроші платників податків для захисту від народного гніву злочинної, антинародної олігархічної влади, яка панує в Україні, - казав він власному ідейному кілеру-дублеру, якого він сам знайшов, виховав, фактично виліпив з відповідного матеріалу як скульптор монумент. Поки що це марна справа. Такі дії ефективні лише під час революції. Нашим завданням буде знищення цієї влади в конкретних персоналіях поодинці і групами. Однак перша наша акція з собаками, яка пройшла дуже ефективно, разом з тим виявила, що такі наші дії мало що дадуть, якщо не буде існувати потужної патріотичної організації українців, яка буде цей бізнес знищених олігархів прибирати до власних рук і використовувати здобуті гроші на добро власного народу, своєї нації. Ми не повинні бути самодостатньою організацією, а входити як бойовий підрозділ в патріотичну організацію орденського типу, де над нами буде існувати потужний мозковий центр. От якби нам вдалося долучити туди кращих професорів і академіків... Хоча це мабуть справа утопічна. А так ми і залишимося доволі примітивною локальною організацією. яка не буде здатна вирішувати завдання у масштабі всієї країни. Необхідний спрут, який би пронизував своїми щупальщями всі сфери життя не лише в Україні. але й за її межами в українській діаспорі. А так ми знищуємо одного олігарха, а його бізнес переходить до іншого олігарха, теж не етнічного країнця. Таким чином ми лише посилюємо неукраїнські сили в нашій державі.
  -- То виходить, що ми марно старалис? - спохмурнів його дублер з псевдо Близнюк.
  -- Нічого подібного, - переконливо заявив Андрій. - Ми продемонстрували свою здатність не лише до боротьби, але й до перемоги. Я вважаю, що ідея створення патріотичної української організації дуже актуальна. А тому її створення, настільки я розуміюся на філософсько-психологічних питаннях ще з університету, то справа часу. Можливо така організація вже і є. Тоді вони будуть шукати з нами контактів. Якщо ж вона ще не створена, то наша перша успішна акція надасть імпульс до цього і вселить оптимізм у душі людей, яким не байдужа доля України. А таких людей мільйони.
  -- В мене є ідея створення цілого інституту ідейних убивць-камікадзе, яких би не спиняло ніщо у справі знищення ворогів України, - стиснув руки в кулаки Близнюк. Будучи спеціалістом з усіх основних видів сучасного двобою, він постійно розминав свої руки і навіть сидячи на м'якому стільці в оперному театрі постійно напружував різні групи м'язів. Андрій не знав іншої людини, яка б так постійно тренувалася і знімала свій найсучасніший бронежилет лише у ванній кімнаті.
  -- Цікаво, - думав Андрій. - як він поводить себе в найінтимніші хвилини з жінками. - Напевно не скидає бронежилета і тримає поряд з собою пістолет. Мабуть він і свого статевого члена може напружити коли забажає, тренуючи його так, як він тренує м'язи всього тіла.
  -- Ця ідея, на мою думку є цілком продуктивною, - похвалив свого дублера Андрій. - Я думаю, що таких ідейних убивць-камікадзе не треба довго шукати. До речі, є відповідні методики як їх пошуку, так і виховання. Наука і тут постаралася. А середовищем для виникнення цієї когорти людей є переконаність мільйонів українських громадян, що нашою державою керують вороги нації і країни, злочинці, агенти іноземних держав, убивці, злодії тощо. Таке середовище за теорією науки неодмінно повинно породжувати протиді владі, яка в нинішніх умовах набуває характеру терористичної війни або революції.
  -- Ти звернув, Андрію, увагу, як влада відреагувала на нашу першу акцію. Ці злочинці і вбивці вирішили стати моралістами. По всіх олігархічних каналах рідіо і телебачення розпочата шаленна кампанія дискредитації вбивць олігарха Бройдмана-Харчука. Ніби це вбито незалежного журналіста чи згвалтовоно неповнолітню дівчинку, чим і займався покійний неодноразово. І повністю безкарно. Нас навіть оголошують якоюсь психічно хворою групою, яка ледь не втекла з психушки. Виходить, що ті діячі, тобто вони, які викрадають людей, вбивають їх, відрубують їм голову або влаштовують катастрофи автомобілів чи стріляють в громадян у ліфтах, то цілком психічно здорові особи. А ось ми, які цих убивць ставимо до стінки є хворими. Харошєнькоє дєльце, як любив говорити покійний Бройдман.
   - Ми просто зробили за давньою українською традицією, вчинили самосуд над людиною, яка не могла бути покарана, як це робиться в усіх цивілізованих країнах законним шляхом. Тепер і інші будуть знати, що якщо не діє міліція і прокуратура, не виконує своїх функцій СБУ, обов'язково з'являються організації, що і беруть на себе добровільно їхні функції, - сказав Андрій.
  -- Ми знищуємо і будемо знищувати найжахливіших і безкарних злочинців. Вони взяли під власний контроль органи правосуддя в нашій країні. Це гаддя знищило мільйони людей в Україні. На їх совісті зменшення населення нашої країни на 5 млн. осіб. Це ж скільки мільйонів людей необхідно було обібрати до нитки, щоб Ахмет Рінатов мав 5 млрд. доларів, Ізраїль Табаков - 3,5 млрд. доларів, Абрам Тучман - понад 2 млрд. доларів. Та й то це лише офіційні цифри, які набагато занижені. І всі ці чужинці настільки жадібні, що присмоктавшись як п'явки до тіла українського народу не дають ні копійки на дітей-сиріт, безпритульних, хворих людей. Усе загрібають собі. А навіщо? На той світ з собою ні цента не візьмеш. Просто така злочинна неукраїнська ментальність.
  -- Треба планувати наступну операцію проти Абрама Тучмана. Це найодіозніша фігура, яку охороняють найбільше. За неофіційними даними саме у нього і є найбільше грошей, - сказав потягаючись Андрій. - Мій олігарх стверджує, що у Тучмана насправді понад 8 млрд. доларів на власних рахунках і в нерухомості по усьому світові.
  -- Давай трохи розімнемося. Проведемо безконтактний бій один з одним, - запропонував Близнюк.
  -- Згода, - відповів Андрій. - Тільки спочатку обговоримо в найзагальніших рисах майбутню акцію. Я знаю, що ти привчив себе постійно рухатися, але й мізки в тебе працюють відмінно.
  -- А тут теж є відповідні методики тренування, - серйозно відповів Близнюк. - Мозок можна тренувати так же як і м'язи, скажімо рук. Стосовно ж акції, то на цей раз, напевно, обійдемося без собак. Вони вже будуть готові до такого повороту подій і ми не захопимо охорону так же зненацька, як це було при ліквідації Бройдмана.
  -- Ти не правий, друже, - сказав Андрій, підходячи до столу. - Ось подивись, - він взяв у руки схему нанесену на аркуш паперу. - Восени цей олігарх традиційно покладає квіти до пам'ятника своєму ідейному і єдинокровному братові-шахраю Паніковському, який він сам з дозволу "нашої" влади встановив на Прорізній вулиці. Буде багато народу. Практично та ж сама ситуація, що і з Бройдманом. Однак, на цей раз уже ніхто на собак сподіватися не буде. Я маю інформацію. Охорона буде готуватися до різних нестандартних ситуацій. Нас сприймають всерйоз і вважають, що ми будемо діяти кожного разу оригінально. А ми повторимося ще один раз. Ще раз і усе. Далі в мене вже є ще декілька цікавих і абсолютно нових наробок. Вистачить на кожного олігарха.. Мого шефа залишимо на закуску. Він дуже переживає за своє життя, але і сподівається на мене. Як на найкращого спеціаліста. До речі, - посміхнувся Андрій, - мене вже сватали переходити керівником охорони до Абраші Тучмана. То я одразу пішов до свого шефа і повідомив про це. Він ледь не посварився з Абрамом, але той сказав, що хтось проявив ініціативу і діяв без його відома. Хоча думаю це не так. Він, напевно, шкірою відчуває, що наступною жертвою буде він.
  -- Нехай наші собачники починають роботу? - запитав Близнюк.
  -- Звичайно, - продовжив обговорення Андрій. - Пошли людей до його вілли. Хай попорпаються у смітті. Він черевики міняє напевно кожен тиждень. Та ще й вимагає, щоб їх викидали на смітник. Не хоче щоб хтось після нього доношував. Він страшенно ревнивий. Нам потрібний його запах. Хоча він такий жирний, що від нього смердить за кілометр. Хай собаки принюхаються до його запаху, щоб вийшли точно на нього.
  -- Я не впевнений, що і на цей раз вдасця якомусь собаці загризти цього олігарха. Це перший раз все трапилося так зненацька, що охорона не змогла оговтатися. Тепер вони будуть стріляти по собаках, незважаючи на присутність великого натовпу людей.
  -- А тепер його собаки не будуть хватати за горло, - засміявся Андрій. - Ми використаємо їх лише як транспортний засіб. Причепимо до них вибухівку з дистанційним управлінням і натиснемо кнопки лише тоді, коли собаки будуть біля нього.
  -- Але ж це вб'є не лише олігарха, але й багато інших людей, - заперечив Андрій.
  -- Та там така публіка збирається, що нікого не жалко, - подивився прямо у вічі своєму дублеру Андрій. - Нормальна людина на такий захід і в такій компанії просто не піде. Там зберуться лише злочинці і зіваки-дебіли. Однак останні не постраждають, так як їх охорона і близько не допустить до пам'ятника. Дурням везе, хіба ти не знаєш цю приказку.
  -- В мене з'явилася ше одна ідея, - сказав, безнастанно розминаючи пальці на долонях рук Близнюк. - Мені вдалося вийти на двох серійних убивць.
  -- Та це ж практично неможливо. - Таких людей міліція може шукати десятиліттями і не знайти. - здивувався Андрій.
  -- А в мене розроблена власна методика. - посміхнувся Близнюк. - У тебе навчився.
  -- Ну не перебільшуй. - лукаво поглянув Андрій на свого дублера. - Твої дві вищі освіти мабуть теж не є випадковими? Але що це за методики?
  -- Треба їх відпрацьовувати далі. Поки що рано говорити про їхню беззастережну ефективність. Можливо мені просто повезло і це не що інше як збіг обставин. Або інтуїція. Так теж буває, - швидко сказав Близнюк.
   - А що це за люди? - Андрій зайняв звичне місце в кімнаті, де його не можна було "дістати" ні з вікна, ні з дверей.
  -- Дуже пристойні люди. якщо так можна, звичайно, сказати. Нічим не примітні. Такі собі сіренькі мишки, які не виділяються нічим зовні. Однак доволі розумні. Може навіть дуже. Вони самі зовні сірі. Але не виносять сірого життя. Тому в такий спосіб шукають собі розраду. Однак їм не вистачає визнання людей. Люди їх засуджують і вони про це знають. Я суто психологічно хочу дати їм визнання людей. Щоб вони відчували і знали, що люди вітають, а не засуджують їх вчинки. Що вони схиляють перед ними, обожнюють їх. Щоб вони твердо вірили, що десь живе хоча б одна людина, яка щиро ними захоплюється і з радістю чекає їхньої наступної акції, - переконливо сказав Близнюк.
  -- А я читав, що так вчиняють лише відверті психи. Сексуальні збоченці і ман'яки, які з дитинства відчували свою неповноцінність, - мовив Андрій.
  -- Я не знаю статистики. - Близнюк черговий раз розправив плечі і напружив м'язи сідниць. - Але думаю, що можливо такі і переважають. Однак, у вузькі рамки будь-якої класифікації таких людей не заженеш. У моїх підопічних я не відчув ніяких сексуальних збочень. Є банальна жадоба крові. Як у тхора чи пуми, які вбивають набагато більше тварин, ніж можуть з'їсти. Вони вже вбили багато людей. Піймати їх практично неможливо. Я їх буду намагатися переорієтувати з допомогою розроблених мною методів на вбивства ворогів України. Буду давати їм наводку. А вони вже робитимуть свою справу. Таким чином вбивства будуть для них і для міліції хаотичними й надалі. А насправді ці маньяки будуть ліквідовувати ворогів України і української нації, так би мовити, нижчої ланки. До олігархів їх ніхто не допустить. Тут тобі і карти в руки. А я і для себе знайшов цілком автономну від тебе справу. Це мені потрібно для самореалізації.
   - А якщо вони об'єднаються проти тебе, це буде страшна сила, - Андрій задумливо провів рукою по чолу.
   - По-перше, вони один одного не знають. Та й знати не хочуть, - сказав Близнюк. Це вбивці-одинаки. По-друге, психологічно вони програли. Є людина. яка знає про їхні справи. Позбутися своєї пристрасті вони не можуть, але і "взяти" мене, який готовий до будь-яких несподіванок їм теж не вдасця. Вони про це добре знають.
  -- Багато хто вважає, що вбивство того придурка Лободи, який ганьбив нашого генія і пророка Тараса Шевченка, то справа рук якогось національного героя. Донині це вбивство не розкрито. А тепер виходить, що це може бути і хтось із твоїх підопічних. Ти їм замовляв Лободу? - прискіпливо подивився на Близнюка Андрій.
  -- Ні, це не моїх рук справа, - відповів дублер. - Я ще тільки починаю працювати зі своїм "контингентом". Це хтось чужий і не виключена можливість, що і дійсно з часом цю людину канонізують як національного героя. Я вважаю за добре, що ми не маємо до цієї справи ніякого відношення. Не треба їм робити реклами. Такі гімнюки є в кожному суспільстві. Просто в нормальній країні їм не дають верховодити. А у нас цих покидьків наймають за гроші, бо нормальна людина такою брудною і смердючою роботою просто не буде займатися. Навіть за найбільші бабки.
  -- А як твоя остання поїздка до Німеччини? - звернувся до Близнюка Андрій. - Я не запитую тебе про подробиці операції. Все одно не скажеш і правильно зробиш. Але чи не було в тебе психологічно показових випадків, які б могли мені знадобитися для подальшого дослідження і осягнення людської натури. Якщо хочеш стати генієм у будь-якій справі необхідно постійно аналізувати як загальну інформацію, так і ту, яка безпосередньо стосується твоєї роботи. І робити належні висновки.
  -- Можу сказати лише, що замовлення виконане на належному рівні - знову напружив м'язи спини Близнюк. - Але був один смішний епізод. Мою машину в зоні проведення операції супроводжував приданий мені помічник. За розробленим мною сценарієм, а так вимагала конкретна обстановка, він їхав перед моєю машиною на мотоциклі. До речі, хлопець з Вінниці. Під'їхали ми з ним до віддаленого переїзду через залізничну колію. Шлагбаум був опущений, хоча скільки можна було побачити поїзда не було видно. Не чути було і ніяких звуків, які б вказували на його наближення. Біля переїзду стояла невеличка буда в якій хтось сидів. Моєму супроводжувачу набридло стовбичити перед шлагбаумом і він на мотоциклі переїхав на той бік. З буди вискочив молодий хлопець і почав кричати: "дойче ідіот", "дойче ідіот", тобто "німецький ідіот". Мене ледь не вивернуло всього від сміху. Завдання було дуже відповідальне і небезпечне і в мене нерви були доволі напружені, але цей "стрілочник" зі своїм "дойче ідіот" так мене розслабив, що і уявити собі важко. Я був майстерно загримований, німецькою мовою володію бездоганно, то виліз з машини і виявив, що в буді сидів не просто наш земляк-українець, а ще й хлопець з Вінницької області. Він заробляв собі гроші на майбутнє навчання у Вінницькому медінституті. Коли вінничанин побачив, що дисциплінований "німець" порушуючи правила перетнув переїзд, його природною реакцією і були ті слова.
  -- Дійсно, серед німців при опущеному шлагбаумі міг поїхати лише якийсь виродок німецької нації, - засміявся Андрій. - Але який практичний висновок ти зробив з цього випадку?
  -- Я того мотоцикліста з того часу охрестив "Дойче ідіот" Потім одразу відправив його додому. Не вийде з нього кілера-професіонала найвищої кваліфікації. Відсутнє в нього терпіння і природна любов до порядку. З ним би я мав немало проблем. Ось такі конкретні висновки я зробив. А на їх основі прийняв рішення і їх реалізував.
  -- Цим ти тільки підтвердив свою репутацію інтектуала і аналітика. - підвівся зі свого місця і підійшов до бару Андрій.
  -- Я вимушений йти - і собі встав з дивана Близнюк. Ще побачимося.
   Через день на столі в кілера задзвонив телефон. Він взяв трубку, яка лежала в нього під боком на дивані і натиснув кнопку.
   - Слухаю вас, - як завжди чемно відгукнувся він.
  -- Привіт, Андрію, - почув він бадьорий оксамитовий бас Маринича. - Як здоров'я?
  -- Дякую, Романе Амвросійовичу, - радо відповів кілер. - Ніби сто баб пошептало. Як колись казали в Україні. Ніби рукою зняло. Я вже й забув про те, що мені дошкуляв біль.
  -- Я хотів би подякувати, Андрію, за допомогу, - сказав Маринич.- І в мене ніби сто баб пошептало. Ця проблема вирішена. І підозрюю, що назавжди.
  -- Немає проблем, пане професоре, - весело посміхнувся кілер. - Якщо ще виникне щось подібне, прошу звертатися. Не соромтеся, будь ласка. А вам я завжди буду вдячний.
  -- Хотів би особисто подякувати тобі за зроблене для мене і мого сина, а не висловлювати свої почуття по телефону. Чи не міг би ти заїхати до мене на дачу в неділю одразу після шестої години вечора? - запитав професор.
  -- Я з вас грошей брати не буду, не ображайте мене, Романе Амвросійовичу. - За операцію мені платив не я. А звідки і як ці гроші потрапили до мого шефа, ви і самі, напевно, знаєте. Ви ж гроші заробляєте саоїми руками і своєю головою. Так що це принципове питання.
  -- Радий, що ти розумієш ці концептуальні питання, а не просто бездумно служиш олігарху, - серйозно сказав Марунич.
  -- А я не служу йому. Я в нього працюю. Він купив мою майстерність, моє вміння, але не придбав мене чи мою душу, - так же серйозно відповів Андрій.
  -- Цікава розмова в нас виходить, - повеселішав Марунич. - А ти все одно приїжджай до мене на дачу, Андрію. Я буду там не сам. Познайомишся з моїми друзями. Вип'ємо по чарці. І таким людям як я і ти необхідно розслаблятися. Це ж так?
  -- Не знаю чи буду почуватися у вашій компанії у своїй тарільці, - сказав кілер. - Там же у вас, напевно, зберуться одні академіки.
  -- Ти правий, хлопче, - підтвердив Марунич. - Однак то дуже прості у спілкуванні і веселі люди. Почуєш стільки смішного і цікавого, що буде про що розповідати усе своє життя. Ці люди об'їздили увесь світ і були в таких бувальцях, що твоєму олігархові і не снилося.
  -- Але, все одно. Я буду серед вас чужим. Такою собі білою вороною, - відповів кілер.
  -- Та не прибідняйся так, Андрію, - переконливо сказав Маринич. - Я знаю, що ти не лише закінчив військове училище з червоним дипломом, але вчився навіть в адьюнктурі. Але потім кинув її в Росії і повернувся до України і української армії.
  -- На жаль виявилося, що ця армія лише називалася українською, - з гіркотою сказав Андрій. - Інакше б мене не звільнили за "український націоналізм", і не залишили б служити в нашій армії тих, хто щиро ненавидить Україну і нашу націю.
  -- Ну в мене сьогодні свято, - зрадів лікар. - Неодмінно приходь до мене в неділю на дачу. Є в мене до тебе серйозна розмова і можливо доленосні пропозиції.
  -- Ви мене переконали і заінтригували, буду після шостої, - закінчив розмову кілер.
  -- Хай щастить. До зустрічі в неділю, Андрію, - попрощався Марунич.
  -- Побачимося, Романе Амвросійовичу, сказав Андрій і натиснув на кнопку свого Панасоніка.
   В двері подзвонили: два коротких і два довгих дзвінки. Андрій продовжував сидіти на дивані, тримаючи в руці телефонну трубку. Потім пролунало чотири коротких дзвінки і він стрімко підкинувши худорляве тіло з дивану пішов відчиняти. Він ніколи не дивився у вічко дверей. Броньовані двері не прострелять, хіба що гранатометом, а ось у вічко можуть дістати і з пістолета з глушником. Андрій накинув ланцюжка на двері і прочинив їх, відступивши вбік. За дверима стояв Близнюк.
   - Заходь, - пропустив дублера Андрій. - Він помітив блиск в очах Близнюка і зрозумів, що той приніс якісь новини, які можуть мати для них стратегічне значення. Однак Близнюк за власною манерою ніколи не поспішав з повідомленнями.
   - Ну як бігає твій "пижик", - звернувся гість до хазяїна. - Чи не пора вже міняти твою машину на щось новіше і краще?
   - Не бачу в тому необхідності. - спокійно відповів Андрій. - Моє 605 - те "Пежо" дасть фору твоєму "Мерседесу". Ти що не бачив фільма Люка Безсона "Таксі"?
   - Ну такі дурниці можуть показувати лише у фільмах, - засміявся кілер-дублер.
   - В мене трилітровий двигун, тому від світлофорів я стартую першим, - спокійно відреагував Андрій. Він немало їсть бензину, але гроші для мене не проблема. Чого мені ще треба?
   - Ти ж знаєш. - посміхаючись вирішив перевірити Андрія на психологічну стійкість Близнюк, що все, що закінчується на "О", тобто "Пежо", "Рено" і гімно, не варте уваги. Гасло справжнього українця це: жінка українка, а машина німка. Краще за німців автомобілі ніхто ніколи не робив. А кращих і хазяйновитіших жінок за українок теж немає. Пам'ятаю як один москаль у нашу частину, де я служив, привіз дружину з України. Так через півроку всі неодружені москалі почали чіплятися до нього, щоб він і їм виписав з України "хахлушку". Дружини-росіянки, будучи без роботи, щодня збиралися то в однієї, то в іншої подружки і цілий день пили пиво з горілкою і матюкалися, А "хахлушка" варила, пекла, прала, солила, консервувала, прибирала. Вона навіть город завела. І це на холодному Далекому Сході. Вирощувала там навіть те, що за літературою і в принципі не могло там родити. Тому нам українцям віддавати москалям чи іншим чужакам наше національне багатство, тобто працьовитих і гарних жінок є останньою дурістю.
   - Стосовно наших жінок я з тобою повністю згоден, - примруживши очі сказав Андрій. - Та й машини німецькі безперечно найкращі. Однак в даному конкретному випадку моя машина виявилася дуже хорошою. До речі, в неї стоїть немало німецьких, австрійських і шведських деталей. Так що вона французькою є лише за місцем збирання. Щоправда справедливості ради необхідно визнати, що скомпонована вона дуже складно і незручно. Так важко добратися до деяких вузлів і деталей. У німців все розміщено дуже просто і раціонально. Продумано до найменших дрібниць. Німці думають над тим, не лише як зібрати машину, але й про тих, хто її буде розбирати, ремонтуючи. Відкрив капотт і все одразу зрозуміло. У французів такого накручено... Однак, складність не завжди на користь справі.
   - Це найкоректніше кажучи.
   - В мене є один зовсім молодий хлопець, який тримає СТО, ремонтує автомобілі. Російські автомобілі в ремонт принципово не приймає. Каже, що то не машини взагалі і тих, що їх купують за 10 тис доларів треба до психіатра посилати Чудовий менеджер. Можу тебе порекомендувати, - продовжив Андрій. - Цей хлопець, як і ти, має дві вищі освіти: історик-археолог і економіст-фінансист. Перша освіта вказує на його романтичну від природи натуру, а друга, що він збагнув нудну прозу нашого нинішнього життя. Мені його порекомендували, а я рекондуватиму тебе йому. У нього я навіть не ремонтую свою машину, а просто стратеогічно утримую її на ходу. Він мене жодного разу не обдурив, не обрахував, я це спеціально перевіряв, хоча і не знає, природно, хто я є. До нього як до останньої інстанції приїздять люди зневірені, яких уже не раз обрахували, поставили замість нових старі вузли і деталі, а то і просто виматюкали. Там різні люди бувають, але вже формується кістяк постійної клієнтури. Це полковники міліції, СБУ, прокуратури, круті бізнесмени. Я сам бачив як один з них совав цьому хлопцеві свою службову "ксіву". Кричав, якщо і ти мене обдуриш, я тебе посажу. А він їм відповідає так привітно, з таким природним українським гумором, що просто їх обезброює повністю. Вони не знають, що йому далі казати і просто махають рукою. А потім стають постійними клієнтами.
   - Та це в нього може просто стратегічний характер мислення. - сказав дублер. - Дурні намагаються одразу обібрати клієнтів і другий раз до них ніхто не приїде. А цей твій снайомий на своїй чесності сколотить врешті-решт капітал. То просто розумна людина. І все. Він їх затягне до себе, приспить їхню увагу, а потім обдере як липку.
   - І який же ти злий, - посміхнувся Андрій. - Не хочеш мати позитивне мислення. - Ось ти поїдеш до нього зі своїм "мерсом" і сам побачиш. У мого протеже всі ремонтники в чистих комбінезонах. На стіні висить оголошення, що за кожний матюк з обслуговуючого персоналу знімається десять гривень. Кому з клієнтів, які чекають, коли їм поміняють оливу цікаво вислуховувати триповерхове матюччя? Він найняв хлопців з Західної України, які нерозбещені ледачими москалями. Вони працюють і вдень і вночі. Навіть у неділю це СТО працює. Він їм і гуртожиток наймає. Аби лише працювали на совість. В нього дуже інтелігентна родина. Батько відомий академік-біолог, мати лікар. Вони і виховали відповідного сина. Яке коріння, таке й насіння.
   - А що в тебе нового з нашого поля діяльності? Мене цікавлять не конкретні факти, я їх і сам знаю. А стратегічні напрямки робити і стратегічні люди, якщо вони в тебе є на прикметі.
   - Вчора вдень на власній квартирі застрелено колишню суддю Малахову. До речі, з твоїм олігархічним шефом мала всілякі справи. Діяв професіонал високого класу. За всіма ознаками. Такого як ми з тобою. Не виключаю можливість, що цю роботу виконав хтось заради власної вендети.
   - Ти хочеш сказати, що високопрофесійна людина в цій царині діяла заради розваги чи власної особистої помсти? У нашому середовищі таке майже виключається, - похитав головою Андрій.
   - Всі люди, будь-якого вишколу, кваліфікації і психофізичної підготовки врешті-решт є людьми. І ніщо людське для них не чуже. Воно лише притумлене обставинами життя. Але ті ж обставини життя можуть зіграти і на протилежну дію і результат. Ти зі мною не згоден?
   - Та я знаю цю даму, - втомлено позіхнув Андрій. - Це на замовлення мого нинішнього шефа і за його гроші вона засудила хлопців з УНА-УНСО. Бандити і злодюги на свободі. А ці хлопці, які за власним покликом душі вирішили боротися з владою бандитів і злодіїв, сидять у тюрмі. Я не знаю подробиць, бо їздив зі своїм шефом до Донецька. То кажеш там діяв професіонал найвищого рівня?
   - Очевидно. Цю даму поставили завідувати кафедрою Київської академії права і соціальних відносин. Після того, як вона зробила свою справу. Вчора їй зателефонували нібито з ЖЕКу, що з її квартири вода протікає на нижній поверх. Малахова кинула все, сіла до свого авто і гайнула додому. Внизу в під'їзді охорона, квартира на сигналізації. Не лише вся квартира, але й кожна окрема кімната. Чоловік на роботі, діти в школі. Сама відкрила свою квартиру власними ключами і зателефонувала, щоб відключили сигналізацію. А ось в квартирі її вже чекали. Вбита з пістолета просто в ліве око. Перед цим мабуть розповіла все, що знала. Бо впала на підлогу не з висоти свого зросту, а з колін. Ніхто її не катував. Ніяких слідів перебування в квартирі сторонньої людини чи людей не виявлено. Ніхто нічого не бачив і не чув. Ти б міг так провести операцію?
   - Я зміг би. Але прийшлося б довго і дуже ретельно готуватися. Це дійсно діяв високопрофесійний чоловік, - згодився Андрій. - Або жінка. Я і такої можливості не виключаю теж. Взагалі то тут можуть бути два варіанти. Або її хтось замовив за минулі справи, людина ж вона була абсолютно безпринципна і насолила багатьом. Або це діяв якийсь новітній кілер-романтик.
   - Ти вважаєш, що у нас з'явився професіонал найвищого класу, який за гроші одних бандитів вбиває інших бандитів. А у вільний від роботи час "для душі" знищує всіляку погань. Романтична історія, але надто вже схоже на голівудську мелодраму. Скажи, ось ти пішов би на таке, - запитав Близнюк.
   - Ну ми не зовсім романтики з тобою, - скривив у кривій посмішці губи Андрій. - Ми шукаємо шляхи створення мініорганізації для знищення ворогів нації не "для душі", а задля діла. Треба щось міняти в нашій державі. А то мене одного дня просто знудить при появі чергового бандитського рила на екрані телевізора. Люди вже плюють в екрани ящиків.
   - Це вже не перший випадок вбивства продажних суддів, - продовжив дублер. - Ще двох з них вбито цим літом під час відпочинку в Італії і Туреччині. Одна з них зняла на замовлення і за великі гроші цілу низку українських патріотичних партій з рестрації. Уявляєш, Українську партію засудили, а Російський блок легітимно діє і донині. То хто ж таке міг зробити. Хіба не заслуговує він на смерть? В Антальї її вбили в розкішному номері готелю, який дуже ретельно охоронявся і куди вона поїхала витрачати свої зароблені іудині тридцять срібняків. Інший суддя чоловік, теж на замовлення засудив безневинних дітей-школярів, які створили антивладну організацію. Вони не мали ніякої зброї і просто виготовляли на шкільних комп'ютерах листівки проти пограбування України російським імперіалізмом і місцевими колабораціоністами. То він поїхав відпочивати через півтора місяці після вбивства судді в Антальї на оксамитовий сезон до Іспанії. На знамените узбережжя Коста Дорадо. Там його і застрелили. Почерк один і той же. Постріл у ліве око . Підкреслена візитна картка. Всі троє падали на підлогу з колін. І тут ніхто і нічого не бачив і не чув. Ніяких слідів. Що, завидки беруть?, - засміявся Близнюк.
   - Мені один знайомий опер хвалився, що вони вбивцю ледь не миттєво вирахують. Це деже дорогі путівки. Туди з України їздить не так вже й багато людей. Можна легко вирахувати, хто б то міг бути. Але нічого в них не вийшло, - лукаво подивився на дублера Андрій.
   - А я і ти в той час були в Україні. У нас стовідсоткове алібі на ці випадки. Так що не треба на мене так дивитися.
   - Добре, цією справою займуся я особисто. Така людина для нашої організації є знахідкою. Треба знайти його чи її і одразу відкритися. Якщо, звичайно, це не щось інше, ніж ми думаємо. Тут треба діяти дуже обережно. Бо можна спровокувати цю людину на превентивні дії.
   - А стосовно входження нашої кілерської структури до більш широкої організації ти ще ніяких зусиль не робив?
   - Мене запросив до себе на дачу академік Маринич. Там будуть академіки різних спеціальностей. Маринич щирий патріот України. Говорить лише українською. За логікою речей такими ж мають бути і його друзі. Попробую закинути вудочки у їхній ставок. А раптом клюне. Відчиняють лише тим, які стукають. Або вдастся посіяти серед них відповідну ідеї. Дуже обережно, звичайно.
  
  
      -- Лікар Зоря
  
   Директор Інституту проблем онкології і клінічної радіології академік Ігор Іванович Зоря робив традиційний ранковий обхід хворих у клініці, яка знаходилася на території інституту і йому ж і належала. Він завжди намагався долати найвищі і найважчі вершини, тому і обрав для себе подібну спеціальність, а також науково і психологічно найважче відділення, де утримувалися пацієнти, які були однозначно приреченими. Їм залишилося жити місяць-два, не більше.
   Ще навчаючись у школі у Ігора зародилася мрія знайти ліки проти раку і отримати від вдячного людства золотий пам'ятник. Щоправда про пам'ятник хлопець довідався лише в медінституті. А ось мрія вилікувати рак була навіяна хлопцеві онкологічним захворюванням його матері. На його очах мати в страшних муках померла. Нічого і ніхто зробити не міг. Допомоги не можна було чекати нізвідки навіть у принципі. Повна безпорадність так пригнічувала Ігора, що він вирішив стати лікарем-онкологом, вченим, який винайде ліки від цієї страшної і немилосердної хвороби. Він дійсно став ученим-онкологом, захистив дві дисертації, мав багато винаходів і методів лікування, запатентував не один лікувальний препарат. Його призначили директором найвідомішого в країні онкоінституту. Однак, до винайдення панацеї від онкологічних захворювання Зоря залишався так же далеко, як і в 9 класі загальноосвітньої школи.
   Оточений заступниками, асистентами і студентами академік стрімко зайшов до першої палати. Він уже давно звик до людських страждань, які б вразили будь-яку людину "з вулиці". Людина звикає до всього. Це пристосувальна функція організму, - казав Зоря. Без неї ніякої б людини не вистачило б і на 19 років життя.
  -- Звичка не гріх, - любив він казати студентам-практикантам. - Гріх - байдужість і черствість лікаря до пацієнта. Нічого поганого немає в тому, що паталогоанатоми жують булочки і п'ють пиво над розрізаними ними ж трупами. Набагато гірше, коли лікаря не обходять страждання живих людей.
  -- Ну як тут у нас справи? - звернувся він до середнього віку чоловіка. Той стояв біля свого ліжка, слухаючи радіо. Цей колись міцний і бадьорий чоловік нині був виснажений і мав жовто-зелений колір обличчя.
   - Сьогодня вам мабуть легше. Встановилася стійка погода, що завжди покращує стан людини, Степане Івановичу, - продовжував Зоря.
  -- Та хіба може бути в мене добре самопочуття, коли таке з Україною витворяють її правителі, - з гіркотою махнув рукою онкохворий. - Тільки но передали по радіо, що наш президент в купі з прем'єр-міністром передали Росії нафтопровод "Одеса-Броди". Попередньо ці гади віддали росіянам нашу газотранспортну систему, нафтопереробні заводи, курорти. Що ж це таке діється, ви можете мені сказати. Та це ж чиста національна зрада. Відверте шкідництво. Я пам'ятаю, що цей 600-кілометровий нафтопровід побудував Ростислав Баняк за власною ініціативою і гроші своєї фірми. А тепер стверджують, що у нас немає грошей для експлуатації цього нафтопроводу. Це ж ганьба. Віддали б його тому ж Ростиславові, то він би цей стратегічний нафтопровід експлуатував для України і українців. А тепер гроші підуть москалям і у Кацапстан..
  -- . Не хвилюйтеся так, Степане Івановичу, - поклав руку на плече пацієнтові Ігор Івановим. - Вам же не можна. Як вам призначені мною нові ліки? Я їх сам для вас виготовив.
  -- З ліками все добре. І зі мною все в порядку, скоро помру. Тому мені нині можна не лише говорити, але й робити все, що забажаю. Мені за державу образа жити не дає. Україною правлять відверті агенти Москви. Вона їх поставила до керма, вона їх підгодовує і захищає, щоб вони не творили. Якби мені десь дістати автомата або гранатомета... Сьогодні передали, що якість чеченські дівчата підірвали себе серед натовпу росіян у Москві. То ж здорові молоді люди. А я вже вмираю. Ходячий труп. Якби мені хтось дав вибухівку. Я б нею обв'язався і забрав би з собою на той світ хоча б одного антиукраїнця. Хоча б щось зробив для України і української нації. А то все моє життя марно пропало. Все боявся слово правдиве на захист України і українців сказати. Але тепер мені нічого втрачати. Я через місяць, а може і завтра помру. Але тепер я знаю,що мені робити. Ніхто вже не скаже, що моє життя повністю змарноване і ніби мене й не було на цьому світі. А так хоч знайдуться люд, які мене згадають і може прийдуть на мою могилу.
  -- Ну чому ви так настроєні песимістично? - бадьоро звернувся до свого пацієнта Ігор Іванович. - У вас же є діти. Скоро і онуків дочекаєтеся.
  -- А навіщо вони потрібні, ті внуки? - з гіркотою продовжував Степан Іванович. Служити Москві? Та їх агенти Москви потягнуть на бійню до Чечні. Цього Росія і добивається від "нашого" керівництва. Уже все віддали кацапам проклятим. Залишилися лише наші діти. Але і їх скоро пошлють воювати за Росію За 350 останніх років Росії не вдалося послати наших хлопців лиша на бійню до Чечні. А так воювали за російські інтереси ледь не по всьому світові. А тепер президент віддав наказ святкувати 350-річчя Переяславської зради. Я сам читав той наказ в Урядовому кур'єрі. То хіба він не відвертий агент Москви? Відзначати те, через що загинули десятки мільйонів українців. Це ж ким треба бути?
  -- Все буде добре, і вас ми вилікуємо, - запевнив Зоря. - Ось дивіться, яка в нас чудова молодь. Я сьогодні привів студентів-практикантів.
  -- Ось якраз вони і будуть гарматним м'ясом для Росії, - не заспокоювався Степан Іванович. - У нас тут у відділенні серед смертників так ненавидять ворогів України. Але що ж ми можемо зробити? Мельничук заплакав. - Так важко помирати, знаючи, що Україну продають оптом і вроздріб.
   Обхід справив гнітюче враження на Зорю. Він розповів про настрої серед смертників, у себе на дачі, де зібралися пограти в більярд і трохи випити його друзі, професори-медики.
  -- А цей Степан Іванович на всі 100 відсотків правий, - хитаючи головою сказав знаметитий фітотеравт країни професор Дубняк. Треба нам організовуватися, поки не пізно. Бо дійсно, скоро наших дітей і онуків потягнуть воювати. І не лише в Росію. При нинішній "багатовекторній" владі, яка одночасно намагається служити як Москві, так і Вашингтону і Тель-Авіву, наших хлопців почнуть убивати і в Чечні, і в Дагестані, і в Черкесії, і в Таджикістані, і в Сирії на догоду Росії. А за Вашингтон ми будемо воювати в Іраці і Ірані. За Ізраїль в Палестині. Необхідно змінювати владу. А для цього необхідна організація. Хай до неї спочатку входить десять чоловік. Почнем з того, з чого почав Ленін в царській Росії, тобто з організації.
  -- Щось мені ці політичні партії зовсім не до вподоби, - за звичкою потираючи носа енергійно почав хірург Маринич. - Вони вже так скомпрометували себе. Треба шукати щось свіже, нетрадиційне і нетривіальне.
  -- Ти може хочеш створити організацію орденського типу? - запитав друга Зоря.
  -- А чому б і ні? Це ідея. Ордени зробили великі справи в Західній Європі в минулому. А що таке нове? Це добре забуте старе. Якщо в Росії орденів не було ніколи, то у нас за середньовіччя їх існували десятки. Давай відродимо давню традицію. Та й українське козацтво хіба не було реальним лицарським орденом. Напевно, якраз Запорізька Січ і була найтиповішою організацією орденського типу. Ми ж нічого не знаємо. Чому на козацьких цвинтарях в різних частинах України стоять мальтійські хрести? Мабуть тому, що козаки були лицарями Мальтійського ордену. А яке інше пояснення тут можна придумати?
  -- Над цим треба подумати, - потираючи замерзлі руки біля вогню каміна згодився Зоря. - На великі справи людей треба організовувати. Тільки так ми зможемо перемогти. А в української нації дуже великий потенціал самоорганізації. Згадаємо хоча б як на Волині під час Другої світової війни самоорганізувалася УПА. Але там закваскою, організуюючою силою була доволі невелика організація ОУН. Ось і наш орден може стати таким організуючим ядром.
  -- Згоден, - закивав головою Маринич. - Я думаю ця ідея просто висіла в повітрі. Не виключена можливість, що подібні українські ордени уже створені або створюються.
  -- Якщо ви не проти, - продовжував Зоря, - я вивчу відповідну літературу і почнемо безпосередню організаційну роботу. Але як би там не було, кожен з нас, особливо я, можемо запропонувати для боротьби з ворогами України, цілі загони реальних бійців смертників, яким уже нічого втрачати. У них такі болі і муки, що миттєво вмерти від вибуху "пояса Шахіда" для них буде як манна небесна. Серед смертників мого відділення є ще доволі фізично дужі люди, які здатні швидко пересуватися. Вони всі ненавидять "нашу" нинішню владу, яка знаходиться на службі російського і американського імперіалізмів і ізраїльського сіонізма. Цілком справедливо вважають її причиною всіх своїх страждань і в цілому поневірянь усього українського народу. В клініку з часом можна покласти когось з наших. Я думаю знайдемо когось худенького. Він проведе відповідну організуючу роботу і будемо мати цілий загін камікадзе.
  -- Я з тобою згоден, - продовжив Маринич, - такі люди є і в моїй клініці. Вони приречені і знають про це. Їх найбільше турбує те, що вони залишать без засобів існування свої родини. Якщо їм дати ще й гроші... Таким чином ми зробимо й добре діло для їхніх родин.
  -- Потім нам треба подумати, за логікою речей, про власну службу безпеки, розвідку, чистильників, науково-дослідницьке і пропагандиське забезпечення тощо. Але тут ніхто з нас не спеціаліст. - продовжував Зоря. В даному випадку, воленс-ноленс, прийдеться виходити за наше коло і залучати фахівців.
  -- Один такий у мене на прикметі є, - сказав Маринич. - Лікувався в мене з приводу серцевої недостатності. То я йому так прочистив артерії, що цей чоловік як молодий став. Дуже мені вдячний. До речі, генерал міліції. Я з ним не раз спілкувався в невимушеній обстановці. Це людина офіцерської честі. Справжній неформальний лицар-патріот. Пропоную і його залучити до ордену і хай він візьме на себе всю роботу у цій сфері. І нехай він же порекомендує інших людей. Ніхто з нас у цьому не розуміється. А ось ідей для реалізації у нас буде, я думаю, вдосталь.
  -- Стосовно майбутнього статуту ордена, - втрутився в розмову фітотерапевт Дубняк. Напевно, - необхідно внести пункт, що до ордена рекомендують нових лицарів два уже висвячених його члени.
  -- І випробувальний термін строком один рік треба передбачити, - завершив розмову на цю тему Зоря. - А тепер пропоную зіграти партію в більярд - два на два.
   Через два тижні у великому будинку Зорі на Деміїївці зібралися не лише лікарі, але й запрошені люди інших спеціальностей. У великій кімнаті стояв чудовий більярдний стіл і дивани та зручні крісла. В стінову панель було вмонтовано потужного холодильника марки Bosch.
   - Щось ти, Ігоре Івановичу, - звернувся Маринич до Зорі. - сумний-невеселий. Може якісь неприємності?. Поділися з нами, веселіше стане. Тримайся бадьоріше, старий, стукнув він під ребра свого друга.
  -- Це для цього ти привів сьогодні сюди нашого головного психіатра? - стримано посміхнувся Зоря.
  -- Хто не знає, - продовжив Маринич, - представляю вам головного психіатра країни професора Довгалюка Степана Платоновича. Ось він, як то кажуть "в натурі". Повністю і беззастережно наша людина. Патріот, лицар, козацького роду. Визнаний в усьому світі спеціаліст. Заступник голови асоціації психіатрів Європи.
   Довгалюк, який своїм високим зростом і худорлявістю повністю виправдовував своє прізвище підвівся з дивана і розкланявся на всі боки.
   - І все ж з тобою, Ігоре, щось сьогодні не те, - знову причепився до Зорі Маринич.
  -- Налий мені, будь ласка, чарку коньяку, друже. - звернувся до академіка Погрібняка, який стояв біля бару, Зоря. - Сам п'ю і вас запрошую. Тільки не треба чоломкатися. Хочу пом'янути цим келихом пам'ять мого пацієнта Мельничука.
  -- Таки поме? - сказав Марунич. - А ми з тобою давали йому від одного до двох місяців життя. Це мабуть перший такий відомий мені випадок, коли ти помилився у строках.
  -- Ні, я не помилився, - похмуро відповів Зоря. - Мельничук не помер. Він загинув. Трагічно загинув як лицар. З мечем у руках. Звичайно, образно кажучи.
  -- Але як це могло трапитися? Він же в тебе в клініці лежав? - здвигнув плечима Маринич.
  -- З клініки він утік і почав по Києву розклювати транспаранти: "геть кацапів і жидів", а також "смерть ворогам України." Хтось і викликав міліцію Приїхав загін спецпризначення. Аж десять чоловік. А Мельничук стоїть на вулиці біля плаката з дрючком і нікого не підпускає. А ці беркутівці пішли на нього з автоматами і кийками. На цього старого доходягу. В зубах тримають шнурки своїх беретів. Щоб не спали, коли вони будуть лупцювати дідугана. Мені сьогодні про це розповідали інші наші пацієнти, які там з ним були. А в нього в кишені на грудях виявилася прикріплена справжня бойова граната. Назовні тільки чека стирчала. Де він її тільки дістав?
  -- В лікарні, як і в тюрмі, якщо там довго лежиш чи сидиш, - невесело посміхнувся Довгалюк, практично все можна купити або дістати.,
  -- І ось коли ці озброєні до зубів хлопці підійшли до мого пацієнта він крикнув : слава Україні і смерть прислужникам злочинної влади. А потім рванув чеку. І моментально припинив усі свої страждання. А також забрав з собою двох здоровенних міліціонерів. Та ще троє потрапили до лікарні з важкими пораненнями. Я справлявся. Будуть інвалідами на все життя. Це я їм гарантую як хірург.
  -- То виходить, що почалося. Перша ластівка? - сказав Маринич. - А наша організація втратила потенційного вбивцю-камікадзе, який міг зробити для України набагато більше, ніж загинути самому і забрати з собою на той світ молодих хлопців. Він просто далі так не міг жити. Але і не знав, що йому далі робити.
  -- Виходить, що і далі очікуючи зі створенням нашої організації ми втратимо ініціативу. Ситуаці буде розвиватися без нас. А ми опинимося на узбіччі дороги, - Назар Погрібняк опустив своє богатирське тіло на диван. - Треба негайно створювати заплановану організацію. А її назву і функції, інші речі будемо уточнювати в процесі власного розвою.
   - Назаре, не дуже поспішай. - торкнувся плеча Погрібняка Зоря. - Нам потрібна ідеологія. Без неї ми так і залишимося купкою людей, відірваних від народу.
  -- А навіщо ж тоді у нас є провідний геополітик держави? - приязно посміхнувся до Погрібняка Маринич. - Йому і карти в руки. Думаю, що краще за нього ніхто не лише в Україні, але й у світі таку ідеологію не розробить. Це ж тебе, Назаре Петровичу, обізвали "новоявленим пророком"? У тебе вже стільки різних епітетів. Одна газета назвало тебе "новий Дмитро Донцов", інша "Український Нострадамус". Відклади вбік свої підручники і навчальні посібники і створи геополітичний шедевр для українців.
  -- Оточений з усіх боків хірургами і трансплантологами про щось духовне вже і думати не хочеться, - посміхнувся Погрібняк. - Але я не лише вас підганяю, але й себе.
   Погрібняк підвівся з дивану і витягнув з шкіряної папки доволі товстий стос паперів і почав роздавати присутнім по декілька скріплених його аркушів.
  -- Оце і є та ідеологія, яку я пропоную для нас і для українців у цілому. Ви все це проглядаєте, а я буду доповідати вам у скороченій формі. Потім пропоную ці папери взяти додому і зробити власні зауваження. Я їх з вдячністю прийму. А чи врахую? - Погрібняк посміхнувся, - поживем, побачимо.
  -- На правах хазяїна цього помешкання я надаю слово академіку Погрібняку, сказав Зоря. - Цим починаємо нашу офіційну чатину.
  -- Вибачайте, панове, але я буду розповідати те, що можливо вам невідомо. А й сам про це довідався не так вже й давно. Отже, я вважаю, що нашою ідеологією повинно бути запропоноване мною поняття про місію української нації і українську національну ідею.
  -- Зверніть увагу, - продовжував Погрібняк, - що документ, який ви всі тримаєте в руках, починається вступною частиною. Національна ідея будь-якого народу грунтується на усвідомленій міфічній чи реальній його місії, дарованій людям певної землі Богом, нездоланною і невблаганною Долею, особливим, характерним лише даній національній території поєднанням просторових і часових чинників.
  -- А тепер послухайте про історичні передумови місії української нації. - продовжив Погрібняк. - Українська земля з найдавніших часів до сьогоднішніх днів, як би вона не називалася різними народами раніше, завжди визначалася в її сучасних межах. Трипільську цивілізацію, Скіфію, Сарматію, Готію, Антію, Русь, Україну, Роксоланію, Черкасію тощо - практично всі історичні джерела обмежували територією сучасної України. Це підтверджують також минулі та нинішні археологічні знахідки. В тому числі і вашого покірного слуги, - посміхнувся Назар Петрович
  -- Незважаючи на повну географічну відкритість і природну незахищеність української землі, рівнинність території, відсутність природних меж у вигляді високих гір, пустель, непрохідних боліт, величезних річок тощо, наша земля завжди визначалася від Карпат до Дону і від Прип'яті до Чорного моря. Чому так? Чого цього не було з іншими географічно відкритими територіями? Що чи хто встановив ці невидимі на земній поверхні межі чи кордони?
  -- Я вважаю, що відповідь може бути лише одна. Це зробив Бог, творець усього сущого на землі. Він і дарував українській нації її землю. Він заповідав нам ніколи і ні за яких умов цю землю не полишати, не прирощувати її за рахунок інших народів. Хоча українці віками і не усвідомлювали цей божий промисел, вони інстинктивно трималися того, що дав їм Вершитель. Тому ми і стали єдиним з великих народів світу, який не захоплював у полон інших народів, не знищував і не визискував їх. Тримався своєї благословенної землі. Українці, яких доля гнала під страхом переслідувань, убивства чи голодомору з рідної землі, завжди переселялися за тисячі кілометрів од власної Батьківщини, але не поширювали свій вплив на прилеглі до України території інших народів.
  -- Ось цю б інформацію помістити до підручників з історії України для середньої школи, - мовив Маринич.
  -- Я вже неодноразово намагався це зробити. - відповів йому Погрібняк, - але агенти Москви в Міносвіти і науки не дають грифа міністерства. А без грифа підручник до шкіл не потрапить.
  -- А тепер послухайте про природні передумови місії української нації, - продовжив свій виступ Назар Петрович. - Правобережжя Дніпра, де сформувалася українська нація, є найдивовижнішим природно-історичним утворенням у світі. Тут залягає славнозвісний Український кристалічний щит. Мені мої друзі-геологи розповідали, що тут виявлено найдавніші на Землі гірські породи. Це ніби геологічний пуп нашої планети. Перше місце, де розпечена Земля почала охолоджуватися і тверднути.
  -- Характерною особливістю всього правобережжя Дніпра є також наявність майже скрізь родовищ урану і підвищений рівень природної радіоактивності. Це не могло не впливати не людей, які з незапам'ятних часів жили в цих Богом благословенних краях. Тому з давніх-давен на Українському кристалічному щиті одна за одною виникали великі цивілізації. Нагромаджувався генофонд індоєвропейців. Усієї білої раси. Звідси вона розселялася декількома хвилями по величезних просторах Євразії: від Ірландії на заході до Китаю на сході.
  -- Ще загадковішою річчю правобережжя Дніпра в Україні, - продовжував Погрібняк, є повна відсутність морських відкладів на окремих його територіях. Це говорить про те, що сотні мільйонів років частина Правобережної України взагалі не затоплювалася морем. Подібної ділянки суходолу в світі більше ніде немає. Навіть на найвищих горах планети вчені нині знаходять морські відклади у вигляді скам'янілих решток риб та інших морських жителів. Тому і Ноїв ковчег слід шукати не на горі Арарат, а на Словечансько-Овруцькому кряжі в Житомирській області. Та й взагалі, напевно, цим ковчегом для людей і тварин якраз і слугувала Правобережна Україна. Можливо саме тут виникла (чи збереглася) після чергового потору біла людина, яка і стала пращуром усіх індоєвропейців.
  -- Цікаво, - розправив довгі ноги Довгалюк, сидячі в кріслі. - Ніколи і ніде про це не читав і не чув.
  -- Природно-духовним, історико-територіальним і геополітико-географічним становим хребтом української нації є Дніпро. Великі річки здавна були колискою цивілізацій (Інд, Ніл, Тигр і Євфрат, Хуанхе і Янцзи тощо). Але у світовій історії і географії ми не знайдемо іншої нації, для якої б річка відігравала таку роль, як Дніпро для українців. Від прадавньої трипільської цивілізації, через Скіфію, Антію, через Київську Русь і шлях "з варяг у греки", козацтво і Запорізьку Січ до столиці на Дніпрі, могили генія і пророка нації Тараса Шевченка. Ця річка для українців завжди була чимось більшим, ніж транспортною артерією. Дніпро-Славута в усі віки ніс у собі духовну сутність.
   - Одна з найбільших загадок європейської історії - як поталанило українцям вижити в умовах найнестабільнішої у світі "коридорної" території. По ній за кілька тисячоліть пройшло з заходу на схід і в зворотньому напрямку майже всі народи Євразії. При цьому сотні їх зникли, не залишивши по собі навіть сліду. Від інших ці сліди я нині відкопую як археолог. Українці ж не лише вижили, а й зберегли незалежним свій давній генетичний і антропологічний тип.
  -- Де ж знаходили порятунок українці, коли вижити на чудових, родючих і квітучих землях Придніпров'я і Поділля було практично неможливо? - звернувся Погрібняк до своїх друзів. Ті мовчали. - Де розміщується та досить значна за площею територія, на якій сама природа створила унікальний за своїми природними характеристиками і багатствами "схрон". Вважаю, і цьому є багато підтверджень, що нею є Українські або Східні Карпати. Це тут всемогутній Бог дарував українцям єдиний у світі ландшафтно-етнічний притулок нації.
  -- Ви всі поїздили світами, напевно були і в Карпатах. - продовжив Назар Петрович.- Може й звернули увагу,. що наші Карпати відрізняються від інших гір Європи, в тому числі і від Західних і Південних Карпат. Українські Карпати є горами середньої висоти з розлогими схилами і відсутніми скелястими масивами. У минулому тут панували суцільні, непрохідні для чужинців ліси. Немає в цих горах і льодовиків та постійної снігової лінії. Українські Карпати в давнину були надзвичайно багаті на промислову звірину і птаство, цінну деревину, живицю, гриби і ягоди, а річки - на рибу.
  -- Тому і нині густота сільського населення в Україні поступово зменшується від Карпат у східному напрямку, хоча весь комплекс природних умов для ведення сільського господарства саме у цьому напрямку покращується, а не погіршується. Періодично зростаючий тиск кочових народів призводив до неодноразової втечі українців до Карпат. Звідси тут і утворилося декілька етнографічних груп української нації: бойків, лемків і гуцулів. Після відходу кочівників-переселенців українці знову розтікалися з дарованого богом ландшафтно-етнічного притулку по своїй благословенній землі. Однак вони ніколи не відривалися далеко від нього і від "пупу" землі, тобто Правобережної України. Тому на сході України, особливо в Полтавській, Чернігівській, Сумській, Харківській областях така велика кількість назв населених пунктів, які однозначно занесені сюди з Закарпаття, Карпат і Передкарпаття. Люди там і не знають, що їхні порівняно недалекі предки прийшли сюди з західної гірської частини країни.
  -- Це була, так би мовити, передмова, сказав Погрібняк. - А зараз я перейду безпосередньо до місії української нації. Українська земля є відмінною від інших частин нашої планети, бо покликана виконати місію Божу. Українці виплекані цієї землею, як нація, теж мають власну місію, яку вони ще не усвідомили, бо не прийшов їхній час. Однак, як ми вже з вами відчуваємо, він нарешті недалеко і нашій нації треба починати готуватися до здійснення промислу господнього. Я пропоную нашому майбутньому ордену і нашій нації щось на кшталт нової релігії.
   - На українській землі має виникнути істинні Правда, Свобода і Справедливість. Вони поборять нинішні неправду, рабство і несправедливість, які панують у світі. Що це справді так, знає в наш час кожний. Сильні пригноблюють і обкрадають слабких, влада належить відвертим злочинцям і бандитам, багаті не знають куди дівати гроші, а мільярди бідних і нужденних не мають засобів до існування. Хіба не так? Чи є в цих моїх твердження хоча б крихта неправди чи лукавства? .
  -- У той же час історики знають. що тисячі років тому справедливе суспільство справжньої рівності і процвітання було побудоване на Правобережній Україні давніми трипільцями. Потім естафету в них прийняли скіфи, яких стародавні греки називали найсправедливішими людьми в усьому світі. Дати людству шанс вижити через Правду, Свободу і Справедливість нині покликана Україна і українська нація.
  -- У наш час уже очевидно, що світ, світовий порядок, який сформувався протягом ХХ ст. уже не може розвиватися на нинішніш принципах зла, обману, визискування, фальші, продажності, несправедливості, комунізму, фашизму, сіонізму, імперіалізму і шовінізму. Як ракова пухлина світом поширюється тероризм, СНІД, різні інші невідомі раніше страшні хвороби, наркоманія тощо. Протягом останніх 2 тис. років з часу, як був розіп'ятий Ісус Христос, син Божий, людство, неймовірно прогресуючи матеріально, ні на крихту не стало кращим морально. Більш того, Іуд, які зрадили і продали Христа, стало набагато більше. Таке людство не має ніяких підстав для подальшого існування і якщо не схаменеться буде врешті-решт знищене Долею. Як були знищені Содом і Гоморра, майа, інки і ацтеки, моральне виродження котрих воістину не знало ніяких меж.
  -- А тепер повернемося до України, - сказав, сідаючи в крісло Погрібняк. - У нас нині, як колись в Палестині за часів Христа проклятий Іуда, депутати Верховної ради продаються гріховній владі за гроші, зраджуючи ідеали Добра, Свободи, Правди і Справедливості. Вони за гроші, награбовані в української нації переходять у фракції "жовтого Диявола". Такі депутати за тридцять Іудиних срібняків від влади готові вже підтримати диявольську ідею інтеграції України з Росією. Сатана придумав її, щоб послати наших дітей і онуків на бійню до Північного Кавказу, Сирії, Афганістану. Щоб українці боролися не з ним, а з такими ж пригнобленими й обкраденими, як і ми. Росіяни давно вже втомилися від протистояння з мусульманською цивілізацією на Північному Кавказі. Тому через агентів Диявола в "українській" владі сили зла в особі російського імперіалізму і шовінізму хочуть приватизувати уже не лише наші заводи і фабрики, наші газопроводи і землю, але й наших дітей і онуків. Останнім актом сатанинського промислу і буде посилка українських дітей, онуків, зятів, братів, батьків на бійню до Чечні, Дагестану, Інгушетії, Таджикистану і т.д. Лише розпочавши боротьбу з Божого благословення проти посланців Диявола в Україні і перемігши їх, ми позбавимо себе і увесь світ від зла, врятуємо наших дітей і онуків від загибелі.
  -- Ти, Назаре Петровичу, вже виступаєш перед нами як пророк, - заворушився у своєму кріслв нетерплячий Зоря.
  -- Не заважай, будь ласка, дай послухати, - втрутився Маринич. - Я вважаю, що так і треба викладати. Я маю на увазі, в такому стилі. Тим більше, що Назара Петровича в засобах масової інформації новоявленим пророком уже називали. І цілком серйозно.
  -- Наша держава в усьому світі стає символом землі, де проходить нічим не прихована, відверта і відкрита боротьба Добра зі злом. Кожен українець, якщо він хоче вижити в цій боротьбі, вберегти від загибелі своїх нащадків і перемогти зло, повинен знайти в собі здорові сили самоочиститися, стати свідомим воїном Добра, Свободи, П равди і Справедливості, а не стояти осторонь і чекати, поки сили зла опанують його та його родину.
  -- Науково-технічна революція без глибокої національної духовності, (бо іншої просто не існує), правди, свободи, добра, справедливості, рівності всіх перед законом є не чим іншим, як десницею Божою, шляхом Творця і Вершителя для знищення впавшого в гріх людства і самої нашої планети. Бог просто перетворить останню на другий у Сонячній системі пояс астероїдів, а людство вимре, як вимерли до цього динозаври і мамонти.
  -- Медикам у цілому і особливо психіатрам добре відомо, до яких вершин морального занепаду дійшло наше суспільство. Я з вами повністю згоден, - вступив у розмову Довгалюк. - Але вибачайте, що перебиваю, продовжуйте, прошу вас.
  -- Кожна нація, кожен народ на Землі має свою місію, призначену для нього всемогутнім Богом. Одні нації вправні в торгівлі, інші у спорті, другі - військовій справі. Одна земля народжує чудових співаків, інша неперевершених хліборобів чи філософів. Бо ж істинно сказано: кожному своє.
  -- У чому ж національна місія українців, що нам дав Бог, чому ми служимо і що ми можемо, що у нас виходить краще, ніж у інших народів, тому, що дароване нам Всевишнім. Напевно, щось є. Крім того, що конкретний українець Зоря чи Маринич є вправними лікарями. Бо ж таких талановитих лікарів ми не менше знайдемо і в євреїв, і в німців, і в росіян, і в американців. Але чи знаємо ми, українці, що ми можемо не як окрема людина, а як нація? Чи усвідомлюємо ми, чи розуміємо, відчуваємо, що на нас покладено Творцем, що це дійсно наша місія, що за неї ми несемо відповідальність? Чи нагадують про цю місію українцям їхні провідники, чи проповідують її в храмах, чи вивчають цю місію в школах і вищих навчальних закладах?
  -- На жаль, українці є нацією, яка виконує місію Господа, навіть не відаючи про неї, не усвідомлюючи її. І це вже не подобається Вершителю. - продовжив Погрібняк - "прийдіть до мене, - звертається він до українців. Усвідомте мій промисел, об'єднайтеся заради порятунку людства. Бо горе вам було, горе вам є і горе вам буде. Аж поки не знайдуться у вас провідники. які донесуть до народу слово і волю мою. Сили зла знищували вас мільйонами впродовж усього ХХ століття, бо не усвідомили ви свою духовну місію і думали лише про матеріальне в цьому житті.
  -- Інші народи самі придумали собі місію на землі, оголосили себе богообраними і творять зло іменем моїм. А вас я дійсно обрав для порятунку людства, а ви навіть не знаєте того. Істинно сказано: немає пророка у власній Вітчизні, щоб відкрив вам очі. Це зробить у ХХІ столітті жінка-месія, яку я пошлю вам. Бо ж не допоміг вам жодний з посланих мною чоловіків. Ні Андрій Первозванний, ні Архангел Михаїл, ні Тарас Шевченко. Тому що до душі безсмертної вашої зверталися, а не до тлінного тіла. А ось сили зла опанували ваші тіла, а тому вбили, виморили голодом і асимілювали вас аж 50 мільйонів.
  -- У ХХІ ст. вам буде послано жінку-месію, яка через слабкі і смертні тіла ваші звернеться до безсмерної душі українців. Вона підніме економіку України, а вже через неї звеличить і ваші душі, дасть розуміння мого промислу щодо місії української нації.
  -- Вибачай, Назаре Петровичу, я переб'ю тебе, - підняв руку Довгалюк. - тут я з тобою повністю згоден. Величезинй жіночий потенціал України, а це 56 відсотків усієї нації, практично повністю ігнорується нинішньою владою. А у нас ментальність, характер зовсім інші, ніж у азійськимх чи євразійських народів. В України тисячоліттями панував матріархат. На наших теренах існувала навіть знаменита держава амазонок. Наші жінки завжди були не лише хорошими матерями, хазяйками, дружинами, але мали силу, розум і характер. А нині вони фактично відсторонені від управління державою. А дебіли- чоловіки, які правили нашою державою протягом останнього періоду таких дурниць натворили, яких не могла б зробити жодна окрема жінка і навіть всі вони разом узяті. Хіба не так? Однак тут нас обовязково звинуватять, що ми просуваємо якусь конретну жінку, наприклад Юлію Тимошенко чит Надію Савченко. Продовжуй, будь ласка, побратиме.
  -- До чого тут ці персонажі? - здивувся Погрібняк. - Вони ж однозначно не тягнуть на Месію. Смішно про це говорити.
  -- Але ж дурням, так би мовити, закон не писаний. Вибач ще раз. Слухаємо уважно.
  -- Так, перейду до конкретного, - подякував, труснувши головою Довгалюку Погрібняк. Яка ж місія української нації на Землі? Який промисел божий щодо України й українців? Всемогутній Бог витворив нашу націю єдиною з-поміж інших не в основній природній зоні, а в перехідній (лісостеп). Це, з одного боку, не дає їй спокою, оскільки виткана вона вся з протиріч, а з іншого дає нашій нації універсальність характеру і здібностей. Це все вклало в наш образ мислення не лише практичність і ліризм одночасно, але й нездоланний потяг до зірок. Тому українці і дали людству протягом ХІХ-ХХ століть Пісню, Хліб і Крила. При цьому вони виконали цю свою місію, навіть не усвідомлюючи її і того, що вони зробили. Не знають цього вони і донині.
   - Ну, якшо я, академік, не розумію про що ти говориш, то чи може це розуміти простий селянин, робітник чи торговець на базарі? - сказав Маринич .
  -- Зараз поясню, - продовжив Погрібняк. - В тому числі і для вас, науковців. Не на рівні якихось недолугих міфів, а з фактами, так би мовити в руках.
   - Дійсно, впродовж останніх століть українці витворили найкращу і найчисельнішу у світі народну пісню, яка стала основою всієї класичної європейської музики. Та і нині є німецький дослідник, який виявив, що фактично лише в українських народних піснях є вся мелодійна палітра нинішньої музики. В тому числі й усіх видів. напрямків і течій естрадного мистецтва. Жодна інша нація світу не може похвалитися різних варіантах своїм мільйоном (!) мелодійних, задушевних, ліричних і героїчних пісень. Давши людству пісню, українці дали йому Душу. Українці пісні стали народними в багатьох країнах світу: від США до Японії. І коли ми дивимося перед Новим Роком класичний новорічний американський фільм "Сам вдома", його первісний, так би мовити варіант, то більшість українців, напевно і не знає, що впродовж всіє картини лунають українські народні мелодії, які вже давно стали американськими. А коли головний герой потрапляє до церкви на саме Різдво, то і там лунає українська народна пісня. Це ж треба, щоб американці у своїй церкві співали на найголовніше своє свято українську народну пісню англійською мовою. Вони теж, напевно, не знають, що то українська народна мелодія.
  -- Українці також нагодували світ, освоївши чорноземи по всій планеті. Це теж промисел божий, місія, покладена на нашу націю. Небувале явище людської цивілізації: скрізь на планеті, де є хоча б гектар чорнозему, що не може бути випадковим, живуть і обробляють землю українці, найдавніша хліборобська нація світу (Україна, Молдова, Росія, Казахстан, Киргизія, Канада, США, Аргентина, Бразилія). Нині українською за походженням ще з часів Трипільської цивілізації (7 тис. років тому) пшеницею, завезеною переселенцями з України до Росії, Казахстану, Канади, США, Аргентини, і годується увесь світ. Цим промислом Божим наша нація дала світові Хліб щоденний.
  -- Бог дав нам не лише місію найкращих у світі співаків і хліборобів, а ще й геніальних інженерів і вчених у галузі освоєння космічного простору. Наш нездоланний потяг до духовності вилився у намагання полинути до зірок, у Космос. "Чому я не сокіл, чому не літаю. Чому мені. Боже. ти крилець не дав. Я б землю покинув і в небо злітав..." співають українці в своїй народній пісні. Тому нині про внесок нашої богообраної нації у освоєння Космосу, відомо у світі всім, крім, парадоксальним чином, самих українців.
  -- Виконуючи цю місію творця, наша нація в особі українців за походженням зробила для втілення мрії людства про зоряні польоти більше, ніж усі нації разом узяті. Теорію космічних польотів розробили і втілили в життя Засядько, Кибальчич, Ціолковський, Кондратюк, Корольов, Глушко, Челомей, Яремович, Гнатюк, Янгель, Лозино-Лозинський, Дудчак, Сікорський та ін.
  -- У цьому списку всіх найголовніших провідників освоєння космічного простору як теоретиків, так і практиків немає жодного неукраїнця (!). За німцем фон Брауном на Пенемюнде стояв Кондратюк. Фон Браун був, кажучи по-сучасному просто брендом. Арієць, барон. А все робив Кондратюк, який потрапив у полон до німців у 1941 році. Ви всі тут пов'язані з наукою люди і тому можете і без мене зробити висновок, що таке не може бути випадковим. Так знайшла свій прояв місія нашої нації, дарована Богом, дати людству Крила.
  -- Чи можна вважати, що народ, який впродовж ХІХ і ХХ ст. дав світові Пісню, Хліб і Крила вже повністю вичерпав свій творчий потенціал? Богообраність нації, яка сповна виконує свою місію, не може бути ніким відмінена і в наступний період. Українці ще не сказали свого останнього слова. Творець усього сущого визначив своєму обраному народові місію і в ХХІ ст.
  -- Місія української нації у ХХІ ст. полягає в тому, щоб не вогнем і мечем і "не карманом і обманом", а силою власного відродженого духу і геніального інтелекту кращих представників світового українства, спираючись на природну снагу своєї землі, силою добра, справедливості і любові завоювати світ, зробити його кращим і цим врятувати від загибелі. Вперше в історії людства перед нацією стоїть місія завоювання народів і країн власним прикладом перемоги над силами зла на своїй землі. Український месія звернеться до світу з закликом: роби як я, роби краще за мене і ти як і я визволишся від влади пітьми.
  -- В першій половині ХХІ ст. в Україну Творець пошле жінку-месію, ідеолога Добра, Волі і Справедливості, жінку визволительку. Напевне, цей месія вже живе серед нас. А може він ще й не народився. Месія навіть звертається до нас. Але ми ще не чуємо його, бо не настав наш час. Однак на цей раз наша місія настільки важлива, що Спаситель примусить нас почути себе, хочемо ми цього чи ні. Месія, жінка-мати відродить Україну, що стане прикладом для людства очищення від скверни й утвердження вільного і справедливого життя. Ніхто вже не буде обкрадати цілі народи, обманювати країни, одна нація не буде пригноблювати й оббирати іншу, усі віри, які проповідують добро і милосердя, стануть рівноправними. Якщо всі стануть рівними перед законом і ніхто не пригноблюватиме нікого, у світі запанує мир і спокій. І не треба буде боротися з тероризмом, бо це явище породжене всезростаючою несправедливістю нашого життя.
  -- А тепер щодо української національної ідеї, підвів очі від аркушів паперу Назар Петрович. - Ви вже, напевно, втомилися, але я ще не запрошую вас випити чарку, бо зараз назву по пунктах декілька засад нашої можливої майбутньої ідеології. В ній я бачу і місце нашої організації, яка в нас на очах поступово зароджується.
  -- Продовжуй, але не довго, - посміхнувся Зоря.
  -- Та все це у вас є на руках, так що кожен може висловити свої зауваження і побажання не лише в усній, але й у письмовій формі.
  -- Отже, начепив на носа окуляри Погрібняк, - українська ідея є сумою основних аксіом буття нації в минулому, нинішньому і майбутньому. Вона становить фундамент духовно-матеріального існування нації і є як загальними настановами, так і конкретними вимогами до національно свідомої еліти нашого суспільства у повсякденному житті.
  -- 1. Україна - Богом благословенна земля, а українці - богообрана нація, якій Творець дав місію, що поширюється на увесь світ.
  -- 2. Для виконання Богом дарованої місії українці створюють духовні організації орденського типу, метою яких є виявлення, добір, виховання і розстановка на всіх керівних посадах кадрів українців, які усвідомили національну ідею і прониклися місією української нації.
   - 3. Духовні ордени богообраної української нації створюються як організаційні, фінансові, освітньо-просвітницькі, виховні і допомогові центри та осередки з метою виконання нацією своєї місії як в Україні, так і в усьому світі.
   - 4. Духовні ордени для боротьби з силами зла формують загони Армії Добра, Правди, Справедливості і Свободи.
  -- 5. У боротьбі з силами зла, промислом Диявола духовні ордени використовують гасло: усі засоби і методи є праведними і добрими для досягнення мети, тобто знищення зла. Сили Добра, Правди, Справедливості і Свободи використовують зло проти зла, нейтралізуючи його і поширюючи на очищену від скверни землю ідеали свободи і справедливості.
   - 6. Кожен свідомий українець, який перебуває при владі, повинен сприяти прилученню якнайбільшої кількості українців до духовних скарбів нації.
   - 7. З метою духовного відродження нації в усіх рівнях навчально-виховних закладів будь-якого типу і форми власності впроваджується обов'язкове вивчення найкращих у світі українських народних пісень, здійснюється виховання бажання їх співати.
  -- 8. Велика кількість знань і високий інтелект без щирої любові до своєї Батьківщини є великим злом. Тому виховання любові до України серед її громадян і діаспори є предметом постійних зусиль української влади і кожного свідомого українця.
  -- 9. Влада, матеріальне багатство при духовній бідності і моральному занепаді є найбільшим злом у світі. Тому українці розробляють механізм обов'язкового відсторонення від будь-якого виду влади: адміністративної, економічної, інформаційної, релігійної тощо людей, які себе чимось зганьбили і збесчестили.
  -- 10. Український народ не буде багатим і процвітаючим до того часу, поки не матиме високого рівня патріотизму і національної свідомості. Тому з метою перетворення України в найбагатшу країну Європи духовні ордени займаються вихованням не лише глибокої духовності і моральності українців, а й високого рівня їх патріотизму і національної свідомості.
  -- 11. Найстрашнішим злочином в Україні є злочин проти нації, її інтересів, проти утвердження національної ідеї і виконання українцями своєї місії. Він карається ганьбою від людей і смертю від Долі.
  -- 12. Українські духовні ордени організовують в Україні і в діаспорі клуби "Український голокост". У них на добровільних засадах залучаються неуражені Чорнобилем, наркоманією і СНІДом, фізично й інтелектуально розвинені хлопці і дівчата, які, зустрічаючись у цих клубах, створюватимуть українські родини. Вони підписуватимуть з орденами угоди про те, що в цих родинах буде по 5-10 дітей. Українські духовні ордени, у свою чергу, беруть на себе зобов'язання забезпечити молоді родини житлом, високооплачуваною роботою, дитячими садками і яслами, навчити дітей рідної української мови, виховати їх на українській національній ідеї і місії нації.
   - 13. Поки Україна не стане реально українською державою і дійсно незалежною від внутрішніх і зовнішніх сил зла країною, українські духовні ордени беруть на себе функцію духовного і фізичного відродження української нації й української мови, нищення яких донині є диявольським промислом проти богообраного українського народу.
   - 14. Кожен українець, який працює в Україні і за її межами, сплачує українським духовним орденам соту частину власного прибутку на утвердження, розвиток і реалізацію національної ідеї і місії української нації.
   - 15. Щоб перемогти сили зла як в Україні, так і по всьому світові українська нація повинна стати найкраще організованою силою войовничого Добра, яке не відступає перед скверною, а як Архангел Михаїл з мечем у руках руйнує всі підступні плани нинішнього світового панування зла.
  -- 16. Український народ з метою перемоги над силами зла повинен перетворитися на націю героїв і пророків. Свідоме намагання стати одним з них є почесною і відповідальною місією кращих синів і дочок нації перед Богом і людьми.
   - 17. Українці ніколи і ні в чому не довіряють сіоністам і російським імперіалістам та шовіністам. Сіонізм і російський імперіалізм та шовінізм є природними ворогами української національної ідеї і місії української нації, вони уособлюють собою сили зла і промисел Диявола, з якими українцям призначено боротися, щоб виконати Богом даровану їм місію.
   - 18. Уся земля, усі заводи і фабрики, курорти і транспортні комунікації, всі інші об'єкти, які знаходяться на території України, належать лише українському народові і нікому більше. Передача ворогами народу і колабораціоністами до рук іноземців, іноземних компаній і іноземних держав українського майна і землі є незаконним актом. Тому все загарбане має бути повернене нації для її добробуту та процвітання в ім'я Правди, Свободи і Справедливості.
   - 19. Україна об'єктивно найбагатша країна, а українці - найзаможніша нація Європи (найвигідніше в цій частині світу географічне положення, найкращі природні умови і найрізноманітніші природні ресурси, найродючіші грунти і т.д.). Бідність, голод і злидні на такій землі можуть бути лише через панування в керівництві державою дурнів або (і) злочинців, які свідомо поставлені силами світового зла і промислом Диявола, або ж стають агентами цих сил через власну дурість і злочинність. Лише змістивши їх і поставивши на всі керівні посади розумних патріотів, ми станемо найбагатшою країною Європи і використаємо свою могутність для подолання сил зла в особі світового імперіалізму, шовінізму і сіонізму.
   - 20. Найбільші заслуги перед нацією мають люди, які всіляко сприяють її єдності, утвердження національної ідеї і виконанню нацією власної місії. Імена таких людей вкарбовуються золотими літерами в "книгу вдячності українців" і їм ставиться пам'ятник.
   - А чому ти, Назаре Петровичу, нічого не сказав про американський імперіалізм? - запитав Довгалюк. - За логікою речей для нас все одно, що російський, що американський, що єврейський, що китайський імперіалізм. Хіба не так?
   - Теоретично це дійсно так, - відповів йому Погрібняк. - Але лише теоретично. А на практиці ж, враховуючи територільне сусідство, для нас страшнішого, підступнішого і небезпечнішого ворога за російський імперіалізм немає і бути не може. Американський імперіалізм десь страшний в Латинській Америці чи в Іраці або Афганістані. То нехай ці народи з ним і борються в першу чергу. Хіба наші заводи і фабрики, наші газопроводи і курорти захопили американці? Нічого подібного. Це зробили російські монополії, російський монополістичний капітал, як інструмент панування російського імперіалізму. Класична ж ситуація. На всі сто відсотків за Марксом і Леніним. Але хіба наші комуністи і соціалісти хоч раз виступили проти підступів російського імперіалізму в Україні? Може запит їхні фракції хоча б один подали до парламенту з цього приводу? Чи може організували проти захоплення України російським монополістичним капіталом хоча б одну, хай навіть найменшу демонстрацію? Чи може спровокували хоча б один страйк за права пригноблених трудящих? Нічого цього немає. То хто ж тоді комуністи і соціалісти в Україні? Багато хто, на мою думку мправедливо вважає, що вони просто агенти російського імперіалізму, які за російські гроші утримують свої партії. А модні назви, "комуністична партія", "соціалістична партія", то не що інше як камуфляж, як я кажу "для дурних". Може хоч один комуніст чи соціаліст пікетував російську військову базу в Севастополі? Але ж утримування військових баз на території інших країн і є однією з найтиповіших рис імперіалістичної держави. Це за всіма канонами справжньої комуністичної партії і комуністичної ідеології. І соціалістично теж. Але якщо українські комуністи жодного разу не пікетували російську базу в Севастополі, то за логікою речей будь-яка розумна людина зробить цілком обгрунтований висновок, що ніякі вони не українські і тим бульше, що ніякі вони не комуністи. Ось і все.
   - Я з тобою повністю згоден. - продовжив Маринич. - Українські комуністи всіляко підримують, так звану Українську православну церкву Московського патріархату і виступають проти дійсно українських церков, православних, католицьких і протестантських. Та ж комуністи ж, якщо вони дійсно комуністи, повинні бути атеїстами. Але якщо вони плекають московську церкву в Україні, то ніякі вони не комуністи, а відверті агенти Кремля. А їхня назва, то дійсно, як правильно зазначив Назар Петрович, лише "для дурних".
  -- Я ще вважаю, що в національній ідеї необхідно чітко зазначити наші символи і святині та сказати про наших ворогів і друзів. Абсолютно відверто. Так як воно є насправді, - продовжив Погрібняк. - Я вважаю, що символом пам'яті нації, вічним нагадуванням про сили зла, які століттями визискували і знищували наш народ, повинен стати на схилах Дніпра в Києві пам'ятник-піраміда, складений з 50 мільйонів черепів повішених, розстріляних, замучених голодом, асимільованих українців. Світ повинен довідатися, що зробили сили Диявола, які влаштували геноцид проти Богом обраного для Добра, Правди, Справедливості і Волі народу
   - В столиці і всіх паланках (яких в Україні буде 90), створених замість нинішніх областей, встановлюються пам'ятники національним героям, які прославили себе і націю, або віддали життя за реалізацію національної ідеї і місії української нації.
  -- Я пропоную чітко, по окремих пунктах виділити і наші святині. Треба ж комусь врешті-решт їх назвати. - сказав Погрібняк.
      -- Софія Київська. Доки стоятиме Софія Київська, доти існуватиме українська нація.
      -- Змійові вали. В Україні довжина знаменитих Змійових валів перевищує 9000 км. На південь від Києва вони простяглися на 800 км. Навіть нині, через 7500 років після будівництва, вони досягають висоти понад 10 м. Обсяг робіт, виконаних праукраїнцями в стародавній українській державі для захисту своєї святої столиці Києва, якому ж, звичайно, не 1500, а на декілька тисяч років більше, перевищує зусилля давніх єгиптян при спорудженні пірамід і давніх китайців при будівництві Великої китайської стіни. Це слава України й української нації, ще одне свідчення її богообраності.
      -- Київ. Це місто повинно стати духовно-організаційним центром світового українства. Його славу і велич майбутньої всепланетної столиці Добра, Правди, Справедливості і Свободи освятив Андрій Первозванний словами: "Тут засяє благодать Божа".
   4. Більське городище на межі Полтавської і Сумської областей. Залишки найбільшого у світі прадавнього міста, столиці тодішнього світу. Мало два яруси оборонних споруд довжиною понад 40 км. Є урбаністичним "пупом Землі" стародавнього світу, ознакою інтелекту й організаційних здібностей наших далеких предків.
   Наші вороги. Сили зла в особі комунізму, сонізму, фашизму, російського імперіалізму і шовінізму. Їх ідеологи і провідники та українці-колабораціоністи, які працюють виконавцями їх волі незалежно від того, роблять вони це за гроші чи "за ідею". Лише переборовши сили Диявола в Україні, ми зможемо очистити спочатку свою землю, а потім і увесь світ від скверни. Саме в Україні нині і проходить передній край боротьби між силами зла і Добра, несправедливості і Справедливості, брехні і Правди. Безчестя і Честі, бездуховності і Духовності, рабства і Свободи. Новоявлені іуди, "народні" депутати відкрито, не боячись кари Господньої, продаються силам зла, як колисть продався за 30 срібняків Іуда. Гріховна влада продає Україну оптом і вроздріб російським імперіалістам. Людей Правди, Добра, Справедливості і Честі вбивають і розпинають, як колись розпинали Христа. Україна в усьому світі стає символом боротьби людства з Дияволом і його підручними.
   Посланці Сатани, жовтого Диявола в Україні мають сотні мільйонів і навіть мільярди доларів на власних рахунках, у той час як мільйони українців ледве животіють, не мають грошей на ліки, оплату за житло, їжу і одяг. Мати такі величезі гроші і не віддати хоча б частину з них для того. щоб хоча б нагодувати й одягти бідних, безпритульних і хворих дітей, старих людей, - страшне зло і гріх, які караються Богом, невблаганною Долею.
   Сили зла в Україні здійснюють черговий геноцид проти нашої богообраної нації. Населення нашої країни в останні роки зменшилося майже на 10 млн. осіб. І не дивно. Диявол боїться українців, як ніяку іншу націю на нашій планеті, і тому намагається зжити її зі світу.
   Наші друзі. Народи й країни, що як і українці та Україна, борються проти сил зла і диявольської скверни, що запанували у світі. Де б вони не перебувалим і до якої б раси не належали, вони є природними союзниками українців і з надією поглядають на нашу богообрану націю, бажаючи їй могутності, незламності і перемоги.
  -- Пропоную закінчити виклад місії української нації і української національної ідеї наступними словами, - завершив свій виступ Погрібняк. - Прийди ж месіє в Україну. Принеси апостольську Правду, Справедливість і Свободу. Алілуя. Амінь.
  -- Ну що ж, вражає, - підвівся з крісла Зоря. - Але ж це все потрібно не нам, академікам, хоча й ми цього всього не знали, а простому народу. Робітникам, селянам, службовцям, торговцям на базарах. А в тебе, Назаре Петровичу, такі терміни зустрічаються, що не всі люди і з вищою освітою знають.
   - Зауваження абсолютно слушне, - згодився Погрібняк. - Однак я і це передбачив. Пропоную послухати пояснення слів. Воно і буде завершати цей текст.
   1. Архангел - ангел, посланий Богом на землю зі спеціальною місією, тобто конкретним завданням. Посередник між Богом і людьми
   2. Асиміляція - втрата всім народом або його частиною національних особливостей (мова, звичаї, характер). Відбувається переважно через загрозу знищення або переслідування за національною ознакою.
      -- Геноцид - злочин проти людства, який полягає у цілковитому чи частковому знищенні людської спільноти на основі її національної, расової, релігійної належності або політичної орієнтації.
      -- Диявол (сатана) - джерело зла і гріха на Землі.
   5. Імперіалізм - прагнення окремих країн і націй до захоплення інших держав і народів з метою їх національного, політичного, економічного та іншого визискування у створеній імперії.
   6. Імперія - назва великої держави, у якій одна нація панує над іншими шляхом захоплення й утримання етнічних територій інших народів і держав.
   7. Інтеграція - об'єднання.
   8. Колабораціоністи - зрадники своєї батьківщини, які співпрацюють з окупантами, політичними, військовими чи економічними загарбниками.
   9. Месія - спаситель, який буде посланий Богом на українську землю для знищення зла і встановлення царства Добра, Правди, Справедливості і Свободи.
   10. Місія - доручення Бога певній нації чи людині, його завдання їм. Покликання нації і людини.
   11. Національна ідея - загальні поняття про певну націю, її діяльність, роль і місце серед інших народів. Духовне первоначало, що становить сутність нації.
   12. Пророк - духовний вождь поневоленого народу.
   13. Сіонізм - ідеологія і політична практика єврейського шовінізму й імперіалізму.
   14. Шовінізм - ідеологія і політична практика, яка проявляється в ненависті до інших народів, намаганні їх асимілювати, "воз'єднати", приєднати, втручатися в їхнє національне життя, намагання нав'язати іншим народам власну релігію, церкву, мову і культуру.
   - Дякую, Назаре Петровичу, - сказав Зоря. - А тепер на правах господаря я пропоную кожному з нас ознайомитися вдома з наданими матеріалами і подати в письмовій формі свої зауваження. В мене вони теж є, але вже зараз я вважаю, що цей документ можна взяти за основу. Але крім ідеологічних речей в нашій майбутній організації орденського типу не менше, а може й більше значення матимуть організаційні засади. Прошу всіх, і перш за все Назара Петровича, на наступне наше зібрання підготувати хоча б найзагальніші статутні норми. Як офіційні для юридичної реєстрації нашої організації, так і неофіційні. Останніми ми будемо керуватися у нашому повсякденному житті. Дякую всім за увагу.
  
      -- Генерал Слободенюк
  
  
   - Виклич мені, будь ласка, Пірона, - звернувся до свого референта начальник одного з управлінь МВС Валерій Слободенюк. - І нехай захопить папери про вбивство Маргуліса. Бо нам усім не дадуть ні спати, ні їсти, поки не розкриємо цю справу. Це перший олігарх, вбитий у нас з часу проголошення незалежності. Та не стій ти з виряченими очима, я вже сам до себе говорю, довели прокляті.
   Через декілька хвилин до кабінету Слободенюка швидко зайшов полковник Пірон, слідчий в особливо важливих справах.
  -- Сідай, Іван Михайлович, - звернувся до нього генерал. - Є якісь новини? Мене підганяють з адміністрації президента і Кабміну щогодинно. Тому вимушений і тобі заважати нормально працювати. Але нічого не зробиш. Таку у нас витворили, точніше залишили систему. Головне не робота, а її видимість. Чи буде в мене чи в тебе час на розкриття злочинів, якщо треба щогодинно доповідати? Запитання, як бачиш риторичне. Але ж цей Маргуліс родич нашого нинішнього президента. Взагалі то безпрецедентний випадок. Як за самим фактом убивства олігарха, так і за способом виконання замовлення. Що ти думаєш? За час нашої останньої зустрічі в тебе не з'явилося ніяких нових даних чи якогось раптового осяяння?
   Пірон стомлено зняв окуляри і потер підсліпуваті очі.
  -- Звичайно, Валерію Петровичу, новини є. Але вони аж ніяк не висвітлюють того, хто це зробив. Нічого такого, щоб ви могли доповісти на саму гору в мене немає. Тому прийдеться вам використати увесь свій дипломатичний дар, щоб всі ми залишилися на плаву. І треба ж було, щоб мені перед самою пенсією всучили цю справу. В мене навіть серце і душа не лежать розкривати обставини цього вбивства. Серед слідчих у нас кажуть: "катюзі по заслузі". Два роки тому я пообіцяв одній матері, що знайду вбивцю її доньки. То тоді я працював день і ніч. І мої помічники теж так працювали. А нині ніхто нічого робити не хоче. Просто саботаж якийсь.
  -- Ну про саботаж ти мені не говори, - спохмурнів Слободенюк. - А то я швидко ці дурниці виб'ю з голів твоїх підлеглих. Нехай беруться за роботу з усією відповідальністю. Переконай їх, що у нас просто немає іншого виходу. А як тобі сам спосіб убивства? В моїй практиці це перший такий випадок. Я навіть в літературі відповідній нічого такого не зустрічав.
  -- Та я теж вперше займаюся такою справою, - розгорнув папку Пірон. - Використати дресированих собак на чолі зі страшним гібридом бультер'єра з якимись іншими собаками могли лише люди з нестандартним мисленням. Відшукати їх буде важко. З іншого боку таких собак десь треба було тренувати і утримувати. Ось це є очевидно слабким місцем цього "проекту".
  -- Давай ще раз відновимо всю картину вбивства з внесенням туди нових фактів, які тобі вдалося знайти за час після нашої останньої зустрічі, - сказав генерал.
   Пірон поклав папку перед собою.
  -- Все знаю напам'ять, - стомлено посміхнувся він Слободенюку. - Маргуліс зі свитою і охоронцями приїхав на відкриття синагоги на Подолі. Все ніби було під контролем. Крім його особистої охорони були задіяні і державні структури, міліція і СБУ. Але коли Маргуліс вийшов з сінагоги на нього з усіх боків кинулися всілякі собачі покручі. Більшість з них перестріляли. Однак, у тому натовпі стріляти по собаках було дуже важко. Скрізь були люди, які стояли тут і там. Собаки ж швидко рухалися. Але то мабуть був відволікаючий маневр. У цій метушні хтось трохи пізніше спустив того напівбультер"єра. Свідки кажуть що то був справжній "собака Баскервілів". Дехто розповідає, що в нього навіть іскри з очей сипалися. Все це, звичайно, елементарні видумки переляканих людей. Ось цей пес убивця і вхопив за горло олігарха. Його відвезли до найвідомішого нашого хірурга Маринича ще живим. Однак, врятувати Маргуліса не вдалося. Була перекушена сонна артерія.
  -- Маринича я добре знаю, Лікувався у нього. Висококласний спеціаліст світового рівня. Якщо вже він не допоміг, то цього не міг би зробити ніхто інший.
  -- Або не захотів, - пронизливо подивився на Слободенюка Пірон.
  -- Ти думаєш таке можливе? - недовірливо подивився на Пірона генерал. - У тебе є якісь факти?
  -- Фактів у мене немає і не буде, - посміхнувся Пірон. - Ти ж сам сказав, що Маринич спеціаліст екстра класа. - Та було в мене таке інтуїтивне передчуття, ще коли я тільки довідався про цей злочин.
  -- З твоїм досвідом і розумом..., - засміявся Слободенюк. - Ти як Еркюль Пуаро завжди використовував клітини своєї сірої речовини мозку. Сподіваюсь ти не будеш копати під Маринича?
  -- Та боронь боже. На таких розумних людей нічого не накопаєш. Марна справа. Та й у мене передміхурова залоза вже в такому стані, що без Маринича я скоро загнуся. Вся надія на цього хірурга. Переказуй йому мої щирі вітання. Коли вщухне ажіотаж довкола вбивства Маргуліса я ляжу в клініку Маринича на операцію.
  -- До речі, - відсунув від себе папку з паперами Слободенюк, - чому ти потерпілого вперто називаєш Маргулісом. Він же Юрчук.
  -- Маргуліс це справжнє, так би мовити "дівоче" прізвище олігарха, - хитро примружив очі полковник - Він просто взяв прізвище своєї першої дружини. Щоб звучало по-українському. Але це "для дурних". Розумні люди знають, що він чистокровний єврей.
  -- Звичайно, і собі посміхнувся генерал, - його ж собаки загризли не біля Української православної церкви Київського партріархату і не біля Української греко-католицької церкви. В сінагогу неєвреїв не пускають.
  -- Однак, все одно є ідіоти, які думають, що він українець. Ось на них і розраховане таке прізвище.
  -- Та серед олігархів взагалі українців немає, - сказав Слободенюк.
  -- Так, ці люди лише експлуатують наш народ і нашу землю, але ніскільки їх не люблять. Більш того, щиро нас з тобою і нашу Україну ненавидять.
  -- Та й ти сам Іван Михайлович, хіба українець? - прискіпливо поглянув на Пірона Слободенюк.
  -- А хто ж тоді, по-вашому? - образився Пірон. - Я з Одеської області і в мене в роду дійсно є гагаузи. Але ж нація то не кров. Нація ось тут... і Пірон ляснув себе по грудях в районі серця і по лобі. Та я за Україну будь-кому горло перегризу. Як той бультер'єрський покруч. А мої діти взагалі не знають, що в мене гагаузьке походження. Дома ми розмовляєио виключно українською мовою. Вони мене взагалі за мої погляди вважають націоналістом. Тим більше що скільки українських прізвищ на -он. Демідіон, Завізіон, Носон, Аріон, Фаріон і т.д. Та й взагалі, мабуть немає такого закінчення, якого б не було в українських прізвищах. І нічого дивного. Нам в академії МВС на курсах підвищення кваліфікації читав лекції з історії України академік Погрібняк, так він цілком аргументовано доводив, що цей феномен визначається тим, що з України вийшла вся біла раса.
  -- А не можуть тут бути замішані якісь партійні його справи? Цей же олігарх організував соціал-ліберальну партію (об'єднану). Її скорочено називають СЛП (о). І (о) в народі розшифровують не як об'єднана, а як обрізана. Тобто в цій партії заправляють всім євреї. А що вони є агентами світового сіонізму, - засміявся Пірон, - напевно й равлику-павлику відомо. .
   - І що дійсно той собака був таким страшним? - недовірливо спитав Слободенюк.
  -- У страха великі очі, але там люди були не з лякливих. Напевно, якийсь гібрид. У Києві багато всіляких самоучок генетиків. Вони виводять дивовижні рослини і тварини. Пам'ятаєш, як викликали міліцію у двір, де розгулював шестиметровий гребінчастий крокодил? Хазяїна ж так і не знайшли
  -- Треба перевірити всі тренувальні центри для собак у Києві і передмісті, - мовив Слободенюк. - Я сам свого різеншнауцера здавав для вишколу в таку собачу школу. Вона розміщена в лісі біля масиву Теремки. Там працюють кваліфіковані інструктори. Мого Рангуна так вишколили, що донині з ним не маю ніяких проблем. Собак там багато і різних порід.
  -- Звичайно, - продовжив полковник, - ми одразу перевірили всі тренувальні база для собак. Я й не знав, що їх стільки розвелося. Виросли як гриби після дощу. Але це нічого не дало. Вони чисті.
  -- То перевірте довколишні села. Хтось у селі міг тримати цілу псарню, на дачах, на закинутих бригадних станах, - продовжував генерал.
  -- Ви ж самі уявляєте обсяг робіт по такій перевірці. Це не один місяць займе. А людей в мене обмаль, - пожалівся Пірон.
  -- Та не прибідняйся ти так, Іване Михайловичу, - серйозно подивився на полковника Слободенюк. - У нас цих місяців немає І не бери їх собі до голови. Вже через місяць, це найбільше, нас з тобою просто розіпнуть, якщо не буде конкретних результатів.
  -- Та тут ще й психологічний аспект необхідно враховувати, - знову почав виправдовуватися Пірон. - Люди просто радіють тому що сталося. Я не думаю, що якщо хтось щось і знає чи підозрює, то нам про це скажуть. Якщо вбивцю чи вбивць знайдуть, вони стануть просто національними героями.
  -- Ну ти не перебільшуй. - похмуро продовжив Слободенюк. - Не розраховуй на те, що хтось добровільно прийде й признається, щоб стати національним героєм. У мене є підозра, що за всім цим стоїть дуже серйозна організація з дуже розумними і впливовими людьми. Їм не потрібна реклама і вони не спиняться на одному олігархові. Схоже це лише перша ластівка. Невідомо до чого можуть ще додуматися ці винахідливі люди.
  -- То ми опинилися між двох вогнів, - похитав головою Пірон. - Якщо це дійсно почала діяти якась мафіозна структура на рівні найвищого інтелектуального забезпечення, то якщо я докопаюся до сутності справи за моє життя ніхто не дасть і копійки. Пам'ятаю, як 20 років тому на подібну організацію вийшов один з моїх попередників. Так того молодика просто розірвали на шматки. Його наступник все зрозумів і спустив справу на гальмах. Потім до Генерального дослужився. Оцінили.
  -- Ти тут можеш бути правий, - погодився генерал. - Ти знаєш, чому єврейська мафія з вихідців з колишнього Радянського Союзу лише за декілька років перемогла всі інші мафії США, в тому числі й класичну сицілійську мафію? Вони включили до свого складу професорів і академіків. Ті, звичайно, нікого не вбивали і не грабували безпосередньо, але подавали такі ідеї і розробляли такі сценарії, що "лохи" з сицілійської мафії були дуже швидко переможені. Я підозрюю, що і тут за всіма подіями стоїть могутній інтелектуальний центр. "Взяти" олігарха без неординарного, навіть геніального розуму неможливо. Так що йди і працюй. І постійно інформуй мене. Щоб я міг рапортувати, що справи йдуть добре. Ми тобі виділимо ще людей.
  -- Та не треба, - заперечив Пірон. - У мене їх вдосталь.
  -- Ти не правий. - підвівся з-за столу генерал. - Сьогодні я відрапортую, що після наради з тобою я виділив додаткову кількість людей і задіяв усі наявні сили. Буду клянчити людей ще і описувати об'єктивні труднощі. Щоб там нагорі не дуже вже тиснули на нас.
   Пірон забрав папку і вийшов у коридор. Слободенюк сів за стіл і задумався. Знав він одну таку людину, яка могла діяти до геніальності оригінально і нешаблонно. Але ж той чоловік загинув. Сам бачив його обгорілий труп у машині. А якщо він живий? Якщо то було чистої води інсценування? Та людина була здатна до реалізації найфантастичніших проектів. Якщо того молодика задіяла якась організація з найвищим інтелектуальним рейтингом він повинен був би обов'язково згодитися. Бо почував себе в такій ситуації як риба у воді. І владу нинішню ненавидів лютою ненавистю. Ні, не буду я лізти поперед батька в пекло, - подумав Слободенюк і викликав свою службову машину. Він сів на заднє сидіння службової "Волги", яка постійно ламалася і за це отримала в нього цілком відповідну назву "залізо". Треба зателефонувати Мариничу, давно вже з ним не зв'язувався, хоча й обіцяв інформувати про власний стан здоров'я після попереднього лікування.
  -- Добрий день, пане академіку, - сказав він, почувши глухий баритон лікаря. - Як життя?
   - Сердечно вітаю, - відказав хірург. - Відпочиваю після операції. - В мене зараз ноги лежать на столі мого кабінету і я вже випив трохи горілки. Так що потроху живемо-можемо.
   - То можна підрулити? - запитав Слободенюк. - Щось у мене в останній час виникли проблеми з серцем.
  -- Заїжджайте якнайшвидше. Бо в мене ще сьогодні записалися пацієнти, - стомлено позіхнув Маринич. - І все такі люди, що не відмовиш.
   Через десять хвилин генерал уже сидів у кабінеті хірурга.
   - Я й не розраховував на таку оперативність, - посміхнувся Маринич, - знімаючи ноги зі столу. - Може налити по чарці?
   - Ні, на жаль, сьогодні не можу, - відповів Слободенюк. - Можуть викликати на саму гору будь-якої хвилини.
   - То що там трапилося? - запитав Марунич. - Які проблеми, роздягайтеся, я вас послухаю.
   Слободенюк скинув піджака, розв'язав краватку, він її називав "кравать", і знявши сорочку став перед лікарем. Той підійшов до нього з фонендоскопом. - Дихайте, не дихайте, прозвучали традиційні команди в кабінеті лікаря. Потім лікар зняв з шиї фонендоскоп в поклав його на стіл.
   - Та нічого страшного немає. Просто потрібен перепочинок. Органічних змін ніяких я не помітив. Функціональні зміни дійсно є. Напевно, в останній час була якась напружена робота, яка вам не подобалася. Бо якщо робота приносить радість і задоволення. навіть важка вона сприймається організмом переважно з "розумінням". То як життя?
  -- З цього приводу є анекдо, - посміхнувся генерал. - Зустрічаються двоє давніх приятелів, які давно не бачилися. Як справи? - запитує один в другого. І не кажи, відповідає той: дружина від мене втекла до іншого, донька проститутка, син наркоман, а мене самого вчора з роботи вигнали. А його приятель і втішає: та не журися ти так, все минеться. Життя воно як зебра. Смуга чорна, смуга біла, смуга чорна, смуга біла. В тебе зараз чорна смуга. Але пройде час і все стане на свої місця. Пройшло декілька місяців і приятелі зустрілися знову. Ну як у тебе тепер справи? - знову запитав свого товариша той, що колись його утішав. І не кажи. відповідає той. Виявляється, що то в минулий раз у мене була біла смуга в житті.
   - Дуже оптимістичний анекдот, - засміявся Маринич.
   - А у вас як справи, лікарю? - запитав генерал. - Може підпільний абортарій відкрили? - посміхнувся він. - У нас нещодавно розглядалася доволі гучна справа. Один спритний медбрат поставив цю справу на широку ногу. У нього такі пацієнтки були, що ніколи б і не подумав.
   - Та я вже й не пам'ятаю. коли й робив останній раз аборта, - простягнув свої ноги під стіл і розправив руки Маринич. - Я в молодості ще за часів Радянського Союзу працював у сільській лікарні в одному віддаленому від столиці районі. Був там спеціалістом на всі руки. Оттоді я доволі часто робив аборти. І так у мене добре виходило, що до Маринича районне начальство почало присилати з записками своїх коханок. У той час районом керувала одна доволі химерна коханка першого секретаря райкому компартії. Неймовірна дурепа, але мала розкішне тіло рідкісної краси. Тоді аборти робили взагалі без будь-якого знеболення. Справжнє знущання над жінками. А ця дама звикла до розкошів і не могла витримати найменший біль. Вона так крутилася у гінекологічному кріслі, що постійно заважала мені працювати. Я за власним характером можу все терпіти, але не довго. То я не втримався і кажу їй. Давай я тобі заспіваю популярну пісню і завів собі: вся краса твою чудова у мене на виду. Тоді якраз ця пісня про Карпати була дуже популярною. Після цього вона затихла і вже терпіла всі мої маніпуляції.
   - Та ви ж за своє життя встигли попрацювати в багатьох країнах світу, чи не так?, - знову звернувся до Маринича генерал.
   - Якщо бути точним, то в трьох. У Кенії було найскладніше. Але й найцікавіше. Довелося працювати і в арабській і просто мусульманській країні. Скрізь свої звичаї. Іноді доволі химерні, приходилося пристосовуватися. Ті мої навички універсального сільського лікаря мені там дуже знадобилися. Ви ж знаєте, що в деяких ісламських країнах не дозволяється зображати людське обличчя. То в шлюбних оголошеннях жінок замість портрета вміщують фото найінтимнішого місця жіночого організму. Як спеціаліст можу сказати, що статеві органи жінок, як і чоловіків, звичайно, річ доволі індивідуальна. Не менш індивідуальна, ніж обличчя. .
   - Я про таке, скажу відверто, ніколи й не чув. - похитав головою Слободенюк. - Чого тільки на світі не буває. І в нас всілякі чудеса творяться. Сьогодні мені сказали, що керівник фракції соціалістів-революціонерів у нашому парламенті Морозюк підтримав президента у запропонованій ним політичній реформі. Його ж фракція підтримала президентський проект створення євразійського союзу з Росією на чолі. Він же і вся його фракція були такими найгострішими опонентами президента, що гостріших просто не буває. А тут раптом Морозюк змінив свою думку на протилежну. Я донині не можу оговтатися. Що з ним трапилося?
   - А я думав вас такі проблеми, вибачайте, не хвилюють, - пильно подивився на Слободенюка Маринич.
   - Я хоч і генерал міліції, але маю певні поняття про офіцерську честь, - теж пильно поглянув на лікаря Слободенюк. - Мені не все подобається з того, що діється в нашій державі. Більш того, відверто кажучи, мені нічого не подобаються з того, що роблять з нашою країною її нинішні правителі. В мене є діти і вже з'явилися онуки. Я хотів би, щоб вони були щасливі тут, а не десь в Америці чи Австралії.
   - Я теж цього хочу для своїх дітей і онуків, - сказав Марунич. - А стосовно згаданого вами Морозюка, то тут причини зміни його позиції на діаметрально протилежну я думаю цілком прозаїчні. Банальні гроші. Один мій пацієнт, народний депутат, перед складною операцією, де його шанси оцінювалися 50 на 50, признався мені, що йому за перехід з опозиційної фракції до провладної дали 3 млн. доларів. А він був такий "незламний" борець з режимом, що далі нікуди. А коли його скрутила хвороба, він вирішив, що це йому воздається за гріхи зради по заслугах. І вирішив полегшити душу перед своїм хірургом. Може, щоб я його не зарізав на операційному столі. Хоча все одно він помер після операції. Тільки даремно намучився. Ще прожив декілька днів. А за цей час розповів мені уже і чужу таємницю. Виявляється, що один академік-археолог за перехід з однієї фракції до іншої взяв "лише" один мільйон доларів. Потім не міг спати місяць. Так його мучило, що продешевив. А я, коли довідався про свою хворобу, - сказав він мені, йому спеціально про це сказав на сесії парламента. Він одразу і "злиняв" додому. Не міг уже нікого бачити. А ви кажете не знаєте, чому Морозюк поміняв свою позицію на протилежну. Це ж скільки грошей необхідно заплатити, щоб свою позицію поміняла не одна людина, а ціла фракція? І платять. А ці гроші вкрадені у мене. У вас. В усієї нації. Отак ми й живемо. І скільки це може тягнутися? Поки не скажемо досить. Баста.
   - У свій час Владімір Лєнін цілком справедливо називав таких людей і такі політичні фракції, які переходять від опозиції до провладної більшості політичними проститутками. Він дуже добре розумів, що такі рішення приймаються через типову продажність за гроші. Хоча майже завжди політична зрада, "для дурних", як каже один мій друг, вуалюється якимись ідейними міркуваннями. Насправді ж політичні проститутки це набагато гірше, ніж справжні проститутки. Ті продають лише своє тіло за гроші. А ось політичні проститутки продають свою душу і свою націю і країну. І через це їм немає прощення.
   - Ви тим людям, які беруть гроші за зраду, ніколи не заздріть, - сказав, застібаючи гудзик на рукаві сорочки Слободенюк. - Це я вам кажу як спеціаліст. Ці люди великі дурні. Вони однозначно приречені. Як можна, будучи академіком не розуміти, що взявши такі гроші в бандитів від політики ти стаєш небажаним свідком. Тому проходить час і таких людей ліквідовують професійні кілери. Різними способами. Не обов'язково з допомогою зброї. Людина може просто раптово померти. Ніби ні з чого. Або інфаркт чи інсульт трафить. Способів безліч.
   - Однак, за логікою речей і кілери-професіонали теж є небажаними свідками, - стомлено поворушив плечима Маринич. - Вони надто багато знають.
   - Так, у більшості з них життя дуже коротке, - погодився Слободенюк. - Однак і серед цього "контингенту", як майже і в усьому іншому, є винятки. Існують професіонали найвищого гатунку. Це інтелектуальні монстри, які створюють власну систему "невпізнанності". Їх ніхто не знає і з ними напряму ніхто не спілкується. Знав я одного такого. Але і він десь допустив помилку і загинув. А може й не загинув, а влаштував черговий спектакль для таких як я. Такі люди є дуже рідкісним явищем. Але якщо ви хочете вбити когось з тих, до кого нібито добратися і в принципі неможливо, необхідно шукати кілера-інтелектуального монстра.
   - То виходить, що якщо я вирішив "завалити" президента, на охорону якого тратять у нас десятки мільйонів доларів, то в Україні можна знайти людину, яка одна впорається з таким архіскладним завданням? Я вас правильно зрозумів?
   - Якщо такий кілер-інлектуальний монстр у нас є, - згідно кивнув головою Слободенюк. - Однак у людей такого рівня як правило є розвинутий кодекс честі. Вони не працюють лише за гроші. Вам необхідно переконати виконавця, що ця людина є небезпечною для суспільства. Взяти хоча б президента США Джона Кеннеді. Його ліквідували дуже інтелектуально обдаровані люди, які діяли за доведеним до досконалості планом. Тому це вбивство і нерозкрите донині. Але вбивця-інтелектуальний монстр був впевнений, що образ життя Кеннеді становить небезпеку для держави і нації. Ви ж знаєте, що він витворяв. Мав сумнівні зв'язки з жінками, яких йому підсовували агенти ворогів Америки. Агенти Кремля, кажучи по простому. І таким чином намагалися впливати на політику цієї держави. А це є найнебезпечніша річ для будь-якої держави і нації.
   - Ну стосовно наших керівників, то їх дії і образ життя однозначно складають загрозу національній безпеці нашої країни і нації. Все робиться для того, щоб відправити наших хлопців на смертельне воєнне протистояння між Росією і ісламськиим світом на Північному Кавказі, Сирії чи Афганістані. Або на проблемний російсько-китайський кордон. Москалі без українців ні на що не здатні. І, перш за все, у військовій сфері. Це ж очевидно. Державою правлять неприховані злочинці, бандити, вороги народу. Вам, напевно, це відомо набагато краще за мене?
   - Не буду відмовлятися. Я був би останнім дурнем і сволотою, аби зараз сказав вам, що це не так. Хоча я і вимушений реально служити не Україні і її народові, а нинішній владі.
   - Але ж де ж наш кілер-інтелектуальний монстр, який візьметься нарешті за справу. - подивився просто у вічі генералу хірург.
   - Ви є ще одним прикладом того, що я знаю з психології, - посміхнувся Слободенюк. - Хірурги є доволі радикальними людьми. Чи то в цю професію йдуть люди відповідного психологічного складу, чи вони стають такими в процесі радикальної і рішучої професії, але так пишуть фахівці-психологи.
   - З цим можна погодитися, - і собі посміхнувся Маринич. - Звичайно, винятки є. Але "заморожених" людей серед хірургів не багато. Та я таким "відморозкам" свій організм не довірив би.
   - То ви кажете, що нічого небезпечно в мене немає, - розправив плечі, одягнувши піджак генерал.
   - На сьогодні це дійсно так. - погодився Маринич. - Але я радив би вам пройти обстеження. У вас у госпіталі МВС чудові спеціалісти. Я їх усіх добре знаю. Там половина моїх учнів. Молоді, але дуже кваліфіковані хлопці. Я нещодавно був на стажуванні в одному з найпрестижніших американських госпіталів. Так і у них таких спеціалістів дуже мало. Тільки не кажіть про це вашим лікарям. А то подадуть свої публікації і винаходи та методики лікування до сайту якоїсь крутої клініки на Заході. І міліція втратить таких спеціалістів. Їх там з руками відірвуть. Вони поки що про те, чого варті, просто не знають.
   - Треба нам якось зустрітися в неформальній обстановці. Випити філіжанку кави, - запропонував Слободенюк.
   - А ми традиційно збираємося на дачі у колеги, відомого лікаря Зорі, - простягнув, прощаючись руку генералові Маринич. - Треба вже щось думати не лише про себе, але й про Україну. Я бачу вам ці проблеми теж не дають спати. З власного досвіду знаю, що такі здорові люди як ви приходять до мене тоді, коли їх починає турбувати щось більше за власні інтереси. Чи може я помиляюся?
   - Ні ви не помиляєтеся, - затримав руку лікаря у своїй долоні генерал. - Ви знаєте, що таке кодекс честі лікаря. А мені відомо про офіцерську честь. Але ж ви мене достатньо не знаєте. А раптом є не той, яким ви мене собі уявляєте?
   - А ми про вас уже багато знаємо. Київ це велетенське село, де при певному рівні організації всі про всіх можуть знати. Крім того, у Зорі на дачі є "біоіндикатор".
   - Що це ще за один? - посміхнувся Слободенюк.
   - Та звичайний собі кіт Мазун. Він у людях розбирається безпомилково. Мій друг Зоря живе на 5 поверсі і Мазун, ще будучи підлітком випав з вікна. Розбився ледь не на друзки. Але Зоря дуже кваліфікований лікар. Він виходив Мазуна і той став його щирим другом. Після однієї операції Ігор, тобто Зоря так переживав за дорогу йому людину, що заплакав. А цей велетенський кіт став йому лапами на круди і почав злизувати сльози. Мазун просто дивовижно розумна тварина. Він одразу відчуває підлу людину і робить їй всілякі пакості, щоб віднадити від свого хазяїна. Жінкам рве колготки. Може вкусити за ногу тощо. Підлій людині, якщо вона залишаються ночувати на дачі, він обов'язково насере в домашні капці або черевики. Просто фантастика якась. Жінкам може насцяти в сумку і т. д. Влітку, коли ми ввечері всією компанією прямуємо до альтанки посидіти і погомоніти за пивом, він обов'язково розляжеться на дорозі. Всі зі сміхом оминають його. А ось новачки можуть помилитися в турнути його ногою. То по поверненню з альтанки він неодмінно схопить цю людину за ногу. Однак це не говорить. що вкушений є поганою людиною. Ось якщо знайдете екскременти в своєму черевикові, тоді нам з вами не по дорозі.
   - От би мені завести такого біоіндикатора, - засміявся Слободенюк. - А то мені доводиться іноді довіряти не тим людям. Ніби і життєвий досвід маю, але все одно трапляються "проколи".
   - Ми тут на дачі з друзями засперечалися: чи можна зупинити вакханалію вбивств на замовлення, яка буквально паралізує нормальне життя в нашому суспільстві. Я як до спеціаліста до вас звертаюся, затримайтесь, якщо можете у мене ще трошки. - попросив Маринич Слободенюка. Дехто мене переконує, що цього неможливо уникнути і в принципі. Яка ваша думка ? Ви ж не лише генерал міліції, але й мабуть єдиний у цій сфері діяльності доктор юридичних наук. Я чув, що ви пройшли всі щаблі оперативної роботи від лейтенанта до генерала міліції.
   - А звідки ви про мене все це знаєте? - здивувався Слободенюк.
   - Служба зовнішньої розвідки повідомила, - посміхнувся Марунич.
   - Тоді у вас на дачі збираються організовані і підготовлені люди, - іронічно подивився на хірурга Слободенюк. - Напевно і мені заради кар'єри не завадило б з ними познайомитися.
   - Я ж і пропоную вам влаштувати таку зустріч, - цілком серйозно відповів Маринич усміхненому генералові. - Ми стільки хорошого про вас знаємо.
   - Дякую на доброму слові. Але ми дещо відхилилися від вашого попереднього запитання. Тобто, чи можна в принципі, з наукової точки зору, побороти ту негативну правову тенденцію, яка склалася в нашому суспільстві з розгулом бандитизму. Як науковець я досліджував це явище на професійному рівні і не лише в Україні. Я добре володію англійською мовою. Щоб читати відповідні книжки і журнали, видані за кордоном, так би мовити в оригіналі. У нас донині більшість науковців жодної іншої іноземної мови крім російської не знають. А на цій мові у світі дається менш як 0,3 % інформації. Тому вони апріорі приречені на поразку. Однак, тут у мене є власна думка з вирішення цієї проблеми. Вона враховує не якісь абстрактні, а наші національні проблеми і особливості. А без цього ніякі заходи в цьому напрямку не будуть ефективними.
   - То що ж тоді треба зробити, щоб навести лад в нашій країні? - запитав Маринич. - Це нас цікавить "на дачі" не тільки і не стільки з теоретичної точки зору.
   - Відверто кажучи без зміни влади на розумну, патріотичну, чесну ніякі закони і заходи не будуть діяти, - сказав генерал. Якщо найвищі посадовці сиділи в тюрмі і були засуджені за розбій і згвалтування самою своєю присутністю у владних ешелонах вони будуть постійно провокувати злочинність у державі. Це аксіома. Отже першим номером змін у державі повинен бути зміни керівництва держави на розумне, патріотичне, некорумповано, професійне тощо. Такі люди у нас є. Для найвищого керівництва відповідні кандидатури є і про них усі знають. А ось для інших посад, в тому числі і в провінції, необхідно вже зараз підбирати відповідних людей. Для цього потрібна організація орденського типу, яка б відшуковували цих людей, брала їх на замітку. перевіряла, довиховувала і нарешті просто направляла. В противному разі у нас буде чесна і професійна верхівка, яка буде сидіти на гнилому фундаменті і тому врешті-решт завалиться.
   - Ваші ідеї співзвучні тим ідеям, що їх озвучують "на дачі", - ствердно похитав головою лікар. - Я й не підозрював, що і в міліції вони є. Це говорить про те, що суспільство починає розуміти не лише необхідність змін, але і їх характер.
   - А тепер щодо вашого першого запитання. До нього в мене увесь час не "доходять руки", - продовжив генерал. - У нас для професійних убивць необхідно прийняти один закон - смертна кара через гільйотину. Але, якщо кілер видає замовника, смертна кара йому замінюється на довічне ув'язнення. Тоді ми доберемося до замовників і почнемо страчувати їх. Не буде попиту, не стане і пропозиції. Далі. Якщо суддя за хабаря не засудив злочинця чи зменшив йому термін покарання, він отримує той же термін ув'язнення, який за законом мав би отримати виправданий ним злодій. Просто і геніально. Не буду продовжувати далі. Ми могли б навести ідеальний лад у державі. Хто забруднює довкілля, повинен заплатити великий штраф. Він не має грошей? Але його немає.Хай відробить на прибиранні вулиць два місяці. Примусово. У нас у селах і містах буде така чистота, яка і німцям не снилася. Зробили ж так у Сінгапурі. До того було задрипане, брудне, ансанітарне, азійське місто. А коли почали брати по 500 доларів штрафу за те, що хто щось кине на тротуар, сінгапурці одразу стали найохайнішими і найчистішими громадянами у світі. Навіть знаменитих чепурунів німців переплюнули. І у нас теж можна зробити. Було б бажання у керівництва держави. Але його немає. Керівники держави є таким же бидлом, яке кидає сміття на тротуар, чи вивозить його до лісосмуг. Балачки про те, що у нас нічого не можна зробити хорошого, бо бачте, українці не німці чисто для дурних.
   - Але ж у нас за останній період накопичився цілий пласт злочинців і ворогів народу. Не всі вони вбивці і для їх утримання не вистачить ніяких тюрем. - заперечив Слободенюку Маринич.
   - І цю проблему при бажанні можна вирішити, - скривий губи у саркастичній посмішці генерал. - Так, у нас немає Сибіру і Колими. Однак, чомусь усі забувають про існування у нас Чорнобильської зони, звідки виселені всі жителі. Там треба будувати концентраційні табори на зразок сталінських. Ось тут і будуть утримуватися і працювати всі вороги народу і колабораціоністи. Всі ж інші злодії розмістяться по вязницях. Якщо людина вчинила третій серйозний злочин, вона автоматично переводиться в ранг рецидивіста і отримує довічне ув'язнення. Якщо банда організувала і здійснила вбивство, смертна кара чекає всіх її членів, не залежно від того, хто конкретно зарізав чи застрелив. Врятуватися від найвищої міри покарання можна лише попердньо попередивши про запланований злочин органи міліції. Я ці проблеми досліджував на професійному рівні і розробив цілу систему. Доповідав начальству вже 8 років тому. Але лише потрапив до чорного списку можновладців. А так уже давно б був міністром внутрішніх справ. Як ви справедливо відмітили, я єдиний міліціонер доктор юридичних наук. Всі інші є чистими науковцями, які ніколи не нюхали оперативної роботи і знають про неї лише з книжок.
   - Треба нарешті наводити лад у своїй хаті. А для цього необхідно шукати розумних і патріотичних людей в усіх сферах людської діяльності, - продовжив цікаву розмову Маринич, все ще не відпускаючи генерала. Цього омріяного порядку ні в нас у медицині немає, ні у вас у міліції. Мені лікар від бога Зоря розповідав, що поїхав у службових справах до Одеси на своєму новенькому автомобілі "Хонда". Зупинився перед медичним інститутом-клінікою у самому центрі міста. Зачинив машину і поставив її на сигналізацію. Піднявся на четвертий поверх у кабінет директора, тут же визирнувши у прочинене вікно, а машини вже немає. Підняли на ноги всю міліцію не лише Одеси, але й Києва, Зоря дуже авторитетна людина, в якої лікуються і президент і увесь кабінет міністрів. І що ж вийшло. Йому знайшли викрадену машину, але сказали, щоб він сплатив кругленьку суму за її повернення. І він мусив з київським полковником міліції у полі під Одесою зустрічатися з одеським підполковником міліції, який, отримавши гроші, передав йому його ж машину. Що ж це діється? Яка ж тоді різниця між міліцією і бандитами і злодіями в нашій країні? Та такого майже ніде більше у світі немає. Це повне зрощення державної влади з криміналом. Історія людства таких прикладів знала немало. І завжди, без будь-яких винятків, це закінчувалося погано. Ви ж, напевно, зі мною згодитися?
   - Та що тут скажеш і що заперечиш, - погодився генерал. - Це реалії нашого життя.
   - Наші владні бандити на увесь світ оголосили чергову боротьбу з корупцією в Україні. Я не знаю як ви, а я вважаю, що все це робиться "для дурних" під чергові вибори. Слідом за професором Преображенським з роману "Собаче серце" нашого земляка Булгакова я сміюся. Борючись з корупцією наша влада повинна боротися сама з собою. Знищити корупцію в країні, значить знищити себе саму. То який же дурень повірить у реальність такої боротьби? Чи може я перебільшую? Скажіть мені відверто як спеціаліст і людина офіцерської честі. Я вважаю, що вони здатні лише імітувати боротьбу з корупцією. Та й то не для свого народу, а для Заходу, щоб виділяв кредити, які вони одразу й розкрадають.
   - Я читав цей роман. Професор Преображенський, персонаж "Собачого серця", цілком справедливо казав, що оголосивши чергову боротьбу з "розрухою", комуністи мають самі себе бити по голові, бо "розруха" знаходиться не де-інде. а саме в їхніх головах. А вже через їхній розум, ментальність, характер опановує всі сфери життя. Один мій знайомий генерал міліції, жартуючи каже, що у нас ментів такий менталітет. Так і у нас в країні-Україні. Корупція у нашої влади знаходиться в голові. Щоб боротися з нею нашій владі необхідно самій себе бити по голові. Чого вона, цілком природно, робити не буде. Необхідно привести до влади людей з іншим типом мислення, де не буде місця корупції. Як це, наприклад, характерно для європейських держав. Та створити незалежні гілки влади, які будуть слідкувати одна за одною, щоб ті не порушували закони. Щоб існували незалежні засоби масової інформації, газети, телеканали, які заради сенсації, а отже і високих заробітків, відшуковували б у людей при владі найменші грішки і беззаконня і розголошували їх на увесь світ. Як це робиться у США і Європі. Та там журналісти "копають" нерідко професійніше і дієвіше за прокуратуру. Згадайте, як вони роздраконили любовні походеньки президента США Клінтона. Треба міняти людей при владі на чесних, порядних, професійних і патріотичних. І корупція сама по собі зникне, не треба буде з нею боротися. А так влада вимагає, щоб "ворон ворону очі виклював". Та таке і в принципі не є можливим.
   - Так, я згоден з вами, пане генерале. У нас при владі знаходяться злочинні клани корупціонерів і самі з собою вони боротися не будуть. Це ледь не найбільш придуркувата кампанія влади, яку тільки собі можна уявити. "Боротьба з корупцією", проголошена владою, це чергові сіоністські штучки, спеціально придумані хитрозадими сіоністами "для глупих хахлов". Щоправда з кожним наступним роком таких стає все менше.
   Пане генерал, офіційно запрошую вас в наступну суботу на третю годину дня на дачу до професора Зорі. Я можу заїхати за вами о другій годині на своїй машині. Можемо їхати моєю. Якщо не хочете, візьміть ще й свою. Далі вже знатимете, як туди добиратися. Я вважаю, що ми з моїми друзями будемо вам щиро раді. Можливо і започаткуємо в Україні якийсь патріотичний лицарський орден, який буде грунтуватися на лицарській, чи якщо вам так більше подобається офіцерській честі.
   - Та це за великим рахунком одне й те ж. - ще раз потиснув руку лікареві генерал. - Якщо ніщо не завадить, я згоден. Зателефонуєте мені попередньо. В мене зараз дуже напружений період, який може поламати усі мої плани.
  
      -- На дачі
  
   Оргкомітет духовно-лицарського ордена "Місія України," перше установче зібрання провів на дачі академіка Зорі. Вона знаходилася на південь від Києва в районі Блакитного озера. З самого ранку гості купалися і загорали на пляжі цієї чудової водойми. Увечері перед шашликами зі знаменити закарпатськими винами, які привіз майбутній член їхньої організації з Ужгорода, Зоря провів коротке засідання на якому були розподілені конкретні обов'язки кожного.
  -- Для чого і навіщо необхідна наша організація, наш лицарсько-духовний орден? - звернувся до присутніх Зоря. - Я вважаю, що для сприяння реалізації українцями цілком природного права бути хазяями на своїй землі. Щоб допомогти нашій нації реалізувати це право. Щоб воно не залишилося лише на папері і не було чимось теоретичним, абсолютно відірваним від життя. Чи є українці хазяями на своїй рідній землі нині? - запитав він присутніх.
  -- Звичайно, що ні.- як завжди першим відгукнувся лікар-професор Маринич. - За даними останнього перепису населення усвідомлено назвали себе українцями, і це незважаючи на шалену пропагандиську кампанію записуватися росіянами, русинами і ще бог знає ким, понад 80 % всього населення України. Близько 70 його відсотків назвали рідною мовою українську. Але що в нас радіо, телебачення, газети і журнали, книжки на 70-80 % українономовні і взагалі українські? Якщо щось і говориться чи друкується українською мовою, то в більшості випадків воно не є за власною сутністю українським. Просто російські чи єврейські ідеї і менталітет озвучуються українською мовою. щоб не гавкали "еті глупиє хахли." Та ще й голоси чи інтонації спеціально підберуть такі, щоб відвернути людей від всього українського. Я говорю абсолютно очевидні речі.
  -- Я з тобою повністю згоден, - продовжив Зоря. - А хто керує нашою державою формально? Походження нашого президента взагалі нікому не зрозуміле. Він цього і не приховує. Його дружина, яка ним крутить як циган сонцем, взагалі росіянка. Зять в нього єврей. Онуки - росіяни і євреї. Прем'єр-міністр напівбілорус - напівєврей. В уряді і адміністрації президента українці посідають лише другорядні і третьорядні посади. Вони є фактично обслуговуючим персоналом. Прислугою, яка лише повинна добре працювати на панів, тобто росіян, євреїв тощо. Чи може я перебільшую?
  -- Це ти правильно підкреслив, - знову втрутився у виступ Зорі Марунич. - Хто нами керує формально, ми ще знаємо? А хто нами керує реально? Хто стоїть за всіма цими президентом, прем'єр-міністром, головою Верховної ради? Ми всі добре знаємо: хто платить, той і замовляє музику. А це олігархи, мільярдери. Ну хоча б ті, які мають сотні мільйонів доларів чи євро. Серед них взагалі українців немає. Там одні євреї, розбавлені поволзькими татарами і росіянами. Чи може я не правий?
  -- Та що тут скажеш, - взяв управління в свої руки Зоря. - Це ти називаєш просто факти. Їх ніхто спростувати не може. Серед керівників держави і олігархів, українці повинні складати за елементарною справедливістю не менше як 80%, а україномовні - близько 70 відсотків. Але цього немає й близько Таким чином можна зробити цілком обгрунтований висновок, що українці є національно і мовно дискримінованою нацією на власній етнічній і державній територіії. Отже звідси вони отримують цілком законне і визнане світовою спільнотою право на національно-визвольну боротьбу. Будь-якими методами і способами.
  -- Повністю згоден, - увійшов у обговорення доктор юридичних наук Принципал. - Точно в такій ситуації знаходилися на своїй власній землі корінні жителі Південно-Африканської Республіки. Тільки там їх дискримінували за расовою ознакою, а українців дискримінують за національною і мовною. Все це один і той же тип злочину проти людства. Але ж давайте згадаємо як світова спільнота реагувала на расову дискримінацію в ПАР. Увесь світ засуджував уряд і олігархів білої меншини. Була введена економічна і гуманітарна блокада цієї країни. Врешті-решт влада в ПАР була передана корінним жителям цієї країни. Але чому мовчить світова спільнота коли дискримінують українців? Це мені не зрозуміло. Можливо вони просто не можуть собі уявити, що корінна нація, яка складає більшість в її ж державі може бути упосліджена. Це мабуть донині небачене явище у світовій історії.
  -- Я можу пояснити, - почав Назар Петрович. - Як історик і геополітик. В 1932-1933 роках українців морили голодом мільйонами. І Ліга націй, і США мовчали, ніби води в рот набрали. Більше того, ніби в нагороду за винищення українців Америка в цей час дипломатично визнала Радянський Союз. Це просто реальні історичні факти, відомі історикам усього світу. Чому так трапилося? Америкою реально керують сіоністи. В Радянськомк Союзі вони теж захопили владу. Увесь уряд на чолі з Леніним практично увесь складався з євреїв. Могильник українців "грузин" Сталін мав "дівоче" прізвище Джугашвілі. А з грузинської воно перекладається як "Син єврея". Джуга грузинською - це єврей. Отже походження "вусатого" не зрозуміле хіба що надто вже простій людині. Єврейсько-російський комунізм знищував українців в Радянському Союзі, а американські євреї всіляко їх прикривали на світовій арені. Довершили нищення українців німецькі євреї-фашисти. Не знаю чи всім тут відомо, але керівник нацистів Німеччини Гітлер мав єврейське походження. Його заступник Рудольф Гесс був теж євреєм. Головний ідеолог нацизму Розенберг мав не лише типове єврейське прізвище, але й однозначно єврейське походження.
  -- Жах якийсь, яка підлота, - стиснув руку в кулак Марунич.
  -- Але ж чому нас так смертельно ненавидять інші нації? - запитав Назара Петровича Зоря. - Що ми їм такого зробили?
  -- Нічого поганого ми нікому ще не зробили, - відповів Погрібняк. - Однак, ми є богомобраною нацією. Нацією, на яку Доля і Бог поклали певну місію, яку вона ще не усвідомила. Якщо ми її усвідомимо, ми завоюємо увесь світ. Тому нас так бояться, тому нас постійно знищували мільйонами і десятками мільйонів.
  -- Я нещодавно читав французькою мовою книгу одного сучасного французького вченого Бенуа, присвяченій Україні і українцям. Вона в нас не відома, але в Європі її читають. Там цей філософ і історик не може зрозуміти і пояснити собі і читачам, що воно за нація така українці. Вони живуть бідно, дискриміновані на своїй же землі, самі себе не поважають, але до них у кровні родичі набиваються багато різних народів. Цей парадокс для француза так і залишився незрозумілим. Він пише, що одним народом з українцями вважають себе не лише поляки, але й росіяни. З України виводять своє коріння не лише нинішні мешканці Індії, але й скандинави, німці, ірландці і т.д. Навіщо це їм потрібно?
  -- Україна має найглибшу і найбагатшу історію у світі. Протягом багатьох тисяч років вона служила своєрідним інкубатором, розплідником білої раси. Та в росіян і поляків і князів власного походження немає Всі вони мають українське походження Потоцькі, Вишневецькі, Острозькі, Чорторийські, Глинські, Волконські, Трубецькі тощо. Все це українські, а не польські чи російські прізвища і всі вони походять з відповідних міст і містечок за якими і отримали свої прізвища. Так, Вишневецькі в тернопільського Вишневця, Чарторийські з села Чорториї на Поділлі, де чорт землю риє, Острозькі з рівненського Острога, Глинські з полтавського Глинська і т.д. А якщо це в поляків і росіян забрати, то їхня історія в одних буде налічувати 1000 років, а в других, лише 500. Тому вони і намагаються "примазатися" до українців, щоб приписати собі не лише давнє, але й цивілізоване походження.
   Маринич визирнув у вікно і запитав у Ігора Івановича.
  -- Що то за натовп зібрався біля сусідньої вілли? А вілла величезна. Напевно, хтось дуже "крутий" живе? Це ж скільки грошей треба мати, щоб відбебехкати такий будинок. Ого-го!
  -- Та тут мешкає одна гадалка. Їі часто по телебаченню рекламують. Ви всі , напевно, її бачили по телевізору. Баба Фросина. Гадає по руці, на картах, лікує від пристріту. Вказує дні і години коли треба розпочинати всілякі справи та інші очевидні дурниці. Вона в мене вже неодноразово лікувалася. Своїх клієнтів вона просто зневажає Мабуть не безпідставно вважає їх за дебілів. А за дебілізм, як вона сама кажє, треба платити. Тому вона цілком ідейно лупить зі своїх клієнтів величезні гроші.
  -- То в неї напевно клієнти рівня радіо "Шансон" або "Русского радіо", як каже Назар Петрович, - засміявся Миринич.
  -- Так воно і є, - підтвердив Зоря. - Та й Назар Петрович до цієї бабці хоча б дотично був причетний.
  -- А це як, - знову посміхнувся Маринич. - Він що її машиною збив на дорозі?
  -- Та ні, зовсім інакше, - і собі засміявся Зоря. - Минулої зими він під час зимових канікул писав у мене на дачі свій черговий підручник. Два тижні тут сам жив. Умови в мене кращі, ніж у нього на дачі. То я і запросив Назара Петровича до себе. Сам я їздив відпочивати до теплих морів. А він тут розкошував сам. І ледь не посварив мене з моєю сусідкою. В нього просто якась манія розігрувати людей.
  -- Та до тієї відьми нічого не пристане, - сказав Назар Петрович. - Я просто декілька днів оправлявся в трубу. Воно там все добре замерзло і я в суботу ввечері, бо в неділю в Фросини найбільше відвідувачів, вибив усі ці замерзлі фекальні маси їй під хвіртку. Мене вже дістали її дебільні пацієнти. Увесь час потрапляють до мене. Або розпитують як дістатися до ворожк і чи справді так допомагає, як по телевізору передають. Там, до речі, її називають "прорицательница". То і на цей раз уже з 7 години ранку до мене в хвіртку подзвонили. Я, проклинаючи все на світі виліз із ліжка, (все одно будуть дзвонити поки хтось не вийде) і відчинив двері.
  -- Що ви хотіли, - спитав я стару мегеру, якій би автомат в руки, вона навела б порядок у цій країні.
  -- Це тут живе знаменита ворожка баба Фрося? - запитала мегера.
  -- Ну чого ви всі до неї пхаєтеся, - спалахнув я. - Та то ж страшна відьма. Вона будь-кого зі світу зживе, якщо людина їй не сподобається. Хоча б хтось попередив людей. Я цю ніч не спав. Вимушений був працювати. Вийшов провітритися о 3 годині ночі. Дивлюся, а вона вилізла з хати зовсім гола в такий мороз, присіла біля хвіртки, витягнула товстелезного кілка з заднього прохода і оправилася. Якщо не вірите, можете підти туди і самі пересвідчитися. Там мабуть воно і зараз лежить перед хвірткою Людина таке випорожнити просто фізично не може. Її б розірвало. Та ось її будинок. По діагоналі від мого будинку на протилежному боці вулиці, - я позіхнув і пішов додому.
  -- А що далі було я можу розповісти, - продовжив Зоря. - Та мегера пішла під хвіртку баби Фросини і дійсно знайшла там довжелезний і неприродно товстий кавалок гімна. А їй аби хтось дав якусь роботу. Вона майже цілий день чергувала біля хвіртки і показувала всім відвідувачам "справу гузиці Назара Петровича". То ті дебіли абсолютно однозначно підтвердили свою репутацію. Просто розверталися і йшли або їхали додому. У Фросини різко впали прибутки. А так як вона баба не дурна і схильна до аналізу, то доволі швидко вирахувала, хто б то міг зробити. Мій друг після канікулів злиняв до своїх студентів, а мені прийшлося вибачатися. Але нічого. Вона теж з гумором. Пообіцяла, що нашле на нашого професора якусь гарну, але дуже стервозну аспірантку.
   Назар Петрович весело засміявся.
  -- А й правда. Хоча і простий збіг обставин у часі, але така аспірантка в мене з'явилася. Після цього проста людина в що завгодно повірить. Та я й не дуже переживаю. Сам у свій час аспірантом був. До речі, дуже занудним і прискіпливим. Я писав тоді дисертацію з історії розвитку машинобудування в Україні. Тема дисертації на той час для українських істориків була доволі незвичною. На стику історії з економікою. А так як усі великі машинобудівні заводи були підпорядковані безпосереньо Москві і там знаходилися усі ці велетенські союзні міністерства мені приходилося постійно їздити до столиці Радянського Союзу і жити там місяцями.
   Назар Петпрович підвівся і підкинув до каміну троє дубових дрівцят.
  -- В той час в Академії наук, де я навчався в аспірантурі, в Москві було два готелі. Один знаходився в центрі міста і звався "Якорь". Це була допотопна споруда, де в одній кімнаті жило по 20 чоловік і де по ногах сплячих людей бігали величезні пацюки. Тим, хто приїжджав у відрядження до Москви на два-три дні і пиячив там цілими ночами, обстановка в цьому готелі цілком влаштовувала. Але жити місяцями тут, збирати і обробляти матеріали практично було неможливо. Ось я і звернувся до людей бувалих з проханням порадити, де б мені влаштуватися в столиці СРСР при наступному відрядженні.
  -- Та там є цілком пристойний готель, який називається "Академический", менторським тоном просвіщав Назара аспірант третього року навчання Підгрушний. - Однак туди приймають лише старших наукових співробітників, членів-кореспондентів і академіків.
  -- А як можу потрапити туди я, аспірант першого року навчання? - запитав я свого колегу.
  -- Дуже просто, - відповідав той. - Бери "Київський" торт. Клади на нього зверху свій паспорт і будеш неодмінно поселений до цього готелю. Головне, щоб у тебе було оформлене за всіма правилами відрядження. А далі справа техніки.
  -- Так я і вчинив, - продовжував далі свою розповідь Назар Петрович. - Прийшов у цей готель просто з поїзда з тортом у руках. А там у вестибюлі два віконечка. В одне вишикувалася для поселення немала черга, а в другому сидить молода дама, яка наводить лад своїм нігтям. Перед її віконечком стоїть табличка з надписом "технічна перерва, вибачайте". Я зайняв чергу і почав прислухатися до того, про що говорять мої сусіди.
  -- У мєня сєгодня в 2 часа назначена встреча с Косигіним (голова ради міністрів колишнього СРСР) говорив чоловік, за яким я зайняв чергу, другому, який стояв перед ним.
  -- А я завтра доповідаю з приводу будівництва нового синхрофазотрона в Сибірському відділенні Академії наук, - продовжив розмову другий. Будуть представники з Ради міністрів і військові.
  -- Боже, куди я потрапив, і в яку компанію, - подумав я, - вів далі Назар Петрович. - Ще мене тут заарештують. Вже думав чкурнути собі тихцем до свого "Якоря", аж тут мене з сусіднього віконечка з чарівною усмішкою поманили пальцем. Я боязко підійшов.
  -- Для кого цей чудовий торт? - запитала мене молода жінка, - продовжуючи посміхатися.
  -- Для вас, спеціально привіз із Києва, - сказав я і передав у віконечко торт із паспортом.
  -- Ви, звичайно, старший науковий співробітник, - зробила вона наголос на останніх трьох словах. Молодий вундеркінд з України. Я ж не помилилася? Чи не так?, - посміхаючись продовжила жінка, беручи у мене відрядження.
  -- І через п'ять хвилин я вже був у номері люкс на двох. Зі мною поселили рідного брата одного з перших секретарів ЦК компартії закавказької республіки. Там спеціально для нього відкрили Інститут космічних досліджень. Щоб звучало солідно. Хоча які там космічні дослідження в цій маленькій республіці. Я його тільки раз і бачив, бо йому необхідно було десь формально зареєструватися. А жив цей академік на братовій квартирі у Москві. Тоді кожний перший секретар компартії союзної республіки мав державну квартиру в столиці, яку він практично ніколи не використовував. Так і жив я один в чудовому двомісному номері люкс. Скільки я тоді встиг зробити. Фактично достроковому захисту своєї кандидатської дисертації я завдячую "Київському" торту. Вже через багато років я забрів на Байковий цвинтар у Києві і раптом побачив пам'ятник винахіднику цього дива кулінарного мистецтва. То я не полінувався пішов купив квіти і поклав їх на могилу людині, яка виручила мене особисто в скрутну годину мого життя.
   Всі засміялися.
  -- Ну я ще ніколи не чув, щоб хтось достроково захистився дякуючи кулінарному чи кондитерському виробові, - сміючись, - сказав Зоря.
  -- В Академії наук вже тоді, наприкінці 70-х ставало все сутужніше з грошима. Саме тоді кращі розуми Радянського Союзу почали відчувати, що він розпадеться через економічні негаразди. Вибити відрядження до Москви на такий великий термін було майже неможливо. Але в мене була така тема, що без цього я б не справився з роботою. Тому мій шеф, який в минулому дружив з президентом нашої Академії ходив до нього особисто і "вибивав" відрядження для мене. Бо і він підписувався під моїми статтями. Я там стільки матеріалів, дякуючи цим тортам, повитягував, що їх взагалі нікому не показували. Але в мене був найвищий допуск.
  -- Ти мабуть там і погуляти встигав. Не все ж працював у Москві, - запитав посміхаючись Маринич.
  -- Та де там, - Назар Петрович поворушив кочергою дрова в каміні. - Я працював над дисертацією. І в мене дуже добре виходило. Аж самому подобалося, що в мене не часто буває. Єдине що я робив, так це виконував різні доручення своїх друзів. І за цього один раз потрапив у доволі кумедну ситуацію. Хоча тоді я так не думав. Ви вже напевно не пам'ятаєте. що в той час в Радянському Союзі, щоб щось купити пристойне люди з'їжджалися до Москви з усієї країни. Поза нею не можна було купити майже нічого. В Києві в благодатній Україні не завжди можна було знайти в продажу навіть масла. А про такі "екзотичні" види продукції як туалетний папір і презервативи і говорити не доводилося. А в нас у аспірантському гуртожитку жили сотні молодих здорових людей, які не тільки займалися наукою, але й вели активне статеве життя. Знаючи, що я постійно їжджу до Москви, одразу чоловік дванадцять дали мені гроші, щоб я купив їм презервативів. Виявилося, що аж 400 штук цієї дуже потрібної молодим людям продукції мені треба було привезти з Москви. Я й звернувся до хлопців зі скаргою, що. мені буде соромно купувати в аптеці при всьому народові таку кількісь презервативів. Що подумають про мене жінки? Тільки хороше, сміялися хлопці. Але якщо серйозно, то є в Москві в районі станції метро "Добринінская" одна аптека з великою залою. А в цій залі під вікном стоїть стіл. На стіні висять полиці. Це такий примітивний кіоск, де торгують йодом, зеленкою, бинтами, ватою і іншим дріб'язком. Є там і презервативи. Прийди серед дня. Там нікого не буває. Вибий у касі необхідний чек і давай його продавщиці. А вона тобі видасть товар. Ось і все. Ми ж тебе виручали? Хто тобі порадив як влаштуватися до хорошого готелю? То й ти будь другом, не підведи.
   Назар Петрович відкинувся на дивані, - спостерігаючи як жевріє вугілля в каміні.
  -- Підходила до кінця моє чергове відрядження, - продовжив він свою розповідь. - В мене вечірній поїзд до Києва. І треба ж було відшукати саме в той день дуже цікавий матеріал. Він проливав світло на події далекої минувщини. Я затримався в міністерстві і підбіг до аптеки коли вже наближалося завершення робочого дня. Однак, на моє щастя, все було так, як описали мені друзі. Біля столика стояла лише одна жінка-продавець і більш нікого. Лежали на столі і презервативи. Я кинувся до каси і вибив чек на всю необхідну суму. Спокійно і повільно я пішов до столика з медичним крамом. Але не встиг я простягнути продавцеві чека. як вона сказала, щоб я зачекав хвилинку, бо їй треба вийти. Я стояв, зацьковано озираючись на всі боки. Робочий день закінчився. До аптеки зайшла одна жінка і стала за мною у чергу, потім інша. Потім ще і ще. Одні жінки. Продавщиці все не було. Черга почала хвилюватися, лаючи продавця. Вони, мовляв, вимушені стовбичити тут, коли вдома їх чекають родини. Коли повернулася продавець, жінки у черзі накинулися на неї як злі собаки. Та й собі не залишалася спокійною і зло відгарикувалася як могла.
   Назар Петрович засміявся.
  -- Ось тут і почалася чудасія, - сказав він. - закінчивши огризатися продавець звернулася до мене: що я хочу. Схилившись до неї я почав шептати, як це було тоді прийнято, що мені потрібні презервативи. "Заведена" жінка не витримала і накинулася цього разу вже на мене. "Здоровий чоловік, а не може сказати по-людському голосно, щоб можна було хоч щось розібрати, кричала вона. Хіба можна в таких умовах працювати"
   Назар Петрович підвівся на увесь свій зріст і продемонстрував як усе тоді було.
  -- Так ось. Тоді у виструнчився, розправив плечі, набрав повні легені повітря і заволав щодуху: чотириста гандонів, будь ласка. Запала мертва тиша. Продавець почала мовчки вовтузитися під прилавком, щось рахуючи і намагаючись загорнути в папір. Нарешті вона випросталася і жалібним голоском сказала, що в неї зараз такої кількості товару немає і вона вимушена буде йти за ним на склад. На цей раз черга не ремствувала. Коли продавець через декілька хвилин винесла величезний пакет з презервативами, черга жінок мовчала, ніби в рот води набрали. Я взяв пакунок і з гордим виглядом пішов до виходу. Вся черга і продавець мовчки проводжали мене поглядами.
  -- Ото боєць, вирішили, напевно, вони, - зареготав Маринич. - А ось мій пеньок вже нічого не може, неодмінно подумала кожна.
  -- А я ще за радянських часів, вже перед розпадом Радянського Союзу, потрапив до туристичної групи, яка поїхала до Болгарії, - продовжив він. - Зробив я вдалу операцію дружині одного нашого тодішнього профспілкового керівника. І за це отримав безкоштовну путівку до Болгарії. У нас була група з Києва. Одного разу ми зайшли до так званого чоловічого магазину в Софії. Там так було прийнято, що існують спеціальні магазини для чоловіків і жінок. Це щоб жінки вільно могли приміряти бюстгальтери, не соромлячись чоловіків. А чоловіки знали де можна купити бритву чи шкарпетки 29 чи 31 розміру. Там же продавалися і більш інтимні речі для чоловіків і жінок. І ось я зі своїм товаришем зайшли до цього магазину, щоб подивитися на асортимент товарів і можливо щось придбати для себе. А там увесь магазин забитий жінками, які розмовляють російською мовою Пізніше виявилося, що то була туристична група з якогось підмосковного "містечка-наречених". Невеликого міста з бавовняно-прядильним комбінатом, де абсолютно переважають серед жителів жінки. Вони чіплялися до продавщиці з вимогою назвати з якою метою використовується той чи інший товар. Та чемно і стримано відповідала. Нарешті дійшла черга до якихось товарів у яскравій дрібній упаковці на яких не було жодного надпису. На таку навалу жінок до чоловічого магазину з подивом поглядали болгарські чоловіки, які після робочого дня зайшли купити щось для власних потреб. - Чому ви не відповідаєте мені для чого використовуються ці вироби в яскравій упаковці? - показуючи на упаковку презервативів вимагала якась сварлива кацапка. Однак продавець робила вигляд що не чує її. Росіянка не вгавала. Я буду скаржитися, - волала вона. - Ви болгари ненавидите нас росіян. Та не чіпляйтися ви до неї, це товар для чоловіків, - сказав я українською мовою. І ви, хахли, тоже нас русских ненавидите, - заверещала "заведена" кацапка. Як називається цей товар, як його треба викоритовувати, не вгавала криклива євразійка? Їй "підгавкували" її подруги. Мій товариш, шофер із Полтави, не витримав. - Дайте мені один виріб, я зараз їй покажу, звернувся він до продавця. Та простягнула йому один презерватив. Водій розірвав упаковку і почав надувати презерватив. Може тобі, курва, звернувся він до росіянки, ще й показати, як він на члена одягається. Та вискочила з магазина. А за нею і всі її подруги. - А ви звідки, звернулася до них продавець, бачу, що ви не росіяни. Так, ми українці. відповів я. Це був 1990 рік.
  -- Нам треба залучати до нашої організації побільше людей відомих, яких знає Європа і увесь світ. - звернувся до друзів Назар Петрович. - Які володіють іноземними мовами і входять до різних міжнародних організацій. Особливо до їх керівництва. Тільки не тих убогих міжнародних асоціацій, які організує Росія з колишніх республік Радянського Союзу і які ніхто серйозно у світі не сприймає. Це просто чергові акції російського імперіалізму з метою утримання біля себе учених переважно з України. А казахів, туркменів, грузинів туди включають переважно як декорацію. В них реально немає такого наукового потенціалу, як в українців.
  -- В мене один такий є, - рушив до Назара Петровича Маринич. - Та ти його мабуть знаєш. Це академік Корбан. Кожен рік видає хоча б одну монографію або підручник, які одразу ж перекладають у США, Франції чи Німеччині. Його навіть видавали в Бразилії, Індії і Австралії. Він віце-президент міжнародної асоціації вчених фізиків. Щирий патріот України. Однозначно наша людина.
  -- Я його знаю дуже добре, - посміхнувся Назар Петрович. - Ми знайомі ще з 9 класу, коли вперше зустрілися на обласній фізичній олімпіаді. Щоправда я зрадив фізиці і перекинувся до історії і політології, а він і далі продовжував бути вірним своїй "коханці".
  -- Нам важливо знати і про його негативні риси характеру, - серйозно мовив Зоря. - Щоб не потрапити в якусь халепу. Він же не ангел?
  -- Це ж саме можна сказати і про кожного з нас. - відповів йому Назар Петрович. - Як у кожного з нас в нього є свої "бзики". Надто вже він марнославний. До анекдотичних випадків доходить. Він керує лабораторією в університеті і великою кафедрою. Після виходу чергової книжки за кордоном дає своїм лаборантам текст поздоровлення для себе. Вони його друкують на комп'ютері і виводять на кольоровому принтері на великі аркуші паперу. Потім він посилає цих своїх лаборантів і асистентів розклеювати їх не лише в різних корпусах університету, але й біля них. Він отримує гонорари в десятки тисяч доларів. Але збирає зі своїх співробітників гроші на святкування виходу своєї книги, наприклад у США.
   - Ти хочеш сказати, що це підла людина? - повернувся до Назара Петровича Маринич.
   - Нічого подібного. Він просто скупий і марнославний. І від цього в першу чергу сам же і страждає. Потрапляє в різні смішні і курйозні історії, які потім розповідають по Києву, - сам до себе посміхнувся Назар Петрович. - Останнє, що з ним сталося взагалі схоже на анекдот. На Корбана найшло чергове просвітління і він побачив те, на що дивилися до нього сотні тисяч учених-фізиків з усього світу і не бачили. Загальна теорія відносності за Корбаном. виявилася майже чистим блефом. Ейнштейн взяв ідеї Пуанкаре і перекрутив їх так, що ніхто нічого і второпати не міг. Всі ніби перебували під гіпнозом. Корбан вважає, що все чисто сіоністські штучки. Це не наукова теорія, а грандіозний сіоністський проект з метою "наукового підтвердження" геніальності євреїв. Ми вам дали стільки геніїв, щоб ви без нас робили. А ви нас переслідуєте, невдячні.
   - Так, вони на це здатні і дійсно діють таким чином проти довірливих "лохів". - сказав Зоря. - Довірливість, взагалі характерна риса всіх індо-європейських народів. Вони генетично не спрямовані на обман.
   - Так ось Корбан і розбив у пух і прах цю теорію Ейнштейна на конкретних фактах і з неспростовними аргументами. - продовжив свою розповідь Погрібняк. - Він написав відповідну наукову статтю англійською мовою і відіслав до найавторитетнішого фізичного журналу, де друкувалися майже виключно лауреати Нобелівської премії або висуванці на її одержання. Він навіть не чекав наступної реакції редакції цього навідомішого у світі видання, яке мало свій комп'ютерний сайт, де на цілий рік наперед вже були визначені назви статей і прізвища їх авторів. Через місяць всі статті, присвячені теорії відносності були зняті. Це говорило про те, що аргументи Корбана були повністю прийняті і йшло осмислення всього того, що він написав. Осмислення найвідомішими лауреатами Нобелівської премії, з яких і складалася редакція цього журналу. Так що Корбан однозначно геній і визнаний всією світовою спільнотою фізиків. Може мобілізувати на захист нашої організації всіх фізиків планети. А там усіляких атомників, ракетників, електронщиків тощо стільки, що мало не буде здаватися нікому. І всі вони дуже авторитетні серед урядів своїх країн. Це у нас учених не цінують.
   - Але ж тепер Корбана, напевно заберуть до США? - висловив свою думку Марунич
   - Він туди не поїде, - мовив Зоря. - Йому тут цікавіше. В нього чудово обладнана лабораторія на яку він витратив сотні тисяч власних "умовних одиниць". Він хоче мати в Україні пам'ятники, вулиці названі його іменем, навчальні заклади. Постійно каже, що гроші краще заробляти в США, а тратити їх в Україні. Може він і правий.
   - Його марнославство тиждень тому створило анекдотичну ситуацію в нашому університеті, яку обговорюють ще й донині. - знову засміявся Погрібняк. - Якраз тоді Корбан отримав декілька примірників своєї монографії, яка вперше була видана китайською мовою в КНР. Він і додумався поставити в головному корпусі університету стола. Останній був накритий темною скатертиною. На столі стояв портрет ученого в рамці і лежав цілий стос його книжок з підписом автора. Обабіч столу стояла гарна і струнка лаборантка Корбана. Першим побачив стола декан філософського факультету, який саме йшов до свого кабінету. Він звернувся до свого заступника, що йшов поруч. - Дивися, Валерію Івановичу, Корбан помер. Це велика втрата не лише для нашого університету, але й для всієї світової науки. А ще тиждень тому я вітав його на Великій вченій раді. Був веселий і здоровий. А тепер відійшов у вічність. Видно збирають гроші на похорон. Декан підійшов до столу і хотів вручити враженій лаборантці 50 гривень. - А коли і де ховатимуть академіка Корбана? - запитав він у дівчини. - Та Віталій Іванович живий і здоровий, зашарілася лаборантка. Це він просто дарує всім бажаючим свої монографії. - Та заберіть ви цього стола з портретом. - розсердився декан. - Бо це всі так подумають. А завтра ще некрологи в газетах з'являться. Хто це така міг придумати? Університет донині гуде, а Корбан на такі речі й уваги не звертає. В нього вже нові ідеї в голові. Однак вважаю, що його треба залучати до нас. Це його марнославство для нас може бути навіть корисним.
   - Я чув, що Корбан є людиною радикальних поглядів і знаходиться в опозиції до нинішньої влади в Україні, - сказав Маринич.
   Назар Петрович задумливо провів по чолі, не поспішаючи з відповіддю. Нарешті він продовжив.
   - А може ти знаєш хоча б одну розумну і чесну людину в нашій країні, яка б не була в опозиції до нинішньої так званої "нашої" влади? - запитав він у Маринича. - Я особисто таких індивідів не зустрічав. А щодо Корбана, то він ще за часів Радянського Союзу створив підпільну організацію зі студентів. І так зумів її організувати і таких людей підібрав, що її тоді так і не розкрили. Це чи не єдиний випадок в історії України. А коли Україна стала незалежною державою він цю організацію розпустив. А тепер сам над собою сміється за романтизм. Тому знову працює над створенням молодіжної студентської організації, яка боротиметья за реальне, а не формальне визволення України і її перетворення на українську державу Україну.
   - Я вважаю, що в наш майбутній духовно-лицарський орден і повинні в першу чергу увійти перевірені часом і їхніми діями керівники патріотичних організацій. Треба, щоб за кожним лицарем стояла хоча б невелика, але цілком реальна і дієва організація. За цих умов ми одним організаційним актом створення ордена почнемо координувати і спрямовувати у потрібному напрямку діяльність сотень і тисяч людей.
  
  
  
  
      -- Бізнесмен Петренко
  
  -- Зайди до мене Романе, будь ласка, зараз же, - бізнесмен "середньої руки" Ярослав Петренко натиснув на кнопку внутрішнього зв'язку. - І папери по проекту відродження Середнянського електромеханічного заводу прихопи з собою.
  -- Через декілька хвилин до кабінету Петренка увійшов кроком кота на полюванні високий і худорлявий провідний менеджер фірми "Знання та праця".
   Ярослав підвівся і подав руку своєму основному партнеру і пораднику.
  -- Вітаю тебе і бажаю удачі, - посміхнувся він до свого молодшого друга.
   - Так, удача нам усім зараз потрібна, - згодився Роман. - А її якраз і немає.
   - Ти що хочеш сказати, що твої сьогоднішні зусилля пропали марно.
  -- Можна сказати і так, - розгорнув документи Роман. - Проект цей грандіозний і розрахований стратегічно на всю галузь. Середнянський електромеханічний завод у свій час був флагманом у своїй галузі в усьому Радянському Союзі. Це одразу б створило десятки тисяч нових робочих місць. Але другим результатом став би твій повний контроль над дуже перспективною галуззю. І, звичайно, твоє входження до олігархічної касти. А цього ніхто не допустить.
  -- Але ж чому, - здивувався Петренко. - Я з усіма у добрих стосунках. Нікому дорогу не перейшов. Розвиватиму галузь, на яку нині ніхто не претендує, бо вона, на думку більшості в Україні безперспективна. Невже комусь вигідно, щоб Україна не розвивалася.
  -- Вибач Ярославе за відвертість, але незважаючи на нестандартний розум і підприємливість ти завжди був людиною наївною. - Скільки разів мені приходилося застерігати від того, щоб ти не довіряв тим чи іншим людям. І я хоча б раз помилився?
  -- Я тобі вдячний і не знаю, що я б без тебе робив.
  -- Довірливість, це майже загальна риса не лише українців, але й усіх інших європейських народів, - закрив папку з документами Роман. - Тому вони і програють у діловому партнерстві з арабами, євреями, росіянами. Тримати слово, бути чесним з партнерами, не робити підлоти, навіть тоді, коли про це ніхто не довідається найбільш характерно для німців, британців, скандинавів. Для нас українців це вже притаманно в меншій мірі. А ось у тобі мабуть вилізли риси якого давнього предка українців, наприклад знаменитого гота.
  -- Та не такий уже я і простачок, - засміявся Петренко. - Інакше б не створив такої фірми.
  -- Це то так, але все ж згадай, від скількох небезпек врятував тебе я, ледь не на колінах благаючи не довіряти Маргулісу. Де тепер Савчук і Ріпка, які замінили в цьому проекті тебе? Уже декілька років про них ні слуху, ні духу. А їхні повністю "розкручені" фірми перейшли під контроль Маргуліса і тепер виділяють гроші на будівництво синагог і єврейських центрів. А до того давали гроші на видання українських книжок і підтримку українськиї співаків. А яку чудову українську греко-католицьку церкву збудували в Києві на кошти Ріпки. Та й наша фірма платить 100 стипендій щомісяця для дітей сиріт, які навчаються у найпрестижніших університетах Києва. Хіба б змогли вони поступити зі свого села до вищих навчальних закладів столиці без нашої підтримки? Чи змогли б вони навчатися 5 років без підтримки батьків. А ти їм даєш шанс вибитися в люди. Але ж це ти працюєш не на єврейську і не російську ідеї в Україні, а на українську. А так як серед олігархів і вищого керівництва нашої держави українців практично немає, то і тебе до цієї касти "недоторканих" ніхто не допустить. Треба було б хоча одружитися на єврейці або росіянці. Що ж ти так опростоволосився, - засміявся Роман.
  -- Та я діяв за класичнис сценарієм, що в справжнього українця повинна бути машина німка, а жінка українка, - і собі посміхнувся Ярослав. - Тут абсолюно нормальна формальна логіка, кращих машин за німецькі не існує, кращих жінок за українок теж немає в природі. Ти заглянь до інтернету. Тисячі чоловіків з усього світу просто волають, що хочуть мати українських дружин. Розбазарюється вже не лише наша економіка, наша земля, але й золотий генофонд нації. Гарні, працьовиті, хазяйновиті жінки, які б могли народити для України лицарів-козаків і геніїв. А так вони народять їх, але уже не для нас. І будуть вони служити на славу і добробут інших націй. Це велика трагедія. І вона триває століттями. На наших жінках витворилася Туреччина і Московщина, Польща і Крим.
  -- Тут я з тобою згоден, - підсунув стілець ближче до столу Роман. Наші жінки дійсно найгарніші у світі і найкращі господині. Жаль, що їх нині в усьому світі використовують лише за прямим призначенням, - посміхнувся він. - А вони могли стати не найдорожчими повіями, а матерями нового покоління відродженої України. Але їх свідомо штовхають на шлях торгівлі своїм чудовим тілом. Влада і олігархи. Вони на цьому мають величезні гроші. Тебе це не цікавить, а ось я знаю, що в Києві існують потужні фірми, які торгують живим товаром. Таких фірм багато і в інших містах України. І нами керують самі справжні владні бандити.
  -- То може нам з цим банком "Інтерспур" мати справ? - запитав Ярослав.
  -- Не треба, давай відкладемо реалізацію цього проекту до кращих часів, - запропонував Роман. - У цьому банку теж олігархічний капітал. Вони візьмуть ідею і ми її реалізуємо. А потім, коли все буде нами налагоджене як годинник, вони весь наш бізнес приберуть до рук. Це той банк, що фінансував судовий позов до газети "Вечірня столиця". Вони найняли найвправніших адвокатів і цю українську газету в судовому порядку закрили. Бо там, бачте, вживали слово жид. А ось ти тепер сам собі дай відповідь, хто нашою країною і нами керує? Якщо, так би мовити , особи єврейського походження Ленін і Сталін в колишньому Радянському Союзі за вживання цілком природного для українців слова жид, бо хто такий єврей ніхто не знав і такого слова в Україні ніколи не вживав, давали 5 років тюрми, то хто ж тоді нині переслідує українців за вживання цього ж слова. Як каже один наш шофер: тєпєрь усьок.
  -- Я як історик за першою освітою знаю, що за часів Сталіна в колишньому СРСР навіть гуляв наступний анекдот, - продовжив Ярослав, - стоїть один хлопець під ліхтерам увечері з букетом квітів. Підходить до нього міліціонер і запитує, що той тут робить. Я свою дєвушку подєврєіваю, відповідає той. Це щоб не сказати "поджидаю", де є частина "жид". А то ще заберуть і припаяють 5 років за нього.
  -- Смішний анегдот, - засміявся Роман, але взятий ніби з сучасного життя. Тепер теж за слово жид переслідують у судовому порядку. Ніби це матюк якийсь. Виходить, що вживати російські матюки можна, а природне українське слово жид вживати зась. То хто керує в цій країні, хіба що їжаку не зрозуміло
  -- То що ж нам робити? - серйозно звернувся до Романа Ярослав. Так і будемо тримати дулю в кишені?
  -- Треба об'єднуватися з такими як і ми українськими бізнесменами, створювати українські організації, як євреї і росіяни створюють власні, відповів йому Роман. Та й наших продажних підстилок залучають. Той банк, про який ти говорив, фінансує падлючого писаку Лободу, який за гроші паплюжить наших геніїв і пророків Тараса Шевченка і Лесю Українку. Чим же вони не вгодили і кому, вмерши понад сто років тому?
  -- Шевченка за те, - стукнув по столу кулаком Ярослав, що написав " ...отак уранці жид поганий над козаком коверзував..." і "кохайтеся чорнобриві та не москалями...". Тепер цей єврейсько-російський банк і замовляє статті і повісті, які паплюжать наші святині. Хай би писали про свого Шолом Алейхема чи Пушкіна. Ні, їм треба на нашій землі паскудити наше, рідне, святе. Забули вже, що робили з ними українці під час Хмельниччини чи Коліївщини. Дочекаються вони нового Гонту і Залізняка. А російських переселенців на Дунай українські дунайські козаки вирізали цілими селами. Не залишали в живих ні малих, ні старих. Наша нація буває дуже жорстокою до своїх ворогів.
  -- У мене є інформація, що в Києві створюється чисто українська організація, - схилив голову до Ярослава Роман. - Там задумано зібрати еліту нації: провідних учених, військових, бізнесменів, найвидатніших практиків і теоретиків в усіх галузях нашого життя. Її створюють учені, але з часом вони має диверсифікуватися. Без фінансової підтримки така організація цілком природно не зможе існувати. Там ми познайомимося з такими ж як ми українцями-бізнесменами. Сам статут організації вимагає від її членів безумовної допомоги своїм побратимам. Можна буде знайти підтримку для реалізації різних проектів. У тебе ж ідей повен мішок, - засміявся Роман.
  -- Я тобі доручаю довідатися, що це за організація і чи не заправляють там приховані сіоністи. Щоб ми не вляпалися кудись туди, звідки і вибратися не зможемо.
  -- А до мене надійшла пропозиція про співробітництво нашої фірми з керівником Чернігівської області Миколойцем. В нього там в області майже все вже приватизоване ним, звичайно, що росіянам виявилося з тих чи інших причин не потрібним. А так увесь господарський дрібязок у його руках. То він, знаючи, що ми є реальними монополістами на ринку. пропонує нам співробітництво на дуже вигідних умовах Навіть, я б сказав, - продовжив Роман, на підозріло вигідних умовах. Що будемо робити? Ви цю людину знаєте?
  -- Ще й як, - засміявся Ярослав. - Я з ним навчався не лише на одному курсі, але й в одній академічній групі. Вірити йому однозначно не можна. Це такий безпринципний крутій, який заманить нас солодкими обіцянками, а потім обдурить і оббере до нитки.
  -- Так він і в університеті такий був? - підсунув крісло ближче до стола шефа Роман.
  -- Я знав, що він підла людина і намагався ніколи не мати з ним ніяких справ,- чомусь посміхаючись сказав Ярослав. - Але ж я лише десь наприкінці навчання, коли наші хлопці одружилися з декількома дівчатами з курсу, довідався як нинішнього губернатора області називали наші леді. І зрозумів, що я недооцінював розум і спостережливість жінок. Вони, виявляється, ще на першому курсі підгледіли, що цей старший від нас і дуже солідний хлопець, якого його одногрупники називали "Старий", постійно тримає руки в кишенях і розминає свої яєчка. А увечері починає липнути до дівчат. Чіпляється то до однієї, то до іншої. І вони лише трохи перефразували його прізвище. Але ж як влучно вийшло. Замість Миколоєць його дівчата між собою називали Миколояєць. Дійсно, цього "старого" багато хто, жартуючи, за пихатість і не характерну для студентів зарозумілість називав не на ти, а на ми. Історики ж. Ми знали, що так себе іменували російські царі. А може від того, що його руки і пальці ці яєчка постійно пестили і мацали.
  -- Я б до такого ніколи і не допетрав, - засміявся Роман. - Це треба мати специфічний склад розуму і неабияку гостроту у виразах.
  -- Але на цьому історія з цим Миколояйцем не закінчилася, - знову посміхнувся Ярослав. - Після закінчення університету він поїхав працювати до Росії. Там у Сибіру завжди не вистачало кадрів, бо мало хто хотів жити у такій глушині. Лише рік Миколоєць повикладав історію в одній із шкіл обласного центру і перейшов на роботу до педінституту. Отам він уже показав себе. Гуляв так, що не один раз лікувався від різних венеричних захворювань. Йому робили навіть складні операції. Так що врешті-решт став повним імпотентом. А за своєю пристосуванською сутністю в Росії одразу ж "виправив" собі прізвище на російський лад і став зватися Ніколоіц. На одній конференції, коли я ще працював у Академії наук, зустрівся з одним доцентом з сибірського педінститу, де працював новоспечений Ніколоіц. На фуршеті ми добре розвеселилися і він переказав мені привіт від нашого "Старого". А потім розповів, що його студентки-сибірячки, знову ж таки за прізвищем називали Ніколаніяіц. Підмітили, курви, що він уже повністю "спрацювався". Ти хіба б додумався до такого?
  -- А ти, Ярославе, всіляко обмежуєш притік до нашої фірми жінок, - почав підводитися Роман. - Піду продовжувати працю. Мабуть уже пора розширювати штати, набирати якихось молодих дівчат і жінок?
  -- Щоб і тобі і мені приліпили якесь прозвище? - знову засміявся Ярослав. - А так ми спокійно працюємо і не думаємо на роботі про щось інше, крім неї самої.
  -- Треба активізувати роботу нашого Союзу промисловців і підприємців України. Нас всіляко душать агенти російського монополістичного капіталу. На своїй рідній землі ми повинні йти прислугою до російських капіталістів. Куди не піди скрізь уже все приватизовано кацапнею, або євреями чи вірменами. А де ж в Україні бізнесмени-українці? Треба розпочинати акції протесту і об'єднуватися з опозицією. Нинішня влада в Україні не лише неукраїнська, але й антиукраїнська. Через рік-два нашу фірму захоплять росіяни. А тебе і мене викинуть на вулицю. Або примусять лизати зад москалям і іншим нацменам.
  -- Нікого і ніколи росіяни і євреї так не ненавиділи, як українців. Це якась патологічна, глибинна генетична ненависть. Я не знаходжу для неї ніякого логічного пояснення, - продовжив розмову Ярослав.
  -- Причина напевно в тому, що українці за часів Київської Русі знищили і асимілювали предків росіян, угро-фінські племена нинішньої Центральної Росії. Вони їх і за людей не вважали. І не дивно. Хлібороби і лицарі-українці зіткнулися тут з дикими лісовими людьми, які жили як звірі серед безмежних холодних просторів Московії. А євреї ненавидять нас за те, що ми в той же час знищили іудейську Хазарію. Звідки і вийшли сучасні євреї. Генетична пам'ять - це страшна і донині мало досліджена річ. І не треба дивуватися, що об'єднавши зусилля в Радянському Союзі російські шовіністи з єврейськими сіоністами влаштували небачений у світовій історії голодомор-геноцид проти українців.
  -- І тепер вони так же намагаються діяти вже в "незалежній" Україні. Всі банки, якими керували українці були цілеспрямовано доведені до банкрутства і передані в руки або росіян, або євреїв. Їхні керівники були або знищені найманими кілерами, або ж посаджені до в'язниці.
  -- У нас уже нацмени все розкрадають з під самого носа. Треба цьому покласти край. Але без потужної організації українців-патріотів цього зробити не вдасця. У нас уже розікрали навіть наших красунь-жінок. Де не підросте дуже гарна дівчина, то її одразу або перетворять на проститутку і вивезуть за кордон, або її забере собі в дружини якийсь американець, грек, німець чи росіянин. Ну в крайньому разі один з неукраїнських "наших" олігархів.
  -- Хочеш розповім анекдот. - посміхнувся Петренко. - Поїхав, значить, турист подалі від цивілізації у лісові хащі. Щоб подихати свіжим повітрям і потренуватися. Ніде немає ні душі. Він побігав лісом, поробив зарядку. Роздягнувся догола і шубовснув у кришталево чисті води лісового озера. Поплавав, трохи змерз. Виліз з води і почав голим відтискатися від землі, щоб потренуватися і зігрітися. Аж тут приходить до озера дядько з хутора. Він гриби збирав у лісі. Виглянув з кущів і побачив голого чоловіка, який відтискається і відтискається від землі. Зайшов заглянув під нього з одного боку. Потім з іншого. Стенув здивовано плечима та й каже сам собі. Що воно у світі білому робиться? Чув, що у містах машини крадуть, дітей навіть на вулицях хватають. У мене велосипед у райцентрі вкрали. Але щоб з під мужика бабу витягли, а він навіть цього не помітив, перший раз таке бачу.
  -- Мене турбує, що буде з Україною і нашою фірмою після 2004 року, коли наші західні сусіди увійдуть до ЄС. Про це чомусь ніхто не пише і не говорить. А проблема, на мою думку, доволі серйозна.
  -- Нас всіляко намагаються не допустити до ЄС і НАТО. Це однозначно роблять російсько-сіоністські агенти в Україні, які захопили всі важілі влади у нас і всіляко відтісняють етнічних українців з усіх керівних посад і будь-якого серйозного бізнесу. Якщо не відбудеться в найближчий час кардинальних змін нашу фірму просто знищать. Бо ми з тобою українці. А в ЄС ні росіяни, ні євреї верховодити не будуть . Їм просто цього не дадуть робити етнічні німці, французи, італійці, поляки тощо. В тому числі і в Україні. Тому "українська влада" і не подала заявки на вступ до ЄС і НАТО, хоча понад 70% населення нашої держави виступають за інтеграцію до Європи, а не Азіопи на чолі з Росією, - сказав Петренко.
  -- А ти звернув, за яким сценарієм проходило відзначення "славного" 350-річчя окупації Росією України, яке призвело до загибелі понад 50 мільйонів українців? В Україні організаторами мітингу нв Софіїївському майдані, де скандували "Росія, Росія..." були з українського боку євреї Літренко і Нарченко, а з російського теж євреї - Дадурін і Жабриновський. А роль статистів і маріонеток відігравали декілька сотень привезених автобусами з Росії і монастирів так званої Української православної церкви Московського патріархату російських ченців. Ось тут доволі чітко проявляється "братерське єднання в єдиному союзі" євреїв Росії і України. І не дивно. Сіоністам набагато легше керувати однією великою державою, ніж 15 маленькими. А ми з тобою з нашим українським бізнесом, як кістка в горлі сіоністам. Як українським, так і російським. Тому поки Україна не стане українською, а не єврейською, російською, вірменською і ще бозна чиєю, нам розвивати власний бізнес не дадуть. Ми складаємо для нацменів цілком реальну загрозу.
  -- Взагалі, ми впадаємо в системний хаос не лише в царині бізнесу через панування сіоністів, а і в інших сферах людської діяльності, - вставив і своє слово Роман. - Тиждень тому хтось застрелив суддю, який за гроші кагалу засудив спочатку газету "Київ вечірній", а потім і "Сільську правду". Одну за статтю, в якій євреїв називали абсолютно нормальною для українців історичною назвою "жиди". За часів існування єврейсько-російської імперії під назвою Радянський Союз за це слово давали 5 років тюрми. І тепер нащадки тих же сіоністів, хотіли б відновити радянські порядки. А в "Сільській правді" була публікація, в якій абсолютно аргументовано, з конкретними доказами писалося, що голодомор 1932-1933 років в Україні справа рук світового сіонізму. Так ось, той суддя заборонив випуск цієї газети на тій підставі, що вона антисемітська і фашистська. Така сволота. Катюзі по заслузі. Ніби то фашизм і нацизм не є таємними чисто сіоністськими проектами. Хіба Гітлер це не єврейське прізвище? Хіба його заступник Гесс не мав єврейського походження? Чи може головний ідеолог нацизму Розенберг і за прізвищем і за походженням не був євреєм? Таким самим сіоністським проектом був і комунізм. Хіба Карл Маркс не єврей? Чи може єврейського походження не мали практично всі керівники і організатори Радянського Союзу - від Леніна і Троцького, до Андропова і Сталіна? Сталін взяв собі псевдонім. Бо дуже вже прозорим було його грузинське прізвище Джугашвілі, яке з грузинської перекладається як "син єврея".
  -- А я про це й не знав, - здивувався Петренко. - Це що дійсно правда?
  -- А я вас хіба колись дурив? - посмінувся Роман.
  -- Та було діло, правда в несуттєвому, - і собі посміхнувся Петренко. - Але якщо ти нам повідомляєш лише факти, а схоже, що так воно і є, то навіщо сіоністам було створювати фашистські і комуністичні держави, які непримиренно ворогували між собою, хоча в організаційно-ідеологічному відношенні були дуже близькими? Вони ж і самі потерпіли від фашизму. Та й Сталін в останні роки свого життя розпочав боротьбу з космополітами, тобто радянськими сіоністами. Щось тут не тримається купи.
  -- Треба було створити державу Ізраїль. Але для реалізації цього стратегічного сіоністського проекту необхідно було попередньо реалізувати два тактичні проекти. Ними і стали створення спочатку комуністичної Росії, а потім і нациської Німеччини. Після цього їх доволі послідовно нацькували одну на одну. Після завершення війни була задіяна грандіозна мистифікація під назвою голокост. Хоча німців, росіян і особливо українців під час ІІ Світової війни загинуло набагато більше, ніж євреїв, про них ніхто і не згадав. Українську державу для нашої богообраної нації не створили. А ось під шумок "голокосту" ООН прийняла безпрецедентне рішення про створення держави Ізраїль. І не десь у пустелі, а на густо заселеній арабами - мусульманами Палестині. Чи може в ООН не розуміли, що це призведе до голокосту серед арабів і їх масових депортацій зі своєї рідної землі? Але про цей голокост сіоністів проти арабів, як і проти українців у 1932-1933 чи 1941-1944 роках ніхто у світі і не заїкається. Однак, нічого в сіоністів з їх проектом створення Ізраїлю в стратегічному сенсі не вийшло. І не вийде, - наголосив на останньому слові Роман. Хоча причина цього нині криється не в політиці чи економіці, а в банальній демографії. Просто араби і мусульмани в цілому розмножуються набагато швидшими темпами, ніж ізраїльтіни і євреї загалом. У минулому Ізраїль підтримував перевагу в популяційному відношенні над арабами завдяки постійній і масовій міграції євреїв усього світу до цієї країни. Нині ж вона вже майже повністю вичерпана. Більш того, в наш час з Ізраїлю більше виїжджає, ніж приїжджає до нього.
  -- Це що дійсно так? - запитав Ярослав.
  -- Це не моя видумка, а так би мовити гола статистика, - переконливо похитав головою Роман. - Тому нині сіоністи розробили і приступили до реалізації чергового грандіозного проекту. Їхнім завданням є організувати і спровокувати повномасштабну терористичну війну між США і ісламським світом. Це щоб примусити багатих євреїв США, а їх там вдвічі більше, ніж у самому Ізраїлі, переселатися до цієї країни зі своїми капіталами. Без постійної загрози терористичних актів, особливо в цитаделі сіонізму місті Нью-Йорку, євреї США до Ізраїля ніколи не поїдуть.
  -- Де ти всього цього набрався? Я маю на увазі цієї інформації, - спитав Петренко.
  -- Я ж навчаюся, як вам відомо, на заочному відділенні факультету міжнародної економіки Гуманітарного університету бізнесу. Там нам на найвищому рівні геополітику і геоекономіку читає академік Погрібняк. Ми його проводжаємо після лекцій стоячи і оплесками. Він підкреслює, що геополітики надзвичайно відверта наука, яка не терпить недомовок. На першій лекції Погрібняк пожартував, що політик від геополітика відрізняється тим, що думає одне, говорить друге, а робить третє. А ось геополітик, що думає те й говорить і робить. Інакше ніякий він не геополітик.
  -- Так що цей ваш академік вважає, що терористичні акти у США організували ніякі не мусульмани, а сіоністи?
  -- Однозначно. Він надрукував в одному британському журналі відповідну статтю. І радіо "Перспективи", яке знаходиться під контролем сіоністів одразу організувало відповідну передачу, де Назара Петровича назвали "новоявленим лжепророком", "лжегеополітиком"і так далі.
  -- Я з тобою згоден, - похитав головою Ярослав. - Причина організації такої передачі може бути лише одна. Цей ваш академік потрапив у своїх дослідженнях і аналітичних оцінках просто в десятку. Інакше про нього ніхто б і не згадав.
  -- Після терористичних актів 11 вересня 2001 року тероризм став темою номер один у засобах масової інформації у багатьох країнах світу, в тому числі і України. У тих повідомленнях є все, крім глибокого аналізу цього явища нащої епохи. - продовжив Петренко. - Геополітичної інтерпретації подій у США не маємо і поготів. Тому мені імпонують спроби розібратися в сутності проблеми за допомогою хоча б найзагальніших наукових підходів. Однак, я і не знав, що у нас є геополітики і геоекономісти, виступи яких коментує така відома міжнародна радіостанція як "Перспективи". Цей ваш Погрібняк видно є українським Збігнєвим Бжезінським. Може щось порадиш мені з його публікацій.
  -- А ти слухай "Перспективи". Це фактично єдина радіостанція, яка подає правду про події в України без попередньої цензури. Там Пагрібняка згадують доволі часто. Коментують його публікації в засобах масової інформації. Але не завжди лають. Трапляється, що і хвалять. Погрібняк вважає, що в небаченому раніше поширенні тероризму, набутті ним глобальних масштабів існують як цілком об'єктивні, так і суб'єктивні причини. Об'єктивні зумовлені тим, що наприкінці ХХ ст. виникли нові геополітичні і геоекономічні тенденції державотворення. Малі за територією і населенням країни виявилися більш відповідними сучасним економічним реаліям. За рівнем життя й економічним розвитком попереду опинилися не величезні США, Канада, Австралія, Китай, Індія чи Росія, а маленькі, або навіть карликові, Сінгапур, Норвегія, Швейцарія, Австрія, Люксембург, Ліхтенштейн тощо. Великі держави поступово, але все очевидніше стають нерентабельними з усіх точок зору. Об'єктивно почали наростати тенденції розпаду великих держав на декілька менших. Якщо в США виникла "Армія визволення Техасу", яка поставила собі на меті створення незалежної держави збройним шляхом, то що вже казати про Чечню в Росії, Шотландію чи Північну Ірландію у Великій Британії чи басків в Іспанії. Можна згадати ще декілька десятків вогнищ сепаратизму та національно-визвольної боротьби народів і територій за самовизначення у світі.
  -- Звичайно, - перебив Романа Ярослава, - найлегше їх усіх разом зарахувати до числа терористів і нацькувати на них якогось світового жандарма. Але як уже не раз учила історія, проблема, якщо вона відображає загальні тенденції розвитку людської цивілізації, від цього не вирішиться. Лише загостриться. Що ми і маємо нині.
  -- Погрібняк у нас на лекції і в одній із своїх опублікованих статтей уже сформулював головний геополітичний девіз ХХІ ст.: управлятися локально - діяти глобально, - знову взяв слово Роман. - Великі держави, всупереч нездоланній тенденції розвитку світу, всіляко намагаються зберегти свою територільну цілісність, чим породжують протидію, яка в нинішніх умовах дедалі більше набуває рис терористичної боротьби. І не дивно. Світова геополітична тенденція таким чином ніби апробує методи руйнування та демонтажу віджилих форм державного устрою.
  -- Крім того, Погрібняк вважає, що є й дві, абсолютно відмінні суб'єктивні причини зростання тероризму на нашій планеті. Наш професор першу з них формулює у вигляді афоризму: дух б'є матерію. Тому країни "грубого" матеріалізму - США, Ізраїль, Росія тощо, - де панує дух наживи, грошей, де свідомо чи підсвідомо більшість громадян вважає, що все і всіх можна купити за гроші, виявилися під прицілом людей, які мислять інакше. І за гроші їх не купиш. Їхніми вчинками керує не долар, а ідея, переконання, віра тощо.
   - Я тут цілком згоден з твоїм академіком, - посміхнувся Петренко. - Смішно читати статті деяких журналістів, які пишуть про те, скільки мільйонів доларів одержують терористи-камікадзе за виконану роботу. Підірвавши російську чи американську військову частину, чи вибухнувши, обвішаний гранатами, серед натовпу євреїв в Ізраїлі, - терорист-камікадзе отримає лише смерть. І більше нічого матеріального. На той світ грошей з собою не візьмеш. Ні шеляга. Ні цента. Ні шекеля. Невже не зрозуміло? Тому звинувачувати таких людей у меркантильних інтересах і смішно, і нерозумно. Вони чинять так, за особистим переконанням, а не з метою наживи. Ідейні терористи гинуть самі і знищуть інших задля звільнення від поневолювачів своєї нації, утвердження віри, реалізації якоїсь ідеї.
   - Давайте хоча б на хвилину уявимо собі чоловіка або жінку, які стали переконаними терористами-самогубцями. Це ж як треба було комусь принизити їхню людську гідність, позбиткуватися з їхньої нації і віри, щоб психічно нормальна людина свідомо пішла на такий крок, - похитав головою Ярослав.
   - Я особисто вважаю, що на початку ХХІ ст. реальною причиною небаченого раніше зростання тероризму стає примусова заміна високої національної духовності цілих народів космополітизмом - під "науковими" назвами "громадянське суспільство", "громадянська освіта", "громадянське виховання", "глобальні процеси" тощо. Провідники цих ідей, а це звичайно сіоністи і їх агенти в усьому світі, і є каталізаторами руху опору в його крайніх формах, - мовив Петренко.
   - Не хочеться бути лихим провісником для власної Батькфівщини. - засовався на своєму місці Роман, - але й в Україні теж накопичується дедалі більший потенціал тероризму. Число таких людей, які вже не бачать можливостей змінити щось на краще в цій країні нормальним демократичним шляхом, стає критичним. Приниження Української нації, панування чужинців і їх "п'ятої колони", знущання з віри пращурів намісниками ворогів українців, передавання наших національних святинь у руки колабораціоністів, відверте пограбування країни стає цілком реальним, неминучим і об'єктивним підгрунтям тероризму. Абсолютна впевненість більшою частини українців у бандитизмі, корупції, повній безкарності влади в нашій державі відкриває шлюзи будь-яким формам тероризму. У цьому відношенні касетний скандал послужив могутнім каталізатором процесу, який і без того розпочався.
   - Я вивчав не лише економіку, але й соціальну психологію, - знову попросив слова Ярослав. - Так ось, ця наука стверджує: нинішня ситуація в Україні ніби видає моральну індульгенцію громадянам держави на будь-який вид злочинної діяльності. На окрик влади: "Ти що робиш?..." - кожен може відповісти: "А ти що?..." Тому консервація при владі скомпрометованих людей провокує ідейний і прецедентний тероризм, затятість, поширення крайніх форм протесту і непокори владі, залучення іноземних помічників для боротьби з режимом тощо. Це тільки варто завести. Далі воно вже йде за відомим сценарієм. При цьому тероризм не здатна зламати державна машина в жодній країні світу. Він дедалі поширюється інабуває неконтрольованих рис розвитку. А бажаючих роздмухати вогнище тероризму більш ніж достатньо. Взяти хоча б для прикладу все ту ж кацапню. Чи потрібне це нам? Ось чому ми й стоїмо нині перед проблемою внутрішнього геополітичного вибору.
   - Однак, цей вибір не лише внутрішній, - сказав Петренко. - Є ще й вибір зовнішній, який визначається вибором внутрішнім. Кардинальні зміни в Україні відкривають шлях докорінним геополітичним змінам в усій Європі, в усій євроатлантичній цивілізації. Бо ж ми-українці є атлантистами, європейцями, а не євразійцями, як, наприклад, росіяни. Ми діти Атлантики. На відміну від євразійських Росії та Казахстану у нас всі річки несуть свої води в Атлантичний океан, над нашою землею проносяться нескінченні атлантичні циклони. І коли я виходжу узимку з літака в Москві, де після київськиї плюс 5 - московські мінус 12, розумієш, що ми й у принципі не можемо бути такими, як росіяни. Наш шлях загальноєвропейський, а не євразійський. І коли Україна позбавиться ролі пасивного, невизначеного, а тому нікому не цікавого пішака на "Великій світовій геополітичній шахівниці", вона вкотре визначатиме ключові напрямки розвитку атлантичної цивілізації.
   - Але щось ми зовсім забули про події у США, - втрутився у розмову Роман. - Я особисто вважаю, що американців, арабів і в цілому мусульман просто елементарно підставили. Як якихось геополітичних хлопчаків. Терористичні акти в США, коли були зруйновані хмарочоси-близнюки, а також літак упав на Пентагон, дійсно могли вчинити мусульмани. Але вони, напевно, і не здогадувалися, хто все це організував. Ну фізично не може "визначний терорист" бен Ладен, на якого списали здійснення цих грандіозних терактів, сидячи в Афганістані, знати, у якій кімнаті Пентагона і коли засідають американські генерали, щоб із вражаючою точністю спрямувати туди пасажирського літака. Це могли знати лише спецслужби країни, яка десятиліттями створювала агентурну мережу в США.. Я вважаю, що таку розвідку у світі має лише Ізраїль і ніхто більше. Підготувати ж терористів-камікадзе, які ненавидять США за їхню просіоністську позицію у світі для спеціалістів зовсім не важко. Ці терористи, напевно і не здогадувалися, хто за всім цим стоїть. Вони мабуть вірили, що це їхні брати-мусульмани з Ірану, Іраку, Лівії чи Пакистану. Щоправда, я тут не правий. Таку ж, а то й розгалудженішу шпигунську мережу має й Росія.
   - Дійсно, - згодився з Романом його шеф. - У технічному плані все було виконано бездоганно. А ось пізніше почалися "проколи". Та й не дивно, інтелектуально забезпечити спецоперацію набагато важче, ніж технічно. Розумних людей, виявляється, не так уже й багато. Тому й підкинули журналістам інструкцію з управління пасажирськими літаками типу "Боїнг", звичайно ж, арабською мовою. Ти уявляєш собі такого хлопа, який викрадає велетенський літак разом з пасажирами, пробирається в кабіну пілотів, розгортає інструкцію й починає за нею керувати цією найскладнішою машиною у світі. І до того ж так успішно, що поцілює точно у вікно Пентагону. Де в той час засідають американські генерали. Та для цього треба бути справжнім асом, найвищої кваліфікаці льотчиком, який літав цими машинами багато років. Та ще й перед цим служив у військово-повітряних силах, де щодня виконував фігури вищого пілотажа. Хіба не так? Це ж елементарні речі навіть для неспеціаліста. Просто треба бути не повним ідіотом і відповідні висновки прийдуть самі собою.
   - Майже в той самий час, - посміхнувся Ярослав, - вже в іншому викраденому літаку такий самий терорист відкриває іншу інструкцію (теж арабською), котра навчає правильно говорити англійською мовою. І от цей терорист звертається до пасажирів - з вимовою корінного нью-йоркця. Уявляєш собі такого химерника, який за інструкцією керує "Боїнгом" і за інструкцією цвенькає англійською з пенсильванським акцентом. Ти уявив? А ось я - ні. І ще одна груба помилка організаторів терактів. Пасажири загиблих літаків, ймовірні терористи, "люди мусульманської національності", згідно зареєстрованих прізвищ, насправді виявилися живими та здоровими. Інші такі ж ймовірні терористи взагалі померли декілька років тому. Хтось просто скористався їх характерними ісламськими іменами і прізвищами. Хоча б, здавалося, за логікою речей, "непопулярні" мусульманські прізвища варто було б замінити бодай на українські, я вже не кажу про англійські.
   - Я згоден з тобою. - сказав Роман. - Комусь вигідно вирішити арабську чи мусульманську проблему за допомогою американських ракет. Але ж такі сподівання є чистої води утопією. Нічого з цього не вийде. Тільки зроблять собі на гірше.
   - Реакція США на терористичні акти нагадує мені реакцію собаки, в якого хтось невидимий поцілив каменюкою з вікна будинку і котрий від болю й образи починає кусати всіх випадкових перехожих. - посміхнувся Петренко. - Америка приречена на розпад і поразку в ХХІ ст. не через атаки терористів. У світі, міжнародних відносинах вона відстоює не інтереси більшості власного народу, а лише уподобання семимільйонної єврейської діаспори. Сіоністи захопили в цій країні всі ключові важелі суспільного і економічного впливу. Чи потрібна більшості населення цієї країни конфронтація з арабами і мусульманами в цілому? Відповідь однозначна: ні, не потрібна. Але чому ж тоді США "завелися" з мусульманами? Бо це потрібно Ізраїлю. А тепер зробимо висновок, хто організував терористичні акти в США. Той, кому це вигідно. А кому вигідно?...
   - Але ж і Україну. якій взагалі немає ніякого діла до цих подій, бо вони її не зачіпають аж ніяк, сіоністи через своїх провідників, які захопили всі важелі влади в Україні примусили вступити в проізраїльську так звану "антитерористичну коаліцію". І послати своїх солдат до Ірака. На догоду сіоністам і їхнім агентам. Хай би посилали туди своїх дітей і онуків. Але жоден з них туди не поїхав. Ізраїль і євреїв ціною своїх життів повинні рятувати українські хлопці, - стиснув руку в кулак Ярослав.
   - Тут ще одна небезпека є, - почав Роман. - Тепер будь-який "друг", "брат" чи "сват" може "логічно" організувати в Україні терористичні акти під виглядом арабів чи мусульман взагалі - за апробованим американським сценарієм. Та й самі держави, організації, проти яких ми виступили війною формально разом з американцями, а реально під егідою Ізраїля, мають цілком законні підстави оголосити нам війну у відповідь. Чи треба це нам? Американцям просто немає куди подітися, їх ще можна зрозуміти. А навіщо нам то потрібно? Американський президент перебував у тенетах свого рішучого іміджу. Тому якщо він навіть діятиме за українським прислів'ям: "був дурний та взяв дурнувату, і не знали, що робити, підпалили хату", все одно американці будуть його підтримувати. Та й то лише до того часу, поки в США не почнуть масово доставляти домовини з убитими американськими солдатами. Після цього любов одразу закінчиться й у повітрі запахне імпічментом. Та й Московія врешті-ркшт накопичить нафтодолари і почне відкусувати від нас території. Ця країна є реальним і нічим не прикритим злом.
   - Та бог з ними тими американцями. І з ізраїльтятами теж. Ти мені скажи, що нам-українцям необхідно робити саме зараз. До кого йти за порадою і допомогою? - подивився на свого друга Ярослав.
   - Мені здається, що з тих людей, який я знаю, лише професор Погрібняк говорив ті речі, під якими і я б повністю підписався. Може мені завтра з ним поговорити після заняття. Поки ще моя заочна сесія не закінчилася.
   - Та що може тобі конкретного порекомендувати університетський професор? - скривився Ярослав. - Може він теоретично і підкований, але тут уже потрібні практики, які б знали як організувати певний політичний рух. А професор тобі наговорить багато гарних слів, заворожить тебе, якщо він талановитий лектор, надихне на великі справи. Але не більше.
   - А в мене склалося враження, що він постійно зондує поверхню. Шукає відповідних людей, підкидаючи цікаві і продуктивні ідеї. За логікою речей у нього або є вже певний проект, а може вже й певна організація.
   - Ну тоді не будемо гадати. Завтра поговори зі своїм академіком. Тільки так, як ти вмієш. Не розкриваючи повністю карт. І при цьому скажи яку ти фірму представляєш. Можливо, якщо за цим стоїять не одні слова, а вже певні ідеї і навіть структури варто буде звести мене з ним.
   - Добре. Сьогодні в мене лекція в Погрібняка о 17.30. Я тобі доповім завтра зранку про результати нашої розмови.
  
  
  
  
  
      -- Геологи
  
   До просторого кабінету декана геологічного факультету Київського національного університету у широкі вікна заглядувало яскраве сонце. Чудовий весняний день хилився до свого закономірного кінця. За великим столом, заставленим чисельною офісною апаратурою сидів декан Костянтин Федорович Засенко. Напроти нього в зручному кріслі розмістився здоровенний чорновусий чоловік середнього віку. Це був завідувач кафедрою розсипних корисних копалин Сергій Іванович Морозов. Обидва науковці і педагоги були відомими не лише в країні, але й за її межами вченими. Морозов взагалі захистив докторську дисертацію в 31 рік і у свій час був наймолодшим доктором наук в Україні. Протягом свого життя він встиг відкрити родовища золота в Сибіру, платини в Африці і дорогоцінного каміння в тодішній Бірмі. Зараз об'єктом його дослідження став знаменитий і таємничий Український щит.
  -- Кость, що нам робити з відкритими мною родовищами алмазів і іншого дорогоцінного каміння, що біля села Гаркушенці? - звернувся до свого друга-декана Морозов. - Я ж не зможу довго приховувати це відкриття. Хлопці, які працювали зі мною надійні, випробувані люди. Однак, гроші в наш час можуть спокусити будь-кого. Одному з моїх помічників конче необхідна квартира, щоб роз'їхатися з одруженою донькою, в якої скоро буде друга дитина. Інший взагалі живе в гуртожитку. Та й студентів на практику ми підбираємо на свою біду найрозумніших і найдієвіших. Це буде диво, якщо про це відкриття ніхто з чужих не довідається. А відтак всі ці багатства української нації перейдуть до ворогів народу-колабораціоністів. Вони ж неодмінно передадуть національне багатство російському монополістичному капіталові. Що це буде так хіба що останньому белемнітові не зрозуміло. Раз вони не посоромилися віддати Росії наші найбільші заводи і фабрики, наші нафто- і газопроводи, то віддадуть і це. Для того їх Росія і поставила при владі.
  -- Ми ж з тобою, друже, ще з студенських років знаємо один одного. Я тобі повністю довіряю і сподіваюсь, що і ти мені теж, - за звичкою схиливши голову набік відповів Морозову Засенко. - Хіба ми обидва не академіки і не розуміємо, що без створення потужної патріотичної організації, - продовжив він почату завідувачем кафедри розмову, - ми-українці в Україні втратимо все. В тому числі і багатства наших надр. У цій організації повинен бути не лише найбільший в країні інтелектуальний потенціал нації, який нині страшенно розпорошений, але й дуже великі гроші. За них необхідно приватизувати землю, де знаходиться не тільки відкрите тобою родовище, але й інші, які вже знайдені чи будуть відкритіі ще і використати здобуті таким чином величезні кошти на організацію національно-визвольної боротьби українського народу. А так рано чи пізно все випливе на поверхню і з цими алмазами буду теж саме, що і з лісами Карпат
  -- Ні, я з тобою не згоден, - похитав головою Морозов. - Буде ще гірше. Тут не лише знищать наші ресурси і вивезуть їх за кордон, - продовжив він. - За виручені гроші значно посилиться російський імперіалізм. Вони знову захоплять ще декілька країн. Почнуть чергову каральну операцію проти Чечні-Ічкерії, Грузії, Таджикистану чи Азербайджану. Або знову полізуть в Афганістан. Чи "мити чоботи" у водах Індійського океану. А для цього треба захопити 150 мільйонний Пакистан. Туди ж пошлють на чергову бійню наших дітей і онуків. Але спочатку захоплять Крим і Донбас. Потім полізуть в Одесу і Харків. Вони вже там створили розгалуджену мережу терористичних організацій. Наша армія і СБУ в їхніх руках.
  -- Стосовно останнього ти абсолютно правий, - згодився декан. - Я нещодавно виступав на з'їзді однієї партії. Так там одна дурепа поставила мені запитання, що дала нам незалежність України, коли ми так погано живемо? Я її за власною методикою спитав сам: чи є в неї діти і онуки. Так є, відповіла вона. Вони з вами, чи їх послали або їм загрожує посилка на бійню до Чечні, Інгушетії, Дагестану, Черкесії, Абхазії, Таджикистану тощо. Ні, вони при мені, відповіла та дурепа дванадцятого розряду. Так оце і є найбільше завоювання незалежної України, продовжував я. В Києві я вже знаю не одну родину російських громадян, які після загибелі свого старшого сина в Чечні забрали молодшого і перебралися до Києва. Вони тут наймають житло і живуть не багато. Але які вони щасливі, що їм не загрожує чергова імперіалістична війна Росії. Імперіалізм дуже дорога штука. Не кожна країна світу може собі дозволити таку "розкіш". Одна російська мати, яка переховує свого сина в Україні від призиву до російської армії сказала мені, що вона б власними руками задушила тих в Україні, які виступають за союз з Росією, другу державну чи офіційну російську мову, спільний економічний простір тощо. Ці дебіли навіть не здатні второпати, які вони щасливі в незалежній Україні. Куди мені тікати з моїм сином далі? - зі сльозами в голосі сказала вона мені.
  -- Я згоден з тобою повністю, - Морозов запалив сигарету і потягнувся до попільнички.
  -- Підсумковуємо нашу розмову, - підвівся Засенко. - Мені і тобі завдання шукати людей, які вже усвідомили необхідність створення комплексної української патріотичної організації з метою "захоплення" українцями влади, як це не парадоксально звучить у своїй власній країні. Думаю, що ця ідея вже просто висить у повітрі. Потрібно якийсь поштовх. Необхідно комусь почати. Далі воно само піде. Може вже така організація є і нас з тобою теж хтось шукає і не може знайти. Так чи інак, а треба розвідати ситуацію.
  -- Я пропоную відразу робити дві справи, - Морозов підійшов до вікна і замилувався як червоне сонця висить над горизонтом. - Ми з тобою створюємо організацію і паралельно шукаємо собі спільників серед інших подібних організацій. Однак, для цього уже зараз нам потрібні значні кошти. А де їх взяти?
  -- Не прибідняйся, Сергію Івановичу, - посміхнувся декан. - У тебе в кабінеті в сейфі, я знаю є не одна пробірка з алмазами, золотом, платиною.
  -- Це так, але ж все це добро обліковане і занесене мною до відповідного реєстру, - заперечив Морозов. - Я не можу забрати все це собі.
  -- Це дійсно так. - уже серйозно сказав Засенко. - Але й їх можуть украсти. Підженуть вночі машину під вікна і спустять твої сейфи на тросах у вантажну машину. Зараз крадіжки так поширені, що на них уже майже не звертають увагу.
  -- Це ідея, - засміявся Морозов. - Однак я таким ніколи не займався. Навіть не знаю як це робиться.
  -- Залиш цю справу для адміністратора, - знову посміхнувся Засенко. - До мене приходять просити за своїх дітей найрізноманітніші люди. Діти є навіть у найстрашніших злодіїв. І вони за них переживають і піклуються. Можна домовитися за певний процент. Думаю з великої суми вони більше десяти відсотків не візьмуть. Хіба може я помиляюся? Про це треба довідатися.
  -- Тоді в мене є власна пропозиція, - давай "одним рипом" вивеземо з геологічного музею і знаменитий монокристал топазу, - висловив свою думку Морозов. Його я у свій час знайшов на Волині. Він чудової якості і має вагу 117 кілограмів. Це диво природи стоїть на металічній підставці і про нього крім студентів і працівників музею в Україні практично ніхто не знає. Я не відаю про його ринкову вартість. Але напевно декілька десятків мільйонів доларів. А може й більше. Якщо про існування цього дорогоцінного каменю довідаються агенти Москви, його одразу переправлять до Росії. А так для патріотів нашої нації дістануться хоча б гроші. В противному випадку Україна не отримає нічого. Олігархи приватизують цей диво-кристал і подарують його Москві.
  -- Давай разом продумаємо все до дрібниць, щоб наступне розслідування нічого не дало, - походжаючи кабінетом сказав декан. - Не думаю що наш інтелектуальний рівень нижчий за відповідні показники будь-якого слідчого прокуратури.
  -- Якщо колабораціоністи довідаються, що в них під носом було таке багатство і воно ними втрачено, тут будуть найкращі сили. Можливо в них є якийсь Еркюль Пуаро або Шерлок Холмс, - посміхнувся Морозов. - Ну, добре. Зустрінемося через тиждень.
   Морозов попрощався зі своїм другом і вийшов з кабінету.
   Професор Морозов в усіх відношеннях був оригінальною і талановитою людиною. Він народився у Вінниці в родині батька військового-росіянина і матері економіста матеріально-мехнічного постачання, яка була чистопородною єврейкою. Як не дивно це здавалося б на перший погляд він патологічно і щиро ненавидів як росіян, так і євреїв. Він вважав трагедію свого сина-алкоголіка і доньки повії і алкоголічки генетично обумовленою і викликаною поганою наслідковістю.
  -- Нічого дивуватися, - казав він своєму найближчому другові Засенкові. - Росіяни є угро-фінами за походженням. А в угро-фінів, візьмемо хоча б фінів, естонців, ненців чи саамів, організм сприймає алкоголь як наркотик. Тут уже нічого не вдієш. Так він діє і на мене. Однак у мене сила волі страшенна. Ось я і переборюю все своє життя патологічну пристрасть до спиртного. А в мого сина взагалі здається ніякої волі немає до боротьби. Хоча б за себе самого. Я вже не кажу про когось іншого. А в моїй донці проявилася єврейська безпринципність і вседозволеність Содому і Гомори. Що я не робив, все виявилося марним. І моя дружина пішла в могилу через це.
   Уже після захисту докторської дисертації Морозов свідомо одружився на студентці-українці, обравши собі гарну і хазайновиту дівчину-галичанку. Вона виховала, їхніх дітей у дусі свідомого українського патріотизму, але нічого не могла вдіяти з генетичним, як вважав Морозов, алкоголізмом своїх дітей. Не витримавши ганьби вона рано зійшла в могилу, залишивши свого чоловіка без тієї розради, яку вона давала йому все своє життя.
   Залишившись один у своїй чотирикімнатній квартирі на Великій Васильківській Морозов завів собі довгоногого і розумного мисливського пса. Він з ним розмовляв, ділився враженнями і, звичайно, інколи ходив на полювання. Професор вишколив його так, що замість команди "голос", подавав команду "москаль" і собака починав гавкати.
   Геологічна практика студентів університету проходила в Каневі на відомих геологам усього світу знаменитих Канівських горах. Останні відрізнялися від усього іншого світу тим, що тут шари гірських порід залягали "протиприродно". Вони ніби спеціально були створені природою для скасування всіх основних геологічних законів і догматів. У Каневі знаходилася одна з баз практик Київського університету. Нею керував професор Морозов. Його приїзд перед початком практики до Канева завжди супроводжувався одним і тим же ритуалом. Сергій Іванович зупиняв свою машину біля чотириповерхового будинку гуртожитку студентів і викладачів і випускав свого собаку. Лунала голосна команда: " Ану шукай жидів і москалів, ворогів наших." І пес заходячись несамовитим гавканням починав шмигати кущами, виконуючи наказ свого хазяїна. Присутні при цьому від сміху аж за боки бралися.
   Геологічна практика була доволі складною, насиченою і нерідко важкою фізично. Студентам і викладачам потрібна була розрядка. Крім звичайних дискотек один раз на місяць, якраз посередині практики проводилося веселе свято Нептуна на березі Дніпра з перевдяганням і обов'язковим ритуалом кидання керівника практики в чому він був у води Дніпра. Одного року, приїхавши на це свято з Києва, куди він був викликаний на факультет у справах, Сергій Іванович побачив, як до його машини з усіх боків біжить не менше як сто чоловік. Він натиснув на кнопки дверей і заблокував їх, розуміючи, що зараз його понесуть на руках у костюмі і вкинуть у воду. Однак, студенти і тут знайшли вихід. Вони підняли на руки невеликий автомобіль професора і разом зі своїм керівником укинули його у воду. Через декілька років, за тих же обставин, не доїхавши десь кілометрів два до університетської бази, Морозов вирішив перечекати студентське свято в кавярні на горі. Звідки відкривався чудовий краєвид на Дніпро, його численні протоки і затоки та на лівий берег. Однак, про те, що керівник їхньої практики прибув з Києва і десь ховається студенська розвідка вже доповіла. Скоро вирахували і місце, де міг ховатися Морозов. На цей раз професора урочисто знесли на руках і недалеко від його машини вкинули у води Дніпра. Залазити в машину мокрим він не посмів і кинувши її на узбіччі пішов по шосе до табору, щоб перевдягтися і повернутися до машини. Проїжджаючі сигналили мокрому професору, який у костюмі, краватці, білій сорочці і модних черевиках, по яких стікала вода чимчикував до бази. "Старий дурень, крутили біля скроні подорожні, висуваючись з вікон, купається в одязі. Зовсім мізки повисихали".
   Увечері викладачі факультеті, які були на практиці разом зі студентами теж влаштували свято. Кожен мав розповісти хоча б одну веселу історію, яка трапилася з ним і була б пов'язана з геологією. Коли на завершення оповідок черга дійшла до Морозова, він розповів колегам, як перед захистом докторської дисертації представляв результаті своїх досліджень на геологічній конференції в Тбілісі. Грузинські колеги вирішили один день цього зібрання присвятити польовим дослідженням. Вирішили, що кожен з приїхавших на конференцію відбере по 20 проб розсипних гірських порід, які були перетворені ледве не в порошок гірничочодобувною і гірничоперероблювальною технікою у великому кар'єрі у Східній Грузії. У колишньому Радянському Союзі не маючи спеціальних місткостей геологи широко використовували для відбору гірських порід презервативи. І цього разу вони не були оригінальні. Після закінчення чергового дня роботи конференції і перед наступною поїздкою до кар'єру в найближчій аптеці Тбілісі вишукувалася велика черга чоловіків і жінок, які всі вибивали в касі чеки на оплату двадцяти презервативів. Коли до продавшиці підійшов десятий чоловік з проханням загорнути йому двадцять презервативів та не витримала і запитала: а хто ви такі, що так дружно і весело купуєте всі однакову кількість презервативів.
  -- Ми з Всесозної наукової конференції, - озвалася черга ледь не хором.
  -- А, тоді зрозуміло, - відповіла провізор аптеки.
  -- Вона, бідна, напевно дома пояснювала чоловікові, що то воно за серйозні люди, науковці. У них і кількість статевих актів розрахована до дрібниць. Напевно, з допомогою комп'ютера полічили, скільки це необхідно зробити, щоб було абсолютно правильно і науково обгрунтовано. Ось так і народжуються анекдоти.
   - А у мене з Тбілісі теж пов'язана одна смішна історія, - посміхаючись продовжив доцент Курдусь. - Ще будучи студентами геологічного факультету ми поїхали на практику до Грузії. Хотіли подивитися на видобуток марганцевої руди в Чіатурі. Спочатку прибули до Тбілісі, де побували на геологічному факультеті місцевого університету. Це було десь наприкінці 60-х років ХХ стю Тоді в Києві грузини на базарах продавали мандарини і хурму. Вони мали багато грошей і тому до них липли жінки. Відповідно до цього в багатьох людей в Україні склався такий стереотип, що грузинські чоловіки є видатними в статевому і сексуальному відношенні. Увечері ми пішли всім гуртом до знаменитих Тбіліських лазень. Вони були збудовані не то в ХУ, не то в ХУІ ст. Воду там не підігрівали. Дуже гаряча вона стікала з термального джерела в горі і потрапляла по трубах до лазні. Крім того, що була гаряча, ця вода була ще й сильно мінералізована і мала безперечні лікувальні властивості. Тому ці лазні користувалася великою популярністю. Ми прийшли туди і почали митися, - продовжив свою розповідь Курдусь. - Всі миються один біля одного, а ось один з наших студентів ходить по величезному приміщенні і отираються біля грузинів. Спочатку ми думали, що його цікавить архітектура лазні, чи може шукає кращого місця, яке відоме місцевим жителям, де вода краща. Але потім він підійшов до нас і каже, - думав, що у грузинів більші статеві члени, ніж в українців, а виявляється, що в середньому таки члени більші у нас. Як це так виходить. Грузин он як в Україні наші дівчати люблять. Дурний ти Колюня, - сказав я йому тоді. - То вони не їх люблять, а їхні гроші.
  -- Тільки но я промовив ці слова, як відчинилися двері лазні і клубах пари виникла дебела постать голого чоловіка. Верхня частина його тіла була повністю сповита парою, а ось нижче пояса усіх здивував неймовірної довжини в товщини "домкрат", який звисав ледь не до колін.
  -- А я ж вам казав, - зрадів Колюня, що його твердження і дослідження статевої сфери грузинів не пропали марно. - У них таки члени більші.
   Дебела постать зробила ще декілька кроків вперед і з пари вийшов керівник нашої практики. Нині, на жаль покійний. Як ми тоді реготали. Потім хлопці з будь-якого приводу в університеті, тільки хтось починав доставати нас якимись абсолютно невмотивованими твердженнями хором відповідали: а я ж вам казав. Ми всі регочемося, а не посвячені нічого не розуміють.
  -- Але ж дружина тодішнього вашого керівника практики, так би мовити, не зважаючи на разючі розміри члена її чоловіка гуляла направо і наліво. Про це навіть студенти знали, - звернувся до оповідача його сусіда.
  -- Вони, мабуть, у першу чергу, - посміхнувся Курдусь. - Розповідали, що вона сміялася і стверджувала з цього приводу, що чоловіки нічого не розуміють в статевих питаннях. Вони по дурному зациклені на довгих і товстих членах. Мовляв чим довший і товщий, тим краще. Дурниці, казала вона. Ви самі подумайте, яким пальцем краще довбатися в носі: довгим і товстим середнім чи найкоротшим і найтоншим мізинцем? Звичайно, що будь-хто вам відповість, що найкоротшим і найтоншим мізинцем. Так і в коханні. Тому досвідчені і бувалі жінки однозначно віддають перевагу невеликим чоловічим членам перед великими, якими так пишаються дурні чоловіки. А щасливі дурні з малими членами їм ще й заздрять не цінуючи переваги, яку дала їм природа.
  -- А у нас, коли я ще був студентом нашого факультету, від військової кафедри нас навчали водити автомобіль. Теоретичну підготовку здійснювала у нас на факультеті у великій аудиторії. Її вів кумедний чоловічок, який знав безліч історій, що трапилися при експлуатації автомобілів. Всі дуже підозрювали, що наш викладач всі ці "випадки з життя" вигадує просто в ході своїх лекцій. Один з однокурсників навіть казав, що викладач автосправи починає брехати не знаючи, чим закінчить.
  -- За це треба випити. - сказав Морозов, - наливаючи своєму сусідові горілки. - Вміння бути імпровізатором є божим даром, хай навіть у брехні. Вибачайте, що перебив, але ми вже забули, що необхідно періодично наповнювати келихи. За велике мистецтво імпровізації. Сам п'ю і вас запрошую.
  -- Так ось, - продовжував доцент Мацьоха, - на одній лекції наш викладач пояснював правила перетину різними транспортними засобами нерегульованого перехрестя. При цьому особлива увага зверталася на черговість проїзду. Один зі студентів, якому набридло на попередній лекції з філософії просторікування викладача про справедливість радянського суспільства, вирішив відігратися на меланхолійному викладачеві автосправи.
  -- Отже, праворуч до перехрестя під'їжджає вантажний автомобіль і трамвай. - сказав викладач, показуючи все на схемі, яка висіла на дошці.
  -- А "Чайка"? - закричав згори студент, маючи на увазі те, що урядова машина "Чайка" їздить як собі хоче і на неї правила, які зараз вивчаємо не поширюються.
   Викладач промовчав, лише подивившись у той бік, звідки пролунав голос.
  -- Ліворуч до перехрестя під'їжджає гужовий транспорт і мотоцикліст, - продовжив викладач.
  -- А "Чайка" - знову крикнув той же студент.
   Викладач автосправи ще виразніше подивився в бік крикуна.
  -- Згори до перехрестя під'їжджає легковий автомобіль, наприклад "Волга" і колісний трактор.
  -- А "Чайка"? - не вгавав все той же студент.
   У викладача навіть крейда випала з рук, але він доволі спокійно підняв її з підлоги і поклав на стіл.
  -- Знизу до перехрестя вже під'їхали тролейбус і автобус, кожний по своїй смузі, - вже з певною напругою проговорив викладач.
  -- А "Чайка"? - ще голосніше закричав наш однокурсник.
   У викладача впали з носа і розбилися окуляри, але він стримався і на цей раз
   А тепер ось ви в першому ряду поясніть нам які транспортні засоби мають перевагу при проїзді цього нерегульованого перехрестя, - звернувся він до студента, що вже підняв руку.
  -- А "Чайка"? - уже ледь не зриваючи голоса зарепетував студент з верхніх рядів аудиторії.
   Витримати останнє вже виявилося не під силу меланхолійному викладачеві. Він кинув під ноги конспекти своїх лекцій і почав топтати їх ногами.
  -- Та ви хворі на всю голову, - зарепетував він до студента крикуна. - Та вам треба перевіритися у психіатра.
   - Потім у нас, - закінчив Мацьоха, - на будь-якій лекції, коли якийсь викладач починав шось перелічувати хтось із хлопців обов'язково наприкінці запитував : "а "Чайка"? І всі починали реготати.
   - Сергію Івановичу, - звернувся до керівника практикою аспірант, який підійшов до гурту викладачів. - Вам телефонував декан нашого факультету. Він просив вас завтра зранку терміново виїхати до Києва. Він сказав, щоб ви обов'язково були так як буде розглядатися дуже важлива проблема, яку ви з ним обговорювали перед поїздкою на практику.
  
      -- Жіноча організація
  
   - Треба щось робити, щоб врятувати наших дітей, онуків, братів, чоловіків, зятів від загибелі в Чечні і інших гарячих точках Росії. Справа однозначно йде до створення союзу між Україною і Росією і відновляння Російської імперії в тій чи іншій формі. Чи буде новий Радянський Союз, чи Євразійський Союз, чи ці політичні авантюристи і проститутки придумають якусь іншу назву. - сказала лідер організації "Жінки України за порятунок дітей і онуків" Леся Гармаш. Проклята кацапня, захопивши Крим і розпочавши війну проти України на Донбасі добивається одного, утримати Україну у своїй орбіті. А причина таких надзусиль цієї сволоти одна, кацапи не вміють воювати. І ніколи не вміли. Тому без українців, грузинів, азербайджанців, узбеків та інших народів, вони приречені на поразку в будь-якій війні. А вона замахнулися воювати аж з самими США і НАТО. Ми не можемо і далі мовчати. Чоловіче керівництво державою показало свою повну некомпетентність і нездатність. Державою керують злочинні дебіли, алкоголіки і гомосексуалісти. А що думає з цього приводу президія нашої організації?
   В затишному офісі в центрі Києва за довгим столом з різних його боків сиділо близько десяти жінок переважно середнього віку. Перед кожною з них лежала кулькова ручка і декілька аркушів паперу.
   - Ну, наприклад, що думає з цього приводу пані Славця як представниця нашої політологічної науки, - продовжила Гармаш. - Чи є у нас шанси повернути ситуацію на краще?
   - Стосовно, так би мовити. об'єктивних передумов, то тут все в порядку, - запевнила присутніх пані Славця, ще зовсім молода і симпатична жінка в модному строгому костюмі. - Мені відомо, що українська мова є єдиною мовою світу, де людська істота позначається словом жіночого, а не чоловічого роду. Так, в інших народів людина це ман, мен, чловек, чєловек і т.д., а в українців є слово чоловік і жінка, але для назви гомо сапієнса ми вживаємо слово "людина". А воно, як відомо, жіного роду. Таким чином, у нас на відміну від росіян, поляків, німців, американців тощо людиною є жінка, а не чоловік. Це однозначний пережиток матріархату, який колись панував Україні і світі. Так як історія людства почалася з матріархату, а потім лише через тисячі років трансформувалася в патріархат, то ми є найдавнішою нацією світу, яка сягає глибин матріархату. Теж саме ми можемо сказати й про українську мову. І нехай москалі стулять писок і мовчать. Ми старші за них на тисячі років. Їх і в проекті не було, коли ми вже мали державу і мову.
   - Не даремно знамениті амазонки жили не де-інде, а в Україні, -. підтримала пані Славцю пані Регіна. - Цього ніколи не було ні в Росії, ні в Німеччині, ні у Франції, ні в якійсь іншій країні світу. Тому нам треба відроджувати славу українських амазонок, які були жінками-воїнами, жінками-лицарями.
   - Нам треба створювати жіночу лицарську організацію і проводити роботу з пошуку відповідної чоловічої лицарської патріотичної організації, - почала Ганна Кардаш. - Якщо така ще не створена, треба самим знайти відповідних чоловіків і надихнути їх на відповідну організаційну роботу. Кому ж як не нам жінкам-матерям і бабусям взати ініціативу в свої руки.
   - Другим напрямком нашої роботи, так би мовити на фундаментальному рівні повинна бути пропаганда щастя материнства серед українських жінок, - підхопила розмову політолог Зенона Топчій. - Коли почався реальний занепад Римської імперії? запитаєте ви мене, - продовжила розмову пані Зенона.
   - Коли її з усіх боків обсіли варвари, - відповіла пана Славця.
   - Нічого подібного, хоча так як ти думають навіть більшість професійних істориків. - Варвари отримали можливість нападати на Римську імперію лише тоді. коли вона реально занепала. А до того римляни самі всіляко визискували, підкоряли, перетворювали на рабів варварів. Хоча вони і повставали, згадайте хоча б знаменитого Спартака, але нічого вдіяти могутньому Римові не могли.
   - Так коли ж, на твою думку, це відбулося? - запитала пані Регіна.
   - Лише тоді, коли римські громадяни замість дітей почали собі заводити кішечок, собачок, мавпочок. На ранніх римських фресках були зображені діти. А на пізніх - римляни з мавпочками і ніжними кішечками в руках. Вони їх носили по місту, цілували, пестили, гралися з ними, піклувалися про них. Однак, заводити дітей не поспішали. А ось варвари швидко і успішно розмножалися. Неорганізовані, неосвічені і некультурні вони просто заполонили Рим своєю кількість. І він раз і назавжди зник.
   - Ти хочеш сказати, що і в нас подібне відбувається?, - знову запитала пані Славця.
   - А хіба ні? Вийдемо на вулиці Києва. На одну матір, яка гуляє з дитиною, ми зустрінемо 5-10 осіб, які гуляють з собаками і котами. Чи може я перебільшую? Я згодна хоч зараз провести разом з вами відповідне дослідження. Для цього лише варто вийти нам усім разом з нашого офіса і почати підрахунок хоча б на нашій вулиці. А раз ми не розмножуємося, то нас з усіх боків обсядуть варвари. Вже обсідають. І дуже швидкими темпами. Мені один владний дурень з дебільно щасливою міною розповідав, що за домовленістю між українським і російським президентами так скоротили прикордонний контроль на кордоні між Україною і Росією, що в нього ніхто і паспорт не перевіряв. От дебіл. Це ж якщо немає на кордоні ніякого контролю, то Україну дуже швидко заселять мігранти з усього світу. А цей дурисвіт радіє з цього. Та вони всі там такі. Їх за рівнем дебільності і добирають на керівні посади. Головне, щоб не був розумнішим за свого дебіла начальника.
   - Я з тобою абсолютно солідарна, - підвелася керівниця організації. - У нас надзвичайно жорсткий прикордонний контроль на західних кордонах нашої країни і "прозрачниє" кордони на сході. Навіть зараз, коли йде війна. Але ж китайці, індуси, бангладешці, пакистанці тощо переселяються до нас не з Європи, а з Росії. Це хіба що кроту не зрозуміло. А ми відловлюєм нелегальних мігрантів на власному західному кордоні, не пускаючи їх до ЄС і залишаємо їх собі. Та наше керівництво діє за принципом героїв знаменитої американської кінокомедії "Дурний і ще дурніший".
   - Я, як ви знаєте, викладаю в університеті імені Тараса Шевченка, - втрутилася в розмову професор Маруся Богодар. - Так до мене постійно звертаються студентки з прохання дострокового складання іспитів і заліків. Вони після одруження завагітніли, але природним шляхом виносити дитину не можуть. Тому місяцями лежать у лікарнях "на збереженні". Та це вже край усьому. Жінки вперше за всю історію України стали нездатними нормально зачати, виносити і народити дитину. А що ж тоді буде далі? Бо ситуація постійно ускладнюється.
   - А що це за жінка зі слідами, як кажуть, минулої вроди на обличчі? - зашепотіла до своєї сусідки представниця організації "Матері за порятунок дітей від загибелі через союз з Росією" Оксана Глинська.
   Сусідка Оксани підняла очі і почала роздивлятися вже немолоду жінку, вдягнену дуже вибагливо. Ця жінка не була відома подругам раніше.
   - Ви приглядаєтеся до Настасії Вільчурської, - допомогла їм керівниця організації "Жіночі ініціативи" Валентина Сікорська. Вона очолює об'єднання "Ліві жінки України за єдність". Вперше на нашому засіданні. Колись давно працювала у комсомолі. Потім звідти її з великим скандалом виперли. Ви ще дівчата зовсім молоді. Не знаєте тієї історії. А вона доволі весела.
   - "Не расстанусь с комсомолом, буду вечно пьяний в дим" - продекламувала, сміючись Оксана.
   - Ви якраз в десятку потрапили, - знову зашепотіла Валентина Сікорська. - Так воно тоді і було. Настасія Вільчурська тоді в ЦК комсомола, допилася до того, що вскочила в дуже серйозну халепу. Якось вони вночі після чергової пиятики розходилися додому. Йшли разом однією компанією, так як жили всі в центрі в сусідніх будинках на вулиці Червоноармійській. Вийшли на Бесарабку і до будинку було не більше як 15 хвилин ходу. Навколо ні душі. Над Бесарабкою на бульварі Шевченка самотньо височів пам'ятник Леніну. Ось один молодик з їхньої компанії і пропонує Насті битися об заклад на його місячну зарплату, що вона не висциться під пам'ятником вождю, так би мовити, світового пролетаріату. "Настя - в манді щастя", сказав він, що, слабо випорожнитися під постаментом? Нікого ж немає. Споримо, - одразу завелася п'яна Настя. На що хочеш споримо, а я висцюся. І полізла через низьку загорожу до пам'ятника. Скинула труси і присіла. Але ледве вона встигла зробити своє діло, як до неї підійшов невідомо звідки вирнувший міліціонер. "Ви вже закінчили? - спитав він. - Ну тоді ходімо". Виявляється, що біля кожного пам'ятника Леніна тоді цілодобово чергувала міліція. Настю, звичайно, вигнали з роботи і партії. Але з початком горбачовської перебудови вона стала через це ледь не дисиденткою. А ось нині її комсомольський досвід роботи, а також авантюрний характер і дозволив їй очолити одну з найбільших жіночих організацій.
   - А чому я її раніше не бачила на наших зібраннях? - запитала Оксана.
   - А вона раніше була відверто провладна. Але варто було владі захитатися і вона відразу зорієнтувалася. Тепер буде найактивнішим критиком нашого прогнившого режиму, - знову пошепки звернулася до подруг Сікорська.
   - Що ви там, дівчата, шепчетеся і смієтеся. - прискіпливо подивилася на подруг Ганна Кардаш. - Жінки залишаються жінками навіть на серйозних засіданнях. Тому для зняття емоційної напруги і втоми, я як психолог пропоную перед кожним засіданням нашого координаційного комітету розповідати одну цікаву і смішну істоію. А потім уже переходити до архісерйозних і доленосних справ. Згода?
   Зібрання не було проти і Кардаш звернулася до жінок з пропозицією. Якщо в когось є якась весела історія, розповісти її зараз же, аби далі бути постійно зосередженими і діловими.
   - Дозвольте мені розпочати, - звернулася до головуючої Сікорська. Тим більше, що я мимоволі стала породженням цієї проблеми.
   - Прошу, прошу, - заохочуюче підняла руку Ганна.
   - Я розповім історію, яка трапилася безпосередньо зі мною. Тому я її ні від кого не чула і нічого не прибрехала. Минулої зими їхала я ввечері в години "пік" з роботи додому на метро. Я живу зовсім недалеко від станції метро на Оболоні. Людей у вагоні напхано, як оселедців у бочці. На моїй зупинці мене просто виносило разом з натовпом до дверей. На мені пальто з великим каптуром і доволі розкішна дорога хутряна шапка. Аж ось біля самих дверей у мене з голови хтось збиває шапку. Я намагаюся якось повернутися, щоб побачити, хто її з мене зняв. Але це мені не під силу. Я випала з вагона разом з іншими людьми і раптом бачу передімною чоловік у моїй шапці. Він глянув на мене і кинувся бігти до екскалатора. Я за ним. Він біжить по ескалатору, пробираючись серед натовпу і я за ним. Думаю, не втечеш, злодюга ти такий. Вискочив він з метро і підтюпцем побіг далі в бік мого будинку. Я за ним. Аж біля свого під'їзду догнала я його і зірвала свою шапку у цього здорового чоловіка з голови. Він отетеріло зупинився і не кажучи ні слова вражено втупився в мене. Ох ти ж сволота така, злодюга триклятий, щоб тобі руки повивертало, - закричала я і вскочила до свого під'їзду. Піднялася ліфтом на свій 9 поверх, зайшла до квартири, поклала на полицю свою шапку і давай знімати пальто. І тут мене чекав сюрприз. Виявляється, що збита кимось у штовханині біля дверей вагона метро моя шапка впала мені до каптура і там і була увесь час, коли я ганялася за тим нещасним чоловіком. Я одразу з його шапкою вискочила на вулицю. Але чоловіка вже не було. Потім я його шукала в цьому районі, де він мабуть жив, але безрезультатно. Отака моя історія.
   Всі дружно засміялися.
   - У важке становища ти поставила того бідолашного чоловіка, - сказала Кардаш. - Навіть не поскаржишся ніде і нікому. Засміють, якщо ти здоровенний чоловік скажеш, що в тебе на вулиці зірвала шапку така маленька і тендітна жіночка, як пані Сікорська.
   = Я думаю, ми вже достатньо повеселилися, - раптом втрутилася зовсім молода і гарна жінка в чорній хустині, очі якої горіли якимось лиховісним вогнем. - Сьогодні річниця загибелі мого сина під Іловайськом на Донбасі. Його, важко пораненого, виносили побратими з оточення. З кацапами домовилися, що вони дозволять винести поранених до госпіталів. Дали чесне слово офіцера. А потім почали стріляти нашим хлопцям у спину. Кацапня - це нація без честі і совісті. Їх треба знищувати фізично як найбільше зло у світі.
   - Ну так не можна - заперечила Сікорська. - Це не толерантно.
   - Коли я чую слово толерантність, мені одразу хочеться заїхати комусь у рило, - заявила жінка в чорній хустині - Всі ці толеранти і ліберали - найбільші вороги людства. Наші воїни воюють не на землі Кацапії. Це кацапські свині прийшли на нашу українську територію і вбивають нас на нашій же святій землі.
  
  
      -- Молода зміна
  
   Керівник молодіжної організації "Україна для українців"(УДУ) Орест Романчук, веселий і життєрадісний студент Київського університету передових технологій проводив чергове засідання проводу своєї організації. В житловій кімнаті однокімнатної квартири, яку він разом з ще двома однокурсниками наймав поблизу станції метро "Берестейська", зібралося шість хлопців і одна дівчина.
  -- Організація створена і має починати свою роботу, - сказав він підводячись від столу на якому лежав великий стос найрізноманітниших паперів. - Тепер необхідно генерувати ідеї і започатковувати різноманітні акції. Тут у нас зібралися безперечно кращі сили студентства Києва. Майбутня духовна і організаційна еліта нації. Ми свідомо зробили свій вибір, бо далі не могли жити в обстановці брехні, беззаконня і особливо національної зради, яка не дає нам ні їсти, ні пити, ні гуляти, ні вчитися. Необхідно показати народу, хто йому ворог, а хто друг.
  -- Ти що, пропонуєш займатися просвітницькою роботою? - блиснув очима радикально настроєний Ростислав Барабаш, студент Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - Та вбивати ворогів нації треба.
  -- До цього ще треба підготувати людей, - відповів йому Орест. Он у царській Росії скільки років провадили роботу народники. Вони і підготували грунт для наступних бурхливих подій.
  -- Ну так то коли було, - не вгавав Ростислав. - Тепер процеси у суспільстві відбуваються набагато швидше, ніж це було сто років тому. Та й народники не стільки агітували, скільки підривали бомби. Вони навіть царя вбили. А у нас хіба нема кого "пришити" серед керівництва державаю? Одна зрадники і п...дараси.
  -- Я з тобою згоден, але швидко росте лише бур'ян, - заперечив Орест. - Могутній дуб росте дуже повільно, але коли виростає, то йому немає рівних за силою і величиною на багато кілометрів навколо. Так і Україна. У нас процеси у суспільстві проходять доволі повільно, майже непомітно, а значить дуже глибоко закладається страшна сила національно-визвольної боротьби нації за знищення чужоземного панування. Чому це чужинці-росіяни постійно диктують нам свою волю? Це ганьба для нації, терпіти цих євразійців на своїй землі. Необхідно починати з малих, але ефективних акцій проти російського імперіалізму в Україні. Коли накопичимо досвід, людський потенціал і фінансові ресурси зможемо переходити до широкомасштабних акцій. А поки що необхідно перевірити перш за все себе. Чого ми варті в цьому світі? Що ми можемо? Чи не розбіжимося при перших же труднощах?
  -- Я не проти, - заспокоївся Ростислав. - Однак, якщо ми буде займатися лише нікому не потрібною балаканиною, я вийду з цієї організації. Буду створювати власну бойову дружину.
  -- Не гарячкуй, хлопче, - завжди спокійний і тверезомислячий Орест намагався заспокоїти свого друга. В мене є ідея в моєму стилі, тобто весела. Ви знаєте, яка велика сила сміху, висміювання, розумного кепкування. Пропоную з мінімальними грошовими затратами виготовити плакати і розклеїти їх по Києву. Всі компоненти в мене вже є. На аркуші паперу А-4 ми наклеїмо прапор України і біля нього надпис - Україна. Нижче, скажімо, прапор Німеччини з надписом - Німеччина. Потім, наприклад, прапор Японії. І відповідний надпис - Японія. Ще нижче прапор Росії і поряд надпис - Аквафреш, а в дужках Росія. Цю зубну пасту аквафреш біло-синьо-червоного кольору, нині посилено рекламують по всіх каналах телебачення і на рекламних щитах повсій країні.
  -- Так ти що, хочеш москалям зуби начистити? - засміявся Денис Коломбет.
  -- По зубах будемо давати пізніше, - серйозно відповів йому Орест. - А зараз треба їм і їхнім агентам в Україні трохи збити пиху. Не знаю, чи ви помітили, що кольори аквафрешу повністю співпадають з кольорами російського прапора. Пропоную під зображенням прапора Росії написати віршик наступного змісту:
  

Россияне, не стыдитесь

Флага своего

Он из Аквафрешем

Цвета одного

   Не погано придумано, - згодився Коломбет. - гумор, сатира, насмішка дадуть більше у нашій боротьбі, ніж лайка, прокльони на адресу наших ворогів.
   Я візьму виконання цих плакатів на себе, - сказала студентка художнього інституту Лариса Манько. Я все це можу зробити без всілякого наклеювання. Це позавчорашній день Я цю роботу виконаю на комп'ютері на найвищому поліграфічному рівні. В мене дома є кольоровий лазерний принтер. Все це буде виведене на нього в потрібній кількості екземплярів. Розклеїмо в найлюдниших місцях Києва. Нехай люди почитають і посміються. Це матиме і психологічне значення.
  -- Одначе, нас будуть шукати "українські" спецслужби, - і собі вставив слово Богдан Фісик. - Якби ми щось написали проти України і української нації, наприклад назвалися "Русский фронт" або "Русское движение", нас би ніхто не шукав. У нас у Кривому Розі все місто обклеєне закликами "Русского движения" і ніхто на них навіть і пальцем не посварився. Приїжджають сюди з Кацапстана і відкрито вербують п'яту колону з українців. А варто нам створити українську організацію, як проти нас почнуться репресії. Чи може я щось говорю не те?
  -- Ти говориш те, що нам усім відомо, - Орест стиснув свій великий кулак. - Для протидії ворогам України, коли ні міліція, ні СБУ, ні Рада національної безпеки і оборони, ні президент, ні прем'єр-міністр не виконують своїх прямих обов'язків, визначених Конституцією, за які вони гроші отримують від платників податків по захисту наших національних інтересів і створена наша організація.
  -- Тепер такий час - втрутився в обговорення Тарас Дерен, що за логікою речей в Україні мають як гриби після дощу виникати патріотичні організації на захист нації і держави. Нам треба з ними об'єднуватися, координувати свої дії. Тоді наша діяльність буде набагато ефективнішою. Та й разом з іншими ми будемо набагато сильнішими. Нам не вистачає досвіду. А, напевно, є організації, які складаються з людей досвідчених, бувалих.
  -- Це щоб ми у них були прислугою? Щоб нас посилали на всілякі сумнівні заходи, до яких у нас не лежить душа, - запротестував Станіслав Лаврик.
  -- Ми будемо співпрацювати на рівноправних засадах, - підкреслив Орест. - А зараз пропоную проводити серед керівного складу раз на місяць своєрідний науково-теоретичний семінар. Тільки на відміну від наших навчальних закладів, будемо виносити на обговорення лише найцікавіші і найактуальніші питання сьогодення і минулого України і світу. Але щоб, так чи інакше, наша держава і нація в цих навіть найзагальніших обговореннях була присутня. А зараз пропоную обговорити результати поїздки Петра Кайдановича до Буковини і Закарпаття. Що вдалося зробити, а що не вийшло. Тобі слово, Петре.
  -- Так, впродовж двох тижнів я був у Чернівцях і області, а також відвідав декілька населених пунктів на Закарпатті. Базовими були міста, де містяться різного рівня акредитації вищі навчальні заклади і де б ми хотіли мати власні регіональні осередки. В цьому нам допомогли члени нашої організації, які поступили до столичних вузів з даних областей. Приймали мене дуже добре, з належною повагою до організації, яку я представляю. Був час і для короткого відпочинку. Завезли мене до двох сіл в горах. Надзвичайно мальовнича природа, чудове чисте повітря. Навіть форель вдалося половити в гірських річках, - доповів Кайданович своїм друзям.
  -- А які реальні результати поїздки? Ти ж не лише відпочивав там? - запитав Петра Лаврик.
  -- Звичайно, що так, - повернувся Кайданович до Лаврика. - Створені осередки нашої організації, які вже почали роботу. Сподіваюсь, що чисельність цих осередків буде зростати, а якісний склад наших філій не буде погіршуватися. Хоча поки що щось абсолютно визначене сказати не можна. Однак в мене вже є досвід створення таких регіональних відділень. Є він і в Лаврика. Тому пропоную і надалі здійснювати такі поїздки і постійно поширювати наш вплив на всю Україну. Щоб осередки нашої організації були не лише в одному обласному, але й у всіх районних центрах. Тут роботи вистачить. Їх в Україні близько 500. В мене склалося враження, що в цих двох областях наші регіональні осередки очолюють дуже розумні, патріотичні і дієві хлопці. В Мукачевому у нас організовано філію, яку очолює абсолютно унікальна дівчина. Студенка, спортсменка, красуня, страшенно активна. Я пропоную взагалі забрати її до Києва. Така розбудує нам організацію. дуже швидко.
  -- Чи не закохався ти бува в цю дівчину? - посміхнувся Орест. - Щось дуже вже ти її розхвалюєш.
  -- У таку можна, хоча я був холодний, як гірький потік, - весело відповів Кайданович. - Я був там у справах, а не їздив розважатися з гарними дівчатами.
  -- І що нічого веселого з тобою не трапилося? - знову запитав Лаврик. - Ти ж завжди розповідаєш усілякі смішні історії, що з тобою постійно трапляються. Невже цього разу були якісь винятки.
  -- Та де там, - сміючись почав Кайданович. - Ніяких винятків. Ви ж знаєте, що я родом з Полтавщини. То мене в одному гірському селі на Закарпатті, куди ми поїхали до батьків цієї мукачівської красуні почали розпитувати за столом, де зібралося напевно все село, як ми там живем. Я їм і розповідаю, що родом з богом забутого села, де немає ні школи, ні газу, де живуть переважно старезні бабусі. А чим ви топите взимку, запитують вони. У вас же там і лісів ніяких немає. - Дійсно, - кажу, - у нас справжній степ. Уже й лісосмуги порубали на дрова. Вороги народу так підняли ціни на газ, що скоро всі лісосмуги знищать. А тепер у нас корчують пеньки і кидають їх до пічки. Як почали вони реготати. Виявляєть по місцевому пічка це жіночий статевий орган, а пеньок - чоловічий. То виявляєть отак ми на Полтавщині живем. Мабуть що не погано. А так як мені на роду написано потрапляти в різні смішні і курйозні ситуації, то я прославився і на Буковині. Там в одному гірському селі майже всі вчителі минулорічні випускники Чернівецького і Івано-Фіранківського університетів. То я й поїхав з керівником нашого Чернівецького осередка туди створювати там філію нашої організації. Нас з ним і поселили в якійсь старій дерев'яній хат, де колись розміщувалося два класи місцевої школи. Тепер там побудовували нову гарну школу, а ця хата служила квартирою для несімейних молодих учителів. Нам і виділили кімнату на двох. А вранці ми пішли до актової зали школи, де зібралися не лише молоді вчителі, але й пенсіонери. Всі хотіли послухати мене, що ж воно діється у столиці і доки нами будуть керувати відверті вороги України, які мають заводи і фабрики у ворожій Росії. Директор школи і запитує нас, як нам спалося. Я без будь яких сторонніх думок і кажу. що все було добре. Але на горищі цілу ніч бігали і гупали миші як якісь коні. Тому не вдалося добре виспатися. Реакція присутніх було доволі дивною. До того доволі пожвавлені і привітні люди якось знітилися, особливо жінки. Виявилося, що по-місцевому гупати означає кохатися, тобто статевий акт між чоловіком і жінкою. Отак я влип по самі вуха. Потім я запитував хлопців з Івано-Франківщини, чи говорять у них так. А вони такого й не чули. Хоча родом з сусіднього з Чернівецькою областю гірського району. Так що без веселих і не дуже пригод я з відрядження ніколи не вертаюся.
  -- У нашому університеті, - продовжив Орест, - з'явилися листівки, що на тому тижні у Чечні двісті чеченців повністю розбили в якійсь ущелині цілий полк росіян. Останні тікали з поля бою як зайці. Потім по телебаченню показали цю ущелину, яка була повністю забита трупами російських солдат. І це вже другий розгром російської армії в Чечні за місяць. Це дуже добра агітація проти союзу україни з Росієї. Бо наших хлопців одразу відправлять воювати до Чечні. Росіяни вже там втомилися воювати. Нічого в них там не виходить. Ось вони і хочуть через наших колабораціоністів і зрадників народу, через так звану УПЦ Московського патріархату, святкування річниці Переяславської ради та інші заходи і затягнути наших дітей, онуків, батьків, братів, зятів на бійню до Чечні, Дагестану, Черкесії інших гарячих точок Росії. На Донбасі проклята кацапня знищила тисячі українських хлопців, а тепер скрізь кричить про дружбу двох народів. Подивіться в Інтернеті, скрізь тільки й скиглять прокляті мещоро-мерянці про те, що українці і кацапи це один народ. Українці просто не знають про це, бо вони зомбовані. А стратегічна мета всієї цієї інтервенції москалів на нашу священну землю одна: вони ще раз пересвідчилися, що українці є природженими воїнами, героями-лицарями і без них новоявлена Російська імперія не буде життєздатною.
   Це добре, що такі листівки є, але треба поглиблювати їхній зміст, - перебив його Кайданович. - У вищих навчальних закладах необхідно не лише повідомляти факти, але й добиратися до самої сутності проблеми. Наприклад, про що говорить факт розгрому незначною кількістю чеченських моджахедів полку або цілої дивізії росіян? Або знищення українськими добровольцями регулярних частин армії Кацапстану на Донбасі? Я вважаю, що це найдоказовіше спростування міфу про славу російськолї зброї і бойову звитягу русні. Цей міф виник на основі того, що століттями в армії Російської імперії, а потім і Радянського Союзу героїли українці, татари, азербайджанці, грузини, узбеки, народи Північного Кавказу. Та й ті ж чеченці, черкеси і дагестанці. Навіть прапор на Рейстазі у Берліні підняли українці. А вся слава дісталася росіянам. Бо так було треба. Все це працювало на міф про героїзм росіян. Асами серед льотчиків ставали українці. Але звання героїв їм не давали за національною ознакою. Я вже не кажу про кримських татар чи чеченців. Героїзм цих народів цілком усвідомлено і цілеспрямовано ігнорувавуся. Але варто було розпастися СРСР і віцдійти всім цим народам з російської армії і цей міф луснув як мильна булька. Нерегулярний загін українських хлопців з УНА-УНСО без будь-якого воєнного вишколу на одному героїзмі і звитязі наголову розбив елітну десантну бригаду росіян в Абхазії. Тому російські агенти і зрадники нації в Україні і ліквідували УНА-УНСО. А її лідерів посадили до в'язниці. Росіяни не могли пробачити цій організації такої ганьби і розвінчання міфів про нездоланність російської зброї. Це ж просто незаперечний факт. Але дійти до розуміння цього, що я сказав не кожен здатний. А ми у листівках після кожної перемоги чеченців і дагестанців у російсько-кавказькій та українців у російсько-українській війні, повинні розклеювати листівки. В яких будемо повідомляти, що росіяни не тільки не вміють і не хочуть працювати, але не можуть й воювати. Нічого не вміють, навіть горілку пити.
  -- Наші керівники, шоб вони там не говорили, дебільно ставлять на Росію, - сказав Лаврик. - От ідіоти. Я як історик знаю, що росіяни здали, як то кажуть з тельбухами всіх своїх сателітів. Без винятку. Без жодного. Та що там дивуватися. Послухайте виступи наших керівників. Вони навіть читати не вміють. Українську мову за більш як 10 років незалежності так і не спромоглися вивчити. Це найяскравіша ознака дебілізму і дегенератизму. В усьому світі мовна ознака є своєрідним тестом на професійну придатність. Тому там людей, які не володіють на достатньому рівні державною мовою ні на яку керівну чи управлінську роботу взагалі не беруть. Якщо не здатен оволодіти державною мовою, то буде в кращому випадку підбирати собачі гівенця на вулиці. Для цього взагалі ніякої мови не треба знати. А в нас такі люди керують державою. То чому ж тоді дивуватися, що ми живемо так бідно. Кидаються з одних крайнощів в інші. То російську мову треба вчити, то англійську. А коли ми будемо знати в Україні українську мову?
  -- А стосовно того, що Росія зрадила всіх своїх агентів і сателітів, це правда, чи так "для красного слівця", запитав Кайданович. - Невже росіяни дійсно використали і викинули як непотріб всіх кенрівників держав, які на них поставили і Росію підтримували.
  -- В мене на цю тему була курсова робота, - підвердив свої слова Лаврик. - Щоб не бути голослівним я наведу вам приклади. Ось візьмемо повішеного в Афганістані проросійсмького лідера Наджибулу. Росіяни навіть пальцем не поворушили, щоб його врятувати. А розстріляний разом з дружиною румунський лідер Чаушеску. А Хонекер в НДР. А Саддам Хусейн. А Муамар Каддафі. А югославський лідер Мілошевич, який був накращим другом Росії. Де вони всі? Я можу продовжувати.
  -- Не треба. І цього цілком достатньо. Дуже відомі і недавні політичні фігури, які за проросійську орієнтацію отримали по саме нікуди. Тому розумні лідери ніколи не ставлять на Росію, бо їхня карта врешті-решт буде бита. А інтелектуальний рівень "наших" керівників настільки низький, що вони якраз і діють як агенти Росії. Собі ж на шкоду.
  -- Та вони про те, що ти нам сказав напевно і не знають, - посміхнувся Кайданович.
  -- Але ж у них є відповідні радники. Вони і повинні їм підказати, що необхідно робити. Чи може я не правий, - продовжив Лаврик.
  -- Напевно їхніх радників і поставила Росія, або купила їх, - знову вступив у розмову Кайданович. - Тому вони і мовчать. Або в цій дебільній команді відповідні і радники. Бо розумна і чесна людина не буде працювати на таку владу ні за які гроші.
  -- А як пройшла конференція, організована комуно-сіоністами з нагоди 350 річчя Переяславської зради? - запитав Кайданович. - Хтось з наших на неї прорвався? І чи дали виступити?
  -- Лише мені, - посміхнувся Лаврик. - Я ж хитрозадий, як іудей Всіх тих, які не славили це переяславське засранство просто не включили до програми конференції і до неї не запросили. Не опублікували і виступів. А я написав такі хвалебні тези про дружбу з братнім російським народом, що мені надали слово одному з перших. От суки. Йде війна з кацапнею, а вони разом з УПЦ Московського патріархату конференції влаштовують. Тут я їм і сказав, що хотів. І крики не допомогли, і маточні припадки цієї придуркуватої суки Літренко. Я був підкреслено коректний і незворушний. Як і личить молодому перспективному науковцю.
  -- І що ж ти їм там сказаів?
  -- Дуже аргументовано і з цитатами класиків, в тому числі і марксизму-ленінізму і російського шовінізму. Я сказав, що дружба народів, це солодка брехня для дебілів. Вона видумана ідеологами і теоретиками імперіалістичних націй спеціально для націй-рабів з метою їх подальшого визискування і обкрадання. Це черговий із багатьох сіоністських проектів. Його мета "дружити" і далі наївних людей, щоб вони думали, що то їх не обкрадають, а "дружать". Насправді ж у світі ніякої дружби народів в природі не існує. Її і в принципі не може бути. На землі панувала, панує і буде панувати жорська конкуренція націй, народів, держав за місце під Сонцем. Подивіться правді в обличчя. Як США, Японія, Німеччина, Ізраїль, Росія тощо "дружать" з іншими країнами. За допомогою ракет, авіаносців, літаків, спецоперацій. Чи може мені в цьому хтось заперечити. Як росіяни в цей час, коли ми тут теревені точимо "дружать" українців? А як вони "дружать" з українцями в Севастополі, Криму, на Донбасі і багатьох інших місцях. То там дехто язик до сраки ковтнув, коли я це сказав. А потім кажу, що особливо вправно дружать інші народи сіоністи та американські і російські імперіалісти. Всі ці так звані "громадянські постіндустріальні" суспільства, де 1 мільярд жителів планети жирує за рахунок обдирання і визискування понад 6 мільярдів населення інших країн, яких вправно "дружать" Європа, США, Канада, Ізраїль і Японія, хотіли б залишити вигідний для них статус "дружби народів" і надалі. І для цього всіляко його пропагують. А попробуй виступити проти такої "дружби народів" і проти тебе визвіряться всі сіоністи, імперіалісти і шовіністи світу. Та ще й фашистом тебе обізвуть. За принципом, тримай злодія. Хоча самі ж вони і обікрали майже все людство. А щоб не гавкали такі як я, привезуть вам гуманітарну допомогу. Поношені труси, пальто, бюстгальтери. Дуже вигідно. Не треба тратитися на утилізацію відходів. Чи я може перебільшую?
  -- Нам треба побільше заправляти інформації, яка б розкривала молодим людям очі до Інтернету. Зараз з ним працюють практично всі студенти нашої країни. Треба на дошках оголошень усіх факультетів столиці розклеїти електронну адресу нашого сайту. І давати там найновішу інформацію, - сказав Кайданович. Однак слід памятати, що правдиву інформацію сіоністи і російські шовіністи, які тримають в своїх руках Інтернет постійно забанюють.
  -- Це очевидно продуктивна ідея, - згодився Лаврик. - О, та надворі вже дощ закінчився. А то, бачу, твоя парасолька вже зовсім зламалася, - показав він на розхристану парасольку Кайдановича, яка валялася в кутку кімнати.
  -- Та хай йому чорт, - розсердився його товариш. - Ніколи не купуй нічого, що зроблено або хоча б зібрано в Росії, - показав він на парасольку. - Там вони, напевно, працюють або п'яні, або з похмілля. Тому майже одразу все ламається або розпадається.
  -- Ну. Скажеш таке. Це типовий стереотип у тебе.
  -- Не скажи, друже. Звернемося, як каже наш шеф, до фактів. Ти сам мені нагадав про зламану парасольку
   Кайданович підвівся і пройшовши в куток підняв її з підлоги.
  -- Ось дивися, - показав він її Лаврику. - тут нашитий яскравий італійський прапор і навіть написан, що вона зроблена в Італії. Я на це і купився. Придбав її дуже дорого. А вона відразу й поламалася. Потім почала протікати. А тепер її треба просто викинути, так як вона вже явно не підлягає ремонту. Що я і зробл, виходячи з нашого офісу. Там на вулиці стоїть урна. Треба було її взагалі не заносити до нашого офісу. Однак, я тоді просто не розгледів в якому вона стані. Так ось, після першої поломки я відніс її в магазин і ми з продавцем підняли документи. Звідки її прислали на продаж. І виявили, що ітілійська фірма збирає ці парасольки для країн СНД в Росії. І все стало одразу зрозумілим. А перед тим я купив мікрохвильову пічку фірми Самсунг. Вона теж через місяць зламалася. І знову таж сама історія. Її, виявляється, теж зібрали в Росії. Мій сусід купив машину "Лада". Та ще й, дебіл, добивався, щоб вона мала так би мовити материнське походження, тобто була зібрана не в Україні, а в Росії. Так за останні два роки він витратив на ремонт грошей більше, ніж би придбав собі якусь німецьку машину такого ж класу. А я замовив собі за кордоном старого і добре поїждженого в Німеччині фольксвагена. Так він у мене два роки взагалі служив повністю безвідмовно.
  -- Та це ж ідея, - закричав Лаврик. - Давай помістимо на нашому сайті оці та інші конкретні факти про якість російської продукції. А так люди просто не володіють інформацією і оплачують своїми грошима російський імперіалізм і його військову інтервенцію в Україні. Хай вони тримаються подалі від російської продукції і купують або вітчизняне українське, або вироблене в країнах ЄС. Теж саме можна сказати і про кацапські банки, які заполонили Україну. А то російський монополістичний капітал спеціально поширює брехливу інформацію про низьку якість або навіть шкідливість американської чи європейської продукції, а сам під цей "шумок" підсовує свої нікому не потрбні товари. Які ніде, крім країн СНД ніхто не бере.
  -- Це правильно. Сьогодні ж почнемо формувати цей сайт. А то я їжджу додому на маршрутному таксі російського виробництва "Газель". Так в тій машині не розправитися, ні вийти, ні зайти. Таке враження, що тебе тягнуть задом по асфальту. Все гримить і деренчить. Скло вікон підігнано чисто по-російському. Тому навіть у нових машинах гуляє сюди туди. Чого я не бачив в жодній іншій машині. А в Україні випускають чудові автобуси "Богдан". Зовсім інша справа. Зручні і потужні. Європейський рівень виробництва.
  -- Ось тільки не розумію, чому вони не додумалися, продовжуючи цю серію автобусів називати їх і далі українськими чоловічими іменами. Або жіночими. А то наступну модифікацію назвали "Еталон". А треба було назвати "Петро", "Назар", "Тарас" тощо. Було б цікаво і по-європейському з українським колоритом. Іспанці он свої машини називають за найвідомішими містами - Толедо, Кордова, Ібіца.
  -- І про комуністів у сайті треба написати, щоб розкрити очі людя, які їх ще підтримують якраз через брак інформації. - продовжив Кайданович. - Знову вони "виникають" проти українського національно-визвольного руху. Наряджаються в тогу захисників народу. Змінили назву після заборони їхньої колабораціоністської партії і продовжують мутити воду.
  -- Ти про комуністів? - запитав Лаврик, який думав про своє і не зовсім уважно слухав свого побратима. Та які вони комуністи? Чисті, аж світяться агенти російського імперіалізму і російського ж монополістичного капіталу. Перший секретар цієї партії і всі його заступники мають банки в Росії. В України ж лише їх філії. Тому вони самі справжні лобісти і представники російських інтересів у нас. Саме через це вони просто дурять народові голову. Справжні комуністи є природними ворогами будь-якого імперіалізму. Навіть свого національного. Не кажучи вже про чужий. А вони, кажучи науково, є його апологетами. Хіба вони за увесь час незалежності України організували хоча б одну демострацію проти злодіянь російського імперіалізму в Чечні, Дагестані, Інгушетії, Україні тощо? Хіба вони виступили ініціаторами хоча б однієї забастовки трудящих за свої права? Чи може вони протестували проти наступу на профспілки? Що роблять справжні комуністи в усьому світі. Нічого подібного. Чи може вони протестували проти утисків української мови в Україні і виступили за елементарну справедливість до корінних народів країни, тобто українців і кримських татар, яких визискують на їхній же рідній землі всіляки зайди, які приїхали на нашу землю "на поиск счастья и чинов"? Нічого цього не було взагалі. то які ж тоді вони після цього комуністи. Комуністична партія, це один з сіоністських проектів "для дурних".
  
      -- Геополітик
  
  -- Увага! Третя година. Розпочинаємо засідання нашого відділу, - пролунав низький хриплий голос завідувача відділу геостратегії України доктора політології Максима Мегелана. Сьогодні пропонується розглянути наступні три питання: 1. Про стан підготовки другого розділу монографії "Геополітика і геостратегія України в ХХІ ст." доповідач завідувач відділом, тобто я. 2. Різне. І 3. Науковий семінар відділу на тему "Про тактику і стратегію світовоого сіонізму і російського імперіалізму стосовно України: геополітичний аспект", доповідає старший науковий співробітник Іван Коротя. Є якісь зауваження, побажання чи доповнення до порядку денного? Немає. Тоді я сам собі надаю слово. Немає заперечен? - посміхнувся Мегелан.
   Заперечень не було. Співробітники відділу "їли" очима свого знаменитого шефа. Ще б пак. Доктор політології Мегелан був відомим у країні і за її межами політологом і геополітиком. Єдиним незалежним науковцем у цьому напрямку і взагалі єдиним, як він казав "формалізованим" геополітиком України, який займався цією модною науковою спеціальністю не за гроші чи прихильність влади, а задля самої науки і встановлення об'єктивної істини. Тому його не любили придворні політологи. Однак вимушені були читати і використовувати його статті для складання власних прогнозів розвитку ситуації в країні і за її межами. Науково обгрунтовані пророцтва вченого мали незбагненну властивість повністю збуватися. Тому один шанований журнал назвав ученого "Українським Нострадамусом". Найбільш відома зарубіжна радіостанція, яка веде передачі на всю планету в свою чергу, після публікацій у Великобританії прогнозів по розвитку ситуації у світі. в якій вчений спрогнозував Іракську війну і серію терактів у США і Росії, а також російську інтервенцію в Україні назвала Мегелана "Провокатором майбутнього".
  -- Відділ не може складатися лише з одного мого авторитету. - продовжив Мегелан засідання. - Здавалося б я підібрав найкращих, найдієвіших і наймолодших науковців з цієї проблематики у Києві. А ви зриваєте графік роботи над монографією. В чому справа? Чому досі в мене на столі немає відповідних параграфів аж трьох співробітників. Якщо не можете чи не хочете, то так і скажіть. Я буду працювати з іншими людьми. Скажіть мені відверто, я це люблю, в чому справа? Наприклад, ви, - звернувся Мегелан до молодого кандидата наук Симеренка.
  -- Я вважаю, що нам поставлені не зовсім реальні строки виконання робіт, - підвівся зі свого місця Семиренко.
  -- Будь ласка, не треба підніматися, - посадив хлопця Мегелан. - Всі сидять. Зекономимо час і буде менше гуркоту.
   - Напевно, це думка не одного Семиренка? - запитав Мегелан, своїх співробітників. - Але я з нею не згоден. Мій внесок до обсягу книжки складає понад 70 відсотків. І завантаження в мене набагато більше від вашого. Однак, я вже давно здав до відділу всю свою частину. Вона є і на папері і на флешці. Чому ж для вас такий темп роботи є неприйнятний?
  -- Відверто кажучи, - попросив слова науковий співробітник Чубач, - в такому темпі як ви рідко хто може працювати.
  -- І чому це так? - повернувся до нього Мегелан. - Мені вже за 50 років перевалило. А більшості з вас ще й тридцяти немає. Всі ви достроково захистили свої кандидатські дисертації. Значить показали всім і довели самим собі, що вмієте і можете працювати. То в чому ж тоді справа?. Я у ваші роки встигав скрізь. Уже докторську подав до захисту. І дітей на той час у мене було двоє. І жив в гуртожитку на 13 квадратних метрах. І мене з родиною всіляко намагалися з цього гуртожитка виселити. І допомога з боку батьків була мінімальна. Які проблеми у вас? Немає чого їсти? Немає де жити?
  -- Та ж хочеться хоча б трохи розслабитися після захисту кандидатської. Якось відпочити. Погуляти, - посміхнувся зовсім молодий Андрій Сав'як.
  -- Тоді з вас нічого путнього не вийде, - розсердився Мегелан. - Лише нарощуючи темп своєї роботи, ви будете чогось варті. А так будете нікому невідомими кандидатами і докторами наук, яких у нас абсолютна більшість. Якщо вас така доля влаштовує, будь ласка. Але не в моєму відділі. Даю ще один місяць на завершення роботи. Після цього буду робити так би мовити, організаційні висновки. Які? Ви знаєте самі. Всі чули і зрозуміли? У різному у нас підготовка до Всеукраїнської конференції з геополітики і геостратегії України і круглий стіл з запропонованої владою політичної і адміністративно-територіальної реформи. В конференції повинні взяти участь і виступити з доповідями всі без винятку співробітники відділу. А на круглий стіл, де буде телебачення і фуршет, крім мене підуть ще Сав'як і Макогон. Сав'як хоча і виступив за розслабляючий режим після захисту дисертації, але матеріали свого розділу до монографії здав першим. А ось "шотландець" Макогон здав другим. Тепер вони "засвітяться" на телебаченні. Я вже домовився про інтерв'ю. Я вас лише представлю. А говоритимете ви. Ваш виступ від імені відділу обговоримо в мене в кабінеті після засідання відділу.
  -- А чому ви мене назвали "шотландцем"? - запитав у Мегелана Макогон.
  -- Справа в тому, що всі ці українські прізвища, які починаються на Мак - ,наприклад, Маковецький, Макосій, Макогон та інші виявилися співзвучними шотландським і ірландським прізвищам. Там "мак" означає син, а "о" - внук. Багатьох українських переселенців з прізвищем Макогон в Канаді і США записали як Макмагон, що в перекладі означає син могутнього. А Макосії взагалі виявилися подвійними шотландо - ірладцями. У них є і "мак" і "о". Типу О'Брайана чи О'Коннорі. Та й у мене прізвище майже повністю співзвучне з відомим ще зі школи Магеланом, який здійснив першу навколосвітню подорож. Я знаю, що за очі мене багато хто Магеланом і називаю. Українські прізвища найрізноманітніші у світі, бо звідси походить уся біла раса. Потім праукраїнці рознесли їх по усьому світові. Там вони трансформувалися. Але і нині мабуть немає такого закінчення, якого б не було в українських прізвищах.
  -- Коли я навчався в університеті імені Тараса Шевченка, підхопив навмисно розслабляючу розмову Мегелана Андрій Сав'як, - у нас вчився один індонезієць. То він приходив з гітарою на всі студентські фуршети, які відбувалисяч на різних факультетах. Полюбляв повеселитися і випити. Він просто заходив до приміщення. Витягував свій паспорт і казав, що він індонезійський українець, предки якого декілька тисячоліть тому вийшли з України. Воно починалосі з чогось такого, що нам важко і вимовити, але закінчувалося на -енко. То його обов'язково запрошували до столу, годували і поїли. А він під гітару співав українські народні пісні.
  -- А тепер перейдемо до науково-теоретичного семінару за названою мною темою. Доповідає Макогон. Однак перед семінаро, за уже усталеною традицією, коротко обговорюємо один маразм нинішньої нашої дійсності. Політичний і геополітичний, звичайно. Хтось готовий. Чи мені знову прийдеться самому виступати. Ви ж молоді люди. Вам ці маразмо-дебілізми, до яких уже звикло старше покоління, особливо повинні кидатися в очі.
  -- Дозвольте мені, - підняв руку як учень у класі Сав'як.
  -- Прошу, колега, - тепло посміхнувся хлопцеві Мегелан.
  -- Я щодо георелігійної ситуації в Україні хотів би висловитися, - почав Сав'як. - Не зрозуміло, чому Українська православна церква, яка знаходиться у підпорядкуванні Риму, називається Українською греко-католицькою церквою, а Українська православна церква, що знаходиться у підпорядкуванні Москви, тобто Московського патріархату, називається просто Українською православною церквою Вони навіть соромляться писати про своє підпорядкування Росії. Як злодії ховають ці два слова - Московський патріархат. Щоб прості люди не знали, якому господарю вони служать і кому йдуть гроші українських віруючих. Хіба б вони ховалися якби їхня справа була справедливою і вони служили Богові, а не Дияволу. Бо ж там заправляють російські спецслужби, які існують і на гроші наших віруючих. Я вважаю, що за логікою речей, Українську православну церкву Московського патріархату необхідно називати Українська греко-московська або греко-російська церква.
  -- Цікаве спостереження, - звернувся до присутніх Мегелан. Пан Сав'як мислить нестандартно і проникає в саму сутність проблеми.
  -- А "наша" влада, всі ці вихрещені-євреї керівники держави тільки в церквах Московського патріархату моляться, вінчаються і хрестять дітей. Хоча за логікою речей вони повинні б робити це в церквах Української православної церкви Київського патріархату. Знову ж за логікою речей ця церква повинна була б їм як українським керівникам бути ближчою і дорожчою але ж цього немає. Але якщо наше керівництво є агентами російського імперіалізму в Україні, тоді їхні дії стають абсолютно логічно обгрунтованими. Кажуть, що сам "наш" президент якийсь там "крутопоп" у Московському патріархаті.
  -- Браво, Андрію. Ще один маразм і алогізм нинішньої української дійсності, який для більшості людей невідомий, ми з вами розкрили. Ось такі розминки мають будити в нас нестандартне мислення і пошуку нерозкритого в давно відомому і звичному.
  -- Ми, українці. жуже толерантні і терпимі до інших націй і їхніх представників в Україні. Аж занадто. Цю рису в нас треба свідомо викорінювати, як і хоча б по краплі вбивати в собі раба. Бо ці дві риси взапов'язані між собою і не є нам на користь. Ми терпимо в себе будь-які види фінансової, національно-культурної і навіть абсолютно антиукраїнської діяльності різних національних груп, які паразитують на нас у нас же вдома. А в школі українським дітям ця банда колаборацілністів від освіти прививає так звану дебільну толерантність. І дехто починає нахабніти, - змінив тему обговорення Сав"як. Якщо ми лише хоча б заїкнемося чи десь напишемо в газеті, що чужинці оббирають нас у нашій же рідній домівці і паразитують за наш рахунок, як куплена чужоземцями "українська" преса починає кричати про порушення прав людини. І ми перелякано замовкаємо. В Україні скрізь керують євреї, росіяни і вірмени, а українці вимушені бути їм рабами і прислугою на своїй рідній землі. Хіба я не правий. Та навіть за офіційною статиститикою, навіть після 25 років незалежності українці серед керівного складу держави посідають лише третє місце. А якщо брати не абсолютні, а відносні цифри, тобто щодо співвідношення питомої ваги окремих національних груп населення України з питомою вагою осіб окремих національностей серед керівників усіх сфер життя, то ми, тобто українці, і в десятку не потрапляємо. І це в себе вдома. Хіба це не ганьба? Хіба це не політика апартеїду стосовно корінної нації України?
  -- А нехай будь-який українець поїде до Ізраїлю, Росії чи Вірменії і захоче там розпочати власний бізнес чи почне організовувати свої національне життя з іншими українцями, - продовжив цю тему Семиренко. - Та вас ніхто і слухати не захоче. В Ізраїлі, якщо ви не єврей, то вам одразу покажуть на ваше місце. Вулиці прибирати, або туалети чистити. Та там до вас і в штани залізуть, перевірять, чи ви справді обрізані, чи лише придурюютеся. Чи може я перебільшую? І ніхто і слова про ваші права не скаже. Немає у вас ніяких прав. А може вам закортіло пожити і попрацювати у Вірменії? Так вас відкритим текстом запитають, чому ви так не любите свою Батьківщину, тобто Україну, що забилися аж до Вірменії. Чи вам тут медом помазано? А у нас кількість вірмен між останніми двома переписами населення зросла майже у 7 разів. І ніхто їм не нагадує, що пора і честь знати. Погостили трохи, і додому. А може у нас є люди, які, боронь боже, нагадують росіянам їх же відомий вислів: Родина мать зовет? Чи може хтось звертає увагу представників цієї нації, яких поганою мітлою не виженеш з України, що " И дым Отечества нам сладок и приятен"? А поїдьте ви, будучи українцем, до Росії. Вам одразу нагадають чий ви хліб їсте і що ми "должны знать свое место". Та ще й нагадають, що ви блудний син України. А чи говоримо ми росіянам, що вони їдять наш хліб і так ненавидіть свою Родину-мать, що в ній жити не хочуть? То чи праві ми - українці у власній толерантності до інших народів?? Напевно, що ні. Нам не треба слухати людей, які від власного дебілізму або за вкрадені у нас же гроші намагаються перетворити українців на рабів на власній землі.
  -- Я бачу, що відвертий маразм нашого нинішнього життя уже всіх нас починає перетворювати на нормальних людей, - засміявся Мегелан. Впевнений, що невдовзі наш відділ зачинять. Організаційно-наставляюча розминка закінчена. А тепер слово для виступу надається нарешті науковому співробітнику відділу Макогону.
  -- Максиме Федоровичу, - звернувся до Мегелана Макогон. - Чи не могли б ми сьогодня обговорити мою статтю, яка вийшла в аналітичній газеті "Напередодні". Навколо неї розгорнулися гарячі дискусії на сторінках не лише українських, але і американських та європейських ЗМІ. А запланований на сьогодні мій виступ я підготував. Він повністю готовий, але я хотів би виступити з ним до 350-річчя Переяславської зради. Я там такі речі відшукав, що жодна газета в Україні з великим тиражем боїться їх опублікувати. Хоча б здавалося всі вога мали б одразу друкувати сенсаційні матеріали. Стаття виходить в "Таймс" на наступному тижні. Тоді, якщо ви не проти. ми її і обговорими
  -- Я згоден. Слушна пропозиція, - згодився завідувач відділу. В мене до того часу має вийти відповідна монографія в Польщі. Тоді ми організуємо круглий стіл. Але я не відмовляюся від запланованої на сьогодні теми теоретичного семінару. Перед круглим столом у Будинку вчених ми "обкатаємо" цю тему на семінарі. Доповідачем знову буде Макогон, а я в нього буду співдоповідачам. Всі інші теж мають бути готовими до активної участі. Починайте, будь ласка, - звернувся Мегелан до доповідача.
  -- В наш час геостратегічно найактуальнішою проблемою для України є геостратегічна орієнтація її влади на Москву, а не на Європу. Я хотів би це питання розглянути дещо в незвичному ракурсі. Геополітики і політологи всього свту розглядають його переважно в політико-економічному контексті. Я б хотів звернути увагу колег на випущений з поля уваги популяційно-імміграційний аспект.
  -- Багато вчених аналітиків уже встигли назвати ХХІ століття "віком терору". Справді, нинішнє століття почалося вражаючими терористичними актами і широкомасштабною війною проти світового тероризму, що її оголосили США. З цією метою розроблені цілі програми, які грунтуються переважно на емпіричних підходах. Країни Заходу, що акумулювали значні кошти, витрачають їх також на всілякі інші війни, наприклад, з бідністю, СНІДом і наркоманією, екологічними проблемами. Існують численні відповідні інституції, які теоретично обгрунтовують їхню необхідність і здійснюють розробку конкретних заходів з реалізації. Але за деревами існуючих гострих глобальних проьлем сьогодення європейські держави, США і Канада очевидно не побачили лісу. А цим лісом є неминуче нове переселення сотень мільйонів людей на вже зайняті, освоєні і обжиті іншими народами території, що загрожує людській цивілізації ні з чим не зрівняним хаосом.
  -- Якщо не надто загдиблюватися в цю проблему, як це наразі робить більшість аналітиків, можна дійти висновку, що в історії людства подібні великі переселення народів траплялися не раз. Це були болючі періоди в його існуванні, але після великих потрясінь і змін врешті-решт усе втихомирювалося і можна було спокійно жити далі. Взяти хоча б Україну. По її "коридорній" території за тисячоліття пройшли сотні народів і племен, майже нічого по собі не залишивши. Були й такі, котрі залишили хіба що поживу для нинішніх археологів. Взагалі з теренів України, що протягом тисячоліть служила своєрідним інкубатором для індоєвропейських народів, відбувалося безліч переселень як на захід - аж до Ірландії, так і на схід - аж до Тихого океану. Монголи в свою чергу дійшли аж до Центральної Європи, подолавши 10 тисяч кілометрів. Втім, варто зауважити: минулі переселення народів відбувалися у зовсім відмінних від нинішніх умовах.
  -- По-перше, людей на Землі тоді було незрівнянно менше, ніж тепер і світ не був поділений державними кордонами на окремі держави. Ще ніколи в історії людства не було такого, щоб воно опосіло практично всі більш-менш придатні для життя куточки нашої планети. Причому вже виникли території, де щільність населення перевищила 20 тисяч осіб на квадратний кілометр . Існують цілі країни, де цей показник досягнув максимакльно можливих для біологічного виду показників і зростає далі. Люди живуть в атмосфері постійного популяційного стресу, який за відсутності обмежень державними кордонами вже давно спричинив би природну міграцію людей до менш заселених регіонів світу.
  -- По-друге, більша частина популяційно надлишкових територій перебуває на низовинних ділянках нашої планети в субтропічних і тропічних її частинах. Саме тут і відчуватиметься найбільше і вже неминуче піднесення рівня Світового океану, зумовлене глобальним потеплінням і парниковим ефектом. Уже в наш час деякі острови в океані (наприклад, Мальдівські) починає заливати вода. Попереду - 150-мільйона країна Бангладеш і багато інших. Але найбільша небезпека нависла над 1,3-мільярдним Китаєм, де основна частина населення живе на низовинних ділянках. Це другий реальний чинник нового переселення народів.
  -- По-третє, в багатьох країнах світу високий рівень народжуваності зберігається на тлі постійного зниження смертності і зростання тривалості життя. Якщо в минулому висока народжуваність в значній мірі компенсувалася високою смертністю, то нині людству вже не "допомагає" навіть СНІД і атипова пневмонія. Вражаюче зросла і тривалість життя в більшості країнах і регіонах світу. Якщо тисячоліття тому людина у віці 30 років вважалася немолодою, то нині це лише початок життя. В окремих країнах, враховуючи ментальність населення, особливості їхньої віри та деякі інші чинники (наприклад, в Індії, ісламських і африканських країнах), у найближчий період сподіватися на зменшення природного приросту населення є справою цілком утопічною.
  -- По четверте, більшість країн з високим приростом населення є бідними і нестабільними. Деякі з них, наприклад, Індія і Пакистан, володіють зброєю масового знищення і вже неодноразово були на межі її застосування одна проти одної. У разі тих чи інших широкомасштабних воєнних операцій кількість вимушених мігрантів може досягти багатьох десятків мільйонів осіб.
  -- Які ж основні напрямки нового переселення народів, прогнозованого десь на першу половину ХХІ століття? Визначити їх не складно, оскільки це переселення поки що в малопомітних для багатьох країн масштабах уже почалося. Перший напрямок - це США і Канада, які освоюються переважно переселенцями з латиноамериканських країн, передусім з Мексики. Мексиканці масово заселяють південні, а зараз уже і інні штати США, де в деяких місцях уже й не почуєш англійської мови. Панівною тут стала не лише іспанська мова, а й спосіб життя та мислення - не англо-саксонський, а латиноамериканський. Що свідчить про речі серйозніші. А саме: про заміну однієї цивілізації іншою.
  -- Другим міграційним вектором є доволі багаті країни Європейського Союзу. Фактично виникнення цього інтеграційного об'єднання і зумовлено намаганням європейців врятувати європейську або євроатлантичну цивілізацію від нашестя переселенців з Азії і Африки. Тому після остаточного завершення формування ЄС слід чекати встановлення якнайжорсткішого в'їзного режиму на всіх зовнішніх кордонах об'єднаної Європи. Тому сусідні з ЄС країни, які до нього не потраплять, опиняться в найгіршому положенні.
  -- Третім, нині найвірогіднішим напрямком популяційної експансії стануть пострадянські країни - Росія, Україна, Білорусь і Молдова, які безпосередньо межують з ЄС. Вони не увійшли до об'єднаної Європи через різні причини, але в основному через суб'єктивні. ЄС не хоче бачити в своїх лавах ці країни переважно через злочинність, недемократичність і корумпованість їх керівництва. Отож ці держави об'єктивно опиняються в найгіршому геополітичному становищі. Вони фактично стають територіями "скидання" популяційного надлишку для всього світу. Втягування України в інтеграційні об'єднання з Росією і Казахстаном, які неминуче служитимуть зоною територіальної експансії 100-200 млн китайців, бо мають з цією країною найпротяжніший кордон, ставить і нашу країну в один ряд з геостратегічно приреченими північними сусідами Великого Китаю. Пора вже відкривати для наших керівників лікнеп, бо число геополітично і геостратегічно некомпетентних їх рішень уже "зашкалює" за будь-які критичні позначки. Та, напевно, інакше і не може бути. Тут просто знаходить ще одне своє підтвердження вислів відомого француза Ж. Лебрюйера, який писав, що той, хто думає лише про себе і про сьогоднішній день, неодмінно робить помилки в політиці. До речі, і собі на шкоду теж, а не лише державі і нації.
  -- В найгіршому положенні опиняються Росія і Україна, у яких щорічно вимирає відповідно 1 млн. та 400 тис. чол. Отже, відбувається "природне" звільнення території для іммігрантів. У Росії, яка потрапила в глухий геостратегічний кут між ЄС, Великим Китаєм і мусульманським світом, взагалі порятунку ніякого і в принципі немає. Ніяка країна не здатна навіть теоретично вистояти перед подвійним геополітичним тиском. Потрійний однозначно означає смерть. Популяційна екпансія Великого Китаю і ісламської цивілізації при "закритому" ЄС врешті-решт знищить Росію і російську націю. На тлі вимирання росіян в Російській Федерації доволі швидкими темпами розмножуються переважно мусульманські народи Північного Кавказу і Поволжя. Вони і будуть з середини Росії з її півдня на північ займати територію, що її звільняють росіяни. Зі сходу це робитимуть (уже роблять) китайці. Їх нині в Росії близько 5 млн. осіб. І через 5 років вони стануть у цій країною другою національною групою після росіян. Поки співробітники нашого відділу писали про швидке опанування китайцями Далекого Сходу Росії, вони почали вже займати Східний і Західний Сибір та "приглядатися" до Уралу. Столицею "Китайського Сибіру" нині стала Чита. Китайці захопили в Забайкалля всі економічні важелі і вже опановують політичні.
  -- Дякую за увагу. Моя доповідь завершена, - підняв голову і поглянув на своїх колег Макогон.
  -- Прошу запитання до доповідача. - звернувся до аудиторії завідувач відділу.
  -- Скажи, будь ласка, нам, навіщо такими швидкими темпами озброюється Китай, хто на нього збирається нападати?
  -- Запитання дуже влучне і саме за темою моєї доповіді, - пожвавився Макогон. - Справді. Навіщо Китаю балістичні ядерні ракети, наймодерніші авіаносці і атомні підводні човни останньої модифікації? До речі, такі, що і США їх не мають. Хіба десь існує божевільний, який виношує плани нападу на цю велетенську країну, яка за ВНП нині поступається у світі тільки США? Та й то - поки що. Чи може на нього хоче напасти Росія, ВНП якої складає лише 10% від китайського? Аж ніяк. Величезний воєнний потенціал Китаю потрібен для забезпечення мирного захоплення безмежних і малозаселених, але надзвичайно багатих на природні ресурси просторів азійської частини Росії. А ось щоб у росіян не виникло "геніальної" думки потурити мирних і неозброєних переселенців на історичну батьківщину з цих "исконно русских" земель і необхідних могутній збройний кулак. Китайці навряд чи стануть застосовувати воєнну силу задля захоплення Далекого Сходу, Сибіру і Уралу, але величезний кулак, "що постійно лежить на столі", буде нагадувати росіянам, що їхній геостратегічний час уже вичерпався і геополітичний маятник історії рушив у протилежний бік.
  -- Так. Я згоден з вами, - вступив у обговорення Мегелан. - Росія нині опинилася у парадоксальному становищі, коли не розвиваючись далі, вона загине і, розвиваючись, - теж загине. Колись, багато століть тому, один росіянин написав, що багатства Росії будуть приростати Сибіром. Тепер теж саме можна сказати про Китай. Розпочавши швидке економічне зростання, Росія неодмінно потребуватиме десятків мільйонів нових робочих рук на освоєння Сибіру і Далекого Сходу. А де їх взяти в країні, населення якої постійно зменшується? Раніше таким донором слугувала Україна. Всі чорноземні райони Росії - Дон, Кубань, Поволжя, Західний Сибір, Далекий Схід - були землеробськи освоєні українцями. Взяти бодай Київський, Полтавський і Чернігівський райони Омської області. Але нині населення України само зменшується дуже швидко. Тому освоєння природних багатств Сибіру і Далекого Сходу росіяни зможуть здійснювати лише руками китайців. Це єдина нація, що цілком адаптована до сибірських морозів, які у китайській Манчжурії не менші, ніж у Росії. Якщо ж до нинішніх 7 млн. російських громадян на далекому Сході додасться ще необхідних для повномасштабного його освоєння 15-20 млн. китайців, питання про належність цієї частини Азії до Китаю буде відразу вирішене.
  -- А як же Україна? - запитав старший науковий співробітник Ткачук.
  -- Інтегратори України з Росією, тобто агенти російського імперіалізму знають, чого вони прагнуть, - продовжив доповідач. - Їхнім завданням є переведення стрілок власної смертельної конфронтації з мусульманським світом і геостратегічного соціально-економічного протистояння з Великим Китаєм на Україну. Тому очевидним після економічної інтеграції є створення спільної армії з посиланням наших хлопців на бійню до Ічкерії, Дагестану, Інгешетії, Черкесії і на кордон з Китаєм. Я вже маю інформацію про агітацію в Сибіру і на Далекому Сході, що її проводять росіяни серед місцевих китайців. Про необхідність переселення далі на захід. Там існує держава Україна з "прозрачнимі" кордонами, з теплим морем, чудовою і родючою землею, підсонням, де достигає айва, гранати, віргінська хурма, виноград, персики, абрикоси, груші, сливи тощо. І ви там дуже потрібні.
  -- Звичайно, що з ЄС до нас ніхто переселятися не буде. Це і без спеціальних досліджень очевидно, - знову вступив у обговорення Мегелан. - Популяційний надлишок китайців, індусів, пакистанців, бангладешців, африканців тощо до нас скидатиметься з Росії. Завданням цієї країни є перетворення нашої держави на своєрідний популяційний відстійник і територіальний резерват для зменшення чужорідного демографічного тиску на європейську частину Росії. З наминучою втратою Сибіру і Далекого Сходу владна верхівка Російської Федерації, напевно, вже змирилася. Бо іншого виходу немає.
  -- Але за яким сценарієм все це може реально відбуватися? - звернувся до завідувача відділом Ткачук.
  -- Як усе це буде відбуватися в Україні, якщо ми за будь-яких умов не увійдемо до ЄС і НАТО? Сотні тисяч переселенців опанують найбільші міста. Вони прийдуть влітку і розмістяться в парках, зелених зонах, займуть дачі, в яких, наприклад під Києвом може оселитися кілька сотень тисяч чоловік. Восени і взимку накотиться друга хвиля мігрантів. Вони дзвонитимуть у ваші двері і коли ви відчините - з малими дітьми зайдуть у вашу оселю і звідти їх ніхто вже не виселить. Щоб уникнути внутрішньої і зовнішньої війни, місцеві адміністрації ухвалять рішення, що кожна родина, яка має, наприклад, трикімнатну квартиру, повинна виділити для біженців одну кімнату. Біженцям також будуть передані всі незайняті квартири, будинки, або окремі кімнати чи поверхи, а також дачі.
  -- То який же вихід з цього катастрофічного положенн, в яке нас завели злочинні дурні, всі перефарбовані комуняки, які перебували при владі в Україні з часу проголошення незалежності, - знову спитав Ткачук.
  -- Нам залишається єдиний вихід. - сказав доповідач. - Знайти і привести до влади людей. які зможуть переконати ЄС і НАТО у вигідності для них термінового прийому України до цих організацій. По-перше, необхідно подати письмову заявку про вступ до ЄС і НАТО. Балачки про те, що Європа нас не хоче, викликають уже лише оскому. Ви подайте письмову заявку з відповідним обгрунтуванням, і нехай вам у такому ж письмовому вигляді дадуть відповідть, що ми їм не потрібні. Отоді і будемо говорити, що нас не хочуть. А то виходить, що європейці настільки нерозумні, що приймають до ЄС в усьому бідні Естонію, Литву і Латвію, але не хочуть найкращі в світі українські чорноземи, найкраще в Європі географічне положення України, найбільші рекреаційні ресурси, велетенські, світового значення запаси залізної, марганцевої, мідної, титанової, нікелевої тощо руд, урану, невичерпні запаси нафти і газу на шельфі Чорного моря. Ніби все це в Європі є в надлишку. Росії, бачте, Україна потрібна, без неї вона прожити не може, а ось дебільній Європі - ні. Смішно слухати, панове. Не Європа нас не хоче а не хоче в Європу наше дебільне і наскрізь корумповане керівництво з його ганебними офшорами. Бо якщо ми увійдемо в ЄС, то нашому керівництву пряма дорога до суду в Гаазі. Ось в цьому і криються джерела всіх наших проблем і ібд.
  
      -- Американські українці
  
  -- Більше я до України не поїду, - сказав Ярослав Лубенський, - звертаючись до свого друга Івана Кандиби. - Я вже надто старий для того, щоб вивчати російську мову.
   В минулому бойові побратими в загонах УПА на Волині, ці старі чоловіки зручно вмостилися на плетених стільцях великої садиби Лубенського в містечку Маунт-Арлінгтон під Нью-Йорком.
  -- Коли я був в Києві одразу після встановлення незалежності України, в столиці скрізь лунала українська мова, - продовжив Лубенський. - Через 5 років ситуація стала гіршою. А нині я годинами бродив вулицями Києва і не чув жодного українського слова. Хоча б за логікою речей з того часу повинно все змінитися на краще, а не на гірше.
  -- Звідси будь-яка розумна і навіть не дуже людина може зробити цілком обгрунтований висновок, що владу в Україні захопили агенти Москви, які діють за принципом: чим гірше, тим краще, - мовив Кандиба. - Я з приводу динаміки становища в Україні можу тобі розповісти один анекдот, який я до речі почув у Нью-Йорку саме від "четвертої хвилі" переселенців з України. Зустрічаються два давніх знайомих. Один з них і запитує в іншого, мовляв. як справи. Погано, журиться той. Дружина мене покинула, пішла до іншого. Син наркоман, сидить у тюрмі. Донька проститутка, хвора на СНІД. А мене вчора з роботи вигнали. Та не журися ти так, заспокоює його знайомий. Життя як зебра - смуга чорна змінюється на смугу білу. Все перемелеться і до тебе прийдуть кращі часи. Через рік зустрічаються вони знову. Ну як твої проблеми? Закінчилася чорна смуга невдач? - запитує невдаху його друг. - Та знаєш, відповідає той, виявляються, що то в мене була біла смуга в житті.
  -- Як би там не було, але в Україні заправляють москалі і їхні агенти та зрадники української нації. Вони захопили всі сфери життя і через власні засоби комунікації дурять людям голову, що головними ворогами українців є американці. Ніби це Америка захопила економіку України, а не Росія. Можна подумати, що всі автозаправки в Україні належать компанії Шелл, а не Тюменской нефтяной компании чи Лукойлу. Може це американці, а не москалі окупували Крим і здійснюють військову інтервенцію на Донбасі.
  -- Я з тобою згоден, - підвівся від столу зі склянкою з апельсиновим соком в руках Кандиба. - Можна подумати, що з проголошенням незалежності України в ній запанувала англійська мова, а не російська. А дурні періодично піднімають крик, що українське керівництво, бачте, проамериканське. Сміх, та й годі.
  -- Все таки ми з тобою, друже, незважаючи на життєвий досвід, виявилися людьми наївними. Це мабуть наша національна риса, - і собі підвівся Лубенський. - Ми з тобою після проголошення незалежності України зробили колосальну помилку, розпустивши нашу організацію, яка боролася за визволення України з московських кайдан. Як колись казали французи: король помер, хай живе король. Радянського Союзу не стало, але Росія почала його відновлювати повним ходом.
  -- Друзі підійшли до широкого вікна, яке йшло майже через всю стіну невисокої, але дуже затишної і просторої вілли Лубенського.
  -- Ти подивися як чудово цвіте олеандр, - замилувався на панораму за вікном Кандиба. - Треба відновлювати боротьбу за звільнення України, - знову почав він перервану розмову. Ми з тобою мільйонери. Чи не так? Не лише наші діти, але й онуки дуже добре влаштовані. Мають свою справу і цілком незалежні від нас. Їм наші гроші не потрібні. Я свого сина не бачив уже більше півроку. Його нафтовидобувна компанія нарощує обсяги видобутку на Алясці. То він там з родиною живе майже постійно.
  -- А мої обидва сини можливо вже й перевищили мене за власним капіталом, - вийшов на яскраво зелену траву біля будинку Лубенський. - Я не бачу проблем з фінансування нашої діяльності. Проблема в іншому. Ми з тобою, слава богу, все ще здорові. Але ж роки беруть своє. На дев'ятий десяток повернуло. Сили вже не ті. То чи на довго нас вистачить? Важко нам буде починати все з початку.
  -- То ти мислиш все ще по старому. - посміхнувся Кандиба. - Ти своєю юридичною фірмою все життя керував одноосібно. А коли вимушений був йти на відпочинок, ніхто з твоїх синів не захотів продовжити твій бізнес. Прийшлося продавати фірму. Я до того це веду, що треба було готувати гарного і відданого менеджера для її керівництва. І не за рік до .виходу на пенсію, а протягом останніх 5-10 років. Щоб перевірити людину. Мені такого хлопця знайти вдалося. Тому я керую своєю фірмою "з печі". І доволі успішно.
  -- Я тебе зрозумів так, що для нашої організації, яку ми збираємося відновити, необхідно підшукати молодих і дієвих хлопців-українців, які будуть реалізувати наші ідеї і життєвий досвід. А над ними, для контролю, поставимо головного менеджера. Він у мене теж є. Я тут тихцем вивчив у Гарварді одного хлопця з України. Геніальна, чесна і патріотична людина. Ще десять років тому, будучи в Україні, довідався, що росіяни зваблюють наших переможців олімпіад з усіх дисциплін вчитися до Москви. Це щоб використати наш інтелектуальний потенціал і виховати з них не еліту нації, а яничар і колабораціоністів. Серед них був і Святослав. Він тричі переміг на математичній олімпіаді в Україні, а потім став переможцем і Міжнародної олімпіади з математики, яка проводилася в той час в Сінгапурі. Йому так набридло зверхнє ставлення в Москві до українців людей, які їм і в підбори не годилися. Хлопець повернувся до України і його не хотіли зараховувати ні до якого вузу. Напевно, з Москви наказали своїм агентам в Міносвіті України. Ось тут мені і пощастило. Я фінансував видання підручників з математики українською мовою для університетів і один професор мені порекомендував цю людину-комп'ютер. Зараз він не має ніякої постійної роботи. Після закінчення Гарварду виконує на замовлення всілякі роботи. Заробляє великі гроші. Але постійно звертається до мене, щоб він міг зробити для України. Ось і допоможемо йому. Виконавець він чудовий. Та й організатор теж. І взагалі людина він вдячна, не забув про мою допомогу.
   - Я вважаю, що треба розробити програму допомоги українській пресі в Україні, щоб пробити блокаду, - продовжив Кандиба. - Але, як на мене, треба шукати відповідні нашим ідеям організації в Україні. За логікою речей вони нині мають виникати і множитися. Такий час і така ситуація. Наша фінансова підтримка для них буде дуже доречна. А Святослав саме і займеться як пошуком таких організацій, так і їх розвоєм.
  
      -- Військові
  
  
   - Я вже далі не можу витримувати цієї спеки, - сказав, підводячись з дерев'яної лави в сауні сорокарічний генерал-лейтенанат Анатолій Дузь. - В мене, здається, зараз очі повилазять. Як ти можеш сидіти тут так довго. Та ще й ипідливаєш на розпечене каміння свою воду з ментоловою олією.
   Дузь зіскочив з полиці, відчинив двері і скинувши повстяного капелюха, стрибнув до басейну з прохолодною водою. А-а-а-а - залунало під вкритими вільховою "вагонкою" стінами великого холу службової сауни. Різко викидаючи руки з води Дузь швидко плив басейном, фиркаючи як морж. Його могутнє тіло, коли він виліз з води парувало.
   Заступник міністра оборони України Анатолій Дузь підійшов до холодильника і витягши декілька пляшок оксамитового пива "Оболонь" і тарілку з чорною ікрою. Остання була мальовничо оточена бурштиновими шматочками сьомги.
   Відчинилися двері парної і клубах пари виникла струнка постать тридцятидев'ятирічного заступника державного секретаря Міністерства оборони генерал-лейтенанта Любомира Шполянського. Він повільно підійшов до душової кабінки і став під крижані струмені води. Завжди спокійний і врівноважений Шполянський не зронив з губ жодного звука. Повільно повертаючись і підставляючи під обпікаючу тіло воду то ту, то іншу його частину. Розтершись рушником він загорнувся в простирадло і спокійно вмостився на кріслі біля столу. Він відкоркував пляшку пива і наповний склянку до половини.
  -- Ніколи не бачив, - подумав Дузь, щоб хоча б раз наповний щось вщент. Завжди наливає половин, як відмірює.
  -- А в мене вспередині ніби якийсь вимірник встановлений, - побачивши погляд друга, сказав Шполянський. - Можу розлити пляшку хоч на десять чоловік. Усім порівну.
  -- Мене в тобі дивує не те, - посміхнувся Дузь. - Як ти вмієш вгадувати думки людей. Мене іноді приголомшує, коли ти кажеш мені, що зараз міністр скаже. І він дійсно те каже. Ти що, навіюєш йому якість думки?
   - Звичайно, що ні. - Просто в мене і тут є якась внутрішня інтуїція. І чим людина примітивніша,. тим мені легше вгадати, що вона скаже.
  -- Ну що скажеш про нового міністра оборони, - звернувся до Шполянського Дузь. - Всі були впевнені, що кращої кандидатури за тебе немає.
  -- В мене не було жодного шансу, ти ж розумієш це не гірше за мене. До речі, як і у тебе, - примружив очі Шполянський.- Ми ж з тобою чистопородні українці. І дружини в нас теж українки. Ось якби ти був обрізаний. Або хоча б у тебе була дружина росіянка або єврейка, тоді ми були б на коні. А то парадоксальним чином ми наймолодші командири дивізій в Україні, хлопці з села, своїм талантом і працьовитістю добилися практично стелі у своєму службовому зростанні. Одна надія, що до влади нарешті колись в Україні прийдуть українці. Тоді я буду міністром оборони, а ти станеш секретарем Ради національної безпеки і оборони. Для тебе характерне геостратегічне мислення.
  -- Я з тобою згоден, - Попередній міністр був напівросіянин-напівєврей, нинішній напівукраїнець-напівєврей. Дуже симптоматично.
  -- Ну тут ти не зовсім правий, - знову підняв кришталеву склянку Шполянський. - Це так би мовити формальний бік справию. В обох міністрів оборони України матері є чистокровними єврейками. За єврейськими звичаями такі люди є євреями. Це якби в них були батьки євреями, тоді виникає певна колізія. А так вони вважают, що мати єврейка виховує своїх дітей тільки єареями. І ніким іншим. Вони ніби всмоктують своє єврейство з молоком матері. Пам'ятаєш колись дуже популярну пісню Висоцького "Охота на волков". То там є слова про вовченят, які смоктали молоко вовчиці і всмоктали "нельзя за флажки". Так що наші міністри знають про це і вважають себе повноправними євреями і пишаються своєю належністю до "богомобраного" народу.
  -- Але і ми українці нічим не поступаємся перед євреями за власним розумовим потенціалом, - почухав носа Дузь. - У нас в академії викладав історію України професор Погрібняк. Так він на реальних історичних фактах доводив,. що ми українці зробили вирішальний внесок у створення народної пісні, освоєння цілинних земель по всій планеті і в освоєння космосу. І дійсно, серед теоретиків і практиків освоєння космічного простору одні українці за походженням. Тут уже ніяк не спростуєш ці дані. Що було, то було. Значить у нас є генетична схильність одночасно і до духовно (пісня), і до господарського ( підняли і освоїли чорнозем по всій планеті) і до техніки. Німці роблять гарні машини. Але ж де їхні конструктори ракет? То хіба ракета простіша у конструюванні і виготовленні за автомобіль? Це ж не так. Нас просто не пускають нікуди навіть в Україні, свідомо і організовано блокують наше просування по службі в усіх сферах життя.
  -- Бачу в нас сьогодні серйозна розмова починається, - посміхнувся Шполянський. - Раніше тебе більше цікавили певні місця видатних жіночих організмів.
  -- Та вже дістали мене всі ці придурки-чужинці, - розсердився Дузь. - Та я ще в школі тричі перемагав на Українських фізичних олімпіадах.- Техніка для мене, як для тебе стратегічне мислення. Куди б не поїхав відпочивати, завжди починаю допомагати щось лагодити. Я без цього не можу. Але чим я можу займатися в армії, коли вже майже всю техніку з неї розтягли. Та й саму армію скоро розвалять до кінця. Це щоб ми опинилися повністю безбройними, коли на нас нападуть москалі. У мене в голові увесь час той знаменити вислів Бісмарка, про який нам говорили в академії: народ, який не хоче годувати власну армі, буде годувати чужу. А чужа армія завжди обходиться набагато дорожче.
  -- То чого ж нам-українцям тоді не вистачає? - знову звернувся до свого друга Дузь. - У нас є духовність, практичнвсть, працьовитість, видатні інтелектуальні здібності. На кожній світовій олімпіаді з усіх предметів у нас постійно призові місця. Але чому ж тоді ми так бідно живем? Чому дозволяємо всяким чужинцям-зайдам хазяйнувати у своєму домі, оббирати себе? Тут якийсь очевидний парадокс.
  -- Та ніякого парадоксу тут немає. - відповів Шполянський. - Ми просто не усвідомили себе. Не знаємо того, що є великою, славною, богомобраною нацією. Коли в нас визріє критична маса людей, які це усвідомлять, ми станемо найбагатшою країною Європи. Для цього є всі об'єктивні умови - розумні і працьовиті, освічені люди, найбагатша у світі земля, найкращий комфортний клімат. А ось суб'єктивно ми себе не поважаємо. Нам кажуть наші вороги, що ми дурні і ні на що не спроможні. То ми з ними згоджуємося і такими і стаємо. А тільки ми скажемо, що ми кращі за інших, та ще й приклади наведемо, ми одразу наведемо порядок у своєму домі. Я згоден позмагатися і з росіянами, і з євреями. Нехай вони назвуть мені своїх Корольових, Кибальчичів, Засядьків. Ціолковських, Кондратюків, Сікорських, Глушків і т. д. Хоча б одного. А їх і немає. То хто ж тоді розумніший? Ми чи вони?
  -- До речі, ти перевіряв, у сауні немає "жучків"? - запитав Шполянський? - Ти ж у справах техніки дійсно невизнаний геній.
  -- Ось тут можеш на мене покластися. В мене є такі прилади, які тим хлопцям, що чіпляють "жучки" і не снилися. Можеш тут вільно говорити, що хочеш. Але лише зі мною. - посміхнувся Дузь.
  -- Ну ти мені поясни, як це може бути, що в армії на весь округ один єврей і того призначають міністром оборони. А після нього призначають другого єврея, - знову відкоркував пляшку пива Шполянський.
  -- Це запитання не до мене, - пересмикнув плечима Дузь. - Якби ти спитав мене як технічно вдосконалити БМП я б тобі все чітко розповів. До речі, на цьому, Україна може мати сотні мільйонів доларів. Є відповідні заводи, які стоять, відповідні кадри працівників, які безробітні. Але ж нікому до нас-українців справи немає
  -- Я згоден з тобою, це запитання до мене, - подивився на світло на склянку пива Шполянський. Пояснення цьому може бути лише одне. Існує потужна сіоністська організація, яка займається підбором і розстановкою на всі керівні посади євреїв. Незалежно від їх розумових і професійних якостей. Головне, щоб людина мала єврейське походження.
  -- Тоді можна зробити висновок, що і нам-українцям необхідно формувати такі організації, які б добирали українців-патріотів і розставляли їх на всі керівні посади в Україні. Інакше ми і далі будемо на других і третіх ролях у себе на Батьківщині, - сказав Дузь, наливаючит пива у склянку і намазуючи чорну ікру на скибочку сьомги.
  -- Але ж ми не "потягнемо" всі сфери життя в країні, - заперечив йому Шполянський. - Щодо армії я з тобою згоден. Тут у нас певні можливості є. Якщо створимо відповідну організацію, включимо до неї старших офіцерів-патріотів, будемо диктувати свої умови. Ми ж все таки є національною більшістю в цій країні і це наша земля. Ми не приїхали сюди, як писав про Дантеса Лермонтов "на ловлю счастья и чинов". Та цей вірш Лермонтова про Дантеса ніби спеціально написаний про багатьох зайд, яких з України нічим не виженеш, але які її щиро ненавидять. Це ж там далі, ще зі школи пам'ятаю є слова: "смеясь он дерзко презирал земли чужой язык и нравы". Отак і в Україні немало людей, які з презирством ставляться до української мови і наших звичаїв.
  -- Щодо, так би мовити, теоретичного обгрунтування необхідності і легітимності існування такої організації, то ми її створюємо не в Росії для насаджування в усіх сферах життя керівників українців і не в Ізраїлі. Росіяни ж і євреї діють якраз навпаки. Може і нам необхідно подумати про свою агентуру в російських і ізраїльських верхах.
  -- Поки що це звучить майже фантастично, - потер лоба Шполянський. - А щодо просування своїх людей в усі сфери життя в Україні, то тут треба шукати виходи на інші подібні організації. Зараз українців так упосліджують на власній землі, що подібні організації українських патріотів повинні виникати скрізь. Необхідно встановити з ними ділові контакти. Як ти знаєш в мене є надійний і перевірений друг в тих органах, які все знають. Треба його прийняти до нашої організації і хай відповідає за "звязки з громадскістю".
   В новинах вчора показували, що в Курську на Московщині зібрався так званий "Слов'янський собор". Були представники чомусь лише Росії, України і Білорусі. Що то за зібрання слов'ян без поляків, болгар, словаків, чехів, словенців, хорватів, сербів і так далі мені не відомо. Але надзвичайно показово хто там сидів у президії., тобто які люди були організаторами. З боку Росії це Качуров і Смородінській, обидва євреї. Україну представляли "слов'яни" Тютюнов і Кушнеровський, обидва євреї-хасиди. Так званий "слов'янин" з Білорусії Панукович теж зі своїми російськими і українськими колегами одного роду-племені. Якась фантастика, та й годі, - знизав плечима Дузь. - Не словянський, а якийсь хазарський собор. Та й якби там зібралися дійсно етнічні росіяни, українці і білоруси, то там би слов'янами були б лише українці. Москалі типові угро-фіни, а білоруси прибалти. В Україні простий народ віддавна це розумів, називаючи білорусів литвинами, а росіян кацапами і москалями.
   Ніякої фантастики тут немає Все дуже чітко вписується в ту схему, про яку ми з тобою говорили, згадуючи нашого нового шефа, - скривив губи у кривій посмішці Шполянський. Цілком логічн, що міжнародному сіонізму набагато легше управляти однією великою країною і нацією, ніж десятьма чи двадцятьма малими. Це однозначно вигідніше. Перш за все матеріально. Не треба в кожній країні купувати свій уряд, президента, верховну зраду. А це дорого і довго. Набагато дешевше утримувати одного президента, одного-прем'єра і т.д. Для мене це цілком зрозуміло.
   - І для мене теж, - згодився Дузь. - Там на завісі над президією висів транспарант: "Русские, украинцы и белоруссы - один народ". Це вже для дуже дурних людей. Ми то з тобою щодня спілкуємося з росіянами. У них навіть будова черепа зовсім інша, ніж в українців. Такі широкі і вилицюваті фізіономії. І ментальність зовсім відмінна. Недаремно області, де висока питома вага росіян на виборах голосують зовсім інакше ніж ті, де абсолютно домінують українці. Ми і зовні і за власним характером є типовими європейцями. Вони ж справжні євразійці, тобто перехідний расовий тип між європеїдною і монголоїдною расами. Тому і формують під себе Євразійський союз. А в нас більшість населення бачить себе у Європі і ЄС. Це якраз тому, що ми чистопородні європеці. А який резус-конфлікт у змішаних українсько-російських родинах буває. Це доволі поширене явище. Це вказує на досить відмінну генетичну основу двох націй. А ось з поляками цього немає. Це просто факти про які мені розповів знайомий лікар Зоря, в якого я лікував свою першу дружину. Він відразу спитав хто вона за національністю. Так у нас нічого і не вийшло з дітьми. А ось коли я одружився з українкою, то хоча ми з протилежних частин держави, у нас уже двоє дітей. І ніяких проблем не виникало.
   - А як тобі публічні заяви нашого президента, що всі ми працюємо на євреїв або про те, що будь-який президент України це "людина Москви в Києві"? - запитав Шполянський.
   - Якщо він мав на увазі себе, то тут я з ним цілком згоден, - засміявся Дузь. - Але не треба узагальнювати. Та нашому президенту до дурниць не звикати. І в словах, і в ділах. То що ти скажеш як людина стратегічного мислення? Який вихід з ситуації, що склалася?
   - Я вважаю, а це просто світовий досвід, що ми знаходимося, точніше нас туди завела "наша" нинішня влада, у глухому куті історії. І чим довше така ситуація буде зберігатися, тим важче з неї буде вийти. В принципі ми можемо дійти до точки, можливо вже і дійшли, звідки вихід лише через страшний катаклізм, військову диктатуру. Демократія, особливо так, яку ми маємо зараз, тобто для олігархічних злочинців і бандитів сьогоднішню владу не зламає ніеколи. Тут потрібна сильна влада, керована сильною рукою, - махнув уже своєю рукою ніби шаблею Шполянський..
  -- То тоді нам і карти в руки. - спитав Дузь.
  -- Об'єктивно, дійсно так. А ось чи знайдуться відповідні сили у суспільства і належні люди, поживемо - побачимо, - відповів йому його друг. - Може такими людьми можемо стати і ми. Тепер все залежить від нашого розуму, організаторських здібностей і рішучості. Однак все одно нам треба шукати спільників за межами нашого кола. І створювати організацію в яку можна добровільно увійти, але з якої не можна вийти. І зрада в якій неодмінно карається смертю. Інакше іуди нас видадуть набагато раніше, ніж ми встигнемо щось зробити. Кожен, хто вступає до нашої організації повинен знати, що вона завжди захистить його і прикриє всіма доступними для неї способами і методами. Але якщо він щось зробить проти України, української нації чи зрадить наша братство, йому пощади не буде. Ось так і тільки так. На війні, як на війні.
   - А ти міг би стати хорошим диктатором. - посміхнувся Дузь. - В тебе є для цього всі підстави.
   - Ти помиляєшся. Це не для мене, - щиро мовив Шполянський. - Я надто жорстокий. Моє логічне мислення органічно не сприймає алогічних ситуацій і алогічних людей. В державному розумінні, звичайно. Я почну знищувати ворогів України десятками тисяч. В Афганістані, коли я був ще молодим офіцером мене не один раз хотіли судити за надто жорстокі методи ведення війни. Але мене любив командувач військами і тому я вийшов сухим із води. В мене вирізана частина правої легені. Однак у сауні тебе пересиджую. Козацька порода. Треба шукати диктатора десь на стороні. Це може бути і цілком цивільна людина. А ми йому допоможемо прийти до влади.
   - Нині у диктатори пнеться новий перший віце-прем'єр. Його продажні ЗМІ зображаю "сильною особою", здатною навести лад у державі.
   - Та не сміши мене, - махнув рукою Шполянський. - Він же справжній Педріто Гомес. Блакитний, аж синій. Голубіше не буває. Чисто карикатурна постать. Його ніхто серйозно не сприймає і сприймати не буде. Це тільки говорить, що у нинішньої влади взагалі немає ніякого кандидата в президенти, якщо вона чіпляється за такі одіозні постаті. Бо інші ще гірші і більше на 5% голосів виборців однозначно не тягнуть. А цей гомик собі навіть вуса відпустив, щоб імітувати "Сталіна". Просто якийсь дебільно-божевільний маскарад. Ніби в божевільні вирішили святкувати якесь з радянських свят.
   Через тиждень святкуємо "День захисника Вітчизни", - знову звернувся до Шполянського Дузь. Новий міністр планує грандіозну пиятику. Хоча я знаю, як ти відносишся до цього свята.
   - А як я можу до нього відноситися? - примружив очі Шполянський. - Я його завжди святкував як День радянської армії, коли в тій армії служив. А зараз я служу в українській армії. То за логікою речей і повинен відмічати день української армії, а не неіснуючої радянської.. А так раз у нас з Росією і Білоруссю один день захисника Вітчизни, то й Батьківщина одна. А звідси вже виводиться все те, що написане на транспарантах "Слов'янського собору". А потім і наступний крок до єдиної армії. Недаремно ж нашу українську такими швидкими темпами розвалюють. А мені б не хотілося знову командувати українськими хлопцями на війні в Чечні, Інгушетії чи Дагестані. Бо ж все це елементарні підступи російського імперіалізму і єврейського сіонізму, щоб черговий раз використати наших дітей для їхньої конфронтації з мусульманським світом. А нам вона зовсім не потрібна.
   - В мене вже таку оскому викликають ці постійні скиглення, що у нас і держава не така, і народ не такий. Це все брехня, мать вашу так, - стукнув кулаком по столу Дузь. - Мій сусід по будинку виїхав до Канади без вищої освіти і знання англійської мови і через два роки вже заснував там компанію. І його син теж. А тут перебивалися з хліба на воду. У нас дуже талановитий і працьовитий народ. Йому просто не дають працювати і реалізувати свої природні генетичні здібності і обдарування.
   - У нас не така влада у конкретних персоналіях. Поміняй її на розумних патріотів і все закрутиться і запрацює, - згодився Шшолянський. - Пам'ятаєш, як ми розбиралися в міністерстві з капітаном 2 рангу Жуком. Він довів свій есмінець до занепаду в усіх сферах життя і діяльності. Матросів майже не годували, корабель заржавів, бойових навчань не проводили. Все закономірно закінчилося стріляниною в караулі. Були жертви. Ми тоді заарештували і віддали під трибунал Жука, а на його місце призначили молодого рішучого і енергійного капітана 3 ранга Сліпенця. Він прийняв корабель з усією розхристаною і розбещеною командою, яка спилася майже в повному складі і відразу вивів його в море. Через два місяці вони повернулися з походу. Корабель увесь аж сяяв. Команда мала бравий вигляд. Всі були добре вгодовані і веселі. Дисципліна стала ідеальна. На маневрах корабель Сліпенця посів перше місце. .
   - Я тебе зрозумів, - посміхнувся Дузь. - Корабель це Україна. Його екіпаж - це український народ. Капітан 2 рангу Жук - це наше нинішнє керівництво державою. Поміняємо умовно кажучи Жука на Сліпенця і з тим же кораблем і з тим же екіпажем будемо мати протилежні результати. Станемо найзаможнішою і найщасливішою країною Європи. Займемо перше місце у змаганні з іншими державами. Нам треба міняти не корабель чи команду, а лише одного командира. І все буде сяяти чистотою, всі будуть нагодовані і веселі. Правильно я тебе зрозумів? У тебе як завжди невідпорна логіка, а приклади яскраві і зрозумілі.
   - Нам нарешті треба щось робити конкретне. А то в нашій країні виходить як у тому анекдоті. Зустрілися двоє давніх знайомих, які багато років не бачилися. Привіталися і одни питає у іншого: як справи? І не питай, відповідає той йому. Гірше нікуди. Дружина мене покинула, пішла до другого. Донька проститутка, син наркоман, хворий на СНІД, а мене самого вчора з роботи вигнали. Ну ти так не переживай. Втішає його давній знайомий. Життя воно як зебра. Смуга чорна, смуга біла... Зараз у тебе чорна смуга у житті. Але пройде якийсь час і все влаштується. Почнеться біла смуга. Пройшов якийсь час і давні знайомі знову зустрілися. Ну як твої справи тепер, з надією питає знову друг у свого "смугастого" приятеля. І не питай, відповідає той. Тепер виявилося, що то в мене була біла смуга у житті.
   - Ти абсолютно правий, - підвівся з місця Дузь. - Коли вже здається, що гірше бути не може наші керівники держави придумують який щораз густіший маразм і все стає ще безпросвітніше. Поки ці злочинні дебіли-інородці будуть при владі ні Україні, ні нам з тобою, ні нашій нації нічого не світить.
  
  
      -- Добровольці
  
  
  -- Слава нації, - пролунав гучний голос координатора новоствореної спортивно-патріотичної організації "Меч Святослава" Миколи Головача.
  -- Смерть ворогам України, - відгукнулося тисяча молодих голосів із зали педагогічного університету.
   Так завершилося злиття двох молодіжних організацій "Українська національна ідея" (УНІ) і "Місія української нації" (МУН).
   Через два тижні в квартирі-офісі організації "Меч Святослава" біля метро "Чернігівська" в Києві Микола Головач розглядав зі своїми заступниками три візитівки, які майже одночасно були прислані в трьох різних конвертах.
  -- Академік Маринич, доктор медичних наук, професор, директор онкологічної клініки, - споквола прочитав Головач елегантну візитівку, надруковану на дорогому цупкому папері. - Шейх Мухаммед Абд аль-Кадир, - ще повільніше прочитав він стилізовані під арабське письмо розгонисті літери другої визитівки. - Шаміль Басаєв, прочитав Головач і затнувся.
  -- Що так і написано? Не може такого бути, - підбіг до Головача його організаційний заступник Олексій Стась.
  -- Так, бути не може, але є, - Головач передав третю візитівку з прізвищем відомого героя російсько-чеченських війн до рук своїх заступників. Можете самі пересвідчитися. Так і надруковано.
  -- Це мабуть якийсь жарт, - засміявся заступник Головача з ідеології Роман Цьох. А може просто провокація.
  -- Це можна перевірити, так як тут надрукований і телефон. Ба, навіть два, - засміявся Головач.- Наш академік нікуди не втече. Зачекає і шановний шейх, а ось по третій візитівці необхідно терміново щось вирішувати. Ми порадилися і я вирішив зателефонувати.
   Головач зняв трубку і набрав зазначений у таємничій візитівці номер. - Алло, відповів зовсім молодий чоловічий голос.
   Наша організація сьогодні отримала візитівку з вашим номером. Я одразу його і набрав, - принципово українською сказав Головач. Ми "Меч Святослава".
  -- Дякую, що одразу відгукнулися, - теж українською відповів молодий голос. - Призначте, будь ласка, час і місце зустрічі нашого представника з вами.
   - Ми будемо чекати вас у своєму офісі завтра о 10 годині ранку.
   - Це влаштовує нашого представника, - відповів молодий голос. - Чекайте чоловіка на ім'я Ахмед Аббасов.
   - А тепер зателефонуємо шейхові, знову підняв трубку Головач.
   - Пронто, - відповів жіночий голос.
   - Я мабуть помилився, - почувши італійську традиційну відповідь на телефонний дзвінок, сказав Головач. - Мені потрібний шейх Мухаммед Абд аль-Кадир.
  -- Це його офіс, - відповіла жінка.
   - Ми отримали його візитівку сьогодні вдень. Ми - це організація "Меч Святослава".
   - Представник шейха Хусейн Ріяд може зустрітися з вами у прийнятному для вас місці і призначений час, - відповіла жінка.
   - Ми чекаємо його, якщо це прийнятно завтра о 12 годині дня, - сказав Головач.
   - Я передам йому і зателефоную вам через півгодини, - сказала жінка.
   - Чекаю вашого дзвінка, - відповів їй Головач і поклав трубку.
   - А тепер до нашого академіка, - Головач почав тиснути на кнопки телефонного апарата, набираючи перший з чисельних номерів, якими рясніла візитівка Марунича. Йому відповів ніжний дівочий голосок. А цей академік ще той жеребець, - подумав про себе Головач.
   - Директора клініки зараз немає на місці, - відповів чарівний голос дівчини. Він знаходиться в операційній.
   - А коли звільниться?
  -- Ви залиште свої координати і я вам одразу зателефоную, - сказала дівчина. - Не думаю, що це буде в найближчі три години.
   Головач назвав свій номер телефона і прізвище та ім'я.
   - А тепер давайте порадимося, що нам робити, - звернувся Микола Головач до своїх соратників. Треба передбачити, хоча б у найзагальніших рисах, що вони від нас можуть хотіти. Я особисто вважаю, що вони запропонують нам якесь співробітництво.
  -- Араби і чеченці є природними нашими союзниками. - сказав Стась. Так що тут можна передбачити якісь реальні точки дотику, але що хоче від нас лікар, як я зрозумів хірург? Дуже вже серйозна у нього спеціальність. Тому за власним характером він має бути радикалом. Така вже в нього рішуча і безповоротна спеціалізація. Тут ми навряд чи можемо щось довідатися до зустрічі. Здається мені, що ніхто з нас на здоров'я не скаржиться. Так що лікарі, тим більше хірурги, нам не потрібні.
   - Сьогодні у мене заплановано три зустрічі, - сказав Головач підводячись. - Якщо буде дзвінок від академіка, хай його секретарка телефонує на мій мобільний. До зустрічі за 15 хвилин десята завтра.
   Головач потиснув руки своїм соратникам і вийшов з офісу.
   Наступного дня керівник організації "Меч Святослава" сидів за своїм столом в оточенні заступників. Рівно о десятій годині ранку до кімнати зайшло троє елегантно одягнених чоловіків. Попереду знаходився високий брюнет з великими залисинами. Один з молодших чоловіків тримав у руках папку.
   - Ахмед Аббасов, - простягнув він руку Головачу, який підвівшись зі свого стільця уже чекав на гостя стоячи.
   - Микола Головач, - представився він чеченцю.- Радий вас зустрічати в офісі нашої організації. А це мої заступники - Олексій Стась і Роман Цьох.
  -- А це мої супутники, які відповідають за мою безпеку, - показав Аббасов у бік своїх супутників. Ті стримано кивнули.
   - А я розраховував на зустріч з самим Шамілем Басаєвим. - посміхнувся Головач. - В крайньому разі так було написано на отриманій нами вчора візитівці. Але ж Шаміль Басаєв, наскільки нам відомо, загинув.
   - Я уповноважений розмовляти з вами від його імені, - сказав Аббасов.
   - Звідки це мені відомо? - криво посміхнувся Головач. - Може ви представники російської ФСБ. Або і якихось інших ворожих нам спецслужб чи організацій.
   - Представ пану Головачу наші посвідчення, - віддав розпорядження нижчому охороннику Аббасов. Той підійшов до дверей і відчиний їх. У кімнату, ніяково посміхаючись зайшов Азіз Хакімов. У Головача сльози виступили на очах і він вискочивши з-за столу кинувся обніматися зі своїм чеченським побратимом з яким ще на початку 90-х років воював у Грозному проти росіян.
   - Оцим документам я вірю більше ніж собі самому, - сказав він відриваючись від свого друга. - В ньому неправди немає ні крихти. І лукавства теж. Скільки разів ми рятували один одного. Пам'ятаєш, як ти виніс мене пораненого з розбитого будинку на вулиці Пушкіна в Грозному. Ніхто не вірив, що я ще живий. А ти під ураганним вогнем, сам поранений тягнув мене і тягнув на своїх плечах. Потім нас уже разом транспортували до госпіталя в горах. Як ми з тобою тоді дружили. Головач не витримав і витер сльози. які мимоволі текли з його очей. - Я вже думав. що ти давно загинув. Передавав твоїй дружині гроші. Вона хоч їх отримала?
   У Азіза теж на очах стояли сльози. Він не міг вимовити ні слова.
   - Давайте перенесемо нашу зустріч, наприклад на завтра, - запропонував Аббасов. - ви погомоніть собі, згадайте минуле, а ми прийдемо до вас завтра і уже спокійно обговоримо перспективи нашого можливого співробітництва.
   - Я згоден, - сказав Головач, - простягаючи руку Аббасову. До завтра о 10 годині ранку. А ми з Азізом сьогодні підемо до мене. Моя дружина дуже багато чула про тебе. А тепер я їй покажу тебе, слава алаху, живого.
   - Хвилинку, Миколо, - сказав Стась, коли Аббасов з охоронцями вийшов за двері офісу. - У нас же сьогодні призначена зустріч о 12 годині з шейхом.
   - А я вже про неї і забув, - спохмурнів Головач. - я тебе зараз завезу до себе додому, - звернувся він до свого чеченського побратима, а сам буду вимушений повернутися в офіс. Помиєшся з дороги. Дружина тебе нагодує. Я їй зараз зателефоную на роботу, щоб відпросилася і йшла додому. Вона працює в бібліотеці школи, яка розміщена поруч з нашим домом. А увечері посидимо за столом. Згадаємо бойових соратників, тих які ще живі і тих, яких з нами вже немає. Вони десь у кращому світі, ніж ми.
   Головач знову зняв телефонну трубку і зателефонував до дружини на роботу.
   - Все добре. Вона зараз вирушає на нашу квартиру. А ми підемо до машини. Зараз пік руху вже спав і я сподіваюся за 40 хвилин доїхати до свого будинку.
   - Тільки не затримуйся там, будь ласка, - сказав Цьох. - У тебе часу вистачить лише для того, щоб повернутися до дванадцятої.
   - Ні, півгодини в мене є, - поглянув на годинник Головач. - якщо щось трапиться з машиною я її кину і доберуся на таксі чи піймаю якогось "грача". Пішли, Азізе.
   За 15 хвилин дванадцята Головач уже сидів за своїм столом у офісі і мовчки курив. - Завжди жвавий і помірно балакучий він ніби води до рота набрав Його заступники теж мовчали, так як відчували, що їхній командир знаходиться під впливом зустрічі зі своїм чеченським побратимом.
   Напружена тиша в кімнаті стала майже нестерпною і Стась першим порушив мовчанку.
  -- Скажи, Миколо, звідки в Азіза такий величезний авторитет? - запитав він у Головача. Я знаю, що це легендарна особа, але чому його так просто обожнюють всі ті, які його знають. Чи тут якась магія особистості, чи може він себе поводить якось особливо?
  -- Та він така ж людина, як і ми з тобою, - затягнувся цигаркою Головач. - Просто він абсолютно чесний як з собою, так і з іншими. І просто фізично не здатен на зраду. Він самовідданий, за друга віддасть життя. Нічого і нікого не боїться, а цим вселяє впевненість в усіх тих, які знаходяться з ним поруч. Я ніколи, у найскрутніші хвилини життя не чув від нього жодного слова скарги чи хоча б найменшого песимізму. Він завжди впевнений у перемозі своєї нації. Можна продовжувати і далі, але я наведу як приклад лише одні події, у яких і мені довелося взяти участь. Я був в той час постійно поряд з Азізом і тому знаю про його героїзм не з чиїхсь там прикрашених розповідей.
  -- Ми виходили вночі з повністю зруйнованого росіянами Грозного під час другої російсько-чеченської війни. Столиця Ічкерії тоді виглядала набагато гірше, ніж Сталінград наприкінці 1942 року чи Берлін у травні 1945 року. Все лежало в руїнах і російські війська повністю блокували місто, щоб не дати вийти звідти залишкам чеченської армії, яка його обороняла. Можна було прорватися лише через одне поле на околиці міст, яке кацапи замінували і тому не охороняли. З нами із оточення виходили сотні молодих хлопців, деяким з них виповнилося лише 16 років. Серед них були не лише чеченці. але й українці, якими командував я. Були там і араби, і узбеки, і азербайджанці, і татари. Кого там тільки не було. Проти Росії в Чечні воював справжній інтернаціонал. Підійшли ми в глуху ніч до мінного поля і Азіз почав вибудовувати ланцюжок, щоб іти один за одним, слід у слід. Сам став попереду, за собою поставив своїх заступників. Тут я підбіг до нього і кажу. Що ж ти робиш, попереду треба поставити рядових. А ти ж керуєш армією. В якій це армії на мінне поле першим іде генерал? То він так на мене поглянув, що мене сором пече, як згадаю той епізод і донині. Ким я тоді буду, якщо пошлю цих хлопців на вірну смерть? Що подумають про мене люди, їхні матері? Чи піде після цього хтось за мною? Чи схоче хтось воювати з загарбниками, якщо в нього не буде прикладу людей, які не думаю про себе? - запитав він у мене, коли я відвів його вбік, щоб поділитися з ним своїми міркуваннями.
  -- То що, він дійсно пішов першим на мінне поле? - спитав Головача один з його заступників.
  -- Так, пішов. І всі його заступники пішли за ним. І я почав вимагати, щоб мене поставили другим після Азіза, мотивуючи це тим, що українцям ця війна з росіянами потрібна не менше за чеченців. Але він не погодився. Азіз з друзями пішли вперед і всі вони підірвалися на мінах. Одні загинули, а Азізу відірвало ступню. Самі бачили як він накульгує на своєму протезі. А до мене черга не дійшла. І до жодного з хлопців-солдатів. Потім вони під моїм командуванням на своїх плечіх винесли в гори своїх поранених і убитих командирів. Це лише один з багатоьх героїчних епізодів у його житті. То чи знайдеться хоча б хтось, хто б мав найменші підстави в чомусь звинуватити свого командира? Тому його і обожнюють, бо кожен приміряє до себе. Чи вчинив би я так? А раз є такий приклад, то й жити стає легше, життя стає осмисленішим і щасливішим. Так і я став іншим, дякуючи Азізу. Через нього і зі мною залишилися всі ті бійці-українці, які воювали зі мною в Чечні. Ні один не зрадив. Вони бачили, як я йшов попереду них через мінне поле. Не позаду них, а попереду. Прикриваючи їхні тіла своїм тілом. Я їм повністю довіряю і вони мені теж.
  -- Тепер я знаю, чому ті, хто воював у Чечні так до тебе відносяться, - стиха мовив Стась. - Те що ви пережили разом навіки вас спаяло воєдино.
  -- Вони думають, що я був такий же як Азіз, - сумно посміхнувся Головач. - Це не так. Але я став таким як Азіз. І це найбільша заслуга його переді мною. Гарний приклад вартий дуже дорогого.
   Десь о 12 годині 3 хвилини у двері офісу хтось впевнено постукав.
   - Заходьте, двері відчинені, - крикнув Головач.
   Двері стрімко відчинилися і до офісу швидко увійшов смаглявий чоловік з видовженим обличчям і великими чорними очима. Вони горіли якимось внутрішнім вогнем.
  -- Я Хусейн Ріяд, представився він. Повноважний представник шейха Мухаммеда Абд аль-Кадира. Він представляє в Україні інтереси арабського і в більш широкому розумінні слова ісламського світу. В мене є інформація від наших друзів в ісламському світі, що статутні засади вашої молодіжної організації багато в чому співпадають з нашими інтересами у світі. Ви боретеся за звільнення своєї Батьківщини від російсько-іудейського гноблення. Ми боремося з ізраїльською експансією в арабському світі і допомагаємо нашим братам-мусульманам проти російської експансії на Кавказі і в Центральній Азії. Тому у нас багато точок дотику. Ми хотіли б допомагати вам у вашій боротьбі, в тому числі і фінансово. До недавного часу в арабському світі Україну як союзника не сприймали. Більш того, з чиєїсь легкої руки, а чиєї нам відомо, ми вважали вас своїми ворогами. А тепер ми знаємо, що Україна так само, як і ми, а може і більше, потерпає від російско-іудейської навали. Ми навіть почали вивчати вашу історію і довідалися, що росіяни разом з євреями організували у вас в 1932-1933 роках найжахливіший у світовій історії голодомор. Євреї Лєнін, Сталін, Каганович, Троцький були причетні і до голодомору !920-1921 років. Крім того, нам відомо, що українці є єдиною європейською нацією, яка століттями у військово-політичній сфері постійно співпрацювала з мусульманами. Нам відомо, що ви воювали у союзі з кримськими татарами проти слов'янських "братів" поляків і росіян. І не один раз разом з мусульманами одержували славні перемоги. І Хмельницький, і Дорошенко, і Сагайдачний і інші гетьмани з допомогою кримських мусульман наголову розбивали ляхів і москалів. Та й за століття спілкування з українською нацією кримські татари фактично перетворилися на генетичних українців лише з іншою вірою. Але кримські мусульмани на генетичному рівні завжди відчували свою кровну спорідненість з українцями. Тому разом і воювали проти своїх спільних ворогів. А що ці вороги були спільними як для українців, так і для мусульман, показав подальший хід історії. Російсько-сіоністський комунізм вчинив у ХХ ст. геноцид проти українців у вигляді голодомору 1932-1933 років, а потім виселив кримських татар у 1944 році з їхньої батьківщини. При цьому загинуло до половини всіх мусульман цього півострова.
  -- Так, історію нашу ви знаєте, але звідки ми можемо відати, що ви є тими, ким себе називаєте. Де ви вивчили українську мову? - підозріло спитав Головач. - Може ви не той за кого себе видаєте.
  -- Я спеціаліст з творчості Тараса Шевченка і Лесі Українки, - посміхнувся араб. - Закінчив Львівський університет і аспірантуру при Київському університеті. В Києві захистив кандидатську дисертацію. Нещодавно повернувся до України і довідався, що іудеї і іуди розв'язали кампанію паплюження і Тараса Шевченка, і Лесі Українки. Яке їм діло до ваших святинь. Ви ж не обливаєте брудом їхнього Шолом Алейхема. Навіть пам'ятник йому поставили. Я розумію чому це так. Шевченко як ніхто інший розумів, що євреї і росіяни віками визискували і експлуатували українців. Роблять це і зараз. А Шевченко ледь не єдина людина, яка про це сказала відверто і відкрито. Та за одне: "отак уранці жид поганий над козаком коверзував" або "кохайтеся чорнобриві, та не з москалями, бо москалі чужі люди, роблять лихо з вами". Як же його будуть любити і ті і інші. Наш Тарас розкривав очі народові на його природних ворогів. І про друзів він писав у поемі "Кавказ". І ви, пане, Головач, як мені відомо, теж на Кавказі воювали з нашими спільними ворогами.
  -- Я згоден з кожним вашим словом, пане Ріяд, - пильно дивлячись на представника шейха сказав Головач. - Однак ви мене так і не переконали в тому, що ви є дійсно тим, за кого себе видаєте. Мене навіть не переконають ваші документи. У російській ФСБ такі локументи штампують сотні. Які хочеш. Хоч посвідчення президента США можуть зробити. Якщо воно в нього є.
   - З вами можна мати спараву, - посміхнувся Ріяд. - Ви люди недовірливі. А це в нашій боротьбі надзвичайно корисна і потрібна якість. Якби ви мене сприйняли на слово, я б з вами не співпрацював. Я знаю, що ви сьогодні приймаєтье свого побратима з Чечні, - звернувся він до Головача. Він не лише ваш друг, але і наш теж. Поговоріть сьогодні ввечері з ним. Впевнений, що він переконає вас у тому, що з шейхом і його людьми можна мати справу. У нас є не лише величезний досвід, але й потужні фінансові можливості. Все це, безсумнівно, може знадобитися не лише вашій організації, але й усій Україні і українцям. А зараз дозвольте з вами попрощатися. Слава Україні!, - проголосив він гасло. Так москалі ніколи не скажуть, - посміхнувся він.
   - Героям слава! - відгукнулися Головач і його заступники.
   Ріяд стрімко крутнувся на місці і навальними кроками вийшов з офісу.
   - Ну що скажете, хлопці? - повернувся Головач до Стася і Цьоха. - Що це за один?
   - Колоритна фігура, - задумливо сказав Стась. - Цей шейх, напевно, тертий чоловік, коли відшукав собі в помічники такого "українознавця". Я впевнений, що він про Україну і про нас самих знає більше, ніж абсолютна більшість наших громадян. Чи не так?
   - Нам треба обов'язково йти на співпрацю з мусульманами, - хитнув головою Цьох. У них досвід боротьби з Ізраїлем практично безперервний уже понад 50 років. І гроші в них є. А в нас немає ні того, ні іншого. Лише усвідомлене бажання визволити свою Батьківщину з сіоністсько-московських кайдан. А з їхньою допомогою ми зможемо розправити крила. Якщо підключити сюди ще й чеченців і здійснювати з ними за арабські гроші, а це сотні мільярдів доларів, спільні операції проти сіоністсько-шовіністичного центру Москви, у нас з'являється реальний шанс не тільки боротися і героїчно загинути, але й перемогти.
   - Тут до нас проситься керівник однієї дуже крутої організації. Разом зі своїми хлопцями. Він зараз прийде. Чи будемо їх приймати до себе?
   - Тільки не всіх гамузом. Кожного окремо, - розправив плечі Головач. - Треба, щоб їх всіх перевірила наша служба зовнішньої розвідки. А то впровадять нам різних агентів Кремля і Тель-Авіва. Вони нам всю організацію розвалять. Якщо їхній керівник уже прийшов, я хотів би з ним поговорити особисто.
   До кімнати зайшов молодий чоловік, який з першого погляду сподобався Головачу. Він подумав. що така людина не здатна на зраду. Я ще жодного разу не помилився в людях. Тому мабуть наша організація не лише існує донині, але й постійно розвивається.
  -- Чому ти прийшов до нас? - звернувся Головач до керівника організації "Україна назавжди" Руслана Ромася. У нас ти матимеш всі шанми жити недовго. Щоправда насичено і весело. - посміхнувся Головач. Але кожен поступаючий до нас повинен усвідомлювати, що він вибирає не між одним стилем життя і іншим. А між життям і смертю. Смертю заради ідеї, заради нації, заради України. Чи потрібно це тобі? Може ти хочеш жити "як усі"?
  -- Та пішли вони всі, гімнюки і підари. Вся "наша" влада і створена нею прогнила і продажна система глибоко в сраку. Не хочу я такого життя. Такого довгого і нудного існування, де я буду заливати очі горілкою, колотися або нюхати всіляку херню, щоб не бачити, як Україну ці поци продають гуртом і вроздріб. Як чужинці гвалтують моїх дітей і оббирають мене в мойому ж рідному домі. Не хочу я такого життя.
  -- Але ж ти можеш жити нормальним життям, завести сім'ю, дітей, купити машину, дачу.
  -- Навіщо? Щоб приходити з роботи додому, вмощувати сраку на дивані і дивитися різні кацапські придуркуваті шоу по ящику? Щоб мене гризла жінка? Їла поїдом теща? А потім, коли підростуть діти їх дебіли-колабораціоністи при владі віддали в Кацапстан на чергову бійню. Вони вже знайдуть зі своїми московськими, тель-авівськими чи вашингтонськими хазяями для них чергову Чечню, Дагестан чи Таджикістан. І щоб моє життя закінчилося якимось придуркуватим інсультом чи інфарктом і я лежав по вуха в гімні і сечі і мене проклинали про себе мої ж діти, що я не здох раніше, як це зробив сусід і тепер їм приходиться зі мною возитися. Хіба не так?
   На столі знову заспівав телефон. Головач зняв трубку і сказав, - офіс організації "Меч Святослава".
   - Вам телефонують з приймальні директора онкологічної клініки академіка Маринича Романа Амвросійовича, - прощебетав ніжний дівочий голос.
  
      -- Фермери
  
   У великій кімнаті на першому поверсі будинку фермера-орендаря Івана Гуцуляка весело потріскували дрова в каміні, викладеному чудовими кольоровими кахлями. Однак настрій хазяїна господи і його гостей, які сиділи в кріслах біля вогню був невеселий.
   - Нас-українців хочуть перетворити на рабів і батраків на нашій же українській землі. - продовжив перервану телефонним дзвінком розмову з такими ж як і він фермерами-орендаторами з фермерської асоціації, якою керував Гуцуляк. - За останні роки шляхом неймовірних зусиль, долаючи протидію на всіх рівнях нам вдалося створити заможні господарства. Зародилася надія, що ми врешті-решт передамо своє господарства своїм дітям, а вони нашим онукам. У мене 5 дітей, яких я привчив до роботи на землі і сподівався, що з їх допомогою, коли підростуть, я зможу розширити свою справу. А тепер мене хочуть задушити зовсім. Після того як Верховна Рада прийняла закон про приватизацію землі ми можемо її втратити назавжди вже цілком "законним" шляхом. У нашій області найкраща у світі земля. Чудові природні умови для вирощування всіх сільськогосподарських культур помірного поясу. І ось цю землю в нас планують забрати. Це крах всіх наших сподівань.
   - У нас майже увесь Миронівський район вже намилився "прихватизувати" неукраїнський олігарх Абрам Тучман. - перебив Гуцуляка Андрій Минко. - В мене шестеро дітей. Куди я піду зі своєї землі. Я на ній народився. Мої предки-гайдамаки різали всіх цих неукраїнськи, як тепер кажуть олігархів під час Коліївщини ще у ХУІІІ столітті. Вони і мене доведуть до того, що я їх почну різати, як Ярема в Шевченка.
   - А на мою землю на Вінничині претендує так звана Українська православнв церква Московського патріархату, тобто Росія - продовжив Тарас Корда. - Їм "наша" влада передала монастир і вони тепер хочуть приватизувати мою землю. А Москва надасть своїм попам будь-які гроші і хіба я зможу неорганізований, без ніякої підримки з ними конкурувати. Вони або викинуть мене з моєї землі зовсім. або примусять гнути спину на цю чужинецьку погань. Цей монастир уже зараз перетворився на справжній розсадник гомосексуалізму. Москва спеціально це робить, щоб перетворити українців на безсловесне бидло, яке загрузло в болоті пороку.
   - Хоча Сашко і мовчить. - знову почав Гуцуляк, - але я знаю, що і нього на Полтавщині справи не кращі. Його земля припала до душі молочному комбінати N3 у Києві, який теж належить тій же Росії. А у Романа землю на Харківщині вже відняв російський олігарх єврей Мансійський, якому "наша" влада передала Білоцерківський шинний комбінат. Що з нами буде далі? Черговий раз в нашій історії виходить так, що для отримання землі для себе, своїх дітей і онуків нам-українцям знову необхідно їхати до Канади, Бразилії чи Аргентини. Напевно, виявився правий наш колега Степко, який минулий рік продав свою ферму і виїхав до Аргентини. Тепер він корчує ліс десь на заході цієї країни аж під Андами. Уже отримав документи від Аргентинського уряду на власність цієї землі. І ніхто там у нього її не забере. Він же нас попереджав, що землі ми-українці в Україні не отримаємо. Бо пралять в нашій державі чужинці. І вони нашої землі нам не дадуть. Ми ж для них чужі. Нам ними придумана одна доля: мовчки працювати на цю антиукраїнську погань. Так що скажете, побратими? Я особисто не хочу їхати з України. Не хочу віддавати і свою землю. Треба щось робити. Але що? Якщо ми навіть тут сьогодні організуємо якусь протиді, нас просто посадять до в'язниці. Або просто знищать. А землю ми так чи інакше втратимо. За ними сила. А що стоїть за нами-українцями?
   - Здається я знаю, що треба робити, - підвівся зі свого крісла Тарас Корда. - Минулого місяця я лежав у клініці академіка Маринича. Він, довідавшись, що я є фермером з Вінничини, розпитував як там у нас справи. То я йому і виклав все як є. А він каже, що разом з друзями вони формують український орден. Він має захищати інтереси українців не лише в Україні, але й по всьому світові. Цей академік мені казав, що наша інтереси повинна обстоювати українська держава. Але якщо вона це не робить, то вона тільки має назву Україна, а керують нею антинародні, антиукраїнські сили які є агентами інших держав. Він каже. що "наш" президент і прем'єр-міністр і голова Верховної Ради є агентами Москви і працюють на її добро і на горе Україні. Він також сказав, що серед олігархів взагалі жодного етнічного українця немає. А серед депутатів Верховної ради переважають євреї і росіяни. То хіба вони будуть дбати про українців?
   - Треба мені з цим академіком зустрітися, - і собі підвівся Гуцуляк. - Це можливо єдина можливість нашого порятунку. Треба входити нашою асоціацією до якоїсь ширшої патріотичної організації. Я про це вже думав. Але не міг знайти ніяких кінців. Їздив до Києва і зустрічався з лідерами різних політичних партій. Однак там теж сидять скрізь ці "горбоносі" і "обрізані". Від них правди не діждешся. Вони організували на нашій землі найстрашніший голодомор 1932-1933 років, вони знищуть нас тепер уже іншими методами і зараз. Начс уже вимерло і виїхало за межі України понад 5 мільйонів осіб.
   - Мені академік Маринич сказав, що володіє інформацією про те, що вони ж організували і Чорнобильську катастрофу. Інородці все роблять нам на шкоду.
   - Отж, якщо ви не проти, сьогодні ви дасте мені доручення встановити контакт з академіком Мариничем. Де його знайти я довідаюсь через Тараса. Якщо в Києві вже є чи створюється відповідна українська патріотична організація ми повинні до неї вступити і таким чином отримати захисть для себе, своїх родин, для своєї землі. Якщо необхідно для цього сплачувати гроші цій організації я згоден. Думаю, що і ви мене підтримаєте. Є якість заперечення? Заперечень не було.
  
      -- Директори ліцеїв
  
  
   - Ну як справи, друже? - запитав в директора ліцею "Молода зміна" Івана Сікору директор економіко-гуманітарного ліцею столичного педагогічного університету кандидат історичних наук Олександр Кондра.
   - Продовжуємо розгрібати увесь цей маразм з реформою школи. Міністерство шле щораз дебільніші розпорядження, які я мушу виконувати. В мене на столі, як ти вже бачиш є дві папки. В одну я складаю ті розпорядженн, які або ж виконати неможливо, або ж вони є однозначно шкідливими. У другій знаходиться те, що я буду виконувати.
   - Ти у нас відомий новатор і взагалі унікум. Я не знаю такого іншого директора школи в Києві, якому б батьки подарували легкову машину разом з шофером. Ще й місце виділили біля школи для її стоянки. Там я бачив навіть фарбою виведений номер цієї шкільної "Леганзи".
   - Та ж у мене вчаться діти не лише бізнесменів і міністрів, але й міліцейських чинів, - перегорнув календар Сікора. - Та й тобі нічого мені заздрити. Я чув ти уже докторську подав до захисту. І учні в тебе не дурніші від моїх. Тобі б об'єктивно міністром освіти стати. І вчитель, і учений. Молодий і гарний. Мабуть старшокласниці самі приходять до кабінету за якимись надуманими справами, щоб хоча б подивитися на тебе і твій оксамитовий голос почути. Нинішній наш міністр жодного дня в школі не працював. Такі ж у нього і заступники.
   - Ну як можна здійснювати реформу чи будь-які інші нововведення без попереднього проведення експериментів, без контрольних класів і шкіл? Це ж очевидно для фахівця, - сказав Кондра. - Ось нас тепер примушують впроваджувати дванадцятибальну систему оцінювання знань учнів замість існуючої п'ятибальної. Але чим нова система краща за нинішню? Чому ми вводимо дванадцятибальну систему, а не скажімо двадцятибальну, стобальну, трибальну, десятибальну чи ще якусь іншу? Звідки відомо, що дванадцятибальна найкраща? Чи може в якихось школах, класах чи областях вона апробовувалася? Нічого подібного. Комусь це "зайшло в голову" і давай проводити експеримент на мільйонах учнів. Так роблять тільки відверті дурні і невігласи в педагогічній справі. Чи може ти зі мною не згоден?
   - Як я можу бути з тобо незгодним, коли ти говориш абсолютно правильні і навіть елементарні для кожного педагога речі, - знову перегорнув календар Сікора. - Ось і завтра знову нарада з приводу реформи школи. Просто ніколи займатися учнями, вчителями і ліцеєм.
   - Хочеш я тебе трошки розвеселю, - посміхнувся Кондра. - Знаєш хто вчора до мене прийшов найматися на роботу? Ніколи не вгадаєш. Оксана Міхно.
   - Твоє перше кохзання в школі, - аж підскочив Сікора. - Це через неї я пам'ятаю той майже трагікомічний випадок на уроці української літератури, після якого Оксана була вимушена перейти до іншої школи. Це ж ти так розсмішив клас, що вона зі своїм цистітом встялася просто на уроці. То була для такої гордої дівчини ганьба, яку вона тоді не змогла винести. Так ви і розлучилися.
   - Це був 1989 або 1990 рік. Вже не пам'ятаю. Та й значення ніякого це вже не має, - ностальгічно мовив Кондра. - Тоді нам задали додому вивчити напам'ять той придуркуватий вірш не то Павла Тичини, не то Сосюри, я завжди їх плутав. Тому мабуть і пішов у математику, де вже нічого не плутав. Там усе чітко без всіляких дурниць і алогізмів.
   - А я з тих же міркувань став хіміком, - засміявся Сікора. - А вірш починався так: "бій одлунав жовто-сині знамена затріпотіли на станції знов і до юрби полонених сам курінний підійшов"... Мене викликали до дошки і я затинючись почав читати всю цю дурню. А наша вчителька Ніна Іванівна натуральна комуняка почала кричати на мене, що я читаю такого вірша без будь-яких емоцій. Поставила два бали і викликала когось іншого. Але той читав ще гірше. Наступною була, як зараз пам'ятаю, була Оксана. Так вона взагалі відмовилася читати вірша, мотивуючи тим, що він має антиукраїнський зміст. Тут наша "училка" просто озвіріла. Почала кричати, що комсомольці віддавали свої молоді життя у боротьбі з українськими буржуазними націоналістами армії Петлюри. Що тепер ці буржуазні націоналісти піднімають голову і всі ми повинні бути пильними. Ось тоді ти і підняв руку і запропонував прочитати вірша так як треба. "Училка"страшенно зраділа і сказала, що ще не вся молодь зіпсована. Однак ти так прочитав цього вірша що урок був практично зірваний. Однокласників душив сміх і на наступному уроці.
   - Так, пригадую. Особливо добре мені вдалася та його частина, де курінний обіцяє всіх розстріляти, а йому відповідають сміхом.
   - Ти тоді так зареготав, що з Оксаною і трапився той казус, - засміявся Сікора. Визнаю, що і я ледь не обмочився. Не можна так вчиняти з друзями. Думаю, ти не туди пішов. Треба було стати коміком. Не один би наклав у штани від сміху на твоїх виступах. Це вроджений талант якийсь.
   - Та я донині пам'ятаю кожну деталь того уроку. Ніна Іванівна стала як буряк. Звинуватила мене, що я сміюся над полеглими комсомольцями. А я сказав, що тільки останні дебіли могли відповідати сміхом на погрозу розстрілу. А потім я перейшов на особи і сказав, що у країні, де комуністи знищили десятки мільйонів ні в чому не винних людей комуністом може бути лише остання дурепа або безсовісна людина. Мене хотіли виставити зі школи, але часи в той період вже були іншими.
   - А в нашій школі є не лише патріотичні, але й дуже талановиті люди. Одна біда, а це наше загальне нинішнє нещастя, ці люди, як і ми з тобою не є організованими. Організуй їх у щось серйозне і патріотичне і їм ціни не буде. Маючи такий інтелектуальний потенціал дана організація гори переверне. Країну за рік змінить на краще до невпізнання.
   - Я з тобою повністю згоден, - Кондра поліз до внутрішньої кишені і витягнув складені до купи декілька аркушів паперу формату А-4. - Ось послухай. У нас працює вчитель української мови і літератури Карпюк. Зовсім молода людина. Я й не знав, які він вірші пише. Їх, звичайно, жоден журнал чи газета не надрукують, але розклеювати їх по стовпах, вкидати до поштових скриньок, розповсюджувати через мережу Інтернет безсумнівно потрібно. Але без відповідної організаційної структури цього не зробиш. Потрібна організація і гроші. А розумних і патріотичних людей ми знайдемо. Ти послухай хоча б наступного вірша.
   Кондра начепив на носа окуляри і почав декламувати з великим пафосом:
  

Як романтично пахне ковбаса

І помідори в банці зашарілись

А в пляшечці так тихо як роса

Горілочка домашня причаїлась

І сала ніжно зваблює кільце

І хліб наставив загорілу спину

Якщо ти млієш, слухаючи це

Чому ж ти, б...дь, не любиш Україну

  
   Сікора зареготав.
  -- Ну ти мене, друже-брате, звеселив, - Похитав він головою, витираючи сльози, які потекли з очей від нестримного сміху. - Це дійсно може дати набагато більше ефекту ніж якась нудна прокламація. Таких людей необхідно "Брати на олівець", залучати до відповідних організацій і давати зелену вулицю для кар'єри. Якщо людина так нестандартно мислить, то це не дуже часте явище в будь-якій країні.
  -- Та це ще не все. - посміхнувся Кондра. - Ти тільки послухай який чудовий анекдот мені розповів один наш учитель. Надзвичайно точно відображає нинішнє соціально-економічне становище в державі і її владні персоналії. І в часі, дуже до речі. Тільки но почався новий рік. Так ось. По телебаченню передають традиційне новорічне послання президента до українського народу. Чоловік і жінка сидять за святковим столом дома з келихами шампанського в руках. Президент говорить:" За десять років мого правління в Україні в основному збудоване демократичне суспільство. Українська мова в основному запанувала в усіх сферах життя. Тіньова економіка і злочинність в основному подолані. В основному ліквідована бідність. І так далі і тому подібне. Дружина і запитує в чоловіка, скажи мені, чоловіче добрий, а що воно означають слова президента "в основному"? Ніяк не второпаю. Чоловік подумав, подумав і відповідає, що він і сам не знає. Ну добре, каже жінка, не будемо собі сушити голову у святковий день. Я йду до ванної кімнати і скоро прийду до тебе в гості. А ти чекай мене і готуйся. Коли я повернуся, щоб був готовий. Через деякий час дружина повернулася і питає в чоловіка. Ну як, готовий? В основному, відповідає їй чоловік. А як це? - знову запитує дружина. Труси зняв, але член не стримить.
  -- Ха-ха-ха, - зареготав Сікора. - Це анекдот точно в десятку. Його теж треба взяти на замітку. Він буде корисніший, ніж будь-яке науково обгрунтоване пояснення нинішнього катастрофічного стану в Україні. І одразу видно, хто конкретно відповідає за наші сучасні негаразди.
  -- А ти знаєш, що Ватаманюк, якого ми знаємо ще зі школи черговий раз одружився. Взяв дружину на 20 років молодшу за себе.
  -- То що ж він буде з нею робити через 10-20 років? - здивувався сікора.
  -- Ти мені нагадуєш одного відомого в Україні конструктора, - посміхнувся Кондра. - він був доктором технічних наук, професором і крім того, що керував конструкторським бюро, читав ще й лекції в політехнічному інституті. Так він не жив зі своїми дружинами більше 5 років. Він казав, що своє натхнення він черпав у щораз молодших своїх дружинах. Щоправда, розлучаючись з черговою дружиною, а він брав лише своїх студенто, цей знаменитий конструктор завжди залишав їм квартиру, дачу і машину. Останній раз він оженився у 70 років на 19 річній студентці. Коли його хтось із друзів запитав, як оце ти мене, що він буде з нею робити через 10 років, конструктор відповів, що жениться на молодшій. Геніальна людина. Тепер його ім'ям у Києві названо вулицю.
  -- Може ти й правий, - погодився Сікора. - На сході кажуть, що якщо хочеш мати вічну весну, почастіше міняй своїх дружин.
  -- Чому ми не мусульмани? - засміявся Кондра. - Володимир для українців обрав не ту релігію.
  -- Хіба зараз у цьому є якась проблема. Хто тобі перешкоджає стати мусульманином?
  -- Та зараз в Україні таке релігійне розмаїття. У нас зовсім інша ментальність, ніж у росіян. Не те що інша, а фактично протилежна. У Росії навіть закон прийнято на державному рівні, який реально забороняє релігійний плюралізм. Там можливі нині лише так звані "традиційні" для Росії релігії. Всі інші релігійні громади просто не реєструються. Ось тобі і свобода віросповідання.
  -- Та які там у Росії традиції, - скривився Сікора. - У цих москалів нічого свого немає. Все крадене. Самі вони нічого не можуть і ні на що не здатні. А раз свого немає, то вимушені красти чуже. Ти тільки почитай їхні книжки, журнали і газети. У німців чи іспанців їм нічого вкрасти просто не дають, то вони вирішили поживитися за рахунок українців. Хто там у Європі чи Америці розуміє різницю між росіянами і українцями. Нещодавно я прочитав книгу про видатні світові досягнення росіян. В Москві видана енциклопедія. То там і російський борщ, і російський танец казачок і російське у-шу гопак і російські колядки і навіть кутя, яка названа кутья. А потім читаю про геніального "російського" інженера Юрія Кондратюка, головного теоретика освоєння людством космічного простору. В них совісті немає ні на копійку. Кацапня вже відмовилася і від "ісконно русскіх" щі і лаптів. Бо дуже вже нецивілізовані і неєвропейські, несмачні і навіть вонючі. Але ж ні колядок, ні куті, ні борща, ні гопака, ні щедрівок, ні Кондратюка в москалів ніколи не було і не буде. Це їм генетично чуже і навіть вороже і ненависне. Вони це вимушені приписувати собі. Красти в українців, бо нічого свого немає. Однак, на рівні підсвідомості, генетичної пам'яті все пераховане мною в рядових росіян викликає несприйняття і відразу. Один росіянин, людина з вищою інженерною освітою, сказав мені, щоб я забирався геть в свою Хахляндію зі своїми Кондратюками, Ціолковськими, Корольовими, Засядьками і Кибальчичами, бо в них не лише прізвища неросійські, але й фізіономії нерусскиє, тобто "хахляцькі"
   Тут справа не тільки в них, але й у нас, - повернувся до вікна Кондра. - Ми дозволяємо лізти на нашу землю зі своїм статутом кожному, хто захоче. І всі ці чужинці живуть у нас, ми їх годуємо і годуємо добре і вони ще мають нахабство в Україні діяти на нашу біду і збитки. Діють за принципом: чим гірше - тим краще. Ми ж українці діємо лише на добро і славу власної Батьківщини, але ніколи на горе чужій. Якщо нам випадає жити за межами України, то з радістю допомагаємо іншим націям облаштовувати їхню землю. У нас величезна моральна перевага завдяки цьому. Але нам не треба соромитися нагадувати всіма можливими методами і засобам, всім нашим ворогам в Україні, що вони остання підлота і сволота. Не подобається Україна, українці, українська мова, Тарас Шевченко. Будь ласка, ми не силуємо нікого в нас жити. Для всіх нацменів, які ненавидять нашу націю і країну повинно бути лише одне гасло: родина-мать зовет! За "єдіной" ностальгія - чемодан, вокзал, Росія! Це ще одне гасло. А то в Росії і зарплата набагато вища, і пенсія теж, але чи можете мені назвати хоча б одного кацапа, який би виїхав на батьківщину. Я таких не знаю. Хіба не так? Може я неправий? Якщо ти так любиш Росію, і при цьому ненавидиш Україну, чому ж ти тоді досі не живеш в своєму улюбленому Кацапстані?. Чому ховаєшся в Україні, коли треба, щоб твої діти і онуки допомогли свої юними життями Росії в її війні в Чечні, Дагестані, Інгушетії, Черкесії, Сирії і т.д. Так лише вчинять найпідліші люди і їм про це треба сказати просто в очі.
  
      -- Смерть ворогам України (СВУ)
  
  -- Нашою найбільшою стратегічною помилкою була віра в те, що 24 серпня 1991 року Україна стала незалежною державою. А нині виявляється, що це чистий російсько-сіоністський проект зі збереження Радянського Союзу. Щоб ми не боролися з ними зі зброєю в руках і не захопили владу, нам підсунули так звану "незалежність", залишивши при владі своє шовіністично-корупційне кодло. Якби ми-українці захопили владу збройним шляхом після розпаду СРСР, ми б прибрали з усіх керівних посад агентів світового сіонізму і російського імперіалізму і скрізь би поставили щирих патріотів-українців. І це було б уже назавжди. А так вони поступов, відомим методом звикання постійно відновлюють імперію, діючи поетапно і систематично. Крок за кроком. Сьогодні об'єднали з російською енергосистемою три східні області України. Потів ще три. А потім приєднали до Росії всю нашу енергосистему. Навіть не повідомляючи про це у засобах масової комунікації. Сьогодні вони віддали нашу частину Азовського моря Росії. А завтра тихцем передали вже й Керченську протоку. Так можуть робити лише відверті вороги України і української нації, агенти російського імперіалізма. Поступово знищивши нашу армію перейшли до збройної окупації Криму і інтервенції на Донбасі.
   Ця промова належала міцному чоловікові середнього віку, який вмостився на передньому сидінні автомобіля "Пежо", що рухався дорогою у напрямку до міста Кременець на Тернопільщині.
  -- Нам треба терміново відновлювати національну підпільну мережу по всій Україні. взявши за базу Західну Україну, де ще не забули про її існування після Другої світової війни. Необхідно всім українцям усвідомити, що ніякої незалежної держави у нас немає, а ми є країною, реально окупованою Росією. В усіх відношеннях: культурному, мовному, літературному, кінематографічному, економічному і так далі. Москалі в нас реально просто використовують колоніальну адміністрацію з місцевих колабораціоністів. Президент, уряд, парламент це відверті агенти Москви, які утримуються на гроші, награбовані в нашого народу. Вони навіть свої книжки, які їм пишуть продажні журналісти і науковці вже відверто спочатку видають в Росії російською мовою. А потім уже перекладають їх українською. На початку так званої незалежності України вони ще друкувалися спочатку в Україні, а потім перекладали "свої" твори російською. Наступним етапом буде друкування своїх "творів" уже в Росії, за російські гроші і без перекладу на українську. А для чіво. І так усьо понятно. Ось так це бидло говорить. Дебільний премєр взагалі відверто і відкрито знущається з української мови.
   Це вступив у розмову тридцятилітній молодик з гострими, колючими очима. Вся його постава і рухи видавали в ньому непримиренну людину, нездатну на компроміс. Блакитні "очі кулеметника" третього пасажира "Пежо" дивилися насмішкувато. Однак у них було щось таке страшне, що примушувало будь-кого моментально відводити очі.
  -- Наш національний рух завжди очолювали романтики, - тихим голосом, від якого мурашки йшли по шкірі, почав "кулеметник". Романтичний період. Коли нас вели вперед, так би мовити, "поети і брюнети" закінчився. Національно-визвольну боротьбу мають очолити тверезі люди з точним і холодним розрахунком і математичним розумом. Все має бути продумане до найменших дрібниць і організованє якнайраціональніше і ефективніше. Дисципліна найсуворіша. За зраду єдине покарання - смерть. І не лише самого зрадника. Але й усіх його рідних.
   Всі супутники "кулеметника" промовчали, знаючи, що перечити йому є справою марною. Ця людина мала в собі страшну внутрішню руйнівну силу. Невблаганний, немилосердний, неминучий, цей чоловік ніким і нічим не був прив'язаний у цьому житті. В Афганістані, де він у свій час командував ротою, його судили за страшну жорстокість проти всіх і вся. Включаючи і своїх солдат. Він посилав на вірну смерть росіян і всіляко намагався вберегти українців. Якась патологічна ненависть до російської нації повинна була мати свої причини, але про неї ніхто і нічого не знав. Після повернення до України він випадково довідався про зраду своєї дружини. І вона разом з сином десь зникла. Були розмови, нічим не підтверджені, що він сам знищив і свою "благовірну" і разом з нею "її виродка". Ніхто не сумнівався, що він здатен знищити і свого сина. Бо "кулеметник" не раз казав, що від такої матері нічого хорошого не народиться. Його ж батьки загинули під час автокатастрофи.
   - Я різав все, що паном звалось, без милосердія і зла. - як завжди раптом процитував "кулеметник" свого кумира Тараса Шевченка.
   Всі промовчали, думаючи кожен про своє.
   Прізвище "кулеметника" було Галкін, а ім'я Володимир. Він народився в селі Білгородської області Росії на самому кордоні з Україною. Це була українська національна етнічна територія, де жили одні українці. В тридцяті роки ХХ століття після геноцидного голодомору, коли в їхньому селі загинуло з голоду більше половини його мешканців, тим, які залишилися в живих видали нові посвідчення з російськими прізвищами і зазначенням. що вони не українці, а росіяни. Так як прадід у Галкіна вижив. Він розповів внукові, що його справжнє прізвище Цись і походить він з давнього козацького роду Цисів, які прийшли на Слобожанщину з Галичини ще в ХУІІ столітті.
   Новоявлений Галкін ходив до російської школи. Вважав себе "за паспортом" росіянином і ніяк не ідентифікував себе з українцями. Однак природна схильність до аналізу і прихований природній внутрішній потяг до справедливості неминуче мали повернути його до України і своєї нації. Цей процес відбувався поступово і розпочався у Галкіна під час його служби в армії у районному центрі Калужської області Росії. Поживши декілька місяців серед справжніх кацапів в Центральній Московії він зі здивуванням для себе помітив, що це зовсім інші люди, ніж ті "росіяни" з якими він виріс в одному слобожанському селі. За образом життя, уподобаннями, характером, ба, навіть зовнішністю вони відрізнялися від його односельців-українців як небо від землі. В той же час схильний до аналіза Галкін одразу помітив свою генетичну спорідненість з солдатами, призваними до армії з Тернопільської, Вінницької і Черкаської областей, які служили з ним в одній роті. - Та це ж зовсім інший народ, ніж росіяни, з подивом виявив він для самого себе. Виявивши свою генетичну і менталітетну спорідненість з укранцями, Галкін став з ними дружити і родичатися.
   Отримавши звільнення на вихідних Галкін зі своїми новими друзями-українцями ходили до клубу місцевої бавовно-прядильної фабрики. Тут він і познайомився зі своєю майбутньою дружиною-росіянкою. З часом її постійна безгосподарність, ледач і сварливий характер стали мабуть найголовнішим чинником, який примусив Галкіна зненавидіти всю російську націю. Через жінку він не любив і свого сина, підозрюючи, що дружина нагуляла його під час того періоду, коли його перевели служити до Афганістану. Їх остання зустріч перед від'їздом до Афганістану не зовсім в'язалася з терміном народження сина, хоча дружина і всіляко переконувала його, що таке іноді трапляється. Приїжджаючи до тестя з тещею, коли вони з дружиною вже жили в Україні, Галкін не переставав дивуватися "свінцовим русскім мерзостям", в яких жили односельці рідних його дружини, їхньому поголовному і безпросипному п'янству, повному занепаду господарства, страшним лайкам, бійкам, матюкам і іншим реаліям російської дійсності. В нього з'явилася ще одна можливість порівняти життя росіян з повсякденним життям своїх односельців-слобожан, сповненому важкою працею з ранку до ночі, лагідними піснями його матері, білими українськими хатами, які так різко контрастували з чорними російськими ізбами. Поволі, але цілком заномірно з нього сформувався непримиренний український націоналіст.
   Багатьох це дивувало. Дехто, знаючи його походження, не вірив "москалю".. Однак, історія нерідко показувала, що у чистому національному середовищі не часто виникають непримиренні вороги інших, переважно конкуруючих націй Їх нерідко породжує смуга просторової взаємодії двох націй або з різка зміна національного середовища на чуже і навіть вороже за власною сутністю. Якщо ж сюди додати ще й знання історії свого роду та відповідні індивідуальні риси характеру, доля неодмінно має витворити абсолютно незламного борця за визволення своєї нації з іноземного інонаціонального гніту. Соратники Галкіна помітили, що після зникнення його дружини і сина він абсолютно пустився берега і жив лише власною ненавистю. до росіян і всього російського.
  -- Отак уранці жид поганий, над козаком коверзував. - знову почав цитувати Шевченка Галкін - Ярема гнувся бо не знав. Не знав сіромаха, що виросли крила, що неба дістане, якщо полетить. Не знав нагинався... Кохайтеся чорнобриві. Та не з москалями. Бо москалі чужі люди. роблять лихо з вами, - продовжив він знову свої традиційні цитати з Шевченка. - Я не хочу та й не можу бути ні Залізником, ні Гонтою. Для мене найбільше підходить роль Яреми. Краще від Шевченка все одно не скажеш. А Ярема, страшно глянуть, по три по чотири так і кладе. Гряде нова Коліївщина. Владні ідіоти вже все від них залежне і незалежне зробили для її виникнення. Але на цей раз ситуація зовсім інша. Ми-українці стоїмо вже на самому порозі створення організаційного, ідейно-політичного загальнонаціонального центру, який буде направляти і координувати всю національно-визвольну боротьбу. Він же візьме владу до своїх рук після нашої перемоги над ворогами нації і держави. А я є просто гвинтиком у цьому морі. Мені дав Всевішній щастя загинути за волю богообраної нації. Це величезне щастя.
   Машина їхала собі далі і всі крім Галкіна мовчали. Вони знали, що романтизм і сентиментальність Галкіна річ доволі оманлива. Вони просто живили його незламність і нещадність до всіх. Не виключаючи і себе. Коли приходив час діяти вони зникали десь самі по собі. Але в хвилини розслаблення виникали знову. Той хто Галкіна не знав, чуючи його сентенції міг вирішити, що це людина не здатна до рішучих дій. Таким чином він присипляв пильність своїх опонентів.
   Поруч з Галкіним мовчки сидів дуже інтелігентний на вид чоловік з "професорською" борідкою, вишуканими манерами і спокійною виваженою мовою, яка в усіх відносинах була бездоганною. Роман Вінтоняк дійсно був професором, доктором одночасно і політології і психології, академіком Академії політичних наук. Він належав до тихих фанатиків, які є абсолютно незламними і немилосердними. Дуже добрий і привітний до кожної окремої людини незалежно від статі і расової чи національної належності, він був абсолютним прихильником якнайжорстокіших дій стосовно націй-конкурентів українців на певному геополітичному полі. Якимось парадоксальним чином кожна людина для нього була особистістю і цінністю, але окрема група людей, особливо величиною з нацією, могла викликати в нього лише абсолютно прагматичні асоціації. В цьому відношенні він нагадував Сталіна, який говорив, що загибель однієї конкретної людини це трагедія, а загибель мільйонів людей, то лише статистика.
   Фактично за власною ментальністю і характером Галкін і академік Вінтоняк були дуже близькими. Відрізнялися вони лише за походженням і власною долею, які сформували їх як особистість. У всьому іншому "селюк" Галкін і народжений у професорській львівській родині Вінтоняк були дивно схожі один на одного. Цей рідкісний тандем за певних умов міг стати для ворогів України страшнішим за атомну бомбу. Ні того, ні другого не можливо було нічим купити і ні на чому спіймати. Родина Вінтоняка вже давно мешкала в Канаді. Він же не піддався ні на які умовляння і свідомо залишився у пустій львівській квартирі будинку в центрі міста, побудованому ще за часів Австрії.
  -- Складається таке враження, що ідея українського лицарського ордена. як організаційно-ідейного центру національно-визвольної боротьби нашої нації за цілком природне право панувати у своєму домі народилася ледь не одночасно в різних частинах України і в різних організаціях, - сказав Вінтоняк. З теоретичної точки зору таке явище можна пояснити лише тим, що в цілому українське суспільство вже дозріло для вирішення власних проблем своїми ж силами. На установчій конференції в Києві я буду відстоювати власне бачення роботи ордена. У цьому контексті мені особисто буде цікаво довідатися, як бачать структуру і основні напрямки роботи ордена представники інших організацій, які в нього увійдуть.
   - Так тут у тебе мабуть немає конкурентів, - тихим голосом сказав Галкін - У тебе ж кандидатська дисертація присвячена дослідженню орденських організацій Європи.
   - Чому це немає? - здивувася Вінтоняк. У крайньому разі одного з них я знаю. Професор Погрібняк протягом останніх десяти років опублікував не менше 50 статтей в яких на високому науковому рівні досліджувалися різні таємні організації орденського типу, які існували в Україні протягом останніх двох століть. Так що я знаю ордени світу. А він професійно займається українськими орденами. Тим більше, щл в Україні в свій час активно діяли навіть знамениті тамплієри. У них навіть свої замки тут були.
   - Ось ви і об'єднаєте свої зусилля, - мрійливо посміхнувся Галкін.
   - Не знаю, чи ми з ним спрацюємося, Я чув, що академік Погрібняк людина, м'яко кажучи, дуже незалежна. Ми зовсім з ним різні. Погрібняк як ртуть, дуже експансивний і любить підсміятися.
   - Ось і будете доповнювати один одного, - знову почав Галкін, в той час, коли інші мовчали. Створимо експертну групу ордена, яка розробить його статут і внутрішній кодекс честі лицарів. Хоча ми їдемо фактично на неформальний установчий з'їзд ордена, але його формальна реєстрація ще попереду. Треба створити робочу експертну групу. Довідаємося, може і в інших організаціях є люди, які в цьому розбираються. Врешті-решт ми можемо створити і щось абсолютно нове, оригінальне, українське, якого ще не знають в інших країнах. Хоча загальні принципи роботи орденської організації, на мою думку, є дуже продуктивними у нашій ситуації і їх необхідно зберегти.
   - А ось ми уже в'їхали до Київської області. Вперше порушив мовчанку водій. Скоро будемо в Києві.
  
      -- Заробітчани
  
   Футбольний стадіон Уемблі в Лондоні надривався криком: Україна. Україна... Здавалося, що вся велетенська спортивна споруда столиці Великої Британії була заповнена щирими вболівальниками української збірної з футболу. Тисячі українців з барабанами, флейтами, з жовто-блакитними прапорами прийшли на стадіон, щоб підтримати своїх земляків. Дехто був вбраний у традиційний український національний одяг. Виднілося навіть декілька молодиків з довжелезними оселедцями, які як вимпели майоріли в них над головами.
   Микола Пицяк, який лише третій місяць працював на молочній фермі під Лондоном сидів на Уемблі поряд зі своїм другом і земляком Сашком Здором. Здор працював на фермі, яка належала Сілверу Блейзу уже більше року. Навчаючись на п'ятому курсі Білоцерківської зооветеринарної академії він отримав можливість поїхати на практику до Великої Британії. Її базою якраз і стала приміська ферма Сілвера Блейза. Будучи практично сформованим ветеринарним лікарем, бо всі чотири роки вчився лише на відмінно, Сашко Здор був справжнім українцем, а отже людиною працьовитою і хазяйновитою від природи. Виросши в селі на Полтавщині Сашко міг виконувати будь-яку роботу, пов'язану з сільським господарством. Вільно управлявся і з усіма видами машин і механізмів. Вмів їх лагодити. Ніколи не сидів без діла і не запитував у хазяїна, що йому робити, коли закінчував роботу, яку йому давали виконати. Зробивши необхідне, одразу брався за щось інше. Роботи на фермі протягом усього дня і усього року вистачало. Було б бажання її виконувати.
   Сілвер Блейз зі своєю дружиною спочатку насторожено придивлялися до високого світловолосого Сашка, який зовні виглядав набагато більшим європейцем, ніж вони самі. В Європі про слов'ян, у зв'язку з тим, що неосвідчені європейці відносили до них угро-фінів за походженням росіян і які вже давно "засвітилися" в Європі, склалося враження як про широколицих, кирпатих, вилицюватих людей перехідної від монголоїдної до європеїдної раси. Тому тут звикли говорити про кругле вилицювате обличчя з коротким кирпатим носом, яке нібито притаманне всім слов'янам. Однак наприкінці ХХ - на початку ХХІ століття, познайомившись з довконосими і рівноносими українцями, які часто-густо більше відповідали європейським антропологічним стандартам, розумні і здатні до аналізу британці почали вирізняти українців уже не лише за зовнішнім виглядом, але й за їхнім характером. Спочатку вони відмовилися від послуг російських сільськогосподарських вузів і таким чином переключившись на українські інститути відповідного профілю, збільшивши кількість місць для можливих українських заробітчан аж на дві третини.
   Сілвер Блейз, який ледве здихався двох студентів з Калуги, що за два місяці встигли довести його ферму ледь не до банкрутства не міг нахвалитися Сашком Здором. У місцевому пабі, п'ючи пиво з такими ж як він фермерами, він зробив таку рекламу українцям, що ті почали розсилати запрошення для студентів-старшокурсників в усі сільськогосподарські ВНЗ України, чим значно пожвавили роботу британського посольства в Києві. Заради Сашка Здора Блейз був готовий на все, навіть на порушення закону. Тому за проханням Сашка він і запросив до себе його друга, хоча Здор справлявся і сам. Хай тобі буде веселіше разом з земляком, казав він. А з такими хлопцями нам з дружиною вже на фермі і робити нічого.
   Справді, життя Блейза після приїзду Сашка стало набагато легшим і спокійнішим. Сашко не лише виконував сю роботу, але й нерідко проявляв розумну ініціативу, пропонуючи фермеру то ті, то інші новації, які він вичитав з підручників американських і японських аграрних економістів. Тому коли до Лондона приїхала збірна України з футболу, Блейз з радістю відпустив обох хлопців на матч. Ще й дав від себе преміальних грошей на кишенькові витрати. Протягом останнього часу від вже встиг оцінити і працьовитість та кваліфікованість Пицяка і боявся, щоб його хтось із сусідів не переманив до себе. За порадою Сашка Блейз надумав серйозно міняти спеціалізацію на більш прибуткову і тут другі працьовиті руки були йому як божий дар.
   Чорнявий, вузьколиций, середнього зросту Пицяк був схожий на якогось іспанця. Блейз запитував хлопців, чому вони такі різні, хоча належать до однієї нації. А тут немає нічого дивного, відповідав йому Здор, який з юних літ цікавився історією України. В нас українцях гармонійно поєдналися світловолосі готи з шатенами антами і брюнетами скіфами. Всі ці народи і сплелися воєдино в нашій нації. Всі три народи були працьовиті і героїчні. І всі були типовими європейцями. Це і нам передалося природою. А в кого хто вигулькне, високий і свідловолосий гот чи чорнявий скіф, ніхто знати не може.
   Україна, Україна ..., - в черговий раз закричали хлопці, коли за декілька рядів попереду з сидіння піднявся "дерижер" з жовто-блакитним прапором у руках, вишиваній українській сорочці і сірій баранячій шапці. В цей час Андрій Шевченко, отримавши м'яч по лівому краю рвонув вперед. Обійшовши одразу декількох захисників англійської команди.
   - А у нас ще один дуб-тренер сказав на закид, що в українських командах грає все білше легіонерів з інших країн, що серед українців немає футбольних талантів. Це ж треба таке зморозити. - похитав головою Пицяк. - В мене є в Білій Церкві всі матеріали про київське "Динамо" 60-80 -х років, які збирав ще мій батько. Та тоді протягом майже 30 років в цій команді грали всі зірки світового класу. І майже всі вони були українцями. І кубок Європи завойовували, і суперккубок, і "Золотий м'яч". І не треба було брати гастролерів з Африки чи Росії.
   - Це все залежить від рівня керівництва у державі, перш за все на найвищому рівні, - крикнувши ще раз, сказав Сашко. У нас наші вороги спеціально відшуковують найбільших дебілів і ставлять їх на керівні посади. А вони потім витворяють з нашою країною і її людьми казно що.
   - Ха-ха-ха, - весело засміявся Здор. - Перед самим від'їздом до Великої Британії всіх студентів нашої академії ознайомили з наказом Міністерства освіти і науки. Там сказано про необхідність посилення навчальної дисципліни серед студентів і запобігання терористичним актам. Я вже думав, що мене і не випустять до тебе. Але, слава богу, я вже оформив документи і встиг вискочити в останню мить. А ці дурні нехай борються за кращу успішність студентів. Щоб завадити проведенню ними теростичних актів.
   - Ти що серйозно? - посміхнувся Сашко. - Хіба такий маразм може виходити зі стін такої установи, як Міністерство освіти і науки? А я наївна людина думав, що там працюють розумні люди.
   - Ну, напевно, такі люди там є, але не вони командують у цій установі, - продовжив Здор, сівши на сидіння, після того, як він черговий раз підскочив з місця під час атаки української команди. - На нашому курсі з приводу цього придуркуватого наказу Міносвіти і науки, де командують "обрізані" так звані соціал-демократи навіть анекдот виник. Після терористичних актів у Нью-Йорку 11 вересня 2001 року, коли пасажирські літаки "Боїнг" врізалися у величезні хмарочоси, сидять собі біля хати два куми. Тихий лагідний вечір. Сидять вони, гомонять Дивляться летить "кукурузник". І прямо шарах в кумову повітку. Тільки солома з неї полетіла. Ти диви, куме, каже сусід і у нас як у США. А..., махнув рукою кум, яка країна, такі і терористи. Хоча вірніше треба було б сказати, яка влада, такі і терористи.
   - Веселенький анекдот, - не дуже весело посміхнувся Сашко. - Але відбиває стан справ в Україні. Інакше ми з тобою працювали б зараз на добро своєї Батьківщини десь під Києвом, а не створювали своєю працею і розумом багатство для англійців. Якщо порівняти наш білоцерківський чи полтавський чорнозем, який на хліб можна намазувати з цим англійським болотом і камінням, то ми повинні з золота їсти і на золоті спати. А ми побираємося по усьому світові.
   - У нас ситуація точно така, яка була у Британії на початку ХУІІ століття, - сказав Здор і черговий раз зірвався на ноги, дико закричавши. - Ну як так можна, - розвів він руками. З двох метрів по пустих воротах не потрапив. Чи йому англійці заплатили? Просто біда якась. Так ось, щодо порівняння ситуації у нас на початку ХХІ століття з ситуацією у Англії на початку ХУІІ століття. Я вивчав перед поїздкою сюди не лише англійську мову, але й їхню істоію. Так ось, чому виникли США і Канада і чому вони стали належати Британії? В той час останньою правив король Джеймс І, якого англійці називали "The Foolish King of England", тобто дурний король Англії. Народ його дуже не любив і люди почали масово покидати країну. Вони воліли плисти до чорта в зуби, аби не бути під владою такого дебіла. Ось тоді сотня людей сіла на корабель Mayflower (Травнева квітка) і поплила через Атлантичний океан до Північної Америки. За ними попливли інші і так була заселена британцями ця частина світу. Так і українці нині покидають свою країну, бо нею керують злочинні ідіоти. Наш нинішній президент це той же дурний король Англії Джеймс.
   - Бий же, зараза ти така, - черговий раз схопився на ноги Пицяк. - Так вони ніколи і ні в кого не виграють. Якщо не використовуватимуть стовідсоткові моменти для взяття воріт.
   - А що це за чоловік приходив на ферму перед нашою поїздкою на матч? - запитав Здор. - Що ти з ним говорив українською мовою. Це один з наших земляків-заробітчан?
   - Не зовсім так. Він народився в Англії і є сином одного з вояків УПА, який перебрався до Британії після Другої світової війни. Дуже авторитетний. Його батько особисто співпрацював з нашим національним героєм Степаном Бандерою.
   - Ну й що ж він від тебе хотів?
   - З наступного місяця він буде приходити і до тебе. Поки що я розрахувався і за тебе. А з серпня платитимеш йому сам.
   - За що це я йому платитиму? - здивувався Здор.
   Не за що, а для чого. І не йому. А якійсь таємничій українській організації, яку він тут представляє. Я чув, що у Києві засновано лицарський орден, на зразок Заророзької Січі, завданням якого є визволення України з під ярма чужинців і їх агентів, які опанували Україну. А історія однозначно вказує на те, що країна, де панують чужинці і їх агенти з місцевих жителів, тобто коллабораціоністи, ніколи ні щасливою, ні багатою не буде. Все розкрадуть і вивезуть за її межі. А місцевих аборигенів просто використовуватимуть як робочу худобу, бидло. А у нас ситуація така, що всім заправляють в країні російські шовіністи і сіоністи. Теж не українські, до речі. А на керівні посади, щоб так не кололо очі вони у нас ставлять продажних "осіб українського походження". Такий у нас президент, прем'єр-міністр, більшість у парламенті. Для цього фальсифікуються вибори, купуються депутати, вбиваються чесні журналісти і т.д. Щоб хтось замість мене боровся з цим падлом. Коли я спокійно працюю, я і даю гроші.
  -- А ось я не буду. Що мені до України. Я не збираюся туди повертатися. Хай там всі виздихають, мені все одно.
  -- Давай ми з тобою домовимося, що я від тебе таких дурниць не чув. Бо вилетиш додому за місяць. Я тебе сюди запросив, я тебе і відправлю назад. І повернеш на наступному місяці мені борг за те, що я за тебе платив. Я гроші даю свідомо. А такі як ти будуть давати їх тому, що іншого виходу немає. На одній фермі уже був такий "патріот" як і ти. Відмовився навідріз давати гроші на визволення України. Пожалівся навіть, ідіот, своєму хазяїнові. А той одразу звернувся до поліції. Ну і що ж, через місяць його віддухопелили так, що він два місяці не міг працювати. Так "добрий" хазяїн вигнав його з роботи і з житла. А ще через два місяці в хазяїна ніби ненароком згоріла ферма. Якщо ти хочеш, щоб і тебе навчили "Родіну любить". Можеш не давати гроші. Але, щоб потім не казав мені, що тебе ніхто не попередив.
  -- Дякую що ти мені сказав. А то я міг встряти в халепу, - похитав головою Здор, забувши про те, що діється на футбольному полі. - А скільки треба платити?
  -- Сума незначна, всього десять євро. Я чув, що цю суму виплачує кожен український заробітчанин чи то по всій Європі, чи то вже й по усьому світові. А я плачу десять фунтів. Це трохи більше, ніж у євро, але не будемо тонути в дрібницях. Не жлоб же я, щоб давати 9 фунтів. Приходить до нас чоловік на ймення Орест. Я вас за наступного його приходу познайомлю. Їхня організація не просто бере з нас гроші. Але й бере нас під свій захист. У них є свої адвокати і навіть свої люди в британському парламенті.
  -- Це швидше за все лише легенди, які ці хлопці поширюють задля власного авторитету, - не повірив Здор, - Щоб українці добралися аж туди? В це важко повірити.
  -- Неорганізовані українці дійсно нічого не можуть. Але ось організовані ... Моя мати родом з Волині. Так вона розповідала, як у них під час Другої світової війни українці так самоорганізувалися, що ледь не за місяць створили всі органи влади і навіть власну армію. Так що потрібні лише ініціативні люди, які візьмуть цю справу до своїх рук. А народ їм допоможе.
   - І хто ж цим усім заправляє? - уже забув про футбол Здор.
   - Кажуть, що в Україні виник потужний лицарський орден. Як я вже тобі казав на зразок Заророзької Січі. У нас, на відміну від, наприклад, росіян існує традиція лицарських орденів. Напевно в ньому, як і в інших орденах є Великий магістр, якого більшість лицарів не знає Це має бути дуже впливова, але таємнича особа. А ось їхнього англійського представника я бачив. Його мені показав один місцевий житель. Український англієць, твк би мовити в третьому поколінні.
   - Ти вже багатьох тут знаєш. І коли ти тільки встигаєш?
   - Та просто місцеві українці знають, що я патріот і мені довіряють. Я вже не один кухоль елю випив з ним в Лондоні. І не лише в Лондоні. В мене ж є вихідні і я можу використовувати свій час на власний розсуд.
   - Невже це хтось з простих робітників на фермі?
   - Звичайно, що ні. Цього чоловіка звуть Іван Рябокляч. Він кандидат економічних наук і переїхав до Великої Британії ще на початку 90-х років минулого століття. Тут його місцеві звуть Джон Ребоукліч. Звучить зовсіч по-англійському. Я не думаю, що англійці навіть підозрюють, що він не британець. Англійська мова в нього така, ніби він Кембрідж закінчив, або Оксфорд. Такий собі високий, випещений, з аристократичними манерами чоловік. Дуже гарний. Я таких англійців не зустрічав. Красивіший за найкращого голівудського актора. То нічого немає й дивного, що на нього поклала око донька одного лендлорда, в якого він працював після приїзду з України. Я їх бачив разом. Теж дуже гарна жінка. Він з нею одружився. Вона взяла його прізвище. А потім витягнув завдяки своїй економічній освіті і організаційним здібностям хазяйство лендлорда з боргової ями. По смерті лендлорда цей Іван заволодів усим його величезним маєтком і землями. Після організації українського лицарського ордена в Україні його висвятили в ньому спочатку на лицаря. Потім він став лицарем-командором, бароном і, нарешті, графом. Рябокляч організував у Британії закордонне пріорство і очолив його. Тепер туди з усієї Британії стікаються величезні гроші. Тому не дивуйся, якщо тебе зможуть витягнути тут з будь-якої халепи і допомогти в усьому. Якщо навіть тобі прийдеться пересаджувати тут серце. Ми-українці нарешті отримали за кордоном реальний захист. Бо такі пріорства уже є по всій Європі. І не тільки в Європі. Завдяки ордену минулий рік всі хазяї вимушені були підняти платню українцям у півтора рази. Скоро прийдеться давати мабуть більше на українську справу.
   - Та ти мені очі розкрив, - здивувався Здор. - Виявляється нам навіть фінансово вигідно платити на українську справу. Не кажучи вже про все інше.
   - Дружина Рябокляча так його любить, що довіряє йому в усьому. Вона належить до одного з найдавніших герцогських родів Англії, які ведуть свій родовід ще з часів переселення англів і саксів на цей острів. Вона і використовує свої широкі зв'язки для влаштування українських справ. Їхня родина має значний вплив і в парламенті цієї країни, і в королівській родині.
   - Ти диви, що ці англійці витворяють, - вражено вигукнув Здор. - Кидають щось на поле. Так і убити кого з гравців можна. Якісь дикі люди.
   - З приводу диких людей є смішний український анекдот, - посміхнувся Пицяк. - Йде жінка з малим сином лісом, збирає гриби. Вже далеченько відійшли від свого села. А сину скучно збирати гриби. Він і совається з одних кущів в інші. Раптом після чергового обслідування кущів підбігає до матері і каже: мамо, мамо, там у кущах голі люди лежать і гуцикають один на одному. Не ходи туди синку більше, то дикі люди, - відповідає мати. А син їй здивовано каже. Тьотя може й дика. А ось дядя, то наш тато.
  
  
  
  
  
      -- Терористи
  
   Зараз в будь-якому відношенні найсприятливішою країною для організації найзатятішого ідейного тероризму є Україна, - сказав, повернувшись на спину на пляжі на Червоному морі в Єгипті Саїд Шерстюк. - З 2004 року вона безпосередньо межує з ЄС і має з ним найдовший кордон у світі. Крім того, тут нині бродить багато різних ідей і зосереджена значна інтелектуальна база. Українці дуже талановита нація. Це теж необхідно використати. Нарешті це потенційно найбагатша країна Європи. Але реально, за ВНП на душу населення є найбіднішою. Такі протиріччя цілком об'єктивно повинні викликати велике внутрішнє суспільне напруження. Використавши це напруження ми дамо йому вихід в ідейному терористичному рухові. Оці три чинники на мою думку є головними. Є ще й інші. Але вони є другорядними. Хоча і їх необхідно вміло використовувати.
   З цими аргументами можна погодитися, - схвально кивнув головою Абдурахман Мольченко.
   Ці два молодих чоловіка, будучи етнічними українцями, прийняли мусульманську віру і в даний час прилетіли з туристичною групою до Єгипта з метою не відпочинку, а налагодження зв'язків з радикальними ісламськими організаціями Єгипту. В паспортах один з них йменувався Валерієм, а інший Денисом. Поряд з ними в пісок був заткнутий невеликий прапор України. на ньому арабською мовою було написане лише одне умовне слово.
   Молоді українські мусульмани вже відвідали Катерининський монастир і гору Сінай, куди водили українських туристів, щоденно пролежували з умовним знаком на чудовому пляжі на березі Червоного моря декілька годин, але зв'язковий не з'являвся. Однак, коли вже вони вирішили, що їм влаштували просто зимовий відпочинок, до них підійшов хлопець з лотком, на якому було розкладено різні сувеніри місцевого виробництва.
   Араб взяв до рук один з сувенірів і покрутивши його перед носом в українців сказав умовне слово: лицар-козак. Чоловіки покрутили головою і почали порпатися в лотку, ніби вибираючи сувеніри. Вони запитали в араба англійською, що хотіли б купити щось із єгипетської давнини. - Хочу нефритового жука-скарабея, - сказав один з них. - А ось я не хочу, - похитав головою інший. Це був умовний знак-вислів, який встановив контакт між двома сторонами. Хлопець-араб мовив, що в нього при собі потрібних українським туристам речей немає. Але він иоже їх провести туди, де сувенірів набагато більше і вони зможуть вибрати для себе все, що захочуть.
   Араб-зв'язковий покликав хлопчика собі на заміну і залишивши на нього лавку, вирушив з українцями далі вулицею. Пройшовши квартал він звернув у вузький провулок і спинився біля двоповерхового будику. Їх уже там уже чекали, бо не встигли вони торкнутися дверей, як ті відчинилися і мусульманські бойовики-українці опинилися в вузькому коридорі в якому виднілося декілька дверей. Араб-зв'язковий відкрив одні з них і жестом запросив хлопців заходити.
   У слабко освітленій кімнаті за столом сидів молодий вродливий чоловік з пронизливими чорними очима. Вбраний у європейський одяг він не відповідав стереотипним уявленням про ісламського терориста і виглядав швидше всього як викладач якогось університету. - Слава Україні - привітався він, встаючи із-за столу. - Героям слава. - як луна озвалися вражені українці.
   - Ду ю спік інгліш? - звернувся араб до Абдурахмана, - умовним запитанням. Е літл, - відповів той той теж умовними словами. Енд ю? - звернувся араб до Саїда. - Іх шпрехе дойч, - відповів Саїд теж умовним сигналом. Єгиптянин підійшов до українців і міцно потис їм руки. Долоня в нього була суха і аж гаряча. Потиск руки міцний і впевнений. - Цей чоловік звик керувати і владарювати, - одразу подумав професійний психолог Саїд. - На зустріч з нами прислали когось з найголовніших у їхньому рухові. Така людина просто не може бути другорядною.
   - Я Саддам. - сказав єгиптянин, трохи схиливши голову.
   - Я Саїд, а це Абдурахман, - назвали себе українці.
   - Я маю європейську університетську освіту, тому не буду зволікати і одразу хотів би перейти до справи. Що ви хотіли б від нашого руху? Можете не поспішати і змалювати картину в цілому, бо для нашого керівництва все, що ліється нині в Україні є не до кінця зрозумілим. Якщо ми будемо розуміти загальну картину, бачити її в цілому і окремих деталях, ми зможемо прийняти правильне рішення на вашу і нашу спільну користь і перемогу.
   - Вашим і нашим смертельним ворогом є світовий сіонізм і російський імперіалізм. - почав Абдурахман. - На жаль повного розуміння ситуації, яка склалася в Росії і Україні в ісламських організацій, особливо в арабському світі немає. Дехто вважає, що Росія є їх союзником в боротьбі з іудеями. Це дуже небезпечна помилка. В Росії, як і в Україні, всім заправляють сіоністи. Це просто голі факти. Серед олігархів в Україні українців взагалі немає. Хоча українці не дурніші за євреїв. Просто вони не організовані, а євреїв всіляко підтримують усіма наявними засоби світові сіоністкі організації. Однак, відміна між Росією і Україною в цьому відношенні колосальна. Сіоністи в Україні не мають ніякої суб'єктивної бази. Не було б підримки з Росії, і їх давно б україці вивели зі своєї Батьківщини. Зовсім інша ситуація в Росії. Тут ідеї світового сіонізму і єврейського месіанства цілком органічно, як колись в СРСР, поєдналися з російськими ідеями "Третього Риму" і місії Росії по захопленню земель, перш за все ісламських народів. Тому в Росії відбулося мабуть незрозуміле для багатьох в ісламському світі зрощення сіонізму з російським шовінізмом. Але це цілком кон'юнктурний союз.
   - Це деже цікаві і абсолютно нові для мене і нашої організації ідеї і інформація, - спохмурнів Саддам. - Я донесу їх до свого керівництва.
   - Росія хоче переконати увесь світ, що на Північному Кавказі в цілому і Чечні-Ічкерії, зокрема, вона воює з терористами. Нічого подібного, - продовжив інформацію Абдурахмана Саїд. - На цих теренах відбувається смертельна конфронтація росіян з більш як мільярдним ісламським світом. Стратегічно, без будь-яких шансів для Росії на порятунок. Вам, напевно. відомо, що в Чечні вже давно воюють араби і афганці. А нині до них додалися іранці, узбеки, танжики, пакистанці і навіть поволзькі татари. За останніми повідомленнями у Чечні вже з'явилися і індонезійці. А Індонезія має понад 230 млн. чоловік населення. Це найбільша ісламська держава світу. Якщо навіть росіяни знищать до ноги всіх чеченців, в Чечні все одно воюватимуть проти Росії мусульмани всього світу. Бо це земля ісламської цивілізації. В Україні зараз найгарячіша точка протистояння. Загарбавши Крим росіяни намагаються знищити кримських татар саме як частину ісламського світу. Здійснюючи інтервенцію на Донбасі Росія намагається втягнути в українсько-російську війну мусульман з Північного Кавказу, щоб перевести стрілки своєї конфронтації з ісламським світом на Україну. На жаль, не всі в ісламському світі це розуміють. Богом прокляті кацапи поширюють світом брехню, що на Донбасі йде громадянська війна.
   - Дозволь я продовжу, - спинив розповідь Саїда Абдурахман. - За нашими агентурними даними фронт "Ісламський джихад у Росії" започаткував широкомасштабну терористичну війну з російсько-сіоністською владою. Ця організація почала підривати вагони московського метро між станціями в години пік з метою хаотизувати столицю. Москву заполонила хвиля жаху. Люди бояться виходити з дому. Паралізоване нормальне життя. "Ісламський джихад в Росії" вимагає від російської влади вивести свої війська уже не лише з Північного Кавказу, як це було раніше, але й з Таджикістану, Киргизії, Татарстану, Башкортостану і інших країн, республік і територій. Вони виступають за деокупацію Криму і виведення російських військ з Донбасу. Ними підготовлено сотні бойовиків-камікадзе обох статей, які готові розпочати широкомасштабну терористичну війну проти Росії. Це будуть вражаючі і страхітливі акції з метою внесення хаосу в життя столиці, а отже і всієї країни в цілому. А наші владні ідіоти в Україні інтегруються з цією країною, щоб і нам дісталося від мусульман. Один з цих дебілів нещодавно заявив у Донбасі, що він маю дуже вигідне географіічне положення, так як межує з Росією. А Донбас же безпосередньо межує не з чимсь іншим, як Північним Кавказом Росії, де постійно точиться війна. Це ж гаряча точка планети, де також здійснюють російська інтервенція. А за всіма класичними канонами географії і геополітики таке сусідство є вкрай невигідним і навіть небезпечним. Завданням Росії і її агентів в Україні є втягнення і нашої держави і нації у власну конфронтацію з мусульманами. Щоб використати українських хлопців як гарматне м'ясо.
   - А тепер говори ти, - мовив українською до Шерстюка його побратим. - Ми, етнічні українці-мусульмани, створивши відповідну організацію, розробили дієву програму допомоги братам-мусульманам у Росії у їх праведній боротьбі з російським шовінізмом і імперіалізмом, який душить і нашу неньку-Україну. Нам потрібна фінансова, організаційна, ідейна допомога для знищення агентів Росії в Україні. Списки їх ми вже склали. Інформаційне забезпечення в нас добре, але не вистачає людей і грошей. Ось за цим ми і приїхали. Якщо ми почнемо цілеспрямовано знищувати російських агентів і їх прислужників з місцевих іуд і зрадників ми не дозволимо Росії втягти Україну у війну з ісламською цивілізацією. На цьому етапі завдання патріотів України будь-якого віросповідання і мета ісламського світу повністю співпадають. Тому я і став мусульманином, щоб домогтися підтримки ісламської цивілізації для України у її боротьбі з наступом об'єднаних російсько-іудейських сил проти України. Як і проти мусульман, до речі.
   - Я думаю, що наша зустріч була дуже продуктивною і актуальною. - пильно дивлячись на українців сказав Саддам. - Для нас у вашій розповіді виявилося багато нового і раніше незнаного. Я перекажу все сказане вами найвищому керівництву нашої організації вже сьогодні. Я думаю ви не проти, бо наша розмова з вами записувалася на плівку. Так що, якщо я щось забуду чи не так передам, мене підкорегують наші відповідні служби. Особисто я вважаю, що наше керівництво піде вам назустріч. Воно було схильне до цього і попередньо, але те, що ви розповіли мені нині дозволить цю допомогу розширити і зробити більш ефективною.
   Саддам підвівся з килима. За ним швидко встали і українці.
  -- Слава нації, - раптом знову проголосив українською мовою заклик Саддам. - Смерть ворогам України, - відгукнулися ошелешені бойовики.
  -- Я один з референтів керівництва нашої організації, - простягаючи руку українцям, сказав Саддам. - Уже сьогодні ввечері ви зустрінетеся з людиною, яка уповноважена вирішувати всі проблеми взаємодії мусульман з антисіоністськими силами в Україні. Вас про це повідомлять окремо. Будьте на пляжі о 5 годині дня. До вас підійде торговець, з жовто-блакитною китицею в руках. Він запитає англійською, чи не хочете ви борща. Ви відповісте. Що хотілося б місцевої екзотики. Відповідатиме Саїд. Абдурахман тричі підтвердить: йес, йес, йес.
   Араб потиснув руки хлопцям і вони вийшли в нестерпну спеку вузької вулички.
   - Хто це такий? - знизав плечима Шерстюк - Говорить арабською, вільно володіє англійською, наші національні заклики вимовив без будь-якого акценту. Але ж зовні виглядає як типовий єгиптянин-араб. Це дуже солідна організація, якщо має в своїх рядах таких людей.
   - Пообідаємо, поспимо під шепіт кондіонера і підемо на пляж. Я відчув щиру зацікавленість цього референта у співпраці, - мовив Мольченко, коли молоді чоловіки вийшли на відкрите місце. Але діють вони доволі обережно. Це мені подобається.
   - Цілком розумно остерігаються ізраїльських і російських агентів, які можуть або зірвати нашу співпрацю, або, ще краще, запровадити до арабів або нас своїх агентів. Щоб контролювати цей рух і врешті-решт його розколоти зсередини. Донині це їм майже завжди вдавалося. Тому в Україні і виникло 4 Рухи, декілька соціал-демократичних, демократичних і інших партій. Навіть УНА-УНСО сіоністсько-російським агентам вдалося розколоти аж на 5 частин. А з нами так не вийде. У нас зовсім інші принципи існування. Зрада карається смертю.
   - І нас ці чужинці хотіли зобразити такими собі зрадниками України і нації. Але у нас, на відміну від інших українських організацій приймаються не лише одні етнічні українці, але й україномовні. Може це й парадокс, але нині українці-мусульмани є фактично єдиною дійсно чисто українською силою в Україні.
   Саїд і Абдурахман виплуталися з вузеньких вуличок старого міста і вийшли на широкий проспект. Недалеко від моря височів їхній готель. Яскраво і гаряче світило сонце.
  -- А в Україні зараз температура повітря нижче нуля градусів, - мовив Шерстюк. - Можливо йде сніг і похмуре небо. А ми з тобою потрапили ніби на іншу планету.
  -- Це і є інша планета, - посміхнувся Мольченко. - Добре б було б, щоб це планета допомогла нашій планеті. Моя прабабця казала "планида".
   Бойовики увійшли до широкого холу і ліфтом піднялися на 5 поверх. Обережно відкрили свій номер і тихцем проникли до нього, будучи готовими до будь-якої несподіванки. Але нікого в номері і на балконі не було. Ніхто не рився і в їхніх речах. Там нічого компрометуючого не було, але задля загальної безпеки молоді українці залишили невідомі для чужого ока ознаки, які б одразу розкрили минулу присутність чужаків у готельному номері.
   - Я в душ - попередив Саїд. - Дуже швидко. Потім ти. Через 45 хвилин у нас обід.
   В двері постукали.
   - Заходьте. - сказав Саїд українською і продублював англійською.
   Двері несміливо прочинила молода жінка з їхньої туристичної групи.
  -- Чи не хотіли б ви з другом стати нашими кавалерами на сьогоднішній вечір? - запитала вона. - Ми з подругою хотіли б відвідати старе місто увечері, але боїмося самі туди потикатися. А з чоловіками буде безпечніше. Он які ви високі і накачані. Мені соромно вам набиватися, але в нашій групі більш нікого підходящого немає. - зашарілася молода жінка.
  -- Я пропоную інший варіант, - привітно посміхнувсмя до симпатичної співвітчизниці Шерстюк. - Ми сьогодні вже заангажовані, але після сьомої, це ще дитячий час, зайдемо з товаришем до вас. Познайомимося поближче. А завтра увечері після морської екскурсії, ми вас супроводжуватимемо до старого міста. Згода?
  -- Невже нас хтось уже випередив, - скривила в лукавій посмішці губи молода жінка. От невезе.
  -- Справа в тому, - втрутився Мольченко, що ми в Києві обіцяли друзям купити тут один виріб. Як у нас кажуть, декоративно-прикладного мистецтва. А його бачили лише в одного торговця, який буває тут лише по вівторках. А сьогодні саме вівторок. Ми могли б узяти і вас, але це дійсно небезпечне місце. Туди жінкам вхід взагалі заборонений. Так що не будемо спокушати долю. В Києві я читав, що одну емансиповану європейку арабського походження там навіть згвалтували і суд виніс для гвалтівників виправдальний вирок. Жінкам так просто не місце.
  -- Робіть як знаєте. Ви люди хоча і молоді, але вже досвічені, - знову посміхнулася. співвітчизниця. З такими чоловіками будь-яка жінка буде почувати себе як за кам'яною стіною. Побачимося сьогодні. Ми з подругою будемо вас з нетерпінням чекати. До речі, мене звуть Стефанією.
  -- Дуже приємно, Стефо, якщо не заперечуєш, - загув бас Абдурахмана. - Я Валерій, а мій друг Денис.
  -- Приходьте, не пожалкуєте, - пролунав голос уже з-за дверей.
  -- Розкішні дівчата, - сказав прямуючи до душу Саїд. - Я їх запримітив ще в літаку.
  -- Та у нас в Україні зараз все прикрите шубами і пальтами, високими чоботями, а тут все на виду.
  -- Не скажи. Такі жінки не часто трапляються. Можемо мати ще й цікаву інтрижку до своєї основної місії.
  -- Звичайно, якщо їх не підіслали якісь спецслужби, - спохмурнів Абдурахман. - А то начіпляють на увесь наш одяг всіляких жучків. А під час інтиму всобачать тобі мікрофон до дупи або до яєць прикріплять, що і знати не будеш.
  -- Ну про таке я не чув. А ось в шорти, штани, на футболку таке нині технічно цілком можливе. То давай, коли ці дівулі кудись підуть трохи попорпаємося у їхній кімнаті. Може щось знайдемо?
  -- Якщо вони дійсно із спецслужб, то одразу довідаються, що ми їх запідозріли і будуть діяти обачніше. А це нам ні до чого. Я пропоную бути готовими до всього, але самим використати їх. І в статевому розумінні теж.
  -- Але ж з твоїми розмірами ти там усе понищиш, - похитав головою Саїд. - Якщо це дівчати ні в чому не винні, то навіщо з ними так вчиняти?
  -- Ну ми це можемо зробити і будь-яким іншим, а не обов'язково традиційним способом, - заспокоїв його Абдурахман. Я попередньо покажу всю красу свою чудову, щоб потім не було претензій.
  -- Ха-ха, - засміявся Саїд, - пам'ятаєш, як в юності, ще школярем ти заробляв на розмірах свого "хазяйства" гроші в Миргороді. Ми тоді групою в плавках на курортному пляжі підходили до гравців у карти або доміно. Якщо всі були настільки зосереджені на грі, що не звертали увагу на тебе я робив затравку. "Що ти там підмощаєш у плавки?", ніби тебе не знаючи, голосно казав я. І всі одразу дивилися на тебе. А гравці народ азартний та і з "бабками", бо грали вони не на інтерес, а на гроші. "Та нічого я туди не підмощаю", починав виправдовуватися ти. Курортники зі здивування витріщали очі, а потім і собі починали висловлювати сумнів, що в твоїх плавках немає ніяких сторонніх предметів. Споримо, кричав хтось з гравців, або, якщо шоковані величиною "хазяйства" всі, кричав я. Тоді виторговували певну, але завжди значну суму і билися об заклад. Потім йшли з курортниками до кущів і ти показував свого члена. Шоковані курортники одразу ж розраховувалися.
  -- Тобі смішки, а вже третій раз женюся. - образився Абдурахман. - Іди краще до душу і займайся своїм членом, - посміхнувся він. У тебе він теж не маленький.
   Після обіду, де Валерій і Денис уже переглядувалися зі Стефою і Роксоланою, які сиділи за столиком оддалік, вони пішли до свого номера і проспали дві години.
   - Треба йти на пляж, але там нас можуть перестріти Стефа і Ланою, - почухав потилицю Абдурахман. - Зв'яжись з жінками і вони сплутають всі твої плани. Не будемо ж ми їх відганяти від себе, коли прийде зв'язковий. Але ж відмовлятися від такої спокуси виглядало б дуже підозріло. У найкращому разі нас могли б запідозрити в гомосексуалізмі. А нам така увага до наших персон аж ніяк не потрібна. А так ми будемо "як усі". Хто б це з нормальних чоловіків відмовився від таких розкішних жінок як Стефа і Лана.
   - Надто вже вони розкішні, - похитав голово. Саїд. - це в мене викликає підозру. Хтось міг думати точно так як і ми і сподіватися, що ми відреагуємо на їхню красу цілком адекватно. Пам'ятаєш це слово, яке стосовно жінок вживав твій науковий керівник.
   - Такі люди як зв'язковий мають бути готовими до всіляких несподіванок і діяти відповідно до ситуації. Зв'язковий у солідних організаціях це не пішак, а дуже важлива фігура. Це має бути людина розумна, смілива і винахідлива.
   Молоді бойовики вирушили на пляж. Спокійно розмовляючись і мружачись під яскравим тропічним сонцем. Сонцезахисних окулярів вони не носили. На пляжі їх дійсно чекали Стефа і Роксолана. Вони радісно підбігли до Саїда і Абдурахмана. Однак, варто було останньомк скинути шорти, як вражена Роксолана одразу заявила, що в неї болить голова, мабуть перегрілася на сонці і їй терміново треба йти до готелю. Вимушена була підти з подругою і Стефа, хоча сусідка її і всіляко відмовляла.
   - Схоже, що ми помилилися, - полегшено зітхнув Саїд. - однозначно, що вона нас теж запримітили в літаку. А тут уже "розібрали". Я дістався Стефанії, а тебе обрала Роксолана. А ось сьогодні, так би мовити чисто візуально вона просто наклала в штани з переляку. Видно їй привиділося, що ти їй пхаєш свого "хлопчика" до її "дівчинки" і вона помирає.
   - Схоже, що ти правий. Якби це були дівчата зі спецслужб, вони б так просто не здалися. Можна було б і не тікати, а поговорити з нами. Навісити на нас жучків. Одяг же з нами. Не обов'язково ж чіпляти мікрофона на мій член, - засміявся Абдурахман. - Ми маємо справу з елементарними шукачками пригод. Захотілося молодим жінкам, які на тиждень вирвалися з дому, можливо від чоловіків, трохи розважитися. Життя ж таке швидкоплинне.
   - Дай то Аллах, щоб так воно і було. А то я відразу запідозрив найгірше.
   - Тепер і виконання місії нашим зв'язковим значно полегшується. А то я вже, якби він помилився вже придумав гарну відповідь, яка б дала зрозуміти нашим друзям, що ми не можемо з незалежних від нас причин встановити контакт з ними.
   - Не треба самодіяльності, - перебив його старший у їхній групі Саїд. - На цей випадок у нас все передбачене інструкцією. Що і коли казати за тих чи інших умов. І не треба екзаменувати їхнього зв'язкового. Це, м'яко кажучи, не є коректним. Якби виникла нештатна ситуація, тоді вже ти б і включив свою знамениту винахідливість.
   Молоді українські мусульмани черговий раз пішли купатися в море. Вони плавали як дельфіни, то пірнаючи у воду, то потужно виходячи з неї аж по пояс. Втомившись, відпочивали на пляжі, споглядаючи обстановку і прислухаючись до розмов сусідів. Рівно о 5 годині біля них спинився молодий, загорілий майже до повної чорноти хлопець з лотком у руках.
  -- Чи не хотіли б панове, борща, - спитав він у українців англійською.
  -- Хотілося б місцевої екзотики, - відповів йому Саїд.
  -- Йес, йес, йес, - посміхаючись зачастив Абдурахман.
  -- Тоді йдіть за мною, будь ласка, сказав торговець. Я знаю, де ця екзотика продається.
  -- Торговець не озираючись рушив до вулиці, яка йшла паралельно до пляжу. Хлопці одягли шорти і теніски і пішли за ним. Пройшовши декількома вузькими вуличками торговець зупинився біля бідного будинку з потрісканими від часу дверима. Нічого більше не кажучи він відчинив двері і зайшов до будинку. Українці увійшли слідом. Обшарпаний коридор завершився брудними дверима, які торговець відчинив, відступаючи при цьому в бік. Молоді українці ступили до великої кімнати, багате убранство якої різко контрастувало з зовнішньою убогістю будику, дверей і коридора.
   Назустріч їм підвівся середнього віку чоловік у погляді, поставі і манерах якого все дихало прихованою владою і навіть загрозою. Владний монстр, подумав Саїд. Не поскупилися на провідника всієї мережі, з якоюсь внутрішньою тривогою подумав Абдурахман. Така людина може спопелити одним поглядом. Для нього нічого немає у світі крім його ідеї і місії. Хлопці привітали старшого як правовірні мусульмани Після цього почалася розмова через перекладача.
  -- У нас в Єгипті з'явилася книга вашого геополітика професора Погрібняка "Україна і Близький Схід". - сказав керівник організації "Ісламський джихад" Фарук. - Вона перекладена арабською мовою в Сирії. Я її з задоволенням прочитав і знайшов багато цікавого і повчального. Визнаю, що донині ми не до кінця розуміли значення України. як ключової країни в усій Євразії. Не усвідомлювали ми і причини, за якою сіоністи і росіяни так настирливо добивалися контролю над Україною. Тепер нам відкрилися очі і ми б хотіли співпрацювати з антисіоністськими і антишовіністичними організаціями України. Ми могли б розробляти спільні операції як в Україні, так і ісламському світі. Особливо це стало актуальним після інтервенції Росії в Сирії. Цей ваш професор просто провидець якийсь.
   Українських бойовиків вразили тихий лагідний голос Фарука і його спокійні іетелігентні манери, які так різко контрастували з його поставою і особливо очима. Останні здається як лазер були здатні пропалити душу будь-кому наскрізь.
   - Академік Погрібняк в іншій своїй книзі аналізує віддалені наслідки події, яка відбулася в Європі 1 травня 2004 року, - мовив Саїд, коли перекладач дозволив йому звернутися до шейха Фарука. - На західних кордонах України виник Євросоюз. Це так, ніби за помахом чарівної палички кордон нашої держави одразу перемістився на багато сотень кілометрів на захід і ми замість Польщі, Угорщини, Словаччини і інших центральноєвропейських країн почали безпосередньо межувати з Німеччиною, Франціює і Італією. Такого в історії України ще не було ніколи. В одну мить повністю змінилася геополітична ситуація. Це ще один важливий аргумент для нашої з вами співпраці.
   - Україна нас настільки зацікавила, після виходу книжки професора Погрібняка, що ми створили цілу потужну аналітичну групу з її дослідження, - повільно і лагідно сказав Фарук. Щоправда знайти відповідних людей виявилося доволі складно. Про існування вашої держави у нас мало хто взагалі знає. Навіть після інтервенції на її терени Росії. Але кваліфікованих спеціалістів з України ми так чи інакше знайдемо. У Києві і Львові навчалося декілька студентів-арабів, які стали університетським професорами в Австралії і Канаді. І дружини в них українки. - м'яко посміхнувся Фарук, пропікаючи хлопців своїми очима.
   - У нас зараз проблема з тим, щоб прибрати з дороги наших олігархів і забрати до своїх рук їхній бізнес, - сказав Саїд. - Серед них немає жодного українця. Все це сіоністи-хасиди. Вони є природними ворогами не лише українців, але й смертельними противниками всіх мусульман і арабів зокрема. Ми не знаємо, що з ними робити. Ніяк не вдається їх фізично ліквідувати. Така потужна охорона, що не можемо підступитися. Але якщо навіть це нам вдасця, бізнес перейде до їхніх дітей і онуків. І знову ми залишимося ні з чим.
   - Це у вас просто хвороба перехідного періоду від юності до зрілості, - раптом різко промовив Фарук. - Ми це вже давно пройшли. Тут можливо два варіанта. По-перше, необхідно впровадитися в охорону цих олігархів. Гроші і інструкторів ми виділимо. Так і передайте своєму керівництву. Тут у нас багатий досвід. Крім того, у нас підготовлені сотні смертників, які за щастя матимуть померти в ім'я Аллаха милостивого і милосердного. Вони поїдуть в Україну через Росію. Мені кажуть, що у вас там немає практично ніякого кордону і ніякого контролю.
   - Так, кордони з цією величезною країною у нас "прозорі", - вставив Саїд, якому одному було дозволено ще в Україні вести розмову з Фаруком.
   - Ось ви їх зустрінете, адаптуєте в Україні і спрямуєте коли і куди буде треба. А вони своїм прикладом допоможуть підготувати таких людей уже і серед українців. Стосовно ж дітей і онуків тих людей, які обікрали вашу націю, можу запропонувати робити теж, що і з самими олігархами. Якщо не буде кому передати у спадок своє багатство, то зникне і мета грабувати ваш народ. З собою на той світ, слава Аллахові, ніхто і нічого не забере з награбованого. Можна лише передати у спадок і тішиться тим, що ним скористаються нащадки. А якщо знищити дітей і онуків, а це завжди легше зробити, ніж убити самих олігархів, тоді зникне єдина мета у їхньому житті. Тобто обкрадати український народ.
   - Відверто кажучи, ми такий варіант навіть ніколи й не обговорювали, - похитав головою Саїд. - У нас напевно інша ментальність.
   - Тому ви і дозволяєте чужинцям хазяйнувати в своєму домі. - знову лагідно мовив Фарук. - Мені кажуть мої радники, що у вас усим заправляють чужинці: росіяни, євреї, вірмени. А українці як представники нижчої раси виконують в Україні тільки найбруднішу роботу. Чи може мене не правильно інформували?
   - На жаль це дійсно так, - знітився Саїд.
   - Мені кажуть що у вас всі канали телебачення захоплені сіоністами-хасидами і вони там насміхаються над українцями, а ви мовчите, - продовжив Фарук. - Ніби то всі засоби масової інформації в руках сіоністів і російських шовіністів і вони паплюжать ваші святині, ваших пророків і месій. Невже таке дійсно можливе?
   - Це істинно так, - раптом на порушення етикету втрутився Абдурахман.
   - Якщо це дійсно так, то за всіма політичними законами вас чекає неминучий етап національно-визвольної війни. Не думаю, що є народ, який не підлягає законам історії. І що така війна вже починається, говорить ваша поява тут, - сказав Фарук.
   Він уже якось поблажливіше подивився на своїх українськиї одновірців і пообіцяв всіляку допомогу хоча б задля відновлення елементарної справедливості стосовно народу, який чужинці пригнічують на його ж власній землі.
   - Можете вважати свою місію виконаною, - сказав, прошаючись Фарук. - Ми зв'яжемося з вашим керівництвом. Однак не завтра. Попередньо необхідно вибудувати відповідну контактну мережу. Ми створимо необхідні канали співпраці на постійній і довготерміновій основі. А для цього потрібний час і наші спільні зусилля.
   Саїд і Абдурахман вийшли на вузеньку вуличку і мружачись під променями гарячого сонця одягли темні окуляри. Вони пройшли вперед до яскравого східного базару, де товклося безліч туристів. Раптом Саїд схопив свого друга за руку.
   - Подивися, в тому ряду, прошепотів він. Це не наша однокурсниця Надія Ващук? Дуже вже схожа.
   - Тільки на перший погляд, - заспокоїв його Абдурахман, - Зовні дійсно дуже схожа, але набагато старша. Ти знаєш, що вона нещодавно вийшла заміж. Дуже гарний і перспективний хлопець, але прізвище в нього не зовсім звичне: Козел.
   - Але ж наголос, сподіваюсь на першому складі? - посміхнувся його друг. Так, звичайнео. Коли я працював з нею в одній кімнаті. Вона одного разу телефонувала своєму чоловікові на роботу. Вона така інтелігентна, ти ж знаєш. Голос у неї тихий, дагідний. Вона і звертається до якогось співробітника свого чоловіка, щоб він покликав до телефону Козела. З наголосом на першому складі. А той чи то недочуває, чи зв'язок поганий. А може і спеціально так робить, всякі люди є, але кожен раз перепитує: кого, кого? А вона знову таким тихим і інтелігентним голоском з усілякими вибаченнями просить покликати Козела. На п'ятий чи вже навіть шостий раз вона не витримує і починає кричати в трубку. Козла до телефона! Без всяких вибачень і будь ласка. І чоловіка її майже одразу покликали до телефона.
   Дякуючи російському пануванню в нас це благородне, тотемно-князівське прізвище зведено до рівня чогось майже непристойного. А Козли були в Україні в далекому минулому одним з найвельможнівших і найвпливовіших українських родів.
  
  
      -- "За українського Сталіна"
  
   За великим прямокутним столом в альтанці на дачі керівника незареєстрованої організації "За українського Сталіна." Ростислава Заремби, зібралося дванадцять її керівників. Всі вони були колишніми працівниками спецслужб і мали найбільший досвід як оперативної, так і аналітичниої і ідейно-теоретичної роботи у своїй сфері. Це була еліта колишнього радянського КДБ. Надзвичайно винахідливі і розумні люди, всі українці, вони володіючи величезним обсягом інформації про злочини правлячої верхівки в Україні не могли знехтувати своєю офіцерською честю і тому виявилися не потрібними владі. Вона і викинула, притаманно собі, тобто по-дурному на пенсію цих людей, абсолютно не розуміючи, що таких людей на пенсію відправляє лише смерть.
   Кожен з дванадцяти керівників цієї організації сформував уже з діючих працівників різних силових відомств ще по організації, яка складалася теж з дванадцяти чоловік. Про персональний склад цих організацій знав лише їх керівник. Таким чином, організація "За українського Сталіна" складалася з 144 чоловік. Однак, в разі провала будь-хто з її керівників мів назвати лише 24 чоловіка. Рядові ж члени цього формуівання знали лише свого командира і нікого більше. До організації входили всі командири найпрестижніших елітних підрозділів СБУ, міліції і армії. Коли один з них вирішив здати свого керівника владі і попросив допомоги в цьому свого найкращого друга, теж командира спецпідрозділа, він одразу безслідно зник. Ніби розчинився у повітрі.
  -- Слово надається командору Скелі, - мовив Заремба, коли всі привітали один одного і розсілися на довгих лавах. - Він доповість нам про біжучий політичний момент у країні.
  -- Дякую, - з-за столу підвівся моложавий міцний чоловік невизначеного віку. Він мав абсолютно безбарвні очі "уродзоного" снайпера. Вони викликали в людей якусь підсвідому і невиразну тривогу. Здавалося, що Скеля читає ваші думки і звідкись знає не лише про ваші слабкості, але й про вчинені злочини.
  -- Ситуацію в Україні перед виборами, - продовжив він, - завели до такого глухого кута, що вийти з нього без найжорсткішої, найнещаднішої диктатури уже не можна. Я не роблю тут ніякого відкриття. Про те, що це дійсно так нині в Україні знаємо уже не лише ми. Це починають розуміти і прості люди. Настрої серед населення мені відомі. І не тому, що я пенсіонер, - посміхнувся Скеля своєю знаменитою посмішкою, від якої холола кров у жилах його співробітників. Мало хто знав, що свою кар'єру він дійсно розпочинав абсолютно безпрограшним снайпером, який за всю свою діяльність на цій стезі не допустив жодної помилки.
  -- І чим довше існуватиме цей наскрізь прогнилий, злочинний, корумпований, аморальний, бандитський режим, який як гнійна виразка поширює навколо себе інфекцію і заражає все більше людей, тим стає очевиднішим, що без "хірурга" вилікувати українське суспільство уже не вдасться. Ми повинні пройти через очищуючу хірургічну операцію. Хтось повинен розрізати чиряк і видалити з нього гній. Інакше почнеться загальне запалення крові і суспільний організм загине. Демократія з цим безладом, "беспредєлом", дебілізмом, моральним занепадом уже не справиться. Ми не проти демократії і демократичного суспільства. Йому альтернативи немає. Але навести лад в нашій державі повинен диктатор. А потім він передасть владу до рук демократично обраних органів влади. А зараз, коли країною керують бандити, чесних виборів не може бути взагалі. Нам потрібен український Геракл, який одним махом очистить Авгієві стайні нинішньої української дійсності, спрямує бурхливі води народного гніву на злочинний олігархічно-клановий режим. Нам потрібний, образно кажучи, український Олександр Македонський, який не буде мучитися сам і мучити націю, розплутуючи злочинне хитросплетіння Гордієвого вузла злочинів і злочинців. Він розрубає його одним махом.
  -- Ти закінчив, Степан Іванович. - звернувся до Скелі Заремба. - А що ж є, так би мовити теоретичними передумовами диктатури. Хтось же це питання досліджував у нас чи за кордоном? Бо якщо це стає об'єктивною необхідністю на певному етапі суспільного розвитку тієї чи іншої країни, то воно відбудеться неодмінно. Просто необхідна людина, яка заявить про себе і необхідність виступу з точністю до секунди. Згадаємо хоча б як точно, до годин вивірив виступ більшовиків в Росії Лєнін. Він тоді казав, що вчора було ще рано, а завтра вже буде пізно. А як чітко вгадав час виступу Августо Піночет. Таких прикладів безліч.
  -- Ми себе як завжди недооцінюємо. У нас є вчені, які за рівнем аналітичного мислення залишили позаду всіх цих американських Збігнєвих Бжезінських, - знову почав Скеля. - Якщо можна, я не буду підводитися з місця. Так ось, в одному з журналів я наштовхнувся на аналітичну статтю професора Погрібняка. Надзвичайно розумна людина і висококласний фахівець. Крім того, він ще й живе в Україні. так що знає ситуацію з перших, так би мовити рук. Взагалі, я розцінюю цю статтю як звернення до нас. Звичайно, цей професор не може знати про наше існування в конкретних персоналіях. Але як аналітик він, напевно, вирахував, що така організація як наша в принципі вже повинна з'явитися.
  -- Ну й що ж він пише в своїй статті? - запрошуюче підняв руку і брови Заремба.
  -- Цей учений спочатку розглядає ситуацію в нашій країні, так би мовити з загальнотеоретичної точки зору. Тобто, як її можна оцінити, грунтуючись на загальнонаукових підходах і закономірностях. Так ось, він пише, що для виникнення безперечних підстав для диктатури необхідно лише дві передумови. Перше, - потрібно, щоб народ був пасивним. По-друге, щоб усі гілки влади в країні були повністю скомпрометованими. Запитаємо самі в себе. Чи є все це в нинішній Україні? Відповідь однозначна. Так, ці передумови у нас є. більш того, пасивність народних мас продовжує зростати. Зростає і ступінь компроментації влади в усіх її галузевих і територіальних проявах
  -- Молодець. цей професор, не стримався один з присутніх. Йому вдалося побачити те, що заховане у нас для абсолютної більшості людей.
  -- Продовжую, - ствердно махнув головою Скеля, блимнувши своїми "рентгенами". - Сама ж влада всіма своїми зусиллями і не без нашої колишньої вимушеної допомоги перетворила наших людей на пасивне населення. Для цього штучно роздрібнили всі антизлочинні організації і партії, які владі страшенно заважали. Тому і виникло 4 Рухи, 6 УНА-УНСО, 10 республіканських партій, 7 соціалістичних і соціал-демократичних партій і т.д. А шість однакових партій, значить ні однієї. У нас штучно насадили безліч різних церков і релігійно-містичних рухів. Створили так звану Українську православну церкву Московського патріархату. Хоча це очевидний дебілізм. Так як Москва виникла лише через 299 років після того як офіційно хрестили українців. В Москві може бути Київський патріархат, але не може бути Московського патріархату в Києві і в Україні в цілому. Це все, тобто зростаюча роздрібненість суспільного життя в Україні й призвело до все зростаючого поширення апатії і пасивності української нації. А це однозначно на руку, умовно кажучи, "українському Сталіну"
  -- А тепер згадаю і про компрометацію всіх гілок влади. Про це ми намагалися сигналізувати до найвищих посадовців ще в той час, коли працювали в СБУ. Я особисто писав доповідні записки президентові про небезпеку цього явища. І не тому, що я наївна людина і не знав, хто такий "наш" президент. Не даремно в народі кажуть, що риба псується з голови. Але я просто виконував свій обов'язок. За це мене й звільнили з роботи. Щоб не надокучав "дурницями".
  -- Я теж писав, що за допомогою олігархів і найвищих посадовців, наводячи конкретні прізвища, - втрутився Заремба, - Верховна Рада перетворилася на великий політичний бордель або публічний дім, де за образним виразом Владіміра Лєніна засідають "політичні проститутки" Вони за гроші продають душу гріховній олігархічній владі. Я називав конкретні цифри у доларах, за які купили того чи іншого депутата і навіть цілі парламентські фракції. Не за так же вони перебігли від опозиції до олігархів. У мене були записи всіх переговорів. Мої хлопці навіть зняли на плівку моменти передачі грошей. У лідерів цих продажних парламентських фракцій мої "жучки" були скрізь. Мої специ тільки в сраку Морозюку їх не могли засунути. Оце вам і так звані "ліві". Продали душу і своїх виборців зв 30 іудиних срібняків жовтому дияволу. Таким чином награбовані у народа гроші перейшли у власність комуністів і соціалістів, які так "вболівають" за народ.
  -- Про інші гілки влади я вже й не кажу. Про їх повну компрометацію відомо всім. Там гімном обмазані, і цілком справедливо, також і всі конкретні особи, які керують цими владними вертикалями або їх усоблюють собою. До недавнього часу лише парламент був "найчистіший". Але зараз від нього мабуть тхне найбільше. Так що не залишилося нікого, на кого б народ міг покласти свої надії. Тому потрібна нічим не скомпрометована "сильна особа", яка і наведе порядок в країні і матиме моральне право, внаслідок своєї некорумпованості, спитати з будь-кого, що він натворив. І щоб ніхто йому не міг закинути, що він сам такий. Так би мовити, а судді хто?
  -- Ситуація в наш час така, що якщо "український Сталін" не лише заарештує гамузом увесь парламент нашої країни, але й розстріляє його "конституційну більшість", диктатора щиро підтримає увесь народ. Почнуться спонтанні народні гуляння. Лунатимуть цілком щирі славослів'я на адресу диктатора. Якщо ж диктатор теж саме зробить з керівництвом адміністрації президента, ним самим і усім кабінетом міністрів, то люди цілуватимуть його портрети і молитимуть Бога за його многії літа. Та це ж очевидно. Всі ці структури і люди, які їх очолюють знеславлені по далі нікуди. Всі щиро бажають їм не лише всілякої біди і горя, але і смерті. Ми маємо, так би мовити на руках, результати відповідних соціологічних досліджень наших і зарубіжних спецслужб. Це цілком правдиві дані. Бо "дослідження" продажних соціологів абсолютно нічого спільного з реальною дійсністю не мають.
  -- Я вважаю, що ми зможемо привести до влади в Україні диктатора, якщо зуміємо абсолютно точно прорахувати до мілічасток час виступу, - продовжив Заремба. - Тут нам треба підключити цього аналітика Погрібняка. Принципи і методику співпраці з цим чоловіком необхідно терміново відпрацювати. Треба довідатися, що це за людина, так би мовити з моральної точки зору. Я дам негласну команду дослідити увесь його життєвий шлях. Як людина надзвичайно розумна він буде нам корисним. Але від нас його треба тримати на необхідній відстані.
  -- Але ж привести до влади диктатора це лише частина справи, - почухав плече Скеля. - Треба, щоб існували умови для його успішного правління. А це вже набагато важче. Тут треба знайти не лише рішучу і незламну за власним характером людину, але й створити ситуацію її незамінності. На цей рахунок теж існує апробована теорія. Її реалізація і дає незрушне підгрунтя для диктатури і диктатора. По-перше, необхідні справжні чи вигадані внутрішні і зовнішні вороги нації і держави, вигадані чи дійсні що дозволяє консолідувати народ і об'єднати його навколо диктатора. В цьому відношенні у нас усе в порядку. І того, і іншого більше ніж достатньо. Інтервенція Росії і всезагальна ненависть росіян до українців є цьому запорукою. По-друге, потрібна ідеологія величі нації і держави, які очолює диктатор. Необхідно справжня чи міфічна місія нації і приваблива національна ідея. Над цим нехай і попрацює професор Погрібняк. Хай він віднайде цю місію і національну ідею. Вона, безумовно є, але спеціально прихована від абсолютної більшрості нації. Це щоб "хахли не вознікалі". По-третє, необхідно створити культ особи диктатора, який живитиметься його повною незаплямованістю, справедливістю і рівністю всіх перед законом, хай навіть найжорстокішим і постійною боротьбою з внутрішніми і зовнішніми ворогами. А тоді. якщо навіть він буде найлютішим ворогом усіх і вся, наприклад Росії, США, Китаю і т.д., його правління може бути таким же успішним і тривалим, як правління Фіделя Кастро чи генерала Франко.
  -- Чи можемо ми сказати, що у нас ті ж або майже ті ж передумови для виникнення диктатури, які існували в Німеччині перед приходом Гітлера чи СРСР перед встановленням диктатури Сталіна? - запитав Заремба.
  -- Звичайно, що ситуація в деталях у нас інша, - відповів на запитання Скеля. - Але в цілому вона така ж. Гітлера до влади привів продажний і антинародний, олігархічний режим Веймарської республіки. Тоді інородці-олігархи, так само як і у нас, розікрали всю Німеччину, яка ще не оклигала від війни. Так само як і у нас депутати парламента продавалися як останні іуди за 30 срібняків. Проституція, злочинність, наркоманія розцвіли буйним цвітом. Сталіна зробив диктатором НЕП з його непманами, які витворяли один до одного те ж, що і наші олігархи. Наркоманія і проституція заполонила тодішній Радянський Союз. Непмани продавали наркотики навіть у школах. Бульварні і порнографічні видання, "блатна" поезія, вірші і пісні заполонили всю країну. Сталін чітко відчув, що народ підримає найжорстокіші дії проти непманського "беспредела". І скільки не жив Сталін, постійно і цілеспрямовано шукали як внутрішніх, так і зовнішніх ворогів. Знаходили їх навіть тоді, коли їх не було і там, де їх не було. Це тільки дурні думають, що безневинних робітників з абсолютного божевілля оголошували німецькими чи японськими шпигунами. Просто для диктатора потрібні були внутрішні вороги. А зовнішніх скільки було. Тут і Німеччина, і Польща, і Румунія, і Угорщина, і Фінляндія, і Японія, і США... Не даремно ж Сталін оголосив, що СРСР живе у ворожому оточенні. Він був добрим психологом. Тому і правив такою велетенською країною до самої смерті. І більшість людей йому вірило і після його смерті навіть плакали ті дебіли, які потрапили до концтаборів за його правління як вороги народу.
  -- Дискредитація всіх гілок влади для здійснення задуманого нам тільки на руку. - знову вступив у розмову Заремба. - Всі дискредитовані - президент, прем'єр, Верховна рада. В президента в країні, яка окупувала Крим і веде війну проти України на Донбасі в Росії є діюча фабрика. Він платить податки на утримання армії агресора, прем'єр - етнічний єврей без належної освіти і кваліфікації, про що нам найкраще відомо, парламент складається з інородців і політичних проституток. Влада повністю дискредитована. Хай живе український диктатор! - проголсив він насамкінець гасло їхньої організації.
  
  
  
  
  
      -- Зомбі
  
   Дослідження деструктивних релігійних організаці, які мають так би мовити сатанинську орієнтацію дало багато цікавих результатів, - сказав полковник СБУ Голенда, викликавши до свого кабінета майора Коломійця. - Тепер все це треба узагальнити і з відповідними висновками і рекомендаціями відправити нагору. Тут відкрилися такі глибини і такі загрози для суспільства, що необхідно якнайшвидше приймати міри.
  -- Володимире Панасовичу. Я звичайно все організую, але в мене складається цілком аргументоване враження, що чим далі, тим менше все це цікавить керівництво нашої держави. Нічого ж не робиться в цьому напрямку. Ми, звичайно, можемо розігнати ту чи іншу організацію. Але їх виникнення має свої цілком об'єктивні причини. Вони в повній бездуховності нашого сучасного життя. Бандитизм, корупція влади, вседозволеність, відсутність національного виховання і патріотичної спрямованості телебачення, газет, радіо. Нас примушують боротися не з причиною, а з наслідком. Така боротьба не має перспектив на перемогу. Внаслідок цього втрачається і її сенс. Чи не так?.
  -- Ну це ти можеш пожалітися мені, я це розумію не гірше за тебе, але свою справу, в межах нашої компетенції ми маємо виконати. Влада зацікавлена лише в тому, що стосується її самої. А на державу і націю їй наплювати. Якби син прем'єр-міністра не потрапив до однієї з сатанинських сект, це б так нікого й не цікавило.
  -- Якраз щодо цієї секти я хотів доповісти, так би мовити конфіденційно, - взяв папери до рук майор. - У Києві є багато різних сект сатанинської орієнтації. Вони доволі вправно конспіруються. На Печерську в одному освітньому закладі під вивіскою дитячої образотворчої студії працювала група культу Вуду. Зомбували дітей і перетворювали їх на слухняне знаряддя своєї волі. Донині їх не можуть розкодувати. Це якісь нові методики. Воля чи то паралізується, чи атрофується майже повністю. Я думаю, що ще не одна з них таким чи іншим чином законспірована під цілком легальні організації. В тому числі і різні приватні підприємства. Невеликі групи прихильників культа Вуду знайдені і в різних вищих навчальних закладах Києва, Львова і Харкова.
  -- А в чому основна, так би мовити, концепція вудуїстів?, - запитав полковник.
  -- Це вчення вважає, що від дії злих чил, які опанували наш світ, про Україну - це точно, можуть захистити лише ще могутніші надприродні сили, - відповів йому майор. Такі ідеї беруть свій початок із Західної Африки. Тут ще на початку ХХ ст. для захисту від злих чаклунів із сусідніх общин люди зверталися до своїх ведунів - мбацав. Вони і організовували нічні захисні церемонії. Це все трималося в таємниці, так як в жертву приносили людей. Вважалося, що для божества необхідно, щоб його вмилостивити принести певну людську жертву. Мбацав вибирили для цього окрему людину, але не вбивали її, так би мовити, до кінця. Спочатку "обраному" вводили до організму якусь отруту, яка доводила його до стану клінічної смерті. "Обраного" ховали і він ставав зомбі, тобто живий мрець. Нарешті мбацав відкопував померлого з могили і його приносили в жертву.
  -- А я чомусь вважав, що в зомбі людину перетворювали з іншою метою, - здивувався полковник.
  -- Ну це вже витворилося пізніше, коли рабів із Західної Африки перевезли до Америки. Там були вже відмінні від африканських умови. Вони і виробили модифікацію африканських звичаїв. На островах Карибського моря, особливо на Гаїті жертву вбивали з допомогою отрути риби-пузана. Вона містить сильнодіючу отруту тетродоксин. Він набагато сильніший за знаменитий ціаністий калій. Мені тут знайшли дані, що ця отрута в 10 разів переважає не менш відому кураре і в 400 разів стрихнін. Ви напевно чули про відому рибу фугу. Це дуже смачна риба, яку в Японії дозволяють готувати лише кухарям зі спеціальними дипломами. І все одно щорічно сотні тих, хто скуштував цієї риби гинуть. Недаремно у японців є приказка: "хочеш їсти фугу - напиши заповіт".
  -- А я читав, що загадка зомбі нерозгадана і донині, - перебив майора полковник.
  -- Та тут спеціально створюється певний містичний ореол для забобонних людей, - не згодився майор. - Все те, що відбувається у світі можна пояснити з наукової точки зору. Ось тільки цих наукових знань і досліджень не вистачає. Але з часом все стає на свої місця. Зараз для розшифрування тієї чи іншої таємниці просто потрібний час і гроші. Якщо виділяються великі гроші для проведення досліджень і є відповідні фахівці, досягнення успіху є справою лише часу.
  -- В принципі, мабуть так воно і є. Але слухаю тебе про зомбі далі.
  -- Батьківщиною зомбі однозначно є острів Гаїті у Вест-Індії. Сюди звозили рабів з африканського континента, переважно із Західної Африки. Старі вірування різних африканських племен, перенесені у нові умови поєдналися тут з французьким католицизмом, який був офіційною релігією цієї французької колонії. Все це і витворило духовну культуру Вуду. Реально і на сьогоднішній день вона є певним сплавом релігійних догматів і магії. У нас - європейців особливу увагу звертають на таємничих і страшних зомбі. Однак. феномен зомбі не є основою вудуїзму. В цій духовній культурі найважливішим є певний містичний досвід. який отримується шляхом різних ритуалів. Можу навести доволі показовий вислів, який побутує на Гаїті: "католик йде до церкви, щоб спілкуватися з Богом, а вудуїст танцює у дворі храма, щоб самому стати Богом."
  -- Цікаве висловлювання, - сказав полковник. - З психологічної точки зору нині в Україні зростає чисельність людей, які тим чи іншим чином хотіли б стати богами. Однак вони не знають як це зробити. Виявляється, що маючи гроші і владу богом аж ніяк не станеш. Тому використовуються різні окультні ритуали.
  -- Богами хоьіли б стати не лише ті, хто має гроші і владу. В Україні зростає і кількість бідних осіб, які шукають собі розраду в різних ритуальних дійствах, - продовжив майор. - Але нас цікавить тут якраз те, що у нас знайшлися люди, які фактично удосконалили феномен зомбі. Українців завжди цікавили таємничі метаморфози, які відбувалися з покійником при зомбуванні. Перетворення людини в зомбі на Гаїті чимось схоже на замовне вбивство. Чимось небезпечна чи нелюба для чарівника людина стає жертвою чаклування. Вона раптом починає хворіти і помирає. Її ховають. При цьому над померлим здійснюють певні ритуали. Проходить декілька днів і за наказом чарівника-вудуна похованого відкопують. За справу знову береться гаїтянськиї чарівник. Він здійснює над померлим певний ритуал і той оживає. Такий "живий мрець" не може говорити, йому не характерні будь-які емоції. Він повністю підкоряється волі чарівника. який його оживив. Зла воля чарівника-вудиста знаходить своє втілення в "живому мерці", наводячи жах на людей.
  -- То ти вважаєш, що ті жахи, які творять у нас деякі люди, пов'язані із зомбування людей? - скривився полковник.
  -- Ми повинні перевірити всі можливості. Ті люди, яких нам вдалося захопити нічого не сказали не тому, що були такими стійкими на допитах. Вони просто не могли вимовити жодного слова. У них і емоцій ніяких немає. Абсолютно безвідмовні і беземоційні виконавці чужої волі. Так, гаїтяни вірили, що багаторічний диктатор країни Франсуа Дювальє, або "Тато Дюк", згадай, що і у нас є керівники, яких називають "Папою", мав надприродну силу і вбитих за його наказом людей перетворював на зомбі і своїх шпигунів. До речі, цей політичний діяч оголосив себе надприродною істотою і виразником волі африканських богів. А у нас уже є люди, які пішли значно далі і проголошують себе живими богами. Вони вже ніби не виконують нічию волю. А навпаки всі інші люди мають виконувати їхню волю. Це розвиток ідей різних містичних течій на новий рівень.
  -- Ну добре, я згоден, що існують різні отрути, які не вбивають до кінця людину, а ніби кидають її в летаргічний сон при якому всі життєві функції організму просто надзвичайно сповільнюються. Але ж тих людей, які пізніше були поховані і стали зомбі, годинами не працювало серце. Люди декілька днів лежали під землею при повній відсутності дихання і серцевої діяльності. Хіба це не входить в протиріччя з елементарними науковими постулатами медицини? Що про це говорить наука?
  -- Я знайшов, тобто для мене знайшли наші експерти цікаві гіпотези науковців-лікарів. Вони в значній мірі цілком науково пояснюють цей феномен. Зараз вчені виявили, що людська печінка, виконуючи власні функції, може бути і додатковим насосом, який помпує кров від основних органів до венозної мережі. Тому у майбутнього зомбі під землею постійно жевріє життя.
  -- Але ж я не чув, щоб таким чином зомбували когось іншого, крім гаїтян. Чому це так? - знову запитав полковник.
  -- Це дійсно так. - підтвердив майор. - Якщо не смертельно отруїти тетрадоксином європейця, він оклигавши від отрути повертається до нормального життя, тому що не думає про те, що він став зомбі. Гаїтяни ж свято вірять, що отруєний він уже назавжди покинув світ живих людей і став слухняним знаряддям у руках чарівника. Тому тут справа не лише в отруті, але і в психололгії. У нас хтось це вже зрозумів. Тому людей спочатку готують психологічно, а потім уже отруюють і перетворюють на вбивць-зомбі.
  -- То ти хочеш сказати, що людина, яка не бажає стати зомбі, ним ніколи не стане. Не дивлячись на всі ці містичні заклинання і інші дурниці ? - примруживши очі запитав полковник.
  -- Абсолютно точно. - підтвердив майор. - Однак, в нашому штучно бездуховному і космополітичному суспільстві виник цілком природний вакуум. Потреба людей у духовності завжди знайде свій вихід. Хай навіть у містичних культах. Крім того, у нас постійно зростає чисельність людей, які зомбуються 25 кадром російських кінофільмів, які дивляться більшість українців. Таким чином антинародна влада колабораціоністів і породжує таких людей. Вони і поповнюють ряди громадян, які підсвідомо хотіли б втекти від нестерного, в першу чергу духовно, життя. Тобто, у нас зростає питома вага людей. які не розуміючи цього хочуть стати зомбованими. З них і формують загони вбивць-камікдзе. Формує якась одна або вже й кілька організацій. Я поки що не готовий дати вам дані про те, що це за організація чи організації.
  -- Дякую за матеріали. Я з ними ще попрацюю, - сказав полковник. - А що ти збираєшся робити наступної суботи. Якщо вільний, запрошую до себе на дачу. У нас збереться такий собі чоловічий колектив. Люди дуже різні, але всі надзвичайно цікаві особистості.
  -- Це для мене дуже велика честь. Буду обов'язково. - подякував майор і покинув кабінет полковника.
  
      -- Перше засідання ордену.
  
  -- Розпочинаємо перше засідання ордену "Святого духу України". - підвівся з-за круглого столу високий молодий чоловік з військової виправкою. - Я магістр-організатор ордену Дузь. Вповноважений попередити всіх присутніх перед посвяченням у лицарі ордену, що всі ви пройшли річний кандидатський стаж з гідністю. Ваше походження і життєвий шлях були ретельно досліджені і майже всі це випробування пройшли. Сьогодні визначний день у нашій долі. Повинен нагадати вам, що до ордена ви вступаєте добровільно, але добровільно вийти з нього не можна. Це остаточне рішення на все життя. Такі у нас будуть порядки і ви або їх сьогодні раз і назавжди приймаєте, або ви відмовляєтеся від посвяти і продовжуєте жити своїм звичним життям. Це мить істини. Це своєрідний Рубікон. Або ви вертаєтеся додому непосвяченими, або переходите Рубікон і назад вороття немає. Ми починаємо абсолютно логічну в Україні безкомпромісну боротьбу проти ворогів нашої держави і нації. Наша перемога можлива лише на основі нашої повної безкомпромісності, невідворотності, безжальності. В цій боротьбі заручниками і гарантією вашої незрадливості стають ваші рідні. Заручниками того, що ви ніколи не зрадите Україну, українську націю, наш орден.
  -- Ви берете на себе зобов'язання перед орденом, - продовжував Дузь, - але й орден бере на себе зобов'язання перед вами і вашими родинами. Якщо вас чи ваші родини хтось несправедливо образить чи почне переслідувати, він буде покараний. Незважаючи на те хто він і яку посаду займає і де б він не заховався. Ми знайдемо ваших кривдників хай би вони заховалися в Німеччині, Росії чи США. Це справа честі для ордену. Ми дістанемо ворогів України і української нації і в тюрмі, і в армії, і в міліції. Наші люди вже нині є скрізь, а з посвяченням у лицарі інтелектуальної еліти нації ми зможемо розробляти і здійснювати операції по всьому світові.
  -- А зараз я надам слово головному ідеологу нашого ордену, який в найзагальніших рисах розкриє так би мовити теоретичну необхідність його створення. Будь ласка, Назаре Петровичу, - зробив запрошувальний жест Дузь у бік академіка Погрібняка.
  -- Шановні панове, дозвольте у вашій особі вітати інтелектуально-організаційну еліту нації. А тепер до справи. Скажіть мені, чим ми українці гірші за євреїв і росіян? Чи може ми дурніші, чи зовні виглядаєм як останні уроди? Нічого подібного. Ні в якого народу немає такої кількості геніїв в науці і техніці, як в українців. Ніхто більше не має одного мільйона наймелодійніших у світі народних пісень, які співаються наймелодійнішою, наймягшою і найадаптованішою до співу українською мовою. Наші жінки найкрасивіші і найхазяйновитіші на всій планеті. Їх з ненаситною жадобою розбирають за дружин і коханок чоловіки з усіх країн. Чому ж тоді, запитаєте ви у мене, в нас усім заправляють сіоністи-хасиди і російські шовіністи? Гарне запитання, але відповідь на нього лише одна. Вони організовані, а ми ні. Жменька сіоністів, організованих в єврейську масонську ложу, обкрадає, визискує, перетворює на рабів на своїй же рідній землі увесь український народ. Чи може я не правий? Наших співаків з чудовими від природи голосами, які співають на найадаптованішій до співу українській мові взагалі не допускаю на захоплені сіоністами канали телебачення. В той час з екранів телевізорів не злазять сіоністи Далдон і Розенцвейг, які ні голоса, ні слуху не мають, співають російською мовою і зовні виглядають як справжнгі дегенерати. Слова їх пісень або дебільні, або непристойні. Я вам говорю просто очевидні для кожної мислячої людини речі.
  -- Я міг би вам сказати набагато конкретніше, але в цілому академік Погрібняк правий, - підтвердив з місця генерал Слободенюк.
  -- Всі найвпливовіші засоби масової комунікації захоплені сіоністами, а сіонізм ООН визначила як один з видів фашизму, - продовжив Назар Петрович. - Скрізь ми бачимо сіоністів зі своїми гуморесками і мавп'ячим кривлянням, які насміхають прямо чи приховано над усім українським. Всі ці російські євреї Заборнов, Вінодєлов, Хазаров цілеспрямовано, продумано і організовано з одного центра прививають нашому народові найгірший смак і будять найниціші інстинкти. Український єврей Дебілко, цей голубий Педріто Гомес, який з дитинства любив наряджатися в жіночий одяг, створив антиукраїнського персонажа Вєрку Пердючку і відверто насміхається з нашої нації. Скільки ми будемо терпіти таку наругу на своїй же землі?
  -- Ганьба, - з презирством вимовив Зоря.
  -- Вихід один. Нам необхідно створити український орден патріотів своєї Батьківщини, людей, яким не байдужа доля своєї країни, своїх дітей і онуків. Ми маємо стати надзвичайно згуртованою, незламною, монолітною, нездоланною таємною організацією, яка буде складатися з інтелектуально-організаційної еліти української нації, пройнятої національною ідеєю визвольної боротьби за захоплення влади, як це не парадаксольно звучить, українцями в Україні. Ми маємо саідомо і цілеспрямовано розставляти національно свідомих українців на всі керівні посади в державі.
  -- Правильно, - підтвердив думку виступаючого полковник Голенда. - Для того, щоб стати керівником фірми, яка дає можливість заробити сотні мільйонів і мільярди доларів в Україні треба бути ким завгодно, лише не українцем. Нацменські ордени скрізь просувають своїх людей. Всі олігархи без винятку і найвищі урядовці, які розпоряджаються заробленими українцями грошими неукраїнці. Там повно неграмотних ідіотів, єдиною заслугою яких для призначення на "жирну" посаду є неукраїнське походження. Це я вам кажу як спеціаліст. Тому і нам треба створювати ордени, які будуть скрізь насаджувати лише українців. Вибачайте, Назаре Петровичу, що я вас перебив.
  -- Нічого страшного, тим більше, що ви повністю праві, - приязно посміхнувся до полковника академік. - Ми повинні підбирати до нашого ордена, брати, так би мовити "на олівець" розумних, патріотичних, високопрофесійних, чесних українців і всіляко, цілеспрямовано і організовано їх просувати на всі керівні посади в усіх сферах суспільства. Без нашої негласної участі і згоди не повинно відбуватися жодного призначення як в столиці, так в провінції. Ми повинні організувати при ордені відповідну служб,. яка протягом кандидатського стажу для майбутнього лицаря ордена має перевірити увесь його родовід до сьомого коліна. Щоб нам не заслали ніяких прихованих нацменів. Як це цілком правильно роблять сіоністи. Якщо ти не єврей, тобі дорога повністю в сіоністів закрита. Хай ти навіть будеш генієм всіх часів і народів. Головне, щоб ти був євреєм. А про все інше мова буде вестися лише після цього. Будемо вчитися у євреїв, тим більше, що в них є чому повчитися в організаційно-ідейному плані. І щоб дружина в кандидати в лицарі теж була українкою. Такий підхід теж варто взяти в євреїв. Вони за цими речами слідкують дуже ретельно. А то за інших умов нашими лицарями із-за лаштунків будуть керувати сіоністки або російські шовіністки.
  -- Якщо ми організуємося, - продовжив Погрібняк, то наш національний геній і інтелект дадуть нам змогу спочатку відвоювати собі свою ж Україну, а потім і завоювати увесь світ.
  -- А чи є в Україні традиція лицарських орденів? - запитав бізнесмен Петренко. - я знаю, що в Західній Європі вони були, але ніколи не було, наприклад, в Росії
  -- Запитання дуже доречне, просто до мене історика за фахом, - як завжди переконливо заявив Погрібняк. - Тим більше, що цією проблемою я займався за дорученням магістрату так би мовити впритул. Так, в Україні, на відміну від усіх сусідніх країн, є дуже глибока, закорінена у віки, а може і в тисячоліття, традиція національних лицарських орденів. Навіть презирливе прозвище, яке дали росіяни українцям, тобто "хахли" відображає лицарські атрибути зовнішнього вигляду українських лицарів-козаків. А ці традиції українці пронесли крізь тисячоліття. Військові бранці-воїни з оселедцями на голові з території нинішньої України відомі вибитими в камені і в єгиптян, і в стародавніх персів. Таким чином українські лицарі з відповідних організуючих орденів відрізнялися своїм зовнішнім видом. Тепер це може бути відповідна мантія, перстень, значок на одязі тощо, а в ті далекі часи такою ознакою належності до лицарського ордена був оселедець на голові. Євреї робили обрізання, щоб чимось відрізнятися від інших, Але все те було сховано в штанах, - засміявся Назар Петрович. А в українців їх належність до лицарського ордена було видна на голові.
  -- То тоді виходить. - перебив Погрібняка Саїд Шерстюк, що реальним лицарським орденом в Україні була Запорізька Січ.
  -- Це дійсно так, - розправив могутні плечі Назар Петрович. Це був надзвичайно класичний орден лицарів-шабле- і списоносців, який стояв на обороні нації і національної релігії. Вся організація українського козацтва, його мета, завдання, методи їх реалізації і виконання здійснювалися на засадах військово-релігійного ордена. З іншого боку Запорозька Січ мала і специфічно українські національні риси орденської організації, які, на мою думку, треба перенести і на наш орден. З одного боку в лицарському ордені Запорозької Січі існувала виборна демократія, з іншого - жорстка ієрархія і залізна дисципліна. Згадаємо хоча б той факт, що на Січі вбивцю ховали в землю живцем під труну вбитого ним козака. Таким чином, я особисто вважаю, що демократія в нашому ордені має бути до прийняття рішення з того чи іншого питання. Після цього воно стає обов'язковим до виконання і вже не обговорюється. Орден є добровільною організацією. Вступати чи не вступати до нього кожен приймає рішення самостійно і без будь-якого тиску і примусу. Але після посвяти в лицарі нашого ордену лицар має коритися розпорядженням і Великого магістра, і пріора, і канцлера. Інакше це у нас буде не орден. а клуб за інтересами, де збираються побалакати, пограти в більярд і випити чарку чоловіки. Якщо ви вважаєте, що наш орден лише повинен мати таку назву, але не відповідну назві сутність, я до такого ордену вступати не збираюся.
  
  
      -- Спецслужби
  
  
   - На Україну насувається хвиля тероризму. - сказав генерал-лейтенант військової розвідки Шепітько, сидячи з генерал-лейтенантом СБУ Хорольським на власній дачі під Києвом. - І тут треба дуже чітко відділити внутрішні причини цього явища від зовнішніх. Спочатку відділіти, а потім поєднати.
   - Я цілком згоден з тобою, - підтримав колегу Хорольський. - Однак, я б на перше місце поставив не зовнішні причини, хоча вони і важливі, а внутрішні. Ніхто нас ні чого не змусить зовні, якщо у нас не буде внутрішніх передумов. Я постійно пригадую нашу вчительку української мови і літератури в молодших класах. Вона була дуже розумною і іноді їй вдавалося до нас дітей звертатися, ніби вона ще молодша за нас. На все життя запам'ятав як вона відповіла на скаргу нинішньої моєї дружини і однокласниці, я,ка їй пожалілася на увесь клас, що її подружка в класі їй дулі дає. "А ти не бери", сказала наша вчителька. Геніально сказала. Не від когось, а від тебе самого залежить як з тобою буде світ, в тому числі і тероризму, буде вчиняти. Якщо ти його не будеш брати до себе, то він до тебе і не прийде. Не бери дулі і тобі їх не будуть показувати, сказала б наша вчителька. І вона була на всі 100 відсотків права.
   - Так, наші бандити-можновладці, злодюги при владі самі створюють умови для виникнення у нас як власного тероризму, так і міжнародного. Якщо країною керують карні злочинці, злодії в законі і намагаються побудувати всі державні структури на основі законів злочинної зграї в зоні, настання ери тероризму неминуче. До такого висновку дійде будь-яка людина, здатна до хоча б елементарного аналізу. І для цього не треба створювати надпотужні аналітичні центри, - перегорнув папери Шепітько.
   - В США, Ізраїлі і Росії, які вже повністю знаходяться в полоні тероризму зробили абсолютно неправильні висновки з пощирення тероризму. Вони кричать "тримай злодія", хоча злодіями є вони самі. Причиною тероризму є все зростаюча несправедливість у світі. І дану несправедливість ці три країни намагаються поширити на увесь світ. А світ через тероризм якраз і намагається боротися з американським і російським імперіалізмом і ізраїльським сіонізмом. Всі ці країни живуть як паразити. Вони обдурюють і обкрадають або увесь світ, як Ізраїль і США, або частину цього світу. як це робить Росія. Для цього їй і потрібне СНД і Євразійський спільний економічний простір. Спеціально для нас Росія продає все в двічі, в тричі дорожче, ніж європейцям, паразитуючи на Україні і інших колишніх країнах СРСР, - згодився з колегою Хорольський.
   - Ось що мені дали наші аналітики, - підняв папку з паперами Шепітько. - Тут спочатку йдуть просто цитати відомих американських, європейських, російських і ізраїльських політиків. "Людство вступило в третє тисячоліття з гострим відчуттям нової тривоги за свою безпеку. Не встигнувши до кінця звільнитися від страхіть, які майже півстоліття нагніталися гонкою озброєнь та навислою над планетою загрозою ракетно-ядерної війни, світова спільнота зіткнулася з новими викликами та загрозами для безпеки і самого свого існування. Лідируючі позиції в цьому списку загроз займають насилля, терор та війна". Або ось ще"Колишній державний секретар США генерал Хейг сказав:"Сьогодні всі країни стурбовані вибухом міжнародного тероризму, незаконними інтервенціями і війнами" Ще одни класичний вислів стосовно міжнародного тероризму і все, бо вони практично всі однакові:" терористи прикриваються ісламськими, християнськими, іудейськими, буддиськими, націоналістичними, етнічними та іншими знаменами, не маючи нічого спільного зі світовими релігіями і ідеологіями. В дійсності - це бандитизм найчистішої води. Міжнародний тероризм кинув виклик всьому людству, включаючи ісламський світ."
   - Надзвичайно примітивний погляд на міжнародний і внутрідержавний тероризм. З таким підходом до розуміння процесів, що нині відбуваються у світі тероризм ніколи не переможеш, - погладив праву щоку Хорольський. - Хоча у керівництва нашої держави погляди ще примітивніші. Вони живуть у штучному світі, який нічого спільного з реальним життям не мають. Та й там вони часто-густо знаходяиться "В невменяемом состоянии". Про це тобі відомо не гірше за мене.
   - Для мене очевидно, і це підтверджують історичні факти, що тероризм взагалі притаманний людству як такому і викорінити його остаточно можна лише знищивши людину як біологічний і суспільний вид. Тому треба створювати відповідні умови, щоб тероризм не розвивався, а не боротися з ним методами наших з тобою спецслужб, - сказав Шепітько.
   - Мені вдалося підібрати дуже кваліфікований і інтелектуально обдарований аналітичний відділ, - налив собі до чарки чудового закарпатського вина "Ізабелла", аромат якого розносився на всю камінну залу Хорольський. То вони мене переконують, що тероризм є постійним супутником людства і внутрішньо притаманний самій сутності людини. Ще у І столітті нашої ери в Іудеї діяла секта сикаріїв (сика - кинджал). Вона займалася фізичним знищенням представників єврейської знаті, які співробітничали з римлянами, тобто використовуючи нинішню термінологію були колабораціоністами. Знаменитий теолог Хома Аквінський допускав ідею вбивства правителя, ворожого, на його думку, народові. В середні віки знамениті ісмаїліти займалися постійною "ліквідацією" організаторів і провідників хрестових походів. Політичний тероризм був характерним в минулому і для деяких таємних організацій Індії та Китаю. Наприкінці ХІХ початку ХХ століття тероризм поширився в країнах Західної Європи і в Росії.
   - Це так, з цим не треба сперечатися. Але ж є і країни, де тероризму, у крайньому разі внутрішнього ніколи не було і напевно не буде, бо там немає умов ддя цього явища. Але це, на жаль, не стосується України, - спохмурнів Шепітько. У нас злочинні дурні при владі провокують всі можливі види тероризму. Фальсифікація виборів, купівля депутатів, голосів виборців призведуть лише до того, що значна частина населення не бачитиме легальних важелів зміни ситуації в своїй країні на краще і почнуть боротися проти влади терористичними методами. Тероризм - це сила слабких. Хіба іншими методами можна побороти велетенську державну машину примусу. Армію, поліцію, спецслужби. Тут терор є єдиним виходом з ситуації. Ми це з тобою розуміємо теоретично, а прості люди просто ненавидять владу і американський, російський імперіалізм і ізраїльський сіонізм. Вони і є потенційними терористами. У нас таких людей якщо не мільйони, так сотні тисяч.
   - В мене тут є підготовлений рапорт з характерними особливостями сучасного тероризму, - відпив з бокала і заплющив очі від насолоди Хорольський.
   - Я їх знаю, але цікаво довідатися, що ж там пишуть твої аналітики і чи не розумніші вони від моїх, - посміхнувся Шепітько.
   - Будь ласка, перша і далі характерні риси тероризму: формування міжнародних та регіональних керівних органів для планування терористичної діяльності, підготовки та проведення конкретних операцій, організація взаємозв'язку між окремими групами та виконавцями; прагнення проникнути в громадські, а також державні, економічні та силові структури; розпалювання антиурядових настроїв у суспільстві з метою захоплення влади і поширення власного впливу; відсутність явних державних кордонів у терористичній діяльності; взаємозв'язок з міжнародними терористичними центрами та організаціями; наявність жорсткої організаційної структури, яка складається з керівного та оперативного апарату, підрозділів розвідки та контррозвідки, матеріально-технічяного оснащення, бойових груп та прикриття, жорсткої конспірації та ретельного відбору кадрів; крім того, для сучасного тероризму характерним є наявність агентури в правоохоронних та державних органах, наявність навчальних баз і полігонів, оснащених найякіснішим технічним обладнанням.
   - Твої хлопці забули про те, що терористи нині вже не ті, що були в минулому, - Шепітько теж налив собі вино в келих. - Для створення більшого морально-психологічного ефекту вони вже налагодили інформаційно-пропагандиське забезпечення. Завдяки розвитку новітніх технологій, все більшого поширення засобів масової інформації та Інтернету, комерціалізації в сфері мас-культури, де культивується насилля, жорстокість. у зростаючій кількості людей з'являється можливість отримати та використовувати інформацію про створення найвитонченіших засобів знищення та способів їх застосування. Так як молодь завжди була і залишається найбільш сприйнятливою до нового, незвіданого, найорганічніше сприймає новітні комп'ютерні технології, з дитинства "порпається" в Інтернеті міжнародний тероризм все більше залучає до своїх лав інтелектуально обдаровану молодь, яка не хоче миритися з несправедливістю суспільства. Не забувають вони і про високопрофесійних найманців, яких цікавлять лише гроші.
   - Особисто я вважаю, що боротьба з потенційною загрозою тероризму в Україні, це боротьба з нинішнім злочинним режимом в Україні. Все останнє то лише утопія. Якщо нам вдасця привести до влади в нашій країні демократів-патріотів, хвиля тероризму нам не загрожує. Якщо ж і далі нами керуватимуть бандити в самий найближчий час у нас виникне цілий інститут терористів і терористичних організацій. А потім місцеві терористи для боротьби з режимом будуть запрошувати собі помічників-терористів з усього світу. І Україна перетвориться в одни з головних центрів тероризму на планеті. Чи потрібно це нам? Напевно, що ні. Завести тероризм у себе дома не складно. А ось вивести його потім практично неможливо. Тим бідьше що внутрішні причини тероризму у нас доповнюються зовнішніми. Я маю на увазі, перш за все, російську інтервенцію в Україні. В терористів нині у нас більше зброї, ніж у деяких країн НАТО. І ця зброя все бідьше розповсюджується по всій країні.
   - Треба створювати організацію орденського типу, яка і зможе не лише боротися з режимом переважно політичними, але не виключаючи і інші методи боротьби, але і створить розгалужену мережу перевірених і морально-етичному і інтектуальному відношенні людей. Саме вони будуть здатні взяти всю повноту влади до своїх рук після падіння антинародного режиму. Інакше на зміну безідейним бандитам і злодіям прийдуть ідейні бандити. Такі як Сталін і Ленін. І тоді наша нація буде мучитися ще 100 років.
   - Краще нас такий орден не зможе створити ніхто. У нас є для уього і досвід, і люди, і гроші. Інакше всім нам кінець. Злочинні дебіли при владі не розуміють, що вони готують кінець не лише народові, але й собі. Їм до народу ніякого діла немає. Але хоча б про себе подумали. Щоправда усі вони мають громадянство декількох країн і свої награбовані в народу грощі тримають в іноземних банках
   - Після 2014 року нас чекають дуже епохальні події, - сказав Шепітько, милуючись чудовим краєвидом, який відкривався з третього поверху його дачі. Злочинні дебіли при владі перетворили Україну з об'єкта в суб'єкт світової і особливо європейсько геополітики. Тому ми просто пливем за течією.
   - А чому ти вважаєш 2014 рік переломним. Невже ти віриш в різні там "епохи Водолія" і інші, з моєї точки зору нісенітниці, якими годують наших читачів спритні ділки від науки. Напевно ж, що долю України можемо визначати лише ми самі. Але коли ми не в силі це зробити або в нас немає бажання чи вміння, ми тоді виправдовуємо себе тим, що і зробити нічого не можна було. Бо, бочите, так розмістилися зорі. Це ж очевидний абсурд.
   - Та справа не в зорях. - заспокоїв друга Хорольський. - В 2004 році до Європейсьуого Союзу увійшли наші безпосередні сусіди з заходу: Польща, Словаччина, Угорщина. Потім туди ж увійшла і Румунія. А завданням цього інтеграційного об'єднання є протягом найближчих 10 років довести рівень життя в новоприйнятих країнах до рівня Німеччини і Франції. Зараз вони мають приблизно10 тисяч доларів ВНП на душу насеклення. А будуть мати 20-25 тисяч. А у нас всього 2 тисячі. Та ще й наступний рік наша бандитська влада знизила рівень мінімальної заплати на цілих 20%. Тепер розумієш до чого я веду?
   - Вибачай, я не володію таким аналітичним розумом як ти, - пхикнув Шепітько. - Нічого не второпав з того, що ти сказав стратегічно. Який висновок зцього можна зробити для майбутнього України, крім, звичайно, банальних?
   - Стосовно аналітичного мислення ти перебільшуєш. Але наш з тобою дует протягом багатьох років і був настільки успішним, що поєднував твоє оперативно-тактичне мислення з моїм стратегічним. Так що ти себе не принижуй. Щоб ми робили один без одного? Однак, з теоретичної точки зору, дві суміжні системи, які безпосередньо межують одна з одною, не зможуть розвиватися, якщо мають такий відмінний рівень організації і концептуальний напрямок еволюції.
   - То ти вважаєш, що ЄС і Євразійський Союз на чолі з Росією будуть вносити хаос у розвиток один одного саме через безпосередній просторово-територіальний контакт? Я правильно тебе зрозумів? І в найгіршому становищі опиняться ті держави, які матимуть з ЄС кордон?
   - Абсолютно правильно. При цьому сильніша і більш організованіша система, тобто ЄС врешті-решт має поглинути слабкішу і менш ефективно організованішу. А ось щоб цього не сталося і дві різнорідні системи існували поряд вихід лише один. Спорудження нового Берлінського муру. Або розпад одного з союзів. Я думаю, що Росія зробить все від неї залежне, щоб розвалити ЄС з середини. Для цього вона організовуватиме всілякі провокації. Наприклад, масову організовану нею міграцію населення, нашпигованого добре підготовленими терористами до ЄС з Близького Сходу, а також Північного Кавказу і Центральної Азії.
   - Цікава думка. Я про це ніде не читав. За моєю інформацією жоден аналітик у світі до цієї проблеми навіть не наблизився.
   - Так, це моє. Я вже подав доповідну записку на саму гору, але не впевнений, що там навіть зрозуміють про в ній йдеться. Керівник адміністрації президента у нас і зовні виглядає я типова "жертва аборту". Зараз я під різними вигаданими прізвищами послав свої статті на цю тему до газет не лише України, але і США, Німеччини і Франції. Хай почитають і подумають над подібними перспективами. Ї
   - А ти, як завжди маєш рацію, - здивовано покрутив головою Шепітько. - Феномен спорудження різноманітних мурів між різними суспільео-політичними і економічними системами дійсно має багато історичних прикладів і в минулому, і особливо в наш час. Взяти хоча б найвідомішу і нині розібрану Берлінську стіну. А 5-метровий багатосоткілометровий мур, який відділяє Північну Корею від Південної. Там навіть миша не проскочить. Не кажучи вже про людину. А знаменита Велика китайська стіна. Вона ж простягнулася на тисячі кілометрів. В Україні більше 9 тисяч кілометрів тягнуться величезні Змійові і Троянові вали.
   - Я можу ще назвати потужний Адріанів вал у Великій Британії, завдовжки 120 км. Нині Ізраїль будує багатокілометровий мур, який буде відділяти цю державу від арабської автономії. Дуже відмінні між собою системи без муру між собою просто не можуть існувати. Берлінський мур було споруджено тоді, коли стало ясно, що абсолютно відмінні між собою соціально-економічні системи Східного і Західного Берліну вносять все більше елементів хаосудіяльність одна одної. Якби не цей мур, більш розвинена система врешті-решт неминуче б поглинула менш розвинену і організовану. І варто лишень було цю стіну зруйнувати, як Східний Берлін і вся НДР зникли з політичної карти Європи. Це просто факт.
   - Я згоден з тобою, - знову поглянув у вікно Шепітько. - Якщо у нас, наприклад ВНП на душу населення буде скажімо 1000 доларів США, а в сусідній Польщі чи Угорщині 25000 доларів, то без стіни або поглинання нас ЄС ні теоретично, ні практично обійтися не можливо.
   - Ось звідси і неминуче наростання хаосу і тероризму в нашій державі, - продовжив розмову Хорольський. А перешкодити входженню наших західних сусідів до ЄС нікому вже не вдасця. Вони вже там. І до НАТО всі вони уже увійшли або готуються увійти. Так що потяг уже пішов. Нам щось треба робити з нашими владними персоналіями і самим проситися і до ЄС, і до НАТО. Інакше, як каже відомий тобі наш начальник, всіх нас чекає "песець". Та не те що ви подумали. Це хутровий звір такий на комір. М'якенький і пухнастий такий. Але коли він приходить, тоді кінець.
   - Одним словом внутрішні процеси в нас після 20014 року прискорюються процесами, які відбуваються за межами України, але безпосередньо впливають на ситуацій в нашій державі, - згодився Шепітько. - Якщо нам не вдасця в найближчий час створити відповідну організацію, яка б узяла на себе відповідальність за порятунок нації і держави у нас зникнуть будь-які стратегічні перспективи.
   - Найстрашнішиим, з моєї точки зору є те, що наростання хвилі тероризму в державі може спровокувакти прихід до влади крайніх радикалів. А наша нинішня влада настільки нерозумна, що своїми діями всіляко цьому сприяє. Замість того, щоб спустити ситуацію на гальмах, привівши до влади поміркованих демократів, вона всіляко розкачує корабель.
   - Та вони просто пиляють гілку дерева на якій самі сидять, - обурено сказав Шепітько. - Замість того, щоб консолідувати суспільство за відпрацьованою багатьма країнами і владними структурами схемою: одна нація-одна мова-одна релігія-одна доля, вони взялися всіляко диференціювати націю за всіма можливими ознаками. То на чому ж вони будуть стояти, коли самі руйнують підвалини держави. а отже і державної влади? Щоб цього не розуміти треба бути останніми дебілами.
   - Та вони такі і є, - невесело посміхнувся Хорольський. - Досить подивитися на їхні обличчя і будь-хто помітить виразні риси дегенератизму. Тому всі вони або якісь збоченці, або алкоголіки. Це прояви типових наслідкових хвороб і розумових вад. Нашій службі це відомо як нікому іншому.
   - Один з цих дебілів сказав мені, що найкращим виходом для влади був би прихід у нашій країні до керма українського Сталіна. - і собі посміхнувся Шепітько. - Вони не розуміють того, що український Сталін буде людиною самодостатньою, яка вимушена буде грати лише на "всенародній любові". А задля цього необхідно буде показати всім, які беззаконня творилося в державі до Сталіна і як стало добре після його приходу. А у нас Сталіну роботи буде на все життя. П'ятдесят років буде правити як Фідель Кастро під носом у ворожих США і жодного дня без роботи не залишиться. Бо наявність зовнішнього ворога найкраще консолідує націю. А нам такого ворога і придумувати не треба. Росія є цілком природним і реально непримиренним ворогом всього українського - держави, нації, мови. Всього, всього.
   - Тут я з тобою повністю згоден, - підкинув дрова до каміна Хорольський. - Україна нині є найсприятливішим полем для будь-якого Сталіна. Тут тобі і корупціонери, і вороги народу, і злодії в законі, і колабораціоністи, і ще повно всіляких злодіїв і бандитів. Можна конфісковувати тисячі віл і заміських резиденцій. Передати їх воїнам так заваного АТО. Народ буде у захваті і цілуватиме портрети диктатора. А скільки у нас космополітів... А скільки шпигунів усіх країн: від Росії до Ізраїля.... А хіба є у світі краща держава для організації відкритих судових процесів над владними чиновниками "а ля сталінські 30-ті". Та нічого не треба і підтасовувати і фабрикувати. Відкриються такі реальні злочини і порушення всього сущого: від закону до моралі, що сотні тисяч демонстрантів цілком щиро будуть вимагати найвищої міри покарання. І український Сталін милостиво погодиться стратити всіх цих недолугих і дебільних, це у них на обличчі було написано, Троцьких, Бухаріних, Зінов'євих, Каменєвих і ще сотень тисяч дрібніших чиновників. Та це ж аксіома. Як можна бути такими ідіотами, щоб цього не розуміти. Інколи думаєш, що більшого ідіотизму вже в принципі не може бути. Але наша влада постійно придумує все дурніше і дурніше. Та і в цілому, довести таку багату державу, якою є Україна, до її нинішнього жалюгідного стану могли лише дійсно хворі на всю голову люди.
   - А стосовно створення українського ордену, ти подумай. Схоже, що ситуація в нас вже нині заведена до глухого кута, виходу з якого традиційними демократичними методами вже немає. Може його вже й створено кимось, - посміхнувся Шепітько...
   - Ну давай, лруже, не лукавити хоча б самі з собою, - подивився у вікно Хорольський. - Бачиш, як співають в Україні: весна іде, красу несе, а тій красі радіє все. Іде чергове відродження природи після зими. Ми ж з тобою вже зробили свій вибір. Та хіба він у нас був. Зараз відроджується природа, відродиться й Україна, українська нація, українська мова. На тому тижні наш орден "Святого духа" затвердив доктрину "Фенікс". Починається чергове відродження України. Слава Україні!
   = Героям слава! - відповів Шепітько.
  -- Сдава нації! - продовжив Шепітько.
  -- Смерть ворогам України! - відповів Хорольський.
  
  
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Пленница чужого мира" О.Копылова "Невеста звездного принца" А.Позин "Меч Тамерлана.Крестьянский сын,дворянская дочь"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"