Масляк Петро : другие произведения.

Смерть президента

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
 Ваша оценка:

Смерть президента

(фантастичний роман)

автор Петро Масляк

(скорочений варiант)

Преамбула

   Президент Укра§ни сидiв у зручному шкiряному крiслi, закинувши голову назад. Склянi сумнi очi дивилися прямо перед собою. З перерiзаного горла вже не текла кров. Зате нею була вкрита вся пiдлога, дорогий свiтлий перський килим з вибагливим вiзерунком, навiть вишуканi нiмецькi шпалери на стiнах.
   Юлiя Макарчук, яка перша зайшла до вiтальнi свого великого будинку пiд Києвом, залишивши чоловiка в гаражi, дико заверещала i стрiмголов побiгла назад. Вона зiштовхнулася з чоловiком в передпоко§ i подружжя з жахом сахнулося один вiд одного. Ще якусь мить Юля стояла тороплена, а потiм кинулася чоловiковi на шию. Вона дико ридала i суто iнстинктивно намагалася залiзти Марковi пiд пiджака. Заховатися, швидше заховатися вiд страшно§ дiйсностi, жахливо§ картини, яка вiднинi переслiдуватиме жiнку все §§ життя. Чоловiк не дуже тактовно вiдсунув дружину вбiк i з молотком в руках, перше, що йому трапилося пiд руки в гаражi, коли почув крик дружини, обережно зазирнув до вiтальнi.
   Як вiн сюди потрапив? - прошепотiв швидше собi Марко. Вiн вiдступив на крок назад, повернувся i влiпив гучного ляпасу дружинi по щоцi. Це був не лишнiй захiд, так як вона тепер намагалася залiзти йому пiд пiджак уже ззаду. Вiн уперше в життi пiдняв руку на свою дружину. Однак його ляпас виявився доволi дiєвим засобом i дружина майже миттєво опанувала себе.
   Марко повернувся до вiтальнi, намагаючись не дивитися на крiсло, пiдiйшов до комоду, вiдкрив шухляду i витягнув звiдти травматичну "Беретту". Зброя в руках надала йому впевненостi в собi. Ним моментально опанував крижаний спокiй, який взагалi був притаманний Марковi в критичнi миттєвостi життя. Його сiрi примруженi очi дивилися вивчаюче, на вустах з'явилася презирлива саркастична усмiшка. Молодий чоловiк зневажав себе за ту панiку, яка охопила його в першi секунди, коли в його вухах лунав розпачливий зойк дружини. Тепер вiн уже спокiйно подивився на крiсло сво§ми примруженими очима не то професiйного снайпера, не то системного аналiтика.
   Марко впевнено пiдiйшов до бару, все ще тримаючи пiстолета в руцi. Налив у склянку дорогого брендi, привезеного з Британi§ i подав склянку дружинi.
   На, ось випий, - сказав вiн Юлi. - А я зараз зателефоную до мiлiцi§. Хоча й менi теж не завадить
   трохи хильнути. Чоловiк налив i собi й залпом випив. У Юлi нiяк не виходило зi склянкою. Зуби цокали по склу, вибиваючи якусь божевiльну мелодiю. Марко скривив вуста у посмiшцi, тiшачись сюрреалiстичною картиною, яка пензлем якогось божевiльного верховного художника була намальована в §хнiй вiтальнi. Чоловiк поставив склянку на журнальний столик перед мертвим президентом, покосився на нього i рiшуче зняв з бази телефонну трубку "Панасонiка".
   Мiлiцiя? Вам телефонує Марко Макарчук. Моя адреса - Ки§вська область, село Вiта Поштова, вулиця Тюльпанового Дерева, 24. Повернувся додому з Києва i знайшов у сво§й вiтальнi мертвого президента кра§ни. Якого президента? А хiба у нас §х декiлька? Дурний жарт? При§жджайте, я вас познайомлю. Заарештуєте, кажете? Нiж базiкати дурницi, краще прихопiть машину для перевезення трупа. Тут весь будинок заляпаний кров'ю. Кажете, що все одно вирахуєте хто i звiдки телефонує? Та не треба нiчого вираховувати. Я вам даю справжню адресу. Ти, цап дурний! Чи ви всi там п'янi?
   Чоловiк жбурнув трубку на базу i знову скривив губи у посмiшцi. - От дебiли. Не вiрять. - Вiн знову посмiхнувся, згадавши прибитий кимось напис на деревi на околицi §хнього села: яма для мусора. А внизу якийсь жартiвник прибив табличку вже укра§нською мовою: але можна кидати i смiття. - Зараз увiмкну ноутбук, - кинув вiн погляд на дружину. - Треба знайти телефон СБУ. - Чоловiк рушив до письмового столу, намагаючись переступати кривавi плями на пiдлозi. - А ти пiднiмися на гору, - звернувся вiн до Юлi. - Прийми душ, бо скоро тут буде повно людей з так званих правоохоронних органiв. - Вiн знову скривив губи в презирливiй посмiшцi. Дружина якось приречено рушила по сходах на другий поверх намагаючись не кинути згори мимовiльного погляду на страшну картину, яка розкинулася пiд нею. Вона завжди була слухняною дiвчинкою, яка в усьому покладалася на чоловiка.
   Марко не встиг дiйти до столу, як згадав про свого гiпердорогого смартфона. Полiз до кишенi i вже через декiлька секунд отримав телефон приймальнi СБУ, куди й зателефонував. Реакцiя на iншому кiнцi умовного дроту була вже iнакшою. Вiн повiдомив сутнiсть справи, а також власнi координати i просто вiдключився, не бажаючи нiчого пояснювати. Самi все побачать, коли при§дуть. Знову пiдiйшов до бару i налив собi чималу порцiю брендi. Кинув кубики криги i почав повiльно смакувати напiй. Потiм задумався, знову взяв до рук смартфона i через декiлька хвилин заправив фотографiю мертвого президента на вiдомi йому сайти i блоги. В тому числi i закордоннi. Ось тепер, нарештi, Марко отримав можливiсть дiйсно розслабитися i насолоджуватися улюбленим питвом.
   Молодий чоловiк ще раз вивчаюче подивився у мертве обличчя президента. Обидва ока трупа були пiдбитi i запливли, але своєрiднiсть зовнiшностi глави держави не залишала нiяких сумнiвiв у тому, хто сидiв у шкiряному крiслi вiтальнi родини Макарчукiв. Зовсiм несподiвано для себе Марко посмiхнувся. Вiн згадав, як рокiв 15 тому вiн з двома друзями-студентами йшов до центрального ки§вського залiзничного вокзалу, щоб §хати на весiлля до четвертого §хнього товариша з гуртожитку на Волинь. Саме студент Iнституту мiжнародних вiдносин Макарчук мав бути свiдком на весiллi з боку нареченого. Бiля невеликого скверу в них попросили закурити якiсь пiдлiтки. Друзi вже трохи випили i тому не дуже шанобливо вiдповiли, що палити шкiдливо для здоров'я таких дiтлахiв, як вони. Хлопчакам це не сподобалося i вони побiгли за пiдмогою до гуртожитку якогось технiкуму чи ПТУ. Не встигли троє студентiв пройти i кварталу, як §х наздогнала група пiдлiткiв чоловiк iз 20-25. Не довго думаючи вони напали на студентiв.
   На кожного студента-мiжнародника припадало не менше семи-восьми нападникiв. Не зважаючи на вiдчайдушний опiр всю трiйцю добряче побили. Найбiльше дiсталося саме Марковi. Його збили з нiг, продовжували бити лежачого. Так же раптово як i з'явилися нападники розбiглися. Все обличчя у хлопця було розбите, добре дiсталося i ребрам. Друзi постраждали набагато менше. Вони купили в кiоску мiнерально§ вони i змили кров з обличчя студента. На вокзалi вiн зайшов до туалету i жахнувся, дивлячись у дзеркало. Картина була вiдворотна. "Як я з'явлюся в такому виглядi на весiллi, та ще й у якостi свiдка, - подумав Марко. Скандал". I раптом хлопець обiмлiв, згадавши, що за тиждень весiлля вже буде у нього. Його майбутня дружина, студентка-першокурсниця юридичного факультету, в яко§ батько був великою шишкою в Генеральнiй прокуратурi, так ухопилася за гарного хлопця-провiнцiала, що батьки, як не вiдмовляла §§ вiд на §х думку передчасного весiлля, нiчого зробити не могли. "Господи, та через тиждень моя червоно-синя пика перетвориться на жовто-зелену. Ото я буду гарним нареченим. Батьки майбутньо§ дружини вирiшать, що я алкоголiк i хулiган".
   В Луцьку на весiллi Марка посадили обличчям до молодих i вiн, не зважаючи на насмiшкуватi погляди присутнiх, справився зi сво§ми обов'язками. А ось через тиждень у нього виникли проблеми. Обличчя дiйсно набуло характерного жовто-зеленого кольору i йти з таким "фейсом" пiд вiнець з прокурорською донькою якось не випадало. Що б подумали батьки i гостi про нареченого. Могли взагалi вiдмiнити весiлля. Для Марка, який у столицi нiчого не мав i хотiв якомога дорожче продати сво§ зовнiшнi данi i iнтелект, така перспектива була неприйнятною. Тим бiльше, що батьки наречено§ обiцяли весiльний подарунок у виглядi двокiмнатно§ квартири в новому будинку.
   Виручив один знайомий студент, який мешкав у гуртожитку i грав у студентському театрi унiверситету. Вiн завiв Марка до гримера театру оперети. Той перед весiллям так професiйно попрацював з обличчям студента, що хлопець виглядав привабливiше за самого Алена Делона в його найкращi роки. Якась невиразна думка блукала в головi молодого чоловiка, поки вiн згадував власну буремну юнiсть. Вiн нiяк не мiг зловити §§ за хвiст. Аж раптом думка викристалiзувалася сама по собi. Так ось чому вiн згадав про артистичний грим. Можливо i чоловiк, який сидiв перед ним у крiслi з перерiзаним горлом зовсiм не президент Укра§ни, а лише людина дуже майстерно загримована пiд нього. Бо ж бачив вiн латекснi маски президента на одному спiвробiтнику §хньо§ фiрми пiд час святкування Нового року. А якщо на когось натягти таку маску та ще й поверх не§ накласти вiдповiдний грим. Не вiдрiзниш вiд справжнього. Треба про свою здогадку одразу повiдомити мiлiцiю чи есбеушникiв, коли вони прибудуть, - подумав Марко, прискiпливiше придивляючись до обличчя трупа.
   А вони мене одразу з дружиною разом вiзьмуть у такий оборот, що не дай бог. Чому це я розсiвся тут, попиваючи брендi, нiби на якiйсь веселiй вечiрцi з друзями? От дурень. Треба телефонувати отому приватному детективу, що вже неодноразово виручав як нашу фiрму, так i багатьох мо§х знайомих. Як його пак звати? Стоп, стоп. Ага, Андрiй Кочубей. Нехай розбереться i взагалi надасть менi всiляку юридичну пiдтримку. В нього державна лiцензiя, а моя фiрма оплатить йому гонорар.
   Марко знову взявся за телефона i вже за мить пояснював Кочубею сутнiсть проблеми. Той обiцяв негайно ви§жджати. Марко сподiвався, що приватний детектив при§де першим, так як той мешкав у новому десятиповерховому будинку в Чабанах, лише за кiлька кiлометрiв вiд Вiти Поштово§. Нi мiлiцiя, нi СБУ явно не поспiшали, видно вже вияснивши, що з президентом все в порядку. Вони зафiксували звiдки надiйшов телефонний дзвiнок i були впевненi, що неодмiнно поквитаються з жартiвником, який замiрився не дати §м спати. Випив хазя§н лишнього на якiйсь здибанцi друзiв i вирiшив таким чином розважитися наостанок. Мiлiцi§ вiдомi ще й не такi випадки.
   Невдовзi пiд парканом будинку Макарчукiв загуркотiв мотор. Марко пiдiйшов до вiкна. По переговорному пристрою його вiтав Андрiй Кочубей. Хазя§н поспiшив зустрiчати гостя. Останнiй являв собою доволi рiдкiсний тип чоловiка рокiв сорока з великою головою, яку в Укра§нi споконвiку звали "коробкою". Форма голови у детектива дiйсно була якась прямокутна i в цьому сенсi дещо протилежною теж великiй головi Макарчука, яку його язиката сусiдка по вулицi звала "макiтрою". Вище середнього зросту Кочубей крiм велико§ голови мав ще й непропорцiйно великi ноги. Спокiйнi блакитнi очi кулеметника, що бачили здається вже все, з неприхованою цiкавiстю дивилися на страшну картину, яка вiдкрилася одразу за дверима вiтальнi будинку родини Макарчукiв.
   I як це тобi, друже, - лукаво запитав Кочубей, - вдалося зробити те, про що мрiяли мiльйони укра§нцiв? - посмiхнувся приватний детектив, роздивляючись куди прилаштувати свого елегантного крислатого капелюха. - А якщо сюди додати ще й багатомiльйонну укра§нську дiаспору. А борцiв проти авторитаризму i тоталiтаризму в усьому свiтi. I головне, ти вчитив стратегiчно правильно. Навiть сидiти у в'язницi не будеш. Вийдеш з капезе нацiональним героєм. Iсторична особа, так би мовити. А ти не пробував вщипнути цього "президента". Може це якомусь божевiльному актору набридло грати другоряднi ролi в своєму театрi i вiн вирiшив хоча б таким чином прославитися? Ти не дивишся всiх тих придуркуватих росiйських фiльмiв про радянських i пострадянських акторiв, якi все життя грали в кiно клоунiв i юродивих, але всi як один мрiяли зiграти Гамлета? Такий примiтив показують для "лохiв". Може й цьому не дали зiграти Гамлета i вiн вирiшив зiграти роль Президента. Саме зараз перед ним сто§ть знамените Шекспiрiвське запитання: бути, чи не бути.
   Та досить вже тобi, - перервав детектива хазя§н. - Що менi порадиш робити?
   А нiчого. Мiлiцiю ти вже викликав?
   Так, звичайно.
   Сiдаємо до м'яких крiсел, наливаємо по чарцi i чекаємо подальшого розвитку подiй. Я твiй адвокат. Буду пiдказувати, що робити i на якi запитання вiдповiдати, а на якi нi. Для мене очевидно, що це якась мiстифiкацiя. Нiякий це не президент. Звичайно, загримований цей нещасний чолов'яга цiлком професiйно. Нiчого не скажеш. Але як мiг опинитися президент Укра§ни у Вiтi Поштовiй у твоєму будинку сам, коли його стереже цiлий батальйон професiйних охоронцiв, якi утримуються саме з тво§х i мо§х податкових грошей? Вiдповiдь може бути лише одна - нiяк. А ось хто це такий є, - Кочубей кивнув у бiк трупа, - i як вiн тут опинився покаже розслiдування.
   А якщо мiлiцiя нiчого не зможе вияснити, ти вiзьмешся за цю справу?
   Будь-якi примхи за ваш рахунок, - посмiхнувся детектив, показуючи мiцнi, схожi на зубчики часнику бiлi зуби. - А ось i важка артилерiя прибула, - скривив губи у сардонiчнiй усмiшцi Кочубей. - Система "Град". Смалить по площах, знищуючи все. А тут потрiбний, кажучи науково, крапельний полив пiд кожне дерево. Зустрiчаємо дорогих гостей.
   Ого, - знову посмiхнувся детектив. - Сам генерал Олiйник прибув. Ого-го! А з ним i полковник Срiбняк. Ти що й до СБУ телефонував?
   Ну, сам розумiєш. Я спершу вирiшив, що це дiйсно президент. Уже потiм, проаналiзувавши все, зрозумiв, що в моєму домi хтось розiграв божевiльний спектакль. Але хто i навiщо...
   Добро§ ночi, шановнi, - звернувся Макарчук до групи солiдних чоловiкiв, якi повагом зайшли до вiтальнi i враженi побаченим зупинилися на порозi, заважаючи руховi експертiв. Останнi з валiзами юрмилися за спиною сво§х начальникiв. Проходьте, будь ласка, я господар цього будинку Марко Макарчук. Керiвник i власник фiрми "Крученi паничi". А це мiй адвокат пан Кочубей.
   Вперед виступив генерал Олiйник.
   Кого я бачу, - презирливо посмiхнувся вiн. - Сам пан Кочубей, власною персоною. Щось я навiть не здивований. Де посiй, там i вродить. I як це тобi тiльки вдається встромляти свого носа до найрезонантнiших справ? Тво§х колег знову жаба душитиме. Правильно, правильно - звернувся генерал до фотографа. I його сфотографуй. Продаси фото якомусь глянцевому журналу. Така вiдома особа. Ти, як той успiшний форвард у футболi, який завжди опиняється в потрiбному мiсцi в потрiбний час i якому залишається тiльки пiдставити ногу чи голову. I ось вiн гол.
  

Марко Макарчук

  
   Марко Макарчук §хав додому до Вiти Поштово§ з Києва рано вранцi. З вечора вiн добряче посидiв з друзями в ресторанi на Подолi. З третьо§ години ночi Марко заночував у свого заступника по фiрмi, який мешкав у сусiдньому з рестораном будинку. Його молода друга дружина Юля по§хала до батькiв у Бiлу Церкву, де нинi перебували i §хнi дiти. Пiсля того, що трапилося в §хньому будинку вона не могла залишатися сама. Той випадок з мертвим президентом у будинку подружжя поламав його плани на лiтнiй вiдпочинок. Хотiли по§хати до Iспанi§, але дружина вирiшила, що будинок §§ дитинства, м'якi й iнтелiгентнi батьки, якi дуже любили свою красуню доньку, сiмейний затишок у колi трьох поколiнь вилiкують §й душу краще за будь-яких психоаналiтикiв. Психологiчно стiйкий Марко не надто переймався тим, що з ними трапилося, цiлком справедливо вважаючи, - парубкування i нетривалий вiдпочинок вiд родинного затишку i щастя це саме те, що йому зараз необхiдне. Тому Макарчук по вiд'§здi дружини до батькiв взяв собi вiдпустку на тиждень, наказавши сво§й помiчницi телефонувати лише в крайнiх форс-мажорних обставинах.
   Не зважаючи на раннiй час на Ки§в вже сунула валка машин. Багато хто поспiшав проскочити в столицю до "часу заторiв". У зворотному напрямку машин майже не було. На крутому спуску траси саме перед поворотом на Вiту Поштову стояв пошматований джип, що якимось дивом застряг мiж двох кущiв верболозу. Саме це, безперечно i врятувало водiя, пом'якшивши удар i не дозволивши машинi зiрватися в провалля. Поруч з машиною стояв молодий чоловiк. Несамовито махаючи руками вiн благав Марка зупинитися.
   На швидкостi бiзнесмен проскочив розбитий джип, а потiм здав назад до мiсця аварi§. Водiй з розбито§ машини пiдбiг до Марка, назвав себе, сунувши при цьому до рук гарну вiзитiвку. Макарчук вголос прочитав: слiдчий прокуратури з особливо важливих справ. Марко теж представився.
   Повезло вам, - похитав вiн головою. - Все могло закiнчитися набагато трагiчнiше. Самi злетiли з дороги, чи хтось допомiг?
   Допомогли. Вантажiвка. Потужний швидкiсний "Мерседес". Номери заляпанi багнюкою. Через це я не змiг §х iдентифiкувати. Зателефонував кому треба, але шукай вiтру в полi. Ви куди §дете?
   До Вiти Поштово§.
   От повезло. I я там мешкаю. Пiдвезете?
   Звичайно. Сiдайте. Я тут живу з краю села вiд Одесько§ траси.
   А я аж на тому кiнцi, пiд лiсом.
   Я вас пiдвезу. А що з машиною будете робити?
   Зараз пiд'§дуть з Києва, будуть розбиратися i оформляти ДТП. Я ж з вашо§ люб'язно§ пропозицi§ завезу лiки синовi i машиною дружини повернуся на мiсце пригоди. Ось саме така вантажiвка намагалася скинути мене з дороги.
   Назустрiч на шаленiй швидкостi нiсся бiлий вантажний "Мерседес". Марко сприйняв його надто, i як показали подальшi подi§, невиправдано спокiйно. Дурень, звичайно, так §хати людним селом. Але мало якi життєвi обставини можуть примусити водiя дiяти таким чином. Дорога широка, мiсця цiлком достатньо, щоб розминутися. Але Марко виявився неправий. Вже перед самим його джипом "Лексус" бiлий "Мерседес" раптом рiзко взяв лiворуч. Наслiдки такого маневру передбачити було нескладно. Тому Марко натиснув на акселератор i мотор його машини, обладнаний турбiною в черговий раз виручив бiзнесмена. Вантажiвка лише по дотичнiй вдарила "Лексус", залишивши на моторнiй решiтцi його бампер. Сам же "Мерседес" на повному ходу врiзався в цiлий стос складених кимось металiчних труб, напевно, приготовлених для закладання свердловини.
   Чоловiки кинулися до вантажiвки, вiдчинили дверi i одразу вiдсахнулися назад. Одна труба потрапила в обличчя водiя, спотворивши його до невпiзнання. Iнша проткнула йому груди. Навколо почав збиратися натовп. Слiдчий знову витягнув свого мобiльного телефона.
   Що це за смуга в життi у мене така? - зауважив Макарчук у голос. - I у вас теж, - криво посмiхнувся слiдчий. - Слухайте анекдот, - застережливо пiдняв руку Марко. - Зустрiлися двоє давнiх знайомих. Один i питає в iншого - ну як життя. Гiрше нiкуди, вiдповiдає той. Син наркоман, донька повiя i алкоголiчка, дружина мене покинула, а сьогоднi ще й з роботи звiльнили. Не переживай ти так, каже йому давнiй знайомий. Життя як зебра - чорна смуга, бiла смуга. Зараз у тебе чорна смуга, але пройде час i настане бiла смуга. Зустрiчаються цi двоє через два мiсяцi. - Ну як тепер у тебе життя? - запитує знову друг. - Усе налагодилося? Ти знаєш, тепер стало зрозумiло, що тодi в мене була бiла смуга в життi.
   Слiдчий посмiхнувся, а Макарчук продовжував.
   То у мене мертвого президента знайшли, то ось через тиждень дивом уник смертi. Хоча через деякий час, звичайно, не дай боже, виявиться, що це в мене зараз бiла смуга в життi.
   Так це у вас знайшли двiйника президента? - здивувався слiдчий. - А менi вчора цю справу передали. Мiй попередник, який §§ розслiдував з самого початку загинув в автомобiльнiй катастрофi.
   Щось надто багато автомобiльних катастроф, - похитав головою Макарчук. - А вашого попередника з дороги скинув бува не бiлий вантажний "Мерседес"?
   Слiдство ще триває, - задумливо вичавив з себе "важняк". - Але така версiя не виключається. А пiсля сьогоднiшнiх подiй може стати й основною.
   Ну тодi як юрист-мiжнародник за власною першою освiтою я починаю вловлювати, так би мовити,. причинно-наслiдковi зв'язки. Тут треба буде все добряче обмiркувати. Але для початку давайте пiдiб'ємо найпопереднiшi пiдсумки. Ви - пiдбите око, рiзана рана на руцi. Це те, що менi видно, кажучи науково, неозброєним оком. Машина розбита на друзки i вiдновленню не пiдлягає. Це я в тому сенсi кажу, що легше i дешевше купити нову, нiж ремонтувати стару. Я - схоже, що розтягнув зв'язки на руцi, забитий бiк, на машинi вiдiрваний переднiй бампер i глибока подряпина з боку водiя. Крiм того, в обох переляк, зiпсований як мiнiмум день, втраченi якiсь базовi життєвi iлюзi§. Хоча у вас, як практикуючого слiдчого, вони вже, мабуть, загубленi ранiше.
   А ось я констатую, що хоча б гумору ви не втратили. - посмiхнувся слiдчий. - Але це ще не все. В мене розбитий ноутбук i десь пропав дуже крутий смартфон. Це ще побiжний перший огляд. Досвiд слiдчого показує, що насправдi втрати будуть значно бiльшими. Однак, головне наше надбання - ми живi i майже зовсiм здоровi.
   Так все таки, хто то був у мо§й вiтальнi загримованим пiд президента трупом? - вирiшив використати ситуацiю Марко. - Вже встановили його особу?
   Я не маю права розголошувати таємницю слiдства, але думаю, що нiчого страшного не трапиться, якщо скажу, що особу донинi не встановлено. При ньому не було жодних документiв. Нiхто вашого "президента" не шукає, нiкому вiн не потрiбен. У крайньому разi, поки що.
   Як це?
   Чи вiдомо вам, шановний, скiльки людей у Києвi , вийшовши на пару хвилин з дому, скажiмо купити хлiба чи пачку цигарок так бiльше нiколи додому й не повертаються? Зникають безслiдно, нiби §х i не було нiколи.
   Ну, це протиприродно, - хмикнув Марко. - Просто або §х хтось примусив зникнути, або вони вирiшили зникнути самi, або ж просто впали в глибокий маразм i забули хто вони i де живуть. Все останнє дурна мiстика. Їх не викрали якiсь там iнопланетяни, про що полюбляють писати в бульварних газетах. Все надто проза§чно. Якщо вони не мали родичiв i жили самi хтось уже оформив §хню квартиру на себе, а потiм прибрав §х з життя. Державою у нас керують бандити. Якби це було не так, всiх цих рейдерiв разом з кiлерами давно б уже половили i вiдправили до в'язницi.
   Я з цим згоден, але трапляється i так, що безслiдно зникають люди цiлком успiшнi, багатi i навiть вiдомi. В них є родина, яка §х любить. Вона витрачає великi грошi на пошук сво§х близьких, однак безрезультатно.
  

Розповiдає Марко Макарчук

   Пройшов тиждень пiсля пригоди з бiлим вантажним "Мерседесом" i я заскучав один у великому будинку. Тому викликав дружину i разом з друзями i братом Юлi вирушив на пiвдень до Одеси. Там у мене була куплена на самому узбережжi невелика, але з "повним фаршем" дача. Ми вийшли з дружиною з розпеченого жарким пiвденним сонцем джипу в Одесi i щоб трохи оговтатися пiсля стомливо§ по§здки, стали в тiнi найближчого дерева. I тут на оголену шию моє§ правовiрно§ з дерева впала чорно-брунатна жирна "гусiнь", довжиною сантиметра три. Дружину всю пересмикнуло i вона скинула "гусiнь" на гарячий асфальт. Я взагалi здивувався, як вона не заверещала "на всю Одесу", так як не любила цих створiнь до безмежностi.
   Ми спочатку подивилися на тротуар, а там цiє§ "гусенi", роздавлено§ ногами перехожих i ще вцiлiлих, величезна кiлькiсть. Потiм ми немов за командою задерли голови догори i побачили, що "гусiнь" росте на деревi. Це була просто шовковиця з надзвичайно великими тутовими ягодами.
   З другого джипу вийшли Андрiй з подругою i брат дружини Остап зi своєю юною студенткою. Розфокусованi очi останнiх свiдчили про те, що вони вже чогось "нанюхалися". Це нiчого хорошого не вiщувало, так як Остап у такому станi ставав агресивним i завжди шукав когось чи щось, на чому можна було б зiгнати накопичене стомливою по§здкою роздратування.
   Їсти хочеться, помираю з голоду - сказала моя дружина, вiдкидаючи елегантним лiтнiм черевичком велику ягоду шовковицi вбiк.
   I я теж зараз вкинув би до дзьобу щось доволi вагоме, - пiдтримав §§ мiй друг Андрiй. - Он попереду якийсь бар виднiється з неадекватною назвою Нью-Йорк. От дебiли. Невже не можна було назвати його "Шинок", "Корчма" чи хоча б "Дешеве пiйло". Хiба цiкава iноземцям в Укра§нi назва бару "Нью-Йорк" чи скажiмо "Кострома". Видно в цьому мiстi чогось не розумiють.
   Та вони тут всi голосують на виборах за таких вiдморожених" комуняк" або "регальникiв", що я дивуюся, як цей бар не назвали "Якутском" або, прости господи, "Сиктивкаром", - одразу завiвся Остап.
   Ну не перебiльшуй, - намагався заспоко§ти я брата дружини. - Не всi тут такi. Так просто не буває. Хоча в Нiмеччинi є мiсто, яке в перекладi укра§нською так i зветься "Мiсто дурнiв". I нiхто його не перейменовує. У нас вже давно було б якимось Кiровоградом або Чапа§вкою.
   Ну досить вам, - втрутилася дружина, стривожено слiдкуючи за братом. - Хоча б по бутерброду ми отримаємо в цьому барi? Всi хто не за кермом, а це абсолютна бiльшiсть, можуть собi дозволити вжити i щось суттєвiше.
   Бiля наших джипiв припаркувався мотоциклiст. Його потужний мотоцикл був розцяцькований як рiздвяна ялинка. Хлопець рокiв 18-ти скинув затемненого шолома i пристебнув його до керма мотоцикла. Менi здалося, що в крайньому разi вiд Уманi я перiодично спостерiгав у дзеркало заднього огляду такого чи подiбного до нього мотоцикла, який §хав за нами. Мотоциклiст з якоюсь тамованою злiстю зиркнув на мене i зник за дверима бару.
   Ми теж зайшли всередину. Бар був заповнений вщент молоддю, найрiзноманiтнiших видiв i пiдвидiв. В основному бородатою i довговолосою, а також взагалi без будь-яких ознак волосся. Ми зi значними труднощами пропхалися до якогось столика, який на наших очах звiльнила волохата компанiя. Музика ревiла так, що спiлкуватися, навiть викрикуючи слова, було абсолютно безперспективно. Довкола стрибав, паралiтично смикався, реготав, лаявся щасливий натовп пiдпилих тинейджерiв.
   Мене теж захопила ця вакханалiя. Захотiлося розiм'яти застояне тiло i я, взявши дружину за руку, пiшов i собi танцювати. Коли ми верталися до столика на дружину просто наскочив той молодий хлопець, що припаркувався поруч з нашими машинами.
   Дружина вибачилася, а я не встиг нiчого нi сказати, нi зробити, так як молодик з якоюсь дикою люттю подивився на нас i просто прогарчав, навмисне бризкаючи слиною.
   Що ти тут робиш, бабусю?
   Було очевидно, що це було сказано з провокативною метою. Моя 27-рiчна красуня дружина виглядала набагато молодшою за свiй вiк i вже аж нiяк не виглядала на бабусю. Я стиснув кулаки i рушив до молодика шкiрою вiдчуваючи, що той зараз витягне або ножа, або пiстолета. Але в цей час з-за моє§ спини вилетiв кумулятивний живий снаряд на ймення Остап. Вiн з дитинства звик захищати свою сестру вiд хлопцiв, якi завжди були не проти познущатися з гарненького дiвчати.
   Остап вчепився хлопцевi, який обiзвав мою дружину бабцею, просто в горло. Потiм за§хав колiном у пах i вони покотилися по запльованiй пiдлозi пiд ноги натовпу, який продовжував танцювати. Точнiше смикатися в ритмi музики. Дружина заверещала так, що перекрила навiть ревiння музики. Вона кричала - Остап, Остап, вiдпусти його, ти його задушиш. Але брат §§ не слухав.
   Я намагався пропхатися крiзь натовп до чоловiкiв, якi зчепилися на пiдлозi в божевiльних обiймах i нарештi це менi вдалося. Став вiддирати пальцi Остапа вiд горла мотоциклiста, який уже не ворушився. Залiзнi лещата Остапових рук стискали горло хлопця в чорнiй шкiрянiй куртцi. Нарештi втрутилися й "вдячнi глядачi", якi були радi раптовому рiзноманiттю. Одна група тримала Остапа за руки, а iнша намагалася привести до тями мотоциклiста.
   Було зрозумiло, що нiхто викликати мiлiцiю не збирається. Тому вся наша компанiя швидко залишила бар i сiвши до сво§х машин вiдбула в напрямку моє§ дачi. Там ми розташувалися в трьох рiзних кiмнатах.
   Твiй брат точно ненормальний, - звернувся я до дружини, коли ми залишилися однi. - Його реакцiя неадекватна. Ну врiзав би тому типовi по пицi. Вiн же натомiсть однозначно хотiв убити того молодика. А може i вбив.
   Це не вiн, це його хвороба змушує так робити, - заплакала дружина. - Iнколи вiн втупиться у небо, нiби знаходиться в iншому вимiрi, в iншому свiтi. I нiчого побiля себе не помiчає. Йому треба якось вiдсторонитися вiд нашо§ страшно§, божевiльно§ укра§нсько§ дiйсностi. Вiн завжди дуже гостро реагував на несправедливiсть, людську пiдлоту i маразм. Остап просто не може змиритися з жахливою дiйснiстю i тому намагається вiд не§ якось вiдсторонитися.
   Я теж iнодi не проти вiдсторонитися вiд наших маразмiв. Але для цього цiлком достатньо алкоголю, поспiлкуватися з своєю гарною дружиною, друзями, по§хати на природу, за кордон. Наркотики, особливо важкi - це шлях в нiкуди. Остап старший вiд тебе на два роки, а виглядає як твiй батько.
   За годину ми всi зiбралися у великiй кiмнатi за тiстечками з кавою. Тiстечка купила моя дружина. Вона ж приготувала й запашну каву. Остап знову щось прийняв, бо був i на цей раз якийсь божевiльний.
   Чому ти не дав менi вбити того виродка? - раптом закричав вiн до мене, а потiм так само раптово кинувся в обiйми до своє§ сестри . Вiн увесь здригався вiд надривного плачу.
   Чому вiн не дав менi знищити того гада? - викрикував Остап. - Навiщо ти кохаєш такого чоловiка, який не дозволяє менi захистити тебе? Вiн сховав голову на плечi моє§ дружини i своє§ сестри, виливши з фiлiжанки на не§ каву. Його дикi викрики i ридання поступово слабшали, затихаючи у густому, запашному, чарiвному волоссi моє§ кохано§ дружини.
  

Юрiй Кочубей

   Приватний детектив Юрiй Кочубей нарештi звiльнився вiд останнього клiєнта, точнiше клiєнтки. Нещасна молода жiнка, до краю знуджена монотонним, хоча i добре матерiально забезпеченим життям, пiдозрювала, що §§ чоловiк-бiзнесмен завiв собi коханку. На це нiбито, на §§ думку, вказували всi зовнiшнi i внутрiшнi ознаки. Вiн втратив сексуальний iнтерес до дружини, все в останнiй йому не так, все подразнює i викликає неприйняття. I говорить вона не так, i §сть не так, i одягається не в те, а в минулому саме це викликало в нього захоплення i замилування. Одним словом, на думку клiєнтки, а вона вже встигла проконсультуватися з подругами, випадок класичний. Грошi в не§ є, i §х багато. Кочубей отримав завдання прослiдкувати за чоловiком клiєнтки, юридично бездоганно задокументувати факт зради. А вона вже знає, що пiсля цього робити. Вся нерухомiсть родини записана саме на не§.
   Кочубей не належав до тих приватних детективiв, що набивали собi цiну, розписуючи клiєнтам, якi неймовiрнi i майже непереборнi труднощi виникнуть у них пiд час виконання контракту i якi додатковi зусилля, а вiдповiдно й витрати, це вимагатиме. Його високе реноме i так було всiм вiдоме.
   Детектив зиркнув на годинника на стiнi i зрозумiв, що треба поспiшати. Доволi грубо згрiб до купи папери зi столу i сховав до сейфу. Його чекала зустрiч з вельми показною дамою, молодшою за нього рiвно на 15 рокiв. З нею детектив познайомився через Iнтернет.
   Часу до призначеного побачення залишалося зовсiм небагато. Метро знаходилося поруч з його офiсом, але вiдомий детектив не був позбавлений марнославства. Хотiлося прибути на побачення автомобiлем. I хоча вiн не був найостаннiшо§ моделi i навiть не першо§ свiжостi, але все таки доволi крутий джип. На абсолютну бiльшiсть жiнок це справляло бажане враження. Але автомобiль був лише такою собi преамбулою. Головним козирем Кочубея була його слава, яка давно вийшла за рамки суто професiйно§, а також його мужня чоловiча зовнiшнiсть. У багатьох людей §хня зовнiшнiсть буває доволi оманливою i не розкриває внутрiшньо§ сутностi людини. Кочубей же являв собою гармонiйне поєднання внутрiшнього свiту з його зовнiшнiми, суто фiзичними проявами. Ще одним козирем детектива була його мова. Iронiчна, саркастична, осяяна таємничою посмiшкою. Кочубей мiг надзвичайно яскраво, всiєю власною поведiнкою i мовою натякнути жiнцi, що вiн знає незрiвнянно бiльше, нiж говорить. А те, що вiн вимушений приховувати, таке неймовiрно страшне, таємниче, небезпечне i разом з тим притягальне, що лише зблизившись зi ним, жiнка тим чи iншим боком зможе прилучитися до цього таємничого свiту i стати хоча б на якусь мить посвяченою.
   Ця клiєнтка, як i його приятель Макарчук, мешкала у Вiтi Поштовiй i Кочубей згадав про ту справу, яку вiн продовжував розкручувати, до речi, без будь-яких шансiв добитися iстини. Але грошi йому платили i вiн добросовiсно виконував свою роботу.
   Майже щасливий, прокручуючи сценарiй майбутньо§ зустрiчi з молодою жiнкою, яка на фото в Iнт ернетi виглядала як справжня секс-бомба, Кочубей, мугикаючи собi пiд нiс щось веселе, рушив до дверей кабiнету. В ту саму мить, коли вiн простягнув руку вперед, щоб штовхнути дверi, тi самi рвучко розчинилися i на порозi виникла його секретар-помiчниця. - Андрiю Iвановичу, до вас ще один клiєнт настирливо проситься, - з винуватим виразом обличчя звернулася до нього жiнка. - Я знаю, що ви вже закiнчили прийом, але дуже вже вiн присiкався до мене. Нiяк не вдається його позбутися, - стишила вона голос. - Ну не змогла я вiд нього вiдкараскатися. Вибачайте.
   За помiчницею детектива бовванiла постать високого чоловiка в строгому костюмi, який просто рвався до кабiнету не дуже чемно намагаючись вiдсунути вбiк секретарку детектива. Кочубей був вимушений рiшуче втрутитися в перебiг подiй. - Зачекайте хвилинку, будь ласка, спокiйно i ввiчливо звернувся вiн до настирливого чоловiка в той же час майже витиснувши клiєнта в приймальню i зачиняючи в нього перед носом дверi.
   В мене призначено побачення, - впiвголоса звернувся вiн до секретарки. - Через 15 хвилин я маю бути в ресторанi. Кiнець робочого дня, затори. Не можна примушувати даму чекати вже на першому ж побаченнi, - посмiхнувся вiн. - В принципi, це теж моя клiєнтка, але вона на вiдмiну вiд цього типа записалася на прийом за тиждень наперед. Так що має цiлком обґрунтовану перевагу. Хiба вона буде чекати на мене довго?
   Зателефонуйте §й, попередьте, - почала переконувати Кочубея його помiчниця. - Такого як ви будь-яка жiнка може чекати не те що годину, а все життя. Кочубей пiдозрював, що його помiчниця безнадiйно в нього закохана. Але вiн нiколи не плутав кохання з роботою i завжди звертався до своє§ секретарки абсолютно офiцiйно i на "ви". - А цього клiєнта раджу вам прийняти. В мене вже значний досвiд роботи. Принесе нашiй фiрмi багато грошей. Вони ледве з нього не сиплються.
   Ну добре, - згодився детектив. - Вiн взяв смартфона i зателефонував до своє§ чергово§ пасi§. Вони домовилися, що дама замовить собi в ресторанi, що забажає, але щось таке легеньке. А максимум за годину вони будуть мати повноцiнну вечерю. На будь-який смак i гаманець.
   Запрошуйте клiєнта, - звернувся Кочубей до секретарки.
   До кiмнати нетерпляче вбiг доволi високий i стрункий чоловiк з помiтними залисинами i вiком, на око десь ближче до сорока.
   Пане детектив, - церемонно звернувся вiн до Кочубея. - Ваша секретарка попередила мене, що вас чекає важлива i термiнова зустрiч по роботi. Тому буду викладати сутнiсть моє§ справи коротко. Обiцяю довго вас не затримувати. Вам потрiбно показувати документи, якi засвiдчують мою особу? Ну, там паспорт, перепустку тощо?
   Нi, не треба, - нетерпляче кинув детектив.
   Може необхiдно заповнити якiсь папери, скажiмо, анкету чи ще щось, то я готовий?
   Нiчого не треба крiм вас i вашо§ iсторi§ чи проблеми, - почав нервувати Кочубей. - Прошу вас дуже. Викладайте сутнiсть вашо§ справи. Я дiйсно вимушений поспiшати. Ви могли б звернутися до iншого приватного детектива. Зараз §х розплодилося немало. Моя помiчниця може надати вiдповiднi адреси i номери телефонiв. А я, повiрте, при всiй мо§й глибокiй повазi до вас, дуже поспiшаю.
   Е нi! Вас менi рекомендували як найкращого. Та й я сам пройшовся Iнтернетом. Саме про вас там мiстяться найкращi вiдгуки.
   Давайте, все таки, ближче до справи. Хочу вам нагадати, що я, як ви висловилися, не лише кращий в столицi приватний детектив, але ще й найдорожчий.
   Це мене якраз турбує найменше, - задоволено посмiхнувся клiєнт. - Грошики водяться. Але не в них проблема. Головне це фiрма, §§, так би мовити, репутацiя. Ось минулого року звернувся я до однiє§ фiрми, щоб вона проклала на дачi, яку я добудував, нову каналiзацiю. А репутацiю фiрми не перевiрив. I що б ви думали...
   Будь ласка, дуже прошу, що вас привело до мене? Я не слюсар-сантехнiк.
   Добре, добре. У мене пропав тесть. Звертаю вашу увагу, що пропав тесть, а не теща, - засмiявся клiєнт. - Думав, що така людина в нашiй державi загубитися не може. Аж нi, помилився. Його прiзвисько "Президент". Так його всi знайомi звали, навiть його донька i моя дружина. Зовнi просто викапаний президент держави. Нашого президента, м'яко кажучи, не всi люблять. Може хтось "замочив" спересердя мого тестя? Дуже вже вiн схожий на "гаранта".
   Ну, чому одразу "замочив", скептично почав Кочубей, - може у вашого тестя маразм загострився на схилi рокiв. Дуже поширене нинi явище, - якось задумливо мовив детектив. - Ви не повiрите, яка кiлькiсть людей у столицi в наш час забувають хто вони такi i де живуть. Їдуть кудись в iншу область i там вимушенi бомжувати. Iнодi потрапляють навiть до сусiднiх, а iнколи i просторово вiддалених кра§н. Нi документiв, нi грошей. Добре, якщо §х хтось шукає. Як от ви, наприклад, а то часто-густо рiднi ще й радi, що надокучливий i вередливий дiд чи баба десь подiлися.
   Та нi, заперечив клiєнт, - маразму в мого тестя не було. Та й молодий вiн вiдносно. Того ж року народження, що й президент. Якщо порiвнювати зi справжнiм президентом, то в "гаранта" маразму набагато бiльше. Але ж керує найбiльшою за площею державою Європи, i нiчого йому не вадить. Так що тесть у мене абсолютно нормальна людина. Чесна, порядна, з сильним, але справедливим характером. Чому я маю на нього щось набалакувати. Розумний, квалiфiкований, фiзично дуже розвинений. Кожен день проходив у швидкому темпi не менше восьми кiлометрiв. До речi, за будь-яко§ погоди i будь-яко§ пори року. Жiнка моя дуже переживає. Вона батька просто боготворила. Прости господи, що це я про нього в минулому часi... Дружина каже, що вона душею вiдчуває - батько живий, але з яко§сь причини не може повернутися додому. Може тут якась молодиця причетна? Вiн уже п'ять рокiв як вдiвець.
   Ну, щодо маразму в лiтнiх людей, то тут ви не правi. Я вже такi справи розплутував неодноразово. Тому вимушений був консультуватися в лiкарiв. Вони стверджують, а це кращi фахiвцi, що провали в пам'ятi можуть настати зовсiм раптово. Нiби нi з того, нi з сього. Сьогоднi людина абсолютно нормальна, а завтра якесь запаморочення, незворотнiй процес, i все. У нас у сусiдiв жив один милий дiдуган, батько подруги дружини, колишнiй учитель математики. Потiм в один день сказився i почав влаштовувати "концерти". Таке витворяв, що довго i нудно розповiдати. Може i у вашого тестя тi ж симптоми i вiн просто сiв на потяг i подався у мандри. Мiг уявити себе, скажiмо, молодим геологом чи археологом i по§хати в "експедицiю".
   Не буду заперечувати, - закивав головою клiєнт. - Але як би там не було, хочу, щоб ви мого тестя, живого чи мертвого, знайшли. Наймайте додатково людей, скiльки вважаєте за необхiдне. Я грошей не пожалiю. Дуже вже дружина побивається. А родинний спокiй дорого коштує.
   Так кажете був дуже схожий на президента? - примружив сво§ "аналiтичнi" очi Кочубей.
   Та не просто схожий. Один до одного. I голос навiть такий. I зрiст приблизно однаковий. Хоча це йому страшенно не подобалося. Крiм того, що всi на нього витрiщалися, вiн ще й не любив нашого нинiшнього президента. Навiть не так, вiн його ненавидiв всiма фiбрами душi. Обзивав нашого "гаранта" по-всякому. Якби мiг, убив би. Та й хто його у нас любить? Хiба що останнi дурнi або сволота. Казав, що нинiшнiй президент занапастив Укра§ну, продав §§ ворогам нацi§. Нарештi вiдпустив довге волосся, вуса i бороду, щоб якось вiдрiзнятися вiд президента. Волосся не фарбував, щоб було сиве. Одним словом намагався всiляко дистанцiонуватися вiд керiвника держави.
   I хто вiн був до виходу на пенсiю?
   Працював економiстом в райдержадмiнiстрацi§ на Ки§вщинi.
   Ну i коли вiн пропав?
   Мiсяць тому.
   I ви весь цей час нiкуди не зверталися?
   Чому ж нi, - образився клiєнт. - Зверталися до мiлiцi§. Навiть фотографi§ на стовпах дружина розвiшувала, що мов розшукуємо пропалу людину. Хто щось знає, просимо повiдомити за таким то телефоном. Так до нас навiть з СБУ приходили, вирiшили, що це хтось знущається з президента. Показали §м родинний альбом дружини i вони вiдчепилися.
   Оце i все?
   Мiлiцiя, звичайно, нiчого не довiдалася про зниклого тестя. А ось за оголошеннями на стовпах почали телефонувати рiзнi жартiвники. Однi казали, що бачили його на Банкiвськiй, iншi повiдомляли, що вiн з вiзитом знаходиться в якiйсь кра§нi i скоро при§де, деякi нiби то бачили його в Криму, де вiн вiдпочивав вiд трудiв праведних влiтку. Люди, звичайно, радi пожартувати, але нам не до жартiв.
   I пiсля цього ви прийшли до мене?
   Не одразу. Пiдiйшов до розумiння найняти вас для пошуку тестя поступово. Навколо нашо§ родини почали вiдбуватися доволi дивнi речi.
   Наприклад?
   Хтось вдерся до нашого будинку, вкрали невелику суму грошей, хоча в нас буди десятки тисяч доларiв, якiсь золотi речi, ще якiсь дрiбнички.
   Конкретнiше.
   Дещо пропало таке, яке, на нашу думку, нiкому не потрiбне i чужим людям абсолютно не цiкаве.
   Примiром?
   Зник родинний альбом дружини, деякi фотографi§, якi висiли в рамках на стiнах. Полiклiнiчна картка тестя, його одяг. Взяли всякий дрiб'язок з мого гардеробу i дружини. Навiть старi труси. Навiщось вкрали простирадла, на яких ми спали.
   Дивне пограбування.
   Якiсь дилетанти дiяли. В мiлiцi§ так i сказали. В будинку були дiйсно дорогi речi. Але §х не взяли.
   Можете назвати детальнiше?
   Картина Пимоненка. Оригiнал. Ринкова вартiсть близько одного мiльйона доларiв. Картина Катерини Бiлокур - ще дорожча. Нею також знехтували. Годинника за 30 тис. доларiв впритул не помiтили. Ну i ще багато чого.
   Ну, такi речi професiйнi грабiжники не пропускають. Дiйсно, якiсь невiгласи. Але такi випадки трапляються, i не рiдко, - знову примружив очi Кочубей, що в нього вказувало на активну роботу аналiтичного розуму. - Iнодi грабiжники беруть кав'яр i горiлку з холодильника, а грошi i дорогоцiнностi залишають. Це переважно хлопчаки або бомжi. В них iнша шкала цiнностей. А вашi грабiжники, схоже, хотiли вiдволiкти увагу вiд справжньо§ мети пограбування. Мiлiцiя взяла якийсь слiд?
   Нiчого. Жодного вiдбитка пальцiв грабiжникiв не виявили. Напевно, були в рукавичках.
   Цiкаво, цiкаво, - в черговий раз примружив очi детектив. Начисто забувши про свою пасiю, яка вже, напевно, не знаходила собi мiсця в дорогому ресторанi. - Рукавички вказують на професiоналiзм, а простирадла i фотоальбом - на дилетантизм. Таке враження, що професiйнi грабiжники взяли з собою на справу дiтей i бомжiв, чого вони майже нiколи не роблять. Щось тут не те. Ви наркотикiв удома не тримаєте?
   Та боже збав. Нiколи в нас цiє§ гидоти не було.
   Може ви або дружина займаєтеся якоюсь полiтичною дiяльнiстю, яка не подобається владi, пiдтримуєте грошима якiсь дiйсно опозицiйнi партi§?
   Бог милував. Нiколи нiчим подiбним нi я, нi дружина не займалися. В мене цiлком легальний бiзнес. Я людина аполiтична, хоча й не люблю нинiшнiй режим. Дружина теж. Тесть, щоправда, iнодi висловлювався доволi рiзко, але хто про це знав. Такi ж як i вiн сусiди-пенсiонери, дiди на лавочцi пiд пiд'§здом. Нiяко§ загрози нинiшньому режиму вiн не складав.
   Але так дiють спецслужби, якi хочуть замести слiди. Не хотiлося б менi встрявати в такi справи. Може ви менi не все розповiдаєте, або самi не все знаєте чи розумiєте? В мене можуть бути великi неприємностi.
   Ну, наприклад.
   В кращому випадку заберуть лiцензiю. В гiршому можуть взагалi лiквiдувати, якщо я пiдiйду надто близько до iстини. Поважнi причини, щоб не братися за цю справу, згодьтеся.
   Буду оплачувати всi вашi проблеми. Давайте вiдверто. Ми з дружиною передбачали, що ви можете втратити засоби iснування через нас. Ми вирiшили, тобто дружина сказала: знайде вiн батька, вiддаси йому картину Пимоненка. Це крiм всiляких поточних витрат i авансу.
   Дуже заманлива пропозицiя.
   Я хоч зараз готовий скласти вiдповiднi документи.
   А тесть давно з вами живе?
   Десь з пiвроку.
   А до того, де вiн мешкав?
   У Бiлiй Церквi. Дружина в нього померла i вiн перебрався до нас. Не дуже хотiв. Але його донька, тобто моя дружина, втомилася мотатися до Бiло§ Церкви готувати йому, прати i обробляти город.
   "Бiла Церква, Бiла Церква, знову ця Бiла Церква, - про себе сказав Кочубей. В голос же вiн додав, - я беруся за цю справу. Всi необхiднi для початку розслiдування данi залишите мо§й помiчницi. З нею ж складете контракт i якщо готовi, сьогоднi залишите аванс. А я вже катастрофiчно запiзнююся на важливу зустрiч. Хай щастить.
   Кочубей просто вибiг у двiр i вiдiмкнувши свого джипа стрибнув на сидiння. Машина завелася з пiвоберта i вже через декiлька митей джип детектива ви§жджав на вузьку вулицю старо§ частини мiста. Проклинаючи затори детектив повiльно просувався до ресторану "Пекiн". З голови не виходив останнiй сьогоднi клiєнт, який затримав його на роботi. Ще один двiйник президента, чи той самий? Щось тут не так. Не сходяться кiнцi з кiнцями. Чи не виявлюся саме я крайнiм в усiй цiй таємничiй iсторi§? Чи не стану я, в процесi розслiдування, заручником чи§хось iнтересiв? Iнтересiв могутнiх людей нашого суспiльства, якi нiколи не афiшують своє§ могутностi i завжди залишаються в тiнi. Людей, якi не зупиняться нi перед чим, якщо я наступлю §м на ногу i коли вони вiдчують вiд мене реальну небезпеку i загрозу. I що тодi? Поставити картину Пимоненка на мою могилу?
   Приватний детектив задумався, зазiвався i ледь не пропустив правого повороту, що затримало б його ще на пiвгодини. Однак, йому в останнiй момент вдалося перелаштуватися у потрiбну смугу. Пiсля Помаранчево§ революцi§ водi§ Києва стали вiдноситися один до одного з бiльшою повагою i його пропустили з третьо§ смуги в першу, не зважаючи на суцiльний потiк машин. Кочубей просигналив: "дякую".
   Його нова пасiя Iванка, з якою детектив мав лише iнтернетне знайомство, одиноко сидiла за великим столом у затишному куточку китайського ресторану. Вона з видимим задоволенням наминала якiсь екзотичнi схiднi солодощi i запивала §х кавою. Молода жiнка вже встигла з'§сти якесь дивовижне морозиво i ласо позирала на ще одну екзотичну страву, що була розмазана по тарелi. Попереджений нею офiцiант, побачивши засапаного Кочубея, який прилаштовувався поруч з дiвчиною, одразу побiг за вечерею.
   Хiба можна залишати дiвчину одну в цьому кублi китайського громадського харчування, - одразу перебрала на себе iронiчну манеру Iванка, яка так подобалася в жiнках Кочубею. - Ледве вiдбилася вiд настирливих кавалерiв. Сказала §м, що мiй сьогоднiшнiй супутник за столом дуже ревнивий, запальний i фiзично тренований. Вiн iз тих хлопцiв, якi одним пальцем можуть убити людину. Щодо перших властивостей я не впевнена, а з третьою я явно не помилилася, - дiвчина окинула поглядом схожого на стиснуту стальну пружину Кочубея.
  

Розповiдає Юлiя Макарчук

   Сьогоднi повернулися з Одеси. Вiдпочинок був майже повнiстю зiпсований тим прикрим випадком у барi, а потiм i загостренням хвороби Остапа. Вiн не знаходив собi мiсця, все рвався до того бару, шукати недодушеного ним злощасного мотоциклiста. Марко мого брата абсолютно не поважає. Не може зрозумiти, що Остап просто хворий. Не в усiх же на цьому свiтi така воля до життєвого успiху, як у мого Марка. I нервова система в усiх дуже рiзна. Декого нiчим не проймеш, а в iнших нерви, як натягнутi струни. Марко ж вважає, що Остапа в дитинствi дуже розманiжили батьки, якi панькалися з хворобливою дитиною, все йому дозволяли, прощали всi його вибрики, нiколи не карали. Через це Марко бо§ться, що баба з дiдом розпестять i наших дiтей. Бо ж вiдомо, що бабусi i дiдусi бiльше люблять сво§х онукiв, нiж дiтей. Через це хоче §х забрати до Києва на лiто. А в Бiлiй Церквi на Зарiччi в батькiв чудовий будиночок у старому садку з виходом до Росi. Справжнiй рай для дiтей. А у Вiтi Поштовiй протiкає мацюпусiнька рiчечка, навiть дiтям по колiна.
   По дорозi до Києва Марко знову посварився з Остапом. Я знаходжуся нiби мiж двох вогнiв. Як менi помирити цих двох найдорожчих менi людей? Я розумiю Марка, в Уманi на зворотному шляху до Києва, Остап вже взагалi зiйшов з рейок. Нi слова не кажучи вiн знову вчепився в горло якому молодику в мотоциклетнiй куртцi, який, на його думку, агресивно рушив до нашого столика в кав'ярнi. В Остапа така звичка, ввесь час вiн з силою стискає пальцi в кулаки i потiм §х знову з силою розпростує. Це в нього нервове вже багато рокiв поспiль. Однак через цю свою звичку вiн так натренував власнi долонi i пальцi, що мабуть однiєю рукою здатен розчавити пересiчнiй людинi горло. Складається враження, що мiй брат просто шукає привiд для сварки. Саме в нiй вiн знаходить собi нервову розрядку. При такому пiдходi знайти причину для бiйки не важко. Ми все ще не класична європейська кра§на, де люди шукають приводу для того, щоб зробити один одному якусь приємнiсть. Ось i тепер Остап одразу схопив за горло мотоциклiста номер два. Може вiн §х просто за щось ненавидить? А може iнту§тивно вiдчуває якусь потенцiйну загрозу, яка випромiнюється вiд деяких людей i пересiчна людина §§ просто не здатна вловити. А можливо хтось i мотоциклiстiв його колись чимось образив? Наркомани такi мстивi.
   Щось хруснуло в горлi того хлопця в чорнiй шкiрянцi i схована до кишенi права рука iнстинктивно рвонулася до горла. В нiй був пiстолет. I вiн вистрелив. Боже ти мiй! Який жах. Той мотоциклiст сам себе застрелив. Потiм Марко менi сказав, що йому цей випадок дуже не подобається. Пiстолети люди завжди ставлять на запобiжника. Хiба що вони збираються §х використовувати саме в цей момент.
   Всi так i сипонули з тiє§ кав'ярнi. У дверях навiть виникла тiснява i штовханина. Ми теж вирiшили не затримуватися, тим бiльше, що це саме Остап спровокував той iнцидент. З такою поведiнкою мiй брат скоро когось уб'є. Або ж уб'ють його. Не маю морального права бiльше просити Марка про допомогу. Вiн уже стiльки сил i грошей витратив на лiкування Остапа i все марно.
   Вiд Уманi до Бiло§ Церкви добралися без пригод. За§хали до батькiв, де я й залишилася з дiтьми. Марко з друзями i Остапом по§хав до Києва. Чоловiк зателефонував менi з дому i на моє запитання: як до§хали, в сво§й саркастичнiй манерi вiдповiв, що бiльше мотоциклiстiв по дорозi, слава богу, не траплялося.
   Ось так я, Юлiя Макарчук, дiвоче прiзвище Дiдкiвська, i вимушена знаходитися мiж декiлькома неврiвноваженими чоловiками. Дорогими менi людьми, якi не здатнi зрозумiти один одного. Я нiби стою на перетинi двох дiагоналей квадрата чи прямокутника, в якiйсь умовнiй точцi, яка має бути рiвновiддаленою вiд всiх чотирьох кутiв - чоловiка, брата, сина i батька. В останнього, напевно, вдався Остап. Добре, що хоча б донечка i мама є людьми близькими менi за духом i темпераментом. Батьки жалiлися, що §х онук стає все бiльше неконтрольованим. Отаким був i його дiд, отаким нинi є i його брат. Батько завжди був занадто добрий i беззахисний i саме через це намагався довести i собi i людям, що вiн сильний i агресивний. Мама скаржиться менi, що мiй син все бiльше нагадує свого дядька Остапа i вже дня немає, щоб вiн з кимось не побився на вулицi. Чоловiк би не пропустив моменту шпигнути мене, що наш син, як i його дядько, не любить майбутнiх мотоциклiстiв. А так, як у маленьких хлопчиках §х ще важко розпiзнати i розгледiти вiн вимушений бити всiх пiдряд. Хоча в сина i вiд чоловiка немало всього закладено. I чухається вiн не так, як це роблять всi iншi люди, а по-своєму, точнiше по-батьковому, i дивиться Богдан на людей так же вивчаюче, як i мiй чоловiк. Цього зовсiм немає в Остаповi. Останнiй вiрить сво§м почуттям, а не розуму, а мiй чоловiк i син великi скептики. Вони свiт дослiджують, а не його вiдчувають.
   Марко вважає, що Остап таким вродився i таким помре. А я знаю, що до пере§зду до Києва вiн таким не був. Мiсто, куди пере§хав мiй брат, якому Марко купив однокiмнатну квартиру на Оболонi, з благородною метою порятунку укра§нського суспiльства, був не тiльки i не стiльки "Матiр'ю мiст", скiльки новим Содомом i Гоморрою. Так його називали обiзнанi люди. Все бiльша кiлькiсть людей була переконана, що розпуста в його крайнiх, неймовiрно збочених проявах стала нормою життя столично§ елiти. Складалося враження, що парламент кра§ни у сво§й бiльшостi складається зi злочинцiв i збоченцiв всiх можливих i неможливих категорiй, видiв i типiв. Педерасти, лесбiянки, трансвестити, шахра§, грабiжники, ґвалтiвники, вбивцi складали бiльшiсть в багатьох фракцiях. Комунiсти створили а Радi правлячу бiльшiсть разом з олiгархами-капiталiстами. Це був безпрецедентний випадок в iсторi§ людства. Комунiстична партiя, яка мала бути на ножах з олiгархами, насправдi з ними об'єдналася в пограбуваннi народу. "Комунiсти" мали банки, володiли заводами, нещадно експлуатуючи людей. Рiвень полiтично§ проституцi§ в кра§нi перевищив всi гранично допустимi норми i продовжував зростати. Все це вело кра§ну до загибелi.
   Таким людям, як Остап, з тонкою душевною органiзацiєю в цiй кра§нi i §§ столицi був лише один вихiд - сховатися з допомогою наркотикiв у якийсь iнший свiт, де не панувала абсолютна сваволя i дурня собача повсякденного дебiльного iснування.
   Остап i такi люди, як мiй брат розумiли, що завданням створеного нинiшнiм президентом режиму було перетворення народу на бидло. Щоб вiн мовчки своєю працею створював комфорт i розкiшне життя для так звано§ елiти. Остання ж, вiдчуваючи наближення катастрофи, намагалася §§ всiляко уникнути, хоча б шляхом заглиблення в якийсь iлюзорний, вiртуальний свiт. Навколо них люди ледве зводили кiнцi з кiнцями, гуртом збирали по копiйцi грошi на лiкування важкохворих дiтей, не мали житла, грошей на навчання дiтей, а бидлоелiта вiдкрито розкрадала державу i вивозила сотнi мiльярдiв доларiв за кордон. Всi цi бандюки мали на Заходi нерухомiсть, тримали в офшорних зонах вкраденi у народу грошi. Їхнi дiти вчилися в унiверситетах Європи i Америки. Але все одно, основним §х внутрiшнiм психологiчним станом був страх не лише за сво§ статки, але, перш за все, за власне життя. Цей страх неминуче трансполювався в усi клiтини суспiльного життя кра§ни i такi люди як Остап його вловлювали як локатори мобiльних телефонiв. Цi люди в подiбнiй обстановцi страху i невпевненостi просто були приреченi на наркоманiю або алкоголiзм.
   У верхiвки був лише один вихiд, щоб не стати суцiльними наркоманами i алкоголiками. Ним став iнстинктивний iнтерес до рiзних мiстичних вчень, релiгi§, iнопланетян, духiв тощо. Iншi чекали, що з дня на день на Землю впаде астеро§д, вiдбудеться страшний землетрус, вибухне вулкан i таке iнше.
   Як i сто рокiв тому, перед катастрофою революцi§ в Росiйськiй iмперi§ або перед розпадом "кра§ни неляканих iдiотiв", тобто Радянського Союзу, в його фрагментi пiд назвою Укра§на виник iнтерес до теософi§ укра§нки Блаватсько§. Модним стало розмовляти про карму, реiнкарнацi§, гуру, доктрини i всiлякi iншi речi, якi давали розрядку накопиченiй енергi§ тваринного страху.
   Вiдродився i спiритизм, здавалося б назавжди забутий, висмiяний i зганьблений остаточно. З'явилися салони з круглими столами, де викликали духiв. Мiстична лiтература продавалася дуже добре. Сотнi тисяч людей вiдвiдували мiстичнi сайти в Iнтернетi. Створювалися фiльми на цю тематику, якi переглядали мiльйони людей. Навiть у метро реклама сповiщала про лекцi§ по мiстицi i псевдомiстицi. Вiщав знаменитий "Доктор пi". Зомбування плебсу дiйшло до такого рiвня, що вiдомий "укра§нець" Мавродiй вiдновив свою знамениту шахрайську пiрамiду "МММ". Не зважаючи на очевидний будь-якiй психiчно бiльш-менш нормальнiй людинi шахрайський сенс цього "пiдприємства" зомбованi люди несли сюди сво§ грошi i вiддавали §х не хворим дiтям, а вiдвертим шахраям. Цей проект нiби мав на метi показати свiтовi безмежнi можливостi iнтелектуально§ i духовно§ деградацi§ суспiльства в умовах його скочування в прiрву.
   В парламентi Закон про мови розробляли ветеринари i гiнекологи, а про фiнанси - вчителi фiзкультури i спiву. Невiгластво i некомпетентнiсть стали нормою i нiкого не дивували i не шокували.
   Одним словом, як це завжди буває перед страшним суспiльним катаклiзмом попит мало все те, що могло дати життю псевдоелiти хоча б якийсь сенс.
   В той час, коли дружини багатi§в удосконалювали своє дихання за системою йогiв, сидiли у фiтнес клубах чи займалися медитацiєю §хнi чоловiки знаходили iншi розваги, якi мали вiдволiкти §х вiд думок про катастрофу, що насувалася. Знаючи або вiдчуваючи, що катаклiзму не уникнути, вони поспiшали отримати насолоду. Нiколи ще в суспiльствi не панувала така моральна розбещенiсть.
   Характерною рисою занепаду суспiльства i його руху до катастрофи є загальне тяжiння до незвичних видiв насолоди, пошук екзотичних iноземних партнерiв, здатних задовольнити цей потяг найдивовижнiшим, найпримхливiшим, найрозбещенiшим способом.
   На Окружнiй дорозi, яка оперiзувала столицю стояли ледь не в ряд чисельнi "дiвчатка". Пiдпiльнi борделi i легальнi "масажнi кабiнети" надавали найвишуканiшi сексуальнi послуги. Бидлоелiта користувалася послугами дiвчат з усього свiту серед яких траплялися i десятирiчнi. Саме на них був найбiльший попит. Клiєнти не рахуючи грошей викладали за них кругленькi суми. Так званi "мажори" уже вiдверто розбещували, ґвалтували, вбивали i навiть спалювали дiвчат, яких заманювали на сво§ "хази". "Найгуманнiший суд у свiтi", тобто суд укра§нський, випускав §х на волю або давав умовнi термiни. В той же час роками скнiли у в'язницях люди, якi украли в олiгархiв товару на сто гривень.
   В мисливських угiддях олiгархiв стало модним випускати пiйманих там людей i влаштовувати на них полювання. Воно зазвичай закiнчувалися вбивством. Особливою популярнiстю користувалися "iгри" в заповiдниках, коли молоду, незайману, перелякану до смертi дiвчину, випускали голою в лiс, давали §й фору в часовi, а потiм здоровеннi чоловiки починали переслiдувати §§ як козулю чи серну. Все це закiнчувалося дикою оргiєю зi зґвалтуванням i вбивством. Iнколи одразу декiлькох таких дiвчат одночасно випускали в лiс i починалося "полювання". Щороку тисячi молодих i гарних дiвчат безслiдно зникали в кра§нi.
   Виникли i еротичнi театри, де розiгрувалися цiлi дiйства, прописанi професiйними сценаристами. Примiром, на сценi вiдтворювалася класна кiмната, де молода, гарна, з пишними формами "училка" проводила урок бiологi§ для старшокласникiв. Тема уроку - "Анатомiя людини". Все закiнчувалося тим, що "педагог" i "учнi" роздягалися на сценi й починали вивчати будову людського тiла на власному прикладi. На закiнчення спектаклю "учнi" трахали "педагога" просто на партi.
   В мисливських угiддях олiгархiв для гурманiв влаштовувалися i "м'якi" шоу. Група чоловiкiв i дiвчат ви§жджали на велосипедах або конях у лiс i там двоє "iнструкторiв", чоловiк i жiнка, на власному прикладi показували, як то гарно кохатися, особливо жiнкам, коли вони збудженi обертанням педалей велосипеда i вузьким сiдлом, а також спецiальним сiдлом на конi. Пiсля "iнструктажу" фахiвцiв з велосипедно-кiнських сексуальних перегонiв, група "спортсменiв" роздiлялася по парах i роз'§жджалася в рiзнi боки, щоб випробувати на собi те, чому §х навчили гуру.
   Особливою популярнiстю користувалися мiстично-сексуальнi оргi§ пiд керiвництвом досвiдченого справжнього iндiйського гуру. Варто було з'явитися вправному шарлатану, як вiн вражав в саму душу, зачаровував це позбавлене боротьби за виживання i легковiрне товариство багатi§в. В усiх мiстичних гуртках на таких людей було вiдкрито справжнє полювання, вишиковувалася велика черга бажаючих отримати §х бодай на один вечiр.
   Олiгархам уже було мало укра§нських дiвчат. Спочатку вони переключилися на сусiднiх полячок i росiянок, а потiм по мiрi накопичення капiталу перейшли на француженок i британок. Нарештi з'явилися японки, китаянки, iндiанки, арабки. Особливо вибагливi замовляли папуасок, нiлоток, бушменок i австралiйських аборигенок.
   Переситившись, вони переключилися на гомосексуалiстiв i трансвеститiв. Нарештi окремi "екземпляри" докотилися i до скотолозтва. Виникли спецiальнi стайнi, де для "гурманiв" тримали молодих кобилок i iнших тварин. Цi "заклади культури" нiколи не простоювали без роботи, на вiдмiну вiд господарських об'єктiв кра§ни. Остап про все це знав, але не мiг нiчого зробити. Вiн просто задихався в цiй мертвотнiй атмосферi, аж поки якийсь друг не запропонував йому наркотики, як унiверсальний спосiб позбавитися мерзоти цього свiту, що все швидше котився в прiрву.
   Остапа можна було б врятувати, якби вiдбулося очищення суспiльства. Пiд час Помаранчево§ революцi§ вiн перестав вживати наркотики, але потiм розчарування призвело до ще гiршого рецидиву. Страшнi збочення в кра§нi продовжувалися на фонi постiйного зростання корупцi§ i бюрократизацi§ суспiльства. Останнi два явища тiсно взаємопов'язанi. В принципi автократiя для Укра§ни не така вже й погана форма правлiння в перiод переходу вiд тоталiтаризму до демократi§. Бiльш того, вона є в значнiй мiрi закономiрним етапом розвитку найбiльшо§ за площею кра§ни Європи, територiя яко§ в минули вiки була розшматована мiж рiзними iмперiями. Про це я, як полiтолог за освiтою i ситуативна домогосподарка завжди говорила i Марку, i Остапу. Марко зi мною погоджувався, щоправда iз одним важливим застереженням, що авторитарний правитель має бути розумним, квалiфiкованим, не корумпованим, не злочинним i патрiотичним. Нинiшнiй президент жодному з цих критерi§в не вiдповiдає i тому об'єктивно був не на часi. Через це вiн неодмiнно буде зметений тим чи iншим чином iсторiєю i вона неминуче висуне вiдповiдного ситуацi§ лiдера. Так завжди було i так завжди буде. Марко це розумiє. Але як це пояснити Остаповi, який нi в якi теорi§ не вiрить i речi називає сво§ми iменами. I цензурних характеристик нинiшньо§ влади i президента я вiд нього не чула. Особливо, коли в нього починається дискомфорт i вiн стає страшенно злий i дратiвливий.
   Остап тодi кричить, що президент довiв кра§ну до такого стану, що перехiд до демократi§ пiсля його вiдсторонення вiд влади навiть у принципi неможливий. Лише найжорстокiший диктатор зможе вичистити Авгiєвi стайнi реально§ укра§нсько§ дiйсностi вiд того лайна, що накопичилося в державi. Ти дурна, волає мiй брат, хiба ти не бачиш, що нинiшнiй президент скрiзь розставляє людей зi свого регiону за єдиним критерiєм, вони мають бути йому абсолютно вiдданими. I все. Бiльше нiяких iнших критерi§в пiдбору квадрiв у нього не iснує. Але так, як на його малiй батькiвщинi кiлькiсть розумних, чесних, креативних людей навiть у принципi не може бути вищою, нiж в iнших регiонах кра§ни, до влади потрапляють абсолютнi невiгласи, дурнi, збоченцi i таке iнше. Кра§на конче потребує проведення радикальних реформ, але хiба §х можна втiлити в життя з таким людським керiвним матерiалом.
   Ну що тут можна йому заперечити? Ох, Остап, Остап. Бiдний мiй братику. Хiба я не знаю, що в кра§нi маса креативних, освiчених i патрiотичних людей, але вони свiдомо вiдстороненi вiд влади. Натомiсть владнi дурнi, заздрiснi тупаки всiляко гальмують честолюбнi устремлiння укра§нсько§ нацi§, глушать iнiцiативу, примушують людей працювати тiльки на необхiдний для iснування, а не розвитку, мiнiмум. Але ж розумiючи це Марко не тiкає до вiртуального наркотичного свiту. Я теж, зцiпивши зуби, продовжую жити, проклинаючи i зневажаючи владу, виховую дiтей як патрiотiв Укра§ни, як свiдомих укра§нцiв, щоб хоча б вони зумiли органiзувати в цiй у принципi неймовiрно чудовiй, багатiй i щасливiй кра§нi в майбутньому райське життя.
  

Розповiдає радник президента

   Пiд час iнавгурацi§ президента Укра§ни упала на пiдлогу i розбилася на друзки одна з головних регалiй - зроблена з кришталю i оздоблена дорогоцiнним камiнням булава. Люди побачили в цьому поганий знак для президента. Подальшi подi§ лише посилили катастрофiчнi передчуття. Виступаючи перед велелюдним зiбранням президент, йдучи до мiкрофона, спiткнувся i ледве не впав. Далi ще гiрше. Покладаючи вiнок до могили Невiдомого солдата новообраний президент повернувся, щоб йти до кортежу автомобiлiв. В цей час, невiдомо з яких причин, кажуть, що це був раптовий порив вiтру, я стояв неподалiк i нiякого шквалу не помiтив, вiнок злетiв з високо§ пiдставки i пiднявшись у повiтря одягнувся, як хомут, на шию главi держави.
   Безперечно, що всiлякi вiщуни, пророки, футурологи, полiттехнологи i iсторики почали ледь не в один голос говорити, що це президентство має закiнчити трагiчно. Яка дурня собача. Як можуть нiбито серйознi i освiченi люди таке говорити? Не розумiю. Так, дiйсно, новообраного президента з самого початку почали переслiдувати всiлякi бiди i негаразди. Але нiчого мiстичного тут немає. Незалежно вiд всiх цих недолугих вiщувань i вiщунiв у сво§х проблемах був винен лише сам президент i нiхто iнший, i нiщо iнше. Вiн надто довiряв i прислухався до думки сво§х нерiдко лукавих радникiв. Дехто з них вже давно був завербований iноземними спецслужбами. Якби не його характер i не низький iнтелектуальний рiвень, вiн би не оточив себе такими нiкчемними людьми.
   Абсолютний невiглас у справах державних, президент постiйно робив не те. Недорiкуватий вiд природи, вiн з такою ж частотою говорив не те. Все це викликало насмiшки як всерединi кра§ни, так i на мiжнароднiй аренi. Елементарнi помилки у висловлюваннях президента стали основою для численних анекдотiв, якi ходили кра§ною з краю в край. У Росi§ про нашого президента зняли вкрай знущальний фiльм, який вiн був вимушений мовчки ганебно для нього проковтнути i зробити вигляд, що нiчого не вiдбулося. Не витримуючи тиску ворожого йому суспiльства i мiжнародно§ громадськостi, бажаючи лише спокою i комфорту, президент свiдомо оточив себе людьми, якi говорили йому лише приємнi речi i всiляко хвалили його виступи. Будь-який "ляп", над яким потiшалася вся кра§на, вони вмiли майстерно подати як чергову перемогу i витончений жарт. Таким чином, з часом вiн все бiльше опинявся в якомусь iрреальному свiтi. Абсолютно безпроблемному, де все надзвичайно добре i чудово i де всi його люблять, зазирають йому до рота, де народ боготворить свого правителя. Лукавi радники нашiптували йому, що всi негаразди в кра§нi лише через пiдступи опозицi§, яка люто ненавидить президента, заважає комфортно жити не тiльки йому, але й народу. Тому з нею необхiдно нещадно боротися. Лише знищивши опозицiю президент зможе купатися в промiннi щиро§ любовi до нього вдячного, але дещо обдуреного опозицiонерами народу.
   Я мабуть був єдиним серед його радникiв, який намагався розкрити очi президенту на справжнiй стан справ у кра§нi i реальне вiдношення до нього §§ громадян. Саме за це мене, врештi-решт i витурили з роботи. Пiсля цього взагалi будь-яка iнформацiя, яка могла б не сподобатися президенту, до нього перестала доходити. Така ситуацiя для глави держави завжди закiнчується дуже погано, а то й трагiчно. Про це говорить весь iсторичний досвiд.
   З часом всезагальна ненависть народу до свого правителя стала настiльки сильною, що почала прориватися безпосередньо до президента. То його освистали на вiдкриттi стадiону, то демонстративно не подав руки один з свiтових лiдерiв, то загальновiдомим став вiрш поета, який вiдверто висмiяв президента. З`явилися написи в метро, в який президентовi бажали смертi. Якби я був радником глави держави, я б нiколи не порадив йти тому на вiдкриття стадiону. Це ж хтось iз мо§х колег сказав йому, що там обов'язково треба бути, щоб ще раз пересвiдчитися, як його всi люблять.
   Пiсля цього ганебного iнциденту на стадiонi президент вже не мiг витримувати ворожу атмосферу, яка як флю§ди проникала через вiкна президентського палацу. Вiн свiдомо вiдсторонився вiд нерiвного поєдинку з суспiльством i замкнувся у своєму маленькому свiтовi, де його оточували домашнi, а також лицемiри, якi все голоснiше спiвали йому осанну. Вiн навiть "ударився" в релiгiю i проявив схильнiсть до мiстицизму. Навколо нього, крiм лукавих радникiв, почали з'являтися все бiльше рiзноманiтних ясновидцiв, шарлатанiв, мiстикiв i просто шахра§в. Всi цi провидцi дуже добре знали, чого хоче президент тому вони пророкували довге, спокiйне правлiння, всенародну любов i повагу i всiлякi такi "штуки" подiбного штибу, збагачуючись за рахунок державно§ скарбницi.
   Iноземнi спецслужби всiляко сприяли розвитку iстеричного стану президента, пiдсовуючи йому "документи" про пiдступнi намiри опозицi§ або ж лякаючи його, через впроваджених лiкарiв, що в нього початковий етап розвитку невилiковно§ хвороби.
   Особисто в мене не було нiяких дурних iлюзiй стосовно того, що 90% населення нашо§ кра§ни щиро ненавидять президента, його родину i все злочинне оточення. В укра§нцiв немає тенденцi§ сакралiзувати владу, як, наприклад, у росiян. Для останнiх влада дається вiд Бога. В укра§нцiв, як i в iнших європейських народiв, влада йде вiд людей i тому в нiй немає нiчого священного. Дурний пiп, дурна й його молитва, кажуть укра§нцi. Або ще: був дурний, та взяв дурнувату та не знали, що робити, пiдпалили хату. Нацiя була впевнена, i про це красномовно говорили незаангажованi соцiологiчнi дослiдження, що кра§ною править дурний президент, який набрав дурнувату команду. Через це мiльйони укра§нцiв тiкали з кра§ни за кордон. Укра§нська дiаспора стала за чисельнiстю у свiтi перевищувати навiть китайську. Ситуацiя в кра§нi достоту нагадувала британську початку ХУII ст. Тодi Британiєю правив "дурний король Джеймс" (The Foolish King of England James). Британцi в той час сотнями тисяч тiкали з кра§ни будь-куди аби подалi вiд дурня-короля. Фактично це i стало причиною освоєння англiйцями Америки, Австралi§, Iндi§, Пiвденно§ Африки тощо. Через цього дурисвiта пiзнiше виникли США, Канада, Австралiйський Союз, Нова Зеландiя. Та й знаменитий корабель "Мейфлауер" ("Травнева квiтка"), який привiз до Нового свiту перших бiлих американцiв, вiдiйшов вiд Плiмуту саме за правлiння дурного короля Джеймса.
   I раптом все змiнилося. Нiби за помахом чарiвно§ палички. Немов сто баб пошептало. Президентський характер, поведiнка змiнилися до невпiзнання. Вiн рiшуче "вичистив" своє недолуге довкiлля, наче той Геракл Авгiєвi стайнi. Зовсiм несподiвано менi зателефонували з Адмiнiстрацi§ i повернули на попереднє мiсце роботи. Там я нiкого з старих кадрiв не застав. Скрiзь були молодi, освiченi, розумнi, рiшучi люди. Вони повнiстю замiнили позавчорашнього штибу дiячiв, якi думали лише про власний iнтерес, а до потреб держави i народу §м не було нiякого дiла. Цi люди не знали, де вмикається комп'ютер, а Iнтернету боялися i ненавидiли його. Фактично в глибинi душi цi вихованi божевiльною радянською системою люди продовжували вважати, що кiбернетика є буржуазною лженаукою.
   Зовсiм несподiвано не лише для мене, але й для всiх iнших, президент виявився здатен адекватно реагувати на швидкозмiнну ситуацiю, вiдповiдно часовi змiнюватися самому, вдосконалювати себе в його поважному вiцi, рiшуче звiльнятися вiд людей i партiй, якi тягли кра§ну назад. Вiн вирiшив напряму опертися на народ, а не на вiдiрванi вiд нього полiтичнi партi§. Я його попереджав про тi небезпеки, якi чекатимуть на цьому шляху. I виявився правим.
   На жаль, час для демократичного перетворення держави було упущено. Суспiльство було хворе i ця хвороба продовжувала загострюватися. Особливо небезпечними для самого iснування держави i §§ президента стали економiчнi проблеми, якi не вирiшували вже бiльше двадцяти рокiв. На пораду випускникiв Гарварда з дiаспори, якi нинi складали кiстяк економiчного блоку радникiв президента, вiн вдався до "шоково§ терапi§". Були повнiстю вiдпущенi цiни, вiдмiненi державнi субсидi§, почалася широка всеохоплююча приватизацiя державно§ власностi. Заарештували олiгархiв i найбiльших корупцiонерiв. В Чорнобильськiй зонi швидко збудували величезнi бараки в яких облаштували концентрацiйнi табори. Сюди з усiє§ кра§ни почали звозити шахра§в, злодi§в i бандитiв. Однак, при цьому президент був вимушений скоротити i соцiальнi програми.
   Цiлком природно, що в кра§нi, де бiльше половини населення знаходилося за межею бiдностi побiчним результатом реформ стало рiзке загострення внутрiшньополiтично§ ситуацi§. Положення ускладнювалося тим, що в окремих областях, наприклад, Запорiзькiй, Днiпропетровськiй та деяких iнших, доволi живучими виявилися традицi§ лiвого екстремiзму. Ще з часiв батька Махна тут жеврiло вугiлля лiвого анархiзму i повного неприйняття будь-яко§ влади. Саме тут виникла лiвацька озброєна органiзацiя "Чорний прапор Укра§ни". Жертвами §§ стали тисячi людей. Величезних збиткiв зазнало господарство кра§ни.
   Боротися з "махновцями" в умовах масового зубожiння людей - справа не з легких. Президент зiткнувся з потужною лiвою опозицiєю в парламентi. Його звинувачували в проведеннi антинародно§ полiтики, а його методи називали авторитарними i навiть "кацапськими" - з натяком на росiйське походження президента.
   Криза в суспiльствi назрiвала, як нарив у тiлi людини. Верховна Рада все активнiше виражала незадоволення урядом. Iнiцiативи президента з наведення порядку в кра§нi парламентом блокувалися. На цьому фонi вiдкрито прогресувала корупцiя. Лiвi екстремiсти почали брати пiд свiй контроль окремi шляхи i райони. Їх присутнiсть все чiткiше виявлялася i в столицi. Ситуацiя набувала рис некеровано§. Виникла реальна загроза стабiльностi держави i взагалi §§ iснуванню. Президент не став чекати, коли ситуацiя вийде з пiд контролю. Вiн завжди мав репутацiю людини рiшучо§.
   Увечерi 5 червня в недiлю, коли мiсто готувалося до нового робочого тижня, на вулицях Києва з'явилася важка вiйськова технiка, вiйська i озброєнi загони мiлiцi§. Подi§ розвивалися за класичною схемою - вокзали, мости, основнi комунiкацiйнi вузли. Зовнi все нагадувало звичайний вiйськовий переворот. Але вiн не був нi звичайним, нi класичним. Дуже швидко на екранах телевiзорiв всiх без винятку телеканалiв кра§ни з'явився президент i прояснив ситуацiю. Надзвичайнi заходи були прийнятi за його указом. Мета - раз i назавжди покiнчити зi старим пострадянським i наскрiзь прогнилим ладом, який заважає здiйсненню справжньо§ демократi§. Комунiстична i фашистська iдеологiя була оголошена поза законом, а керiвники комунiстично§ партi§ репресованi. У виступi, до складання якого доклав рук i я, зазначалося, що найбiльше зло зосереджене в корумпованих злочинцями органах законодавчо§ i виконавчо§ влади. Переступивши через псевдодемократичнi формальностi, за його виразом, президент пообiцяв "справедливе i ефективне управлiння кра§ною".
   Глава держави поклав на себе командування збройними силами i мiлiцiєю, розпустив Верховну Раду, призупинив дiю Конституцi§.
   Контроль за станом справ у державi було покладено на збройнi сили i мiлiцiю. Вiйськовi пiдроздiли цiлодобово чергували бiля штаб-квартир полiтичних партiй, зарубiжних корпунктiв, контролювали основнi комунiкацiйнi вузли. Одночасно було введено жорстку цензуру. Армiя зайняла будiвлi редакцiй основних газет, радiо- i телеканалiв. Перший же приватний телеканал, що належав заарештованому олiгарху, який намагався критикувати дi§ президента, був негайно закритий. Була вiдновлена смертна кара з конфiскацiє майна. Тим олiгархам, якi повертали все награбоване в громадян держави, смертна кара замiнялася на довiчне ув'язнення. Олiгарх, який вирiшив схитрити i не повернув грошi, записанi на його дiтей i дружину, був одразу показово розстрiляний. Бiльше таких випадкiв не траплялося. Кра§на на свiй розвиток протягом лише декiлькох днiв отримала сотнi мiльярдiв доларiв. Постiйнi надходження валюти до державного бюджету не припинялися нi на мить.
   Президент передав свiй величезний маєток пiд Києвом для облаштування там дитячого будинку, а сам пере§хав до скромного котеджу. Пiсля цього тисячi величезних вiлл стали здаватися §х власниками на державний баланс. Їх передавали в безстрокове користування молодим укра§нським родинам, якi пiдписували з державою контракти, що будуть мати 5 i бiльше дiтей. Почалося реальне вiдродження постгеноцидно§ укра§нсько§ нацi§.
   Об'єднане командування збройних сил Укра§ни одностайно виразило найрiшучiшу пiдтримку i допомогу президенту. Про це було заявлено в спецiальному комюнiке. Збройнi сили пiдтримали надзвичайнi заходи для вiдродження кра§ни.
   Всi парламентарi взятi пiд домашнiй арешт i вiдносно кожного з них розпочалося кримiнальне розслiдування. Почалася пiдготовка до вiдкритих судових процесiв над корумпованою владою в §§ конкретних персоналiях. Я радий, що в усьому цьому є i мiй скромний внесок.
  

Розповiдає "чистильник"

   Моє життя не вiдрiзнялося великою рiзноманiтнiстю. Закiнчив полiтехнiчний унiверситет i так i не знайшов роботи за фахом. Ще зi школи займався карате, бойовим гопаком, дзюдо. Пiшов до армi§ i там служив у морськiй пiхотi. Через це мене радо взяли до приватно§ армi§ одного олiгарха. Його всi в нас знають. Маючи вищу освiту зi знанням англiйсько§ мови я доволi швидко просунувся до рiвня особистого охоронця олiгарха. Через декiлька рокiв мене звiльнили з роботи, давши органiзувати невеликий, але добре прибутковий бiзнес. Так олiгарх подякував менi за роки вiрно§ служби. Все в мене було добре. Грошi водилися, жiнки боготворили, друзi заздрили. Маю дуже гарну нерухомiсть. Нарештi вдало одружився. Привчена до порядку, вiруюча дiвчина греко-католичка з Захiдно§ Укра§ни. Обирав §§ свiдомо, не кохаючи. Просто звернув увагу на те, що вона гарна, розумна, толерантна. Пiзнiше, коли пiзнав §§ ближче, прийшло й кохання. Чесно скажу, уже почав вважати, що пiймав бога за бороду. Але життя завжди бере своє i вiднiмає наше. Так трапилося i зi мною.
   Раптом з'явилася якась невiдана ранiше слабкiсть, захотiлося до люлi. Дружина одразу помiтила, що я якось змарнiв i настояла на тому, щоб провiв обслiдування. I ось маю, так би мовити, на руках страшний дiагноз - саркома. Не дiагноз, а смертний вирок. Ще в основному нiби й здоровий, а знаходжуся немов у камерi смертникiв пiсля вiдхилення прохання про помилування. В будь-який момент до мене може завiтати смерть. Взагалi, моє життя перетворилося б на суцiльне пекло, але менi повезло. Мiй лiкар в онкологiчному диспансерi став для мене практично єдиною вiдрадою у життi i наповнив його ранiше не знаним сенсом. Професор, академiк медично§ академi§, доктор наук. Але справа не в тому. Вiн донинi займається бойовими мистецтвами, вивчає iноземнi мови, пише романи, спонсорує учнiв i студентiв, якi хотiли брати участь у наукових бiологiчних експериментах. Сам вiн жартує, що займається i цiкавиться майже всiм, хiба що хрестиком не вишиває. Але головне, як на мене, в його роботi з пацiєнтами - морально пiдтримати §х в останнi мiсяцi i тижнi §хнього iснування, дати §м мету, яко§ в них в життi або нiколи не було, або ж вони §§ через хворобу втратили.
   Наприклад, у мене нiколи не було духовного вчителя, або як кажуть iндуси, гуру. Згадуючи свiй життєвий шлях я тепер розумiю, що стати "просвiтленим" у цьому свiтi без гуру надзвичайно важко. Практично неможливо. Напевно i є люди, якi дiйшли до такого стану самостiйно, але §х, як я вважаю, одиницi. Дуже важко простiй людинi, особливо в подiбнiй ситуацi§, як у мене, отримати такий досвiд осягнення iстини без керiвництва i посвячення людини, яка пройшла цей шлях ранiше. Просвiтлений учитель володiє знаннями про всi пастки, якi пiдстерiгають недосвiдченого учня i головне розумiє, на якому щаблi пiзнання знаходиться його пiдопiчний. Абсолютна бiльшiсть людей є слiпцями в цьому свiтi, яких треба вести за руку через всiлякi перешкоди i спокуси до первинного Знання, яке є фундаментом усiх знань у свiтi.
   В моєму життi траплялося немало випадкiв, якi я не мiг пояснити. I це при тому, що я магiстр, вчився в полiтесi без трiйок. Не все можна пояснити, що з нами трапляється, навiть у нашi днi, як казав мiй веселий друг "з точки зору банально§ ерудицi§". I коли життя котиться день до вечора, людина намагається нi про що "таке" не думати. Але ось тебе притиснуло i пiшли роєм роздуми про сенс власного життя. Як писав наш Генiй i Пророк Тарас Шевченко "один у одного питаєм, нащо нас мати привела, чи для добра , чи то для зла. Нащо живем, чого бажаєм i не дознавшись помираєм, i покидаємо дiла". Цитує по пам'ятi, може й не все абсолютно чiтко вiдтворюю, але сенс збережено.
   За все життя доля не послала менi iстинного духовного наставника. Жив я день до вечора. Плив за течiєю. Провидiння послало менi гарну дружину i дiтей. Мо§ нинiшнi страждання, природа §х i глибокий сенс, виявляється, були повнiстю поясненi за тисячi рокiв до мого народження. Iндiйськi рiшi, тобто мудрецi, предки яких принесли цi первиннi знання з давньо§ Укра§ни, проповiдували про iснування особливо§ життєво§ сили. Вони називають §§ "кундалiнi". Ця життєва сила знаходиться в особливому центрi людського тiла, який зветься "чакрою". Всього таких чакр сiм i вони зосереджуються в районi хребта людини. Чакри є спецiальними нервовими центрами. Рiшi вважають, що кожнiй чакрi вiдповiдає точка в людському органiзмi куди тягнуться вiд спинного мозку нервовi закiнчення.
   Кожна чакра вiдповiдає за здiйснення головних функцiй органiзму: серцева дiяльнiсть, травлення, секс тощо. Рiшi проповiдують, що кундалiнi активiзуються у вiдповiдних чакрах у процесi медитацi§. Все своє життя я, як i бiльшiсть пересiчних людей, жив нижнiми чакрами, якi вiдповiдають за травлення i секс. Лише нинi, коли вчитель навчив мене правильно медитувати, моя кундалiнi змогла пiднятися до рiвня вищих центрiв. Внаслiдок цього моє серце наповнилося любов'ю до Бога, Укра§ни, укра§нсько§ нацi§. Мо§ очi вiдкрилися i я побачив свою прекрасну i таку упослiджену, розграбовану ворогами Батькiвщину. Чи встигну я отримати найвище просвiтлення, що дарує вершинна чакра, яка знаходиться на людськiй макiвцi?
   Пiд час роботи на олiгарха я неодноразово брав участь у рiзних сексуальних оргiях. Аж тепер я знайшов пояснення сво§м тодiшнiм проблемам. У власному сходженнi кундалiнi обов'язково проходить нижнi чакри, третя з яких i активiзує статевi центри. Пiднятися вище кундалiнi вже не могли, так як "застрягали" в мене, як i в бiльшостi людей, на третьому щаблi. Лише наявнiсть учителя, який здатен пояснити, близькiсть досвiдченого керiвника, наставника,старшого товариша, може допомогти духовному росту пересiчно§ людини. Якби його в мене не було, я б нинi бився головою об стiну в повнiй безвиходi i розпачi.
   Гуру пояснив менi, що вiн може випробувати на менi сво§ ще не апробованi лiки, якi дозволять менi пожити останнi мiсяцi як абсолютно здорова повноцiнна людина. Але пiсля цього я помру практично миттєво. Або хворобливе iснування i постiйний бiль i розпач, або просвiтленiсть i щастя останнiх миттєвостей життя. Але за це щастя я маю заплатити. Любов до Укра§ни i укра§нсько§ нацi§ я повинен матерiалiзувати, знищуючи §х ворогiв. Вчитель дає менi лiки i вiдправляє на завдання. Я його виконую i повертаючись до клiнiки отримую нову порцiю i новi iнструкцi§. Вiдчуваю, що мiй академiк належить до яко§сь таємно§ органiзацi§. Вiн поклав на себе певну мiсiю i знаходиться на останньому щаблi просвiтлення. Здавалося б, навiщо йому всi цi проблеми. В нього є все: слава, грошi, любов i обожнювання людей, якi дивляться на нього з надiєю, як на Бога. Аж нi. Вiн сам поклав на себе хрест, що не приносить йому нiчого, крiм неприємностей. У мо§х очах вiн є дiйсним моральним авторитетом найвищого ґатунку. Я думав, що таких людей у нашiй кра§нi вже бiльше немає.
   Життя людське надзвичайно просте, якщо не сказати примiтивне. Воно складається з набору стандартних щоденних дiй, якi вiдбуваються за певним сценарiєм. Дуже простi i життєвi iстини. Однак, дивним чином, вони мало доступнi людям. Скажiмо менi i сотням тисяч таким як я смертельно хворим людям мала б бути зрозумiлою абсолютно елементарна iстина, що нам можна робити все, що захочемо i за це нiчого не буде. Але, виявляється для того, щоб осягнути таку просту iстину навiть менi, людинi з вищою освiтою, потрiбен наставник, учитель, гуру. У ХХ i ХХI ст. рак, СНIД i iншi невилiковнi хвороби, кiлькiсть яких постiйно зростає, витворили цiлу армiю людей, яким реально можна робити все, що §м заманеться, але вони про це навiть не пiдозрюють i продовжують жити "як усi".
   Нинiшнє моє завдання полягає в знищеннi працiвника Ки§вського крематорiю, який є членом банди, що спалює трупи дiвчат. Їх викрадають просто на вулицях на замовлення злочинних багатi§в, а потiм ґвалтують i вбивають. Ця мерзенна людина i є органiзатором всього цього бiзнесу. Цiла мережа злочинцiв оформляє вiдповiднi документи, доставляє трупи, спалює §х. При цьому бiльшiсть працiвникiв крематорiю навiть не пiдозрюють, що вiдбувається за §хньою спиною. Вчитель сказав менi, що вiн довiдався про цi злочиннi дi§ вiд одного члена банди, який покаявся йому вже перед самою смертю. В такiй ситуацi§ будь-яка людина, вiдходячи в кращий свiт, брехати не буде. I взагалi, характер роботи мого вчителя дозволив йому накопичити величезну кiлькiсть iнформацi§ про злочини i злочинцiв.
   Працiвник крематорiю по§хав вiдпочивати до якогось санаторiю у Рiвненськiй областi. Я й не знав, що в цiй областi є такi розкiшнi санаторi§. На самiй межi з Волинською областю, в знаменитих Цуманських лiсах, де вирубують все пiдряд i вивозять до Iспанi§, на березi водосховища в сосновому лiсi на площi майже 40 га сховався чудовий заклад лiкування i вiдпочинку. Сосна є єдиною хвойною рослиною помiрного поясу, яка видiляє фiтонциди i влiтку i взимку. В санаторi§ є аж два види мiсцево§ мiнерально§ води з високим вмiстом мiкроелементiв. Але головне, житло i лiкувальнi процедури знаходяться в одному примiщеннi. Можна взагалi не виходити з корпусу. Тут же плавальний басейн з водоспадом. Працiвник крематорiю видно має немало грошенят, так як замовив собi трикiмнатний люкс. Навiщо це йому, не знаю. Видно, така людина. Мене ж учитель вiдправив за ним, щоб я вiдпочив, полiкувався i зробив свою роботу, тобто покарав людину, яка сiє зло. Все мало бути органiзоване як нещасний випадок.
   Я забронював собi напiвлюкс з спальнi, вiтальнi i невеличко§ кухнi. Люблю вранцi приготувати каву за власним рецептом. Напiвлюкс, це те, як жартую я пiсля лiкування в онкоклiнiцi, що лiкар прописав. Вийшов на пляж i помiтив рiдкiсний жiночий екземпляр. Нiчого подiбного менi за життя не траплялося. Через те, що отримав чудодiйну дозу лiкiв вiд учителя, почувався чудово i схоже без гуру пiд боком одразу опустився до третьо§, тобто сексуально§ чакри. Господи збав, хiба такi жiнки в природi бувають? Оце екземпляр! Мiй сусiд по лежаку, з яким я миттєво познайомився, переконував мене, що саме на цiй жiнцi в кабiнетi гiдроколонотерапi§ зламався дорогий нiмецький апарат. Щиро вiрю. Боюся, що проводячи процедури цiй дамi, яка заклично позирає на мене, може зламатися i мiй "апарат". Аж ось на пляжi з'явився i мiй "крематорник". I теж поклав око на унiкальний екземпляр жiночо§ природи. Нiчого в нього не вийде. Навiть з номером люкс. Ставлю свiй напiвлюкс з кухнею, проти його люкса без кухнi, що вже завтра я питиму з "екземпляром" каву мого унiкального приготування. Я рiшуче рушив до курортницi i схрестивши ноги по-турецькому присiв бiля не§.
   В санаторi§ симпатична лiкарка виписала менi аж 85 процедур на 21 день путiвки. Я свiдомо набрав собi якнайбiльше процедур, щоб ознайомитися з усiма закутками цього санаторiю i визначитися зi способом виконання завдання мо§м гуру. Я навiть записався до бiблiотеки. Там взяв роман вiдомо§ письменницi Iрен Роздобудько "Все, що я хотiла сьогоднi...". Його сюжет виявився напрочуд близьким до мого нинiшнього стану. В романi описувався один день життя 27-рiчно§ одружено§ жiнки, яка вранцi пiсля обслiдування в обласнiй лiкарнi довiдалася, що смертельно хвора i §й залишилося жити не бiльше двох мiсяцiв. Доволi банальна iсторiя, так як таких випадкiв, на жаль, з часом стає все бiльше. Один мiй друг, здоровий життєрадiсний чоловiк буквально згорiв вiд раку кровi за два тижнi. Хоча до того був абсолютно здоровий. I ось ця геро§ня роману Роздобудько, зрозумiвши, що вона багато чого в життi хотiла, але не могла собi дозволити, протягом одного дня намагається надолужити втрачене. Однак, все §§ надолуження не йде далi того, що вона закурила, напилася, купила собi дорогий одяг, §здила на таксi, а не, як зазвичай, у запльованому тролейбусi, нарештi, вперше зрадила свого дурня i деспота чоловiка. Ось i я б нинi дiяв точно так же, якби в мене не було вчителя. Щоправда вiдмiна мiж нею i мною ще й у тому, що вдома ця жiнка виявила, - видана §й довiдка виписана iншiй людинi з тим же прiзвищем, а вона здорова. В мене, на жаль, такий варiант не проходить.
   В сусiдньому номерi на балконi постiйно сварилися бабусi i внук. - Хочу автомата, - вимагав вiн у баби, - купи менi автомата. Баба всiляко вiдбивалася, мотивуючи свою вiдмову тим, що в не§ немає грошей. На третiй день це менi набридло. Я вийшов на балкон i сказав хлопцевi, що зараз в Укра§нi багато хто хоче, щоб йому дали автомата, аби перестрiляти всiх цих бандюкiв. Ось i я хочу автомата, але ж я не скиглю на весь санаторiй не даючи вiдпочивати сусiдам.
   На всiх процедурах я постiйно перетинався з "крематорником". Вiн теж вирiшив побiльше взяти вiд життя. Може втопити цю мерзоту у його улюбленiй йодо-бромнiй ваннi? Вiн такий нервовий i скандальний, що йому нiякi заспокiйливi ванни не допоможуть. Сьогоднi ми здибалися бiля кабiнок, де вiдпускають грязi. Їх завозять сюди аж з Сак у Криму. Менi теж потрiбно §х класти на колись вибите колiно. Хоча я нерiдко ловлю себе на думцi, що продовжую мислити, як здорова людина в яко§ попереду ще десятки рокiв життя. Може запхнути йому в горло цю грязюку? Надто небезпечно. Поряд зi мною сидить випещена бабуся-киянка з двома дошкiльного вiку внучками. Тi весело щебечуть. Бабусю викликають на процедуру i вона звертається до мене, вiддаючи старшiй онуцi мобiльного телефона, щоб я наглянув за дiтьми. Я радо згоджуюся. Бабуся йде i через декiлька хвилин лунає дзвiнок мобiльного. Менi добре чути, що говорять на тому боцi. Старечий голос запитує онуку. Де бабуся? В грязюцi валяється, - вiдповiдає дiвчинка. Я добре посмiявся i по поверненнi розповiв цю iсторiю бабусi, йдучи на §§ мiсце до грязьово§ кабiнки.
   Вивчаю немаленьку територiю санаторiю, збираючи заодно суницi. Їх тут море. Оддалiк на лавочцi сидить бабуся рокiв далеко за вiсiмдесят у хусточцi i гiрко плаче. Пiдходжу до не§, сiдаю поруч i намагаюся довiдатися, хто §§ образив. Вона крiзь сльози вiдповiдає, що нiхто §§ тут не ображав. Так чому ви плачете?, - не вгаваю я. - Та поселили мене до двомiсного номера з молодою дiвчиною. А до не§ приходить кавалер. То вони просять, щоб я пiшла кудись погуляла i платять за кожну годину моє§ вiдсутностi по десять гривень. Так чому ж ви плачете? - засмiявся я. - Полiкуєтеся, вiдпочинете, подихаєте свiжим повiтрям та ще й грошi заробите. Так то воно так, - знову заплакала бабуся. - Через два днi менi §хати додому. Дiд дав менi двiстi гривень. А я тут уже сiмсот заробила. Що я йому скажу?
   Сьогоднi зiткнувся нiс до носа з "крематорником" на магнiто-лазерних процедурах. Можна було б зробити так, щоб його вбило струмом. Для iнженера-електрика це не проблема. Але надто вже симпатична i розумна сестричка вiдпускає цi процедури. Так чи iнакше, але покарають за смерть пацiєнта §§. Не пiдходить для цього i соляна шахта, куди вчащає мiй "клiєнт". Напевно, треба почекати, поки налагодиться погода. Помiтив, що вiн має звичку запливати за буйки. На вежi постiйно чергує хлопець, який спостерiгає за пляжем. Однак, його компетенцiя розповсюджується лише на обгороджену буйками акваторiю. Якщо хтось порушить правила i попливе за буйки, вiн вiдповiдати не буде.
   Уже пройшов перший тиждень лiкування i вiдпочинку й залишилося ще два. По§хала моя пасiя i щось у мене не стало здоров'я заводити нову. Якась така апатiя мене охопила. Та й не дивно, поруч немає мого вчителя вiд якого я, як мобiльний телефон вiд електромережi, постiйно заряджався духовно. Ходжу до §дальнi, п'ю мiнеральну воду, приймаю процедури, граю з одним курортником у великий тенiс i в бiльярд. Вiн з собою привiз не лише ракетки, але й сiтку. Ось так люди готуються до вiдпочинку. Я ж доволi апатично дивлюся на жiноче розма§ття, яке буяє на пляжi. Ловлю на собi зацiкавленi погляди курортниць, але чомусь нiчого менi не хочеться. Чи може не можеться? Схоже, що моя "кундалiнi" перемiстилася з третьо§ у верхнi чакри. Цим вона менi нагадує, що я при§хав сюди не жiнок задовольняти, а виконувати покладену на мене мiсiю боротьби зi злом. Фактично я стаю знаряддям вищих сил, якi зiйшлися в непримиренному герцi з силами зла.
   Тепер у мене маса вiльного часу i я фiлософствую на дозвiллi. Спостерiгаю за людьми на вiдпочинку. Дивуюся, настiльки правий мiй учитель. Вiн стверджує, що зрозумiти просте важче, нiж складне. Спочатку таке твердження здавалося менi парадоксальним. Просив гуру пояснити його на конкретних прикладах. Вiн навiв менi дiйсно найпростiший: навiщо Росi§ здалася Укра§на? Вона володiє величезними, найбiльшими у свiтi ресурсами i найбiльшою на планетi територiєю, але без Укра§ни прожити не може. Iз власно§ шкiри пнеться, щоби §§ утримати побiля себе. Навiщо §й це потрiбно? Елементарне запитання? Так, дiйсно. Але чи можеш ти дати на нього вiдповiдь? Навiщо вони придумали цей абсолютно дебiльний "Русскiй мiр"? Ну хiба це не найелементарнiше запитання? А ти можеш менi на нього вiдповiсти? Нi? А ось я можу. Тому що вiдповiдь така ж проста, як i запитання. Однак, саме через це дати §§ так важко. Росiя i росiяни не є конкурентоспроможними у цьому свiтi. Їх §сть страшний комплекс неповноцiнностi. При цьому вони неконкурентоспроможнi не лише з нiмцями чи французами, але й з укра§нцями. У них нiчого свого, яке було б кращим за витвори iнших народiв, немає. Укра§нський борщ на порядок конкурентоспроможнiший за росiйськi щi. Укра§нський бойовий гопак на порядок конкурентоспроможнiший за росiйську боротьбу на кушаках. Укра§нська бандура з §§ сорока струнами, як небо вiд землi вiдрiзняється вiд росiйсько§ балалайки в три струни. Укра§нськi князi Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Святослав Завойовник, король Данило Галицький незрiвняннi з Iваном Грозним i Алєксандром Нєвскiм. Укра§нський Тризуб, як найдавнiший державний герб у свiтi, не порiвняти зi схожим на обпатрану курку росiйським орлом. Тут можна продовжувати до безкiнечностi. А забрати це все в укра§нцiв можна лише одними способом: оголосити укра§нцiв i росiян одним народом з однiєю iсторiєю i культурою. Тодi ми отримаємо смердючi лаптi, кислi щi i балалайку, а вони бандуру, борщ i "русскоє ушу", тобто бойовий гопак.
   Сьогоднi на пляжi познайомився з "вiдповiдальним" працiвником ки§вського крематорiю. Його iм'я Вiктор. Я навiть не здивувався, бо сам називав його про себе Вiтьком. Як у тому ки§вському мультику: "як ви човен назвете, так вiн i попливе". Якщо людину з дитинства назвали "переможець", то що йому бiдному залишається робити? Має вiдповiдати. Ось вiн, бiдолаха, все життя i старається. Переможно спалює трупи зґвалтованих i убитих дiвчаток. Цiкаво, а хто спалить його труп, якщо, звичайно, його знайдуть?
   На пляжi утворилася цiла група курортникiв, якi грають у карти. При цьому вони заодно розповiдають всiлякi iсторi§, хвастають, хизуються сво§ми досягненнями десь там в iншому свiтi. I я при них. Спецiально примазався, бо Вiтьок входить до цiє§ групи. Йому з ними комфортно. I §м цiкаво послухати всякi вигаданi i невигаданi iсторi§ "з крематорiю". Для пересiчно§ людини працiвник крематорiю надзвичайно таємнича людина. I я тут як тут. Кажу §м, що в цьому водосховищi дуже велика глибина i смуги тепло§ води чергуються зi смугами дуже холодно§. Травлю байки, якi почув вiд однiє§ вiдпочиваючо§, що тут у рiчцi йодо-бромна вода, а це дуже небезпечно. Не тiльки ноги, але й все тiло може схопити така судома, що людина, як камiнь пiде на дно. Ось, продовжую, наш Вiтя любить запливати за буйки i навiть перепливати на той бiк. А там очерети стiною стоять, ширина водосховища метрiв чотириста. Схопить судома i нiхто вже не допоможе. Готую, так би мовити, грунт для розвитку подальших подiй.
   Вiтя, звичайно, смiється, каже, що вiн все життя так плаває, i нiчого. Днiпро в Києвi запросто перепливає. Що йому це паршиве водосховище. Ну паршиве, то й паршиве. Менi то що. Вiн менi повiдомляє, що найприємнiше плавати увечерi. Сонце вже зайшло, температура повiтря впала, а вода, як парне молоко. Менi цiкаво, чи ще хтось складає йому компанiю. На жаль, нiхто не хоче, - вiдповiдає вiн. - Сидять по сво§х щiлинах, як таргани i носа не показують. А сьогоднiшня нiч взагалi буде унiкальною, - продовжує Вiтя. Буде якесь свято, як вiн сказав "тiпа" гейпараду. Йому сестричка на процедурах сказала. При§дуть з обласного центру i будуть цiлу нiч купатися, кохатися i взагалi скучати не будуть.
   I дiйсно. Ледь стемнiло, як на тому боцi запалили вогнища, загримiла пульсуюча музика. На §§ фонi якийсь варнак волав диким голосом: купайтеся, насолоджуйтеся, любiть один одного. Ну те, що лiкар прописав. Для реалiзацi§ мого задуму. Я вже на березi тусуюся. З цього боку, звичайно. Нiкого немає, всi вже сплять чи телевiзор дивляться. Хоча як на мене при такому ревiннi музики, яке доноситься з протилежного берега, хiба заснеш. I зробити нiчого не можна. То вже не територiя санаторiю. Вiтьок тут теж ходить у плавках, тягне його на той берег. Видно поклик, так би мовити, природи. Є такi хлопцi, якi i жiнок i чоловiкiв люблять. Дай §м боже здоров'я на два фронти працювати.
   Попливли ми на той бiк вдвох. Вiн попереду, демонструючи доволi професiйний брас, а я дещо позаду плентаюся кролем. А вiн то так, то сяк викаблучується у водi, та нахвалює §§, яка тепла та чиста. На другий день це вiдбувалося пiсля Iвана Купала. Тут я запропонував не плисти прямо туди, де горiли багаття i гримiла музика, а вийти з води дещо збоку i вже потiм пiдiйти до всього цього театралiзованого дiйства. Хоча в чому воно театралiзоване? Там всi цi хлопцi були в костюмi Адама. Без костюмiв i гриму. Якщо, звичайно, костюмом можна назвати плавки. Але i §х не було.
   Тiльки-но ми досягли твердого дна i почали йти до берега я вже не барився. Перегнав Вiтька i вдарив ребром долонi по горлу. Потiм затягнув його де глибше i тримав поки все не скiнчилося. Пiсля цього транспортував трупа просто в заростi очерету, який стiною стояв передi мною. Реалiзувавши задумане поплив до санаторiю i без будь-яких пригод дiстався до свого номера. Через вестибюль не проходив, бо там цiлодобово сидiла чергова, а пролiз на балкон номера свого першого поверху, вiкно якого я завбачливо залишив вiдчиненим. Лише через день працiвники санаторiю звернули уваги на те, що десь запропастився §х вiдпочиваючий. Його почали шукати i знайшли. В очеретах на тому боцi рiчки. Так як всi знали, що Вiтьок регулярно i злiсно порушував режим i запливав за буйки, всi подумали, що вiн втопився сам. Слiдство практично не проводилося.
   Вiтьок вiдправився до Києва, де колеги спалили його точно так, як вiн спалював тiла нещасних дiвчат. Зло виявилося покараним у конкретнiй персоналi§. А менi залишився вiд нього лише веселий спомин. Коли Вiтьок при§хав з Києва до санаторiю, заброньоване ним мiсце виявилося зайнятим. Вiн пiшов до головного лiкаря скаржитися. Той розводив руками, посилаючись на великий понадплановий наплив вiдпочиваючих. - При§жджайте до нас у Ки§в, - звернувся Вiтьок до головного лiкаря, я завжди знайду для вас мiсце. I де ви працюєте. - запитав заiнтригований начальник? У Ки§вському крематорi§, - вiдповiв той.
  
  

Розповiдає "крематорник"

   Ну я й молодець. Хитра бестiя. Мене не обдуриш. Фактично i реально я головний у крематорi§. Директор не посвячений. Ну й правильно, чим менше людей про якiсь такi справи буде знати, тим краще. Але не люблю, коли до мене ставляться, як до останнього лайна. Деякi пихатi клiєнти думають, що раз я працюю на такiй роботi, так мене можна не поважати. А я, до речi, вищу освiту маю. Мене в аспiрантуру запрошували вступати. Однак, я не дурень. Що та аспiрантура дає? Нiчого. А я тут реально заробляю в десять разiв бiльше за професора. I все тому, що я потрiбний людям. Великим людям. Вони завжди до мене звертаються з повагою i називають на iм'я та по батьковi, тобто Вiктор Степанович. А ось цi при§хали, щоб я §м зробив конфiденцiйну послугу i по §х пиках видно - зневажають мене.
   Ну, думаю, зачекайте. Таких випещених я ще не бачив. Таке враження, що це зарубiжнi графи чи барони. I фiзiономi§ якiсь такi аристократичнi, як ото в фiльмах показують. На мене навiть не дивляться, нiби я таке собi пусте мiсце. Не просять, а наказують. I так безапеляцiйно. Що за однi? Я б з ними i говорити не став, так куди дiнешся. Дуже великi люди просили за них. Ну, нiчого, переклiпаю. Але треба добряче розвiдати про те, що §х привело до нас. А потiм я §м пиху зiб'ю. Не я буду. Зi мною так не можна поводитися. Хто б вони не були. Грошi я, звичайно, вiзьму з них по першому розряду. Але справа тут не в грошах, точнiше не лише в грошах. Поважати треба людей. До мене i генерали мiлiцi§ зверталися, i академiки. I всi просили. А чому б не допомогти хорошим людям? Тим, що лежать у трунi i йдуть у пiч вже нiчим не допоможеш. Треба думати про живих. Така моя фiлософiя.
   На другий день привозять труну. Звичайно, цих "аристократiв" уже немає. Якiсь двоє, чоловiк i жiнка. Нiбито донька i зять померлого. Документи в повному ажурi. Прiзвище небiжчика менi нiчого не говорить. А сам бачу, що тут щось не те. Ну не донька це покiйного, хоч стрель мене. Маю досвiд величезний. Абсолютно стороннi люди, якi грають свою роль. I, до речi, грають дуже посередньо. Якщо не сказати сильнiше. За такий спектакль я б грошей не платив. Це тому, що цi "аристократи" вважають, - все пiд контролем, а тому старатися взагалi не треба.
   Вони, тобто "донька" i "зять", зразу хотiли, щоб труна в пiч пiшла, але я вирiшив по своєму. Хоча крематорiй сьогоднi не працює, я вiдправив труну до зали урочистого прощання з покiйним, а "доньку" i "зятя" примусив заповняти якiсь папери, про якi вони нi сном нi духом нiчого не знали. Вони довго возилися. А я в цей час зайшов до зали i вiдкрив труну. Мамо рiдна. Що я там побачив. В домовинi лежав президент кра§ни. Спочатку я отетерiв i впав у стан повно§ прострацi§. Нiчого не мiг нi сказати, нi зробити, нi подумати. Але, врештi-решт оговтався i зрозумiв, нi, точнiше вiдчув, що щось тут не те. Звичайно, це не президент, а людина, яка зовнi на нього надзвичайно схожа. Ну то й що? Хiба так не буває? Навiщо ж тодi вся ця секретнiсть, звертання до великих людей, весь цей маскарад? Навiщо? В мене гарний дорогий смартфон, можу собi дозволити, то я одразу зробив декiлька фотографiй i зачинив труну. Саме вчасно, бо поспiхом зайшли "родичi". Чи помiтили вони щось, не знаю. Але в мене з'явилася можливiсть збити пиху з цих надутих хлопцiв. Вони ж навiть зi мною не привiталися. Ну хто я §м.
   А тут у мене була пiдготовлена також цинкова труна одного дiяча. Його теж треба було термiново спалити. Я продивився документи i заявив, що вони неправильно оформленi. Знущаючись, сказав, що розумiю §х велике горе, але нiчого не вдiєш, документи треба оформити правильно, а то в мене будуть великi неприємностi. Поки вони знову в передпоко§ працювали за столом, перегиркуючись мiж собою, хто допустив помилку в документах, я швидко помiняв домовини мiсцями. Тут я майстер найвищо§ квалiфiкацi§.
   Потiм знову прийшли "невтiшнi рiднi", я переглянув папери i труна вiдправилася до печi. "Донька" так полегшено зiтхнула, що аж самiй соромно стало. Але нiчого. Вони зiграли свою роль, i я теж. Я ж розумiю, що кримiнальне спалювання трупа потрiбно лише з однiєю метою: сховати кiнцi у воду. Ким би цей чоловiк у трунi не був, його трупа хтось хотiв термiново спекатися. Ось i все. А хотiли це зробити тi надутi личини з аристократичними пиками. Чимось вiн §м дуже дошкуляв. Трупа "президента" я запхав до холодильника i почав думати, що менi робити далi. Але нiколи не можна врахувати все. Раптом прийшов директор i запитав, де труна того дiяча, якого мають спалити завтра? Я вiдповiв, що заховав до холодильника. Начальник так розперезався, що нiчого подiбного я вiд нього не чекав. Сказав, що треба негайно спалити трупа, документи всi в нього на руках, а рiдних у небiжчика немає.
   Такого ще не було, щоб сам директор цим займався. I тут до мене дiйшло, що я йолоп з йолопiв. Справжнiй дурисвiт. У примiщеннi була камера спостереження. Я до не§ звик так, що вже й забув про §§ iснування. Але це я, а хтось iнший не звик нiчого пускати на самоплив i прослiдкував за мо§ми дiями. Тому термiново й викликали директора, який мешкав майже поруч. Ну як би там не було, а я таки добряче насолив цим "аристократам". Будуть тепер знати, як поводитися з людьми. Злити не можна не тiльки лiкарiв i офiцiантiв, а то не будеш знати, що §си, але й працiвникiв крематорiю.
   Звичайно, цi хлопцi нiчого конкретного директоровi не сказали. Просто хтось натиснув на нього, та i все. Не пояснюючи причини такого поспiху. Та нашому директору, за його характером, просто вигiдно нiчого не знати. В нього є якiсь сво§ iнтереси, вiн може комусь допомогти обiйти чергу, посприяти з мiсцем в колумбарi§ чи на цвинтарi. Але не бiльше.
   В цьому роцi збирався йти у вiдпустку у вереснi, але вiдправили мене наприкiнцi червня. Та ще й премiювали безкоштовною путiвкою до санаторiю. А що, хiба я не заслужив? Мене люди поважають. Щоправда наша профспiлка видiляє пiльговi путiвки для лiкування спiвробiтникiв з 20% оплатою. Нiколи такого не було, щоб цi путiвки видавалися безкоштовно. Але голова профспiлки сказала, що тут втрутилися спонсори. Ну дай §м бог здоров'я. Я спочатку вирiшив вiдмовитися, щоб по§хати в уже звичному для себе вереснi, але бухгалтер профспiлки шепнула менi по блату, що спонсори викупили номери "люкс". Страшенно дорогi, з трьох кiмнат. Вони менi одному, слово честi, нi до чого. Однак дуже престижно. Всi будуть говорити, а хто це там у "люксах" поселився один. Що це за шишка така при§хала зi столицi? Та й коли приведеш у гостi жiнку, такий номер справлятиме належне враження. Одним словом, треба §хати.
   Взяв я путiвку, купив новi шорти i плавки, гарнi суперовi футболки, щоб виглядати належним чином i мiняти одяг декiлька разiв на день. Менi пiдказали, що найкраще до Рiвного §хати вiд залiзничного вокзалу. Замовив таксi, обумовивши в замовленнi, щоб присилали гарну машину i як бiла людина пiдкотив пiд автобус. Водiй сам винiс мо§ речi, двi сумки, i поклав §х до багажника. Автобус був хороший, з кондицiонером i фiльми показували по дорозi гарнi. Трохи дивна назва у фiрми перевiзникiв - "Шалена черепаха". Але я люблю людей з гумором. Головне, щоб сервiс був вiдповiдний. А водiй зразу зрозумiв, що я людина не проста i на зупинках знай мене запитував - чи вам не жарко, чи задоволенi ви роботою кондицiонера, якi фiльми вам бiльш подобаються. Не те, що тi надутi "барони" з §хнiм трупом "президента". Ненавиджу. Дорога чудова вiд Києва до Рiвного. Не встиг озирнутися, як при§хали до мiсцевого автовокзалу. I тут водiй сам витягнув мо§ валiзи i навiть не запитуючи мене понiс до найкращого таксi, яке було на стоянцi. Гарне нове "Рено". Оце, я вам скажу, повага. Нiби дрiбничка, але приємно. Люди в провiнцi§ дуже чiтко вiдчувають те, з ким вони мають справу.
   По дорозi розговорився з водiєм i коли сказав йому, що житиму в номерi "люкс" один-однiсiнький вiн, аби можна було, завiз би мене до самого помешкання. Однак у цей день не обiйшлося без ложки дьогтю. Прийшлося чекати декiлька годин, поки звiльнять i приберуть номер. Вимушений був навiть зайти до головного лiкаря. I коли я сказав, що працюю в крематорi§, вiн, бiдолашний, видно вирiшив, що це жарт. Але при менi перетелефонував адмiнiстратору i наказав прискорити моє поселення. Ось так.
   Я не думав, що в цьому провiнцiйному санаторi§, в селi, далеко вiд обласного центру можуть бути такi розкiшнi номери. Розпакував валiзи, обiйшов територiю i рушив на пляж. А там... Мама рiдна, таких жiнок я ще не зустрiчав. А в мене номер "люкс". Я й вирiшив, що ця дама вже сьогоднi буде моя. Аж нi. Чорта лисого. Просто з пiд носа в мене §§ забрав якийсь "качок". Нахабний до безкраю. Впевнений у собi. I номер, потiм виявилося, в нього теж на рiвнi. Хоча i не такий, як у мене, але на одного цiлком достатнiй. Є де даму прийняти.
   Крiм, так би мовити, тих процедур, що входять до вартостi путiвки я ще набрав багато всiляких додаткових, за окрему плату. Всякий там масаж, завiтав до стоматолога, через день вiдвiдував соляну шахту, провiв промивання кишковика вiд всiляких непотрiбних покладiв i вiдкладiв. Крутий нiмецький апарат, який пiд час проведення процедури гiдроколонотерапi§ саме на менi й зламався. А я, не будучи дурнем, поширив серед вiдпочиваючих чоловiкiв думку, що вiн вiдмовив тодi, коли цю процедуру проходила одна дама, з неймовiрно величезним задом. При цьому ця висока жiнка не була якоюсь целюлiтною, желеподiбною масою. Все в не§ було хоча i надзвичайно велике, але доволi пропорцiйно складене. Бiдна жiнка ловила на собi не дуже привiтнi погляди тих, якi можливо спецiально при§хали до цього санаторiю, щоб скористатися тут досить дешевою, порiвняно з iншими курортами послугою.
   Все це взагалi закiнчилося скандалом. Одна худорлява, висушена нiби вобла i страшенно скандальна дама вимагала в керiвництва санаторiю, щоб "задасту" бабу на гарматний пострiл не допускали до дива нiмецько§ технiчно§ думки. Взагалi, скандали в санаторi§ виникали нерiдко. Та це й не дивно, тут лiкували нервовi захворювання.
   Щось я донинi не знайшов собi вiдповiдну сво§м уподобанням жiнку. Мабуть §х вiдлякує моя балаканина про крематорiй, спалення трупiв i таке iнше. Треба закiнчувати з цим. З завтрашнього дня перейду до iншо§ тактики. На пляжi пiд навiсом вже виникла група чоловiкiв i жiнок, якi постiйно грають у карти. Але серед них немає молодих жiнок. Пiсля вiд'§зду своє§ пасi§ той "качок", який §§ вiдбив у мене, бiльше не може чи не хоче собi нiкого знайти. Мабуть треба з ним подружитися. Цiкаво, хто вiн за фахом? Бачив, як вiн консультував мiсцевого електрика. Мабуть добре петрає в технiцi.
   В останнiй час i вiн перейшов пiд навiс, де ховаються вiд сонця однi старi дiди i баби. Сидить бiля мене i зазирає до карт. Класно вiн плаває. Я теж люблю поплавати i стилями рiзними користуюся. Але до нього менi далеко.
   Сьогоднi ввечерi весь санаторiй святкував на пляжi свято Iвана Купала. Спiвали при§жджi артисти, проводилися рiзнi конкурси. Одна мiсцева працiвниця санаторiю в'язала всiм бажаючим жiнкам вiнки. Коли стемнiло на березi розвели вогонь. Стрибали через нього. Потiм жiнки пускали на воду вiнки iз свiчками. Було дуже весело. Завтра на тому боцi водосховища буде органiзовано справжнiй гейпарад. Я нiколи на такому заходi не був. Запитав свого нового знайомого "качка" i вiн обiцяв завтра вночi попливти на той берег i хоча б з води подивитися на це дiйство.
  

Генерал Олiйник

   Чому цей генерал Олiйник донинi не лицар нашого ордена? - звернувся до магiстра ордена Святослава Завойовника його канцлер. Ми тут очевидно не допрацьовуємо. Збилися на полювання за амбiтною молоддю. Але i про сьогоднiшнiй не варто забувати. Збираємо капiтул i висвячуємо генерала в лицарi. А вiн закриє цю справу з мертвим президентом. Або ж розслiдуватиме §§ як мокре горить. Ви ж ним давнi знайомi. Навiть сусiди по дачi. В чому ж справа?
   Не довiряю я йому, - примружився м магiстр.
   Чому? Якi в тебе пiдстави? Менi його характеризують як чесну, порядну людину, як5а донинi зберiгає вiрнiсть сво§й давно померлiй дружинi. На роботi його вже багато рокiв хотiли б окрутити всiлякi жiночки, якi вiд нього втрачають розум. Ще не старий, гарний чоловiк. А вiн як скеля. Єдине, що йому закидають, так це якусь затяту нелюбов до гомосексуалiстiв. Терпiти §х не може. Варто лише в управлiння зявитися якомусь молодому хлопцевi, який має вiдповiдну поведiнку, як його Олiйник одразу виганяє з роботи. Цi сексуальнi меншини натерпiлися вiд нього, не дай бог. Але i я §х недолюблюю. Знаю, що i нашому орденi вони є, але тж терплю §х заради нашо§ справи. Через них можна провертати всiлякi справи.
   Так, ми дiйсно сусiди по дачi. безпосереднi сусiди. Нашi дачнi дiлянки безпосередньо межують мiж собою. Через це я знаю про генерала не лише з його особово§ справи чи з розповiдей його колег i пiдлеглих. Це доволi своєрiдна i небезпечна людина. Вiн завжди коректний, стриманий, усмiхнений. Але я звернув увагу. як реагують на нього нашi дачнi собаки.
   Ти вiриш собакам? - здивувався канцлер.
   Безперечно. Вони значно краще розбираються в людях, нiж ми. Як собака реагує на людину. Такою вона i є насправдi, як би вона не прикидалася i яку б роль не грала "на публiку". Я знав людей, завжди усмiхнених, добрих i люб'язних, яких собаки чомусь страшенно боялися. Вони вiдчували або §хню внутрiшню силу i незламнiсть, або ж страшну пiдступнiсть i абсолютну не прогнозованiсть. Собаки - лакмусовий папiрець характеру генерала Олiйника. Вважаю, що вiн небезпечний для нашо§ органiзацi§.
   То що ж тодi нам з ним робити? Чи може дiяти за рекомендацiєю одного класика - немає людини, немає проблем.
   Та то були не дуже розумнi класики, - скривився магiстр. - на мiсце тiє§ людини. яко§ не стає, неодмiнно приходить iнша. Таким чином проблеми. Якщо вони не надуманi, нiкуди не зникають. А нова людина може бути для нас не обов'язково кращою за стару. На мiсце знищеного Марка Антонiя може прийти такий собi Брут. I тодi, нехай ти навiть сам Цезар, тебе зарiжуть як кнура. Та й не менш вiдомий Робесп'єр теж керувався цим принципом. I чим закiнчив? Хоча iсторiя нiчого й не вчить, але окремi люди все таки здатнi вчитися на §§ прикладах.
   Iсторичнi аналогi§ приймаються, - посмiхнувся канцлер. - Сперечатися з ними - марна справа. Але все таки в мене. про всяк випадок. На мiсце Олiйника готова кандидатура дуже молодого i амбiтного полковника. Перспективна. А головне абсолютно нам вiддана людина. Ти його знаєш.
   Знаю, що ти голова лiквiдацiйно§ комiсi§, - помахав пальцем магiстр. - Але не втомлююся закликати до обережностi. Олiйник не простий слiдчий, нехай навiть "вапняк". I нехай тебе не введе в оману те, що вiн §здить без охорони. Його водiй за сумiсництвом спецiалiст найвищо§ квалiфiкацi§ з охорони важливих персон.
   В мене є власний пiдхiд - єхидно посмiхнувся канцлер.
   Ну, ну. - i собi посмiхнувся магiстр.
   Генерал Олiйник вiдпустив свою помiчницю Соломiю Августович, яка була незамiнною порадницею, сповiдальницею i як всi в управлiннi вважали за сумiсництвом коханкою §хнього начальника, до середини дня понедiлка. Вона напрацювала понаднормово на цiлих десять рокiв наперед. Соломiя вiдключила телефони i вирiшила нарештi виспатися. Останнi днi, в зв'язку з розслiдуванням справи з мертвим двiйником президента були дуже важкi.
   Лише пiсля обiду в понедiлок молода жiнка зявилася до офiсу, який гудiв як вулик, до якого забрався бурмило. Ї§ запiзнення на роботу i свiдоме вiдсторонення вiд iнформацiйного поля призвело до того, що жiнка виявилася абсолютно не в курсi подiй, якi так збаламутили людей.
   До Соломi§ кинулася Софiя Самаркiвська , яка при появi помiчника начальника просто пiдскочила в крiслi нiби §§ вжалила клавiатура комп'ютера. Очi в Софiйки були божевiльними. I так вiд природи великi, вони здавалося вилiзли з орбiт, перетворившись на два сяючих вночi лiхтарi.
   Що ти думаєш про це, Соломiє, - заволала Софiйка, стискаючи руки подруги все сильнiше. - Правда, жах?
   Про що ти, дiвчинко моя? - вирячилася на не§ Соломiя.
   Так ти нiчого не знаєш? - аж захлинулася вiд захвату Софiйка. - Володимира Васильовича вбили.
   Соломiя з неприємним вiдчуттям, притаманнiй будь-якiй людинi, яка ще не втратила совiстi, вимушена була констатувати, що ця звiстка була просто радiсною. Сiла за стiл де працювала Софiя i раптом звернула увагу. що там сто§ть пляшка шампанського i двi кавовi фiлiжанки.
   Як ти так можеш, - заволала Соломiя. - Нашого шефа вбито, звичайно. якщо це не твiй черговий божевiльний жарт. Хiба так можна?
   Та нi, я не жартую, - Софiйка враз стала серйозною - Ти змiниш своє ставлення до цiє§ подi§, а також до самого генерала Олiйника, якщо довiдаєшся про те. як це трапилося.
   Ну i як це трапилося? - з нетерпiнням пiдняла очi на подругу Соломiя.
   Убитий коханцем на дачi, - випалила Софiйка i знову втупила в подругу палаючi очi.
   Убитий коханкою на дачi, - виправила Соломiя пожругу.
   Коханцем! - закричала Софiйка. - В цьому ж i полягає весь прикол. Коханцем.
   Боже ти мiй. Протягом двадцяти рокiв майор, пiдполковник, полковник. А потiм уже й генерал, начальник управлiння Володимир Олiйник дуже майстерно, вправно i успiшно приховував вiд усiх своє справжнє обличчя. Двадцять рокiв вiвн як володар Оскара генiально грав роль невтiшного, вiрного памятi померло§ дружини. Залiзобетонного у питаннях моралi вдiвця. Скiльком молодим. Схожим за поведiнкою на жiнок молодим чоловiкам зламав вiн долю, кар'єру, витуривши з престижно§ роботи з цiлком певним, недвозначним тавром. I все це вiн. Як виявилося, робив з метою найпростiшого самозахисту.
   Справу зам'яли? - задумливо повернула голову Соломiя до подруги.
   Не вдалося. Вбивця зателефонував до газет, виклав фото в Iнтернетi. Тiло знайшли сьогоднi вранцi. вiн завозив хлопчикiв на машинi просто в гараж. Автоматичнi дверi. Потiм пiднiмалися на другий поверх. Нiхто нiчого навiть не пiдозрював.
   Соломiя пройшлася управлiнням. Скрiзь панувало радiсне пожвавлення. Лицемiра було скинуто з постаменту. Вiн виявився не те що не кращим за будь-якого пересiчного працiвника. А навiть набагато гiршим. Це завжди викликає в людей задоволення собою. Люди вiдверто веселилися. Всi вони бiльше чи менше натерпiлися вiд нестриманого характеру свого начальника. Однак його удаванi високi моральнi принципи примушували §х все прощати генералу. I ось раптом таке...
  

Розповiдає слiдчий прокуратури

   Сьогоднi у мене уже з самого ранку препаскудний настрiй. I не дивно. Тiльки но я прийшов на роботу,, як мене викликав "на килим" Генеральний прокурор. Назвав мене бездiяльним, безвiдповiдальним, влаштував справжнiй рознос, вживаючи при цьому нецензурну лайку. Сам же дегенерат класичний. Виглядає зовнi як класична "жертва аборту". Справжнiй пiтекантроп з iнтелектом горили. Тiльки матюкатися i вмiє. Заповнюючи анкету при вступi на роботу, зробив на аркушi А-4 29 помилок. Вся прокуратура потiшалася цiлий рiк. Неграмотний невiглас. Таких нинiшня влада i розставляє на всi посади. Та й iнших в не§ просто немає.
   Звичайно. що я став посмiховиськом для всього нашого управлiння. Крiм того, про цей iнцидент якимось чином довiдалися газетярi. Я просто тне мiг сидiти за столом i нервово мiряв кроками свiй кабiнет, намагаючись зрозумiти. що вiдбувається з моєю кар'єрою.
   Не можна було сказати, що я став гiрше працювати, ослабив хватку, почав думати, що менi в життi везе i завжди везтиме. Аж нiяк. Я не такий дурний, щоб так думати. Просто саме тому, що я не такий дурний, я й не хочу нiчого робити з з цiєю справою з умовною назвою "Мертвий президент". Два мо§х попередники, слiдчi -"важняки" вже загинули. Я ж тiльки повернувся зi стажування у Великiй Британi§ i менi практично в той же день пiдкинули цю справу. Сам генеральний вiддав наказ. Менi навiть деякi iдiоти заздрили. От дурнi!
   Хоча я й був цiлий рiк вiдiрваний вiд рiдного корупцiйного грунту, але ще не забув принципи. Так би мовити вiтчизняного правосуддя. Тому перш нiж проводити активне розслiдування я спочатку розпитав колег, тих, що розумнiшi про цю справу i пересвiдчився, що пiсля жирування в "кращому свiтi", тобто Великiй Британi§, у §§ славному мiстi Манчестерi, де кажуть, що на сьомий день бог створив Манчестер i манкунiанцiв, може загримiти вже до нашого кращого свiту. тобто цвинтаря. Саме через такi обставини я почав роботу не з обставин само§ справи, а з вияснення причин смертi сво§х двох попередникiв. I одразу зрозумiв, що в обох випадках нiяким нещасним випадком i не пахло. Це дiяла мафiя. Ї§ класичний почерк. Спрут, мафiя, камора, трiада. Нiхто i нiколи §§ не знищить. А я то й поготiв. Знищать мене. тому я цим хлопцям з мафi§, а вони люди розумнi i скрiзь мають сво§ очi, недвозначно натякнув, що цю справу розслiдувати не буду. Нвтомiсть буду всiляко iмiтувати роботу, не зважаючи навiть на "розноси" генерального. Думаю, що вони оцiнять мою дiяльнiсть, тобто бездiяльнiсть. Тим бiльше, що заступник генерального уже заходив до мене i нiби пожартував, лукаво посмiхаючись, що розумнi люди нiколи не поспiшають виконувати наказ. Його все одно можуть скоро вiдмiнити.
   Ось такого б нам генерального. Пика аристократична, як в англiйського лорда. Чудово уявляю людей такого штибу: унiверситет у столицi, стажування у Британi§ або в США, тенiс, гольф, яхта на Днiпрi i районi Видубицького монастиря. Вдало одружений, для чого використав сво§ зовнiшнi данi. Брехати вмiє, але вiдчуває до цього внутрiшню вiдразу. Чесний, благородний, але щиро переконаний, що цi його якостi заважають в роботi i тому тримає §х в найглибших закапелках власного єства.
   Не встиг я закiнчити аналiз особи свого начальника, як на столi озвався телефон. Мене знову викликали до кабiнету генерального. Я зняв окуляри, засунув §х до кишенi i поспiшив на виклик. В кабiнетi генерального за довгим столом сидiли три чоловiки: сам генеральний, його "аристократичний" заступник, i незнайома менi особа середнього вiку в дорогому костюмi. Цей чоловiк мав очi сканера.
   Це пан Тимощук з е-е-е-е Адмiнiстрацi§ президента, - представив його генеральний. - Вiн прибув до нас з бажанням поставити вам кiлька запитань зi справи, яку ви зараз розслiдуєте.
   Вiн привiтався зi мною за руку.
   Доброго дня. Вiдверто скажу. що сьогоднi зранку вiдчував, що до нас прийде хтось з Банкiвсько§.
   Насправдi, - здалося. Що Тимощук навiть пiдскочив вiд несподiванки ту своєму крiслi. - Звiдки у вас могла виникнути така iдея?
   Не думаю, що Адмiнiстрацi§ президента, та й йому самому приємно, що цю справу й далi розглядатимуть як важливе державне доручення. Вважаю, що вона не варта тако§ честi. Не той масштаб. Я сьогоднi вже отримав на горiхи вiд Андрiя Петровича, - я глипнув на генерального, - що тне поспiшаю з розслiдуванням. Моя позицiя в цiй справi тепер i вам вiдома. - на цей раз я виразно подивився на Тимощука. - Це проблема для слiдчого районно§ прокуратури Ки§всько§ областi.
   Тимощук осудливо подивився на генерального, що змусило того виправдовуватися.
   Ну треба ж хоча б щось робити, якщо тобi цю справу доручили. - почав генеральний. - А то молодий чоловiк ще мабуть не вiдiйшов вiд стажування у великiй Британi§ i його нашi проблеми мало цiкавлять.
   Ви повернулися зi стажування з Британi§, - здається зацiкавлено поглянув на мене Тимощук. - такi люди нам потрiбнi. Одним словом. Щоб довго не розводитися на цю тему, маю доручення вiд президента цю справу далi в такому масштабi i режимi не розслiдувати. Наш молодий колега абсолютно правий. Передамо цю справу до мiсцево§ прокуратури. А цей перспективний слiдчий нехай займається дiйсно важливими проблемами. На жаль, у нас §х немало. Бачу, констатую, що в нього гарний нюх i розумiння належне. В мене все.
   Можете йти, - звернувся до мене генеральний. Його фiзiономiя горили одразу вiдображала декiлька рiзних почуттiв: здивування, замiшання, досаду, злiсть, розчарування. Залишаючи кабiнет генерального я був вельми задоволений тим, що цю небезпечну справу в мене забирають. Хоч а в той же час мене не покидало вiдчуття, що про iстинну сутнiсть цiє§ справи знають в нашiй кра§нi лише кiлька чоловiк. Бiльш того, всi присутнi в кабiнетi генерального, включаючи й Тимощука, навiть i не здогадуються, що вона насправдi значить. Десь глибоко в менi засiло вiдчуття того. що ця справа матиме наслiдки, про якi не пiдозрюють не тiльки громадяни кра§ни, але й тi, якi §§ заварили.
  
  

Орден Святослава Завойовника

   Сьогоднi, пiсля засiдання магiстрату, зi мною мав конфiденцiйну розмову один наш граф, - звернувся до канцлера ордену Святослава Завойовника його магiстр. - Наш академiк i полiттехнолог як завжди повний iдей i всiляких проектiв. I нинi вiн продемонстрував не стiльки власне стратегiчне мислення, завжди притаманне йому, скiльки вмiння вiдгукуватися на конкретнi виклики часу. Ранiше я б може i не звернув увагу на його пропозицi§, вважаючи §х фантастичними, але ситуацiя в кра§нi нинi критична. Загроза самому iснуванню держави, а отже i кожному укра§нцю, я так думаю, виходить вiд самого президента. Якщо в найближчий час його не усунути вiд влади буде погано всiм. У нас є абсолютно достовiрна iнформацiя, що президент завербований спецслужбами одразу двох держав.
   З цим всiм, що ти сказав, я згоден, так як володiю тiєю ж iнформацiєю з надiйних джерел, що i ти. Не дивує мене i те, що полiттехнологiчнi пропозицi§ iдуть вiд нашого академiка. Йому, так би мовити, i карти в руки. Сьогоднi вiн публiкує статтю укра§нською мовою, а завтра §§ перекладають англiйською, росiйською, нiмецькою, китайською i ще бозна якою. Це вказує на його рiвень. Чи багато ти знайдеш статей, виданих у нас, якi перекладали хоча б росiйською мовою. Та нiчого подiбного в нас немає.
   Вiн каже, що придумав схему, як позбутися цього нашого, з дозволу сказати, президента.
   Он як? Та над цiєю проблемою вже не один рiк б'ються кращi уми Укра§ни i свiту, але що тут можна реально зробити. Президент має понад 500 осiб охоронникiв, якi утримуються за грошi платникiв податкiв. Виходить так, що чим бiльшим лайном є людина при владi, тим бiльше §§ охороняють.
   Чому ти тут дивуєшся. Бажаючих "замочити" нашого "гаранта" бiльш нiж достатньо. Думаю, що таких людей мiльйони. Але все одно, там до нього навiть миша не проскочить, ластiвка не пiдлетить.
   Я тобi розповiм цiкавий i показовий випадок. Президент запросив до себе в гостi до власного маєтку двох хлопцiв зi свого села. Хлопцi молодi, захотiли погратися м'ячем. Один з них кинув його на пiдлогу i одразу до кiмнати увiрвалося кiлька чоловiк охорони. Там, пардон, перднеш i вiдразу з'явиться озброєна до зубiв охорона. Вертолiт з президентом пiднiмається i сiдає лише тодi, коли з нього вiдстрiлюють, як у Афганiстанi, спецiальнi пiропатрони. Щоб бодай хтось не вистрiлив у нього зi "Стiнгера", ракети якого летять на гарячi предмети. В даному випадку ним є працюючий двигун вертольота. Нiчого з цього твого прожекту нашого академiка, при всiй повазi до нього, не вийде.
   Не поспiшай, - пiдняв долонi догори магiстр. - Вiн пропонує нетривiальне рiшення. Без будь-яких деталей сутнiсть iде§ полягає в тому, щоб замiнити президента на його двiйника. Виявляється, ця iдея в нашого академiка зародилася вже давно. Але вiн про не§ нiкому не говорив, так як не мав вiдповiдно§ кандидатури. I ось тепер вiн стверджує, що такого двiйника знайшов. Нiбито подiбнiсть практично абсолютна.
   Таке дiйсно буває, - погодився канцлер. - Багато диктаторiв мали двiйникiв, якi нiчим не вiдрiзнялися вiд них. Кажуть, що двiйники були в Сталiна, Гiтлера, Саддама Хусейна. Кожен рiк проходяться конкурси двiйникiв рiзних вiдомих полiтичних дiячiв, артистiв, спiвакiв тощо.
   Пам'ятаю, як на початку 90-х рокiв минулого столiття якийсь пан Горбачевський перемiг на конкурсi двiйникiв полiтичних дiячiв. Дивним чином вiн нi вiком, нi кольором очей, нi зростом, нi рисами обличчя не вiдрiзнявся вiд тодiшнього президента Францi§ Франсуа Мiттерана. Останнiй навiть запросив Горбачевського до себе у Францiю, щоб i самому здивуватися на власнi очi та й родину повеселити.
   Згоден з тобою, - продовжив розмову канцлер. - Двiйники рiзних президентiв, прем'єр-мiнiстрiв, королiв, шахiв, iмператорiв i генеральних секретарiв - доволi поширене явище i ми знаємо тiльки невелику частину з цiє§ строго засекречено§ iнформацi§. Особливо полюбляють §х всiлякi авторитарнi i тоталiтарнi лiдери кра§н. Вони, як правило, манiакально потерпають за своє паскудне життя. Знають i вiдчувають, що бажаючих убити §х серед "вдячного народу" хоч гать гати. Тому намагаються до мiнiмуму скоротити власне спiлкування з народом, посилаючи на рiзнi масовi заходи сво§х двiйникiв.
   Лише пiсля того, як повiсили Саддама Хусейна, стало вiдомо про його двiйникiв, - посмiхнувся магiстр. - Тут навiть така дещо весела iсторiя вийшла з ними. Одразу пiсля вiйськового перевороту в 1968 роцi Хусейн почав грати в схованки з власним народом. До кiнця 70-х рокiв ХХ ст. вiн повнiстю перейшов до тактики "альтернативного лiдера". Коли в 1980 роцi почалася вiйна з Iраном Саддам Хусейн, остерiгаючись замаху, взагалi перестав з'являтися на мiтингах. Його з успiхом замiняли двiйники.
   То §х було декiлька?
   В серединi 70-х рокiв ХХ ст. серед iракцiв було вiдiбрано двох двiйникiв "улюбленого лiдера народу". Пiсля цього §х вiдправили до НДР, де з ними три роки працювали спецiалiсти знаменито§ "Штазi". Все було зроблено на найвищому науковому рiвнi: декiлька пластичних операцiй, вишкiл логопедiв тощо. З цього часу в Iраку з'явилося ще два Саддами Хусейни, яких не можна було вiдрiзнити вiд справжнього. Вони грали роль "хазя§на" краще за володарiв Оскара. Було проведено i такий експеримент: дружинi Саддама Хусейна для iдентифiкацi§ представили одразу двох, привезених з Нiмеччини §§ "чоловiкiв". Спочатку бiдна жiнка виглядала дуже розгубленою i спантеличеною, але потiм оговталася i велiла цим чоловiкам знiмати штани. Вона захотiла перевiрити, чи є в них на верхнiй частинi стегна шрам. Вiн був отриманий §§ чоловiком пiд час перевороту 1968 року. Розповiдали, що пiсля цього випадку при iнтимних зустрiчах з чоловiком його вiрна дружина неодмiнно перевiряла, чи на мiсцi цей злощасний шрам. Це щоб не зробити фатально§ помилки.
   Дiйсно, доволi весела iсторiя. Хоча закiнчилася вона, як ми знаємо, трагiчно, - i собi посмiхнувся канцлер. - Але в нас немає "Штазi", щоб три роки готувати двiйникiв для нашого "гаранта".
   Ти забув про Горбачевського. Вiн абсолютно нiчим не вiдрiзнявся вiд Франсуа Мiттерана. Це пiдтвердив i сам президент Францi§ при особистiй зустрiчi, а також його дружина та дiти. Ось i наш полiттехнолог стверджує, що вiн знайшов такого чоловiка, який нiчим не вiдрiзняється вiд цього нашого, з дозволу сказати, президента кра§ни. Зрiст, комплекцiя, голос, риси обличчя. Вiн вважає, що це рiдкiсна удача, якою не скористатися просто грiх.
   Не поспiшай, друже. Яка iдейна складова цього чоловiка, iнтелектуальний i культурний рiвень, чи є в нього необхiдна полiтична воля, щоб започаткувати грандiознi проекти перебудови укра§нського суспiльства? У нас цих проектiв, за свiдченням нашого полiттехнолога, за столiття бездержавностi накопичилося бiльше сотнi.
   Академiк провiв з ним вiдповiдну роботу i стверджує, що ця людина пiдходить для нас якнайкраще. Всю цю бандитську владу вiн ненавидить всiма фiбрами душi. Вважає, що влада продає Укра§ну i готовий до радикальних дiй. Цiлком гiдний посвячення в лицарi нашого ордена.
   Олексiй Степанович вже встиг провести велику роботу, перш нiж звертатися до магiстрату, - похитав головою канцлер. Достойний поваги.
   Не даремно ж ми роками шукали по всiй кра§нi i вiдбирали найрозумнiших, найчеснiших, найквалiфiкованiших, найпатрiотичнiших людей з усiх сфер суспiльного життя. Але коли зiбрали §х до купи i посвятили в лицарi для майбутнього професiйного, чесного i патрiотичного керiвництва державою виявилося, що вони нiкому не потрiбнi, бо владу в кра§нi захопили вiдвертi бандити, злодi§ i шахра§. Це люди без роду i племенi, якi в Iндi§ належать до касти недоторканих. Ну хiба, що серед них iнодi трапляються шудри i вже зовсiм рiдкiсними є вайш'§. Вони здатнi працювати лише на себе i власну родину. Державою мають керувати брахмани i кшатрi§, такi, як наш академiк. Лише цi касти працюють на все суспiльство. Шудри ж i вайш'§ цiлком закономiрно, не маючи над собою керiвництва i опiки брахманiв i кшатрi§в, просто розкрадають державу i вивозять грошi до офшорiв. Кастова побудова суспiльства завжди була i буде. Просто вона має бути вiдкритою, щоб найдостойнiшi шудри i вайш'§ могли перейти до верхнiх каст, якi керують державою. А наймерзеннiшi кшатрi§ i брахмани повиннi опускатися до нижнiх каст. У нас же все перевернуте з нiг на голову.
   З цим важко не погодитися i саме для того, щоб поставити наше суспiльство з голови на ноги ми i створили наш орден. Але давай повернемося до iде§ Олексiя Степановича.
   Вiн пропонує не тягти кота за хвiст, - серйозно продовжив магiстр, - а якнайшвидше розробляти в деталях i проводити вiдповiдну операцiю з замiни нинiшнього президента на його двiйника. А вже двiйник призначить на всi вiдповiднi посади наших лицарiв. I почнемо здiйснювати реформи i рятувати державу i нацiю.
   Ну добре, так же серйозно мовив канцлер, - беремо за аксiому, що вдалося знайти достойного двiйника, який, так би мовити, як двi краплi води схожий на нинiшнього президента. Готуємо його, посвячуємо в лицарi. А що далi? Як можна технiчно §х помiняти мiсцями? Де, коли i як? Пiсля того, як вдалося знайти двiйника це найскладнiша проблема. Що пiсля цього робити зi справжнiм президентом я тебе навiть не запитую.
   Якщо є принципова згода магiстра i канцлера ордена ми даємо доручення цьому нашому генiю продумати i передати на наше затвердження план дiй. До речi, вiн претендує, i про це менi заявив вiдверто, на крiсло прем'єр-мiнiстра. Каже, що в нього давно розроблена програма, як протягом 2-3 рокiв перетворити Укра§ну на європейського лiдера. Спочатку iдеологiчного, потiм полiтичного, а врештi-решт i економiчного.
   Та тут i програми нiяко§ не треба, - посмiхнувся канцлер. - Достатньо перекрити канали розкрадання держави i Укра§на стане найбагатшою державою Європи. Я колись пiдрахував скiльки сотень тисяч доларiв украли лише олiгархи в кожного укра§нця. Якби цього розкрадання не було, в кожного громадянина Укра§ни зараз було б на рахунках в банках або на руках сотнi тисяч доларiв.
   Стосовно кандидатури Олексiя Степановича на посаду прем'єр-мiнiстра, я особисто не заперечую. Вiн справжнiй лицар як по духу, так i за походженням. Вiн надав менi власний родовiд. Генетику не обдуриш. Недаремно панiвна в СРСР каста шудрiв вважала §§ "буржуазною лженаукою". Як i кiбернетику, до речi. От iдiоти. Та що там говорити. Цi радянськi шудри i нинi керують Укра§ною i так же ненавидять i генетику, i кiбернетику. Iнтернет вони взагалi б лiквiдували назавжди. У нас при владi донинi всi цi колишнi партiйнi i комсомольськi шудряки-керiвники.
   Ну що тут сперечатися. Очевиднi ж речi, хоча б для нас. Якщо ти з роду генетичних дегенератiв i навiть зовнi виглядаєш як "жертва аборту", то яку ти користь можеш принести суспiльству.
   Олексiй Степанович представив документи, що його далекий пращур ще в 1725 роцi був сотником одного з козацьких полкiв Лiвобережно§ Укра§ни. Крiм того, в нього є родинний герб ще з 14 ст. з часiв Литовсько-русько§ держави. I нарештi, вiн зараз отримав ще непiдтвердженi данi, що його рiд походить вiд арабсько§ династi§ Омеядiв, якi ще в УIII ст. воювали в Укра§нi. Їх провiдник Шандра, син халiфа, залишив в Укра§нi потомство.
   Так Олексiя Степановича самого прiзвище Шандра, - здивувався канцлер.
   Цей рiд веде свiй початок вiд пророка Мухамеда. Таким чином наш лицар є наслiдковим керiвником держави ще з часiв халiфату. До речi, всi цi прiзвища з закiнченням на -ра, ведуть свiй початок вiд во§нiв Пророка, синiв халiфа, яких у нього за iсламською традицiєю було багато. Недаремно серед §х носi§в скiльки укра§нських провiдникiв. Згадаємо хоча б Петлюру i Бандеру. Та й дружина Олексiя Степановича має дiвоче прiзвище Лукомська. Це дуже давнiй укра§нський князiвський рiд. Крiм того, у не§ i знаменитi Милорадовичi в роду є. Отакого б нам президента, який фактично є генетичним керiвником, що засвiдчили всi його предки протягом майже пiвтори тисячi рокiв.
   Мiй рiд теж має дворянський герб, який занесений до Малоросiйського гербовника, - раптом образився канцлер. - Я щоправда, нiколи не займався такими далекими, заглибленими у вiки дослiдженнями власного родоводу, просто часу немає. А цей наш академiк скрiзь встигає. Де не посiй, там i вродиться. Я розумiю, чого Олексiй Степанович домагається. Пiдготує двiйника, зробимо ми його президентом-марiонеткою. А керуватиме державою фактично буде вiн. Хiба я не правий? А потiм, якщо вийде реалiзувати його програму, в чому я анiскiльки не сумнiваюся, на наступних виборах стане цiлком легiтимним президентом.
   Ну й що тут поганого для нашого ордену? Фактично вiн, як наш лицар, виконуватиме нашу з тобою волю. Ну добре, давай перейдемо до конкретики. Менi просто цiкаво, що б запропонував ти, коли б мав уже готового до замiни двiйника?
   Я над цим не думав, але, так би мовити, спiйманий зненацька запропонував би зробити цю рокiровку пiд час вiдпочинку президента в Криму. Хоча б так, як роблять режисери пiд час знiмання фiльмiв. Примiром, стрибає у вогонь дублер, а виходить iз нього головний герой, усмiхнений переможець. Одному гулi, синцi й опiки, а iншому дiстається вся слава. I грошi, до речi.
   Ти що пропонуєш нам напасти на базу вiдпочинку президента в Криму, - посмiхнувся магiстр.
   Ну не знаю. Ти захотiв почути мою думку з цього приводу i я §§ висловив. У нашого генiя, звичайно, все прораховано набагато краще. Хто б сумнiвався.
   Дiйсно, в нього iнший варiант. Вiн пропонує замiнити президента по дорозi на Бориспiль. Це коли "гарант" §хатиме до лiтака, вiдправляючись на цю базу вiдпочинку в Криму, про яку ти згадував. Там, як завжди, §де кавалькада машин, якi, ще за радянською кадебешною традицiєю, постiйно мiняються мiсцями. Ось ця регулярна змiна i має стати основою рокiровки. Всi цi постiйнi змiни машин робляться з метою запобiгання терористичного акту безпосередньо проти президента. А так як його народ так гаряче "любить", що готовий убити, такi заходи є аж нiяк не лишнiми. Тому що мрiю про вбивство нашого "гаранта" плекають мiльйони людей. А кiлькiсть, як вiдомо, неодмiнно переходить в якiсть.
   Ну, тут бiльше фiлософi§ i соцiологi§, нiж конкретно§ технологi§, - скривився канцлер. - Звичайно, у нас скрiзь є сво§ люди, на те ми й таємна органiзацiя. Немало §х i в цьому злодiйському кублi. Поставити свого водiя не проблема. Постiйний може захворiти чи навiть померти. Якщо нам буде це потрiбно. Можемо замiнити i охорону. Але всiм же ми очi не закриємо, Цей варiант не спрацює. Дуже вже небезпечно. Цей академiк мислить загальними категорiями.
   Не поспiшай з висновками, - скривив губи в сардонiчнiй посмiшцi магiстр. - Вiн все продумав. Потрiбна точна така машина i з тими ж номерами i мигалками, що i в президентського автомобiля. В найзручнiшому мiсцi залежно вiд напрямку вiтру треба спустити таку собi туманну завiсу. В нiй i вiдбудеться замiна. Це буде на розгалуженнi дорiг, водiй президентсько§ машини зверне на нього. посилаючись охоронi в машинi на те, що отримав вiдповiдний наказ. А там президентський автомобiль вже чекатимуть нашi люди, вiдповiдним чином одягненi i озброєнi. Охорона, автомобiль i президент безслiдно зникнуть. А коли в аеропорту з автомобiля вийде замiсть президента його двiйник, справу буде зроблено.
   А що ти пропонуєш зробити з президентом?
   В той час, коли двiйник сiдатиме до лiтака, щоб летiти вiдпочивати вiд трудiв праведних по дерибану Укра§ни, справжнього президента доставлять для допиту на одну з наших баз. Щоб вiн все розповiв нам, що нас цiкавить, а головне передав коди банкiвських рахункiв у швейцарських банках i в офшорах. Пiсля цього завеземо його до одного з тих пiдпiльних цвинтарiв, де знайшли останнiй притулок деякi опозицiйнi лiдери. Хай на сво§й шкiрi випробує, як §м було. Всiм великий привiт i найкращi побажання. Ось так, пане граф.
  
  

Магiстр

   Цей наш бiзнесмен Макарчук просто якийсь Чахлик Невмирущий, - звернувся на розкiшнiй дачi пiд Києвом канцлер ордена Святослава Завойовника до його магiстра. - Третiй замах на його життя теж виявився невдалим. Просто фатум якийсь. Пiдсипали йому сильнодiючу отруту до склянки з коктейлем, а йому саме в ту мить, коли вiн хотiв це пiйло ковтнути хтось зателефонував. I треба ж такому статися, що Макарчук поставив на свiй черговий найновiший смартфон такий страшний металiчний дзвiнок, що вiд його звуку впустив склянку з рук. Не встиг навiть одного ковтка зробити. Нiби хтось черговий раз там нагорi вирiшив зламати всi нашi плани.
   Не нашi, а тво§, - похмуро вiдповiв магiстр.
   Канцлер пропустив це його зауваження повз вуха i продовжував. - Знову менi прийдеться щось придумувати нове, щоб нарештi позбутися цього гада.
   Нiчого бiльше робити не треба, - з притиском зауважив магiстр. - Кинь ти цю справу. Навiщо ти його займаєш? Це ж твоя божевiльна iдея завезти мертвого президента до будинку Макарчука. Я ж казав тобi, що його треба негайно поховати. А ти що утнув? Все, бiльше я до цiє§ проблеми повертатися не буду. Влада ж тепер у наших руках. Чому ти продовжуєш метушитися? Давай заспоко§мося i не будемо бiльше робити дурниць.
   Ну як ти не розумiєш, що Макарчук не втихомириться, поки не розплутає цiє§ справи. А замовив вiн розслiдування не кому-небудь, а самому знаменитому детективу Кочубею. А той такий проноза, що йому не важко докопатися до само§ сутностi. Можна було б лiквiдувати i Кочубея, так тодi Макарчук доручить цю справу комусь iншому. Треба розiбратися з Макарчуком i тодi кiнцi у воду. Йому не дає жити те, що вiн не може зрозумiти, як i чому це тiло потрапило до його будинку. I поки не отримає логiчно обумовленого пояснення, не заспоко§ться. Таких людей, як вiн, якщо щось глибоко зачепить, будуть копати i копати. Поки не викопають.
   Ну давай, нарештi, будемо дiяти розумнiше, - черговий раз спробував заспоко§ти канцлера магiстр.
   В тебе є план?
   Так, нехай з ним зустрiнеться хтось з правоохоронних органiв. I обов'язково у формi i в званнi не нижче полковника. Скаже, що його неофiцiйне розслiдування так чи iнакше кидає тiнь на президента, що всю цю iсторiю зi злодiєм-рецидивiстом на прiзвисько "Президент" "гарант" хотiв би якомога швидше забути. Ну кому це приємно, коли таке трапилося з людиною з таким "поганялом"? А цей Кочубей скрiзь свого носа пхає, розпитує, рознюхує. Ще журналiсти зацiкавляться. I пiшли писати. А потiм ще Iнтернет пiдключиться. Зараз Макарчуку немає спокою, а це ще й президент не буде спати.
   Та його спокiй президента менш за все хвилює, - махнув рукою канцлер. - Йому потрiбне логiчно вмотивоване пояснення, чому ця людина опинилася в його будинку, хто, як i чому його зарiзав саме в його вiтальнi.
   Це твоя iдея. Завжди так буває, коли до яко§сь загально§ справи домiшується особистий iнтерес виконавцiв. Тодi варто чекати бiди. Мiльйони разiв перевiрено в iсторi§ людства. Та й я винен, вiдступив перед тво§м знаменитим напором. Не подiлили з Макарчуком дружину. Тепер маємо проблему. Одним словом так. Баста! Макарчука бiльше не чiпати. Чуєш!
   Чую.
   Пояснення вiд правоохоронних органiв Макарчук отримає наступне: злодiй-рецидивiст на прiзвисько "Президент" вирiшив за наводкою пограбувати вiллу Макарчукiв у Вiтi Поштовiй пiд Києвом. Гастролер з iншо§ областi. Однак вiн став на шляху мiсцево§ банди грабiжникiв, яка природно нiкого не хотiла пускати на власну територiю. Вони за ним слiдкували i коли вiн залiз до будинку Макарчука там блокували. Потiм здiйснили ритуальне вбивство, щоб iншим була наука. Справу розкрито i здано до архiву. Макарчук, його дружина i дiти знаходяться в повнiй безпецi i можуть насолоджуватися життям далi. Кочубей отримує свiй гонорар i продовжує свою дiяльнiсть на добро нашого суспiльства.
   А якщо Макарчук не повiрить версi§ правоохоронних органiв i дасть завдання Кочубею продовжити розслiдування?
   Не турбуйся. В мене є пропозицiя до самого Кочубея вiд яко§ вiн не зможе вiдмовитися. Не даремно ж вiн такий успiшний чоловiк. Це означає, що ми маємо справу з людиною дуже розумною i прагматичною.
  
  

Кочубей

   I навiщо це люди настромляли скрiзь будинкiв саме бiля дорiг, - посмiхнувся Кочубей, сидячи у щойно вiдремонтованiй вiтальнi свого клiєнта Макарчука у Вiтi Поштовiй. - Ось i ти не є щасливим винятком, - звернувся вiн до хазя§на. Просто пiд тво§м подвiр'ям проходить битий шлях. I ти ще дивуєшся, як цей "президент" потрапив до твоє§ оселi. Я розкрив цю неймовiру таємницю - вiн при§хав по дорозi. А так як твоя вiлла яскраво i в кращий бiк вiдрiзняється вiд усiх сусiднiх своєю величиною i архiтектурною вишуканiстю стає зрозумiлим, чому "президент" обрав саме §§, а не якусь iншу. Видiляється вона серед подiбних, впадає в око. Зрозумiв?
   Ти менi, Андрiю, мiзки не компостуй, - розсердився Макарчук. - Менi не до жартiв, - сердито махнув рукою хазя§н дому. - Хочу безпеки i спокою для себе i своє§ родини. Невже не зрозумiло? Чи може я вимагаю чогось надприродного? Я не дурень i тому усвiдомлюю, що без розкриття цiє§ справи всi мешканцi цього будинку постiйно будуть здригатися i вдень i вночi при будь-якому звуковi.
   Ну тодi без жартiв, - одразу зробився серйозним Кочубей. - все саме так i було. Злодiй-рецидивiст з "клiкухою" "Президент" вирiшив обчистити твiй будинок. Залетiв сюди аж з Одеси. Мiсцевим бандюкам це не сподобалося i його вирiшили показово провчити. Це щоб нi в кого з провiнцi§ бiльше не виникало бажання хазяйнувати в столицi i §§ примiськiй зонi.
   Щось вся ця iсторiя виглядає не дуже переконливо, - засумнiвався Макарчук. - Дуже вже схоже, що вона, так би мовити, притягнута до мене "за вуха". Доволi штучна аргументацiя. Таку ж пiсню менi спiвав нещодавно i один полковник мiлiцi§.
   Ну знаєш, друже, я не заслуговую на таке вiдношення, - розсердився Кочубей. - Мене ще нiхто i нiколи не звинувачував у тому, що я дiю не в iнтересах клiєнта. А те, що iнколи не все йому можу сказати, то це теж в iнтересах клiєнта, а не в мо§х власних.
   Та вже викладай все як є, а то я не заспокоюся, - примирливо мовив Макарчук.
   Ну добре. Президент активний iнтернеткористувач i йому увесь цей шум навколо його персони, цiлком природно, нi до чого. Ось ти турбуєшся за себе, то чому ж ти вiдмовляєш йому у тому, що вiн турбується про себе. Я ж людина, як тобi вiдомо, доволi вiдома. В мене є власний розкручений сайт. Моє постiйне втручання в цю справу не дає §й догорiти до кiнця. Тобто, я нiби сво§м розслiдуванням постiйно пiдкидаю дрова до вогнища, щоб воно не згасло. Зрозумiв?
   А яке це вiдношення має до мене?
   А ось яке. Ту банду, що лiквiдувала в тво§й оселi "президента" взяли в повному чи неповному складi, я вже не знаю. Дякуючи менi, моєму розслiдуванню i тобi, як його замовнику. Вони вже зiзналися. Думаю, що взяли не всiх. Таким чином i залишки цiє§ банди кревно зацiкавленi, щоб я далi не копав.
   Ну так нехай §х всiх к бiсу пересаджають, i край.
   Не гарячкуй i не поспiшай з висновками. На твою вiллу вони вийшли випадково, щоб розквитатися з "Президентом". Тепер же вони засипалися вже через тебе. Тепер розумiєш?
   Не до кiнця.
   Ну тодi слухай далi. З банди мiлiцiя, як це зазвичай буває, заарештувала простих виконавцiв. Ляльководи ж залишилися на свободi. Щоб вони тобi не подумали мститися i ти врештi-решт отримав спокiй,, я на них i вийшов. Мiж мною i ними, в тво§х iнтересах, укладено джентльменську угоду.
   Що ще за угоду?
   Я припиняю далi копати. А вони зi свого боку залишають тебе i твою родину у споко§. Це розумнi люди. Замiсть того, щоб мене пресувати вони вирiшили домовитися. Їм вiдома моя репутацiя i ми поставилися один до одного з належною повагою. Вважаю, що я повнiстю виконав умови нашого контракту. Всi виявилися задоволеними: президент i його команда, бандюки, я i мiй клiєнт, тобто ти. Не повезло лише "Президенту" i тим, хто його зарiзав. Хоча для цих хлопцiв в'язниця - дiм рiдний. Як для тебе вiлла у Вiтi Поштовiй. Я все таки, мабуть, виграв найбiльше, так як дякуючи тобi i тво§й справi набув важливих зв'язкiв i належним чином зарекомендував себе у впливових колах.
   Детектив припалив чергову цигарку, з насолодою затягнувся i пильно подивився на свого клiєнта. Ну що скажеш? Тебе задовольнили мо§ пояснення.
   Не знаю що й сказати. Ну добре. Я згiдний з твоєю аргументацiєю i в мене просто гора якась спала з душi.
   Слово честi? - знову прискiпливо подивився на Макарчука детектив.
   Можу поклястися хоч на Бiблi§, - посмiхнувся Макарчук. - Ти звернув увагу, що нашого президента нiби пiдмiнили, - поспiшив вiн змiнити тему розмови. - Вже не меле дурниць, не виставляє себе на посмiховисько. А головне розiгнав всю цю банду невiгласiв i корупцiонерiв, яка його оточувала. Що найбiльше вражає, так це те, що заарештували його сина. Пiсля цього йому весь народ повiрив. Зараз за ним всi хоч у вогонь, хоч у воду. Оточив себе молодими, енергiйними, освiченими людьми. З'явилися люди з дiаспори, якi закiнчили найпрестижнiшi унiверситети США.
   Чому ти дивуєшся, вiн же давно обiцяв потурити деяких мiнiстрiв.
   Обiцяв. Але жодного з них не звiльнив. Там такi дебiли i укра§нофоби працювали. Дехто з них навiть зовнi не були схожi на гомо сапiєнсiв. Особливо той депутат-ветеринар, який розробив закон про мови. Чистий пiтекантроп або неандерталець. Йому б закон про штучне осiменiння корiв розробляти, а цей дебiл у лiнгвiстику вдарився.
  
  

Канцлер

   Всi цi хлопчики, молодi вискочки думають, що я вже вiдпрацьований матерiал. Нiкому не потрiбний стариган, який сто§ть на шляху прогресу. Тепер всiм заправляють цей граф-академiк i двiйник президента. Ось де ви в мене, - канцлер мимоволi стиснув долоню в кулак. Я, бачте, в §х очах старий маразматик. Канцлер налив собi чергову порцiю коньяку i подивився на екран телевiзора, який останнi днi майже не вимикав. Фактично я вiдсторонений вiд прийняття рiшень. Вважають, що мною керують не iнтереси справи, а особистi амбiцi§. А колись без мене i перднути не могли. Аристократи хрiновi. Повiдкопували собi всiлякi родоводи, хизуються один поперед одного сво§м походженням. Так комунiстам i не вдалося всiх перестрiляти. А в мене в роду нi князiв, нi графiв, нi полковникiв козацьких. Хоча б якийсь поганенький нiмецький барон затесався, як он у нашого магiстра.
   Так, мо§х батькiв комунiсти не вчили "прiбавiть i умножить", а лише "отнять i раздєлiть". Саме вони знищували пiсля революцi§ всю цю дворову знать, а потiм розкуркулювали нову елiту, яка народжувалася пiд час НЕПу. Я ж пройшов всi щаблi сучасно§ аристократi§. Спочатку був посвячений у лицарi. Потiм став лицарем-командором. Нарештi дiйшов до барона. Коли мене посвятили в графи, був призначений канцлером. Багато рокiв займався дiловодством в кабмiнi i в справах канцелярських мав величезний досвiд.
   Тепер я має той титул, про який не могли i мрiяти мо§ предки-шудри. Нi, вони навiть реально належали до касти недоторканих, так як працювали асенiзаторами в Києвi. Ще в 50-тi роки ХХ ст. майже весь центр столицi опалювався дровами, а туалети були у дворах. Ось цi вбиральнi i чистили мо§ предки.
   Треба дуже добре i довго думати, вiдкинувши емоцi§ i амбiцi§, - якi завжди пiдводили мене в життi. Такий вже в мене характер. Якщо здається, що мене образили, принизили, знехтували мною дуже важко утриматися вiд моментально§ реакцi§. Зазвичай непродумано§ i не виважено§. Ось i зараз мене тягне прийти кудись i заявити, що президента пiдмiнили. Але хто ж повiрить. Однозначно, що мо§ любi друзi мене одразу до кiнця мого життя запроторять до божевiльнi. А то й взагалi не проживу й дня. Зрада в нас карається дуже швидко i рiшуче. Сам же знаю, що нашi люди розставленi скрiзь. Хтось одразу доповiсть магiстру i зникну я без слiду, нiби нiколи й не було. Або ж мене з усiма почестями поховають, тобто спалять у крематорi§ нiбито за моєю останньою волею, завiреною нотарiусом. I кiнцi у воду. Нiби й не був я всiма шанованою людиною, яку може й не любили, але боялися. Дiтей у мене немає, двiчi одружувався, але не склалося.
   Але що тут придумаєш? Нi, вихiд майже завжди є, це ти сам завжди говорив. Вiн просто не завжди очевидний. Я ж маю славу людини розумно§, хитро§ i пiдступно§. Сам слухав запис розмови одного дiяча з Адмiнiстрацi§ президента. Крiм того, я володiю безцiнним скарбом, тобто iнформацiєю. На те я й канцлер. Поки що канцлер.
   А я так хотiв родинного щастя на схилi життя, затишку, любовi i обожнювання яко§сь молодшо§ за себе жiнки. Жiнки славно§, виховано§ i слухняно§. I знайшов §§ собi. Гарна i належним чином вихована своєю матiр'ю директором школи. I як воно отак трапляється в однiй родинi. Безвольний син-наркоман i дивовижна донечка, з горiха зерня. Батько був льотчиком-винищувачем. Загинув. Тiльки но лiтак злетiв у повiтря, як вiдпало крило. Вiн катапультувався, але лiтак вже встиг перевернутися i його розмазало по бетонi злiтно-посадково§ смуги. Мати виховала доню у строгостi i обожнюваннi §§ геро§чного батька. I вiтчим цю §§ полiтику продовжував. А це неминуче перекинулося на обожнювання свого чоловiка. Ким би вiн не був. Мати жiнка розумна, ми домовилися i вона вмовила доньку вийти за мене замiж. Я працював в кабмiнi i мав гарну квартиру i забезпечення. Ну кому це цiкаво, що я значно старший. Я б не гуляв, дружину не бив би, не пив би, зарплату всю приносив додому.
   Вже справа йшла до весiлля. аж тут десь взявся цей молодий красунчик Макарчук. Гарний, смiливий, нахабний i пiдступний. Все розрахував, прорахував i продумав. Вирiшив, що таку дiвчину можна зустрiти раз за життя, тому й зумiв знайти шлях до серця дiвчини i розуму §§ матерi. А я залишився нi з чим. Я його попереджав, що так вчиняти не годиться. А вiн менi: дiдусю, ви на себе в люстро хоча б iнколи поглядаєте? У вас ще стримить чи вже все вiдсохло? Знущався. В нього, бачте, спiльний бiзнес з сином президента. Тому вiн нiчого i нiкого не бо§ться. Так тепер i президента немає, i син його сидить, i Макарчука кожен день трусить вiд страху разом з його коханою дружиною i дiтьми.
   I все це зробив я - канцлер ордена Святослава Завойовника. То що хiба я не зможу знайти вихiд з нинiшньо§ ситуацi§ i покарати сво§х нових кривдникiв. Та бути такого не може.
   Канцлер дивився в мерехтливий екран телевiзора i щасливо посмiхався. Вiн був знову впевнений у сво§х силах. Буде цей новий-старий президент робити все, що я скажу. I орден розжену к бiсовiй матерi. I Макарчука посаджу найближчим часом. Ну й розумний же я. Канцлер тримав у руках чарку дорогого коньяку i пiдiйшовши до люстра почаркувався сам з собою, задоволено посмiхаючись. Раптом телевiзор замовк. На екранi виник, як здалося йому переляканий диктор, який оголосив про екстрений виступ президента. Потiм з'явився "в плазмi" президент. Вiн заявив про введення надзвичайного стану в кра§нi.
   Ну як вiн мiг зважитися на таке без моє§ санкцi§, - закричав канцлер i пожбурив чарку в люстро. Вiн кинувся до телефону. Завтра ж зберемо магiстрат i всиплемо йому добре.
   Несподiвано з усiх бокiв у напрямку його вiлли завили мiлiцейськi сирени i затихли перед §§ воротами. Канцлер знову поглянув у люстро i побачив там старого, блiдого як смерть чоловiка. Вiн уже не виглядав нi задоволеним, нi навiть розумним.
  
  
  
  
  
  
  
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"