Масляк Петро: другие произведения.

Сповідь украјнського шахрая

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Роман присвячений сучасним проблемам Украјни.


Петро Масляк

Сповідь укра§нського шахрая

Роман

Від автора

   Укра§нці - народ-во§н, народ-хлібороб, народ-мислитель. Наша нація дала людству Пісню, Хліб і Крила. Саме вона витворила найбільшу у світі кількість наймелодійніших народних пісень, засіяла пшеницею всі чорноземи планети, вивела людину в Космос і відправила §§ на Місяць. Ми завжди з презирством ставилися до шахра§в і шахраювання. Козак Мамай, такий собі мальований образ укра§нця, пропонував називати себе так, як кому заманеться, однак вимагав одного, щоб його не звали крамарем. Але часи змінюються і разом з ними змінюються і люди. В час змін закономірно виникає конфлікт між глибинною генетикою людини, об'єктивним чинником, і вимогами часу, суб'єктивним началом буття. Все це відбувається в переломні періоди історі§. Божевільний час кличе до життя "укра§нського самашедшого", час, коли все і всі продаються, - укра§нського шахрая. Протиріччя між генетично закладеною в укра§нцях відразою до шахраювання і об'єктивною неможливістю прожити без нього в сучасній Укра§ні породжує ще не описані в художній літературі драми і трагеді§. Саме про це запропонований читачам роман "Сповідь укра§нського шахрая".
  
   Якщо ви читаєте цю сповідь укра§нського шахрая, це означає, що мене вже немає на цьому світі, а також те, що моя дружина і мо§ діти не спалили передані §м папери, а разом з долученою до тексту передсмертною запискою-сповіддю вирішили зберегти мо§ записи для майбутніх поколінь Принципалів-Жульських. Звичайно, що з метою застереження §х від того життєвого шляху, який обрав §х дід, прадід чи взагалі, в серпанковому майбутті, далекий пращур. Хтось із мо§х дітей чи онуків може вирішити ці нотатки опублікувати, вважаючи, що вони мають служити застереженням не лише нашому родові, але й усій нашій наці§. Читайте, якщо вам цікаво і корисно. Ці рядки я написав на самому початку сво§х нотаток дрібним почерком, уже після завершення записів, щоб розмістити §х попереду всього, як своєрідний вступ. На той час уже була написана передсмертна записка і я готувався зробити так, як вважаю мав вчинити неодмінно.
   Я не голос, який волає в духовній пустелі з назвою Укра§на, надто велика честь для мене, я просто одинокий шепіт, що лунає в кімнаті відпочинку. Не буду розхвалювати себе, розносячи до помережаних озоновими дірками небес. Я просто укра§нський шахрай, який так до кінця і не відбувся. Але як син своє§ землі, який не байдужий до §§ долі, я все ж прислужився, вважаю так, Укра§ні. В дещо дивний спосіб, однак і в Іспані§ в ХУ ст. всі однаково помилково визначали положення Китаю, що тим не менш дозволило Колумбу відкрити для нас шлях відпочинку на островах Карибського моря.
   Я не був шахраєм від народження. Навіть генетично, я так вважаю, в мені не закладено від природи щось таке збочене, зле, презирливе до інших людей. Це ніби я в усьому, і перш за все в інтелектуальному відношенні, перевершую всіх інших людей і вважаю §х дурним бидлом, біомасою, суцільними невігласами і дилетантами, скрізь і в усьому. Немає в мене і природного бажання обдурити людину, обібрати §§ до нитки, скористатися власною інтелектуальною перевагою над іншими людьми, щоб §х обікрасти, а потім тішитися зі своє§ вправності, хитрості і підлоти. Батьки вчителі, які все своє життя животіли на одну зарплатню і нічого в цьому світі не мали і ніде не були. Про те, щоб по§хати відпочивати до Єгипту, Туреччини, Та§ланду чи Шрі Ланки, як це вже зробили мільйони укра§нців в наш час, вони навіть не могли і мріяти. І мене батьки виховували в тому сенсі, що гроші не все визначають і вирішують у цьому житті. Тим більше, що я цілком усвідомлюю, на той світ з собою ні гривні, ні долара, ні шекеля не забереш.
   Тому наживати надто великі статки можна лише для того, щоб творити якісь добрі справи, покласти на себе якусь потрібну суспільству місію, допомогти сво§й наці§ випручатися з зачарованого кола всіляких негараздів, яким вона блукає вже не одне століття. А ось власним дітям, як показує світовий досвід, у спадок не треба лишати нічого. Нехай доб'ються всього сво§м розумом і працею. Те, що дісталося надто легко зовсім не цінується. Не цінується людиною і все те, чого вона має в надлишку. Тому і укра§нці, маючи на сво§й богом даній землі всього аж занадто багато, не цінували його, бо отримали все це просто так, не доклавши до цього жодних зусиль. Не треба було рити канали, щоб зрошувати пустелю, не потрібно було виживати за Полярним колом, багатющий укра§нський чорнозем не потребував попереднього виймання з нього каміння, як у німців, що "проростало" із піщано§ землі кожен рік заново. Разом з тим саме через такі природні умови у нашо§ наці§ не виникало потреби бути шахраями і бандитами, озвірілими агресорами, щоб тим чи іншим чином грабувати інші народи, відбираючи в них зароблене §хньою працею.
   Хтось грабував каравани чи обдурював на§вних "лохів" у торгівлі, а в укра§нців шахрайсько§ ментальності не було ніколи. Козак Мамай, зображений на сотнях народних картинах символ укра§нсько§ наці§, пропонував називати його так, як хто захоче. Єдине слово, якого він не терпів і яке забороняв говорити при ньому було слово "крамар", тобто торговець. Він справедливо вважав, що бути крамарем і не бути шахраєм в тодішній Укра§ні практичне не можна було. Укра§нці - нація кшатрі§в-лицарів, брахманів-ідеологів і орачів-землеробів, або інакше кажучи народ-во§н, нація-мислитель і хлібороб, але не гендляр. І в цій національній піраміді в §§ найширшій основі знаходилися мільйони хліборобів, які були не біомасою, а середовищем для природного добору мислителів і во§нів.
   Кожна каста чи стан укра§нського суспільства мав власних людей-символів. Серед во§нів виділялися Святослав-Хоробрий, Данило Галицький, Петро Сагайдачний, Петро Дорошенко, Іван Сірко, Северин Наливайко, отаман Чучупака, Степан Бандера. Їх так багато, що всіх не перелічити. Серед мислителів відомі Ярослав Мудрий, Юрій Дрогобич, Григорій Сковорода, Микола Кибальчич, Едуард Ціолковський-Наливайко, Олексій Засядько, Юрій Кондратюк, Сергій Корольов, Валентин Глушко, Володимир Челомей, Михайло Яремович та тисячі інших, які створили славу укра§нській наці§ в усьому світі. Та будь-якій іншій наці§ вистачило б одних Кондратюка, Корольова, Глушка і Яремовича, які вивели Людство до Космосу і на Місяць, щоб дерти носа до небес від гордощів і вважати себе богообраною нацією, а всі інші народи нерозумним бидлом. Але ми-укра§нці, ну просто таки непристойно скромна нація, якщо не сказати сильніше. Ми нічого не відаємо про сво§х геро§в і гені§в, тому не знаємо і самих себе. Не відаємо на що ми здатні як нація, що ми можемо і які подвиги нам до снаги. Через це ми "опущені" і тому дозволяємо себе дурити і експлуатувати різного роду шахраям з §хніми політтехнологіями і економічними диверсіями. Саме нашим незнанням самих себе і користуються по шахрайському наші вороги.
   Ось і я таким був. Батько директор школи, математик, мати вчителька англійсько§ мови. Народився в курортному місті на Полтавщині. Дід був відомим на "всю есесесеру" лікарем, до якого при§жджали лікуватися невиліковно хворі, як до бога, з Прибалтики, Сибіру і навіть з Далекого Сходу. Все життя йому доплачували до його платні лікаря курорту 15% за те, що поставив правильний діагноз одному з засекречених конструкторів ракет і тим врятував його від життєво§ катастрофи. Московські медичні світила оспорювали діагноз провінційного лікаря, який був поставлений ним з першого погляду на свого пацієнта. Але Генеральний конструктор так повірив в геніальність мого діда, бо і сам був таким же, що почав глибинне обслідування свого організму і врешті-решт задушив хворобу, яка в ньому зароджувалася, на ранній §§ стаді§.
   Прадід теж був людиною геніальною, займаючись у своєму козацькому селі у вільний від хліборобсько§ роботи час, а такий був лише за рахунок власного сну, генетичними дослідженнями. Він мав спеціальну книгу, куди записував всі наслідкові хвороби мешканців рідного села. Через це його не дуже любили, але прадід мало звертав уваги на такі дрібниці. Така нібито нікому не потрібна робота було необхідна саме моєму прадіду, так як давала йому поживу для його неспокійного розуму, який не задовольняла щоденна монотонна селянська робота. Такі люди в Укра§ні завжди були і з §хнього середовища виростали все нові гені§, які впрягалися у віз людсько§ цивілізаці§ і рухали §§ вперед.
   - А у нас є наслідкові хвороби, запитав якось я діда? - Так, нас переслідують з покоління в покоління шкіряні хвороби. - І що, хіба така тенденція може бути настільки стійкою? - не вгавав я, - щоб проявлятися сотні років. З кожним же наступним поколінням надходили інші гени. - Це дійсно так, але в одного англійського лорда два пальці на обох ногах зрослися від народження, - відповів мені мій дідусь. - Він знав, що така ж проблема була і в його діда і прадіда. Тоді вже в наш час відкрили склеп засновника династі§, якого поховали більш як тисячу років тому і в нього теж виявили зрослі пальці на ногах. Протягом більш як тисячу років ця генетична вада збереглася не зважаючи на те, що постійно додавали сво§ гени жінки з інших родів.
  -- А ти взагалі в цьому сенсі унікум, - продовжив розмову на цей раз уже мій батько. - В тебе не виросло шість зубів, двоє постійних зубів не виросло в твоє§ рідно§ і двоюрідно§ сестер. Крім того, таких людей як ти в народі здавна називали "міченими". Родимі плями в тебе були на тілі дуже показові. Величина, форма, колір унікальні. Ми §х тобі випекли рідким азотом, тому зовні §х не видно, але генетично це в тобі залишилося. І це правильно, тим що розуміються на цьому не повинно кидатися у вічі, хто ти такий є. Це буде для тебе так4им собі оберегом. На тебе долею покладено якусь місію.
  -- Яку? - не вгавав я.
  -- Не знаю, не буду брехати, - серйозно відповів дід. - Це може проявитися в тво§й юності, зрілому віці або навіть наприкінці життя. Але відбудеться обов'язково. Щось ти маєш зробити для суспільства, а не для себе чи своє§ родини. Добре було б, щоб це не був приклад того, як не треба робити і діяти нашій наці§. Хоча для тебе це біда, а для укра§нства добро.
  -- Але що ж мені треба робити, щоб виконати покладену на мене місію? - знову запитав я діда. - А може я не зможу розпізнати, що на мене покладене долею?
  -- Ось дивися, - пояснював мені дід. - Є люди, які самі поклали на себе якусь ношу, якийсь Хрест і несуть його на виду в усіх. За таких умов то є §хній особистий вибір. Вони можуть від нього, якщо вже не стало фізичних сил чи духовно§ снаги, відмовитися і жити як усі інші люди. В тебе це не твій особистий вибір. Хочеш ти цього чи не хочеш, а мусиш виконувати покладене на тебе Долею. Ти не зможеш відмовитися від цього ні за яких умов. Я не заздрю тобі. Готуйся до нелегкого життя, бо будеш самотнім навіть серед найбільшого натовпу, навіть в оточенні рідних і близьких. Тому головним завданням твого молодого життя є вибрати собі достойну тебе дружину. Щоб вона розуміла, що ти є людиною незвичайною і намагалася всіляко полегшити тобі внутрішньо і зовнішньо нелегке для тебе життя. Тво§ зовнішні дані при дуже сильних вольових потенціях дадуть тобі можливість обрати собі найкращу в будь-якому сенсі наречену. Тільки не лінуйся і пошукай для своє§ колекці§ дійсно рідкісного "жучка". Не кидайся на першу ж, що трапиться на твоєму життєвому шляху. Та й доля, я так думаю, тобі в цьому допоможе. Самому цікаво буде подивитися на цю розумну, толерантну, гарну дівчину, яка буде безперечно молодшою за тебе.
  -- Але ж проти мене, якщо те, про що ти мені говориш, дійсно так, повстануть всі ті сили, яким не вигідна чи навіть небезпечна покладена на мене місія.
  -- Це дійсно так, - підтвердив мою здогадку дід. - Але в тебе просто немає іншого вибору. Тебе будуть звинувачувати в усіх смертних гріхах. І не тільки чужі, але й сво§. Не одна людина в Укра§ні сама покладе на себе Хрест. Але ти будеш відрізнятися від §х усіх, бо тебе обрала Доля. І тут уже §м усім прийдеться відступити. Для цих людей такий стан речей буде образливим і заздрісним, що крім §хнього особистого вибору є ще й вибір Долі, який ніхто з земних людей не здатен подолати. З точки зору наукового аналізу за цими достойними людьми сто§ть суб'єктивне, а за тобою об'єктивне. Ось так, хлопче.
  -- Може бути так, що на мене Доля поклала щось погане, недостойне, навіть мерзенне?
  -- А чому б і ні? - посміхнувся мій дідусь. - Але все таки будемо сподіватися на краще. Крім того, людина зусиллям волі може змінювати власне призначення. Доля - це ніби хвилі різно§ висоти, а ти плавець-серфінгіст, який може перебиратися з нижньо§ на верхню і навпаки і утримуватися на плаву.
   Але щось в мені таке все таки було закладене саме природою. Інакше звідки б всі ці мо§ наступні шахрайські вибрики. Ще в школі вчителька укра§нсько§ мови і літератури якось мовила в класі: "Принципал повинен стати або юристом або актором, тому що він так переконливо бреше". На це я відповів §й, що цікавим є не те, що людина говорить, а те, що вона приховує, про що вона мовчить. Цікаве не те, що зображає з себе на людях шахрай, а те, що він приховує від оточуючих. Цікава не його роль, яку він обов'язково грає, а те, що залишається за лаштунками. Всі люди непогані комедіанти, за винятком самих акторів. Всі люди гарні шахра§, за винятком самих шахра§в. Вчителька заперечила, але я знав що правий. А вона просто боялася старості, бо тіло старіє, та душа залишається молодою. І це протиріччя для багатьох людей просто нестерпне. Нашу "училку" заводили не мо§ висловлювання, а моя юність і краса, яку в не§ по шахрайському вже забрала природа.
   Вже в шкільні роки в мені бродили всілякі прожекти. Пам'ятаю, як на одній політінформаці§ в старших класах хтось з однокласників підготував повідомлення про наркоторгівлю в капіталістичних кра§нах. По §§ завершенні вчителька сказала, що на Заході існує ціла наркоіндустрія, де "крутяться" мільярди доларів. Всі присутні були впевнені, що це добре налагоджене виробництво і постачання, де вже нічого нового придумати не можна. Я не згодився. Мені заперечили і попросили назвати хоча б якийсь новий приклад можливого переправляння наркотиків з одніє§ кра§ни до іншо§ в умовах коли поліція постійно бореться з цим явищем. Будь ласка, продовжив я, пропоную наркокур'єрам розчиняти геро§н у воді, а після цього замочувати у ній нові джинси. Просякнуті наркотичним розчином штани потім необхідно висушити. Перевозимо §х через кордон. Поліція і митники ні за що не здогадаються, що я везу не джинси, а наркотики. Повернути наркотик із "джинсового стану" зовсім не важко. Для цього досить §х знову помістити у воду. Потім можна окремо реалізувати і джинси, і наркотики. Всі були вражені моєю шахрайською винахідливістю.
   Схильність до аналізу і науково§ діяльності в мені теж була закладена генетично. Тому після закінчення Ки§вського університету імені Тараса Шевченка я пішов до аспірантури Академі§ наук. Медиком я не захотів бути. Було лячно прожити життя так, як мій дід. Йому спокою хворі не давали ні вдень, ні вночі. Скільки разів діда піднімали з ліжка посеред ночі. При цьому страждав не лише він, але і вся його родина, яка так чи інакше теж прокидалася і нервувала. Тому я вирішив вивчати економіку. Рік "перекантувався" економістом на своєму курорті, де працював і дід, а потім подався до аспірантури Інституту економіки Академі§ наук. Захистив дисертацію і перейшов на роботу до рідного університету.
   Невблаганний геополітичний час у той період вже відлічував останні роки існування "кра§ни дурнів", тобто Радянського Союзу. Жити в ньому ставало просто нестерпно. Моя платня зменшилася до рівня трохи більше за 10 доларів США на місяць і стала меншою за місячний прибуток представників диких папуаських племен. Треба було щось робити. Вижити на платню доцента не було ніяких можливостей. Під тиском дружини і розуміючи самому, що підняти двох дітей за таких умов практично неможливо, я дав слово сво§й "подрузі по життю", що 1990 рік буде останнім роком моє§ роботи в університеті і я "щось придумаю". Але, так би мовити, "на коня", я вирішив по§хати на три Міжнародні конференці§, які відбувалися в цьому році у Воронежі, Смоленську і Владикавказі.
   Якщо бути відвертим з самим собою, я вирішив за державний кошт здійснити шопінг по різних містах, щоб по§хати торгувати до Польщі. В Києві вже давно все вигребли з магазинів і вони сяяли вимитими і порожніми полицями і прилавками. Дурні балачки про те, що Радянський Союз розвалили якісь підступні сили, ЦРУ, агенти світового імперіалізму і таке інше завжди викликали в мене лише саркастичну посмішку. Просто ці недолугі люди, які плетуть такі "харкомакогоники", мають коротку пам'ять і тому вже забули, що декілька останніх років існування "Сери-Сери" в крамницях не те що масла, навіть хліба, сірників, солі і цукру не було. Це і так диво велике, що ця божевільна кра§на так довго протягнула і не розсипалася ще за п'ять років до 1991 року. Якби не вимушена "перебудова" Горбачова, який судомно намагався перебудувати те, що реконструкці§ не підлягало, так би і сталося.
   Спочатку з колегами я відбув до Воронежа. Там не багато чим розжився, так як і в цьому російському місті крамниці були вже давно "зачищені". Збагатив я себе лише кращим розумінням ментальності росіян, повертаючись до готелю ввечері трамваєм і вислуховуючи лайки, п'яні сварки і страшні багатоповерхові матюки російського плебсу. Ще менше дала по§здка до Смоленська. В цьому місті, яке колись було столицею Білорусі і належало Польщі і тому знаходилося значно ближче до Європи, перш за все в менталітетному сенсі, люди були привітніші, культурніші і не матюкалися так страшно, як у Воронежі. Але тут по§здки до Польщі осво§ли набагато раніше і в крамницях було так же порожньо, як і в Києві. Мо§ гендлярські сподівання виправдав лише Владикавказ.
   Але що це я донині не назвався, пане нотатнику. Давайте знайомитися. Я, Мирослав Принципал-Жульський, з давнього роду козацьких старшин Принципалів. Як і Сагайдачний чи Хмельницький мій далекий пращур Іван Принципал прийшов на Лівобережжя Укра§ни з нинішньо§ Львівщини. Як і Богдан-Зіновій Хмельницький мій славний пращур був греко-католиком і мав подвійне ім'я. За військову звитягу, організаторський талант і аналітичний розум став сотником Багачансько§ сотні Миргородського полку. У нашого роду є спадковий родинний герб, який мо§ могутні козацькі предки отримали від польського короля за безстрашність у бою. Типова і класична укра§нська лівобережна шляхта. Ось так, шановні доброді§, тобто сторінки мого нотатника. Але продовжу далі, щоб ви зрозуміли, чому така людина як я змогла стати шахраєм. Через що закладена в мені генетика во§нів, мислителів і хліборобів дала такий незвичайний і навіть цікавий та повчальний збій.
   А може ми-укра§нці просто себе не знаємо? Може ми не відаємо про власну внутрішню сутність? Можливо наше геро§чне минуле во§нів і хліборобів було зумовлене виключно нездоланими життєвими обставинами? І варто було цим обставинам змінитися наприкінці ХХ століття, як ми майже миттєво стали справжніми? Бо ж розповідав мені дід бувальщину. В 1944 році у складі наступаючо§ Радянсько§ армі§ він потрапив до Словаччини. У формі майора він розмовляв з місцевими словаками по російському. Вони сприймали його як росіянами і тому вирішили поскаржитися на місцевих укра§нців. - Вони як євре§, - картали вони сво§х сусідів з Пряшова. Фізично працювати не бажають. Хочуть бути адвокатами, вчителями, лікарями, торгівцями. Дуже непевний народ, на відміну від нас словаків. Думаємо, що вони і в СРСР такі ж самі.
   А може словаки були праві? Можливо лише постійний геополітичний тиск з усіх боків примушував нашу націю бути народом-во§ном, а внутрішнє наше покликання так і не знайшло донині свого власного прояву? Так коли ж ця прихована і притумлена національна риса стало проявлятися безпосередньо в мені, кандидатові економічних наук, доценті і наставнику молоді? Чому я став самим справжнім шахраєм? Але спершу про свою по§здку до Владикавказу, де відбувалася одна з мо§х останніх наукових конференцій, яку я відвідав за часів дебільного "есесесера".
   Осінь 1990 року в Укра§ні розпочалася чудовою літньою сонячною погодою. У Владикавказі, столиці Осеті§, мала проходити велика Міжнародна науково-практична конференція, присвячена економічній перебудові і впровадженню ринкових механізмів господарювання в "соціалізм з людським обличчям". Тоді ще майже всім здавалося, що звіряче обличчя комуністичного тоталітарного "гамадрила" можна трансформувати в щось на кшталт "шведсько§ моделі" з обличчям біляво§ голлівудсько§ акторки і тілом сексбомби. З того проекту так нічого путнього й не вийшло, бо навіть у принципі не могло вийти. Система не піддавалася реконструкці§. Ї§ можна було або демонтувати зверху, або §§ змела б революція. Віджиле і струхнявіле не піддається модернізаці§. Але тоді повсюдно панувала саме така ілюзія і утопія, тобто про можливість "пластично§ операці§" соціалізму і перетворення його з Квазімодо на Алена Делона. Цю ілюзію і утопію влада всіляко намагалася перевести в своєрідну нову віру.
   Очевидно, що розумна людина ні в що "таке" не вірить і навіть у принципі вірити не може, так як все без винятку піддає сумніву в процесі постійного власного аналізу будь-яко§ ситуаці§. Комунізм, як нова релігія, але аж ніяк не наука, в "Сери-Сери", тобто СРСР, замінив до того панівну в суспільстві віру в Бога. Замінив чисто примусово, знищивши для цього десятки мільйонів людей. Справа в тому. що вірити можна лише бездоказово, приймаючи якесь твердження на віру. Тільки-но людина починає роздумувати над тим у що вона вірить, аналізувати його, як віра неодмінно зникає.
   Науково довести існування Бога неможливо, так само як неможливо нині довести і те, що його немає. Так само в місію укра§нсько§ наці§ у світі можна вірити чи не вірити, але якщо ти в не§ віриш і намагаєшся §§ реалізувати так, як ти §§ собі розумієш і уявляєш, вона дивним, "ненауковим" чином починає матеріалізуватися. Перетворюватися з фантома на об'єктивну реальність, цілком конкретні і реальні речі, об'єкти, явища і процеси. Якщо ж у тебе тако§ віри немає, то всі тво§ ді§ для загального добра наці§ позбавлені сенсу, наслідки §х недовговічні і легко забуваються людьми. Вічною є лише ідея, яка втілена в конкретні справи задля не якогось абстрактного людства, а для власно§ наці§, своє§ держави і родини. Ніхто і ніщо не здатні зупини ідею час яко§ прийшов.
   І ось я вкупі зі сво§м завкафедри, людиною доволі нудною, але яка намагалася постійно жартувати, купив квитки на літак ТУ-154, що мав летіти до Душанбе, столиці Таджикистану з проміжною посадкою у Владикавказі. Більшість пасажирів складали гарні молоді таджики з правильними рисами обличчя справжніх індоєвропейців. Я ледве впхався з власним зростом у сидіння літака, яке, напевно, з метою економі§ і збільшення кількості пасажирів було так притиснуте до переднього спареного крісла, що я не знаходив собі місця, впираючись колінами в спинку сидіння яко§сь молодо§ росіянки, яка розцінювала мою колотнечу позаду себе як залицяння. Ця молодичка, дивлячись на §§ реакцію, була зовсім не проти того, щоб ми познайомилися ще ближче. Хоча просторово вона і так майже сиділа на мо§х колінах. Дама озиралася, посміхалася і розповідала сво§й сусідці, дівчинці, яка летіла з мамою, де вона збирається мешкати у Владикавказі і про те, що вона житиме сама в номері люкс.
   Типово радянське, тобто абсолютно незручне крісло було справжнім Прокрустовим ложем для будь-якого пасажира, а людям зі зростом понад 190 см на ньому взагалі нічого було робити. Я проклинав крісло, а тому з часом ненависть до сидіння поступово перейшла і на російську молодичку, хоча вона була доволі симпатичною і повністю позбавленою притаманних корінним росіянам угро-фінських рис. Схоже, що генетично вона була десь з донських чи кубанських козаків з помітними домішками кавказьких народів. Одначе, все одно, протягом всього польоту я не раз прокляв про себе "погану кацапню", яка витворила "кра§ну дурнів" і керувала нею, все більше і більше занурюючись у безодню повного маразму і дебілізму. Злітаючи з Борисполя літак так круто почав забирати вгору, що льотчик вимушений був зробити так звану "гірку".
   - Мабуть молодий пілот нам дістався, - зробив висновок переляканий завкафедри.
   Аеропорт знаходився в місті Беслані десь кілометрів за 50 від Владикавказу. Ми вже чули про поді§, які зароджувалися на Північному Кавказі і в Закавказзі і тому насторожено озиралися довкола. Якась поки що незбагненна тривога висіла в самому повітрі Осеті§. Ми з професором сіли до рейсового автобусу і по§хали до місця призначення. Погода і тут була чудова. Прибувши до Владикавказу ми знайшли готель у самому центрі міста і поселилися вдвох до одного номера. У вестибулі нас зустрічав один з організаторів конференці§ знуджений доцент місцевого університету. Він повідомив, що з 300 заявлених учасників при§хало лише 20. Це не на жарт перелякало мого земляка професора.
  -- Вони мабуть поінформованіші за нас, я маю на увазі тих, хто не при§хали - заявив він. - Правильно зробили, що не прибули сюди. Та і я, чесно кажучи, полетів з вами як ваш науковий керівник, чи то пак консультант, - вирішив він перекласти вину на мене. - Саме ціє§ конференці§ і тез вам і не вистачало для захисту докторсько§ дисертаці§. Але може тепер ця проблема для вас і для мене вирішиться, так би мовити, в іншому ракурсі. Нас візьмуть у заручники, а потім розстріляють. І таким радикальним чином ніби самі собою зникнуть проблеми з вашим захистом, - похмуро пожартував він.
   На наступний день ми довідалися, що останній з учасників конференці§, як його всі звали "двадцять перший", професор Пермського університету Барикін, минуло§ ночі, потрапив до історі§, яка ледве не закінчилася трагічно. Прилетівши вночі, він якимось попутним автобусом добрався до міста і простував собі до готелю вулицею. В цей час якісь люди відкрито, не боячись міліці§, грабували велику крамницю. Вони піймали відомого серед науковців кра§ни економіста за шкірку і поставили його до стінки, спрямувавши на нього зброю. Однак цей дивний професор мав такий босяцький вигляд, що отаман грабіжників прорік: та ти, батя, свій. Барикіна відпустили та ще й дали нормальну куртку з пограбованого магазину, бо пермський професор виглядав неначе справжній бомж і від нього за кілометр смерділо сечею.
   Так як учасників майже зовсім не було, виступи вчених з заявлено§ теми самі собою скоротилися до мінімуму. Щоб чимось зайняти при§жджих науковців, організатори конференці§ заходилися проводити всілякі екскурсі§. І тут я відчув, що потрапив саме туди, куди хотів і бажав усіма фібрами своє§ душі.. У різних гірничо-видобувних містечках і селищах у горах Осеті§ крамниці все ще просто ломилися від всілякого дефіциту, який, я вже про це знав, користується великим попитом на ринках Польщі. Мені вдалося придбати декілька чудових позолочених жіночих годинників з механічним заводом, всіляких будівельних і ремонтних інструментів, котрі в Києві вже декілька років як пропали з продажу. Ми рухалися від Владикавказу увесь час вгору по Воєнно-грузинській дорозі і закінчили свій шлях на Рокському перевалі. Обабіч шосе все більше з'являлося гармат, бетеерів і кулеметних гнізд. Мій завкафедри боязко озирався на всі боки, нервуючи все більше. Його і так невдалі і похмурі жарти взагалі перетворилися на майже суцільне буркотіння. Такі ж почуття опанували і інших учасників конференці§. Сфотографувавшись на перевалі з озброєними до зубів солдатами, ми відбули назад. Мені було цікаво зауважувати, що буркотіння мого шефа з кожним кілометром спуску до столиці Осеті§ просто на очах зменшувалося, а емоційне напруження в екскурсійному автобусі в тій самій пропорці§ спадало. Врешті-решт ми зупинилися біля самого міста в якомусь ресторані і там повне розслаблення "під алкоголь" вилилося в бурхливу браваду чоловіків і майже істерику жінок.
   Завтра ми мали відлітати додому. Я ледве затягнув до готелю напхом-напхану валізу з усіляким "польським" дефіцитом. Чудовий вечір спадав на тінисті вулиці Владикавказу. Нас уже повозили по цьому південному місту на екскурсійному автобусі. Ми мали нагоду походити його ринком з певним східним колоритом і сфотографувалися біля визначного місця в центрі столиці Осеті§, де в 20-ті роки ХХ століття спорудили пам'ятник "кітайськім товаріщам", які воювали на боці більшовиків. Коли відносини з Китаєм зіпсувалися і дійшло до війни за острів Даманський, надпис на пам'ятнику, як водилося в "странє дураков", здерли і на його місце наліпили інший. Про загиблих, як виявилося, ні за що, ні про що китайців, усі забули.
   Виходити на вечірні вулиці Владикавказу було небезпечно і тому ми з професором витягли сало і горілку з перцем і запросили сво§х колег з інших університетів кра§ни до себе в гості. За столом домінував веселий і дотепний доцент з Вільнюського університету. Він знав напрочуд багато всіляких невідомих нам політичних анекдотів про маразматичну "перебудову" і взагалі "про життя". З видимою насолодою він §в сало з Укра§нським хлібом і пив нашу горілку. Випивши чергову чарку Станкявічус причепився до професора Охрімчука з Воронезького сільськогосподарського інституту.
  -- Я знаю, що ти родом з Вінницько§ області, - звернувся він до свого сусіда, який розімлів від випито§ горілки. - Знаю я і про те, що ти народився в 1944 році. Ми вже декілька разів зустрічалися з ним на різних конференціях і симпозіумах, - пояснив він ситуацію нам. - Ось подивіться на нього, - показав на Охрімчука литовець. - Та він же виглядає як класичний баварець. Спитай у своє§ матері, хто є тво§м біологічним батьком. Видно у вашому селі на посто§ під час війни стояли не просто німці, а баварці. Хіба така пика, як у тебе, може бути в укра§нця? Ось тут за столом знаходиться два типових, як на мене, укра§нці, - показав він на мене і на мого земляка-завкафедри. Класичні типажі.
   Професор Охрімчук не встиг нічого відповісти. За вікном наростав якийсь шум. Він швидко наближався, рухаючись у нашому напрямку в бік центрально§ площі міста. Ми кинулися до відчиненого вікна. По про§жджій частині повз будівлю готелю проходила демонстрація. Декілька сотень чоловіків і жодно§ жінки. Молоді хлопці щось викрикували незрозуміле і при цьому страшенно матюкалися по російському. Дехто ніс транспаранти на яких теж були написані нецензурні вирази. Ніхто з присутніх не міг второпати чого вимагають всі ці мітингувальники. Ми спустилися до вестибулю і там довідалися, що повз нас проходили просто болільники місцево§ футбольно§ команди, які таким дивним чином вирішили відзначити перемогу своє§ улюблено§ команди.
   На наступний день я ледве дотягнув до автобусу сво§ валізи. Усю конференцію в повному складі §§ організатори одним автобусом завезли до аеропорту в Беслані і побажавши щасливо§ дороги по§хали додому. В когось літак відлітав вранці, в когось вдень, а в декого увечері і вночі. Але ніхто не ремствував, так як минулого дня в місті зчинилася стрілянина. Тому всі бажали якомога швидше чкурнути звідси додому і через це готові були "кантуватися" в аеропорту цілу добу аби лише бути поближче до рятівного повітряного транспорту. Нам з колегою повезло, так як літак на Ки§в відлітав у першій половині дня. Безкоштовно можна було провезти до 20 кілограмів вантажу, однак у мене ваги показали далеко за 30 кілограмів. Але цей факт мене тільки радував. Наш же завкафедри, людина старо§ формаці§, взагалі нічого "такого" у Владикавказі і гірничо-видобувних містечках не купив, обмежившись лише двома невеличкими сувенірами на згадку про по§здку, а також віз додому сво§ страхи і переживання в цій неспокійній північнокавказькій республіці, як він сказав, "воюючого Кацапстану".
   - І чим далі ми будемо від Росі§ в майбутньому, тим для нас-укра§нців краще, - сказав він, коли ми нудилися на лавці біля будівлі аеропорту, чекаючи свого рейсу. - В цій кра§ні, згадаєте мо§ слова, ніколи порядку не буде. Так і будуть вони колотитися, аж допоки не розсиплються, як картковий будинок. Це в них у голові сидить на рівні підсвідомості - підсумував він свій монолог, підводячись, щоб йти на реєстрацію.
   - " А мій науковий консультант дійсно правий, - подумав я, згадавши університетську практику по різних господарських об'єктах Середньо§ Азі§ по завершенні четвертого курсу університету. Тоді наша група при§хала до Таджикистану і виявила, що в Ленінабаді на місцевий завод, який тоді тільки відкрився, з Росі§ спеціально, щоб денаціоналізувати таджиків, завезли робітників з Центрально§ Росі§. То кожен вечір місцеві аборигени збиралися біля селища, спеціально збудованого для росіян-переселенців, як на виставу чи цирк. Росіяни напивалися кожен день і влаштовували бійки. При цьому вони так вигадливо матюкалися, практично не вживаючи ніяких інших нормальних людських слів, що все це викликало у таджиків спочатку повний ступор, а потім і нестримний сміх"
   Вдома, ледь не вперше за останні два роки існування конаючо§ "кра§ни дурнів", дружина була по справжньому радісною і щасливою. Вона переглядала всю номенклатуру товару, привезеного мною і вже знаючи від подруг, які не раз побували в Польщі, що весь цей дефіцит просто з руками відірвуть у цій кра§ні, пригорталася до мене в нашій малогабаритній ки§вській квартирі, ловлячи на собі здивовані погляди наших дітей. Вони звикли, що батьки в §хній присутності не виявляють один до одного таких ніжних почуттів.
  -- З завтрашнього дня починаємо оформляти документи для по§здки до Польщі, - мрійливо мовила дружина ще міцніше притискаючись до мене.
   Вночі дружина старалася, як могла, щоб догодити такому успішному чоловікові, яким, неждано для не§ виявився я. Вона завжди мала про мене думку як про непристосованого до реального життя науковця, який був заглиблений у свою економіку, таку перспективну на Заході науку, яка в Радянському Союзі була чимось на зразок історі§ КПРС чи марксистсько-ленінсько§ етики або естетики. І тут раптом я вперше в житті застосував на практиці сво§ теоретичні знання і без будь-яко§ підказки привіз зі своє§ останньо§ конференці§ увесь "джентльменський набір" дефіцитних "польських" товарів. Вияснивши, що мені ніхто в по§здці не радив, що необхідно придбати, в межах наявно§ невелико§ суми грошей, дружина на другий день якось прискіпливо придивлялася до мене. Було схоже, що минуло§ ночі я §§ здивував не тільки як економіст-практик, але й як коханець. Дійсно, праві сексопсихологи, які стверджують, що ніщо не дає чоловікові тако§ статево§ сили, як життєвий успіх.
   Хтось із великих сказав: "В той час коли чоловіки роблять кар'єру, - жінки роблять життя". В мо§й родині так дійсно і було. Я робив кар'єру, а дружина часто ходила вагітною. Вона казала, що варто мені повісити сво§ штани на §§ ліжко, як вона вже вагітна.
  -- То може все таки захищати докторську? - поцікавився я в дружини. - Останню формальність у вигляді збірника тез я з Владикавказу привіз. Дисертація теж практично готова. Боюся, що нинішні стрімкі зміни в економіці і політиці можуть призвести до того, що якщо я терміново не захищуся, дисертація може виявитися абсолютно не актуальною і §§ прийдеться просто викинути на смітник. І тоді вся моя багаторічна робота над нею піде коту під хвіст.
  -- І що це нам дасть? - запитала дружина. - Додадуть до тво§х 10 доларів платні ще два чи три. Тільки й того, що будеш доктором і професором. А ці наукові ступені і звання не намажеш на хліб і не перетвориш на бутерброд з ікрою. По§хали краще до Польщі. По поверненні обговоримо цю проблему ще раз. Але не думаю, щоб щось могло змінитися в нашій розчудовій кра§ні за цей час.
   Ми хутко оформили документи і викликавши з районного центру Ки§всько§ області матір дружини, щоб вона наглядала у нашу відсутність за дітьми, відбули потягом до Польщі. В купе разом з нами §хали в цій же "екскурсійній" групі молоді чоловік і жінка, які регулярно навідувалися до "Поляці§". Ми познайомилися з ними, виявивши, як дружині і здавалося з самого початку, що вони не є чоловіком і дружиною.
  -- "Коханці, мабуть, вирішив я, розпиваючи з ними пляшку горілки, яку чоловік-попутник одразу витягнув, тільки-но потяг рушив з ки§вського вокзалу. Контакт було встановлено, сусіди по купе виявилися людьми розважливими, привітними, а чоловік ще й веселим. Вночі нас розбудили на польському кордоні радянські прикордонники. Ще перед тим як ми лягли спати наша сусідка по купе попросила мою дружину взяти в не§ частину грошей у доларах, яку вона везла до Польщі. Дружина згодилася, §§ не зупинив навіть мій осудливий погляд. Виявилося, що місцеві прикордонники у Волинській області добре знають нашу попутницю. Вона "шастала" сюди-туди регулярно. Нас попросили вийти з купе, а Світлану, так звалася наша нова знайома-гендлярка, почали трусити "по повній програмі". Але нічого понаднормового так і не знайшли. Потім запросили до купе мою дружину і молода прикордонниця стала переконувати §§, що вона, взявши на себе частину грошей Світлани, покриває відому шахрайку, яка постійно дурить державу, незаконно перевозячи через кордон великі суми валюти. Але дружина не піддалася на умовляння і запевнила, що наявні в не§ долари належать тільки §й і мені. Хоча на той час я цю валюту бачив, але ніколи ще §§ не мав.
   Так нічого бажаного для себе від нас не отримавши, прикордонники вимушені були піти геть. Натомість невдовзі з'явилися поляки. Їх найбільше цікавила горілка, яку всі укра§нці везли до Польщі. В той час можна було провозити "на брата" не більше двох пляшок.
  -- Ну що у нас за люди, - бідкалася Світлана. - Раніше можна було перевозити горілки скільки хочеш і можеш. Але радянські "туристи" почали здирати з пляшок з оцтом етикетки і кле§ти на них горілчані. А п'яні поляки цей оцет пили і природно отруювалися. Ось §хній уряд і увів обмеження. Радянський Союз це якась божевільна кра§на генетичних ідіотів і збоч енців.
  -- А хто ти за спеціальністю? - запитав я, почувши таку мову. - Я працювала інженером-технологом на нашому машинобудівному заводі, - посміхнулася вона. - А ось Іван, - вона показала на свого сусіда, - був на ньому директором. А тепер наш завод не шумить і не гуде. Зарплатню вже декілька місяців не виплачували. Ось ми і подалися в торгівлю. Якось же треба виживати. Я помітила, як ти подивився на свою дружину, коли вона взяла в мене гроші. Теж думаєш, що я обманюю державу? Вважаєш, що я шахрайка?
  -- А це не моя держава, - скривив я губи. - І поки вона буде не моєю, тобто не укра§нською, я не буду заважати комусь §§ дурити. Але сам я шахраювати не буду.
  -- Ой, чоловіче добрий, - невесело посміхнулася Світлана, - ніколи не зарікайся бути шахраєм. Життя може примусити тебе до всього. Ось у Польщі на ринку ти і відкриєш власну внутрішню сутність. Може ще й сподобається.
  -- Не сподобається.
  -- Поживемо, побачимо.
   Потрапивши до Польщі ми "прикле§лися" до сво§х досвідчених попутників і намагалися робити все те, що вони рекомендували. Спочатку ми по§хали місцевою електричкою до Радома, де був великий ринок. - На всю "Поляцію", - сказала про нього Світлана. З самого ранку, у дощову погоду, був уже жовтень, ми стриміли на величезному ринку, розіклавши свій товар просто на землі і всіляких ящиках. Зі сво§ми "осетинськими" годинниками я був поза конкуренцією. Біля мого "стенду" навіть утворилася черга панянок, які приміряли на сво§х випещених руках дійсно гарні позолочені жіночі годинники з чудовими браслетами. Пройшовшись попередньо рядами продавців я знайшов лише декілька годинників, але вони однозначно поступалися мо§м. Тому я і призначив ціну вищу за вже виставлені іншими продавцями. Завваживши чергу я одразу припинив продаж годинників і різко підняв ціну. Юні полячки запротестували і відійшли від мене. Черга зникла, але я вже знав, що не надовго. Пора вже було застосовувати економічну теорію, засвоєну мною ще під час навчання в університеті на практиці. Тим більше, що нині я сам навчав студентів цьому предмету. Такого товару ні в кого більше на ринку не було. Отже я монополіст і можу диктувати ціну. Головне тут інту§тивно виявити і встановити верхню межу ціни, за яко§ даний товар можуть купити. Я бачив, як горіли очі в панянок, коли вони приміряли мо§ годинники. Тому залишалося лише чекати.
   До мене підскочив Іван, залишивши товар на Світлану. - Ти чому розігнав покупців? - запитав він. - Так не можна. Треба скидати ціну, а то через цю чортову погоду торгівля і так заледве жевріє.
   - Спокійно, - посміхнувся я. - Скоро вони повернуться.
   - Дивися, а то прогадаєш, - попередив мене Іван і пішов до свого краму.
   Я був абсолютно правий. Дешеві і напевно неякісні годинники були зовні дуже привабливими. Панянки сходили додому по гроші і повернулися назад. Вони стали переконувати мене, що я виставив неприйнятну ціну і тому за нею ніхто мо§х годинників не купить. Не кажучи ні слова я перевернув цінник, позначений на обривку картонного ящика і ще збільшив ціну, написавши §§ кульковою ручкою При цьому я мовчки дуже повільно і ретельно виписував нову ціну, просто насолоджуючись отриманим ефектом.
   - Буду піднімати ціну кожні 5 хвилин, - попередив я покупців. Нерви в одніє§ панянки не витримали і вона, кинувши гроші на розкладені на землі ящики, схопила годинника і побігла геть. Через 5 хвилин у мене не залишилося жодного годинника. Я зловив на собі саркастичний погляд Світлани. Ще ніколи за останні роки мені не випадало тримати в руках тако§ суми грошей. Залишивши дружину з товаром я пішов і купив у в'єтнамців собі куртку і ще одяг дітям. Потім повернувся назад і скуповуватися пішла дружина. Вона теж придбала одяг для себе, а також всіляку "смакоту" для дітей. Далі торгівля майже припинилася. Я продав ще всі сво§ набори інструментів, діючи точно так як і в попередньому випадку. Купували §х якісь місцеві майстри, яким вони були конче необхідними, а потік цих товарів з "есесесери" вже давно припинився.
   До вечора змерзлі і голодні ми майже нічого більше не продали. Переночувати вирішили в якомусь місцевому задрипаному гуртожитку і в ньому за нехитрою вечерею Світлана і Іван запропонували по§хати завтра вранці до Любліна, який був центром воєводства і великим промисловим центром. На наступний день я прокинувся в передсвітанковий час у радомському гуртожитку під настирливе дзеленчання набридливого будильника і раптом відчув, що шляху назад, до попереднього життя в мене вже немає. Спалахнуло світло, дружина і Світлана встали першими, а ми з Іваном вирішили ще трохи поніжитися у ліжках.
  -- Дощ ще йде? - запитав я в дружини, позіхаючи і все ще не бажаючи вилазити з під тепло§ ковдри.
  -- Напевно, - дружина потягнулася і запевнила, що за чверть години буде сніданок.
   Я не повірив і продовжував ніжити тіло у ліжку. Але тут ініціативу проявив Іван і скинувши ковдру на підлогу як птах злетів з ліжка. Мені нічого не залишалося як наслідувати його приклад. Ми вмилися, поголилися, випили каву з бутербродами і вийшли в похмурий дощовий ранок, сірий, брудний і незатишний.
   Ми §хали в електричці до Любліна у вагоні потягу, визираючи у вікно, де монотонно тяглася рівна як пательня місцевість, якась така буро-сіра і до краю знуджена осіннім дощем. Якась неукра§нська туга забралася в моє нутро і дійшла до самого серця. Не дивно, що поляки, потрапивши в середньовіччя до веселого, височинного укра§нського Поділля писали, що це найчудовіша, наймиліша серцю земля, де все тече молоком і медом. Дійсно, тепер я розумів, що §м було з чим порівнювати.
   Дощ посилився і здавалося, що вікно вагона затягло якоюсь брудною шторою. Коли ми при§хали і вийшли з потягу у Любліні дощ дещо ослаб, але тепер у повітрі висіла якась примарна дивна осіння мряка. У вагоні я впав у якесь заціпеніння, дивне забуття, не спав ніби, але знаходився в якомусь ніби фантастичному просторі, який не то пересувався сам, а я закляк на місці, не то я нісся в ньому з одного життя до іншого.
   Набридлий, холодний, нудний і дрібний дощ продовжувався. При§хавши до Любліна ми розмістилися в якомусь парку біля костьолу. Поміж кущами стояли продавці, розклавши товар просто на асфальті. Ми теж розмістилися на вільному місці напроти Світлани з Іваном. Останній якось приречено і байдуже сидів біля свого краму і щось механічно жував. На колінах в нього стояла невелика коробка звідки він виймав доволі великі пончики, обсипані чимось білим. Одного він простягнув мені.
  -- Бери, козаче, щось я зголоднів сьогодні з самого ранку. А може то погода так на мене впливає. Холодно, а значить мені потрібна енергія для підтримання життєдіяльності власного організму.
  -- Це ж на пончиках цукрова пудра, чи не так? - посміхнувся я. - Жах господній. Вірна біла смерть. Гірше за сигарети.
  -- Ну тоді візьми не одного пончика, а два, - і собі посміхнувся Іван.
   Торгівля і цього разу ледве животіла і я вирішив, що без належно§ реклами і простого "надування" на§вних покупців я нічого більше не продам. При мені знаходилося декілька ліхтариків, привезених з Осеті§. Вони були пристосовані для того, щоб одягати на лоба. При цьому залишалися вільними руки, які можна застосувати для виконання роботи в освітленому ліхтариком місці. В Радомі я не продав жодного ліхтарика. Коли люди посунули з костьолу додому я надів один ліхтарик на голову, увімкнув його і почав кричати, як то добре було б панам-господарям мати таку зручну річ до льоху, пивниці і ще бозна куди. При цьому я тримав у руках ящика, присідав з ним, ніби пролазив у щось вузьке і таке інше. Одним словом, розіграв цілий спектакль.
   Мій піар-хід виявився безпрограшним. Ліхтарики майже миттєво були розкуплені за призначеною мною однозначно шахрайською ціною. Але на цьому я не зупинився. В мене було також багато клею. Я прокляв ту годину, коли послухався дружину і купив на продаж у §§ рідному райцентрі цей товар. Ніхто на нього навіть і не дивився. Це вимушена була визнати навіть моя половинка. Однак, я вирішив не здаватися.
   - Панове, черговий раз звернувся я до людей, які байдуже проходили повз мене. - Кращий клей у світі. Тільки треба бути дуже обережними. Ось тут я випадково намастив одного пальця цим клеєм і він прикле§вся до сусіднього намертво. Тут є десь хірургічне відділення, щоб я міг §х розрізати? - Я продовжував розмахувати в одній руці клеєм, а в іншій "склеєними" пальцями. Навколо мене зібрався натовп. Якийсь літній чоловік підтвердив, що з таким клеєм дійсно треба бути дуже обережним. Він, бачте, десь читав, що подібний виріб заборонений до продажу, бо без хірургічного втручання пальці не звільняться ніколи. Клей був розкуплений майже миттєво.
   Я помітив, як з-за сусідніх кущів на мене визирають інші продавці, які не могли второпати, як у таку погоду і чому в мене налагодилася така жвава торгівля. Просто на місці я почав видумувати всілякі інші шахрайські штучки з метою просування свого товару, який з кожною годиною ставав все менш привабливим. Врешті-решт я продав навіть шнурки до черевиків, які теж порекомендувала купити дружині сусідка, мабуть із заздрощів на те, що та збирається §хати за кордон. На них взагалі ніхто не дивився, так як цими шнурками були завалені всі місцеві крамниці.
   - Ну ти і фрукт, - качала головою Світлана, коли ми сиділи увечері в якомусь черговому закіптюженому гуртожитку в Любліні за пляшкою горілки. - Просто класик якийсь. Оте твоє "авто-мото-фото-дрото". Ти сам придумав, чи десь почув?
   - Спонтанно виникло. До речі, як і все інше.
   - Ти ж §х усіх просто обдурив. Обвів навколо пальця. Майже свавільно примусив купити або не потрібний §м товар, або низько§ якості, або за надто високою ціною. А ще кажеш, що тебе верне від шахраювання. Я ж бачила, що в той час, коли ти дурив людей, почувався як риба у воді. Це твоя стихія. Що, бабуся була єврейкою?
   - Та ні. Мо§ пращури козакували. Постійно воювали то з ляхами, то з москалями, а то і з турками. Крамарство і гендлярство органічно не виносили. Вважали, що такі заняття не є гідними козаків-лицарів.
   - То звідки ж тоді воно у тебе?
   - Мій далекий пращур Принципал в середньовіччі, як і всі полтавці чи слобожани прийшов на ці тоді незайняті, але родючі землі з Західно§ Укра§ни. Швидше за все, зважаючи на прізвище, це була Бойківщина. А бойки віддавна були хліборобами і швидше за все мігрували до Карпат з низинно§ частини Укра§ни. Умови для землеробства в горах були дуже несприятливими і тому вони займалися торгівлею і ремісництвом. Це за віки і виробило §хній підприємницький характер. На сході Укра§ни вони стали козаками і повернулися до землеробства, але генетика, мабуть, дається взнаки. Крім того, на початку нашо§ ери римляни вчинили геноцид у Галіле§ Палестинській і галілеяни, одноплемінники Ісуса Хреста, вимушені були повернутися до своє§ прабатьківщини Галичини. Мешкаючи поруч з євреями і арабами в Палестині вони багато чого від них навчилися в сенсі торгівлі, звичайно. А ось тепер, на підтвердження мо§х слів, археологи відкопали в Тернопільській області церкву ІІІ століття нашо§ ери. Ї§ могли сюди занести лише одноплемінники, послідовники і одновірці Ісуса Хреста.
   - Я знаю, що ти економіст і майже доктор наук, твоя дружина мені розповіла, - продовжила розмову Світлана. - Але ти, як на мене, просто перенасичений інформацією. Для того, щоб дурити людей це з одного боку добре, а з іншого - треба все таки відноситися до життя простіше. Простота в усьому є запорукою успіху.
   - Не завжди.
   - Згодна.
   На відміну від інших торгівців, які при§хали з Києва, мені вдалося продати увесь товар і ми з дружиною поверталися додому дуже задоволені і з пакунками дефіцитних покупок для себе і дітей. Крім того, і це я вважав головним підсумком по§здки, ми отримали впевненість в тому, що зможемо вижити в кра§ні, яка вже не трималася купи і нічого не могла зробити для сво§х громадян.
   Може у мене на минулому етапі життя просто не було приводу стати шахраєм. Мабуть, що це дійсно так. І як людині внутрішньо дуже веселій і оптимістичній мені принагідно пригадався дуже відповідний темі анекдот. Його нещодавно розповів один мій знайомий. В одній родині жив німий від народження хлопчик Йому вже виповнилося 7 років і батьки вимушені були віддати сина на навчання до інтернату для дітей з вадами слуху і мови. Батько повів сина до цього інтернату і вони повинні були перейти через вулицю. Син перебіг §§, а батько чомусь зашпортався і не помітив машини, яка вигулькнула просто на нього з-за рогу. Його врятував крик сина: "Тату, біжи до мене, машина". Врятований і вражений батько звернувся до сина: "Ти ж можеш говорити, чому мовчав всі ці роки?". - Просто не було приводу, - відповів йому син. Ось так і в мене просто не було приводу ставати шахраєм. А коли він з'явився, мене і "прорвало".
   Вдома ми стали з дружиною обговорювати різні варіанти подальшого нашого життя. Дружина отримала в Польщі не тільки гроші, але й підтвердження власно§ жіночо§ привабливості. Дійсно, в юності вона була надзвичайно вродливою. Але останні роки виживання в "кра§ні дурнів" з двома дітьми на руках призвели до змарніння не лише §§ обличчя, але й до суттєвого зниження власно§ жіночо§ самооцінки. Але на ринках у Польщі місцеві чоловіки просто шаленіли від моє§ дружини. Я навіть підозрював, що значну частину ефекту від мого торговельного успіху варто було б записати на мою благовірну, тобто §§ вроду. Дружина отримала стільки компліментів від поляків, що §х мабуть вистачить на все §§ подальше життя. І тверезі, і на підпитку, а §х у Польщі виявилося навіть більше, ніж в Укра§ні, чоловіки, побачивши мою половинку, починали плести щось несусвітнє. Тим більше, що спочатку було §х важко зрозуміти взагалі. Але за декілька днів ми дуже швидко адаптувалися до польсько§ мови. Вже по дорозі додому я пояснював цей феномен Світлані і §§ коханцеві Івану, що це й не дивно, так як у польській мові 85 відсотків близьких укра§нській мові слів, а в російській лише 62. Точно такий же відсоток близьких нам слів, як і в російській, також і в сербохорватській мові, яка для нас є дуже важкозрозумілою. Я розповів сво§м новим друзям, що в ХУІІ століття один російський мандрівник про§жджав через Полтавський Кременчук і вирішив розпитати дорогу в одного міщанина. Ця розмова нічого не дала. Ні він не розумів укра§нця, ні той не розумів росіянина-подорожнього.
   Справи в кра§ні стрімко погіршувалися. В Росі§ одним з розробників Конституці§ ціє§ республіки, членом президі§ Державно§ думи, а пізніше декілька разів заступником голови уряду ціє§ потім вже незалежно§ держави стала людина з дуже показовим прізвищем Шахрай. У цій кра§ні, звичайно, ніхто не відав про те, що воно означає, а у нас воно викликало відповідні асоціаці§. Росіян у російському уряді майже не було. Як і в минулі роки державність цій наці§ створювали євре§ і укра§нці. Серед них явно переважали, або і складали всі сто відсотків, відверті шахра§. Укра§нська ментальність абсолютно відмінна від російсько§. Я не можу собі уявити в Росі§ людину на прізвище Мошенник. А ось в Укра§ні немало Шахра§в і це нікого не дивує. Так як у нас нікого не дивує назва запорізького міста Пологи. Навіть у страшному сні росіянам не може привидітися російське місто з назвою Роди. Ось настільки відмінна ментальність у двох сусідніх народів.
   Не можна собі уявити в Росі§, а дехто ще нахабно бреше, що укра§нці і росіяни близькі народи, і місто з назвою Бандітово або Бандітск. А ось у нас на Донбасі є Краматорськ, тобто Крам на річці Торець, або ще зрозуміліше Ярмарок на Торці, а неподалік великий металургійний центр Харцизьк. Зрозуміло, що до цього всеукра§нського ярмарку звідусіль стікалися торговці. А по дорозі сюди чи туди §х перестрівали злоді§-грабіжники. Так ось, харцизами чи харцизяками в Укра§ні в давнину називали саме розбійників і грабіжників. Таким чином, Харцизьк є укра§нським відповідником російській назві Бандітск, Рекетірск, Бандюковічі або Грабітєлєво. Згадалися мені і чисельні в Укра§ні Злоді§вки, які за радянських часів влада, на мою думку, цілком справедливо і логічно перейменувала на Чапа§вки, що, безперечно, означало одне і теж.
   Дружина радила мені взагалі покинути університет, написати заяву на звільнення і почати системно і систематично робити набіги на Польщу. Вона вже підрахувала, які прибутки нас чекають і наскільки це більше, за мою платню доцента і §§ завідувача шкільно§ бібліотеки. Але я мав тверезіші погляди на життя, так як не дивився на нього крізь рожеві окуляри жінки, яка отримала в тій кра§ні загальне визнання чоловічо§ частини населення.
  -- Пропоную вчинити інакше, - переконував я дружину. - Я залишаюся працювати в університеті. Нам потрібні товари на продаж, а де ми §х тут візьмемо? - остудив я емоційний порив дружини. - Докторська дисертація в мене майже готова. Однак §§ актуальність з кожним днем падає. Боюся, що з кінцем перебудови, гласності і прискорення помре і вона. Тому треба поспішати. Я подаю §§ до захисту, а сам починаю інтенсивно, за державний рахунок літати по всіх доступних конференціях у такі куточки "кра§ни дурнів", куди не ступала нога цивілізовано§ і не дуже людини. Ти теж працюєш на своєму робочому місці. Діти знаходяться під нашим наглядом, а то через наші спільні по§здки до Польщі дівчатка можуть пуститися берега. Вони вже підростають і дуже скоро вступлять у небезпечний вік статевого дозрівання. Будемо якось викручуватися. Як то кажуть у нас в Укра§ні: не той козак хто переміг, а той, хто викрутився. Почну кооперуватися з тими викладачами, які теж ви§жджають для торгівлі за кордон. Замінятимемо один одного. Але спочатку махну у відрядження до Кабардино-Балкарі§.
   Дружина вимушена була згодитися, що мо§ аргументи є переконливими і поспішати зі звільнення не має сенсу. Я і раніше подавав тези доповіді на всі відомі мені в кра§ні конференці§ з економічних питань. Щоправда §здив я на них рідко, так як не завжди мав на це час. Тепер ця моя звичка була надзвичайно доречною і я тримав у руках декілька запрошень з різних куточків, "я другой такой страни нє знаю". Вирішив почати, на мою думку, на той час з найспокійнішо§ республіки Північного Кавказу. Про Чечено-Інгушетію вже тоді не могло бути й мови. А Кабардино-Балкарія з §§ столицею Нальчиком, здавалася на той час таким собі острівцем благополуччя, який пізніше перетворився на справжнє пекло.
   Не хотілося летіти до Нальчика самому і я совався по факультету, шукаючи собі попутника. Завідувач моє§ кафедри, який ще не відійшов від переляку після по§здки до Владикавказу, на мою пропозицію по§хати зі мною до Нальчика лише засміявся, видно прийнявши §§ за невдалий жарт. Однак, і ніхто інший теж не згоджувався. Вирішив звернутися і до співробітників декількох академічних і галузевих науково-дослідних інститутів економічного профілю. Але і там бажаючих розділити зі мною мандрівку не виявилося. Всі колеги сором'язливо посміхалися, а дехто навіть прямо говорив, що не збирається так по дурному ризикувати сво§м життям. При цьому виявилося, що мій завкафедри вже повсюдно "роздзвонив" про неймовірні жахіття нашо§ по§здки до Владикавказу, прибрехавши більше половини з того, що дійсно там з нами трапилося. Одначе, так чи інак, а товариша на мандрівку до Нальчика я так собі і не знайшов. Прийшлося, похнюпивши голову, йти до каси і самому купувати собі квиток на літак.
   Дійсно, ситуація в осінньому Нальчику була на дивовиж спокійною. Хоча і на цю конференцію при§хало набагато менше науковців, ніж передбачалося, але ніякого дискомфорту ми не відчували. Ще вдома я склав маршрут по гірських і передгірських селах і селищах, які знайшов на карті. Вирішив виступити на конференці§, а увесь час, аж до від'§зду, потратити не на екскурсі§ по столиці і §§ мальовничих околицях, а на по§здки до Тирнизузу, Верхнього Баксану та інших населених пунктів ціє§ гірсько§ республіки. Але в цій поки що спокійній республіці туристи і лижники вже доволі сильно "пощипали" місцеві магазини і такого розма§ття дефіциту, як у Північній Осеті§, вже не було. Скупившись "по повній програмі" я вирішив ризикнути і по§хав з Нальчика на схід до осетинського Алагиру. Тут я вигріб в крамниці всі наявні там жіночі позолочені годинники з браслетами та механічним заводом і цілком задоволений собою хутко відбув назад до столиці Кабардино-Балкарі§.
   Тоді я ще не був закінченим шахраєм. Так, хіба що початківцем. Але я вже дозрівав до цього. На своє виправдання можу сказати, що до цього мене підштовхувало саме життя. Або жити, або животіти, владно поставило воно переді мною альтернативу і я обрав життя шахрая перед животінням чесно§ людини. І вибирав я довго і не без душевних мук. Так кавалер довго залицяється до дівчини, всіляко упадає біля не§, не сміючи навіть доторкнутися до кохано§, поцілувати хоча б у милий носик. Але ось нарешті він зважується і чмок у щічку. І раптом - "по повній програмі". А це тому, що виявляється, і кавалер був уже готовий до "повно§ програми", і дівчина вже давно дозріла до цього. Ось так і я непомітно для самого себе дозрів до неформального статусу шахрая.
   При§хавши додому я одразу почав оформляти документи для наступно§ по§здки до Польщі, тепер уже на повну котушку використовуючи сво§х колишніх студентів, які нині були, так би мовити, інкорпоровані в усі сфери життя Києва і Укра§ни в цілому. На цей раз, маючи досвід першо§ по§здки і придбавши лише справді дефіцитний товар я дуже легко і швидко продав його і заробивши нарешті чималі гроші "завис" з дружиною в ресторані. Моя краща половинка почувалася щасливою, позираючи на мене, як я реагую на увагу чоловіків, які не зводили з нею очей у Варшавському ресторані. Я й сам ловив на собі відверті погляди молодих варшав'янок. Наша укра§нська жіноча і чоловіча порода була презентована нами у Польщі на достойному рівні.
   Повернувшись додому з грошима я почав міркувати над тим, як §х найкращим чином використати. Дружина пропонувала вкласти зароблені гроші в заснування якогось кооперативу, купівлю дачі чи землі під Києвом. Я ж вирішив захищати докторську дисертацію.
   Я ще декілька разів з'§здив за державний рахунок до гарячих точок конаючо§ держави на наукові конференці§, а насправді за відповідним дефіцитним у Польщі товаром і на цей раз уже не §здив до ціє§ кра§ни сам, а здавав Світлані та Івану, а також §хнім друзям весь дефіцит на продаж за певний відсоток. Так у мене з'явилися значні на той період вільні кошти. Я знову заговорив про необхідність набуття наукового ступеня доктора економічних наук.
  -- Та кому вона, та докторська дисертація, нині потрібна, - переконувала мене дружина. - Щоб ледве животіти з нею? Щоб не мати чого §сти і пити, в що вдягнутися, не мати змоги по§хати кудись відпочивати, хіба що до вашого задрипаного університетського табору під Києвом. Кому потрібне нині таке життя? Ти знайди ще одну таку кра§ну світу, крім Радянського Союзу, звичайно, де професор є бідною людиною. Як співається в тій божевільній за рівнем шахраювання, брехні і облуди пісні: "Я другой такой страни нє знаю"...
  -- Зараз ти дійсно права, але лише тактично. Треба мислити стратегічно. Хоча чого мені вимагати від жінки. Саме у жінок панівним є тактичне мислення, а у чоловіків переважає стратегічне.
  -- Щоб ми §ли і в що б одягалися самі і одягали наших дітей, якби не моє таке-сяке тактичне мислення, - парирувала, посміхаючись, дружина.
   Однак я стояв на своєму, знаючи, що у розвинених, щасливих і багатих кра§нах заможні люди купують за великі гроші собі лицарські звання. Здавалося б, кому вони потрібні і тут моя дружина права, але, виявляється, гроші не все визначають у цьому житті. За гроші не купиш любов і визнання інших людей, які потрібні кожній особі, незалежно від наявності чи відсутності в них грошей. А докторську ступінь і звання професора, так би мовити, "за плечима не носити". В будь-якому разі вони не завадять ні мені, ні мо§й родині.
   Складність полягала в тому, що готово§ докторсько§ дисертаці§, хоча я всім і говорив протилежне, в мене не було. Вона то була, але за останній час §§ актуальність і значимість була зведена нанівець. Захистити таку роботу було неможливо. Але саме в той час останніх місяців існування конаючого "есесесера" докторські і кандидатські ступені вирішили набути собі про всяк випадок немало чиновників у руках яких була зосереджена влада. Тому вони прийняли рішення дозволити присвоювати ці омріяні наукові ступені без захисту дисертаці§, так би мовити, "за сукупністю виданих наукових робіт". Це була класична шахрайська оборудка можновладців. Однак, у мене і таких опублікованих досліджень теж не було. Жодно§ монографі§ чи хоча б підручника з грифом Міністерства освіти.
   Для чесно§ людини повна безвихідь, але тільки не для мене, який уже ступив на стежку шахрайства і обману. Гроші в мене були і існувало немало відомих учених-економістів, які підготували до друку сво§ монографі§, але не могли §х видати через брак відповідних коштів. І я вирішив діяти. Всі ці наукові світила люди свавільні, не люблять шахраювання і шахра§в, з презирством ставляться до гендлярів від науки. Підеш до них з пропозицією і напевно отримаєш відкоша. Тому я почав діяти через §хніх дружин. Приходив до них і просто пропонував купити вже готові монографі§, які давно бовталися у видавництвах чи лежали в шухлядах письмових столів, повністю готові до видання. Їх просто необхідно було передати до типографі§ і через тиждень-два омріяна публікація вийде друком. Звичайно, що попередньо я відвідав декілька найрейтинговіших видавництв і побалакав з §хніми головними редакторами. В той час проблем у них вистачало і попередньо фінансоване видання було дня них справжньою знахідкою.
   Ох і прийшлося мені попотіти! Одні дружини наукових світил, доведені злиденністю існування "до ручки", згоджувалися майже одразу, з іншими доводилося затято торгуватися. Одна молода дружина економіста-академіка, який мав декілька виданих "за горбом" монографій, відстоювала названу нею суму доларів до кінця. Але і я виявився "твердим горішком". Врешті-решт ця колишня аспірантка вітчизняного наукового світила здалася, заявивши наостанок, що я належу до того рідкісного типу настирливих і непоступливих чоловіків, яким жінці легше дати, ніж пояснити чому не хочеться чи не можна. Цією заявою я і скористався, отримавши, так би мовити, два в одному, і монографію і дружину академіка. До речі, і монографія, і дружина виявилися відмінно§ якості.
   Протягом місяця в мене вже було кілька необхідного наукового рівня і обсягу публікацій. Паралельно я організував у різних виданнях кампанію по прославлянню "своє§" друковано§ продукці§. Відгуки надходили лише від наукових світил і знаменитостей. На людей у науці другорядних я не розмінювався. Після цього я пішов, прихопивши з собою "пошану" у вигляді пакетів з дефіцитною випивкою і закускою до голови і вченого секретаря спеціалізовано§ вчено§ ради з захисту докторських дисертацій з економічно§ науки. Був дуже потішений, спостерігаючи голодні погляди цих учених на кулько-пакети, звідки визирала сирокопчена ковбаса. Вже через тиждень рада прийняла рішення про мій захист і призначила його дату. Спеціалізована рада складалася аж з 18 докторів наук і я, можете не сумніватися, відвідав з "пошаною" кожного.
   Крім того, на кафедрі накрили багато сервірований стіл, куди під час засідання постійно вибігали члени спеціалізовано§ вчено§ ради, щоб підкріпитися. Захист пройшов блискуче. Голова і секретар ради організували безліч відгуків на автореферат з усіє§ конаючо§ кра§ни. На банкеті кожному члену вчено§ ради, опонентам, дисертанту голова надавав слово. Добряче випивши члени ради і всі запрошені не на жарт розслабилися. Один з молодих професорів, виступаючи сказав, не маючи ніякою "задньо§" думки, що він двічі отримав задоволення під час захисту моє§ дисертаці§. На це інший член ради назвав його "постполюціоністом", на кшталт постмодерністів і постеволюціоністів, так як отримати подвійне задоволення від захисту науково§ роботи може лише дійсно справжній постполюціоніст. Жарти-жартами, але гроші в мене вже майже закінчилися. Я ще встиг отримати підтвердження і диплом доктора наук з союзного ВАКу, як "страна дураков" розпалася. Потрібно було думати про те, щоб почати заробляти гроші якимось іншим чином.
   Більше §здити до Польщі чи до то яко§сь іншо§ кра§ни торгувати я вже не хотів. Для доктора наук, професора це було надто вже непрестижне заняття. Та й виставляти свою дружину як приманку для покупців чоловіків було, м'яко кажучи, не дуже коректно. Все таки я ще не був "тіпа" знаменитого біблійного персонажу, який заради досягнення своє§ мети, тобто збагачення за будь-яку ціну, дуже вправно підкладав власну дружину-красуню під єгипетського фараона. Треба було придумати інтелектуальніший спосіб заробляння грошей. І тут мені його підказала дружина, яка на цей час кинула свою бібліотеку і працювала в школі вчителькою англійсько§ мови. Якось, невдовзі після мого захисту, вона повідомила мені, що §хню школу закривають, так як чисельність учнів давно вже менше за критичну межу і продовжує стрімко зменшуватися через демографічну катастрофу, а також ви§зд дітей разом з батьками за кордон. - Прийдеться шукати роботу деінде, - констатувала дружина.
  -- Не поспішай з висновками, - задумливо мовив я. - Мабуть вас закриють не раніше, ніж через місяць із завершенням навчального року. А поки що давай розпочнемо підготовку заснування на базі приміщення вашого навчального закладу приватного університету, ліцею або колегіуму. Саме зараз дозволили §х організовувати.
  -- Але ж без хабарів, занесених до Міністерства освіти і міського управління освіти тобі ніхто не дозволить нічого відкрити, - заперечила дружина. - Та й кожен місяць прийдеться платити не лише за оренду приміщення, але й рекетирам за його так звану безпеку. А якщо відмовишся платити скалічать тебе і зґвалтують мене. Або підпалять твій університет. Взагалі то способів впливу на тих, які відмовляються платити вироблено безліч. В учительській лише за одну перерву такого наслухаєшся, що вуха в'януть.
  -- Ну і що ти пропонуєш?
  -- Треба знову §хати за кордон щось продавати. Або придумати якийсь інший спосіб, де і як роздобути грошей. Ти ж у нас економіст та ще й з докторським ступенем, - доволі єхидно заявила дружина.
  -- Добре, буду думати, - запевнив §§ я. - Але не як економіст, а як новоявлений шахрай. У нас і в минулому була шахрайська кра§на, але неофіційно, а тепер, після сегментаці§, §§ окремі частини вже не мають потреби приховувати, хоча б заради божевільно§ ідеологі§, §хній шахрайський статус.
  -- Що ти маєш на увазі? - не зрозуміла моя краща половинка.
  -- Радянський Союз від дня його застосування існував як шахрайська держава, яка повністю базувалася на брехні і обмані. Обманом він був створений, обманом існував, обманом і закінчив. Брехня була возвеличеною у ранг державно§ політики як внутрішньо§, так і зовнішньо§. Кожне гасло, кожна прокламація, кожна заява, кожен прийнятий закон були стовідсотковою брехнею. Коли ця кра§на розсипалася Укра§на отримала у спадок шматок шахрайсько§ держави, просякнутий обманом. Коли ми його позбавимося? Думаю, що не скоро. Це треба пережити такі катаклізми, щоб повністю очиститися...
  -- Ось тут і проявляється твоє докторство і професорство, - не дуже весело посміхнулася дружина. - Замість того, щоб шукати конкретні шляхи здобування грошей, ти вдарився у філософію. Це нічого нам не принесе.
  -- Їхати за кордон торгувати я більше не збираюся, а ось на твоє зауваження скажу, що вже розробив декілька цілком конкретних шляхів можливого отримання потрібних грошових ресурсів.
  -- Наприклад?
  -- Про весь набір варіантів говорити не буду, не всі вони повністю відпрацьовані. Сируваті, інакше кажучи. Ось, приміром, хотів би завітати до одного доларового мільйонера, доньку якого я в цьому році влаштовував до нашого університету. Він так зі мною й не розрахувався. Психологи стверджують, що він про мене дуже швидко забуде і не буде навіть впізнавати. Треба негайно йти до нього і просити позичити мені гроші. Не відкладаючи до довго§ шухляди. Зараз він мені §х однозначно дасть. Скільки попрошу. Його доньці в нас дуже подобається навчатися і просто, кажучи "науково", "тусуватися" в середовищі студентів. Думаю, що вдома вона розповідає батькам як §й у нас добре і який високий авторитет у мене серед викладачів і студентів. Необхідно поспішати.
  -- Та нічого він тобі не дасть, - зібрала у бантик сво§ чудові губки моя дружина. - А якщо і дасть, то коли і чи взагалі зможемо ми ці гроші йому повернути.
  -- Давай спочатку візьмемо, а потім будемо думати про все інше, - переконував я дружину. - На нього вже було два замахи. Не думаю, що він переживе третій. Цілком можливо, що і гроші нікому буде віддавати.
  -- Хіба так можна? Це ж вкрай непорядно так вчиняти.
  -- Це ти до мене?
  -- А до кого ж іще?
  -- Вважаю, що це питання треба закрити. Я зробив свій вибір і не зверну з обраного шляху. Всі його гроші крадені. До останньо§ копійки. А ти ще розповідаєш мені, що я збираюся з таким злодієм непорядно вчиняти. Бійся бога. Мабуть ти забула про Робін Гуда і Нестора Махна. Та й Лєнін закликав грабувати награбоване. Ти ж вищу освіту маєш. Повинна знати про такі речі. Так що я вже в ніякому разі не буду оригінальним.
  -- Ну як знаєш, - ображено засопіла дружина. - Але я твердо переконана, що від свого мільйонера ти нічого не отримаєш.
   На наступний день я зателефонував людині, доньку яко§ влаштував на економічний факультет і попросив про зустріч. Той якось неохоче згодився, посилаючись на власну зайнятість. Але від мене нинішнього так просто відкараскатися було неможливо. Я тиснув, доволі нахабно натякаючи, що він завдячує мені тим, що доньку не лише зарахували до найпрестижнішого ВНЗ кра§ни, але й тим, що §§ донині звідти не витурили геть. Врешті-решт мільйонер згодився прийняти мене о 14-й годині завтра. На зустрічі я вирішив діяти ва-банк і розкрив Валентину Михайловичу для чого мені потрібні гроші. Розмова тривала доволі довго. Я розповів про себе, які справи мені вдалося провернути і про те, що в мене виникла думка відкрити приватний університет. Але для цього потрібний початковий капітал і я сподіваюся на допомогу в цій справі людини, яка завдячує мені щасливою долею своє§ доньки. Хоча дівчина вчилася сама без будь-яко§ моє§ допомоги збоку я дуже мальовничо відобразив власну роль в тому, що його донька змогла скласти іспит з вищо§ математики і інших важких дисциплін. При цьому складалося враження, що без мого патронажу дівчина давно б уже пустилася берега і перетворилася або на повію, або ж на наркоманку. Мільйонер мовчки слухав не перебиваючи мене.
   - Я готовий виділити потрібну вам суму, - мовив він після того, як я закінчив, аж упрівши при цьому. - Але є одна умова, - продовжив він.
  -- Яка? - недбало запитав я. - Гроші я поверну, не сумнівайтеся, але без процентів. Мені потрібна безпроцентна позика. Саме про позику я і розповідав студентам, в тому числі і вашій донці, на минулій лекці§.
  -- Повернете, повернете, - посміхнувся Валентин Михайлович. - Ще нікому не вдалося мене обдурити. - Я згоден на безпроцентну позику. Зрозумів я і ваш натяк на те, що вам нічого не заплатив за послуги при вступі моє§ доньки. Чесно кажучи, не мав часу і все якось відкладалося. А потім і взагалі забулося. Та там і роботи майже ніяко§ з вашого боку не було. Все таки я купив цілу школу і моя донька стала медалісткою. Треба було скласти лише один іспит на відмінно. Що моя Люда і зробила.
  -- Ваша Люда зробила? - саркастично запитав я. - Та вона реально склала іспит з математики на двійку. Якби не моє втручання вона б ніколи студенткою не стала. Ви й не відаєте, що викладач математики під мо§м тиском сам переписав §§ відповіді на білет. А ви кажете, що вона справилася сама. Та й нині вона склала сесію не без моє§ допомоги. Згоден на експеримент. Я знімаю свою опіку над вашою донькою і побачимо, що з нею буде через півроку-рік. Давайте спробуємо?
  -- Ні, не треба, - примирливо мовив мільйонер. - В мене дійсно немає вільно§ хвилини, щоб займатися дітьми. Та й молодша донька підростає. Знову прийдеться до вас звертатися. Люда мені розповідала, яка ви авторитетна людина на економічному факультеті. Гроші я вам виділю, але запропоную на них організувати не приватний університет, а приватний пансіонат для перестарілих. Багатих людей стає все більше. У них є гроші, але немає часу, та й бажання, щоб опікуватися сво§ми хворими або дуже старими батьками, які вже не можуть самі себе обходити.
  -- Це зовсім незнайомий для мене вид діяльності, - здивувався я. - Та й хіба заробиш на цьому великі гроші?
  -- Заробиш, заробиш, якщо це буде ціла мережа по всій кра§ні, - переконливо сказав Валентин Михайлович. - Одним словом, гроші я дам, але лише за §х цільового використання. А цю мету визначатиму я.
  -- Цілком природно, - згодився я. - Хто платить, той і замовляє музику. Але на мене чи на нас одразу нашлють рекетирів. Ви мене не врятуєте. Я ж знаю, скільки на вас вчинено замахів. А мабуть про значно більшу §х кількість я й не відаю.
  -- Це дійсно так, - невесело підтвердив мільйонер. - Але я і тут придумав вихід. Треба створювати мережу будинків для перестарілих під егідою Укра§нсько§ православно§ церкви Московського патріархату.
  -- Та я §хніх слащавих попіків на дух не переношу, - скривився я. - Ніхто з них у бога не вірить. Сатаністи ж. У них церква від Лукавого. Лукавий, настільки я знаю релігійні канони - це брехун. І УПЦ Московського патріархату бреше. Вона хоче переконати нас-укра§нців, що пра-пра-пра-правнучка Москва старша, а тому і канонічніша за пра-пра-пра - прапрадіда Києва. Я ж все таки не "лох подзаборний", як деякі, а професор столичного університету. Тому мені відомо, що Москва виникла лише через 300 років після того, як хрестили киян. А християнство в Укра§на було поширено за століття до того. Ки§вські князі Аскольд і Дір були християнами. Археологи нашого університету відкопали в Тернопільській області церкву ІІІ століття. А патріарх - це найдавніший, найстарший, першопрестольний. Тому в Москві Ки§вський патріархат можливий, а ось у Києві Московський це суцільний обман, шахрайство, маразм і дебілізм. Та й сама назва ціє§ церкви чисто шахрайська. Нічого укра§нського там немає. Як на мене, то §§ варто було б назвати Диявольско-диверсійна церква російського імперіалізму, дислокована в Укра§ні.
  -- Я з вами повністю згоден. Я не неграмотний ідіот, щоб цього не розуміти. Але зрозумійте і ви мене. Укра§нські православні церкви в Укра§ні, я маю на увазі Укра§нську православну церкву Ки§вського патріархату, Укра§нську автокефальну православну церкву, Укра§нську греко-католицьку церкву не є шахрайськими, а отже і великих грошей на них ми ніколи не заробимо. А Московський патріархат - це проект сатанинського російського ФСБ. Він не виживе в Укра§ні на основі правди. Правда за Укра§нськими церквами. Тому Московський патріархат вимушений брехати і шахраювати. Найяскравіший приклад такого шахраювання є візит Московського патріарха до Харкова. Було дано наказ зігнати якомога більше людей, які мали зустрічати цю "духовну" особу, колишнього полковника КДБ. Але прийшло ганебно мало прихожан. Тоді Московський патріархат розмістив в Інтернеті шахрайське фото, де до купки вірних домалював ще десь із двісті тисяч людей. Це шахраювання було викрито, і всім розумним людям ще раз стало ясно, що собою являє Московський патріархат в Укра§ні.
  -- Ну то й що мені робити?
  -- Я вам виділяю гроші, а вашим завданням є організація співробітництва з шахраями з УПЦ Московського патріархату. Запропонуєте під §хньою егідою заснувати будинки перестарілих, в яких ви будете дерти три шкури з бізнесменів, які доручать вам доглядати до смерті сво§х батьків. Тільки треба розміщати такі заклади в селах десь подалі від Києва, де безробітні місцеві жителі будуть готові працювати за копійки. Але, звичайно, з гарною цілорічною транспортною доступністю. Всі будуть задоволені. Бізнесмени прилаштують сво§х перестарілих і хворих батьків та інших родичів, місцеві селяни матимуть роботу, а ми гребтимемо гроші лопатою. Може у вас є якісь інші пропозиці§ і іде§?
  -- Вже є, - посміхнувся я. - Пропоную збудувати в Києві на ринках столиці церкви і каплиці УПЦ Московського патріархату. За наші гроші. І нехай попи ціє§ сатанинсько§ церкви служать там рекетирами. Ніяка інша церква на таке не згодиться.
   Валентин Михайлович вирячив на мене очі так, що мені здалося ніби його зараз вхопить апоплексичний удар.
  -- Перепрошую, шановний, - нарешті спромігся він хоча б щось проректи. - Але ж сам Ісус Христос виганяв торговців із храму, виказуючи §м, що це дім батька його, а вони перетворили його на дім Жовтого Диявола. А ми самі поліземо в гості до цього Диявола на ринки і торжища?
  -- Ви мене дивуєте, дорогий Валентине Михайловичу, - посміхнувся я. - Самі ж стверджували, що УПЦ Московського патріархату сатанинська організація. А тепер вас лякають храми на ринках. Я вас не розумію. Попи будуть кожний день ходити по ринку і як рекетири збирати данину з торговців. На храм, на бога, на хворих дітей і ще на чорт знає які "богоугодниє дєла". І ніхто не посміє §м відмовити. А частину грошей передаватимуть нам. Домовимося з §хніми ієрархами про відсоток з прибутку. Пропоную почати з найдорожчого в Києві Володимирського ринку.
  -- Ну ви і шахрай, професоре Принципал, - похитав головою мільйонер. - Я до такого не допетрав. Це дійсно золоте дно. От що таке значить науковий підхід. Завтра ж поговорю з §хнім єпископом. Ото ще фрукт. Московський патріархат спеціально вихрестив у православні єврея за національністю і іудея за вірою Абрама Ізра§льовича Тютюнова. Тепер він єпископ Ки§вський і Вишгородський Дімітрій. Шахрай, якого світ не бачив. Саме такий §м і потрібний. Кажуть, що в Укра§ні він одразу працює як на росіську ФСБ, так і на ізра§льський Мосад. Через це будемо мати одразу подвійний дах і ніякі рекетири до нас не сунуться.
  -- Я б хотів залишити за собою посаду професора Ки§вського університету імені Шевченка, - продовжив я розмову з Валентином Михайловичем. - Часи міняються і невідомо, що нас чекає завтра. Я, як людина стратегічного мислення, не хотів би так стрімко обривати свою кар'єру вченого і викладача.
  -- Про це не може бути й мови, - доволі різко і рішуче заперечив мій співрозмовник. - Вам прийдеться інтенсивно працювати цілий день і часу на наукову та викладацьку роботу у вас не залишиться.
  -- Це моя проблема, - спокійно продовжив я. - Я повністю віддаюся роботі над реалізацією нашо§ угоди, але спочатку із виділених вами грошей, а потім із зароблених мною хотів би домовитися із нашим завкафедри і викладачами, що вони тягтимуть моє навантаження професора.
  -- Та навіщо вам це потрібно? - не приховав свого щирого здивування Валентин Михайлович. - Даремна ж трата грошей. Ваше звання професора і наукова ступінь доктора економічних наук назавжди залишиться з вами. Якщо пізніше виникне потреба чи сверблячка працювати на цьому поприщі заснуєте під себе університет і станете його ректором чи президентом. Грошей на ці, як на мою думку нікому не потрібні речі, я не дам. Я маю на увазі не заснування приватного університету, а вашу роботу в університеті Шевченка.
   Я вимушений був погодитися і на наступний же день поніс заяву на звільнення. Декан намагався мене відмовити, думаючи, що я вирішив перейти на роботу до якогось іншого ВНЗ. Він почав розпитувати, чим я незадоволений і запропонував мені посаду завкафедри з наступного навчального року. Але я був невблаганний. Декан вимушений був підписати заяву, попрохавши відпрацювати хоча б два тижні, поки мені не знайдуть заміну. Знаючи ситуацію на факультеті, а також розуміючи, що сюди мені ще не один раз прийдеться звертатися за допомогою, я погодився. Тим більше, що на факультеті я залишав Люду, доньку свого кредитодавця. Хто його знає, як вона вчитиметься далі.
   Через два тижні я почав працювати на Валентина Михайловича. В банку мені відкрили такий рахунок, про який я навіть не смів мріяти. В перший же день своє§ роботи я відправився до єпископа Дімітрія. Про мій візит було попередньо домовлено і назустріч мені підвівся ще зовсім молодий чоловік у рясі з бігаючими очима і типовими рисами обличчя представника "богообрано§ наці§". Крім всього іншого вже відомого мені, як потім стало зрозумілим, він виявився ще й чоловіком нетрадиційно§ сексуально§ орієнтаці§. Як людина ділова я одразу перейшов до справи і протягом години узгодив всі основні параметри нашо§ співпраці.
  -- А як подивиться на нашу діяльність митрополит? - запитав я наостанок єпископа. - Він же настоятель УПЦ.
  -- Раз ми з вами починаємо серйозне співробітництво, - поблажливо захитав головою Дімітрій, - скажу вам, що наш митрополит є фігурою цілком номінальною. В нашій церкві реально все вирішую я. Саме через моє благословення вам будуть відчинені всі двері. Ви мені сподобалися і тому всі наші меркантильні справи я хотів би вирішувати з вами. Ніяких конвертів, подарунків чи хоча б квітів від вас я не вимагаю і ніколи не прийму. Гроші необхідно переказувати ось на цей рахунок
   Він передав мені віддрукований на принтері рахунок в одному з банків Києва. Ходили чутки, що саме йому він і належав.
  -- Ця ваша ідея, я маю на увазі спорудження церков і каплиць на найбільших ринках Києва і інших міст Укра§ни мені дуже сподобалася, - посміхаючись продовжив єпископ. - Можу сказати навіть більше. Вона сподобалася і іншим людям. які набагато впливовіші за мене. Може у вас ще щось для нас є? - посміхнувся Дімітрій. - Ми дуже цінуватимемо ваші конструктивні іде§.
  -- Будь ласка, - так само посміхнувся я. - Пропоную побудувати церкви або каплиці в усіх парках і скверах Києва, а також в усіх лікарнях і клініках. Це різко підвищить прибутковість вашо§ церкви, а також ваш особистий авторитет. Треба поспішати, а то ініціативу перехоплять представники місцевих неканонічних церков.
   - Дуже конструктивна пропозиція. Може у вас ще щось для мене є? - знову лукаво посміхнувся Дімітрій. - Ви навіть не уявляєте собі, які дивіденди принесуть вам ваші конструктивні пропозиці§. Я знаю, що ви вчений, доктор економічних наук, професор, але не всі науковці, на жаль, такі багаті на іде§.
   - Немає проблем, - продовжив я на цей раз цілком серйозно. - Необхідно спорудити каплицю вашо§ церкви на кожному цвинтарі і не пускати туди священників всіх інших конфесій. Уявляєте, який прибуток це принесе? Необхідно також повісити оголошення в кожній вашій...
   Єпископ перебив мене.
   - Нашій.
   - Так, нашій церкві, що вона не визнає ні вінчання, ні хрещення, ні відспівування ні в якій іншій церкві, крім нашо§. Це принесе нам ще більше грошей.
   - Щиро кажучи, вражений, - захитав головою єпископ. - Сьогодні ж доповім кому треба. Впевнений, вас чекає велике майбутнє. Чи не хотіли б ви стати одним із ієрархів нашо§ церкви?
   - Я готовий служити ваш..., тобто нашій церкві, але все ж хотів стати бізнесменом і таким чином прислужитися §й. Вважаю це сво§м покликанням.
   Єпископ благословив мене на великі справи. Після цього ми домовилися про деталі нашого спільного бізнесу і я, попрощавшись, пішов втілювати його в життя. Про його завершення мені нині не хочеться писати ні слова. Просто з душі верне. Цей "попік" Дімітрій обібрав мене до нитки і дуже вправно викинув на вулицю. Але лише після того, як я налагодив справу так, що весь §§ механізм працював як швейцарський годинник. Після цього він поставив керувати справою свого небожа, до речі, мого колишнього студента. Всі вкладені мною гроші перевелися на пси. Все це зробив новоявлений єпископ, якого один мій веселий друг називав "герой-геброй". Підліших, корисливіших, настільки абсолютно аморальних людей я більше в житті не зустрічав. Потім цей "попік" був "народним" депутатом від одніє§ парті§, яка нині пішла в небуття, міністром освіти, наробивши укра§нській наці§ і особливо §§ цвітові, тобто молоді стільки зла, що я вирішив, коли стану мільйонером використати весь свій шахрайський дар, щоб привселюдно його покарати. Зробити це якомога страшніше для науки всім іншим "героям-геброям". Хоча, як показує історія, пам'ять у цих дурнів дуже коротка.
   І ось опинився я на вулиці без копійки за душею і з кількамільйонним боргом на ши§. Як я молився, щоб Валентина Михайловича нарешті хтось "грохнув". Але моє скиглення видно добряче набридло небесним силам. Нічого не допомагало. Валентин Михайлович вимагав повернення боргу, погрожуючи розправою мені і мо§й родині. Такі люди як я, якщо §х приперти до стіни, здатні на відчайдушні вчинки. День і ніч я думав, що таке необхідно зробити, щоб дістати потрібну суму грошей. Але нічого з того не виходило. Та й що тут придумаєш. Валентин Михайлович починав нову справу, намагаючись приникнути в нову політичну силу, яку інтенсивно розкручували перед виборами і тому йому були потрібні гроші. Багато грошей.
   Але ж я все таки професор і доктор економічних наук. Розуму в мене палата, хоча б цим сторінкам я можу про це зізнатися і похвалитися, і коли мене прикрутить життя, притисне до стіни і в мене не стане ніякого іншого виходу, як відкинути геть власні життєві принципи, я §х не просто відкину, а дуже глибоко засуну собі або комусь іншому до дупи. Обрав я собі безсонну ніч на суботу, тобто вихідний день, думав до самого ранку, перебирав різні варіанти і нарешті додумався. У нас на той час уже з'явилися багаті і дуже багаті люди. Треба було лише знайти реальний механізм у них ці гроші забрати. Тоді всі розраховувалися доларами, навіть у магазинах §х приймали. У декого цих доларів було аж занадто багато. Але навіть долари - це лише папірці. Почалася приватизація різних господарських об'єктів і в багатьох виникла цілком природна спокуса, навіть життєва потреба перевести ці папірці в абсолютно реальну нерухомість, придбати майстерню, завод, відкрити власну справу. Скрізь по Києву шастали люди з цілими валізами доларів, які шукали місце, куди б §х вкласти. І я вирішив таким людям допомогти. Але як це зробити, коли в тебе за душею ні грошей, ні нерухомості, ні землі, практично нічого. Але ж розум у мене є. Не всі це розуміють, але тільки він та ще здоров'я чогось у цьому світі варті. Лише ним, а також шахрайським хистом, бог мене не обділив.
   Хто не терпить диму, не отримає вогню. Нам - укра§нцям треба постійно пам'ятати цю просту істину. Ми ніколи не належали до тих народів, яким все давалося легко і невимушено. Для досягнення власно§ мети нам завжди треба пройти нелегкий і довгий шлях. Іноді так і хочеться крикнути на вулиці: "Укра§нці - якщо хочете лікувати будь-яке порушення свого суспільного організму, необхідно спочатку зрозуміти як здійснюється нормальна функція".
   Я тоді дружив з таким собі Аркадієм Жезганським. Разом училися в аспірантурі. За фахом він був не економіст, а цілком пристойний математик-програміст. У той час євре§ масово ви§жджали до історично§ батьківщини і до інших кра§н світу. Подав документи на ви§зд до Ізра§лю і Аркаша. Поки все це бюрократичне дійство варилося він вивчав іврит. Заходячи до нього я часто чув, як він відкриваючи вхідні двері вітався зі мною "шалом". Саме тоді я звернув увагу, що євре§ і араби дійсно за походженням дуже близькі наці§. Традиційне вітання євре§в "шалом алейхем" мало в арабській мові відповідника "салам алейкум". Жартуючи я саме так і відповідав своєму другові. Але скільки взаємно§ ненависті накопичилося в цих двох генетично близьких народів. Аркаша збирався §хати до кра§ни, яка постійно воювала і де практично щодня відбувалися терористичні акти. Саме це я і збирався використати.
   - Чуєш, Аркадію, - звернувся я до нього на наступний день. - Навіщо ти §деш до кра§ни, де тебе можуть вбити? Хіба ти не знаєш, що сталося з одним викладачем нашого університету, який ви§хав до Ізра§лю?
   - І що ж такого з ним сталося? - запитав мене Аркадій.
   - Він непогано влаштувався в Ізра§лі. Мав власний будинок, купив собі шикарний автомобіль. Одного дня десь там на дорозі зупинився, мабуть мотор перегрівся, відкрив капот автомобіля, нагнувся туди. Так його в тому моторі і знайшли мертвим. Повз машину проходив якийсь араб і загнав йому заточку у спину. Ось так.
   - Ти мене не лякай. Я і сам боюся. Але в мене іншого виходу немає. Тут жити вже, вибачай, не можна. Не сьогодні так завтра можуть початися погроми. Так завжди в Укра§ні було і буде. Тому треба обирати менше зло. Як то співають в одній пісні: " надо дєлать ногі к югу, мєнять і широту і долготу". Ну як можна жити в кра§ні, де люди донині вважають, що суспільством управляє "закон дурниці чисел".
   - І що ж вона за звір такий? - поблажливо посміхнувся я.
   - Згідно з ним рішення двох людей завжди гірше рішення одніє§, трьох - гірше за рішення двох і так далі. В "кра§ні дурнів", уламком яко§ і є нинішня Укра§на, інакше і бути не могло. Зібрати до купи навіть двох розумних і толерантних людей, які б діяли за укра§нським принципом "одна голова добре, а дві краще" в наш час дуже важко. Коаліція ж трьох мудрагелів, які б працювали на спільну мету, взагалі виглядає вкрай проблематичною. Досить затесатися до навіть невелико§ групи розумних людей хоча б одному агресивному ідіоту, як все летить шкереберть.
   - А ти не хотів би ви§хати, скажімо, до США чи Німеччини?
   - Для цього треба мати гроші. А я гол як сокол. В Ізра§лі ж діє державна програма допомоги таким злидарям як я. Буду мати житло і гроші аж поки не влаштую власне життя. А потім подамся може й до Сполучених Штатів або Аргентини. І там і там у мене є родичі. Крім того, в мене дуже популярна саме у Штатах спеціальність програміста. Та ще й найвищо§ кваліфікаці§, отримано§ в кращому в Радянському Союзі Інституті кібернетики. Це ж у нас, до речі, створили першу у світі ЕОМ.
   - Ну давай заробимо ще тут трохи грошенят, - запропонував я другові. - Вони тобі не завадять ні в Ізра§лі, ні в США.
   - Так хто ж проти, - посміхнувся Аркадій. - Особисто я лише за. Але в мене вже немає часу, щоб розгортати тут бурхливу господарську діяльність. Через два місяці мені неодмінно треба бути на історичній батьківщині. Щось я не бачу в тебе в руках валізи з "капустою". Які з'явилися іде§? Он очі аж горять. Я тебе вже добре знаю. Вивчив твою гнилу ідеологічну сутність ще з часів спільного проживання в аспірантському гуртожитку.
   - Я б цю справу провернув і сам, - почав я розповідати, - але не збираюся ви§жджати з Укра§ни. Хотів би жити і займатися бізнесом тут. Тому мені не можна світитися. А тебе через два місяці в цій кра§ні не буде, а в Ізра§лі нехай хтось попробує дістати мого друга Аркашу. Ви§деш з цілою валізою доларів. Як тобі така перспектива?
   - Ну не тягни далі, а то зараз я почну смажити картоплю, он у мене залишилося декілька картоплин, і будемо §сти некошерну страву, тобто сало. Є ще трохи горілки. Щоб прожити ці два місяці в Києві мені прийдеться позичати гроші. До тебе навіть не звертаюся. В тебе родина, дружина, діти. До речі, як поживає твою красуня? Переказуй §й від мене привіт.
   - Та якось перебиваємося. В не§ і в мене є родичі в провінці§, то вони періодично передають то картоплю, то м'ясо, то твоє некошерне сало. Але в мене великі проблеми. Потрібна значна сума грошей. Через це я і в тебе. Справа ось у чому. По Києву вештаються люди з цілими валізами грошей. Думаю, що для тебе це не відкриття. Ці гроші в них необхідно забрати. Ідея моя, організація справи твою. Отримуємо гроші, я ніде не засвічений, долари ділимо навпіл, я залишаюся з ними тут. А ти з "капустою" відбуваєш у кращий світ, тобто до Ізра§лю. Всім великий привіт.
   - А конкретніше не можна?
   - Не можна. Давай спочатку домовимося. Чи ти берешся за справу, якщо вона є вигідною і безпечною і чи згідний поділити гроші, так би мовити, фіфті-фіфті. А то ти візьмеш ідею і провернеш §§ з кимсь іншим.
   - Добре. Я згодний. Ти ж мене знаєш не один рік. Та й я тебе і твою родину знаю. Я не підведу. Давай викладай свою геніальну ідею.
   - Ідея доволі проста. Як і все геніальне. Ми, точніше ти, орендуєш приміщення в центрі міста, скажімо на рік, але з відстрочкою орендно§ плати на місяць. Через таке відтермінування плати запропонуєш §м більше, ніж вони хочуть. Крім того, домовишся, що через місяць заплатиш за цілий рік наперед. Скажімо, чекаєш в наступному місяці гарантованого надходження велико§ суми грошей. Підпишете угоду, щоб вони нічого не запідозрили. З нотаріусом і таке інше. Тільки дуже шикарний офіс. У ньому мають бути дві суміжні кімнати. В одній є вхід в офіс, з іншо§ вихід з нього. Я такі приміщення бачив. Замість дверей між цими двома кімнатами вбудовуємо капітальний сейф. Ззаду в сейфі відчиняються дверцята. Стандартний сейф дуже швидко можна переобладнати належним чином. В офіс наймаємо на роботу декількох людей, які нічого не підозрюють. Це молоді дівчатка і хлопчики, яких ти будеш вчити математиці чи івриту, мені все одно. Аби вони там сиділи за комп'ютерами для солідності. Даємо оголошення в газету, що хочемо продати якийсь завод за готівку. При§жджають клієнти з валізою грошей. Ми домовляємося, дівчата залишаються в офісі ніби то для того, щоб оформляти папери, а ми, я маю на увазі тебе, §демо з клієнтами на об'єкт. Гроші пропонуємо заради §хньо§ ж безпеки покласти до сейфу. Ключ віддаємо клієнтам. А біля сейфа саджаємо найнятого на фірмі охоронця, який нічого не підозрює. Або нехай саджають біля власних грошей свого охоронця, якщо нам не довіряють. Ви §дете на завод, а я відкриваю задні дверцята сейфу і виймаю гроші. Під час огляду об'єкту ти вибачаєшся і відходиш у бік, наприклад, до туалету і хутко зникаєш. Клієнти повертаються до офісу. Охоронець на місці, сейф зачинений і може навіть опломбований, відчиняють його. А грошей немає. А ти в той же день увечері чи на наступний день летиш до Ізра§лю. Всім в Укра§ні від тебе просто таки грандіозний привіт. Як тобі така ідея?
   - Не знайшов у ній жодного слабкого місця, окрім одного.
   - Якого?
   - У нас немає заводу.
   - Завод буде. Я вже знайшов один такий. Сто§ть повністю закритий. Не шумить, не гуде. Робітників немає, керівництва теж. Криза ж.
   - Але ж там, напевно, хоча б охорону залишили. А то ж розтягнуть усе.
   - Правильно, охорона там дійсно є. Якийсь дідусь чергує. Але вони §§ поставили з боку під'§зних шляхів, тобто з тилу. До заводу залізнична колія підведена, що є ще одним плюсом для потенційних покупців. А з боку прохідно§ там просто капітальні ворота і хвірточка на ланцюгу. І все. Я там кожний день вранці бігаю. Ні душі. Ланцюг знімемо. Це і я можу зробити. Проведеш клієнтів на територію. Почнеш показувати все, що знаходиться, так би мовити в загальному вигляді, там багато закутків. Заведеш §х вглиб, а сам хутко злиняєш. А я в цей час буду розважати дідуся-сторожа, розпитуючи його про всілякі дурниці.
   - А вони попросять документа на право власності на завод. А де я §х візьму?
   - Напевно, що попросять. А ти скажеш, що про документи будемо говорити після того, як вони подивляться завод на місці. А то може §м ще й не сподобається, то навіщо і возитися з документами. Крім того, власник не хотів би, щоб його прізвище знали люди, які реально не купуватимуть цей об'єкт. Чого ти бо§шся? Хіба ти єврей-математик, випускник славно§ аспірантури само§ Академі§ наук, не окрутиш навколо пальця якихось там провінційних лошків. При§дуть до нас з Донбасу чи Придніпров'я. У них зараз цілі вагони грошей. То нехай поділяться з нами. Все одно то гроші крадені. Так що ніяких перешкод, ні моральних, ні організаційних я не бачу. Ну а далі, нехай допоможе нам бог Я ніколи не повірю в те, знаючи тебе, що ти не зможеш заморочити голову людям з таким інтелектуальним рівнем. Вони будуть говорити між собою на такій мові, що ти одразу зрозумієш з ким маєш справу і як себе треба поводити і що говорити, а про що мовчати, робити вигляд ніби виконуєш конфіденційне доручення якогось великого столичного боса. Ось так приблизно. Мені більше нічого сказати.
   - Так. Твоя пропозиція дуже приваблива. - почухав носа Аркадій. - І особливо для мене в моєму незавидному фінансовому становищі. Мені дійсно не хотілося б бігати по страшенній спеці з автоматом "Узі" і ловити якихось там арабських терористів. А так я миттєво злиняю до Штатів і тільки мене й бачили. Маючи такі гроші я не пропаду. В крайньому разі мене і тут кагал так сховає, що ніхто не знайде. Але краще, все таки, провернути цю справу тоді, коли в мене всі документи будуть на руками і квитки на літак теж. Скажімо вранці провести операцію, а вдень чи увечері в мене рейс на Тель-Авів. От клас.
   - Так ти згоджуєшся?
   - Згоджуюся. Але за одніє§ умови.
   - Слухаю тебе.
   - Гроші вийматимеш з сейфу не ти, а мій брат. А то, вибачай, ти сам завієшся десь з грошима, а я з братом вилечу не тільки в Ізра§ль, але й у трубу. Ми ж уже тебе ніяк знайти не встигнемо, коли рахунок йтиме на останні години нашого перебування в цій кра§ні. Вибач, друже, але мені не відомі тво§ життєві обставини, які примушують тебе діяти таким незвичним способом. Та й сьогодні ти мені відкрився з зовсім іншого боку. Може в тебе просто іншого виходу немає, як надурити мене. А мене ще батько попереджав, щоб я не вірив укра§нцям, які стали на шлях шахраювання. Нам тоді до вас дуже далеко. Ви і самі не підозрюєте, яка ви давня нація і скільки за вами сто§ть поколінь людей, а отже і життєвого досвіду.
   - А хіба життєвий досвід передається генетично?
   - Звичайно, що передається.
   - А я думав. що це євре§ найдавніша нація.
   - Нічого подібного. Ось я вже майже вивчив іврит і звернув увагу на те, що у нас біолого-соціальне створіння "людина", як і в інших народів, позначається словом чоловічого роду. І в німців "ман", тобто він, і в англійців "мен", теж він, і в росіян "чєловєк", також він, і навіть у давніх римлян з §х вічним містом Римом "гомо", теж він. Ти ж не назвеш гомиком жінку? Хіба не так? Лише в укра§нців це "людина", тобто вона. У вас в одних людиною є жінка. В усіх інших народів це чоловік, мужчина.
   - Дійсно так. А я ніколи й не звертав уваги на це, - почухав я потилицю. - Але як ти звідси зробив висновок, що укра§нці найдавніша нація у світі.
   - Історія людства почалася з матріархату, де панували жінки, аж через тисячоліття людство перейшло до патріархату. А це означає, що твоя нація заглиблена на тисячоліття аж до глибин матріархату. Нам-євреям така глибина і не снилася.
   - Ну дякую, просвітив і втішив. Але все одно тепер я буду страшенно хвилюватися і переживати, коли мо§ гроші опиняться в руках твого брата. Навіть не тво§х, а людини, яко§ я зовсім не знаю. Він же десь у Вінниці живе.
   - Це моє останнє слово, друже. Або ти згоджуєшся на мо§ умови, або я відмовляюся брати участь у цій операці§. Весь ризик падає на мене, а ти залишаєшся таким собі сірим кардиналом десь за лаштунками і практично нічого не робиш і нічим не ризикуєш.
   Що мені залишалося робити окрім того, як пристати на умови Аркадія. Вже з наступного дня ми з ним стали продивлятися оголошення в газеті про здачу в оренду офісів. Це виявилося нелегкою справою. І проблема полягала зовсім не в тому, що §х було мало. Пропозицій існувало хоча греблю гати, однак не багато було бажаючих здати офіс без попереднього авансу і з відстрочкою платежу на місяць. Прийшлося згодитися на значно вищу платню, ніж попередньо заявлена людьми, які здавали офіс. Але нам було все одно, так як за будь-яких умов ми нічого платити §м не збиралися взагалі. Нарешті такий офіс вдалося зняти. В самому центрі на вулиці Стрілецькій в розкішному будинку дореволюційно§ побудови. Це місце влаштовувало нас найкраще, так як мало тиснути на провінційних "лохів" своєю величчю. Крім того, вони повинні були про§жджати по дорозі до нас повз Золоті ворота, а також численні посольства і представництва. Аркадію треба було ввертати в розмові з "лошками", що поруч з нашим офісом знаходяться посольства Польщі і Південно§ Коре§, а також резиденція посла Інді§. Над сусіднім будинком майорів величезний прапор Норвегі§, бо тут було посольство ціє§ кра§ни. Все це мало придавити провінціалів і опустити §х нижче плінтуса.
   Ми прискіпливо оглянули десятки приміщень. Я вже почав хвилюватися, аж тут раптом така удача. Офіс на Стрілецькій підходив для проведення операці§ просто ідеально. Чудово вмебльований і обладнаний всією необхідною оргтехнікою він знаходився в будинку, який мав крім парадного входу ще й вихід у двір. Звідти арка вела на саму вулицю. Майже поряд була станція метро "Золоті ворота", вулиці Рейтарська, Стрілецька, Ярославів вал. Як колись написав один відомий укра§нський поет Юрій Рибчинський: старий, як казка Ки§в.
   З велико§ кімнати офісу, де стояли столи з комп'ютерами, двері вели до кабінету керівника, а звідти через кімнату відпочинку мали інший вихід на сходи того ж під'§зду. Хтось викупив на першому поверсі цього будинку дві суміжні квартири, прорубав між ними двері, але залишив, про всяк випадок, другий вихід на сходовий майданчик. Ось цим ми і збиралися скористатися. Коли Аркаша отримав ключі від офісу, я замовив у маленькому приватному видавництві декілька всіляких відзнак для юридично§ фірми "Інтернешнл продакшн". Назва абсолютно безглузда, але на той час саме для лохів це було в самий раз. Серед цих відзнак були і надруковані англійською мовою. Я просто взяв будь-який текст з яко§сь англійсько§ книжки, яких у моє§ дружини, викладачки англійсько§ мови було безліч. Мене просто розпирало від нервового сміху і я нерідко чмихав при дружині, згадуючи сво§ оборудки.
   Врешті-решт ми з Аркашою обвішали всі стіни головно§ кімнати офісу відзнаками укра§нською, російською і англійською мовами. На перших двох повідомлялося, що юридична фірма "Інтернешнл продакшн" є переможцем всіляких всеукра§нських і міжнародних конкурсів, а також §§ керівник Веніамін Кононенко є номінантом конкурсу "Людина року". Ім'я і прізвище керівнику ми підібрали з певним підтекстом. Ім'я мало вказувати на те, що його мати єврейка. А прізвище на те, що батько президента компані§ укра§нець. Так би мовити з одного боку пройда, але з іншого - чесна людина. Саме такому народному стереотипові і відповідав фейс Аркадія, котрий мав у сво§х жилах значний відсоток укра§нсько§ крові.
   Після цього ми почали "облагороджувати" сам кабінет "президента". Для цього спочатку завезли і вмонтували замість дверей до кімнати відпочинку громіздкий сейф. Сам Аркаша знайшов спеціаліста, котрий за невелику суму облаштував його задніми дверцятами. Сейф виглядав надзвичайно солідно і був обладнаний всілякими електронними штучками і навіть дисплеєм, на якому моргали зеленим світлом якісь цифри. Все це мало справити незабутнє враження на провінціалів. За спиною "президента" ми повісили сертифікат на його ім'я на придбання на Місяці ділянки землі. Там навіть була відповідна картосхема, де зображалася ця територія і §§ координати. Другий багато оздоблений золотом сертифікат підтверджував, що Веніамін Кононенко є членом Нью-Йорксько§ Академі§ наук з економіки і права. В той час євре§ США для комплексуючих "лохів" з колишньо§ "кра§ни дурнів" організували за 200-300 доларів такий шахрайський "лохотрон". Плати "бакси" і отримуй "справжній" сертифікат, що ти не останній дурень. Потім на§вні укра§нці познімали ці сертифікати зі стін сво§х кабінетів і соромилися навіть про них згадувати.
  -- Спочатку §х необхідно трохи "помурижити" у великій кімнаті на дивані, - інструктував я свого друга. - Це щоб вони побачили, що робота у нас кипить. Твій брат має забезпечити в цей час дзвінки до офісу і до тебе. Ваша розмова має постійно перериватися дзвінками. Вибачишся, і скажеш, що чекаєш телефонного дзвінка від міністра юстиці§. Після нього вийдеш до головно§ зали і попросиш ні з ким більше тебе не зв'язувати, так як у тебе дуже важливі клієнти. Потім, даси список охоронних фірм і нехай вони самі замовлять звідти на один день охоронника, який озброєний сидітиме біля сейфу у вашу відсутність. Покладете гроші до сейфу, зачините його, ключі передаси клієнтам у руки і вперед до зірок. Крізь терни, неодмінно. Інакше не можна.
   Облаштувавши належним чином офіс, взялися за персонал. Але якою роботою його забезпечити, щоб ніхто не запідозрив, що вся наша фірма повна "липа". І тут у мене ідея виникла, так би мовити, на голому місці. Кажу Аркадію, а давай ми за оголошенням наймемо на роботу студенток старшокурсниць факультетів романо-германсько§ філологі§ або міжнародних відносин. Дамо §м зібрання законів Німеччини, Велико§ Британі§, США, Росі§, Сінгапуру в оригіналі і сформулюємо завдання перекладати укра§нською мовою. Скажемо, що наша кампанія виграла тендер у Верховно§ Ради на виконання всіх цих робіт. Це ж солідно, перемогти у такому конкурсі. І у розмові з клієнтами ти щоб про це принагідно чи просто ні сіло ні впало ввернув. Буде мати в них відповідний резонанс.
   Аркадій зауважив, що це саме те, яке нам зараз потрібне. Дали ми оголошення в газетах. Призначили просто таки казкову платню, яку і не збиралися платити і до нас потяглися з усіх боків претенденти на вакантні посади в нашій не то фірмі, не то компані§. Переважно дівчата. Аркадій навіть конкурс серед них провів. Примусив писати різні абсолютно дебільні тести і проводив особисті співбесіди. Звичайно, ні інтелектуальний, ні фаховий рівень цих студенток його не цікавив. Головним критерієм були власні сексуальні уподобання і фантазі§ самого "шефа". Це був справжній цирк, клоунада і буфонада. Три в одному. Я сміявся до повного посиніння мого могутнього організму. А ось мій друг був як ніколи серйозний.
   І нарешті наш проект почав "працювати". Дівчата, бо хлопців Аркадій не взяв на роботу жодного, страшенно старалися і намагалися всіляко догоджати своєму керівнику. А він, такий-сякий, розкошував як міг. Увесь час отирався біля працівниць, розігрував з себе суворого контролера §хньо§ роботи. Викликав на килим і навіть увів систему штрафів за запізнення на роботу і невчасне повернення з обідньо§ перерви. Через певний час, не виплативши дівчатам ні копійки, ми вже обідали за §хній рахунок, так як Аркаша збирав з них штрафи готівкою. Нипав як сновида офісом, мацав дівчат, зазирав §м згори під ліфчики. Нарешті зробив вибір і кинувся в атаку. Дівчина була не проти завести інтрижку з самим "президентом", але виявилася таким стервом, що збаламутила всю фірму. Вона вирішила, що буде керувати не лише сво§м босом, але й давати розпорядження іншим працівницям. Потрібно було терміново втручатися.
   - Аркаша, дорогенький мій друже, ти ж уже оформив документи на ви§зд. Що ж ти робиш? Вирішив, так би мовити, "на коня" організувати на роботі "кляйне італьяніше бордельєро"?
   - Я ніколи не був у своєму житті такий закоханий, - повернув до мене своє щасливе обличчя Аркадій. - Хочу одружитися на ній. По§ду до Ізра§лю, а потім "випишу" до себе і Наталку. Не можу без не§ жити.
   - Аркадію! Ти мене чуєш? - з притиском звернувся я до закоханого бовдура. - Ти на себе хоча б раз прискіпливо в дзеркало дивився? Вибач, але така розкішна красуня, як Наталя, може кохатися з таким як ти лише з однією метою, отримати від нього гроші. І все. Нічого більше. Абсолютно "насінг". Я розумію, що зараз ти думаєш не головою, а головкою свого члена. Але вибачай мені, друже, я не можу дозволити тобі зірвати так ретельно сплановану операцію на §§ завершальній стаді§.
   - Так що ж мені робити? Я §§ дійсно люблю по справжньому.
   - Якщо тобі так нейметься, хочу нагадати, що через декілька днів ти з'явишся в Ізра§лі доларовим мільйонером і знайдеш собі найгарнішу в цій кра§ні Хайку. І заживете ви з нею щасливо і будете мати багато маленьких жиденят. Гарненьких, жвавих, кучерявих. Уяви собі таку привабливу картину. І буде твоя дружина тобі вірною все ваше щасливе подружнє життя. А так ви§деш ти з Наталкою, вона народить тобі дітей, мати в них не єврейка, а значить і §х в Ізра§лі за євре§в не будуть мати. Яке життя буде в тво§ нащадків, Аркадію? Громадян другого сорту? Ти хочеш тако§ долі для сво§х дітей? Крім того, Наталка буде постійно наставляти тобі роги. Чи потрібне все це тобі?
   - Я про це не подумав.
   - Так подумай зараз і зроби правильні висновки.
   - Але ж і в Ізра§лі я не стану гарнішим чоловіком, ніж нині в Укра§ні. І там на мене жінки не будуть задивлятися і кидатися.
   - Аркадію! Ізра§ль не Укра§на. Там живе безліч правовірних глибоко віруючих іуде§в. Ти знаєш як такі люди кохаються зі сво§ми дружинами?
   - Ну як чоловіки кохаються зі сво§ми дружинами навіть мені розповідати не треба. - посміхнувся Аркадій.
   - Зачекай сміятися. Ти §деш до кра§ни, про яку майже нічого не знаєш. Правовірний іудей, коли настає таке рідкісне свято, як кохання з дружиною, використовує для цього простирадло.
   - Яке ще простирадло?
   - Біле або кольорове. Кому яке більше до вподоби. В ньому робиться отвір, саме тако§ величини, щоб проліз член. Чоловік покриває дружину простирадлом і обов'язково не торкаючись §§ тілом, щоб не осквернити себе, робить свою справу. То який кайф від цього дійства чоловікові, і який дружині?
   - Ти такі казки розповідаєш, що мені аж соромно стало, - розгубився Аркадій. - Не треба такого набалакувати на мою націю.
   - Ніякі це не казки. Треба цікавитися не лише математикою У тебе в Ізра§лі, раз ти далекий від всі цих ваших штучок, буде багатий вибір наречених, які при§хали туди з цивілізованих європейських кра§н, США і колишнього "есесесера" і яким вони теж не подобаються.
   - А може я тоді випишу Наталку до себе як коханку?
   - Чом би й ні. Але сподіваюся ти §й нічого не повідав про наші плани. А то тоді б ти дуже сильно мене розчарував. Я ж тут тільки ідеолог, а виконавець всього цього шахрайського проекту ти. Замість Ізра§лю загримиш до нашо§ в'язниці або тебе пришиють наші "клієнти". Не забувай про це. А твою біляву кралечку Наталку, раз ти без не§ жити не можеш, з тво§ми мільйонами ти зможеш поселити на одній з тво§х вілл десь у передмісті Тель-Авіву. І будеш до не§ на§жджати коли захочеш і зможеш.
   Шахрайська операція, спланована і розроблена мною, входила до своє§ завершально§ стаді§. Кожний день Аркадій отримував декілька телефонних дзвінків з пропозицією купити "наш" завод. Він приймав відвідувачів, розмовляв з ними, вивідував все, що нам було потрібно і увечері ми з ним ухвалювали ті чи інші рішення. Постійно відбувався торг. Нарешті ми відібрали клієнтів з Запоріжжя, які запропонували нам три з половиною мільйони доларів. Після цього Аркадій звозив §х на завод. У цей час охоронником на ньому вже працював його брат. Тому зникла необхідність щось там "хімічити" і наражатися на ризик бути викритими надто вже ретельним працівником охорони.
   Завод дуже сподобався запоріжцям. Вони вирішили його купувати негайно, поки хтось інший не дав вищу ціну. Тим більше, що Аркадій вміло призначав зустрічі з різними "бригадами" покупців. Коли одні виходили з його кабінету, інші вже чекали в офісі. Але ми йшли з невеликим випередженням графіку, а це ні мені, ні Аркадію з братом було зовсім не потрібно. Літак на Тель-Авів відбував лише за три дні, а запорожці наполягали на прискоренні операці§ з купівлі-продажу. Вони знову прийшли до Аркадія і на наступний день він передав зміст §хньо§ розмови.
  -- Ти чого, начальнік, тягнеш з оформленням угоди? - почали наступати вони на Аркадія. - Зведи нас з хазя§ном. Ми добре тобі заплатимо.
  -- Не можу я вас з ним напряму звести. Це суперечить підписаному мною з хазя§ном нерухомості контракту. - відповідав §м Аркадій. - Але раз ви обіцяєте мені винагороду за інформацію і сприяння, скажу вам відверто, що вчора я отримав від одного клієнта з Донбасу остаточну суму, яку він узгодив зі сво§м босом за придбання цього заводу. Вони зупинилися на трьох мільйонах і вісімсот тисячах доларів. Я ще не повідомив свого клієнта про цю пропозицію. Зрозуміло, що він вибере не ваші три з половиною мільйони, а цілком природно пропозицію на триста тисяч доларів більшу. Думаю, що і ви так би вчинили.
  -- І скільки ж така інформація і гарантована з нами угода коштує для фірми чи для вас особисто? - запитали запорожці.
  -- Півмільйона доларів мені особисто. Іще чотири мільйони для мого клієнта. А я скажу йому, що більше ніяких пропозицій немає. Хоча, як ви вже самі помітили, в офісі на мене чекають і інші клієнти саме по цій справі. Таким чином, якщо ви згодні на мою пропозицію, через два дні вам треба принести мені в цей кабінет чотири мільйони п'ятсот тисяч доларів готівкою. Ваші реквізити в нас є. Ви кладете при мені ось до цього сейфу, - Аркадій відкрив сейф, - можете перевірити, сво§ і мо§ гроші, наймаєте деінде чи залишаєте власну озброєну хоч базуками охорону і поки оформляються мо§ми співробітниками відповідні папери ми ще раз §демо на завод, ви перевіряєте, чи за той період, що ви там не були на об'єкті не демонтували і не вивезли якогось обладнання. Я хочу, щоб між нами ніяких непорозумінь не виникало. Потім заходимо до ресторану, випити, як то кажуть, на коня чарку горілки. Посидимо трішки, а після приємного застілля вертаємося до офісу, ви отримуєте документи на право власності, відкриваєте сейф, відраховуєте мені "півлимона", а інші гроші я знову замикаю до сейфу і коли ви по§дете додому віддаю §х своєму клієнту. Всі задоволені. Чи може у вас є якісь інші пропозиці§? Я згоден §х обговорити.
   Пропозицій від клієнтів не було. Вони дуже поспішали і тому не хотіли затягувати процес придбання заводу якимись нікому не потрібними дискусіями. Тим більше, що запропонований Аркадієм варіант дій виглядав цілком логічним і раціональним.
   Після того як клієнти з Запоріжжя пішли Аркадій сів за стіл і подивився довкола довгим невеселим і тужливим поглядом. Телефон просто розривався. Він зняв трубку. Телефонували з Одеси. Просили про зустріч і хотіли подивитися на завод, який продається. Аркадій чемно пояснив, що завод уже продано. - Так якого хрена донині висить оголошення в газеті? - грубо запитали на іншому кінці дроту? - Щоб ти його засунув собі в дупу, - відповів Аркадій і поклав трубку. Знову зателефонували, тепер уже з Харкова. Питання було тим же. І знову його вилаяли. Аркадій відповів такою тирадою, що на іншому боці дроту в Харкові вражено замовкли. Коли пролунав наступний дзвінок Аркаша привітався, послухав чергового клієнта і його невдоволення з того, що завод уже продано, приставив трубку собі до дупи і оглушливо туди перднув. Потім послухав чиєсь знавісніле незрозуміло-вражене булькотіння на тому кінці дроту і поклав трубку на базу. Підвівся, перднув ще раз і вийшовши з кабінету по§хав на зустріч зі мною
  -- Клієнти були більш ніж задоволені, - переконував мене Аркадій. - Так що на цьому етапі нашо§ операці§ вже не ти, а я відігравав роль першо§ скрипки. Ми розраховували не більше як на три мільйони доларів, а я отримав на цілу третину більше.
  -- Ну ще не отримав.
  -- Тепер нам уже ніщо не завадить, - самовпевнено потягнувся як кіт Аркадій, позіхаючи. Видно було, що він цілу ніч гарцював з Наталкою.
  -- Знаєш, друже. А я попробував і собі з тим простирадлом побавитися. Цікаво. Але ти правий. Кайфу ніякого. Піду я краще спати додому. Завтра вирішальний день. І, прощай нємитая Росія, страна рабов, страна господ.
  -- Якщо ти ще насамкінець не витрахав весь свій розум, у нас тут Укра§на, а не Росія.
  -- Довго ви тут в Укра§ні ще будете випльовувати з себе цей проклятий Кацапстан, - посміхнувся він, - а з ним і ваших рабів, і §хніх господ. Ось я тобі ще одне свідчення відомого російського поета про Росію і росіян прочитаю. Мені його в кагалі дали, щоб не розслаблявся наостанок. У даному випадку вже ніхто не скаже, що це проклята жидва чи хітрия хахли про милих росіян, таких білих і пухнастих, придумали. Це росіянин пише про себе сам. Ще не забув такого класика російсько§ літератури як Нєкрасов?
  -- Звичайно, що пам'ятаю.
  -- Тоді слухай:

Наконєц із Кєнінсбєрга

Оказался я в странє,

Гдє нє любят Гутенбєрга

І находять вкус в дєрьмє.

Випіл русского настоя,

Услихал єб..ну мать

І пошлі пєрєдо мною

Рожи русскіє плясать

   - Ось так, шановний пане Принципале-Жульський, - засміявся Аркадій. - Хоча б перед від'§здом я тебе просвітив.
  -- Та бог з ним, з тим Некрасовим. Повернемося до Лермонтова. Там ще у нього є щось про мундіри голубиє і вєрноподданий народ.
  -- Саме це я і мав на увазі. ФСБ "шарить" в Укра§ні, як у себе вдома. А ти кажеш, що ви вже не Росія. Ну все. Пішов я. Завтра останній день мого драматичного, а може й трагі-комічного життя в Укра§ні. Післязавтра почнеться новий етап, незвіданий, непевний і незрозумілий. Треба було б за всіма канонами провести цю ніч з тобою і іншими друзями, але що поробиш. Не мені тобі розповідати... І він пішов. Тільки я його й бачив.
   Ох і розкатав я губу на два мільйона доларів. Ох і набудував же я повітряних замків, на придумував всіляких проектів, як ці гроші використати. Ох як я потирав від задоволення руки. Яким розумним і вправним себе вважав. Сам себе коронував королем укра§нських шахра§в. І ось настав цей щасливий день здійснення мрій ідіота. І борг я віддам, і нову справу започаткую, і квартиру нову куплю, і жінці діамантове кольє придбаю. Хай тобі абищо.
   Хоча, що мені було робити, коли я залишався на цій шахівниці лише пішаком, який захотів стати ферзем. Треба було тільки чекати. Аркадій обіцяв зателефонувати за дві години до відльоту літака і передати мені гроші. Час підходить, я все більше нервую, а дзвінка немає. Година до відльоту літака, півгодини, ніхто не телефонує. Думаю, може щось пішло не так і угода зірвалася? Так і ліг спати, хоча й не міг стулити очей. Помарудився до ранку, а о десятій годині вже стояв під офісом. Мене там ніхто не знав і ніколи не бачив, тому я нічим не ризикував. Дивлюся, а звідти виводять дівчат, якісь люди в цивільному. Вийшов я з під'§зду і зупинився біля групи немолодих жінок, які щось жваво обговорювали.
   - Що трапилося? - питаю. - Я тут проходив, дивлюся якихось дівчат пов'язали. У вас що тут бордель у будинку відкрили? Та ні кажуть, до цього ще не дійшло, але вже недалеко. Ось тут ці жіночки, які все знають, і повідали мені, що вчора ввечері в цьому офісі був страшенний скандал. Нібито відкрили сейф, в який клієнти поклали "неміряно баксів", так мені і сказали, цитую дослівно, а там нічого немає. Спочатку ці бандюки почали бити охоронників. А потім взялися за дівчат. Кажуть, де документи, які ви мали оформити на право власності. Де ваш чортів бос подівся? Ви його покриваєте. Ми вас всіх тут "уроєм". Дівчата так верещали, що прийшлося викликати міліцію. Лише з допомогою "Беркута" і вдалося вгамувати тих бандюків проклятих.
  -- Я цілу ніч не спала, - збуджено говорила жінка похилого віку з недбало приліпленим компресом на голові. - Згадала як мій покійний чоловік, царство йому небесне, в нашій квартирі концерти влаштовував. Теж без міліці§ розібратися не могли. Але тоді верещала я одна та ще мо§ нещасні діти. А тут такий ґвалт зчинився, що мабуть і в норвезькому посольстві почули. Міжнародний скандал, - аж захлиналася від захвату одна бабуся, якій явно не вистачало ні хліба, ні видовищ.
  -- Так де ж гроші ділися? - не вгавав я. - Не могли ж вони випаруватися. Так не буває.
  -- Тепер, шановний, все буває. Розпустилися всілякі бандюки і шахра§. Одні бандити крадуть в інших. А грошики то все одно взяті в нас, - помахала комусь кулаком ще одна бабуся. - Кажуть, що в тому сейфі задньо§ стінки не було.
  -- Та не так ти розповідаєш. Не знаєш, так мовчи, - попередня оповідачка ображено замовкла, а наперед виступила "бойова" бабуся в картатій хустці. - Задня стінка була, але зробили §§ у вигляді дверцят. Розумієш, чоловіче добрий? Двері в сейфа були спереду і ззаду. Спереду поклали гроші, а ззаду §х забрали. Хитро хтось придумав.
   Я знав, а виявляється, що і не знав того, хто все це придумав. Що він за людина? Чому увесь час програє там, де мав би завдяки своєму розумові і винахідливості обов'язково виграти? Я похнюплений ледве почвалав додому. Ох і заколисав мене Аркадій сво§ми оповідками про перевагу укра§нського шахрая над єврейським. Індивідуально може вона і дійсно є, але коли євре§ об'єднуються в групи, а вони завжди в них об'єднуються, то тоді майже завжди переграють укра§нських шахра§в з §хнім крайнім індивідуалізмом.
   Де ти нині, Аркадію? Мабуть згадуєш і ти мене? Не раз і не двічі. Що ти думаєш? Чи задумав ти обдурити мене з самого початку чи нічого не міг вдіяти, щоб завадити обібрати мене своєму братові? Так чи інакше, але твій задуманий, спонтанний чи вимушений вчинок поставив мене практично в безвихідне становище. Через тиждень мені треба було віддавати половину боргу Валентину Михайловичу, а в мене не було й копійки. Що робити? Мій шахрайський мозок працював як добрий старий швейцарський годинник. Якщо за тиждень я дістану потрібну суму грошей це буде світовий рекорд швидкісного шахрайства. Схопив я паспорт, одягнувся відповідним чином і по§хав на станцію Ки§в-товарний. Там я найнявся за дуже низьку платню охороняти вагони з відбірною пшеницею, які якась фірма закупила за безцінь і тримала на запасних коліях чекаючи поки ціна на зерно різко підскочить.
   Від нашо§ оборудки з Аркадієм залишилося хоча б щось потрібне мені зараз. Це була "запасна" фірма, яку "очолював" пропитий наскрізь алкоголік, якого ми мали за потреби помити, поголити і вдягти у шикарний костюм і представити як керівника солідно§ фірми. Хоча цей варіант у процесі доведення нашого проекту до стаді§ готовності відпав за непотрібністю, фірма з усіма реквізитами і навіть невеличким офісом залишилася. Саме цим я і вирішив скористатися. Терміново була найнята секретарка у відповідному агентстві і "фірма" миттєво запрацювала. Уже у вівторок вийшли газети з оголошеннями, що фірма "Агросервіс" пропонує на продаж необмежену кількість відбірно§ пшениці. З середи клієнти взяли офіс у облогу. В той рік не лише в Укра§ні. але й в цілому у світі був дуже низький врожай зернових. Світові ціни на пшеницю побили всі рекорди і тому таке оголошення в газеті викликало справжній фурор. Тим більше, що в рекламному оголошенні повідомлялося, - пшениця знаходиться у вагонах і §§ можна одразу транспортувати в будь-яку точку Землі.
   Поголений, вимитий, в гарному моєму костюмі алкоголік, який колись був актором одного з ки§вських театрів, відмінно справлявся з покладеним на нього завданням. Він грав роль такого собі невеличкого за масштабом боса, який постійно "під шафе", але справу свою добре знає. Він "заводив" відповідним чином клієнтів і відправляв на станцію, де я як "охоронець" фірми відкривав §м металічні місткості з зерном на колесах і показував §х якість. Нейнедовірливіші навіть брали невелику кількість пшениці на аналіз. Різних видів бланків документаці§ з печатками ми заготували з Аркадієм багато ще для "продажу" заводу і тепер і вони стали в нагоді. Клієнтам алкоголік показував документи на зерно і пропонував поспішати, так як від бажаючих його купити відбою немає. І це була щира правда. Забрати ж можна зі станці§ лише всю партію пшениці. Така вимога хазя§на зерна, якого представляє наша посередницька фірма. Інші вагони з зерном вже комплектуються на Полтавщині і будуть на станці§ в наступний понеділок.
   І почали клієнти перераховувати гроші на рахунок моє§ шахрайсько§ фірми. За всю партію "моє§" пшениці. Бос-алкоголік "Агросервісу" регулярно посилав до мене клієнтів, а я показував §м, яка чудова пшениця знаходиться у вагонах. За три дні вдалося "продати" зерно аж п'ять разів різним людям. Можна було б і більшій кількості, але то вже був значний ризик, на який я не міг піти. В суботу потрібна сума грошей була перерахована з рахунку шахрайсько§ фірми на вказаний Валентином Михайловичем рахунок і я на якийсь час полегшено зітхнув.
   Лише через місяць міліці§ вдалося з'ясувати обставини шахрайсько§ операці§ з зерном. Алкоголіка і секретарку заарештували, але так нічого від них і не добилися. Секретарка взагалі нічого не знала, а алкоголік був просто алкоголіком, який белькотів щось несусвітне. Говорив, що він геніальний лицедій і зіграв свою найкращу за акторську кар'єру роль. Казав про якогось чоловіка, який його найняв, але не знав ні його прізвища, ні домашньо§ адреси. Явно несправжнім було і ім'я та по батькові його роботодавця. Алкоголіка засудили, але грошей так і не знайшли.
   Валентин Михайлович, який видно не дуже сподівався повернути свій борг, раптом усвідомив, що я можу доставати великі суми грошей і одразу посилив тиск на мене. Він виставив мені жорсткі умови, розрахуватися з ним повністю протягом наступних двох тижнів.
   Я люблю жартувати, кажучи друзям, що в цьому житті людині не можна уникнути двох неприємностей: смерті і податків. Але зараз ситуація складалася так, що необхідно було уникнути того, чого нібито ніяк не можна було позбутися.
   Скільки, пане нотатнику, я тоді передумав, скільки ночей не доспав. Багато чого в існуванні і функціонуванні сучасного суспільства мені не зрозуміле. Наше життя просякнуте маразмом і шахрайством. Справжнє не цінується, всіляке лайно підноситься до небес. У свій час такий стан речей дивував батька політично§ економі§ Адама Сміта. Я часто на лекціях наводжу студентам його слова: "Як це тільки виходить, що вода, настільки потрібна, що без не§ не було б можливим саме життя, цінується так низько, тоді як алмази, що не приносять ніяко§ користі, цінуються так високо".
   Я думаю, що на початку історі§ людства корисне і священне були одним цілим і невіддільним. З часом людина почала все більше втручатися в природні процеси на нашій планеті. Священне поволі відходило на другий план, а користь, реальна чи вдавана, все більше абсолютизувалася. Напевно, з такого стану речей і витворилося все зростаюче шахраювання людей, §х бажання і намагання обдурити те, чого обдурити в принципі не можна, тобто саму природу. На духовність, як і на все матеріальне, ми теж все більше дивимося як на ресурс, який можна і необхідно використовувати. Людська жадібність і невігластво мало де у світі виявляються настільки яскраво, як у нинішній Укра§ні. Тому і плодяться в нас шахра§ на кшталт мене, які у сво§й діяльності керуються зловісним принципом: якщо не ми, то хтось інший.
   Лежачи черговий раз без сну на ліжку поруч з дружиною і прислухаючись до §§ майже нечутного подиху я раптом усвідомив, що єдиним мо§м капіталом на даний час саме вона і є. Набагато молодша за мене дружина являла собою надзвичайно рідкісний тип жіночо§ породи, яка володіла якоюсь магічною внутрішньою притягальною для чоловіків силою. Поруч з нею навіть найрозумніші і найтолерантніші чоловіки втрачали голову. Безперечно, моя дружина була дуже гарною. Але, напевно, не лише §§ краса так притягувала до себе чоловіків. Від моє§ Натусі випромінювалися якісь незрозумілі флю§ди, які примушували чоловіків забувати про інших жінок. Останніх це дуже ображало і тому Натуся практично не мала подруг. Ї§ намагалися не запрошувати на всілякі гулянки, так як мою кращу половинку одразу оточувало коло чоловіків, які всіляко хотіли §й прислужитися, хоча б розповівши веселу історію. Разом з тим моя дружина не була природною повією і ніколи не шукала собі інтрижок поза нашою родиною. Можливо в не§ і були якісь спонтанні романи з, кажучи мовою слідчих, невстановленими особами про які я не знав, але §§ повсякденна поведінка в службових стосунках з чоловіками завжди була бездоганною. Та й колектив в якому працювала дружина був майже виключно жіночим.
   Ця ніч стала переломною в моєму родинному, і не тільки, житті. Я міг застрелити Валентина Михайловича чи покінчити життя самогубством. Міг кудись втекти за кордон в кра§ни колишнього "есесесера" чи навіть "далекого зарубіжжя". Але я вчинив так, як би, вважаю, зробив на моєму місці саме укра§нський шахрай, який до основи притлумив власне лицарське начало і вивів на перший план набутий інстинкт гендляра. А для останнього товаром є все, що можна продати. Безперечно, що моя дружина була товаром найвищо§ якості і через це найвищо§ ціни. Треба було лише знайти відповідного покупця. Зрозуміло, що попри всі принади моє§ дружини я не міг продати §§ за декілька мільйонів доларів. Тако§ ціни в наш прагматичний час за жінок вже не дають. Можливо в романтичні Середні віки за таких, прости господи, екземплярів, як моя Натуся і віддавали мільйони в золотому, кажучи науково, еквіваленті. Я читав десь, що деяких бранок такого ж штибу, як моя благовірна, продавали в гареми султанам, які давали за них стільки золота, скільки цей мистецький витвір природи важив. Такою жінкою, напевно, була і Роксолана. Вона нібито не виглядала писаною красунею, як моя дружина, однак якась внутрішня гармонія, розум і всепроникаючі флю§ди, які ця жінка випромінювали, §§ незбагненна аура примушували наймогутніших чоловіків втрачати розум.
   Я не міг запропонувати свою дружину Валентину Михайловичу. Ні, він §§, звичайно, залюбки взяв би, але і дякую нікому б не сказав. Треба було шукати чоловіка могутнього, нездоланого, султана. Султана? А може фараона? І тут мені знову спала на думку та біблійна оповідка про єврея, який знаходячись у єгипетському полоні підклав свою красуню дружину під фараона. І отримав те, чого добивався. То хіба і я вже давно не став на шлях шахрайства? Навіть з суто прагматичних речей я покористувався неймовірно гарним тілом дружини більше за всіх інших чоловіків на планеті саме в §§ найкращі юні роки. І хоча вона все ще хвилювала мене такого потягу до не§, який я мав декілька років тому, вже не було. Тим більше, що треба ділитися з іншими людьми. Несправедливо, коли така жінка належить лише одному мужчині. Я пишу ці нотатки в щоденнику і сподіваюся, що §х ніхто ніколи не прочитає. Тому намагаюся бути абсолютно відвертим з самим з собою.
   Але хто в нашій державі є фараоном? Нинішнім відповідником йому в Укра§ні є лише президент. Так і запишемо. Але як його познайомити з моєю дружиною чи точніше як мою дружину познайомити з ним? Це найбільша проблема і треба думати як §§ вирішити. І не відкладаючи до довго§ шухляди. Час уже тисне з усіх боків. До мене доходили різні чутки про те, що діється в адміністраці§ президента. Це була одна з головних тем розмов на ки§вських кухнях. Навіть у принципі нічого не можна приховати. Лише останній дурень може думати, що зайнявши найвищу посаду в кра§ні він схопив Бога за бороду. Таких людей просто не буває. Ніколи не існувало в минулому, немає нині, не буде і в майбутньому. Доля чи, якщо вам так більше подобається, Бог, все одно тебе дістануть, ким би ти не був. Але ці хлопці внаслідок власно§ інтелектуально-духовно§ обмеженості і ницості думали, що §м усе зійде з рук. Кияни говорили, що в кра§ні діють створені владою ескадрони смерті, що безслідно зникають люди, що вбивають журналістів, що у владних кабінетах панує найогидніша розпуста, що з університету Шевченка гарних студенток доставляють "на саму гору", де §х ґвалтують і перетворюють на повій і сексуальних рабинь.
   Я уявив собі, як би отетеріли ці, з дозволу сказати люди, якби побачили мою дружину. Але де вони §§ зможуть побачити. По вулицях вони не ходять, §х хіба що можна побачити на екранах телевізорів у тісному колі охоронників. Навіть єгипетські фараони були набагато скромніші і доступніші простому народу, хоча і вважалися богами на землі, ніж наші нинішні "небожителі". І тут я згадав. що у президента є донька, яка одружена з олігархом. Задля забавки і щоб пропіарити свого батька вона організувала благодійний фонд. Як сказав один мій знайомий професор математики, вкравши мільярди доларів в укра§нського народу вони повертають тисячі гривень знедоленим ними ж людям. Фантастика, та й годі. Так ось, я трохи відволікся, виконавчим директором цього фонду була колишня моя студентка, яка писала в мене дипломну роботу і завдячувала мені власною "розкруткою" на факультеті. Саме я рекомендував §§ на голову студентського наукового товариства економічного факультету. Я міг з нею говорити доволі відверто. Так я і вчинив, домовившись на наступний день зустрітися зі своєю колишньою протеже, яка не в останню чергу через мене вибилася в люди.
   Зустріч мені вона призначила в своєму розкішному офісі в самому центрі столиці. Безумовно, що §й хотілося похвалитися переді мною власною значимістю і престижем. Я всіляко підігрував §й охаючи і ахаючи, які чудові меблі і оргтехніка в §§ офісі і як мені приємно, що моя колишня студентка потрапила на таку завидну посаду виключно завдячуючи власному таланту і працездатності. Вона просила переказувати вітання викладачам на факультеті, де я нині підпрацьовував на півставки, щоб хоч якось зводити кінці з кінцями. Аліна, так звали виконавчого директора, звичайно зрозуміла, що я щось від не§ хочу і показавши промовисто очима на стіни свого кабінету запропонувала зайти до найближчо§ кав'ярні з метою поспілкуватися в більш невимушеній обстановці. Я згодився. Ми спустилися з §§ офісу в розкішному ліфті і вийшли до шикарного вестибулю. Вийшли на вулицю і не пройшовши й кварталу потрапили до невеличко§ і дуже затишно§ кав'ярні. Мою супутницю тут знали і по всьому поважали, тому не запитуючи нічого принесли дві філіжанки запашно§ кави та круасани.
   - Може бажаєте чогось суттєвішого? - запитала моя супутниця. - То нам це суттєвіше вмить організують.
   - Дякую, мене цілком влаштує меню за вашим усталеним смаком, - посміхнувся я сво§й колишній студентці. - Не буду зволікати. Враховуючи вашу зайнятість буду розповідати по можливості коротко і зрозуміло. Попередньо просив би нічому не дивуватися, так як дивуватися буде чому.
   - Я вже нічому не дивуюся, - невесело мовила моя співрозмовниця. - Така в мене робота і таке зараз життя.
   - Ну тоді почну. Я потрапив у повну безвихідь. Заборгував велику суму грошей людям, які §х або повернуть силоміць, або ж для прикладу іншим знищать мене і зґвалтують мо§х доньок і дружину.
   - Від мене потрібна конкретна допомога чи порада? - звернула заклопотане обличчя до мене Аліна, сьорбаючи з філіжанки каву.
   - Моє прохання вас здивує. Навіть не знаю як і з чого почати, - на мене раптом напав повний розпач і безсилля.
   - Можете говорити зі мною абсолютно відверто, - заспоко§ла мене Аліна, відсуваючи від себе горнятко з недопитою кавою. - Я починаю розуміти, що ваше звернення до мене дуже незвичне, але я внутрішньо готова до всього.
   - Ну тоді нехай допоможе мені Бог, - я глибоко вдихнув повітря і затримавши його в легенях видихнув у довкілля. - Мені потрібно, щоб ви тим чи іншим чином звели чи познайомили мою дружину з президентом або керівником його адміністраці§. Останній колись працював у нашому університеті і ми були, так би мовити, один одному представлені. Він відомий ловелас і моя дружина йому сподобається.
   - Ви хочете виставити на кін власну дружину? - не повірила сво§м вухам колишня моя студентка. - Я правильно вас зрозуміла?
   - Правильніше нікуди. - підтвердив я §§ здогадку. - І не тому, що я така вже остання мерзота і тварюка. А лише через те, що у мене і іншого виходу ніякого немає. Він то є, але для мене абсолютно неприйнятний. Так ви допоможете?
   - Звести я можу, але ви втратите дружину. Ви просто не знаєте з ким збираєтеся мати справу і які справи провертають ці люди, на які злочини вони йдуть. Відверто скажу вам. Це не державна структура, а сама справжня банда. Я дещо знаю, але, напевно, мені не відомо і тисячно§ частини того, що витворяють ці відморозки, на які злочини вони йдуть і на що вони здатні у принципі.
   - В запропонованому мною варіанті я продаю дружину, а в іншому §§ або вбивають, або спочатку ґвалтують цілим взводом, а потім вбивають. Те ж зроблять і з мо§ми неповнолітніми доньками. В будь-якому варіанті я маю робити вибір і нести за нього відповідальність, так як все це відбуватиметься через мене і ніхто інший у цьому не буде винним.
   - Колись я один раз бачила вашу дружину на святкуванні Нового року в університетській кав'ярні "Мрія". Я тоді з друзями у складі факультетського хору всім співробітникам, які заходили, співала і колядувала, а ви, пам'ятаю, були єдиним викладачем, який поклав до нашого кошика сто гривень. Всі останні клали від двох до двадцяти. Ви піднімалися з дружиною по сходах на другий поверх і всі студенти просто заціпеніли від захвату, такою ви були парою. Після цього я вже не дивувалася, чому це доцент Принципал не звертає ніяко§ уваги на очевидно закоханих у нього студенток. Людина здатна осягнути і оцінити щось чи когось лише у порівнянні. У вас завжди перед очима стояла ваша база порівняння. Якщо я вас не ображаю таким порівнянням, даруйте за тавтологію. Бачите, я ще пам'ятаю ваші лекці§ з економічно§ теорі§.
   - Та після того, що я вам запропонував, мене вже нічим образити не можна. Я опустився у ваших очах, як то кажуть, нижче плінтуса.
   - Якщо ви були зі мною відвертими, то у вас дійсно ніякого іншого виходу немає. Не звертатися ж вам до міліці§. Тим більше, що вся вона в наш час саме вашими кредитодавцями куплена з усіма кендюхами. Наша міліція здатна нині лише виконувати злочинні накази влади і не менш злочинні накази і прохання організовано§ злочинності. Такі тепер часи настали. А ваша дружина у курсі ваших планів стосовно не§?
   - Ще ні, але вона жінка розумна і розважлива. Крім того, дуже любить наших маленьких донечок. Вона заради них готова на все, так що, думаю, проблем з §§ умовлянням не буде. А моя доля, мо§ емоці§ і переживання, кому це цікаво? Сам себе загнав до глухого кута на фоні історичного зламу, кажучи науково. То що мені треба зробити?
   - Зараз ми розійдемося, а потім я вам зателефоную і не вдаючись у подробиці, мій телефон прослуховується, просто запрошу вашу дружину на якесь чергове збіговисько, де буде президент або глава його адміністраці§. Комусь із них я і представлю вашу благовірну, як дружину мого колишнього професора. А далі хай все йде так як буде складатися. Якщо, ви, звичайно, не передумаєте в останній момент.
   Ми попрощалися і розійшлися. Мені раптом так полегшало, що і уявити собі не можна. Вся напруга останніх днів злетіла з мене немов шкаралупа з розбитого волоського горіха. Я зайшов до яко§сь забігайлівки і випив цілу склянку коньяку.
   Вдома я зачинився з дружиною у спальні і дуже детально змалював §й все те, що нас чекатиме у випадку реалізаці§ того чи іншого сценарію розвитку подій. Дружина слухала мене мовчки не перебиваючи. В §§ очах стояли сльози.
   - То ми з тобою розлучаємося? - запитала вона мене тихим голосом.
   - Ні, не розлучаємося, якщо ти не хочеш, - трохи заспоко§в я свою половину. - Будемо жити як і жили, виховувати донечок. Тобі тільки й треба буде в інтимній обстановці попросити президента чи главу його адміністраці§, щоб мені списали борг. Це не зрада мені, ти просто виконаєш роботу, яка буде оцінена в півтора мільйони доларів.
   - А якщо нас обдурять ці шахра§, - висловила свій сумнів дружина. - Покористуються мною, а нам нічого не зроблять?
   - Ти просто тоді не знаєш, який вплив на чоловіків маєш. - Від випитого коньяку і незвичності ситуаці§ я раптом заговорив віршами. - Вони захочуть зустрітися з тобою ще не один раз і тоді ти висунеш §м сво§ вимоги. Або вони розберуться з тим мо§м мільйонером, або ти більше з ними не матимеш нічого спільного. Вони погодяться на все, аби лише побачити тебе ще раз.
   - А вони тоді захочуть ще і ще раз. Я не повія якась.
   - То ти хочеш щоб тебе зґвалтували і вбили і теж саме зробили з нашими донечками?
   Це був удар нижче поясу, але іншого виходу в мене не було. Дружина вимушена була погодитися. Через день мені зателефонувала Аліна і запросила дружину на фуршет у старовинному будинку навпроти Верховно§ Ради. Моя колишня дипломниця просила лише щоб вона взяла з собою паспорт, а я завтра зайшов до не§ в офіс і забрав запрошення.
   Коли я за ним прийшов Аліна повідомила, що на фуршеті буде присутній глава президентсько§ адміністраці§ і що він нині знаходиться в активному пошуку, так як попередня коханка відбула на постійне проживання за кордон, одружившись з американцем.
   - Дуже гарна жінка. Але вашій дружині і в підбори не годиться, - зробили вона висновок. - Я впевнена, що він клюне, - запевнила вона мене. - Я сама буду на цьому збіговиську і інформуватиму вас про перебіг подій.
   Я повернувся додому, несучи у внутрішній кишені запрошення на фуршет, яке як гаряча праска пекло мені груди. Воно було таке абсолютно занадто розцяцьковане і прикрашене, що одразу привертало до себе увагу. Дружина ще знаходилася у школі. Коли вона повернулася додому я передав §й запрошення і розповів як краще до§хати до місця призначення. Дружина була явно засмучена. Вночі ми з нею так пристрасно кохалися, ніби завтра мені треба було §хати на фронт. Але на фронт мала відправлятися саме моя кралечка. Дружина так стисла мого члена піхвою, що я скрикнув від болю. Це вона зробила саме в час сім'явиверження, і біль наклався на солодке відчуття повного фізичного розвантаження. Після закінчення я ледве стримав себе, щоб не відмінити всі заплановані операці§. Однак я знав, що виходу в мене немає. Стояв у ванній кімнаті, мазав порвану крайню плоть члена якимось заживляючим рани мастилом і плакав. І ці сльози дуже промовисто говорили мені, що шахрай з мене все ще нікудишній і гени козака Мамая десь там нуртують у мо§х венах. Труснув головою, вмив зарюмсану пику холодною водою і пішов до спальні.
   Ліг на ліжко, відвернувся від дружини і знову мене вже традиційно обсіли думки про моє нинішнє життя, які так само традиційно переросли у філософські узагальнення життя нашо§ держави. Напевно, мо§м особистим гаслом укра§нського шахрая мало бути: "Не роби нічого безкоштовно і завжди відкладай половину грошей на майбутнє". Поки що в мене реалізація цього гасла дуже шкутильгала. Накульгувала на обидві ноги. Дуже схоже, що лише впровадження цього гасла в життя, а не стільки мій шахрайський хист, дозволить мені накопичити значні грошові ресурси. Тим більше, що мені були відомі шахра§, які з легкістю здобували великі суми грошей і з такою ж легкістю §х і втрачали, нічого не відкладаючи на завтра.
   Чи буде з часом більше креативних шахра§в у світі? Не думаю. Чим далі, тим люди все більше кудись поспішають, женуться за кар'єрою і матеріальними благами. Через це вони у сво§й більшості не мають часу на роздуми, на творчу фантазію, Це ж дійсно треба мати відповідне розуміння і певний інтелектуальний рівень розвитку, щоб хоча б раз на місяць організовувати для себе "день лінощів". Він потрібний для того, щоб струсити з себе вантаж дрібних повсякденних турбот і хоча б трохи пофілософствувати, пофантазувати, безтурботно розмірковувати над життям взагалі. Лінощі фізичні, так би мовити, проти лінощів розуму і духу.
   У зв'язку з цим, а також тим, що дружина відбуває до владного олімпу мені здається, що найбільша біда нинішньо§ влади в Укра§ні полягає в тому. що в не§ відсутня відповідна інтелектуальна база власного функціонування. Інтелектуальні і морально-етичні підвалини у можновладців повністю відсутні. Нічого доброго такий стан нам не принесе. В принципі така ситуація однозначно програшна. Розумні і чесні люди просто гидують співпрацювати з "нашою" владою і тому вона вимушена все більше "варитися у власному соку". Через це з часом можновладці вимушені спиратися на все більших невігласів, дурнів, збоченців, злоді§в і шахра§в. А це шлях до глухого кута, з якого немає прийнятного виходу. Історія людства однозначно підтверджує цей мій висновок.
   Головна біда всього цього системного невігластва не в тому. що вони нічого не хочуть робити, а в тому. що вони все роблять не так. І чим напруженіша і інтенсивніша §хня робота, тим все гіршою стає ситуація в державі. Дурні і невігласи просто генетично не здатні зробити стратегічно правильний вибір. Саме про них укра§нська нація придумала геніальний вислів: "Був дурний, та взяв дурнувату, та не знали що робити, підпалили хату". Коли люди знають, що треба щось робити і щось змінювати або це від них хтось вимагає з §хніх босів, вони роблять чимраз більше не те, тобто підпалюють хату в якій самі ж і живуть.
   На другий день була субота, вихідний день і дружина з самого ранку заходилася готувати нам з донечками сніданок, обід і вечерю одночасно. Я розумів §§ душевний стан. Хотіла зайняти сво§ руки роботою, але що було робити §й бідолашній зі сво§ми думками? Через ці невеселі думки все в не§ пішло шкереберть. Те підгорало, те збігало, те падало і розбивалося на друзки. Донечки, як зазвичай, допомагали дружині готувати §сти. В мене теж нічого не кле§лося. Я засів за написання чергового підручника з назвою "Менеджмент і маркетинг", який готував на замовлення видавництва, але думки в мене були далекі від економічних проблем. Врешті-решт відклав рукопис убік, одягнув спортивний костюм і вийшов на вулицю. Поряд шумів гілками ліс, маленький острівець дубових пралісів, які тисячоліттями оточували Ки§в з південного боку. В нього я і пірнув і злившись з природою в процесі бігу лісовими стежками і галявинами трохи заспоко§вся і розслабився. Повернувшись додому поснідав без звичного для мене апетиту і знову вийшов з будинку на гомінкий проспект. Весняний ранок був чудовий і навіть за мого душевного стану я був вимушений відмічати про себе всю його красу і принаду.
  -- "Оманливо принадна природа, - думав я. - Така ж по шахрайському оманлива, як і життя людини. Ось тут і нині вона чарівна до безмежжя, а завтра почне вбивати землетрусами, виверженнями вулканів, ураганами, торнадо, страшними морозами або всеспалюючою спекою. А життя? Хіба воно не є постійним шахраюванням? Навіть у щасливих, багатих і правових кра§нах. Люди вимушені постійно брехати, одні щоб просто вижити, а інші накопичити все більше грошей. А навіщо? Все одно на той світ з собою ні копійки не візьмеш. Вночі я кохався з дружиною і здавалося був щасливим, але це була якась мить, яка неодмінно змінюється годинами, днями, роками страждання. Чому так влаштоване життя? Чому воно примушує нас шахраювати? А може це ми-люди самі робимо своє життя таким, яким воно є, а потім ремствуємо то на Бога, то на Диявола. У нас завжди хтось винен у наших нещастях, крім нас самих, звичайно. Ось і я чи то народився не в тій кра§ні, чи то не мав достатньо розуму, волі і совісті, щоб достойно облаштувати своє життя. А може саме совість мені і заважає і якби §§ не було зовсім я не страждав би так? "
   Блукав вулицями міста без будь-яко§ мети, зазирав до крамниць і кав'ярень, мимоволі придивлявся до безтурботних дівчат, серед яких траплялися справжні красуні. Що §х чекає в майбутньому? Можливо з ними одружаться і вивезуть за кордон ділові іноземці, які відкрили справжнє полювання на укра§нських жінок. Нічого не змінилося в цьому сенсі для укра§нсько§ наці§ за останні віки. Можливо хтось із них стане новою Роксоланою і хоча б чогось доброго зробить для своє§ Батьківщини. Або стануть повіями в борделях чи просто на вулицях у багатших кра§нах. Не виключено, §х чекає доля моє§ дружини, яка заради виживання своє§ родини стане елітною повією для вітчизняних віпперсон. Через нашу злочинну владу все в нашій кра§ні очевидно не так. Вона ж, ця влада, переконує нас, що повинен пройти значний час, щоб кра§на змінилася. Шахраюють "наші" можновладці, дурять нас. У нас найбільше в усій Європі мільярдерів. І при цьому кра§на належить до найбідніших у цій найбагатшій частині світу. Ось я як економіст і підрахував скільки десятків тисяч доларів украдено в кожного укра§нця, щоб якийсь "інородець-мільярдер" "законно заробив" декілька мільярдів доларів. Суцільне шахраювання проти нашо§ наці§ і воно буде тривати до тих пір, поки ми-укра§нці будемо його дозволяти.
   Ходив і ходив я вулицями величезного, байдужого до просто§ людини міста і все більше переконувався, що без страшного соціально-економічного катаклізму нічого в нас не змінюватиметься ще багато десятиліть поспіль. Радянська системи саме в нас пережила "есесесеру". Радянського Союзу вже немає, а віджила, струхнявіла система, започаткована ним, все більше руйнуючись, продовжує існувати. Ї§ або демонтує згори така людина як сінгапурський прем'єр-міністр Лі Кван Ю, або §§ змете народна революція. В будь-якому разі нинішня соціально-економічна і політична система в Укра§ні приречена. Якщо все і далі так триватиме то потрібно буде ставити нашій державі, як каже один мій веселий друг, очищувальний клістир. Щоб з не§ вийшло все те лайно, яке накопичувалося в ній роками. Порівнюючи державу Укра§ну з людським організмом можна сказати, що державний організм у нас надзвичайно сильно зашлакований. І ці шлаки самі по собі вже ніколи не вийдуть. Необхідне радикальне системне лікування. На кшталт того, як люди чистять печінку, випиваючи олію з лимонним соком. Після цього все накопичене в організмі лайно стрімко вилітає через задній прохід. Потім ставлять очищувальний клістир і оновлений організм починає знову справно функціонувати.
   Купив якусь газету, почав §§ проглядати та й з огидою викинув в урну. Ми так чи інакше донині довіряємо нашим шахрайським засобам масово§ інформаці§. Через це ми повністю заплуталися у власному житті. ЗМІ постійно брешуть і протирічать самі собі. В державі Укра§на на екранах телебачення немає нічого укра§нського. Це повний маразм. У державі, де за переписом населення укра§нці складають 80 відсотків населення, а укра§номовні 70 відсотків, укра§номовних газет, часописів, комп'ютерних програм майже немає або вони становлять ганебно низьку частку. Це повний маразм. Владні дебіли взялися будувати в Укра§ні якесь протиприродне неукра§нське і навіть антиукра§нське суспільство. Це входить з протиріччя з логікою речей і здоровим глуздом, а тому абсолютно безперспективне. Тактика у влади домінує над стратегією, що є однозначним свідченням відсутності у цих людей розуму.
   Додому йти не хотілося, не було ніяких сил зустрічатися сво§ми очима з очима дружини. Бачити в них смуток, безвихідь і повну приреченість. І на це §§ штовхнув я власним невмілим шахраюванням. Не вмієш, не берись, казали моя бабуся. Не міг я бути повноправним шахраєм чи ще не вмів. Якщо це останнє, то я ще навчуся. І то дуже швидко. Але для цього треба пережити не один душевний катаклізм, внутрішній злам, перейти самого себе, переступити через якісь залишкові принципи і переконання, наступити на горло власній гордій пісні лицаря-кшатрія.
   До вечора я слонявся вулицями Києва. Повернувся лише для того, щоб дружина передала мені доньок з рук у руки, а сама пішла з дому, як я вже тоді відчував, назавжди. Не в сенсі того, що вона вже ніколи не повернеться до нашо§ квартири, а в розумінні того, що вона вже ніколи не буде зі мною. Не будемо ми вже з нею єдиною родиною, подружньою парою і все. Одна справа гіпотетично можливі §§ мимовільні інтрижки з чоловіками, чи реальні такі ж мо§. Їх ніби й не було насправді. Цілком можливо, що моя дружина завжди була мені вірною. Але послати самому власну дружину на панель... Це вже відправити §§ від себе назавжди.
   Дружина повернулася додому близько дванадцято§ години ночі. Я стояв на балконі, чекаючи §§. До під'§зду підлетів крутезний чорний джип. Звідти вийшов високий дебелий молодик, в якому не важко було впізнати професійного охоронника. Він підійшов до передніх дверей, відчинив §х і допоміг мо§й дружині вийти з машини. Потім він пішов за нею до під'§зду. Почувши, що відчиняються двері я поспішив у вітальню. За дружиною бовванів як гора високий охоронець. Лише після того, як двері в квартиру за дружиною зачинилися, він спустився до машини.
   - "Здав даму, так би мовити, під ключ, - подумав я. - Ще та школа. Видно охоронець самого президента або глави його адміністраці§. І діяв він так за вказівкою свого шефа. Отже цей шеф уже дорожить моєю дружиною. Чи своєю майбутньою коханкою, що, звичайно, більш вірогідно".
   - Ну як справи, - запитав я в дружини, - клюнуло?
   - Ще й яка риба, - втомлено мовила дружина. - Сам глава президентсько§ адміністраці§. Запрошував у понеділок до себе в кабінет. Але я, звичайно, не згодилася. Дуже вже він спритний. Спочатку гроші, а потім стільці. Лише після вирішення всіх наших проблем, які ти повісив на нашу родину, - не втерпіла вколоти мене дружина, - я згоджуся на інтим. І ні секундою раніше. Цей глава такий "голодний". Я думала його грець схопить, коли він зі мною танцював. Взяв мене за руку і почав так дрібно тремтіти. Мені аж гидко стало. Чому всі ці люди такі мерзенні і гидкі? І зовні і всередині..
   - Така §хня природа. Гидка і гнила система здатна покликати на службу собі лише такого ж штибу і кшталту людей. А він тво§ координати має?
   - Охоронник все записав, включаючи домашній і службовий телефони. Обіцяв запрошувати на всілякі §хні збіговиська і здибанки.
   - Тобі зварити кави чи заварити чаю?
   - Нічого не хочу. Ну добре, в мене вже немає ніяких ні фізичних, ні душевних сил. Я так страшенно втомилася. Піду ляжу спати. Ти не проти, якщо я постелю тобі у великій кімнаті?
   Я не був проти, так як розумів, що тепер дружина вже не моя. Вона зважилася і зробила остаточний вибір. Звичайно, не на мою користь. Лише тепер я зрозумів, що моя благовірна все життя боготворила і обожнювала мене. Вважала якимось взірцем, власним кумиром, чоловіком §§ мрі§. І ось тепер всі ці нею ж збудовані замки обрушилися §й і мені на голову. Навіть якщо вона з тих чи інших причин не стане коханкою президента чи глави його адміністраці§ минулого у наших стосунках вже не повернеш. Я роздягнувся і пірнув у ліжко.
   В понеділок я зателефонував Аліні і домовився про зустріч. На цей раз вона запропонувала іншу кав'ярню там же у центрі міста на Печерську. Ми сіли за вільний столик на двох і почали розмову.
   - Моя дружина вчора була на званому фуршеті. Є якісь для мене втішні повідомлення, цікаві спостереження чи висновки?
   - Хоч відбавляй, - посміхнулася моя колишня студентка. - Я там теж тусувалася, тому в курсі всього, що відбувалося на тому фуршеті. Одним словом такий ефект, який спричинила поява там вашо§ дружини, називається фурором. Було схоже на ту сцену, якою завершилася п'єса Гоголя "Ревізор". У декого відпала щелепа. Серед найбільш вражених глава президентсько§ адміністраці§. Він "§в" очима вашу дружину увесь вечір, а потім наказав доставити §§ додому. Цей йолоп не просто клюнув. Він заковтнув наживку так глибоко, що вже не зможе §§ виплюнути. Ваша благовірна може просити в нього що завгодно і він для не§ це зробить. Дуже вдало обраний час. Просто в десятку.
   - Я й не розраховував на такий ефект, хоча в душі і сподівався на нього.
   - Але на вашу дружину поклав око не лише він. І схоже, що той другий теж припав вашій дружині до душі.
   - Що за один?
   - Журналіст. Відомий журналіст, який має власне популярне інтернетвидання. Зовсім молодий чоловік. Роман Мовсепян. Родом з Азербайджану. Батько в нього вірменин, а мати укра§нка. Після відомих подій у Баку вони втекли з матір'ю до Львова. Талановита людина. Дуже швидко вивчив укра§нську мову. Тепер пере§хав до Києва і тут виявився доволі успішним. Такий високий, гарний молодик. Смаглявий і з яскраво блакитними очима. Рідкісний тип чоловічо§ краси. Жінки від нього без ума. Танцював з вашою дружиною. Не відходив від не§, що дуже не сподобалося Колюні.
   - Якому ще Колюні?
   - Та главі президентсько§ адміністраці§. Це ми його так між собою називаємо.
   - Сподіваюся вони не поб'ються через мою дружину?
   - Ну це ж не сільські парубки. В цьому середовищі наслідки тако§ конкуренці§ можуть бути набагато серйознішими. Колюня дуже мстивий і якщо йому хтось стане поперек дороги може вдатися до, так би мовити, неадекватних дій. А ваша дружина ще та штучка. Вона так вміло §х налаштовувала один проти одного, що я була просто вражена такою §§ майстерністю. Ніби вона все життя тільки тим і займалася, що крутила чоловіками, як собака хвостом. І видно було, що отримувала від цього задоволення. Ох відчуває моє бідне серденько, що це добром не закінчиться.
   - То може відмінити операцію?
   - Вже пізно. Колюня від вашо§ дружини не відчепиться. Він закоханий по самі вуха і з першого погляду. Зробить для не§ все, що вона забажає, та й ще півстільки. А вам і інструкцій від мене ніяких давати не треба. Дружина ваша все, що треба і так знає. Ніби інститут, прости господи, марксизму-ленінізму закінчила.
   - Чому це марксизму-ленінізму? - не зрозумів я.
   - Поясню. Моя мати завідувала таким обласним інститутом у Вінниці. То вони там реально займалися пошуком і розбещенням гарних дівчат і жінок для партійних бонз. Тому в нашій родині всі ці справи, як ви любите висловлюватися, кажучи науково, конспіративно, звалися інститутом марксизму-ленінізму. А жінок, які пустилися берега, називали випускницями цього інституту.
   - Ніколи про таке не чув.
   - Ну а що, так би мовити, пересічна людина знає про те, що діється в коридорах влади? Практично нічого. І я б нічого не знала, якби не була до ціє§ влади, точніше §§ персоналій, наближена внаслідок власного службового становища.
   - І чому це ви увесь час озираєтесь? На когось чекаєте?
   - Зовсім ні. Не хотілося б, щоб нас тут хтось побачив і щось запідозрив. А то може полетіти геть вся наша задумка. Якщо довідаються, що вашу дружину §м підсовують з якоюсь метою, а не все це відбувається через випадковий збіг обставин, вся наша операція полетить шкереберть. Тепер стало модним скрізь ставити "жучки".
   - Ви маєте на увазі підслуховуючі пристро§?
   - Так. У президента працює один молодий чоловік, ми з ним не дружимо, а просто маємо взаємну людську симпатію. Він великий спеціаліст саме з "жучків".
   - Циніки стверджують, що між чоловіком і жінкою дружби не буває, якщо між ними щось є, то це може бути лише коханням або родинними зв'язками.
   - Не знаю, як з його боку, але з мого до нього статевого потягу немає. І не тому, що він чимось мені відворотний. Він симпатичний, ще зовсім молодий чоловік, але якийсь затятий. Але ви мене збили з думки. Я хотіла сказати, що цей чоловік, його прізвище Мельничук, служить у охороні президента. Майор. Але його функцією не є, так би мовити, оберігати тіло першо§ посадово§ особи в державі. Його завданням є оберігати інформацію, яка поширюється від президента і надходить до нього. Це людина, яка є радіотехніком від бога. В усіх цих електронних штучках розбирається так, як ви у нашій економіці. Там для нього ніяких секретів немає. Здатен особисто змайструвати на замовлення чи для душі будь-який підслуховуючий пристрій. Цю інформацію я поширюю спеціально для вас. Тепер я вже не сумніваюся, що ви станете дуже багатим чоловіком. Може виникне потреба когось дуже делікатно прослухати. Звернетеся до мене і він вам допоможе. Ну добре. Не буду далі кривити душею і вигадувати казна що. Ми вже з вами так глибоко увійшли в цю справу, що не бачу сенсу приховувати від вас далі, що майор Мельничук то мій рідний брат.
   - Напевно він знає про президента і його оточення майже все?
   - Дійсно, він знає, як і я, дуже багато, але ні він, ні я з цього не раді. Я більше знаю про родину президента, а він про всілякі службові справи. Хоча в ціє§ людини і §§ оточення останніх практично немає. Там стільки бруду, злочинів, всіляких зловживань всім чим можна і не можна. Повірте, в цих людей за душею нічого святого немає. Вони здатні на будь-який злочин, найогидніші вчинки, всіляку мерзоту та ще й хизуються цим.
   - На цьому можна заробити трохи грошенят, - криво посміхнувся я. - Якщо цей ваш брат-майор такий спец, то нехай таємно поставить в кабінеті президента підслуховуючий пристрій і щоденно записує все те, що там відбувається. Я чув, нібито зараз така техніка, що можна на маленький носій записувати величезний обсяг інформаці§. А такій інформаці§ немає ціни і вона буде цікава всім.
   - Наприклад?
   - В Укра§ні - політичним конкурентам влади. За кордоном - різним державним діячам, які вважають, що Укра§ною управляють бандити, але вони не мають для цього ніяких прямих доказів. Демократичні кра§ни з правовою системою не люблять мати справу з відвертими злочинцями. Спілкування на рівних зі злочинним президентом, а про це §м доповідають спецслужби, ганьбить цих людей. Крім того, інформація економічного характеру буде корисна бізнесменам як у нашій кра§ні, так і за §§ межами. Врешті-решт такі плівки чи якісь інші носі§, я в цьому не розбираюся, можна продати і самим нашим можновладцям. Варіантів заробляння грошей на такій інформаці§ безліч.
   - Я подам Олександрові ваші пропозиці§. Але ви не враховуєте ризик від збирання тако§ інформаці§. Якщо майора викриють він не проживе і декількох годин. Дістанеться по повній програмі і всім тим, які йому допомагали чи подавали йому іде§, тобто нам з вами. У Ки§вській області є секретні цвинтарі у лісах, де ховають саме таких цікавих або норовливих людей. Ви що не вірите?
   - Я можу повірити в будь-яке найстрашніше повідомлення про нашу нинішню владу. Впевнений, що у світі не існує навіть у принципі жодного злочину, на який би вони не пішли. Але ж цього вашого Олександра, як я розумію, ніхто не контролює. Він сам для себе і контролер, і перевіряючий.
   - Не зовсім так. І його періодично перевіряють, але якщо бути максимально обережним і ніколи не розслаблятися цю вашу ідею можна втілити в життя. Щось мені сьогоднішня ваша пропозиція починає все більше подобатися. Я з ним поговорю. Тим більше, що він там такого наслухався і надивився, що його з душі верне від цих людей. Одного дня він заховався до шафи в кабінеті президента, хотів показати тому, що з безпекою в кабінеті першо§ посадово§ особи не все в порядку, а на його сигнали ніхто не звертає уваги. То він там такого наслухався, що ледве стримав себе, щоб не вийти з шафи і не застрелити президента і його співрозмовників.
   - То що він скрізь ходить зі зброєю?
   - Звичайно, Олександр же охоронець. Зброя на роботі завжди при ньому.
   - І він розповідав вам, що він такого страшного почув?
   - Ні, брат ніколи не розповідає нічого конкретного, щоб не втравити мене в цю мерзоту. Але сказав, що це знаходиться за межами добра і зла. Це нібито раніше невідоме йому чисте зло.
   - А хіба таке буває? Добро і зло, настільки мені відомо, врівноважують одне одного.
   - Ну не знаю. До речі, і не хочу знати. Мені вистачає і в президентському фонді всіляких зловживань. Тут відмиваються гроші набуті злочинним шляхом. Легалізуються, так би мовити. Пам'ятаєте ті ваші знамениті рольові ігри, які ви проводили на заняттях з нами? Там ми розігрували сценарі§, які мені дуже знадобилися, черговий раз згадую ваш улюблений вираз, кажучи науково, в дорослому житті. Де ви тільки відкопували такі промовисті приклади з життя?
   - Постійно сидів у бібліотеці, а пізніше і в Інтернеті. Але головне таке мені подобалося. Та й розумів, що воно вам знадобиться в житті.
   - Але мені вже давно пора йти на роботу. Якщо виникне потреба поспілкуватися я буду призначати вам побачення в чимраз іншому місці. Задля нашо§ з вами безпеки. Хай щастить.
   - До побачення .
   Ми попрощалися і я пішов додому. Педагогічне навантаження на півставки в університеті в мене було невеликим і я мав багато вільного часу. До кінця місяця, коли спливав останній термін повернення грошей Валентину Михайловичу, залишався лише один тиждень.
   Я повернувся додому і застав дружину, яка продовжувала підготовку наших донечок до майбутніх занять у першому класі. Починала вона завжди з математики, а закінчувала укра§нською і англійською мовами. Пригнічений настрій у дружини неждано для мене вивітрився і вона навіть щось тихо наспівувала собі під ніс. Невже вперше після мене закохалася знову? Схоже було на те. Мо§й дружині, а таких жінок не так вже й мало на білому світі, постійно був потрібен у §§ житті чоловік кумир. Не просто гарний, сильний самець, а людина, яку б вона глибоко поважала, обожнювала, підносила на власноруч створений п'єдестал.
   Таким чоловіком до часу був для не§ я. І ось раптом вмить я був скинутий з цього постаменту, сам себе зніс додолу, ніби за помахом чарівно§ палички злого чаклуна зник мій авторитет і неформальна влада над душею моє§ благовірно§. І вона, бідна, розгубилася. Почувалася абсолютно беззахисною, ніби голою серед натовпу гарно вбраних людей. Аж тут невдовзі з'явився цей вірменин, який не побоявся у власному Інтернетвиданні кинути виклик самій сатанинській владі, яка почувалася абсолютно безкарною. Його намагалися купити, не продався, його запрошували на всілякі провладні фуршети, інша форма купівлі, він приходив і на них насміхався з неграмотних і недолугих можновладців, а потім ще й висміював §х у сво§й газеті. Дружина про нього багато чула, але особисто ніколи з ним не зустрічалася і навіть ніколи не бачила його фото. Аж тут раптом ця ніким з них не запланована зустріч. І цей Мовсепян виявився не лише мужнім, сміливим і іскристо веселим, але й таким неймовірно привабливим суто як чоловік.
   Людина має в щось і комусь вірити. В принципі - віра втіха для слабких духом. Але моя дружина, як я тепер уже усвідомлював, слабкою людиною ніколи не була. Однак і сильним інколи потрібні кумири. Іронія укра§нсько§ історі§ полягає в тому. що завойовники примушували нас забувати наших національних геро§в, а коли цього §м не вдавалося досягти, називали §х зрадниками і бандитами, а на пядестал підносили всіляких виродків, збоченців і серійних вбивць, зайд-інородців, які ніби прийшли в наш час з шекспірівського театру.
   І лише могутні і незламні світу цього не потребують ні віри, ні кумирів. Вони добре розуміють, що віра це шахрайство могутніх, які ні в що і ні в кого не вірять і тому мають нахабство правити цим світом, даючи навзамін віру, яка по-шахрайському підтримує жалюгідне існування слабких і ницих. Останні не здатні відшукати в цьому світі власну мету життя і тому §хнім порятунком є не вона, а сліпа віра в когось чи щось. Вони вірять в Бога, Диявола, полтергейст, екстрасенсів, інопланетян, відьом, віщунок, гадалок, в шахрайських політиків і таке інше. Вони просто вимагають, щоб §х постійно дурили, бо шахрайство сильних проти себе сприймають як власну значимість і навіть сенс власного життя. Над ними завжди хтось повинен стояти і з втратою життєвих сил на старості років §хнє бажання стати причетним до чогось надприродного стає просто нав'язливою манією. І вони рушають стрункими рядами до шахра§в попів, шахра§в гадалок, шахра§в екстрасенсів, шахра§в політиків.
   - Вечеря на столі, - це були перші слова дружини після вітання. - Розігрій §§ в мікрохвильовій.
   - Ну як тво§ справи? - дещо тривожно запитав я.
   - Все в порядку. Завтра попрошу тебе посидіти з Тетянкою і Марусею (наші донечки), бо я запрошена в палац "Укра§на" на концерт. Будуть всі нинішні естрадні знаменитості. Не лише наші, а й російські. Мені глава адміністраці§ президента дістав квиток. У найпрестижнішому місці. Він теж буде з донькою. Після концерту по§демо на урядову дачу.
   - Бажаю успіхів, - тільки й спромігся я. - Вибач, але у нас залишилося вже менше тижня до того дня, коли нам загадали повернути гроші.
   - Не нам загадали, а тобі, - як відрізала дружина і відвернулася від мене.
   Я вийшов з кімнати як обпльований і тихесенько причинив за собою двері. Через день дружина повідомила, що Колюня обіцяв розібратися з Валентином Михайловичем, який нібито особисто погрожував §й зґвалтуванням і вбивством, чого, звичайно, не було. Ще через два дні мені зателефонувала Аліна і попросила про зустріч. На цей раз нею був обраний доволі престижний ресторан на Подолі, де §§ теж знали. З ініціативи Аліни ми поцілувалися і зовні виглядали як закохана пара. Старший чоловік, якому до чортиків набридла мегера дружина і зовсім молода топ-менеджерша, якій так само достобіса остогидло скніти в офісі. У крайньому разі я вирішив, що саме так воно має виглядати збоку. Такий варіант влаштовував нас обох.
   - Ви знаєте, що вчинили "орли Колюні" з людиною, яка позичила вам гроші? Вам дружина не розповідала?
   - Ні.
   - В мене інформація, що це §§ ідея. Заарештували цього чоловіка просто в його офісі, одягли на нього наручники, вивезли до лісу, зняли штани, помазали дупу медом і посадили голим задом на найбільший мурашник. Мені по секрету розповіли, що він верещав так, аж прийшлося до його рота засунути кляп. Борг вам не лише офіційно списав, але й перерахував на вказаний йому номер рахунку два мільйони доларів і ще три на інший рахунок як плату за "послуги". Поки він корчився на мурашнику, а на мед ці комахи мабуть збіглися з усього лісу, йому прочитали лекцію, щоб обходив вас і вашу родину десятою дорогою. Бо якщо трапиться ще один такий ексцес, то йому прийдеться викопати в цьому лісі собі ще й яму, а такі послуги будуть коштувати набагато дорожче.
   - Вони що, наймають якихось бандитів для таких операцій? У них же грошей кури не клюють. Можуть заплатити якійсь гастролюючій бригаді.
   - Степане Івановичу, ви мене дивуєте. Це так діє так звана міліція, яка нас, як відомо, береже. Все це люди в чинах не нижче капітана. Хіба може Колюня віддавати сво§ накази рядовим чи хоча б сержантам. Та він не знає жодного міліціонера в званні нижче за генерал-майора. Ось §х він і викликає на килим і каже що робити і з ким. А ви кажете, що це робота для зеків чи мафі§. Навіщо платити комусь гроші за такі оборудки, коли все це можна зробити безкоштовно, тобто за державний рахунок. Це у них там на проклятому Заході брудні оборудки для бандитів, а благородні офіцери-поліцейські, непідкупні і сміливі §х ловлять і саджають на довічне ув'язнення до кутузки. А агенти ФБР у них взагалі безгрішні. А у нас, кажучи, так би мовити, теоретично, склалося повне зрощення політично§ влади, правоохоронних органів і криміналітету. Уособлена у владі повна сваволя. І захисту шукати ніде і ні від кого. Йти до міліці§ жалітися на злочинців, все одно, що йти до цих же злочинців і жалітися на §хні ж злочинні ді§. Ну поясніть мені, як такі люди могли опинитися при владі в нашій кра§ні?
   - Як науковець, я вважаю, що це закономірне явище. Нинішні можновладці це вже третє покоління невігласів з 1917 року. Сучасна укра§нська псевдоеліта - це люди, які виховані і вивчені в умовах російсько-радянсько§ духовно§ і інтелектуально§ самоізоляці§. Ці люди повністю позбавлені знань про течі§ західно§ гуманітарно§ і соціально§ думки. Вони навіть не чули про Дуркгейма, Мосса, Тойнбі, Ортегу-Гассета, Кроче, Шпенглера, Броделя, Ясперса, Боаса, Герберта, Генона, Кастанеду, Юнга, Грофа і ще багатьох сотень інших мудреців сучасності, які володіють умами справжньо§ світово§ еліти. Всі ці вчені і мислителі реально змінили світ. Але запитай хоча б про одного з них у президента, прем'єр-міністра чи у твого ж Колюні. Та про жодного з цих гені§в вони навіть і не чули. Я не впевнений, що вони здатні навіть вимовити прізвища декого з них.
   - Надто вже сумну картину ви змалювали, - похитала головою Аліна. - Але, на жаль, абсолютно правдиву.
   - Так кажете на моєму рахунку з'явилося два мільйони доларів? - перевів я розмову на своє.
   - Не на вашому, шановний професоре, а на рахунку вашо§ дружини. А це в даній ситуаці§, як я розумію, зовсім інші речі. Та й ваша дружина, кажучи відверто, виявилася дамою дуже цікавою не лише суто зовні. Вона надто вже чітко веде власну політику, маніпулюючи людьми. Здогадуюсь, що ви про такі особливості §§ характеру і інтелекту навіть не підозрювали.
   - Цілком можливо, що про них не відала і сама моя благовірна. Просто в не§ не було відповідного поля діяльності. Тепер це поле з'явилося і вона почала реалізувати те, що було закладене в не§ природою. Будь-яка людина зовсім не знає не тільки інших людей, включаючи і своє найближче оточення, але й саму себе. Інколи відкриваєш у собі такі глибини, що аж самому стає страшно.
   - В цій ситуаці§ не бачу іншо§ можливості як просто спостерігати за тим в якому напрямку будуть розвиватися поді§, - сказала Аліна, допиваючи свою каву. - Мені треба йти. Зустрінемося, коли з'явиться нова інформація.
   Аліна підвелася і попрощавшись ми розійшлися в різні боки. Я подався додому і вперше в житті почав готувати обід. Треба було достойно зустрічати дружину з двома мільйонами доларів. Потім забрав донечок з дитячого садка, що раніше майже завжди робила дружина. Мій статус в нашій родині стрімко падав і я не був впевнений у тому, що одного нещасного для мене дня моя благовірна не виставить мене на вулицю. Я вже почав перебирати різні варіанти, де буду "перекантовуватися". Найпривабливішим з них був профілакторій університету, де мені, я так собі міркував, могли б виділити кімнату і талони на харчування. А тим часом я зміг би окрутити якусь симпатичну молодичку, яка вигнала свого чоловіка алкоголіка і імпотента і знаходилася у "вільному пошуку".
   Різниця у віці між мною і моєю дружиною складала 10 років, а різниця в характерах, інтересах вимірювалася світловими роками. В наш час я дивився на подружні узи як на ділові стосунки. Дружина ж донині хотіла красивого кохання і багато дітей. Саме в цьому полягало для не§ жіноче щастя.
   Невдовзі з роботи повернулася і дружина. Вона розкритикувала мій обід і сказала, щоб я більше "бабською" справою не займався, якщо не хочу втратити §§ повагу. Я мовчав. Про яку повагу з §§ боку до мене могла бути мова. Здавалося, що дружина вишукано знущається наді мною. Розпитувати про два мільйона доларів я не став. Дружина і так заробляла більше за мене, даючи приватні уроки англійсько§ мови, яку в той час не вчив хіба що вже дуже ледачий. Як не дивно, для нашо§ родинно§ і довкільно§ ситуаці§, дружина очевидно почувалася щасливою або робила вигляд, що щаслива. Це знаходило свій вираз у сяючих очах і спонтанному наспівуванні. Дружина завжди наспівувала щось з кращих укра§нських народних пісень про кохання, якщо мала романтичний настрій. У минулому я постійно відчував власну причетність до такого душевного стану своє§ половинки. Але нині такого відчуття не було. А я завжди був дуже інту§тивною людиною.
   Проходили дні, спливали тижні, поступово визрівали нові місяці, а в моєму житті і житті нашо§ родини майже нічого не змінювалося. Я гарячково шукав якийсь новий шахрайський проект чи прожект в який можна було б втравити свою дружину з §§ мільйонами. Було зрозуміло, що вона виділить гроші лише на щось дійсно однозначно прибуткове. Здавалося, вся кра§ни кинулася шахраювати. Виникали всілякі товариства з обмеженою відповідальністю, нові банки, які банкрутіли з такою ж легкістю, як і утворювалися. Мені ж не давали спокою ті іде§, які я безкоштовно віддав єпископу-шахраю Дімітрію. Цей "попік" Московського патріархату на гроші Валентина Михайловича, які доставив йому я, так роздобрів, що купував собі в Лондоні і на Гавайських островах нерухомість, нафтові і газові свердловини на Полтавщині і Харківщині, цукрові заводи на Тернопільщині. Мережа пансіонатів для перестарілих оплела села довкола всіх міст-мільйонерів Укра§ни. Гроші текли рікою, а рівень обслуговування постійно падав. Обдурені клієнти зверталися до суду, але після того як ця "духовна особа" прокляла районний суд міста Києва і він згорів разом з усіма документами ніхто з ним зв'язуватися вже не хотів. Хіба що останньому §жаку не було зрозуміло, що спочатку він його прокляв, а потім найняв бандитів, щоб його спалити.
   З того дня, коли дружина "відселила" мене на диван до найбільшо§ кімнати нашо§ трикімнатно§ квартири в панельному будинку, я більше з нею разом не спав. Я так і не міг зрозуміти, хто ж насправді "трахає" мою дружину. Чи Колюня, чи той вірменин-журналіст, чи може сам президент? А може і всі разом чи по черзі. Чорт §х розбере, цих людей. Дружина продовжувала відвідувати всілякі елітні збіговиська, §здила на заміські дачі, але неодмінно поверталася на ніч додому. Врешті-решт, я вирішив таки звернутися до не§ за допомогою. З цією метою відпрацював черговий шахрайський проект і вирішив, що на цей раз він повністю спрацює.
   - Набридло постійно товктися вдома, працювати на півставки, сидіти в тебе на ши§, - звернувся я до дружини. - Я ось тут розробив кошторис. Чи не могла б ти позичити мені грошей на реалізацію одного проекту?
   - А хто тебе примушує сидіти вдома? - здивувалася дружина. - Зараз відкрилися сотні приватних університетів і академій. І майже всі вони економічного профілю. Щоправда не мало також таких, які спеціалізуються на міжнародних відносинах і праві. Я знаю одного викладача, до речі, теж економіста. Так він одночасно викладає аж у семи університетах. Ледве встигає на сво§й машині пере§жджати з одного до іншого. Живе насиченим і цікавим життям. Чому ти так не можеш?
   - Не гріє мене таке життя. Думаєш його надовго вистачить? Я маю на увазі твого економіста-багатоверстатника. У всіх такий ненормальний ритм життя закінчується однаково. Інсульт або інфаркт. Правда, може саме цього ти й добиваєшся, зовсім неочікувано вирвалося у мене.
   - Не говори дурниць. Так що там у тебе за проект?
   Дружина навіть не спитала звідки я знаю про те, що в не§ є гроші. Дуже схоже на те, що для не§ я вже був нічим і ніким. Ї§ вже не цікавив ні я, ні моя думка, ні навіть те, звідки я отримав інформацію про §§ нинішні фінансові можливості. Це було для мене дуже образливо і принизливо. Але нічого не вдієш. Маємо те, що маємо, як любив говорити перший президент новітньо§ Укра§ни.
  -- У нашій кра§ні, зокрема в Києві, живе безліч одиноких людей, які отримують пенсію, але §м з кожним роком все важче обходити самих себе.
  -- Ну то й що з них візьмеш, - роздратовано зауважила дружина. - Наша шахрайська влада виплачує §м мізерну пенсію на яку вони ледве животіють. А зекономлені таким чином державні кошти розкрадає і переказує до офшорів на власні рахунки. Я чула, що лише за один рік вони туди перевели понад 110 мільярдів гривень. Уяви, яка б пенсія була в укра§нців, якби ці гроші перерахували собі не "олігархи-інородці", а отримували щомісяця наші укра§нці.
  -- Згоден з тобою, але бідні укра§нці все ще володіють великим капіталом, ціна на який постійно зростає. Особливо у Києві. Я маю на увазі §хні квартири. Зараз такого ж штибу мою ідею на повну котушку реалізує єпископ Дімітрій. По наших селах доживають свій вік тисячі бабусь, які не мають родичів. Він забирає §х до власних будинків перестарілих, де §х годують за §хню нещасну пенсію. Але весь секрет не в пенсі§. Вони віддають цьому шахраєві не лише пенсію, але й переписують на нього свою пайову землю. А остання є величезним нерухомим капіталом. Це лише собі можна уявити, скількома тисячами гектарів чудово§ укра§нсько§ землі володіє цей "інородець" і "нацмен".
  -- Що таке нацмен?
  -- Так в Радянському Союзі називали представників національних меншин. А тепер ці меншини захопили в Укра§ні владу. Ти що не знаєш, що у нас в державі здійснюється класична політика апарте§ду, де національна меншість визискує і обкрадає національну більшість. Якщо я не правий, то запереч мені і назви хоча б одного етнічного укра§нця серед "наших" олігархів. У нас ситуація точно така, як у Південно Африканській Республіці за часів апарте§ду. Там 20% зайд-білих визискували 80% корінних жителів африканців. У нас точно такий же відсоток "нацменів" експлуатує 80% етнічних укра§нців. Їх майже немає в уряді, адміністраці§ президента, меншість §х і в парламенті. Класична політика апарте§ду.
  -- Ну ти змалював надто вже страшну картину. В мене аж муращки по тілі забігали. Давай краще про твій проект будемо говорити.
  -- Пропоную створити організацію з умовною назвою "Фонд довічного утримання". Звичайно, повторюю, назва умовна Потім §§ можна належним чином відкорегувати. Якщо ми не розпочнемо негайну реалізацію ціє§ програми §§ перехоплять "інородці". І тоді на розвиток нашо§ наці§ ми отримаємо чергову велику дулю. А так я, за умови розкрутки проекту, обіцяю виділяти гроші на допомогу дітям-сиротам, обдарованим дітям, на видання укра§нських книжок і таке інше. А то один олігарх-єврей уже відкрив у мережі власних банків по всій кра§ні відділення для євре§в. Так там і відсоток за кредит нижчий, ніж у відділеннях для укра§нців і клієнтів не дурять. Хіба це не класична політика знущання над нашою нацією на §§ ж землі. Якби у нас була свою укра§нська влада цього б олігарха одразу б відправили до в'язниці з конфіскацією всього його майна. Це ж треба придумати таке, шахрайський банк для укра§нців в Укра§ні, і не шахрайське відділення цього ж банку для євре§в не в Ізра§лі, а в Укра§ні.
  -- Так чому ж тоді лохи - укра§нці цей банк не бойкотують?
  -- Ти сама дала відповідь на своє запитання. Тому, що лохи.
  -- Скільки тобі треба і як ти плануєш почати реалізувати свій проект?
  -- Ось тут всі розрахунки, - я присунув ближче до дружини папери, знаючи, що вона в цих справах нічого не розуміє. - Відкриємо філі§ фонду спочатку у містах мільйонерах, а потім, коли назбираємо достатню кількість грошей, і в престижних обласних центрах, а також в містах-курортах. Гроші потечуть рікою.
  -- Уже раз потекли. Аби не я, то може б зараз всіх нас і в живих не було.
  -- Ну тепер ситуація інша. Якщо гроші і пропадуть, в тебе ще залишиться дещиця на чорний день. Сподіваюся. що ти не найматимеш кілерів, щоб переписати §х з мене на себе.
  -- І не сподівайся. Заснований тобою фонд буде записаний на мене. а ти будеш виконувати функцію, як тепер кажуть, топменеджера. Завтра підемо до юриста і він напише нам контракт. З чого ти плануєш починати?
  -- Організую офіс у Києві, орендуємо в центрі гарне приміщення і розгорнемо галасливу і нав'язливу рекламну кампанію у засобах масово§ інформаці§. Почнемо з радіо і оголошень в рекламно-інформаційних газетах, які вкидають до кожно§ поштово§ скриньки, а якщо буде потрібно то з часом підключимо і телебачення. Ти не проти?
  -- Роби все, що вважаєш за потрібне, але будеш раз на місяць звітуватися перед тим юристом, який зараз веде мо§ фінансові справи.
   І розпочав я чергову шахрайську акцію. Для мене головним було на тому етапі власного морального падіння приборкати, приручити того юриста, який вів дружинині справи. Це виявилося не складною задачею, бо саме від мене залежало, який відсоток від юридичного забезпечення справи він матиме. Домовилися, що раз на місяць юрист доповідатиме дружині, що все в ажурі, ніяких зловживань з мого боку немає, справи йдуть добре і ми отримуємо не лише плановий прибуток, але й ще більше.
   Розкручуючи цей свій проект я не один раз дивувався на§вності, простодушності, довірливості укра§нсько§ наці§, §§ відразі і несприйнятті шахрайства. На пропозицію оформити документи за всіма канонами я неодноразово чув: а навіщо? Ви ж мене не надурите? Такий гарний молодий чоловік. У мене таким був мій перший. Дуже на вас схожий. А другий, кацап, був таким п'яницею і хуліганом, царство йому небесне.
   З цим юристом дружини ми оформляли такі угоди і давали §х на підпис людям, які не читаючи §х підписували. Це було справжнє шахрайство на на§вності, а то й на відвертому маразмі людей, покинутих сво§ми рідними і зрадженими владою ціє§ держави. Саме ця влада і дозволила таким людям як я безсовісно оббирати беззахисних старих людей. Ми не виконували жодних зобов'язань, бо в більшості угод §х не було взагалі. Але на радіо, а потім і на телебаченні, в рекламних роликах обіцяли золоті гори: доставку продуктів додому, сплату за комунальні послуги, одноразову допомогу, машину для перевезення на обстеження до поліклініки раз, а то двічі на місяць і таке інше. Бажаючих віддати свою квартиру з усім §§ начинням нашому фонду з кожним днем ставало все більше. Ми відкрили його філі§ в усіх обласних центрах, а потім і в інших великих містах та курортних центрах. Я з допомогою юриста сплачував всі необхідні хабарі всім державним контролюючим, перевіряючим і дозволяючим органам.
   Наступною моєю ідеєю стала організація абсолютно шахрайського конкурсу на кращі в кра§ні міста для проживання і роботи. Це було необхідно, щоб підняти ціну на нерухомість саме в тих містах, де у нас було багато квартир, отриманих після смерті старих, які відписали §х Фонду. Ми проводили конкурс, визначали "переможця", а потім здійснювали галасливу рекламну кампанію, організовували всілякі дебільні шоу, конкурси і презентаці§. Коли справа дійшла до того, що Фонд звинуватили у тому, що він прискорює природний процес вибуття людей у кращий світ через доставку неякісних харчових продуктів, підсипання у продукти отрути, некваліфіковану, а то і відверто злочинну медичну допомогу я вже заробив не один мільйон доларів. На пораду юриста фонду ми з ним придбали нерухомість у Лондоні на декілька мільйонів фунтів стерлінгів. Ми також купили продажний суд з усіма його тельбухами і він відмів всі висунуті проти нас звинувачення.
   Жодне із звинувачень не підтвердилося. Та й не могло підтвердитися, так як наш юрист скрізь мав зв'язки і "чотко" знав кому і скільки необхідно дати. Придбавши нерухомість у Великій Британі§ ми з юристом Фонду зробили собі гарну базу для того, щоб дременути від Укра§ни подалі, коли ситуація в цій кра§ні нарешті зміниться і шахра§ в ній вже не будуть у пошані. Справа в тому, що Велика Британія не цікавиться походженням грошей, які вкладаються в §§ процвітання. Крім того, будь-яка людина, з будь-яко§ кра§ни, яка вклала в розвиток ціє§ держави мільйон і більше фунтів стерлінгів автоматично становиться §§ громадянином. Ще важливішим для нас було те, що Велика Британія нікому сво§х громадян не видає. Тому ми могли не боятися, що виявлені з часом новою владою наші шахрайства призведуть до нашо§ видачі урядом Британі§ легітимному укра§нському уряду Укра§ни. Таким чином, ми убезпечили своє подальше існування і тепер я міг шахраювати з подвоєною енергією.
   Дехто з прискіпливих журналістів ще не один раз пробував реанімувати розслідування діяльності мого Фонду "Довічного утримання". Однак мною вже була відпрацьована метода гасіння такого роду суспільних пожеж. Одні "журналюги" заспокоювалися після отримання певно§ суми грошей, з іншими зустрічався відданий мені спеціаліст "стоматолог", у третіх у самих було рильце в пушку. Врешті-решт всім стало зрозуміло, що всі балачки про злочинну діяльність мого Фонду є лише простою людською заздрістю. Ніхто, ніколи і нікого з тих нещасних старих не тру§в, не зживали §х зі світу також і у будь-який інший спосіб. У крайньому разі особисто я ніяких злочинних наказів чи рекомендацій нікому зі співробітників не віддавав. Мо§ слова будь-хто з них може підтвердити. А те, що люди похилого віку у нашій кра§ні мруть як мухи самі по собі, ні для кого не секрет.
   Чи може комусь не відомо, що чоловіки в Укра§ні в середньому не доживають і до 60 років? Я ж не з секво§ упав і не з Марсу сюди прилетів. Ситуацією у нас володію як ніхто інший. Знаю §§, голубоньку, так би мовити, з середини. І ідея заснування фонду "Довічного утримання" виникла в мене не з доброго дива. Все це "зварилося" тоді, коли мій колега, теж "народний обранець", лідер парті§ "Могутня Укра§на", яку в народі називають "му-му" Сигізмунд Тіліпайко запропонував парламенту підняти вік виходу сво§х виборців чоловіків до 65 років, а жінок до 60 років. При цьому в російській бульварній газеті, яка виходить в Укра§ні і яку безкоштовно розносять по поштовим скринькам задля промивання мізків "лохам" цей діяч мотивував свою пропозицію тим, що, бачте, у багатих кра§нах Західно§ Європи саме такий вік виходу на заслужений відпочинок і прийнятий. Тому і нам не гоже відставати. От дебіли! У кра§нах ЄС і НАТО люди живуть не 60 років, а на цілих двадцять років довше. І пенсія в них така, що вони на не§ не ледве животіють, як в Укра§ні, а §здять протягом року по декілька разів у туристичні по§здки по всьому світові.
   Але я знову, пане нотатнику, відійшов від теми. Це стосовно того звинувачення деяких журналістів, які нібито відкопали той неспростовний факт, що після підписання угоди з нашим Фондом клієнтам залишається жити менше року. Це далеко не так. Хіба не проводилися всілякі експертизи? Усі люди, якими опікувався мій Фонд померли природною смертю. Але я економіст, фаховий менеджер найвищо§ кваліфікаці§. Що ж ви хочете? Через це в мене були застосовані економічні методи стимуляці§ ефективно§ роботи обслуговуючого персоналу. Куратори областей і найбільших міст фонду "Довічного утримання" дійсно отримували великі бонуси, якщо підопічні §м квартири клієнтів ставилися на ремонт впродовж першого року виконання контракту. Зрозуміло, що це можна було зробити лише після того, як квартира звільнялася клієнтом, тобто він чи вона відправлялися у кращий світ. Лише після цього квартира ремонтувалася, облаштовувалася і виставлялася на продаж. Якщо квартира звільнялася клієнтом протягом другого року підписано§ з ним мо§м Фондом угоди бонуси місцевим менеджерам були незрівнянно меншими. Якщо ж клієнт "тягнув" і третій рік, бонуси не виплачувалися взагалі. Але ще раз повторюю, для особливо нетямущих сторінок нотатника, я ніяких злочинних наказів нікому не віддавав.
   Мені порекомендували одного відставного лікаря, який все життя пропрацював у різних колоніях для карних злочинців. Нібито ніде він надовго не затримувався, бо на нього постійно скаржилися, що він дуже "успішно" лікував засуджених. Подейкували, що в цього лікаря всілякі зарізяки і серійні вбивці стрункими рядами мерли від інфаркту. Ходили чутки, що на цього ескулапа жалілися родичі померлих нібито він щось таке давав і вводив сво§м пацієнтам, що ніяка автопсія не могла виявити після §хньо§ передчасно§ кончини. Справжній майстер своє§ справи. Дійсно, ця людина працювала в моєму Фонді. Але знову ж таки про мою причетність до систематичних інфарктів клієнтів Фонду - це все недолугі балачки, які не мають нічого спільного з реальністю. Щоправда і цей лікар сидів на мо§х бонусах, як наркоман на голці...
   Звичайно, можна мене називати в усій цій історі§ злочинним шахраєм. Я не виправдовуюся перед цими сторінками, а лише сповідуюся §м. Але, хлопці і дівчата, тобто мо§ милі сторіночки нотатника, як називати тих людей, які додумалися до шахрайсько§ операці§ з віком виходу укра§нців на пенсію? Як можна виходити на пенсію у 65 років, коли чоловіки у нас живуть в середньому 60 років? Хтось мені може пояснити? Одним словом, моє шахрайство не йде ні в яке порівняння з шахрайством цих, з дозволу сказати, народних обранців. Одним словом, тепер можна взагалі ліквідувати Пенсійний фонд держави, щоб не муляв очі, а його гроші перевести на власні рахунки до офшорів. А ви ще кажете, що то я шахрай...
   Так як дружина не підпускала мене до себе, а мені нікуди було дівати гроші і власне лібідо, я вирішив трохи розважитися. Придбавши собі декількох найдорожчих повій я швидко втратив до них інтерес. Хотілося чого незвичного, щирого кохання, обожнювання з боку кращо§ половини людства, а все це за гроші не купиш. Щоб не втрачати форми я продовжував працювати в університеті тепер уже на чверть ставки. Чоловік я привабливий, високий, стрункий, веселий, гострий на язик і тому природно романтично налаштовані студентки до мене, так би мовити, придивлялися. Одна з них, магістерка, явно була в мене закохана. Спочатку я не звертав на не§ уваги, а потім вирішив §§ використати. Недаремно ж східні мудреці кажуть, якщо хочеш мати в душі вічну весну періодично одружуйся на значно молодшій за тебе жінці. Так робив один відомий в Радянському Союзі авіаконструктор. Живучи в Києві він викладав у політехнічному інституті і кожні п'ять років одружувався на студентці. Попередню дружину він ніколи не ображав, залишаючи §й шикарну квартиру, дачу і машину. Я вирішив використати його досвід.
   Чергову зустріч чудовою ки§вською весною зі своєю дипломницею я розпочав з прямого запитання: як вона до мене ставиться, не як до свого викладача, а як до чоловіка. Від такого запитання "в лоб" вона спочатку знітилася і почервоніла, а потім, оговтавшись, призналася, що я §й дуже подобаюся. Я продовжив абсолютно відверту розмову і сказав, що у мене є двокімнатна квартира, яка буде належати §й, якщо вона захоче до не§ переселитися і періодично, раз на тиждень, приймати в ній мене у гості. При цьому §й будуть оплачуватися всі комунальні послуги і виділятимуться гроші на продукти і одяг. Я не буду запобігатися і якщо вона завагітніє, квартира буде переписана на не§ і виділятимуться гроші на утримання §§ і нашо§ дитини.
   Це був з мого боку майже безпрограшний, хоча очевидно шахрайський хід. Дівчина була гарна, розумна, але дуже бідна. Батьки мешкали в якомусь містечку Хмельницько§ області і майже не допомагали §й. Уже з другого курсу вона підпрацьовувала, а після закінчення університету дуже хотіла залишитися у Києві. Але де знайти таку роботу, щоб винаймати більш-менш пристойне житло? Добре, якщо випаде нагода вдало вийти заміж. Але на горизонті ніякого "принца" не маячило. В гуртожитку жили такі ж бідні як і вона хлопці-провінціали. Вона старалася як могла зберегти свою цноту, щоб потім якомога дорожче §§ продати. Однак відповідного §§ мріям покупця не було видно навіть при застосуванні найсучаснішого телескопу. До душі все частіше, з наближенням випуску, закрадався чорний відчай. Саме через нього, проклятого, дівчина поміркувала і згодилася. Таких квартир у мене в Києві було немало. Наш Фонд §х постійно ремонтував і продавав. В одну із подібних відремонтованих квартир я і поселив Олену.
   Квартира була не тільки відремонтована. Були завезені і належним чином вмонтовані меблі, а в них містилося все необхідне для життя: від рушників до посуду, від книжок до комп'ютера, від музичного центру до плазмового телевізора. Все сяяло чистотою, являло собою продуманий до дрібниць затишок і комфорт. Я сказав Олені, що коли вона буде готовою мене прийняти до себе в гості, нехай зателефонує. Ні в якому разі я не намагався прискорити процес, сказавши, що я зрозумію, якщо вона передумає і вирішить перебратися назад до гуртожитку. Але це був черговий мій шахрайський хід. Потрапивши з обідраного гуртожитку до чудово§ двокімнатно§ квартири моя магістерка вже не могла вирватися з липко§ сітки комфорту і потріпавшись трохи здалася на мою милість. На третій тиждень вона вже виявилася повністю готовою і запросила мене в суботу до себе. Треба сказати, що ці три тижні були заповнені для мене почуттями, які раніше ніколи мене не опановували. Якесь таке постійне хвилювання і зростаючий приплив саме чоловічого внутрішнього щастя ніби підняло мене над землею і я ширяв у якомусь чудовому ефірі кохання і віднайдено§ юності.
   Я взяв найкращу пляшку вина і найдорожчі на§дки в незначній кількості, не пити і §сти я до не§ йшов, і відправився на квартиру. Це було, як я і чекав, зовсім не те, що навідатися в гості до дорого§ пові§. Ця дівчина нічого не вміла, вперше потрапивши в ліжко до чоловіка, але вся преамбула, §§ зніяковіння, §§ цнота, §§ біль і радість, §§ поступливість і неприступність одночасно так завели мене, що я вирішив шахраювати з дівчатами і надалі. Погравшись з нею трохи я, коли вона вже завагітніла, втратив до не§ інтерес, але сво§ зобов'язання виконав. Переписав на не§ квартиру, дав гроші, а пізніше влаштував на престижну роботу. Батько в Олени на той час уже помер і вона забрала з Хмельниччини до себе матір, яка і виховувала мого сина. Обидві жінки були дуже задоволені сво§м нинішнім становищем.
   Працюючи на чверть ставки в університеті я практично нічого не викладав, обмежуючись лише керівництвом курсових, дипломних і магістерських робіт. Тому щоб знайти собі чергову студентку-пасію я попрохав у декана виділити мені хоча б одну пару на тиждень саме на другому курсі. Тут навчалися повнолітні студентки, яким уже виповнилося 18 років. Не хотів, щоб мене звинуватили у зв'язку з неповнолітньою. Однак після Оленки п'ятикурсниці вже здавалися мені старими. Як я тільки готувався до лекцій і семінарських занять, які тільки наукові методи зваблення жінок не застосовував. Співав соловейком, стрибав по аудиторі§ як молоденький цапок, говорив англійською з прононсом, травив смішні історі§ по темі лекцій. Весна, на мені сорочка з дорогою краваткою, яка звабливо відтінює мій накачаний торс. Таких показних студентів, як я в аудиторі§ не було. Не диво, що я ловив на собі захоплені погляди красунь-економісток. Але майже всіх §х привозили на заняття розкішні автомобілі або вони самі на таких машинах при§жджали. Хіба §х здивуєш двокімнатною квартирою, хай навіть якнайкраще умебльованою. А запропонуєш покохатися "в лоб", як Оленці, може виникнути скандал, який мені зовсім не потрібний.
   Поки я розмірковував, що і як мені зробити, проблема вирішилася сама собою. Мені зателефонувала Оленка і запитала, чи не можна на тих же умовах, що і в не§, влаштувати у Києві §§ троюрідну сестру, яка навчається в Києві на першому курсі Політехнічного інституту і в цьому році втратила в автомобільній катастрофі обох батьків. Вона мешкає в гуртожитку і знаходиться в повному розпачі і відча§ не маючи засобів до існування. Хотіла йти на панель, та на щастя попередньо зателефонувала мені. Ось я сестричці і порекомендувала вас. То що §й мені відповісти? Що відповісти? Я згоден. Цій дівчині не було ще 18 років, але я вирішив йти на ризик, вважаючи його виправданим. Вільно§ відремонтовано§ і належним чином об лаштовано§ двокімнатно§ квартири на той час не було, а точніше була і не одна, але враховуючи безвихідне становище Юлі, так звали сестру Оленки, я запропонував §й з повним фаршем однокімнатну квартиру. Дівчина погодилася.
   Юля виявилася набагато рішучішою дівчиною, ніж §§ троюрідна сестра. Вона не мури жила мене три тижні і вже через три дні по пере§зді до ново§ квартири запропонувала мені завітати до не§ в гості. З пляшкою вина і черговим набором продуктів я подзвонив у двері. Дівчина відкрила мені майже одразу, мабуть виглядаючи мене з балкону. Я одягнув облягаючу тренований торс футболку і ковзнувши по мені поглядом дівчина залишилася цілком задоволеною. Видно, вона чекала побачити якогось бридкого багатого стариганя, з яким прийшлося б не кохатися, а просто давати. Напевно, вона розпитувала у Оленки про мене, але §§ розповідь сприйняла як чергову казочку для заспокоєння "малолітки".
   Сестра Оленки демонструвала мінімальне збентеження, яке цілком природне при першій зустрічі дівчини з незнайомим чоловіком. Я вже подумав, що вона має в цьому сенсі певний життєвий досвід. Але помилився. З Юлею виявилося складніше, так би мовити на останньому етапі, наших стосунків, тобто саме статевих відносин. Їй явно було боляче, було багато крові, хоча я нервував набагато більше за не§. Знервований і розчарований я вранці по§хав додому. Думав, що ми більше не зустрічатимемося. Але я помилився. Через тиждень Юля зателефонувала знову і на цей раз все було чудово. І з кожним разом все краще. Я вже почав думати про те, чи не женитися мені на старості років. Але чи захоче розлучатися моя дружина? Донині такого бажання вона не висловлювала, хоча ми і не жили з нею як чоловік і дружина.
   Проте мо§ мрі§ дуже швидко розвіялися. При черговій зустрічі Юля запитала, чи не буду я проти того, щоб вона одружилася. Вона, бачте, зустрічається з одним студентом-відмінником, який §§ дуже кохає і хоче негайно одружитися. Щоб не "ущемляти мо§ права" на не§, саме так вона висловилася, і не вчиняти несправедливо, так як я встиг оформив на не§ квартиру, вона вже підшукала в §хньому університеті собі заміну. Справжню секс бомбу, вона так і сказала, яка згодна за однокімнатну квартиру спати зі мною цілий рік. Хоча вона вже й не дівчина, в фізіологічному сенсі цього слова, але має такі тілесні форми, "що закачаєшся". Я не був проти "закачатися" і вже через тиждень вигарцьовував на Вероніці, так звали секс бомбу з такою силою, що порвав і себе і §§. Їй очевидно подобалися наші здибанки і особливо належним чином облаштована однокімнатна квартира. Але я не був би справжнім шахраєм, якби з допомогою юриста і правильно складеного контракту, коли нарешті мені набридла і сексбомба не вигнав і §§, і §§ подругу Юлю на вулицю. Оленка залишилася в сво§й двокімнатній квартирі, так як ростила мого сина. Після цього ці обидві квартири я з завидною періодичністю використовував за вже апробованим сценарієм.
   Дивлюся я на сучасну молодь, на сво§х студентів. Що §х чекає в нашій кра§ні? Що §х турбує в глибині душі? На відміну від попередніх поколінь §м так і не вдалося створити власну культуру. Були в нас шестидесятники, було покоління семидесятих, восьмидесятих, дев'яностих років минулого століття. Останні довершили руйнування "кра§ни дурнів", тобто Радянського Союзу. Було, нарешті. покоління Помаранчево§ революці§, яке народилося ще в СРСР. Що створить чи що зруйнує нове покоління молоді, яке вже народилося в часи незалежності Укра§ни? Чи піднімуть вони рукавичку, кинуту §м минулими поколіннями у творенні нового укра§нського світу? Мистецтво для них мертве. В минулому воно створювалося з метою самовираження. Нині мистецтво існує заради грошей. Саме на такому грунті може витворитися покоління укра§нських шахра§в.
   Можливо, нинішньому поколінню двадцятирічних, на мою думку, важко приймати рішення і висловлюватися. Схоже, вони занадто цинічні у сво§х поглядах і думках. Але саме §хній реалізм може допомогти §м зберегти власні гарні наміри, щоб не обрушило на них життя. Їх відчуженість не залишає §м ні ілюзій, які можуть розбитися, ні очікувань, які можуть бути обманутими. Врешті-решт при всій §хній показній невизначеності, вони можуть досягти більшого за всі попередні покоління укра§нців. І тут немає ніякого парадоксу і взагалі нічого дивного. Вони єдині народилися і виросли в незалежній Укра§ні.
   Пройшло немало часу, а може це через цілоденну насиченість мого нинішнього життя багатьма подіями, мені так лише здавалося, як Аліна знову запросила мене на зустріч.
  -- Ситуація ускладнилась до краю, - пошепки сказала вона мені в ресторані "Гарбузова хата". - Олесь мені повідав, що над Романом Мовсепяном нависла смертельна загроза.
  -- Хвилинку, - не зрозумів я. - Хто такий Олесь?
  -- Вибачте, я маю на увазі охоронника нашого президента Мельничука.
  -- Олеся? Зачекайте, я дійсно загальмована людина. Ваше ж прізвище теж Мельничук. То це ваш чоловік чи брат? Тільки чесно.
  -- Брат, рідний брат. Я ж уже колись вам про це говорила. А ви, як виявилося, мені не повірили. Саме через нього, тобто на його прохання звернене до президента, я і стала керівником його Фонду. Йому сподобалася ваша ідея прослуховувати кабінет президента і він зважився на цей дуже ризикований крок, хоча я його і всіляко відмовляла. Ось так бовкнула про вашу пропозиція, а він §§ і прийняв. Схопився як за рятівну соломинку. Мабуть саме ця ваша ідея дозволила йому донині нікого там не застрелити. Знайшов собі, як то кажуть, віддушину. Уже декілька місяців він прослуховує службовий кабінет найвищо§ посадово§ особи в кра§ні. Зібрав такий обсяг інформаці§, яку, думаю, до нього ніхто у світі не мав.
  -- Ну тоді він історична особа.
  -- Може й так, якщо виживе. Але справа нині не в ньому, а у вашій дружині. Схоже, що вона по вуха закохалася в цього журналіста Мовсепяна. Закохалася по справжньому і через це, вибачте мені за некоректне слово, йому не дає. Через це ж кохання до Романа вона не дає і Колюні. А Колюня вважає, що вона дає Мовсепяну і через це не дає йому. Ви щось із моє§ некоректно§ і плутано§ розповіді зрозуміли? Я дуже хвилююся.
  -- Та нехай вони всі там сказяться, - розсердився я. - Яке мені діло до того кому дає чи не дає моя дружина. У нас з нею зараз фактично фіктивний шлюб і вона може давати чи не давати кому хоче і не хоче, може і не може. Це мене не обходить.
  -- Ви мене не так зрозуміли. Я вже вам говорила, що Колюня дуже мстива людина. Із записів Олеся виходить, що може бути велика біда. Назріває трагедія.
  -- Що, ваш Колюня вирішив натравити ментів на цього Мовсепяна, щоб вони зняли з нього штани, намазали дупу медом і посадили на мурашник? Чи він може наказав сво§м орлам його пришити?
  -- Колюня не має права на вбивство. Якщо він навіть віддасть такий наказ, його ніхто виконувати не буде.
  -- А хто має право на вбивство в нашій кра§ні, так би мовити через, прости господи, правоохоронні органи?
  -- Лише президент.
  -- То виходить, що моя благовірна пудрить мізки вже й президенту.
  -- Він і не підозрює про §§ існування. Його більше цікавить горілка. Напивається, вибачте, до всцикачки. Шкіряне сидіння службового броньованого Мерседесу скоро прогниє від його сечі.
  -- Так в чому ж тоді проблема?
  -- Колюня нацьковує президента на Мовсепяна. Майже щодня доповідає йому, що той нібито друкує на нього всілякі пасквілі, обпльовує його на увесь світ, насміхається. За журналістом постійно стежать, його телефон прослуховують. До речі, прослуховують і ваш домашній телефон.
  -- Але ж це незаконно.
  -- Звичайно, але ж я вам говорила, що це не влада, а банда.
  -- І як можна офіційно оформити прослуховування телефону людини, яка не підозрюється у скоєнні ніякого злочину.
  -- Дуже просто. Оформляють заявку на прослуховування телефону справжнього злочинця, на якого прокуратура збирає компромат, але замість його телефону, вписують, наприклад, ваш. Ось так.
  -- Дійсно, дуже просто. По шахрайському просто. На всіх рівнях державного життя суцільне шахраювання. Риба, як відомо, псується з голови. Тому для викорінення корупці§ і шахраювання в нашій державі достатньо посадити на найвищу державну посаду всього лише одну чесну, вольову, дієву, з диктаторськими повноваженнями людину і всі ці явища, як системні, зникнуть. Я не голо теоретизую. Прикладів такого шляху знищення корупці§ у світовій історі§ безліч.
  -- Я повністю з вами згодна. Але така людина в наших умовах може прийти до влади і отримати відповідні повноваження тільки внаслідок страшного суспільно-політичного катаклізму. За всіх інших умов одна шахрайська і бандитська влада з різними варіантами змінюватиметься на іншу, таку ж. Як може в таких умовах прийти до влади нічим не заплямована людина? Для викорінення корупці§ треба мати не лише диктаторські повноваження президента, але й людину на цій посаді, яка є моральним авторитетом для наці§.
  -- То виходить, що цей Колюня хоче руками президента знищити свого конкурента і таким чином отримати доступ до тіла моє§ дружини. І президент піде на такий страшний злочин? Що ж це за люди потрапляють на найвищі щаблі влади? Ніхто ж не може знати, що буде завтра. Немає нічого таємного, яке б не стало явним. Він не просто злочинець, але й крім того великий дурень, який абсолютно не здатен передбачити ситуацію на два кроки наперед. Тим більше, що як ви кажете, моя дружина йому не потрібна. Невже він не розуміє, що його спеціально заводять? Дурень він із дурнів. Спланувати і провести вбивство людини в якому братимуть участь декілька чоловік, обговорювати його при всіх у власному кабінеті, це треба взагалі не мати розуму в голові ніякого.
  -- А його в ціє§ людини дійсно немає. Пропив увесь.
  -- Жахливі речі ви мені розповідаєте.
  -- Справа думаю в тому, що для ціє§ банди вже зійшло з рук вбивство не одніє§ людини. В лісах навколо Києва існують цілі секретні цвинтарі. А після того, як вся ця зондеркоманда ліквідувала перед черговими виборами свого основного політичного конкурента на посаду президента Біловола, вони вирішили, що можуть творити вже все, що захочуть. Абсолютно безкарно.
  -- Так Біловола таки вбили?
  -- Так. Організували автомобільну катастрофу. Перегородили вузьку дорогу вантажним автомобілем з причепом. Але в нього за шофера був професійний автогонщик. В абсолютно, здавалося б, безвихідній ситуаці§ він вивернув на шаленій швидкості автомобіль так, щоб врятувати свого шефа. І зробив це. Біловол отримав лише незначні пошкодження, які не могли привести до смерті. Однак на місці організовано§ катастрофи на автомобіль вже чекала зондеркоманда. Вона й добила конкурента нинішнього президента на виборах. Реального конкурента, підкреслюю. Бо якби він не був реальним претендентом на найвищу посаду в кра§ні, його б ніхто і пальцем не торкнувся б.
  -- От паскуди. Виникає бажання взяти кулемета, поставити всіх цих нелюдів до стінки і строчити безупинно, поки не закінчаться патрони. А потім перезарядити і стріляти знову.
  -- Ось і в Олеся таке бажання виникає постійно. Як він, з його характером, себе стримує, я не знаю. Мабуть саме через записування розмов у кабінеті президента він і знаходить собі розрядку. Але на довго його не вистачить. Боюся, що одного нещасливого дня він зірветься і когось пристрелить просто за службовим столом. Або його викриють. Врешті-решт, рано чи пізно це трапиться. Так завжди було і так завжди буде в майбутньому. Він мені розповідав, що вже двічі був на грані викриття. А наступного разу може не повезти. Ви завжди були багаті на іде§. Може запропонуєте моєму братові якийсь прийнятний вихід з того становища, в яке він потрапив? Вибачте мені, але вимушена нагадати вам, що він реалізує саме вашу ідею.
  -- Як це не цинічно звучить, але я запропоную вихід лише після вбивства Мовсепяна.
  -- Я розумію, що ви його ненавидите, бо все ще кохаєте свою дружину, хоча думаю, не признаєтеся в цьому самому собі. Але ж не можна так напризволяще кидати людину, хто б він для вас не був. У принципі Роман хороша людина, патріот Укра§ни, борець за справедливість. Щирий, до речі. Олесь хоче попередити його. Я вже Романові телефонувала з телефону-автомату. Але він, думаю, сприйняв мій дзвінок як провокацію.
  -- Я дійсно не люблю цього красунчика Мовсепяна. Але справа не в мо§й любові чи нелюбові і коханні до нього моє§ дружини. Він відомий журналіст і у нього в газеті вже сформувалася ціла команда високопрофесійних журналістів, які будуть розкручувати цю справу. Президент і його команда великі дурні, якщо думають, що ця справа §м зійде з рук так само, як і вбивства інших людей. Однак, цього буде замало, треба, щоб твій брат обнародував зміст сво§х записів у кабінеті президента. Скажімо так, з умовною назвою плівки майора Мельничука.
  -- Що ви таке кажете! - обурилася Аліна. - Та його ж знищать протягом декількох годин. Де б він не заховався, його знайдуть. А в брата є дружина і мала дитина, старі батьки. Їх усіх же ліквідують як небажаних свідків. Ці люди, повірте мені, ні перед чим не зупиняться. В них немає нічого святого. Я думала краще про вас.
  -- Не поспішай з висновками, пані магістерка. - Спочатку твого брата з родиною треба вивезти за кордон і передати спецслужбам яко§сь правово§ держави, які самі вже давно знають про страшні злочини нинішнього правлячого режиму в Укра§ні. Вони §х не схвалюють, але нічого реально зробити не можуть. Тим більше, що цей режим пов'язаний тисячами корупційних злочинних ниток з таким же корупційним режимом у Росі§. Саме вона і покриває цю бандуЈ як робила завжди. Їй вигідно мати маріонеткову владу в Укра§ні на яку завжди можна натиснути, щоб впроваджувати сво§ інтереси і надалі грабувати укра§нську націю. Та якби у нас була справжня незалежна від Росі§ влада, хіба б вона мирилася з цією сатанинською, так званою Укра§нською православною церквою Московського патріархату, яка намагається спотворити, спаплюжити саму душу укра§нців. Та ніколи б такого не відбувалося, якби президент не був на гачку у кацапів.
  -- Згоден. Це ж як треба себе не поважати, яким себе вважати хай навіть підсвідомо "лохом", щоб в Укра§ні, в Києві, який хрестив Володимир Великий ще за 300 років до виникнення Москви скрізь впроваджувати церкву Московського патріархати. Наш президент після чергового вбивства сво§х опоненті, а також після кожно§ п'яно§ оргі§ йде до УПЦ Московського патріархату і там цілує руку в жирного як кіт, теж вічно п'яного московського попа. І президент і цей піп відомі тим, що слова нормального людського без матюків сказати не можуть. Яким треба бути рабом, підніжками і брудом Москви, щоб стати вірним московсько§ шахрайсько§ церкви в Укра§ні.
  -- Звичайно, я з вами повністю солідарна в цьому, а також вважаю, що якби вдалося Олеся з родиною вивезти за кордон, він був би там у безпеці.
  -- А хіба у нас немає опозиці§? Нехай звернеться до не§ по допомогу. Ї§ ця влада намагається знищити і при цьому не вибирає методів у сво§й улюбленій манері. Тому опозиціонери з задоволенням приймуть пропозицію від будь-кого, хто має документально засвідчені факти про злочини нинішньо§ влади. Для них така людина, як ваш Олесь, просто знахідка. Тільки не дай боже йому зв'язатися з так званими "комуністами". Це така ж шахрайська партія, як і УПЦ Московського патріархату. Тому вони так тісно і співпрацюють. Все керівництво парті§ є доларовими мільйонерами. Хіба ти не звернула уваги, як вони голосують у парламенті. Постійно підтримують олігархів. У формальну коаліцію з ними не вступають, боячись, що від них відвернуться §х виборці. Однак вважаю, що з роками вони вже і офіційно створять правлячу коаліцію з олігархами. Ото буде фурор в усьому світі. Правляча коаліція, яка складається з капіталістів-олігархів і "комуністів". Карл Маркс і Владімір Лєнін в домовині перевертаються. Всі політичні проститутки світу від заздрощі луснуть. І де тільки беруться ідіоти такого рівня, щоб і далі голосувати за таких "комуністів".
  -- То до кого ж йому звертатися? Вибачте, я знову за своє.
  -- У мене лише дві кандидатури. Тут я беру відповідальність на себе. Або нехай звертається до Тимоненко, або до Морозюка. Вони є щирими противниками цього режиму. НуЈ врешті-решт, нехай Олесь перевірить за цими сво§ми записами чи це дійсно так і що й вони теж, як "комуністи", не лукавлять. Я не знаю, навіщо тобі, тобто вам, взагалі було вплутувати в цю справу мене. А раптом я "накрапаю" куди слід.
  -- Не "накрапаєте", як ви сказали. І не тому, що ви такий благородний. Ви розумний і саме через це знаєте, що володіння такою інформацією для вас вкрай небезпечно. Вони перевірять §§, Олеся знищать, але заодно ліквідують і вас, як небажаного свідка. Але не треба говорити, що це я вас вплутала в цю історію. Все якраз навпаки. Невже забули?
  -- Не забув.
  -- То що, тоді так виходить, що Мовсепян приречений і ніхто йому не допоможе?
  -- А як? Може ви мені скажете?
  -- Ні, я нічого придумати не змогла тому і вирішила зустрітися з вами.
  -- Ну не можна допомогти людині, не розкриваючи себе, якщо за нею стежать професіонали протягом 24 годин на добу та ще й прослуховують всі його телефонні контакти. Перша ж зустріч з цим вірменсько-укра§нським красунчиком, ваша, моя чи Олеся призведе до того, що ці бандити у формі потягнуть за ниточку і все розкриється. Роман приречений.
  -- Ось і Олесь так думає, - похитала головою Аліна. - Заварили ми з вами кашу, а тепер через нас загине хороша людина. Президент уже дав розпорядження розібратися з ним. А це означає лише одне... Колюня просто на крилах літає. Думає, що тепер ваша дружина вже точно йому дістанеться. Інтенсивно готує дуже затишне гніздечко в Конче-Заспі. Що ви про це думаєте?
  -- Думаю, що, враховуючи наші обставини, це дуже проблематично. Вбивство Мовсепяна надовго виб'є мою дружину з колі§ і вона навряд чи захоче когось бачити. Враховуючи характер Колюні він спочатку §§ всіляко втішатиме, а якщо і це не допоможе, він §§ викраде і зґвалтує. Але якщо до того часу будуть оприлюднені плівки майора Мельничука, вони, кажучи науково, заляжуть на дно і ніяких дій, які могли б спровокувати негативну реакцію світово§ спільноти, робити не будуть. Колюня заспоко§ться і моя дружина зможе зализувати сво§ душевні рани на самоті.
   Через декілька днів я помітив на чудовому личку своє§ дружини перші ознаки змарніння і душевного неспокою Я вирішив, і як потім виявилося, зовсім небезпідставно, що мабуть десь пропав Мовсепян. Думаю, що саме тоді дружина нарешті вирішила йому віддатися, але не встигла цього зробити, так як §§ коханий кудись подівся, зник і на телефонні дзвінки не відповідав. Напевно, вона зателефонувала до нього на роботу і там §й відповіли, що §хнього керівника вже декілька днів не бачили ні в редакці§, ні вдома. Моя дружина розумна і поінформована людина і тому §й не важко було зрозуміти, що це може означати в нашій кра§ні.
   Могла вона здогадуватися, що зникнення Романа так чи інакше пов'язане з §§ особою і напевно, картала себе за те, що поводила себе з ним так неприступно. Однак, нічого змінити вже було не можна. Поді§ навколо зникнення журналіста стрімко розвивалися. Його співробітники і друзі просто так цю справу не кинули і намагалися дзвонити в усі дзвони. Ожила і опозиція, яку "затюкала" влада. Врешті-решт, тіло без голови знайшли на одному з таємних владних цвинтарів на Ки§вщині. Саме у виборчому окрузі Морозюка. Це щоб підставити опозицію. Але все вийшло навпаки. Стало очевидно, що можновладці всіляко намагаються пригальмувати слідство. Їхня зацікавленість в цій справі не була зрозумілою хіба що останньому §жаку. Ненависть до влади в укра§нському суспільстві стрімко наростала. Саме в цей час і вибухнули плівки Мельничука. Точно за мо§м сценарієм, який я розробив на останній зустрічі з Аліною.
   Ї§ брат звернувся в змальованій мною послідовності спочатку до Тимоненко, але ця дама вирішила, що це провокація влади як проти не§ особисто, так і проти очолювано§ не§ політично§ сили. Інакше повів себе Морозюк. Аліна зустрілася з ним і продемонструвала один із записів, де президент і його команда розробляли сценарій його особисто§ дискредитаці§. Морозюк впізнав голоси всіх фігурантів записів і вирішив, що §х використання дасть йому ні з чим не зрівнянні політичні дивіденди. Через сво§х одно партійців він вивіз майора Мельничука за кордон разом з родиною
   Після цього ніщо вже не заважало Морозюку обнародувати ті записи, де говорилося про необхідність покарати норовливого журналіста. Добре все обміркувавши, Морозюк вирішив перестрахуватися і обнародувати компрометуючі владу записи саме на засіданні Верховно§ Ради. Вислухавши матюки, лайку і погрози фізично§ розправи, необхідності "розібратися" з Мовсепяном, а також те, що "президент-інтернаціоналіст" називав його "армяшкою" Верховна Рада попри §§ провладну більшість під тиском опозиці§ вимушена була створити слідчу комісію, яку доручили очолити Морозюку. Справа закрутилася.
   При всій мо§й неприязні до Мовсепяна я не хотів для нього такого фіналу. На дружину було просто страшно дивитися, так вона переживала втрату свого коханого. Вона зовсім не думала про бізнес і необхідність контролювати ді§ такого шахрая як я. Цим я і скористався в повній мірі. Шахра§ з влади тимчасово притихли і через це дозволили вільніше почувати себе шахраям меншого масштабу за самих себе. З Аліною ми провернули декілька операцій ще до того, як §§ брата з родиною вивезли за кордон.
   Аліні, як і мені, було очевидно, що після оприлюднення записів §§ брата бути топ- менеджером Фонду президента вона вже не зможе. Ї§ б звільнила на другий день. Крім того, нависла б реальна небезпека над §§ життям. Тому я запропонував сво§й колишній студентці ви§хати за кордон разом з братом, але не з пустими руками. На той час у Великій Британі§ в мене були налагоджені довірливі відносини з одним місцевим банкіром. Не один раз ми виручали один одного і були впевнені, що лише між двома шахраями одного рівня можливі чесні відносини. Уже маючи на руках квитки Аліна перевела гроші Фонду президента на мій рахунок у одному приватному банку в туманному Альбіоні. Після цього §§ брат, його родина і сама Аліна відлетіли до Лондона вже не як злидні з плівками, а як цілком заможні люди. Ось так я обдурив самого президента, про що він навіть і не здогадувався. Ніколи більше в житті шахраювання не приносило мені такого задоволення і справжньо§ насолоди, як це. Зацькований з усіх боків президент навіть не міг нікуди звернутися за кордон, щоб йому повернули сотні мільйонів доларів. Було це тому, що з плівок Мельничука всі довідалися, що саме президент є у нашій кра§ні найбільшим казнокрадом, корупціонером і хабарником і кожна посада в кра§ні купувалася за великі гроші, які переказувалися саме до його Фонду та на інші рахунки.
   Я був дуже задоволений собою, так як я, етнічний укра§нець, окрутив навколо пальця всіх цих "інородців", які вважали себе пупом землі і найхитрішими людьми у світі. Фактично на певний період у цій кра§ні я став реальним ляльководом і визначив долю всіє§ ціє§ бидлоеліти. І про це ніхто навіть не здогадувався. Розшифровка записів Олеся гуляла всім світом. Все це було перекладено різними мовами і розміщене в Інтернеті. Президента і його оточення ненавиділи всі як в Укра§ні, так і по всій нашій екологічно загидженій планеті. Під час написання цих нотаток мені згадався епізод, який трапився на зібранні президентів і прем'єр-міністрів всього світу в Стокгольмі. Пізніше я про нього розповідав студентам, викладаючи на факультеті міжнародних відносин в одному з університетів Києва.
   Справа полягала в тому, що на таких зібраннях за дипломатичним етикетом керівників держав розсаджують за алфавітним порядком. При цьому може бути використаний алфавіт або англійський або французький. Переважно, звичайно, користуються англійським. Але на цей раз все було інакше. Прізвище американського президента Буша починається на англійську літеру "бі", тобто другу літеру англійського алфавіту, а укра§нського президента на літеру "сі", тобто третю літеру цього ж алфавіту. Але американський президент, якому його радники доповідали про справу Мовсепяна і про плівки майора Мельничука, навідріз відмовився сидіти поруч зі злочинним президентом Укра§ни. Назрівав грандіозний дипломатичний скандал. Поміняти етикет організатори зустрічі не могли. Це був би без прецедентний в історі§ людства випадок. Тому вирішили розсадити керівників держав за французьким алфавітом, а в ньому прізвище тодішнього президента Укра§ни починалося на літеру "к". Ось і опинився він серед таких як і він злочинних правителів деяких нікому не відомих африканських кра§н.
   Президент і його команда викручувалися, як вуж під вилами. Що вони тільки не робили. Колюня зібрав усіх олігархів і обложив §х даниною. Ці гроші мали піти на те, щоб викупити в Олеся оригінальні записи. Якби це вдалося, ніякий незалежний від нашо§ влади міжнародний суд ніколи б не визнав зроблені з них копі§, які можна було б підробити. А ось оригінальні записи говорили про те, що вони здійснені були саме в кабінеті президента. Будь-який спеціаліст з аудіо запису підтвердив би це під присягою. Але після того як Аліна переказали гроші президентського Фонду, скориставшись розробленим одним аспірантом з Інституту кібернетики Академі§ наук Укра§ни кодом доступу до конфіденційно§ інформаці§, ніякими грошима Олеся і його родину вже не можна було заманити. Науковим керівником цього аспіранта, який вирішив розробляти програми для фінансування і кредитування в банківській сфері, був я. За розробку відповідно§ програми, яку мій аспірант здійснив за постійних консультацій зі мною і мо§м юристом, який в той час вже давно мешкав у Великій Британі§, цей молодий хлопець отримав мільйон фунтів стерлінгів і не марнуючи жодного дня відбув до Америки.
   В державі настала дивна рівновага, своєрідне двовладдя, коли і влада підупала в силі і вже не могла діяти відверто бандитськими методами, але й опозиція не мала достатньо§ сили, щоб змістити злочинних можновладців. Саме в цей час я вирішив, що необхідно і мені йти у владу. Наближалися чергові вибори до парламенту і я прийняв рішення висунутися по мажоритарному округу свого рідного курортного міста на Полтавщині. Про мене там уже всі забули. Нічого путнього для свого рідного міста і сво§х земляків я ніколи не зробив. Жодно§ копійки зі сво§х мільйонів не виділяв ні для міста, ні для району. В той же час мо§ конкуренти, які мешкали в цьому місті ще до власного висунення, розгорнули бурхливу діяльність Головний мій опонент, місцевий бізнесмен, який володів відомим заводом мінеральних вод, заводом хлібопродуктів, птахокомбінатом і іншими великими підприємствами міста вкладав великі кошти в благоустрій міста. Скрізь вздовж основних вулиць міста і автомагістралей, які з'єднували районний центр з навколишніми селами і іншими містами височіли плакати з усміхненим обличчям кандидата в депутати, то самого, то разом зі старенькою матір'ю, то разом з дітьми і дружиною. "Я свій хлопець, такий же як і ви, ніби звертався він до сво§х земляків"
   Вирішив я балотуватися в депутати буквально в останній момент і тому на думку дружини і сво§х друзів не мав абсолютно ніяких шансів на перемогу.
  -- Це просто повністю нерозумна, нераціональна трата грошей та часу, - переконувала мене дружина. - Краще заснував би якусь нову справу. Знайшов інший напрямок розвитку власного бізнесу. Навіщо тобі потрібна та Верховна Зрада? Це ж ганьба якась, а не парламент. Там лише одні дебіли, педофіли і педерасти, - не вгавала вона. - І ти таким станеш. Якесь збіговисько збоченців і відвертих злочинців. Ти що ніколи не слухав, що вони несуть з трибуни і які закони вони приймають? Та через таких, з дозволу сказати, людей, ми і знаходимося так глибоко в дупі.
  -- Звичайно, що я ніколи виступів депутатів у Верховній Раді не чув, - посміхнувся я. - Це ти на сво§й кухні щодня §х слухаєш. А я і в "ящик" вже не пам'ятаю коли зазирав.
  -- Воно й видно, - єхидно продовжила дружина. - Якби ти §х хоча б один раз послухав, у тебе бажання стати так званим "народним обранцем" більше б не виникало.
  -- А тобі не здається, що який народ, такі й депутати, - заперечив я сво§й благовірній. - Якщо вони дають себе дурити відвертим шахраям і моральним вилупкам, які до того ж генетично не належать до укра§нсько§ наці§, то чому не можу цього робити я, щирий укра§нець. Я все таки відчуваю власну генетичну спорідненість і причетність до цих людей і до ціє§ землі. Може хоча б щось зроблю для не§ хорошого.
  -- То чому ж тоді донині нічого не зробив? Хоча б для рідного міста, де ти народився і виріс? - знову єхидно запитала моя половинка. - Так ти будеш діяти і після обрання. Хоча в тебе і немає ніяких реальних шансів. Ти ж сам говорив, що за два тижні до виборів маєш останній рейтинг серед усіх десяти зареєстрованих кандидатів. Навіть якщо ти викинеш на власну рекламу всі сво§ гроші, все одно нічого в тебе не вийде.
   - Поживемо, побачимо, - хмикнув я. - Можу битися з тобою об заклад, що я обведу навколо пальця і сво§х конкурентів, і сво§х виборців. Хоча б заради спортивного інтересу. Відбуду весь термін депутатства. Нічого для сво§х виборців не зроблю, ну просто палець об палець, а потім перекочую до іншого виборчого округу. Але на цей раз уже з відпрацьованою шахрайською методикою.
   - Тебе просто смішно слухати в останній час, - дружина піджала сво§ чарівно окреслені повні губки, які в народі називають "Лук Амура".
   - "Бідна жінка, - подумав я, - що вона бачила у своєму житті. - Закохалася може вперше в цього нещасного журналіста, вимушена була з мого шахрайського подання стати еквілібристкою між ним і Колюньою, а потім втратила свого коханого, а з ним і сенс власного існування. Якби не діти, мабуть би добровільно пішла з цього підступного життя. Мені раптом стало так щемно на душі, що до серця підступила якась дивна млість. Може я §§ донині кохаю? Однак досить було рефлексувати. Необхідно негайно виробляти вже не стратегію, а тактику власно§ передвиборно§ кампані§. Що ж придумати? Як діяти так, щоб однозначно перемогти всіх сво§х конкурентів?
   Але я не був би шахраєм, аби нічого не придумав. Вирішив, що шахрайськими методами, навіть із застосуванням мінімально§ кількості грошей я все таки, знаючи ментальність сво§х земляків і будучи схильним до аналізу, приречений на перемогу. Перше, що я зробив, так це дав розпорядження сво§м помічникам купити мені старі розбиті "Жигулі", які в народі промовисто називають "Копійкою". Страшенно здивованим менеджерам я наголосив, щоб вони відремонтували мотор, гальма і все інше, але ні в якому разі не рихтували і не фарбували машину зовні. Вона повинна була мати обов'язково, "як у простого народу", проржавілі крила, облуплену фарбу і весь інший "повний фарш" укра§нського злидаря.
   Побачивши мене за кермом такого автомобіля дружина мабуть вперше за останній період нашого життя зареготала. Вона сміялася так, що з §§ прекрасних очей бризнули сльози.
  -- Де ти взяв таке одоробло? На складі металобрухту?
  -- Зовсім ні, купив для себе. Буду тебе возити по магазинах і на звані вечері. Хіба не круто? Всі на Мерседесах, Феррарі і Лексусах, а ми на "Копійці". На ці дорогі іномарки вже ніхто і уваги не звертає. А на наше диво природи будуть дивитися і навіть витріщатися всі.
  -- Та нас ніхто на такій машині і на стоянку не пустить.
  -- Не хвилюйся. Я покажу охороннику запрошення.
  -- Та кому така оригінальність потрібна. Люди ж засміють. Крім того, я в таку машину не сяду.
  -- Подумаєш, яка пані.
  -- Пані чи не пані, - а катайся на такій машині сам, раз у тебе виник такий бзик. - А до мене, будь ласка, більше не чіпляйся.
  -- Все, питання закрите. Тим більше, що я на два тижні відбуваю на батьківщину.
  -- На такій машині? Ти на ній не до§деш і до Яготина.
  -- Якби ти знала, який на не§ поставили мотор, ти б такого не казала.
  -- Хочеш посмішити сво§х землячків?
  -- Авжеж. Укра§нську націю перемогти в чесному бою ще нікому не вдавалося. Нас можна поневолити і загарбати лише застосовуючи шахрайські методи. Ми до них повністю не готові. Але вчимося. Враховуючи, так би мовити, мене, який плоть від плоті укра§нського народу.
   Більше ні про що я з дружиною не розводився, а посадивши сво§х помічників на два джипи, повів свою експедицію по Бориспільському шосе і далі на схід на Полтавщину. Там я поселив сво§х хлопців у будинку свого шкільного друга, який працював головним лікарем місцево§ лікарні і мав у місті свій невеликий бізнес. Великий його будинок стояв на самому березі Хоролу в чудовому місці і мав навіть власний приватний пляж. Хлопці одразу булькнули у воду, а я по§хав сво§ми "Жигулями" до квартири друга, який переселився на час перебування мене і мо§х помічників у своєму будинку до місько§ квартири, яких мав у місті декілька. Протягом усього року він здавав ці помешкання курортникам і мав з цього немалий зиск.
   У вітальні квартири головного лікаря я щиро привітав свого шкільного друга і його дружина накрила нам стіл у кухні, а сама вийшла геть, розуміючи, що чоловікам необхідно обговорити сво§ справи.
   Ми налили по чарці, згадали, як разом вчилися, а потім бігали за дівчатами, як при§жджали, він з Полтави, а я з Києва, до батьків на канікули. Як упадали за сексуально стурбованими курортницями. Як писав наш земляк Котляревський: згадали бо знає колишнє, балакали вже може й лишнє. Шкільний друг повідомив мені, що в мене немає ніяких шансів на обрання і порекомендував даремно не тратити сили і гроші і зняти свою кандидатуру. А натомість пообіцяв влаштувати для мене з помічниками чудову рибалку на унікальних місцях на Пслі, Хоролі і особливо на затоці Дніпра, яка утворилася на тому місці, де Кременчуцьке водосховище затопило устю Сули.
  -- Повір мені, - продовжував він нашу розмову, - я поясню твою нинішню ситуацію прикладом з рибалки. Тво§ головні конкуренти будуть ловити рибу на добре підгодованому ними місці, а ти там, де риби взагалі немає, бо вся пішла до тво§х конкурентів. Ще й до того ж, тобі і вудочку буде нікуди закинути. А якщо закинеш, то зачепишся за якогось корча і залишишся без вудлища і вудочки. Зрозуміло пояснюю?
  -- Зрозуміліше нікуди. Але послухай ти і мене. А якщо я привіз з собою незвичний корм, дуже смачний і пахучий і вкину його в річку і вся риба, або хоча б потрібна мені кількість припливе до мене.
  -- Та це треба викинути мільйони доларів, та й то я не впевнений в успіхові. Он цей наш місцевий бізнесмен навіть за сво§ гроші вулиці в місті заасфальтував, церкву споруджує, разову допомогу для нужденних виділяє. І це він вже робить не один рік. А ти хочеш при§хати до нашого міста менше як за два тижні до виборів і всіх переагітувати? Так не буває.
  -- Ну добре, не будемо сперечатися. Мені треба якась така мотивація. Одним словом, у тебе є на оці якась така дівчина чи молодичка, яка ціє§ ночі добряче прочистить мені печінку, а заодно і всі інші органи. Завтра в мене почнеться доволі важкий період. Крім запланованих чистим міркуванням і розроблених операцій, мені ще й треба бути готовим до постійно§ імпровізаці§.
  -- Так ти все таки вирішив ризикнути? Тоді більше не буду тебе відмовляти. А стосовно жінки, то в мене є одна молодиця. Від себе відриваю, - мій друг посміхнувся. - Для свято§ справи нічого не пожалкую.
   Треба було віддати належне моєму шкільному товаришу. Мій друг-лікар, я навіть щоденнику не довіряю його ім'я і прізвище, але якщо комусь це буде потрібно він довідається і сам, дійсно, схоже на те, відірвав цю молодичку від себе. Зовсім молодий лікар-інтерн, яка закінчила медичний університет у Харкові. Ми з нею облаштувалися в окремому приміщенні сауни, задні двері яко§ виходили просто у воду Хорола і навіть були закриті високим парканом з усіх боків від цікавих очей. Ця лікарка-початківець була зовсім не початкуючою коханкою. Вона знала про все, що де лежить у сауні і очевидно була тут не вперше. До ранку з допомогою всіляких ароматизаторів і інших штучок, про які я на свій сором і не підозрював, інтерн дійсно так прочистила мій організм, що на другий день я виявився не здатним вийти на свій виборчий округ і цілий день вилежувався в сауні і голим купався в річці.
   Головний лікар делікатно зателефонував мені в другій половині дня, єхидно поцікавившись, як іде передвиборна агітація. Я послав його подалі і попросив більше до мене інтерна не посилати.
  -- А §й сподобалося, - сміявся він у трубку. - Дивись, якщо не зустрінешся з нею ще хоча б раз, при§де до тебе в Ки§в. Ну не можна мені так розбещувати лікарів місько§ поліклініки. Ти ж сюди агітувати людей за себе при§хав. Сіяти розумне, добре і вічне серед земляків. А з чого ти починаєш? Знову в нас буде така ж б......ка Верховна Рада, як і нині. Або ще й гірша.
  -- Згоден з тобою, але дай мені, будь ласка, спокій хоча б на тиждень. Якщо за цей час в мене нічого не вийде, я по§ду звідси і ти не матимеш зі мною мороки. Переберешся знову до свого будинку, дружину відправиш з дітьми до батьків і знову будеш булькати зі сво§м інтерном у пахучі, настояні на квітках латаття та іншого водяного зілля води Хоролу.
   Наступний день був неділею. Я завів сво§ драні "Жигулі" і по§хав центральними вулицями міста. За§жджав до тінистих дворів, де люди за столиками "забивали козла", сідав біля них або біля бабусь, що стовбичили поблизу під'§здів п'яти- і дев'ятиповерхових будинків. Називався, представлявся, запитував, які проблеми у них є. Виявилося, що ніхто з кандидатів у депутати особисто з людьми не говорив. Посилали бригади, які роздавали агітки, а дехто й продуктові набори.
  -- Які проблеми вас найбільше хвилюють? - звертався я до людей, які в цей час вирячалися на моє авто, ніби це приземлився в §хньому дворі корабель прибульців. - Я такий як і ви, - продовжував я. - Родом з вашого міста. Ваші діти, а може і ви самі вчилися у мо§х батьків. Вони викладали в п'ятій школі. Саме ця школа обслуговує ваш мікрорайон. Якщо ви проголосуєте за мене, я не буду безвилазно сидіти у Верховній Раді, протирати там штани і переглядати порнографічні журнали, як це роблять нинішні депутати. А до виборців §м і діла немає. Буду тут з вами і вашими проблемами. Допоможу в усьому. Готовий уже зараз записати ваші прохання, вимоги і побажання.
   Я витягнув нотатник і ручку. З усіх боків на мене посипалися різні скарги, побажання і свідчення про повну сваволю місцево§ влади. Я зробив вигляд, що все ретельно записую. При цьому я не мовчав "в ганчірочку", а постійно ставив навідні запитання, що особливо подобалося людям, яких навколо мене ставало чимраз більше. Потім, закінчивши в одному дворі перебрався до іншого. Потім ще і ще. Поголос про те, що дворами в центрі міста §здить на драній машині кандидат в народні депутати ширилася містом. З усіх-усюд почали стікатися люди. Я все щось писав і писав у нотатнику. Все ставив і ставив запитання, імпровізуючи так вправно, схиляючи голову так допитливо і співчутливо, що навіть почав подобатися сам собі все більше і більше. Це був справжній шахрайський спектакль одного актора. До вечора, нічого не §вши, виснажений, я виглядав уже абсолютно сво§м. Навіть перейшов на вже підзабутий полтавський акцент з м'якими "закарпатськими" літерами "л" і твердими закінченнями слів. Все таки середньовічні переселенці з Закарпаття до Полтавщини з §§ нинішніми Барбашами, Янушами, Оросами і Шандурськими донині залишили на мо§й малій батьківщині помітний слід.
   Нарешті я завів свого "корча" і поволі по§хав дворами, а потім і вулицями міста до обійстя свого друга. Посидів зі сво§ми помічниками в сауні і на другий день відправив §х всіх до Києва, залишивши собі лише кмітливого і тренованого охоронника, який професійно вмів не лізти людям у вічі.
   На наступний день я продовжив свою роботу вже в інших дворах. Вранці розмовляв з бабусями і дідусями. А ввечері з чоловіками, які повернулися додому з роботи. Поголос про мене пішов містом. Новина про мою появу була головною на кухнях, на лавках у дворах і навіть у ліжку. Мо§ опоненти проводили мітинги, куди збирали людей або примусово, або за гроші чи продуктові пакети. Один я нікому нічого не платив і навіть не вивішував ніде сво§х агіток. Але вже майже всі в місті знали мене в обличчя. Тепер треба було ви§здити і в район. На наступний тиждень я так і зробив. Їздив по селах, заходив до хат, допомагав витягувати бабусям воду з криниць, копав на городі картоплю, розпитував скільки молока дає корова, жалівся на проклятий ревматизм, який заробив в армі§ і таке інше.
  -- У нас на Полтавщині видобувають стільки газу. А де він у ваших хатах? - запитував я селян. - Немає. Увесь ваш газ забирають собі прокляті олігархи на сво§ металургійні заводи. А ви страждаєте з дровами і вугіллям. Ви хоча б одного кандидата в депутати, крім мене, звичайно, бачили?
  -- Та при§жджав тут один на такій великій машині, якось так чудно називається. Лерова, чи ще якось там.
  -- Лендровер. То дуже дорога машина. Дуже дорога. Багатий чоловік.
  -- Так він виліз з тіє§ машини, вступив у кізяка, вилаявся і поліз у не§ назад. Я щось хотіла у нього спитати. А він по нашому не вміє говорити. Кацап видно якийсь. І ще хоче, щоб ми за нього голосували. А ось ви свій чоловік. Такий простий і машина у вас така, як у всіх нас.
   Я говорив зі сво§ми виборцями дуже простою і зрозумілою для них мовою, на відміну від інших кандидатів. Крім того, всіх підкупала простота пропонованих мною рішень. У мене не було безглуздих базікань про коливання індексів біржі, дефіцит державного бюджету і платіжного балансу, про співвідношення між вартістю робочо§ сили і кон'юнктурою ринку. Я втокмачував людям, що так, проблеми у нас дійсно єЈ але §х можна вирішувати простими і зрозумілими пересічному укра§нцеві методами. А політики, мов, спеціально все ускладнюють, щоб довести необхідність свого перебування при владі. Словом, дурять політики нашого брата-укра§нця, шахраюють.
   І люди вірили мені. Мені, укра§нському шахраєві, бо я один і говорив §м парадоксальним чином правду. Політична структура Укра§ни, де головну роль відіграють чисельні парті§, в останні роки явно дала тріщину. Авторитет парламентських партій значно підупав.
   У провінці§ мені стало зрозуміліше, що влада в Укра§ні свою нездатність вирішити хоча б одну доленосну проблему нашого суспільства, намагається перекрити чимось іншим і тому займається відвертим споюванням народу, насадженням розпусти і безвідповідальності за власні вчинки. Це піднесено, хоча і неофіційно, в ранг державно§ політики. І не вина, а біда, що люди полюбили хміль, бачачи в ньому випробуваний засіб вирішення всіх і всіляких проблем. Як кажуть, з ранку випив і увесь день вільний.
   В Укра§ні політичних суперників поливають в жодному разі не водою. Не був щасливим винятком і я. Що тільки про мою біографію не вигадували мо§ опоненти. Але мене газети нагородили іронічним прізвиськом "тефлоновий". Це було пов'язано з тим, що я був такий удачливий, що до мене все те лайно, яким мене намагалися замазати політичні супротивники, зовсім "не прилипало".
   І взагалі в мене в провінці§ дуже швидко з'явилося багато друзів. Щирих і справжніх, на відміну від столиці. Політики-циніки, навчені гірким досвідом зрад близьких друзів і масовим політичним проституюванням кажуть: "Якщо ви хочете мати в Києві друга, краще заведіть собі собаку".
   Ввечері до мене за§хав мій друг головний лікар.
  -- Я тебе недооцінив, - почав він після привітання. - Говорять, що ти нині на нашому виборчому окрузі вийшов на друге місце за рейтингом і стрімко добираєшся до першого. В тебе можуть бути великі неприємності. Чому ти відіслав свою бригаду до Києва?
  -- Щоб не муляли людям очі, - пояснив йому я. - Залишив собі одного охоронника, а інші нехай займаються сво§ми прямими службовими обов'язками у мо§й фірмі. В тебе ще є якісь новини для мене?
  -- Та є, але всі вони, крім того, що уже я сказав, невтішні.
  -- Чому так?
  -- По-перше, тобі треба запросити з Києва ще охоронників. Проти тебе готується провокація. Тут у нас є одна банда рекетирів, яку дехто хоче використати для того, щоб порахувати тобі ребра. По-друге, та церква, яку побудував нинішній твій головний конкурент, належить так званій Укра§нській православній церкві Московського патріархату. Так ось, §§ попи почали на молебнях агітацію проти тебе. Якщо раніше вони агітували за твого головного конкурента, то тепер тільки і розводяться про те, що ти така собі страшна сила, послана в наше місто самим Дияволом.
  -- Та хто ж у наші дні може повірити в таку маячню?
  -- Ну не скажи. Дурнів завжди вистачало. Не перевелися вони і нині. А ці ідіоти і є тво§м електоратом. Ти просто не був у §хній церкві.
  -- І не піду. Московський патріархат в Укра§ні саме і є церквою від Лукавого. Він бреше, що Москва старша, а тому і канонічніша за Ки§в. Але ти правий. Скільки людей ходять до ціє§ церкви. І не тільки росіяни. То що мені треба поговорити з цими попами?
  -- Марна справа. Вони всі зомбовані сатанинськими російським спецслужбами і ніяких доводів не сприймають. Що ти §м не будеш говорити, як горохом об стіну. Я був у §хній церкві, так там написано, що всі ті, які хрещені в церквах не Московського патріархату не мають права заходити в §хню церкву, а на тих, які розмовляють в церкві будуть насилатися всілякі біди, напасті і "горєсті". Треба бути одягненим тільки так, а не інакше, бо виставлять з ганьбою з церкви. Якісь кацапські дикуни. Справжнє середньовіччя і азійщина.
  -- Дякую за попередження. Попам заплатять і вони заткнуться. Знаю я цей Московський патріархат. Вони за гроші рідну матір продадуть і Христа знову розіпнуть. А ось для бандитів я викличу з Києва "лікарів" відповідно§ кваліфікаці§.
  -- Хто такі ці "лікарі"? - посміхнувся мій друг. - Давай вгадаю сам §хню спеціалізацію. Серед нашого брата-лікаря є три дуже підходящі. Думаю, що це або стоматологи, або хірурги, або представники мануально§ терапі§.
  -- У них універсальна підготовка. Так би мовити, три в одному.
  -- А твоя любка і моя інтерн може сьогодні тобі провести сеанс мануально§ терапі§. Дуже вона вже проситься відвідати разом з тобою сауну.
  -- Оце і є найкращою новиною, яку ти мені приніс. І не в сексуальному сенсі, звичайно. Раз вона так затято хоче знову зі мною зустрітися, то мабуть уже впевнена в мо§й майбутній перемозі на виборах. А лікарі багато спілкуються зі сво§ми пацієнтами і тому в курсі всіх місцевих новин. А після перемоги на виборах я заберу §§ до Києва. У крайньому разі так вона міркує.
  -- Надто ти вже меркантильно дивишся на життя. Хіба не може молода жінка просто закохатися в тебе. Ти ж у нас хлопець хоч куди. Пам'ятаєш наші студентські походеньки?
  -- Таке не забувається.
  -- Ну тоді я зателефоную мануальниці і вона вправить тобі хребта.
   Наступно§ ночі в мене було вправлено все що тільки можна, але я вже не відчував себе таким спустошеним, як минулого разу. Тому на сво§й "копійці" відбув до великого села, де мене мали приймати в клубі. Голова сільради сам зателефонував мені і повідомив, що мені виділена для агітаці§ велика зала. Мешканці села повідомлені оголошенням і ним особисто і з нетерпінням чекають на мене. Це було дуже підозріло, так як в інших селах району влада всіляко перешкоджала мо§м зустрічам з селянами. Приміщень ніхто не виділяв, селян залякували, що коли вони будуть голосувати за мене, то §м не виділять трактора для оранки городу, не продадуть вугілля, не виділять збіжжя і таке інше. Аж тут, раптом, така щедрість. Не треба було бути великим аналітиком, щоб зрозуміти, щось тут не те.
   Як завжди я §хав один "копійкою", а за мною тепер уже вперше слідувала така ж розбита машина УАЗ без вікон. Вона була пофарбована у тьмяно зелений колір. Такі машини можна донині зустріти на сільських дорогах по всій Укра§ні. Биті-перебиті, ремонтовані- недоремонтовані, вони, як і мо§ "Жигулі", доживали останні сво§ роки в людей, які через власну бідність не здатні купити собі нічого пристойнішого.
   Уазик був набитий спеціалістами "стоматологами", викликаними мною з Києва. Раптом між уазиком, що ледве плентався за мо§ми "Жигулями", вклинився крутий джип "Чероккі". Зазирнувши до дзеркала заднього огляду я одразу все зрозумів. Хлопці у джипові вирішили подивитися, хто сидить в уазику. Однак нікого, крім старого діда-водія з сивою бородою не побачили. Після цього вона обігнали мене і перетнули дорогу мо§й "копійці". Я натиснув на гальма. За мною впритул зупинився і уазик. З джипу вийшов дебелий молодик, підійшов до останнього і запропонував водієві швидше про§жджати, якщо він, звичайно, не хоче неприємностей. Уазик став об'§жджати мою машину, але потім зупинився.
  -- Тобі щось не ясно? - знову підійшов до бородатого водія здоровань. - Ану жми на газ і щоб через дві хвилини ти був за горизонтом.
  -- А що, власне, тут відбувається? - запитав бородатий водій. - Ви хто, міліція?
   Дебелий молодик почав втрачати терпіння. Я знав, що бородатий "дідусь" насправді не бородатий, і не дідусь. Він був професіоналом найвищо§ кваліфікаці§ і просто знущався над "лохами-провінціалами".
  -- Якщо ви міліція чи ДАІ, мусите представитися. Назвіть, будь ласка, себе. Такий порядок. Ви хіба не знаєте? - не вгавав "дідусь".
  -- Ну довго ти ще там будеш вовтузитися? - визирнув з вікна ще один громило. - Ти що сам не можеш домовитися з цим старим? Може тобі допомога потрібна? - знущався над молодиком його напарник. Видно було, що у ієрархі§ банди він посідав високе становище.
  -- Сам справлюся, - розсердився молодик і витягнув з кобури пістолета. - Так що, дєдушка, і після цього тобі не доходить?
  -- Ой боже, ой лихо, - заголосив "дєдушка", - не можна ж так лякати людей. Це ж травматична зброя. А я від несподіванки повні штани наклав. Сивобородий відкрив дверцята машини і зсунувся на землю. Раптом він перднув і почав вибачатися, що йому треба вигребти лайно зі штанів он у тих кущах, що росли над дорогою. Він попрямував за машину.
   Я знав, що мо§ помічники вже вибралися з уазика і чатують за ним. Тільки но дебелий молодик зайшов за машину, прямуючи за дідом, його моментально оглушили, зв'язали і вставили до рота кляп. Ті, які сиділи в джипові, нічого не могли зрозуміти. Їх товариш пішов за "дідом" за машину чи далі в кущі і десь пропав.
   Відчинилися двері джипу і звідти вийшов ще один чоловік, старший за зв'язаного. Він звав свого підлеглого донині не розуміючи, що відбувається. Потім повагом рушив повз мене за машину з охороною. "Старшой" і собі зазирнув за уазик і майже миттєво опинився у ньому теж. А в цей час вся моя бригада з автоматами вже оточила джип. Звідти вийшли з піднятими руками ще два чоловіка. Вони були озброєні лише травматичною зброєю і регбійними битами. Вийшов з машини і я.
  -- А тепер, хлопці, - скомандував я, - розбивайте битами свій джип. Тільки працюйте акуратно, а то якщо мені не сподобається, як ви виконуєте моє доручення, накажу бити вас. Та не жалійте ви його так, - підійшов я до одного поближче і коли той повернув до мене своє придуркувате обличчя з зеленими шмарклями, які він увесь час затягував до носа, врізав йому сво§м черевиком у пах. Я знав, що саме він бив би мене битою найжорстокіше.
   Коли машина була розгромлена я наказав §§ підпалити. Після цього з бандитів було знято весь одяг і вкинуто до пекельного вогню, який охопив джип.
  -- А тепер на голяса оточуєте джип і стійте біля нього з підвітряно§ сторони не далі трьох метрів. Після того, як машина вибухне, можете бути вільними. Будь-який крок назад буде вважатися за втечу. Я взяв автомата до рук і побачивши, як один із бандитів намагається шахраювати, чого я, як укра§нець, не люблю, вистрелив йому у коліно. Той як підкошений рухнув на землю. Інші заклякли на місці. Ми відійшли на безпечне місце і звідти спостерігали за пожежею. Тільки-но бак у джипу вибухнув ми по§хали далі не цікавлячись, чи залишився хтось у живих.
   За§хавши до села ми одразу попрямували до клубу. Коли я зайшов до нього в оточенні кількох грізного виду чоловіків у камуфляжі голова сільради якраз агітував велелюдне зібрання за мого головного конкурента. Саме останній і вирішив знищити мене фізично. Голова, зрозуміло, був упевнений, що до клубу я ні в якому разі не доберуся і тому не стільки агітував за свого патрона, скільки лаяв і всіляко ганьбив мене. Тому моя поява була для нього як грім серед ясного неба. Я пройшов до сцени з трибуною і голова сільради, напустивши в штани, сам зійшов з трибуни, підібгавши хвоста як побитий собака, а потім взагалі десь пропав. Хтось з тих, які за радянським звичаєм сиділи у президі§ не стушувався і надав слово мені. І ось тут я вже не зважав ні на свій електорат, ні на представників різних партій в залі і врізав всім так, що всі сиділи немов обісрані.
  -- Ганьба вам люди, - звернувся я до зали. - Чому ви такі прокляті гімнюки, такі захлані раби, такі підніжки і грязь Москви. Чому у вас донині центральна вулиця зветься вулицею Леніна. У вас щось у голові є? Чи ви звикли думати лише тим місцем на якому сидите? Та Ленін серійний вбивця і маніяк, який віддавав накази на знищення мільйонів укра§нців, а ви сидите в цій залі і розпустивши шмарклі слухаєте і плескаєте в долоні комуністам, які влаштували в Укра§ні і у вашому селі три голодомори і декілька воєн. Чому ви такі дебіли? Пропоную на цих зборах перейменувати всі вулиці, які названі іменами вбивць і ґвалтівників на вулиці національних геро§в Укра§ни.
   Я давав усім просто по пиці. А вони звично сиділи опустивши голови і мовчали. Та пропадіть ви всі пропадом, вирішив я. Я чесний укра§нський шахрай, кажучи науково "шахрай в законі" і розумію, що ніхто нам-укра§нцям не допоможе, якщо ми самі не захочемо чи не зможемо допомогти самим собі. Тому робіть що хочете, а я буду влаштовувати своє власне життя. Нехай краще вас дурнів обдурить укра§нець, і пустить хоча б частину вкрадених у вас грошей на розвиток нашо§ держави і наці§, ніж вас окрадуть інородці і пустять частину вкрадених у вас же грошей на деградацію моє§ наці§ і держави, що вони завжди робили, роблять і будуть робити.
   Після цього інциденту на дорозі я вже не вибирав виразів у сво§х виступах і взагалі зійшов з колі§ і пустився берега. Однак, в кінцевому підсумку виявилося, що я обрав правильну тактику. В місті, де люди інтелектуально розвиненіші, вона була одна, а в селі - інша. Звиклі до грубого диктату на селі люди сприймали мій тиск на них як ознаку сильно§ руки, яка здатна навести порядок у державі, де панувала повна сваволя. На виборах я переміг всіх сво§х опонентів і став народним депутатом від даного виборчого округу. Обгорілий джип місцевих бандитів постійно стояв перед очима голів виборчих комісій. Вони однозначно боялися мене і тому ніхто не зважився фальсифікувати "волевиявлення народу".
   І потрапив я до Верховно§ Ради. І зрозумів, що саме там укра§нському шахраєві і місце. Прийняв присягу і отримав посвідчення. І більше мене у Верховній Раді ніхто й не бачив. А що мені там робити? А що роблять там так звані народні обранці взагалі? Читати порнографічні журнали і блокувати трибуну? Штампувати абсолютно дебільні закони, а потім §х безкінечно "доопрацьовувати", доводячи до повного абсурду. Віддавати сво§ картки "черговим" по фракці§, які голосують за десяток, а то й два сво§х колег? Це не для мене. Це повна дурня і маячня Не для цього висувався я в депутати. Я не просто такий собі простенький шахрай. Я ідейний, тобто укра§нський шахрай, який розуміє власну місію і знає навіщо живе на цьому світі.
   Ось, скажімо, почали в парламенті формувати різні фракці§. А я безпартійний мажоритарник. Через це до мене підходять і під'§жджають, і так і сяк різні люди, кажуть, шановний пане Принципал-Жульський, як вам наша політична сила? З повагою кажуть. Чи не хотіли б ви вступити до нашо§ фракці§? Наша політична платформа така то. А я §х одразу перебиваю і щоб не було лишніх дурних ілюзій у інших, запитую просто в лоб: скільки? А вони мені, що скільки? Доларів кажу, євро кажу, фунтів стерлінгів кажу, у крайньому випадку гривень кажу. Я навіть монгольські тугрики приймаю. А мені: ну не можна ж так прямо запитувати. Не коректно так діяти народному депутату. А я §м: давайте запитаю у вас криво, скільки, кажучи науково, я до речі доктор економічних наук, щоб ви на майбутнє знали, ви дасте мені за вступ до вашо§ фракці§ баксів? Або можу виразитися і ще кривіше, бабло на бочку.
   Дехто ображається, дехто посміхається, але всі відходять і більше не вертаються. Не зрозуміли, напевно, серйозно я чи жартома. Такий якийсь стиль спілкування у мене непевний. І пика якась така лукава. Правильна, гарна, типово укра§нська фізіомордія з граючою на вустах лукавою посмішкою. І ніс у мене прямий, характерний для нашо§ наці§. А ось посмішка дещо дезорієнтує людей. Ніби я над ними постійно насміхаюся. Підсміююся ніби, кажучи науково, перманентно. А я якраз нічого такого і не маю за душею. Просто питаю прямо, без всіляких нікому не потрібних викрутасів. А люди вже так звикли в парламенті до лукавства, що нічого прямого не розуміють. Ну, думаю, ви ще до мене прийдете. Коли важливі для вас шахрайські закони приймати захочете, це щоб державу і людей обікрасти ще більше і перевести гроші до іноземних банків і різних там, прости господи, офшорів. А зі мною поділитися треба. Якщо люди не проти, щоб §х грабували, якщо вони мовчать у драну смердючу ганчірочку, якщо лише втираються, коли §м плюють у пику, то так §м і треба. А я розумний і маю за свій розум отримати відповідні дивіденди. Я таки шахрай укра§нський, тому у людей не краду, а лише відбираю гроші в більших шахра§в, які вже безпосередньо грабують націю.
   І ось сформували всі фракці§. А я так і бовтаюся позафракційним та користуючись власними депутатськими привілеями свій бізнес розвиваю, як тільки можу. Поки вони всілякі там закони про гарбузове насіння і кавуни приймали, все було тихо і мирно. Аж ось прийшов час штовхати закони про перерозподіл власності. Це, значить, щоб забрати §§ в одних бандюків і передати до рук іншим, тим які більше грошей викинули на вибори і тому змогли купити більше голосів виборців і голів виборчих комісій та сколотити за гроші всілякі бандитські угрупування, які допомагали "волевиявленню народу". А я в парламенті один з не багатьох, котрий майже нічого не викинув на вибори і вже точно нікого не підкуповував. Більше того, ліквідувавши банду шмарклявих відморозків очистив полтавську землю хоча б на рідному виборчому окрузі від скверни. То хіба це не варте декількох мільйонів, прости господи, капусти? Зелененьких, тобто, якщо хтось ще в нашій кра§ні не знає владно§ "фені", доларів. А вони мені, воля народу, воля народу. Вступайте до нашо§ фракці§, а то вас не зрозуміють ваші ж виборці. Та щоб ви сказилися з тією вашою волею, кажучи науково, дебіли прокляті.
   І знаєте такого мордатого до мене підіслали. Видно не невідають, що я §х не люблю, а може й навмисне. Одним словом, не знаю як на цього підісланого мені дивитися. І живіт у нього якийсь скособочений, а цього я теж не люблю. І хвамилія якась такая нерусская. Тобто, пардон, неукра§нське якесь таке прізвище. Я й цього не люблю. Значиться так, він щось знову почав розводитися про накази виборців і те, що народ треба любити і розуміти. А я ще від цього народу не відійшов в процесі виборів з §хньою дебільною центральною в селі вулицею Леніна.
   - Тобі, кажу я йому, треба щось робити або з зубами, або зі шлунком. А може і з горлом у тебе якісь проблеми, не знаю. З рота в тебе, дорогий товариш комуніст, так смердить, що сили в мене більше ніяко§ немає. Скажи своєму пахану у фракці§ нехай до мене посилають когось худішого і щоб з рота обов'язково гарно пахло. Можна туди троянду червону чи гвоздику засунути по глибше. Або ліле§ такі червоні і пахучі я колись в Криму нюхав. Як там у вас, комуняк, прийнято, я не знаю. Що там у вас за символіка така? Вже трохи підзабув. Пішов він, бачу, що образився. А мені воно все одно. Приходиш же ти до мене, а не я до тебе. Якби мене з такою місією послали до когось, то я б з поваги до нього хоча б перед тим рота прополоскав. А ноги то вже обов'язково б помив, щоб не смерділи так на погоду. Чому ці комуняки такі смердючі, ніхто не знає?
   Пішов і більше не приходив. А я все сво§ми справами займаюся поки вони ледь не кожного дня засідають у фракціях. Раз голова мені каже, що я на засідання Верховно§ Ради майже не приходжу. Не можна ж так, картає він мене, вас же народ обрав. Кажу йому, який народ ви маєте на увазі? А він мені, ну якщо вас цей народ обрав, а ви його і його щоденних потреб не знаєте, то ви мене звиняйте. І знову почав чесати мені про народ, обов'язок перед ним і таке інше. А в самого пика ось-ось лусне від "недо§дання" і хіба що останньому §жаку не відомо, що сам він цей народ обкрадає на повну котушку. Ну тут я не втерпів і видав йому все, що думаю про народ. Кажу, і це ви називаєте народом те, що між собою іменуєте біомасою? Та цей народ донині спокійно ходить вулицями названими іменами серійних вбивць, сифілітиків і збоченців і повз пам'ятники §м. Ось, кажу, коли цей народ назве вулиці, на яких живе іменами національних геро§в Петлюри і Бандери, коли поставить §м пам'ятники, коли укра§нці почнуть голосувати на виборах за укра§нців, а не за інородців, які §х ненавидять і називають бидлом і біомасою, тоді я почну працювати на цей народ. Але не раніше. Спочатку гроші, а потім стільці.
   Голова Верховно§ Ради вирячив очі і почервонів так, що я подумав його шляк трафить. Але, на жаль, обійшлося. Та не довго він був головою. Колюню разом з президентом потурили з палацу на Банківській і він, щоб бути знову при шахрайській справі, пройшов до Верховно§ Ради зі своє партією. А ви ще кажете, щоб я такому народові чимось допомагав і його не обдурював, коли він голосував за такого, прости господи, вилупка. Да нікада в жизні. Як написав колись один наш поет, щоправда з іншого приводу: та нехай собі як знають, божеволіють, конають, нам своє робить. Саме цим я і займався, тобто облаштовував власні справи. Інформаці§ в мене, як народного обранця, нині стало незрівнянно більше, ніж було до того, ось я і склав список ласих економічних об'єктів, які просто волали до мене: "прихватизуй" мене. А грошики в мене майже всі у власну справу вкладені, вільного, кажучи науково, оборотного капіталу немає. Де ж ті гроші взяти?
   Аж тут і в парламенті почали відбуватися переформатизаційні процеси. Вирішили таки створити стійку більшість. І попереду всіх, звичайно, Колюня. Скаче по Верховній Раді як молоденький цапок. Все йому зійшло з рук. А я його як побачу, так у мене живий, гарний і енергійний Мовсепян перед очима стовбичить, спати інколи не дає. А Колюня такий квітучий. Видно, що совісті немає ні на копійку. Такий на все здатний. Ось я до нього й підкотився. Кажу, хочу в якусь парламентську фракцію вступити, але не знаю в яку. Його як прорвало, ніби цілу літру проносного одним махом випив. Таку чудову лекцію мені прочитав про народ і наші обов'язки перед ним. А я йому на те: хочу розвивати власний бізнес, колего, через це мені не завадили б два мільйони доларів. Заплатіть мені, будь ласка, і я вступлю до вашо§ чудово§ фракці§, про що я давно мрію.
   Що тут почалося. Ай-йа-йай! Він звинуватив мене і в меркантилізмі, і в усіх інших -ізмах, які тільки знав, а також прямо сказав, що я шахрайським чином пробрався до Верховно§ Ради і мені в цьому найблагороднішому у світі зібранні ангелів небесних не місце. Довго він розводився про високі матері§, аж упрів. І коли він повністю знесилився я йому і врізав. Кажу, я чоловік Наталі§ Принципал-Жульсько§ з якою ви колись крутили шури-мури. І журналіст Мовсепян біля не§ теж ходив вихилясом і викрутасом і всіляко упадав. Чув навіть, що ви з ним конкурували, так би мовити, за право доступу до розкішного тіла моє§ благовірно§. А потім ваш візаві загинув за загадкових обставин. Ще не забули, шановний? Дружині принагідно переказувати від вас привіт чи не треба? Ну тут він увесь зів'яв, аж позеленів і спав з обличчя. А я розвернувся і насвистуючи веселу мелодію з оперети, я тепер став таким собі меломанчиком, пішов геть.
   Любі мо§, від ціє§ розмови я отримав справжнє естетичне задоволення. Я знав чого добивався. І не прогадав. Не даремно ж, за словами голови Верховно§ Ради, я прокрався до не§ самим шахрайським чином. Займаюся сво§ми справами, торгуюся за одне підприємство. Дуже ліквідне. Зійшлися на двох мільйонах доларів, як я й планував і прогнозував. Одна біда, грошей у мене немає. Але вже переконаний, що скоро будуть. І не помилився. Через день телефонний дзвінок від заступника Колюні по фракці§ пана Зарубайла. Дуже хоче зі мною зустрітися. Я на цю зустріч лечу, як по вуха закоханий школяр-тінейджер на перше побачення. Вже майже дослівно знаю, про що буде мова. Заступник Колюні такий солідний і поважний чоловік одразу опустився в мо§х очах нижче плінтуса. Бо теж почав розводитися про народ і про всілякі його блага. Однак його я вже слухати не захотів. Може ще б президента трохи послухав. А в цього ранг не той. То я його перервав і кажу: гроші принесли, чи ні?
   Тут він все зрозумів і перейшов до сутності справи, кажучи науково, взяв бика за роги. Отримав від мене рахунок, це куди гроші необхідно переказувати і задоволений виконаною місією по§хав до шефа. Так я черговий раз значно розширив свій бізнес. Тепер вже у мене десятки мільйонів доларів. А хочеться ж сотні мільйонів. Та й до клубу мільярдерів не проти вступити. Хоча б один етнічний укра§нець в Укра§ні там має бути, чи ні? Як ти думаєш, пане нотатнику? Хоч розірвися. Але мільярди складаються з мільйонів, так як мільйони складаються з тисяч. А тисячі з простих "пелюстків капусти", тобто доларів. Тому я знову пригледів одне ну просто страшенно перспективне підприємство. І зовсім дешево його мені віддають. І ще скинути обіцяють, особливо після того, як власника відвідав отой бородатий чоловік, який, пам'ятаєте, сидів під час моє§ передвиборно§ кампані§ на Полтавщині в уазику. Ох і спеціаліст! Екстра класу.
   А в мене знову всі гроші в розвиток власного бізнесу вкладені. Модернізую виробництво, без цього не можна, конкуренти задавлять. Я, як професійний економіст, це розумію краще за інших. А мені підприємство, реальною вартістю не менше за двадцять мільйонів доларів, власник згодився віддати за два. Два мільйони доларів це вже якась така магічна і навіть містична сума для мене виявилася. І схоже, що це я сам собі §§ "намалював". Тобто виставив сам собі таку планку, платити за господарські об'єкти не більше за цю суму. То я й пішов до так званих "комуністів". А сам попередньо дав завдання сво§м студентам політологам, безкоштовно звичайно, виконати проект протягом семестру з умовною назвою "Комуністи-капіталісти". Ви напевно не знаєте, що я перейшов на роботу до новоствореного мною Університету міжнародних відносин, готельно§ справи і міжнародного туризму. Така розкішна і приваблива назва. Сам би, якби був молодшим, там учився б. Відбою від студентів з усіє§ Укра§ни немає, та ще й іноземці з Китаю і Туреччини підтягуються. А там і уряд Та§ланду зацікавився. Розвиваємо міжнародне співробітництво.
   Студенти-міжнародники отримують диплом державного зразка і одразу дві спеціальності: політолога і референта-перекладача. Уже кожному з батьків зрозуміло, що після отримання диплому зі знанням англійською, а також додатково німецько§, французько§ чи іспансько§ мов не лише в Укра§ні, але й будь-де не пропадеш. Треба тільки вчитися. Не пропускати заняття і не приймати наркотики. Університет, про який йде мова, звичайно не державний.. Закрите акціонерне товариство або ЗАТ скорочена назва, або кажучи науково, абревіатура. Може й ви чули? Хоча до кого це я, пане нотатнику? Контрольний пакет акцій у мене. Дивіденди наприкінці року нараховуються. Крім того, я ще там і викладаю і отримую від них платню професора Гарварда. На кишенькові витрати кожного місяця теж не завадить. Гуртожиток у будівельників викупив, відремонтував і деру зі студентів таку платню за проживання, так зване, ліжко-місце, яку платить у Києві родина за п'ятикімнатну квартиру. Нічого, платять. Батьки десь там по всьому світу гроші заробляють, а дітки під наглядом досвідчених вихователів ділом зайняті, я людина строга і розумію не тільки свій, але й §хній інтерес. У даному випадку інтереси батьків і мо§ особисті інтереси повністю співпадають. А це найкраща основа для плідно§ співпраці. В мене порядок ідеальний. Не побавишся. Знайшов такого собі колишнього командира батальйону у коменданти і він за всім слідкує, виховує і карає. Без цього не можна. Батьки дуже задоволені. Вони десь там у сво§х Португаліях, Іспаніях і Італіях бабло заробляють, а серце за дітей не болить, бо §хні чада під невсипучим наглядом і опікою. Дуже вигідно всім.
   Разом з тим життя в моєму університеті кипить. Перед студентами постійно виступають народні обранці, міністри закордонних справ і рекреаці§ та туризму. Налагодили практику в різних фірмах. І для студентів потрібна річ, треба спробувати себе на реальному робочому місці, і для підприємств і організацій безкоштовна допомога. Особливо потрібна вона для туристичних фірм під час сезону відпусток, коли робочих рук завжди не вистачає. Але ж будь-який університет, якщо він хоче солідно виглядати, повинен мати хоча б одну знаменитість, яка відома всій кра§ні. Тому я звернувся до колишнього міністра закордонних справ, щоб він у нас числився у штаті, керував магістерськими роботами студентів, а ми йому будемо платити за це по найвищих розцінках. Потім завербував одного свого колегу, котрий в минулому був послом Укра§ни в Кита§. В університеті Шевченка одного відомого професора, політолога, блогера, публіциста, письменника і кіносценариста попрохав взяти у нас хоча б один курс і виділив гроші для видання масовим тиражем його підручника. Той теж згодився приходити до нас раз на два тижні після роботи прочитати одну лекцію. Тепер мо§ вербувальники §здили по кра§ні і повідомляли батькам, які люди в нас викладають, щоб вони знали, наш університет не якийсь там столичний чи провінційний лохотрон, а солідний навчальний заклад.
   Почав розвивати і науку, відкрив лабораторі§, організував навчальне казино, де готував круп'є, і де заодно вночі проходила підпільна гра з дуже високими ставками. Так само було організовано навчальну лабораторію з назвою "Міжнародний готель". Податків ні за казино, ні за готель платити не треба, це навчальні підрозділи нашого університету, а люди там грають і живуть цілком реально, а не навчально. І гроші реальні, а не якісь там папірці. Деякі студентки в тому готелі ще й підробляють, так би мовити, на півставки, повіями. Але то §хня особиста справа. Ні я, ні хтось інший §х до цього не примушує. А з добро§ волі кому ж заборониш. Звичайно, аби я не був народним депутатом, мене б швидко прикрили. А так я сам собі слугую дахом. Пробували проти мене у Верховній Раді хвіст підняти так Колюня так на них шикнув.
   Іноді думаєш, що може сповістити людство про себе, скажімо, інопланетянам. Ну, наприклад, якщо вони зв'яжуться з нами в той чи інший спосіб або прибудуть до нас з візитом. Хто ми такі люди? Давайте хоча б раз будемо відвертими якщо не з собою, то хоча б з цими пустими аркушами паперу. Чи ми §м самі скажемо, чи вони самі зрозуміють без нашо§ допомоги, що ми класичні лицеміри і шахра§. Хіба не так?
   Але я відійшов від теми. Однак не дуже далеко, так як те, про що я хочу повідати своєму нотатнику саме з мо§м університетом і пов'язане. Так ось, паперова твоя душа, пане нотатнику. Дав я протягом семестру сво§м студентам другого року магістратури завдання реально дослідити політичну, економічну, соціальну і таке іншу діяльність в Укра§ні так званих "комуністів". Як народний депутат я знав, що вся §хня фракція в парламенті повністю складається з доларових мільйонерів. Був у декого з них у §хніх палацах і заміських віллах на званих прийомах. Ці вілли самі коштували мільйони доларів, в той час як §хня офіційна платня дозволяла цим "комуністам" утримувати бодай скромні квартири. Хіба що останньому §жаку не було зрозуміло, що всі ці "комуністичні" гроші є краденими. Краденими у того ж народу, який комуністи нібито так затято захищають.
   Однак я не збирався просвіщати народ, розповідати йому хто такі насправді "комуністи". Якщо людина ідіот, так це надовго, а дехто взагалі вважає, що такий стан назавжди. То нехай і далі голосують за Комуністичну партію Я ж не проти, будь ласка. А в мене до "комуністів", як укра§нського шахрая, інтерес цілком меркантильний. Мені з них треба скачати банальні гроші у твердій валюті. Ось і все. Я ж не ідіот і тому за них ніколи не голосував і голосувати не буду. Понял, да? - пане нотатнику.
   А я строгий професор, дуже строгий. Магістерська група міжнародників - самі вершки зібрані. Дівчата і хлопці з найвищим рівнем, прости господи, айкйу. Що завгодно виконають, дослідять, проаналізують, синтезують і дадуть експертну оцінку. Індуктивний, дедуктивний і метод аналогій у них дуже в моді. Дай тільки відповідне завдання. З під землі дістануть, накопають такого компромату, що не дай бог. І головне для мене, як укра§нського шахрая, чого я не приховую, як інші, що все це мені дістається абсолютно безкоштовно. Більше того, батьки цих дітей мені за це ще й платять. Одним словом задоволені майже всі, крім, звичайно, "комуністів". Студенти вчаться, тренуються, відпрацьовують методику добування інформаці§, що знадобиться кожному з них у всьому §хньому подальшому житті і роботі, а я §х навчаю цьому і надаю §м закриту від загалу інформацію. Таким чином і студенти, і я до того ж ще й розвиваємося, окрім всього іншого, інтелектуально, батьки теж задоволені, §хні діти "при ділі" і отримують якісну освіту. В програші лише фракція комуністів. Бо за семестр мо§ панове магістри і пані магістерки такого накопали, що нехай мене пофарбують. Вони отримали своє "відмінно" з рейтингом понад дев'яносто балів, а я гарно зброшурований звіт на папері і в електронному вигляді. Кажучи науково, як люблю я виражатися, все як годиться.
   Я цілком свідомий того, що не всім подобаюся як у Верховній Раді, так і за §§ межами деінде. Тому в мене потужна і надзвичайно кваліфікована охорона. А в народні обранці я подався лише з однією метою, отримати депутатську недоторканість. А таких як я там хоч греблю гати. Просто якась тусівка шахра§в усіх мастей і калібрів, які отримали на власне шахрайство офіційну державну індульгенцію. Роби, що хочеш. А серед сво§х студентів я справжня жива легенда. Приємно, напевно, бути живою легендою. А може навпаки, осоружно. Хто відає про те, що насправді діється в мо§й душі. Може комусь і цікаво, але лише за тим, щоб залізти в ту душу брудними чоботами, наслідити там, перекинути і розбити щось, а потім вилізти звідти і потішатися. Тому моя душа така закрита для людей. Все обридло. Їй богу. А все одно хочеться комусь вилити душу, поділитися з кимсь. Ось я і сповідуюся перед цими сторінками.
   Моє життя нині як перебування моряка на великому танкері. Іде собі судно, крутяться гвинти. В танках хлюпає нафта. В каютах живе екіпаж. Одноманітною чередою йдуть години, дні, тижні... Нудно. Туга чорна і зелена. І раптом не стає сил так далі жити. Психологічний комфорт - штука надзвичайно тонка...
   Але знову мене "понесло". Розповідаю далі. Взяв під пахву ретельно виконаний студентами проект з такими пікантними подробицями, що якби його розмістити в Інтернеті, виник би грандіозний скандал. І всі знають, що я це можу і вмію. Сайти, блоги і інші сучасні замочки в мене бовтаються в Інтернеті. В моєму університеті ціла група студентів постійно працюють у цій світовій мережі. Їм навчання і тренування, а мені безкоштовна кваліфікована робоча сила. Скільки я грошей на цьому економлю... Страшно навіть і подумати. А тут у мене все про діяльність "комуністів" задокументоване. І різними мовами все це перекласти і розмістити в Інтернеті для мо§х блогерів і хакерів не важко, а там і швейцарські банки вимушені будуть заморозити рахунки цих "комуняк". У них там строго, не те що в нас. Документально ж зафіксовано, що всі ці "комуністичні" гроші вкрадені в укра§нського народу. І там "за горбом" Інтернет уже давно є світовою мережею задокументованих злочинів як окремих осіб, так і цілих організацій. А в цивілізованих кра§нах жоден задокументований злочин не може залишатися без уваги правоохоронних органів. Закони такі і вони безперечно виконуються.
   Прийшов я зі студентським проектом до голови фракці§ і кажу: "ось тут мені в шухляду, поки мене не було у Верховній Раді, а так як я тут не часто буваю, то невідомо скільки воно там пролежало, хтось підкинув якісь матеріали. Хоча я людина і дуже зайнята, однак вимушений був все це ретельно прочитати від початку до кінці. Повинен визнати, що цей, з дозволу сказати, фоліант, складає незабутнє враження. Крім того, мені ось і цей диск в кишеньку до даних матеріалів поклали. Копія всього цього паперового варіанту. Ось бачите цю кишеньку? Так? Саме там цей диск і лежав. Хоча я особисто нині віддаю перевагу флешці. Але нічого не вдієш. Тому я всі ці наукові розробки ще й на флешку перекинув. Якщо це вам цікаво, я можу залишити. Хтось дослідив всю вашу злочинну діяльність, так би мовити, з документами на руках. А якщо ні, тобто вся ця "клєвєта" вам, кажучи науково, глибоко в носі або по цимбалах, то вже завтра ці дані будуть розміщені в Інтернеті. Якщо ви наполягаєте, то можна вже і сьогодні розмістити. В мене ціла бригада блогерів без діла сидить. Не можна студентам давати байдики бити. Як там у вашій горячо любімой Рассє§ кажуть: бєздєльє, бєсу на радость".
   Головний "комуняка" вже все зрозумів і тому брав до рук виконаний проект студентів точно за Маяковським, улюбленим поетом "комуняк": бєрьот как брітву, бєрьот как кінжал, как брітву обоюдоострую, берьот как грємучую в двадцять жал, змею двувхметроворостую. За точність цитування не ручаюся, давно цю дурню собачу ще в школі примушували нас вчити, але сенс передано. Я теж витягнув із "широкіх штанін", але не паспорт, а диск і, покрутивши його в руках, відвалив у бік. При цьому так єхидно пхикнув, що аж самому сподобалося.
   Я добре знав, що жоден "комуніст" в парламенті не вірить у те, що він говорить і робить. Ця логіка, якій вони молилися все своє життя неминуче обернеться не тільки проти них самих, але й проти §хніх дітей і онуків. Життя наше нині може в будь-який момент перетворитися з дресированого на оскаженілого лева, який знищує все довкола себе. Ідей них комуністів насправді дуже мало і я §х називаю "Товариством людей, які вірять в пласку Землю". Уже доведено мільйони разів, що комунізм є утопією, казочкою для "лохів". так само мільйони разів доведено, що наша планета має форму кулі. Існує багато тисяч знімків, де вона знята з космосу. Однак я донині зустрічаю людей, які свято вірять, що Земля пласка як млинець. Так само все ще трапляються люди, які вірять в можливість побудови комуністичного суспільства.
   А сам я іду до Колюні і кажу йому, що тільки-но повернувся зі свого виборчого округу. Зустрівся, значить, зі сво§ми виборцями. То вони не підтримують мій вибір парламентсько§ фракці§. Кажуть, що ваша фракція це класичні політичні проститутки. Нібито вона голосує лише за гроші. Я §х всіляко переконував у протилежному, але нічого в мене з того не вийшло. Дали мені наказ перейти до іншо§ фракці§. А я що, я як той солдат, дали мені наказ, треба виконувати. Ви ж самі казали, що інтереси виборців над усе. Щось мо§ виборці дуже комуністів полюбили. Кажуть, що це єдина чесна і порядна фракція, яка на відміну від інших парламентських фракцій повністю укомплектована робітниками і селянами. Ніяких мільйонерів там немає і всі вони живуть лише в комунальних квартирах і робітничих гуртожитках і тому горою стоять за права трудящих. Ось так. Я так старався і говорив настільки переконано, що Колюня купився або зробив вигляд, що повірив у таку безсоромну брехню. Та й що йому залишалося робити. Відпустили мене з богом, тобто виключили з фракці§ Колюні і знову став я позафракційним.
   Чекаю реакці§ від "комуняк", а §§ все немає. Мабуть гроші збирають по колу. Врешті-решт, мені набридло чекати і став я ходити на засідання §хньо§ фракці§. Кажу §м, хочу вступити до вас. Отримав на це, прости господи, мандат довіри від виборців. Тільки що прибув зі свого виборчого округу. То там всі аж киплять, окропом пісуари всі залили, переходь товаріщ Принципал-Жульський до найпрогресивнішого політичного авангарду, тобто до вас. І не слухайте, що нібито народ вас критикує, звинувачує, що ви правлячу коаліцію разом з олігархами-капіталістами утворили і кожний день піднімаєте ціну на всі групи товарів, підвищуєте пенсійний вік, скорочуєте зарплату і таке інше. Народ, кажу, всі ці ваші ді§ палко вітає і схвалює. То, плету далі, куплені журналюги за вас взялися і чехвостять і в хвіст, і в гриву. Пишуть, бачте, що укра§нська капуста і картопля за вашого правління стала дорожчою за банани, які доставляють до Укра§ни за 20 тисяч кілометрів через Панамський канал. А спроси §х тут і зараз же, де той Панамський канал, так вони і не покажуть.
   І ці на мене вирячилися. Не розуміють, серйозно я чи жартома. Ось тут я декілька абсолютно маразматичних фраз з творів сифілітика Лєніна і втелющив §м. Це щоб показати, що я не якийсь там бандерівець, а ідейний комуніст. А в самому все так і кипить від сміху. І виступаю перед ними звичайно що російською мовою. Та ще й акаю як справжній природний москаль. Вони укра§нську слабо розуміють, ну не здатні засво§ти і все. Тому хочуть другу державну ввести. Спеціально для таких ідіотів, які в Укра§ні не здатні засво§ти укра§нську. А тут ще деякі фракці§ виступають за те, щоб до ЄС і НАТО вступати. А це вже для них повний білий і пухнастий песець. Ну справжній "полнєйший роздолбон". Якщо вони укра§нську мову вивчити не можуть, то засво§ти англійську §м зовсім не до снаги. І приклад перед очима Литви, Естоні§ чи Чехі§. Їхні парламентарі одразу після вступу цих кра§н до ЄС і НАТО по "аглицькому" стали цвенькати і §здити по всій Європі. Ну а ці що там робитимуть? Повний облом.
   Кажуть мені, що вони не проти того, щоб я відвідував засідання §хньо§ фракці§. Тим більше, що я отримав наказ від виборців з ними побрататися. А це, бачте, святе діло. Це цілком зрозуміло, бо комуністичні іде§ зараз знову піднімають голову у світі. Скоро і головний оплот імперіалізму в особі США впаде до §хніх ніг. Так, відповідаю §м цілком серйозно, привид комунізму бродить по Європі. Уже не одне століття. А ось реалізувати ці іде§, апробувати, кажучи науково, вирішили на нас, тобто кра§ні, яко§ не шкода. Вже другий день пройшов з моменту моє§ зустрічі з головою вашо§ фракці§ Супруненком, а де гроші? Так ніби сам до себе. Ніби в мене з головою не все в порядку. Тим більше, що і у них всіх схожі проблеми. Але вони не здивувалися, нічого дивного, хоча і я був першим за останні роки, який вирішив добровільно вступити до §хньо§ фракці§. Поповнити, так би мовити, §хні стрункі ряди. Тож очевидно, що в мене якісь нелади з психікою. А Супруненко почервонів як буряк і одразу ж закрив засідання фракці§. Після цього відвів мене вбік і сказав, що більше одного мільйона доларів він за такі матеріали дати не може. А мені цей мільйон ну страшенно потрібний саме сьогодні. Тому прийшлося згодитися. Краще синиця в руці, ніж журавель в небі. Однак, взяв собі на замітку, ось у цьому нотатнику, що цей Супруненко мені заборгував. А я цього не люблю. Навіть якось прикро стало, що ці комуняцькі шахра§, які дурять корпорацію ідіотів з умовною назвою "лохи всі кра§н - єднайтеся!", обдурили такого індивідуального шахрая, як я. Ну, думаю, постривайте, ви ще мене згадаєте не один і не два рази.
   Пішов я до свого університету, а на той час у мене вже працював там ще й факультет журналістики, подлубався серед гарних студенток і, на ловця і звір біжить, саме потрібна особа прийшла до мене на прийом. Плаче і розповідає, що мати, яка працювала за кордоном і утримувала §§ в Києві, важко захворіла. Грошей на навчання немає, та ще й матір треба обходити. То чи не міг би університет виділити §й безпроцентний кредит. Вона розуміє, що це справа нелегка, але чула, що такі випадки були. Дійсно, були. За весь час існування нашого навчального закладу аж два. Та й то були такі студентки, що ні я §м, ні вони мені відмовити не могли. І §м і мені треба було давати. І ця теж гарненька, але не більше. Мовчу я, пильно дивлячись на не§. Вона цей погляд зрозуміла по своєму, бо підійшла до мене поближче і на сіла коліна. А тепер встань, кажу, а то в мене коліна дуже гострі, незручно сидіти. А вона мені відповідає, що то не коліна гострі. а щось інше §§ штрикає. Пропоную §й не дискутувати з професором на цю суто філософську тему і пересісти від гріха подалі від мене. Вона тут вся покрилася червоними плямами і якось приречено бухнула в шкіряне крісло.
  -- Я готовий тобі виділити потрібну суму, але ці гроші необхідно буде відпрацювати і не зі мною. - Бачу, не дуже це §й подобається. Я чоловік гарний і відносно молодий, а хто знає, якого §й запропонують натомість. - Треба, - кажу §й, - закохати в себе, переспати і вчинити потім скандал з одним чоловіком. Він не є потворою в фізичному розуміння цього слова, а лише в моральному. Я все розповім і допоможу потрапити куди слід. Ти початкуюча журналістка і отримала завдання взяти інтерв'ю в керівника фракці§ комуністів у парламенті Супруненка. Він одружений і має дітей, але це не перешкода для виконання заплановано§ операці§. Тим більше, що комуністи завжди відстоювали право на вільне кохання. Недаремно ж §хній поводир Лєнін сифіліс підхопив. Та й усі інші, всякі там "Карли-Марли", штани завжди тримали розстебнутими. В нашому університеті про таке не вчать, але варто було б увести бодай би один такий курс. Хоча б з метою ознайомлення.
   Гарнюня студентка згідно закивала головою, згоджуючись. Настрій в не§ явно покращився, тому я продовжував далі.
  -- Після першого інтерв'ю нібито отримаєш незабутнє враження. Попросишся на друге. Потім захочеш написати книгу про головного комуніста кра§ни. Він запросить тебе до себе на віллу під Києвом. Їх у нього декілька. - Це у комуніста? - не повірила студентка. - Не будь на§вною простушкою, - скривив губи я. - Завагітнієш і отримаєш законним чином цю чи іншу віллу собі у спадок від "папашки". А за це не будеш платити за навчання цілий навчальний рік. Згода? Дівчина не довго комизилася і дала свою згоду на участь у даному проекті, який я назвав "Папараці". Та й що §й залишалося робити? Одним словом виписали ми §й від університету направлення до Верховно§ Ради за всіма правилами і вона відбула в це, прости господи, гаспидське кубло на практику. А мене виборці знову викликали до свого виборчого округу.
   Справа в тому, що місто, від якого я висунувся курортне, нерухомість дорога і продовжує дорожчати. Вже і іноземці зацікавилися - німці, французи, росіяни. Стали бандюки, усвідомивши, що влада у нас в кра§ні саме §хня, бандюківська і однозначно шахрайська, людей з найкращих, найпрестижніших місць, будинків і квартир виживати. Абсолютно безкарно і всілякими шахрайськими методами і способами. То в них, бачте, електропроводка не за тими стандартами проведена, то газ до будинків не так прокладений, то вода не за якимись там санітарними нормами підведена. Причину завжди, навіть наймаразматичнішу, відшукати можна. Тим більше, що ці норми постійно змінюються. І ось всі ці хлопці і дівчата, яких брутально виселяють з §хнього житла, кинулися до мене: ви, бачте, наш депутат, то і рятуйте нас, заступіться за нас, допоможіть нам, це не лише ваш святий обов'язок, але й ваша робота. Ви, шановний, за не§ від держави гроші отримуєте, і не малі, квартиру маєте і таке інше. Одним словом викликали мене і почали тиснути з усіх боків. А в мене самого думка притиснути проклятих "комуняк" якраз на цій гучній справі.
   Повернувся до Києва і одразу подаю запит до Верховно§ Ради, вперше виступив на пленарному засіданні, запросив телевізійників, добре заплативши, замовив статтю-бомбу талановитому журналістові. А заодно продовжую на фоні всіє§ ціє§ метушні і катавасі§ пресувати Супруненка. Що це, дорогі виборці, за комуністи у нас такі, що §м до проблем і потреб людей діла немає? Німецькі фашисти в минулій війні людей газом травили, а нинішні владні фашисти у наших людей газ відключають. І в такому дусі. Заявляю на всю кра§ну, якщо хоча б один із вас проголосує на наступних виборах за "комуняк", нехай ніхто більше ні на що не скаржиться. Ви самі проголосували за ру§ну в нашій кра§ні, то на кого ж вам тоді скаржитися, як не на себе самих.
   А тут мене знову викликають виборці "на курорти". Уже декілька родин отримали на руки повістки на виселення. Організував я мітинг у центрі міста. Прийшли не лише його мешканці, але й чисельні курортники з усіх куточків нашо§ неосяжно§ Укра§ни, телебачення привіз з собою. Пряму трансляцію в Інтернеті організував. Ну все зробив так як треба з використанням сучасних технологій. Спереду стоять, похнюпивши голови ці барани і вівці з повістками в руках. Я §х і запитую при всіх і під прицілом телевізійних і вебкамер, за кого вони такі сякі голосували. А ці, з дозволу сказати, людці, які вже без п'яти хвилин бездомні бомжі, відповідають, що за комуністів. Так чого ж ви сюди до мене прийшли? - знову запитую я §х. - Ідіть до тих за кого ви голосували і нехай вони вас захищають. Хіба я не правий? Ідіть до Супруненка, нехай він вам допоможе. А вони вже ледь не плачуть, кажуть, що вже в нього були, але він нічим не допоміг і не зарадив §хньому лиху. Навіть ще гірше стало.
   Кажу, а тут серед людей з судовими приписами на виселення є такі, які голосували за мене? Вийшов один чоловік з дружиною і двома дітками наперед. Ось йому я все зроблю, а ви йдіть до тих, за кого голосували. Таким ідіотам, які після того що комуністи наробили в Укра§ні, організувавши аж три Голодомори і вимордувавши десятки мільйонів укра§нців. продовжують за них голосувати ніякого виправдання немає. Таким дебілам я допомагати не буду. Всім зрозуміло, чи ще комусь не доходить? Коли не доходить, треба лікуватися. Якщо терапія не допоможе, робіть лоботомію. Одним словом, пояснив цим чудакам на літеру "м" науково-популярно. Я ж, все таки, не якийсь там лайдак, а доктор наук.
   Тепер всі знають за кого треба голосувати в моєму виборчому окрузі. А тим бандюкам, які хотіли вигнати електорат комуністів на вулицю, але після мого демаршу зупинилися і підібгали хвости, я сказав, щоб робили з ними що хочуть, я втручатися не буду. А ось цьому чоловікові з двома дітьми, який за мене голосував, щоб надали комфортабельну квартиру в центрі міста. Хорошу квартиру, бо я сам особисто при§ду на входини з цілою бригадою телевізійників. Щоб уся кра§на бачила, як я працюю на своєму виборчому окрузі. Уже підготовлений сценарій всього цього дійства, так що ви там, хлопці, будь ласка, не баріться і не підведіть, бо інакше порву вас на складові частини. - Понял? Да? - звернувся я до §хнього пахана. Той міркував дуже швидко і з усім погодився.
   - Постривай, - зупинив я його, коли він уже збирався йти собі геть. - Я тебе ще не відпускав. - А ось коли ви виселите цих дебілів, цю біомасу, тих комуняцьких лохів і захопити §хнє житло і землю в курортній зоні просто біля джерела унікально§ мінерально§ води, заплатите мені 10 відсотків від отриманого прибутку. Тільки не шахраювати, я цього не люблю і намагання мене обдурити обійдеться вам дорожче. Крім того, я професійний економіст і дуже добре знаю, скільки ви реально отримаєте.
   Аж тут і Супруненко заворушився, вирішив на мене натиснути. Почали надходити листи до Верховно§ Ради, що я не хочу сво§м виборцям допомогти. Пишуть, що це мій святий обов'язок. Ну це придуркувате словосполучення зі святим обов'язком мене вже зовсім дістало. Аж тут телефонують мені з міста-курорту, що післязавтра буде урочисто вселятися в нову чотирикімнатну квартиру, уже попередньо умебльовану, мій протеже. Ну, пам'ятаєте, той чоловік, що за мене голосував. То я посадив на джипи цілі бригади журналістів, телевізійників і через три години був на місці. Так відпіарився, як ніколи до того у всьому своєму житті. Аж упрів увесь. Вже навіть і найпопулярніші дезодоранти не допомагали. Люди так і сунули в приймальню до мене. Дякували за дорогу, яку я не будував, за лікарню, яку не я споруджував і таке інше. Але всіх перевершив репортаж безпосередньо з квартири, виділено§ бандюками моєму протеже. До того ж останній виявився ще й чудовим актором і розіграв за попередньо наданим сценарієм справжній спектакль зі сво§ми дітьми, дружиною і навіть за участю спеціально для тако§ урочисто§ поді§ виписаного з села ветерана, батька дружини.
   Як він вихваляв мене, захисника інтересів трудящих, як лаяв Супруненка і всіх комуністів гуртом і в роздріб, які відмовилися йому допомагати. Я зрозумів, що і такому збоченому дурневі як "головний комуняка" кра§ни вже дійшло, що зі мною краще не зв'язуватися і не бути у контрах. Одним словом, як кажуть в Укра§ні: бабу гріє не кожух, а веселий теплий дух. Думаю, що пан-товаріщ Супруненко уже наклав повні штани і цього духу вистачить на всю Верховну, як кажуть у народі, Зраду. Тим більше, що слово "комуняка" таке ж погане, як і слово політична проститутка. І тут, дорогі друзі, я згадав, що розповідав мені з приводу поганого слова мій сусід. Він забирав з дитячого садка свого 4-річного онука Тараса. За ним вибіг його друг, з яким вони були в одній групі. - Ти куди йдеш? - запитав він онука мого сусіда, - давай ще пограємося. - Я не можу, бо мені треба §хати на англійську. Так не можна говорити, - відповів йому його друг, - англійська це погане слово. На це Тарас запевнив свого одногрупника, що англійська це гарне слово, а ось б...ь, це дійсно слово погане. "Комуняк" в парламенті саме цим поганим словом і треба було називати.
   Мене в нашому суспільстві турбують не стільки дурні, скільки мудрагелі. На останніх я поглядаю з великою пересторогою, оскільки вбачаю у них за спиною привид тирані§. Ці люди не мало б здивувалися звинуваченню в комуно-фашистських тенденціях. Справа в тому, що за будь-якою морально-політичною кампанією можна розгледіти ідею диктатури. Ті ж ісламські, католицькі чи православні фундаменталісти або борці проти абортів завжди відчувають за собою право диктувати нашому брату сво§ життєві установки, як більш моральні. Так і ідейні "комуняки", фанатики дебільного, маразматичного, тоталітарного вчора і позавчора, коли всі розумні були вимушені задля виживання прикидатися, що вони люблять те, чого психічно нормальна людина любити не може, а дурні свято вірили, що "наша дура лучше всех", продовжують морочити голови довірливим "лохам", по-шахрайському намагаючись нав'язати суспільству нову комуністичну тиранію.
   І ось тепер, коли все ще існує критична маса цих лохів-дурнів, мудрагелі використовують §х, щоб "законно і легітимно" дорватися до влади і грабувати народ. Через це у дурнів з'являється ще сильніша ностальгія за минулим часом і "страной дураков" і вони знову і знову наступають на виборах на ті ж самі граблі, обираючи шахра§в, ставлячи §х над собою і поперед себе, щоб вони відтворили минулий світ, де всі були бідні. Вони навіть не підозрюють, що всі кра§ни в цьому сенсі поділяються на три категорі§: де всі бідні, де всі багаті і де купка багатих, а всі інші бідні. І ось ці мудрагелі завжди приходять до влади в тих кра§нах, де багаті лише вони, а всі інші бідні. І інакше вони ніколи не вчиняли і вчиняти не будуть. Навіщо ділитися з усіма і робити багатими всіх, коли можна зробити казково багатими лише себе, не ділячись ні з ким. На те §хній електорат і є дурнями, щоб не розуміти, що щасливим є не те суспільство, де всі бідні, а те, де всі багаті.
   Колись, я прочитав на дозвіллі про поді§ в Петербурзі 1917 року, що §х описувала колишня служниця княгині Н., яка потім опинилася за кордоном. Ця княгиня визирала зі свого вікна на тисячні демонстраці§ в російській столиці, запитуючи у своє§ служниці, що ж вимагає народ. Та відповіла, що люди хочуть, щоб не було багатих. Княгиня здивовано покрутила головою і сказала, що §§ батько теж брав у підготовці повстання, але тоді всі чомусь мріяли, щоб не було бідних. Ось так. Дебіли як були дебілами сто років тому, так такими залишилися і нині. Я знав, що гаслом укра§нсько§ національно§ еліти завжди було: Богові моя душа, Вітчизні - життя, а честь вже належить мені. У нас - укра§нських шахра§в, гасло зовсім інакше. Дияволу - моя душа, батьківщині - дуля, а честі в мене немає.
   А від Супруненка я все одно отримав своє Все він мені віддав, до копієчки. Це коли зрозумів, що шахрай я у крайньому разі не гірший за нього. Одного ми з ним поля ягоди. Щоправда масштаб у нас різний. Я дурю виборців свого виборчого округу. А він всіє§ Укра§ни. Але щоб я, укра§нський шахрай, та по-шахрайському не помстився "комунякам", такого уявити собі не можна. Надто довго вже вони мені голову морочили і мо§ бідні нервові клітини пресували. А вони, як відомо, не відновлюються. Думав я передумав, міркував і розмірковував і нарешті докумекав, що і як треба робити. Тим більше, що комуністи самі для цього дали цілком реальний привід.
   Наближався кінець парламентського року, а з ним і парламентські канікули. Ось і вирішила фракція комуністів у Верховній Раді до 22 червня, дня початку війни, організувати свято. Потанцювати, так би мовити, на кістках десятків мільйонів жертв комуністично-фашистсько§ змови, договору про дружбу між Радянським Союзом і Німеччиною і пакту Молотова-Рібентропа. І місце для цього відповідне обрали, населений пункт Дружба на укра§нсько-російському кордоні. Назва цього містечка чисто шахрайська, радянська, абсолютно брехлива. Укра§нці і росіяни споконвіку були конкурентами на одному і тому ж геополітичному просторі і тому завжди вбивали один одного і постійно ворогували. Укра§нські дунайські козаки до ноги вирізали села російських переселенців, а Дорошенко зі сво§ми козаками палив і вбивав в Центральній Росі§ все, "що кацапом звалося". Росіяни завжди відповідали тим же. Тому те містечко мало б цілком логічно, враховуючи мільйонні жертви багатовікового протистояння двох народів не Дружбою, а Ворожнечею. Але це, так би мовити, ліричний відступ.
   Попередньо було проведено велику підготовчу роботу. По всьому маршруту слідування потягу вчительки-комуністки "хворі на всю голову", статево невдоволені старі діви, мали вивести сво§х дітей на станці§ і полустанки. За попередньо розробленим сценарієм десь під кінець маршруту в Сумській області нещасні дітлахи мали махати про§жджаючій фракці§ комуністів червоними прапорцями і співати Інтернаціонал. Я знав, що сценарій цього дійства, затверджений на засіданні фракці§ комуністів у парламенті і завізований Супруненком був відправлений до місцевих парторганізацій. Якраз посередині маршруту в Конотопі була запланована зупинка, зустріч з Конотопською відьмою і мітинг. Треба було терміново шукати відповідний потяг. Аж тут з'явився я і запропонував сво§ послуги, як давній "друг" фракці§. Саме тоді до чемпіонату Європи з футболу Укра§на закупила декілька швейцарських швидкісних потягів. Саме мою ідею сформувати потяг з суперкомфортабельних вагонів-ресторанів швейцарського виробництва і було після обговорення прийнято. Не §хати ж комуністам, дійсно, в смердючих радянських "комуністичних" вагонах.
   І ось цей день настав. Фракція комуністів у парламенті найняла в Укрзалізниці спеціальний потяг, складений з одних вагонів-ресторанів і з червоними прапорами вирушила з центрального ки§вського вокзалу. Взяли з собою всіляких партійних активістів і активісток, переважно пенсійного і передпенсійного віку, дружин і коханок, найрізноманітніших секретарок і референтів. Всі місця були зайняті. Шампанське лилося рікою, сухі і десертні вина з Криму теж були на підхваті. Квас, солодка газована вода, мінералка. Все даром і в необмеженій кількості. А на дурняк і хрін солодкий. День видався жарким, тому пили, як кажуть в Укра§ні, до всцикачки.
   А потяг стрімко ніс увесь цвіт комуністично§ еліти кра§ни на північний схід, в бік так гаряче обожнювано§ ними "лапотно§ Маскви". Одна за другою пролітали за вікнами станці§ і полустанки. Електровоз §хав без зупинок. Всі імениті пасажири безтурботно прикладалися до келихів і чарок, не помічаючи того, що то один, то інший з них ненадовго залишав компанію, але невдовзі збентежений повертався назад. Нарешті Супруненко не витримав і запитав сво§х помічників: "Який дебіл формував цей потяг?" Питання дійсно назріло, так як у жодному з вагонів-ресторанів не було туалету. Купили §х за валюту до Євро-2012, вкравши при цьому мільйони доларів. І ось вирішили ці вагони обкатати. А у Швейцарі§ у вагонах-ресторанах туалети взагалі не передбачені.
   Почали обранці народу демократичним шляхом вирішувати, що ж робити, бо ситуація постійно загострювалася. Хтось уже рвонув на кухні по каструлі і хоча б пательні. А що накажете робити, коли природу не обдуриш, як звикли вони дурити на§вних лохів-виборців.
   На маленькій станці§ перед самим Конотопом стара "відьма-училка", член КПУ вивела на перон сво§х першокласників з забитого села, де донині центральна вулиця носить ім'я кровососа і вампіра Лєніна. Дітки мали помахати червоними прапорцями і проспівати пісню про паровоз, який летить вперед і якому зупинка глибоко, пардон, в дупі, тобто в комуні. У крайньому разі керівництво КПУ сповістило сво§х активістів на місцях, що раніше Конотопа потяг не зупиниться. Але раптом відбулося щось неймовірне, незрозуміле, неждане і небажане. Зарипіли гальма і потяг почав сповільнювати свій нестримний біг, а потім і взагалі зупинився. В старо§ вчительки від несподіванки відвалилася беззуба щелепа. Вона не повірила сво§м очам, коли з вагонів як горох посипалося все керівне ядро КПУ на чолі з самим Супруненком. Чоловіки кинулися в один бік від потяга, жінки в інший. Більшість взагалі вже не мала змоги відійти від потягу куди-подалі і тому розстебнувши штани, а жінки присівши і знявши труси, почали фонтанувати просто на колеса "комуністичного потягу" саме перед очима вражених дітей. Вчителька ледь не втратила свідомість, але оговтавшись наказала дітям закрити очі і співати "Інтернаціонал". Ось така не видумана історія. Але ближче, як то кажуть, до тіла.
   В когось, якщо прочитає ці рядки, може скластися враження, що я шахраюю лише заради власного зиску і просто так навіть пальцем не поворухну. Це далеко не так. Дещо я роблю і, так би мовити, для душі, для помсти людям, які дурять народ, задля вивчення людсько§ психологі§ тощо. Ось таким чином я вирішив посміятися ще раз над Супруненком. Надто вже це огидна людина. Просто з душі верне. Тому я розмістив у декількох ки§вських газетах оголошення про те, що пропонуються чарівні дівчата для супроводження бізнесменів. Так звані екскорт-послуги. Звичайно, що зробив це через посередника з краденим паспортом. І помістив у оголошенні домашній телефон Супруненка, який мені був дуже добре відомий. Спокійне життя його самого і його родини було порушене. Цілими днями дзвонив телефон і з трубки долинав інтимний шепіт. Сумнівні пани спрагло бажали знати про подробиці надання подібних послуг, ціну за них і таке інше. Лише через суд Супруненкові вдалося припинити це знущання. Хоча чому він обурювався? Моя дрібненька шахрайська акція, для душі, була з глибоким шахрайським підтекстом. Саме він і його партія в Укра§ні і надавали олігархам самі справжні екскорт-послуги. Хіба не так?
   Взагалі, вимушений визнати, що в останній час без постійного допінгу шахраювання, хоча б для задоволення власного "спортивного інтересу", мені вже жилося надто нудно. А іде§ так і фонтанували з мене, на зразок гейзера в Йеллоустонському національному парку. Про все не повідаєш. Хай хоча б щось я заберу з собою в могилу. А ось одне психологічно-шахрайське дослідження людсько§ сутності, як на мене, вдалося мені дуже добре. Помістив я в декількох газетах і часописах, а також в Інтернет-виданнях, які спеціалізуються на шлюбних оголошеннях, сповненого відчаю листа. Молода, дуже гарна дівчина (фото додавалося) розповідала в ньому про своє важке і нещасне життя. Вона надто сильно потребувала грошей, так як §§ хворий батько в провінці§ не мав за що придбати ліки, а вона знімала квартиру разом з подругою і нічим було за не§ сплачувати. Дівчина, до речі, нікому нічого не обіцяла і нічого не вимагала. Просто повідала про своє важке життя і все. Було додано і адресу. За цією адресою в одній із сво§х однокімнатних квартир я і поселив одну свою студентку. Остання дійсно знаходилася в дуже скрутному матеріальному становищі. До речі, все інше, про що вона написала в листі теж було правдою.
   Не повірите, але сотні людей, і не лише з Києва і Укра§ни, прислали на згадану адресу і прізвище та ім'я гроші, щоб допомогти бідній дівчині. Студентка-красуня отримала від мене великий бонус. Але коли квартиру за вказаною адресою взяли в осаду чоловіки, які так і не дочекалися хоча б слова вдячності за переказані гроші, виявилося, що вона вже продана і туди пере§жджають нові хазя§.
   По-шахрайському обдурені залицяльники звернулися по допомогу до міліці§, але що та могла зробити. Формально в цій справі не було ніякого шахрайства. Якби за цією адресою жив якийсь чоловік або стара жінка, то тоді звичайно. А так якась дівчина написала про своє важке життя. Будь ласка, пишіть і ви. Ні в кого грошей не вимагала, нікому нічого не обіцяла, ні письмово, ні усно. А те, що відгукнулися люди на §§ біду і почали присилати гроші, то це §хня особиста ініціатива і справа. Реготав я до сліз з чергово§ парті§ довірливих "лохів" і отримав від всього цього чергове справжнє естетичне задоволення. Ось аби ще про ці мо§ оборудки хтось знав і щиро захоплювався мною, задоволення було б набагато більшим.
   Аж тут, на прикладі комуністів, зрозумів я те, що необхідно було зрозуміти вже давно: треба переходити на всеукра§нський рівень шахраювання. Політичного і соціально-економічного. А цього зробити без відповідно§ парті§, яку я буду очолювати, не можна. Але для того, щоб таку партію створити і §§ належними чином розкрутити перед виборами, де, схоже на те, мажоритарних округів уже не буде, а виборці голосуватимуть за партійні списки, потрібні великі і вільні гроші. Великі гроші в мене вже були, але не було вільних коштів. Всі вони були вкладені у справу і вилучення §х звідти, це я добре розумів як економіст, призвело б до руйнування мого бізнесу. Так, мені потрібні були великі і вільні гроші. Однак, де §х дістати, звідки взяти? Думай, шахрай, думай. У тебе ж розум повернений саме в бік розробки всіляких шахрайських проектів і прожектів, шановний пане Принципал-Жульський.
   Міркував я міркував і вирішив, що кращого способу дуже швидко накопичити велику суму, кажучи науково, живих грошей, як організувати кредитову спілку, на даний період в Укра§ні не існує. Але цю справу треба було робити з великим шахрайським розумом, а не просто так. Треба було, як на мене, зробити три речі, підібрати хорошу, "турботливу" назву і тому я зупинився на кредитовій спілці "Турбота". Гарно звучить, зі смаком, і відображає однозначно шахрайську турботу про "блага трудящих". Звичайно, якщо ці трудящі самі не проти, десь в неозорих глибинах §хньо§ душі, щоб §х обібрали до нитки. Якщо ці люди регулярно голосують за всіляких збоченців і педофілів, сво§х відвертих грабіжників і п'явок, відвідують однозначно шахрайські, від Лукавого, церкви Московського патріархату, то чому б §х черговий раз і не обібрати. Самі ж так і волають до мене: обдури нас, шановний пане Принципал-Жульський. Бачите, я ідейний шахрай, а не якась там шантрапа і дворова шпана.
   Але не зважаючи ні на що у нас в кра§ні ще не всі дебіли і з цим очевидним фактом я вимушений рахуватися. Тому керівником ціє§ кредитово§ спілки має стати якийсь відомий у державі учений, письменник, людина, яка є таким собі моральним авторитетом, орієнтиром, стандартом непідкупності і непогрішимості. Разом з тим, це повинна бути людина, яка абсолютно не практична, в фінансових справах не розбирається "ні бе, ні ме", яка ніколи не полізе перевіряти жоден документ спілки. Я взагалі ніяким формальним боком не маю бути прив'язаний і причетний до ціє§ справи. Касиром і за сумісництвом бухгалтером необхідно поставити одну даму, яка інколи для мене виконувала деякі делікатні доручення і яка була від мене абсолютно залежна.
   Було очевидно, що з назвою кредитово§ спілки проблем не буде. Вона виникла одразу, цілком спонтанно і була абсолютно відповідною шахрайському проекту. Бухгалтер і касир в одній особі в мене теж був. Документи з моєю допомогою оформили б надшвидкими темпами. Тут уже постарався б я. Проблема була в тому, щоб знайти "лоха", такого собі непогрішимого старця, морального авторитета, але який уже вижив з ума і перебував у постійному маразматичному стані. Він мав слугувати такою собі ширмою і димовою завісою для задуманого мною шахрайського проекту.
   Перебрав я доволі багато різних варіантів і жоден з них мене в повній мірі не влаштовував. Згодився один академік, доволі відомий, але надто вже він любив жінок і через них мав всілякі скандали, які компрометували його, а значить і очолювану ним справу. Не підійшов і відомий письменник, який зганьбив себе співробітництвом з осоружною владою. Були і інші кандидатури, які після детального розслідування і ретельно§ перевірки виявлялися в моральному сенсі липовими авторитетами і тримали у власній шафі немало кістяків. Один борець за справедливість виявився колишнім агентом КДБ і нинішнім ФСБ, як мене переконували компетентні люди. Одним словом, всі ці авторитети насправді були самими справжніми шахраями, як і я, і видавали себе не за тих, ким були насправді.
   Але той хто шукає, завжди знайде. Я аж здивувався, чому ця людина не запала мені в око одразу. Він просто ідеально підходив для проведення ціє§ афери за всіма можливими параметрами і вимогами. Дійсно, Анатолій Гримич був відомим письменником, політв'язнем радянських концтаборів. В'язнем сумління, людиною кришталево§ чистоти, абсолютно чесною, але так само абсолютно непрактичною, відірваною від реального життя. Крім того, він був безмежно довірливим і на§вним. Думаю, що саме через власну довірливість він і провів у концтаборах понад чверті століття. Якраз на довірливості і на§вності ціє§ людини КДБ і влаштовувало проти нього сво§ шахрайські операці§. Умовити таку людину, навішавши §й локшини на вуха, було зовсім не складно. Він згодився формально очолити кредитову спілку "Турбота" з умовою, що його велика платня буде щомісячно переказуватися на рахунок дитячого будинку області, звідки Гримич був родом. Таким чином, вирішилася головна проблема новостворено§ кредитово§ спілки, §§ імідж або кажучи інакше §§ бренд. Для Укра§ни це особливо важливо.
   Господь, створюючи Укра§ну, мабуть добре попустував, змішуючи різні фарби, ніби немовля, якому дали до рук пензлика. В Укра§ні, яка судомно шукає правди, щастя і справедливості розплодилося безліч всіляких напрямків самореалізаці§ людини. Безмежнеє поле. І це поле засівають не лише ідеалісти, але й шахра§. Укра§нці зовсім інші люди, ніж росіяни. Це багато хто зрозумів лише тоді, коли Укра§на стала незалежною державою. У Росі§ люблять, навіть обожнюють свою владу, у нас §§ не люблять і навіть ненавидять. В Росі§ всіма фібрами душі хочуть посилення влади, а в Укра§ні §§ послаблення. Росіяни мріють про те, щоб у §хній кра§ні всі мислили однаково, а у нас всі мають власну думку і навіть власного Бога.
   Потреба в таких людях-ідеалістах як Гримич в Укра§ні величезна і завжди буде такою. Нація задля свого поступу конче вимагає національних геро§в, людей абсолютно безкорисливих, які здатні переступити закладену в людства прагматичну жилку, здатні на самовідданий вчинок не заради себе, а в ім'я людей, своє§ наці§. Не заради грошей, як це роблю я, не з бажання отримання квартир, нагород, слави чи влади, а тому, що інакше вони вчинити не можуть. Якщо не зроблять того, що мають зробити, пропадуть пропадом. Так зробила перекладач для слабочуючих людей в прямому ефірі на телевізійному каналі центрального телебачення, яка мовою жестів сказала: не вірте тому. що зараз говорить диктор, вибори президента сфальсифіковані. Це було під час Помаранчево§ революці§ у 2004 році. У 2011 році завідувач відділу прогнозів Гідрометеоцентру Укра§ни в прямому ефірі першого каналу державного радіо вставила в повідомлення про погоду текст, де звинуватила владу в тому, що вона знущається з Укра§ни і укра§нців. Такі люди назавжди увійдуть в історію нашо§ кра§ни як особи, які хоча б словом стали на оборону наці§, на позицію правди. Цим сторінкам я можу повідати, що щиро захоплююся цими людьми, так як я ніколи таким не був і не буду. Хотілося б стати героєм, але не можу. Мені лучилася зовсім інша пеня.
   Допоки не всі наші іде§ і можливості вичерпані, укра§нці не здаються. Так і я шукаю собі виправдання. Це потрібно кожній людині, якою б страшною вона не була. Та й сама людина - це якесь дивне уособлення мішанини добра і зла. При цьому чомусь зло, брехня і шахрайство беруть гору. На поверхні явищ завжди лежить брехня. Вона аж занадто позолочена, розцяцькована. Все в цьому світі відбувається у двох іпостасях, просторі і часі. Простір набагато правдивіший. А ось час, точніше його оцінка людьми, просякнутий брехнею і шахрайством. Всі хочуть оббілити себе, свою націю, свою кра§ну заднім числом. А насправді всі §х ді§ були злочинними і спрямованими на власну вигоду.
   Наприклад, ніяко§ так звано§ Жовтнево§ революці§ не було. Це черговий брехливий політ коректний, шахрайський міф. У Євразійській імпері§, яку чомусь називали Російською (придуманий російським царем німцем Петром І чисто шахрайський термін) точилася запекла боротьба між двома домінуючими в ній націями - євреями і росіянами. В 1917 році євре§, які складали 100% керівництва більшовиків і меншовиків перемогли росіян з §хньою Білою армією. На теренах шахрайсько§ Російсько§ імпері§ виник ще більш в усьому шахрайський Радянський Союз. Після Друго§ світово§ війни і Голокосту, коли чисельність євре§в в Європі значно скоротилася, гору почали брати росіяни. Наприкінці ХХ століття §м вдалося витіснити більшість євре§в за кордон. Після розпаду Радянського Союзу євре§ взяли реванш, знову консолідувавшись і в черговий раз захопивши владу в Росі§. Ситуація знову загострилася. Серед російських олігархів реально немає етнічних росіян.
   Я давно звернув увагу на те, що серед "ревнителів" російсько§ величі і "імперського духу" етнічних росіян теж немає. Все це особи єврейського походження від Жириновського до Митрофанова, від Нємцова до Гайдара, від Рогозіна до Маркова. І на Укра§ну вони тиснуть лише тому, що без не§ нова Російська імперія під орудою сіоністів не можлива. Комусь же в ній і працювати треба! А на повністю деградованому генетичному матеріалі російсько§ наці§ з критичною масою алкоголіків, наркоманів, хворих на Снід і таке інше паразитувати довго не будеш. А зникне організм донор, помре і організм паразит.
   Але що це я тут розфілософствувався. Кому ця правда потрібна? Отаке тільки і можна, що повідати сторінкам щоденного, а інколи і періодичного нотатника. Для мене він існує не лише як сповідь, але, перш за все, таким собі шлюзом, який я майже щоденно відкриваю у сво§й душі, скидаючи негативну енергію, що накопичується за день. Я вже так до нього звик, що не можу і дня прожити, щоб не звірити йому сво§х думок, бажань і сподівань. Можливо, коли мене не стане, його хтось прочитає чи навіть надрукує. Але мені тоді вже все це буде абсолютно байдуже. Бо ж люди так бояться сказати правду і саме такою своєю поведінкою допомагаючи шахраям. Статистика каже, що в 1945 році радянські солдати зґвалтували у переможеній Німеччині понад 2 млн. німкень. Це були жінки віком від 10-ти до 90-то років. Лише через сорок років по тому з'явилася перше документальне свідчення зґвалтовано§ жінки, яка при цьому сховалася за псевдонім. Наступна книжка, була випущена тільки в 2011 році, тобто через 66 років після зґвалтування, з'явилася перша жінка, яка вже йдучи з життя не побоялася розповісти під сво§м справжнім іменем про жахіття згвалтовано§ 12 разів п'ятнадцятирічно§ дівчинки. Лише дві з понад двох мільйонів! І лише одна спромоглася назвати своє власне ім'я! Так, я шахрай, але я нікого за все своє життя не зґвалтував. Мабуть знову шукаю собі виправдання. Та нехай собі. Ні не так. Не зґвалтував брутально, але примусив не фізичними методами до сексу зі мною.
   А моя шахрайська натура не дає мені спати. Знайшов я ідеального і цілком формального керівника своє§ кредитово§ спілки. Поки оформлялися документи я придумав новий шахрайський хід. На мо§ гроші на підставних осіб, які і не відали про моє існування, було зареєстровано дві громадські організаці§ - "Жіночу спілку" і "Чоловічу громаду". Звичайно, що ці витвори шахрайського мистецтва мали бути неприбутковими і не обкладатися податками. Вже тоді я націлився на наступні вибори і для гарантованого проходження до парламенту, якщо мажоритарна система буде змінена на пропорційну, мав забезпечити для себе відповідну славу в усій кра§ні, а не лише у власному виборчому окрузі на Полтавщині. Завданням і першо§, і друго§ спілки було організація в кра§нах ЄС, і перш за все у Німеччині, збирання, акумулювання і відправку до Укра§ни гуманітарно§ допомоги. Така допомога не обкладається податками, в Укра§ні §§ можна було роздавати бідним прошаркам населення, інвалідам, вихованцям інтернатів, дитячим будинкам і таке інше. Все ж, що було серед гуманітарних товарів краще і дорожче, мали продавати численні продуктові кіоски в різних містах кра§ни, перш за все в Києві, а також відкриті мною ж крамниці секонд-генду.
   Все це зробити було не так просто. Мо§ довірені особи в Німеччині, Франці§, а також інших багатих кра§нах ЄС організували пункти прийому одягу і продуктових посилок. Німцям і французам пояснювали, що до посилок треба класти продуктові пакети зі значним терміном користування. Всі ці товари розмитнювалися і завозилися на спеціальні склади в Києві, Харкові і Львові. Митники отримували за це десятки продовольчих посилок і були задоволенні. Величезні фури возили через кордон незлічену кількість товару для мене. На складах все це сортувалося і найгірше йшло до дитячих будинків, шкіл-інтернатів, лікарень. Найкращий і найдорожчий товар надходив до крамниць і кіосків і швидко реалізувався. Я міг встановлювати будь-яку ціну, яка була нижча за ціни в інших торгових точках і через це продукти і одяг продавалися майже миттєво. Я міг собі це дозволити, так як все отримував практично безкоштовно і не тільки мав прибуток, але і славу безкорисливо§ людини, яка була готова прийти на допомогу нужденним і хворим.
   Однак, великого прибутку від тако§ справи не накрутиш. Тому необхідно було розкручувати кредитову спілку з метою отримання чистого прибутку. І закрутилася в засобах масово§ інформаці§ шалена пропагандиська кампанія з популяризаці§ моє§ кредитово§ спілки. Яка вона біла і пухнаста, яка вона єдино канонічна і правильна. Саме цього я і научився в шахрайсько§ Укра§нсько§ православно§ церкви Московського патріархату. Шановного нашого дисидента я не займав. Але і до нього кинулися журналісти: чи правда, що ви дійсно очолюєте цю спілку. Він підтвердив і похвалився, що всю свою платню в кредитовій спілці вже переказує на рахунок дитячого будинку в сво§й рідній області, в місті, звідки він родом. І це журналістами було перевірене і підтверджене. Ще й директор цього навчального закладу виступив перед камерою. Взяли також інтерв'ю у дітей, яким я спеціально регулярно відправляв продуктові посилки і одяг. Звичайно те, що подешевше.
   Крім того, я як економіст розумів, що одним альтру§змом тут не обійдешся. Потрібний був потужний стимул у вигляді високих річних процентів прибутку на внесені кошти. І я врізав цілих 30 відсотків. Чого тоді, та навіть й тепер, не пропонує ніхто. Але виставив умову, що знімати ці відсотки можна буде лише по закінченні першого року після того, як була внесена до кредитово§ спілки вся сума внеску. І пішли "лохи" з усіє§ кра§ни і навіть з-за кордону нести сво§ гроші. Тобто, віддавати §х мені. Всі були здивовані темпами надходження коштів до каси спілки. Навіть продувна бестія бухгалтер, який був найнятий мною через підставних осіб для "конкретно§" відсидки, коли вся ця афера з великим шумом лусне.
   Ви не повірите, але були люди, які здавали до каси по декілька мільйонів гривень. Прийшлося відкрити і валютний рахунок, так як висловила бажання підключитися і діаспора. Так повірили дисиденту, "який свій і тому ніколи нас не обдурить", що митці несли сво§ Шевченківські премі§, гроші за продані "за горбом" картини, гонорари за поставлені фільми і спектаклі. Один відомий у світі танцівник здав до кредитово§ спілки всі сво§ надходження від балетних вистав у Метрополітен опера в Нью-Йорку, відомий співак з дивовижною легкістю передав до мо§х рук гонорари за виступи у знаменитій Ла-Скала в Мілані, лікар-академік, який робив унікальні операці§ і мав безліч пацієнтів по всьому світові теж купився на цю авантюру. Одним словом, віра нашого народу в диво, в тому числі і економічне, просто безмежна і невичерпна. Віра і на§вність, внутрішня тяга до справедливості і честі просто незнищенна, так як закладена на генетичному рівні. Але чому цією нашою національною особливістю мають безсоромно користуватися всілякі зайди-інородці? Чому б не нагріти на цьому руки і мені, генетичному укра§нцеві?
   Все одно ці нацмени нічого доброго для укра§нців і Укра§ни ніколи не зроблять. А ось у мене вже зріє декілька суто національних проектів, які я мрію реалізувати після того, як у мене стане достатня кількість грошей. Думаю я над цим, постійно думаю, пане нотатнику. Одним словом мо§ заводи, фабрики, готелі працюють і дають прибуток. Крім того, йдуть "живі" і вільні кошти від гуманітарно§ допомоги. Акумулюється всезростаюча сума грошей в кредитовій спілці "Турбота". Рівно через рік з хвостиком всі ці кошти будуть переведені до офшорів на мій суто цифровий рахунок, бухгалтер попаде під слідство, а також матиме великі неприємності суто морального порядку відомий дисидент. Я ж тут ні до чого. Та й навіщо все це мені, відомому меценату, бізнесмену, благодійнику. Мо§ цілком легальні заводи, фабрики, готелі. нафтові і газові свердловини і ще бог знає що і так дають величезний прибуток, який постійно зростає.
   Але мені, пане нотатнику, просто так скучно жити. Треба чогось, щоб лоскотало нерви, доводило самому мені, який я розумний і хитрий. Треба постійно ятрити власну шахрайську сутність, не давати §й спати ні вдень, ні вночі. Адреналін для мене це як наркотик для наркомана. Якщо він не виділяється в достатній кількості мені стає просто фізично погано. Ось так, пане нотатнику. Нікому я сво§ми думками, прагненнями і сподіваннями поділитися не можу, а хочеться. Є просто така собі майже матеріалізована потреба. Тому і виник цей нотатник, якому я виливаю душу. Самотній укра§нський шахрай, який не може навіть сколотити групу сво§х національних однодумців. Та бог з цим усім.
   Вибори наближаються і я намагаюся підвищити свій державницький статус. Уже почав виступати на пленарних засіданнях з підготовленими одним дуже кваліфікованим професором виступами. Тему собі обрав відповідну - національна безпека і оборона. Увійшов до складу відповідного парламентського комітету. Там така гризня між придуркуватими "комуняками" і лібералами постійно заводилася, що вони вимушені були обрати мене головою цього комітету, як людину нібито абсолютно нейтральну і аполітичну, яка тільки те й робила, що дбала про інтереси сво§х виборців і виконувала §хні накази. Зрозуміло, що всі бізнесмени і "комуністи" хотіли бути членами парламентських комітетів, які розподіляють бюджетні кошти, щоб гріти на цьому руки. Я ж як людина патріотична увійшов до не дуже престижного комітету, де грошей не заробиш, але нагиркаєшся до хрипоти або інфаркту чи інсульту. Так принаймні думали мо§ виборці і депутати, з якими я співпрацював. У мене ж був зовсім інший шахрайський інтерес. Саме в цьому комітеті я міг познайомитися і подружитися з усіма керівниками силових відомств кра§ни, що завжди було корисним для тако§ людини як я.
   Як голова одного з провідних парламентських комітетів я володів безцінним скарбом, яким є в наш час інформація. Я знав про наркотрафік, який перетворив Укра§ну з §§ унікальним транспортно-географічним положенням на транзитну державу перевезення наркотиків з бідно§ Азі§ до багато§ Європи. Таким чином, за вже відпрацьованою схемою підставних осіб я отримував значні кошти і від транзиту і продажу наркотиків. Все це було організовано на постійній основі, як, до речі, і нелегальний продаж збро§. При цьому я слугував одночасно і організатором, і ідеологом, і дахом для відповідного роду ділків. Але така утаємниченість вже не давала мені потрібного драйву. Коли про твою геніальність, твій вибагливий розум, твою фінансову, організаційну сміливість і операційну геніальність ніхто й не здогадується, коли сво§ сокровенні думки і намагання ти можеш довірити лише захованому від усіх щоденнику, який і щоденником не є, а таким собі нотатником, коли прийдеться... Інколи ж тижнями до нього не звертаюся. Одніє§ самоповаги людині не достатньо. Так хочеться, щоб тобою захоплювалися інші, щоб тебе обожнювали, щоб тебе щиро любила і кохала хоча б ще одна людина у світі. Краще хоча б дві...
   Тому я і вдався до очевидно§ авантюри, яка мала підвищити мій статус і отримати визнання в очах найбільших, як я вважаю, шахра§в світу, тобто ізра§льтян. Кра§на, розміщена в позбавленій життя пустелі, оточена з усіх боків непримиренними ворогами, які хочуть §§ загибелі і все можливе і неможливе для цього роблять, процвітає і належить до найбагатших держав світу. Ніякими іншими методами, окрім шахрайських, цього досягти не можна. Це я стверджую, бо і сам є шахраєм.
   Росія - уособлене в кра§ні зло, яке навіть не думає маскувати свою сутність. Сво§ злодійські наміри і ді§ сіяти на Землі зло, ненависть, підлість, продажність, шахрайство вона абсолютно не приховує. Лише усвідомлене знищення ціє§ кра§ни і §§ зникнення з політично§ карти світу може врятувати людство від катастрофи. На відміну від Росі§ Ізра§ль вдається до зла тому, що богом євре§в є гроші. Ізра§ль не сіє зло як Росія, заради самого зла, але заради власно§ вигоди, прибутку і виживання у ворожому оточенні. Тому з ізра§льтянами завжди можна домовитися і з ними сторгуватися. Чого ніколи не можна зробити з Росією. Росіяни завжди порушать укладені угоди. Так постійно було в §х історі§ і так завжди буде, допоки ця імперія зла існуватиме на цьому світі. За всю свою історію існування Росія не виконала жодно§ угоди, підписано§ з іншими кра§нами. Всі вони були просто §§ шахрайськими проектами, спрямованими на досягнення цілком конкретних цілей, які нерідко нічого матеріального Росі§ не приносили, але так як були злом для всіх, давали моральне задоволення як правителям, так і народу.
   В цьому контексті укра§нці для мене - дивна нація. Всі наші вороги померли своєю смертю. Нікого з них нація не спромоглася знищити. Це найбільша ганьба наці§, яка дозволяє сво§м ворогам на сво§й же національній територі§ себе оббирати, денаціоналізувати, знищувати. Відбирати рідну мову, гроші, ресурси, саму укра§нську землю. Це навіть не ганьба. Я вважаю це національним шахрайством. Тисячі укра§нців, доведені владою зайд-інородців до ручки, повного відчаю і безнаді§, кінчають життя самогубством, але жоден з них не додумався до того, щоб замість цього знищити когось із цих можновладців чи §хніх близьких, які шахрайським чином пограбували §х і §хні родини. Мільйони смертельно хворих в Укра§ні, які знають, що §м залишилося жити в страшних муках місяць-два і яким владні зайди-інородці відмовляють в ліках, щоб §хні останні дні були нестерпними, але жодному з них не приходить у голову думка знищити хоче б одного ворога Укра§ни і укра§нсько§ наці§, щоб вмерти з посмішкою на вустах національним героєм. Мені соромно належати до тако§ наці§, яка виродилася з наці§ во§нів, мислителів і співаків у націю, яка мріє тільки про земне і не здатна осягти вічне, тобто національні інтереси і підтримати §х.
   Але досить про це. Хоча кому я ще можу повідати те, що каменем лежить на мо§й душі. Так ось, я писав про те, що з Ізра§лем можна сторгуватися. Тому, скориставшись сво§м службовим положенням, почав цілеспрямовано збирати досьє на всіх ворогів ціє§ кра§ни, які оселилися в нашій державі. На моє щире здивування §х виявилося не так вже й мало. Дехто цілком прагматично одружився на гарних і хазяйновитих укра§нках і розраховував на отримання укра§нського громадянства, при цьому продовжуючи активно чи пасивно співпрацювати з різними антиізра§льськими організаціями в себе на батьківщині. Одним словом, Укра§на поступово перетворювалася на таку собі базу антиізра§льських сил. Це, безперечно, турбувало Ізра§ль. Агенти Мосаду та інших спецслужб ціє§ кра§ни, як і агенти російського ФСБ, проникли практично в усі сфери життя нашо§ кра§ни, але тако§ систематизовано§ інформаці§, якою володів я вони не мали. І як монополіст на такий цінний для Ізра§лю товар, яким є життєво важлива для нього інформація, я вирішив §§ якнайдорожче продати цій багатій кра§ні.
   Через укра§нські спецслужби мені було відомо, що головним мосадівцем в Укра§ні є співробітник Червоного Хреста в нашій державі Йосі Рапопорт. Використавши свого посередника я звернувся до нього. В той час у нас з'явився один з організаторів і керівників антиізра§льсько§ боротьби на окупованих палестинських територіях Махмуд Баррак. Це був чудовий організатор, харизматичний лідер з Гарвардським дипломом і знанням декількох мов. Під вигаданим прізвищем він поселився в Укра§ні і одружився на дуже гарній студентці родом з Вінницько§ області. Зовнішність цього Баррака була доволі незвичною для араба. Напевно, це був нащадок тих хрестоносців, які в середньовіччі прийшли до Палестини воювати за гріб Господній. Багато §х там залишилося і §хні нащадки цілком арабізувалися і стали мусульманами. Але §хня північна, чи то англійська, чи то німецька кров нерідко проявлялася, витворюючи арабів, схожих на німців, французів чи британців. Баррак був білявим молодим чоловіком приємно§ зовнішності, з гарними блакитними очима і дуже симпатичною світлою борідкою. Його дружина Оксана була в нього щиро закохана і в них народилося гарненьке біляве дівчатко.
   Посередник зустрівся з Йосі у сквері на вулиці Олеся Гончара неподалік від офісу Червоного Хреста в Укра§ні. У свій час цей чоловік закінчив, як і я, економічний факультет Ки§вського університету імені Тараса Шевченка. Бездоганно володів крім івриту англійською, російською і укра§нською мовами. З ним було приємно спілкуватися, але сам процес домовленостей з його босами виявився не таким вже й легким. Вони торгувалися за кожний долар. Та й сума, яку я вимагав за досьє на ворогів Ізра§лю в Укра§ні і схему викрадення і доставки до Ізра§лю Махмуда Баррака була немаленькою. Я запросив за те і інше по 5 млн. доларів. Таки чином, загальна сума за мо§ послуги дорівнювала 10 млн. доларів. Я знав, що це занадто, але як справжній шахрай розумів, що в той час доля ізра§льського уряду висіла на волосині. Тому для влади ціє§ кра§ни конче була потрібна якась перемога, якась така спецоперація, яка б підняла націю в §§ ж очах. Всі останні роки були цілою низкою поразок ізра§льського уряду, який намагався при цьому робити гарну міну при поганій грі. Знаючи це я, як то кажуть, "заартачився" і до кінця стояв на своєму.
   Довівши ситуацію до точки кипіння я перервав перемовини і зробив вигляд, що мене пропозиці§ керівництва Йосі Рапопорта не цікавлять. Як той майстерний актор я знав, що брати паузу в мізансцені, а в даному випадку у перемовинах не завжди корисно. Але якщо ти §§ вже взяв, то тягни і очікуй скільки можеш. І я тягнув і очікував, тягнув і очікував. А ситуація в Ізра§лі на той час значно ускладнювалася. Палестинці обстрілювали саморобними ракетами поселення ізра§льтян на окупованій територі§, Ізра§ль продовжував будувати нові населені пункти на захоплених палестинських землях, світова спільнота обурювалася, кількість симпатиків Ізра§лю в усьому світі значно поменшало. Крім того, на уряд Ізра§лю тиснула американська адміністрація, так як новий президент США теж хотів пропіаритися на цьому. На додаток до всього в Ізра§лі піднімала голову опозиція, яка до того була майже повністю "затюкана" владою. Саме через це останній все більше була потрібна якась хоча б маленька перемога, виграна, якщо не війна, то хоча б битва. І на горизонті в мене знову виник Йосі, який запропонував за все про все 6 млн. доларів.
   Мені було зрозуміло, що уряд Ізра§лю в мене на гачку. Напевно, ніяко§ іншо§ іде§ підняття власного рейтингу в той час у нього не було. А що мені ті 6 млн. доларів, тьфу та й рішенець. Для мене головне, як шляхтичу Принципалу, реалізувати мій шахрайський, даруйте за тавтологію, принцип обдурити самих ізра§льтян. Це для мене як вища шахрайська нагорода, як шахрайський орден всесвітнього почесного легіону шахра§в. Саме через це я і вчепився за цю справу. На Йосі черговий раз натиснули в Мосаді, щоб він активніше вів перемовини зі мною. Дуже вже §м хотілося по швидше отримати ту інформацію. Йосі переказує мені, що вони не хотіли б купувати кота в мішку. На що я §м відповів, що голова парламентсько§ комісі§ з національно§ безпеки і оборони не кіт у мішку, а добрячий котяра. Це розсмішило Йосі та до того ж мабуть і його керівництво, бо наступного разу Рапопорт сказав, посміхаючись, що його начальство згодне заплатити запрошену мною суму, якщо я хоча б трошки відкрию завісу про якого лідера палестинських бойовиків йдеться і як я планую його захопити в Укра§ні і доставити до Ізра§лю. Я саме на таку пропозицію сподівався і все давно обдумав.
   Мій план полягав у тому, щоб по шахрайському виманити Махмуда до Харкова на відповідну конференцію з палестинсько§ проблематики, яку на мо§ гроші мали організувати на базі Харківського національного університету імені Каразіна. Я знав, що у Києві Махмуд має потужну охорону і броньованого автомобіля. Викрадати діяча такого рангу серед білого дня в столиці було дуже ризиковано. Тут більше 70 посольств різних держав світу і це мало б дуже негативний резонанс. Харків у цьому сенсі підходив якнайкраще. Етнічні євре§ повністю захопили в ньому владу. Як і в Одесі, до речі. Я знав, що агентами Мосаду в цьому мільйоннику працювали і мер міста і керівник облдержадміністраці§. Обидва були відвертими злочинцями і не один раз в минулому притягалися міліцією до відповідальності за скоєні важкі злочині. Але в кра§ні, де вищі посадові особи самі були злочинцями з неодноразовими "відсидками" у в'язниці, такі люди були "те, що лікар прописав". У міжнародному аеропорту Харкова мав уже стояти заправлений пальним літак з логотипом ізра§льських авіаліній, що для Мосаду було зробити просто простішого.
   Отримавши підтвердження про перерахування грошей на черговий мій цифровий рахунок в офшорах я передав цілий фоліант інформаці§ Йосі з розписаною по нотах операцією з захоплення і переправлення до Ізра§ля Махмуда Баррака. Вже потім я довідався, що розроблена мною в голові і викладена на папері акція була здійснена агентами Мосаду до останньо§ літери, до найдрібнішо§ деталі. Махмуд §хав до Харкова потягом у спальному вагоні. Білети у ньому були дорогими, людям, які §хали у відрядження §х не оплачували і тому даний вагон був майже пустий. Охорона Махмуда мешкала в сусідньому купе і §§ там просто заблокували найпростішим способом, зачинивши двері на ключ зовні з коридору. Достати такого ключа у провідників не складало ніяких труднощів. Думаю, що сам Йосі і купив таку відмичку в когось з провідників якогось провінційного потягу на ки§вському вокзалі. Зачинивши охорону агенти Мосаду увірвалися до купе Махмуда і ввівши йому відповідну дозу наркотиків, вивели на станці§ неподалік від Харкова. Там §х уже чекав джип, яким Баррака і було доставлено до харківського аеропорту. Двигуни літака вже працювали і він одразу вилетів до Ізра§лю.
   Я заробив грошей і підставив дебільну "укра§нську" владу, яка не знала як відмитися від тако§ ганьби. Якщо агенти іноземно§ розвідки проводять подібні операці§ на територі§ іншо§ держави, а §§ влада нічого про це не знає, то не влада, а справжнє лайно собаче. Всьому світові стало зрозуміло, що вона здатна лише збирати хабарі по "драбині" знизу до гори і передавати §х на саму вершину владно§ вертикалі. Це був своєрідний сигнал всьому світу від мене: легітимно§ влади в кра§ні немає. Можете робити що завгодно.
   І ось Йосі вирішив, що вони купили мене з усіма тельбухами на додаток. Такий став мені друг. Просто без мила в одне місце намагається прослизнути. А воно все не лізе. Аж скри пить. Він і так, і сяк до мене, чи не міг би я поділитися з ним тією чи іншою інформацією. А мені такі зустрічі вже не потрібні. Щоб моє чесне ім'я ще зв'язали з Мосадом. Вони ці владні інородці всі як один агенти або ФСБ, або Мосаду, або і навіть ЦРУ, а мені-укра§нцеві вони такого не пробачать. Ось я і послав Йосі по відомому йому "русскому пути" в "руський мір", тобто послав російським матом до самих глибин жіночих статевих органів. Це йому дуже не сподобалося, але допомогло одразу все зрозуміти і він відчепився від мене назавжди. Мені аж полегшало.
   Але ж вибори до, прости господи, Верховно§ Зради поволі наближаються. Час просто летить стрілою і треба постійно щось робити, щоб приголублювати до себе електорат. А для цього його, розподіленого вже між парламентськими партіями, треба в них відкусити. А яким чином? Тільки розкриваючи очі виборцям на справжню, а не задекларовану §хню сутність. Грошей я вже ніяких від "комуняк" більше не скачаю, тому треба братися за §хню ідеологію. А тут вони знову парламентську правлячу більшість разом з олігархами-капіталістами створили. І я понісся пояснювати на телебаченні народу, що ж це такі за комуністи. Кажу, так це ж Карл Маркс разом з усіма цими сифілістичними Владіміром Лєніним і навіть Йосі Сталіним у домовині перевертаються через таких опортуністів. Та вони ж жодно§ демонстраці§ за права трудящих не організували за всі роки незалежності Укра§ни. Та ніхто не бачив і не чув, щоб вони пікетували іноземну імперіалістичну військову базу на територі§ Укра§ни в Севастополі. Та вони голосували у Верховній Раді за всі антинародні закони, які пограбували націю і віддали §§ гроші до кишень олігархів. Та вони самі всі олігархи. На наступних виборах за комуністів голосуватиме лише Дебіл Маразматович Ідіотенко, Параной Шизович Кретинчук та Йолопиха Остолопівна Дурепівська. І далі в такому ж дусі.
   Дісталося від мене і іншим "борцям за права трудящих". У мене інформаці§ про §хні злочинні діяння цілий віз. Хотів я за гроші пхнути §§ до ОБСЄ і Ради Європи. А ті чистоплю§ отримати §х не проти, але платити не хочуть. Кажуть, що мій священний обов'язок як народного обранця і патріота, розкрити перед європейськими депутатами всі злочини ціє§ нашо§ банди. А ми §х потім потягнемо за вашим поданням до суду в Гаазі. Знаю я вас, таких чесних. Ви і мене не помилуєте. Нехай ці документи лежать до кращих часів. Може колись прийдеться торгуватися за власну волю і добробут. Так ці матеріали тоді можуть стати мо§ми головними козирями. А всі ці чергові балачки про мій священний обов'язок перед кимсь і чимось у мене давно оскому викликають. У свій час я ледве відкупився від дебільного радянського інтернаціонального обов'язку. Так що мене вже ніяким обов'язком ні перед ким ніхто не пройме, хай це навіть буде вся об'єднана Європа.
   А моя кредитна спілка працює надзвичайно ефективно. Аж душа радіє. Такий успішний проект. Рік ще не закінчився, коли прийдеться платити проценти довірливим вкладникам, а в касі вже накопичилося понад 50 млн. гривень. Пора вже ці гроші знімати. Потроху, а то ще псуватися почнуть, лежачи без діла. І віддав я команду оформляти заяви і платіжні відомості на підставних осіб. Для цього в мене був список членів відповідних громадських організацій "Жіноча спілка" і "Чоловіча громада". Технологія була надзвичайно проста. Але й не менш ефективна. Всіх членів цих громадських організацій за мо§м наполяганням прийняли до кредитово§ спілки "Турбота". Вони внесли по 5 гривень, написали заяви і отримали право на кредит у спілці. Ніхто його брати не збирався. Та й ніхто б §м його і не дав. Але від всіх §х надійшла нібито комп'ютерна заява на виділення кому ста, кому двісті, а кому і п'ятсот тисяч гривень кредиту. Бухгалтер сама підробляла §х підписи на платіжних квитанціях і отримані таким чином гроші перераховувала на рахунок, а потім звідти він переказувався на інший і так далі. Кажучи науково, кінці пішли у воду.
   Через рік після заснування кредитово§ спілки "Турбота" перші лохи-вкладники прийшли отримувати сво§ надвисокі проценти. І тут виявилося, що в касі спілки грошей взагалі немає. Вони кинулися до міліці§, почали писати заяви, створили комітет вкладників для повернення грошей. Одним словом закрутилася справжня катавасія. І думаєте хто взяв під свій захист і протекцію обдурених клієнтів кредитово§ спілки? Вгадали, цією людиною став я. Послав парламентський запит до правоохоронних органів, викликали вічно п'яного міністра внутрішніх справ, який і зовні виглядав як якийсь збоченець-дегенерат. Добре його пропісочили за бездіяльність. Я розпинався скільки міг, заробляючи собі авторитет у електорату. Розпочалося слідство, заарештували касира і директора-розпорядника спілки. Виявилося, що вони мало що знали і з власником ніколи не спілкувалися і хто він не знають. Їх найняло на роботу якесь кадрове агентство. Взялися і за нього. Але і вони нічого не могли відповісти певного. Слідство встановило, що паспорт чоловіка, який найняв цих людей чи то кимсь загублений чи то в когось вкрадений. Врешті-решт, так нічого виявити і не змогли. Тягали на допити цих нещасних членів громадських організацій, які нібито взяли великі кредити, а повертати §х не збираються. Однак у ході слідства виявилося, що жоден з них ніяких кредитів не брав, а в кредитовій спілці знаходився лише номінально, тобто вступив до не§ за заявою і вніс до каси лише по 5 гривень.
   Було очевидно, що паспортними даними цих нічого не підозрюючих людей хтось підступно скористався і вони ні в чому не винні, ніяких кредитів не брали і про діяльність кредитово§ спілки і §§ мільйонні прибутки довідалися лише від слідчого. Всіх цих людей просто якийсь дуже вправний і спритний шахрай використав заради особистого збагачення. Я §здив по кра§ні з одним із дуже балакучих членів "Чоловічо§ громади" і скрізь ми розкривали людям очі на бандитський, грабіжницький і шахрайський характер нинішньо§ влади. Таким чином я якимось дивним і опосередкованим чином допомагав вилікуватися укра§нському суспільству саме в ранзі шахрая. Ось таке у нас поки що суспільство. Прогнило все в нашій державі. Наскрізь.
   Хіба може багач так веселитися і гуляти, як злидар? Хіба може шахрай у багатій кра§ні бути таким винахідливим, як у злиденній? У нещасній Укра§ні як у якійсь бідній африканській державі, де теж правлять шахра§: чим нижче рівень життя населення, тим більше на шляхах шикарних "іномарок", тим більша виручка у гіпермаркетах. Тому, коли через кредитову спілку в мене з'явилася значна сума вільних, не вкладених ні в який бізнес грошей я вирішив побудувати на перехресті головних транспортних магістралей у Києві величезний гіпермаркет. Тим більше, що в одному такому зручному всім місці на трасі, яка вела на південь до моря, уже багато років бовванів довгобуд. Ще за радянських часів викопали великий котлован і набили туди паль, та так і кинули. А місце дійсно чудове. Крім киян, тисячі відпочиваючих не тільки з Укра§ни, але й з Росі§, Білорусі, кра§н Балті§ про§жджали повз це перехрестя на шляху до Криму і Одеси і неодмінно мали завітати до гіпермаркету, щоб придбати якісь товари для відпочинку і щось по§сти у дорогу. Все це обіцяло дуже великі прибутки.
   Саме в той час у нас виникла мода на величезні, ангароподібні крамниці, де можна було б придбати будь-який товар - від пакету молока до косметики, від соку до чайного сервізу. Ці супер- і гіпермаркети почали помітно тіснити невеличкі крамнички і кіоски. Я одним з перших у нашій кра§ні зрозумів, що процесом розвитку мережі супер- і гіпермаркетів у нашій державі рухає не тільки мода, але й елементарна вигода. А вигода для шахрая - це все. Однак ця вигода в не шахрайських кра§нах обопільна. Дякуючи великому обігу товарів торговельні гіганти можуть продавати крам дешевше, ніж §хні невеликі конкуренти. Ціни там були б ще нижчими, якби в них не закладалася вартість товарів, які систематично викрадають з полиць. В цілому по кра§ні щорічна сума збитків досягає декількох десятків мільйонів гривень. І це при тому. що населення в нас не таке вже й велике.
   У збудованому мною гіпермаркеті, який отримав цілком логічну назву "Південний напрямок", постійно точилася шахрайська боротьба і змагання між відвідувачами-злодіями і адміністрацією. В гіпермаркеті я вимушений був встановити телекамери спостереження, хитру сигналізацію тощо. Але нічого не допомагало. Я навіть запропонував директору поміщати дрібний крам до велико§ упаковки. Навіть шнурки до черевиків всували до такого великого ящика, що його не можна було непомітно запхати за пазуху. Я вимушений був сам займатися цією нібито дрібною справою, бо вже не раз переконався в тому, що якщо хоча б щось пустиш на самоплив обов'язково або нічого не будуть робити, або робитимуть не так.
   Арсенал всіляких шахрайських штучок покупців, які укра§нці споконвіку називали "жидівськими", постійно вдосконалювався. Дівчата ховали шоколадки до бюстгальтерів, леза для бриття цілими упаковками клали під матраци до колисок з немовлятами, чоловіки засували до трусів мисочки від дорогих сервізів, з електробритв знімали плаваючі головки і т. ін. В моєму гіпермаркеті затримали хлопчика, якому тато-педагог дав пораду: сідай, синку, на велосипедик, який тобі найбільше подобається, і чеши на ньому повз каси, ніби саме на ньому ти за§хав до гіпермаркету. А скількох людей ловили на тому, що вони перевзувалися в нові черевики, а сво§ старі і стоптані виставляли в коробки на полиці.
   Мотивація злоді§в у нашій крамниці виявилася вкрай різноманітною. Одних штовхали на це нестатки, інші намагалися просто зекономити, багатьох вів шахрайський азарт. Один піп УПЦ Московського патріархату, якого піймали на гарячому, пояснив свій вчинок просто - "Бєс попутал". Одна дама, яку охоронники в моєму гіпермаркеті піймали на тому, що вона засунула до пакету з попкорном розкішний і дорогий бюстгальтер, вирішила по-шахрайському помститися нашій фірмі. Взагалі, таких людей, які бажали помститися, з зубожінням укра§нців ставало все більше. За що вони хотіли помститися? За те, що піймали з краденим товаром і зганьбили при всіх, за високі ціни, за відмову обміняти куплений товар на інший, за хамство продавців і касирів. Коли одного військовослужбовця затримали з двома парами крадених брюк, він розсердився не на жарт: "Мало того, що я лишаю у вас всю свою зарплатню, так ви ще й ганьбите при всіх захисника держави".
   Але найбільше мені допекла та дама, з бюстгальтером у попкорні. Вона вирішила помститися нам по повній програмі. Зайшла якось до гіпермаркету і спеціально, відьма, довго возилася у відділі парфумері§. То клала товар до кошика, то повертала його на місце, щось клала до власно§ сумочки, потім його знову виймала. Цілком природно, що у продавців виникли сумніви і на контролі цю прокляту шахрайку попросили показати вміст §§ сумочки. Та заартачилася. Зібралися зіваки. Так як обшукувати підозрюваних у крадіжці з крамниці не можна, це справа міліці§, §§ і викликали. Та нас чекали великі неприємності. В сумочці ціє§ жінки нічого не виявили. Вона примусила міліціонерів скласти протокол, а потім подала до суду. Ї§ вимогою було компенсувати §й ущерб, який було публічно завдано §§ репутаці§. Компенсація і судові витрати обійшлися моєму гіпермаркету в декілька десятків тисяч гривень.
   Щоб правильно і ефективно боротися з якимось явищем, його треба досконально вивчити. І я дав завдання факультету соціологі§ власного приватного університету дослідити це шахрайське зло. Через півроку копітко§ роботи вона була завершена і я отримав класифікацію крамничних злоді§в, яка одразу була передана мною досвідченим охоронникам, які працювали в моєму гіпермаркеті. Це дало мені можливість зекономити купу грошей.
   Виявилося, що до першо§ категорі§, в умовному порядку слідування, належать злидарі, які зазвичай заміряються на продукти в дрібній упаковці. З ними ні в якому разі не варто церемонитися, так як у них немає грошей на адвоката і вони не підуть до суду.
   За злидарями слідують клептомани. У нашому гіпермаркеті були випадки, коли родичі людей, які страждають на це захворювання, коли вони йдуть за "покупками", телефонували до адміністраці§ і попередньо гарантували оплату всього, що буде вкрадене.
   Наступною групою були так звані "любителі модних етикеток". Переважно це молодь. Мо§ соціологи попередили продавців-консультантів, що такі люди потенційно крадуть купальні костюми престижних фірм, такого ж штибу краватки, "хітові" касети, фірмові напо§, які в цей час посилено рекламуються на телебаченні.
   "Для дому, для родини" - ця група злодюжок цупить з крамниць необхідні в побуті дрібнички. Мо§ студенти-соціологи виявили, що серед цих "тисяч дрібниць" найбільшою популярністю користується зубна паста. Крім того, стало зрозумілим, що близько 98 відсотків шахра§в ціє§ категорі§ - жінки.
   "Несуни". Це ледь не професійні краді§, які виносять з крамниць не спонтанно, а готуються до цього заздалегідь, проявляючи немалу видумку і винахідливість та плануючи операці§ наперед, використовуючи для цього нині навіть комп'ютери. В них сумки з подвійним дном, одяг з потаємними кишенями, кашкети зі спеціальною підкладкою, куди вони можуть засунути таке, що і в голову не лізе. Їхня фантазія і винахідливість безмежні і саме вони можуть дуже майстерно запхати до коробки з під кукурудзяних пластівців краватку чи бюстгальтер.
   Я вивчив цю категорію "трудящих" особливо ретельно. Виявилося, що в Києві є декілька шахра§в і злоді§в найвищо§ кваліфікаці§, які володіли всіма секретами свого ремесла і ні з ким, як найзнаменитіші фокусники-ілюзіоністи, сво§ми таємницями не ділилися. Особливою майстерністю володіла Олена Чомод. Ця жінка, якій на той час було вже майже 55 років, була "завсідницею" найрозкішніших салонів і гіпердорогих крамниць. Залишала §х не з порожніми руками, а лише прихопивши з собою одну-дві речі, які §й особливо сподобалися. Безкоштовно, звичайно
   Непомітно для очей хазя§в крамниць, охоронників, і міліці§ ця дама набула великих статків. Але не зважаючи на це вона не кинула своє§ улюблено§ справи. Кожен ранок випивши традиційну для не§ філіжанку кави, вона йшла з дому, залишивши записку рідним: "Пішла за покупками". Навіть уже страждаючи на важку невиліковну хворобу Чомод зібралася з останніми силами і винесла з дорогого салону сукню вартістю 30 тисяч гривень.
   Коли вона померла траурна церемонія із десятків чорних лімузинів прослідувала на цвинтар за §§ труною. В кожній машині сиділо по одному знаменитому ки§вському шахраю і злодію. Поряд зі свіжою могилою звертав увагу надпис, зроблений білими і жовтими квітами: "Пішла за покупками". Але пані Чомод на цей раз пішла значно далі, прихопивши з собою і секрети свого ремесла.
   І, нарешті, останньою категорією шахра§в і злоді§в в моєму гіпермаркеті виявилися самі його працівники. Стало зрозуміло, що і вони не проти поцупити з "улюбленого" місця роботи, яким вони так пишаються, дещицю товару. Такі випадки, за пропозицією все тих же соціологів, я не рекомендував адміністраці§ оприлюднювати. Торгова фірма не повинна бути зацікавленою в тому, щоб клієнти мали хоча б якийсь сумнів у чесності §§ співробітників.
   Одним словом, шахраювали всі, - від покупців, до продавців. І було б абсолютно нелогічно, щоб не шахраював я, власник гіпермаркету. Тому крім шахрайсько§ за величиною націнки на товари, яка пояснювалася шахраюванням покупців, я створив при своєму торговому закладі цілу мережу шахрайських структур. Звичайно, офіційно я до цього не мав справи, віддавши все це нібито на відкуп адміністраці§. За будь-якого "шухера" я міг звільнити виконавчого директора, який нібито розперезався за моєю спиною, хоча він просто виконував мо§ вказівки. Скажімо, за моєю прямою рекомендацією дуже дешево закуповувалися і дорого реалізувалися ходові товари з простроченим терміном використання. При цьому продавцям було дано вказівку приймати ці товари назад без будь-яких зволікань. Соціологи виявили, що такі повернення складають лише від 3 до 5 відсотків від купленого простроченого товару.
   М'ясо, молоко, овочі і фрукти, масло і таке інше постійно псувалися, але у мене §х ніхто не викидав. Мною були організовані при гіпермаркеті цілі цехи, де підпсоване м'ясо переробляли на дорогі ковбаси, фарші і замариновували на шашлики. Все це з великим успіхом розкуповувалося особливо на вихідні дні дачниками і людьми, які відправлялися за місто на пікніки. Зіпсовані овочі йшли на виробництво піци, лазань§ та інших видів випічки, де низька якість продукці§ маскувалася високою температурою приготування і всілякими спеціями. Підгнилі фрукти йшли на приготування різних солодощів, желе, мусів, а також "екзотичних", а тому і дорогих тортів і тістечок.
   Я сам придумував §м найбезглуздіші назви і сміявся до посиніння, коли один з депутатів похвалив з трибуни Верховно§ Ради високу якість моє§ продукці§ і доступні ціни. Гроші текли рікою. Шахра§-лікарі теж мали роботу після вживання довірливими "лохами" моє§ харчово§ продукці§. Вони виписували не потрібні пацієнтам дорогі ліки і мали відсоток від мережі приватних аптек, які розплодилися, як гриби після дощу. В шахрайській кра§ні, де всі були або шахраями, або хотіли ними бути чи були §хніми безсловесними жертвами, вибачайте, так і мало бути.
   Але конкуренти і тут не дрімають. Супер- і гіпермаркети виявилися надзвичайно прибутковими. Ось і поряд з мо§м гіпермаркетом збудував свій супермаркет один "комуніст". З тих, що колись намагалися змити сечею з рейок "комуністичний потяг" біля Конотопу. Думав я, міркував сво§м шахрайським розумом і визріла в мене чергова оборудка. Справжній укра§нський шахрай не може знаходитися осторонь того, що наша нація дуже вже схильна до міфів у реальному житті. Мало того, такі міфи і легенди просто необхідні нашим людям. Через це я став у столиці одним із джерел того явища, яке зветься міські легенди. Звичайно, що це було зроблено мною виключно у власних шахрайських інтересах. Такі історі§ зазвичай розповідають як повчальні міні-казки і §х поява не пов'язана з якимось конкретним випадком. Знаючи це я скористався подібним ефектом, щоб "прищучити" мого конкурента, який побудував неподалік мого гіпермаркету свій новий великий супермаркет. Місце його осідку було навіть кращим за моє. І назвав він його доволі влучно і оригінально "Родинний рай".
   Нав'язлива реклама ціє§ крамниці повідомляла, що "Родинний рай" торгує виключно екологічно чистими продуктами і виробами. Вони нібито корисні всій родині, особливо дітям. Моментально виторг у моєму гіпермаркеті різко впав. Відповідно знизилися і мо§ прибутки. Крім того, в супермаркеті "Родинний рай", одному з небагатьох, було відкрито кімнату матері і дитини. Звичайно, що деяким батькам було зручно залишити дітей під опіку досвідчених вихователів, які розважатимуть і навчатимуть §х чад, а самим спокійно робити покупки чи посидіти в кінотеатрі при супермаркеті чи в доволі пристойному кафетерію. Мені треба було щось робити і мій шахрайський розум видав "на гора" відповідний проект.
   Через декілька днів всі жінки району, де знаходилася крамниця "Родинний рай" надзвичайно розхвилювалися. Пройшла "абсолютно достовірна" чутка, що в супермаркеті "Родинний рай" маленьку дитину вкусила змія, яка виповзла із зв'язки екологічно чистих бананів. Дитина, нібито, померла в лікарні. Говорили, що безперечно тих змій було декілька і вони розлізлися по всьому супермаркеті і на них можна наразитися навіть перебираючи жіночі колготки чи приміряючи взуття. Нібито виявили в бананах, ананасах, кокосах і ківі §х цілі кубла. Супермаркет мого конкурента вмить опустів.
   При цьому була скомпрометована сама ідея екологічно чисто§ продукці§, особливо доставлено§ за тридев'ять земель. Говорили, що в хімічно необроблених фруктах і овочах цілі родини не лише змій, але й скорпіонів і сколопендр. Ця чутка перетворилася на легенду, котрій черговий оповідач надавав сучасного відтінку: "Так, я знаю, це трапилося в мережі екологічно чисто§ продукці§ "Родинний рай" у Києві, Вінниці чи Харкові. Через два місяці я викупив всю цю мережу крамниць у §§ власника дуже дешево і відразу перейменував §х.
   Дивно, звичайно, що в нашу епоху комп'ютерів і космічних кораблів, величезного масиву вільно§ інформаці§, який постійно зростає, спостерігати своєрідний шахрайський §§ "чорний ринок". Але я б не був укра§нським шахраєм, якби не скористався цим явищем. Я розумів, що чутки відображають клімат у нашому суспільстві. Чутки - це спроба перекласти на когось або на щось колективне незадоволення, недовіру, неприязнь, ненависть до осоружно§ влади, нарешті, свій страх. Словом, якщо чутки поширюються, значить, це комусь потрібно. І чим більше в суспільстві знедолених і нещасних, тим радше воно вірить у будь-які вигадки. Цим і користуються всілякі шахра§ на кшталт мене.
   Народ у нас простий, цю простоту культивували протягом всього касу існування дебільного "сери-сери" десятками років. Недаремно ж головним героєм всіх радянських кінофільмів був "простой русскій парєнь". Ці "парні" донині достають усіх своєю простотою. Крім того, штучний добір цілими поколіннями гіршого людського матеріалу шляхом фізичного знищення найкращих, найрозумніших і найчесніших людей репресіями, Голодоморами, масовими депортаціями дав сво§ страшні плоди. Значна частина розумних людей просто втекла за кордон. Про це укра§нському шахраю завжди треба пам'ятати. І я пам'ятав про це. Інший супермаркет, побудований неподалік від мого вже пізніше, я знищив вже у інший спосіб, скориставшись саме простотою наших людей.
   Повторюватися мені не хотілося з організацією чуток, як це було з "Родинним раєм". На цей раз я використав іншу шахрайську ідею. До універсаму мо§х конкурентів було послано трьох літніх чистеньких, інтелігентного зовнішнього виду жінок. Кожна в руці тримала прив'язаного до нитки болта, цвяха і шурупа. Самому було цікаво перевірити рівень дебільності свого електорату. Жінки ходили цим величезним продовольчим мегамаркетом і піднімали за нитку сво§ цвяхи і шурупи одна над помідорами, огірками, бананами, кабачками, баклажанами, персиками і іншими овочами і фруктами, інша "спеціалізувалася" на м'ясних виробах, третя - на молочних. При цьому три жінки, які тримали металічні вироби на нитці, стверджували враженим покупцям, що надто велике розгойдування нитки вказує на неякісний товар, який містить багато шкідливих хімічних інгредієнтів. Про це нібито написано в російському часописі "Наука и жизнь".
   Як це не здавалося ся б дивним і потворним, але люди щиро вірили в цю дурню собачу. Виторг у мо§х конкурентів впав, а у мене відповідно зріс. Але як я був здивований і вражений, коли люди з прив'язаними до нитки цвяхами почали з'являтися і в інших крамницях Києва і навіть на ринках. "Шурупна" кампанія, як я §§ назвав, почала поширюватися і іншими містами кра§ни. Простота наших людей все ще просто неймовірна. Виявили людей з шурупами і цвяхами і в мережі мо§х гіпермаркетів. Але я дуже швидко знайшов цьому чисто шахрайську протиотруту. По мо§х гіпермаркетах пройшлися жінки з шурупами, які переконували людей, що для правильно§ діагностики продовольчих товарів потрібний не стальний шуруп чи цвях, а лише виготовлений з цирконієво-ванадієвого сплаву. Нібито лише такий сплав є справжнім лакмусовим папірцем, а всі інші "болти" показують абсолютно викривлену картину буття. Саме в них "мо§х" жінках такий "болт" тільки і є і він однозначно показує, що продовольчі товари в моєму гіпермаркеті відмінно§ якості.
   Подобається мені в листопаді місяці, коли в нас в Укра§ні самий розпал гидотно§ погоди з нудним холодним дощем, брудними шляхами сполучення і схожими на щупальця восьминогів чорними голими гілками дерев, по§хати на пару тижнів відпочивати до Єгипту. Ох і цікава ця кра§на для укра§нського шахрая саме з метою вивчення, дослідження і переймання місцевого шахрайського досвіду. Щоправда треба відмітити, що це надто вже дрібне для мене явище. Але як приємно почуваєшся в кра§ні, де, здається, всі шахраюють. Так би мовити заради натхнення. Крім того, мені приємно усвідомлювати і те, що з ціє§ кра§ни багато хто з розумних, освічених і культурних західних туристів повертається "без штанів".
   В Єгипті я був не один раз, але все в таких готелях і в таких місцях, куди вишколена охорона і на гарматний постріл не допускає місцевих шахра§в. Але ось повернувся з Єгипту до Укра§ни обібраним до нитки один мій знайомий ще з часів аспірантури приятель. Він розповів таке, що я вирішив перевірити, чи дійсно сказане ним є правдою. Окрім того, мене цікавило, як укра§нський шахрай з докторським ступенем буде поводити себе серед дрібних шахра§в без освіти в кра§ні пірамід і мумій. Мені підказали, що найкращим у цьому сенсі є район всесвітньо відомих пірамід Гізи, який знаходиться в приміській зоні столиці Єгипту Ка§ру. Через це саме туди я і по§хав з двома охоронниками. Плато пірамід привабило мене не одним з "див світу", яке я вже неодноразово відвідував, а зацікавили мене там місцеві шахра§, що нав'язують довірливим туристам липові послуги.
   Тільки-но наш джип, найнятий у Ка§рі, трохи пригальмував, щоб ми змогли досхочу помилуватися чудовим краєвидом пірамід, що виник як міраж серед пустелі, як біля вікна машини ніби з під землі виникла неохайна кудлата голова, яка почала торохкотіти англійською з диким акцентом: "Панове, далі машиною §хати не можна. Але я знаю тут всі шляхи. Тільки я зможу вам допомогти дістатися пірамід". Це була легка шахрайська розминка і тому охоронець, відчинивши вікно, просто послав кудланя так далеко, що той одразу все зрозумів і пропав так же швидко, як і з'явився.
   Протягом кількох відвідин Єгипту, я як особа схильна до наукового аналізу дослідив, що всілякі "кудлаті" особи в районі єгипетсько§ старовини, де товчуться мільйони туристів з усього світу, поділяються на три категорі§ "братства провідників". Хлопчаки віком від 10 до 14 років зустрічають туристів на дальніх підступах до пірамід. Це "підвідники", які передають довірливих "лохів" за досить помірну плату "солідним" провідникам. Це вже чоловіки середнього віку, бажано для солідності з черевом. В Єгипті черево є вірною ознакою, що така людина не є якоюсь там шпаною.
   Саме ці люди організують "допуск" вашо§ машини на територію історичного заповідника. Вони базікають щось на кшталт: "Тут все заборонено, але я в цьому місці всіх знаю і можу для вас добитися скасування всіляких заборон". Він грає на довірливості європейського туриста, який і сам вважає, що в ісламській кра§ні дійсно все заборонено і за перепустку "куди треба" всі беруть хабарі. Тому "солідний" розігрує цілий спектакль, здоровається з охоронниками, яких бачить вперше, підморгує начальнику патруля, плескає по плечу продавця квитків. Одним словом поводить себе як своя людина. Бере з туристів завдаток і тільки його й бачили.
   "Солідні" передають вас до рук "екскурсоводів". Це доволі вибагливо вбрані "дядьки", які за доволі помірну плату заводять вас кудись подалі і вішають вам таку локшину на вуха, що зів'яли б навіть величезні вуха місцево§ пустельно§ лисиці феньок. Стандартні фрази "екскурсовода" наступні: "Це дуже велика піраміда. Вона збудована з каменю. Дуже давно". Після тако§ "екскурсі§" плата за не§ зростає в декілька разів і гроші з вас вимагає вже не один "екскурсовод", а ціла група його помічників. Вас і завели подалі, де немає охоронників і інших туристів, щоб обчистити до нитки.
   Другу категорію ка§рських шахра§в можна назвати верблюжатниками. Місцеві жителі §х величають "піратами на верблюдах". Не всі туристи мають силу волі і мужність, щоб позбутися §х нав'язливих обіймів. І тут, як і в будь-якій шахрайській справі, §хня діяльність будується на знанні людсько§ психологі§. Подружні пари або родини з дітьми "викрадають". Коли родина всілася на верблюди, підходить якийсь хлопчик і заводить цих тварин у пустелю. Викуп складає від 20 доларів. Практикують також фотографію на пам'ять. Коли турист починає позувати на кораблі пустелі той нібито ні з того ні з сього швидко вирушає в дюни. "Рятівники" довго ганяються за знавіснілою твариною, яка страшенно реве, а потім здирають з довірливих туристів гроші за "порятунок". Практикують також так звану обов'язкову по§здку. До багатого західного туриста, який звик до демократі§, а в Єгипті виявив, що тут діє маса всіляких заборон, вимог, інструкцій, приписів тощо підходить з верблюдом погонщик. Поряд із ним знаходиться строгий чоловік у костюмі з краваткою. Вони пропонують здійснити "обов'язкову" по§здку на верблюді для всіх тих, які відвідують піраміди. Туристи покірливо погоджуються, що поробиш, коли в цій кра§ні такі порядки.
   Люди з освітою, яким захотілося заробити трохи грошей до своє§ мізерно§ платні клерка, діють вишуканішими шахрайськими методами. Вони ставлять на шляху до пірамід розбірні шлагбауми. Біля них розміщується людина в якійсь незрозумілій уніформі. Вона звертається до туристів зі словами:"Про§зд заборонений. Потрібний спеціальний дозвіл". Тут же сто§ть стіл за яким сидить молодий клерк. Він і виписує за гроші необхідні "спеціальні дозволи". Якщо на горизонті з'являється справжня охорона, шлагбаум миттєво демонтують і бригада шахра§в швидко зникає, щоб виникнути вже в іншому місці.
   Інший шахрай з дипломом Ка§рського університету брав по 1000 доларів з довірливих клієнтів за те, щоб прогуляти §х Нілом на "чайці самого фараона Хеопса", яку знайшли археологи експедиці§, що здійснює розкопки біля його піраміди. Бажаючих прилучитися до вічності і пропливти автентичним човном фараона виявилося напрочуд багато.
   В Єгипті скрізь шахраюють з туристами. Вас неодмінно захочуть оштрафувати за "незаконне знімання пірамід" на фото- чи кінокамеру. Або вимагатимуть сплатити штраф за "паління у невстановленому місці". При цьому видають "справжню" квитанцію з багатьма печатками. Взагалі, печатки тут дуже люблять. В Ка§рі за гроші можна придбати будь-яку печатку. За невелику суму в доларах вам видадуть посвідчення, що ви президент США або Укра§ни. Воно буде засвідчене "справжньою" печаткою і відповідатиме майже всім існуючим вимогам.
   Однак, я б не був кваліфікованим укра§нським шахраєм з докторським ступенем і званням професора, якби одним махом не зумів нейтралізувати зусилля всіє§ ціє§ ка§рсько§ шахрайсько§ шпани. Все таки я закінчив не Ка§рський, а Ки§вський університет імені Тараса Шевченка. Тому вже в Києві я замовив розкішне посвідчення з моєю кольоровою фотографією з орденом і з метеликом на ши§, а також з надписом великими літерами на англійській і арабській мовах: "Спеціальний дозвіл". Нижче було надруковано дрібнішими буквами: "Всім органам влади і приватним особам надавати всіляку допомогу і підтримку". Тут же була капітальна печатку, магічний для Єгипту знак, відтиснута червоною фарбою. Зі зневажливим виразом пихатого обличчя, ледь не пирскаючи зо сміху, я показував це посвідчення всіляким єгипетським шахраям і вони моментально зникали. Проти справжнього укра§нського шахрая ніхто не всто§ть. Не даремно ж люди говорять, що на сьомий день Бог створив Укра§ну.
   Шахрайська і дурна ми нація. Ми готові з'§сти один одного, але не звертаємо уваги на сво§х ворогів, які живуть серед нас. Так, наші вороги живуть не за тридесять земель, а саме між нами і серед нас. І нікому §х знищити, щоб очистити нашу землю від скверни. Через це вона і заросла бузиною, костусями, лисовками, керносами і добчинськими-бобчинськими ще з часів Гоголя. І немає кому виполоти чортополох з нашого городу. Ми сто§мо на ньому "раком" замість того, щоб унавозити рідну землю сво§ми ж ворогами. Справжніми, а не видуманими ворогами наці§. Нікому винести §м смертний вирок, нікому оголосити про це на цілий світ, нікому виконати вирок. - Без кар пороків не збороть, бур'ян шкідливий слід сполоть, - абсолютно справедливо зауважив один середньовічний швейцарський поет у власному творі "Корабель дурнів".
   Альтернатива тут одна, або ми перегній для чужо§ землі і нас і надалі буде використовувати російський імперіалізм для того. щоб ми воювали на його боці з такими ж пригнобленими ним народами як і ми, наприклад, на Північному Кавказі, або перегноєм для нашо§ землі стануть §§ вороги. Чому ніхто в нас не діє так. як діють, приміром, чеченці? Зґвалтував і убив чеченську дівчину російський офіцер. Російський суд, звичайно, його виправдав, але винесла йому безстроковий смертний вирок чеченська нація. І виконала свій присуд, знищивши цього нелюда. Як я люблю цю націю. Треба і нам у не§ вчитися і брати приклад. А то де ж наші укра§нські месники? Чи може в них немає роботи? Чи може всі вороги укра§нсько§ наці§ вже знищені?
   А конкуренти не дрімають. Розширюються, диверсифікуються, намагаються витіснити мене з моє§ економічно§ ніші. Увесь час впроваджують всілякі організаційні і технічні новинки. І хочеш чи не хочеш ти цього, ніхто не питає тебе, людина ти минулого чи майбутнього. Знаєшся ти на комп'ютерних технологіях чи навіть не відаєш, де той комп'ютер вмикається. Ось і мені дійшло, що ми живемо у вік комп'ютерів і бути укра§нським шахраєм на відповідному рівні без комп'ютерного шахрайства нині не можна. Мій головний конкурент по бізнесу, всіляко намагався витіснити мене з ринку. І почав поступово домагатися свого. Провів я моніторинг ситуаці§ і довідався, що його фірма знаходиться на два кроки попереду мене саме за впровадженням комп'ютерів у виробництво.
   Всі мо§ спроби перемогти його в чесному бою природно§ конкуренці§ нічого не давали. Мій бізнес почав однозначно втрачати позиці§. Те, що звільняв я, захоплював мій конкурент. Я зрозумів, що у чесній боротьбі я йому програю і тому застосував свій хист не системного менеджера, а спонтанного укра§нського шахрая.
   Навіщо я тримаю в своєму університеті цілий факультет економічно§ і соціально§ кібернетики? Навіщо трачу великі гроші на переманювання з факультету кібернетики рідного університету імені Тараса Шевченка кращих спеціалістів? З якою метою я тоді організовую кожен рік загальнодержавні олімпіади програмістів і виплачую переможцям великі премі§, якщо нікому з них мені допомогти? Чому я не можу використати цих людей хоча б для досягнення своє§ шахрайсько§ мети? За що я §м плачу гроші? Нехай відпрацьовують.
   І ось мені принагідно чи то підказав, чи то нагадав якийсь зі співробітників університету напередодні 1 квітня, що це не лише "день дурнів", але й улюблений день творців комп'ютерних вірусів для презентаці§ власних зловредних винаходів. Уявляєте, в фрагменті "кра§ни дурнів", тобто Радянського Союзу, яким є Укра§на, "день дурня". Два, так би мовити, в одному. Така крутизна, що закачаєшся. А що як напустити спеціальну групу комп'ютерних вірусів на компані§ і підприємства свого конкурента? Звичайно ж, я ніякого відношення до ціє§ акці§ не маю. Тому не від мене, а від одного довіреного мені професора і отримав один студент комп'ютерний геній завдання розробити до "дня дурня" відповідний вірус. З навчальною, кажучи науково, метою. Інші студенти теж отримали подібні навчальні завдання, але лише для того, щоб відволікти увагу від основно§ мети цього проекту. Професору було відомо, що обраний ним студент-програміст не підведе. Тим більше, що за таке інтелектуальне хуліганство було запропоновано від "невідомого" замовника великий бонус.
   І геній-програміст, якого ще не встигли перекупити ні Росія, ні США, дійсно створив у цьому сенсі щось незвичне. Його вірус з назвою "Дедлі менеджер" на відміну від звичайних вірусів не паралізував комп'ютер, а, навпаки примушував працювати його в прискореному режимі. Внаслідок цього справи компані§ мого конкурента повинні були цілеспрямовано доведені до "ручки".
   Мені мало було по-шахрайському знищити бізнес свого конкурента. Я хотів ще й витончено познущатися з нього саме в тій сфері, де він мене набагато перевершив і випередив. Тому однією з вимог до вірусу було блокування механізму виключення, щоб володар комп'ютерно§ мережі компані§ міг на власні очі спостерігати, як він розоряється.
   Студент-геній заразив ЕОМ всіх п'яти компаній мого конкурента і вже через місяць всі вони заявили про власне банкрутство. Так я став найсучаснішим комп'ютерним шахраєм у кра§ні, а може й в усьому світі. Пізніше подібні штучки я провертав і з іншими сво§ми недоброзичливцями. Скажімо, я попросив перепрограмувати вірус на день Св. Валентина, весняне свято закоханих, щоб знищити компанію "Конотопсько§ відьми". Замовлений мною вірус "Смертельний менеджер" тепер є моєю власністю і я можу його використати в будь-який момент проти сво§х ворогів.
   Саме тоді в 90-ті роки ХХ ст. рясним цвітом забуяла комп'ютерна злочинність і я, як істинний шахрай, не міг не скористатися з цього. В той час по всьому світові блукали знамениті комп'ютерні віруси "Мікеланджело", "Єрусалим", а також §х різновиди "Чорний квадрат", "Чорна п'ятниця", "Мальтійська амеба" та інші.
   "Єрусалим" і його "амебний" різновид заражали тоді різні програми і симптомом хвороби була поява на екрані чорного квадрату. Робота машини різко сповільнювалася. Особливо небезпечним був "Єрусалим" у випадках, коли 13-е число припадало на п'ятницю. У "Амеби" були сво§ усталені звички і вона прокидалася 15-го числа кожного місяця, якщо це число припадало на неділю. Віруси стирали всі програми, які завантажувалися в ці дні. Але "бацилонайнебезпечнішим" днем вважався 1 квітня. Програмісти-шкідники в той час щорічно готували до "дня дурнів" багато далеко не безневинних жартів.
   В той період у США комп'ютерні шантажисти запускали віруси в мережі найбільших фірм і вимагали викуп за §хню нейтралізацію. Хакери копіювали найновіші програми, які готувалися до продажу і віддавали §х за гроші фірмам-конкурентам, перекачували інформацію з електронно§ мережі НАТО і продавали §§ на Схід. Такий собі Гесс зламав електронний захист Пентагону. Жартівник із Королівського технологічного інституту в Австралі§ 20-річний студент зумів проникнути до комп'ютерно§ мережі Національного управління з аеронавтики і дослідження космічного простору США (НАСА). Одним словом, проблеми з комп'ютерними вірусами в той час, як, до речі, і нині були у всіх на слуху в Укра§ні, але всі чомусь думали, що вони впроваджуються десь там на Заході, а ми до ціє§ проблеми ніякого відношення не маємо. Типовий радянський синдром самоізоляці§. Саме цим я і скористався не лише для впровадження вірусного вітчизняного продукту на укра§нський ринок, але й для власного убезпечення від можливих звинувачень у поширенні комп'ютерних вірусів.
   По-шахрайському знищивши компанію "Конотопсько§ відьми" я прислужився Укра§ні. Не собі, бо мені від того ніяко§ вигоди і зиску не було. Прислужився я сво§й неньці і в ще один абсолютно дивний і неймовірний спосіб. У цей час Росія почала тиснути на корумповану проросійську владу в Укра§ні з метою передачі §й найліквідніших, найпривабливіших укра§нських підприємств, які ще знаходилися в державній власності. Я знав, що §х віддадуть москалям за безцінь, а ті демонтують найкраще обладнання, як це вже неодноразово траплялося, і перевезуть його до Росі§. Один з цих заводів був би мені дуже до речі, але я нічого не міг вдіяти. Про національні інтереси Укра§ни владні "інородці" ніколи не думали. Укра§на завжди була для них чужою і навіть ворожою. І я вирішив помститися цим нацменам так, як я вмів.
   В той час у Верховній Раді розглядалося декілька кандидатур на міністра закордонних справ, який і мав вести ці перемовини. Серед них виділялася власним "колоритом" фігура одного колишнього кримінального авторитета, який у молодості двічі відсидів у в'язниці за зґвалтування тринадцятирічно§ дівчинки і пограбування. Ще в юному віці в нього проявилися організаторські здібності. Однак вони були спрямовані лише на злочинну діяльність. Потім він шахрайським чином добився перегляду сво§х справ, натиснув на свідків, одним погрожував, інших просто купив, і судимості з нього було знято. Така людина на посаді міністра закордонних справ була повним нонсенсом, що розуміла навіть дебільна правляча більшість. Він не знав англійсько§ мови, та й російсько§ теж і розмовляв на класичній зеківській "фєні" і навіть пишався цим. Однак, абсолютно неждано і негадано для всіх лобіювати цю кандидатуру взявся я - голова парламентського комітету з національно§ безпеки і оборони.
   Готуючись до виборів я вже купив немало депутатів і вони неформально належали до моє§ ніякими документами не регламентовано§ фракці§. Їм одноразово робили виплату і вони голосували так, як мені було треба. В той же час я накручував колишнього ґвалтівника дівчат, а тепер ґвалтівника Укра§ни, переконуючи його в тому, що саме він і ніхто другий найкраща із існуючих кандидатур і всі інші йому і в підбори не годяться. Він теж взявся за справу, та так. що більшість претендентів на цю посаду оголосили самовідвід. Врешті решт це призвело до того, що його затвердили. Всі думали, що я таким чином шукаю підтримки серед правлячо§ коаліці§, готуючись до майбутніх парламентських виборів. У мене ж були зовсім інші міркування. Вони полягали в тому, що міністром закордонних справ Росі§, який і мав вести переговори з російського боку про приватизацію росіянами потрібного мені комбінату, був колишній полковник КДБ Слюнявін. Все життя він пропрацював у правоохоронних органах і один час навіть очолював найвідомішу в цій кра§ні в'язницю.
   Секрет мого плану полягав в тому, щоб звести за одним переговорним столом колишнього кримінального авторитета, кажуть, що колишніх не буває, і колишнього працівника правоохоронних органів, полковника КДБ, теж кажуть, що колишніх не буває і такий стан, як у хронічно§ хвороби, є діагнозом на все життя. Це можна було собі тільки уявити, що буде діятися в душі полковника КДБ, коли його посадять за один стіл з бандитом, з яким він має вести переговори на рівних. Та це просто жах несусвітній. Такі люди в принципі не можуть домовити про якісь серйозні речі. Хіба що колишній зек з укра§нсько§ сторони називатиме свого колегу з російського боку "товаріщ начальнік". Але нічого такого навіть у страшному сні нікому не привидиться. Це ж з яким презирством, зневагою, незрівняною вищістю має говорити з укра§нським міністром закордонних справ російський міністр. Які образливі слова мають мимоволі зриватися у нього з вуст. Як він має знущатися і насміхатися навіть цілком мимоволі над сво§м укра§нським візаві. Той, хто хоча б побіжно знайомий з кримінальною психологією, мене зрозуміє.
   Все відбулося на переговорах саме так, як я і передбачав. Вони були вже в самому початку зірвані і закінчилися безрезультатно. Більш того, міністри закордонних справ двох сусідніх держав розійшлися щирими особистими ворогами, чого я і добивався. Це було на користь не лише мені, але й державі Укра§на. Я отримав омріяний комбінат, а з чисто особисто§ неприязні інтеграція нашо§ держави в той дебільний "русский мір", про який я писав раніше, застопорилася.
   І знову ліричний відступ. Наболіло ж, а поділитися більш ні з ким, крім тебе, пане нотатнику. Майбутнє, якого ми бо§мося, в нас-укра§нців неодмінно перетворюється на теперішнє, якого ми не любимо, а потім і в минуле, яке ми обожнюємо.
   Чомусь всі у нас думають, що політики-шахра§ при владі це минуле і теперішнє Укра§ни, але ні в якому разі не §§ майбутнє. Зазирнути туди для пересічно§ людини не легко. Люди в нас не хочуть напружувати сво§ сірі клітини головного мозку. Їм набагато звичніше напружувати сво§ м'язи, виконуючи некваліфіковану роботу. Громадяни Укра§ни все ще не є гідними своє§ багатотисячолітньо§ Батьківщини. Істинно про нас нинішніх сказав Тарас Шевченко: славних прадідів великих, правнуки погані. Певно, має прийти нове покоління, з іншою ментальністю, з повагою до інших цінностей.
   Цивілізований світ уже відчув, поки що чисто інту§тивно, що на світ насувається велика небезпека аморального і голого прагматизму політиків-шахра§в, від яких залежить хід речей і ідей. Сто разів був правий Френк Герберт, який стверджував, що механізм управління процесами у суспільстві підкоряється волі правителів. В Укра§ні, на жаль, донині побутує думка, що державою і §§ економікою мають керувати не ідеалісти, а голі прагматики, які "знають, чого хочуть". На жаль, ідіоти не розуміють, що ці люди знають чого вони хочуть за наш з вами рахунок, а до інтересів держави, а отже і кожного з нас, §м ніякого діла немає. У них ніколи не доходять до цього руки.
   Після відходу від політики правителів-ідеалістів, аристократів духу, залишається не просто дзвінка порожнеча. У ціє§ порожнечі з'являються нові якості: тривожні, небезпечні, які загрожують самому сенсу буття. Це тому, що на §хнє місце не прийдуть навіть такі ідейні шахра§ як я. Все буде набагато трагічніше. До влади обов'язково дорвуться шахра§ абсолютно аморальні і чисто прагматичні. А для них укра§нці завжди були лише козлами і біомасою. Але до справи.
   Пора було починати підготовку до парламентських виборів. Гроші на проведення цих заходів я від кредитно§ спілки отримав, терміни вже тиснули. Відповідна піаркампанія успішно продовжувалася. Треба було братися за створення відповідно§ парті§ і ставати §§ лідером. Я найняв кваліфікованих аналітиків і провів моніторинг політично§ ситуаці§, яка складалася в кра§ні. Ключовою фігурою в державі був президент і тому наступні вибори готували економічне, політичне, ідеологічне і технологічне підґрунтя для майбутніх президентських виборів, які мали відбутися за два роки після парламентських.
   Але яку партію створити? Їх уже було на укра§нському політичному небосхилі безліч і жодній з них так і не вдалося зробити нічого корисного і потрібного для наці§. Я дуже добре усвідомлював, що політичне життя в будь-якій кра§ні йде шляхом перебору варіантів і напрямків розвитку. Через це до влади геополітична доля почергово приводить ті чи інші політичні парті§ і §х блоки. Таким чином ніби відбувається §х перевірка, своєрідна апробація на вміння ефективно керувати суспільством на даному історичному етапі. Було очевидно, що за період незалежності Укра§ни при владі побували майже всі політичні парті§ окрім націоналістів. І всі вони з тріском провалилися, показавши свою повну нездатність ефективно керувати державою і вирішувати §§ нагальні проблеми. При владі були комуністи, соціалісти, соціал-демократи, ліберали, олігархи. Тому для мене було зрозуміло, що врешті-решт до влади в Укра§ні неминуче прийдуть націоналісти. Але поки що §хній час не прийшов і через це мені треба було створювати шахрайську партію з метою того, щоб потрапити до парламенту.
   З'явитися на рік раніше - все одно, що на рік запізнитися. Я звик дивитися на дива і дивацства цього світу мудро і спокійно. Враховуючи те, що в Укра§ні 54% населення складають жінки я вирішив вперше створити жіночу партію з гучною назвою "Жінки за майбутнє дітей і онуків". Звичайно, що тут був ризик. Але хто не ризикує, той не п'є шампанське. Основна проблема полягала в тому, що наші жінки звикли голосувати за чоловіків. У нас надто мало знавіснілих феміністок, як на Заході. Наші жінки хочуть наслідувати чоловіків і підкорятися §м. У сво§й більшості вони не звикли думати самостійно, а готові піддаватися на всілякі шахрайські штучки з боку чоловіків. Це стало з §хнього боку такою собі психологічною потребою. Так, слабший завжди підкорявся і підкоряється волі сильнішого. І радіє, що знайшов надійну опору. Цим завжди користувалися політики-шахра§. Послухавши все те, що цвенькали з трибуни Гітлер і Сталін, ми скажемо, що це абсолютний примітив, елементарщина для неграмотних, банальні і найпростіші речі. Суцільні гасла і заклики. Пустопорожнє струшування повітря. Але, фактом є те, що натовп саме цього і хотів. Він плакав і сміявся до втрати пульсу, аплодував до пухирів на долонях. Це тому, що перед ним виступав авторитет. Абсолютно дутий, але авторитет.
   За великі гроші я найняв екстрасенса, який виступав перед публікою з психологічними дослідами, щоб використати його унікальний досвід як треба професійно дурити людей. Все таки я доктор наук і професор і для мене примітивні методи наших "професійних революціонерів" не підходять. Так із шахрая-любителя я перетворився на шахрая-професіонала, визначного політичного авантюриста, який вміє професійно володіти натовпом. Особливо велике значення таке вміння має для виступу серед жінок, яким від природи притаманна певна істеричність.
   Однак для того, щоб §здити всією кра§ною і організовувати на місцях відповідну жіночу аудиторію необхідні були реальні партійні структури на місцях. Саме для §х створення і функціонування хоча б на час передвиборно§ кампані§ і самих виборів потрібні були великі кошти. Якраз §х і забезпечували вивезені в офшори гроші кредитово§ спілки "Турбота". Такі структури були створені професійними партменеджерами. Після цього партію зареєстрували в Мін'юсті і робота закипіла.
   Жінки створіння набагато емоційніші за чоловіків, окрім того на них висить турбота про родину, про дітей і онуків. Через це, щоб мо§ виступи перед аудиторією, так би мовити, вживу і на телебаченні мали відповідний, бажаний для мене ефект, необхідно було звертатися до основних природних інстинктів мо§х виборців. Найпершим серед них, як відомо, є інстинкт продовження свого роду в дітях і онуках і відповідно страх за §хнє життя, за §хнє майбутнє. Тому навіть не усвідомлюючи цього люди в Укра§ні на рівні підсвідомості боялися, щоб через союз Укра§ни з Росією, на чому наголошували деякі парті§ і виборчі блоки, укра§нських чоловіків, чи§хось дітей, онуків, братів, коханих не відправили воювати на Північний Кавказ, де війна не затихала ні на одну хвилину.
   Якщо на початку 90-х воювала одна Чечня-Ічкерія, то на початку ХХІ століття в боротьбу проти Росі§ включилися практично всі республіки Північного Кавказу. Військові ді§ і терористичні акти накрили сво§м чорним крилом Дагестан, Осетію, Інгушетію, Кабардино-Балкарію, Карачаєво-Черкесію і навіть Адигею. У росіян земля горіла під ногами. З 900-тисячно§ російсько§ армі§ понад 350 тисяч солдатів і офіцерів знаходилися на Північному Кавказі. Однак вдіяти нічого не могли. Уже всім стало зрозумілим, що як гнилий мішок розлізся міф про геро§зм, самовідданість і славу російського солдату і російсько§ збро§. Виявилося, що цю славу створили не росіяни, а призвані до російсько§ армі§ укра§нці, грузини, азербайджанці, узбеки, казахи та й ті ж чеченці, інгуші, лезгини, кабардинці, черкеси і таке інше.
   Саме §хню во§нську звитягу, як і все інше найкраще в цих націй, росіяни по шахрайському присво§ли собі. Нічого свого хорошого не маючи, росіяни навіть традиційну §жу захоплених ними народів украли для себе. Я згадав ресторан російських страв у Болгарі§, де сміявся мало не до сліз з його меню: укра§нський борщ, вареники, куліш, шашлик, бастурма, лагман і таке інше. Жодно§ "ісконно" російсько§ страви там не було. Та й справді. Хто буде §сти російське щі з кисло§ капусти, коли є чудовий "наварістий" укра§нський борщ. А в США я бачив тренувальний спортзал, де навчали "істінно русскому у-шу", тобто бойовому гопаку. Украсти по шахрайському щось краще в інших народів, присво§ти його собі і оголосити його "ісконно русскім" можуть лише росіяни. І причина тут дуже проста і полягає у тому, що нічого справді свого конкурентоспроможного з іншими народами росіяни не створили і не мають. Якщо мають, то нехай мені хоча б одне щось таке бодай би хтось один назвав. Я таких людей допоки не зустрічав. Звичайно, що таким не можуть бути матрьошки, лапті, балалайка з трьома струнами і "русская" бєрьозка.
   В той час, коли я розкручував свою жіночу партію, у зв'язку з черговим загостренням ситуаці§ на Північному Кавказі, коридорами Верховно§ Ради блукав такий анекдот. Під егідою головнокомандувача російська армія пройшла всю рівнинну частину Чечні-Ічкері§, знищуючи всіх і спалюючи все. Попереду в них стіною постали гори, вкриті густим лісом. З лісу доноситься громоподібний голос: один чеченський моджахед кращий за цілий взвод російсько§ армі§. Головнокомандувач відправляє в ліс на розвідку взвод солдатів, але ніхто не вертається назад. Знову з лісу доноситься той же страшний голос: один чеченський моджахед кращий за цілий полк російсько§ армі§. Посилають у ліс полк, ніхто не вертається. Цей же громоподібний голос продовжує: один чеченський моджахед кращий за всю довбану російську армію. "Довбана" армія заходить до лісу, щоб нарешті викурити звідти цього чеченця. Раптом на галявину з кущів виповзає поранений російський солдат. - "Зупиніться, - кричить він. - Це пастка. Їх там двоє..."
   Ось про цю загрозу нашим дітям і онукам я і говорив жінкам Укра§ни. Політичні авантюристи задля сво§х шахрайських міркувань готові були відправити укра§нських хлопців воювати до Росі§, де війна не закінчиться ніколи. Тому будь-який союз і взагалі будь-які відносини з Росією є прямою загрозою нашим дітям. Росія імперія, а отже буде воювати аж до тих пір, поки не розсиплеться як картковий будинок. Так було з кожною імперією в минулому - від Ацтеків до Римсько§, від Британсько§ до Османсько§, від Радянського Союзу до Третього Райху, від Моголів до Французько§.
   Для того, щоб відкривати людям очі на реальну небезпеку, що йшла від партій, які існували на російські гроші, §хні нафто- і газодолари і напряму виконували вказівки Кремля з організаці§ всіляких спільних з Росією просторів, кінцевою метою яких була мобілізація укра§нських хлопців на війну на Північному Кавказі, де російська армія постійно програвала, і потрібна була політична організація або партія. Треба було пояснити людям, що будь-яка особа і політична партія, які агітують і виступають за союз з Росією є особистими смертельними ворогами кожного громадянина нашо§ держави. Саме через §хні ді§ нависла смертельна загроза перед нашими укра§нськими дітьми і онукам. Особливо велика ностальгія в росіян була за укра§нськими старшинами, на яких трималася вся армія колишнього Радянського Союзу. Якраз вони, найбільше наближені до солдат, слугували не стільки передавальною ланкою, скільки реальним мозковим, організаційним і реалізаційним началом всього військового механізму як у мирний час, так і в час війни. Всю цю та іншу важливу інформацію необхідно було донести до укра§нських матерів.
   Як народний депутат і керівник парламентсько§ комісі§ з національно§ безпеки і оборони я добре знав, що всі ті парті§ і організаці§, які виступають проти інтеграці§ Укра§ни до ЄС і НАТО і за союз з Росією є платними агентами останньо§. Щоб постійно розширювати власну шпигунську мережу в Укра§ні і забезпечувати сво§х агентів грішми Росія систематично розширювала кількість сво§х дипломатичних представництв у нашій кра§ні, а також кількість регіональних відділень власних банків. Тому саме в цій справі мій шахрайський інтерес повністю співпадав з природнім інтересом укра§нсько§ наці§ і кожно§ укра§нсько§ матері. Задля поширення знань про реальну загрозу для укра§нського народу, яку §й несе Росія і §§ агенти в Укра§ні, я заснував газету "Трибуна народу", в якій почав систематично і методично "мочіть в сортірє" всіх ворогів укра§нсько§ наці§. Якимось дивним для мене чином вони співпали з мо§ми особистими ворогами.
   Зрощування політично§ влади з капіталом створило в Укра§ні суперсприятливий грунт для повсюдно§ корупці§. Як справжній шахрай я надзвичайно тонко і чітко відчував шахра§в інших, особливо зайд, які мали своєрідну шахрайську ментальність, відмінну від укра§нсько§. На тлі передвиборно§ боротьби, зустрічей з виборцями в різних регіонах кра§ни, полеміки, яка розгорілася на сторінках моє§ газети тощо, я зрозумів, що російські шахра§ від історі§, які цю історію намагаються фальсифікувати не лише в Росі§, але і в Укра§ні, в принципі завжди приречені на стратегічну поразку. Це тому, що у сво§й діяльності, особливо в Укра§ні, вони вимушені спиратися лише на всіляких збоченців, дурнів, невігласів, вкрай непорядних і нечесних людей. Дійсно, ніяка розумна і порядна людина ніколи неньки Укра§ни не продасть і свою націю не зрадить. Ні за які гроші.
   Саме через це російські агенти в Укра§ні вимушені чисто по шахрайському морочити голову останнім ідіотам, стверджуючи, що ніяких Укра§ни і укра§нців немає, а "всє ми русскіє". Вони навіть не здатні второпати того, що саме слово "русскіє" є ганебною і єдиною у світі штучною, нав'язаною німецькими за походженням царськими шахраями московському народу самоназвою. "Русскіє", значить чи§. Всі інші ж народи є кимсь (німці, французи. укра§нці, поляки, китайці, індуси і так далі - це вони і лише "русскіє" чи§. Раби, підніжки, служники?... Не зрозуміло. Жодна нація, яка хоча б трішки себе поважає, так себе не назве.
   Моя партія "Жінки за майбутнє дітей" так "розкрутилася" перед виборами, що влада забила тривогу. З допомогою сво§х російських босів, які виділили §й шахраюватих політ технологів номенклатурні парті§ на награбовані у народу гроші розпочали шалену кампанію з §§ дискредитаці§. Коли ж реальні, а не шахрайські соціологічні опитування виявили, що заснована мною партія однозначно проходить до парламенту, вирішили реалізувати, запозичену у росіян ідею "клонів". Була створена партія майже з такою ж назвою, що і моя, і також на моєму мажоритарному окрузі висунули людину з таким же прізвищем, ім'ям та по батькові, що і у мене. Де тільки вони такого відшукали? Два шахра§ з однаковим прізвищем і ім'ям на одному окрузі, це вже занадто. Однак все це були марно потрачені гроші. І партія двійник, і мій повний тезко виявилися далеко у хвості списку.
   Ті вибори вдруге в Укра§ні проводилися за змішаною, тобто мажоритарно-пропорційною системою. Знамениті "борці за права трудящих", олігархи в першому поколінні із КПУ і СДПУ (о) намагалися запровадити в кра§ні суто пропорційну виборчу систему або хоча б зробити так, щоб більшість депутатів за нею обиралася. Але в них нічого не вийшло. Кількість депутатів, які обиралися в багатомандатних і мажоритарних округах залишилася за законом незмінною - по 225 чоловік. Президент ветував закон до тих пір, поки в парламенту не вистачило терпіння і він прийняв компромісний виборчий закон. Мо§ жінки, прости господи, багатомандатниці, пройшли до парламенту і утворили абсолютно проститутську фракцію. Так, я дійсно підібрав на перші місця визначних за красою і власною безпринципністю молодих жінок, рекрутувавши §х з колишніх студенток власного університету. Головним критерієм відбору були фізичні дані, розум, закінчена магістратура і аспірантура, повна безпринципність, а також відданість мені і душею, і тілом. Фракція стала продажним зібранням політичних проституток і повій. Вони продавали за гроші свою душу і тіло. А я вибирав для них об'єкти серед народних обранців і високопосадовців. Потім давав команду "фас" і "мо§ дівчата" йшли і робили те, що я велів. Я ж став знову незалежним ні від кого, крім сво§х виборців. У крайньому разі я так себе презентував і декларував, "для дурних". Головним для мене в тодішній політичній ситуаці§ в кра§ні було те, що я став депутатом, обраним у мажоритарному окрузі на Полтавщині. Через це я не належав до жодно§ з політичних сил і не був залежним від навіжених партійних босів.
   Народ продовжував насолоджуватися спектаклем з назвою вибори до парламенту. Безліч анекдотів ходило Укра§ною. Так партію СДПУ (о), тобто Соціал-демократичну партію Укра§ни (об'єднану), за неправдоподібно високий відсоток євре§в серед §§ керівного складу мудрий укра§нський народ, називав "обрізаною". Так розшифровувалася літера "о" у дужках. Чисельність підприємців у Всеукра§нській парті§ трудящих перевищила 50%. У списку моє§ парті§ "багатомандатниць" було лише 2% партійних активістів, найнижчий показник з усіх, але найвищий відсоток вона мала за питомою вагою державних службовців.
   Але найбільше насолоди думаючому електорату давала Прогресуюче-соціалістична партія Укра§ни. Люди між собою §§ називали Прогресуюче-маразматичною партією Укра§ни. Ї§ очолювала абсолютно неадекватна жінка, яку всі звали "Конотопською відьмою". Вона привселюдно закочувала істерики, які в народі здавна називали "маточними припадками". В нашій кра§ні шахраями і політичними проститутками були майже всі. Вона відверто, просто в очі, брехала своєму лохуватому електорату, який ніби прийшов на наші терени з позаминулого століття. У шахра§в завжди так: поліз у кишеню за словом, витягнув брехню.
   "Конотопська відьма", яка не вилазила з Ки§всько§ синагоги, одночасно проводила абсолютно дебільні "хресні ходи" УПЦ Московського патріархату. Ї§ заступник Марченков, чистопородний єврей, зображав з себе "для дурних" зайд корінного росіянина. Після того, як перед самими виборами він побив у парламенті депутата-укра§нця Мовчуна, одна зомбована дурепа написала і принесла до офісу Прогресуюче-маразматично§ парті§ Укра§ни плакат: Марченков - русскій богатирь. Я сміявся до повно§ знемоги. От дебіли!
   В цей же час кандидат у мери Одеси, який народився на Сахаліні, на передвиборних мітингах абсолютно по-шахрайськи переконував одеських лохів, що він корінний одесит. Фантастичний у нас народ! Просто знахідка для шахра§в всіх мастей напрямків, типів і спеціалізацій.
   Якби там не було, але моя партія успішно подолала 4-х відсотковий бар'єр, набрала 6,12 відсотка голосів і пройшла до парламенту. Сталося суттєве оновлення Верховно§ Ради. Питома вага шахра§в в ньому дещо зменшилася за рахунок ідейних членів "Нашо§ Укра§ни", а також окремих націоналістів, обраних у мажоритарних виборчих округах.
   В той час, у зв'язку з масовими відвертими фальсифікаціями на виборах в Укра§ні, проти "укра§нсько§" влади повстав весь демократичний цивілізований світ. Англіканська церква Канади під тиском впливово§ укра§нсько§ діаспори ціє§ кра§ни, теж прилучилася до критиків режиму. Особливо активну позицію зайняв примас ціє§ церкви Джон Кром. Він закидав адміністрацію президента Укра§ни протестними листами. Нарешті з Укра§ни прийшла відповідь, адресована "примату Джону Крому". Сплутати примаса з приматом, це вже щось потойбічне. Однак дуже характерне для "нашо§" влади. Відповідь з Канади не забарилася і стала надбанням всіх засобів масово§ інформаці§ світу. Канадці писали, що "примас Джон Кром живе не на дереві. Хоча він не проти інколи поласувати бананом, але не ходить на чотирьох і його тіло не вкрите густою і довгою вовною". Над абсолютно неграмотною владою нашо§ кра§ни черговий раз потішалася вся планета.
   В мене ж стався якийсь душевний надлам. Здавалося б я досягнув всього, чого хотів. Напевно, за логікою речей потрібно було починати сколочувати команду для висунення мене на майбутніх президентських виборах, пристрілкою до яких і були вибори парламентські. Але чогось мені не вистачало. Чогось бракувало мо§й нещасній душі. Відверто скажу, сам не знаю чого. Напевно правду кажуть, що в кожній перемозі є поразка і в кожній поразці приховується перемога. Переможені Німеччина і Японія після Друго§ світово§ війни жили набагато заможніше і краще, ніж §хній переможець Радянський Союз. То хто ж тоді переміг?
   Я добре усвідомлюю, хоча й нічого не можу з собою вдіяти, що всі шахрайські проекти приречені на стратегічну поразку. Але тактично вони можуть бути дуже успішними. Проект "Бог-гроші", "Бог-імперія", "Бог-брехня" та інші такого ж типу і штибу врешті-решт гинуть. Приречений чисто меркантильний інтерес, приречена повна бездуховність, приречений на розпад будинок, побудований на фундаменті брехні, тобто імпері§.
   Хтось із великих сказав: тим, кого ми жаліємо за життя, заздримо після §х смерті. Нібито я і досяг всього чого хотів саме шахрайськими способами і методами. Ніби цілком реально попереду бовваніло президентство, можливість стати історичною особою. Але щось §ло мене зсередини, не давало мені спокою і повного задоволення. І я нарешті зрозумів, що саме - ніхто не знав про те, який я спритний шахрай. Ніхто. Тільки цьому нотатнику я і міг звірити сво§ думки, задуми, здійснені шахрайські операці§.
   Все одно ніхто не здатен сказати точніше і краще за нашого Генія і Пророка Тараса Шевченка. З приводу всіх людей він сказав геніальні слова: "дурні і горді§ ми люди". Не був щасливим виключенням з цього правила і я. Коли в людини все виходить, що вона задумує, коли вона вже всіх обдурила і над кожним хоча б у душі насміялася і натішилася цим, коли всі довкола вважають тебе таким собі еталоном правильності і ідеалом всіх можливих чеснот, коли ти навіть зґвалтувавши дівчину вмієш так задурити §й голову, що вона вважає тебе своєю жертвою, коли тебе намагаються наслідувати тисячі людей, коли закохані в тебе студентки беруть в облогу твій розкішний ректорський кабінет у твоєму ж університеті, коли тебе відверто обожнює власна дружина, коли перед тобою, неначе перед богом падають на коліна тво§ виборці і цілують тобі руки у будь-яко§ людини мимоволі може виникнути відчуття, що вона вже схопила Бога за бороду. Тарасе, Тарасе... Істинно тобою сказано: "дурні і горді§ ми люди". Треба було мені ці геніальні слова повторювати все життя, а я на них надибав тільки зараз. Потрібно було кожного ранку бити себе по пиці і примовляти, що я віслюк і дурень. Але що тепер говорити... Справу зроблено і вороття назад немає.
   І раптом так нездоланно закортіло поділитися, хоча б з однією людино у світі, який я спритний шахрай, що я мимоволі зробив найбільшу помилку у своєму житті і дав почитати свого нотатника дружині.
   На§вною ти виявився людиною, пане Принципал-Жульський. Дурною і гордою. Вирішив, хто-хто, а вона, моя вірна кицюня і пташина, яку я незліченну кількість разів дурив, готова заради мене на все і прийме мене нового таким, яким я є. Всі останні роки після свого падіння в §§ очах, я в §§ уяві лише незмінно зростав і надувався як повітряна кулька. І ось з великим шумом луснув... Луснув вдруге і на цей раз остаточно. Тим більше, що всі основні мо§ статки в Укра§ні були записані на дружину. На не§ і на вихованих нею наших донечок. От ідіот! З величезним гуркотом я був скинутий сво§ми близькими з п'єдесталу, який вони самі ж і спорудили і покотився до цілком логічного кінця.
   Ось і все. Прочитавши запоєм мій нотатник, а це дійсно нотатник, а не щоденник, днів тут немає, років теж, дружина ясно дала зрозуміти, що далі жити з такою страшною людиною, якою зовсім несподівано для не§ виявився я, вона вже не зможе. Відцуралися від мене і виховані дружиною у своєму дусі також мо§ красуні-донечки. Для них мо§ зізнання в нотатнику стали справжнім шоком. Сьогодні дружина подала заяву на розлучення Вона нічого не втратить, так я майже все набуте мною записано на не§. Не будуть обділені і доньки. Дуже скоро я опинюся ні з чим. Всі мо§ шахрайські штучки виявилися ні до чого. Життя якось враз втратило для мене свій сенс. Я повністю спустошений і знесилений. Ніби з мене враз витекла вся життєва енергія, яка рухала мною до того. Немає сил далі боротися. Та й з ким? Сиджу один за столом з пляшкою горілки, сам собі наливаю і випиваю. Самотній і всіма покинутий. В голові думки про самогубство. Нікому я більше не потрібен. Всіх обдурив, обібрав, всіх перехитрив, включаючи самого себе. Йду з життя. І не тому, що я майже все втратив в Укра§ні. На закордонних рахунках у мене вистачить грошей і ці рахунки не належать нікому, окрім мене. Я втратив смак до життя. Повністю і безповоротно.
   Дружина говорила зі мною рівним тоном, що, на мою думку, свідчило про §§ непохитну рішучість або про залізобетонну, непробивну переконаність у власній правоті навіки розлучитися зі мною. Вона дивилася на мене дуже прискіпливо і разом з тим абсолютно спокійно. Моя Наталка вирішила остаточно і безповоротно і в не§ не було ніяких сумнівів у власній правоті. Я це зрозумів і тому просто промовчав. Якесь, схоже на летаргію заціпеніння, насунулося на мене.
   Але ж як я "пролетів" зі своєю дружиною. Яким реально виявився дурнем. Ну й моя благовірна! Що за людина така? Не розумів я §§ інколи. Не розумію я §§ взагалі. Все життя звав §§ і в очі, і поза очима трояндою. І не випадково. Навряд чи можна знайти в історі§ людства іншу квітку, яка мала б такий потужний вплив на літературу, живопис, культуру найрізноманітніших народів. Але справа не в тому, це все емоці§, головне в мо§й дружині, як і в троянді, полягає в тому, що чудова пахуча квітка в ній поєднується з гострими і небезпечними шипами. Вони поранили і навіть скалічили мільйони людей. Ось так і моя дружина. Чудова, чаруюча зовнішність, комунікабельність, толерантність поєднуються в ній з глибинним незламним характером, безкомпромісністю, нетерпимістю, залізною впертістю.
   Я навіть почав вивчати історію культивування троянди, щоб зрозуміти мою благовірну хоча б таким незвичним способом. І виявив, що люди почали культивувати цю чудову квітку в нашій Північній півкулі Швидше за все започаткувала вирощування цього дива природи знаменита Мінойська культура. Давні греки вважали, що красуню троянду дала світові богиня Кібела. Вона нібито зробила це на противагу Афродіті, яка і так була відома соєю невимовною красою.
   Ранні ж християни вважали троянду прямим результатом гріхопадіння. Навіщо ж тоді такій чудовій квітці шипи? Дійсно, може й моя дружина є наслідком якогось давнього гріха §§ пращурів. Навіщо ж тоді такій неймовірно гарній жінці такий "шипастий" характер?
   В Кита§ троянда була оточена справжнім поклонінням. Конфуцій стверджував, що в минулому в бібліотеці імператора ціє§ держави налічувалося 600 праць, присвячених троянді. Вирощувати ці квіти мала право лише шляхта, а використовувати трояндову олію дозволялося лише обраним.
   В Давньому Римі для троянд влаштовували своєрідні теплиці: кущ троянди оточували всюдибіч спеціальним ровом, куди двічі на добу заливали гарячу воду. Пара, що піднімалася від землі слугувала таким собі природним "парником". Таким "парником" для моє§ дружини все §§ життя, аж до прочитання мого нотатника, слугувала "завіса пари" від моє§ непогрішимо§ репутаці§, мій авторитет, образ, який створила в сво§й багатій уяві моя половинка.
   В ХХ ст.. вчені виявили, що в плодах троянди вітаміну С міститься в чотири рази більше. ніж в апельсинах. Вітамін С іноді називають вітаміном кохання. Чого-чого, а цього вітаміну моя дружина мала в надлишку. Щоправда не для себе, а для інших. Нині всім відомі цілющі властивості настоянки і олі§ із плодів шипшини - дикого родича троянди. Однак у прагматичних США знайшли йому цілком технічне застосування. В цій кра§ні роздільна смуга на шосе в деяких штатах засаджена саме шипшиною. Автомобілі не розбиваються об його зарості, але і - найголовніше - не рикошетують від них.
   Ось так і моя дружина. Чудова, пахуча, колюча і може мати чисто утилітарне застосування. Як тобі, нотатнику, таке порівняння?
   Може причина всіх нинішніх наших проблем у відносинах з дружиною криються не в цьому моєму нотатнику? Напевно, справа в тому. що з самого початку вона мене старшого і досвіченішого так самовіддано покохала, сама зробила з мене героя свого роману, витворила з мене образ непогрішимого і чесного чоловіка, яким я насправді ніколи не був. Правильно кажуть, що кохання сліпе. Надто вже вона мене кохала, обожнювала до нестями. Створила для себе з мене кумира, жила цим і ховалася за мій моральний авторитет як за кам'яну стіну. Десь колись я прочитав, що в літературі подібне любовне безумство зветься "синдромом Аделі", за ім'ям доньки знаменитого французького письменника Віктора Гюго.
   Ця жінка все своє життя згорала від божевільного кохання до цинічного британського офіцера Альберта Пінсона. Нещасна жінка постійно переслідувала останнього, не могла без нього прожити ні дня. Що вона тільки не робила. "Купувала" зустрічі з ним, влаштовувала привселюдні сцени ревнощів, Сплачувала картярські борги. Знаючи, що Пінсон дуже любить жінок у всьому §х розма§тті, наймала йому повій. До них одних вона його не ревнувала. Своє життя Адель закінчила в божевільні. Вона померла у віці 85 років з ім'ям Альберта на вустах.
   Після не§ залишилося декілька тисяч листів і багато щоденників. Дякуючи §м і нині можна познайомитися з симптомами ціє§ хвороби. В США вже з кінця ХХ ст. виникли перші спроби організувати терапію для жінок, котрі "кохають надто сильно".
   Іноді ця хвороба торкається і чоловіків, але з ними легше. Вони рідко зациклюються на одній жінці, а також важливим є те, що саме суспільство доволі спокійно реагує на §хнє чіпляння до жінок, ніж навпаки.
   Дехто впевнений, що "синдром Аделі" може заволодіти лише негарною жінкою, котра лише таким чином і здатна звернути на себе увагу. Спочатку так думав і я, здивовано відмічаючи про себе симптоми ціє§ хвороби у моє§ благовірно§, зокрема те, що я §й снився не рідше двох разів на тиждень. Однак якось прочитав, що знаменита американська акторка Мерилін Монро, світовий символ жіночо§ краси і сексуальності, так само по самі вуха була закохана в Роберта Кеннеді. Вона переслідувала його скрізь, говорила тільки про нього, ретельно збирала і зберігала всі, навіть незначні речі, пов'язані з коханим.
   Тепер я думаю, що для постійно§ і глибоко§ закоханості в мене у моє§ половинки була не лише суто психологічна, але й сексуальна складова. Взагалі, жіноча сексуальність до кінця ХХ ст. була майже зовсім не вивчена. Лише згодом з'явився один американський гінеколог, який вирішив досліджувати §§. Для цього використовувалися добровольці, а також він отримав від поліці§ дозвіл на масове опитування повій. І виявилися доволі цікаві речі, які рушили тисячолітні стереотипи.
   З давніх-давен чоловічу статеву силу напряму пов'язували з величиною дітородного органу. Герой першого епосу в історі§ людства, правитель Шумерського царства Гільгамеш (ХХУІІІ) ст. до н.е.) мав цей орган довжиною, пардон, в три лікті. Однак, уже в наш час виявилося, що такі "параметри" зовсім не подобаються жінкам. Сила чоловіка не в них, а в "залізній" ерекці§ і відсутності передчасного сім'явиверження. Саме такими особливостями і володів я.
   Дивлюся я на чоловічу долю в контексті нашо§ культури, сексуально§ в тому числі, і розумію, що у світі, де залаштунково все ж панують жінки, життя витворило три речі, які постійно підстьобують чоловіків. В тому числі примушують §х і шахраювати заради підтримання власного сексуального іміджу. По-перше, від чоловіка чекають сексуально§ активності, а жінка може йому довіритися. По-друге, він має задовольнити жінку. Якщо в останньо§ немає оргазму, винен саме чоловік. По-третє, чоловік завжди потентний. Так, ось, пане нотатнику, мій життєвий досвід і спостереження за іншими людьми довели мені, що ці три гандикапи абсолютно неприродні, а виникли історично в нашій культурі. Вони шкідливі ще й тим, що зберігаються в чоловічій свідомості все життя. У жінок на початку §х сексуально§ активності теж є сво§ типові проблеми, але до тридцяти років більшість §х позбавляються.
   Раніше вважали, що секс - задоволення для чоловіка і обов'язок для жінки. Потім - що обов'язок для чоловіка - задоволення жінки. Нарешті вирішили, обидва повинні задовольняти один одного.
   Великий реформатор церкви Мартін Лютер закликав чоловіків виконувати свій подружній обов'язок двічі на тиждень. У наш час схильні все підраховувати німці встановили, що німецький чоловік займається коханням з дружиною лише 2,75 рази на місяць. Ось такі, пане нотатнику, наші чоловічі справи. Та й жіночі теж не кращі. Одній подрузі моє§ дружини захотілося чогось нового і надзвичайного. Сите і багате життя з чоловіком-бізнесменом здалося §й вкрай пісним і нудним. Провівши ніч в обіймах коханця вона на ранок схаменулася, що може втратити все. Тому ця авантюристка і шахрайка, щоб виправдатися перед чоловіком, інсценувала своє викрадення. Спалила свій "Лексус", а потім прив'язала себе до нього. Але терті калачі з Ки§вського карного розшуку одразу розкрили §§ шахрайський вчинок. Подруга втратила не лише "Лексуса", але й чоловіка-бізнесмена. Але натомість нажила недобру славу і вимушена була тікати з столиці.
   Можливо це і старомодно, але моя дружина, яка, звичайно, не завжди згоджувалася зі мною, ніколи на людях мене не критикувала і мені не заперечувала. Це була культурна лояльність з §§ боку, частина вірності і кохання, а не підкорення. Така людина викликає загальну повагу. Дружини мо§х знайомих політиків сповідували зовсім інші цінності і належали до іншо§ культури. В той час в Укра§ні відбувся зліт "нових грошей". Перевага надавалося зовнішньому лоску перед змістом, друзям перед родиною, багатство стало вважатися мірилом всіх і всього, а намагання "вирвати з глотки" для себе за будь-яку ціну стало повсюдною модою.
   Моя дружина залишила свій рідний дім у Вінницькій глибинці у 18 років. За спиною в не§ залишився §§ батько, водій вантажівки і великий любитель гучних родинних скандалів, двоє сестер і мати, яка наставляла сво§х доньок: "Жінка має бути господинею у вітальні, кухаркою на кухні і шльондрою у ліжку". Попереду був Ки§в, інститут іноземних мов, гуртожиток. До столиці вона прибула з валізою, де був шматок мила, дешеві зубна паста і щітка, білизна та благенька сукня. Весь §§ головний гардероб був на ній самій. У той час я вже давно працював і один приятель познайомив нас, попередньо схарактеризувавши мою майбутню дружину: "Класна, суперова дівчина. Виглядає як секс бомба, але думаю, що вона ще ні з ким не спала. Забирай це диво природи до себе, а то §й не дають проходу всілякі залицяльники, які §§ абсолютно не варті. Вважаю, вона є саме тим, що тобі і потрібне. Не пожалкуєш". Я й не жалкував, але й зовсім не знав своє§ дружини, засліплений §§ відданістю і закоханістю.
   І я, дурень, вирішив. що і моє благовірна теж помре з мо§м ім'ям на сво§х чудових вустах. Розкатав губу, ідіот нещасний. Виявилося, що шок від прочитаного в моєму нотатнику був надто сильним. Та й мо§й дружині для свого обожнювання і закоханості потрібна була реальна основа, "справжні" факти мого безкорисливого служіння людям. І ось все це в одну мить провалилося в тартарари.
   А може, все таки, справа тут у тому, що дружина не змогла пробачити мені того, як я повівся з Романом Мовсепяном. Напевно, вона вважала, що я мав повідомити §й про загрозу, яка нависла над ним. Думаю, що попри всі мо§ намагання виправдатися в цьому нотатнику все таки я міг би, якби захотів, підключити свій шахрайський розум до ціє§ справи і врятувати коханого моє§ благовірно§. Але я цього не зробив і саме цього дружина мені ніколи не подарує.
   Врешті-решт я обрав "римський варіант" або "римську віру". Римляни дохристиянські вважали і вірили, що обирати між життям і самогубством є правом кожно§ людини. Це вже пізніше християнство почало вважати самогубство одним з найбільших людських гріхів. Але ж просто так піти з життя для мене є банальною річчю. Тисячі корисних ідіотів у нашій кра§ні йдуть з життя доведені владою до повного відчаю, але жоден з них не додумався до того, щоб забрати з собою на той світ хоча б одного бандита, злодія і шахрая, який обікрав всю кра§ну, продав §§ ворогам наці§, обібрав тво§х рідних і близьких, все зробив для того, щоб послати §х на бійню на Північному Кавказі. Та кожен же з нас §х знає поіменно. Їх і §хніх дітей, онуків і близьких. "Розстрільні списки" давно складені. Ваше життя трагічне, ви до неможливості зганьблені і принижені кимсь, що примушує вас йти з цього проклятого життя. Чому ж ви тоді, бовдури, прости господи, не заберете з собою на той світ з собою хоча б одне уособлене в конкретній людині зло? Воно ж скрізь панує у нашій державі і продовжує поширюватися саме в Укра§ні.
   Убили твою дитину і ти знаєш, хто це зробив. Як ти можеш, укра§нський шахраю, далі жити, ніби нічого не трапилося? Я тебе питаю? Як з цим можна жити взагалі? Не розумію. Чому ти нічого не робиш? Якщо це високопосадовець чи олігарх, якого ти не можеш дістати через охорону, в нього теж є діти і близькі. До кожного охоронника не поставиш. Чому ви мовчите і не дієте, даючи злу розповсюджуватися кра§ною й далі? Хіба є вам виправдання?
   Я вже писав, що укра§нська нація конче потребує справжніх національних геро§в, таких як Степан Бандера, який по собі не залишив ні рахунків в іноземних банках, ні вілл, ні дач, ні заводів. Всім його багатством на момент загибелі від руки агента КДБ був одяг на ньому. У світі таких людей не багато і серед них виділяються своєю самовідданістю і безкорисливістю Че Гевара і його прямий ідейний попередник Степан Бандера. Знаючи це, я Принципал-Жульський, прямий нащадок козацького сотника Принципала, йду з життя весело і сердито. Завтра я увійду в історію своє§ кра§ни, як §§ національний герой. Тим більше, що дружина обіцяла нікому мого нотатника більше не показувати. Можливо вона його спалить чи вже спалила. А можливо залишить на пам'ять і задля науки мо§м онукам. Не знаю. В мене є два сина, які носять моє прізвище і про яких я дуже обачливо не повідав навіть тим сторінкам, які прочитала моя дружина. Якою б була §§ реакція за отримання ще й тако§ інформаці§, я навіть не уявляю. Ну що ж, передсмертні нотатки, так би мовити, на коня. За останні роки в мене виробилася звичка і потреба сповідуватися аркушам паперу. На світі не існує жодно§ живо§ особи, якій би я міг вилити свою душу. Навіть собаки в мене ніколи не було в дорослому віці. Уже й не буде.
   А я ж все таки укра§нський шахрай, а не якийсь там "інородець", і тому для мене характерні три захоплення: любов до укра§нського села, ностальгія, сентиментальність до тварин. Всі три є очевидним намаганням втекти від реальності. Думаю, що і моє шахраювання це теж підсвідоме і марне бажання знайти шлях втечі від реалій цього брудного і буденного світу, де правлять бандити, злоді§ і шахра§. Колись в дитинстві я мав ірландського сетера, який був надзвичайно тонким психологом, але досліджував психологію не собак, а людей. Він знав з ким і як себе можна поводити і користувався цим на повну котушку, бо був як і я шахраєм. Один ветеринар колись сказав мені, що нібито тварини і люди близькі бо мають надзвичайно велике розма§ття характерів і зовнішніх фізичних ознак. Собаки, як і люди, буваю добрими і злими, веселими і похмурими, грайливими і ледачими, чесними і шахраями. Мені чомусь завжди траплялися суцільні шахра§...
   А як шахраюють наші милі жінки. Точніше як вони вимушені шахраювати. Сучасні жінки справжні дияволиці у стосунках з чоловіками. Особливо з тими, які володіють грішми і владою. Мистецтво керувати чоловіками в §хньому виконанні стає все складнішим. Масовий наплив дам на територі§, де колись панували майже виключно чоловіки, підступно змінює всі норми поведінки в офісах. Ще вчора різні контори були чимось на кшталт армійських підрозділів, де все було просто і невимушено. Сьогодні майже скрізь персонал змішаний і робочі місця перетворилися на широке поле шахрайського полювання на коханок і коханців.
   А знаєте, пане нотатнику, що я виніс із свого життя бізнесмена? Нехватка капіталів стає все менш важливим бар'єром для підприємництва в Укра§ні. В певному розумінні нині у нас грошей більше, ніж ідей в які можна було б §х вкласти. Якщо ідея розумна, а людина, яка §§ пропонує має солідну репутацію, гроші не проблема. Цей принцип має лягти і в основу економічного процвітання Укра§ни. У нас за сотні років бездержавності "заморожено" без перебільшення сотні супер- і гіперпроектів для реалізаці§ яких в усьому світі знайдуться тисячі людей і корпорацій, банків і фондів, які мають гроші, але не знають куди §х вкласти.
   У нашій кра§ні, зважаючи на дебільну і злочинну політику просування повсюдно на всі керівні посади сво§х регіональних ідіотів і невігласів, все більше людей звертає зі шляху кар'єри державного службовця. Це вони роблять щоб прокласти власну стежку до життєвого успіху. Головною причиною цього є втеча від роботи за чиєюсь указкою, дурне і некомпетентне керівництво, яке примушує виконувати власні маразматичні рішення, бажання відчути себе господарем власно§ долі. Людям набридло постійно бути у піджаку і при краватці і день за днем примушувати себе ходити до офісу, де дебільний шеф "зі сходу", який до купи не здатен зліпити двох слів, постійно втручається в твою роботу в якій він нічого не тямить. Тим більше, що у великих фірмах продовжують скорочувати управлінські кадри середньо§ і верхньо§ ланки.
   І ще одне, пане нотатнику. Що в цілому я ще зрозумів з власного життя укра§нського шахрая? Мені випало жити під час грандіозних зрушень світобудови. І я второпав, що саме в цей час до влади дориваються всілякі покидьки і збоченці. Абсолютно безпринципні і безідейні, чисто прагматичні. Чому так завжди відбувається? Чому наш парламент, правляча верства так густо замішана на злочинцях, збоченцях, невігласах і просто "хворих на всю голову" людях. Здається, я відкрив причину цього явища.
   Коли на переломних етапах історі§ вчорашнє, яке абсолютній більшості людей здавалося непорушним, відмирає і відходить, виконавши свою місію, все стає ненадійним і нетривким. У цей час неминуче різко поляризуються інтереси. Саме через це стрімко зростає кількість конфліктів та §хніх жертв. Найстрашніше в цей період полягає в тому, що мільйони емоційно, істерично налаштованих людей стають безпорадною масою. Вона не знає як, не вміє і не хоче пристосовуватися до ново§ ситуаці§.
   Якраз тоді виникає небезпека того, що політики стануть діяти як карні злочинці, а карні злочинці легко можуть стати політиками. Укра§на в цьому сенсі найяскравіший приклад у світі, підтвердження ціє§ моє§ тези і §§ ілюстрація. В цих же умовах і душевнохворі, психічно неврівноважені особи можуть бути піднесені натовпом до рангу політиків. Я вважаю, що це відкрите мною правило, яке визріло не лише шляхом довгих розмірковувань, але й на прикладі моє§ любо§ Укра§ни, далося мені до рук не легко. Але ж я все таки не лише укра§нський шахрай. але й доктор наук і професор.
   Ще одне міркування, пане нотатнику, так би мовити, "на коня". Перехід суспільства від одного якісного стану до іншого може бути як довгим, так і миттєвим. Кра§ни Балті§, Чехія, Угорщина, Словенія, Польща та багато інших кра§н зробили це дуже швидко і тому стрімко пішли вперед, вступивши до ЄС і НАТО. Укра§на та інші пострадянські кра§ни, які не змогли вирватися з під паралізуючого і омертвляючого впливу Росі§, застрягли в перехідному періоді і тому поляризація інтересів і гострі суспільно-економічні конфлікти в нас продовжуються.
   Попередня філософія обрушилася назавжди, показавши всім власну нежиттєздатність. Але і ново§ філософі§ навіть на горизонті не видно. Єдиною ідеологією, яка нині в нашій державі є, це ідеологія укра§нського націоналізму різного спрямування. Але для "інородців", які знаходяться в Укра§ні при владі, вона не прийнятна, так як вони не відчувають своє§ генетично§ причетності до укра§нсько§ наці§. Ці люди не можуть ідентифікувати себе з укра§нською нацією, мовою, культурою, менталітетом. А без філософі§, без віри немає і цілісності в суспільстві.
   Звідси і абсолютно божевільні іде§ впровадження друго§ державно§ російсько§ мови, намагання замінити укра§нську ментальність в освіті, якоюсь дебільною і неіснуючою в природі "загальнолюдською". В цьому ж контексті знаходяться і балачки про якусь міфічну "політичну" націю. Донині ніхто не відає, що то за звір такий, зшитий зі шкури різних убитих тварин. Живі ж звірі завжди, як і люди і наці§, неодмінно мають власне обличчя. Саме за ним одну особину ніколи не сплутаєш з іншою. Тому ми і ніколи не сплутаємо лева з тигром, а кота з леопардом, хоча вони і родичі.
   Я отримав від життя здається все. Чи не про це мріє кожна людина? Чи не цього в глибинах власно§ душі ця ж людина страшенно бо§ться?
   Ну що ж пане додатку до нотатника. Життя закінчується. Однак я все не можу відірватися від цих сторінок. Все таки звичка дійсно друга натура людини. Немало я бачив і чув у цьому житті цікавого, повчального, відразливого і взагалі нікому не потрібного. Останнє, що має зробити укра§нський шахрай, на закордонних рахунках якого знаходяться сотні мільйонів доларів, ідучи у вічність, так це передати ці гроші до рук людей, які знають що і як з ними робити. Я писав у нотатнику про власні шахрайські оборудки, але й словом не обмовився про те, отакий я конспіратор, що в укра§нській діаспорі мною особисто створена, випестувана, вихована, вишколена відповідна нинішньому часу ОУН. І це не випадково. Здавалося б, що таку організацію необхідно організовувати в Укра§ні. Але я вважаю, що в нинішній ситуаці§ в нашій кра§ні база укра§нського відродження має створюватися саме в діаспорі.
   На факультетах соціологі§, психологі§, міжнародних відносин, економічно§ і соціально§ кібернетики мого університету декілька років працювала комплексна група студентів-магістрів другого року аспірантури. Кращі з кращих. Саме вони на моє, на цей раз уже безпосереднє замовлення, виконали проект організаці§ Укра§нсько§ світво§ корпоративно§ держави (УСКД). Ця ідея зародилася в мене декілька років тому в результаті аналітичних роздумів над долею нашо§ наці§ у світі і у зв'язку з очевидними процесами глобалізаці§ життя на нашій планеті. Укра§нська діаспора є найбільшою у світі і перевершує за чисельністю італійську і навіть китайську. Особи укра§нського походження складають у різних кра§нах світу у сумі понад 40 млн. Десятиліттями з Укра§ни ви§жджали найдієвіше, найрішучіші, інтелектуально найрозвиненіші люди. Через це нині за кордонами Укра§ни живе приблизно така ж кількість укра§нців як і в нашій державі.
   Якщо організаційно, ідеологічно, фінансово, інтелектуально об'єднати ці дві половинки нашо§ наці§, виникне критична маса, яка спричинить величезний організаційно-інтелектуальний і ідеологічний вибух. Все відбудеться точно так, як у атомній бомбі. Окремо обидві частини ядерного заряду не здатні на вибух. Але з'єднані в одне ціле вони створюють критичну масу, яка і дає абсолютно іншу якість, §§ прояв і стан. Для успішного і швидкого розвитку нашо§ наці§ на операційному просторі держави Укра§на нам очевидно не вистачає критично§ маси і §§ має забезпечити саме укра§нська діаспора.
   Я не можу тут назвати ні кра§ни діаспори, ні §§ організаці§, які посмертно будуть реалізувати мо§ іде§. Нічого не поробиш, необхідні відповідні перестороги. Вороги нашо§ наці§ не дрімають. Я не даремно писав, що кінцевою метою мого проекту буде створення Укра§нсько§ глобально§ корпоративно§ держави. Ця держава дійсно буде створена за принципами діяльності велико§ корпораці§ і складатиметься з держави Укра§ни і укра§нсько§ діаспори як планетарного явища. На початку ХХІ ст. у світі вже немає жодно§ кра§ни світу, де не було б нашо§ діаспори. Це просто незаперечний факт. Однак фактом є і те, що ця діаспора абсолютно неорганізована і мало пов'язана з Укра§ною. Влада "інородців" в Укра§ні не хоче і не буде організовувати укра§нців за кордоном, так як це для не§ не вигідно і навіть небезпечно.
   Мотором, рушієм Укра§нсько§ світово§ корпоративно§ держави (УСКД) служитиме креативний укра§нський інтелектуальний потенціал, який спрямований у день завтрашній. Не даремно ж укра§нці Кондратюк, Корольов, Глушко, Челомей, Яремович вивели людство в Космос і відправили людину на Місяць. Це саме і зробила укра§нська діаспора в Росі§ і США. УСКД - це конструктивна альтернатива регіональним інтеграційним об'єднанням просторового типу на кшталт ЄС, НАФТА, МЕРКОСУР, СНД та іншим. Лише УСКД зможе реально протистояти нинішнім глобальним фінансовим корпораціям, які завойовують світ, все більше перетворюючи його на уніфіковане, спрямоване проти людини пекло.
   Мені вдалося знайти в діаспорі десять дійсно надійних, ідеологічно стійких людей, які я знав ніколи не підведуть і не зрадять. Скажете це мало? Але ж самому Ісусу Хресту вдалося мобілізувати лише дванадцять послідовників. Крім того, один з його учнів виявився мерзенним зрадником. Нині ж цих дванадцяти ми маємо понад мільярд осіб. Саме стільки в наш час на Землі хрестиян. На подібний ефект я не сподіваюся, але все ж вважаю, що згодом з цих десяти виростуть десятки мільйонів. Не знаю, чи коректним є таке порівняння, однак я як і Ісус йду з життя, залишаючи останньому сво§х ідейних послідовників. Вони вже знаходяться в різних кра§нах світу, озброєні не лише ідеєю і вірою, але й великими грошима для §х втілення в життя.
   В останній час я мало сплю. Здається взагалі не можу зімкнути очей. Але це нічого, всі ми добре виспимося коли помремо. Те ж саме буде і зі мною. Вже в найближчі дні я планую добряче виспатися, пірнувши до вічності. Вона кличе, заворожує своєю безоднею і вже немає сил опиратися цьому незбагненному поклику. Мною заволодів якийсь дивний потойбічний карнавал, як моє особисте занурення у світ чисто§ фантазі§. Все життя я зривав маски з облич інших людей, показуючи §х справжню сутність. І під маскою таємничо§ леді раптом виявлялася мегера, яка миє брудний посуд у себе на кухні в запраному халаті. І ось я нарешті дозволю сво§м жертвам зірвати маску і зі свого обличчя.
   Веселі люди стверджують, що в кожному католицькому приході, який хоча б трошки себе поважає, має бути хоча б один місцевий святий. Головна біда нинішньо§ Укра§ни, як на мене, полягає в тому що у нас немає святих великомучеників. Не існує жодно§ людини, яка б у наш час пожертвувала сво§м капіталом, здоров'ям, самим життям заради інших. У минулому таких людей існувало тисячі і навіть мільйони. Вони гинули за Укра§ну не вимагаючи натомість навіть слави чи бодай хоча б пам'яті про себе у вдячних нащадків. Ну що ж, комусь треба і започатковувати такий рух...
   Спочатку в мене виникла думка врізатися на величезній швидкості в якийсь бігборд і здійснити такий собі символічний акт, про який би були вимушені говорити люди. Я навіть обрав для себе таких два. На одному добре відретушований президент по шахрайському закликав нас любити Укра§ну. Людина, яка цю кра§ну продала в перші ж дні свого правління вимагала від нас до не§ любові. Він явно чисто по-шахрайському ототожнював себе з Укра§ною і вимагав від нас любити не §§, а себе самого. На другому "бігморді" містився пропитий фейс останнього російського царя Нікалая ІІ. "Прасті мєня государь" по цапиному мекала "бігморда". Ці "патрети" російського царя розвісили по всій кра§ні, ніби насміхаючись над "нашим" президентом, який нібито закликав нас любити свою Батьківщину. Одна бабуся на передвиборній зустрічі сказала мені, що кацапи замордували свого царя разом з його родиною, а від нас укра§нців вимагають каяття за сво§ злочини. Та що з них візьмеш. У них ніколи ні честі, ні совісті не було й не буде. На це я відповів бабусі, що всі ці "бігморди" в Укра§ні за сприяння божевільно§ "укра§нсько§" влади розміщають онуки і правнуки тих чекістів, які і вбили царя з його родиною і обслугою. Хіба керівники ФСБ не заявляли неодноразово, що вони є прямими нащадками ленінських і сталінських чекістів.
   Але на§хати на бігборд, збити його і загинути самому це не круто. Навіщо мені ці дебільні "бігморди", коли в нас є прем'єр-міністр укра§нофоб. І саме я як голова парламентсько§ комісі§ з національно§ безпеки і оборони дуже добре знаю не лише його ранковий маршрут на роботу, але й його, так би мовити, вузькі місця. Якщо в нас нині немає таких безкорисних геро§в як Степан Бандера, то нехай ним стане справжній укра§нський шахрай. Цей останній в моєму житті вчинок не лише перекреслить все те зло і обман, яке я приніс у це життя, але й дозволить мо§й дружині і мо§м дітям щиро пишатися мною. А це, як я вже зрозумів, для них надзвичайно важливо, що я раніше, будучи шахраєм, навіть не підозрював.
   Якщо не маєш мети заради яко§ варто жити, знайди мету, заради яко§ варто померти. І я зробив свій вибір. Заради чого жити в мене вже не було чого. То завжди можна знайти те, заради чого можна померти. Весело, з піснею, забравши з собою очевидне зло, очистивши від нього землю, яку ти залишаєш сво§м дітям і онукам.
   Я ретельно вивчив маршрут прем'єр-міністра, який спеціально довів економіку нашо§ держави до ручки. Відомо мені було і те, агентом яких іноземних спецслужб він є. І мене не обдурить, як укра§нську корпорація ідіотів, його "русская хвамилія". Мені добре відоме його "дівоче" прізвище. Знав я і про те, хто і як його супроводжує. Все це, а також "пропускні" номери мого важкого джипу, дозволять мені на мо§й улюбленій трасі не схибити ні на сантиметр.
   Останнє, що почули охоронники з автомобіля супроводу прем'єр-міністра, коли підбігли до груди металу, яка колись була двома шикарними джипами стали передсмертні слова, сказані Принципалом-Жульським: все лайно, друзі.
  
  
  
  
  
  
  

 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
П.Бергер "Замок темного барона" С.Кусков "Пасынок судьбы" В.Афанасьев "Игра вслепую" Г.Седых "Профессиональный побег" М.Князев "Паладин мятежного бога" Н.Кузьмина "Магиня для эмиссара" Г.Левицкий "Марк Красс" Д.Удовиченко "Зеркала судьбы.Искатели" М.Белозеров "Эпоха Пятизонья" Н.Бульба "Перевозчица" Н.Жильцова "Скрижаль Мораны" Е.Щепетнов "Нищий" Ю.Пашковский, А.Лис "Птенцы Виндерхейма" Ю.Фирсанова "Божественная дипломатия" А.Радов "Изгой.По стезе Номана" Ю.Иванович "Раб из нашего времени-4.Смертельный рейд"

Как попасть в этoт список

Сайт - "Художники"
Доска об'явлений "Книги"