Скiльки рокiв Києву? "Дитяче" запитання для школяра? Тест на знання iсторiї України? Чи може перевiрка знань з минулого нашої держави для "академiкiв вiд iсторiї"? Все разом. Зi шкiльної чи студентської лави ми знаємо, що Києву 1500 рокiв. Ця дата була затверджена ще в Радянському Союзi за часiв правлiння в ньому Брежнєва (того, про якого розповiдали анекдоти) i Щербицького в Українi. Зрозумiло, що 1500 рiччя Києва було "науково" обґрунтовано вiдповiдними науковими установами "вiд iсторiї" i вiдповiдними "корифеями", якi керують iсторичною наукою i донинi. Хiба можуть вони привселюдно заявити нинi, що всi їхнi "науковi" розробки нiчого не вартi i визначалися лише тодiшньою полiтичною номенклатурою i кон'юнктурою, а також бажанням керiвникiв держави, якi нiякого вiдношення до iсторiї як науки не мали? Очевидно, що нi.
Так скiльки ж рокiв Києву, iсторичнiй столицi України? Чи можуть iсторики i археологи визначити якусь умовну дату виникнення нашої столицi? Чи є науково обґрунтований перiод, про який ми можемо сказати, що вже в той далекий час iснувала давньоукраїнська держава зi столицею в Києвi. Виявляється, - можемо!
В мене на пiвдень вiд Києва знаходиться дача. Тисячi цих дачних дiлянок оперiзують нашу столицю зусiбiч. Так ось, недалеко вiд моєї дачi простяглися знаменитi Змiйовi вали. Могутня фортифiкацiйна споруда давнiх часiв. Її протяжнiсть лише в Київськiй областi складає понад 800 км. Навiть нинi висота цiєї "Китайської стiни" досягає 10 метрiв. Пiд час же спорудження висота валiв досягала 16 метрiв, тобто висоти 7-поверхового будинку! Крiм того, зверху ще на декiлька метрiв простяглися до неба могутнi дубовi колоди, забитi чи закопанi сторчма. За залишками цих дубових колод, радiовуглецевим аналiзом, вченi i визначили, що цим валам як мiнiмум 2700-2800 рокiв. Що ж тодi виходить з цiєю офiцiозною датою виникнення Києва? А ось що. Виходить, що 2800 рокiв тому якiсь невiдомi пришельцi з космосу звели до неба величезнi циклопiчнi споруди, за обсягом робiт спiвзмiрнi зi спорудженням Великої китайської стiни чи єгипетських пiрамiд для захисту з пiвдня якогось хутора чи села. Хто в такi фантастичнi речi може повiрити? У нас науковцi-iсторики чи фантасти?
Для будь-якої людини, яка знайома з формальною логiкою цi факти говорять лише одне. Вже як мiнiмум 2800 рокiв тому на мiсцi сучасного Києва iснувала столиця могутньої держави, на захист якої с пiвдня вiд кочових племен i були спорудженi грандiознi Змiйовi вали. I не в один ряд. Це була розгалужена система фортифiкацiйного захисту Києва. Причина її створення точно така, як i будiвництва Великої китайської стiни - захист держави вiд наскокiв войовничих степових кочiвникiв. Рiзниця лише в тому, що китайцi захищали свою iмперiю з пiвночi, а ми з пiвдня. Ось i все.
Це ж дiйсно, треба було мати могутню, добре органiзовану державу, щоб зганяти на важкi земельнi роботи десятки тисяч людей, одягати, годувати їх, будувати для них житло. Хiба не так? Потрiбнi були будiвничi, проектанти, армiя, мiлiцiя, iнтенданти i таке iнше. Хтось проектував, а хтось втiлював цей проект у життя, хтось пiдвозив провiант, а хтось охороняв цей вал цiлодобово. Все це могла робити лише чiтко органiзована i структурована держава, яка ставила на метi вберегти вiд руйнування свою священну столицю. Навiщо iнакше такi титанiчнi зусилля взагалi були потрiбнi? Якщо Київ в той час iснував, але не було держави, то хiба можна уявити собi, щоб сотнi тисяч людей самi по собi зiбралися в одному мiсцi i почали копати лопатами землю i створювати з неї величезний вал. Це просто в принципi не можливо.
Нинi Змiйовi вали ми можемо бачити на космiчних знiмках Києва i околиць. Хтось, дуже далекий вiд iсторiї, i не лише вiд неї, роздав землi навколо цих валiв дачникам. Та так, що де-не-де до цих валiв i пiдiйти не можна. Ось так ми вiдносимося до власної славної iсторiї. Вперше цi вали вiдмiченi "для широкого загалу" в Комплексному атласi України, виданому ДНВП "Картографiя" у 2005 роцi. На стор. 24 цього атласу мiститься карта геоморфологiчної будови нашої держави. Саме на нiй вперше на фiзико-географiчнiй картi i позначенi Змiйовi вали, якi тягнуться навiть не в один, а в декiлька рядiв вiд рiчки Тетерiв до Днiпра, а також вiд рiчок Здвиж, Iрпiнь також до Днiпра. Пiвденнiше такий же вал простягнувся вздовж Росi. Є такi вали й на лiвому березi Днiпра, а також виявленi вони i на пiвнiч вiд Києва - вiд Днiпра до Тетерева.
Зрозумiло, що просто так побудувати цi величезнi перешкоди для пересування i пiти додому не мало нiякого сенсу. Очевидно, що як i в Давньому Китаї, який тодi так не називався i за свою iсторiю, i як Україна не раз змiнював свою назву, через якийсь вiдрiзок на валу мiстилися бастiони, а бiля них примiщення, де постiйно жила озброєна охорона. Ця охорона постiйно мiнялася. Тисячi людей несли постiйну сторожову службу по охоронi пiвденних рубежiв столицi своєї держави. Це була одна iз перших прикордонних служб України. Тут мають бути музеї, туристи з усього свiту повиннi щодня вiдвiдувати цi мiсця. Як вiдвiдують Велику китайську стiну туристи з найвiддаленiших куточкiв нашої планети. Декiлька кiлометрiв цiєї циклопiчної споруди держава мала б уже давно вiдновити в первiсному виглядi, показавши всьому свiтовi, що ми належимо до найдавнiших i найславетнiших нацiй нашої планети. Щоб вони на власнi очi побачили, що нашi предки збудували i для чого.
Уже давно необхiдно було б надрукувати тисячi рекламних буклетiв. Багато чого вже упущено. Таким умовним рубежем рекреацiйно-туристичного використання Змiйових валiв i вiдновлення їх свiтової слави могло б послужити проведення чемпiонату Європи з футболу Євро-2012. Але нiчого не було зроблено. Навiть знання про iснування цього величезного туристичного ресурсу свiтового масштабу i розумiння необхiдностi його використання у нас немає. Про це дуже яскраво говорять вiдповiднi опитування автором рiзних верств населення Києва. Практично 100% людей вперше чують про наявнiсть пiд самим боком столицi якихось Змiйових валiв. Не вiдомо їм i про їхнє призначення i час створення. В цьому сенсi наша освiта абсолютно не є адекватною часовi. Дiти в школi, знову ж таки за опитування автора, краще знають про революцiю у Францiї чи про подiї в Росiї часiв Iвана Грозного, нiж про те, що вiдбувалося в них пiд носом в далекому i в недалекому минулому. Але ж iстинно сказано: хто не знає свого минулого, той не буде мати майбутнього.
--
Найдавнiша нацiя свiту
Декiлька рокiв тому, ще за правлiння в Українi президента Кучми до нашої держави прибув з офiцiйним вiзитом президент Сполучених Штатiв Америки Бiлл Клiнтон. Найуспiшнiший президент цiєї країни. Саме його правлiння, вперше за останнi десятилiття, закiнчилося профiцитом державного бюджету аж у 75 млрд. доларiв. Коротке пояснення. Бiльшiсть країн закiнчують фiнансовий рiк дефiцитом бюджету. Тобто, грошей на виконання державного бюджету не вистачає i їх тим чи iншим чином приходиться позичати. Клiнтон же виконав усi передбаченi бюджетом країни зобов'язання, та ще й залишилася невикористаною величезна сума грошей. Всi його послiдовники на цiй посадi закiнчували дефiцитом, який з року в рiк лише зростав. Клiнтон, у свiй час один з кращих студентiв найпрестижнiшого американського Гарвардського унiверситету був людиною дуже освiченою. Це дозволило йому пiдiбрати на той час найквалiфiкованiшу у свiтi команду радникiв i помiчникiв.
I ось, прибувши до Борисполя, ледь не з трапу лiтака, виступаючи перед враженою українською аудиторiєю, Бiлл Клiнтон назвав українцiв найдавнiшою нацiєю у свiтi. Вiн висловився приблизно так, що вiтає наймолодшу у свiтi демократiю i найдавнiшу у свiтi нацiю. Цiкавим у всьому даному епiзодi було те, що присутнi при цьому мiсцевi аборигени так нiчого i не второпали з його слiв. В когось очi стали квадратними, в когось вилiзли з орбiт, а один, присутнiй при цьому "корифей вiд iсторiї", знизав плечима i просичав: Україна - батькiвщина слонiв. При цьому нiхто донинi чи то не схотiв, чи то не змiг вияснити, якi пiдстави були в президента США для подiбної заяви.
Давайте це зробимо ми з вами. Отже, українцi, за твердженням Клiнтона, найдавнiша нацiя свiту. Таке твердження вiд глави найпотужнiшої держави свiту не є простим комплiментом. За ним знаходиться науково бездоганне доведення. Ось воно. Виявляється, лише в українцiв i в українськiй мовi людська iстота позначається словом жiночого роду. Людина, тобто вона. Лише в українцiв людиною є жiнка, в усiх iнших народiв це чоловiк. Наприклад, в росiян це чєловєк, в полякiв чловек, в нiмцiв ман, в англiйцiв мен, i навiть у давнiх римлян це гомо, теж вiн. Навiть мала людина, людина, яка нещодавно народилася i ще не виросла в українцiв теж позначається словом жiночого роду. Дитина, тобто вона. Скажiмо в росiян це рєбьонок, а отже вiн, а в нiмцiв дитина взагалi позначається словом середнього роду. Ну то й що? - скаже нетерплячий читач. Справа в тому, за яким сценарiєм розвивалося людство. Спочатку, в сиву давнину, багато тисяч лiт тому людська цивiлiзацiя починала свiй розвиток з матрiархату, i лише через тисячi рокiв перейшла до патрiархату, який продовжується й нинi. Для того, щоб у цьому пересвiдчитися достатньо проаналiзувати статевий склад нашої законодавчої i виконавчої влади. Жiнок там дуже мало. Сiм з половиною тисяч рокiв тому, коли в Українi iснувала одна з найдавнiших, а може й найдавнiша у свiтi Трипiльська цивiлiзацiя - все було навпаки. Донинi в Українi археологи вiдкопали тисячi зроблених з глини жiночих статуеток, якi стояли в кожному домi i їм молилися, як нинi моляться на iкони. Велика українська матiр керувала тут усiм. Жiнки були у великiй пошанi. I нинi пережитки матрiархату проявляються у нас у високому статусi жiнки в українському суспiльствi, який незрiвняний з її статусом, скажiмо в iсламських країнах.
Патрiархат i матрiархат притаманний i для iнших живих iстот, скажiмо тварин. У слонiв панує чiткий матрiархат. Там всiм керує самка-матрiарх. Така ж ситуацiя серед гiєн. А ось в левиному правдi всiм заправляють самцi. Цiкаво, що українцi свiй давнiй матрiархат, який донинi зберiгся у прадавнiй українськiй мовi перенесли i на тварин. У нас тварина це теж слово жiночого роду, в той час як у росiян, наприклад, животноє, тобто воно, це середнiй рiд.
Але чи справдi українська мова така давня? Давайте це питання розглянемо не з амбiцiйно-емоцiйного, а з суто науково боку. Поставимо собi таке абсолютно просте запитання. Яка мова давнiша - українська, росiйська чи англiйська? Чи можна це довести просто зараз. Виявляється, можна. На основi науки, яка зветься структурна лiнгвiстика. I ось тут виникає дуже цiкава колiзiя. Здається незрозумiлим, чому з українського алфавiту за радянських часiв вилучили лiтеру г. Так ту, яка повернута носиком догори, а не донизу. Чому? Чому це рiшення приймалося на самiй "горi" в Москвi. Чим якась нейтральна лiтера могла завадити тоталiтарному режиму? Здається нiчим i це якесь маразматичне рiшення, прийняте тому, "що бiльше нiчого робити". Не поспiшайте з висновками.
Виявляється все, як i в попередньому випадку, дуже просто. Будь-який зарубiжний лiнгвiст, просто порiвнявши росiйський i український алфавiти, навiть не вникаючи глибоко в сутнiсть проблеми одразу скаже, що українська мова є давнiшою за росiйську. В українськiй мовi є три приголоснi звуки "х", "г" i "г", а в росiйськiй лише два - "х" i "г". Значить українська мова давнiша. Але кремлiвськi "спецiалiсти" та i не "допетрали" до того, що голосних звукiв i букв в українськiй мовi теж бiльше, нiж в росiйськiй. Наприклад, у нас є "i", "и" i "ї", а в росiйськiй лише "ы" i "и". Те ж саме i стосовно англiйської мови. Там є лише два приголосних цього ж звучання: "g" I "h", що теж вказує на давнiше виникнення української мови.
Нинiшнє вивчення iноземної мови учнями i студентами України ведеться переважно не через українську мову, а через росiйську. Саме через це виникає немало проблем. В росiйськiй мовi, як ви знаєте, менше приголосних i голосних звукiв. Саме через вiдсутнiсть в росiйськiй мовi звуку "г" через неї не можна передати вiдповiднi звуки англiйської i нiмецької мови. Iнодi виникають анекдотичнi випадки. Слово пан нiмецькою, тобто "гер", яке пишеться через "h", через вiдсутнiсть такого звуку в росiйськiй передається не "хер", що звучить непристойно, а "гер". Нi те, нi iнше не вiдповiдає правильнiй нiмецькiй вимовi. Англiйське слово "home", передається як "хоум", хоча б треба було б казати українскоб "гоум". Таких прикладiв безлiч. Виходить, щоб росiянам правильно вивчати англiйську чи нiмецьку мови треба спочатку вивчити українську. Така ситуацiя була i в царськiй Росiї, коли граматика Смотрицького, внаслiдок вiдсутностi в росiйськiй мовi деяких зворотiв i звукiв. порiвняно з українською, пояснювала особливостi росiйського правопису, через український. Це викликало обурення в росiйських науковцiв i громадських дiячiв. Але що поробиш...
--
Чи iснували давнi українцi?
Всi ми знаємо, що на Близькому Сходi знаходиться держава Єгипет, яку вiдвiдали вже мiльйони українцiв. У школi ми вчимо, що крiм Єгипту сучасного, є ще й Давнiй Єгипет. Тисячi рокiв тому тут жили люди, якi не розмовляли нинiшньою арабською мовою, але вони були давнiми єгиптянами. Отже Давнiй Єгипет iснував i iснували давнi єгиптяни, але чомусь не iснувало Давньої України i давнiх українцiв. Чи це дiйсно так, чи просто полiтикани наклали табу на назви Давня Україна i давнi українцi, щоб штучно розiрвати зв'язок часiв?
З нашої дивної офiцiйної iсторiї ми довiдуємося, що спочатку в Українi жили трипiльцi, якi створили найдавнiшу у свiтi Трипiльську цивiлiзацiю або культуру. Потiм вони кудись дiлися. Не то випаровувалися, не то вiдлетiли на iншу планету. Пiсля них нiби з неба впали скiфи. Таж сама iсторiя трапилася i з сарматами. Пiсля їх "вiдльоту" невiдомо звiдки взялися анти. Потiм, послiдовно, виникли русини i українцi. Зв'язку мiж ними нiякого. Дивна i потворна iсторiя i iсторики, якi її проповiдують. Так навiть у принципi не буває. Звичайно, мiграцiйнi процеси завжди були i будуть, але ядро нацiї завжди залишалося на своїй землi. Тим бiльше, що це земля благодатна i родюча, i "пхатися" невiдомо куди, скажiмо в болота i пiски холодної Росiї чи пустелi Азiї було нам абсолютно нi до чого. Популяцiйний надлишок вiдходив, виганяли злочинцiв i нероб, але кидати чудовi ландшафти заради набагато гiрших нiхто не збирався. Це не якесь там вiдкриття, це очевиднi речi.
То яке вiдношення до нинiшнiх українцiв мають, скажiмо, трипiльцi чи анти? Як вони пов'язанi з нами, сучасними українцями? Це питання має абсолютно просту вiдповiдь. Науковцi твердять, що нацiї, органiзованi точно так, як i людськi родини. У кожного з нас є предки: батьки, дiди, прадiди i прапрадiди. У них можуть бути невiдповiднi вашому прiзвища, але вони ваша пряма рiдня. Генетична рiдня. Їхнi гени, їхнi галогрупи знаходяться у вас i визначають ваш зовнiшнiй вигляд, вашу силу, вашi таланти.
Точно так i з давнiми українцями (трипiльцями, скiфами, сарматами, антами, русинами). Вони спiввiдносяться мiж собою i з нами, українцями нинiшнiми, як пов'язанi у родинi мiж собою вашi прадiд, дiд, батько i ви. А майбутнi українцi будуть вашими дiтьми, онуками i правнуками. Так же пов'язана з нинiшньою Україною i України Давнi, тобто Трипiлля, Скiфiя, Сарматiя, Антiя, Київська Русь. Та й усi перехiднi мiж ними форми української держави. Так, саме української, а не якої iншої. Це добре розумiють в iнших країнах свiту. Розумiють територiальну i генетичну спадковiсть нацiї. Скажiмо, нинiшнiй Таїланд за багатовiкову iсторiю власного iснування i нинiшнi тайцi мали щонайменша п'ять назв. Але iсторiя цiєї держави чiтко наголошує на тому, що Сiам чи то Чианг-Май, це Давнiй Таїланд, а не щось iнше. I сiамцi, це нинiшнi тайцi, точнiше батьки сучасних тайцiв.
Зараз генетика досягла такого рiвня, що за аналiзом кровi можна визначити з якого села походить ваш батько. Нацiональнi галогрупи навiть сусiднiх народiв iнодi досить суттєво вiдрiзняються. У нас таких дослiджень або не проводять, або ж вони є засекреченими. А ось iноземнi генетики вже давно визначили, що за набором галогруп українцi набагато ближчi до шведiв, нiж до росiян. А росiяни натомiсть ближчi до полякiв. Саме своєрiднiсть галогруп українського населення i вказує на те, що первiсно, генетично пов'язане з українською землею, її водою, їжею, сонячною i земною радiацiєю населення, ядро нацiї, нiколи цю землю не покидало, передаючи власну своєрiдну генетику своїм предкам, тобто нам з вами.
З цього ми можемо зробити цiлком обґрунтований висновок, що всi народи, якi жили на нашiй територiї є давнiми українцями, нашими прямим пращурами, а сучасна Україна є прямим нащадком Давньої України, як би її в той далекий час не називали сусiди. А що цi назви постiйно змiнюються говорить хоча б iсторiя з назвою двох сусiднiх держав Росiї i Бiлорусiї. Українцi, хоча й не знали в той час про iснування такої науки як генетика, чiтко розумiли, що бiлоруси i росiяни мають рiзне, але не слов'янське походження. Тому i називали бiлорусiв "литвинами", а росiян "москалями" i "кацапами". Назви Росiя i Бiлорусь є абсолютно штучними. Обидвi були офiцiйно запровадженi у вжиток Катериною II. Причина цього полягає в тому, що Московiя захопила Україну i виявила для себе те, яку заглиблену в тисячолiття iсторiю українцi мають. Тому, щоб "примазатися" до неї, угро-фiнську Московiю назвали Росiєю, а прибалтiйську Литву Бiлоруссю. Ще на картi Боплана 1648 року таких назва немає, а є Московiя.
Давня Росiя без України це взагалi повний нонсенс. Всi iстерики нинiшньої Росiї i її претензiї до України пов'язанi лише з одним. Створення незалежної України забрало в Росiї її давню iсторiю, яку вона вкрала в України. Через це iсторiя Росiї не йде далi 14 столiття. Захоплення ж України заглиблювало iсторiю Росiї одразу на декiлька тисячолiть вглиб. I росiян не тривожить той факт, що на територiї Росiї не було жодного трипiльського поселення. Вони лише нашi, українськi.
Намагання фальсифiкувати iсторiю України продовжується. Нещодавно було заявлено, що скiфи не є пращурами українцiв, так як вони жили не лише на територiї України, а по всiй Євразiї. Дивовижне твердження. Тисячi могил скiфiв i їх царiв розмiщенi саме в пониззi Днiпра, тобто в Українi. Якщо скiфи жили по всiй Євразiї, то тодi виходить, що їх за тисячi кiлометрiв везли ховати до України, а це вже повна нiсенiтниця.
--
Пiдземна "Троя"
Мешкаючи в Феофанiї, є такий район в Києвi, у 1984 роцi, перед самим Новим роком я з собакою здiйснив доволi протяжну прогулянку лiсом до iншого району Києва Китаєва. Настала чергова вiдлига i снiг стрiмко зiйшов. Тримаючи собаку на повiдку я вийшов на безлiсу днiпровську кручу, звiдки вiдкривався запаморочливий вид на замерзлий Днiпро i його лiвий берег. В одному мiсцi потоки талої види на схилi гори осунули грунт. Собака пiдбiг до цього мiсця i почав рити лапами землю. Не встиг я пiдiйти до нього, як собака зник пiд землею. Звiдти долинав його гавкiт. Я бiгав сотнi метрiв по днiпровському схилу, орiєнтуючись на майже безперервний лемент собаки у пiдземеллi. Потiм повернувся до лазу i почав кликати пса. Пiдiйшли й iншi люди, яких зацiкавила ця подiя. Почали допомагати кликати тварину. Через деякий час собака вилiз на поверхню. З того часу я i зацiкавився пiдземними лабiринтами столицi України.
З часом стало зрозумiлим, що в надрах правого, високого берега Днiпра, як мiнiмум вiд Вишгорода на пiвнiч вiд Києва до Канева, на вiддаль понад 150 км простяглося найграндiознiше у свiтi пiдземне печерне мiсто. Про нього українцi практично нiчого не знають.
Наприкiнцi ХХ ст. у Туреччинi вiдкрили невелике пiдземне мiсто. Зовсiм випадково. Про це довiдався весь свiт. Мiсто стало нацiональним iсторичним надбанням Туреччини i всього свiту. У нас же вiдношення до iсторичних надбань нашої нацiї, на жаль, зовсiм iнше.
Вже значно пiзнiше я довiдався, що грандiозне пiдземне печерне мiсто має пiдземнi церкви з золотими iконостасами, опалення, житловi примiщення, комори i таке iнше. Воно могло одночасно вмiстити сотнi тисяч людей. Якi ж природнi i сторичнi передумови створення такої велетенської пiдземної галереї?
Схiднi вiдроги Приднiпровської височини, якi омивають води Днiпра, мають одну особливiсть, яку мiсцевий український винахiдливий люд здавна використовував для будiвництва пiдземних "схрон". Над Днiпровськими кручами пронеслися тисячолiття i зростання чисельностi населення у свiтi супроводжувалося перiодичними навалами армiй нецивiлiзованих народiв сходу i пiвночi. Частина українцiв тiкала на захiд до Карпат, частина ховалася пiд землю. Але чому саме днiпровськi схили послужили природною базою для спорудження пiдземної "Трої"?
Справа в тому, що гiдрологiчний режим, склад гiрських порiд днiпровських круч дуже сприяв прокладанню пiдземних ходiв. Тут залягають доволi пухкi, але водонепроникнi породи лес i мергель. Перший i став основою створення найрозгалудженiшої, найпротяжнiшої у свiтi мережi штучних пiдземних печер.
На багато десяткiв кiлометрiв схiднi вiдроги Приднiпровської височини, якi спадають до Славути, як головка твердого сира пробитi пiдземними лабiринтами, виритими руками декiлькох поколiнь українцiв. Це тут, пiд Києвом i далеко за його межами, пiд крутосхилами Днiпра у Приднiпровськiй височинi знаходяться найвеличнiшi у свiтi пiдземнi мiста, українська "Троя". Ця слава i велич України i донинi майже зовсiм не дослiджена i мало кому вiдома. Пiдземнi мiста ще чекають свого Мозолевського, який знайшовши в нашiй землi знамениту пектораль своїм вiдкриттям уславив себе i українську нацiю.
Найвiдомiша i найдослiдженiша частина української "Трої" знаходиться в Києвi. Але й про київськi печери мало хто знає, але якщо й знає, то не завжди правду. Багато i всiляких вигадок про час їх створення. Є люди, якi вважають печери природними утворами. Насправдi київськi печери мають штучне походження i вони дуже давнi. Одним тисяча рокiв, вiк iнших перевищує декiлька тисяч рокiв. Так, Кирилiвськi печери датуються палеолiтичною епохою. Їм 10-15 тис. рокiв. Печери Києва нiколи не дослiджувалися комплексно. Вiдомо лише, що вони є на всiй територiї давнього Києва та на його околицях. Найвiдомiшi науковцям простяглися вiд Кирилiвської церкви до урочища Церкiвщина. Вони викопанi переважно в товщi лесу i мають глибину вiд 5 до 20 метрiв. В сухому лесi цiлорiчно пiдтримується постiйна температура 10-12 градусiв Цельсiя вище нуля.
В найбiльш вiдомих i дослiджених київських печерах, якi мають штучне походження, природнi особливостi завжди вiдiгравали одну з провiдних ролей. У них є житло, багато пiдземних церков. Знайдено i опалення. Тут люди переховувалися, жили, працювали, молилися. На жаль, про це мало знають не лише у свiтi, але й кияни та українцi в цiлому. Та ми ж не варвари, не дикуни якiсь. За нами тисячолiття на своїй землi. Ми не прийшли на неї з iнших країв i не зайняли та вкрали чуже. Це все наше, українське - i храми тисячолiтнi, i знаменита пектораль, i Трипiльськi городища, i пiдземнi мiста. Все це збудували нашi пращури, а не предки нiмцiв, французiв, англiйцiв чи росiян. Їх у той час "i в проектi не було". То хто ж їх тодi цивiлiзував? I чи знаємо про це ми, i чи знають про це вони? Чому цi пiдземнi мiста донинi не дослiдженi i не вiдреставрованi? Чому їх не вiдвiдують нашi дiти i онуки, туристи з усього свiту? Адже тут криється тисячолiтня слава України. Бо ж не станемо ми багатими матерiально, поки не станемо багатими духовно. А тут цiлi величезнi пласти виховання патрiотизму i нацiональної свiдомостi. У нас пiд ногами...
--
Ландшафтно-етнiчний притулок української нацiї
Ви вже знаєте, що, наприклад, киян рятували вiд чисельних зайд-загарбникiв, якi приходили на квiтучу українську землю, крутосхильний рельєф, пiдземнi печери, грандiознi обороннi Змiйовi вали. Але людей ставало все бiльше i не тiльки в Українi. Постiйно зростала i кiлькiсть ворогiв.
Однiєю з найбiльших загадок європейської iсторiї є: як поталанило українцям вижити в умовах найнестабiльнiшої у свiтi "коридорної" територiї. По нiй, за декiлька тисячолiть, пройшли зi сходу на захiд i у зворотному напрямку майже всi народи Євразiї. При цьому сотнi з них зникли не залишивши по собi навiть слiду на землi. Вiд iнших цi слiди i знаходять нинi археологи. Українцi ж не лише вижили, але й зберегли незалежним свiй давнiй генетичний i антропологiчний тип.
Де ж знаходило порятунок ядро української нацiї, коли здавалося б, що вижити на чудових, родючих i квiтучих землях Подiлля i Приднiпров'я було практично неможливо. Де розмiщується та досить значна за площею територiя, на якiй сама природа створила унiкальну за своїми природними характеристиками "схрону". Вважаю, що нею є Українськi або Схiднi Карпати.
Iдея ландшафтно-етнiчного притулку української нацiї в Карпатах, базується на тому, що ця гiрська система в ландшафтному вiдношеннi значно вiдрiзняється вiд iнших гiр Європи. У тому числi й вiд Захiдних i Пiвденних Карпат. Українська Карпати є середньовисотними горами з виположеними схилами. Вони майже зовсiм позбавленi скелястих масивiв. У минулому тут панували суцiльнi непрохiднi для чужинцiв лiсовi нетрi. Немає в цих горах i льодовикiв та постiйної снiгової лiнiї. Українськi Карпати в давнину були надзвичайно багатi на звiрiв i птахiв, цiнну деревину, живицю, гриби, ягоди, а рiчки - на рибу.
Напевно, наявнiсть такого тилу в української нацiї й пояснює для декого незрозумiлу її пасивнiсть до геополiтичної експансiї на схiд. На користь цiєї теорiї говорить i те, що навiть нинi густота сiльського населення України поступово зменшується вiд Карпат у схiдному напрямку. Це тим бiльш дивно, що комплекс природних умов для ведення сiльського господарства якраз у цьому напрямку покращується, а не погiршується.
Перiодично зростаючий тиск кочових народiв призводив до неодноразової втечi українцiв до Карпат. Тому тут i утворилося декiлька етнографiчних груп української нацiї - бойкiв, лемкiв, гуцулiв. Можливо найбiльшi проблеми виникли тодi, коли з'явилися в Карпатах гуцули. Не зрозумiло чому вони поселилися в таких лiсових нетрях i так високо в горах, де i жити дуже важко. Є гiпотеза, що гуцули - нащадки ремiсникiв зруйнованого татаро-монголами київського Подолу. Вони вiдступили на захiд, сховалися в Карпатах. При цьому гуцули зберегли ремiсничi навички, пронiсши їх через вiки.
--
Звiдки взявся на Чернiгiвщинi гуцульський Свидовець?
Географiчнi назви України сповненi багатьох загадок i таємниць, якi донинi не розкритi. Однак, з часом, завiса таємничостi поступово зникає i ми розшифровуємо послання наших пращурiв з далекого i недалекого минулого. Якщо подивитися на карту заселеностi територiї нинiшньої України 1400-1550 рокiв, то ми побачимо, черговий вiдплив українцiв на захiд до ландшафтно-етнiчного притулку пiд час татаро-монгольської навали призвiв до знелюднення схiдних i пiвденних теренiв України. Постiйного населення там в той час не було. Але вже на картi, яка вiдображає географiчне поширення української етнiчної територiї в 1550-1640 роцi до того безлюднi простори пiвденної Чернiгiвщини i Сумщини, а також вся Полтавщина вже повнiстю заселенi. Звiдки взялося населення? За теорiєю ландшафтно-етнiчного притулку української нацiї воно повинно було прийти на цi землi з Карпат, Галичини, Закарпаття. Чи є наукове пiдтвердження цьому?
Так, є. Справа в тому, що для всiх народiв характерним є, переселяючись на новi землi проживання, називати новi свої поселення iменами населених пунктiв, звiдки вони прийшли. Це притаманно не лише для українцiв. Переселенцi з Великої Британiї принесли в Пiвнiчну Америку сотнi назв мiст i сiл своєї батькiвщини. Iнодi вони переносилися абсолютно без змiн, iнодi додавалося слово "новий". Теж саме робили голландцi, нiмцi, iспанцi, португальцi тощо. Звiдси виник спочатку заснований голландцями Новий Амстердам, який потiм британцi перейменували на Нью-Йорк. Перше поселення в США, мiстечко Нью-Плiмут, заснували переселенцi з англiйського Плiмуту. А скiльки Картахен, Барселон, Кордов, Гранад у Мексицi, Центральнiй i Пiвденнiй Америцi, якi заснованi вихiдцями з Картахен, Барселон, Кордов i Гранад iспанських i перелiчити важко. Точно так дiяли й українцi. Тому i нинi в Канадi, Бразилiї, Аргентинi, Росiї, Казахстанi тощо багато українських назв.
Топонiмiчнi свiдки, назви населених пунктiв, рiчок, озер, урочищ i таке iнше Схiдної України вказують на те, що вони перенесенi сюди переселенцями iз Захiдної України. Скажiмо, в нашiй державi є чотири назви Самбiр. Самбiр i Старий Самбiр знаходяться у Львiвськiй областi в Передкарпаттi, майже на кордонi з Польщею, а села Великий i Малий Самбiр розмiщуються у Сумськiй областi майже на кордонi з Росiєю. Мiсто Ходорiв розташоване у Львiвськiй областi, а село Ходорiв на пiвднi Київської областi на Днiпрi. Мiсто Борщiв локалiзується на Тернопiльщинi, а село Борщiв на лiвобережжi Київщини. Мiсто Золочiв у Харкiвськiй областi засноване вихiдцями з Золочева нинiшньої Львiвської областi. Переселенцi з Львiвського Немирова заснували Немирiв Вiнницький. Ямполi Захiдної України дали назву Ямполю Сумської областi. Таких прикладiв безлiч.
Переселення в середньовiччi з Правобережжя на Лiвобережжя України й окреслило нинiшню етнiчну територiю нашої країни. Крiм того, воно обумовило генетичну єднiсть української нацiї. Понад 70% українцiв Центральної i Схiдної України генетично є галичанами з домiшками закарпатцiв i волинян. Таким чином топонiмiчна складова напрямкiв середньовiчних мiграцiй населення в Українi цiлком органiчно доповнюється генетичною складовою. Нинiшнiй антропологiчний тип населення Центральної i Схiдної України витворився на основi етнографiчних галичан з включенням сюди переселенцiв з iнших захiдних територiй української етнiчної територiї.
Звичайно, iснують i прямi топонiмiчнi свiдки, якi ведуть безпосередньо в високогiрну область Українських Карпат, заселених гуцулами. Так, другий за висотою гiрський масив Схiдних Карпат пiсля Чорногори Свидовець, знайшов своє вiдображення в назвi села в пiвденнiй частинi Чернiгiвської областi. Тим бiльше, що в рельєфi ця назва тут цiлком логiчно проявляється. Майже на iдеально рiвнiй мiсцевостi бiля села здiймається соляний купол. Зрозумiло, що для мiгрантiв-гуцулiв, якi раптом побачили за багато кiлометрiв рiвнини одинокий горб вiн викликав асоцiацiю зi знайомим їм гiрським масивом Карпат. Фактично по всiй схiднiй частинi української етнiчної територiї, навiть тiй, яка нинi знаходиться за межами нашої країни в Росiї, топонiмiчнi свiдки Галичини i Карпат й донинi проявляються доволi виразно.
Значно рiдше такий прояв характерний для гiдронiмiв, якi, як правило є дуже давнiми. Скажiмо рiчка на якiй стоїть Львiв Полтва, знайшла вiдображення у Полтавi. Взагалi, в цьому сенсi Полтавщина доволi своєрiдна. Тут i тюркська назва рiчки Сула, i хорватська Хорол (хрлити, значить швидко текти)i донинi спiрнi за походження назви Псел i Ворскла.
Особливо багато на Сумщинi i Полтавщинi гуцульських назв "грунь". Їх уже не одиницi, а десятки. I всi вони вiдображають в рельєфi саме те, що називають грунями гуцули.
--
"Пуп Землi"
На територiї України знаходяться доволi таємничi об'єкти, якi не знайденi в такому видi бiльше нiде в свiтi. Масштаб їх прояву, донинi не зовсiм зрозумiле походження i призначення вражають уяву не лише пересiчних людей, але й учених. До них у повнiй мiрi можна вiднести знамените Бiльське городище. Вченi вважають, що це було укрiплене мiсто скiфської доби УIII - III ст. до нашої ери. Дехто вже пiдрахував, що в той час у мiстi мешкало понад 200 тис. жителiв. Зрозумiло, що для того перiоду це було найбiльше або одне з найбiльших поселень нашої планети, своєрiдний "пуп Землi". Вражає його площа (4400 га) i довжина подвiйних оборонних валiв, якi оточували мiсто. Вона перевищує 34 км. Дослiдники ототожнюють Бiльське городище з мiстом Гелоном, про яке писав "батько iсторiї" Геродот.
Бiльське городище таке велике, що навiть не вмiстилося на територiї однiєї областi. Нинi воно знаходиться в районi сiл Бiльськ Полтавської областi i Куземин Сумської. В межах однiєї обвалованої територiї знаходилося три поселення (Куземинське, Захiдно-Бiльське i Схiдно-Бiльське). Бiльське городище першi дослiдники прийняли за Змiйовi вали, якi вже були вiдомi тодi в Українi. Лише пiзнiше було виявлено, що це величезна фортеця. Побудована вона була дiйсно за типом Змiйових валiв. Грандiозний земляний вал, укрiплений дерев'яною арматурою. Зверху були закопанi величезнi дубовi колоди. Через певний промiжок височiли дерев'янi бастiони i вежi.
На прикладi Бiльського городище мабуть найяскравiше проявляється наступнiсть i зв'язнiсть рiзних часових етапiв розвитку сучасної української нацiї. Тут знайдено слiди практично всiх донинi вiдкритих в Українi культур, якi переходячи одна в одну рухалися до нинiшнього часу. Київська, черняхiвська, пенькiвська, салтiвська, роменська. Виявлено предмети часiв Київської Русi i козаччини.
Мiсцевi жителi займалися землеробством i тваринництвом, як i нинiшнi українцi. Були добре розвинутi ремесла. Виявлено майстернi ковалiв, гончарiв, ювелiрiв, косторiзiв. Рiзнi типи будiвель включали навiть двоповерховi споруди. В цьому сенсi Бiльське городище нагадувало Трипiльську культуру, яка бiльш поширена на Правобережжi.
Зникнення давнього Гелону i його жителiв, мiстить в собi не менше загадок, нiж таємниче зникнення майя в Америцi. Однак, про цю загадку давнiх iндiанцiв знає майже кожен у свiтi, а про iснування не менш таємничого Гелону не знають навiть українцi.
Ця таємниця ще чекає свого Шлiмана. Змiна клiмату, наскоки войовничих кочових племен, чергова мiграцiя населення стародавнього "пупа Землi" до ландшафтно-етнiчного притулку української нацiї в Карпатах, врештi-решт аж до екзотичних версiй з iнопланетянами донинi не дають спокою нечисленним ентузiастам дослiдження Гелону. Свiт продовжує вивчати цивiлiзацiї майя i iнкiв, таємничi зображення в пустелi Наска, сперечатися з приводу призначення Стоунгенджа тощо. I цей же свiт у себе пiд боком у густозаселенiй i цивiлiзованiй Європi, "впритул" не бачить одну з найцiкавiших загадок людської iсторiї. I в цьому винен не свiт, це вина нас - українцiв.
--
Київ i таємницi спецслужб
Нi для кого не секрет, не все те, що вiдбувається у нашому свiтi нинi можна пояснити з суто наукових позицiй. Особливо багато рiзноманiтних фактiв, якi не пiддаються поясненню накопичилося в iнформацiйних файлах найпотужнiших спецслужб свiту. Вони переважно засекреченi, так як їх вивчають з метою можливого застосування на практицi в боротьбi найбiльших країн за свiтовi ресурси розвитку. Ось i в колишньому Радянському Союзi всесильний КДБ заснував секретну лабораторiю "Iнверсор". Лише одного разу з її надр вийшла несекретна стаття, яку опублiкували в часописi "Техника молодежи".
В нiй декiлька вчених цiєї лабораторiї доволi переконливо обґрунтували гiпотезу, згiдно якої ядро нашої планети має форму i властивостi кристала, що постiйно росте. Саме вiн i впливає на розвиток всiх природних процесiв, якi проходять на Землi. Не вдаватимуся в фiзичнi складностi i тонкощi цiєї гiпотези, лише зверну вашу увагу на те, що накривши глобус двадцятьма трикутниками, зв'язаними мiж собою так, що утворюють єдину мережу, автори отримали так званi "вузли" i "ребра" системи. Саме у "вузлах" i виявилися вогнища всiх давнiх культур i цивiлiзацiй. А вздовж "ребер" або паралельно ним, простяглися розломи земної кори i серединно-океанiчнi хребти. Крiм того, "вузли" цiєї системи, на думку вчених, є центрами свiтових аномалiй магнiтного поля Землi. Тут же мiстяться центри мiнiмумiв i максимумiв атмосферного тиску, а також постiйнi зони зародження ураганiв. Цiкаво, що всi троє вчених, якi написали цю статтю не є письменниками-фантастами. Це вiдомi "серйознi" дослiдники, якi мають вiдповiдний науковий авторитет у свiтi.
Яке вiдношення все це має до України i до її столицi, зокрема, запитає читач? Справа в тому, що один з "вузлiв", про який йшла мова, i знаходиться в мiсцi розташування Києва. Тому саме "пiд керiвництвом" Києва, як столицi, на українських землях тисячолiттями зароджувалися i розцвiтали рiзнi цивiлiзацiї. А потiм гинули, щоб звiльнити мiсце для народження нових, бiльш розвинутих. Трипiльська, Скiфська, Сарматська, Антська, Київська Русь... I ось в нинiшнiй перiод, за логiкою речей, саме в Києвi у 1991 роцi закладено народження нової української цивiлiзацiї.
Цiкаво споглядати нашу планету, покриту суцiльною мережею трикутникiв лабораторiї "Iнверсор". На нiй "вузол" 18 знаходиться бiля Багамських островiв у сумнозвiсному Бермудському трикутнику, а "вузол" 14 - пiвденнiше Японiї, у не менш нинi вiдомому "Морi Диявола". Цiкаво, що прагматичнi японцi, якi нiколи не вiрили у всiлякi ненауковi фантазiї, офiцiйно оголосили це море районом, небезпечним для плавання. На вiдповiдних морських картах воно в цiй країнi обведено червоною лiнiєю. I моряки обходять його десятою дорогою. До речi, в цьому морi не зустрiчаються нi кити, нi дельфiни, нi навiть птахи. I це є ще одним фактом, який пiдтверджує аномальнiсть цiєї зони.
Вузлове розмiщення Києва на краю славнозвiсного Українського кристалiчного щита i найглибшої у свiтi Донецько-Днiпровської тектонiчної западини, мiж якими як рискою проведена водяна стрiчка Днiпра, створює своєрiдний психологiчний клiмат для його жителiв. Є щось зловiсне в самому повiтрi Києва. Це мiсто Вiя, де природнi феномени в глибинах Землi переплiтаються з мiфами i легендами, витворюючи таємничий колорит столицi України. В Києвi поховано десятки культурних шарiв. Тут жила, радiла, страждала, кохала i ненавидiла, народжувалася i гинула, можливо, найбiльша у свiтi кiлькiсть поколiнь людей. Лише небагатьом iз нас дано вiдчувати їх незнищенну ауру.
В мiстi постiйно вiдбувається багато знакових таємничих подiй. Десь в iншому мiстi, скажiмо, в Харковi будь-яке незвичне явище вважали б чистою випадковiстю, оптичним обманом, iлюзiєю. Але в теплому лiтньому повiтрi київської ночi, на крутих схилах Днiпра, в мерехтiннi його хвиль, на фонi тисячолiтнiх храмiв воно для багатьох є свiдченням iррацiональної сутностi природи.
Здатнiсть киян оточувати себе привидами, породженими їх уявою, надзвичайна. I досi поширюються чутки про якихось абсолютно нереальних людей, якi вже давно померли, а їх бачили то на Сирцi, то в Дарницi, то в Корчуватому. Щоб там не казали скептики, якби не висмiювали вони всiляку "чортiвню київських пагорбiв", для певної частини киян всi їх науково обґрунтованi пояснення i заперечення - чистої води неправда. Вони хоч самi й не бачили, але впевненi, що мiстом вештаються привиди, якi викрадають людей. I пiймати їх неможливо тому, що вони добре ховаються, а мiлiцiя погано працює. Не даремно ж газети пишуть, що у мiстi щорiчно безслiдно зникають сотнi людей.
Багато хто вважає, що у свiтi бiльше немає мiста такого масштабу, як Київ, де за вiки було б замордовано стiльки безневинних людей. Бандформування Муравйова, посланi з Москви, вбивали всiх пiдряд просто на вулицях мiста, а загиблi юнаки Крутiв, а Голодомор, а репресiї 1937 року, i ще Бикiвня, Бабин Яр, Куренiвка. А загубленi душi киян московським князем Боголюбським чи ханом Батиєм... Цьому списку кiнця немає. Ми в Києвi буквально ходимо по кiстках наших предкiв. I не тiльки простих людей. А скiльки в Києвi поховано, тепер невiдомо де, князiв i княгинь, яких за багатотисячну iсторiю мiста було дуже багато.
Фактично в тiй точцi, де виник Київ чи нинi на тiй територiї, де вiн iснує поєдналися в незбагненну ауру природнi i iсторичнi феномени. Саме це поєднання i перетворило столицю України на неординарне мiсто Європи i свiту.
--
Як Київ згубив Росiйську iмперiю
Нерiдко столицю України називають сюрреалiстичним мiстом. Iсторики i мистецтвознавцi стверджують, що сюрреалiзм зародився у Францiї i його родоначальником був французький поет Андре Бретон. Саме тодi, на початку ХХ столiття, точнiше в 1924 роцi, з'явився i сам термiн "сюрреалiзм". Сюрреалiсти шокували як науковцiв, так i взагалi добропорядних громадян, заявляючи, що все реальне є нереальним, а все, що ми бачимо, насправдi - повна нiсенiтниця. Реально ж iснують лише нашi вiдчуття.
Дiйсно, якщо говорити про чуттєве сприйняття, то в цьому сенсi Києву притаманна саме сюрреалiстичнiсть. Вiн був i залишається незбагненним мiстом, яке сприймається "на вiдчуття". Для пiдживлення власної духовної сутностi сюди завжди з'їжджалися, переважно iнкогнiто, монаршi особи i люди, якi визначали долю цiлих iмперiй.
Київ - мiсто, звiдки походять спадковi князi, яких не було в сусiднiх i не лише сусiднiх державах. Українськi князi активно брали участь у формування французької, угорської, норвезької, польської, росiйської, нiмецької королiвської i царської династiй. Нi росiяни, нi поляки не мали власних князiв рiвня українських. Навiть сучаснi прiзвища росiйської знатi вказують на те, що все їхнє вище дворянство має або українське, або татарське, або нiмецьке походження. Всi цi князi Глинськi i Волконськi, графи Юсупови, Аракчеєви, Кутузови, Фонвiзiни, Бенкендорфи... Їхнi прiзвища, на вiдмiну вiд українських нiяк не вiдображають росiйських топонiмiв. Iнша справа в Українi. Вишневецькi походять з тернопiльського Вишнiвця, Потоцькi з подiльського Потоку, Чарторийськi з Чорториї, Острозькi з Острога, Збаразькi зi Збаража, Зборовськi зi Зборова. I жодного тобi князя Варшавського, Рязанського чи Берлiнського. Однак, заради справедливостi все ж треба зазначити, що в полякiв був один суто польський рiд князiв Мазовецьких. Всi ж iншi мають або українське, або нiмецьке походження.
Сюрреалiзм криється в Києвi скрiзь: вiд неевклiдової геометрiї його старовинних вулиць, яку не змогли виправити нi ХIХ, нi ХХ столiття, до просто неймовiрної кiлькостi юродивих мiських правителiв. Або хоча б взяти отi надлюдськi секти, якi тут й досi народжуються як гриби пiсля дощу. Скажiмо знаменитi Посольство боже або Бiле братство.
Саме в Києвi вiдбулися мiстичнi подiї, якi реально i згубили Росiйську iмперiю. Тут у оперному театрi було вбито прем'єр-мiнiстра Росiї Столипiна. Столипiн з 1906 року перебував на посадах мiнiстра внутрiшнiх справ i прем'єр-мiнiстра. Вiн був сильною за характером людиною. Крiм того, Столипiн мав розум i вiдповiдну своїм посадам квалiфiкацiю. Придушив революцiю 1905-1907 рокiв, навiв порядок залiзною рукою. Цей час почали вважати золотим вiком iмперiї. Але головна його заслуга полягала в смiливому запровадженнi реформ, яких в Росiї не було вiками. Одна з основних - аграрна - в Росiйськiй iмперiї, селянськiй країнi, мала вирiшальне значення. Саме в Київському оперному театрi його i застрелив терорист-есер Богров. Пiсля цього все в цiй країнi пiшло шкереберть. Слабовольний цар не мiг ефективно правити такою величезною iмперiєю. Столипiн однозначно не дозволив би Росiї так по дурному встряти в Першу свiтову вiйну, яка i стала каталiзатором загибелi iмперiї.
Пострiл в Києвi почав руйнувати iмперiю, але довершив її вiдомий росiйський мiстик i шарлатан Распутiн. I знову Київ привiв його на вершину влади. Цей малограмотний мужик фактично став правителем величезної держави, довершивши її повний моральний занепад. Саме на подвiр'ї Михайлiвського золотоверхого монастиря, усипальницi одразу п'ятьох київських князiв, знищеного за наказом з Москви в 1935 роцi, дружина брата царя Анастасiя i її сестра Милиця познайомилися з Распутiним, який пиляв там дрова. Нiби якась мiстична сила вивели велику княжну на немитого, брудного селянина i примусила їх перетнутися в реальному життi. Двi великi княжнi, доньки чорногорського царя, мандрували на богомiлля до святого Києва. Пiсля знайомства з Распутiним цi двi нiби загiпнотизованi жiнки ввели шарлатана до царської родини i вiн вiдiграв роль остаточного могильника не лише наскрiзь прогнилої iмперiї, але й царської династiї. Складається таке враження, що цим двом високоосвiченим, культурним i вихованим жiнкам було щось "пороблено" в Києвi. Немов сама мiстична атмосфера української столицi примусила їх дiяти таким незрозумiлим способом, який не можна пояснити з позицiї формальної логiки.
--
Пiвнiчний брат Нiлу
Не думаю, що в нашiй країнi знайдеться багато людей, якi хоча б щось чули про зв'язки України з Давнiм Єгиптом. А цих зв'язкiв не так вже й мало. Єгипетськi фараони, династiя яких була заснована вихiдцями з Давньої України. Втеча на пiвнiч до України єгиптян, якi не захотiли переходити в iслам пiсля того, як джихад з Аравiйського пiвострова перекинувся на Пiвнiчну Африку. Про це iсторики хоча б згадують у своїх монографiях. Вiдповiднi географiчнi назви i прiзвища нинiшнiх українцiв говорять про нинi вже слабкий єгипетський слiд в Українi. А хiба знали хоча б щось давнi єгиптяни про iснування України? Виявляється, знали.
В Давньому Єгиптi людей хвилювало не лише будiвництвом пiрамiд. Розвивалися тут i астрономiя, математика, географiя i картографiя. Єгиптян дуже цiкавили рiзнi, на їх думку, не випадковi спiвпадiння i аналогiї. Вони обожнювали рiчку Нiл, яка невiдомим для них протиприродним чином, в найбiльшу спеку, коли все висихало пiд безжальним сонцем несподiвано розливалася, виходила з берегiв, приносила в своїй водi родючий мул, давала животворну силу спраглим полям, пророкувала врожай i сите заможне життя. Тисячi кiлометрiв ця таємнича рiчка текла найспекотнiшою i найпосушливiшою у свiтi пустелею Сахарою i не тiльки не висихала, але й щорiчно в один i той же час розливалася. Тому все, що так чи iнакше пов'язане з Нiлом, було в цiй країнi сакралiзоване.
Розвиток математики, географiї i картографiї в Давньому Єгиптi супроводжувався створенням картосхем вiдомого на той час єгиптянам свiту. Пiвдень материка був перекритий для вивчення величезною пустелею, а ось пiвнiчний напрямок, через Середземне i Чорне море був вiдкритий. I єгиптяни несподiвано для себе виявили, що з пiвночi назустрiч Нiлу, по однiй довготi з ним тече велика повноводна рiчка, яка за величиною йому нiчим не поступається. Для єгиптян цей факт був абсолютно не випадковим. Лише боги могли зробити так, щоб у священного Нiлу з'явився пiвнiчний брат, який поспiшав йому назустрiч.
Особливо вражало єгиптян те, що Днiпро тiк точно по тому ж меридiану, що й Нiл. Взагалi, Україна i її головна рiчка знаходяться на одних довготах з Єгиптом i Нiлом. Українськi туристи, якi вiдпочивають в Єгиптi знають, що нашим громадянам, на вiдмiну, скажiмо, вiд росiян i захiдних європейцiв в Єгиптi не потрiбно переводити годинники. В нас той же часовий пояс, що i в єгиптян. Що в Києвi, що в Каїрi. Це, звичайно, зручно, але мало хто звертає увагу на те, що причина цього явища саме i криється в тому, що Україна на нашiй планетi служить такою собi головою для Єгипту.
Давнi єгиптяни не тiльки називали Днiпро пiвнiчним братом Нiлу. Вони ще й переносили географiчнi назви населених пунктiв, розташованих на берегах останнього на береги Днiпра. На давньоєгипетських географiчних картах на Днiпрi вiдображенi мiста з тою ж назвою, що й на Нiлi. Це дивовижний факт, який донинi не має однозначного трактування. Ще одна загадка України, яка на цей раз пов'язує її з Давнiм Єгиптом. Що хотiли цим сказати єгиптяни, не до кiнця зрозумiло. Чи вони дiйсно в значнiй мiрi ототожнювали Нiл з Днiпром, чи вже тодi, тисячi рокiв тому, на головнiй рiчцi України дiйсно iснували поселення-двiйники єгиптян?
Грандiознi споруди Змiйових валiв, спiвзмiрнi за затратами працi зi спорудженням єгипетських пiрамiд, скiфськi кургани-пiрамiди, просто набитi золотими виробами i всiлякими потрiбними в потойбiчному свiтi речами, нагадують нам єгипетськi артефакти того давнього часу. Не так багато у свiтi народiв, на землi яких iснує священна рiка. Нiл, Ганг i Днiпро. I всi цi рiчки, як стало зрозумiлим лише нинi, так чи iнакше пов'язанi з Україною i давнiми українцями. Iндiйцi є вихiдцями з України. Напевно саме звiдти вони винесли iдею священної рiчки. Давнi Єгиптяни теж мали зв'язок з Україною. З давнiх-давен Днiпро-Славута для українцiв був набагато бiльшим, нiж просто рiчка. На ньому стояла священна столиця Київ, на Днiпрi була заснована Запорiзька Сiч, тут хрестили киян. "Як понесе в синє море кров ворожу", - писав про Днiпро наш Пророк i Вчитель Тарас Шевченко. В його творах Днiпро постає чимось на зразок рiчки Ганг для iндусiв.
Загадка Давнього Єгипту з дублюванням на картi на берегах Днiпра назв нiльських поселень все ще не розгадана. Але першi кроки в цьому напрямку вже зробленi. Можливо, в недалекому майбутньому ми дiзнаємося, що ж все таки значило це дивне перенесення.
--
Вiсiм столиць України
Особливу роль в усiх державах свiту вiдiграють їх столицi. Вони є не лише головними мiстами, адмiнiстративно-полiтичними центрами, але й певними символами держави i нацiї. Звiдси походять i побутуючi в засобах масової iнформацiї вирази "позицiя Вашингтона", "рука Москви", "невдоволення Лондона" й таке iнше.
Значення столицi в життi будь-якої країни дуже велике й у багатьох випадках постiйно зростає. У переважнiй бiльшостi держав столиця є не лише зосередженням органiв державної влади та державного управляння, судових, вiйськово-стратегiчних та iнших установ, а й основним економiчним центром країни. Iнодi цi функцiї аж занадто гiпертрофованi. Так, бiльше половини промислової продукцiї потужної країни Пiвденної Америки Аргентини випускається у Великому Буенос-Айресi.
Столиця держави володiє i найбiльшою кiлькiстю функцiй, якi вона виконує. Тому вона вiдрiзняється вiд iнших мiст держави великою притягальною силою для її громадян, якi намагаються якнайповнiше себе реалiзувати. Звичайно, найважливiшою функцiєю столицi є управлiння полiтичною дiяльнiстю країни як внутрiшньою, так i зовнiшньою. З цiєю метою столиця має бути забезпечена найкращою iнфраструктурою транспорту та зв'язку.
Iсторiя становлення столицi - це iсторiя утвердження державностi. Тому кожна столиця має власну iсторiю виникнення i подальшого розвитку. За походженням можна видiлити такi столицi країн свiту: родовi, полiтичнi, iсторичнi мiста, штучнi столицi, ситуацiйнi столицi. Дуже давня, складна i трагiчна iсторiя України стала причиною того, що на територiї України впродовж лише останнього iсторичного вiдрiзку iснувала найбiльша в Європi кiлькiсть практично всiх iснуючих видiв столиць. Не будемо заглиблюватися в тисячолiття аж до Гелона i столиць Босфорського царства, а звернемо увагу лише на останнi столiття.
Родовi столицi пов'язанi з володiнням владною особою (князем, королем, гетьманом) певним укрiпленим населеним пунктом, який через це ставав столицею. Якщо в Польщi чи Iспанiї є лише по однiй родовiй столицi, вiдповiдно Кракiв i Толедо, то в Українi їх як мiнiмум чотири - Львiв, Батурин, Чигирин i Бахчисарай.
Найпоширенiшi i найстiйкiшi столицi - iсторичнi мiста. Вони виникли як полiтичнi i управлiнськi центри цiлком об'єктивно, на основi найбiльшого поєднання сприятливих для управлiння державою, що народжувалася, чинникiв. Серед них не останню роль вiдiгравало вигiдне географiчне положення. В найбiльшiй мiрi в Європi сказане ранiше стосується Києва, який виник ранiше, нiж навiть Вiчне мiсто Рим.
Ситуацiйнi столицi виникають за умови створення екстремальної ситуацiї в державi, яка може бути викликана насамперед вiйною або масштабними природно-клiматичними катаклiзмами. Наприклад, в перiод агресiї росiйських вiйськ на територiю України i захоплення ними Києва на початку 20-х рокiв ХХ столiття столицю було перенесено до Кам'янця-Подiльського. Окупацiя Парижа нiмецькими вiйськами пiд час Другої свiтової вiйни спричинила перенесення столицi Францiї до мiста Вiшi. Такою ж столицею було й мiсто Чунцiн у Китаї, коли японцi захопили Пекiн.
Штучнi столицi переважно виникають як штучно створенi колонiальною адмiнiстрацiєю центри управлiння певними, захопленими метрополiєю володiннями iнших держав i нацiй. Якщо згодом вони набувають незалежностi, то штучнi столицi можуть або назавжди пiти в небуття, або ж перетворитися на повноцiннi столицi нових незалежних держав. В Українi за часiв росiйського iмперського панування в рiзнi столiття штучно створеними столицями України були Глухiв i Харкiв.
Полiтичнi столицi створюються в тiй чи iншiй державi заради вирiшення рiзноманiтних полiтичних проблем, зокрема встановлення полiтичної рiвноваги мiж окремими її регiонами. З цiєю метою столицю будують або на межi цих антагонiстичних регiонiв, або ж виносять її як форпост загальнодержавної полiтики в саме серце одного з проблемних регiонiв. Полiтичних столиць у свiтi не так вже й мало. I їхня кiлькiсть продовжує зростати. Найвiдомiшими з них є Вашингтон, Оттава, Абуджа, Канберра, Астана, Анкара, Бразилiя тощо. В Українi теж перiодично виникали пропозицiї побудови полiтичної столицi десь в географiчному центрi країни.
--
Таємниця українських прiзвищ
Одна з нерозгаданих донинi таємниць України криється в прiзвищах українцiв. Вони, тобто українськi прiзвища, є найрiзноманiтнiшими у свiтi. Разом з тим, їх доволi легко систематизувати. Чим пояснюється цей парадокс? Чому українськi прiзвища нерiдко такi спiвзвучнi прiзвищам близьких i дуже вiддалених народiв?
Добре росiянам. У них прiзвища майже повнiстю унiфiкованi. Розмаїття нiякого. Абсолютно переважають прiзвища з закiнченням -ов або - iн. Iнколи трапляються й -их, скажiмо, Рижих. Зовсiм вже екзотичними для росiян є прiзвища з закiнченням -ово (Дурново). Ось i все. Будь-якi iншi прiзвища серед росiян однозначно вказують на неросiйське походження їх носiїв чи то їх предкiв. Теж саме у болгар. Iванов, Дженков, Стоянов. Iнколи ще трапляються болгарськi прiзвища з закiнченням -ський чи -зький. А у полякiв навпаки такi прiзвища домiнують. У литовцiв теж прiзвища унiфiкованi. У грузинiв переважають прiзвища з закiнченням -швiлi (син) чи -дзе. Шотландськi прiзвища починаються на мак-(син), а iрландськi на о'(внук).
В усьому свiтi українськi прiзвища асоцiюються з закiнченням -енко (Бондаренко, Коваленко, Тищенко). Закiнчення -ко, це вiд давнього слова "дитина". Однак, мало хто знає, що стереотип переважання серед українцiв прiзвищ на -енко не має пiд собою нiяких формальних пiдстав. Нi в цiлому по Українi, нi в жоднiй областi прiзвища з закiнченням на -енко не переважають. Серед корiнних жителiв їх питома вага коливається вiд 30% в Чернiгiвськiй областi (найвищий показник) до 4% у Львiвськiй областi (найнижчий показник). В цiлому по Українi такi прiзвища не перевищують 15%. Однак, якщо брати всi українськi прiзвища в цiлому, то прiзвища на -енко дiйсно мають найвищу питому вагу.
На другому мiсцi серед українських прiзвищ знаходяться прiзвища з закiнченням на -ук (Дмитрук, Кравчук, Марчук). До 30% носiїв таких прiзвищ мешкає на Волинi (Волинська, Рiвненська, Житомирська областi). Як i прiзвища з закiнченням на -енко, прiзвища на -ук зустрiчаються по всiй територiї України.
Третє мiсце належить українським прiзвищам на - ський, -цький, -зький. Стереотип вiдносить їх до польський прiзвищ. Але це не так. Подiбнi прiзвища притаманнi багатьом слов'янським народам i вiдображають мiсце походження їх першого носiя. Тут треба дивитися, який населений пункт чи мiсцевiсть вони вiдображають. Якщо вiн знаходиться на територiї Польщi, то це дiйсно прiзвище польського походження, якщо на територiї Македонiї, а там таких прiзвищ дуже багато, то це прiзвище македонського походження, якщо на територiї Чехiї, то це прiзвище походить саме звiдти. Мiльйони українцiв мають прiзвища на кшталт Хорольський (мiсто на Полтавщинi), Уманський (мiсто на Черкащинi), Шпольський (там же), Миргородський (перший носiй цього прiзвища походить з Полтавщини), Нiжинський (мiсто на Чернiгiвщинi) тощо.
На четвертому мiсцi серед українських прiзвищ знаходяться так званi iменниковi прiзвища (Дуб, Колода, Осика, Куниця, Стрiха тощо). Цi прiзвища доволi рiвномiрно поширенi по всiй Українi, хоча переважають лише в Закарпатськiй областi. Дуже висока їх питома вага й на Полтавщинi. Взагалi Полтавщина в середньовiччi прийняла дуже багато переселенцiв з нинiшньої Закарпатської областi, тому i в вимовi, i в прiзвищах полтавцiв донинi вiдчуваються закарпатськi впливи.
З цими чотирма групами український прiзвищ, найбiльш поширених, майже все зрозумiло. Набагато бiльше проблем виникає тодi, коли подивитися на десятки, а може й сотнi iнших, якi теж пiддаються систематизацiї, але якiйсь таємничiй i не до кiнця зрозумiлiй. Однi їх трактують так, iншi iнакше. Скажiмо, вiзьмемо хоча б моє прiзвище Масляк. Прiзвище здається "прозоре" за походженням. Однак дехто виводить його вiн арабського воєначальника Масламака, сина халiфа i нащадка пророка Мухамеда, який воював в Українi в УIII столiттi нашої ери. Однак, це легенди i мiфи, а може й правда Давньої України. Але пiдемо далi - Масляк. Маслак, Маслюк, Маслик, Маслiк. В основi лежить масл-, а далi чомусь чергуються всi голоснi лiтери алфавiту. Вiзьмемо практично будь яку iншу основу, яка абсолютно "непрозора" i таким же чи iншим чином, пiдставляючи почергово всi голоснi лiтери створимо українськi прiзвища. Як це? Чому так?
Або давайте вiзьмемо українськi прiзвища з закiнченням -но. Дахно, Лахно, Кахно, Махно, Вахно, Тахно. Тут уже iнший пiдхiд. Спереду прiзвища змiнюється лише одна приголосна лiтера. Тобто, береш -ахно i додаєш до нього почергово всi приголоснi українського алфавiту i отримуєш українськi прiзвища. Але що вони означають? Добре нам займатися такими вправами нинi. А хто робив це 500-1000 рокiв тому? I навiщо? Хiба це не загадка?
А українськi прiзвища з закiнченням на ман. Германське ман - людина. Бритьман, Сурман, Котьман, Бiкман, Бацман. Цiлi села в Українi, особливо на Полтавщинi, мають такi прiзвища. Останнє з них з данської означає "човняр". Звiдки взялися данцi на Полтавщинi? Чи може це нащадки вiкiнгiв i цим прiзвищам не менше 1500 рокiв? А прiзвища на Полтавщинi i Київщинi Демiдiон, Завiзiон, Арiон, Фарiон тощо. Вони теж очевидно класифiкуються за закiнченням -iон. А Полтавськi прiзвища Хавер, Iвер i їм подiбнi. Всi вони зустрiчаються серед реєстрових спискiв козацьких полкiв, а нинi серед селян Полтавщини. А скiльки рокiв таким українським прiзвищам як Передерiй, Передрiй? Двi-три тисячi рокiв чи набагато бiльше, бо ж "передрая" на перськiй мовi в давнину означало "скiф заморський". Ось вам i пiдтвердження в українських прiзвищах логiчної наступностi мiж скiфами i українцями.
Кiнця i краю немає загадкам українських прiзвищ. Бандера, Петлюра. Гелевера, Терефера, Шандра. Таких прiзвищ з закiнченням на -ра багато по всiй територiї України. Але що вони означають? А прiзвища Шудра (Шудря), Рахман, Шатрий? Це ж назви каст в Iндiї! То якої iсторичної глибини досягають такi прiзвища? Нiчого подiбного навiть уявити собi в Росiї чи Румунiї не можна. В цих i багатьох iнших країнах прiзвища вже з самого початку є похiдними. Наприклад, Масляков - син Масляка, тобто первiсним прiзвищем є Масляк, а Масляков уже в iсторичнiй ретроспективi нащадок, а не патрiарх-засновник.
Українськi прiзвища, якщо вони не є похiдними, дуже давнi. Вони настiльки давнi, що їх походження нерiдко ховається в мороцi тисячолiть. Якщо прiзвище Бацман за 1500 рокiв абсолютно не змiнилося, то скiльки рокiв тим прiзвищам, первiсний сенс яких давно вже втрачений? Тисячi рокiв? Українськi прiзвища однозначно належать до найдавнiших у свiтi. Звiдси й загадки та таємницi. Саме через це вони виявляються такими спiвзвучними прiзвищам дуже вiддалених вiд нас народiв. Це призводило i донинi призводить до комiчних непорозумiнь.
В Сполучених Штатах Америки переселенцiв з України з прiзвищами Маковецький, Макогон, Макосiй, Маковiй нерiдко записували iрландцями. Макогон ставав Мак-Магоном (сином могутнього), а Макосiй Мак-О'Сi. А ось українець з прiзвищем Маковiй. I знову шотландське мак- i iрландське о-. Сотнi українських прiзвищ стали спiвзвучними англiйським, нiмецьким, польським, французьким тощо. Українець Бiлий став французом Белью, Береговий - колишнiй прем'єр-мiнiстр Францiї, - Береговуа. Особливо багато таких трансформацiй серед українських прiзвищ в Росiї. Мiльйони росiян носять трансформованi українськi прiзвища на кшталт Бондаренков, Коваленков, Тарасенков, Ткачуков, Глушков тощо. Таких прикладiв безлiч. Саме така всезагальна адаптивнiсть українських прiзвищ i вказує на їх велику давнину. Звiдси i тi таємницi українських прiзвищ, якi ще чекають своїх дослiдникiв.
--
Iкони України, якi стали святинями iнших нацiй
Давнiсть України, її тисячолiтня заглибленiсть в iсторiю пiдтверджується не лише вiдповiдними археологiчними знахiдками, не тiльки особливостями української мови, не лише величезною глибиною нацiональних вiрувань, звичаїв i обрядiв українцiв, але й тим, що сусiднi нацiї взяли за власнi релiгiйнi святинi українськi регалiї.
Головною святинею Росiї є Володимирська (Вишгородська) iкона Божої Матерi. Це головна регалiя Росiйської православної церкви. За переказами вона написана євангелiстом Лукою на дошцi стола, за яким їв Iсус Христос з Йосипом i Марiєю. Ця iкона спочатку знаходилася в жiночому монастирi у Вишгородi пiд Києвом. Московський князь Боголюбський, сплюндрувавши i спаливши Київ ще до Хана Батия вкрав Вишгородську iкону, святиню українцiв i вивiз її до Володимира. Там вона зберiгалася в Успенському соборi.
Точно така ж iсторiя з головною святинею Польщi i полякiв Ченстоховською або Белзькою iконою Божою Матерi. За переказами, вона теж була написана євангелiстом Лукою на кришцi стола, за яким їла родина Iсуса Христа. Нинi iкона знаходиться в монастирi паулiнiв Ясна Гора, що розташований у мiстi Ченстоховi (Польща). В минулому ця iкона була святинею українського народу i знаходилася в Белзькому замку у власностi пращурiв вiдомого короля Данила Галицького. Пiсля завоювання цiєї частини України поляками iкона була вкрадена польським князем Владиславом Опольським i вивезена на Ясну Гору Ченстоховську.
Дiйсно, цi двi iкони були вкраденi в української нацiї, так як нi росiяни, нi поляки таких святинь у себе не мали. Треба називати речi i подiї своїми iменами. Досить лукавити. Якби я поїхав до Москви чи Варшави i поцупив там iкону, вивiз до Києва i про це стало всiм вiдомо, мене б судили не за те, що я вивiз iкони до Києва, а за те, що я їх украв. При цьому i перша i друга крадiжка вiдбувалася на фонi вбивства тисяч українцiв. Не будуть приносити щастя нацiї її святинi, якi вкраденi в iншого народу.
В чому тут загадка, запитаєте ви? Загадка криється в тому, що абсолютна маса населення всiх трьох сусiднiх народiв нiчого про цi iсторiї з головними святинями росiян i полякiв нiчого не вiдає. Я провiв вiдповiдне опитування киян i довiдався, що iз ста чоловiк з вищою освiтою, вибраних випадково, про iсторiї з Володимирською Божою Матiр'ю i Маткою Боскою Ченстоховською не знає абсолютно нiчого жоден. Люди, якi не знають власної iсторiї приреченi постiйно наступати на однi i тi ж граблi. I питання про те, що ми втратимо наступним iз власних святинь, це лише питання часу.
--
Таємниця тризуба
У львiвському видавництвi "Сполом" у 2011 роцi вийшла книга днiпропетровського автора Олександра Коваленка "Таємниця тризуба". В цiй книзi 284 сторiнки, якi присвяченi державному символу України i спробам розкрити його таємницi. Пропоную читачам мою передмову до розвiдки, яку автор попрохав мене написати.
Чи є в української нацiї чим пишатися? Це цiкаве i зовсiм не риторичне запитання є надзвичайно актуальним саме в наш буремний час. Чому до нацiї, яка сама себе не знає, нiчого не вiдає про свою землю i сама себе не поважає так настирливо i наполегливо "набиваються" у кревнi родичi росiяни i поляки, нiмцi й шведи, ба, навiть дуже далекi вiд нас просторово iндiйцi? Чому, коли в 1985 роцi iндiйський космонавт потрапив на радянський космiчний корабель, iндiйський уряд наполiг, щоб це вiдбулося не деiнде, а саме над територiєю України? Чому тодi iндiйськi газети просто ридали вiд захвату, пишучи, що iндiйський космонавт стикувався в Космосi над землею своїх пращурiв? Чому найуспiшнiший американський президент Бiлл Клiнтон назвав українцiв найдавнiшою нацiєю свiту? Чому? Чому? Таких чому накопичилося дуже багато. I нарештi, чому ми про це не знаємо? Чому про це не трублять "нашi" засоби масової iнформацiї, чому про це не вчать українських дiтей у школi? Хiба не є цi неспростовнi факти могутнiм-засобом нацiонально-патрiотичного виховання пiдростаючих поколiнь, про що дуже пiклується будь-яка країна свiту, за винятком України, звичайно.
Ну хай би нiчого у нас свого не було. Нi воїнiв великих, нi мудрецiв, науковцiв i письменникiв. Святославiв Завойовникiв, Володомирiв Великих, Ярославiв Мудрих, Данилiв Галицьких, Богданiв-Зiновiїв Хмельницьких, Степанiв Бандер та iнших. Та їх донинi бояться i ненавидять нашi вороги. I дали ж ми свiтовi Пiсню, Хлiб i Крила. Мiльйона чудових, найкращих, наймелодiйнiших народних пiсень не має жодна iнша нацiя свiту. Українськi народнi пiснi стали народними вiд Японiї до Росiї, вiд Польщi до Канади. Ми дивимося найвiдомiшi американськi фiльми i навiть не пiдозрюємо, що впродовж всього фiльму звучать обробленi нашi нацiональнi мелодiї. Ми дали свiтовi Пiсню, яка є складовою людської душi. Ми подарували йому також i Хлiб. Якийсь мiстичний i таємничий зв'язок української нацiї з чорноземом. Скрiзь по нашiй планетi, де є хоча б гектар чорнозему живуть i працюють українцi. Нiхто, на жаль, у нас не згадує, що всi держави, якi експортують на свiтовий ринок пшеницю, всi без винятку, створили власну хлiборобську славу руками українцiв, яких за державними програмами спецiально для освоєння цiлинних чорноземiв переселяли до Росiї, Казахстану, США, Канади, Аргентини, Киргизiї, Бразилiї. I українцi везли туди свою пшеницю i засiвали нею поля. Нинi генетично українською пшеницею, завезеною в усi хлiборобськi країни українцями у вузликах на шиї i годується вся наша планета. I, нарештi, завдяки генiям - синам української нацiї Засядьку, Кибальчичу, Цiолковському-Наливайку, Кондратюку, Корольову, Глушку, Челомею, Яремовичу, Гнатюку, Дудчаку, Янгелю, Лозино-Лозинському тощо людство вийшло в Космос i досягло Мiсяця. Цим українська нацiя подарувала людству Крила. Тут немає нi загадки, нi таємницi, нiхто не може оспорити, що всi названi люди є етнiчними українцями, а не французами, нiмцями, євреями чи росiянами. Вони працювали в Росiї i США, але така вже доля української нацiї, яка в той час не мала своєї державностi i вимушена була працювати на iнших. Це все просто, так би мовити, голi факти. Загадка i таємниця лише в тому, чому ми про це нiчого не вiдаємо.
Але в нашiй iсторiї, заглибленiй у пiтьму тисячолiть, дiйсно багато таємниць, якi ще чекають своїх дослiдникiв. Людей самовiдданих, чистих у своїх помислах i справах. Людей, якi знають, що їм нiчого розраховувати нi на пiдтримку влади, як в iнших державах, нi на комерцiйну вiддачу, нi хоча б на похвалу. Саме до таких людей i належить Олександр Андрiйович Коваленко. Його книги, фiльми-лекцiї, комп'ютернi видання спрямованi на розкриття таємниць нашої землi. Хтось iз великих мислителiв абсолютно слушно стверджував: "Єдиний спосiб усунення дурних помислiв є розкриття таємницi". Саме цiй благороднiй справi i присвячена книга Олександра Коваленка "Таємниця тризуба".
Чи можна собi уявити дослiдження з назвою, скажiмо, "Таємниця росiйського орла" або "Таємниця росiйського триколора"? Чи "Таємниця зiрки Давида"? Напевно, що нi. Яка тут таємниця? Все вiдомо i дуже просто. Державнi символи всiх "орлоносних" країн вiд Албанiї до США i вiд Росiї до Нiмеччини жодної таємницi не приховують. Я вже не кажу про такi країни як Австралiя та деякi африканськi та латиноамериканськi країни з їхнiми кенгуру, папугами i носорогами. Кому i що тут незрозумiло i таємничо? Навiть "богообранi" євреї, справдi давня нацiя, мають на прапорi своєї країни Iзраїлю два трикутники, якi перетинаються мiж собою. Навiть для школярiв молодших класiв розкриття цiєї "таємницi" не є проблемою. А ось що означає державний символ України тризуб однозначно не скаже вам нiхто. I не дивно. Це найдавнiший у свiтi державний символ найдавнiшої на нашiй планетi нацiї, тобто українцiв. I вже за часiв Київської Русi нiхто не знав, що вiн означає. Його значення загубилося в мороцi тисячолiть. Бо ж лише в українцiв людська iстота називається словом жiночого роду "Людина", тобто вона. I навiть мала людина теж має жiночий рiд "Дитина". У всiх iнших нацiй це чоловiчий рiд, вiзьмемо хоча б сусiднiх росiян - "чєловєк" (вiн) i рєбьонок (вiн). А так як людство почало свiй розвиток з часiв матрiархату i лише через тисячолiття перейшло до патрiархату, то i наша нацiя, а також її державнi символи, йдуть саме звiдти. I саме тому ми нинi й маємо таємницю, яку намагаємося розкрити.
Таємниця державного герба України, на мою думку, все ще залишається нерозкритою. Запропонована одна з багатьох версiй походження тризуба. Будь-яка спроба в цьому напрямку має всiляко вiтатися, так як тризуб - єдиний державний герб у свiтi, значення якого донинi не з'ясоване.
--
Чому росiяни живуть по долинi Дону, а українцi на межирiччi?
Однiєю з цiкавих таємниць української нацiї є її просто таки мiстична прив'язка у свiтi до наявних на нашiй планетi масивiв чорноземних грунтiв. Iснує якийсь таємничий зв'язок нашої нацiї з цим типом земельних ресурсiв. Здається якась нездоланна сила прив'язала українцiв до цих родючих грунтiв, примусила їх переселятися з України саме туди, де вони були. Мабуть причина криється в iсторiї нашої нацiї. Українцi єдина нацiя нашої планети, яка виникла i тисячолiттями жила на чорноземних грунтах правобережної частини України. Ще трипiльцi 7,5 тисяч рокiв тому обробляли чорноземи i засiвали їх зерновими культурами. Археологи донинi знаходять в їх поселеннях вiдповiдний сiльськогосподарський реманент i зерно в керамiчному посудi та в залишках їхнiх будинкiв.
Цiкавими є факти особливостей розселення українцiв i росiян на Дону. Саме вони вiдкривають завiсу, яка прикривала таємницi розселення українцiв у свiтi. Справа в тому, що на нижньому Дону споконвiку українцi i росiяни займали абсолютно рiзнi ландшафтнi нiшi. На це лише нещодавно звернули увагу дослiдники. Так, поселення росiян розмiщувалися виключно бiля рiчки на бiдних алювiальних пiщаних грунтах. Натомiсть українцi селилися на межирiччях, пiдвищених дiлянка, вкритих родючим потужним чорноземом. Здавалося б тут чергова загадка. Чому росiяни обирали очевидно гiршi дiлянки землi, якi приносили значно менший урожай? Не тому, звичайно, що їх українцi витiсняли з кращих земель. З початком заселення нижнього Дону землi тут вистачало всiм. В чому ж тодi тут справа?
Ця загадка виявилася дуже простою. Звичайно, лише тим дослiдникам, якi знали характернi особливостi i вiдмiннi риси двох нацiй. Справа в тому, що росiяни при обробцi землi користувалися конем i сохою. Остання є доволi примiтивним засобом оранки. Українцi ж обробляли землю плугом, який тягли два могутнiх воли. Таким чином, росiйська соха i кiнь могли пiдняти лише легкi пiщанi грунти, якi i були характернi для Росiї. Тому росiяни i поселялися на пiщаних рiчкових вiдкладах, якi в науцi називаються алювiальними. Вони просто не могли пiдняти чорноземну цiлину. Натомiсть українцi споконвiку орали чорнозем i знали як це робиться завжди. Все це i визначило характер розселення двох народiв на Дону.
Українцi з давнiх-давен користувалися плугом. За переказами золотий плуг впав скiфам з неба. Вiн був посланий богами для того, щоб нашi далекi пращури зумiли пiдняти степову i лiсостепову цiлину. Обробити цi важкi для оранки землi мiг лише плуг i два могутнi воли. Саме їх застосування i дозволило українцям стати головною хлiборобською нацiєю свiту. Це добре розумiли уряди тих країн свiту, де починалося масове освоєння цiлинних земель (Росiї, США, Канади, Аргентини, Бразилiї). Хто такi американцi? Звичайно, що ковбої, тобто пастухи худоби, а не землероби. Хто такi аргентинцi? Гаучо, тобто теж пастухи. Вони пасли корiв i бичкiв, але не вмiли обробляти чорноземи, бо в Англiї i Iспанiї, звiдки вони припливли до Америки, чорноземiв не було. Не було їх i в Росiї. Тому росiйський уряд спецiально переселяв українцiв на чорноземнi цiлиннi землi Поволжя, Сибiру i Далекого Сходу. I нинi про це яскраво свiдчать назви районних центрiв навколо, наприклад, Омська, головної житницi Сибiру - Полтавка, Чернiгiвка, Київка.
Таким чином. українцi нагодували свiт. Продовжують вони його годувати i нинi. Лише ставши незалежною державою Україна вперше в своїй iсторiї зiбрала врожай 56,5 млн. тонн зерна. Це один iз найбiльших врожаїв у свiтi. При тому, що площа нашої держави в багато разiв менша за площу Росiї, США чи Канади. Якщо Україна пiднiме врожайнiсть зернових до хоча б до середнього по Європi, ми станемо головною житницею планети.
--
Таємницi депопуляцiї в Українi
Всiм вiдомо, що в Українi населення постiйно зменшується. Вимирання української нацiї на чудовiй землi i в комфортних природних умовах донинi для багатьох залишається загадкою. Це вимирання сором'язливо ховається в нашiй статистицi за науковим словом депопуляцiя. I не випадково. Що воно означає мало хто знає. А що таке вимирання, знають усi. Уже й держава платить за народження дiтей доволi значнi грошi. Вже зростають виплати за кожну наступну дитину, а помiтних результатiв немає. Чому так? Раз вже й грошi не допомагають, то причини цього явища не соцiальнi, як це намагаються нам пояснити, а глибиннi, генетичнi.
Для того, щоб розкрити цю таємницю, необхiдно звернути увагу на два факти. По-перше, коли почалося зменшення народжуваностi в Українi i зростання смертностi? Взявши радянську статистику по народонаселенню України за радянський перiод ми зi здивуванням помiтимо, що цей процес почався ще в 60-тi роки ХХ ст. Про нього тодi, та й пiзнiше, нiхто не говорив i не писав. Не з 1991 року, як нас намагаються переконати лукавi люди почалося вимирання українцiв, а в час найбiльшого розквiту радянської влади. По-друге, якщо ми проаналiзуємо спiввiдношення народжених i померлих не в цiлому по Українi, а в її обласному розрiзi, ми побачимо цiкаву картину. Найiнтенсивнiше населення вимирає в центральних i схiдних областях держави, натомiсть природний прирiст населення вiдмiчається в бiльшостi захiдних областей. Який висновок можна зробити на основi цих статистичних даних? Що нам пiдказує свiтовий досвiд?
Свiтовий досвiд однозначно вказує на те, що чим гiрше живе населення, тим воно бiльше розмножується. Найбiльший природний прирiст спостерiгається не лише в найбiднiших державах, але й у тих з них, де точиться вiйна. Афганiстан, Сомалi, республiки Пiвнiчного Кавказу в Росiї та багато iнших країн на фонi низького рiвня життя i постiйних вiйськових дiй демонструють високi темпи зростання населення. Отже, закономiрнiстю вiдтворення населення є: чим гiрше живемо, тим iнтенсивнiше розмножуємося. Що ж тодi дiється з українською нацiєю? В чому тут загадка? Бо ж живемо ми погано, найгiрше в Європi, а розмножуємося ще гiрше. Чи може ми не пiдлягаємо дiї законiв буття? Так просто не буває. Просто ми не знаємо, чи може не хочемо знати реальних причин вимирання найдавнiшої нацiї у свiтi.
Хоча причина, як на мене, знаходиться на поверхнi i розгадка загадки української депопуляцiї криється в фактi природного приросту населення в захiдних областях. Це означає, що в цiй частинi України не було чогось, що було в iншiй частинi нашої держави. Так чого не було в Захiднiй Українi в ХХ столiттi? Так, ви правi, там не було Голодомору. Причина страшного вимирання нинiшнього населення Центральної i Схiдної України криється саме в 1932-1933 роках. В цей час вiдбувся реальний пiдрив життєвих сил української нацiї, який зараз, закономiрно через поколiння, ми i вiдчуваємо. В 1933 роцi вiд штучно органiзованого комунiстами голоду в Українi вимерли всi найсильнiшi, найздоровiшi носiї генетичного коду нацiї. Наприклад, вiдомо, що тодi вимерли всi двометровi чоловiки. На таку масу тiла треба було багато їжi. I тому протягом двох тижнiв всi цi люди загинули. Вони не передали свої гени нащадкам.
Таким чином, вiдбулася закономiрна генетична деградацiя нацiї. Для власного розширеного вiдтворення будь-якiй нацiї потрiбнi не лише генетичнi сили окремих її представникiв, але й загальне вiдтворювальна сила, яка криється не стiльки в генетицi, скiльки в ментальностi народу. Потiм була вiйна, вже через 8 рокiв. На вiйну не брали хворих, калiк, божевiльних. Для цього iснували спецiальнi медичнi комiсiї. Вiдбирали кращих i вони гинули, не давши потомства. Натомiсть потомство давали хворi, передаючи свої гени нащадкам.
Протягом ХХ столiття українцi пережили аж три Голодомори, двi свiтовi вiйни, громадянську вiйну, масовi репресiї 1937 року, вiйну радянського режиму з УПА, масовi депортацiї українцiв i вивезення їх у схiднi райони СРСР на освоєння цiлинних i перелогових земель та новобудови Сибiру. Таким чином, сучасна депопуляцiя в Українi цiлком закономiрна i нiяке видiлення грошей на народження дiтей її не лiквiдує. Єдиний вихiд полягає в здiйсненнi державної полiтики вiдродження української нацiї. Держава має вiдбирати, за їх бажанням, фiзично i психiчно здорових молодих людей i пiдписувати з ними угоди, що вони матимуть 5 i бiльше дiтей. Держава ж братиме зобов'язання забезпечити молоде подружжя житлом, роботою, а дiтей дитячими яслами та садками. Якщо це не почати робити в найближчий час українська нацiя дуже швидко вимре. Про те, що це дiйсно так говорить досвiд Чернiгiвщини, де в деяких районах на одного народженого вже нинi припадає 15 померлих.
--
Звiдки походить київський район Виноградар
Для багатьох киян таємничою виглядає назва району в якому вони живуть i який зветься Виноградар. Iнодi, розповiдаючи про столицю, я отримую запитання: а скажiть нам Петро Олексiйович, звiдки походить така дивна назва? Люди говорять всяке... Тут що виноград колись вирощували? I це на пiвночi України? Не може такого бути. Ще й як може...
Дiйсно, iсторичним фактом є те, що в тому мiсцi, де зараз знаходиться цей район столицi "з дивною назвою" колись не просто вирощували виноград. Тут iснувало велике господарство, так званий колгосп, де цей виноград вирощували у великiй кiлькостi. Як же так трапилося? Природнi ж умови пiвнiчної частини Києва не дуже придатнi для промислового вирощування цiєї примхливої пiвденної рослини.
Виноград, звичайно, вирiс на Виноградарi не сам. Його посадили люди. Ця iсторiя трагiчна. Посадили цю пiвденну рослину в Києвi ассiрiйцi. Ви мабуть i не чули про такий народ, але чули про давню країну Ассiрiю. До України вони потрапили на початку ХХ столiття. Ассiрiйцi, як i українцi, належать до найдавнiших нацiй свiту. Вони зберегли у своїй пам'ятi багато легенд, стародавнiх оповiдок, казок, афоризмiв. Ранiше вони жили в Iранi i Туреччинi. Потiм почалися утиски i справжнiй геноцид. Особливо загострилася ситуацiя в 1915 роцi. В Османськiй iмперiї в цей час особливо переслiдували вiрмен i ассiрiйцiв. Тому останнi були вимушенi покинути батькiвщину i переселитися до iнших країн - Францiї, США, Росiї, України. Бiльшiсть ассiрiйцiв, яких нинi в Українi налiчується 5000 осiб поселилася в Києвi.
На вiдрогах Приднiпровської височини, неподалiк Пуще-Водицького лiсу кiлька пiдприємливих родин ассiрiйцiв вирiшили вирощувати звичний для них в Iранi i Туреччинi виноград. За роботу взялися зi знанням справи i з великим ентузiазмом. Були закладенi цiлi плантацiї винограду сорту "шасла". В 30-тi роки минулого столiття тут уже виникло цiле велике господарство, яке вирощувало товарний виноград. Та й у пiслявоєнний час студенти Київського державного унiверситету iменi Тараса Шевченка працювали тут восени, збираючи виноград i вiдправляючи його до магазинiв столицi. Потiм на цьому гарному мiсцi вирiшили збудувати новий мiкрорайон i виноградники зникли. Але в пам'ять про iснування тут виноградникiв залишилася назва Виноградар.
Наступний акт геноциду проти ассiрiйцiв здiйснили вже в Радянському Союзi сталiнiсти. На початку 30-х рокiв в Києвi працювали ассiрiйськi школи, дiяла ассiрiйська церква. Був навiть Будинок народiв Сходу, який об'єднував християн-закавказцiв. Сталiнська коса поклала край ассiрiйському вiдродженню. Практично була винищена вся нацiональна iнтелiгенцiя, священники, простi люди, закрилися школи i церква. Пiсля того, як Україна стала незалежною державою створено Асоцiацiю ассiрiйцiв Києва. Ассiрiйцi столицi нашої держави пишаються тим, що на картi Києва залишилася географiчна назва, яку започаткували вони своєю пiдприємливiстю i працею.
--
Прiзвища українськi i неукраїнськi
Не тiльки в географiчних назвах України, але й в українських прiзвищах знайшли свiй вiдбиток унiкальна iсторiя i географiя нашої країни. Так, одне з найпоширенiших - Коваль - не тiльки в Українi. але й в усьому свiтi пов'язане з професiєю, що була всiм необхiдна. Згадайте безсмертнi Франковi слова:
А в тiй кузнi коваль клепле,
а в коваля серце тепле,
а вiн клепле та й спiва.
всiх до кузнi iззива
Ось звiдки, з кузнi, вiд важкого, але потрiбного людям ремесла, i пiшли українськi прiзвища Коваль, Коваленко, Ковальчук, Ковалюк, Ковалик. Росiйське - Кузнєцов, Ковальов - у бiлорусiв, Ковальський у полякiв, Ковач - у сербiв, словенцiв i угорцiв, Ковачев - у болгар, Шмiдт - у нiмцiв, Смiт - у англiйцiв.
Поширенiсть професiй викликала i поширенiсть прiзвищ. Найпоширенiшим прiзвищем Великобританiї i США є Смiт, жителiв Варшави - Ковальський. В Угорщинi Ковач є другим прiзвищем за поширенням. Багато таких прiзвищ у Швецiї (Смед), Францiї - Фабр (Фебр, Лефебр), Форжерон, а в Гасконi дiалектне коваль - Хор, Хорiйон. Вiдповiдне португальське i бразильське прiзвище Ферейра. У хорватiв це Ковачичек, Коварик, Коварич, чехiв - Коварж, Коварик, Коварчик, Коваль, Ковалик, Ковальчик, латишiв - Калейс i поетичне Кальвинш, румунiв Феррару, грузинiв Мчеделi i Мчедлишвiлi, вiрменiв Дарбинян, тюркомовних народiв - Темiрчi, Демiрчi, Демiрджi.
А як поетично вiдбита в українських прiзвищах чудова природа нашого краю. Яворiвський i Нагiрний, Степняк i Лiсовик, Пiдгiрний i Яровий, Зарiцький i Дубняк, Лиманський i Береза та багато багато iнших.
До нацiй, в яких чи не найбiльше вiдображена у прiзвищах природа своєї батькiвщини належать фiни. Вони мабуть найтiснiше пов'язанi з особливостями природи Фiнляндiї. Коскiнен - вiд слова водоспад, Лайне - "хвиля", Лехтiнен - "листок", Мякiнен - вiд слова "горб", Ярвiнен - вiд слова "озеро", Саарiнен - вiд слова "острiв". То ж у цих прiзвищах вiдображенi всi особливостi природи Фiнляндiї.
Iсторико-етнiчнi вiдмiни народiв, рiзнi природнi умови їх життя, своєрiднiсть мов, переплiтаючись, обумовили дуже строкате багатоманiття прiзвищ. Але все ж для бiльшостi з них характерний зв'язок з рiдною землею i своїми предками. Тому українськi прiзвища Мельниченко, Мельничук, Миколайчук, Петренко та iншi вказують на далеких предкiв. У прiзвищах нiмецького походження на це вказує -сон, -сен, -зон. Вiльсон - "син Вiльяма", Клаусон - "син Клауса" тощо. В iранських прiзвищах заде - "дитина", наприклад таджицьке Турсун-Заде, в тюркських огли, оглу - "син" (турецьке Джафар-огли), у грузинських -швiлi - "народжений", дзе - "син", в абхазьких - ба (Бгажба, Ардзiнба), в шотландських - мак (Макнамара, Мак-Дональдс), в iрландських - о' (О'Брайен).
Українськi прiзвища. як однi з найдавнiших у свiтi часто схожi на прiзвища iнших народiв. Наприклад, на вiрменськi (Касiян, Мунтян, Христян, Слободян, i на французькi, i на англiйськi, i на шотландськi, i на iрландськi). Так українське прiзвища Макогон, Макосiй, Маковiй та iншi в Великiй Британi, США i Канадi сприймаються однозначно як шотландськi. наприклад, українське прiзвище Антонишин в Англiї вважається мiсцевим - Iнтонейшн англiйською означає iнтонацiя.
I, звичайно, прiзвища територiальнi. Часто-густо вони вказують на походження пращурiв сучасного носiя сучасного носiя прiзвища, або на землю чи населений пункт, якими вони колись володiли. Скiльки таких прiзвищ серед українцiв: Миргородський, Уманський, Полтавець, Донець, Смiлянчук тощо. Сюди ж вiдносяться i прiзвища англiйськi типу Ньютон - "нове мiсто", Грiнвуд - "зелений гай", французькi з де - Депардьє, Деголь, нiмецькi з фон тощо.
Рiзна в рiзних народiв i довжина прiзвищ. У китайських прiзвищах всього один склад, рiдше два. Англiйськi прiзвища дещо довшi за китайськi, але коротшi українських. Українськi прiзвища в свою чергу коротшi вiд росiйських. У багатьох народiв прiзвища жiнок вiдповiдають чоловiчим i тому , перед прiзвищем жiнки пишуть фрау, мiсiс, панi тощо.
В 91% росiйських прiзвищ жiнки розрiзняються за статтю - Пєтрова, Сiдорова, Сорокiна. В українських прiзвищам в бiльшостi випадкiв цього немає. Тому з часом нам не обiйтися без вiдновлення перед прiзвищами жiнок, примiром, Коваль, Петренко, Дмитрук загальноєвропейського панi (фрау, фру, мiсiс, дона i таке iн.).
--
Найбiльша дiаспора свiту
Однiєю з найбiльших дiаспор свiту, а може й найбiльшою за чисельнiстю є українська дiаспора. Дiаспора - це розпорошення частини якоїсь нацiї поза етнiчною територiєю її проживання. Що примушує тих чи iнших представникiв тiєї чи iншої нацiї покидати рiдну землю i їхати свiт за очi? Звичайно, що лиха доля. Захоплення рiдної землi чужоземними загарбниками, органiзацiя ними геноциду нацiї, голодоморiв, масових репресiй i депортацiй. Всi знають про єврейську дiаспору, яка утворилася з тих же причин. Однак у свiтi, та й на жаль, в Українi набагато менше вiдомо про українську дiаспору i причини її утворення.
Здавалося б природнi умови на українськiй землi настiльки сприятливi для життя i господарювання людини, що українцям немає нiякої потреби шукати щастя за межами своєї Вiтчизни. На жаль, це стосується тiльки природних умов i ресурсiв. Iсторичнi ж, полiтичнi, соцiально-економiчнi умови, якi складалися на її територiї з вини iноземних загарбникiв були нестерпними для українцiв i вимушували їх рятуватися втечею до iнших країн. За переписом 1926 року в Радянському Союзi українцiв, без Захiдної України, яка належала тодi Польщi, було 86 млн осiб i вони були найбiльшою нацiєю цiєї країни. Зараз, через 85 рокiв, українцiв стало менше 40 мiльйонiв осiб. Де ж вони подiлися?
Є одна геополiтична причина i три причини суто технологiчнi. Геополiтична полягала в тому, що Україна протягом всього ХХ столiття була перманентно розчленована, пограбована i фiзично знищувана iншими державами. Реально за цей час Україну захоплювали i спустошували Росiя, Польща, Нiмеччина i Угорщина. Найжорстокiшою були росiйська i нiмецька окупацiї. Особливо перша. Три голодомори, декiлька вiйн, масовi репресiї i депортацiї українцiв до Сибiру, Казахстану, на європейку пiвнiч Росiї. Пiд час нiмецької окупацiї до Нiмеччини було вивезено сотнi тисяч людей, багато з них назад не повернулися, вiддавши перевагу нiмецькiй окупацiї перед росiйською. Пiсля вiйни за пiдозрою в пiдтримцi воїнiв УПА до Сибiру вивозили цiлi села, спустошувалися цiлi райони.
Пограбування України, тiльки iншими методами, не припинилося i пiсля досягнення Україною незалежностi. Справжньої i реальної незалежностi українцi так i не змогли добитися. Тому держава, найбагатша в Європi на природнi ресурси залишається найбiднiшою за прибутками населення. Нацiональне багатство розкрадається i вивозиться за кордон. Через це українцi продовжують покидати свою рiдну землю в пошуках кращої долi. Таких людей уже мiльйони.
Всього у свiтi можна вiдмiтити декiлька хвиль емiграцiї. На початку ХХI столiття українська дiаспора стала планетарним явищем. За повiдомленнями зарубiжної преси нинi немає жодної країни свiту, де б не було українцiв. Навiть найвiддаленiших вiд України держав. Одночасно, є декiлька країн, де українська дiаспора найбiльша. Наприклад, офiцiйна статистика Росiї вiдзначає, що в цiй країнi 2,5 млн. українцiв. Разом з тим, за даними ФСБ, якi хтось розмiстив в мережi Iнтернет, осiб українського походження i людей з українськими прiзвищами в Росiї в наш час 50 млн.! Так само абсолютна нереальна стосовно української дiаспори польська статистика, яка дає цифру близько 250 тис осiб. В той же час тiльки пiд час злочинної операцiї "Вiсла" з депортацiї українцiв, здiйсненою польським урядом в 1946 роцi, було виселено набагато бiльше українцiв i розселено по Польщi. Та ж сама ситуацiя в Румунiї. До вiйни в цiй країнi за переписом населення було 850 тис. українцiв. Пiсля вiйни їх стало чомусь тiльки 65 тис. осiб. Потiм ця цифра збiльшилася в чотири рази. Яка ж реальна чисельнiсть української дiаспори в Румунiї вам не скаже нiхто.
Так яка ж чисельнiсть української дiаспори у свiтi? Найбiльшими дiаспорами на нашiй планетi вважаються китайська i iталiйська - 20 млн. осiб. Враховуючи останню хвилю мiграцiї з України українську дiаспору нинi оцiнюють десь у 30 млн. осiб. Таким чином, українська дiаспора нинi є найбiльшою у свiтi.
--
Антропологiчнi типи українцiв: не таємнича, але замовчувана iнформацiя
Будь-яка велика нацiя в антропологiчному вiдношеннi доволi неоднорiдна. В Європi iснують країни, населення яких, належачи до однiєї сильно згуртованої нацiї, наприклад нiмцi, формують багато рiзних антропологiчних типiв. Дуже важко визначити, скажiмо типового iталiйця. Взагалi, iталiйська нацiя в антропологiчному вiдношеннi, як ковдра, зшита з окремих рiзнобарвних шматочкiв. Мабуть найважче визначити типового росiянина, так як iсторiя цiєї країни це iсторiя iмперiї, а отже завоювання i асимiляцiя народiв, якi не тiльки належать до рiзних мовних груп, але й до рiзних расових типiв i пiдтипiв. В цьому сенсi значна антропологiчна єднiсть українцiв, може здаватися загадковою i незрозумiлою. Але так може думати лише людина, яка не знає української iсторiї. Велика антропологiчна однорiднiсть українцiв визначається по-перше тим, що вiками населення Правобережної України поширювалося на лiвобережну її частину. По-друге, в Карпатах iснував ландшафтно-етнiчний притулок нацiї, який постiйно її пiдживлював з одного, а не з декiлькох джерел-ядер. По-третє, у нас iснувала Запорiзька Сiч, куди з усiєї країни збиралися люди, якi потiм поселялися на вiльних землях.
Всього в нашi днi вченi видiляють 7 антропологiчних типiв українцiв. З них основними нацiєтворчими типами фактично є два - дунайський i полiський.
Першим зi згаданих, тобто дунайський тип, помiщений попереду не випадково. Справа в тому, що цей антропологiчний тип входить як складова частина до всiх iнших антропологiчних типiв української нацiї. Панiвний вiн є в рiвниннiй Галичинi в на захiдному Подiллi. Сюди не включається крайня пiвнiч Львiвської i Тернопiльської областей. Поширений вiн i серед вихiдцiв з Холмщини i Томашова у Польщi. Близько 10% українцiв належать до цього типу. В галичан максимально проявляються європеоїднi риси. Вузьке обличчя, вузький, довгий i рiвний нiс. Вченi вiдмiчають той факт, що прямi спинки носа в усiх антропологiчних типiв українцiв переважають.
Другий нацiєтворний антропологiчний тип українцiв носить назву Полiський або Волинський. Вiн характерний для жителiв Рiвненської, Житомирської, Волинської областей, а також мешканцiв пiвнiчних частин Львiвщини i Тернопiльщини та українцiв Брестської областi в Бiлорусi. Характеризується широким i низьким обличчям i максимальним серед українцiв розвитком надбрiв'я. Представники цього типу зазвичай мають масивне чоло i "квадратну" щелепу. Рiст середнiй. Пiгментацiя волосся свiтлiша, вiд загальноукраїнська, а очей - темнiша. Всi iншi ознаки типово європеоїднi. Цей антропологiчний тип теж охоплює близько 10% українцiв.
Бiльша частина територiї України охоплює Цетральноукраїнський тип (Центральна i Схiдна Україна). До цього антропологiчного типу належать понад 60% українцiв. Характерними його ознаками є високий зрiст при типово європеоїдних рисах обличчя. Фактичною основою цього типу є дунайський або галицький тип з домiшками полiського або волинського типу. Є також незначнi домiшки iранських i тюркських елементiв. Таким чином, з антропологiчного боку абсолютна бiльшiсть українцiв є галичанами, якi змiшалися з волинянами.
Нижньоднiпровсько-прутський тип подiляється на два пiдтипи. Один з них Нижньоднiпровський, куди вiдносяться колишнi територiї пiвденної частини Київської Русi i Прутський (Хотинщина Чернiвецької областi i українське населення пiвнiчної Молдови. Охоплює близько 17% українцiв. Характерними ознака його представникiв є високий зрiст, сильна пiгментацiя волосся i очей. Розвинутий на тулубi волосяний покрив у чоловiкiв. Обличчя чiтко профiльоване з дещо виступаючою нижньою його частиною. Прослiдковуються домiшки до дунайського типу iндоiранських i навiть давньоiндiйських елементiв.
Верхньоднiпровський тип наявний лише у Рiпкинському районi Чернiгiвської областi. Охоплює 0,5% української нацiї. Для нього характерна дуже свiтла пiгментацiя очей (близько 60%). Близький до пiвнiчних бiлорусiв i пiвнiчно-схiдних полякiв.
Карпатський тип притаманний жителям Закарпаття i захiднобуковинським районам. Характеризується додаванням до дунайського типу елементiв кельтських, iлларiйських, фракiйських i iндоарiйських елементiв. В антропологiчному сенсi близькi до хорватiв, словакiв i чехiв. Цей тип зустрiчається у 8% українцiв.
Динарський тип характерний для мешканцiв схiдної частини Українських Карпат. Переважає у Схiдному Передкарпаттi i Буковинi. Зустрiчається i в Схiднiй Гуцульщинi. Захiднi гуцули є носiями Карпатського типу. Зовнiшнi ознаки - приблизно однакова кiлькiсть темно- i свiтлооких i переважання людей з темним волоссям. Всього до цього типу належать близько 5% українцiв. Близький до сербiв, чорногорцiв, грекiв.
Частина друга
Природнi таємницi i феномени
--
Чи падали на територiю України астероїди?
Проблема падiння на поверхню нашої планети великих метеоритiв, астероїдiв i комет не є надуманою. Зараз нi в кого немає сумнiвiв у тому. що в минулому Земля "розстрiлювалася", i неодноразово, пострiлами з Космосу. Напевно, однiєю з можливих причин доволi рiзких змiн геологiчних епох i були падiння на нашу планету астероїдiв i викликанi цими подiями рiзкi змiни клiмату. "Астероїдна зима", викликана викидом в атмосферу величезних мас зважених частинок, якi утворилися пiд час вивiльнення гiгантської енергiї вибуху, призвели до швидкої загибелi всього живого або бiльшостi живого i до того, що еволюцiя починала рухатися iншим шляхом. Можливо, падiння астероїда на землю i викликало масову i швидку загибель динозаврiв чи "швидку заморозку" мамонтiв.
Нещодавно астрономи всього свiту i не лише вони стали свiдками величезних вибухiв на Юпiтерi, викликаних бомбардуванням його поверхнi кометою. На початку 2013 року над росiйським Челябiнськом вибухнув метеорит, який принiс збиткiв бiльш як на 1 млрд. рублiв. Було травмовано понад тисячу чоловiк. Вибухова хвиля руйнувала будiвлi i вибивала шибки у вiкнах.
На нашiй планетi знаходять так званi кiльцевi структури, якi можуть бути створенi внаслiдок падiння астероїдiв. У США один з великих метеоритних кратерiв у пустелi став вiдомим туристичним об'єктом, куди щорiчно приїжджають тисячi людей. I дiйсно, цей молодий i добре збережений кратер викликає справжнє захоплення i навiть побожний страх у туристiв. Вiн свiдчить про те, що в будь-яку мить на нашу голову може обрушитися черговий небесний гiсть.
А чи є в нашiй країнi геологiчнi структури, якi нагадують i нам, що в минулому на нашу країну падали величезнi астероїди? На це запитання вiдповiдь позитивна. У нас виявленi величезнi кiльцевi структури, якi вченi називають астроблемами, тобто кратери, утворенi пiд час падiння на земну поверхню метеоритiв. Подiбнi кiльцевi структури виявленi i на iнших планетах Сонячної системи. Є вони також на природному супутнику Землi Мiсяцi. Вченi виявляють до кiльцевих структур все бiльший iнтерес. I це пов'язано не лише з простою людською цiкавiстю. Тут знайдено багато цiнних корисних копалин, яких немає на сусiднiх дiлянках земної кори.
Однiєю з найцiкавiших у свiтi кiльцевих структур є унiкальна Бовтиська западина. Вона знаходиться в серцi знаменитого i багато в чому таємничого Українського кристалiчного щита. Це верхiв'я рiчки Тясмин на межi мiж Черкаською i Кiровоградською областями. Дiаметр цього цiкавого утворення досягає 25 кiлометрiв. В потужних товщах кристалiчних порiд депресiя досягає глибини 600 метрiв. Важко уявити собi силу удару в Землю i наступний вибух, який би вибив в твердих гiрських породах такий велетенський кратер. Удар був настiльки сильний, що як вiд падiння камiнця у воду вiд основного кратера розбiглися всюдибiч кiльцевi хвилi. Цi двi кiльцевi структури мають дiаметр 40 i 130 кiлометрiв.
У вчених донинi немає єдиної думки про причини утворення такої величезної кiльцевої структури. Однак, напевно, можна згодитися з тими, якi вважають Бовтиську западину метеоритним кратером або астроблемою.
Згадана кiльцева структура може бути використана з рекреацiйно-туристичною метою. Справа в тому, що вона навiть нинi добре виражена в рельєфi. Там, де рiчка Тясмин перетинає кiльцевi пiдняття утворилися дуже мальовничi каньйони. З усiх бокiв, до центру западини линуть потоки. А долина Тясмину в її центральнiй частинi має однi з найпiвденнiших в Європi значнi заболоченi дiлянки.
--
Солянi куполи України
В багатьох рiвнинних областях нашої країни доволi несподiвано здiймаються горби. Висотою до 50 метрiв i вище над оточуючою мiсцевiстю. Найбiльше їх виявлено на Лiвобережжi - в Чернiгiвськiй, Полтавськiй, Сумськiй, Харкiвськiй, Донецькiй областях. Трапляються вони i в Iвано-Франкiвськiй та Закарпатськiй областях. Це солянi куполи або структури. Вони являють собою нiби величезний шматок кам'яної солi, який в дiаметрi може перевищувати 1 кiлометр. Ця гiгантська брила солi пiд впливом тектонiчних рухiв була нiби видавлена з земних надр. Велетенська сила пiдняла поверхневi шари гiрських порiд i утворився добре виражений в рельєфi горб.
В Українi в районi Днiпрово-Донецької западини на лiвобережжi в умовах рiвнинного рельєфу такi солянi куполи проявляються особливо яскраво. Найвiдомiшими з них є Роменський соляний купол в Сумськiй областi. Це потужний масив кам'яної солi, який прориває своїм тiлом весь комплекс вiдкладiв гiрських порiд, але все ж не виходить на земну поверхню. Розмiщений бiля самого рiчища Сули вiн з висотою 40 метрiв помiтно вiдхиляє течiю цiєї рiчки вбiк. Такого ж типу вiдомий Висачкiвський горб та гора Пивиха бiля Днiпра в Полтавськiй областi.
В Закарпатськiй областi теж знаходяться солянi структури. Вони зверху перекритi алювiєм, тобто рiчковими вiдкладами. В наш час найвiдомiшою з цих соляних структур є Солотвинський соляний шток. Кам'яна сiль тут виходить на поверхню i в нiй утворилися рiзнi форми карсту - лiйки, заглиблення. В Передкарпаттi солянi форми рельєфу вираженi слабо. Це пов'язано з малою потужнiстю соленосних горизонтiв.
Солянi куполи України не тiльки цiкавi природнi утвори, придатнi для рекреацiйно-туристичного використання. Тут видобувають кам'яну i калiйну сiль. Виявленi в цих мiсцях i запаси вуглеводнiв. Однак в Українi знайшли оригiнальне господарське застосування соляним куполам. У величезному суцiльному шматку кам'яної солi закладають свердловину i методом вилуговування створюють гiгантськi порожнини. Їх використовують для зберiгання нафти i як резервуари для закачування природного газу, який не можна зберiгати в трубах. Дуже перспективнi солянi куполи нашої країни i для облаштування тут соляних шахт i створення на їх основi курортiв з лiкування захворювань органiв дихання i, перш за все, бронхiальної астми.
--
Великий бар'єрний риф України
Мабуть всiм у свiтi вiдомий знаменитий Великий бар'єрний риф, який знаходиться бiля пiвнiчно-схiдного узбережжя Австралiї. В наш час вiн поступово зникає. За останнiй час бiльше половини коралiв загинуло i цей процес продовжується. Однак мало хто знає, що i у нас iснує Великий бар'єрний риф як унiкальний пам'ятник природи. До природних феноменiв України однозначно належать Товтри або Медобори, природнi об'єкти, якi бiльше нiде в Європi не зустрiчаються.
Десь близько 20 мiльйонiв рокiв тому на пiвденному заходi українського правобережного лiсостепу знаходилося тепле внутрiшнє Сарматське море. Так само як i бiля узбережжя Австралiї тодi, в Українi бiля узбережжя Сарматського моря, в добре прогрiтих сонцем мiлководних товщах поселилися великi колонiї коралових полiпiв. Тут же жили чисельнi молюски, водоростi, iншi морськi органiзми. Поступово вiдмираючи, вони накопичувалися бiля узбережжя у виглядi своєрiдного валу. На вiдмерлих коралових полiпах поселялися новi, якi в свою чергу гинули. Висота бар'єрного рифу поступово зростала. Вiн простягся вздовж схiдного узбережжя Сарматського моря на сотнi кiлометрiв.
Пройшов час i земна поверхня в цьому мiсцi почала пiднiматися. Море вiдступило, залишивши на колишньому своєму днi цiлi гряди вапнякових гiр, якi мiсцевi жителi назвали Товтрами. В наш час вченi доволi прискiпливо вивчають це феноменальне явище природи. В основному Товтри розмiщенi на Подiльськiй височинi у Львiвськiй, Тернопiльськiй, Хмельницькiй, Чернiвецькiй i Вiнницькiй областях. Однак їх продовження виявлено i в Одеськiй областi, її пiвнiчнiй частинi.
В минулому пiднятi над оточуючою мiсцевiстю у виглядi валу Товтри були вкритi густими лiсами-борами. Тут буяло розмаїте життя, росли квiти, бджоли збирали мед. Тому мiсцевi українцi i назвали цей природний вал Медоборами. Ширина пасма Українського Великого бар'єрного рифу коливається вiд 5 до 12 кiлометрiв. В Тернопiльськiй областi, вiд Збаража до Днiстра Товтри особливо рельєфнi. Головне їх пасмо у виглядi чiтко вираженого вузького валу здiймається над довкiллям на 50-60 метрiв. В районi рiчкових долин таке перевищення висот досягає 120-150 метрiв.
Характерною особливiстю Подiльських Товтр є поширенi тут карстовi явища. В них вiдкритi вiдомi печери Довбуша, Татарська, Кармалюка, Перлина. Густi лiси з багатим видовим складом рослинностi нинi вирубанi. Збереглися вони лише на окремих дiлянках Товтр. Саме цi невеликi лiсовi масиви складенi дубом i буком. До них додаються липа, граб, явiр, черешня, ясен, клен тощо. В пiдлiску поширенi лiщина, дерен, ялiвець, бруслина та iн. На кам'янистих вершинах Товтр, якi несприятливi для господарського використання донинi збереглося немало ендемiчних рослин: рокитник подiльський, спiрея польська, льон бессарабський, шиверекiя подiльська тощо. Тут же серед камiння i заростiв чагарнику можна зустрiти знамениту "неопалиму купину" - ясенець бiлий. В спекотну погоду вiн видiляє багато ефiрної олiї. Якщо пiднести в цей час до рослини запаленого сiрника, вона спалахує, але при цьому залишається неушкодженою.
Окремi частини i дiлянки Товтр особливо вирiзняються своєю неповторною красою i величчю. Тому тут крiм нацiонального парку створенi ще й заказники державного i мiсцевого значення. До них належать Товтри "Кармалюкова гора", "Сокiл", "Несамовита", "Чотири кавалери", "Теремець", "Велика i Мала Бугаїхи" та iн.
--
Найбiльша гiпсова печера свiту.
Найбiльшою гiпсовою печерою свiту визнана печера "Оптимiстична". Це карстова печера знаходиться у Подiльсько-Буковинськiй карстовiй областi. Вхiд до неї розмiщений бiля села Коралiвка Тернопiльської областi. "Оптимiстична" занесена до книги рекордiв Гiннеса, як найдовша гiпсова печера планети i друга за довжиною серед всiх карстових печер свiту. Однак дуже велика ймовiрнiсть того, що "Оптимiстична" все таки найдовша карстова печера свiту серед усiх вiдомих людству печер. Такого висновку можна дiйти враховуючи те, що за останнi 20 рокiв її довжина зрослi бiльше як на 40 кiлометрiв. Перед дослiдниками вiдкриваються все новi її лабiринти. В принципi, враховуючи склад гiрських порiд ця печера може тягнутися вiд Львiвської до Одеської областей.
В наш час, станом на 2012 рiк, довжина дослiджених спелеологами ходiв печери "Оптимiстичної" вже перевищила 240 кiлометрiв. Її площа перевищує 2 тис гектарiв, а об'єм - понад 600 тис. кубометрiв. Вхiд до печери знаходиться на днi балки. Печера була вiдкрита у 1966 роцi львiвськими спелеологами. Так як мало хто вiрив в її велич, крiм львiв'ян-спелеологiв, вони назвали її "Оптимiстичною". I не помилилися. Печера принесла свiтову славу Українi, як одне з чудес свiту.
Печера подiляється на 10 системних дiлянок. Вони являють собою велике скупчення лабiринтiв, якi з'єднуються мiж собою одним або декiлькома ходами. В залах печери можна побачити сталактити i гелiктити. Система лабiринтiв подекуди триярусна. Кожен ярус складається з горизонтальних галерей i ходiв, якi з'єднуються вертикальними лазами. То там то тут трапляються невеликi озера. Поблизу входу температура постiйна i досягає 8 градусiв Цельсiя. В глибинi печери температура протягом року дорiвнює плюс 10 градусiв Цельсiя.
Печера "Оптимiстична" належить до найгарнiших у свiтi. На це вказують i самi назви її окремих дiлянок "Голубi озера", "Дванадцять апостолiв" i т. iн. Кристали гiпсу мiсцями дуже великi або їх так багато, що здається нiби стiни печери вкритi памороззю, а її пiдлога снiгом.
Найчудовiша дiлянка "Оптимiстичної", з донинi вiдкритих, "Заозерна". Вона вражає уяву людей рiзноманiтними кристалами, а також рiзноколiрними стiнами - жовтими, червоними, темними i бiлими. Печера "Оптимiстична" - феноменальне явище природи свiту, яке має перетворитися на туристичну Мекку нашої планети.
--
Печера Кришталева - одне з дивовижних витворiв природи
Однiєю з найгарнiших печер свiту є печера Кришталева. Сама її назва вказує на це. Крiм того, Кришталева нiби самою природою створена для того, щоб її масово вiдвiдували туристи i при цьому не вiдчували нiякого дискомфорту. Для її вiдвiдування не потрiбно спецiального спорядження чи навiть одягу. Вхiд до лабiринту печери знаходиться на гiпсовому урвищi поблизу села Кривче Борщiвського району Тернопiльської областi. Скеля, де розташований вхiд до печери знаходиться над глибокою долиною рiчки Циганки. Мiсцевiсть сама по собi дуже гарна i романтична. З височини вiдкривається запаморочливий вид на навколишню мiсцевiсть i вежi стародавньої фортецi.
Нинiшня довжина Кришталевої досягає 23 кiлометрiв. Середня ширина ходiв доволi значна i досягає 2 метрiв. Ще бiльшою є середня висота - 2,7 метра. Як i в iнших печерах Подiлля тут пiдтримується постiйна температура понад плюс 10 градусiв Цельсiя.
Печера вiдкрита для туристiв, сюди проведено освiтлення. В його промiннi виблискує, переливається гiпсовий кришталь. У вiдвiдувачiв виникає вiдчуття чогось нереального. Здається всi стiни покритi вигадливими вiзерунками чарiвної паморозi. Мiсцями ця паморозь, нiби рукою якогось генiального художника розмальована дивовижним пальмовим гiллям, розбита дивною мозаїкою. Проходячи основним ходом туристи звертають увагу на боковi ходи, якi постiйно вiдходять у таємничу темряву.
Iнколи ходи розгалужуються, ведуть в рiзнi боки. А ось i сходинки до величної зали. В промiннi прожекторiв на її стiнах i стелi дорогоцiнним камiнням виблискують кристали гiпсу. Вийшовши з зали до центрального ходу туристи потрапляють у снiгову феєрiю. Далi їх чекають ще бiльшi несподiванки. Спочатку з'являється трохи моторошна голова Кам'яного буйвола, а потiм пiд самим склепiнням печери нiби ось-ось збирається злетiти Кам'яний орел.
Далi маршрут постiйно переривається величними залами, де здається в будь-яку мить зазвучать дивнi акорди органу. Навiть назви цих залiв говорять самi за себе: Див, Камiн, Печера Скель, Сталактитова, Завалiв, Брил та iн. Особливо вражає Вапнякова зала. Водоспади з вапняку застигли нерухомо, витворивши дивовижнi композицiї. Вони будять уяву, кличуть у дитинство, в свiт казок i фантазiй.
Зала Камiн дiйсно вiдповiдає своїй назвi. Генiальний архiтектор, iм'я якому Природа, дiйсно створив десятиметровий камiн. Величезна цилiндрична труба цього "камiну" пiдпирає вапнякову плиту, створюючи враження, що це дiйсно творiння рук людини.
Не вся печера доступна для туристiв, але й у цiй, найбiльш вивченiй i облаштованiй її частинi немало див i таємниць. Особливо вражаючою є зала Брил. Дивовижний хаос розкиданих на днi зали брил пiд промiнням свiтильникiв раптом систематизується i перетворюється на казковий порядок.
Не менш вражаючим є пiвденно-схiдний лабiринт печери з залами Втрачених Надiй, Нехай, Обвальний та iн. Не встигнувши вiдiйти вiд вражених вигукiв туристiв подорожнiй потрапляє до неймовiрно гарного лабiринту Кам'яних квiтiв. Тут дiйсно квiтне казковий пiдземний сад для якого немає нi осенi, нi зими.
Вiдвiдування печери закiнчується Кришталевим коридором. Оце вже дiйсно незабутня феєрiя. Природа створила з кристалiв як вiдомi всiм квiти, скажiмо лiлеї, троянди, дзвiночки, так i квiти фантастичнi. Фантазiя художника на ймення Природа тут розiгралася безмежно. Нiкого подiбна краса не може залишити байдужим.
--
Печера Вертеба
На вiдмiну вiд iнших вiдомих печер України, якi знаменитi своїми природними дивами i дивовижною красою Вертеба зовсiм iнша. Вона знаходиться в Борщiвському районi Тернопiльської областi бiля села Бiльче-Золоте. Нинi це геологiчна i архiтектурна пам'ятка. Ця одна з найбiльших печер Європи простяглася пiд землею бiльш як на 9 кiлометрiв. З найдавнiших часiв її обжили люди i кажани. В печерi трапляються не дуже вираженi сталактити i сталагмiти. Вологiсть повiтря коливається вiд 90 до 100%.
Найголовнiшим туристичним надбанням Вертеби є використання її як пiдземного тимчасового житла. Рiзнi навали, якi перiодично проносилися родючими землями Подiлля, примушували мiсцевих жителiв ховатися пiд землю, де вони з дитинства знали кожен куточок. За тисячi рокiв до нашої ери ця печера вже була заселена. I зробили це знаменитi трипiльцi. Якщо по правому березi Днiпра люди самi копали пiдземнi печери, то на Подiлля їх витворила сама природа. Тут знайдено безлiч артефактiв трипiльської доби. Розкопки тривали ще з ХIХ ст. В той час Вертебу називали Надднiстрянською Помпеєю. Нинi тут дiє єдиний у свiтi музей пiдземної трипiльської культури.
Декiлька тисяч рокiв використовували люди пiдземнi лабiринти Вертеби. Уже в ХХ столiттi, пiд час Другої свiтової вiйни тут мiстився штаб одного з загонiв УПА. Працювала пiдпiльна друкарня, яка виготовляла листiвки. Ховалися тут i родини євреїв.
Нинi Вертеба - визнаний туристичний об'єкт України. На жаль, про нього мало знають не лише у свiтi, але й у нашiй країнi. Тут необхiдно прискорити археологiчнi розкопки в рiзних частинах печери. Археологи вважають, що Вертеба ще не розкрила всiх своїх таємниць i на них чекають новi вiдкриття свiтового значення.
--
Печера Озерна (Голубi Озера)
Одна з найдовших у свiтi печер. Загальна довжина пройдених лабiринтiв - 130 кiлометрiв. Печера все ще не дослiджена до кiнця, а отже можна чекати подальшого збiльшення її довжини. Вхiд до печери знаходиться бiля села Стрiлкiвцi Борщiвського району Тернопiльської областi. Назва печери не випадкова. Це єдина з великих печер нашої країни, бiльше третини площi якої займають озера. Вони дiйсно виглядають блакитними в промiннi лiхтарiв. Температура в печерi постiйна i досягає плюс 12 градусiв Цельсiя. Вологiсть повiтря коливається вiд 70 до 100%.
Озерна дуже перспективна для туристичного використання. Iсторiя її вiдкриття, коли мiсцевий житель погнався за лисицею i вона сховалася у нору, а вiн почав розкопувати нору i потрапив до печери дуже показова для печер Подiлля. Найбiльшу у свiтi гiпсову печеру Оптимiстичну взагалi вiдкрили хлопчаки i сказали про її мiсцезнаходження львiвським спелеологам. Схоже на те, що цих печер у Приднiстров'ї ще буде вiдкрито не одну.
Озерна в певному сенсi нагадує як Оптимiстичну, так i Вертебу. З першою її об'єднують масштаби прояву природних процесiв, а з другою те, що пiсля вiдкриття вона використовувалася для тимчасового проживання людей, яким вона слугувала за схованку.
Нинi перепад висот двоярусних лабiринтiв досягає 20 метрiв. Озера проточнi, мiнералiзованi. Озерна вважається найпросторiшою печерою нашої країни. Її обсяг перевищує 700 тис. кубiчних метрiв, а площа 310 тис. метрiв квадратних.
--
Печера Попелюшка
На вiдмiну всiх попереднiх печер, якi розглянутi в цьому виданнi, Попелюшка знаходиться не в Тернопiльськiй областi, а в Чернiвецькiй. Бiльш того, iснуючий нинi вхiд до цiєї печери розташований в Молдовi. Нинi шукають вхiд до неї на територiї України. Однак в сусiднiй державi знаходиться лише природний вхiд до неї, а вся вона розмiщена в Українi.
Попелюшка вiдноситься до найдовших печер свiту. Нинi дослiджено вже понад 90 кiлометрiв її ходiв i кiнця їм поки що не видно. Унiкальнiсть печери, як природного явища, полягає в декiлькох її особливостях. По-перше, печера до середини ХХ ст. була повнiстю затоплена водою, що само по собi унiкальне явище для карстових порожнин такого масштабу. Донинi пiвнiчна i схiднi частини печери затопленi водою. По-друге, Попелюшка має сотнi озер з сильно мiнералiзованою водою. По-третє, незвичною є ширина коридорiв печери, яка досягає 40 метрiв i їх висота (до 20 метрiв). По-четверте, цiлющим є повiтря печери, яке здатне вилiкувати навiть задавненi форми астми.
Печеру випадково виявили в 1959 роцi, пiд час пiдривних робiт в кар'єрi. Має декiлька ярусiв, напевно не менше трьох, а можливо i бiльше. Дослiдження її утруднюється тим, що значна її частина донинi затоплена. Причина такої дивної назви пов'язана з тим, що першовiдкривачiв, чернiвецьких спелеологiв, якi вперше туди потрапили зовсiм не вразив доволi ординарний вхiд до неї. Звиклi до неймовiрно гарних печер Подiлля вони i назвали непрезентабельну печеру Попелюшкою. Потiм воду з неї вiдкачали i спелеологам вiдкрилися величнi зали цiєї печери. Однак те, що вона була весь час в затопленому станi не дозволило тут утворитися рiзним гарним натiчним формам iз гiпсу.
Попелюшка славиться своїми велетенськими залами, якi мають назви "Зал з колонами", "Зал Попелюшки", "Стометровий зал". Ще одна особливiсть Попелюшки - незвичайно складнi розгалуженi лабiринти ходiв, в яких дуже легко заблукати. Екскурсiї тут можна проводити лише з досвiдченими спелеологами. Романтичними є назви чисельних озер - Озеро Динозаврiв, Блакитне Озеро, Озеро Наутiлус та iн.
В останнiй час вiдкрито i дослiджено Античний зал, довжиною понад 100 метрiв i висотою понад 20 метрiв. Але попереду всiх з нинi дослiджених, знаходиться "Зал чернiвецьких спелеологiв", який досягає в довжину 170 метрiв i в висоту - 65 метрiв. Вражає уяву химерний "Зал динозаврiв" висотою до 15 метрiв.
Туристiв i спелеологiв приваблює те, що стiни залiв вкритi шаром дуже нiжної на дотик глини. Ця глина має рiзне забарвлення - бiле, чорне, червоне, синє, зелене.
Не позбавлена Попелюшка i донинi нерозгаданих загадок. До них геологи вiдносять знайдений тут мiнерал борнесит. Його донинi знаходили лише на дня найглибших океанiчних западин. Хоча може тут i нiчому дивуватися. Гiпсовi вiдклади, в яких утворилася печера Попелюшка, виникли на днi давнього моря.