Масляк Петро : другие произведения.

Іудине дерево

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Фантастична повість про дерево, на якому повісився біблійний Іуда і яке росте в "Бермудському трикутнику" столиці Укра§ни. Він знаходиться в районі Національного виставкового центру Києва між віварієм, де мучають тварин, ядерним реактором, де гвалтують матерію і біологічною лабораторією, де продукують віруси здатні згубити весь світ. Іудине дерево - це символ людсько§ гордині, яка замірилися в керівництві суспільством замінити незалежного Бога, на залежного від не§ Диявола.


Іудине дерево

фантастична повість

автор Петро Масляк

Розділ І.

   Декан біологічного факультету Ки§вського національного університету імені Тараса Шевченка Хома Іванович Невір, тридцятидев'ятирічний доктор біологічних наук, завідувач кафедри мікробіологі§ і генно§ інженері§ зручно вмостився в розкішному шкіряному кріслі, яке оберталося, регулювалося по висоті і мало інерційну спинку. Він посовав крісло туди-сюди, вибираючи найкраще місце біля складно§ конструкці§ столу, який був виготовлений за його власними кресленнями в майстерні університету, що сво§ми розмірами більше нагадувала завод. Передня частина столу була вщент заповнена паперами, телефонами, різними подарованими годинниками, глобусами і всіляким канцелярським приладдям. Тут же стояли невеликі прапорці різних кра§н, подаровані іноземними делегаціями. Праворуч від декана височіла складно§ форми меблева конструкція з комп'ютером новітньо§ марки, факсом, принтером, сканером, телевізором і відеомагнітофоном. Вся права стіна кабінету була заставлена шафами в яких блищали найрізноманітніші кубки і призи, які за декілька років завоювали студенти факультету в спортивних та інтелектуальних змаганнях.
   Заняття на факультеті розпочиналися о 8. 40 ранку, але зараз гарний великий годинник, який висів ліворуч від декана на стіні показував лише 7. 40. Величезний, шестиповерховий, білий, неначе океанський кру§зний лайнер корпус, де розміщувалися географічний і біологічний факультети в цей ранковий час неначе вимер. Звичний гамір веселих і безтурботних студентів на перервах і "академічний" шум голосів викладачів, що долинав з аудиторій під час лекцій, ще був попереду. З §дальні ще не доносилися апетитні дратівливі пахощі свіжоспечених пиріжків з капустою, а прибиральниці ще не гуркотіли сво§ми відрами. Лише дві чергові у величному круглому вестибулі вітали декана. Він озирнувся, дивлячись на свою новеньку "Мазду" останньо§ моделі, що одиноко бовваніла на стоянці на почесному "деканському" місці найближче до входу в корпус факультету. Шлюб Хоми Невіра розвалювався на його очах, створюючи вченому немалий дискомфорт і однозначно заважаючи творчій роботі. Через це він і при§здив на роботу так рано, а йшов з не§ так пізно. Саме ці обставини були причиною його майже безперервних відряджень на всілякі наукові конференці§, симпозіуми і конгреси. Залишатися навіть одну лишню годину наодинці з дружиною в §хній просторій квартирі було просто нестерпно.
   Захистивши в 33 роки докторську дисертацію з проблем генно§ інженері§ і клонування в інтеграційному об'єднанні НАФТА, куди входили Канада, США і Мексика, молодий показний професор, "який всім подобається", потрапив до яскраво§ смуги життєвого успіху і неприхованого обожнювання кращою половиною людства. Суцільною безперервною віхолою на нього посипалися закордонні відрядження, виступи на радіо і телебаченні, головування в різноманітних журі, робота в редакційних колегіях укра§нських і зарубіжних часописів. Він став головою спеціалізовано§ ради з захисту докторських дисертацій, президентом біологічного товариства кра§ни, членом редколегі§ найвідомішого американського журналу "Мікробіологія і генна інженерія". Дружина, яка очолювала в Києві філію відомо§ швейцарсько§ компані§ світового значення, якось ревниво віднеслася до стрімкого злету власного чоловіка. Вона звикла заробляти більше за нього і бути в родині головним "здобувачем ресурсів". Саме за §§ гроші були куплені дві квартири для дітей, які закінчивши школу змогли одразу відокремитися від батьків і почати власне плавання у житейському морі. Але коли Хома Іванович став Заслуженим діячем науки і техніки, академіком Національно§ академі§ наук Укра§ни, коли його обрали деканом, коли він почав видавати масовим тиражем підручники і отримувати за них пристойні гонорари ревниве серце його дружини не витримало. Останньою краплею був вихід у США його монографі§, присвячено§ клонуванню людей. У ній молодий, але вже маститий академік обґрунтував не лише суто біологічні засади ціє§ складно§ проблеми, але й морально-етичні. В першу чергу це стосувалося релігійних аспектів, які особливо гостро піднімала католицька церква. Коли ж Невір отримав послання від самого Папи Римського, дружина стала просто навіженою.
   Формальним приводом для руйнуючо§ шлюб сварки стала знайдена дружиною в мобільному телефоні чоловіка фотографія його з молодою і гарною американкою, зробленою на глобальному конгресі Всесвітньо§ біологічно§ організаці§, який відбувся в Парижі. Так, він дійсно переспав з цією дамою у "місті кохання", тобто Парижі. Так, американка зробила йому недвозначну пропозицію, від яко§ він не зміг відмовитися. Але ж він не є гульвісою. Скількома можливостями у житті він знехтував, намагаючись зберегти §хній щасливий шлюб. Однак, дружина, коли почала заробляти у цій швейцарській фірмі немалі гроші і регулярно ви§жджати до Цюріха і Женеви, неждано для нього дуже змінилася. Стала зарозумілою і пихатою, хоча до того ці риси §§ характеру аж ніяк не проявлялися. Ось тут і з'явилася ця американка. Дружина щось відчула і попорпавшись у його мобільнику, що вже само по собі було непристойним і не гідним культурно§ та виховано§ людини, влаштувала Хомі грандіозний скандал.
   З цього все і почалося. Але Хома був упевнений, - реально §хній розрив започаткувався тим, що він почав брати дружину на чисельні фуршети і дружні застілля. До того все було добре і навіть душевно. Аналізуючи те, що сталося, як учений, Невір зробив відкриття про власну недосвідченість і на§вність. Він однозначно не знав людей, хоча і прожив з ними майже сорок років. Дружина не змогла винести того, що він §й більше реально не належав. І це безвідносно до того, зраджував він §й, чи ні. Буваючи з чоловіком на різних прийомах вона ловила на собі і на ньому погляди численних жінок, молодих і гарних, які ніби волали до не§: чому він не мій і чому це він дістався тобі, а не мені, чим ти краща за мене? А одні страшні, але прекрасні чорні очі взагалі кричали: щоб ти здохла. Це дійсно, він тепер таке розумів, було нестерпно. У людей бувають різні очі, різна енергетика і власне біополе. Хома згадав, як вони жили в гуртожитку Академі§ наук з двома дітьми і як заходився плачем молодший син, коли до них в гості заходив один його знайомий. Прийшлося попросити того не приходити, бо дитину після його візиту ледве можна було вгамувати. Вже і виносили сина надвір, але й це не допомагало. Ось такі бувають люди, а маленькі діти §хню негативну енергетику відчувають набагато виразніше, ніж дорослі.
   Декан простягнув руку до знайомо§ червоно§ папки з надписом "документи для підпису". Вона була незвично товста від всіляких заяв, звернень і листів. Це не здивувало професора, так як його перший заступник з навчально-виховно§ роботи, який зазвичай і підписував всі заяви студентів і аспірантів, нині був у відпустці і весь цей вал кореспонденці§ обрушився на декана. Хома Іванович обов'язково ретельно проглядав все, що вимушений був підписувати. Зверху першою лежала заява студентки 4 курсу Гнітецько§. Декан проглянув текст заяви і засміявся. - "Ох, що тільки не пишуть ці студенти, подумав він, ще раз перечитуючи заяву. Треба вичитати секретарю, коли та прийде на роботу, щоб вона попередньо ретельно проглядала всі папери, які потрапляють йому на підпис. Невір проглянув і підписав ті заяви з приводу яких у нього не виникало ніяких запитань і заперечень і продовжив роботу над черговою монографією. Ці ранкові години були в нього традиційно найпродуктивнішими. Врешті-решт стукнули двері приймально§ і молода жінка зазирнула до його кабінету.
  -- Доброго ранку, Хома Іванович, - привіталася вона.
  -- Добрий ранок, Ларисо. Ти читала заяви студентів, які поклала до папки мені на підпис?
  -- Ні. А що там щось написане не те?
  -- Дійсно, що не те. Ось послухай. Хіба я можу підписати таку заяву.
   Він почав читати вголос: Декану біологічного факультету Ки§вського національного університету імені Тараса Шевченка професорові Невіру Х.І., студентки четвертого курсу Гнітецько§ Анжели. Прошу дозволити мені перескладання дисципліни "Моделювання біологічних систем" 5 червня, так як я виявила, що доцент Колосюк може лише раз на тиждень і лише по п'ятницях. Молода жінка засміялася.
  -- Дійсно, смішно вийшло в ціє§ студентки. Лише одне чи два слова пропустила, а вийшло доволі оригінально і кумедно.
  -- Як би там не було, але я таке звернення підписувати не буду. Нехай напише заяву так як слід. Думаю, що саме через свою неуважність вона і має стільки академзаборгованостей. Деякі наші студенти не читають того, що пишуть, а окремі наші викладачі не читають того, що пишуть студенти. Декілька днів тому мені принесли ще одну заяву такого ж штибу. Це вже на нашій кафедрі §§ підписав все той же Колосюк. Ось вона лежить у мене на столі. Читайте вголос. Секретар взяла заяву і почала §§ читати.
  -- Прошу дозволити мені писати бакалаврську роботу під керівником доцентом Романом Петровичем Колосюком. Що за чудасія? Це вже пише інша студентка.
  -- Це "шедевр" на цей раз від студентки-заочниці, - посміхнувся декан. - А тепер дивіться на те, що зробив наш дуже поважний і досвідчений доцент. Він наклав резолюцію: не заперечую. А хто б заперечував? Мені чомусь таких заяв не пишуть. Просто вмираю від заздрощів, - знову посміхнувся професор. - Ця резолюція свідчить про те, що Колосюк ціє§ заяви не читав. У загальнішому контексті можна зробити висновок, що він не читає і рефератів та контрольних робіт. Ось так. Сміх-сміхом, але тут справа серйозна. Я на засіданні кафедри і на найближчій нараді завідувачів кафедрами буду ставити це питання. А вам теж зауваження, все, що йде на мій стіл необхідно переглядати.
   Лариса вже знала, коли декан переходив у розмові з нею на "ви", він невдоволений §§ роботою і тепер буде постійно контролювати стан справ з деканатськими оперативними паперами.
  -- Уважно переглядайте кореспонденцію, - з певним притиском сказав Невір. - Якщо ми зараз же не наведемо в цій царині порядок можуть бути великі неприємності. Відомий випадок з історі§, зафіксований, так би мовити, документально, коли російському цареві на стіл потрапила заява від одного з губернаторів такого змісту: прошу мене, старого пердуна, з роботи звільнити, так як я паперів ніяких не читаю і взагалі нічого не роблю. Кажуть, що цар, а це був Нікалай ІІ навіть не посміхнувся, але наклав резолюцію, - прохання задовольнити. Очевидно, що це хтось з помічників губернатора, бачачи як він кожний раз "підмахує" всілякі прохання і заяви §х не читаючи, таке йому підсунув. Тому я всі папери, які ви даєте мені на підпис читаю. Майте це на увазі.
  -- Та я, Хома Іванович, такого собі б ніколи не дозволила. Я навіть жартома про таке не думала.
  -- Але ж все таки ця заява мені на підпис надійшла. А нещодавно від мера Києва, який, взагалі то кажучи, людина неадекватна, вже до Президента надійшла такого ж "тіпа" заява. Там була повна маячня. В Секретаріаті все це зам'яли. Посміялися, та й потому. Ніхто не розбирався, а може цей текст йому не підсунули на підпис, а він його сам написав. Бо тоді виходить, що столицею найбільшо§ за площею держави Європи керує людина "хвора на всю голову". А хто ж тоді ті понад 30% столичного електорату, які за нього голосували? Тут стільки питань виникає. А ми ще дивуємося, що погано живемо. А як ми після цього навіть у принципі маємо жити, коли вибираємо керувати собою однозначно божевільних або злочинних людей.
  -- Згодна з вами.
  -- Ідіть і більше так не робіть.
   Секретарка вийшла і вже через декілька хвилин у кабінеті декана знову зазвучав §§ голос. Вона сповіщала, що принесли надруковану і виправлену остаточну редакцію доповіді Невіра на Міжнародному екологічному конгресі, який мав відбутися незабаром у столиці Італі§ Римі. Він був присвячений Дню Землі.
  -- Заносьте його мені негайно, - сказав професор у мікрофон.
   До кабінету зайшов, тримаючи в руках папку для паперів, заступник завідувача кафедри мікробіологі§ і генно§ інженері§ професор Петрусь.
  -- Доброго дня, Хома Іванович, - привітався Петрусь, потискуючи руку деканові.
  -- Доброго дня моєму незамінному заступнику, - Невір жестом запросив Петруся сідати до столу ближче. - Тобі, як знавцеві екологі§ і англійсько§ мови, так би мовити, два в одному, цей мій виступ смакує?
  -- Ще й як. Сміявся так, що до твого кабінету завідувача кафедри увірвалася наш методист Галина Андрі§вна, думала щось трапилося. Але я сподіваюся, ти знаєш, що робиш? Буде фурор! Фурор, це ще дуже м'яко сказано. Нічого подібного я ніколи ще не читав. Вважаю, що якщо ти виступиш перед цим екологічним бомондом з такою доповіддю буде грандіозний всесвітній скандал. Всі основні телеграфні агентства передадуть повідомлення про твій виступ з поміткою "блискавка". Думаю, що саме цього ти й добиваєшся. Хіба не так? Одразу станеш найвідомішим екологом світу. Гарвард і Йель битимуться навкулачки за право надати тобі кафедру. Це десь так тисяч дванадцять доларів за місяць, так би мовити чистими. А за рік майже сто п'ятдесят тисяч. А за п'ять років... Я тебе розумію.
  -- Та нікуди я з Укра§ни §хати не збираюся. Хіба що прочитати десь цикл лекцій. Мені і тут добре. В мене все є. Ти ж знаєш. Дві квартири, чотириповерхова дача, заміський будинок, два гаражі і дві машини. Навряд чи я буду стільки мати у Штатах.
  -- Може ти й правий, - згодився Петрусь, - але справа навіть не в цьому. Тобі просто ніхто не дасть виступити так, як ти задумав. Організатори конгресу, попри всю задекларовану толерантність, вимагають, щоб матеріали виступу надійшли для розгляду і затвердження заздалегідь.
  -- І вони ще стверджують, що є найдемократичнішою організацією у світі. Ганьба, - засміявся Невір. - Але і ми хлопці молоді та ранні. Хіба не так? У мене понад 500 публікацій по всій нашій загидженій планеті. І взагалі ми-укра§нці, як стверджують наші російські "брати", є люди "хитрыя, скрытныя и жадныя". Ось саме тут я і покажу в повному розквіті цю свою власну національну і індивідуальну сутність. Ми §м пошлемо на затвердження абсолютно нейтральний текст, а, так би мовити, на місці, я виступлю з тією ж назвою доповіді, але зовсім з іншим текстом.
  -- Ще поб'ють або стягнуть з трибуни.
  -- Ні, на такий скандал у присутності журналістів зі всіх основних засобів масово§ інформаці§ світу, які буквально "поведені" на сенсаціях, організатори конгрессу не підуть. Це буде повна дискредитація як керівництва екологічного руху світу, так і само§ організаці§ в цілому разом з §§ провідними ідеями. Вони страшенно бояться звинувачень у тоталітаризмі й екстремізмі. Це вже перетворилося на якийсь "бзик". Нині скрізь турбуються про абсолютно маразматичну так звану політкоректність Гарні вони будуть захисники природи, які звинувачують весь світ у недемократизмі, а самі привселюдно намагаються заткнути рота сво§м оппонентам. Форум буде відбуватися в Римі і на його відкритті, коли я виступатиму, буде присутній навіть прем'єр-міністр Італі§. При Берлусконі вони посоромляться відверто мене шельмувати.
  -- Сергію Івановичу, по-моєму, ти дуже ризикуєш. Більше тебе вони ніколи не запросять. А якщо будеш посилати тези доповіді, просто зроблять вигляд, що §х не було.
  -- Напевно, ти правий. Однак, тут є і переваги. Мене відразу покохають §хні опоненти. А це все люди і організаці§ з великими і дуже великими грошима. По поверненні додому вже наші фарисе§ витурять мене з деканства, але то все пусте. Буде вже пізно. Великий бізнес запропонує мені такий грант, що нікому й не снилося. Якщо я помиляюся у сво§х розрахунках, по§ду викладати до Південно§ Коре§. Через два місяці я маю дати остаточну відповідь на §хню пропозицію. Не пропаду.
  -- А я й не знав, - почухав носа Петрусь. - А хто ж тоді буде у нас деканом?
  -- Ти тільки нікому про нашу розмову ні слова. Добре? А тепер до справи. Я читаю доповідь, а ти мені опонуєш у тих місцях, де вважатимеш за потрібне. Згода? А стосовно того, хто вірогідно може замінити мене на деканській посаді, то маю великі сподівання саме на тебе. Але і про це просив би тебе нікому не розголошувати.
  -- Добре, домовилися.
  -- А тепер я читаю доповідь англійською мовою, а ти слухаєш і робиш мені, де треба, зауваження.
  -- Я готовий бути тво§м спаринг-партнером.
  -- Вельмишановні пані і панове! Сьогодні ми зібралися тут у цій величезній залі, щоб відзначити День Землі - міжнародний день захисту живо§ природи. Його ініціатором, як всім нам відомо, став американський учений Денис Гейс. Я щиро вітаю серед нас вдову вченого, який так багато зробив для всіх нас і нашо§ планети в цілому.
  -- Тут лунають гучні дружні оплески, але аудиторія ще не знає про що ти будеш говорити далі, - голосно заплескав в долоні Петрусь, доволі єхидно посміхаючись.
  -- Землю дійсно треба рятувати. Але не стільки від всесвітнього потепління клімату, парникового ефекту і "озонових дірок", скільки від лицемірного натовпу "рятівників", які поширюють серед людей екологічну паніку і небезпечні для життя стреси, тобто від нас з вами.
  -- Саме тут серед присутніх запанує мертва тиша, так як всі ці люди почнуть вперше серйозно перетравлювати те, про що сказав доповідач. До цього вони §х майже не слухали, приємно спілкуючись зі сво§ми сусідами.
  -- Сьогодні, шановні пані і панове, 22 квітня і я оточений більш як тисячею людей з усіх куточків світу, які думають однаково. Що в цьому поганого, запитаєте ви? Всього ж у світі таких людей як ми, охоронників природи мільйони, і дякуючи нам завтра §х стане ще більше. Через це ми є масовим рухом. А це, згодьтеся, панове, дуже страшно. Рух за "справедливу справу", як показує історія, завжди закінчується погано. Комунізм і нацизм, які знищили десятки мільйонів людей, висували надзвичайно правильні і справедливі гасла. А чим все це закінчилося? Навіщо ми тут зібралися? Давайте відверто! Маси людей в усьому світі, для того, щоб вони пішли за нами треба добряче залякати і дезорієнтувати. Хіба не так? Хіба не для цього ми тут виступаємо в присутності всіх провідних засобів масово§ інформаці§ нашо§ планети?
  -- Ось саме тут і з'являється шум і окремі гнівні вигуки, - вставив сво§ "п'ять копійок" Петрусь.
  -- Зачекайте шуміти, ви послухайте мене далі, як культурні і цивілізовані люди, що взяли на себе місію вчити інших, як треба жити. На що приречений наш рух? Хто буде поповнювати його ряди? Щоб там не казали, але для масових рухів, таких як наш, має бути "об'єднуючий чинник". Всі класики психоаналізу, включаючи знаменитого Ле Бена з його книгою "Психологія натовпу" волають до нас, що ним навіть у принципі не можуть бути любов, демократія, приязнь, толерантність і всі інші "такі штуки". Цим об'єднуючим чинником може бути лише спільна ненависть до чогось. Ось тут серед нас сидять, я §х бачу в першому ряду, священники різних церков і конфесій. Відверто кажучи, я не розумію, що вони тут роблять. Масовим рухам не потрібен Бог, §м потрібен Диявол. Крім того, нам конче необхідно знайти для об'єднання на грунті власно§ ненависті "цапа відбувайла".
  -- А після цих слів до хору "гнівних ангелів" долучаються екзальтовані, статево невдоволені жінки, якими так і кишить рух захисників природи, - засміявся Петрусь.
  -- Секунду, зараз і ці "жіночки" отримають "на горіхи", - запевнив Невір. - Наш екологічний рух вже знайшов собі "офірного цапа". Ним, очевидно, і виявився Великий бізнес. Саме проти нього, об'єдналися екзальтовані феміністки, голлівудські кіносценаристи, бульварні газети, представники всіляких меншостей, члени руху за захист прав хворих на СНІД, співробітники різних християнських інституцій і ліберальні політики. При цьому вони демонструють суцільне і ганебне фарисейство. Я сьогодні за сніданком спостерігав, як всі вони, тобто всі ми, §ли м'ясо і дуже смачні салати, зроблені зі знищених тварин і рослин, пили всілякі напо§ і чудове вино, в основі яких лежала штучно вилучена із природного довкілля вода, витиралися серветками, зробленими зі зрубаного лісу. Всі ми тут гарно вбрані, обвішані кіно- і фотокамерами, чисто вимиті милом і шампунями, щоб від нас не смерділо тощо. Ми сидимо в розкішних кріслах і говоримо в мікрофони, агітуючи "за природу". А все це і багато чого іншого саме і зроблене Великим бізнесом. І он той пан у п'ятому ряду, який просто пнеться геть зі свого чудового костюма, намагаючись зігнати мене з трибуни, чомусь забуває, що все одягнене і взуте на ньому виготовлене саме Великим бізнесом на його проклятущих заводах і фабриках. А чудова шкіра на його черевиках зідрана з яко§сь нещасно§ тварини, яку він нібито тут захищає, прилетівши сюди літаком чи при§хавши автомобілем, продуктом "проклятого капіталізму".
  -- Ну все, - зареготав Петрусь. - Повний роздовбон і амбець. Уявляю собі, що робиться в цій залі. У декого почалися напади матки. Бачу, як якусь жінку двоє чоловіків попід руки волочать широким проходом до виходу з зали. Вона з переляку і обурення зомліла і обісцялася. Скоро в тебе почнуть жбурляти яйця і помідори.
  -- Нічого в них не вийде, - і собі засміявся Невір. - Де вони §х візьмуть? Ресторан вже зачинений. Тому я продовжую. Досить брехати, панове. Ви хочете знищити техніку, торгівлю, промисловість? Ви приречені на поразку, панове любителі дерев. Давайте, нарешті, визнаємо, що життя наше, я маю на увазі індустріальні і постіндустріальні наці§, зручне, безпечне, щасливе. Воно щедре на всілякі радощі, втіхи і задоволення саме завдяки Великому бізнесу, який ви так одностайно ненавидите. І жоден з вас ніколи не відмовиться від свого чудового будинку, напхом напханому всілякими технічними дивами, кросівок "Рібок", автомобіля "Лексус", комп'ютерних забавок, телевізора, мобільного телефону тощо. Хіба не так?
  -- Ну це вже ти б'єш просто в пах, - аж підскочив зі свого місця професор Петрусь. - Залишається лише корчитися на підлозі від болю. Скоро тебе просто стягнуть з трибуни за краватку. А може й за щось суттєвіше. Пропоную вдягти під піджак бронежилет, а в пах вставити запобіжний щиток, яким користуються хоке§сти.
  -- Нехай ще почекають трішки. Я аж ніяк не порушую виділений мені регламентом час на виступ. Думаю, що вони просто такого не чекали і тому виявляться зовсім не готовими щось робити конкретне. Тому я продовжую далі. Я людина молода, але вчора нам в цій залі демонстрували фільм, присвячений святкуванню першого Дня Землі. Саме з ціє§ трибуни доктор Пол Ерліх у 1970 році лякав нас, що в 1974 році в США буде введена карткова система на воду і на §жу, що у 1980 році пошириться жовтяниця і дизентерія, що до 1979 року всі океани висохнуть. Хоча аж донині нічого такого не сталося, мій попередник на цій трибуні знову розводився про те ж саме, але тепер уже називав 2010, 2020 і 2050 роки. Впевнений, що і тоді все залишиться як і нині, але на цій трибуні і через 50 років будуть довбати своє, тобто теж саме.
  -- Це вже світова сенсація. Газетярі просто божеволіють від захвату. Тебе безумовно похвалить такий собі пан Сорос. Можливо він навіть виділить нашому університетові найбільший за його історію грант. Ти цього добиваєшся? - запитав Петрусь, зручно розвалившись у кріслі.
  -- Зовсім ні! Просто мене вже дістали всі ці фарисе§. Продовжую. Тут переді мною виступав один всесвітньовідомий письменник з Південно§ Америки, лауреат Нобелівсько§ премі§ в галузі літератури. Він крив останніми словами Великий бізнес, який, цитую цю літературну зірку дослівно, "нещадно експлуатує природні ресурси в ім'я вигоди". Разом з тим він офіційно належить до найбагатших людей своє§ кра§ни і будучи мультимільйонером володіє величезними фазендами. Ви що, шановний, самі геть далекі від іде§ вигоди, яку ви тут так затято критикуєте? Віддайте сво§ гроші мені. Я повністю реконструюю наш університет. Я бачив знімки ваших машин, а ви ще говорите, що вихлопні гази автомобілів спричиняють парниковий ефект. Віддайте §х під прес.
  -- Все, кінчай. Бо все це може закінчитися судом Лінча. Їй богу, - підхопився на ноги Петрусь.
  -- Ще трохи. Нам добре і комфортно говорити про День Землі, сидячи в цій чи іншій подібній чудовій залі з кондиціонерами тут у Римі чи десь у Нью-Йорку. Але чи справедливі ми до тих людей, а §х абсолютна більшість на нашій планеті, всіх цих Хосе з Південно§ Америки, Мозесів з Конго, Ахмедів з Сомалі, які мешкають у місцях, де кожний день, це день землі, тобто день бруду, отруйних комах, хвороб, злиднів, смердючого довкілля і вонючого тіла. І чому всі вони так мріють вирватися з цього "раю" і поселитися в США чи Європі? Чому? Але чи мрієте ви опинитися на §хньому місці?
  -- Бігом з трибуни. Прощайся, пожартуй "на коня" і не йди на своє місце, а тікай з зали через сцену і негайно §дь до аеропорту. Забудь про повернення до готелю.
  -- Ти правий. Завершую. Ви турбуєтеся про гірських горил в Африці, а в той же час в Уганді, Руанді і Бурунді, де ці горили мешкають, вбивали сотні тисяч людей і це нікого не обходило. В той час, коли в Нікарагуа сомосівці воювали з сандіністами і гинули тисячі людей, наш рух здійняв неймовірний галас про долю бідних ігуан у цій кра§ні. До нас в Укра§ну в 1933 році, коли в нас Голодомором російські комуністи вимордовували мільйони людей з європейських кра§н при§жджали ліберальні дебіли і імбецили, яким показували спеціально заповнений відгодованими катами з Центрально§ Росі§ головну вулицю столиці Укра§ни Хрещатик. Цих організаторів і виконавців найбільшого за всю історію геноциду, спеціально, як у театрі, вбрали в укра§нські вишиванки і наказали сюди-туди дефілювати по центральній вулиці Києва. Подивившись на таку чудову картину ці безголові європейські політичні діячі по§хали додому і на весь світ заявили, що Голодомор в Укра§ні, це вигадки брехливо§ антирадянсько§ пропаганди. А в цей час у родині моє§ матері з 14 чоловік з голоду померло 10, в родині мого батька з 6 §§ членів померло 3, в матері дружини з 10 померло 9. Все ці мільйони загиблих на совісті ваших дідів і батьків. Прийде час і ми - укра§нці виставимо багатій і ситій Європі рахунок. Цей злочин Росія могла вчинити лише з мовчазно§ згоди Європи і Америки. І тепер я хочу спитати діячів ЄС, які тут знаходяться в залі, як ви змогли прийняти до свого складу Польщу, кра§ну, яка здійснила проти укра§нців геноцид, провівши злочинну акцію "Вісла". Укра§нцям у цій кра§ні донині не повернуті §хні села, міста, §хня земля. Якщо ви не хочете персонально§ відповідальності Польщі за цей злочин, буде вам колективна відповідальність ЄС. За цей акт геноциду все одно хтось понесе справедливу кару. Рано чи пізно.
  -- А ось ці тво§ висловлювання і твердження одразу §х трохи присоромлять і примусять знизити власний градус агресивності. Молодець, дієш продумано і психологічно правильно. А тепер достойно завершуй свій виступ і "арріведерчі, Рома".
  -- В той час, коли в Радянському Союзі російські комуністи знищували просто так десятки мільйонів людей ваші європейські так звані інтелектуали мріяли про впровадження марксизму і в себе, відкидаючи як брехливу пропаганду повідомлення про неминучі супутники комунізму концтабори, голодомори, масові репресі§ і депортаці§ цілих народів. І нині до нас в Укра§ну доля занесла фарисе§в з багатих кра§н Західно§ Європи. Ці ліберали по при§зді до Києва відразу вирушили до в'язниці, де утримуються серійні вбивці. Вони мацали матраци, на яких сплять ці збоченці, чи достатньо вони м'які, перевіряли раціон §хньо§ §жі на предмет його відповідності нормам ЄС, цікавилися, чи є в §хніх камерах кондиціонери. Але §х зовсім не цікавило життя і харчування мільйонів законослухняних укра§нців. Ці ліберальні недоумки - це ми з вами. Дякую за увагу.
  -- Що тебе так дістало? - похитав головою Петрусь. - Ти вихлюпнув стільки жовчі на сторінки своє§ доповіді. Проблеми в родині?
  -- Та якось все на мене навалилося відразу, - невесело підтвердив його здогад Невір. - Але проблеми з дружиною звичайно знаходяться в основі всього.
  -- Може все таки якось розсмокчеться само? Твоя дружина завжди була доволі розумна і поміркована.
  -- Була. Це ти правильно підмітив. Але коли розкрутила тут в Укра§ні ту свою швейцарську фірму, наче §§ ґедзь якийсь укусив. Додому не хочеться вертатися. Взагалі то, я думаю, що вона собі там у Швейцарі§ вже когось знайшла і тому нині намагається якимось чином, може навіть на підсвідомому рівні, змусити мене самому §§ покинути.
  -- Та де вона може знайти кращого за тебе?
  -- Дякую за комплімент, але тут справа в іншому. Вона шукає собі не кращого, а того, яким зможе крутити, як циган сонцем. Хай це навіть буде інвалід на возику. А ось я в останні роки просто мабуть дістав §§ сво§ми ледь не щоденними перемогами, досягненнями, нагородами, монографіями і підручниками, міжнародним визнанням. Якщо мене після цього запланованого виступу не вб'ють, я стану взагалі кумиром півсвіту. І це вже неодмінно остаточно зруйнує наш шлюб. Ось так, друже.
  -- Ти знаєш, після того як наш факультет пере§хав до цього нового корпусу, який побудували "на Виставці", з викладачами, студентами, аспірантами, навчально-допоміжним персоналом почали діятися якість химерні і незрозумілі речі, - продовжив розмову Петрусь. - Чи це місце якесь зачароване, чи то такий час настав, але кількість абсолютно неадекватних вчинків, подій, явищ і процесів у нас перевищує будь-яку допустиму норму. Прилад вимірювання рівня маразматичних проявів просто зашкалює.
  -- Я не думаю, що тут необхідно шукати якісь ірраціональні речі, - задумливо сказав Невір, граючись зі своєю кульковою ручкою. - Чисто§ води випадковість. Чорна смуга в житті як факультету, так і його співробітників. Ось і студенти стали писати такі заяви, що §х зміст просто ні в які ворота не лізе.
  -- Стосовно чорно§ смуги в життя, про яку ти тут згадав, є анекдот. Зустрілися двоє давніх знайомих. Привіталися. Один і питає в другого, як життя, бачачи, що той ніби з хреста знятий. А той йому відповідає: гірше не буває. Дружина мене покинула, син наркоман, донька повія, а мене саме сьогодні з роботи звільнили. Та не переживай ти так, заспокоює його друг. Життя як зебра. Сьогодні в тебе чорна смуга в житті, а §й на зміну прийде біла. Зустрічаються вони знову через два місяці. Ну як життя, знову питає знайомий того, якого покинула дружина і звільнили з роботи. Ти знаєш, відповідає той, то в мене, виявляється, тоді була біла смуга в житті...
  -- Веселий анекдот. Але я, відверто кажучи теж не знаю, це в нас біла чи чорна смуга в житті факультету. Та й моєму теж. Може чорна смуга почнеться саме після виступу в Римі?
  -- Знаєш, люди різне говорять. Дехто каже, що коли рили котлован під наш корпус, то натрапили на величезне поховання людей, яких розстріляли в 1937 році. Тут же поле було, ще порівняно недавно, ніхто не жив, приміська зона.
  -- Ну то й що? Та в Києві скрізь цвинтар. Тут стільки людей замордовано за тисячі років його існування, як столиці Укра§ни, що це не піддається ніякому науковому аналізу і визначенню. І "перший кацап" князь Боголюбський палив, і хан Батий, і печеніги, і половці, і поляки, і татари, і москалі Муравйова. А що тут робилося за радянських часів, включаючи німецьку окупацію і особливо після повернення "визволителів". А три голодомори, які тут влаштували наші так звані "брати". Якби ми зважали на ки§вські цвинтарі, то в місті не можна було б збудувати жодного будинку і прокласти жодно§ вулиці і дороги, - невесело махнув рукою декан.
  -- Можна запропонувати й цілком науково обґрунтоване пояснення цим феноменальним проявам, які як болячка обсіли наш факультет саме після його пере§зду до цього приміщення. Просто поряд з факультетом знаходиться діючий атомний реактор фізичного факультету. Хоча він і не є потужним, але має застарілу конструкцію. Це може спричиняти постійний підвищений радіоактивний фон. Перше цілком наукове пояснення без всіляко§ чортівні. Друге, поряд з реактором знаходиться в минулому секретна біологічна лабораторія, де колись нібито продукували біологічну зброю. Можливо це і не була якась там сибірська виразка чи чума. Цілком можливо, що там щось робили таке, яке біологічними методами впливало на психіку людей. Скажімо, вирощували якісь спори грибів, що і нині, звичайно в дуже обмеженій кількості, витають навколо лабораторі§, потрапивши до грунту і в очисні споруди та фільтри, - продовжив Петрусь.
  -- Треба буде розпитати в колишніх деканів біологічного і фізичного факультетів. Хоча, напевно, і вони нічого не знають або й просто не скажуть, - сказав Невір, ще раз переглядаючи тези свого виступу на міжнародному конгресі. Однак, якимось дивним чином і проблеми в мо§й родині в часі співпали з нашим переселенням до цього новозбудованого корпусу. Я тільки після тво§х слів звернув на це увагу.
  -- Ось бачиш, - підняв долоні догори професор Петрусь. Та це майже з усіма таке діється. Це можуть бути проблеми не в родині, а в чомусь іншому, але практично скаржаться всі без винятку. Тут не треба бути великим аналітиком, щоб шляхом простих міркувань виявити, в часі §х виникнення співпадає саме з нашим пере§здом сюди.
  -- То може ти натякаєш, що і стиль мого виступу на Міжнародному екологічному конгресі спровокований внутрішньою неадекватністю, викликаною впливом на мою психіку місця нашого нинішнього робочого осідку. Я помітив, що при§жджаючи додому я поступово ніби відходжу від якогось незрозумілого стану тривоги і збудження, яке переслідує мене на роботі, - задумливо витиснув з себе декан. - А раз я через сімейні негаразди постійно затримуюся на роботі допізна, то я ще й отримую від цього "зарядного пристрою" додатковий заряд непевності і агресивності.
  -- А тут ще хтось невідомий, можливо й не з наших, не знаю з якою метою, посадив під факультетом три Іудиних дерева. Чи то спеціально, чи то випадково, але ці дерева теж є певним злим символом людства. Його зради, підлості і продажності за гроші. Я думав, що ці тропічні чи субтропічні дерева у нас рости не можуть. Але хтось же §х тут районував, здійснив відповідну селекцію і висадив. І як вони швидко ростуть.
  -- Це ті три дерева, що бовваніють там між віварієм, біологічною лабораторією і ядерним реактором? - запитав Невір. - Навесні вони так гарно цвітуть. Але я й гадки не мав, що §х називають Іудиними деревами.
  -- Назва не випадкова, за оповідками про Ісуса Христа саме на такому дереві повісився Іуда. Але більше §х я ніде не те що в Києві, але й в Укра§ні, навіть на Південному узбережжі Криму, не бачив.
  -- То виходить, що це якесь Іудине місце в нашій столиці, якась оаза для таких дерев, сприятлива точка, геопатогенна зона, раз вони так швидко тут ростуть у зовсім не відповідному для них кліматі. Чи не так? - запитав декан у свого друга. - Може §х зрубати к бісу? Але тоді виходить, що і я, доктор наук, професор вірю в те, що долю значно§ кількості людей, включаючи і мою, може визначати якесь паршиве дерево, на якому до того ж ще й повісилася наймерзенніша людина в історі§ людства.
  -- Не знаю, не знаю, - протягнув Петрусь.
  

***

   Проходили роки і люди почали помічати, що між віварієм, ядерним реактором і біологічною лабораторією в районі Національного виставкового центру відбуваються доволі цікаві і незвичні речі. Швидкість зростання центрального з трьох Іудиних дерев поступово збільшувалася, а натомість зменшувалася життєва сила тих двох дерев, які були посаджені обабіч нього. З кожними роком вони все миршавіли і перетворювалися на кущі. Ці сусіди ніби віддавали свою життєву наснагу своєму собрату і складалося враження були посаджені саме для того, щоб вмираючи самим, послужити своєрідним перегноєм, добривом для того з них, яке має виконати покладену на нього місію.
   Всепомічаючі студенти звернули увагу, що навесні, коли голе гілля цих дерев було буквально обліплене сатанинсько привабливими яскраво брунатними квітами, обламувати гілля з більшого дерева було небезпечно. Того, хто нехтував цим правилом обсідали всілякі негаразди і напасті. Більш того, значний розголос отримала таємнича загибель студента четвертого курсу факультету рекреаці§ і туризму, який з невідомих причин випав з вікна шостого гуртожитку. Біля нього було знайдено цілий букет з обламаних гілок Іудиного дерева, які вкривали чудові квіти. Якимось дивним чином ці тонкі гіллячки-прутики стирчали з носа і рота студента, який розбився.
   Іудине дерево, таке вже велике, з розлогим гіллям мовчало, не здригаючись сво§м жодним прутиком-гілочкою. Мовчав і Петро, стоячи під ним і біля нього. Повз Іудине дерево й Петра пробігали зграйки веселих студентів, які рухалися від транспортних зупинок і розміщених в районі Національного виставкового центру факультетів до гуртожитків і спорткомплексу університету.
   Немає вже на цьому світі Іська, немає Юри-Юди, Хома вже давно відомий у кра§ні і за §§ межами біолог і медик, декан факультету столичного університету. Пломеніли, сліплячи очі яскравою південною красою тисячі квітів Іудиного дерева. Чому Юра повісився саме на цьому дереві? Звідки він знав про його існування? Чому Ісько після своє§ клінічно§ смерті, коли оклигав і вийшов з лікарні заповів йому Петрові берегти це дерево. Навіщо? Чому говорив так плутано і незрозуміло, ніби притчами? Чому сказав, що на мене покладено місію формувати світову Укра§нську корпоративну державу. А я навіть не знаю, що це таке. Чому послав мене сьогодні стовбичити під цим квітнучим Іудиним деревом? Поряд через паркан височіли будівлі віварію і ядерного реактору, як символи людсько§ гордині, яка замірилася перебудувати, змінити на свій лад і своє розуміння створений не нею світ.
   Студенти йшли на заняття вранці і помітили на дереві страшну картину повішено§ людини. Після цього вже ніхто не чіпав квітів не лише з центрального дерева, але й з кущів, на які перетворилися його сусіди. У сусідньому віварі§ собаки здійняли такий ґвалт, що §хнє виття мабуть чули навіть у сусідніх з Києвом селах.
   - "Точка Зіероу", раптом подумав Петро. - Києва, Укра§ни, світу? Бермудський трикутник: віварій, де мучать тварин, ядерний реактор, де ґвалтують матерію, колись надсекретна лабораторія, де виготовляли біологічну зброю, щоб змордувати і знищити все людство. А точно в геометричному центрі між ними росте, квітне, розвивається, все більше вкорінюючись у землю Іудине дерево...
   - Доброго дня вам. Милуєтеся квітами, як це роблять навесні японці? Дуже гарна в них національна традиція, милуватися щорічно напровесні квітнучими вишнями-сакурами. Нам- укра§нцям, теж треба брати з них приклад. Ви Петро, я не помилився? Ви здивовані?
   - Я б здивувався ще більше, якби ви виявилися Павлом.
   - Так, саме так. Я дійсно, Павло. В минулому працював у Ки§вській міській адміністраці§. Тепер, так би мовити, вільний художник. Хотів би, щоб наші люди стали кращими, ніж вони є зараз. А для цього треба щось робити. Зрушувати ситуація в потрібний бік хоча б на міліметр. Скажімо, хтось колись додумався створити в Ботанічному саду Академі§ наук на Дніпровських схилах бузковий сад. І ось навесні, коли розквітає бузок, вже сотні тисяч киян, почали відвідуючи його, милуватися цією красою. Як японці своєю сакурою. Але диявольська церква, створена сатаністами з КДБ, так звана Укра§нська православна церква Московського патріархату, вже замірилася відібрати в киян і цей останній куточок радості і блаженства. Немає в столиці жодного парку чи скверу, де вона б не спорудила своє§ сатанинсько§ церкви чи бодай каплиці. І не випадково. Саме через цю церкву Диявол замірився знищити Богом обрану націю, тобто укра§нців. Раз не допомогли голодомори, раз не вирішили укра§нську проблему масові розстріли і депортаці§ до Сибіру, раз не вдалося знищити нашу націю через дві світові війни на §§ територі§, Сатана вирішив через Укра§нську православну церкву Феесбешного розливу, тобто патріархату заволодіти душами укра§нців.
   - Я згоден з вами, що ця церква від Лукавого. Вони як злоді§ ховаються з цим сво§м Московським патріархатом, ніде не пишуть, що вони до нього належать. І не випадково. Москва виникла лише через 300 років після того, як хрестили киян. А патріарх є найстаршим, найдавнішим, першопристольним. То як може бути прапрапраправнучка Москва старішою, а тому і канонічнішою, ніж прапрапрапрадід Ки§в. У Москві Ки§вський патріархат може бути, а в Києві Московський є повною дурнею і лукавством Сатани. Але що ми можемо з вами зробити?
   - Дуже багато. Саме про це я хотів би з вами поговорити.

Розділ ІІ.

  
   В кімнаті номер 504 аспірантського гуртожитку Академі§ наук на вулиці Ежена Потьє за столом зібралося четверо приятелів. Це була навіть не кімната, а цілий блок помешкань, який складався з двох житлових приміщень, більшого і меншого, невеличкого коридору з вмонтованою господарською шафою і суміщеного санвузла, де була неглибока квадратна ванна з душем, рукомийник і унітаз.
   У великій кімнаті блоку номер 504 мешкало троє аспірантів: Петро Геназарет економіст, Ісько Христюк ядерний фізик, Хома Невір лікар і мікробіолог. Меншу кімнату займав один Юрко Юдин-Гарбуз, який досліджував історію КПРС. Він при§хав до Києва з Мурманська і сам себе величав "закоренілим кацапурою". Саме так він представився хлопцям, знайомлячись з ними під час поселення до гуртожитку у 1988 році.
   - А що ви хочете, - виправдовувався він перед місцевими аборигенами, зважаючи на те, що §х поселили втрьох до одніє§ кімната, а він один зайняв окреме приміщення, - я ж не просто закоренілий кацапура, але й головне, для вас є, так би мовити, старшим братом з Мурманська. Можу вам навіть розповісти анекдот, який почув у цьому місті від представників вашо§ діаспори. Вийшла гуцулка за москаля і привезла його в Карпати. А той такий переляканий розповідями про страшних бандерівців, які засіли по схронах, що цілими днями бо§ться з хати і носа висунути. Але ж ось настало Різдво. Дружина і каже йому, ти б хоча б на свято вийшов з дому, пішов би до церкви, взяв пляшку, познайомився з чоловіками. Той уже трошки оговтався і вирішив скористатися з поради дружини. Пішов. Але швидко прибіг засапавшись додому. Що трапилося? - питає дружини, ти зробив так як я сказала? Так, відповідає §§ чоловік москаль. Я підійшов до гурту чоловіків і сказав, як ти рекомендувала: Христос ся рождає. А вони як закричать усі: Славімо його! Але чорта лисого, я так чкурнув додому, що ніхто мене так і не встиг "славіть". Облизня вони піймали, а не мене.
   - Га-га-га, - засміялися хлопці. - А ім'я та прізвище в закоренілого кацапури є? - запитав у свого сусіда Петро.
   - Звичайно, я Юрій Юдин-Гарбуз.
   - А ти знаєш, що означає друга частина твого подвійного прізвища, тобто яке значення слова гарбуз? - звернувся до Юрка Хома.
   - Це щось абстрактне, - відповів той.
   - Га-га-га, - знову дружно зареготали його сусіди, місцеві аборигени. - Тиква ти, тиква. Аналогом укра§нського слова гарбуз в російській мові є слово тиква.
   - Да бросьтє ви мєня разигривать. Какая такая тиква. Что ви нєсьотє? Думаєтє раз я для вас кацап, так значит і дурак послідній. Нє нада мєня разводіть, как молодого.
   Прийшлося хлопцям не лише популярно розтлумачити "старшому братові", що означає укра§нське слово гарбуз уже в конкретному контексті, але й підтвердити все ними сказане відповідним місцем в укра§нсько-російському словнику. Перша частина прізвища Юрка пояснення і розтлумачення не вимагала.
   Пройшло декілька років доволі одноманітних аспірантських буденностей і в суботу 1991 року четверо друзів зібралися на посиденьки біля столу в більшій кімнаті 504-го блоку. В Радянському Союзі вже відбулося все, що мало відбутися і нічого не залишилося на майбутнє. Давно закінчилася Московська олімпіада, давно померли Володимир Висоцький і Леонід Брежнєв, на ладан дихала вся збанкрутіла радянська система, створена російським імперіалізмом. В повітрі носилися для аспірантів вже цілком відчутні флю§ди майбутніх епохальних змін.
   Привід для зібрання чотирьох друзів біля великого стола був вельми поважний - Юрі в черговий раз прислали з Мурманська посилку з чудовою солоною рибою. Як завжди вона містила декілька §§ видів, але всі віддавали перевагу якомусь морському півневі, якого ніколи до того "місцевим аборигенам" ніколи не випадало куштувати. На смак цей півник, як охрестив його Петро, який розбирався в рибі, так як був родом з рибальського села на березі Кременчуцького водосховища, нагадував червоний лососевий кав'яр, який висох на сонці.
   Завданням хлопців, після отримання Юрком посилки з дому, було дістати гарного пива, при цьому перевага віддавалася чеському його різновиду з ресторану "Прага" і пляшку горілки для "старшого брата". Юдин-Гарбуз, напевно давалася взнаки перша частина його прізвища, дуже любив змішувати пиво з горілкою, як заведений повторюючи: водка бєз піва, дєньгі на вєтєр.
   Розмова спочатку точилася довкола науково-методичних і організаційних засад написання кандидатських дисертацій, невідворотного наближення закінчення аспірантури і майбутнього розподілу, а потім, внаслідок підвищення вмісту алкоголю в крові, плавно перейшла спочатку на жінок, а потім і на політику. Найкраще справи в царині підготовки "дісера" йшли в Петра-економіста і Іська - ядерного фізика. Петро, не зважаючи на неодноразову зміну теми дисертаційного дослідження його невгамовним шефом, вже практично його завершив. Іськові - мабуть єдиному серед всіх аспірантів Академі§ наук вдалося зробити світового рівня відкриття в ядерній фізиці і тому йому світив захист в Москві майже одразу і кандидатсько§ і докторсько§ дисертацій. Точніше, за усіма класичними бюрократичними радянськими канонами і традиціями йому запропонували спочатку захистити кандидатську дисертацію, а потім через місяць §§ ж уже як докторську. При цьому Ісько навіть підготував два автореферати: один кандидатський, а інший докторський.
   У Хоми і Юрка справи йшли набагато повільніше, і через це у Петра і Іська були великі сумніви, чи зможуть §хні друзі взагалі коли-небудь захиститися. Головну роль тут відігравали не якість вади інтелекту, а особливості §хньо§ людсько§ вдачі, специфічні риси характеру. Хома був страшенно дотошний, намагався добратися до неймовірних глибин, навіть тоді, коли §х там і не було взагалі. Він нічому і нікому не вірив без строгого експериментального обґрунтування, ніколи не обрубував кінців, сто разів перевіряв і пере провіряв. Однак, врешті-решт Хомі вдалося зробити справжній прорив в молекулярній генетиці і він при незавершеності своє§ кандидатсько§ дисертаці§ став відомий не лише всій кра§ні, але біологічному товариству всіє§ планети.
   Юрко був геть зовсім інший. Він легко ковзав по поверхні своє§ псевдонауки, нічого не брав у голову, був упевнений, що все навіть будь-якого його втручання неодмінно і саме розсмокчеться. Він не міг себе примусити хоча б декілька місяців на рік зосереджено пропрацювати над написанням "дісера" Взагалі, довге зосередження на чомусь було для хлопця справжньою карою небесною. За таких умов і обставин він хіба що міг когось найняти, для підготовки і організаці§ захисту. За власними психо-вольовими властивостями, своєю внутрішньою глибинною сутністю, Юрко до системно§ і систематично§ науково§ роботи, яка одна і здатна принести успіх, був просто професійно непридатним.
   Хлопців надзвичайно цікавив безпрецедентний випадок в §хньому середовищі, практично одночасний захист §хнім другом Іськом, з яким вони прожили разом майже три роки, кандидатсько§ і докторсько§ дисертаці§. Хоча про такі випадки серед аспірантів ходило немало всіляких оповідок, міфів і легенд, але з людьми, які були безпосередньо причетними до цього рідкісного явища, до донині ніхто не знався.
   Ядерна фізика, якою займався Ісько була для його друзів справжньою "китайською грамотою", особливо для Петра і Юрка, які були "чистими" гуманітаріями.
  -- Скажи нам, Іську, сво§м кращим друзям, як на духу, як тобі пощастило зробити те своє геніальне відкриття, - причепився до фізика вже добряче захмелілий від свого горілчано-пивного коктейлю Юрко. - Тільки не комизься. А то я бачу, що тебе вже просто пересмикує всього від тако§ уваги до твоє§ геніально§ особи. Не треба нам ніяких формул і всіляких науково-теоретичних складностей. Поясни, будь ласка, по простіше.
  -- Якби я вірив в усіляку ненаукову дурню і містику, сказав би що це "рука Бога".
  -- Ні, знову заволав Юрко, - краще нехай сьогодні сповідується Хома. Він тепер у нас зірка. Всім слухати, - знову зарепетував він.
  -- Я тебе знаю, - посміхнувся Хома. Після горілки з пивом ти від мене не відчепишся. Тому прийдеться розповідати. Але здійснюючи, так би мовити, науковий аналіз всього того, що зі мною трапилося в процесі наукового відкриття, я приходжу до цілком аргументованого висновку, що все це просто щасливий випадок і нічого іншого. Більш того, саме ти, Юрку, є до ціє§ поді§ у житті-бутті всього прогресивного наукового співтовариства особисто причетним, - посміхнувся Хома.
  -- В такому разі з тебе, хлопче, могорич, - весело зарепетував Юрко, доливаючи в склянку з пивом чергову порцію горілки. - Але все ж хочу отримати від тебе пояснення, яке відношення маю я, Юрій Юдин-Гарбуз до молекулярно§ генетики? Або хоча б що спільного твій збочений розум знайшов між вашою чортовою біологією і генною інженерією і моєю історією КПРС?
  -- Добре. Коли мені затвердили тему кандидатсько§ дисертаці§ виникла нагальна необхідність відшукання відповідного генетичного матеріалу задля проведення наукових експериментів. Одним словом, кажучи, як ти просив, Юрку, по простіше, потрібно було знайти належну рослину. А це справа доволі складна і довготермінова. Різних видів рослинних організмів на нашій планеті мільйони. Крім того, вчені все ще продовжують §х відкривати і донині. Ось тут мені і допоміг щасливий випадок, так би мовити якась підкіркова асоціація. Чомусь у мене в голові виникла перша частина твого прізвища, Юрку, тобто Юдин. Саме лише ґрунтуючись на цій алюзивній підказці я і обрав за біологічний матеріал для проведення експериментів знамените в Біблі§, але чомусь мало відоме генетикам Іудине дерево. Точніше не саме дерево, а його насіння, яке утворюється на ньому в таких собі невеликих стручках. Вони дуже схожі на стручки, які вкривають восени відому всім білу акацію як за величиною, так і за кольором і багаточисельністю на гілках.
  -- Ну й нудота ж ця твоя молекулярна генетика, - позіхнув Юрко. - А де ж тут геніальне відкриття, про яке мені, як твоєму другові, що замешкує з тобою один блок кімнат, протринділи мо§ колеги всі вуха?
  -- Ось саме в цьому насінні із непоказних стручків Іудиного дерева і виявився мені якийсь дивний, скажімо так, ніби кимось зашифрований, ні на що раніше не схожий, генетичний код. Я його розшифрував і через це мені вдалося виростити три саджанці цього Іудиного дерева. Але для мене поки що загадкою залишається, так би мовити, поза біологічне призначення цього коду. Я, можливо і під впливом дискусій з Петром і Іськом, все більше починаю замислюватися над такою наукою як футурологією. Чи не можна тут застосувати так звану організмену теорію розвитку цивілізаці§ в цілому і окремих кра§н зокрема. Суспільство як живий організм. Перенести біологічні закони на суспільство. Якщо я правий, то в розвитку будь-яко§ кра§ни теж закладено певний зашифрований генетичний код. Це тільки невігласам здається, що наша цивілізація розвивається хаотично. Насправді ж вона росте так само за закладеним в нею генетичним кодом, як це відбувається з рослиною, твариною чи людиною. Якщо нам вдасця за аналогією з генетичним кодом рослини розшифрувати генетичний код суспільства ми зможемо доволі легко прогнозувати основні напрямки еволюці§ кра§н і народів.
  -- Оце тебе занесло, - похитав головою Петро.
  -- Але повернемося на нашу грішну Землю, - продовжив Хома. - Ми вирішили в нашому відділі через декілька днів висадити ці три саджанці Іудиного дерева десь під вікнами Інституту молекулярно§ біологі§ і генетики. Або деінде. Ще точно не знаю. Мій сусіда по лабораторі§, враховуючи такий сатанинський імідж цього дерева і саму його диявольську назву взагалі гостро протестує проти того, щоб висаджувати його під нашими вікнами. Він пропонує віддати місце майбутнього осідку цих дерев на відкуп долі і задля цього просто кинути одну з насінин Іудиного дерева на картосхему Києва. Як у рулетці. На кого Бог пошле. Як карта ляже, тобто куди насінина впаде, там ці дерева і висадити. Ось так.
  -- А чому це дерево так незвично зветься? - запитав Хома.
  -- Іуда на ньому повісився після того, як зрадив Ісуса Христа і отримав за це сво§ знамениті тридцять срібняків, - відповів Петро. - Легенди і міфи, так би мовити, Давньо§ Греці§ чи то пак Давньо§ Палестини. Дійсно, яке у нас різне ставлення до давніх переказів грецьких і палестинських. У грецькі ніхто серйозно не вірить, вважають §х легендами і міфами. А ось у палестинські значна частина людства свято вірить, навіть деякі науковці Академі§ наук. Чому так? А може й був такий собі чоловік у Давній Палестині, як Іуда і він дійсно продав за тридцять срібняків свого вчителя. Дуже життєво реалістична й нині історія. Кажуть, - Петро лукаво подивився на Юрка, - що і на твого шефа в Інституті історі§ хтось настукав. Тепер його нібито дуже серйозно трясуть по партійній ліні§. За укра§нський буржуазний націоналізм.
  -- Щось дуже в тебе, друже Юрку, підозріле прізвище, - єхидно посміхнувся Хома. - Що таке Юдин? Може саме ти по чоловічій ліні§ і є прямим нащадком того знаменитого палестинського Іуди-Юди.
  -- Самі ви такі, - явно з перебільшеним ентузіазмом засміявся Юрко. - Щоб не забивати собі голову якимись надуманими проблемами і міфами та легендами, краще за мо§м прикладом долийте собі до склянок з пивом горілку і все як рукою зніме. Всі проблеми самі зникнуть ніби за помахом чарівно§ палички.
  -- Дійсно, одні зникнуть, але виникнуть інші, - запевнив Юрка Петро. - Ось, скажімо, у тебе Юрко немає проблем із захистом, але є проблеми з написанням дисертаційно§ роботи. Все одно життя десь нас має дістати. Якщо не там, то сям. Якщо не у власному житті, то у історі§ всіє§ кра§ни, яка так чи інак впливає на життя кожно§ окремо§ особи.
  -- Ти що маєш на увазі? - насторожився Юрко.
  -- Вважаю, як людина, що вже "добиває" дисертацію з економічних проблем нашо§ кра§ни, що нинішній рік для Радянського Союзу є біфуркаційним, - продовжив Петро. - Страшенно витратна Афганська війна, надзвичайно нерентабельна Олімпіада, падіння цін на нафту на світовому ринку, та й керівництво кра§ни може ледь не все вимерти протягом року-двох. Повний амбець. І ми всі до цього теж можемо докласти руку.
  -- Та ну тебе, - не повірив Хома. - Яким боком все це може мати відношення до нас?
  -- Ки§в однозначно є містичним містом для Російсько§ імпері§, §§ могильником. А так як історія як відомо має здатність повторюватися, то і в наш час він може відіграти ту ж роль.
  -- Що ти маєш на увазі? - знову запитав Хома.
  -- Саме в Києві в оперному театрі застрелили прем'єр-міністра Російсько§ імпері§ Столипіна, головного реформатора і реального правителя держави і тут же Распутін на подвір'§ Михайлівського золотоверхого монастиря нібито випадково познайомився з великими княгинями Анастасією і Милицею, які і ввели цього шарлатана і духовного руйнівника до царсько§ родини. Всі ці поді§ реально і забили осиковий кілок у домовину наскрізь прогнило§ імпері§. А якщо ти, Хомо, до того ж ще в Києві десь посадиш Іудине дерево, як певний символ людства, то не знаю, який ефект все це може мати в майбутньому.
  -- Радянському Союзові все одно і за будь-яких умов кінець, - п'яно мовив Юрко. - І ніяке дурне Іудине дерево до цього об'єктивного процесу розпаду імперій відношення не має.
   Всі замовкли.
  -- Чому мовчите? - завівся Юрко. - Думаєте я стукач? Так, стукач, - раптом грюкнув він кулаком по столу. - А що мені було робити? Ви всі он які головаті, розумні, вольові і дієві. А таким як я теж жити хочеться. Що накажете робити таким як я? Нам що, помирати? - знову грюкнув він кулаком по столу. - Ось і приходиться мені вас, проклятих хохлів, тут стерегти, щоб не скурилися.
  -- Що ти верзеш, - скипів Петро. Заткнися.
  -- Молчать, - несамовито заволав Юрко. - Ви вже всі тут давно скурвилися. Думаєте я не знаю, про що ви говорите, коли мене немає. Вільна Укра§на, вільна Укра§на. Х...й вам в ж...у, а не вільну Укра§ну.
  -- Стули писок, дурний кацап, - і собі зірвався на крик Хома. - П'яна кацапська свиня.
  -- Я не кацап, я закоренілий кацапура, - примирливо промимрив Юрко. - Пробачте хлопці, друзі. Мені інколи так хочеться вихреститися на справжнього укра§нця, щоб бути разом з вами, але все ніяк не виходить. А то ніби разом з вам і окремо. Завжди окремо. Це так для мене погано. Повірте, я ніколи на вас не стукав. Більш того, завжди повідомляв, які ви щирі патріоти Радянського Союзу. Хіба я вже зовсім дурний? Навіть лисиця не краде курей, не пакостить там, де живе. І куниця теж. Ви мене не бійтеся. Я вас ніколи не здам.
  -- Ніколи не кажи ніколи, - задумливо сказав Ісько.
  -- І портрет Горбачова в тебе в кімнаті висить, - продовжив Петро.
  -- Та бог з ним, скоро прийдеться знімати, невже ви не розумієте чи хоча б не відчуваєте, такі розумні і всезнаючі.
  -- Це чому ж так? - засумнівався Хома.
  -- Мені сказали, де треба, що нашому дорогому Леоніду Іллічу чи то пак Михайлу Сергійовичу залишилося правити лише декілька місяців, - запевнив компанію Юрко. - Навально наближаються дуже великі зміни в державі, - притишив він голос. - Ось ви скільки ще років даєте на існування Радянського Союзу? - звернувся Юдин до аспірантів, черговий раз доливаючи собі в склянку з пивом горілки.
  -- Так ти дійсно на нас не стукаєш? - знову висловив свій сумнів Хома.
  -- На те ти й є Хома-невіруючий, щоб сумніватися в усьому, - придуркувато зареготав Юрко.
  -- Цить, юдо, а то як вріжу по бебешнику, - розсердився Хома і легенько стукнув Юрка кулаком в ліву щоку.
  -- Не треба сваритися, ми ж друзі. Потисніть один одному руки і помиримося, - взяв Ісько руки двох аспірантів і притягнув §х одна до одно§.
  -- Ти ще скажи в тво§й улюбленій манері, щоб я підставив йому ще й іншу щоку, коли він фицнув мене по одній, - показав Юрко на свою праву щоку, яка була червона від випитого за вечір і вкрилася дрібненькими краплинами поту.
  -- Так що ти там, Юрко, запитував стосовно часу, виділеного долею для існування нашо§ неозоро§ кра§ни? - вирішив повернути дискусію у загублене русло розмови Петро.
  -- Просто я думаю, - продовжив Юрко, що Радянському Союзу залишилося існувати не більше за 50 років. Можете на мене настукати куди треба.
  -- Скажи адресу. А я вважаю, що процес агоні§ ціє§ кра§ни триватиме не менше за 100 років, - примирливо мовив Хома.
  -- А мій прогноз знаходиться точно посередині цього часового відрізку, - продовжив Петро. - Таким чином я даю СРСР ще 75 років життя.
   Так як Ісько мовчав, всі запитально повернули голови до нього.
  -- Через один рік ціє§ кра§ни на політичній карті світу більше не буде, істинно кажу вам, - повільно, чітко карбуючи кожне слово прорік Христюк.
  -- Оце так сказонув. Ну хто ж у таке повірить, - звично затряс головою Хома. - Тільки не я. А куди ж тоді дінуться найбільший у світі ядерний потенціал, величезна армія, всесильний КДБ, міліція, внутрішні війська? Думай, що говориш! Ця кра§на на віки.
  -- Істинно кажу вам, через всього один рік Радянського Союзу вже не буде, - знову переконливо мовив Ісько.
  -- Звідки ти знаєш, звідки така упевненість. Ну нехай би це говорив економіст чи соціолог, можна було б зрозуміти, але не ядерний фізик.
  -- Саме тому, що фізик. Радянський Союз у принципі нічим не відрізняється від біологічного організму. Вважай мене просто лікарем, який ставить діагноз важко хворому, скільки місяців тому залишилося до смерті.
  -- То ти може поставиш такий же діагноз і такій проблемній кра§ні як Ізра§ль, де в мене живе немало родичів. Цікаво, яка доля чекає §х? - знову налив горілки до пива Юрко.
  -- Ізра§лю залишилося для існування більше, приблизно 35 років, - спокійно продовжив Ісько.
  -- А я й не знав, що ти антисеміт, - опустив на руки свою обважнілу голову Юрко. - Ти що так не любиш євре§в?
  -- Ти Юрко сьогодні явно перебрав, - посміхнувся Ісько. - Починаєш говорити очевидні дурниці. Це все одно, що скажімо прийшов пацієнт-єврей до лікаря і просить його подивитися. Той послухав його і каже, треба братися за лікування, бо у вас серце хворе. А той відповідає лікареві: ви шановний антисеміт. Якби ви любили євре§в, ніколи б мені єврею такого діагнозу б не поставили. Ти мене запитав про долю Ізра§ля. Я тобі відповів. І нічого особистого.
  -- То звідки ти всі ці сво§ цифри існування і загибелі Радянського Союзу взяв, - знову причепився до Іська Хома. Зі стелі зняв?
  -- Можна і так сказати. Я ж не запитую звідки ви взяли такі круглі цифри як 50, 75 і 100 років. Ви ж не розраховуєте з допомогою складних математичних формул, а користуєтеся власною перцепційною або інакше кажучи чуттєвою оцінкою, яка базується на власному життєвому досвіді, здоровому глузді, порівнянні з іншими кра§нами, знанні історі§ тощо. Точно так же дію і я. Якби я був людиною віруючою, то сказав би, що цю цифру мені підказали якісь вищі надприродні сили, нашептав Бог на вухо чи то в мене в голові зазвучав чоловічий чи жіночий голос, який і озвучив саме цей один рік. А так як я є в значній мірі рафінованим ученим і продуктом навчання і виховання радянсько§ системи, то я відверто скажу, що дана цифра виникла в мо§й голові на основі доступного мені науково-методичного апарату, яким я здійснив аналіз і синтез, дедукцію і індукцію і озвучив вам §х результати власним чоловічим голосом.
  -- Ну що ж, поживемо-побачимо, - підняв від сво§х покладених на стіл рук Юрко голову і мутним поглядом обвів кімнату.
  -- Що ти поживеш-побачиш, - засміявся Хома. - Дуже сумнівно, щоб всі ми дожили до будь-яко§ з названо§ нами дати розпаду Радянського Союзу, окрім Іськового одного року, звичайно. Про 75 і 100 років говорити взагалі не приходиться. Ти зі сво§м "коктейлем Молотова" з пива і горілки і 50 років не протягнеш.
  -- А ось мені приснилося, що я проживу 100 років. - капризно повідомив Юрко. - Я вірю в сни і у мене в кімнаті є старовинний сонник міс Хассе. Я кожний день звіряю по ньому сво§ сни.
  -- Хіба можна вірити аспіранту у сни, - заперечив Хома, - та ще й аспіранту, який досліджує таку містичну науку, що є родичкою хіроманті§, тобто історію КПРС. Я колись вирішив і собі зазирнути до сонника. І що ж я там прочитав, - засміявся Хома, - скажімо мені ціє§ ночі 15 квітня приснився вовк, а це розтлумачується мені в соннику, хижий ворог, неприємності, зрада і фальш. Я бідний похнюпив свою нещасну голівоньку в передчутті життєво§ катастрофи. Однак, не треба поспішати з висновками. Виявляється, що сни, які вас відвідали 15 квітня швидко і дуже щасливо збуваються. І це все написано в одному і тому ж соннику на сусідніх сторінках. Я вже, бідний, і не знаю, що ж мені робити далі і чого чекати від життя. Чи може необхідно всю цю дурню і віщування, що входять в очевидне протиріччя одне з одним, об'єднати до купи і тоді виходить, що мене швидко і щасливо знищить хижий ворог. Як в таке може вірити не просто аспірант, а взагалі людина, в яко§ більше за одну клепку в голові? Я у вас всіх запитую.
  -- Ну добре, ми вже все пиво випили і всю рибу схрупали, - підвівся зі свого місця Петро. - Пора закінчувати наші посиденьки. Але все ж таки, що там з тво§м, Хомо, Іудиним деревом. Де ти, все таки вирішив його посадити?
  -- Хвилинку, - підвівся і собі Ісько, треба віднести Юрка до себе в кімнату, а то він он уже геть розкле§вся.
   Хлопці витягли Юрка з-за столу і відволокли його до меншо§ кімнати і там поклали на ліжко.
  -- Ти все таки не відповів на моє запитання, - продовжив Петро, коли вони повернулися до своє§ кімнати. - Чи може це секрет, то я й не наполягатиму.
  -- Ніякого секрету тут немає, - здвигнув плечима Хома. - Там тих дерев три. Ми вирішили все таки віддати місце осідку цих дерев на відкуп долі. Кинули, як у рулетці, одну насінину цього бісового дерева точно по центру картосхеми Києва. А вона закотилася на самий §§ край на південний захід столиці і потрапила до кампусу Ки§вського університету імені Тараса Шевченка. У понеділок всім відділом, точніше його молодіжною частиною, підемо висаджувати ці дерева на вказаному долею місці.
  

Розділ ІІІ.

   Стояв наскрізь промерзлий, окутаний легким серпанком надій грудневий день 2004 року. До заметеного снігом, сповитого прозорим помаранчевим туманом Києва з боку Житомира за§хала чорна машина "Туарег". Четверо колишніх аспірантських друзів Ісько, Петро, Хома і Юра, кожен з яких "відбувся у житті", ще в листопаді по§хали до Карпат відпочивати до пансіонату, власником якого був Юрко. Однак, вони не добули до кінця визначеного терміну, так як з Києва надходила сповнена протиріч інформація про те, що в столиці почалася справжня революція. За кермом свого "Туарега" сидів Ісько. Про§хавши Брест-Литовським проспектом чоловіки вирішили одразу про§хати до центру міста, але це §м не вдалося. Сотні тисяч людей мітингували в центрі столиці, Хрещатик був заблокований. Іськові ледве вдалося припаркуватися в районі Золотих воріт і чоловіки вирішили зайти погрітися до ресторану на вулиці Володимирській.
  -- Це ми з тобою, Іську, прибули до Києва, як у свій час Ісус Христос за§хав до Єрусалима на віслюку, - пожартував Хома. - Тільки віслюк на сво§й спині ніс лише одного Христа, а твій, Іську, "Туарег" доставив до столиці одразу нас чотирьох.
  -- Ми за§хали із західного напрямку, а з якого потрапив до Єрусалима Ісус Христос? - запитав Юра. - Хтось з вас знає?
  -- Ніколи не цікавився специфічними географічними нюансами Біблі§ і взагалі всіх цих палестинських оповідок. Можливо, що там таких подробиць і немає, - відповів Петро. Інші змовчали.
  -- Та й зустрічають тебе, Іську, зовсім не як національного Месію і не як Укра§нського царя. Зовсім не так, як зустрічали в Єрусалимі Ісуса Христа. Ніхто на нас і уваги не звернув, - продовжив Юра Юдин-Гарбуз.
  -- Не до того. Сьогодні на Майдані виступає інший Месія. Віктором зветься, що означає, як відомо, переможець. А ти хто такий Ісько, на своєму "Туарегові"? Ніхто ж окрім нас чотирьох і не відає, що ти привіз з собою з Карпат. Якби знали, як ті, так і інші, щоб з тобою зробили? Теж, що із Ісусом Христом зробили євре§? Хіба не так? - задумливо сказав Хома.
  -- Так, на Майдані зараз інша людина, геть інша. Ї§ вітають сотні тисяч людей, одні сміються, інші плачуть від радості, бачачи свого ідола, з якоюсь молодицею істерика, вона хоча віддатися своєму кумирові і душею і тілом, але хіба підступишся до нього. Класика. Сотні тисяч людей до знемоги скандують прізвище свого Месі§. Просте укра§нське прізвище, воно на майдані звучить як гімн чомусь високому, небесному, ніби десь у високості ангели грають у сво§ милозвучні фанфари. Такого в Укра§ні з часів Богдана Хмельницького ще не було, - переконливо заявив Юра. - Тоді в Єрусалимі попереду Ісуса урочисто йшов Петро з мечем, який усі бачили, а тепер у тебе, Петрусю, лише зовсім не романтичний пістолет "Макака". У біблійного Петра меч так гарно, відверто, промовисто і погрозливо теліпався на стегні, а в тебе, Петрусю, пістолет захований від гріха подалі під теплою курткою.
  -- Справа не в картинному мечі біблійного Петра, - прорік Петрусь. - В наш час і в даній конкретній обстановці фактично той же ефект, як і біблійного персонажу, був би на вулицях Києва, якби ти, Ісько, за§хав до столиці з будь-якого напрямку не на "Туарегові", а не бетеері, а ми б не сиділи поряд з тобою на зручних шкіряних кріслах з підігрівом, а йшли обабіч твого бетеера з кулеметами і гранатометами на плечах. Може я не правий? А так, без всього цього, весь стрімкий народний порив чортові ліберальні недоумки переведуть на пси.
  -- Якщо ви вже вирішили шукати якісь аналогі§ між нами і біблійними апостолами, - сказав Ісько, крокуючи трохи попереду §хньо§ компані§, запрудженими людьми центральними вулицями Києва. - То це лише моє перше пришестя, тобто наше пришестя. Так би мовити, рекогносцирувальне. Людям, кра§ні, наці§ обов'язково потрібен своєрідний відкат назад. Лише з поверненням на вихідні позиці§ здалеку видно. Що і хто є справжнім, а що і хто є фальшивим. Писання цілком справедливо рекомендує оцінювати людей не за §хніми словами, а за §хніми діяннями. Друге пришестя буде в 2015 році. Ще рано. Остаточні списки ще не складені і не затверджені.
  -- Про які списки йде мова? - запитав Юрко.
  -- Та так, до слова прийшлося, - не захотів розкривати прихований сенс сво§х слів Ісько. - Розстрільні списки небесно§ канцелярі§, - доволі туманно продовжив він.
  -- Знову ти говориш незрозуміло. Все більше і більше переходиш на якісь біблійні притчі. Очевидна ознака старіння твого могутнього організму. - якось єхидно відзначив Юра.
  -- Пропоную зайти ось до ціє§ розкішно§ кав'ярні і випити щось міцніше за каву за нашу перемогу. Дивіться, яка маса людей сьогодні вийшла на вулиці. Зверніть увагу, по телевізору он у тому кутку передають, що вітати нашого лідера зібралося на вулицях Києва півтора мільйона чоловік. По тому, що ми з вами бачили на власні очі, можливо навіть і більше. Яке щастя, - радісно звернувся Петро до сво§х друзів, які сиділи за столом кав'ярні, повернувши голови до екрана телевізора, де показували новини. - Наливайте горілку в чарки. Вип'ємо за те, що народ неодмінно переможе!
  -- Не вірю я в народ, - скривився не від горілки, а від внутрішнього переконання Хома. - Народ завжди непостійний, непослідовний, непередбачуваний ні в чому, ніде і ні ким. Вони, себто люди, навіть не помітили справжнього Месію, а відтак моляться очевидним лжепророкам, які в черговий раз §х обдурять. Наступати на одні і ті ж граблі - доля народу. Сьогодні люди кричать слава одним і ганьба іншим, а завтра і без небесних списків нашого Іська будуть так само затято волати "розіпніть його чи §х".
  -- Ти не віриш у наш народ, ганьба, справжній Хома невіруючий, - обурився Петро.
  -- Істинно вам кажу, - знову втрутився Ісько, - не встигне небесний півень проспівати навіть один раз, як цей народ нинішні лжепророки продадуть тричі.
  -- Треба не мітингувати, а вже нині арештовувати за тими ж небесними списками Іська головних корупціонерів і антиукра§нських елементів, - аж заскреготів зубами Юрко, тримаючи в руках чарку. - Гей, гарсон, закричав він до офіціанта, принеси нам пива. Водка бєз піва, дєньгі на вєтєр, як каже ваш непостійний друг Юрко. Тільки тоді справи в нашій кра§ні зрушаться з мертво§ точки на краще. Зараз же просто ідеальні умови для цього. А ці хлопці і дівчата, які он там стовбичать на трибуні, цього не розуміють, - він показав рукою на екран телевізора, де саме демонструвався мітинг на Майдані.
  -- Ти, Юрку, завжди такий прагматичний, цинічний, скептичний, хитрий, ніяко§ в тобі немає революційно§ романтики. Дивися, як радіє народ. Всі просто безмежно щасливі і я з ними. Нас багато, нас не подолати, скандує Майдан. Це голос правди і свободи, - знову захоплено вигукнув Петро.
  -- Правильно сказав Юрко, - продовжив Хома, треба всю цю корупційну банду негайно заарештовувати, всіх винних покарати, а все ними награбоване повернути народу.
  -- Так про що ви говорите, - знову обурився Петро, - он тільки що Віктор-переможець на увесь світ заявив: бандитам-тюрми. Все це буде вже завтра. Це ж не просто так, на увесь світ заявлено. Якщо це гасло не реалізують, кому ж тоді вірити? Хто буде таку владу підтримувати?
  -- Істинно кажу вам, ці обіцянки-цяцянки так ніколи і не будуть реалізовані цими людьми, які нині стоять обличчям до народу на трибуні Майдану, - знову прорік Ісько.
  -- А може §х просто ще рано реалізувати в життя? - висловив власний сумнів Хома.
  -- Може й рано, списки ще остаточно не складено, - це знову був Ісько.
  -- Про які списки ти увесь час торочиш. Говори, нарешті, зрозуміліше.
  -- Списки небесно§ канцелярі§.
  -- На бога, Іську, я розумію, що ми всі тут знервовані і заведені. Цілком природний стан, коли таке в кра§ні діється. А то чим далі, тим ми більше звикаємо, що ти говориш притчами і нам приходитися самим, а значить кожному і по-різному розтлумачувати сенс тво§х слів. Ти говориш чимдалі, то туманніше. В Карпатах на тебе нібито щось зійшло згори. Я вже думаю, чи не знайшов ти там чогось під час індивідуальних мандрівок верховіттями, - продовжив Петро. - А ось Віктор висловився дуже "канкрєтно": бандитам-тюрми. Чіткіше не скажеш. Це ніякого подвійного чи потрібного трактування не вимагає.
  -- Це він говорить туманно і плутано, а я стосовно небесно§ канцелярі§ висловився куди вже далі конкретніше. Може просто ми ще не готові сприймати реальну інформацію і вона видається нам такою, яку важко переварити. Так то вина не само§ інформаці§ і людей, які §§ поширюють, а приймаючих і аналізуючи пристро§в. Ну добре, ви самі зможете добратися додому, чи вас треба розвозити. Мені вже пора, - піднявся зі свого місця Ісько. Бувайте. Зустрінемося.
  -- Ми ще трохи посидимо в цій кав'ярні, тут так затишно, - сказав Хома, подаючи на прощання руку Іськові.
   Петро і Юрко підвелися і по черзі обнялися з Іськом.
  -- До побачення, вчителю, - як завжди з шанобою і любов'ю звернувся до Іська Петро.
  -- Я ще замовлю собі горілки і пива, - сказав Юрко, коли Ісько вийшов за двері. - Що ви будете.
   Хома і Петро замовили собі невелику карафку горілки.
  -- Чому Ісько так затято виступає проти засилля в Укра§ні Укра§нсько§ православно§ церкви Московського патріархату. Чому прямо, відверто і на увесь світ називає §§ посланцем Диявола на наших теренах і агентом сатанинського ФСБ Росі§? Я не заперечую, може воно і дійсно так. Але це впливова політична сила в нашій державі Навіщо нам псувати з нею відносини. Тим більше в час тако§ хистко§ ситуаці§. В не§ найбільше приходів в Укра§ні. Немає жодного парку чи скверу в Києві, який би вони не загидили сво§ми візантійсько-російськими церквами і каплицями, вирубавши там дерева. Треба діяти обережніше і розважливіше, - заговорив до сво§х друзів Юрко. - Вважаю, що з ними треба домовлятися, а не конфліктувати. Це небезпечно в першу чергу для нас. В Іська немає власного бізнесу. Та й у тебе, Петре, він теж практично відсутній. Але ж у мене і Хоми є власні підприємства і інші бізнесові структури. Ми можемо §х втратити.
  -- У Іська є таємні учні, люди багаті і впливові, але вони не бажають "світитися" і тому знаходяться в однозначно вигіднішому стані, ніж ми. Що ми його друзі і учні всім відомо, - продовжив Хома.
  -- Така люта ненависть до Христюка УПЦ Московського патріархату для мене не зовсім зрозуміла, - розвів руками Петро.
  -- Ти просто ніколи не займався бізнесом, друже, - посміхнувся Юрко. - Керівництво УПЦ Московського патріархату, це зовсім не духовна організація, це такий собі укра§нський Синедріон, складений з масних святош, які заплили жиром, фарисе§в і книжників. Вони не просто так з доброго дива чи дурного розуму проголосили себе єдиною "канонічною" церквою в Укра§ні. Натомість всі інші релігійні конфесі§ проголошуються цим Синедріоном, тобто Московським патріархатом "для дурних", як неправильні, неканонічні, не благодатні і несправжні. Такі твердження є очевидною дурницею. Але ж дурних і продажних людей слава богу ще вистачає.
  -- Навіщо все це §м потрібне? - здивувався Петро.
  -- Укра§нська православна церква Московського патріархату, як філія ФСБ в Укра§ні, крім так би мовити місі§ бути опіумом для "глупих хохлов" є великим бізнес-проектом. Вони збирають з мирян і відправляють до Кацапстану величезні гроші. Реально це зовсім не духовна, а чисто прибуткова організація. Їхні попи збирають данину з усіх ринків Укра§ни. Фактично вони перетворилися на рекетирів. Якщо сюди ще додати цілі заводи з виробництва сувенірів, ікон, хрестиків, спеціальних "оберегів" для автомобілів, то стане зрозумілим, що прибутки цього Синедріону величезні, - пояснив Юрко.
  -- А на Володимирському ринку в самому центрі Києва вони збудували цілих дві церкви, одну від правого входу, а іншу від лівого, - продовжив пояснювати Хома. - Коли Ісько почав проповідувати сво§ вчення і викривати фарисе§в з УПЦ Московського патріархату, він крім того почав виганяти продавців і міняйлів грошей із храмів, як це у свій час робив Ісус Хрестос. Прийшлося закрити всі обмінники валюти при храмах. Через це прибутки Синедріону різко впали. Люди перестали відвідувати сатанинські збіговиська в церквах і каплицях УПЦ Московського патріархату. Стурбувалася і Москва, яка втратила величезні прибутки, - продовжив Хома.
  -- Я сам чув, як Ісько говорив у цих церквах священникам-сатаністам із УПЦ МП: "Ідіть геть звідси, це дім Божий, дім молитви, а ви перетворили його на торговельний павільйон і печеру розбійників", - підтвердив сказане друзями Петро. - І він абсолютно правий. Російська православна церква, філією яко§ і є УПЦ МП, дійсно сатанинська організація, яка святила танки, літаки, автомати і солдатів, які знищували цілі райони, дітей і стариків на Північному Кавказі. Нині вони висвячують борделі і казино. Сатаніти, та й годі. Якщо хочеш проблем для себе і власно§ родини, - ходи до Укра§нсько§ православно§ церкви Московського патріархату.
  -- Але ж то Ісько, а що буде з нами? - запитав Юрко.
   Петрові такі слова не сподобалися.
  -- Я буду робити так, як скаже мені наш Учитель.
  -- Він не проста людина, чоловік не від цього світу. Ще аспірантом він зробив геніальне наукове відкриття і з того часу залишається вірним собі. У Іська стільки впливових і таємничих друзів не лише в Києві, але й практично скрізь, де ми разом з ним побували. Він надзвичайно внутрішньо сильна і навіть незламна людина, яка завжди знає, що необхідно робити. А хто ми? Звичайні люди. Хто нас захистить, якщо з ним щось трапиться? - підтримав Юрка Хома.
  -- Ісько істинно говорить, - не погодився знову Петро. - Несе народу світло істини.
  -- Народу істина, правда, справедливість ніколи не були потрібні і не будуть такими, - сказав Юрко. - Йому подавай брехню, але зазвичай в гарній обгортці. Люди живуть брехнею щоденно. Колись один з видатних філософів навіть написав, що будь-яке висловлене людиною слово є брехнею. Брехня солодка, правда гірка. Чим більше істин розкриє народові Ісько, тим більше ненавидітимуть його люди.
  -- Ми ще всі знаходимося у відпустці, тому маємо хоча б організаційно допомогти Іськові проповідувати по всій столиці, - знову продовжив розмову Петро. - Сьогодні ми лише при§хали, але я думаю, що у Іська інформаці§ про те, що відбувається набагато більше, ніж у нас. Пропоную піти додому відпочити і з завтрашнього дня починаємо активну допомогу нашому Вчителеві в його просвітницькій діяльності.
   Наступного дня з самого ранку друзі знову зібралися в центрі Києва. Вони чекали на свого четвертого побратима, але він все не з'являвся.
  -- Де подівся Ісько? - почав Хома, поки чоловіки взялися за §жу. - Мабуть знову десь "завис" зі сво§ми таємничими друзями. А ми тоді йому хто? Щось він в останній час як говорить, так і робить щось не те. Не вірю я йому.
  -- Ми вже нині його учні, соратники, прибічники, а не друзі, - сказав переконливо Петро. - Друзями ми були, коли разом жили в гуртожитку Академі§ наук. Але вже і тоді Ісько відрізнявся не лише серед нас, але й серед інших відомих мені людей. Він завжди знав щось таке, що було невідоме всім іншим. Ісько вже тоді просвіщав людей не просто світлом наукового знання, але й чимось таким, яке пояснити з позицій нинішнього рівня розвитку науки просто неможливо. Я безоглядно вірю Іську, на мою думку він справжній Месія, Пророк і Учитель наці§. Ніколи його не зраджу, піду на страждання і смерть ради нього.
  -- Все це гарні слова, висловлені в тво§й улюбленій емоційній манері, не більше, - презирливо скривив губи Хома. - Зрадиш, і не один раз. Заради його ідей, які зараз завойовують серця все більшо§ кількості людей, може й пожертвуєш собою, таких випадків в історі§ людства мільйони. А ось що ти здатен зробити заради нього самого?...
  -- Ісько казав мені, що я тричі відцураюся від нього, як це зробив біблійний Петро. - Але ж ми живемо в 21 столітті і в Укра§ні, а не в Палестині. Думаю, що він просто лякає мене, щоб перевірити мою вірність.
  -- Ну ось, де це він знаходиться зараз? - коли треба діяти швидко і ефективно, - почав і собі Юрко, - витираючи губи серветкою. - Ми можемо втратити ініціативу. Я розумію, що запропоновані Іськом звернення до людей з виділеного нам бетеера в різних районах і місцях Києва набагато ефективніші, ніж виступи нинішніх пророків зі стаціонарно§ сцени, встановлено§ на Майдані. Я згоден, що це дійсно геніальна ідея Іська, до яко§ ніхто крім нього не міг додуматися. Але ж він стає реальним конкурентом як тій владі, яка на наших очах §§ втрачає, так і тій, яка намагається прийти §й на заміну на нинішньому народному поривові до свободи. А це дуже небезпечно як для Іська, так і для нас. Ми всі стаємо ворогами як для тих, так і для інших, а це добром не закінчиться.
  -- Ісько звернувся до народу, щоб йому з усіє§ Укра§ни і з діаспори з-за кордону пересилали інформацію про економічну і політичну корупцію серед керівників всіх рангів, а також дані про антиукра§нські ді§ і висловлювання в будь-яких проявах. Він хоче створити відповідний банк даних зі збереженням його на різних носіях, - сказав Петро. - До нього цього ніхто не робив. Не знаю, може в правоохоронних органах така інформація і є, навіть у систематизованому вигляді, але §§ ніхто і ніколи в Укра§ні не обнародував. Це буде справжня бомба, фактично за радикалізаці§ нашо§ революці§ це реальні "розстрільні списки".
  -- А це для Іська і для нас, які вже засвітилися як його соратники і послідовники ще небезпечніше, - перелякався Юрко. - Ті люди, які до таких списків потрапили йому і нам цього ніколи не подарують. А це, за логікою речей, впливові люди, сильні світу цього та ще й з величезними грошима. Що нам до того, що ці гроші ними вкрадені в кожного громадянина нашо§ держави. Ті, в кого ці гроші поцуплені §х не мають, а отже і фінансово реально підтримати нас не можуть. А злоді§ через ці гроші здатні підкупити будь-кого і організувати будь-яку акцію.
  -- Ісько свята людина, - знову продовжив своє Петро. - Йому і його родині взагалі нічого і нікому закинути. В нього немає ні дружини, яка замішана хоча б якомусь скандалі, діти виховані, освічені і чесні. Ні з міліцією в них проблем ніколи не було, ні з наркотиками, ні в ресторанах вони не ворохобили, ні збивали людей на вулицях столиці наддорогими автомобілями.
  -- На§вна ти людина, Петре, - посміхнувся Хома, - кому такий святий як Ісько потрібний. Його ж ні за що взяти. Йому ніхто не може крикнути: а судді хто? Ти уявляєш, що він, озброєний своєю святістю, може витворяти. Все, що завгодно. І садити будь-кого з влади, і §хніх дітей і онуків. А нині хто на сцені на Майдані сто§ть і кому народ співає "Осанна"? Чи§ імена скандує мільйонні мітинги? В усіх же §х "писок у пуху". Через це ті, які реально мають владу в кра§ні §х зовсім не бояться.
  -- Хома правий, нічого хорошого з цього не вийде. Ісько небезпечний для всіх, у тому числі і для нас з вами. Треба подумати нарешті про себе, - запевнив друзів Юрко. - Тим більше, що ми все більше відходимо в нього на задній план. Навколо нього крутиться, я вже це давно помітив, 9 молодих людей, які нікуди без нього не ходять. І він без них теж кроку зробити не може. Я впевнений, що і зараз ми його чекаємо, а він десь там з цими молодиками.
   Ніби на підтвердження його слів до кав'ярні зайшов Ісько у супроводі дяв'яти молодих людей. Всі вони виглядали змученими і невиспаними. Після привітання Ісько повідомив, що задля розробки ново§ стратегі§ боротьби §м всім сьогодні необхідно зібратися ввечері на квартирі в одного з його молодих послідовників, який мав квартиру, яку займав один.
   - Кав'ярня для серйозного обговорення не годиться. Не те місце. А Маркові, він кивнув інтелігентному на вигляд чоловікові років за тридцять, від бабусі дісталася чимала квартира в самому центрі міста. Хлопці приготують вечерю і ми під час не§ обговоримо наші проблеми і перспективи. Згода?
   Ніхто не був проти.
   - А тепер нам треба йти, - підвівся Юрко. - Ситуація увесь час змінюється і тому потрібна наша адекватна реакція. - Ти ідеш з нами, Петре?
   - Ні, я залишуся з Учителем. А з вами зустрінемося на тій квартирі у Марка. Адреса вам знайома.
   Ввечері в чотирикімнатній квартирі Марка, який жив самотою після закінчення аспірантури Інституту сходознавства в Академмістечку, зібралося тринадцять чоловіків. Четверо з них, Ісько і його друзі власним віком наближалися до 40-ти років, а решта дев'ять були молодими людьми віком близько 30 років. Два суміжних покоління людей, таких різних і разом з тим таких схожих. Був різдвяний день 25 грудня. Ісько завжди вчив, що різдво не може бути 25 грудня і 7 січня. Останню дату він вважав типовим диявольським вимислом Російсько§ православно§ церкви. Тому після звільнення від російсько§ залежності навіть болгарська православна церква перейшла на відзначення Різдва 25 грудня. Саме ця дата є так би мовити об'єктивною, так як саме в цей день відбувається сонцеворот на весну і літо і день після зимового сонцестояння зростає на одну хвилину, і ніч зменшується. Відроджується природа, починається новий рік, у людей з'являються наді§ на краще.
  -- Я дуже радий, що можу відмітити день найбільшо§ наді§ всіх християн у світі разом з вами, - сказав Ісько сво§м соратникам і учням. У цьому світі стратегічно перемагає лише той, хто опирається не на тих чи інших людей, парті§ і громадські організаці§. І навіть не на гроші.
   Вершать долею світу ті, які розуміють принципи світоустрою. Недаремно великий учений Гельвецій прорік, що знання деяких принципів легко компенсує незнання деяких фактів. А факти такі, що один із вас зрадить мене. Я розумію, що не всі здатні витримати спокусу багатством. Впевнений, що дехто плекав надію, я стану Президентом ціє§ кра§ни і через це він отримає велике багатство. Так не буде. Я не хочу цього, бо мій час ще не прийшов. Краще я загину зараз і відпущу вперед Укра§ну, ніж потім загину і потягну §§ разом за собою. В мене немає вибору, так складаються об'єктивні, тобто незалежні від волі людей обставини.
   Всі подивилися один на одного з недовірою, Сказане Іськом здавалося неймовірним. Він мабуть жартує і лякає нас, щоб ще раз перевірити нашу вірність, - подумали одинадцять чоловіків. І лише один з них Юрко Юдин-Гарбуз знав, що сказане його другом правда. Саме сьогодні він сходив до Лаври, де обіцяв бойовикам-ченцям із ФСБ допомогти схопити професора Іська Христюка. Він зрадив свого друга і вчителя і за це ієрархи сатанинсько§ церкви обіцяли Юркові гроші.
   Почалася вечеря. В гіпермаркеті Ісько купив ще гарячий гречаний хліб і чудове вино "Троянда Закарпаття". Марко як завжди приготував дуже оригінальний соус, який він навчився виготовляти на професійному рівні під час свого стажування в Сирі§. Чоловіки почали ламати руками ще теплий хліб і вмочати його в неймовірно смачний соус. Ісько першим спрямував руку з хлібом до чаші з соусом. Його рука зіткнулася над чашею з рукою Юрка, зустрілися і §хні погляди.
  -- Роби те, що задумав зробити, - звернувся стиха Ісько до свого давнього друга.
   Юрко похапцем підвівся і вийшов з квартири. Всі присутні вирішили, що Ісько попросив того щось докупити, так як Юрко завжди відповідав у §хньому колі за господарські справи і фінансування. Коли Юрко вийшов, Ісько зі сво§ми друзями заспівали укра§нську народну пісню. Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе, - дивним за красою глибоким баритоном виводив Христюк.
  -- Це про нас усіх пісня, - сказав Ісько, коли вони закінчили співати. - Дуже оптимістична. Як ми любилися, та й розійшлися, тепер навіки зійшлися знов. Так і з нами буде, розійдемося, але врешті-решт зійдемося знову, але вже в іншій якості і з іншим розумінням необхідності єдності нашо§ богом обрано§ наці§.
  -- Що ти маєш на увазі, Вчителю? - звернувся до Іська один з його молодих послідовників. Від втоми і недосипання в нього, як і в інших молодих учнів Іська злипалися очі.
  -- Скоро все всім стане зрозумілим. Хто має очі - побачить, хто має вуха - почує. А зараз влаштовуйтесь по кімнатах і відпочивайте, - повернув Ісько голову то ліворуч то праворуч до сво§х учнів. Ті заледве підняли від стільців сво§ обважнілі тіла і подибали до ванни і різних кімнат, де Марко вже облаштував для них спальні місця на ліжках, матрацах і просто на підлозі. У великій кімнаті залишилися лише Ісько і Петро.
   Цілий день учні Іська займалися просвітницькою роботою в організаціях, навчальних закладах і на вулицях столиці. Випивши трохи вина і нарешті вперше за багато днів досита на§вшись гарячо§ §жі в теплому комфортному приміщенні, вони спали в різних кімнатах велико§ квартир Марка. Ісько щось друкував на лептопі, а Петро сидів біля нього. Саме в цей час Юрко Юдин-Гарбуз відчинив двері квартири власним ключем, який він попередньо викрав у Марка і впустив до вітальні близько десяти бойовиків ФСБ, які служили "ченцями" Києво-Печерсько§ Лаври. Всі вони були в масках. Юрко зазирнув до кількох кімнат і підійшов до Іська з Петром.
  -- Будеш мене ритуально цілувати, як положено за сценарієм, чи обійдемося без цього, - посміхнувся до Юрка Ісько.
   Бойовики ввалилися до кімнати і Петро вихопив пістолета з глушником. Він навіть встиг один раз вистрелити, поранивши по дотичній у вухо одного з "ченців". Однак його одразу ж скрутили, вибивши пістолет з руки. Тут же підхопили під руки Іська і вивели до трьох великих джипів, які стояли під будинком. Учні і соратники Іська продовжували спати нічого не відаючи про те, що сталося з §х Учителем.
   Бойовики витягли на вулицю і Петра. Один з них приставив йому до голови пістолета.
  -- Так ето ти, одін із учєніков етого смутьяна? - показав він на Іська, якого в цей час садили на заднє сидіння одного з джипів. - Застрелю как собаку.
  -- Ну що ви таке кажете, - злякався Петро. - Хіба я схожий на такого. Просто сусід, зайшов в гості випити чарку.
  -- А пістолєт гдє взял?
  -- Я охоронником служу в одного олігарха.
  -- Ну что ти дрожиш, как послєднєє гавно. Пачкать рукі об тєбя нє хочєтся, - бойовик штовхнув Петра в кучугуру снігу, так, що той задер ноги. Його товариші зареготали.
   Джипи по§хали геть, навіть не забравши з собою Юрка Юдина, який рвонув бігти подалі від ціє§ вулиці, а Петро підвівся з кучугури і кинувся до будинку.
  -- Іська забрали, проспали ви все, - закричав він, увірвавшись до будинку.
   Спросоння чоловіки не могли нічого зрозуміти.
  -- Як забрали, хто забрав, куди? - сипалися на Петра запитання з усіх боків. - Тут була міліція?
  -- Не міліція, це бойовики-"ченці" ФСБ Кацапстану, які живуть у монастирях УПЦ Московського патріархату. Їх привів сюди Юрко Юдин. Одного з них я упізнав. Я поранив його у вухо і він вимушений був зняти з обличчя маску. Прізвище Горлопанов, він учився на факультеті міжнародних відносин в університеті і його портрет виставлений в Інтернеті, - не говорив, а кричав, майже ридаючи Петро.
  -- Заспокойся, - зупинив його Іван. - Куди його могли доставити?
  -- Не знаю, або в Києво-Печерську лавру, або у Флорівський монастир, або до Поча§всько§ Лаври.
  -- В принципі завтра я буду точно знати, де утримується наш Учитель, - сказав Марко. - А зараз всі лягайте спати, до завтра ми нічого не вдіємо. Якщо зможете заснути. А я зроблю декілька дзвінків до різних больових точок.
   На ранок Марко вже володів необхідною інформацією для прийняття вмотивованого рішення. Він зібрав всіх найближчих соратників Христюка за сніданком.
  -- У мене скрізь є вуха, - посміхнувся Марко. - В Укра§ні немало людей, яких не влаштовує, що у нас тут жирують спецслужби Кацапстану. Поводять себе нахабно. Ніби в себе вдома, падлюки такі. Одним словом, в мене абсолютно точна інформація, що Іська цією ніччю доставили до Поча§всько§ Лаври. Це гніздо "кацапні", де "ченцями" служать офіцери і прапорщики 14-§ російсько§ армі§ з Придністров'я. Вони сколотили з місцевих жителів Тернопільсько§ області групу колабораціоністів-зрадників. Людський матеріал найгірший з можливих. Це все або дебіли останні, або продажні шкури, які за гроші рідну маму продадуть. УПА таке лайно одразу страчувала, так як чим менше подібних людей у наці§, тим щасливіша і багатша вона.
  -- Ну й що ти пропонуєш? - запитав хтось із учнів.
  -- Іська треба терміново визволяти. Для цього необхідний невеликий мобільний загін з УНА-УНСО, повністю складений з хлопців, які воювали на Північному Кавказі, Грузі§, Придністров'§ і т. ін. Потрібні абсолютно перевірені люди, які не зрадять. Зброєю і всім іншим необхідним задля успішного забезпечення операці§ забезпечую я, - сказав, як відрізав завжди дуже рішучий Марко.
   Після викрадення Іська його друзі не знали що §м робити і тому бездумно слонялися будинком Марка. Але той швидко навів порядок.
  -- Петро на телефоні. Від нього нікуди не відходити, якщо треба відійти хоча б на мить залишати після себе заступника. Андрій §де зі мною. Іван забезпечує нас харчами. Ось візьми гроші.
   Марко був зовсім іншою людиною, ніж Ісько. Останній мав величезний моральний авторитет, тому його всі слухали, хоча він ніколи не підвищував голос і не командував. Марко такого авторитету серед учнів і друзів Іська не мав, але він завжди знав, що треба робити, хоча й не завжди робив в даний час потрібне. Але в даний час рішучості в нього вистачало на десятьох. Крім того, Марко відчував свою непряму провину в тому що відбулося, так як був господарем будинку. Це давало йому незламні сили діяти рішуче і швидко.
  -- Буду інформувати вас про всі поді§, які так чи інакше пов'язані з визволенням Іська, - звернувся Марко до друзів. Мені обіцяли доповідати щопівгодини.
  -- А що нам зараз робити? - запитав Матвій. - Ця невизначеність просто фізично давить на нас.
  -- Чекати, - відповів Марко.
  -- Загін відбув до Поча§всько§ Лаври, - повідомив він друзів. - Загін уже знаходиться на вихідних позиціях. Чекають, коли настане ніч.
  -- Ісько важко поранений. Той москаль, який стеріг його в келі§, під час штурму, коли йому стало зрозумілим, що Іська незабаром звільнять, стріляв не в хлопців, які прийшли його рятувати, а в Іська. Це однозначно працівник російських спецслужб, який отримав чіткі інструкці§ знищити нашого Пророка і Вчителя, коли виникне реальна загроза його звільнення, - повідомив Марко десь близько першо§ години ночі.
  -- Який стан його здоров'я? - майже одночасно закричало декілька чоловік, схопившись на ноги.
  -- Дуже важкий, - мовив Марко. - Ці варвари розіп'яли його на кацапському хресті. Вони чомусь думають, що чим більше на цій конструкці§ буде перекладин, тим краще.
  -- Та вони все роблять, аби не так, як у всіх інших людей, - зауважив Петро. - дійсно, що варвари угро-фінські, чортові меряни, муромці і мещорці.
  -- А про іжорців і весь ти хіба забув, - втрутився в розмову Хома. - Як я ненавиджу цих проклятих чужинців. У себе на Батьківщині порядок навести не здатні, скрізь повний занепад і страшенний безпорядок ібезлад, а туди ж лізуть інших вчити "уму-разуму". Ви в себе наведіть ідеальний порядок, покажіть, що ви можете, то всі з вас будуть брати приклад і з вами дружити. Аби враз звідти ви§хали всі іноземні працівники з колишніх республік Радянського Союзу, яких там нещадно експлуатують, Росія одразу завалилася б, так як місцеві аборигени не вміють і не хочуть працювати.
  -- Кінчаємо загальну дискусію, - до кімнати зайшов Марко. - Ісько доставлений до реанімаційного відділення Лікарні вчених у Києві. Я щопівгодини туди телефонуватиму. На дверях палати виставлена озброєна охорона. - Ідіть і лягайте спати. Якщо будуть якісь термінові повідомлення, я вас розбуджу.
  
  --

Розділ ІУ.

   Професор Невір, як зазвичай в останні місяці, при§хав на очолюваний ним факультет задовго до початку занять. Поставив машину на своє почесне деканське місце, обійшов §§, постукав по шинах. В душі черговий раз на цьому місці почав зароджуватися якийсь неспокій і тривога. Здавалося, що чи§сь очі слідкували за ним. Перед величезним спареним корпусом факультетів географічного і біологічного університету імені Тараса Шевченка проходила пожвавлена траса, яка вела на Одесу. Тисячі автомобілів проносилися оддалік не несучи професорові ніяко§ загрози. Не мала негативно впливати на фізичне чи психічне здоров'я і незбагненна концентрація на невеликій площі поблизу Національного виставкового центру, кампусу університету, дельфінарію, крито§ спортивно§ арени, льодового стадіону і іподрому. Ці споруди не могли територіально чи будь-яким іншим способом бути несумісними одна з одною. Але відчуття тривоги і навіть яко§сь небезпеки, що насувається, не зникало.
   - "Зацвіло Іудине дерево, - раптом прийшла в голову декану здогадка".
   Невір підняв очі від машини і подивився в бік Іудиного дерева. Ще вчора його голі гілки майже суцільно вкрили ніжно брунатні квіти яко§сь неприродно§ краси. До стовбура дерева був прив'язаний великий собака. Саме погляд його сумних очей викликав у професора незбагненну тривогу. Пес дивився на чоловіка так благально, що професор не витримав і пішов до дерева. Очі тварини світилися дивним, незрозумілим світлом. Так могла дивитися на Невіра зв'язана людина з кляпом у роті, яка не могла ні жестами, ні словом пояснити що з нею трапилося. Але що таку людину треба звільнити від пут і кляпу в роті було б зрозуміло кожному. Так само було зрозуміло, що необхідно вчинити і професору. Він відв'язав пса від дерева і вийнявши невеликого складного ножа з кишені перерізав на ши§ собаки туго зав'язаний мотузяний ошийник.
   Вся голова тварини була вкрита операційними шрамами, які вже зажили.
   "Мабуть витурили з віварію, - подумав Невір. - Закінчили серію експериментів, здали звіт і зняли собаку з забезпечення. А на його місце взяли іншого. Бездомних собак у Києві тисячі. Маса біологічного матеріалу для проведення експериментів. А може викинули і з тіє§ таємничо§ лабораторі§, яка складає на думку професора Петруся Бермудський трикутник нашо§ столиці, а може і всіє§ Європи".
   Декан легенько погладив пса по сполосованій шрамами голові і махнув рукою в бік фізико-математичного ліцею, де біля його §дальні годувалося немало бездомних собак.
   - Іди он туди, - показав він пальцем у бік ліцею. - Там тебе нагодують. Або рушай до тролейбусно§ зупинки. Я сам бачив, там жінки підгодовують таких як ти.
   Собака подивився на чоловіка так, що Невіру стало моторошно. Потім рушив до його машини і ліг біля переднього бампера. Намагаючись якось скинути з себе якусь незбагненну ману декан підняв руку у вітанні і помахав нею собаці. Пес дивися просто в очі чоловікові і раптом примружившись підняв праву лапу і помахав нею у відповідь. Невір розвернувся і побіг до свого факультету, озираючись назад. Біля дверей стояв професор Петрусь і посміхався.
   - Вирішив побігати перед робочим днем? - звернувся він до свого безпосереднього начальника. - Чув тобі прийшло запрошення від Гарварда. Це дійсно так чи черговий міф, який розповідають закохані в тебе аспірантки? Ти ж у нас людина легендарна.
   - З вчорашнього дня вже не міф.
   - Сподіваюся, ти не відмовишся?
   - А хіба я на такого схожий? Ти бачив он того собаку?
   - Якого?
   - Того, що лежить біля моє§ машини.
   - Немає там ніякого собаки.
   - Дійсно, немає. Але був.
   - Десь мабуть побіг у сво§х справах. Навіщо він тобі здався, той пес. Давай краще поговоримо про те, хто у нас у найближчий час стане деканом, коли ти по§деш до Америки.
   - Але ж той собака явно втік з віварію або біологічно§ лабораторі§. І прив'язаний він був до Іудиного дерева в самому центрі Бермудського трикутника. Тобі не здається це дивним.
   - Що, вирішив зайнятися правами тварин? Ну й хитрий же ти. У США, куди ти §деш, на цьому "поведені" більшість громадян. А чим же §м там ще займатися, коли життя таке чудове і заможне. Бісяться з жиру. Хочеш підготувати матеріали на черговий світовий форум з захисту братів наших менших?
   - Людям завжди потрібен привід для того, щоб турбуватися про щось чи про когось, - посміхнувся Невір. - По багатих кра§нах роз'§жджають урядові і добровільні інспектори і перевіряють на фермах, чи не використовують хазя§ тварин заборонені гормональні речовини. Японці створили асоціацію проти торгівлі хутрами, у Швейцарі§ заборонили розведення бройлерів, американці пікетували знамениту компанію "Дженерал моторс", яка використовувала тварин у випробуваннях автомобілів на безпеку для пасажирів, в Ізра§лі на лабораторі§, де проводять експерименти на тваринах вчинено декілька нападів.
   - Так, у Штатах, куди ти збирається §хати поліція зафіксувала тисячі погроз людям, які беруть участь у проведенні експериментів над тваринами. Боюся. що в Гарварді і ти можеш потрапити до цього чорного списку. З твоєю нездоланною тягою до проведення експериментів в лабораторі§ над тваринами, а в житті над жінками і сво§ми співробітниками. Цікаво, що всю першу половину ХХ століття людство цікавили лише права людей.
   - Не дивно, дві світові війни, винайдена атомна бомба. Над самим існуванням людства нависла цілком реальна загроза. Де вже тут думати про тварин. В Радянському Союзі і його сателітах над рухом за права тварин, який почав зароджуватися після того, як цивілізований світ в основному розібрався зі сво§ми "людськими" проблемами, постійно насміхалися як маразматичними проблемами Заходу.
   - Я думаю, що це просто характерна для ситих і впевнених у своєму завтрашньому дні людей сентиментальність, - засміявся Петрусь.
   - Я так не вважаю, - заперечив йому Невір. - Може і доволі глибоко захований в основі руху за захист тварин лежать не емоці§, а розум. На мою думку, наприкінці ХХ століття дали сво§ сходи філософські концепці§, які були розроблені ще в 60-ті роки цього століття. Нинішні борці за права тварин, це фактично продовження боротьби за права всіх пригноблених народів і рас. Хіба не так?
   - Може ти й правий. У борців за права тварин навіть є свій пророк. Ним став філософ Пітер Сінгер. В 1976 році він опублікував книгу " Звільнення тварин". Фактично вона стала своєрідною Біблією цього руху. Сінгер вважає відміни між людьми і тваринами спірними і такими, які не можна довести. Читати його нелегко, а іноді просто весело, а тим не менш він свою справу зробив.
   - Будь-яка правова система визначає, хто ці права має, а хто ні. Донині загальновизнаною є точка зору, що права мають люди, наприклад, ми з тобою. А той пес, про якого ти згадував, таких прав не має. Сінгер вважає, що така думка заснована на тому, що люди на відміну від тварин мають розум і мову. У тварин таких властивостей немає. Але ж, стверджує Сінгер, таких властивостей немає і у немовлят та розумово відсталих людей. Але ж це не говорить про те, що вони тварини і у них через це немає ніяких прав.
   - А дійсно так, ми маємо зобов'язання щодо немовлят і розумово неповноцінних людей, але не маємо §х стосовно тварин.
   - Іноді тварини роблять щось таке, особливо найбільше "наближені" до людей собаки, що в тебе з'являються думки, що вони наділені немалим розумом, - задумливо сказав Невір. - Сьогодні той пес, про якого я згадував не тільки дивився на мене осмислено, але й на прощання помахав мені лапою.
   - Що ти сказав? - не повірив Петрусь.
   - Прив'язаний до Іудиного дерева собака, якого я звільнив, пішов до моє§ машини, ліг на асфальт і коли я йому помахав, прощаючись рукою, він помахав мені у відповідь правою лапою. Вся голова його помережана операційними шрамами. Не просто шрамами від бійок з іншими псами, а саме слідами хірургічного втручання. Я ж все таки маю класичну університетську біологічну освіту. Закінчив також і медичний університет. У той час, коли я вчився, на декілька років дозволили паралельне одночасне навчання в двох університетах чи на двох спеціальностях одночасно. Ось я і скористався цією можливістю. Тим більше, що мікробіологія дуже тісно пов'язана з лікувальною справою.
   - За Сінгером людей об'єднує з тваринами головне в §хньому існуванні, це здатність до страждань. І це має прийматися до уваги і відома людьми, які приймають рішення про спілкування з останніми.
   - А ось я більше схиляюся до думки філософа з США Тома Рігана, який писав, що всі "суб'єкти життя" мають права, оскільки є індивідуумами. Він же виводив ознаки "суб'єктів життя" : пам'ять, очікування, емоційний стан, перевагу, індивідуальність. Природним правом будь якого створіння, яке є індивідуумом є право на життя. Він пише, що смерть молодо§ людини сприймається суспільством як набагато сумніший факт, ніж смерть людини похилого віку. Це пов'язано з тим, що через смерть в молодому віці людина втрачає своє майбутнє, яким уже скористалася стара людина. У тварин масово забирають життя саме в молодому віці, так як §хнє м'ясо в цей час ніжніше і смачніше, що призводить до втрати ними власного майбутнього.
   - До дупи всю цю філософію. Жорстоке поводження з тваринами просто не достойне людини. Ось і все. Ми будемо заходити в корпус, чи в тебе сьогодні інші плани? - лукаво запитав у Невіра Петрусь. - Щось у тебе сьогодні знову якийсь не той настрій. Бермудський трикутник впливає чи черговий скандал влаштувала дружина?
   - Після того, як я заявив §й про те, що §ду до Гарварду, як сто баб пошептало. У нас з нею нині другий медовий місяць. А в нашому корпусі все одно почуваюся не в сво§й тарілці. Може це й є тим основним чинником, який примусив мене прийняти пропозицію американського університету.
   - Зачекай, - раптом крикнув Петрусь. - А це не той пес за нами сидить про якого ти щойно мені розповідав?
   - Невір озирнувся. Не далі як за півтора метра від них сидів собака, якого декан нещодавно звільнив з прив'язі.
   - Гарр, - загарчав пес, - гарр.
   - Ти тільки подивись, - здивувався Петрусь, - він ще й гарчить на нас, стерво.
   - Гаррвард, Гарвард, - прорізався голос у собаки.
   Чоловіки втратили дар мови і лише намагалися якось активізувати паралізований власний мовний апарат. Першим відновив здатність говорити Невір.
   - Ти щось сказав чи мені вчулося? - серйозно звернувся він до собаки.
   - Гара, - загарчав пес і показав лапою на гору гравію, яку завезли за парканом для будівництва станці§ метро.
   - Так він ще й говорить на §хній собачій мові, - нервово зареготав Петрусь. - Ти що засланий сюди з Москви? Декан, що будемо робити?
   - Я по§ду до того, як його Гаррваррду. А ви тут розбирайтеся самі, раз у вас собаки почали говорити. З мене вже всього цього досить, - чи то пожартував, чи то серйозно, за§каючись, сказав Невір.
   - Собака підняв голову і завив. Оу- у-ю- я- юд-юдин. Гарр... гарбуз.
   - Я мабуть сплю, ущипни мене, - звернувся Невір до Петруся. Юдин-Гарбуз це мій товариш по аспірантурі, з яким ми разом мешкали в аспірантському гуртожитку.
   - Ну і де він зараз?
   - Пам'ятаєш того чоловіка, який повісився чи його повісили на цьому нашому сатанинському Іудиному дереві?
   - Пам'ятаю. Таке не забудеш. Просто у нас під факультетом.
   - Так ото і був Юдин-Гарбуз.
   Петрусь нахилився до собаки, погладив його по голові.
   - Дійсно, вся голова пса сполосована операційними шрамами, - здивовано протягнув він, - професійна робота. Цим займався дуже кваліфікований хірург з великим стажем роботи. Що ти про це думаєш?
   - Я науковець, а не містик і фантаст, - ледве вичавив з себе Невір. - Я завжди був скептично налаштованим стосовно всіх цих інопланетян, полтергейста, спіритизму і всіляко§ іншо§ дурні собачо§. А тепер і вона мене достала, та ще й у тво§й присутності, так би мовити, свідка. Але свідків для юристів треба двох. Може все таки минеться? Гей, пся крев, назви мені найбільший у Франці§ вантажний порт.
   - Гааврр, Гавр, - відповів пес і запитально подивися на двох професорів.
   - Господи, боже мій, - залепетав Петрусь. - Це ж що таке діється? Це все антинаука і лженаука. А може давай завеземо цього собаку мо§м або тво§м автомобілем куди подалі за Ки§в і кинемо там. Нехай з ним хтось інший розбирається. А ми нічого не знаємо, нічого не бачили і нічого не чули. А то ще дах у нас по§де. Вперше в житті я відчув, як добре живеться, коли все можна пояснити з науково§ точки зору. Хіба я не правий? Немає ж ніяких проблем. А тепер як нам жити?
   - Ти знаєш, що мені прийшло в голову? - запитав Невір. - Юрко Юдин-Гарбуз був Стрільцем за сонячним календарем, але за місячним - він Собака.
   - Тепер скептиком буду я, - посміхнувся Петрусь, - ми з тобою ніби помінялися місцями. Недаром на нашому факультеті кажуть, що ти справжній Хома-невіруючий. Мабуть ти і став таким видатним науковцем, що все ставив під сумнів. Не зраджуй собі і тепер.
   - Я був і залишаюся скептиком, але ж є факти, які, як відомо, дуже вперта річ. Я не можу заперечувати очевидного, як би мені цього не хотілося.
   - Ну тоді треба визнати, що або цьому собаці пересадили мозок твого друга, або у світі існує не визнана наукою реінкарнація.
   - Я вже не знаю про що й думати, - майже розпачливо сказав Невір. Юрко казав, що у його гороскопі три планети із сузір'я Скорпіона і жартував, що в наступному житті він буде скорпіоном за все те зло, що встиг за своє молоде життя заподіяти людям. Три планети в сузір'§ Скорпіона означають в астрологі§ нездоланну тягу до надприродного.
   - Я й не знав, що ти таким цікавишся, - здивувався Петрусь. - Я б повірив тепер і в те, що тебе може занести з біологі§ в есхатологію, футурологію, історію масонства і тамплієрів, духовно-лицарського ордена, утвореного в ХІ столітті. Масони і тамплієри мають в собі безліч нерозгаданих містичних таємниць.
   - Гарр, Ган, Гантигррист, - не то загарчав, не то захрипів собака, - штовхаючи головою декана біологічного факультету в ногу.
   - Грр, грря, гряде Гантигррист, - знову захрипів пес і підібгав хвоста.
   - Ти щось знаєш про Антихриста? - і сам захриплим голосом звернувся Петрусь до Невіра. - Я тільки в найзагальніших рисах.
   - Особисто я вважаю, що нинішній світ дійсно котиться до прірви. Хіба те, що ко§ться в наш час не є кінцем цивілізаці§, яка зайшла до глухого кута? Як ти не назви цей кінець, чи з науково§ точки зору як політолог чи геополітик, чи філософ, чи історик, але це фактично те ж саме, що і в релігі§ прихід Антихриста, Армагедон, чистилище, апокаліпсис. Що там ще?
   - Можу з тобою погодитися, - закивав головою Петрусь. - Однак особисто я вважаю, що Антихристом буде не та людина, образ яко§ витворився в антологі§ християнсько§ церкви і свідомості людей. Це буде дуже тонка, заворожуюча особистість, яка встановить правління близьке до досконалості. На певний період встановиться загальне благоденство. Матеріальне і психологічне. Антихрист буде до крайнощів лицемірною людиною. Він так викривить істинні цінності, що буде вважатися святим. Буде робити вигляд, що бореться за велику духовну мету. А насправді ставитиме перед собою суто політичні завдання. Людина величезно§ чарівності и тонкий спокусник людства.
   - В мене менш романтичний, ніж у тебе підхід до Антихриста, - скривив губи Невір. - Вважаю, що Антихрист доб'ється світового панування, але на основі реальних і вже існуючих організаційних структур. В Європі буде створено на базі ЄС Велику Імперію, структурами яко§ і скористається Антихрист. Він уже є і служить поки що апологетом глобалізму, готуючи людство до свого пришестя. Новий світовий порядок, який поступово впроваджується на нашій планеті є підготовкою до Імпері§ Антихриста. Америка, як раніше Радянський Союз, сама не розуміє, хто нею управляє.
   - Ну і хто ж це?
   - Жак Берж'є і Серж Ютен вважають, що існує Верховний Таємний Уряд із 72 осіб. А над ним своєрідний "комітет" із 9 осіб.
   - До речі, раз ти згадав тут Жака Берж'є, чи відомо тобі, що цей знаменитий футуролог, єврей за національністю, народився в Києві десь на Демі§вці, можливо саме на тому місці, де зараз знаходиться кампус Ки§вського університету імені Тараса Шевченка, де побудовано наш факультет і де росте і розвивається Іудине дерево?
   - Вперше про таке чую, хоча читав не один твір Берж'є. Особливо подобається мені його твір разом з Лу§ Повелем "Ранок магів". Дуже сильна річ.
   - Під час друго§ світово§ війни Берж'є опинився в концтаборі в Австрі§. Він вважав, що ядро КПРС представляло собою езотеричне товариство. Карл Маркс теж був сатаністом. Ричард Вермбрандт дуже докладно це досліджує у книзі "Карл Маркс і сатана".
   - А в якому місті знаходиться штаб-квартира Світового Уряду?
   - Про таке мабуть знають лише декілька людей на нашій планеті.
   - Ну давай спитаємо про це в собаки. Юрко Юдин-Гарбуз, скажи нам у якому місті знаходиться штаб-квартира Світового Уряду, - звернувся до пса Невір.
   - Гаврр, Гаврр, - загарчав пес, показуючи лапою на захід.
   - Ось і маємо відповідь. Франція, північно-західне атлантичне узбережжя десь напроти Нью-Йорка у США. Один з найбільших портів світу куди пролягли шляхи з усіє§ нашо§ планети.
   - Ну досить загальних розмов, перед нами сто§ть очевидна проблема, що нам робити з цим псом? - махнув рукою в бік собаки Петрусь. - Ти не хочеш свого реінкарнованого друга забрати до себе додому?
   - Тільки не до мене в квартиру, - запротестував Невір. - В мене тільки но покращилися стосунки з дружиною, налагоджується нормальне сімейне життя, а ти хочеш між нами вставити цього пса.
   - Гармагедон - знову загарчав собака.
   - Коли і де? - звернувся до пса Петрусь. - Але собака мовчав.
   - Від кого довідаємося про початок Армагедону? - запитав у пса на цей раз Невір.
   - Гархангел Гаврило, - загарчав і загавкав собака.
   - Господи, боже ж ти мій, - зачастив Петрусь. - А куди ж тоді його подіти? Схоже що він від тебе не відчепиться. Ще кинеться під колеса, коли ти рушиш з автомобільно§ стоянки. Чи готовий ти його задавити після всього того, що ми тут від цього пса почули і самі один одному нагородили? Стій, у мене зародилася одна ідея. Якщо це, тобто цей собака, як і Іудине дерево є сатанинським витвором на сатанинському місці, треба бризнути на нього свяченою водою. У нас є одна лаборантка, яка проводить аналіз найрізноманітніших видів води. В тому числі і так звано§ "свято§ води", принесено§ з церкви. В не§ є декілька банок. Там і вода з церков Московського патріархату, Ки§вського, Укра§нсько§ автокефально§ православно§ церкви і Укра§нсько§ греко-католицько§ церков. Давай проведемо експеримент. Бризнемо цю воду на собаку і побачимо, як вона діє. Згода?
   - Та роби що хочеш, я вже взагалі повністю дезорієнтований, - махнув рукою декан.
   - У християнстві людей хрестять водою. Деякі астрологи вважають, що новий Іоанн Хреститель, провісник нового потопу народився 4 лютого 1962 року, коли всі планети вступили у знак Водолія. Укра§на за всіх потопів, які були на Землі, виступала таким собі Ноєвим ковчегом для рослин, тварин і людей. Саме тут на Правобережжі Укра§ни, де ми з тобою зараз знаходимося геологи взагалі не знайшли морських відкладів. Скрізь по всій нашій планеті вони є, навіть на найвищих гірських кра§нах, а ось у Вінницькій і Житомирській областях вони відсутні.
   - Ти воду неси, скоро зійдуться співробітники і студенти на роботу і навчання, а ми тут з тобою стовбичимо під факультетом з собакою, як два дурні та ще й поливаємо §§ водою. Ще подумають, що в нас від інтелектуального перенапруження дах по§хав.
   Петрусь швидко рушив до корпусу Інститут фізіологі§ біологічного факультету, де знаходилася лабораторія з святою водою. Через декілька хвилин він виніс чотири невеликих місткості з водою. На пластиковій кришці кожно§ з них була наклеєна біла смужка лейкопластиря на якій знаходився відповідний надпис.
  -- Починай з церкви Московського патріархату, - скомандував Невір.
   Петрусь вмочив воду у відповідну баночку і бризнув §§ на пса. Вода потрапила йому на морду і він лише облизався.
   - Ну я так і думав, церква від Лукавого, яка ховається в Укра§ні зі сво§м Московським патріархатом як злодій, навіть у принципі не може діяти проти сатанинсько§ сили цього собаки. А тепер покропи §§ іншою водою.
   Петрусь почав послідовно бризкати водою на пса з інших баночок з водою. З кожною такою операцією пес гарчав, скавучав і відступав все далі. Коли бризнули з останньо§ банки, вода з яко§ була освячена в Укра§нській греко-католицькій церкві, він стрімголов кинувся тікати.
   - Так що це виходить, - стенув плечима Петрусь, - цей пес якийсь сатанинський витвір?
   - Не знаю, - скривив губи Невір. - Тисячоліттями людство лякало себе всілякими сатанинськими силами: перевертнями, вампірами, привидами. Люди спілкувалися чи намагалися спілкуватися з ними через посередників-людей - чаклунів, відьом, домових, які зналися з нечистою силою.
   - Але з розвитком науки в прогресом техніки людина отримала в руки могутні сили впливу на довкілля. Кому здалися тепер чаклуни, коли людство наділене страшною руйнівною силою, яка набагато перевищує дитячі підступи нечисто§ сили.
   - В наші дні різноманітні засоби масового ураження, технологі§, які таємно розробляються в чисельних секретних лабораторіях з метою виробництва генно-інженерного, етнічного і інших видів збро§ ставлять перед реально мислячими вченими завдання прогнозу можливих локальних і глобальних наслідків для нашо§ планети зумисного §х застосування або неминучих аварійних витоків небезпечних субстратів, продуктів, патогенних організмів і спеціально змінених в лабораторних умовах тварин і людей.
   - Добрий день, панове, - звернулася до чоловіків методист деканату, підходячи до факультету. - І сьогодні мені не вдалося випередити вас.
   Чоловіки перезирнулися і пішли до дверей біологічного факультету.

Розділ У.

   - Ти знаєш, декане, що в Києві відкрили більший навіть за паризьку крамницю-кав'ярню магагазин-ресторан "Фромаж", - звернувся до Невіра його друг професор Петрусь. - Давай сьогодні після роботи за§демо туди і скуштуємо якогось нейекзотичнішого французького сиру. Це не так і близько від нашого факультету, але не можна весь час займатися лише наукою. Крім того, ми з тобою поєднуємо одночасно наукову, викладацьку і адміністративну функці§. По твоєму зовнішньому вигляду видно, що ти перевтомився. Згоджуйся.
   - Я не проти, але зараз у мене машина на профілактиці, - відповів Невір. - Завтра обіцяли віддати §§ з ремонту. Може зачекаємо ще пару днів?
   - Ніякі відмовки не приймаються, - рішуче заперечив Петрусь. - Знаю я тебе. Якщо сьогодні ж не по§демо, не по§демо ніколи. Та й те, що твій автомобіль у ремонті тільки нам на користь. Зможемо не лише вкинути щось до дзьоба, але й вип'ємо з тобою, друже, чарчину. А то ти скоро злиняєш до свого Бостона з Гарвардом, а мене тут покинеш. А той собака повернеться. А у нас в Голосі§вському районі жодно§ греко-католицько§ церкви немає. Думаю тому він тут і прижився в цьому "Бермудському трикутнику" між церквами Московського патріархату в святому Києві. Нонсенс, або кажучи по простому, дурня собача.
   - То ти пропонуєш добратися до цього "Фромажу" на маршрутному таксі? - запитав Невір.
   - Саме так. Біля нашого факультету є зупинка маршрутки, яка довезе нас просто до ціє§ крамниці. До речі, ти знаєш, що французькою фромаж означає сир?
   - Для мене в Гарварді вистачить, щоб я знав, що таке англійською "чі-і-і-з", - посміхнувся Невір. - Це команда всіх американських фотографів, які хочуть викликати на обличчі типово американську посмішку.
   - Таке панібратське відношення до сиру може здатися французу справжнім блюзнірством, - і собі посміхнувся Петрусь. - Я був, як ти знаєш, у Франці§ на стажуванні і не раз чув, як французи мрійливо вимовляли "фромаж". До речі, митні правила США забороняють ввезення до ціє§ кра§ни найзнаменитіших французьких сирів рокфора, брі, камамбера. Так що поспішай §х скуштувати в Укра§ні, бо в США §х просто немає.
   - Чому це така дискримінація?
   - Це не тільки в США таке відношення до французьких сирів. І кра§ни ЄС теж скоса дивляться на них. Справа в тому, що у Франці§ найвідоміші сири традиційно виготовляють з непастеризованого молока. Через це вміст бактерій в них більший, ніж у сирах, виготовлених з молока пастеризованого. А ти як біолог і медик, так би мовити, два в одному, знаєш, що в не пастеризованому молоці і виготовленому з нього сирах можуть бути віруси, які викликають небезпечне захворювання - лістерію. Минулий рік зі ста чоловік, які "підчепили" §§ через французький сир, померло двадцять.
   - Дякую за запрошення до "Фромажу". Ти хочеш, щоб я таки не потрапив до Гарварду.
   - Не хвилюйся, всі ці двадцять померлих були люди доволі похилого віку. Ми ж просто станемо інвалідами. Не знаю, чи такий ризик виправданий, але навіть прагматичні японці щороку наражаючись на смертельну небезпеку все таки споживають дуже смачну на §х думку рибу фугу. А ось я - укра§нець, будучи в Японі§, §§ теж скуштував і не знайшов там нічого особливого заради чого варто було б ризикувати життям. Думаю, що і сьогодні ми з тобою з'§мо ці знамениті французькі сири, нічого видатного в них не знайдемо і після цього підемо до ресторану укра§нсько§ §жі, щоб за§сти §х борщем з часником і пампушками, а також нашими чудовими вареника або дерунами з салом.
   - Я колись десь, уже зараз не пригадаю де, прочитав, що програвши президентські вибори в 1953 році Шарль де Голль сказав, що в кра§ні, де §дять 265 сортів сирів добитися успіху просто неможливо. Французи об'єднаються лише тоді, коли виникне загроза §хньому сиру.
   - Доволі оригінальне твердження відомого політика, - сказав Петрусь. - Але вже застаріле. Нині у Франці§ вже налічується понад 400 сортів сиру. І з них понад 90 сортів французи саме і виготовляють з непастеризованого молока. До них і належать найзнаменитіші сири, які складають національну гордість кра§ни.
   - Так, я згоден з тобою. Для француза запах сирів Франці§ це запах §§ історі§. А до не§ в них зовсім інше відношення, ніж у нас. Навіть наймолодша §хня знаменитість, тобто сир камамбер, названий за містом у Норманді§ давно перевищила вік 200 років. У Камамбері встановлено навіть пам'ятник його "мамі" селянці Марі§ Аріель.
   - Так ти згоден по§хати зі мною? - запитав Петрусь Невіра.
   - Так, бог з тобою, по§хали негайно.
   Чоловіки вийшли з величезного білого корпусу, де знаходилися біологічний і географічний факультети і перейшовши вулицю через підземний перехід піднялися до зупинки маршрутних таксі. Через декілька хвилин підійшов жовтий автобус "Богдан" і вони вирушили в інший район міста на зустріч зі знаменитими французькими сирами. Потім зайшли до "Пузато§ хати" на Подолі і взяли по чарці горілки "Хортиця", борщ і вареники. Потім додали ще по чарці вже під дуже смачний куліш.
   - Це щоб ти пам'ятав у США, що ти втратив, покинувши наш факультет, сво§х друзів і Укра§ну, - заговорив з повним ротом Петрусь.
   - Думаєш у Бостоні немає укра§нських ресторанів? - здивувався Невір. - Хоча може ти і правий, інше м'ясо, інша крупа, інший хліб, інша вода, інше молоко і так далі.
   - Ну що ж пора прощатися, - до понеділка.
   Чоловіки потиснули один одному руки і розійшлися в різні боки. Петрусь пішов на метро, а Невір зупинився біля маршрутного таксі, яке загальмувало біля нього. Зайшовши до маршрутки декан знайшов вільне місце аж у самому кінці автобуса. Він сів і почав дивитися у вікно на те, що проносилося повз. Щось муляло йому в сідницю. Невір трохи припіднявся і просунув руку під свій мускулюс глютеус. Фактично відразу він намацав щось схоже на плаский мобільний телефон. Витягнувши руку Невір побачив, що він тримає в руці дійсно дуже дорогий надсучасний мобільний телефон. В когось, хто сидів на його місці на задніх сидіннях автобусу він випав з кишені і людина на зупинці вийшла, залишивши своє диво науково-технічного прогресу на сидінні.
   Спочатку Невір хотів звернутися до водія і запропонувати тому віддати мобільний телефон, якщо хтось його шукатиме. Але потім вирішив, що це "дохлий номер" і водій нікому його не віддасть. Та, напевно, ніхто його й не шукатиме. Бог його знає, де можна у великому місті згубити мобільного телефона. Він сам вже не одного загубив. Теж саме траплялося і з його друзями. Невір крутив телефона в руках, завважуючи чудову телекамеру, фотоапарат, диктофон, веб, будильник, багато всілякий інших "штучок". Серед них декану особливо сподобався джипіес, який дозволяв визначати власні географічні координати місцезнаходження.
   - "З таким мобільним телефоном, який коштує не одну тисячу гривень, а може і доларів, не соромно §хати і до Америки, - подумав Невір, ховаючи знайдений ним апарат до кишені. - Треба буде вдома попорпатися в ньому, може випливе хазя§н. Тоді прийдеться повернути".
   Хома Іванович попросив водія зупинити автобуса неподалік від свого будинку і пішов вглиб мікрорайону до нового будинку з підземною автостоянкою. Це була дуже велика зручність, так як за будь-яко§ погоди службовці підземного гаража, який ховався під будинком Невіра і куди спускався ліфт з його 17-го поверху завжди розчищали сніг, сипали на пандус сіль і пісок.
   "В принципі ні моя квартира, ні мій гараж не гірші, а може в дечому і кращі, ніж традиційні американські, - подумав Невір, піднімаючись до своє§ квартири у швидкісному ліфті. Та й місце де я працюю, тобто новий сучасний корпус не гірший за американські аналоги. Але ось фінансування і матеріально - технічне забезпечення навчального процесу і особливо науково-дослідницько§ роботи у нас в Укра§ні незрівнянно гірше, ніж в Америці. Не вистачає найнеобхіднішого: реактивів, обладнання, навіть пробірок. Та й §здити приходиться по ще радянських розбитих шляхах, в той час як американці давно зрозуміли, що хороші дороги і хороші автомобілі це не розкіш, а елементарна необхідність у кра§ні, яка сама себе поважає. В противному випадку в мене б ніяких інших мотивів, крім матеріальних, §хати працювати до Гарварду не було б. Хіба що задля зміни обстановки і набуття життєвого досвіду в іншій кра§ні. Як каже мій друг Петрусь: чоловікові задля збереження здоров'я, фізичного і душевного, необхідно раз на п'ять років міняти дружину і роботу. Я ж це роблю, відпрацьовуючи в інших університетах і маючи іноді якісь любовні інтрижки на стороні. Треба буде вдома добряче подлубатися в знайденому телефоні, - ще раз згадав про знахідку декан, відчиняючи двері квартири".
   Невір зайшов до квартири, зняв черевики і піджак, зазирнув до велико§ кімнати, потім до спальні. На ліжку в позі Дана§ лежала в серпанковому пеньюарі дружина. Цей одяг був підібраний так майстерно і вдало, що міг звабити і святого. Хома Іванович святим однозначно не був, крім того він ще випив пару чарок горілки. Тому він, глибоко вдихнувши повітря, рушив до ліжка, розмахуючи вже вивільненим з брюк кінцем дорогого шкіряного паска. Дружина підвелася і вигнулася йому назустріч як лук.
   - Де ти так затримався? - запитала вона сво§м глибоким оксамитовим голосом, який йшов ніби з середини §§ жіночого єства. - Зачекай, сказала вона після гарячого поцілунку, бачачи, що чоловік хоче продовження якнайшвидше. Давай подивимося цікаві матеріали з диску. Унікальне відео, я такого ще ніколи в житті не бачила. Я вже все приготувала. Іди до душу, а я настрою наш комп'ютер. Коли ти вийдеш, я бачу, що тебе годувати вже не треба, - посміхнулася вона, - ми після перегляду фільму остаточно помиримося і будемо кохатися до ранку.
   Невір просто залетів до душу по дорозі скидаючи штани, шкарпетки, труси і майку. Він швидко помився, підставивши своє гаряче обличчя під холодні струмені води і витершись пухнастим рушником голий побіг до спальні.
   - Лягай до ліжка, я зараз активізую програму, - сказала дружина, зручно вмощуючись на широкому матраці.
   - Це що якийсь еротичний чи порнографічний фільм? - запитав Хома Іванович, спрагло облизуючи губи. - Раніше ти такими речами ніколи не бавилася.
   - Обіжаєш, товариш начальник, - засміялася дружина. - Для професора і академіка, декана і завідувача кафедри і раптом порнуха. Будемо дивитися науково-популярний фільм.
   - А-а-а, - розчаровано протягнув Невір, - продовження робочого дня. - В мене сьогодні такий випадок трапився, що ніяка наука тут не допоможе. Але якщо я тобі про це почну зараз розповідати нічого в нас сьогодні не вийде. Тому мовчу і дивимося кіно.
   На пласкому величезному екрані "плазми", вмонтованому у стіну виникли літери "Бажання основа Всесвіту". За кадром бубонів гарно поставлений чоловічий голос: Храм Сонця в індійському Канараці, або Чорна пагода, як називали §§ раніше європейці, вважають найвищим досягненням архітектури штату Ориса в цій кра§ні і культурним шедевром всього світу. На санскриті Канарак означає "куток сонця". Це той куточок Інді§, де віддавна поклонялися богу Сонця. Храм було збудовано в ХІІІ столітті за правління Нанарамсинхи І. В минулому під стінами храму хлюпотіло море, а тепер його берег відступив аж на три кілометри. Хоча від самого храму залишилися ру§ни, зовнішні стату§, які покривають його стіни, збереглися дуже добре. Саме ці незвичні стату§ і притягують до себе тисячі туристів з усього світу, які покидають це місце сповнені незвичних вражень.
   На екрані з'явився ансамбль храму, який складається з трьох частин. Голос за кадром розповідав, що танцювальний павільйон, де храмові танцівниці виконували ритуальні танці, знаходиться окремо від двох інших. Дах його обвалився, але ще міцні стіни зовні зберігають незвичну красу, так як повністю покриті горельєфами, які зображають повногрудих танцівниць з барабанами, флейтами і цимбалами в руках.
   Інші частини храму - джагамохана (зала для тих хто молиться) і деул (святилище) - поєднані між собою. В минулому вони стояли на спільній платформі і зображали велетенську кам'яну колісницю.
   Перед храмом розміщено семеро великих кам'яних коней, які символізують дні тижня. Велетенська колісниця спирається на дванадцять пар триметрових і теж кам'яних коліс. Вони відображають кількість місяців у році.
   - Ну і що ж з цього, - вирвалося в Хоми Івановича, який уже почав втрачати терпіння.
   - Зачекай, любий. Ще трішки, не будь таким нетерплячим, - ніжно погладила дружина чоловіка по вкритих густим чорним волоссям грудях. - Зараз тобі все стане зрозумілим.
   Камера наблизила горельєфи і в Хоми Івановича перехопило подих. Голос за кадром продовжував розповідати, але й без нього стало зрозумілим, що більшість зображень на храмі присвячено темі кохання. "Бажання - основа Всесвіту" говорив диктор, посилаючись на давньоіндійську книгу з архітектури "Шилпа пракаша". Із бажання виникло все живе. Хоча кам'яний декор зберігся і не повністю, але і те, що дійшло до наших днів вражає людину до глибини душі і не тільки душі. Хома Іванович відчув, що він дійсно заряджається нездоланною енергією і готовий на цілонічні подвиги. Фільм був знятий так, що кожен його кадр наближав глядачів до надзвичайно натуралістично зображених любовних пар і цілих скульптурних композицій.
   Невір поглянув на дружину. Вона теж облизувала пересохлі губи, спрагло дивлячись на величезний плаский екран. Великі, надзвичайно майстерно, з усіма деталями, вирізані з каменю чоловічі і жіночі фігури займалися коханням на очах в усього світу. Це був якийсь зображений у камені апофеоз плотського кохання, плід само§ вишукано§ і сміливо§ уяви, практично не обмежено§ будь-якими заборонами і забобонами.
   Декан подумав, яка зніяковілість опановує європейських і американських туристів, які розглядають це диво. У нас в Укра§ні і в Європі в цілому це сама справжня порнографія, яка в багатьох кра§нах просто заборонена законом. А тут все це на стінах храму.
   Далі терпіти Хомі Івановичу вже не було сили. З сотень скульптурних композицій він встиг розгледіти і послухати про них лише не більше десяти. Він натиснув кнопку на пульті дистанційного управління, яка зупинила кадр і в буквальному розумінні накинувся на дружину. Декан здригався в ній від солодких конвульсій, вивергаючись довго, як вулкан Попокатепетль.
   Потім вони лежали один побіля одного не в змозі сказати ні слова. Нарешті дружина мовила.
   - Я думаю про те, як гарно англійською звучатиме в США моє-твоє прізвище Невір. Медем Невір, місіз Невір. Невір. Вони й не допетрають, що це не англо-саксонське прізвище. Треба тобі віддати належне навіть у прізвищі, пане декане. Добре, що в тебе не прізвище російського походження, бо всі вони на один лад і одразу зрозуміло, звідки "ноги ростуть" в ціє§ людини. А ці дурні ще на сміх курям заявляють, що росіяни, укра§нці і білоруси один народ. От чортові політикани. Укра§нська нація в цьому сенсі віками була незрівнянно розумнішою за всіх цих нинішніх демагогів. У нас білорусів ніколи білорусами не звали, а лише литвинами, цим самим підкреслюючи §хнє неслов'янське, прибалтійсько-прусько-литовське походження. Так само росіян в Укра§ні ніколи не називали росіянами, а лише москалями і кацапами, так само підкреслюючи §хнє чуже нам угро-фінське походження. І §хні прізвища на -ов і -ін в порівнянні з тисячами варіантів укра§нських прізвищ, які не зважаючи на це піддаються строгій систематизаці§, здаються мені створеними дуже пізно, десь у ХІХ столітті.
   - А це тому, що ці російські прізвища на відміну, скажімо, від багатьох укра§нських, всі вторинні, а не первинні. Скажімо, Невєров, це син Невіра, а Невір сам по собі особистість, а не чийсь там син чи онук. Скажімо у шотландців і ірландців теж вторинні і третинні прізвища, тільки на відміну від росіян вони про це заявляють не наприкінці прізвища, а на його початку, всі ці Маки і О, саме і вказують перший на сина, а другий - на онука.
   - Тоді виходить, що мій улюблений футболіст Манчестера Юнайтед О'Ші є онуком такого собі пана Ші?
   - Абсолютно правильно, але мене нині турбує інше, як ти витримаєш у США без роботи? - запитав у дружини Хома Івановим, пестячи §§ розкішні груди індійсько§ танцівниці ХІІІ століття.
   - А чому я маю там залишатися без роботи? - здивувалася Тамара. - Я вільно володію п'ятьма мовами, думаю, що серед бостонських жінок це не таке вже й часте явище. Маю економічну і юридичну освіту, пройшла два вдалих стажування в Швейцарі§. Є в мене і відповідні міжнародного зразка дипломи і сертифікати. Ми ще побачимо, хто з нас у США буде заробляти більше. Ось так, пане декане і без п'яти хвилин професор найпрестижнішого вищого навчального закладу у світі, - посміхнулася вона. - Але ми тут з тобою знаходимося в цій спальні саме зараз не для того, щоб обговорювати службові проблеми. Тисни на кнопку пульту.
   Хома Іванович натиснув на кнопку і екран ожив. На ньому виникла чергова скульптурна група, де до величезного голого заду дівчини "прилип" стрункий чоловік, який однією рукою нахиляв §§ вперед, а іншо§ притягував до себе. Знавіснілий диктор коментував це з точки зору витонченого мистецтва і екзотичного виразу деяких особливостей індійсько§ культури. Потім виникла ціла скульптурна група з трьох осіб. Більше десяти таких скульптурних композицій декан витримати не зміг і знову накинувся на дружину. Схоже, що і §§ опанували такі ж самі почуття.
   На цей раз Хома Іванович тримався довше, але його виверження нагадувало вибух вулкану Кракатау. Дружина аж закричала чи то від болю, чи то від насолоди. Ї§ чоловік навіть не поцікавився цим, так як виверження продовжувалося здавалося цілу вічність.
   Потім вони знову лежали поряд на широкому ліжку і розмовляли.
   - Де ти взяла цей запис? - запитав чоловік у дружини. - Такий витончений і вишуканий еротичний фільм, хоча насправді нібито посібник для туристів або істориків, культурологів, індологів і навіть скульпторів та архітекторів.
   - Подруга дала, - споквола відповіла дружина. - Я навіть ногою поворушити лінуюся. Ти був таким неперевершеним. Подруга, як ти знаєш, індолог. Вона сама текст до фільму написала, найняла професійного диктора і продає ці касети і диски за великі гроші. Ось так, коханий.
   - Ти мене з нею не познайомиш?
   - І не сподівайся, - посміхнулася дружина. - Це небезпечно для мене. Саме вона видала тут в Укра§ні всі ці скандально відомі книги "Тантра. Секретна сила сексу" та "Тантра. Еротичний культ".
   - Ну й про що вона пише в цих сво§х псевдонаукових трактатах?
   - Ти до не§ несправедливий, - запевнила декана його дружина. - Дійсно, ці §§ трактати претендують на науковість викладу. Але в практиці тантризму близькість чоловіка і жінки займає важливе місце. Вони вірять, що єдність, поєднання відіграє головну роль у Всесвіті. Але це не сама мета, а лише засіб чи прийом для §§ досягнення. Вона пише, що всяка подвійність, навіть подвійність статей є ілюзією. Вчення тантризму проповідує, що космічна єдність мікрокосма і макрокосма досягається під час статевого акту. Ну досить уже про мою подругу, коли я тут, вмикай екран.
   Хома Іванович в черговий раз натиснув на кнопку пульту дистанційного керування і на екрані виникли вже зовсім вибагливі скульптури, вивезені з цього храму Сонця до музе§в Інді§ і Велико§ Британі§. Коментарі до них диктора в черговий раз завели чоловіка і він знову пожадливо підсунувся до дружини.
   Потім вони лежали не маючи сили навіть поворухнути рукою. Коли заціпеніння пройшло Хома Іванович поцікавився у дружини, чи читала вона щось з того, що написала §§ подруга.
   - Так, - відповіла та. Я вже немало чого знаю з індійського тантризму. Я готувалася до відродження наших стосунків доволі серйозно. Для здійснення ритуалу тантриків чакрапуджа необхідно мати п'ять "м": манса (м'ясо), матсья (риба), мадья (вино), мудра (вид зерна) і майтхуна (статевий акт).
   - Це може здаватися неправдоподібним, - закліпав очима Невір, - але перед останнім з тобою я мав всі чотири попередника. Ми з Петрусем §ли рибу, м'ясо, хліб і пили вино. До цього ще треба додати велику кількість найрізноманітнішого сиру.
   - Сир не завадить, - запевнила чоловіка Тамара. - Але в тантризмі кожний чоловік, який бере участь в чакрапунджі навіює собі, що він бог Шива, а жінка богиня Деві. Пройшовши довгу попередню йогічну підготовку під керівництвом гуру учасники ритуалу в результаті збудження входять у стан екстазу.
   - А ця твою подруга не може для нас послужити гуру і провести з нами декілька сеансів, як ти сказала, йогічно§ підготовки?
   - Не треба пускати цапа до городу. Краще давай зосередимося на так званій легкій тантрі.
   - А це ще що таке?
   - Десь століть так вісім тому в Інді§ отримало поширення вчення "сахаджа тантра" або легка тантра. Воно закликало вірних шукати істину у своєму власному тілі, в божественній сутності власного "я", а не зовні себе, тобто в бозі. Для досягнення злиття з Істиною не потрібне ні утримання, ні пости, ні читання мантр, ні утримання від одруження і целібат. Навпаки, необхідно всіляко розвивати сво§ бажання і потурати §м. Йога і секс, на §хню думку, і вели людину до злиття з Абсолютом - Істиною.
   - Ну, добре, Тамаро. Давай хоча б трохи поспимо. Завтра в мене важкий день, а я наче вичавлений лимон.
   - Не перебільшуй, - посміхнулася дружина. - Як казали моя бабуся, ти виглядаєш як півонія. Цвітеш і пахнеш. Я..., Тамара не встигла договорити, як десь у штанах чоловіка, які валялися біля ванни мобільний телефон почав виписувати мелодію з церковним співом "Боже, царя храні".
   - Ти що сказився, що поставив собі такий дебільний дзвінок до мобільного, - ледве вимовила від здивування дружина. - Ти що, чоловіче добрий, на старості років у повний маразм подався? Що це таке?
   - Хома Іванович, який уже починав засинати, тріпнув головою і пояснив дружині, що сьогодні він цього "мобільняка", який не дає §м спати, знайшов у маршрутному таксі. Потім він споквола зліз з ліжка, по дорозі поцілувавши дружину, і рушив до ванни. Витягнувши мобільний телефон зкишені він натиснув на зелену кнопку на чи то золотому, чи позолоченому корпусі мобілки.
   - Слухаю вас вельможний пане або пані, - грайливо сказав Невір, підморгуючи дружині.
   - Какой такой пан? Ви что, проклятиє хахли, всє сбрєнділі окончатєльно? Отдай тєлєфон, сука, - чоловік на зв'язку був п'яний як чіп. - Чтоб завтра к девяти утра телефон бил в Храмє на Теремках два, которий ми отнялі в Украінской автокефальеой церкві. Понял, да? Нам єйо передал олігарх і народний депутат Лисовкін. Не вєрньош завтра, будеш імєть дєло с нім, всьо равно ми тєбя вичіслім, хахол. Он п'ять тисяч доларов сто§т, сука, - раптом заверещав чоловік диким голосом. Анафема тєбє, отлучу от церкві, б...дь. Я священник Украинской православной церкві Московського патріархата. Ти знаєш, кто мєня сюда послал учіть вас, хахлов, уму-разуму?
   - Стули писок, дурна кацапня, - спалахнув Невір. Сон як рукою зняло. - Ти мене, придуркуватий кацап, відлучиш від твоє§ сатанинсько§ церкви від Лукавого. Та я до не§ ніколи не належав. Я жодного разу до ваших сатанинських храмів не заходив. Родіна мать зовьот. Ану швиденько додому в Кацапстан. Ну, постривайте, прокляті угро-фіни, будете ви в мене знати.
   Хома Іванович увесь червоний від обурення натиснув на кнопку і відключив телефон.
   - І така кацапська свиня при§хала до мене-укра§нця додому і розпоряджається тут усім. А нас і за людей не має, може серед ночі зателефонувати і виматюкати по своєму. Скільки ми будемо це терпіти?
   - А що ти зробиш?
   - Щоб такий чоловік як я та нічого не придумав, обіжаєш, товаріщ начальнік, - раптом повеселів Хома Іванович. - Почнемо із "розстрільних списків". До них уже увійшли цей піп, який щойно телефонував, олігарх Лисовкін, якого він сам назвав. Я думаю, що таких людей, які в Укра§ні вже встигли засвітитися. як відверті вороги Укра§ни, укра§нсько§ наці§ і укра§нсько§ мови набереться немало. Як науковець скажу тобі, що для початку §х треба облікувати. Один класик колись сказав, що наука починається там, де починають обліковувати.

Розділ УІ.

   - Тамаро, - звернувся до дружини Невір через декілька днів. - Може ти будеш думати, що в мене через все те, що на мене навалилося в останній час, я маю на увазі закінчення монографі§, організація і проведення міжнародно§ конференці§ і оформлення документів на роботу в Гарварді по§хав дах, але мені здається, що довкола мене нині витає якась нечиста сила.
   - В чому це проявляється? - занепоко§лася дружина. - Ти до лікаря-психіатра, сподіваюся, не звертався. А то отримаєш тавро на все життя. Знайдуться доброзичливці, які по Інтернету сповістять Гарвардську адміністрацію, що відомий укра§нський мікробіолог і лікар Хома Невір "хворий на всю голову".
   - Заспокойся, я про це нікому, крім тебе, не говорив. Щоправда свідком певних подій в цьому сенсі був Петрусь.
   - І що це за поді§?
   - Ми з ним зустрілися вранці біля факультету і я відв'язав від дерева собаку, а він заговорив людським голосом до нас.
   - У тебе, любий, серйозні проблеми, - похитала дружина головою. - Але думаю, що я знаю до кого треба звертатися.
   - У тебе є на прикметі якийсь лікар, який буде мене лікувати, так би мовити, підпільно? Але ж все це чув і Петрусь. Можеш його спитати.
   - Петрусь повністю перебуває під впливом твоє§ геніально§ особистості, тому через самонавіювання підтвердить, навіть під присягою, що собаки і коти розмовляють, а ти, Хома Іванович Невір новий Месія.
   - Не перебільшуй, будь ласка.
   - Я не перебільшую, але думаю, що всі ці поді§, про які ти мені розповів, а також те, що ти від мене приховав, пов'язане навіть не з перевтомою і нервовим виснаженням з огляду на твій спосіб життя, а просто з тим, що тобі, як то кажуть в народі, пороблено. Уявляю, скільки жінок хоче тебе отримати як чоловіка і деякі з них здатні для цього на все. Чи може я і тут перебільшую? Після того, як "твій організм" висунули на Нобелівську премію і тебе "засватав" Гарвард може в когось не витримали нерви і вона звернулася до яко§сь кваліфіковано§ відьми, не пожалівши на це великих грошей. Не можна ж бути таким гарним і постійно по зростаючій успішним, щоб за тебе не взялася якась нечиста сила. Так просто не буває.
   - Ти думаєш?
   - Абсолютно впевнена в цьому, тому і поведу тебе до одніє§ відьми, яку мені рекомендували коли в нас все розладналося у нашому до того такому щасливому сімейному житті.
   - А ось я в такі речі не вірю.
   - А в собак, які розмовляють, ти значить віриш?
   - І звідки це все на мене звалилося. - забідкався Невір. - Я ж все таки доктор наук, професор. Якби члени Нобелівського комітету довідалися про ці мо§ проблеми, ніхто б навіть мо§ документи не приймав до розгляду.
   - Хтозна які проблеми є у членів Нобелівського комітету. Ми ж нічого не знаємо. Але, думаю, що саме тво§ проблеми дуже просто пояснюються і трактуються. Це елементарний страх смерті. Ти саме нині знаходишся в тому віці, коли людина відчуває, що починає старіти. Хочеш ти це визнавати, чи ні. Ось у цьому простому і суто науковому факті і кореняться, по моєму, всі тво§ проблеми. Тобі треба не до лікаря, а до відьми.
   - Чому до відьми , а не до чаклуна чи священника?
   - По-моєму, тобі пороблено жінкою, або мабуть жінками і тому і боротися з ними має жінка. Чоловіки тут не допоможуть. А де ти зустрічав жінку священника.
   - То ти вважаєш, що допоки ми будемо боятися смерті і намагатися якось пристосуватися до цього страху в суспільстві завжди знайдеться місце для чаклуна і священника?
   - Так, безперечно. В останні віки суперництво між ними за душі людей стало не таким гострим, як у минулому, так як вони об'єдналися в боротьбі з відьмами.
   - В мене є великі сумніви в тому, що навіть у принципі можливо вигнати з наших душ демонів, які нас переслідують і опановують нами. Можна собі тільки уявити, які кошмари переслідували бідну людину доісторичного періоду, яку оточували постійні небезпеки з усіх боків. Хіба не так, Тамаро?
   - З давніх-давен люди боялися чорно§ магі§. Коли в нас все розлагодилося в сімейному житті я немало прочитала відповідно§ літератури, перш ніж звернутися до відьми. Одне з найперших відомих людству законодавств саме і стосувалося ціє§ проблеми. Законом царя давнього Вавилону Хаммурапі, який був прийнятий за 1900 років до Різдва Христова заборонялося займатися чаклунством.
   - Але й пізніше в античні часи людей в Давньому Римі обслуговували цілі орди чаклунів і екзорцистів, які виганяли демонів з психічно хворих людей. Навіть в середні віки і пізніше багато хто вважав і продовжує вважати, що психічно хворі люди просто одержимі бісами.
   - Для людей ранніх цивілізацій, коли ще не було університетів, біологічних факультетів і §хніх деканів, - Тамара посміхнулася, - природа і все §хнє довкілля здавалася населеними добрими і злими демонами і духами, яких треба було всіляко задобрювати різноманітними, переважно кривавими обрядами.
   - Я знаю, - підхопив Невір, що і в Укра§ні практично будь-яке важливе для людей дійство, наприклад, початок будівництва хати, розпочиналося виконанням певних обрядів. Нині ж священників запрошують освячувати закладання навіть наукових установ. Маразм, та й годі.
   - Є така версія, що навіть виникнення нинішньо§ парфюмерно-косметично§ галузі пов'язано з фіміамом, який постійно курився в давніх храмах, щоб відбити неприємний запах, що супроводжував спалювання жертв.
   - Будь-яку проблему, наприклад зі здоров'ям, давня людина вважала підступами відьомських сил. Навіть така, здавалося б розумна і раціональна людина античності, як знаменитий римський поет Овідій писала, що його тіло чахне через чари або тому, що якась відьма надряпала його ім'я на пунічному воскові або загнала тоненькі голки йому просто в печінку.
   - Тих, хто в старовину займався магією з зображенням людей або просив поради в демонів і мертвяків, зазвичай виганяли з міст, - продовжила Тамара. - Але як і все в цьому світі боротьба з відьмами затихала і тоді вони верталися назад. У Римській імпері§ як язичницькі жреці, так і перші християни засуджували відьом і чорну магію.
   - Це так, але я як біолог і лікар знаю і про те, що римляни дуже серйозно ставилися до власно§ сексуальності, а тут без відьом було не обійтися.
   - Що ти маєш на увазі? - запитала здивована Тамара.
   - Справа в тому. що саме відьми готували і "прописували" тоді різні афродизіаки. Навіть знаменитого лікаря давнини Апулея звинувачували в тому, що він добився кохання багато§ жінки шляхом чаклунства і приворотного зілля. Про це нам розповідав один веселий професор на лекціях у медичному університеті.
   - Ти мабуть не знаєш, - продовжила Тамара, що в магі§ велику роль відігравала §жа.
   - Ну і які ж страви найбільше цінилися?
   - Як страву кохання використовували в першу чергу рибу. Величезна кількість кав'яру, який продукує риба, або "риб'ячих яєць", наштовхувала римлян на думку про те, що і §хні сексуальні можливості після §§ вживання в §жу неодмінно зростуть і вони теж матимуть силу у настільки масовому відтворенні потомства.
   - З цим можна згодитися і біологу, і медику, - посміхнувся Невір, - хоча значення кав'яру в цьому сенсі значно перебільшено.
   - Крім того, з метою підвищення свого лібідо римляни використовували м'ясо куріпки.
   - А це ще чому? - здивувався декан.
   - Відьми сприяли тому, що за куріпкою в Римській імпері§ закріпилася слава "сексуального атлета".
   - І про це я нічого не знав, - знову здивувався Невір.
   - Ну а про те, що відьми Риму використовували для відновлення статево§ сили, а також проти безпліддя знаменитий корінь мандрагори.
   - Як біолог говорю тобі, що все це вигадки.
   - Але наскільки вони були корисні для відьом того часу. Коли виривали корінь він раптово якимось ніби чудесним чином покривався краплями і починав зменшуватися на очах у розмірах. Легенди розповідали, що людина, яка опиниться на віддалі людського голосу від такого кореня, гине.
   - Ну це вже повна дурня.
   - Звичайно, але відьми "клепали" величезну кількість амулетів, виготовлених з цього чудового кореня. Він нібито захищав §х володарів, як непроникний екран. Не менш відомий за Овідія римлянин Пліній Старший писав, що тому, хто відшукає корінь мандрагори у вигляді статевого члена забезпечений великий успіх у коханні. Через такі повір'я відьми видобували ці корені з землі і ножами надавали §м потрібно§ форми. Не меншою популярністю у відьом і §х клієнтів користувався сатирикон. Ця рослина з роздвоєним коренем у Давньому Римі мала славу тако§, яка передає споживачеві величезну статеву силу.
   - У всі часи відьом цінували за §х лікарське мистецтво, вміння готувати смертоносні от рути, а також проникати в саму сутність речей і передбачати майбутнє. Вони завжди були конкурентами, так би мовити, офіційній медицині, тобто таким діячам як я, - посміхнувся Хома Іванович.
   - В У столітті до нашо§ ери в Афінах для передбачення використовували металічну тарілку, яка відшліфовувалася з допомогою олі§ до дзеркального блиску. Вона служила для грецьких віщунів чимось на зразок кришталево§ кулі для провидців сучасних.
   - І ти хочеш повести мене до тако§ дами з кришталевою кулею?
   - Якщо не подобається кришталева куля можна скористатися так званою алектриомансією. Для не§ в Давній Греці§ використовували півня і зерно. Відьма креслила коло і розбивала його на 24 однакових секторів. У верхній частині сектора надписувалася одна з літер алфавіту. Потім випускали півня, який клював зерна. Букви, які відповідали скльованим ним зернам складали до купи. Це нібито і була відповідь на питання про майбутні поді§.
   - Але ж я читав, що і гра в кості виникла перш за все, як одна із форм передбачення майбутнього. Очевидна, нібито фатальна випадковість результатів ціє§ гри для багатьох людей служила символом фатальності самого людського життя.
   - Чаклуни також нерідко практикували сайомантію і некромантію, тобто мистецтво виклику душ померлих. Таким чином вони намагалися отримати інформацію, яка була недоступна живим.
   - Отут відьомство і релігія сходяться. В Біблі§ описана Ендорська відьма, яка використала сайомантію, щоб викликати душу Саму§ла з метою передбачення Саулу наслідки битви.
   - Я думаю, що в усі віки найбільшим попитом користувалися ясновидці. Їх навіть поліція різних кра§н використовувала і використовує для розкриття найбільш резонансних злочинів. Коли слідство потрапляє до глухого кута.
   - Донині найпопулярнішою формою спілкування з духами є послання, які людина отримує від них під час сну. Тому тлумачення снів було поширене в усі віки, користуються ним і понині. В минулому сон розглядали як психічний стан людини, за якого душа здатна увійти в майбутнє.
   - Але ж сонники, навіть той, яким користуєшся ти, трактує все що відбувається у снах практично на протилежне.
   - Ти не помилився, коханий, - потягнулася як кішка Тамара. - Вважається, що мандруюча душа уві сні пересувається в різних часовий вимірах. Саме через це вона може передавати лише перевернуте зображення того, що вона бачить. Звідси і трактування того, що ми побачили під час сну навпаки.
   - А дру§ди, вони жерці чи чаклуни? - знову запитав в дружини Невір.
   - Дру§дична релігія кельтів включала в себе найостанніші для того часу досягнення магі§. Мені здається, що кельтські священники були набагато прогресивнішими, ніж §х дехто намагається нині зобразити. Але §х губило надто сильне намагання захопити світську владу, що не могло не дратувати тодішню знать. Люди вважали, що дру§ди можуть ставати невидимими, що §х чари смертельні, що вони можуть керувати стихіями. Як і відьмам з пізнішо§ історі§ §м підкорялися грім і блискавки. Дру§дична релігія була також дуже жорстокою . Зокрема Юлій Цезар у власних спогадах писав про величезні, сплетені з прутів зображення богів, куди заганяли чоловіків, жінок і тварин і підпалювали §х, щоб вони згорали в священному вогні.
   - Я про таке й не чув, - здивувався Невір. - Оце так дру§ди. Я §х уявляв собі геть інакшими.
   - Наприкінці дохристиянсько§ епохи в безодню магі§ і чаклунства пірнуло все людство. Людям повсюдно ввижалися цілі загони злих духів, для умиротворення яких потрібні були людські жертви. Духи чатували на тих, котрі не були захищені засобами магі§.
   - Ну це ти зобразила зовсім уже моторошну картину. Я думаю, що і тоді люди чудово знали про гармонію, яка існує в природі. Схоже, що вони інстинктивно розуміли не лише взаємозв'язок всього живого в природі, але й знали про релігійний характер самого життя.
   - Ну ти, чоловіче добрий, і оптиміст, - похитала головою Тамара. - Тисячі людей були знищені як відьми і чаклуни уже набагато пізніше. А ти говориш про якусь там віру в гармонію ще до християнства.
   - Наприклад?
   - А Жанна д'Арк, яку звинуватили в чаклунстві і спалили на повільному вогні 30 травня 1431 року. Але навіть тоді, коли мешканці Європи почали поступово викорінювати в собі страх перед чаклунством, жителі Америки тільки готувалися до террору. В тихому масачусетському селі Сейлем у 1692 році почалося справжнє полювання на відьом. Було нагороджено стільки всіляко§, як ти кажеш, "дурні собачо§", що нині це видається смішним. Але ж були офіційні суди, де присяжні звинувачували і чоловіків і жінок у чаклунстві і відьомстві і присуджували §х до страти.
   - Це у Штатах, куди ми збираємося §хати? Та не може такого бути.
   - Фактом є те, що 90 чоловіків і жінок знайшли свою смерть на шибениці, а одну людину задавили насмерть за відмову визнати себе винною. До звинувачених застосовувалися тортури. Навіть священника, преподобного Джорджа Берроуза , стратили як чаклуна.
   - Фантастика!
   - В ранньому фольклорі Західно§ Європи існує багато цікавих легенд про жінок-вампірів, які літають ночами в пошуках новонароджених, щоб пити §хню кров. У той час з'явилися навіть богословські трактати, в яких розвінчувалися жінки, котрі під впливом демонів переконали себе, що можуть літати вночі, осідлавши тварин.
   - Щось подібне описує вже в набагато пізніші часи в Укра§ні Микола Гоголь у сво§й повісті "Вій". Думаю, що й у нас всі ці речі були поширені не менше широко, ніж у Західній Європі. До речі, головного героя ціє§ повісті, як і мене, звали Хомою. Хома Брут.
   - Пізніше пом'якшені закони Британі§ і інших кра§н Західно§ Європи проти чаклунства відображали швидше за все погляди освічено§ аристократично§ меншості, ніж точку зору сільських жителів, які тоді складали абсолютну більшість населення. Забобонний бідняк, коли йому здавалося, що на нього чатує небезпека з боку злих духів, неодмінно звертався за допомогою до білих відьом або сьомих синів чи сьомих доньок у родині. Тоді вважалося, що сьома дитина отримує у спадок здатності до чаклунства. Такі люди нібито володіли чарами, а також лікувати травами і закляттями виганяти хвороби із тварин.
   - І до якого часу ці люди мали абсолютний вплив на людей у освіченій Європі? - запитав у дружини Невір.
   - Аж до середини ХУІІІ століття вся ця публіка мала значний вплив на сільське життя. нерідко до них відносилися з більшою повагою, ніж до священників. У Східній Англі§ вони інколи були єдиними діючими лікарями, особливо в той час, коли офіційна медицина була надто дорогою. В Девоні і Корнуелі з ними радилися не лише одні бідні, але і всі останні. В народі §х називали "магами". Часто-густо ці хитруни використовували для підсилення ефекту власно§ діяльності і зростання впливу на марновірну публіку всілякі магічні кристали, чорні каптури, які приховували §хні обличчя, дзеркальця, пожовклі людські черепи тощо.
   - А як справи в цьому сенсі просувалися в інших кра§нах?
   - Франція також славилася подібними цілителями. Одним з найвідоміших серед них був Марко Орлеанський, який лікував людей сво§м диханням. В ХУІІІ столітті в деяких німецьких князівствах §хні правителі ставали "спонсорами" сьомих синів сьомих синів, що ніби безмірно підсилювало ефект §хньо§ діяльності.
   - Напевно, такі ж люди були і в нас в Укра§ні? Чи не так? - продовжив своє випитування Хома Іванович.
   - Безперечно, - засміялася дружина. - я тобі розповім історію, яка дійсно відбулася в моєму селі на Полтавщині вже на початку ХХ століття і про яку мені повідала моя бабуся. Один чоловік у §хньому селі дуже не мирився зі своєю сусідкою, старою бабусею. Одніє§ зими він цілий місяць оправлявся у розбитий віссю воза отвір старого колеса. Коли весь його простір заповнився замерзлими каловими масами, він у вихідний день, коли люди сунули додому з церкви, вибив той кавалок гімна на вулицю навпроти хати тіє§ баби з якою він конфліктував. Люди, які йшли з церкви, побачили неймовірно§ товщини шматок калу і звернулися до сусіда, який спеціально стовбичив біля сво§х воріт. "Свят, свят, - хрестилися вони, і як воно тільки ту людину не розірвало, - дивувалися вони. - То баба Ерсачка, божився §§ сусід, я сам бачив, як вона вночі вийняла кілок з дупи, сіла і оправилася. Вона відьма, ви ж самі бачите. Не зважаючи на повну абсурдність такого звинувачення за тією бабою в селі міцно закріпилася слава відьми.
   - Ха-ха-ха, - зареготав Невір. - Оце розсмішила. Але ж жарти-жартами, а таких "відьом" потім могли звинуватити у хворобах сво§х сусідів і вони нерідко ставали жертвами побиття, а то й убивств.
   - Ось тут за роботу і бралися білі відьми. Вони давали сво§м пацієнтам консультаці§, як організувати магічний захист від ді§ відьомських чар.
   - І що ж це за рекомендаці§?
   - Ну, наприклад, необхідно було увіткнути цвяха у слід відьми на пильному шляху. Вважалося. Що таким чином відьмі наноситься рана. Або роздряпати відьмі лоба над самою бровою. Поява крові нібито теж нейтралізувала §§ лиховісні чари. Прийнято також було прибивати до вхідних дверей підкову або ж підвішувати до ключів від повітки чи шопи освячений камінь. Аналогічний захист забезпечували і ножиці, сховані під підніжний килимок.
   - Виходить, що прибита нашим сусідом по дачі на вхідні двері підкова є захистом від відьом, - черговий раз посміхнувся Невір.
   - У нас вважають, що такі підкови приносять щастя. Але може щастя саме і є в повній блокаді відьомських спроб отримати нашу душу? - висловила своє припущення Тамара. - А ось скажи но мені доктор наук, професор, ти вважаєш Велику Британію цивілізованою кра§ною чи ні?
   - Звичайно, вважаю, - відповів Хома Іванович. - Можливо в наші дні це взагалі найцивілізованіша держава світу до яко§ нам ще рости і рости.
   - Але ж там довго існував закон проти чаклунства, а після його відміни в 1751 році в Гертфордширі розгніваний натовп, який запідозрив літню пару в тому, що вона зачаклувала табун корів, спочатку роздягнув старих догола, потім прив'язав §х один до одного і кинув у річку. Але й цього цим людям виявилося замало. Вони витягли бідних старих з води і забили насмерть. В 1863 році в графстві Ессекс група селян напала на старого чоловіка, якого вони звинуватили в тому. що він зачаклував дружину місцевого власника готелю. Старого теж кинули в річку, а потім знущалися з нього, аж поки він не помер.
   - Хіба це не якісь казки?
   - Це все просто історичні факти. Багатовіковий страх перед привидами, здавалося, вплинув у той час у Британі§ на всі шари суспільства. Це призвело до того, що люди почали вірити навіть у найнеймовірніші поді§. Скрізь ширилися чутки про мерців, які вийшли з могил, застрелених морськими офіцерами привидів, вампірів і таке інше.
   - І все це в такій цивілізованій кра§ні як Британія? - продовжував дивуватися Невір.
   - А ось вбивство так звано§ Клонмельсько§ відьми у 1894 році мало такий резонанс, що його відголоски прокотилися всією Європою. В одному містечку чоловіка звинуватили в тому, що він убив свою дружину. При цьому йому допомагав цілий гурт родичів. Чоловік був впевнений, що ділить ложе з "феєю" і тому він не просто вбив дружину, але й спалив §§ труп, "охрестивши" його власною сечею і курячим послідом.
   - І що ти вчепилася за ту Британію? Що в інших кра§нах нічого подібного не було?
   - Будь ласка, ближче до нас. Польські селяни, що жили поблизу Гданська в тому ж ХІХ столітті спочатку вкинули стару жінку, яку вони підозрювали у відьомстві в море, а коли вона випливла забили камінням. У Франці§ селяни вбили чаклуна в льосі і вкинули тіло до річки. У 1927 році в Німеччині селянин по рекомендаці§ чаклуна виганяв протягом двох тижнів бісів зі своє§ дружини побоями так, що вона померла. В 1923 році в місті Естремадура в Іспані§ знайшли розтерзаний труп молодо§ дівчини. Звинуватили одного чоловіка не в убивстві і зґвалтуванні, а в тому, що він вампір і висмоктав з дівчини всю кров. Приблизно в цей же час у штаті Пенсільванія, це вже США, сусіди вбили одного чоловіка, який нібито наклав чари на іншу людину. При цьому він відмовився відрізати з голови прядку волосся, щоб розчаклувати свого сусіда.
   - І після всього цього, що ти мені повідомила, ти хочеш, щоб я пішов до яко§сь хай навіть біло§ відьми? - запротестував Невір. - Що це за людина? Твою подруга?
   - Ось читай вголос, - Тамара простягла Хомі Івановичу газету з рекламою, які кидають до поштових скриньок у будинках.
   - Індивідуальний прийом проводить спадкова провидиця і спасителька Анастасія Іванівна. Досвід §§ роботи перевищує 20 років. Далі наводяться §§ слова: "все частіше й частіше я стикаюся з ситуаціями, коли люди намагаючись допомогти собі, звертаються до першого-ліпшого (чаклуна, мага...), і замість довгоочікувано§ допомоги отримують зворотний результат. - ситуація тільки погіршується, починаються хвороби і невдачі. А причиною цього є несумлінність або невміння вірно оцінити ситуацію і правильно обрати обряд. Але ж виправити чужу роботу набагато складніше!!! Час упущено! Свою долю потрібно довіряти не самоукам, а справжньому і досвідченому фахівцю!"
   - Там ще щось є?
   - Звичайно. Далі йде перелік, так би мовити. послуг. Перераховую: "золотий" обряд на притягнення грошей та удачі в справах; звільнення від алкогольно§ залежності за один сеанс ( можна і за фото); обряди на жіночу привабливість та зниження ваги; повне перекриття статево§ чакри (статеве безсилля на інших жінок); обряд, який не має аналогів, для нейтралізаці§ суперників - ваша кохана людина зможе бути тільки з Вами, без зрад і назавжди; зняття будь-яких магічних впливів: навроків (пристритів), причини, родинних прокльонів, вінця безшлюбності, розкриття будь-якого захисту.
   - А які гаранті§? - посміхнулася Тамара. - Дуже серйозні обіцянки на всі випадки життя.
   - Ось тут наприкінці і про гаранті§ сказано. Всі проблеми я вирішую швидко, без зайвих слів! На всю роботу я гарантую результат уже в день звернення.
   - Супер! А про ціну послуг нічого не сказано?
   - Чому ж. Будуть реалізовуватися талісмани, обереги, фотографі§. Ціна 20 гривень.
   - Це що за сеанс? - не повірили Тамара. - Мабуть за талісмани бере по 20 грн. Уявляєш. За 20 гривень отримати "повне перекриття статево§ чакри". Оце так клас. Дай сюди газету. Хочу подивитися на фотопортрет. Ну звичайно, в хустині і з рукою біля серця. Класичний випадок.
   - А хто текст ціє§ реклами складав, ти знаєш? - лукаво запитала дружина.
   - Не схоже, що його складала та відьма, - задумливо прорік Невір. - Надто вже грамотно і продумано все зроблено. А ти знаєш хто?
   - Тебе не дуже здивує, якщо скажу тобі, що це зробила я.
   - Невір тобі не вірить, - посміхнувся Хома Іванович.
   - Я подумала, а чому б не почати заробляти гроші на лохах, коли за статистикою у світі крутяться на "лохотронах" мільярди доларів. Я знайшла за оголошенням відповідно§ зовнішності і психологічного настрою жінок і організувала з них бригаду. Вона платять мені данину. А я забезпечую безпеку §хнього бізнесу. І вся ця ідея в мене виникла саме тоді, коли в нас якось враз все розладналося в родинному житті. В той час я перечитала гори відповідно§ літератури і врешті-решт зрозуміла, що я є можливо головним фахівцем з цих питань у нашій кра§ні і ці знання просто гріх не використати. Ось так, мій коханий. Моя юридична консалтингова фірма надає не лише бізнесменам-швейцарцям допомогу в налагодженні справ в Укра§ні. Ми маємо справу з цілим світом. Ну і, звичайно, так чи інакше контактуємо з кримінальним довкіллям. Ці західні бізнесмени нічого не тямлять в нашому житті: кому скільки дати, щоб розпочати чи розширити бізнес, кого треба прибрати з дороги, щоб не заважав. Це тобі не твоя біологічна наука. Ти ставиш експерименти над тваринами, а я - над людьми.
   - І чому ж про це ти мені нічого не розповіла раніше? - образився Хома Іванович.
   - Ти був не готовий. Та й відносини тоді у нас навряд чи можна було назвати довірчими. А нині, коли ти познайомився з собаками, які розмовляють я запрошую тебе на світовий шабаш відьм, який відбудеться на наступному тижні у Вінниці. Я - організатор. Недаремно ж я роз'§жджаю за рахунок і під прикриттям своє швейцарсько§ фірми по всьому світові.
   - Чому саме Вінниця, а не, скажімо, Ки§в? - черговий раз здивувався Невір.
   - А чому знаменитий "Вервольф" німці розмістили там, а не в Києві чи Львові. Вони знали, що робили, так як однозначно зналися з нечистою силою.
   Через декілька днів мешканці укра§нського обласного центру Вінниця були вражені скупченням шикарних лімузинів з іноземними номерами перед щойно збудованим п'ятизірковим готелем на центральній площі. Моментально десь взялися репортери, яким вдалося пронюхати, що до Вінниці з усіх куточків світу з'§халися... відьми.
   Однак телевізійники і газетники так і не змогли довідатися, про що йшла мова на "всесвітньому шабаші", який посилено охоронявся найманими детективами. - Якщо хочете побільше дізнатися про відьом, - §дьте туди, де вони процвітають, тобто в Англію, - порадила одна із учасниць цього всесвітнього форуму.
   Вона була права. В добрій старій Англі§ відьми і чаклуни дійсно процвітають. Хоча останню із легендарних відьом Алісу Моллард спалили на ватрі ще в 1648 році, а попіл розвіяли за вітром, уже в 1736 році закон про переслідування за чаклунство було відмінено. З цього часу професія чаклунів і відьом стала цілком легальною. Нині в Британі§ відьомським ремеслом активно займається понад 30 тисяч осіб обох статей. Вони підтримують зв'язки з однодумцями в інших кра§нах світу і влаштовують регулярні свята.
   Хоча Невір разом з дружиною прибув до Вінниці на всесвітній шабаш, його до зали, як не посвяченого, не пустили. В голові в Хоми Івановича вимальовувалася така екзотична картина. Ніч. Густий моторошний ліс обов'язково біля непрохідного болота. Посередині глухо§ лісово§ галявини сто§ть оголена жінка з розпущеним волоссям. На голові в не§ срібна корона. В одній руці жінка тримає мітлу, а в іншій ніж з чорним руків'ям. Відьма окреслює ножем коло і починає речитативом викрикувати чаклунські заклинання. "У-у-у-у, - несеться §§ протяжний крик, від якого холоне в жилах кров. Шабаш розпочався.
   Але дійсність у Вінниці була набагато проза§чнішою. Відьми і чаклуни - звичайні люди. Журналісти вияснили, що серед відьом і чаклунів як в Укра§ні, так і в інших державах можна зустріти кого завгодно, починаючи з адвокатів, банкірів або архітекторів і закінчуючи домашньою господаркою і секретаркою. Один із журналістів, який розіслав відповідні анкети, довідався, що серед магів є володар притону і співробітник ЦРУ, парламентар і страховий агент, поліцейський і принцеса.
   Невір почекав, поки звільниться Тамара і попрохав §§, щоб вона познайомила його з однією з вінницьких відьом.
   - Представ мене не вченим-біологом, а якимось ки§вським журналістом, який прийшов взяти у не§ інтерв'ю, - попросив він дружину. - Хочу самому розібратися в усіх цих речах, які творяться довкола мене, а також всього нашого факультету. Я вже не знаю в що вірити. Або це просто елементарна облуда, самонавіювання, вплив параду планет, повного Місяця і таке інше, або дійсно існує невизнана наукою телепатія, біополе, мікролептони, інопланетяни і інші "такі щтуки".
   - Добре, я вже домовилися про твою зустріч о 16 годині 30 хвилин з колишньою учителькою англійсько§ мови, а нині однією з найвідоміших відьом у світі Наталкою Милорадович. Добре? Тоді я підвезу тебе до §§ будинку. Але сама заходити не буду.
   Невір був пунктуальний до хвилини, зовні абсолютно спокійний, хоча і дещо блідий. Ні, напевно не від страху, просто до голови лізла всіляка чортівня. Згадав всі біди і нещастя свого факультету, Іудине дерево, загиблих на ньому і ніби через нього людей, "Бермудський трикутник", де багато років працював, собаку, який говорить, свій скандальний виступ на Світовому екологічному конгресі, власне висунення на Нобелівську премію, безперервні сварки з дружиною і §хнє раптове припинення, ніби за помахом палички чарівника і ще багато чого, про що тут не мовилося.
   Натиснув кнопку дзвінка. Двері відчинила страшна беззуба бабуся, яка ніби зійшла з дитячих картинок про Бабу-ягу. Вона повела Невіра темним коридором до невелико§ кімнати з низькою стелею. Там його зустріла усміхнена хазяйка з випещеним молодим обличчям. Шкіра на обличчі в не§ бала ніжною, як у персика. Наталка дуже висока, струнка, гарна жінка. По §§ зовнішньому вигляду не скажеш, що це жінка бальзаківського віку, як Хомі Івановичу повідомила Тамара і що в не§ троє дітей. Після вітання Невір звернувся до жінки.
   - Пробачте, пані Наталіє, як мені вас називати?
   - Відьмою, звичайно. Але, зрозуміло, білою.
   - Білою? В якому розумінні цього слова?
   - В тому сенсі, що існують ще й чорні, і плутати нас не варто.
   - В чому ж тоді головна відміна між ними?
   - Зараз поясню. Магія - це магія. Якщо я користуюся нею з конструктивною метою, значить, я біла відьма. Якщо запускаю магію в дію, щоб заподіяти зло, - чорна.
   - Якщо не секрет, як ви стали відьмою?
   - Я закінчила університет і животіла вчителькою у школі. Одного дня по телебаченню передали програму про відьм, і я зрозуміла, що саме через них можна присусідитися до потойбічного світу. Я написала на телебачення і ведуча ціє§ програми прислала мені потрібні адреси. Декілька разів сходила на відьомські шабаші. Вони справили на мене колосальне враження. Через шість місяців, у віці 24 роки, мене зарахували до групи "відьмою першого ступеня".
   - І що після цього ваше життя перетворилося на суцільне задоволення тією владою над людьми, яку ви отримали?
   - Помиляються ті, які так думають. У вік науково-технічного прогресу відьми недоучки, як і недоучки усіх інших спеціальностей, нікому не потрібні. Тому я, як новоспечена чаклунка, серйозно взялася за освоєння астрологі§ і кабалістики, засво§ла ці і інші знання. Зрозуміла, як застосовувати "первинні елементи", куди входить багато речей від хвоста ящірки до пари з ніздрів теляти. І, звичайно ж, я переписала від руки товстезну "Книгу тіней". Вона передається з глибоко§ давнини як довідник чаклунських таємниць.
   - Думаю, що немало часу витрачається і на відвідування шабашів, - заохотив до подальшо§ розмови свою співбесідницю Хома Іванович.
   - Це дійсно так, - продовжила біла відьма. - Широкий загал уявляє §х собі як оргі§. Але це не так, нині вони відбуваються у формі відомих науковцям і бізнесменам робочих семінарів. На завершення відьмі влаштовується щось на зразок дуже строгого випускного іспиту. На ньому початкуюча відьма повинна продемонструвати своє вміння передбачити майбутнє, керувати потойбічними силами, по можливості зцілювати людей.
   - Як професор університету вимушений визнати, що це дійсно складний іспит, - легко посміхнувся Невір.
   - Саме через такі складності лише чверть з відьом досягає "третього ступеня". Більшість же учениць так і залишаються на півдорозі до справжньо§ майстерності. До речі, ви обмовилися, що працюєте не журналістом.
   - У чому ж тоді складається головна майстерність відьми? - трохи присоромлено знову запитав Невір.
   - Багато хто буде вельми здивований, якщо довідається, що майстерність відьми знаходиться зовсім не в тому, щоб викликати духів і віддавати §м накази. Так, ми робимо це, але не надто часто. Більшість часу йде на невидиму, буденну, і скажу вам як чоловікові Тамари, роботу, що добре оплачується. Тому я, як ви вже помітили, маю непоганий будинок і рухаюся не на мітлі, а на новенькому японському автомобілі, який сто§ть у гаражі.
   - А як справи у закордонних ваших колег?
   - Набагато краще, ніж у нас в Укра§ні, але розрив скорочується. Особливо тут виділяється Велика Британія. Відома і найбільша американська авіаційна кампанія "Пан-Америкен" організувала навіть групові туристичні по§здки за пільговим тарифом до Англі§ на консультаці§ до найвідоміших професіоналів чаклунського мистецтва.
   - А хто з сильних світу цього користується вашими послугами? - продовжував випитувати подругу дружини Хома Іванович.
   - Я не маю права називати конкретні імена, але повірте, серед цих людей у нашій кра§ні є немало керівників великих корпорацій і навіть найвищих державних управлінців.
   - Ну а щось таке, щоб мене як науковця могло б дійсно здивувати і шокувати ви могли б назвати? - доволі єхидно посміхнувся Невір.
   - Прощу, раз вам так хочеться, - абсолютно серйозно сказала відьма, - ми володіємо здатністю робитися невидимими. Ми нерідко здійснюємо власні ритуали в парках міста серед білого дня. Довкола граються діти, люди вигулюють собак, але нас ніхто не бачить.
   - Ну добре, хоча я і науковець, а також цілком виправдовую своє прізвище, яке вам відоме, так як є прізвищем і моє§ дружини, не вірю в таку можливість, але скажіть мені, шабаш це секта?
   - Ні, це група, в яку ми об'єднуємося. Кожна з них складається з дванадцяти чоловік і наставника - жерця або жриці.
   - Досить про це. Скажімо в мене сімейні проблеми і я прийшов до вас за допомогою. Що ви будете робити?
   - У вам нелади з дружиною, але ви не хочете, щоб про це знали друзі, співробітники, сусіди, влада, священник чи навіть ваш психолог. Ви приходите до мене і виливаєте душу, а я допомагаю вам доброю порадою, наставляю на істинний шлях у родинних стосунках.
   - Але до чого ж тут магія? Чим тоді ви відрізняєтеся від попа чи мого психолога - щиро здивувався Хома Іванович.
   - Поради - лише перший етап, - продовжила відьма. - До речі, найлегший етап нашо§ діяльності. Якщо вони не допомагають, єдиним виходом є магічний ритуал. Для його здійснення збирається весь шабаш. Чарівним мечем окреслюється коло. Потім ми скидаємо одяг, кропимо себе спеціальним зіллям, щоб очиститися від скверни, і закликаємо сили природи: повітря, воду, вогонь, землю.
   - І як це здійснюється?
   - Присутні беруться за руки, Спочатку наші рухи є повільними, потім вони все прискорюються і прискорюються. Нарешті все коло охоплює екстаз. Саме в цей час жриця і закликає чарівну силу здійснити те, що ми просимо.
   - Екстаз і магія - неймовірно, - вирвалося у Невіра.
   - Не всі витримують, - спокійно продовжила відьма. - Я знаю жінку теж з університетським дипломом, яка порвала з нашим шабашем. Вона пояснила мені, що зробила це не з етичних міркувань, а тому. що такі заняття доволі небезпечні. Я з нею згодна. Відьом постійно оточують духи, які випадково можна штовхнути на небажані ді§. Якщо звичайна людина розсердившись скаже прокльон на адресу когось, скажімо свого сусіда, то нічого страшного не відбудеться. Якщо ж відьма скаже: "Чорт тебе візьми!", наслідки для тіє§ людини будуть дуже негативні. Тому відьма має постійно тримати себе в певних рамках, слідкувати за тим, що вона говорить, а це доволі важка справа і таке життя не всі можуть витримати.
   - Так що ви від мене хочете? - звернувся Невір до відьми. - Я впевнений, що моя дружина запросила мене до вас не через те, що ви щось можете допомогти мені, а тому, що вона вважає, що я можу чимось допомогти вам. Чи не так?
   - Ви дуже прониклива людина і через це я не буду ходити колами навколо головного. Ви дивилися на себе в дзеркало? Не в сенсі гоління, причісування чи чищення зубів. Мені ваша дружина сказала, що у вас є вже два написаних художником портрета. Висять у вітальні вашого будинку.
   - Ну і що ж з того. Два різних художники в 30 і 40 років написали мій портрет. Я не тримаю цього в секреті.
   - Ви самі звернулися до них, чи вони знайшли вас. Чи взяли вони з вас гроші?
   - Вони прийшли до мене, сказавши, що один зустрів мене на вулиці, а інший побачив на телебаченні. Щось §м здалося у мені, як вони сказали, незвичним. Не схоже нібито на інших відомих §м людей.
   - А що саме, вони не сказали?
   - Вони не знали самі, але один портрет ніби купив на якійсь виставці в Італі§ Ватикан, а інший нібито купила якась секта в Інді§. Це в мене копі§, зроблені цими ж художниками для мене. Думаю, що вони на мені заробили немалі гроші.
   - А §х там не питали, тих художників, чий це портрет?
   - Вони сказали, що це §хня фантазія. І що у реальному житті тако§ людини не існує. Я навіть не знаю, навіщо це §м було потрібне.
   - Я думаю, що і Ватикан і та інду§стська секта ті портрети знищили, - відьма дуже гостро подивилася на Хому Івановича. - На мою думку саме ви могли б створити нову релігію для Укра§ни.
   - Чому саме я?
   - Щось у вас є всередині таке, чого немає ні в кого. Я вважаю, що лише ви здатні організувати наше суспільство на боротьбу проти сатанізму, який в Укра§ні і світі став ознакою нашого часу. Він не пережиток давно минулого часу, а всього лише мелодраматичний аспект сучасного життя. Напевно, світ котиться до свого логічного кінця. Потрібна посвячена людина з такою страшною внутрішньою силою, як у вас, але щоб нею вона не інстинктивно, а цілком усвідомлено користувалася дуже обережно. Іудине дерево, Бермудський трикутник, собака, що говорить, те, що всі люди, які вас знають, страшенно і якось містично вас бояться, хоча намагаються і не показувати цього вам і іншим. Ми перевірили твердження вашо§ дружини, що вас боготворять студенти, що ви легендарна людина, але незважаючи на все це вони до незрозумілого бояться вас, тремтять перед вами. Я знаю, що якби ви взяли за руку будь-яку жінку і повели за собою, вона б пішла за вами у вогонь і воду. Ви могли б робити з нею, та й з усіма іншими людьми, що завгодно.
   - Навіть з вами, - посміхнувся Невір.
   - Навіть зі мною, - серйозно відповіла відьма. - Якщо ви усвідомите свою силу, вам не буде перешкод у світі і в Укра§ні. Ваш виступ на телебаченні спричинить будь-які політичні зміни в цій кра§ні.
   - Ну це ви вже перебільшуєте.
   - Аж ніяк. Вам тільки треба повірити у сво§ сили. А повірите ви в них, раз ви учений, лише тоді, коли зможете робити щось таке, що не під силу іншим людям. Це ж так цікаво. Невже ви як учений не хочете спробувати? Невже у вас немає жадоби влади над людьми?
   - Немає.
   - Це не так. Якщо ви щирі, то ви самі себе не знаєте. Я бачила фотографію вашого портрету на стіні. Там ви зображені з глобусом у руках на фоні земно§ кулі. З ваших могутніх плечей ніби зриваються вітри і океанічні течі§, а у височині сяють зірки. Так побачив вас художник. Дуже талановитий художник. І це при тому, що ви не посідаєте жодно§ значимо§ посади в цій державі і тим більше у світі.
   - Ну добре. Я згоден у власну відпустку, до по§здки до США, пройти стажування чи навчання у вас. Що це і як це буде? Чому ви хочете чи можете мене навчити?
   - Всім основним окультним наукам і технологіям: вуду, техніка бомбування, спіритизму і магі§, новому чаклунству, а також один знавець викладатиме вам біографі§ найвидатніших чаклунів останнього періоду.
  
  

Розділ УІІ.

  
   - Ну що ж, - звернулася вінницька відьма до Невіра, коли він при§хав у відпустку до цього міста, якому пророчили роль третього регіонального, а насправді духовного центра Правобережно§ Укра§ни після Києва і Львова. Ви вже звільнилися? Розпочнемо?
   - Так. Я здав деканство своєму наступнику і тепер до по§здки у США на роботу в мене залишилося рівно три місяці. Два чудових літніх місяці, які я сподівався провести відпочиваючи десь спочатку в Карпатах, а потім за кордоном. Але тепер про це варто забути. А ось третій я проведу, впроваджуючи в онкологічній клініці Академі§ наук у Києві розроблені мною ліки. Буду працювати з так званими "смертниками", тобто людьми, яким залишилося жити два-три місяці і вони про це добре знають і усвідомлюють те, що йдуть з цього життя. Психологічно працювати з такими людьми надзвичайно важко. Тим більше, що я в останні роки ставив експерименти виключно на тваринах. Буду з вами абсолютно відвертим, я прийшов до вас не тому, що хочу стати чаклуном чи відьмаком, і не тому, що мені все нове цікаве. Хочу укріпитися морально і психологічно, щоб витримати, не зірватися у той останній страшний місяць тут в Укра§ні серед смертників. Крім того, а раптом серед ваших екзотеричних методик є щось таке, що допоможе мені виробити нові підходи в лікуванні цих приречених людей.
   - Ви не пошкодуєте. Втрата двох літніх місяців проти набуття тако§ страшно§ сили. Навіть не так. Ви не будете набувати цю силу, вона у вас є всередині. Наше завдання, як це я собі розумію, відкрити цю силу для вас самих і навчити нею користуватися. На добро людям, укра§нській наці§ і державі Укра§на. Це ви зможете робити і в Америці. Дружина запевнила нас, що ви ні за яких умов не нашкодите Укра§ні і укра§нській наці§. А ось коли ваші ді§ будуть спрямовані проти §хніх ворогів і наносити §м конкретні, заплановані вами збитки, шкоду і ваду, тоді ми можемо сказати, що ваше навчання не пропало марно.
   - Я готовий.
   - Тоді перше запитання. Що є у нинішньому світі уособленим злом? Чи є нині держава, імперія зла?
   - Росія.
   - Чи готові ви спрямувати всі сво§ вивільнені глибинні сили проти цього зла, щоб шкодити і вадити його просуванню у світі? І словом і ділом? Аж до повного знищення?
   - Готовий.
   - Розпочинаємо з посвячення. Воно відбуватиметься на тій частині області сьогодні вночі, яка ніколи не затоплювалася морем. Таким чином ви маєте підсилити свою нездоланну енергетику силою молодо§ Землі, яка зберігається в самій середині Укра§нського кристалічного щита, що знаходиться на Вінниччині. Крім того, ця сила ніколи не перекривалася від Сонця і Космосу морем, яке скрізь на нашій планеті, крім Вінниччини і Житомирщини, заливало поверхню нашо§ планети. Більш того, американські і німецькі антропогенні кліматологи вважають, що саме на Вінниччині найкращі у світі природні умови для життя і виробничо§ діяльності людини
   - І де це буде?
   - Вас завезуть туди з зав'язаними очима наступно§ ночі. Нічого не §сти і не пити. Прошу підготуватися психологічно, так як ви постанете перед відьминим колом абсолютно оголеним..
   - Ну і що символізує це посвячення?
   - Посвячення у відьми або у вашому випадку у чарівники, символізує ритуальне відродження послушника в новій і кориснішій якості. Ми вважаємо, що ви отримаєте нове життя в родині братів і сестер по чарівництву. Ви однозначно маєте скинути з себе пута духовно§ ізоляці§, яка характерна для більшості людей у цьому світі.
   - Але я чув, що не всім відьмам необхідно проходити через обряд посвячення. Це дійсно так?
   - Ви праві. Багато хто з нас народився в родинах відьом і тому володіє наслідковою здатністю до чарівництва. У вас таких генетичних родичів немає?
   - Не знаю. Майже всіх мо§х родичів у 1933 році москалі виморили голодом. Тому перервався зв'язок поколінь, чого вони і добивалися. Вони знищили пам'ять, яка передається вихованням і навчанням, але не в силах були знищити генетичну пам'ять. Для цього треба було винищити всіх укра§нців до ноги. Але цього зробити §м не вдалося, так як мільйони укра§нців Західно§ Укра§ни в 1933 році були §м не підвладні, бо жили не в Радянському Союзі, а в інших кра§нах. Але нещодавно я знайшов в Інтернеті список козацько§ старшини Лівобережно§ Укра§ни 1725 року і там побачив свого далекого предка Івана Невіра. Він був сотником Миргородського полку. Мій батько був відомий на весь Радянський Союз лікар, до якого при§здили звідусіль, як до останньо§ наді§ і він людям допомагав, мій дід проводив у своєму селі генетичні дослідження ще у ХІХ столітті і списав сво§ми спостереженнями товстелезну книгу. Моєму родові сотні років і завжди в ньому були чоловіки, які передавали своє не видозмінене прізвище власним нащадкам. Інакше, якби хоча б в одному поколінні були лише жінки, воно б загубилося.
   - Так ось воно у вас звідки, - якось прискіпливо подивилася на Невіра Милорадович. - Коріниться глибше, ніж я думала, - задумливо сказала вона. - Крім того, Милорадовичі теж походять з полтавсько§ козацько§ старшини. Цікаво, цікаво.
   Відьма відпустила Невіра і він пішов додому готуватися морально і фізично до посвячення. Рівно о дванадцятій годині ночі за ним за§хала машина. Коли він сів на заднє сидіння розкішного "Лексусу" його сусідка зав'язала Хомі Івановичу очі якоюсь приємною на дотик тканиною. Всю дорогу в машині панувала тиша. Ніхто не проронив ні слова.
   Коли машина прибула на місце Невіру розв'язали очі і спитали, чи не передумав він, чи добровільно він вступає до ордену обраних. Він відповідав, що так. Тоді з нього скинули одяг і провели в центр лісово§ галявини, де знаходилася з мечем верховна жриця. Вона окреслила магічним мечем "конус сили". Потім жриця звернулася до Всемогутніх - богів відьом, - просячи в них захисту і покровительства. Хома Іванович абсолютно голий і символічно обплутаний товстими мотузками прослухав пастирське послання. Воно починалося такими словами:
   "Вслухайтеся у слова Велико§ Матері, яку в давнину називали Астарта, Артеміда, Даная, Церера, Діана, Мелузина, Аріадна, Венера та багатьма іншими іменами".
   Невір спокійно і з досто§нством слухав звернені до нього слова. Він співав завчені наперед текти, танцював як ізра§льський цар Давид ритуальні танці і схиляв коліна перед загалом. Відчуття в нього були самі що не є сюрреалістичні. Однак, він із здивуванням відчував, що дійсно вивільняється з якихось внутрішніх пут, які не давали йому розкрити весь закладений в ньому природою потенціал. Послання верховно§ жриці до нього закінчувалося такими словами:
   "Я, хто складає красу зелено§ землі, я, хто білий місяць серед зірок, я - та§на вод і відрада серця людини. Я входжу до твоє§ душі, піднімись і увійди в мене".
   Після цього оголеному Хомі Івановичу було поставлено ряд надзвичайно інтимних запитань, а тим часом магічний меч верховно§ жриці був спрямований йому просто в серце.
   По закінченні церемоні§ Хома Іванович прорік: "Я довідався про два чудових слова - абсолютна любов і абсолютна істина". Верховна жриця відповіла: "Всіх, хто узнав §х, ми приймемо з подвійною радістю. Щоб пройти через грізні двері я дам тобі третє". Після цього жриця поцілувала Невіра і оголосила, що він готовий до посвячення у чаклунство. Потім вона тричі обійшла коло. В цей час інші відьми стали на коліна.
   Жриця підійшла до Хоми Івановича і п'ять разів поцілувала його. Він навзаєм пообіцяв свято зберігати таємниці культу. Після цього чоловік піднявся з колін і його намастили єлеєм і вином. Послабили і символічні пута, тобто мотузки, якими він був обв'язаний. Йому вручили магічний меч для проведення кіл і відлякування непокірних духів, атам або кинджал - "зброю відьом", яка має силу меча, ніж з білим руків'ям і чарівну паличку, яка, як і меч, може викликати духів. Крім того, Невір отримав магічну фігурку, яка володіє силою талісмана ( §§ також можна використовувати для виклику духів) і кадило з фіміамом, яке мало принаджувати добрих духів і відганяти злих. І нарешті, він отримав бич, який символізує страждання, які терплять у ритуалах очищення. Разом з ним Невіру дали спеціальні шнурки для скріплення чарівних печаток.
   Після цього верховна жриця повідомила духів про те, що послушник став повноправним членом братства, і коло зімкнулося.
   Посвячення відбувалося за всіма канонами відьминого календаря 1 серпня. Взагалі то шабаші відбуваються чотири рази на рік: на Стрітення (лютий), Белтейн (1 травня), Ламмас (1 серпня) і напередодні дня всіх святих (31 жовтня). Це пов'язано з тим, що саме ці дати презентують собою конкретну фазу "колообігу припливів" відьомського календаря. Белтейн знаменує собою фазу пробудження, яка досягає максимуму до середини літа. До свята Ламмас природа починає поступово засинати. Напередодні дня всіх святих, давнє свято смерті, - останній день року з найнижчою точкою зимового сонцестояння. Стрітення знаменує собою закінчення царства темряви і відродження життя у природі.
   Таким чином, відьомський календар відображає рух само§ природи. Кожний шабаш відбувається в поворотні періоди року. Саме в цей час, за відьомською традицією, сили магі§ є наймогутнішими.
   - Ну що ж, розпочнемо, - сказала на другий день відьма Наталка, - коли Невір з'явився у не§ з самого ранку. - З вами буде працювати в моєму офісі наш друг з Га§ті пан Жак. Познайомтеся.
   Назустріч Невіру підвівся, вітаючи його, середнього зросту чорношкірий чоловік з якимись дивними очима, які випромінювали дику силу природи. Чоловіки окинули один одного оцінюючими поглядами. Схоже було, що жоден з них за чимось глибоким і потаємним не поступаються один одному. Але лише на Невіра була покладена якась місія і Жак це одразу зрозумів. Він шанобливо опустився на одне коліно і схилив голову. На власне здивування Хома Іванович сприйняв цей його вияв поваги абсолютно природно, як і має бути.
   - Так як вам, пане Хома, прийдеться мати справу з темними сатанинськими силами цього світу, які навіть уже не намагаються приховувати власні наміри, я маю на увазі діяльність російських сатаністів і §х п'ято§ колони в Укра§ні, розпочнемо ваше навчання з культу вуду і зомбі. Не секрет, що ФСБ зомбує попів Укра§нсько§ православно§ церкви Московського патріархату, а вони в свою чергу зомбують власних прихожан. Тому вам необхідно знати все про це, так би мовити з перших рук, - продовжила Наталка. - А тепер я вийду, а ви почнете і продовжите. Аж до тих пір, коли Жак вважатиме, що ви готові. Хай щастить.
   - Пропоную працювати в режимі запитань-відповідей, - почав Жак. - Спочатку в загальних рисах я ознайомлю вас з вудизмом, а потім чекаю на ваші запитання. Згода?
   - Так. І на мою думку, це був би найпродуктивніший шлях до засвоєння мною необхідно§ інформаці§, - згодився Невір.
   - Вуду, або вудуізм, - почав вступну лекцію Жак, - являє собою найстрашніший вид чорно§ магі§, пов'язаний з поклонінням змі§, а в окремих випадках і з ритуальним канібалізмом. Вуду§зм здавна практикувався серед нащадків африканських рабів, один з них перед вами, які мешкали у Штатах, Латинській Америці і особливо в кра§нах Карибського басейну.
   - Від чого походить ця назва? - розпочав сво§ запитання Невір.
   - Є декілька вірогідних трактувань. Одна з них виводить слово "вуду" від слова "водуа". Так називали релігійну секту єретиків, яка в давні часи існувала на південному сході Франці§. Членів секти звинувачували, що вони розправляються зі сво§ми ворогами шляхом чаклунства. Вперше слово "вуду" було застосовано і записано католицькими місіонерами, які працювали у Вест-Інді§. Особисто ж я вважаю, що це слово походить від слова "водун". Мовою народності ашанті воно означає магічний обряд.
   - Так це релігія чи чорна магія? - знову запитав Хома Іванович.
   - Вуду дійсно пов'язано з чорною магією, але в цілому, це релігія африканського типу. Характерною §§ рисою є те, що віруючі стають "одержимими" богами, яким вони поклоняються. Як і в інших містичних віруваннях, схожого типу, жерці, запам'ятайте §х істинні назви (хунган) і жриці (мамбо) викликають для консультацій духів предків.
   - І як відбувається посвячення вірних?
   - Воно пов'язано з двома основними обрядам: ритуалом Сонця, який називається радас (його вище божество - Дангбе, тобто бог-змій), і обрядом Петро, того, хто дарує віруючих магічною силою. Якби посвячували в цей культ вас, ви б і отримали чисто укра§нське імя Петро. Ви ж народилися в Петрівку, чому вас назвали Хомою?
   - Діда мого так звали. А він був великим авторитетом у нашій родині.
   - Зрозуміло, але та сила, якою ви володієте від природи і про яку навіть не підозрювали до останнього часу надто велика для вас ноша. Саме в ній коріння ваших постійних проблем. Треба постійно ділитися нею з кимось або для вирішення тих чи інших проблем. Інакше ви можете вибухнути зсередини. Це просто знахідка для вас, що ви займаєтеся науковою роботою і постійно пишете і друкуєте якісь статті, монографі§ і підручники. Таким чином ви скидаєте власну внутрішню енергію на інших людей. Який тираж вашо§ останньо§ книги?
   - Підручник "Біологія" для середньо§ загальноосвітньо§ школи виданий тиражем майже 500 тисяч примірників.
   - Чи стало вам легше на душі після його виходу?
   - Так, звичайно. Я отримав чималий гонорар.
   - А серйозно?
   - Треба подумати.
   - Якщо пустити по шляху використання вуду когось іншого, недостойного, неосвіченого і морально нестійкого дуже багато біди буде. Тому і обрали вас, доктора наук, професора, академіка, декана, біолога. Ви саме та людина, яка буде користуватися своєю силою з необхідною обережністю. Сталін і Гітлер користувалися нею зовсім необережно і без будь-якого внутрішнього самоконтролю. Тому і загубили десятки мільйонів людей.
   - Дякую за попередження, але я волів би використовувати власну силу лише проти конкретного уособленого зла.
   - Все одно обережно. Ваш Пророк і Вчитель Тарас Шевченко абсолютно геніально сказав з цього приводу: Польща впала, та й вас придавила. Я знаю, що ви готуєтеся знищити Росію. Обережно, бо це гора більша за Польщу, коли вона раптово розвалиться, може придавити уламками і вашу улюблену Укра§ну. Тому дійте обережно, дуже обережно. Але зараз продовжу про вуду. Обряд "перетину вод", також є частиною посвячення. Він проводиться наступним чином: білу як сніг вівцю приносять у жертву морю. Одночасно морю жертвують двох білих голубів і двох білих курей.
   - Кривавий обряд.
   - Так. Під час ціє§ криваво§ церемоні§ в повітрі лунають страшні крики хунгана і дикі вигуки глядачів. Обов'язковим атрибутом є ритмічний бій барабанів. Взагалі то барабани заводять натовп, згадайте, як §х любили під час муштри в Росі§ і Німеччині. У культі вуду вважають, що шкіра барабанів зроблена із сонячного світла і тому той, хто §х торкається отримує невичерпну енергію світила. Крім того, у вас в Укра§ні, де в стародавні часи був культ бика і вепра, шкіра цих культових тварин, з яко§ робили барабани, теж мала велику силу. Ваші укра§нські козаки не випадково під час битв з ворогами обов'язково використовували барабани. Про це нині мало хто знає, але укра§нські сотні і полки йшли на переможні битви під Жовтими Водами проти поляків і під Конотопом проти росіян під звуки барабанного бою.
   - То ви знаєте про Укра§ну і укра§нців навіть більше за мене.
   - Це не правильно. І вам, щоб стати видатним магічним захисником Укра§ни треба вивчати не лише магію, але і історію Укра§ни. Перед тим. як §хати до вас я засів за підручники і навчальні посібники. Багато чого вдалося виловити і з Інтернету. Ось такі справи. Але повернемося до нашо§ теми. Храми вуду, або хумфоси, інколи прикрашають здавалося б абсолютно не потрібними тут репродукціями католицьких святих. У африканців вони вже давно вважаються сво§ми богами. Ерзулія вважається такою собі Святою Богородицею вуду. Вона, як і Венера, асоціюється з Місяцем. До стелі храмів вуду підвішують черевички Ерзулі§.
   - А яке реальне призначення ритуалів вуду?
   - Вони, в більшості випадків мають захищати общини від нападів злих духів. Культ вуду виплекав і сво§х чарівників-лікарів. Це цілий клан мандруючих магів, які для зняття хворим нервового і м'язового напруження прописують §м спеціальні водні мікстури. Чарівники вуду доволі вправні в обернених чарах і здатні повернути зло на будь-кого, хто його викликав. Ті, з ким це трапляються, серйозно хворіють на гострі неврози, які в медицині називаються "шоковий рецидив".
   - Я розумію, що це перше ознайомче наше завдання, де ви не будете мене вчити ніяким конкретним речам. Але все ж цікаво, які чари застосовуються в цьому культі? - запитав Невір.
   - Будь ласка, в магічному арсеналі вуду є надзвичайно потужні і дієві чари як для захисту, так і для нападу. Наприклад, щоб скористатися чарами Чорного Муса, необхідно написати на аркуші паперу тринадцять разів ім'я ворога , тоді його тіло і душа серйозно постраждають. Папір покривають шаром порошку "чорний мус", склад якого тримається у строгому секреті, але я на практичних заняттях розкрию вам його. Потім цей папір спалюється опівночі. Дуже важливо забрати з дому весь попіл від спалювання цього покритого порошком паперу, щоб там не залишилося і слідів, викликаних силами зла.
   - А можна скористатися магією вуду для вирішення власних проблем?
   - Звичайно. Для того, щоб управляти свідомістю певно§ людини, достатньо намочити підошви його взуття чарівною рідиною, "олією, що викликає покору". В південних районах США, де культ вуду доволі поширений, розбризкують так звану "олію, що умилостивлює босса". Коли нога начальника торкається тако§ "наолієно§" поверхні шеф стає таким добрим до вас, що хоч до рани прикладай.
   - А щось у вуду є для добра?
   - Абсолютна більшість магічних ритуалів вуду призначені для реалізаці§ злих намірів. Ми з вами засво§мо, наприклад "згубне заклинання", яке насилає на живих сили мертвих. Спочатку створюється мініатюрна труна, яка освячується іменами диявольсько§ трійці - Метр Карефо, Повелитель перехресть і демонів; Гран Буа, Владика нічно§ землі і нічних лісів; і Барон Субота, Повелитель цвинтарів. Але головне тут певні магічні заклинання, які ми з вами вивчимо. Після цього домовина відправляється за призначенням і отримувач цього "подарунка" відправляється в кращий світ.
   - І ви навчите мене всім цим заклинанням?
   - Так, научу. Але головне, як на мене, навчитися зомбувати людей, а також перетворювати на зомбі мертвяків.
  
  
  
  
  
  
  

Розділ УІІ.

   Декан біологічного факультету Хома Іванович Невір допрацьовував на цій посаді останні тижні. Через півтора місяці він мав приступити до виконання обов'язків професора мабуть найпрестижнішого у світі Гарвардського університету у США. Уже була узгоджена з ректором кандидатура наступного декана. Ним мав стати, як і планував Невір, його давній друг і заступник професор Петрусь. Вибори декана мали перетворитися на пусту формальність, так як колектив факультету переносив всі чесноти Невіра і на його заступника, сподіваючись, що з від'§здом старого декана до Америки новий продовжить здійснювати дуже успішну для факультету політику свого попередника.
   Невір сидів у своєму кабінеті і переглядав оперативну інформацію, надану йому секретаркою, коли до кабінету зайшов стурбований Петрусь.
  
  -- Щирий привіт моєму наступнику, - широко посміхнувся Невір. - Якісь проблеми?
  -- Та з'явилася тут одненька, - невесело посміхнувся Петрусь.
   - Викладай.
   - Хтось розпускає чутки, що ми з тобою знаємося з сатанинськими силами і через це мене обирати деканом не слід.
   - Це ти серйозно чи це в тебе з самого ранку такі жарти? - здивувався Невір. - У нас же тут не якийсь "лохотрон", а солідна столична науково-навчальна організація. Я сподіваюся, що у нас співробітники є людьми раціональними і ні в яку дурню собачу не вірять.
   - А в те, що собаки можуть розмовляти ти біолог зі світовим ім'ям віриш? - з гіркотою запитав Петрусь.
   Невір знітився і відвів у бік погляд.
   - Ну це зовсім інше, - продовжив він. - ми просто не знаємо всього. Напевно хтось провів серію біологічних експериментів з цим собакою і добився геніальних результатів. Пам'ятаєш, як подібне описано у "Собачому серці" Булгакова? Професор Преображенський.
   - Хто ж це такий? - запитав Петрусь. - Ти знаєш у Києві біолога чи лікаря такого рівня? Я, наприклад, знаю лише одного такого.
   - І це кого ж?
   - Тебе, дорогого. Скажу відверто, я відразу тебе запідозрив. Де ще є мікробіолог, клонувальник і лікар в одній особі. Я, крім тебе, більше нікого такого не знаю.
   - Сподіваюся, ти не будеш поширювати сво§ здогадки, так би мовити, серед широкого загалу.
   - Могила. Я не знаю, що ти там почнеш витворяти в Гарварді, де суто матеріально-технічні і фінансові можливості для проведення експериментів не зрівнянні з нашими.
   - Ну добре вже про мене, - почухав свого високого лоба Хома Іванович. - Я §ду, а ти залишаєшся. Що нам робити з тими чутками, які хтось цілеспрямовано розповсюджує, щоб тебе не обрали на декана. Яка, так би мовити, анатомія цих чуток.
   - В загальному контексті мені відомо, що навіть у тій кра§ні, куди ти §деш, тобто у США в 1978 році декілька відомих фірм Америки опинилися перед реальною загрозою повного краху через чутки.
   - Ну й що ж про них розповідали?
   - Ну, наприклад, про те, що значна частина §хнього капіталу знаходиться в руках відомо§ в той час сатанинсько§ секти Муна, що вони знаходяться у зговорі з самим дияволом тощо. Створюваний десятиліттями високий авторитет цих фірм почав падати в очах набожних американців вже не по днях, а по годинах.
   - Ну і хто ж поширював такі чутки, - запитав Невір. - Вдалося вияснити §хнє джерело?
   - Так, ними виявилися фундаменталістські релігійні общини, розміщені на півдні США. Їх пастори говорили в сво§х проповідях про небезпеку самого існування цих фірм і компаній.
   - Ну один же до одного, як поширюють чутки Укра§ною російські спецслужби через попів §хньо§ так звано§ Укра§нсько§ православно§ церкви Московського патріархату. Я в минулому році ховав на Полтавщині свою тещу і запросили §§ відспівувати місцевого попа, іншого в селі просто не було, Московського патріархату. І ось коли вже була тризна цей піп добряче хильнув, нажерся до відвалу і гикаючи завів своє§. Каже: оце НАТО нам зовсім не потрібне. Це сатанинська організація, яка воює з Богом і православ'ям. І так далі. А тексти цих проповідей складають у ФСБ в Москві. Чи не так?
   - А в моєму селі на Рівненщині у такій же церкві Московського патріархату, яку в нас називають "кацапською" піп проповідує, що ніяких укра§нців і в природі не існує, а є лише "русские". І ніхто його не візьме за сраку. Ось така в нас влада і такі в нас люди. А ти хоти, щоб хліб родив, коли таке твориться.
   - Ну цей піп на Полтавщині ніяких аргументів на користь свого твердження, що НАТО є сатанинською організацією не наводив. Але ж американці не є настільки марновірними. Їм потрібен хоча б формальний привід. Чи не так?
   - Так точно. Вони як доказ приводили "розшифрування" емблем тих чи інших компаній.
   - І що ж це були за аргументи? Чого вони там накопали, ці попіки.
   - Та не будемо далеко ходити. Думаю, що і ти та твоя родина користуєтеся продукцією відомо§ американсько§ компані§ "Проктер енд Гембл".
   - Та §§ майже всі знають у нас. Що ж там у них "сатанинського" відкопали? Це ще більший маразм, ніж із НАТО.
   - Згоден, - посміхнувся Петрусь. - Зокрема, на емблемі ціє§ фірми до даного скандалу зображалося обличчя старо§ людини у формі серпу місяця, яке повернуто до 13 зірок. Зірки символізували 13 штатів Америки, які існували тоді, коли створювалася ця фірма.
   - І який же тут кримінал на думку попіків? - аж підскочив експансивний Невір.
   - Серпоподібний місяць, на думку пасторів, надто прозорий натяк на секту Муна і на §§ засновника, втілення антихриста. Диявольський вимисел проглядав нібито в тому, що зірки на емблемі розташовані у формі цифри 666, тобто числа сатани відповідно до інтерпретаці§ вірша з розділу 13 Книги Відвертостей.
   - Так ось звідки ростуть ноги відміни, нібито на чисельні вимоги віруючих, потяга, за номером 666, який ходив з Києва. Ніякі то не віруючі. То все ті ж попіки Московського патріархату. Той потяг десятки років ходив за часів СРСР по своєму маршруту і жодно§ катастрофи чи хоча б аварі§ в нього не було. А в той же час по§зди з "богоугодними" номерами розбивалися, сходили з рейок, а два з "сприятливими" номерами навіть згоріли десь в Росі§, спаливши сотні людей заживо. От дебіли!
   - Так, це все, як ти кажеш, дурня собача, хоча ця дурня і не стосується собак, що вміють говорити, - серйозно сказав Петрусь. - Але перемогти в боротьбі з чутками потужній світовій фірмі не вдалося і вона капітулювала. В квітні 1985 року вона забрала геть з усіх етикеток цю "сатанинську" емблему і до нас в кра§ну після 90-х років потрапила вже без не§ . Та про цю історію в Укра§ні ніхто нічого й не знає.
   - А ти звідки знаєш? - здивувався Невір, дивлячись на свого заступника.
   - Для того, щоб перемогти в боротьбі з чимось, в даному випадку з несприятливими для мене чутками, які хтось цілеспрямовано поширює факультетом, треба знати саму сутність проблеми.
   - То в тебе і в цій ненауковій справі справжній науковий підхід, - засміявся Невір.
   - А що ж робити, якщо я доктор наук і професор, - і собі посміхнувся Петрусь. - Ось я і вивчаю, так би мовити і кажучи по-біологічному, анатомію чуток. 12 жовтня 1969 року до детройтсько§ приватно§ радіостанці§, яка спеціалізувалася на поп-музиці зателефонував невідомий, який повідомив про власне відкриття. Виявляється, якщо прокрутити композицію "Бітлз" "Революція N 9" навпаки, можна почути слова "збудораж мене, мертвяк". Той же чоловік повідомив також, що в іншій композиці§, якщо забрати всі додаткові шуми, можна виразно почути, як Джон Леннон шепче: "Я поховав Пола". При цьому він нагадав редакці§, що Пол Маккартні вже довгий час не з'являється на публіці.
   - І що ж, історія мала продовження? - щиро здивувався декан.
   - Ще й яке, - продовжив Петрусь. - Через два дні одна з високотиражних американських газет опублікувала статтю в якій стверджувала, що Пол Маккартні помер. При цьому було наведено безліч різноманітних "доказів". Виявляється, знаменитий музикант ще в 1966 році загинув а автокатастрофі, пішовши з чергового запису квартету у пригніченому стані. На обкладинці одного з альбомів, здається "Sergeant Pepper" на рукаві Маккартні видно значка з буквами ОРД, що означає "офіційно оголошений мертвим". З іншого боку обложки всі музиканти групи зняті анфас, крім Пола. На диску "Abbey Road" Джон Леннон знятий в одязі священника, Ринго Стар весь в чорному, як працівник похоронного бюро. Гаррисон взагалі одягнений як копач могил. Пол же Маккартні переходить вулицю босим. А всім відомо, що за тибетськими звичаями мертвих ховають босими.
   - Ну й нагородили стільки всяко§ дурні. Хто ж у таке повірить?
   - Там ще один цікавий "доказ" наводився. Як уже абсолютно залізний аргумент. На обкладинці цього диску було сфотографовано автомобіль марки "фольксваген", який стояв біля тротуара. Його реєстраційний номер абсолютно чітко проглядався і був "28 IF". А всім відомо, що вік Пола Маккартні на той час складав 28 років. Англійське ж слово "if" означає "якби". Тобто, нібито прямий натяк на те, що якби Маккартні був живий, то йому було б 28 років.
   - Ну і які наслідки з усіє§ ціє§ дурні?
   - "Новину" підхопили і інші засоби масово§ інформаці§. Почалися напади божевілля серед прихильників знаменито§ рокгрупи. Полу навіть прийшлося виступити зі спростування абсолютно безпідставних чуток в часописі "Лайф". В цьому ж журналі помістили фотографію Маккартні. Але якийсь чудило подивився на не§ на просвіт і побачив, що з іншого боку сторінки зображений на рекламі автомобіль, який ніби відсікає голову рокзірці. Всілякі спростування Маккартні тільки підігравали чутки. Почали говорити, що замість Пола виступає його двійник.
   - Повний амбець, маразмо-дурізмо-ідіотизмо-дебілізмо, - знову засміявся Невір. - Але це цікаві факти. А який механізм запуску тіє§ чи іншо§ чутки?
   - Механізм розповсюдження чуток "запускається" в більшості випадків якоюсь конкретною подією. Вона природно притягує до себе увагу певно§ групи людей. Ці люди, як правило, не володіють всією інформацією про причини і наслідки ціє§ поді§, але намагаються відтворити цілісну картину того, що відбулося з окремих шматків. Чим більше елементів ціє§ картини відсутні, тим більше ця картина доповнюється людською уявою. Врешті-решт вибирається найімовірніший чи найбільш підходящий варіант трактування того, що вже відбулося чи відбувається саме нині. В подальшому цей варіант вважається бездоганним, а про інші вже ніхто і не згадує.
   - Ну, а в твоєму чи то пак нашому випадку, що є основою для виникнення чуток?
   - Фактом є те, що ти, тобто декан біологічного факультету §деш на роботу до Америки в найпрестижніший університет світу. Тебе треба замінити на цій посаді достойною людиною і на роль ціє§ людини обрали саме мене. Безперечно, існують люди, які вважають, що моя кандидатура не є ідеальною чи хоча б однією з кращих на цю посаду. Так як у тебе таких проблем не виникало, то можна зробити цілком обґрунтований висновок, що мій авторитет у колег не є, м'яко кажучи, адекватним твоєму. Крім того, ми з тобою друзі і можливо, що хтось вважає, що ти просто залишаєш мене тут "стерегти місце" декана і по поверненні займеш його знову. Тобто, люди вважають мене фігурою несамостійною, тобто просто маріонеткою.
   - Ти однозначно не маріонетка і ці люди дуже скоро зможуть у цьому переконатися. - запевнив друга Невір. - Того, хто поширює такі божевільні чутки треба шукати серед нашого найближчого оточення. Дійсно, нерідко в основу виникнення чуток лежить достовірний факт, який людина побачили "на власні очі". Здавалося б, яку волю фантазі§ тут можна дати? І тим не менше кримінологи і юристи давно помітили, що людство явно переоцінює власні здібності у сприйнятті фактів.
   - Один із засновників судово§ психіатрі§ безліч разів проводив експерименти на лекціях зі сво§ми студентами медиками, людьми, які мали б бути особливо уважними в силу §хньо§ майбутньо§ спеціальності. І отримав вражаючі результати. Він найняв актора з театру, який на одній із лекцій увірвався до велико§ аудиторі§, де знаходився увесь курс і почав проголошувати щось незрозуміле. Цей актор був одягнений як для карнавалу і взагалі здавалося б спеціально робив усе, щоб його ніколи не забули. Інцидент тривав не більше за 20 секунд, бо цей психіатр виставив вламувача за двері.
   - Про такі експерименти я чув і в медичному університеті. На лекці§ з психіатрі§ один професор про них розповідав. Але сам чомусь §х не проводив, - згадав сво§ студентські роки Невір.
   - Не чекаючи ні секунди класик судово§ психіатрі§, а це був знаменитий Клапаред, поставив кожному студенту 11 запитань. При цьому виявилося, що в середньому правильних відповідей було менше половини. Крім того, розходження у відповідях були значними. Клапаред вдягнув актора в довгу блузу, білі рукавички, коричневий шарф, волосся ховалося під фетровим капелюхом. В одній руці він тримав вишукану палицю, а в іншій трубку для куріння. Студенти не розгледіли навіть рукавичок, а капелюх в багатьох виявився солом'яним або навіть циліндром.
   - Ну і який висновок для судово§ медицини виніс цей науковець?
   - Було експериментально доведено, що свідки дають показання, більше виходячи із ступеня ймовірності, ніж із того. що вони помітили. Увірватися на лекцію міг якийсь ексцентрик або анархіст, тому він і мав на голові циліндр і був обмотаний червоним "революційним" шарфом.
   - А яке відношення все це має до механізму виникнення чуток? - здивувався Невір.
   - Саме безпосереднє. Абсолютно точне свідчення є винятком. Свідки дають неправдиві свідчення з такою ж впевненістю, що і правильні, будучи в однаковій мірі щирими. Те, що ми заявляємо, часто-густо відображає швидше за все стереотипи нашого мислення, ніж побачене насправді. Навіть якщо в декількох свідків показання співпадають, то це не означає, що вони вірні. Ми маємо природну схильність до міфів і це служить живильним середовищем для виникнення і циркуляці§ чуток.
   - Дійсно, в Києві існує декілька міфів або так званих "міських історій", Це свого роду такі собі міні-казки і §х поява навіть не пов'язана з конкретним випадком. - знову посміхнувся Невір. - Зовсім нещодавно по Києву ходила чутка, що в одному з супермаркетів маленьку дитину нібито вкусила змія, яка виповзла із зв'язки бананів. Остання в свою чергу знаходилася у відповідному упаковочному ящику. Дитину доставили до лікарні, де вона і померла.
   - Поступово такі чутки перетворюються на легенду і вона починає мандрувати від міста до міста. час від часу якийсь новий оповідник надає історі§ сучасного звучання, запевняючи, що ця історія трапилася цим літом саме в §хньому місті.
   - Мене завжди дивувала живучість легенди про крокодилів, яких хтось випустив до Дніпра або до каналізаційно§ мережі міста і вони там розплодилися і нападають на людей. Чому колективна пам'ять киян так довго зберігає цю історію? Це для мене загадка. Якась родина нібито привезла десь з "забацано§" південно§ кра§ни цілий виводок маленьких крокодилів і втомившись §х годувати і взагалі няньчитися з ними випустила §х в каналізацію. Харчуючись всілякими відходами і пацюками крокодили не лише вижили, але й почали розмножуватися.
   - Просто Ки§в багато в чому містичне і сюрреалістичне місто, тому тут уява людей завжди вражена чимось надприродним, нехай навіть це таємниця існування підземного світу в столиці. Більш того, на початку ХХІ століття в місті-гіганті, яке дуже швидко розвивається і розростається, цій чутці неминуче надається містичне звучання.
   - Саме життєздатністю циркулюючих у суспільстві міфів пояснюється постійна поява таких чуток, як про привид "голосуючого" на дорогах. Таксисти розповідають, що §хню машину зупиняє якась людина в темному балахоні, схожа на католицького ченця. Він сідає на заднє сидіння і починає досить нерозбірливо проголошувати різні пророцтва. Скажімо такого штибу: літо буде надзвичайно жарке і весь врожай пропаде, а восени підуть криваві дощі або потечуть ріки крові. Водій озирається назад і бачить, що нікого на сидінні вже немає.
   - Мені дивно, що в епоху свободи інформаці§ і Інтернету, - здвигнув плечима Петрусь, - продовжує, як і багато століть до того, жити §§, так би мовити, чорний ринок. Але, напевно, такою є людина і суспільство, яке вона створює. Чутки неодмінно відображають клімат у суспільстві. Як на мене. то чутки це намагання перекласти на когось чи на щось колективне незадоволення, недовіру, неприязнь, нарешті власний страх. Я вважаю, що раз чутки поширюються, значить це комусь потрібно. І чим більше тих, які хочуть поширювати чутки і тих, які §х із задоволенням слухають, тим легше віриться в самі неймовірні побрехеньки.
   - Ну добре, - перервав розмову Невір. - Переходимо від загальних міркувань і інформаційного забезпечення проблеми до розробки шляхів §§ вирішення. Будемо боротися з чутками, так би мовити "біологічними" методами.
   - А це як?
   - Зараз почуєш.
  

Розділ УІІІ.

   Рівно через рік Невір при§хав у відпустку з Америки додому і сидів у кабінеті декана біологічного факультету Петруся на незвичному для себе місці відвідувача, а не хазя§на. Зустрівшись, чоловіки міцно обнялися, щиро посміхаючись один одному.
   - А для тебе Гарвард пішов на користь, - похитав головою Петрусь. - Помолодшав років як мінімум на п'ять. Може і мені спробувати.
   - В мене ще чотири роки контракту залишилося, але я вже зондую грунт для того, щоб саме ти замінив мене на тій посаді в Гарварді та ще й в моєму кабінеті, коли я повернуся додому, - приязно сказав Невір. - Але треба для вирішення ціє§ проблеми неодмінно ще багато чого зробити. Зокрема, тобі потрібно написати декілька статей до §хнього журналу. Актуальні теми я тобі зараз назву.
   - Зачекай. Будь ласка, зачекай з актуальними темами. - посміхнувся Петрусь, - краще розкажи мені, як там тобі жилося в Штатах. Професійних особливостей поки що не торкайся. Як там живуть американці?. Що найбільше тобі кинулося в вічі? Які стереотипи прийшлося ламати, так би мовити, до ноги?
   - Будь ласка, перше, що мені кинулося у вічі, так це дивне відношення американців до температури середовища §хнього проживання. Літом температура в кампусі нашого університету іноді сягала 40 градусів за Цельсієм, американського Фаренгейта займати не будемо, хоча мені було не легко звикнути до §хньо§ температурно§ градаці§. Відносна вологість повітря - 100 відсотків. Але в приміщеннях завжди холодно, як в м'ясній крамниці. Зимою ж температура може опускатися нижче мінус десяти градусів, а в цей же час в американських будинках вона піднімається до 30 градусів Цельсія. Уяви себе закутаним у шубу у сауні.
   - Щось у цьому, звичайно є, - задумливо протягнув Петрусь. - один середньовічний схоласт ставив запитання перед церквою чи можна пекло визначити як місце, де страшний холод чергується зі жахливою спекою? Він вважав, що не можна, так як при переході від одніє§ нестерпно§ температури до іншо§, прямо §й протилежно§, людина відчуває мить справжнього блаженства. - То що ж це за пекло? - запитував схоласт.
   - Американці діють за принципом, що температура в приміщенні вважається підходящою, якщо ви можете в ній носити одяг прямо протилежний тому, який відповідає сезону. Коли назовні холодно, вдома ви ходите в майці і шортах. Якщо ж на вулиці спека і в повітрі сто§ть марево, вам в приміщенні буде комфортно в товстому вовняному светрі.
   - Пам'ятаю історію про те, яка буча зчинилася в США, коли §хній президент Джиммі Картер запропонував кожному американцеві з метою економі§ електроенергі§ потурбуватися про те, щоб температура в його будинку взимку була плюс двадцять, - прицмокнув язиком Петрусь.
   - Ти абсолютно правий. Здавалося б цілком комфортна температура. Але американці так не вважають. З таким же успіхом будь-який президент ціє§ кра§ни міг би пояснювати сво§м громадянам, що з метою економі§ фруктів вони повинні відмовитися від улюбленого всіма яблучного пирога.
   - Коли я був у Штатах у відрядженні мене здивувала вивіска на багатьох кінотеатрах: "заходь сюди, тут прохолодно". Літній період тут найбурхливіший для кінопрокату. Холод - одна з основних розваг американців влітку, тому люди беруть з собою в кіно светри, особливо якщо температура надворі досягає 35 градусів за Цельсієм. Якщо §х не взяти, то американці б сиділи на стільцях в кінозалі цокаючи від холоду зубами. Ось тільки мені так і не стало зрозумілим, чим визначається така §х поведінка.
   - Для багатьох не американців це залишається загадкою. Але думаю, що мені вдалося відкрити причину цього дивного явища. Одержимість перевертати температуру на свій лад, по-моєму, говорить нам немало про Сполучені Штати. Думаю, що це просто елементарна боязнь чогось недоотримати в житті. Для §х предків, які прийшли на цей багатющий континент, і §х сьогоднішніх нащадків просто уникнути бідності і голоду було явно недостатньо.
   - Але ж у нинішніх Штатах мільйони бідних людей, - запротестував Петрусь.
   - Дійсно, §х можна зустріти ледь не кожному кроці в центрі великих міст, - підтвердив Невір. - Але справа в тому, що і вони розділяють "американську мрію", тобто і у них колись буде всього набагато більше ніж вони зможуть з'§сти, зносити, будинок буде набагато більший, ніж реально §м потрібен тощо.
   - А як у них з порядком у домі? - скинув брови догори Петрусь.
   - Я був у Великобритані§ на стажуванні і довідався там, що в цій кра§ні навіть середні класи вітають певну неохайність у домашньому інтер'єрі. Якщо в будинку стерильна чистота вона кажуть, що тут ніби ніхто і не живе. Хіба можна скувати ланцюгами дітей, щоб вони чогось і десь не накидали. - кажуть британці. В Штатах все інакше. Дім у американців має бути максимально досконалий в усьому, коли до вас прийдуть навіть непрохані гості. Безпорядок у домі так же немислимий, якби ви пішли на званий прийом з величезною плямою від чогось непристойного на власному костюмі.
   - Але ж американці доволі прості і навіть грубі у спілкуванні, - заперечив Петрусь.
   - Це ще один міф, який розповсюджують люди, які у США ніколи не були, - поспішив висловити сво§ враження Невір. - Громадяни США надзвичайно виховані і ввічливі. Але чомусь увесь світ думає, що вони не такі.
   - Так, я навіть можу змалювати тобі зустріч двох американців, як §§ уявляють собі іноземці. "Грубими і крикливими голосами два американці вітаються, ляскаючи один одного по плечах і волаючи: "Ага, ось і ти, сучий сину. Привіт, здоровий був малюче. Як живеш-можеш, старий". І так далі. Можливий варіант, коли вони одразу починають махати кулаками або стріляти один в одного.
   - Ха-ха-ха, зареготав Невір. - Оце так сцена. Все це в США зовсім не поширене. Більшість американців спілкуються один з одним в такій манері, що вона припала б до смаку навіть церемоніймейстеру на імператорських похоронах у Японі§.
   - Ну змалюй мені, будь ласка, зустріч кількох американців на вулиці.
   - Дуже прошу. Ти зустрів на вулиці свого давнього знайомого, який розмовляє з двома тобі не відомими людьми. Ось як все це зазвичай відбувається.
   - Твій друг: Джон, я дуже радий тебе бачити. Я хотів би тебе познайомити з Саймоном і Франком.
   - Саймон: Мені надзвичайно приємно познайомитися з вами, Джон.
   - Ти: Я дуже радий познайомитися з вами, Саймон.
   - Френк: Я щасливий познайомитися з вами, Джон.
   - Ти: Я просто не маю слів, щоб виразити свою радість, що зустрів вас, Френк.
   - Твій друг: Як ся має твоя дружина, Джон?
   - Дуже дякую, вона в порядку.
   - Твій друг: А тво§ діти?
   - І у них все добре.
   - Я дуже радий за тебе, Джон.
   І так далі і тому подібне. Наприкінці цього обміну всілякими церемонійними виразами вам потиснуть руку шість разів кожний, здоровкаючись і прощаючись.
   - Так що мені, готуючись до по§здки до Штатів, треба буде добряче в тебе проконсультуватися, - похитав головою Петрусь. А то ще встряну до яко§сь халепи.
   - Через чотири роки я вже буду мати повніше уявлення про Америку і американців. - запевнив свого друга Хома Іванович. - Наприклад, після будь-яко§ дружньо§ зустрічі неодмінно необхідно попрощатися з кожними гостем, який іде, додавши при цьому, що знайомство з ним було для вас найприємнішою подією у житті, навіть якщо за увесь вечір ви не сказали один одному жодного слова.
   - Але ж американці дійсно люди доволі невимушені, - продовжив розмову Петрусь. - Хіба не так?
   - Так то воно так, але при всьому цьому §х правила неофіційного етикету такі ж надумані, як і ті, які використовуються серед представників дипломатичного корпусу. За кордоном вважають, що "невимушений" означає "розкований". Але в США, щоб виглядати невимушеним треба добряче напружитися. Якщо ви забігли до когось на хвилинку, то фразу "Як ся маєте?" будете вимушені сказати з величезним пі§тетом. Це означає, що ваша зустріч найщасливіша у світі подія з того часу як вражений Ромео вперше побачив Джульєтту.
   - Мені кинулося у вічі, - продовжив Петрусь, - що американці, які не будучи до того знайомими, зустрічаються за кордоном, неодмінно проходять цілий ритуал, так би мовити, географічно§ ідентифікаці§. Він теж входить до кодексу хорошого тону.
   - Так, неодмінно треба запитати з яких ви кра§в, тобто штату, - посміхнувся Невір. - При цьому називається не лише штат, але й місто, звідки ви при§хали, скажімо до Лондону чи Парижу. Потім розмова продовжується довкола того, що хтось колись у цьому штаті, а то і в цьому місті був. Або там колись був двоюрідний брат вашо§ троюрідно§ тітки. А може він там і жив, правда зараз не пам'ятаю ні його імені, ні прізвища. Потім він з цього вашого штату пере§хав не то до Маямі у Флоріді, не то до Анкоріджа на Алясці. Але все це вже не має ніякого значення, так як географічний зв'язок встановлено, доведено і з приводу цього зроблено декілька поштивих зауважень.
   - Я помітив, що в американських супермаркетах скрізь черги, - продовжив власні враження від Америки Петрусь. - І це не тому. що не вистачає товарів. Причини черг не ті, які були в ки§вському гастрономі на Хрещатику в добу "розвинутого соціалізму", коли не вистачало нічого, навіть найелементарнішого і найпотрібнішого. Просто американці пристрасно люблять ходити на закупи. В тих місцях, де давні наці§ ставлять пам'ятники сво§м видатним особистостям, вони зводять шопи.
   - Так, - згодився Невір. - Саме вони є гордовитими символами американсько§ величі. Правильно ти звернув увагу і на черги. І це при тому, що будь-яких мислимих і немислимих товарів в Америці просто неймовірна кількість. Це черги за ... продавцями. Величезний надлишок товарів поєднується тут з недостатньою кількістю продавців.
   - Я теж звернув увагу на дві особливості торгівлі, які кинулися мені у вічі лише за декілька днів перебування в Америці.
   - Ну й що ж це за особливості? - запитав Невір,
   - Чим менше товарів на вітринах, тим престижнішою є крамниця і тим дорожчі в ній товари. В деяких надзвичайно дорогих крамницях Америки взагалі вважають, що цінники на товарах неймовірно спотворюють самий його вигляд.
   - Браво, друже. - зааплодував Невір, - я теж звернув на це увагу. Але я вважаю, що гордістю Америки все ж є не крамниці промислових товарів, а грандіозні продовольчі шопи. Найколосальніший бакалійно-гастрономічний шоп, який я коли-небудь бачив, був у Пейджі штату Арізона. Пейдж - маленьке містечко посередині пустелі. Величне приміщення піднімається з не§ у безхмарне небо. Полиці з сотнями видів хліба мають протяжність футбольного поля. Я нарахував дев'яносто сім різноманітних видів кефіру. Французьких вин більше, ніж можна собі уявити в будь-якому французькому супермаркеті. Величезні гори найрізноманітніших морських продуктів за тисячу миль від моря. Величезні вежі найрізноманітнішо§ і найвибагливішо§ §жі. Все це холодне і свіже, дякуючи постійному кондиціонуванню повітря і використанню установок штучного підтримання продуктів у свіжому стані, які є тут у величній кількості.
   - Згоден з тобою, - закивав головою Петрусь, - в усьому світі люди, які живуть у пустелі, пристосовуються до жорстких умов життя, живучи в наметах і юртах, щоб мати можливість легко перебратися туди, де є вода. Вони впродовж тисячоліть навчилися берегти воду і §жу. У них дуже обмежений раціон харчування. Америка - єдина кра§на на світі, мешканці пустель яко§ вважають і вірять в те, що мають право і можливість жити там точно так, як і в центрі великого комфортабельного міста.
   - Америка, не зважаючи на §§ величезні розміри, є доволі уніфікованою кра§ною, - продовжив свою розповідь про життя в цій кра§ні Невір. - Щоправда кожен штат має власну вимову і власний акцент американського англійського. А може і не кожен штат, а певна група штатів. Я ще в цьому не розібрався. Але є міста, які ніби випадають із американського "плавильного тигля".
   - І що це за міста? - здивувався Петрусь.
   - Я давно мріяв потрапити до Нового Орлеану.
   - Чому саме до цього міста?
   - Я знав, що французи в 1803 році продали Новий Орлеан американцям - разом з з усією територією штату Лу§зіана - трохи більше як за одинадцять мільйонів доларів. Не посміхайся так саркастично, на той час це була величезна сума. І з того часу це місто з якоюсь маніакальною впертістю опирається проникненню сучасно§ американсько§ культури.
   - Як це можливо? - здивовано підняв брови Петрусь.
   - Новоорлеанці обрали доволі своєрідний шлях для цього, - пригладив свою розкішну каштанову шевелюру Невір. - Вони користуються всіма здобутками американсько§ цивілізаці§, але при цьому донині зберігають традиці§ старовинно§ креольсько§ культури. В Новому Орлеані живуть і міркують не зовсім, а іноді і зовсім не по-американському.
   - Ну і в чому це конкретно проявляється?
   - Ми в Укра§ні і не лише в Укра§ні вважаємо, що постійна погоня за життєвим успіхом є відмінною рисою, так би мовити, стовідсоткового американця. А в Новому Орлеані цей чинник зовсім не є головним. Найбільший аеропорт міста названо на честь невдахи авіатора, а головна вулиця носить ім'я маклера, який розорився. Тут можуть влаштувати нібито нелогічний банкет на честь приятеля, який відправляється до в'язниці, щоб відбути там значний термін.
   - Невже таке можливе у США? - не повірив Петрусь.
   - В Новому Орлеані все можливе, - підтвердив Невір. - Я там був під час щорічного карнавалу. Не повіриш, але він там триває цілих два місяці. У людей просто стирається і так доволі невиразна грань між ілюзією і реальністю.
   - Не хотів би я там жити, навіть з §хніми близькими до тропіків субтропіками, апельсинами, гранатами і хурмою, - переконливо заявив Петрусь. - Так, по§хати раз на карнавал і досить.
   - Чому так?
   - Це ж якесь фатальне місто. За останні століття тут цілі квартали знищували пожежі, повені змивали цілі міські райони, тисячі людей мерли від епідемій. Здається у 1981 році густі хмари комарів спустилися на приміські селища Нового Орлеану і багато домашніх улюбленців-тварин загинули, просто захлинувшись ними. Урагани, на шляху руху яких і знаходиться місто вже не раз вимивали на цвинтарях домовини і розвішували покійників по гілках дерев. А останній ураган взагалі затопив усе місто. Трупи плавали по вулицях і §х нікому було прибирати. Так як урагани тут з легкістю зривають дахи будинків і навіть виривають з корінням з землі могутні дуби ніхто не повірить у те, що в цьому місті можна зробити абсолютно безпечне для проживання людей довкілля.
   - Ну досить про Америку, - перервав друга Невір. - Давай подумаємо, чим би мені зайнятися впродовж тих двох місяців з гаком, коли я стирчатиму у Києві. Я при§хав сюди і побачив, що моя дача окупована дітьми з §хніми друзями. А я так на не§ розраховував. Думав кожного ранку купатися в Десні, ловити рибу, збирати в лісі гриби і ягоди.
   - Я б тобі запропонував свою, але й у мене таж історія. - засміявся Петрусь.
   - А може тобі попрацювати, так би мовити за спеціальністю, - задумливо мовив Петрусь. - Ти у Гарварді, як я чув і читав у журналах, розробив нові ліки проти онкологічних захворювань. Випробуй §х на реальних пацієнтах у онкологічній клініці Академі§ наук. Люди все одно приречені, а так ти §м даси надію. Згоджуйся. Підпишеш контракт на місяць або хоча б на два тижні. Давай навіть так. Через місяць, коли в нас закінчиться вступна кампанія, махнемо з дружинами разом у відпустку до Іспані§. Як тобі така перспектива? Якщо ти не проти, я звернуся до своє§ небоги, яка має власну туристичну агенцію. Вона нам вибере найкраще в цей час узбережжя і найкомфортабельніший готель. З'§здимо до аквапарку. Ми ж ще з тобою, за нинішніми мірками, ще зовсім молоді люди.
   - Добре, - привітно посміхнувся Невір. - Домовилися. Це гарна ідея, так як я продовжу серію експериментів вдома, які проводив у онкологічній клініці у Бостоні. Там у мене були доволі значні успіхи. Так що я до платні університетського професора мав ще значний, так би мовити, лівий приробіток. А головному лікареві онкоцентру я зателефоную сам. Ото він здивується.

Розділ ХІ.

   - "Знову зацвіло Іудине дерево, - подумав декан біологічного факультету Олесь Олегович Петрусь. - І цей сатанинський 2015 рік настав. Черговий раз поширюються чутки про те, що з 2012 по 2015 роки світ фактично припинить своє існування. Хоча б уже Невір швидше повернувся зі Штатів. Він завжди знав що робити, як говорити з людьми і ні в яку таку дурню ніколи не вірив. І той собака, який говорив, на його думку був просто гіпнотичним впливом якогось дуже сильного гіпнотизера, що вирішив провести на нас свій черговий експеримент. Тим більше, що той собака десь дівся і більше ніколи не з'являвся".
   - Олесю Олеговичу, який жах! - закричала його секретарка, забігаючи до кабінету декана.
   - Що трапилося на цей раз? - підхопився з крісла Петрусь. - Прилетіли інопланетяни?
   - На тому квітнучому дереві під факультетом повісилася якась жінка. Ще вночі. А рано вранці міліція зняла тіло. За моє§ пам'яті це вже третя людина там повісилася. Ще й собаку хтось повісив під час вашо§ відпустки. Ви тоді в Іспані§ були. Я про це вам і не розповідала, забулася.
   - "Так ось де той собака пропав, - подумав Петрусь. А якого б іншого собаку там повісили . Тільки того. Але хто і навіщо"?
   - Люди говорять, що ці чутки розповсюджують по Укра§ні спеціально, щоб залякати людей і щоб збанкрутіла влада утрималася на плаву, - сказала жінка, запитально дивлячись на декана.
   - Чому ви на мене так дивитися, - здивувався декан, - сподіваюся це не наша студентка чи співробітниця?
   - Кажуть, що це була 33-річна домогосподарка, - продовжила секретар факультету. - Нібито при ній знайшли передсмертну записку, де вона сповіщає про те, що життя не має більше ніякого сенсу, так як до другого пришестя Христа залишилися лічені дні.
   - Газети пишуть, що сотні людей в Укра§ні покидають сво§ домівки, звільняються з роботи, рвуть родинні зв'язки в очікуванні "судного дня", який, як стверджують попи Московського патріархату, настане в травні 2015 року. Я не думаю. що серед співробітників і студентів нашого факультету є люди, які вірять в цю, як би сказав Хома Іванович, дурню собачу, але все ж треба провести відповідну роз'яснювальну роботу. Сьогодні ж по гарячих слідах необхідно скликати загальні збори співробітників і кожного курсу студентів. Виступати перед ними буду я. Зрозуміло?
   - Так, Олесю Олеговичу, - секретар пішла до дверей і тихенько §х причинила, залишивши декана сповненого нелегких роздумів.
   - "Укра§ну можна порівняти з таким собі коктейлем чи вінегретом з найрізноманітніших релігійних вірувань і культів, - черговий раз подумки звернувся до ціє§ проблеми Петрусь. - Основна частина віруючих - люди помірковані з достатнім здоровим глуздом. Але є й фанати і фундаменталісти. Особливо небезпечний православний фанатизм і фундаменталізм азійського російського штибу, який насаджується присланими з Москви попами, проповідниками і всілякими "матушками-черницями". То взагалі повний відпад. Петрусь згадав, як його попросили на день смерті одного з §хніх співробітників на цвинтар Берковець. Люди виголошували промови, згадували добрим словом померлого, коли до §хнього гурту підійшла одягнена в московський чернечий одяг жінка з типовим угро-фінським "кацапським" вилицюватим обличчям і грубо почала вичитувати родичів і друзів померлого, що йому не наші слова потрібні, а §§ молитва. Петрусь тоді §§ так же грубо виставив подалі, щоб не виникала. При§хала зі свого Кацапстану і тут у нас в Укра§ні сво§ дебільні порядки встановлює. - Ану забирайся геть, а то зараз як дам підсрачника, що залетиш звідси аж до своє§ Маскви. Черниця ристю побігла геть. Було видно, що до Петруся §й ніхто належного відпору не давав".
   - Викличте до мене, будь ласка, голову студентського наукового товариства Базельчука, - звернувся він по внутрішньому зв'язку до секретаря.
   Через декілька хвилин до кабінету декана зайшов середнього росту студент. Він мав класичний вигляд "заучено§" людини. Блищали окуляри в металічній оправі, які ховали спокійні примружені блакитні очі снайпера.
   - Викликали, Олесю Олеговичу? - запитливо подивився він на декана.
   - Так, Оресте. Є розмова. Конфіденційна розмова. Сідай, будь ласка. Чи були у вашому середовищі протягом останнього часу проповіді кінця світу? Хто §х проводив і з яко§ організаці§? Тільки не треба мені всіляких дипломатичних викрутасів. Говори так, як воно є насправді.
   - Як на духу. Такі спроби були і вони не припиняються і донині. Конкретне джерело для нашого факультету так звана Укра§нська православна церква Московського патріархату. Їхній приход знаходиться найближче до нас в районі Льодового стадіону. Ось звідси і засилають проповідників.
   - Уже є і статистика в цілому по кра§ні, - продовжив розмову декан, - в близький кінець світу у нас вірять понад 100 тисяч чоловік і ця цифра щодня продовжує зростати. Особливо багато таких людей у селах на Східній Укра§ні, де панує ця сатанинська церква.
   - І хто ж напередодні "судного дня" зголоситься терпіти пекельні муки, відмовившись від мрі§ вічно розкошувати в раю, - посміхнувся студент. - Але, як відомо: "легше верблюду пройти крізь вушко голки, ніж багатому потрапити до Царства Божого". Ось заради цього, як на мене, все це і придумано. Вже немало бізнесменів віддали всі сво§ гроші цій сатанинській церкві. А самі чекають кінця світу і власного спасіння. Дурнів вистачає не лише серед бідних, але й серед багатих. Але в цілому це просто класична спецоперація російського ФСБ з метою підриву внутрішньо§ стабільності в Укра§ні і елементарного заробляння грошей, шляхом "видоювання", вибачте на слові, лохів. Всі попи Укра§нсько§ православно§ церкви Московського патріархату є штатними агентами ФСБ. Це хіба що §жаку не зрозуміло.
   - Істинно так. Тому люди і рвуть зв'язок зі звичним образом життя, сподіваючись таким чином спокутувати гріхи, заслужити прощення і потрапити до числа праведників, яких чекає вознесіння на небеса.
   - Але чому ж тоді нічого не робить "наша" влада? Це ж і §й небезпечно, - здивувався Орест.
   - Спалах релігійного фанатизму викликає у влади занепокоєння, - не згодився Олесь Олегович. - І справа тут не тільки у стрімкому зростанні бажаючих купити "квитки на небеса". Існує реальна загроза того, як це було в минулому в інших кра§нах, що по кра§ні прокотиться хвиля масових самогубств. Особливо якщо пророцтва про друге пришестя Ісуса Христа не справдяться.
   - Власне кажучи, віра частини укра§нського суспільства в майбутній кінець світу вже призвела до ряду трагедій, - продовжив розмову з деканом Орест. - Нещодавно ки§вські газети писали про те, що покінчив з собою Іван Демиденко, молодий робітник із Броварів. Він випив отруту, довідавшись, що його дружина стала послідовницею вчення про "судний день". Ще раніше стало відомо про самогубство 16-річно§ школярки з Богодухова під Харковом. Батьки, занепокоєні захопленням доньки, заборонили §й відвідувати церкву Московського патріархату. І тоді вона, будучи вже там зомбованою, вирішила звести рахунки з життям.
   - Я навіть чув про те, що у зв'язку з ймовірним наближенням "Страшного суду" відмічені випадки дезертирства з армі§. А нещодавно подав у відставку лейтенант міліці§ із Києва, який разом із своєю дружиною вирішив "повністю присвятити себе справі Укра§нсько§ православно§ церкви Московського патріархату", яка проповідує трагічний кінець людства.
   - Так уже з'явилися, чого і варто було чекати, посередники, які взялися "допомогти" віруючим у досягненні §хньо§ мети, - засміявся студент. - Один із них 44-річний батюшка Голованов.
   - Саме його арешт, я так міркую, знаменуватиме собою початок рішучих дій влади проти проповідників "судного дня", - сказав Олесь Олегович. - Думаю, уряду було нелегко прийняти таке рішення, оскільки його могли звинуватити в переслідуванні громадян за релігійними мотивами, а отже, і в черговому порушенні принципів демократі§. Та й патологічна пристрасть "нашо§" влади "лизати Москві одне місце" всім відома. Але що поробиш, прийшлося піти і на такий крок.
   - А ви знаєте біографію цього Голованова? - запитав у декана Базелюк. - Він народився в російській Калузі. Закінчив у Росі§ духовну семінарію, де і був завербований ФСБ. Протягом декількох років працював у видавництві, яке випускало перекладену з інших мов на російську релігійну літературу. Там він переклав книги про теорію кінця світу. Потім ФСБ послало його до Укра§ни і він отримав прихід e Києві на Теремках. Тут він і став проповідувати іде§, які вичитав у тих книжках. До речі, церква послала його вчитися до нашого Інституту міжнародних відносин. Він був нашим студентом.
   - Зачекай, хвилинку, мені секретар факультету казала, що біля нашого корпусу бачили якогось чоловіка в рясі, який, стоячи на колінах, молився під деревом. Що то було за дерево? Хто був той чоловік? Оксана, - зайди до мене негайно, - мовив він у мікрофон внутрішнього зв'язку.
   Молода жінка через мить була в кабінеті свого начальника, тримаючи в руках папку з документами на підпис.
   - Зараз документи не потрібні, - зупинив §§ порухом руки декан. - Я тебе спитати хочу, під яким деревом молився той таємничий піп, про якого ти мені говорила? Пам'ятаєш?
   - Під отим деревом, яке так гарно цвіте. Такими брунатними квітам, коли на гілках зовсім немає листя, - відповіла секретар.
   - А хто то був, ти не знаєш?
   - Хто такий не знаю, але то мабуть св'ященник, присланий із Москви.. Це §хні попи і черниці стоять на колінах у різних районах Києва, випрошуючи подаяння. Інші церкви такі варварські азійські методи не використовують.
   - Дякую, ти нам допомогла, Можеш йти, - декан зробив жест рукою в напрямку дверей свого кабінету.
   - Ну й чим закінчилася ця історія з Головановим після його арешту, тобі відомо? - продовжив розмову декан.
   - Так. У нього вилучили великі суми грошей, які пожертвували церкві віруючі. Крім того, виявилося, що Голованов давній наркоман. Розслідування показало, що сам він ні в що не вірить, так би мовити ні в бога, ні в чорта.
   - Раз він служить у ФСБ, то в диявола він мав би вірити обов'язково, - засміявся Базелюк.
   - Але не це головне. Міліція встановила, що проповідник попросту привласнив близько 5 мільйонів доларів. При арешті в нього вдома знайшли на сотні тисяч гривень цінних паперів, термін погашення яких на багато років перевищував термін пророкованого ним кінця світу. Таким чином він і не збирався прощатися зі світом у вказаний ним термін. Ось чому я і викликав тебе. Збери толкових і дієвих студентів, випустіть стіннівку в якій все це опишіть. Висмій всю цю дурню, як ти можеш. По внутрішній радіомережі на великій перерві на фоні гарно§ музики ти теж організуй виступ із всім тим, про що ми з тобою говорили. Може ще щось цікаве і корисне знайдеш або хтось із студентів знайде в Інтернеті. Ось в такому ключі і ракурсі.
   - В мене вже є навіть епіграф до ціє§ газети і передачі:"Остерігайтеся лжепророків, котрі приходять до вас у одязі овець, а всередині за власною сутністю є вовками хижими". Ці рядки із Євангелія від Матвія, на мою думку, до цього всього можуть підійти найкраще. Ви благословляєте?
   - Так, але можеш сюди додати ще й таку притчу, - продовжив розмову зі студентом Олесь Олегович. - Одна жінка, довідавшись, що §хнє село має відвідати сам Ісус Христос, готується до його приходу. Вона миє підлогу в будинку, готує різні на§дки і напо§, і раптом, в розпал всіє§ ціє§ підготовки, коли і вгору глянути немає часу, в §§ двері стукає жебрак. І жінка проганяє його, так я він для не§ досадна завада. А цей жебрак і був Ісус Христос. Що є справжнє?
   - А може взагалі не треба тут ніяких біблійних текстів, бо там таке можна відшукати. Наприклад, заклики до очищення через смерть в ім'я Всевишнього є і в цитованому тут Євангеліє від Матвія. Бо сказано ж там: "Не думайте, що Я прийшов принести мир на землю; не мир прийшов я принести, але меч. Бо Я прийшов роз'єднати чоловіка з батьком його, і доньку з матір'ю §§, і невістку зі свекрухою §§. І вороги людини - домашні його. Люблячий батько або мати більш Мене недостойні; і люблячий сина або доньку більше за Мене недостойний Мене; і хто не бере хреста свого і не слідує за Мною, недостойний Мене. Той хто знайшов душу свою втратить §§; і той хто §§ втратив за Мене знайде §§".
   - Я так розумію, що в Євангеліє можна знайти цитату на будь-який смак і виправдовувати власні вчинки цими цитатами, - посміхнувся декан. - Але хто входить до, так би мовити, групи ризику? Хто в першу чергу потрапляє до числа обманутих нечестивими пасторами? За рахунок кого набивають собі кишені подібні проповідники? Як ми бачимо суми зовсім немаленькі. Мільйони доларів. Та й то піймали лише одного, а скільки §х є. Це ж сотні мільйоні баксів.
   - Перш за все серед них опиняються студенти, які провалилися на іспитах, люди, які отримали поразку в особистому житті, а також зіткнулися з великими неприємностями на роботі.
   - Відомі приклади, коли попи, сповідуючи вчення про кінець світу, використовують примусові методи і "промивання мізків" стосовно молодих віруючих, особливо студентів. Цю інформацію теж необхідно використати в нашій роботі, - спрямував розмову у потрібне руслі декан.
  
  
  
  

Розділ ІХ.

   - Добрий день, Хомо Івановичу! - Назустріч Невіру похапцем підвівся зі свого крісла директор академічного Інституту онкологі§ професор Кондуфор. - Радий вас знову бачити на Батьківщині, - розплився він у посмішці. - Для всіх нас дуже велика честь вітати в цих стінах Нобелівського лауреата в галузі медицини. Так, так, ми уже проінформовані. В найближчі дні влаштуємо зустріч з вами всіх співробітників, запросимо телебачення, прийдуть і студенти медуніверситету. Сідайте, будь ласка. Чай, каву?
   - Дякую, нічого не треба. Часу в мене до повернення у США лише місяць, тому хотів би одразу з головою пірнути в роботу. Нічого з попередніх з вами домовленостей я ламати не буду. Яка у вас тут ситуація на сьогоднішній день?
   - Нарешті запустили в експлуатацію новий клінічний корпус. Тепер хворі не лежатимуть, як раніше, в коридорах. З яким контингентом хворих ви хотіли б попрацювати?
   - Я отримав Нобелівську премію за ліки, які дуже ефективні лише на початковій стаді§ розвитку хвороби. На жаль, на пізніших періодах розвитку раку вони не дають бажаних результатів. В мене зараз завдання і мрія допомогти і цим хворим. Тому вважаю за потрібне випробувати все ще не до кінця апробовані ліки на тих пацієнтах, яким однозначно залишилося жити місяців два-три. Одним словом хотів би лікувати так званих "смертників", тобто зосередитися на контингентові, представники якого цілком виразно і чітко усвідомлюють, що вони помирають.
   - Їх усіх перевели до нового корпусу. Та, чесно кажучи, §х не так уже й багато. Ми виписуємо таких людей помирати додому. Але серед них трапляються доволі заслужені люди, які не мають ні власно§ домівки, ні близьких родичів. Їм просто нікуди йти. Тому прийшлося створили з них таке собі своєрідне відділення. Однак, там дуже гнітюча обстановка. Донині курував §х я, але, слово честі, заходити до них зовсім не хочеться. А вам вони навіщо? - здивувався директор інституту. - Якби я отримав Нобелівську премію, мабуть півроку б святкував. А ви знову рветеся у бій. Хочете працювати зі "смертниками", я не заперечую. Хоча, може саме тому ви лауреат Нобелівсько§ премі§, а я ні, - посміхнувся Кондуфор.
   - А можна до цього відділення мені піти сьогодні ж?
   - Немає проблем, - директор інституту розвів руками, - одягайте ось цей халат і йдіть за мною. Тут у нас є критий перехід до нового клінічного корпусу. Нарешті нам вдалося створити такі-сякі побутові умови для хворих. Пацієнти лежать у палатах переважно по двоє, але є чимало приміщень на одного і навіть палат-люкс. Звичайно, я свідомий того, що в Бостоні у вашій клініці умови незрівнянно кращі, - знову посміхнувся Кондуфор.
   - Та ні, мене тут нічим не здивуєш і не шокуєш, - і собі посміхнувся Невір. - Я ще не відвик від укра§нських реалій. Тим більше, що скоро мені повертатися додому.
   - Ну, рушаймо, - директор енергійними кроками посунув переходом, продовжуючи розповідати колезі про проблеми і перспективи розвитку онкологічного центру Академі§ наук, що розміщувався на розі вулиць Васильківсько§ та Ломоносова.
   - Ну не прибідняйтеся, - грайливо зауважив Невір, коли вони увійшли до щойно збудованого корпусу, тут у вас доволі затишно.
   - Зараз ми зробимо обхід і я представлю вас хворим, - запропонував Кондуфор, коли чоловіки зупинилися у довжелезному коридорі третього поверху клініки. - Всім цим людям залишилося жити декілька місяців. За всіє§ суми сприятливих обставин, якщо такі виникнуть з тих чи інших причин, всі вони максимум за півроку покинуть цей світ.
   - Ви казали, що тут лежать заслужені люди, яких нікуди виписувати. Як це може бути, - здивувався Невір.
   - Ось ми зараз відвідаємо Заслуженого вчителі Укра§ни, - показав на крайні двері Кондуфор, але квартири в нього немає, виписувати нікуди. Чи то втратив §§, а може й продав, я не знаю, але ця людина ніде не має прописки. А за наступними дверима мешкає заслужений працівник культури Укра§ни. І теж без житла. Діти трагічно загинули. Ось ми таких людей і вимушені тримамати тут.
   - Дозвольте, - директор постукав у найближчі до переходу двері.
   - Заходьте, - пролунав звідти зовсім не старечий голос з виразними басовими нотками.
   Чоловіки зайшли до вузько§ палати, де з ліжка підвівся ще не старий чоловік. Поряд з ним стояла тумбочка з телевізором. У кутку палати виднівся невеликий холодильник.
   - Доброго дня, - привіталися директор і Хома Іванович. - Як почуваєте себе сьогодні? - звернувся Кондуфор до середнього зросту чоловіка у спортивному костюмі.
  -- На літеру ха, - невесело посміхнувся хворий.
  -- Хочу познайомити вас з лауреатом Нобелівсько§ премі§ в галузі медицини професором Невіром Хомою Івановичем, - широким жестом директор показав на свого супутника, який зупинився біля дверей. - Протягом місяця він буде вашим лікарем. А вам, колего, я рекомендую Заслуженого вчителі Укра§ни, укра§нського філолога божою милістю, знавця нашого фольклору, чудових прислів'§в і приказок Степана Івановича Стафійчука.
  -- Смертник Степан, - пробубонів Стафійчук. - Син смертника-бандерівця Івана, онук смертника-петлюрівця Миколи.
  -- Син смертника-укра§нця Івана, пораненого в Німеччині і померлого від ран в Укра§ні, і онук смертника-селянина Данила, замученого голодом московськими "заградотрядами" у !933 році. І сам смертник, раніше чи пізніше.
   Стафійчук з цікавістю подивився на Невіра. Його настрій однозначно покращав.
   - Я буду приходити сюди щоденно, - запевнив хворого Хома Іванович. - Якщо ви не проти, буду на вас ставити всілякі експерименти, як на піддослідних щурах. Згода?
   - А мені вже все одно, - махнув рукою Стафійчук. - Тільки чур мені не брехати і не обнадіювати. Мені вже ніщо не допоможе. Але якщо внаслідок ваших експериментів ви допоможете комусь іншому, я буду тільки радий.
   - Застереження приймаються, - спокійно мовив Невір. - Я сам такий. Не люблю брехні і брехунів, а то он скільки §х нині розплодилося. Навіть якщо ця брехня нібито на користь хворому. Вважаю, що такі сильні люди. як ви, гідні знати правду, якою б гіркою вона не була.
   Лікарі попрощалися зі Степаном Івановичем і вирушили в обхід по інших палатах. Від спілкування з хворими дійсно було вкрай гнітюче враження. Лікарі ніби заходили не до лікарняних палат, а до камер смертників центрально§ в'язниці. Тут панували повна безнадія і відчай. Уже наступного дня Невір ознайомився з історіями хвороби всіх сво§х підопічних і призначив §м розроблені власноруч ліки. У декількох хворих вже через два тижні спостерігалося значне покращення самопочуття. Особливо різко зріс §х життєвий настрій. Але задавнена хвороба так і не відпустила жодного з них зі сво§х жахливих обіймів.
   Залишився останній тиждень роботи професора Невіра в онкологічній клініці. З самого ранку у понеділок він зайшов до Степана Івановича. Тут професор проводив чимало часу, слухаючи різноманітні історі§ і розкошуючи вишуканою, чудовою укра§нською мовою свого пацієнта.
   - Ви чарівник-характерник, пане Невір, - цими словами колишній учитель зустрів професора. - В мене спостерігається такий приплив сил, почуваюся як ніколи бадьорим і молодим. Дай боже вам здоров'я на многі§ літа. Всього іншого ви досягнете самотужки.
   - Через тиждень я вимушений §хати до США, - серйозно мовив Невір. - але на жаль, я не чарівник, хоча колись на нього і вчився у Вінниці. - У вас тимчасове покращення, викликане медикаментозним втручанням. Скоро, дуже скоро, настане різке погіршення. Ви просили мене вам не брехати, пам'ятаєте? З усією можливою повагою до вас, яку ви безумовно заслуговуєте, але через два тижні ви вже не зможете піднятися з ліжка. Може вам, поки медикаментозна ейфорія продовжується, пройтися десь погуляти. Я можу дати вам грошей на жінок. Хоча гроші для вас уже ніякого значення не мають, та й своє і чуже життя для вас нічого не варте.
   - Що ви сказали, - ніби повертаючись здалека до своє§ палати, - запитав Стафійчук.
   - Про гроші, які вже не мають ніяко§ вартості.
   - Ні, не про гроші, а про своє і чуже життя. Це ідея, - задумливо почухав носа Степан Іванович. - І як тільки я не додумався до цього сам. А я, дурень, місяцями лежав у ліжку без сну і думав, що все своє життя прожив марно, нічого не зробивши для своє§ кра§ни, наці§, укра§нсько§ мови, яку я викладав все своє життя у школі і яку на мо§й же рідній землі нищать всілякі прокляті зайди і інородці. А вихід виявляється геніально простий і його підказали ви мені, пане лауреат.
   - І що ж це за вихід, що я його вам підказав? - щиро здивувався Невір.
   - Продай одяг і купи меч, - істинно сказав нам Ісус Христос. - Ось і я так зроблю. В мене немає родичів. Всіх §х знищили прокляті москалі на Гуцульщині у кри§вках або в концтаборах на Колимі. Тому перед тим, як лягти до онкологічно§ клініки я продав свою однокімнатну квартиру і гроші поклав у банк. Не хотів, щоб мою квартиру після моє§ смерті передали якомусь попу, присланому сюди ФСБ з Москви. Сьогодні ж я §х зніму і за порадою вас і Ісуса Христа куплю собі меч. Та ще й для свого сусіда-смертника теж придбаю.
   - Ви маєте на увазі Бориса Петровича?
   - Так, Бориса- східняка, як він сам себе називає. Надзвичайно радикальна і національно свідома людина. Я колись думав, каюся, що на Сході таких уже немає. Але він просто вимагає, щоб йому хтось дав до рук автомата. Собі куплю гарного пістолета, а йому автомат "Сайга" з набоями зарядженими жаканами. На вепра. Борис все життя прослужив у армі§ на Півночі і лише десь років десять як повернувся на Батьківщину до свого селища Високий під Харковом.
   - Раз так, то стріляти він, напевно, вміє, - продовжив розмову лікар. - Але звідки в ньому скільки злості і ненависті. Це і я помітив, хоча і спілкувався з ним не так часто, як ви?
   - Нічого немає дивного, безпричинних явищ не буває, - з гіркотою сказав Степан Іванович, дивлячись просто в очі своєму співбесіднику. - Борисового сина збив на смерть сво§м джипом син харківського мера-укра§ножера Фрішмана. Ніхто його не судив, хоча свідків було більше двох десятків, які твердили, що синок олігарха був п'яний як чіп і просто випав з автомобіля. А винним зробили Борисового сина, студента-відмінника. А потім такі ж відморозки зґвалтували його красуню-доньку. Зґвалтували і вбили. Винних знову не знайшли. Знайшов §х Боря, але вони знову вийшли сухими з води. А треба йому було самому §х порішити. Ось він тепер і не знаходить собі місця, картає себе, що нікого не покарав.
   - То що, ви завтра вийдете, як дехто у Штатах, і почнете "мочити" всіх підряд?
   - Так роблять лише останні звихнуті дебіли. Хіба в нашій кра§ні немає наймерзенніших людей, знищення яких є очищенням нашо§ свято§ землі від скверни?
   - Наприклад?
   - Будь ласка, міністр освіти Табачман, який нищить нашу рідну мову і не визнає за укра§нською націю права на життя на власній землі. Хіба він не заслуговує, лайно собаче, щоб його знищити?
   - Мабуть, що так.
   - Ви ж мене не продасте? - втупив палаючий погляд у Невіра Степан Іванович?
   - Я не Іуда.
   - Знаю, тому й говорю вам. Якщо ви нас продасте, не буде вам добра ні на цій землі, ні після смерті. Слава Укра§ні! - підняв у традиційному вітанні укра§нців праву руку з виставленими догори трьома пальцями Стафійчук.
   - Героям слава! - відповів йому Невір.
   Після ціє§ розмови протягом декількох днів Хома Іванович не бачив у сво§х палатах ні Стафійчука, ні Бориса-східняка. "Перейшли на нелегальне становище, - подумав професор з тривогою. Що то воно буде?". Через три дні, коли працювати в онкологічному центрі Невіру залишилося лише два дні, всі засоби масово§ інформаці§ Укра§ни передали, що невідомий кілер у масці застрелив у власному кабінеті міністра освіти Табачмана. В той же день увечері на житловому масиві Теремки ІІ у Києві при виході із церкви, яку він вилучив в укра§нців і передав Москві, пострілом зблизька було вбито олігарха Лисовкіна. Обом стріляючим вдалося успішно зникнути з місця подій. Міліція проводить розслідування. Всім, хто може допомогти у розслідуванні цих резонансних убивств просили звертатися за названими телефонами. Грошова винагорода гарантувалася. Хома Іванович нічого не розумів. Не могли його пацієнти-смертники бути під час здійснення екзекуці§ в масках. Вони не ховалися від людей, вони хотіли дати §м шлях, розкрити §м очі, а не ховатися від них за якісь там придуркуваті маски-шоу. Щось тут було не те. Невір губився у здогадках.
  -- Лікар-онколог провів майже безсонну ніч і з самого ранку прийшов до клініки, не знаючи, де себе діти. Знівеччя він зазирнув до палати Стафійчука і вражено застиг на порозі. На ліжку лежав вкритий ковдрою його пацієнт. Побачивши свого лікаря він бадьоро підвівся на ноги.
  -- Що трапилося? - схвильовано вигукнув Хома Іванович, вдираючись до палати свого пацієнта? - Чому вас не заарештували?
  -- Я й сам нічого не розумію, - стенув плечима Степан Іванович. - Цілу ніч не спав, але почуваюся щасливим.
  -- Так що ж все таки трапилося? Це ви стріляли в міністра?
  -- Так, це я, - підтвердив Стафійчук. - Я зайшов до приймальні міністра освіти. Секретарка сказала, що він зайнятий і мені треба записатися на прийом на наступний місяць. Свою відповідь я продумав попередньо і тому сказав §й, що якщо секретарка доповість Абраму Ізра§льовичу, що до нього прийшов Степан Іванович Стафійчук, він мене негайно прийме. Саме тут §§ викликали за чимось до кабінету міністра і я, коли вона туди зайшла, посунув і собі за нею. Я причинив двері кабінету і одразу вийняв пістолет. Секретарка, як його побачила, полізла під стіл для запрошених гостей, а міністр мабуть завваживши мій вираз обличчя так гучно наклав у штани і мені раптом стало так смішно, що я ледве не розвернувся і не вийшов з кабінету. Але тут, на щастя, згадав все те, що ця, з дозволу сказати, людина зробила для моє§ наці§ і мови і випустив у це лайно собаче всю обойму. Пістолет кинув на підлогу і вийшов з кабінету. Ніхто мене не зупинив, я вийшов на вулицю і в стані повно§ простраці§ побрів по Брест-Литовському проспекту до Хрещатика.
  -- Треба було б перед розстрілом міністра хоча б щось сказати, проголосити якесь гасло, щоб секретарка розповіла про нього журналістам. Сказали б навіщо так вирішили вчинити. Що таке буде з усіма укра§ножерами. Промовчали?
  -- Якось у мене всі слова вилетіли з голови.
  -- А Борис-східняк де? - продовжував допитувати свого пацієнта Невір. - Лисовкіна, напевно, він убив.
  -- Боря не повернувся до клініки. Ніде його немає. Десь переховується. Але я не заздрю людям, які так повелися з його дітьми. Тепер зі сво§м автоматом він і бог і суддя в одній особі. А взагалі то, якась чортівні виходить, - розпачливо мовив Стафійчук. - Я навіть своє прізвище та ім'я по батькові секретарці назвав. Чому вони не приходять за мною? Чому я донині на волі?
  -- А ось я, здається, починаю це розуміти, - замислено сказав Невір. - Вони відчули, що заарештувавши вас, цим актом оприлюднять вашу програму. Вони бояться вас, як приклад для інших Остерігаються виникнення масового руху невиліковно хворих смертників-камікадзе, яких у нас сотні тисяч і які скніють, чекаючи свого смертного дня в той час, коли могли б очистити свою землю для дітей і онуків від скверни і достойно і геро§чно покинути цей світ. Наступно§ ночі ви не переживете. Я не знаю, як вам дали пережити цю.
  -- То що ж нам робити?
  -- Я знаю. Зараз я йду до свого кабінету. Негайно мобілізую всіх сво§х асистентів і через Інтернет, телефонні дзвінки і факси всі ЗМІ з самого ранку отримають інформацію, що сьогодні, о 14 годині в приміщенні актово§ зали онкоцентру відбудеться прес-конференція вбивці міністра освіти. Буде подана ваша біографія, розказано про ваш життєвий шлях учителя і вихователя, а також пояснено причину таких ваших дій.
  -- Але ж сюди ще до початку прес-конференці§ вдереться міліція і заарештує мене.
  -- Зараз нам це тільки на руку Я вже написав для вас текст заяви Ви §§ при мені прочитаєте вголос, щось виправите, може не все вас влаштовуватиме. Потім підпишете і ми §§ ксерокопіюємо в багатьох екземплярах і запустимо до найпопулярніших інтернетвидать. Згода? Тоді читайте.
   Хома Іванович витягнув з кишені складений вчетверо аркуш паперу формату А-4 і передав його Степану Івановичу. Той почав виразно читати текст в голос.
  

Звернення

пацієнта-смертника онкологічно§ клініки до

смертельно хворих громадян Укра§ни

   Дорогі брати і сестри! Наше життя закінчується у страшних фізичних і моральних муках. Скільки ще місяців життя відлічила нам невблаганна доля, вирахували наші лікарі? Один, два, три, чотири? Ви вважаєте, що сенсу у вашому житті вже немає і вже ніколи не буде. Це не так! Ви можете померти щасливими, з посмішкою на вустах, так як хоча б під кінець свого земного життя ви спромоглися на щось значуще і нарешті здійснили велике звершення. Як це зробити, запитаєте ви? Я, учитель Стафійчук Степан Іванович відкрив цей шлях під час довгих безсонних ночей на ліжку смертника в онкологічній клініці.
   Читаючи Святе писання я знайшов там слова Ісуса Христа, якими він безпосередньо звертається до нас-смертників: продай одяг і купи меч. Так, ніщо земне нам уже не потрібне. Коли вас випишуть з лікарень і клінік помирати додому, продайте своє майно і купіть зброю - пістолет з набоями, автомат чи гранату. Потренуйтесь десь у лісі зі зброєю, знайдіть засвіченого ворога Укра§ни, укра§нсько§ наці§ і укра§нсько§ мови із "розстрільних списків" і безжально знищте його. На вулиці, біля його будинку, в його службовому кабінеті, деінде.
   Ісус Христос заповів нам знищити Лукавого, сказавши: не мир приніс вам я, а меч. Вбивайте попів Укра§нсько§ православно§ церкви Московського патріархату, агентів сатанинського ФСБ, які з амвонів проповідують, що ніяко§ Укра§ни і ніяких укра§нців немає. Знищуйте іуд-колабораціоністів, які за 30 срібняків продаються сатанинській неукра§нській владі, завданням яко§ є до ноги знищити укра§нців і укра§нську мову.
   Брати і сестри! Нас, які помирають від невиліковних хвороб в Укра§ні сотні тисяч. Якщо кожен з нас знищить хоча б одного антиукра§нського елемента, наша Укра§на розквітне. Ідучи з життя, очистимо нашу святу землю від скверни укра§нофобства і укра§ножерства для щасливого життя наших дітей і онуків.
   Слава Укра§ні!
  
  -- Героям слава, - відгукнувся Невір. - Дорогий Степане Івановичу, якщо ви не проти такого тексту, підпишіть його і вже через декілька хвилин ваше звернення буде розміщене по всьому Інтернету. Його прочитають сотні тисяч людей. Тут у мене є текст і англійською мовою, підпишіть, будь ласка, і його і скоро про вас знатиме цілий світ. А зараз мені треба йти. Не хвилюйтеся, тепер з вами мільйони укра§нців і не лише укра§нців по всій нашій планеті. Ви увійдете в історію особою, масштаб яко§ більший за масштаб знаменитого Че Гевари. Біжу, бо треба діяти швидко і рішуче.
   Стафійчук підійшов до Невіра і рвучко його обняв.
  -- Прощайте пане-брате, - його палаючі очі світилися неземним щастям. - Розкажіть мені, так би мовити, на коня, сво§ знамениті два анекдоти, які, як я розумію, теж були одними із елементів вашо§ терапі§. Увечері ми ними обмінювалися з Борисом. Як вони нам піднімали тонус, або як ви казали, що від ваших анекдотів у пацієнтів-чоловіків піднімається конус.
  -- Добре, слухайте. У вестибулі районно§ поліклініки сто§ть дуже давня бабуся і озирається на всі боки. Повз не§ пробігає зовсім молодий чоловік у білому халаті. Бабуся звертається до нього. - Синок, не підкажеш мені, в якому кабінеті приймає глазник? Той переводить подих і чемно відповідає. - Лікар приймає на другому поверсі в двадцятому кабінеті. Але правильно треба казати не глазник, а окуліст. І молодий лікар поривається бігти далі. Бабуся ловить його за рукав і продовжує своє розпитування. - Синок, а де тут у вас приймає вушник? Той знову відповідає. - На другому поверсі у двадцять п'ятому кабінеті. Але правильно треба говорити не вушник, а отоларинголог. Бабуся не вгаває і далі. - А де тут, синку, приймає рачник? Молодий лікар від здивування вирячив очі. - А це ще хто такий, такого я ще й не чув? - Ну це той, який лікує від раку, - радо пояснила бабуся. - Правильно онколог і він приймає на третьому поверсі в тридцять другому кабінеті. Лікар розвернувся було йти, але бабуся знову спіймала його за рукав. - Синок, а ти в цій поліклініці працюєш? Хто ти тут? Лікар посміхнувся. По вашому, бабусю, я п...юк, а правильно це називається гінеколог.
  -- Ох, не витримаю, - зареготав Степан Іванович. - Ви уже могли б і цілу книгу медичних анекдотів видати.
  -- Це ідея, треба буде §§ реалізувати. Але послухайте ще один анекдот, який я приготував для Бориса. Але раз його з видаленою передміхуровою залозою тут немає, згадаємо нашого друга гарним анекдотом. В районній поліклініці велика черга до уролога. На порізаних і обшарпаних стільцях сидять сумні немолоді чоловіки, чекаючи своє§ черги на прийом до лікаря. В усіх проблеми з передміхуровою залозою, через які вони і помочитися до ладу не можуть. Всі синьо-зелені на обличчі. Раптом до коридору заходить зовсім молодий, квітучий з вигляду двометровий чоловік Він займає чергу і прилаштовується збоку. За ним ледве переставляючи ноги підходить старезний, весь перекошений дід. - Хто ту-ту-ту-ту-тут к-к-к-к-к-к-крайній, - страшенно за§каючись запитує він у черзі. Квітучий молодик відповідає, що він. - А-а-а-а-а-а ви-ви-ви-ви ту-ту-ту-ту-тут з я-я-я-я-я-кого п-п-п-п-п-п-приводу? - задерши голову звертається дід до здорованя. Я сцю так, як ти говориш, - відповідає той.
  -- Ха-ха-ха-ха, - зайшовся Степан Іванович, - ну ви й майстер. Бувайте. Згадуйте мене.
  -- Моє вітання справжньому і в цьому ХХІ столітті мабуть першому реальному Герою Укра§ни. До суду ви вже не доживете, але в історі§ нашо§ держави залишитеся назавжди.
   Невір вийшов до коридору і тихенько прикрив за собою двері палати. У вікно навпроти в заповнені сльозами очі йому світило сонце. На душі раптом стало так легко і радісно, що Хома Іванович несподівано для себе голосно заспівав. Він зайшов до свого кабінету, передав звернення Стафійчука сво§м асистентам і цілій групі студентів, які в нього проходили практику і вже чекали свого вчителя з увімкненими лептопами. Знову вийшов до коридору і спустившись на другий поверх корпусу клініки зайшов до кабінету завгоспа і попросив в нього пилку. Потім вийшов з корпусу і сів до свого автомобіля. Лише декілька сот метрів відділяли його від Іудиного дерева.

 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Пленница чужого мира" О.Копылова "Невеста звездного принца" А.Позин "Меч Тамерлана.Крестьянский сын,дворянская дочь"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"