Аннотация: Коли у тебе розривається голова та у душі немає місця для почуттів... Всі ми знаходимо якийсь вихід... Мені стає ліпше з написанням твору... Адже після цього творіння живе твоїми почуттями....
Прокинулась... за віконцем сяє сонечко, а для мене ранок якийсь хворий (знову наснився ти)... Не розумію, чому та для чого ти приходиш у МОЇ сни, тобі мало місця у снах твоїх дурненьких дівчаток...? Я не бажаю ні знати про тебе, ні чути, а тим паче не хочу бачити тебе у моїх кольорових снах - вони не для тебе, залиш їх....
Але чомусь моя рука знову дроче тобі смс...
Мабуть ти вже з тисячу разів позбавлявся мого номеру, та і я твій ледь знайшла (краще б не знаходила)...
так і є ти навіть не знаєшь хто до тебе пише...ні відверто не відповім ... хочу повернути тебе у спогади...
"P.S. Океан Єльзи "твої зелені очі..."
я переконана що ти мене впізнав, мене не можливо забути, ось доречі і твоя смс...
"Ты просто ведьма! Ты снилась мне сегодня!"
О, як добре, я вже відьма... :)
невже нам сняться одні й тіж сни, ні не треба тільки не це...
невже я відчуваю тебе як колись...
невже я знову маю можливість залізти у твої думки...
ні не хочу копатися у твої підсвідомості, але ж і не можу зупинитися...
Я відчуваю тебе (хотіла б я знати, що нас пов'язує і для чого...), занадто сильно кожен раз коли твої думки про мене....вони зводять мене з разуму, заважають жити (в мене знову головний біль...).
не розумію чому доля знову переплітає наші дороги, і це після того що знами було.. навіщо?
чому ми не можем просто забути про існування одне одного (так було б краще, але мабуть занадто просто...)...
P.S. Я знову у полоні спогадів, нестерпно почала боліти голова, знову мене нудить...
Коли це все скінчиться? Скоріше б....
* * *
Ось і відбулась наша зустріч... Почуття залишилися десь глибоко у серці... дивно... пройшлоо майже 9 місців після нашої останньої зустрічі (нормальної зутрічі)...
Вона трохи разчарувала мене... Так кохані колись мною очі більше не чудові, вони не манать до себе, вони холодні... Твій погляд став спустошеним, що аж не віриться, що це ті ж самі очі які колись чарували мене...
P.S. Дуже жаль тебе, але ж ти сам прийшов до такого сумного життя....
* * *
Досі не можу зрозуміти навіщо доля переплітає наші дороги, а потім розводить їх знову. Мені вже набридло це.... надрибло забороняти собі щось відчувати до тебе... Але інколи я не можу цього зробити... із відчаю починаю писати твори, бо тільки в них я можу казати все що заманеться, бути відвертою.. відвертою с самою собою... Так, мабуть ти правий не можна знову піддаватися почуттям (та я сумніваюся що вони в тебе ще залишилися, а чи були вони взагалі?), адже доля вас знову все одно розлучить (не хочеться щоб було боляче знову, можливо тобі і не буде боліти, а ось про себе я не можу такого сказати)... інколи до мене приходять думки, що я тобі більше не потрібна, що в тебе вже нічого до мене не лишилося... Не хочу більше жити спогадами...але ж не можу жити по іншому...не можу забути про тебе.. чому? Незрозуміло...і не розумно все це....