Аннотация: Коли у тебе розривається голова та у душi немає мiсця для почуттiв... Всi ми знаходимо якийсь вихiд... Менi стає лiпше з написанням твору... Адже пiсля цього творiння живе твоїми почуттями....
Прокинулась... за вiконцем сяє сонечко, а для мене ранок якийсь хворий (знову наснився ти)... Не розумiю, чому та для чого ти приходиш у МОЇ сни, тобi мало мiсця у снах твоїх дурненьких дiвчаток...? Я не бажаю нi знати про тебе, нi чути, а тим паче не хочу бачити тебе у моїх кольорових снах - вони не для тебе, залиш їх....
Але чомусь моя рука знову дроче тобi смс...
Мабуть ти вже з тисячу разiв позбавлявся мого номеру, та i я твiй ледь знайшла (краще б не знаходила)...
так i є ти навiть не знаєшь хто до тебе пише...нi вiдверто не вiдповiм ... хочу повернути тебе у спогади...
"P.S. Океан Єльзи "твої зеленi очi..."
я переконана що ти мене впiзнав, мене не можливо забути, ось доречi i твоя смс...
"Ты просто ведьма! Ты снилась мне сегодня!"
О, як добре, я вже вiдьма... :)
невже нам сняться однi й тiж сни, нi не треба тiльки не це...
невже я вiдчуваю тебе як колись...
невже я знову маю можливiсть залiзти у твої думки...
нi не хочу копатися у твої пiдсвiдомостi, але ж i не можу зупинитися...
Я вiдчуваю тебе (хотiла б я знати, що нас пов'язує i для чого...), занадто сильно кожен раз коли твої думки про мене....вони зводять мене з разуму, заважають жити (в мене знову головний бiль...).
не розумiю чому доля знову переплiтає нашi дороги, i це пiсля того що знами було.. навiщо?
чому ми не можем просто забути про iснування одне одного (так було б краще, але мабуть занадто просто...)...
P.S. Я знову у полонi спогадiв, нестерпно почала болiти голова, знову мене нудить...
Коли це все скiнчиться? Скорiше б....
* * *
Ось i вiдбулась наша зустрiч... Почуття залишилися десь глибоко у серцi... дивно... пройшлоо майже 9 мiсцiв пiсля нашої останньої зустрiчi (нормальної зутрiчi)...
Вона трохи разчарувала мене... Так коханi колись мною очi бiльше не чудовi, вони не манать до себе, вони холоднi... Твiй погляд став спустошеним, що аж не вiриться, що це тi ж самi очi якi колись чарували мене...
P.S. Дуже жаль тебе, але ж ти сам прийшов до такого сумного життя....
* * *
Досi не можу зрозумiти навiщо доля переплiтає нашi дороги, а потiм розводить їх знову. Менi вже набридло це.... надрибло забороняти собi щось вiдчувати до тебе... Але iнколи я не можу цього зробити... iз вiдчаю починаю писати твори, бо тiльки в них я можу казати все що заманеться, бути вiдвертою.. вiдвертою с самою собою... Так, мабуть ти правий не можна знову пiддаватися почуттям (та я сумнiваюся що вони в тебе ще залишилися, а чи були вони взагалi?), адже доля вас знову все одно розлучить (не хочеться щоб було боляче знову, можливо тобi i не буде болiти, а ось про себе я не можу такого сказати)... iнколи до мене приходять думки, що я тобi бiльше не потрiбна, що в тебе вже нiчого до мене не лишилося... Не хочу бiльше жити спогадами...але ж не можу жити по iншому...не можу забути про тебе.. чому? Незрозумiло...i не розумно все це....