Мяхар Ольга Леонидовна: другие произведения.

Пророцтво для ангела

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Peклaмa:
Литературные конкурсы на Litnet. Переходи и читай!
Конкурсы романов на Author.Today

Конкурс фантрассказа Блэк-Джек-21
Поиск утраченного смысла. Загадка Лукоморья
Peклaмa
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Анотація: Ви коли-небудь втрачали пам"ять? Так? А після цього вам не доводилося опритомніти в лісі, що кишить упирями, щуродлаками і іншою нечистю, виявити, що ви вмієте чаклувати і підробляти відьмою в селах і селищах?! А тут ще кіт розмовляючий причепився, ельфійка зі сну посилає терміново рятувати Світ і нежданно-негаданно з"являється похмурий захисник з шокуючими звістками про ваше смутне минуле. Загалом, не скучиш, це вже точно. І пустотлива відьмочка Ллін зовсім не проти прийняти участь у всьому цьому бедламі! А тому, тримайся, нечисть, недовго тобі залишилось, вб"є - і не помітить! А кіт, велетень і похмурий охоронець обов"язково §й в цьому допоможуть! этот текст для вас перевела Лесюня:)

  Анотація:
  Ви коли-небудь втрачали пам"ять? Так? А після цього вам не доводилося опритомніти в лісі, що кишить упирями, щуродлаками і іншою нечистю, виявити, що ви вмієте чаклувати і підробляти відьмою в селах і селищах?! А тут ще кіт розмовляючий причепився, ельфійка зі сну посилає терміново рятувати Світ і нежданно-негаданно з"являється похмурий захисник з шокуючими звістками про ваше смутне минуле. Загалом, не скучиш, це вже точно. І пустотлива відьмочка Ллін зовсім не проти прийняти участь у всьому цьому бедламі! А тому, тримайся, нечисть, недовго тобі залишилось, вб"є - і не помітить! А кіт, велетень і похмурий охоронець обов"язково §й в цьому допоможуть!
  
  Частина 1
  Я стояла посеред кладовища і понуро озиралася по сторонам. Дув пронизливий вітер, скрипіли давно занепавші хрести на непоказних горбочках могилок, а нічному похмурому небі не було видно ні блідого місяця, ні колючих далеких зірок. На додаток до всього пішов дощ, і старий плащ, не витримавши випробування, зараз же промок і став досить неприємно липнути до тіла, ляскаючи на вітрі брудними, пошарпаними часом і життям краями. Я чхнула і, плюнувши на всі умовності, просто плюхнулася на найбільш симпатичний горбок, втомлено витягнувши гудущі ноги.
  А упир все не з"являвся.
  Я задумливо огляділася по сторонам і несподівано помітила, що на найближчій могилці сто§ть тарілочка з двома бутербродами і стаканом досить каламутно§ рідини, ймовірно, самогону. Шлунок жалібно забурчав, і бутерброди досить швидко перекочували в мій шлунок. Я запила старий хліб з ковбасою гарячим напоєм і з відразою зрозуміла, що це не горілка, а звичайна колодязна вода, залишена жалісливими родичами видно, дуже голодуючому при житті покійному.
  Стало мокро, незатишно, але вже ситно. Я сперлася спиною на схилившийся хрест і замислено завертіла головою по сторонам, дожовуючи другий бутерброд. Навряд чи упир зволить вилізти з-під землі в таку погоду, особисто я би точно не полізла. В таку хмарність ні один пристойний селянин не піде шукати неприємності на свою...гм, так що нечисть в будь-якому випадку залишиться без обіду. Якщо, звичайно, не брати до уваги одну не зовсім нормальну відьму, яка ледве не з чистого альтру§зму все-таки припреться до заповітно§ могилки з голоднім зі вчорашнього вечора шлунком і в украй поганому настро§. Але §сти дану відьму я упирю б зовсім не рекомендувала, одним нетравленням не відбудеться.
  Чергова капля гепнулась за комір, прокотилась по спині і затишно влаштувалася на попереку. Я чхнула і розсудливо вирішила, що пора рушати назад в селище, щоб провести хоча б залишок ночі в більш затишній обстановці, а сюди ще раз навідатися завтра під вечір.
  Але тут позаду мене раптом щось голосно хруснуло. Я завмерла в напівзігнутому стані і дуже повільно почала повертатися, стискаючи в руці забутий стакан, і побачила здивовано роздивляючогося переламаний посередині дерев"яний хрест напіврозклавшийся від часу труп. Мабуть, невдало зачепив, коли підкрадався. Я теж глянула на зламану пристойно§ товщини свіжу хрестовину і тихо зковтнула. Ловити нечисть і негайно §§ упокоювати якось різко розхотілось.
  Але тут зомбі відволікся, підняв на мене два палаючих зеленим тьмяним світлом очі, демонструючи аж цілих три гнилих зуба, і голосно страхітливо зашипів, чи то лякаючи, чи то намагаючись щось сказати. Я дівчина контактна, але розмовляти з трупом чомусь не захотіла і тут же засвітила в нього яскравою блакитною блискавкою, звернутою в компактне кільце. Після чого, не дожидаючись поки він відплюється залишками зубів, жваво підскочила і рвонула як можна далі, петляючи поміж могил і стараючись не спіткнутися об виступаючі із землі уламки згнивших хрестів і рідкі колючі огорожі. Позаду пролунало хрипке обурене виття і тяжке тупання слідом. Я наддала, на ходу бурмочучи заклинання негайного утихомирення і жаліючи, що воно таке довге. Зомбі не відставав, бажаючи хоча б повечеряти, а слова, злітаючі з заплітаючогося від страху язика все не закінчувались.
  Я бігла, кричала заклинання, стрибала через перешкоди, розбризкуючи у всі сторони грудки грязі і піднімаючи фонтани води із трапляючихся по дорозі калюж. Але, коли попереду вже показалась невисока огорожа, відмежовуючи кладовище від лісу, я вимовила-таки останні слова заклинання, і, різко розвернувшись, кинула рваний жмут туману в свого переслідувача. Той спробував відхилитися, різко затормошивши кігтистими ногами, але не встиг, підсковзнувся і впав в рідке багно, забризкавши і без того брудну мене нею до колін. Зомбі закричав, коли його обхопив за руку сірий туман голодного чаклунства, і спробував його струсити.
  Даремно.
  Туман, як пролите молоко, почав повільно розтікатись по всьому його тілу, досить швидко перетворюючи гнилу смердячу плоть в сірий попіл, частина якого тут же підхоплювалася і розносилася навколо уперто дмучим вітром, а частина просто вбиралася вологою холодною гряззю землі. Досить швидко все було закінчено, і я знову стояла серед похмурого кладовища в гордій самоті. Трохи почекавши, і відчуваючи, як вітер знову лізе мені за пазуху, щедро кидаючи на замерзлу шкіру останні краплі дощу, я крутнула плечима, розвернулась і відправилася в сторону селища.
  В чоботях голосно чавкало, в кишені бринькали два останніх мідяка, зате замовлення все-таки було виконане, так що я чесно відробила обіцяні мені старостою десять золотих. Доречно зауважити, на мій значний гонорар скидалося все селище, з причини того, що мій покійничок встиг до моє§ настільки вдало§ появи зжерти трохи не пів селища, нахабно ігноруючи коли, дрини і відро свято§ води, урочисто вилите на нього місцевим відважним священиком. Відро йому не сподобалося, а ось м"ясо пастиря зомбік знайшов доволі ніжним і потім цілих два дні його перетравлював.
  Я прикинула, майбутнього гонорару місяців на два найсуворішо§ економі§ мені повинно вистачити. Гм...Тільки ось не буду я економити, обов"язково на що-небудь відразу все витрачу, он хоча б на доброго коня, а то коли я в останній раз сідала на чалого, то все боялась, що він іздохне, як тільки ви§демо за ворота. Тільки ось добрий кінь зараз коштує недешево, тут десяти золотих може бути мало.
  Так, за роздумами, я дійшла до обгородженого високою дерев"яною стіною селища. Попереду показались масивні ворота, перегороджуючі шлях. Підійшовши, я тричі врізала по ним ногою, очікуючи мусячого за ними знаходитись стражника. Почекала небагато, але ніхто на стук так і не вийшов, мабуть, не особливо і очікуючи тріумфального повернення приблудно§ відьми. Чергова крапля попала мені за комір, і я від душі вилаялась, а потім просто засвітила в небо пристойний блакитний пульсар, який розірвався там з тріском і грохотом, скромно сповіщаючи мій прихід. Сподівання виправдалися, і вже через п"ять хвилин скуйовджений староста сам особисто відкривав мені ворота. Я відштовхнула його зі шляху і гордо пройшла мимо чотирьох переляканих стражників з арбалетами прямо в його дім. Там я нарешті змогла скинути мокрий плащ і витягнути ноги у розтопленого жаркого каміну, поки жінка старости бігала по будинку і швидко збирала на стіл.
  З пічки злізла досить скуйовджена сонна дівчинка і почала здивовано мене роздивлятися, правою рукою смикаючи різнокольорове одіяло, яке тут же незадоволено заворушилось. А незабаром з-під нього висунулась ще одна чубата голова, що належала вже хлопчику, він похмуро стукнув сестричку, але потім побачив мене і відразу проснувся, терміново злізаючи з пічки. Правда, це неподобство помітила мати і негайно відправила обох дітей в сусідню кімнату спати, вони намагались чинити опір, але сили біли явно нерівні, так що, окинувши мене ще разок сумним поглядом, всю таку загадкову, сидячу коло каміна в драних шкарпетках і розідраній куртці, діти направились спати.
  А над мо§м вухом вже напружено пихтів староста, встигший перевдягтися в сухе після незаплановано§ вилазки посеред ночі на двір. Я йому сильно позаздрила, а потім встала і все так же мовчки відправилась до столу, по дорозі заклинанням висушуючи на собі одяг. Всі відразу ж закашлялись від пари, що піднялась, але промовчали.
  Я гепнулась на масивну дубову лавку, поклавши лікті на білосніжну скатертину і, викликаючи стан, близький до паніки, на лиці хазяйки при вигляді з"явившихся на ній сірих плям, націлилась на найближчий шматок ковбаси, щедро наділяючи себе, кохану, і за§даючи це повною тарілкою гарячо§ ситно§ каші.
  Староста незадоволено за цім поспостерігав і все-таки почав ділову розмову:
  - Ну так що, пані відьмо, кхм, кх, кх, як ваше? Там все...
  Я запила ковбасу смачним холодним морсом, котрий заради мене дістали з підвалу, і під несхвальними поглядами хазя§в з"янула ще один шматок. Знаю я §х, як тільки розповім, що зробила свою роботу, так відразу все зі столу і заберуть. Нема чого, мовляв, годувати всіляких про§жджих чаклунів, якщо самим §сти нема що.
  Староста знову попереджуюче закашлявся, а я з зітханням оглянула стіл, але в рот вже нічого не лізло, і я з задоволенням констатувала, що нарешті сита.
  - Вбила я вашого монстра.
  Зі столу відразу почали активно прибирати.
  - Плати, як і домовлялись.
  - А як я дізнаюсь, що не брешеш?
  Я встала, сходила до покинутого в сінях мішка і віднесла його старості. Той тут же сунув туди свій ніс, покопався, а потім с вереском жбурнув його в сторону.
  Правильно, голова зомбіка, котру пощадило заклинання, представляла собою досить неприємне видовище, після якого староста, навіть не торгуючись, виплатив мені повністю весь гонорар все ще трясучимися руками і спробував виштовхати мене за двері. Але тут я вперлась, чудово розуміючи, що зараз мене ніхто на постій не візьме, а ночувати з кіньми на холодній стайні мені дуже не хотілось. Після недовго§ боротьби і декількох погроз з моє§ сторони, мені все ж дозволили переночувати на тапчані. Я не сперечалась, так як вимоталася так, що була згодна навіть на килимок коло дверей, на котрий мій "гостинний" хазя§н постійно поглядав під час розмови, але все ж запропонувати не наважився.
  Ранок зустрів мене криком півня і бурчанням в уже пустому шлунку. Природно, поснідати мені не запропонували, провівши в дорогу прямо так. Я не заперечувала, досить непогано по§вши в сусідній хатинці, де жила доволі привітна самотня старенька. Вона навіть виділила мені старенький мішок і запас продуктів на дорогу, пожалівши сироту. Втім, я би себе також пожаліла, якщо б зустріла на шляху: немита, непричесана, в старих драних штанах і не менш старій куртці. Так, до речі, при перших же словах про мою конячку, староста відразу скорчив трагічну фізіономію і оповістив мене, що чалий цією ніччю здох. Я підозріло покосилася на недалеку стайню, але вирішила не нариватись, тим більше, що проводжати мене вийшло все селище, не так давно наділивше мене, на думку місцевих жителів, занадто великим гонораром за настільки "дріб"язкову роботу". і по очам деяких селян, я вчасно зметикувала, що кінь в житті явно не головне. Шкура - куди важливіше, а тому я ввічливо зі всіма попрощалась і гордо пішла через ворота, кваплячись сховатись в оточуючій селище лісовій гущавині.
  Куди йти я, якщо чесно, не представляла, як і не пам"ятала практично нічого із свого бурхливого минулого... Мда-а, а що робити, якщо я тільки нещодавно опритомніла в лісі з відбитою пам"яттю і без §жі. Причому я точно пам"ятала, що являюсь непоганою чаклункою, але звідки я і хто я, абсолютно не пригадувала. Навіть імені не знала, як не напружувала пам"ять.
  До цього села я добиралась близько тижня, ведучи на поводі знайденого при пробудженні рядом досить замореного виду коня, котрий не то що везти мене, сам-то йти був майже не в змозі, абияк дозволяючи мені здійматися до нього на спину тільки в виняткових випадках. При цьому шкапа так тяжко зітхала, косячись благаючими очима в мій бік, що я відчувала себе витонченим садистом з багатою уявою. Так що я в основному йшла сама, пробираючись по буреломам і чагарникам і харчуючись по дорозі грибами та ягодами, знайденими на шляху. Отже, до того часу, як я вийшла до сільських воріт, охорона спочатку навіть не хотіла мене впускати, визнавши чи то ненормальною бездомницею, чи то новим видом нечисті, з чим і послала приблудну відьму куди подалі. Але я у відповідь так блиснула зеленими очима, освітивши половину стіни і формуючи в руках холодну блакитну кульку закляття, що всі заперечення несподівано відпали самі собою. А мене терміново потягнули до сільського старости, у якого якраз знайшлась робота для відьми в виді сильно розпустувавшогося кладовищенського упиря, виявившогося надалі все§дним зомбі. Я була не в тому стані, щоб відмовлятися від будь-яко§ роботи, і відразу ж зажадала таку суму, що староста серйозно задумався про особистий хрестовий похід до нечисті з аналогічною пропозицією по відношенню до мене, але потім чомусь передумав (видно, сподівався, що мене поховають неподалеку від свіжоупокоєно§ тварюки), і тепер я йшла далі по дорозі, дзвенячи в кишені десятьма золотими монетами. Непоганий капітал для початку.
  Ліс шарудів сво§ми звуками, наповнюючи тишу щебетанням птахів, кришталевою музикою струмка і чи§мось протяжним нявчанням. Я зупинилась і з подивом прислухалась. Нявчання пролунало знову звідкись із кущів, я вирішила сходити перевірити. Розсунувши колючі гілки, я, чортихаючись, виповзла на галявину. Куртка не винесла знущань і залишилась десь в кущах, зостався тільки правий рукав, котрий я, поміркувавши, засунула в мішок, залишившись в одній сорочці.
  На галявині сидів великий сірий кіт і гугняво кричав на одній ноті, видно вже і не сподіваючись на порятунок. Поруч сиділи два побитих життям вовка і з цікавістю його слухали. Права передня лапка кота міцно застрягла в капкані і була досить жалюгідним видовищем. Але тут я чхнула, і всі три пари очей втупилися в мене. Кіт завмер з відкритим ротом, так і не закінчивши останній нявк, а вовки радісно облизнулися. Я відчула себе вишуканим десертом, прибулим якраз вчасно.
  - Киш, пішли геть, вовчари, а то як дам, - невпевнено ляпнула я.
  Правий вовк ліниво позіхнув, демонструючи вражаючий набір білосніжних іклів, і спокійно попрямував в мій бік, з цікавістю вивчаючи нову страву. Я обурилася від тако§ зневаги і у відповідь жбурнула в нього не менш вражаючим пульсаром. Спалахнуло. Гуркнуло. Почулось виття, крик і швидкий тупіт віддаляючихся ніг. Коли ми з котом нарешті прокахикались, а дим трохи розсіявся, то довкола вже не було ні одного вовка, якщо не рахувати того, що догорало в кущах. Я на всякий випадок ще раз озирнулась, і, піднявшись з колін, підійшла до нещасного мурзика, який сидів і дивився на мене великими шаленими очима.
  - Зараз, котику, дай-но лапку, я тебе звідси витягну, - почала я щебетати, протягнувши до нього руки і намагаючись зметикувати, як же цей капкан відкривається. Але тут...
  - А-а-а-а, ти з розуму з"§хала, дурепа, боляче ж!
  Я стрімголов відкотилася від верескливого кота, чкий чомусь не тільки говорив, але і дуже сильно матюкався, обурено дивлячись в мій бік і притримуючи здоровою лапкою ту, що потрапила в пастку.
  - Ти розмовляєш?!
  - А ти глуха? Від такого болю і мертвий закричить, а я поки ще живий, - повідомив кіт і голосно чхнув в мою сторону, виблискуючи зеленими очима.
  Але тут я знову згадала про свою вже досить обридлу втрату пам"яті і свідомо вирішила, що, можливо, розмовляючи коти - це не така вже і рідкість. Хоча, дивно тоді, що я так здивувалась.
  - Ти збираєшся мене витягувати, чи так і будеш сидіти поруч з помираючим звірятком, поки воно б"ється в агоні§?
  - Ти не схожий на агонізуючого, - посміхнулась я.
  - А ти збираєшся дотерпіти до цього моменту?!
  Я зніяковіла під його звинувачуючим поглядом і знову поповзла до пастки, чомусь не подумавши піднятись, правда, так падати було явно нижче, а, значить, і синців менше.
  Возилася з ним я хвилин п"ять, вислуховуючи постійні скарги і настанови в сторону своє§ роботи:
  - Не дави, я сказав, не дави. Ой, боляче, вбивця, убила! Перестань ляскати мене по щокам, не відволікай, я непритомний. А-а-а!.. Не смикай, мені ж боляче, це моя лапа, відірвеш - своєю поділишся. Правіше, я сказав, правіше, а тепер - лівіше і вище. Матінка дорога, як багато крові! Помираю-у-у!
  На цьому несамовитому криці замок нарешті піддався, і я витягнула-таки кота з пастки. Він тут же втратив свідомість, але це навіть краще, бо я останні п"ять хвилин просто мріяла його придушити.
  Якимось чином піднявшись на занімілі ноги, я підняла пушка і віднесла його подалі від капкана, а потім почала оглядати його лапку. Мда, видовище було досить сумним, але я і не таке бачила. Напевне. Мені так здається. Я зосередилась і опустила руки на рану, намагаючись допомогти. Декілька хвилин нічого не відбувалось, і мені вже здалося, що нічого і не буде, так як я не дуже уявляла, що знову збираюсь робити, але потім мо§ долоні м"яко засвітились трохи зеленуватим світлом, і це світло почало повільно перетікати від мене до стікаючого кров"ю розрізу на лапці, причому його кра§ зараз же почали зростатись, утворюючи прямо на мо§х очах рівний тоненький шрам на рожевій смужці шкіри, правда, процес загоювання йшов досить повільно, але добре, що хоча б так. Незабаром шрам зшив кра§ всіє§ рани, а потім і сам почав повільно зникати. Але тут у мене закрутилась голова, і я вирішила припинити лікування, забираючи руки.
  Магія, слухаючись моє§ волі, миттю затихла, а світло на долонях згасло.
  - Ти навіщо мене мацаєш? - раптово поцікавився кіт, все ще не розтуляючи очей.
  - Я не мацаю, - чомусь зніяковіла я, - Я тебе, між іншим, лікую, - і втомлено притулилась спиною до найближчого валуна.
  - І як?
  - Перевір сам.
  Кіт відкрив очі, скосив §х на свою лапку і обережно нею поворушив. На секунду його мордочка прийняла досить-таки зосереджений вираз, видно, пушань прислуховувався до себе, а, зрештою, і зовсім спробував піднятись. Зробив крок, другий, а потім радісно застрибав по галявині, лиш трошки при цьому кульгаючи. Я полегшено усміхнулась, а потім встала, обтрусилася і знову повернулась до колючих кущів, маючи намір попасти назад на дорогу.
  - Гей, гей, ти куди? - захвилювався пушок і тут же побіг слідом.
  - Назад на дорогу, - буркнула я, роздивляючись чагарники. Кущі виглядали досить агресивно, і десь там всередині ще висіли залишки моє§ куртки.
  - А я?
  Я здивовано озирнулась і побачила, що цей нахаба сидить на землі і докірливо на мене дивиться.
  - Що ти?
  - Ти збираєшся мене тут покинути? Бідну побиту тварину, в лісі, одного, з жахливими ранами і розхитаними нервами? Садист!
  Я від обурення не знайшла, що сказати. І кіт відразу ж це використав. Зі словами: "Так я і думав, ти не безнадійна", - цей сірий хам підскочив, вчепився в мою сорочку і забрався по ній, як по драбині, до мішка, що висів в мене за плечима, а потім спокійнісінько звалився всередину, змусивши мене похитнутися. А незабаром до мо§х вух звідти долинуло задоволене чавкання.
  Я загарчала, і, ривком скинувши мішок, спробувала його звідти витрусити, зметикувавши, що по§даються саме мо§ запаси. Але кіт почав так волати, вчепившись в тканину всіма кігтями і зубами, що до мене дійшло: позбавитися від зухвалого нахлібника я зможу тільки разом з мішком. Так що довелося його залишити, так як в мішку окрім §жі, з якою я вже у думках попрощалась, знаходилась ще й частина мого заробітку, а коли я спробувала §§ забрати, засунувши в нього руку, то мене ще й добряче подряпали, видно, помстившись за нещодавнє трясіння. Я похмуро вивчила три яскраво-червоні подряпини, голосно вилаялася і швидко закинула мішок назад за плече, мстиво вдаривши його як можна сильніше об спину, але кіт навіть не пискнув. Тяжко зітхнувши, я вирішила просто залишити все як є і відправилась шукати обхідний шлях на дорогу, обходячи підступні хащі.
  Навколо так само щебетали пташки, дзвенів сріблястий вітерець, мабуть, була середина літа. І, судячи по занедбаності шляху, крокувати до першого населеного пункту мені треба було ще дуже довго і довго. Кіт затихнув на дні торбини, видно, боячись, що його знову почнуть виймати звідти і чавкав вже набагато тихіше, викликаючи голодні спазми і бурчання в моєму рідному шлунку.
  Години через дві безперестанного крокування я побачила попереду кущики суниці. Вони розташувались неподалік від дороги, утворюючи невеличку галявинку і заклично ваблячи розсипом червоніючих з-під листків маленьких ягідок. Я не розмірковуючи звернула і прийнялася азартно лазити по кущам, збираючи смачні яскраві плоди і відправляючи §х до рота. Мішок на спині заворушився, а незабаром з нього висунулась сіра зацікавлена мордочка кота.
  - Чому зупинились? - поцікавився він, озираючись по сторонах.
  - Я хочу §сти.
  - Всі хочуть, - заявив кіт і зацікавлено понюхав ягідку, котру я йому протягнула. Ягода йому не сподобалась, він чхнув і зневажливо пхнув §§ лапкою в бік. - Я не можу це §сти.
  - Не §ж, - погодилась я, злизуючи з долонь солодкий сік.
  - Як це? - обурився волохатик і навіть виліз із торби. Він всівся переді мною і скорчив докірливу мордочку.
  - Я бідна нещасна поранена істота і, між іншим, твій друг!..
  - Та ну?!
  - Не перебивай. Звичайно, я твій друг, а про друзів треба турбуватись, годувати §х, чухати за вушком, стелити м"яке ліжечко...
  Я здивовано спостерігала за нахабніючим буквально на очах котиком, який поважно проходжав по галявині і перераховував мо§ обов"язки. Він замислено морщив кирпоносу сіру мордочку, ворушив волохатими вухами і качав лапкою по землі зелену гусеницю. Гусениця успішно прикидалася неживою, а тому була відкинута до найближчого дерева, де негайно ожила і досить спритно відповзла за його коріння під нашими цікавими поглядами.
  - Як тебе звати хоч? - поцікавився котик, з зітханням відволікаючись від виду "вислизаючо§ здобичі".
  - Не знаю, - чесно відповіла я. - В мене тимчасова втрата пам"яті, і я нічого не пам"ятаю.
  Я відчула, що абсолютно на§лась, і блаженно витягнула гудучі ноги, підставляючи обличчя промінцям пекучого сонця, яке на галявині вже не так закривало тінисте листя.
  Кіт співчутливо поплескав мене лапкою по руці.
  - Нічого, не переживай, хочеш, будеш Катариною - так звали одну мою знайому...ммм, подругу дитинства, скорочено - Кет.
  Я знизала плечима: мені, по суті, було все одно.
  - А мене звати Бормоглот, але ти можеш називати мене Глотик, я не заперечую.
  - Кет так Кет, мені все одно, - я задумливо почухала ніс. - а тут всі коти такі балакучі, чи ти один такий унікальний?
  Кіт гордо підвівся на задні лапи і зневажливо на мене поглянув. Я тільки гмикнула.
  - Ти маєш рацію, я абсолютно унікальний, так що тобі дуже пощастило, що ти мене зустріла.
  З цими словами він знову поліз до мене в мішок, відразу ж починаючи зручно там влаштовуватися.
  - Унікальний кіт, все життя про такого мріяла, - незадоволено пробурмотіла я собі під ніс, прилаштовуючи сіпаючийся мішок назад за спину, звідки той звалився, коли Глот активно вилазив в пошуках §жі.
  - Гей, ти. До найближчого міста ще далеко?
  Торбина затихла, а потім неохоче вимовила:
  - Не дуже, два-три дні дороги і ліс закінчиться, а там недалеко до Тважу, міста, яке сто§ть на річці, - торбина сумно заворушилася, - я звідти втік не так давно, хотів знайти кращу долю, а то мій колишній хазя§н мене бив і постійно примушував розмовляти, садячи в клітку перед публікою на майдані. Адже ти не будеш так робити? - Він насторожено затихнув, очікуючи відповіді.
  - Не буду, - після довго§ і мстиво§ паузи видала я, мішок полегшено обвиснув, - а будеш гарною тваринкою, ще й наваляю цьому твоєму хазя§ну, якщо зустріну.
  Мішок радісно застрибав у мене за спиною, запевняючи "свою нову хазяйку" (я здивовано спіткнулась) в вічному коханні і страшній майбутній слухняності, чому я повірила зразу і беззастережно. А про себе подумала, що, напевно, варто було мудро промовчати, а то кіт тепер зовсім від рук відіб"ється. З іншого боку, він досить милий, хоч і досить тяжкий. У нього довга м"яка сіра шерсть і зелені хитрющі очі, прямо як у...ні, не згадаю. Я засмучено труснула головою - проклята пам"ять. Ну і добре, якщо чаклунство в мене виходить і без не§, то, можливо, я поступово зметикую, як заповнити чорну дірку в сво§й свідомості. Або хоча б згадаю власне ім"я...
  ***
  А ліс все не закінчувався. Над моєю головою шелестіли величні крони забутих дерев, в листі яких перекликались тонкими голосами невидимі птахи, декілька разів над моєю головою пролетіла зацікавлена чимось ворона і знову сховалась в листі. Здивований заєць провів §§ довгим поглядом, сидячи мало не коло само§ стежки, котру кіт гордо називав дорогою, змальовуючи мені подальший шлях по лісу. Я так само зацікавлено втупилась в вуханя, шкодуючи про те, що під рукою нема лука і хоча б одніє§ стріли. Але тут косий, щось учувши, повернувся, зустрівся з мо§ми голодними з ранку очима і бадьоро чкурнув в кущі, видно, вирішивши не зв"язуватися. Я сумно провела його поглядом, але тут в торбині прокинувся кіт, давно ум"явший всі запаси, що були в наявності.
  - До речі, а що я буду §сти, я вже зголоднів, - мішок знову завозився за моєю спиною.
  Я закотила очі: ну хто б сумнівався!
  - Не знаю, можливо, мені вдасться підстрілити якого-небудь...зайця, - я почала озиратися в пошуках іншого, смутно здогадуючись, що вухаті по стежині табунами не ходять.
  - Можливо? - в голосі кота накльовувалась паніка.
  - В мене втрата пам"яті: я ще не знаю, що можу, а що - ні, - пояснила я і для спроби запустила пульсар в найближче дерево. Воно спалахнуло і з гуркотом звалилося прямо переді мною, палаючи обвугленою деревиною. Кіт висунув морду із мішка, оглянув картину і підібрав відвислу щелепу.
  - Я міг померти, - потрясіння явно було щирим.
  Я пирхнула і спробувала створити другий пульсар поменше. Кіт зразу зістрибнув на землю, рвонув до кущів і сміливо зача§вся.
  Геп. Бум!
  Друге дерево звалилось позаду мене. Кіт закашлявся, невміло приховуючи сміх. Я похмуро подивилась на нього, примірюючись третім пульсаром і прикинувши, що жива мішень сильно пришвидшить процес навчання.
  Але поки пушанчик сміявся біля кущів, прямо з-під коріння другого поваленого дерева вибіг напівобгорілий заєць і потужними стрибками рвонув куди подалі, у результаті, пульсар я кинула в нього. Поряд з утікаючим косим вщент рознесло якийсь валун, що надало тварині значного прискорення, і він таки сховався в кущах. Хвилину мовчання перервав знову кіт.
  - Так я що, знову голодуватиму? А-а-а!..
  - Почекай, я зараз що-небудь придумаю, - відмахнулася я, але істерика тільки набирала обертів. Зметикувавши, що мисливець з мене ніякий, і годувати його найближчим часом не будуть, котик вив не перестаючи, сидячи на брудній землі і задерши голову до далекого неба. Вже через п"ять хвилин у мене заклало праве вухо, і я була майже готова його придушити, вже щиро співчуваючи його минулому хазя§нові. Подумаєш, клітка, зате §§ хоча би можна засунути куди подалі і не чути цих криків!
  Нерви, нарешті, не витримали, і я кинула в кота останній пульсар, здійнявши гарний стовпчик землі біля його лап. Допомогло! Кіт відразу затих, видно, зрозумів, що перегнув палицю, і здивовано втупився на невеличку вибо§ну, в якій при бажанні він міг поміститись повністю. Я мотнула головою, в якій все ще трохи дзвеніло, і відправилась в найближчі чагарники, міркуючи про те, що якого-небудь зайця мені вбити сьогодні все ж прийдеться. Кіт зараз же побіг слідом, але мовчки, пихтівши і намагаючись від мене не відставати, але спотикаючись і чіпляючись лапами за все коріння і гілки, що траплялись на шляху. Через годину він просто впав і тужливо занявкав, сумно дивлячись мені услід. Але я вирішила не зупинятись і пройшла ще трохи, поки нявкання позаду не затихло. Зупинившись і прислухавшись, я почула все той же спів пташок, і...все. Кіт мовчав. Важко зітхнувши, я розвернулася і пішла назад, погано розуміючи, що я роблю. Кіт радісно нявкнув, побачивши моє похмуре обличчя, і незабаром вже знову зручно влаштувався в заплічному мішку.
  - Добре, Обормот, - зітхнула я. - Все одно вже темніє, підем, знайдемо галявину для нічліга, і я спробую що-небудь начаклувати нам на вечерю.
  Кіт щасливо зітхнув і навіть трошки помурчав, видно, уявляючи собі шматки свіжо§ риби або м"яса.
  Хорошу невеличку галявинку ми знайшли досить швидко. Я відразу скинула там торбину і пішла за дровами, наказавши коту залишатись на місці і стерегти речі.
  Марно поблудивши по лісу довкола галявини, я все ж незабаром повернулась з тушкою мертвого зайця, третього, побаченого мною за сьогодні, і цей, на відміну від інших, чомусь сам до мене вийшов із кущів і здох біля мо§х ніг. Я здивовано його обдивилась, підозрюючи, що він чимось хворів, але тушка виглядала досить-таки нічого, і я вирішила, що у всьому винна моя магія, котру я ось вже хвилин п"ять як намагалась використовувати, принаджуючи здобич, тільки не знала як. Думка про те, що налякане співтовариство зайців видало ненормальній відьмі заздалегідь вибрану жертву, аби та перестала полювати на них, скидаючи на голови вікові дерева і підриваючи валуни, я відкинула як неправдоподібну.
  На всяк випадок я все ж дала обнюхати здобич коту, і той знайшов §§ досить свіжою і придатною до негайного вживання, так що я розвела багаття, вимастила оброблену і випатрану тушку в глині, знайденій на березі найближчого струмка, і закопала §§ в землю під багаттям. Кіт при цьому посилено попадався під руку, активно заважаючи процесу і щедро роздаючи сво§ безцінні поради, мабуть, вже забувши нещодавній випадок.
  Але, в кінці-кінців, все було зроблено і я втомлено сіла коло вогнища, гріючи поблизу танцюючого полум"я замерзлі долоні. Сорочка погано захищала від вечірньо§ прохолоди та ще була досить брудною і роздертою в багатьох місцях, але більше в мене нічого не було, так що я тільки ближче підсунулася до багаття, зігріваючи коло нього то один, то інший бік. Кіт, муркнувши щось про бажання усамітнитись, сховався в кущах, а я підкинула ще гілок до вогнища, чекаючи готовності §жі.
  Несподівано з лісу почулось тужливе вовче виття, а ще через мить з кущів вилетів переляканий котяра, пронісся повз мене і почав дуже активно залізати на найближчу ялинку. Влаштувавшись на товстій гілляці метрах в трьох від землі, він пильно озирнувся і помахав мені лапкою.
  - Що трапилось?
  - Вовки, - коротко відповів він, міцніше засовуючи кігті в деревину. - Ти хіба не чуєш, як вони виють?
  Тут вовче виття пролунало особливо близько, і з кущів на галявину повільно вийшло біля сорока досвідчених вовків. Вони розташувались по краях галявини і завмерли, спокійно дивлячись на мене. А я тужливо покосилась на таку близьку ялинку, добратися до яко§ тепер було неможливо.
  Що ж.
  Я повільно, не роблячи різких рухів, піднялась і випрямилась, стискуючи в руці обробний ніж і вирішивши почекати подальшого розвитку подій. І точно, незабаром вперед виступив вже знайомий мені вовк в підпаленій сірій шкурі і тихо загрозливо заричав. Я іронічно підвела ліву брову, роздивляючись знайомі проріхи на сірій щільній шкурі.
  - Що, голубчик, побіг за допомогою, мабуть, страшно на мене одному іти було, - вискалилася я в веселій усмішці, притискаючись донизу і скрючуючи пальці. В голові билась панічна думка, що я сходжу з розуму, але я поки від не§ відмахнулась.
  - Віддай кота - він наш, - голос з силою вибухнув у мене в голові, а шлунок так стиснувся, що я ледве не впала. Телепат. Блін, вони тут що, всі розмовляючі? Зі знайомо§ ялини почулося тужливе скавчання, кіт явно не був впевнений в мо§й чесності, тим більше, що під деревом вже зібралось декілька вовків і вони вельми недвозначно поглядали вгору, облизуючись і скиглячи від нетерплячки. Нерви Бормоглота не витримали, і він за§хав шишкою найближчому в око. Попав. Вовк завив і зажадав печінку, за що отримав в друге око від пухнастого снайпера.
  - Кет, не віддавай! Чого дивишся, морда блохаста, зараз і тобі в око дам. Я тобі тарілки мити буду, дрова збирати, і готувати також вмію, пішла звідси, псина смердюча. Кет, я тобі покажу, де мій старий хазя§н скарб зарив, тридцять відсотків тво§, ні, сорок, сорок!..
  Тут один з вовків особливо високо підскочив, клацнувши зубами біля самого сірого хвоста.
  - Шістдесят! - закричав кіт і врізав йому по щелепі задньою лапою, той прикусив язик і заволав від болю, падаючи назад, але на його місце відразу ж встав наступний.
  - Тобі нічого не треба робити, відьма, просто не втручайся, - пролунав в голові все той же голос, і я зустрілась поглядом з сірими очима вбивці. Кіт жалісливо нявкнув на сво§й гілці. Я замислено посміхнулась і зробила крок вперед.
  - Мало я тоді тобі шкуру підпалила, видно, прийдеться додати, - прошипіла я і жбурнула в нього пульсар.
  Вовк завив і покотився по траві, намагаючись збити магічне полум"я, а на мене негайно накинулася вся зграя.
  Пульсари заметушилися скаженими блискавками по галявині, іскрячись блакитним кольором, вовки вили і каталися по яскраво-червоній від крові траві, але §х було багато, дуже багато. Пульсарів ставало все менше, і вони вже не виблискували так яскраво і люто, як спочатку. Прийшлося відступати. І незабаром мене притиснули до якогось дерева. сила магі§ зникала, проливалася через пальці, йдучи з мене. І я раптом чітко і ясно усвідомила, що помру тут і сьогодні, як тільки ці білі ікла доберуться до моє§ ши§. І єдине, про що я в той момент пошкодувала, так про те, що навіть не знаю, чи буде хто-небудь сумувати за мною.
  Піт застилав очі, навалювалося магічне виснаження, мені вже було все одно, аби все це скоріше закінчилося. Я не пам"ятаю, в яку мить в мо§х руках блиснула сталь. Але раптово я зрозуміла, що вже не стою біля дерева, кидаючи в озвірілу зграю блакитні блискавиці, а сама кидаюсь по галявині, і мою фігуру захищає блискаючий в досвідчених руках загартований метал. Два довгих тонких меча, незрозуміло звідки з"явившихся в мо§х руках, з невловимою швидкістю виблискували буквально повсюди, скошуючи вовків десятками. Вони врізались в плоть, залишаючи після себе страшні рвані поранення. І вовки гинули, захлинаючись у власній крові і виючи від болю і жаху...
  Раптово все закінчилося. Ті, що залишились в живих, скиглячи і підвиваючи ховались в кущах, втікаючи із залитою кров'ю галявини.
  З ялини спускався ошаленілий кіт.
  - Дякую, - заявив він, обережно підходячи ближче, - я і не знав, що ти мене настільки любиш!
  Я хрипко розсміялась, кинула на землю такі тяжкі мечі і з жахом подивилась на сво§ тремтячі руки.
  Хто ж я?
  Тільки що зарізала ледве не зграю здорових розумних тварин, і навіть не зрозуміла, як я це зробила.
  Хотілося вити.
  - Не треба, - котик поклав мене свою м"яку лапку на ногу. Я, здригнувшись, поглянула на нього. - Це були сірі перевертні, вони харчуються чаклунськими тваринами і людьми, якщо вдається в чужому вигляді заманити §х у ліс. Взагалі то, мій колишній хазя§н казав, що вони - нежить, а в цьому питанні він як-ніяк розбирався, недаремно був придворним магом в юності.
  М"яка, заспокоююча мова кота подіяла на мене доброчинно, я навіть несміливо усміхнулась. Виходить, я все таки не вбивця, а борець із злом, ну, принаймні, тимчасово ним є...
  Несподівано я помітила, що трупів стало менше. На мо§х очах один з них затягнувся брижами і перетворився на тінь, котра повільно розчинилась в місячному світлі. Я сказала про це коту, але той тільки відмахнувся лапкою, нюхаючи мо§ нові клинки, які зненацька також стали прозорими і зникли. Ми з котом тупо за цим прослідкували.
  - Так, значить, ти боєць з нечистю, - враз заявив Бормоглот і з цікавістю на мене витріщився. Я розгублено мацала те місце, де лежали мечі.
  - Чому ти так вирішив?
  - Так в тебе ж примарні мечі, котрими можна битися тільки з нежиттю. Вони з"являються по першому поклику тільки своє§ хазяйки, - зважніло сказав кіт, дуже задоволений своєю прозорливістю. Але тут він глянув в бік багаття і радісно принюхався:
  - Мій ніс каже, що все вже готове, - промовив він і побіг до дивом уцілілого вогню. - Ти йдеш, чи я сам повинен розкопувати розжарені вуглини сво§ми ніжними лапками?
  Я посміхнулась, оглянула цілковито чисту галявину і пішла до вогнища діставати кролика. Бормоглот підстрибував поряд від нетерпіння і перший отримав самий кращий шматок, який і почав запихати за обидві щоки. Я не відставала, поглинаючи §жу ледве не швидше за нього. Зненацька голова і все тіло наповнились ріжучим болем, і я скорчилася, насилу не потрапивши обличчям у вугілля.
  - Ти чого? - злякано застрибав поряд Глотик.
  - Відкіт, - прохрипіла я і провалилась в забуття.
  Прокинулась я від того, що на мій лоб впало щось мокре і холодне, а потім плавно сповзло на ніс. Після цього по моєму животу хтось завовтузився, потоптався трохи, і, влаштувавшись зручніше, мирно замурчав. По тілу зразу почала розливатися хвиля тепла. Я відкрила одне око, нічого не побачила, і зірвала з обличчя мокру ганчірку. При піднявши голову, я зустрілась поглядом з зеленими котячими очима.
  - Ну, нарешті, - пирхнув кіт, приймаючись вилизувати собі лапки, - я боявся, що ти вже не прокинешся, два дні лежала непритомна. Кошмар, мо§ нерви не заслужили на таке випробування, - з цими словами він зіскочив з мого живота, від чого я охнула, і направився до все ще тліючого вугілля багаття. З гордим виглядом притяг до нього з невеличко§ купки гілочок неподалік одну, волочивши §§ в зубах і весь час об не§ спотикаючись, і жбурнув на вуглини. Гілочка досить швидко спалахнула і згоріла, а я несподівано зрозуміла, що він весь той час, поки я була непритомна, тягав ці гіллячки з лісу, намагаючись хоч якось підтримувати для мене тепло вогнища. І відчула теплу хвилю вдячності до сірого пухнастика.
  - Дякую, - тихий шепіт зірвався з губ, - я цього не забуду, - припіднявшись, моє постраждале тільце навіть змогло так сяк сісти, хоча голова все ще сильно крутилась.
  Кіт засоромився, щось пробурмотів, а потім довго рився в якісь купі, після чого мені в руки вклали залишки зайця. Глотик явно відірвав §х від серця.
  Я посміхнулась і з"§ла м"ясо, відчуваючи, що сили потрохи повертаються до мене. В кінці трапези я навіть спромоглася встати, і ми вирішили, що час відправлятися в дорогу.
  Весь шлях котик розписував мені сво§ геро§чні вчинки, під час чого я дізналася, як він, ризикуючи життям, діставав гілки і вітки з непрохідно§ гущавини. Як цілими днями, немов справжній лев, полював на гігантських мишей і зігрівав мене сво§м теплом довгими темними ночами, поки в чорному лісі гасали зловісні тіні і кричали по-совиному лихі примари. В кінці розповіді я остаточно впевнилася, що мене разів двадцять рятували з лап смерті, і довго вихваляла заслуги геро§чного кота. Після чого він гордо задер носа і, відразу ж спіткнувшись об якийсь корінець, полетів в яр. Вибрався він звідти весь в листочках і гілочках, кульгаючи на праву лапку. Прийшлось далі героя нести на руках, звідки він перебрався в мішок, де і заснув, проспавши до вечора.
  З лісу ми вийшли тільки в кінці третього дня. Кіт вже не заперечував, що заблукав, і канючив в мене вибачення за те, що вмовив звернути не туди, у результаті чого ми відвідали єдине на весь ліс болото. Мене майже заживо обгризли комарі, але, як не дивно, це насправді виявився найкоротший шлях, по якому я вся змучена вийшла таки з лісу, несучи на спині радісно волаючого, що все таки він мав рацію, кота. Я вже не сперечалась, весь запас лайки закінчився, коли я вибиралася з останньо§ драговини, причому кіт весь цей час сидів на купині і активно прохав мене не тонути, а то він один не вибереться. Я не потонула і навіть не чіпала цього кота, просто сил більше не було.
  Зате зараз переді мною і котом тягнулась широка рівнина, по якій трохи в стороні від нас вився головний тракт, пробігаючи повз хатинки з ділянками городів і впираючись у ворота міста, що ховалось за високими кам"яними стінами. Я розчулилася, на§вно вважаючи, що мо§ біди закінчилися. Кіт активно смикав за штанину, не даючи зосередитися на прекрасному.
  - Кет, я, звичайно, вибачаюсь, але ти впевнена, що в такому вигляді тебе куди-небудь приймуть? Як на мене, так ти зараз більше схожа на опудало, чим на викликаючу повагу відьму. З іншого боку, відьми також різні бувають, але до такого стану, по-моєму, ще ні одна не докочувалась, так що ти перевершила всіх.
  Поки кіт молов язиком, я понуро роздивлялась те, в що перетворився мій одяг. Сказати, що він перетворився на лахміття - це все одно, що зробити йому гарний комплімент. А якщо додати до цього ще й мій загальний вигляд, коли навіть з волосся осипалось застигле багно і твань, то котик, безумовно, цілком мав рацію. В такому вигляді з лісу мені краще було не виходити.
  Довелось сісти на землю, зосередитися і спробувати начаклувати собі більш-менш пристойний морок.
  Через п"ять хвилин активного пихтіння я явила світу себе. Кіт відбивався і волав, що зі мною він піде, якщо його пристрелять із жалю, але я його не слухала, а затиснула під пахвою і понесла. Морок, звичайно, був оригінальним: я просто вирішила доповнити картину пристойно§ відьми тим, що видала моя дірява пам"ять. Так що я ступала в темному балахоні з великим конічним капелюхом, маючи в роті два ікла, що випинались назовні: один угору, а другий вниз, і з двома різнокольоровими очима, що косили один на одного. Посмішка, мабуть, вийшла запаморочлива, оскільки кіт все ніяк не хотів заспокоюватись. До речі, йому зовнішність я також змінила, так що тепер він був чорним вороном, який волав матюки в мене під пахвою.
  - Обормот, ти §сти хочеш?
  - Хочу, - на секунду замовкнув мій сірий істерик.
  - Тоді, будь ласкавий, помовчи, - прошипіла я через зуби, усміхаючись про§зджавшому повз нас селянину на возі. Чоловік, вражений мо§м оскалом, спробував батогом перевести свою стару шкапу в галоп, але та обурено вбрикнула задніми ногами, попала по візку, той підскочив, і дядько полетів в канаву, звідки почулась художня лайка і покликання на чомусь мою голову всіх небесних покарань. Ми з котом і конякою схилилися над краєм канави і оглянули нещасного, лежачого в глибокій калюжі і загрожуючого кулаком далекому небу. Я запропонувала допомогу, але мене дуже далеко послали, і я ображено пішла, вислуховуючи глумливі зауваження кота про мою карколомну зовнішність.
  Невдовзі попереду з"явилась перша хатинка, і я вирішила зупинитись в ній, тому що все тіло боліло і чухалося, та й спати дуже хотілося. На болоті виспатись було нереально: занадто мокро і холодно, правда, Обормот завжди грів мені правий бік, але один бік - це ще не все, так що не застудилася я до цього часу тільки за допомоги заклинань.
  Я постукала в двері. Нам відкрила повна жінка років сорока, витираючи руки, забруднені борошном і варенням, об білий фартух. Від не§ так і пахтіло теплом, затишком і смачними гарячими пиріжками. Ворон на плечі жалібно нявкнув, а я, намагаючись не показувати іклів, попросилась на нічліг.
  - Так проходьте, чого сто§те на порозі? Чому б і не поселити вас на сіннику, - привітно кивнула вона.
  - Я заплачу.
  Жіночка відразу радісно заусміхалася, схопила мене за руку і втягнула всередину.
  Наступні дві години я провела в раю.
  Мені налили повну коновку гарячо§ води, де я відмокала десь півгодини, радісно булькаючи і відверто насолоджуючись. Морок я зняла, після чого здобула повне признання хазяйки. Вона, охаючи і ахаючи, шкребла моє тіло і поливала відрами з чистою водою. Бруд досить довго лився на підлогу, але і він незабаром закінчився. Після цього я вимила своє коротке волосся, і, нарешті, вся чиста і рожева, вдягнута в стару сукню хазяйки (яка мені була дуже велика, зате чиста і віюча квітками), сіла за стіл, під яким вже окопався сірий мокрий Обормот (я його потім все таки всунула в цебро - він геро§чно відбивався, але я була невблаганна, так що він тепер також пахнув конваліями), блаженствуючи над глечиком зі сметаною.
  - Ви далі в місто по§дете? - поцікавилася хазяйка.
  - Так, тільки відпочину днів зо два у вас та найду пристойний одяг.
  Жінка покивала і глянула у вікно, мабуть, видивляючись повертаючогося чоловіка. На краєчку стола з"явилась сіра лапка, і, намацавши ковбасу, утягнула під стіл шматочок. Я прислухалася до задоволеного чавкання.
  - Не розкажете, що в світі відбувається, а до нас з-за лісу новини досить рідко доходять, ми майже нічого не знаємо, - знову повернулася до мене жінка.
  - Та я і сама не те щоб...Розумієте, я не так давно опритомніла в лісі, не пам"ятаючи навіть свого імені... - Далі я розповіла §й свою невелику історію, опустивши тільки те, що кіт розмовляючий, та й про вовків вирішила не казати. Марта, так звали хазяйку, охала і ахала, підливаючи мені молока і е помічаючи, як швидко порожніє тарілка з ковбасою. Коли пухнаста лапа в черговий раз нічого на ній не знайшла, то незадоволено забралася назад піл стіл, а згодом з-під нього виліз дуже товстий кіт, жалісливо нявкнув і важко рухнув на бік, сутужно дихаючи від сильного пере§дання.
  Поки Марта дивувалась зникненню ковбаси, прийшлось терміново тягнути злодюжку в кімнату, надриваючись під вагою ненажери.
  - Як ти міг? - патетично звернулася я до його совісті, жбурнувши кота на ліжко. кіт голосно захропів - він нарешті був щасливим. Я зітхнула, залізла поряд з ним під ковдру і утихомирено заснула, за звичкою прилаштовуючи кота під правим боком. Хропіння змінилось мурчанням, і вже через сон я почула, як хазяйка вітає чоловіка, що повернувся з міста.
  Ранок видався ясним, і я вирішила не затримуватися в цій гостинній хатині, а йти далі. На щастя, ще за одну монету Марта знайшла мені досить гарний гардероб, що залишився від §§ сина, котрий давно одружився і пішов з дому. І я, врешті-решт, змогла розгледіти своє відображення в великому старому дзеркалі, яке знаходилось в мо§й кімнаті.
  З нього на мене дивилась висока струнка дівчина з довгими гарними ніжками в обтягуючих шкіряних брюках, які були мені трохи малуваті, коричневій куртці, надягнутій поверх біло§ льняно§ сорочки, і високих, до коліна, добротних чоботях, в які я запхнула штани. Моє обличчя мені подобалось: овальне, з високими витонченими скулами, котрі підкреслювались короткою стрижкою з розкішного білосніжного волосся, перебуваючого у вічному безладі; воно притягувало випадковий погляд глибокими зеленими очима, примушуючи відзначати і невеличкий кирпатий носик, середньо§ величини губи, а також дві подряпини на правій щоці. В цілому я була задоволена, але тут мене нахабно відсунули убік і моє місце зайняв Обормот, що негайно почав вмиватись, захоплено поглядаючи на своє унікальне віддзеркалення.
  - Іди, іди, нема чого липнути до люстерка, тобі ще вмитися треба, і взагалі...Я набагато привабливіше, так що і милуватися цікавіше а моє відображення.
  Я гмикнула, але сперечатись не стала, а просто пішла збирати речі. Кота потім довелося відтягати від дзеркала ледве не насильно, він навіть просив мене його придбати, але я не мала ніякого бажання тягти за собою таку бамбулу. А тому весь залишившийся до міста шлях котик на мене активно ображався, від чого у нього був досить таки потішний вигляд.
  Біля полудня ми підійшли до стін міста і котик на всяк випадок сховався в торбині: боявся, що затопчуть в черзі. Мене оточили вози, коні, люди. всі сперечались, лаялись і нарікали на повільність двох пузатих стражників і дуже спекотну погоду. Своє§ черги я чекала майже годину, а потім один із охоронців особисто продивився мій мішок, засунувши туди товсту руку. Кіт відповів на таке хамство всіма двадцятьма кігтями, так що мені довелося доплачувати ще й за нанесену шкоду, що ні в якому разі не підвищило мого настрою. А котик коли ми минули ворота, висунувся із мішка і показав §м язика, чим примусив обох закам"яніти. Його щастя, що я цього не бачила, а то придушила би на місці, для профілактики.
  Коли ми опинилася на вулицях міста, кіт перебрався із торби до мене на руки, відмовляючись йти по бруківці, заявивши, що на нього можуть наступити.
  - А куди ми йдемо?
  Я змахнула з лоба прилипле пасмо і з печаллю провела поглядом віддаляючогося водоноса. На жаль, руки були зайняті.
  - Нам потрібно влаштуватися на за§жджому дворі, і, я тебе благаю, не розкривай там рота і не висовуйся.
  - Ну що ти, я буду німим як риба, якою ти мене нагодуєш, - запевнив мене цей пройдисвіт. - Тільки давай підемо до трактиру "Три гобліни", я там якось був з хазя§ном. Кухня цілком пристойна, та й беруть не сильно дорого.
  Трактир, в який привів мене мій Обормот, був досить просторим. Над входом висіла вивіска, чомусь зображаюча трьох тарганів, правда, кіт сказав, що гоблінів тут не люблять, а тому я вирішила не чіплятися до дрібниць.
  Всередині виявилося доволі затишно. Чисті столики з дубовими лавками, на стелі світить двадцятьма запаленими свічками залізна кругла люстра, а за стійкою сто§ть вусатий високий хазя§н, що на вигляд важить біля трьох мене, і протирає ганчіркою стакан.
  Я озирнулася - народу було не дуже багато. Лише два кутових столика були зайнятими. За одним з них сидів похмурий гном, докінчуючий вже третій глечик вина, а за другим різались в карти троє людей бандитсько§ зовнішності. Судячи по §х глузливим поглядам в сторону гнома і деяким фразам, гном також з ними нещодавно грав, і явно не дуже вдало.
  - Гей, хазя§н, мені потрібна кімната, не дуже дорога.
  - Два срібники, - похмуро відповіли мені, не відволікаючись від стакана, котрий вже майже блищав. Кіт зліз з мо§х рук на стійку і зацікавлено дивився на сіпаючийся кінець ганчірочки. Я поклала на стіл потрібну суму.
  - Дара! - крикнув він, так само дивлячись на стакан.
  З кухні прибігла сіренька дівчинка і питально вгляділась в хазя§на.
  - Проведи §§ в тринадцяту кімнату, - сказав той, сколупуючи якусь пилинку з дна стакана.
  - Але я не хочу... - почала було я, бажаючи заперечити супроти цього числа, яке мені не подобалось, як раптом кіт радісно нявкнув і вчепився кігтями в ганчірку, що маячила перед його носом. Ганчірочка зразу забарвилась кров"ю, тому що під нею знаходилась рука трактирника, стакан впав на підлогу і розбився на тисячу уламків, а по таверні рознісся голосний викрик. Я згребла кота на руки, вирвала з рук дівчинки маленький ключик і рвонула нагору по хитким сходам, чуючи навздогін крики навпіл з лайкою. Не пам"ятаю, як ми потрапили в кімнату, але замкнула я §§ відразу. Складніше було відчепити від куртки переляканого Обормота, в зубах котрого була та сама нещаслива дрантина.
  - К-кет, він пішов?
  Очі, повні каяття. Я повільно віддирала від своє§ куртки його кігтики.
  - Тьху, гидота яка, Кет, пробач, але інстинкт, він прокинувся і покликав.
  - Ага, - я відірвала другу лапу, - зараз я також покличу, і ти опинишся за дверима, та відчепися ти, всю куртку мені подер!
  - Кет, не треба!
  - Треба.
  - Я більше не буду!
  - Будеш.
  - Я тобі чоботи буду вилизувати!
  Я здивовано на нього глянула, підозрюючи, що ми говоримо про різні речі. На мене дивились самі чесні і нещасні очі в світі.
  - Ти про що? Я просто хочу тебе відчепити.
  - Уф, - кіт втішно втягнув кігті і таки зліз з моє§ багатостраждально§ куртки, - а я вже боявся, що ти мене віддаси цьому типу. До речі, ліжко моє, - і він вільно розкинувся на ньому, мружачись від задоволення.
  - Ну і лежи тут, - саркастично посміхнулась я. - а я піду по§м, а заразом потім прогуляюсь по місту.
  Кіт опинився біля дверей раніше за мене.
  - Тебе ж нікуди не можна одну відпускати, ще вклепаєшся куди-небудь, а мені потім шукай нового хазя§на, та й ще одне: ти зовсім не знаєш міста.
  З останнім твердженням довелося згодитись, і ми вдвох вийшли з кімнати. Трактирник зустрів нас дуже похмурим поглядом і перев"язаною рукою, але по§сти все таки дав. У результаті, я замовила рибу, суп з різними овочами і м"ясом та декілька салатів. Кіт зараз же накинувсь на рибу, сидячи просто на столі. Коли я спробувала спихнути його на підлогу, він обурено показав лапкою на сплячого в кутку старезного худого пса, який, по-моєму, вже здох від ваги прожитих років. Але для кота це не було аргументом, тому я залишила все як є.
  Після того, як ми на§лись, я встала, взяла поважчавшого кота на руки і вийшла з таверни, думаючи відвідати місцевий ринок. Кіт сказав, що подивитись там є на що, в кишені брязкало золото, а настрій був чудовим, так що я погодилась.
  Ринок був величезним і дуже мені сподобався. Він складався з чотирьох рядів: §стівний, речовий, золотий і магічний, як пояснив мені кіт.
  - А що пропонують в магічному ряду?
  - Не перебивай, - суворо покосився на мене сірий Обормот, і в черговий раз спробував влаштуватись зручніше у мене на руках. У наслідку, я ледве не спіткнулась - все таки важив він досить багато, та і по§сти встиг, скотина.
  - Їстівний ряд межує з портом, розташованим біля входу до гавані, принаймні, він там починається, до речі, там продають непогану рибку, мр-няв, - кіт мрійливо примружився, я зробила вигляд, що нічого не помітила. Та якщо він ще й рибкою поласує, я взагалі залишусь лежати на дошках пірсу, розчавлена його вагою. Кіт поглянув на мене, зрозумів, що йому нічого не обломиться, і з жалем продовжив:
  - На речовому ряді продають все те, що можна одягнути на себе. Починаючи від звичайних чобіт і закінчуючи діамантовими коронами, нібито в бою відібраними у заморських султанів відважними грабіжниками, ну, тобто моряками.
  - Що ж тоді продається в золотому ряді?
  - А, - махнув він лапкою, - все ті ж прикраси, тільки з ліцензією на продаж. А ось магічний ряд - це цікавіше оздоб буде. Там кожна річ пахне магією, там паляться пахощі і гадають гадалки, там шукають долю королі і селяни і багато чого ще... Гей, ти куди?! Ну, я так і знав, що потягнеш мене в дрантя, не хочу, не буду!!!
  Я його особливо не слухала. Не дивлячись на крики, злазити з рук цей бовдур явно не збирався, так що нікуди не дінеться, а щоб не волав, я придбала у пробігаючо§ рознощиці карамельку на паличці і навіть не глянувши засунула §§ в рот скандалісту. Кіт здивовано замовк, витягнув з рота льодяник, прискіпливо обдивився, а потім сунув назад, радісно зацмокавши. Гм, не знала, що коти §дять цукерки. Втім, він так апетитно §§ смоктав, що я і собі купила один, а потім зненацька згадала заклинання схуднення, і життя знову стало легким і солодким.
  Намети приголомшували різноманітністю товарів, мабуть, море, в яке впадала річка, було неподалік, і на це місто, яке стояло на ній, припадала основна частина вантажу. Кіт потім це підтвердив.
  Вдосталь накопавшись в різних ганчірках і дрібничках, я таки придбала собі дві легкі білі сорочки по фігурі з шнуруванням на грудях, гарну, а, головне, теплу шкіряну куртку і нові шкіряні штани в обліпку, що не затрудняли рухи. До них підійшли м"які червоні чобітки на невеличкому підборі, колір яких як раз співпадав з вишивкою на куртці. Кожну річ я перевірила на міцність і зношуваність закляттям і залишилась задоволена, а продавець - високий рудий парубок з хитрою посмішкою ще й скинув мені півціни в обмін на те, щоб я і інші речі перевірила. Я не відмовилась і навіть знайшла подекуди брак. Хазя§н недобре примружився, складаючи в окрему купку не пройшовші перевірки речі і дякуючи мені за допомогу. А мені що, шкода, чи що?
  Коли я закінчила і повернулася до кота, сидячого на прилавку, з тимчасово знову придбаною вагою, то побачила, що він вже знаходиться біля сусіднього намету. Обрмот радісно притискував до грудей невеличкий браслет з підвіскою у вигляді срібно§ мишки, на мордочці яко§ блищали чорні камінчики очей. Продавець не забирав іграшку, видно, чекаючи на мене.
  Я підійшла, глянула на кота і спитала ціну. Коли мені сказали, скільки це коштує, я ледве не померла на місці. Це були майже всі наші заощадження.
  - Обормот, поклади, - прошипіла я, намагаючись забрати у нього браслет, але той вчепився мертвою хваткою і гугняво заволав.
  - Ні, ну що за біда, всі відьми як відьми, в них і ворони, і миші, і коти чорні вчені, а мені дісталась маленька дитина плюс глибокий его§ст!
  Кіт продовжував кричати, та так, що вже підтягувався народ, подивитись, кого і за що ріжуть. Я не здавалась.
  - Ти чого кота мучиш, бісова руда, відпусти нещасного! - почулися перші викрики з натовпу.
  - Розвелося тут всяких, котам проходу не дають...
  - А ти йому по вуху заряди, він і відчепиться, - дав цінну пораду другий.
  - А дівка нічого так, фігуриста, якщо б не моя Марфа...
  - Відпусти кота, ненормальна!..
  - Люди, так це ж мій кіт!
  На останню заяву ми з котом зреагували обидва. Озирнувшись, я побачила чоловіка середнього зросту, худорлявого, охайно вдягнутого, і з таким обличчям, що побачивши раз - забути було важко. Його фізіономію перетинали два шрами поперек лоба, праве око перев"язане чорною пов"язкою, а ліве чомусь червоне - чи то від злості, чи то від народження. Кіт завив і поліз до мене у викот, активно намагаючись сховатися в мене за коміром.
  - Віддай кота, дівка, - рявкнув мужик, дістаючи з чобота довгий пошарпаний батіг і загрожуюче крокуючи до мене, - він мій, я йому ще покажу, як тікати! Віддай, кажу по-доброму, а то... - І він змахнув батогом.
  Я посміхнулась, а потім підняла руку і прошепотіла лише одне слово, але мужика вдарив скручений джгут повітря, підкинув його угору, і, жбурнувши далеко назад, залишив лежати на найближчій сміттєвій купі.
  Обожнюю свою професію.
  Я підійшла поближче до риючогося в недо§дках колишнього хазя§на Обормота. Смітник як раз знаходився біля кордона ряду. Навколо зібрався натовп, очікуючи ефектного завершення, деякі навіть намагались не дихати.
  - Це мій кіт, а якщо ще раз до нього підійдеш, то урок можна і повторити, тільки жорсткіше.
  - Так! - вигукнув кіт, висунувшись з-за пазухи, і радісно оглядаючи околицю.
  Народ здивовано зашепотів, а чоловік все ж встав, злісно подивився на мене і пішов, загубившись в юрбі. Я також пішла своєю дорогою.
  - Як ми його, ні, ну як? Буде знати, - збуджено волав кіт, скочуючись з мого плеча на руки. Я придивилась і побачила на ньому той самий браслет, мабуть, вкрав в катавасі§.
  - Обормот, ти навіщо вкрав?
  - Та досить тобі, в нього ще багато. І потім - по тій ціні, що він нам запропонував, ясно ж, що це самий справжній шахрай.
  - Так, але...
  - Кет, якщо ти так хочеш, то можеш піти і заплатити йому, я не заперечую, - і він з сарказмом на мене подивився.
  Я зупинилась, згадала, скільки ця прикраса коштує, яке нудотне обличчя було у торговця, і коли мені ще можна буде гарно підробити, і...махнула на нього рукою. Кіт був задоволений, і тактовно мовчав.
  В золотому ряді я знайшла не тільки прикраси, але і залізо, тобто зброю, лати, щити і списи... Та й взагалі, чого там тільки не було! Але до наметів було не проштовхнутися, тому що біля кожного накриття стояли чоловіки і обговорювали, зважували в долоні і приміряли до руки все це знаряддя. Покупки біли рідкими, але народу менше не ставало. І, поштовхавшись тут трохи, я придбала всього лиш один кинджал, досить простенький на вигляд, але в ньому відчувалась надійність, хоч я і не зрозуміла, чому. Хазя§н лавки, в якій я його відкопала, був дуже здивований мо§м вибором.
  - Ви обрали гарний кинджал, дівчино. На ньому немає знаку, відрізняючого майстра, який викував його, але, повірте моєму досвіду, він не підведе.
  Я подякувала йому, заплатила за покупку, повісила своє нове надбання на пояс і витягнула з купи залізяк за хвіст кота.
  -Що ж, залишився останній ряд - магічний. Підемо. До речі, а ти то що там забув?
  - Нічого.
  - А конкретніше, а то передумаю йти, все одно скоро стемніє, та й втомилася я.
  Кіт захвилювався і подивився мені в очі. Зрозумів, що не шуткую, і з тяжким зітханням зізнався:
  - Там живе мій друг, хотів провідати.
  Більше він нічого не сказав, а я і не питала, заворожена виглядом магічного ряду.
  По землі тут стелилась мряка, яка приглушувала кроки, по обом сторонам прямого проходу, нагадуючого вулицю, стояли невеликі будинки, мабуть, лавки місцевих чаклунів. Чомусь було хмурно, хоча вечір ще не почався, на вивісках виблискували і переливалися туманні надписи, постійно змінюючи колір і форму.
  - Приворот всіх видів, - прочитала я на одній з них.
  - Іди далі, нема чого зупинятись по дрібницям.
  Далі йшли надписи різноманітних цілителів, типу: "Лікую все, дорого", "Всі види протиотрут", "Зелена відьма вб"є вашу хворобу", "ЛІКУВАННЯ ПОПЕЛОМ, ТІЛЬКИ ТУТ"...
  Нарешті, кіт зупинив мене біля чергового непоказного будиночка, на якому взагалі нічого не було написано, а на питання чому він відповів, що кому потрібно - і так знайдуть. Потім зіскочив з рук, вибіг на ґанок і зашкрібся в двері, я також постукала. За дверима незабаром почулись кроки, а потім вони різко відкрились, і переді мною з"явився зелений зомбі з мерехтливими очима, радісно вискалив шийся моєму коту. Я здригнулася і на одних рефлексах запустила в нього бойовим пульсаром. Зомбіка миттєво знесло до вішалок, які на нього ж і впали - почулось тужливе виття і запахло паленим.
  Кіт сидів, схопившись за голову і обзивав мене нетямою, а я здивовано дивилась на вішалки, які все ще ворушились. Він же повинен був відразу згоріти, чи ні?
  - Фулюганка! - пролунало зі сходів, і я побачила стареньку, що спускалась донизу і тримала в руках заряджений арбалет, направлений явно в мій бік.
  - Вбила, вбила Гошечку мого, відьма проклята, та я тобі за Гошу!!!..
  Але тут втрутився кіт.
  - Єлісера! Це я, - він побіг всередину і кинувся на руки здивованій старенькій, а з-під вішалок з кректанням виліз таки нещодавній зомбік і з посмішкою витягнув оплавлений амулет розміром з тарілку з підкладки обвуглено§ куртки. А потім він зняв маску, відчепив наліпки гнило§ плоті і опинився досить нешкідливим дідусем похилого віку.
  - Гоша, ти живий? - з радістю заволала бабця, притискуючи до себе кота. А я сповзла по косяку дверей і сіла на сходинки - ноги тримали погано.
  - Звичайно, живий, краса моя.
  - А якщо живий, готуйся, я тебе зараз буду вбивати! Я тобі скільки разів казала...
  Очі чарівниці в рожевих бігудях недобре засвітились синім. Кіт був акуратно поставлений на підлогу і відсунутий в бік. Старенький збліднув і озирнувся на мене. Я йому нічим допомогти не могла, зате з насолодою б додала.
  - Піду, чайник поставлю, - нарешті зрозумів він і жваво побіг на кухню.
  - Куди? - обурено закричала відьма і побігла услід.
  З кухні донісся гуркіт і дзвін розбиваючогося посуду, а також окремі крики. До мене підійшов кіт.
  - Та ти заходь, вони скоро закінчать, чого на порозі сидіти?
  Я зітхнула і увійшла, закривши за собою двері.
  
 Ваша оценка:

Популярное на LitNet.com Н.Любимка "Долг феникса. Академия Хилт"(Любовное фэнтези) В.Чернованова "Попала, или Жена для тирана - 2"(Любовное фэнтези) А.Завадская "Рейд на Селену"(Киберпанк) М.Атаманов "Искажающие реальность-2"(ЛитРПГ) И.Головань "Десять тысяч стилей. Книга третья"(Уся (Wuxia)) Л.Лэй "Над Синим Небом"(Научная фантастика) В.Кретов "Легенда 5, Война богов"(ЛитРПГ) А.Кутищев "Мультикласс "Турнир""(ЛитРПГ) Т.Май "Светлая для тёмного"(Любовное фэнтези) С.Эл "Телохранитель для убийцы"(Боевик)
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
И.Мартин "Твой последний шазам" С.Лыжина "Последние дни Константинополя.Ромеи и турки" С.Бакшеев "Предвидящая"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"