Мохорт Николай Аркадьевич: другие произведения.

Ворожбыт

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Peклaмa:
Новинки на КНИГОМАН!


Peклaмa:


Оценка: 9.00*3  Ваша оценка:
  • Аннотация:
    "Ворожбыт" (Колдун) - легкая кровавая драма времен казачества на Украине. На украинском языке, который с легкостью прочитает любой русский или постсоветский человек.

  ВОРОЖБИТ
  
   Пан Олекса був козак не те, щоб заможний, але й не бідний. Як молодим ще був, то й на Польщу ходив, і на Московію, та й у Туреччині побував. Порубаний був і посічений, і куль ворожих з жменю з нього витягли, але ж живий вертався і скарбу кожного разу трохи прикопував. А як журба стала на серці, то вклонився низько своєму куреню, товаришам своїм, осідлав гнідого і поїхав на Полтавщину, до дому рідного, долі шукати.
   Полюбилася панові Оксана, тиха, чепурна. Стареньких її, що довго чекали на єдину дочку, торік Господь Отець забрав до себе. Залишили вони у спадок Оксані напіврозвалену хатину та віру велику у Бога і людей добрих. І хоча пан Олекса майже вдвічі старший за неї був, та приглянувся й він Оксані, тож по любові і пішла з ним під вінець невдовзі.
   Побудував пан Олекса гарну світлу хату за селом, там де вільний вітер гуляє, річечка крутий бережок омива, та й до лісу недалече. Місцина гарна була, і земля жирна, та вже багато років, може з п’ятдесят, а може й усі сто, обходили люди цю місцину десятою дорогою. Казали люди в селі, а їм казали їх діди, що як спалили козаки на тому місці ворожбита лихого, так оселилася там нечиста.
   Пан Олекса мав сміливості може й більше, аніж усе оте село, та й вважав що козаку з вірою в Бога Отця і в свою шаблю чортовщини боятися нічого. Тож і оселився там з молодою дружиною Оксаною і трьома-чотирма парубками, що пристали до нього. Хазяїн пан Олекса був гарний, ані собі, ані хлопцям своїм часу марнувати не давав. Тільки в Святу Неділю до роботи не ставали, чи коли старі рани боліли, то надвечір пан Олекса посилав улюбленого свого хлопця Данила принести меду чи горілки у тій срібній кварті, що колись відібрав у поганого ляха.
   Прижилася у хаті пана Олекси ще й стара жінка, що її привела набожна Оксана з церкви, де стара просила окраєць хлібу на свою нескінчену дорогу. Стара невдовзі оклигала, причепурилася і стала на допомозі Оксані у хатній роботі. Надвір стара майже не виходила, ноги боліли, а у хаті допомагала Оксані і прибрати, і обід зготувати, та й з дитиною сиділа, поки Оксана надворі поралася. А довгими осінніми чи зимовими вечорами, коли пан Олекса набивав люльку після вечері, Оксана вишивала чи пряла, а парубки ще не вкладалися на ніч, стара розповідала казки довгі, незнані, нетутешні. Інколи навіть пану Олексі моторошно ставало від тих казок, Оксана тулилася до нього від страху, а хтось з хлопців підводився перевірити, що там на подвір’ї.
   Стара казала, що цих казок навіть чорт боїться, а тому не підійде до їх хати. А ще стара казала, що за все її довге життя тільки Олекса з Оксаною пригріли її, як рідну, і вона віддячуватиме їм, захищаючи від чортівні, що живе в цій глухій місцині, доки буде жива. Пан Олекса вважав, що стара трохи несповна розуму, і тільки тихенько посміхався собі у вуса.
   Так пройшло кілька років. Вже в Олекси з Оксаною й трійко дітей з’явилося, та й дехто з хлопців оженилися і побудували собі хати неподалік, вже й сивина стала пробиватися в пана Олекси у вусах і оселедці. Стара почала розповідати казки кожного вечора, казала, що невдовзі помре і хоче залякати чортівню наперед. Вона вже й хатньої роботи не робила, тільки з дітьми, що так і вились коло неї, бавилася. А найбільш з старшою Олексиною дочкою Наталкою, та все їй щось нашіптувала потихеньку.
   Одного зимового вечора, коли місяць ніжно пестив і голубив білий-білий сніг, який щойно вкрив тоненькою теплою ковдрою замерзлу землю, коли зірочки тихо переморгувалися між собою, думаючи про місяць, коли вітер, натомившись, заліз відпочити між мудрих дубів, коли заснула в обіймах льоду річечка, старенька розповідала казку про невідпущені з землі душі великих грішників, які мають спокутувати свою провину довіку.
   Раптом стара зупинилася, різко здихнула і впала з лави. Пан Олекса з Данилом кинулися до неї, але стара вже була мертва. На козаків дивилися мертві очі, в яких застигла любов, доброта і страшенна пересторога. Ще й не встиг пан Олекса очі старій закрити і молитву прочитати, як небо розколола синьо-червона блискавка, освітила вогнем пекельним кімнату, прямо над хатою вдарив грім страшенної сили, а зразу за тим закричали зі страху Оксана і діти.
   Шалений вітер вдарив у віконця і двері, вибив шибку, залетів до хати і за мить задув каганець і у темноті поперевертав усе, що траплялося в нього на дорозі. Ані зорь, ані місяця, затягнули їх чорнющі хмари. Реве худоба, десь неподалік завивають вовки, смертельний жах насувається від узлісся, де спалили колись ворожбита.
   Червоні зірниці запалали з усіх сторін хутора, неначе вогняні руки тягнулися з усіх боків до хат, але біля самих стін згасали, придушені потоками води й мокрого снігу з неба, злий вітер зривав солом’яні дахи, земляна підлога несамовито тряслася, неначе хтось величезний бив знизу у неї диявольським молотом. Оксана, обійнявши дітей у кутку, молилася.
   Пан Олекса прийшов до тями, швидко затулив розбите вікно, запалив каганця. Похапцем привели до ладу в хаті з Данилом, підняли й поклали на лавку тіло старої, закрили їй очі. Здалося, що маленький вогник каганця неначе трохи відсунув від хати чорних потвор з червоними руками і язиками і з останніх сил захищає оселю від холодного подиху смерті, яка кружляє навколо хати. Олекса підхопив Оксану і дітей, посадив на лежанку, почав заспокоювати. Першою отямилася Наталка, кинулася до ікон і почала шепотіти молитви, яких її навчила стара.
   Надворі щось страшно закричало, неначе весь білий світ спалахнув червоним, ріжучим очі світлом, і раптом стало тихо. Знову вийшов місяць, засяяли зорі, а вітер влігся спати на гіллі дубів.
   З молитвами прийшов ранок. На подвір’ї було затишно, нічого не нагадувало про те, що сталося вночі. Як тільки почало розвиднятися, Данило побіг по хатам переказати про смерть старої. Хуторяни одразу ж почали приходити до хати пана Олекси, повільно заходили в двері, хрестилися, підходили до старої. Жінки тихо шепотіли молитви, а чоловіки потихеньку виходили на двір, де їх чекав пан Олекса. Той розказав їм про все, що сталося вночі. Ані Степан, найстарший, ані інші нічого не чули й не бачили вночі. І хоча навкруги не було аніяких слідів диявольської ночі, та й мало вірилось у грозу з дощем взимку, посивілі, білі, як сніг, вуса і оселедець пана Олекси не залишили сумнівів.
  - Наталка щось знає. Це вона спасла нас уночі. Данило, - гукнув пан Олекса. - Поклич-но сюди Наталку, та потихеньку, щоб пані Оксана не почула.
  Прибігла Наталка, спокійна.
  - Що, татку?
  - Розкажи, донечко, про те, чого тебе старенька навчала. - покрутив оселедця, перехрестився. - Розказуй з Богом.
  - Ви, тату, бабусі не вірили, казали, що то все пусте, а вона казками відганяла від нас дух спаленого ворожбита. Бабуся казали, що він стільки на землі Божій нагрішив, що його навіть у пекло не пускають. А він мстить за те усім, хто з’являється у тому місці, де його спалили. Бабуся бачили, як дівчинкою була, як козаки схопили ворожбита, прикували срібним ланцюгом до хреста на узліссі, а тоді спалили. В нього спочатку вигоріли очі, і тому він зараз сліпий, не може знайти тих козаків і хоче помститися усім.
  - То тебе старенька навчила, як захиститись від ворожбита?
  - Бабуся казали, як треба молитися, як вони помруть. Але після того, як помре останній, хто бачив смерть ворожбита, срібний ланцюг втратить свою силу, а ворожбит зірветься з хреста і знову оживе. Треба знайти той ланцюг, освятити, знову спіймати ворожбита і спалити його. Так буде довіку. І довіку, щоб запалити той вогонь, який спалить ворожбита, хтось повинен віддати життя своє в обмін на чарівне кресало. Якщо ж цього не зробити, ворожбит буде їсти серця людей і з кожним разом буде все сильнішим і сильнішим.
  На третій день, як відспівали і поховали стареньку, вже все село знало про те, що ворожбит знову з’явився біля лісу. Холонула кров від однієї думки про нього. Жах вів людей до церкви, а деякі навіть залишались там на ніч. Пан Олекса з найсміливішими кілька разів надвечір ходив до узлісся, але знайти слід ворожбита не зміг.
  Одразу як поховали стареньку, приснився Наталці дивний страшний сон. Неначе йде вона галявиною у дубовому лісі, серед височенної, аж до шиї, трави. І раптом з’являється перед нею щур і мовить людською мовою:
  - Дай мені людської крові напитись, а я подарую кремінець. Підкинеш той кремінець вгору - впаде і покаже тобі схованку з скарбом, кинеш об землю - зелене полум’я викрешеш. А як не даси мені людської крові напитись - все життя жалкувати будеш. - Сказав і щез.
  Прокинулась Наталка у холодному поту, руки тремтять, зігрітись, хоч і під кожухом, не може. Встала тихенько, підійшла до покуття, опустилась на коліна і молилась до самого ранку.
  Пан Олекса прокинувся задовго до світанку, встав, перехрестився тричі і побачив дочку на колінах перед іконами.
  - Донечко, ти вже не спиш? - Підвів її з колін, глянув у вічі. - То ти й не спала? Що сталося?
  - Нічого, тату. Молилася до Богородиці за здоров’я. - Побоялася розповісти про сон, хоча в скронях билося: “Пожалкуєш..... Пожалкуєш...... Все життя жалкуватимеш....”. Побоялася...
  Котрий день стоїть зимова сонячна погода. Під вечір тихо йде собі сніг, лапастий, пухкий, а на світанні земля переливається діамантами під сонячними промінчиками, які бігають навкруги пана Олекси. Пан Олекса з вірним козаком Данилом, поскрипуючи чоботами по морозному снігу, знову йде до лісу шукати ворожбита, хоча і місячні чисті ночі, і сонячні морозні дні очищають душу від чорних думок і вже здається, що ворожбит є тільки в казках. Шаблі б’ють козаків по литках, за вишитими поясами стирчать пістолі, на плечах лежать важкі рушниці. У правій руці пана Олекси батіг-свинчатка, що на кожному кроці злегка б’є по чоботу. Ой, добре погуляв він по спинах і турок, і ляхів. А шабля? Тільки й встигай гострити! Жу-ух! І аж до сідла! Попила земля ворожої крові. Навіть польських панцирників рубав. Добру таки шаблю у Туреччині взяв. Пістолі і рушниця теж своє діло робили і навіть життя не раз спасли, але всеж козацька справа, коли один на одного, а той на п’ятьох, тільки з шаблею, що неначе зрослася з рукою.
  Не встигли одійти од хати, ще тин видно, як думки пана Олекси перервав страшний крик. Оксана!... За мить пан Олекса з Данилом були на порозі хати.
  О, Господи! Серед скривавленої хати сидячи на підлозі голосить пані Оксана. Тримає на руках молодшенького сина, Іванка, з грудей якого стирчить ніж...
  Не віддавала пані Оксана сина, казала, що живий, розум втратила. Поховали...
  Пан Олекса почорнів, не п’є, не їсть, не спить. Блукає днями й ночами по лісу, шукає ворожбита. І як тінь за ним вірний козак Данило ходить. День, другий, третій. Нема й сліду. Тільки лапатий сніг закриває стежки. Вже не діаманти бачить пан Олекса на снігу, сонячні промені висвітлюють краплі крові, синової крові.
  І пані Оксана не п’є, не їсть, не спить. Сидить у хаті на лавці біля столу, підперла голову руками і наспівує колискову сину Івану. Наталка годує середнього брата Петра. Боїться.... Страшно. У кожному темному кутку бачить того щура. І одна тільки думка:” А як не даси мені людської крові напитись - все життя жалкувати будеш”.
  Вийшла попорати худобу. Поки вправилась, уже й вечір. Зайшла до хати. Петрусь грається на лежанці. “Може хоч сьогодні батько з Данилом повернуться?” І раптом інша думка: “А де ж мати?”. Кинулася надвір, ось її сліди. Ведуть до річки.
  Заспокоєне лице пані Оксани омивала чиста вода річечки, волосся стиха коливалося. Пан Олекса дивився на неї через ополонку, що сам прорубав, як стала крига. Його дружина, його Оксана дивилась мертвими очима крізь нього на зірки. Дивилась вслід душі, що відлетіла ввишину.
  На могилі пані Оксани Олекса поклявся в найстрашніших муках для ворожбита. “Хай я загублю душу свою, але ворожбит перед тим, як спалю його, мусить прийняти найтяжчі муки!”.
  Хутір обезлюднів. Петруся забрали добрі люди до себе. З паном Олексою залишився тільки вірний до смерті Данило, та в хаті молилась Наталка. “Пожалкуєш..... Пожалкуєш...... Все життя жалкуватимеш....” - б’ється в скронях.
  Розказала про сон батькові і Данилу.
  Маленкі зморшки на чолі пана Олекси розгладились, натомість з’явилась одна величезна, через усе чоло. Смута в очах змінилася на чорне полум’я. Кулак стиснув держак свинчатки. Нічого не сказав дочці, повернувся до Данила:
  - Завтра упіймаємо. Треба виспатись. - І кинувся на лежанку, навіть не перехрестившись.
  На ранок прокинувся пан Олекса від стогону під дверима. Наталка на колінах лежала під іконами. Данила в хаті не було. Прочинив двері. На снігу лежав вірний козак, протягуючи своєму панові скривавленою рукою срібний ланцюг і кресало.
  - Пане, помстіться за всіх ....
  Упав Олекса на мертві груди свого козака, свого вірного товариша, на груди, в яких ще мить тому билося чесне серце того, хто поклав життя на вівтар добра. Заплакав пан Олекса, витер сьозу, обмив лице снігом.
  Витягнув свою турецьку шаблю, змочив кров’ю товариша. І, не заходячи до хати, побіг до церкви освятити ланцюг.
  Мабуть, і в Полтаві чули, як пан Олекса знімав свинчаткою шкуру з спини ворожбита. Страшно кричав ворожбит, і чули його голос всі вбиті ним, і хмари розступилися над узліссям, де вкопав пан Олекса дерев’яний хрест.
  Срібним ланцюгом міцно прикуто до хреста ворожбита, біля ніг розкладене вогнище. Не може ворожбит поворухнути ані рукою, ані ногою. Тільки звірячий оскал не стримує ланцюг. Нижня щелепа, що поросла шерстю та бородавками, висувається вперед, до самого носа, довгого, вигнутого, покритого синіми прожилками. Сухі руки шкребуть довгими загнутими нігтями по дереву хреста. Під брудним лахміттям здимаються від натуги груди, в яких з жахом б’ється нечестиве серце, розганяючи чорну кров.
  Біля вогнища в самій сорочці стоїть пан Олекса, стискуючи в правій руці шаблю. У лівій виблискує на сонці кремінець. Жупан у чорній крові ворожбита кинув до вогнища. Біля дерев молиться Наталка, закриває руками вже недитяче лице. Молиться палко, не бачить нічого навкруги, тільки хрест з ворожбитом стоїть у очах. Пан Олекса піднімає руку і кидає кремінь об землю. Зелене полум’я звивається до самих небес, розриваючи навпіл небо. Стогін виривається з грудей ворожбита, трясеться земля під його ногами, птахи замертво падають у лісі. А той стогін перекривають упокоєні голоси мертвих, що радіють помсті.
  Полум’я охопило вже весь хрест, звивається тіло ворожбита, лахміття вже згоріло, пухирями піднімається шкіра, яка ще залишилась після свинчатки пана Олекси. Неушкодженим залишається тільки лице. І ось воно починає змінюватись, приймаючи риси вбитих ворожбитом. Не дивись, пане, не дивись на лице, пане Олексо! Адже ворожбит ще живий, ще помститься! Ось.... Данило..... Пані Оксана..... Іва-а-а-анко!!!
  Не витримало серце старого козака, впав замертво на білий сніг. Вже не встане козак Олекса, не злякає більше його шабля ні турчина, ні ляха. Спить козак, заснув навіки. І навіть грім, що пролунає на всю округу за мить, коли згине ворожбит, коли поглине його земля, не розбудить його.
   А Наталка до старості блукатиме дорогами, жалкуючи і чекаючи на старість, коли повинна буде розповідати казки довгі, незнані, нетутешні.
Оценка: 9.00*3  Ваша оценка:

РЕКЛАМА: популярное на Lit-Era.com  
  Л.Черникова "Любовь не на шутку, или Райд Эллэ за!" (Приключенческое фэнтези) | | В.Бер "Как удачно выйти замуж за дракона (инструкция для попаданки)" (Любовное фэнтези) | | Ф.Достоевский "Отморозок Чан" (Постапокалипсис) | | О.Коробкова "Ярмарка невест или русские не сдаются" (Приключенческое фэнтези) | | К.Вереск "Нам нельзя" (Женский роман) | | С.(Юлия "Каркуша или Красная кепка для Волка" (Современный любовный роман) | | М.Кистяева "Кроша" (Современный любовный роман) | | А.Оболенская "Правила неприличия" (Современный любовный роман) | | С.Лайм "Мертвая Академия. Печать Крови" (Юмористическое фэнтези) | | Т.Мирная "Колесо Сварога" (Любовное фэнтези) | |
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
И.Арьяр "Академия Тьмы и Теней.Советница Его Темнейшества" С.Бакшеев "На линии огня" Г.Гончарова "Тайяна.Влюбиться в небо" Р.Шторм "Академия магических близнецов" В.Кучеренко "Синергия" Н.Нэльте "Слепая совесть" Т.Сотер "Факультет боевой магии.Сложные отношения"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"