Аннотация: Вбито стару-процентницю, на мiсцi злочину знайдено сокиру. Ми всi знаємо, хто вбивця. Чи нi? Тiльки Котов може розплутати цю складну справу.
Сюди, у двiр за адресою Дерибасiвська 3, заходить мало туристiв. Хоча Дерибасiвська - найвiдомiша вулиця Одеси, гостi нашого мiста гуляють нею в районi Мiськсаду, там де пiшохiдна зона та купа пам'яток. Адже в цьому дворi є унiкальна пам'ятка! Це єдина в Українi, а, хто знає, може й у свiтi, пам'ятник творцю мови Есперанто - Людвiку Заменгофу. З вулицi його, щоправда, не побачиш. Треба зайти в цей нiчим непримiтний дворик i, тiльки пiсля цього, ти натикаєшся на строгий погляд гiпсового Лазаря Марковича. Так звали в Одесi, Земенгофа, а не незвичним Людовiком.
Але i я прийшов сюди не помилуватися Доктором Есперанто, а зовсiм iнакше. Саме в цьому дворi, прямо навпроти Одеської обласної прокуратури, розташовується ТОВ 'Баба Аглая-ясновидиця'. З її єдиним спiвробiтником та засновником в однiй особi Оленою Iванiвною Коровiною менi вже доводилося мати справу i не раз. Вона проходила у нас за декiлькома епiзодами випадкiв шахрайства, але щоразу вдало викручувалась. Взагалi, довести шахрайство з "консультацiйних" послуг, як називала Коровiна свої сеанси ясновидiння та екстрасенсорики, було вкрай непростою справою. Тим бiльше Олена Iванiвна була персоною у мiстi вiдомою, якщо не сказати медiйною. Її участь у кiлькох сезонах 'Битви Екстрасенсiв' принесла їй не тiльки популярнiсть i славу, але й дуже солiдних клiєнтiв, що забезпечують їй певне заступництво. Та що там говорити, кiлька разiв, навiть прокурор областi натякав полiцiї, що можна б i залучити експертiв-екстрасенсiв до найскладнiших справ i наводив як приклад бабу "Аглаю".
Але, схоже, везiння Олени Iванiвни закiнчилося - я приїхав на мiсце її смертi. Двi години тому надiйшов дзвiнок до полiцiї про несамовитих крикiв в офiсi ТОВ 'Баба Аглая-ясновидиця', наряд, що приїхав, виявив вiдчиненi дверi, а, зайшовши всередину, i, власне, труп господинi офiсу в калюжi кровi. I ось тепер на мiсцi вже працюють експерти, а справу доручили менi.
Пройшовши крiзь неприбрану гору сирого опалого осiннього листя, я зайшов у примiщення ТОВ 'Баба Аглая-ясновидиця'. Вже з передбанника було видно частину кабiнету, де лежало тiло старої. Воно знаходилося мiж стiною i столом, тут же шафа з якимись книгами i колбами, розкладна драбина поруч iз шафою.
Може менi пощастить i виявиться, що баба полiзла на драбину за якоюсь книгою, не втримала рiвноваги, впала i тихо-мирно сама померла?
- Порадуйте мене, скажiть, що громадянка Коровiна впала з драбини i смерть ненасильницька. - озвучив я цю думку присутнiм.
- Не пощастило тобi, Костю. - посмiхнувся наш провiдний судмедексперт Борис Августович. - Попередньо, смерть вiд удару тупим предметом по головi. Але, звiсно, розтин покаже. - завершив вiн своєю звичайною фразою.
- А ось, зважаючи на все, i знаряддя вбивства. - експерт-кримiналiст, якого я погано знав, продемонстрував уже упакований у спецiальний пластиковий мiшок для доказiв, закривавлену сокиру.
- Трясця, у половини мiста зуб на стару через її "екстрасенсорну" дiяльнiсть. Список пiдозрюваних можна брати з мiського телефонного довiдника. - засмучено сказав я.
- Так, вона ще й мiкрокредити роздавала пiд грабiжницькi вiдсотки. - додав дiльничний Величко, що вийшов iз сусiдньої кiмнати.
- Ага, що ми маємо: стара-процентниця, закривавлена сокира? Все зрозумiло, вбивця - студент. - пожартував я.
- Це, Iванов iз п'ятої квартири, чи що? - насупився Величко.
I тiльки Борис Августович сховав усмiшку у своїх чепурних вусах. Схоже, молодь зовсiм не читає класику, i мiй жарт залишився незрозумiлим. Хоча, звичайно, жартувати в такiй ситуацiї недобре - кольнув мене докiр сумлiння. Ким би там не була громадянка Коровiна за життя, насильницької смертi вiд сокири вона не заслужила.
Я обережно обiйшов труп i почав розглядати мiсце злочину.
* * * * * * *
На солiдному дубовому столi лежав закритий ноутбук срiблястого кольору. На кришцi було зображено надкусане яблуко - MacBook. Дорога рiч та вбивця її не взяв. Тож, швидше за все, пограбування не є мотивом цього злочину. Поруч стояла велика кришталева куля на пiдставцi. Я, так розумiю, це знаряддя виробництва баби 'Аглаї'. Також тут лежав записник, експерт, якраз, перестав чаклувати над ним i пакував його в пластиковий пакет для доказiв. Потiм треба буде проаналiзувати цю книжку, може там щось важливе. А MacBook нехай дослiджує наш технiчний експерт Шаманський. Майстер своєї справи. Вичавить iз цього ноутбука все, що тiльки можна.
На столi стояли двi товстi, сантиметрiв п'ять у дiаметрi, свiчки в гарних мiдних свiчниках. Одна була чорного кольору, iнша червоного. Обидвi, начебто, ще жодного разу не запалювали.
По центру столу, пiд ноутбуком вгадувалась велика пентаграма, намальована червоним маркером або фарбою прямо на стiльницi. Мабуть, це було коло з п'ятикутною зiркою i якiсь символи поруч iз променями зiрки. Бiльше нiчого особливого я не помiтив.
Я зазирнув пiд стiл - там лише пилюка. Коровина, мабуть, не так часто тут прибиралася. Хоча вона, напевно, наймала прибиральницю. Отже, економила i кликала її лише раз на тиждень. Поряд зi столом лежить перекинутий стiлець. Можливо, перекинули пiд час боротьби. Сподiваюся, експерт не забув зняти з нього вiдбитки - убивця мiг хапатися за нього руками. Бiля самого трупа я побачив якийсь пил. Придивився - начебто попiл, невелика кiлькiсть. Цiкаво, злочинець палив якiсь докази? Чи потерпiла виконувала якийсь свiй магiчний ритуал?
З передбанника я бачив одну шафу, але їх було двi. Вони стояли бiля стiни по обидва боки вiд столу.
У шафi злiва стояло кiлька книжок, кiлька колб iз порошками рiзного кольору, якась пляшечка iз зеленою рiдиною, банку з фiзрозчином, у якому плавала розпорошена жаба. Тут же iнша банка, в якiй було щось схоже на фалангу людського пальця. А ось i диплом у рамцi: 'Фiналiстка 'Битви Екстрасенсiв' 2026 року'. Я пройшов поглядом по корiнцях книг: Папюс. 'Практична магiя. Настiльна книга мага.', Кроулi Алiстер 'Магiя в теорiї та на практицi.', Золотухiна З. М. 'Ритуали грошової магiї.', Сервест Бурислав 'Магiя безсмертя, книга таємниць.', Парнов Єремей Iудович 'Трон Люцифера. Короткi нариси магiї та окультизму.'. М-да, коротше, не Достоєвський 'Злочин i покарання'. Хоча, що я маю очiкувати побачити в кабiнетi мага-екстрасенса?
Шафа справа мала схожий змiст, але книги були розкиданi, деякi лежали на пiдлозi. Можливо тут йшла боротьба чи вбивця поспiхом щось шукав.
- Вiдбитки пальцiв iз книг я вже зняв - сказав експерт, вiдстеживши мiй погляд.
Потрiбно дiзнатися, чи не пропало щось. Можливо, у цьому нам зможе допомогти прибиральниця, яка прибирала у громадянки Коровiної. Потрiбно з'ясувати, кого для цього наймала потерпiла.
На стiнi мiж шафами, на самому верху, пiд стелею, висiли фотографiчнi портрети в ряд. Чотири штуки, хоча, можливо, мало бути п'ять, тому що посерединi ряду, мiж другим i третiм портретом, була прорiха. Високо, краще б подивитися їх ближче - може це родичi Коровiної? Або ще якусь важливу iнформацiю можна почерпнути з цих фотографiй.
- З драбини зняли вiдбитки? Розташування зафiксували? - запитав я експерта-кримiналiста. Треба б згадати його прiзвище, бо якось незручно виходить.
- Так. - пiдтвердив вiн
-- Отже, нiчого, якщо я зараз її вiзьму та акуратно поставлю ближче до стiни? Хочу подивитись, що там за портрети.
- Без проблем.
Я пiдсунув драбину поближче дод стiни й пiднявся на саму вершину.
На першому портретi злiва був старий лисий чоловiк кавказької зовнiшностi з пишними сивими вусами, як у Будьонного. Але нагадував вiн швидше за актора Етуша. Внизу можна було розiбрати напис "Георгiй Гурджiєв"
З наступного портрета, сперши повне обличчя на руку, дивилася на мене жiнка похилого вiку, чимось схожа на Надiю Крупську, можливо, банькуватими очима, пiдписана як "Наталя Блаватська".
На третьому мiсцi, де був вiдсутнiй портрет, стирчав товстий цвях з уривком мотузки на ньому. Цiкаво, тут точно щось висiло. Може дорога iкона та її вкрав убивця? Чи взагалi портрет убивцi?
Далi йшов портрет чоловiка середнього вiку. Вiн мiг би бути сином кавказця з першого портрета, але прiзвище було зовсiм iнше - Юрiй Лонго. Темне волосся, чорнi вуса, погляд дивиться прямо на тебе i проникає, начебто, у саму душу.
Нарештi завершував "iконостас" портрет жiнки рокiв сорока. Вiн був пiдписаний одним iм'ям або навiть швидше прiзвисько або псевдонiмом: "Джуна". Нагадувала Джуна циганку, темне волосся, чорнi очi, рiзко окресленi чорною ж тушшю, гострi хижi риси обличчя.
Рiзношерста компанiя, - навряд, це родичi Коровиної.
Я злiз з драбини та звернувся до експерта Корецького - згадав, як його прiзвище!
- Корецький, там нагорi нiби висiв ще один портрет, картина чи iкона. Залишився цвях i шматок мотузки -сфотографуйте там, будь ласка, i знiмiть вiдбитки. Може, це злочинець зняв, що там висiло, i забрав.
- Звичайно, Костянтине Олександровичу.
Я ще раз подивився на кабiнет i вирiшив оглянути iншi примiщення. ТОВ 'Баба Аглая-ясновидиця' знаходилося фактично в житловiй квартирi. Кабiнет був видiлений для "бiзнесу", а в iнших кiмнатах була спальня, вiтальня та кухня.
* * * * * * *
Нiчого цiкавого в спальнi та вiтальнi я не помiтив, з кабiнету тiло вже вiдвезли, експерт-кримiналiст теж там закiнчив працювати й перейшов якраз до спальнi, а я вирiшив зазирнути на кухню. На вiдмiну вiд iнших кiмнат, де був порядок, на кухнi нещодавно готували та не прибрали. Вiдчувався залишок запаху якоїсь випiчки. Чи вона пекла булочки? Нiколи не подумав би, що стара вiдьма таким захоплюється.
Я вже повернувся до виходу з кухнi, коли почув за спиною старечий голос:
- Котов, ти повинен менi допомогти.
Мурашки пробiгли у мене по спинi. Я обернувся. Бiля плити стояла громадянка Коровiна. Її специфiчну зовнiшнiсть було важко з кимось сплутати. Найбiльше вона нагадувала класичну Бабу Ягу з дитячих казок: згорблена, одне око вiчно примружене, густi сивi брови, великий горбатий нiс гачком, на носi величезна бородавка (таку можна за копiйки видалити в будь-якiй клiнiцi, але, мабуть, Коровинiй вона була потрiбна для iмiджу), пiд носом жорстка щетина таких собi вусикiв, що губляться в численних складках, над вузькою смужкою губ, худi кiстлявi руки стирчать з червоного чи то халата, чи мантiї.
Як таке може бути? Я сам бачив її труп у кабiнетi - помилитися було не можна! Сестра близнюк? Загримована людина? Голограма? Точно голограма - я тiльки зараз звернув увагу, що стара нiби ширяє над пiдлогою i трохи просвiчує - можна розглянути плиту i стiну кухнi позаду неї. Я почав оглядатись у пошуках проєктора голограми.
- Котiв, що ти крутиш головою, як той пугач? Ти мене бачиш? Чуєш? - не вгавалася голограма.
Менше нiж мiсяць тому я мав справу, пов'язану з нелегальним створенням вiртуальної копiї людини. Пiд час розслiдування, менi довелося виступити в ролi 'живця' i так вийшло, що мiй сеанс вiртуальної реальностi був перерваний раптово, не за правилами. Через це у мене почалися деякi неприємностi зi здоров'ям, у тому числi я став iнодi бачити галюцинацiї. Щоправда, вони стосувалися переважно того, що я бачив у вiртуальнiй реальностi, а не як зараз - бабка, що ожила, яку я ледве знав. Я тодi сходив до лiкаря, взяв на тиждень лiкарняний та все пройшло. З того часу я встиг швидко розкрити рiзанину на Соборцi та почав розслiдувати справу пограбування квартири громадянки Грицацуєвої, дещо з її добра, зокрема, стiлець зi старовинного гарнiтура, вже спливло на Староконцi.
I жодних неприємних наслiдкiв пiсля того, як вийшов з лiкарняного, у мене не було. Так що це? Все ж таки моя галюцинацiя? Чи колеги дiзналися про мою проблему i вирiшили пожартувати? Та нi! Не думаю, що таке можливе - вони б точно не стали так жартувати, тим бiльше на мiсцi злочину.
- Корецький, можете зайти на хвилинку на кухню? - покликав я експерта-кримiналiста.
Корецький зайшов. Я вказав на громадянку Коровину, що втупилася у мене своїми старими сльозавими очима.
- Ви бачите щось тут?
Корецький пiдiйшов ближче до плити. Нахилився. Його голова пройшла через груди голограми чи галюцинацiї.
Треба було якось викручуватися, щоб вiн не вважав мене за iдiота.
- А ось цей бiлий порошок. Ви не брали його на аналiз? Зi старої вiдьми стане ще й наркотою барижничати. - Вирiшив так викрутитися я, вказавши на розсипане бiля плити борошно.
- Так, вона легко могла б бути драг-дилером. - реготнув Величко, що увiйшов до кухнi.
- Менi здається, це мука. - сказав Корецький, з пiдозрою глянувши на мене, - чи не жартую я над ним. - Але якщо ви наполягаєте, я вiзьму зразок на аналiз.
Так, не виглядати iдiотом менi вийшло не дуже добре. Треба взагалi менше командувати експертом-кримiналiстом. Я хоч i головний у розслiдуваннi цiєї справи, але не начальник експертiв i вони не зобов'язанi виконувати мої вказiвки. Корецький так i образиться на мене може.
Коли Величко та Корецький пiшли, я знову глянув на Коровину - та й досi нiкуди не зникла.
- Котов, я не знаю, що ти там собi надумав, але я не морок якийсь. Я - привид. Якщо ти бачиш i чуєш мене - дай вiдповiдь менi.
- Ну, припустимо, бачу i чую. - неохоче вiдповiв я.
- Слава Всесильним! Я боялася, що ти мене не побачиш. Котiв, рiдненький, ти мусиш менi допомогти! Iрод окаянний мене вбив i вкрав важливий гримуар.
- Так, громадянка Коровiна. Давайте по черзi. Що за iрод вас убив. I що вiн там украв, я не дуже зрозумiв. - я спробував налаштувати себе на дiлову розмову iз примарою.
- Що за iрод я не знаю! Не розгледiла я його. Зi спини зайшов, мерзотник такий. А ось вкрав вiн гримуар, тобто книгу давню магiчну. I тепер я примарою змушена тулитися мiж свiтом живих та мертвих. I тiльки ти можеш допомогти менi! Знайди вбивцю та книгу! Тiльки це упокоїть мене.
- Ну, це моя робота, Олено Iванiвно. Давайте спочатку i в деталях.
Розмова iз привiдом дала таку iнформацiю: о дев'ятiй ранку Коровiна як завжди встала з лiжка, вмилася, поснiдала, одяглася в робочий одяг i пiшла до кабiнету. Не минуло й п'ятнадцяти хвилин, як вiдчула удар ззаду по головi, в очах потемнiло i пiсля прийшла до тями вже тiльки у виглядi примари. Вбивцю так i не бачила, пiдозрюваних у Коровiної теж не було. Коровина помiтила зникнення з шафи гримуару (це так називають старовиннi книги з магiї).
Загалом iнформацiю про час i причину смертi я б i так отримав вiд судмедекспертизи. А ось, що саме забрав убивця - це важливо. Я отримав опис гримуару: прямокутної форми, розмiри 30 сантиметрiв на 60, десь; обкладинка зроблена з дубленої шкiри повiшеного вбивцi, кiлькiсть сторiнок близько трьохсот, назва 'Середнiй ключ Соломона', мiстить опис демонiв i як їх викликати, автор невiдомий, але, ймовiрно, сам цар Соломон або записано з його слiв.
Все це я записав. Насамкiнець, потерпiла повторила, що тiльки, якщо вбивця i книга буде знайдено - вона упокоїться. Привiд прив'язаний до мiсця смертi та поговорити з нею можу тiльки тут. До того ж стара вiдьма додала, що менi варто замислитись, як убивця хоче скористатися книгою, i поспiшити з пошуками. Адже книга про виклики демонiв. Так, менi тiльки демонiв у рiдному мiстi не вистачало.
* * * * * * *
Я сидiв у кабiнетi, пив каву i гортав матерiали справи Коровiної. Тут уже навiть був висновок судмедекспертизи - Борис Августович постарався зробити його в найкоротший термiн.
Час смертi вдалося встановити дуже точно: крики пролунали на початок десятої ранку, вже без п'ятнадцяти десять приїхали полiцейськi та знайшли труп. Зброя вбивства, вiдповiдно судмедекспертизи - сокира, знайдена на мiсцi злочину. Вдарили обухом ззаду по головi. На сокирi є вiдбитки Коровiної та невiдомого. Дивно, захищалася вона чи хапала сокиру, а потiм кинулася бiгти i її вдарили ззаду? Привiд сказав, що одразу вдарили й вона не побачила вбивцю. Може, в станi афекту було i Коровiна не пам'ятає просто?
Так, ще з цiкавого, - на сокирi фломастер або фарбою написано 'К.Р.' Що це? Невже iнiцiали власника?
По записнику - вiн виявилася зашифрованим, але Шаманський на комп'ютерi швидко розшифрував нескладний код. Виявилося це список боржникiв iз мiкрокредитiв. Довгий такий перелiк. Мiг би не турбувати Шаманського по дешифруванню - у мене ж була унiкальна можливiсть дiзнатися, що написано в її записнику, просто запитавши привiда. Але Шаманський видав менi потрiбну iнформацiю швидше, нiж я б з'їздив на мiсце злочину для спiлкування з примарним 'iнформатором'.
Я пройшовся по списку. Ну, якщо взяти за версiю, що 'К.Р.' - це iнiцiали власника маємо лише трьох пiдозрюваних зi списку боржникiв: Костянтин Руденко, Кирило Родiонов та Роберт Карапетян (невiдомо ж, що йде спочатку iм'я чи прiзвище у написi на сокирi). Усього три - це для початку зовсiм непогано. Отже, треба перевiрити, хто з них чим займався в момент убивства i чи немає у них випадково помiтної такої книги з магiчними заклинаннями.
По самiй книжцi - знайшли та опитали прибиральницю. Її привезли на мiсце злочину, але жодного зникнення вона не виявила. Чи Коровина приховувала цiнну книгу вiд прибиральницi, не довiряла їй. Чи то та просто не особливо добре запам'ятала, що там у Коровiної було в кабiнетi. Але це може бути проблемою - згодом непросто пояснити звiдки у справi ця книга. Не вказуватиму я, що менi про неї розповiв привид?
Я ще раз глянув на закiнчення судмедекспертизи. Щось мене тут збентежило. Ага, ось, цiкава пропозицiя, уточню у Бориса Августовича.
Взагалi-то, наш провiдний судмедексперт вважає за краще спiлкуватися наживо, а не телефоном. Але, з огляду на те, що пiдозрюваний може втекти з Одеси разом iз вкраденою книгою, а, може, прямо зараз вiддаляється на максимальнiй швидкостi звiдси, я вирiшив поспiшити та з'ясувати все телефоном.
- Борисе Августовичу, привiт. Вибач, що турбуюсь телефоном, але справа термiнова.
- Так. Привiт. - голос судмедексперта був незадоволеним.
- Ти тут написав на другiй сторiнцi висновку щодо Коровиної: 'Виявлено рак кишкiвника в четвертiй стадiї'. Це, що ж, - потерпiла серйозно хвора, я так розумiю?
- Не просто хвора, я б сказав, їй залишалося не бiльше як мiсяць, а може i лише кiлька тижнiв. Вбивця поспiшив. Мiг просто почекати й сокира не знадобилася б.
- Ясно, красно дякую, ще раз вибач, що потурбував.
Навряд, це стосується справи, звичайно. Але, схоже, Коровину i так i так чекала скорботна доля. Цiкаво, чи стала б вона примарою, якби померла природною смертю?
* * * * * * *
Карапетяна не виявилося за домашньою адресою. Цiєї недiлi вiн був на роботi - на Привозi.
'Привоз' - найвiдомiший ринок Одеси, за винятком хiба що 'Сьомого Кiлометра'. Але, з iсторичної точки зору, - 'Привоз' точно на першому мiсцi. Iсторiя 'Привозу' починається з 1827 - саме тут - на Привiзнiй площi, тодi з'явився величезний ринок. Спочатку це був не самостiйний ринок, а такий собi придаток Старого ринку, i на ньому торгували переважно привiзним товаром. Тобто прямо з фур, возiв та iншого транспорту, звiдси й назва ринку. Вигiдне розташування поряд з великою автостанцiєю та залiзничним вокзалом i зараз роблять 'Привоз' дуже зручним як для продавцiв, так i для покупцiв. З того часу ринок багато разiв перебудовувався, покращувався, змiнювався. Ще в 1913 роцi тут з'явився красивий корпус 'Фруктового пасажу', а вже на початку двадцять першого столiття 'М'ясний' i 'Рибний' корпуси. Тут же видерлася висотна будiвля торгового центру 'Новий привiз' та готелi 'Чорне море'. Особлива атмосфера та колорит ринку, на який, досi, з'їжджаються фермери найрiзноманiтнiшої нацiональностi з усiєї Одеської областi, назавжди увiйшли в неповторний дух мого мiста.
Саме тут, у 'М'ясному ряду', працював мiй пiдозрюваний Роберт Карапетян. Менi вказали на нього i я проштовхався крiзь досить велику чергу до вже лiтньої людини кавказької зовнiшностi. Вiн, якраз, дуже вмiло вiдрубував сокирою якийсь особливо добрий шматок яловичини для дамочцi бальзакiвського вiку, яка прискiпливо стежила за цим процесом. Отже орудувати сокирою йому доводиться не вперше. Жирна галочка не на користь Карапетяна у цiй справi. Я дочекався коли продавець перестане обслуговувати дамочку i звернувся до нього:
- Роберт Ваганович Карапетян? Нам треба поговорити.
- Слухай! Набридли ви всi вже! Ну, скiльки можна?! Вiддам я цi десять тисяч гривень. Завтра ж вiддам! У мене просто всi грошi у справi, я не можу так просто їх взяти. Досить уже до мене ходити! Я в полiцiю нарештi поскаржуся. - несподiвано вибухнув вiн, вигукуючи це з помiтним кавказьким акцентом, i шалено жестикулюючи, не випускаючи з руки сокиру.
З боку його пiдтримала ще одна лiтня одеситка, яка стояла в черзi:
- Чоловiче, ну куди ви лiзете? Вас тут не стояло!
У черзi схвально загомонiли.
- Ша! Спокiйно, панi та панове! - я продемонстрував посвiдчення спочатку людям у черзi, а потiм Карапетяну. - Я i є полiцiя! Громадянине Карапетян, вiдiйдiмо поговоримо.
Карапетян невдоволено вiдклав сокиру, витер руки об фартух зi слiдами кровi та пiшов за мною. На його мiсце став якийсь iнший продавець.
- Ви, вибачте, - взяв мiкрокредит i тепер мене весь час i скрiзь дошкуляють цi колектори. Дзвонять о першiй ночi, на роботу приходять, додому, до сусiдiв заходять. Якiсь десять тисяч гривень, а через них такий бедлам! Нерви нi до бiса! - пояснив свою поведiнку Карапетян.
- У, баби Аглаї, тобто Олени Iванiвни Коровиної, мабуть, позичали?
- Так, а що, стара карга i в полiцiю вже пожалiлася?
- Нi, не пожалiлася. Її сьогоднi вбили.
Карапетян зблiд: - Як убили?! I ви на мене подумали? Та вона багато кому позичала! Мої десять тисяч - це, тьху, копiйки. Там люди ТАКI суми виннi!
- Не хвилюйтесь Роберт Ваганович. Ми всiх опитуємо, не лише вас. Де ви були сьогоднi зранку з 9 до 10 ранку?
-Тут був. - Карапетян витер пiт, що виступив на лобi. - З самого ранку, з шостої години. Спочатку товар приймав - досi спина болить. Потiм сортував, рубав на частини, людей обслуговував. Весь час був зайнятий. Можете будь-кого запитати.
- Зрозумiло, добре. А нiчого не знаєте про магiчну книгу Коровиної? Старовинна така. - я руками окреслив зразковi розмiри.
- Нi, я цiєю магiєю-шмагiєю не цiкавлюся. Менi потрiбно було купити м'ясо термiново для одного великого замовлення, а грошей не було. Iнакше я до цiєї вiдьми не пiшов би.
Я перевiрив алiбi Карапетяна i воно пiдтвердилося - чимало свiдкiв. Про всяк випадок я навiть глянув на сокиру Карапетяна - жодних iнiцiалiв на неї не було. Виходить, не наш клiєнт.
* * * * * * *
Кирило Родiонов був студентом, але в гуртожитку Аграрного Унiверситету, на вулицi Семiнарськiй, де вiн жив, його не було. Сусiди по кiмнатi сказали, що Родiонов має дiвчину, живе тут же, на iншому поверсi. Менi пощастило i я застав Алiну (дiвчину Родiонова) на мiсцi.
- Доброго дня, я з полiцiї. Слiдчий Котiв. - показав я їй посвiдчення.
- Доброго дня. - одразу насторожилася Алiна.
- Я цiкавлюся Кирилом Родiоновим. Ви не знаєте, де я його можу знайти?
- А що сталося?
- Можливо, вiн свiдок в однiї важливiй справi. Потрiбно з ним поговорити. Там розмови всього на п'ять хвилин, не хотiлося б його повiсткою викликати.
- Кирило пiдробляє охоронцем у магазинi 'Килимовий Рай'. Це Велика Арнаутська на розi Старопортофранкiвської. Магазин у недiлю не працює. А у Кирила якраз змiна цих вихiдних. Має бути там.
Я вже зiбрався йти, але згадав про ще одне запитання:
- Скажiть, а про магiчну книгу вiн нiяку не казав вам?
- Так, вiн захоплюється всякою такою магiєю. Нещодавно хвалився менi, що купив на Книжцi старовинний магiчний фолiант. Краще б менi новий телефон купив - на це в нього немає грошей.- надула губки Алiна.
- 'Середнiй ключ Соломона'?
- Не пам'ятаю як називається, але точно там щось про Соломона.
- Ага, дякую!
Я вийшов iз гуртожитку у пiднесеному настрої. Ага, на 'Книжцi' вiн купив. 'Книжка' - це старий книжковий ринок у самому центрi Одеси, на Олександрiвському проспектi. Купити там можна, що завгодно, звiсно. Але 'Середнiй ключ Соломона' Кирило там не купував. Примiтив його у Коровиної, коли позичав грошi, мабуть. I задумав вкрасти. А щоб дiвчина не здивувалася несподiваному придбанню, - заздалегiдь пiдготував ґрунт, сказавши, що купив книжку. Ось як! Схоже, менi пощастило i я вийшов на вбивцю. Як у гончої, що встала на слiд, у мене з'явився особливий невимовний азарт погонi.
* * * * * * *
Коли я пiд'їхав до 'Килимового Раю', вже стемнiло. Зазирнув крiзь прозорi вiтрини. У крамницi було зовсiм темно. Не дивно - вiн же не працює сьогоднi. Я постукав у склянi дверi. Одна з них несподiвано пiддалася та вiдкрилася. Так-Так-Так. Я обережно зайшов усередину. Витяг з кишенi лiхтарик, який тягаю iз собою скрiзь.
Промiнь лiхтарика освiтив ряди килимiв. Начебто в магазинi нiкого. Невже Родiонов втiк? Я пройшовся по рядах i раптом помiтив у кiнцi зали якесь свiтло. Пiдiйшов ближче. Ага, схоже тут сходинки вниз, у пiдвальне або цокольне примiщення, i там, наприкiнцi сходiв, прочиненi дверi, звiдки йде свiтло.
Промiнь мого лiхтарика ковзнув по стiнi й висвiтлив великий пожежний щит iз засобами пожежогасiння. Все як завжди - лом, вiдро конусної форми, лопата i... ось тут явно щось висiло, а зараз пусте мiсце. Я пiдiйшов до щита i висвiтлив його. На держаку лопати чорним фломастером було написано 'К.Р.', аналогiчний напис на вiдрi. Ну звичайно! 'К.Р.' - це не iнiцiали людини! Ця назва магазину - 'Килимовий рай'. А ось тут на порожньому мiсцi мала висiти сокира. Саме її ми знайшли у кровi, поруч iз трупом потерпiлої.
Все сходиться. Час викликати пiдкрiплення. Я набрав телефон вiддiлення, представився, швидко описав ситуацiю i сам зiбрався чекати на посилений наряд полiцiї.
Але це легко сказати - чекати, а всерединi все прямо i вирує. Ось поряд убивця, я його майже схопив i тепер стою чекаю. Ех, була не була, пiду вниз, поспiлкуюсь iз Родiоновим. Сокири в нього вже немає. Я, правда, теж, як завжди, залишив пiстолет у сейфi.
Тихо, навшпиньки, я спустився та обережно зазирнув у прочиненi дверi. Схоже, я запiзнився. Родiонов сидiв за столом закинувши голову назад, рот був неприродно широко розкритий i навколо рота клаптя якоїсь бiлої пiни, вiдкритi великi очi засклянiли, руки вже задубiлi й застигли в неприродному становищi. Мертвий.
Вже нiчого не побоюючись, я зайшов до кiмнати.
Родiонiв сидiв, якщо так можна сказати про мерця, перед монiтором комп'ютера. Вiн уже згас, але свiтився дiод i чувся шум вентилятора у системному блоцi. Виникло бажання поворухнути мишкою, щоб монiтор засвiтився i подивитися, що там таке робив на комп'ютерi Кирило перед смертю, але я вирiшив не чiпати нiчого, поки експерти не зроблять свою роботу. До речi, треба дзвонити та кликати сюди слiдчу групу.
Пiсля дзвiнка я неквапом пройшовся по кiмнатi, розглядаючи її.
Вона була напiвпорожня i, начебто, час тут застиг з радянських часiв. Старий затертий стiл, на якому, вже застарiлий монiтор, виглядав, прямо таки, вершиною прогресу. Шафа, пофарбована свiтло-зеленою фарбою, як робили колись у радянських полiклiнiках. Величезний сейф у людський зрiст. Та ще давнiй, ледь живий стiлець, на якому розташувався Родiонов. Ось, власне, i все. На столi була клавiатура та мишка, ще провiдна! То скiльки ж їй рокiв? Пляшка кефiру, якiсь крихти та й, власне, все. Жодних магiчних гримуарiв.
* * * * * * *
Наступного дня я сидiв у своєму кабiнетi, з чашкою кави i гортав справу Коровiної-Родiонова. Було вже й висновок судмедекспертизи та попереднiй вiд експертiв-кримiналiстiв, хоча вони ще й працювали на мiсцi смертi Родiонова.
Значить, усi кiнцi у нас зiйшлися. Пальчики Родiонова знайшли на сокирi з мiсця вбивства. Сокиру опiзнали спiвробiтники магазину - вона висiла на пожежному щитi, як я i припустив. Пiсля вбивства бабки, Родiонов, схоже, почав вiдчувати нестерпнi муки совiстi. Написав прямо на комп'ютерi передсмертну записку, де слiзно каявся у скоєному вбивствi. Мовляв, хотiв тiльки вкрасти книгу, а стара невчасно прийшла. Але сокиру на мiсце злочину з собою заздалегiдь прихопив! Покаявшись, Родiонов прийняв якусь отруту. Ось тут, у висновку судмедекспертiв - смерть настала внаслiдок отруєння бромадiолоном у дозуваннi не менше 30 г. Що за бромадiлiон? Наркотик якийсь? Де вiн його взяв? Тут, до речi, примiтка вiд Бориса Августовича, що має особливу думку з цього питання. Потрiбно буде дiзнатися. Ну так, гаразд, це - деталi. Загалом картина сходиться. Не знайшли, поки що, книжку.
Я ковтнув каву i тут же пролунав дзвiнок мобiльника. Ага, дзвонять експерти-кримiналiсти.
- Так, Котов слухає.
- Костянтине Олександровичу, ви сказали вiдразу вам дзвонити, якщо, щось цiкаве виявимо.- пролунав збуджений голос Корецького.
- Так-так звичайно. Що там?
- За сейфом виявилася таємна кiмната! Вiдкривалася непримiтною педаллю у пiдлозi.
- Ого! I що там?
- Якiсь ящики зi старим шампанським, пил, павутиння. Але, головне, - усякi там магiчнi книги та предмети! Ймовiрно, вкраденi Родiоновим у Коровиної.
- Чудово! Доправьте все у вiддiлення, до камери зберiгання речових доказiв. Подивимося.
- Костянтине Олександровичу, i ще. Пам'ятаєте ви просили перевiрити борошно бiля плити у квартирi Коровиної?
- Що там, - невже, i справдi, кокаїн?! - я мало не похлинувся ковтком кави.
- Нi, борошно. Але у ньому виявлено щурячу отруту. Мабуть, стару спочатку намагалися отруїти, а коли не вийшло - тодi вже сокирою. А ще ви просили перевiрити там де портрет висiв. Не знаю, чи це стосується справи, але я вiдчув дивний запах вiд мотузочки на цвяху i перевiрив її. Виявилося, що вона просякнута нiтроглiцериновим порохом.
- Це ще що таке? Вiн вибухає?
- Не повинен, це такий вогнепровiдний розчин, виходить у результатi щось подiбне до бiкфордового шнура. Навряд чи це стосується вбивства. Напевно, потерпiла його десь знайшла, не знала, що це таке, i пристосувала, щоб повiсити портрет чи що там в неї висiло.
Ясно - нiсенiтниця якась, а про отруту цiкаво. Отакої. Не здивуюсь, якщо Коровину намагався отруїти iнша людина. Насолила вона багато кому.
Тiльки я вимкнув мобiльний, як пролунав iнший дзвiнок. Ага, Борисе Августовичу.
- Костю, чекаю тебе в курилцi.
Ех, довелося йти довгими й заплутаними коридорами в курилку. Приморське вiддiлення є групою будiвель, об'єднаних лабiринтом коридорiв. Будинки утворюють невеликий внутрiшнiй дворик. Саме його спiвробiтники називають курилкою. Сюди приходять перекурити та побалакати.
Друга половина жовтня видалася досить холодною. Хоча дворик був захищений вiд неприємного осiннього вiтру стiною будинкiв, було не цiлком комфортно.
Борис Августович курив люльку в очiкуваннi мене. Я потис йому руку:
- Що там, Борисе Августовичу, - особлива думка?
- Не без неї. - посмiхнувся в вуса, що стирчали вгору, судмедексперт. - Ти читав висновок?
- Так, якийсь бромадiолон, що це?
- Це звичайнiсiнька щуряча отрута. Справа не в цьому. Судячи з усього, Родiонов прийняв його разом з пирiжком. Саме її ми виявили у його шлунку.
- Незвичайний спосiб отруїтися. Зазвичай просто водою запивають. - кивнув я.
- Справа не в цьому. Отрута подiяла так швидко, що жертва встигла з'їсти лише половину пирiжка. А ось другої половини ми не виявили. Нiде. Схоже, хтось забрав її з собою.
- Ось так справи! Невже не самогубство, а вбивство? - здивувався я.
- Ну подiбнi висновки - це не моя справа. Я свою особливу думку тобi сказав, а ти вже розслiдуй i вирiшуй.
- Слухай, мене ще збентежив цей пункт. - я вказав на рядок у висновку судмедекспертизи. - Тут напевно помилка чи обдрукiвка. Написано, що вiн помер у суботу ввечерi, десь у промiжок мiж 22:00 та 24:00. Нiяк не мiг померти у цей час. Вiн же Коровину вбив о дев'ятiй ранку недiлi.
- Жодної помилки немає. Все точно. - Борис Августович випустив кiльця диму.
- Ого, це все змiнює. - розгубився я.
* * * * * * *
Я йшов з камери зберiгання доказiв i речових доказiв у повнiй розгубленостi. Ще зовсiм недавно я мала струнку i логiчну версiю вбивства Коровiної. А тепер виходить, що Родiонов помер ранiше, нiж мiг вбити потерпiлу. Мало того, самого Родiонова, швидше за все, отруїли, а не вiн сам наклав на себе руки. Тiшило тiльки те, що знайшовся той самий гримуар "Середнiй ключ Соломона", я нiс його до свого кабiнету. Потайна кiмната виявилася старою схованкою контрабандистiв. У нiй зберiгалося з десяток ящикiв iз шампанським 1989-го року. Про кiмнату i контрабандне шампанським забули на довгi роки, шар пилу та павутиння в кiмнатi був ще той. Можливо, тi хто знали про цю схованку, раптово загинули. У дев'яностих роках минулого столiття, в Одесi, як i на всiй територiї колишнього СРСР, чимало авантюристiв, бандитiв та бiзнесменiв знайшли наглу смерть.
Пiсля того, як у магазин влаштувався охоронцем Родiонiв, вiн випадково знайшов цю схованку та обладнав там собi секретне мiсце для занять магiєю. Навряд чи всi предмети, що ми знайшли, вiн вкрав у Коровiної, але ось гримуар - точно. Хоча тепер цей момент незрозумiлий, якщо, виходить, вiн помер до того, як гримуар був вкрадений.
Я сiв за стiл свого кабiнету i замислився. Так, мабуть, у справi був спiльник. Вiн навiщось отруїв Родiонова, убив бабку, вкрав книгу, при цьому пiдставив Родiонова. Ну припустимо. А навiщо вiн тодi сховав книгу у примiщеннi, де ми знайшли Родiонова? Чому не забрав iз собою? Виходить, вiн принiс книгу в потаємну кiмнату вже, коли Родiонов був мертвий i ризикував бути спiйманим на мiсцi вбивства студента. Нарештi, пiсля виявлення тiла 'самовбивцi', шанси, що таємну кiмнату знайдуть украй великi - сенсу ховати там книгу нема. Навiщо? Щоб знову вказати на Родiонова? Так сокири з вiдбитками пальцiв - бiльш нiж достатньо! Якось зовсiм не сходяться тепер кiнцi з кiнцями.
Так, а чого я ось так одразу повiрив привiду Коровиної щодо книги? Як там говорив доктор Хаус у серiалi? 'Всi брешуть'! Може вона щось менi набрехала?
Я ввiв у пошук Гугла 'Середнiй ключ Соломона'. Так, це якась фiгня, а ось це вже цiкаво. Ага, i ось тут глянемо.
Я читав результати пошуку, якi вiдiбрав, i потроху очманiв. Ось воно! Пазли почали складатися у моїй головi. Щуряча отрута у квартирi потерпiлої та в пирiжку Родiонова; уривок мотузки, просочений вогнепровiдним розчином; сокира з магазину 'Килимовий рай' з вiдбитками Родiонова; попiл на мiсцi злочину; близька смерть, що загрожує Коровинiй; призначення 'Середнього ключа Соломона' - раптом всi цi розрiзненi факти склалися i картина стала зрозумiлою. Ай-да, Олено Iванiвно, ай-да, стара вiдьма!
Я взяв гримуар. Треба йти на зустрiч iз привiдом. Тим бiльше я обiцяв принести йому книгу. Ось заразом i поговоримо. Ох i поговоримо ми, Олено Iванiвно. Тiльки, заскочу я спочатку додому. Там, у сервантi, у чашцi з сервiзу "з мадоннами", який менi дiстався вiд батькiв, лежав мiй золотий хрестик. Я нiколи не був особливо релiгiйним i, коли ланцюжок хрестика порвався, просто поклав його в чашку до iнших дрiбних дорогоцiнних предметiв i забув про нього на довгi роки. Вся ця магiя та мiстика раптово пробудили в менi бажання бути якось захищеним. А хрестик начебто захищає? Ну, принаймнi цьому нас вчать голлiвудськi фiльми. Ланцюжок я так i не полагодив, покладу його хоча б у кишеню.
* * * * * * *
Вже пiзно вночi я пройшов повз самотнє погруддя Земенгофа, що бiлiло у темрявi, до входу у ТОВ 'Баба Аглая-ясновидиця'. В руках був гримуар "Середнiй ключ Соломона". Я вiдчинив дверi та пройшов у передбанник. Клацнув вимикачем, але свiтло не спалахнуло.
- Вiдключили, мабуть. Та ти проходь, любий, сюди, тут свiчки є.
Я пройшов у кабiнет i запалив двi свiчки, що стояли на столi. Гримуар поклав у центр пентаграми. Свiчки не дуже й освiтлили примiщення, до того ж чадили якимось неприємним тягучим ароматом.
- Принiс! Принiс! Принiс, голубчик! - радiсно заволала стара вiдьма. Її очi спалахнули.
- Так, i ви знаєте, Олено Iванiвно, у мене тут виникли до вас деякi питання...
- Так погодь ти зi своїми питаннями, вiдкрий на тринадцятiй сторiнцi та прочитай, що там написано. -перебив мене привид.
- Я б все ж таки хотiв...
- Вiдкрий та прочитай. Давай, Котове, давай. Треба зробити ще крок, лише прочитати - голос Олени Iванiвни став монотонним, низьким, шиплячим, як в удава, який гiпнозує кролика.
Її голос i важкий аромат свiчок, темрява, що згущується, вся ця обстановка, якось тиснули на мене, пригнiчували волю, гiпнозувати. Як увi снi, я вiдкрив гримуар на тринадцятiй сторiнцi.
- Читай, читай, любчику. Давай. - продовжував командувати голос старої.
Я вiдкрив рота, щоб прочитати перше слово на сторiнцi але воно застрягло у мене в горлi, замiсть цього я скрикнув. Щось раптом обпалило моє стегно. Хрестик у кишенi! Вiд болю весь туман у моїй головi миттю вивiтрився, сила гiпнозу зменшилася. Я засунув руку в кишеню i витягнув хрестик, стиснув його в кулаку. Вiн обпалював мене, нiби я дiстав його з печi. Але менi потрiбен був цей бiль, тiльки вiн пiдтримував зараз мою волю, давав сили боротися з цим гiпнозом.
- Що ти робиш?! Читай! Читай! - заволав голос Коровиної й наче стеля впала на мене, намагаючись зламати.
- Ну нi! - прохрипiв я, закрив гримуар i вiдкашлявся. - Давайте все ж таки прояснимо деякi питання. I почнемо ось iз цiєї книженцiї. Ви менi сказали, що вона для виклику демонiв. А я тут погуглив, почитав на рiзних спецiалiзованих ресурсах i з'ясував, що на виклик демонiв спецiалiзується 'Малий ключ Соломона'. Є ще 'Великий ключ Соломона', який спецiалiзується на любовнiй магiї.
А ось 'Середнiй ключ Соломона' - я вказав на книгу перед собою - вiн про свiт живих i мертвих, про те, як закликати духи мертвих, як керувати ними та про те... Ось тут увага! Про те як вселити неприкаяний дух мертвого в тiло живої людини, вiдправивши його душу у свiт мертвих. Щось менi пiдказує, що саме це заклинання мав прочитати я.
Я перевiв дух i ще мiцнiше стиснув хрестик. Вiн продовжував палити, але я вже якось пристосувався до болю.
- Котов, це все дрiбницi, нiсенiтниця, Котов, адже ти хочеш допомогти бабусi? Ти ж добра людина! Костю, онуче, допоможи бабусi! - забурмотiла стара.
- Але це не все. Про те, що ця книга належала вам i у вас її вкрали, я почув лише вiд вас. Прибиральниця нiчого такого не пiдтвердила. Дiвчина Родiонова стверджувала, що вiн знайшов i купив її на Книжцi. I тепер я не сумнiваюся, що це так i було. Книжка належала не вам, а йому. А ви захотiли її заволодiти. Не знаю, як ви дiзналися, що вона в нього. Можливо, Родiонов приходив iз нею до вас для консультацiї. Але книга була вам потрiбна. До того, що вам i так недовго залишилося через старiсть, ви дiзналися, що у вас рак i вам до смертi вiд сили мiсяць. Книга дала вам можливiсть нового життя в новому тiлi.
Та ось тiльки нi вмовляння, нi пропозицiя грошей, нi погрози не подiяли й Родiонов вам не вiддав книжку. Тодi ви спекли пирiжки з щурячою отрутою, борошно вiд яких ми виявили бiля вашої плити. Прийшли на роботу до Родiонова i почастували пирiжком бiдного голодного студента. Вiн помер швидко. Але бiда - гримуара при ньому не виявилося i ви його не знайшли. Тут у вас народився пекельний план, як залучити до розслiдування мене. Хто ж може знайти зниклу книгу, як не досвiдчений слiдчий?
Я зробив невелику паузу, щоб перевести дух. Стара тим часом тiльки завивала i скиглила.
- Ви взяли сокиру з пожежного стенда в 'Килимовому Раю', залишили на ньому вiдбитки Родiонова. Прийшли додому, прив'язали сокиру до цвяха мотузкою просоченою нiтроглiцериновим порохом так, щоб вiн уперся кiнцем сокирища в стiну, а обух висiв у вас над головою, якщо стати пiд сокирою. Залiзли на сходи, пiдпалили другий кiнець вiд вузла на цвяху, несамовито покричали та встали пiд сокиру. Мотузка прогорiла до вузла i, як вiн згорiв, сокира впала вам на голову, завдавши смертельної рани. Жити вам i так залишалося недовго, а тут є шанс на нове життя. Якщо дiстати 'Середнiй ключ Соломона' i переконати когось прочитати заклинання. Незрозумiлим ще залишається, як вам удалося стати привидом пiсля смертi й чому ви були впевненi, що станете ним. Мотузка далi згорiла до попiлу i слiдiв мало не залишитися. Все - шито-крито!
Та ось невдача, невеликий шматок все ж таки не згорiв i залишився висiти на цвяху. Ну а далi - розслiдування. Слiдчий робить висновок про вбивство, на сокирi вiдбитки пальцiв Родiонова та iнiцiали К.Р. Тут, звичайно, просто збiглося, що Килимовий Рай та Кирило Родiонов - однаково скорочується до К.Р. Але слiд вийшов добрий - привiв куди треба.
Чому привiд одразу не сказав, що його, нiбито, вбив Родiонов? Мабуть, щоб не злякати слiдчого - надто все легко було б. Пiдозрiло легко. У крайньому разi, ви б щось "згадали", щоб допомогти слiдству, чи не так? Слiдчий виходить на Родiонова, а привiд просить допомогти знайти "вкрадений" гримуар, який не змогли знайти ви. Так все було, Олено Iванiвно?
- Тварюко ти, Котов. - з ненавистю прошипiла Коровiна. - Якщо ти зараз не прочитаєш, через хвилину для мене все буде закiнчено!
- I, менi так здається, ви це заслужили, громадянко Коровина.
- Тварюко! Тварюко ти тремтлива! - несамовито заверещала стара вiдьма.
Мене, i справдi, сильно било тремтiння. Я не вiдводив погляду вiд привида. Тiнi поруч iз ним почали згущуватися, змiнюватися. Вони перекочувалися, демонструючи якiсь форми - щось схоже на рогату голову, то на гостре крило, то на лапу з довгими пазурами. Нарештi, тiнi охопили примару. Вiдьма вiдчайдушно заволала: - Проклинаю тебе! Котов, проклинаю тебе!
Гримуар раптом спалахнув яскравим синiм полум'ям. Я iнстинктивно прикрив очi рукою, а коли прибрав руку - на столi була тiльки жменька попелу, а привiд Коровиної зник, як i тiнi, що схопили його.
* * * * * * *
Я сидiв у своєму кабiнетi. Справу Коровiною можна закрити. Ось як усе обернулося. Вбивця та жертва пiд час розслiдування помiнялися мiсцями. Слiдчий експеримент довiв, що сокира саме була прив'язана i впала, як я i припустив. Залишки щурячої отрути, знайденi в борошнi у квартирi Коровiної, збiглися з тим, яким отруїли Родiонова. Мало того, на клавiатурi, пильнi експерти, виявили вiдбитки пальцiв Коровiної. У результатi, завдяки всiм цим доказам вдалося довести вбивство бiдного студента i самогубство старої. Єдиною проблемою виявився мотив. Звичайно, я не мiг розповiсти про привид i про 'Середнiй ключ Соломона'. Та менi б нiхто й не повiрив. У пiдсумку, експерти-психiатри дiйшли висновку, що у бабусi поїхав дах i тому логiчного мотиву злочин не мав.
Я погладив забинтовану долоню. Там, пiд бинтом, змащений маззю, був шрам у формi хреста. Випалений моїм натiльним хрестиком, як тавро. Схоже, що цей шрам залишиться зi мною назавжди. I завжди нагадуватиме менi, що той кошмар був не страшним сном, а реальнiстю. Я налив собi каву i замислився, сидячи над чашкою. Що там з того боку життя? Я нiколи не вiрив у життя пiсля смертi та подiбну мiстику. Але ось життя пiдкинуло менi справу, яка перевернула моє уявлення про смерть. Як багато наука i людство не знає про, можливо, найважливiше, що трапляється в людському життi - про перехiд в iнший свiт. Ми звертаємо нашi жадiбнi погляди в космос, розвиваємо технiку та науку, але якось упускаємо iнший свiт, дуже важливий для нас, з яким рано чи пiзно зiткнеться кожен. А ще .... Ще в головi засiв останнiй крик старої вiдьми: "Проклинаю! Котов, проклинаю тебе!"