Любий Боже! Ти мене, напевно, не знаєш. Це я кожного ранку говорю тобi "здрастуй", а увечерi "прощавай". Але ти про це, напевно, не знаєш. Ти зайнятий мiльйонами iнших людей, справи яких важливiшi за мо§.
Я знаю - ти сильний i всемогутнiй. Мабуть, ти навiть сильнiше за чарiвникiв. I ще ти добрий. I це дуже важливо. Для усiх важливо. Важливо знати, що у свiтi є хоч хтось безкорисливий i добрий. Адже тобi вiд нас нiчого не потрiбно. Але ж ми вiд тебе хочемо стiльки, що ти, напевно, не устигаєш записувати усi нашi прохання. Тому я нiколи у тебе нiчого й не прошу - навiщо заважати, тобi i так важко. Просто...
Я просто вдячна тобi. За батька, який любить мене бiльш за все у свiтi, я вдячна за дивовижнi зорi, якi я зустрiчаю на березi океану, за квiти, якi радiють менi, як бездомнi дiти, за спiв птахiв, яким ти наповнюєш мiй лiс, за все, що є у моєму життi.
Любий Боже, ти єдиний мене розумiєш, i тому скажу тiльки тобi. Адже ти мене чуєш? Правда? Я скоро по§ду; напевно, по§ду зовсiм. Я це вiдчуваю. Я не знаю нi дня, нi митi, коли це станеться, i навiть не знаю, куди. Але це буде. Я знаю. Я знаю, я вiрю.
Усе, любий Боже, бiльше нiчого не скажу. Бiльше я i не знаю. Тому, про всяк випадок, надобранiч. Твоя Ассоль.
-----------
Монолог Ассоль з фєєрi§ П.Морозова "Ассоль" за мотивами "Пурпурових(червоних) вiтрил"