Аннотация: Кримiнально-гумористичне оповiдання, укр. мовою. Опублiковано: газета "Ярмарок" N39 вiд 26.09.13 р. Тираж 4 тис. екз.
Сергiй Моша
ГРАБIЖНИК.
Оповiдання.
- Коли вже ти хоч якусь роботу знайдеш? - Галина брязнула посудом в умивальнику i сердито зиркнула на чоловiка. Гнатюк мовчки копирсався ложкою в мисцi з пiсним борщем. Гнатюк-менший робив те саме, що й татко, намагаючись виловити нетерпиму ним капусту.
- Що ти робиш, паразит такий! - накинулася на нього мати. - Ану їж, все їж, кажу!
- Не смачно! - протягнув Гнатюк-менший.
- Ач який! Смачненького йому захотiлося! - Галина облишила посуд, вперлася руками в боки й грiзно нависла над сином. - А твiй батько заробив на "смачненьке", га? Сидите на моїй шиї, паразити клятi, годуєш їх, поїш, а вони ще й носом крутять!
- Ой, тодi я - маленький паразит, а тато - великий! - зрадiло мале й наступної митi зайшлося плачем - ложка Гнатюка-старшого дзiнко ляснула його по лобi.
- Зовсiм здурiв?! - вишкiрилася на чоловiка Галина. - Як роботи нема, так i силу дiвати нiкуди? Мiй маленький, iди до мами. Мама тебе пожалiє.
Галина притиснула до себе дитину, заспокоюючи iї ласкавими словами й нiжними дотиками рук. Гнатюк глянув на дружину з-пiд лоба, мовчки встав з-за столу i, накинувши куртку, вийшов на вулицю.
Пiсля двох годин вимушеної темряви, коли по мiсту вiдключали електроенергiю, вiкна будинкiв палахкотiли, мов прожектори, тож на дворi, як на нiч, було досить свiтло. Це трохи звеселило Гнатюка. Чиркнувши сiрником, вiн запалив цигарку i, спостерiгаючи за тiнями на асфальтi перед пiд"їздом, задумався про своє.
До зустрiчi з Галею був вiн хлопцем розбишакуватим: то в бiйку влiзе, то хлiбину чи пляшку пива в магазинi поцупить, то з "блатними" зв"яжеться. Врочили йому долю злочинця, та зеленоока чорнявка змусила його змiнитись на кращє. Пропрацювавши рiк на заводi, Гнатюк одружився, потiм з"явився Гнатюк-менший i квартира в новому мiкрорайонi. На цьому щастя й закiнчилось. Завод зупинився, робiтникiв не звiльняли, а вiдправили у безоплатну безстрокову вiдпустку, аби самi з часом порозбiгалися. А оскiльки знайти iншу роботу, де б платили хоча б якусь копiйку, виявилося зовсiм не просто, Гнатюк зрештою став "паразитом". Тепер добре жили лиш чиновники,"фiрмачi"та злодiї - що, на думку Гнатюка, було одне й те ж саме. Може, аби тодi, в молодостi, не порвав знайомства з кримiтальною братвою, все склалося б iнакше... Несподiвана згадка про витiвки хулiганської юностi зненацька щось змiнила в виразi обличчя Гнатюка. Вiн недбало струснув попiл з цигарки i пробурмотiв сам до себе:"Хочеш жити - вмiй крутитись!"
План був простий i вiрний. Коли наступного вечора знову вiдкючили свiтло, Гнатюк одягнувся якомога теплiше, але так, щоб одяг не заважав рухатись, i тихенько вислизнув з пiд"їзду. Вiн зайняв заздалегiдь обрану позицiю за рогом будинку в глухому провулку, який, навiть не зважаючи на розташовану поряд тролейбусну зупинку, навiть у звичайнi днi був порiвняно малолюдний, а в "темнi" часи там й зовсiм безлюднiло. Хiба що хтось повертатиметься з роботи додому...
Темно було, хоч в око стрель. На фонi зоряного неба можна було побачити лиш безвиразнi силулети п"ятиповерхових будинкiв-"хрущовок" з чорними, немов мертвими вiкнами, в яких лиш де-не-де тремнiв вогник свiчки. Та ще iнколи проповзали мимо ще темнiшi тiнi рiдких перехожих. Проводжаючи їх похмурим поглядом, Гнатюк, зачаївшись у темрявi, тулився до стiни будинку, марно намагаючись позбутися немприємного вiдчуття холоду. Але доводилось чекати - щоб здiйснити задумане, була потрiбна одинока жiнка, яка б не змогла вчинити опiр нападниковi. Щоправда, в суцiльнiй темрявi Гнатюк навiть незавжди мiг розрiзнити, де чоловiк, а де жiнка, отож кiлька непевних моментiв залишилися невикористаними. Не мiг же вiн i спарвдi ризикнути наскочити на когось з чоловiкiв...
Коли Гнатюк вже почав непокоїтися, що не встигне вже нiчого зробити, бо от-от мали спалахнути лiхтарi, вiн побачив самотню жiнку, що йшла вiд зупинки, тримаючи в руках щось схоже на сумочку.
- Ну, з Богом! - рiзко, мов перед чаркою, видихнув Гнатюк i зiрвався з мiсця. Жiнка почула швидкi кроки позаду. Недобре перудчуття змусило iї обернутись, але кулак Гнатюка вдарив iї в спину ранiше. Жiнка, й не зойкнувши, бо їй перебило подих, полетiла долiлиць на тротуар, залишивши сумочку в руках Гнатюка. Не розбираючи дороги вiн кинувся навтьоки i зупинився аж за три квартали вiд мiсця засiдки.
Перевiвши подих, вiн нашвидку обмацав сумочку. Знайшовши гаманець, вигрiб з нього кiлька зiм"ятих купюр i металевий дрiб"язок. Не густо. Гнатюк покрутив сумочку в руках. Вона була, мов новенька. Галина мала схожу... Та хiба жiнцi вистачить однiєї сумочки?
- Не викидати ж... - Гнатюк витрусив на землю решту речей - помаду, дзеркальце та ще якiсь жiночi дрiбнички, - i про всяк випадок сховав сумочку пiд куртку.
- Скажу, - думав вiн, пробираючись закутками додому, - Скажу, що пiдвернулась шабашка ввечерi - щось розвантажував, абощо. А на заробленi грошi купив їй подарунок. Лаятиме, звичайно, що дурно витратився, та все ж зрадiє. Коли ж то я останнього разу щось дарував?
Квартира зустрiла Гнатюка електричним сяйвом. Галина вже була вдома, вона зустрiла чоловiка обуреною лайкою вперемiш з слiзьми.
- Де ти ходиш, iроде?! Хоч раз би зустрiв з роботи, чоловiк називається!
- Та що з тобою таке? - здивувався Гнатюк. - Ось дивись, що я тобi...
- Що зi мною? Пограбували мене! Прямо на вулицi, за три метри вiд дому, а ти десь шастаєш...- Галина раптом замовкла, пильно дивлячись на остовпiлого чоловiка. - Стривай, а звiдки це в тебе моя сумочка?!!!