Наснився  менi  чудернацький  базар:
 пiд  небом,  у  чистому  полi,
 для  рiзних  людей,
 для  щедрих  i  скнар,
 продавалися  рiзнi  Долi.

 Однi  були  царiвен  не  гiрш,
 а  другi  -  як  бiднi  Мiньйони.
 Хто  купляв  собi  Долю  за  грiш.
 А  хто  -  i  за  мiльйони.

 Дехто  щастя  своїм  платив.
 Дехто  платив  сумлiнням.
 Дехто  -  золотом  золотим.
 А  дехто  -  вельми  сумнiвним.

 Долi-ворожки,  тасуючи  днi,
 до  покупцiв  горнулись.
 Долi  самi  набивались  менi.
 I  тiльки  одна  вiдвернулась.

 Я  глянула  їй  в  обличчя  смутне,
 душею  покликала  очi.
 -  Ти  все  одно  не  вiзьмеш  мене,  -
 сказала  вона  неохоче.

 -  А  може,  вiзьму?
 -  Ти  собi  затям,  -
 сказала  вона  суворо.  -
 За  мене  треба  платити  життям,
 а  я  принесу  тобi  горе.

 -  То  ж  ти  така?
 Як  твоє  iм'я?
 Чи  варта  такої  плати?
 -  Поезiя  -  рiдна  сестра  моя.
 Правда  людська  -  наша  мати.

 I  я  її  прийняла,  як  закон.
 I  диво  велике  сталось:
 минула  нiч.  I  скiнчився  сон.
 А  Доля  менi  зосталась.

 Я  вибрала  Долю  собi  сама.
 I  що  зi  мною  не  станеться  -
 у  мене  жодних  претензiй  нема
 до  Долi  -  моєї  обраницi