Мучник Анатолий Моисеевич. Месiянський Юдаїзм (Євреї за Iсуса): спроба соцiологiчного осмислення

Д-р Анатолiй Мучник

ЄВРЕЙСЬКИЙ МЕСIАНСЬКИЙ РУХ В УКРАЇНI (ЄВРЕЇ ЗА IСУСА): СПРОБА СОЦIОЛОГIЧНОГО ОСМИСЛЕННЯ.

Вступ с.1

IСТОРIОГРАФIЯ ПРОБЛЕМИ с.5

2. ЗМIНИ В ЮДЕЙСЬКIЙ НАЦIОНАЛЬНО-IСТОРИЧНIЙ САМОСВIДОМОСТI ПIД ВПЛИВОМ СОЦIОКУЛЬТУРНИХ ТРАНСФОРМАЦIЙ

2.1. Етносоцiальна зумовленiсть появи нових критерiїв у традицiйному теологiчному самовизначеннi євреїв с.31

2.2. Виникнення месiянського руху серед євреїв та основнi етапи його розвитку с.50

3. ОСОБЛИВОСТI ЕТНIЧНОЇ ТА КОНФЕСIЙНОЇ САМОIДЕНТИФIКАЦIЇ ЄВРЕЇВ

3.1. Iсторична пам'ять: проблема нового прочитання канонiчної юдейської лiтератури с.73

3.2. Спiввiдношення етнокультурних i релiгiйних компонентiв у месiянськiй самосвiдомостi с.100

3.3. Месiянський юдаїзм - нова iдеологiя єврейського нацiонального життя с.119

4. МЕСIЯНСЬКА ГРОМАДА ЯК ФОРМА ЮДЕЙСЬКОЇ САМООРГАНIЗАЦIЇ

4.1. Соцiальнi особливостi життя месiянської громади с.130

4.2. Сiонiстська iдеологiя в месiанському iудаїзмi:теорiя, практика, емiграцiя, адаптацiя с.170

4.3.Перспективи месiянських громад як механiзму збереження iдентичностi та самоорганiзацiї єврейської спiльноти с.208

Лiтература с.216

ЄВРЕЙСЬКИЙ МЕСIЯНСЬКИЙ РУХ В УКРАЇНI (ЄВРЕЇ ЗА IСУСА): СПРОБА СОЦIОЛОГIЧНОГО ОСМИСЛЕННЯ

У свiтлi релiгiйного плюралiзму можливi двi тенденцiї у практицi релiгiйних iнститутiв: а) вони можуть, адаптуючись до ситуацiї, визнавати релiгiйну свободу i демонструвати толерантнiсть щодо iнших конфесiй; б) вони можуть вiдмовитися вiд подiбної адаптацiї, продовжуючи iснувати та сповiдувати свої догмати й iстини у колишньому, початковому, виглядi.

Але паралельно з вибором цих позицiй вiдбувається i процес їхньої полiтизацiї, що виявляється у змiнi релiгiйних соцiальних концепцiй, утвердженнi соцiальної активностi релiгiйних органiзацiй, а також участi в економiчних, полiтичних, соцiальних i духовних процесах.

На сучасному етапi релiгiйний фактор присутнiй також у полiтичних та мiжетнiчних конфлiктах. Представники ортодоксальних кiл нерiдко виявляють активне неприйняття вiрувань iнших конфесiй; мають мiсце конфронтацiя, прояви насильства, агресiї на ґрунтi релiгiйної нетерпимостi, якi як правило, ускладнюють етнiчнi конфлiкти. У зв'язку з цим можна стверджувати, що без миру мiж релiгiями неможливий мир мiж народами, окремими групами людей. Але парадоксально, що в юдаїзмi проблеми взаємовiдносин свiтових релiгiй видаються менш складними, нiж конфлiкти внутрiшньоконфесiйнi, що призводить до невиконання iнтегративної функцiї релiгiї - пiдтримки єдностi людей у межах етнiчної спiльностi. Адже юдаїзм є класичним зразком нацiональної релiгiї.

Труїзм сучасного мiжрелiгiйного дiалогу полягає в тому, що представники рiзних громад вiруючих повиннi прийняти i цим, фактично, схвалити релiгiйне розмаїття та релiгiйно-культурний плюралiзм. Якщо ми хочемо, щоб дiалог був цiлiсним, треба дозволити кожному учасниковi говорити про себе i бути собою. В жоднiй iншiй сферi цю потребу не пiдкреслювали й не видiляли бiльше, нiж у юдео-християнському дiалозi. Усi погоджуються, що для того, щоб покращити перспективи розвитку богослов'я, посилити спiвпрацю на соцiально-етичному рiвнi, а також спонукати християн до каяття щодо їхнiх антисемiтських позицiй та вчинкiв, слiд будувати мости мiж юдейською та християнською спiльнотами, якi сприяли б примиренню та взаємному порозумiнню.

Проте одну групу, яка могла б послужити таким мостом, а саме - спiльноту месiянських юдеїв - фактично, не приймають нi юдеї, нi християни, якi беруть участь у мiжрелiгiйному дiалозi. Багато людей називають такi групи i вiруючих "юдео-християни" або "єврейськi християни". Цi титули передбачають потенцiйну можливiсть будувати мости. Оскiльки люди, якi належать до цих груп, є водночас i юдеями, i християнами, вони могли б очiкувати доброзичливого розумiння з боку як юдаїзму, так i християнства.

Проте саме це i є найважливiшим пунктом незгоди. На думку переважної бiльшостi тих, хто задiяний у мiжрелiгiйному дiалозi, юдео-християни (а особливо месiянськi юдеї) є найменш придатними до виконання функцiй будiвникiв мостiв, їх взагалi усунуто вiд дiалогу, не кажучи вже про якусь керiвну їхню роль. При цьому учасники дiалогу зовсiм не стримуються вiд того, щоб говорити про юдео-християн iз упередженням. Не визнаючи за месiянськими юдеями навiть права на самоназву, учасники дiалогу - юдеї та християни - нав'язують їм свої власнi дефiнiцiї. Фактично, месiянських юдеїв звинувачують у синкретизмi, шахрайствi, неадекватному ставленнi до культу та збоченiй поведiнцi, а їхнi релiгiйнi переконання та намiри зазвичай ставлять пiд сумнiв.

Хоч за юдейською i християнською традицiями iснування месiянських юдеїв вважається аномалiєю, не можна не зважати на той факт, що з апостольських часiв i дотепер, у рiзнi часи i в рiзних мiсцях, iснував рух переконаних юдеїв, якi вiрили в Христа, i цей рух був сильним i динамiчним [1, с. 335-336].

З початком 1990-х рр. рiзнi органiзацiї християн, переважно "месiянського" напрямку, розгорнули дiяльнiсть на територiї колишнього Радянського Союзу. Найбiльшу активнiсть виявляє органiзацiя "Євреї за Iсуса", яка спирається на бабтиську церкву. Перше вiддiлення органiзацiї у Радянському Союзi було засноване 1991 р. в Одесi. Iз 1993 р. центр знаходиться у Москвi. "Месiянськi" общини дiють у багатьох мiстах СНД, у т.ч. в Санкт-Петербурзi, Москвi, Києвi, Харковi, Львовi, Днiпропетровську, Запорiжжi, Кiровоградi, Чернiговi, Мiнську, Воронежi, Баку. Вiддiлення органiзацiї наявнi також у Литвi i Латвiї. Мiсiонери проводять активну роботу як серед євреїв, так i серед неєвреїв. Широко розповсюджується християнська лiтература. Регулярно, починаючи з 1993 р., в декiлькох великих мiстах СНД проводяться музичнi фестивалi "месiянських євреїв", органiзовуються рiзнi курси, заняття для дiтей, молодiжнi табори. У Москвi i Санкт-Петербурзi дiють коледжi, в Одесi iнститут, в яких готують мiсiонерiв. Пiдготовка росiйськомовних мiсiонерiв для роботи в СНД проводиться i у США.

Вiдомий росiйський дослiдник, професор Михайло Членов пише, що Любавичський хасидизм прагне стати єдиним представником юдаїзму в Росiї, але є ще реформiський юдаїзм, а також євреї-християни (Євреї за Iсуса), i робить висновки, що всерединi юдаїзму повинен iснувати плюралiзм, iнакше релiгiя може стати фактором дезорганiзацiї життя в Росiї [2 с. 143-144].

В iншiй статтi на цю тему вiн приводить таку фразу: "Я достаточно подробно пишу здесь о христианствующих группах в еврейской среде по двум причинам. Во-первых, о них практически ничего неизвестно..." [3 с. 146].

Таке саме становище й в Українi.

Тому ми ставимо перед собою спробу соцiологiчного осмислення руху месiянських євреїв (Євреїв за Iсуса)

Починаючи з кiнця 1960-х рокiв, iз появою руху месiянських юдеїв, виникла їхня нова впевненiсть у собi, результатом якої було дедалi бiльше утвердження свого права бути тими, ким вони є, говорити про те, ким вони є, й очiкувати, щоб iншi приймали їх такими, якими вони є. Чи можна заперечувати реальнiсть їхнього життя в Iсусi тiльки тому, що вона не збiгається з богословськими конструкцiями деяких християн i юдеїв - учасникiв мiжрелiгiйного дiалогу? Чи ми, християни, вiдкинемо цих братiв i сестер у Христi тому, що iснування їхнє порушує питання про допустимiсть iнакшої релiгiйної традицiї?

З цих причин для християн iснує особлива необхiднiсть за допомогою дослiдження i дiалогу прислухатися до того, яким чином юдеї розумiють свою iсторiю i традицiї, свою вiру i слухнянiсть "зi своєї власної точки зору". Бiльше того, слухаючи, як один учасник дiалогу сприймає iншого, ми можемо краще зрозумiти образи, внутрiшню боротьбу, страхи i подолати непорозумiння, якого вдосталь через взаємну iзоляцiю.

Як юдаїзм, так i християнство вбирають i себе широкий спектр думок, орiєнтацiї, форм богослiвя i способiв життя i служiння. Оскiльки узагальнення найчастiше приводять до шаблонiв, юдео-християнський дiалог стає ще бiльш важливим, якщо припускає максимально повне вираження поглядiв у двох громадах вiри [4, с. 491].

До цього часу у наукових колах так i не були здiйсненi фундаментальнi дослiдження цього явища. Iнколи з'являлись фрагментарнi коментарiї з дуже великим суб'єктивним характером. Тому розумiння цього феномену потребує подальших наукових дослiджень.

IСТОРIОГРАФIЯ ПРОБЛЕМИ

Навернення до християнства стало однiєю з реакцiй євреїв на емансипацiю. Традицiйно хрещення було засобом уникнення переслiдувань, i емансипацiя повинна була б зробити цей крок необов'язковим. Насправдi з кiнця ХVIII ст. випадки хрещення євреїв почастiшали. Воно перестало бути драматичним актом зради, переходом з одного свiту в iнший. Iз падiнням ролi, яку релiгiя вiдiгравала в життi суспiльства, навернення ставало швидше мирським актом, нiж релiгiйним, а його мотивацiя - цiлком цинiчною. Генрiх Гейне, який сам хрестився через рiк, пiсля К. Маркса, зневажливо називав цей акт "вхiдним квитком у європейське суспiльство". [5, с. 489].

Цi квитки в ХIХ ст. купили не менше 250 тисяч євреїв Центральної та Схiдної Європи. Нiмецький iсторик Теодор Маммзен, який був великим другом євреїв, вказував, що християнство було вже не скiльки назвою релiгiї, скiльки "єдиним словом, що виражає сьогоднi характер мiжнародної цивiлiзацiї, об'єднаними в яку вiдчувають себе багато мiльйонiв людей, котрi населяють нашу багатостраждальну планету". У ХIХ ст. людина приблизно так само вiдчувала необхiднiсть стати християнином, як у ХХ ст. - вивчати англiйську. Це стосувалося не тiльки євреїв, але й незчисленних кольорових туземцiв. [6, с. 357].

Все почалося з того, що християни стали задумуватися про Боже пророцтво про вiдновлення Iзраїлю.

Хоча в Англiї пiсля 1290 року не залишилося жодного єврея, переклад Бiблiї англiйською мовою сповiстив про вiдновлення довiри до священного Писання. Прийшло i духовне пробудження серед християнських учених та мирян, яке включало нове розумiння Божих цiлей для єврейського народу та його iсторичної батькiвщини.

Зусилля першого християнина, який намагався пояснити теорiю вiдновлення Iзраїлю коштували йому життя: у 1589 роцi було спалено як єретика Френсиса Кетта, члена ученої ради коледжу Corpus Christi (Тiла Христового) у Кембриджi. Але "бродiння умiв" продовжувалося.

У 1621 року була опублiкована книга сера Генрi Фiнча "The Restoration of the Jeus" (Вiдновлення євреїв), яка описувала теократичну iмперiю у вiдновленiй країнi Iзраїля. Його передбачення - "усi язичники принесуть свою славу у твою iмперiю" - викликало негайну рiзку опозицiю як у церквi, так i у державi. Iаков I сприйняв цю книгу, як особисту образу i заарештував пристарiлого сера Генрi та його видавцiв. Вони провели в ув'язненнi всього кiлька тижнiв. Отже, всупереч усiм гонiнням, сама iдея пустила коренi i продовжувала рости серед пуритан та iнших християн. Мрiя християн про вiдновлення єврейської держави процвiтала в Англiї мiж 1640 та 1666 роками. Люди вiрили, що, як ранiше проголошував Давид Реубенi, ця держава буде передувати месiанському вiку та тисячолiтньому царству - Олiвер Кромвель, Самуель Пепiс, Генрi Ольденбург, Барух Спiноза та iншi - всi пiдтримували iдею про "реставрацiю".

Книга "Nova Solyma" (Новий Iєрусалим), описувала iдеальне мiсто, була видана анонiмно латинською мовою 1648 року. Дивним прикладом пророчого передбачення цiєї книги може служити твердження:

"У кожнiй справжнiй республiцi, як наша, слiд особливу увагу звертати на молодь, i в цьому провидiння Боже не залишить нашi зусилля марними, оскiльки добре вiдомо, що з часу нашої реставрацiї у нас виростають бiльш красивi i талановитi потомки".

Ця картина, без змiн, цiлком може застосовуватися до сучасного Iзраїлю.

Автор iншої книги, The Way of Light (Шлях Свiтла) Iоанн Амос Коменiус (Коменськi) передбачив, що передмесiяською ерою має бути реставрацiя євреїв у їхнiй країнi. Книга була написана 1642 року i опублiкована 1667 року латинською мовою. Коли книга була перекладена англiйською i видана у 1938 року, стало очевидно, що автор мислив на три столiття вперед.

Одним iз парадоксiв 17-18 столiть було те, що багато впливових євреїв не вiрили, що вони можуть бути поновленi на своїй iсторичнiй батькiвщинi, у той час як багато впливових християн вiрили в це.

Жвавi дебати спалахнули 1787 року, коли Джозеф Прiстлi, всесвiтньо вiдомий натуралiст, фiлософ i теолог припустив, що євреї визнають Iсуса, як Месiю, прийдуть до кiнця їх страждань, i будуть зiбранi на Святу землю.

У 1800 року Джеймс Бiчено у своїй книзi The Restoration of the Jews-Crisis dor All Nations (Вiдновлення євреїв - криза для всiх народiв) прийшов до висновку, що вiдновлення не пов'язане з умовою обернення до християнства.

У 1718 року iрландський богослов Джон Тотланд стверджував, що євреї можуть i будуть зберiгати свої традицiї, стаючи послiдовниками Iсуса. Через свої переконання Тотланд був залучений до протистояння iз загальноприйнятою точкою зору, i йому навiть довелося захищатися вiд звинувачень у єресi. [7]

Рух месiанських євреїв у сучасному значеннi зародився у Англiї в кiнцi ХVIII - на початку ХIХ столiття.

Його виникненню сприяли деякi особливостi англiйського релiгiйного життя: вiдносна терпимiсть англiйського протестантизму; та обставина, що на Британських островах дiяло одночасно кiлька протестантських церков рiзного спрямування; глибокий iнтерес до вивчення Бiблiї.

Вирiшальним фактором, однак, стало те, що iз середини ХVII ст. серед англiйських теологiв, так як i серед широких верств суспiльства розповсюдилося переконання в тому, що слова Бiблiї про вибранiсть народу Iзраїлю та про майбутнє повернення до Сiону слiд сприймати буквально, i що цi слова, як i ранiше, вiдносяться до євреїв, а не до християнської церкви як "Нового Iзраїлю". Таким чином, царство Боже на землi наступить лише тодi, коли євреї переймуться вiрою у Месiю Iсуса i Господь збере свiй вибраний народ на Святiй Землi, де буде вiдновлено Iзраїльське царство на чолi з Месiєю iз дому Давида - який знову прийшов на землю Iсусом Христом.

Так, вiдомий англiйський державний дiяч i письменник Бенджамiн Дiзраелi, лорд Бiконсфiлд (1804-1881), хрещений єврей, прем'єр-мiнiстр (1868, 1874-80) в своїх романах проблему взаємовiдносин юдаїзму i християнства розглядав як двi стадiї однiєї i тiєї релiгiї, якi в майбутньому повиннi злитися в єдину.

"Я, - полюбляв вiн мрiяти, - є сторiнкою мiж Старим i Новим Завiтом, якої бракувало". Вiн отримує велике задоволення, звинувачуючи як християн за те, що вони не визнають достоїнств юдаїзму, так i євреїв - за те, що вони не розумiють, що християнство є "завершений юдаїзм". У своїй передмовi
у 1849 року до "Конiнгсбi" вiн стверджує: "Захищаючи суверенне право Церкви Христової бути вiчним вiдновлювачем людини, автор вважає, що прийшов час, коли потрiбно спробувати вiддати належне расi, що заснувала християнство". Євреї дали свiтовi Мойсея, Соломона i Христа, "найвеличнiшого законодавця, найвеличнiшого адмiнiстратора i найвеличнiшого реформатора - яка ще раса iз колишнiх або живих могла б породити таку трiйцю?" Рiвною мiрою абсурдним вiн вважає i те, що євреї приймають "лише першу частину релiгiї євреїв". У його паперах в Хьюенденi зберiгся запис, зроблений близько 1863 року: "Я вважаю Церкву єдиним цiлiсним єврейським iнститутом - iншого я просто не знаю. ... Якби не Церква, то не знаю, хто знав би про євреїв. Церква була заснована євреями i зберiгала вiрнiсть своєму корiнню. Вона оберiгала їхню iсторiю i лiтературу, зберiгаючи їх для всiх..., читаючи їх уголос; завдяки їй у пам'ятi живi суспiльнi дiячi євреїв, а свiтом поширюється їхня поезiя. Євреї всiм зобов'язанi Церквi.... Iсторiя євреїв є або розвиток, або нiщо". [8, с. 371-372]

Фiлосемiтська пропаганда Дiзраелi на континентi Європи успiху б не мала, принаймнi, євреї Європи не пiшли б за ним чудернацькими стежками його уяви. Проте на початку ХIХ ст. освiченими євреями була зроблена певна спроба протистояти прагненням представити юдаїзм як пережиток середньовiчного мракобiсся i замiнити вiдштовхувальний образ єврея-практика, як сформулював його Вольтер, виходячи зi Спiнози, iнтелектуально привабливим. Для першого завдання необхiдно було щось подiбне до мiстка мiж кращими зразками рабинської теорiї i свiтом свiтської вченостi.

Спiноза передбачав (а услiд за ним i тi, хто знаходяться пiд його впливом), що чим бiльше ви знайомитесь з юдаїзмом, тим менше ви з ним погоджуєтесь.

Ернест Ренан (1823-1892) французький семiтолог, iсторик, мислитель i письменник стверджував в кiнцi свого п'ятитомного видання "Iсторiя iзраїльського народу": "Християнство - кiнцевий пункт i, говорячи дещо антропоморфно, мета, кiнцева причина юдаїзму. Пiсля зародження християнства юдаїзм ще продовжує iснувати, але як висохлий стовбур поряд iз плодоносною гiлкою. Вiднинi життя вiдлiтає вiд нього. Його iсторiя, хоча ще й дуже цiкава, має другорядне значення iз загальнолюдської точки зору.

У цьому твердженнi немає нiчого, що могло б засмутити навiть найбiльш переконаного iзраїльтянина. Через християнство юдаїзм воiстину завоював свiт. Християнство - це шедевр юдаїзму, його слава, резюме його еволюцiї. Християнством закiнчується столiтня боротьба двох елементiв, якi були в юдаїзмi. Пророки, переможенi Торою пiсля повернення iз полону, остаточно перемагають; фарисеї переможенi месiянiстами; галаха (законодавча частина Талмуду) переможена агадою (розповiдальною), i апокалiптичнi мрiї Iсуса, останнього iз пророкiв, дають завершення справi Iзраїля. Мрiї про майбутнє, про царство Боже, безкiнечнi надiї, зародяться пiд ногами цього божественного чарiвника i зробляться їством людства протягом багатьох столiть". [9, с. 798]

Але серед другого поколiння маскiлiм були i такi, якi одночасно освiченi i знаючi юдаїзм, вiрнi його кредовi, але володiли свiтською методологiєю. Iсаак Маркус (1793-1860),директор школи iз Центральної Нiмеччини, написав
9-томну iсторiю iзраїльтян, яка стояла на пiвдорозi мiж традицiйним юдейським i сучасним свiтським пiдходами. Будучи першою роботою такого роду, вона справила враження на неєврейську публiку. Однак ще важливiшою була дiяльнiсть наполегливого, працелюбного та винахiдного Леопольда Цунца (1794-1886), який присвятив усе своє тривале життя оновленню єврейського вчення, його модернiзацiї у "науковому" дусi.

Усе було б гаразд, але виникла цiла низка заперечень. Перше - практичне. В серединi ХIХ ст. нiмецькi євреї були лише наполовину емансипованi. До якої ж мiри можна присвятити своє життя свiтським дослiдженням i залишатися євреєм?

Як наслiдок в Англiї, а потiм i в США виникли багаточисельнi товариства, якi ставили за мету розповсюдження християнства лише серед євреїв i створення умов для взаємної пiдтримки та полегшення входження прозелiтiв до нового середовища об'єднань євреїв-християн. Пiд впливом подiбних iдей, а також iдеї нацiонального пробудження народiв, яка одержала розповсюдження у ХIХ ст., деякi християни прийшли до думки про необхiднiсть iснування євреїв як окремої нацiї, а в межах християнства - про необхiднiсть створення власне єврейського церковного об'єднання.

Спочатку таке об'єднання мислилося у складi вже iснуючих християнських конфесiй, а починаючи з кiнця ХIХ ст., дякуючи дiяльностi Йосифа Рабиновича, була остаточно сформульована iдея створення єврейської церковної органiзацiї.

На сторiнках багатьох дослiджень неодноразово вказувалося, що протягом усього ХIХ ст. царська адмiнiстрацiя намагалася всiляко пiдтримувати перехiд євреїв у православ'я. Цьому завданню присвячувала свою дiяльнiсть Товариство iзраїльських християн - дитя Олександра I, командири у кантонiських поселеннях i, нарештi, деякi вихрести на зразок О. Тьомкiна, якi за сприяння центральної та мiсцевої влади несли "свiтло Євангелiя" у "темнi єврейськi маси". Християнiзацiя євреїв була одним iз нарiжних каменiв усiєї полiтичної програми уряду щодо єврейського питання.

Не можна сказати, що дiяльнiсть мала суттєвий успiх. У порiвняннi iз загальною чисельнiстю єврейського населення у країнi кiлькiсть хрещених євреїв, особливо у першiй половинi ХIХ ст. було надто малою. До того ж, євреї, якщо вже й змiнювали свою вiру, то, як правило, на лютеранство; православ'я з його культом iкон, що є, з точки зору iудаїзму, очевидним iдолопоклонством, було зовсiм чуже євреям. Окрiм цього, для євреїв не був таємницею той факт, що багато iєрархiв православної церкви були непримиренними антисемiтами, а на початку ХХ ст. - iдейними натхненниками кривавих погромiв (наприклад, iєромонах Iлiадор (С. Тiруфанов) чи протоiєрей I.I. Восторгов). У германофiльську епоху Олександра II "олютеранювання" незначної частини євреїв не викликало нiяких заперечень з боку уряду. Однак потiм ситуацiя докорiнно змiнилася. Змiни цi пояснювалися як загальною перемiною вiдносин iз Нiмеччиною, так, переважно, i утвердження нового офiцiйного уявлення про євреїв як про "невиправну" нацiю. У 70-тi , а особливо у 80-тi роки ХIХ ст., пiсля тривалої перерви, в Росiю знову почали проникати мiсiонерськi видання (переважно англiйської Мiльдмайської мiсiї до євреїв), призначенi для агiтацiї серед єврейського населення. Дуже швидко цi видання зустрiли протидiю з боку цензурного вiдомства. Почалася вона у 1887 року пiсля пропозицiї цензора Н.В. Зюсмена про заборону розповсюдження написаної I.Адлером нiмецькою мовою i виданою єврейськими буквами книги "Ein Zuryf von einem Wechter zum Hause Israel" (Глас стража дома Израиля. Лондон, 1866). Н.В. Зюсмен, вiдчувши загальний настрiй петербурзьких верхiв, у вереснi 1887р. писав у своєму вiдгуку про роботу I. Адлера: "... Хоча духовна сторона цього питання пiдлягає обговоренню цензури духовної, дозволю собi сказати у виглядi пропозицiї, що навряд чи православна церква може вважати бажаним збiльшення чисельностi розкольникiв, нехай навiть останнi i походять iз племенi iудейського. Єврей, як послiдовник Мойсеєвого вчення, не вiрує у християнство взагалi; але єврей - протестант, уже за самою своєю назвою, є живим протестом виключно проти православної, тобто проти пануючої в Росiї церкви.

Проте цензуру, головним чином, повинна турбувати полiтична сторона питання. Справа в тому, що росiйський єврей, який i без того наполовину нiмець за своїм нiмецьким жаргоном, iз прийняттям протестантства стає вже формальним нiмцем, а його дiти вже зовсiм перетворюються на Мiхелеїв, Фрiцiв, Доротей i т. iн.

Але чи потрiбно нам самим сприяти розмiщенню у нас нiмцiв, хоч i за рахунок наших єврейських пiдданих? На мою скромну думку, для Росiї з усiх поглядiв вигiднiше мати справу з євреями як такими, нiж з євреями онiмеченими завдяки їхньому переходу у протестантство. На пiдставi цих мiркувань я вважаю, що дану брошуру i всi iншi, подiбнi до неї, слiд у нас забороняти". Є.М. Феоктистов (начальник головного управлiння у справах друку) погодився як iз цiєю конкретною пропозицiєю, так iз думкою
Н.В. Зюсмена в цiлому. З того часу (аж до 1905 р.) лондонськi i вiденськi мiсiонерськi видання незмiнно не допускалися до розповсюдження в Росiї.

П.М. Марголiн збирався видавати у Петербурзi журнал "Еврейство и христианство", який повинен був бути присвяченим "протирiччям i необґрунтованостi юдаїзму та його язичницького характеру". Дозвiл на це видання був ним отриманий, але журнал так i не побачив свiт, очевидно, через неможливiсть для П.В. Марголiна сумiщення видавничої i цензорської дiяльностi. I Я.А. Брофман, i П.В. Марголiн у другiй половинi 70-х рр. змушенi були зосереджувати свою увагу переважно на зарубiжнiй єврейськiй перiодицi. Занадто залежнi вiд "прихильностi начальства" вiтчизнянi видання, як почасовi, так i книжнi, набагато менше турбували цензуру. При цьому єврейськi цензори проявляли особливу пильнiсть до будь-яких спроб поширення за допомогою друкованої продукцiї лiберально-демократичних iдей та критики влади.

Предметом турботи цензурного вiдомства наприкiнцi ХIХ - початку ХХ ст. були також i нечисельнi єврейськi секти, що виникали безпосередньо в iмперiї, - "Новий Iзраїль" та "Новоiзраїльська община". Щоправда, своє ставлення до їхнiх друкованих видань Головне управлiння у справi друку формувало, найчастiше, не самостiйно, а на основi думки Департаменту духовних справ iноземних вiросповiдань,

Перу Я.М. Прилукера - Ем. Бен-Сiона належала книга "Евреи-реформаторы", що вийшла у Петербурзi за сприяння Департаменту духовних справ iноземних вiросповiдань i наробила багато галасу. Єдиним на той момент у Росiї англо-єврейським мiсiонером (щоправда, вiн уже тодi вiдiйшов вiд безпосередньої мiсiонерської дiяльностi) був Н.Д. Раппопорт, який у лютому 1883 року був узятий до Петербурзького комiтету у справах друку i займався там, серед iншого, цензурою єврейських п'єс. Переселившись до Петербурга у 1881р. i завоювавши прихильнiсть гр. Н.П. Iгнатiєва (Мiнiстра внутрiшнiх справ) Раппопорт вступив до створеного Я.М. Гордiним "Духовно-бiблейського братства" яке 1883 р. об'єдналося з "Новим Iзраїлем" Я.М. Прилукера. [10, С. 430-432].

У 1889 р. засновник секти "Новий Iзраїль" Я.М. Прилукер безуспiшно клопотався перед Головним управлiнням у справах друку про надання субсидiї на видання журналу "Братство". У 1890р. вiн подав на затвердження програму нового пiдцензурного журналу "Любовь", призначеного для боротьби iз "фанатизмом єврейської ортодоксiї" i "безвiр'ям прогресивних євреїв", зближення євреїв iз пануючою церквою та роз'яснення християнам їхнiх неправельних уявлень про юдеїв. Журнал повинен був "дiяти на християн i євреїв повчальним i примирливим чином для викоренення столiтнього антагонiзму".

У 60-тi i навiть ще у 70-тi роки ХIХ ст. видання iз такою програмою було б, безумовно, дозволено. Однак на рубежi останнього десятилiття ХIХ ст. воно зустрiло повне неприйняття з боку влади. Спочатку Департамент полiцiї, а потiм попечитель Одеського навчального округу Х.П. Сольський та одеський гродоначальник контр-адмiрал П.А. Зеленой висловилися категорично щодо видання "Любви". "Iз росiйсько-християнської точки зору "євангелiзм" Прилук ера... не є рекомендованою обставиною", - вказував у своєму листi до Головного управлiння у справах друку Х.П. Сольський. А бiльш вiдвертий адмiнiстратор П.А, Зеленой заявив, що "не може бути досягнута та й небажана зовсiм солiдарнiсть мiж християнами i євреями". Вважаючи, що "єврейський народ повинен бути визнаним досить шкiдливим для корiнного населення країни",одеський градоначальник вважав "зовсiм небажаним запропоноване Прилукером примирення (тобто послаблення моральних принципiв) християн з євреями, а також досить шкiдливим придуманий ним для цього спосiб, що має, врештi-решт, меркантильну мету".

Напроти твердженню П.А. Зеленого про примирення Є.М. Феоктистов написав: "Цiлком справедливо". Отже, начальник Головного управлiння у справах друку солiдаризувався з думкою, що повнiстю вiдповiдала загальному напрямку "єврейської" полiтики влади того перiоду i остаточно повернула, пiсля вiдхилених рекомендацiй Паленiвської комiсiї, у бiк визнання євреїв невиправними "ворогами роду людського". I ця солiдарнiсть на практицi означала пряму директиву для цензури. [11 С. 218]

Не зважаючи на те, що пiсля вiдмови вiд iдеї "зближення" написанi колишнiми євреями мiсiонерськi твори були визнанi марними i непотрiбними, вони все ж таки iнколи використовувалися урядом, так би мовити, для "розхитування" iудаїзму зсередини.

Ця тенденцiя яскраво виявилася, наприклад, в iсторiї з виданням 1897р. брошури "Утешительные слова" I.Д. Рабиновича, проповiдника створеної ним самим у Кишеневi "Общини Iзраїльтян Нового Завiту".

Головне управлiння у справах друку направило цю брошуру на розгляд до Департаменту духовних справ iноземних вiросповiдань, а той, у свою чергу, зажадав вiдгук про неї вiд петербурзького громадського рабина А.Н. Драбкiна. Останнiй, указавши, що в роботi I.Д. Рабиновича мiститься глузування над найважливiшими вiруваннями й обрядами юдаїзму, запропонував заборонити її розповсюдження. Проте, отримавши цей вiдгук р. А.Н. Драбкiна, Департамент духовних справ iноземних вiросповiдань сповiстив Головне управлiння про те, що брошура може бути надрукована, оскiльки "урядовi нашому немає нiяких пiдстав оберiгати єврейську вiру вiд смути i розколу". Пiсля такого висновку новий начальник Головного управлiння М.П. Соловйов указував, що "видання подiбних брошур було б навiть досить бажаним" i дозволив розповсюдження роботи I.Д. Рабиновича.

"Тринадцять тезисiв" дають нам певне уявлення про думки, якими переймався Рабинович 1883 року.

"Тринадцять тезисiв" були написанi у перiод мiж єврейським Новим роком, який 1883 року припав на 2 жовтня, i Рiздвом.

Змiст тез зводиться до наступного:

ї1. Моральний стан i матерiальне становище євреїв у Росiї на теперiшнiй момент украй незадовiльний.

ї2. Позицiї стороннiх спостерiгачiв у такий час видається нам рiвнозначною згодою на певне знищення євреїв Росiї.

ї3. Грошi багатих людей, проповiдi рабинiв i просвiтницька дiяльнiсть учених мужiв, не змiнюють становище на краще , бо всi цi люди, по сутi, не думають про добробут народу Iзраїлю, а лише погiршують становище.

ї4. Емiграцiя в Ерец Iсраель чи асимiляцiя з неєврейським населенням Росiї також не є виходом.

ї5. Допомога i спасiння можуть прийти лише в результатi наших власних зусиль та за пiдтримки Господа, який володiє силою рятувати гинучих.

ї6. Неможливо покращити матерiальне становище євреїв, не подолавши перед цим їхню аморальнiсть i бездуховнiсть.

ї7. Для того, щоб нормалiзувати моральний стан, необхiдне глибоке духовне оновлення. Слiд вiдмовитись вiд наших лжекумирiв, вiд нашої любовi до грошей, замiсть цього у наших серцях повиннi оселитися правдолюбство i ненависть до всього грiховного.

ї8. Для того, щоб подiбне оновлення могло вiдбутися, необхiдний сильний лiдер. [12, с. 38-39].

У перших восьми тезах, без сумнiву, мiститься певна критика iснуючого становища, однак нiчого революцiйного в них немає. Якщо взагалi якийсь народ здатний до самокритики, то євреї явно володiли цiєю здатнiстю. I якщо ми будемо порiвнювати цi тези зi статтями, якi Рабинович писав до 1882 року, то ми побачимо, що його погляди на матерiальне становище та моральний стан євреїв практично не змiнився.

Ми можемо легко уявити, як якийсь послiдовник Гаскали - освiчений єврей - схвально киває головою, читаючи цих вiсiм тез. Лише дiйшовши до дев'ятої тези, вiн починає щось пiдозрювати, а прочитавши десяту, можливо, i зовсiм вiдкине їх набiк, зустрiвши згадку про Iсуса.

У наступних тезах бiльш детально написано про риси, необхiднi лiдеровi, який очолить процес оновлення нацiї.

ї9. Цей лiдер повинен вести свiй рiд вiд колiна Iаковлєвого, любити народ Iзраїля i присвячувати своє життя служiнню Господу, Закону i Пророкам. З одного боку, вiн повинен розумiти своїх братiїв, якi гордяться тим, що в них є зовiт, даний Аврааму, Iсааку i Iакову, i тими знаннями, якi вони отримали завдяки Закону, даному на Синаї. З iншого боку, вiн повинен мати уявлення i про їхню схильнiсть забувати про свого небесного Отця, коли їхнє життя налагоджується, i обирати собi нових богiв: любовi до грошей, багатства i знань, що дають їм владу над iншими своїми братами.

ї10. Дбайливо вивчивши iсторiю нашого народу, ми дiзнаємося iм'я людини, яка втiлила у собi цi вимоги, - це Iсус iз Назарету, вбитому у Єрусалимi до зруйнування останнього храму.

ї11. Iзраїльськi мудрецi не могли тодi зрозумiти пораду, яку вiн дав своїм братам євреям - пораду наслiдувати закон у тому, що стосується розуму i серця, i менше потрапляти пiд вплив зовнiшнiх обставин, якi можуть змiнюватися залежно вiд мiсця проживання на полiтичної обстановки навколо євреїв. Ми, євреї, якi живуть у 5644 роцi, можемо чiтко бачити, що Iсус - саме та людина, яка нам необхiдна. Тiльки вiн сам шукав iстинного процвiтання для своїх братiв i нiс їм мир.

ї12. Сила нашої любовi до своїх улюблених братiв зобов'язує нас охороняти i прославляти iм'я нашого брата Iсуса та вивчати його Святе Слово, яке записано у Євангелiях. Цi iстини необхiдно навiювати нашим дiтям у школi, необхiдно постiйно говорити про них пiд час зустрiчей iз людьми, а Євангелiє повинно знайти своє достойне мiсце у наших домiвках в одному ряду з iншими священними книгами, що дiсталися нам у спадок вiд наших прабатькiв.

ї13. Ми маємо надiю, що сповнений праведнiстю, любов'ю i сумирнiстю слова нашого брата Iсуса, звернення до наших братiїв, вiдгукнуться у наших серцях. Любов до правди i доброчесностi стане результатом праведностi i спасiння. I тодi всi народи та їхнi уряди змiнять своє ставлення до нас, i ми здобудемо право на iснування разом з iншими народами пiд захистом європейських законiв, в основi яких закладений дух нашого брата, котрий вiддав своє життя в iм'я процвiтання цього свiту та перемоги над його грiховнiстю.

"Основним завданням тез було ще все ж таки не визнання Iсуса Господом", - написав Дiлiч у зв'язку з публiкацiєю "Тринадцяти тез" у Нiмеччинi. Проте вiн був радий почути, що єврей назвав Iсуса "нашим братом", i вiдзначив при цьому, що у "Тринадцяти тезах" невелика община вiруючих сформулювала "свiй символ вiри". [13, с. 39-40]. Питання полягає у тому, що думав iз цього приводу сам Рабинович. Можливо, буде не зовсiм справедливо вважати, що в тезах Рабинович виклав символ вiри, а не просто звернувся до свого народу в намаганнi роз'яснити свою позицiю та показати, яким чином потрiбно вирiшувати єврейське питання. Якщо пiдходити до тез iз подiбних позицiй, то можна припустити, що концепцiя його вiри, якою вона була восени 1883 року, не знайшла в них повного вiдображення.

У кожному разi можна не вагаючись стверджувати, що Рабинович у тезах звертає велику увагу на тi позитивнi соцiальнi i полiтичнi наслiдки, якi настануть у випадку прийняття євреями Iсуса.

У травнi 1884 року, менше нiж через два мiсяцi пiсля конференцiї, Дiлiч отримав можливiсть опублiкувати першi документи месiянського руху. Але ще до цього першi i розрiзненi месiянськi вiдомостi почали з'являтися у європейськiй пресi. У березнi 1884 року, наприклад, було опублiковано наступне повiдомлення: "Єврейськими общинами пiвдня Росiї прокотилася хвиля неспокою, викликаного появою у Кишиневi енергiйного реформатора на iм'я Йосип Рабинович. Вiн проголошує Iсуса iстинним Месiєю i пiдтверджує свої переконання численними цитатами iз Бiблiї i Пророкiв. Рабинович - енергiйний i яскравий проповiдник i вже навернув у свою вiру багатьох людей. Єврейська преса встигла вже пiддати його анафемi".

Однак першою публiкацiєю, яка дiйсно викликати дебати в європейськiй пресi, була коротка замiтка в "Таймс". Вона, крiм того, викликала, уїдливий вiдгук Дiлiча.

Стаття ця була надрукована в "Таймс" 23 серпня 1884 року i займала всього половину шпальти. Її автором був Дж. Тiткомб, який написав її в Гамбурзi 20 серпня. Тiткомб займав пост помiчника єпископа англiканської церкви у пiвнiчнiй i Центральнiй Європi. Пiд час написання своєї статтi вiн спирався на iнформацiю, одержану з першої, травневої, публiкацiї Дiлiча. Тiткомб пише: "понад двiстi сiмей уже приєдналися до товариства, що називається "Нацiональна Єврейська община Нового Завiту".

У вереснi стаття iз "Таймса" була передрукована принаймнi трьома росiйськими газетами. Вона стала основою для дискусiї, розгорнутої восени 1884 року в 71-му номерi "Хамелiца". Рабинович був охарактеризований там як "лiтнiй чоловiк, який забув усе, чого його навчали все життя". Цей лiтнiй чоловiк, який "втратив розум", якимось чином все ж таки зумiв увести в оману "таку вчену людину, як професор Дiлiч", котрий є постiйним читачем "Хамелiца".

У своєму вiдгуку на цю дискусiю Дiлiч розцiнює як образу той факт, що Рабинович був названий джерелом, звiдки "Тайм" одержав iнформацiю про численнiсть руху, а також називає вiдвертою неправдою твердження, що Рабиновича нiхто не пiдтримує. Дiлiч пише, що у нього немає необхiдностi звертатися за пiдтвердженням своїх слiв до Рабиновича i посилається на вiдомостi, одержанi Вебером пiд час перебування в Кишиневi 1884 року, який не лише зустрiвся там iз Рабиновичем та його однодумцями, що стоять на чолi руху, але i на власнi очi спостерiгав реакцiю, викликану серед мiсцевого населення виникненням руху, а також бачив євреїв, якi приходили iз вiддалених мiсць спецiально для того, щоб детальнiше про нього дiзнатися. У статтi, написанiй 1885 року, Дiлiч вiдзначає, що рух охопив не лише Кишенiв, але й iншi мiста, серед них згадує Батум, Єлисаветград, Катеринослав, Бердичiв, Житомир та Санкт-Петербург. Це частково пiдтверджується i статтею, опублiкованою восени 1885 року в єврейському журналi "Гамагiд", у якiй прозвучало застереження проти деякої людини, яка жила у Києвi i знаходилася пiд впливом iдеї Рабиновича.

Заговоривши про "однодумцiв", Дiлiч став уразливим для критики з боку євреїв, що iз самого початку повернуло дискусiю в iнший бiк. Вiдкритi зустрiчi з цiєї проблеми тодi не були проведенi, i критерiї для визнання людини прихильником руху ще не було знайдено. Тому євреї могли спокiйно стверджувати, що 1884 року рух Рабиновича зовсiм не мав послiдовникiв. Коли ця проблема виявилася в центрi жорстких дискусiй, єврейська преса стала писати зовсiм протилежне. 20 сiчня - 1 лютого 1884 року "Хамелiц" вiдзначав, що рух, був в будь-якому разi за межами Кишинева, залучив до своїх лав стiльки євреїв, що настав час бити тривогу. Наступнi кiлька мiсяцiв також показали, що євреї дуже серйозно стали сприймати Рабиновича, набагато серйознiше, нiж якби вiн був одинаком. "Новий кишинiвський тилець" - так його назвав "Хамелiц" у 71-шу номерi за 1884 року. [14, с. 47-48].

Рабинович стверджував, що тисячi його братiв у рiзних куточках країни та за межами виявляли глибокий iнтерес до його дiяльностi, крiм того, серед росiйських євреїв було багато християн, подiбних Никодиму, який любив Христа таємно вiд iнших. Як би не було, суспiльне обговорення цiєї проблеми не могло залишити байдужим росiйський уряд.

У своєму листi Дiличу вiд 24 жовтня - 5 листопада 1884 року Фалтiн пише, що одним iз результатiв агiтацiї проти руху стало те, що на нього звернули увагу нагорi: документи перекладенi росiйською мовою i вiдправленi до Мiнiстерства внутрiшнiх справ та духовних властей у Києвi. Крiм того, Фалтiн додає, що учора, тобто 4 листопада, Рабинович одержав листа з комiтету по цензурi iз дозволом опублiкувати у Росiї свої останнi роботи, а також тi, якi вiн писав ранiше на iвритi. Дозвiл був даний, як пише Фальтiн, "без будь-яких дiй" з боку Рабиновича.

Використання єврейських мiсiонерських видань для боротьби з юдаїзмом продовжувалося, втiм, недовго. У ХХ ст., воно очевидно було визнано неефективним. Принаймнi твори керiвника чергової новоiзраїльської общини I.О. Ебiна, а також його журнал "Израиль - моя слава" у 1910 - 1911 рр. постiйно переслiдувалися з боку цензурного вiдомства за "хибний виклад" догматiв православної церкви. У цей час, напередоднi "справи Бейлiса", iдея "виправлення i зближення" була вже зовсiм не актуальною. Провiдним принципом полiтики росiйського самодержавства у єврейському питаннi були тепер iдеї, якi Д.I. Раскiн називає "передфашизмом". [15, С. 433-434].

Вiдразу пiсля приходу бiльшовикiв до влади активно почала розвиватись видавнича справа.

Одним iз шляхiв викорiнення релiгiйних вiрувань була антирелiгiйна агiтацiя i пропаганда. Завдяки їм свiтогляд повинен був поступитися мiсцем комунiстичнiй iдеологiї.

Для поширення атеїстичних поглядiв друкувалися невеликi за обсягом книжки.

Єврейське населення вiдрiзнялось високим ступенем освiченостi. Багато хто вмiв читати i знайомився iз публiкацiями в пресi. Антирелiгiйна лiтература разом з iншими методами боротьби проти юдаїзму поступово призвела до поширення атеїстичних поглядiв серед євреїв України на довгi роки i тiльки з початком вiдновлення єврейського нацiонального життя для поширення месiянських поглядiв почалося друкування невеликих за обсягом книжок.

В цi ж роки (i по цей час) месiянськими євреями розповсюджується безкоштовно массовими тиражами брошури та книги, такi як:

1. Мессианская Пасхальная Агада Ця книга присвячена святу Песах. В нiй висвiтлений текст Пасхальної Агади, який супроводжується цитатами з Старого i Нового Завiту, а також поданi тексти пiсень цього свята i пояснюється символiка пасхальної трапези . 2. Танах i Новий Завiт - Бiблiя росiйською мовою. 3. Соломон Островский. Человек из Назарета В цiй книзi розповiдається про Iсуса iз Назарету, про те яка це була гарна людина, великий учитель та пророк, а також про те навiщо прийшов вiн у цей свiт . 4. Соломон Островский. Кто Истинный еврей? У цiй брошурi роз'яснюється, що справжнiй єврей за своїм духовним становищем, це той, хто особисто вiдгукнувся на Божий поклик спасiння через Голгофську жертву Господа Iсуса Христа, єврей, котрий вiрує в Месiю Iсуса. 5. С. Островский. Израиль сегодня и завтра. Ця невелика брошура у стислiй, але доступнiй формi розповiдає читачевi про те, чому Iзраїлю належить стати "уделом Бога" - тим засобом, з допомогою якого Святий Бог побажав вiдкрити Себе Свiтовi, щоб урештi-решт, ввести людство в Тисячолiтнє Царство. 6. Э. Денгес. Праздники Господние Автор цiєї книги викладає свiй погляд на пророчницьке значення бiблейських свят у свiтлi вже здiйсненої мiсiї Iєшуа (Iсуса), нашого ходiння в теперiшньому часi i майбутньому вiчному життi. 7. И.В. Каргель. Руфь моавитянка, или Межи мои прошли по прекрасным местам Тут детально пояснюється бiблейська книга Руфь та iсторiя цiєї жiнки як прообраз Церкви або Нареченої Христової. 8. И.В. Карель. Грех как корень всех зол в этом мире Ця книга про те, що є "грiх", з точки зору Бога та його слова. 9. И.В. Каргель. В каком ты отношении к Духу Святому. На початку книги ми можемо дiзнатися про автора цiєї та багатьох iнших прекрасних книг. Тут I. Каргель, на основi Божого Слова, розкриває нам усю важливiсть присутностi у кожному чадi Божому третьої Особи Божества - Духу Святого та велику можливiсть переможної дiї його сили в нашому життi. 10. И.В. Каргель. Свет из тени будущих благ. В книзi детально пояснюється значення кожної речi, що належить скинiї, i змiст, укладений Богом у кожну деталь . 11. И.В. Каргель. Размышления вслух Книга написана у двох аспектах. У першiй частинi автор показав, як дiяв Бог через праведникiв, пророкiв та iнших особистостей Старого Завiту. У другiй частинi книги автор розглядає проблеми людей на прикладах учинкiв героїв Нового Завiту, якi актуальнi i в нашi днi. 12 И.В. Каргель. Толкование на "Послание к Римлянам" В якiй вiн тлумаче Боже слово. 13. И.В.Каргель. Толкование книги "Откровение Иоанна". Цiй книзi автор присвятив останнi роки свого життя. У нiй вiн детально розглядає книгу "Откровение Иоанна" i роз'яснює читачам план Божий стосовно всього людства. 14. И.В. Каргель. Мессия - освящение наше. Що означає освячення для нас: це процес усього земного життя чи дар, що сходить у момент народження згори. Вiдповiдi на цi важливi питання та про те, як досягти святостi, детально викладенi у книзi Iвана Венiамiновича Каргеля "Мессия - освящение наше". 15. Ристо Сантала. Мессия в Ветхом Завете. На думку автора будь-яка вiруюча людина, що вивчає Писання (Бiблiю), нiколи не скаже, що Iєшуа (Iсус), як Божа Особистiсь, вперше з'являється лише в Новому Завiтi. Увесь Танах (Старий Завiт) "дихає" Його присутнiстю та очiкуванням Його пришестя. Автор виходячи iз серйозного та глибокого вивчення праць єврейських мудрецiв, вiдкриває нам корiння нашої вiри, без якого неможливо вповнi пiзнати "таємницю месiї. 16. Ристо Сантала. Мессия в Новом Завете (в свете равинистических писаний) Уже судячи з назви можна передбачити, що ця книга - продовження попередньої працi пiд назвою "Мессия в Ветхом Завете в свете раввинистических писаний", а також глибокого дослiдження Слова Божого. Рiсто Сантала, описуючи життя Iєшуа (Iсуса), Його служiння, крок за кроком показує нам, наскiльки важливо знати своє корiння, щоб "не впасть в различные заблуждения". 17. Ристо Сантала. Апостол Павел, человек и учитель Автор, ґрунтуючись на вивченнi рабинiстичних писань показує нам, ким був апостол Павел - великим Апостолом чи творцем нової релiгiї. Ристо Сантала здiйснює свої пошуки, спираючись на юдейськi джерела. 18. Ричард Бенней. Пища для веры Як наблизитися до Бога? На це запитання береться вiдповiсти д-р Беннет у своїй глибокiй i водночас доступнiй книзi, не тiльки збадьорюючи розум i серце читача,але й демонструючи мистецтво роздумiв над Словом Божим та його осягнення через спiлкування з Богом... Багато хто матиме користь вiд подiбного розгляду принципiв i способiв цього спiлкуванняє. 19. Ричард Беннет. В поисках Бога Перед вами книга, написана людиною, котра вже пiзнала сенс i мету свого життя, i звернена вона до тих, хто ще не вiдшукав цього сенсу. Знаючи i люблячи Слово Боже автор,ґрунтується на Писаннi, розкриває перед читачем Божий план спасiння. Бог шукає людину, i всякому, хто шукає Бога,ця книга допоможе зустрiтися з Ним. 20. Джони Эрекксон. Джони. Ця зворушлива розповiдь про iсторiю молодої дiвчини, паралiзованої в результатi нещасного випадку. Вiддаючи себе цiлком у руки люблячого Спасителя, абсолютно в усьому покладаючись на Нього, вона з Божою допомогою знайшла в собi сили продовжити повноцiнне життя. Книга дає новий стимул вiрi та надiї кожного християнина. 21. Джони Эрекксон. Следующий шаг. Книга ця - продовження початої iсторiї, розказаної про себе, про традицiю, що сталася в життi тодi ще зовсiм юної дiвчини. Тепер це швидше роздуми про значення страждань, якi спiткали Джоонi на нелегкому шляху випробувань. I цей крок, який вона покiрно зробила, прийняти волю Божу, наповнив її життя новим змiстом. 22. Шофар над Слоном Ця книга подана як навчальний курс для людей, що шукають Бога i сумнiваються в Месiянствi Iєшуа (Iсуса), а також для тих, хто дiйсно хоче вивчати Писання. Вона буде корисною i для тих, хто пiзнав Бога, але ще не утвердився на правильних основах Слова Божого. У цiй книзi послiдовно i чiтко викладається логiчнiсть i стрункiсть усього творiння Бога, а також Його чудесний план спасiння для всього людства i для кожного окремо. 23. Э.У. Тоузер. Стремление к Богу. Е.У. Тоузеру пощастило вiдкрити для себе секрет душевного спокою i в цiй книзi вiн подiлився з нами цим вiдкриттям . 24. Э.У. Тоузер Ключи к болем глубокой жизни Книга "Ключи к более глубокой жизни" мiстить ексклюзивне iнтерв'ю з Тоузером про долю євангельського християнства. Вона охоплює шiсть найбiльш вiдомих нарисiв i редакцiйних статей Тоузера, у яких вiн пильно розглядає багато духовних недолiкiв i промахи свого часу [39]. 25. Юлия Блюм. Что ты плачешь? Кого ты ищешь? Роздуми про книгу Iова - одну з найдавнiших книг Танаху, про шляхи Iова через страждання до зустрiчi з Богом [40]. 26. Новая эра в моей жизни Особистi свiдчення десятьох iзраїльтян, що зараховують себе до месiанського руху в Iзраїлi; про вiдкриття, яке вони здiйснили у своєму життi. Ця книга вiдображає справжню, досi невiдому сферу життя iзраїльського суспiльства. Багато хто може ототожнити себе i своє життя з його образами i подiями, що вiдбуваються в ньому. 27. Начало мудростi (свидетельствования раввинов) Цей збiрник свiдчень рабинiв. Усi вони визнали Iєшуа (Iсуса) iз Назарета Месiю Iзраїлю, i майже всi вони зробили це шляхом порiвняння Старого i Нового Завiтiв Бiблiї, оскiльки в Новому збулися всi писання. 28. Эмиль Крамер. Открытые глаза Книга розповiдає про багато шляхiв i способiв вторгнення сатани та його дiтища - грiха i, як наслiдок - прокляття в життi вiруючих людей, а також про тих, хто ще "ходит во тьме". I тiльки правда Слова Божого може зробити людину по-справжньому вiльною вiд будь-якого рабства. 29. Рабиндранат Р. махарадж. Смерть одного гуру Рабиндранат Р. Махарадж походить iз дуже вiдомої сiм'ї брахманiв. Щиро i чесно описує вiн своє життя, iндуїстськi звичаї, релiгiйну практику йоги. Вiн пише про свої вiдчайдушнi пошуки сенсу життя i внутрiшню боротьбу мiж iндуїзмом та Христом. 30. Р. Маккрекен. Давид Барон, Князь в Израиле Книга описує життєвий шлях Давида Барона, єврейського мислителя початку ХХ столiття. Вiн присвятив своє життя тому, щоб довести до свiдомостi євреїв, що їхнiй Месiя вже прийшов i через Нього вони зможуть отримати прощення грiхiв i мир з Господом. 31. Пауль Тейн. Лазарь, выходи! Книга розповiдає про те, що подiї, якi вiдбувалися на наших очах сьогоднi, змушують нас по-новому поглянути на значення єврейського народу як народу Божого та нескороминну обранiсть Богом Авраама, Iсаака та Iакова . 32. Руфь Паксон. Реки воды живой. Автор цiєї невеликої книги - вiдома трудiвниця на нивi Божiй, яка багато лiт працювала в мiсiї в Китаї. У книгу ввiйшли бесiди духовного з'їзду мiсiонерiв. 33. Г. Маклин, Р. Окленд, Л. Маклын. Очевидность сотворения мира. Происхождение планеты Земля. Вiдомо, що будь-яка теорiя або гiпотеза може бути визнана науковою лише в тому випадку, якщо вона пiдтверджується фактами. Мета цiєї книги - розглянути та оцiнити як бiблейську, так i еволюцiйну концепцiї проходження свiту у зв'язку з наявними фактичними даними. Автори книги прагнуть показати читачевi, що Бiблiя, як Слово Боже, та навколишнiй свiт, як Його творiння, знаходяться в повнiй злагодi. 34. В.Гитт. Вопросы первостипенной важности. Ця книга - збiрник коротких i зрозумiлих вiдповiдей на хвилюючi бiльшiсть людей питання вiдносин з Богом. Для зручностi цi питання згрупованi за темами. Книга призначена для тих, хто шукає Бога, а також для скептикiв i тих, хто сумнiвається в Його iснуваннi. 35. Пауль Тейн. Цар Iудейський. Автор книги - єврей, який пережив концтабiр. Вiн дає чiткi вiдповiдi на запитання, пов'язанi з вiрою в Месiю. Вiн вчить про божественнiсть Iсуса Христа, про Його дiяння, про триєднiсть Бога, про сенс людських страждань. 36. Корри тен Боом. Убежеще. Книга, що розповiдає про долю однiєї сiм'ї в роки Другої свiтової вiйни. Цi звичайнi людини вiдрiзнялися лише тим, що їхнє життя було присвячене служiнню Богу. Вiрнi своєму Господу, вони також любили обраний Ним народ. У своєму будинку вони влаштували прихисток, де, ризикуючи життям, переховували євреїв вiд нацистiв - доки їх не знайшли. Їм довелося провести кiлька рокiв у концентрацiйних таборах. 37. Д-р Билли Грэм. Мир з Богом. Доктор Бiллi Грем - вiдомий месiанський проповiдник. Його книга покликана привести нас до пiзнання Iєшуа - Iсуса iз Назарета, Месiї Iзраїлю. Книга дає ясне уявлення про новий спосiб життя вiдродженої людини, пiдбадьорює, змiцнює i наставляє у вiрi. 38. Э. Медерзон. Иаков и Иосиф. Iосифа має для нас особливе значення, тому що в ньому прообразно Є. Медерзон показує нам як Господь робить з Iакова Iзраїля, а життя поданий майже весь шлях Спасителя - вiд надр Отчих, через приниження та осуд, до престолу Божого. 39. Гин Карсен. Женщина, жена и мать в Священном Писании. Жiнки цiєї книги не вигаданi. Це були люди з плоттю та кров'ю, особистостi, якi дiйсно iснували, якi з їхнiм прагненням и боротьбою, з їхньою надiєю та честолюбством продовжують жити мiж нами. Суттєва вiдмiннiсть мiж ними полягає в тому, знали вони Бога чи нi. 40. Сэм Бренгель. Помощь на пути к святости. Ця книга написана людиною глибокого духовного досвiду. Вона пiдбадьорює всiх слабких духом i дає впевненiсть, що Отець Небесний, який бажає бачити нас у Царствi Своєму, освячує нас у нашому земному життi i робить спроможними жити святим життям у цьому свiтi. 41. Артур Гук. Сораспятие. У цiй короткiй брошурi розкривається справжнє значення слiв Господа про нехтування себе i що означає "нести хрест свiй". 42. Тим Ратвен. Жемчужины. Автор книги - пастор iз Нової Зеландiї Тим Ратвен - пропонує план для вивчення Бiблiї, який дозволяє за рiк прочитати всi Книги Священного Писання. Мiсця Писання на кожен день з коментарями та вiдвертостями автора дають можливiсть бачити та оцiнити Бiблiю як єдине цiле. А роздуми, дослiдження та пошук вiршiв розвивають прагнення до глибокого пiзнання Бога. 43. Уль Тейн. Обанкротилось ли христианство. Вiдповiдь на запитання, яке задає автор цiєї книги, веде вглиб взаємовiдносин мiж Церквою Iсуса Христа та iзраїльським народом, намагаючись зрозумiти та пояснити таке страшне явище, як християнський антисемiтизм. 44. Юдиф. Юдиф розповiдає iсторiю єврейської дiвчини, котра жила в Росiї на початку ХХ столiття. Вона присвятила своє життя Iсусу, її переслiдували за iм'я Христа, за Нього вона прийняла смерть. 45. Иосиф Самуил С.Ф. Фрай. Божественность Мессии. Грунтуючись на коментарях мудрецiв Танаху та єврейської релiгiйної лiтератури, автор цiєї книги, яка є лише частиною великої працi пiд назвою "Иосиф и Бенжамин", послiдовно викладає свої дослiдження про божественнiсть Месiї, роблячи висновок, що Iєшуа (Iсус), без сумнiву, є Сином Божим i довгожданим Месiєю Iзраїлю. 46. А. Фрухтенбаум. Еврейство и иудео-христианство. У короткiй брошурi обґрунтовується, що юдейство та юдео-християнство не суперечливi поняття, а навпаки, кожне з них доповнює i поновлює iнше. 47. А. Фрухтенбаум. Мессианская хрестоматия. У данiй книзi розглядається i доводиться, яким повинен бути Месiя, ґрунтуючись лише на текстах Старого Завiту (Танаху), оскiльки в часи апостолiв Новий Завiт ще не був написаний. Важливо зрозумiти, що Iсус досконало вiдповiдає всiм духовним вимогам, висунутих до Месiї у Старому Завiтi. У цiй книзi вивчаються тексти Старого Завiту, на яких посилалися Iсус та Його учнi. 48. А. Фрухтенбаум. Праздники Израиля. В цiй книзi розповiдається про дев'ять важливих свят, якi нинi iснують в Iзраїлi i як їх сприймати євреям, якi вiрять в Iсуса. Эндрю Мюррей. Полная самоотдача и другие лекции. Ця книга складається з 9 лекцiй, у яких автор розглядає Слово Боже, ґрунтуючись на Писаннi. Цi лекцiї написанi автором виходячи iз серйозного i глибокого вивчення та розумiння Слова Божого. Автор показує нам, що таке справжня любов, та яку любов Христос заповiдав сповiдувати нам. 50. Эндрю Мюррей. Подобно Иисуса. Автор намагається допомогти нам вiдкрити своє серце i просити допомоги Святого Духу з вiрою. 51. Эндрю Мюррей. Пребудьте во Христе. Ця книга написана автором з бажанням допомогти нам знайти необхiдний досвiд для здорового християнського життя.

Також, в рамках юдео-християнського дiалогу вийшла хрестоматiя "Христианско-иудейский диалог" (укладник Хелен П. Фрай, 2002р.) [26] та словник-довiдник "Иудейско-христианский диалог" (ред. Л. Кленицький i
Д. Вайгодер, 2004р.) [27]. Але цi працi також в основному опираються на теологiчнi i богословськi суперечностi.

Привертає увагу стаття професора Вiдкритого унiверситету Iзраїлю Ори Лiмора "Христианская святость и еврейский авторитет" (Вестник еврейского университета N 2 (20) 1999 г.) [28] основного автора i наукового консультанта 6 томiв курсу "Евреи и Християне. Полемика и взаимоотношение культур" Израиль, 2000-2006гг. [29] i стаття доктора Сергiя Рузера (Єврейський унiверситет в Єрусалимi) "Иудаизм и христианство в израильских гуманитарных исследованиях: модели интеракции" (Вестник еврейского университета N 1 (19) 1999г. Москва) [30].

В 2000 роцi в рамках серiї "Людина. Церква. Держава" видавництво "Свiчадо" випустило перший том збiрника "Релiгiйна свобода i права людини: Богословськi аспекти" де заслуговує уваги стаття Девiда Новака "Релiгiйнi права людини в юдейських текстах" [31], в 2001 роцi другий том присвячений юридичним аспектам релiгiйної свободи iз статтею В. Коула Дерема (молодшого) "Перспективи щодо релiгiйної свободи: порiвняльна структура" [32], а в 2004 роцi третiй том присвячений проблемам мiсiйної дiяльностi Церкви та прозелiтизму де вмiщена стаття "Месiянський юдаїзм: заперечення iдентичностi" Волтера Рiгганса [33], а також статтi по проблемам мiжконфесiйного прозелiтизму та прозелiтизму в мiжнародному правi.

З iншого боку в 1997 роцi вийшов переклад з англiйської книги Кай К'єра-Хансена "Иосиф Рабинович и мессианское движение" [12] де бiльш детально висвiтленi не тiльки iдеологiя месiянського руху, а i iсторiя його становлення. В цьому ж 1997 роцi видана книга "Пробуждение. Христос и евреи". (укладник Анна Портнова) [35], де зiбранi статтi, бiографiї та цитати великих людей з приводу "... самого замечательного еврея из всех - Иешуа (Иисуса), Мессию, Спасителя всех людей на земле", i що нагадує про велике призначення єврейського народу - дати свiту Месiю, а в 1999 роцi книга Якова Шульзiнгера "Правоверный", автобiографiчна розповiдь автора як вiн увiрував у Христа.

Окремо слiд вiдзначити працi засновникiв iдеологiї, теологiї i практики месiянських євреїв: Давида Стерна "Еврейский Новый Завет" [36], "Коментарий к Еврейскому Новому Завету" (2004г.) [37], "Мессианский Еврейский Манифест" (2005г.) [38], та четверте видання (2006 р.) навчального посiбника по месiянському юдаїзму Данiiла С.Джастера "Достигая зрелости" [39], якi будуть широко використанi в нашому дослiдженнi, а також навчальнi вiдеолекцiї Месiянського Єврейського Бiблейського iнституту (м. Одеса).

Також треба вiдмiтити дослiдження месiянських громад доктора Мiхаеля Шифмана (в нашому перекладi з англiйської) - аналiз цього дослiдження ми приводимо в додатках нашої працi, брошуру доктора Семена Глейзера (Нiмеччина 2002р.) "Мессианский иудаизм. Что это такое?" [40] та його статтi в Iнтернет-журналi "Записки еврейской истории" (2006г.) "Евангельские евреи", працю Олександра Меня "Что такое иудеохристианство?" [41], та статтю Костянтина Антонова "Особенности самосознания евреев-христиан" [42].

З сучасних антимесiянських видань треба звернути увагу на збiрник статей "Еврейская Тора и Христианские миссионеры" (переклад з англiйської пiд редакцiєю Цвi Вассермана) [43], який вийшов в 1995 роцi; брошуру Iшаi Гiссера "Ловцы душ: правда о миссионерах" (1995р.) [44]; "Евреи и христианство: несовместимость двух подходов к миру" укладник Пiнхас Полонський[45]. Назви цих праць, написаних ортодоксальними рабинами, кажуть самi за себе i вони були присвяченi тiльки теологiчним суперечностям традицiйного й месiянськго юдаїзму.

У 2005 роцi вийшла книга вiдомого польського теолога та iсторика Юлiана Гжесiка "Возвращение. История евреев в свете ветхо- и новозаветных пророчеств", де висвiтленi проблеми мiсiї народу Iзраїлю i взаємовiдносини його з Церквою, яка називає себе "Новим Iзраїлем", а також вiдносини рiзноманiтних груп i релiгiйних течiй серед євреїв до Iсуса Христа протягом iсторичного розвитку.

У 2007 роцi видана книга вiдомого протестантського теолога Олександра Болотнiкова "Евангелие в ветхозаветном святилище", де автор робить спробу по-новому висвiтлити багатограннiсть служiння в земному святилищi i показує не тiльки справджування старозавiтних прообразiв у служiннi Iсуса Христа в небесному святилищi, а й практичну цiннiсть цих iстин для повсякденного життя людини.

В 2007 роцi вийшла книги Хайяма Маккобi "Революция в Иудее. Иисус и еврейское Сопротивление" [96], а також Джейкоба Н'юснера "Рабби беседует с Иисусом" [46] де вже Iсус розглядається з бiльш толерантних поглядiв, усяко пiдкреслюється його єврейська приналежнiсть та єврейська сутнiсть i все ж таки не сприйняття Iсуса з юдейської точки зору.

В 2007 роцi видана книга Девида Фридмана "Иисус и Апостолы исполняли Тору" в якiй на широкому, по-новому прочитаному матерiалi текстiв Нового Завiту, а також iнших пам'яток "донiкейського" християнства дослiджується прихильнiсть християн апостольських часiв духу i буквi книг Тори та Пророкiв. Прослiдковується вiрнiсть апостолiв та їхнiх послiдовникiв вченню Мойсеєвого Закону, що iнтерпретується в новозавiтному дусi любовi до Бога i ближнього. напротивагу поширенiй думцi про "розрив" ранньої Церкви з давньоєврейською традицiєю учення i життя доводиться вiрнiстю цiєї Церкви своєму iудейському корiнню [49]. У 2008 роцi Пiнхас Полонський видав книгу "Две тысячи лет вместе. Еврейское отношение к христианству", в якiй стверджується неможливiсть сумiщення, але вже пiдкреслюється необхiднiсть усвiдомлення доповнюваностi.

В цьому ж роцi вийшла книга Михайла Штереншиса "Три веры в одного Бога. Связь иудаизма, христианства и ислама", у якiй говорться не просто про три релiгiї, а про три варiацiї вiри в одного Бога, особливо у християнствi, оскiльки єврейський Танах ввiйшов в Бiблiю як Старий Завiт, а християнський Бог-Отець - це i є юдейський Бог, якого християни розумiють як Бога взагалi.

В цьому ж роцi вийшла книга "Еврей - кто он?" [48], яка присвячена нацiональному та релiгiйному визначенню єврейства в прецедентах постанов Верховного Суду Iзраїлю (Укладник адвокат Зєеф Фарбер, "Мосты культуры М. - Гешарим Иерусалим") в котрiй глава "Может ли еврей быть христианином?" займає близько ста сторiнок и висвiчує, як полiтичний так i релiгiйний погляд на це питання .

2. ЗМIНИ В ЮДЕЙСЬКIЙ НАЦIОНАЛЬНО-IСТОРИЧНIЙ САМОСВIДОМОСТI ПIД ВПЛИВОМ СОЦIОКУЛЬТУРНИХ ТРАНСФОРМАЦIЙ

2.1. Етносоцiальна зумовленiсть появи нових критерiїв у традицiйному теологiчному самовизначеннi євреїв.

У чому в наш час полягає своєрiднiсть єврейської етнiчностi?

-- Єврейство означає не лише етнiчну, а й релiгiйну спiльнiсть (при не релiгiйностi значної частини, якщо не бiльшостi народу). Що це значить? Те, що євреями себе вважають i визнають не лише тi, у кого євреями були батьки, але i люди iншого походження, якi прийняли юдейську вiру. У нацистськiй Нiмеччини поряд iз євреями по кровi безумовному знищенню пiддавалися "чистокровнi" нiмцi, якi прийняли юдаїзм. У сучасному Iзраїлi, гери, тобто юдейськi новонаверненi, у всiх вiдношеннях прирiвнюються до євреїв, i коли у 1985 роцi мiнiстр внутрiшнiх справ вiд партiї ШАС Iцхак Перец спробував ввести у посвiдчення особи цих людей запис "гер", його iнiцiатива викликала гнiвну вiдповiдь не лише свiтської спiльноти, а й рабинату.

-- За давнiми релiгiйними канонами приналежнiсть до єврейства (не враховуючи новонавернених) визнається родинними стосунками лише по матерi, i це положення через низку полiтичних причин дiйсне i в сьогоднiшньому Iзраїлi.

-- Iсторично прийняття iншої релiгiї, крiм юдаїзму, негайно виключало людину iз числа євреїв i євреїв дiаспори, в Iзраїлi вона закрiплена законодавчо.

-- I до цього часу, через пiвстолiття пiсля вiдтворення власної держави, бiльша частина єврейського народу проживає в дiаспорi.

-- Єврейський народ, на вiдмiну вiд багатьох iнших народiв, складається iз етнiчних груп, якi говорять рiзними мовами i навiть належать до рiзних рас. Ядро народу складають нащадки жителiв давньої Iудеї, але трьохтисячолiтня дiаспора i навернення до юдаїзму жителiв кiлькох зарубiжних країн (Хiм'яра у Єменi, низки ефiопських країн тощо) призвели до культурного та генетичного багатоманiття в народi. Це гальмує становлення нацiональної самосвiдомостi євреїв навiть в Iзраїлi.

-- У титульнiй нацiї Держави Iзраїль, на вiдмiну вiд бiльшостi iнших країн, самоназва вiдрiзняється вiд назви країни. Тому достатньо бути громадянином Францiї, щоб iменуватися французом, Бельгiї - щоб бути бельгiйцем, але бути iзраїльтянином не обов'язково означає бути євреєм; у країнi iснує значна меншiсть з iншою нацiональною самосвiдомiстю.

Iдеологи сiонiзму - Герцль, Нордау, Борохов, Жаботинський, Вейцман, Бен-Гурiон - палко прагнули до того, щоб створити державу, перетворити євреїв у "нормальний народ". Якщо мрiя про створення єврейської держави здiйснилася, то iдея приведення народу в норму залишається утопiєю. Суспiльна дискусiя "кого вважати євреєм" - важлива дiяльнiсть боротьби, яка ще продовжується за нормалiзацю. [50, С.5-6].

Перш нiж обговорювати значення єврейської iдентичностi в епоху секулярної революцiї, необхiдно з'ясувати, що являє собою єврейська iдентичнiсть взагалi.

Варто видiлити тi термiни, що зазвичай використовуються пiд час опису євреїв. Релiгiйнi, нацiоналiстичнi, освiченi, расистськi - цi визначення вживаються найчастiше. Їх використовують як доброзичливцi євреїв, так i їхнi недруги.

Думка друзiв, так само, як i думка недругiв, має велике значення. У всякого суспiльства є свої кордони. Яке значення мають цi кордони для євреїв, визначається не тiльки євреями, але i тими, хто знаходиться по iнший бiк нацiональних кордонiв. Адже ми являємо собою не тiльки те, що думаємо i говоримо про себе, але також i те, що про нас думають i говорять iншi.

Iнодi ми не усвiдомлюємо того, що про себе думаємо i що про нас думають iншi. Це знаходиться в пiдсвiдомостi i може виявитися тiльки через поведiнку. Нашi дiї виявляють те, що ми дiйсно про себе думаємо. Отже, якщо ми хочемо зрозумiти природу єврейської iндивiдуальностi, варто звертати увагу не тiльки на те, як євреї подають себе, але також i на те, як вони поводяться.

Чи дiйсно євреї релiгiйна група?

Безумовно, це визначення найбiльш зручне в країнах Заходу. Якщо це дiйсно так, то вiдпадає питання про двонацiоналiзм євреїв. Їхня дiяльнiсть асоцiюється з дiяльнiстю релiгiйної громади, що зазвичай сприймається позитивно. Але для країн Схiдної Європи це визначення не пiдходить. Тут релiгiя знаходилась в опалi, а релiгiйнi iдеї вважалися забобонами. Для Iзраїлю визначення євреїв як релiгiйної групи також неприйнятне, тому що руйнує причину, внаслiдок якої виникла необхiднiсть державотворення, адже релiгiйнi братерства не мають потреби у власних країнах.

Правда полягає в тому, що однi євреї вiрять у Бога, а iншi - нi. Не iснує такої релiгiйної течiї, яка б об'єднувала усiх євреїв. Багато хто просто не вiрить у Бога, багато хто вiдкрито не сприймає релiгiю, багато хто проповiдує атеїзм. При цьому єврейська iдентичнiсть цих людей нiтрохи не страждає. Вони радi вважати i Зиґмунда Фрейда, i Альберта Ейнштейна своїми одноплемiнниками. Спроба визначити євреїв як релiгiйний клас i нiчого бiльше, зазнала невдачi. Це визначення виключає занадто багатьох людей, у тому числi i євреїв за походженням. Визначення, що не приймає до лав єврейства Теодора Герцля i Голду Меєр, просто неприйнятне. Навiть тi, хто виправдує рабинiстичний юудаїзм, наполягають на тому, що єврейство встановлюється по матерi, незалежно вiд переконань.

Iзраїльський верховний суд учинив некоректно, коли позбавив єврейського статусу брата Данiеля, єврея за походженням, який став католицьким священиком [51, С. 277]. Невже не має значення той факт, що пiд час вiйни в Польщi брат Данiель страждав як єврей незалежно вiд його релiгiйних переконань?

Дiйсно, антисемiти iгнорують релiгiйнi переконання євреїв. Для них перехiд єврея в iншу релiгiю не значить нiчого. На думку фашистiв, нiякi переконання не здатнi переробити євреїв.

Цiлком очевидно, що якогось гiпотетичного Когана всi, з ким вiн стикався, стали вважати євреєм перш, нiж довiдалися про його релiгiйнi переконання. I водночас цей самий Коган в епоху секулярної революцiї може вiльно обирати, бути йому євреєм чи нi.

Чи дiйсно євреї расова група? Iз часiв Гiтлера нiхто так не називав євреїв. Це визначення нагадує про гонiння i концентрацiйнi табори. Євреї пройшли довгий iсторичний шлях i тепер можуть продемонструвати величезне рiзноманiття етнiчних вiдмiнностей усерединi однiєї нацiональної групи. Це помiтно на прикладi євреїв Захiдної i Схiдної Європи, а також країн Середньої i Центральної Азiї, вiдмiнностi мiж якими найбiльш яскраво виявляються в Iзраїлi.

Але цiлком очевидно, що на початку iсторiї в євреїв були наявнi певнi форми расової вiдповiдностi. Це були семiтськi племена родом iз Захiдної Азiї. Вони вважали себе нащадками однiєї людини, яку звали Авраам.

У XIX столiттi слово "раса" використовувалося для опису людей спiльного походження, якi поводилися як нацiя. Але в XX столiттi це слово набуло бiльш точного наукового значення. Критерiями стали не родоводи, а фiзичнi (етнiчнi) характеристики.

Пiсля двадцяти столiть змiшання з рабами, новонаверненими i неєврейським оточенням, споконвiчна семiтська основа була дуже сильно розведена. А нова хвиля змiшаних шлюбiв у Європi i Пiвнiчнiй Америцi ще бiльше ускладнила будь-яку расову класифiкацiю євреїв.

Досить дивно (а може бути не так уже i дивно), що реформiсти, так само як i прихильники Любавичського ребе, дотримуються бiблiйного погляду на кровозмiшання, вважаючи його небезпечним. Вони також вважають, що євреї мають уроджену схильнiсть до духовностi. Навiть якщо людина неєврейської нацiональностi через серйознi причини хоче стати євреєм, то її бажання марне. Генетично вона не здатна стати тим, ким їй хочеться бути. З цього помiтно, що расовi теорiї пiдтримуються не тiльки фашистами.

Чи дiйсно євреї нацiональна група?

Так гадають сiонiсти. Так стверджує Бiблiя. Так вважають рабини.

У давнину пiд словом нацiя розумiли союз племен, що говорять однiєю мовою i живуть на однiй територiї. За межами Юдеї євреї вважали себе вигнанцями i нiколи не зараховували себе до нацiй, серед яких жили. Вони вiрили, що одного разу повернуться на батькiвщину, а вороже налаштоване корiнне населення погоджувалося з ними i продовжувало вважати чужинцями.

Але незабаром розпорошення євреїв стало сприяти виникненню нових субнацiй. Iврит i арамейська мова поступово зникли. Освоювалися новi територiї, виникли новi мови. У Пiвнiчнiй Європi з'явився iдиш. В Iспанiї - ладiно. Арабська єврейська мова об'єднала євреїв Близького Сходу. А перська - стала праматiр'ю мови, якою говорять євреї Центральної Азiї.

Чи належали євреї, якi говорять iдиш i арабською, до однiєї нацiї тiльки тому, що так говорилося в Бiблiї, i тому, що вони вважали iврит мовою релiгiї? Чи належали вони до рiзних народiв, не схожих як один на одного, так i на своїх сусiдiв? Об'єднання в сучасному Iзраїлi євреїв Заходу i Сходу нагадує об'єднання на вулицях Бостона англо-саксонської та iталiйської культур. Якщо й iснує сьогоднi iзраїльська нацiя, то її формують нерелiгiйний iврит, ворожiсть арабiв i "змiшанi шлюби".

Спочатку євреї були єдиною нацiєю. Пiзнiше вони розпалися на кiлька невеликих народностей. I сьогоднi деякi з них створюють нову нацiю, яка говорить iвритом. Але бiльшiсть вiдмовилася вiд своєї унiкальної мови, щоб прийняти мову свого оточення. В Америцi євреї вважаються народнiстю "бiлих". Це тi американцi, якi говорять американською та англiйською i яких не можна зарахувати нi до чорних, нi до метисiв.

Протягом усiєї своєї iсторiї євреї були частиною унiкальних нацiй, якi говорять унiкальними мовами, незважаючи на те, що в них не було своєї територiї. Сьогоднi нацiональнiсть євреїв визначається мовою, якою вони говорять (росiйськi, французькi та iн. євреї).

Iснування нацiй без своїх територiй можливе (наприклад, iдишицька нацiя - ашкенази). Але нацiї без мови просто iлюзорнi. Громади євреїв, якi говорять iвритом, формують єдину на сьогоднi життєздатну єврейську нацiю. Iзраїль - єврейська держава. Але не всi євреї є частиною цiєї держави.

Iзраїль - це феномен. Його коренi знаходяться в дiаспорi. Вiн творiння дiаспори. Звичайно, дiаспора - це творiння своєї батькiвщини за її межами. У неї є свої коренi, своя мова. Iзраїльтянам варто ставитися до свого минулого подiбно до того, як це роблять американцi. Їм варто думати про Європу, Азiю й Африку подiбно до того, як американцi думають про Англiю, Iрландiю та iншi країни Старого Свiту. Їм варто прийняти той факт, що їхнi родини - вчорашнi репатрiанти. Їм також варто змиритися з тим, що їхнi предки говорили iвритом набагато гiрше,нiж вони самi. Iталiйцi, якi живуть в Америцi, згадують свою батькiвщину, а iзраїльтяни згадують дiаспору. Тому в Iзраїлi так високо цiнується Бiблiя. Надаючи їй особливого значення, першi сiонiсти намагалися iгнорувати два тисячолiття розпорошення. Вони намагалися створити iлюзiю, що коренi сучасного Iзраїлю знаходяться в давньому царствi Давида i Соломона. Але цей зв'язок занадто незначний. Реальнi коренi Iзраїлю знаходяться у цiй надокучливiй дiаспорi, що не бажає нi зникнути, нi повернутися на iсторичну батькiвщину. Єврейська самосвiдомiсть не може бути природною, подiбно, примiром, до самосвiдомостi англiйцiв, якi живуть в Англiї. Адже саме створення держави Iзраїль було неприродним. Нiякi племена варварiв-завойовникiв не вiдкривали його. Створення Iзраїлю було добре спланованим проектом талановитих учених. Частина сучасних євреїв належить до єврейської нацiї. Але зовсiм несхоже, щоб iнша частина теж хотiла належати до неї.

Чи дiйсно євреї - культурна група? Багатьом нерелiгiйним євреям подобається вважати себе культурними євреями. Цим визначенням вони хочуть показати, що хоч i не мають бiльше нiякого стосунку до рабинiстичної теологiї, проте зберiгають зв'язок з єврейськими святами, музикою, їжею i символами. Вони можуть насолоджуватися єврейською лiтературою, виконувати єврейськi танцi i навiть вивчати єврейськi мови.

Культурна прихильнiсть - от що залишилося пiсля того, як прихильнiсть до мови i релiгiї зникли. Вона збереглася шляхом природного добору. Але культурна прихильнiсть вiдрiзняється вiд живої культури. Жива культура являє собою злиття мови, стилю життя i повсякденної дiяльностi. Вона займає своє унiкальне мiсце в життi людей i виключає щось iнше. Хасиди розумiють це. В американських євреїв, що їдять мацу i танцюють хору, збереглася прихильнiсть до єврейської культури, але вони не живуть у нiй.

Культура бiльшостi сучасних євреїв - це захiдноєвропейська секулярна культура. У пiвнiчноамериканськiй редакцiї вона i зараз поширюється в усьому свiтi. У сучасного мистецтва й архiтектури немає певної нацiональностi. Як i наука, вони належать усьому свiтовi. Такi мови, як англiйська, французька, iспанська та iн. об'єднують освiчених людей усiх нацiй. Навiть замкнутi японцi вiдвiдують симфонiчнi оркестри i збирають Ренуара.

Сучасний Iзраїль, iз загальнонацiональної точки зору, вiдрiзняється вiд iнших країн. Але, з погляду культури, вiн не надто вiдрiзняється вiд Пiвнiчної Америки. Однакова освiта i мистецтво не можуть спричинити виникнення рiзних культур. Туристам iз кожним роком стає все важче знаходити химернi народи, привабливi своєю незвичайнiстю. Та й самi корiннi жителi вважають принизливим залишатися химерними, хоча вони досить практичнi, щоб використовувати свої народнi звичаї для залучення туристiв. Євреї, якi вiдвiдують Iзраїль, надають перевагу Єрусалиму, а не Тель-Авiву. Але найактивнiше життя саме в Тель-Авiвi.

Деякi євреї зберегли свою нацiональну культуру. Але бiльшiсть iз них, включаючи й iзраїльтян, стали частиною неєврейської культури. Їхнi симпатiї на боцi захiдної споживацької культури, що має необмеженi можливостi. Американськi євреї можуть вiдзначати Песах i вивчати iврит. Але водночас вони можуть їсти китайську їжу, займатися карате i брати уроки французького.

Дехто може шкодувати про зникнення великих давнiх культур i про виникнення сучасної мiжнародної культури з можливiстю вибору. Однак, вони розумiють, що давнi культури здатнi вижити тiльки в iзоляцiї вiд усього свiту. А нова культура занадто приваблива, щоб вiдмовитися вiд неї.

Багато євреїв можуть прийняти iншу культуру, проте, вони все одно залишаються євреями, i багато хто з них високо цiнує свою приналежнiсть до єврейського народу.

Отже, цiлком очевидно, що єврейська iдентичнiсть включає в себе релiгiйну, расову, нацiональну i культурну поведiнку. Але жодна з них не може повнiстю визначати її. Для цього потрiбне бiльш широке поняття.

Що ж повинно охоплювати це поняття? Якi параметри властивi всiм євреям, незалежно вiд того, чи займаються вони суто єврейськими заняттями чи нi, високо цiнують свою iдентичнiсть чи нi?

Найперше, єврейська iдентичнiсть означає вiдчуття загального походження. Євреї зароджувалися як нацiя, як етнiчний союз племен. Їхнiй епос, що став згодом i частиною священних писань християнського свiту, говорить про те, що в них були загальнi предки. Чи були Авраам, Iсаак i Iаков реальними людьми чи нi - не має значення. Євреї сприймали себе (так само, як їх сприймали сусiднi народи) реальною нацiєю, людьми, об'єднаними кровними узами i вiдданiстю родинi. Навiть в епоху Талмуда стати євреєм означало не просто перейти в юудаїзм. Це було "усиновленням". Новi євреї розривали всi зв'язки зi своїми давнiми родинами i стали вважати Авраама та Сару своїми предками.

Єврейський народ був вигнаний зi своєї батькiвщини i став окремою родиною серед нових народiв, але не втратив родинного почуття. Не мало значення, де вони жили, якою мовою розмовляли, яку культуру прийняли, яких расових елементiв набули - все одно вони, так само, як i їхнi сусiди, вiрили , що об'єднанi кровними узами. Письменники XIX столiття, навiть найбiльш просемiтськi, негайно використовували слово "раса" у своїх описах цього явища. Але в XX столiттi це слово перестало використовуватися, бо було небезпечним. Завбачливiше було використовувати бiльш лагiдне слово - "спорiднення", або словосполучення "сiмейне почуття".

Усi євреї, навiть тi, котрим не подобається бути євреями, усвiдомлюють, що iншi євреї - їхнi "родичi". Тi, хто вирiшив стати євреєм, як би вони того не хотiли, не отримають тих привiлеїв, що даються при народженнi. Члени етнiчного неєврейського оточення, що так чи iнакше пов'язанi з євреями, як люб'язно налаштованi, так i недоброзичливцi, розумiють цей єврейський родинний зв'язок. Словосполучення "член племенi" пояснює, що це поняття менше, нiж нацiональне, але бiльше, нiж iдеологiчне.

Друга категорiя єврейської iдентичностi - це спiльнi спогади. Спорiднення припускає коренi й iсторiю родини. Легенда про євреїв, позитивна або негативна, улаштовує популiстську культуру Заходу. Християнство вiдводить євреям у своїй iсторiї центральне мiсце. Мусульмани вiдводять їм менш значну роль. Але обидвi цi релiгiйно-iсторичнi традицiї змушують навiть тих євреїв, хто хотiв би вiдмовитися вiд своєї iсторiї, чи тих, хто просто до неї байдужний, звернутися до свого минулого. Євреї займають значне мiсце у спогадах усiх народiв. Заявити про те, що ви єврей - зовсiм не те, що заявити, що ви швед. Кожна дитина знає, хто такi євреї.

Третiй параметр єврейської iдентичностi - це вiдчуття небезпеки. Євреї належать до дуже вразливої родини. З якихось iсторичних причин євреїв оточує жорстокiсть. Потенцiйна можливiсть антисемiтизму складає частину єврейської iндивiдуальностi. Вона також входить у самосвiдомiсть неєвреїв, що стикаються з ними. Подiї XX столiття посилили це передчуття. Холокост пов'язав єврейську самосвiдомiсть з такими почуттями, як страх, злiсть, вiдданiсть i гордiсть. Часто євреї i єврейськi лiдери скаржаться на пiдкреслення негативних сторiн єврейського iснування. Бiльшiсть батькiв, що намагаються дати своїм дiтям єврейську освiту, хочуть, щоб їхнi сини i доньки вiдчували гордiсть за те, що вони євреї. Очевидно, що всi вони стурбованi тим, щоб хтось не змусив їхнiх дiтей думати iнакше. Потреба в захистi - невiд'ємна частина єврейської натури.

"Вразлива спорiдненiсть" - не зовсiм точне визначення єврейської iдентичностi. Але воно бiльш вiрогiдне, нiж "релiгiя", "раса", "нацiя" чи "культура". Бiльш прийнятне визначення - "народ". Перевага цього поняття полягає в його невизначеностi. Завжди можна зробити так, щоб воно означало саме те, що вам вигiдно. Це поняття бiльше стосується мiжнародних вiдносин, але воно не дає нiякого пояснення. Якщо "народ" може бути вразливою мiжнародною родиною, - чудово.

Єврейська iдентичнiсть - це не загадка. Це не таємниця. Вразлива спорiдненiсть може iснувати де завгодно. Наприклад, у циганiв. Щоправда, вони знаходяться на нижчому соцiальному щаблi, i нам би не хотiлося проводити паралель. Але ж i вони - менше, нiж нацiя i бiльше, нiж економiчна група. I вони розумiють, що, заявляючи про себе, вони накликають на себе небезпеку.

Мононацiональна єврейська родина, та й змiшанi родини, якi тяжiють до єврейства, мають одну несподiвану перевагу : у тому чи iншому виглядi вони переживають почуття певного нацiонально-суспiльного напруження, небезпеки. Небезпека може бути стимулом соцiальної активностi. Вона створює певний рiвень постiйної соцiально-психологiчної тривоги i змушує замислюватися про оточення. Небезпека навчає майстерностi виживання. Вона змушує завжди мати альтернативу тому, що ви робите в даний момент. Виходить, що прихований антисемiтизм - одна зi шкiл виживання в сучасному свiтi.

Звичайно, значення єврейської iдентичностi не може полягати тiльки в позитивi нервозностi. Необхiдно, щоб була альтернатива подiбному стану речей, щоб не з'явилася загроза Холокосту.

Отже, що є цiнного в єврейськiй iдентичностi? Що є цiнного в тому, щоб належати до племенi, яке постiйно живе в небезпецi, i прирiкати iнших на таку саму долю?

Юдаїзм - це вчення. Не тiльки єврейське вчення, але також i вчення про євреїв. Зокрема, це вчення про цiнностi єврейської iдентичностi.

Рабинiстичний юдаїзм - це традицiйне виправдовування єврейської iдентичностi рабинiстичними вченими. Вiн обiцяє нагороди за те, щоб бути євреєм, не тiльки в цьому життi, але й у наступному. Вiдповiдно до нього, Ягве, єдиний Бог усього свiту, обрав євреїв, щоб вони були його особливим народом, i обiцяв їм божий захист, остаточну перемогу пiдсумку i нагороду в наступному життi. Подiбними привiлеями вiн не надiляв бiльше нiкого. Євреї на це, у свою чергу, вiдокремлювалися вiд iнших народiв i їхнiх фальшивих богiв, установлювали, як обраний народ, режим священикiв i дозволяли Ягве використовувати себе як рекламу його могутностi i трiумфу.

Внеском Ягве в договiр з євреями була надiя, що євреї стануть живим нагадуванням iснування Бога, драматичним свiдченням його могутностi i справедливостi.

Рабинiстичний юудаїзм доводить, що Ягве зацiкавлений в євреях. Вони були його рекламою на землi. Вони були живим свiдченням його влади i могутностi. Вони були очевидцями його справедливостi i жалостi. Подiбно до того, як в iсторiї порятунку євреїв з єгипетського рабства єгиптяни довiдалися, хто такий Ягве i на що вiн здатний, уся єврейська iсторiя розповiдає про його безмежну владу на землi.

Але вiра людей була випробувана не тiльки скептицизмом секулярної революцiї, але й подiями всiєї єврейської iсторiї.

Євреї найменше пiдходили для прославляння будь-якого честолюбного божества. Широке поняття грiха, яким оперували священики i рабини, дозволяло їм видавати "поразку" за "перемогу". Рабини говорили, що всi свої покарання євреї отримували за грiхи; якби вони все робили правильно, вони б завжди i в усьому перемагали. Коли це пояснення ставало марним, їм говорили, що черговi нещастя були перевiркою їхньої вiри. Майбутнiй остаточний вирок буде в iншому свiтi. Але Месiя так i не прийшов. Вiра сотень поколiнь була даремною.

Ще на зорi єврейської iсторiї життєвий досвiд євреїв перестав спiвпадати з iдеологiєю правлячих кiл. Офiцiйнi кола представляли євреїв посланцями всемогутнього Бога на землi. Але в дiйсностi долею були дарованi поразки, страждання i смиреннiсть, або, принаймнi, постiйне пiдпорядкування чужинцям. Пропаганда нацiонального офiцiозу говорила про трiумф євреїв. Але їхнi сусiди бачили тiльки деградацiю. Щоб зберегти вiру своїх предкiв, євреї повиннi були вiд багато чого вiдмовитися. Вони були змушенi ховати свою злiсть i розчарування.

Найобразливiшим iз усього цього було те, що вороги євреїв досить добре пояснювали їхнi страждання. Християни i мусульмани вважали, що Бог вiдвернувся вiд євреїв тому, що вони вiдцуралися дiйсного пророка. Страждання євреїв були заслуженим покаранням за їхнє заповзяте неприйняття нових пророкiв. Якщо вони страждали бiльше вiд iнших, виходить, вони це заслужили. Як обраний Богом народ, вони, як нiхто iнший, повиннi були вiтати справжнього посланця Бога. Якщо Бог i залишив їм життя, то тiльки для того, щоб продемонструвати, що вони бiльше не були обраним народом. Їх зберегли як живий доказ того, що трапляється з невiруючими. На думку християн, євреї, як обраний Богом народ, отримали саме те, що заслужили.

Життєвий досвiд євреїв i їхня теологiя не спiвпадали. Мрiї про майбутню винагороду в прийдешньому свiтi не могли приховати хворобливої дiйсностi. Єврейська iсторiя не має нiчого спiльного з будь-яким розумним поняттям обраностi. Вона нiяко не пов'язана з добрим i спiвчутливим Богом. Рабини стверджували одне, а дiйснiсть була зовсiм iншою. Молитви говорили про iснування Бога, а життєвий досвiд показував зворотне.

У спробах реально взаємодiяти з дiйснiстю розвинулися двi особливостi єврейського характеру i склалися двi традицiї. Перша особливiсть i перша традицiя, офiцiйна, була набожною i релiгiйною. Вона полягала в тому, щоб молитися Боговi i виправдувати його поведiнку, реагуючи на кожну нову катастрофу бiльш частими молитвами i придiляючи бiльше уваги дотриманню ритуалiв. Iнша особливiсть i традицiя були неофiцiйними i народжували скептицизм i злiсть. Ця традицiя не довiряла авторитетам i навчалася глузувати з абсурдностi речей. Жалiсть i смiх - два протилежних почуття. Вони виходять iз двох протилежних реакцiй людини на небезпеку: смиренностi i протистояння.

Перша традицiя вiдображала позицiю рабинiв. У часи цензури i залякувань вона монополiзувала лiтературу. Вона створила безлiч молитв, Бiблiю i коментарi Талмуда - все те, про що євреї думають як про "щиру єврейську традицiю". Її герой - учений, який шанує Тору, який iнодi i сумнiвається у справедливостi Бога, але завжди знаходить якусь причину, що виправдує його. Безневиннi веселощi, подiбнi до хасидських танцiв, ще, можливо, i дозволенi. Але глузування i скептицизм - далекi вiд його природи. Це все те, що лежить в основi смиренностi.

Друга традицiя - це "прихована" поведiнка євреїв. Оскiльки вона була протилежною до рабинiстичної, вона нiколи не виявлялася вiдкрито. Вона злилася з народними звичаями i гумором. Але вона допомогла сформувати єврейську iндивiдуальнiсть, з якою багато хто з нас добре знайомий. Героями цiєї традицiї були злi пересмiшники, якi висмiювали владу, але корилися їй, хоч i неохоче, тому що вони все-таки повиннi були це робити. Вони волiли смiятися, а не молитися .Iдишський гумор - найбiльш яскрава спадщина цiєї традицiї. Якби в цiєї традицiї було гасло, воно звучав б приблизно так: "На що менi скаржитися? Адже я ще живий".

Просто освiченостi для цього недостатньо. Нiяка християнська або мусульманська академiя не готувала подiбних баламутiв. Талмудичнi коментарi загострюють здатнiсть людини логiчно мислити. Але вони не примушують збиткуватися над долею i кидати виклик владi. Без злостi i скептицизму можна отримати лише блискучi знання фундаменталiзму. Рушiйна сила сучасного єврейського iнтелектуального духу, хай вiн використовується для виправдання капiталiзму, марксизму, психоаналiзу або сiонiзму, - це глибокий гнiв. Це люта вiдмова прийняти неприйнятне, молитися тому, що не варте благання, називати справедливiстю несправедливiсть. Це тверде переконання в тому, що релiгiя i смиреннiсть нероздiльнi. Не можна просто пасивно приймати свiт, що змушує нас страждати. Йому варто кинути виклик.

У XIX i XX столiттях мiсце рабинiв зайняли вченi. Деякi з них були просто допитливими академiками. Але деякi перетворили мислення сучасного свiту. Фрейд, Маркс i Ейнштейн допомогли змiнити погляд на природу, що пiдтримувався рабинiстичним юдаїзмом та iншими традицiйними релiгiями. Це звучить iронiчно, але в основi їхнього нового погляду на свiт був життєвий досвiд єврейського народу.

Для "прихованої" традицiї секулярна революцiя була одним iз перших благ за багато столiть. Тепер євреї могли вiльно говорити про те, у що вiрили. I вони не обмежувалися жартами у приватних бесiдах. Скептицизм i агностицизм були в дусi часу. Розум i почуття достоїнства вимагали цього.

Якщо середнi вiки були ерою офiцiйної традицiї, то XIX i XX столiття - розквiтом неофiцiйної. I справа не в тому, що одна з традицiй молодша за iншу. Вони просто рiзнi.

Двi єврейськi фiлософськi традицiї реально iснують. Вони йшли плiч-о-плiч i завжди конкурували одна з одною. Вони зверненi до рiзних особистостей i темпераментiв. Деякi євреї намагалися прийняти обидвi традицiї i страждали вiд суперечливостi. Iншi дотримувалися якоїсь однiєї, хоча насправдi вiрили в iншу. Але всi вони змушенi були пiдкорятися доти, поки рабини були при владi.

"Прихована" традицiя досить сильна, але на вiдмiну вiд рабинiстичної вона не така явна. Не iснує лiтератури, яка б чiтко визначала її i говорила про її iснування. Немає загальновiдомого зiбрання книг, наприклад таких, як Бiблiя, якi б мiстили її.

Єврейська iдентичнiсть заснована на життєвому досвiдi, а не на рабинiстичнiй iдеологiї. Не вивчення Тори призвело до скептицизму, глузування, гумору i нервового честолюбства.

На деякий час секулярна революцiя вiдвернула думки євреїв вiд "незаслуженої" долi. Завдяки полiтичнiй емансипацiї в Захiднiй Європi покращилося становище євреїв, для них вiдкрилися новi шляхи до волi i влади. Поки секулярний свiт продовжував змiнювати рабинiстичну теологiю, полiпшення становища євреїв призвело до того, що вони перестали думати про свою унiкальнiсть. Нова ейфорiя загальних i космополiтичних надiй охопила уяву нерелiгiйних євреїв. У свiтi наукового гуманiзму Бог i єврейська iндивiдуальнiсть були б непотрiбнi. Вони просто вiдiйшли б на заднiй план. Для звiльнених розсудливих громадян майбутнього залишатися євреями було б усе одно, що залишатися релiгiйними.

Але виникнення нерелiгiйного антисемiтизму змiнило всi очiкування євреїв. Для нерелiгiйних антисемiтiв, навiть для тих, хто ненавидiв релiгiю i нехтував християнством, єврейство продовжувало мати важливе значення. Насправдi це стало ключем до розумiння iсторiї людства.

Вiдповiдно до поглядiв i теорiй цих антисемiтiв, євреї, особливо секулярнi, були диявольським уособленням усього поганого в сучасному свiтi. Їм здавалося, що євреї "створили" капiталiзм i комунiзм, євреї змiнили моральнi засади цивiлiзацiї. Однi ставили грошi вище чесностi, iншi волю - вище родини. Капiталiзм i комунiзм роздiлили неєвреїв i змусили їх воювати один з одним, а не зi "справжнiм" ворогом - євреєм, що ними манiпулював. Для багатьох євреї за столiття "розуму" стали ще страшнiшими монстрами, нiж вони були за столiття "релiгiї".

Перед загрозою нового антисемiтизму євреї вiдмовилися вiд iдеї унiверсалiзму. Почуття гiдностi i бажання вижити вiдродили їхнiй iнтерес до єврейської iндивiдуальностi, але не до релiгiї. Якщо людськi iстоти стали менш розумними, нiж вони були колись, значить i всесвiт не такий упорядкований, а бiльш хаотичний. Спроба релiгiйних людей зберегти слово "Бог", перетворивши його на невизначений символ, були нелогiчними. Якщо було невартим заперечувати своє єврейське походження перед ворогами, значить однаковою мiрою було негiдним дякувати Бога за своє єврейство.

Нiяка iнтерпретацiя єврейської iсторiї не здатна виправдати Холокост. Навiть коли пройде час i ця подiя стане iсторiєю, неможливо i неприпустимо буде забути це безжалiсне винищування шести мiльйонiв євреїв за кiлька рокiв у самому центрi Європи, де безлiч людей були прихильниками здорового глузду i почуття власної гiдностi. Якщо люди не заслуговують довiри, то невже її заслуговує Бог?

Холокост - похмуре свiдчення байдужостi всесвiту до незаслужених страждань людей, а також до незаслужених благ. У XX столiттi євреї довiдалися, що нагорода за вiру i смиреннiсть - це розпач i приниження. Єврейський народ, офiцiйнi кола якого протягом двох тисячолiть декларували, що iсторiя євреїв - це доказ iснування Бога, переконався, що Бога не iснує.

У часи секулярної революцiї євреї першими вiд iнших народiв, зрозумiли, що давнє богослов'я було лише хворобливою iлюзiєю. Воно спонукало євреїв бути пасивними i вдячними, коли їм випадало бути рiшучими i дiяти активно. Якщо колись якийсь народ помилявся, то це були саме євреї. Народ, який, як припускають, вiдкрив "Бога", був хворобливим свiдченням того факту, що божої справедливостi не iснує. Нi в якiй iншiй iсторiї народу не було таких великих розбiжностей мiж iдеологiєю i життєвим досвiдом.

Єврейська iндивiдуальнiсть тiсно пов'язана зi спогадами єврейського народу. А спогади євреїв - це енциклопедiя причин для скептицизму, агностицизму i боротьби. Релiгiйна традицiя єврейського iстеблiшменту, що перебуває в конфлiктi iз життєвим досвiдом, доводить правильнiсть гуманiстичного пiдходу. Бути євреєм i реально пiдходити до iсторiї єврейського народу - ось шлях до розумiння необхiдностi гуманiстичного пiдходу до життя i необхiдностi здорового глузду та достоїнства. Юдаїзм (як ми вже помiтили на початку) - це вчення про цiнностi єврейської iндивiдуальностi. Релiгiйний юдаїзм вважає її цiнною з релiгiйної точки зору. Новий iудаїзм вважає її цiнною - з гуманiстичної.

Гуманiстичний юдаїзм вимагає "нового" погляду на єврейську iсторiю. Це означає, що потрiбно вiдмовитися вiд традицiйного опису того, що нiбито почувають i у що нiбито вiрять євреї. Необхiдно вмiти вiдрiзняти життєвий досвiд вiд пропаганди, дiйснiсть вiд офiцiйної iдеологiї. Звертати увагу не стiльки на релiгiйнi iдеї, скiльки на дiйснi вмiння, що розвинулися в євреїв у процесi боротьби за виживання.

Месiянський юдаїзм пропонує iнше бачення.

Ще 1885 року англiєць А. Сафiр говорив про важливiсть кишинiвського месiянського руху, вiдзначаючи при цьому, що йому необхiдно оцiнювати не за чисельнiстю, а за внутрiшнiм змiстом. Хтось може розглядати подiбний перехiд як спробу оправдати нечисленнiсть руху, зосередивши увагу на iншому боцi питання. Але для самого Сафiра це означало набагато бiльше. Вiн вiдзначав, що пiд час проведення мiсiонерської роботи в єврейському середовищi занадто мало уваги звертає на той факт, що Iсус прийшов до євреїв не ab extra, тобто не звiдкись iз зовнi. Сафiр пiдкреслював, що питання, чи дiйсно Iсус є Месiєю i Господом - це не стiльки питання, на яке повиннi спiльно вiдповiдати християнська церква i євреї, але найперше питання суто єврейське. Над євреями за словами Сафiра, нависло переконання, що стати християнином означало те саме, що перестати бути євреєм, немовби єврея вiдривали вiд рiдного корiння i намагались прищепити до iншого.

Навiть нiмецький богослов Неле Руа, який у цiлому критично ставився до дiяльностi Рабиновича, визнавав, що той вiдкрито порушив питання про прийняття євреями християнства i примусив говорити про Христа єврейську громадськiсть [52 с.153].

Завдяки Рабиновичу питання про Iсуса набуло актуальностi у єврейському середовищi, дратуючи тим самим не тiльки ортодоксальних євреїв, але навiть євреїв Гаскали. Крiм того, вiн ускладнив життя вiруючим євреям, причому i тим, хто бачив у християнствi єдину можливiсть позбавитися своєї єврейської спадщини, i тих, хто прийшов до вiри щиро, повiривши у Iсуса, однак не мав можливостi дотримуватися нацiональних традицiй через протидiю християнського оточення. Проте його спроба привернути християн-неєвреїв до обговорення проблем, якi, як вiн вважав, були першочерговими для євреїв, увiнчалися успiхом. Особливої подяки заслуговує Ф. Дiлiч за ту величезну допомогу та пiдтримку, яку вiн надав Рабиновичу, хоча i вважав, що Рабинович занадто далеко зайшов у прагненнi зберегти юдейськi звичаї, наприклад суботу й обрiзання.

За незначним виключенням до Рабиновича нiхто не намагався пiддавати сумнiву пануюче серед євреїв уявлення, що, приймаючи християнство єврей переставав бути євреєм. Рабинович пiддавав сумнiву це переконання. Подiбним чином вiн протестував проти того, щоб його прагнення зберегти єврейськi звичаї надмiрно тягло за собою звинувачення у законництвi. Для багатьох супротивникiв Рабиновича, якi хотiли очорнити будь-яким способом найпростiшим було, та й досi залишається, просто приклеїти йому цей ярлик. Однак це звинувачення буде надто поверховим, якщо не навiсити цей ярлик i на всiх євреїв-християн; бiльше того, євангельське християнство теж має свої писанi i неписанi закони, iз чого випливає, що законництво являє собою небезпеку не тiльки для вiруючих євреїв, але i для всiх. Неоцiненне значення дiяльностi Рабиновича насамперед полягає у його наполегливiй вимозi визнати той факт, що повiривши в Iсуса, вiн не перестав бути євреєм, що його єврейська самосвiдомiсть не потонула, коли вiн приймав хрещення, i що вiруючий єврей має право жити так, як це прийнято у євреїв. Оскiльки його вiра базувалася на новозавiтному вченнi, що будь-яка людина буде судима за своєю вiрою, i на бiблейському вченнi про Христа, тобто на переконаннях, до яких вiн прийшов у результатi прийнятого ним пiсля повернення з Палестини глибокого вчення Нового Завiту, вiн змiг переосмислити питання, пов'язане iз дотриманням нацiональних звичаїв, на бiльш серйозному рiвнi. Отже, християни-неєвреї повиннi були визначитися чому вони не хотiли надати євреям таку саму свободу в тому, що стосувалося Закону, яку надав їм Павел. Рабинович прагнув отримати цю свободу, але водночас вiн не звинувачував i тих євреїв, якi вирiшили асимiлюватися у християнськiй церквi. Рабиновича не можна звинувачувати в тому, що йому не вдалося створити дiєву єврейську християнську общину iз можливiстю для всiх її членiв приймати причастя, хоча вiн так мрiяв про її створення. Прийнявши хрещення, вiн показав, що для нього було важливо стати частиною Вселенської Церкви Христа, не стаючи при цьому членом будь-який iз iснуючих деномiнацiй i не вiдмовляючись вiд свого єврейського походження.

Звичайно ж, на багато уявлень Рабиновича сприяв вплив часу, у який вiн жив, однак основнi його iдеї досить актуальнi для християн усiх нацiональностей. Якщо ранiше християни могли стверджувати, що створення єврейської християнської церкви було не бажаним i нездiйсненим через те, що у євреїв не було власної держави, то тепер цей аргумент утратив свою силу, принаймнi в Iзраїлi. Ми не збираємося поглиблювати це питання, а лише вiдзначимо дивовижну схожiсть мiж тими проблемами з якими у нашi днi стикаються месiянськi євреї в Iзраїлi та християни - євреї в усьому свiтi (в тому числi i в Українi) i проблемами, якi сто рокiв тому намагався вирiшити Рабинович. З одного боку, сьогоднi спостерiгається розвиток християнського єврейського богослов'я, в серединi якого ведеться серйозне обговорення рiзницi теоретичних проблем. З iншого боку, керiвники єврейського християнського руху часом висловлюють жаль з приводу мiстичного, безглуздого i суперечливого характеру вiри месiянських євреїв через недостатню увагу до вивчення Писання.

Д. Джастер, американський месiянський єврей, який зробив спробу закласти основу богослов'я месiянських євреїв, визнав, що, "месiянський юдаїзм - як немовля, котре ще не змiцнiле, щось белькоче i робить першi кроки" [53 с. 155]. Коли робляться спроби встановити зв'язок мiж месiянськими євреями i першими вiруючими євреями, не слiд забувати дiяльнiсть Рабиновича. Вiн прагнув того самого, чого прагнуть вони, i мiг iз богословських позицiй осмислить досягнутi результати. Його любов до Iзраїлю i своїх єврейських братiв знаходилася у тiсному зв'язку з любов'ю i вiрою в Iсуса як у Месiю. Пам'ятаючи про Нього, вiн критично ставився до своїх сучасникiв - євреїв та уникав романтичних надiй на швидке духовне вiдродження Iзраїлю, хоча водночас його любов до єврейського народу через це нiяким чином не стала меншою, а надiя на спасiння Iзраїлю не похитнулася.

2.2. Виникнення месiянського руху серед євреїв та основнi етапи його розвитку.

На початку нашого дослiдження ми розглянемо факти та обставини, що пiдтверджують можливiсть проникнення в єврейське середовище Правобережної України та Бiлорусiї вiдомостей про вiрування месiянських конфесiй i соцiальних груп, виходячи з тiєї релiгiйно-полiтичної ситуацiї, яка склалася у християнському суспiльствi даного регiону до другої половини
ХIХ ст. Для цього не менш важливими, з точки зору проблеми, що розглядається, є також тi змiни, якi вiдбулися до того часу в єврейському суспiльствi Схiдної Європи. У другiй половинi ХVII ст., у даному регiонi широко поширилося вчення послiдовникiв Шабтая Цвi, який проголосив себе Месiєю. Пiсля навернення останнього до iсламу в середовищi його прихильникiв стали розвиватися вчення, що закликали євреїв переходити до iсламу та християнства, таємно дотримуючись при цьому також i власних обрядiв. Деякi з лiдерiв цього руху стали сповiдувати нову релiгiю, що об'єднувала з їхньої точки зору, все iстинне та богоугодне, що лишилося у трьох богоугодних культах. Голова сабатианської общини мiста Саллонiки Барухiя Русо (1677-1720), згiдно iз вiдомостями Боруха Явана, закликав своїх послiдовникiв "поєднати три релiгiї: євреїв, Ишмаеля та християнську, щоб зробити з них єдину колiсницю". Доктрина Барухiї поширилася серед євреїв Речi Посполитої. В 1772 роцi львiвський бейт дiн (рабинський суд) передав херему (вiдлучення вiд общини i синагоги) послiдовникiв Шабтая Цвi i Барухiї.

До першої половини ХVII ст. належить свiдчення про появу прихильникiв цiєї секти на Подiллi. Лiдер найбiльш масового єврейського месiянського руху другої половини ХVII ст. Якiв Франк, перший етап дiяльностi якого (1756-1759) вiдбувався на Подiллi i в Галiцiї, проголошував себе послiдовником Барухiї та проповiдував його вчення. Вiн закликав своїх прихильникiв навернутися з початку до iсламу, а потiм до християнства. Є пiдстави гадати, що схожих синкретичних поглядiв дотримувався великопольський земський рабин (ав бейт дiн га медiна - член рабинського суду) Якiв Мордехай га Коген, який в 1731 роцi приймав у себе лютеранських мiсiонерiв i, розмовляючи з ними, розповiдав, згiдно iз розповiдями останнiх, що Iсус був Месiєю iстинним i хоча вiн приходив у цей свiт насамперед для гоїв (неєвреїв), євреї також повиннi йому молитися. Вiн пророкував, що в
1740 роцi прийде єврейський Месiя i сини Iзраїля разом iз народами свiту навернуться до нової iстинної вiри, яка близька до вчення християн.

Згiдно iз свiдченнями християнського мiсiонера Давида Кiркгофа, що належить на думку Яна Доктура, до 1759 року, у Польщi, Молдавiї та Валахiї нараховувалось не менше 15 тисяч євреїв, в тому числi близько 50 рабинiв, вважавших Iсуса iз Назарета Месiєю i бажавших охреститися. Їх при цьому цiкавило питання, яка церква найбiльш близька до iстинної вiри. Але через переслiдування з боку юдеїв у них не було часу розiбратися, i їм довелось вдатися до католицизму. Дане повiдомлення, безсумнiвно, описує сабатианський рух, очолюваний Яковом Франком. При цьому, з точки зору нашого дослiдження, цiкавий той факт, що сектанти намагалися з'ясувати рiзницю мiж християнськими конфесiями. Через них деякi вiдомостi про вiрування останнiх могли потрапляти в єврейське середовище.

Наприкiнцi 50-х рокiв ХVIII ст. на Волинi був популярний Моше Давид, "баал шем" (знавець таємних знань та iнших символiв Бога), який писав амулети, що мiстили зображення хреста. Вiдомо при цьому, що вiн досить несхвально вiдгукувався про франкiстiв. На думку Х. Вершубського ставлення цього баал шема до християнства принципово вiдрiзнялося вiд того, яке проповiдувалося послiдовниками Якова Франка, котрi бачили в ньому, насамперед, одну зi старих релiгiй, що повинна буде звiльнити мiсце для нової iстинної вiри. Напротивагу їм Моше Давид, залишаючись юдеєм, щиро симпатизував християнству i схилявся перед чудотворною силою його культу. Вершубський вважав також, що Моше Давид був пов'язаний iз сабатианськими колами на Подiллi, i його християнськi симпатiї пояснюються насамперед впливом синкретичного вчення Барухiї.

У хасидськiй лiтературi збереглося декiлька оповiдань, що дозволяють припустити певний вплив вищезгаданих синкретичних сект на Бешта та його послiдовникiв. Згiдно з одним рукописом - "Шивхей га Бешт" - Iсраелю Баал Шем Тову приснився Шабтай Цвi i спокушав його вiдступити його вiд iстинної вiри, а потiм запроторив рабi Iсраеля в пекло, де вiн опинився поруч з Єшу га Ноцрi. Необхiдно звернути також увагу на той факт, що розповiдаючи цей сон своїм учням, рабi стверджував, що в Шабтаї Цвi була iскра Месiї. Один iз Хасидських переказiв розповiдає про те, як Бешт вилiкував рабина, якому пiд час читання молитви Шма постiйно з'являвся образ Iсуса. У життєписi основоположника хасидизму наводиться також оповiдь про те, як рабi Iсраель, який збирався розпочати вечiрню молитву Йом Кiпура (єврейський новий рiк), побачив коло синагоги старого священика, "вийшов йому на зустрiч. I почав рабi говорити з ним. Розпитав про його здоров'я i так розбалакався з ним, що зайшов у його дiм". В iншому мiсцi розповiдається "Бешт побачив здалеку священика.. Пiдiйшов до нього, почав говорити з ним i ходив з ним туди-сюди. Пiсля цього привiв його у свiй дiм, запросив його сiсти та пригощав його вином". Хоча сам Бешт в обох цих випадках пояснював свiй вчинок турботами про благо єврейської общини, в його щиростi можна засумнiватися. Принаймнi хасидська традицiя свiдчить про те, що випадки спiлкування рабi Iсраеля та християнських священникiв за закритими дверима вiч-на-вiч мали мiсце.[54, с.186-189].

Усi наведенi вище факти свiдчать про те, що особливостi релiгiйно-полiтичної ситуацiї на Правобережнiй Українi i в Бiлорусiї другої половини ХVII - ХVIII ст., а також месiянськi хвилювання у єврейських общинах сприяли у низцi випадкiв певному зближеннi юдеїв та християн i виникненню мiж ними нетрадицiйних форм спiвробiтництва. Це, у свою чергу, дозволяє припустити iснування деяких релiгiйно-культурних взаємовпливiв, наслiдки яких не могли не позначитися на вiрування та обрядах хасидiв, оскiльки до цього руху на кiнець ХVIII - поч. ХIХ ст. приєдналася значна частина євреїв регiону, що розглядається.

Православна церква до початку ХIХ ст. не проводила якоїсь цiлеспрямованої програми серед євреїв. Будь-який прояв новонаверненими iнтересу до положень своєї колишньої релiгiї сприймалося пiдозрiло i каралося. Становище змiнилося за царювання Олександра I. У березнi 1817р. був опублiкований указ про заснування Комiтету опiкунства iзраїльських християн. В указi говорилося про те, що новонаверненi "вiдгороджуючись вiд своїх побратимiв християнською релiгiєю, позбавляють усякого з ними спiвтовариства i не тiльки втрачають право на їхню допомогу, але й накликають на себе рiзнi з їхнього боку гонiння". Тому з метою полегшення долi охрещених i для того, щоб спонукати iнших наслiдувати їхнiй приклад, були заснованi Товариство iзраїльських християн та Комiтет опiкунства iзраїльських християн, покликаний спрямовувати дiяльнiсть цього Товариства, до якого повиннi були ввiйти християнiзованi євреї, причому з усiх дiючих на той час у Росiї християнських конфесiй. Кожна релiгiйна група могла мати свою церкву i пастора. Товариству надавалося право на вибране самоуправлiння, його члени повиннi були обирати зi свого середовища двох "начальникiв" i чотирьох "засiдателiв", якi дiяли пiд контролем петербурзького Комiтету опiкунства. Практично, мова йшла про створення принципово нової органiзацiї, що об'єднувала б усi християнськi конфесiї, але складалася при цьому суто iз охрещених євреїв.

Iдея його створення, що виникла у дворянських колах Санкт-Петербурга, через навернення "цих паразитiв" до християнства заради великого зиску поступово звiльнити вiд юдеїв Захiдний край - ще раз пiдкреслює релiгiйний бiк нетерпимостi євреїв у Росiї. Товариство було створено iменним указом вiд 25 березня 1817 року. "про заснування Комiтету для всiх навернених до християнства євреїв та про дарування їм прав i вигiд, вiдведенням на поселення земель у пiвденних i пiвнiчних губернiях" [55, с. 120-121]

У члени Товариства приймалися також i євреї - iноземнi пiдданi. "Iзраїльськi християни" повиннi були оселятися на спецiально видiлених для них мiсцях. Земля знаходилась в общинному володiннi, членам Товариства дозволялось "розводити усiлякi поселення, мiста i мiстечка", стороннi мали право оселятися в них лише за рiшенням общини. Новонаверненим дозволялося займатися землеробством, ремеслами, торгiвлею (на територiї всiєї iмперiї), засновувати промисловi пiдприємства. Вони звiльнялися вiд мiсцевих податкiв i повинностей. Члени Товариства та їхнi дiти повнiстю звiльнялися вiд вiйськової служби. Контроль за дiяльнiстю Товариства був покладений на Петербурзький Комiтет опiкунства iзраїльських християн, причому було вказано, що "нiяке мiсцеве начальство там, де Товариство оселиться, не буде мати нiякої влади над ним i втручатися у справи його". Комiтет повинен був подавати звiт про свої дiї i витрати безпосередньо iмператоровi. До його складу входили дiячi Росiйського бiблейського товариства, заснованого 1813 р., з метою поширення християнського вчення серед народiв iмперiї та реорганiзацiї релiгiйного життя. Голова Росiйського бiблейського товариства, мiнiстр духовних справ i народної просвiти та одночасно обер-прокурор Синоду князь О.М. Голiцин, який завiдував також усiма єврейськими справами, очолив Комiтет опiкунства iзраїльських християн. Самих "iзраїльських християн" у столицi представляв особливий виборний агент. У 1818 р. Комiтет опiкунства iзраїльських християн розпочав свою дiяльнiсть. З метою знайти пiдходящi для поселення землi до Новоросiйського краю був вiдправлений надвiрний радник Г. Мiзко. Пiзнiше вiн був призначений попечителем Товариства iз постiйним перебуванням у м. Катеринослав (Днiпропетровськ). Було вирiшено видiлити хрещеним євреям 26 тисяч десятин землi, конфiскованої у марiупольських грекiв як "надлишок". Через чисельнi протести колишнiх господарiв землi перейшли у розпорядження Комiтету лише 1821 року. З метою пропаганди християнства серед євреїв i роз'яснення завдань Товариства iзраїльських християн Комiтет видавав книги (був випущений, зокрема молитовник мовою iдиш). Серед видань Товариства - один з основних катехiзисiв "iзраїльських християн" (В. Левенвальд, "Вероисповедание израильского христианина" - СПБ., 1832) з паралельними текстами росiйською та iдиш. Однак єврейське населення, незважаючи на безпрецедентнi пiльги, здебiльш не вiдгукнувся на заклик Комiтету. Число тих, хто подав заяви про вступ до Товариства iзраїльських християн було зовсiм невеликим, причому найбiльшу частину складали швидше за все тi євреї, якi прагнули заради отримання пiльг видати себе за хрещених євреїв.

1824 року дiяльнiсть Комiтету була призупинена, а Товариство iзраїльських християн 1833 р. було скасовано. Провал дiяльностi Товариства спонукав Миколу I перейти до полiтики, спрямованої на зруйнування основ єврейського релiгiйного життя з середини. На початку 1880-х рокiв, особливо пiсля погромiв 1887 р. на пiвднi Росiї, деякi представники асимiльованої єврейської iнтелiгенцiї звернулися до iдей християнства. 1880р. Я. Гордiн створив "Духовно-бiблейське братство", що проiснувало близько десяти рокiв. Тодi ж в Одесi утворилася група месiянських євреїв "Новий Iзраїль".

Вiдомий єврейський iсторик С.М. Дубнов писав, що на початку 80-х рокiв новий хор голосiв, що кликали "додому", до нацiональних iдеалiв, увiрвався голос з iншого свiту: заклик до релiгiйних реформ у своєрiднiй формi росiйського сектантства. Дещо ранiше весняних погромiв 1881 року газети оповiстили, що у мiстi Єлисаветгратi, де незабаром вiдбувся перший погром, з'явилася єврейська секта пiд назвою "Духовно-бiблейське братство", члени якої заперечують релiгiйнi догмати та обряди i визнають тiльки моральне вчення Бiблiї, засуджують заняття торгiвлею i намагаються жити фiзичною працею, переважно землеробством. Засновником "Братства" виявився мiсцевий учитель i журналiст Якiв Гордiн, який знаходився пiд впливом пiвденноросiйської секти "штундистiв" (євангелiстiв). До "Бiблейського братства вступило спочатку всього два десятки чоловiкiв. У газетнiй вiдозвi, що з'явилося вiдразу пiсля перших весняних погромiв 1881 р., вождь секти, який заховався за пiдписом "Брат-бiблеєць", закликав євреїв вiдмовитися вiд тих рис характеру та видiв економiчної дiяльностi, якi пробуджують проти них ненависть корiнного населення: вiд погонi за наживою, дрiбного посередництва, торгашества i шинкарства. Цей заклик, що звучав в унiсон з голосами юдофобiв у момент, коли ще не загоїлися ранки у розгромлених, викликав глибоке обурення в єврейському суспiльствi. "Духовно-бiблейське братство" незабаром розпалося, i деякi його члени приєдналися до нової однорiдної секти пiд назвою "Новий Iзраїль", що виникла 1882 р. в Одесi. Її засновником був учитель Якiв Прилукер. Одеський реформатор виявився практичнiшим, нiж єлiсаветградський. Його програма проголошувала: "Новий Iзраїль визнав тiльки вчення Мойсея i вiдкидає Талмуд, закони про їжу, обряд обрiзання, старий чин богослужiння; замiсть суботи святкується недiля; росiйська мова визнається "рiдною" i обов'язковою у повсякденному життi; заняття лихварством та iншими неблаговидними професiями забороняється. У нагороду за цi реформи творцi секти обiцяли виклопотати у росiйського уряду для членiв секти повнi права громадянства, дозвiл на шлюб iз християнами, а також право носити особливий значок для того, щоб вiдрiзнятися вiд "євреїв - талмудистiв". Ця спроба вiдродити старий франкiзм на росiйському грунтi вiдштовхнула i небагатьох друзiв релiгiйної реформи вiд удаваних реформiстiв. Обидва рухи швидко затихли, а їхнi вождi перебралися за кордон: Гордiн поїхав до Америки, i, вiдрiкшись вiд грiхiв молодостi, став популярним єврейським драматургом; Прилукер переселився в Англiю i подався на службу до англiйських мiсiонерiв, якi поширювали християнство серед євреїв. "Новий Iзраїль" виплив потiм (1884 - 1885) у Кишиневi у виглядi невеликої "Общини Новозаповiтних iзраїльтян", керiвник яких, такий собi Йосип Рабинович, поставив собi на метi "злити юдейство iз християнством". У молитовнiй цiєї общини, що склалася з десятка членiв, читав проповiдi i лютеранський пастор. Через декiлька рокiв припинилася i ця мiсiонерська витiвка.

Вiсiмдесятi роки були промiжним моментом мiж двома епохами: просвiтництва та нацiонального руху. То був час розгубленостi та вiдчаю для одних, пробудження i пошуку нових шляхiв для iнших. Слабких духом дробив молот тяжкого часу, сильних загартовував i змiцнював для боротьби. Тiльки до кiнця 90-х рокiв iз цього хаосу химерних настроїв i душевних поривань видiляються чiткi обриси нових iдейних течiй, виступають фiгури вождiв i творцiв у суспiльному життi i лiтературi. Настає новий ренесанс, тiсно пов'язаний з нацiональним рухом, який набув певних реформ пiсля першого конгресу сiонiстiв 1897 року. [56, с. 174-175].

Вiдомий публiцист i громадський дiяч М. Моргулiс (1837-1912) iм'я якого було дуже популярним серед єврейського загалу як енергiйного захисника єврейських прав. Вiн писав статтi, складав записки, приймав участь в комiсiях, в тому числi Вищої комiсiї (Паленськiй) для перегляду дiючих в Росiйськiй iмперiї законiв про євреїв. Вiн вважав необхiдним прийняття росiйськими євреями росiйської культури при збереженнi нацiонально-релiгiйних цiнностей юдаїзму, пропагував сумiщення юдаїзму з загальнолюдськими цiнностями.

Та початком 1880-х рр. плани соцiально-культурної iнтеграцiї євреїв у росiйському суспiльствi тимчасово поступилися в його статтях мiсцем проектам, натхненним нацiональною iдеєю, одночасно i в iнтерпретацiї палестинофiльської (пiд впливом "Автоемансипацiї" Льва Пiнскера та його дiяльностi), й у вестернiзованiй автономiстськiй, яка обґрунтовувала необхiднiсть розширення юридичних гарантiй общинного самоуправлiння. У статтi "Самоосвобождение и самоотречение" Михайло Моргулiс пiднявся до рiдкiсної для нього мiри виразностi та переконливостi у критицi рацiоналiстичного космополiтизму Семена Дубнова i спiвчутливої оцiнки Вiнiамiном Поругаловим юдейсько-християнських сект "Духовно - бiблейське братство" i "Новий Iзраїль". Нацiональний аспект прозвучав цiлком окреслено: "Нам здається, що пора закiнчити гру з тими, хто по сутi, цiкавиться євреями настiльки, наскiльки цi останнi здатнi будуть по молодецьки поглинатися оточуючим середовищем; що пора думати про себе як про народну особистiсть, яка має, своє столiтнє минуле з iсторичною цiннiстю в очах людства"... [57, С. 298-302]

Зi звiту тимчасового одеського генерал-губернатора iмператоровi (ф.5., оп.1, д 943, лл 53-61) "... Не можна також не згадати про досить знаменний факт появи серед євреїв останнiм часом спроб до деякого зближення iз християнами шляхом примирення талмудичного учення з корiнними основами християнства. Поодинокi спроби неодноразово з'являлися i ранiше, але сучаснi вияви носять бiльш серйозний характер. Однак перша спроба органiзацiї в Одесi єврейського товариства "Новий Iзраїль" два роки тому виявилося цiлком безплiдною. Бiльш живучим видається Духовно-бiблейське братство, яке виникло нещодавно у Єлисаветградi, його очолює кiлька освiчених осiб iз мiсцевого товариства.

Бiльш чiткого окреслення набула нацiонально-єврейська община Нового Завiту, яка сформувалася у Кишиневi. Нею керує один iз впливових мiсцевих адвокатiв; община налiчує вже понад 200 єврейських сiмей, вiдкрито святкує новозавiтну Пасху i добилася вiдкриття власної молитовнi. Однак, всi ознаки нового напрямку у способi мислення євреїв знаходяться, звичайно, ще у зародковому станi i надавати їм значення поки що передчасно.

З iншого боку, звертає на себе увагу та обставина, що останнiм часом у багатьох мiсцях знову стало рiзко виявлятися властива євреям безсоромнiсть дiй i прагнення добиватися ганебних i навiть злочинних цiлей спiльним тиском кагала, а iнколи i задерикувате ставлення до влади та нахабна упевненiсть у безкараностi. Звернувши увагу губернаторiв та градоначальникiв на це, з вказiвкою, що iснуючими законоположеннями на єврейських рабинiв прямо покладається "спрямовувати євреїв до дотримання моральних обов'язкiв та до пiдкорення загальним державним законам..." (пункт 2 ст. 1086 Статуту Iноземних Вiросповiдань), я запропонував їх вимагати вiд мiсцевих рабинiв строгого та неухильного виконання вищезазначеного закону i попередити про ту серйозну вiдповiдальнiсть, якiй вони можуть пiдлягати за невиконання обов'язку". [58]

О. Найман стверджує: "Черговою спробою уникнути цих (єврейських) обмежень стала реформацiя юдаїзму на "українському ґрунтi", для чого у
80-тi роки виникло Духовно-бiблейське братство створене пiд впливом народникiв та рацiоналiстичних християнських сект".[59, с. 250].

Духовно-бiблейське братство (у єврейському простонародi - штундарi) - релiгiйно-соцiальна секта, що виникла серед єврейської iнтелiгенцiї на пiвднi Росiї 1880 року пiд впливом народницьких iдеалiв, з одного боку, i рацiоналiстичних християнських сект - з iншого. Її виникнення, як i секти Нового Iзраїлю, сприяла цiла низка внутрiшнiх i зовнiшнiх умов, що були продуктом соцiально-культурного бродiння, яке вiдбувалося серед росiйського єврейства у 70-х роках. Проповiдь релiгiйної реформи на шпальтах єврейської преси, що виходила переважно iз кiл цiлком iндиферентних до релiгiї, але не зовсiм емансипованих щодо релiгiйного гнiту (ортодоксальної маси у межi осiлостi або ж вихiдцiв iз цiєї маси); поширених серед тодiшньої асимiляцiйно налаштованої iнтелiгенцiї переконання, що "соцiальний прогрес не сумiсний iз традицiйним юдаїзмом i що єврейство може культивуватися та брати участь у загальному прогресi тiльки тодi, коли воно розчиниться в європейських народностях; проповiдь чистого мозаїзму як єдиної релiгiї, котра здатна у майбутньому об'єднати пiд своїм знаменом усе людство i котра єдина не суперечить науцi (ця проповiдь широкий вiдгук у європейської iнтелiгенцiї) все це створило сприятливий грунт для виникнення подiбних сект. Сiм'ям, що викликало до життя Духовно-бiблейське братство, виявилась iдея народництва та надзвичайне поширення у 70-х роках на пiвднi Росiї штундиських органiзацiй i братств рiзних вiдтiнкiв. Засновник Духовно-бiблейського братства єлисаветградський учитель i журналiст, а пiзнiше вiдомий єврейський драматург Я.М. Гордiн та його першi активнi послiдовники, засвоївши однобокий погляд народникiв на євреїв "як на панiвний у господарському планi клас у Пiвденно-захiднiй Росiї i нiбито експлуататорський елемент", розглядали єврейське питання з економiчної точки зору у зв'язку iз питанням соцiальним. На їхню думку, ворожiсть оточуючого населення до євреїв криється в iсторичнiй ролi євреїв в Українi i Польщi та пiдтримується їхньою релiгiйною вiдокремленiстю. Радикальне розширення єврейського питання стане можливе лише тодi, коли євреї не тiльки вiдмовляться вiд своєї релiгiйної виключностi та нацiональної самобутностi, але й вiд своїх колишнiх занять, i будуть займатися суто виробничою працею, головним чином, землеробством. Це усвiдомлення необхiдностi радикальної реформи господарського побуту євреїв у зв'язку зi встановленням рацiоналiстичного погляду на релiгiю, у загальних рисах запозиченого у штундистiв, стало вихiдною точкою утворення Духовно-бiблейського братства. Незважаючи на зневагу штундистiв до євреїв, немов би до iдолопоклонникiв, iнтелiгентнi євреї в Єлiсаветградi, центрi київських i херсонеських штундистiв, сплачуючи данину тодiшнiй симпатiї почасової (перiодичної)преси до штундистiв, часто вiдвiдували їхнi збори i - знаходилися у близьких стосунках з їхнiми проводирями. Одним iз найчастiших вiдвiдувачiв був Гордiн, на якого дуже подiяло це вчення, вiльне вiд усякої обрядовостi, молитв i традицiй. Єдиним джерелом релiгiї штундисти вважають Святе Письмо, але й воно розумiється ними алегорично, i їхнє ставлення до Бiблiї цiлком вiльне; "вони беруть iз неї те, що їм подобається". Гордiна полонила також соцiально-полiтична сторона вчення штундистiв, їхнi мрiї про настання нових форм життя, їхня комунальна органiзацiя у "Братства" або общинi, всi члени якої називаються "братами". Талановитий оратор з енергiйним темпераментом та поверховою єврейською i загальною освiтою, Гордiн задумав пересадити на єврейський грунт рацiоналiстичне вчення i соцiальну органiзацiю штундистiв, вiдкинувши лише мiстичний елемент їхнього вчення. Його проповiдi мали спочатку великий успiх, i на його заклик до заснування нового товариства вiдгукнулося близько тридцяти осiб, за участю яких 1881 р. були виробленi "Основи Духовно-бiблейського братства". Вихiдним пунктом цього вчення є погляд на релiгiю виключно як на звiд моральних правил. Заперечуються всi догмати, не виключаючи i догмати про безсмертя душi, всi зовнiшнi ознаки релiгiї i обряди. Джерелом вiри визнається тiльки Старий Завiт, причому у його тлумаченнi надається повна свобода, вiдповiдно до духу часу i висновкiв науки. Жiнки вважаються рiвноправними сестрами. Шлюб визнається простим договором, що не потребує нiяких церемонiй. Обрiзання вiдкидається. Одним iз головних вимог братства було зайняття фiзичною працею, особливо землеробською, iз розрахунку, що для них буде вiдмiнено закон, який забороняє євреям купувати землю; зайняття торгiвлею вважається явищем аномальним. Основне життєве завдання -моральне удосконалення особистостi шляхом роздумiв чи бесiд про Бога i Його творiння, якi пiзнаються тiльки вивченням природничих наук, а також турботою про душу i тiло ближнього. Появу Духовно-бiблейського братства вiтала росiйська преса, як лiберальна, так i реакцiйна, вбачаючи в ньому перший крок до переходу євреїв у християнство. Єврейська преса спочатку поставилася до секти стримано та очiкувально. Однак нетактовнi виступи засновника секти в росiйськiй пресi та його послання, у яких перекручено передавалися як загальнi характеристики Талмуду, так i окремi його мiсця, євреї звинувачувалися в експлуатацiї оточуючого населення, породило обурення у єврейськiй пресi та суспiльствi. Особливу озлобленiсть та протест викликали листи Гордiна у "Южном крае" (1881; за пiдписом "Брат-бiблеєць"), де у надто рiзкiй формi євреям приписувалися рiзноманiтнi пороки. Незважаючи на поблажливе ставлення адмiнiстрацiї, братство незабаром розпалося. Досить багато його членiв, незважаючи на агiтацiю Гордiна, виїхали до Америки, а сам Гордiн оселився у селi, де зайнявся землеробством. Через три роки Гордiн повернувся у Єлисаведград i почав енергiйно пропагувати iдеї братства. Йому вдалося зiбрати навколо себе залишки колишнiх братiв. Приєдналися i новi, у т.ч. кiлька росiйських бабтистiв i штундистiв. Пiсля тривалих зусиль Гордiну вдалося
(12 сiчня 1885р.) легалiзувати свою секту. Їй було дозволено заснувати особливу синагогу або молитовну школу та обрати свого рабина. Iншi пункти клопотання про дозвiл братству купувати землi, заснувати єврейськi землеробськi общини, а також мати, особливi метричнi книги - не були задоволенi. Члени братства займалися переважно ремеслами. Гордiну вдалося заснувати гурток бiблейцiв також в Одесi, де на зборах часто виступав М.Л. Лiмемблюм, викриваючи безпiдставнiсть їхнього вчення i прикритiсть iдеалами головного мотиву сектантiв - досягненням рiвноправ'я усього населення. Його викриття незабаром справдилися: одеське Духовно-бiблейське братство звернулося iз клопотанням про "дозвiл їм носити особливi значки щоб вирiзнятися серед євреїв". Тодi Духовно-бiблейське братство остаточно втратило довiру єврейського суспiльства. У 1889 р. один з учнiв гр. Л.М. Толстого пожертвував братству певну суму грошей для облаштування iнтелiгентної колонiї на общинних засадах. Невдача останньої, а також чутки про намiр уряду закрити братство, примусили Гордiна емiгрувати до Америки. У 1890 р. надiйшло розпорядження Мiнiстерства внутрiшнiх справ про заборону членам братства мати свою общину i синагогу i про вилучення у них пiдписки про те, що вони не будуть збиратися для проповiдей. Цим був покладений братству край. [60, с. 389-392].

"Новий Iзраїль" - релiгiйно-реформаторська секта, заснована наприкiнцi 1881 року в Одесi, пiзнiше перенесла свою дiяльнiсть у Кишинiв. Поставивши за формальну мету об'єднати радикально реформований юдаїзм християнством, "Новий Iзраїль", по сутi, став вираженням прагнень деяких осiб з iнтелiгенцiї покiнчити з єврейством. Початок 80-х рокiв, особливо пiсля погромiв, ознаменувався релiгiйно-реформаторським хвилюванням частини iнтелiгенцiї на пiвднi Росiї. Це виявилось у заснуваннi 1880 роцi секти Духовно-Бiблейського братства, спорiдненою духом з "Новим Iзраїлем". Але якщо Духовно-бiблейське братство являє собою радше соцiально-моральну течiю, нiж релiгiйну, то у "Новому Iзраїлi" iз самого початку явно приглядається його громадсько-полiтична тенденцiя. В "Одесском Листке" на початку 1882 р. з'явився лист одеського вчителя початкового єврейського учителя
Я. Прилукера про заснування секти "Новий Iзраїль"., що поставила перед собою подвiйну мету: 1). виходячи з рацiональних основ Мойсеєвого закону здiйснити такi три реформи в єврействi, якi б полегшили можливе зближення мiж євреями i християнами; 2). прагнути стати повноправними громадянами Росiї. Там же були оприлюдненi п'ятнадцять "догм" "Нового Iзраїлю": кожен член визнає тiльки П'ятикнижжя, але рiшуче вiдкидає Талмуд; день вiдпочинку переноситься на недiлю; вiдмiняються обряд обрiзання, закони про їжу; залишається дiючим святкування всiх головних єврейських свят, окрiм 2-х днiв, доданих Талмудом. Потiм - у цьому центрi тяжiння нової секти - кожен член зобов'язується вважати росiйську мову своєю рiдною. "Новий Iзраїль" поставив собi за мету виклопотати в уряду: дарування прав громадянства членам секти, сприяння розповсюдженню вчення "Нового Iзраїля", дозвiл змiшаних шлюбiв мiж членами "Нового Iзраїлю" з християнами, а також носiння (щоб вiдрiзнятися вiд євреїв) особливого знака. Єврейська преса зустрiла "Новий Iзраїль" з осудом, а єврейським суспiльством зовсiм байдуже. "Новий Iзраїль" з самого початку не мав нiякого успiху. Велику увагу "Новому Iзраїлю" придiлила росiйська преса та уряд. Деякi пункти вчення "Нового Iзраїля" не були схваленi навiть духовно близьким йому Духовно Бiблейським братством, засновник якого Я. Гордiн дорiкав "Новому Iзраїлю" за те, що вiн шукає урядової санкцiї на зближення iз християнським населенням. Однак, спорiдненiсть цих двох сект та спiльнi невдачi серед єврейського суспiльства, сприяли їхньому зближенню, i у 1883 роцi. вони об'єдналися.

Рух "Новий Iзраїль" в Одесi став зникати, але у 1884 роцi вiн, у дещо видозмiненому виглядi, iз нахилом у бiк радикальної релiгiйної реформи i вiдкритого тяжiння до християнства (протестантства), але, по сутi, прагнучи до громадянських привiлей, на вiдмiну вiд євреїв, вiдродилося у Кишиневi на чолi з Йосипом Рабиновичем, колишнiм спiвробiтником єврейських видань.
Й. Рабинович, захопившись палестинським рухом початку 80-х рокiв, вiдвiдав Єрусалим, звiдки повернувся з новою iдеєю злиття вчення Христа з основами юдаїзму та створення секти юдейських християн або так званих "Новозавiтних iзраїльтян". Вiн випустив давньоєврейською мовою тринадцять тез нового вчення. [61, с. 757-759].

Але пiсля одержання дозволу на публiкацiю дiї були вжитi, i найактивнiшi. Уже наступного дня Рабинович прийшов до Фалтiна, щоб показати складене ним прохання на iм'я губернатора. Цей документ складено дуже вдало, пише Фалтiн. Рабинович просив дозволу на проведення зборiв у якостi "гiлки" єврейського населення, яке називало себе "Iзраїльтяни Нового Завiту", з метою вивчення Старого i Нового Завiту без перешкод з боку iнших євреїв, щоб тим самим присвятити себе службi Iсусу iз Назарета, якого рух визнає своїм Спасителем i Спасителем всього свiту. Слiд вiдзначити, що фактично Рабинович подав прохання на одержання права свободи зборiв для євреїв.

Крiм того, було вiдправлено прохання про надання дiлянки на єврейському кладовищi для захоронення померлих християн.

Фалтiн мав рацiю у тому, що прохання було задоволено. Може навiть здатися, що дозвiл на публiчнi збори прибув ранiше, нiж цього очiкували. Однак дiлянку кладовища для євреїв нового Завiту вдалося одержати лише
12-24 року 1886 року. [62, с. 49].

Можливо, комусь хотiлося б, щоб Рабинович придiлив бiльше часу формулюванню своїх богословських поглядiв i поясненню своїх iдей, але вiн вiдкрито заявив, особливо на початку свого служiння, що нi релiгiйний екстаз, нi пристрасть до богослов'я не стануть основними завданнями його дiяльностi. Iз цього приводу у нього було б що сказати сучасним євреям-християнам.

Проповiдi Рабиновича, як i вся його дiяльнiсть в цiлому, зачепили за живе його єврейських братiв. Вiн сам образно розповiдав про те: "я завжди близько до серця сприймав нещастя мого народу, я випробував безлiч засобiв, намагаючись покiнчити iз цими нещастями та марно... Якщо я говорив "Талмуд i все нашароване рабiнiстичне походить не iз Синаю, як це зазвичай стверджують, але вiд людини, якої рiвною мiрою притаманнi не тiльки мудрiсть, але й дурiсть", - цi слова не справляли враження на мiй народ.

Якщо я говорив "Танах (Старий Завiт) також не мiстить нiчого, крiм людських слiв, не доказаних iсторiй та неймовiрних чудес", - я всеодно залишався тим самим шанованим Рабиновичем; це теж не викликало у мого народу нiякої хворобливої реакцiї.

Мiй народ залишався спокiйним коли я порiвнював Мойсея iз сучасними чарiвниками; йому не було болячи, коли я називав Мойсея самозванцем. Я мiг би навiть заперечувати iснування самого Бога i це також не викликало б у нього нiякого болю.

Але коли я привiз зi Святої Землi благу вiсть, що Iсус наш Брат, я нарештi, доторкнувся до болючого мiсця з усiх сторiн почулося хворобливi викрики: "Не напирайте, не займайте, боляче!".

Так, це дiйсно боляче. Але, ти, мiй народе повинен усвiдомити, що саме тут зосереджена твоя хвороба: у тебе є все, крiм твого брата Iсуса. Твоя хвороба полягає в тому, що в тебе немає його. Прийми його, i ти отримаєш зцiлення вiд усiх твоїх страждань!". [63, с. 155-156].

Леон Розенберг народився 15 лютого 1865 року в дуже релiгiознiй хасидськiй сiм'ї. У молодостi захоплювався агноциститицизмом, потiм прийняв християнство. Вiн вiдчув великий голод у по божому слову. Пiсля "народження зверху" поїхав у Гамбург, де закiнчив семiнарiю. Потiм був рукопокладений на пасторське та мiсiонерське служiння у Краковi, де був побитий iудеями-фанатами.

Восени 1903 року Леон переїхав до Одеси, де вiдкрив магазин пiд назвою "Склад Бiблейських Книг". Поступово сформувалася домашня група iз євреїв, якi бажали вивчити Новий Завiт, група стала основою першої церкви євреїв-християн Одеси.

Ось що писав про це Розенберг: "Я переїхав до Одеси, у це дивовижне портове мiсце на березi Чорного моря, 1903 року пiсля диких, кривавих погромiв у Кишиневi. В Одесi проживало тодi чверть мiльйона євреїв, якi пiддавалися загальнiй, санкцiонованiй урядом ненавистi та обмеженням. Ця сумна сторiнка в iсторiї Росiї i про неї можна багато i довго говорити, але я не для того приїхав сюди сьогоднi.

Умови, в якi я потрапив, були вкрай гнiтючими. Антисемiтизм лютував скрiзь, хоча євреї не посiдали тодi керiвних посад нi у комерцiї, нi у полiтицi, їх зневажали та ненавидiли, i тут переважав релiгiйний (православний) елемент країни. У церквах i школах учителi i святенники вселяли у душi молодих i старих дух помсти за розп'яття Христа. "Євреї убили нашого Бога", - цей вираз був широко розповсюджений у тодiшнiй Росiї, i тому євреї ставали предметом не лише помсти, а i цапом вiдбувайлом за всi бiди, якi вiдбувалися в країнi.

Не дивно, що євреї противилися всьому християнському i ставилися вороже до самої особи Христа, в iм'я якого з ними так жахливо поступали усi. Нам було складно розповсюджувати Євангелiє,тому що Росiйський уряд, мiцно пiдтримуваний офiцiйною Державною православною Церквою, суворо забороняв проповiдь i розповсюдження Євангелiя".

Пiсля 1905 року, коли царський уряд випустив нову Конституцiю з поправкою про "Свободу релiгiї i совiстi" перша Євангельська община євреїв-християн була узаконена. Пастор Розенберг дотримувався строгого євангельського учення i вважав себе баптистом.

Крiм цiєї групи, в Одесi були групи, якi хотiли жити по-єврейськи, деякi не поривали iз синагогою, а також група, яка називала себе "Iзраїльтяни Нового Завiту", яка зберiгала на своїх зiбраннях символи Старого та Нового Завiтiв, а пастор Розенберг противився цьому.

Скоро церкви, подiбнi до Першої Єврейсько-християнської в Одесi, стали з'являтися i в iнших мiстах країни. Народилися ще двi дочiрнi церкви - одна у Катеринославi (Днiпропетровську) - пастор Смоляр, друга у Києвi - пастор Бродинець.

Розенберг також випустив пiсенник - 151 єврейська пiсня для євреїв-християн.

До 1913 року в Одесi уже була не лише церква, але i мiсiя та школа, також будувався притулок для дiтей євреїв-християн, яким не було мiсця нi у єврейських закладах, нi у християнських школах.

1914 року було одержано наказ вислати усiх проповiдникiв iз Одеси до Сибiру, все церковне майно було конфiсковане, мiсiонерська дiяльнiсть була суворо заборонена, i багато спiвробiтникiв пастора Розенберга були арештованi та переслiдуванi.

Дякуючи знайомствам, пастор Розенберг був повернутий до Одеси iз Томська.

1917 року бiльшовицька революцiя прокотилася по всiй країнi, бушувала жахлива класова ненависть, яка наростала iз незвичайною швидкiстю. Християнськi заклади, на цей раз усiх деномiнацiї були розрушенi i бiльшiсть пасторiв та священникiв були арештованi i засланi. У травнi 1922 роцi сiм'я Розенбергiв залишила Одесу. [64].

В "Краткой Еврейской Энциклопедии" вiдмiчається, що з кiнця
1960-х рр. серед християн у США, все бiльшої популярностi набувають iдеї включення до християнської практики елементiв, запозичених iз талмудичного юдаїзму. Прихильники цих iдей (якi проповiдував ще М.Левi на поч. ХХ ст.) замiсть колишньої самоназви "єврейськi християни" використовують термiн "месiянськi євреї" та "месiянський юдаїзм". Вiд колишнiх течiй християнства "месiянський юдаїзм" вiдрiзняється своїм радикалiзмом i агресивним стилем пропаганди. Церкви його прихильникiв стали називатися "синагогами", хрещення називається "мiкве-брiт", або церемонiя духовного обрiзання; Iсус має iм'я Iєшуа ха-Машiах; вiдзначаються єврейськi свята Рош ха-Шана, Ханука; проводиться седер Песах у християнiзованому варiантi; днем молитовних зборiв замiсть недiлi стала субота; богослужiння ведеться iвритом; використовуються талiти, тфiлiн i навiть Сефер-Тора, а крiм того, єврейськi символи - маген-Давид, шофар, менора; хрест та iншi християнськi символи не вживаються зовсiм. Керiвники общин цього напрямку християнства називають себе рабинами. У пропагандi для залучення нових послiдовникiв уникається всякого нагадування про християнство i християнськi догмати. Звертаючись до асимiльованих євреїв, якi мають химерне уявлення про єврейську релiгiю, християни цього напрямку намагаються створити враження, нiби вони є представниками нормативного юдаїзму.

Органiзацiйно цей напрямок християнства остаточно оформився до середини 1970-х рокiв. На початку 1960-х рр. Маннi Бротман, випускниця єврейського вiддiлення одного з центрiв протестантського фундаменталiзму "Мудi Байбл iнститьют" у Чикаго, органiзувала групу з вивчення Євангелiя пiд назвою "Шалом" та молодiжне вiддiлення Американського єврейсько-християнського альянсу. В1975 р. члени цього вiддiлення отримали бiльшiсть у керiвництвi Альянсу, який став називатися Месiянський єврейський альянс Америки (Messianic Jewich aliance of America). Деякi колишнi його члени, якi не погодилися з новою полiтикою, залишили органiзацiю.

Iснують ще двi органiзацiї, що об'єднують послiдовникiв "месiянського юдаїзму" у США та Канадi: Месiянський єврейський рух (The Messianic Jewich movement) i Союз єврейських месiянських органiзацiй (Union of Messianic Jewish congregations). Однiєю з найактивнiших общин "месiянських євреїв" є група "Євреї за Iсуса", заснована у 1970 р. у Калiфорнiї М.Розеном. Iншою провiдною органiзацiєю цього напрямку є община "Бней Iєшуа" ("Сини Iсуса") iз центром у штатi Нью-Йорк.

Для протидiї дiяльностi християн єврейськими общинами була створена органiзацiя "Євреї за юдаїзм", керiвником якої є М. Пауерс. 1986 р. за iнiцiативою рабина руху Хабад Ш.Аркуша подiбна органiзацiя була створена у Лондонi.

Наприкiнцi 1990-х рр. у США iснувало близько ста общин християн, iз них приблизно 80-90 належало до "месiянського" напрямку, а iншi - до традицiйної течiї "євреїв-християн", якi не використовують символiку юдаїзму.

Бiльшiсть керiвникiв протестантських церков, а також мiссiонерських органiзацiй, виступили проти "месiянського юдаїзму". "Месiянськi євреї" вiдкидають цi звинувачення, пiдкреслюючи свою вiрнiсть головним догмам християнства (у протестантському тлумаченнi). [65, С. 957-959]

Найважче месiянським євреям доводиться в Iзраїлi, де традицiйно сильнi релiгiйнi партiї та iснує спецiальне антиконверсiйне законодавство, що забороняє навернення неповнолiтнiх i матерiальне заохочення переходу в iншу релiгiю. Крiм того, дiє антимiсiонерська органiзацiя "Яд л'ахiм" ("Рука допомоги побратимам"), членiв якої месiянськi євреї звинувачують в агресивних дiях. Але й там чисельнiсть "євреїв за Iсуса" виросла з 250 чоловiк 1967 року до 7 тис. у 2000 роцi, в основному, за рахунок репатрiантiв iз колишнього СРСР. Общини "месiянських євреїв" дiють у таких мiстах, як Єрусалим, Хайфа, Рiшон-ле-Цiон, Ашдод та iн. До речi, антимесiянська активнiсть iзраїльських "Харедiм" не заважають багатьом "месiянським євреям" бути палкими патрiотами Iзраїлю. Загальна чисельнiсть євреїв, котрi повiрили, що саме Iсус був передбачений пророками Машiахом, за деякими оцiнками складає близько 35 тис. чоловiк.

На месiянських євреїв не розповсюджується Закон про повернення. Крiм того, месiянськi проповiдники в Iзраїлi побоюються, що Кнесет може прийняти жорстокий закон про обмеження месiянської дiяльностi в Iзраїлi. Не зважаючи на поступове збiльшення кiлькостi месiянських євреїв як в Iзраїлi, так i в США, культ, догми i теологiя месiянського юдаїзму до цього часу не розробленi повнiстю.

У Iзраїлi видається газета Messianic Times, яка з недавнього часу стала виходити i на iвритi. Месiянський культурний центр Чикаго видає "Мiжнародну Месiянську Газету" росiйською мовою. На iвритi у Iзраїлi видається журнал "Кивун" (напрямок). Майже у всiх мiстах Iзраїлю зараз є молитовнi будинки месiянських євреїв, до яких вiдкритий вхiд як євреям, так i не євреям, включаючи арабiв, молитви та спiвання релiгiйних пiсень. Не зважаючи на те, що держава Iзраїль негативно ставиться до цiєї течiї, месiянський коледж (srae) Collede of the Bible вiдкритий у Єрусалимi i щорiчно набирає студентiв. Причому в останнi роки у ньому вiдкритi росiйське та ефiопське вiддiлення. Коледж готує месiянських священникiв i проповiдникiв.

Проте основним "полем" їхньої дiяльностi в останнє десятилiття стали країни СНД, єврейське населення яких на момент розпаду СРСР (1991 рiк) мало досить химернi уявлення про єврейську традицiєю.

I дiйсно, багато євреїв, почувши пiснi iвритом, побачивши iзраїльськi промови та дiзнавшись, що священнослужителiв в общинi "месiянських євреїв" називають "рабинами" i святим днем для них є субота, вирiшили, що це i є релiгiя їхнiх дiдiв-прадiдiв.

Перше вiддiлення органiзацiї у Радянському Союзi було засноване 1991 р. в Одесi. Iз 1993 р. центр знаходиться у Москвi. "Месiянськi" общини дiють у багатьох мiстах СНД, у т.ч. в Санкт-Петербурзi, Москвi, Києвi, Харковi, Львовi, Днiпропетровську, Запорiжжi, Кiровоградi, Чернiговi, Мiнську, Воронежi, Баку. Вiддiлення органiзацiї наявнi також у Литвi i Латвiї. Мiсiонери проводять активну роботу як серед євреїв, так i серед неєвреїв. Широко розповсюджується християнська лiтература. Регулярно, починаючи з 1993 р., в декiлькох великих мiстах СНД проводяться музичнi фестивалi "месiянських євреїв", органiзовуються рiзнi курси, заняття для дiтей, молодiжнi табори. У Москвi i Санкт-Петербурзi дiють коледжi, а в Одесi Месiанський Єврейський Бiблейський Iнститут, в яких готують мiсiонерiв. Пiдготовка росiйськомовних мiсiонерiв для роботи в СНД проводиться i у США.

Серед прихожан "месiянських" общин в СНД євреї складають близько 20%. Незважаючи на те, що на початку ХХ ст. за зовнiшньою обрядовiстю християни були набагато ближче до традицiйного християнства, бiльшiсть членiв їхнiх общин складали євреї. Серед сучасних послiдовникiв "месiянського юдаїзму" у США євреї складають близько 40%, у СНД - близько 20%, в Iзраїлi - близько 60%. Бiльша частина молодi рiзних общин християн приєднується до звичайних протестантських конфесiй. Лiдери християн вважають євреєм всякого, хто заявляє про своє єврейське походження (незалежно вiд того, хто з його предкiв був євреєм), а також всякого, хто входить до общини i стає таким чином євреєм "духовно" (незалежно вiд свого походження) [66, с. 957-959].

Зараз на пострадянському просторi (в Росiї, Українi, Молдовi, Бiлорусiї, Казахстанi) дiє близько 200 месiянських общин. Чисельнiсть їхнiх учасникiв оцiнюється приблизно на рiвнi 50-60-тис. чоловiк. Наприклад, у Києвi - їх близько 1000 чоловiк (за їхнiми власними даними - 10 тис. чол.) Вiдомо, що кожна дiя породжує протидiю. У випадку з месiанськими євреями такою протидiєю стала заснована у 2001 роцi Федерацiєю єврейських общин Росiї пiд керiвництвом рабина Олександра Лакшина Лiга "Маген" ("Щит"). Iнiцiативу ФЄОР пiдтримала i московська патрiархiя, яка, ймовiрно, побоялася того, що до "месiянських євреїв" пiде частина її пастви iз числа хрещених євреїв. Пiзнiше з'явилося вiддiлення Лiги "Маген" в Українi, Молдовi та США, де також мешкає значна кiлькiсть євреїв-емiгрантiв iз країн колишнього СРСР.

Основний принцип роботи Лiги - своєчасне iнформування єврейських общин про "месiянську загрозу". Напередоднi всiх єврейських свят i масових заходiв Лiга "Маген" розсилає керiвникам єврейських органiзацiй листи з нагадуванням про необхiднiсть забезпечити охорону вiдвiдувачiв не тiльки вiд терористiв, але й вiд набридлих мiсiонерiв. Поруч з агiтаторами-"месiянцями" зявляються представники Лiги, якi проводять контрпропаганду, друкуються спецiальнi листiвки, що пояснюють, хто такi "Євреї за Iсуса" та їм подiбнi. Силовi методи вирiшення спорiв не застосовуються принципово, щоб не робити iз месiянських євреїв мученикiв. Однак схоже, що в цьому правилi чим далi, тим бiльше виняткiв. Виступаючи 3 березня цього року на круглому столi "Координацiя зусиль традицiйних релiгiй для вiдповiдi на загальнi виклики", що проходив у рамках II Мiжрелiгiйного Миротворчого форуму, О.Лакшин порушив питання про "законодавчу перепону на шляху виникнення нових сект" i висловив обурення з приводу того, що сектанти користуються символами i святами традицiйних релiгiй, очевидно, пропонуючи заборонити i це.

Зрештою, ця пропозицiя не набула розвитку, оскiльки в такому випадку забороненим виявилось би, наприклад, святкування Пасхи всiма християнами, якi не належать до пастви РПЦ. У вiдповiдь на скарги Лiги щодо роздачi активiстами "Євреїв за Iсуса" агiтацiйної лiтератури в метро, Управлiння Внутрiшнiх справ Московського метрополiтену в березнi цього року попередило голову "Євреїв за Iсуса" М.В. Аммосова, який особисто роздавав перехожим листiвки. "На мiсцях" справи iнколи доводяться до зiткнень мiж "месiанськими євреями" та прихильниками традицiйного юдаїзму.

Сьогоднi основна увага спiвробiтникiв Лiги спрямована на Україну, оскiльки росiйськi євреї переважно вже знають що до чого. А в Українi до недавнього часу на заходи "месiянцiв" ходили цiлi общини. Причому
О. Лакшин та його спiвробiтник не тiльки читають лекцiї в єврейських общинах, але й домагаються у мiсцевої влади витiснення "сектантiв". Потрiбно вiдзначити, що представники Лiги "Маген" досягли певних успiхiв. У спiвробiтництвi зi Всесвiтнiм конгресом росiйськомовного єврейства активiстами Лiги вдалося не допустити проведення акцiй месiянської секти "Євреї за Iсуса" i мiсiї "Слухай, Iзраїль!" у Москвi, Санкт-Петербурзi, Києвi, Одесi, Днiпропетровську, Мiнську та iнших мiстах. Зокрема, у Днiпропетровську влада за поданням Лiги заборонила показ на мiсцевому телебаченнi фiльму "Iсторiї тих, хто вижив". У Мiнську президент Обєднання iудейських общин Бiлорусi Едуард Парiз домiгся вiд мiськради заборони на вуличну дiяльнiсть мiсiонерiв.

Дiяльнiсть "Євреїв за Iсуса" на пострадянському просторi мала цiлком несподiванi наслiдки. У Донецьку на Українi на базi мiсцевої общини "месiянських євреїв", пiсля вiдбуття євреїв на свою iсторичну батькiвщину, утворилася перша на територiї СНД община "Бней Ноах" ("Синiв Ноя") - "Хатiква" ("Надiя") на чолi з Валентином Лещiнським. Згiдно iз вченням ортодоксального юдаїзму "Бней Ноах" - це юдаїзм для неєвреїв, котрий базується не на 613-ти заповiдях Тори, а 7-ми заповiдях Ноя - (вiра в єдиного Бога, повага до Бога, повага до людського життя, майна, сiм'ї, людських iстот, пiдкорення справедливим суддям). "Хатiква" спiвробiтничає з мiсцевою єврейською общиною. Недавно община Донецька i головний рабин Донбасу Пiнхас Вишецький допомогли "Хатiквi" видати низку брошур-молитовникiв та методичних вказiвок. Можливо, що надалi руховi "Бней Ноах" i судилосься зайняти нiшу "полегшеного юдаїзму", з якої зараз витiсняються "месiянськi євреї" [67].

3. ОСОБЛИВОСТI ЕТНIЧНОЇ ТА КОНФЕСIЙНОЇ САМОIДЕНТИФIКАЦIЇ ЄВРЕЇВ.

3.1. Iсторична пам'ять: проблема нового прочитання канонiчної юдейської лiтератури

Коли ми оглядаємося на iсторiю, все має такий вигляд, нiби синагоги i формальнi церкви постаралися з усiх сил, кожен своїм шляхом, довести та переконати свiт, що вiруючi у Новий Завiт чужi єврейству, i в них немає нiякої частини в нацiональнiй спадщинi Iзраїля.

Але принципи месiянства неможливо зрозумiти у вiдривi вiд основ юдаїзму. Ця умова достатня, щоб затушувати помилкове питання, вiдповiдно до якого "iстинне єврейство" та "iстинне месiянство" надто вiдмiннi один вiд одного за змiстом. Месiянська вiра ґрунтується на єврейському Танасi i посилається на нього. Новий Завiт також написаний юдеями, де можливим винятком є Євангелiє вiд Луки та книга Дiяння Апостолiв, написанi Лукою, чиє етнiчне походження невiдоме. Iєшуа, зрозумiло, був євреєм i залишався ним. Рання месiянська община була повнiстю єврейською. Великий благовiсник i месiянський учитель язичникiв Павло iз Тарса був гордим євреєм, фарисеєм iз фарисеїв. Месiянське єврейство наших днiв є продовженням ланцюга, який був розiрваний у першi столiття нашої ери i пiдiймає вiнець, який упав з голови перших вiруючих.

Якими джерелами користуються укладачi месiянської єврейської галахи перед тим, як починають виконувати свої завдання? Ми щойно побачили, що одним iз таких джерел є Новий Завiт, i, безумовно, Танах. На додаток до Бiблiї укладачi месiянської галахи повиннi знати, як поводитися з безлiччю галахiчних матерiалiв, що виникли в рамках юдаїзму. Цi матерiали мiстять у собi не тiльки Мiшну (220 р. н.е.) i двi Гемари, кожна з яких разом iз Мiшною складає Талмуд -- Єрусалимський Талмуд (4-е столiття) i Вавiлонський Талмуд (5-е столiття) а також Тосефту (зводи законiв, подiбнi до Мiшни, 2-3 столiття), галахiчнi мiдрашi (Мехiлта на Вихiд, Сiфра на Левiт, Сiфре на Числа i Второзаконня, усi складенi в 4-5 столiттях), думки мудрецiв: савораїм (6-7 столiття), гаонiм (7-10 столiття), поскiм (11-14 столiття), рiшонiм (14-17 столiття) i ахаронiм (18-20 столiття), що мiстяться у зводах, респонси (окремi судовi постанови) та iншi писання. Немає нiчого поганого у знайомствi з усiма цими матерiалами; якщо месiянський iудаїзм має намiр серйозно пiдiйти до створення новозаповiтної галахи, йому варто пiдготувати до цiєї працi своїх учених.

Iншi єврейськi матерiали стосуються галахи радше зовнi, чим зсередини. Наприклад, iснує єврейська фiлософiя, єврейська етика (мусар) i цiкава лiтература з теми таамей га-мiцвот ("причини для заповiдей"). Ми повиннi дослiджувати консервативнi, реформiстськi i реконструкцiонiстськi працi з галахи, тому що цим рухам доводилося пояснювати своїм власним прихильникам, чому вони схвалюють погляди, що вiдрiзняються вiд ортодоксальної думки. Вони проклали тi стежки, якi ми маємо дослiджувати, хоча при цьому не бажаємо прийти туди, куди вони ведуть. [68, С. 142]

Вождi народу, яких Новий Завiт називає "книжниками", насправдi були вчителями Тори, євреями, добре обiзнаними в юдаїзмi. Iєшуа наприкiнцi свого навчання про Царство Небес говорить про них щось досить цiкаве: "Тому кожен учитель Тори, який став талмiдом для Царства Небес, подiбний до господаря будинку, що виносить зi своєї скарбницi як старе, так i нове" (Матитьягу [Матфей] 13:52) [69 с. 23]. Це означає, що талмiд хахам ("мудрий учень"), єврей, добре обiзнаний у рабинськiй лiтературi, що прийшла до вiри в Iєшуа, знаходиться в унiкальному становищi i може допомогти месiянському юдаїзмовi розвинути свою галаху. Отже, слова Iєшуа суперечать думцi єврейської громади про те, що в Тiлi Месiї немає мiсця для єврея, глибоко обiзнаного з юдаїзмом. Навпаки, як ми вже говорили ранiше, бути месiянським євреєм -- найбiльш захоплюючий спосiб виявити своє єврейство!

Грецько-захiдна орiєнтацiя сприяла вiдчуженню месiянської вiри вiд духу єврейського народу. Початкова месiянька теологiя, її концепцiї та iдеї, можуть бути правильно зрозумiлi тiльки у зв'язку з єврейським мовним контекстом, а також у зв'язку з єврейською iсторiєю. Навiть Новий Завiт напевне говорить, що всi вiруючi в Месiю "сини Авраама" за вiрою. Апостол Павло називає їх "iстинним Iзраїлем". За словами Павла, через якого язичницький свiт прийшов до пiзнання Iєшуа Месiї, язичник стає прозелiтом Бiблейського юдаїзму, коли приймає вiру Авраама. Можливо, це має парадоксальний вигляд, оскiльки iснує набагато бiльше язичникiв, якi вiрить у Месiю, нiж юдеїв. Проте кiлькiсне спiввiдношення для Господа не важливе. З точки зору Бога, Новий Завiт - пряме продовження Танаху. Викликає подив, коли ми вiдкриваємо, наскiльки спотворилося розумiння iз плином часу. Проте у Господа була блага мета, оскiльки Вiн дозволив цьому трапитися.

Бог не планував передати Благу вiсть для спасiння всього людства маленькiй групi семiтiв, у вiддаленому куточку свiту. Справедливий i малочесливий Бог не хотiв залишити iншi народи, якi за чисельнiстю набагато переважали єврейський народ, без особистого контакту з ними i не дати їм спасiння. Цiкаво помiркувати про те, що б вiдбулося насправдi, якби юдеї прийняли Iєшуа пiд час першого Його пришестя!

В iнших народiв є великий борг перед євреями, оскiльки через них вони почули Слово Боже. Згiдно з Новим Завiтом сини Iзраїля приймуть Слово Боже завдяки милостi язичникiв. I тодi юдей буде вдячним язичнику i нi в кого з них не буде переваги один над одним. Кожен iз них - юдей i язичник - буде цiнувати один одного. Отже, Господь зробить братами всi народи. Тiльки справедливий i милостивий Господь мiг запланувати це.

Виживання єврейського народу та продовження його iснування, не зважаючи на ворожiсть, що загрожувала йому протягом усiх рокiв iснування, - доказ iстинностi Танаху. Який iнший народ, настiльки нечисленний, так багато страждав за таких ворожих обставин? Адже Господь мiг залишити цей нiкчемний народ iз такою малою кiлькiстю заступникiв. Але вiн повинен бути вiрним обiтованням, даним насiнню Авраама. Оскiльки Священне Писання заздалегiдь представляє iзраїльський народ владним, таким, який продовжує iснувати i змiцнюватися незважаючи на всi бiди; iз цього випливає, що в Бога є план i особлива мета зберегти саме цей народ. Якби єврейський народ не залишився жити, то яким би чином Господь змiг виконати обiтницю, дану нашим батькам Аврааму, Iссааку та Iакову? Єврей є вiчною, незаперечною та незмiнною дiйснiстю святого Божого Слова.

У такому випадку, чому християни iз язичникiв хочуть, щоб вiн, iз прийняттям Iєшуа Месiї, перестав бути євреєм? У жодному мiсцi Священне Писання не говорить, що єврей повинен вiдмовитися вiд свого нацiонального спадку. Це бажання залишатися євреями є тим, що зберегло iзраїльський народ як окрему групу, вiдмiнну вiд iнших народiв, якi його оточують. Якби iзраїльський народ не був вiддiленим вiд iнших народiв, як змiг би Господь виконати свої обiтницi, данi нашому батьковi Аврааму, щодо обiтованої землi Iзраїлю? Чого варте поклонiння Богу, Який не дотримує Свого слова i не виконує обiцянок?

Сатана - ворог Божий - добре розумiє важливiсть обрання iзраїльського народу, вiдповiдно до Божого плану. Через це сатана сприяє антисемiтизму. Ворог знає, що якщо вiн зможе знищити цей давнiй єврейський народ, вiн досягне великого успiху, викликаючи невдоволення проти Бога, Який обiцяв, що єврейський народ буде iснувати вiчно, але порушив Свою клятву.

У свiтi немає iншого народу, який мiг би стверджувати про приналежнiсть до дванадцяти колiн Iакова. Чи не логiчно в такому випадку, що якщо всесвiтнє поширення Благої Вiстi у майбутньому прийде через цi дванадцять колiн, як i вiщувало Священне Писання, то вони повиннi iдентифiкуватися як євреї?!

Є багато вiруючих iз добрими намiрами, але iз твердою легалiстичною позицiєю, не пiддаватися будь-яким змiнам. Якщо все написане у Священному Писаннi, розглядалося з легалiстичної точки зору, то втрачається всякий сенс та спотворюється внутрiшнє значення написаного. Чи був Iєшуа Месiя прихильником змiн у Храмових порядках i в людському розумiннi Бога? Чи не був Павло iз Тарса прихильником змiн, коли вiдзначив, що головним є стан серця i стосунки з Богом, а все iнше другорядним. Сьогоднi ситуацiя докорiнно змiнилася. Вiруючi iз язичникiв стали апаратом влади i створили свої форми поклонiння. Ми передбачаємо, що якби Павло iз Тараса жив сьогоднi, вiн би стверджував, що, як i в минулому, найголовнiшим є стан серця, а зовнiшнi форми поклонiння i символи мають тiльки другорядне значення.

Час переконливо показав мудрiсть цiєї позицiї. Вiн також доведе мудрiсть у збереженнi нацiональної приналежностi єврейськими вiруючими в Месiю. Подiбне запитання було задане великому законовчителю, вiдомому в першому столiттi нашої ери, - Гамалiїлу. Воно було задане щодо єврейського месiянськог руху, яке було пов'язане з особистiстю теслi iз Галiлеї, iз чудесами, якi вiн творив. Люди хотiли знати, хто є джерелом сили Iєшуа: Бог чи сатана? Законовчитель Гамалiїл вiдповiв, що "якщо це пiдприємство i ця справа вiд людцiв, то воно зруйнується, а якщо вiд Бога, то ви не можете зруйнувати його" [70 с. 424]. Якщо цей рух не вiд Бога, то все зруйнується само собою. Час - суддя. Дiйсно, раннiй месiянський рух був за велiнням Божим. Вiн з'явився, а також засновувався i вистояв, випробуваний часом; така сама доля чекає єврейсько-месiянський рух у нашi днi.

Ця мудрiсть не залежала вiд людських тлумачень. Мудрецi i богобоязливi єврейськi вченi мужi коментували Священне Писання протягом поколiнь. Їхнi погляди були сформованi та зiбранi разом у "Талмудi" (Мiшна, Гемара, Мiдраш - талмудичний збiрник повчань).

Нiчого поганого немає в тому, що люди обмiнюються думками про Священне писання, що є Словоми Божим. Багато iз цих дослiджень являють собою великий iнтерес. Але, на жаль, єврейськi вченi мужi так зосередилися на коментарях, що виявилася чiтка тенденцiя до знецiнення самого джерела. З плином часу стерлася межа мiж Священним Писанням i тлумаченням рабинiв. Отже, написаний та усний закон (Талмуд) зрiвнялися за значимiстю, з точки зору авторитету i притаманної їм святостi та, врештi-решт, не Священне Писання, а тлумачення рабинiв стали обов'язковою основою єврейської релiгiйностi. По сутi, бiльша частина традицiйного юдаїзму наших днiв має помилкову назву - "єврейство". Правильнiше було б назвати "тлумаченнями рабинiв" або просто - "рабинiзм".

Бiльшiсть прихильникiв юдаїзму рабинiв уявляють собi, що джерелом їхнiх звичаїв є не Бiблiя, а коментарi рабинiв. Наприклад, звичай покриття голови - носiння кiпи - бере свiй початок у коментарях рабинiв.

В усьому Танасi ми не знайдемо i натяку на це, оскiльки даний звичай введений як тимчасовий засiб, що символiзує необхiднiсть у спокутi.

Коли 70-го року н.е. Титом та Римською армiєю був зруйнований Єрусалимський Храм, перед єврейською традицiйною общиною постала дилема, оскiльки Священне Писання вимагало пролиття кровi жертв, необхiдної для спокутування, як єдина й обов'язкова умова, поставлена Богом для прощення грiха. Сам Господь у книзi Левiт 17:11 сказав: "Тому, що душа тiла в кровi, i Я призначив її вам для жертовника, щоб очищати душi вашi, бо кров ця душу очищає" [71, с. 193].

Жертви тварин були принесенi синами священика Аарона на жертовнику, що знаходиться у дворi Храму. Коли був зруйнований Храм i вiдмiненi жертви, зникли родовiднi, якi зберiгалися у Храмi i стало неможливим розпiзнати насiння Аарона. Рабини знали про необхiднiсть спокутування та покриття грiхiв, тому створили своє покриття, за допомогою якого сподiвалися, що Господь пройде повз грiх.

Отже, був створений звичай покриття голови кiпою. Як пiд час виходу iз Єгипта, так i сьогоднi синам iзраїлевим необхiдна кров, а не кiпа, що прикриває голову. Однак те тимчасове символiчне покриття, що виконувало свою функцiю доти, поки буде побудований Храм i знову буде "покриття злочинiв та грiхiв", перетворилося на обов'язкове: покриття голови кiпою стало обов'язком в ортодоксальних i консервативних общинах. Але Господь не визнає людського "покриття злочинiв". Вiн установлює закони, якi не є темою для переговорiв. Вiн вимагає пролиття кровi (Левiт 1;5;11;17). I ця заповiдь абсолютна, остаточна та однозначна, навiть якщо для мiльйонiв рабинiв вона не є авторитетом.

Офiцiйна християнська церква була занята також новими законодавствами та визначенням правил поведiнки. Як i тлумачення рабинiв, християнськi теологiчнi коментарi стали законними, обов'язковими серед рiзних християнських деномiнацiй.

Пiсля того, як Бiблiя стала жертвою спотворених тлумачень, месiянськi євреї поспiшають визначити межу мiж написаним у Священному Писаннi та "заповiдями вчених мужiв".Ученiсть у цьому питаннi важлива, як вони кажуть, оскiльки їхня красива людська теорiя повинна нести духовний авторитет Священного Писання. Всяке iснуюче вiдхилення мiж думкою вчених мужiв i написаним у Священному Писаннi слiд розглядати як помилкове людське розумiння, навiть якщо воно продиктоване добрими намiрами.

Месiянський єврей приймає Слово Боже i написане в ньому як основу своєї вiри. Писання є документом, що засвiдчує права євреїв на землю Iзраїля, на виживання єврейського народу та запорукою Божого вiчного Завiту.

Головною основою єврейсько-месiянської вiри є Танах i Новий Завiт, що написанi за натхненням Божим i становлять єдину вiсть. Немає заповiдей у Новому Завiтi, якi суперечать Старому Завiту. Оскiльки месiянський юдаїзм базується на Бiблiї, бажано дослiдити причини цього. Протягом деякого часу вважали, що Танах має вiдношення лише до земних питань, тодi як Новий Завiт зосереджений на небесних та духовних питаннях майбутнього свiту. Ця точка зору передбачала, що люди Старого Завiту (євреї) пiклувалися про земнi матерiальнi речi, тому вважалося, що їм немає мiсця у духовнiй спадщинi i Божому царствi. Цей погляд також утверджував те, що сини майбутнього свiту (християни) так чи iнакше живуть на бiльш високому рiвнi. Немає сумнiву, що таке однозначне i ясне розмежування мiж плотським та духовним, земним i небесним - помилка! У Бiблiї говориться, заселення землi Хананайської мало набагато бiльше значення, нiж просто територiальне захоплення. Повернення на свою землю дозволило людям бути ближчими з Богом, виконувати Його волю i дотримуватися Його завiтiв.

Повернення iзраїльського народу на свою землю тiсно пов'язане з його праведнiстю. Це ясно пiдкреслено у книзi пророка Iсаї:

"I народ твiй увесь буде праведний, навiки наслiдує землю, - галузь насадження Мого, справа рук Моїх, до прославлення Мого" (Iсаiя 60:21).

Дякуючи своїй любовi, з давнiх-давен, Бог нiколи не збирався вiддiляти вiд Себе Iзраїль. Вiн часто ставився до Iзраїлю, як до Своєї улюбленої дружини.

Вiн говорив про нього у книгах пророка Iсаiї, як про жiнку ображену в дусi i залишенiй, як про молоду дружину. Вiн навiть намагається знищити листа розлуки, даного їй (Iсая 50:1). Фактично, Бог обiцяв Iзраїлю та Iудеї Новий Завiт.

"Ось наступають днi, говорить Господь, коли Я укладу з домом Iзраїлю та домом Iуди Новий Завiт, не такий Завiт, який Я уклав з батьками їхнiми у той день, коли взяв їх за руку, щоб вивести їх iз землi Єгипетської; той завiт Мiй вони порушили, говорить Господь. Ось Завiт, який Я укладу з домом Iзраїлевим пiсля тих днiв, говорить Господь: вложу закон Мiй у нутрощi їхнi, i на серцях їхнiх напишу його, i буду Богом для них, а вони будуть Моїм народом. I уже не будуть навчати один одного, брат брата i говорити "пiзнайте Господа", оскiльки всi самi будуть знати Мене, вiд малого до великого, говорити Господь, тому, що Я прощу беззаконня їх i грiхiв їх уже не згадаю бiльше" (Iєремiя 31:31-34).

Господь уклав Новий Завiт, умови якого згадуються в уривку, прочитаному нами i детально викладенi у "Новому Завiтi". Сьогоднi, iз запiзненням на 1900 рокiв, сини єврейського народу починають вiдкривати для себе, що ця угода вiдноситься i до них.

Мiж подiями першого столiття i наших днiв iснує паралель. Якщо ми подивимося на картину єврейської iсторiї, то побачимо, що з роками месiянський рух утратив свiй єврейський характер, а це сприяло зменшенню кiлькостi євреїв, якi приєдналися до його служiння. Наприкiнцi двадцятого столiття посилилося усвiдомлення єврейських коренiв у середовищi месiянської вiри. Євреї, якi приймають сьогоднi Месiю Нового Завiту, все бiльше i бiльше схильнi пiдкреслювати єврейське корiння своєї вiри. I результатом цього ми бачимо все бiльше число євреїв, якi приймають Царя Месiю. Це має такий вигляд, нiби месiянський юдаїзм першого столiття вiдроджується до нового життя. Стороннi спостерiгачi не побачать у цьому явищi чогось виняткового.

Оскiльки повернення Iєшуа Месiї наближається, процес, мабуть, рухається у зворотному напрямi. Двiстi рокiв тому нi в якому разi не приймалося, що єврей, котрий прийняв Месiю, залишався євреєм. Євреї зовсiм асимiлювалися та розчинилися у язичницькiй культурi. Лише iнколи людина, яка вивчила месiянську вiру, виявляла академiчний iнтерес до давньої єврейської спадщини. Тiльки за останнi сто рокiв християнська церква стала усвiдомлювати, що без єврейської основи християнство не зможе вистояти. Сьогоднi бiльшiсть послiдовникiв Нового Завiту усвiдомлюють, що Новий Завiт може бути правильно зрозумiлим тiльки у контекстi єврейської iсторiї першого столiття.

Коли месiянськi євреї розумiють, що Новий Завiт не замiнює, а робить досконалим їхнє єврейство, дедалi бiльшiсть їхня кiлькiсть звертається до дослiджень Нового Завiту. Якщо ви хочете, щоб менше євреїв приймало Месiю, зробiть їхнє вiросповiдання менш єврейським. Але якщо ви хочете, щоб бiльше євреїв прийняли Месiю - пiдкреслiть єврейську приналежнiсть їхньої вiри.

Месiянського єврея, який усвiдомлює, що Тора все ще має силу в рамках Нового Договору, очевидно, повинно турбувати чимало питань. Як же застосовувати Тору? Якою буде галаха в Новому Договорi? Що варто робити, а вiд чого вiдмовитися в конкретному випадку?

Можна уявити собi створення новозавiтного зводу законiв, подiбного до Талмуду, як звiд законiв i респонсам в iудаїзмi. Варто також узяти до уваги єврейську галаху, що так чи iнакше розглядала практично кожну сферу людського iснування; однак усе це необхiдно переглянути у свiтлi новозавiтної iстини. Цей звiд законiв повинен створюватися єврейськими i неєврейськими вченими та суддями, знайомими з Бiблiєю i галахiчним процесом, причому основний текст, на який необхiдно спиратися в цiй процедурi -- (Матитьягу 18:18-20).

Але чи вийде з цього щось гарне? Хто буде це слухати? Хто буде коритися цьому? Кому все це потрiбно? Чи є комусь до цього справа? Хiба Святий Дух не керує нами в усьому? Чи потрiбен нам звiд правил або принципiв? Хiба Новий Завiт дозволяє застосовувати галахiчний пiдхiд?

Що ж, так i починаються зазвичай дискусiї. Через якийсь час ми продовжимо її в частинi цiєї глави, що залишилася, але, звичайно, не закiнчимо. Ми поставимо кiлька питань i помiркуємо над ними. Але нiщо зi сказаного тут не є "постановою" з якогось питання, тому що нiхто не уповноважував нас приймати якiсь постанови.

Новозавiтний галахот

Одне з питань, порушених у попередньому роздiлi, полягало у наступному: хiба Новий Завiт дозволяє використовувати галахiчний пiдхiд?

Єдина можлива вiдповiдь: так, тому що, по сутi, сам Новий Завiт наводить низку диней-тора (особливих суджень щодо застосування Тори) або галахот (застосувань закону), що були прийнятi вiдповiдно до рабинського способу мислення. Ось чотири приклади:

а. Йоханан (Iоанн) 7:22-23

У цьому уривку Iєшуа подає дин-тора про те, що мiцва зцiлення переважає над стримуванням вiд роботи в Шабат. Приймаючи рiшення про те, який iз двох конфлiктуючих законiв варто застосовувати в конкретнiй ситуацiї, вiн робив практично те саме, що робили рабини, якi розвивали Усну Тору. Насправдi, Iєшуа в цьому уривку посилається на одне добре вiдоме рiшення, яке можна знайти в Талмудi ( трактат Шабат, с. 128а i далi).

Рабини наштовхнулися на конфлiкт мiж законом, що забороняє працювати в Шабат, i заповiддю обрiзати сина на восьмий день його життя. Цей конфлiкт виникає у зв'язку з тим фактом, що носiння i використання iнструментiв, необхiдних для здiйснення обряду брiт-мiла в громадському мiсцi, є роботою, забороненою в Шабат рабинами. Тому було вирiшено, що якщо восьмий день припадає на Шабат, допускається виконання роботи, необхiдної для обрiзання хлопчика; але якщо обрiзання повинно вiдбутися пiсля восьмого дня, наприклад через стан здоров'я, його не слiд робити в Шабат, щоб не порушувати заборону на роботу; варто почекати до настання будня.

Iєшуа, вiдстоюючи свою постанову, використовував те, що юдаїзм називає аргументом каль вехомер ("легкiй i важкий"); у фiлософiї вiн вiдомий як судження а фортiорi ("свiдомо", "з бiльшою силою"). Його суть полягає у фразi "наскiльки ж бiльше", "тим бiльше". Головна думка Iєшуа у книзi Йоханана 7:23: "Ви дозволяєте порушувати Шабат заради дотримання мiцви обрiзання; наскiльки ж важливiше зцiлити все тiло людини, тому ви повиннi дозволити порушувати Шабат i для цiєї мети!"

б. Галатам 2:11-14

Шауль (Павло) проголосив дуже важливу галаху в Посланнi до Галатiв 2:11-14. Вона також є вирiшенням того, як дiяти пiд час конфлiкту двох важливих принципiв, але в цьому випадку конфлiкт виник мiж старозаповiтною заповiддю i новозаповiтною необхiднiстю. Його висновок, як хтось може припустити, не полягав у тому, що єврейськi закони харчування втратили своє значення, але в тому, що дотримання кашрута єврейськими вiруючими не повинно перешкодити їхьому спiлкуванню i вiдносинам з вiруючими язичниками. Спiлкування i спiльнiсть у Месiї важливiше, нiж вживання кошерної їжi. Але єврейський вiруючий, що дотримується кашруту, може не порушувати такого спiлкування, тому Послання до Галатiв 2:11-14 не можна розглядати як заборону на дотримання єврейських законiв харчування.

в.Марк 7:1-23

Якщо ми вже торкнулися теми кашруту, давайте розглянемо два iнших уривки, що зазвичай цитують на пiдтримку iдеї про його скасування, i покажемо, що не це є їхньою метою. Книга Марка 7:1-23 говорить не про кашрут, а про ритуальне обмивання рук перед їжею (нетiлат-ядаїм), звичай, якого i сьогоднi дотримуються у традицiйному юдаїзмi (Марк 7:2-5.). Отже, коли Iєшуа "проголосив усяку їжу чистою"(Марк7:19.), вiн не проголошував кошерною заборонено їжу, але мав на увазi, що пiсна їжа не стає ритуально нечистою, коли її беруть руками, не обмитими ритуально. Хоча в наш час людинi, яка не є ортодоксальним євреєм, важко з розумiнням поставитися до питань ритуальної нечистоти; важливiсть цього питання в часи Iєшуа можна спробувати оцiнити на основi того факту, що один iз шести основних роздiлiв Талмуду (Тахарот, "Очищення") був практично повнiстю присвячений цiй темi.

Однак та важлива галаха, яку нам слiд вiдзначити, не має нiчого спiльного з їжею. У цьому уривку Iєшуа не принижує "традицiї старiйшин", як багато християн. Вiн, радше, наполягає на тому, що людськi традицiї не слiд використовувати для того, щоб "скасувати заповiдь Бога". Це є ключовою галахiчною постановою самого Месiї, якою ми повиннi керуватися сьогоднi у створеннi новозавiтної галахи. Вона навчає нас тому, що нам варто чiтко дотримуватися своїх прiоритетiв: тiльки слово Боже вимагає абсолютного послуху. Нашi галахот можуть бути корисними, спонукати до мiркувань, цiнними як керiвництво, але попри це вони залишаються "людськими традицiями", а отже, помилковими i менш важливими, Галаха Месiї вiдрiзняється вiд переважаючої в ортодоксальному iудаїзмi думки, успадкованої безпосередньо вiд фарисеїв, позицiя яких зазнавала критики з боку Iєшуа. Для них порушення рабинської постанови могло бути покаране бiльш суворо, нiж порушення бiблiйного розпорядження.

г. Дiяння 10:17,28

Кефе [Петровi] було видiння, у якому вiн бачив трефных тварин, якi тричi спускалися з небес на великiй полотнинi, i чув голос, котрий говорив: "заколи i їж". На вiдмiну вiд тих тлумачiв, якi негайно доходять висновку про те, що уривок навчає євреїв перестати дотримуватися кашруту, Кефа провiв якийсь час, "мiркуючи над побаченим". Тiльки прийшовши до будинку Корнилiя, вiн змiг зiбрати всi частини головоломки воєдино i сказати: "Бог вiдкрив менi, щоб я нiкого не називав поганим або нечистим". Це видiння було про людей, а не про їжу. Воно не велiло Кефе, що завжди їв пiсну їжу, змiнити своє харчування, але навчило приймати язичникiв як рiвноправних з євреями кандидатiв на одержання порятунку.

А нам варто пам'ятати, що полотнина, що спускалася з небес, мiстила всi види тварин, диких звiрiв, рептилiй i птахiв; i ми не знаємо таких тлумачiв Бiблiї, якi б наполягали на тому , що орлiв, грифiв, сов, кажанiв, ласок, мишей, ящiрок, крокодилiв, хамелеонiв, змiй, павукiв i гусениць вiдтепер можна вважати їстiвними. У Книзi Левiт, Бог окремо наголошує на тому, що євреї повиннi вважати "їжею". Навiть якби це видiння мiстило вторинне послання про їжу, воно не скасувало б повнiстю закони харчування, але пiдтвердило б правило, яке ми зустрiчаємо в Посланнi до Галатiв 2:11-14, а саме: збереження

спiлкування мiж єврейськими i язичницькими вiруючими iнодi важливiше дотримання кашруту.

У законi Мойсея нам сказано, що дотримання iзраїльських законiв - постанова вiчна для всiх поколiнь. Месiянськi вiруючої дотримуються тих свят у контекстi месiянства. Месiя - Пасха наша, Вiн вiчний пасхальний Агнець, принесений у жертву заради нас. Дух Божий, посланий Богом i Месiєю з небес, зiйшов на першу общину вiруючих у свято П'ятидесятницю, i тим самим виповнилося духовне значення цього свята. У цей день iзраїльському народу був даний закон Мойсея, i в цей день була народжена вiд Духу месiянська община. Iєшуа Месiя тiлом своїм виповнив день Спокути (Йом Кiпур),оскiльки Його спокутувальна жертва примирює нас, раз i назавжди, з нашим Богом. Месiя обрав сотворити в нас Своє житло Духом Святим i напнув над нами курiнь миру. Тим самим вiн виповнив значення свята Кущей (Суккот). Iєшуа досконало виконав закон Мойсея i Сам став здiйсненням пророцтв, записаних у Торi. Дотримання єврейської приналежностi також узгоджується з написаним у Священному Писаннi.

Ти зможеш скористатися допомогою вищесказаного в той час, коли обговорюєш духовнi питання з родичами i друзями. Скiльки iронiї є в тому, що iстиннi послiдовники Месiї, перейнятi добрими намiрами бачать в юдействi табу i, отже, самi потрапляють у ту саму пастку. Християнам, послiдовникам Месiї, було б краще трохи помiркувати, наскiльки правильною була позицiя Павла iз Тарса, коли вiн усував перепони, поставленi юдейством, щоб захистити вiруючих iз язичникiв. I пiсля всього цього церемонiї i символи єврейського богопоклоннiя все одно були чужими i безглуздими в очах елiнiв. Павло змiг побачити i зрозумiти, що поклонiння, якому не вистачає змiсту i цiнностi, не повинно завадити людинi зрозумiти iстинно важливi месiянськi принципи; i наполягати на поклонiннi, що створює перепони, практично означає заважати дiям Духу Божого, чого не можна сказати про євреїв, оскiльки закон для юдеїв - дерево життя, i месiянство тiльки проливає свiтло духовного, бiльш глибокого розумiння церемонiї i поклонiння, якi до цього часу було прийнято виконувати як заповiдi вчених мужiв.

Положення "гiюру" (перехiд у єврейство) iснує сьогоднi у християнських церквах, але воно має протилежне спрямування. Сьогоднi ми називаємо це "насильницьке навернення до iншої вiри". 2000 рокiв тому євреї були хранителями Божої iстини. Деякi євреї помилялися у своєму розумiннi, гадаючи, що язичники, якi приймають Месiю, повиннi прийняти їхнi традицiї, звичаї й установлення. У певному розумiннi вони наполягали, щоб язичники приєдналися до iснуючих офiцiйних синагог.

Сьогоднi iснують певнi християнськi церкви, якi вимагають, щоб євреї, вiруючi в Iєшуа, стали язичниками: брали участь у церковних служiннях i дотримувалися язичницьких ритуалiв, чужих єврейських культiв. Це видається знайомим? Чи не було це полемiкою юдеїв у Галатiї, але тiльки у протилежному напрямку? Чи немає сьогоднi серед нас сучасних фарисеїв, якi претендують на власнiсть Iєшуа i наполягти на тому, щоб Вiн належав тiльки їм. Практично, язичники стверджують, що євреї можуть прийняти вiру i спасiння тiльки через iснуючi заклади церкви. Чи не зневажається при цьому важливiсть донесення Слова Божого до "загиблих овець дому Iзраїлевого". Однак вимога християнської церкви суперечить цьому важливому принципу. Але саме цим i занятi тi самi церкви, якi вимагають влади будь-якою цiною, навiть цiною життя євреїв! Якого порядку рекомендував дотримуватися рабi Павло iз Тарса? Напевно, вiн би запропонував те, що мiг би запропонувати кожен iз нас у подiбних обставинах - не дати вiдмiнностям у подiбних обставинах - не дати вiдмiнностям у культурi стати перепоною, що заважає людинi ввiйти у близькi стосунки з Богом. Форма поклонiння - це другорядне щодо головної цiнностi, якою є визнання Iєшуа Месiї. Павло хотiв бути всiм для всiх людей, щоб вони з великим бажанням змогли побачити iстину.

Традицiйне поняття абсолютно вiддiляє юдейство вiд християнства i сприймає їх як двi зовсiм рiзнi, вiдмiннi одна вiд одної релiгiї. Але у зв'язку з тим, що число євреїв, якi сприймають Старий i Новий Завiт як єдине цiле, швидко зростає, виникає невдоволення проти поширення цiєї вiри. З точки зору месiянських євреїв, довгожданий Месiя вже прийшов. Вони зазнали i переживають особистi стосунки з Богом, Авраама, Iсаака та Iакова.

Iсторично склалося так, що єврей, який прийняв Новий Завiт, вiдштовхувався сiм'єю, друзями та суспiльством i вважався мало не язичником. З iншого боку, офiцiйна християнська церква приймала нового вiруючого у своє лоно i рiзними хитрими шляхами давала йому зрозумiти, що вiн уже не єврей. Вiн ставав ординарним членом християнської церкви, i все ставало на свої мiсця як з боку єврейських, так i християнських закладiв.

Хоча останнi двi групи бачили фiлософiї, що їх характеризували як зовсiм вiдмiннi, та набагато складним було питання новонавернених з їхнiми сiм'ями. У них не було вагомих причин, щоб дослiдити твердження, на яких була заснована нова вiра. Їхня особиста травма була настiльки великою, а заплямування видiлялося такою мiрою, що новий вiруючий був радий знайти притулок у своєї нової церкви i не страждати вiд постiйних принижень з боку синагоги до якої вiн ранiше належав, а також з боку своїх колишнiх знайомих. Усiм було добре i зручно, крiм самого вiруючого єврея. Вiдторгнення з боку єврейських закладiв зазвичай включало в себе повний i остаточний розрив iз сiм'єю, друзями, а в деяких випадках ця людина була виключена з iзраїльського суспiльства шляхом символiчної поховальної церемонiї.

Протягом двох тисяч рокiв християнська церква втратила всi можливостi виконати свою мiсiю - нести Благу Вiсть про пришестя Месiї у Всесвiтню єврейську общину. Зараз настав час змiнити це становище.

Принцип вiри месiянського юдаїзму рiшуче визначає, що єврей не перетворюється на язичника, приймаючи єврейського Месiю, народженого на юдейськiй землi, про Якого, задовго до Його пришестя, розповiдали пророки Iзраїлю в єврейському Танасi.

Практично, вiн ставав iстинним євреєм, вiруючи, що Iєшуа i є Месiя. I це не тiльки тому, що у нього є обiтовання про Месiю, але тому, що вiн особисто пiзнав Його. Ранiше єврейськi ритуали та релiгiйнi традицiї були питанням обов'язку, а вiдтепер вони набувають бiльш глибокого змiсту. Зараз вони розглядаються як тiнь, що супроводжує Божий план. Такi традицiї сьогоднi дають єврею вiдчуття нового призначення i виступають у ролi нової ланки, що єднає його з давньою духовною спадщиною.

Месiянський юдаїзм не є новим рухом, що вимагає незалежностi та вiд'єднання вiд Тiла Христового. Месiянський юдаїзм об'єднує вiру в Месiю зi збереженням єврейської приналежностi, що особливо важливо, коли свiдчать про Благу Вiсть Месiї традицiйному єврею. Хто може бути ближнiм для єврея, нiж iнший єврей?

Iз появою iстинних євреїв, якi виявляють цiкавiсть до єврейських Священних Писань i країни Iзраїль, традицiйний юдаїзм не може виправдати давнє твердження про те, що прийняття Нового Завiту є спробою з боку деяких євреїв асимiлюватися серед язичникiв. Також варто послухати тих, хто як один свiдчить про змiни свого життя, поповнюючи число євреїв, якi вiрують у Новий Завiт, та попереджуючи спроби зробити з них несвiдомих фанатикiв.

Причина ганебного провалу офiцiйної християнської церкви у поширеннi Благої Вiстi Месiї серед синiв iзраїльського народу викликана недостатнiм вивченням важливих елементiв єврейської психологiї. Кожний єврей, незалежно вiд того, чи вiн свiтський, чи релiгiйний, знає, що народився євреєм, i його бажання - померти євреєм. Будь-яка концепцiя, що загрожує цьому, наперед приречена на провал. Внаслiдок недостатнього розумiння християнська церква припустилася помилки, вимагаючи вiд вiруючих євреїв вiдмовитися вiд єврейської приналежностi. В усьому Священному Писаннi немає навiть найменшого натяку, або вимоги, щоб iз прийняттям Iєшуа як Месiї, єврей повинен був перестати бути євреєм.

Дiйсно, Священне Писання авторитетно заявляє, що єврей залишається євреєм i пiсля особистої зустрiчi з Месiєю. Раннi послiдовники Месiї продовжували ходити в синагогу з року в рiк, дотримуючись iзраїльських свят у певнi дати. Савл iз Тарса, вiдомий як апостол Павло, продовжував говорити про себе як про юдея. Вiн не ставився до себе як до юдея в минулому, але виконував заповiдь очищення за празничним статутом.

Бiльше того, Павло навiть переконував Тимофiя (чия мати була єврейкою, а батько греком) обрiзатися, щоб пiдтвердити своє єврейство. Кожному, iстинному вiруючому в Месiю, добре вiдомо, що зовнiшнiй прояв форм та ознак не є першочергово важливим для отримання внутрiшнього свiту в цьому життi та вiчного спокою в майбутньому. Цей iстинний свiт доступний лише для тих, хто готовий споглядати iстину вiдкритими очима.

Додатковий фактор, що призводить до плутанини i неповного розумiння - це загальноприйняте серед євреїв припущення, що будь-який єврей, який належить до захiдної культури є християнином. Будучи євреєм вiд народження, вони вважають, що тим самим шляхом можна стати послiдовником Месiї. Бiльшiсть євреїв не розумiють, що багато людей ходять у церкву i роблять вигляд, що вони вiруючi, проте в їхньому життi не вистачає надприродного вiдродження необхiдного, щоб стати iстинним вiруючим у Месiю. Оскiльки євреї не здатнi розрiзняти iстинно вiдроджених вiруючих i тих, якi просто мають вигляд християн, то, природно, вони впевненi i вважають само собою зрозумiлим, що кожний, хто приходить у християнську церкву, обов'язково вiруючий у Месiю. Вони передбачають, що духовна позицiя визначається вiдповiдно до того, у якiй сiм'ї народилася людина. Тiльки в деяких випадках традицiйнi євреї розумiють, що iснує можливiсть особистої зустрiчi з Богом.

У той момент, коли нам стає зрозумiлим, що юдеї привели пiд спiльний знаменник усе, що характеризує християнськi, католицькi та протестанськi церкви, нам буде лише зрозумiло, чому такi символи, як хрест, наприклад, є для них перепоною та каменем спотикання. Нажаль, iнквiзицiя, Катастрофа i соцiальна дискримiнацiя тiльки змiцнили їхнi позицiї.

Перш, нiж юдеї зможуть вiдрiзнити iстинних вiруючих вiд номiнальних вiдвiдувачiв церкви вони повиннi зустрiтися вiч-на-вiч iз Богом. Але яким чином можна досягти цього, коли язичники, якi закликають iм'я Месiї, безперервно показують їм чужу i ненависну символiку, що перешкоджає їхнiй правильнiй оцiнцi Нового Завiту. Щоб бути почутим, нам потрiбно зробити все для усунення цiєї перешкоди зi шляху юдеїв. Пам'ятайте, що протягом двох тисяч рокiв iсторiї церкви ця символiка сприяла вiддаленню євреїв вiд свого Бога.

Месiянський єврей докладає всiх своїх зусиль до усунення цих перешкод, оскiльки його природа i природна схильнiсть спричиняє подiбнi дiї. Можливо, його сiм'я i друзi ще не знають про план Божий, тому вiн обережно намагається усунути камiнь спотикання, що перешкоджає їхньому розумiнню. Тому в бесiдi вiн пiдкреслює бiблейську основу їхнього єврейства, незважаючи на обмеженiсть i вiдчуженiсть їхнiх понять.

Наприклад, iм'я Iєшуа Месiї - сина iзраїльського народу - сприймають як колючку, оскiльки євреї несправедливо терпiли страждання заради цього iменi, з яким вони пов'язують церкву, що, по сутi, не знає Бога. Оскiльки iм'я Iєшуа викликає такi великi проблеми з боку єврейського народу, то чому б нам не пояснити його iстинне значення? Серед євреїв Iєшуа вiдомий зi спотвореним iм'ям "Єшу Ганоцрi". Iнколи це навiть "юд", "шин", "вав", якi означають для них "нехай буде стерто iм'я його з пам'ятi". Переклад iменi Iєшуа походить вiд кореня похiдним вiд слова "спасiння" або "Спаситель". Такi бiблейськi iмена як Iсая, Iсус Навiн i Осiя також походять iз того самого кореня. Iм'я Iєшуа з'являється у Священному Писаннi багато разiв, у прийнятому скороченнi, вiдповiдно до того перiоду. "Машiах" - це також бiблейська термiнологiя, що стосується помазання єлем священникiв, пророкiв та царiв. "Iєшуа Машiах" - це iм'я було дане визволителю Iзраїлю. Пiд час перекляду з iвриту (або арамейської) деяких слiв Нового Завiту грецькою, "Машiах" було перекладено як "Крiстус" (Христос). Iм'я "Iсус" є прийнятим в грецькiй мовi транскрипцiєю "Iєшуа". А слово "Христос" означає "Машiах". Нiмецька форма "Iзус Крiстус" або англiйське "Джизус Крайст", є перекладеною з грецької мови. Було б правильнiше i набагато логiчнiше використовувати пiд час бесiди з iврито-мовними iвритську форму "Iєшуа ха Машiах".

Прийняте слово "християнин" латинською пишеться "christian"i походить вiд термiна "christos" (Христос), iз грецького джерела, як уже було сказано ранiше. Але чому б нам, у нашiй iвритськiй мовi, не використовувати слово "Машiах" i у зверненнi до вiруючих в Нього як до "Машiхiм". Ми можемо використати слово "Машiхi", тобто месiянський, щоб тим самим вiдзначити iстинного вiруючого у Месiю, i завдяки цьому термiновi, вiдрiзнiти його вiд номiнальних вiруючих, якi приходять до церкви i помилково вважаються месiянськими вiруючими. Назвемо цих людей "християнами". Християнин представляє ту саму релiгiю, коли приймає Месiю i стає "ноцрi машiхi" - (язичник, який повiрив у Месiю"). Коли ж єврей за нацiональнiстю приймає Месiю, - вiн стає "месiянським" євреєм, вiн не переходить до iншої релiгiї - до християнства.

Тому хотiлося б запропонувати деякi мовнi замiни, якi бажано б використовувати для прийняття їх суспiльством, щоб уникнути плутанини, а також для того, щоб не ображати почуттiв традицiйного єврея.

Замiсть	Бажано використовувати
1. Iсус Христос	1. Iєшуа Месiя
2. Перехiд до iншої релiгiї, перехiд до християнства, насильницьке навернення.	2. Прийняття Месiї вiрою
3. Вихрест, вiровiдступник.	3. Вiруючий у Месiю - iстинний єврей.
4. Християнин.	4. Послiдовник Месiї, вiруючий.
5. Євангелiє	5. Новий Завiт - друга частина Танаху.
6. Хрест	6. Древо.

I знову, слово "Машiах" несе в собi єврейське почуття, тодi як слово "Христос" не має в собi нiчого єврейського.

Вислiв "перехiд до iншої релiгiї", або "вiровiдступник" говорить про зневажання єврейською релiгiєю, що рiвнозначно "винищенню", з єврейської точки зору. Iз Христом асоцiюється переслiдування євреїв християнською церквою. Протягом тисячi рокiв у Танасi використовується слово "древо". Крiм мовних вiдмiнностей, Танах чiтко описує єврейський народ як виключно обраний Богом. Навiть коли iстинний єврей стає частиною тiла Месiї, на ньому все ж таки лежить певний обов'язок як єврея. У кожного члена у тiлi є своя певна функцiя. Якби Бог не захотiв, з якихось причин, зберегти єврейський народ як особливий народ, то мабуть, Вiн би i не намагався б зробити це. Яке дитя Боже насмiлиться вiдмiнити чи опротестувати те, що у Божiй волi визначено берегти? Основна функцiя синiв iзраїльського народу - представити Царя: Месiю i принести Слово Боже народам усього свiту. Ця давня функцiя покладена на них, має силу i сьогоднi. Євреї обранi бути народом святим i названi Богом "зiницею ока". Господь використовує месiянське єврейство також i з додатковою метою: зруйнувати "перешкоду, що стояла посерединi" мiж юдеями та язичниками, стiну, що iснувала протягом сотень рокiв.

Месiянське єврейство є живим, переконливим доказом того, що не iснує нiякої значної рiзницi мiж чистим месiянським єврейством (Священне Писання суперечить церковному формальному християнству i вiдкидає його традицiї та теологiчнi концепцiї) й iстинним Бiблейським Єврейством (знову, напротивагу єврейству наших днiв) заснованому, в цiлому, на коментарях рабинiв, якi, у переважнiй бiльшостi є полемiчними та антихристиянськими. Отже, iснування iстинного або месiянського єврейства примушує безпристрасного традицiйного єврея заново перевiрити свої критерiї щодо визначення "Хто є iстинним євреєм?" I якщо вiн буде щирим iз самим собою, оскiльки, врештi-решт, повинен бути визнати, що в нашi днi юдей, хоч вiн фiлософ, академiк, збоченець чи алкоголiк, морально стiйкий, релiгiйний, свiтський, або вiровiдступник, - все таки не втрачає свою єврейську приналежнiсть. Людина не перестає бути євреєм, навiть якщо вона не вiдвiдує синагогу.

Але людину, яка народилася вiд єврейських батькiв, яка щоденно читає Танах, живе в Iзраїлi, розмовляє iвритом, душею i серцем вiрить в Iєшуа hа Машiаха, - про таку людину рабини говорять, що вона вiдрiзала себе вiд великої єврейської спадщини, єврейської родовiдної, оскiльки її вiра позбавлена основни i, на їхню думку, не має нiякої бази. Тому багато євреїв змушенi зразу давати визначення своєму єврейству. Через вимоги Святого Писання, щодо цього питання, вони дiйшли висновку, який неможливо iгнорувати. Не сiмейне походження, а вiра в Бога i Його Сина - це те, що характеризувало наших батькiв, вiдрiзняючи їх вiд язичникiв та iдолопоклонникiв, серед яких вони жили.

Будь-якi iншi питання євреї iз благословення приймали за iстину, незалежно вiд їхнього джерела. Вони прагнули до пiзнання Аристотеля, Гомера, Платона, Мiльтона, К. Маркса, але тiльки iм'я Iєшуа на Машiаха вiдкидається традицiйними євреями. У чому погрiшив Iєшуа, що Його мудрiсть не удостоїлась вивчення та дослiдження? Адже Вiн владний змiнити життя багатьох людей, оскiльки Вiн стоїть у центрi великої релiгiї, Вiн прославлений у пiснях багатьма мiльйонами. Чому ж Його вчення, що так послiдовно вiдповiдає вченню єврейського Танаха, не може бути прийнятим Його єврейськими побратимами?

Сьогоднiшнi освiченi євреї перестали звинувачувати цього галiлеянина у жахах i погромах, здiйснених тими самими iдолопоклонниками, якi помилково називалися християнами. Сьогоднi iстинний юдаїзм визнає Iєшуа одним зi своїх синiв. Хоча було багато людей, якi проголошували себе Месiєю, потрiбно докласти зусиль щоб назвати їхнi iмена. Такi великi лiдери, як Олександр, Цезар i Наполеон, i навiть маленький безнадiйний капрал, який зветься Адольф Гiтлер, намагалися завоювати свiт, але отримали нищiвний удар i зазнали остаточного провалу.

Тiльки Вiн один може стверджувати, що завоював серця багатьох. Вiн зробив це не силою i могутнiстю, але Духом Бога Живого, i сьогоднi, як i у першому столiттi, перед кожним євреєм стоїть питання, "Що ти думаєш про Iєшуа?" Сьогоднi, як i в тi днi, однi приймають Його, а iншi вiдкидають. Месiя не був призначений тiльки для одного поколiння. Для деяких людей Месiя вже прийшов, для iнших - ще не вiдкрився. Вiн приходить тiльки до тих, хто вiрить Божому Слову.

Мета месiянського юдаїзму - бути на сто вiдсоткiв єврейським i на сто вiдсоткiв вiрним Бiблiї (що складається iз Танаху i Нового Завiту). Отже, вiн вiдмовляється пристосуватися до будь-яких категорiй, винайдених людьми.

Головне заперечення християнства: "Ви вiдновлюєте перешкоду, що стоїть по серединi". Невдоволення християн у зв'язку з розвитком месiянського юдаїзму часто виражається у наступних словах: "Ви вiдновлюєте "перешкоду, що стоїть по серединi", яку зруйнував Месiя (Єфсеянам 2:11-16). Наголос, який ви робите на єврействi, порушить єднiсть євреїв i язичникiв у месiянськiй Общинi (Церквi)".

Головне заперечення юдаїзму: "Не можна бути євреєм i вiрити в Iсуса". Найчастiше заперечення євреїв з приводу месiянського юдаїзму полягає у наступному: "Ви намагаєтесь поєднати несумiсне - не можна сприймати Йешуа як Месiю i при цьому залишатися євреєм". Але це зовсiм не аксiома: по по-перше, сам Йешуа i його першi послiдовники були євреями; по-друге, протягом останнiх двох тисяч рокiв завжди були євреї, котрi вшановували Йешуа як Месiю, Спасителя як Господа, залишаючись при цьому частиною єврейського народу, наскiльки дозволяє єврейська община.

Завдання: створити життєздатний месiянський юдаїзм. Проте завдання зi створення життєдiєздатного месiянського юдаїзму, що серйозно ставиться до iсторiї та розвитку юдаїзму i християнства протягом останнiх двадцяти столiть, досi залишається невиконаним.

Євангелiє має єврейське корiння, воно призначене не тiльки для євреїв, але й для язичникiв. Сам Новий Завiт чiтко говорить про це, тому цiлком допустимо, щоб його послання передавалося неєвреям таким чином, за якого воно несло б iз собою мiнiмум чужого культурного багажу. Такий пiдхiд став дуже успiшним: мiльйони язичникiв повiрили в Бога Аврагама, Iцхака i Якова i в єврейського Месiю Йешуа.

Новий Завiт - єврейська книга. Проте прийшов час вiдновити єврейську суть Нового Завiту. Адже Новий Завiт, фактично, - це єврейська книга, написана євреями, переважно про євреїв i звернена як до євреїв, так i до язичникiв. Звичайно, немає нiчого поганого в тому, щоб адаптувати єврейську книгу, таким чином, полегшити її прийняття язичниками, але не цiною вiдмови вiд його невiд'ємного єврейського змiсту, про який Єврейський Новий Завiт свiдчить самою своєю назвою, що об'єднує в собi (подiбно до назви "Євреї за Iсуса") двi iдеї, якi, на чийсь погляд, зовсiм не сумiснi i повиннi бути роздiленi.

Таке роздiлення неприйнятне. Адже центральна фiгура Нового Завiту Месiя Йешуа, а вiн був євреєм, народжений у єврейськiй сiм'ї в Бейт-Лехемi, вирiс серед євреїв у Нацеретi, служив євреям Галiлеї, помер i воскрес у столицi Iудеї Йерушалаїмi - все це в Ерец Iсраель, Землi, яку Бог дав єврейському народу. Бiльше того, Йешуа залишається євреєм, адже вiн живий зараз, i нiде Писання не говорить прямо i навiть не натякає на те, що вiн перестав ним бути. Дванадцять його найближчих послiдовникiв також були євреями (Лука, ймовiрно, був прозелiтом, тобто наверненим до юдаїзму язичником); його послання адресовано "головним чином, євреям, а також язичникам". Саме євреї принесли Євангелiє язичникам, а не навпаки. Шауль, посланий до язичникiв, все своє життя дотримується закону, що очевидно iз Книги Дiянь. Фактично, основним предметом суперечки у раннiй месiянськiй общинi (церквi) було не те, чи мiг єврей вiрити в Йешуа, а те, чи мiг язичник стати християнином без навернення до юдаїзму. Замiщальна жертва Месiї заснована на єврейськiй системi жертвоприношень. Господня вечеря - на єврейському святi Пасхи. Занурювання (хрещення) - це єврейський обряд. Йешуа сказав: "Спасiння вiд євреїв". Новий Договiр був обiцяний єврейським пророком Iєремiєю. Сама концепцiя Месiї є виключно єврейською. Весь Новий Завiт, по сутi, доповнює до досконалостi Танах, єврейськi Писання, данi Богом єврейському народовi. Тому Новий Завiт без Старого так само неможливий, як другий поверх будiвлi без першого, а Старий Завiт без Нового, схожий на дiм без даху. Бiльше того, багато що з того, що написано у Новому Завiтi, неможливо зрозумiти без посилання на єврейський контекст.

Однак найкращим доказом єврейської сутi Нового Завiту, так само, як i найбiльш переконливим аргументом на користь його iстинностi, є чисельнi пророцтва Танаху (а вони набагато столiть старшi описаних у Новому Завiтi подiй), якi зiбралися в особистостi Йешуа iз Нацерета. Ймовiрнiсть того, що якась людина могла б суто випадково вiдповiдати вимогам десяткiв пророцтв, нескiнченно мала. Жоден претендент на звання Месiї, наприклад Шимон Бар-Кохба або Шабтай Цвi, не виконав би навiть меншої частини цих пророцтв. Щодо Йешуа, то вiн виконав кожен iз тих пророцтв, якi були призначенi для виконання в його перше пришестiє. Iншi вiн здiйснив, повернувшись у словi.

Отже, мета Єврейського Нового Завiту допомогти людям почати сприймати Новий Завiт як єврейську книгу. Але є також додатковi сфери, у яких Єврейський Новий Завiт може допомагати здiйснити тiкун-гаолам ("виправлення свiту"): християнський антисемiтизм, неприймання Євангелiя євреями, розподiл мiж Церквою i єврейським народом.

Християнський антисемiтизм. Перш за все необхiдно наголосити, що хибне коло єврейського антисемiтизму наснажує своє корiння положеннями Нового Завiту. При цьому сам Новий Завiт не мiстить у собi нiчого антисемiтського. Однак починаючи з найперших днiв розвитку Церкви антисемiтизм використав Новий Завiт, щоб виправдати своє iснування та проник у християнську теологiю. Перекладачi Нового Завiту, не будучи самi антисемiтами, вбирають таку теологiю i викликають до життя антиєврейськi переклади.

Деякi з них стають теологами i далi розвивають i вдосконалюють антисемiтський характер християнської теологiї (при цьому вони можуть не пiдозрювати про "вмонтований" антисемiтизм); у той час, коли iншi починають активно переслiдувати євреїв, гадаючи, що цим вони служать Боговi. Це хибне коло необхiдно розiрвати. Єврейський Новий Завiт являє собою спробу здiйснити це, усуваючи багатовiковi антисемiтськi теологiчнi упередження i особливо наголошуючи на єврейському змiстi.

Не прийняття Євангелiя євреями. Далi, незважаючи на те, що в англомовних країнах нараховується близько ста тисяч месiянських євреїв, без сумнiву, переважна частина єврейського народу не визнає Йешуа Месiєю. I хоча пiдстав для цього чимало, у тому числi i переслiдування євреїв з боку християн, i свiтський свiтогляд, у якому Богу i Месiї немає мiсця, i небажання вiдвернутися вiд грiхiв, головна причина криється у тому, що Євангелiє, на думку євреїв, немає до них нiякого вiдношення. Такому розумiнню частково сприяє те, як подає себе християнство, а також вiдчуження, що нав'язується бiльшiстю перекладiв Нового Завiту. Завдяки використанню язичницько-християнських культурних атрибутiв та антиєврейської теологiї, що лежить в основi усiх перекладiв, багато євреїв вважають Новий Завiт язичницькою книгою про язичницького бога. Той Iсус, якого вони змальовують, немає майже нiякого вiдношення до життя євреїв. Євреєвi дуже важко вiдчути, що Месiя Йешуа - той, ким вiн є насправдi, а саме другом кожного єврея. Хоча Єврейський Новий Завiт i не може знищити всiх перешкод на шляху єврея до вiри в Месiю, всеодно вiн усуває деякi лiнгвiстичнi, культурнi i теологiчнi перепони. Єврей, який читає Єврейський Новий Завiт, може усвiдомити, що Йешуа i є Месiя, обiцяний у Танасi єврейському народу; вiн може побачити, що Новий Завiт звернений до євреїв настiльки, наскiльки i до язичникiв; вiн зiткнеться iз посланням усiєї Бiблiї, що складається з двох завiтiв, посланням iстинним, необхiдним i гiдним прийняттям, послання, яке є ключем до його власного спасiння i спасiння всього єврейського народу.

Подiло мiж Месiянською Общиною i єврейським народом. Заперечення Йешуа з боку євреїв та євреїв з боку християнства, яке тривало багато столiть, призвело до ситуацiї, що склалася сьогоднi, коли стало загальноприйнятим вважати, що християнство - це християнство, а юдаїзм це юдаїзм, i цi двоє не зiйдуться нiколи. Бiльше того, багато євреїв i християн цiлком задоволенi таким станом справ. Але не така була воля Бога, щоб iснували два окремих Божих народи. Християни - неєвреї, якi усвiдомлюють, що вони приєдналися до Iзраїлю, а не замiнили його, i месiянськi євреї, якi повнiстю ототожнюють себе з єврейським народом, i з єврейським Месiєю, Йешуа, повиннi працювати разом, щоб залiкувати величезну рану в iсторiї свiту, а саме розкол мiж Церквою i єврейським народом. Єврейський Новий Завiт також вiдiграє певну роль у здiйсненнi грандiозного завдання, суть якого в тому, щоб звести їх разом, залишити за євреями право на власну iндивiдуальнiсть усерединi Месiянської Общини, у якiй євреї i язичники будуть ушановувати Бога i його Месiю згiдно з Танахом та Новим Завiтом.

Яким же чином Єврейський Новий Завiт вiдображає єврейську суть Нового Завiту. Iснує три способи, за допомогою яких розкривається єврейська суть Нового Завiту.

Косметичний спосiб. Змiни у перекладi деяких загальновживаних термiнiв зустрiчаються найчастiше i найбiльш помiтнi. Iмена "Iсус", "Iоан", "Iаков" та "Петро" замiненi на "Йешуа", "Йоханан", "Яаков" та "Кафа". Термiни "занурення", "посланець", "стойка кари" та "месiянська община (або "зiбрання") замiнюють собою слово "хрещення", "апостол", "хрест" та "церква". Семiтськi термiни вживаються замiсть деяких росiйських слiв: наприклад, "талмуд" замiсть "учень" i "творити цдаку" замiсть "благотворити". Багато iз цих змiн стосуються замiни "церковної лексики" (яка у християн викликає машинальну реакцiю) нейтральною термiнологiєю, що спонукає читача до роздумiв. Незважаючи на те, що всi цi змiни є зовнiшнiми, частота їхнього вживання примушує читача ставиться до Нового Завiту як до єврейської книги, а подiбний вплив поверховим не назвеш.

Культурно-релiгiйний спосiб. Культурно-релiгiйнi змiни примушують читача глибше усвiдомити, що подiї Нового Завiту вiдбувалися в єврейськiй культурнiй i релiгiйнiй обстановцi. Наприклад у Матiягу 9:20, де жiнка, яка бажала зцiлитися, не просто доторкнулася до "країв одежi" Йешуа, але до його "цициту" - ритуальної бахроми, яку єврейськi чоловiки повиннi були носити на кутиках одягу як нагадування про необхiднiсть послушенства всiм Божим заповiдям. Ще один приклад можна знайти в Дiян. 20:7, де зустрiч Шауля з вiруючими Ефеса "У перший день життя" вiдбулося, очевидно, не у недiлю ввечерi, а, згiдно з єврейським бiблейським календарем, у "Моцаей-Шабат",тобто у суботньому вечерi.

Теологiчний спосiб. Теологiчнi змiни є найбiльш глибокими, оскiльки у перекладi Нового Завiту проникли язичницько-християнськi доктрини, якi применшували роль єврейського народу як народу Божого, той факт, що Тора, як i колись, має силу i що Бог i досi ще Один. Приклад подiбних змiн змiсту знаходимо у посланнi Месiянським євреям (Євреям) 8:6, де грецьке слово "неномотететай" означає не просто, що Новий Договiр "набрав чинностi" на пiдставi кращих обiцянок, але що вiн "був даний як Тора". Ще один приклад можна виявити у Посланнi до Римлян 10:4, де слово "телос" не означає, що Месiя поклав кiнець закону (Синод пер.: "Христос - кiнець закону"), але що вiн сам "мета, на яку вказує Тора".

3.2. Спiввiдношення етнокультурних i релiгiйних компонентiв у месiанськiй самосвiдомостi

За останнi п'ятнадцять рокiв ХIХ столiття про Рабиновича i очолюваний ним месiянський рух дiзналися всi, кого тодi хвилювала тема Iсуса та Iзраїля. Пiсля його смертi 1899 року iнтерес до нього в деяких колах, якi ранiше його пiдтримували, поступово згас, хоча повнiстю забутим вiн нiколи не був. Iм'я Рабиновича зазвичай згадується в доповiдях про сучасний єврейський християнський рух, проте всi його портрети занадто поверховi. Вони не є належним чином серйозними, нi самостiйними.

Однак Рабинович i сьогоднi заслуговує на нашу увагу, у тому числi й увагу з боку росiйських євреїв та християн, бо проблеми, яким вiн намагався протистояти, сам будучи євреєм i вiруючи в Iсуса, не були остаточно вирiшеними. I в нашi днi вiруючi в Iсуса євреї, якi називають себе або християнськими євреями, або євреями за Iсуса, або месiянськими євреями, борються з тими самими проблемами. Деякi iз цих проблем є життєво важливими для тiєї невеликої частини народу Iзраїлю, яке вiрить в Iсуса як у Месiю, i можуть бути охарактеризованi ними завдяки iсторичнiй оцiнцi, зробленiй свого часу Рабиновичем. Боротьба за його iдеї у тому виглядi, в якому вона велася у неєврейських колах, також має зв'язок iз сучаснiстю - звичайно, лише в тому випадку, якщо люди здатнi враховувати уроки iсторiї. Знайомство iз життям Рабиновича проливає свiтло на проблеми, вiдповiдь на якi доводилося шукати ще першохристиянам. Адже вони були євреями. Iсус також.

Рабинович слiдує традицiям християнства, що ґрунтуються на Бiблiї, i одночасно прагне уникати формулювань, властивих для грецького свiтогляду. У "Двадцяти чотирьох догматах вiри" чiтко сформульованi погляди iзраїльтян Нового Завiту, при цьому у них вiдсутнi будь-якi аргументи на захист створення єврейської християнської общини. Однак її iснування передбачається.

Важко переоцiнити важливiсть цих догматiв при всебiчнiй оцiнцi богословських поглядiв Рабиновича. Вiн дотримувався їх усе своє життя, тому нам здається доцiльним вiдтворити їх в частинi єврейської iдентичностi.

Догмати вiри народу Iзраїлю - синiв Нового Завiту

ї1. Iснує лише один iстинний живий Бог, безтiлесний, нероздiльний, неосяжний плотськими почуттями, найвищого блага, сили та мудростi непiзнаної, який творить i береже все суще через Своє Слово i Свого Святого Духа. Все суще вiд Нього, все в Ньому i все для Нього.

ї2. Iстинний Бог, вiдповiдно до своєї обiцянки, даної нашим прабатькам i нашому царю Давиду, сину Iєсеея, послав Iзраїлю Iскупителя, який народився вiд непорочної Марiї у Вiфлеємi, мiстi Давида, i Вiн страждав, був розiп'ятий, помер i був похований для нашого спасiння, воскрес iз мертвих i живий i обiймає нинi правицю нашого небесного Отця, звiдки Вiн прийде судити цей свiт, живих i мертвих. Вiн навiки поставлений Царем над домом Iаковлевим, i царствiю Його не буде кiнця.

ї6. Писання Нового Завiту не суперечать змiсту Старого Завiту, оскiльки i в одному, i в iншому випадку людству пропонується скористатися можливiстю одержати вiчне життя через Месiю, який є єдиним Посередником мiж Богом та людиною. Закон, даний Господом Моiсею, повинен був привести нас до Iсуса, щоб ми могли виправдатися через вiру в Нього. Але, за плоттю своєю, ми - сiм'я Авраама, який був батьком всiх обрiзаних i вiруючих, тому ми вважаємо необхiдним обрiзати крайню плоть у кожного немовляти чоловiчої статi на восьмий день, як заповiдано йому Богом. А будучи нащадками тих, кого Господь Своєю рукою вивiв iз землi Єгипетської ми вважаємо за необхiдне шанувати суботу, свято опреснокiв та єврейську Пасху так, як записано у Законi Мойсеєвому, хоча решта християн святкує воскресiння Месiї iз мертвих та зiшестя Святого Духу з неба.

ї7. Мiшна i Талмуд не будуть використанi нами в якостi основи будь-якого учення, але будуть шануватися лише як постiйне нагадування про той духовний сон, який був посланий нам Богом, так що "Шулхан Арух" став для нас сiттю, пасткою, нарiжним каменем i затьмарив нашi очi, щоб ми не могли бачити шляхи iстинної та животворящої Вiри.

ї17. Жоднi збори не можуть бути проведенi без дозволу з боку властей, оскiльки iз Писання ми знаємо, що уряд призначається Господом i що в його руки Господь передає як свiтськi, так i духовнi турботи про країну, щоб вiн силою свого караючого меча мiг контролювати тих, хто творить злi справи.

ї18. Будь-якiй людинi забороняється нести службу, якщо вона не уповноважена на те своєю общиною i законами держави.

ї19. Проповiдь, як i всi богослужiння, повиннi вестися зрозумiлою для всiх слухачiв мовою, оскiльки в Росiї бiльшiсть дiтей Iзраїльських розумiють iврит, "святу мову", а також германське нарiччя, то службу вирiшено вести цiєю мовою.

ї20. Таїнства, установленi Христом, є свiдченням Господньої благодатi i його прихильностi до нас, саме з їхньою допомогою Вiн таємним i дивним чином дiє на нас, з їх допомогою Вiн приводить нас до вiри i пiдтримує її. Крiм того, вони служать доказом того, що Христос є прагненням нашої душi i славою нашого розуму. Святих таїнств два: хрещення i вечеря Господня, однак дотримання їх приносить користь, лише коли людина правильно розумiє їх значення.

ї21. Оскiльки служитель несе свою службу не вiд власного iменi, а вiд iменi Iсуса Христа i користується силою, яка йому дається Христом, то з цiєю думкою ми повиннi слухати Слова Божi, що йдуть з його вуст, i приймати святi дари iз його рук; хоча сам вiн такий же грiшний, як i ми всi. Його грiховнiсть не приминає благодатi Божого дару, яку Господь посилає тим, хто приймає цi дари. Та все ж, община повинна пильно вивчати життя i звичаї своїх служителiв, i якщо результати дослiдження показують, що служитель є негiдною людиною, то община зобов'язана вiдсторонити його вiд служби.

ї22. Хрещення є знаком нового народження. Через водяне хрещення людина стає частиною церкви, Церкви Христової. Водяне хрещення омиває i очищає нас вiд усiх грiхiв; тi, хто охрестився свiдчать перед усiма про те, що їх грiхи прощенi i що вони стали Божими дiтьми. А це значить, що буде правильно через хрещення приводити людей до церкви ще у дитячому вiцi.

ї23. Вечеря Господня є знаком того, що ми згадуємо про смерть нашого Господа-Месiї, поки Вiн прийде, i, приймаючи священний хлiб та вино, ми поєднуємо всi нашi фiзичнi i духовнi сили з тiлом i Кров'ю Христа, якi Вiн пожертвував у цьому свiтi заради нашого спасiння. Вони вводять нас у багатство життя, звiдки Вiн вiчно провiщає нас, володiючи десницею нашого небесного Отця. Через нашу вiру хлiб, який ми приймаємо, стає частиною Тiла Христового, а благословенна чаша - частиною Його Кровi. Тi самi нечестивi, у яких немає живої вiри, приймають святi дари лише своїми устами, але не причащаються iз Христом i не отримують прощення за свої грiхи.

ї24. До того, хто навмисно порушить будь-який iз цих догматiв церкви, навiть у випадку, якщо це порушення не буде суперечити Святому Писанню, потрiбно ставитися як до противника порядку церкви i рiшення уряду.

Загальне особливе засiдання церкви має право переглядати будь-яке iз церковних правил, якi були сформульованi мудрiстю людською. Проте будь-яка змiна повинна слугувати виключно для загальної настанови. [72, с. 68-72].

Як ми уже вiдзначали ранiше, на конференцiї, яка вiдбулася в березнi 1884 року у Кишиневi, Рабиновича попросили з'ясувати його точку зору на дотримання обрiзання та єврейської суботи. У "Роз'ясненнi" вiн пише про те, що обрiзання - це священний знак, який говорить про приналежнiсть людини до роду, що веде свiй початок вiд Авраама. Воно не може ображати чиїхось почуттiв, оскiльки не є публiчним актом, а крiм того, деякi лiкарi стверджують, що воно навiть може виявитися корисним з фiзiологiчної точки зору. Далi обрiзання не практикується серед iнших європейських народiв, тому, Рабинович вважає, що євреї повиннi дотримуватися цього обряду, щоб зберегти свою нацiональну своєрiднiсть i пiдкреслити нацiональну приналежнiсть.
I Тора, i Новий Завiт залишаються за євреями право пiддавати своїх дiтей обрiзанню з цiєю метою. Обрiзання "пов'язує нас iз нашими єврейськими браттями, [але] не може виправдати в очах Господа". Пiсля цього твердження Рабинович цитує наступний вiрш iз Бiблiї: "якщо Авраам виправдався справами, то вiн має похвалу, але не перед Богом (Рим. 4:20)". Коли Павло говорить галатам: "якщо ви обрiзаєтеся, не буде нам нiякої користi вiд Христа". (Гал.5:2), вiн звертається не до євреїв, а до тих людей, якi помилково вiрили, що вони можуть бути виправданi за Законом i благодаттю Христа. Але, стверджує Рабинович, його закону нiколи i не давалося їм.

Виправдовуючи збереження єврейської суботи, вiн звертається до Виходу 20:8 "Пам'ятай день суботнiй, щоб святити його". Оскiльки iзраїльтянам Нового Завiту не забороняється дотримуватися цiєї заповiдi, вони можуть її зберегти, вiддавши данину законам, якими обумовлюється отримування у власнiсть землi Iзраїля, служiнням у Храмi, "формою призначення правителя , жарким клiматом та необхiднiстю покiнчити з iдолопоклонством, що давно вже неприйнятне".

Щодо обрядiв Нового Завiту Рабинович вiдзначає важливiсть лише хрещення i вечерi Господньої, якi слiд розумiти у руслi iстинно єврейського духу, який знайшов своє вираження у книгах Старого Завiту, i був зразком для наслiдування у євангельських общинах Англiї та Нiмеччини.

Крiм того, вiн викладає свої погляди на триєднiсть Бога. При цьому вiн знову вказує на iсторичну рiзницю мiж євреями та iншими народами, якi до прийняття християнства сповiдували полiтеїзм i для яких необхiдно було пiдкреслити у Писаннi, що три особи Бога складають єдине цiле, тодi як, для євреїв надзвичайно важливо, використовувати у цьому випадку, число три, хоча вони прекрасно знають iз писання, що Бог єдиний у трьох iпостасях, або особах. Потiм Рабинович пише: "Вiруючi неєвреї називають трьох осiб єдиного Бога "Отець, Син i Святий Дух", що по сутi одне й те саме. То чому ж християнська церква пов'язує Iзраїль ученнями, якi були посланi прабатькам неєврейських народiв, щоб уникнути появи в їхньому середовищi хибних уявлень про триєдиного Бога?". При цьому вiн пiдкреслює, що апостоли не перекладали цей тягар на єврейський народ: "I ми нiде не знаходимо у Священному Писаннi твердження, що вiра в "три особи" повинна бути обов'язковою складовою нашого вiросповiдання ".

Насамкiнець вiн стверджує, що євреям дуже складно пояснити, що таке народження вiд Дiви, якщо не надавати Святому Духовi людських рис. Вiн вважає, що якщо ми хочемо догодити Господу, нам необхiдно не вдаватися до подробиць, а дотримуватися формулювань вiд Духа Святого (Мф. 1:20).

Цi висловлювання говорять нам, що Рабинович навчався на традицiях християнства, але не наслiдував слiпо тi церковнi догмати, в яких було бiльше грецького нiж бiблейського. Саме в цьому свiтi варто розглядати його погляди на християнське вчення про Святу Трiйцю. Вiн визнавав боже походження Iсуса i був упевнений у тому, що йому вдалося висловити суть учення про Трiйцю. Щодо питання по хрещення, то Рабинович розглядав тепер хрещення не тiльки як акт вiросповiдання, але i як "знак вiдродження".

Наостанок варто згадати про ту рiзку критику Рабиновичем Талмуду, який вiн вважав причиною усiх бiд iзраїльського народу i пiдкреслював при цьому рiзницю мiж божим одкровенням та його рабiнiстичним тлумаченням.

Приведення у вiдповiднiсть iз середовищем або вiдновлення?

Християнство i культура

а. "Мiжкультурний юдаїзм"

"Велике доручення", покладене Iєшуа на Церкву, полягало в тому, щоб робити учнiв з усiх народiв.(Матитьягу (Матфей) 28:18-20.). Але тiльки-но раннi месiянськi євреї почали звертатися до язичникiв, виникла необхiднiсть вiдокремити Євангелiє вiд його культурного контексту, щоб його основне послання не одержало як навантаження культурний "багаж", що не був необхiдний для порятунку.

Новина про те, що Новий Завiт не вимагає вiд язичникiв ставати євреями для одержання порятунку, стала хворобливим переживанням для єврейських вiруючих у Iєшуа (Iсуса). Усе почалося з видiння Кефи (Петра) i вiруючого Корнилiя.(Дiяння 10:1.). Але саме Шауль, апостол язичникiв, розробив безлiч деталей. Так, вiн був присутнiй на Єрусалимськiй радi, коли Яаков (Iаков) проголосив, що язичникам не обов'язково коритися в обрiзаннi Торi (Законовi), як було прийнято вважати в рамках традицiйного юдаїзму. Замiсть цього єдина вимога, яку вони повиннi були виконати, щоб бути цiлком прийнятими як брати в Господi, полягала в покорi чотирьом мiцвот (заповiдям), перерахованим у Книзi Дiянь 15:20.

Пiзнiше Шауль ще бiльш чiтко виклав, на що вiн готовий пiти заради придбання людей -- i євреїв, i язичникiв -- для Господа. У 1 Коринфянам 9:19-22 вiн писав: "Адже, будучи вiльним вiд усiх, я усiм поневолив себе, щоб бiльше придбати: для юдеїв я був як юдей, щоб придбати юдеїв; для пiдзаконних був як пiдзаконний, щоб придбати пiдзаконних; для далеких вiд закону -- як далекий вiд закону, -- не будучи далеким вiд закону перед Богом, але пiдзаконним Христу, -- щоб придбати далеких вiд закону; для немiчних був як немiчний, щоб придбати немiчних. Для всiх я зробився всiм, щоб урятувати принаймнi деяких". (Синод. пер).

Цитуючи цей уривок, ми змушенi, у зв'язку з традицiйною критикою, вiдзначити, що, стаючи "всiм для всiх", Шауль не був хамелеоном i лицемiром. Говорячи, що вiн "став" таким, як iншi, Шауль мав на увазi, що вiн ставив себе на їхнє мiсце, переймався їхнiми почуттями, намагався зрозумiти спосiб їхнього мислення, звертав увагу на те, "звiдки вони прийшли" i "де знаходяться". Ним рухало бажання завоювати загубленi душi. Але ж вiн мiг бути ледачим, мiг вимагати, щоб iншi самi пiдлаштовувалися пiд нього, а не спiвчувати їм. Але Боже покликання в його життi змушувало його долати подвiйний шлях, по сутi, "поневолювати" себе потребами iнших людей.

Отже, Шауль не примушував язичникiв приймати єврейську культуру. Вiн усвiдомлював, що насправдi послання Нового Завiту для язичникiв було, як висловився Фiл Гоубл, "мiжкультурним юдаїзмом". Надалi воно стало називатися християнством.

б. Не "мiжкультурне" християнство

Але не всi, хто намагався нести Євангелiє, оминаючи культурнi перешкоди, розумiли принципи мiжкультурної проповiдi Євангелiя, яким навчав Шауль. Часто вiдбувалося протилежне: Євангелiє плутали з культурою, тому послання полягало не тiльки в заклику вiдвернутися вiд грiхiв i прийти до Бога через Iєшуа, але й у заклику залишити свою культуру, вiдгородитися вiд неї.

У деяких частинах свiту мiсiонери жили (та й тепер живуть) у створених ними самими гетто, "мiсiонерських поселеннях". Коли Бог залучає до Себе когось з мiсцевих жителiв i дає йому новий дух, мiсiонери приводять цю людину у своє поселення i навчають його новiй культурi (як правило,захiднiй).

Джеймс Майхенер наочно описує цей пiдхiд у своїй книзi "Гаваї". Книга є iсторично неточною i ряснiє антихристиянськими упередженнями, але давайте на мить поглянемо на проблему очима автора. Вiн описує мiсiонерiв Нової Англiї на початку 1800-х рокiв, що вимагали вiд гавайцiв будувати дерев'янi церкви з дзвiницями i вдягатися як пуритани, щоб стати християнами. Цим людям довелося стати чужинцями у власнiй країнi. Так, тубiльцi часто ходять оголеними, а християнське навчання вимагає скромностi, проте скромнiсть не обов'язково має на увазi носiння незвичного одягу. Коли люди стають християнами, їм потрiбно вiдмовитися тiльки вiд своїх грiхiв, а не вiд культури, за винятком елементiв, що порушують норми Писання.

Якщо говорити про проповiдь Євангелiя євреям, то до четвертого столiття стало цiлком звичним не наслiдувати зразок, запропонований Шаулем для поширення Євангелiя, що був би природним i близьким для тих, кому воно адресувалося. Навпаки, євреєвi було недостатньо просто прийняти Iєшуа як свого Месiю, Спасителя i Господа; вiн повинен був "навернутися до християнства", що зазвичай мало на увазi прийняття чужої культури та iнодi вимагало вiдмови вiд усього єврейського! Друге можна побачити в публiчному зреченнi, затвердженому Константинопольською церквою (цитувалося вище), що вимагало вiд євреїв, якi бажали приєднатися до святої Общини єврейського Месiї, Iєшуа.

Ще один приклад: багато християн ображаються, коли месiанськi євреї святкують єврейськi свята замiсть Рiздва i Великодня, хоча дотримання перших вимагається Писанням, а останнi -- людський винахiд. Одним з найперших церковних проявiв антиєврейства була суперечка про святкування Великодня в другому столiттi, що призвела до язичницько зорiєнтованої постанови Нiкейського собору про те, що дата для святкування смертi i воскресiння Iєшуа не повинна спiввiдноситися з датою єврейського календаря для Великодня.

2. Проповiдь Євангелiя в контекстi культури

Сучаснi мiсiологи -- вченi, якi допомагають євангелiстам i мiсiонерам у їхнiй роботi з виконання Великого Доручення -- почали вивчати проблему людей, котрi були вiдчуженi вiд своєї культури, щоб стати християнами. Так почала розвиватися концепцiя "проповiдi Євангелiя в контекстi культури", тобто таке подання Євангелiя, що враховує культуру "адресата". Хтось може сказати, що це надуманий спосiб поговорити про те, що для Шауля було цiлком природним.

Коли Євангелiє проповiдується в контекстi культури, новонаверненi християни залишаються у своїй культурi i намагаються пiдпорядкувати i її, i себе Божiй волi.

а. Євангелiє для євреїв

Виникнення єврейського християнського руху в Англiї та iнших європейських країнах у дев'ятнадцятому столiттi, по сутi, було спробою привести Євангелiє у вiдповiднiсть з єврейським свiтоглядом. Єврейським вiруючим радили не залишати свiй народ i залишатися євреями, за умови, що їхня християнська вiра залишиться ортодоксальною. Їх пiдтримували у святкуваннi Великодня, Хануки та iнших свят, а також, за великим рахунком, у вираженнi свого єврейства. Їм також нагадували, що дотримання ними елементiв Мойсеєвого закону не примножує їхнiй порятунок, що вони, як i язичники, врятованi за вiрою, а не за "справами закону".

Зрозумiло, що це було вiдмовою вiд вимоги вiдмовитися вiд усього єврейського. Однак до єврейських вiруючих ставилися як до окремих особистостей, якi мають свої проблеми, а юдаїзм i єврейський народ у цiлому не розглядали як єдине утворення, що iснує як противага християнству i Церквi i висуває iдеї, котрi не узгоджуються iз загальноприйнятими тлумаченнями бiблiйних iстин.

б. Проповiдь Євангелiя за типом I, II i III

Мiсiологи запропонували потрiйну класифiкацiю культурних i лiнгвiстичних перешкод, якi потрiбно перебороти для проголошення Євангелiя.

Проповiдь Євангелiя за типом I застосовується до номiнальних християн у вашiй власнiй культурi. Це люди, якi не тiльки говорять однiєю з вами мовою i живуть у схожiй культурi,- вони можуть вiдвiдувати церкву, слухати Євангелiє i читати Бiблiю. Тобто вони знаходяться в християнському оточеннi, але не породженi згори. Щодо легкостi спiлкування,то цей тип проповiдi є найпростiшим. ( чи є вiн найлегшим з погляду приведення людей до порятунку -- це вже iнше питання.)

Проповiдь Євангелiя за типом II застосовується до людей, якi говорять вашою мовою i, можливо, живуть у тому самому чи подiбному суспiльствi, але при цьому їхнi культурнi особливостi та релiгiйнi переконання можуть бути зовсiм iншими. Бiлi християни, якi проживають у передмiстях i несуть Євангелiї неврятованим мiським афроамериканцям, i афроамериканцi середнього класу, якi говорять про Месiю з безпритульними, -- усi вони займаються проповiддю за типом II. Те саме стосується i японських християн у Японiї, де релiгiйним середовищем є буддизм i синтоїзм.

Проповiдь Євангелiя за типом III несе Євангелiє через культурнi i лiнгвiстичнi бар'єри, що iнодi здаються просто нездоланними. Ця iдея добре помiтна у традицiйнiй картинi, що зображує мiсiонера в джунглях, у примiтивному племенi, який вивчає мову, придумує алфавiт, перекладає Бiблiю, веде боротьбу з чужим культурним i фiзичним оточенням, щоб донести Божу благодать. Подiбно цьому, християни Кореї або Iндонезiї, якi проповiдують зарозумiлiй молодi Європи, можуть вважати себе проповiдниками Євангелiя за типом III.

Кожен iз цих типiв вимагає свого власного пiдходу до проповiдi Євангелiя в контекстi культури. Наприклад, вiзьмемо усне подання основних понять теологiї. У проповiдi Євангелiя за типом I можна використовувати "християнська мова" з такими термiнами, як "грiх", "народжений згори" i "врятований"; метою є розкрити слухачевi духовний змiст цих понять, щоб вiн вiдповiв вiрою. У проповiдi за типом II така термiнологiя виглядає дивною i незручною. Нехристиянським слухачам цi iдеї варто передавати по-iншому, використовуючи життєвi приклади, а не церковний жаргон. У випадку проповiдi за типом III мова i культура можуть створити труднощi для вираження цих понять.

в. А як бути з євреями?

Куди ж, вiдповiдно до цiєї схеми, можна вiднести євреїв? Якщо хтось розглядає єврейський народ як кандидатiв на тип II, як не християнських членiв свого суспiльства i мовної групи, вiн припускає, що Церква проголошує справжнє Євангелiє, i завдання полягає тiльки в урахуваннi деяких особливостей. Той, хто дотримується цього пiдходу, буде доводити, що, так само, як житель Самоа може бути християнином i при цьому, як i ранiше, належати своєму народовi, єврей може бути християнином i євреєм одночасно?

Проте, є щось дивне, навiть неправильне, у тому, щоб говорити про проповiдi Євангелiя в контекстi єврейської культури, адже Євангелiє було цiлком єврейським! Якщо коренi християнства є єврейськими, якщо саме Євангелiє є єврейським за своєю суттю, чому його потрiбно змiнювати для євреїв?

Вiдповiдь полягає в тому, що цього робити не потрiбно, за умови, що Євангелiє Нового Завiту дiйсно проголошується. Насправдi, Євангелiє потрiбно змiнювати вiдповiдно до культури язичникiв! Таким було служiння Шауля. Це було перемогою Єрусалимської ради (Дiяння: 15), яка ухвалила, що язичникам не потрiбно ставати євреями для того, щоб вважатися християнами. Це було перемогою Послання до Галатiв 2, де Шауль протистоїть Кефе [Петровi] у питаннi про нав'язування єврейських звичаїв вiруючим язичникам. Наступна iсторiя, що призвела до того, що вiд євреїв стали вимагати приймати язичницькi звичаї, щоб стати месiянськими вiруючими, говорить про повну вiдмову вiд принципiв, установлених Шаулем у Новому Завiтi. Це сигнал про те, що щось дивне вiдбулося з єврейським Євангелiєм у ходi iсторiї!

Чому євреї стають учнями Iєшуа? У минулi столiття традицiйне єврейство вiдповiдало однозначно, заради маленької вигоди. А щодо тих євреїв, чиє економiчне становище було безпечним, говорили, що вони залишили iудейську вiру добровiльно, щоб втекти вiд свого єврейства й асимiлюватися серед язичникiв. Зрозумiло, це не вiдповiдає на запитання "Чому так багато євреїв у першому столiттi стали послiдовниками Iєшуа Месiї?".

З точки зору рабинiв, можливiсть того, що єврей повiрив в Iєшуа через суто внутрiшнi переконання, була неприйнятною. Вони застосовували всi свої рацiоналiзаторськi здiбностi для пояснення цього явища; наприклад, вони характеризували це як вiддалення i як вiдчуження вiд єврейства, або недостатню єврейську пiдставу.

Питання про вiдчуженiсть узагалi не стояло, ця теорiя була хибною, як i i сьогоднi. Сьогоднi месiянськi євреї доводять на практицi, що є євреями бiльше, нiж будь-коли. Додаткове пояснення рабина говорить, що вiдсутнiсть єврейського виховання сприяє вторгненню у дверi християнської євангелiзацiї. Це передбачення також безпiдставне.

Для боротьби з усiм цим рабинська стратегiя запропонувала пропагувати єврейську культуру в бiльш широкому масштабi. Вони запропонували величезну кiлькiсть "єврейської самосвiдомостi". Але без Бога єврейська культура абсолютно безсила. Основна мета сьогоднiшнього юдаїзму - збудити в єврейськiй молодi велике почуття нацiональної гордостi. За допомогою цього єврейськi лiдери мають надiю прищепити єврейськiй молодi iмунiтет проти благовiстя "мiсiонерiв". Однак рабини не розумiють, що благовiсть спрямована до людей, якi ще не народилися вiд Духу, i звернене як до євреїв, так i до католикiв, протестантiв та представникiв рiзних релiгiй, вiр, деномiнацiй i мов. Ця стратегiя вказує на вiдсутнiсть розумiння того, що iстинний єврей активно прагне бiльше дiзнатися про свою єврейську нацiональну спадщину пiсля того, як прийде до пiзнання свого Спасителя i Господа.

Такi соцiологiчнi пояснення не мають нiякої користi. Правильна вiдповiдь знаходиться в духовнiй площинi. Можливо, рабини змушенi будуть узяти до уваги пояснення, яке дадуть самi месiянськi євреї. I тодi вони скажуть, що визнали Господа, який рухає ними.

Опитування населення, проведене у США, показало, що вiдсоток не євреїв, котрi з абсолютною впевненiстю вiрять у Бога, коливається мiж 73 i 88. Але тiльки 39 вiдсоткiв опитаних євреїв висловили подiбнi переконання. Наскiльки сумна ситуацiя у порiвняннi з непохитною впевненiстю месiянських євреїв в iснування Бога. А якби це було не так, то навiщо їм було переходити заборонену лiнiю i пiддаватися критицi, вiдлученню та анафемi?

Традицiйнi гiлки ортодоксального, консервативного та реформаторського юдаїзму не можуть запропонувати справжнє задоволення месiянським євреям. Ортодокси вiрять в етично морального Бога, Котрий висуває вимоги i дає словеснi вказiвки, позбавленi очевидного значення. Їхня теологiя стверджує, що людина повинна кiлькiстю виконаних заповiдей переважити кiлькiсть поганих справ; так, врештi-решт, чаша терезiв переважить на її користь i, отже, вона зможе досягти вiчного життя. Месiянський єврей вiрить, що досягнення вiчного життя за допомогою виконання заповiдей i здiйснення добрих справ не узгоджується з тим, що сказано пророком Iсаєю: "Вся наша праведнiсть, як забруднений одяг".

Реформiсти - бiльша i лiберальнiша група. Це релiгiя особистого свiтогляду, незважаючи на те, що в нiй є пережиток ортодоксальних ритуалiв; кожна особистiсть вiльна приймати або вiдкидати бiблейськi принципи з власної волi. Месiянськi євреї, порiвняно з ними, пiдкреслюють великий авторитет Священного Писання i надають перевагу написаному Закону перед Талмудом (усним законом).

У час труднощiв та криз нi "єврейська культура", нi "єврейська свiдомiсть" не дуже втiшають. Вони є тiльки пустими та беззмiстовними засобами для досягнення особистих стосункiв iз Богом.

Консервативний юдаїзм є середньою ланкою мiж цими двома крайнiми позицiями (ортодокси - з одного боку, реформiсти з iншого). Частина єврейських молитв були перекладенi мiсцевою мовою у рiзних країнах i набули модернiзованого характеру. Консервативний юдей намагається пристосуватися до оточуючої його обстановки. З тих пiр, як месiянськi євреї стали бiльш наслiдувати бiблейський юдаїзм, цiєї середньої ланки мiж двома позицiями все ще не достатньо, щоб повнiстю задовольнити бажання єврея.

Iснує ще одна перехiдна гiлка юдаїзму, що називається "вiдродження" або "реконструктивiзм". Мiж юдеями це "останнiй писк", який робить наголос на єврейськiй общинi. Його прихильники не цiкавляться релiгiєю, але вважають месiянських євреїв останньою стадiєю перед повним асимiлюванням та абсолютною втратою єврейської приналежностi. Iстинний єврей не вважає "вiдродження" релiгiйною гiлкою.

Четверта течiя в єврействi - месiянський юдаїзм. Заснована церква також спостерiгала за новонаверненими євреями. Блага Вiсть Нового Завiту поки, що звучить у серцях тих, для кого вона призначена, що є однiєю iз найбiльш значимих речей. Додаткове значення полягає в тому, що єврейськi вiруючi зараз можуть репрезентувати нову позицiю - нову перспективу цьому старому конфлiкту. Як було вiдзначено ранiше, зараз iснує iстинна можливiсть зруйнувати перешкоду (Єфесянам 2:14 - 22). Отже, в Месiї не буде нi єврея, нi язичника (Галатам 3:22 - 29). Незважаючи на те, що це значна перевага як для обох сторiн, так i для разом узятих - поки, що можливе непорозумiння, яке є руйнiвним щодо застереження бути частиною одного тiла (Єфесянам 4:3-6).

Апостол Павло не бачив нiякого протирiччя мiж iснуванням вiруючого як окремої частини Тiла Месiї i дотриманням єврейської приналежностi. Англiєць, наприклад, або американець, не перестає належати до своє нацiї пiсля прийняття Месiї. Павло сам намагався зруйнувати перешкоду, що роздiляє євреїв та язичникiв, говорячи, що кожен може залишатися тим, ким був покликаний: юдей залишається юдеєм, а язичник - язичником. У цьому немає нiякого недолiку, але й нiякої цiнностi. Це не пiдносить, але й не принижує. Павло ставився до себе як до юдея, а не як до юдея в минулому (Дiяння Апостолiв 22:3).

Вiн навiть ставився до себе як до фарисея, але не як до колишнього фарисея. Павло визначає себе як iзраїльтянина (Римлянам 11:1). Вiн не стверджує, що у минулому належав до iзраїльського народу до моменту коли повiрив у Месiю. У другому Посланнi до Корифiян 11:22 апостол називає себе євреєм, а не колишнiм євреєм. У всiх цих випадках апостол докладає всiх зусиль щоб показати євреям i язичниками, що вiн продовжує вважати себе iнтегральною i невiддiльною частиною дому Iзраїлевого.

Практика вiдхилилася не тiльки вiд принципiв Шауля, але i вiд його поведiнки. Все своє життя Шауль був благочестивим євреєм, який дотримувався закону. Вiдповiдно до Книги Дiянь, Шауль обрiзав Тимофiя (Дiяння 16:3); регулярно вiдвiдував синагогу (17:2); давав єврейську обiтницю (18:18); ходив у Єрусалим, щоб зберегти єврейське паломницьке свято Шавуот [П'ятидесятниця] (20:16); платив за iнших євреїв, якi бажали пожертвувати в єврейському Храмi (21:23-27) ; стверджував перед єврейським Сангедрином, що вiн паруш [фарисей], i не просто формально (23:7); заявив римському правителевi, Фесту, що "не зробив нiякого злочину -- нi проти Тори, якої дотримуються iудеяни, нi проти Храму" (25:8), переклад "Єврейського Нового Завiту"). I, нарештi, витримавши сувору битву, закiнчивши шлях i зберiгши вiру, вiн мiг сказати єврейськiйї аудиторiї в Римi: "Я нiчого не зробив нi проти нашого народу, нi проти традицiй наших батькiв" (28:17), де вислiв "традицiї батькiв" включає Письмову Тору i єврейськi традицiї. Якщо такий спосiб життя був досить пристойним для Шауля, то вiн досить пристойний i для сьогоднiшнiх єврейських вiруючих.

Якби не Павло, язичники нiколи не пiзнали Iєшуа Месiю. Християнська церква повинна була дослухатися до слiв Павла коли вiн наполягав до визначення самого себе як єврея. Вiн також описував свою функцiю стосовно iнших євреїв. Для юдеїв вiн був як юдей (1 Корифiянам 9:20; 10:31 - 33). Вiн робив це, щоб привести юдеїв до спасiння. Як юдей Павло виконав найбiльшу i найважливiшу заповiдь - поширення Благої Вiстi в усьому свiтi, у першу чергу серед юдеїв, а потiм серед язичникiв. У багатьох сферах заснована церква не виконала свою мiсiю, представити Благу Вiсть Месiї перед єврейським народом. Як Божi служителi, вони повиннi були обрати мiж людською славою та любовю до Бога. Усi ми добре знаємо який вибiр зробили християни. Один iз показникiв того, що бiблейський юдаїзм вiдповiдає Божому плану - це те, що єврейський народ виявив вiдкритiсть до Слова Божого, коли вони бачуть, що їхня вiра не суперечить iстинному юдаїзму та вiрi їхнiх батькiв.

I зараз бiльше, нiж будь коли в минулому, єврейськi люди вiдчувають пустоту духовного вакууму, що утворився в народi. Тiльки Господь Своєю силою може заповнити цю пустоту, особливо зараз, у часи скептицизму. Євреї надто iнтелiгентнi щоб думати, що достатньо запалювати суботнi свiчки, святкувати свята чи їсти мацу на Песах для того, щоб заповнити пустоту безглуздого iснування. Звичаї i традицiї, звичайно дорогi, але вони повиннi бути продиктованi сильним прагненням виконати бажання Бога i задовольнити Його волю. Коли серце має правильний напрямок, та навiть традицiйнi церемонiї догодять Йому.

Якщо юдаїзм у переважнiй бiльшостi прийме Месiю Iзраїля, то це не вiдбудеться через засновану церкву. З одного боку, дуже важко примусити богобоязливого юдея вiдвiдати церкву. Коли вiн приходить до церкви то бачить чужi йому символи, статуї, хрести, iкони та прикраси. До того ж, якщо вiн приєднається до церкви, то буде у чисельнiй меншостi пiдвладним церковним неєврейським лiдерам, яким буде важко намагатися турбуватися про потреби його єврейської приналежностi.

Навiть бiльше, бiльшiсть язичникiв достатньою мiрою поки що не визнають повнiстю необхiднiсть єврейського корiння. Природно, що християни, переслiдуючи добрi намiри, захочуть щоб їхнi єврейськi друзi приєдналися до них i були частиною помiсної церкви. Але зазвичай євреї не завжди "купуються" на це. Можливо, вони виявили б велику готовнiсть слухати, якби змогли зрозумiти, що язичники беруть участь у чомусь iстинно єврейському. I тодi вони зможуть гордитися цим, а не бачити в цьому приниження.

Але як єврей може чути Благу Вiсть про Месiю, якщо це не приваблює його? З цiєю метою Господь створив синагогу, де месiянськi євреї та язичники разом поклоняються Богу. Звичайний єврей який потрапляє в месiянську общину, може почувати себе цiлком комфортно , на вiдмiну вiд церкви, котру вiн не готовий вiдвiдувати, тут вiн знаходиться у знайомiй йому природнiй обстановцi, бачить навколо себе багатьох єврейських людей, якi насолоджуються служiнням Богу. Слова "церква" i "синагога" означає товариство людей, котрi зiбралися разом для поклонiння Богу. Якщо це поклонiння Богу, то воно має iндивiдуальний характер. Набагато важливiша мотивацiя їхнiх вiдвiдувань зiбрань.

Зазвичай євреї не вiдмовляються вiдвiдувати синагогу, оскiльки оточуюча обстановка для них бiльш знайома, i це викликає в тому, що i прийняття єврейських доктрин Нового Завiту є також єврейським. Оскiльки протягом сотень останнiх рокiв хрест був символом переслiдування євреїв пiд покровительством заснованої церкви, месiянська синагога вирiшила прибрати його. Замiсть цього у синагозi представленi характернi єврейськi символи, що вiдповiдають бiблейськiй точцi зору. У цьому є щось таке,що усуває дискомфорт.

Коли зовнiшнi атрибути i термiнологiя не є бiльше перешкодою, поклонiння Господу вiдбувається вiдповiдно до нацiональних традицiйних звичаїв, за умови, що в них є бiблейська основа. Тим самим община надає традицiї мiсце, яке вона повинна займати. Незважаючи на те, що молитва може бути виражена в короткiй формi, вона на найвищому рiвнi пояснює єврейськi традицiї. Коли євреї стоять на чолi пастви месiянського єврейства i дотримуються правильних традицiй, тодi кожний єврей може спрямувати свою головну увагу на головну мету. Тепер вiн може оцiнити бiблейське вчення у чистiй i непiдкупнiй свiдомостi замiсть того, щоб вважати це християнською концепцiєю. Отже, Танаху придiляється увага, належна йому, й увага спрямована на головне, замiсть другорядних i несуттєвих речей.

Люди не можуть iгнорувати люблячу присутнiсть Божого Святого Духу на цих зiбраннях. Так євреї та язичники можуть поклонятися разом, як дiти одного Бога. Пiсля того, як людина приймає Особистiсть Iєшуа Месiї, вона отримує можливiсть змiнюватися, беручи участь у постiйному духовному спiлкуваннi незалежно вiд того, де воно вiдбувається в єврейсько-месiянськiй общинi, церквi чи традицiйнiй синагозi. I справедливо, що юдей, як i християнин, до якої вiн хоче приєднатися: вiн повинен добре перевiрити, чи присутнiй у ньому дух милостi i молитв до Господа.

Новий Завiт говорить про синагоги як про збiговисько сатанистiв (Одкровення 2:9; 3:9). Чи дiйсно немає синагоги, яка може прославити Бога? Месiя та Його учнi, наприклад, вiдвiдували синагогу. Кожному критику синагоги ми хочемо нагадати, що вона була ранньою церквою протягом багатьох рокiв.

Лука (7:2-5) говорить про римського сотника, якого поважали раннi послiдовники Месiї через свою благочестивiсть, а також тому, що вiн будував для них синагоги. Iєшуа, ймовiрно, також оцiнив Його, оскiльки погодився iти в дiм сотника для зцiлення хворого слуги. Iєшуа не засмутився через те, що сотник будував синагоги, а не церкви, Вiн вважав це його достоїнством.

Священне писання чiтко показує, що цей сотник був людиною вiри. Вiн послав до Месiї друзiв для того, щоб Вiн не напружувався, тобто не долав цей шлях до нього. Сотник сказав, що знає владу Божу i тому розумiє, що для Iєшуа не обов'язково навiть бути присутнiми фiзично, - Вiн може зцiлити на вiдстанi. Чи говорить цей сотник як негiдник? Звичайно, нi! Чи бачив Iєшуа недолiк у тому, що сотник будував єврейськi синагоги? Нi в якому разi! Навпаки, цей сотник отримав похвалу як один найбiльш вiруючих в усьому Iзраїлi (Матфiй 8:10). Сьогоднi свiт потребує багатьох таких вiруючих, як цей сотник. Участь у богослужiннi в синагозi не тiльки доводить бажання допомогти євреям, але є також вияв великої вiри. Тому що з маленького гiрчичного зерна месiянськi общини можуть виростити та допомогти усунути непорозумiння 2000 - лiтньої давностi.

Понад усе - месiянськi общини є iнтегральною частиною Тiла Христового.

Однак не всi члени тiла дiють однаково. Наприклад, вухо не може бачити, а очi не можуть чути. Господь уклав в євреїв бажання народитися, жити i вмерти, як єврей. Дати їм бути такими, як вони є. Коли Месiя був незваний самарянкою "юдеєм" у книзi Iоанна 4:22, Вiн не заперечував цiєї назви, а також не був проти, будучи названим Царем Iудейським, Вiн народився євреєм i хотiв померти євреєм. Мiж iншим, Християни, якi квiтчаються назвою "Новий Iзраїль", або "Духовний Iзраїль", не готовi бачити себе юдеями. У жодному мiсцi Месiя не названий "Царем Iзраїля", а тiльки "Царем Юдейським". Чи не достатньо цього, щоб довести, що саме юдеї зобов'язаннi бачити в Ньому i прийняти Його як свого царя? Чому не можна дозволити кожнiй людинi вiдвiдувати месiянську синагогу так, як це робив Месiя?

Одне iз природних прямих продовжень концепцiї синагоги - це дотримання єврейських свят. У Священному Писаннi Господь наказав дотримуватись днiв: Пейсах, Шавуот, Суккот, Рош га Шана, Пурiм i Йом-Кiпур - на вiки. Вiн не сказав, що потрiбно святкувати усi свята до того, як Вiн дасть їм Новий Завiт, але звелiв дотримуватися їх навiки.

3.3. Месiянський юдаїзм - нова iдеологiя єврейського нацiонального життя.

"Ось наступають днi, говорить Господь, коли Я укладу з домом Iзраїлю та домом Юди Новий Завiт, не такий Завiт, який Я уклав з батьками їхнiми у той день, коли взяв їх за руку, щоб вивести їх iз землi Єгипетської; той завiт Мiй вони порушили, говорить Господь. Ось Завiт, який Я укладу з домом Iзраїлевим пiсля тих днiв, говорить Господь: вложу закон Мiй внутрощi їхнi, i на серця їхнiх напишу його, i буду Богом для них, а вони будуть Моїм народом. I уже не будуть навчати один одного, товариш товариша, брат, брата i говорити "пiзнайте Господа", оскiльки всi самi будуть знати Мене, вiд малого до великого, говорити Господь, тому, що Я прощу беззаконня їх i грiхiв їх уже не згадаю бiльше" (Iєремiя 31:31-34).

Мiж подiями першого столiття i наших днiв iснує паралель. Якщо ми подивимося на картину єврейської iсторiї, то побачимо, що з роками месiянський рух утратив свiй єврейський характер, а це сприяло зменшенню кiлькостi євреїв, якi приєдналися до його служiння. Наприкiнцi двадцятого столiття посилилося усвiдомилося єврейських коренiв у середовищi месiанської вiри. Євреї, якi приймають сьогоднi Месiю Нового Завiту, все бiльше i бiльше схильнi пiдкреслювати єврейське корiння своєї вiри. I результатом цього ми бачимо все бiльше число євреїв, якi приймають Царя Месiю. Це має такий вигляд, нiби месiянський юдаїзм першого столiття вiдроджується до нового життя. Стороннi спостерiгачi не побачать у цьому явищi чогось виняткового.

Тiльки у ХIХ ст. з'явилося нове явище, що називається "єврейське християнство". Вперше у сучаснiй iсторiї єврейськi вiруючi в Месiю напевне iдентифiкувалися зi своїм Спасителем. У цей час iснування термiна "месiянський єврей" було предметом палких суперечок. Деякi люди гадали, що за допомогою цього самовизначення вiруючi євреї хочуть вiддiлити себе вiд церкви. Але, незважаючи на розбiжностi, багато вiруючих наполягали на цьому визначеннi, продовжуючи дотримуватися єврейської приналежностi, оскiльки їм було зрозумiло, що воля Господа - зберегти цей залишок. Бажання зустрiтися iз побратимами - месiянськими євреями - призвело до створення в Америцi 1915 року "Єврейсько-месiянського альянсу". Подiбнi органiзацiї створювалися в усьому свiтi i були об'єднанi в Iнтернацiональний Месiянський союз. Ця органiзацiя була створена завдяки звiльненню полонених євреїв iз нациської Нiмеччини пiд час Другої свiтової вiйни та зростанню єврейської свiдомостi у християнськiй церквi.

Пiсля Шестиденної вiйни у червнi 1967 року серед релiгiйного єврейства та серед месiанських євреїв спостерiгався розквiт нацiональної гордостi. Це було так природно, що новi єврейськi вiруючi хотiли бiльш iдентифiкуватися як євреї. Вони не хотiли вважатися окремою християнською групою, "особливими християнами", або "християнами, якi живуть за Мойсеєвим законом", але хотiли бути євреями в усьому i не ставитися до своєї давньої нацiональної спадщини як до виноски на полях. Цi iдеї вимагали, щоб їхня вiра в Месiю визначала їх як iстинних євреїв, якi вiрять у Месiю - месiанських євреїв.

Наприкiнцi 60-х рокiв ХХ ст. американська молодь була на порозi змiн. Так само стояло питання i з єврейськими вiруючими. Розквiт месiанського єврейства, який ми недавно стали спостерiгати, вiдбувся, найперше, завдяки ентузiазму молодих єврейських вiруючих. Масовi демонстрацiї, статтi у пресi та журналi, маршi "Євреї за Iсуса", створення месiянських синагог - усе це було завданням, покладений на людей у вiцi вiд тридцяти i нижче. Особливим бажанням цих молодих людей, що рухало ними, було бажання бачити здiйснення бiблейських пророцтв, щодо Iзраїля, власними очима.

Деякi християнськi лiдери стверджують, що пророцтва про Iзраїль призначалися для "духовного Iзраїля" (християнської церкви). Iншi єврейськi мудрецi стверджували, що пророцтва призначенi лише для потомства Iакова. Практично, цi двi позицiї правильнi i не суперечать одна однiй.

Цi пророцтва не тiльки збуваються буквально у країнi Iзраїля i в iзраїльському народi, але також, образно, i для духовного Iзраїля. Вiдповiдно до цього iснує паралель мiж фiзичною долею малої iзраїльської нацiї та духовним життям усiх вiруючих у месiю всього свiту. Господь дiє поза часом. Одкровення про пересохлi кiстки, якi бачив Iєзикiль, стосується не тiльки фiзичного вiдродження iзраїльського народу, але також i закладiв церкви, що просувається в нашi днi до нового духовного життя на бiльш високому щаблi.

Воз'єднання пересохлих кiсток, яке описує Iєзикiль, повинно стосуватися також i Тiла Христового, чиї члени дiють у взаємнiй гармонiї. Кожна кiстка може символiзувати окрему християнську деномiнацiю. У кожної з них окрема функцiя в тiлi, але коли вони згуртованi разом, то утворюють велику армiю. Господь надихає духом життя мертвi заклади. Коли Iєзикiль описує великий шум, можливо, вiн має на увазi хвилювання, що вiдбувається на фонi зростаючої духовностi в багатьох християнських церквах, якi не були пробудженi до цього моменту, а також на фонi вiдродження юдаїзму до нового життя.

Месiянський юдаїзм (Месiянськi євреї. Євреї за Iсуса.) - це поняття, що використовується в мiжконфесiйнiй i полiтико-iдеологiчнiй полемiцi для позначення: (а) юдеїв, якi прийняли християнство; (б) осiб єврейської нацiональностi, якщо сповiдають християнство; (в) християн (не залежно вiд нацiональної приналежностi), свiтогляд яких визначається юдейським свiтоглядом. У даному значеннi поняття юдаїзм, як правило, має негативне забарвлення. В ортодоксальному юдаїзмi (митнагдим, хасидизм та iн.) Юдеї сприймаються як вiдступники, котрi пiддалися на хитрощi християнських мiсiонерiв i батькiв, якi зрадили вiру. Ця позицiя має жорсткий характер: якщо навiть євреї-атеїсти вважаються членами юдейської громади, то євреям якi охрестилися i визнають основнi положення християнського вчення (зокрема, боголюдну природу Христа або трисутнє вчення), вiдмовляється у правi входження в громаду i, вiдповiдно, у пiдтримцi i допомозi з її боку. У християнських колах насторожене (а в радикальних антисемiтських течiях рiзко вороже) ставлення до юдеїв пов'язано зi сприйняттям їх як носiїв потенцiйної небезпеки розмивання справжньої вiри i проникнення в християнство елементiв юдаїзму. Багато в чому це пов'язано з уявленням про вiдсутнiсть монопольного впливу християнської церкви на юдаїзм, для яких зберiгають силу два джерела авторитету -- християнське вчення i традицiї нацiональної культури. [73, С. 199].

Розглянемо, що вони пишуть самi про себе.

Хто ми такi?

Декларацiя месiянського юдаїзму

Що означає назва нашої органiзацiї? Назва нашої органiзацiї говорить сама за себе: хто ми, у що ми вiримо i чим займаємося. Ми, звичайно, могли б обрати собi менш суперечливе iм'я, але iснуюче найбiльш швидко, легко i правильно дає людям знати, хто ми такi i чого хочемо.

Скiльки вже iснують "Євреї за Iсуса"? Ми дуже полюбляємо це питання, тому що воно дає нам можливiсть посмiхнутися i сказати: "приблизно з 32 року нашої ери, можливо, на рiк бiльше чи на рiк менше". Цей жарт нагадує людям, що якась частина євреїв завжди вiрила в Євангелiє i проповiдувала його i що ми наслiдуємо ту саму традицiю. Насправдi назва руху "Євреї за Iсуса" почалась як лозунг. Наприкiнцi шiстдесятих Дух Святий привiв тисячi цiлеспрямованих молодих людей до вiри в Iсуса, i багато iз цих людей були євреями. У вереснi 1973 року Мойш Розен офiцiйно заснував органiзацiю "Євреї за Iсуса". Розен, ветеран месiянської дiяльностi серед єврейського народу, був виконавчим директором мiсiї протягом 23-х рокiв. Своїм творчим пiдходом до проповiдi Євангелiя вiн революцiонiзував методи Євангiлiзацiї i поширюванi матерiали, i ми вважаємо його видатним стратегом i тактиком у сферi Єврейського Євангiлiзму. Вiн ще й досi є постiйним спiвробiтником "Євреї за Iсуса" i членом ради директорiв нашої мiсiї. Давид Брiкнер-єврей, вiруючий у п'ятому поколiннi в Iсуса. Вiн був призначений виконавчим директором мiсiї у травнi 1996 р., займаючи до цього рiзнi керiвнi посади протягом перших 17-ти рокiв свого служiння в мiсiї.

Сьогоднi вiддiлення мiсiї "Євреї за Iсуса" працюють у десяти країнах свiтi: США i Канадi, Аргентинi i Бразилiї, Росiї i Українi, Австралiї i Нiмеччинi. Є також iнформацiя про нашу мiсiю iталiйською, угорською i персидською мовами.

У що ми вiримо?

Ми вiримо, що Писання Старого i Нового Завiтiв богодухновеннi, в оригiналi своєму абсолютно безпомилковi у буквальному значеннi цього слова та мають повну i остаточну владу в усiх питаннях вiри i життя.

Ми визнаємо цiннiсть традицiйної єврейської лiтератури, але тiльки у тих випадках, де вона пiдтверджується Словом Божим. Ми нi в якому разi не вважаємо її обов'язковою для життя чи вiри.

Ми вiримо, у суверенного Бога, який iснує у трьох iпостасях: Отець, Син i Дух Святий, досконалого у святостi, нескiнченного в мудростi, безмежного в силi i неосяжного в любовi; Бог є джерелом усього творiння, i все постало через безпосереднiй прояв Його сина.

Ми вiримо, що Бог-Отець є начальником вiчного спасiння, полюбивши свiт i вiддавши Сина Свого заради нашого спокутування. Ми вiримо, що Месiя Iсус вiчно сущий i що вiн рiвний Боговi-Отцю, що Вiн прийняв образ людський через народження вiд дiви i має як божественну, так i людську природу.

Ми вiримо в Його безгрiшне життя i досконале послухання Закону; в Його замiсницьку смерть, поховання, воскресiння в тiлi, вознесiння на небо, первосвященницьке заступництво та особисте повернення у силi i словi.

Ми вiримо, що Дух Святий рiвний Отцю i Сину i так само вiчний; що Вiн дiяв пiд час створення всього сущого i продовжує дiяти у проведiннi, що Вiн виявляє свiт про грiх, праведнiсть i суд i що Вiн вiдроджує, освячує, хрестить, перебуває, захищає, освiчує, спрямовує i дає дари всiм вiруючим.

Ми вiримо, що Бог створив людину за Своїм образом: що через непослух наших прабатькiв в Едемському Саду вони втратили цноту i разом зi своїми нащадками були вiддiленi вiд Бога, зазнаючи фiзичної i духовної смертi, i що всi людськi iстоти, окрiм Iсуса Месiї, є грiшниками за своєю природою i справами.

Ми вiримо, у тiлесне воскресiння праведних i неправедних, у вiчне блаженство спасенних i вiчне усвiдомлюване покарання неспасених.

Ми вiримо, що Iсус Месiя помер за нашi грiхи, згiдно з Писанням, як замiщальна i спокутувальна жертва; що всi вiруючi у Нього оправдовуються не якимись справами праведностi, якi б вони створили, а Його досконалою праведнiстю i очищувальною кров'ю, i що немає iншого iменi пiд небом, яким належало б нам урятуватися.

Ми вiримо, що Iзраїль iснує як народ заповiту, i через цей народ Бог продовжує здiйснювати Свою мету; що Церква - це обраний народ, який складається з євреїв, i язичникiв, котрi вступили у Новий Завiт з Богом i визнають Iсуса Месiєю та Спасителем (Спокутувальником). Ми вiримо, що Iсус Месiя повернеться особисто, щоб виконати пророковану ранiше мету Свого Царства. [23].

П'ять пунктiв месiанського бачення

Месiянське бачення є вiдкриттям i розумiнням наступного:

-- Бог продовжує бути вiрним Iзраїлю та єврейському народовi i має план використати єврейський народ як свiтло свiтовi (як свiтло для iнших народiв).

Завiт:

-- Бог має вiрний намiр будувати на основi Завiту, який Вiн залишив Аврааму.

-- Буття 12:3 - постiйний принцип.

-- Бог вiрний, якщо навiть Iзраїль не вiрний. Левiт 26:44-45 - "I тодi, як вони будуть на землi ворогiв їхнiх, Я не зневажаю їх i не вiдчураюсь їх до того, щоб знищити їх, щоб порушити Завiт Мiй iз ними; бо Я Господь, їхнiй Бог. Згадаю для них Завiт iз предками, котрих я вивiв iз землi Єгипетської перед очима народiв, щоб бути їхнiм Богом. Я Господь".

-- Новий Завiт - це також Завiт з єврейським народом (домом Iзраїля i домом Iуди) Iєремiя 31:31-37.

-- Ця обiтниця була зроблена через єврейського пророка Iєремiю єврейському народовi (Iзраїлю та Iудi) i є частиною єврейських Писань.

-- Завiт Синайський не може бути вiрно виконаний жодною людиною - це не є лише просто єврейська проблема.

-- Бог обтяжує Себе сталiстю дня i ночi та iншими природними законами;

-- Бог вiрний заради наших вiрних предкiв, котрих Вiн любить.

-- Римлянам 11:28-29: "щодо Благовiщення, вони вороги заради вас; а щодо обраностi улюбленi Божi ради батькiв. Бо дари i покликання Божi незаперечнi".

-- Амiда / Моне-есре: - Хто пам'ятає вiрнiсть наших батькiв.

-- Мiсiянська община є реальним пророчницьким свiдченням як для єврейського суспiльства, так i для, не євреїв-християн.

1). Сам факт нашого iснування є свiдченням.

2). Євреї розглядають месiанський iудаїзм як рух органiзацiй.

3). Iснує синегiрiя, що дiє в общинах: разом ми робимо бiльше.

4.) Кожна робота має значення. (Людина, яка миє склянки пiсля дiтей ясельної групи, також допомагає виконанню спiльного бачення).

5). Ми говоримо про людей, якi особисто залученi, а не просто симпатизують. Важливо не тiльки любити євреїв чи єврейське, але посвячення - бути вiрним.

6). Ми за плюралiзм думок, однак люди, якi виступають проти месянського руху, що має основну спрямованiсть на спасiння євреїв або вносить незгоди i розбрат, не можуть перебувати в месiанськiй общинi.

7). Євреям 10: 22-25: "Та стаємо... Будемо триматися... Будемо уваженi... Не будемо залишати зiбрання свого". Грецьке слово, що означає "зiбранням своїм" - "синаголен". Синаголен - це грецьке слово, яке у своєму первинному значеннi описує спiльне зiбрання, i i тiльки пiзнiше його стали пов'язуватися iз позначення будiвлi, у якiй цi зiбрання вiдбувалися.

8). Нам потрiбно жити у своєму життi таким чином, який надихав би людей шукати Господа i йти за Ним. Ми не можемо бути просто чимось незвичайним або якимось єврейським "музеєм".

9). Бог дiє одночасно в Iзраїлi як народi i Церквi. Ми не вiддiляємо себе вiд Церкви, як Тiла Месiї, i не вiддiляємо себе вiд народу Iзраїлю (див.: Паралелi мiж Iзраїлемi Церквою, 1967 та Харизматичне оновлення).

-- Мiж тим, щоб бути євреєм i вiрити Iєшуа, iснує гармонiя.

1). Є наступнiсть мiж єврейськими Писаннями i Писаннями Нового Завiту.

2). Тора є основою для пророчницьких писань та послань i разом (iз Танахом) вони є пiдставою для писань апостолiв та Нового Завiту.

3). 2-е Тимофiю 3:15-17. Тут iде мова про писання, яке у часи Павла було Танахом.

4). Дiяння 21:20. Тисячi євреїв, тисячi iудеїв, якi повiрили i були рiвнi за Торою.

5). Євреї, якi не бачуть цiєї гармонiї, приходять до кризи ототожнення чи кризи тотожностi.

6). Оскiльки не iснує справжнього конфлiкту мiж тим, щоб бути євреєм i наслiдувати Iєшуа, ми повиннi дотримуватися нашої єврейської приналежностi.

7). Iєшуа був i є євреєм (Дiяння 26:14-15), який залишається у вiчностi позначеним як "лев iз колiна Iудиного". (Откр. 5:5).

8). Євреї i неєвреї - немає рiзницi мiж iудеєм та еллiном в обраннi, служiннi i тiлi ролi, яку призначив кожному Бог вiдповiдно до своїх планiв (як для нацiї в цiлому, так i для кожного iндивiдуально).

9). Для неєвреїв: їм не потрiбно говорити "Я єврей", але "духовний син чи духовна дочка Авраама".

Язичнику, неєврею, не потрiбно приймати iудаїзм, але мати любов до євреїв.

10). Не повинно бути рiзницi мiж євреями i не євреями у розумiннi фаворитизму ("улюбленцi"). Однак є рiзниця у розумiннi покликання та приналежностi.

11). Виход 19:5-6 i 1-е Петра 2:9 було написано євреями про те, що вони є величним священством та народом - священиком. Це причина не для духовної гордостi, а для великої вiдповiдальностi.

12). Не євреї мають особливе мiсце у серцi Божому,

а). Божий дiм стане домом молитви для всiх народiв (Iсайа 56:9).

в)Вiруючi неєвреї повиннi своєю вiрою збуджувати ревнощi в євреїв (Римлянам 11:11).

с). Бог хоче використати неєвреїв для того, щоб повернути євреїв назад до бога Iзраїля (Iсайя 49:22-23).

-- Iснує тiльки один божий план спасiння: через присвячення життя Iєшуа ха Машiах.

1). Не iсную двох планiв спокутування. Без цього переконання ви можете просто спасувати у цiлi боротьби.

2). Iоан 14:6: "Я є путь i iстина i життя; нiхто не приходить до Отця, як тiльки через Мене," - так говорить Iєшуа.

3). Iоанн 3:36: вiруючий у сина має вiчне життя.

4). Призначення Писання (Римлянам 1:16) - проголошувати Благу Вiсть спочатку євреєвi, а потiм i неєвреїв, бо це є силою Божого до спасiння. Цей прiоритет є обов'язковим, а не вибiрковим.

-- Глибоке очiкування, пробудження єврейського народу останнiм часом.

1). Римлянам 11:15 "що буде їхнє прийняття, як не життя iз мертвих?"

2). Римлянам 11:26: "I так увесь Iзраїль урятується". Примiтка: єдина нацiя, якiй таким чином обiцяно загальне спасiння.

Захарiя 12:10 "А на дiм Давида i на жителiв Єрусалиму виллю дух благодатi та замилування, i вони поглянуть на Нього, Котрого пронизали, i будуть плакати за Ним, як плачуть за єдиним сином, i сумуватиме, як сумують за первiстком".

3). Наша есхатологiя повинна включати розумiння того, що Бог завжди оберiгає залишок вiруючих у єврейському народi i розумiння того, що Бог хоче досягти євреїв зараз. Ми можемо бути вiдкритi для багатьох форм, есхатологiї, однак ми не сприймаємо тi, якi вiдкладають Боже служiння євреям як євреям до якогось далекого майбутнього, такою, як мiлленiум чи велика скорбота.

4). Наша есхатологiя повинна не затримувати, але надихати євангелiзацiю для євреїв, що продовжується постiйно.

5). Есхатологiя не повинна обмежувати Бога. Бог використовує багато шляхiв для того, щоб зробити багато речей, навiть часто дивуючи нас. Отже, ми повиннi бути гнучкi i сприйнятнi до навчання. [24].

Етика i мораль

Месiянський юдаїзм захоче визначитися з такими питаннями моральностi, як милосердя, доброта, справедливiсть, синiвська (доньчина) любов, смиреннiсть, чистота, святiсть, добропоряднiсть, прощення, стриманiсть i дерех-ерец (буквально - "шлях Землi", тобто те, як варто поводитися стосовно iнших). Сюди входять i такi практичнi питання, як чеснота працi, навчання, обов'язки працiвникiв i роботодавцiв; такi питання цивiльного закону, як оподатковування, обов'язок правителiв, незаконний прибуток, порушення в справах i словах; проблеми, що впливають на вiдносини мiж соцiальними класами, особисте i суспiльне милосердя, справедливiсть, iстина i свiт. Також вiн побажає звернутися до таких характерних питань сучасностi, як сексуальнi меншини, аборти, евтаназiя, геноцид, вiйна, екологiя, палiння i так далi. Те, що всi цi теми перерахованi в одному короткому роздiлi, не означає, що вони не настiльки важливi! Нинi месiянський юдаїзм, мабуть, так переймається обрядовiстю тiльки тому, що вiн знаходить в пошуках свого самовизначення. Але ми також знаємо, що i цi бiльш глибокi питання вимагають нашої уваги i не можуть бути залишенi осторонь.

4. МЕСIЯНСЬКА ГРОМАДА ЯК ФОРМА ЮДЕЙСЬКОЇ САМООРГАНIЗАЦIЇ.

4.1. Соцiальнi особливостi життя месiянської громади.

Юдаїзм розглядає всi сфери життя людини. У цьому роздiлi ми б хотiли поговорити про цi сфери i торкнутися кiлька питань, якi ставить перед собою месiянська єврейська галаха. Особливо ми вiдзначимо те, як повиннi жити месiянськi євреї.

а. Особисте i сiмейне життя

Перед месiянськими евреями стоїть багато невирiшених питань з особистого i сiмейного життя. Чи варто використовувати месiянським євреям мiкву (ритуальний басейн), i якщо варто, то коли, навiщо i чому? Чи варто месiанським єврейським парам дотримуватися бiблiйної заповiдi про нiде (вiддiлення чоловiка i дружини пiд час i пiсля менструального перiоду жiнки)? Чи потрiбно месiанському євреєвi вимовляти щоденнi благословiння? Чи повиннi вони дотримуватися кашруту?Чи потрiбно їм прикрiплювати до дверей мезузи? Чи варто їм будуючи дiм залишати одну стiну незаштукатуреною як нагадування про зруйнований Храм? Чи повиннi месiанськi євреї-чоловiки носити цицийот, кiпу, накладати тфiлiн?

Але на наш погляд головною проблемою є мiжнацiональний шлюб та сiмейне виховання в так званих "змiшаних" сiм'ях.

Перед євреями рiзних країн свiту протягом останнiх кiлькох десятилiть досить часто стоїть проблема змiшаних шлюбiв. Етнiчна iдентичнiсть нащадкiв таких шлюбiв, незважаючи на появу за останнi роки цiкавих дослiджень, вивчена набагато гiрше. Мiж тим, це питання має велике наукове i практичне значення, оскiльки кiлькiсть змiшаних шлюбiв серед євреїв України, як, втiм, й iнших країнах дiаспори, продовжує неухильно зростати. Цiлком можливо, що багато аспектiв iнтеграцiї українських євреїв та їхня мiграцiйна поведiнка надалi будуть значною мiрою обумовлюватися характером етнiчної iдентичностi людей, якi є євреями лише на половину (чи навiть на чверть).

Чисельнiсть таких людей визначити доволi важко. В останнi роки, як вiдзначають багато дослiдникiв, вiдбувається стрiмке "вимивання етнiчного ядра", тобто людей котрi народилися в моноетнiчних шлюбах, а частка людей, якi народилися у змiшаних шлюбах, збiльшується.

Так, Л. Берман вiдзначав, що чоловiки-євреї у США частiше схильнi брати змiшаний шлюб, нiж жiнки, а особи, якi беруть такий шлюб, часто роблять це у бiльш пiзньому вiцi, нiж люди, котрi беруть моноетнiчний шлюб. За його спостереженнями, євреї, якi живуть у невеликих мiстах, беруть змiшанi шлюби частiше, нiж мешканцi великих мiст (що цiлком очевидно, оскiльки в останнiх вибiр ширший шлюбного партнера, не кажучи вже про те, що жителi великих мiст звичайно бiльш "космополiтичнi" у своїй поведiнцi та цiнностях). Дослiдник указував, що отримання вищої освiти i досягнення успiхiв у соцiальнiй та економiчнiй сферi також сприяють зростанню кiлькостi змiшаних шлюбiв.[74, С.36].

За даними перепису, проведеного 1990 року серед єврейського населення США, 52 % американських євреїв, якi взяли шлюб пiсля 1985 року уклали шлюбний союз з не євреями. Багатьох зарубiжних дослiдникiв хвилює питання, яким чином змiшанi шлюби впливають на єврейську iдентичнiсть. На думку Е. Майера i С. Шейнголда, наприкiнцi 70-х рокiв у змiшаних шлюбах чоловiк-єврей, як правило, наполягає на своїй єврейськiй iдентичностi, але замало робить для пiдкрiплення цього твердження. Iншi автори пiдкреслюють, що мiж змiшаними шлюбами та єврейською iдентичнiстю спостерiгається значна негативна кореляцiя i, вiдповiдно, змiшанi шлюби повиннi розглядатися як перешкода досягненню високого рiвня єврейської iдентичностi. До того ж, за даними деяких американських дослiдникiв, змiшанi шлюби менш мiцнi, нiж моноетнiчнi єврейськi шлюби. Тiльки третина нащадкiв змiшаних сiмей висловлюють бажання взяти шлюб з євреєм (єврейкою), хоча реакцiя їхнiх батькiв на взяття змiшаного шлюбу, як правило, буває дуже негативною. У США навiть створюються спецiальнi центри з надання психологiчної та психотерапевтичної допомоги тим, хто взяв змiшаний шлюб. [74, С.37].

Етнiчна iдентичнiсть нащадкiв змiшаних шлюбiв значно вiдрiзняється вiд iдентичностi людей, народжених у моноетнiчних сiм'ях. Зазвичай вона не так виражена як в останнiх. У низцi випадкiв вона має доволi "розпливчатий" характер, iнколи подвiйний, iнколи досить яскраво, хоча i незвично, виражений; у деяких випадках єврейська iдентичнiсть може взагалi бути вiдсутньою або принаймнi латентною. Вона значно варiює залежно вiд професiйної i соцiальної приналежностi, культурного оточення та низки iнших факторiв. Етнiчна iдентичнiсть в осiб змiшаного походження - це проблема особистого вибору, який залежить не стiльки вiд самого факту народження, стiльки вiд багатьох внутрiшнiх i зовнiшнiх обставин - виховання, соцiокультурного середовища, соцiально-економiчно та полiтичної обстановки. Люди, якi народилися у змiшаних сiм'ях, iнколи впродовж життя змiнюють свiй вибiр щодо етнiчної iдентичностi (буває, неодноразово).

Про те, що таке єврейський народ i єврейська iдентичнiсть написано дуже багато. Однак тут необхiдно згадати, що ще на свiтанку вивчення росiйського єврейства С.М. Дубнов писав, як на змiну розумiння єврейства як конфесiйної та антропологiчної групи - розумiнню спiльностi релiгiї i походження приходить розумiння iнше: як "духовної нацiї", в основi якого лежить спiльнiсть iсторичної долi. [75, С.110].

За кордоном дослiдження етнiчностi (етнiчної iдентичностi) нерiдко проводяться в рамках психологiчної науки (на особистiсно-психологiчному та етнопсихологiчному рiвнях). Особистiсно-психологiчний пiдхiд передбачає вивчення когнiтивного аспекту етнiчностi, дослiдження уявлень про свою етнiчну приналежнiсть, її роль для кожної окремої людини, її мiсце у структурi особистостi.

Тому для нас немало важливим є питання про те, що вiдрiзняє людей частково єврейського походження вiд оточуючих їх етнiчних, соцiальних та релiгiйних груп.

Ми пропонуємо ставитися до такого шлюбу не з позицiї "погано" чи "добре", "припустимо" чи "неприпустимо", а як до здiйсненого факту. А якщо це факт, то необхiдно вивчити, яким чином змiшанi шлюби впливають на єврейську iдентичнiсть, якi вiдбуваються внутрiшньо сiмейнi процеси з цього приводу i, нарештi, з'ясувати, чи виключати такi сiм'ї з єврейського свiту, чи нi. Що для людей частково єврейського походження є основними "стовпами" єврейської iдентичностi? Юдаїзм, пам'ять про Холокост, iснування та пiдтримка держави Iзраїль, антисемiтизм, художня лiтература, музика, театр, участь в общинному життi або ж послуги, що надаються нашими Хеседами? Чи є в них труднощi у спiлкуваннi з галахiчними євреями?

Чи можна погодитися з тим, що нащадки змiшаних шлюбiв компенсують демографiчнi втрати. Важко перевiрити твердження А.Ю. Мiлiтарьова про те, що в Росiї за останнi десять рокiв змiшанi шлюби не лише не сприяють асимiляцiї, але й навпаки - збiльшують кiлькiсть людей, якi iдентифiкують себе з євреями. [76, С.22]. Як бачимо, це вiдбувається далеко не завжди; крiм того, важко сказати, настiльки стiйка i довговiчна єврейська самоiдентичнiсть.

Вiдома американська письменниця Бел Кауфман, внучка Шолом Алейхема, iнтерв'ю з якою було опублiковане в газетi "Єврейське слово" (N30 (153) за 2003 рiк, на запитання кореспондента про те, як вона ставиться до свiтських i ортодоксальних євреїв, якi часто не розумiють одне одного, вiдповiла: "По-моєму, для того, щоб бути справжнiм євреєм, немає потреби молитися кожного ранку i мати кошерну кухню. Це лише ритуал. Мене не турбує, що багато євреїв iдуть у синагогу тiльки у свята. Важливо вiдчувати себе євреєм. I головне, знати єврейську культуру, лiтературу, iсторiю". [77].

Подiляти чи не подiляти погляди деяких дослiдникiв, згiдно з якими надiя на вiдродження росiйського єврейства пов'язана бiльшою мiрою з нащадками змiшаних шлюбiв, покаже життя. За великим рахунком, що б ми не казали, євреї майбутнього будуть вiдрiзнятися вiд євреїв минулого. Безумовне одне: необхiдно всiляко стимулювати єврейську складову таких шлюбiв. А щоб це не перетворювалось на "гру" потрiбно постiйно вiдслiдковувати внутрiшньо сiмейнi процеси таких сiмей на бiльш-менш науковiй професiйнiй основi, пiдготувати для цього вiдповiдних спецiалiстiв, а також програми та рекомендацiї.

Адже, як сказав Раббi Гарольд Кушнiр... "Юдаїзм, якщо його правильно розумiти, може врятувати ваше життя вiд убогої буденностi. Проте бiльше нiчого вiн вам дати не може. Вiн просто може зробити ваше життя бiльш гiдним. Мета - не у виживаннi єврейського народу. Це засiб. Головна мета - зробити свiт таким, яким Бог створив його на початку, Творiння". [78, С.537].

Так давайте виявимо мудрiсть, хоча "при многостi мудроти множиться й клопiт, хто ж пiзнання побiльшує, той побiльшує й бiль!.."

Тому яка мудрiсть, якщо вдуматися, звучить у словах: "Вислухаємо сутнiсть усього: бiйся Бога i заповiдей Його дотримуйся, тому що в цьому все для людини; бо всяке дiло Бог приведе на суд, i все таємне, гарне воно чи погане" (Екклезiаст 12:13,14). Звiдси випливає, що Бог був необхiдним людям, щоб вони покорилися, боялися робити зло, а дотримання заповiдей, як вважали давнi мудрецi, могли виховувати людину, тiльки в дусi добра i справедливостi. А все зло, нехай навiть таємне, завжди стає явним i буде засуджено.

Незважаючи на те, що християнськi апостоли переконували, що не варто вiруючим через рiзнi релiгiйнi погляди розривати сiм'ю, оскiльки дiти - це основне в сiм'ї, життя у низцi таких сiмей стає неможливим через фанатизм та недостатнє розумiння сутi релiгiї. Мухаммед (Магомед) також був терпимим до iнших релiгiй i до цього закликав свiй народ.

У сучаснiй атеїстичнiй сiм'ї вiруючого можуть не зрозумiти, оскiльки сприймають релiгiю як таку собi казку, придуману якось для неосвiченого народу. [79, С.344]. Воно до певної мiри так i є, але в Бiблейських писаннях, а Бiблiя - це просвiтницька книга, чи то бач книги, дуже багато правильних фiлософських думок, дуже багато викладено прадавнiх знань, звiдки ми дiзнаємося про давню iсторiю; в них викладенi правила людського спiвжиття, даються поради щодо збереження сiмейного щастя, виховання дiтей, говориться про тлiннiсть прагнення людини до слави, влади, засуджується жадiбнiсть i насильство, говориться про необхiднiсть бережливого ставлення до всього земного i таке iнше, а це значить, що християнський свiтогляд нiяк не може зашкодити сучасному суспiльству.

Але, звичайно, i з безграмотним фанатом, який не розумiє сутi релiгiї, жити в однiй сiм'ї дуже важко. Добре, якщо в сiм'ї є мудра, грамотна людина, котра зумiє цьому фанату розтлумачити суть релiгiї та її коренi. Звичайно, атеїсту може здатися вiруючий фанат, з його надмiрним поклонiнням "неiснуючому" Богу - духу святому, вершителю долi i всього на Землi, - просто людиною iз хворою психiкою, а тим паче, якщо вiн ще почне розповiдати про пiдступи Сатани. Зрозумiло, що за такого поєднання у сiм'ї не буде миру i дiти також будуть емоцiйно i фiзичного спустошеннi. Надмiрне насадження релiгiї тими давнiми методами, до того ж iще радикальнiшими, нiж це робили апостоли, призведе грамотне, освiчене, а тим паче атеїстичне суспiльство, що давно позбулося релiгiйних догм, не до добра, а до протистояння недовченої низько iнтелектуальної маси людей, якi належать до рiзних релiгiй, релiгiйних напрямкiв, сект, та грамотних, iнтелектуальних, з фiлософським складом мислення представникiв людства.

Тепер уряди наших держав, що не зумiли побудувати нормальнi людськi стосунки, а зумiли тiльки зруйнувати їх, починають визнавати патрiархальнi основи сiм'ї зi старшинуванням чоловiка i покiрнiстю дружини, i в цьому їм допомагає догмат, записаний за часiв патрiархату в Єфесянам 5:33: "Так кожен з вас та любить свою дружину, як самого себе, а дружина та боїться свого чоловiка". Богобоязливiй i покiрнiй дружинi, яка поступлива i доброзичлива, легше виявляти богоугодну слухнянiсть, як пишеться в Єфесянам 5:22,23. Теплi "приправленi сiллю" слова допомагають зменшити число можливих зiткнень (Колосянам 4:6; Притчi 15:1). Божа мудрiсть переконує, що потрiбно швидко залагоджувати суперечку, а за допомогою добрих напутнiх слiв вiдновлювати мир, а не лягати спати "у гнiвi" (Єфесянам 4:26,28,31). Одна дружина-християнка сумирно призналася: "Я звернулася до Бога з палкою молитвою i пiсля цього вiдчула, як його дух спонукав мене обiйняти чоловiка". Слово Бога радить: "Нiкому не вiдповiдайте зло за зло [...] Перемагай зло добром". (Римлянам 12:17-21).

Дiтям, котрi живуть у релiгiйно роздiлених сiм'ях, дається порада: "Будьте слухняними батькам вашим в усьому, бо це богоугодно Господу" (Колосянам 3:20). А порада, записана у Дiяннях 5:29, "Коритися бiльше Богу, анiж людинi" деякою мiрою стосується християнської молодi. Це не той випадок, коли молодiй людинi доведеться вирiшувати, як дiяти у якiйсь неординарнiй ситуацiї. Добре, звичайно, якщо молода людина, керуючись знаннями Бiблiї, вiдмовится вживати наркотики, алкоголь, вiдмовится вiд спроб насильства над iншою людиною, брати участь у непорядних заходах. Але людина повинна бути доброю, не жадiбною, альтруїстичною, не злою, не жорстокою, стриманою, не владолюбною, не пихатою, не лише через страх перед Богом, як виховує релiгiя (тобто її метод тримати людину у страховi перед Богом, а дружину - у страховi перед чоловiком), а сама по собi. Людство повинне усвiдомити, без страху згори, що це його єдиний життєвий шанс, єдине життєве кредо, яке воно повинне усотувати в себе змалечку вiд батька й матерi, вiд учителя, вiд суспiльства.

У цьому випадку правильнiше звучать слова Павла, зверненi до свого соратника Тимофiя: "Дав нам Бог духу не боязнi, але сили i любовi i цнотливостi" [здорового глузду] (2 Тимофiю 1:7).

Ось якi поради дає релiгiя релiгiйним дiтям, котрi живуть в атеїстичних сiм'ях чи сiм'ях з iншим вiросповiданням. Оскiльки ти мiркуєш, керуючись бiблейськими iстинами, то з деяких питань ти можеш розходитись в поглядах з батьками. Проте це не робiть їх твоїми ворогами. Навiть якщо вони не є посвяченими служителями Iєгови (Яхве), - вони заслуговують належної поваги (Єфесянам 6:2). Соломон сказав: "Слухайся батька твого: вiн народив тебе; i не нехтуй матiр'ю твоєю" (Притчi 23:22). Постарайся зрозумiти їхнiй бiль, коли вони бачать, що ти сповiдуєш незрозумiлу для них вiру. Спiлкуйся з ними, i "сумирнiсть твоя хай буде вiдома" (Фiлiп'янам 4:5). Дiлись iз ними своїми почуттями i тривогами. Твердо тримайся Божих принципiв i все ж таки, "якщо можливо з твого боку, будь у мирi з усiма людьми" (Римлянам 12:18). Те, що ти слухаєшся своїх батькiв, зараз показує Iєговi, що ти хочеш бути одним зi слухняних пiдданцiв Царств у майбутньому. А ось як на принципах Бiблiї журнал "Сторожевая башня" за червень 1995 року навчає поводити себе в сiм'ї одного з вiруючих подружжя в релiгiйно роздiленiй сiм'ї: "Кожного дня розмiрковуй про благословення i користь його угодної покiрностi в релiгiйно роздiленому домi. Старайся виявляти слухнянiсть... Не слабни" (Галатам 6:9). "Виявляй терпiння перед лицем важких обставин та несправедливостi, помишляючи про Бога" (1 Петра 2:19,20). До тих пiр, поки не порушуються праведнi принципи i закони Iєгови, виявляй покiрнiсть. Це вказує на вiдданiсть улаштуванню Iєгови. Твоя благоугодна поведiнка може навiть урятувати життя твого шлюбного супутника, дiтей чи батькiв (1 Петра 3:1; 1 Коринфянам 7:16 [80]).

Твоя безкомпромiсна слухнянiсть i вiдданiсть правильним моральним нормам та цiнностям - це надiйний захист для тебе i твого невiруючого шлюбного супутника. Вiрнiсть змiцнює сiмейнi узи. У Притчах 31:11 про доброчесну та вiддану дружину говориться: "Впевнене в нiй серце чоловiка. I можливо, твоя цнотлива i глибока повага до невiруючого чоловiка вiдкриють йому очi. Можливо, вiн прийме iстину Бога".

Поза всяким сумнiвом, богоугодна покiрнiсть дорогоцiнна, вона врятує життя людей. Молись про те, щоб вона була у твоєму сiмейному життi. Це принесе сiмейний спокiй та прославить Iєгову. Варто лише додати, що нашому освiченому свiтi, особливо у країнах зi 100-вiдсотковою грамотнiстю, як наша Україна, вiрити в iснування Бога i бути слухняними йому (а фактично порадам, настановам, переконанням моралi, що проповiдували люди двi i бiльше тисяч рокiв тому) - просто дивина. Немовби їх не навчали не менш гуманної моралi комунiстичного суспiльства, яке зрадила аморальна правляча верхiвка. Звичайно, молодь, котра виросла за часiв перебудови, не пiзнала цiєї моралi, через це саме вона, в основному, i пiддається принципам релiгiйної моралi, яка є для неї прикладом життєвого добробуту.

Проте релiгiйно роздiленi сiм'ї не завжди вдається зберегти, i подружжя, як громадяни, звертаються до суду. Як же чинить суд, якщо в сiм'ї сповiдуються рiзнi релiгiї i через це починається процес шлюбного розлучення? Багато судiв прагнуть уникнути непотрiбних спорiв про релiгiйнi погляди батькiв, установлюючи певнi принципи. Наприклад, сприяти збереженню мiж батьками i дiтьми повноцiнних стосункiв, тобто батьковi й матерi дати можливiсть "займатися разом iз дитиною своїми звичними справами, у тому числi i релiгiєю, щоб вона бачила батькiв такими, якими вони є насправдi. У того, хто користується правом на вiдвiдини, повинна бути повна можливiсть вести природний, звичний для себе спосiб життя коли дитина перебуває з ним; заборонити одному з батькiв, який користується правом на вiдвiдини, прищеплювати дiтям свої релiгiйнi переконання - означає зазiхнути на його свободу вiросповiдання, за винятком тих випадкiв, коли наявнi незаперечнi докази того, що дiтям неминуче буде завдано iстотної шкоди. Дотримання суддями цих принципiв вiдповiдає конституцiйному праву батькiв та їхнiх дiтей щодо свободи вiросповiдання.

Якщо батьки, котрими рухають релiгiйнi переконання, розлучившись, не можуть домовитись про спiльну опiку, то тут питання вирiшує суд. Виконуючи всi постанови суду про опiку, навiть якщо вони здаються несправедливими, християнин, як вважає сучасна релiгiя, виявляє покiрнiсть вищiй владi" (Римлянам 13:1).

Бiблiя наводить приклад богобоязливих батькiв, якi з тiєї чи iншої причини були розлученi зi своїми дiтьми. Наприклад, Авраам i Iохаведа, батьки Мойсея, переймаючись його добробутом, поклали його в кошик i поставили його "в очеретi бiля берега рiчки". Коли немовля взяла до себе дочка фараона, вони покладалися на Iєгову. Мудрiсть i вiрнiсть тих батькiв була винагороджена: вони отримали "право на вiдвiдини" i користувалися ним повною мiрою, щоб навчати хлопчика шляхам Iєгови. Мойсей вирiс i став видатним служителем iстинного Бога (Вихiд 2:1-10; 6:20).

Релiгiя, як громадянський суд, виступає за надання права спiлкування з дитиною сторонi, обiйденiй в опiкунствi, якщо , звичайно, ця сторона не буде являти собою безпосередню i суттєву загрозу фiзичному та душевному здоров'ю дитини. I то зустрiчi можуть бути дозволенi за присутностi третьої особи.

Релiгiя вважає, що застосування бiблейських принципiв може пом'якшити душевний бiль, спричинений розлученням: батькам i дiтям радиться вести вiдвертi розмови i ставиться один до одного з розумiнням. Християни можуть давати своїм онукам духовнi настанови i займатися з ними корисними справами, однак дiдусям i бабусям слiд поважати рiшення батькiв щодо релiгiйного виховання, оскiльки моральне i законне право приймати такi рiшення належить батькам (Єфесянам 6:24).

Друга на наш погляд важлива проблема - це роль i мiсце неєвреїв (язичникiв в єврейському тлумаченнi) у месiянських общинах.

Iснує безлiч причин того, чому язичникiв приваблюють месiянськi общини i чому вони вiдвiдують їх, i було б жахливою помилкою припустити, що всi вони вiдвiдують общину через одну й ту саму причину.

Питання язичникiв у месiянськiй общинi складне. Якщо в месiянськiй общинi є декiлька язичникiв, або ж їх там зовсiм немає, або община виражає себе винятково вiдповiдно до єврейських релiгiйних i культурних форм, її звинувачують у спорудженнi "перешкоди розв'язання, що знаходиться посерединi". Однак якщо в общинi знаходиться великий вiдсоток неєвреїв або ж у стилi її поклонiння мiстяться елементи як неєврейської, так i єврейської культури, може засумнiватися в її єврейськiй iстинностi.

Питання, яке необхiдно розглянути, не полягає в тому, яка чисельнiсть язичникiв є великою. В дiйсностi питання полягає в тому, яке мiсце язичники посiдають у месiянських общинах. З одного боку, деякi скаржаться, що у месiанському русi язичники вiдiграють другосортну роль. З iншого боку, через те, що 70-85% месiянських лiдерiв мають неєврейську подружню пару, з боку месiянських лiдерiв робилися чималi спроби захистити статус язичникiв у месiянських общинах.

Тi, хто вiдчуває, що до язичникiв ставляться як до другосортних членiв общини, очевидно, реагують на переважання єврейського етичного самовираження пiд час служiння, тобто культури, з якою язичник, будучи членом общини, може бути незнайомим. Через те, що єврейська культура вiдрiзняється вiд його культури, вiн може сприйняти нестачу свого знання про культуру як дискримiнацiю. В тому, що язичники займають статус другого сорту в деяких общинах, можливо, є частка iстини, але найчастiше це не так. Так язичник, який не вiдчуває себе затишно, перебуваючи в iншiй культурi, природним чином буде вiдчувати вiдчуженiсть, так само, як i вiруючi євреї в язичницькiй церквi.

Багато язичникiв припускають помилки. гадаючи, що їхнi церкви культурно нейтральнi. Насправдi вони вiдображають культуру тiєї етнiчної групи, яка переважає i домiнує в церквi, чи то буде афроамериканська, чи латинська, чи англосаксонська, чи будь-яка iнша етнiчна група. Месiянськi групи не займаються дискримiнацiєю, а висловлюють свою вiру через власну, єврейську "культуру", що базується на Писаннi. Якщо дискримiнацiєю вважається те що месiянськi єврейськi общини є єврейськими у самовираженнi, то, вiдповiдно, общини, якi мають неєврейську орiєнтацiю, також займаються дискримiнацiєю, оскiльки стиль їхнього поклонiння недостатньо єврейський. Проте язичник правильно пристосується до культурних вiдмiнностей.

Прикро, що месiянськi общини у спробi виявити чуттєвiсть до язичникiв часто намагалися зменшити єврейське самовираження на своїх служiннях, i, намагаючись пристосуватися, втратили власну мету i бачення як єврейської общини. У деяких месiянських джерелах було сказано, що месiанське бачення полягає в тому, щоб "єврей i язичник могли стати єдиними". Ця думка може виявитися привабливою для тих, хто прагне втихомирити язичникiв общини, але воно не є месiянським баченням писання. Месiанське бачення полягає у спокутуваннi єврейського народу, а не в покращеннi язичникiв.

В усiх месiянських общинах є неєвреї, i вони займають позицiї вiд члена-спостерiгача до старiйшини, i навiть до лiдера общини. Питання про те, "настiльки далеко може зайти язичник" у месiянськiй общинi, базується не на кастовiй системi, а, наймовiрнiше, на вiдносинах серця людини i духовних дарах.

Для того, щоб почати усвiдомлювати роль язичникiв у месiянських общинах, необхiдно усвiдомити рiзнi причини, через якi, месiянськi общини приваблюють язичникiв. Дехто сформулював це наступним чином: "У месiянськiй общинi iснує три типи людей по-перше, вiруючi євреї; язичники, якi дiйсно люблять євреїв; язичники, якi приходять для того, щоб подивитися, як євреї танцюють". Хоча можна та необхiдно вказати на бiльше чiткi вiдмiнностi, дане спостереження не позбавлене сенсу. Неєвреї вiдвiдують месiянськi общини з рiзних причин. Наступний список - описання рiзних категорiй євреїв.

Перша група язичникiв складається iз тих людей, якi перебувають у шлюбi з євреями. Для цiєї групи участь у справах общини є питанням звиканням i пристосування. Однак їм це вдається легше, нiж iншим не євреям, по їх єднає природний зв'язок природний шлюбний зв'язок та єврейська спадщина їхнiх дiтей. Ця група язичникiв може вважати або не вважати себе євреями, але вони дiйсно вважають себе належними до єврейської общини та єврейського народу. Цi люди схильнi пiдтримувати общину i бути вiрними їй та її баченню. Вони вiрять, що займають законне мiсце у служiннi, i можуть займати в месiянськiй общинi практично будь-яку позицiю.

Друга група язичникiв складається iз тих, "хто любить Iзраїль". Цю групу слiд роздiли на три категорiї. Перша пiд категорiя складається iз тих, хто дiйсно любить єврейський народ i прагне стати його друзями, показати йому любов Iєшуа. Вони вiрять у те, що їхня роль у месiянськiй общинi полягає у її твореннi та змiцненнi внаслiдок любовi до єврейського народу i свого бажання служити Господу. Такi люди - велика допомога i благословення для будь-якої общини. Так само, як i представники попередньої групи, цi люди можуть займати будь-яку позицiю чи посаду, бути лiдерами чи старiйшинами общини.

Друга пiдгрупа складається iз тих хто говорять, що вони "люблять" євреїв i хочуть допомогти єврейському народовi. Однак причина, через яку вони "люблять" євреїв, не полягає в турботi про процвiтання єврейського народу, а радше виявляється в бажаннi отримувати благословення для себе. Вони вiрять в обiтницю Бога Аврааму, яка мiститься у книзi Буття 12:3 "Я благословляю благословляющих тебя и злословящих тебя прокляну; и благословляться в тебя все племена земные".

Для неєвреїв краще прагнути до процвiтання єврейського народу, нiж бажати йому зла. Однак зведення єврейського народу до статусу священного "заклинання удачi" не є щирою любов'ю. Такi язичники зазвичай ображаються, коли євреї не помiчають їхнiх добрих намiрiв, i тодi вони залишають общину, скаржачись на невдячнiсть людей, якi там перебувають. Такя "любов стосовно євреїв - не справжня". У 1-му посланнi Коринфянам 13:5. Павло сказав, що "(любов) не шукає свого". Люди, котрi шукають для себе благословення через "благословiння" євреїв, керуються не любов'ю, а егоїзмом. Така людина не здатна бути справжнiм благословенням для месiянської общини.

Третя пiдгрупа складається з тих, хто не вiдчуває особливої любовi стосовно єврейського народу, а радше полюбляють усе єврейське. Такi люди намагаються стати євреями, наскiльки це можливо, замiсть того, щоб докладати зусиль з метою приведення єврейського народу до Iєшуа.

Часто вони заявляють, що у них iснує така собi "усна сiмейна традицiя" єврейського корiння, що Бог вiдкрив їм, що вони євреї. Якщо їм не щастить знайти далекого предка, який був євреєм, навiть якщо цей зв'язок через подружжя, вони схильнi ставитись до iнших язичникiв як до людей другого сорту, намагаючись бути "такими євреями, котрi бiльшi та кращi, нiж самi євреї". Тодi як вiруючi євреї ледь-ледь встановлюють подiбну кастову систему, вiруючi язичники, якi намагаються узаконити свiй статус, схильнi до критиканства стосовно iнших язичникiв, котрi мають менш переконливий родовiд. Вони понад все схильнi пiдтримувати бiльш традицiйну форму єврейського поклонiння. Вони також схильнi до критики орiєнтованих на язичництво церков, розглядаючи месiянський стиль поклонiння як найбiльш теологiчно правильний та бiльш правдивий щодо бiблiйностi. Ранiше чи пiзнiше такi люди починають критикувати месiянську общину через те, що вона не є для них "по-справжньому єврейською". Вони зазвичай тiльки роблять вигляд, що беруть участь у життi общини, i, врештi-решт, залишають її, не будучи корисними для неї протягом тривалого часу.

Третя група язичникiв складається iз тих, хто не любить нi євреїв, нi єврейськi традицiї. Такi люди не мають романтичних уявлень стосовно євреїв або ж особливої турботи стосовно єврейського народу. Ця група язичникiв вiдвiдує месiянську общину для того, щоб "тримати євреїв на мiсцi". Їхнє ставлення зводиться до того, що вони знаходяться в общинi для того, щоб навчити євреїв, як стати справжнiми "християнами", захистити вiруючих євреїв вiд "поневолення законом". Вони часто звинувачують месiянськi общини у спорудження стiни, що роздiляє євреїв i язичникiв, або ж надання язичникам статусу Гаванетян сьогоднiшнього дня, котрi носять воду та рубають дрова. Такi звинувачення не справедливi. Факт полягає в тому, що не євреї можуть i в багатьох випадках займають в общинi будь-яку вакансiю, аж до лiдера общини. Люди, якi таке говорять, не розумiють сутi i значення слова "мехiца", що означає "розподiльну стiну". Вона була неправильно названа "перешкодою роздiлення", "стiною ворожнечi". "Мехiца" являла собою те, що роздiляло у Храмi чоловiкiв i жiнок i досi iснує в ортодоксальних синагогах. Вона iснує завдяки святостi. Окреме поклонiння чоловiкiв i жiнок вважалося святiстю. Подiбною була справа з євреями та язичниками-iдолопоклонниками. Коли апостол Павло говорив про зруйнування "розподiльної перешкоди" вiн не мав на увазi не вiдмiннiсть чи ворожнечу, а стiну, що вiддiляє святе вiд буденного. Пiсля зруйнування такої стiни язичники, якi вiрили в Iєшуа, не розглядались як нечистi iдолопоклонники. Тепер євреї та язичники можуть насолоджуватися святими спiлкуваннями з Iєшуа. Євреї як i ранiше можуть бути євреями, а язичники залишайтися язичниками, вони можуть спiлкуваннями як брати, проте вiдрiзняючись один вiд одного.

Крiм того, ця точка зору уявляється i поблажливою, i такою, що свiдчить про своєрiдне батькiвське пiклування, у нiй також наявнi нотки антисемiтизму. Ця точка зору передбачає, що Євангелiє Iєшуа протиставлено всьому єврейському i що частина Благої Вiстi включає в себе вiдмежування єврейського народу вiд його власної спадщини. Хоча ця група вiдвiдує месiянську общину, вона просить подiлу 50 на 50, де надається такий самий час "християнським речам". Наприклад, на християнськi гiмни вiдводиться стiльки ж часу, як i на месiянську музику; християнськi свята (тобто Рiздво i Великдень) святкують нарiвнi з єврейськими (бiблейськими); "християнська" термiнологiя (тобто Iсус Христос) використовується рiвною мiрою з месiянською єврейською термiнологiєю (тобто Iєшуа Ха Машiах). Такi люди не надовго затримуються в месiянських общинах, тому що вони ображаються, коли їхнi старання не помiчаються.

Четверта група язичникiв складається з тих, хто ображений тими церквами, з яких вони прийшли. Вони вiдвiдують месiянськi общини через антицерковнiсть i гадають, що месiянськi общини налаштованi антицерковно. Така точка зору вiдображає серйозне нерозумiння того, що являє собою месiянський рух. Коли такi язичники виявляють, що месiянський рух i поняття "антицерковнiсть" не є синонiмами, вони зазвичай iдуть. Такi люди, по сутi, небажанi в месiянськiй общинi, тому що мiцна община не може бути побудована на гiркотi та критицизмi.

Очевидно, що не кожен покликаний знаходитися в месiянськiй общинi. Можна впевнено говорити, що через ключових елементiв, iз яких складається покликання бути в месiянськiй общинi, наявнi наступнi: любов до єврейського народу, що виявляється у служiннi, а не в бажаннi бути помiченими; бажання зростання общини в її культурному контекстi; бажання кiлькiсного зростання общини за рахунок євреїв, котрi пiзнають Месiю.

Якщо пам'ятати про те, що мета месiянької общини полягає у служiннi єврейському народовi, стає очевидним, що язичники, якi хочуть допомогти у створеннi общини, знайдуть там своє мiсце i будуть рiвними членами разом з вiруючими євреями. Однак язичник, який зацiкавлений лише у задоволеннi власного егоїзму або ж у поданнi себе тим, ким вiн є, не вiдчує себе вдома.

Останнє питання полягає в наступному; "Яким повинно бути ставлення з боку месiянської общини до язичникiв усерединi неї?" Не намагаючись поблажливо пiдходити до цього питання, не маючи спiльної думки, бiльшiсть общин належним чином дослiджують кожну людину - чи то єврей, чи язичник. Якщо людина на правильному духовному шляху, смирення, то вона буде приязно прийнятою общиною. Проте якщо людина приходить iз нездоровим настроєм, їй пiзнiше доведеться або ж змiнити своє ставлення, або ж пiти.

Визначення свого мiсця в месiянськiй общинi. Бiльш практичним є наступне: "Яким чином я як неєврей можу знайти своє мiсце в тiй месiянськiй общинi, яку я вiдвiдую?" Цей роздiл надасть деякi загальнi поради. В усiх людей це вiдбувається по-рiзному. однак цi поради полегшать пошук нового мiсця.

По-перше, коли "язичник вiдвiдує месiянську общину, йому необхiдно шукати у служiннi такi аспекти, якi вiн уже розумiє, йому також необхiдно зрозумiти i пристосуватися. Йому потрiбно записувати те, що незрозумiло, i запитувати, чи є лiтература, що пояснює месiянську точку зору. Пiд час спiлкування йому необхiдно назвати себе одному зi старiйшин або лiдеру общини. Зазвичай лiдер оточений людьми, якi хочуть поспiлкуватися з ним одразу пiсля служiння. Отож, найкраще запитати, коли можна зателефонувати чи зустрiтися для того, щоб з'ясувати питання щодо служiння".

По-друге, не слiд приходити з неправильним ставленням i намiром перевiрки та критики служiння. Потрiбно пам'ятати, що культура i стиль месiянської общини вiдрiзняються вiд традицiйних церковних. Було б несправедливо мiркувати про якусь церкву на пiдставi месiянського стандарту; так само несправедливими будуть судження про месiянську общину на пiдставi стандартiв церкви. Слiд шукати те спiльне, що притаманне обом традицiям i намагатися вiдчути зв'язок з ними. Неєвреям необхiдно прагнути усвiдомити те, що їм незрозумiло не заради критики, а заради нового розумiння i духовної мудростi, намагаючись знайти новi способи зв'язку з общиною.

По-третє, потрiбно бути терплячим. Для того, щоб навчитися чогось нового, необхiдний час. Слiд витратити час для того, щоб навчитися єврейських традицiй i способу поклонiння. В iншому разi не можна очiкувати зв'язку з общиною.

По-четверте, потрiбно досягти смирення, а не захищати свою точку зору. Прийти з бажанням навчитися, а не вибачатися за те, що народився язичником. Поважай те, що тебе таким створив Бог, але для того, щоб навчитися та пристосуватися, потрiбне смирення. Бог створив тебе таким, i месiянськi общини не налаштованi проти язичникiв.

По-п'яте, не називай себе євреєм, якщо ти ним не є. Це не питання соцiальної приналежностi, а чесностi. Часто проти месiянського спiвтовариства висувається звинувачення в тому, що воно є християнським рухом, замаскованим пiд єврейство. Якщо язичники називають себе месiянськими євреями, але мають такого вигляду, не поводять себе як євреї, то це свiдчить про, те, що рух хибний. Язичникам не потрiбно називати себе месiянськими євреями для того, щоб брати повноцiнну участь у служiннi та бути повноправними членами своєї общини. Для них бiльш точним є використання термiну месiянськi вiруючi.

Дотримання цих загальних правил допоможе людям знайти своє мiсце в мiру того, як вони почнуть усвiдомлювати свої духовнi дари i покликання. Проте язичникiв вiтають у месiянському русi, i автор сподiваються i молиться про те, що вони будуть вельми благословеннi, а також будуть благословенням для вiруючих євреїв.

б. Календар i свята

Юдаїзм освячує час, вимагаючи дотримання рiзних подiй, пов'язаних iз календарем. Синагогальнi служiння пристосованi до кожного дня, Шабат -- до тижня, Рош Ходеш -- до мiсяця, свята -- до року, шмiта (залишання сiльськогосподарської землi пiд пар) -- до семирiчного циклу, ювiлейний рiк -- до п'ятдесятилiтнього циклу, рiзнi важливi подiї -- до життєвого циклу.

Ми можемо твердо сказати, що месiянськi євреї мають таке саме право на цi святкування, як i немесiянськi. Але перед ними є багато невирiшених остаточно питань. Ось їх деякий перелiк, який постiйно дискутується мiж ними. А чи повиннi вони дотримуватися їх -- це вже тема для дискусiї. Якщо ви запитаєте, як дотримуватися їх, то порушите цiлий комплекс питань. Чи повиннi вони просто приймати звичаї, запозиченi в немесiянського юдаїзму? Чи, можливо, їм слiд спробувати надати їм месiянського значення? Чи повиннi вони зберiгати елементи, якi не мають бiблiйної основи? Або: чи можуть вони включити рабинськi елементи, не компрометуючи своєї вiри? Чи варто додавати елементи Євангелiя? Що означає наше святкування для них, для немесiянських євреїв, для християн i для Бога?

Чи варто утримуватися вiд запалювання вогню в Шабат? Ми вiдзначили, що це не рабинська, а бiблiйна заборона. (Вихiд 35:3.) Як же тодi принцип "Шабат для людини, а не людина для Шабату"( Марк 2:27.), що має паралелi в рабинському юдаїзмi, повинен застосовуватися в цьому випадку та загалом? Чи повинен месiянський єврей запалювати суботнi свiчi? I якщо це так, то чи варто йому виголошувати традицiйну браху ("благословення"): "Благословен Ти, Адонай, Бог наш, Цар всесвiту, який освятив нас Своїми заповiдями i звелiв запалювати свiтло Шабату", хоча такої заповiдi немає в Писаннi? Ми чуємо, як слово "звелiв" було замiнено на "дозволив"; але в юдаїзмi Бог благословляється за Свої велiння, а не за дозвiл, тому ця змiна звучить досить дивно. Ми також чуємо фразу "...звелiв нам бути свiтлом для народiв". Хоча ця фраза має бiблiйну основу, вона не дуже доречна пiд час запалювання суботнiх свiч, i, отже, може конфлiктувати зi здоровим принципом, що полягає в тому, що брахот варто вимовляти пiд час фактичного виконання конкретних дiй; iнакше їх вважають вимовленими "дарма".

Пропонуємо короткий, але глибокий огляд дев'яти головних в месiянськiй iнтерпретацiї Бiблiйних/ єврейських свят. Опис того, як Господь наказав своєму народовi святкувати сiм iз цих дев'яти свят, знаходимо у Левитi 23 (третя книга Старого Завiту) та в iнших мiсцях старого Завiту. Крiм того, описуються свята Пурiм та Ханука, пропонується iнформацiя про нетрадицiйний бiблiйний Новий Рiк.

Месiанський календар також мiстить уривки з Нового Завiту для християн та мессiанських вiруючих, якi доповнюють частини Старого Завiту.

Бiблiйний Новий рiк

За єврейським календарем 1 день Нiсану (1 бiблiйний мiсяць, березень-квiтень)

Бiблiйнi посилання: Друга Книга Мойсеєва (Вихiд): 12:2, 18; Третя Книга Мойсеєва: Левит 23:4-8; Четверта Книга Мойсеєва: Числа 9:1-5, Книга Естер 3:7.

У Другiй Книзi Мойсеєвiй 12:2 Господь сказав Мойсею: "Цей мiсяць буде для вас початком мiсяцiв. Це буде перший мiсяць року для вас". У наступних вiршах Вiн описує святкування єврейської Пасхи та без квасного хлiба (опрiсноку), починаючи з 14-го дня того ж мiсяця, мiсяця Нiсан ( iнодi його ще називають "Авiв"). Безсумнiвно, Нiсан є першим мiсяцем року за Бiблейним календарем.

Усi хочуть вiдсвяткувати завершення старого року та початок нового, хоча в Священому Писаннi про це немає жодного слова. Оскiльки ми все ж вирiшили святкувати початок нового року, чи не правильнiше було б робити це згiдно з Божим календарем - у перший день першого бiблiйного мiсяця? Саме тому тут, у Галiлеї ми називаємо перший Нiсан "Бiблiйним новим роком", а вечер напередоднi - "Кануном Нового року". Можливо, це пiдхоплять iншi!

У цей день вiдбулося багато цiкавого: Води на Землi висохли (Книга Буття 8:13); Мойсей побудував та урочисто вiдкрив серед пустелi Табернакл (Друга Книга Мойсеєва 40:16-38), i вiн наповнився Божiєю благодаттю (Друга Книга Мойсеєва 40:16-38), Єзекiя вдруге освятив храм у Єрусалимi пiсля перiоду вiдступництва (II Хронiки 29:17-19); Езра залишив Вавiлон та повернувся до Землi Обiтованої (езра 7:9); Езекiль у цей день отримав наказ освятити другий храм ( Езра 45:18).

Єврейська Пасха

За єврейським календарем 14 день Нiсану (березень-квiтень)

Бiблiйнi посилання: Друга Книга Мойсеєва: 12:1-14; Третя Книга Мойсеєва: Левит 23:5; Лука 22:1.

Пасха - це перше iз семи Бiблiйних свят на згадку про звiльнення народу Iзраїля вiд десятої кари (епiдемiї чуми) i вихiд iз Єгипту - вбивство первiнця. Кожна сiм'я змащувала порiг своєї домiвки кров'ю агнця, i ангел смертi оминав її та врятовував вiд кари (чуми). Остання кара (епiдемiя чуми) була такою жахливою, що Фараони дозволили iзраїльтянам пiти з Єгипту.

Протягом тисячорiч Єврейська Пасха святкується на 14-й день першого мiсяця єврейського календаря. Iсус святкував Єврейську Пасху разом iз своїми учнями в день Тайної Вечерi.

Зараз головною подiєю Єврейської Пасхи, що вiдбувається ввечерi на 14-й день Нiсана, є сiмейна цеременiя святкової вечерi (великодня трапеза) Седер (Порядок) пiд керiвництвом голови родини. Пiд час церемонiї розповiдають про iсторiю свята, їдять певнi символiчнi страви, щоб нагадати членам родини про страждання свого народу у Єгиптi та чудодiйне звiльнення вiд ярма (рабства).

Єврейська Пасха - це картина остаточного звiльнення, яке Господь пообiцяв народу Iзраїлеву, та й усьому свiтовi, коли Вiн вiддав сина свого на заклання, i той узяв та себе усi грiхи свiту. Необхiдно лише кожнiй людинi окропити кров'ю цього агнца порiг свого серця, i вiн/вона звiльниться вiд грiха та духовної смертi.

Свято безквасного хлiба

Дата за єврейським календарем: 15-21 Нiсана (березень-квiтень).

Бiблiйнi посилання: Друга Книга Мойсеєва (Iсход) 12:15-20, 39; Левiт 23:6-8; Лука 22:7; 1 Коран 5:7-8.

Свято безквасного хлiба слугує нагадуванням подiї, коли iзраїльтяни нарештi визволились iз рабства в Єгиптi i мусили так швидко тiкати, що не залишилось часу, щоб пiднявся хлiб. I вони змушенi були взяти з собою незаквашений хлiб.

Це свято вiдмiчалося ще в часи Нового Завiту, вiдмiчається воно i сьогоднi. Немає жодного сумнiву в тому, що це той самий хлiб, який Iєшуа (Iсус) роздiлив мiж своїми учнями на тайнiй вечерi, промовляючи, що це тiло Його, i вони повиннi продовжити цю традицiю (дiлитися хлiбом) в пам'ять про Нього.

Сьогоднi в єврейських сiм'ях по всьому свiту пiд час Песаху та впродовж 7-ми днiв протягом цього свята їдять тiльки незаквашений (безквасний) хлiб. До Пасхи в домiвках усе прибирається, вичищається та вимивається, щоб знищити слiди закваски i не спричинити осквернення пiд час свята - скорiш за все - це звичайне "весняне прибирання".

Незаквашений хлiб, Мацу, що їдять пiд час свята, готують з проколами та у смужечку - iдеальний символ Iєшуа на древi. Закваска також використовується у Священному Письмi як символ грiхiв, отже прибирання її з дому символiзувало духовне очищення вiд грiхiв - саме те, що зробив Iсус заради життя своїх послiдовникiв.

Свято перших плодiв

Дата за єврейським календарем: 16 Нiсан (березень-квiтень).

Бiблiйнi посилання: Левiт 23:9-14; 1 Коран 15:20-23.

Спочатку свято Перших Плодiв проводилось як святкування весняних жнив ячменю. Жнива розпочиналися у мiсяць Нiсан, i Господь Бог наказав iзраїльтянам принести перший снiп жнив - "першi плоди" - до храму Господнього у знак пiдношення.

Iєшуа (Iсус) воскрес iз мертвих в цей день - як "перший плiд", перший хто воскрес iз мертвих. То була ще одна ознака Його мiсiї та виконання Закону (Тори) i Пророцтв.

Сьогоднi це свято називають "пiдрахунком снопiв" ("Омер" - на iвритi). Пiдрахунок починається у день пiдношення снопу до храму Божого i закiнчується через 50 днiв у Шавуот (П'ятидесятниця).

Саме слово "першi плоди" означає що будуть i iншi плоди, отже воскресiння Iєшуа iз мертвих саме в це свято вказує на те, що, як i обiцяв Господь, ще багато iнших людей воскресне iз мертвих - усi тi, хто стверджуватиме, що Вiн є Бог, i повiрить всiм серцем, що Бог воскресив Його iз мертвих (Рим 10:9-10).

П'ятидесятниця ("Шавуот")

Дата за єврейським календарем: 6-7 Сiван (травень-червень).

Бiблейськi посилання: Левiт 23:16; Вихiд 23:15-21; Дiяння Глава 2.

Це свято мало проводжуватись рiвно 7 тижнiв та один день ("шавуот" на iвритi означає "тижнi"), або 50 днiв (грецьке слово "пенетекост" означає "50") пiсля свята Перших Плодiв. Це було також свято врожаю, коли iзраїльтяни мали зробити пiдношення нового снопу зерна до храму.

За iзраїльською традицiєю вважалося, що Мойсей отримав Тору на Горi Синай саме через 50 днiв пiсля свята Перших Плодiв (як сказано у Вих. 19:1). Отже в цей день святкують також отримання Закону.

За часiв Нового Завiту у день Шавуот сталося дуже важлива подiя - Святий Дух зiйшов на перших учнiв спалахом вогню та iншими мовами. Це сталося на 50-й день вiд воскресiння Христова i було днем народження церкви, або тiла Месiї.

Сьогоднi в Iзраїлi святкування П'ятидесятницi супроводжується декорацiями на тему урожаю та читанням глави з Тори, в якiй говориться про дарування Скрижалей Завiту (Вихiд19-20). Читають також Книгу Рут, оскiльки це книга жнив та спокутування, що закiнчується родоводом Царя Давида, котрий народився та помер в день Шавуота.

Для християн Шавуот знаменується приходом "перших плодiв" Нового Завiту - перших вiруючих у церкву Iсуса Христа.

Це свято також прославляє появу Святого Духу, отже Закон може бути написаний не тiльки на табличках , а i в наших серцях.

Святого Рогу ("Рош ха-шана або Новий Рiк)

Дата за єврейським календарем: 1Тiшрей (7-й бiблейський мiсяць, вересень - жовтень).

Бiблейськi посилання: Lev 23:23-25; Num 10:9-10, 29:1; Nehemiah 8:1-12.

Про це свято в Бiблiї говориться не дуже багато, меньше, нiж про iншi свята - це був просто святий день, який вiдмiчали, дуючи у рiг в перший день сьомого мiсяця. Дуття в рiг асоцiювалося iз урочистими зборами, попередженням про небезпеку та дiї, до яких треба вдатися (наприклад, зiбрати вiйсько на вiйну), або повiдомленням про прибуття царя.

Протягом столiть це свято прийнято було називати "Рош ха-Шана" (дослiвно "Голова Року") або День Нового Року. Це свято є першим у серiї трьох осiннiх свят, що вважається найурочистiшою порою року. Вважається, що це пов'язано з подiями, що описанi у Нехемiї 8:1-12, i названi " священими " у вiршах 10 та 1.

Хоча свято "Рош ха-Шан" конкретно не згадується у Новому Завiтi, але принаймнi двi надзвичайно важливi подiї описанi там, асоцiюються з цим святом i починаються iз дуття в рiг- "захоплення" церквi (1 Thes 4:16-18) та повернення Христа (Матфiй 24:31).

Наразi Свято Рогу вiдзначається гучними звуками рогу "Шофар" (рiг зроблений iз рогу барана). Це дуже урочистий час, який передує найсвященiшому дню - Йом Кiпур (Дню Спокутування). В цей день шукають прощення Божого та бояться його гнiву. Перiод у 10 днiв, починаючи вiд Рош- ха-Шана i закiнчуючи Йом Кiппуром, називають "Днями Страху", коли люди вiдкриваються перед Богом, каються у своїх грiхах, просять прощення у Бога i у iнших людей, яким зашкодили.

Незважаючи на те, що церква не святкує цей день, вiн вважається слушною нагодою для кожної людини покаятись, замолити грiхi, попросити прощення, адже це час очикування на останнiй звук Шофара та прихiд Царя Царiв.

День спокутування

("Йом Кiпур", Iвр. "День очищення", Судний день)

Дата за єврейським календарем: Тiшрей, 10 (вересень - жовтень).

Бiблiйнi посилання: Левiт 16:29-34, 23:26-32; Євр. 9:11-14 22-24, 10:1-25.

Йом Кiпур був найурочистiшим та найважливiшим днем у бiблiйному календарi. Тiльки один раз на рiк кожному iзраїльтянину дозволялося входити до Святинi Святинь в Табернакл, Храм, та наблизитись до Господа Бога, де над Мiсцем Прощення перебуває Його Дух: первосвященик в день Спокутування.

Першосвященик проходив через жертовник, щоб спокутувати свої власнi грiхи та грiхи усього народу. Потiм за межi мiста виводили цапа, приносили його у жертву, тим самим вважалось, що вiн забирає iз собою грiхи всього народу. Пiсля цього першосвященику дозволялося увiйти до Святинi Святинь, щоб окропити кров'ю Ковчег Завiту. Впевненостi у тому, що вiн вийде звiдти живим не було, тому до його нiг прив'язувалась мотузка, щоб в разi смертi витягти його тiло.

Якщо першосвященик залишався живим, вiн виходив сам, пiднiмав руки вгору та промовляв молитву благословляючи народ - один єдиний день у роцi коли кожен може промовляти мантру ("Y-H-V-H") - зазвичай непромовляєме iм'я Господа.

Кров бикiв та кiз не могла дати справжнього та повного прощення грiхiв, i тому прийшов Божий Син, щоб принести остаточну жертву - себе. Першосвященик, який у храмi засудив його до смертної кари, сказав пророцькi слова про те, що було б добре померти одному за увесь рiд людський. Засудженого вивели за межi мiста, вiн взяв на себе усi грiхи людства - грiхi усiх людей на свiтi.

Коли храм був зруйнований вавiлонянами, а потiм знову римлянами, Святиня Святинь перестала iснувати, а разом з нею i першосвященик i жертовна система. Єврейський народ змушений був шукати iншi способи спокутувати грiхi. I вiн обрав молитви та добрi дiяння.

Наразi день Спокутування проводять у Синагозi, люди каються у грiхах, дотримуються посту, моляться, просять ще на один рiк бути записаними до Книги Життя.

В сучасному Iзраїлi, пiд час свята Йом Кiппур припиняється рух транспорту. Можна йти по шосе, не боячись бути збитим, тому що на вулицi немає жодної машини. Це надзвичайний день.

Цей день, як i будь-який iнший, є слушним часом для того, щоб наблизитись до Господа Бога iз благоговiйним страхом та трепетом, на який Вiн заслуговує, покаятись у грiхах та подякувати Йому за жертву, яку принiс Його Син, що дає нам постiйне право спокутувати нашi грiхи перед Творцем нашим, i дозволяє нашим iменам бути назавжди записаними до Книги Життя.

Святого Кущей ("Суккот")

Дата за єврейським календарем: 15 - 21 Тiшрей (вересень-жовтень).

Бiблiйнi посилання: Левiт 16:29-34, 23:26-32; Євр. 9:11-14 22-24, 10:1-25.

Свято Кущей був останнiм iз семи приписаних бiблейських свят. Це було саме радiсне свято; насправдi це було єдине свято, яке Господь призначив для радостi (Deut 16:14). Цей день прославляв останнiй урожай року i великий запас їжi Господа Бога своєму народу.

Пiд час цього свята, iзраїльтяни мали покинути зручнi домiвки та жити в наметi чи шатрi - тимчасовому житлi з трьома стiнами i листяним дахом, крiзь який можна побачити зiрки. Так вони згадували, як їх предки жили в наметах i шатрах, коли йшли вiд рабства у Єгиптi.

В Новому Завiтi Суккот був найголовнiшим святом i зазвичай називався просто "святом". В ньому поєднувалися величнi церемонiї з використанням води та вогню. Коли Iєшуа (Iсус) оголосив у храмi пiд час Суккоту: "В останнiй день, цей великий день свята, Iсус встав i промовив: "Той, хто хоче пити, нехай пiдiйде до мене i втамує свою спрагу. I у того, хто вiрить в мене, як сказано у священному писаннi, потечуть в черевi рiки життєдайної води." (Iоанн 7:37-38). Вiн кидав виклик системi у дуже очевидний та доречний спосiб.

В сучасному Iзраїлi вiдразу пiсля Йом Кiпура багато сiмей починають будувати та обладнувати свої власнi "сукки" на своїх подвiр'ях або балконах. Там вони проводять якомога бiльше часу, майже завжди вечеряють усiєю сiм'єю, насолоджуючись дахом iз листя та зiрками - величним творiнням Господа Бога.

Захарiй говорить, що в тисячолiття царства Христова, всi народи прийдуть до Єрусалима на свято Кущей, iнакше вони накличуть на себе гнiв Божий (Захарiй 14:16-19)

Остаточне завершення цього свята настане пiсля повернення Христа, коли Вiн знову житиме у Табарнаклi (Храмi) разом iз Своїм народом.

Ханука

Дата за єврейським календарем: з 25 Кiслева до 2 Тевет (листопад-грудень).

Бiблiйнi посилання: Daniel 8:22-25, 11:20-45; John 10:22-42.

"Ханука" (на iвритi слово означає " оновлення, освячення") - це свято вiрностi Господу та звiльнення. Подiї, яким присвячене святкування, вiдбувалися у перiод мiж двома Завiтами, приблизно у 165 роцi до н.е.

Майже за 150 рокiв до того, Олександр Великий завоював увесь античний свiт схiдного Середземномор'я. Пiсля його передчасної смертi, четверо з його генералiв подiлили його iмперiю мiж собою. Землi Iудеїв зрештою вiдiйшли до володiнь Антiоха IV "Епiфана".

Антiох намагався змусити євреїв прийняти культуру та релiгiю Грецiї, навiть паплюжив їх храм тим, що приносив у жертву свиней на алтарi та звiв статую Зевса у Святинi Святинь. Це було першою "Вiдразою спустошення", яку предрiкав святий Данiїл (11:31-32).

В рештi решт, єврейський народ повстав. Незважаючи на те, що греки значно переважали за кiлькiстю та подавили повстання, євреї вiдважно продовжували боротися в партизанськiй вiйнi та витiснили грекiв в 165 роцi до н.е., повернувши собi мiсто та храм.

Проте, спецiальної олiї в храмовiй менорi залишилось лише на один день, а виготовлення нової олiї зайняло б 8 днiв. Все ж вони запалили менору i олiя чудодiйно прогорiла усi 8 днiв, поки готувалася нова.

Це стало початком свята Хануки, яке прославляє чудо їх великого звiльнення євреїв вiд гнобителiв та освячення оновленого храму.

На свято Хануки до Єрусалиму прийшов Iєшуа (Iсус) i, перебуваючи у храмi, оголосив про своє божественне походження:

- Я i Отець Господнiй - єдине. (Iоанн 10:30)

Сьогоднi на свято Ханука запалюють дев'ятисвiчний свiтильник. 8 свiчок нагадують про чудодiйне горiння олiї протягом 8 днiв, а 9-та - так звана "обслуговуюча" свiчка використовується для запалення iнших восьми. В кожен iз восьми днiв Хануки у спецiальнiй ханукальнiй лампi запалюють чергову свiчку - в перший вечiр горить одна свiчка, - у другий двi i т.д., поки всi вiсiм свiчок плюс "обслуговуюча" не почнуть яскраво горiти в останнiй вечiр свята в усiх єврейських домах. Це свято також носить назву "Свята Свiчок" i супроводжується веселими застiллями та обмiном подарунками.

Ханука присвячена одному iз багатьох звiльнень єврейського народу вiд тих, хто не переставав робити спробу знищити людей Завiту Господнього. В недавнiй iсторiї є два жахливих приклада цьому - погроми в Росiї та Голокост. Незважаючи на це, народ Господнiй живий i знову повернувся на свою рiдну землю, всупереч пережитих неймовiрних страждань.

Але ворог не здається, знов i знов вiн намагається знищити єврейську нацiю. Молiться Богу за звiльнення свого народу та просить, щоб Вiн вдихнув Свiй Дух у вашi оновленi тiла (Ezekiel 37-14) i воскресив вас для Себе.

Пурiм

Дата за єврейським календарем: Адар, 14-15 (лютий-березень).

Бiблiйнii посилання: Есфiр 9:20-22.

Iсторiя свята Пурiм описується у Книзi Естер. Аман, злобний Перший мiнiстр Персiї, задумав знищити євреїв, якi проживали в iмперiї. Проте, вiдважна i мудра цариця Естер (Есфiр), єврейка за походженням, дiзнавшись про цей задум, зумiла за допомогою свого кузена Мордехая зiрвати коварний план. Євреї були врятованi вiд загибелi - приклад одного iз багатьох чудодiйних визволень єврейського народу.

Для вiдзначення цiєї подiї було започатковано дводенне свято.

Хоча в цiй книзi не згадується про Бога, його участь чiтко простежується в багатьох чудодiйних поворотах iсторiї.

Наразi Пурiм вiдзначається в єврейських домах та школах дитячим маскарадом. Спочатку дiти наряджалися лише в костюми Есфiр, Мордехая та Амана, але зараз вони одягають будь-якi карнавальнi костюми: Мадонни, Спайдермена та iншi. Готують традицiйне частування, читають Книгу Єстер та ставлять вистави. Це радiсна та весела подiя, але вона нагадує про велику небезпеку, велике визволення та безмежну вiдданiсть Бога Авраама, Iсака та Якова тим, хто вiрить в Нього.

Шаббат

Шаббат є центральним моментом у життi єврея. Як цьому вчив Iсус: "Шаббат для людини, а не людина для Шаббату" (Марк 2:27). Вiн нiколи не призначає, як день, протягом якого виражалася прихильнiсть до законництва. Однак Шаббат - це день, який має величезне значення для єврейського ототожнення. Принцип тижневого спокою, поклонiння i оновлення має унiверсальне значення та застосування. У цьому сенсi принцип Шаббат є духовним i гуманiтарним керiвництвом для всiх народiв. Християни володiють свободою для того, щоб увiбрати i застосувати цей принцип для недiлi чи iнших днiв. сьомий день, Шаббат, є для Iзраїлю особливим знаком договору, який був укладений мiж Богом та Iзраїлем. Отже, вiдмiна знаку договору кидає тiнь сумнiвiв на те, пiдтримуємо ми договiр Бога з Iзраїлем чи нi, що має силу i по сьогоднi. Шаббат передує виникненню Iзраїлю i є вiдображенням творiння. Проте Шаббат подарований Iзраїлю як нагадування про милостивий порятунок вiд рабства поряд iз нагадуванням про творiння i спокiй Бога сьомого дня.

Месiянський юдаїзмi дивиться на Iєшуа, Котрий проголосив Себе "Паном Шаббату" (Марк 2), як на законодавця в дотриманнi Шаббату. Цей день призначений для того, щоб ми могли вiдволiкатися вiд щоденної рутини i таким чином отримати оновлення завдяки поклонiнню, спiлкуванню та вiдпочинку. Через цей вiдпочинок та поклонiння месiанський єврей свiдчить про те, що Бог є Господом творiння i людинi не потрiбно пiдпорядковуватися роботi до такої мiри, нiби економiчна сфера володiє титанiчним контролем над її життям. Людинi, яка вiрить, вiдомий "спокiй вiри" в Iєшуа, котрий свiдчить свiтовi про те, що Бог милостивий, благ i задовольняє нашi потреби на основi вiри, навiть якщо людина проводить, 1/7 свого життя, задовольняючи свої власнi матерiальнi потреби.

Писання Нового Завiту не суперечать тому розумiнню Шаббату, який надається йому в Танасi. Iєшуа критикував законникiв, якi перетворили Шабат iз насолоди в ярмо, шляхом добавляння до нього безлiчi законницьких заборон. Фарисеї критикували його учнiв за те, що йдучи полем тi їли зерновi колоски. Їхнi дiї були природною реакцiєю на голод, нiяк не пов'язаний iз роботою, але законництво того часу витворило цю постанову про збiр урожаю. Iєшуа знав про те, що законництво подiбного роду є причиною того, що люди починали звертати велику увагу на заборони та обмеження, втрачаючи таким чином iстинне значення цього дня - радiсть, при плив свiжостi та оновлення. Будучи Паном Шаббату, Iєшуа зробив вiдповiдне зауваження. Поняттяю Шабат у контекстi месiянського юдаїзму вiдповiдає дотримання i виконання всiх цих значень.

Поза єврейським контекстом Апостол Павло припускав свободу у виборi для поклонiння. Вiн нiде не висловлюється проти тих євреїв, якi дотримувалися Шаббату. Однак вiн не припускав законниць кого нав'язування Шаббату неєвреям. Нашi iсторичнi документи свiдчать про те, що вiруючi євреї перших столiть продовжували дотримуватися Шаббату як частини своєї спадщини i свiдчення.

Вплив єврейської культури на неєврейськi спiвтовариства був настiльки великий, що семиденний тиждень став унiверсальним. Принцип Шаббату був запозичений церквою незважаючи на те, що її день поклонiння припадає на недiлю. Те, що є важливим принципом у випадку з церквою i недiлею, полягає в тому, що цей день є одним iз семи днiв життя, призначеним для поклонiння, оновлення, спокою.

Не iснує нiякого бiблейського свiдчення на користь того, до Шаббат не має бiльше значення як знак вiчної договору Бог - з Iзраїлем, який спершу був укладений з Авраамом. Для месiянського єврея - це день, визначений вiдпочинком Шаббат, який належить нам в Iєшуа, Пановi Шаббату.

Месiанський єврей повинен уникати законниць кого пiдходу до Шаббату, коли правила та постанови нав'язуються як обов'язковi для виконання.

Найбiльш важливе полягає в тому, що нашi дiї повиннi бути iстинним оновленням життя в Боговi. Нам не потрiбно давати законницькi визначення того, що є роботою. Проте нам слiд уникати тих дiй, якi напружують i перевтомлюют нас, що пов'язано з матерiальною безпекою. Правила Нового Завiту полягає в тому, щоб залучити нас до тих дiй, котрi духовно обновляють нас, слугують приводом для отримання спасiння як для нас, так i для iнших. Повинен iснувати справжнiй контраст мiж Шаббатом та iншими робочими днями. Общини, якi дотримуються Шаббату, повиннi бути обережними, щоб не перевантажувати своїх членiв i не давати занадто велике навантаження . Для того, щоб перетворити Шайбабат на задоволення, дотримання нами цього свята повинно бути творчим, а не рутинним.

Розглядаючи тему брахот, ми можемо видiлити фразу, що зустрiчається в багатьох благословеннях: "...який освятив нас Своїми заповiдями". Дехто виступає проти її використання на тiй пiдставi, що новозавiтнi вiруючi освяченi (вiддiленi для Бога) не заповiдями, а Iєшуа, його кров'ю (тобто його смертю) i Святим Духом. (Коринфянам 1:2; Месiянським Євреям [Еврєям] 13:12, Римлянам 15:16.) Можливе вирiшення цiєї проблеми полягає у використаннi метонiмiї: заповiдь має на увазi того, хто її дав. Iншi пояснення: оскiльки i Тора, i Святий Дух були данi у свято Шавуот (Виход:19: 1 i далi, Дiяння 2:1 i далi.), заповiдi символiзують Святий Дух, вiдображають його сутнiсть.

З того часу, як єврейський вiруючий Вiктор Буксбазен опублiкував книгу "Євангелiє у святах Iзраїлю", з'явилася низка книг, що розглядають месiянське значення свят. Одна з них заохочує христиан-неевреев випробувати самим усi благословiння, що випливають iз дотримання свят. Спосiб дотримання свят у месiянському юдаїзмi залишається предметом дискусiй. Розробляючи цей напрямок, нам варто пам'ятати про три принципи: ми бажаємо вшанувати Месiю, зберегти єврейське значення свят, а також припустити достатнiй ступiнь спонтанностi i робити все в Духовi (це не обов'язково одне i те саме). [20. С. 142-145]

Основними подiями життєвого циклу є: брiт-мiла (обрiзання), пiдьон-габен (спокута первородного сина), бар-мiцва (повнолiття), вступ до шлюбу i смерть.

Саме тут час вiдзначити єврейський принцип виконання мiцвот. Чималою мiрою єврейське мистецтво пов'язане з церемонiальними предметами, необхiдними для виконання мiцвот, i в останнi роки месiянськi єврейськi художники почали розвивати цi теми через створення месiянських ритуальних предметiв. Уже є прекрасно оформленi месiянськi кетубот (шлюбнi контракти), аронот-тора (ковчеги для Тори), кiпот, серветки для афiкомана та iншi предмети. Є безлiч можливостей, щоб використовувати будь-якi свята i традицiйнi форми мистецтва для вираження месiянської вiри з радiстю i красою.

4.2. Сiонiстська iдеологiя в месiанському iудаїзмi

Теорiя, практика, емiграцiя, адаптацiя.

По-перше, у нашiй роботi ми обговоримо Iзраїль як потенцiйний всесвiтнiй центр месiянського юдаїзму i те, як месiянський юдаїзм ставиться до Землi Iзраїлю i до держави Iзраїль.

Месiянськi євреї спробували теологiчно обґрунтувати, що Бог виконає Свою обiцянку дати Землю Iзраїля єврейському народовi, хоча варто зберiгати i права арабiв, якi бажають мирно жити на цiй землi. Вони вiдзначають, що месiянський юдаїзм, у кiнцевому пiдсумку, зосередиться в Iзраїлi, по-перше, тому що це передвiщається у Писаннi: "Тому що iз Сiону вийде Тора, i слово Адоная -- з Єрусалиму", Iсая 2:3 по-друге, тому що жоден значний рух, сконцентрований у дiаспорi за наявностi єврейської держави, не може сподiватися вплинути на єврейський народ. I по-третє, це пов'язано з пiдсвiдомим почуттям, що так i повинно бути. Це означає, що наприкiнцi, коли "весь Iзраїль буде врятований", iзраїльським урядом будуть месiянськi євреї.

Месiянськi євреї вважають, що в той час як месiянський юдаїзм у дiаспорi є легiтимним способом вираження новозавiтної вiри, найбiльш природним мiсцем його укорiнення є Iзраїль. Це пов'язано з тим, що для Iзраїлю цiлком нормально бути євреєм. Єврей у дiаспорi, месiянський чи нi, стикається з реальними труднощами, бачачи, наскiльки його життя як єврея перекручене поза Iзраїлем. Однiєї з причин цього перекручування є тенденцiя месiянських євреїв у дiаспорi вважати своїм обов'язком "дотримуватися" певних вимог, щоб довести своє єврейство. В Iзраїлi євреєвi не потрiбно нiчого "дотримуватися", щоб довести, що вiн єврей. Там практично всi є євреями, тому i його приймають як єврея незалежно вiд того, чи робить вiн що-небудь для цього чи нi. Тому месiянська громада в Iзраїлi, в принципi, вiльна ставити в центрi свого служiння Месiю i не робити нiчого вiдмiнно єврейського. Це не звiльняє нас вiд обов'язку визначати пiдходящi способи вираження месiянської вiри, але звiльняє вiд нав'язливої думки про те, що ми можемо розчинитися в якомусь iншому способi життя, якщо не будемо "поводитися по-єврейски". Ми можемо просто бути самими собою. Це нормально (3.190).

2. Месiанська єврейська громада в сьогоднiшньому Iзраїлi.

Яка сьогоднi ситуацiя з месiанською єврейською громадою в Iзраїлi? Чи є вона досить сильною для того, щоб узяти на себе обов'язки i вiдповiдальнiсть лiдера свiтового руху з тiєю ключовою роллю в iсторiї, що, як вони вважають, вiн повинен виконати? Вiдповiдь полягає в тому, що хоча iзраїльськi месiянськi євреї борються з багатьма проблемами i дуже переобтяженi, Бог, за Своєю благодаттю, тут, в Iзраїлi, готує їх очевидними i не зовсiм очевидними способами до виконання завдання, що, безсумнiвно, одного разу постане перед ними.

Подiбна ситуацiя спостерiгається й у духовному свiтi. Країни з великою кiлькiстю вiруючих i тривалою iсторiєю вiри в Йєшуа володiють добре розвиненою духовною iнфраструктурою. Практично на кожному кроцi знаходиться церква. Школи, семiнарiї, бiблiйнi табори i консультацiйнi центри доступнi у великiй кiлькостi. Євангелiє проголошується молодим i старим, багатим i бiдним, атлетам i iнвалiдам, бiзнесменам i безпритульними. Десятки тисяч книг, заснованих на новозавiтнiй iстинi, можна придбати в легкодоступних релiгiйних книгарнях або взяти в бiблiотецi. Крiм усього iншого, iснують добре пiдготовленi, досвiдченi пастори i лiдери.

Захiднi християни сприймають усе це як належне, але Iзраїль практично не має нiчого з цього. За приблизними оцiнками, у країнi проживає вiд однiєї до трьох тисяч єврейських вiруючих, що складає менше однiєї десятої вiдсотка вiд усього єврейського населення країни, що нараховує близько чотирьох мiльйонiв. Найбiльша громада у країнi (був проведений пiдрахунок серед людей, якi реально вiдвiдують збори, а не гостей, на найбiльших щотижневих зборах) складається приблизно з 200 чоловiк, у той час як iншi громади (близько 25) вiдвiдують по 15-20 чоловiк. Книги, заснованi на Новому Завiтi, можна придбати в дев'ятьох або десятьох магазинах на всю країну. Теологiчна освiта i те, що можна назвати семiнарiєю або бiблiйним коледжем, знаходиться в розвитку. Насправдi немає жодної всеосяжної книги iвритом з бiблiйної або систематичної теологiї. Програми допомоги слабкi, розкиданi i не мають послiдовної спрямованостi на яку-небудь конкретну пiдгрупу. (3. 191)

Але невелика громада, що виконує подiбний обсяг роботи, живе у станi постiйного виснаження. Будь-який парафiянин у маленькiй громадi бере на себе величезний вантаж роботи тiльки заради збереження даної групи. Будь-який новий план, що вимагає вiддачi енергiї, зустрiчається з тяжкими зiтханнями.

Особливо це характерно для Єрусалима, де величезне число туристiв вiдвiдує кiлька невеликих громад мiста, щоб пережити благословення вiд участi у служiннi в тому мiстi, де зародилася Церква. Часто на служiннi бiльше вiдвiдувачiв, нiж парафiян громади. Месяанськi євреї гадають, що це буде продовжуватися аж до повернення Месiї (а можливо, i пiсля цього). Гостиннiсть вимагає, чемного поводження з цим не висихаємим потоком братiв i сестер, якi бажають вiдвiдати їх - так як для багатьох iз них паломництво на Святу землю є апогеєм вiри. Однак це тiльки посилює тиск на Тiло Месiї в Iзраїлi.

Месiанськi євреї стверджують: одна з переваг, що є в нас в Iзраїлi, -- почуття Тiла в нацiональному сенсi. Тобто можна говорити про "месiянську громаду Iзраїлю" так, як це було б недоречно стосовно "церкви Америки". Подорожуючи, вiдвiдуючи конференцiї i спiлкуючись з iншими, вiруючий тут через два-три роки буде мати друзiв по всiй країнi. Коли був зруйнований будинок, де проводилися збори громади Тверiї, брати i сестри по всiй країнi були стурбованi цим i почали дiяти з метою вирiшення цiєї проблеми. Тут iснує глибока єднiсть, що переборює доктринальнi й особистiснi розходження, єднiсть, що виникає завдяки впевненостi в тому, що "ми разом" (3.192). Звичайно, до деякої мiри ця близькiсть вiдчувається завдяки тому фактовi, що Тiло тут дуже невелике -- його можна порiвняти з однiєю вiдносно великою церквою у Сполучених Штатах.

Месiянськi євреї проводять низку конференцiй, у яких беруть участь вiд 100 до 1000 чоловiк; цi конференцiї потрiбнi вiруючим для духовного виживання, адже якщо ваше спiлкування обмежується п'ятнадцятьма або тридцятьма членами власної громади, месiянське життя швидко стає неповноцiнним, одноманiтним, iзольованим. Месiянська асамблея i родиннi громади проводять конференцiї в сучасному будинку на горi Кармель у Хайфi. "Нетивья" проводить семiнари двiчi на рiк. Протягом останнiх рокiв низка музичних конференцiй виявила багато талантiв серед iзраїльтян, i вже бiльш ста пiсень записанi на касетах, надрукованi в пiсенниках спiваються по всiй Землi, а багато з них полюбив увесь свiт. Ще одна конференцiя, що почалася як збори для молодi у великоднiй тиждень 1981 року, залучила 200 дорослих i дiтей за сiм рокiв. Але в Iзраїлi жоден центр для проведення конференцiй, яким володiють вiруючi, не може вмiстити бiльше цього числа, хоча планується розширення "Баптистського селища".

Першi збори, що мали вузьку єврейську спрямованiсть, були органiзованi 1986 року Арi Сорко-Рамом i громадою Рамат-ГаШарона; його головним учителем був Данiел Джастер. Двi наступнi конференцiї були названi "Шавуот-88" i вiдбулися в Єрусалимському дипломатичному готелi; їх вiдвiдали 700 месiянських євреїв з Iзраїлю, Америки та iнших країн, i таке саме число язичницьких вiруючих; вони привернули увагу нацiональних засобiв масової iнформацiї.

Чого так бояться деякi вiруючi? Дуже просто: вони бояться людей бiльше, нiж Бога. Деякi не бажають утрачати своїх єврейських друзiв, боячись вiдштовхнути їх Євангелiєм. Часто цi люди не усвiдомлюють, що iзраїльськi євреї набагато вiдкритий для Євангелiя, нiж бiльшiсть євреїв дiаспори. Це пов'язано з тим, що Євангелiє не загрожує iндивiдуальностi iзраїльських євреїв. Євреї дiаспори, належачи до меншостi в язичницькому суспiльствi, знаходяться в постiйнiй готовностi захищати своє єврейство вiд усього, що здається їм чужим; часто єдиний "єврейський" учинок, що може уявити собi асимiльований єврей, -- вiдмова вiд Iєшуа. Але тут, у єврейському суспiльствi, єврей не повинний доводити, що вiн є євреєм, -- тут усi такi. Тому вiн може прислухатися до Євангелiя i його обiцянок, не вiдкидаючи його автоматично.

Багато християн-неевреїв знаходяться тут за тимчасовими вiзами i побоюються, що якщо вони будуть проповiдувати Євангелiє вiдкрито, то їх просто видворять iз країни. На це месiянськi євреї вiдповiдають: то нехай. Припустимо, навiть 100 з 3500 мiсiонерiв Iзраїлю вийдуть на вулицi i пiдуть вiд одних дверей до iнших або будуть поширювати Євангелiє будь-яким iншим способом, на який їх надихне Господь, роблячи це вiдкрито i постiйно. Якщо опозицiї пощастить переконати уряд не поновляти вiзи тiльки для десяти з них, це швидко стане причиною загального прославляння iменi Iєшуа. Хiба Бог хвалить боязких, котрi не проповiдують "мiсiонерiв" за їхню бездiяльнiсть у Святiй Землi? Деякi говорять, що вони "сiють насiння". Може бути, але якщо так, то де ж сходи? Нам здається, що до вiри приходить менше ста iзраїльтян-євреїв на рiк, тобто менше одного на тридцять п'ять мiсiонерiв (3.194).

Побоювання єврейських вiруючих можуть бути дещо iншими. Iнодi їх звiльняють з роботи (або не приймають на роботу в першу чергу) у зв'язку з їхньою вiрою, або ж їхнiм дiтям важко доводиться у школi. Цi люди можуть стикатися з якою-небудь формою дискримiнацiї або залякування.

Основний шлях для месiанського єврея показати свiй страх -- залишитися так званим "таємним вiруючим". Часто запитують: "Скiльки таких вiруючих в Iзраїлi?". Нiхто не знає. Що гарного вони роблять кому-небудь: собi, Тiлу, Господовi? Бiльше того, як вважають месiянськi євреї, на пiдставi Євангелiя вiд Луки 12:8-9 таких людей узагалi не можна назвати вiруючими. Ходять чутки про таємних вiруючих, i що ще гiрше, про християн, якi пiдтримують їх у бажаннi залишитися такими. Але месiанськi євреї моляться про те, щоб вони мали мужнiсть "вийти з пiдпiлля" i вiдкрито постояти за свою вiру.

Iсторичний фактор, що пояснює причину страху, полягає у втечi єврейських вiруючих, котре сталося пiсля заснування держави 1948 року. У цей час християнськi конфесiональнi лiдери, очiкуючи "чистки" у зв'язку iз закiнченням британського мандату, евакуювали багатьох iз них у Європу та Америку. "Чистка" не вiдбулася, але мiсцева громада була у пригнiченому станi i позбавилася лiдерства. Ця травма впливала на мислення протягом тридцяти рокiв; тiльки зараз нове поколiння сабрiв зростає у вiрi, вiльнiй вiд параної, будучи здатним реально оцiнювати опозицiю.

За межами Iзраїлю ходять слухи про переслiдування вiруючих. Давайте скажемо раз i назавжди, що в Iзраїлю з християнами або месiянськими євреями не вiдбувається нiчого, що заслуговує назви "переслiдування", у порiвняннi з комунiстичними i мусульманськими країнами. Нiкого не убивають, не саджають у в'язницю i не пiддають катуванням за вiру.

Проте, iснує реальне протистояння вiруючих Євангелiю. Фiзичнi напади на окремих осiб поодинокi, але iснує соцiальне, економiчне i психологiчне залякування, включаючи прослуховування телефонних розмов, установку пристроїв, що пiдслухують, стеження i перегляд пошти (важко сказати, якою мiрою). Iнодi мають мiсце випадки вандалiзму. Будинок Баптистської церкви був спалений дощенту, бандити зруйнували готель, у якому зазвичай звичайно проходили збори громади Тверiї, у Месiанськiй асамблеї Єрусалиму було зламане пiанiно. Можна також згадати про безперервний потiк словесних образ на адресу Iєшуа, Євангелiя та вiруючих з боку невеликої групи "антимiсiонерiв". Бiльше того, незважаючи на iснуючу в принципi свободу релiгiї, уряд не завжди вiдстоює її з тiєю ж рiшучiстю, яку звикли бачити законослухнянi американцi; замiсть цього антимiсiонерська дiяльнiсть отримує, щонайменше, мовчазне схвалення з боку певних гiлок уряду, а iнодi навiть користується фiнансовою пiдтримкою.

"Але, -- запитають нас люди, -- хiба в Iзраїлi розповiдати євреям про Iсуса не протизаконно?" Нi, це не так. 1977 року вийшов закон проти пiдкупу кого-небудь з метою змiнити його релiгiю, офiцiйно зазначену в його посвiдченнi особи. Але нiхто i нiколи не був звинувачений у здiйсненнi цього, не кажучи вже про те, щоб бути засудженим. Бiльше того, бiльшiсть євреїв, котрi увiрували в Iєшуа як у Месiю Iзраїлю, не змiнюють свого офiцiйного статусу i принципово не стали б робити цього, тому що вони не перестали бути євреями.

В Iзраїлi створена органiзацiя Йад Леахим" (Йад Леахим буквально означає "рука за братiв", також цi люди вiдомi як Пейлiм (Активiсти) - найвiдомiша антимiсiонерська органiзацiя). Це повертає нас до теми страху, але євреї вважають, що набагато важливiше поширювати Євангелiє, нiж витрачати час даремно, намагаючись розгадати i передбачати масу нудникiв. Пейлiм складають доповiдi про мiсiонерiв i єврейських вiруючих, в основному (як вважають месiанськi євреї) повнi неправди, iнсинуацiй i неправильної iнформацiї.

Бiльше того, їх не просто пiдтримує мало людей, але число тих, хто налаштований проти них (а це свiтськi й iншi євреї, якi нехтують релiгiйним екстремiзмом у будь-якому його проявi), досить велике. Месiянський єврей може зустрiти спiвчутливе ставлення в Iзраїлi, звертаючись до свiтських євреїв, котрi, не будучи схильними до прийняття Iєшуа, виступають за дотримання громадських прав i протистоять вiдсталiй ортодоксальностi.

Загалом тим, хто поширює Євангелiє, варто очiкувати протистояння.

Пiдводячи пiдсумки, хотiлося б сказати, що якщо бути месiянським євреєм (як вони вважають) найбiльш захоплюючий спосiб виявити своє єврейство, то Iзраїль -- найбiльш захоплююче мiсце для месiянських євреїв. Це пiдводить нас до наступної теми: "Месiянськi євреї та алiя".

Логiчним кроком для кожного, хто вважає, що Iзраїль є єврейською країною, було б "здiйснити алiю", тобто iммiгрувати в Iзраїль.

Як стверджують "Євреї за Iсуса" в Iзраїлi повинно бути бiльше месiянських євреїв, а месiянськi євреї, якi вже знаходяться в Iзраїлi, можуть допомогти здiйсненню цього двома способами: заохочуючи своїх дiтей випливати, наслiдувати вiру доносячи Євангелiє до iзраїльського єврейського населення. I, звичайно, третiй спосiб полягає у збiльшеннi числа месiянських євреїв, що здiйснюють алiю.

Зазвичай вони говорять, що причина, через яку вони не починають планувати алiю, полягає в тому, що вони ще "не вiдчувають поклик" їхати. "Але, -- сказав я, -- вам не потрiбний особливий заклик, тому що як єврейськi вiруючi ви вже покликанi Богом, Писанням! Ви знаєте, що Бог дав Эрец-Iсраель євреям, i якщо це не стосується вас, то чому ви називаєте себе месiанськими євреями? У Книзi Iсаї 51:11 сказано: "I повернуться урятованi Господом, i прийдуть вони на Сiон зi спiвом, i радiсть вiчна над головою їхньою; вони знайдуть радiсть i веселощi; сум i зiтхання вiдiйдуть". Судячи з тексту, "урятованi Господом" є залишком Iзраїлю, що в наш час має на увазi месiанських євреїв. У Книзi Iєзекiїля 36:26-28 пiсля того, як Бог говорить "i дух новий дам вам", що виповнюється на iндивiдуальному рiвнi, коли єврей приходить до Iєшуа, Бог продовжує "i будете жити на землi, що Я дав батькам вашим", що виповнюється, коли єврей приїжджає жити в Iзраїль.

Тому якщо ви очiкуєте почути "заклик" вiд Бога, щоб здiйснити алiю, тодi ви усiх розумiєте неправильно. Навпаки, вам потрiбний заклик вiд Бога, щоб довiдатися, що ви повиннi залишитися в галутi. У Писаннi галут розглядається як проклiн, а не благословення. У деяких людей є таке покликання, i вони продуктивно служать в Америцi або в iншому мiсцi. Але якщо особисто вас Бог не закликав залишатися в дiаспорi, то вам серйозно потрiбно подумати про алiю, не чекаючи почути особливе велiння вiд Бога. Ви ж не встаєте ранком i не говорите: "Цiкаво, чи покаже менi сьогоднi Бог, що я повинний пограбувати банк або когось убити?" Ви вже знаєте Божу волю, тому що Вiн висловив її в Десятьох Заповiдях, тому вам не потрiбно особливе "покликання", щоб не красти i не вбивати. Подiбно до цього, Боже бажання, щоб євреї, як вiруючi, так i невiруючi, здiйснювали алiю, є криштально ясним, хоча воно i не вiдбите в заповiдях.

Єврейська держава знаходиться на Землi обiтованiй. Приїжджайте i живiть у неї, станьте халуцим, пiонерами. Давид Бен Гурiон i Голда Меїр вiдновили Землю фiзично, але ви будете духовними халуцим, якi несуть Слово Життя тим, хто нестерпно жадає! Ви можете надихнути всю свою громаду, щоб здiйснити алiю групою, як першi пiонери. Плануйте свою алiю вже зараз! Прийдiть зi спiвом на Сiон, i радiсть вiчна буде над вашою головою!"

Практична порада. Якщо ви думаєте про те, щоб внести особистий вклад у виконання обiцянки про те, що "повернуться урятованi Господом [тобто месiянськi євреї], i прийдуть вони на Сiон зi спiвом, i радiсть вiчна над головою їхньою", от кiлька практичних порад для вас.

Перше i найважливiше -- бути цiлком переконаним у тому, що месiянська алiя вiдповiдає волi Бога й особисто для вас є благом. Як ми вже говорили, бiльшiсть єврейських вiруючих в Америцi i бiльшiсть невiруючих євреїв, як i я, до того, як Бог змiнив моє мислення, збираються прожити залишок свого життя в землi, що, на їхню думку, тече молоком, а саме - у старiй добрiй Америцi. Але як тiльки можливiсть, або скорiше нормальнiсть месiянської єврейської алiї доводиться до їхнього вiдома, поряд iз пiдставою, взятою з Писання, багато месiянських євреїв сприймають це з iнтересом i приймають виклик.

По-друге, пiдтримуйте зв'язок iз людьми, якi можуть дати вам пораду i пiдбадьорити вас. Безсумнiвно, змiна країни проживання спричиняє безлiч переживань, але єдиний спосiб з'ясувати те, що вас турбує, i одержати вiдповiдь на питання -- спiлкування. А поки що я дам вам кiлька основних указiвок.

Закон про повернення. У державi Iзраїль є "Закон про повернення", що дозволяє всiм євреям "повернутися додому" в Iзраїль i стати його громадянами (американськi євреї при цьому не позбавляються свого американського громадянства). Споконвiчно цей закон визначав "єврея" як "людину, народжену матiр'ю-єврейкою, або наверненого в юдаїзм". Але 1961 року Освальд Руфейсен ("Брат Данiєль") спробував здiйснити алiю, вказавши у своїй анкетi, що є євреєм за нацiональнiстю i римським католиком за вiросповiданням. Цей випадок потрапив на розгляд у Верховний суд ("Багац"), який винiс рiшення не на користь цiєї людини, заявивши, що єврей не може вiдокремлювати релiгiю вiд нацiональностi. У результатi цього i справи Шалiта (1970), у якому визначалося, чи може (немесiянський) єврей iз дружиною-неєврейкою зареєструвати свого сина як єврея, до визначення, що дається поняттю "єврей" у Законi про повернення, була додана фраза "не є представником iншої релiгiї i не змiнював добровiльно своєї релiгiї". 1978 року Багац ухвалив, що Ейлiн (Естер) Дорфлiнгер, котра вiрує в Iєшуа, народження матiр'ю-єврейкою, яка заявила, що вона не змiнювала релiгiю i була хрещена не в Церкву, але як єврейка, у загальне Тiло Месiї, не може здiйснити алiю вiдповiдно до Закону про повернення на пiдставi того, що вона є, незважаючи на свої заяви, "представником iншої релiгiї". 1989 року подiбна постанова була винесена стосовно Джеральда i Ширлi Бересфорд, котрi є месiанськими євреями незважаючи на те, що вiдповiдно до достовiрного опитування 78% iзраїльських євреїв з радiстю прийняли б їх. Подробицi про це опитування суспiльної думки й обговорення iнших правових та етичних аспектiв месiанської єврейської алiї в перiод пiсля справи Бересфорд (див. у додатку "Iнформацiя про алiю, 1990").

Мiж iншим, якщо ваша мати не єврейка, то, згiдно з галахою i Законом про повернення, ви також не є євреєм. Однак якщо ваш батько (дiдусь, бабуся) пiдходить пiд визначення "єврея", дане в Законi про повернення, тодi, навiть якщо ви вiдкрито говорите про те, що ви християнин, у вас є безсумнiвне право iммiгрувати в Iзраїль на пiдставi особливого роздiлу Закону про повернення, у якому говориться про неєврейських нащадкiв євреїв.

Грошi. Якщо можете, приїжджайте з грiшми. Якщо рiк або два тяжкої працi допоможуть значно збiльшити заощадження, можливо, варто трохи вiдкласти переїзд, тому що в Америцi набагато простiше вiдкладати грошi, нiж в Iзраїлi. (Iзраїльський жарт: Хочете зiбрати невеликi статки в Iзраїлi - Привезiть iз собою великi.)

Робота. Якщо можете, приїжджайте iз професiєю. Але перш нiж витратити роки на пiдготовку, добре подумайте, чи знадобляться вашi освiта i навички, i чи добре оплачується ця робота. Подумайте, чи зможете ви займатися нею без гарного знання iвриту, i чи не було б для вас краще одержати професiйну пiдготовку в Iзраїлi, а не в галутi.

Iврит. Починайте вчити iврит прямо зараз. Скiльки б ви не вивчили, все це знадобиться. Якщо можна, пройдiть курс, що дасть вам загальне уявлення про лiнгвiстичну структуру i граматику, тому що iзраїльськi ульпанiм (пiдготовчi курси з вивчення iвриту) нiколи не роблять цього. Адже бiльшiсть американцiв твердо переконанi, що англiйська є єдиною "справжньою" мовою у свiтi, необхiднiсть у вивченнi iвриту для них є серйозною перешкодою для адаптацiї в Iзраїлi.

Шлюб, дiти. Якщо ви неодруженi (незамiжня), неважливо, одружитеся ви там чи тут, хоча "шлюбний резерв" єврейських вiруючих в Iзраїлi дуже малий. Але якщо ви одруженi i не маєте дiтей та думаєте, де краще народитися вашiй дитинi -- тут або там - приїжджайте в Iзраїль. Нехай вони народяться тут небагато пiзнiше; тому що час i зусилля, необхiднi для утримання родини, сповiльнять ваше вивчення iвриту i звикання до культури, що є необхiдними умовами успiшної алiї i вимагають мiнiмум 2-3 роки. Якщо у вас є дiти - все одно приїжджайте! Незабаром вони будуть учити вас iвритовi, тому що самi вивчать його набагато швидше вас. Говорять, що Iзраїль -- єдина країна, у якiй матерi вчаться рiднiй мовi в дiтей.

Духовнi потреби. Плануйте також духовнi питання. Почнiть iз консультацiї зi своїми старiйшинами i громадою, щоб мати духовну пiдтримку, тому що ви робите дуже важливий крок у своєму життi. Не можна все робити навмання. Необхiдно бути готовим до прибуття на нове мiсце. Вам потрiбно встановити контакти в Iзраїлi, пiдтримувати зв'язок з iншими вiруючими, щоб не стати духовним сиротою. Якщо ви не зробите цього, то хвилювання, труднощi i культурний шок, можливо, призведуть до одного з трьох наслiдкiв, i всi вони негативнi: ви будете духовно iзольованi i, отже, непотрiбними для Царства, або вам просто не удасться пристосуватися до життя в Землi, або ви вiдiйдете вiд вiри. Менi вiдомо кiлька таких прикладiв, i все це можна було б попередити, якби цi люди менше страждали параноєю i були стараннiшi у спiлкуваннi з мiсцевими вiруючими.

Вiзит. Якщо ви можете собi це дозволити, а особливо якщо ви нiколи не були в Iзраїлi, приїжджайте сюди на чотири або шiсть тижнiв, щоб вiдчути Землю. Зв'яжiться з вiруючими в Iзраїлi, щоб ми змогли вказати вам кориснi напрямки i вiдповiсти на вашi запитання. А потiм повернiться додому, щоб спланувати свою алiю на пiдставi безпосереднього досвiду. Адже якщо картина коштує тисяч слiв, то вiдвiдування країни коштує мiльйона картин.

Попросiть поради. Звичайно, легше запитати в людини особисто, але навiть через океан вам зможуть порадити, що iз собою брати, де жити, дати консультацiї про те, де i коли робити покупки, якi вам потрiбнi анкети, розповiсти про житло, роботу, фiнанси, вивчення iвриту, про те, як завести друзiв, про духовнi питання -- загалом, про всi деталi, якi, разом узятi, або сформують, або зломлять усякого новоприбулого. Вiруючi, якi виїхали перед вами, допоможуть вам. Таким чином ви уникнете помилок i будете пiдготовленi до труднощiв -- їх буде багато, але це того коштує.

По-третє, залишiть страхи. Згадаєте, що коли Мойсей послав дванадцять розвiдникiв в Ерец-Iсраель (Числа 13-14), тiльки двоє -- Iсус Навiн i Халев -- повернулися з добрими звiстками, заохочуючи людей пiти i завоювати Землю; але десять принесли вiстi зовсiм не добрi, описуючи мешканцiв землi як занадто сильних для того, щоб їх перемогти. Як ми знаємо, люди повiрили десяти i вiдмовилися йти, хоча Бог чекав вiд них протилежного. Чому ж вони вiдмовилися? Подумайте про це. У них був вибiр. Вони дали мiсце страховi, а не вiрi. Я принiс вам добру звiстку про Землю Iзраїлю. Йдiть i завоюйте її!

I, нарештi, ми та iншi єврейськi вiруючi, котрi здiйснили алiю з Америки та iнших мiсць, можемо стати для вас будинком удалинi вiд дому, маленьким шматочком "давньої країни" для месiанських єврейських туристiв, якi бажають здiйснити алiю, i для переживаючих культурний шок месiанських єврейських олiм (iммiгрантiв), пiдбадьорюючи вас, коли вам самотньо, коли ви почуваєте себе пригнiченими або розчарованими. Оскiльки бiльшiсть iз нас усе ще знаходяться у процесi абсорбцiї, наше становище дає нам можливiсть допомогти вам пiднятися цими сходами на сходинку або двi. Приїдете ви в гостi чи назавжди, ми скажемо вам: "Барух га-ба ба-шем Адонай (Благословенний прийдешнiй в iм'я Господа)".

4. Месiянська єврейська програма щодо Iзраїлю

Месiянський єврейський рух повинний створити пiдходящi iнститути для пiдтримки месiянської єврейської алiї, а також для надання сприяння месiянському юдаїзмовi i проповiдi Євангелiя в державi Iзраїль.

Також повиннi iснувати органiзацiї, призначенi для спiвробiтництва з немесiянською єврейською громадою в тому, що стосується пiдтримки держави Iзраїль, хоча це варто робити обережно. Я знаю церкву, що давала значнi суми грошей державi Iзраїль, а воно розподiляло їх таким чином, що деяка частина фiнансiв потрапляла в руки ортодоксальних iєшив, що вчать людей ненавидiти Iєшуа. Це не є мудрим пiклуванням. Краще спрямувати цi засоби для надання допомоги старим, для посадки дерев або будь-якої нейтральної дiяльностi.

Месiянський єврейський рух повинний бути обережним пiд час спiвробiтництва з (неєврейськими) християнськими сiонiстськими органiзацiями, тому що вони можуть переслiдувати дещо iншi цiлi, мати iншi мотиви та iншi обмеження. Органiзацiйне вiддiлення може виявитися кращою тактикою.

Поза залежнiстю вiд того, що робить месiянський єврейський рух у цiлому, окремi месiянськi євреї можуть пiдтримувати Iзраїль, вiдвiдувати Iзраїль або здiйснювати алiю.

Мiсiя "Євреї за Iсуса" була заснована в США 1973 року. Засновником i виконавчим директором протягом 23 рокiв був Мойш Розен, потiм директором став Давид Брiкнер. У даний час вiддiлення мiсiї iснують у США, Канадi, Аргентинi, Францiї, Англiї, ПАР, Бразилiї, Українi, Росiї, Iзраїлi, Австралiї та Нiмеччинi.

Перше вiддiлення мiсiї в Радянському Союзi було засноване 1991 року в Одесi. Вiдмiннiсть мiсiї вiд громади: мiсiя приводить людей до Бога, потiм їхнє життя проходить у якiйсь громадi (церквi). Не плутати: "месiянськi євреї" не "мiсiонерськi", а названi так на честь Месiї Iєшуа.

Один iз найбiльш прогресивних членiв мiсiї доктор Арнольд Фрухтенбаум органiзував окрему мiсiю "Арiель". Вiн вiдомий бiльш як учитель та автор багатьох теологiчних праць. Нарештi, передостаннiй президент мiсiї Сэм Надлер органiзував ще одну мiсiю - "Слово Месiї".

Росiйська дiаспора Європи й Америки, що розвилася вiдразу пiсля революцiї 1917 року, поповнювалася протягом тривалого часу єврейськими бiженцями. Через певний час 90% її становили росiйськi євреї. Народжувалися цiлi квартали, де говорили тiльки росiйською мовою. Головна проблема цих росiйськомовних громад полягала в їхнiй замкнутостi, i людинi, яка не знає їхньої культури та мови, було неймовiрно важко, якщо не сказати неможливо, проникнути в них.

Наприкiнцi 60-х рокiв почалася вiдома єврейська емiграцiя. Оскiльки прямого повiтряного шляху мiж СРСР та Iзраїлем не iснувало, були потрiбнi третi країни, готовi взяти на себе роль посередника. Однiєю з таких країн стала Iталiя зi столицею в Римi. На шляху в Iзраїль багато емiгрантiв вирiшили змiнити свiй маршрут i або залишитися в Європi, або потрапити в Америку. Уряди цих країн не були готовими до такого повороту подiй, i тому, поки вирiшувалася доля "вiдмовникiв", у Римi збiльшився табiр єврейських бiженцiв, а поруч з ним - ринок, на якому, як це прийнято, можна було не тiльки все купити або продати, але i про все довiдатися. Складне життя емiгрантiв i абсолютна непевнiсть у завтрашньому днi робили їх дуже вiдкритими, що не залишилося непомiченим християнськими мiсiями.

Головна проблема полягала в незнаннi росiйської мови. Проте вихiд був знайдений: поруч iз табором вечорами виростав великий намет, де демонструвалися християнськi фiльми англiйською мовою. I знову ж таки сталося чудо - величезне число росiйських євреїв прийшло до вiри в Iсуса. Що вiдбулося згодом - не складно собi уявити: в Америцi, Iзраїлi, Канадi, Австралiї та iнших країнах, що приймають єврейських бiженцiв, найприроднiшим чином поширювалося Євангелiє в закритих росiйськомовних громадах, де вже за короткий час виникали месiянськi громади. Проте найважливiшим було те, що єврейськi мiсiї стали поповнюватися росiйськомовними мiсiонерами, якi чудово знають особливостi єврейської евангелiзацiї (4.22-23).

1985 року в СРСР склалася нова полiтична ситуацiя, названа перебудовою. Якщо для деяких вона означала прихiд полiтичних, економiчних та iнших свобод, то для росiйських євреїв було очевидно: прийшов час для емiграцiї. Неспроста цей час був названий третьою емiграцiйною хвилею iз СРСР.

До 1991 року емiграцiйний потiк став настiльки могутнiм, що уряд був змушений полегшити iснуючi на той момент закони. Так, наприклад, було вирiшено зберiгати виїжджаючим громадянство. З iншого боку, цей же закон давав можливiсть iноземцям практично безперешкодно приїжджати в Радянський Союз.

За рiк до того президент "Служiння обраного народу" Сем Надлер писав: "Останнiм часом, спостерiгаючи за тим, що вiдбувається у Схiднiй Європi, моє серце не переставало наповнюватися занепокоєнням, посланим менi Господом. Я почував себе зобов'язаним щось почати стосовно росiйських євреїв та домовився про всi можливостi щодо цього з моєю адмiнiстрацiєю, котра пiдтвердила, що цi шляхи можуть бути вiд Господа".

Вiдповiдно до цього в Київ вiдправилися мiсiонери, i вже через короткий час там утворилася перша месiянська громада, троє членiв якої стали згодом мiсiонерами "Обраного народу". Ще через невеликий вiдрiзок часу весь колишнiй Союз наповнився месiянськими служiннями.

Так само й Iзраїль не був виключенням. I першими, найбiльш вiдкритими для Євангелiя, стали знову ж таки росiйськi євреї. 1997 року двоє християн вирiшили випустити у свiт невелику брошуру, що розповiдає про месiянськi громади Iзраїлю.

1997 року на конференцiї "Mishkan Editional Bording" було вирiшено наступного року вiдсвяткувати 50-лiтнiй ювiлей Iзраїлю публiкацiєю брошури, що складалася з трьох частин. Першi двi з них мали справу зi статтями таких iзраїльських месiянських авторiв як Менахим Бенхаїм, Барух Маоц, Гершон Нерель, Лiза Лоден та iн. А третя зi статистикою та описом iснуючих в Iзраїлi месiянських громад, чому необхiдно було присвятити достатньо часу. Кiнцевий результат цiєї дiяльностi ознаменувався описом до 1999 року 98 месiянських груп i громад.

Проте найбiльший вибух поширення Євангелiя серед євреїв вiдбувся у США. Тiльки протягом перiоду третьої хвилi емiграцiї на Захiд iз колишнього СРСР, в Америцi були зареєстрованi два месiанськi альянси, що включали в себе практично всi месiянськi громади країни, бiльшiсть iз яких говорила росiйською мовою.

1995 року Нiмеччину вiдвiдали мiсiонери "Служiння обраному народовi" i провели двi евангелiзацiї в Берлiнi та Штутгартi, що якоюсь мiрою розбудило двi вже iснуючi в Нiмеччинi мiсiї - "Evangeliumsdienst for Israel" i "Arbeitsgemeinschaft far das messianische Zeugnis an Israel", що запросили двох вiруючих євреїв до себе для органiзацiї такого роду служiння. Ними були Анатолiй Ушомирський, засновник i пастор месiянської громади "Шма Iсраель" у м. Еслiнген, та Михайло Бракер, який займається євангелiзацiєю у м. Гановерi. 1996 року "Служiння обраного народу" зареєструвало своє нове вiддiлення в м. Берлiнi пiд назвою "Бейт Сар Шалом", i цього ж року через його керiвника Володимира Пiкмана утворилася месiанська громада "Бейт Шомер Iсраель".

З 1995 року ми проводили постiйнi конференцiї, метою яких була єврейська євангелiзацiя. Проте коли кiлькiсть вiруючих досягла 300 чоловiк, з яких добрi 90% прийшли до вiри в Iєшуа саме на таких конференцiях. Сьогоднi ситуацiя нами вже не контролюється.

Улiтку 2000 року в Америцi, уперше за час iснування мiсiї, зiбралися разом практично всi члени "Служiння обраному народовi". Головною метою було просто познайомитися один з одним, але не тiльки. Оскiльки всi були з рiзних країн свiту, кожний хотiв почути про те, як дiє Господь в iнших країнах.

Месiанськi громади дiють у багатьох мiстах СНД, у тому числi в Санкт-Петербурзi, Москвi, Казанi, Нижньому Новгородi, на Далекому Сходi i в Сибiру, а також у Києвi, Харковi, Львовi, Днiпропетровську, Запорiжжi, Кiровоградi, Чернiговi, Мiнську, Воронежi, Баку. Вiддiлення є в Литвi, Естонiї i Латвiї. Мiсiонери проводять активну роботу як серед євреїв, так i серед не євреїв. За християнськими пiдрахунками, у свiтi iснує бiльше 100000 месiанських євреїв, за єврейськими - бiльше 350000.

Серед сучасних послiдовникiв месiянського юдаїзму в США євреї складають приблизно 40%, у СНД - близько 20%, в Iзраїлi - близько 60%.

В Ерец-Iсраель перше об'єднання месiянських євреїв було створене 1931 року; 1933 року воно прийняло назву Єврейсько-християнский альянс Палестини i Близького Сходу. Усього в перiод британського мандату в Ерец-Iсраель було близько 200 християн єврейського походження, серед них - спiвробiтники британської адмiнiстрацiї та iноземних мiсiй. Перед закiнченням термiну мандату практично всi цi християни евакуювалися в Англiю. 1958 року громада месiянських євреїв була офiцiйно зареєстрована в Єрусалимi. 1970 року фiнськi протестанти за п'ятнадцять кiлометрiв вiд Єрусалиму заснували мошав "Яд Ха-шмона". 1979 року там оселилися також i месiянськi євреї; наприкiнцi дев'яностих рокiв минулого вже столiття там проживали кiлька десяткiв чоловiк. До середини дев'яностих в Iзраїлi нараховувалося близько сорока громад месiянських євреїв. Сьогоднi число месiянських євреїв в Iзраїлi сягає бiльше 10 тисяч. Дiє кiлька коледжiв, у якi приїжджають навчатися месiянськi євреї з iнших країн. Виходить кiлька перiодичних видань, росiйською мовою включно.

1935 року американський єврейсько-християнський альянс нараховував 200 членiв; перед початком другої свiтової вiйни - близько 2 тисяч, а 1961 року - бiльше 10 тисяч членiв. У число членiв Мiжнародного альянсу 1961 року входили близько 1-2 тисяч чоловiк. На початку дев'яностих рокiв двадцятого столiття у США, де зосереджена бiльшiсть учасникiв месiянського руху взагалi, в його рамках нараховувалося вже бiльше 60 тисяч євреїв.

Протягом кiлькох рокiв iснувала потреба у виникненнi асоцiацiї або якоїсь подiбної органiзацiї, що змогла б об'єднати месiанськi громади.

Пiсля тривалих дебатiв ця нова органiзацiя розпочала свою дiяльнiсть у липнi 1976 року, щоб через рiк припинити iснування через нестачу пiдтримки. Пiсля нових дискусiй i спроб об'єднати лiдерiв синагог, у Чикаго в квiтнi 1979 року вiдбулася конференцiя. I асоцiацiя була схвалена. У червнi 1979 року тридцять три громади зi США i Канади формально утворили Союз месiянських єврейських громад. Союз ставив перед собою наступнi цiлi:

-- Допомагати заснуванню i розвитку месiянських синагог в усьому свiтi.

-- Бути рупором месiянського юдаїзму в усьому свiтi.

-- Забезпечувати форум для обговорення питань, важливих для месiянського руху.

-- Допомагати євреям та Iзраїлю;

-- Пiдтримувати i надихати пiдготовку месiянських єврейських лiдерiв. П. Фiшер (1976) провiв ретельне дослiдження соцiальних впливiв, що допомогли зародитися i сформуватися месiянському юдаїзмовi. Нижченаведене є пiдсумком цього вивчення.

Кiлька факторiв, що припали на кiнець 1960-х, мали визначальне значення для єврейського спiвтовариства i його сприйняття. Цi фактори були приведенi в рух Шестиденною вiйною 1967 року i посиленi вiйною Йом Кiпура 1973 року.

Єврейське спiвтовариство заново усвiдомило, що доля єврейського народу й Iзраїлю означає для нього бiльше, нiж будь-що iнше. I в цього пробудження є низка причин.

По-перше, нiби заново був "вiдкритий" Голокост, i це "вiдкриття" викликало зростаючу емоцiйну реакцiю. До 1967 року багато євреїв якось стали забувати про подiї Другої свiтової вiйни. 1967 року, зi зростанням арабської пропаганди, що обiцяє "зштовхнути Iзраїль у море", загроза геноциду постала знову.

Приклад знищення єврейського народу, у той час як iншi нацiї байдуже дивилися на це, був чiтко помiтним пiд час Голокосту.

Тепер двi близькосхiднi вiйни показали, що стан речей не дуже змiнився з тих пiр. Свiт знову виявився осторонь, i євреї повиннi були самi подбати про себе. Це розбудило примару Голокосту i нагадало єврейському спiвтовариству про його (Голокосту) уроки та результати; простiше кажучи, стало очевидним, що тiльки євреїв хвилюють єврейськi життя.

По-друге, цi вiйни створили напругу мiж деякими об'єднаннями груп активiстiв та єврейським народом.

Темношкiрi активiсти тяжiли до ототожнення себе з iсламом та арабськими державами. Iзраїль розглядався ними як iмперiалiстична нацiя.

А бiлим активiстам на пiдставi їхнiх iдеологiчних припущень Iзраїль здавався гнобителем.

Тому єврейський народ почувався самотнiм, пiдтримуючи Iзраїль.

Це був час, коли самоствердження чорношкiрих копiювалося iншими етнiчними групами у США. I до того ж, пiдтримка iнтересiв якої-небудь групи стала чимось модним i популярним.

Наприклад, американськi iрландцi загострювали увагу на своїй iрландськiй спадщинi; американськi поляки проводили агiтацiю за "польськi" iнтереси. Цi фактори сприяли спробам узаконити єврейське самоствердження та активну пiдтримку єврейських iнтересiв.

Рiст антисемiтизму

1967 року хвиля антисемiтизму прокотилася Польщею, i люди, котрi вижили пiд час Голокосту, були позбавленi своїх робочих мiсць.

Одночасно посилювалася i досягала "нових висот" кампанiя iз пропаганди антисемiтизму в Радянському Союзi. У результатi багато євреїв стали усвiдомлювати тяжке становище єврейського народу в державах Схiдного блоку, але особливо помiтним це було в Радянському Союзi. Це були люди, обмеженi у своїх правах, бiльше нiж нацiональнi меншостi, що ранiше привертали увагу єврейського спiвтовариства, i права цi обмежувалися тiльки тому, що цi люди були євреями. Їхнє становище ще раз наочно показало єврейському народовi його вiдокремленiсть, а необхiднiсть подбати про власне виживання стала очевидною.

Кожний iз перерахованих вище факторiв продемонстрував єврейському спiвтовариству його самiтнiсть i незахищенiсть. I збiг цих факторiв обґрунтував право євреїв вважати себе пiд загрозою в мiру посилення необхiдностi вжити заходiв, спрямованих на виживання єврейської нацiї. Питання щодо самовизначення (дiйснiсть, асимiляцiя) стали центральною темою дискусiй. Усе, що таїло в собi загрозу єврейськiй iндивiдуальностi або виживанню, зустрiчало енергiйну вiдсiч i сприймалося в багнети.

Спроби християн євангелiзувати євреїв традицiйно розглядалися з неабиякою часткою ворожостi i сторожкостi. У контекстi становлення єврейської свiдомостi, євангелiзацiя та євреї, котрi вiрять в Iсуса, серйозно загрожували єврейському виживанню i навiть самому iснуванню юдаїзму. I це погiршило для месiянських євреїв необхiднiсть пiдкреслити свою єврейську iндивiдуальнiсть та показати вiдданiсть єврейському народовi. Месiанська синагога стала важливою частиною цього процесу.

Отже, пiсля 1967 року, з одного боку, загострилася боротьба мiж ортодоксальними рабинами та месiянським рухом, з iншого боку - це змусило переглянути свої позицiї щодо єврейської спадщини i єврейського призначення убiк зближення з єврейським свiтом.

Спроба отримати з Писання детальний сценарiй майбутнього не є розумною, однак iснує загальний чiткий i зрозумiлий опис. У даний момент ми можемо сказати, що Царство наступало в Iєшуа, але у своїй повнотi воно прийде пiд час Його повернення. До Його повернення ми очiкуємо, що вiдбудуться наступнi подiї:

1. Бiблiя пророкує зiбрання Iзраїлю в невiр'ї. Вiн буде iснувати як нацiя, але повернуться до Нього в повнотi пiд час Його пришестя (Захарiя 12:10).

2. Пустеля розцвiте, як троянда, й Iзраїль буде успiшним i процвiтати (Исайя 25, Iєзекiїль 36).

3. Пiсля вiдновлення Iзраїлю народи свiту повернуться проти Iзраїлю. Ми можемо бачити, як це збувається вже сьогоднi.

4. Пiвнiчна конфедерацiя, керована, з усiєю ймовiрнiстю, Росiєю, очолить вторгнення в Iзраїль тiльки для того, щоб бути остаточно переможеної на горах Iзраїлю Iзраїлем та Європейською конфедерацiєю. Ми не висуваємо вторгнення Росiї перед фiнальним поєдинком як догму, але саме це, здається, вiдображає змiст Писання щонайкраще. (Див. Iєзекiїль 38,39. Учневi варто прочитати цi глави).

5. Європейська конфедерацiя в 7-й главi Даниїла подається як звiр з десятьма рогами (нацiями), й останньою великою Свiтовою Iмперiєю у видiннi, яке бачив Даниїло (Даниїл 2 - пальцi на ногах iз залiза та глини).

6. Пiсля цiєї приголомшливої вiйни з'явиться новий правитель, що пообiцяє свiт i порядок. Вiн є Антихристом, про якого говориться, як про малий рiг (Даниїл 7). Павло вчив, що Антихрист з'явиться перед поверненням Месiї (2 Фессалонiкiйцям 2). Пiд час його всеосяжного правлiння над усiм свiтом - хоча найбiльш сильним воно буде в Європi - вiн буде прагнути до абсолютного контролю. Вiн буде прагнути отримати слухнянiсть i пошану, яких гiдний тiльки Бог. Це призведе до переслiдування церкви та Iзраїлю, що будуть опиратися такому зазiханню на владу.

-- Антихрист буде мати контроль над економiчною дiяльнiстю, що є можливим на сьогоднiшнiй день за допомогою комп'ютерної технологiї. Вiльними будуть тiльки тi, котрi виявлять йому вiрнiсть i приймуть його знак (Одкровення 13:16-17).

-- Iзраїль буде пручатися такому зазiханню, i сили Антихриста вторгнуться в Iзраїль. Однак, коли буде здаватися так, що вiн начебто здобуває перемогу, Месiя повернеться на хмарах славi завдасть йому повної поразки.

Варто прочитати Матфея 24, Марк 13, Лука 17 i 21 для розумiння цього перiоду часу, водночас пам'ятаючи про деякi деталi, що стосується руйнування Єрусалиму в першому столiттi).

Iншi подiї, що вказують на кiнець часу, також перерахованi в цих мiсцях Писання i в книзi Одкровення. Це:

а) вiйни i вiйськовi слухи;

б) бiльш частi землетруси;

в) разючий розвиток руйнiвних вiйськових сил;

г) шалена аморальнiсть;

д) 144000 вiруючих євреїв, що свiдчать свiтовi про iстину(Одкровення 7);

е) могутнє поширення i свiдчення євангелiя в усiх народах у мiру того, як церква використовує цi подiї, щоб указати людям на iстину (Одкровення 7,14);

ж) велике число мученикiв через їхнє свiдчення (однак ми переконанi, що святi переможуть).

Священне Писання розповiдає нам про страшну катастрофу, що охопить наш свiт. Багато з iснуючих сьогоднi народiв, або тi, чиї iмена знайомi нам з iсторiї, будуть брати участь у цiй останнiй вирiшальнiй вiйнi. Цi народи називаються чiтко на iмена. У цьому зв'язку розглянемо три з них: Єгипет, Iзраїль i Росiя.

З незапам'ятних часiв Єгипет був ворогом Iзраїлю, причиною його нещасть у минулому; i аж до останнiх рокiв (до пiдписання мирного договору з Iзраїлем, стабiльнiсть якого досить сумнiвна, незважаючи на полум'янi i заспокiйливi заяви лiдерiв обох сторiн "..., що говорять: мир! мир! А миру немає). Також у майбутньому Iзраїлю слiд очiкувати вiд Єгипту чималих нещасть. Єгипетська культура давнiша iзраїльської i є однiєю iз найбiльш раннiх iсторичних культур; однак велике багатство спотворило її шляхи з моральної точки зору i вона поклонялася iдолам.

Наш батько Авраам, батько єврейської нацiї, родив вiд Агарi - єгипетської служницi - Iзмаїла, свого первiстка, який протягом усiх рокiв "колов очi" Аврааму i був ворогом сина обетовання - Iсаака. Також сьогоднi ми бачимо арабiв - синiв Iзмаїла - ворогами Iзраїлю i серцем i душею. Ця ворожнеча не пройде. Вона виявить своє iснування у пiдтримцi держав третього свiту, Росiї i Китаю; а останнiм часом також Америки i країн європейського ринку. Ця ворожнеча посилиться до початку останньої вiйни, про яку ми говорили ранiше.

В Iзмаїла було дванадцять синiв, вiд яких походять сьогоднiшнi арабськi народи. Але серед таких арабських країн, як Лiван, Сирiя, Ємен, Iрак, Йорданiя, Саудiвська Аравiя, Єгипет, Судан, Лiвiя, Тунiс, Алжир i Марокко Єгиптовi належить вирiшальна роль. (Пiсля пiдписання мирного договору з Iзраїлем вплив Єгипту на арабський свiт зменшився, вiн перестав бути таким шанованим, але зараз, пiсля вбивства Садата, вiн знову зайняв престижне становище, оскiльки президент Мубарак робить усе, щоб Єгипет злився з усiм арабським свiтом. Отже, знову повторюється можливiсть виконання пророцтва найбiльш реальним чином). Разом з тим пророк Iсайя дивиться в майбутнє, на той перiод, коли припиниться традицiйна ворожнеча мiж Iзраїлем та арабськими країнами. У цей перiод мiж Iзраїлем i Єгиптом буде панувати мир i взаєморозумiння, i вони об'єднаються у злагодi i гармонiї.

"У той день з Єгипту в Ассирiю буде велика дорога, i буде приходити Ассур у Єгипет, i Єгиптяни в Ассирiю; i Єгиптяни разом з Ассирiянами будуть служити Господовi. У той день Iзраїль буде третiм з Єгиптом i Ассирiєю; благословення буде посерединi землi, що благословить Господь Саваоф говорячи: благословенний народ Мiй - Єгиптяни, i справа рук Моїх - Ассирiяни, i спадщина Моя - Iзраїль" (Iсайя 19:23-25).

Росiя i колишнiй Радянський Союз, у нашi днi є великим ворогом та другою фiгурою, що видiляється у майбутнiй драмi Iзраїлю. Вона буде виконувати роль жезла гнiву Божого над Iзраїлем i, в кiнцевому пiдсумку, буде покарана за це. Ця нацiя така велика i могутня, з погляду вiйськової могутностi, що для союзникiв Iзраїлю було б важливо знати намiри Радянської Росiї.

Нам не варто дозволяти солодким iлюзiям i мрiям витiснити щире розумiння Божого плану. Дiйсно, iзраїльський народ тепер знаходиться у своїй країнi i молиться всiм своїм серцем про мир - "довговiчний i справедливий" у своєму регiонi; але не в безпощадному свiтi, звiдки поки що очiкуються нещастя для Iзраїлю в полiтичному i вiйськовому планi доти, поки повернуться сини Iзраїлевi i звернуться за допомогою до Iєшуа Месiї.

Одного погожого дня Росiя раптом постане хмарою i нависне, як катастрофа над спокiйним i впевненим Iзраїлем. Це буде страшним, раптовим наступом, наприкiнцi якого Сам Господь утрутиться на благо Iзраїлю. Отже, Росiю спiткає покарання, оскiльки ця країна повстала проти Бога, узаконивши атеїзм, що заперечує Бога, на рiвнi державної релiгiї. Росiя стоїть на чолi противникiв Священного Писання до такої мiри, що цi книги перевозилися контрабандою на територiю Росiї. Але найбiльший осуд сподобить Росiю за Iзраїль, за її негативну i безкомпромiсну позицiю щодо Iзраїлю, за її ворожiсть до сiонiзму. Господь зрозумiло сказав у своєму обiтованi: "Я благословлю благословляючих тебе i злословячих тебе прокляну" (Буття 12:3).

Iєзекiїль оповiдає у своїй книзi, у 38-39 главах, про останню вiйну, названу "Вiйна Гога i Магога": "Так говорить Господь Бог. от Я - на тебе, Гог, Князь Роша, Мешеха i Фувала!"

Бiльшiсть дослiдникiв Бiблiї сьогоднi погоджуються з тим, яким давнiм племенам належали цi iмена, i в яких мiсцях вони були розселенi. На думку багатьох, "Роша" символiзує Росiю, "Мешех" - iм'я племенi, що оселилося в районi сьогоднiшньої Москви, а "Фувал" - племенi в Сибiру, що бiля нинiшнього мiста Тобольська. Росiйськi правителi (Гог - князь Роша, Мешеха i Фувала) будуть замишляти зло проти Iзраїлю, як сказано: раптовий напад. Уже зараз ми бачимо "напис на стiнi", дивлячись, як Росiя намагається домогтися свого впливу на Близькому Сходi, за допомогою масових поставок зброї країнам, що знаходяться в конфронтацiї з Iзраїлем, i полiтичної пiдтримки антиiзраїльського терору. У першу чергу Росiя хоче контролювати Близькосхiдний регiон, багатий нафтою, i виявляє цiкавiсть до Мертвого моря з його багатими корисними мiнералами.

Бiблiя не називає точний час, коли вiдбудеться ця страшна вiйна: вона тiльки натякає на це. Але, згiдно з Iєзекiїлем 38:16, це вiдбудеться в "останнi днi". Щодо остаточного чудесного призначення Iзраїлю Бiблiя говорить зрозумiло: "М буде в останнi днi, гора будинку Господня буде поставлена на вершинi гiр, i пiднiметься над пагорбами, i потечуть до неї всi народи. I пiдуть багато народiв, i скажуть: прийдiть, i зiйдемо на гору Господню, у будинок Бога Iаковлева, навчить Вiн нас Своїм шляхам; i будемо ходити стежками Його. Тому що вiд Сiону вийде закон, i Слово Господне з Єрусалима. I буде Вiн судити народи, i викриє багато племен; i перекують мечi свої на рала, i списи свої - на серпи; не пiднiме народ на народ меча, i не будуть бiльше вчитися воювати. Будинок Iакова! Прийдiть, i будемо ходити у свiтлi Господньому" (Iсайя 2:3-5).

"I вiдбудеться паросток вiд кореня Iєссеєва, i паросток вiдбудеться вiд кореня його; i почиє на Ньому Дух Господень, дух премудростi i розуму, дух поради i мiцностi, дух ведення i благочестя. I страхом Господнiм виповниться, i буде судити не за поглядом очей своїх, i не за слухом вух Своїх вирiшувати справи. Вiн буде судити бiдних по правдi, i справи страждальцiв землi вирiшувати по iстинi; i жезлом вуст Своїх вразить землю, i духом вуст Своїх уб'є нечестивого. I буде препоясанием чресл Його правда, i препоясанням чересел Його - iстина" (Iсайя 11:1-5).

В Iзраїлi еквiваленти американських месiянських громад вiдрiзняються один вiд одного у сферi традицiй i практики. Їхнiй об'єднуючий фактор - це те, що вони є громадами, що говорять iвритом i вiрять у Iєшуа. Так iзраїльтяни виражають свою нацiональну приналежнiсть. Американськi євреї роблять це за допомогою культури, традицiй, членства в єврейських органiзацiях або ототожнюючи себе з єврейськими устремлiннями. В Iзраїлi єврейське самовираження визначається проживанням у країнi й асимiляцiєю в iзраїльське спiвтовариство, одним з ознак якого є те, що воно говорить iвритом. Громади вiруючих євреїв протягом останнього сторiччя, можливо, не використовували сучасних месiянських термiнiв, але вони говорили iдиш i якоюсь мiрою вiдзначали єврейськi свята. Об'єднуючим фактором було те, що всi цi збори, вiд давнiх до сучасних, вiд розсiяних до тих, котрi знаходяться в Iзраїлi, були громадами вiруючих євреїв, якi збиралися разом як євреї i звеличували Месiю.

Голокост завдав єврейському народовi величезну втрату. Не обiйшов вiн стороною i вiруючих євреїв. У Європi загинуло багато єврейських християнських союзiв i громад. Проте, коли з попелу Голокоста виникла Держава Iзраїль, подiбним чином у цей же час вiдродився месiянський рух.

Пiсля Шестиденної Вiйни 1967 року Єрусалим перейшов у руки єврейського народу. Так виповнилася двохтисячолiтня молитва єврейського народу "Наступного року в Єрусалимi". З 1967-го року дотепер величезне число євреїв увiрувало в Iєшуа як у Месiю. Разом iз великим числом євреїв, котра повiрили в Iєшуа в 19 столiттi, коли зародився сучасний Сiонiзм, вони складають найбiльше число євреїв, якi увiрували в Месiю, починаючи з першого столiття. Фiзичний феномен справляє свiй духовний вплив на месiянський юдаїзм. У цей перiод вiруючi євреї не тiльки прийняли Iєшуа, багато з них утворили месiанськi громади, де вони поклоняються Iєшуа в єврейському стилi замiсть того, щоб приєднатися до громад, що орiєнтуються на неєвреїв.

У 1970-х роках виникли багато iнших месiянських громад. Сьогоднi в усьому свiтi iснує приблизно сто п'ятдесят месiанських громад. На даний момент iснують три органiзацiї, що об'єднують цi громади: Союз Месiянських Єврейських Громад (QMJC), Спiвтовариство Месiянських Громад (FMQ) i Мiжнародний Союз Месiянських Громад i Синагог (IAMCS), що згодом був приєднаний до Американського Месiянського Єврейського Союзу.

Сучасний месiянський рух на раннiй стадiї був вiдомий не як месiянський єврейський, але як iудео-християнський. Точка зору, що презентувалася вiдповiдними назвами, була об'єктом гострих розбiжностей у лавах руху, деякi з яких iснують i донинi. Давид Рауш у своїй книзi про месiанський iудаїзм докладно розглядає цi питання. Др. Роберт Уiнер помiтив, що: "Змiна назви [з юдео-християнського на єврейсько-месiянський] була вiдображенням бiльш глибокої змiни, що вiдбулася не тiльки в Союзi, але й у євреях, послiдовниках Iєшуа, по всьому свiтi. Вiдбулося миттєве повернення до чiткого єврейського самовираження. На хвилi довгоочiкуваного єврейського пробудження були написанi слова "месiянський юдаїзм", i здавалося, що всякий, хто знаходиться на тiй хвилi, схопився за те ж бачення".

Месiянський юдаїзм виник зi своїх юдео-християнських починань i є його законним нащадком та спадкоємцем. Рiзнi точки зору, що iснують усерединi, не принижують цiнностi i значущостi месiянського руху попри те, що деякi єврейськi хасидськi секти чинили опiр утворенню Держави Iзраїль, i це не звело нанiвець значення Сiонiстського руху.

Деякi заявляють, що сучаснi месiянськi євреї вiдрiзняються вiд своїх юдео-християнських попередникiв. Дiйсно, вони вiдрiзняються у планi приналежностi до церков та особистого способу життя. Месiянськi євреї не асимiлювалися в церквах i в їхнiй неєврейськiй культурi. Вони дотримуються єврейської культури i традицiй. Проте iстина полягає в тому, що всi вони є вiруючими євреями. Термiн юдео-християнський iвритом звучить як "месiянськi євреї", Йехудим Мешнхим. З iншого боку, всi вони є одним народом.

У бiльш глибокому сенсi, сучасний месiянський рух вирiс з бiльш давнього юдео-християнського. Юдейськi християни є предками всiх вiруючих євреїв. Такi сучаснi Американськi Месiянськi Єврейськi органiзацiї, як GMJC, FMC або MJAA ведуть початок вiд раннiх юдео-християнських союзiв.

Незважаючи на виникнення безлiчi месiянських громад у церквах знаходиться бiльше вiруючих євреїв, нiж у месiянських громадах. Дехто висунув припущення, що це ставить пiд сумнiв законнiсть месiянських громад. Присутнiсть вiруючих євреїв у церквах не ставить пiд питання законнiсть месiянського юдаїзму, як i проживання євреїв за межами Землi Iзраїлю не ставить пiд сумнiв законнiсть Держави Iзраїль. Навпаки, це ще бiльше показує паралель мiж фiзичним розсiюванням i духовним вигнанням. Рука Бога знаходиться як на одному, так i на iншому; залишається почекати, що ж зробить Бог, коли Вiн здiйснить Свiй план.

Питання, що виникає через iснування месiянських громад, не в тому, вiд Бога вони чи нi. Їхнi плоди свiдчать про те, що рука Бога знаходиться на них протягом усього їхнього iснування. Швидше за все, люди задають собi питання, як їм варто ставитися до цього знову виниклого руху, щоб вирiшити для себе, якою мiрою їм би хотiлося брати участь у ньому.

Здавалося б, таке питання недоречне в Державi Iзраїль. Хто ж не знає тут, що таке єврей? I все-таки, чи не є це фактом, що це питання -- у його нацiональному i релiгiйному аспектах -- неодноразово поглинало увагу iзраїльської публiки протягом тривалого часу i створювало велику напруженiсть в iзраїльськiй громадськостi й в урядi. I насмiлююся сказати, що це фундаментальне питання не знайде унiверсально прийнятної вiдповiдi, поки не вiдбудеться духовна революцiя в Iзраїлi i не використається абсолютно новий i радикально iнший пiдхiд до Священного Писання, що складається зi Старого i Нового Завiтiв.

Ми живемо в епоху великого прогресу у сферi науки i технологiї - прогресу, нiколи ранiше не випробовуваного людством до такої мiри. Людина досягла вже тiєї стадiї, коли вона може реально замислюватися про освоєння iнших планет. Водночас, нiколи ранiше не iснувало такої явної небезпеки повного знищення всього людства, як сьогоднi.

Тож iснує необхiднiсть повної змiни моралi, людського мислення, самого напрямку, в якому рухається людство: необхiдний повний i рiшучий перегляд цiнностей. Так само, як це було з поколiнням, яке жило перед потопом, i сьогоднi необхiдне Божественне втручання, оскiльки людина сама бiльше не може стримати потоки ненавистi, моральної деградацiї, геноциду, не може змiнити своє життя на краще.

I дiйсно, наявнi ознаки близького втручання Божого в iсторiю. Однiєю з таких явних знакiв, можливо, найбiльш явним, є повернення синiв Iзраїлю в землю їхнiх батькiв, а також утворення держави Iзраїль на картi свiту. Саме про це повернення Iзраїля бiблiйнi пророки говорили як про перший крок оновлення всього людства.

4.3.Перспективи месiянських громад як механiзму збереження iдентичностi та самоорганiзацiї єврейської спiльноти.

Цiкаво передбачити, яка доля чекає месiянський юдаїзм у майбутньому. Як ми вже бачили, розквiт його був у першому столiттi, коли поняття "єврейство" i "вiра в Месiю" доповнювали одне одного. В останнi роки ми стали свiдками явища нового народження месiянського юдаїзму.

Оскiльки сьогоднi єврейств подiлено на три основнi течiї, iз цього випливає, що месiанське єврейство буде вважатися четвертим напрямком. Отже, невинний розподiл включає в себе ортодоксальне, консервативне, реформiстське i месiянське єврейство. Остання група складається з усiх вiруючих юдеїв, омитих спокуту вальною кров'ю Месiї, вони є невiд'ємною частиною єврейського народу i членами Тiла Христового в усьому свiтi.

Зрозумiло, що першi три течiї в юдаїзмi будуть вiдчувати загрозу з боку четвертої течiї i вiдмовляться сприйняти його. Цього можна очiкувати. Дiйсно, ортодоксальна течiя не визнала консервативну та реформiстську i, переважно, не визнає їх сьогоднi (в Iзраїлi тiльки ортодоксальна Галаха визнається законною пiд час прийняття гiюру, наприклад, i тiльки в ортодоксальнiй течiї є монополiя на релiгiйнi заклади в Iзраїлi). Всякий рух, що виходить за рамки ортодоксальних поглядiв, вважається брехнею i вiдхиленням вiд iстини. Але оскiльки збiльшується чисельнiсть євреїв iз широким кругозором, але до агнотизму, не дивно, що виявляється терпимiсть стосовно всiх фiлософських точок зору, що iснують у свiтi, крiм месiянського юдаїзму.

Попри це, iснуюча тенденцiя показує нам збiльшення вiддаленостi вiд традицiйної форми богослужiння у синагозi. Знижується також рiвень участi в богослужiння. У ХХ ст. зменшився iнтерес до вчень рабинiв (окрiм руху "Покаяння", яке є сучасним релiгiйним рухом, що переважно модний i виставляє себе на показ). Цей факт, на додаток до асимiляцiї, яка стала результатом змiшаних шлюбiв багатьох молодих євреїв, сприяє розпаду традицiйного iудаїзму.

З iншого боку, месiянське єврейство розвивається. Тiльки за останнi роки у США було вiдкрито близько дюжини месiянських синагог. Євреї, якi дослiджують Новий Завiт, перестали шукати сенс життя, як це було ранiше. Вони знайшли його в месiянському юдаїзмi. Цi iстиннi євреї виявляють великий iнтерес до всього, що пов'язано з єврейством. Їх хвилюють батьки, друзi, котрi ще не прийшли до пiзнання, що Господь - це не просто абстракцiй на фiлософiя. Вони знають, що Вiн живий та iстинний, iснує, бажаючи спiлкуватися з нами. Вiн бажає особисто спiлкуватися.

Якщо всi iснуючi тенденцiї вистоять i продовжуватимуть iснувати, то незабаром бiльша частина євреїв буде євреями Нового Завiту. Iншi - або втратять iнтерес, або вступлять у змiшанi шлюби. Нове життя та зростаюче натхнення - велика перевага єврейської вiри. Джерело цього життя - Бог. Це життя надприродного походження, i базується воно на Танасi. Також буде зростати основний iнтерес християнської церкви до єврейського корiння. Можливо навiть, що рiзнi християнськi групи є не що iнше, як вiдгалуження iудаїзму. Вони, як язичники, якi вiрили у Месiю, бажаючи iдентифiкуватися з месiянським єврейством, але не офiцiйним, а номiнальним шляхом. I в той момент, коли буде зруйнована перешкода, деякi язичники навiчно захочуть зробити те, що зробила Руф Моавiтiянка, i перейдуть до єврейства. Сьогоднi багато месiянських вiруючих говорять словами Руфi: "Твiй Бог буде майбутнiм Богом", а в майбутньому вони скажуть: "Твiй народ буде моїм народом". Деякi єврейськi вiруючi в месiю захочуть практично iдентифiкуватися з єврейством. Тому вимоги для прийняття гiрою повиннi бути змiненi. Проте у декого буде тимчасовий iнтерес до цього питання, що буде вiдрiзняти їх вiд тих, якi будуть жадати постiйної приналежностi. Оскiльки прийняття гiюру для перших трьох течiй є вирiшеним питанням, логiчно передбачити, що й четвертий напрямок єврейства отримає таке саме право. Бiльш того, месiянське єврейство не може залишити за трьома iншими течiями абсолютне право визначити "хто є iстинним євреєм". А якщо це трапиться, то йому загрожує страшна небезпека. У цьому важливому питаннi Бiблiя повинна бути зобов'язуючим авторитетом.

Сприяти первiсному пануванню Бога над нашими фiзичними почуттями, i тодi стає можливим вiдновити спiлкування з Господом, оскiльки грiхи нашi вiдпущенi i Вiн дивиться на нас, нiби ми нiколи не грiшили. Про це сказав цар Давид: "Блажен, кому вiдпущенi беззаконня i чиї грiхи покритi! Блаженна людина, яку Господь не звинуватить у грiхах i в чиєму дусi немає лукавства" (Псалом 31:1-2).

Ми бачимо, що наше бiологiчне походження чи офiцiйна приналежнiсть до певної общини або синагоги не роблять нас членами Божої сiм'ї. Щоб отримати право на нове духовне народження, людина повинна бути єдиною зi своїм духовним Отцем. Ця єднiсть приходить через каяття в наших грiхах та вiру в жертовну кров Месiї, яка здiйснює в нас чудо спасiння. Цей принциповий фактор потрiбно пояснити i євреєвi, i язичниковi, а також невiруючим.

Коли людина народжується зверху вiд Духу, її дух вiдроджується до нового життя i починає дiяти у повнiй гармонiї iз Духом Божим. А коли дух багатьох людей дiє в гармонiї з Духом Божим, то вони здатнi дiяти у взаємнiй внутрiшнiй гармонiї один з одним. Тiльки так євреї та язичники зможуть взаємодiяти в одностайному i в єдиному дусi.

Бiльшiсть людей не вiдкинули духовного народження - вони просто нiколи не чули про нього. Подiбним чином бiльшiсть євреїв не заперечували Месiю - вони просто не пiзнали його через злiснi наклепи, що поширювалися про Нього противниками з юдеїв. Це стало тiєю помилкою i спотворенням, яких припустилася християнська церква через тих, хто належав до церковного списку, але нiколи не переживав народження зверху вiд Святого Духу. (Мiж тим, люди не могли народитися зверху вiд Духу Святого тiльки тому, що були пiдвладнi спотворенню доктрини, створенiй римсько-католицькою церквою, згiдно з якою водне хрещення надає навiть хрещеному немовлятi право на членство у церквi, що стало дiєю натомiсть новому народженню. У цiй помилковiй доктринi немає пiдстав у священному Писаннi, i вона виходить iз неправильного розумiння написаного. Оскiльки католицька церква не заохочує i навiть забороняє простому люду читати Писання та розумiти їх на свiй розсуд, вона вимагала вiд них вдовольнятися прослуховуванням проповiдi священика. В народi поширювалися забобони, у яких не було нiчого спiльного iз месiянською вiрою i тим, що написано у святому письмi).

Протягом майже двох тисяч рокiв мiж юдеями та язичниками iснував нiкому непотрiбний розрив. Нiхто з них не виявляв готовностi або бажання прокласти мiс через цей розрив та позбавитися перешкоди, що їх роздiляла. Невiгластво християн i сепаратизм на iудеїв збiльшили вiдчуженiсть, ненависть i взаємний страх. Сьогоднi месiянське єврейство забезпечує створення спiльної платформи для домовленостi, що скасовує цей давнiй розрив мiж двома сторонами.

У певному розумiннi месiянське єврейство стверджує, що вiруючi в Месiю iз язичникiв можуть бiльше збагатитися повнотою вiри, коли побачити її в єврейському контекстi. Подiбним чином євреї насолоджувалися миром i радiстю, доступними їм уже тут i зараз, через дотримання своєї нацiональної приналежностi. Яка розумна людина не захоче мати особистi стосунки з Богом Авраама, Iсаака i Iакова, а особливо, якщо при цьому вона не повинна вiдмовлятися вiд своєї багатої нацiональної спадщини?

Настане день, коли євреї i язичники зможуть правильно оцiнити багатi похованi багатства один одного. Вiруючi в Месiю iз язичникiв захочуть i зможуть насолоджуватися скарбами iудаїзму, а євреї визнають приховану мудрiсть Нового Заповiту. Тодi євреї i язичники зможуть щиро перебувати в iстинi, одностайностi та в одному дусi.

А зараз, зрозумiло, у Господа є рiзна мета для рiзних людей у матерiальнiй сферi. Незважаючи на те, що руки i ноги виконують рiзнi функцiї, все ж таки вони є членами одного тiла. Незабаром люди побачать день, коли послiдовники Месiї будуть вдячнi євреям за принесене ними слово Боже, а євреї будуть цiнувати християн за те. Що тi вiдкрили їм здiйснення їхнього iудаїзму.

Можливо, дехто не зможе зрозумiти вiдразу месiянський юдаїзм. Християни можуть звинуватити месiянських євреїв у спробi повернути єврейських вiруючих до юдаїзму. Але подiбнi докази не справдилися. 1900 рокiв тому в Галелеї були євреї, якi наполягали на своїй думцi, що язичники повиннi виконувати зовнiшнi атрибути юдаїзму пiд час богослужiння в синагогах. Вони намагалися поставити як обов'язкову умову для спасiння виконання єврейських обов'язкiв поклонiння. Якщо варiювати тiльки за зовнiшнiми ознаками, здається, нiби месiянськi євреї намагаються сьогоднi робити те ж саме. Але це не так. Месiянський єврей за власною волею обирають дотримання заповiдi, через любов до Бога, а не тому, що це необхiдно чи нав'язано їм.

Та й поготiв, вони добре розумiють, що виконання заповiдей не може допомогти спасiнню та потраплянню в рай. Це просто обраний ними шлях для вираження своєї вiри, i в цьому немає жодного примусу. Господа цiкавлять намiри серця, а не зовнiшнi прояви, якi не головними.

Месiянське єврейство визнає, що закон Месiя був засобом, за допомогою якого Господь показав неспроможнiсть людської натури жити згiдно жити з моральними нормами, якi вiд неї вимагаються. Але коли Господь вiдкриває Себе, Вiн пом'якшує серця. Як сказав пророк Iєзекiїль, Господь вiзьме iз плотi i серце кам'яне серце i дасть серце плотне. Тим самим Вiн дозволить нам виконати Його волю. Так все бiльше i бiльше люди звiльняються вiд своєї природи i стають все бiльше подiбним до люблячої природи Бога. I зараз, як було сказано, немає Божого закону, написаного на кам'яних стрижнях людського серця. скiльки Iєшуа виконав Своєю плоттю всi символiчнi накази закону Мойсея, цей закон не є рушiйною силою нашої месiянської вiри. Хто потребує прообразу, коли у цього є сама суть - Цар Месiя?

У законi Мойсея нам сказано, що дотримання iзраїльських законiв - постанова вiчна для всiх поколiнь Месiянськi вiруючої дотримуються тих свят у контекстi месiянства. Месiя - Пасха наша, Вiн вiчний пасхальний Агнець, принесений у жертву заради нас. Дух Божий, посланий Богом i Месiєю з небес, зiйшов на першу общину вiруючих у свято П'ятидесятницю, i тим самим виповнилося духовне значення цього свята. У цей день iзраїльському народу був даний закон Мойсея, i в цей день був даний закон Мойсея, i в цей день була народжена вiд Духу месiянська община. Iєшуа Месiя тiлом своїм виповнив день Спокути (Йом Кiпур),оскiльки Його спокуту вальна жертва примирює нас, раз i назавжди, з нашим Богом. Месiя обрав сотворити в нас Своє житло Духом Святим i напнув над нами курiнь миру. Тим самим вiн виповнив значення свята Кущей (Суккот). Iєшуа досконало виконав закон Мойсея i Сам став здiйсненням пророцтв, записаних у Торi. Дотримання єврейської приналежностi також узгоджується з написаним у Священному Писаннi.

Ти зможеш скористатися допомогою вищесказаного в той час, коли обговорюєш духовнi питання з родичами i друзями. Скiльки iронiї є в тому, що iстиннi послiдовники Месiї, перейнятi добрими намiрами бачать в iудействi табу i, отже, самi потрапляють у ту саму пастку. Християнам, послiдовникам Месiї, було б краще трохи помiркувати, наскiльки правильною була позицiя Павла i Тарса, коли вiн усував перепони, поставленi юдейством, щоб захистити вiруючих iз язичникiв. I пiсля всього цього церемонiї i символи єврейського богопоклоннiя все одно були чужими i безглуздими в очах елiнiв. Павло змiг побачити i зрозумiти, що поклонiння, якому не вистачає змiсту i цiнностi, не повинно завадити людинi зрозумiти iстинно важливi месiянськi принципи; i наполягати на поклонiннi, що створює перепони, практично означає заважати дiям Духу божого, чого не можна сказати про євреїв, оскiльки закон для юдеїв - дерево життя, i месiянство тiльки проливає свiтло духовного, бiльш глибокого розумiння церемонiї i поклонiння, якi до цього часу було прийнято виконувати як заповiдi вчених мужiв.

Сьогоднi iснують певнi християнськi церкви, якi вимагають, щоб євреї, вiруючi в Iєшуа, стали язичниками: брали участь у церковних служiннях i дотримувалися язичницьких ритуалiв, чужих єврейських культiв. Це видається знайомим? Чи не було це полемiкою юдеїв у Галатiї, але тiльки у протилежному напрямку? Чи немає сьогоднi серед нас сучасних фарисеїв, якi претендують на власнiсть Iєшуа i наполягти на тому, щоб Вiн належав тiльки їм. Практично, язичники стверджують, що євреї можуть прийняти вiру i спасiння тiльки через iснуючi заклади церкви. Чи не зневажається при цьому важливiсть донесення Слова Божого до "загиблих овець дому Iзраїлевого. Однак вимога християнської суперечностi цьому важливому принципу. Але саме цим i занятi тi самi церкви, якi вимагають влади будь-якою цiною, життя євреїв. Якого порядку рекомендував дотримуватися рабi Павло iз Тарса? Напевно, вiн би запропонував те, що мiг би запропонувати кожен iз нас у подiбних обставинах - не дати вiдмiнностями у подiбних обставинах - не дати вiдмiнностями у культурi стати перепоною, що заважає людинi ввiйти у близькi стосунки з Богом. Форма поклонiння - це другорядне щодо головної цiнностi, якою є визнання Iєшуа Месiї. Павло хотiв бути всiм для всiх людей, щоб вони з великим бажанням змогли побачити iстину.

Чому євреї стають учнями Iєшуа? У минулi столiття традицiйне єврейство вiдповiдало однозначно, заради маленької вигоди. А щодо тих євреїв, чиє економiчне становище було безпечним, говорили, що вони залишили iудейську вiру добровiльно, щоб втекти вiд свого єврейства й асимiлюватися серед язичникiв. Зрозумiло, це не вiдповiдає на запитання "Чому так багато євреїв у першому столiттi стали послiдовниками Iєшуа Месiї?".

Питання про вiдчуженiсть узагалi не стояло, ця теорiя була хибною, як i сьогоднi. Сьогоднi месiянськi євреї доводять на практицi, що є євреями бiльше, нiж будь-коли. Додаткове пояснення рабина говорить, що вiдсутнiсть єврейського виховання сприяє вторгненню у дверi християнської євангелiзацiї. Це передбачення також безпiдставне.

Для боротьби з усiм цим рабинська стратегiя запропонувала пропагувати єврейську культуру в бiльш широкому масштабi. Вони запропонували величезну кiлькiсть "єврейської самосвiдомостi". Але без Бога єврейська культура абсолютно безсила. Основна мета сьогоднiшнього iудаїзму - збудити в єврейськiй молодi велике почуття нацiональної гордостi. За допомогою цього єврейськi лiдери мають надiю прищепити єврейськiй молодi iмунiтет проти благовiстя "мiсiонерiв". Однак рабини не розумiють, що благовiсть спрямована до людей, якi ще не народилися вiд Духу, i звернене як до євреїв, так i до католикiв, протестантiв та представникiв рiзних релiгiй, вiр, деномiнацiй i мов. Ця стратегiя вказує на вiдсутнiсть розумiння того, що iстинний єврей активно прагне бiльше дiзнатися про свою єврейську нацiональну спадщину пiсля того, як прийде до пiзнання свого Спасителя i Господа.

У час труднощiв та криз "нi єврейська культура", нi "єврейська свiдомiсть" не дуже втiшають. Вони є тiльки пустими та беззмiстовними засобами для досягнення особистих стосункiв iз Богом.

Iснує ще одна перехiдна гiлка iудаїзму, що називається "вiдродження" або "реконструкцiонiзм". Мiж iудеями це "останнiй писк", який робить наголос на єврейськiй общинi. Його прихильники не цiкавляться релiгiєю, але вважають месiянських євреїв останньою стадiєю перед повним асимiлюванням та абсолютною втратою єврейської приналежностi. Iстинний єврей не вважає "вiдродження" релiгiйною гiлкою.

Юдеохристияни - поняття, що використовується в мiжконфесiйний та полiтико-iдеологiчнiй полемiцi для позначення: (а) юдеїв, якi прийняли християнство, (б) осiб єврейської нацiональностi, якi сповiдують християнство, (в) християн (не залежно вiд нацiональної приналежностi), свiтогляд яких визначається юдейським свiтоглядом. В даному значеннi поняття "юдеохристияни", як правило, має негативне забарвлення. i В ортодоксальному юдаїзмi (мiтнагдiм, хасидизм i пр.) юдеохристияни сприймаються як вiдступники, котрi пiддалися на хитрощi християнських мiсiонерiв, зрадившi вiру батькiв. Ця позицiя носить жорсткий характер: якщо навiть євреї-атеїсти вважаються членами юдейської громади, то євреям, якi прийняли хрещення i що визнає основнi положення християнського вчення (зокрема, боголюдську природу Христа або тринiтарне вчення), вiдмовляється в правi входження в общину i, вiдповiдно, в пiдтримцi та допомозi з її боку. У християнських колах насторожене (а в радикальних антисемiтських течiях рiзко вороже) ставлення до юдеохристиян пов'язано зi сприйняттям їх як носiїв потенцiйної загрози розмивання справжньої вiри i впровадження в християнство елементiв юдаїзму. Багато в чому це пов'язано з поданням про вiдсутнiсть монопольного впливу християнської церкви на юдеохристиян, для яких зберiгають силу два джерела авторитету - християнське вчення i традицiї нацiональної культури. (Поряд з позицiєю взаємного неприйняття в сучасному релiгiйному дискурсi присутнiй погляд на юдеохристиян, як на потенцiйних посередникiв в мiжконфесiйному дiалозi, здатних зблизити позицiї юдаїзму i християнства, усунути нерозумiння i упередженiсть в їхнiх стосунках, сприяти встановленню дружнiх зв'язкiв i розвитку спiвпрацi громад. Такий пiдхiд поширений в реформiстськi i екуменiчно налаштованих колах обох конфесiй, вiн знайшов вираження в документах Всесвiтньої Ради церков, наприклад, в спецiальнiй заявi його Виконавчого комiтету "Екуменiчний пiдхiд до юдеохристиянського дiалогу" (1982р.)

Але як єврей може чути Благу Вiсть про Месiю, якщо це не приваблює його? З цiєю метою Господь створив синагогу, де месiянськi євреї та язичники разом поклоняються Богу. Звичайний єврей який потрапляє в месiянську общину, може почувати себе цiлком комфортно , на вiдмiну вiд церкви, котру вiн не готовий вiдвiдувати тут вiн знаходиться у знайомiй йому природнiй обстановцi, бачить навколо себе багатьох єврейських людей, якi насолоджуються служiнням Богу. Слова "церква" i "синагога" означає товариство людей, котрi зiбралися разом для поклонiння Богу. Якщо це поклонiння Богу, то воно має iндивiдуальний характер. Набагато важливiша мотивацiя їхнiх вiдвiдувань зiбрань.

Коли зовнiшнi атрибути i термiнологiя не є бiльше перешкодою, поклонiння Господу вiдбувається вiдповiдно до нацiональних традицiйних звичаїв, за умови, що в них є бiблейська основа. Тим самим община надає традицiї мiсце, яке вона повинна займати. Незважаючи на те, що молитва може бути виражена в короткiй формi, вона на найвищому рiвнi пояснює єврейськi традицiї. Коли євреї стоїть на чолi пастви месiянського єврейства i дотримуються правильних традицiй, тодi кожний єврей може спрямувати свою головну увагу на головну мету. Тепер вiн може оцiнити бiблейське вчення у чистiй i непiдкупнiй свiдомостi замiсть того, щоб вважати це християнською концепцiєю. Отже, Танаху придiляється увага, належна йому, й увага спрямована на головне, замiсть другорядних i несуттєвих речей.

Люди не можуть iгнорувати люблячу присутнiсть Божого Святого Духу на цих зiбраннях. Так євреї та язичники можуть поклонятися разом, як дiти одного Бога. Пiсля того, як людина приймає Особистiсть Iєшуа Месiї, вона отримує можливiсть змiнюватися, беручи участь у постiйному духовному спiлкуваннi незалежно вiд того, де воно вiдбувається в єврейсько-месiянськiй общинi, церквi чи традицiйнiй синагозi. I справедливо, що iудей, як i християнин, до якої вiн хоче приєднатися: вiн повинен добре перевiрити, чи присутнiй у ньому дух милостi i молитв до Господа.

Понад усе - месiянськi общини є iнтегральною частиною Тiла Христового.

Однак не всi члени тiла дiють однаково. Наприклад, вухо не може бачити, а очi не можуть чути. Господь уклав в євреїв бажання народитися, жити i вмерти, як єврей. Дати їм бути такими, як вони є. Коли Месiя був незваний самарянкою "юдеєм" у книзi Iоанна 4:22, Вiн не заперечував цiєї назви, а також не був проти, будучи незваним Царем Iудейським, Вiн народився євреєм i хотiв померти євреєм. Мiж iншим, Християни, якi квiтчаються назвою "Новий Iзраїль", або "Духовний Iзраїль", не готовi бачити себе юеями. У жодному мiсцi Месiя не названий "Царем Iзраїля", а тiльки "Царем Iудейським". Чи не достатньо цього, щоб довести, що саме юдеї зобов'язання бачити в Ньому i прийняти Його як свого царя? Чому не можна дозволити кожнiй людинi вiдвiдувати месiянську синагогу так, як це робив Месiя?

ВИСНОВКИ

Що таке месiянський юдаїзм з точки зору науки? Це, звичайно, нова секта, але не всерединi юдаїзму. З юдаїзмом вона не має нiчого спiльного. Нова секта вiдбрунькувалася вiд євангелiйсько-лютеранського протестантизму.

У протестантизмi iснує багато течiй, що мирно уживаються одна з одною (євангелiсти, баптисти, менонiти, лютерани, кальвiнiсти, англiканцi i т.д.). Є течiї, спецiально створенi для африканцiв, iндiйцiв, китайцiв i т.д. Нiчого дивного в тому, що самостiйно народилася, або була кимось створена, придумана, нова спецiальна течiя для євреїв-протистанiтiв. Його вiдмiннiсть вiд iнших - тiльки в атрибутицi: зiрка Давида та iзраїльськi знамена. Все iнше - молитви, обряди, лiтература. свята майже не вiдрiзнити вiд таких у християнському протестантизму.

Звертає на себе увагу i така обставина. До нового руху приєдналося i висунулося на керiвнi ролi немало достатньо iнiцiативних, честолюбивих та по-своєму талановитих молодих людей. Можна навiть припустити, що ними не завжди рухають мотиви iстинної вiри та всезагального спасiння. Часом яскраво простежуються i суто керiвнi прагнення.

З iншого боку, покровителями i спонсорами євангелiзацiї євреїв виступають кiлька протестантських церковних органiзацiй. У Росiї - мiсiонерська органiзацiя з Фiнляндiї мiсiя Авайнсанома, або "Ключи Життя". Розповсюджує листiвки з бiблейськими текстами росiйською мовою, пiдкреслюючи, що вони призначенi "спецiально для євреїв", безкоштовно розсилає Бiблiї, виданi росiйського в Гельсiнкi.

У Нiмеччинi подiбну дiяльнiсть ведуть кiрха менонiтiв її видавництво Lich im Osten ("Свiтло на Сходi"). Воно ж видає та безкоштовно розсилає по всiй Федеративнiй Республiцi " Єврейський Месiянський Журнал" росiйською мовою пiд назвою "Менора" (Menorah) - можливо, головний друкований орган месiянського руху.

Свiй вклад у цю справу вносять i євангелiстськi органiзацiї Великобританiї. Так, таке собi Товариство з розповсюдження давньоєврейських священних писань (The Socicty dor Distributing Hebrew Scriptures), що у графствi Мiддлссекс, видає та знову ж таки безкоштовно розсилає Новий Заповiт двома мовами - росiйською та iвритом. Iнше англiйське видавництво InterMedia Service LTd, що знаходиться в Лондонi, пiшло ще далi. Воно випускає росiйською мовою звичайний текст Бiблiї, проте без цiєї назви на обкладинцi або титульному листi.

Замiсть усього цього на обкладинцi без зайвих слiв умiщена шестикутна зiрка Давида, а на титульному листi - назва "Священнi Писання". Перша частина книги називається "Обiтницi Бога, данi євреям", i тiльки друга - "Бiблiя". Ця книга з iзраїльською символiкою користується особливою популярнiстю серед росiйськомовних парафiян месiянських общин Нiмеччини.

Таке багатство пропагандистської месiянської лiтератури росiйською мовою, зверненої до колишнiх радянських євреїв, дає свої результати.

Месiанськi євреї вважають, що в той час як месiанський юдаїзм в дiаспорi є легiтимним способом вираження новозавiтної вiри, найбiльш природним мiсцем його вкорiнення є Iзраїль. Це пов'язано з тим, що для Iзраїлю цiлком нормально бути євреєм. Єврей в дiаспорi, месiанський чи нi, стикається з реальними труднощами, бачачи, наскiльки його життя як єврея спотворено поза Iзраїлем. Однiєю з причин цього спотворення є тенденцiя месiанських євреїв в дiаспорi вважати своїм обов'язком "дотримуватися" певних вимог, щоб довести своє єврейство.

В Iзраїлi єврею не потрiбно нiчого "дотримуватися", щоб довести, що вiн єврей. Там практично всi є євреями, тому i його приймають як єврея, незалежно вiд того, чи робить вiн що-небудь для цього чи нi. Тому месiянська община в Iзраїлi, в принципi, вiльна ставити в центрi свого служiння Месiю i не робити нiчого характерно єврейського. "Це не звiльняє нас вiд обов'язку визначати вiдповiднi способи вираження месiанської вiри, але звiльняє вiд нав'язливої ??думки про те, що ми можемо розчинитися в якомусь iншому способi життя, якщо не будемо " вести себе по-єврейськи ". Ми можемо просто бути самими собою. Це нормально ". [Д.Стерн. Месiанський Єврейський Манiфест. М., СIОЛОАМ, 2005 с. 190].

В єврейськiй державi, в Iзраїлi, ситуацiя зовсiм iнша (нiж в дiаспорi), ось про що йде мова. Мова не йде про полiтику сiонiстського руху, для якого збирання всiх євреїв в Iзраїлi i до того ж як можна скорiше, абсолютна полiтична iстина. Ми не хочемо протиставляти християнство i юдейство на чашi терезiв iсторичного процесу. Народ, який неуважний в усьому свiтi бiльше двох тисяч рокiв - вже цим заслуговує право на свою етнiчну самостiйнiсть. Якими шляхами ця етнiчна самостiйнiсть буде збережена - це справа самих євреїв. Християнство не небезпечно для нацiональної єдностi євреїв в Єврейському державi. Воно небезпечно для нацiональної єдностi євреїв дiаспори.

Поза рамками протестантизму спроби створення особливих єврейських об'єднань християн до другої половини ХХ ст. практично не здiйснювалися.

У католицькiй церквi новiтнього часу є представники духовенства, якi демонстративно намагаються поєднуватися вiрнiсть католицькiй церквi з єврейською нацiональною самосвiдомiстю: вони вважають себе євреями i наполягають на тому, щоб їх визнавали євреями також за законами держави Iзраїль. Найбiльш вiдомий приклад - католицький священик Данiель Руфайзен. У православної церкви лише один прихильник екуменiчного руху - священик Олександр Мень - висловлював iдею створення автокефальної єврейської церкви святого Iакова. Ця iдея, однак, не одержала пiдтримки у церковних колах Росiї.

Можливо, i надалi будуть з'являтися новi течiї, що використовують юдаїзм як свою вiдправну точку. Вiчнi питання залишаються, i доки людина не розучилася самостiйно думати, завжди будуть iснувати рiзнi вiдповiдi на цi питання. Виникнення нової течiї обов'язково залежить вiд трьох елементiв, i всi вони залежать вiд людей. По-перше, повиннi з'явитися люди, якi сформулюють i розроблять новi релiгiйнi iдеї. По-друге, повинен з'явитися лiдер, або група лiдерiв, здатних успiшно пропагувати цi iдеї. По-третє, повиннi знайтися люди, якi забажають стати веденими. Кожна iсторична епоха пропонувала свої погляди на вiчну тему взаємостосункiв Бога i людини. Багато сект, як метеори, спалахували i згасали. Деякi жили упродовж столiть, перетворюючись на потужнi напрямки. Нова течiя в усi часи повинна, для свого успiшного iснування i розширення, стати зручним духовним притулком для великої групи людей. Частина цих людей не може задовольнити свої духовнi потреби через iснуючi форми релiгiй, а iнша частина просто шукає себе i жваво вiдгукується на все нове, незвичне, революцiйне, навiть скандальне. I дiйсно, в усi часи людство подiлялося на людей, якi хочуть бути як усi, i на тих, хто хоче вiдрiзнятися вiд основної групи. Є ще один варiант виникнення релiгiйної течiї. Частина людей вiрить у Всевишнього, як заповiдано, але одночасно не хоче пiдкорятися духовним авторитетам свого часу чи своєї общини. Коритися Богу потрiбно завжди, а от коритися людинi iнколи не хочеться. Наскiльки авторитет у справах вiри авторитарний? Наскiльки правильно конкретний духовний лiдер або релiгiйна рада коментують доктрини? Наскiльки правильнi прийнятi духовнi настанови? Цi запитання виникають не просто так. Зазвичай вони з'являються в переломнi моменти життя народу, якщо вiдповiдi авторитетiв не встигають за життєвою ситуацiєю, що швидко змiнюється.

У днi пiдбиття благосних пiдсумкiв минулого столiття прогресу, перемоги людського генiя над силами природи, над iнфекцiйними захворюваннями та над неписьменнiстю так i хочеться з'ясувати, що ще люди не перемогли. Релiгiйну нетерпимiсть ми ще не перемогли, як не перемогли расову або нацiональну нетерпимiсть. Модна зараз тема роз'єднаностi i розколу в нашому суспiльствi - це вiдображення наших страждань вiд нетерпимостi. Не столiттями, а тисячолiттями людина виношувала та плекала iдею толерантностi, терпимостi. Вона багато домоглася на цiй нивi, але коли ми читаємо нашi газети чи дивимося телевiзор, то розумiємо, що багато ще попереду. Процес розвитку iдеї толерантностi продовжується.

Терпимiсть - це дозволяння iншiй людинi мати свободу дiй чи суджень, це терпиме i неупереджене ставлення до поглядiв i точок зору, що вiдрiзняються вiд наших власних. Як багато кровi пролилося у свiтi за всю нашу оглядну iсторiю через нестачу саме цього "терпимого i неупередженого" ставлення один до одного.

Терпимiсть - терпимiстю, але завжди одна й та сама проблема хвилює людину, яка питання релiгiї сприймає надто близько до серця. Якщо бог єдиний, то чому люди не вiрять однаково. I не влаштовують її пояснення релiгiйних учителiв, якi все звертають на пiдступи сатани, який намагається роз'єднати людей i зiштовхнути їх зi шляху iстинного. Таке пояснення апрiорно оцiнює факт iснування рiзних релiгiйних думок як негативний.

Але питання продовжують мучити. Рiзноманiтнiсть - це погано чи добре? Якщо це добре, припустимо, у свiтi тварин, або в музичних формах, то чому це погано в релiгiї. I з iншого боку, якщо Господь неоднозначно наказав у своєму святому посланнi виражати свою любов до нього, i свiй послух, через цiлком конкретнi дiї, чiтко дотримуючись культу i законiв, то як деякi люди можуть це iгнорувати та встановлювати щось своє.

Але, як нам говорять, одкровення божi записувалися протягом багатьох рокiв рiзними людьми. А що написано однiєю людиною, iнша завжди може неправильно зрозумiти, по-своєму витлумачити, побачити iнший змiст i вiдчути ще один, а також прокоментувати з точки зору поточного моменту. Люди рiзнi i думають по-рiзному, у тому числi i на релiгiйнi теми. Однак можна ще сказати, що iснує влада авторитету, i якщо мудрецi сказали, що потрiбно, то належить наслiдувати. Досить думати - робити потрiбно.

Боротьби за толерантнiсть у давньому свiтi не було. Боротьба за релiгiйну терпимiсть починається тiльки пiсля того, як зароджується iдея iндивiдуальностi та цiнностi окремої особистостi.

Десять заповiдей залишаються навiчно

Хоча тисячолiтнi догми непорушнi, життя ставить перед релiгiєю новi питання майже щоденно. Навчилися хiрурги пересаджувати живим органи померлих, i виявилася необхiднiсть прийняття вiдповiдної релiгiйної постанови на цю тему.

Але i на це можна зауважити.... I так далi. Думок завжди багато, а чим бiльше зусиль ми витрачаємо на спробу все пояснити i розкласти по полицях, тим бiльше цих думок з'являється. Стаття, яку ви тримаєте в руках, не захищає i не пропагує нiякої iдеї чи точки зору, крiм, мабуть, однiєї. Вона показує, що в усi часи iснували рiзнi течiї, i, вiдповiдно, вiруючi обирали для себе, до якого напрямку приєднатися.

Одним з основоположних правил необхiдно вважати не iснування правил без виняткiв.

Тому будь-яке правило неодмiнно має винятки, а матерiал нашої теми не претендує на "iстину в останнiй iнстанцiї", а лише на "iнформацiю до роздумiв", тобто допомагає позбутися "духовної слiпоти" (рiвень вибору "добро-зло") та повернути нас до зримого вибору мiж "гарним" i "кращим".

Загальнолюдськi завдання продовження роду людського, пошук шляхiв його виживання формують, як першочергове завдання в економiчному захистi природи, захист самої людини. Нова фiлософiя моралi повинна виробити новi життєвi принципи, а можливо, по-новому усвiдомити фундаментальнi бiблiйнi правила взаємовiдносин у суспiльствi в iм'я соцiальної згоди рiзних конфесiй i народiв, людських груп, органiзацiй та держав iз рiзним рiвнем розвитку та забезпеченостi. Звичайно, це досить тривалий процес, але саме ця дорога веде до Храму, i в цьому є покаяння сучасного iндустрiального суспiльства, яке повинне найближчими роками сформувати пiдходи i принципи переходу до створення нових моральних та iнтелектуальних рис людини майбутнього. Спроби нагадати про "обвинувачення справедливi" чи "обвинувачення брехливi", як жарина, може стати джерелом нової всесвiтньої пожежi, i їх слiд побоюватися та уникати.

Багатостраждальна iсторiя людства з моменту його виникнення, а особливо пiсля видiлення основних релiгiйних течiй та їхнє роздiлення двi тисячi рокiв тому, показує, що не можна пiдводити до жорстокого протистояння найбiльш тендiтне та найменш пiзнане i таємниче - вiру. Хай кожен гордиться своєю вiрою, але не пiдносить її над Iменем, бо це - завжди джерело розбрату i провiсник катастроф.

Нехай кожна людина збереже дане їй життям право вибору своєї вiри вiльним, а не насильницьким шляхом. Нехай розбiжностi вiросповiдання i традицiй стануть дорогою взаємозбагачення спiльної iсторiї людства, а не каменем спотикання, приводом для вiчних чвар.

Лiтература

-- Волтер Рiгганс. Месiанський юдаїзм: заперечення iдентичностi. Релiгiйна свобода i права людини. Т.3 "Свiчадо" Львiв 2004. с. 554.

-- Р.Рывкина. Как живут евреи в Росси? Социологический анализ перемен. "Параллели" М. 2005. с. 576.

-- Михаил Членов. Баалей-Тешува в независимом еврейском движении в Москве в 1970 - 1980 гг. Евроазиатский еврейский ежегодник 5766 (2005-2006 год). Киев, 2006 "Дух i лiтера" с. 516.

-- Сост. М. Киннемон и Б. Коуп. Экуменистическое движение. Библейско-Богословский институт Святого апостола Андрея, м. 2002. с. 615.

-- Евреи в современном мире. Т.1 Мосты культуры М.: - Гешарим Иерусалим, 2003. с. 575.

-- Джонсон П. Популярная история евреев. ВЕЧЕ. М. 2000 с. 670.

-- http: www//mjbi.org.ua

-- Джонсон П. Популярная история евреев. ВЕЧЕ. М. 2000 с. 670.

-- Ренан Э. История Израильского народа. М.: "В. Шевчук" 2001 c.805.

-- Эльяшкеич Д.А. Правительственная политика и еврейская печать в России 1797-1917. С.Пб. "Мосты культуры" - Иерусалим "Гешарим" 1999 с. 790.

-- Полищук М. Евреи Одессы и Новороссии (Соц.-политическая история евреев Одессы и других городов Новороссии 1881 - 1904) Гешарим - Иерусалим. М., Мосты культуры 2001. с. 446.

-- Хансен К. Иосиф Рабинович и мессианское движение. С.Пб. "Библия для всех" 1997 с. 156.

-- Там же.

-- А. Фрухтенбаум. "Еврейство и Иудеомессианство" "Керен Ахва мешихит" Иерусалим 1993г. с. 28.

-- С. Островський "Кто истинный еврей?" "Керен Ахва мешихит" Иерусалим 1995г. с. 28.

-- "Вопросы и ответы" "Агефен" Израиль 1995г. с. 46.

-- "Танах и Новый Завет" "Керен Ахва мешихит" Иерусалим 1995г.

-- "Начало мудрости" "Керен Ахва мешихит" Иерусалим 1965г. с. 76.

-- С. Островський. "Человек из Назарета" "Керен Ахва мешихит" Иерусалим 1995г. с. 32.

-- Ю. Блюм. "Что ты плачеш? Кого ищеш?" "Керен Ахва мешихит" Иерусалим

-- П.Тейн. "Царь Иудейский" "Керен Ахва мешихит" Иерусалим 1965г.

-- Д-р Бил Грейм "Мир с Богом" "Керен Ахва мешихит" Иерусалим 1965г. с. 288.

-- В. Гитт "Вопросы первостепенной важности" "Керен Ахва мешихит" Иерусалим 1965г. с. 156.

-- Хелен П. Фрай "Христианско-иудейский диалог" Библейско-Богословский институт Св. апостола Андрея. Львов. 2002р. с. 356.

-- Л. Кленицький, Д. Вайгодер, "Иудейско-христианский диалог" Библейско-Богословский институт Св. апостола Андрея. Львов 2004г. с. 315.

-- Ори Лимор "Христианская святость и еврейский авторитет" Вестник еврейского университета N 2 (20) 1999 г.

-- "Евреи и Християне. Полемика и взаимоотношение культур" Открытый университет Израиль, в 6 т. 2000-2006гг.

-- С. Рузер (Єврейський унiверситет в Єрусалимi) "Иудаизм и христианство в израильских гуманитарных исследованиях: модели интеракции" Вестник еврейского университета N 1 (19) 1999г. Москва.

-- Девид Новак "Релiгiйнi права людини в юдейських текстах" "Свiчадо" Львiв т. 1. 2000р. с. 426.

-- В. Коул Дерем (молодший) "Перспективи щодо релiгiйної свободи: порiвняльна структура" "Свiчадо" Львiв т. 2. 2001р. с. 375.

-- Волтер Рiгганс "Месiянський юдаїзм: заперечення iдентичностi" "Свiчадо" Львiв т. 3. 2004р. с. 554.

-- "Иосиф Рабинович и мес. движ."

-- Анна Портнова "Пробуждение. Христос и евреи". God's Gruce. Чикаго. 1997г. с. 127.

-- Давид Стерн "Еврейский Новый Завет" Силоам. М.: 2004г. с. 455.

-- Давид Стерн "Коментарий к Еврейскому Новому Завету" " Силоам. М.: 2004г. с. 1156.

-- Давид Стерн "Мессианский Еврейский Манифест" Силоам. М.: 2005г. с. 248.

-- Даниил С.Джастер "Достигая зрелости" "Шамаш" Ровно. с.256.

-- Семен Глейзер "Мессианский иудаизм. Что это такое?" Гамбург 2002р. с. 15.

-- Александр Мень "Что такое иудеохристианство?".

-- Константин Антонов "Особенности самосознания евреев-христиан".

-- Ред. Цви Вассерман "Еврейская Тора и Христианские миссионеры" Шву Ами. Иерусалим 1995. с. 82.

-- Iшая Гиссер "Ловцы душ: правда о миссионерах" "Шомрей Шабес" Одесса. 1995г. с. 26.

-- Сост. Пинхас Полонский"Евреи и христианство: несовместимость двух подходов к миру". "Маханаим" Иерусалим 1995г.

-- Хайям Маккоби "Революция в Иудее. Иисус и еврейское Сопротивление". "Гишарим Иерусалим" Мосты культуры М.: 2007г. с. 318.

-- Джейкоб Ньюснер "Рабби беседует с Иисусом" "Гишарим Иерусалим" Мосты культуры М.: 2007г. с. 300.

-- Зееф Фарбер "Еврей - кто он?", "Мосты культуры М. - Гешарим Иерусалим" 2007г. с. 509

-- Давид Фридман. Иисус и Апостолы исполняли Тору: [пер. с англ..] / - М.: Теревинф, 2007. - 152с.

-- Торпусман А. Споры об определении еврейства Иерусалим 2002.

-- Телушкин Еврейский мир Гешарим - Иерусалим. М., Мосты культуры 2001.

-- Иосиф Рабинович и мес. движ.

-- Там же.

-- Туров И. Ранний Хасидизм: история, вероучение. К., Дух i Лiтера 2003 с. 254.

-- Фельдман Д.З. Страницы истории евреев Росси ХVIII - ХIХ вв. М., "Древнехранилище" 2005 с. 422.

-- Дубнов С.М. Новейшая история еврейского народа. Т.3. Иерусалим "Гешарим" М., "Мосты культуры", 2003. с.486.

-- Моргулис М.И. Краткая еврейская энциклопедия (КЕЭ) Т. 11 Общ. исслед. евр. общин Иерусалим.1999.

-- http: www//mjbi.org.ua

-- Найман О.Я. Iсторiя євреїв України К., "Iн. Юре", 2003 с. 496.

-- Духовно-библейское братство // Еврейская энциклопедия Т.7 М., "ТЕРРА" 1991

-- Новый Израиль // КЕЭ Т.5. Иерусалим. "Общество по ислед. евр. общин" 1996.

-- Иосиф Рабинович и мес. движ.

-- Там же.

-- http: www//mjbi.org.ua

-- Христианствующие // КЕЭ Т.9. Иерусалим. Общ. исслед. евр. общин 1999.

-- Там же.

-- Пророки. "Шамир" Иерусалим. 2006г. с. 1161.

-- Комментарий к Евр. Нов. Зав.

-- Евр. Нов. Зав.

-- Тора "Шамир" Иерусалим 5766/2006

-- Иосиф Рабинович и мес. движ.

-- Ред. Е.С. Эльбакаян. Религиовединие. М. Академический Проект. 2007 с. 637.

-- Елена Носенко. Быть или чувствовать? ИВ РАН: КРАФТ. М., 2004.

-- Дубнов С.М. Что такое еврейская история? Опыт краткой философской характеристики (Окончание) // Восход, 1893, Декабрь т.12.

-- Милитарёв А.Ю. Идентичность и судьбы еврейской диаспоры в России.// Диаспоры / Diaspors 2002, N 4.

-- Бэл Кауфман."Еврейское слово".N 30 (153) 2003.

-- Раввин Йожеф.Телушкин. Еврейская мудрость. "Феникс" Ростов-на-Дону, 2001.

-- Е.В.Друзья.Социальное положение женщины в обществе. "Консум", Харьков, 2004.

-- Бiблiя."Нове життя Україна", К., 1992.

ЄВРЕЙСЬКИЙ МЕСIАНСЬКИЙ РУХ В УКРАЇНI (ЄВРЕЇ ЗА IСУСА): СПРОБА СОЦIОЛОГIЧНОГО ОСМИСЛЕННЯ.

Вступ с.1

IСТОРIОГРАФIЯ ПРОБЛЕМИ с.5

2. ЗМIНИ В ЮДЕЙСЬКIЙ НАЦIОНАЛЬНО-IСТОРИЧНIЙ САМОСВIДОМОСТI ПIД ВПЛИВОМ СОЦIОКУЛЬТУРНИХ ТРАНСФОРМАЦIЙ

2.1. Етносоцiальна зумовленiсть появи нових критерiїв у традицiйному теологiчному самовизначеннi євреїв с.31

2.2. Виникнення месiянського руху серед євреїв та основнi етапи його розвитку с.50

3. ОСОБЛИВОСТI ЕТНIЧНОЇ ТА КОНФЕСIЙНОЇ САМОIДЕНТИФIКАЦIЇ ЄВРЕЇВ

3.1. Iсторична пам'ять: проблема нового прочитання канонiчної юдейської лiтератури с.73

3.2. Спiввiдношення етнокультурних i релiгiйних компонентiв у месiанськiй самосвiдомостi с.100

3.3. Месiянський юдаїзм - нова iдеологiя єврейського нацiонального життя с.119

4. МЕСIЯНСЬКА ГРОМАДА ЯК ФОРМА ЮДЕЙСЬКОЇ САМООРГАНIЗАЦIЇ

4.1. Соцiальнi особливостi життя месiянської громади с.130

4.2. Сiонiстська iдеологiя в месiанському iудаїзмi:теорiя, практика, емiграцiя, адаптацiя с.170

4.3.Перспективи месiянських громад як механiзму збереження iдентичностi та самоорганiзацiї єврейської спiльноти с.208

Лiтература с.216

Оставить комментарий © Copyright Мучник Анатолий Моисеевич (muchnik-pl@ukr.net) Размещен: 29/11/2014, изменен: 29/11/2014. 436k. Статистика. Монография: Религия Скачать FB2		Ваша оценка:
Аннотация: Виникнення месiянського руху серед євреїв та основнi етапи його розвитку. Iдеологiя та самоiдентифiкацiя на релiгiйному просторi...

Мучник Анатолий Моисеевич : другие произведения.

Месiянський Юдаїзм (Євреї за Iсуса): спроба соцiологiчного осмислення