Аннотация: Найбiльшу групу некорiнного населення мiста складали євреї...
Из книги: Л.I. Євселевський Кременчуччина у ХIХ - на початку ХХ ст. Iсторичний нарис. Кременчуцька мiська друкарня, 1996.
Переважну кiлькiсть населення мiста складали мiщани - ремiсники, вдвiчi було бiльше купцiв, нiж дворян. Рiвень урбанiзацiї на Українi в дореформений перiод був досить низький, переважали дрiбнi промисловi заклади. Розвиток мiст гальмувався iснуванням феодально-крiпосницького ладу, який обмежував мiграцiю сiльського населення.
На той час значно змiнився етнiчний склад населення Кременчука. До кiнця XVIII ст. у мiстi проживали переважно українцi. З кiнця цього столiття до мiста переселилося значне число росiян. Це були розкольники-старообрядцi, виселенi за часiв Петра I до Захiдної України й Бiлорусiї.
На початку ХIХ ст. царський уряд запросив задля розвитку суконного виробництва переселенцiв з Нiмеччини. В 1809р. першi 8 родин нiмецьких ткачiв прибули й до Кременчука. Для них було збудовано житло.
... Найбiльшу групу некорiнного населення мiста складали євреї. В 1804р.в Кременчуцi проживали 540 євреїв з 2144 чоловiк єврейської нацiональностi на територiї Полтавської губернiї. Як раз того року був виданий царський указ, яким передбачалось впродовж трьох наступних рокiв виселити євреїв з помiщицьких сiл приєднаних до Росiї земель Польщi. На виконання цього указу немало євреїв було переселено в мiста i мiстечка Полтавщини.
Згiдно даних, зiбраних за наказом генерал-губернатора кн. М.А.Долгорукова, в Полтавськiй губернiї в 1840р. проживало 16455 осiб єврейської нацiональностi. З них у Кременчуцi з посадом Крюкiв - 4567. За двадцять наступних рокiв єврейське населення Кременчука зросло в двiчi i в 1863р.становило 8193д.
Про заняття євреїв Полтавськiй губернатор Аверкiєв писав: "Жительствующие в Полтавской губернии купцы и мещане занимаются промыслами. Первые продажею в лавках красных и бакалейных товаров, большею частью из них закупкою в разных местах и продажею хлеба, пеньки, холста, овчинных смушков и др. продуктов.
В Кременчуге, сверх того закупкою и продажею смолы, и местных материалов по течению р.Днепра туда приходящих; также разными поставками по подрядам, содержанием винных откупов в городах, местечках и казенных имениях, по торгам трактиров, гербергов и ярмарковых площадей, почтовых и земских станций".
Це неповний перелiк занять. Серед єврейського населення переважали ремiсники, якi сприяли розвитку ремiсничих промислiв, створювали вiдповiднi цехи.
Бiльша частина євреїв, що переселилась до Кременчука, була бiдна i не мала необхiдних коштiв на проживання, залишившись без житла, земельного надiлу, майстерень, якi давали можливiсть хоч якось прожити, утримувати родину.
З iнiцiативи Мiнiстра внутрiшнiх справ в 1809р. передбачалось збудувати фабрику-школу для євреїв по виробництву сукна в Кременчуцi. В груднi 1809р. на фабрицi було 30 сiмейств, в 1810р. в лютому мiсяцi було вже 40 сiмейств. Число працюючих склало 93 чоловiка. Сукно, що вироблялось на фабрицi, продавалося Кременчуцькому комiсарiату.
Умови працi на фабрицi були тяжкi. Поруч з євреями, якi вважалися вiльними робiтниками, працювали "колодники" - арестанти. З кожним роком кiлькiсть робiтникiв зменшувалась. Прядильна школа, яка повинна була готувати фахiвцiв i направляти їх в iншi мiста для органiзацiї виробництва сукна, була перетворена в прядильну фабрику. Жителi утримувалися практично пiд охороною, що привело до їх масової втечi. За два роки фабрику залишило 149 чоловiк.
Фабрика спустiла. На нiй залишилось декiлька єврейських родин i арештанти. Врештi-решт вона була закрита. На час закриття на фабрицi євреїв було усього 9 чоловiк. Їх вiдпустили на волю. Всi iнструменти i iншi речi забрала мiська полiцiя. Пiд вiйськовий госпiталь було передано будинок училищної фабрики. П'ять будинкiв передавались Кременчуцькiй мiськiй думi, яка мала поселити в них вiйськовослужбовцiв.
В 1804р. царський уряд видав "Положення для євреїв". У вiдповiдностi до нього євреї дiлилися на 4 класи: землевласнникiв, фабрикантiв, ремiсникiв, купецтво i мiщанство. В мiстах жили три останнi класа. Фабриканти - євреї могли заводити якi завгодно фабрики; ремiсники - займалися усякими ремеслами, вони звiльнялися вiд подвiйного опадаткування. Купцям i мiщанам з євреїв дозволялось внутрiшня i зовнiшня торгiвля в межах їх осiлостi. Євреї нiчим не вiдрiзнялися вiд iнших пiдданих нi по суду, нi по управлiнню. В губернських i повiтових мiстах вони перебували в особливому вiданнi городничих i магiстратiв.
Євреї обирали на три роки рабина i кагильних, якi затверджувалися губернським правлiнням. Кагальне упорядкування офiцiйно з'єднувало євреїв i дало їх громадi силу. Уже в 1801р. євреї в Кременчуцi збудували собi шпиталь на 25 лiжок. На шпиталь мiська дума вiдпускала по 500 карбованцiв щорiчно. Євреї займали вiдповiдальнi посади. Так, в другому десятирiччi XIX ст. декiлька трьохрiч пiдряд обiймав посаду бургомiстра в магiстратi очевидно шановний спiвгромадянин єврей, купець 3-ї гiльдiї, Лейба Хазанович. Крiм того згадується на посадi ратмана мiщанин Янкель. В 1855р. на кошти, зiбранi єврейською громадою, в мiстi була збудована велика синагога.
... З помiж iнших пiдприємств Кременчука видiлявся заснований на початку 70-х рокiв машинобудiвельний i механiчний завод С.З.Андера, на якому працювало до пiвсотнi робiтникiв. На заводi виготовлялись кiннi приводи, молотилки, землеробськi знаряддя. В 1888р. почав випускати подiбну продукцiю й завод братiв Гебгольдiв. На їх пiдприємствi виготовлялись також машини для млинiв, будiвельне лиття. В заснованих 1885р. ковальсько-слюсарних майстернях Л.Гриневича здiйснювалась обробка металу та виготовлялись плуги. Слюсарнi майстернi А.Стрельцова випускали машини для обробки тютюну та махорки.
В другiй половинi ХIХ ст. в Кременчуцi iнтенсивно розвивається тютюнова промисловiсть. Найбiльша тютюнова фабрика належала, як i ранiше, с.Дурунчi. В 1883р. тютюново-махоркову фабрику заснував М.Володарський, 1898р. - С.Володарський. В 1882р. почала працювати тютюново-махоркова фабрика Б.Клермана, 1887р. - Сандомирського та К.Рабиновича.
Значно зросло й число лiсопильних заводiв. В 1868р. такий завод заснував Унгерн-Штернберг, 1870р. - I.Я.Амстиславський, 1880р. - В.I.Амстиславський, Г.Є.Залкiнд, 1883р. -М.М.Компанiєць. В 1886р. вступив у дiю завод Кременчуцького товариства паперової i лiсопильної справи. Через два роки почав давати продукцiю лiсопильний завод Ф.Г.Сандомирського, в 1896р. - завод I.Б.Вiденського, в 1893р. - Я.П'ятигорського та Я.Глускiна, в 1898р. - А.М.Родкiна та товариства А.Л.Кроля з синами та iн.
В Кременчуцi працювали друкарнi Апатова i Розенталя (заснована в 1891р), A.M.Варшавського i Л.В.Аронова (1896р), I.А.Диковського (1888), I.А.Дохмана (1884), Д.I.Жолковського (1895), В.Ф.Соколова (1888).
Значну групу пiдприємств складали цегельнi заводи (їх число в Кременчуцi i повiтi складало 14), миловарнi та свiчнi заводи, заводи по переробцi шкiри, олiйницi, борошномельнi заводи. В 1875р. Р.Д.Туровський збудував кондитерську фабрику.
... В 1876р. на центральнiй вулицi мiста - Катерининськiй - вiдкрито театр. В 1888р. примiщення театру викупив купець I.Г.Немець. Театр понад 10 рокiв орендував вiдомий провiнцiальний антрепренер М.Т.Филиповський.
... Швидкий економiчний розвиток Кременчуччини вимагав зростання числа освiчених людей, здатних працювати на складному устаткуваннi. Вiдтак, кiлькiсть освiтнiх закладiв у мiстi значно збiльшилася. В 1890р. в Кременчуцi були такi учбовi заклади: Олександрiвське реальне училище, засноване в 1873р., жiноча гiмназiя, заснована в 1876р., трьокласне мiське училище, засноване в 1877р, однокласне приходське училище, засновано в 1834р.; перше початкове народне для дiтей обох статей, засноване в 1875р., друге початкове народне для дiтей обох статей, засноване в 1888р.; жiноче початкове навчальне народне училище засноване в 1875, Лютеранське однокласне училище при Лютеранськiй церквi, засноване в 1831р.; однокласне початкове єврейське чоловiче училище, засноване в 1877р, Єврейська Талмуд-Тора заснована в 1875р., в Крюковi було два мiських однокласних народних училища.
Крiм того в мiстi в 1890р. було вiдкрито три приватних християнських i 4 єврейських училища.
На утримання навчальних закладiв видiлялися кошти земством мiською управою. Значнi пожертви на розвиток освiти давали пiдприємцi i купцi. Певну частину коштiв сплачували батьки.
В 1886р. управлiння Харкiвсько-Миколаївської залiзницi вiдкрило в Кременчуцi технiчне залiзничне училище.
... В серпнi i вереснi 1898р. шiсть тижнiв продовжувався страйк робiтникiв десяти взуттєвих майстерень. До початку страйку були зiбранi кошти з розрахунком, щоб кожен учасник мiг отримати допомогу 10-15 коп в день. Керували страйком члени робiтничого гуртка Фiнкельштейн, Аронов, Левiн. Робiтники вимагали скорочення робочого дня до 12 годин, з перервою на обiд. Однак, суттєвих результатiв страйк не дав i скоро був придушений. У в'язницю було кинуто 44 його учасники.
19 жовтня 1897р. в Кременчуцi за лiкарнею була проведена сходка робiтникiв, на яку зiбралось бiльше 70 чоловiк. Керували сходкою М.В.Орлов i кравець Любович. В 1898р. Ф.Хухрiй i Г.Розенберг органiзували першу в мiстi маївку, присвячену мiжнародному святу трудящих - 1 травня.
Певний вплив на розвиток робiтничого руху в Кременчуцi склали рiшення I з'їзду Росiйської соцiал-демократичної робiтничої партiї, який вiдбувся в березнi 1898р. Зокрема активiзували свою роботу робiтничi гуртки, якi почали пiдтримувати iдеї соцiал-демократiв. На осiнь 1898р. вони готували загальний страйк робiтникiв мiста. Однак, про це стало вiдомо жандармам. В мiстi почалися масовi арешти. У справi Кременчуцької соцiал-демократичної органiзацiї було заарештовано 48 чоловiк. В мiсто прибула спецiальна комiсiя, створена полтавським губернатором. У висновках, зроблених комiсiєю вказувалось, "що з 1897 року в м. Кременчуцi серед робiтникiв проявляється суспiльний рух настiльки серйозно, що вимагає рiшучих заходiв по вiдношенню до виявлених i затриманих осiб, що являли собою зручний грунт для засвоєння, злочинних вчень. Приклад суворої i тяжкої репресiї повинен безумовно мати найсприятливiшi наслiдки в розумiннi заспокоєння умiв вiдомої мiсцевостi i тим самим охорони спокою держави".
I рекомендацiї комiсiї виконувались. Бiля двох рокiв тримались в одиночних камерах в очiкуваннi суду керiвники Кременчуцької робiтничої органiзацiї. До вкрай нервового стану був доведений М.В.Орлов, якого царськi жандарми притягали у справi Кременчуцької i Київської органiзацiї. У в'язницi йому в їжу пiдсипали снотворне. Не краще утримувались i iншi арештанти.
Тiльки 12 липня 1900р. справа була вирiшена в адмiнiстративному порядку. Б.Туркельтауба зiслали по етапу в Iркутське вiйськове генерал-губернаторство, подружжя Орлових - на 4 роки до Схiдного Сибiру. Iз Кременчука були висланi й iншi члени органiзацiї. Деяких з них передали пiд гласний нагляд полiцiї.
Пiсля масових арештiв 1898р. продовж деякого часу робiтничий рух в мiстi зовнi себе нiчим не проявляв. Його активiзацiї сприяло те, що на початку 1900р. в Кременчук була переведена iз Катеринослава типографiя газети "Южный рабочий". Органiзацiя роботи пiдпiльної типографiї на новому мiсцi була пов'язана з певними труднощами. Спочатку сюди перебралась Софiя Грант - член Катеринославського "Союзу", акушерка, яка наймала квартиру начебто для медичної практики, що дозволяло пiдпiльникам вiдвiдувати її, не викликаючи пiдозри охранки. Потiм в Кременчук переїхали Гутман i I.Вiленський - активнi учасники Катеринославського "Союзу". Бiля чотирьох пудiв шрифту дiстали в Одесi при сприяннi Євсея Єремiйовича i Лiни Аркадiївни Коган. I.Вiленський виконував обов'язки складача i друкаря. Розповсюджували i вiдправляли лiтературу С.Грант i подружжя Бовшеверови. В типографiї були вiддрукованi брошури "Сон пiд 1-е Травня", "Павуки i Мухи", листiвки "До всiх робiтникiв", "1-е Травня" i майже весь наклад другого номера "Южного рабочего". Газета розповсюджувалась в Кременчуцi у великiй кiлькостi примiрникiв. Однак незабаром жандармам вдалось встановити мiсце типографiї i 13 квiтня 1900р. розгромити її. В цей же день вiдбулися обшуки на квартирах С.Грант i Бившеверових. С.Грант та I.Вiденський були заарештованi. Одночасно були заарештованi i деякi члени Катеринославського комiтету РСДРП.
Зi звiту жандармського управлiння про Кременчуцьку органiзацiю знаходимо вiдомостi про її дiяльнiсть i роль в керiвництвi робiтничим рухом: "Росiйська соцiал-демократична робiтнича партiя iснує з 1898р., до 1901р. називалась партiєю робiтничого руху, а в 1901р перейменована в Кременчуцький комiтет Росiйської соцiал-демократичної робiтничої партiї".
Комiтет об'єднував 150 органiзованих робiтникв: Iнiцiаторами створення комiтету РСДРП в Кременчуцi 6yв студент Г.Малкiн, його сестра - по чоловiку Гуревич Надiя Семенiвна (лiкар), вчитель I.Галецький, акушерки Р.Вайнштейн Х.Бiландер, З.Шульман, М.I.Данiлов та його дружина Ш.Данiлова Я.Жеребчевський, Я.Ю.Драбкiн, який потiм перейшов в партiю есерiв.
...Боротьба мiж комiтетом i групою (РСДРП i "iскрiвцi") набувала гостроти i в кiнцi кiнцiв перемогу отримали iскрiвцi. Вiдтак, органiзацiя перейшла до масової полiтичної агiтацiї, яка знаходила палкий вiдгук серед робiтникiв тютюнових фабрик, лiсопильних заводiв i залiзничних майстерень. Комiтет очолив травневу демонстрацiю 1901р, в якiй взяли участь бiльше 200 робiтникiв.
Органiзацiя комiтету РСДРП, видання листiвок, виступи робiтникiв, зростання страйкового руху лякали жандармiв. Вони намагалися лiквiдувати соцiал-демократичну органiзацiю. З 25 вересня 1901р. було заарештовано бiльше 60-ти чоловiк, членiв органiзацiї, серед яких були i деякi члени комiтету. Про це свiдчать матерiали "формального дiзнання" "Про Кременчуцький комiтет РСДРП", розпочатого 25 вересня 1901р. Серед заарештованих були А.Шустин, Я.Жеребчевський, Ш.Ванман, М.Драбкiн.
Надзвичайнi заходи мiсцева влада вжила для попередження демонстрацiї, яку готували революцiйнi гуртки мiста з нагоди рiчницi вiдмiни крiпосного права. Вiйськам завчасно були розданi бойовi патрони, в деяких казармах офiцери роз'яснювали солдатам, як стрiляти в натовп. В день 19 лютого в рiзних кiнцях мiста були таємно розмiщенi загони солдатiв. "По мiсту аж до кiнця масляної ходили патрулi, головнi вулицi були засiянi полiцаями i шпигунами, мiст, що з'єднує Кременчук з Крюковим, був оточений солдатами i зв'язок перервано. Населення було вкрай схвильовано, i здавалося, достатньо лише iскри, щоб спалахнуло полум'я... Але комiтет вважав завчасним викликати робiтникiв на демонстрацiю".
В типографiї Кременчуцького комiтету РСДРП накладом бiльше 500 примiрникiв були вiдрукованi прокламацiї "До всiх робiтникiв i робiтниць Кременчука i Крюкова". В листiвках висувались вимоги свободи слова, друку, зборiв, гарантiї недоторканостi особи i скликання народних представникiв парламенту. Прокламацiї справили сильне враження на робiтникiв.
1 Травня 1902р. в Кременчуцi була проведена демонстрацiя в якiй взяли участь бiльше 200 робiтникiв. Вони йшли з червоними прапорами, спiвали революцiйнi пiснi. Посилений наряд полiцiї не змiг розiгнати демонстрантiв, що проголошували гасла: "Геть самодержавство!", "Дайте свободу!". Багато учасникiв демонстрацiї було заарештовано, серед них I.Кушнiр - швець, Г. Найда - бляхар, М.Заславський - робiтник. Це була перша полiтична демонстрацiя робiтникiв Кременчука.
Травневе свято вiдмiтили i в вагонних майстернях. В обiдню перерву 120 революцiйно настроєних робiтникiв зiбрались у дворi. З промовою перед ними виступив Г.М.Новохатський, який привiтав усiх з пролетарським святом та закликав робiтникiв до страйку.
Але бiльша частина робiтникiв майстерень не погодились припинити роботу. I все ж, революцiйнi гуртки робiтникiв продовжували дiяльнiсть на пiдприємствах мiста. Значний iнтерес складає аналiз агентурних джерел про робiтничi гуртки Кременчука, зроблений Харкiвським прокурором.
"... Неблагодiйнi в полiтичному вiдношеннi елементи м.Кременчука займаються пропагандою серед мiсцевого населення i, головним чином, серед робiтникiв i ремiсникiв, iз числа яких органiзовуються гуртки за ремеслами, наприклад: столярiв, чоботарiв i т.д. Кожен такий гурток складається iз членiв, представника i керiвника. Органiзацiя ця була побудована на засадах, викладених в "Статутi каси". Зi "Статуту" видно, що "каса" має на метi об'єднати всiх робiтникiв одного ремесла або окремих фабрик в один союз для бiльш успiшної боротьби з власниками-гнобителями. Тут же говориться про членськi внески, про представникiв гуртка або цеху, про їх обов'язки: слiдкувати заходом агiтацiї серед членiв свого гуртка, роздавати їм лiтературу та iн. Представники вибирають зi свого середовища керiвника, якай повинен слiдкувати за ходом агiтацiї i веденням справи в усьому цеху. Керiвники, складають центр всiєї органiзацiї мiста. Рiшення центру передаються через керiвника i обов'язковi для членiв гуртка. Керiвник передає представникам також i лiтературу для розповсюдження серед членiв."
I далi прокурор робить висновок: "Таким чином, iз "Статуту каси" видно, що гуртки або цехи органiзовувались не виключно для органiзацiї страйкiв i боротьби з господарями на грунтi економiчних вiдносин, але головним чином, в цих гуртках переслiдувалась мета пiдготовки свiдомих членiв для боротьби з урядом пiд прапором соцiал-демократiї, як полiтичної партiї."
25 вересня 1902р. Полтавське губернське жандармське управлiння приступило до проведення дiзнання "Про злочинну органiзацiю робiтникiв в м. Кременчуцi.
... В 1903р. були заарештованi учасники двох сходок, багато арештiв вiдбулося в рiзних гуртках, майже всi члени органiзацiї потрапили пiд нагляд полiцiї. Всього за даними Полтавського жандармського управлiння, в 1903р. було заарештовано бiля 100 чоловiк. Пiд гласний нагляд полiцiї до Схiдного Сибiру були висланi керiвники органiзацiї Б.Живов, Г.Красновський, Г.Землинський. Л.М.Брагiнський, М.Я.Амчиславський, I.Д.Брайловський, С.I.Житомирський, М.Хальман, Б.Я.Малобородський i А.Я.Рабiнович також були заарештованi i висланi за межi Полтавської губернiї.
Не дивлячись на викликанi арештами труднощi - втрату ряду активiстiв, порушення зв'язкiв мiж пiдпiльниками, органiзацiя продовжувала працювати i її вплив серед робiтникiв зростав. Це пiдтверджується подальшим зростанням революцiйного руху в мiстi.
Принагiдно зазначимо, що в сiчнi 1905р. в Кременчуцi поновив свою дiяльнiсть осередок партiї соцiалiстiв-революцiонерiв. До нього увiйшли М.Синельников, який прибув з Києва, фельдшерський учень П.Чумаченко, лiкарi С.Шарий, М.Морголiс, студентка Є.Лiсса, Є.Спiваковський, М.Амчiславський. Щоправда, в нiч з 18 на 19 березня 1905р. полiцiя заарештувала М.Синельникова та П.Чумаченка, вилучивши у них гектограф та 272 революцiйнi прокламацiї. Однак, вже незабаром у мiстi почали з'являтися гектографiчнi листiвки з печаткою Кременчуцької групи партiї соцiалiстiв-революцiонерiв. Жандармський ротмiстр в донесеннi до начальника Полтавського губернського жандармського управлiння восени 1905р. писав: "Дiяльнiсть партiї Соцiалiстiв-революцiонерiв у виглядi демонстрацiй, страйкiв, терористичних актiв, за час мого перебування в мiстi Кременчуцi не проявлялась, пропаганда ж словом i розповсюдженням прокламацiй революцiйного змiсту виявилась не особливо сильно".
В мiстi iснувала й соцiал-демократична група "Бунду". Її заснували на початку сiчня 1905р. Р.Слуцький та його наречена Б.Шатраєвська, якi прибули до Кременчука з Варшави. "За час недовгого її самостiйного iснування, - констатував Якобсон, - до неї перейшли робiтники євреї з соцiал-демократичної партiї; в групу "Бунду" приймались лише виключно євреї, ця партiя не мала дiяльних i досвiдчених керiвникiв, випустила разiв за два-три гектографованi прокламацiї i потiм припинила своє iснування пiд назвою "Бунду", оскiльки з травня мiсяця дiяльнiсть цiєї партiї нiчим не проявилась". Як зазначав Якобсон, "ця партiя, не маючи справжнiх керiвникiв, приєдналась до партiї соцiалiстiв-революцiонерiв."
З початком революцiї активiзувалися й сiонiсти. В квiтнi 1905р.вона прибрала назву Партiї сiонiстiв-соцiалiстiв (Поалей-Цiон). Провiдну роль в нiй, як i ранiше, вiдiгравали З.Темкiн, I.Баор, М.Тартаковський, Л.Драбкiн. Активно працювали в партiї також М.Вейц, Л.Фишель, М.Кисельов, Я.Козаков, Ш.Ейгельсон, В.Попов, Л.Галкiн.
...Жовтневий загальний страйк, який охопив всю країну, був моментом тимчасової рiвноваги сил царизму i революцiї. Вона паралiзувала дiї уряду i примусила наляканого царя видати 17 жовтня 1905р. манiфест, що проголошував недоторканiсть особи, свободу совiстi, слова, зборiв, союзiв.
18 жовтня 1905р. на вулицях Кременчука i Крюкова панувало пожвавлення. До 12 години дня народ повалив на Соборну площу. З площi натовп направився до в'язницi. В цей час на вулицi мiста при повнiй бойовiй випрвцi були виведенi з казарми козаки Волзького козачого полку, 272 пiхотний полк i сотня кубанських козакiв. Бiля в'язницi, де демонстранти почали вимагати звiльнення своїх товаришiв, на них налетiли козаки, Пустивши в хiд нагаї i шаблi. З'явились пораненi. Розгнiваний дiями козакiв натовп, направився до примiщення Мiської думи, а звiдти до примiщення Народної аудиторiї. Всi, хто зiбрався, а їх було бiля 10 тисяч, в аудиторiю зрозумiло не помiстилися. Почався мiтинг. Представники великої, середньої та дрiбної буржуазiї урочисто вiтали царський манiфест, як кiнцеву перемогу революцiї. Однак, бiльшовики закликали продовжувати боротьбу, вимагали вивести iз мiста козакiв. В розпал дискусiй, об 11-iй вечора, в аудиторiю увiрвалися полiцмейстер Iванов i жандармський ротмiстр Якобсон в супроводi козакiв i почади розправу над безбройними людьми. Бiйка продовжувалась недовго. Через декiлька хвилин козаки залишили в калюжах кровi бiльше ста порубаних i покалiчених людей.
Ця варварська розправа викликала загальне обурення. 19 жовтня о 3 годинi ранку мiському головi було вiдправлено листа такого змiсту: "В той час, як проливається кров невинних жертв, якi зiбралися в народнiй аудиторiї святкувати акт громадянської свободи, оголошений найвеличнiшим манiфестом, i полягли вiд нагайкових ударiв, шабель i пострiлiв козакiв, в той час, як народна аудиторiя нашого мiста перетворена в перев'язочний пункт, ми, обуренi жахом заподiяних нелюдських насильств, просимо вас скликати зараз же думу в невiдкладному засiданнi для розслiдування цього жахливого факту i для попередження подiбних кривавих подiй 1905 року". Пiд листом першим iз 50 пiдписiв стояв пiдпис мiського суддi I.Реута. Влада не забарилась з вiдповiддю на цей протест. Генерал-губернатор прийняв "заходи", звiльнив Реута з посади, а потiм заарештував його. Так було вiдмiчено в Кременчуцi перший день "свободи".
Про подiї в мiстi 18 жовтня 1905р. i в наступнi днi докладно розповiдалось в кореспонденцiї, надрукованiй 1 листопада того року в легальнiй бiльшовицькiй газетi "Нове життя". Газета мала в Кременчуцi постiйного кореспондента, листи i звiти якого не раз з'являлися на її сторiнках в листопадi-груднi 1905р.
Прагнучи упередити вибух загального незадоволення, 19 жовтня чорносотенцi, заохочуванi полiцiєю i козаками, почали єврейський погром. Грабували магазини, вбивали єврейську бiдноту. Особливо лютували чорносотенцi в Крюковi. Розпалюючи нацiональну ворожнечу, царська влада намагалась вiдвернути народ вiд революцiйної боротьби.
Передовi робiтники - росiяни, українцi, євреї - створювали загони самооборони, брали пiд охорону квартали, заселенi єврейською бiднотою. Самооборона дiяла дуже активно, не дивлячись на обмаль зброї.
Але загони самооборони були малочисельнi i не могли дати належного опору чорносотенцям. За три днi погрому в Кременчуцi було вбито, поранено i покалiчено бiльше 100 чоловiк, розгромлено 200 будiвель, 60 магазинiв i лавок.
Перелякана революцiйними виступами робiтникiв Кременчука, влада постiйно стягувала сюди вiйськовi сили.
...Фабриканти i заводчики широко застосовували жiночу i дитячу працю. В тi ж роки жiнки i дiти на пiдприємствах Полтавської губернiї складали 32% вiд загальної кiлькостi фабрично-заводських робiтникiв.
Пояснюючи цю ситуацiю, Кременчуцький фабричний iнспектор доповiдав своєму начальству, що жiнки - це "найбiльш терплячий i менш вимогливий елемент. Крiм того, вони мають меншу заробiтну плату". особливо тяжким було становище жiнок-робiтниць на тютюнових фабриках. В атмосферi, отруєння тютюновим пилом, вони працювали по 14-16 годин на добу, отримуючи вiд 2 до 8 крб на мiсяць. Жахливi санiтарнi умов вiдсутнiсть охорони працi i медичної допомоги були причиною багаточисленних захворювань i нещасних випадкiв на пiдприємствах Кременчука. Бiльше всього нещасних випадкiв було на лiсопильних заводах мiста. Наприклад, в 1910р на заводi лiсопромисловця Сандомирського їх число перевищило кiлькiсть самих робiтникiв. На заводi Родкiна протягом 1910-1912, щорiчно з кожним другим робiтником траплялись нещаснi випадки.
Не кращим було становище робiтникiв Крюкiвських вагонних майстерень. Щоправда, Крюкiвський районний комiтет Всеросiйської залiзничної спiлки Харкiвсько-Миколаївської залiзницi на зiбранi кошти намагався придбати необхiдну технiку, друкарський верстат, з тим щоб продовжити боротьбу за права робiтникiв. 25 вересня 1907р.були проведенi збори зi звiтом комiтету i його перевибори. Головою комiтету обрано Г.Г.Скорбагатька. В склад комiтету увiйшли I.Ф.Котлов, Г.Iванов та iн.
Члени комiтету готувались вивести з ладу вiйськовий потяг, що призначався для каральної експедицiї. Але операцiю не вдалося здiйснити тому, що в органiзацiю проникнув провокатор слюсар Лемешенко. В нiч на 4 жовтня 1907р. були заарештованi члени Крюкiвського комiтету залiзничної спiлки В.В.Iсаєв, М.I.Селезньов, П.I.Водяницький, Я.Г.Садовий, О.Т.Дашевська, В.Т.Герасенко, Є.М.Лєвiна, Г.I.Скоробагатько, С.I.Гуревич, В.К.Лахновський, Г.Г.Iванов, I.Р.Шнейдель, М.Д.Тiмкiна, С.I.Соколовська, Є.М.Фiнклер та iн.
Довго бився полтавський губернатор над тим, щоб обгрунтувати "злочинний характер дiяльностi заарештованих членiв Крюкiвського комiтету професiйних спiлок". За його представленням Г.Г.Скоробагатько, I.Ф.Котлов, П.I.Водяницький, О.Т.Дашевська та iн. пiдлягали до адмiнiстративної висилки на 2 роки в Вологодську губернiю.
Революцiонери, якi залишились на волi, прагнули створити пiдпiльнi групи на окремих пiдприємствах Кременчука. Агент жандармського вiддiлку повiдомляв, що робiтники Крюкiвських вагонних майстерень Iван Котлов, Ольга Дашевська, Павло Водяницький i Григорiй Скоробагатько "знову намагаються органiзувати комiтет залiзничної спiлки, 22 травня 1909р. обговорювали це питання".
Дiйсно, у вихiднi днi робiтники нерiдко збирались у лiсi, або на о.Шаломай, де читали полiтичну лiтературу i обговорювали нелегкi життєвi проблеми. Подiбне спрямування мала й робота просвiтницької спiлки в залiзничному клубi, бiблiотеки при ньому.
В роботi клубу брав активну участь А.С.Макаренко, вчитель двохкласного залiзничного училища в Крюковi, син робiтника Крюкiвських вагонних майстерень. За його участi читались твори Т.Г.Шевченка, I.Франка, О.М.Горького, ставились вистави. У виставах були задiянi робiтники майстерень, учнi та iнтелегенцiя Крюкова.
В залiзничнiй школi, де навчались дiти робiтникiв майстерень, "повiтря було порiвняно чистiше нiж в iнших мiстах; робiтники, по-справжньому пролетарська спiлка мiцно тримали школу в своїх руках i "Союз русского народа" боявся до неї наблизитися", - писав згодом А.С.Макаренко.
Разом з робiтниками майстерень учнi проводили днi "бiлої квiтки", пiд час яких збирали пожертви для допомоги полiтв'язням i хворим туберкульозом.
За участь в революцiйнiй роботi А.С.Макаренко був переведений на маленьку глуху станцiю Долiнськ Пiвденної дороги.
В довiдцi департаменту полiцiї про дiяльнiсть Всеросiйської залiзничної спiлки i революцiйних залiзничних органiзацiй, датованiй 1 липня 1909р, Кременчук i Крюкiвськi вагоннi майстернi були вiдмiченi, як серйозний пункт революцiйної боротьби.
Не меньш забезпокоєння жандармiв викликали й три легальнi професiйнi спiлки - професiйна спiлка взаємодопомоги прикажчикiв, професiйна спiлка робiтникiв i робiтниць тютюново-махоркової промисловостi. Спiлка взаємодопомоги робiтникiв друкарської справи. Зрештою, губернська влада 27 сiчня 1909р. вказала закрити професiйну спiлку взаємодопомоги закажчикiв, як найбiльш революцiйну. Був значно посилений нагляд за iншими спiлками.
В постановi губернського в справах спiлок присутствiя про закриття спiлки взаємодопомоги прикажчикiв М.Кременчука говорилось: "Зазначена спiлка в своїй дiяльностi не обмежилась профспiлковими iнтересами мiсцевих прикажчикiв, а розширювала його в сторону полiтики... Деякi члени правлiння цiєї спiлки належать до соцiал-демократичної робiтничої партiї, примiщення спiлки являє собою конспiративну квартиру для революцiонерiв".
Слiдом за спiлкою прикажчикiв згодом згорнули свою дiяльнiсть i iншi спiлки, а в серпнi 1909р. жандарми лiквiдували кiлька соцiал-демократичних груп на фабриках i заводах Кременчука. В Полтавське губернське жандармське управлiння Кременчука регулярно почали надходити повiдомлення, в яких наголошувалось: "За минулий мiсяць мiсцева органiзацiя РСДРП дiяльностi своєї нiчим не виявила. Питань про роботу не пiдiймалось. Зв'язкiв з iншими органiзацiями немає".
Таким чином,за умов реакцiї царським органам влади вдалося на певний час збити хвилю виступiв робiтництва, розгромити їх полiтичнi органiзацiї.
Фактично нiчим не проявляли себе й мiсцевi осередки нацiональних партiй - Української соцiал-демократичної робiтничої партiї, Товариства українських поступовцiв, Бунду. Змушенi були пiти в глибоке пiдпiлля органiзацiї соцiалiстiв-революцiонерiв, якi в роки революцiї мали значний вплив на селянство.
... В донесеннi мiнiстру внутрiшнiх справ "Про український рух i заходи боротьби з ним". Полтавський губернатор Белговут наполягав на негайному звiльненнi вiд викладання в усiх школах вчителiв-українцiв. Вiн рекомендував також видiлити спецiальнi кошти для фiнансування газет в Києвi, Харковi, Полтавi i Катеринославi для пропаганди iдей необґрунтованостi домагань українського народу до розвитку своєї мови, школи i лiтератури.
В зв'язку з цим не можна не вiдзначати конструктивної лiнiї в галузi освiти й культури, яку проводили Кременчуцькi повiтове земство й мiська дума. На їх кошти утримувалися початковi та середнi школи, народнi будинки. Вони ж пiдтримували ряд громадських iнiцiатив, спрямованих на розвиток системи народної освiти. Не без пiдтримки Думи в 1916р, наприклад, розпочалися заняття в перших трьох класах фундованої А.Ф.Фрейденбергом єврейської чоловiчої гiмназiї. Характерно, що вона вiдразу стала осередком єврейської нацiонально-просвiтної i культурної роботу, яку здiйснювали члени таємної учнiвької спiлки, створеної за участi А. Фрейденберга.
... Вирiзнявся з помiж iнших мiських центрiв Кременчук i за кiлькiстю населення. Напередоднi першої свiтової вiйни вона досягла майже 100000 чоловiк.
Не випадково Кременчук приваблював багатьох представникiв культурної елiти того часу. Так, з концертами у мiстi побував видатний пiанiст Артур Рубiнштейн.
... В Кременчуцi розпочав свiй творчий шлях Л.Утьосов. Трапилося це так. В 1911р. у мiстi зорганiзувався театр мiнiатюр, який швидко завоював популярнiсть у кременчужан. В усякому випадку за повiдомленням газети "Приднепровский голос" влiтку 1912р. в день бенефiсу прем'єршi трупи А.Андерс "були зайнятi не лише мiсця в партерi, верхнiх i нижнiх ложах, але оцiнювачi легкого жанру скупчилися бiля дверей i навiть в проходах".
На початку сезону 1912/13 року в Кременчуцi було побудовано нове примiщення театру на 650 мiсць. В трупу, на чолi якої стояв М.Троїцький, i поступив Л.Утьосов. 7 жовтня 1912р, на другий день пiсля вiдкриття театру, газета повiдомила, що в оперетi Є.Одрана "Невiстка-автомат" ("Iграшка") "непоганi були п.Iрський та Утесов"
В театрi окрiм оперет йшли водевiлi: Т.Лейського, П.Федорова, А.Чехова, п'єси Г.Квiтки-Основ'яненко, А.Аверченка.
... Загалом же до Кременчуцької мiської думи увiйшли представники бiльше десятка полiтичних партiй i груп. Це були i росiйська соцiал-демократична робiтнича партiя, i "Бунд", i росiйська партiя соцiалiстiв-революцiонерiв, i українськi соцiал-демократи та соцiал-революцiонери, а також єврейськi "Ахдусь" та "Поалей Цiон" та iншi. Як зазначали самi гласнi, за своїм складом дума була досить демократичною.
"Майже з вiдусiль, -писала газета "Известия", орган Кременчуцького Повiтового громадського комiтету 16 березня 1917р, - надходять повiдомлення про визнання населенням нового Тимчасового Уряду в Росiї i про готовнiсть населення сприяти його дiяльностi". Так, мировий суддя з Манжелiї повiдомляв: "настрiй населення вiдповiдно спокiйний, всi вважають, що переворот рано чи пiзно повинен вiдбутися. Вiдношення до Тимчасового уряду дружелюбне".
29 повноважених вiд мешканцiв Омельницької волостi на своєму зiбранi постановили: "Вiтати новий Уряд, приєднатися до роботи Повiтового Комiтету". З с. Потоки повiдомлялось: "Сiльськi мешканцi Потокської волостi на зiбранi заявили, що вони радiють подiї в країнi, звiльнившiй весь росiйський народ... З свого боку головне виконати все, що треба для змiцнення нового порядку".
13 березня 1917р. вiдбулися мiськi збори представникiв громадських органiзацiй, на яких було створено Мiський Громадський Комiтет. До складу якого ввiйшли: вiд Мiської думи 4 гласних i весь склад Мiської управи, 4 члени вiд єврейської громади, 7 вiд офiцерiв мiсцевої залоги, 7 представникiв вiд солдатiв тих же частин, 1 вiд земських службовцiв, 2 вiд службовцiв станцiї Кременчук i Крюкiв та iнших громадських об"єднань. Свою згоду приймати участь у роботi Мiського комiтету дала Рада робiтничих i солдатських депутатiв.
Збори обрали Президiум Мiського Комiтету в складi голови I.К.Реута, товаришiв голови Є.I.Лозино-Лозинського, прапорщика Коконовича i д-ра Х.А.Гуревича; казначея д-ра М.I.Васенка i секретарiв: М.М.Панiбратцева, А.А.Фрейденберга М.I.Глаголєва. Вiд Ради робiтничих i солдатських депутатiв на то повноваженi представники.
... Однiєю iз масових органiзацiй пролетарiату пiсля перемоги Лютневої революцiї стають профспiлки i фабрично-заводськi комiтети. Активну роль в профрусi тодi вiдiгравали у Кременчуцi Шахновський, Бутирiн, Драбкiн, Лiнков, Дратва, Буркат, Шкляр, Дзюба. На великих пiдприємствах мiста (Варшавський артилерiйський завод, Крюкiвськi вагоннi майстернi, тютюновi фабрики, лiсопильнi заводи, млини) профспiлковi органiзацiї були створенi в березнi-квiтнi. Спiлка тютюнникiв, зокрема, об'єднувала бiльше 5000 робiтникiв. За iнiцiативою робiтникiв електростанцiї i Варшавського артилерiйського заводу була утворена мiська рада металiстiв. Весною 1917р. конституювались також профспiлки: загальномедичний, службовцiв кредитних закладiв, робiтникiв громадського управлiння, кондитерiв i пекарiв.
... Пiсля створення самостiйної бiльшовицької органiзацiї i виходу її з об'єднаної РСДРП на початку жовтня група гласних - бiльшовикiв у мiський думi видiлилась в окрему фракцiю, яка складалась з п'яти чоловiк (Богуславський, Бутирiн, Лапчинський, Ревенко, Смирнов). В оголошенiй фракцiєю декларацiї вiдзначалося, що бiльшовики в своїй думський дiяльностi будуть керуватися "принципами революцiйно-пролетарської полiтики" i будуть пiдтримувати лише тi заходи, якi "вiдповiдатимуть iнтересам пролетарiату i революцiї".
Пiдтримавши курс бiльшовикiв-ленiнцiв на збройне повалення Тимчасового уряду i захоплення влади бiльшовики Кременчука розгорнули активну роботу по формуванню Червоної гвардiї. Головним ядром червоногвардiйських загонiв мiста були робiтники машинобудiвних заводiв, махоркових фабрик i вагонних майстерень. На жовтень 1917р. Червона гвардiя Кременчука нараховувала бiля 600 чоловiк. У вiльний вiд роботи час робiтники навчались вiйськовiй справi.
Дiзнавшись про те, що бiльшовики озброюють робiтникiв, демократичнi сили мiста виступили з протестом, цiлком справедливо звинуватили бiльшовикiв у пiдготовцi громадянської вiйни.
Дiйсно, вже в жовтнi 1917р. вiдбулися першi збройнi сутички мiж червоногвардiйцями i урядовими вiйськами. Так що Рада робiтничих i солдатських депутатiв навiть змушена була оголосити у мiстi вiйськовий стан.
Мiнiстерство внутрiшних справ Тимчасового уряду 22 жовтня зажадало пояснень у полтавського губернського комiсара: "За газетними повiдомленнями в Кременчуцi введено вiйськовий стан. Повiдомте за чиєю постановою". Губкомiсар в телеграмi Мiнiстерству повiдомляв, "що вiйськовий стан у Кременчуцi було введено мiсцевою владою. Колишнiй начальник гарнiзону Умiдов звiльнений. Начальником гарнiзону назначено пiдполковника Вишемирського, командира загону українських козакiв.
Загiн українських козакiв, згадуваний в цiй телеграмi, був куренем полку iм. Богдана Хмельницького. Ця вiйськова частина, яка пiдпорядковувалась Центральнiй Радi, прибула до Кременчука незадовго до спровокованих бiльшовиками безпорядкiв. Командир частини вiдмовив солдатiв полку вiд участi в полiтичному протистояннi, зокрема у виборах до мiської Ради робiтничих i солдатських депутатiв i спробував навести порядок у мiстi. Його пiдтримали мiсцевi нацiональнi партiї i групи, якi почали створювати збройнi загони, заохочуючи в їх ряди молодь iз реального i комерцiйного училищ.
Однак, бiльшовики продовжували готуватися до збройного вирiшення питання про владу. При чому в жовтнi 1917р. в ходi виборiв до виконкому Кременчуцької Ради робiтничих i солдатських депутатiв, вони значно змiцнили свої позицiї в альтернативному мiськiй Думi органi самоврядування. Так, iз 110 голосiв робiтничої секцiї Ради бiльшовики отримали 61 голос i провели в склад виконкому 9 своїх представникiв (Г.Ф.Лапчинський, В.С.Люксембург, К.I.Карнаухов, С.I.Єрман, Морев, Овсiєвич, О.О.Олександров, М.Г.М'якотенко, Лiсовський); об'єднанi соцiал-демократи отримали 35 голосiв i 5 мiсць в виконкомi, українськi соцiал-демократи - 16 голосiв, соцiал-революцiонери - 3 голоси (їм не вдалося провести до виконкому жодного кандидата). Головою виконкому Рад було обрано Г.Ф.Лапчинського.
Вiдтак, при вирiшеннi своїх тактичних завдань бiльшовики отримали можливiсть спиратися на авторитет контрольованої ними ради. Зокрема, було вирiшено збiльшити кiлькiсть загонiв Червоної гвардiї. Частину зброї для них дали солдати мiсцевого гарнiзону. За рiшенням Ради робiтничих i солдатських депутатiв конфiскували зброю i в збройних крамницях мiста.
... Про подiї в Петроградi зробив повiдомлення делегат II з'їзду Рад М.Богуславський на засiданнi Кременчуцької Ради робiтничих i солдатських депутатiв. "Рада робiтничих i солдатських депутатiв заявляє, - зазначалося в резолюцiї, прийнятiй по його доповiдi, - що вона усiма засобами, якi є у її розпорядженнi, буде пiдтримувати Перший робiтничий i селянський уряд Росiйської Республiки - Раду Народних Комiсарiв".
Проти рiшень II з'їзду Рад виступила бiльшiсть членiв мiської Думи. Тодi Г.Ф.Лапчинський заявив, що вiн складає з себе повноваження голови Думи i, як голова Ради робiтничих i солдатських депутатiв, нового вищого органу державної влади мiста, зобов'язує Думу повнiстю пiдкорятися усiм вказiвкам Ради.
Голова Кременчуцької мiської ради Г.Ф.Лапчинський згодом пояснював, що пiсля жовтневих подiй у Петроградi його однодумцям довелося рiзко змiнити тактику. "Замiсть недавньої ще лояльностi, - писав вiн, - що ми таки демонстрували в свiй час до Тимчасового уряду (пiдтримуючи його, хоча й "постiльки, поскiльки"), i до єдиного фронту всiх "соцiалiстичних партiй", i до демократичних установ (мунiципалiтету, суду). У виборах до яких ми самi брали участь, ми перейшли на такий тон, який нашi противники з обуренням квалiфiкувати, як "узурпаторський", i який по сутi був проявом справжнього спiввiдношення сил мiж нами, за якими стояла рада робiтничих i солдатських депутатiв, цебто абсолютна бiльшiсть всiєї мiської трудової людностi, i нашими противниками, що репрезентували лише буржуазнi верстви суспiльства, нiкчемну розгублену iнтелiгенцiю, та тих iз робiтникiв та солдатiв, що не усвiдомили ще своїх класових завдань у iсторiї".
Однак, Дума, вiдбиваючи волю бiльшостi населення мiста, продовжувала пiдтримувати Центральну Раду, вважаючи її пiсля повалення Тимчасового уряду вищим органом влади в Українi. Це ще раз засвiдчило обговорення в Думi III Унiверсалу Центральної Ради. 12 листопада його текст українською, росiйською та єврейською мовами зачитав новий голова Кременчуцької мiської Думи С.Панасенко. Бiльшовики запропонували прийняти наступну резолюцiю: "Визнаючи, що утворення Української Народної Республiки є результатом перемоги робiтничої i селянської революцiї, - мiська Дума вимагає вiд уряду Української республiки, щоб вiн негайно вступив у тiсний зв'язок з робiтничо-селянським урядом Народних Комiсарiв i негайно проводив у життя всi декрети з'їзду Рад робiтничих, солдатських i селянських депутатiв. Влада в Українi повинна бути робiтничою i селянською, як в центрi Росiї".65 Та бiльшiстю голосiв (38 - "за", 11 - "проти") гласними Думи була прийнята резолюцiя, запропонована фракцiями партiй українських соцiал-демократiв i есерiв, в якiй вiталось проголошення УНР. Отже, саме з Центральною Радою пов'язувались надiї на вирiшення найболючiших питань повсякденного життя - про мир, землю, порядок i спокiй у країнi.
... Пiсля оголошення Тимчасовим урядом виборiв до Установчих зборiв Повiтова комiсiя Кременчуцького повiту своїм рiшенням вiд 20 вересня 1917р. утворила сто дванадцять виборчих дiльниць, бiльшiсть яких розташовувалась в примiщеннях учбових закладiв.
В список Љ 12 кандидатiв в Установчi збори вiд РСДРН(б) по Полтавському виборчому округу вiд Кременчука були внесенi П.Д.Смирнов, Г.Ф.Лапчинський, В.С.Люксембург, М.С.Богуславський, С.I.Єрман, О.А.Бутирiн, А.К.Потапов. По списку Љ 10 об'єднаних органiзацiй РСДРП, "Бунда" i польського "Єднання" були внесенi кременчужани: Л.I.Пунхасик, А.М.Яблонський, I.Т.Криворучко.
... Мiсцевi органи влади прагнули ввести аграрний рух та полiтичнi процеси в русло законностi i демократiї. Однак, цi спроби все бiльше натикалися на екстремiстськi дiї бiльшовикiв. Вже в листопадi 1917р. керованi ними червоногвардiйськi загони крюкiвських вагонних майстерень, заводу Лiльпоп, Pay i Левiнштейн, тютюнових i махоркових фабрик, роззброїли загони "вiльного козацтва", якi визнавали розпорядження Центральної Ради.
Мiський загiн самооборони та анархiсти, пiдiйшовши до примiщення вiйськово-революцiйного комiтету, який керував дiями червоногвардiйцiв, висунули вимогу припинити самоуправство. Однак, за наказом ревкому червоногвардiйцi на чолi з бiльшовиками Я.Ревенко та I.Кохно обезброїли i розiгнали їх.
... Таким чином, в кiнцi 1917р. на Кременчуччинi, як i на Полтавщинi в цiлому, фактично панувало безвладдя: старий апарат державної влади (Дума, так само, як i земство) в умовах iснування альтернативних полiтичних структур - Рад - був паралiзований у своїх дiях, а нового Центральна Рада створити не встигла.
Цим скористалися бiльшовики Росiї й України. Прикриваючись створеним у Харковi "урядом Радянської Уркаїни", бiльшовицька Росiя розпочала в кiнцi 191 7р. вiдкриту агресiю проти України. Радянськi загони з Харкова через Полтаву були направленi i на Кременчук.
На захист мiста Центральна Рада направила 9-у українську дивiзiю. Прагнучи не пропустити її до Кременчука, мiський штаб Червоної гвардiї вислав їй на зустрiч на станцiю Знам'янка загiн пiд командуванням Якова Ревенка. Однак, вiн вiдступив спочатку до Кременчука, а згодом - до станцiї Потоки, де по Пслу зайняв оборону. 9 сiчня 1918р. сюди пiдiйшли радянськi частини з Харкова та Полтави, якi через два днi вступили до Кременчука. "Кременчук надiйно зайнятий. Там органiзовуються 3-iй Червоний полк i Червона гвардiя. Усього до 7 тис," - повiдомляв у Катеринослав командувач радянськими частинами В.Антонов-Овсiєнко.
Для нових формувань було видiлено 7 тисяч гвинтiвок, 10 кулеметiв. Незабаром до Полтави виступив 1-й Кременчуцький соцiалiстичний загiн Червоної гвардiї.
Тим часом мiсто зайняв вiдданий Центральнiй Радi "полк волi". Однак, утримати його вiн не змiг. Вже 25 сiчня з Олександрiвська на Кременчук вирушили 2 ешелони червногвардiйцiв. З Кобеляк до мiста просувались загони червного козацтва пiд командуванням I.Кулика i червногвардiйськi загони пiд командуванням Беленковича. Пiсля вiсiмнадцятигодинного бою вони оволодiли Кременчуком, а згодом i Крюковом.
Над Кременчуччиною замайорiв червоний прапор Радянської влади, за якої край пережив чи не найдраматичнiшi сторiнки своєї iсторiї.