СIМ'Я В КОНЦЕПЦIЇ ЮДАЇЗМУ. СПРОБА ЕВОЛЮЦIЙНОГО ОСМИСЛЕННЯ ТА СУЧАСНОЇ IНТЕРПРЕТАЦIЇ
Шлюб, сiм'я i комунiстична iдеологiя.
Замiсть вступу
Шлюб i сiм'я являють собою одну з важливих сфер дiї моралi, що поряд iз правом є основним регулятором взаємостосункiв мiж чоловiком i жiнкою, батьками i дiтьми (та iншою рiднею, оскiльки мiж ними пiдтримуються сiмейнi зв'язки). Роль шлюбу i сiм'ї в життi суспiльства, їхнi iсторичнi форми i вiдповiднi моральнi вимоги до людини визначаються економiчним ладом суспiльства, всiєю системою суспiльних вiдносин, а також рiвнем розвитку людської цивiлiзацiї i культури в цiлому. В iсторичному розвитку шлюбно-сiмейної моралi виразно прослiдковується хiд загального морального та соцiального прогресу людства, в якому можна установити наступнi визначальнi закономiрностi.
--
Витiсняючи рiчнi форми полiгамiї, надiйно утверджується моногамiя - стiйкий зв'язок чоловiка i жiнки. В ранньому первiснообщинному суспiльствi шлюб регулюється переважно звичайним правом, яке безпосередньо виходило з iнтересiв консолiдацiї спочатку первiсного стада, потiм роду як виробничо-трудових сот. Це був перiод коли моральнi форми, що формувалися, були ще безпосередньо вплетенi у процеси виробництва предметiв, споживання та самої людини. У становленнi рабовласницької, феодальної i буржуазної форми моногамiї переважаючу роль вiдiграли економiчнi фактори: пiдпорядкованiсть жiнок та їхня залежнiсть вiд "сильної статi", матерiальний рахунок, функцiонування сiмей селян i ремiсникiв одночасно в якостi виробничих сот суспiльства. Водночас моногамiя стала вiдповiддю i на зростаючi моральнi потреби людей.
Боротьба утилiтарно-економiчних i моральних засад у стосунках мiж статтями, батьками i дiтьми проходить через усю iсторiю досоцiалiстичної сiм'ї К. Маркс i Ф. Енгельс вiдзначали, що першою iсторичною формою шлюбу в якiй моральнi мiркування переважали над усiма iншими, був пролетарський шлюб, що перетворився пiсля перемоги соцiалiзму на якiсно новий тип шлюбно-сiмейних вiдносин - соцiалiстичну моногамiю. Вона характеризується добровiльнiстю та рiвноправнiстю шлюбного союзу, його свободою вiд утилiтарно-економiчних мiркувань, багатство духовно-морального життя сiм'ї, гармонiйнiстю iнтересiв сiм'ї та всього суспiльства, посиленням ролi i значення виховної дiяльностi сiм'ї, а вiдтак, пiдвищенням її громадської i моральної вiдповiдальностi. Новий тип шлюбно-сiмейних вiдносин утверджується в соцiалiстичному суспiльству боротьбi iз пережитками приватновласницької i мiщанської шлюбно-сiмейними моделями, з буржуазними та анархiчно-лiвацькими впливами на стосунки мiж чоловiком i жiнкою.
Найважливiшi передумови повного торжества та подальшого розвитку соцiалiстичної моногамiї - змiцнення рiвностi жiнок iз чоловiками, подальше пiднесення матерiального добробуту i духовної культури трудящих, удосконалення суспiльного побутового обслуговування i системи виховання молодого поколiння, включаючи пiдготовку до шлюбу i сiмейного життя.
--
На основi утвердження моногамiї у стосунках статей i соцiально-культурного розвитку суспiльства кохання перетворюється iз простого природного потягу на специфiчне людське почуття: у коханнi сексуальна потреба проявляється як треба у спiлкування, що охоплює собою все багатство особистостi, як зазначає В.I. Ленiн, проявляється не тiльки дане природою, але й привнесене культурою. Всебiчний розвиток людини, все бiльша витонченiсть її iнтелектуальних та емоцiйних запитiв перетворює кохання iз простої потреби природи на момент перше за все духовного єднання чоловiка i жiнки. Перетворення кохання на основний мотив шлюбу розширює коло моральних вимог, що висувається чоловiком i жiнкою один до одного, посилює очiкування, пов'язанi iз одруженням. На цьому грунт можуть виникнути моральнi колiзiї, яких не знала стара сiм'я; мiж iдеальними уявленнями людей про сiмейне щастя i реальнiстю сiмейного життя. Тому для моральних вiдносин у соцiалiстичнiй сiм'ї характерне не тiльки кохання, але й моральна вiдповiдальнiсть подружжя, їхня взаємна повага та взаємодопомога
--
З установленням справжньої моногамiї, заснованiй на взаємнiй прихильностi подружжя, сексуальне кохання iз сили, "що прагне зруйнувати шлюб (оскiльки шлюб базувався головно на iнших мiркуваннях), перетворюється на силу, "яка повинна стати його основою"[1, с. 80]. А оскiльки у коханнi беруть участь двоє, а виникає третє, нове життя, у вiдносинах статей, як вiдзначив В.I. Ленiн, таїться суспiльний iнтерес: виникає обов'язок щодо колективу. Ця єднiсть кохання й обов'язку складає моральну основу соцiалiстичного шлюбу, є реальним втiленням моральної свободи особистостi у шлюбно-сiмейних стосунках. При цьому турбота про виховання дiтей є не тiльки моральним, але й конституцiйним обов'язком громадян СРСР (Конституцiя СРСР, ст. 66)
--
В мiру змiцнення справжньої моногамiї, та органiчного злиття моральних вимог у сферi сiмейно-шлюбних вiдносин i внутрiшньої потреби особистостi виникає здатнiсть подружжя та членiв сiм'ї самостiйно регулювали свої взаємостосунки, без повсякденного зовнiшнього контролю з боку суспiльства. (Видiлено автором)
При комунiзму, як зазначає Ф. Енгельс, "стосунки статей стануть суто приватною справою, яка буде стосуватися тiльки зацiкавлених осiб i в яку суспiльству немає потреби втручатися" (Т.4, с. 336-337) Соцiальна сiм'я, що є перехiдним щаблем вiд пролетарської сiм'ї в умовах капiталiстичного суспiльства до комунiстичної сiм'ї майбутнього, вже мiстить у собi риси останньої, хоча ще не повнiстю звiльнена вiд спадщини минулого. Суспiльна думка соцiалiстичного суспiльства веде неухильну боротьбу проти випадкiв патрiархально-байського ставлення до жiнки, безвiдповiдального ставлення до сiмейних обов'язкiв, перш за все до виховання дiтей, побутової розбещеностi, неповаги та егоїзму у взаємостосунках подружжя, батькiв i дiтей. Змiцнення моральної основи соцiалiстичної сiм'ї сприяє поступовому вiдмиранню правого регулювання її життєдiяльностi (Видiлено автором).
От iз цим останнiм постулатом дозвольте нам не погодитись.
У кожного з нас є хтось, iз ким ми пов'язанi сiмейними вузами. Люди по-рiзному сприймають поняття сiм'ї взагалi та власну сiм'ю зокрема. Для багатьох саме це слово дуже багато означає, бо вiдтворює в пам'ятi спогади дитинства, найсильнiше з яких - вiдчуття турботи i любовi. Є люди, для яких сiмейнi вузи - не тiльки найсильнiшi з усiх iснуючих, але єдинi, що дiйсно важливi. Такi люди можуть часто змiнювати мiсце проживання, комерцiйнi та полiтичнi впровадження, проте завжди залишаються вiрними сiмейним зв'язкам. Iншi можуть бути байдужi до сiм'ї, ставлячись до неї як до життєвої реалiї, яку доводиться приймати як дане. Є й такi, хто не любить або навiть ненавидить. Якими б не були взаємостосунки в сiм'ї, з її iснуванням доводиться рахуватися кожному.
Сiм'я - це основна одиниця суспiльства. Iз сiмей створюється бiльшi структури-племена, клани, народи, нацiї. Найбiльше з них, нацiя, знищує, часто навмисне, iншi об'єднання, намагається зруйнувати чи принаймнi послабити вплив бiльше старих груп, з яких складається, - наприклад, племен i кланiв. Однак навiть найрозвиненiшi нацiї подiляються на дрiбнi соти: сiм'ї.
Сiм'я залишилася основною ланкою суспiльства не тому, що вона найменша, а тому, що найбiльш стабiльна. Вона iснувала до того, як з'явилися iншi форми органiзацiї людей, i не втрачала свого значення протягом усiєї iсторiї людства. Уявлення про сiм'ю як одну з основ нашого iснування так глибоко закладено у пiдсвiдомостi кожного з нас, що час та мiнливi умови життя можуть привнести в нього лише деякi корективи, але не змiнити кардинально.
Сiм'я iснує з давнiх часiв, проте це не означає, що вона є найбiльш ефективною соцiальною структурою. З точки зору використання робочої сили та економiчних ресурсiв, розкриття iндивiдуальних здiбностей, сiм'я не оптимальна структура. Неефективнiсть сiм'ї в якостi робочої одиницi походить вiд її рiзнорiдностi. Оскiльки члени сiм'ї - люди рiзної статi, вiку i їх не так багато, вона не може впоратися з якимось завданням швидко i чiтко. Її стабiльнiсть i згуртованiсть часто вступають у протирiччя з державними потребами чи релiгiйними iдеями. Найбiльш успiшнi групи суспiльних комах iз соцiальною iєрархiєю (мурахи, бджоли, термiти) складаються з особин без розрiзнення статей - робiтникiв i солдатiв. Це доводить ефективнiсть безсiмейного, однорiдного робiтничого суспiльства.
У сiм'ї є особливi соцiальнi iнтереси, якi вона вiдстоює навiть за рахунок бiльш великих суспiльних структур. Наприклад, традицiя передачi власностi чи влади у спадок породжує нерiвнiсть, наслiдком чого недостойнi люди часто здобувають непропорцiйно бiльший вплив у суспiльствi.
Навiть з метою вiдтворення сiм'я не дуже ефективна: адже пiд час виведення породи з покращеними властивостями вiдбираються тiльки якiснi виробники. Водночас, як ми знаємо, немало людей мають генетичнi аномалiї. Навiть процес виховання дитини в сiм'ї не завжди проходить успiшно.
Сiмейнi узи заважають розвитку особистостi. Турбота про дiтей, забезпечення потреб сiм'ї, необхiднiсть придiляти увагу чоловiковi або дружинi, ведення домашнього господарства - все це приносить комусь моральне задоволення, але вимагає вiд кожного величезних затрат в часi, сили й емоцiй. Дуже складно бути великим художником, займатися наукою або ж розводити тарантулiв, якщо сiм'я не подiляє твоїх iнтересiв.
Ось чому було багато спроб зруйнувати iнститут сiм'ї або ж хоча б обмежити його роль у суспiльствi. Так, рабовласники навмисне розбивали сiм'ї, щоб отримати максимально дешеву i продуктивну силу. Один з найдавнiших способiв створення ще однiєї групи людей, позбавлених сiмейних зв'язкiв, - кастрацiя чоловiкiв. Євнухiв використовували не тiльки як слуг у гаремах - вони були воїнами, дослужуючись навiть до генералiв, займали i високi полiтичнi пости. Представники духiвництва, як дали обiтницю не брати шлюб та монахи являли собою ще двi чисельнi групи людей, не обтяжених узами сiм'ї. Яничари, елiта молодої Османської iмперiї, були рабами, якi дали обiтницю не брати шлюб. Таку ж обiтницю давали й козаки Запорiзької Сiчi. Iсторiя знає немало прикладiв спроб знищити iнститут сiм'ї з боку тоталiтарних режимiв у завойованих ними країнах та їхнiх власних державах.
Справа в тому, що набагато складнiше правити та манiпулювати сiм'ями нiж iндивiдами позбавленими сiмейних зв'язкiв. Для досягнення певної мети необхiдно знищити сiм'ю як одиницю суспiльного устрою, але iнколи подiбне бажання виходить з її середини. У багатьох сучасних суспiльствах руйнування сiм'ї найбiльше було викликано прагненням людини безперешкодно займатися собою. Не дивлячись на всi спроби знищити сiм'ю, що робилася протягом iсторiї, цей давнiй iнститут, саме через свою простоту i укорiненiсть, iснує i сьогоднi. Вiн наскiльки вiдповiдає природi всього сущого, що не є прерогативою людини - сiм'ї створюють i багато iнших живих iстот. Бiльше того, i не тiльки у високорозвинених бiологiчних видiв, але й порiвняно примiтивних, наприклад у птахiв.
Той факт, що тварини теж створюють сiм'ї, доводить, що це не нав'язана ззовнi соцiальна конструкцiя, а природна потреба. Вона може бути не рацiональною та неефективною, незручною i проблематичною, але продовжує iснувати тому, що в її основi лежить щось бiльше, нiж простий здоровий глузд. Хоча iнстинкти можна приглушити, викорiнити їх не можна. Окремi iндивiдууми можуть жити, - i навiть у немалiй кiлькостi, якщо культура суспiльства i дух часу це дозволяють, - обходячись без сiмейних уз, але людство в цiлому все одно буде обсновувати себе ними. Культурна мода за своєю сутнiстю ефемерна, а ось iнстинкти - вiчнi.
На перший погляд сiм'я, починається з простого задоволення сексуальних потреб. Статевий потяг є дуже сильним бiологiчним стимулом, про iснування якого ми добре знаємо, хоча й не повнiстю розумiємо його природу. Однак сам собою вiн не може вважатися достатньою умовою для створення сiм'ї. Подiбнi стосунки, що переслiдують єдину мету, не призводять до утворення сiмей нi у тваринному свiтi, нi в людей.
Сiм'я починається там де батьки зберiгають свiй союз, щоб виховати потомство. Подiбне бажання обумовлено iнстинктом i є дуже потужним стимулом, що мало стосується сексу. Самцi птахiв якi лiтають у пошуках корму для самки та ще не укритих пiр'ям пташенят, або левиця, яка вийшла на полювання за поживою для своїх дитинчат, керуються при цьому зовсiм не статевим потягом. У багатьох випадках сiмейнi узи - явище тимчасове: вони зберiгаються доти, доки молодняк не починає жити самостiйно. Такi союзи формуються шляхом вiдбору чи випадково, але всi вони не мають продовження. Наприклад, синиця зазвичай живе i навiть здiйснює перельоти у зграї однiєї статi, утворюючи свого роду сiм'ю виключно на перiод розмноження. Подiбна поведiнка характерна не тiльки для синиць, вона зустрiчається i в iнших бiологiчних видах, включаючи людину.
Виникає враження, що для тварин i особливо для людей секс i вiдтворення потомства не є основними факторами при створеннi сiм'ї. Без сумнiву, розмноження вiдiграє важливу роль, i потомство може стати центром сiм'ї, але це неголовне. I секс, i вiдтворення можуть iснувати - i широко практикується - поза сiмейними вузами. Отож, сiм'я - це щось таке, що включає цi елементи, але не обмежується ними.
Якщо спiвжиття зберiгається, навiть коли партнери вже не займаються сексом та вихованням потомства, то, ймовiрно, саме це можна вважати з основних ознак сiм'ї. Подiбнi довготривалi сiм'ї iснують не тiльки серед людей; у багатьох видiв птахiв дуже сильнi сiмейнi узи, що зберiгаються на багато рокiв (наприклад лебедi та гуси), а iнколи на все життя.
У деяких птахiв якi мають соцiальну iєрархiю (наприклад у галок), можна спостерiгати дивну поведiнку, що прийнято називати "людською": вони утворюють постiйнi пари, їхнє соцiальне становище змiнюється залежно вiд "шлюбу", у них є перiод залицяння (певний час безпосередньо перед початком сексуальної активностi) протягом якого вони не розлучаються i сприймаються як пара iншими членами зграї. Навiть деталi побудови пташиної сiм'ї, продиктованi на перший погляд, тiльки соцiальними ймовiрностями, закладенi глибоко у пiдсвiдомостi на бiологiчному рiвнi. Крiм того, члени сiм'ї - нехай то пара, батько чи батьки, пташенята чи iншi родичi - захищають i пiдтримують один одного у межах, що значно перевищують прийнятi стосовно iнших особин свого виду.
Однак усе це зовнiшнi, бiологiчнi або соцiальнi аспекти сiм'ї. Що являє собою психолого-емоцiйний внутрiшнiй аспект, який знаходиться в її основi?
Iснують певнi, часом дуже сентиментальнi i романтичнi уявлення про сiм'ю. Найзагальнiше з них полягає в тому, що сiм'я - свiт, в якому панує взаємне кохання. Це безумовно може бути правдою: у багатьох випадках родичi дiйсно насолоджуються сiмейним спiлкуванням, вiдчувають симпатiю i навiть любов один до одного, але очевидно, що спорiднення не завжди є синонiмом любовi. "Голос кровi" може бути сильним i непереборним навiть в тому випадку, якщо люди не так уже люблять своїх близьких. Для багатьох iз нас за межами сiм'ї iснують також iншi бiльш значимi об'єкти любовi: друзi, товаришi, єдиновiрцi. Еротична любов, наприклад, часто набагато сильнiша спорiдненої, хоча й не наскiльки довговiчна.
Трапляється, що члени сiм'ї взагалi не можуть терпiти один одного. Фрейд в "Общем введении в психоанализ" писав: "якщо є на свiтi людина яку жiнка ненавидить бiльше нiж свою сестру, то це їхня мати". Подiбне явище звичайно ж, не унiверсальне але зустрiчається досить часто i доводить, що в основi сiм'ї та родинних зв'язкiв лежить не тiльки любов.
Хоча сiм'я не завжди є зосередженням взаємної любовi, близькiсть i згуртованiсть можна розглядати як розрiзнювальнi ознаки сiмейної соти. Можне здатися, що вони - результат тiсного спiвiснування протягом тривалого часу. Однак скупченiсть аж нiяк не є гарантiєю нiжних почуттiв, швидше вже навпаки. У будь-якому випадку тривале спiльне проживання призводить до виникнення мiж людьми певних стосункiв.
Згуртованiсть пояснюється двома причинами. По-перше, знаючи людину iз самого дитинства мимоволi звикаєш до неї, мiж тобою i нею виникає зв'язок, який стає мiцнiшим вiд усвiдомлення, що вiн нiколи не розiрветься.
Друга, не менш важлива причина виникнення близькостi, полягає в тому, що члени однiєї сiм'ї генетично (а отже фiзично i психологiчно) схожi один на одного. Ця схожiсть сама собою створює основу для взаєморозумiння, що не завжди є запорукою взаємної любовi. У нас може виникнути почуття образи стосовно родичiв, i це невдоволення, у свою чергу, часто є результатом критичного ставлення до себе, як свiдомого, так i - частiше за все - несвiдомого. Багато людей, якi критично оцiнюють, наприклад, своїх батькiв, починають розумiти, як вони схожi на них i що їм самим притаманнi тi самi недолiки, якi їх так обурюють у батькiв. Такого типу близькiсть визначає внутрiшнє, емоцiйне життя сiм'ї.
Однак, окрiм усiх цих явних i неявних ознак сiм'ї, її головною характерною рисою є наявнiсть договiрних вiдносин. Це рiвною мiрою стосується як сiм'ї людини, так i сiм'ї у тварин. Мiж членами сiм'ї iснують чiтко розмежованi стосунки, що визначають їхнi обов'язки одного перед одним. Цi взаємнi зобов'язання i формують сiм'ю, а якщо їх немає, це може бути пристрасть або племiнний завод iз вирощування потомства, але нiяк не сiм'я.
Поняття "договiр", звичайно, людський термiн i тварин вiн не стосується. Навiть серед людей, здатних домовитися, подiбнi угоди найчастiше мають неписаний, неформальний характер. Зрозумiло, що сiм'я, яка складається iз птахiв чи мавп, базується на невербальному спiлкуваннi, котре, попри все, дозволяє партнерам розумiти один одного та дотримуватися умов спiльного проживання. З iншого боку, i старомоднi, з пiдписанням шлюбного контракту, подружнi стосунки з плином часу можуть дуже змiнитися - не тiльки вiд поколiння до поколiння, але й за час iснування однiєї сiм'ї. Однак остiльки, оскiльки iснує взаємний договiр, який обидвi сторони приймають та витримують, сiм'я залишається сiм'єю. Все iнше для її створення i збереження не обов'язкове.
Якою б не була сiмейна угода, вона завжди заснована на взаємнiй довiрi. Жодна сiм'я не зможе нормально спiвiснувати, якщо один iз партнерiв смертельно боїться iншого.
У павукiв немає сiмей, тому що павучиха не вiдмовляється закусити самцем. З iншого, вовк i вовчиця, якi живуть разом, не дивлячись на те, що є хижаками i здатнi достатньо скалiчити один одного, уклали угоду цього не робити, так само як i договiр про те, що вони разом будуть дiяти на благо сiм'ї i спiльно захищати її, не вдаючись до послуг нотарiусу. Отже птах-самець без усяких офiцiйних паперiв годує самку, доки та висиджує яйця, - кожен iз партнерiв виконує свою частину роботи.
Читання вголос ктуби - шлюбного контракту - є невiд'ємною часткою єврейської весiльної церемонiї. Iснування потрiбного контракту вiдрiзняє шлюб вiд спiвжиття, а сiмейнi стосунки - вiд любовної пригоди. Хоча є стандартна форма цього контракту, що складається головне з перерахування обов'язкiв чоловiка щодо жiнки, вiн може бути рiзним як за формою так i за змiстом.
Має значення тiльки те, що контракт цей безстроковий, i його умови повиннi виконуватися обома сторонами.
Цей основний закон, якого повинна дотримуватися сiм'я - вiрнiсть договору - обов'язковий для стосункiв не тiльки мiж подружжям, але й мiж батьками i дiтьми, братами i сестрами. Вони утворюють сiм'ю не тому, що люблять один одного, не через кровний зв'язок, а тому, що приймають i дотримуються взаємних зобов'язань.
Згадайте - у Десяти Заповiдях не сказано "люби батька свого i матiр свою". Зрозумiло, неважко передбачити, що батькам дуже хочеться любовi; деякi з них можуть вимагати її i навiть перетворити життя дiтей на суцiльний кошмар, якщо їм здається , що тi їх недостатньо люблять. Однак любов не можна витребувати або керувати нею, i заповiдь говорить: "Поважай батька свого i матiр свою..." ("Вихiд", 20:12). Любов у сiм'ї - це добре, але написано "поважай", iншими словами, виконуй свої формальнi i неформальнi зобов'язання стосовно батькiв. Так само слiд ставитися i до братiв та сестер. Взаємнi зобов'язання сильнiшi, нiж любов i бiологiчна спорiдненiсть, а саме вони пов'язують людей.
Кожен iз нас має здатнiсть чи навiть схильнiсть починати сiмейнi сварки. Деякi навiть жити без цього не можуть, вважаючи, очевидно, гарний скандал природним та необхiдним елементом iснування. Сварки часто нагадують дуель шпажистiв: ти намагаєшся вколоти мене, я - тебе, ти говориш погане про мене, я - про тебе. Обидва дуелянти знають при цьому, що кров не проллється i нiхто нiкого не вб'є. сiмейна сварка може набути шаленого характеру, але в основi її лежить розумiння того, що сiмейний контакт все ще iснує. В якомусь розумiннi це перевiрка угоди на мiцнiсть. Випробування не завжди має жартiвливий характер, iнколи це робиться цiлком серйозно i всi його учасники переживають глибоку образу. Якщо сестра свариться з братом, то її позицiя приблизно така: "Я зараз дам йому ляпаса, i вiн дiйсно на це заслуговує, але якщо знадобиться, я пожертвую життям, щоб вiдвести навислу над ним небезпеку".
Якщо структура стабiльна, то такi суперечки i скандали не зруйнують її. А коли в нiй з'являються трiщини, негаразди тiльки розширюють їх, що призводить до розпаду сiм'ї. а подружжя вже не говорить: "ми сваримося, але все одно ми одна сiм'я". Замiсть цього вiд них можна почути: "ми незгоднi одне з одним i тому не можемо надалi бути разом".
Запропоноване визначення поняття "сiм'я" i занадто вузьке i водночас занадто широке: Вузьке, тому що не залишає для неї мiсця для зайвої сентиментальностi; широке, тому що передбачає серйозне ставлення до цього iнституту.
I сьогоднi у державi Iзраїль укладення шлюбного контракт (ктуби) є обов'язковим елементом весiльного обряду.
Значна частина тексту ктуби говорить про обов'язки нареченого у випадку розлучення. Суми, вказанi в ктубi (оцiнка вартостi посагу плюс додаткова сума), повинна бути сплачена чоловiком дружинi у цьому сумному випадку. Зрозумiло, що у таку радiсну мить найменше хочеться роздумувати про розлучення, i наречений, можливо, хоче вразити наречену душевною широтою та продемонструвати упевненiсть, що ця частина ктуби нiколи не набуде для них практичного значення. I все ж таки бажаючому записати тут астрономiчну суму нагадують, що мова йде про юридичний документ. I лише пiсля пiдписання ктуби можна розпочинати весiлля.
Л.Чернова стверджує: "Община - основна iнституцiональна форма соцiального життя єврейського народу протягом декiлькох тисячолiть, але iснує соцiальний iнститут не менш важливий i бiльш давнiй - єврейська сiм'я (Мiшпаха). Основою функцiєю сiм'ї є соцiалiзацiя iндивiда, формування i розвиток особистiсної самосвiдомостi, у томi числi нацiональної. Саме сiм'я прилучає до вiри "Батькiв", навчає мовi, передає у спадок, разом iз сiмейною власнiстю, сiмейнi релiквiї, нацiональнi традицiї, звичаї, цiнностi i норми нацiональної культури, сiмейнi перекази, у яких iсторiя переплiтається з бiографiєю i географiєю (сiмейне дерево, походження прiзвища)" [1, с.101].
Сiм'я - основа людського щастя.
I тiльки вiд самих людей залежить, чи буде їхнє сiмейне життя Божим благословiнням або ж прокляттям.
Усiм вiдома мiцнiсть єврейських шлюбiв i добра атмосфера, що панує у єврейських сiм'ях. Але так буває тiльки тодi, коли, починаючи з виховання дiтей i закiнчуючи iнтимними стосунками, сiмейне життя будується на мiцному фундаментi законiв сiмейного життя, даних Торою.
"Юдаїзм вимагає вiд подружжя уникати всього, що може порушити сiмейну гармонiю: суперечок, дратiвливостi, взаємних образ, пiдозрiливостi, кривд i т.iн." [2, с.131].
* Чоловiковi суворо заборонено ображати дружину як наодинцi, так i у присутностi стороннiх.
* "Чоловiк зобов'язаний любити свою дружину, принаймнi, як самого себе, а поважати бiльше, нiж самого себе".
* "Чоловiк повинен їсти i пити менше, нiж йому дозволяють засоби, i одягатися так, як йому дозволять засоби; поважати дружину i дiтей бiльше, нiж дозволять засоби".
* Чоловiк зобов'язаний бути добрим i непримхливим зi своєю дружиною.
* Чоловiк зобов'язаний радитися з дружиною своєю в усiх домашнiх справах.
Оскiльки шлюб є взаємною угодою мiж двома людьми, Талмуд [Талмуд - кодекс єврейських законiв, створення якого було закiнчено до V в. Мiстить правовi та релiгiйнi норми юдаїзму, вiдомостi з рiзних галузей знань. Талмуд складається з Мiшни (основна частина) i Гемари (коментарi до тексту Мiшни)] надає шлюбному контракту (ктубi) величезного значення. Сама iдея писаної угоди мiж чоловiком i дружиною виникла у глибоку давнину, однак форма i змiст угоди змiнювалися залежно вiд часу i характеру культури. Талмудичнi мудрецi завжди наполягали на необхiдностi письмового контракту, гадаючи, що без нього шлюб перетворюється на дозволений рiзновид проституцiї. Головним у шлюбному контрактi вважається перелiк умов, якi чоловiк зобов'язується дружнi забезпечити, а також гарантiї на випадок порушення цих умов.
Одним iз основних у ктубi є обов'язок чоловiка залишити дружинi певну суму на випадок розлучення або своєї передчасної смертi. У давнину цю суму прийнято було вiдкладати, i чоловiк не мав права нею користуватися. Пiзнiше виправили закон так, щоб обумовлена сума обчислювалася в частинах вiд майна чоловiка. Це означало, що чоловiк, перш нiж дати своїй дружинi розлучення, повинен приготувати потрiбну суму грошей, що примушувало його серйозно помiркувати про свiй намiр.
Ктуба включає також багато iнших умов, серед яких знаходяться такi основнi елементи шлюбу, як "ше'ер, кесут ве-она" (їжа, одяг i подружнi обов'язки), котрi передбачають, що чоловiк зобов'язаний турбуватися про основнi потреби своєї дружини i не має права нехтувати нею.
Одне з давнiх правил говорить, що "дружина повинна пiднiматися разом iз чоловiком, але не повинна опускатися разом iз ним". Це означає, що якщо дружина належала до шлюбу до бiльш низького соцiального кола, то чоловiк зобов'язаний пiдняти її до свого кола, тобто надати їй можливiсть вiдчути себе своєю у цьому колi. Але якщо вона походить iз бiльш високого кола, то вiн не має права вимагати вiд неї звикати до бiльш низького життєвого рiвня, якщо вона не заявить недвозначно про свою згоду на це.
Єврейськi шлюбнi звичаї поєднують фiнансовi i соцiальнi угоди з приписами, що проголошують святiсть сiмейних уз, i природно, що в них мiститься величезна кiлькiсть деталей, якi вимагають безперервною уточнення.
"Основний текст ктуби, додатки до нього i навiть її стиль дуже давнi. Суть її пiдтримки спрямована на те, щоб забезпечити змiцнення становища дружини у будинку її чоловiка, ї особливi права, що переважають права чоловiка, для того, щоб можливiсть розлучення не була надто легкою в його очах.
У тi часи, коли у євреїв була запроваджена кетуба, весь свiт був оповитий мороком: в очах усiх народiв жiнка була власнiстю чоловiка, єдине призначення якої - прислужувати йому" [3, с.28].
Спершу дружина не являла собою самостiйної господарської одиницi, а її майновi права входили до складу загальносiмейного майна. Так, на користь чоловiка надходили: винагорода, яку дружна отримувала за особисту працю, її придбання шляхом знахiдки, частина винагороди, яку вона отримувала за спричиненi їй тiлеснi ушкодження. Вiдшкодування витрат на лiкування дружини i збиткiв вiд прогулу, без сумнiву, належало чоловiковi, оскiльки цi витрати i збитки нiс вiн; задоволення за спричиненi фiзичнi страждання, належало виключно дружинi через суб'єктивний характер цiєї шкоди; суперечливим виявилося питання про те, кому належить винагорода за постiйний дефект в органiзмi постраждалої i сатисфакцiя за ганьбу. Деякi законовчителi вважали, що вказанi статтi враховують виключно iнтереси дружини, але на думку р. Iуди б. Батiра, яка була взята як керiвництво, цi статтi слiд розподiлити мiж подружжям у нерiвних частках: якщо ушкоджено вiдкриту частину тiла, чоловiк отримує двi третини винагороди, а дружина одну третину; у разi ушкодження закритих частин тiла чоловiк отримує одну третину, а дружина двi третини (Кет., 65-б). Щоправда, майно, яке вона отримує у виглядi дару або спадщини, а також частина винагороди, яка надходить на її користь за спричиненiй їй ушкодження, вважалася її власнiстю, але доходи вiд цього майна надходили чоловiковi; управлiння також належало повнiстю йому. У випадку припинення шлюбу, майно це вiддавалось дружинi у тому виглядi, в якому воно виявлялося на той момент. У такому становищi опинялося i всяке майно, яким дружина володiла, коли виходила замiж, якщо вона не записувала це майно в "ктубу" як придане. Це майно отримало у Талмудi технiчну назву "обскубуване майно", тобто таке, з якого чоловiк отримує доходи, хоча воно вважається власнiстю дружини. Майно це протиставлялось майновi, внесеному до шлюбного договору (кетуби) як придане, або "майновi залiзної худоби". Так, дружина могла зберiгати за собою самостiйне, незалежне вiд чоловiка право на майно, придбане нею до шлюбу. Допущення такого пояснюється саме бажанням розширити майновi права жiнки, не пiддаючи, одначе, докорiннiй ломцi традицiйнi норми. Цим покладено початок новому iнституту - окремому майновi дружини, до якого чоловiк не має нiякого стосунку. Таке окреме майно могло виникнути ще й iншими способами: 1) шляхом дарування дружинi iз вказiвкою спецiальної мети або прямою умовою, що доходи вiд майна не повиннi надходити на користь чоловiка; 2) шляхом дарувань чоловiка дружинi пiд час шлюбного життя, при цьому дружина користувалася доходами, але не могла вiдчужувати майно; 3) нарештi, дружина могла продати своє право отримати у майбутньому пiсля припинення шлюбу, ктубу, придане та iн.; виручена вiд продажу, цього права сума ставала її самостiйним майном. Сутнiсть майнових вiдносин могла, крiм того, значно змiнитися шляхом приватних договорiв та угод.
Так, мiж нареченим i нареченою могли укладатися особливi угоди, якi так або iнакше змiнювали дiю шлюбно-майнових законiв. Мiшна згадує наступнi угоди: 1) про надання дружинi права вiдчужувати своє майно, не внесене у придане nichse melug; 2) про надання дружинi доходiв вiд цього майна; 3) про вiдмову чоловiка вiд права успадкування цього майна. Про допустимiсть угоди останнього зразка багато хто сперечається. Деякi вважають, що закон про успадкування чоловiка дружинi, в силу його бiблейське походження або ж внаслiдок постанови рабинiв, має публiчний характер i не пiдлягає змiнi шляхом приватної угоди. Як керiвну прийнято думку, що така угода припустима, але лише на вiдрiзку мiж заручинами i вiнчанням.
За наявностi вказаних трьох угод дружина стає цiлком самостiйною володаркою власного майна. Таким чином багатi жiнки могли зберiгати за собою у шлюбi те саме юридичне вiдношення до майна, що й до шлюбу. Далi лише у Гемарi згадується надзвичайно важлива можливiсть угоди мiж чоловiком i дружиною, згiдно з якою чоловiк звiльняється вiд зобов'язання утримувати дружину, натомiсть чого дружина зберiгає за собою винагороду за свою особисту працю. Цим шляхом жiнки, якi мали достатнiй самостiйний заробiток, звiльнялися вiд опiки чоловiка [4, с.138-140].
У часи Мiшни i Талмуду (3-6 ст. н.е.) традицiя перетворилася на складну, однак цiлком послiдовну систему шлюбного законодавства. Шлюб в iудаїзмi розглядається у двох аспектах: як стосунки мiж чоловiком i жiнкою та як ставлення iнших людей до подружньої пари. Процедура єврейського одруження майже повнiстю позбавлена пiднесеностi i, по сутi, є взаємною згодою мiж двома людьми про спiльне життя в однiй сiм'ї на умовах, зазначених у шлюбному контрактi.
Здавалося б, що все це повинно було б призвести до видiлення жiнок у нижчу касту, за якою залишенi тiльки сiмейнi функцiї. Проте насправдi жiнки проявили себе у багатьох сферах єврейського життя i зробили помiтною свою присутнiсть не тiльки як матерi i дружини, але й у таких сферах, якi зазвичай розглядають як виключно чоловiчi. Причина цього криється у самiй природi талмудичного ставлення до життя i Тори. Для єврейської свiдомостi Галаха є не просто якась фiлософська iнтелектуальна структура, а звiд практичних законiв - об'єктивних, у певному розумiннi, законiв природи, до яких ставляться цiлком прагматично i, висновується, не догматично.
Однаковий iз чоловiками статус у карному i цивiльному правi зумовлював помiтну участь жiнок у суспiльному життi. Навiть найсуворiшi шлюбнi контракти залишали жiнцi значну частку економiчної незалежностi; i тому пiсля замiжжя жiнки зберiгали певний контроль над своєю власнiстю. Багато з них були зайнятi у комерцiї та брали участь у справах.
"Сiм'я завжди вiдiгравала особливу роль у єврейськiй iсторiї, у традицiї i у системi цiнностей. Iнтереси сiм'ї - "найближчих родичiв" - непорушнi i святi. Вище за них - тiльки вiра. Бiогеопсихологiя стверджує наявнiсть "культурного гена", що мiстить пам'ять пращурiв, який передається за допомогою механiзму спадковостi, подiбно до психосоматичних i фенотипних ознак" [5, с.102].
"Одна з таких рис - нерозривний зв'язок зi своєю общиною. I ще одна неодмiнна риса традицiйного єврейського будинку - це мiцна згуртованiсть усiх членiв сiм'ї. Значна частина сiмейного проводження часу пов'язана iз виконанням визначених традицiєю ритуалiв. Типова ортодоксальна сiм'я спiльно вiдправляє всi домашнi обряди i разом вiдзначає всi подiї у життi синагоги та общини" [6, с. 10].
I само собою зрозумiло, що при цьому особистi справи вiдсуваються на другий план i повнiстю пiдпорядковуються вимогам сiм'ї i традицiй. Я вважаю, що така вимога непрямо сприяє вихованню у дiтей поважного ставлення не тiльки до батькiв, але й до суспiльних iнститутiв влади.
Юдаїзм зрiвняв чоловiка i жiнку у правах задовго до того, як про це тiльки задумалися захiднi мислителi. У той час, коли iншi релiгiї оголошували жiнку чимось грiховним, джерелом чогось нечистого, i навiть диявольського, iудаїзм проголосив жiнку не просто рiвною чоловiковi, але й проголосив її бiльш досконалою, нiж чоловiк, бiльш духовно високою, бiльш милосердною i доброю. У Торi Письмовiй i Торi Уснiй наводиться величезна кiлькiсть оповiдань про жiнок, у яких говориться про те, що все краще, добре i пiднесене, що тiльки є у єврейського народу, у своїй бiльшостi походить вiд жiнки.
Висновки
"Грошi - це перша причина всiх сiмейних незгод. Люди, якi бiльше нi через що iнше не сперечаються, сваряться через грошi. Чоловiк i жiнка, будучи одруженими пiвстолiття, все ще продовжують сперечатися з приводу грошей. Про грошi, як i про iнтимнi стосунки, ми говоримо не дуже доладно або не дуже часто" [7, с. 140].
Iснує величезна кiлькiсть жартiв про жiнок, якi виходять замiж заради грошей. Частка iстини, звичайно ж, у них, присутня. Жiнцi потрiбен чоловiк, який заробляє достатньо грошей для її утримання. Жiнка має право очiкувати фiнансової пiдтримки вiд свого чоловiка, оскiльки Бог наперед визначив, щоб чоловiк утримував сiм'ю.
Багато жiнок сьогоднi працюють поза домом. Вони заявляють, що їм необхiдна кар'єра, щоб почуватися щасливими та повноцiнними. Але я також знаю багатьох жiнок, якi не хочуть працювати, проте змушенi це робити, щоб якось вижити.
Жiнки повиннi бути вiльними в обраннi кар'єри, якщо хочуть цього. Але у них повинна бути можливiсть спертися на зарплату чоловiка, щоб покрити основнi життєвi потреби та забезпечити сiм'ю.
"Чоловiк повинен усвiдомити, що потреба жiнки у фiнансовiй безпецi глибоко укорiнена в нiй i напряму пов'язана з повагою, яку вона вiдчуває стосовно чоловiка. Чоловiк не вiдчуває такої потреби. Вiн отримує задоволення, адекватно забезпечуючи фiнансовi потреби своєї сiм'ї." [8, с. 155].
Деякi чоловiки незадоволенi або вiдчувають загрозу, якщо їхнi дружини працюють, та ще й заробляють бiльше. Чоловiк зазвичай хоче бачити себе основним добувальником. Незалежно вiд своєї здатностi заробляти, дружина бажає, щоб чоловiк заробляв достатньо грошей, щоб утримувати її та турбуватися про неї, а головне забезпечити економiчне майбутнє своїх дiтей.
"Грошi можуть стати i нещастям, прокляттям. Не втiлюючи духовного, вони, як i багатство, за своєю природою непостiйнi, мiнливi, можуть викликати лише клопiт. Скiльки б у вас не було грошей, ви нiколи не впевненi в тому, що цього достатньо або що ви не втратите їх тим чи iншим способом." [9, с. 96].
Я бачу в сiм'ї матерiальну i духовну основу. По-моєму, вона покликана поєднувати в собi прагматизм та чималу долю iдеалiзму.
"Грошi необов'язково можуть бути прокляттям. Вони мають велику цiннiсть, i, якщо їх правильно використовувати, можуть принести користь..." Грошi - це постiйна перевiрка наших уподобань" [10, с. 149].
У Бiблiї можна налiчити понад 700 прямих згадок про грошi та сотнi дотичних. Саме грошам присвячено приблизно двi третiх усiх притч, розказаних Iсусом. Вiн прирiвнює вмiння правильно управляти фiнансовими благами до вмiння керувати духовними.
"Хто вiрний в найменшому, - i в великому вiрний; i хто несправедливий в найменшому, - i в великому несправедливий. Отож, коли в несправедливiм багатствi ви не були вiрнi, - хто вам правдиве довiрить?" (Лк. 16:10-11).
"... Занадто довго християни робили вигляд, що в них не iснує проблем у фiнансовiй сферi. Насправдi ж фiнанси - це одне з найзапеклiших "полiв битви" вiруючих людей та диявола. Ми завжди будемо об'єктом його нападiв та спокус." [11, с. 3].
Так, закони сiмейного життя повиннi базуватися на наступних моральних принципах:
--
повага до iндивiдуальностi i почуттiв кожного члена сiм'ї;
--
мирнi i гармонiйнi стосунки;
--
збереження духовної чистоти i цiльностi почуттiв в iнтимнiй сферi.
Але не меншого значення має i попереднє визначення певних майнових, господарчих прав за кожним членом сiм'ї та їхнє юридичне закрiплення.
Тому iнституту шлюбного контракту треба бiльше придiляти увагу як зi сторони подальшої законодавчої розробки, так i пропаганди в нашому суспiльствi.
Лiтература
--
Чернова Л. "Мост над пропастью" (Семья - как хранитель еврейского самосознания и зеркало ассимиляции). Зб. наук. пр. 9 Мiжнарод. конф. "Доля єврейської духовної та матерiальної спадщини в ХХ столiттi". Iнститут юдаїки. К., 2002.
--
Хайм Донин. Быть евреем. - "Шамир"; Иерусалим, 1998.
--
Елиягу Ки-Тов. "Ты и твой дом", "Шамир", Иерусалим, 2002.
--
Семейное право. Там же. Т.14.
--
Чернова Л. "Мост над пропастью" (Семья - как хранитель еврейского самосознания и зеркало ассимиляции). Зб. наук. пр. 9 Мiжнарод. конф. "Доля єврейської духовної та матерiальної спадщини в ХХ столiттi". Iнститут юдаїки. К., 2002.