Мурашкин Михаил Георгиевич : другие произведения.

Записи 2023 Року: Додаток Перший

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    До книги "Записи 2023 року: додаток перший" Михайла Мурашкiна увiйшли тексти, написанi протягом нинiшнього року. Це продовження книг "Записи 2023 року" i "Записи 2023 року: додаток". Тексти мають фiлософський, науковий характер. Автор розглядає проблеми життя людини у складному, суперечливому свiтi, з надiєю дивиться у майбутнє. Книга буде цiкавою науковцям, студентам, широкому колу читачiв.
  Михайло МУРАШКIН
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  ЗАПИСИ 2023 РОКУ:
  ДОДАТОК ПЕРШИЙ
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  Днiпро
  МОНОЛИТ
  2023
  
  УДК 081
   М 91
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  До книги "Записи 2023 року: додаток перший" Михайла Мурашкiна увiйшли тексти, написанi протягом нинiшнього року. Це продовження книг "Записи 2023 року" i "Записи 2023 року: додаток". Тексти мають фiлософський, науковий характер. Автор розглядає проблеми життя людини у складному, суперечливому свiтi, з надiєю дивиться у майбутнє.
  Книга буде цiкавою науковцям, студентам, широкому колу читачiв.
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  ISBN 978-617-7369-87-4 љ Мурашкiн М.Г., 2023
  ПЕРЕДМОВА
  
  Книга "Записи 2023 року: додаток перший" Михайла Мурашкiна вмiщує тексти, написанi протягом нинiшнього року. Це продовження книг "Записи 2023 року" i "Записи 2023 року: додаток". У фiлософських текстах розглядаються проблеми iснування людини в складному свiтi, сповненому багатьох протирiч.
  В записах розглядається фiлософська концепцiя стану ПРИПИНЕННЯ. Цi роздуми представлено в контекстi наукових i фiлософських знань. Розкрито положення про те, що в релiгiйно-мiстичнiй культурi стан ПРИПИНЕННЯ є Божественним, ВIЧНИМ. Про ВIЧНЕ мова йде в публiцистицi (есе, письмо), при вивченнi граматики англiйської мови. ВIЧНЕ є темою при демонстрацiї граматичних конструкцiй англiйської мови.
  Книга "Записи 2023 року: додаток перший" мiстить в собi i художньо-лiричнi тексти, представленi такими жанрами як версе, верлiбр. Темою художньо-лiричного, а також публiцистичного циклу (есе, письмо) стають проблеми людства, пов'язанi з виживанням у майбутньому.
  Наукою доведено, що через п"ять мiльярдiв рокiв Сонце згасне i життя на планетi Земля зникне. Однак життя на Землi може зникнути ще ранiше. Через один мiльярд рокiв умови для життя на Землi вже будуть нестерпними. Тож автор i розмiрковує, що мають робити люди задля власного порятунку. Публiцистичнi роздуми (есе, письмо) торкаються найболючiших проблем, якi належить вирiшити: дбати про екологiю, приборкувати космос, покласти край вiйнам, якi веде людство... Михайло Мурашкiн вболiває за здоров"я своїх спiвгромадян, радить, як зберiгати бадьорiсть i молодiсть доволi довго.
  "Записи 2023 року: додаток перший" Михайла Мурашкiна - це книга циклу видань, серiалу, який починається з 2000 року.
  Книга розкриває загальнолюдськi проблеми, отож вона буде цiкавою багатьом небайдужим читачам.
  ...
  
  ПИСЬМО 2023: додаток перший
  ...
  ...
  ФIЛОСОФIЯ СТАНУ ПРИПИНЕННЯ
  
  Роздiл 1. СТАН ПРИПИНЕННЯ
  У ФIЛОСОФСЬКИХ УЗАГАЛЬНЕННЯХ
  
  Сучаснiсть. ХХI столiття. Наука значною мiрою розширила горизонти знань про Космос. Зроблено новi вiдкриття. Але в них багато песимiстичного. Зрозумiло, що Сонце через чотири з половиною мiльярди рокiв згасне. Життя залежить вiд Сонця. Життя теж зникне разом iз Сонцем. Такi науковi факти змушують людину щось робити, щоб життя не зникло. Для цього потрiбно припинити всiлякi дрiб"язковi дiї i почати займатися бiльш важливим. В людинi є природнiй стан, який припиняє дрiб"язковi i неважливi дiї. Цей стан позначають як стан ПРИПИНЕННЯ.
  Стан ПРИПИНЕННЯ - це певний природнiй стан людини, який достеменно розкритий в апофатичному мiстицизмi. Вiн яскраво представлений у документалiстицi ХХ столiття. Прикладом може бути книга Джидду Крiшнамуртi "Записники" (Krishnamurti 2003: 1-387). Тут властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ мають яскравий прояв, коли "всi думки вмерли i всi вiдчуття припинилися" (Кришнамурти, 1999, с. 56). Значний прояв стану ПРИПИНЕННЯ можна фiксувати, коли у людини "переживання себе припинилося" (Махарши, 1999, с. 118). Тобто можна сказати, що iснує така властивiсть-характеристика, як зникнення в людинi її "я", коли ви як застарiла людина "зникли, щоб вже нiколи не бути колишнiм" (Кришнамурти 1999: 293). Тут зникає застарiла людина. Тобто психiка людини оновлюється. Старе i те, що вiджило своє, зникають.
  Документалiстика свiдчить про iснування стану ПРИПИНЕННЯ, при якому "припиняється це роблення як непотрiбне" (Мурашкин 2020: 474). Все непотрiбне зникає. Це очищувальна процедура психiчного життя людини. Йде очищення, перш за все, вiд страху, вiд рiзного роду страхiв.
  Стан ПРИПИНЕННЯ припиняє прояв тих образiв, тих уявлень, з приводу яких страх має бути вiдсутнiм, i тому страху не повинно бути. Образи i уявлення людини можуть розгортатися в широке свiтоглядне розумiння, в цiлi фiлософськi сентенцiї. Тому стан ПРИПИНЕННЯ може припиняти цiлi системи уявлень, пов'язаних з певною напругою, з певним острахом. Або навпаки стан ПРИПИНЕННЯ як певне явище може входити в цiлу систему знань. Цю систему знань з її свiтоглядним баченням можна характеризувати як фiлософiєю ПРИПИНЕННЯ.
  Фiлософiя ПРИПИНЕННЯ - це узагальнююча картина певного конкретного стану людини, стану, який зафiксовано i задокументовано багато разiв протягом iсторiї релiгiйно-мiстичної i художньої культур, особливо в мiстицi i мистецтвi. Детальними описами стану ПРИПИНЕННЯ сповнений апофатичний мiстицизм.
  Фiлософiя ПРИПИНЕННЯ як теорiя, розглядаючи стан ПРИПИНЕННЯ, має в собi онтологiчний, епiстемологiчний (гносеологiчний) i аксiологiчний аспекти. Онтологiя розглядає стан ПРИПИНЕННЯ через такi категорiї, як буття i присутнiсть. Епiстемологiї (гносеологiя) оперує такими категорiями, як пiзнання, гнозис, iнтуїцiя. Аксiологiя, розглядаючи стан ПРИПИНЕННЯ, загострює увагу на таких категорiях, як цiннiсть i священне.
  Фiлософiя ПРИПИНЕННЯ утворює мiж категорiями зв'язок, структуруючи i систематизуючи їх, узагальнюючи в єдину картину свiту, картину зовнiшнього об'єктивного i внутрiшнього суб'єктивного. Тут суб'єктивне вiдiграє важливу роль. Об"єктивне - це важливi справи, якими має займатися людина. Найважливiшою справою є спасiння вiд космiчних загроз. А це - предмет астрономiї i всiх природознавчих наук. У фiлософiї ПРИПИНЕННЯ є найважливiшим те, що людина має займатися потрiбним, не марнувати свiй час. Тому розглядається стан ПРИПИНЕННЯ, який припиняє непотрiбне.
  При розглядi стану ПРИПИНЕННЯ в онтологiї, перш за все, розглядається така категорiя, як "припинення", в гносеологiї - "гнозис", в аксiологiї - "священне".
  Фiлософiя обов'язково охоплює як об"єктивний стан речей, так i суб"єктивний свiт людини. Суб"єктивний свiт людини розглядається в контекстi стану ПРИПИНЕННЯ як стану свiдомостi, як компенсаторне осяяння, як припинення, що компенсує бажане, але непотрiбне. А об"єктивний стан речей розглядається в контекстi важливих, потрiбних i розумних дiй людини по змiнi об'єктивних умов життя.
  Важливим, потрiбним i розумним є те, що торкається всього людства. Так у своїх нерозумних дiях, "якщо ми зруйнуємо нашу планету (а ми з недавнього часу можемо це зробити за допомогою ядерної зброї, забруднення навколишнього середовища i т. i.), нiчого бiльше не залишиться. Пiсля нас, напевне, "гру буде закiнчено", i неможливо розпочати нову партiю. Може бути, ми - це останнiй шанс. Тодi наша помилка буде величезною... Ми однi у Всесвiтi. Якщо зазнаємо поразки, нiчого нiде бiльше не буде" (Вербер 2009: 23-24). Можна ще додати слово "нiколи". Тобто нiчого нiде бiльше не буде, нiколи не буде. Ця зовнiшня катастрофа може початися iз внутрiшньої, суб'єктивної, коли люди йдуть "по рiзних дрiб"язкових шляхах" (Азимов 2002: 472), коли спонтанно не спрацьовує природний механiзм компенсаторного осяяння як стан ПРИПИНЕННЯ, регуляторний стан самосвiдомостi, в результатi якого вiдбувається припинення дрiб"язкового дiяння, коли "припиняється це дiяння як непотрiбне" (Мурашкин 2020: 474).
  Iснує проблема всесвiтнiх катастроф, проблема кiнця свiту, i треба щось робити, дiяти. Це з одного боку. З iншого - є не-дiяння, компенсаторне осяяння як стан ПРИПИНЕННЯ, Божественний стан мiстика як припинення дiй-дiянь. Однак це припинення дрiбних, дрiб"язкових дiй-дiянь. Компенсаторне осяяння як стан ПРИПИНЕННЯ - це припинення дрiб"язковостi. Стан ПРИПИНЕННЯ - це припинення ненадовго. А так - є дiяння, дiяння на спасiння.
  Стан ПРИПИНЕННЯ - це спонтанне переживання, при якому у людини вмирає її застарiла особистiсть. Людина стає спокiйною, умиротвореною, щасливою. Заспокоюється розумова активнiсть, розвiюється занепокоєння. Це стан внутрiшньої тишi. Це сила присутностi. У мiстицизмi - це безсмертний стан звiльнення, осяяння вищої сили.
  Стан ПРИПИНЕННЯ - це тяжiння до життя, до життєвого, що сковує рух другорядного, непотрiбного руху кожної людини. Тодi зайве вiдходить. I залишаєшся знерухомiлим - наодинцi з головним, як iз самим собою. Це живить душу до її крайньої повноти, вiдбувається звiльнення.
  Онтологiчний аспект. Розглянемо стан свiдомостi як стан ПРИПИНЕННЯ. У фiлософiї - цей розгляд належить до суб'єктивної онтологiї, до фiлософiї свiдомостi, до фiлософiї трансцендентного. В естетицi - розглядається як пiднесене. В релiгiї й мiстицi - це Всевишнiй. Психологiя говорить тут про компенсаторне осяяння.
  Компенсаторне осяяння як стан ПРИПИНЕННЯ. В суб"єктивному свiтi людини - це стан, який людина розумiє так, що немає нiчого вищого за цей стан. Бо в людинi припиняють iснування дрiбнi, незначнi, неважливi спонукання, якi роздирають, роздвоюють особистiсть на частини. Роздвоєння зникає. Настає момент щастя.
  Це особливий стан. Вiн супроводжує натхнення, осяяння, просвiтлення, пробудження, перевтiлення, екстаз, транс, однак ними не є, оскiльки це стан ПРИПИНЕННЯ, стан iншого. Його можна визначити як компенсаторне осяяння, при якому припиняються зайвi прояви. Проте стан ПРИПИНЕННЯ не вмiститься в це осяяння, бо ж припиняється все, всяка дiя. Отже краща назва для цього стану - це ПРИПИНЕННЯ. Людина може в будь-який момент перервати це припинення. У будь-якому випадку цей стан для людини - вище. Отже доречно зупинитися на цiй назвi. Але стан ПРИПИНЕННЯ як вище - це для людини священне, сакральне. Людина цiнує це священне бiльше за все. Це священне - вiдмiнне вiд усього, вiд усiх повсякденних станiв. Воно - iнше. Вище, священне, iнше в даному випадку - синонiми. Проте найважливiшим є те, що людина сама визначає той факт, що немає нiчого вищого за цей стан. У релiгiйно-мiстичнiй культурi цей стан значиться як Божественне, ВIЧНЕ. Стан ПРИПИНЕННЯ як ВIЧНЕ можна розглядати i поза релiгiйно-мiстичною культурою. Справа в тому, що цей стан припиняє в людинi всi дрiбнi, незначнi, неголовнi i неважливi спонукання. А залишається лише важливе. Цим важливим є спасiння, дiяльнiсть по спасiнню вiд загрозливих природних катастрофiчних ситуацiй, навiть космiчного масштабу. Адже нам вiдомо, що в майбутньому, наприклад, Сонце спалить Землю. Це дуже загрозлива ситуацiя для людини, тож важливо працювати в напрямку спасiння. Якщо людство зникне, то зникне i дiяльнiсть людини, вплетена в технiчнi i соцiальнi структури людства. Якщо людство житиме, то iснуватиме i дiяльнiсть кожної людини, дiяльнiсть, вплетена в технiчну i соцiальну iндустрiю людства. А стан ПРИПИНЕННЯ залишає в людинi важливе, спрямовуючи її до вiчного, вiчного iснування людства. Тому стан ПРИПИНЕННЯ має таку назву, як стан ВIЧНОГО. Термiн ВIЧНЕ тут вживається i поза релiгiйно-мiстичною культурою. Хоча стан ПРИПИНЕННЯ (стан ВIЧНОГО, ВIЧНЕ) яскраво представлений в цiй культурi, в релiгiйно-мiстичнiй культурi. Особливо документально вiн вiдображений в апофатичному мiстицизмi.
  Стан ПРИПИНЕННЯ виникає у людини раптово, нi з того нi з сього. Цей стан може виникнути в досить неслушний момент. I в цьому немає нiчого штучного. Не застосовуються жоднi психотехнiки. Нiякi види медитацiї попередньо не застосовувалися. Чисто спонтанно виникає стан, який умовно названо ПРИПИНЕННЯМ. Деякi дослiдники припускають, що попередньо це був все ж таки певного роду спосiб життя. Але який саме вид цього способу життя, встановити важко. У всякому разi, жодна спецiальна психотехнiка не застосовувалася. Ось факти, наведенi Александрою Давiд-Неель: "Такi стани бувають наслiдком споглядання при виключенiй розумовiй дiяльностi, тодi як в iнших випадках вони досягаються в результатi ряду копiтких самоспостережень або ж дослiджень i роздумiв про явища зовнiшнього свiту. Тибетцi стверджують, що є люди, якi впадають у подiбнi стани раптово, без будь-якої пiдготовки, незалежно вiд мiсця, де вони знаходяться, i справи, якою вони зайнятi" (Давид-Неэль 1991: 190). Однак у наведеному фактi бачимо характеристики, якi можуть бути складовими способу життя людини. В першу чергу - споглядання та самоспостереження. А це може сприяти виникненню того особливого стану духу, який має назву ПРИПИНЕННЯ.
  Стан ПРИПИНЕННЯ, за великим рахунком, не залежить вiд людських зусиль. Стан ПРИПИНЕННЯ може прийти до людини вiдразу - несподiвано, у всiй своїй повнотi, з усiєю своєю мiццю, з усiєю шаленою силою. Силу подiбних потрясiнь фiксує Вiльям Джемс: "Я перебував у станi повної душевної рiвноваги. Раптом прийшов надзвичайний внутрiшнiй пiдйом, i я вiдчув присутнiсть Бога. Передаю все це зовсiм так, як воно вiдбилося тодi в моїй свiдомостi. Зрозумiв, що Його доброта i могутнiсть пронизали мою душу. Почуття це було таким приголомшливим, що я ледве знайшов сили сказати моїм супутникам, щоб вони йшли вперед, не чекаючи мене. Я опустився на камiння, оскiльки не в силах був довше стояти на ногах, i очi мої наповнилися сльозами" (Джемс 1993: 66). Але перед подiбним станом була душевна рiвновага. А її можна утримувати, дивлячись зсередини себе в свої прояви. Однак це вже певна практика. Тобто спосiб життя, образ життя, особливостi дiяльностi людини можуть впливати на прояв стану ПРИПИНЕННЯ. Певнi особливостi життя можуть навiть стимулювати прояв цього стану. Але якi саме особливостi цього життя є тайною. Цю тайну намагаються розкрити певнi напрямки релiгiйно-мiстичної культури.
  Приклад сили та моцi стану ПРИПИНЕННЯ можна навести, звертаючись до досвiду Джидду Крiшнамуртi. Фiксуючи свiй стан, вiн зазначає, що "iнтенсивнiсть зросла i стала майже нестерпною, такою, що довелося лягти" (Кришнамурти 1999: 33). Але цей стан може наростати i поступово, може торкатися людини з надзвичайною легкiстю. Так в iншому мiсцi свого "Записника" Джидду Крiшнамуртi говорить про те, що "воно прийшло так само м"яко, як вiтерець проходить над водою" (Кришнамурти 1999: 345). Тобто стан ПРИПИНЕННЯ - це трансформацiя в життi людини, яка перетворює її, вiдкидаючи все дрiб"язкове. В сучасному свiтi бiльш менш дрiб язковим є те, що не торкається проблеми спасiння людства вiд катастрофiчних ситуацiй в майбутньому. Бо ми знаємо хоча б те, що в майбутньому Сонце спалить Землю. Це катастрофа. I до неї треба готуватися. Треба якось орiєнтуватися на це або на iншi катастрофiчнi ситуацiї. Однак треба i не мати страху нi перед чим. Таку вiдсутнiсть страху дає стан ПРИПИНЕННЯ. Страх може вкорiнюватися в дрiбних думках людини. Цi думки можуть захоплювати людину, пiдкорювати її.
  Коли приходить стан ПРИПИНЕННЯ, то маса дрiбних думок у людськiй свiдомостi зникає. Зникає безлiч думок суєтного характеру. Перед цим людина щось робить, щось планує. Метушня. Вона в ситуацiї суєти. I раптом все йде, зникає. Психiчна сфера людини очищається вiд усього суєтного, неголовного, неважливого, навiть, можна сказати, непотрiбного. А це вже симптом необхiдностi. Все суєтне i непотрiбне зникає. I це необхiдно, адже людина має звiльнити себе для головного. Тож зникає "маса дрiбних думок" (Мурашкин 2006: 122). Людина звiльняється вiд дрiбниць. Отже виникає можливiсть не йти в своєму життi рiзними дрiб"язковими шляхами, не займатися дрiбницями. Вiдкривається перспектива доторкнутися до головного у життi, з необхiднiстю вiрно керувати свiтом. Для виживання та процвiтання всього життєвого необхiдно керувати свiтом. I це - не дрiбницi. Дрiбницi - це зайвi розваги i порожнє марнування часу, занурення в суєтнiсть. Науковi факти кажуть про можливiсть катастрофiчних ситуацiй з космосу. На цьому фонi все iнше виглядає суєтним i неважливим. Людина повинна шукати спасiння.
  Спасiння - в людських дiях. Дiї необхiдно направити на вирiшення проблем виживання людини при космiчних негараздах. Але людинi заважає метушня, дрiбнi i неважливi дiї. Вiд них теж має бути спасiння.
  Однак у разi прояву стану ПРИПИНЕННЯ приходить спасiння. На такий стан речей, звичайно, теж є причини. Людина попередньо мiркувала про те, що не тим у життi займається, що потрапила в залежнiсть вiд захоплень доволi таки непотрiбними речами. А це вiдкладається в психiцi на позасвiдомому рiвнi. Людина потрапляє в залежнiсть i не може вiд неї звiльнитися. Не вистачає волi. Проте на допомогу приходять додатковi регуляторнi процеси у виглядi спонтанного прояву стану ПРИПИНЕННЯ. Цей стан припиняє все дрiб"язкове i непотрiбне.
  Є чимало описiв у тантричнiй мiстичнiй культурi, як стан ПРИПИНЕННЯ пiднiмається до голови. В тантризмi вiн значиться як "кундалiнi". Кундалiнi - це жар, який пiднiмається по хребту вгору. Людина може реально вiдчувати подiбне в своєму тiлi. Вона може вiдчувати, як жар пiднiмається по хребту. I коли цей жар досягає головного мозку, людина вiдчуває, що вона - iнша, не така, як була ранiше. Тодi людина перебуває у станi ПРИПИНЕННЯ. Жар пiднявся до голови - i людина в станi ПРИПИНЕННЯ. При цьому люди часто вiдчувають, як у нiздрях пульсують кров"янi судини. Тобто присутнiй високий рiвень неспання: наднеспання. I в той же час - розкутiсть. Нiякої напруги. Людина розкута. Вона може поворухнутись. Проте для цього в неї нiчого не народжується. Людина застигає. Припиняються прояви. Припиняється всяке роблення як непотрiбне. Подiбний стан можна назвати станом ПРИПИНЕННЯ. Суть подiбного стану - це припинення непотрiбної, не дуже важливої дiяльностi, суєтної та дрiб"язкової. Про те, що людина призупиняється i завмирає в цьому станi, свiдчить безлiч фактiв з релiгiйно-мiстичної культури. Ще у давньоiндiйському мiстицизмi, у текстах Упанiшад описано стан ПРИПИНЕННЯ. Мiрча Елiаде це пояснює так: "Iндiйська психологiя знала чотири стани свiдомостi: неспання, сон без сновидiнь, сон зi сновидiннями та "каталептичний стан", транс (турiя)" (Элиаде 2009: 75). Подiбний стан вiдiграє регуляторну роль. Вiн припиняє дрiб"язкову та суєтну дiяльнiсть, повертає людину до її головної та важливої дiяльностi. Однак основна функцiональна направленiсть цього стану - ПРИПИНЕННЯ, припинення дрiб"язкових i непотрiбних дiянь. Стан ПРИПИНЕННЯ як певний вид трансу вiдiграє регуляторну i контролюючу роль. Стан ПРИПИНЕННЯ виникає спонтанно як додатковий контроль та самоконтроль. На думку Алана Уотса "нiяка енергетична система не здатна на досконалий самоконтроль, якщо не припинить рух. Контроль - це обмеження в русi, а оскiльки повний контроль буде, треба думати, повною обмеженiстю, то можливiсть контролю завжди має залишатися менш значущою, анiж можливiсть руху, якщо рух повинен бути взагалi. Що стосується людини, то повна обмеженiсть у русi рiвнозначна тотальному сумнiву, вiдмовi в довiрi власним почуттям i вiдчуттям у всiх вiдношеннях. Напевно, втiленням її є екстремальна кататонiя з вiдмовою вiд будь-якого руху та будь-якої комунiкацiї" (Уотс 2004: 64). Проте не слiд говорити про всякий рух i всяку комунiкацiю. Коли приходить стан ПРИПИНЕННЯ, то людина вiдчуває, що "вмерла для всiх стосункiв, суєтних, безглуздих" (Мурашкин 2006: 123). Тобто людина вивiльняється не вiд всякої комунiкативної дiяльностi, а лише вiд суєтної та безглуздої. Ця дiяльнiсть зупиняється. Залишається дiяльнiсть, спрямована на головне. А головною дiяльнiстю в сучасному свiтi є та дiяльнiсть людини, яка направлена на спасiння людського в майбутньому. Наука вiдкрила багато варiантiв майбутнього, якi можуть бути катастрофiчними. Катастрофiчнiсть йде вiд космосу. Це, зокрема, комети, метеорити, астероїди. Зiштовхнувшись з планетою Земля, вони можуть припинити iснування людства взагалi. Людина як тендiтна iстота може не вижити. Але людина, передбачаючи катастрофiчнiсть своїми дiями, може припинити загрозливi ситуацiї. Для цього їй необхiдно спрямувати свою дiяльнiсть на вирiшення питань по спасiнню. В цьому людинi допомагає стан ПРИПИНЕННЯ.
  Коли приходить стан ПРИПИНЕННЯ, то людина просто споглядає його. Стан ПРИПИНЕННЯ може вриватися неочiкувано, а може виявляти м"якiсть, робити м"яке проникнення. I людина починає просто дивитися. Споглядальний стан. Тодi не виникає бажання рухатися, ворушитися. Людина пальцями руки поворухнути не хоче. Завмирає. Завмирає вiд всiєї непотрiбної дiяльностi. Людина вмирає для непотрiбного.
  Стан ПРИПИНЕННЯ зупиняє прояви людини, всi непотрiбнi прояви. Це було помiчено ще у давнину. Однак це призупинення не означає пасивнiсть. I вище-божественне мало тiльки уявну пасивнiсть. Воно нiбито мало пасивнiсть. Початкове арiйське божество, яке означає природне Небо, перемiстившись разом iз племенами в Iндiю, як було природним божеством, так ним i залишилось, як мало уявну пасивнiсть, так i продовжувало її мати. Так Ж. Дюмезiль зазначає, що "Dyeu (Div), етимологiчно "Ясне Небо". В Iндiї Dyauh (Div) залишився в межах цього натуралiстичного визначення iз широким батькiвством i квазiпасивнiстю" (Дюмезиль 1986: 155). Але та пасивнiсть - це зупинка непотрiбних проявiв.
  Уявну пасивнiсть божеств вiдбито в культурi, у всiляких видах мистецтва. Тут "обличчя бога залишається спокiйним, безтурботним i нерухомим" (Кэмпбелл 2002: 457). Але нерухомiсть зовсiм не означає пасивнiсть. Її скопiйовано з людських життiв. В тому числi - iз життiв видатних людей: релiгiйних пророкiв, мудрецiв, фiлософiв. Вiдомо чимало випадкiв, коли людина призупиняла свою дiяльнiсть, завмирала на якийсь час у роздумах або в спогляданнi своїх власних проявiв душi. До того це завмирання могло тривати доволi довго. Так "Сократ наближається до засновника релiгiї (як єдиний серед усiх грекiв). Дуже можливо, що вiн вiв найзапеклiшу боротьбу зi злим началом в той самий день, коли стояв при Потiдi цiлих двадцять чотири години, не рухаючись з мiсця" (Вейнингер 1992: 363). В ньому зупинились дiї непотрiбного характеру як зло.
  Нерухомiсть, звiсно, не є основним показником прояву стану ПРИПИНЕННЯ. Нерухомiсть можна виявити i у тварин при станi iнсайту. Хоча ця нерухомiсть не може тривати цiлодобово. Вона виникає на мить - при вирiшеннi якоїсь проблеми. Таку нерухомiсть помiчено у мавп при знаходженнi ними виходу зi становища у разi ситуацiї, що склалася, коли тваринi треба вирiшити певне завдання. "Спонтанне рiшення подiбного роду завдань ґрунтується на "уловлюваннi" зв'язку мiж речами, або iнсайту" (Kohler 1925: 1976). "Iнодi цей процес може включати i мислене уявлення про щось вiдсутнє (як, наприклад, у випадку iз шимпанзе Кьолера на ймення Султан, який, припинивши безуспiшнi спроби дiстати пiдвiшену приманку, раптово завмер на мить, а потiм галопом поскакав в iншу кiмнату, притягнув звiдти ящик, повз який пробiгав того дня, i з його допомогою дiстався до ласощiв)" (Гудолл 1992: 31-32). Таким чином, завмирання - це не показник наявностi стану ПРИПИНЕННЯ у людини. Проте така характеристика присутня. Вона реєструється з найдавнiших часiв. У давнiй Iндiї це "каталептична свiдомiсть", транс (турiя)" (Элиаде 2009: 75). У Давнiй Грецiї - "розум, який не є iнтелектуальною стороною душi, проте є вищим вiд самої душi i являє собою вищу зiбранiсть множини психiчного життя, що розтiкається в якесь нерухоме самодостатнє перебування в однiй точцi" (Лосев 1993: 743). Тут йдеться про стан людини, який є вищим вiд його душi, тобто мова йде про стан вищий, стан ПРИПИНЕННЯ як вияв самодостатностi. З цим станом в еллiнiзмi пов'язували самодостатнiсть, самозадоволення. Тут "самодостатнiсть (autarceia) - досконалiсть у володiннi благами, здатнiсть, завдяки якiй її володарi керують самими собою" (Платон 1986: 429). Розвиваючи iдеї Платона, Плотiн зазначає, що "в такому станi душа нехтує навiть мисленням, яке так високо цiнує у будь-який iнший час, оскiльки мислення є рух, а вона не хоче тепер бути в русi" (Плотин 1995: 310). Бо людиною засвiдчено рух неправильного мислення - мислення не про важливе, не про головне. Таке мислення краще припинити. Адже є бiльш суттєвiшi питання i проблеми для мислення. Наприклад, як зберегти життя взагалi перед космiчними катастрофами. Це торкається всiх. Бiди, що йдуть з Космосу, можуть поглинути всiх людей, все людство взагалi. I сучасна астрофiзика каже про це. Взяти хоча б Сонце. Життя залежить вiд Сонця. Але в майбутньому Сонце спалить Землю. I спалить все живе на Землi. Сонце й саме згине через п"ять мiльярдiв рокiв. Але перед цим воно створить на Землi такi умови, якi унеможливлять життя. I це станеться не через п"ять мiльярдiв рокiв, а через один мiльярд рокiв. Моря i океани будуть висушенi. Одним словом, будуть умови небезпечнi для життя. В таких умовах опиняться всi, хто живе на планетi Земля. I треба щось робити. Припинити займатися непотрiбними справами. А для цього необхiдно мати такий спосiб життя, який би стимулював виникнення у людини стану ПРИПИНЕННЯ. Цей стан припиняє всi дрiб"язковi дiї.
  Мiстицизм описує всiлякi стани душi, якi розумiються як стани вищого порядку. Як давньоiндiйський, давньокитайський, так i давньогрецький мiстицизм описує рiзнi стани. Це i "дiонiсiйнi танцi дiбровних сатирiв, i нерухома безмовнiсть, що має вияв у внутрiшньому спогляданнi та вiдчуттi бога менади" (Иванов 1994: 29). Тобто ми зазвичай стикаємося з крайнощами, коли говоримо про мiстичнi стани. Цими крайнощами є або надмiрна фiзична активнiсть або ж навпаки - повна нерухомiсть. Який iз цих станiв людина переживає як ПРИПИНЕННЯ? Стан ПРИПИНЕННЯ, той, в якому людина не втрачає самовладання, може бачити себе нiби збоку. При цьому не так важливо - перебуває людина в русi чи нi. Однак, якщо людина в спокої, то їй легше здiйснювати самоконтроль. При дiях вiдбувається послаблення самоконтролю, "послаблення споглядання" (Бергсон 1994: 238). При цьому необхiдно зазначити, що "споглядання не є досконалою пасивнiстю духу" (Бердяев 1991: 219). Людина може мати "чисте споглядання без пiзнання" (Делёз, Гваттари 1998: 273). Однак важливою складовою стану ПРИПИНЕННЯ є те, що ми маємо справу зi свiдомим станом людини. В цьому свiдомому станi у людини припиняються всi непотрiбнi дiї. Залишається лише головне. Це головне пов'язане iз загальнолюдським, зi спасiнням людського. Тобто залишаються дiї лише важливi, не дрiб"язковi.
  Стан ПРИПИНЕННЯ - це нормальний свiдомий стан. Тiльки зникає дрiб"язковiсть. А це вже змiстовно-цiннiсна характеристика аналiзованого нами стану людини. Зникнення дрiб"язковостi - це важливий момент. Цей момент надає стану ПРИПИНЕННЯ значущостi. Значущi дiї людини - це тi дiї, якi торкаються кожного. Це дiї задля спасiння. Такi дiї несуть у собi цiннiсне.
  Тобто ми маємо справу з нормальним, позбавленим дрiб"язковостi свiдомим станом. Тут "свiдомiсть зберiгає активнiсть" (Забияко 2009: 999). Але це - транс. Транс буває рiзних видiв. Пiд словом "транс" маються на увазi рiзнi стани людини. Це може бути вiдхилення вiд норми, а може бути природний процес. Тобто транс може виступати i як патологiчне явище i як компонент творчого процесу. Слово "транс" вбирає в себе стан "повної анестезiї" (Забияко 2009: 999) i здатнiсть "продукувати когнiтивний акт, який в сучаснiй науцi позначений термiном "iнсайт", а в релiгiйних культурах з давнiх-давен вiдомий як "осяяння" (Забияко 2009: 999). Стан ПРИПИНЕННЯ (стан свiдомостi як вище) припускає транс компенсаторного характеру, iншими словами - "компенсаторне осяяння", "компенсаторне просвiтлення", при якому "свiдомiсть зберiгає активнiсть" (Забияко 2009: 999) на тлi "переживання внутрiшнього спокою та рiвноваги" (Забияко 2009: 999), коли спостерiгається "припинення рухових функцiй" (Забияко 2009: 999), коли зникає "усвiдомлення власного "Я" (Забияко 2009: 999). До цього у людини було iнтенсивне усвiдомлення власного "Я" як медитативна практика. Результатом цiєї практики є включення компенсаторних процесiв, здатних "продукувати когнiтивний акт, який в сучаснiй науцi позначений термiном "iнсайт", а в релiгiйних культурах здавна вiдомий як "осяяння" (в буддизмi кит. - у, яп. - саторi) i "просвiтлення" (в буддизмi - бодхi). Багато релiгiйних, наукових, життєвих iстин вiдкривались i вiдкриваються пророкам, вченим, генiям i звичайним людям в станi трансу, iнтуїтивно через акт iнсайту" (Забияко 2009: 999). Проте стан ПРИПИНЕННЯ пов'язують з тим видом трансу, коли мова йде про "невимовнiсть змiсту" (Забияко 2009: 999). Мiстицизм протягом усiєї своєї iсторiї говорить про невимовнiсть того вищого стану, який переживається мiстиком. Однак i в мiстицизмi мова йде про той стан, коли свiдомiсть зберiгає активнiсть. Це своєрiдна активнiсть, своєрiдне неспання. Це наднеспання, коли спостерiгається споглядальнiсть i загострення свiдомостi. Загострення свiдомостi супроводжується пiдвищеною пильнiстю i яснiстю. В релiгiйно-мiстичнiй культурi та мистецтвi це значиться як мiстичне споглядання, коли спостерiгається яснiсть сприйняття навколишнього свiту. Хоча "абсолютно ясне мислення" (Ясперс 1997: 184) спостерiгається також i при психiчних захворюваннях. На вiдмiну вiд хворобливостi стан ПРИПИНЕННЯ має цiннiсний компонент. Цей компонент направлений на загальнолюдське спасiння. В станi ПРИПИНЕННЯ припиняється все, що не пов'язане з подальшими дiями, направленими на зберiгання i посилення життєвого, посилення пробудження. Але це пробудження, на перший погляд, може фiксуватись як згасання.
  Чiткiсть i яснiсть сприйняття при наднеспаннi такi, що "навколишнiй свiт виявляє тенденцiю до згасання" (Ясперс 1997: 184). Тому "Цутт конструює бiполярну модель свiдомостi - мiж сонливiстю i "наднеспанням", - коли максимум ясностi виявляється посерединi" (Ясперс 1997: 184-185). Тут стан ПРИПИНЕННЯ якраз i є тiєю рiвновагою. При зникненнi у людини всiх непотрiбних, неважливих i дрiб"язкових дiй виникає рiвновага.
  Стан ПРИПИНЕННЯ можна розумiти як наднеспання. На це вказує не тiльки психiчний стан людини, а й тiлесний. При цьому в тiлi є сила. Сила перебуває в дiлянцi голови. Людина вiдчуває, як пульсують вени в нiздрях. Але все навколишнє виглядає трохи вiдстороненим. Навколишнє не вписується в орiєнтацiю на загальнолюдське, всi зайвi рухи вiдсторонюються, сприймаються як вiдстороненi.
  Вiдстороненiсть. Вiдстороненiсть - це характеристика психiчно здорової, творчої особистостi. Так "А. Маслоу на основi багаторiчного вивчення групи психiчно найбiльш здорових, творчих людей склав список рис, якими цi люди вiдрiзняються вiд оточуючих. У них спостерiгається краще, нiж у бiльшостi, сприйняття дiйсностi, вмiння вiдрiзняти знання вiд незнання, факти - вiд думок i суттєве - вiд другорядного. Помiчаємо бiльш чiтке сприйняття себе, iнших людей i природи; пiдвищену здатнiсть до безпосереднiх емоцiйних реакцiй; схильнiсть до проблемного, об'єктивного мислення; споглядальнiсть, вiдсторонення. З"являються потреба в усамiтненнi; особистiсна автономiя й опiрнiсть зовнiшнiм впливам; свiжiсть сприйняття та багатство емоцiйних реакцiй; бiльш часте переживання кульмiнацiйних, "пiкових" станiв; альтруїзм, схильнiсть iдентифiкуватися з людством як цiлим; сприятливi, дружнi мiжособистiснi стосунки; демократичний толерантний (терпимий) характер; великi творчi здiбностi; великомасштабнiсть життєвих цiлей, орiєнтацiя на високi загальнозначущi соцiальнi цiнностi та вiддалену тимчасову перспективу" (Кон 1984: 327 - 328). В цих рисах стан ПРИПИНЕННЯ проглядається, коли людина здатна вiдрiзняти суттєве вiд другорядного. При цьому несуттєве вiдсторонюється. Вiдстороненiсть, вписана в риси психiчно здорової i творчої особистостi, свiдчить про її значущiсть. Вiдсторонюється все малозначуще. В сучасному свiтi потрiбно вiдсторонити малозначуще i неважливе. Треба сконцентруватися на головному. Йде великий потiк iнформацiї. I вiдстороняти хибну iнформацiю дуже важливо. Адже йти на шляху адекватностi - це мати можливiсть спасiння.
  Про вiдсторонення релiгiйно-мiстична культура говорить з найдавнiших часiв. Про вiдсторонення мовиться, коли воно настає спонтанно, раптово, суто випадково. Але його викликають також i штучним шляхом. Так у Бхагавадгiтi дiї адепта описуються так: "З просвiтленим розумом, стiйкiстю приборкавши себе, вiдкинувши звук та iншi предмети почуттiв, вiдсторонивши потяг i ненависть" (Бхагавадгита 1977: 223). Тут людиною навмисно усуваються потяги й ненависть. Навмисне усунення - це медитативна практика. Медитацiя починається тодi, коли людина реєструє потiк думок, що приходять їй у голову. Тодi "спостерiгається вiдсторонення вiд ментальних та сенсорно-перцептивних проявiв, той, хто медитує, стає стороннiм спостерiгачем потоку власної свiдомостi" (Каневский 2001: 130).
  Вiдстороненiсть супроводжує всi вищi стани мiстикiв i художникiв, стани, отриманi в процесi медитативної практики або стани, якi виникають суто спонтанно, без попереднiх зусиль. З вiдстороненням пов"язуються основнi поняття тих чи iнших напрямкiв мiстицизму. Так "даоський спокiй порожнечi передбачає ступiнь вiдстороненостi, недосяжну для розумового мислення" (Ксендзюк 1995: 276). Вiдстороненiсть необхiдна. Людину захоплює багато того, що непотрiбно. Вона повинна повертатися до головної справи свого життя. Та по великому рахунку для всiх є така важлива справа, як збереження життя, ствердження життя в майбутньому. В майбутньому Сонце згасне. Воно спочатку висушить моря i океани, а потiм згасне. Так кажуть вченi астрофiзики. I це важливо для всiх. Ми залежнi вiд Сонця. Все живе залежить вiд Сонця. Тому займатися питаннями збереження людського життя в майбутньому вкрай необхiдно. Отож треба вiдсторонюватися вiд незначних справ.
  Стан ПРИПИНЕННЯ припускає характеристику вiдстороненостi, коли людина вибудовує стосунки iз собою. При цьому вiдсторонюється дiяльнiсть, яка непотрiбна, неважлива, незначна. Це вiдбувається з роками. Вiдомо, що людина поступово вiдсторонюється вiд багатьох речей та справ, зосереджується на головному в своєму життi. До неї перiодично приходять стани ПРИПИНЕННЯ, вищi стани духу, стани, якi вiдсторонюють другорядне. "У старостi спостерiгаються i позитивнi змiни. Досить часто можна спостерiгати умиротворення, вiдхiд вiд дрiб"язкових iнтересiв життя до осмислення основних цiнностей, адекватну переоцiнку своїх бажань та можливостей, згладжування суперечливих рис характеру" (Тибилова 1991: 27). Людина зiштовхується з питаннями майбутнього, з можливостями загибелi не тiльки себе, а й людства взагалi. От i розкривається головне в дiях. На перше мiсце виходить питання можливостi iснування в майбутньому, дiї на майбутнє, дiї, якi приведуть до збереження людського життя взагалi.
  Стани ПРИПИНЕННЯ, вищi стани, що приходять i роблять особистiсть вищою, що орiєнтуються на так зване позачасове, тобто узагальнено-головне у вiдчуттях, орiєнтуються на невизначене загадкове позачасове майбутнє у своїх справах. Це проглядається в документальних описах переживань мiстикiв та художникiв. Наприклад, у китайському даосизмi. Тут "народження вищої особистостi i є тим, що мається на увазi в китайському текстi, коли в ньому йдеться про "божественний плiд" або "алмазне тiло". Такi думки психологiчно символiзують стани, недоступнi iнтенсивним емоцiйним переживанням; вони символiзують свiдомiсть, вiдокремлену вiд свiту. У мене є пiдстави вважати, що такий стан зароджується у другiй половинi життя i в дiйсностi є природною пiдготовкою до смертi. Для психiки смерть так само важлива, як народження, i подiбно до народження вона є складовою частиною життя. Психолог не може вiдповiсти на питання про те, що зрештою вiдбувається з вiдстороненою свiдомiстю. Вiн може тiльки вiдзначити, що викладена в китайському текстi думка вiдносно позачасовостi вiдстороненої свiдомостi узгоджується з релiгiйною думкою всiх часiв i з думкою переважної бiльшостi людства" (Юнг 1997: 299-300). Так. Тут йде вiдсторонення. Але вiдсторонюється все незначне, неважливе, другорядне.
  Онтологiчне узагальнення про "позачасовiсть вiдстороненої свiдомостi" (Юнг 1997: 299) як стану ПРИПИНЕННЯ орiєнтує нас на розумiння того, що ця свiдомiсть перебуває в трансовому станi, при якому "втрачається чiтка орiєнтацiя у часi та просторi" (Забияко 2009: 999). Позачасовiсть вiдстороненостi пов'язується з тим, що людина не в змозi збагнути, що може бути для неї спасiнням в майбутньому - з погляду на безмежний простiр i силу природних процесiв.
  Онтологiчнi роздуми фiлософiв охоплюють буття в цiлому i вiдсторонення як характеристику конкретного психiчного життя, характеристику. Її прирiвнюють до трансценденцiї, за якою стоїть конкретний стан людини, конкретний стан її свiдомостi - не повсякденного, а особливого, особливого виду трансу. Трансценденцiя в своїй конкретицi - транс, особливий вид трансу. Але все це виходить за межi психiчного в об"єктивний свiт i говорить про неможливе. А "там, де виявляється неможливе, виникає якесь поняття вiдстороненостi (трансценденцiї), само собою невизначене, яке не варто надiляти пiднесеними властивостями" (Бланшо 1998: 216-217). Проте тут фiгурує вище, що торкається пiднесеного, торкається всього взагалi, оскiльки воно закреслює i нiвелює все дрiбне. Зникає дрiбне. Неможливе не надихає. Можливе надихає, окрилює. Коли зникає дрiб"язкове, то у людини вiдкриваються шляхи до розвитку. I це через прихiд стану ПРИПИНЕННЯ, особливого стану свiдомостi. Цей стан приходить раптово, випадково, нi з того нi з сього, спонтанно. Вiн дає поштовх до вмирання в людинi всього незначного в дiях. Залишається значне, яке орiєнтує на виживання в майбутньому, виживання в безмежному свiтi природних сил.
  Стан ПРИПИНЕННЯ приходить. I людина десь у глибинi свого єства, в глибинi свого мислення фiксує це, фiксує значнi змiни в собi.
  Десь у глибинi людського єства голос каже, що прийшло якесь особливе, незрiвнянне. Людина стає iншою. Вона дивиться, як i дивилась. Однак дивиться на свiт, як розчинена. Не сприймає свої другоряднi дiї.
  Розчиненiсть. Розчиненiсть є однiєю з характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. Цю характеристику помiтив ще давнiй мiстицизм. Так Мандукья Упанiшада зазначає, що "четвертий [стан] - невимовне розчинення проявленого свiту, щастя" (Упанишады 2003: 638).
  Давнiй людинi, яка вiдчуває стан ПРИПИНЕННЯ, вiдкривається розчинення проявленого свiту. Тобто сприймається все так, що оточення розчиняється. А той, хто це переживає, бачиться розчиненим. Такий стан сучасний мiстицизм у своїх фiлософських, онтологiчних роздумах позначає як стан трансценденцiї. Зазначено, що тут "саморозчинення є той стан трансценденцiї, в якому бар'єри егоїзму усуненi" (Андерхилл 2000: 365). Усуваються також i всi другоряднi, неголовнi дiї.
  Cаморозчинення передбачає розчинення "я" в людинi. Розчиняється її другорядне "я". На це вказує як захiдний, так i схiдний мiстицизм. На це вказує документалiстика художникiв як Заходу, так i Сходу. Багато подiбних описiв стану ПРИПИНЕННЯ можна зустрiти, наприклад, у буддизмi. Тут "трактують махаянiстичнi канони так: щоб пiзнати сенс буття, треба "розчинити" своє "я" в навколишньому свiтi. Але це можна зробити тiльки шляхом досягнення саторi" (Пронников, Ладанов 1983: 159-160). Все може статися i само собою, спонтанно, як у випадку настання стану ПРИПИНЕННЯ.
  Онтологiчнi узагальнення щодо такої характеристики як "розчиненiсть", що зустрiчається у фiлософських, релiгiйних i мiстичних текстах, рiзноманiтнi. В лiтературi з психологiї та фiлософiї це, в основному, - "розчинення особистiсних обмежень" (Гроф К., Гроф С. 1996: 96). У релiгiйнiй фiлософiї "я" i "ти" поринають углиб, у людське. Якщо стояло перед божественним, то розчиняється в ньому, з"являються прославлення, обожнювання, всеєднiсть" (Бубер 1999: 86). Мiстицизм говорить про той стан, "коли ти розчиняєшся в океанi Вiчностi" (Ошо 2011: 55), коли людина "у пошуках "я" зникає, розчиняється" (Ошо 1991: 267). Але розчиняється все неголовне, неважливе, другорядне.
  Онтологiчнi узагальнення показують, що людина шукає своє "я". Нарештi у цьому пошуку свого "я" розчиняється, розчиняються логiчнi складовi її я-логiчного мислення. Це вiдбувається тому, що сам стан ПРИПИНЕННЯ приходить випадково, раптово i спонтанно, без жодних попереднiх послiдовних i логiчних роздумiв. Це помiчає постмодернiстська культура. Жан Бодрiйяр, посилаючись на Юлiю Крiстеву, зазначає таке: "Крiстева пише, що "у цьому, iншому просторi, де порушено логiчнi закони мови, суб'єкт розчиняється i мiсце знаку посiдають зiткнення, якi скасовують одне одного. Це операцiя загальної негативностi, що не має нiчого спiльного нi з конститутивною негативнiстю логiчного судження (Aufhebung), нi з внутрiшньою негативнiстю цього судження (логiка 0 - 1). Це негативнiсть, котра нищить (як суньявада в буддизмi). Таку думку, яка самоскасовується, має нульовий суб'єкт, не-суб'єкт" (Бодрийяр 2000: 384). Iншими словами, якийсь iнший суб'єкт, вищий, перебуває в станi ПРИПИНЕННЯ. Коли до людини приходить стан ПРИПИНЕННЯ, то всяке непотрiбне дiяння припиняється. Однак "тiло робить щось рефлекторно, iнстинктивно. I коли це бачиш своїм внутрiшнiм зором, то чомусь припиняється це дiяння як непотрiбне" (Мурашкин 2020: 474). Тобто вмикається якийсь механiзм припинення всякого непотрiбного дiяння. А отже вiдбувається виключення старого, застарiлого, дрiб"язкового "я". Воно розчиняється. Але при цьому людина може поворухнутися, потертися, фiксуючи з подивом, що вона - iнша, iнший. Часто в такому станi ПРИПИНЕННЯ у людини з очей виступають сльози. Це ознака того, що йде процес очищення. Негативнi емоцiї тут нi до чого. Людина здивована своїм новим станом. Вона совається, щоб вiдчути себе. Адже присутня розчиннiсть. Розчиненiсть, розчиннiсть - це характеристика стану ПРИПИНЕННЯ, яка присутня. Людина усвiдомлює, що це нормальний, свiдомий стан, тiльки чистий. Або тiльки iнше. Iнше вiд всього другорядного, неважливого, хибного в своїй дрiб"язковостi.
  При станi ПРИПИНЕННЯ свiдомiсть не зникає. Бiльше того, людина розумiє, що це - нормальний свiдомий стан. Але чистий вiд усього дрiб"язкового, неважливого, неголовного.
  Усвiдомлення. Усвiдомлення - це ще одна онтологiчна (iснуюча) характеристика стану ПРИПИНЕННЯ. Усвiдомлення того, що людина перебуває в обiймах важливих, життєвих справ.
  Стан ПРИПИНЕННЯ - це усвiдомлення в трансовому станi. Це транс, при якому "свiдомiсть зберiгає активнiсть" (Забияко 2009: 999). Людина вiдчуває "переживання внутрiшнього спокою i рiвноваги" (Забияко 2009: 999). Подiбний вид трансу описаний у мiстицизмi з найдавнiших часiв. Усвiдомлення представлено як пильнiсть. У Ведах, звертаючись до Агнi, вказується властива йому якiсть пильностi, "о пильний!" (Ригведа 1989: 292). Зороастрiйська Авеста шанує Бога Мiтру, який пильнує, коли вказує, що "Мiтру багатопасовищного <...> який пильнує, ми шануємо" (Авеста 1997: 312). У буддистському Священному Писаннi "Дхаммапада" пильностi вiдводиться окремий роздiл, який починається словами: "Пильнiсть - шлях свободи" (Дхаммапада 2005: 33). В "Дао де цзiн" даосизму пильнiсть представлено як обачнiсть. Тут благородна людина "залишається надзвичайно обачною" (Дао дэ цзин 2001: 465). Коли читаєш Тору юдаїзму i зустрiчаєш документальний факт: "i вiдкрився йому Бог" (Тора 2005: 24), то з контексту зрозумiло, що людина при цьому пильнувала, була в здоровому глуздi, не спала. Християнська Бiблiя говорить: "Спостерiгайте за собою" (Библия 2011: 1116), що також перекладається, як "будьте пильнi!", або "будьте уважнi!" (Новый Завет 1992: 89). Коран мусульман вказує на стан пильностi, коли радить: "Будьте стiйкими у справедливостi, свiдками перед Аллахом, хоч би й проти самих себе" (Коран 1990: 97).
  Пильнiсть i обачнiсть говорять про те, що людина має свiдомий стан. Стан ПРИПИНЕННЯ - це "нормальний свiдомий стан" (Мурашкин 2006: 122). Бiльше того, мiстицизм нерiдко вказує на те, що "не iснує нiякої вiдмiнностi мiж просвiтленою i непросвiтленою людиною. Вiдмiннiсть лише в тому, що один усвiдомлює це, а iнший - нi" (Хемфрейс 1994: 7-167).
  Твердження про те, що "вищий стан свiдомостi нiчим не вiдрiзняється вiд вашого звичайного стану свiдомостi" (Уилбер 1996: 273), потребує пояснень. Для цього слiд поринути в релiгiйно-мiстичну культуру як давнини, так i сучасностi, поринути у фiлософiю, психологiю. Поринаючи, ми побачимо, що рiзниця лише в тому, що виникла вiдстороненiсть вiд дрiб"язкового. А не дрiб"язкове - це спасiння. Свiт бiльший за нас у багато разiв. I треба стояти на шляху спасiння людства. Адже спасiння людства є i твоє спасiння. Ти своїми дiями вмонтований в це людство.
  Релiгiйно-мiстична культура давнини вже вказувала на практику усвiдомлення не в якихось абстракцiях розуму, а враховуючи реальне бачення себе. Мова йде про "медитативну практику, що складається в "я є ця дiя", до того ж не абстрактно, а реально, у виглядi невимовного в поняттях тотожностi: суб'єкт дiї, об'єкт дiї i сама дiя (акт) - те саме" (Семенцов 1981: 89). Тобто тут мова йде про ритуалiзм, а отже про усвiдомлення в дiї. Але сучасна релiгiйно-мiстична культура i фiлософiя екзистенцiалiзму вже стверджує, що бiльш глибоке усвiдомлення може вiдбуватися, коли дiя вiдсутня, коли є стан не-дiяння i немає будь-якого збудження. Жан-Поль Сартр у своїй книзi "Слова" помiчає: "Я спостерiгав за собою навiть у хвилини крайнього збудження" (Сартр 1966: 158). Тобто збудження заважає спостерiгати за собою, щось глибоко усвiдомлювати. Однак релiгiйно-мiстична культура зберегла традицiю медитативної практики, при якiй людина дiє. Зайнята якоюсь справою, збуджена, але при цьому усвiдомлює себе. Це медитацiя в нашому повсякденнi. Необхiдно зазначити, що "медитацiя в повсякденному життi полягає в уважному ставленнi до всього, чим ви займаєтесь, будь то робота, вiльний час чи спiлкування. Ви маєте повнiстю усвiдомлювати, що робите в кожний даний момент. Кажучи iншими словами, ви повиннi жити зараз" (Каган 1991: 13). Все зводиться до того, що слiд ставитися з повною увагою до того, що робиш (Каган 1990: 7). Вiд того виникає можливiсть помiтити таке: ти робиш не те, що потрiбно, що не веде до спасiння.
  Самоспостереженням, при якому включалися регуляторнi механiзми самосвiдомостi, займались ще у Давнiй Грецiї. Людина своєю самосвiдомiстю регулювала власнi пристрастi, вiдкидаючи їх. Вiдомий факт: "за традицiєю вважається, що грекам властива чудова безтурботнiсть (serenity). Це дозволяє їм з олiмпiйським спокоєм споглядати пристрасть нiби збоку" (Рассел 1994: 35). Таке споглядання вiдсторонює вiд людини непотрiбнi пристрастi, вгамовує її.
  Сучасний мiстицизм говорить про той же "стан усвiдомлення" (Кастанеда 1993: 507). При усвiдомленнi пристрастi спостерiгаються нiби збоку. Людина усувається вiд пристрастей i тим самим їх регулює, керує ними. Про подiбнi стани говорить як схiдний мiстицизм, так i захiдний, як давнiй, так i сучасний мiстицизм. "Спiльнiсть "шляхiв" у брахманiзмi, буддизмi, даосизмi, християнському мiстицизмi або суфiзмi має виявлення у подiбностi їх змiстовних ознак" (Степанянц 1987: 59). Тут головна змiстовна ознака - це регуляцiя через самосвiдомiсть, через усвiдомлення. "Вже те, що ми сприймаємо самих себе, бачимо себе в дзеркалi своєї свiдомостi, видiляє нас серед всiх тварин" (Линдблад 1991: 233). Самоспостереження, що розвинулося у людини, не залишає її навiть у найкритичнiшi непередбачуванi моменти життя. Самоспостереження присутнє, коли включається надсвiдома сфера, сфера iнтуїтивних прозрiнь. I "в якому б забуттi не знаходився художник пiд час творчої роботи, вiн нiколи не втрачає здатнiсть до самоспостереження" (Арнаудов 1970: 403). А отже - можливiсть вiдсторонити вiд себе непотрiбне, те, що не веде до спасiння, спасiння всiх.
  Незважаючи на iснування пiдсвiдомого i надсвiдомого, на шаруватiсть свiдомої сфери, при включеннi самосвiдомостi та самоспостереження можна говорити про "єднiсть свiдомостi" (Кассирер 1912: 425). Бiльше того, регуляторнi механiзми самосвiдомостi можуть включати так званий розширений стан свiдомостi. До розширеного стану свiдомостi зазвичай вiдносять стани наднеспання, а також рiзнi види осяяння, просвiтлення, перетворення. В цих станах вiдбувається розширення довiльної уваги. "На думку В.В. Козлова, "розширений" стан свiдомостi виникає при "зв'язному" (усвiдомленому) диханнi та характеризується максимальною мобiлiзацiєю резервних можливостей людської психiки й роботи органiзму в цiлому. Вiн видiляє такi якостi цих станiв: усвiдомленiсть, контрольованiсть, керованiсть, присутнiсть волi, можливiсть у будь-який момент повернутися у звичний стан свiдомостi" (Прохоров, Валиуллина, Габдреева, Гарифуллина, Менделевич 2011: 290). Це стан свiдомостi, очищеної вiд проявiв другорядного, якi не давали йти по шляху спасiння.
  Онтологiя фiлософiї фiксує подiбнi стани у своїх узагальнених картинах свiту i орiєнтує на те, що, "займаючись самоспостереженням, ми привносимо до себе життя" (Шульц 1998: 322). Бiльше того, онтологiя фiлософiї у самосвiдомостi бачить спасiння. "Пiд метафiзикою тут розумiються самопiзнання i самопорятунок" (Шелер 2011: 83). Порятунок вiд другорядного.
  Фiлософiя у своїй онтологiї як починається самосвiдомiстю, так i закiнчується чуттєвою практикою в таких своїх предметах, як етика та естетика. "Витвiр мистецтва є, за Гегелем, чуттєвою манiфестацiєю iдеї, що створюється мисленням, що усвiдомлює самого себе" (Гадамер 1991: 111).
  Фiлософiя абсолютизує важливiсть самосвiдомостi й самоспостереження, де "самосвiдомiсть - основа всяких чеснот, любовi, честi, дружби, хоробростi, будь-якої самовiдданостi, всякої слави" (Гегель 1973: 90). I така абсолютизацiя самосвiдомостi та самоспостереження робиться неспроста. Свiт змiнюється, i людина повинна теж значною мiрою реорганiзовуватися, щоб пристосуватися, щоб вижити. I в цьому вiдношеннi самоспостереження вiдiграє важливу роль. Людина часто так "поглинає" навколишнiй свiт, що вже не спроможна в ньому зорiєнтуватися. А "рефлексiя", "спостереження за самим собою", "бачення своєї ситуацiї" знаходить функцiю самореорганiзацiї. Цiлком очевидно, що людям, котрi часто потрапляють в тi ситуацiї, коли не можна дати речам можливiсть iти своїм ходом, а слiд весь час органiзовуватися, бiльш властиво спостерiгати в рефлексивних актах за собою та своєю ситуацiєю" (Манхейм 1994: 297). Такий стан речей може бути причиною того, що усвiдомлення поселяється в практичнiй сферi релiгiї та мiстицизму пiд назвою медитативна практики споглядання. Це вiдбувається в сучасному мiстицизмi з найдавнiших часiв i до теперiшнього часу. Однак є зауваження i негативного характеру, коли може бути "у примiтивних суспiльств i у народiв, якi стоять набагато вище за них, хворобливий екстаз, викликаний спогляданням" (Тайлор 1989: 142). Тобто споглядання може вiдiгравати i негативну роль. Воно просто повинно мати певнi обмеження. Адже життя - доволi практичне. Практика - критерiй iстини. I направленiсть має скiнчитися знаходженням виходу зi складного становища, спасiнням. Людство потрiбно постiйно спасати вiд катастрофiчних ситуацiй. Ми як одиницi, вмонтованi своїми дiями в людство, спасаємо i себе. Ми вмремо. Але нашу дiяльнiсть вмонтовано в системи людства. Дiяльнiсть i результати цiєї дiяльностi зникнуть, як тiльки зникне людство.
  Бiографiчнi свiдчення говорять про те, що стан ПРИПИНЕННЯ як особливий стан свiдомостi, як компенсаторне осяяння - це "нормальний свiдомий стан" (Мурашкин 2006: 122), аж до того, що "не iснує нiякої вiдмiнностi мiж просвiтленою i непросвiтленою людиною" (Жиртуєва 2009: 149).
  Варто зазначити, що це "нормальний свiдомий стан - тiльки чистий" (Мурашкин 2006: 122). Тобто реєструються все ж таки вiдмiнностi, особливостi. Вказується на те, що це чистий стан свiдомостi. Отже до цього вона була не зовсiм чистою, замутненою чи якоюсь iншою. Тобто стан ПРИПИНЕННЯ як компенсаторне осяяння виникає спонтанно, вiн є результатом очищення. Процедура очищення в даному випадку - це природне життя самосвiдомостi як регуляторного механiзму в людинi, коли вiдторгається дрiб"язкове, неважливе. Регулюється недопущення всього незначного в життєдiяльностi людини. Це головний онтологiчний аспект компенсаторного осяяння як регулюючого прояву самосвiдомостi та її регуляторного механiзму. Цей регуляторний механiзм спрацьовує через самоспостереження. Так людина має спостерiгати свою пристрасть нiби збоку, нiби це i не її пристрасть. Людина опановує пристрастi, уподобання, повертається до тiєї справи, яку необхiдно виконати. Що ж необхiдно виконати? в якому напрямку? Сучаснiсть вiдкрила цей напрямок. Так астрофiзика вказує, що Сонце спалить планету Земля, на якiй живе людство. Спалить, а потiм i саме зникне. Тобто напрямок наука вже вказала. Куди треба рухатись для спасiння, вже вiдомо.
  Самоспостереження. Таку технiку ми зустрiчаємо в джнана-йозi, в дзен-буддизмi, в даосизмi. Таку технiку можна зустрiти у всякому мiстицизмi. Це технiка оволодiння собою, щоб не заражатися дрiб"язковим, неважливим, непотрiбним. Тобто "для всiєї попередньої мiстики справедливо визнати, що її етичний сенс надто мiзерний. Вона, щоправда, наводить людину на шлях самозаглиблення" (Швейцер 1992: 27). Однак етичне нiкуди не подiнеться i не зникне. Воно iснує, буває. Усуваючи другорядне i непотрiбне, людина як свiдома iстота певним чином диктує себе в соцiумi, адже живе за певними правилами. Цим людина обирає певнi закони i правила, затверджує певнi цiнностi. Тут можна говорити про онтологiзм аксiологiї, про її iснування - через прояви свiдомостi та самосвiдомостi, через регуляторнi механiзми самосвiдомостi.
  Онтологiчний аспект аналiзованих процесiв зводиться до того, що у людинi йде процес очищення. Цей процес iснує як реальнiсть i вимагає обов'язкової участi самосвiдомостi, iнтроспекцiї. Людина очищується i стає на шлях спасiння заради людського життя взагалi.
  У всьому мiстицизмi, у будь-якiй медитативнiй практицi обов'язково присутнiй "iдеал "зрячого"" (Фёрштайн 2002: 10). "Зрячий", iнакше "свiдок" (Фёрштайн 2002: 10), включає в себе i постiйну практику, коли необхiдно "просто усвiдомлювати те, що є" (Голмен 1993: 123). Тут "свiдок - це наше власне "Я" (Йогани 2011: 105).
  Практика свiдчення проникає глибоко в медицину, психотерапiю при боротьбi зi стресом як "вироблення самосвiдомостi" (Гельб, Зигель 1994: 189). Хоча ця самосвiдомiсть виробляється, присутня в людинi при природному її розвитку. Так "зрiлi iндивiди здатнi поглянути на себе збоку суворо об"єктивно, маючи iнтуїцiю" (Клонингер 2003: 273). Погляд на себе збоку - це i є практика як природний процес прояву самосвiдомостi в її регуляторнiй функцiї.
  Питання не стоїть, "чи можемо ми побачити наш дух збоку, подивитися на свої враження, iдеї, бажання так, немов вони не нашi" (Полан 2002: 329). Очевидно те, що "людина здатна побачити себе збоку" (Аристов 2006: 1121). Тут людина "може вiдокремити себе, вiдсторонитися вiд розумового процесу" (Орлов 1991: 233). Вiдсторонення вiд розумового процесу червоною лiнiєю проходить через всю iсторiю релiгiйно-мiстичної культури. Тут релiгiйно-мiстична культура мiстить в собi "розумiння певних мiстичних станiв, в яких людина перевершує власнi межi" (Эриксон 1996: 213).
  Перевершувати свої власнi межi - це, насамперед, виходити за межi природного кола проявiв. I "вийти за межi цього кола може тiльки свiдоме его, щоб, споглядаючи нiби збоку, вiдтворити його заново" (Адлер 1996: 146). Тобто мова йде про оновлення людської психiки, оновлення через очищення шляхом усвiдомлення. Але усвiдомлювати - це означає так чи iнакше вiдчувати бiль, больове. Вiдчуваючи певний час бiль, можна знайти компенсаторну реакцiю повної вiдсутностi болю. "Коли перебуваємо в непритомному станi, то не страждаємо вiд болю чи душевних мук" (Мак-Фарленд 1988: 479). Усвiдомлення i вiдповiдальна поведiнка дає напругу волi, нiвелює стрес i страждання. А психотехнiка мiстицизму i психотерапiя пропонують постiйно перебувати у свiдомому станi. Не пропонують розслабитися i забути, проте радять вести напружене життя усвiдомленої поведiнки. Це для того, щоб спонтанно викликати компенсаторну реакцiю, через що людина отримує компенсаторне осяяння, тобто стан ПРИПИНЕННЯ. Заради цього осяяння, коли вирiшуються всi внутрiшнi проблеми, iснують релiгiйно-мiстична культура та психопрофiлактика зi своїми психотерапевтичними технiками. У фiлософiї, в її онтологiї, "на рiвнi iндивiдуального духовного буття релiгiя не має якихось iнших (нацiональних чи соцiокультурних) вимiрiв, крiм трансцендентного" (Филипович 2016: 171). Тут трансценденцiя - в глибинах людського духу, де "Бог засвiдчує своє буття" (Колодний 2015: 17). За допомогою подiбного свiдчення, тобто стану людського духу, "релiгiя виражається через своєрiдне внутрiшнє одкровення чи осяяння" (Колодний 2020: 23). Це, насамперед, компенсаторне осяяння, яке, припиняючи, компенсує все непотрiбне i дрiб"язкове в людському життi, яке має назву стан ПРИПИНЕННЯ. Це компенсаторне осяяння передбачає той стан, коли людина має вiдчуття, нiби "щось присутнє" (Мурашкин 2006: 122). Вiдчуття людиною того, нiби "щось присутнє" (Мурашкин 2006: 122) у фiлософiї може розгортатися в цiлi онтологiчнi роздуми про iснування якоїсь об'єктивної присутностi. Однак це "присутнє" (Мурашкин 2006: 122) - в суб'єктивному свiтi людини. Воно належить до суб'єктивної онтологiї, онтологiї свiдомостi й самосвiдомостi, а не до об'єктивної онтологiї, онтологiї об'єктивно iснуючих речей. Але результат все одно об'єктивний, практичний. Кiнцевий результуючий аспект показала сучасна наука астрофiзика. Вона показала, в якому напрямку має дiяти людина задля спасiння. Визнаючи те, що Сонце згасне i планети Земля не буде, наука вказує шлях дiй для людства. Напрямок на спасiння вiд космiчних катастроф. З цього приводу конкретна людина практикою самосвiдомостi вiдсторонює всi непотрiбнi дiї. Потрiбне лише те, що веде до спасiння, спасiння людства в майбутньому вiд космiчних катастроф.
  Людина, яка вiдчуває "присутнiсть", переживає щось бiльше, нiж вона сама як особистiсть. Тому часто в релiгiйно-мiстичнiй культурi це переживання значиться як НАЙВИЩЕ, ВСЕВИШНЄ, ВСЕВИШНIЙ. У документалiстицi вживається слово "БОГ" для вираження того, що не пiддається описанню. Замiсть слова "близькiсть" я мiг би вжити слово "присутнiсть", але в цьому випадку можна було б подумати, що йдеться про якусь особистiсть; насправдi це було щось бiльше, нiж я" (Джемс 1993: 314). Тобто людина переживає те, що є вищим за неї саму. Переживання можуть бути як позитивнi, так i негативнi. У документалiстицi значиться: "менi здалося, що хтось взяв мене за руку; я пiдвiвся i почав шукати, чи немає когось стороннього в моїй кiмнатi. Але вiдчуття справжньої присутностi невидимого прийшло до мене пiзнiше, через одну нiч... Щось увiйшло до моєї кiмнати i зупинилося бiля мого лiжка... Я увесь був вражений особливим "вiдчуттям" невимовно гнiтючого характеру... щось було бiля мене, i в його присутностi я сумнiвався менше, анiж в iснуваннi людей, якi складаються з плотi й кровi" (Джемс 1993: 61). Присутнiсть може супроводжуватися не лише вiдчуттям гнiтючого характеру, але й "почуттям радостi" (Джемс 1993: 61). У будь-якому випадку з"являється "у свiдомостi людини почуття реальностi, вiдчуття об'єктивного буття, сприйняття об'єктивного буття" (Джемс 1993: 60). Вiд цього сприйняття об'єктивностi у фiлософiв вiдкриваються роздуми онтологiчного характеру, якi переносять суб'єктивний свiт вiдчуттiв в об'єктивну реальнiсть матерiального свiту. Однак всi цi "почуття реальностi приносять нам деякi "галюцинацiї". Нерiдко трапляється, що "галюцинацiя" не досягає повного розвитку: людина раптово вiдчуває поруч iз собою чиюсь "присутнiсть", яка займає певне мiсце у просторi, що iснує в особливiй невловимий формi, реальне найiнтенсивнiшої реальностi" (Джемс 1993: 60). Аж до того, що людина переживає це так, нiби все це iснує об'єктивно. У документалiстицi "це щось, здавалося, стояло впритул бiля мене, i було набагато реальнiшим, нiж предмети у звичайному сприйняттi" (Джемс 1993: 61). Так у фiлософiв можуть об"єктивуватися їхнi онтологiчнi роздуми. У релiгiйного адепта може виникати "впевненiсть у присутностi якоїсь могутньої особистостi" (Джемс 1993: 61). У документальних описах значиться, "що в кiмнатi, зовсiм близько вiд мене, є якась iстота" (Джемс 1993: 62). При цьому людина може надiляти свої переживання "почуттям чиєїсь духовної присутностi" (Джемс 1993: 62). При цьому об"єктивується "невизначена свiдомiсть" абсолютної реальностi, що перебуває за межами свiту явищ" (Джемс 1993: 64). Так фiлософи породжують певну трансценденцiю, про яку надалi послiдовно i логiчно розмiрковують. В той же час релiгiйнi люди говорять про те, що пережили "почуття присутностi Бога" (Джемс 1993: 65). Вони стверджують, що "простiр наповнився присутнiстю Бога" (Джемс 1993: 65). У документалiстицi фiксується: "вiдбувся незвичайний внутрiшнiй пiдйом, i я вiдчув присутнiсть Бога" (Джемс 1993: 66). При цьому наголошувалося, що людина "народилася знову" (Джемс 1993: 66). Тобто подiбнi стани дають певний результат. Людина оновлюється. I це потрiбно для об"єктивного життя. Але переживання саме по собi має такий характер, що "в моєму екстазi Бог не мав нi форми, нi кольору, нi запаху, нi смаку, iнакше кажучи, вiдчуття присутностi Його жодним чином не було локалiзовано" (Джемс 1993: 67). Однак документалiстика оперує "тимчасовим зникненням моєї особистостi" (Джемс 1993: 68). Тобто результатом переживання "присутностi" є те, що людина вiдчуває зникнення своєї застарiлої особи i народжується наново. У фiлософiї йдеться про те, що iснує "сила уяви, яку можна назвати онтологiчною" (Джемс 1993: 69). Тобто на ґрунтi подiбних психiчних переживань виростає фiлософська онтологiя. Проте перед онтологiчними роздумами про буття у фiлософа були стани психiки, коли вiн вiдчував, що в голову ввiйшла якась сила, i з голови нiби щось виходить. Та коли щось робиш, подiбна "присутнiсть" стає менш помiтною. Тому в даосизмi робиться акцент на не-дiяннi, адже стан "присутностi" дає сильнiшi вiдчуття, коли людина зупиняється. В голову входить якась сила, i мислення завмирає. На подiбнi описи багата релiгiйно-мiстична культура. Там ми знаходимо твердження, що якась сила нiби входить в голову людини i вона стає iншою. При цьому людина має можливiсть рухатися, але на це у неї не виникає бажання. В цьому станi людина - самодостатня. Недолiки компенсувалися, i вона вiдчуває певну "присутнiсть". "Присутнiсть" супроводжується тим, що у людини виникає в головi сила, мiць. Всi недолiки компенсуються, i людина вiдчуває досконалiсть. Вона зупиняється i нiчого не робить спецiально. Та якщо нею щось зроблено спецiально, то стає просто смiшно. Вiдштовхуючись вiд подiбних станiв, фiлософ у своїх онтологiчних роздумах робить акцент на вiдчуттi якоїсь "присутностi". Ця присутнiсть є фактично очищенням. Людина очистилася вiд непотрiбних дiй. Вона стала на шлях спасiння себе i людей якi бiля неї. Можна навiть сказати, що стала на шлях спасiння людства.
  Людина, яка вiдчуває "присутнiсть", переживає щось бiльше, нiж має вона сама як особистiсть. Тому часто у релiгiйно-мiстичнiй культурi це переживання значиться як ВИЩЕ, ВСЕВИШНIЙ. В документалiстицi "вживається слово Бог для вираження того, що не пiддається описанню. Замiсть слова близькiсть я мiг би вжити слово присутнiсть, але в цьому випадку можна було б подумати, що мова йде про якусь особистiсть. Насправдi це було щось бiльше, нiж Я" (Джемс 1993: 314). Тобто людина переживає те, що вище за неї саму. Людина переймається проблемами людства. Вона не лише переймається, а стає на шлях в якому бачить спасiння - для людства i для себе як частини цього людства.
  В онтологiї - "буття означає присутнiсть" (Гайдеґґер 1991: 144). Тобто "буття" просто замiнюється такими словами, як "присутнiсть", "сяйво", "свiтiння", "просвiт", "роз'яснювальне", "дає", "що дозволяє", "звiльнення" та "не-приховування" (Хант 2004: 353). Причому "присутнiсть - це буття сьогодення, але також i буття минулого, буття майбутнього" (Делёз 2002: 130). Тобто встановлюється зв'язок iз часом. Проходить розташування "конкретного iснування у виглядi "присутностi" (Dasein) в тимчасовостi" (Вашестов 2000: 425). Проте час як форма об"єктивної реальностi при розглядi "присутностi" не отримує в онтологiї ствердного розвитку. Бiльше наростає той факт, що "присутнiсть - це предмет суб'єктивної онтологiї, онтологiї свiдомостi та самосвiдомостi. Тут вiдбувається розгляд "модульованої пари вiдсутностi й присутностi" (Лакан 1995: 46), а також розгляд варiанту, коли "назавжди позбавлена повноти самоприсутностi людина" (Ман 1999: 34) опиняється в центрi уваги онтологiї "присутностi". Фактично розглядається людина та її особливий стан з характеристикою "присутностi". Цей стан є компенсаторним осяянням, при якому компенсуються недолiки, i тодi людина сприймає себе як досконалу. Досконалiсть супроводжується вiдхиленням усiх дрiб"язкових шляхiв. Вимальовується шлях спасiння - для себе i для людства.
  Перейшовши до структур суб'єктивної онтологiї, "присутнiсть" доповнюється певними важливими характеристиками. Вiдображаючи переживання людиною досконалостi, "присутнiсть" може абсолютизуватися. В такому випадку "присутнiстю, яка, правду кажучи, не є нi присутнiстю речi, нi присутнiстю будь-кого i яка, можливо, виражена, принаймнi, побiчно, фразою абсолютна присутнiсть. Отже у нас не буде пiдстав стверджувати навiть те, що Всесвiт присутнiй у моєму Я" (Марсель 2005: 557-558). Абсолютизацiя "присутностi" розквiтає у релiгiйно-мiстичнiй культурi. Тут до неї додаються новi характеристики, що визначають процес компенсаторного осяяння стану ПРИПИНЕННЯ. Особливе мiсце посiдає така характеристика, як чистота. За своєю сутнiстю компенсаторне осяяння стану ПРИПИНЕННЯ є результуючим моментом процесу очищення психiки вiд усього незначного. Це фактично очисна процедура спонтанного характеру. Кiнцевий результат цiєї процедури - чистота. Серед релiгiй особливо значне мiсце чистотi вiдводить буддизм. Кiнцевий результат буддизму - це нiрвана, особливий стан психiки, стан чистий вiд дрiб"язковостi, що спiвпадає з компенсаторним осяянням стану ПРИПИНЕННЯ. Тому тут i "присутнiсть" чиста. Так "Майстер Д. - це той, хто будь-якої митi стану свiдомостi може "перейти" в ригпу, в чисту присутнiсть" (Андросов 2011: 213). До характеристики абсолютної присутностi додано чисту присутнiсть. В авраамiчних релiгiях йдеться про Бога як Всемогутню присутнiсть. Тут вiруючий "простягався ниць у полум"яному поклонiннi Всемогутнiй Присутностi" (Скотт 2005: 237).
  Щодо "присутностi" - якi б характеристики не давалися, вони даються певному стану свiдомостi. Але йдеться завжди про особливий стан свiдомостi, не повсякденний. А це - внутрiшнiй свiт людини. Свiт не об"єктивний, не об"єктивно-дiйсний. У традицiях культури це може бути iнтуїтивне прозрiння, осяяння, перетворення, просвiтлення, iнсайт, екстаз. Тут зовнiшнiй матерiальний свiт "присутнiй" з цим поза-себе екстазом" (Гайдеґґер 1997: 365). Тобто "присутнiсть" здiйснюється i проявляється при якомусь особливому станi свiдомостi. У нас йдеться про компенсаторне осяяння стану ПРИПИНЕННЯ. А тут кiнцевий результат - це очищення i зцiлення психiчної сфери людини. Тут "зцiлення означає не тiльки вiдчуття присутностi в цьому свiтi, а й набуття цiлiсностi, гармонiї та рiвноваги" (Кэмпбелл 2009: 75). Хоча вiдчуття присутностi - це i є сутнiсть самої присутностi, якщо залишити десь збоку присутнiсть об"єктивного матерiального свiту, присутнiсть об"єктивної реальностi. В такому випадку ми маємо справу з суб'єктивною реальнiстю. А варiантом "присутностi" в суб"єктивнiй реальностi є наявнiсть цiєї самої "присутностi" як характеристики компенсаторного осяяння стану ПРИПИНЕННЯ. В такому разi можна стверджувати, що iснує "iдеальний стан присутностi" (Гумбрехт 2006: 137). Iдеальний стан присутностi - це позбавлення вiд дрiб"язкових спонукань, стан очищення.
  Компенсаторне осяяння стану ПРИПИНЕННЯ супроводжується зазвичай внутрiшнiм спогляданням людини, коли вона реєструє всi свої зайвi рухи - дрiб"язковi, непотрiбнi. Вiд своїх власних дрiб"язкових i непотрiбних рухiв людинi стає смiшно. Людина бачить у собi всякий зайвий рух, i їй вiд цього бачення тiльки смiшно. Саме це бачення є практикою без спецiально органiзованої вправи на кшталт медитацiї. Бачення своїх рухiв вже є практикою.
  Бачити в собi непотрiбний рух, вчинок, думку, почуття - це природний регуляторний процес самосвiдомостi, процес компенсаторного осяяння стану ПРИПИНЕННЯ.
  Однак, якщо людина не стежить за тим, що вона робить, то починають приходити думки, образи, i iнтенсивнiсть прояву компенсаторного осяяння знижується. Людина уникає реального, вiдходить вiд того, що є, що вона робить. Вiдходить. Проте за якийсь час може прокинутися, зафiксувати свiй вiдхiд. I це - природний прояв психiчного життя людини.
  Онтологiчний аспект розкривається у тому становищi, що компенсаторне осяяння не передбачає будь-якого руху, роблення. "Припиняється це роблення як непотрiбне" (Мурашкин 2020: 474). А коли людина рухається, то компенсаторне осяяння трохи "змазується" за суєтою, суєтнiстю. Коли людина в нерухомостi, то воно розквiтає.
  Онтологiя говорить про нерухомiсть як сутнiсне iснування компенсаторного осяяння стану ПРИПИНЕННЯ. Тобто є компенсаторне осяяння в своєму максимальному проявi, коли воно iснує через нерухомiсть i вiдсутнiсть суєтностi.
  Нерухомiсть. Причини тiлесної нерухомостi можуть бути рiзними. Це може бути i патологiя. Наприклад, кататонiя, каталепсiя. I такi порiвняння iснують. Вiдомо, що Мандукья Упанiшада описує чотири стани свiдомостi: стан неспання, стан сну зi сновидiннями, стан глибокого сну без сновидiнь i "четвертий [стан] - невимовний, розчинення виявленого свiту, що приносить щастя" (Упанишады 2003: 638). Про цей, четвертий стан, говориться, що вiн - "каталептична свiдомiсть" (Элиаде 2009: 75). Але цей стан має цiннiсть. Вiн вважається ВИЩИМ. Дане дослiдження стверджує, що це - компенсаторне осяяння стану ПРИПИНЕННЯ. Вказується, що це - "транс (турiя)" (Элиаде 2009: 75). Однак лише певний вид трансу. Трансовi стани бувають рiзного роду. Серед них є й патологiчнi. Є такi транси, якi супроводжуються нерухомiстю тiла. Але норма в цьому вiдношеннi починається ще з тваринного свiту. Так при станi iнсайту шимпанзе на окличку Султан "раптово завмер на якусь мить" (Гудолл 1992: 31). У людини це може продовжуватись не мить, а добу i бiльше. Так Сократ "стояв при Потiдi цiлих двадцять чотири години, не рухаючись з мiсця" (Вейнингер 1992: 363).
  Надсвiдома сфера людини дуже рiзноманiтна. Тут i натхнення, й iнтуїтивне прозрiння, й iнсайт, i перетворення, i просвiтлення, i осяяння. Тут рiзноманiтнiсть трансових станiв та екстазiв. У цьому розмаїттi ми шукаємо мiсце для компенсаторного осяяння стану ПРИПИНЕННЯ, шукаємо його неповторнi особливостi, щоб затвердити онтологiчний, епiстемологiчний та аксiологiчний статус i помiстити як певне явище в теоретичну фiлософiю: в онтологiю, фiлософiю iснування; в епiстемологiю, фiлософiю пiзнання; в аксiологiю, фiлософiю цiнностей. А стан нерухомостi може супроводжувати i транс, i екстаз, й iнсайт, i ще багато iнших надсвiдомих станiв людини. Тому нерухомiсть не є основним показником компенсаторного осяяння стану ПРИПИНЕННЯ. При трансах можуть бути "тiлеснi рухи або повна нерухомiсть" (Доддс 2000: 435). Екстатичнi стани також можуть бути рiзними. При цьому "зникає зовнiшнiй свiт, i людина знаходиться поза часом i простором. У руховiй сферi при цьому спостерiгається або нерухомiсть (людина довго залишається у прийнятiй позi), або навпаки - вiдчуває тiлесну легкiсть, виявляє радiсть, що доходить до несамовитостi й виражається в бурхливих рухах" (Ильин 2001: 14). Однак при компенсаторному осяяннi тiлесна нерухомiсть пов"язана iз сутнiстю самого явища в психiчному життi людини, а не з її генетичною схильнiстю через темперамент або через особливостi характеру. Компенсаторне осяяння стану ПРИПИНЕННЯ - це не роблення, а ситуацiя, коли "припиняється це роблення як непотрiбне" (Мурашкин 2020: 474). Подiбне найлегше супроводжується нерухомiстю. При цьому компенсаторне осяяння стану ПРИПИНЕННЯ пов"язане, перш за все, з процесом оволодiння собою, з процесом контролю. А "контроль - це обмеження в русi" (Уотс 2004: 64). Але й "при мiстичному екстазi настає такий стан, при якому вся свiдомiсть звернена всередину, лишається нерухомою" (Годфруа 1992: 158). При подiбних станах люди "абсолютно спокiйнi й нерухомi" (Гроф 1994: 189). Тодi людина, як "нерухома безмовнiсть, губиться у внутрiшньому спогляданнi" (Иванов 1994: 29), де "споглядається предмет чи думка, на яку посилено звертається увага, починає охоплювати повнiстю всю свiдомiсть i витiсняє з неї все iнше. Досягається стiйкiсть однiєї картини, стан трансу, що завершується iнодi каталепсiєю" (Такубоку 1989: 236).
  Компенсаторне осяяння стану ПРИПИНЕННЯ - це "чисте споглядання без пiзнання" (Делёз, Гваттари 1998: 273). Однак "споглядання не є досконала пасивнiсть духу" (Бердяев 1991: 219). Значимiсть людини - "не тiльки в дiяннi, а й у спогляданнi" (Рубинштейн 1973: 343). Це розумiлося ще у давнину. Тому бог має "квазiпасивнiсть" (Дюмезиль 1986: 155). А "обличчя бога залишається спокiйним, безтурботним i нерухомим" (Кэмпбелл 2002: 457). Коли виносять бога iз суб"єктивного свiту людини назовнi, бог стає "нерухомим першодвигуном" (Фромм 1992: 86). Вiн постає як "бездiяльний небесний бог" (Элиаде, Кулиано 2011: 249). Однак, коли переносять бога назовнi, то вiн не перестає бути внутрiшнiм станом людини, не перестає бути компенсаторним осяянням стану ПРИПИНЕННЯ. Це чiтко проглядається, коли йдеться про те, що "в такому станi душа нехтує навiть мисленням, яке так високо цiнує у будь-який iнший час, оскiльки мислення є рух, а вона не хоче тепер бути в русi" (Плотин 1995: 310). Компенсаторне осяяння стану ПРИПИНЕННЯ - це вiдсутнiсть бажань, це "нерухоме самодостатнє перебування в однiй точцi" (Лосев 1993: 743). У китайському мiстицизмi це "бездiяльна дiя" (Роузен 1997: 218). Ця дiя позбавлена суєтностi, метушнi. Через суєтнiсть i суєту - свiдомiсть не чиста. А вищий стан або компенсаторне осяяння стану ПРИПИНЕННЯ - це "нормальний свiдомий стан, тiльки чистий" (Мурашкин 2006: 122). Онтологiчна визначенiсть даного стану - це чистота. Така онтологiчнiсть доповнюється i епiстемологiчним аспектом, а завершується аксiологiчним аспектом, тобто цiннiстю. Чистота - це цiннiсть i результат. Чистота - це спосiб iснування компенсаторного осяяння стану ПРИПИНЕННЯ.
  
  Роздiл 2. ОНТОЛОГIЧНИЙ АСПЕКТ
  Онтологiя. Онтологiя - фiлософське вчення про буття як таке. Поняття "онтологiя" було введене Р. Гокленiусом у ХVII столiттi.
  Антична фiлософiя. В античнiй фiлософiї буття розглядає онтологiя елеатiв, елейська школа. Так Парменiд розрiзняв буття чуттєве i буття iстинне. Та коли мова заходить про буття як таке, то тут думки якоюсь мiрою вiдображають глибиннi стани самого фiлософа. Серед цих глибинних станiв можна знайти i властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ.
  Арiстотель. Арiстотель шукав сутнiсть у матерiальному буттi. Це об'єктивне буття. А стан ПРИПИНЕННЯ - суб'єктивне буття.
  Середньовiчна фiлософiя. У середньовiчнiй фiлософiї абсолютне буття ототожнюють iз Богом. Властивостi-характеристики цього абсолютного буття нагадують властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ.
  Фiлософiя Нового часу. Фiлософiя Нового часу орiєнтується на науку, i тому вчення про буття вона вiдсторонює вiд теологiї. Втiм теологiя передає i об'єктивнi властивостi-характеристики такого суб'єктивного стану людини як стан ПРИПИНЕННЯ. Об'єктивнi властивостi-характеристики можуть бути предметом наукового дослiдження.
  Спiноза. Спiноза у своїй онтологiї ототожнює Бога i Природу. При такому ототожненнi Бог стає особливим, вищим станом людської душi. Цей стан за своїми властивостями-характеристиками подiбний до стану ПРИПИНЕННЯ.
  Класична нiмецька фiлософiя.
  Кант. Кант не ставить онтологiю поза принципами розуму. В такому разi ця онтологiя може мати властивостi-характеристики такого стану, як стан ПРИПИНЕННЯ, як особливий стан свiдомостi.
  Фiхте, Шеллiнг, Гегель стверджують, що буття є результатом розвитку мислення. Тут мислення виявляє свою тотожнiсть iз буттям. Якщо мислення виявляє цю тотожнiсть, то таке буття вже може мати властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ.
  Сучасна фiлософiя. Позитивiзм. Позитивiзм вiдкидає онтологiю як ненаукове знання. Та якщо онтологiю розумiти як вчення про буття, як таке, а буття пов'язувати обов'язково iз суб'єктивним буттям людини, то така онтологiя торкається людських станiв, серед яких є стан ПРИПИНЕННЯ. Стан ПРИПИНЕННЯ має об'єктивнi властивостi-характеристики. Їхню об'єктивнiсть можуть пiдтвердити науковi дослiдження.
  Екзистенцiалiзм. Гайдеґґер показує, що буття варто осмислювати через унiкальнiсть ситуацiї людської присутностi. Сартр i Ясперс розумiють буття як неподiльну єднiсть суб"єкта й об"єкта. Ця єднiсть лежить в основi свободи i вiдповiдальностi людини. Така єднiсть (вона обов'язково враховує свободи, якi дає стан ПРИПИНЕННЯ) - це свобода вiд iлюзiй i забобонiв застарiлої людської свiдомостi в нових умовах, умовах що потребують оновлення.
  Марксизм. Онтологiя марксизму розглядає форми руху матерiї, розкриває розумiння суспiльного буття. Марксизм говорить про онтологiю дiяльностi як про спосiб буття людини. Однак людина має в своєму життi не тiльки дiяльнiсть, а й споглядальнiсть, яка вiдсторонює i нищить в людинi застарiлу, непотрiбну дiяльнiсть в нових умовах. Така споглядальнiсть притаманна стану ПРИПИНЕННЯ. Споглядання припиняє дрiб"язкову i неважливу дiяльнiсть, яка фактично непотрiбна.
  Посткласична фiлософiя. У посткласичнiй фiлософiї в онтологiчне, тобто буттєве, входить i суб"єктивне, входить людська iндивiдуальнiсть. В таке онтологiчне входить i буттєве стану ПРИПИНЕННЯ.
  Буття. Буття - це iснування, яке виражається зв"язкою "є".
  Коли буття розумiється як iснування, як те, що є, то це буття стосується будь-чого, будь-яких речей. Таке буття - беззмiстовне, абстрактне. Воно виявляє байдужiсть до того, до чого застосовується. Це "чисте буття". Властивостi-характеристики такого "чистого буття" нагадують стан ПРИПИНЕННЯ, що яскраво передають фiлософськi роздуми, якi торкаються чистоти. Але стан ПРИПИНЕННЯ - це не абстракцiя, а конкретика, конкретний стан психiчного життя людини.
  Коли є визначене буття - "ось це", ця скеля, цей камiнь, то це називається "наявним буттям". Наявне буття показове, коли кажуть про конкретнi предмети, про конкретнi речi. Але наявне буття має вiдношення i до суб'єктивного свiту людини, коли кажуть про певний психiчний стан. Стан ПРИПИНЕННЯ - це певний конкретний стан людини. Про цей стан можна казати, як про наявне буття.
  Буття розумiють як безпосередню дiйснiсть, яку ще не роздiлено на явище i сутнiсть. З цiєї безпосередньої дiйсностi починається пiзнання. Тут сутнiсть спочатку прихована. Вона на цiй стадiї не дається для пiзнання.
  За Гегелем, буття i сутнiсть розрiзняються. Таке положення правомiрне, якщо буття розумiти як стан ПРИПИНЕННЯ, адже цей стан не продукує сутностi. Вiн очищує людину вiд застарiлих i непотрiбних сутностей, тих сутностей, якi вiджили своє.
  Структура буття. Структура буття подається такими категорiями: якiсть-кiлькiсть-мiра.
  Буття розумiється як протилежнiсть свiдомостi, тобто буття - як матерiя. Тут ми бачимо опозицiйну пару: буття i свiдомiсть. Буття як матерiя - незалежне вiд свiдомостi. Людина охоплює буття своєю дiяльнiстю. Проте є буття не тiльки об'єктивне, тобто матерiальне, а й суб'єктивне, не матерiальне, буття душi, духу. До цього буття належить i стан ПРИПИНЕННЯ.
  Небуття. Небуття - заперечення буття. Небуття - це не-iснування. За Гегелем - це нiщо. Нiщо беззмiстовне, як i чисте буття, коли вiд певної речi вiдокремлюються всi властивостi, а залишається важливим те, що ця рiч - лише є. Нiщо i чисте буття тотожнi. Водночас вони й протилежнi, адже фiксують вiдмiннiсть мiж iснуючими чи неiснуючими речами.
  Та чи iнша рiч виникає зi зникнення попереднiх утворень. Наприклад, брунька зникає, коли розпускається квiтка. В свою чергу квiтка зникає з появою плоду.
  Кожне наступне утворення є запереченням, небуттям попереднього утворення. Буття i небуття - це моменти становлення.
  Буття - це фiлософська категорiя, що означає все, що реально iснує. Реальнiсть, яка iснує об"єктивно, поза i незалежно вiд свiдомостi людини - це об"єктивне буття. Реальнiсть як прояв свiдомостi людини, прояв людського духу - це суб"єктивне буття. Стан ПРИПИНЕННЯ є суб'єктивне буття.
  Форми буття: 1. буття речей i процесiв; 2. буття духовного, iдеального; 3. буття людини; 4. буття соцiальне. Стан ПРИПИНЕННЯ - це буття людини, буття певного її стану.
  Субстанцiя. Субстанцiя - це загальна первинна основа всiх речей. Субстанцiя є сутнiстю всiх речей. Субстанцiя нестворювана i незнищенна. Субстанцiя є причиною самої себе й основою всiх змiн. Матерiя субстанцiональна, а свiдомiсть - не субстанцiональна. Стан ПРИПИНЕННЯ - не субстанцiональний.
  Матерiя. Матерiя - це фiлософська категорiя для означення об"єктивної реальностi, яка дана людинi у вiдчуттях, котру людина намагається пiзнати, але при цьому матерiя iснує незалежно вiд самої людини.
  Iснувати - отже бути об"єктивною реальнiстю. Стан ПРИПИНЕННЯ теж iснує. Однак це суб'єктивна реальнiсть. Ця суб'єктивна реальнiсть є властивiстю об'єктивної реальностi, властивiстю матерiї, певної матерiї, високоорганiзованої матерiї.
  Матерiя розумiється як сутнiсть, як субстанцiя, яка лежить в основi єдностi всього. Структурнiсть є властивiстю матерiї. Структурнiсть матерiї характеризує її стан з точки зору перервностi й неперервностi.
  Види матерiї: речовина i поле. Речовина - все те, що має в основному механiчну масу спокою. Поле - це вид матерiї, який не має маси спокою.
  Рух є спосiб iснування матерiї. Простiр i час є форми iснування матерiї, тобто буття матерiальних систем.
  Простiр i час iснують об"єктивно i незалежно вiд свiдомостi. Простiр i час не iснують незалежно вiд матерiї.
  Простiр - це форма буття матерiї. Простiр характеризується протяжнiстю, структурнiстю. Простiр характеризується спiвiснуванням i взаємодiєю елементiв в тих чи iнших матерiальних системах.
  Час - це форма буття матерiї. Час виявляє тривалiсть iснування матерiї, матерiальних об"єктiв. Час виявляє послiдовнiсть змiни станiв у розвитку тих чи iнших матерiальних систем.
  Динамiчна концепцiя часу. Динамiчна концепцiя часу свiдчить, що є минуле, теперiшнє i майбутнє. Iснують подiї лише теперiшнього часу. Минулого буття немає. Воно пiшло в небуття, залишивши лише слiд в теперiшньому. Майбутнiх подiй не iснує. Є лише їхнi передумови.
  Статична концепцiя часу. Статична концепцiя часу доводить, що минуле, теперiшнє i майбутнє реально iснують одночасно. Не iснує подiлу на минуле, теперiшнє i майбутнє.
  Властивостi простору i часу. До загальних властивостей простору i часу належать: об"єктивнiсть i незалежнiсть вiд свiдомостi людини; їх абсолютнiсть як атрибутiв матерiї; нерозривний зв"язок простору i часу мiж собою, а також з рухом матерiї.
  Простiр - це протяжнiсть, тобто рядоположення i спiвiснування, зв"язнiсть, неперервнiсть.
  Час - це тривалiсть, одномiрнiсть, асиметричнiсть, незворотнiсть.
  Слiд зазначити, що онтологiчнi погляди бувають рiзнi, своєрiднi. Прикладом може бути такий: "маючи в собi самiй внутрiшню основу Буття, пiзнання як Закон Буття, як Абсолют, людина стає самим богом" (Жадько 2019: 192). Стати богом - це означає отримати стан ПРИПИНЕННЯ. А це певний стан свiдомостi, стан, який вивчає суб'єктивна онтологiя свiдомостi. З цього приводу торкнемося фiлософiї свiдомостi, знайдемо в нiй мiсце для стану ПРИПИНЕННЯ.
  Свiдомiсть. Свiдомiсть - це властивiсть високоорганiзованої матерiї, вища форма вiдображення, iдеальний образ матерiального свiту. Свiдомiсть є продуктом суспiльно-iсторичного розвитку. Свiдомiсть є регулятором цiлеспрямованої дiяльностi людини з втiлення свого iдеалу безпечного майбутнього стану для себе i для iнших.
  Свiдомiсть - це прояв людського духу, який пов"язаний iз пiзнанням. Тут пiзнання робить реальнiсть вiдомою. При цьому реальнiсть приймає предметно-мовну форму знання. Свiдомiсть опредметнюється опосередковано у знаннi. А от "несвiдомий" прояв духу опредметнюється безпосередньо у знаннi. Стан ПРИПИНЕННЯ - це i свiдоме, i несвiдоме. Тут присутнi властивостi-характеристики свiдомого, несвiдомого i надсвiдомого.
  Свiдомiсть - це феномен дiяльностi, а не субстанцiйностi, феномен не субстанцiйний. Тобто свiдомiсть здiйснюється у своїх iнтенцiях. Бiльше того, свiдомiсть має трансцендентальну спрямованiсть на зовнiшнiй свiт, у всiх своїх iнтенцiях на цей зовнiшнiй свiт. Але стан ПРИПИНЕННЯ - це свiдомiсть поза iнтенцiями, свiдомiсть самодостатня. Трансценденцiя торкається насамперед стану ПРИПИНЕННЯ.
  Опредметнено-мовнi значення є результатом проведення свiдомiстю своїх iнтенцiй на зовнiшнiй свiт. Тут опредметнено-мовнi значення набувають онтологiчного статусу об"єкта, об"єкта матерiального або iдеального. Наприклад, скульптура. Але стан ПРИПИНЕННЯ - це не мовне, а невимовне.
  Свiдомiсть спрямовує себе на реальний свiт в пiзнавальному напрямку, тобто пiзнавально. Свiдомiсть трансформує цей реальний свiт в свiт iдеальний. Стан ПРИПИНЕННЯ нiвелює все, що в цьому iдеальному свiтi застарiло i не спрацьовує.
  Свiдомiсть зводить натуралiстичнiсть реального свiту, трансформуючи її в iдеальний свiт. Свiдомiсть також зводить психологiчнi прояви "несвiдомого", трансформуючи їх в iдеальний свiт. Стан ПРИПИНЕННЯ припиняє подiбнi трансформацiї, якщо йде використання дрiб"язкового, непотрiбного, застарiлого.
  Свiдомiсть - це прояв людської суспiльної життєдiяльностi. Тому свiдомiсть має суспiльний характер. Суспiльний характер свiдомостi проявляється у таких формах, як фiлософiя, релiгiя, наука, мистецтво, мораль.
  Свiдомiсть опосередкована, теоретична. Тобто свiдомiсть - це i мислення. Мислення, не спрямоване безпосередньо на себе. Отже мислення - це опосередкована теоретична свiдомiсть, яка спрямована не на саму себе, а на предметний зовнiшнiй свiт. Розум - це також теоретична свiдомiсть, яка тотожна тим чи iншим закономiрностям, притаманним об"єктивному свiту. Проте в людинi знаходиться мiсце i спогляданню. Людина споглядає саму себе, i в такiй самосвiдомостi може зупинятися непотрiбна дiяльнiсть. I тут може мати прояв стан ПРИПИНЕННЯ. Стан ПРИПИНЕННЯ тут розумiється як припинення непотрiбної дiяльностi.
  Розум i здоровий глузд. Розум треба розумiти як певне логiчне мiркування, а здоровий глузд - як певне життєво-практичне мiркування. I мислення, i розум, i здоровий глузд - все це прояви свiдомостi. Але стан ПРИПИНЕННЯ - це також ознака свiдомостi, яка припиняє дрiб'язковi прояви мислення, розуму, здорового глузду.
  Самосвiдомiсть. Самосвiдомiсть - це свiдомiсть, у якої пiзнавальна активнiсть спрямована на саму себе. Наслiдком самосвiдомостi є те, що людина виокремлюється зi свiтового загалу. Також наслiдком самосвiдомостi є те, що людина може поглянути на себе "ззовнi". Такий погляд може приводити до стимулювання i прояву стану ПРИПИНЕННЯ.
  Завдяки самосвiдомостi внутрiшнiй свiт людини актуалiзує екзистенцiю, характеристиками якої є трансцендентально-унiкальнi стани iндивiда. Стан ПРИПИНЕННЯ i є за своїми властивостями-характеристиками трансцендентально-унiкальним станом iндивiда. Цей стан iндивiда є станом регуляторного характеру. Вiн регулює дiяльнiсть людини i вiдсторонює неважливу дiяльнiсть.
  Позасвiдоме. Позасвiдомiсть - реальнiсть психiчного життя людини, що протистоїть свiдомостi. Ця реальнiсть iснує за межами свiдомостi. Позасвiдомiсть спонтанно проявляється у свiдомостi. Однак позасвiдоме може взагалi не проявлятися. За Кантом, позасвiдоме пов"язане з iнтуїцiєю. Позасвiдоме як iнтуїтивне також пов"язане зi станом ПРИПИНЕННЯ, перш за все, своєю спонтаннiстю.
  Свiдомiсть формується пiд впливом соцiального середовища, а позасвiдомiсть дається людинi вiд народження. Стан ПРИПИНЕННЯ теж дається вiд народження. Однак цей стан може не мати прояву взагалi, якщо людина не веде певний спосiб життя, не застосовує повною мiрою регуляторнi механiзми самосвiдомостi.
  Iмпульси позасвiдомостi постiйно "атакують" свiдомiсть, але розумiння реалiй суспiльного життя не дають людинi можливостi втiлити цi iмпульси в життя.
  За Фрейдом, виникає процес витiснення. Iмпульси позасвiдомого повертаються назад до свого джерела. Проте цi iмпульси можуть сублiмувати. Сублiмацiя - це коли iмпульси позасвiдомого виражаються символами у формах культури, в її артефактах.
  Пiдсвiдоме i надсвiдоме. У позасвiдомому розрiзняють пiдсвiдоме i надсвiдоме. Пiдсвiдоме - це сновидiння, психiчнi травми, комплекси. Надсвiдоме - це iнтуїцiя зрiлої особистостi, її творчий процес. Тут людина у своїй творчостi розкриває власнi глибиннi можливостi в iнтуїцiї. I тут має прояв стан ПРИПИНЕННЯ як механiзм нiвелювання всього застарiлого, що заважає проявлятися творчим процесам, iнтуїцiї.
  Позасвiдоме - морально амбiвалентне, коли вчинок людини проходить поза її свiдомiстю. Несвiдоме - iнфантильна свiдомiсть, стан непроявленого в людинi, коли вона, оцiнюючи себе з морального, цiннiсного боку, здiйснює несвiдомий вчинок. Стан ПРИПИНЕННЯ, як i позасвiдоме, взагалi морально амбiвалентний. Але тут процес припинення всього дрiб"язкового в людинi так чи iнакше стикається з вибором того, що є дрiб"язковим. Оцiнка дрiб"язковостi може виходити на рiвень моральних принципiв.
  Самосвiдомiсть особистостi. Самосвiдомiсть особистостi - це усвiдомлення людиною своєї специфiчностi, своєї особистiсної специфiки. Через прояв стану ПРИПИНЕННЯ людина теж усвiдомлює власнi неповторнi риси.
  Самосвiдомiсть виражає сутнiсть внутрiшньо-глибинного свiту особистостi. Тут "дух постає як витвiр, тобто результат творчої дiї, i як самодостатня сутнiсть (субстанцiя)" (Халапсис 2017: 265).
  Особистiсть у своїй самосвiдомостi сприймає себе як суспiльно значущу цiлiснiсть. При цьому людина бачить в собi свою неповторну iндивiдуальнiсть. Вона сприймає свої прояви як прояви творця самих суспiльних вiдносин. Адже самосвiдомiсть особистостi взагалi має вияв лише в процесi суспiльних взаємовiдносин.
  Самосвiдомiсть особистостi формується вiдповiдно до iндивiдуально-суспiльних iдеалiв. При цьому формується самопiзнання людини, включаючи в себе як самооцiнку, так i її саморегулювання. Йде також формування емоцiйно-цiннiсного ставлення людини до самої себе. Це вiдiграє важливу роль у саморегулюваннi i проявi стану ПРИПИНЕННЯ, адже стан ПРИПИНЕННЯ актуалiзується i спрацьовує при припиненнi дрiб"язкового в поведiнцi людини. Наскiльки та чи iнша поведiнка дрiб"язкова, оцiнюється самою людиною, оцiнюється раптово, спонтанно, несвiдомо.
  Буття. Буття властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ яскраво вiдображено в документальних свiдченнях, коли "всi думки вмерли i всi вiдчуття припинилися" (Кришнамурти, 1999, с. 56), коли у людини "переживання себе припинилося" (Махарши, 1999, с. 118). Тобто iснує така властивiсть-характеристика, як зникнення в людинi її "я", коли "ви дивились на нього i зникли, щоб вже нiколи не бути колишнiм" (Кришнамурти 1999: 293). Тi ж самi теми розглядаються категорiєю "буття", коли мова йде про "виконання суттєвих потреб, очiкувань та бажань" (Хеффе 2009: 186). Документалiстика свiдчить про iснування стану ПРИПИНЕННЯ, при якому "припиняється це роблення як непотрiбне" (Мурашкин 2020: 474). Тодi на поверхню виходить потрiбне, те, що задовольняє мету. I тут мета може торкатися самих об'єктивних речей. Наведемо такий приклад. Мета людини i людства взагалi - це спасiння вiд майбутнiх космiчних негараздiв, катастрофiчних ситуацiй. Тут iнша дiяльнiсть людини є вже дрiб"язковою, не такою важливою. Стан ПРИПИНЕННЯ вiдсторонює все дрiб"язкове i неважливе.
  Через документалiстику можна яскраво демонструвати властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ i розкриття особливостей категорiї "буття", де дух виступає як "самодостатня сутнiсть (субстанцiя)" (Халапсис 2017: 265).
  Буття - це те, що є, що безпосередньо iснує. Однак все змiнюється. Наука фiксує опосередковано буттєвi явища i процеси. Наука оперує опосередкованим знанням. Опосередковане знання вiдображає стосунки, оперує ними, але не оперує самим буттям. Опосередковане знання не охоплює безпосередньо саме буття. Iснує i безпосереднє знання. Його пов'язують з буттям. Безпосереднє знання зв'язують з таким способом його виникнення як iнтуїцiя. Тобто в кiнцевому рахунку буття - це такий прояв людини, як iнтуїцiя, знання, отримане iнтуїтивно, отримане iррацiональною iнтуїтивнiстю, знання художнє. Але є iнтуїцiя iнтелектуальна, яка продукує опосередковане знання. Такою iнтуїцiєю оперує рацiоналiзм, оперує своїми функцiональними принципами розуму, науковим розсудом. Буття ж виходить у сферу iррацiонального. Буття ототожнюють з "мiнливим i плинним становленням" (Гайденко 2009: 125). Така достатня багатозначнiсть розумiння буття наближає його до iррацiональної сфери самої людини. Стан ПРИПИНЕННЯ - це та сама iррацiональнiсть. Однак у нiй можна бачити i мiнливiсть плинного становлення, а можна бачити й iнше. Тобто буття розумiється по-рiзному. Це i потiк змiн у творчому поривi, як в iнтуїтивiзмi. Це i душа iсторичного часу. А також i неподiлена безперервнiсть цiєї душi. Все зводиться до людської душi, до певного її стану. I тут вже можна казати про буття як стан ПРИПИНЕННЯ. Буття розумiється як присутнiсть. У станi ПРИПИНЕННЯ людина так само вiдчуває якусь присутнiсть.
  Буттю приписують поняття "очевидностi". Але Людина, переживаючи стан ПРИПИНЕННЯ, переживає очевиднiсть цього стану. Тобто очевиднiсть як iстиннiсть, як розсуд сутностi не усуває стан ПРИПИНЕННЯ при розглядi буттєвостi. Стан ПРИПИНЕННЯ очевидний та iстинний для людини, яка переживає цей стан. Людина вбачає суть у цьому станi. Стан ПРИПИНЕННЯ - це стан безпосередностi. Це стан душевного свiту людини.
  В цiлому можна сказати, що у фiлософiї з часом буття стало вiдображати "не свiт "iстин самих по собi", а iманентне життя трансцендентальної свiдомостi" (Гайденко 2009: 125).
  Стан ПРИПИНЕННЯ - це трансцендентальна свiдомiсть. А буття - це "не свiт "iстин самих по собi", а iманентне життя трансцендентальної свiдомостi" (Гайденко 2009: 125). Ця "трансцендентальна свiдомiсть є абсолютним буттям" (Гайденко 2009: 125). Цю абсолютнiсть вiдчуває Людина, яка переживає стан ПРИПИНЕННЯ. Перебуваючи в цьому станi, людина стає самодостатньою i нi в чому не має потреби. Але й абсолютне буття - це "iманентне буття, яке не має потреб у жоднiй "речовинi" для свого iснування" (Гайденко 2009: 125). Тобто з приводу вiдсутностi потреби ми бачимо спiвпадiння абсолютного буття i стану ПРИПИНЕННЯ. Однак у фiлософiї є розгортання абсолютизму. Абсолютне буття (як i стан ПРИПИНЕННЯ) є чиста свiдомiсть. Але це початкова категорiя "в якiй вкорiнено всi iншi регiони буття" (Гайденко 2009: 125).
  У фiлософiї складається уявлення про те, що людина "протистоїть не тiльки природi, але й буттю, всiлякiй безпосереднiй даностi взагалi" (Гайденко 2009: 125). Ми бачимо, що протягом усiєї iсторiї фiлософiї за буттям зберiгається така особливiсть як безпосереднiсть. Стан ПРИПИНЕННЯ - це та сама безпосереднiсть, безпосередня данiсть. Ця безпосередня данiсть цiнується людиною. У фiлософiї навiть практичну фiлософiю (етику) орiєнтують на теоретичну фiлософiю, на онтологiзм. I тут моральнi цiнностi приписують iдеальному свiту буття. Цей iдеальний свiт виходить за межi людини i стає "законом серця" (Гайденко 2009: 125), нiби й не має вiдношення до суб"єкта, не залежить вiд нього. Проте це буття розкривається у спогляданнi, у "феноменологiчному спогляданнi" (Гайденко 2009: 125). Вiдiрвати всi цi процеси вiд людського суб"єктивного свiту неможливо. Споглядання проходить в людинi.
  Онтологiя ХХ столiття розумiє буття по-рiзному. Це i абсолютна, чиста свiдомiсть, i особистiсть як субстанцiя, що має вiдношення до "верховної особистостi - Бога" (Гайденко 2009: 125). Тут можна бачити, що буття не варто вiдривати вiд живої людини, вiд її неповторного внутрiшнього свiту. Але стан ПРИПИНЕННЯ можна вважати особливим внутрiшнiм свiтом.
  Розумiння буття є рiзне. Розумiють буття як духовне, розумiють як слiпу життєву силу. Реальна дiйснiсть - це слiпа життєва сила, один з видiв буття. Такий вид буття - це бездуховна сила.
  Є розумiння, за яким онтологiю i її предмет буття вважають основою пiзнання i етики, основою теоретичних поглядiв на пiзнання i практичну фiлософiю, фiлософiю моралi. Тут буття як основа "виходить за межi всiлякого сущого i тому не пiддається прямому визначенню" (Гайденко 2009: 125). Стан ПРИПИНЕННЯ теж не пiддається визначенню. Документально це пiдтверджує вся iсторiя мiстицизму.
  У фiлософiї - буття розумiється як суще. Але є твердження, що буття вiдрiзняється вiд сущого. Суще - "нейтральне по вiдношенню до будь-яких категорiальних визначень" (Гайденко 2009: 126). Стан ПРИПИНЕННЯ теж нейтральний по вiдношенню до будь-яких категорiальних визначень. Стан ПРИПИНЕННЯ документально зафiксований в апофатичному мiстицизмi. Але мiстицизм, як i фiлософiя буття, вказує на неможливiсть конкретно визначити суще. Суще є особливiстю як буття, так i стану ПРИПИНЕННЯ. Є твердження того, що "буттєвi моменти сущого - iснування (Dasein)" (Гайденко 2009: 126). Те саме можна сказати i про стан ПРИПИНЕННЯ. Моменти сущого стану ПРИПИНЕННЯ - iснування. До цього також можна додати купу категорiй, якi пояснюють це iснування. Так "буттєвi моменти сущого - iснування (Dasein) i якiсна визначенiсть, яка пов'язана iз сутнiстю (Sosеin); модуси буття сущого - можливiсть i дiйснiсть, способи буття - реальне та iдеальне" (Гайденко 2009: 126). Та якщо мова йде про стан ПРИПИНЕННЯ, то тут фiгурує вже не iдеальне, а абсолютне буття, не об'єктивне, а глибоко суб'єктивне буття. В релiгiйно-мiстичнiй культурi подiбнi стани абсолютизують, говорять про стан Бога, про стан Божественного. Наука теж торкається цих питань. Але вона, перш за все, говорить про об'єктивну iєрархiчнiсть буття, про буття неживого, буття живого. Потiм мова йде про душевне i духовне буття людини. В науцi об'єктивний реальний свiт структурується вiд простого фiзичного i хiмiчного до складного живого свiту, до найскладнiшого душевного i духовного свiту людини.
  Н. Гартман, наприклад, будує iєрархiчну структуру буття реального свiту. Вiн видiляє i вiдокремлює неживе i живе; каже про душевне i духовне, встановлює певнi рiвнi буття: вищi рiвнi, нижчi рiвнi. Проте не проводиться iдея про еволюцiю, про змiни i перетворення буття неживого в живе. Наукова думка якраз торкається цього аспекту, як з неживого утворилося живе, а потiм вже душевне i духовне людини. В онтологiї Н. Гартмана є просто структура сущого, куди входить i неживе, i живе, i душевне i духовне. Науковiсть припускає еволюцiонiзм: перетворення неживого в живе в процесi об'єктивних змiн. З цього приводу фiлософськi роздуми Н. Гартмана бiльш подiбнi до традицiй релiгiйно-мiстичної культури, де мова йде про структуроване абсолютне буття, в якому теж спостерiгаються рiвнi буття. В релiгiйно-мiстичнiй культурi спостерiгаються нижчий неорганiчний природний рiвень буття i вищий дух. Релiгiйно-мiстична культура все зводить до абсолютного духу, який оперує цiнностями поза буттям, надбуттям. Тобто абсолютний дух в релiгiйно-мiстичнiй культурi виходить за межi буття взагалi.
  Наукова культура припускає прояв абсолютного духу в людинi як особливий стан її свiдомостi. Орiєнтир на таке положення можна бачити в екзистенцiалiзмi. Фiлософiя екзистенцiалiзму, встановлюючи сенс буття сущого, торкається обов'язково стану людського духу, який виробляє сенс буття сущого. Тобто розгляд переходить до буття людини. З цього приводу розглядається людська свiдомiсть. Так Едмунд Гуссерль "розглядає людину як свiдомiсть" (Гайденко 2009: 126). Але в цiй свiдомостi загострюється увага на "тут-буття" (Dasein), якому властивi "вiдкритiсть" (буття-в-свiтi), i "розумiння буття" (Гайденко 2009: 126). Тут-буття i вiдкритiсть чiтко нагадують властивостi стану ПРИПИНЕННЯ. Тобто онтологiчнi пошуки екзистенцiалiзму виходять на розгляд стану ПРИПИНЕННЯ. Саме стан ПРИПИНЕННЯ має такi властивостi, як вiдчуття iснування тут (тут-буття), вiдчуття вiдкритостi.
  Властивостi стану ПРИПИНЕННЯ можна бачити в екзистенцiалiзмi. А "екзистенцiя - емоцiйно-практично-розумiюче суще, вiдкрите сенсу буття" (Гайденко 2009: 126). Саме тому стан ПРИПИНЕННЯ вписується в роздуми екзистенцiалiстiв взагалi. Та коли, "говорячи про "тут-буття", М. Гайдеґґер звертає увагу на його кiнцевiсть, смертнiсть, тимчасовiсть" (Гайденко 2009: 126), то по вiдношенню до стану ПРИПИНЕННЯ всi цi характеристики є характеристиками певного стану людини, в якiй припиняються дрiб"язковi дiї. Припинення дрiб"язкового i неважливого в людинi є її сущим буттям. У фiлософiї, в її онтологiї - буття i суще ототожненi.
  У фiлософiї екзистенцiалiзму є тенденцiя бачити те, що про буття забувають, прихиляючись до платонiвських iдей. Про буття забувають, коли його розумiють як Бога, як "вище суще" (Гайденко 2009: 126). Та коли буття розумiти, як iснування стану ПРИПИНЕННЯ, то припиняється забуття, оскiльки очевиднiсть притаманна цьому стану ПРИПИНЕННЯ. Буття пов'язане з намаганням людини звiльнитися вiд "тиранiї суб'єктивностi" (Гайденко 2009: 126). З цього приводу можна сказати, що стан ПРИПИНЕННЯ спонтанно звiльняє людину вiд суб'єктивної тиранiї. Людина приймає дiї якi ведуть до реального спасiння. Якщо вiдомо в науковiй об'єктивностi, що Сонце згасне, а життя залежить вiд Сонця, то дiї приймаються в цьому напрямку.
  Робимо висновок. З вищесказаного про буття можна зробити певний висновок. Властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ подiбнi до характеристик категорiї буття. Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ є складником категорiї буття.
  Розглянуто порiвняння категорiї буття i стану ПРИПИНЕННЯ. На прикладах документальної лiтератури видiлено головну властивiсть стану ПРИПИНЕННЯ. Цiєю властивiстю є процес припинення всього дрiб"язкового, непотрiбного i неважливого в людинi, в людськiй свiдомостi.
  Виявлено ряд властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. Всi цi властивостi-характеристики зiставлено з характеристиками категорiї буття, яку розкрито як в прадавнiх фiлософських трактатах, так i в сучаснiй фiлософiї модернiзму i постмодернiзму.
  Компаративним методом встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ подiбний до категорiї буття в тому, що людина має стани, при яких вiдсутнi бажання в тi моменти, коли мета людиною досягнута. Мети досягнуто, i зникають усiлякi бажання. Але це ненадовго, оскiльки людина не самодостатня, має потреби задля свого iснування. Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ - це вiдсутнiсть потреб, повна вiдсутнiсть бажань. Навiть виникає стан, в якому немає потреби у зовнiшнiх враженнях.
  Розглянуто документальну лiтературу релiгiйно-мiстичної культури, на основi якої встановлено: стан буття i стан ПРИПИНЕННЯ мають ту особливiсть, що людина володiє собою, своїми бажаннями, стає над цими бажаннями. У цьому категорiя буття i стан ПРИПИНЕННЯ - подiбнi.
  Стан ПРИПИНЕННЯ є додатковим регуляторним механiзмом вищого рiвня. Зафiксовано, що в категорiї буття i в станi ПРИПИНЕННЯ йде важливий для людини процес руйнування застарiлих уявлень, очищення вiд того, що вiджило свiй вiк, вiд дрiб"язкового, i стало перешкодою для оновлення в нових умовах навколишнього середовища. Через це i виникає розумiння буття як очищення.
  Компаративним методом встановлено, що ми маємо справу з компенсаторнiстю процесiв психiки. Стан ПРИПИНЕННЯ припиняє всiляку дрiб"язкову, неважливу дiяльнiсть. Припиняється навiть та дiяльнiсть, яка, на перший погляд, має сенс, адже в позасвiдомому вiдкладається засторога неважливостi тих чи iнших дiй. У свiдомостi таке може i не вiдображатися. Тому в станi ПРИПИНЕННЯ незрозумiло чому призупиняються тi чи iншi дiяння. Отже стан такого призупинення розумiється як стан ПРИПИНЕННЯ (TERMINATION STATE). Припиняється в людинi все неголовне, дрiб"язкове.
  Онтологiя у своїх роздумах для пояснення феномену стану ПРИПИНЕННЯ постiйно оновлює категорiальний апарат. Але категорiя присутнiсть постiйно набирає значимiсть, вiдображаючи онтологiчний аспект проблем.
   Присутнiсть. Є розумiння, що "присутнiсть - це термiн, який застосовується у метафiзицi, аби визначити проблематику буття, i в просторовому (присутнiсть об"єктiв), i в часовому (присутнiй момент) сенсi" (Гансен 2003: 337). Хоча документалiстика пiдтверджує, що є "вiдчуття присутностi" (Джемс 1993: 61-69). Тобто мова йде про певний стан людини.
  Категорiя присутнiсть часто застосовується в сучаснiй фiлософiї модернiзму i постмодернiзму. В фiлософiї модернiзму категорiя присутнiсть iснує в онтологiї Мартiна Гайдеґґера. У постмодернiзмi категорiю присутнiсть вживає Жак Деррiда. I модернiстська, i постмодернiстська фiлософiї "дослiджували метафiзичне корiння присутностi - з метою перебудувати увесь фундамент захiдної думки" (Гансен 2003: 337). Але присутнiсть - не тiльки в метафiзичних роздумах фiлософiв, а й у психiчних станах конкретних людей. Тут може бути "вiдчуття чиєїсь присутностi" (Джемс 1993: 63). А такi "вiдчуття справжньої присутностi невидимого" (Джемс 1993: 61) нагадують стани з апофатичного мiстицизму, подiбнi до стану ПРИПИНЕННЯ. Проте є й таке слово - "присутнiсть". "Полiвалентнiсть цього слова як означника присутностi та темпорально-присутнього, тобто рiзновиду свiдомостi у просторi - з одного боку i одиницi часу - з iншого" (Гансен 2003: 337) iснує.
  Присутнiсть iснує як компонент i характеристика певного стану свiдомостi. Цим станом є стан ПРИПИНЕННЯ. Така властивiсть-характеристика як присутнiсть поширюється i вважається iснуванням взагалi. Через це навiть фiлософську дисциплiну онтологiю можна звести до певних станiв свiдомостi, бо ж iснує "така сила уяви, яку можна назвати онтологiчною" (Джемс 1993: 69). Втiм фiлософiя сама по собi iнтегрує знання, якi вiдображають реально i об"єктивно речi, що iснують. Суб"єктивний свiт людини є однiєю з тем фiлософських знань. Цей суб"єктивний свiт має тему про свiдомiсть, самосвiдомiсть, про регуляторнi компоненти самосвiдомостi. Таким регуляторним компонентом є стан ПРИПИНЕННЯ.
  Стан ПРИПИНЕННЯ свiдомостi розумiється фiлософами по-рiзному. Але такий компонент, як присутнiсть, орiєнтує на картину, що описує психологiчнi прояви людини. Мартiн Гайдеґґер з приводу темпоральностi буття-тут (Dasein) показує, що "цей термiн може означати бути присутнiм поруч (Vorhandenheit)" (Гансен 2003: 337). Таке розумiння присутностi передає властивiсть-характеристику певного стану психiки. Цей стан переживається так, коли "щось було бiля мене i в його присутностi я найменше сумнiвався, анiж в iснуваннi людей, що складаються з плотi i кровi" (Джемс 1993: 61), "це щось, здавалося, стояло впритул бiля мене i було набагато бiльш реальним, анiж предмети звичайного сприйняття" (Джемс 1993: 61), "в кiмнатi, зовсiм близько вiд мене, знаходиться якась iстота" (Джемс 1993: 62), "вiдчув присутнiсть Бога" (Джемс 1993: 66).
  Мартiн Гайдеґґер у своїй онтологiї при розкриттi присутностi показує, як воно "йдеться про теоретичне споглядання об"єкта, "присутнiй" (Gegenwart) час i "присутнiсть" (Anwesenheit) буття" (Гансен 2003: 337). Такий розгляд показує психiчний свiт людини з його особливостями. Тому постмодернiстськi роздуми "ставлять пiд сумнiв основи метафiзики" (Гансен 2003: 337).
  З приводу метафiзики модернiстський i постмодернiстський напрями фiлософiї поставили пiд сумнiв об"єктивнiсть самої метафiзики. Справа в тому, що "присутнiсть" Мартiн Гайдеґґер називає пип (тобто теперiшнiй момент), а це - такий присутнiй, який завжди вiдсторонюється, iснує, як "бiльше не" минулого або "ще не" майбутнього. Тобто Мартiн Гайдеґґер доводить, що в термiнах метафiзики нiякого темпорального присутнього не iснує" (Гансен 2003: 337).
  Сучасна фiлософiя постмодернiзму, розглядаючи теперiшнє на тлi вiдкидання минулого i майбутнього, починає нагадувати практику апофатичного мiстицизму. Вiдсторонюючись вiд минулого i майбутнього i наполягаючи на необхiдностi теперiшнього, роздуми сучасних фiлософiв не вiдкривають нiчого нового, а пропагують психотерапевтичну практику, яка може привести людину до особливого стану свiдомостi, до прозрiння, до стану ПРИПИНЕННЯ.
  Сучасна фiлософiя модернiзму i постмодернiзму показуює особливостi стану ПРИПИНЕННЯ. Коли його переживає людина, то не iснує минулого i майбутнього, а є теперiшнє. Тут розкривається те положення, що "минуле символiзує застарiлiсть, а майбутнє передбачає "незабаром", яке має реалiзуватися" (Гансен 2003: 337). Розглядаючи модернiстськi тенденцiї у фiлософiї, можна дiйти висновку, що "для Гайдеґґера такий пiдхiд до часу не є автентичним, оскiльки вiн не визнає власної iсторичностi, а також визвольних i вiзiонерських можливостей присутнього також i в значеннi "теперiшнього" (Гансен 2003: 337).
  Теперiшнє є властивiстю-характеристикою стану ПРИПИНЕННЯ як особливого стану свiдомостi. У цьому станi "теперiшнiсть" i "присутнiсть" iснують як властивостi-характеристики психiчного стану людини, стану особливого, який позначається як надсвiдоме.
  Жак Деррiда зi своєю постмодернiстською спрямованiстю, розкриваючи фiлософiю Мартiна Гайдеґґера, доводить, що "сама фiлософiя завжди санкцiонувалася "надзвичайним правом" присутнього" (Гансен 2003: 337). Такий присутнiй iснує як властивiсть-характеристика стану ПРИПИНЕННЯ, психiчного стану, який розумiється як компенсаторне осяяння.
  Постмодернiзм Жака Деррiда розкриває те положення, що "захiдна думка розумiє присутнiсть як "значення буття взагалi" i що присутнiсть означає присутнiсть речей, темпоральну присутнiсть як точку в часi, присутнiсть як iстинну сутнiсть i присутнiсть як свiдомiсть у картезiанському розумiннi" (Гансен 2003: 337).
  Присутнiсть можна розглядати не тiльки в картезiанському трактуваннi. Присутнiсть може бути властивiстю-характеристикою стану ПРИПИНЕННЯ, стану тiєї свiдомостi, при якiй проходить компенсаторне осяяння, при якiй зникає неважливе.
  Жак Деррiда, розкриваючи суть присутнього Мартiна Гайдеґґера, "окреслює межi онто-теологiї, яку вiн сподiвається зруйнувати" (Гансен 2003: 337). Але зробити таку руйнацiю можна, спираючись на конкретнi властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ. Наприклад, немає такої властивостi-характеристики як "розсiяння" (Гансен 2003: 338). У стану ПРИПИНЕННЯ є така властивiсть-характеристика. Вона присутня в документалiстицi апофатичного мiстицизму. Вона є в Упанiшадах, в яких присутнiй "невимовний, а розчинення проявленого свiту, який приносить щастя, недвоїсте" (Упанишады 2003: 638).
  Метафiзика присутностi. Жак Деррiда зазначає, що "метафiзика присутностi" вказує на будь-яку епiстему, що прагне визначити буття як присутнiсть" (Маргаронi 2003: 260). Тут "йдеться про буття як об"єктивнiсть, присутню для зору або розуму суб"єкта; про буття як про присутнiсть i близькiсть до себе cogito, свiдомостi, суб"єктивностi; буття як повернення того самого (назви до притаманного голосу до сприймальної перетинки вуха, намiру до суб"єкта, значення до його джерела)" (Маргаронi 2003: 260). Тут маємо справу з "вiрою у здатнiсть значення представляти себе" (Маргаронi 2003: 260).
  Здатнiсть представляти себе обертається включенням компенсаторних процесiв, результатом яких є втрата уявлень про себе. Уявлення себе змiнюється на вiдсутнiсть таких уявлень, виникненням ВИЩОГО стану свiдомостi як компенсаторного осяяння, виникненням стану ПРИПИНЕННЯ.
  Жак Деррiда вважає, що "iнтерпретацiя буття як повноти (ousia) та розкриття повторного засвоєння цiєї повноти (parousia) обґрунтовують сприйняття знаку в термiнах повноти, яку треба прикликати. В контекстi цього сприйняття знаку мовлення оцiнюється як безпосереднiй i прозорий носiй присутностi, тодi як письмо маргiналiзується через свою вiддаленiсть вiд голосу, що служить гарантом авторитетностi мовлення, яке передбачає впровадження перiодичностi в безпосередню присутнiсть "теперiшнього" (stigme)" (Маргаронi 2003: 260-261). Така "присутнiсть теперiшнього (stigme)" (Маргаронi 2003: 261) розглядається у виглядi слiду, оскiльки тут має мiсце мовлення. При глибоких станах ПРИПИНЕННЯ як компенсаторного осяяння, де є присутнiсть теперiшнього, немає мiсця мовленню, а присутня тиша. В даному випадку присутнiсть теперiшнього можна розглядати як вiдбиток, як слiд. При такому станi речей, коли є слiд, не можна говорити про повну присутнiсть, адже маємо справу з вiдбитком.
  Розглядаючи поняття присутностi, яке iснувало в традицiях захiдної фiлософiї, Жак Деррiда показує процес включення в метафiзику присутностi знаку, розкриваючи, наскiльки "властива кожному знаку можливiсть функцiонувати за вiдсутностi його творця" (Маргаронi 2003: 261). Але такий розгляд не торкається безпосередньо присутнього у ВИЩОМУ станi свiдомостi як компенсаторному осяяннi, у станi ПРИПИНЕННЯ, де знаки зовсiм зникають. Однак можна говорити про те, якою є "безперервна затримка будь-якої повної присутностi або апокалiптичного (само) вираження, спричинена нескiнченною грою вiдмiнностей" (Маргаронi 2003: 261).
  Вiдмiнностi породжують все. Але є i момент злиття, однаковостi, рiвноваги, спокою, зупинки, навiть присутностi. Хоча присутнiсть є властивiстю-характеристикою ВИЩОГО стану свiдомостi як компенсаторного осяяння, тобто стану ПРИПИНЕННЯ, навiть i вона, ця присутнiсть, може зникати, може наставати вiдсутнiсть. Тобто присутнiсть може компенсуватися вiдсутнiстю. Жак Деррiда, хоча i торкається того, що "розколює та зупиняє присутнiсть, далекий вiд того, щоб вiддати перевагу вiдсутностi та вiдмiнностi" (Маргаронi 2003: 261). Розглядаючи ВИЩИЙ стан свiдомостi як компенсаторне осяяння, тобто розглядаючи стан ПРИПИНЕННЯ, ми не можемо не враховувати вiдсутнiсть всього дрiб"язкового, а також зайвого, неголовного, упередженого. Побудови з усього дрiб"язкового, зайвого, упередженого порушуються. За Жаком Деррiда також важливим є те, щоб "зробити проблематичною будь-яку побудовану на протиставленнi систему думки, що осмислює один бiк протиставлення як звичайну екстерiорнiсть iншого (наприклад, смерть до життя, вiдсутнiсть до присутностi)" (Маргаронi 2003: 261). У цьому випадку можна розумiти присутнiсть як "наслiдок тiєї iншостi" (Маргаронi 2003: 261), що фактично є ВИЩИМ станом свiдомостi, як компенсаторне осяяння є станом ПРИПИНЕННЯ, або ПРИСУТНОСТI. Тут збiг понять присутностi та iншостi можна розцiнювати так: мова йде про включення в роздуми предмету ВИЩОГО стану свiдомостi як компенсаторного осяяння стану ПРИПИНЕННЯ. За багатьма постмодернiстськими твердженнями Iнший, або ПРИПИНЕННЯ - це i є ВИЩИЙ стан свiдомостi як компенсаторне осяяння, як стан ПРИПИНЕННЯ. Проте мова тут iде не про сам ВИЩИЙ стан свiдомостi як компенсаторне осяяння стану ПРИПИНЕННЯ, а про слiд, який цей стан залишає у повсякденнiй свiдомостi людини. Однак слiд, про який каже Деррiда, не вiдходить далеко вiд самого ВИЩОГО стану свiдомостi як компенсаторного осяяння стану ПРИПИНЕННЯ, адже "слiд, як вважає Деррiда, є "силою" (радше нiж концептом або поняттям)" (Маргаронi 2003: 261).
  У своїх роздумах Жак Деррiда "не спирається на визначення буття як присутностi" (Маргаронi 2003: 261). Тому не можна вважати, що в своїй фiлософiї Жак Деррiда безпосередньо торкається проблем ВИЩОГО стану свiдомостi як компенсаторного осяяння стану ПРИПИНЕННЯ, де присутнiсть є властивiстю-характеристикою. Коли Жак Деррiда торкається "до критики Мартiном Гайдеґґером того, що вiн називав "онтотеологiєю" (тобто системою сутнiсно-теологiчних концептiв, витворених притаманним захiднiй думцi вiдданням переваги присутностi)" (Маргаронi 2003: 261), то вгадується тема ВИЩОГО стану свiдомостi як компенсаторного осяяння стану ПРИПИНЕННЯ.
  Модернiзм Гайдеґґера i постмодернiзм Деррiда - це епоха критичного ставлення до метафiзики. В цей перiод вважається, що метафiзика вичерпала свої можливостi i просто заважає подальшому розвитковi фiлософiї. У модернiзмi Гайдеґґера ще фiгурує категорiя "Буття", однак постмодернiзм Деррiда говорить вже не про "буття", а про "слiд". Однак "слiд" - це те, про що може сказати людина, яка пережила безпосередньо ВИЩИЙ стан свiдомостi як компенсаторне осяяння стану ПРИПИНЕННЯ i перебуває у повсякденному станi, де присутнiй слiд вiд пережитого.
  Жак Деррiда критикує фiлософськi концепти метафiзики, яка говорить про присутнiсть. Та яка може бути критика, якщо торкнутись того факту, що присутнiсть є властивiстю-характеристикою ВИЩОГО стану свiдомостi як компенсаторного осяяння стану ПРИПИНЕННЯ, проявом психiчного стану людини?
  Постмодернiзм так чи iнакше торкається "проблематизацiї iдентичностi (як повернення того самого), свiдомостi (як присутностi та близькостi до себе) i досвiду (як неопосередкованої присутностi)" (Маргаронi 2003: 261-262). Постмодернiзм своєю неопосередкованою присутнiстю безпосередньо пiдходить до розгляду конкретних станiв людської психiки, чим i наближається до розгляду ВИЩОГО стану свiдомостi як компенсаторного осяяння стану ПРИПИНЕННЯ психiчного життя особистостi. Цим постмодернiзм проводить "дослiдження зсередини явища" (Маргаронi 2003: 262). Дослiдження так чи iнакше концентруються на категорiї "присутностi". Тому слушно бiльш ретельно розглянути цю категорiю.
  Жак Деррiда вважає, що мова повторює i цитує те, що було в минулому. Але вона цитує, повторюючи i змiнюючи це минуле. При цьому мова спiввiдносить тi чи iншi значення з тiєю ситуацiєю, яка є на даний момент часу. Тобто Жак Деррiда говорить про мову як про цитування та повторення. При цьому породжуються новi варiанти того, що виголошується. Такого немає при компенсаторному осяяннi стану ПРИПИНЕННЯ, де припиняється все непотрiбне, зайве, упереджене. Це певний стан. Вiн спонтанно виникає у людини, iснує поза мовою. А от у повсякденному станi свiдомостi "ми не можемо перебувати поза мовою як власне присутнi картезiанськi суб"єкти, оскiльки ми завжди вже створенi мовою i знову створюємо мову, завжди цитуємо, повторюємо i доповнюємо її. Тобто в мiру того, як мова конструює суб"єктiв, суб"єкти постiйно змiнюють i фрагментують мову" (Гансен 2003: 338). Однак таке не спостерiгається в моменти виникнення компенсаторного осяяння стану ПРИПИНЕННЯ. В цi моменти має прояв процес припинення. Таке припинення проходить, виправляючи прояви людини в свiтi. Таке припинення залишає слiд. ВИЩИЙ стан свiдомостi як компенсаторне осяяння стану ПРИПИНЕННЯ змiнюється на повсякденний стан свiдомостi, в якому має прояв "диференцiальна структура слiду, i цю структуру, що усуває авторську присутнiсть мовця, можна виявити також у мовленнi" (Гансен 2003: 338).
  У повсякденному життi свiдомостi, як у надсвiдомих iнтуїтивних прозрiннях, має прояв - "як доповнення i структура слiду - мова неконтрольована, позбавлена автора" (Гансен 2003: 338). Отже "структура мови виключає можливiсть повертатися думкою назад, до поняття первiсної, або метафiзичної, присутностi, яка могла б гарантувати i верифiкувати значення. Присутнiсть стала концептом, який часто є предметом постiйних суперечок вчених i критикiв" (Гансен 2003: 338). Проте присутнiсть є i безпосередньо властивiстю-характеристикою ВИЩОГО стану свiдомостi як компенсаторного осяяння стану ПРИПИНЕННЯ.
  Постмодернiзм так чи iнакше торкається алтерностi та процесу ПРИПИНЕННЯ як властивостей-характеристик певного стану людської психiки. Це "торкання" має вiдношення i до онтологiї, де об"єктивнiсть зводиться до суб"єктивностi.
  Розглянемо цей аспект.
  Коли людина перебуває у присутностi, то дискурс - обмежений. Вона каже два-три слова, як воно є. Тут людина самодостатня, i зазвичай немає нiяких роздумiв. Це апофатичний дискурс. Вiн виникає, коли людина перебуває у станi ПРИПИНЕННЯ.
  "Якщо не говорити нi про що i не вимовляти нiчого у рамках апофатичного дискурсу" (Деррида 2001: 277), то ми особливо нiчого i не дiзнаємося про той стан, в якому перебуває людина. Та коли у людини знижується рiвень стану ПРИПИНЕННЯ, то вона розповiдає i пише про цей стан бiльше. Тодi вже поширюється "дискурс як такий - у формi спiлкування, молитви, хвали або святкування. Навiть найбiльш заперечливий дискурс, той, що перебуває за межами усiлякого нiгiлiзму i негативної дiалектики, завжди зберiгає в собi слiд iншого" (Деррида 2001: 278). I цей iнший - не обов"язково iнша людина. Iнший може бути в самiй людинi як стан ПРИПИНЕННЯ, предметом чого i є ця робота.
  Стан ПРИПИНЕННЯ присутнiй у всiлякому мiстицизмi, у всiлякому апофатизмi: християнському, брахманiстському, буддистському, даоському. Стан ПРИПИНЕННЯ може бути присутнiм в людинi чисто спонтанно i поза мiстицизмом, коли людина не торкається нiякого мiстицизму. I тому постмодернiстський постулат Жака Деррiда про те, що "апофатичний дискурс i повинен починатися молитвою, яка визнає, описує i пiдтверджує своє призначення: досягти Iншого" (Деррида 2001: 279) - це постулат необов"язковий. Тут Iнший - з великої лiтери, тобто певний стан, ВИЩИЙ стан, стан ПРИПИНЕННЯ.
  Стан ПРИПИНЕННЯ може виникнути поза всякими молитвами. I може бути зафiксованим усiлякою культурою: європейською, арабською, iндiйською, китайською. Але також може бути зафiксованим без будь-яких традицiй. "Навiть якщо християнська негативна теологiя i зобов"язана багато чим платонiвськiй i неоплатонiвськiй дiалектицi" (Деррида 2001: 280), то ця зобов"язанiсть - необов"язкова. Так iснує брахманська негативна теологiя, буддистська. Iснує даоська негативна теологiя, виникнення якої не пов"язане з платонiвською i неоплатонiвською дiалектикою. Стан ПРИПИНЕННЯ, вiдбитий i вiдображений у всiх цих культурах, може виникнути у людини, яка не має зв"язку з усiма цими культурами. I ця людина на основi свого досвiду може започаткувати власний напрямок культури, не пов'язаний нi з християнством, нi з брахманiзмом, нi з буддизмом, нi з даосизмом, адже стан ПРИПИНЕННЯ є в природi людини. I людина, переживши цей стан, може розвивати власний напрямок культури, аж нiяк не пов'язаний з релiгiєю i апофатичним мiстицизмом. Хоча культура, за традицiєю, багато чого передає з приводу стану ПРИПИНЕННЯ.
  Жак Деррiда зазначає, що "важко читати Гегеля, не беручи до уваги апофатичну традицiю, яка була зовсiм не чужою йому, принаймнi, через переосмислення праць Бруно, а отже й Миколи Кузанського, Майстера Екгарта" (Деррида 2001: 280). Постмодернiстською традицiєю помiчено, що традицiї, навiть тi, що не пов"язанi одна з одною, все одно свiдчать про присутнiсть певної порожнечi, про внутрiшню порожнечу. I це враження вiд стану ПРИПИНЕННЯ, при якому зникають думки i царюють порожнiсть i тиша. Цю порожнiсть i тишу можемо побачити як в апофатизмi Китаю, так i в апофатизмi Грецiї. Тут Лао Цзи i даосизм - такий самий, як Платон i неоплатонiзм. Тут у своїй основi медитативнi технiки подiбнi одна до одної. Тут дiалектика приходить "як до мислення про iншого" (Деррида 2001: 284), iншого як про стан ПРИПИНЕННЯ. Мається на увазi стан Iншого як стан ПРИПИНЕННЯ. Дiалектика приходить не як абсолютна небуттєвiсть, не як протилежнiсть Буттю, а як мислення про iншого, про стан ПРИПИНЕННЯ. Тут немає негативної дискурсивностi як абсолютного, бо є конкретний стан ПРИПИНЕННЯ, про який мовиться, який вiдображається в тiй чи iншiй формi. Тому в дискурсi "не те i не це" також розумiється як "i те, i це". Тобто дiалектика говорить про те, що не є Буттям, але в той же час не є i нiщо. В дiалектицi ми постiйно зустрiчаємо роздуми: "не те i не це", яке одночасно є "i те, i це".
  Заслугою сучасної фiлософiї постмодернiзму є те, що вiдкрито два шляхи вирiшення проблем. Цi шляхи радикальнi: "неоантропоморфне i неотеологiчне" (Деррида 2001: 287). Тобто в розумiннi стану ПРИПИНЕННЯ можемо вiднести вирiшення проблеми до сфери антропологiї, де мовиться про стан ПРИПИНЕННЯ як про певний стан, який є в природi людини i який компенсує недолiки цiєї людини. Iнший шлях - це теологiя як роздуми про щось надприродне. I це все - мова про стан ПРИПИНЕННЯ, оскiльки iснують такi натяки, як "нiчого не трапляється через неї, завдяки їй дорiвнює - як нiчого не трапляється i по вiдношенню до неї самої" (Деррида 2001: 287). Тобто мова йде про стан людини поза всiляких форм, поза всiлякої визначеностi. Тут все ж таки присутня байдужiсть i безтурботнiсть. Це Хора. "Хора не є чимсь позитивним, рiвно, як i негативним. Вона - безтурботнiсть" (Деррида 2001: 288). Тобто вона є стан ПРИПИНЕННЯ.
  Теологiя буває рiзна. I символiчна, i мiстична. Бог розумiється теж по-рiзному. I у формi, i поза формою. Йде вiдкидання певних уявлень. "Вiдкидання всяких норм i звичних уявлень i перехiд у "безґрунтовне" iснування, iснування з "нiщо" - це, можливо, єдина можливiсть "трансцендуючої" свiдомостi опинитися за межами досвiдного знання в її прагненнi з"єднатися з Богом або Абсолютом" (Висоцька 2012: 66).
  Бога розумiють по-рiзному. Але, щоб доторкнутися до нього, щоб до нього здiйнятися, треба мати незасмiчений i незатьмарений розум. Про таке єднання з Божественним каже постмодернiзм, дослiджуючи твори Дiонiсiя Ареопагiта, твори Майстера Екгарта, Августина Блаженного. Постмодернiзм помiчає, що в цих творах Бог - мудрий поза мудрiстю, добрий поза добротою, могутнiй поза могутнiстю. Однак розпiзнати це можна божественним iншим (Деррида 2001: 295), тобто переживши стан ПРИПИНЕННЯ. Божественний iнший - це стан ПРИПИНЕННЯ. Мова врештi-решт йде про стан людини. Жак Деррiда говорить про "досягнення того стану оголеностi, при якому маємо вiдсутнiсть всiх i всiляких покровiв" (Деррида 2001: 295).
  Дослiджуючи мiстичнi твори з приводу Божественного, фiлософи-постмодернiсти концентрують увагу на порадах Майстера Екгарта про те, що людина зрештою має заспокоїтись i замовкнути, дотримуватися мовчання. Майстер Екгарт каже: "Зберiгай мовчання" (Деррида 2001: 303). I це - задля того, щоб вiдчути це Вище, Божественне, стан ПРИПИНЕННЯ. Хоча вираз "свiдомо мовчати" можна розумiти як вправу, як певне тренування для отримання певного стану свiдомостi, що не є спонтанним процесом виникнення стану ПРИПИНЕННЯ.
  З приводу мiстичностi метафiзики фiлософи-постмодернiсти розглядають твори своїх попередникiв, фiлософiв модернiстського перiоду фiлософiї. Так, наприклад, Жак Деррiда дослiджує твори Мартiна Гайдеґґера, його метафiзику буття. I тут про буття можна говорити, як про абсолютно iншого (Деррида 2001: 305). Цей абсолютно iнший є стан ПРИПИНЕННЯ. Цей стан iснує як конкретний стан людини, при якому компенсуються її слабкостi. Але у фiлософiї цей стан пiднiмається до рiвня метафiзичного розгляду. Тут "для Dasein вiдкривається можливiсть запитування Буття, структура якого характеризується Гайдеґґером як трансценденцiя" (Деррида 2001: 305). А це - "рух до зовсiм iншого" (Деррида 2001: 305). Такий рух - це рух до зовсiм iншого стану, стану ПРИПИНЕННЯ. Це рух до стану ПРИПИНЕННЯ як iншого стану, стану Iншого "Я".
  Постмодерн через твори Деррiда вiдзначає, що Мартiн Гайдеґґер усуває навiть слово Буття. "Слово Буття ним перекреслюється" (Деррида 2001: 311). Тобто кiнцевий результат постмодернiстiв-дослiдникiв зводиться до того, що у фiлософiї "метафiзика є онто-теологiя" (Деррида 2001: 311). А вiдчуття присутностi у людини - це її стан ПРИПИНЕННЯ. "Галюцинацiя не досягає повного розвитку: людина раптом вiдчуває поряд iз собою чиюсь "присутнiсть", що посiдає певне мiсце у просторi, iснуючи в особливiй формi" (Джемс 1993: 60). I "яка рiзниця мiж писаннями теологiї i писаннями про Буття" (Деррида 2001: 313). А нiякої. Йдеться про певний стан свiдомостi, при якому галюцинацiї зникають, зникає все дрiб"язкове у психiчному проявi людини. Людина вiдчуває свободу вiд всього цього. Це ВИЩИЙ стан свiдомостi як компенсаторне осяяння стану ПРИПИНЕННЯ.
  Свiт змiнюється, i те, що людина поставила собi за головну мету, може стати непотрiбним. Тобто ВИЩИЙ стан свiдомостi як компенсаторне осяяння стану ПРИПИНЕННЯ - це регуляторний процес, в якому "присутнiсть" i "теперiшнiсть" є властивостями-характеристиками.
  Отже теперiшнiсть можна розглядати в контекстi категорiї "метафiзика присутностi", оскiльки теперiшнiсть є властивiстю ВИЩОГО стану свiдомостi як компенсаторного осяяння стану ПРИПИНЕННЯ, а цей стан належить до категорiї "метафiзики присутностi". Метафiзика присутностi фактично каже про стан ПРИПИНЕННЯ (TERMINATION STATE). Стан ПРИПИНЕННЯ (TERMINATION STATE) постає основою метафiзичних роздумiв. Стан ПРИПИНЕННЯ (TERMINATION STATE) є основою метафiзики.
  
  Роздiл 3. ЕПIСТЕМОЛОГIЧНИЙ
  (ГНОСЕОЛОГIЧНИЙ) АСПЕКТ
  
  Фiлософiя пiзнання, або теорiя пiзнання, або епiстемологiя (гносеологiя), визначає закономiрностi i закони, за якими людина виробляє об"єктивно iстиннi знання про об"єктивно i реально iснуючий свiт. Iстиннi знання виробляються i про реально iснуючий суб'єктивний свiт станiв людської психiки. До цих станiв належить i стан ПРИПИНЕННЯ як особливий стан психiчного життя людини.
  Теорiя пiзнання розглядає як донаукове, так i наукове пiзнання свiту, займається вивченням досвiду того, як вести науковi дослiдження. Теорiя пiзнання вивчає досвiд того, як проводяться науковi дослiдження. Теорiя пiзнання дослiджує вiдношення знань людей до об"єктивної реальностi, до того, як той чи iнший закон iснує в дiйсностi об"єктивного свiту. Але теорiя пiзнання розглядає i глибоко суб'єктивний свiт людини, доводячи i роблячи його об'єктивним. Про стан ПРИПИНЕННЯ отримуються об'єктивнi знання.
  Метод теорiї пiзнання. Тут метод розумiється як iдеальне вiдтворення людським розумом тих чи iнших явищ у певних категорiальних системах, у структурних комплексах категорiй.
  Теорiя пiзнання розглядає процес пiзнання, виявляючи оптимальнi шляхи щодо отримання об"єктивної iстини.
  Теорiя пiзнання систематизує знання, обґрунтовує їх розташування в категорiальних структурах.
  Теорiя пiзнання формулює критерiї iстини, визначає, як, яким чином використовувати iстини на практицi. Тут з приводу стану ПРИПИНЕННЯ можуть виникати складнощi. Адже цей стан - раптовий, спонтанний. Тому складно чiтко намалювати практичнi дiї.
  Категорiї теорiї пiзнання. Категорiї теорiї пiзнання - це суб"єкт пiзнання, пiзнавальнi здатностi суб"єкта, тобто вiдчуття, сприймання, уявлення, мислення, розум. Це також об"єкт пiзнання, пiзнавальна дiяльнiсть як застосування пiзнавальної здатностi для осягнення iстини, знання, теоретичнi i практичнi знання, iстина як мета пiзнавальної дiяльностi, досвiд як практика, навантажена iндивiдуальними i суспiльно-iсторичними особливостями. Всi цi категорiї застосовуються i при розглядi стану ПРИПИНЕННЯ.
  Сенсуалiзм. Сенсуалiзм в теорiї пiзнання - це коли перевага надається чуттєвiй пiзнавальнiй здатностi, коли вiдчуття вважаються єдиним джерелом знань. В чуттєвiй сферi є i глибиннi особистiснi iндивiдуально неповторнi стани. До них належить i стан ПРИПИНЕННЯ. Людина здатна пiзнавати безпосередньо подiбнi стани.
  Емпiризм. Емпiризм в теорiї пiзнання - це коли вважається, що чуттєвий досвiд вiдiграє головну роль у твореннi нових знань, а мислення та його форми є лише засобами впорядкування чуттєвого досвiду. Якщо торкатися дослiдження стану ПРИПИНЕННЯ, то чуттєвий досвiд вiдiграє важливе значення, адже стан ПРИПИНЕННЯ є особливим глибинно-чуттєвим станом людини. I без всебiчно чуттєвого дослiдження неможливо обiйтись.
  Рацiоналiзм. Рацiоналiзм у теорiї пiзнання - це коли мисленню вiдводиться провiдна роль, коли розум розумiється як джерело i критерiй iстинностi знань. З приводу стану ПРИПИНЕННЯ можна сказати, що цей стан - хоч i глибинно-чуттєва сфера, але отримання об'єктивної iстини потребує творчої наснаги розуму.
  Апрiоризм. Апрiоризм, апрiорi в теорiї пiзнання - це коли з процесу творення знання вилучають досвiд. Для отримання об'єктивних iстин про стан ПРИПИНЕННЯ досвiд вилучити неможливо. Сам стан ПРИПИНЕННЯ є досвiд. У мiстицизмi розглядаються стани поза досвiдом. Однак це умоглядний розгляд, за яким можуть i не стояти досягнення по отриманню об'єктивних iстин.
  Агностицизм. За Д. Гьюмом, агностицизм заперечує можливiсть пiзнання свiту. Та якби ми не пiзнавали об'єктивнi реалiї свiту, то не змогли б i пристосуватися до цього свiту. Через властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ можна пiзнати об'єктивнi iстини про цей стан.
  Близькими до теорiї пiзнання вважаються реалiстичнi, феноменологiчнi, прагматичнi, аналiтичнi, психологiчнi теорiї.
  Реалiстичнi теорiї. Реалiстичнi теорiї виходять з розумiння незалежностi об"єкта пiзнання, з розумiння можливостi вiдображення об"єкта пiзнання в мисленнi людини. До реалiстичних теорiй належать такi теорiї, як дiалектико-матерiалiстична теорiя пiзнання К. Маркса, причинний реалiзм, представлений Б. Расселом, критичний реалiзм фiлософiї Сантаяни, неореалiзм фiлософiї Д. Мура. Стан ПРИПИНЕННЯ є суб"єктивний феномен, який може бути об'єктивно вiдображеним у мисленнi людини. У ньому можна видiляти об'єктивнi iстини.
  Феноменологiчнi теорiї. Феноменологiчнi теорiї вважають реальнiстю тiльки явища, а пiзнання цих явищ - це концептуальне упорядкування даних безпосереднього досвiду. Представники феноменологiчної теорiї - Гуссерль, Кассирер, Шелер. Безпосереднiй досвiд вiдiграє важливу роль i при пiзнаннi стану ПРИПИНЕННЯ.
  Прагматичнi теорiї. Прагматичнi теорiї зосереджуються на формулюваннi знань, використаннi концепцiй утилiтаризму, iнструменталiзму. Представники прагматичної теорiї - Джеймс, Дьюї. При розглядi стану ПРИПИНЕННЯ можна вважати, що сам процес припинення є прагматичним за своєю суттю. Адже припиняється в своїх проявах дрiб'язковiсть, все неважливе, непотрiбне.
  Аналiтичнi теорiї. Особливiсть аналiтичних теорiй полягає в тому, що тут широко використовують мовно-лiнгвiстичнi й логiчнi засоби та iдеї. Представники аналiтичної теорiї: Карнап, Поппер. У станi ПРИПИНЕННЯ немає нiчого мовно-лiнгвiстичного i логiчного, оскiльки йде процес очищення вiд усього цього. Однак вiдображення цього стану, стану ПРИПИНЕННЯ, потребує також мовно-лiнгвiстичних i логiчних засобiв.
  Психологiчнi теорiї. Особливiсть психологiчних теорiй полягає в тому, що тут використовують категорiї психiчного, через що розумiються пiзнавальнi процеси, пiзнавальнi здатностi людини. Представником психологiчної теорiї вважається Пiаже. З приводу стану ПРИПИНЕННЯ можна стверджувати, що тут вживання категорiй психiчного проводиться найширше. Через цi категорiї розкриваються сутнiснi процеси стану ПРИПИНЕННЯ
  Пiзнання. Пiзнання - це процес здобування знання, суспiльно-iсторичний процес взаємодiї суб"єкта i об"єкта, де суб"єкт активно вибирає об"єкт i визначає щодо нього свою мету.
  Людина в процесi пiзнання як вiдображає, так i вiдтворює об"єкт у своїй свiдомостi. Об"єкт пiзнання вiдтворюється людиною у виглядi чуттєвих образiв або рацiональних понять. Людина в процесi пiзнання застосовує тi засоби вiдображення об"єкта, якi вiдповiдають певнiй природi об"єкта. Музикант застосовує символи, фiлософ - поняття. При пiзнаннi стану ПРИПИНЕННЯ застосовуються i символи, i поняття. Адже це складний феномен психiчного життя людини.
  Змiст iдеальних образiв i понять, якi вiдтворює людина, мiстить в собi iстиннiсть знання.
  Пiзнавальна дiяльнiсть людини реалiзує пiзнавальнi цiлi. Тут знання є результатом пiзнавального процесу.
  Кiнцева i завершальна мета процесу пiзнання - це отримання об"єктивної iстини. Об'єктивна iстина повинна вiдображати також i глибоко суб'єктивний стан ПРИПИНЕННЯ.
  При спостереженнi людина, напружуючи свої органи вiдчуття i сприймання, безпосередньо контактує з об"єктом пiзнання. Надалi людина своїм мисленням i розумом опосередковує об"єкт. Мислення i розум надають осмислення вiдчуттям i сприйманню. Але при пiзнаннi стану ПРИПИНЕННЯ мислення i розум мають спиратися на сам стан ПРИПИНЕННЯ, який пережили багато людей i зафiксували в документалiстицi. Тобто має вестися статистика, адже вiдчуття i сприймання людини в станi ПРИПИНЕННЯ доволi своєрiднi. Тому повинен бути широкий матерiал для пiзнання.
  Взаємодiя вiдчуттiв i розуму (або чуттєвого i рацiонального) виробляє об"єктивне знання.
  Залежно вiд характеру взаємодiї чуттєвого i рацiонального видiляють два рiвнi пiзнання: емпiричний i теоретичний.
  Емпiричний рiвень пiзнання - це коли домiнує чуттєве при твореннi знання. Тут знання набирає форми рiзноманiтних фактiв, якi в подальшому систематизуються. Це емпiричне знання.
  Теоретичний рiвень пiзнання - це коли домiнує рацiональне при твореннi знання. Тут знання формується у виглядi абстракцiй, якi в подальшому структуруються i систематизуються в певних узагальненнях. Це теоретичне знання.
  При дослiдженнi стану ПРИПИНЕННЯ треба застосовувати емпiричний i теоретичний рiвнi пiзнання, бо цей прояв психiчного життя людини надто складний.
  Рушiйною силою пiзнання є суспiльно-iсторична практика. Суспiльно-iсторична практика формує самi запити на знання. Ця практика i споживає здобутi знання. В станi ПРИПИНЕННЯ практика раптова i спонтанна. Вона є компенсаторним результатом вiдхилення людини в бiк дрiб"язкових i непотрiбних дiй при спостереженнi за всiм цим самосвiдомiстю.
  Процес пiзнання поєднує чуттєве i рацiональне, емпiричне i теоретичне, поєднує практику i теорiю, тобто практичне i теоретичне.
  Пiзнання є складовою будь-якої дiяльностi людини. Нехай це буде дiяльнiсть виробнича чи споживча, перетворювальна чи виконавча. В станi ПРИПИНЕННЯ дiя припиняється. Припиняються дiї дрiб"язковi i непотрiбнi.
  Є донаукове пiзнання, яке отримує знання в щоденнiй життєдiяльностi й закрiплює це знання в буденному досвiдi. Однак є й наукове пiзнання, яке перевiрене на iстиннiсть в структурах i системах знань. Також є позанаукове пiзнання, яке здiйснюється в ненауковiй сферi дiяльностi, тобто в художнiй, полiтичнiй, правовiй. Позанаукове пiзнання, як i наукове, закрiплюється у формах суспiльної свiдомостi. Про стан ПРИПИНЕННЯ можна говорити як про ненаукове пiзнання. Це коли мова йде про безпосереднє переживання стану ПРИПИНЕННЯ. Але про цей стан може бути i наукове пiзнання. Можуть бути об'єктивнi науковi знання при дослiдженнi подiбних явищ.
  Iстина. Iстина - це вираження сутнiсного змiсту, мета пiзнавального процесу. Iстина є результатом пiзнавального процесу - як iстинне знання. Iстинне знання адекватно вiдображає реальнiсть у свiдомостi людини, реальнiсть як об"єктивну, так i суб"єктивну, притаманну певнiй iндивiдуальнiй свiдомостi. Стан ПРИПИНЕННЯ - це якраз суб'єктивна реальнiсть, притаманна певнiй iндивiдуальнiй свiдомостi. Але є властивостi-характеристики, якi повторюються в iндивiдуальнiй свiдомостi рiзних людей.
  Коли пiзнавальний образ вiдповiдає знанням реального стану речей в дiйсностi, як вони є, то можна казати про iстину. Ця iстина за своїм змiстом не залежить вiд суб"єктивного свiту людини. Ця iстина - об"єктивна. Однак вона як пiзнавальний образ повнiстю не збiгається з об"єктом. Об"єкт пiзнання має пiзнавальну невичерпнiсть. Свiт змiнюється. Тому iстина не є чимось незмiнним. Iстину не можна розглядати як дещо повнiстю статичне. Пiзнання iстини - це процес наближення до повноти вiдтворення реального стану речей. Про статичнiсть не можна говорити i при пiзнаннi iстини у вiдношеннi до стану ПРИПИНЕННЯ. Iстини з приводу стану ПРИПИНЕННЯ можуть змiнюватись. Але результуюча - залишається. Це припинення дрiб"язкового, неважливого i непотрiбного в дiях при змiнах у навколишньому свiтi.
  Те чи iнше знання є iстинним:
  по-перше, коли об"єкт пiзнання розглядається таким, який вiн є сам по собi i як вiн iснує в об"єктивнiй реальностi;
  по-друге, коли об"єкт розглядається в усiй своїй якiснiй рiзноманiтностi, в усiх своїх взаємозв"язках i опосередкуваннях i взагалi, коли об"єкт розглядається в усiй своїй багатостатностi;
  по-третє, коли за достовiрне приймається знання, обґрунтоване логiкою i практикою, обґрунтоване теоретично i емпiрично.
  Iстина як продукт пiзнання має цiннiсне значення у сферi культурних вiдносин. Служiння iстинi у сферi культурних вiдносин набуває морального звучання. Моральне може проглядатися i при станi ПРИПИНЕННЯ, коли в людинi припиняються дiї, непотрiбнi не тiльки самiй людинi, а й тим людям, якi живуть поруч i встановлюють певнi закони i правила.
  Конкретнiсть iстини. Iстина завжди конкретна. Iстина є iдеальним утворенням. Тому вона має загальний, отже абстрактний характер. Але дiйснiсть, в якiй iснує iстина, завжди конкретна. Тобто тут ми бачимо невiдповiднiсть мiж абстрактнiстю iстини i конкретнiстю дiйсностi. Це торкається i конкретної дiйсностi безпосереднього переживання стану ПРИПИНЕННЯ. Про нього можна складати абстрактнi теорiї. Але цей стан конкретний, дiйсний.
  Те чи iнше знання - iстинне, має iстинний характер у теоретичному планi, якщо це знання виникає на певнiй об"єктивнiй основi. Iстинне знання не може поривати з об"єктивною основою буття. Iстиннi знання про стан ПРИПИНЕННЯ не можуть поривати з об"єктивними основами прояву i iснування самого стану ПРИПИНЕННЯ, стану доволi суб'єктивного, такого, що має певнi об'єктивнi властивостi-характеристики.
  Тi чи iншi знання зберiгають конкретнiсть iстини в практичному планi, коли вони адекватнi у своїх iдеальних засобах, спрямованих на потреби людини, адекватнi змiнам тих чи iнших речей, змiнам, потрiбним людям.
  Конкретнiсть iстини досягається сходженням - вiд абстрактного до конкретного. При цьому думка людини наближається до конкретної дiйсностi. Всi теоретичнi думки з приводу стану ПРИПИНЕННЯ повиннi наближатися до дiйсностi конкретного прояву цього стану в безпосередньому життi людини.
  Абсолютна iстина. Абсолютна iстина - це iстина безумовна, безумовно-вiрна. I тут ми маємо певну статичнiсть. Але iстина не статична, а перебуває у розвитку. Тобто iстина - це процес.
  Абсолютна iстина виглядає як завершальна стадiя пiзнання, коли граничнi протилежностi тотожнi, тотожною є також свiдома i несвiдома дiяльнiсть людини, тотожнi - мислення i буття. У станi ПРИПИНЕННЯ людина переживає тотожнiсть свого мислення своєму iснуванню, своєму iндивiдуальному i неповторному iснуванню-буттю. Для людини переживання стану ПРИПИНЕННЯ є абсолютною iстиною. Це доволi суб'єктивне враження. Воно може i не вiдбиватися в якихось об'єктивностях. Але результуюча - об'єктивна. Це припинення дрiб"язкових, неважливих i непотрiбних дiй. Це очищення, яке дає враження абсолютностi.
  Пiзнання постiйно поглиблюються. Попередня система знань входить у нову, бiльш розвинену систему знань. Наприклад, класична механiка входить в теорiю вiдносностi.
  Пiзнання поглиблюються. До вже набутих iстин постiйно додаються новi. Тут абсолютна iстина виглядає, як сума вiдносних iстин. Сума вiдносних iстин - це досягнення повноти. Але попереднi стадiї пiзнання - вiдноснi. Наприклад, закони класичної механiки абсолютно iстиннi для малих швидкостей. Тут абсолютна iстина виглядає як поглиблення пiзнання. Абсолютна iстина при переживаннi стану ПРИПИНЕННЯ може i не виглядати як поглиблення пiзнання. Тут саме пiзнання може бути припиненим як дрiб"язкове, неважливе i непотрiбне. Але процес очищення при станi ПРИПИНЕННЯ переживається як абсолютна iстина.
  Як вже було сказано ранiше, пiзнання, в яких започатковано розв"язання проблем щодо властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ, вже яскраво вiдображенi в документальних свiдченнях, коли "всi думки вмерли i всi вiдчуття припинились" (Кришнамурти, 1999, с. 56), коли у людини "переживання себе припинилося" (Махарши, 1999, с. 118). Iснує така властивiсть-характеристика як зникнення в людинi її "я", коли "ви дивились на нього i зникли, щоб вже нiколи не бути колишнiм" (Кришнамурти 1999: 293). Тобто вже демонструються рiзнi властивостi-характеристики, необхiднi для аналiзу стану ПРИПИНЕННЯ. Документалiстика свiдчить про iснування стану ПРИПИНЕННЯ, при якому "припиняється це роблення як непотрiбне" (Мурашкин 2020: 474). Через демонстрацiю властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ розкриваються особливостi фiлософських категорiй, де дух виступає як "самодостатня сутнiсть (субстанцiя)" (Халапсис, 2017, с. 265).
  Пiзнання. Епiстемологiя - це теоретична фiлософiя, яка дослiджує знання i пiзнання як таке. Епiстемологiя дослiджує знання - його форми i межi. Тут форми i межi знань про стан ПРИПИНЕННЯ окреслити складно, оскiльки цей стан приходить до людини раптово, спонтанно.
  Знання - це "обґрунтоване справжнє переконання" (Айзеле 2009: 82). Щоб сформувалося справжнє переконання, щоб у людини виросло обґрунтування, потрiбно, аби стан ПРИПИНЕННЯ людина мала в собi хоча б декiлька разiв. Однак людина може i не мати яскраво вираженого стану ПРИПИНЕННЯ. В такому разi у своїх дослiдженнях можна спиратися на документальнi свiдчення, якi має культура. Особливо чiтко виписано стан ПРИПИНЕННЯ в релiгiйно-мiстичнiй культурi.
  Епiстемологiя у своїй iсторiї постiйно вирiшувала питання про iстиннiсть знання, про її сутнiсть. А сутнiсть знань про стан ПРИПИНЕННЯ постiйно переглядається. Через нього розглядалися як науковий матерiалiзм, так i iдеалiстична фiлософiя. Iдеалiстична фiлософiя спиралась на величезний документальний матерiал релiгiйно-мiстичної культури.
  Стан ПРИПИНЕННЯ людина може розумiти в собi як явище, як комплекс елементiв вiдчуттiв. З приводу елементiв вiдчуттiв людина робить опис цих елементiв, розумiючи їх функцiонально. Так можна пiзнавати стан ПРИПИНЕННЯ, спираючись на те, якi властивостi має цей стан. I тут важлива властивiсть полягає в тому, що у людини припиняються дрiб"язковi i непотрiбнi дiї. Але це вже практичнi наслiдки. Вони подiбнi до прагматичних роздумiв фiлософiв. При розглядi стану ПРИПИНЕННЯ в контекстi епiстемологiї потрiбно виявляти пiзнавальнi процеси. Коли ми кажемо, що стан ПРИПИНЕННЯ має таку результуючу сторону як припинення у людини її дрiб"язкових i непотрiбних дiй, то це свiдчить про те, що спрацювали пiзнавальнi процеси. Цi пiзнавальнi процеси встановили iстину, яка веде до бажаних практичних наслiдкiв. А такий хiд думок - в дусi прагматизму, в дусi прагматичної епiстемологiї.
  Є твердження, що "суть i сенс речей може схоплюватись тiльки iнтуїцiєю, яка знiмає протирiччя суб'єкта i об'єкта, викликане iнтелектом" (Айзеле 2009: 82). З приводу стану ПРИПИНЕННЯ такi думки фiлософського iнтуїтивiзму ще спрацьовують, адже в станi ПРИПИНЕННЯ задiяна i працює лише iнтуїцiя. Однак задля того, щоб отримати об'єктивну iстину, iнтуїцiя не обов'язкова. Об'єктивну iстину можна отримати i поза iнтуїцiєю, чистими логiчними розкладами. Потiм цю iстину перевiрити практикою.
  У процесi пiзнання в людинi невпинно йде потiк розумових образiв. Iснує твердження, що це вiдбувається "за допомогою iнтроспективного "дослiдження можливостей iдеальних переживань", тих, що a priori передують будь-якому пiзнанню" (Айзеле 2009: 82). A priori - це стан ПРИПИНЕННЯ. Перед тим, як виникає осяяння, зникає все застарiле. Зникнення застарiлого - це стан ПРИПИНЕННЯ. На мiсцi застарiлого через осяяння виникає нове: новi думки, новi почуття, новi дiї.
  Мислення вiдповiдає навколишньому свiтовi. Мислення вiдображає цей навколишнiй свiт. Вiдображає через логiчну мову. "Залишок же дiйсностi виноситься за дужки як невимовне" (Айзеле 2009: 83). В це невимовне потрапляє, наприклад, мiстицизм. Сюди потрапляє також i стан ПРИПИНЕННЯ. Таке розумiння - в традицiї самого мiстицизму. Мiстицизм протягом всiєї своєї iсторiї говорив про невимовнiсть вищих, особливих станiв людини як Божественних. Наука не може погодитися з таким станом речей, адже все таємне вона прояснює, доводить - хоч i в абстрактнiй формi логiчних доведень. Та все ж таки вiдкриває об'єктивнi iстини. Вищi, особливi стани свiдомостi людини тут не є винятком. Зрозумiло, що на рiвнi чуттєво-споглядальних реалiй достеменно передати досвiд iншiй людинi неможливо, якщо цього досвiду у неї не було. I це стосується не тiльки мiстичних, особливих станiв, а й усього чуттєвого. Наприклад, якщо людина не мала досвiду вживання кислого, то скiльки їй не пояснюй, що таке кисле, все одно не зрозумiє. Їй треба скуштувати кисле. Така сама iсторiя i з вищими, особливими станами свiдомостi мiстикiв. Подiбна ж iсторiя й зi станом ПРИПИНЕННЯ. Вже сама назва цього стану свiдчить про сутнiсний аспект. Той, хто переживав подiбний стан, погодиться з певними положеннями властивостей-характеристик цього стану. Торкаючись сутнiсних властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ, наука встановлює об'єктивнi iстини. Та коли "значними називають аналiтичнi-апрiорнi (математика) або синтетично-емпiричнi (природознавчi науки) речення, метафiзичнi висловлювання вiдкидаються як безглуздi" (Айзеле 2009: 83). Тодi вiдкидаються й об'єктивнi iстини про особливi стани людини. Насамперед це стосується стану ПРИПИНЕННЯ, що вмонтовано в метафiзичнi судження.
  Фiлософи-вченi ХХ столiття намагаються створити iдеальну наукову мову. Ця мова має адекватно вiдображати реальнiсть як таку. Для цього рацiонально реконструюються поняття. Однак вони постiйно реконструюються, оскiльки реальнiсть змiнюється. Наукова мова стабiлiзує. Виникає мова, вiльна "вiд iнтерпретацiй" (Айзеле 2009: 83), хоч i вона нагадує "метафiзичну гiпотезу" (Айзеле 2009: 83). Проте приймаються "положення, якi витримують критичну перевiрку досвiдом, вважаються "достовiрними" i на якийсь час приймаються" (Айзеле 2009: 83), бо реальнiсть змiнюється, i iстини в головi людей змiнюються. Таке положення працює по вiдношенню до такого суб'єктивного стану як стан ПРИПИНЕННЯ. Це вiдбувається, коли епiстемологи звертаються "не до iдеальної логiчної мови, а до природної" (Айзеле 2009: 83).
  Теоретизуючи з приводу пiзнання стану ПРИПИНЕННЯ варто враховувати, що "емпiрична теорiя повинна оцiнюватись не по її значенню, а по її ефективностi" (Айзеле 2009: 83). Тут ефективнiсть стану ПРИПИНЕННЯ мiститься в самiй назвi цього стану. У людини припиняються всi дрiб"язковi й непотрiбнi дiї. Ефект полягає в тому, що людина перемикається на бiльш значущi дiї. Тобто наявна ефективнiсть психологiчна. Слiд зазначити, що "пiзнавальнi процеси, по сутi - iнтерналiзованi дiї, якi обслуговують безперервнi процеси асимiляцiї та акомодацiї органiзму до зовнiшнього середовища" (Айзеле 2009: 84). В станi ПРИПИНЕННЯ немає дiй, i припиняється процес пiзнання у зв'язку з тим, що пiзнання було дрiб"язковим i непотрiбним.
  Знання, яке дає процес пiзнання, треба розумiти як те, що дає "адекватнiсть нашого пiзнання" (Айзеле 2009: 84). Але в станi ПРИПИНЕННЯ припиняється процес пiзнання. I це теж може бути адекватним, оскiльки людина зупиняється i перемикається на бiльш важливi речi.
  Через пiзнання людина освоює об'єктивну реальнiсть, отримуючи iстини. Тим самим вона прилаштовується до навколишнього середовища. Це вiдбувається, коли у людини зупиняються непотрiбнi дiї, коли вона має стан ПРИПИНЕННЯ.
  Отже властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ вiдповiдають лише деяким характеристикам категорiї "пiзнання". Стан ПРИПИНЕННЯ є складником категорiї "пiзнання" тiльки в деяких моментах процесу творчостi.
  Вище вже розглянуто порiвняння категорiї "пiзнання" i стану ПРИПИНЕННЯ. На прикладах документальної лiтератури видiлено головну властивiсть стану ПРИПИНЕННЯ. Цiєю властивiстю є процес припинення всього дрiб"язкового, непотрiбного i неважливого в людинi, в людськiй свiдомостi, в процесi пiзнання.
  Виявлено ряд властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. Цi властивостi-характеристики зiставлено з характеристиками категорiї "пiзнання", яку розкрито як у прадавнiх фiлософських трактатах, так i в сучаснiй фiлософiї модернiзму i постмодернiзму.
  Компаративним методом встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ подiбний до категорiї "пiзнання" тiльки в деяких характеристиках - в тому, що людина має стани, при яких вiдсутнi бажання в тi моменти, коли мета людиною досягнута. Мети досягнуто, i зникають усiлякi бажання. Але це ненадовго, оскiльки людина не самодостатня, має потреби задля свого iснування. Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ - це вiдсутнiсть потреб, повна вiдсутнiсть бажань. Навiть виникає стан, в якому немає потреби у зовнiшнiх враженнях.
  Розглянуто документальну лiтературу релiгiйно-мiстичної культури, на основi якої встановлено, що стан пiзнання i стан ПРИПИНЕННЯ мають ту особливiсть, що людина володiє собою, своїми бажаннями, стає над цими бажаннями. У цьому категорiя пiзнання i стан ПРИПИНЕННЯ - подiбнi.
  Стан ПРИПИНЕННЯ розглядається як додатковий регулятивний механiзм вищого рiвня. Зафiксовано, що в категорiї "пiзнання" i в станi ПРИПИНЕННЯ йде важливий для людини процес руйнування застарiлих уявлень, очищення вiд того, що вiджило свiй вiк, вiд дрiб"язкового, i стало перешкодою для оновлення в нових умовах навколишнього середовища. Через це й виникає пiзнання як очищення.
  Компаративним методом встановлено, що маємо справу з компенсаторнiстю процесiв психiки. Стан ПРИПИНЕННЯ припиняє всiляку дрiб'язкову, неважливу дiяльнiсть. Припиняється навiть та дiяльнiсть, яка, на перший погляд, має сенс, адже в позасвiдомому вiдкладається засторога неважливостi тих чи iнших дiй. Однак у свiдомостi таке може i не вiдображатися. Тому в станi ПРИПИНЕННЯ, незрозумiло чому, призупиняються i припиняються тi чи iншi дiяння. Отже стан ПРИПИНЕННЯ розумiється як той стан (TERMINATION STATE), який припиняє непотрiбне в пiзнаннi. Припиняється в людинi все неголовне, дрiб"язкове.
  Пiзнання. Пiзнання - це отримання знання. В свою чергу знання - це обґрунтоване, iстинне переконання. Тобто знання має бути обґрунтованим. Знання про стан ПРИПИНЕННЯ, що має вмонтовуватися у вже пiзнанi структури, також має бути обґрунтованим. Обґрунтувати знання про стан ПРИПИНЕННЯ без документальних фактiв дуже складно, оскiльки це стан глибоко суб'єктивного характеру i зустрiчається вiн у чистому своєму проявi дуже рiдко. Зазвичай на цей стан нашаровуються iншi стани людини. В документальних описах апофатичного мiстицизму можемо зустрiти прояви цього стану в бiльш-менш чистому виглядi. Пiдключення документалiстики до пiзнання стану ПРИПИНЕННЯ потребує також статистичних методiв, щоб достеменно встановити властивостi-характеристики, якi частiше зустрiчаються, а отже складають iстинну основу цього стану.
  Для встановлення iстин про стан ПРИПИНЕННЯ (а до цього долучаємо документалiстику) зiштовхуємося з описами вiдчуттiв. Комплекси "елементiв вiдчуттiв" (Айзеле 2009: 82) - як базовий субстрат для пiзнання вже було введено, i вiн мав застосування як пiзнавальна процедура. Для цього потрiбен опис явища. Це дає можливiсть розумiти iстини "в ефективному описi функцiональних вiдносин" (Айзеле 2009: 82), що веде зрештою до встановлення цiннiсних властивостей-характеристик. В нашому випадку - це цiннiснi властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ.
  Отримання цiннiсних властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ вказує на "результативнi пiзнавальнi процеси" (Айзеле 2009: 82). Тут "висловлювання є "iстинним", якщо його прийняття веде до бажаних практичних наслiдкiв" (Айзеле 2009: 82). Але по вiдношенню до стану ПРИПИНЕННЯ практичнi наслiдки не програмованi, бо цей стан виникає раптово i спонтанно. Його неможливо отримати, плануючи собi якiсь цiннiснi результати. Стан ПРИПИНЕННЯ - це раптовiсть i спонтаннiсть.
  Дослiджуючи документалiстику апофатичного мiстицизму i використовуючи статистику, можемо встановити головнi властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ, виходячи з цього, встановити цiннiсно-важливе. Тут ми не можемо вiдкинути iнтуїтивiзм, який схоплює сутнiсне, вiдкриває нове як з приводу дослiдження, так i поза дослiджувальними процедурами, в самих проявах стану, який розглядаємо.
  Вiдоме таке положення: "сутнiсть i сенс речей може схоплюватися тiльки iнтуїцiєю, яка знiмає протирiччя суб'єкта i об'єкта, що спричинене iнтелектом" (Айзеле 2009: 82). У випадку стану ПРИПИНЕННЯ можна сказати, що ефективнiсть пiзнання збiльшується, коли iнтуїцiя актуалiзована i у суб'єкта, i у об'єкта, де об'єкт є предметом дослiдження.
  Iнтуїцiя завжди актуалiзована у людини в станi ПРИПИНЕННЯ. Та коли вона актуалiзована i у дослiдника, який вивчає стан ПРИПИНЕННЯ, то збiльшується можливiсть вгадування iстинного стану речей. Проте це стосується лише дослiдження стану ПРИПИНЕННЯ. При дослiдженнi iнших об'єктiв i станiв людини iнтуїтивне схоплення iстини програє перед логiчно послiдовними процедурами пiзнання.
  В станi ПРИПИНЕННЯ у людини актуалiзовано iнтуїцiю. Людиною продукується ряд "можливостей iдеальних переживань", якi a priori передують будь-якому пiзнанню" (Айзеле 2009: 82). Тобто стан ПРИПИНЕННЯ за таким розумiнням, як iнтуїтивне прозрiння, є iдеальним переживанням, пiсля якого йде вже момент пiзнання. Цей момент можна висловити, виразити. До цього стан ПРИПИНЕННЯ невимовний i невиразний. Тобто є "доступний логiчнiй мовi свiт, залишок же виноситься за дужки як "невимовне"" (Айзеле 2009: 83). Стан ПРИПИНЕННЯ потрапляє в розряд невимовного, хоча про цей стан написано чимало трактатiв, створено цiлий напрямок так званого апофатичного мiстицизму. Є спроби записати у невимовне i навiть безглузде цiлий напрямок фiлософiї, який має назву метафiзика. Так "метафiзичнi висловлювання вiдкидаються як "безглуздi"" (Айзеле 2009: 83). Але так у безглузде можна записати висловлювання з приводу будь-якого вiдчуття. Якщо людина нiколи в життi не пробувала чогось кислого, то будь-яке висловлювання з приводу, наприклад, кислого лимона для цiєї людини буде суцiльною нiсенiтницею. Якщо ця людина спробує кислий лимон, то висловлювання iнших людей з приводу цього кислого лимона не будуть вже такими безглуздими. Тут людей об'єднує досвiд вiдчуття кислого. Та сама iсторiя й зi станом ПРИПИНЕННЯ. Якщо людина не мала досвiду цього стану, то висловлювання документального характеру, якi значаться в апофатичному мiстицизмi, для неї будуть безглуздими. Якщо людина мала подiбний досвiд, досвiд стану ПРИПИНЕННЯ, то висловлювання з цього приводу вже не будуть такими безглуздими. Тобто, рiзнi люди мають свiй досвiд вiдчуттiв i оцiнюють те чи iнше явище реального свiту по-рiзному, в залежностi вiд власного досвiду. На цьому досвiдi вiдчуттiв будуються навiть цiлi теорiї. Є таке положення, що "теорiя повинна оцiнюватися не по її значенню, а по її ефективностi" (Айзеле 2009: 83). Однак таке положення не може торкнутися стану ПРИПИНЕННЯ, стану, який виникає раптово, чисто спонтанно. Цей стан фактично не залежить вiд людини. Ефективнiсть можна побачити, коли щось робити в певному напрямку - задля оволодiння i отримання очiкуваного. Але спонтаннiсть i раптовiсть не дають можливостi оволодiти ситуацiєю; в нашому випадку - оволодiти станом ПРИПИНЕННЯ. Хоча помiчено, що певний спосiб життя людини може все ж таки стимулювати виникнення станiв, подiбних до стану ПРИПИНЕННЯ.
  Орiєнтуючись на сенс з приводу розумiння того чи iншого людського стану, треба враховувати те, з ким проводиться дискусiя. Адже "сенс створюють разом обидва партнери" (Айзеле 2009: 83). Цей сенс повинен так чи iнакше вiдображати реальний стан речей. Пiзнання має бути адекватним реальнiй дiйсностi. Хоча ця дiйснiсть може бути глибоко суб'єктивною. Суб'єктивнiсть розташована ближче до тiлесностi, де є "знання як результат бiологiчного вiдбору, який гарантує також адекватнiсть нашого пiзнання" (Айзеле 2009: 84).
  Тiлеснiсть присутня i в документалiстицi. Щодо пiзнання стану ПРИПИНЕННЯ, то документалiстика вiдiграє, так чи iнакше, важливiшу роль. Вiд неї ми вiдштовхуємося у своїх пiзнавальних процедурах. Документалiстика - запорука того, що ми можемо вести статистику тих властивостей-характеристик, що частiше за все зустрiчаються у станi ПРИПИНЕННЯ. Сукупнiсть таких властивостей-характеристик, якi зустрiчаються найчастiше, i є реально iснуючий стан ПРИПИНЕННЯ. Суть цього стану полягає в тому, яка з цих властивостей-характеристик головна, основна.
  Розглянемо основнi положення-висновки, спираючись на попереднi думки.
  Отже властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ подiбнi до характеристик категорiї "пiзнання", якщо актуалiзовано iнтуїцiю. Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ є складником категорiї "пiзнання".
  Розглянуто порiвняння категорiї "пiзнання" i стану ПРИПИНЕННЯ. На прикладах документальної лiтератури видiлено головну властивiсть стану ПРИПИНЕННЯ. Цiєю властивiстю є процес припинення всього дрiб"язкового, непотрiбного i неважливого в людинi, в людськiй свiдомостi.
  Виявлено ряд властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. Їх можна зiставити з характеристиками категорiї "пiзнання", що розкривається як у прадавнiх фiлософських трактатах, так i в сучаснiй фiлософiї модернiзму i постмодернiзму.
  Компаративним методом установлено: стан ПРИПИНЕННЯ подiбний до категорiї "пiзнання" в тому, що людина має стани, при яких вiдсутнi бажання в тi моменти, коли вона досягає мети, але включено iнтуїтивну безпосереднiсть. Мети досягнуто, i зникають усiлякi бажання. Але це ненадовго, оскiльки людина не самодостатня, має потреби задля свого iснування. Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ - це вiдсутнiсть потреб, повна вiдсутнiсть бажань, але присутнiсть iнтуїцiї. Навiть виникає стан, в якому немає потреби у зовнiшнiх враженнях.
  Розглянуто документальну лiтературу релiгiйно-мiстичної культури, на основi якої встановлено таке: стан ПРИПИНЕННЯ має ту особливiсть, що людина володiє собою, своїми бажаннями, стає над цими бажаннями. Отож категорiя пiзнання як iнтуїтивне прозрiння i стан ПРИПИНЕННЯ - є подiбними.
  Стан ПРИПИНЕННЯ - це додатковий регуляторний механiзм вищого рiвня. Зафiксовано, що в станi ПРИПИНЕННЯ йде важливий для людини процес руйнування застарiлих уявлень, очищення вiд того, що вiджило свiй вiк, вiд дрiб"язкового, i стало перешкодою для оновлення в нових умовах навколишнього середовища. Тому й виникає очищення.
  Компаративним методом встановлено, що маємо справу з компенсаторнiстю процесiв психiки. Стан ПРИПИНЕННЯ припиняє всiляку дрiб"язкову, неважливу дiяльнiсть. Припиняється навiть та дiяльнiсть, яка, на перший погляд, має сенс, адже в позасвiдомому вiдкладається засторога неважливостi тих чи iнших дiй. Припиняється пiзнавальна процедура логiчного мислення. Однак у свiдомостi таке припинення може i не вiдображатися. В станi ПРИПИНЕННЯ, незрозумiло чому, призупиняються тi чи iншi дiяння. Отже стан ПРИПИНЕННЯ в цiлому розумiється, перш за все, як стан зупинки непотрiбного, тобто як СТАН ПРИПИНЕННЯ (TERMINATION STATE). Тут припиняється в людинi все неголовне, дрiб"язкове.
  Людина має в серединi себе регуляторний механiзм ПРИПИНЕННЯ, який припиняє непотрiбнi дiї. Отже, несвiдомо може йти процес припинення, вiдбиваючись у свiдомостi. Стан ПРИПИНЕННЯ - це припинення неадекватних дiй. Цей стан має певнi властивостi. Документалiстика демонструє цi властивостi. Як вже було сказано, властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ яскраво вiдображено в документальних свiдченнях, коли "всi думки вмерли, i всi вiдчуття припинилися" (Кришнамурти, 1999, с. 56), коли у людини "переживання себе припинилося" (Махарши, 1999, с. 118).
  Використовуючи iндуктивний метод дослiдження, продемонструємо властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ.
  Iндуктивний метод дослiдження.
  1. Небажання iснує в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Безкомпромiснiсть iснує в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Безпосереднiсть iснує в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Безстрашнiсть iснує в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Буттєвiсть iснує в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Вище iснує в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Вищiсть iснує в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Вiдстороненiсть iснує в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Iншiсть iснує в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Мiцнiсть iснує в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Невибiрковiсть iснує в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Невiдворотнiсть iснує в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Невiдхильнiсть iснує в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Недiяльнiсть iснує в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Недрiб"язковiсть iснує в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Незахопленiсть iснує в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Необумовленiсть iснує в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Нерухомiсть iснує в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Несуєтнiсть iснує в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Присутнiсть iснує в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Розкрiпаченiсть iснує в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Розчиненiсть iснує в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Серйознiсть iснує в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Теперiшнiсть iснує в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Сила iснує в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Чистота iснує в станi ПРИПИНЕННЯ як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  2. Небажання, безкомпромiснiсть, безпосереднiсть, безстрашнiсть, буттєвiсть, вище, вищiсть, вiдстороненiсть, iншiсть, мiцнiсть, невибiрковiсть, невiдворотнiсть, невiдхиленiсть, недiяльнiсть, недрiб"язковiсть, незахопленiсть, необумовленiсть, нерухомiсть, несуєтнiсть, присутнiсть, розкрiпаченiсть, розчиненiсть, серйознiсть, теперiшнiсть, сила, чистота - це властивостi регуляторної системи стану ПРИПИНЕННЯ.
  3. Усi властивостi регуляторної системи стану ПРИПИНЕННЯ iснують у цьому станi (станi ПРИПИНЕННЯ) як припинення i очищення вiд дрiб"язкового.
  Є мiстико-релiгiйне розумiння гнозису (Давыдов 2006: 240). Але поза релiгiйно-мiстичною культурою iснує розумiння того, що компенсацiя i надкомпенсацiя можуть при нагодi наблизити картину свiту до дiйсностi, як це буває при великих досягненнях художньої психiки (Адлер 1997: 106). Так гнозис постає як стан людини.
  Гнозис. Гнозис позначає знання. Це знання iнонаукове. Iнонаукова форма знання має свої внутрiшнi закони i критерiї точностi (Аверинцев 1972: 827-828).
  Гностики застосовували термiн "гнозис", позначаючи iнонаукову форму знання, екстатичний тип знання, або знання, яке дає людинi стан трансу, компенсаторного трансу, якщо розглядати бiльш глибокi змiненi стани людини. Вважалося, що цей стан, компенсаторний транс, доступний лише обраним людям. Гностики вважали, що знання, яке дає екстаз, або компенсаторний транс, розкриває правду про походження людства. Втiм походження позначалося перебуванням у позачасовому царствi всеосяжного.
  Стародавнi гностики, переживаючи компенсаторний транс i отримуючи знання вiд цього стану, вважали, що знання - не лише для того, щоб розумiти деякi речi, а й задля очищення, задля оволодiння собою, задля визволення людського духу. Вони вважали, що такий дух - вiчний i безсмертний. Компенсаторний транс тут переживається як стан безсмертя. Важливою особливiстю психiки є властивiсть вiддiляти своє "я" вiд зовнiшнього середовища - немовби бачити себе збоку (Иваницкий 1984: 210). Ця властивiсть розширює можливостi людини в її спiлкуваннi з iншими людьми (Иваницкий 1984: 210). Ця розширена можливiсть очищує саму людину, оскiльки веде до оволодiння собою. При оволодiннi собою може переживатися стан безсмертя.
  Термiн "гнозис" гностики використовували для позначення iнонаукової форми знання. Ця форма знання передає стан екстазу, стани трансу, компенсаторного трансу. Для гностикiв знання, яке вiдображає екстаз, передає правду про людину. Те саме можна сказати i про транс, компенсаторний транс. Однак всi знання гностикiв передають здатнiсть людини вiдокремлювати своє "я" вiд зовнiшнього свiту (Иваницкий 1984: 210). Людина починає бачити себе збоку. Це певна практика. Однак це i властивiсть людської самосвiдомостi. Вона розширює можливостi людини в її спiлкуваннi з iншими людьми (Иваницкий 1984: 210). Подiбна практика у мiстицизмi оцiнюється переживаннями стану безсмертя.
  Стан Безсмертя. Стан Безсмертя можна розумiти як компенсаторний транс, реакцiю на страх смертi. При розвитку людської особистостi, появи у неї самосвiдомостi виникає страх смертi (Дидье Жюлиа 2006: 406). Але також виникає i компенсаторна реакцiя на цей страх. Компенсацiя позасвiдома (Юнг 1995: 532). Може виникнути вiдчуття безсмертя, усвiдомлення Вiчного Життя (Ревонсуо 2013: 288-305). Може виникнути уявлення, що смерть неможлива (Джемс 1993: 306). Через це може виникнути усвiдомлення того, що ми житимемо вiчно (James 1902: 389). I абсолютно немає страху нi перед чим (Мурашкин 2006: 127-132). Компенсацiя страху смертi прибуває як позачасове (Кришнамурти 1999: 112-237), поза часом (Ламонт 1984: 250).
  Сучасна фiлософiя i психологiя доводять, що в основi стану ПРИПИНЕННЯ лежить компенсаторний процес. Може статися, що у людини незрозумiло звiдки з"явився чудовий настрiй пiсля глибокої скорботи (Ясперс 1997: 150-483). Вiдомо, що природа мусить вiдтворити те, що прийде пiсля неї (Plotinus 1984). Але в станi ПРИПИНЕННЯ як компенсаторному осяяннi нiчого нового не вiдтворюється. Розпадається непотрiбне. При розпадi людина має негативне знання. Про це знання говорить апофатичний мiстицизм. Гнозис також говорить про те саме негативне знання. Тут гнозис представлено компенсацiєю, а не творчiстю, не пiзнанням. Гнозис - це метапiзнання, або негативне знання. Гнозис i апофатичний мiстицизм кажуть про одне i те ж: про розпад непотрiбного.
  Сучасна фiлософiя модерну i постмодерну по вiдношенню до гнозису мало говорить про iдею єдностi та незалежностi особи (Jonas 1958: 200-336). Просто гностики бiльше мiркували про стан екстазу, а не про стан енстазу. А саме стан енстазу характерний як єднiсть i незалежнiсть. Гностику в енстазi розкривається не-буття у напрямку смертi (Jonas 1958: 200-336). Таке розкривається не тiльки мiстику, а й митцю. Гнозис вiддзеркалює мотиви митця, мистецтва (Bloom 1982: 12-69).
  Античнi гностики мали руйнiвнi методи (Bloom 1982: 12-69). Цими методами можна викликати стан енстазу. Гностики намагаються розкрити, "що є найстаршого в самому собi" (Bloom 1982: 12-69), прагнуть досягти вищого стану енстазу, iстиного стану свого духу.
  Метапiзнання. Метапiзнання - це вiдчуття свiту безпосередньо, а не через систему власних думок. Безпосередне усвiдомлення - це метапiзнання. Здатнiсть усвiдомлювати те, що ти думаєш, - це метапiзнання (Берч & Пенман 2014: 90).
  Безпосереднiсть метапiзнання має пряме вiдношення до компенсаторного трансу. Компенсаторний транс - це мiнiмiзацiя реакцiї вiдчуттiв на подразники ззовнi у змiненому станi свiдомостi. При цьому звужується контакт iз зовнiшнiм свiтом. Але свiдомiсть - активна. Хоча втрачається чiткiсть орiєнтацiї в часi й просторi. При компенсаторному трансi переживаються стани внутрiшньої рiвноваги i спокою. Однак перед цим не було нi рiвноваги, нi спокою. Виникла компенсацiя. З приводу компенсаторних процесiв Карл Ясперс наводить такий приклад: "У людини незрозумiло звiдки може з"явитися чудовий настрiй пiсля глибокої скорботи" (Ясперс 1997: 150-483). Або таке: "Морок у меланхолiї компенсується гостротою зору i нападами ейфорiї" (Юханнисон 2011: 64). Карл Юнг вказує на те, що "компенсацiя - позасвiдома" (Юнг 1995: 532).
  Фiлософiя постмодернiзму розглядає стан ПРИПИНЕННЯ як стан Iншого. Синонiмами цього стану є такi: стан Бога, компенсаторне осяяння, компенсаторний транс, або стан ПРИПИНЕННЯ. Стан ПРИПИНЕННЯ - це один iз рiзновидiв трансу. В цьому станi може припинятися рух, може бути каталепсiя (Забияко 2009: 999). Дослiдники релiгiї навiть кажуть про "каталептичну свiдомiсть" (Элиаде, 2009: 75). Але це стан ПРИПИНЕННЯ. У людини, яка перебуває в такому станi, багато непотрiбного припиняє свої прояви.
  Iсторiя мiстицизму має багатий опис рiзних мiстичних станiв. Iндiйськi Упанiшади засвiдчують такi стани людської свiдомостi: неспання, сон без сновидiння, сон зi сновидiнням i Турiя. Стан Турiя вважається священним. Цей стан є станом ПРИПИНЕННЯ. В людинi припиняється все непотрiбне. Тому цей стан має вигляд завмирання. Дослiдники навiть кажуть про "каталептичну свiдомiсть", транс (Элиаде, 2009: 75). Природа цього стану компенсаторна. Карл Ясперс розкриває в людинi дiю компенсацiї так: "У людини незрозумiло звiдки може з"явитися чудовий настрiй пiсля глибокої скорботи" (Ясперс 1997: 150-483). У людини такий вид трансу є священним. Вiн дарує "просвiтлення" (Забияко 2009: 999). Цей стан супроводжує творчi процеси. Тут "можна говорити про творчiсть у трансоподiбному станi" (Теплов 1985: 247-279). При проявi цього стану продуктiв творчостi може i не бути. Однак цей стан "очищує, додає сили" (Кришнамурти 1999: 112-237). Очиститися для того, щоб, "спустошивши, спорожнити себе" (Андерхил 2000: 407). Це яскраво розкрито в апофатичному мiстицизмi.
  Фiлософiя постмодернiзму, розглядаючи стан ПРИПИНЕННЯ як стан Iншого, показує, що цей феномен пов"язаний з регуляторними механiзмами. Через цi механiзми людина "визнає власного iншого всерединi себе" (Ортiс 2003: 477).
  Фiлософiя постмодернiзму показує, що регулювання для людини є досить важливим. У зв"язку з тим, що стан ПРИПИНЕННЯ, або стан Iншого, пов"язаний з регуляторними процесами, то цей стан розумiється як священне. Бiльше того, людина обожнює в собi стан Iншого i пiднiмає цей стан як пiднесене. Виникає мiстико-релiгiйне розкриття пiднесеного (Шестаков 1983: 100).
  Пiднесене. Пiднесене - це втiха негативна, оскiльки розум не може уявити, наприклад, нескiнченне як явище, що розглядає пiднесене. Нескiнченнiсть неможливо визначити, i тому виникає прогалина. Прогалина - це i є пiднесене. Пiднесене - це особливий вид прекрасного як величного. Величне у релiгiйно-мiстичнiй культурi - це Всевишнiй.
  Нескiнченнiсть пiднесеного стану неможливо охопити розумом. Мiстичне теж важко осмислити. Стан Iншого як мiстичне, як стан ПРИПИНЕННЯ має якiсть "незрозумiлої сили" (Кришнамурти 1999: 203-209). Ця сила - невиразна. Проте мистецтво спроможне виразити цю силу. Релiгiйно-мiстична культура дає такий приклад як "поезiя" (Нисаргадатта 2013: 231).
  Фiлософiя постмодернiзму показує, що мiстика i мистецтво спроможнi передавати стани невимовного. Адже "невимовне i невиразне iснують насправдi" (Деррида 2001: 261). Воно не пов'язане з уявою. Уява вiдкриває безодню, в яку вона боїться провалитися (Kant 1987: 115). Якщо боїться, то не має вiдношення до стану ПРИПИНЕННЯ. В цьому станi припиняється страх.
  Фiлософiя мiстицизму i взагалi вся сучасна фiлософiя модернiзму i постмодернiзму вважає, що мiстичне вiдчуття - невиразне. Це особливий стан. Вiн "за своєю природою - безмовний" (Ортега-и-Гассет 1991: 106). Це безмовне людина позначає рiзними словами. Фiлософiя постмодернiзму каже про стан Iншого. Однак для цього iснують i такi назви, як компенсаторний транс, компенсаторне осяяння, а також стан ПРИПИНЕННЯ. В релiгiйно-мiстичнiй культурi - це стан Бога. Для отримання подiбних станiв релiгiйно-мiстична культура використовує медитативну практику. Завдяки медитацiї "думки i дiї стають єдиним цiлим" (Кабат-Зинн 2013: 196). Медитацiя взагалi очищує свiдомiсть вiд непотрiбних думок. Очищення свiдомостi веде до зняття напруги. Людина напружується, щоб "уявити неуявлéнне" (Крокет 2003: 307). Можливiсть уявити неуявлéнне вiдкривається через пiднесене i через "метапiзнання" (Берч & Пенман 2014: 90).
  Розглядаючи категорiї, якi застосовує фiлософiя, осмислюючи стан ПРИПИНЕННЯ, можна зробити висновок, що всi цi категорiї мають вiдношення до людини i її природи. З онтологiї розглядається категорiя "присутнiсть". З гносеологiї - "пiзнання" i "метапiзнання". З аксiологiї - "священне". Важливе мiсце посiдають такi категорiї, як людина, "Я", гнозис, пiднесене, священне. Також важливе мiсце мають категорiї, якi належать до переживань людиною вищих станiв свiдомостi, адже предметом фiлософiї є стан ПРИПИНЕННЯ як вищий стан.
  
  Роздiл 4. АКСIОЛОГIЧНИЙ АСПЕКТ
  
  Аксiологiя - це вчення про цiнностi, фiлософiя цiнностей. Аксiологiя з"ясовує важливi властивостi тих чи iнших предметiв або процесiв, здатних задовольняти людськi потреби.
  Поняття цiнностей ввiв I. Кант. Мораль, або моральну свободу, фiлософ протиставив природi, або природнiй необхiдностi. Вiн розглядав такi проблеми аксiологiї, як значення, проблеми належностi, оцiнки, ставлення. У подальшому фiлософiя неокантiанства поглибила питання цiнностей до особливого, трансцендентального значення. З трансцендентального починається тiсний зв'язок зi станом ПРИПИНЕННЯ.
  Аксiологiю як фiлософське вчення вперше представив Р. Лотце. Вiн розумiв цiнностi як значимостi. Розвиваючи аксiологiчнi питання, Г. Коген представляв цiнностi як дещо безумовне. Цiннiсть як безумовне, як безумовна загальнiсть i необхiднiсть у Когена протистоїть людському досвiдовi. Через безумовнiсть цiнностi можуть бути пов'язанi зi станом ПРИПИНЕННЯ. Сам стан ПРИПИНЕННЯ є цiннiстю для людини. Для людини переживання стану ПРИПИНЕННЯ є безумовна цiннiсть через властивiсть очищувати.
  Аксiологiя також розглядає цiнностi як iстинне знання. Про це говорить Г. Рiккерт, вважаючи цiнностi й iстинними знаннями, i моральною дiєю. При цьому Рiккерт вiдрiзняє цiннiсть вiд норми. Стан ПРИПИНЕННЯ як цiннiсть теж вiдрiзняється вiд норми.
  Аксiологiя ХХ ст. розкриває об"єктивну природу цiнностей. Об"єктивна природа цiнностей розкривається у фiлософiї Е. Гартмана. Вiн утверджує iнтенцiональнiсть, тобто направленiсть цiннiсних вiдносин людей. Але цiнностi у Гартмана не пiддаються рацiональному осмисленню. За Гартманом пiзнання тут безсиле. Цiнностi мають прояв в особливих почуттях. Наприклад, ненависть або любов. А людина лише iнтуїтивно, через цi почуття, вiддає перевагу тим чи iншим своїм дiйствам, тiй чи iншiй поведiнцi. Це за Гартманом. Тут в особливих почуттях можна знайти мiсце i стану ПРИПИНЕННЯ. Цiннiсть цього стану - в припиненнi незначного в поведiнцi людини, очищення вiд незначного.
  За Перрi цiнностi пов"язанi з iнтересом. Перрi розумiє цiнностi як людськi iнтереси. А це вже наближає цiнностi до натуралiстичностi, до природностi. Особливо натуралiстично розумiє цiнностi прагматизм. Так Дьюї представляє натуралiстичнiсть цiнностей в образах прагматичного iнструменталiзму. Натуралiстичнiсть вгадується i в станi ПРИПИНЕННЯ - як в станi раптового i спонтанного.
  Феноменологiя стверджує, що цiнностi - сфера феноменального. Феноменальне розумiється як апрiорне. I тут Бог є вищою цiннiстю, за фiлософiєю Макса Шелера. Вiн взагалi виводить переживання цiнностей зi сфери психiчного в сферу космiчного, розумiє цiнностi як космiчний акт Божественного. Тут йде яскравий опис стану ПРИПИНЕННЯ. Але цей стан не виходить за межi людської психiки i не стає космiчним.
  Аксiологiя ХХ ст. доводить, що людина лише через свою духовну дiяльнiсть входить у свiт цiнностей.
  Цiннiсть - це поняття, що позначає належне. Також за цiнностями закрiплюється розумiння бажаного. Належне i бажане мають вiдмiннiсть вiд дiйсно iснуючого, реального.
  Реальнiсть та iстина, яка вiдображає цю реальнiсть, ще не вiдкривають нам розумiння, що таке цiннiсть. Об"єктивна iстина показує, якою є реальнiсть. Цiннiсть же показує, що саме для нас є бажаним, або показує, як має бути в дiйсностi, а не саму дiйснiсть.
  Iстина вiдрiзняється вiд цiнностей. Розкриття питання "фактичного цiннiсного" - це розкриття рiзницi мiж емпiричною реальнiстю i свiтом людських цiнностей.
  Є об"єктивiстська концепцiя цiнностей. Вона стверджує, що певна iдея, наприклад, iдея добра як цiннiсть не вiдрiзняється вiд якихось iнших iдей, не вiдрiзняється взагалi вiд iстини. Змiст виступає як цiннiсть. Наприклад, iдея добра. Тут добро виступає як цiннiсть. Про стан ПРИПИНЕННЯ можна сказати, що цей стан доволi суб'єктивний i його бажано розглядати в суб'єктивiстських концепцiях цiнностей.
  Суб"єктивiстська концепцiя цiнностей стверджує, що цiнностi - це психiчнi процеси i їх джерелом є нашi бажання, iнтереси, наше ставлення до дiйсностi. Стан ПРИПИНЕННЯ - це психiчний процес. Це процес компенсаторного характеру, тому вiн не пов'язаний напряму з нашими бажаннями та iнтересами.
  Утилiтаризм стверджує, що джерелом цiнностей є бажання i задоволення. Емотивiзм стверджує, що джерелом цiнностей є почуття. Все це - суб"єктивiстськi концепцiї цiнностей. Вони мiстять у собi загрозу нiгiлiзму, а також релятивiзму. Нiгiлiзм i релятивiзм не є загрозою при розглядi стану ПРИПИНЕННЯ, де йде процес розпаду в людинi непотрiбного.
  Об"єктивiстськi концепцiї цiнностей мають i суб"єктивне пiдґрунтя, коли стверджують, що цiнностi - апрiорнi. Такi концепцiї вважають, що людина неспроможна обґрунтувати, що їй варто поцiнувати. Таке розумiння цiнностей ми бачимо в апрiоризмi й iнтуїтивiзмi М. Шелера. Таке розумiння має вiдношення i до стану ПРИПИНЕННЯ як до стану розпаду в людинi незначного, а отже й можливiсть породжувати уявлення про апрiорнiсть.
  Носiями цiнностей можуть бути певнi матерiальнi речi. Скажiмо, папiр для письма.
  Носiєм цiнностей може бути психiчна сфера, iнтелект людини. Скажiмо, людське розумiння. Цiнностi доволi сильно можуть бути навантаженими iдеями. Наприклад, iдеями справедливостi, законностi, iдеями добра. В такому разi, носiєм цiнностей стає розум людини, людський iнтелект. Цiнностi можуть бути навантаженими вищими почуттями. Це, наприклад, почуття любовi, почуття краси. Стан ПРИПИНЕННЯ супроводжується вищими почуттями. Сам стан є вищим почуттям, вписується у вищi почуття людини.
  Цiнностi людини можуть бути матерiальними. Це тi цiнностi, що задовольняють бiологiчнi потреби. Цiнностi можуть бути духовними. Духовнi цiнностi є самодостатнiми. Вони мiстять у собi поклик людини шанувати цi цiнностi, захищати їх. Стан ПРИПИНЕННЯ як стан самодостатностi людини належить до духовних цiнностей.
  Духовнi цiнностi за своїм змiстом можуть бути правовими, полiтичними, моральними, естетичними, релiгiйними. Стан ПРИПИНЕННЯ - це сфера естетичного i релiгiйного.
  Цiнностi можуть виступати засобом утвердження iнших цiнностей. Через те, що вони є засобом, їх ще розумiють як iнструментальнi цiнностi.
  Цiнностi подiляють на колективнi, iндивiдуальнi, а також на унiверсальнi, тобто вселюдськi. Вселюдськi, або унiверсальнi цiнностi, приймаються рiзними нацiями, рiзними культурами. Їх включено до рiзних культур. Прикладом можуть бути певнi права людини як цiнностi. Стан ПРИПИНЕННЯ є вселюдською цiннiстю. Але це стан суб'єктивного характеру, вiн непрямо пов'язаний з правами людини як об'єктивно соцiальною сферою.
  Цiнностями людина перетворює реальнiсть, оскiльки цiнностi мiстять в собi спонукальний момент, мають спонукальну складову.
  Цiнностi спрямовують людей до дiї. Спонукальний момент цiнностей є пiдставою для людських дiй, для людської дiяльностi з перетворення реальностi. Стан ПРИПИНЕННЯ перетворює реальнiсть людського духу, очищаючи його вiд всього дрiб"язкового.
  Цiнностi об"єднують людей для спiльних дiй. Цiнностi - це основа для єднання людей. Коли наявнi базовi спiльнi цiнностi, то вони можуть об"єднатися в людство як цiле. Для цього необхiдно мати спiльнi моральнi цiнностi. Моральнi цiнностi вивчає етика.
  Етика. Етика - це фiлософська наука, що вивчає мораль. Етика розглядає сутнiсть моралi.
  Етика - це практична фiлософiя. Термiн "етика" закрiплюється у фiлософiї завдяки працям Арiстотеля. Вiн розумiв етику як галузь практичного пiзнання.
   Класична нiмецька фiлософiя. Iммануїл Кант у практичному розумi бачить основи моральностi. Практичний розум людини, її мораль вiн пов"язує з iдеєю свободи. Тут стан ПРИПИНЕННЯ можна фiксувати як свободу вiд застарiлого, вiд застарiлого людського "я".
  За характером осмислення моральнi проблеми подiляються на такi напрямки: евдемонiзм, гедонiзм, перфекцiонiзм, утилiтаризм, деонтологiя. Евдемонiзм бачить в основi моральностi принцип щастя. Гедонiзм в основi моральних явищ бачить принцип насолоди. Перфекцiонiзм за критерiй моральностi бере досконалiсть. Утилiтаризм виводить моральнiсть з iдеї корисностi. Деонтологiя спирається на принцип належного. Всього цього торкається i стан ПРИПИНЕННЯ як процес очищення, очищення вiд забруднення психiчних процесiв у людинi.
  Аксiологiя вирiшує моральнi питання у перспективi цiнностей на майбутнє.
  Етика виводить свiдомiсть людського обов"язку iз суспiльних очiкувань i вимог. Стан ПРИПИНЕННЯ може i не пiдпадати пiд суспiльнi очiкування i вимоги.
  Мораль. Мораль - це вищi цiнностi. Мораль - це певна нормативно-цiннiсна система. Мораль регулює поведiнку людини за допомогою уявлень про належне. Ця регуляцiя як бiльш адекватне втiлення сутностi моральностi вiдбувається, коли ця мораль виходить за межi якоїсь групи людей i стає вселюдською, охоплює людство.
  Моральнi цiнностi. Моральнi цiнностi - це принципи доброчесностi. Норми людської поведiнки вiдповiдають цим принципам. Моральнi цiнностi - це узагальнений змiст понять моралi, принципiв моралi. Моральнi цiнностi - це унiверсальнi зразки, значимi для людини. Однак моральнi цiнностi схвалюються суспiльством. Вони втiлюються в правi, фiлософiї, мистецтвi, релiгiї. Суспiльством схвалюється i стан ПРИПИНЕННЯ як очищення спонтанного характеру.
  Класична фiлософiя розумiє буття i цiннiсть як нероздiльне.
  В iсторiї людства ми бачимо зростання автономiї моральних цiнностей.
  Сучасна етика шукає абсолютнi моральнi положення, загальнолюдськi. Однак деякi абсолютнi моральнi принципи не є загальнообов"язковими. Так подвижництво, самопожертва - не для всiх. Не для всiх iснує i стан ПРИПИНЕННЯ. Вiн з'являється, коли є забруднення, з'являється - для очищення.
  У сучасному свiтi iснує прiоритет таких цiнностей, як "благоговiння перед життям" Альберта Швейцера, iндивiдуальне кiнцеве iснування людини як "Iншого" Е. Левiнаса. В цi прiоритетнi цiнностi вписується i стан ПРИПИНЕННЯ як процедура очищення.
  Як було вже сказано про те, що властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ яскраво вiдображенi в документальних свiдченнях, коли "всi думки вмерли, всi вiдчуття припинилися" (Кришнамурти, 1999, с. 56), коли у людини "переживання себе припинилося" (Махарши, 1999, с. 118). Тобто iснує така властивiсть-характеристика, як зникнення в людинi її "я", коли "ви дивились на нього i зникли, щоб вже нiколи не бути колишнiм" (Кришнамурти 1999: 293). Мова вже йшла про те, що документалiстика свiдчить про iснування стану ПРИПИНЕННЯ, при якому "припиняється це роблення як непотрiбне" (Мурашкин 2020: 474). I тут дух виступає як "самодостатня сутнiсть (субстанцiя)" (Халапсис, 2017, с. 265).
  Аксiологiя. Аксiологiя - це фiлософiя цiнностей. Аксiологiю розумiють як "вчення про бажане благо в межах правильного способу життя" (Болькен 2009: 5).
  Стан ПРИПИНЕННЯ можна вважати цiннiсним для людини, тому що в цьому станi у людини припиняються дрiб"язковi i незначнi дiї. Але це припинення спонтанне, виникає раптово. I де тут мiсце правильному способу життя? Хоча вiдомо, що стан ПРИПИНЕННЯ пов'язаний з регуляторними механiзмами самосвiдомостi. А самосвiдомiсть має прояви без усiляких спецiальних вправ.
  Також можна додати таке, що у станi ПРИПИНЕННЯ людина не вiдчуває того бажаного блага. Але сам стан ПРИПИНЕННЯ є цiннiстю, є благом. Цей стан припиняє дрiб"язкову, неважливу дiяльнiсть, дiяльнiсть неголовну. Все зайве, другорядне припиняється.
  У процесi пiзнання людина отримує iстини, якi вiдображають об'єктивну реальнiсть. Цi iстини для людини є цiнностями. Стан ПРИПИНЕННЯ не продукує таких цiнностей, як iстини, що вiдображають об'єктивну реальнiсть. Стан ПРИПИНЕННЯ сам по собi є цiннiстю, оскiльки вiн вмонтований в процесi творчостi i припиняє в людинi все дрiб"язкове, непотрiбне i застарiле. Вiд того стан ПРИПИНЕННЯ є цiннiстю i пов'язаний з благом. Благо є цiннiстю. Людина надiляє благо сенсом.
  Протилежнiстю цiнностi є предмет або явище, яке не має цiнностi. Протилежнiстю стану ПРИПИНЕННЯ є вiдсутнiсть цього стану у людини, коли вона не припиняє свої непотрiбнi дiї.
  В рядах таких протилежностей культури, як добро-зло, прекрасне-потворне, iстинне-хибне, стан ПРИПИНЕННЯ має свою протилежнiсть - вiдсутнiсть стану ПРИПИНЕННЯ у людини, коли немає припинення вiд непотрiбного.
  Аксiологiя розглядає протилежностi, якi торкаються усiєї теоретичної фiлософiї. В цих протилежностях стан ПРИПИНЕННЯ посiдає певне мiсце. Якщо ми беремо такi два протилежних поняття, як "буття-значимiсть", то стан ПРИПИНЕННЯ належить до поняття "буття". Але цей стан торкається i "значимостi", оскiльки людина оцiнює цей стан як важливий для себе. Якщо беремо такi двi протилежнi категорiї, як "реальний-iдеальний", то стан ПРИПИНЕННЯ вiдносимо до категорiї "реальний", такий, що iснує як реальнiсть в людинi. Хоча цей стан можна вважати якоюсь мiрою й iдеальним. Це особливий стан. Вiн приносить гармонiю душi, духу. Вiн - зi сфери iдеального.
  Якщо ми беремо такi двi протилежнi категорiї як "суб'єктивний-об'єктивний", то стан ПРИПИНЕННЯ вiдносимо до категорiї "суб'єктивний", оскiльки це глибокий суб'єктивний стан людини. Однак цей стан такий, що об'єктивно iснує в людинi. I тому мова йде про суб'єктивне, часто непомiтне для зовнiшнього ока.
  Якщо ми беремо такi двi протилежнi категорiї як "iнтелектуальний-iнтуїтивний" то стан ПРИПИНЕННЯ вiдносимо до iнтуїтивних процесiв. Iнтелектуально можемо цей стан лише оцiнювати, надаючи йому певну цiннiсть.
  Буття, значимiсть, реальне, iдеальне, суб'єктивне, об'єктивне, iнтелектуальне, iнтуїтивне - це категорiї, в якi вплетено стан ПРИПИНЕННЯ як цiннiсне явище чуттєвого свiту людини. Цiнностi самi по собi мають чуттєвий рiвень людського свiту. А стан ПРИПИНЕННЯ вказує на психофiзiологiчний статус цього чуттєвого свiту, але свiту iдеального в своїй iрреальностi.
  Цiнностi можна розумiти як ментальний стан людської свiдомостi. Це положення - iстинне для стану ПРИПИНЕННЯ. Але стан ПРИПИНЕННЯ сам по собi - поза всякої ментальностi. У станi ПРИПИНЕННЯ припиняють своє iснування непотрiбнi для людини ментальнi створiння.
  Цiнностi пiзнаються як iнтелектуальними роздумами, так i iнтуїтивним вгадуванням. Це положення має вiдношення i до стану ПРИПИНЕННЯ. Про цей стан можна розмiрковувати, включаючи думки. Але можна iнтуїтивно передбачити деякi його особливостi. В самому ж станi ПРИПИНЕННЯ у людини думки вiдходять. Вiдходять навiть iнтуїтивнi прозрiння, адже i вони можуть бути надто дрiб"язковими i непотрiбними.
  Цiннiсть i сенс певних явищ у свiтi встановлює людина своїм Розумом, дивлячись, як воно все є i як воно має бути, тим самим виводячи певнi "зразки", "зразки-iдеали". Цi зразки-iдеали повиннi практично втiлюватись у життя. Вони можуть бути формоутворюючими життя або навпаки. Такий стан потребує постiйної переоцiнки цiнностей.
  В людськiй психiцi функцiонують уявлення, судження та емоцiї. Тi з них, якi непотрiбнi, припиняють своє iснування, коли людина перебуває в станi ПРИПИНЕННЯ. Емоцiї вiдiграють важливу роль, коли людина оцiнює, коли проходить процес цiннiсного пiзнання. В станi ПРИПИНЕННЯ у людини зникають непотрiбнi емоцiї. Та через певнi емоцiйнi стани людина пiзнає для себе цiнностi. Вона любить або ненавидить певнi речi. У неї з'являється симпатiя до певних речей, а до iнших - антипатiя. Проте в людинi можуть виникати емоцiї, якi зовсiм непотрiбнi, емоцiї якi вiджили своє в нових умовах, якi щойно виникли. В станi ПРИПИНЕННЯ цi емоцiї зникають. Зникають упередження. Людина вивiльняється вiд непотрiбного. У неї формуються справжнi судження. Виникають не iнстинктивнi, а вищi стани любовi. Людина оцiнює об'єкти, якi справдi можна любити, або ненавидiти об'єкти, що несуть добро або навпаки - зло. "Цiнностi можна визначити за їх фактичною "бажанiстю"" (Болькен 2009: 6). Але в станi ПРИПИНЕННЯ бажання зникають. Ми бажаємо певних речей i тому вважаємо їх цiнними для нас. У станi ПРИПИНЕННЯ такого немає. Можна сказати про "iснування незаперечного, очевидного розсуду сутностi цiнностей" (Болькен 2009: 6). В людинi можуть виникати вiдчуття того, що певнi речi вочевидь цiннi. Проте iснують також i моральнi цiнностi. Це сутнiснi цiнностi. Вони теж переглядаються людиною i можуть змiнюватись. Вони можуть зникати, коли людина перебуває в станi ПРИПИНЕННЯ, але й виникати "за допомогою "затемнення" (процедура епохé)" (Болькен 2009: 7).
  Є "необхiднiсть "поглиблення" цiннiсної свiдомостi з метою кращого, орiєнтованого на чесноти способу життя" (Болькен 2009: 7). Але через спосiб життя в людинi може виникнути раптово, випадково i спонтанно стан ПРИПИНЕННЯ, який припинить непотрiбне в цьому життi.
  Цiнними є iдеальнi значимостi. Людина втiлює цi значимостi в життя "у згодi зi зразком розумної унiверсальної "нормальної свiдомостi"" (Болькен 2009: 7), яка виникає через стан ПРИПИНЕННЯ, припинення всього дрiб"язкового i непотрiбного в людинi.
  Iснують фiлософськi роздуми якi пов'язують культуру з автономiєю. Тут автономiя розумiється як "всезагальна форма свободи" (Rickert 1921: 7). Така форма свободи розумiється як "вiльне ставлення до основних цiнностей рiзних галузей культури" (Болькен 2009: 7). I тут зберiгається ставлення. Такого ставлення немає у людини, яка перебуває в станi ПРИПИНЕННЯ. В станi ПРИПИНЕННЯ бачимо повну свободу без усiлякого ставлення. Це наближає скорiше до психофiзiологiї, а не до культури з певними настановами. Однак "визначення абсолютних цiнностей культури" (Болькен 2009: 7) мiстить в собi й стан ПРИПИНЕННЯ як стан Бога, стан Божественний, що можна встановити за документальними характеристиками мiстичної культури. На це вказує абсолютнiсть. Тут стан ПРИПИНЕННЯ має вiдношення до "блага як цiнностi в собi ("внутрiшня цiннiсть")" (Болькен 2009: 7). Ця внутрiшня цiннiсть подiбна до того, як людина вiдчуває буття, своє iснування. Проте у "фундаментальнiй онтологiї М. Гайдеґґера поняття цiнностi вже не вiдграє жодної ролi" (Болькен 2009: 7). Стан ПРИПИНЕННЯ - це буттєвiсть, буття, iснування. I стан ПРИПИНЕННЯ має таку цiннiсть, що звiльняє людину вiд усього дрiб"язкового i непотрiбного в дiях.
  Цiннiсть. Цiннiсть орiєнтує людину. Цiннiсть "iнтуїтивно осягнута" (Брантль 2009: 201). Таке положення належить до розумiння стану ПРИПИНЕННЯ i не тiльки. Встановлювати iстини про цiннiсть стану ПРИПИНЕННЯ, та й про всiляку цiннiсть, можна не тiльки через iнтуїцiю. Та коли "цiнностi стають предметом трансцендентального розгляду" (Брантль 2009: 201), то це можна вважати орiєнтованiстю на розгляд з урахуванням характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. Коли "у Г. Риккерта навiть прагнення до iстини розтлумачується як "трансцендентальна покiрнiсть"" (Брантль 2009: 201), то це вже не має вiдношення до стану ПРИПИНЕННЯ, адже коли у людини є стан ПРИПИНЕННЯ, то у неї немає нiякого прагнення. Всi прагнення згасають як дрiб"язковi i неважливi. Бiльшим наближенням до розгляду характеристик стану ПРИПИНЕННЯ можна вважати таке, що бачимо при "розрiзненнi аксiологiчних цiннiсних суджень вiд логiчних предикатiв" (Брантль 2009: 201), адже в станi ПРИПИНЕННЯ немає нiякого логiчного тлумачення. Iнтуїтивне ще можна знайти. Але й самих суджень не знайдеш. Йде процес зникнення усiляких дрiб"язкових i незначних суджень.
  Цiннiсть - це "об'єктивний феномен" (Брантль 2009: 201). Людина надає тим чи iншим предметам певну цiннiсть. Людина бачить в предметi певну властивiсть, яка для неї є цiннiсною властивiстю. Людина сприймає цю властивiсть через "вiдчуття цiнностi" (Брантль 2009: 201). Це вiдчуття у людини не представлено образами, не представлено в думках. Тобто не є "нi наочно-подiбним, нi iнтелектуальним" (Брантль 2009: 201). тобто не має нiякої виразностi у психiчнiй сферi. А це нагадує стан ПРИПИНЕННЯ. В станi ПРИПИНЕННЯ у людини немає жодних наочних образiв чуттєвої сфери i жодних думок з iнтелектуальної сфери.
  Цiнностi вважають "вкорiненими в природi" (Брантль 2009: 201). Людиною вони схоплюються iнтуїтивно. Є думки про те, що цiнностi "винаходяться" (Брантль 2009: 201). Є думки про те, що цiнностi вiдноснi, що вони змiнюються. А є думки, що цiнностi - незмiннi. Є думки, що цiнностi - це "деяке припущення, якого людина має дотримуватися, щоб орiєнтуватися у свiтi, вбудовуючи свої дiї в контекст iстинностi-хибностi" (Брантль 2009: 201).
  Дiрк Брантль зосереджує нашу увагу на тому, що "Ч. Тейлор визначає цiнностi як оформлення прагматичних, направлених на життєве благополуччя в цiлому, орiєнтацiй, що як "бажання iншого порядку" визначаються рамками здiйснення "бажань першого порядку"" (Брантль 2009: 201). Такi думки не належать до стану ПРИПИНЕННЯ. В цьому станi бажання припиненi.
  Соцiальний плюралiзм породжує в головах людей думки про принциповi цiнностi, якi є соцiально обов'язковими, адже є така цiннiсть як людське життя. Якщо людське життя не цiнувати, то майбутнє для людини i людства закривається.
  Висновок. Зробимо певний висновок. Властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ подiбнi тiльки деяким характеристикам категорiї "цiннiсть". Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ є складником категорiї "цiннiсть" тiльки в деяких моментах процесу творчостi при оцiнюваннi людиною дiйсностi.
  Розглянуто порiвняння категорiї "цiнностi" i стану ПРИПИНЕННЯ. На прикладах документальної лiтератури видiлено головну властивiсть стану ПРИПИНЕННЯ. Цiєю властивiстю є процес припинення всього дрiб"язкового, непотрiбного i неважливого в людинi, в людськiй свiдомостi.
  Виявлено ряд властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. Цi властивостi-характеристики зiставлено з характеристиками категорiї "цiннiсть", яку розкрито як у прадавнiх фiлософських трактатах, так i в сучаснiй фiлософiї модернiзму i постмодернiзму.
  Компаративним методом встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ подiбний до категорiї "цiннiсть" тiльки в деяких характеристиках - в тому, що людина має стани, при яких вiдсутнi бажання в тi моменти, коли людина досягла мети. Коли це стається, то зникають усiлякi бажання. Але це ненадовго, оскiльки людина не самодостатня, має потреби задля свого iснування. Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ - це вiдсутнiсть потреб, повна вiдсутнiсть бажань. Навiть виникає стан, при якому немає потреби у зовнiшнiх враженнях.
  Розглянуто документальну лiтературу релiгiйно-мiстичної культури, на основi якої встановлено, що стан цiннiсного характеру i стан ПРИПИНЕННЯ мають ту особливiсть, що людина володiє собою, своїми бажаннями, стає над цими бажаннями. В цьому категорiя цiннiсть i стан ПРИПИНЕННЯ - подiбнi.
  Стан ПРИПИНЕННЯ - додатковий регулятивний механiзм вищого рiвня. Зафiксовано, що в категорiї "цiннiсть" i в станi ПРИПИНЕННЯ вiдбувається важливий для людини процес руйнування застарiлих уявлень, очищення вiд того, що вiджило свiй вiк, вiд дрiб"язкового, i стало перешкодою для оновлення в нових умовах навколишнього середовища. Тому й виникає цiннiсть як очищення.
  Компаративним методом встановлено, що ми маємо справу з компенсаторнiстю процесiв психiки. Стан ПРИПИНЕННЯ припиняє всiляку дрiб"язкову, неважливу дiяльнiсть. Припиняється навiть та дiяльнiсть, яка, на перший погляд, має сенс, адже в позасвiдомому вiдкладається засторога неважливостi тих чи iнших дiй. Проте у свiдомостi таке може i не вiдображатися. Тому в станi ПРИПИНЕННЯ незрозумiло чому призупиняються тi чи iншi дiяння. Отже стан ПРИПИНЕННЯ розумiється, як той стан (TERMINATION STATE), що припиняє непотрiбне в пiзнаннi. Припиняється в людинi все неголовне, дрiб"язкове.
  Священне. Священне - це категорiя, яка позначає таємничу силу, її вiдчуття, сприйняття. Людина може сприймати цю силу як чистоту (Кришнамурти 1999: 200-351). Людина вiдчуває цю силу як можливiсть щастя.
  Слово "священний" має такi значення, як "присвячений Богу", "пiднесений", "величний". Людина вважалася святою, якщо вона була пов"язана з Богом. Священне завжди пов"язувалося з Богом.
  Поняття смерть Бога, проголошене Фрiдрiхом Нiцше, не вплинуло на зникнення священного. Священне не зникло як трансцендентне, як транс. Слово "транс" є коренем слова "трансцендентний" (Пустоваров 2005: 28). Транс i трансцендентне пов"язанi. Транс є певним психiчним станом. А священне можна вважати певним видом трансу. Це транс компенсаторний. Компенсуються недолiки, чим i вирiшуються проблеми. Саме тому цей транс цiнується, стає священним. Про зникнення недолiкiв сповiщали ще прадавнi священнi тексти. В Рiґведi транс - як Бог. В Рiґведi Бог - це багатство, яке ховає недолiки (Ригведа 1989: 258-292). Через те, що зникають недолiки, цей транс можна розумiти як компенсаторний транс.
  Наука розглядає компенсацiю, як пристосування функцiї до нових завдань (Леонтьев 1981: 405). Новина потребує творчого розкриття проблем, розкриття цiєї новини. Компенсаторний транс супроводжує творчi процеси. Йде творчiсть у трансоподiбному станi (Теплов 1985: 268).
  При компенсаторному трансi компенсуються недолiки. Цей транс ми вiдносимо до нормальних компенсаторних, захисних психофiзiологiчних механiзмiв (Лебедев 1989: 300). Компенсуються недолiки, людина вiдчуває полегшення. Саме тому i дається назва "священне". Помiчено, що в нормальному станi компенсацiя - позасвiдома (Юнг 1995: 532).
  Людина позначає священним той стан, при якому немає нiякого страху. Стан ПРИПИНЕННЯ - це той стан, при якому страх вiдсутнiй, а є абсолютна безстрашнiсть (Мурашкин 2006: 122-133). Та коли немає найменших тривог i хвилювання, то складно пристосуватися до свiту, оскiльки вiдсутнi стимули. Стимулом є навiть мале хвилювання. Без хвилювання i якогось малого занепокоєння не можна вижити. Людина в життi хоч якось йде на компромiси. Однак у станi ПРИПИНЕННЯ компромiсiв немає. Без компромiсiв можна увiйти в конфлiктнi ситуацiї з iншими людьми.
  Мужнi люди мають страх. Але вони можуть його приборкати. У станi ПРИПИНЕННЯ людина не має страху як компенсацiї за страхiття, якi були. Тут пригнiчувати страх непотрiбно. Вiн просто на деякий час зникає. Фрiдрiх Нiцше проголосив смерть Бога. Та вiд цього стан священного як стан Бога не зник. Цим станом є стан ПРИПИНЕННЯ як компенсаторний транс. Є вiн i у релiгiйної людини. Цей транс пов"язаний з регуляторними механiзмами людини. Тому не можна вiдхилити питання алтерностi.
  Алтернiсть. Алтернiсть - це пiдвищений контроль у межах замкненої системи. Однак цей контроль є Iншiсть, стан ПРИПИНЕННЯ.
  Фiлософiя постмодерну помiчає в апофатичному мiстицизмi таке твердження контрольного i регуляторного характеру як "Я є". "Я є" - це психотехнiка, яка говорить про спостереження людиною свого iснування. Ця практика iснує, наприклад, у брахманiзмi (джбана-йога). Апофатичний мiстицизм вказує на те, що дверима в реальнiсть є вiдчуття "Я є" (Нисаргадатта 2013: 485-687). Шляхом споглядання "Я є" i переходом за його межi до джерела цього "Я" можна досягти вищого стану (Нисаргадатта 2013: 485-687).
  Фiлософiя в релiгiї помiчає процес свiдчення i пильнування за собою, процес споглядання i спостереження. Показано, що все це є в кожному релiгiйному письмi. Веди оповiдають про оживлення життєвих сил i високих сил людиною, яка пильнує (Ригведа 1989: 258-292; Мандала III, 3:7). Авеста також шанує людину, яка пильнує (Авеста 1997: 313; Яшт: Михр-яшт 10:119). Трипiтака у своїй Дхаммападi вважає, що людина має слiдкувати за своїми думками (Трипитака. Дхаммапада 2005: 33-131; Дхаммапада, 23. Слон 8:327), висловлює хвалебнi слова людинi, яка пильнує (Дхаммапада 2005: 33-131; Дхаммапада, 2. Бдительность 10:30). Дао де цзiн висловлюється про обачливiсть, незануренiсть людини (Дао дэ цзин 2001: 464-465; 26). Тора вказує, що Всесильний - свiдок (Тора 2005: 1-190; Брейшит. Ваецэ 31:50). У Бiблiї Iсус Христос сам свiдчить про себе (Библия 2011: 1116-1138; Ин 8:18), i є рекомендацiя постiйно спостерiгати за собою (Библия 2011: 1116-1138; Лук 17:3). Коран веде настанови про свiдчення вiд Бога, (Коран 1990: 187; Сура 11. Худ 20:17).
  Сучасна фiлософiя за священним бачить владу. Священне є владою, яку здiйснює саме суспiльство (Durkheim 1915: 1-33). Священне реальне. Це стан людського духу, який iснує реально. Це стан ПРИПИНЕННЯ. На момент прояву священного стану людина виконує тiльки те, чого потребують суспiльнi вiдносини. Суспiльнi вiдносини мають владу над людиною. У станi священного людина нiби згадує, що їй треба робити далi, що призначено робити (Мурашкин 2006: 122-176). У станi священного, або станi ПРИПИНЕННЯ, людина робить призначене, встановлене владою. Людина робить те, що встановила власною владою, що пропонують обставини життя (Мурашкин 2006: 122-176).
  Священне, або стан ПРИПИНЕННЯ, - це стан, коли людина керує собою. В цьому станi людина володiє собою. Медитацiя допомагає людинi оволодiти собою. Є рiзнi медитативнi технiки: технiка сприймання, технiка зосередження. Проте всяка технiка потребує вiд людини спостерiгання за собою. Навiть при катафатичному мiстицизмi, коли читають мантру або молитву, спостерiгають за собою. В суфiзмi суфiй, рухаючись в ритмi танцю, спостерiгає за собою. Практика вiддiлити своє "я" вiд зовнiшнiх впливiв, побачити себе збоку є в кожнiй медитативнiй практицi. Це розширює можливостi людини в її спiлкуваннi з iншими людьми (Иваницкий 1984: 210), дає можливiсть оволодiти собою. Якщо людина може побачити себе збоку, то це вже означає, що людина "визнає власного iншого всерединi себе" (Ортiс 2003: 477). Про це говорить гетерологiя постмодернiзму, доводячи своєю фiлософiєю iснування стану ПРИПИНЕННЯ або, за гетерологiєю, стану Iншого.
  Фiлософiя постмодернiзму помiчає, що регуляторнi процеси сучасної людини ускладнюються. Виникає необхiднiсть володiти собою. В цьому вiдношеннi сучасна людина шукає рацiональне навiть у священному релiгiйно-мiстичної культури. Це рацiональне є в апофатичному мiстицизмi. Наголос є на глибиннiй рацiональностi вiри у священне (Durkheim 1915: 1-33).
  Фiлософiя постмодернiзму i сучасна фiлософiя взагалi бачать рацiональнiсть священного як осяяння. Це компенсаторне осяяння, компенсаторний транс, який руйнує застарiлi структури свiдомостi. Руйнацiя структур свiдомостi, якi вiджили своє, демонструє мiстицизм. Тут символом мiстицизму є смерть. Це символiчна смерть. Символ смертi в мiстицизмi є знак для досвiду, що руйнує попереднi структури свiдомостi (Аверинцев 2010: 579). Рацiональнiсть людських дiй полягає в тому, що вiд того руйнується застарiла i непотрiбна рацiональнiсть людської свiдомостi. Людина втягується в руйнiвнi контакти, в яких особистостi розпадаються в конвульсивному "незнаннi" (Bataille 1986: 74-75).
  "Незнання", про яке каже постмодернiзм, супроводжує священне. Через це можна вважати, що саме священне є компенсаторним трансом, або станом ПРИПИНЕННЯ (стан Iншого, за постмодернiстською фiлософiєю). У компенсаторному трансi, як i в iнших видах трансу, iснує посттрансовий ефект амнезiї (Забияко 2009: 999). Звiдси i незнання. Це незнання - як втрата непотрiбного. Тому воно i священне. Людина хоче зберегти це священне. Для цього треба дивитися зсередини себе на свої рухи - рухи рук, рух думки, рух вiдчуття (Мурашкин 2006: 125). Про це каже модернiзм як про мiстичний досвiд (Bataille 1986: 1-98).
  Священне розумiється по-рiзному. Навiть священне може переплiтатися з насильством (Girard 1972: 1-97). Але священне як стан ПРИПИНЕННЯ iснує поза насильством. Священне як стан ПРИПИНЕННЯ робить людину скелею (Мурашкин 2006: 133). Тут зникає страх (Нисаргадатта 2013: 485-687). Але насильство - неприпустиме. Тiло людини при певнiй глибинi цього ПРИПИНЕННЯ не рухається (Кришнамурти 1999: 200-351). Коли нерухомiсть є - то неодмiнно посилюється ПРИПИНЕННЯ непотрiбного, що i є IНШЕ (Мурашкин 2006: 123). I тут насильства немає. Насильство може бути в дiях. А тут ПРИПИНЕННЯ - як священне, Божественне, Бог. Якщо зникли боги, то поет вказує шлях до "святостi", яка є слiдом богiв, що втекли (Heidegger 1971: 91). Тобто стан, який ми дослiджуємо, виходить за межi релiгiйно-мiстичної культури. Наприклад, мiстичне одкровення Джидду Крiшнамуртi порiвнювали з даром художника, особливо музиканта (Латьенс 1993: 176). Дослiджуваний стан, певний вид трансу, є елементом творчого процесу людини. Адже є сенс говорити про творчiсть у трансоподiбному станi (Теплов 1985: 268). Вiдчуття трансових станiв, якi супроводжують творчий процес, може передавати мистецтво. Так лiрика має витонченiсть у передачi суперечливих i одиничних психiчних станiв (Гинзбург 1997: 226). Таким станом можна вважати стан священного, або стан ПРИПИНЕННЯ. З цього приводу у фiлософiї виникає таке поняття, як поетичне священне.
  Поетичне священне (Heidegger 1971: 91) - це стан власного творчого духу людини поза ритуалiзмом. Вважається, що причина розпаду монотеїстичних релiгiй - у вiдсутностi ритуалiв, обрядiв. Але цей розпад йде для "повернення божественного" (Irigaray 1984: 133-138), розгортання "вiдчутного трансцендентного" (Irigaray 1984: 133-138), змiни структур трансцендентностi, якi розчиняються (Irigaray 1984: 133-138). Якщо трансцендентне та iншi категорiї вiдображають компенсаторний транс, то це в природi людини. Слово транс є коренем слова - трансцендентний (Пустоваров 2005: 28). Компенсаторний транс за своїми характеристиками є станом ПРИПИНЕННЯ. Це є Iнший гетерологiї постмодернiзму. Це той стан людини, коли вона "визнає власного iншого всерединi себе" (Ортiс 2003: 477). Компенсаторний транс як священне може бути поза мiстичним. Тодi мова йде про квазiмiстичне священне (Derrida 1967: 215-216), або нiбито мiстичне. Нiбито мiстичне (квазiмiстичне) йде "темними околицями скiнченностi" (Nancy 1991: 37), скiнченностi релiгiйно-мiстичного, яке торкається священного. Хоча священне проглядається у спадщинi фiлософiї вiдмiнностi (Taylor 1987: 1-33). Для людини воно священне, оскiльки компенсує залежнiсть, стан залежностi (Мурашкин 2006: 132).
  Щастя. Вiдомо, i вже вказувалось в цiй роботi, що властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ яскраво вiдображенi в документальних свiдченнях, коли "всi думки вмерли i всi вiдчуття припинилися" (Кришнамурти, 1999, с. 56), коли у людини "переживання себе припинилося" (Махарши, 1999, с. 118). Встановлено, що iснує така властивiсть-характеристика, як зникнення в людинi її "я", коли "ви споглядали її i зникли, щоб вже нiколи не бути колишнiм" (Кришнамурти 1999: 293). Тi ж самi теми розглядаються категорiєю "щастя", коли мова йде про "виконання суттєвих потреб, очiкувань та бажань" (Хеффе 2009: 186). Сучасна документалiстика свiдчить про iснування стану ПРИПИНЕННЯ, при якому "припиняється це роблення як непотрiбне" (Мурашкин 2020: 474).
  Дослiдження робляться, перш за все, через демонстрацiю властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ i розкриття особливостей категорiї "щастя", де дух виступає як "самодостатня сутнiсть (субстанцiя)" (Халапсис, 2017, с. 265).
  Щастя - це бути щасливим при виконаннi основних, основоположних i головних вищих потреб. Iснувати в станi щастя - це стан при виконаннi в людинi того, що вона очiкує знайти. В станi щастя в людинi вже виконанi всi бажання. Цим стан щастя подiбний стану ПРИПИНЕННЯ. В станi щастя припиняють функцiонувати бажання, оскiльки всi бажання виконано. В станi ПРИПИНЕННЯ теж зникають усiлякi бажання. Стан ПРИПИНЕННЯ - це повна вiдсутнiсть бажань, стан поза бажаннями.
  Стан ПРИПИНЕННЯ пов'язаний з тим зв"язком, "який необхiдно припинити" (Деррида 1999: 629). Це стан ПРИПИНЕННЯ. Це "спокiй перебування в собi" (Деррида 1999: 626). Це те, що припиняє всiлякi прояви. В людинi це "процес вiдстороненого ставлення до себе" (Деррида 1999: 632).
  Сучасна фiлософiя помiчає, що в станi ПРИПИНЕННЯ у людини немає бажань, немає потреби у зовнiшнiх враженнях. Трапляється, що "знайдено самiсть i бiльше немає потреби у зовнiшнiх враженнях" (Кристева 2004: 273). Стан людини, коли у неї вiдсутня потреба у зовнiшнiх враженнях, спiвпадає зi станом ПРИПИНЕННЯ. В станi ПРИПИНЕННЯ у людини також вiдсутня потреба у зовнiшнiх враженнях. Бiльше того, ми бачимо, що за концептами сучасної фiлософiї i самiсть людини спiвпадає з ПРИПИНЕННЯМ.
  Пiд ПРИПИНЕННЯМ сучасна фiлософiя часто розумiє вищий стан людини або Вищу людину. Ця Вища людина не має жодних бажань i потреб. Отже "вища людина вже не має потреби навiть у Боговi" (Делёз 1999: 178). Дiйсно, людина може мати такий стан, що у неї немає бажань i потреб. Цей стан у людини тримається якийсь короткий час. Потiм у людинi знову пробуджуються i бажання, i потреби. Людина в станi ПРИПИНЕННЯ, або Вища людина, володiє собою, тобто володiє емоцiями, бажаннями. Але це - певною мiрою. Потреби все одно штовхають людину до певних дiй.
  ПРИПИНЕННЯ в сучаснiй фiлософiї не має однозначностi. Воно торкається i реальностi особливого стану - як не свого i суб"єктивного свiту людини, де ПРИПИНЕННЯ або iнше - як щось своє. Тут мiж певним "принципом i тим, що з"являється його iнше, а саме - принцип реальностi як його iнше, потяг до смертi як своє iнше" (Деррида 1999: 445). Тут принцип реальностi "вiдмовляється вiд будь-якого задоволення i бажання, вiд будь-якого автоафективного ставлення, без якого неможливе виникнення нi бажання, нi задоволення" (Деррида 1999: 446).
  Сучасна фiлософiя утверджує думку, що "в самому "я" принцип задоволення бере гору над принципом реальностi, чим наносить шкоду всьому органiзму" (Деррида 1999: 448). Проте такого немає у станi ПРИПИНЕННЯ, де людина стає над бажаннями.
  У релiгiйно-мiстичнiй культурi важливим є те, що людина має бути осторонь, "вiдмовитися вiд свiту - для брахманiв означало стати вищим за будь-якi вчинки" (Швейцер 2002: 49). "Брахмани мали смiливiсть зiзнатися, що медитацiї про свiт не мiстять у собi нiчого етичного" (Швейцер 2002: 49). Але для людини медитацiя дає багато корисного. Медитацiя використовувалася в доязичницькi часи, i "в язичництвi домiнує особистiсне сприйняття Божественного через обряд, медитацiю" (Колодний 2013: 102).
  Ще з язичницької давнини вiдомо, що медитацiя дає людинi гармонiю, "врiвноважуючи лад i безлад" (Колодний 2009: 139). "Медитацiю можна розглядати як деавтоматизацiю звичних нам психiчних структур - той, хто медитує, виходить за межi логiчно-структурної свiдомостi. Виникає особливий стан свiдомостi, при якому вiдбувається нiби "злиття" з об"єктом медитацiї, "розчинення" в ньому, втрата уявлення про межi власної особистостi" (Поликарпов 1987: 90). Та коли ми кажемо про втрату меж власної особистостi, то торкаємось питання людського "Я" i "ПРИПИНЕННЯ".
  Роздуми сучасної фiлософiї показують стан ПРИПИНЕННЯ як припинення непотрiбних дiй, припинення зайвої i непотрiбної дiяльностi. Тут проходить розчинення i руйнацiя всього зайвого. Постмодернiзм каже про "розчинення особистостi в безособистiсному" (Батай 2000: 117), вiд чого виникає "порожнеча, яка свiдчить про "я", що розчинилося" (Делез 2002: 160). Йде процес очищення, поки не виникне "вiдкритiсть Цiлого, в якому неможливо щось нi бачити, нi споглядати" (Делез 2000: 189). Тут стан ПРИПИНЕННЯ своїми властивостями-характеристиками подiбний до "умиротворення, заспокоєння i особливого стану щастя" (Кристева 2010: 163).
  В "Теорiї релiгiї" Жорж Батай вказує на неспокiй вiд бажань. "На вiдмiну вiд знання, яке пiдтримує людину в станi пасивного заспокоєння, бажання втягує її в занепокоєння" (Батай 2000: 6). Але вiдомо, що стан ПРИПИНЕННЯ - це стан заспокоєння i вiдсутностi бажання. Людина не може iснувати поза бажаннями, поза потребами. Тому вiдсутностi бажань є тимчасовою.
  Фiлософiя сучасностi вказує на iснування станiв поза бажаннями. Посилаючись на думки Стефана Малларме, у своїх творах Юлiя Кристева помiчає, що у людей буває таке, коли вони "вже не мають потреби у зовнiшнiх враженнях" (Кристева 2004: 273). Фiлософiя постмодернiзму знаходить вiдсутнiсть бажання у мiстичному спогляданнi, коли "за бажанням якогось наукового спостереження вiдбувається мiстичне споглядання" (Делез 1992: 210).
  Людина в станi ПРИПИНЕННЯ не має бажань. За компенсаторними механiзмами цей стан виникає спонтанно. У мiстицизмi iснує практика, яка пригнiчує бажання. Помiчено, що "релiгiйна мiстика проявляється в перiоди конфлiктiв, в яких тi чи iншi бажання людини пригнiчуються" (Хаксли 1992: 34).
  У релiгiйно-мiстичнiй культурi iснує настанова на те, що слiд позбутися бажання. Навiть адепт прагне позбавити себе бажання виконувати волю Божу. Наприклад, "Екгарт заходить так далеко, що постулює: людинi не варто навiть бажати виконувати волю Божу, оскiльки це теж одна з форм жадiбностi. Людина, що не має бажань, - це людина, яка нi до чого не прагне: в цьому суть концепцiї вiдсутностi прихильностi до чогось у Екгарта" (Фромм 1990: 69).
  Сучасна фiлософiя доводить, що вiдсутнiсть бажань може супроводжуватися вiдсутнiстю зовнiшнiх впливiв. Це можна показати демонстрацiєю феноменiв релiгiйно-мiстичної культури. Наприклад "йогiвське самадхi або буддистськi дхьяни, стани-свiдоцтва, в яких самовладання настiльки велике, що зовнiшнi стимули майже або зовсiм не впливають" (Уолш, Воон 2006: 38). У релiгiйно-мiстичнiй культурi подiбнi стани розумiються як Божественнi. Їх iменують як стан Бога. Властивiстю-характеристикою стану Бога є безпристраснiсть.
  Сучасна фiлософiя вказує на те, що безпристраснiсть - це властивiсть-характеристика мiстичного досвiду, який є важливим у релiгiйно-мiстичнiй культурi взагалi. Безпристраснiсть - властивiсть Бога. Лев Шестов зазначає, що "Бог абсолютно безпристрасний, йому нiчого не потрiбно. Це - аксiома Плотiна" (Шестов 2001: 279). У сучаснiй психологiї розглядаються стани людини, коли їй нiчого не треба. Абрахам Маслоу позначає цi стани, як пiковi переживання людини, стани самодостатнього характеру. Людина, маючи подiбний стан, вiдчуває, що "це - досконалий, повний досвiд переживання, коли бiльше нiчого не потрiбно. Це самодостатнiй стан" (Маслоу 1997: 114).
  Абрахам Маслоу, посилаючись на зразки релiгiйно-мiстичної культури, вказує, що немотивованiсть людини дорiвнює божественному. Однак тут - не проста немотивованiсть. Тут є посилання на певний стан свiдомостi. За Абрахамом Маслоу - це пiковий стан. В цьому станi людина не має бажань.
   Пiкове переживання Абрахама Маслоу є досконалiстю. Релiгiйна людина каже про богоподiбнiсть. Тут "ми маємо пам"ятати, що боги зазвичай розглядаються, як тi, хто не має потреб, бажань, недолiкiв у чомусь i задоволенi всiм. В цьому сенсi немотивоване людське буття стає богоподiбним" (Маслоу 2002: 237-238).
  Категорiя "щастя" вказує на те, що виникло "виконання суттєвих потреб, очiкувань та бажань" (Хеффе 2009: 186). Тут зникнення очiкування показує, що виникла теперiшнiсть. Теперiшнiсть з"являється з виникненням стану ПРИПИНЕННЯ як вищого стану. Загострюється увага на "присутньому вищому" (Деррида 1999: 199), а також на тому, що "самоприсутнiсть досвiду має бути представленою в теперiшньому, взятому як Тепер" (Деррида 1999: 80).
  Людина в своєму життi перебуває у станi щастя, коли має "сукупне виконання суттєвих потреб, очiкувань та бажань" (Хеффе 2009: 186). У своїй повсякденностi людина живе очiкуваннями, заглядаючи в майбутнє. В станi щастя очiкування зникають. Вони зникають i в станi ПРИПИНЕННЯ. Людина починає жити теперiшнiм.
  Тепер. Сучасна фiлософiя не вiдходить далеко вiд розумiння iдеальних станiв людини як станiв, коли людина перебуває в теперiшньому часi. Стан ПРИПИНЕННЯ - це саме той стан, коли людина не пам"ятає чогось зi свого минулого, не мрiє про майбутнє, а знаходиться в теперiшньому. Постмодернiзм оцiнює теперiшнє як шанс, "наш єдиний шанс знайти безсмертя тепер" (Деррида 1999: 278). В постмодернiзмi отримання стану ПРИПИНЕННЯ проглядається, коли людина "протиставить себе самiй собi" (Деррида 1999: 311).
  В культурi зафiксовано багато людських iнтересiв. Iснує iндивiдуальне розмаїття людських планiв на майбутнє та очiкувань вiд цього майбутнього. Тому по вiдношенню до щастя i його розумiння немає єдностi. Культура накладає свiй вiдбиток на розумiння i вiдчуття щастя. Тому не можна казати про повну безпосереднiсть по вiдношенню до щастя. "Щастя - не безпосереднiй об"єкт людських прагнень, а супутнє явище у випадку успiху: оцiнка якостi задовiльного або осмисленого, тобто гарного життя" (Хеффе 2009: 186-187). З успiхом пов"язано i виникнення стану ПРИПИНЕННЯ. Має бути маса складових способу життя, а також генетична схильнiсть. У випадку спiвпадiння багатьох факторiв може бути вдала ситуацiя для виникнення стану ПРИПИНЕННЯ.
  Уявлення щасливої людини є щасливими уявленнями. Проте цi щасливi уявлення - залишковi. Вони залишились як головнi уявлення пiсля того, як стан ПРИПИНЕННЯ зупинив все непотрiбне, незначне, неважливе, дрiб"язкове.
  Щастя "вкладено в самi чесноти" (Хеффе 2009: 187). В основi чеснот знаходиться реальна доброта людини. Доброта як загальнолюдське в людинi залишається, коли руйнується все дрiб"язкове пiд впливом стану ПРИПИНЕННЯ.
  Щастя, за фiлософськими вченнями Епiкура, там, де людина має "найбiльш цiннi речi" (Хеффе 2009: 187). Найбiльш цiнне залишається в людинi пiсля виникнення стану ПРИПИНЕННЯ, припинення всього нецiнного, дрiб"язкового. Це є однiєю з причин виникнення щастя, "яке йде вiд того, що людина має найбiльш цiннi речi" (Хеффе 2009: 187).
  Iснує щастя через аскезу, коли встановлюється "рiвновага мiж бажанням i його задоволенням шляхом скорочення бажань" (Хеффе 2009: 187). Тодi у людини не виникає нiяких зайвих бажань. Людина робить лише те, що вмiє робити, до чого призначена. I нiяких зайвих рухiв. Вiд всього зайвого - вiдсторонення.
  Декiлька слiв про це.
  Вiдсторонення. Стан ПРИПИНЕННЯ - це стан вiдсторонення вiд усього, що є в психiцi людини, що заважає дiяти цiлеспрямовано. Тенденцiї постмодернiзму показують, яким чином цей стан вiдсторонення присутнiй при самодистанцiюваннi людини, коли вона засвiдчує свої спонукання. Постмодернiзм демонструє стан самодистанцiювання людини на прикладi творчостi лiтератора. Постмодернiзм стверджує, що "ми повиннi зрозумiти психiчний механiзм письма як наслiдок його дiалогу iз самим собою (з iншим), як форму авторського самодистанцiювання - як спосiб розщеплення письменника на суб"єкта висловлювання-процесу i суб"єкта висловлювання-результату" (Кристева 2004: 176). Вiдсторонення i самодистанцiювання бiльше проявляються при висловлюваннi-процесi, адже письменник перебуває в станi бiльш близькому до стану ПРИПИНЕННЯ (стану вiдсторонення або стану самодистанцiювання). Коли письменник перебуває при висловлюваннi-результатi, то вiн вiдсторонюється вiд стану ПРИПИНЕННЯ в свою iнтелектуальну сферу, в свої уявлення про пережите.
  Щастя, яке розумiє О. Хеффе, - це "мета, яку розумiють трансцендентально, вище якої неможливо уявити нiякої iншої мети" (Хеффе 2009: 187). Людина в станi ПРИПИНЕННЯ так само вiдчуває, що вище того стану, який є, не може бути нiякого iншого стану. Це спiвпадає з iдеями, якi висунув ще Арiстотель з приводу оптимальних станiв як самодостатнiх. В цьому вiдношеннi у давнiй грецькiй фiлософiї застосовувався такий термiн як автаркiя. Найчастiше це траплялося при розглядi автономiї розуму i дiї за власною волею. Така автаркiя розумiлась як щастя, оскiльки мала безумовну мету вищого характеру. Те ж саме можна сказати i про стан ПРИПИНЕННЯ. Однак у вiдношеннi стану ПРИПИНЕННЯ акцент треба робити на тому, що вищу i безумовну мету втiлено в самiй метi. I тут мети вже, як такої, немає. Людина безпосередньо переживає стан повного здiйснення, а отже втiленого щастя, коли вищих цiлей вже досягнуто. Це значить, що мети досягнуто i, як така, вона зникає. При станi ПРИПИНЕННЯ моральнiсть присутня як несвiдоме зникнення всього непотрiбного, а отже i неморального.
  Щастя включає в себе прагнення до вищого блага, в якому людина знаходить сенс власного життя, тобто прагнення до певної мети у потоцi розмаїтостi потрiбного i непотрiбного. ПРИПИНЕННЯ - це здiйснення того, до чого була спрямованiсть при припиненнi проявiв всього непотрiбного.
  Щастя є уявний iдеал з усiма бажаннями втiлити цей iдеал в життєвi простори душi i всього, що її оточує. Однак щастя також - i задоволення спрямованостi до iдеалу. Коли задоволення настає, то такої спрямованостi вже немає. Iдеал втiлено в реалiї. Зникнення спрямованостi i повна реалiзацiя iдеалу в дiйснiсть iснування душi - характернi для щастя. Але це також є характерним i для стану ПРИПИНЕННЯ.
  Щастя - це коли у людини в її життi все йде згiдно з її бажаннями. Тодi у неї гарний настрiй. Тут стан ПРИПИНЕННЯ має вияв, коли у людини зникає зайве, непотрiбнi нахили, що не зовсiм вiдповiдають її iдеалам. Вiд цього може виникати стан тотального умиротворення. Стан ПРИПИНЕННЯ - це тотальне умиротворення. Та це лише компонент, складник у потоцi щасливого людського життя.
  В момент ПРИПИНЕННЯ, або тотального умиротворення у людини немає конфлiкту мiж рiзними її нахилами. Все приходить до єдностi. Стає бiльш виразною основна спрямованiсть. Однак i вона розчиняється, оскiльки вже не функцiонують незначнi i неважливi, дрiб"язковi нахили.
  У моменти тотального умиротворення, або стану ПРИПИНЕННЯ, людина не вiдчуває якiсь обмеження. В такому станi людина не вiдчуває конфлiктнiсть не тiльки мiж рiзними своїми нахилами, але й мiж людьми, має абсолютну безкомпромiснiсть.
  Отфрiд Хеффе, посилається на Герберта Маркузе, який стверджував, що суспiльство достатку спроможне "забезпечити бiльш високу мiру щастя" (Хеффе 2009: 187), у зв'язку з тим, що пом'якшуються репресивнi риси культури.
  Стан ПРИПИНЕННЯ виникає раптово i випадково. Але як складник, як одна з особливостей щастя може розумiтися в контекстi гедонiзму та утилiтаризму. Цi вчення кажуть про щастя як про максимальне задоволення iнтересiв, а також потреб. Стан ПРИПИНЕННЯ - це досконалiсть, коли вже здiйснилися головнi бажання, коли задовольнилися iнтереси й потреби, пiсля чого всi вони зникли.
  Виконання бажань, якi виникли раптово, не гарантує того, що у людини з"явиться стан щастя. Те ж саме можна сказати i про стан ПРИПИНЕННЯ. Цей стан може не настати, хоча всi надiї на краще i всi бажання, якi раптово виникли, здiйснились. Є чимало факторiв, через якi надiї i бажання не можуть здiйснитися. Це не тiльки рiзнi соцiальнi фактори, але й фактори, якi є в самiй людинi. Наприклад, вiдсутнiсть повного керування емоцiями. Або помилки у когнiтивних процесах, що не заважає пiзнанню iстинного стану речей. Та все одно для охорони психiчної рiвноваги може виникнути компенсацiйний процес стану ПРИПИНЕННЯ. А це так само можна вiднести i до виникнення стану щастя. Стан ПРИПИНЕННЯ є компенсаторним процесом. Тут механiзм компенсацiї працює таким чином, що припиняється непотрiбне, чим компенсується i те, до чого людина не здатна. Припиняється те, до чого людина не здатна, однак емоцiйно до цього прикута.
  Компенсацiя. В поясненнi феноменiв внутрiшнього психiчного життя людини сучасна фiлософiя торкається процесiв компенсацiї, пов"язуючи її з рiвновагою. Через такi пояснення мова йде i про стан ПРИПИНЕННЯ, при якому iснують рiвновага i гармонiя. Якщо робляться якiсь речi, то "для рiвноваги, для внутрiшньої компенсацiї, яка характеризує рiвновагу" (Деррида 1999: 481).
  Сучаснi фiлософськi концепти пояснюють причини виникнення у людини вищих станiв свiдомостi, таких, як стан ПРИПИНЕННЯ, стан Божественного, через iснування компенсаторних механiзмiв. Стан Божественного компенсує стан страждання, який був у людини перед цим. "Людина, яка змушує нас страждати, може бути, пов"язує нас iз Божественним" (Делёз 1999: 102). У людини може виникнути "радiсть замiсть пережитого горя" (Делёз 1999: 102). I це ймовiрно за компенсаторними механiзмами. Протилежнiсть виникає спонтанно, позасвiдомо.
  Однак "сама по собi компенсацiя недостатня: вона не дає ясного розкриття" (Делёз 1999: 62). Сучасна фiлософська концепцiя це усвiдомлює, тому й шукає причини бiльш глибокi, в контактi людини з навколишнiм середовищем. У людинi мають бути певнi потреби, якi змушують працювати компенсаторнi механiзми психiчних станiв.
  На феномен щастя є рiзнi погляди. Щастя розумiли як володiння предметами, якi приносять задоволення. Також щастя розумiли як досягнуте шляхом скорочення потреб, коли виникає рiвновага мiж потребою i задоволенням. Є навiть розумiння щастя як свободи вiд всiх турбот i проблем. Щастя приходить, коли людина втiлює себе у власних, найважливiших призначеннях шляхом ствердження i пiднесення, вiд чого з"являється радiсть. Тут щастя розглядається як злет над повсякденним життям. Але для втiлення своїх важливих призначень треба ще знайти себе - через вiдсторонення неважливого. А це виникає через стан ПРИПИНЕННЯ, через припинення неважливого, дрiб"язкового, незначного.
  Людина будує плани по втiленню задумiв, у яких є гармонiйне задоволення власних iнтересiв. I коли плани виконано, людина вiдчуває щастя.
  Щастя, коли людина робить те, що може робити, робить справу iз задоволенням i якiсно, домагається все кращих i кращих результатiв. Проте виникають обставини життя, яким треба протистояти. Протистояння має бути творчим. Для цього, для творчого протистояння, i виникають стани ПРИПИНЕННЯ, якi припиняють все неважливе.
  З думок про щастя зробимо деякi висновки. Властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ подiбнi до характеристик категорiї "щастя". Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ є складником категорiї "щастя".
  Розглянуто порiвняння категорiї "щастя" i стану ПРИПИНЕННЯ. На прикладах документальної лiтератури видiлено головну властивiсть стану ПРИПИНЕННЯ. Цiєю властивiстю є процес припинення всього дрiб"язкового, непотрiбного i неважливого в людинi, у людськiй свiдомостi.
  Виявлено ряд властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. Цi властивостi-характеристики зiставлено з характеристиками категорiї "щастя", яку розкрито як у прадавнiх фiлософських трактатах, так i в сучаснiй фiлософiї модернiзму i постмодернiзму.
  Компаративним методом встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ подiбний до категорiї "щастя" в тому, що людина має стани, при яких вiдсутнi бажання в тi моменти, коли досягає своєї мети. В такому разi зникають усiлякi бажання. Але це ненадовго, оскiльки людина - не самодостатня, має потреби задля свого iснування. Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ - це вiдсутнiсть потреб, повна вiдсутнiсть бажань. Навiть виникає стан, в якому немає потреби у зовнiшнiх враженнях.
  Розглянуто документальну лiтературу релiгiйно-мiстичної культури, на основi якої встановлено: стан щастя i стан ПРИПИНЕННЯ мають ту особливiсть, що людина володiє собою, своїми бажаннями, стає над цими бажаннями. В цьому категорiя щастя i стан ПРИПИНЕННЯ - подiбнi.
  Стан ПРИПИНЕННЯ є додатковим регуляторним механiзмом вищого рiвня. Зафiксовано, що в категорiї "щастя" i в станi ПРИПИНЕННЯ йде важливий для людини процес руйнування застарiлих уявлень, очищення вiд того, що вiджило свiй вiк, вiд дрiб"язкового, i стало перешкодою для оновлення в нових умовах навколишнього середовища. Тому й виникає щастя як очищення.
  Компаративним методом встановлено, що ми маємо справу з компенсаторнiстю процесiв психiки. Стан ПРИПИНЕННЯ припиняє всiляку дрiб"язкову, неважливу дiяльнiсть. Припиняється навiть та дiяльнiсть, яка, на перший погляд, має сенс, адже в позасвiдомому вiдкладається засторога неважливостi тих чи iнших дiй. Однак у свiдомостi таке може i не вiдображатися. Тому в станi ПРИПИНЕННЯ (станi Iншого, за фiлософiєю сучасного постмодернiзму) незрозумiло чому призупиняються тi чи iншi дiяння. Отже стан Iншого розумiється як СТАН ПРИПИНЕННЯ (TERMINATION STATE). Але припиняється в людинi все неголовне, дрiб"язкове.
  Свобода. Розглядаючи категорiї свобода i припинення як стани ПРИПИНЕННЯ, повернемося ще раз до документальних матерiалiв, на основi яких ми будуємо свої роздуми. Властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ яскраво вiдображенi в документальних свiдченнях, коли "всi думки вмерли i всi вiдчуття припинились" (Кришнамурти, 1999, с. 56), коли у людини "переживання себе припинилося" (Махарши, 1999, с. 118). Тобто iснує така властивiсть-характеристика як зникнення в людинi її "я", коли ви "зникли, щоб вже нiколи не бути колишнiм" (Кришнамурти 1999: 293). Тi ж самi теми розглядаються категорiєю свобода, коли мова йде про те, що вiльнiй людинi треба "обходитися iз зовнiшнiми благами суверенно" (Хеффе 2009: 178). Документалiстика свiдчить про iснування стану ПРИПИНЕННЯ, при якому "припиняється це роблення, як непотрiбне" (Мурашкин 2020: 474).
  Виклад матерiалу дослiдження робиться через демонстрацiю властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ i розкриття особливостей категорiї свобода. Акцент робиться на природнiсть феномену ПРИПИНЕННЯ в тому, що "дух виступає подвiйним способом: як витвiр, тобто результат творчої дiї, i як самодостатня сутнiсть (субстанцiя)" (Халапсис 2017: 265). Тут стан ПРИПИНЕННЯ - це самодостатня сутнiсть. Також акцентується увага на незмiнностi властивостей-характеристик феноменiв, якi розглядаються.
  Свобода - це незалежнiсть вiд чужостi впливiв. Цим свобода спiвпадає зi станом ПРИПИНЕННЯ. В станi ПРИПИНЕННЯ людина не випробовує чужостi впливiв. Знижується сприйняття впливiв зовнi. Точнiше, вони не змiнюють глибинну сутнiсть людини. Вони поверхневi. У своїх глибинах людина випробовує свободу. Вона не заражається зовнiшнiм. У станi ПРИПИНЕННЯ, наприклад, людина не заражається тим, що звучить музика. Якщо до цього вона захоплювалася тим, що звучить музика, то в станi ПРИПИНЕННЯ цього не вiдбувається. Вона вiльна. Нiчим не захоплюється. Вiльна вiд усiх впливiв.
  Стан ПРИПИНЕННЯ. Тут зазвичай можна спостерiгати не-зараженiсть зовнiшнiм!
  Коли людина додає своїм дiям змiст, який iде вiд неї, то така свобода є свободою свiдомого життя. Така свобода не має прямого вiдношення до стану ПРИПИНЕННЯ. Стан ПРИПИНЕННЯ просто припиняє прояви змiсту. Iде припинення того змiсту, який людинi непотрiбний.
  Коли пiд свободою розумiють самовизначення людини, то стан ПРИПИНЕННЯ має пряме вiдношення до подiбних проявiв. Щоб себе визначити, необхiдно скасувати в собi непотрiбне. Тому самовизначення у свiдомiй сферi може переходити i в сферу несвiдомого, коли раптово виникає стан ПРИПИНЕННЯ всього непотрiбного.
  Стан ПРИПИНЕННЯ. Тут - зникнення непотрiбного!
  В iсторiї культури свобода стає унiверсальною вимогою iндивiда, адже саме свобода провокує творчий потенцiал особистостi. А без творчого початку iндивiда сучасна цивiлiзацiя не може прогресувати. Цивiлiзацiйний розвиток потребує вiд людини свободи як самовизначення дiї, так i свободи як самовизначення волевиявлення.
  Необхiдно вiдзначити, що свобода дiї може проявити себе в тому випадку, коли є альтернативи в людському життi, коли будуть вiдкритi альтернативнi можливостi для поведiнки. Свобода там, де людина може вибрати ту чи iншу лiнiю своєї поведiнки. При цьому вона повинна вiдкинути неважливу, неголовну, незначну лiнiю поведiнки. А в цьому випадку помiчником може бути стан ПРИПИНЕННЯ, коли навiть неусвiдомлено вiдкидається непотрiбне, неголовне.
  Звичайно "iндивiд тим вiльнiший, чим ширше вибiр" (Хеффе 2009: 178). Отже у здорової, сильної людини вибiр набагато ширший, нiж у хворої i слабкої. Однак здорова i сильна людина може зiштовхнутися з проблемними ситуацiями i звузити широту свого вибору, коли не зможе упокорити свої пристрастi. Отже людина отримує велику свободу в силу свого характеру. Для цього потрiбен характер, здатний упокорювати пристрастi. При станi ПРИПИНЕННЯ пристрастi упокорюються автоматично. Тут iде упокорення пристрастi. I виникає стан поза бажанням, свобода вiд бажань.
  Поза бажанням, або вiдсутнiсть бажання. Опредметнення тiєї чи iншої потреби є бажання. Стан ПРИПИНЕННЯ постмодерну, коли людина "внутрiшньо визнає власного iншого всерединi себе" (Ортiс 2003: 477) - це вiдсутнiсть бажання, вiдсутнiсть будь-яких бажань взагалi. Наприклад, може звучати музика, гарна музика, проте людина, будучи в станi ПРИПИНЕННЯ, не вслуховується в неї. Нiщо людину не притягує (Мурашкин 2006: 124-132). Людина просто отримала себе. Ось, наприклад, увiмкнуто телевiзор. Коли людина перебуває у станi ПРИПИНЕННЯ, то в цей телевiзор i не дивиться. Людина отримала себе. Телевiзор, який вона увiмкнула, зовсiм не заважає, хоча i голосно мовить. Людина займається справою або просто дивиться зсередини себе. Вона перебуває наодинцi з власним iншим, який всерединi неї (Ортiс 2003: 477).
  Про такi випадки говорить постмодернiстська культура - як про те, що людина отримала самiсть i не має потреби "у зовнiшнiх враженнях" (Кристева 2004: 273). Такi стани людини можуть передавати мiстики i митцi у своїй творчостi; можуть передавати автори вiршiв, розкриваючи "поетичний сенсовий ефект, коли у вiдповiдному висловлюваннi прочитується не тiльки воно само, а ще й дещо iнше" (Кристева 2004: 273).
  У повсякденному станi людина має потреби i бажання. Вона регулює цi свої потреби i бажання. Для їх регуляцiї вмикається вольовий iмпульс.
  Люди є рiзнi. Є люди вольовi, а є люди зi слабкою волею. Вольова людина має стiйкiсть своєї позицiї, має силу вольового iмпульсу, спроможнiсть загнуздати свої потяги (Леонгард 1989: 252). Але є i протилежнi типажi, якi не можуть "стримувати свої бажання, керувати ними при живiй чуттєвостi" (Бурно 2008: 65).
  Вiдомо, що постмодернiзм з приводу бажання каже не тiльки про ПРИПИНЕННЯ як про особливий стан свiдомостi. Постмодернiзм торкається i повсякденних станiв свiдомостi, де "бажання i мова, вiдтворюючись у родинi, що має ядро, формують одне одного i органiзують особистiсть" (Дрискол 2003: 218).
  Через усiлякi протирiччя, коли бажання протистоять розуму, вони все ж таки вiдiграють велику роль у формуваннi особистостi. Хоча бажання йдуть на конфлiкт з розумом, та все одно свобода стає на сторону бажання (Селин 2004: 139). Однак перед вольовим iмпульсом, який стримує бажання, знаходиться все ж таки саме бажання. Бажання передує вольовому iмпульсу, знаходячись у нашiй свiдомостi. Попереду всiлякого вольового i розумового стоїть бажання. А "подвiйнiсть лежить в самiй основi вольового акту i стає особливо помiтною i наочною тодi, коли в нашiй свiдомостi зiштовхуються декiлька мотивiв, декiлька протилежних прагнень" (Выготский 1996: 160). Стан ПРИПИНЕННЯ - це стан неподвiйностi, вiдсутностi бажання, свобода вiд бажань.
  Зрозумiло, що вiдсутнiсть прагнень i бажань має бути пов"язаною iз задоволенiстю. Однак у людини бажань багато. Якесь бажання задовольняється, а iншi все ж таки лише iснують у нашiй свiдомостi. Ми постiйно хочемо все нових i нових вражень. Жадання i прагнення вражень веде людину до постiйних пошукiв все нових i нових вiдчуттiв позитивного характеру. Але в станi ПРИПИНЕННЯ всi цi процеси зникають. В людинi вмирає не одне якесь бажання, а всi, якi тiльки можуть бути.
  Бажання може торкатися чого завгодно. Людина у своїх фантазiях ладна побажати навiть нездiйсненного. Отже людина захоче мати стан, в якому буде сама собою. Але поглибленiсть цього стану - це стан ПРИПИНЕННЯ, стан, при якому немає нiякого бажання. Отже людина може бажати отримати стан, при якому вiдсутнє всяке бажання.
  "Бажання людини бути собою породжує бунт: вiдчай породжує бунт, а бунт виражає вiдчай" (Долгов 1990: 41). Отже бунт неминучий, оскiльки поглиблено бути самим собою неможливо за власним бажанням. Тобто цей стан заглибленостi виникає у людини спонтанно i не залежить вiд бажання самої людини. Стан ПРИПИНЕННЯ як глибокий стан, за яким людина є самою собою, неможливо отримати, роблячи для цього щось свiдомо, свiдомо докладаючи зусиль.
  Маючи стан ПРИПИНЕННЯ, людина втрачає бажання. Але це тiльки на певний час. "В дiю вступає глибинна сутнiсть особистостi i, зiбравши розпорошенi сили, на мить приводить нас до згоди iз собою. Ставши зараз - i тiльки зараз - воiстину собою, ми вiддаємося бажаному" (Ортега-и-Гассет 2000: 152). Тобто пiсля стану ПРИПИНЕННЯ, стану, коли немає нiякого бажання, виникає стан, при якому ми вiддаємося бажаному. Але це те бажане, яке вже не дрiб"язкове, а найважливiше для нас i для iнших людей. При цьому свiдомiсть наша знову звужується, адже "коли в розумi є бажання, широке освiдомлення скорочується до однiєї думки або вiдчуття, i просторовiсть, яка нам належить первiсно, виявляється втраченою" (Левин 1996: 63).
  Тобто в людинi постiйно щось змiнюється. Це розкриває постмодернiзм, оцiнюючи рiзнi стани людської особистостi. Постмодернiзм розглядає це на прикладах, порiвнюючи рiзнi напрямки культури. "За бажанням якогось наукового спостереження йде мiстичне споглядання" (Делёз 1992: 210).
  Стан ПРИПИНЕННЯ - це не вiдкриття постмодернiстської культури. Ця культура лише пiдсумовує те, що iснувало з прадавнiх часiв, те, що фiксували прадавнi мiстики i митцi у своїх творах.
  Стан ПРИПИНЕННЯ як вiдсутнiсть бажань широко представлений у релiгiйно-мiстичному напрямку культури. Тут сам Бог може виступати в ролi iстоти, що не має жодних бажань, якiй нiчого не потрiбно. "Бог зовсiм безпристрасний, йому нiчого не потрiбно. Це - аксiома Плотiна" (Шестов 2001: 279). Тут можна розумiти все так, що конкретний стан людини - пiднесений i представлений як Бог. У релiгiйно-мiстичнiй культурi фактично представлено людину, котра має певний стан як стан Бога. Ця людина, "досягши трансцендентального стану, вiдразу осягає вищого Брахмана. Вiн нiколи не хвилюється i нiчого не бажає" (Прабхупада 1993: 186). На певний час людина дiйсно може не хвилюватися i нiчого не бажати. Однак жива людина не може постiйно, взагалi зовсiм нiколи, нiчого не бажати. У мiстицизмi такий стан людини розцiнюється як вiдсутнiсть прихильностi до чогось. "Людина, яка нiчого не бажає, - це людина, яка нi до чого не прагне: в цьому сутнiсть концепцiї вiдсутностi прихильностi до чого-небудь у Екгарта" (Фромм 1990: 69). Це може бути характерним для певної людини. Однак i у неї це не може бути постiйним i абсолютним. Це може тривати певний час. Тому в релiгiйно-мiстичнiй культурi маємо документальний опис багатьох випадкiв, коли до людини спонтанно, на певний час приходив стан вiдсутностi бажань i прагнень. "Майже вся релiгiйна мiстика має прояв у перiоди конфлiктiв, в яких тi чи iншi бажання людини пригнiчуються" (Хаксли 1992: 34). Та, наприклад, "вже у вiцi п"ятнадцяти рокiв я знаходив задоволення у звичайнiй красi природи. Це мало прояв не тiльки на вiдпочинку, а й в якомусь мiстичному станi, що охоплює мене. Я знаю, що тисячi людей проходять через таке переживання" (Хаксли 1992: 34). Це приходить поза вольовим iмпульсом, зненацька, раптово. "Раптом, пише Саймондс, у церквi, в гостях, пiд час читання, у хвилини, коли моє тiло було в спокої, мене охоплювало вiдчуття наближення екстазу. Невпинно оволодiв вiн моїм розумом i волею" (Джемс 1993: 307). Але до цього у людини був вольовий iмпульс. Попереднiй характер життя, попереднiй психiчний стан був вольовим. I вiн змiнився на осяяння, яке прийшло раптово, поза вольовими проявами людини.
  Перед станом екстатичного осяяння, а точнiше енстазного осяяння, у людини завжди присутня вольова напруга, вольовий iмпульс. Тому в рiзних мiстичних школах адепт повинен проходити вольове загартовування. "Прагнення цих шкiл зводиться до надмiрного самозагнуздання, яке пригнiчувало все людське i уподiбнювало душу дереву або каменю" (Нагата 1991: 40). Але воно, за компенсаторними механiзмами, неодмiнно пробуджувало свою протилежнiсть, осяяння, актуалiзуючи додатковi регуляторнi механiзми у виглядi ПРИПИНЕННЯ, того ПРИПИНЕННЯ, яке "визнає власного iншого всерединi себе" (Ортiс 2003: 477).
  Праобраз ПРИПИНЕННЯ постмодерну, тобто додаткового механiзму саморегуляцiї, коли людина "визнає власного iншого всерединi себе" (Ортiс 2003: 477), яке виникає спонтанно, можна знайти ще в прадавнiх текстах античної фiлософiї. Тут "Ерос зображений якраз генiєм, а не богом, оскiльки вiн позбавлений усiлякого самотиснення, i є, навпаки, тiльки вiчне прагнення" (Лосев 2000: 633). Тобто тут з одного боку творчий генiй i прагнення, а з iншого - самотиснення самодостатностi й вiдсутнiсть прагнення. З цього приводу в сучасному постмодернiзмi "дух виступає подвiйним чином: як твiр, тобто результат творчої дiї, i як самодостатня сутнiсть (субстанцiя)" (Халапсис 2017: 265). Тут "самодостатня сутнiсть (субстанцiя)" (Халапсис 2017: 265) може розумiтися як певний стан людини, коли вона умиротворено не дiє при увiмкненому додатковому механiзмi саморегуляцiї, визнаючи "власного iншого всерединi себе" (Ортiс 2003: 477), визнаючи того Iншого, який позбавлений бажання, Iншого, якому нiчого не потрiбно. Це Iнше постмодернiстської фiлософiї є стан ПРИПИНЕННЯ.
  Дозрiти як самодостатнiй, такий, що не потребує нiчого, самоумиротворений, такий, що не дiє i не має бажань, може тiльки через дiї i бажання. Тобто "замiсть самостi, яка ґрунтується на самiй собi, самодостатнiй; самостi, що може дозрiти тiльки через активну зустрiч зi свiтом, ми маємо самiсть не автономну, а таку, що втягує за собою образами, бажаннями i спонуканнями" (Бинсвангер 1999: 47). Така самiсть - це не глибокий стан ПРИПИНЕННЯ, екстатичний. Не енстаз, а екстаз, в якому ще є бажання, концентроване, єдине, але бажання. Глибокий стан ПРИПИНЕННЯ - це енстаз, тобто самозаглибленiсть у себе, втрата бажань, визнання "власного iншого всерединi себе" (Ортiс 2003: 477), який одним тiльки своїм поглядом зсередини себе припиняє дiї.
  В реальному життi людина має складний комплекс станiв у своєму творчому процесi. Цi стани змiнюють один одного. Певний стан може швидко перетворитися на свою протилежнiсть. Екстаз iз концентрованим бажанням може швидко перетворитися на глибокий енстаз самодостатнього характеру, який зовсiм не має нiяких бажань. Про це нам може повiдати пiкове переживання. "Пiд час пiкових переживань сама природа реальностi може сприйматися бiльш чiтко, а її сутнiсть осягатися бiльш глибоко" (Маслоу 1997: 114). Процес осягнення свiдчить про активнiсть. Але пiкове переживання - це "досконалий, повний досвiд переживання, якому бiльше нiчого не потрiбно. Це самодостатнiй досвiд" (Маслоу 1997: 114). Отже ми бачимо, що тонкощi людських глибинних станiв потребують ретельного аналiзу рiзних перехiдних стадiй.
  Бажання, на перший погляд, зникає, коли приходить задоволення. Задоволене бажання вiдступає. Але ненадовго. Воно швидко повертається знову. Бiльше того, бажання прагне "зберегтись як бажання" (Метц 2010: 90). Постмодернiзм акцентує увагу на тому, що "бажання постiйно вiдтворює в дiйсностi елемент випадкового" (Каграманов 1986: 62). Проте випадковiсть у постмодернiзмi вiдiграє важливу, ключову роль. Перевага вiддається "метафiзицi бажання", яка стала утверджуватися в постмодернiзмi" (Марков 1997: 260).
  Якби постмодернiзм не загострював увагу на категорiї бажання, не перетворював i не обiймав цю категорiю на рiвень всеохоплюючої метафiзики, той же постмодернiзм мiг би помiтити те, що у людей є стани, в яких вони "бiльше не вiдчувають потребу в зовнiшнiх враженнях" (Кристева 2004: 273), в них зникають бажання; вони можуть поглинатися станом ПРИПИНЕННЯ, визнавати "власного iншого всерединi себе" (Ортiс 2003: 477).
  Людина має тим бiльше свободи, "чим менше примус робить на неї "вiдкрите суспiльство" (Хеффе 2009: 178). Однак "вiдкрите суспiльство", яке дає змогу особистостi максимально розкритися у своєму творчому потенцiалi, своїми законами i правилами обмежує свободу проявiв людини. Тому прояв стану ПРИПИНЕННЯ i упокорення своїх пристрастей є доповнюючим потенцiалом для збiльшення вiльних проявiв особистостi в оточеннi законiв i заборон, так чи iнакше необхiдних для iснування суспiльства i культури.
  Спiльнота людей вiльна в своїх дiяннях у зв"язку з тим, що iснують закони, створенi самою цiєю спiльнотою, а не закони, якi прийшли ззовнi. Закони, створенi спiльнотою людей, зсередини самими людьми, спрямованi на загальне благополуччя всiєї спiльноти. Однак цi закони не можуть працювати повнiстю для всiх. Тому є свободи i для окремих членiв спiльноти вiд тих або iнших встановлених обмежень. Спiльнота людей дає список певних свобод як основних. В цей список потрапляють свобода приватної власностi на певний iндивiдуально-приватний простiр (частка землi), свобода зiбрань (клуб за iнтересом, партiйне зiбрання), свобода слова i найголовнiше - право на життя. Подiбнi свободи дають можливiсть людинi мати власну мету. Подiбнi свободи вiдкривають можливостi розвиватися на свiй розсуд. Це має назву "права людини".
  Можна уявити навiть те, що закон дозволяє людинi робити все, що вона захоче. Абсолютно все. Навiть серiйнi вбивства собi подiбних. Однак людська воля все одно обмежена визначенiстю, певними умовами. Людська воля детермiнована фiзичним свiтом. Людська воля обмежена умовами психiчного i соцiального характеру. Однак всi цi обмеженостi, всi детермiнованостi не виключають свободу.
  Свобода волi i свобода людських поглядiв не мають неприборканостi проявiв. У своїй визначеностi умовами, у своїй детермiнованостi навколишнiм свiтом фiзичного, психiчного i соцiального характеру воля i вiльнi людськi погляди самостiйно продукують закони, за якими мають iснувати люди. Вiльна воля людини автономна i має право видавати закони, за якими необхiдно жити оточуючим, закони, якi мають прийняти оточуючi, або вiдкинути цi закони.
  Вiльна воля людини є джерелом своєї власної визначеностi, яка продукує визначення, законностi. Вiльна воля людини сама по собi є джерелом бажання дiяти певним чином i нiяк по-iншому не творити дiї. Пориви людських почуттiв як повна автономiя на це не здатнi. На це не здатний соцiальний примус як повна гетерономiя. Однак на це здатна вiльна воля, яка може зупинитися в переживаннi стану ПРИПИНЕННЯ i абсолютно випадково вiдкинути все дрiб"язкове, все непотрiбне i неважливе.
  Вiльна воля, звичайно, залежить вiд зовнiшнiх умов i умовностей. Однак вiльна воля вступає з цими умовами i умовностями в певнi стосунки. Вiльна воля може визнавати тi чи iншi умови i умовностi або вiдкидати їх.
  Вiдкидаючи тi або iншi умови i умовностi, вiльна воля людини своєю активнiстю домагається їх змiн, змiн умов i умовностей. В цьому процесi досить важливу роль вiдiграє стан ПРИПИНЕННЯ. У цьому станi в людинi припиняється все дрiб"язкове, все, що заважало рухатись вперед i розвиватися.
  Стан ПРИПИНЕННЯ припиняє i вiдкидає.
  Вiльна воля, звичайно, не є незалежною субстанцiєю духу. Цiєю субстанцiєю є стан ПРИПИНЕННЯ, який припиняє пiдпорядкування всяким умовам i умовностям, законам i вже сформованим установкам. Припиняється пiдпорядкування i рух до якого-небудь компромiсу. Однак це припинення - на певний обмежений час, поки стан ПРИПИНЕННЯ зупиняє в людинi все незначне i дрiб"язкове. А потiм починається оновлена моральна дiя людини. Така оновлена дiя морально виправдана, адже вона не пiдпадає пiд випадковi суб"єктивнi настанови параноїдального або шизоїдного характеру. I тут важливу роль вiдiграє стан ПРИПИНЕННЯ, який порушить дрiб"язкове i неважливе.
  Оновлена моральна дiя людини виправдана, оскiльки дотримується оновлених законiв, що пiддаються унiверсалiзацiї i служать людям, всiй людськiй спiльнотi.
  Людськi погляди можна вважати вiльними, якщо вони не вписанi у свавiлля i анархiю, а слiдують законам унiверсального характеру, законам для всiх людей спiльноти.
  Отфрид Хеффе, посилаючись на Арiстотеля, вказує на те, що "вiльний той, хто замiсть того, щоб триматися за свiй стан, обходиться iз зовнiшнiми благами суверенно i, тим самим, вiдрiзняється щедрiстю" (Хеффе 2009: 178).
  Обходитися iз зовнiшнiми благами суверенно - це значить бути незалежним i самостiйним по вiдношенню до зовнiшнiх благ. Однак тут абсолютної суверенностi, незалежностi i самостiйностi по вiдношенню до зовнiшнiх благ бути не може. Людина залежна, не самодостатня. Проте деякий час вона може переживати стан самодостатностi, стан ПРИПИНЕННЯ.
  Стан самодостатностi, iншими словами, стан ПРИПИНЕННЯ не часто має прояв у людинi. Стан ПРИПИНЕННЯ виникає раптово, несвiдомо, в тi перiоди життя, коли людина заблукала у вiдносинах з iншими людьми, втратила свободу в цих вiдносинах, коли цi вiдносини виявилися хибними i їх треба припинити.
  Стан ПРИПИНЕННЯ з"являється у людини, яка живе не тiльки в демократичному суспiльствi, для розкриття творчого потенцiалу. Стан ПРИПИНЕННЯ з"являється у людини, котра живе в тоталiтарному суспiльствi, щоб хоч якось компенсувати той страх, який втiлює в громадян влада, втiлює незмiнний узурпатор, який знаходиться при владi багато рокiв.
  Стан ПРИПИНЕННЯ iснує в самiй природi людини i проявляє себе тодi, коли людинi вкрай потрiбно подивитись на свiт iншими очима, опанувати себе, вiдсторонитися вiд хибних бажань, вiдчути свободу вiд бажань. Сама природа людини своїм станом ПРИПИНЕННЯ дає їй можливiсть виживати, залишатися творчою одиницею в суспiльних вiдносинах, вiдносинах навiть хибного характеру.
  З приводу категорiй "свободи" i "припинення" зробимо деякi висновки. Властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ подiбнi до характеристик категорiї свобода. Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ є складником категорiї свобода.
  Зроблено порiвняння характеристик категорiї свободи i властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. При розглядi документальної лiтератури видiлено головну властивiсть-характеристику стану ПРИПИНЕННЯ. Цiєю властивiстю-характеристикою є процес припинення всього дрiб"язкового, непотрiбного i неважливого в людинi, в людськiй свiдомостi.
  Виявлено цiлий ряд властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. Їх зiставлено з характеристиками категорiї свобода, яку доведено як у прадавнiх фiлософських трактатах, так i в сучаснiй фiлософiї модернiзму i постмодернiзму.
  Методом компаративiстики встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ подiбний до категорiї свобода в тому, що людина має стани, при яких виникає самостiйнiсть по вiдношенню до зовнiшнiх благ, свобода вiд цих благ i вiдсутнi бажання в тi моменти, коли мета людиною досягнута; людина вiльна вiд непотрiбних бажань. Мети досягнуто, i зникають усiлякi дрiб"язковi бажання, виникає свобода вiд непотрiбних бажань. Однак це ненадовго, оскiльки людина не самодостатня, має потреби задля свого iснування. Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ - це вiдсутнiсть потреб, повна вiдсутнiсть бажань, повна свобода вiд непотрiбного. Навiть виникає стан, в якому немає потреби у зовнiшнiх враженнях, настає свобода вiд цих непотрiбних вражень.
  Проаналiзовано документальну лiтературу релiгiйно-мiстичної культури, на основi чого встановлено, що стан свободи i стан ПРИПИНЕННЯ мають ту особливiсть, що людина володiє собою, своїми бажаннями, стає вiльною вiд дрiб"язкових бажань. В цьому категорiя свободи i стан ПРИПИНЕННЯ - подiбнi.
  Стан ПРИПИНЕННЯ є додатковим регуляторним механiзмом вищого рiвня. Зафiксовано, що в категорiї свобода i в станi ПРИПИНЕННЯ йде важливий для людини процес руйнування застарiлих уявлень, сповiльнення i очищення вiд того, що вiджило свiй вiк, вiд дрiб"язкового, i стає перешкодою для оновлення в нових умовах навколишнього середовища. Тому й виникає свобода як очищення вiд дрiб"язкового.
  Методом компаративiстики встановлено, що ми маємо справу з компенсаторнiстю процесiв психiки. Стан ПРИПИНЕННЯ припиняє всiляку дрiб"язкову, неважливу дiяльнiсть. Припиняється навiть та дiяльнiсть, яка, на перший погляд, має сенс, адже в позасвiдомому вiдкладається засторога неважливостi тих чи iнших дiй. Однак у свiдомостi таке може i не вiдображатися. Тому в станi ПРИПИНЕННЯ чомусь призупиняються тi чи iншi дiяння. Отже "припинення" розумiється як стан ПРИПИНЕННЯ (TERMINATION STATE). Але припиняється в людинi все неголовне, дрiб"язкове. Тому й вiдчувається свобода.
  Благо. Для порiвняння категорiй благо i припинення знову повернемось до матерiалiв документалiстики, оскiльки розглядається не просто категорiя припинення, а стан ПРИПИНЕННЯ. Тому варто повторити важливi посилання, якi вже наводились в цiй роботi. Властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ яскраво вiдображено в документальних свiдченнях, коли "всi думки вмерли, всi вiдчуття припинилися" (Кришнамурти, 1999, с. 56), коли у людини "переживання себе припинилося" (Махарши, 1999, с. 118). Тобто iснує така властивiсть-характеристика, як зникнення в людинi її "я", коли "ви дивились на нього i зникли, щоб вже нiколи не бути колишнiм" (Кришнамурти 1999: 293). Тi ж самi теми розглядаються категорiєю благо, коли мова йде про "безмежно позитивне" (Бояновски 2009: 124). Документалiстика свiдчить про iснування стану ПРИПИНЕННЯ, при якому "припиняється це роблення як непотрiбне" (Мурашкин 2020: 474).
  Розгляд матерiалу дослiдження робиться через демонстрацiю властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ i розкриття особливостей категорiї благо, де дух виступає як "самодостатня сутнiсть (субстанцiя)" (Халапсис, 2017, с. 265).
  Благо. Благо розумiлося спочатку як придатнiсть чогось. З часом це розумiння перетворюється в своєму значеннi на загальну позитивну оцiнку. Так благо виступає як цiннiсть i стає предметом аксiологiї.
  У протилежнiсть благу постає все непридатне, все, що для людини є поганим. Тут стан ПРИПИНЕННЯ потрапляє у розряд позитивних станiв, стає благом, оскiльки припиняє в людинi все дрiб"язкове i непотрiбне, тим самим очищуючи людину.
  Для людини вважаються благом всi засоби i шляхи, якi ведуть до успiху, до здiйснення поставленої мети. Все свiдоме людське життя є цiлеспрямованiсть. Намiри людини, якi приводять до здiйснення задуманого, є благом. У цьому вiдношеннi стан ПРИПИНЕННЯ не пов'язаний з намiрами людини, а трапляється в людинi раптово, несвiдомо, хоча оцiнюється як благо, тому що припиняє в людинi все дрiб"язкове i непотрiбне, очищуючи вiд цього дрiб"язкового i непотрiбного i тим самим компенсуючи слабкостi. З цього приводу стан ПРИПИНЕННЯ є протилежнiстю всьому поганому i злому. Очищення вiд дрiб"язкового i непотрiбного - це очищення вiд поганого i злого, вiд зла.
  Зле протилежне доброму. Ще "I. Кант спробував вiдшукати рiзницю мiж зумовленим i безумовним благом за допомогою введення поняттєвої пари гарне i благе (добре)" (Бояновски 2009: 123).
  Моральне благо, як правило, можна розумiти по-рiзному. Так "прихильники консеквенцiалiстської етики закладають в основу моральної оцiнки успiшнiсть дiї" (Бояновски 2009: 123). Подiбнi деонтологiчнi погляди не враховують можливiсть виникнення в людинi стану ПРИПИНЕННЯ. Цей стан виникає раптово i не пов'язаний з успiшними дiями. Однак його можна оцiнювати як благо.
  Для людини благо має значення. Однак є розумiння, яке "заперечує абсолютну значимiсть благого i розумiє благе винятково як гарне або радiсне" (Бояновски 2009: 123). Тут благо є "просто емоцiйною позицiєю суб'єкта, яку вiн висловлює" (Бояновски 2009: 123). Якщо торкатися стану ПРИПИНЕННЯ як благого, то в цьому станi можна не побачити радiсного, бо ж i радiсть може припиняти своє iснування як дрiб"язкове i непотрiбне. Тут ототожнення благого i радiсного не вiдбувається. Благе, добре не скочується до натуралiстичної радостi, до приємного, корисного, до тiлесних потреб.
  У зв'язку з тим, що знання про благе i добре складно вивести з простих якостей блага, виникає розумiння того, що "нашi знання про благо мають бути iнтуїтивними" (Бояновски 2009: 123). Iнтуїцiонiстський пiдхiд, коли розглядається благо "як якiсть незалежного вiд суб'єкта стану речей" (Бояновски 2009: 123), бiльш прийнятний при оцiнцi благостi i доброти стану ПРИПИНЕННЯ. Це пов'язано з тим, що стан ПРИПИНЕННЯ є якiсть, незалежна вiд суб'єкта ситуацiй, якi виникають. У станi ПРИПИНЕННЯ iнтуїтивнi прозрiння можуть припиняти своє iснування як дрiб"язковi й непотрiбнi.
  Є твердження, що благо має викликати у людини афективну реакцiю, чим i пiдтверджувати своє реальне iснування. Таке розумiння блага орiєнтоване на те, щоб його пов'язати з людською чутливiстю.
  Благо пов'язують не тiльки з людською чутливiстю, але й з людською волею, хоча "воля не є благом для випадкових по своїй спрямованостi устремлiнь особистостi" (Бояновски 2009: 124). У станi ПРИПИНЕННЯ можуть припинятися i чуттєвiсть, i воля, хоча цей стан оцiнюється як благо. Так "Хеффе зупиняється на iдеї досконалого блага" (Бояновски 2009: 124). Тут благо "людина оцiнює як безмежно позитивне" (Бояновски 2009: 124). Досконале благо - це стан ПРИПИНЕННЯ.
  Досконале благо, або стан ПРИПИНЕННЯ, пов'язане з тим зв"язком, "який необхiдно припинити" (Деррида 1999: 629). Це стан ПРИПИНЕННЯ. Це "спокiй перебування в собi" (Деррида 1999: 626). Це те, що припиняє всiлякi прояви. В людинi це "процес вiдстороненого ставлення до себе" (Деррида 1999: 632).
  Сучасна фiлософiя помiчає, що в станi ПРИПИНЕННЯ у людини немає бажань, немає потреби у зовнiшнiх враженнях. Буває так, що "знайшли самiсть i бiльше немає потреби у зовнiшнiх враженнях" (Кристева 2004: 273). Стан людини, коли в неї вiдсутня потреба у зовнiшнiх враженнях, спiвпадає зi станом ПРИПИНЕННЯ. В станi ПРИПИНЕННЯ у людини також вiдсутня потреба в зовнiшнiх враженнях. Бiльше того, ми бачимо, що за концептами сучасної фiлософiї i самiсть людини спiвпадає з ПРИПИНЕННЯМ.
  Пiд ПРИПИНЕННЯМ сучасна фiлософiя часто розумiє вищий стан людини, або Вищу людину. Ця Вища людина не має нiяких бажань i потреб. Отже "вища людина вже не має потреби навiть в Боговi" (Делёз 1999: 178). Дiйсно, людина може мати такий стан, що у неї немає бажань i потреб. Цей стан у людини тримається деякий короткий час. Потiм знову пробуджуються i бажання, i потреби. Людина в станi ПРИПИНЕННЯ, або Вища людина, володiє собою; тобто певною мiрою володiє емоцiями, бажаннями. Потреби все одно штовхають людину до певних дiй.
  ПРИПИНЕННЯ в сучаснiй фiлософiї не має однозначностi. Воно торкається i реальностi особливого стану як не свого, i суб"єктивного свiту людини, де ПРИПИНЕННЯ, або iнше - як щось своє. Тут мiж певним "принципом i тим, що з"являється як його iнше, а саме - принцип реальностi як його iнше, потяг до смертi як своє iнше" (Деррида 1999: 445). Тут принцип реальностi "вiдмовляється вiд якого б то не було задоволення i бажання, вiд якого б не було автоафективного ставлення, без якого неможливе виникнення нi бажання, нi задоволення" (Деррида 1999: 446).
  Сучасна фiлософiя доводить, що "в самому "я" принцип задоволення бере гору над принципом реальностi, чим наносить шкоду всьому органiзму" (Деррида 1999: 448). Однак такого немає в станi ПРИПИНЕННЯ, де людина стає над бажаннями.
  У релiгiйно-мiстичнiй культурi є важливим те, що людина має бути осторонь. "Вiдмовитися вiд свiту - для брахманiв означало стати вище за будь-якi вчинки" (Швейцер 2002: 49). "Брахмани мали смiливiсть зiзнатися, що медитацiї про свiт не мiстять у собi нiчого етичного" (Швейцер 2002: 49). Але для людини медитацiя дає багато корисного. Медитацiя використовувалася в доязичницькi часи, i "в язичництвi домiнує особистiсне сприйняття Божественного через обряд, медитацiю" (Колодний 2013: 102).
  Ще з язичницької давнини вiдомо, що медитацiя дає людинi гармонiю, "врiвноважуючи лад i безлад" (Колодний 2009: 139). "Медитацiю можна розглядати як деавтоматизацiю звичних нам психiчних структур - той, хто медитує, виходить за межi логiчно-структурної свiдомостi. Виникає особливий стан свiдомостi, при якому вiдбувається нiби "злиття" з об"єктом медитацiї, "розчинення" в ньому, втрата уявлення про межi власної особистостi" (Поликарпов 1987: 90). Та коли ми кажемо про втрату меж власної особистостi, то торкаємось питання людського "Я" i "ПРИПИНЕННЯ".
  Роздуми сучасної фiлософiї показують стан ПРИПИНЕННЯ як припинення непотрiбних дiй, припинення зайвої i непотрiбної дiяльностi. Тут вiдбувається розчинення i руйнацiя всього зайвого. Постмодернiзм говорить про "розчинення особистостi в безособистiсному" (Батай 2000: 117), вiд чого виникає "порожнеча, яка засвiдчує про "я", що розчинилося" (Делез 2002: 160). Йде процес очищення, поки не виникне "вiдкритiсть Цiлого, в якому немає чого нi бачити, нi споглядати" (Делез 2000: 189). Тут стан ПРИПИНЕННЯ своїми властивостями-характеристиками подiбний до "умиротворення, заспокоєння i особливого стану щастя" (Кристева 2010: 163). Це розцiнюється як благо.
  В "Теорiї релiгiї" Жорж Батай вказує на неспокiй вiд бажань. "На вiдмiну вiд знання, яке пiдтримує людину в станi пасивного заспокоєння, бажання втягує її в занепокоєння" (Батай 2000: 6). Але вiдомо, що стан ПРИПИНЕННЯ є станом заспокоєння i вiдсутностi бажання. Людина не може iснувати поза бажаннями, поза потребами. Тому вiдсутностi бажань - тимчасова.
  Фiлософiя сучасностi вказує на iснування станiв поза бажаннями. Посилаючись на думки Стефана Малларме, у своїх творах Юлiя Кристева помiчає, що у людей трапляється таке, коли вони "вже не мають потреби у зовнiшнiх враженнях" (Кристева 2004: 273). Фiлософiя постмодернiзму знаходить вiдсутнiсть бажання в мiстичному спогляданнi, коли "за бажанням якогось наукового спостереження вiдбувається мiстичне споглядання" (Делез 1992: 210).
  Людина в станi ПРИПИНЕННЯ не має бажань. За компенсаторними механiзмами цей стан виникає спонтанно. У мiстицизмi iснує практика, яка пригнiчує бажання. Помiчено, що "релiгiйна мiстика проявляється в перiоди конфлiктiв, в яких тi чи iншi бажання людини пригнiчуються" (Хаксли 1992: 34).
  У релiгiйно-мiстичнiй культурi iснує настанова на те, щоб позбутися бажання. Навiть адепт прагне позбавити себе бажання виконувати волю Божу. Наприклад, "Екгарт йде так далеко, що постулює: людинi не слiд навiть бажати виконувати волю Божу, оскiльки це теж одна з форм жадiбностi. Особа, що не має бажань, - це людина, яка нi до чого не прагне: в цьому суть концепцiї вiдсутностi прихильностi до чого-небудь у Екгарта" (Фромм 1990: 69).
  Сучасна фiлософiя доводить, що вiдсутнiсть бажань може супроводжуватися вiдсутнiстю зовнiшнiх впливiв. Це можна показати демонстрацiєю феноменiв релiгiйно-мiстичної культури. Наприклад, "йогiвське самадхi або буддистськi дхьяни, стани-свiдоцтва, в яких самовладання настiльки велике, що зовнiшнi стимули майже або зовсiм не впливають" (Уолш, Воон 2006: 38). У релiгiйно-мiстичнiй культурi подiбнi стани значаться як Божественнi. Їх iменують як стан Бога. Властивiстю-характеристикою стану Бога є безпристраснiсть.
  У сучаснiй фiлософiї безпристраснiсть - це властивiсть-характеристика мiстичного досвiду, що є важливим у релiгiйно-мiстичнiй культурi взагалi. Безпристраснiсть - властивiсть Бога. Лев Шестов зазначає, що "Бог абсолютно безпристрасний, йому нiчого не потрiбно. Це - аксiома Плотiна" (Шестов 2001: 279). У сучаснiй психологiї розглядаються стани людини, коли їй нiчого не потрiбно. Абрахам Маслоу позначає цi стани - як пiковi переживання людини, стани самодостатнього характеру. Людина, маючи подiбний стан, вiдчуває, що "це досконалий, повний досвiд переживання, якому бiльше нiчого не потрiбно. Це самодостатнiй стан" (Маслоу 1997: 114). Цей стан розцiнюється як благо.
  Абрахам Маслоу, посилаючись на зразки релiгiйно-мiстичної культури, говорить, що немотивованiсть людини дорiвнює божественному. Але тут - не проста немотивованiсть. Тут є посилання на певний стан свiдомостi. За Абрахамом Маслоу - це пiковий стан. В цьому станi людина не має бажань.
  Пiкове переживання Абрахама Маслоу є досконалiстю. Релiгiйна людина каже про богоподiбнiсть. Тут "ми маємо пам"ятати, що боги зазвичай розглядаються як тi, хто не має потреб, бажань, недолiкiв у чомусь i задоволенi всiм. У цьому сенсi немотивоване людське буття стає богоподiбним" (Маслоу 2002: 237-238).
  Категорiя "благо-щастя" вказує на те, що сталося "виконання суттєвих потреб, очiкувань та бажань" (Хеффе 2009: 186). Тут зникнення очiкування показує, що виникла теперiшнiсть. Теперiшнiсть з"являється з виникненням стану ПРИПИНЕННЯ як вищого стану. Загострюється увага на "присутньому вищому" (Деррида 1999: 199), а також на тому, що "самоприсутнiсть досвiду має бути представленою в теперiшньому, взятому як Тепер" (Деррида 1999: 80).
  Людина в своєму життi має стан щастя, котре розумiється, як благо, коли воно має "сукупне виконання суттєвих потреб, очiкувань та бажань" (Хеффе 2009: 186). У своїй повсякденностi людина живе очiкуваннями, заглядаючи в майбутнє. В станi щастя очiкування зникають. Вони зникають i при станi ПРИПИНЕННЯ. Людина починає жити теперiшнiм.
  Тепер. Сучасна фiлософiя не вiдходить далеко вiд розумiння iдеальних станiв людини як станiв, коли людина перебуває в теперiшньому часi. Стан ПРИПИНЕННЯ - це саме той стан, коли людина не пам"ятає чогось зi свого минулого, не мрiє про майбутнє, а перебуває в теперiшньому. Постмодернiзм оцiнює теперiшнє як шанс, "наш єдиний шанс знайти безсмертя тепер" (Деррида 1999: 278). У постмодернiзмi отримання стану ПРИПИНЕННЯ проглядається, коли людина "протиставляє себе самому собi" (Деррида 1999: 311).
  У культурi зафiксовано багато людських iнтересiв. Iснує iндивiдуальне розмаїття людських планiв на майбутнє та очiкувань вiд цього майбутнього. Тому по вiдношенню до щастя-блага i його розумiння немає єдностi. Культура накладає свiй вiдбиток на розумiння i вiдчуття щастя, яке розумiється як благо. Тому не можна казати про повну безпосереднiсть по вiдношенню до щастя як блага. "Щастя - не безпосереднiй об"єкт людських прагнень, а супутнє явище у випадку успiху: якiсть задовiльного (бо осмисленого), тобто гарного життя" (Хеффе 2009: 186-187). З успiхом пов"язане i виникнення стану ПРИПИНЕННЯ. Повинна бути маса складових способу життя, а також генетична схильнiсть. У випадку спiвпадiння багатьох факторiв може бути вдала ситуацiя для виникнення стану ПРИПИНЕННЯ.
  Благо як уявлення щасливої людини - це щасливi уявлення. Втiм цi щасливi уявлення - залишковi. Вони залишились як головнi уявлення пiсля того, як стан ПРИПИНЕННЯ припинив усе непотрiбне, незначне, неважливе, дрiб"язкове.
  Щастя-благо "вкладено у самi чесноти" (Хеффе 2009: 187). В основi чеснот знаходиться реальна доброта людини. Доброта як загальнолюдське в людинi залишається, коли руйнується все дрiб"язкове пiд впливом стану ПРИПИНЕННЯ.
  Щастя як благо, за фiлософським вченням Епiкура, там, де людина має "найбiльш цiннi речi" (Хеффе 2009: 187). Найбiльш цiнне залишається в людинi пiсля виникнення стану ПРИПИНЕННЯ, припинення всього нецiнного, дрiб"язкового. Це є однiєю з причин того, що виникає щастя-благо, "яке настає вiд того, що людина має найбiльш цiннi речi" (Хеффе 2009: 187).
  Iснує благо-щастя через аскезу, коли встановлюється "рiвновага мiж бажанням i його задоволенням шляхом скорочення бажань" (Хеффе 2009: 187). Тодi у людини не виникає нiяких зайвих бажань. Людина робить лише те, що вмiє робити, до чого призначена. I нiяких зайвих рухiв. Вiд всього зайвого - вiдсторонення.
  Варто сказати про це декiлька слiв.
  Вiдсторонення. Стан ПРИПИНЕННЯ - це стан вiдсторонення вiд усього, що є у психiцi людини, що заважає дiяти цiлеспрямовано. Тенденцiї постмодернiзму показують, яким чином цей стан вiдсторонення присутнiй при самодистанцiюваннi людини, коли людина засвiдчує свої спонукання. Постмодернiзм демонструє стан самодистанцiювання людини на прикладi творчостi лiтератора. Постмодернiзм доводить, що "ми маємо зрозумiти психiчний механiзм письма як наслiдок його дiалогу iз самим собою (з iншим), як форму авторського самодистанцiювання, спосiб розщеплення письменника на суб"єкта висловлювання-процесу i суб"єкта висловлювання-результату" (Кристева 2004: 176). Вiдстороненiсть i самодистанцiювання бiльше проявляються при висловлюваннi-процесi, адже письменник перебуває в станi бiльш близькому до стану ПРИПИНЕННЯ (стану вiдсторонення або стану самодистанцiювання). Коли письменник перебуває при висловлюваннi-результатi, то вiн вiдсторонюється вiд стану ПРИПИНЕННЯ в свою iнтелектуальну сферу, в свої уявлення про пережите.
  Щастя у розумiннi О. Хеффе є "мета, яку розумiють трансцендентально, вище якої неможливо замислити нiякої iншої цiлi" (Хеффе 2009: 187). Людина в станi ПРИПИНЕННЯ так само вiдчуває, що вище того стану, який є, не може бути нiякого iншого стану. Це спiвпадає з iдеями, якi висунув ще Арiстотель з приводу оптимальних станiв як самодостатнiх. В цьому вiдношеннi у фiлософiї Давньої Грецiї вживався такий термiн, як автаркiя. Вiн часто застосовувався при розглядi автономiї розуму i дiї за власною волею. Така автаркiя розумiлась як щастя i як благо, бо ж мала безумовну цiль, цiль вищого характеру. Те саме можна сказати i про стан ПРИПИНЕННЯ. Однак у вiдношеннi стану ПРИПИНЕННЯ акцент слiд робити на тому, що вищу i безумовну мету втiлено у самiй метi. I тут мети, як такої, вже немає. Людина безпосередньо переживає стан повного здiйснення, а отже i втiленого щастя як блага, коли вищих цiлей вже досягнуто. Це значить, що цiлi втiлено в життя i вони, як такi, зникають. При станi ПРИПИНЕННЯ моральнiсть присутня як несвiдоме зникнення всього непотрiбного, а отже i неморального.
  Щастя включає в себе прагнення до вищого блага, в якому людина знаходить сенс свого життя, тобто прагнення до певної цiлi у потоцi рiзноманiтностi i багатоманiтностi потрiбного i непотрiбного. ПРИПИНЕННЯ - це здiйснення того, до чого була спрямованiсть при припиненнi проявiв всього непотрiбного.
  Щастя як благо - уявний iдеал з усiма бажаннями втiлити цей iдеал в життєвi простори душi i всього, що її оточує. Однак щастя-благо - також i задоволення спрямованостi до iдеалу. Коли задоволення настає, то спрямованостi до iдеалу вже немає. Iдеал вже втiлено в реалiї. Зникнення спрямованостi i повна реалiзацiя iдеалу в дiйснiсть iснування душi характернi для щастя-блага. Але це також характерно i для стану ПРИПИНЕННЯ.
  Щастя як благо - це коли у людини в її життi все йде згiдно з її бажаннями. Тодi у неї гарний настрiй. Тут стан ПРИПИНЕННЯ виявляється, коли у людини зникає зайве, непотрiбнi спрямованостi, спрямованостi, що не зовсiм вiдповiдають iдеалам. Через це може виникати стан тотального умиротворення. Стан ПРИПИНЕННЯ - це тотальне умиротворення. Однак це лише компонент, складова у потоцi щасливого людського життя, яке оцiнюється як благо.
  У момент ПРИПИНЕННЯ, або тотального умиротворення, у людини немає конфлiкту мiж рiзними її схильностями. Все приходить до єдностi. Стає виразнiшою її бiльш значна схильнiсть. Але й та розчиняється, оскiльки припиняють функцiонувати її незначнi i неважливi, дрiб"язковi змiстовностi.
  В моменти тотального умиротворення, або стану ПРИПИНЕННЯ, людина не вiдчуває якихось обмежень. В цьому станi людина не вiдчуває конфлiктнiсть не тiльки у вiдношеннi мiж своїми рiзними схильностями, але й конфлiктнiсть мiж людьми, маючи абсолютну безкомпромiснiсть.
  Отфрiд Хеффе посилається на Герберта Маркузе, який стверджував, що суспiльство достатку спроможне "забезпечити бiльш високу мiру щастя" (Хеффе 2009: 187) у зв"язку з тим, що пом"якшуються репресивнi риси культури.
  Стан ПРИПИНЕННЯ виникає раптово i випадково. Проте як складова, як одна з особливостей щастя, що розумiється як благо, може розумiтися в контекстi як гедонiзму, так i утилiтаризму. Цi вчення говорять про благо i про щастя як максимальне задоволення iнтересiв, а також потреб. Стан ПРИПИНЕННЯ - це досконалiсть, коли вже здiйснилися головнi бажання, коли задовольнилися iнтереси й потреби, пiсля чого всi вони зникли.
  Виконання бажань, якi виникли раптово, не гарантує того, що до людини приходить стан щастя, що оцiнюється як благо. Це можна вiднести i до стану ПРИПИНЕННЯ. Цей стан може не настати, хоча всi надiї на краще i всi бажання, якi раптово виникли, здiйснилися. Є чимало факторiв, через якi надiї i бажання не можуть здiйснитися. Це не тiльки рiзнi соцiальнi фактори, але й фактори, якi є в самiй людинi. Наприклад, вiдсутнiсть повного керування емоцiями. Або помилки у когнiтивних процесах, що не дають змоги пiзнати iстинний стан речей. Та все одно для пiдтримки психiчної рiвноваги може виникнути компенсацiйний процес стану ПРИПИНЕННЯ. А це так само можна вiднести i до виникнення стану щастя як блага. ПРИПИНЕННЯ є компенсаторним процесом. Тут механiзм компенсацiї працює, отож припиняється непотрiбне, чим компенсується i те, до чого людина не здатна. Припиняється те, до чого людина не здатна, але емоцiйно до цього прикута.
  Компенсацiя. В поясненнi феноменiв внутрiшнього психiчного життя людини сучасна фiлософiя торкається процесiв компенсацiї, пов"язуючи її з рiвновагою. Через такi пояснення мова йде i про стан ПРИПИНЕННЯ, при якому iснують рiвновага i гармонiя. Якщо робляться якiсь речi - то "для рiвноваги, для внутрiшньої компенсацiї, яка характеризує рiвновагу" (Деррида 1999: 481).
  Сучаснi фiлософськi концепти пояснюють причини виникнення у людини вищих станiв свiдомостi, таких, наприклад, як стан ПРИПИНЕННЯ, стан Божественного, через iснування компенсаторних механiзмiв. Стан Божественного компенсує стан страждання, який був у людини перед цим. "Людина, яка змушує нас страждати, може бути, пов"язує нас iз Божественним" (Делёз 1999: 102). У людини може виникнути "радiсть замiсть пережитого горя" (Делёз 1999: 102). I це цiлком iмовiрно за компенсаторними механiзмами. Протилежнiсть виникає спонтанно, позасвiдомо.
  Однак "сама по собi компенсацiя недостатня: вона не дає ясного розкриття" (Делёз 1999: 62). Сучасна фiлософська концепцiя це усвiдомлює. Тому шукає причини бiльш глибокi - в контактi людини з навколишнiм середовищем. В такому разi виникають потреби. У людинi мають бути певнi потреби, якi змушують працювати компенсаторнi механiзми її психiчних станiв.
  На феномен блага як щастя є рiзнi погляди. Щастя розумiли як володiння предметами, що приносять задоволення. Також щастя розумiли як таке, що досягнуте шляхом скорочення потреб, щоб досягти рiвноваги мiж потребою i задоволенням. Є навiть розумiння щастя як свободи вiд всiх турбот i проблем. Але щастя приходить, коли людина втiлює себе у власних найважливiших призначеннях шляхом ствердження i пiднесення, вiд чого й з"являються радощi. Тут щастя є перевищенням повсякденного життя. Для втiлення своїх важливих призначень треба ще знайти себе через вiдкидання неважливого. А це виникає через стан ПРИПИНЕННЯ, через припинення неважливого, дрiб"язкового, незначного.
  Людина будує плани по втiленню задумiв, коли є гармонiйне задоволення власних iнтересiв, коли плани виконано. Саме тодi людина вiдчуває щастя, що є благом.
  Благо як щастя, коли людина робить те, що може робити, робить справу iз задоволенням i на високому рiвнi, домагається все кращих i кращих результатiв. Проте виникають обставини життя, яким треба протистояти. Протистояння має бути творчим. Для творчого протистояння i виникають стани ПРИПИНЕННЯ, якi припиняють все неважливе.
  Зробимо деякi висновки з порiвняння категорiї благо i стану ПРИПИНЕННЯ. Властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ подiбнi до характеристик категорiї благо. Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ є складником категорiї благо.
  Розглянуто порiвняння категорiї благо i стану ПРИПИНЕННЯ. На прикладах документальної лiтератури видiлено головну властивiсть стану ПРИПИНЕННЯ. Цiєю властивiстю є процес припинення всього дрiб"язкового, непотрiбного i неважливого в людинi, в людськiй свiдомостi.
  Виявлено ряд властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. Цi властивостi-характеристики зiставлено з характеристиками категорiї благо, яку розкрито як у давнiх фiлософських трактатах, так i в сучаснiй фiлософiї модернiзму i постмодернiзму.
  Компаративним методом встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ подiбний до категорiї благо в тому, що людина має стани, при яких вiдсутнi бажання в тi моменти, коли мета людиною досягнута. Мети досягнуто, i зникають усiлякi бажання. Але це ненадовго, оскiльки людина не самодостатня, має потреби задля свого iснування. Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ - це вiдсутнiсть потреб, повна вiдсутнiсть бажань. Навiть виникає стан, коли немає потреби у зовнiшнiх враженнях.
  Розглянуто документальну лiтературу релiгiйно-мiстичної культури, на основi якої встановлено, що стан блага i стан ПРИПИНЕННЯ мають ту особливiсть, що людина володiє собою, своїми бажаннями, стає над цими бажаннями. В цьому категорiя благо i стан ПРИПИНЕННЯ - подiбнi.
  Стан ПРИПИНЕННЯ є додатковим регуляторним механiзмом вищого рiвня. Зафiксовано, що в категорiї благо i в станi ПРИПИНЕННЯ йде важливий для людини процес руйнування застарiлих уявлень, очищення вiд того, що вiджило свiй вiк, вiд дрiб"язкового, що стало перешкодою для оновлення в нових умовах навколишнього середовища. Тому й виникає благо як очищення.
  Компаративним методом встановлено, що ми маємо справу з компенсаторнiстю процесiв психiки. Стан ПРИПИНЕННЯ припиняє всiляку дрiб"язкову, неважливу дiяльнiсть. Припиняється навiть та дiяльнiсть, яка, на перший погляд, має сенс, адже в позасвiдомому вiдкладається засторога неважливостi тих чи iнших дiй. Але в свiдомостi таке може i не вiдображатися. Тому в станi ПРИПИНЕННЯ незрозумiло чому призупиняються тi чи iншi дiяння. Навiть стан Iншого, про який каже постмодернiзм, розумiється як СТАН ПРИПИНЕННЯ (TERMINATION STATE). Але припиняється в людинi все неголовне, дрiб"язкове.
  Страх. Розглядаючи страх i стан ПРИПИНЕННЯ, ми беремо факти з документалiстики, враховуючи повтори в документальних свiдченнях. Тому повернемося до вже сказаного з приводу статистичних пiдрахункiв особливостей стану ПРИПИНЕННЯ. Повертаючись до вже сказаного, зазначимо, що властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ яскраво вiдображено в документальних свiдченнях, коли "всi думки вмерли i всi вiдчуття припинилися" (Кришнамурти, 1999, с. 56), коли у людини "переживання себе припинилося" (Махарши, 1999, с. 118). Тобто iснує така властивiсть-характеристика, як зникнення в людинi її "я", коли ви "зникли, щоб вже нiколи не бути колишнiм" (Кришнамурти 1999: 293). Тi ж самi теми розглядаються через категорiю страх, де "через страх людина виявляє свою екзистенцiальну специфiку - кiнцевостi" (Стрелков 2009: 186), коли мова йде про екзистенцiйний страх. Документалiстика свiдчить про iснування стану ПРИПИНЕННЯ, при якому "припиняється це роблення як непотрiбне" (Мурашкин 2020: 474).
  Дослiдження робиться через демонстрацiю властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ i розкриття особливостей категорiї страх. Розглядається положення, де "дух виступає подвiйним чином: як твiр, тобто результат творчої дiї, i як самодостатня сутнiсть (субстанцiя)" (Халапсис 2017: 265). Тут "самодостатня сутнiсть (субстанцiя)" (Халапсис 2017: 265) може розумiтися як певний стан людини, коли вона умиротворено не дiє при включеному додатковому механiзмi саморегуляцiї, визнаючи "власного iншого всерединi себе" (Ортiс 2003: 477). Також акцентується увага на незмiнностi властивостей-характеристик феноменiв, якi розглядаються.
  Страх. Стан ПРИПИНЕННЯ зовсiм позбавлений нервової напруги, страху. Тут виникає припинення того, з приводу чого страху не повинно бути, припинення тих образiв, тих уявлень, з приводу яких страх повинен бути вiдсутнiм.
  Страх. Саме слово "страх" за своєю сутнiстю позначається як "тiснити", "душити". Страх - це стан, який придушує людину, не дає їй вiльно дiяти. У фiлософiю тема страху потрапляє з творами К"єркегора. Вiн бачив вiдмiннiсть мiж страхом як боягузкiстю перед конкретним явищем i страхом-вiдкритiстю перед тим, що передує свiту явищ, що робить можливим сприймати реальнiсть як об"єктивнiсть, робить можливим "саму об"єктивацiю реальностi" (Стрелков 2009: 186). Таке розумiння страху ввiйшло у фiлософiю i розвинулося в такому фiлософському напрямку, як екзистенцiалiзм. Екзистенцiалiзм розумiв страх як певне переживання. В екзистенцiалiзмi це переживання безпосереднє. I це безпосереднє переживання iснує з приводу необхiдностi вибору.
  Людина вибирає. Вона може вибрати незначне i неважливе нi для себе, нi для iнших людей. Однак в людинi є регуляторний механiзм стану ПРИПИНЕННЯ. Цей механiзм припиняє непотрiбнi дiї. На цей механiзм звертає увагу сучасна фiлософiя постмодернiзму, позначаючи його як стан Iншого, або ПРИПИНЕННЯ, стан ПРИПИНЕННЯ.
  Людина живе у свiтi, який бiльший за неї в безкiнечну кiлькiсть разiв. Цей свiт змiнюється i може зачепити людину. Вiн може поглинути її зовсiм. Може бути поглинання не тiльки окремої людини, а й людства взагалi. Це може бути, наприклад, космiчна катастрофа, коли якийсь астероїд зiштовхнеться iз Землею або згасне Сонце. Тобто людина повинна так чи iнакше щось робити на шляху особистого порятунку. Людина має припиняти непотрiбну дiяльнiсть, яка може заважати їй рухатись вперед задля власного спасiння i спасiння iнших людей.
  Те, що вiд об"єктивної реальностi йде загроза, народжує в людинi стрес, нервову напругу, а також страх. Екзистенцiалiзм вказує, що страх - вiд переживання необхiдностi вибору. А вибирати потрiбно, щоб пристосуватися до цього свiту. Людина вибирає, отже вона має свiдомiсть. Одна з характеристик свiдомостi - це вибiр. Свiдомiсть проявляється, коли людина вибирає. Але важливо те, щó саме вона вибирає. Непотрiбний вибiр слiд припиняти. На це є в природi людини стан ПРИПИНЕННЯ, який з"являється випадково i раптово.
  Екзистенцiалiзм розкриває iдею екзистенцiї. Тут екзистенцiя розгортає себе в процесi вибору можливостей. Екзистенцiя розкриває i розгортає себе в процесi вибору власних можливостей. Постмодернiзм же говорить про ПРИПИНЕННЯ, або стан Iншого, як про припинення i зникнення непотрiбних дiй, що нарощує власнi можливостi. Коли припиняються непотрiбнi дiї, то у людини виникає бiльше можливостей.
  Екзистенцiя вибирає себе. Вибираючи себе, вона стає визначеною. Екзистенцiалiзм наголошує на тому, що людина, визначившись, знищує себе. В такому разi вона вiдкидає свою всезагальнiсть. Однак в людинi є багато нереалiзованих можливостей. I в цьому випадку людина вiдкидає власнi нереалiзованi можливостi. Тобто людина звужується. Але вона є. I є можливiсть втрати себе. Саме тому виникає страх, страх з приводу втрати себе. Це екзистенцiальний страх. Екзистенцiальний страх виникає вiд очевидної втрати себе. Смерть є очевидною втратою себе. Це є ще й неминуча втрата себе. Очевиднiсть i неминучiсть втрати себе повертають людину до себе. Вона починає орiєнтуватись на сенс власного короткого життя, починає шукати себе iстинного в своєму життi.
  Страх очевидностi i неминучостi втрати себе для людини має подiбнiсть самогубства. Однак таке самогубство не справжнє, а подiбне напруженим уявленням, стресу, який може компенсуватися народженням людини заново. Людина оновлюється. Оновлення можна фiксувати, коли людина має стан ПРИПИНЕННЯ.
  Мартiн Гайдеґґер у своєму екзистенцiалiзмi сполучає страх з тимчасовiстю i кiнцевiстю Dasein. Dasein - це буття-до-смертi. Коли Dasein "у себе", то це подiбно до стану ПРИПИНЕННЯ. Dasein Мартiна Гайдеґґера - коли воно з iснуючим, то воно не є "у себе". Таке положення подiбне стану ПРИПИНЕННЯ. Стан ПРИПИНЕННЯ - теж поза iснуючим. Тут прояв iснуючого припиняється як непотрiбне i застарiле. Стан ПРИПИНЕННЯ - це коли людина "у себе". Але це не повсякденне "у себе", коли вiдбувається засвiдчення думок i спонукань. В станi ПРИПИНЕННЯ людина перебуває в певному видi трансу. I тут "у себе" - не повсякденне, а поглиблене.
  За екзистенцiальними роздумами страх вiдкриває свiт. Тут страх вiдкриває навiть саме буття. Але це не належить безпосередньо до стану ПРИПИНЕННЯ, адже в станi ПРИПИНЕННЯ немає нiякого страху взагалi. Тому такий екзистенцiальний страх можна вiднести до повсякденностi, а не до виняткових раптових випадкiв виникнення стану ПРИПИНЕННЯ. Однак для екзистенцiального страху треба зробити виняток. Результатом цього страху є вiдкриття такого буття, яке не можна концептуалiзувати. Тобто вiд такого страху людинi вiдкривається буття, яке неможливо уявити як певне буття. А такi явища вже можна розумiти в традицiях апофатичного мiстицизму. Тому варто розумiти, що екзистенцiальний страх виникає перед виникненням стану ПРИПИНЕННЯ. Цей страх компенсується станом ПРИПИНЕННЯ. Екзистенцiйний страх виникає у свiдомостi, що сприймає свою кiнцевiсть. Сприйняття кiнцевостi розгортається як не-буття. Натяк на не-буття показує, що вже виник перехiд до стану ПРИПИНЕННЯ. Саме в цьому станi припиняються конкретики буття, зникає в людськiй психiцi все зайве, i стан стає подiбним до не-буття. Проте це не повна пустотнiсть i перехiд до ПРИПИНЕННЯ. У свiдомостi ще блукають якесь сприйняття, якiсь думки. Екзистенцiалiзм це розумiє як iнший план свiту.
  Якщо екзистенцiалiзм вважає, що не-буття не iснує як суще, то такий стан речей спiвпадає з розумiнням стану ПРИПИНЕННЯ у людини як не-буття i буття думок як суще. В станi ПРИПИНЕННЯ припиняють своє iснування непотрiбнi думки i спонукання.
  На думку теоретикiв екзистенцiалiзму не-буття є умова i джерело сущого. Якщо проводити аналогiї зi станом ПРИПИНЕННЯ, то можна сказати, що цей стан як не-буття не обов"язково повинен бути умовою i джерелом сущого, тобто думок i спонукань. Стан ПРИПИНЕННЯ - це компенсаторний процес. Якщо вiн супроводжує творчий процес у людинi, то можна сказати, що стан ПРИПИНЕННЯ є умовою i джерелом сущого. Але стан ПРИПИНЕННЯ може не супроводжувати i не брати участь у творчих процесах людини. Вiн може тiльки очищувати психiчну сферу людини вiд застарiлого i непотрiбного сущого.
  За екзистенцiальною фiлософiєю Мартiна Гайдеґґера через страх Dasein виявляє буття i вiдкривається цьому буттю. Якщо проводити iдею подiбностi ПРИПИНЕННЯ i Dasein, то спiвпадiння може бути в тому, що у людини йде процес вiдкриття буттю, оновленому буттю пiсля виникнення компенсаторного процесу стану ПРИПИНЕННЯ. Через страх - ПРИПИНЕННЯ i Dasein виявляє буття. Однак у станi ПРИПИНЕННЯ страх зовсiм зникає. Проходить процес компенсацiї. Був страх. Пройшов процес компенсацiї. I страх повнiстю зник. Виник стан без страху, або стан ПРИПИНЕННЯ. Припинилось iснування страху.
  Подiбнiсть ПРИПИНЕННЯ i Dasein в тому, що страх сприяє тому, щоб ПРИПИНЕННЯ, а отже i Dasein вiдбулося. Не було б страху, то не було б i компенсаторного процесу ПРИПИНЕННЯ. Як ПРИПИНЕННЯ, так i Dasein вiдбуваються як мiсце, де є буття, де буття "у себе". Такi роздуми нагадують демонстрацiю психологiчних переживань i станiв. Серед цих станiв людина знаходить особливий стан, вищий, священний. В модернiзмi Мартiн Гайдеґґер позначає цей стан як Dasein. У постмодернiзмi Жорж Батай i Жак Деррiда позначають цей стан як стан Iншого. Є подiбнiсть i є розбiжнiсть у перелiку властивостей-характеристик i в розумiннi цього феномену. Однак найчастiше бачимо спiвпадiння. Через це i в розумiннi страху можна бачити подiбнiсть. Наприклад, у Мартiна Гайдеґґера i у Жана-Поля Сартра можна бачити подiбнiсть думок з приводу страху. Розбiжнiсть теж можна побачити. Наприклад, у ставленнi до питань моралi.
  Ким би не був оцiнений страх, яких би напрямкiв цi оцiнки не торкалися, модернiзму чи постмодернiзму, все одно фiлософiя встановлює обов"язковий зв"язок з вiдповiдальнiстю людини. Людина має страх, оскiльки має вiдповiдальнiсть за свiй вибiр. Вибiр не є залежним вiд людської особистостi. Вибiр виходить за межi людини. Людина - це частина людства. Тому iндивiдуальний особистий вибiр людини буває залежним i вiд всього людства. Людина вiдповiдальна за свiй вибiр. Страх присутнiй, бо ж присутня вiдповiдальнiсть. Але в станi ПРИПИНЕННЯ немає нiякого страху. Людина на правильному шляху, оскiльки припиняються неправильний вибiр i дiї з приводу цього вибору.
  Екзистенцiя. Екзистенцiя - це стан, який виникає вiд Божественного Буття, стан, в якому людина виявляє себе. ПРИПИНЕННЯ, або стан ПРИПИНЕННЯ, аналогiчно, так само виникає вiд Божественного Буття. Таке твердження можна прийняти, оскiльки саме Божественне можна розумiти по-рiзному. Тому певне розумiння Божественного, про яке буде сказано далi, легко вписується в характеристики ПРИПИНЕННЯ. Екзистенцiя - це категорiя, яка описує конкретне буття. ПРИПИНЕННЯ - це теж конкретний феномен психiчного буття людини.
  В епоху Середньовiччя екзистенцiю розумiли як той спосiб буття феноменiв, який похiдний вiд Божественного буття. Тут феномени iснують, оскiльки вони чимось обумовленi, з чогось виникають. А виникають iз Божественного стану. За аналогiєю у людини стан очищення i просвiтлення виникає зi стану ПРИПИНЕННЯ як Божественного стану. Тут ПРИПИНЕННЯ i екзистенцiя подiбнi. Екзистенцiальнiсть повсякденного психiчного свiту людини виражає незавершенiсть, недосконалiсть. Цей вид екзистенцiальностi виражає нетотожнiсть собi. Незавершенiсть, недосконалiсть i нетотожнiсть присутнi через неспiвпадiння у всякого створеного феномена її сутностi iснування i екзистенцiї. Таке розумiння екзистентностi Середньовiччя змiнилося в наш час на те уявлення, що екзистенцiя, перш за все, має такi властивостi-характеристики як безосновнiсть i безумовнiсть. I тут можна проводити чiтку аналогiю зi станом ПРИПИНЕННЯ. Справа в тому, що ПРИПИНЕННЯ має таку властивiсть-характеристику як безосновнiсть. Вона полягає в тому, що може бути припинення всiляких проявiв людини. А безумовнiсть ПРИПИНЕННЯ - це є та її властивiсть-характеристика, що лежить в основi феномена, який ми розглядаємо. Завдяки цiй властивостi-характеристицi ПРИПИНЕННЯ розумiється як особливiсть, якою воно вiдрiзняється вiд трансiв рiзного роду. Наука доводить, що цiєю властивiстю-характеристикою ПРИПИНЕННЯ подiбне до екзистенцiї. Стани людини безумовного характеру описанi у фiлософiї i психологiї як сакральне (Кайуа 2003: 30-300). Це сакральне виникає в людинi i торкається лише людського iснування. Тобто екзистенцiя, як i ПРИПИНЕННЯ, стає фактично певним станом людини, станом безумовного характеру. Безумовнiсть феноменiв, якi розглядаються, феноменiв ПРИПИНЕННЯ i екзистенцiї, дає пiдстави вiдхиляти всi методичнi принципи редукцiонiзму рацiоналiстичного характеру. Справа в тому, що ПРИПИНЕННЯ так само, як i екзистенцiя, є складними феноменами. I такi складнi феномени неможливо повнiстю пояснити тими законами, що пояснюють бiльш простi явища.
  Екзистенцiю можна тiльки констатувати, а не виводити з чого б там не було розумовими процедурами. Вона переживається. Те саме можна сказати i по вiдношенню до ПРИПИНЕННЯ. Стан ПРИПИНЕННЯ можна констатувати, як "вiн є", цей стан є. Проте те ж саме можна сказати й про стани, якi документально засвiдченнi в культурi апофатичного мiстицизму.
  I екзистенцiю, i стан ПРИПИНЕННЯ, i стани апофатичного мiстицизму неможливо пояснити. Але багато чого не можна пояснити iншiй людинi, яка не мала чуттєвого досвiду з приводу якихось речей. Наприклад, коли людина в своєму життi нiколи не вживала чогось кислого, то пояснити їй, яке воно, це кисле, неможливо. Те саме можна сказати i по вiдношенню до екзистенцiї, стану ПРИПИНЕННЯ, станiв апофатичного мiстицизму. Якщо людина не переживала подiбне, то пояснити їй, що це таке, неможливо. Тобто досвiд екзистенцiї неможливо безпосередньо передати iншiй людинi. Досвiд стану ПРИПИНЕННЯ також неможливо передати iншiй людинi. I екзистенцiя, i стан ПРИПИНЕННЯ - це чиста випадковiсть. Однак стан ПРИПИНЕННЯ не є зовнi динамiчним явищем. Тут припиняється певна сфера психiчних процесiв. В екзистенцiалiзмi як наборi фiлософських концепцiй категорiя екзистенцiя розумiється по-рiзному. Наприклад, Мартiн Гайдеґґер розглядає екзистенцiю як динамiчне явище. Можна вважати, що момент динамiзму є, оскiльки саме припинення - це процес, процес припинення непотрiбних проявiв людини. Гайдеґґер розглядає iснування як проєктування людиною себе в майбутнє. Такий динамiзм психiчного життя людини не вiдображає процес ПРИПИНЕННЯ. Адже ПРИПИНЕННЯ - це припинення непотрiбних проєктувань.
  Через екзистенцiю розгортається розумiння того, що людське iснування розкриває себе поза контактами з iншими людьми, розкриває особистiсне iндивiдуальне ставлення до смертi, до кiнцевостi iснування як важливе. Важливiсть цього в станi ПРИПИНЕННЯ знижується. Вiдбувається припинення ставлення до смертi в тих проблемах, в яких людина не може вплинути i щось змiнити.
  В екзистенцiалiзмi кiнцевiсть позначається як тимчасовiсть. З тимчасовiстю людина зiштовхується в своєму повсякденному свiдомому життi. Стан ПРИПИНЕННЯ - це не повсякденне життя, а особливе, досконале. I свiдомiсть тут звужується до реєстрацiї свого iснування в теперiшньому часi, до чуттєвої реєстрацiї того, що є всерединi душi. А там нiчого не вiдбувається, оскiльки йде процес припинення всього непотрiбного, що накопичилось у людини.
  Екзистенцiалiзм каже про те, що сутнiсть людини - це її екзистенцiя, де спосiб людського буття своєю сутнiстю розташовується в iсторiї iснування конкретної людини. В iсторiї iснування людини йде розкриття екзистенцiї, коли людина то "виходить iз себе" то "повертається в себе". Це процес пошуку себе. Людина смертна, i тому вона шукає себе. У своїх пошуках людина виявляє себе як певне "мiсце iснування". Це мiсце iснування є "тут-iснування". I це екзистенцiальне "тут-iснування" спiвпадає зi станом ПРИПИНЕННЯ, який є теперiшнiстю.
  Людина, шукаючи себе, вдається до крайнощiв. Спочатку вона "виходить iз себе" своїми установками. Це екстаз. Потiм "повертається в себе", "заглиблюється в себе". Це енстаз. Однак до людини приходить i рiвновага, коли йде процес ПРИПИНЕННЯ непотрiбних дiй.
  Екзистенцiалiзм. Стан ПРИПИНЕННЯ, його властивостi-характеристики можна знайти в екзистенцiалiзмi як фiлософському вченнi. Це вчення акцентує увагу на унiкальностi людського iснування. Цю унiкальнiсть екзистенцiалiзм абсолютизує, стверджуючи, що її неможливо висловити в поняттях. А це спiвпадає з думками апофатичного мiстицизму про мiстичнi стани, спiвпадає зi станом ПРИПИНЕННЯ, який теж неможливо висловити в поняттях.
  Екзистенцiальну направленiсть думок започаткував С. К"єркегор. Вiн протиставив екзистенцiю i систему. Логiка розчиняє людське iснування в мисленнi. Але iснування людей у своїй повнотi й неповторностi не може бути схоплено думкою в самих своїх малих i дрiбних подробицях. Iснування людської душi у своїх особливостях не може бути повнiстю проникливою для думки i повнiстю вкладатися в поняття i судження абстрактного характеру. C. К"єркегор вказував на те, що екзистенцiя - це те, що не може бути зрозумiлим завдяки абстрактному мисленню, завдяки абстрактному вiдстороненню. Такi роздуми про екзистенцiю спiвпадають з думками про стан ПРИПИНЕННЯ. Стан ПРИПИНЕННЯ, так само, як i екзистенцiя, не може бути повнiстю проникливим для думок i не може бути представленим у поняттях. Тому є твердження, за яким до стану ПРИПИНЕННЯ не можуть бути застосованi науковi методи дослiдження. ПРИПИНЕННЯ як регуляторний компонент самосвiдомостi й самопiзнання не може бути пiзнаним при використаннi наукових способiв отримання об'єктивних iстин. Хоча всяке явище i всякий феномен може бути схильним до наукових методiв дослiдження.
  Екзистенцiя - це "внутрiшнiй" стан людини. Цей стан може переходити у зовнiшнiй предметний свiт. ПРИПИНЕННЯ - це теж внутрiшнiй стан людини. Та коли йде дуже сильне зовнiшнє роздратування, то рiвень сили цього стану може знижуватись, i людина починає дiяти ззовнi.
  Екзистенцiалiзм стверджує, що зовнiшнє предметне iснування людини виявляє не iстинне i несправжнє iснування. Проте людина може вибрати споглядально-чуттєву форму свого iснування, яке буде спрямоване до "самої себе". Спрямованiсть людини до "самої себе", до своєї неповторної особистостi за екзистенцiалiстськими iдеями - це справжнє iснування. Подiбнiсть можна бачити i при станi ПРИПИНЕННЯ. Але стан ПРИПИНЕННЯ - це не тiльки виключно раптовий феномен. Вiн ще й спустошує внутрiшнiй свiт людини як непотрiбний i застарiлий. Щоб потiм оновлюватися, потрiбнi впливи зовнiшнього свiту. Споглядально-чуттєвий спосiб життя - це вправи для засвiдчення своїх спонукань i оволодiння собою для подальших зовнiшнiх дiй. Перетворювати зовнiшнiй свiт не є неправильним. ПРИПИНЕННЯ - це лише допомiжний спосiб iснування спонтанного характеру.
  Екзистенцiалiзм - це вчення про буття. Тобто - це онтологiя. Але ця онтологiя суб"єктивна, про внутрiшнiй свiт людини. В цьому внутрiшньому свiтi екзистенцiя iснує в структурi сущого. Тут - структура загального характеру, що охоплює людську реальнiсть як таку. Ця людська реальнiсть не самостiйна, залежна. Вона залежить вiд "iншого", вiд того "iншого", що iснує поза людиною, точнiше поза людським. Сутнiсть, природа цього "iншого" є "трансценденцiя". Про це говорить фiлософiя. Релiгiйно-мiстична культура утверджує Божественне. Особливо чiткi роздуми можна знайти в апофатичнiй теологiї i апофатичному мiстицизмi. За традицiєю апофатичнi роздуми не демонструють позитивнi визначення Божественного, а навпаки - вiдсторонюються цiлим рядом заперечень. У роздумах присутня цiла система заперечень, що можна вважати своєрiдною практикою, технологiєю натякiв. Через цi натяки в небокраї людського буття можна отримати "справжнє iснування".
  Екзистенцiалiзм стверджує, що коли у людини немає устремлiння до трансценденцiї, то така людина деградує. Деградує людська реальнiсть як така. I людина знеособлюється в повсякденностi. В повсякденностi вiд стану ПРИПИНЕННЯ iснує тiльки слiд. Тут деградацiя може виникнути, якщо людина не мала ПРИПИНЕННЯ, яке нiвелює непотрiбне.
  Екзистенцiалiзм розкриває буттєву характеристику екзистенцiї як людського реального внутрiшнього свiту. Цей свiт як вищий вiдчувається людиною навiть у тих ситуацiях, коли вона вiдiйшла вiд свого iдеалу, заблукала, втратила себе. Споглядаючи, засвiдчуючи себе, людина може оволодiти собою, повернути втрачене. На це натякає стан ПРИПИНЕННЯ, який колись стався в людинi.
  В екзистенцiалiзмi дослiдження екзистенцiї повертається розумiнням цiєї екзистенцiї як iнтенцiонального буття. На таке осмислення екзистенцiї орiєнтують Мартiн Гайдеґґер, Жан-Поль Сартр. Таким розумiнням екзистенцiї може бути буття. Вiд стану ПРИПИНЕННЯ при буттi людини у свiтi залишається лише слiд. Коли розумiється екзистенцiя як буття у свiтi, то мова йде про опис реального свiдомого буття людини. I екзистенцiя тут - як певний момент духовного iснування людини.
  Екзистенцiалiзм розумiє буття людини як свiт, буття в цьому свiтi, буття (свiт - буття-в-свiтi - буття). В цiй категорiальнiй структурi ПРИПИНЕННЯ є момент. Цей момент є екзистенцiя, тобто буття-в-свiтi. Це не повсякденне буття в свiтi, а потойбiчне буття зi свiтом. Тут свiт - лише як арена повсякденностi. Тобто свiдомiсть являє собою лише свiдчення того всього, що є в людинi i навкруги людини. Таке iснування безособове. А особове, повсякденне iснування в свiтi тут є несправжнiм iснуванням. Направленiсть людської реальностi на свiт позначається як несправжнє iснування. В екзистенцiалiзмi роздуми спiвпадають з роздумами апофатичного мiстицизму. У людини - справжнє iснування, якщо у неї є направленiсть до потойбiчного. ПРИПИНЕННЯ не потребує направленостi, а виникає раптово. Але страх спонукає людину до справжнього iснування. Цим ПРИПИНЕННЯ i екзистенцiя подiбнi. Хоча в екзистенцiалiзмi страх якийсь метафiзичний. Це прозрiння, яке потрясає людину. Таке прозрiння може бути i при ПРИПИНЕННI. Людинi вiдкривається її зяюча безодня iснування. При ПРИПИНЕННI - це абсолютний спокiй. Рiшення присутнє. В екзистенцiалiзмi немає спокою, а є ризик рiшення, що i є справжнiм iснуванням.
  Екзистенцiя в релiгiйному екзистенцiалiзмi бiльше спiвпадає з ПРИПИНЕННЯМ. Але тут спiвпадiння лише в самозаглибленостi. Самозаглибленiсть дає людинi можливiсть знайти нове, трансцендентне явлення буття. Тобто сприяє виникненню в людинi стану ПРИПИНЕННЯ.
  Не-релiгiйний екзистенцiалiзм вказує, що буття не може бути свiдомiстю, адже таке буття втратить тотожнiсть iз самим собою. I абсолютне буття не може бути особистiсним, особистiстю. Тут стан ПРИПИНЕННЯ можна вважати певним станом людської особистостi, коли є справжнє iснування.
  Аскеза заперечення iснує як у релiгiйному екзистенцiалiзмi, так i в не-релiгiйному. Вона iснує i в апофатичному мiстицизмi. I таке заперечення можна розумiти, як практику отримання вищого, абсолютного буття людини. Це отримання просвiтлення i пробудження, коли людина не спокушається, заперечуючи рiзнi сприйняття i впливи, йде своїм шляхом. Тодi в неї й виникає стан вищого характеру, стан абсолютного буття, виникає стан ПРИПИНЕННЯ. Але стан ПРИПИНЕННЯ може виникнути i раптово, випадково. Тут у повсякденному буттi людина засвiдчувала свої спонукання, працювали процеси самосвiдомостi, усвiдомлення того, що не можна пiддаватися спокусам. Людина робила вольовi зусилля проти спокус i непотрiбного. Тодi раптово i випадково прийшов стан ПРИПИНЕННЯ, при якому автоматично i без зусиль припинилися всi непотрiбнi дiї. В екзистенцiалiзмi вольова практика: не пiддаватися тому, що є перешкодою на шляху, розумiється, як "Неприйняття всього", "Велика вiдмова".
  З приводу стану страху i стану ПРИПИНЕННЯ зробимо деякi висновки. Властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ не є подiбними характеристикам категорiї "страх", стану страху. Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ не є складником категорiї "страх".
  Зроблено порiвняння характеристик категорiї "страх" i властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. При розглядi документальної лiтератури видiлено головну властивiсть-характеристику стану ПРИПИНЕННЯ. Цiєю властивiстю-характеристикою є процес припинення всього дрiб"язкового, непотрiбного i неважливого в людинi, в людськiй свiдомостi.
  Виявлено цiлий ряд властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. Цi властивостi-характеристики зiставлено з характеристиками категорiї "страх", яку доведено як в прадавнiх фiлософських трактатах, так i в сучаснiй фiлософiї модернiзму i постмодернiзму, а також екзистенцiалiзму.
  Методом компаративiстики встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ не є подiбним до категорiї "страх". Стан ПРИПИНЕННЯ є станом, при якому вiдсутнiй не лише страх, а навiть якась мала напруга. Тобто людина має стани, при яких виникають самодостатнiсть i повна вiдсутнiсть страху. Людина вiльна вiд напруги i страху компенсаторного характеру. Мети досягнуто, i зникають усiлякi душевнi напруги, виникає свобода не тiльки вiд страху, а й вiд всiлякої незначної стресової напруги. Але це ненадовго, оскiльки людина не самодостатня, має потреби задля свого iснування. I напруги з"являються. Проте людина вже володiє собою. Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ - це не просто вiдсутнiсть страху. Це повна вiдсутнiсть якоїсь хоч малої нервової напруги, повна свобода вiд стресу. Навiть виникає стан, в якому немає потреби у зовнiшнiх враженнях, якi б дали якусь напругу, з"являється свобода вiд нервової напруги.
  Проаналiзовано документальну лiтературу релiгiйно-мiстичної культури, на основi якої встановлено: не стан страху, а стан ПРИПИНЕННЯ має ту особливiсть, що людина володiє собою, стає вiльною вiд страху. В цьому категорiя страху i стан ПРИПИНЕННЯ не є подiбними.
  Стан ПРИПИНЕННЯ бачиться як додатковий регулятивний механiзм вищого рiвня. Зафiксовано, що не в категорiї страх, а в станi ПРИПИНЕННЯ йде важливий для людини процес руйнування застарiлих уявлень, уповiльнення i очищення вiд того, що вiджило свiй вiк, вiд дрiб"язкового, i стало перешкодою для оновлення в нових умовах навколишнього середовища.
  Методом компаративiстики встановлено, що ми маємо справу з компенсаторнiстю процесiв психiки. Стан ПРИПИНЕННЯ припиняє всiляку дрiб"язкову, неважливу дiяльнiсть, припиняє страх. Припиняється навiть та дiяльнiсть, яка, на перший погляд, має сенс, адже в позасвiдомому вiдкладається засторога неважливостi тих чи iнших дiй. Однак у свiдомостi таке може i не вiдображатися. Тому в станi ПРИПИНЕННЯ незрозумiло чому призупиняються тi чи iншi дiяння, зникають страхи. Отже зникнення страху розумiється як СТАН ПРИПИНЕННЯ (TERMINATION STATE). I припиняється в людинi все неголовне, дрiб"язкове, те, що давало напругу i страх. Саме тому вiдчувається уповiльнення вiд страху.
  
  ВИСНОВКИ
  ОНТОЛОГIЧНИЙ АСПЕКТ (об"єктивна онтологiя). Стан ПРИПИНЕННЯ iснує в природi людини, в ряду iнших станiв людини. Основнi функцiї цього стану - очищувальна i компенсаторна. Йде очищення вiд неважливих, дрiб"язкових дiй.
  ОНТОЛОГIЧНИЙ АСПЕКТ (суб"єктивна онтологiя). Стан ПРИПИНЕННЯ очищує психiку людини вiд дрiб"язкових, непотрiбних, неважливих проявiв, встановлюючи рiвновагу мiж свiдомим i несвiдомим, приводячи психiку в гармонiю. Стан ПРИПИНЕННЯ компенсує недолiки психiчного життя людини. В першу чергу, компенсуються страхи.
  ЕПIСТЕМОЛОГIЧНИЙ (ГНОСЕОЛОГIЧНИЙ) АСПЕКТ. Стан ПРИПИНЕННЯ входить як складова в процес творчостi людини. При актуалiзацiї цього стану припиняються i зникають застарiлi уявлення, пiсля чого при осяяннi (iнсайтi) народжуються новi. При станi ПРИПИНЕННЯ не вiдкриваються об"єктивнi iстини. Об"єктивнi iстини вiдкриваються при станi осяяння (iнсайту).
  АКСIОЛОГIЧНИЙ АСПЕКТ. Цiннiсть стану ПРИПИНЕННЯ полягає в тому, що цей стан дарує людинi свободу вiд усiх застарiлих, вiджилих своє уявлень i переконань. Людина оновлюється. В цьому полягає цiннiсний аспект стану ПРИПИНЕННЯ.
  
  СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  Аверинцев, С.С. (2010). Мистика. В Новая философская энциклопедия (В 4т. Т. 2). Москва: Мысль.
  Аверинцев, С.С. (1972). Символ. В КЛЭ. Т.7. Москва.
  Авеста. (1997). Авеста в русских переводах (1861 - 1996). Санкт-Петербург: Журнал "Нева" - РХГИ.
  Адлер, Альфред. (1997). О нервическом характере. Санкт-Петербург: Университетская книга.
  Адлер, Герхард. (1996). Лекции по аналитической психологии. Москва: Рефл-бук, Киев: Ваклер.
  Азимов, А. (2002). Выбор катастроф. Санкт-Петербург: Амфора.
  Айзеле, Роман. (2009). Теория познания. В Современная западная философия. Энциклопедический словарь. Москва: Культурная революция.
  Андерхилл, Эвелин. (2000). Мистицизм. Киев: София, Ltd.
  Андросов, В.П. (2011). Индо-тибетский буддизм. Энциклопедический словарь: монография. Москва: Ориенталия.
  Аристов, В. (2006). "Тот человек в человеке..." (Idem-forma и поэтика Другого). Семиотика и авангард: антология. Москва: Академический Проект.
  Арнаудов, М. (1970). Психология литературного творчества. Москва: Прогресс.
  Батай, Ж. (2000). Теория религии. Литература зла. Минск: современный литератор.
  Бергсон, А. (1994). Два источника морали и религии. Москва: Канон.
  Берч, В., & Пенман, Д. (2014). Осознанная медитация: Практическое пособие по снятию боли и стресса (Ю. Цыбышева, Пер.). Москва: Манн, Иванов и Фербер.
  Бердяев, Н.А. (1991). Самопознание. Ленинград: Лениздат.
  Библия. (2011). Библия. Книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета. Москва: Российское библейское общество; (Лк 17:3).
  Бинсвангер, Л. (1999). Бытие-в-мире. Москва: Рефл-бук; Киев: Ваклер.
  Бланшо, М. (1998). От Кафки к Кафке. Москва: Логос.
  Бодрийяр, Жан. (2000). Символический обмен и смерть. Москва: "Добросвет".
  Болькен, Айне. (2009). Аксиология. В Современная западная философия. Энциклопедический словарь. Москва: Культурная революция.
  Бояновски, Йохен. (2009). Благо. В Современная западная философия. Энциклопедический словарь. Москва: Культурная революция.
  Брантль, Дирк. (2009). Ценность. В Современная западная философия. Энциклопедический словарь. Москва: Культурная революция.
  Бубер, М. (1999). Два образа веры. Москва: ООО "Фирма "Издательство АСТ".
  Бурно, М.Е. (2008). О характерах людей (психотерапевтическая книга). Москва: Академический Проект; Фонд "Мир".
  Бхагавадгита. (1977). Бхагавадгита. В Философские тексты "Махабхараты". Ашхабад: Ылым.
  Вашестов, А.Г. (2000). Феномен. В Современная западная философия: Словарь. Москва: ТОН - Остожье.
  Вейнингер, О. (1992). Пол и характер. Москва: ТЕРРА.
  Вербер, Бернар. (2009). Мы, боги. Волшебный остров. Москва: ГЕЛЕОС:РИПОЛ классик.
  Висоцька, О.Є. (2012). Етика взаємодiї суспiльства з природою: морально-цiннiснi основи екологiчної культури. Днiпропетровськ: Акцент ПП.
  Выготский, Л.С. (1996). Педагогическая психология. Москва: Педагогика-Пресс.
  Гадамер, Г.-Г. (1991). Актуальность прекрасного. Москва: Искусство.
  Гайденко, П. (2009). Бытие. В Современная западная философия. Энциклопедический словарь. Москва: Культурная революция.
  Гансен, Джеймс. (2003). Присутнiсть (presence). В Енциклопедiя постмодернiзму. Київ: Видавництво Соломiї Павличко "Основи".
  Гегель. (1973). Феноменология духа и логика. В Гегель. Работы разных лет. В двух томах. Т.2. Москва: Мысль.
  Гельб, Г., Зигель, П. (1994). Обезболивание без лекарств. В Стресс жизни: Сборник. Санкт-Петербург: ТОО "Лейла".
  Гинзбург, Лидия. (1997). О лирике. Москва: Интрада.
  Годфруа, Ж. (1992). Что такое психология. В 2-х т. Т.1. Москва: Мир.
  Голмен, Д. (1993). Многообразие медитативного опыта. Киев: София.
  Гроф, С. (1994). Путешествие в поисках себя. Москва: Изд-во Трансперсонального Института.
  Гроф К., Гроф С. (1996). Неистовый поиск себя. Москва: Изд-во Трансперсонального института.
  Гудолл, Дж. (1992). Шимпанзе в природе: поведение. Москва: Мир.
  Гумбрехт, Х.У. (2006). Производство присутствия: Чего не может передать значение. Москва: Новое литературное обозрение.
  Давид-Неэль, А. (1991). Мистики и маги Тибета. Москва: Дягилевъ Центр, ЦДЛ.
  Давыдов, И.П. (2006). Гнозис. В Религиоведение. Энциклопедический словарь. Москва: Академический проспект.
  Дао дэ цзин. (2001). В Люйши чуньцю (Весны и осени господина Люя.). Москва: Мысль.
  Делёз, Жиль. (2002). Критика и клиника. Санкт-Петербург: Machina.
  Делёз, Ж. (2000). Критическая философия Канта: учение о способностях. Бергсонизм. Спиноза. Москва: ПЕР СЭ.
  Делёз, Ж. (1999). Марсель Пруст и знаки. Санкт-Петербург: Алетейя.
  Делёз, Ж. (1992). Представление Захер-Мазоха (Холодное и жестокое). В Венера в мехах (с. 191 - 313). Москва: РИК "Культура".
  Делёз, Ж., Гваттари, Ф. (1998). Что такое философия? Москва: Институт экспериментальной социологии; Санкт-Петербург: Алетейя.
  Деррида, Ж. (2001). Оставь это имя (Постскриптум) "Sauf le nom". Как избежать разговора: денегации (Comment ne pas parler). В Гурко Е. Деконструкция: тексты и интерпретация. Деррида Ж. Оставь это имя (Постскриптум), Как избежать разговора: денегации. Минск: Экономпресс.
  Деррида, Ж. (1999). О почтовой открытке от Сократа до Фрейда и не только. Минск: Современный литератор.
  Джемс, В. (1993). Многообразие религиозного опыта. Санкт-Петербург: Андреев и сыновья.
  Дидье Жюлиа. (2000). Философский словарь. Москва: Междунар. отношения.
  Доддс, Э.Р. (2000). Греки и иррациональное. Санкт-Петербург: Алетейя.
   Долгов, К.М. (1990). От Кьеркегора до Камю: Очерки европейской философско-эстетической мысли ХХ века. Москва: Искусство.
  Дрискол, К. (2003). Кристева Юлiя (Kristeva, Julia). В Енциклопедiя постмодернiзму. Київ: Основи.
  Дхаммапада. (2005). Москва: ООО "Издательский дом "София".
  Дюмезиль, Ж. (1986). Верховные боги Индоевропейцев. Москва: Главная редакция восточной литературы издательства "Наука".
  Жадько, В.А. (2019). Фiлософiя як гуманiстичний свiтогляд: наукова монографiя. Запорiжжя: Видавництво ПП "Новий Свiт-2000".
  Жиртуєва, Н.С. (2009). Модифiкацiї мiстичного досвiду в релiгiйних традицiях свiту: монографiя. Херсон: Видавництво ХДМI.
  Забияко, А.П. (2009). Транс. В Энциклопедия эпистемологии и философии науки (с. 999). Москва: "Канон" РООИ "Реабилитация".
  Иваницкий, А.М. (1984). Изучение причинных связей между физиологическими и психическими феноменами при исследовании восприятия. В Мозг и психическая деятельность. Москва: Наука.
  Иванов, В.И. (1994). Родное и вселенское. Москва: Республика.
  Ильин, Е.П. (2001). Эмоции и чувства. Санкт-Петербург: Питер.
  Йогани. (2011). Глубокая медитация: Путь к личной свободе. Москва: ООО Издательство "София".
  Каган, Л.С. (1991). Секреты медитации и ваше здоровье. В Здоровье для всех. Выпуск 4. Москва: НПО "Союзмединформ".
  Каган, Л.С. (1990). Медитация: мистика или психотехника? Черкесск: Приложение к газете "Курьер" Северо-Кавказского информационно-рекламного агентства.
  Каграманов, Ю.М. (1986). Метаморфозы нигилизма: О "новых философах" и "новых правых". Москва: Политиздат.
  Кабат-Зинн, Дж. (2013). Практика медитации: В любое время, в любом месте. Москва: Эксмо.
  Кайуа, Р. (2003). Миф и человек. Человек и сакральное (С.Н. Зенкин, Пер.) Москва: ОГИ.
  Каневский, М.Н. (2001). "Трости надломленной не переломит..." к диалектике пределов умаления и славы. Днiпропетровськ: "Полiграфiст".
  Кассирер, Э. (1912). Познание и действительность. Понятие о субстанции и понятие о функции. Санкт-Петербург: Изд. "ШИПОВНИК" СПБ.
  Кастанеда, Карлос. (1993). Дар Орла. Огонь изнутри. Киев: "София". Ltd.
  Клонингер, С. (2003). Теории личности: познание человека. Санкт-Петербург: Питер.
  Колодний, А. (2020). Феномен релiгiєзнавства. Монографiя. Київ: Iнтерсервiс.
  Колодний, А. (2015). Вступ. В Iнституцiйнi процеси конфесiйного життя свiту й України. Колективна монографiя. Київ: УАР.
   Колодний, А.М. (2013). Iсторiософiя релiгiї. Київ: УАР.
  Колодний, А.М. (2009). Релiгiйне сьогодення України: роздуми, оцiнки i прогнози (тематична збiрка вибраних статей i тез). Київ: УАР.
  Кон, И.С. (1984). В поисках себя: Личность и её самосознание. Москва: Политиздат.
  Коран. (1990). Москва: Издательско-полиграфическая фирма "АНС-Принт" Ассоциации "Новый стиль".
  Кристева, Ю. (2010). Черное солнце: депрессия и меланхолия. Москва: Когито-Центр.
  Кристева, Ю. (2004). Избранные труды: Разрушение поэтики. Москва: "Российская политическая энциклопедия" (РОССПЭН).
  Кришнамурти, Джидду. (1999). Записные книжки. Москва: Разум / Мир Кришнамурти.
  Крокет, Клейтон. (2003). Пiднесене (sublime). В Енциклопедiя постмодернiзму. Київ: Вид-во Соломiї Павличко "Основи".
  Ксендзюк, А. (1995). Тайна Карлоса Кастанеды. Анализ магического знания дона Хуана: теория и практика. Одесса: Хаджибей.
  Кэмпбелл, Д. Дж. (2009). Эффект Моцарта. Минск: ООО "Попурри".
  Кэмпбелл, Д. (2002). Мифический образ. Москва: ООО "Издательство АСТ".
  Лакан, Ж. (1995). Функция и поле речи и языка в психоанализе. Москва: Издательство "Гнозис".
  Ламонт, К. (1984). Иллюзия бессмертия. Москва: Политиздат.
  Латьенс, Мери. (1993). Жизнь и смерть Кришнамурти. Москва: "КМК, Лтд".
  Лебедев, В.И. (1989). Личность в экстремальных условиях. Москва: Политиздат.
  Левин, С. (1996). Кто умирает? Киев: София.
  Леонгард, К. (1989). Акцентуированные личности. Киев: Вища школа.
  Леонтьев, А.Н. (1981) Проблемы развития психики. Москва: Издательство Моск. ун-та.
  Линдблад, Я. (1991). Человек - ты, я и первозданный. Москва: Прогресс.
  Лосев, А.Ф. (2000). История античной эстетики. Поздний эллинизм. Харьков: Фолио; Москва: ООО "Издательство АСТ".
  Лосев, А.Ф. (1993). Очерки античного символизма и мифологии. Москва: Мысль.
  Мак-Фарленд, Д. (1988). Поведение животных: Психобиология, этология и эволюция. Москва: Мир.
  Ман, П.де. (1999). Аллегории чтения: фигуральный язык Руссо, Ницше, Рильке и Пруста. Екатеринбург: Изд-во Урал. ун-та.
  Манхейм, Карл. (1994). Диагноз нашего времени. Москва: Юрист.
  Маргаронi, Марiя. (2003). Метафiзика присутностi (metaphysics of presence). В Енциклопедiя постмодернiзму. Київ: Видавництво Соломiї Павличко "Основи".
  Марков, Б.В. (1997). Теономная антропология М. Шелера и М. Бубера. В История современной зарубежной философии: компаративистский подход. Санкт-Петербург: Издательство "Лань".
  Марсель, Г. (2005). Метафизический дневник. Санкт-Петербург: Наука.
  Маслоу, А. (2002). По направлению к психологии бытия. Москва: Изд-во ЭКСМО-Пресс.
  Маслоу, А. (1997). Психология бытия. Москва: Рефл-бук; Киев: Ваклер.
  Махарши, Шри Рамана. (1999). Собрание произведений. Санкт-Петербург - Тируваннамалай: "Экополис и культура" - Шри Раманашрам.
  Метц, К. (2010). Воображаемое означающее. Психоанализ и кино. Санкт-Петербург: Издательство Европейского университета в Санкт-Петербурге.
  Мурашкин, М.Г. (2020). Записи 2019 года. Днiпро: СIЧ.
  Мурашкин, М.Г. (2006). Записи 2005 года. Днiпропетровськ: СIЧ.
  Нагата, Х. (1991). История философской мысли Японии. Москва: Прогресс.
  Нисаргадатта, Махарадж. (2013). Я есть То. Москва: ИД "Ганга".
  Новый Завет. (1992). В Слово жизни. Новый Завет в современном переводе. Stockholm: PICORP; (Лк 17:3).
  Орлов, Ю.М. (1991). Восхождение к индивидуальности: Кн. Для учителя. Москва: Просвещение.
  Ортега-и-Гассет, Х. (2000). Камень и небо. Москва: Грант.
  Ортега-и-Гассет, Х. (1991). Что такое философия? Москва: Наука.
  Ортiс, Лiза М. (2003). "Я"/iнший (self/other). В Енциклопедiя постмодернiзму. Київ: Вид-во Соломiї Павличко "Основи".
  Ошо. (2011). Мудрость дзэн. Москва: ООО Издательство "София".
  Ошо. (1991). Оранжевая книга. Измерение неведомого. Москва: "Макет" ПФК "Профико".
  Платон. (1986). Диалоги. Москва: Мысль.
  Плотин. (1995). Эннеады. Киев: УЦИММ - ПРЕСС.
  Полан, Жан. (2002). Тарбские цветы, или террор в изящной словесности. Санкт-Петербург: Наука.
  Поликарпов, В.С. (1987). Время и культура. Харьков: Издательство при Харьковском государственном университете издательского объединения "Вища школа".
  Прабхупада, С. (1993). Учение Шри Чайтаньи. Москва: Бхактиведанта бук траст.
  Пронников, В.А., Ладанов, И.Д. (1983). Японцы. Этнографические очерки. Москва: Главная редакция восточной литературы издательства "Наука".
  Прохоров А.О., Валиуллина М.Е., Габдреева Г.Ш., Гарифуллина М.М., Менделевич В.Д. (2011). Психология состояний. Москва: Изд-во "Когито-Центр".
  Пустоваров, В.А. (2005) Путь судьбы. Днiпропетровськ: Пороги.
  Рассел, Б. (1994). История западной философии. В 2т. Т.1. Новосибирск: Изд-во Новосиб. ун-та.
  Ревонсуо, А. (2013). Психология сознания. Санкт-Петербург: Питер.
  Ригведа. (1989). Ригведа. Мандалы I-IV. Москва:Наука.
  Роузен, Дэвид. (1997). Дао Юнга. Киев: София.
  Рубинштейн, С.Л. (1973). Проблемы общей психологии. Москва: Наука.
  Сартр, Жан-Поль. (1966). Слова. Москва: Издательство "Прогресс".
  Селин, Я.А. (2004). Феноменология интерсубъективности. Санкт-Петербург: Наука.
  Семенцов, В.С. (1981). Проблемы интерпретации брахманической прозы. Ритуальный символизм. Москва: Издательство "Наука". Главная редакция восточной литературы.
  Скотт, Сирил. (2005). Оккультное воздействие музыки. Москва: РИПОЛ классик.
  Степанянц, М.Т. (1987). Философские аспекты суфизма. Москва: Главная редакция восточной литературы издательства "Наука".
  Стрелков, В. (2009). Страх. В Современная западная философия. Энциклопедический словарь. Москва: Культурная революция.
  Тайлор, Э.Б. (1989). Первобытная культура. Москва: Политиздат.
  Такубоку, Исикава. (1989). Философское учение буддизма. В Восток - Запад. Исследования. Переводы. Публикации. Выпуск четвёртый (с. 224-238). Москва: Наука. Главная редакция восточной литературы.
  Теплов, Б.М. (1985). Конспекты и комментарии к книге А. Анастази "Дифференциальная психология". В Избранные труды (В 2т. Т. 2, с. 247-279). Москва: Педагогика.
  Тибилова, А.У. (1991). Восстановительная терапия психически больных позднего возраста. Ленинград: Медицина.
  Тора. (2005). Москва: SHAMIR.
  Трипитака. Дхаммапада. (2005). Москва: ООО "Издательский дом "София".
  Уилбер, Кен. (1996). Высшее состояние сознания. В Что такое просветление? Москва: Издательство Трансперсонального Института.
  Уолш, Р; Воон, Ф. (2006). Раздел первый. Загадка сознания. В Пути за пределы "эго". Трансперсональная перспектива. Москва: Открытый мир.
  Уотс, А. (2004). ЭТО ОНО. В Д.Уайт (ред.), Что такое просветление (с. 48-66). Москва: ООО "Издательство АСТ".
  Упанишады. (2003). Москва: Издательская фирма "Восточная литература" РАН.
  Фёрштайн, Г. (2002). Энциклопедия йоги. Москва: ФАИР-ПРЕСС.
  Филипович, Л.О. (2016). Культура релiгiйного життя. Вибранi працi. Київ: УАР. "Iнтерсервiс".
  Фромм, Э. (1992). Душа человека. Москва: Республика.
  Фромм, Э. (1990). Иметь или быть? Москва: Прогресс.
  Хайдеггер, Мартин. (1997). Бытие и время. Москва: AD MARGINEM.
  Хайдеггер, М. (1991). Разговор на просёлочной дороге: Сборник. Москва: Высш. шк.
   Хаксли, Джулиан. (1992). Религия без откровения. Москва: Знание.
  Халапсис А. В. (2017). Зеркало Клио: Метафизическое постижение истории: монография. Днепр: Середняк Т.К.
  Хант, Г.Т. (2004). О природе сознания: С когнитивной, феноменологической и трансперсональной точек зрения. Москва: ООО "Издательство АСТ".
  Хемфрейс, К. (1994). Концентрация и медитация. В Хемфрейс К. Концентрация и медитация. Тулку Т. Ринпоче. Жест равновесия. Киев: "REFL-book".
  Хеффе, Отфрид. (2009). Счастье. В Современная западная философия. Энциклопедический словарь. Москва: Культурная революция.
  Хеффе, Отфрид. (2009). Свобода. В Современная западная философия. Энциклопедический словарь. Москва: Культурная революция.
  Швейцер, А. (2002). Мировоззрение индийских мыслителей. Мистика и этика. Москва: Алетейа.
  Швейцер, А. (1992). Благоговение перед жизнью. Москва: Прогресс.
  Шелер, М. (2011). Проблемы социологии знания. Москва: Институт общегуманитарных исследований.
  Шестаков, В.П. (1983). Эстетические категории: Опыт систематического и исторического исследования. Москва: Искусство.
  Шестов, Л.И. (2001). На весах Иова. Москва: ООО "Издательство АСТ"; Харьков: Фолио.
  Шульц, Герхард. (1998). Новалис. Челябинск: "Урал LTD".
  Элиаде, М. (2009). История веры и религиозных идей: От Гаутамы Будды до триумфа христианства. Москва: Академический Проект.
  Элиаде, М.; Кулиано, И. (2011). Словарь религий, обрядов и верований. Москва: Академический Проект.
  Эриксон, Э. (1996). Идентичность: юность и кризис. Москва: Издательская группа "Прогресс".
  Юнг, К.Г. (1997). Комментарий к немецкому переводу китайских трактатов "Секрет Золотого Цветка" и "Книга Прозрения и Судьбы". В Восхождение к Дао. Москва: Наталис.
  Юнг, К. (1995). Психологические типы. Санкт-Петербург: Ювента, Москва: Издат. фирма "Прогресс-Универс".
  Юханнисон, Карин. (2011). История меланхолии. О страхе, скуке и печали в прежние времена и теперь. Москва: Новое литературное обозрение.
  Ясперс, К. (1997). Общая психопатология. Москва: Практика.
  Bataille, Georges. (1986). L"Experience interieure. Paris: Gallimard.
  Bloom, H. (1982). Agon: Towards a Theory of Revisionism. - Oxford: Oxford University Press.
  Derrida, Jacques. (1967). "Violence et metaphysiqe: essai sur la pensee d"Emmanuel Levinas" in L"Ecriture et la difference. Paris: Seuil.
  Durkheim, Emile. (1915). The Elementary Forms of the Religious Life ; trans. Joseph Ward Swain. London : Allen and Unwin.
  Irigaray, Luce. (1984). Ethique de la difference sexuelle. Paris: Minuit.
  Girard, Rene. (1972). La Violence et le sacre. Paris: Grasset.
  Heidegger, Martin. (1971). "What are Poets for?" in Poetry, Language, Thought, trans. Albert Hofstadter. New York: Harper Colophon.
  Kant, Immanuel. (1987). Critique of Judgment, trans. Werner Pluhar, Indianapolis, IN: Hackett.
  Kohler, W. (1925). The Mentality of Apes. London: Routledge and Kegan Paul. Reprint ed., New York: Liverigh.
  Krishnamurti, Jiddu. (2003). Krishnamurti"s Notebook. Full Text Edition.
  Nancy, Jean-Luc. (1991). "The Unsacrificeable". Yale French Studies. No. 79: 20-38.
  Plotinus. (1984). Ennead, IV.8,7, trans. E. O'Brien in The Essential Plotinus, Indianapolis, IN: Hackett.
  Rickert, H. (1921). System der Philosophie, Erster Teil: Аllgemeine Grundlegung der Philosophie. Tubingen.
  James, W. (1902). The varieties of religious experience. - New York: Longman, Green.
  Jonas, H. (1958). The Gnostic Religion. - Boston: Beacon Press.
  Taylor, Mark C. (1987). Altarity. Chicago: University of Chicago Press.
  ...
  ...
  Бiль i стан ПРИПИНЕННЯ
  Анотацiя.
  Метою дослiдження є доведення положення про те, що iснує мiсце для властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ у структурах категорiї бiль.
  Методологiя ґрунтується на компаративному методi дослiдження, тобто на порiвняннi властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ i структур категорiї бiль.
  Наукова новизна. Вперше доведено положення про те, що не iснує мiсця для властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ у структурах категорiї бiль.
  Ключовi слова: категорiя, бiль, стан, припинення, структура.
  Постановка проблеми у загальному виглядi та її зв'язок iз важливими науковими i практичними завданнями зводиться до доведення того, що не iснує мiсця в структурах категорiї бiль для властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ.
  Аналiз останнiх дослiджень i публiкацiй показав, що властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ, якi яскраво вiдображенi в документальних свiдченнях, коли "всi думки вмерли i всi вiдчуття припинилися" (Кришнамурти, 1999, с. 56), коли у людини "переживання себе припинилося" (Махарши, 1999, с. 118), коли ви "зникли, щоб вже нiколи не бути колишнiм" (Кришнамурти, 1999, с. 293), i якi цi властивостi-характеристики iснують i мають прояв, коли "припиняється це роблення як непотрiбне" (Мурашкин, 2020, с. 474). Це вказує на процес очищення, що можна оцiнювати, як вiдсутнiсть болю, тобто не-iснування стану ПРИПИНЕННЯ в структурах категорiї болю.
  Мета статтi. Мета статтi полягає в тому, щоб довести, що властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ не мають мiсця в структурах категорiї бiль.
  Виклад матерiалу дослiдження робиться через демонстрацiю властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. Цей стан достеменно розкритий в апофатичному мiстицизмi. Вiн яскраво представлений в документалiстицi. Прикладом може бути книга Джидду Крiшнамуртi "Записники" (Krishnamurti 2003: 1-387).
  Виклад матерiалу дослiдження робиться через демонстрацiю властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ i розкриття структур категорiї бiль задля доведення не-iснування мiсця в цих структурах для стану ПРИПИНЕННЯ.
  З давнiх часiв бiль протиставляли задоволенню. Стан ПРИПИНЕННЯ не має такого переживання, як задоволення, проте переживається, як повна вiдсутнiсть болю. Сам стан ПРИПИНЕННЯ переживається як стан позитивного характеру. Про цей стан можна сказати, що своїми властивостями-характеристиками вiн подiбний до "умиротворення, заспокоєння i особливого стану щастя" (Кристева 2010: 163). Тобто людина, яка переживає стан ПРИПИНЕННЯ, вiдчуває не задоволення, а щастя. Слово щастя тут бiльше пiдходить.
  Бiль протиставляли задоволенню як в античностi, наприклад, в школi Епiкура, так i в сучаснiй фiлософiї утилiтаризму. Так представники утилiтаризму I. Бентам i Дж. С. Мiлль розкривають людську сутнiсть як прагнення до щастя. Але тут щастя полягає в задоволеннi i уникненнi болю.
  Стан ПРИПИНЕННЯ вiдрiзняється "нечутливiстю (anaisthesia), яка зустрiчається, втiм, виключно рiдко - коли взагалi людина не вiдчуває задоволення" (Фуко 2004: 109). В той же час стан ПРИПИНЕННЯ вiдповiдає "особливому стану щастя" (Кристева 2010: 163), тобто ми тут зiштовхуємося з особливим станом свiдомостi, в якому немає задоволення, але присутнє поняття щастя. Фiлософiя утилiтаризму наполягає на фiзiологiзмi, на тiлесностi, де щастя - це максимум задоволення i уникнення болю. Своїми роздумами фiлософiя утилiтаризму повертає проблему болю до часiв Рене Декарта, де бiль зв"язувався з тiлеснiстю, з переживаннями людського тiла. Але людське тiло - це не чистий фiзiологiзм. Через своє тiло людина може отримати стани, якi вона iменує щастям, проте вони не пов'язуються iз задоволенням. Про таке щастя без болю i задоволення бiльше говорить релiгiйно-мiстична культура. Фiлософiя Нового Часу теж торкається розумiння такого щастя, в якому немає мiсця болю i задоволенню. Ця фiлософiя спирається на релiгiйнi роздуми, де мова йде не про бiль, а про страждання.
  З релiгiйних канонiв - i християнських, i iндуїстських, i буддистських, i даоських - виростає цiла фiлософiя страждання. В цiй фiлософiї не знайдеш поради уникати болю. Тут бiль i страждання не пiдлягають уникненню, натомiсть йде пiднесення над ними, люди пiдносяться, тобто переживають стан пiднесення над болем i стражданням. А це вже мова про певний стан людини. Це стан ПРИПИНЕННЯ, в якому не вiдчуваються бiль i страждання. В цьому станi людина "вiдмовляється вiд будь-якого задоволення i бажання, вiд будь-якого автоафективного ставлення, без якого неможливе виникнення нi бажання, нi задоволення" (Деррида 1999: 446). Однак при повсякденному свiдомому життi у людини "в самому "я" принцип задоволення бере гору над принципом реальностi, чим наносить шкоду всьому органiзму" (Деррида 1999: 448). В станi ПРИПИНЕННЯ у людини такого не спостерiгається. Людина стає над своїми задоволеннями i не вiдчуває болю. Постмодернiзм говорить про стан, подiбний "умиротворенню, заспокоєнню i особливому стану щастя" (Кристева 2010: 163). В цьому станi немає болю i страждання.
  Як у прадавнiй, так i в сучаснiй фiлософiї постмодернiзму проводиться думка про те, щоб не уникати болю, а пiднестися над ним. В цьому навiть бачиться сенс людського життя. Сенс бачили в певному станi, коли людина вивiльняється i вiд болю, i вiд чуттєвої насолоди. Такий стан iснує в реалiях психiчного життя людини. Це стан ПРИПИНЕННЯ.
  Фiлософiя Нового Часу загострювала увагу на тому, що є чiтким для розуму. Але бiль може сприйматися не так чiтко. Тому фiлософiя Нового Часу розумiє бiль як явище прикордонного характеру. Вiн єднає думку i тiло. Вiдчуття болю в цiй фiлософiї (фiлософiї Нового Часу) достатньо невиразне для мислення. Однак у фiлософiї ХХ столiття такого немає. Навiть трансцендентальне розумiється по-iншому. Ранiше трансцендентальне розумiлося як позатiлесне. I тут немає спiвпадiння мiж виразним сприйняттям болю i невиразнiстю болю в мисленнi. В ХХ столiттi враховується думка про те, що при сильних болях зникає рефлексiя. Коли сильний бiль, то зникає i стан ПРИПИНЕННЯ. В станi ПРИПИНЕННЯ немає рефлексiї, а також вiдсутнiй i бiль. Проте бiль може бути рiзного ступеню. Сильний бiль нiвелює як рефлексiю, так i стан ПРИПИНЕННЯ. I тут можна побачити зв'язок тiлесного (тобто болю) i душевного (тобто рефлексiї) стану ПРИПИНЕННЯ.
  У ХХ столiттi (а це фiлософiя Фрiдрiха Нiцше) думка людини твориться з людського болю. Однак така думка - як загального характеру, так i безпосередня.
  Думка безпосередньо може творитися зi стану ПРИПИНЕННЯ, коли припиняється i нiвелюється стара думка. А в станi ПРИПИНЕННЯ немає болю. Стан ПРИПИНЕННЯ нiвелює i розчиняє як бiль, так i старi думки людини.
  У захiднiй фiлософiї ХХ столiття людину не подiляють на тiло i дух, натомiсть бачать певну взаємозалежнiсть. Класична фiлософiя мала намiр вписати тiло i дух в бiнарну систему категорiй. Сучасна захiдна фiлософiя вiдмовляється вiд пояснень через дiхотомiю бiнарних категорiй, фiксуючи складне життя тiла i духу людини. На це наштовхують певнi феномени психiчних проявiв. Наприклад, фантомний бiль. Або скорботне безчуття. Або той самий феномен стану ПРИПИНЕННЯ, в проявi якого бере участь як тiлесне, так i духовне.
  Бiль розглядається бiльш детально у фiлософськiй антропологiї. Тут болю вiдводиться важливе мiсце, бо стверджується, що вiн, людський бiль, дає можливiсть розгледiти сутнiснi глибиннi основи свiту, сутнiснi основи процесiв в цьому свiтi. Фiлософська антропологiя не каже про бiль як заперечення всього необхiдного. Про бiль кажуть як про афект. Цей афект має силу. Цю силу можна використовувати i перетворювати на творчу силу, на силу продуктивного характеру.
  В традицiйному суспiльствi, яке оперує символами класичної культури, людина зiштовхується з протиборством, з вiйнами, якi приносять бiль. Тому в такому суспiльствi людина повинна бути готовою зустрiти цей бiль в усякому перiодi свого життя, в усякий момент цього життя. Людину спонукають передбачати бiль i бути готовою до того, щоб перенести бiль i вижити. Тут бiль виступає як закономiрнiсть. Та якщо людина живе в комфортних умовах, то бiль для неї стає не закономiрною, а випадковою категорiєю. Бiль вiдходить на заднiй план. Однак бiль не полишає людину. Iснує внутрiшнiй свiт людини, в якому людина вiдволiкається на дрiб"язковi справи. Потiм вона переживає душевний бiль вiд невиконаних завдань, якi поставила задля кращого майбутнього - як собi, так i iншим. В такi моменти може спрацьовувати компенсаторна реакцiя органiзму на те, на що людина вiдволiкалась. Результатом цiєї реакцiї є стан ПРИПИНЕННЯ, коли в людинi припиняються всi дрiб"язковi i непотрiбнi дiї.
  У фiлософiї уявлення про бiль дуже рiзнi. Навiть є розумiння того, що задоволення i бiль не є протилежностями. Однак є i розумiння того, що протилежнiстю болю є задоволення. Також є розумiння того, що протилежнiстю болю є нудьга, тобто розмазаний i розмитий бiль.
  Бiль є справжнiм, реальним переживанням. Людина уникає цього переживання. Бiль звiльняє людину вiд безглуздостi i порожнечi iснування. Вiд безглуздого iснування, порожнього i непотрiбного, звiльняє людину i стан ПРИПИНЕННЯ. Але цей стан можна вiднести не до болю, а до задоволення, задоволення вiд звiльнення. Це задоволення заповнює людину повнiстю. Вiд такого звiльнення людина вiдчуває порожнечу. Однак це не та порожнеча, яка виникає при переживаннi нудьги, тобто вiд розмазаного i розмитого болю. Порожнеча в станi ПРИПИНЕННЯ - це порожнеча, яка пiдiймає i надихає людину при звiльненi вiд образiв дрiб"язкового, непотрiбного характеру.
  Порожнеча вiд нудьги пов'язана з вiдсутнiстю сильних вражень. Проте порожнеча при станi ПРИПИНЕННЯ теж супроводжується вiдсутнiстю вражень. Тут - вiдсутнiсть всього дрiб"язкового, непотрiбного.
  Як у фiлософiї вiсiмнадцятого столiття робився акцент на дiях людини, що виникали вiд пристрастей душi, так i в фiлософiї двадцятого столiття, в її фiлософськiй антропологiї, на перше мiсце ставиться дiя, рух тiла, вiд якого виникає той чи iнший стан душi. Тут стан ПРИПИНЕННЯ компенсує дрiб"язковi i непотрiбнi рухи тiла. Рухи тiла - це свiт не тiльки фiзичний. Бачимо участь i в культурних процесах. Тiло бере участь у передачi традицiй. Тiлом людина зберiгає традицiї, а також передає традицiї iншим поколiнням. Традицiя - це духовна сфера. Ця сфера певним чином належить до болю, до тих станiв, якi перебувають поза болем. Саме таким є стан ПРИПИНЕННЯ.
  Певною мiрою вiдчуття болю створює соцiальне середовище. Саме воно формує самоiдентифiкацiю людини. В цiй самоiдентифiкацiї беруть участь феномени культури, якi орiєнтують людину на певнi дiї. Стан ПРИПИНЕННЯ тут орiєнтує людину на припинення всього дрiб"язкового i непотрiбного в людських проявах.
  Бiль людини може компенсуватися його вiдсутнiстю при спонтанному переживаннi стану ПРИПИНЕННЯ. Цi процеси часто не спрацьовують в соцiальному середовищi, де знижено больовi впливи. Та коли у людини вiдсутнi больовi вiдчуття, все ж таки йде пошук виходу з певного становища, оскiльки вона самонедостатня i залежна вiд зовнiшнiх факторiв, якi дають енергiю. Тобто людина шукає вихiд до iстинної реальностi, яка могла б її задовольнити. Iншими словами, можна сказати, що бiль повнiстю не зникає. Вiн не вiдчувається гостро, проте орiєнтує на iстинну присутнiсть. Присутнiсть як певний психiчний феномен вiдчувається в станi ПРИПИНЕННЯ. Тодi компенсуються всi недолiки больового життя людини.
  Стан ПРИПИНЕННЯ - це стан знеболювання. У прадавнi часи знеболювання порiвнювали зi смертю. I медицина особливо не займалась i не використовувала способи знеболювання. У людини могли виникати чисто спонтанно стани ПРИПИНЕННЯ, виникати знеболювання. Але таке знеболювання розумiлось не як смерть, а як Божественне.
  В науцi i в медицинi ХХ столiття знеболювання не вважається подiбним смертi. При певних життєвих ситуацiях, при лiкуваннi людинi роблять знеболювання. Знеболювання роблять, не очiкуючи, коли до людини прийде стан ПРИПИНЕННЯ. Бiльше того знеболювання у станi ПРИПИНЕННЯ не досить глибоке. При сильних болях таке знеболювання не допомагає. В медицинi при лiкуваннi є такi ситуацiї, коли потрiбна глибока нечутливiсть i повна вiдсутнiсть емоцiйного компонента.
  Пiсля глибокої чутливостi може виникнути компенсаторна реакцiя як стан ПРИПИНЕННЯ, в якому є i нечутливiсть, i вiдсутнiсть емоцiй i навiть знерухомленiсть тiла. Однак цього недостатньо, щоб успiшно робити, наприклад, хiрургiчнi втручання. Фармакологiчне втручання (анестезiя) подiбнi проблеми вирiшує. Тiло стає фактично неживим. Тому можна робити хiрургiчнi операцiї. Тiло безжиттєве, немає переживань, i це допомагає в медичнiй практицi.
  Бiль є феноменом не тiльки тiлесно-бiологiчним, а й культурним. I тут береться не тiльки медичний аспект фармакологiчного знеболювання, знеболювання за допомогою певних препаратiв. Культура розглядає можливiсть свободи сприйняття болю, а також свободи несприйняття болю. Можливiсть свободи несприйняття болю торкається регуляторних механiзмiв, якi керують больовими вiдчуттями. Цi можливостi дає стан ПРИПИНЕННЯ.
  
  СПИСОК БIБЛIОГРАФIЧНИХ ПОСИЛАНЬ
  Деррида, Ж. (1999). О почтовой открытке от Сократа до Фрейда и не только. Минск: Современный литератор.
  Кристева, Ю. (2010). Чёрное солнце: депрессия и меланхолия. Москва: Когито-Центр.
  Кришнамурти, Д. (1999). Записные книжки. Москва: Разум / Мир Кришнамурти.
  Махарши, Шри Рамана. (1999). Собрание произведений. Санкт-Петербург - Тируваннамалай: "Экополис и культура" - Шри Раманашрам.
  Мурашкин, М.Г. (2020). Записи 2019 года. Днiпро: СIЧ.
  Фуко, М. (2004). Использование удовольствий. История сексуальности. Т.2. Санкт-Петербург: Академический проспект.
  Krishnamurti, Jiddu. (2003). Krishnamurti"s Notebook. Full Text Edition.
  ...
  ...
  Благо i стан ПРИПИНЕННЯ
  Анотацiя.
  Метою дослiдження є доведення положення про те, що iснує мiсце для властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ в структурах категорiї благо.
  Методологiя ґрунтується на компаративному методi дослiдження, тобто на порiвняннi властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ i структур категорiї благо.
  Наукова новизна. Вперше доведено положення про те, що iснує мiсце для властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ в структурах категорiї благо.
  Ключовi слова: категорiя, благо, стан, припинення, структура.
  Постановка проблеми у загальному виглядi та її зв'язок iз важливими науковими i практичними завданнями зводиться до доведення того, що iснує мiсце в структурах категорiї благо для властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ.
  Аналiз останнiх дослiджень i публiкацiй показав, що властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ, якi яскраво вiдображенi в документальних свiдченнях, коли "всi думки вмерли i всi вiдчуття припинилися" (Кришнамурти, 1999, с. 56), коли у людини "переживання себе припинилося" (Махарши, 1999, с. 118), коли ви "зникли, щоб вже нiколи не бути колишнiм" (Кришнамурти, 1999, с. 293), коли "припиняється це роблення як непотрiбне" (Мурашкин, 2020, с. 474). Це вказує на процес очищення, що можна оцiнювати як благо, тобто iснування в структурах категорiї благо.
  Мета статтi. Мета статтi полягає в тому, щоб довести, що властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ мають мiсце в структурах категорiї благо.
  Виклад матерiалу дослiдження робиться через демонстрацiю властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. Цей стан достеменно розкритий в апофатичному мiстицизмi. Вiн яскраво представлений в документалiстицi. Прикладом може бути книга Джидду Крiшнамуртi "Записники" (Krishnamurti 2003: 1-387).
  Виклад матерiалу дослiдження робиться через демонстрацiю властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ i розкриття структур категорiї благо - задля доведення iснування мiсця в цих структурах.
  Благо - це позитивна оцiнка людиною свiту i себе в цьому свiтi. Благо - це позитивна оцiнка людиною свого особистого стану. Стан ПРИПИНЕННЯ людина оцiнює як благо, бо ж у цьому станi припиняють дiяти в людинi дрiб"язковi, неважливi i непотрiбнi спонукання, якi роздвоюють особистiсть, заважають виконувати поставленi завдання.
  У прадавнi часи пiд благом розумiли просто придатнiсть чого-небудь. А те, що не вважається благом, є поганим, непридатним нi до чого.
  Благом вважаються шляхи, якi ведуть до здiйснення мети. З приводу стану ПРИПИНЕННЯ все здiйснюється спонтанно i раптово. А отже i благо тут виникає спонтанно i раптово, не як здiйснена мета. Хоча можна казати, що у людини були приватнi намiри, якi здiйснилися раптом, у загальному i головному. Сталося зникнення всiх перешкод, якi заважали виконувати необхiднi дiї. Тут зникають дiї дрiб"язковi, непотрiбнi i неважливi, якi просто заважають. Це i є стан ПРИПИНЕННЯ як благо.
  Стан ПРИПИНЕННЯ має моральний сенс, коли у людини припиняються дiї, якi мають значення i для багатьох людей. Але в моральному сенсi як стан ПРИПИНЕННЯ, так i благо можна вважати явищами вiдносного характеру. Про це каже некласична фiлософiя ХХ столiття. Тому мова не йде про зле, а лише про погане в протилежнiсть стану ПРИПИНЕННЯ, i взагалi в протилежнiсть благу. Погане помiчається для самої особистостi, коли у неї не працює процес очищення. Та коли є процес очищення, то людина володiє собою. Тодi у людини виникають "дiяння без боротьби" (Lao Tse 2008: 81), боротьби iз самим собою. А це вказує на те, що "сила свiдомостi стверджується у своїй приватнiй природi" (Patanjali 2019: 149), коли людина дiє по необхiдностi. Тут виникає стан ПРИПИНЕННЯ, коли "мозок сам змiг спустошити себе" (Krishnamurti 2003: 17).
  Є етичний напрямок (консеквенцiалiзм), який в основу моральностi закладає успiх людських дiй. З такими положеннями не можна пов'язати стан ПРИПИНЕННЯ. Цей стан виникає несподiвано, раптово i може не бути пов'язаним з успiхами людини. Навпаки цей стан може проявитися, коли немає успiхiв, але психiка задля свого збереження у рiвновазi компенсує недолiки людських дiй. Психiка людини потребує рiвноваги. I ця рiвновага виникає задля подальшого свого збереження.
  Моральне благо якоюсь мiрою залежить вiд принципiв людських дiй. Про це говорить деонтологiя. Але про це нiчого не говорить виникнення стану ПРИПИНЕННЯ, яке може стимулюватися вiдсутнiстю усiляких принципiв, стимулюватися життєвими ситуацiями, що несуть розлад, не залежать вiд людини.
  Благо розумiється як радiсть. В етицi це проповiдується емотивiзмом, який стверджує, що людина виражає свою емоцiйну позицiю. А це i є благо. Тут ми не можемо казати про прояв стану ПРИПИНЕННЯ, бо в станi ПРИПИНЕННЯ нiякої позицiї людина не має з цього приводу, з приводу блага. Тут немає нiяких емоцiй. Вони зникають як перебiльшення в проявах людської психiки.
  В етицi критикується ототожнення блага з радiстю. Тут стверджується, що благо не можна аналiзувати, що воно доволi "просте". Це збiгається з розумiнням стану ПРИПИНЕННЯ. Стан ПРИПИНЕННЯ - це простота, спрощення. Цей стан складно аналiзувати.
  Є твердження, що знання про благо мають бути iнтуїтивними. Цей "етичний iнтуїтивiзм" можна розповсюдити i на стан ПРИПИНЕННЯ як благо. Цей стан виникає у людини раптово, i про нього не можна нiчого сказати, аналiзуючи ситуацiї. Благо, як i стан ПРИПИНЕННЯ, у своїх якостях незалежне вiд людини. Вони не мають афективного начала в собi. В людинi при переживаннi блага i стану ПРИПИНЕННЯ немає афективної реакцiї. Чуттєвiсть знижується. Благо i стан ПРИПИНЕННЯ бiльш пов'язанi з вольовими якостями, з волею людини. Однак воля не є випадковiстю. Благо i стан ПРИПИНЕННЯ випадковi в людських направленостях. Тут воля не є нi благом, нi станом ПРИПИНЕННЯ. I благо, i стан ПРИПИНЕННЯ випадковi в людських направленостях, устремлiннях. Вони не пов'язанi безпосередньо з досвiдом, регульованим розумом. Благо i стан ПРИПИНЕННЯ можуть мати рiвень досконалостi. Людина може оцiнювати благо i стан ПРИПИНЕННЯ, як безмежно позитивнi явища.
  
  СПИСОК БIБЛIОГРАФIЧНИХ ПОСИЛАНЬ
  Кришнамурти, Д. (1999). Записные книжки. Москва: Разум / Мир Кришнамурти.
  Махарши, Шри Рамана. (1999). Собрание произведений. Санкт-Петербург - Тируваннамалай: "Экополис и культура" - Шри Раманашрам.
   Мурашкин, М.Г. (2020). Записи 2019 года. Днiпро: СIЧ.
  Krishnamurti, Jiddu. (2003). Krishnamurti"s Notebook. Hampshire: Full Text Edition. Krishnamurti Foundation Trust Ltd.
  Lao Tse. (2018). Tao te king. Frankfurt am Main: FISCHERklassik.
  PATANJALI. (2019). YOGA-SUTRAS. Synchronique Editions.
  ...
  ...
  АКСIОЛОГIЯ I ПРИПИНЕННЯ
  Анотацiя. Метою дослiдження є доведення деяких подiбностей аксiологiї, її категорiї цiнностi i стану ПРИПИНЕННЯ. Мета - виявити, за якими особливостями стан ПРИПИНЕННЯ як певний психологiчний стан людини визначається станом цiннiсного характеру. Слiд визначити, за якими характеристиками вiн може входити в таку фiлософську категорiю, як "цiннiсть".
  Методологiя ґрунтується на компаративному методi дослiдження, тобто на порiвняннi характеристик категорiї цiннiсть i стану ПРИПИНЕННЯ. Метою компаративiстики є виявлення зв"язкiв на основi зiставлення рiзних станiв людини як явищ проявiв психiки та категорiй фiлософiї, що змiнювали свiй змiст у рiзних iсторичних перiодах. Тобто розглядаються рiзнi стани людини i виявляються властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ, стану, який дослiджується. Також розглядаються рiзнi погляди на цiннiсть як категорiю фiлософiї в її iсторичних змiстовних змiнах.
  Наукова новизна полягає в тому, що вперше розглядається порiвняння категорiї цiннiсть i стану ПРИПИНЕННЯ. Розглянуто документальну лiтературу, на основi якої видiлено головну властивiсть певного стану людської свiдомостi. За цiєю головною характеристикою було введено назву стану: "ПРИПИНЕННЯ". Виявлено властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ. Цi характеристики зiставленi з характеристиками, якi має категорiя цiннiсть.
  Висновки показують, що характеристики стану ПРИПИНЕННЯ подiбнi лише до деяких характеристик категорiї "цiннiсть". Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ є складником-моментом категорiї "цiннiсть".
  Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ збiгається з деякими процесами категорiї "цiннiсть" тим, що переживається стан, при якому людиною виконано всi бажання. Тому i зникають на деякий час усiлякi бажання. Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ - це повна вiдсутнiсть бажань. Також встановлено, що немає потреби у зовнiшнiх враженнях.
  На прикладах документалiстики релiгiйно-мiстичної культури встановлено, що в станi цiннiсного характеру так само, як i в станi ПРИПИНЕННЯ, людина стає над своїми бажаннями, володiє собою. Цим стан "цiннiсть" i стан ПРИПИНЕННЯ - подiбнi.
  Ключовi слова: категорiя, цiннiсть, стан, припинення, складник, подiбнiсть, не складник, не подiбнiсть.
  
  Постановка проблеми у загальному виглядi та її зв'язок iз важливими науковими i практичними завданнями зводиться до доведення того, що стан ПРИПИНЕННЯ в деяких характеристиках є складником категорiї "цiннiсть".
  Аналiз останнiх дослiджень i публiкацiй, в яких започатковано розв"язання даної проблеми, показує, що властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ яскраво вiдображено в документальних свiдченнях, коли "всi думки вмерли, i всi вiдчуття припинилися" (Кришнамурти, 1999, с. 56), коли у людини "переживання себе припинилося" (Махарши, 1999, с. 118). Тобто iснує така властивiсть-характеристика, як зникнення в людинi її "я", коли "ви дивились i зникли, щоб вже нiколи не бути колишнiм" (Кришнамурти 1999: 293), та демонструються iншi властивостi-характеристики, необхiднi для аналiзу. Тi ж самi теми розглядаються категорiєю "цiннiсть", коли мова йде про "виконання суттєвих потреб, очiкувань та бажань" (Хеффе 2009: 186). Документалiстика свiдчить про iснування стану ПРИПИНЕННЯ, при якому "припиняється це роблення як непотрiбне" (Мурашкин 2020: 474). Але залишається недоведеним те, складником якої категорiї є стан ПРИПИНЕННЯ.
  Мета статтi. Мета статтi полягає в тому, щоб довести, що стан ПРИПИНЕННЯ є в деяких характеристиках складником категорiї цiннiсть.
  Виклад матерiалу дослiдження робиться через демонстрацiю властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ i розкриття особливостей категорiї цiннiсть, де дух виступає як "самодостатня сутнiсть (субстанцiя)" (Халапсис, 2017, с. 265). Також враховуються iсторичнi змiни в духовному життi людини (Halapsis, 2021, Р. 5-17).
  Аксiологiя. Аксiологiя - це фiлософiя цiнностей. Аксiологiю розумiють як "вчення про бажане благо в межах правильного способу життя" (Болькен 2009: 5).
  Стан ПРИПИНЕННЯ можна вважати цiннiсним для людини, оскiльки в цьому станi у людини припиняються дрiб"язковi i незначнi дiї. Проте це припинення спонтанне, виникає раптово. I де тут мiсце правильному способу життя? Хоча стан ПРИПИНЕННЯ пов'язаний з регуляторними механiзмами самосвiдомостi. А самосвiдомiсть має прояви без усiляких спецiальних вправ.
  Також можна додати таке: у станi ПРИПИНЕННЯ людина не вiдчуває бажаного блага. Однак сам стан ПРИПИНЕННЯ є цiннiстю.
  У процесi пiзнання людина отримує iстини, якi вiдображають об'єктивну реальнiсть. Але цi iстини для людини є цiнностями. Стан ПРИПИНЕННЯ не продукує таких цiнностей, як iстини, що вiдображають об'єктивну реальнiсть. Стан ПРИПИНЕННЯ сам по собi є цiннiстю, оскiльки вiн вмонтований в процесi творчостi i припиняє в людинi все дрiб"язкове, непотрiбне i застарiле. Вiд того стан ПРИПИНЕННЯ є цiннiстю i пов'язаний з благом. Благо є цiннiстю. Людина надiляє благо сенсом.
  Протилежнiстю цiнностi є предмет або явище, яке не має цiнностi. Протилежнiстю стану ПРИПИНЕННЯ є вiдсутнiсть цього стану у людини, коли вона не припиняє свої непотрiбнi дiї.
  В рядах таких протилежностей культури як добро-зло, прекрасне-потворне, iстина-хибне, стан ПРИПИНЕННЯ має таку свою протилежнiсть, як вiдсутнiсть стану ПРИПИНЕННЯ у людини.
  Аксiологiя розглядає протилежностi, що торкаються всiєї теоретичної фiлософiї. В цих протилежностях стан ПРИПИНЕННЯ посiдає певне мiсце. Якщо ми беремо такi два протилежних поняття, як "буття-значимiсть", то стан ПРИПИНЕННЯ належить до поняття буття. Але цей стан торкається i "значимостi", оскiльки людина оцiнює цей стан як важливий для себе. Якщо ми беремо такi двi протилежнi категорiї, як "реальний-iдеальний", то стан ПРИПИНЕННЯ ми вiдносимо до категорiї реальний, такий, що iснує як реальнiсть в людинi. Проте цей стан можна вважати якоюсь мiрою й iдеальним. Адже це особливий стан. Вiн приносить гармонiю душi, духу.
  Якщо ми беремо такi двi протилежнi категорiї, як суб'єктивний-об'єктивний, то стан ПРИПИНЕННЯ вiдносимо до категорiї суб'єктивний, бо ж це глибокий суб'єктивний стан людини. Це такий стан, що об'єктивно в людинi iснує. I тут мова йде про суб'єктивне, яке зазвичай є непомiтним для зовнiшнього ока.
  Якщо ми беремо такi двi протилежнi категорiї, як iнтелектуальний-iнтуїтивний, то стан ПРИПИНЕННЯ вiдносимо до iнтуїтивних процесiв. Iнтелектуально ми можемо його лише оцiнювати, надаючи певну цiннiсть.
  Буття, значимiсть, реальне, iдеальне, суб'єктивне, об'єктивне, iнтелектуальне, iнтуїтивне - це категорiї, в якi вплетено стан ПРИПИНЕННЯ як цiннiсне явище чуттєвого свiту людини. Цiнностi самi по собi мають чуттєвий рiвень людського свiту. А стан ПРИПИНЕННЯ вказує на психофiзiологiчний статус цього чуттєвого свiту, iдеального в своїй iрреальностi.
  Цiнностi можна розумiти як ментальний стан людської свiдомостi. Це положення iстинне для стану ПРИПИНЕННЯ. Однак стан ПРИПИНЕННЯ сам по собi - поза усiлякої ментальностi. В станi ПРИПИНЕННЯ припиняють своє iснування непотрiбнi для людини ментальнi утворення.
  Цiнностi пiзнаються як iнтелектуальними роздумами, так i iнтуїтивним вгадуванням. Це має вiдношення i до стану ПРИПИНЕННЯ. Про цей стан можна розмiрковувати, а можна й iнтуїтивно передбачити деякi його особливостi. В самому ж станi ПРИПИНЕННЯ у людини думки вiдходять. Вiдходять навiть iнтуїтивнi прозрiння. Адже i вони можуть бути надто дрiб"язковими i непотрiбними.
  Цiннiсть i сенс певних явищ у свiтi людина встановлює своїм Розумом, дивлячись, як воно все є i як воно має бути; тим самим виводячи певнi "зразки", "зразки-iдеали". Всi цi зразки-iдеали повиннi практично втiлюватись в життя. Вони можуть бути формоутворюючими для життя або навпаки. Такий стан речей потребує постiйної переоцiнки цiнностей.
  У людськiй психiцi функцiонують уявлення, судження та емоцiї. Тi з них, якi непотрiбнi, припиняють своє iснування, коли людина перебуває у станi ПРИПИНЕННЯ. Емоцiї вiдiграють важливу роль, коли людина оцiнює, коли проходить процес цiннiсного пiзнання. В станi ПРИПИНЕННЯ у людини зникають непотрiбнi емоцiї. Однак через певнi емоцiйнi стани людина пiзнає для себе цiнностi. Вона любить або ненавидить певнi речi. До одних речей з'являється симпатiя, а до iнших - антипатiя. Але в людинi можуть виникати емоцiї, якi їй зовсiм непотрiбнi, емоцiї, якi вiджили своє в нових умовах. У станi ПРИПИНЕННЯ цi емоцiї зникають. Зникають упередження. Людина вивiльняється вiд непотрiбного. В неї формуються справжнi судження. Виникають не iнстинктивнi, а вищi стани любовi. Людина оцiнює об'єкти, якi справдi можна любити або ненавидiти, об'єкти, що несуть добро або зло. "Цiнностi можна визначити по їх фактичнiй "бажаностi"" (Болькен 2009: 6). Але в станi ПРИПИНЕННЯ бажання зникають. Ми бажаємо певних речей i тому вважаємо їх цiнними для нас. У станi ПРИПИНЕННЯ такого немає. Можна казати про "iснування незаперечного очевидного розсуду сутностi цiнностей" (Болькен 2009: 6). В людинi можуть виникати вiдчуття того, що певнi речi вочевидь цiннi. Але iснують також моральнi цiнностi. Це сутнiснi цiнностi. Вони теж переглядаються людиною i можуть змiнюватися. Такi цiнностi можуть зникати, коли людина перебуває в станi ПРИПИНЕННЯ, однак i виникати "за допомогою "затемнення" (процедура епохé)" (Болькен 2009: 7).
  Є "необхiднiсть "поглиблення" цiннiсної свiдомостi з метою кращого, орiєнтованого на чесноти способу життя" (Болькен 2009: 7). Через спосiб життя в людинi може виникнути раптово, випадково i спонтанно стан ПРИПИНЕННЯ, який припинить непотрiбне в цьому життi.
  Цiнностi - це iдеальнi значимостi. Людина втiлює цi iдеальнi значимостi в життя, "у згодi зi зразком розумної унiверсальної "нормальної свiдомостi"" (Болькен 2009: 7), яка виникає через стан ПРИПИНЕННЯ всього дрiб"язкового i непотрiбного в людинi.
  Iснують фiлософськi роздуми, що пов'язують культуру з автономiєю. Тут автономiя розумiється як "всезагальна форма свободи" (Rickert 1921: 7). Така всезагальна форма свободи розумiється як "вiльне вiдношення до основних цiнностей рiзних царин культури" (Болькен 2009: 7). I тут зберiгається вiдношення. Такого вiдношення немає у людини, яка перебуває в станi ПРИПИНЕННЯ. У станi ПРИПИНЕННЯ повна свобода iснує без усiлякого вiдношення. Це наближає бiльше до психофiзiологiї, а не до культури з певними настановами. Однак "визначення абсолютних цiнностей культури" (Болькен 2009: 7) вмiщує в себе i стан ПРИПИНЕННЯ як стан Бога, стан Божественний, що можна встановити по документальних характеристиках мiстичної культури. На це вказує абсолютнiсть. Стан ПРИПИНЕННЯ вiдноситься до "блага як цiнностi в собi ("внутрiшня цiннiсть")" (Болькен 2009: 7). Ця внутрiшня цiннiсть подiбна до сприйняття людиною буття, свого iснування. "У фундаментальнiй онтологiї М. Гайдеґґера поняття цiнностi вже не вiдiграє жодної ролi" (Болькен 2009: 7). Стан ПРИПИНЕННЯ - це буттєвiсть, буття, iснування. I стан ПРИПИНЕННЯ має таку цiннiсть, що вивiльняє людину вiд всього дрiб"язкового i непотрiбного в дiях.
  Цiннiсть. Цiннiсть орiєнтує людину. Цiннiсть "iнтуїтивно осяжна" (Брантль 2009: 201). Такий стан має вiдношення до розумiння стану ПРИПИНЕННЯ. I не тiльки. Встановлювати iстини про цiннiсть стану ПРИПИНЕННЯ та й про всiляку цiннiсть можна не тiльки через iнтуїцiю. Та коли "цiнностi стають предметом трансцендентального розгляду" (Брантль 2009: 201), то це можна вважати орiєнтовнiстю на розгляд з урахуванням характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. Коли "у Г. Риккерта навiть прагнення до iстини перетлумачується як "трансцендентальне повинення"" (Брантль 2009: 201), то це вже не належить до стану ПРИПИНЕННЯ. Коли у людини є стан ПРИПИНЕННЯ, то у неї немає жодного прагнення. Всi прагнення згасають як дрiб"язковi i неважливi. Бiльше наближення до розгляду характеристик стану ПРИПИНЕННЯ можна вважати при "розрiзненнi аксiологiчних цiннiсних суджень вiд логiчних предикатiв" (Брантль 2009: 201). У станi ПРИПИНЕННЯ немає нiчого логiчного. Iнтуїтивне ще можна знайти. Та й самих суджень не знайдеш. Адже йде процес зникнення всiляких дрiб"язкових i незначних суджень.
  Цiннiсть - "об'єктивний феномен" (Брантль 2009: 201). Людина надає значення тим чи iншим предметам, визначає певну цiннiсть. Людина бачить в предметi певну властивiсть, яка для неї є цiннiсною властивiстю. Людина сприймає цю властивiсть через "вiдчуття цiнностi" (Брантль 2009: 201). Це вiдчуття у людини не представлено образами, не представлено в думках. Тобто не є "не наочно-подiбним, не iнтелектуальним" (Брантль 2009: 201), тобто не має нiякої виразностi у психiчнiй сферi. А це нагадує стан ПРИПИНЕННЯ. В станi ПРИПИНЕННЯ у людини немає жодних наочних образiв чуттєвої сфери i жодних думок з iнтелектуальної сфери.
  Вважають "укорiненими в природi" (Брантль 2009: 201) тi цiнностi, якi схоплюються людиною iнтуїтивно. Є думки про те, що цiнностi "винаходяться" (Брантль 2009: 201), що вони вiдноснi й часом змiнюються. А є думки, що цiнностi - незмiннi. Є думки, що цiнностi - це "певне припущення, якого людина має необхiднiсть дотримуватися, щоб орiєнтуватися у свiтi, вбудовуючи свої дiї в контекст iстинностi-хибностi" (Брантль 2009: 201).
  Дiрк Брантль загострює увагу на такому: "Ч. Тейлор визначає цiнностi як оформлення прагматичних, направлених на життєве благополуччя в цiлому орiєнтацiй, що, будучи "бажаннями iншого порядку", визначаються рамками здiйснення "бажань першого порядку"" (Брантль 2009: 201). Такi думки не належать до стану ПРИПИНЕННЯ. В цьому станi бажання припиненi.
  Соцiальний плюралiзм породжує в головах людей думки про принциповi цiнностi, якi є соцiально обов'язковими. Адже є така цiннiсть, як людське життя. Якщо людське життя не цiнувати, то майбутнє для людини i людства закривається.
  
  ВИСНОВОК
  Властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ подiбнi лише до деяких характеристик категорiї цiннiсть. Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ є складником категорiї цiннiсть тiльки в деяких моментах процесу творчостi - при оцiнюваннi людиною дiйсностi.
  Розглянуто порiвняння категорiї цiнностi i стану ПРИПИНЕННЯ. На прикладах документальної лiтератури видiлено головну властивiсть стану ПРИПИНЕННЯ. Цiєю властивiстю є процес припинення всього дрiб"язкового, непотрiбного i неважливого в людинi, в людськiй свiдомостi.
  Виявлено ряд властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. Цi властивостi-характеристики зiставлено з характеристиками категорiї цiннiсть, яку розкрито як у прадавнiх фiлософських трактатах, так i в сучаснiй фiлософiї модернiзму i постмодернiзму.
  Компаративним методом встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ подiбний до категорiї цiннiсть тiльки в деяких характеристиках - в тому, що людина має стани, при яких вiдсутнi бажання в тi моменти, коли досягнуто мети. Отодi й зникають усiлякi бажання. Але це ненадовго, оскiльки людина не самодостатня, має потреби задля свого iснування. Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ - це вiдсутнiсть потреб, повна вiдсутнiсть бажань. Навiть виникає стан, в якому немає потреби у зовнiшнiх враженнях.
  Розглянуто документальну лiтературу релiгiйно-мiстичної культури, на основi якої встановлено, що стан цiннiсного характеру i стан ПРИПИНЕННЯ мають ту особливiсть, що людина володiє собою, своїми бажаннями, стає над цими бажаннями. В цьому категорiя цiннiсть i стан ПРИПИНЕННЯ - подiбнi.
  Стан ПРИПИНЕННЯ є додатковим регуляторним механiзмом вищого рiвня. Зафiксовано, що в категорiї цiннiсть i в станi ПРИПИНЕННЯ йде важливий для людини процес руйнування застарiлих уявлень, очищення вiд того, що вiджило свiй вiк, вiд дрiб"язкового, i стало перешкодою для оновлення в нових умовах навколишнього середовища. Саме тому i виникає цiннiсть - як очищення.
  Компаративним методом встановлено, що ми маємо справу з компенсаторнiстю процесiв психiки. Стан ПРИПИНЕННЯ припиняє всiляку дрiб"язкову, неважливу дiяльнiсть. Припиняється навiть та дiяльнiсть, яка, на перший погляд, має сенс, адже в позасвiдомому вiдкладається засторога неважливостi тих чи iнших дiй. Проте в свiдомостi таке може i не вiдображатися. Тому в станi ПРИПИНЕННЯ незрозумiло чому призупиняються тi чи iншi дiяння. Отже стан ПРИПИНЕННЯ розумiється як той СТАН (TERMINATION STATE), який припиняє непотрiбне в пiзнаннi. Припиняється в людинi все неголовне, дрiб"язкове.
  
  СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  Болькен, Айне. (2009). Аксиология. В Современная западная философия. Энциклопедический словарь. Москва: Культурная революция.
  Брантль, Дирк. (2009). Ценность. В Современная западная философия. Энциклопедический словарь. Москва: Культурная революция.
  Кришнамурти, Джидду. (1999). Записные книжки. Москва: Разум / Мир Кришнамурти.
  Махарши Шри Рамана. Собрание произведений. Санкт-Петербург - Тируваннамалай: "Экополис и культура" - Шри Раманашрам, 1999. 496 с.
  Мурашкин, М.Г. (2020). Записи 2019 года. Днiпро: СIЧ.
  Хеффе, Отфрид. (2009). Счастье. В Современная западная философия. Энциклопедический словарь. Москва: Культурная революция.
  Halapsis, Alex. & Halapsis, Alexandros. (2021). From monarchy to republic: King"s power and public affair in ancient Rome. Philosophy, Economics and Law Review, 1(1), 5-17. doi: 10.31733/2786-491X-2021-5-17.
  Rickert, H. (1921). System der Philosophie, Erster Teil: Аllgemeine Grundlegung der Philosophie. Tubingen.
  ...
  ...
  БIЛЬ I ПРИПИНЕННЯ
  Анотацiя. Метою дослiдження є доведення вiдсутностi подiбностi категорiї бiль i стану ПРИПИНЕННЯ. Метою є виявлення особливостей стану ПРИПИНЕННЯ. Необхiдно зрозумiти, що певний психологiчний стан людини вiдчувається як стан вiдсутностi болю, дiйти висновку, за якими характеристиками вiн може не входити в таку фiлософську категорiю як бiль.
  Методологiя ґрунтується на компаративному методi дослiдження, тобто на порiвняннi характеристик категорiї бiль i стану ПРИПИНЕННЯ. Метою компаративiстики є виявлення зв"язкiв на основi зiставлення рiзних станiв людини як явищ проявiв психiки та категорiй фiлософiї, якi змiнювали свiй змiст у рiзних iсторичних перiодах. Тобто розглядаються рiзнi стани людини i виявляються властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ, стану, який дослiджується. Також розглядаються рiзнi погляди на бiль узагальнено - як на категорiю фiлософiї в її iсторичних змiстовних змiнах.
  Наукова новизна полягає в тому, що вперше розглядається порiвняння категорiї бiль i стану ПРИПИНЕННЯ. Розглянуто документальну лiтературу, на основi якої видiлено головну властивiсть певного стану людської свiдомостi. За цiєю, головною характеристикою було введено назву стану - стан "ПРИПИНЕННЯ". Виявлено властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ. Їх зiставлено з характеристиками, якi має категорiя бiль.
  Висновки показують, що характеристики стану ПРИПИНЕННЯ не є подiбними до характеристик категорiї бiль. Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ не є складником категорiї бiль.
  Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ не збiгається з категорiєю бiль. Переживається стан, при якому людиною виконано всi бажання. Тому вони й зникають на деякий час. Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ - це повна вiдсутнiсть бажань. Також встановлено, що немає потреби у зовнiшнiх враженнях.
  На прикладах документалiстики релiгiйно-мiстичної культури встановлено, що в станi болю, зовсiм не так, як у станi ПРИПИНЕННЯ, людина стає над своїми бажаннями, володiє собою. Цим стан болю i стан ПРИПИНЕННЯ - не є подiбними.
  Ключовi слова: категорiя, бiль, стан, припинення, не складник, не подiбнiсть.
  
  Постановка проблеми у загальному виглядi та її зв"язок iз важливими науковими i практичними завданнями зводиться до доведення того, що стан ПРИПИНЕННЯ не є складником категорiї бiль.
  Аналiз останнiх дослiджень i публiкацiй, в яких започатковано розв"язання даної проблеми, показує, що є можливiсть спiвставити бiль у поняттях i категорiях зi станом ПРИПИНЕННЯ.
  БIЛЬ I ПРИПИНЕННЯ. Властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ яскраво вiдображено в документальних свiдченнях, коли "всi думки вмерли, i всi вiдчуття припинилися" (Кришнамурти, 1999, с. 56), коли у людини "переживання себе припинилося" (Махарши, 1999, с. 118). Тобто iснує така властивiсть-характеристика, як зникнення в людинi її "я", коли "ви дивились на нього i зникли, щоб вже нiколи не бути колишнiм" (Кришнамурти 1999: 293), демонструються iншi властивостi-характеристики, необхiднi для аналiзу. Тi ж самi теми розглядаються категорiєю бiль, коли мова йде про "виконання суттєвих потреб, очiкувань та бажань" (Хеффе 2009: 186). Документалiстика свiдчить про iснування стану ПРИПИНЕННЯ, при якому "припиняється це роблення як непотрiбне" (Мурашкин 2020: 474). Але залишається недоведеним те, складником якої категорiї не є стан ПРИПИНЕННЯ.
  Мета статтi. Мета статтi полягає в тому, щоб довести, що стан ПРИПИНЕННЯ не є складником категорiї бiль.
  Виклад матерiалу дослiдження робиться через демонстрацiю властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ i розкриття особливостей категорiї бiль, де дух виступає як "самодостатня сутнiсть (субстанцiя)" (Халапсис, 2017, с. 265). Також враховуються iсторичнi змiни в духовному життi людини (Halapsis, 2021, Р. 5-17).
  Бiль. З прадавнiх часiв бiль протиставляють задоволенню, щастю. Так епiкуреїзм розумiв сенс життя людини як прагнення її до щастя. Тут щастя виступає як високий рiвень задоволення. Високий рiвень задоволення досягається шляхом уникнення болю. Такi судження епiкурейцiв спiвпадають iз сучасним утилiтаризмом. За утилiтаризмом сенс людського iснування - це прагнення до щастя. Однак саме розумiння щастя може бути рiзним.
  Щастя при розглядi стану ПРИПИНЕННЯ - це позбавлення засмiченостi людського духу, людської душi, це очищення, свобода вiд зайвого, дрiб"язкового, непотрiбного в психiчному життi людини. Позбавлення зайвого може давати медитацiя, медитативна практика. Але стан ПРИПИНЕННЯ не потребує такої практики. Цей стан виникає раптово, спонтанно i приносить людинi щастя свободи, очищуючи її вiд усього зайвого, непотрiбного, безглуздого. Цей стан позбавляє людину вiд болю, болю фiзичного i психiчного. Тому тут розглядається не тiльки сфера духу i душi, але й сфера тiла.
  У фiлософiї бiль, пов'язаний з тiлом, розглядається при роздумах Р. Декарта. Тут можна побачити iдеї i проблеми, пов'язанi iз соматизацiєю болю. Розгляд соматизацiї болю орiєнтують не тiльки на переживання тiла, але й на душевнi переживання, переживання духу. Тобто у фiлософiї Нового Часу йде розгляд болю вiдносно до духовного життя людини.
  Розглядаючи бiль у духовнiй сферi проблеми, часто переносяться зi сфери фiлософiї у сферу релiгiї. В релiгiї бiль розглядається через таке поняття, як страждання. Проблемою страждання проникнуто кожну розвинену релiгiйну систему. Особливо уважно питання страждання розглядають християнство i буддизм. Тут як i християнство, так i буддизм закликають не уникати болю. Проглядається рекомендацiя пiднятися над стражданнями i болем. тобто йде орiєнтацiя на отримання людиною такого стану душi, яке звiльняє людину вiд болю. Священнi тексти говорять не тiльки про свободу вiд болю, але й про свободу вiд чуттєвих насолод. Такi положення потребують розгляду людського стану ПРИПИНЕННЯ, який у рiзних релiгiях позначається своїм особистим термiном, особистим поняттям. У християнствi це Царство Боже, перетворення. У буддизмi це Нiрвана, просвiтлення. В брахманiзмi - Мокша, свобода, звiльнення. В даосизмi це Дао. Стан ПРИПИНЕННЯ вгадується в усiх цих релiгiях. Адже стан ПРИПИНЕННЯ - це свобода вiд болю, свобода, яка приходить, коли людина не має в певнiй мiрi чуттєвої насолоди. Такий хiд думок вказує на iснування тут компенсаторних процесiв.
  Стан ПРИПИНЕННЯ - це результат дiї компенсаторних процесiв. На це вказує те, що людина отримує стан, протилежний тому, який у людини був. I це отримання виникає раптово, спонтанно, несвiдомо. Тому в священних текстах як християнських, так i буддистських, брахманiстських, даоських йде мова про те, щоб не уникати болю. Бiль зникає сам собою, раптово, спонтанно, коли виникає компенсаторний процес.
  Бiль може зникнути завдяки прояву компенсаторних процесiв.
  Чуттєвi насолоди можуть бути присутнiми, коли людина вiдчуває бiль, душевний бiль. Чуттєвi насолоди не дозволяють долучитися компенсаторним механiзмам, щоби бiль перетворився на свою протилежнiсть. Тому святе письмо релiгiйних громад говорить найбiльше тiльки про свободу вiд болю, результатом чого є стан Божественного. У рiзних релiгiях свiту цей стан значиться по-рiзному. В християнствi це Царство Боже, перетворення. У буддизмi це Нiрвана, Саторi, просвiтлення. В iндуїзмi це Мокша, Самадхi, свобода, звiльнення. В iудаїзмi - Єїн Соф. В даосизмi - Дао. Крiм того, що святе письмо говорить про свободу вiд болю, воно ще дає оцiнку свободi вiд чуттєвих насолод. Свобода вiд чуттєвих насолод дозволяє проявитися компенсаторним механiзмам. Результатом цього може бути стан Божественного, який у рiзних релiгiях позначається по-рiзному: Царство Боже, Нiрвана, Саторi, Самадхi, Мокша, Єїн Соф i таке iнше.
  В Новий Час усiляке пiзнання пов'язували з тим, що є ясним i чiтким для розуму. Вiдчуття болю при пiзнаннi теж входило в яснiсть сприйняття. Однак не приймалося положення про те, що вiдчуття болю чiтке. Отже не всяке пiзнання пов"язане з чiткiстю. Тут декартiвське рiшення проблеми зводилося до того, що бiль приймався як прикордонне явище мiж тiлом i думкою. Фiлософiя цього перiоду часу через прикордоння мiж тiлом i думкою закрiплювала за болем вiдсутнiсть чiткостi, невиразнiсть при вiдображеннi його в мисленнi.
  Бiль духовного характеру може бути. I вiн має цю невиразнiсть в силу наявностi множини змiнних при розумiннi цього болю. Якщо говорити про тiло, то тiлесний бiль - конкретний i виразний.
  Iснує яснiсть вiдчуття i сприйняття болю i невиразностi вiдображення його в мисленнi. Таке протирiччя повинно бути поясненим. I пояснюється це тим, що "сильний, всепоглинаючий бiль виключає рефлексiю, яка можлива лише, post factum, опосередковано" (Савчук, Хайдарова 2009: 124).
  Рацiоналiзм до модернiстських тенденцiй у фiлософiї вписував процеси пiзнання у людську трансцендентальнiсть, позбавлену тiлесностi, через що неможливо пояснити вищевикладенi протирiччя у вiдношеннi болю. Та якщо трансцендентальне не вiдстороняти вiд тiлесного, то проблемнi ситуацiї по вiдношенню до ясностi вiдчуття болю i невиразностi, при рефлексiї над нею, можна уникнути.
  Стан ПРИПИНЕННЯ як трансценденцiя i як конкретний стан людини не позбавлений тiлесностi, може пояснити багато невиразних положень по вiдношенню до болю та його пiзнання.
  Фiлософiя модернiзму в ХХ-ХХI столiттях не проводить чiткої межi мiж душею i тiлом. В цiй фiлософiї можна знайти роздуми про те, як виникають думки з людського болю. В сучаснiй "захiднiй фiлософiї утвердилася вiдмова вiд дихотомiї тiла i духу, внутрiшнього i зовнiшнього, свого i чужого" (Савчук, Хайдарова 2009: 124).
  Класична фiлософiя своїми категорiями, що вiдображають протилежностi, в якi потрапляють тiло i дух як протилежностi, не може пояснити визначенi реальнi феномени, якi мають прояв у людинi. Наприклад, як пояснити "скорботну бездушнiсть", що виникає в людинi, коли геть-чисто вiддiлити в нiй тiлесне i духовне? Феномен стану ПРИПИНЕННЯ теж неможливо розшифрувати, якщо вiддiлити проблеми, пов'язанi з тiлом, вiд проблем, якi пов'язанi з духом. Особливо, коли це стосується питань компенсаторних процесiв, якi стимульованi при станi ПРИПИНЕННЯ i явно вказують на тiсний зв'язок тiла i духу, показують процеси виникнення i зникнення болю.
  Проводячи чiтку дихотомiю тiла i духу, неможливо пояснити, наприклад, фантомний бiль.
  Особливо нероздiленими виглядають тiло i дух, явленi нам у сучаснiй фiлософськiй антропологiї, де бiль посiдає важливе мiсце у поясненнi людського, людяного.
  У сучаснiй фiлософськiй антропологiї розглядається багато положень про те, як бiль своєю енергiєю перетворюється на продукти творчостi. Стан ПРИПИНЕННЯ тут виглядає як певний конкретний момент цих процесiв, де в творчостi людина розчиняється як застарiла особистiсть. З цим розчиненням розчиняється i бiль. А за цими процесами руйнацiї йде вже складання нового, творення необхiдного для життя i процвiтання.
  В перiоди протистоянь, боротьби, воєн бiль надмiрно включається в повсякденне життя, чим привносить негативний ефект, стискає людину, не дає їй розгорнутися в своїх творчих свободах, тим самим закреслює можливiсть появи бiльш нового розмаїття. В протилежнiсть цим перiодам мирнi комфортнi умови можуть витiсняти бiль з повсякденного життя людини, розширюючи її свободи у творчих можливостях. Однак повнiстю перетворити бiль на рiдкiсний випадок - це означає знизити можливiсть виникнення компенсаторних процесiв у людинi, а отже i виникнення стану ПРИПИНЕННЯ, що загрожує такими наслiдками, як втрата чуття. У життi бiльш важливо, яку дiяльнiсть треба припиняти. Комфорт вiдволiкає вiд головного, вiд того, що приносить бiль, може принести бiль у майбутньому. Людина починає занурюватися в дрiб"язкове, в дрiб"язкову, не зовсiм важливу дiяльнiсть або просто у надмiрнi розваги, вiд яких притупляється включення компенсаторних процесiв, а отже i стан ПРИПИНЕННЯ.
  Бiль i задоволення не мають абсолютної протилежностi. У вiдношеннi до духовного життя людини можна бачити, як у часи переживання задоволення до людини може приходити i душевний бiль. По вiдношенню до стану ПРИПИНЕННЯ в документалiстицi найчастiше йдуть описи бiльш нейтральних станiв, в якi впроваджуються стани абсолютної вiдсутностi болю i страху. Все залежить вiд глибини стану ПРИПИНЕННЯ. При глибокому станi ПРИПИНЕННЯ у людини абсолютно вiдсутнiй бiль i абсолютно вiдсутнiй страх.
  Є розумiння того, що "протилежнiсть болю - не задоволення, а нудьга" (Савчук, Хайдарова 2009: 124). Бiль, який розтягнуто в часi, перетворюється на нудьгу. Тобто бiль i нудьга - це одне i те ж саме.
  Справжнi подiї у життi людини зливають воєдино бiль i благодать. Людина уникає больових вiдчуттiв. Благодать же людина вибирає i до неї прагне. А що є благодать? Наркотичне очманiння не є справжньою благодаттю. Наркотичне очманiння вiдмежовує людину вiд сприйняття справжньої реальностi i не дає проявитися стану ПРИПИНЕННЯ.
  Бiль поглинає людину повнiстю. Бiль здатний протверезити. Через бiль людина залишає безглуздiсть його iснування.
  Протвережена болем людина усвiдомлює порожнiсть i безглуздiсть iснування. До неї приходить стан ПРИПИНЕННЯ, який припиняє дрiб"язковiсть дiй.
  Нудьга, або розтягнутий в часi бiль, приходить як порожнiсть. Така порожнiсть входить в людину, коли у неї немає сильних вражень, якi йдуть ззовнi. Але сильнi враження можуть йти i зсередини - при фантазуваннi, внаслiдок творчих сплескiв у свiдомостi.
  Нудьга розмиває психологiчний час в людинi, нiвелює цей час. Бiль же час концентрує. Концентрує людину, протвережує її майже до того, що вона починає вiдчувати стан ПРИПИНЕННЯ, коли бiль зникає.
  У фiлософiї Нового Часу досить часто людське тiло уявлялося машиною, яка рухається пiд впливом пристрастi. Тут пристрасть розумiється як терпiння.
  Сучасна фiлософська антропологiя, фiлософiя ХХ i ХХI столiть вказують на важливiсть положення про те, що велика частина станiв душi виникає вiд тiлесних рухiв людини. Бiльше того, тiлеснi рухи людини беруть участь у збереженнi традицiй. Тiло задiяне в передачi наступним поколiнням. В ХХ i ХХI столiттях розвиток фiлософiї тiла поясняє багато проблемних питань людського життя. Тут важливе мiсце посiдає те положення, що рiвень переживання болю задають соцiальне середовище, реалiї соцiального життя людини. Вiдчуття болю, ступiнь цього вiдчуття задає культурний рiвень, задає "культурна самоiдентифiкацiя людини" (Савчук, Хайдарова 2009: 124). Якщо соцiальне середовище сприяє знеболюванню людини, позбавляє її больових вiдчуттiв, то тодi людина потрапляє в неприродниче середовище, вiдсторонюючись вiд природничих реалiй. Це притуплює роботу компенсаторних механiзмiв людської психiки, призводить до того, що в людинi не проявляється стан ПРИПИНЕННЯ i втрачається те, що є важливим у життi, в якому напрямку треба дiяти. Адже "бiль виступає критерiєм iстини присутностi" (Савчук, Хайдарова 2009: 125).
  Знеболювання. Знеболювання застосовувалося споконвiку у випадку сильних болiв, у виняткових випадках при лiкувальнiй практицi. В iншому випадку манiпуляцiї зi знеболюванням шкiдливi. Вони припиняють спонтанне виникнення стану ПРИПИНЕННЯ. Отже ставити за мету усунення болю означає нашкодити людинi. Анестезiя вбиває чутливiсть, веде до знерухомлення, порушує емоцiйнi механiзми природного взаємообмiну з навколишнiм середовищем. Зниження чутливостi i знерухомлення повиннi виникати у зв"язку з больовими вiдчуттями як компенсацiя, вiдповiдь на бiль без штучного втручання по знеболюванню. Людина має активно переживати дiйснiсть i дiяти, якоюсь мiрою вiдчуваючи i больовi впливи середовища. Подiбне компенсується спонтанним виникненням стану ПРИПИНЕННЯ. В iншому випадку штучне знеболювальне iснування людини саме по собi безжиттєве i нiкуди не веде.
  Фiзичнi контакти мiж людьми необхiднi. Скорочення або позбавлення можливостi контактувати компенсується у сучасному свiтi театральнiстю, ритуальнiстю. Людина переводить контактування на себе, роблячи татуювання i тому подiбне.
  Завдаючи собi бiль татуюванням, людина йде вiд природностi, винаходячи новi феномени культури на своєму тiлi. Бiль входить в культуру як штучний прояв. Але в такому випадку немає свободи сприйняття болю, i компенсаторнi механiзми вже не працюють.
  
  ВИСНОВОК
  Властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ вiдрiзняються вiд характеристик категорiї бiль. Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ не є складником категорiї бiль.
  Розглянуто порiвняння категорiї бiль i стану ПРИПИНЕННЯ. На прикладах документальної лiтератури видiлено головну властивiсть стану ПРИПИНЕННЯ. Цiєю властивiстю є процес припинення всього дрiб"язкового, непотрiбного i неважливого в людинi, в людськiй свiдомостi.
  Виявлено ряд властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. Цi властивостi-характеристики зiставлено з характеристиками категорiї бiль, яку розкрито як у прадавнiх фiлософських трактатах, так i в сучаснiй фiлософiї модернiзму i постмодернiзму.
  Компаративним методом встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ не є подiбним до категорiї бiль в тому, що людина має стани, при яких вiдсутнi бажання в тi моменти, коли досягнуто мети. Коли це вiдбувається, то зникають усiлякi бажання. Але це ненадовго, оскiльки людина не самодостатня, має потреби задля свого iснування. Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ - це вiдсутнiсть потреб, повна вiдсутнiсть бажань. Навiть виникає стан, при якому немає потреби у зовнiшнiх враженнях.
  Розглянуто документальну лiтературу релiгiйно-мiстичної культури, на основi якої встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ має таку особливiсть: людина володiє собою, своїми бажаннями, стає над цими бажаннями. В цьому категорiя бiль i стан ПРИПИНЕННЯ - не є подiбними.
  Стан ПРИПИНЕННЯ - це додатковий регуляторний механiзм вищого рiвня. Зафiксовано, що в станi ПРИПИНЕННЯ йде важливий для людини процес руйнування застарiлих уявлень, очищення вiд того, що вiджило свiй вiк, вiд дрiб"язкового i стало перешкодою для оновлення в нових умовах навколишнього середовища. Саме тому i виникає очищення.
  Компаративним методом встановлено, що ми маємо справу з компенсаторнiстю процесiв психiки. Стан ПРИПИНЕННЯ припиняє всiляку дрiб"язкову, неважливу дiяльнiсть. Припиняється навiть та дiяльнiсть, яка, на перший погляд, має сенс, адже в позасвiдомому вiдкладається засторога неважливостi тих чи iнших дiй. Припиняється бiль. Але в свiдомостi таке припинення може i не вiдображатися. Тому в станi ПРИПИНЕННЯ незрозумiло чому призупиняються тi чи iншi дiяння. Отже стан ПРИПИНЕННЯ в цiлому розумiється, перш за все, як стан зупинки непотрiбного, тобто СТАН ПРИПИНЕННЯ (TERMINATION STATE). Тут припиняється в людинi насамперед все неголовне, дрiб"язкове.
  
  СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  Кришнамурти, Джидду. (1999). Записные книжки. Москва: Разум / Мир Кришнамурти.
  Махарши Шри Рамана. Собрание произведений. Санкт-Петербург - Тируваннамалай: "Экополис и культура" - Шри Раманашрам, 1999.
  Мурашкин, М.Г. (2020). Записи 2019 года. Днiпро: СIЧ.
  Савчук,В; Хайдарова,Г. (2009). Боль. В Современная западная философия. Энциклопедический словарь. Москва: Культурная революция.
  Халапсис А. В. Зеркало Клио: Метафизическое постижение истории: монография. Днiпро: Середняк Т.К. 2017.
  Хеффе, Отфрид. (2009). Счастье. В Современная западная философия. Энциклопедический словарь. Москва: Культурная революция.
  Halapsis, Alex. & Halapsis, Alexandros. (2021). From monarchy to republic: King"s power and public affair in ancient Rome. Philosophy, Economics and Law Review, 1(1), 5-17. doi: 10.31733/2786-491X-2021-5-17.
  ...
  ...
  БЛАГО I ПРИПИНЕННЯ
  Анотацiя. Метою дослiдження є доведення подiбностi категорiї благо i стану ПРИПИНЕННЯ. Мета: виявити, за якими особливостями стан ПРИПИНЕННЯ, певний психологiчний стан людини, вiдчувається як благодатний стан, за якими характеристиками вiн може входити в таку фiлософську категорiю, як благо. Методологiя ґрунтується на компаративному методi дослiдження, тобто на порiвняннi характеристик категорiї благо i стану ПРИПИНЕННЯ. Метою компаративiстики є виявлення зв"язкiв на основi зiставлення рiзних станiв людини як явищ, проявiв психiки та категорiй фiлософiї, що змiнювали свiй змiст у рiзних iсторичних перiодах. Тобто розглядаються рiзнi стани людини i виявляються властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ, стану, який дослiджується. Також розглядаються рiзнi погляди на благо як категорiю фiлософiї в її iсторичних змiстовних змiнах.
  Наукова новизна полягає в тому, що вперше розглядається порiвняння категорiї "благо" i стану ПРИПИНЕННЯ. Розглянуто документальну лiтературу, на основi якої видiлено головну властивiсть певного стану людської свiдомостi. За цiєю, головною характеристикою було введено назву стану - стан "ПРИПИНЕННЯ". Виявлено властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ. Цi характеристики зiставлено з характеристиками, якi має категорiя благо. Висновки показують, що характеристики стану ПРИПИНЕННЯ подiбнi до характеристик категорiї благо. Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ є складником категорiї благо.
  Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ збiгається з категорiєю благо тим, що переживається стан, при якому людина вiдчуває позитивне очищення вiд дрiб"язкового i непотрiбного. Тому i зникають в людинi непотрiбнi спонукання. Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ - це повна вiдсутнiсть непридатного. Також встановлено, що немає потреби у зовнiшнiх враженнях, якi несуть вплив непридатного.
  На прикладах документалiстики релiгiйно-мiстичної культури встановлено, що в станi блага, так само, як i в станi ПРИПИНЕННЯ, людина стає над своїми спонуканнями, володiє собою. Цим стан блага i стан ПРИПИНЕННЯ бачаться подiбними.
  Ключовi слова: категорiя, благо, стан, припинення, складник, подiбнiсть.
  
  Постановка проблеми у загальному виглядi та її зв"язок iз важливими науковими i практичними завданнями зводиться до доведення того, що стан ПРИПИНЕННЯ є складником категорiї благо.
  Аналiз останнiх дослiджень i публiкацiй, в яких започатковано розв"язання даної проблеми, показує, що властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ яскраво вiдображенi в документальних свiдченнях, коли "всi думки вмерли, i всi вiдчуття припинились" (Кришнамурти, 1999, с. 56), коли у людини "переживання себе припинилося" (Махарши, 1999, с. 118). Тобто iснує така властивiсть-характеристика, як зникнення в людинi її "я", коли "ви дивились на нього i зникли, щоб вже нiколи не бути колишнiм" (Кришнамурти 1999: 293); також демонструються iншi властивостi-характеристики, необхiднi для аналiзу. Тi ж самi теми розглядаються категорiєю благо, коли мова йде про "безмежно позитивне" (Бояновски 2009: 124). Документалiстика свiдчить про iснування стану ПРИПИНЕННЯ, при якому "припиняється це роблення як непотрiбне" (Мурашкин 2020: 474). Але залишається недоведеним те, складником якої категорiї є стан ПРИПИНЕННЯ.
  Мета статтi. Мета статтi полягає в тому, щоб довести, що стан ПРИПИНЕННЯ є складником категорiї благо.
  Виклад матерiалу дослiдження робиться через демонстрацiю властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ i розкриття особливостей категорiї благо, де дух виступає як "самодостатня сутнiсть (субстанцiя)" (Халапсис, 2017, с. 265). Також враховуються iсторичнi змiни в духовному життi людини (Halapsis, 2021, Р. 5-17).
  
  Благо. Благо - це добро, добре.
  Стан ПРИПИНЕННЯ пов'язаний з тим зв"язком, "який необхiдно припинити" (Деррида 1999: 629). Це стан ПРИПИНЕННЯ. Це "спокiй перебування в собi" (Деррида 1999: 626). Це те, що припиняє всiлякi прояви. В людинi це "процес вiдстороненого ставлення до себе" (Деррида 1999: 632).
  Сучасна фiлософiя доводить, що в станi ПРИПИНЕННЯ у людини немає бажань, немає потреби у зовнiшнiх враженнях. Буває так, що "знайшли самiсть i бiльше немає потреби у зовнiшнiх враженнях" (Кристева 2004: 273). Стан людини, коли в неї вiдсутня потреба в зовнiшнiх враженнях, спiвпадає зi станом ПРИПИНЕННЯ. В станi ПРИПИНЕННЯ у людини також вiдсутня потреба у зовнiшнiх враженнях. Бiльше того, ми бачимо, що за концептами сучасної фiлософiї i самiсть людини спiвпадає з ПРИПИНЕННЯМ.
  Пiд ПРИПИНЕННЯМ сучасна фiлософiя часто розумiє вищий стан людини, або Вищу людину. Ця Вища людина не має нiяких бажань i потреб. Отже "вища людина вже не має потреби навiть у Боговi" (Делёз 1999: 178). Дiйсно, людина може мати такий стан, що у неї немає бажань i потреб. Цей стан у людини тримається короткий час. Потiм знову пробуджуються i бажання, i потреби. Людина в станi ПРИПИНЕННЯ, або Вища людина, володiє собою; тобто володiє емоцiями, бажаннями. Але це - до деякої мiри. Потреби все одно штовхають людину до певних дiй.
  ПРИПИНЕННЯ в сучаснiй фiлософiї не має однозначностi. Воно торкається i реальностi особливого стану, як не свого, i суб"єктивного свiту людини, де ПРИПИНЕННЯ, або iнше - як щось своє. Тут мiж певним "принципом i тим, що з"являється як його iнше, а саме - принцип реальностi як його iнше, потяг до смертi як своє iнше" (Деррида 1999: 445). Тут принцип реальностi "вiдмовляється вiд якого б то не було задоволення i бажання, вiд якого б не було автоафективного ставлення, без якого неможливе виникнення нi бажання, нi задоволення" (Деррида 1999: 446).
  З точки зору сучасної фiлософiї, "в самому "я" принцип задоволення бере гору над принципом реальностi, чим наносить шкоду всьому органiзму" (Деррида 1999: 448). Однак це не є можливим в станi ПРИПИНЕННЯ, де людина стає над бажаннями.
  В релiгiйно-мiстичнiй культурi важливим є те, що людина має бути осторонь, "вiдмовитися вiд свiту - для брахманiв означало стати вище за будь-якi вчинки" (Швейцер 2002: 49). "Брахмани мали смiливiсть зiзнатися, що медитацiї про свiт не мiстять у собi нiчого етичного" (Швейцер 2002: 49). Однак для людини медитацiя дає багато корисного. Медитацiя використовувалася в доязичницькi часи, i "в язичництвi домiнує особистiсне сприйняття Божественного через обряд, медитацiю" (Колодний 2013: 102).
  Ще з язичницької давнини вiдомо, що медитацiя дає людинi гармонiю, "врiвноважуючи лад i безлад" (Колодний 2009: 139). "Медитацiю можна розглядати, як деавтоматизацiю звичних нам психiчних структур, коли той, хто медитує, виходить за межi логiчно-структурної свiдомостi. Виникає особливий стан свiдомостi, при якому вiдбувається нiби "злиття" з об"єктом медитацiї, "розчинення" в ньому, втрата уявлення про межi власної особистостi" (Поликарпов 1987: 90). Та коли ми кажемо про втрату меж власної особистостi, то торкаємось питання людського "Я" i "ПРИПИНЕННЯ".
  Сучасна фiлософiя показує стан ПРИПИНЕННЯ як припинення непотрiбних дiй, припинення зайвої i непотрiбної дiяльностi. Тут проходить розчинення i руйнацiя всього зайвого. Постмодернiзм каже про "розчинення особистостi в безособистiсному" (Батай 2000: 117), вiд чого виникає "порожнеча, яка свiдчить про "я", що розчинилося" (Делез 2002: 160). Iде процес очищення, поки не виникне "вiдкритiсть Цiлого, в якому немає чого нi бачити, нi споглядати" (Делез 2000: 189). Тут стан ПРИПИНЕННЯ своїми властивостями-характеристиками подiбний до "умиротворення, заспокоєння i особливого стану щастя" (Кристева 2010: 163).
  У "Теорiї релiгiї" Жорж Батай вказує на неспокiй вiд бажань. "На вiдмiну вiд знання, яке пiдтримує людину в станi пасивного заспокоєння, бажання втягує його в занепокоєння" (Батай 2000: 6). Але вiдомо, що стан ПРИПИНЕННЯ - це стан заспокоєння i вiдсутностi бажання. Людина не може iснувати поза бажаннями, поза потребами. Тому вiдсутностi бажань є тимчасовою.
  Фiлософiя сучасностi вказує на iснування станiв поза бажаннями. Посилаючись на думки Стефана Малларме, в своїх творах Юлiя Кристева помiчає, що у людей буває такий стан, коли вони "вже не мають потреби у зовнiшнiх враженнях" (Кристева 2004: 273). Фiлософiя постмодернiзму знаходить вiдсутнiсть бажання в мiстичному спогляданнi, коли "за бажанням якогось наукового спостереження вiдбувається мiстичне споглядання" (Делез 1992: 210).
  Людина в станi ПРИПИНЕННЯ не має бажань. За компенсаторними механiзмами цей стан виникає спонтанно. У мiстицизмi iснує практика, яка пригнiчує бажання. Помiчено, що "релiгiйна мiстика проявляється в перiоди конфлiктiв, в яких тi чи iншi бажання людини пригнiчуються" (Хаксли 1992: 34).
  В релiгiйно-мiстичнiй культурi iснує настанова на те, щоб позбутися бажання. Навiть адепт прагне позбавити себе бажання виконувати волю Божу. Наприклад, "Екгарт йде так далеко, що доходить висновку: людинi не слiд навiть бажати виконувати волю Божу, оскiльки це теж одна з форм жадiбностi. Людина, що не має бажань, - це людина, яка нi до чого не прагне: в цьому сутнiсть концепцiї вiдсутностi прихильностi до чого-небудь у Екгарта" (Фромм 1990: 69).
  Сучасна фiлософiя помiчає, що вiдсутнiсть бажань може супроводжуватися вiдсутнiстю зовнiшнiх впливiв. Це можна показати демонстрацiєю феноменiв релiгiйно-мiстичної культури. Наприклад, "йогiвське самадхi або буддистськi дхьяни, стани-свiдоцтва, в яких самовладання настiльки велике, що зовнiшнi стимули майже або зовсiм не впливають" (Уолш, Воон 2006: 38). У релiгiйно-мiстичнiй культурi подiбнi стани значаться як Божественнi. Їх iменують як стан Бога. Властивiстю-характеристикою стану Бога є безпристраснiсть.
  Сучасна фiлософiя доводить, що безпристраснiсть - це властивiсть-характеристика мiстичного досвiду, що є важливим у релiгiйно-мiстичнiй культурi взагалi. Безпристраснiсть - властивiсть Бога. Лев Шестов помiчає, що "Бог абсолютно безпристрасний, йому нiчого не потрiбно. Це - аксiома Плотiна" (Шестов 2001: 279). В сучаснiй психологiї розглядаються стани людини, коли їй нiчого не потрiбно. Абрахам Маслоу позначає цi стани як пiковi переживання людини, стани самодостатнього характеру. Людина, маючи подiбний стан, вiдчуває, що "це досконалий, повний досвiд переживання, якому бiльше нiчого не потрiбно. Це самодостатнiй стан" (Маслоу 1997: 114).
  Абрахам Маслоу, посилаючись на зразки релiгiйно-мiстичної культури, прирiвнює немотивованiсть людини до божественного. Але тут - не проста немотивованiсть, тут є посилання на певний стан свiдомостi. За Абрахамом Маслоу - це пiковий стан. В цьому станi людина не має бажань.
  Пiкове переживання Абрахама Маслоу є досконалiстю. Релiгiйна людина каже про богоподiбнiсть. Тут "ми маємо пам"ятати, що боги зазвичай розглядаються як тi, хто не має потреб, бажань, недолiкiв у чомусь i задоволенi всiм. В цьому сенсi немотивоване людське буття стає богоподiбним" (Маслоу 2002: 237-238).
  Категорiя "щастя" вказує на те, що виникло "виконання суттєвих потреб, очiкувань та бажань" (Хеффе 2009: 186). Тут зникнення очiкування показує, що виникла теперiшнiсть. Теперiшнiсть виникає з виникненням стану ПРИПИНЕННЯ як вищого стану. Загострюється увага на "присутньому вищому" (Деррида 1999: 199), а також на тому, що "самоприсутнiсть досвiду має бути представленою в теперiшньому, взятому як Тепер" (Деррида 1999: 80).
  Людина в своєму життi отримує стан щастя, коли має "сукупне виконання суттєвих потреб, очiкувань та бажань" (Хеффе 2009: 186). У своїй повсякденностi людина живе очiкуваннями, заглядаючи в майбутнє. В станi щастя очiкування зникають. Вони зникають i при станi ПРИПИНЕННЯ. Людина починає жити теперiшнiм.
  Тепер. Сучасна фiлософiя не вiдходить далеко вiд розумiння iдеальних станiв людини як станiв, коли вона перебуває в теперiшньому часi. Стан ПРИПИНЕННЯ - це саме той стан, коли людина не пам"ятає чогось зi свого минулого, не мрiє про майбутнє, а перебуває в теперiшньому. Постмодернiзм оцiнює теперiшнє як шанс, "наш єдиний шанс знайти безсмертя тепер" (Деррида 1999: 278). У постмодернiзмi настання стану ПРИПИНЕННЯ проглядається, коли людина "протиставить себе собi ж" (Деррида 1999: 311).
  В культурi зафiксовано багато людських iнтересiв. Iснує iндивiдуальне рiзноманiття людських планiв на майбутнє та очiкувань вiд цього майбутнього. Культура накладає свiй вiдбиток на розумiння i вiдчуття щастя. Тому не можна казати про повну безпосереднiсть по вiдношенню до щастя. "Щастя - не безпосереднiй об"єкт людських прагнень, а супутнє явище у випадку успiху: якiсть задовiльного (бо осмисленого), тобто хорошого життя" (Хеффе 2009: 186-187). З успiхом пов"язане i виникнення стану ПРИПИНЕННЯ. Мають бути наявними маса складових способу життя, а також генетична схильнiсть. У випадку спiвпадiння багатьох факторiв може бути вдала ситуацiя для виникнення стану ПРИПИНЕННЯ.
  Уявлення щасливої людини є щасливими уявленнями. Але цi уявлення - залишковi. Вони залишились як головнi уявлення пiсля того, як стан ПРИПИНЕННЯ припинив усе непотрiбне, незначне, неважливе, дрiб"язкове.
  Щастя "укладено в самi чесноти" (Хеффе 2009: 187). В основу чеснот закладено реальну доброту людини. Доброта як загальнолюдське в людинi залишається, коли руйнується все дрiб"язкове пiд впливом стану ПРИПИНЕННЯ.
  Щастя, за фiлософським вченням Епiкура, там, де людина має "найбiльш цiннi речi" (Хеффе 2009: 187). Найбiльш цiнне залишається в людинi пiсля виникнення стану ПРИПИНЕННЯ, припинення всього не цiнного, дрiб"язкового. Це є однiєю з причин того, що виникає щастя, "яке йде вiд того, що людина має найбiльш цiннi речi" (Хеффе 2009: 187).
  Iснує щастя через аскезу, коли встановлюється "рiвновага мiж бажанням i його задоволенням шляхом скорочення бажань" (Хеффе 2009: 187). Тодi у людини не виникає нiяких зайвих бажань. Людина робить лише те, що вмiє робити, до чого призначена. I нiяких зайвих рухiв. Вiд всього зайвого - вiдсторонення. Декiлька слiв про цей стан.
  Вiдсторонення. ПРИПИНЕННЯ - це стан вiдсторонення вiд усього, що є у психiцi людини, що заважає дiяти цiлеспрямовано. Тенденцiї постмодернiзму показують, яким чином стан вiдсторонення присутнiй при самодистанцiюваннi людини, коли вона засвiдчує свої спонукання. Постмодернiзм демонструє такий стан людини на прикладi творчостi лiтератора. Постмодернiзм доводить, що "ми повиннi зрозумiти психiчний механiзм письма як наслiдок дiалогу iз самим собою (з iншим), як форму авторського самодистанцiювання - як спосiб розщеплення письменника на суб"єкта висловлювання-процесу i суб"єкта висловлювання-результату" (Кристева 2004: 176). Помiчено, що вiдсторонення i самодистанцiювання бiльше проявляються при висловлюваннi-процесi, адже письменник перебуває у станi бiльш близькому до стану ПРИПИНЕННЯ (стану вiдсторонення або стану самодистанцiювання). Коли письменник знаходиться при висловлюваннi-результатi, то вiн вiдсторонюється вiд стану ПРИПИНЕННЯ в свою iнтелектуальну сферу, в свої уявлення про пережите.
  Щастя, яке розумiє О. Хеффе, є "мета, яку розумiють трансцендентально, вище якої неможливо мати нiякої iншої мети" (Хеффе 2009: 187). Людина у станi ПРИПИНЕННЯ так само вiдчуває, що вище того стану, який є, не може бути нiякого iншого. Це спiвпадає з iдеями, якi висунув ще Арiстотель з приводу оптимальних станiв як самодостатнiх. В цьому вiдношеннi у давнiй грецькiй фiлософiї розумiвся такий термiн, як автаркiя. Вiн часто застосовувався при розглядi автономiї розуму i дiї за власною волею. Така автаркiя бачилась як щастя, оскiльки мала безумовну мету, мету вищого характеру. Те саме можна сказати i про стан ПРИПИНЕННЯ. Однак у вiдношеннi стану ПРИПИНЕННЯ акцент треба робити на тому, що вищу i безумовну мету втiлено в самiй метi. I тут мети вже, як такої, немає. Людина безпосередньо переживає стан повного здiйснення, а отже втiленого щастя, коли вищих цiлей вже досягнуто. Це означає, що цiлi втiлено i вони зникають. При станi ПРИПИНЕННЯ моральнiсть присутня як позасвiдоме зникнення всього непотрiбного, а отже i неморального.
  Щастя включає в себе прагнення до вищого блага, в якому людина знаходить сенс свого життя, тобто прагнення до певної мети в потоцi рiзноманiтностi й багатоманiтностi потрiбного i непотрiбного. ПРИПИНЕННЯ - це здiйснення того, до чого була спрямованiсть при припиненнi проявiв всього непотрiбного.
  Щастя є уявний iдеал з усiма своїми прагненнями втiлити цей iдеал в життєвi простори душi i всього, що її оточує. Але щастям є також i задоволення спрямованостi до iдеалу. Коли задоволення приходить, то спрямованостi до iдеалу вже немає. Iдеал втiлено в реалiї. Бачимо зникнення спрямованостi i повну реалiзацiю iдеалу в дiйснiсть iснування душi, що характерно для щастя. Але це також характерно i для стану ПРИПИНЕННЯ.
  Щастя - це коли у людини в життi все йде згiдно з її бажаннями. Тодi у неї гарний настрiй. Тут стан ПРИПИНЕННЯ виявляється, коли у людини зникає зайве, непотрiбнi спрямованостi, якi не повною мiрою вiдповiдають iдеалам. Вiд цього може виникати стан тотального умиротворення. Стан ПРИПИНЕННЯ - це тотальне умиротворення. Але це лише компонент, складник у потоцi щасливого людського життя.
  В момент ПРИПИНЕННЯ, або тотального умиротворення, у людини немає конфлiкту мiж рiзними її схильностями. Все приходить до єдностi. Стає виразнiшою найбiльш значна схильнiсть. Але й та розчиняється, оскiльки припиняють функцiонувати її незначнi i неважливi, дрiб"язковi змiстовностi.
  В моменти тотального умиротворення або в станi ПРИПИНЕННЯ не вiдчуваються якiсь обмеження. В цьому станi людина не вiдчуває конфлiктнiсть не лише мiж рiзними власними схильностями, але й мiж людьми, маючи абсолютну безкомпромiснiсть.
  Отфрiд Хеффе посилається на Герберта Маркузе, який стверджував, що суспiльство достатку спроможне "забезпечити бiльш високу мiру щастя" (Хеффе 2009: 187) у зв"язку з тим, що пом"якшуються репресивнi риси культури.
  Стан ПРИПИНЕННЯ виникає раптово i випадково. Але як складник, як одна з особливостей щастя може розумiтися в контекстi як гедонiзму так i утилiтаризму. Цi вчення говорять про щастя як про максимальне задоволення iнтересiв, а також потреб. Стан ПРИПИНЕННЯ - це досконалiсть, коли вже здiйснилися головнi бажання, коли задовольнилися iнтереси й потреби, пiсля чого всi вони зникли.
  Виконання бажань, якi виникли раптово, не гарантує того, що у людини настане стан щастя. Таке положення можна вiднести i до стану ПРИПИНЕННЯ. Цей стан може не настати, хоча всi надiї на краще i всi бажання, якi раптово виникли, здiйснились. Є багато факторiв, через якi надiї i бажання не можуть здiйснитися. Це не тiльки рiзнi соцiальнi фактори, але й фактори, якi є в самiй людинi. Наприклад, вiдсутнiсть повної регуляцiї емоцiями. Або помилки в когнiтивних процесах, що не приводить до пiзнання iстинного стану речей. Проте для охорони психiчної рiвноваги може виникнути компенсацiйний процес стану ПРИПИНЕННЯ. А це так само можна вiднести i до виникнення стану щастя. ПРИПИНЕННЯ є компенсаторним процесом. Тут механiзм компенсацiї працює таким чином, що припиняється непотрiбне, чим компенсується i те, до чого людина не здатна. Припиняється те, до чого людина не здатна, але емоцiйно до цього прикута.
  Компенсацiя. В поясненнi феноменiв внутрiшнього психiчного життя людини сучасна фiлософiя торкається процесiв компенсацiї, пов"язуючи її з рiвновагою. Через такi пояснення мова йде i про стан ПРИПИНЕННЯ, при якому iснують рiвновага i гармонiя. Якщо робляться якiсь речi, то "для рiвноваги, для внутрiшньої компенсацiї, яка характеризує рiвновагу" (Деррида 1999: 481).
  Сучаснi фiлософськi концепти пояснюють причини виникнення у людини вищих станiв свiдомостi, таких, наприклад, як стан ПРИПИНЕННЯ, стан Божественного, через iснування компенсаторних механiзмiв. Стан Божественного компенсує стан страждання, який був у людини перед цим. "Людина, яка змушує нас страждати, можливо, пов"язує нас iз Божественним" (Делёз 1999: 102). У людини може виникнути "радiсть замiсть пережитого горя" (Делёз 1999: 102). I це ймовiрно за компенсаторними механiзмами. Протилежнiсть виникає спонтанно, позасвiдомо.
  Однак "сама по собi компенсацiя недостатня: вона не дає ясного розкриття" (Делёз 1999: 62). Сучасна фiлософська концепцiя це усвiдомлює. Тому шукає причини бiльш глибокi, в контактi людини з навколишнiм середовищем. Це, насамперед, потреби. У людини мають бути певнi потреби, якi змушують працювати компенсаторнi механiзми її психiчних станiв.
  На феномен щастя є рiзнi погляди. Щастя розумiли як володiння предметами, якi приносять задоволення. Також щастя розумiли як отримане шляхом скорочення потреб, щоб досягти рiвноваги мiж потребою i задоволенням. Є навiть розумiння щастя як свободи вiд усiх турбот i проблем. Але щастя приходить, коли людина втiлює себе у своїх найважливiших призначеннях шляхом утвердження i пiднесення, вiд чого i радощi. Тут щастя - як перевищення повсякденного життя. Для втiлення своїх важливих призначень треба ще знайти себе через вiдсторонення неважливого. А це виникає через стан ПРИПИНЕННЯ, через припинення всього неважливого, дрiб"язкового, незначного.
  Людина будує плани по втiленню задумiв, у яких є гармонiйне задоволення власних iнтересiв. I коли плани виконано, людина випробовує щастя.
  Щастя вiдчувається, коли людина робить те, що може робити, робить справу iз задоволенням, домагається все кращих i кращих результатiв. Але виникають обставини життя, яким треба протистояти. Протистояння має бути творчим. Задля цього, задля творчого протистояння, i виникають стани ПРИПИНЕННЯ, якi припиняють усе неважливе.
  
  ВИСНОВОК
  Властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ подiбнi до характеристик категорiї щастя. Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ є складником категорiї щастя.
  Розглянуто порiвняння категорiї щастя i стану ПРИПИНЕННЯ. На прикладах документальної лiтератури видiлено головну властивiсть стану ПРИПИНЕННЯ. Цiєю властивiстю є процес припинення всього дрiб"язкового, непотрiбного i неважливого в людинi, в людськiй свiдомостi.
  Виявлено ряд властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. Цi властивостi-характеристики зiставлено з характеристиками категорiї щастя, яку розкрито як у прадавнiх фiлософських трактатах, так i в сучаснiй фiлософiї модернiзму i постмодернiзму.
  Компаративним методом встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ подiбний до категорiї щастя в тому, що людина має стани, при яких вiдсутнi бажання в тi моменти, коли мета людиною досягнута. Мети досягнуто, i зникають усiлякi бажання. Але це ненадовго, оскiльки людина не самодостатня, має потреби задля свого iснування. Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ - це вiдсутнiсть потреб, повна вiдсутнiсть бажань. Навiть виникає стан, в якому немає потреби у зовнiшнiх враженнях.
  Розглянуто документальну лiтературу релiгiйно-мiстичної культури, на основi якої встановлено, що стан щастя i стан ПРИПИНЕННЯ мають ту особливiсть, що людина володiє собою, своїми бажаннями, стає над цими бажаннями. В цьому категорiя щастя i стан ПРИПИНЕННЯ - подiбнi.
  Стан ПРИПИНЕННЯ є додатковим регуляторним механiзмом вищого рiвня. Зафiксовано, що в категорiї "щастя" i в станi ПРИПИНЕННЯ йде важливий для людини процес руйнування застарiлих уявлень, очищення вiд того, що вiджило свiй вiк, вiд дрiб"язкового, яке стало перешкодою для оновлення в нових умовах навколишнього середовища. Саме тому i виникає щастя як очищення.
  Компаративним методом встановлено, що ми маємо справу з компенсаторнiстю процесiв психiки. Стан ПРИПИНЕННЯ припиняє всiляку дрiб"язкову, неважливу дiяльнiсть. Припиняється навiть та дiяльнiсть, яка, на перший погляд, має сенс, адже в позасвiдомому вiдкладається засторога неважливостi тих чи iнших дiй. Однак у свiдомостi таке може i не вiдображатися. Тому в станi Iншого незрозумiло чому призупиняються тi чи iншi дiяння. Отже стан Iншого розумiється як СТАН ПРИПИНЕННЯ (TERMINATION STATE). Припиняється в людинi все неголовне, дрiб"язкове.
  
  СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  Батай, Ж. (2000). Теория религии. Литература зла. Минск: Современный литератор.
  Бояновски, Йохен. (2009). Благо. В Современная западная философия. Энциклопедический словарь. Москва: Культурная революция.
  Делёз, Ж. (2002). Критика и клиника. Санкт-Петербург: Machina.
  Делёз, Ж. (2000). Критическая философия Канта: учение о способностях. Бергсонизм. Спиноза. Москва: ПЕР СЭ.
  Делёз, Ж. (1999). Марсель Пруст и знаки. Санкт-Петербург: Алетейя.
  Делёз, Ж. (1992). Представление Захер-Мазоха (Холодное и жестокое). В Венера в мехах (с. 191 - 313). Москва: РИК "Культура".
  Деррида, Ж. (1999). О почтовой открытке от Сократа до Фрейда и не только. Минск: Современный литератор.
  Колодний, А.М. (2013). Iсторiософiя релiгiї. Київ: УАР.
  Колодний, А.М. (2009). Релiгiйне сьогодення України: роздуми, оцiнки i прогнози (тематична збiрка вибраних статей i тез). Київ: УАР.
  Кристева, Ю. (2010). Черное солнце: депрессия и меланхолия. Москва: Когито-Центр.
  Кристева, Ю. (2004). Избранные труды: Разрушение поэтики. Москва: "Российская политическая энциклопедия" (РОССПЭН).
  Кришнамурти, Джидду. (1999). Записные книжки. Москва: Разум / Мир Кришнамурти.
  Махарши Шри Рамана. Собрание произведений. Санкт-Петербург - Тируваннамалай: "Экополис и культура" - Шри Раманашрам, 1999. 496 с.
  Мурашкин, М.Г. (2020). Записи 2019 года. Днiпро: СIЧ.
  Халапсис А. В. Зеркало Клио: Метафизическое постижение истории: монография. Днепр: Середняк Т.К. 2017. 380 с.
  Halapsis, Alex. & Halapsis, Alexandros. (2021). From monarchy to republic: King"s power and public affair in ancient Rome. Philosophy, Economics and Law Review, 1(1), 5-17. doi: 10.31733/2786-491X-2021-5-17.
  ...
  ...
  БУТТЯ I ПРИПИНЕННЯ
  Анотацiя. Метою дослiдження є доведення подiбностей категорiї буття i стану ПРИПИНЕННЯ. Метою є виявлення особливостей, за якими стан ПРИПИНЕННЯ як певний психологiчний стан людини вiдчувається як стан iснування, буття, за якими характеристиками вiн може входити в таку фiлософську категорiю як буття.
  Методологiя ґрунтується на компаративному методi дослiдження, тобто на порiвняннi характеристик категорiї буття i стану ПРИПИНЕННЯ. Метою компаративiстики є виявлення зв"язкiв на основi зiставлення рiзних станiв людини як явищ проявiв психiки та категорiй фiлософiї, що змiнювали свiй змiст у рiзних iсторичних перiодах. Тобто розглядаються рiзнi стани людини i виявляються властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ, стану, який дослiджується. Також розглядаються рiзнi погляди на буття як категорiю фiлософiї в її iсторичних змiстовних змiнах.
  Наукова новизна полягає в тому, що вперше розглядається порiвняння категорiї буття i стану ПРИПИНЕННЯ. Розглянуто документальну лiтературу, на основi якої видiлено головну властивiсть певного стану людської свiдомостi. За цiєю, головною характеристикою було введено назву стану - стан "ПРИПИНЕННЯ". Виявлено основнi властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ. Їх зiставлено з характеристиками, якi має категорiя буття.
  Висновки показують, що характеристики стану ПРИПИНЕННЯ подiбнi до характеристик категорiї "буття". Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ є складником категорiї буття.
  Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ збiгається з категорiєю буття тим, що переживається стан, при якому людина виконала всi бажання. Тому i зникають на деякий час усiлякi бажання. Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ - це повна вiдсутнiсть бажань. Також встановлено, що немає потреби у зовнiшнiх враженнях.
  На прикладах документалiстики релiгiйно-мiстичної культури встановлено, що в станi буття, так само, як i в станi ПРИПИНЕННЯ, людина стає над своїми бажаннями, володiє собою. Цим стан буття i стан ПРИПИНЕННЯ - подiбнi.
  Ключовi слова: категорiя, буття, стан, припинення, складник, подiбнiсть.
  
  Постановка проблеми у загальному виглядi та її зв"язок iз важливими науковими i практичними завданнями зводиться до доведення того, що стан ПРИПИНЕННЯ є складником категорiї буття.
  Аналiз останнiх дослiджень i публiкацiй, в яких започатковано розв"язання даної проблеми, показує, що властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ яскраво вiдображенi в документальних свiдченнях, коли "всi думки вмерли i всi вiдчуття припинилися" (Кришнамурти, 1999, с. 56), коли у людини "переживання себе припинилося" (Махарши, 1999, с. 118). Тобто iснує така властивiсть-характеристика, як зникнення в людинi її "я", коли "ви дивились на нього i зникли, щоб вже нiколи не бути колишнiм" (Кришнамурти 1999: 293), i демонструються iншi властивостi-характеристики, необхiднi для аналiзу. Тi ж самi теми розглядаються категорiєю "буття", коли мова йде про "виконання суттєвих потреб, очiкувань та бажань" (Хеффе 2009: 186). Документалiстика свiдчить про iснування стану ПРИПИНЕННЯ, при якому "припиняється це роблення як непотрiбне" (Мурашкин 2020: 474). Залишається недоведеним те, складником якої категорiї є стан ПРИПИНЕННЯ.
  Мета статтi. Мета статтi полягає в тому, щоб довести, що стан ПРИПИНЕННЯ є складником категорiї буття.
  Виклад матерiалу дослiдження робиться через демонстрацiю властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ i розкриття особливостей категорiї буття, де дух виступає як "самодостатня сутнiсть (субстанцiя)" (Халапсис, 2017, с. 265). Також враховуються iсторичнi змiни в духовному життi людини (Halapsis, 2021, Р. 5-17).
  Буття. Буття - це те, що є, те, що безпосередньо iснує. Але все змiнюється. Наука фiксує опосередковано буттєвi явища i процеси. Наука оперує опосередкованим знанням. Опосередковане знання вiдображає вiдношення. Опосередковане знання оперує вiдношеннями, але не оперує самим буттям. Опосередковане знання не охоплює безпосередньо саме буття. Однак є i безпосереднє знання. Його пов'язують з буттям. Безпосереднє знання пов'язують з таким способом його виникнення, як iнтуїцiя. Тобто в кiнцевому рахунку буття - це такий прояв вiдчуттiв людини, як iнтуїцiя, знання отримане iнтуїтивно, завдяки iррацiональнiй iнтуїтивностi, знання художнє. Однак є також iнтуїцiя iнтелектуальна, яка продукує опосередковане знання. Такою iнтуїцiєю має бути рацiоналiзм, що оперує своїми функцiональними принципами розуму, науковим розсудом. Буття ж виходить у сферу iррацiонального. Буття ототожнюють з "мiнливим i плинним становленням" (Гайденко 2009: 125). Така багатозначнiсть розумiння буття наближає його до iррацiональної сфери самої людини. Стан ПРИПИНЕННЯ - це та сама iррацiональнiсть. Однак в нiй можна бачити мiнливiсть плинного становлення, а можна бачити й iнше. Тобто буття розумiється по-рiзному. Це потiк змiн у творчому поривi, як це в iнтуїтивiзмi. Це також душа iсторичного часу. I також - неподiлена безперервнiсть цiєї душi. Все зводиться до людської душi, певного її стану. I тут вже можна казати про буття як про стан ПРИПИНЕННЯ. Буття розумiється як присутнiсть. В станi ПРИПИНЕННЯ людина так само вiдчуває якусь присутнiсть.
  Буттю приписують поняття "очевидностi". Але людина, переживаючи стан ПРИПИНЕННЯ, переживає очевиднiсть цього стану. Тобто очевиднiсть як iстиннiсть, як розсуд сутностi не усуває стан ПРИПИНЕННЯ при розглядi буттєвостi. Стан ПРИПИНЕННЯ очевидний i iстинний для людини, яка переживає цей стан. Людина вбачає сутнiсть у цьому станi. Стан ПРИПИНЕННЯ - це стан безпосередностi. Це стан душевного свiту людини.
  В цiлому можна сказати, що у фiлософiї з часом буття стало вiдображати "не свiт "iстин самих по собi", а iманентне життя трансцендентальної свiдомостi" (Гайденко 2009: 125).
  Стан ПРИПИНЕННЯ - це трансцендентальна свiдомiсть. А буття - це "не свiт "iстин самих по собi", а iманентне життя трансцендентальної свiдомостi" (Гайденко 2009: 125). Ця "трансцендентальна свiдомiсть є абсолютне буття" (Гайденко 2009: 125). Цю абсолютнiсть вiдчуває людина, яка переживає стан ПРИПИНЕННЯ. Знаходячись у цьому станi, людина є самодостатньою i нi в чому не має потреби. Але й абсолютне буття - це "iманентне буття", де немає потреб у жоднiй "речовинi "для свого iснування"" (Гайденко 2009: 125). Тобто з приводу вiдсутностi потреби ми бачимо спiвпадiння абсолютного буття i стану ПРИПИНЕННЯ. Однак у фiлософiї є розгортання абсолютизму. Абсолютне буття (як i стан ПРИПИНЕННЯ) є чиста свiдомiсть. Але це початкова категорiя, "в якiй корiняться всi iншi регiони буття" (Гайденко 2009: 125).
  У фiлософiї складається уявлення про те, що людина "протистоїть не тiльки природi, але й буттю, всiлякiй безпосереднiй даностi взагалi" (Гайденко 2009: 125). Тут ми бачимо, що протягом усiєї iсторiї фiлософiї за буттям зберiгається така особливiсть, як безпосереднiсть. Стан ПРИПИНЕННЯ - це та сама безпосереднiсть, безпосередня данiсть, яка цiнується людиною. А у фiлософiї навiть практичну фiлософiю - етику, орiєнтують на теоретичну фiлософiю, на онтологiзм. I тут моральнi цiнностi приписують iдеальному свiтовi буття. Цей iдеальний свiт виходить за межi людини i стає "законом серця" (Гайденко 2009: 125), нiбито i не має вiдношення до суб"єкта, не залежить вiд нього. Буття розкривається у спогляданнi, у "феноменологiчному спогляданнi" (Гайденко 2009: 125). Тобто вiдiрвати всi цi процеси вiд людського суб"єктивного свiту неможливо. Споглядання проходить в людинi.
  Онтологiя ХХ столiття розумiє буття по-рiзному. Це i абсолютна, чиста свiдомiсть, i особистiсть як субстанцiя, що має вiдношення до "верховної особистостi - Бога" (Гайденко 2009: 125). Тут можна бачити, що буття не можна вiдiрвати вiд живої людини, вiд її особливого внутрiшнього свiту. Але стан ПРИПИНЕННЯ можна вважати особливим внутрiшнiм свiтом.
  Розумiння буття є рiзне. Розумiють буття як духовне. Розумiють буття як слiпу життєву силу. Реальна дiйснiсть - це слiпа життєва сила, що є одним з видiв буття. Такий вид буття - це бездуховна сила.
  Є розумiння, за яким онтологiю i її предмет буття вважають основою пiзнання i етики, основою теоретичних поглядiв на пiзнання i практичну фiлософiю, фiлософiю моралi. Тут буття як основа "виходить за межi всiлякого сущого i тому не пiддається прямому визначенню" (Гайденко 2009: 125). Стан ПРИПИНЕННЯ також не пiддається визначенню. Документально це пiдтверджує вся iсторiя мiстицизму.
  У фiлософiї буття розумiється як суще. Але є твердження, що буття вiдрiзняється вiд сущого. Суще "нейтральне по вiдношенню до будь-яких категорiальних визначень" (Гайденко 2009: 126). Стан ПРИПИНЕННЯ теж нейтральний по вiдношенню до будь-яких категорiальних визначень. Стан ПРИПИНЕННЯ, документально зафiксований в апофатичному мiстицизмi. Мiстицизм, як i фiлософiя буття, доводять неможливiсть конкретно визначити суще. Суще є особливiстю як буття, так i стану ПРИПИНЕННЯ. Є твердження, що "буттєвi моменти сущого - iснування (Dasein)" (Гайденко 2009: 126). Те саме можна сказати i про стан ПРИПИНЕННЯ. Моменти сущого стану ПРИПИНЕННЯ - iснування. До цього також можна додати низку категорiй, якi пояснюють це iснування. Так "буттєвi моменти сущого - iснування (Dasein) i якiсна визначенiсть, що пов'язана iз сутнiстю (Sosеin); модуси буття сущого - можливiсть i дiйснiсть, способи буття - реальне й iдеальне буття" (Гайденко 2009: 126). Та якщо мова йде про стан ПРИПИНЕННЯ, то тут фiгурує вже не iдеальне, а абсолютне буття, не об'єктивне, а глибоко суб'єктивне буття. У релiгiйно-мiстичнiй культурi подiбнi стани абсолютизують, мовлять про стан Бога, про стан Божественного. Наука теж торкається цих питань. Але вона, перш за все, говорить про об'єктивну iєрархiчнiсть буття, про буття неживого, буття живого. Потiм мова йде про душевне i духовне буття. В науцi об'єктивний реальний свiт структурується вiд простого фiзичного i хiмiчного до складного живого свiту, найскладнiшого душевного i духовного свiту людини. Н. Гартман, наприклад, теж будує iєрархiчну структуру буття реального свiту. Вiн видiляє i вiдокремлює неживе i живе, каже про душевне i духовне, встановлює певнi рiвнi буття: вищi рiвнi, нижчi рiвнi. Але не проводиться iдея про еволюцiю, про змiни i перетворення буття неживого в живе. Наукова думка якраз торкається цього аспекту, як з неживого утворилося живе, а потiм вже - душевне i духовне людини. В онтологiї Н. Гартмана є просто структура сущого, куди входить i неживе, i живе, i душевне, i духовне. Наука припускає еволюцiонiзм: перетворення неживого в живе в процесi об'єктивних змiн. З цього приводу фiлософськi роздуми Н. Гартмана бiльш подiбнi до традицiй релiгiйно-мiстичної культури, де мова йде про структуроване абсолютне буття. Але тут також спостерiгаються рiвнi буття. У релiгiйно-мiстичнiй культурi спостерiгаються нижчий неорганiчний природний рiвень буття i вищий дух. Релiгiйно-мiстична культура все зводить до абсолютного духу, який оперує цiнностями поза буттям, надбуттям. Тобто абсолютний дух у релiгiйно-мiстичнiй культурi виходить за межi буття взагалi.
  Наукова культура припускає прояв абсолютного духу в людинi як особливий стан її свiдомостi. Орiєнтир на таке положення можна бачити в екзистенцiалiзмi. Фiлософiя екзистенцiалiзму, встановлюючи сенс буття сущого, торкається обов'язково стану людського духу, який виробляє сенс буття сущого. Тобто розгляд переходить до буття людини. З цього приводу розглядається людська свiдомiсть. Так Едмунд Гуссерль "розглядає людину як свiдомiсть" (Гайденко 2009: 126). Але в цiй свiдомостi загострюється увага на "тут-буття" (Dasein), якому властивi "вiдкритiсть" (буття-в-свiтi) i "розумiння буття" (Гайденко 2009: 126). Але тут-буття i вiдкритiсть чiтко нагадують властивостi стану ПРИПИНЕННЯ. Тобто онтологiчнi пошуки екзистенцiалiзму виходять на розгляд стану ПРИПИНЕННЯ. Якраз стан ПРИПИНЕННЯ має такi властивостi, як вiдчуття iснування тут (тут-буття), вiдчуття вiдкритостi.
  Властивостi стану ПРИПИНЕННЯ можна бачити в екзистенцiалiзмi. А "екзистенцiя як емоцiйно-практично-розумiюче суще вiдкрите сенсу буття" (Гайденко 2009: 126). Через таке положення стан ПРИПИНЕННЯ вписується в роздуми екзистенцiалiстiв взагалi. Та "коли "тут-буття" М. Гайдеґґер розглядає, як його кiнцевiсть, смертнiсть, тимчасовiсть" (Гайденко 2009: 126), то у вiдношеннi до стану ПРИПИНЕННЯ всi цi характеристики є характеристиками певного стану людини, в якiй припиняються дрiб"язковi дiї. Припинення дрiб"язкового i неважливого в людинi є суще буття людини. У фiлософiї, в її онтологiї, буття i суще ототожненi.
  У фiлософiї екзистенцiалiзму є тенденцiя бачити те, що про буття забувають, прихиляючись до платонiвських iдей. Про буття забувають, коли його розумiють як Бога, як "вище суще" (Гайденко 2009: 126). Та коли буття розумiти як iснування стану ПРИПИНЕННЯ, то припиняється забуття, оскiльки очевиднiсть притаманна цьому стану ПРИПИНЕННЯ. Так, буття пов'язане з намаганням людини звiльнитися вiд "тиранiї суб'єктивностi" (Гайденко 2009: 126). З цього приводу можна казати, що стан ПРИПИНЕННЯ спонтанно звiльняє людину вiд суб'єктивної тиранiї.
  
  ВИСНОВОК
  Властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ подiбнi до характеристик категорiї буття. Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ є складником категорiї буття.
  Розглянуто порiвняння категорiї буття i стану ПРИПИНЕННЯ. На прикладах документальної лiтератури видiлено головну властивiсть стану ПРИПИНЕННЯ. Цiєю властивiстю є процес припинення всього дрiб"язкового, непотрiбного i неважливого в людинi, в людськiй свiдомостi.
  Виявлено ряд властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. Цi властивостi-характеристики зiставлено з характеристиками категорiї буття, яку розкрито як у прадавнiх фiлософських трактатах, так i в сучаснiй фiлософiї модернiзму i постмодернiзму.
  Компаративним методом встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ подiбний до категорiї буття в тому, що людина має стани, при яких вiдсутнi бажання в тi моменти, коли мети досягнуто. Мети досягнуто, i зникають усiлякi бажання. Але це ненадовго, оскiльки людина не самодостатня, має потреби задля свого iснування. Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ - це вiдсутнiсть потреб, повна вiдсутнiсть бажань. Навiть виникає стан, в якому немає потреби у зовнiшнiх враженнях.
  Розглянуто документальну лiтературу релiгiйно-мiстичної культури, на основi якої встановлено, що стан буття i стан ПРИПИНЕННЯ мають ту особливiсть, що людина володiє собою, своїми бажаннями, стає над цими бажаннями. У цьому категорiя буття i стан ПРИПИНЕННЯ - подiбнi.
  Стан ПРИПИНЕННЯ - це додатковий регуляторний механiзм вищого рiвня. Зафiксовано, що в категорiї буття i в станi ПРИПИНЕННЯ йде важливий для людини процес руйнування застарiлих уявлень, очищення вiд того, що вiджило свiй вiк, вiд дрiб"язкового i стало перешкодою для оновлення в нових умовах навколишнього середовища. Саме тому i виникає буття як очищення.
  Компаративним методом встановлено, що ми маємо справу з компенсаторнiстю процесiв психiки. Стан ПРИПИНЕННЯ припиняє всiляку дрiб"язкову, неважливу дiяльнiсть. Припиняється навiть та дiяльнiсть, яка, на перший погляд, має сенс, адже в позасвiдомому вiдкладається засторога неважливостi тих чи iнших дiй. Але в свiдомостi таке може i не вiдображатися. Тому в станi Iншого незрозумiло чому призупиняються тi чи iншi дiяння. Отже стан Iншого розумiється як СТАН ПРИПИНЕННЯ (TERMINATION STATE). Але припиняється в людинi все неголовне, дрiб"язкове.
  
  СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  Гайденко, П. (2009). Бытие. В Современная западная философия. Энциклопедический словарь. Москва: Культурная революция.
  Кришнамурти, Джидду. (1999). Записные книжки. Москва: Разум / Мир Кришнамурти.
  Махарши Шри Рамана. Собрание произведений. Санкт-Петербург - Тируваннамалай: "Экополис и культура" - Шри Раманашрам, 1999. 496 с.
  Мурашкин, М.Г. (2020). Записи 2019 года. Днiпро: СIЧ.
  Хеффе, Отфрид. (2009). Счастье. В Современная западная философия. Энциклопедический словарь. Москва: Культурная революция.
  Halapsis, Alex. & Halapsis, Alexandros. (2021). From monarchy to republic: King"s power and public affair in ancient Rome. Philosophy, Economics and Law Review, 1(1), 5-17. doi: 10.31733/2786-491X-2021-5-17.
  ...
  ...
  
  
  
  ПIЗНАННЯ ЕПIСТЕМОЛОГIЇ I ПРИПИНЕННЯ
  Анотацiя. Метою дослiдження є доведення деяких подiбностей категорiї пiзнання i стану ПРИПИНЕННЯ. Метою є з"ясування, за якими особливостями стан ПРИПИНЕННЯ (певний психологiчний стан людини) вiдчувається як стан пiзнання, за якими характеристиками вiн може входити в таку фiлософську категорiю як пiзнання.
  Методологiя ґрунтується на компаративному методi дослiдження, тобто на порiвняннi характеристик категорiї пiзнання i стану ПРИПИНЕННЯ. Метою компаративiстики є виявлення зв"язкiв на основi зiставлення рiзних станiв людини як явищ проявiв психiки та категорiй фiлософiї, що змiнювали свiй змiст у рiзних iсторичних перiодах. Тобто розглядаються рiзнi стани людини i виявляються властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ, стану, який дослiджується. Також розглядаються рiзнi погляди на пiзнання як категорiю фiлософiї в її iсторичних змiстовних змiнах.
  Наукова новизна полягає в тому, що вперше розглядається порiвняння категорiї пiзнання i стану ПРИПИНЕННЯ. Розглянуто документальну лiтературу, на основi якої видiлено головну властивiсть певного стану людської свiдомостi. За цiєю, головною характеристикою було введено назву стану як стан "ПРИПИНЕННЯ". Виявлено властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ. Їх зiставлено з характеристиками, якi має категорiя пiзнання.
  Висновки показують, що характеристики стану ПРИПИНЕННЯ подiбнi лише до деяких характеристик категорiї пiзнання. Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ є складником-моментом категорiї пiзнання.
  Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ збiгається з деякими процесами категорiї пiзнання тим, що переживається стан, при якому людиною виконано всi бажання. Тому i зникають на деякий час усiлякi бажання. Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ - це повна вiдсутнiсть бажань, вiдсутнiсть потреби у зовнiшнiх враженнях.
  На прикладах документалiстики релiгiйно-мiстичної культури встановлено, що в станi пiзнання так само, як i в станi ПРИПИНЕННЯ, людина стає над своїми бажаннями, володiє собою. Цим стан пiзнання i стан ПРИПИНЕННЯ подiбнi.
  Ключовi слова: категорiя, пiзнання, стан, припинення, складник, подiбнiсть, не складник, не подiбнiсть.
  
  Постановка проблеми у загальному виглядi та її зв'язок iз важливими науковими i практичними завданнями зводиться до доведення того, що стан ПРИПИНЕННЯ у деяких характеристиках є складником категорiї пiзнання.
  Аналiз останнiх дослiджень i публiкацiй, в яких започатковано розв"язання даної проблеми, показує, що властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ яскраво вiдображено в документальних свiдченнях, коли "всi думки вмерли i всi вiдчуття припинились" (Кришнамурти, 1999, с. 56), коли у людини "переживання себе припинилося" (Махарши, 1999, с. 118). Тобто iснує така властивiсть-характеристика, як зникнення в людинi її "я", коли "ви дивились на нього i зникли, щоб вже нiколи не бути колишнiм" (Кришнамурти 1999: 293), демонструються iншi властивостi-характеристики, необхiднi для аналiзу. Тi ж самi теми розглядаються категорiєю пiзнання, коли мова йде про "виконання суттєвих потреб, очiкувань та бажань" (Хеффе 2009: 186). Документалiстика свiдчить про iснування стану ПРИПИНЕННЯ, при якому "припиняється це роблення як непотрiбне" (Мурашкин 2020: 474). Але залишається недоведеним те, складником якої категорiї є стан ПРИПИНЕННЯ.
  Мета статтi. Мета статтi полягає в тому, щоб довести, що стан ПРИПИНЕННЯ є в деяких характеристиках складником категорiї пiзнання.
  Виклад матерiалу дослiдження робиться через демонстрацiю властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ i розкриття особливостей категорiї пiзнання, де дух виступає як "самодостатня сутнiсть (субстанцiя)" (Халапсис, 2017, с. 265). Також враховуються iсторичнi змiни в духовному життi людини (Halapsis, 2021, Р. 5-17).
  Пiзнання. Епiстемологiя - це теоретична фiлософiя, яка дослiджує знання i пiзнання, як таке. Епiстемологiя дослiджує знання: його форми i межi. Форми i межi знань про стан ПРИПИНЕННЯ окреслити складно, оскiльки цей стан приходить до людини раптово, спонтанно.
  Знання - це "обґрунтоване справжнє переконання" (Айзеле 2009: 82). Щоб сформувалося справжнє переконання, щоб у людини виросло обґрунтування, i найкраще, щоб стан ПРИПИНЕННЯ людина мала хоча б декiлька разiв. Але людина може i не мати яскраво вираженого стану ПРИПИНЕННЯ. В такому разi вона може спиратися на документальнi свiдчення, якi має культура. Особливо чiтко виписано стан ПРИПИНЕННЯ у релiгiйно-мiстичнiй культурi.
  Епiстемологiя в своїй iсторiї постiйно вирiшувала питання про iстиннiсть знання, про її сутнiсть. Сутнiсть знань про стан ПРИПИНЕННЯ постiйно переглядалася, адже через цей стан розглядалися як науковий матерiалiзм, так i iдеалiстична фiлософiя. Iдеалiстична фiлософiя спиралась на величезний документальний матерiал релiгiйно-мiстичної культури.
  Стан ПРИПИНЕННЯ людина може розумiти в собi як явище, як комплекс елементiв вiдчуттiв. З приводу цих елементiв вiдчуттiв людина робить опис цих елементiв, розумiючи їх функцiонально. Так можна пiзнавати стан ПРИПИНЕННЯ, спираючись на те, якi властивостi має цей стан. I тут найважливiша властивiсть полягає в тому, що у людини припиняються дрiб"язковi i непотрiбнi дiї. Але це вже практичнi наслiдки. Вони подiбнi до прагматичних роздумiв фiлософiв. При розглядi стану ПРИПИНЕННЯ в контекстi епiстемологiї потрiбно виявляти пiзнавальнi процеси. Коли ми кажемо, що стан ПРИПИНЕННЯ має таку результуючу сторону як припинення у людини її дрiб"язкових i непотрiбних дiй, то це свiдчить про те, що спрацювали пiзнавальнi процеси. Цi процеси вiдкрили iстину, яка веде до бажаних практичних наслiдкiв. А такий хiд думок - в дусi прагматизму, в дусi прагматичної епiстемологiї.
  Є твердження, що "сутнiсть i сенс речей можуть схоплюватись тiльки iнтуїцiєю, яка знiмає протирiччя суб'єкта i об'єкта, викликане iнтелектом" (Айзеле 2009: 82). З приводу стану ПРИПИНЕННЯ такi думки фiлософського iнтуїтивiзму ще спрацьовують. Адже в станi ПРИПИНЕННЯ задiяна i працює лише iнтуїцiя. Щоб отримати об'єктивну iстину, iнтуїцiя не обов'язкова. Об'єктивну iстину можна отримати i поза iнтуїцiєю, чистими логiчними розкладами. Потiм цю iстину перевiрити практикою.
  В процесi пiзнання в людинi йде потiк розумових образiв. Але є думки про те, що все це вiдбувається "за допомогою iнтроспективного "дослiдження неабияких можливостей iдеальних переживань", тих, якi a priori передують будь-якому пiзнанню" (Айзеле 2009: 82). A priori - це стан ПРИПИНЕННЯ. Перед тим, як виникає осяяння, зникає все застарiле. Зникнення застарiлого - це стан ПРИПИНЕННЯ. На мiсцi застарiлого через осяяння виникає нове: новi думки, новi почуття, новi дiї.
  Мислення вiдповiдає навколишньому свiту. Мислення вiдображає цей навколишнiй свiт. Вiдображає через логiчну мову. "Залишок же дiйсностi виноситься за дужки як "невимовне"" (Айзеле 2009: 83). В це невимовне потрапляє, наприклад, мiстицизм. Також у невимовне потрапляє i стан ПРИПИНЕННЯ. Але таке розумiння - в традицiї самого мiстицизму. Мiстицизм протягом усiєї своєї iсторiї твердив про невимовнiсть вищих, особливих станiв людини як Божественних. Наука не може погодитися з таким станом речей. Адже наука все таємне прояснює, доводить, хоч i в абстрактнiй формi логiчних доведень. Наука все ж таки вiдкриває об'єктивнi iстини. Вищi, особливi стани свiдомостi людини тут не є винятком. Зрозумiло, що на рiвнi чуттєво-споглядальних реалiй достеменно передати досвiд iншiй людинi неможливо, якщо цього досвiду у неї не було. I це стосується не тiльки мiстичних, особливих станiв, а й усього розмаїття чуттєвого. Наприклад, якщо людина не мала досвiду вживання кислого, то скiльки їй не пояснюй, що таке кисле, вона все одно не зрозумiє. Їй треба скуштувати кисле. Це вiдбувається i з вищими, особливими станами свiдомостi мiстикiв. Така сама iсторiя й зi станом ПРИПИНЕННЯ. Сама назва цього стану вже каже про сутнiсний аспект. Той, хто переживав подiбний стан, погодиться про певнi положення з приводу властивостей-характеристик цього стану. Торкаючись сутнiсних властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ, наука встановлює об'єктивнi iстини. Та коли "значними пояснюються або аналiтичнi-апрiорнi (математика), або синтетично-емпiричнi (природознавчi науки) речення, метафiзичнi висловлювання вiдкидаються як безглуздi" (Айзеле 2009: 83); тодi вiдкидаються i об"єктивнi iстини про особливi стани людини. Особливо це стосується стану ПРИПИНЕННЯ, яке вмонтоване в метафiзичнi судження.
  Фiлософи-вченi ХХ столiття намагаються створити iдеальну наукову мову. Ця мова повинна адекватно вiдображати реальнiсть як таку. Для цього рацiонально реконструюються поняття. Це вiдбувається постiйно, оскiльки реальнiсть змiнюється. Наукова мова стабiлiзує. Виникає мова, вiльна "вiд iнтерпретацiй" (Айзеле 2009: 83), хоча i вона нагадує "метафiзичну гiпотезу" (Айзеле 2009: 83). Проте приймаються "твердження, якi витримують критичну перевiрку досвiдом, вважаються "достовiрними" i на певний час приймаються" (Айзеле 2009: 83). Саме на певний час, бо реальнiсть змiнюється, i iстини в головах людей змiнюються. Таке твердження працює по вiдношенню до такого суб"єктивного стану, як стан ПРИПИНЕННЯ. Вiн є актуальним, коли епiстемологи звертаються "не до iдеальної логiчної мови, а до природної" (Айзеле 2009: 83).
  Теоретизуючи з приводу пiзнання стану ПРИПИНЕННЯ, варто враховувати, що "емпiрична теорiя повинна оцiнюватись не по її значенню, а по її ефективностi" (Айзеле 2009: 83). Тут ефективнiсть стану ПРИПИНЕННЯ знаходиться в самiй назвi цього стану. В цьому станi у людини припиняються всi дрiб"язковi i непотрiбнi дiї. Вiд того ефект полягає в тому, що людина перемикається на бiльш значимi дiї. Тобто ефективнiсть - психологiчна, розглядається психологiзм. Тут треба зазначити, що "пiзнавальнi процеси - це по сутi iнтерналiзованi дiї, якi обслуговують безперервнi процеси асимiляцiї i акомодацiї органiзму до зовнiшнього середовища" (Айзеле 2009: 84). В станi ПРИПИНЕННЯ немає дiй, i припиняється процес пiзнання у зв'язку з тим, що пiзнання було дрiб"язковим i непотрiбним.
  Знання, яке дає процес пiзнання, треба розумiти, як те, що дає "адекватнiсть нашого пiзнання" (Айзеле 2009: 84). Але в станi ПРИПИНЕННЯ припиняється процес пiзнання. I це теж може бути адекватним, оскiльки людина зупиняється i перемикається на бiльш важливi речi.
  Через пiзнання людина освоює об'єктивну реальнiсть, отримуючи iстини. Тим самим людина прилаштовується до навколишнього середовища. Однак це вiдбувається тодi, коли в неї зупиняються непотрiбнi дiї, коли вона має стан ПРИПИНЕННЯ.
  
  ВИСНОВОК
  Властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ подiбнi лише до деяких характеристик категорiї "пiзнання". Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ є складником категорiї пiзнання тiльки в деяких моментах процесу творчостi.
  Розглянуто порiвняння категорiї пiзнання i стану ПРИПИНЕННЯ. На прикладах документальної лiтератури видiлено головну властивiсть стану ПРИПИНЕННЯ. Цiєю властивiстю є процес припинення всього дрiб"язкового, непотрiбного i неважливого в людинi, в людськiй свiдомостi.
  Виявлено ряд властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. Цi властивостi-характеристики зiставлено з характеристиками категорiї пiзнання, яку розкрито як у прадавнiх фiлософських трактатах, так i в сучаснiй фiлософiї модернiзму i постмодернiзму.
  Компаративним методом встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ подiбний до категорiї пiзнання тiльки в деяких характеристиках в тому, що людина має стани, при яких вiдсутнi бажання в тi моменти, коли людина досягла того, що замислювалося. Мети досягнуто, i зникають усiлякi бажання. Але це ненадовго, бо ж людина - не самодостатня, має потреби задля свого iснування. Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ - це вiдсутнiсть потреб, повна вiдсутнiсть бажань. Навiть виникає стан, в якому немає потреби у зовнiшнiх враженнях.
  Розглянуто документальну лiтературу релiгiйно-мiстичної культури, на основi якої встановлено, що стан пiзнання i стан ПРИПИНЕННЯ мають ту особливiсть, що людина володiє собою, своїми бажаннями, стає над цими бажаннями. В цьому категорiя пiзнання i стан ПРИПИНЕННЯ - подiбнi.
  Стан ПРИПИНЕННЯ - це додатковий регуляторний механiзм вищого рiвня. Зафiксовано, що в категорiї пiзнання i в станi ПРИПИНЕННЯ йде важливий для людини процес руйнування застарiлих уявлень, очищення вiд того, що вiджило свiй вiк, вiд дрiб"язкового i стало перешкодою для оновлення в нових умовах навколишнього середовища. Саме тому i виникає пiзнання як очищення.
  Компаративним методом встановлено, що ми маємо справу з компенсаторнiстю процесiв психiки. Стан ПРИПИНЕННЯ припиняє всiляку дрiб"язкову, неважливу дiяльнiсть. Припиняється навiть та дiяльнiсть, яка, на перший погляд, має сенс, адже в позасвiдомому вiдкладається засторога неважливостi тих чи iнших дiй. Проте у свiдомостi таке може i не вiдображатися. Тому в станi ПРИПИНЕННЯ з якоїсь причини призупиняються тi чи iншi дiяння. Отже стан ПРИПИНЕННЯ розумiється як той СТАН (TERMINATION STATE), який припиняє непотрiбне в пiзнаннi. Припиняється в людинi все неголовне, дрiб"язкове.
  
  СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  Айзеле, Роман. (2009). Теория познания. В Современная западная философия. Энциклопедический словарь. Москва: Культурная революция.
  Кришнамурти, Джидду. (1999). Записные книжки. Москва: Разум / Мир Кришнамурти.
  Махарши Шри Рамана. Собрание произведений. Санкт-Петербург - Тируваннамалай: "Экополис и культура" - Шри Раманашрам, 1999. 496 с.
  Мурашкин, М.Г. (2020). Записи 2019 года. Днiпро: СIЧ.
  Хеффе, Отфрид. (2009). Счастье. В Современная западная философия. Энциклопедический словарь. Москва: Культурная революция.
  Halapsis, Alex. & Halapsis, Alexandros. (2021). From monarchy to republic: King"s power and public affair in ancient Rome. Philosophy, Economics and Law Review, 1(1), 5-17. doi: 10.31733/2786-491X-2021-5-17.
  ...
  ...
  ПIЗНАННЯ I ПРИПИНЕННЯ
  Анотацiя. Метою дослiдження є доведення подiбностi категорiї пiзнання i стану ПРИПИНЕННЯ, виявлення, за якими особливостями ПРИПИНЕННЯ (певний психологiчний стан людини) вiдчувається станом при процесi пiзнання, за якими характеристиками вiн може входити в таку фiлософську категорiю як пiзнання.
  Методологiя ґрунтується на компаративному методi дослiдження, тобто на порiвняннi характеристик категорiї пiзнання i стану ПРИПИНЕННЯ. Метою компаративiстики є виявлення зв"язкiв на основi зiставлення рiзних станiв людини - як явищ проявiв психiки та категорiй фiлософiї, що змiнювали свiй змiст у рiзних iсторичних перiодах. Тобто розглядаються рiзнi стани людини i виявляються властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ, стану який дослiджується. Також розглядаються рiзнi погляди на пiзнання узагальнено - як на категорiю фiлософiї в її iсторичних змiстовних змiнах.
  Наукова новизна полягає в тому, що вперше розглядається порiвняння категорiї пiзнання i стану ПРИПИНЕННЯ. Розглянуто документальну лiтературу, на основi якої видiлено головну властивiсть певного стану людської свiдомостi. За цiєю, головною характеристикою було введено назву стану як стан "ПРИПИНЕННЯ", виявлено властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ. Цi характеристики зiставлено з тими, котрi має категорiя пiзнання.
  Висновки показують, що характеристики стану ПРИПИНЕННЯ є подiбними до характеристик категорiї пiзнання. Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ є складником категорiї пiзнання.
  Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ збiгається з категорiєю пiзнання тим, що переживається стан, при якому людиною iнтуїтивно охоплюється дiйснiсть. Тут зникають на деякий час усiлякi бажання, але iнтуїцiя безпосередньо фiксує дiйснiсть. Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ - це повна вiдсутнiсть бажань, проте присутнє iнтуїтивне осягнення дiйсностi. Також встановлено, що немає потреби у зовнiшнiх враженнях.
  На прикладах документалiстики релiгiйно-мiстичної культури встановлено, що в станi пiзнавального дiйства iнтуїтивного характеру, так само, як у станi ПРИПИНЕННЯ, людина стає над своїми бажаннями, володiє собою. В цьому випадку процес пiзнання i стан ПРИПИНЕННЯ бачаться подiбними.
  Ключовi слова: категорiя, пiзнання, стан, припинення, складник, подiбнiсть.
  
  Постановка проблеми у загальному виглядi та її зв'язок iз важливими науковими i практичними завданнями зводиться до доведення того, що стан ПРИПИНЕННЯ є складником категорiї "пiзнання".
  Аналiз останнiх дослiджень i публiкацiй, в яких започатковано розв"язання даної проблеми показує, що є можливiсть спiвставити пiзнання в поняттях i категорiях зi станом ПРИПИНЕННЯ.
  
  ПIЗНАННЯ I ПРИПИНЕННЯ. Всi властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ яскраво вiдображено в документальних свiдченнях, коли "всi думки вмерли i всi вiдчуття припинились" (Кришнамурти, 1999, с. 56), коли у людини "переживання себе припинилося" (Махарши, 1999, с. 118). Тобто iснує така властивiсть-характеристика, як зникнення в людинi її "я", коли "ви дивились на нього i зникли, щоб вже нiколи не бути колишнiм" (Кришнамурти 1999: 293) i демонструються iншi властивостi-характеристики, необхiднi для аналiзу. Тi ж самi теми розглядаються категорiєю пiзнання, коли мова йде про "виконання суттєвих потреб, очiкувань та бажань" (Хеффе 2009: 186) на основi того, що пiзнано, на основi вироблених знань. Документалiстика свiдчить про iснування стану ПРИПИНЕННЯ, при якому "припиняється це роблення як непотрiбне" (Мурашкин 2020: 474). Але залишається недоведеним те, складником якої категорiї є стан ПРИПИНЕННЯ.
  Мета статтi. Мета статтi полягає в тому, щоб довести, що стан ПРИПИНЕННЯ є складником категорiї пiзнання.
  Виклад матерiалу дослiдження робиться через демонстрацiю властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ i розкриття особливостей категорiї пiзнання, де дух виступає як "самодостатня сутнiсть (субстанцiя)" (Халапсис, 2017, с. 265). Також враховуються iсторичнi змiни в духовному життi людини (Halapsis, 2021, Р. 5-17).
  Пiзнання. Пiзнання - це отримання знання. В свою чергу знання - це обґрунтоване iстинне переконання. Тобто знання має бути обґрунтованим. Знання про стан ПРИПИНЕННЯ, аби воно вмонтовувалось у тi структури, якi вже пiзнанi, повинно бути теж обґрунтованим. Обґрунтувати знання про стан ПРИПИНЕННЯ без документальних фактiв дуже складно, оскiльки це стан глибоко суб'єктивного характеру i зустрiчається в чистому своєму проявi дуже рiдко. Зазвичай на цей стан нашаровуються iншi стани людини. В документальних описах апофатичного мiстицизму зустрiчаємо прояви цього стану в бiльш-менш чистому виглядi. Пiдключення документалiстики до пiзнання стану ПРИПИНЕННЯ потребує також статистичних методiв, щоб достеменно встановити властивостi-характеристики, якi частiше зустрiчаються, а отже складають iстинну основу цього стану.
  Для встановлення iстини про стан ПРИПИНЕННЯ долучаємо документалiстику. При цьому зiштовхуємося з описами вiдчуттiв. Комплекси "елементiв вiдчуттiв" (Айзеле 2009: 82) - як базовий субстрат для пiзнання вже був введений i мав застосування як пiзнавальна процедура. Для цього потрiбен опис явища. Це дає можливiсть розумiти iстини "в ефективному описi функцiональних вiдносин" (Айзеле 2009: 82), що веде зрештою до встановлення цiннiсних властивостей-характеристик. В нашому випадку - це цiннiснi властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ.
  Отримання цiннiсних властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ вказує на "результативнi пiзнавальнi процеси" (Айзеле 2009: 82). Тут "висловлювання є "iстинним", якщо його прийняття веде до бажаних практичних наслiдкiв" (Айзеле 2009: 82). Однак по вiдношенню до стану ПРИПИНЕННЯ практичнi наслiдки не програмованi, бо цей стан виникає раптово i спонтанно. Його неможливо отримати, плануючи собi якiсь цiннiснi результати. Стан ПРИПИНЕННЯ - це спонтаннiсть.
  Дослiджуючи документалiстику апофатичного мiстицизму i використовуючи статистику, можемо встановити головнi властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ, а отже встановити цiннiсно-важливе. Тут ми не можемо вiдкинути iнтуїтивiзм, який схоплює сутнiсне, вiдкриває нове - як з приводу дослiдження, так i поза дослiджувальними процедурами, в самих проявах стану, який розглядаємо.
  Вiдомо таке положення, що "сутнiсть i сенс речей можуть схоплюватися тiльки iнтуїцiєю, яка знiмає протирiччя суб'єкта i об'єкта, що спричинене iнтелектом" (Айзеле 2009: 82). У випадку стану ПРИПИНЕННЯ можна сказати, що ефективнiсть пiзнання збiльшується, коли iнтуїцiя актуалiзована i у суб'єкта, i у об'єкта, де об'єкт - це предмет дослiдження.
  Iнтуїцiя завжди актуалiзована у людини в станi ПРИПИНЕННЯ. Та коли вона актуалiзована i у дослiдника, який дослiджує стан ПРИПИНЕННЯ, то збiльшується можливiсть вгадування iстинного стану речей. Але це стосується лише дослiдження стану ПРИПИНЕННЯ. При дослiдженнi iнших об"єктiв i станiв людини iнтуїтивне схоплення iстини програє перед логiчно послiдовними процедурами пiзнання.
  В станi ПРИПИНЕННЯ у людини актуалiзована iнтуїцiя. Людиною продукується ряд "можливостей "iдеальних переживань", якi a priori передують будь-якому пiзнанню" (Айзеле 2009: 82). Тобто стан ПРИПИНЕННЯ, за таким розумiнням, як iнтуїтивне прозрiння, є iдеальним переживанням, пiсля якого йде вже момент пiзнання. Цей момент пiзнання можна висловити, виразити. До цього стан ПРИПИНЕННЯ невимовний i невиразний. Тобто є "доступний логiчнiй мовi свiт, залишок же виноситься за дужки як "невимовне"" (Айзеле 2009: 83). Стан ПРИПИНЕННЯ потрапляє у розряд невимовного. Про цей стан написано багато трактатiв, створено цiлий напрямок так званого апофатичного мiстицизму. Є спроби записати в невимовне i навiть безглузде цiлий напрямок фiлософiї, який має назву метафiзика. Так "метафiзичнi висловлювання вiдкидаються як "безглуздi"" (Айзеле 2009: 83). Але так у безглузде можна записати висловлювання з приводу будь-якого вiдчуття. Якщо людина нiколи в життi не пробувала чогось кислого, то будь-яке висловлювання з приводу, наприклад, кислого лимона для цiєї людини буде суцiльною нiсенiтницею. Якщо ця людина спробує кислий лимон, то висловлювання iнших людей з приводу цього лимона не будуть вже такими безглуздими. Тут людей об'єднує досвiд вiдчуття кислого. Та сама iсторiя й зi станом ПРИПИНЕННЯ. Якщо людина не мала досвiду цього стану, то висловлювання документального характеру, якi значаться в апофатичному мiстицизмi, для неї будуть безглуздими. Якщо людина мала подiбний досвiд, досвiд стану ПРИПИНЕННЯ, то висловлювання з цього приводу вже не будуть такими безглуздими. Тобто рiзнi люди мають свiй досвiд вiдчуттiв i оцiнюють те чи iнше явище реального свiту по-рiзному, в залежностi вiд свого досвiду. На цьому досвiдi вiдчуттiв будуються навiть цiлi теорiї. Є таке положення, що "теорiя повинна оцiнюватися не по її значенню, а по її ефективностi" (Айзеле 2009: 83). Проте таке положення не може торкнутися стану ПРИПИНЕННЯ, стану, який виникає раптово, чисто спонтанно. Цей стан фактично не залежить вiд людини. Ефективнiсть можна побачити, якщо щось робити в певному напрямку задля отримання очiкуваного. Але спонтаннiсть i раптовiсть не дають можливостi оволодiти ситуацiєю. В нашому випадку - оволодiти станом ПРИПИНЕННЯ. Втiм помiчено, що певний спосiб життя людини може все ж таки стимулювати виникнення станiв, подiбних до стану ПРИПИНЕННЯ.
  Орiєнтуючись на сенс з приводу розумiння того чи iншого людського стану, треба враховувати те, з ким проводиться дискусiя. Адже "сенс створюють разом обидва партнери" (Айзеле 2009: 83). Однак цей сенс повинен так чи iнакше вiдображати реальне положення речей. Пiзнання має бути адекватним реальнiй дiйсностi. Хоча ця дiйснiсть може бути глибоко суб'єктивною. Суб'єктивнiсть розташована ближче до тiлесностi, де є "знання як результат бiологiчного вiдбору, який гарантує також адекватнiсть нашого пiзнання" (Айзеле 2009: 84).
  Тiлеснiсть присутня i в документалiстицi. Щодо пiзнання стану ПРИПИНЕННЯ, то документалiстика так чи iнакше вiдiграє важливiшу роль. Вiд неї ми вiдштовхуємося в своїх пiзнавальних процедурах. Документалiстика - запорука того, що ми можемо вести статистику тих властивостей-характеристик, якi найчастiше зустрiчаються у станi ПРИПИНЕННЯ. Сукупнiсть властивостей-характеристик, якi частiше за все зустрiчаються, i є реально iснуючий стан ПРИПИНЕННЯ. Суть цього стану полягає в тому, що з цих властивостей-характеристик треба видiлити головну, основну.
  
  ВИСНОВОК
  Властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ подiбнi до характеристик категорiї пiзнання, якщо маємо актуалiзовану iнтуїцiю. Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ є складником категорiї пiзнання.
  Розглянуто порiвняння категорiї пiзнання i стану ПРИПИНЕННЯ. На прикладах документальної лiтератури видiлено головну властивiсть стану ПРИПИНЕННЯ. Цiєю властивiстю є процес припинення всього дрiб"язкового, непотрiбного i неважливого в людинi, в людськiй свiдомостi.
  Виявлено ряд властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. Цi властивостi-характеристики зiставлено з характеристиками категорiї пiзнання, яку розкрито як у прадавнiх фiлософських трактатах, так i в сучаснiй фiлософiї модернiзму i постмодернiзму.
  Компаративним методом встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ подiбний до категорiї пiзнання в тому, що людина має стани, при яких вiдсутнi бажання в тi моменти, коли мета людиною досягнута, але включено iнтуїтивну безпосереднiсть. Мети досягнуто, i зникають усiлякi бажання. Але це ненадовго, оскiльки людина - не самодостатня, має потреби задля свого iснування. Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ - це вiдсутнiсть потреб, повна вiдсутнiсть бажань, але присутнiсть iнтуїцiї. Навiть виникає стан, в якому немає потреби у зовнiшнiх враженнях.
  Розглянуто документальну лiтературу релiгiйно-мiстичної культури, на основi якої встановлено: стан ПРИПИНЕННЯ має ту особливiсть, що людина володiє собою, своїми бажаннями, стає над цими бажаннями. В цьому категорiя пiзнання як iнтуїтивне прозрiння i стан ПРИПИНЕННЯ є подiбними.
  Стан ПРИПИНЕННЯ - як додатковий регуляторний механiзм вищого рiвня. Зафiксовано, що в станi ПРИПИНЕННЯ йде важливий для людини процес руйнування застарiлих уявлень, очищення вiд того, що вiджило свiй вiк, вiд дрiб"язкового, i стало перешкодою для оновлення в нових умовах навколишнього середовища. Саме тому i виникає очищення.
  Компаративним методом встановлено, що ми маємо справу з компенсаторнiстю процесiв психiки. Стан ПРИПИНЕННЯ припиняє всiляку дрiб"язкову, неважливу дiяльнiсть. Припиняється навiть та дiяльнiсть, яка, на перший погляд, має сенс, адже в позасвiдомому вiдкладається засторога неважливостi тих чи iнших дiй. Припиняється пiзнавальна процедура логiчного мислення. Але в свiдомостi таке припинення може i не вiдображатися. Тому в станi ПРИПИНЕННЯ з якоїсь причини призупиняються тi чи iншi дiяння. Отже стан ПРИПИНЕННЯ в цiлому розумiється, перш за все, як стан зупинки непотрiбного (TERMINATION STATE). Тут припиняється в людинi, перш за все, все неголовне, дрiб"язкове.
  
  
  СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  Айзеле, Роман. (2009). Теория познания. В Современная западная философия. Энциклопедический словарь. Москва: Культурная революция.
  Кришнамурти, Джидду. (1999). Записные книжки. Москва: Разум / Мир Кришнамурти.
  Махарши Шри Рамана. Собрание произведений. Санкт-Петербург - Тируваннамалай: "Экополис и культура" - Шри Раманашрам, 1999.
  Мурашкин, М.Г. (2020). Записи 2019 года. Днiпро: СIЧ.
  Халапсис А. В. Зеркало Клио: Метафизическое постижение истории: монография. Днепр: Середняк Т.К. 2017.
  Хеффе, Отфрид. (2009). Счастье. В Современная западная философия. Энциклопедический словарь. Москва: Культурная революция.
  Halapsis, Alex. & Halapsis, Alexandros. (2021). From monarchy to republic: King"s power and public affair in ancient Rome. Philosophy, Economics and Law Review, 1(1), 5-17. doi: 10.31733/2786-491X-2021-5-17.
  ...
  ...
  ЩАСТЯ I ПРИПИНЕННЯ
  Анотацiя. Метою дослiдження є доведення подiбностей категорiї щастя i стану ПРИПИНЕННЯ. Метою є виявлення, за якими особливостями стан ПРИПИНЕННЯ (певний психологiчний стан людини) вiдчувається як щасливий стан, за якими характеристиками вiн може входити в таку фiлософську категорiю, як щастя.
  Методологiя ґрунтується на компаративному методi дослiдження, тобто на порiвняннi характеристик категорiї щастя i стану ПРИПИНЕННЯ. Метою компаративiстики є виявлення зв"язкiв на основi зiставлення рiзних станiв людини як явищ проявiв психiки та категорiй фiлософiї, якi змiнювали свiй змiст у рiзних iсторичних перiодах. Тобто розглядаються рiзнi стани людини i виявляються властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ, стану який дослiджується. Також розглядаються рiзнi погляди на щастя як категорiю фiлософiї в її iсторичних змiстовних змiнах.
  Наукова новизна полягає в тому, що вперше розглядається порiвняння категорiї щастя i стану ПРИПИНЕННЯ. Розглянуто документальну лiтературу, на основi якої видiлено головну властивiсть певного стану людської свiдомостi. За цiєю, головною характеристикою введено таку назву стану, як стан "ПРИПИНЕННЯ". Виявлено властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ. Цi характеристики зiставлено з характеристиками, якi має категорiя щастя.
  Висновки показують, що характеристики стану ПРИПИНЕННЯ подiбнi до характеристик категорiї щастя. Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ є складником категорiї щастя.
  Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ збiгається з категорiєю щастя тим, що переживається стан, при якому людина виконала всi бажання. Тому i зникають на деякий час усiлякi бажання. Отже стан ПРИПИНЕННЯ - це повна вiдсутнiсть бажань. Також встановлено, що немає потреби у зовнiшнiх враженнях.
  На прикладах документалiстики релiгiйно-мiстичної культури доведено, що в станi щастя, як i в станi ПРИПИНЕННЯ, людина стає над своїми бажаннями, володiє собою. Цим стан щастя i стан ПРИПИНЕННЯ - подiбнi.
  Ключовi слова: категорiя, щастя, стан, припинення, складник, подiбнiсть.
  Постановка проблеми у загальному виглядi та її зв"язок iз важливими науковими i практичними завданнями зводиться до доведення того, що стан ПРИПИНЕННЯ є складником категорiї щастя.
  Аналiз останнiх дослiджень i публiкацiй, в яких започатковано розв"язання даної проблеми, показує, що властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ яскраво вiдображенi в документальних свiдченнях, коли "всi думки вмерли i всi вiдчуття припинились" (Кришнамурти, 1999, с. 56), коли у людини "переживання себе припинилося" (Махарши, 1999, с. 118). Тобто iснує така властивiсть-характеристика, як зникнення в людинi її "я", коли "ви дивились на нього i зникли, щоб вже нiколи не бути колишнiм" (Кришнамурти 1999: 293), i демонструються iншi властивостi-характеристики, необхiднi для аналiзу. Тi ж самi теми розглядаються категорiєю щастя, коли мова йде про "виконання суттєвих потреб, очiкувань та бажань" (Хеффе 2009: 186). Документалiстика свiдчить про iснування стану ПРИПИНЕННЯ, при якому "припиняється це роблення як непотрiбне" (Мурашкин 2020: 474). Залишається недоведеним те, складником якої категорiї є стан ПРИПИНЕННЯ.
  Мета статтi. Мета статтi полягає в тому, щоб довести, що стан ПРИПИНЕННЯ є складником категорiї щастя.
  Виклад матерiалу дослiдження робиться через демонстрацiю властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ i розкриття особливостей категорiї щастя, де дух виступає як "самодостатня сутнiсть (субстанцiя)" (Халапсис, 2017, с. 265). Також враховуються iсторичнi змiни в духовному життi людини (Halapsis, 2021, Р. 5-17).
  Щастя. Щастя - це бути щасливим при виконаннi основних, основоположних i головних вищих потреб. Iснувати в станi щастя - це стан при виконаннi в людинi того, що вона очiкує знайти. Цим стан щастя подiбний до стану ПРИПИНЕННЯ. В станi щастя припиняють функцiонувати бажання, оскiльки їх вже виконано. В станi ПРИПИНЕННЯ теж зникають усiлякi бажання. Стан ПРИПИНЕННЯ - це повна вiдсутнiсть бажань, стан поза бажаннями.
  Стан ПРИПИНЕННЯ пов'язаний з тим зв"язком, "який необхiдно припинити" (Деррида 1999: 629). Це стан ПРИПИНЕННЯ. Це "спокiй перебування в собi" (Деррида 1999: 626). Це те, що припиняє всiлякi прояви. В людинi це "процес вiдстороненого ставлення до себе" (Деррида 1999: 632).
  Сучасна фiлософiя доводить, що в станi ПРИПИНЕННЯ у людини немає бажань, немає потреби в зовнiшнiх враженнях. Буває так, що "знайшли самiсть i бiльше немає потреби у зовнiшнiх враженнях" (Кристева 2004: 273). Стан людини, коли у неї вiдсутня потреба в зовнiшнiх враженнях, спiвпадає зi станом ПРИПИНЕННЯ. В станi ПРИПИНЕННЯ у людини також вiдсутня потреба у зовнiшнiх враженнях. Бiльше того, ми бачимо, що за концептами сучасної фiлософiї i самiсть людини спiвпадає з ПРИПИНЕННЯМ.
  Пiд ПРИПИНЕННЯМ сучасна фiлософiя часто розумiє вищий стан людини, або Вищу людину. Ця Вища людина не має нiяких бажань i потреб. Отже "вища людина вже не має потреби навiть в Боговi" (Делёз 1999: 178). Дiйсно, людина може мати такий стан, що у неї немає бажань i потреб. Цей стан у людини тримається деякий короткий час. Потiм знову пробуджуються i бажання, i потреби. Людина в станi ПРИПИНЕННЯ, або Вища людина, володiє собою; тобто володiє емоцiями, бажаннями. Але це - якоюсь мiрою. Потреби все одно штовхають людину до певних дiй.
  ПРИПИНЕННЯ в сучаснiй фiлософiї не має однозначностi. Воно торкається i реальностi особливого стану - як не свого, i суб"єктивного свiту людини, де ПРИПИНЕННЯ або iнше - як щось своє. Тут мiж певним "принципом i тим, що з"являється як його iнше, а саме - принцип реальностi як його iнше, потяг до смертi як своє iнше" (Деррида 1999: 445). Тут принцип реальностi "вiдмовляється вiд якого б то не було задоволення i бажання, вiд якого б не було автоафективного ставлення, без якого неможливе виникнення нi бажання, нi задоволення" (Деррида 1999: 446).
  Сучасна фiлософiя доводить, що "в самому "я" принцип задоволення бере гору над принципом реальностi, чим наносить шкоду всьому органiзму" (Деррида 1999: 448). Однак такого немає в станi ПРИПИНЕННЯ, де людина стає над бажаннями.
  У релiгiйно-мiстичнiй культурi важливим є те, що людина має бути осторонь. "Вiдмовитися вiд свiту - для брахманiв означало стати вище за будь-якi вчинки" (Швейцер 2002: 49). "Брахмани мали смiливiсть зiзнатися, що медитацiї про свiт не мiстять у собi нiчого етичного" (Швейцер 2002: 49). Але для людини медитацiя дає багато корисного. Медитацiя використовувалася в доязичницькi часи, i "в язичництвi домiнує особистiсне сприйняття божественного через обряд, медитацiю" (Колодний 2013: 102).
  Ще з язичницької давнини вiдомо, що медитацiя дає людинi гармонiю, "врiвноважуючи лад i безлад" (Колодний 2009: 139). "Медитацiю можна розглядати як деавтоматизацiю звичних нам психiчних структур - той, хто медитує, виходить за межi логiчно-структурної свiдомостi. Виникає особливий стан свiдомостi, при якому вiдбувається нiби "злиття" з об"єктом медитацiї, "розчинення" в ньому, втрата уявлення про межi власної особистостi" (Поликарпов 1987: 90). Та коли ми кажемо про втрату меж власної особистостi, то торкаємось питання людського "Я" i "ПРИПИНЕННЯ".
  Сучасна фiлософiя показує стан ПРИПИНЕННЯ як припинення непотрiбних дiй, припинення зайвої i непотрiбної дiяльностi. Тут вiдбувається розчинення i руйнацiя всього зайвого. Постмодернiзм каже про "розчинення особистостi в безособистiсному" (Батай 2000: 117), вiд чого виникає "порожнеча, яка засвiдчує про "я", що розчинилося" (Делез 2002: 160). Йде процес очищення, поки не виникне "вiдкритiсть Цiлого, в якому неможливо щось бачити чи споглядати" (Делез 2000: 189). Тут стан ПРИПИНЕННЯ своїми властивостями-характеристиками подiбний до "умиротворення, заспокоєння i особливого стану щастя" (Кристева 2010: 163).
  В "Теорiї релiгiї" Жорж Батай вказує на неспокiй вiд бажань. "На вiдмiну вiд знання, яке пiдтримує людину в станi пасивного заспокоєння, бажання втягує її в занепокоєння" (Батай 2000: 6). Але вiдомо, що стан ПРИПИНЕННЯ - це стан заспокоєння i вiдсутностi бажання. Людина не може iснувати поза бажаннями, поза потребами. Тому вiдсутностi бажань є тимчасовою.
  Фiлософiя сучасностi вказує на iснування станiв поза бажаннями. Посилаючись на думки Стефана Малларме, в своїх творах Юлiя Кристева зазначає, що у людей є таке, коли вони "вже не мають потреби у зовнiшнiх враженнях" (Кристева 2004: 273). Фiлософiя постмодернiзму знаходить вiдсутнiсть бажання в мiстичному спогляданнi, коли "за бажанням якогось наукового спостереження вiдбувається мiстичне споглядання" (Делез 1992: 210).
  Людина в станi ПРИПИНЕННЯ не має бажань. За компенсаторними механiзмами цей стан виникає спонтанно. У мiстицизмi iснує практика, яка пригнiчує бажання. Помiчено, що "релiгiйна мiстика проявляється в перiоди конфлiктiв, в яких тi чи iншi бажання людини пригнiчуються" (Хаксли 1992: 34).
  В релiгiйно-мiстичнiй культурi iснує настанова на те, щоб позбутися бажання. Навiть адепт прагне позбавити себе бажання виконувати волю Божу. Наприклад, "Екгарт йде так далеко, що постулює: людинi не слiд навiть бажати виконувати волю Божу, оскiльки це теж одна з форм жадiбностi. Людина, що не має бажань, - це людина, яка нi до чого не прагне: в цьому сутнiсть концепцiї вiдсутностi прихильностi до чого-небудь у Екгарта" (Фромм 1990: 69).
  Сучасна фiлософiя дiйшла висновку, що вiдсутнiсть бажань може супроводжуватись вiдсутнiстю зовнiшнiх впливiв на людину. Це можна показати демонстрацiєю феноменiв релiгiйно-мiстичної культури. Наприклад, "йогiвське самадхi або буддистськi дхьяни, стани-свiдоцтва, в яких самовладання настiльки велике, що зовнiшнi стимули майже або зовсiм не впливають" (Уолш, Воон 2006: 38). В релiгiйно-мiстичнiй культурi подiбнi стани значаться як Божественнi. Їх iменують як стан Бога. Властивiстю-характеристикою стану Бога є безпристраснiсть.
  Безпристраснiсть - властивiсть-характеристика мiстичного досвiду, що є важливим у релiгiйно-мiстичнiй культурi взагалi. Безпристраснiсть - властивiсть Бога. Лев Шестов помiчає, що "Бог абсолютно безпристрасний, йому нiчого не потрiбно. Це - аксiома Плотiна" (Шестов 2001: 279). В сучаснiй психологiї розглядаються стани людини, коли їй нiчого не потрiбно. Абрахам Маслоу позначає цi стани як пiковi переживання людини, стани самодостатнього характеру. Людина, маючи подiбний стан, вiдчуває, що "це досконалий, повний досвiд переживання, якому бiльше нiчого не потрiбно. Це самодостатнiй стан" (Маслоу 1997: 114).
  Абрахам Маслоу, посилаючись на зразки релiгiйно-мiстичної культури, у своїх працях доводить, що невмотивованiсть людини дорiвнює божественному. Але тут - не проста невмотивованiсть. Тут є посилання на певний стан свiдомостi. За Абрахамом Маслоу - це пiковий стан. В цьому станi людина не має бажань.
  Пiкове переживання Абрахама Маслоу є досконалiстю. Релiгiйна людина каже про богоподiбнiсть. Тут "ми маємо пам"ятати, що боги зазвичай розглядаються як тi, хто не має потреб, бажань, недолiкiв у чомусь i задоволенi всiм. В цьому сенсi немотивоване людське буття стає богоподiбним" (Маслоу 2002: 237-238).
  Категорiя "щастя" вказує на те, що виникло "виконання суттєвих потреб, очiкувань та бажань" (Хеффе 2009: 186). Тут зникнення очiкування показує, що виникла теперiшнiсть. Теперiшнiсть виникає з виникненням стану ПРИПИНЕННЯ як вищого стану. Загострюється увага на "присутньому вищому" (Деррида 1999: 199), а також на тому, що "самоприсутнiсть досвiду має бути представленою в теперiшньому, взятому як Тепер" (Деррида 1999: 80).
  Людина в своєму життi має стан щастя, коли стається "сукупне виконання суттєвих потреб, очiкувань та бажань" (Хеффе 2009: 186). У своїй повсякденностi людина живе очiкуваннями, заглядаючи в майбутнє. В станi щастя очiкування зникають. Вони зникають i при станi ПРИПИНЕННЯ. Людина починає жити теперiшнiм.
  Тепер. Сучасна фiлософiя не вiдходить далеко вiд розумiння iдеальних станiв людини як станiв, коли вона перебуває в теперiшньому часi. Стан ПРИПИНЕННЯ - це саме той стан, коли людина не пам"ятає чогось зi свого минулого, не мрiє про майбутнє, а знаходиться в теперiшньому. Постмодернiзм оцiнює теперiшнє як шанс, "наш єдиний шанс знайти безсмертя тепер" (Деррида 1999: 278). В постмодернiзмi отримання стану ПРИПИНЕННЯ проглядається, коли людина "протиставить себе самому собi" (Деррида 1999: 311).
  В культурi зафiксовано багато людських iнтересiв. Iснує iндивiдуальне рiзноманiття людських планiв на майбутнє та очiкувань вiд цього майбутнього. Тому у вiдношеннi до щастя i його розумiннi немає єдностi. Культура накладає свiй вiдбиток на розумiння i вiдчуття щастя. Тому не можна казати про повну безпосереднiсть по вiдношенню до щастя. "Щастя - не безпосереднiй об"єкт людських прагнень, а супутнє явище у випадку успiху: якiсть задовiльного, бо осмисленого, тобто хорошого життя" (Хеффе 2009: 186-187). З успiхом пов"язане i виникнення стану ПРИПИНЕННЯ. Повинна бути маса складових способу життя, а також генетична схильнiсть. У випадку спiвпадiння багатьох факторiв може бути вдала ситуацiя для виникнення стану ПРИПИНЕННЯ.
  Уявлення щасливої людини є щасливими. Але цi щасливi уявлення залишковi. Вони залишились як головнi уявлення пiсля того, як стан ПРИПИНЕННЯ припинив все непотрiбне, незначне, неважливе, дрiб"язкове.
  Щастя "укладено в самi чесноти" (Хеффе 2009: 187). В основi чеснот знаходиться реальна доброта людини. Доброта як загальнолюдське в людинi залишається, коли руйнується все дрiб"язкове пiд впливом стану ПРИПИНЕННЯ.
  Щастя, за фiлософськими вченнями Епiкура, там, де людина має "найбiльш цiннi речi" (Хеффе 2009: 187). Найбiльш цiнне залишається в людинi пiсля виникнення стану ПРИПИНЕННЯ, припинення всього не цiнного, дрiб"язкового. Це є однiєю з причин того, що виникає щастя, "яке йде вiд того, що людина має найбiльш цiннi речi" (Хеффе 2009: 187).
  Iснує щастя через аскезу, коли встановлюється "рiвновага мiж бажанням i його задоволенням шляхом скорочення бажань" (Хеффе 2009: 187). Тодi у людини не виникає нiяких зайвих бажань. Людина робить лише те, що вмiє робити, до чого призначена. I нiяких зайвих рухiв. Вiд всього зайвого - вiдсторонення. Декiлька слiв про вiдсторонення.
  Вiдсторонення. Стан ПРИПИНЕННЯ - це стан вiдсторонення вiд усього, що є в психiцi людини, що заважає дiяти цiлеспрямовано. Тенденцiї постмодернiзму показують, яким чином цей стан вiдсторонення присутнiй при самодистанцiюваннi людини, коли людина засвiдчує свої спонукання. Постмодернiзм демонструє стан самодистанцiювання людини на прикладi творчостi лiтератора. Постмодернiзм стверджує, що "ми повиннi зрозумiти психiчний механiзм письма як наслiдок його дiалогу iз самим собою (з iншим), як форму авторського самодистанцiювання - як спосiб розщеплення письменника на суб"єкта висловлювання-процесу i суб"єкта висловлювання-результату" (Кристева 2004: 176). Вiдстороненiсть i самодистанцiювання бiльше проявляється при висловлюваннi-процесi, адже письменник перебуває в станi бiльш близькому до стану ПРИПИНЕННЯ (стану вiдсторонення або стану самодистанцiювання). Коли письменник знаходиться при висловлюваннi-результатi, то вiн вiдсторонюється вiд стану ПРИПИНЕННЯ в свою iнтелектуальну сферу, в свої уявлення про пережите.
  Щастя, на думку О. Хеффе, це "мета, яку розумiють трансцендентально, вище якої неможливо уявити нiякої iншої мети" (Хеффе 2009: 187). Людина в станi ПРИПИНЕННЯ так само вiдчуває, що вище за той стан, який є, не може бути нiякого iншого стану. Це спiвпадає з iдеями, якi висунув ще Арiстотель з приводу оптимальних станiв як самодостатнiх. В цьому вiдношеннi у давнiй грецькiй фiлософiї застосовувався такий термiн як автаркiя. Вiн часто застосовувався при розглядi автономiї розуму i дiї за власною волею. Така автаркiя розумiлась як щастя, оскiльки мала безумовну мету, мету вищого характеру. Те саме можна сказати i про стан ПРИПИНЕННЯ. Однак у вiдношеннi стану ПРИПИНЕННЯ акцент треба робити на тому, що вищу i безумовну мету втiлено в самiй метi. I тут мети вже, як такої, немає. Людина безпосередньо переживає стан повного здiйснення, а отже втiленого щастя, коли вищих цiлей вже досягнуто. Це значить, що цiлi втiлено i, як такi, вони зникають. При станi ПРИПИНЕННЯ моральнiсть присутня як несвiдоме зникнення всього непотрiбного, а отже i неморального.
  Щастя включає в себе прагнення до вищого блага, в якому людина знаходить сенс свого життя, тобто прагнення до певної цiлi у потоцi рiзноманiтностi i багатоманiтностi потрiбного i непотрiбного. Отже ПРИПИНЕННЯ - це здiйснення того, до чого була спрямованiсть при припиненнi проявiв непотрiбного.
  Щастя є уявний iдеал з усiма своїми бажаннями втiлити цей iдеал у життєвi простори душi i всього, що її оточує. Але щастя - також i задоволення спрямованостi до iдеалу. Коли задоволення настає, то спрямованостi до iдеалу вже нема. Iдеал вже втiлено в реалiї. Зникнення спрямованостi i повна реалiзацiя iдеалу в дiйснiсть iснування душi - це характерно для щастя. Але це також характерно i для стану ПРИПИНЕННЯ.
  Щастя - це коли у людини в її життi все йде згiдно з її бажаннями. Тодi у неї гарний настрiй. Тут стан ПРИПИНЕННЯ має вияв, коли у людини зникає зайве, непотрiбнi спрямованостi, якi не зовсiм вiдповiдають її iдеалам. Через це може виникати стан тотального умиротворення. Стан ПРИПИНЕННЯ - це тотальне умиротворення. Але це лише компонент, складник у потоцi щасливого людського життя.
  В момент ПРИПИНЕННЯ, або тотального умиротворення у людини нема конфлiкту мiж рiзними її схильностями. Все приходить до єдностi. Стає виразнiшою її бiльш значна схильнiсть. Але й та розчиняється, оскiльки припиняють функцiонувати її незначнi i неважливi, дрiб"язковi змiстовностi.
  В моменти тотальної умиротворення або стану ПРИПИНЕННЯ людина не вiдчуває якiсь обмеження. В цьому станi людина не вiдчуває яку-небудь конфлiктнiсть не тiльки у вiдношеннях мiж своїми рiзними схильностями, але й конфлiктнiсть мiж людьми, маючи абсолютну безкомпромiснiсть.
  Отфрiд Хеффе, посилається на Герберта Маркузе, який стверджував, що суспiльство достатку спроможне "забезпечити бiльш високу мiру щастя" (Хеффе 2009: 187), у зв"язку з тим, що пом"якшуються репресивнi риси культури.
  Стан ПРИПИНЕННЯ виникає раптово i випадково. Але як складник, як одна з особливостей щастя може розумiтися в контекстi як гедонiзму, так i утилiтаризму. Цi вчення кажуть про щастя як про максимальне задоволення iнтересiв, а також потреб. Стан ПРИПИНЕННЯ - це досконалiсть, коли вже здiйснилися головнi бажання, коли задовольнилися iнтереси й потреби, пiсля чого всi вони зникли.
  Виконання бажань, що виникли раптово, не гарантує того, що у людини з"явиться стан щастя. Таке положення можна вiднести i до стану ПРИПИНЕННЯ. Цей стан може не настати, хоча всi надiї на краще i всi бажання, якi раптово виникли, здiйснились. Є багато факторiв, через якi надiї i бажання не можуть здiйснитися. Це не тiльки рiзнi соцiальнi фактори, але й фактори, якi є в самiй людинi. Наприклад, вiдсутнiсть повного регулювання емоцiями або помилки в когнiтивних процесах, що не приводить до пiзнання iстинного положення речей. Та все одно для охорони психiчної рiвноваги може виникнути компенсацiйний процес стану ПРИПИНЕННЯ. А це так само можна вiднести i до виникнення стану щастя. ПРИПИНЕННЯ є компенсаторним процесом. Тут механiзм компенсацiї працює так, що припиняється непотрiбне, чим компенсується i те, до чого людина не здатна. Припиняється те, до чого людина не здатна, але емоцiйно до цього прикута.
  Компенсацiя. В поясненнi феноменiв внутрiшнього психiчного життя людини сучасна фiлософiя торкається процесiв компенсацiї, пов"язуючи її з рiвновагою. Через такi пояснення мова йде i про стан ПРИПИНЕННЯ, коли iснують рiвновага i гармонiя. Якщо робляться якiсь речi, то "для рiвноваги, для внутрiшньої компенсацiї, яка характеризує рiвновагу" (Деррида 1999: 481).
  Сучаснi фiлософськi концепти пояснюють причини виникнення у людини вищих станiв свiдомостi, таких, наприклад, як стан ПРИПИНЕННЯ, стан Божественного, через iснування компенсаторних механiзмiв. Стан Божественного компенсує стан страждання, який був у людини перед цим. "Людина, яка змушує нас страждати, можливо, пов"язує нас iз божественним" (Делёз 1999: 102). У людини може виникнути "радiсть замiсть пережитого горя" (Делёз 1999: 102). I це ймовiрно - за компенсаторними механiзмами. Протилежнiсть виникає спонтанно, позасвiдомо.
  Але "сама по собi компенсацiя недостатня: вона не дає ясного розкриття" (Делёз 1999: 62). Це сучасна фiлософська концепцiя усвiдомлює. Тому шукає причини бiльш глибокi, в контактi людини з навколишнiм середовищем. А в контактi з навколишнiм середовищем - це потреби. У людинi мають бути певнi потреби, якi змушують працювати компенсаторнi механiзми її психiчних станiв.
  На феномен щастя є рiзнi погляди. Щастя розумiли, як володiння предметами, що приносять задоволення. Також щастя розумiли як таке, що досягається шляхом скорочення потреб, аби встановити рiвновагу мiж потребою i задоволенням. Є навiть розумiння щастя як свободи вiд всiх турбот i проблем. Але щастя приходить, коли людина втiлює себе у своїх найважливiших призначеннях шляхом утвердження i пiднесення, вiд чого i приходять радощi. Тут щастя є перевищенням повсякденного життя. Проте для втiлення своїх важливих призначень треба ще знайти себе через вiдсторонення неважливого. А це виникає через стан ПРИПИНЕННЯ, через припинення неважливого, дрiб"язкового, незначного.
  Людина будує плани по втiленню задумiв, у яких є гармонiйне задоволення власних iнтересiв. Коли плани виконано, людина вiдчуває щастя.
  Щастя, коли людина робить те, що може робити, працює iз задоволенням, домагається все кращих i кращих результатiв. Але виникають обставини життя, яким треба протистояти. Протистояння має бути творчим. Для творчого протистояння i виникають стани ПРИПИНЕННЯ, якi припиняють все неважливе.
  
  ВИСНОВОК
  Властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ подiбнi до характеристик категорiї щастя. Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ є складником категорiї щастя.
  Розглянуто порiвняння категорiї щастя i стану ПРИПИНЕННЯ. На прикладах документальної лiтератури видiлено головну властивiсть стану ПРИПИНЕННЯ. Цiєю властивiстю є процес припинення всього дрiб"язкового, непотрiбного i неважливого в людинi, в людськiй свiдомостi.
  Виявлено ряд властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. Цi властивостi-характеристики зiставленi з характеристиками категорiї щастя, яку розкрито як у прадавнiх фiлософських трактатах, так i в сучаснiй фiлософiї модернiзму i постмодернiзму.
  Компаративним методом встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ подiбний до категорiї щастя в тому, що людина має стани, при яких вiдсутнi бажання в тi моменти, коли мети досягнуто. Мети досягнуто, i зникають усiлякi бажання. Але це ненадовго, оскiльки людина не самодостатня, має потреби задля свого iснування. Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ - це вiдсутнiсть потреб, повна вiдсутнiсть бажань. Навiть виникає стан, в якому немає потреби у зовнiшнiх враженнях.
  Розглянуто документальну лiтературу релiгiйно-мiстичної культури, на основi якої встановлено, що стан щастя i стан ПРИПИНЕННЯ мають ту особливiсть, що людина володiє собою, своїми бажаннями, стає над цими бажаннями. В цьому категорiя щастя i стан ПРИПИНЕННЯ - подiбнi.
  Стан ПРИПИНЕННЯ є додатковим регуляторним механiзмом вищого рiвня. Зафiксовано, що в категорiї щастя i в станi ПРИПИНЕННЯ йде важливий для людини процес руйнування застарiлих уявлень, очищення вiд того, що вiджило свiй вiк, вiд дрiб"язкового, i стало перешкодою для оновлення в нових умовах навколишнього середовища. Саме тому i виникає щастя як очищення.
  Компаративним методом встановлено, що ми маємо справу з компенсаторнiстю процесiв психiки. Стан ПРИПИНЕННЯ припиняє всiляку дрiб"язкову, неважливу дiяльнiсть. Припиняється навiть та дiяльнiсть, яка, на перший погляд, має сенс, адже в позасвiдомому вiдкладається засторога неважливостi тих чи iнших дiй. Але в свiдомостi таке може i не вiдображатися. Тому в станi Iншого незрозумiло чому призупиняються тi чи iншi дiяння. Отже стан Iншого розумiється як СТАН ПРИПИНЕННЯ (TERMINATION STATE). Але припиняється в людинi все неголовне, дрiб"язкове.
  
  СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  Батай, Ж. (2000). Теория религии. Литература зла. Минск: современный литератор.
  Делёз, Ж. (2002). Критика и клиника. Санкт-Петербург: Machina.
  Делёз, Ж. (2000). Критическая философия Канта: учение о способностях. Бергсонизм. Спиноза. Москва: ПЕР СЭ.
  Делёз, Ж. (1999). Марсель Пруст и знаки. Санкт-Петербург: Алетейя.
  Делёз, Ж. (1992). Представление Захер-Мазоха (Холодное и жестокое). В Венера в мехах (с. 191 - 313). Москва: РИК "Культура".
  Деррида, Ж. (1999). О почтовой открытке от Сократа до Фрейда и не только. Минск: Современный литератор.
  Колодний, А.М. (2013). Iсторiософiя релiгiї. Київ: УАР.
  Колодний, А.М. (2009). Релiгiйне сьогодення України: роздуми, оцiнки i прогнози (тематична збiрка вибраних статей i тез). Київ: УАР.
  Кристева, Ю. (2010). Черное солнце: депрессия и меланхолия. Москва: Когито-Центр.
  Кристева, Ю. (2004). Избранные труды: Разрушение поэтики. Москва: "Российская политическая энциклопедия" (РОССПЭН).
  Кришнамурти, Джидду. (1999). Записные книжки. Москва: Разум / Мир Кришнамурти.
  Маслоу, А. (2002). По направлению к психологии бытия. Москва: Изд-во ЭКСМО-Пресс.
  Маслоу, А. (1997). Психология бытия. Москва: Рефл-бук; Киев: Ваклер.
  Махарши Шри Рамана. Собрание произведений. Санкт-Петербург - Тируваннамалай: "Экополис и культура" - Шри Раманашрам, 1999. 496 с.
  Мурашкин, М.Г. (2020). Записи 2019 года. Днiпро: СIЧ.
  Поликарпов, В.С. (1987). Время и культура. Харьков: Издательство при Харьковском государственном университете издательского объединения "Вища школа".
  Уолш, Р; Воон, Ф. (2006). Раздел первый. Загадка сознания. В Пути за пределы "эго". Трансперсональная перспектива. Москва: Открытый мир.
  Фромм, Э. (1990). Иметь или быть? Москва: Прогресс.
  Хаксли, Джулиан. (1992). Религия без откровения. Москва: Знание.
  Халапсис А. В. Зеркало Клио: Метафизическое постижение истории: монография. Днепр: Середняк Т.К. 2017. 380 с.
  Хеффе, Отфрид. (2009). Счастье. В Современная западная философия. Энциклопедический словарь. Москва: Культурная революция.
  Швейцер, А. (2002). Мировоззрение индийских мыслителей. Мистика и этика. Москва: Алетейа.
  Шестов, Л.И. (2001). На весах Иова. Москва: ООО "Издательство АСТ"; Харьков: Фолио.
  Halapsis, Alex. & Halapsis, Alexandros. (2021). From monarchy to republic: King"s power and public affair in ancient Rome. Philosophy, Economics and Law Review, 1(1), 5-17. doi: 10.31733/2786-491X-2021-5-17.
  ...
  ...
  СВОБОДА I ПРИПИНЕННЯ
  Анотацiя. Метою дослiдження є доведення подiбностей категорiї свободи i стану ПРИПИНЕННЯ. Для досягнення цiєї мети з"ясовується, за якими особливостями стан ПРИПИНЕННЯ - як певний психологiчний стан людини - розумiється дослiдником як стан свободи, за якими властивостями-характеристиками вiн має можливiсть входити у фiлософську категорiю як свобода.
  Методологiя ґрунтується на компаративному методi дослiдження, тобто на порiвняннi характеристик категорiї свобода i стану ПРИПИНЕННЯ. В цьому дослiдженнi метод компаративiстики являє собою виявлення зв"язкiв на основi зiставлення рiзних станiв людини як явищ проявiв психiки та категорiй фiлософiї, якi змiнювали свiй змiст у рiзних iсторичних перiодах. Тобто розглядаються рiзнi стани людини i виявляються властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ, стану, який дослiджується. При цьому розглядаються рiзнi погляди на свободу як фiлософську категорiю в її iсторичних змiстовних змiнах. Навiть розглядаються постiйнiсть i змiннiсть у рiзний iсторичний час (Halapsis 2021: 5-17).
  Наукова новизна полягає в тому, що вперше розглядається порiвняння категорiї свобода i стану ПРИПИНЕННЯ. Проаналiзовано документальну лiтературу, на основi якої видiлено головну властивiсть такого стану людської свiдомостi як ПРИПИНЕННЯ. За цiєю, головною характеристикою було проведено аналiз порiвняння стану "ПРИПИНЕННЯ" i фiлософської категорiї свобода. Виявлено основнi властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ. Цi властивостi-характеристики зiставлено з характеристиками, якi має категорiя свобода.
  Висновки показують, що характеристики стану ПРИПИНЕННЯ подiбнi до характеристик категорiї свобода. Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ є складником категорiї свобода. Тобто доведено, що властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ збiгаються з характеристиками категорiї щастя. Встановлено, що переживається стан, при якому людиною вiдчуваються самодостатнiсть i свобода. Зникають на деякий час усiлякi бажання. Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ - це повна свобода вiд бажань, вiдсутнiсть бажань. Також встановлено, що немає потреби у зовнiшнiх враженнях. Людина вiльна вiд усiляких залежностей. Вiдчувається свобода.
  На прикладах документалiстики релiгiйно-мiстичної культури встановлено, що в станi вiдчуття свободи, також i в станi ПРИПИНЕННЯ людина стає над своїми бажаннями, володiє собою. Вона стає вiльною вiд дрiбних бажань. Цим стан свободи i стан ПРИПИНЕННЯ - подiбнi.
  Ключовi слова: категорiя, свобода, стан, припинення, складник, подiбнiсть.
  
  Постановка проблеми у загальному виглядi та її зв"язок iз важливими науковими i практичними завданнями зводиться до доведення того, що стан ПРИПИНЕННЯ є складником категорiї свобода.
  Аналiз останнiх дослiджень i публiкацiй, в яких започатковано розв"язання даної проблеми показує, що властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ яскраво вiдображено в документальних свiдченнях, коли "всi думки вмерли i всi вiдчуття припинилися" (Кришнамурти, 1999, с. 56), коли у людини "переживання себе припинилося" (Махарши, 1999, с. 118).Тобто iснує така властивiсть-характеристика, як зникнення в людинi її "я", коли ви "зникли, щоб вже нiколи не бути колишнiм" (Кришнамурти 1999: 293), та демонструються iншi властивостi-характеристики, необхiднi для аналiзу. Тi ж самi теми розглядаються категорiєю свобода, коли мова йде про те, що вiльнiй людинi треба "обходитися iз зовнiшнiми благами суверенно" (Хеффе 2009: 178). Документалiстика свiдчить про iснування стану ПРИПИНЕННЯ, при якому "припиняється це роблення як непотрiбне" (Мурашкин 2020: 474). Але залишається недоведеним те, складником якої категорiї є стан ПРИПИНЕННЯ.
  Мета статтi. Мета статтi полягає в тому, щоб довести, що стан ПРИПИНЕННЯ є складником категорiї свобода.
  Виклад матерiалу дослiдження робиться через демонстрацiю властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ i розкриття особливостей категорiї свобода. Акцент робиться на природнiсть феномену ПРИПИНЕННЯ в тому, що "дух виступає подвiйним способом: як витвiр, тобто результат творчої дiї, i як самодостатня сутнiсть (субстанцiя)" (Халапсис 2017: 265). Тут стан ПРИПИНЕННЯ - це самодостатня сутнiсть. Також звертається увага на незмiнностi властивостей-характеристик феноменiв, якi розглядаються, при iсторичних змiнах (Halapsis 2021: 5-17).
  Свобода. Свобода - це незалежнiсть вiд чужостi впливiв. Цим свобода спiвпадає зi станом ПРИПИНЕННЯ. У станi ПРИПИНЕННЯ людина не випробує чужостi впливiв. Знижується сприйняття впливiв ззовнi. Точнiше вони не змiнюють глибинну сутнiсть людини. Вони поверхневi. У своїх глибинах людина випробовує свободу. Вона не заражається зовнiшнiм. У станi ПРИПИНЕННЯ, наприклад, людина не заражається тим, що звучить музика. Якщо до цього вона захоплювалася тим, що звучить музика, то в станi ПРИПИНЕННЯ цього не вiдбувається. Людина вiльна. Нiчим не захоплюється. Вiльна вiд всiх впливiв.
  Тут - не-зараженiсть зовнiшнiм!
  Коли людина додає своїм дiям змiст, то така свобода є свободою свiдомого життя. Така свобода не має прямого вiдношення до стану ПРИПИНЕННЯ. Стан ПРИПИНЕННЯ просто припиняє прояви змiсту. Вiдбувається припинення того змiсту, який людинi непотрiбний.
  Коли пiд свободою розумiють самовизначення людини, то стан ПРИПИНЕННЯ має пряме вiдношення до подiбних проявiв людини. Щоб себе визначити, необхiдно скасувати в собi непотрiбне. Тому самовизначення у свiдомiй сферi може переходити i в сферу несвiдомого, коли раптово виникає стан ПРИПИНЕННЯ всього непотрiбного.
  Тут - зникнення непотрiбного!
  В iсторiї культури свобода стає унiверсальною вимогою iндивiда. Свобода провокує творчий потенцiал особистостi. А без творчого початку iндивiда сучасна цивiлiзацiя не може прогресувати. Цивiлiзацiйний розвиток потребує вiд людини як свободи самовизначення дiї, так i свободи самовизначення волевиявлення.
  Необхiдно зазначити, що свобода дiї може проявити себе в тому випадку, коли є альтернативи в людському життi, коли вiдкриються альтернативнi можливостi для поведiнки. Свобода там, де людина може вибрати ту чи iншу лiнiю своєї поведiнки. При цьому вона має вiдкинути неважливу, неголовну, невизначальну лiнiю поведiнки. А в цьому випадку помiчником може бути стан ПРИПИНЕННЯ, коли навiть неусвiдомлено вiдкидається непотрiбне, неголовне.
  Звичайно "iндивiд тим вiльнiший, чим ширшим є вибiр" (Хеффе 2009: 178). Отже у здорової, сильної, людини вибiр набагато ширший, нiж у хворої i слабкої. Однак здорова i сильна людина може зiштовхнутися з проблемними ситуацiями i звузити широту свого вибору, якщо не зможе упокорити свої пристрастi. Отже людина отримує велику свободу в силу свого характеру. Для цього потрiбен характер, здатний упокорювати пристрастi. При станi ПРИПИНЕННЯ пристрастi упокорюються автоматично. Тут йде упокорення пристрастi. I виникає стан поза бажанням, свобода вiд бажань.
  Поза бажанням, або Вiдсутнiсть Бажання. Опредметнення тiєї чи iншої потреби є бажання. Стан ПРИПИНЕННЯ постмодерну, коли людина "внутрiшньо визнає власного iншого всерединi себе" (Ортiс 2003: 477) - це вiдсутнiсть бажання, вiдсутнiсть будь-яких бажань взагалi. Наприклад, може звучати музика, гарна музика, але людина, будучи в станi ПРИПИНЕННЯ, не вслуховується в неї. Нiщо її не притягує (Мурашкин 2006: 124-132). Людина просто отримала себе. Або людина, наприклад, увiмкнула телевiзор. Коли вона перебуває в станi ПРИПИНЕННЯ, то в цей телевiзор i не дивиться. Людина отримала себе. Увiмкнений телевiзор зовсiм не заважає, хоч i сильно гуркотить. Людина займається справою або просто дивиться зсередини себе. Вона перебуває наодинцi з власним iншим, який всерединi неї (Ортiс 2003: 477).
  Про такi випадки говорить постмодернiстська культура - як про те, що людина отримала самiсть i не має потреби "у зовнiшнiх враженнях" (Кристева 2004: 273). Такi стани можуть передавати в своїй творчостi мiстики i митцi; можуть передавати поети, розкриваючи "поетичний сенсовий ефект, коли у вiдповiдному висловлюваннi прочитується не тiльки воно само, а ще й дещо iнше" (Кристева 2004: 273).
  У повсякденному станi людина має потреби i бажання. Вона регулює цi свої потреби i бажання. Для їх регуляцiї вмикається вольовий iмпульс.
  Люди бувають рiзнi. Є люди вольовi, а є й такi, що вирiзняються слабкою волею. Вольова людина має стiйкiсть своєї позицiї, силу вольового iмпульсу, має спроможнiсть загнуздати свої потяги (Леонгард 1989: 252). Але є й протилежнi типажi, якi не можуть "стримувати свої бажання, керувати ними при живiй чуттєвостi" (Бурно 2008: 65).
  Вiдомо, що постмодернiзм з приводу бажання каже не тiльки про ПРИПИНЕННЯ як про особливий стан свiдомостi. Постмодернiзм торкається i повсякденних станiв свiдомостi, де "бажання i мова, вiдтворюючись у родинi, що має ядро, формують одне одного i органiзують особистiсть" (Дрискол 2003: 218).
  Через усiлякi протирiччя, коли бажання протистоять розуму, вони все ж таки вiдiграють велику роль у формуваннi особистостi. Хоча бажання йдуть на конфлiкт iз розумом, все одно свобода стає на бiк бажання (Селин 2004: 139). Однак перед вольовим iмпульсом, який стримує бажання, знаходиться все ж таки бажання. Бажання передує вольовому iмпульсу, знаходячись в нашiй свiдомостi. Попереду всiлякого вольового i розумового стоїть бажання. А "подвiйнiсть лежить в самiй основi вольового акту i стає особливо помiтною i наочною тодi, коли в нашiй свiдомостi зiштовхуються декiлька мотивiв, декiлька протилежних прагнень" (Выготский 1996: 160). Стан ПРИПИНЕННЯ - це стан неподвiйностi, вiдсутностi бажання, свобода вiд бажань.
  Зрозумiло, що вiдсутнiсть прагнень i бажань має бути пов"язаною iз задоволенiстю. Однак у людини бажань багато. Якесь бажання задовольняється, а iншi все ж таки iснують у нашiй свiдомостi. Ми постiйно хочемо все нових i нових вражень. Жадання i прагнення нових вражень веде людину до постiйних пошукiв все нових i нових вiдчуттiв позитивного характеру. В станi ПРИПИНЕННЯ всi цi процеси зникають. В людинi вмирає не одне якесь бажання, а всi, якi тiльки можуть бути.
  Бажання може торкнутися всього що завгодно. Людина у своїх фантазiях може побажати навiть нездiйсненного, навiть перебування в тому станi, де вона буде сама собою. Але поглибленiсть цього стану - це стан ПРИПИНЕННЯ, при якому немає нiякого бажання. Отже людина може бажати отримати стан, при якому вiдсутнє всiляке бажання.
  "Бажання бути самим собою породжує бунт: вiдчай породжує бунт, а бунт виражає вiдчай" (Долгов 1990: 41). Отже бунт неминучий, тому що поглиблено бути самим собою за власним бажанням - неможливо. Тобто цей стан поглибленостi виникає у людини спонтанно i не залежить вiд бажання самої людини. Стан ПРИПИНЕННЯ як глибокий стан, за яким хтось є самим собою, неможливо отримати, роблячи для цього щось свiдомо, свiдомо докладаючи зусиль.
  Маючи стан ПРИПИНЕННЯ, людина втрачає бажання. Але це тiльки на певний час. "В дiю вступає глибинна сутнiсть особистостi i, зiбравши розпорошенi сили, на мить приводить нас до згоди iз собою. Ставши зараз - i тiльки зараз - воiстину собою, ми вiддаємося бажаному" (Ортега-и-Гассет 2000: 152). Тобто пiсля стану ПРИПИНЕННЯ, стану, при якому немає нiякого бажання, виникає стан, при якому ми вiддаємося бажаному. Але це те бажане, яке вже не дрiб"язкове, а найважливiше для нас i для iнших людей. При цьому свiдомiсть наша знову звужується. Адже "коли в розумi є бажання, широке освiдомлення скорочується до однiєї думки або вiдчуття, i тодi просторовiсть, яка нам належить первiсно, виявляється втраченою" (Левин 1996: 63).
  Тобто в людинi постiйно щось змiнюється. Це розкриває постмодернiзм, оцiнюючи рiзнi стани людської особистостi. Постмодернiзм розглядає це на прикладах, порiвнюючи рiзнi напрямки культури. "За бажанням якогось наукового спостереження йде мiстичне споглядання" (Делёз 1992: 210).
  Стан ПРИПИНЕННЯ - це не вiдкриття постмодернiстської культури. Ця культура лише пiдсумовує те, що iснувало з прадавнiх часiв, те що фiксували прадавнi мiстики i митцi у своїх творах.
  Стан ПРИПИНЕННЯ як вiдсутнiсть бажань широко представлений у релiгiйно-мiстичному напрямку культури. Тут сам Бог може виступати в ролi iстоти, яка не має нiяких бажань, якiй нiчого непотрiбно. "Бог зовсiм безпристрасний, йому нiчого непотрiбно. Це - аксiома Плотiна" (Шестов 2001: 279). Тут можна розумiти все так, що конкретний стан людини пiднесений i представлений як Бог. У релiгiйно-мiстичнiй культурi фактично представлено людину, яка має певний стан як стан Бога. Ця людина, "досягши трансцендентального стану, вiдразу осягає вищого Брахмана. Вiн нiколи не вболiває i нiчого не бажає" (Прабхупада 1993: 186). На певний час людина дiйсно може не вболiвати i нiчого не бажати. Однак жива людина не може постiйно, взагалi зовсiм нiколи, нiчого не бажати. У мiстицизмi такий стан людини розцiнюється як вiдсутнiсть прихильностi до чогось. "Людина, яка нiчого не бажає, - це людина, яка нi до чого не прагне: в цьому сутнiсть концепцiї вiдсутностi прихильностi до чого-небудь у Екгарта" (Фромм 1990: 69). Це може бути характерним для певної людини. Однак i у неї це не може бути постiйним i абсолютним. Це може бути на певний час. Тому в релiгiйно-мiстичнiй культурi маємо документальний опис багатьох випадкiв, коли до людини спонтанно, на певний час приходив стан вiдсутностi бажань i прагнень. "Майже вся релiгiйна мiстика має прояв у перiоди конфлiктiв, в яких тi чи iншi бажання людини пригнiчуються" (Хаксли 1992: 34). Але, наприклад, "вже у вiцi п"ятнадцяти рокiв я знаходив задоволення в звичайнiй красi природи. Проявлялося це не тiльки на вiдпочинку, а й в якомусь мiстичному станi, що охоплює мене. Я знаю, що тисячi людей проходять через таке переживання" (Хаксли 1992: 34). Це приходить поза вольовим iмпульсом, зненацька, раптово. "Раптом, пише Саймондс, у церквi, в гостях, пiд час читання, в хвилини, коли моє тiло було в спокої, мене охоплювало вiдчуття наближення екстазу. Неспинно оволодiв вiн моїм розсудом i волею" (Джемс 1993: 307). Але до цього у людини був вольовий iмпульс. Попереднiй характер життя, попереднiй психiчний стан був вольовим. I вiн змiнився осяянням, яке прийшло раптово, поза вольовими проявами людини.
  Перед станом екстатичного осяяння, а точнiше енстазного осяяння, у людини завжди присутня вольова напруга, вольовий iмпульс. Тому в рiзних мiстичних школах адепт повинен проходити вольове загартовування. "Прагнення цих шкiл - до надмiрного самозагнуздання, яке пригнiчувало все людське i уподiбнювало душу дереву або каменю" (Нагата 1991: 40). Однак воно, за компенсаторними механiзмами, пробуджувало свою протилежнiсть, осяяння, актуалiзуючи додатковi регуляторнi механiзми у виглядi ПРИПИНЕННЯ, того ПРИПИНЕННЯ, яке "визнає власного iншого всерединi себе" (Ортiс 2003: 477).
  Праобраз ПРИПИНЕННЯ постмодерну, тобто додаткового механiзму саморегуляцiї, коли людина "визнає власного iншого всерединi себе" (Ортiс 2003: 477), яке виникає спонтанно, можна знайти ще в прадавнiх текстах античної фiлософiї. Тут "Ерос зображений якраз генiєм, а не богом, тому що вiн позбавлений усiлякого самотиснення, i є, навпаки, тiльки вiчне прагнення" (Лосев 2000: 633). Тобто тут з одного боку творчий генiй i прагнення, а з iншого - самотиснення самодостатностi i вiдсутнiсть прагнення. З цього приводу в сучасному постмодернiзмi "дух виступає подвiйним чином: як твiр, тобто результат творчої дiї, i як самодостатня сутнiсть (субстанцiя)" (Халапсис 2017: 265). Тут "самодостатня сутнiсть (субстанцiя)" (Халапсис 2017: 265) може розумiтися як певний стан людини, коли вона умиротворено не дiє при включеному додатковому механiзмi саморегуляцiї, визнаючи "власного iншого всерединi себе" (Ортiс 2003: 477), визнаючи того Iншого, який позбавлений бажання, Iншого, якому нiчого не потрiбно.
  Дозрiти як самодостатнiй, такий, що не потребує нiчого, самоумиротворений, такий, що не дiє i не має бажань, дехто може тiльки через дiї i бажання. Тобто "Замiсть самостi, яка ґрунтується на самiй собi, самодостатнiй, самостi, яка може дозрiти тiльки через активну зустрiч зi свiтом, тут ми маємо самiсть не автономну, самiсть, яка втягує за собою - образами, бажаннями i спонуканнями" (Бинсвангер 1999: 47). Така самiсть - це не глибокий стан ПРИПИНЕННЯ, екстатичний. Не енстаз, а екстаз, в якому ще є бажання, концентроване, єдине, але бажання. Глибокий стан ПРИПИНЕННЯ - це енстаз, тобто самозаглибленiсть у себе, втрата бажань, визнання "власного iншого всерединi себе" (Ортiс 2003: 477), який одним тiльки своїм поглядом зсередини себе припиняє дiї.
  В реальному життi людина має складний комплекс станiв у своєму творчому процесi. Цi стани змiнюють один одного. Певний стан може швидко перетворитися на свою протилежнiсть. Екстаз iз концентрованим бажанням може швидко перетворитися на глибокий енстаз самодостатнього характеру, який зовсiм не має нiяких бажань. Про це нам може повiдати пiкове переживання. "Пiд час пiкових переживань сама природа реальностi може сприйматися бiльш чiтко, а її сутнiсть осягатися бiльш глибоко" (Маслоу 1997: 114). Процес осягнення свiдчить про активнiсть. Але пiкове переживання - це "досконалий, повний досвiд переживання, якому бiльше нiчого непотрiбно. Це самодостатнiй досвiд" (Маслоу 1997: 114). Отже, ми бачимо, що тонкощi людських глибинних станiв потребують ретельного аналiзу рiзних перехiдних стадiй.
  Бажання, на перший погляд, зникає, коли приходить задоволення. Задоволене бажання вiдступає. Але ненадовго. Воно швидко повертається знову. Бiльше того, бажання прагне "зберегтись як бажання" (Метц 2010: 90). Постмодернiзм акцентує увагу на тому, що "бажання постiйно вiдтворює в дiйсностi елемент випадкового" (Каграманов 1986: 62). Проте випадковiсть у постмодернiзмi вiдiграє важливу, ключову роль. Перевага вiддається "метафiзицi бажання", яка стала утверджуватися в постмодернiзмi" (Марков 1997: 260).
  Якби постмодернiзм не загострював увагу на категорiї бажання, не перетворював i не пiдiймав цю категорiю на рiвень всеохоплюючої метафiзики, той же самий постмодернiзм помiчав би те, що у людей є стани, в яких вони "бiльше не вiдчувають потребу в зовнiшнiх враженнях" (Кристева 2004: 273), в них зникають бажання; вони можуть поглинатися станом ПРИПИНЕННЯ, визнавати "власного iншого всерединi себе" (Ортiс 2003: 477).
  Людина має тим бiльше свободи, "чим менший примус робить на неї "вiдкрите суспiльство" (Хеффе 2009: 178). Однак "вiдкрите суспiльство", яке дає особистостi максимально розкритися в своєму творчому потенцiалi, своїми законами i правилами обмежує свободу проявiв людини. Тому прояв стану ПРИПИНЕННЯ i упокорення своїх пристрастей є доповнюючим потенцiалом для збiльшення свобiдних проявiв особистостi в оточеннi законiв i заборон, так чи iнакше необхiдних для iснування суспiльства i культури.
  Спiльнота людей вiльна в своїх дiяннях у зв"язку з тим, що iснують закони, створенi самою цiєю спiльнотою, а не закони, якi прийшли ззовнi. Закони, якi створенi спiльнотою людей зсередини самими людьми, спрямованi на загальне благополуччя всiєї спiльноти. Однак цi закони не можуть працювати повнiстю для всiх. Тому є свобода i для окремих членiв спiльноти вiд тих чи iнших встановлених обмежень. Спiльнота людей дає список певних свобод як основних. До цього списку потрапляють: свобода приватної власностi на певний iндивiдуально-приватний простiр (частка землi), свобода зiбрань (клуб за iнтересом, партiйне зiбрання), свобода слова i, що найголовнiше, право на життя. Подiбнi свободи дають можливiсть людинi мати деяку власну мету. Подiбнi свободи вiдкривають можливостi розвиватися людинi на свiй розсуд. Це має назву "права людини".
  Можна уявити навiть те, що закон дозволяє людинi робити все, що вона захоче. Рiвним рахунком - все. Навiть серiйнi вбивства собi подiбних. Однак людська воля все одно обмежена визначенiстю, певними умовами. Людська воля детермiнована фiзичним свiтом. Людська воля обмежена умовами психiчного i соцiального характеру. Однак всi цi обмеженння, всi детермiнованостi не виключають свободу.
  Свобода волi i свобода людських поглядiв не мають неприборканостi проявiв. У своїй визначеностi умовами, у своїй детермiнованостi навколишнiм свiтом фiзичного, психiчного i соцiального характеру вiльна воля i свобiднi людськi погляди самостiйно продукують закони, за якими мають iснувати оточуючi люди. Вiльна воля людини автономна i спроможна видавати закони, за якими необхiдно жити оточуючим, закони, якi повиннi прийняти оточуючi, або ж вiдкинути цi закони.
  Вiльна воля людини є джерелом своєї власної визначеностi, яка продукує визначення, закони. Вiльна воля сама по собi є джерелом бажання дiяти певним чином i нiяк по-iншому не творити дiї. Пориви людських почуттiв як повна автономiя на це нездатнi. На це нездатний соцiальний примус як повна гетерономiя. Однак на це здатна свобiдна, вiльна воля, яка може зупинитися в переживаннi стану ПРИПИНЕННЯ i абсолютно випадково вiдкинути все дрiб"язкове, все непотрiбне i неважливе.
  Свобiдна, вiльна воля зазвичай залежить вiд зовнiшнiх умов i умовностей. Однак свобiдна, вiльна воля вступає з цими умовами i умовностями в певнi вiдносини. Вiльна воля може визнавати тi чи iншi умови i умовностi або вiдкидати їх.
  Вiдкидаючи тi чи iншi умови i умовностi, свобiдна, вiльна воля людини своєю активнiстю домагається змiн умов i умовностей. В цьому процесi досить важливу роль вiдiграє стан ПРИПИНЕННЯ. В цьому станi в людинi припиняється все дрiб"язкове, все, що заважало рухатись вперед i розвиватися.
  Стан ПРИПИНЕННЯ припиняє i вiдкидає!
  Свобiдна, вiльна воля, звичайно, не є незалежною субстанцiєю духу. Цiєю субстанцiєю є стан ПРИПИНЕННЯ, який припиняє всяке пiдпорядкування умовам i умовностям, законам i вже сформованим установкам. Отож припиняються пiдпорядкування i рух до якогось компромiсу. Але це припинення на певний обмежений час, поки стан ПРИПИНЕННЯ зупиняє в людинi все незначне i дрiб"язкове. А потiм починається оновлена моральна дiя людини. Така оновлена дiя морально виправдана. Адже вона не пiдпадає пiд випадковi суб"єктивнi настанови параноїдального або шизоїдного характеру. I тут важливу роль вiдiграє стан ПРИПИНЕННЯ, який порушить дрiб"язкове i неважливе.
  Оновлена моральна дiя виправдана, бо ж дотримується оновлених законiв, що пiддаються унiверсалiзацiї i служать людям, всiй людськiй спiльнотi.
  Людськi погляди можна вважати вiльними, якщо вони не вписанi у свавiлля i анархiю, а слiдують законам унiверсального характеру, законам для всiх людей спiльноти.
  Отфрид Хеффе, посилаючись на Арiстотеля, вказує на те, що "вiльний той, хто, замiсть того, щоб триматися за свiй стан i розтратити його, обходиться iз зовнiшнiми благами суверенно i тим самим вирiзняється щедрiстю" (Хеффе 2009: 178).
  Обходитися iз зовнiшнiми благами суверенно - це значить бути незалежним i самостiйним по вiдношенню до зовнiшнiх благ. Тут абсолютної суверенностi, незалежностi i самостiйностi по вiдношенню до зовнiшнiх благ бути не може. Людина залежна, не самодостатня. Проте якийсь час вона може переживати стан самодостатностi, стан ПРИПИНЕННЯ.
  Стан самодостатностi, iншими словами - стан ПРИПИНЕННЯ, нечасто має прояв у людинi. Стан ПРИПИНЕННЯ виникає раптово, несвiдомо, в тi перiоди життя, коли людина заблукала у вiдносинах з iншими людьми, коли вона втратила свободу в цих вiдносинах, коли цi вiдносини виявилися хибними i їх треба припинити.
  Стан ПРИПИНЕННЯ з"являється у людини, яка живе не тiльки в демократичному суспiльствi, для розкриття творчого потенцiалу. Стан ПРИПИНЕННЯ з"являється i в людини, яка живе в тоталiтарному суспiльствi, аби хоч якось компенсувати той страх, який втiлює в громадян влада, втiлює незмiнний узурпатор, котрий знаходиться при владi багато рокiв.
  Стан ПРИПИНЕННЯ iснує в самiй природi людини i проявляє себе, коли людинi вкрай треба подивитися на свiт iншими очима, оволодiти собою, вiдсторонитися вiд хибних бажань, вiдчути свободу вiд бажань. Сама природа людини своїм станом ПРИПИНЕННЯ дає їй можливiсть виживати, залишатися творчою одиницею в суспiльних вiдносинах, вiдносинах навiть хибного характеру.
  
  ВИСНОВОК
  Властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ подiбнi до характеристик категорiї свобода. Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ є складником категорiї свобода.
  Зроблено порiвняння характеристик категорiї щастя i властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. При розглядi документальної лiтератури видiлено головну властивiсть-характеристику стану ПРИПИНЕННЯ. Цiєю властивiстю-характеристикою є процес припинення всього дрiб"язкового, непотрiбного i неважливого в людинi, в людськiй свiдомостi.
  Виявлено цiлий ряд властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. Цi властивостi-характеристики зiставлено з характеристиками категорiї свобода, яку доведено як у прадавнiх фiлософських трактатах, так i в сучаснiй фiлософiї модернiзму i постмодернiзму.
  Методом компаративiстики встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ подiбний до категорiї свобода в тому, що людина має стани, при яких виникає самостiйнiсть по вiдношенню до зовнiшнiх благ, свобода вiд цих благ i вiдсутнiсть бажання в тi моменти, коли мети досягнуто i людина вiльна вiд непотрiбних бажань. Мети досягнуто, i зникають усiлякi дрiб"язковi бажання, виникає свобода вiд непотрiбних бажань. Але це ненадовго, тому що людина не самодостатня, має потреби задля свого iснування. Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ - це вiдсутнiсть потреб, повна вiдсутнiсть бажань, повна свобода вiд непотрiбного. Навiть виникає стан, в якому немає потреби у зовнiшнiх враженнях, свобода вiд цих непотрiбних вражень.
  Уважно проаналiзовано документальну лiтературу релiгiйно-мiстичної культури, на основi якої встановлено, що стан свободи i стан ПРИПИНЕННЯ мають ту особливiсть, що людина володiє собою, своїми бажаннями, стає вiльною вiд дрiб"язкових бажань. В цьому категорiя свободи i стан ПРИПИНЕННЯ - подiбнi.
  Стан ПРИПИНЕННЯ є додатковим регуляторним механiзмом вищого рiвня. Зафiксовано, що в категорiї свобода i в станi ПРИПИНЕННЯ йде важливий для людини процес руйнування застарiлих уявлень, сповiльнення i очищення вiд того, що вiджило свiй вiк, вiд дрiб"язкового, i стало перешкодою для оновлення в нових умовах навколишнього середовища. Саме тому i виникає свобода як очищення вiд дрiб"язкового.
  Методом компаративiстики встановлено, що ми маємо справу з компенсаторнiстю процесiв психiки. Стан ПРИПИНЕННЯ припиняє всiляку дрiб"язкову, неважливу дiяльнiсть. Припиняється навiть та дiяльнiсть, яка, на перший погляд, має сенс, адже в позасвiдомому вiдкладається засторога неважливостi тих чи iнших дiй. Але в свiдомостi таке може i не вiдображатися. Тому в станi ПРИПИНЕННЯ незрозумiло чому призупиняються тi чи iншi дiяння. Отже стан ПРИПИНЕННЯ розумiється як СТАН ПРИПИНЕННЯ (TERMINATION STATE). Але припиняється в людинi все неголовне, дрiб"язкове. Саме тому вiдчувається свобода.
  
  СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  Бинсвангер, Л. (1999). Бытие-в-мире. Москва: Рефл-бук; Киев: Ваклер.
  Бурно, М.Е. (2008). О характерах людей (психотерапевтическая книга). Москва: Академический Проект; Фонд "Мир".
  Выготский, Л.С. (1996). Педагогическая психология. Москва: Педагогика-Пресс.
  Делёз, Ж. (1992). Представление Захер-Мазоха (Холодное и жестокое). В Венера в мехах (с. 191 - 313). Москва: РИК "Культура".
  Джемс, В. (1993). Многообразие религиозного опыта. Санкт-Петербург: Андреев и сыновья.
  Долгов, К.М. (1990). От Киркегора до Камю: Очерки европейской философско-эстетической мысли ХХ века. Москва: Искусство.
  Дрискол, К. (2003). Кристева Юлiя (Kristeva, Julia). В Енциклопедiя постмодернiзму. Київ: Основи.
  Каграманов, Ю.М. (1986). Метаморфозы нигилизма: О "новых философах" и "новых правых". Москва: Политиздат.
  Кристева, Ю. (2004). Избранные труды: Разрушение поэтики. Москва: "Российская политическая энциклопедия" (РОССПЭН).
  Кришнамурти, Джидду. (1999). Записные книжки. Москва: Разум / Мир Кришнамурти.
  Левин, С. (1996). Кто умирает? Киев: София.
  Леонгард, К. (1989). Акцентуированные личности. Киев: Выща школа.
  Лосев, А.Ф. (2000). История античной эстетики. Поздний эллинизм. Харьков: Фолио; Москва: ООО "Издательство АСТ".
  Марков, Б.В. (1997). Теономная антропология М. Шелера и М. Бубера. В История современной зарубежной философии: компаративистский подход. Санкт-Петербург: Издательство "Лань".
  Маслоу, А. (1997). Психология бытия. Москва: Рефл-бук; Киев: Ваклер.
  Махарши, Шри Рамана. (1999). Собрание произведений. Санкт-Петербург - Тируваннамалай: "Экополис и культура" - Шри Раманашрам.
  Метц, К. (2010). Воображаемое означающее. Психоанализ и кино. Санкт-Петербург: Издательство Европейского университета в Санкт-Петербурге.
  Мурашкин, М.Г. (2020). Записи 2019 года. Днiпро: СIЧ.
  Мурашкин, М.Г. (2006). Записи 2005 года. Днiпропетровськ: СIЧ.
  Нагата, Х. (1991). История философской мысли Японии. Москва: Прогресс.
  Ортега-и-Гассет, Х. (2000). Камень и небо. Москва: Грант.
  Ортiс, Лiза М. (2003). "Я"/iнший (self/other). В Енциклопедiя постмодернiзму. Київ: Вид-во Соломiї Павличко "Основи".
  Прабхупада, С. (1993). Учение Шри Чаитанйи. Москва: Бхактиведанта бук траст.
  Селин, Я.А. (2004). Феноменология интерсубъективности. Санкт-Петербург: Наука.
  Фромм, Э. (1990). Иметь или быть? Москва: Прогресс.
  Хаксли, Д. (1992). Религия без откровения. Москва: Знание.
  Халапсис, А. В. (2017). Зеркало Клио: Метафизическое постижение истории. Днепр: Середняк Т.К.
  Хеффе, Отфрид. (2009). Свобода. В Современная западная философия. Энциклопедический словарь. Москва: Культурная революция.
  Шестов, Л.И. (2001). На весах Иова. Москва: ООО "Издательство АСТ"; Харьков: Фолио.
  Halapsis, Alex. & Halapsis, Alexandros. (2021). From monarchy to republic: King"s power and public affair in ancient Rome. Philosophy, Economics and Law Review, 1(1), 5-17. doi: 10.31733/2786-491X-2021-5-17.
  ...
  ...
  СТРАХ I ПРИПИНЕННЯ
  Анотацiя. Метою дослiдження є доведення вiдсутностi подiбностей категорiї страху i стану ПРИПИНЕННЯ. Для досягнення цiєї мети з"ясовується, за якими особливостями стан ПРИПИНЕННЯ як певний психологiчний стан людини розумiється дослiдником як стан вiдсутностi страху, за якими властивостями-характеристиками вiн має можливiсть не входити в таку фiлософську категорiю як страх.
  Методологiя ґрунтується на компаративному методi дослiдження, тобто на порiвняннi характеристик категорiї страху i стану ПРИПИНЕННЯ. В цьому дослiдженнi метод компаративiстики являє собою виявлення зв"язкiв на основi зiставлення рiзних станiв людини як явищ проявiв психiки та категорiй фiлософiї, що змiнювали свiй змiст у рiзних iсторичних перiодах. Тобто розглядаються рiзнi стани людини i виявляються властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ, стану, який дослiджується. При цьому розглядаються рiзнi погляди на страх як фiлософську категорiю в її iсторичних змiстовних змiнах. Навiть розглядаються постiйнiсть i змiннiсть у рiзний iсторичний час (Halapsis 2021: 5-17).
  Наукова новизна полягає в тому, що вперше розглядається порiвняння категорiї страх i стану ПРИПИНЕННЯ. Проаналiзовано документальну лiтературу, на основi якої видiлено головну властивiсть такого стану людської свiдомостi, як ПРИПИНЕННЯ. За цiєю, головною, характеристикою було проведено аналiз порiвняння стану "ПРИПИНЕННЯ" i фiлософської категорiї страх у рiзних фiлософських напрямках сучасностi, включаючи екзистенцiалiзм. Виявлено властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ. Їх зiставлено з характеристиками, якi має категорiя страх у рiзних напрямках екзистенцiалiзму.
  Висновки показують, що характеристики стану ПРИПИНЕННЯ не є подiбними до характеристик категорiї страх. Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ не є складником цiєї категорiї. Тобто властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ не збiгаються з характеристиками категорiї страх. Встановлено, що переживається стан, при якому людина вiдчуває самодостатнiсть i вiдсутнiсть страху. Зникає на деякий час усiляка напруга. Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ - це повна свобода вiд страху, вiдсутнiсть страху. Також встановлено, що немає потреби у зовнiшнiх враженнях. Людина вiльна вiд усiляких залежностей. Вiдчувається свобода вiд страху.
  На прикладах документалiстики релiгiйно-мiстичної культури встановлено, що в станi вiдчуття вiдсутностi страху, так само, як i в станi ПРИПИНЕННЯ, людина стає над своїми бажаннями, володiє собою, вона вiльна вiд страху. Цим стан страху i стан ПРИПИНЕННЯ - не є подiбними.
  Ключовi слова: категорiя, страх, стан, припинення, складник, подiбнiсть.
  
  Постановка проблеми у загальному виглядi та її зв"язок iз важливими науковими i практичними завданнями зводиться до доведення того, що стан ПРИПИНЕННЯ не є складником категорiї страх.
  Аналiз останнiх дослiджень i публiкацiй, в яких започатковано розв"язання даної проблеми, показує, що властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ яскраво вiдображено в документальних свiдченнях, коли "всi думки вмерли i всi вiдчуття припинилися" (Кришнамурти, 1999, с. 56), коли у людини "переживання себе припинилося" (Махарши, 1999, с. 118). Тобто iснує така властивiсть-характеристика, як зникнення в людинi її "я", коли ви "зникли, щоб вже нiколи не бути колишнiм" (Кришнамурти 1999: 293), демонструються iншi властивостi-характеристики, необхiднi для аналiзу. Тi ж самi теми розглядаються через категорiю страх, де "через страх людина виявляє свою екзистенцiальну специфiку - кiнцевостi" (Стрелков 2009: 186), коли мова йде про екзистенцiйний страх. Документалiстика свiдчить про iснування стану ПРИПИНЕННЯ, при якому "припиняється це роблення як непотрiбне" (Мурашкин 2020: 474). Але залишається недоведеним те, складником якої категорiї не є стан ПРИПИНЕННЯ.
  Мета статтi. Мета статтi полягає в тому, щоб довести, що стан ПРИПИНЕННЯ не є складником категорiї страх.
  Виклад матерiалу дослiдження робиться через демонстрацiю властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ i розкриття особливостей категорiї страх. Розглядається положення, де "дух виступає подвiйним чином: як твiр, тобто результат творчої дiї, i як самодостатня сутнiсть (субстанцiя)" (Халапсис 2017: 265). Тут "самодостатня сутнiсть (субстанцiя)" (Халапсис 2017: 265) може розумiтися як певний стан людини, коли вона умиротворено не дiє при включеному додатковому механiзмi саморегуляцiї, визнаючи "власного iншого всерединi себе" (Ортiс 2003: 477). Також акцентується увага на незмiнностi властивостей-характеристик феноменiв, якi розглядаються, при iсторичних змiнах (Halapsis 2021: 5-17).
  Страх. Стан ПРИПИНЕННЯ зовсiм позбавлений нервової напруги, страху. Тут виникає припинення того, з приводу чого страху не повинно бути. Припинення тих образiв, тих уявлень, з приводу яких страх має бути вiдсутнiм.
  Саме слово "страх" за своєю сутнiстю позначається як "тiснити", "душити". Страх - це стан, який придушує людину, не дає їй вiльно дiяти. У фiлософiю тема страху потрапляє з творами К"єркегора. К"єркегор бачив вiдмiннiсть мiж страхом як боягузливiстю перед конкретним явищем i страхом-вiдкритiстю перед тим, що передує свiту явищ, що дає змогу сприймати реальнiсть як об"єктивнiсть, робить можливим "саму об"єктивацiю реальностi" (Стрелков 2009: 186). Таке розумiння страху увiйшло у фiлософiю i розвинулось в такому фiлософському напрямку, як екзистенцiалiзм. Екзистенцiалiзм розумiв страх як певне переживання. В екзистенцiалiзмi це переживання безпосереднє. I це безпосереднє переживання iснує з приводу необхiдностi вибору.
  Людина вибирає. Вона може вибрати незначне i неважливе нi для себе, нi для iнших людей. Але в людинi є регуляторний механiзм стану ПРИПИНЕННЯ. Цей механiзм припиняє непотрiбнi дiї людини. Про цей механiзм говорить гетерологiя, позначаючи його як стан Iншого, або ПРИПИНЕННЯ, стан ПРИПИНЕННЯ.
  Людина живе у свiтi, який бiльший за неї в безкiнечну кiлькiсть разiв. Цей свiт змiнюється i може зачепити людину. Вiн може поглинути її зовсiм. Може бути поглинання не тiльки окремої людини, а й людства взагалi. Це може бути, наприклад, космiчна катастрофа, коли якийсь астероїд зiштовхнеться iз землею або згасне Сонце. Тобто людина повинна так чи iнакше щось робити на шляху особистого спасiння. Тому необхiдно припиняти непотрiбну дiяльнiсть, яка може заважати рухатись вперед - задля особистого спасiння i спасiння iнших людей.
  Вiд об"єктивної реальностi до людини йде загроза, i через це людина має стрес, нервову напругу, а також страх. Екзистенцiалiзм вказує, що страх - вiд переживання необхiдностi вибору. А вибирати потрiбно, щоб пристосуватися до цього свiту. Людина вибирає, отже вона цiлком притомна. Одна з характеристик свiдомостi - це вибiр. Свiдомiсть проявляється, коли людина вибирає. Але важливо те, що саме вона вибирає. Непотрiбний вибiр потрiбно припиняти. На це iснує в природi людини стан ПРИПИНЕННЯ, який з"являється випадково i раптово.
  Екзистенцiалiзм розкриває iдею екзистенцiї. Тут екзистенцiя розгортає себе в процесi вибору можливостей. Екзистенцiя розкриває i розгортає себе в процесi вибору власних можливостей. Постмодернiзм же каже про ПРИПИНЕННЯ, або стан Iншого, як про припинення i зникнення непотрiбних дiй, що нарощує власнi можливостi. Коли припиняються непотрiбнi дiї, у людини виникає бiльше можливостей.
  Екзистенцiя вибирає себе. В цьому випадку екзистенцiя стає визначеною. Екзистенцiалiзм доводить, що людина, визначившись, знищує себе. Визначившись, людина вiдкидає свою всезагальнiсть. В людинi є багато нереалiзованих можливостей. А вiдкидаючи свою всезагальнiсть, людина вiдкидає власнi нереалiзованi можливостi. Тобто людина звужується. Але вона є. I є можливiсть втрати себе. Саме тому виникає страх, страх з приводу втрати. Це екзистенцiальний страх. Вiн виникає вiд очевидної втрати себе. Смерть є очевидною втратою себе. Однак це є ще й неминуча втрата себе. Очевиднiсть i неминучiсть втрати людиною себе повертають людину до себе. Людина починає орiєнтуватись на сенс свого короткого життя. Вона починає шукати себе iстинного в своєму життi.
  Страх очевидностi i неминучостi втрати себе для людини подiбний до самогубства. Але таке самогубство не справжнє, а подiбне до напружених уявлень, стресу, який може компенсуватися народженням людини заново. Людина оновлюється. Оновлення можна фiксувати, коли людина має стан ПРИПИНЕННЯ.
  Мартiн Гайдеґґер у своєму екзистенцiалiзмi сполучає страх iз тимчасовiстю i кiнцевiстю Dasein. Dasein - це буття-до-смертi. Коли Dasein "у себе", то це подiбне до стану ПРИПИНЕННЯ. Dasein Мартiна Гайдеґґера, коли воно з сущим, то воно не є "у себе". Таке положення подiбне до стану ПРИПИНЕННЯ. Цей стан також iснує поза сущим. Тут прояв сущого припиняється як непотрiбне i застарiле. Стан ПРИПИНЕННЯ - це коли людина "у себе". Але це не повсякденне "у себе", коли людина засвiдчує свої думки i спонукання. В станi ПРИПИНЕННЯ людина знаходиться в певному видi трансу. I тут "у себе" - не повсякденне, а поглиблене.
  За екзистенцiальними роздумами страх вiдкриває свiт. Тут страх вiдкриває навiть саме буття. Але це не має вiдношення безпосередньо до стану ПРИПИНЕННЯ, адже в станi ПРИПИНЕННЯ немає нiякого страху взагалi. Тому такий екзистенцiальний страх можна вiднести до повсякденностi, а не до виняткових раптових випадкiв виникнення стану ПРИПИНЕННЯ. Для екзистенцiального страху треба зробити виняток. Результатом цього страху є вiдкриття такого буття, яке не можна концептуалiзувати. Тобто вiд такого страху людинi вiдкривається буття, яке не можна уявити як певне буття. А такi явища вже можна розумiти в традицiях апофатичного мiстицизму. Тому можна розумiти, що екзистенцiальний страх має мiсце перед виникненням стану ПРИПИНЕННЯ. Цей страх зазвичай компенсується станом ПРИПИНЕННЯ. Екзистенцiйний страх виникає в свiдомостi, яка сприймає свою кiнцевiсть. Сприйняття кiнцевостi розгортається як не-буття. Натяк на не-буття показує, що вже виник перехiд до стану ПРИПИНЕННЯ. Адже саме в цьому станi припиняються конкретики буття, зникає в людськiй психiцi все зайве i стан стає подiбним до не-буття. Але це не повна порожнiсть i повний перехiд до ПРИПИНЕННЯ. У свiдомостi ще блукає якесь сприйняття, якiсь думки. Екзистенцiалiзм це розумiє як другий план свiту.
  Якщо екзистенцiалiзм вважає, що не-буття не iснує як суще, то таке положення речей спiвпадає з розумiнням стану ПРИПИНЕННЯ у людини як не-буття i буття думок як суще. В станi ПРИПИНЕННЯ припиняють своє iснування непотрiбнi думки i спонукання.
  Екзистенцiалiсти вважають, що не-буття є умова i джерело сущого. Якщо проводити аналогiї зi станом ПРИПИНЕННЯ, то можна сказати, що цей стан як не-буття не обов"язково повинен бути умовою i джерелом сущого, тобто думок i спонукань. Стан ПРИПИНЕННЯ - це компенсаторний процес. Якщо вiн супроводжує творчий процес в людинi, то можна говорити, що стан ПРИПИНЕННЯ є умовою i джерелом сущого. Але стан ПРИПИНЕННЯ може i не брати участь у творчих процесах людини. Вiн може тiльки очищувати психiчну сферу вiд застарiлого i непотрiбного сущого.
  За екзистенцiалiстською фiлософiєю Мартiна Гайдеґґера через страх Dasein виявляє буття i вiдкривається цьому буттю. Якщо проводити iдею подiбностi ПРИПИНЕННЯ i Dasein, то спiвпадiння може бути в тому, що у людини йде процес вiдкриття буттю, оновленому буттю пiсля виникнення компенсаторного процесу стану ПРИПИНЕННЯ. Через страх ПРИПИНЕННЯ i Dasein виявляє буття. Але в станi ПРИПИНЕННЯ страх зовсiм зникає. Проходить процес компенсацiї. Був страх. Пройшов процес компенсацiї. I страх повнiстю зник. Виник стан без страху, або стан ПРИПИНЕННЯ. Припинилось iснування страху.
  Подiбнiсть ПРИПИНЕННЯ i Dasein в тому, що страх сприяє тому, щоб ПРИПИНЕННЯ, а отже i Dasein вiдбулось. Не було б страху, то не було б i компенсаторного процесу ПРИПИНЕННЯ. Як ПРИПИНЕННЯ, так i Dasein вiдбуваються як мiсце, де є буття, де буття "у себе". Такi роздуми нагадують демонстрацiю психологiчних переживань i станiв. Серед цих станiв людина знаходить особливий стан, вищий, священний. У модернiзмi цей стан Мартiн Гайдеґґер позначає як Dasein. В постмодернiзмi Жорж Батай i Жак Деррiда позначають цей стан як стан Iншого. Є подiбнiсть i є розбiжнiсть в перелiку властивостей-характеристик i в розумiннi цього феномену. Але в основному ми бачимо спiвпадiння. Саме тому i в розумiннi страху можна бачити подiбнiсть. Наприклад у Мартiна Гайдеґґера i у Жана-Поля Сартра можна бачити подiбнiсть думок з приводу страху. Розбiжнiсть теж можна побачити. Наприклад, у ставленнi до питань моралi.
  Страх, ким би вiн не був оцiнений, яких би напрямкiв цi оцiнки не торкались, модернiзму чи постмодернiзму, все одно фiлософiя встановлює обов"язковий зв"язок з вiдповiдальнiстю людини. Людина має страх вiд того, що має вiдповiдальнiсть за свiй вибiр. Вибiр не торкається тiльки людської особистостi. Вибiр виходить за межi людини. Людина є частиною людства. Тому iндивiдуальний особистий вибiр людини торкається i всього людства. Людина вiдповiдальна за свiй вибiр. Страх присутнiй, оскiльки присутня вiдповiдальнiсть. Але в станi ПРИПИНЕННЯ немає нiякого страху. Людина на вiрному шляху, тому що припиняється неправильний вибiр, припиняються й дiї з приводу цього вибору.
  Екзистенцiя. Екзистенцiя - це стан, який виникає вiд Божественного Буття, стан, в якому людина виявляє себе. ПРИПИНЕННЯ, або стан ПРИПИНЕННЯ, аналогiчно, так само виникає вiд Божественного Буття. Таке твердження можна прийняти, оскiльки саме Божественне можна розумiти по-рiзному. Тому певне розумiння Божественного, про яке буде сказано нижче, легко вписується в характеристики ПРИПИНЕННЯ. Екзистенцiя - це категорiя, яка описує конкретне буття. ПРИПИНЕННЯ - це також конкретний феномен психiчного буття людини.
  У середньовiччi екзистенцiю розумiли як спосiб буття феноменiв, похiдний вiд Божественного буття. Тут феномени iснують тому, що вони чимось обумовленi, з чогось виникають. А виникають - iз Божественного стану. За аналогiєю у людини стан очищення i просвiтлення виникає зi стану ПРИПИНЕННЯ як Божественного стану. Тут ПРИПИНЕННЯ i екзистенцiя подiбнi. Екзистенцiальнiсть повсякденного психiчного свiту людини виражає незавершенiсть, недосконалiсть. Екзистенцiальнiсть повсякденного психiчного свiту виражає нетотожнiсть собi. Незавершенiсть, недосконалiсть i нетотожнiсть вiдбуваються з неспiвпадiння у всiлякого створеного феномена сутностi iснування i екзистенцiї. Таке розумiння екзистентностi середньовiччя змiнилося в наш час на те уявлення, що екзистенцiя, перш за все, має такi властивостi-характеристики, як безосновнiсть i безумовнiсть. I тут можна проводити чiтку аналогiю зi станом ПРИПИНЕННЯ. Справа в тому, що ПРИПИНЕННЯ має таку властивiсть-характеристику як безосновнiсть. Безосновнiсть полягає в тому, що може бути припинення всiляких проявiв людини. А безумовнiсть ПРИПИНЕННЯ - це та її властивiсть-характеристика, що лежить в основi феномена, який ми розглядаємо. Цiєю властивiстю-характеристикою ПРИПИНЕННЯ розумiється як особливiсть, якою воно вiдрiзняється вiд трансiв рiзного роду. Однак цiєю властивiстю-характеристикою ПРИПИНЕННЯ подiбне до екзистенцiї. Стани людини безумовного характеру описанi у фiлософiї i психологiї як сакральне (Кайуа 2003: 30-300). Це сакральне виникає в людинi i торкається лише людського iснування. Тобто екзистенцiя, як i ПРИПИНЕННЯ, стає фактично певним станом людини, станом безумовного характеру. Безумовнiсть феноменiв, якi розглядаються, феноменiв ПРИПИНЕННЯ i екзистенцiї, дає пiдстави вiдхиляти всi методичнi принципи редукцiонiзму рацiоналiстичного характеру. Справа в тому, що ПРИПИНЕННЯ, так само, як i екзистенцiя, є складними феноменами. I до таких складних феноменiв неможливо застосувати закони, що пояснюють бiльш простi явища.
  Екзистенцiю можна тiльки констатувати, а не виводити з чого б то не було розумовими процедурами. Вона "переживається". Те саме можна сказати i по вiдношенню до ПРИПИНЕННЯ. Стан ПРИПИНЕННЯ можна констатувати, як "вiн є", цей стан є. Те саме можна казати про стани, якi документально засвiдченi в культурi апофатичного мiстицизму.
  I екзистенцiю, i стан ПРИПИНЕННЯ, i стани апофатичного мiстицизму неможливо пояснити. Але багато чого важко пояснити iншiй людинi, котра не мала чуттєвого досвiду з приводу якихось речей. Наприклад, якщо людина в своєму життi нiколи не вживала чогось кислого, то пояснити їй, яке це кисле, неможливо. Те саме можна казати по вiдношенню до екзистенцiї, стану ПРИПИНЕННЯ, станiв апофатичного мiстицизму. Якщо людина не переживала подiбне, то пояснити їй щó це таке - неможливо. Тобто досвiд екзистенцiї неможливо безпосередньо передати iншiй людинi. Те саме можна сказати i по вiдношенню до стану ПРИПИНЕННЯ. Досвiд стану ПРИПИНЕННЯ неможливо безпосередньо передати iншiй людинi. I екзистенцiя, i стан ПРИПИНЕННЯ - це чиста випадковiсть. Але стан ПРИПИНЕННЯ не є ззовнi динамiчним явищем. Тут припиняється певна сфера психiчних процесiв. Те саме можна сказати i про екзистенцiю. Але в екзистенцiалiзмi як у системi фiлософських концепцiй категорiя екзистенцiя розумiється по-рiзному. Наприклад, Мартiн Гайдеґґер розглядає екзистенцiю як динамiчне явище. Можна вважати, що момент динамiзму є тому, що саме припинення - це процес, процес припинення непотрiбних проявiв людини. Гайдеґґер розглядає iснування як проєктування людиною себе в майбутнє. Такий динамiзм психiчного життя людини не вiдображає процес ПРИПИНЕННЯ. Адже ПРИПИНЕННЯ - це припинення непотрiбних проєктувань.
  Через екзистенцiю розгортається розумiння того, що людське iснування розкриває себе поза контактами з iншими людьми, розкриває особистiсне iндивiдуальне ставлення до смертi, до скiнченностi iснування як важливе. Важливiсть цього в станi ПРИПИНЕННЯ знижується. Проходить припинення ставлення до смертi в тих проблемах, де людина не може на щось вплинути, щось змiнити.
  В екзистенцiалiзмi скiнченнiсть позначається як тимчасовiсть. З тимчасовiстю людина зiштовхується в своєму повсякденному свiдомому життi. Стан ПРИПИНЕННЯ - це не повсякденне життя, а особливе, досконале. I свiдомiсть тут звужується до реєстрацiї свого iснування в теперiшньому часi, до чуттєвої реєстрацiї того, що є всерединi душi. А там нiчого не вiдбувається, оскiльки йде процес припинення всього непотрiбного, що накопичилось у людини.
  Екзистенцiалiзм каже про те, що сутнiсть людини - це його екзистенцiя, де спосiб людського буття своєю сутнiстю розташовується в iсторiї iснування людини. В цiй iсторiї йде розкриття екзистенцiї, коли людина то "виходить iз себе" то "повертається в себе". Це процес пошуку людиною себе. Людина смертна, i тому вона шукає себе. У пошуках людина виявляє себе як певне "мiсце iснування". Це мiсце iснування є "тут-iснування". I це екзистенцiальне "тут-iснування" спiвпадає з ПРИПИНЕННЯМ, яке є теперiшнiсть.
  Людина, шукаючи себе, вдається до крайнощiв. Спочатку вона "виходить iз себе" своїми установками. Це екстаз. Потiм людина "повертається в себе", "поглиблюється в себе". Це енстаз. Але до людини приходить i рiвновага, коли йде процес ПРИПИНЕННЯ непотрiбних дiй.
  Екзистенцiалiзм. Стан ПРИПИНЕННЯ, його властивостi-характеристики можна знайти в екзистенцiалiзмi як фiлософському вченнi. Це вчення акцентує увагу на унiкальностi людського iснування. Цю унiкальнiсть екзистенцiалiзм абсолютизує, стверджуючи, що її неможливо висловити в поняттях. А таке положення речей спiвпадає з думками апофатичного мiстицизму про мiстичнi стани, спiвпадає зi станом ПРИПИНЕННЯ, який теж неможливо висловити в поняттях.
  Екзистенцiальну направленiсть думок започаткував С. К"єркегор. Вiн протиставив екзистенцiю i систему. Логiка розчиняє людське iснування в мисленнi. Але iснування людей у своїй повнотi i неповторностi не може бути схоплено думкою у малих i дрiбних подробицях. Iснування людської душi у своїх особливостях не може бути повнiстю проникливим для думки i повнiстю вкладатися в поняття i судження абстрактного характеру. C. К"єркегор вказував на те, що екзистенцiя - це те, що не може бути зрозумiлим завдяки абстрактному мисленню, завдяки абстрактним вiдстороненням. Такi роздуми про екзистенцiю спiвпадають з роздумами про стан ПРИПИНЕННЯ. Стан ПРИПИНЕННЯ, так само, як i екзистенцiя, не може бути повнiстю проникливим для думок i не може бути представленим у поняттях. Саме тому є твердження, за яким до стану ПРИПИНЕННЯ не можуть бути застосованi науковi методи дослiдження. ПРИПИНЕННЯ як регуляторний компонент самосвiдомостi i самопiзнання не може бути пiзнаним при використаннi наукових способiв отримання об"єктивних iстин. Хоча всяке явище i всякий феномен може бути схильним до наукових методiв дослiдження.
  Екзистенцiя - це "внутрiшнiй" стан людини. Цей стан може переходити у зовнiшнiй предметний свiт. ПРИПИНЕННЯ - це теж внутрiшнiй стан людини. Та коли йде дуже сильне зовнiшнє подразнення, то рiвень сили цього стану може знижуватись, i людина починає дiяти зовнi.
  Екзистенцiалiзм стверджує, що зовнiшнє предметне iснування людини являє собою не iстинне i не справжнє iснування. Але людина може вибрати споглядально-чуттєву форму свого iснування, яке буде направлене до "самого себе". Направленiсть людини до "самого себе", до своєї неповторної особистостi за екзистенцiальними iдеями - це справжнє iснування. Подiбнiсть можна бачити i при станi ПРИПИНЕННЯ. Але стан ПРИПИНЕННЯ - це не тiльки виключно раптовий феномен, вiн ще й спустошує внутрiшнiй свiт людини як непотрiбний i застарiлий. Щоб потiм оновлюватися, потрiбнi впливи зовнiшнього свiту. Споглядально-чуттєвий спосiб життя - це вправи задля засвiдчення своїх спонукань i задля оволодiння собою для подальших зовнiшнiх дiй. Перетворювати зовнiшнiй свiт не варто. ПРИПИНЕННЯ - це лише допомiжний спосiб iснування спонтанного характеру.
  Екзистенцiалiзм - це вчення про буття. Тобто - це онтологiя. Але ця онтологiя суб"єктивна, розглядає внутрiшнiй свiт людини. В цьому внутрiшньому свiтi екзистенцiя iснує в структурi сущого. Тут бачимо структуру загального характеру, яка охоплює людську реальнiсть як таку. Ця людська реальнiсть - не самостiйна, залежна. Вона залежить вiд "iншого", вiд того "iншого", що iснує поза людиною, точнiше поза людським. Сутнiсть, природа цього "iншого" є "трансценденцiя". Про це каже фiлософiя. Релiгiйно-мiстична культура каже про Божественне. Особливо чiткi роздуми можна знайти в апофатичнiй теологiї i апофатичному мiстицизмi. За традицiєю апофатичнi роздуми не демонструють позитивних визначень Божественного, а вiдсторонюються цiлим рядом заперечень. У роздумах присутня цiла система заперечень, що можна вважати своєрiдною практикою, технологiєю натякiв. Через цi натяки в небокраї людського буття можна отримати "справжнє iснування".
  Екзистенцiалiзм стверджує, що коли у людини немає устремлiння до трансценденцiї, то така людина деградує. Деградує людська реальнiсть як така. I людина знеособлюється у повсякденностi. В повсякденностi вiд стану ПРИПИНЕННЯ iснує тiльки слiд. Тут деградацiя може виникнути, якщо людина не мала ПРИПИНЕННЯ яке нiвелює непотрiбне.
  Екзистенцiалiзм розкриває буттєву характеристику екзистенцiї як людського реального внутрiшнього свiту. Цей свiт як вищий вiдчувається людиною навiть у тих ситуацiях, коли вона вiдiйшла вiд свого iдеалу, заблукала, втратила себе. Споглядаючи, засвiдчуючи себе, людина може оволодiти собою, повернути втрачене. На це натякає стан ПРИПИНЕННЯ, який колись стався в людинi.
  В екзистенцiалiзмi дослiдження екзистенцiї повертається розумiнням цiєї екзистенцiї як iнтенцiонального буття. На таке осмислення екзистенцiї орiєнтують Мартiн Гайдеґґер, Жан-Поль Сартр. Таке розумiння екзистенцiї є буття в свiтi. Вiд стану ПРИПИНЕННЯ при буттi людини в свiтi залишається лише слiд. Коли розумiється екзистенцiя як буття в свiтi, то мова йде про опис реального свiдомого буття людини. I екзистенцiя тут - як певний момент духовного iснування людини.
  Екзистенцiалiзм розумiє буття людини як свiт, буття в цьому свiтi, буття (свiт - буття-в-свiтi - буття). В цiй категорiальнiй структурi ПРИПИНЕННЯ є момент. Цей момент - екзистенцiя, тобто буття-в-свiтi. Це не повсякденне буття в свiтi, а потойбiчне буття зi свiтом. Тут свiт лише як арена повсякденностi. Тобто свiдомiсть являє собою лише свiдчення всього того, що є в людинi i навколо людини. Таке iснування безособове. А особове, повсякденне iснування в свiтi тут є несправжнiм iснуванням. Направленiсть людської реальностi на свiт позначається як несправжнє iснування. В екзистенцiалiзмi роздуми спiвпадають з роздумами апофатичного мiстицизму. У людини справжнє iснування, якщо у неї є направленiсть до потойбiчного. ПРИПИНЕННЯ не потребує направленостi, а виникає раптово. Але страх спонукає людину до справжнього iснування. Цим ПРИПИНЕННЯ i екзистенцiя подiбнi. Хоча в екзистенцiалiзмi страх якийсь метафiзичний. Це прозрiння, яке потрясає людину. Таке прозрiння може бути i при ПРИПИНЕННI. Людинi вiдкривається її зяюча безодня iснування. При ПРИПИНЕННI - це абсолютний спокiй. Рiшення присутнє. В екзистенцiалiзмi немає спокою, а є ризик рiшення. Це справжнє iснування.
  Екзистенцiя в релiгiйному екзистенцiалiзмi бiльш спiвпадає з ПРИПИНЕННЯМ. Але тут спiвпадiння лише в самозаглибленостi. Самозаглибленiсть дає людинi можливiсть знайти нове, трансцендентне явлення буття. Тобто дає можливiсть виникненню в людинi стану ПРИПИНЕННЯ.
  Нерелiгiйний екзистенцiалiзм вказує на те, що буття не може бути свiдомiстю, бо таке буття втратить тотожнiсть iз самим собою. I абсолютне буття не може бути особистiсним, особистiстю. Тут стан ПРИПИНЕННЯ можна вважати певним станом людської особистостi, коли є справжнє iснування.
  Аскеза заперечення iснує як в релiгiйному екзистенцiалiзмi, так i в нерелiгiйному. Вона iснує i в апофатичному мiстицизмi. I таке заперечення можна розумiти як практику отримання вищого, абсолютного буття людини. Це отримання просвiтлення i пробудження, коли людина не спокушається, заперечуючи рiзнi сприйняття i впливи, йде своїм шляхом. Тодi в неї i виникає стан вищого характеру, стан абсолютного буття, виникає стан ПРИПИНЕННЯ. Проте стан ПРИПИНЕННЯ може виникнути i раптово, випадково. У повсякденному буттi людина засвiдчувала свої спонукання, працювали процеси самосвiдомостi, усвiдомлення того, що не можна пiддаватися спокусам. Людина робила вольовi зусилля проти спокус i непотрiбного. Тодi раптово i випадково прийшов стан ПРИПИНЕННЯ, при якому автоматично i без зусиль припинилися всi непотрiбнi дiї. В екзистенцiалiзмi вольова практика не пiддаватися тому, що є перешкодою на шляху. Це розумiється як "Неприйняття всього", "Велика вiдмова".
  
  ВИСНОВОК
  Властивостi-характеристики стану ПРИПИНЕННЯ не є подiбними до характеристик категорiї страх. Доведено, що стан ПРИПИНЕННЯ не є складником категорiї страх.
  Зроблено порiвняння характеристик категорiї страх i властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. При розглядi документальної лiтератури видiлено головну властивiсть-характеристику стану ПРИПИНЕННЯ. Цiєю властивiстю-характеристикою є процес припинення всього дрiб"язкового, непотрiбного i неважливого в людинi, в людськiй свiдомостi.
  Виявлено цiлий ряд властивостей-характеристик стану ПРИПИНЕННЯ. Цi властивостi-характеристики зiставлено з характеристиками категорiї страх, яку доведено як у прадавнiх фiлософських трактатах, так i в сучаснiй фiлософiї модернiзму i постмодернiзму, а також екзистенцiалiзму.
  Методом компаративiстики встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ не є подiбним до категорiї страх. Стан ПРИПИНЕННЯ є станом, при якому вiдсутнiй не тiльки страх, а навiть якась мала напруга. Тобто людина має стани, при яких виникає самодостатнiсть i вiдсутнiсть страху. Людина вiльна вiд напруги i страху компенсаторного характеру. Мети досягнуто, i зникають усiлякi душевнi напруги, виникає свобода не тiльки вiд страху, а й вiд всiлякої незначної стресової напруги. Але це ненадовго, тому що людина не самодостатня, має потреби задля свого iснування. I напруги з"являються. Однак людина вже володiє собою. Встановлено, що стан ПРИПИНЕННЯ - не просто вiдсутнiсть страху. Це повна вiдсутнiсть якоїсь найменшої нервової напруги, повна свобода вiд стресу. Навiть виникає стан, в якому немає потреби у зовнiшнiх враженнях, якi б дали якусь напругу, свобода вiд нервової напруги.
  Проаналiзовано також i документальну лiтературу релiгiйно-мiстичної культури, на основi якої встановлено, що не стан страху, а стан ПРИПИНЕННЯ має ту особливiсть, що людина володiє собою, стає вiльною вiд страху. В цьому категорiя страху i стан ПРИПИНЕННЯ не є подiбними.
  Стан ПРИПИНЕННЯ - це додатковий регуляторний механiзм вищого рiвня. Зафiксовано, що не в категорiї страх, а в станi ПРИПИНЕННЯ йде важливий для людини процес руйнування застарiлих уявлень, сповiльнення i очищення вiд того, що вiджило свiй вiк, вiд дрiб"язкового, i стало перешкодою для оновлення в нових умовах навколишнього середовища.
  Методом компаративiстики встановлено, що ми маємо справу з компенсаторнiстю процесiв психiки. Стан ПРИПИНЕННЯ припиняє всiляку дрiб"язкову, неважливу дiяльнiсть, припиняє страх. Припиняється навiть та дiяльнiсть, яка, на перший погляд, має сенс, адже в позасвiдомому вiдкладається засторога неважливостi тих чи iнших дiй. Однак у свiдомостi таке може i не вiдображатися. Тому в станi ПРИПИНЕННЯ з якоїсь причини призупиняються тi чи iншi дiяння. Отже ПРИПИНЕННЯ розумiється як СТАН ПРИПИНЕННЯ (TERMINATION STATE). Але припиняється в людинi все неголовне, дрiб"язкове, те, що давало напругу i страх. Саме тому вiдчувається уповiльнення вiд страху.
  
  СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  Кайуа, Р. (2003). Миф и человек. Человек и сакральное (С.Н. Зенкин, Пер.) Москва: ОГИ.
  Кришнамурти, Джидду. (1999). Записные книжки. Москва: Разум / Мир Кришнамурти.
  Махарши, Шри Рамана. (1999). Собрание произведений. Санкт-Петербург - Тируваннамалай: "Экополис и культура" - Шри Раманашрам.
  Мурашкин, М.Г. (2020). Записи 2019 года. Днiпро: СIЧ.
  Ортiс, Лiза М. (2003). "Я"/iнший (self/other). В Енциклопедiя постмодернiзму. Київ: Вид-во Соломiї Павличко "Основи".
  Стрелков, В. (2009). Страх. В Современная западная философия. Энциклопедический словарь. Москва: Культурная революция.
  Халапсис, А. В. (2017). Зеркало Клио: Метафизическое постижение истории. Днепр: Середняк Т.К.
  Шестов, Л.И. (2001). На весах Иова. Москва: ООО "Издательство АСТ"; Харьков: Фолио.
  Halapsis, Alex. & Halapsis, Alexandros. (2021). From monarchy to republic: King"s power and public affair in ancient Rome. Philosophy, Economics and Law Review, 1(1), 5-17. doi: 10.31733/2786-491X-2021-5-17.
  ...
  ...
  Ти помреш. А те, що ти впливав на мене, на iнших людей, то це все залишиться. Ти перетворював мене собою. А я надалi буду перетворювати iнших тобою, тим, що ти в менi залишив.
  Так буде, поки iснують люди, поки якась комета не зруйнувала планету Земля, не скоротила життя людству як такому...
  ...
  ...
  ПИСЬМО - 2023: дополнение первое
  ...
  ...
  Просыпаюсь.
  Медитирую-молчу.
  Пишу слова.
  Медитирую-молчу, экстазирую-бормочу...
  Пишу слова.
  ...
  ВEРСЭ, СТИХОТВОРЕНИЕ В ПРОЗЕ, ВЕРЛИБР, СТИХОТВОРЕНИЕ, ЭССЕ, ПИСЬМО, WRITING, СТАТТЯ. Здесь от непосредственного к опосредованному.
  ...
  ...
  Может быть... Может быть, я не тот?
  Я не тот, кем я был вчера?
  Ощущаю другой поворот.
  Это новое движет. Ура!
  Новизна молодит, молодит
  И надежды дарует в кредит.
  ...
  ...
  Человек своей деятельностью может препятствовать исчезновению человечества.
  О!
  Никаких лишних движений. Работа на спасение. Необходимо препятствовать исчезновению человечества.
  ...
  ...
  ВЕЧНОЕ может быть, а может и не быть, прекратиться. ВЕЧНОЕ может прекратиться, перестать быть ВЕЧНЫМ. Человек может его длить, сохранять, может влиять на его существование.
  
  Этот час, этот час отчасти...
  Этот мир. Он сгорает весь.
  По законам любви и страсти
  Жертвы будут, и их не счесть.
  По законам любви и власти
  ВЕЧНОСТЬ есть, покамест есть.
  ...
  Бдительность, она может влиять на ВЕЧНОЕ.
  ...
  ...
  Что мне надо?
  Мне надо, чтобы люди уцелели в будущем. Тогда мои энергии, которыми я изменял сообщество людей, энергии, которыми влиял на это сообщество и на человечество в целом, сохранятся, а не рассеются в бесконечных пространствах Вселенной, Космоса.
  ...
  ...
  Если ты хочешь, чтобы от тебя хоть что-то осталось после твоей смерти, то должен постараться чтобы человечество осталось как таковое, хоть в каком-то виде осталось.
  ...
  ...
  Умру. И... даже если памяти обо мне не будет у людей, я всё равно останусь - своими действиями вписанный в человеческий род. Пока, конечно, этот род будет существовать.
  Память о человеке может и не сохраниться. Сохраняется память о гениях и героях, о тех, кто много сделал для людей или против людей. Но всё равно любые деяния человека вписываются в то сообщество, в котором он живёт. Человек изменяет сообщество своими деяниями. И... человек всё равно будет встроен в то сообщество, в котором он обитал. Пока, конечно, существует это сообщество.
  Если сообщество людей исчезнет, то и энергии, которые изменили это сообщество, рассеются, исчезнут, растворятся.
  Сообщество людей может исчезнуть под влиянием космических катастроф. Например, под влиянием кометы, которая может ударить по планете Земля и покончить с человечеством.
  ...
  ...
  ПИТАНИЕ
  ЗАВТРАК:
  1.Или кислые фрукты и ягоды.
  2.Или сладкие фрукты и ягоды.
  3.Или дыни.
  ОБЕД:
  1.Или из зерновых что-то одно (или рис, или гречка и т.п.) и овощи-корнеплоды с маслом (морковь, свекла, редька, редис и т.п.).
  2.Или из бобовых что-то одно (или горох, или фасоль, или бобы и т.п.) и овощи-корнеплоды с маслом (морковь, свекла, редька, редис и т.п.).
  УЖИН:
  1.Или семечки и овощи-некорнеплоды с маслом (капуста, помидоры, огурцы и т.п.).
  2.Или орехи и овощи-некорнеплоды с маслом (капуста, помидоры, огурцы и т.п.).
  3.Или сыр и овощи-некорнеплоды с маслом (капуста, помидоры, огурцы и т.п.).
  4.Или молоко.
  5.Или невегетарианское (или яйца, или рыба, или мясо).
  ...
  ...
  
  ПИСЬМО 2023: дополнение первое
  (WRITING 2023: first addition)
  ...
  ...
  ГРАММАТИКА АНГЛИЙСКОГО ЯЗЫКА (ENGLISH GRAMMAR)
  ...
  ...
  Человек действует, препятствуя исчезновению человечества (Man acts to prevent the extinction of humanity).
  ...
  ...
  Человек действует, чтобы предотвратить вымирание человечества (Man acts to prevent the extinction of mankind).
  ...
  ...
  1. Человек будет влиять на ВЕЧНОЕ (Man will influence the ETERNAL; Man will affect the ETERNAL).
  2. Человек влияет на ВЕЧНОЕ сейчас, всё ещё (Man is affecting the ETERNAL now, still).
  3. Человек влиял на ВЕЧНОЕ только что (Man has influenced the ETERNAL just now).
  Человек воздействовал на ВЕЧНОЕ только что (Man has affected the ETERNAL just now).
  4. Он влиял на ВЕЧНОЕ (He influenced ETERNAL).
  5. Человек влияет на ВЕЧНОЕ (Man influences the ETERNAL; Man affects the ETERNAL).
  6. Человек влиял на ВЕЧНОЕ только что (The man was influencing the ETERNAL just now; He was influencing ETERNAL).
  ...
  ...
  1. Я буду работать (I will work).
  2. Я работаю (I am working). Я есть работаю (I am working).
  3. Я работал (I have worked). Я имею сработал (I have worked).
  4. Я работал (I worked).
  5. Я работаю (I work).
  6. Я работал (I was working). Я был работал (I was working).
  Но (But).
  ВЕЧНОЕ приходит случайно (ETERNAL comes by accident).
  ...
  1. Я буду медитировать (I will meditate).
  2. Я медитирую (I am meditating). Я есть медитирующий (I am meditating).
  3. Я медитировал (I have meditated). Я имею медитировал (I have meditated).
  4. Я медитировал (I meditated).
  5. Я медитирую (I meditate).
  6. Я медитировал (I was meditating). Я был медитировал (I was meditating).
  Но (But).
  ВЕЧНОЕ приходит случайно (ETERNAL comes by accident).
  ...
  1. Я опустошу себя (I will empty myself). Я буду опорожнять себя (I will empty myself).
  2. Я опустошаю себя (I am emptying myself). Я есть опустошая себя (I am emptying myself). Я опорожняюсь (I аm emptying myself).
  3. Я опустошил себя (I have emptied myself). Я имею опустошивши себя (I have emptied myself).
  4. Я опустошил себя (I emptied myself). Я опорожнил себя (I emptied myself).
  5. Я опустошаю себя (I empty myself).
  6. Я опустошал себя (I was emptying myself). Я был опустошающим себя (I was emptying myself). Я был опорожняющим себя (I was emptying myself).
   Но (But).
  ВЕЧНОЕ приходит случайно (ETERNAL comes by accident).
  ...
  1. Я очищу (I will clear). Я очищу себя (I will clear myself). Я буду очищать себя (I will clear myself). Я очищу себя (I will clear myself).
  2. Я очищаю себя (I am cleansing myself). Я есть очищаю (I аm cleansing).
  3. Я очистил себя (I have cleansed myself). Я имею очистил себя (I have cleansed myself).
  4. Я очистил себя (I cleansed myself).
  5. Я очищаю (I clear). Я очищаю себя (I clear myself).
  6. Я очищал (I was clearing). Я был очищая (I was cleansing). Я был очищал (I was cleansed).
  Но (But).
  ВЕЧНОЕ приходит случайно (ETERNAL comes by accident).
  ...
  ...
  О! FUTURE SIMPLE.
  БУДУЩЕЕ ПРОСТОЕ (FUTURE SIMPLE).
  Я буду работать (I will work).
  Вы (Ты) будете работать (You will work).
  Мы будем работать (We will work).
  Они будут работать (They will work).
  Он будет работать (He will work).
  Она будет работать (She will work).
  Оно (Это) будет работать (It will work).
  Всё будет работать (Everything will work).
  
  Я буду работать удалённо (I will work remotely).
  Я буду работать удалённо от мыслей (I will work remotely from my thoughts).
  Я буду работать удаленно от мыслей и иллюзий (I will work remotely from thoughts and illusions).
  Я буду опорожнять себя (I will empty myself).
  Я буду очищать себя (I will cleanse myself).
  Я буду работать (I will work).
  Вы (Ты) будете работать (You will work).
  Мы будем работать (We will work).
  Они будут работать (They will work).
  Он будет работать (He will work).
  Она будет работать (She will work).
  Оно (Это) будет работать (It will work).
  Всё будет работать (Everything will work).
  Все будет опорожнять себя (Everything will empty itself).
  
  О! PRESENT CONTINUATION.
  НАСТОЯЩЕЕ ПРОДОЛЖЕННОЕ (PRESENT CONTINUATION).
  Я есть работаю (I am working).
  Вы (Ты) есть работаете (You are working).
  Мы есть работаем (We are working).
  Они есть работают (They are working).
  Он есть работает (He is working).
  Она есть работает (She is working).
  Оно (Это) есть работает (It is working).
  
  Я работаю удалённо сейчас (I аm working remotely now).
  Я есть работаю (I am working).
  Вы (Ты) есть работаете (You are working).
  Мы есть работаем (We are working).
  Они есть работают (They are working).
  Он есть работает (He is working).
  Она есть работает (She is working).
  Оно (Это) есть работает (It is working).
  
  О! PRESENT PERFECT.
  НАСТОЯЩЕЕ СОВЕРШЕННОЕ (PRESENT PERFECT).
  Я имею поработал (I have worked).
  Вы (Ты) имеете поработали (You have worked).
  Мы имеем поработали (We have worked).
  Они имеют поработали (They They have worked).
  Он имеет поработал (He has worked).
  Она имеет поработала (She has worked).
  Оно (Это) имеет поработало (It has worked).
  
  Я поработал удалённо (I have worked remotely).
  Я имею поработал удаленно (I have worked remotely).
  Я имею отработал удаленно (I have worked remotely).
  Я имею поработал (I have worked).
  Вы (Ты) имеете поработали (You have worked).
  Мы имеем поработали (We have worked).
  Они имеют поработали (They They have worked).
  Он имеет поработал (He has worked).
  Она имеет поработала (She has worked).
  Оно (Это) имеет поработало (It has worked).
  
  О! PAST SIMPLE.
  ПРОШЕДШЕЕ ПРОСТОЕ (PAST SIMPLE).
  Я работал (I worked).
  Вы (Ты) работали (You worked).
  Мы работали (We worked).
  Они работали (They worked).
  Он работал (He worked).
  Она работала (She worked).
  Оно (Это) работало (It worked).
  
  Я работал удаленно (I worked remotely).
  Я работал (I worked).
  Вы (Ты) работали (You worked).
  Мы работали (We worked).
  Они работали (They worked).
  Он работал (He worked).
  Она работала (She worked).
  Оно (Это) работало (It worked).
  
  О! PRESENT SIMPLE.
  НАСТОЯЩЕЕ ПРОСТОЕ (PRESENT SIMPLE).
  Я работаю (I work).
  Вы (Ты) работаете (You work).
  Мы работаем (We work).
  Они работают (They work).
  Он работает (He works).
  Она работает (She works).
  Оно (Это) работает (It works).
  
  Я работаю удаленно (I work remotely).
  Я работаю (I work).
  Вы (Ты) работаете (You work).
  Мы работаем (We work).
  Они работают (They work).
  Он работает (He works).
  Она работает (She works).
  Оно (Это) работает (It works).
  
  О! PAST CONTINUOUS.
  ПРОШЕДШЕЕ ПРОДОЛЖЕННОЕ (PAST CONTINUOUS).
  Я был работающим (I was working).
  Вы (Ты) были работающим (You were working).
  Мы были работающими (We were working).
  Они были работающими (They were working).
  Он был работающим (He was working).
  Она была работающая (She was working).
  Оно (Это) было работающее (It was working).
  
  Я был работал удаленно (I was working remotely).
  Я был работающим удаленно (I was working remotely).
  Я был работающим (I was working).
  Вы (Ты) были работающим (You were working).
  Мы были работающими (We were working).
  Они были работающими (They were working).
  Он был работающим (He was working).
  Она была работающая (She was working).
  Оно (Это) было работающее (It was working).
  
  Да (Yes).
  
  Я был работающим (I was working).
  Вы (Ты) были работающим (You were working).
  Мы были работающими (We were working).
  Они были работающими (They were working).
  Он был работающим (He was working).
  Она была работающая (She was working).
  Оно (Это) было работающее (It was working).
  Однако (However).
  ВЕЧНОЕ приходит спонтанно, внезапно и случайно (The ETERNAL comes spontaneously, suddenly and accidentally).
  Но (But).
  Удалённость может влиять (Remoteness can have an impact).
  Да (Yes).
  Удалённость может влиять (Distance can have an effect).
  Удалённость может активировать (Remoteness can activate).
  Медитация может активировать (Meditation can activate).
  Очищение может активизировать (Cleansing can activate).
  ...
  ...
  Я пойду (I will go).
  Я пойду к ВЕЧНОМУ (I will go to ETERNAL).
  Я буду идти к ВЕЧНОМУ (I will go to ETERNAL).
  Я буду медитировать завтра (I will meditate tomorrow).
  Вы будете медитировать (You will meditate).
  Мы будем медитировать (We will meditate).
  Они будут медитировать (They will meditate).
  Он будет медитировать (He will meditate).
  Она будет медитировать (She will meditate).
  
  Я иду (I аm going).
  Я иду к ВЕЧНОМУ (I аm going to ETERNAL).
  Я есть идущий к ВЕЧНОМУ (I am going to the ETERNAL).
  Я медитирую сейчас (I am meditating now).
  Вы медитируете (You are meditating).
  Мы медитируем (We are meditating).
  Они медитируют сейчас (They are meditating now).
  Он медитирует (He is meditating).
  Она медитирует (She is meditating).
  
  Я имею сходил (I have gone).
  Я имею сходил к ВЕЧНОМУ (I have gone to ETERNAL).
  Я имею помедитированный (I have meditated)
  Я имею помедитировал только что (I have meditated just).
  Вы имеете помедитировали (You have meditated).
  Мы имеем помедитировали (We have meditated).
  Они имеют медитировали (They have meditated).
  Он имеет медитировал (He has meditated).
  Она имеет медитировала (She has meditated).
  
  Я ходил (I went).
  Я ходил к ВЕЧНОМУ (I went to ETERNAL).
  Я медитировал вчера (I meditated yesterday).
  Вы медитировал вчера (You meditated yesterday).
  Мы медитировали (We meditated).
  Они медитировали (They meditated).
  Он медитировал (He meditated).
  Она медитировала вчера (She meditated yesterday).
  
  Я хожу (I go).
  Я хожу к ВЕЧНОМУ (I go to ETERNAL).
  Я медитирую всегда (I meditate always).
  Я медитирую каждый день (I meditate every day).
  Вы медитируете всегда (You meditate always).
  Мы медитируем всегда (We meditate always).
  Они медитируют (They meditate).
  Он медитирует всегда (He meditates always).
  Она медитирует каждый день (She meditates every day).
  
  Я был идущим (I was walking).
  Я был работающим (I was working).
  Я был медитирующим (I was meditating).
  Вы были работающим (You were working).
  Вы были медитирующим с шести часов и до вечера (You were meditating from six o'clock until the evening).
  Мы были работающими (We were working).
  Мы были медитирующий (We were meditating).
  Они были медитирующими (They were meditating).
  Он был медитирующим (He was meditating).
  Она была медитирующей (She was meditating).
  Мы будем спасены (We will be saved).
  ВЕЧНОЕ придет (ETERNAL will come).
  ...
  ...
  WRITING 2023: first addition
  
  ...
  ...
  Man acts to prevent the extinction of humanity.
  ...
  ...
  Man acts to prevent the extinction of mankind.
  ...
  ...
  Memory can still be preserved of geniuses and heroes.
  The memory of geniuses and heroes can still be preserved.
  Their deeds are significant.
  Their deeds are significant.
  But.
  Small things are saved too.
  Minor cases persist as well.
  They don't disappear.
  They're not going anywhere.
  Human affairs will not go anywhere as long as humanity lives.
  The affairs of man go nowhere as long as man lives.
  Everything that man has done with the disappearance of mankind will disappear.
  Everything created by man will disappear with the disappearance of mankind.
  But.
  Man by his activity can prevent the disappearance of mankind.
  Man, through his activities, can prevent the extinction of mankind.
  ...
  ...
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  ЗМIСТ
  
  ПЕРЕДМОВА 3
  
  ПИСЬМО 2023: додаток перший 4
  
  ПИСЬМО - 2023: дополнение первое 304
  
  ПИСЬМО - 2023 дополнение первое
  (WRITING 2023: first addition) 307
  
  WRITING 2023: first addition 316
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  Лiтературно-художнє видання
  
  МУРАШКIН Михайло Георгiйович
  
  ЗАПИСИ 2023 РОКУ:
  ДОДАТОК ПЕРШИЙ
  
  Українською, росiйською та англiйською мовами
  
  
  Вiдповiдальний за випуск А. М. Шкляр
  
  
  
  Пiдписано до друку 12.12.2023. Формат 60x84 1/16.
  Папiр офсетний. Друк офсетний. Ум. друк. арк. 18,60.
  Обл.-вид. арк. 13,65. Наклад 50 прим. Замовлення. Љ 132.
  
  Видавець i виготiвник ПП "Монолит"
  49038, м. Днiпро, вул. Ярослава Мудрого, 56.
  E-mail: monolit97@i.ua
  Свiдоцтво про внесення до Державного реєстру
  ДК Љ 273 вiд 08.12.2000.
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  Мурашкiн М.Г.
  М 91 Записи 2023 року: додаток перший / М.Г. Мурашкiн. - Днiпро: Монолит, 2023. - 320 с.
  ISBN 978-617-7369-87-4
  До книги "Записи 2023 року: додаток перший" Михайла Мурашкiна увiйшли тексти, написанi протягом 2023 року. Це продовження книг "Записи 2023 року" i "Записи 2023 року: додаток". Книга вмiщує тексти фiлософського i наукового характеру. Розглядаються проблеми людського iснування, зокрема порятунку вiд катастроф, якi можуть статися у майбутньому.
  Книга буде цiкавою як науковцям i студентам, так i широкому колу читачiв.
  УДК 081
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  Зв"язок з автором здiйснюється через електронну пошту:
  Е-mail: michailmurashkin@gmail.com
  Е-mail: murashkin.mykhailo@pgasa.dp.ua
  Додаткова iнформацiя в Iнтернетi:
  1) michailmurashkinbooks.blogspot.com [або: Издания Михаила Мурашкина]
  2) http: // samlib.ru/m/murashkin_m_g/ [або: Мурашкин Михаил Георгиевич - Lib.ru: Журнал "Самиздат"]
  3) murashkin.jimdo.com [або: Записи Мурашкина]
  4) mgmurashkin.jimdo.com
  5) murashkinmg.narod.ru
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"