— Почекайте пiд кабiнетом. Там допит.

  Заява про зникнення малюкiв зовсiм вилетiла з голови. Невже Стражi розкопали щось цiкаве? Тепер вчорашнi пояснення здаються смiшними i безглуздими, а тодi я не знала, як викрутитися. Наплела щось про подругу i вкрадену сумочку. Мама повiрила. Добре, що вона не здогадалась вiдкрити повiдомлення вiд Стражiв. Бо якщо ще й iсторiя з вефiканцями випливе на поверхню, то менi точно кiнець. А поки можна i посидiти. До речi, крiсла тут жахливi. Одного дня економiя на комфортi правоохоронних органiв спричинить повстання. I я його очолю. О-хо-хо!

   Дверi кабiнету рiзко вiдчинились. Кiлька секунд, щоб вгамувати незрозумiлi вiдчуття в грудях, i Аддаон вже далеко позаду. Арни Бик не приховував. Як i свого презирства.

  — Нам треба поговорити... — пiдвестись виявилось не так вже й просто.

  — Немає про що.

  Словесний ляпас. Байдужiсть, холод, злiсть. Не може змиритись, що я принизила його?

  — Емра Конахт, проходьте, будь ласка, — оглянулась востаннє. Порожнiй коридор. Пройшов на одному подиху.

  — Чаю, кави? — кабiнет завалений паперами. Навiть павук у кутку той самий.

  — Що? А, нi, просто води.

  Всi думки крутилися навколо кремезного хлопця. Iгнорує? Сердиться? Було б чого. Сам винен. Бет Конахт не ображається, а бере i мстить... Але цi арни... Невже в нас є шанс почати все заново? Цiкаво, якщо пiти зараз, я зможу наздогнати його?

  — Ви знайомi? — а от не зводити очей зi стакану дуже пiдозрiло. Особливо, якщо тебе допитують. — З тим чоловiком у коридорi? Чи просто чимось стурбованi?

  — Скажiть, можна перенести допит? У мене виникли термiновi справи, тому...

  — Нi. Ви б бачили, в яких умовах ми працюємо...

  Говорили про одне й те ж з рiзницею у формулюваннi. Склалось враження, що iз заявницi мене зробили головною пiдозрюваною. Схоже, викрадачi знову побували в кварталi, iнакше менi б не показували фотографiï зниклих. Усi обличчя незнайомi. Усi, крiм одного.

  — Оця. Ïï звали Iда.

  — Знаю, але вона не вписується у вiковi рамки, хоч почерк дуже схожий.

  — Значить, у Вас неправильнi рамки.

  — Емра, давайте, це ми будемо вирiшувати, — Страж втрачав терпiння, а я - цiнний час.

  Нiколи не думала, що так радiтиму галасливiй вулицi. Двi години безглуздоï балаканини, зiпсований настрiй i головний бiль бонусом. А на зустрiчнi питання стандартна вiдмовка про таємницю слiдства. Куди ти влiзла, Iда? I у що вляпалась я?

  Батько приïхав не один. Вiн показав мене купi PR-менеджерiв, що розглядали моï арни ледь не пiд мiкроскопом. Запросили навiть сiмейного лiкаря i юриста. Коротше, турбота стала аж надто награною. Довелось коротко пояснити цим стерв’ятникам появу арн, причому останнi не соромилися уточнювати i дотепно коментувати. Говорити про оплату за нiч язик не повертався. Дякувати Великому, нi мама, нi сестра мене не виказали.

  Передвиборча нарада стала свого роду медичним оглядом при свiдках. Назовнi вивернули все свiтле i чисте, перекрутили, розiдрали i висмiяли. В очах тих людей я не бiльше, нiж можливiсть вислужитися перед начальником. Як лялька з синтепоном замiсть мiзкiв. Як пояснити ïм своï почуття? Та й чи треба це робити? Вони давно зробили всi висновки

  — Може, представити це як новий тренд... — консультанти на чолi з батьком зiбрались за столом. На мiсцi мами я б не годувала цих пройдисвiтiв, а гнала поганою мiтлою. Весь день тiльки те й роблять, що переливають з пустого в порожнє.

  — ...не допустити розголошення...

  — ...може сходити до догонського шамана. Моя знайома...

  — ... а я чула ïх виводять кислотами..

  — Ага, а потiм не вилазити з пластичних клiнiк, — нiколи не любила розмов про себе в третiй особi. Але, схоже, моя думка взагалi нiкого не цiкавила чи навмисне iгнорувалась. Маленька дiвчинка нашкодила, а замiтати слiди доведеться дорослим дядечкам.

  — Простiше його прибрати, — iдея Гравiï багатьом сподобалась. Я пнула сестру пiд столом, але схоже зачепила пузатого юриста, який подарував менi холодний погляд i долучився до обговорення:

  — Я т-так р-розумiю одр-руження з по-посольським с-сином вiд-д-дкладається, — батько кивнув, а юрист продовжив: — З iншого б-боку ми з-замiнюємо одного об-бдарованого на iншого. Треба з-знайти цього х-хлопця i об-бговорити шлю-любну угоду...

  Нащо товстун вiдкрив рот? «Генiï» передвиборчих iнтриг кинулись на цю iдею, як собака на голодну кiстку, навiть не дослухавши. Мама заховала переможну усмiшку. Ïй що весело?

  — ... найпростiший варiант...

  — ... не доведеться нiчого вигадувати...

  — ...ближче до народу, вефiканцi пiдтримають...

  Вони сидiли i обговорювали моє майбутнє, вiдволiкаючись на комунiкатор чи вечерю. I все було б нiчого, але насправдi всiм присутнiм було на мене начхати. Перемога - будь-якою цiною. Яка рiзниця, скiльки доль зламаються, якщо елiта й надалi купатиметься в шоколадi? Вони ще не знають, що одруження - не панацея, бо купюри на столi намертво в’ïлися в мою свiдомiсть. За поцiлунки й обiйми Аддаон теж платитиме? Мабуть так, бо тесть-дипломат з космосу не звалюється. I поки татусь на конi, Бик не бiдуватиме. Клятi вiзерунки, клята обдарованiсть. Ненавиджу ïх всiх!

  — Тодi я пiду, якщо моя думка взагалi нiкого не цiкавить? — слухати пусту балаканину, де одна iдея химернiша за iншу, - тiльки гаяти час.

  — Тебе нiхто не просив залишатись, як i лягати пiд першого зустрiчного. Чи менi подякувати, що я ще не дiдусь? — слова зачепили за живе, i я стрiмголов кинулась у свою кiмнату. Тря! У ту нiч про наслiдки дорослих розваг нiхто не думав. А варто було.

  Наступного дня батько поводився як нi в чому не бувало, потягнув усiх на якийсь прийом шукати спонсорiв передвиборчоï кампанiï. Про вчорашнє нiхто й словом не обмовився. Викупляти компрометуючi знiмки татусь не став. Втрата посла-спонсора серйозно вдарила по гаманцю. Ха! Вони нагадували не дипломатiв, а вантажникiв у космопорту. Зате я повеселилась.

  Сама думка про шлюб з обдарованим неприйнятна. Аддаон - один з тих мутантiв, якi пiдривають спокiй на планетi. Достатньо кiлька хвилин поспiлкуватись з посольським сином, щоб зненавидiти усiх вефiканцiв. Красуня з шикарною фiгурою, вишуканим смаком i безтурботним майбутнiм могла обрати будь-кого: полiтика, бiзнесмена, актора, вiйськового, врештi-решт, але натрапила на безробiтного обдарованого. Великий точно карає мене за розбитi серця залицяльникiв.

  Найгiрше те, що весь час поки я твердила, що не вийду замiж за мутанта, всередину мене просочилася маленька романтичка дурепа. Нова дiєта, сукнi вiдомих дизайнерiв, святковий декор. Очолював рейтинг нових захоплень таємний список запрошених на церемонiю. Тря! Ще трохи i я почну планувати медовий мiсяць.

  — Послухайте, люди не зникають так просто. Залученi найкращi спецiалiсти, — гуру PR’у, ледве встигали за розлюченим батьком, що кружляв по дому вздовж i впоперек. Якщо тато мiряє кiмнати - не чекайте нiчого хорошого.

  — Пройшло цiлих три днi! А ми, маючи повне досьє, не можемо знайти вефiканця! Зараз треба боротись за голоси, а не...

  — Так-так емр Конахт, але з будь якоï ситуацiï можна знайти вихiд. Представимо Вас виборцям як турботливого сiм’янина i люблячого батька. Не панiкуйте...

  Розмову перервав дзвiнок. Процесiя перемiстилась в сторону кухнi. Тря! Мало того, що нiчого не видно, тепер ще й не чути.

  — Ага! Попалась! Бетонi, як не соромно пiдслухувати?

  — Геть сказалась?! Сиди тихо i не заважай, — штурхнувши малявку пiд бiк, я знову нашорошила вуха. Батько пройшов через вiтальню до кiмнати з камiном.

  — Хоч щось хороше... Зробiть все акуратно... i без свiдкiв. Ти, як тебе там, принеси менi чого-небудь випити, i поклич сюди дочку.

  — Добре, емр. А яку саме?

  — Сусiдську!

  Нiхто не обтяжувався поясненнями. Не дали переодягнутися, ледь не силомiць посадили в корабель, i пiзно ввечерi повезли мене хтозна-куди без охорони. Мама розгублено застигла в дверях. Навiть усмiшка молодшоï сестри нагадувала прощальну.

  Усю дорогу панувала тиша, поки ми не приземлились... посеред вефiканського кварталу. Нiч, безлюднi вулицi, руïни. Десь я вже це бачила. Вiд однiєï тiльки згадки про ту операцiю мене з нiг до голови вкриває липкий пiт.

  Нас зустрiв чоловiк у камуфляжi, який шепнув щось батьковi, i без зайвих церемонiй зайшов у корабель. Новий охоронець?

  — Просто йди за мною. I обiйдемось без дурних питань. Накинь, — метод батога i праника в дiï. Привезти у неспокiйний квартал i дати своє пальто, щоб я не змерзла. Дипломат, щоб його! Тремтiння в ногах списав на холодну погоду.

  Перекошений будинок. Засохлi бур’яни. I сонний юрист з кейсом i плащем поверх пiжами. Ну от. Зараз дорослi дядечки обмiняються кивками i провернуть кiлька не зовсiм чесних угод. Тiльки до чого тут я? Ха! Мене обмiняють на кiлька сотень голосiв?

  — Чому ви досi возитесь? — батька цiкавив не стiльки спiврозмовник, скiльки халупа. Пам’ятаючи останнiй нiчний вiзит у цi мiсця, я прислухалася до кожного шурхоту.

  — М-ми...але...о-оце. Трим-м-май, — руки торкнулось холодне лезо. Зi зброєю в руках я вiдчула себе впевненiше. Хоч якась користь з юриста. Ще б з десяток охоронцiв для спокою.

  — Нiхто... с-с-серйозно не п-постраждав... ма-майже.

  Що значить майже?

  — Правильно. Хм... З характером, значить. Дайте ïй папери.

  — Вп-перед...мала. Емр ... якщо виникнуть пробл-леми, Ви з-знаєте, де мене з-знайти, — товстун зараз радiє чи у мене галюцинацiï? Вперед? По-моєму, я пропустила все найцiкавiше. Для певностi кiлька разiв себе ущипнула. Тря! Не сплю. А пора б вже.

  — Бетонi, зайди всередину, вiддай договiр i забери пiдписану копiю. Хоч таке тобi можна довiрити? — рукiв’я ножа врiзалось в шкiру. Шкура юриста дорожча?

  — А якщо я не хочу йти? Чому я повинна...

  — П-повiр, к-краще т-тобi пос-слухати, що к-каже батько. Мирного н-неба, — товстун поспiхом вiдкланявся.

  — У тебе десять хвилин. Корабель не чекатиме, — донеслось у спину. Великий, зроби так, щоб смiх охоронцiв був вигадкою моєï уяви.

  Так, спокiйно. Зайду, вiддам, заберу копiю, пiду. I бiльше нiколи i нiзаякi грошi не полiзу у вефiканський квартал... Нiзащо!

  На стукiт нiхто не вiдповiв. Взагалi сам будиночок виглядав нежилим, i мене не покидала думка про дурний розiграш або щось подiбне. Рука завмерла на двернiй ручцi. Незамкнено. Iншим разом я б втекла, але батькiвськi очi спопеляли мою спину. М-м-м... Цитруси. Ха! Можна подумати такий парфум тiльки в однiєï людини. Вже тiльки вiд запаху я тремку як листя на вiтру. Тря, тут геть темно!

  — Чого прийшла?

  Щоб його!.. Куди впала папка? Ще трохи, i цитруси мережитимуться менi в кошмарах. Порцiя злостi змiшалась з глухим болем, а серце маневрувало мiж п’ятками та скронями. Як добре, що нiч приховала моє усмiхнене обличчя. Вiн весь час був тут!

  — Тут... От... Передати просили, — пробубнiла, простягнувши папери. Вдруге мене сюди нiчим не заманять. Хiба що... На нарадi обговорювали шлюбний контракт. Тепер ясно, чому вiдправили мене.

  — Давай! Можеш iти, — Аддаон без зайвих церемонiй вiдiбрав нiж. Чекай, а папери?

  Iронiя долi. Теба було сотню раз прокрутити в головi подiбну зустрiч, щоб, стоячи в кiлькох кроках, не знайти правильних слiв. Нiж застряг у стiльницi, а його власник обережно виглянув з вiкна.

  — Давно ти...

  — Замовкни, Конахт, i котись звiдси!

  Ай як грубо! Хiба не я повинна злитись?

  — О, подивiться, ми ображенi! Це ж не ти втратив цноту за чотири сотнi.

  Мовчання. Не виправдовується. Тiкає у сусiдню кiмнату. Соромно, мабуть. Папка приземлилась по сусiдству з ножем. Десять хвилин спливали. Моє терпiння теж.

  — Не роби вигляд, що я - пусте мiсце. Треба було ще тодi сказати, який ти слизняк! — за дверима була та знайома кiмната зi старезним диваном i брудними вiкнами. Тiльки тепер ми не ховаємось тут невiдомо вiд кого.

  Зiтхання. Скрип пружин замiсть вiдповiдi. Тускле свiтло рiже очi. Папери! Тря! Вручивши йому папку, я вдихнула глибше.

  — Знаєш, що для мене чотири сотнi? Смiття. Колготки коштують дорожче. Але тобi цього не зрозумiти, стероïдний...

  — Бо я не ношу колготи...

  Зустрiч поглядiв розставила усi крапки над «i».

  — Клоун. Сам же хотiв, щоб я забиралась якнайшвидше. Мiж iншим, ти продешевив.

  Менi не хочеться його покидати. Навпаки. Але проблема в тому, що з усiх хлопцiв Принцесi «пощастило» закохатись у зеленоокого. Напiвкровка. Тря, чому життя таке лайно?

  Метаючись по кiмнатi, я дала волю емоцiям, не особливо добираючи слова. За пiвтора мiсяцi негативу назбиралось достатньо. I все марно. Тря, я сподiвалась, що вiн зiрветься i хоч на хвилину вiдiрветься вiд дурнуватого контракту.

  Аддаон встав i демонстративно розiрвав папери.

  Мiцнi руки на плечах i пильний погляд. Тря! Нiяк не звикну, що синi очi - елемент маскараду. Розiграшу, на який всi купились. Добре, я - роззява, але куди дивились ЗОХI?..

  — Бет, що ти взагалi мелеш? — я скривилась, натякаючи, що пора б випустити мене з лещат. Теплих цитрусових лещат. Так i сталося.

  Йому погано. Два слова не покидали мене з перших секунд зустрiчi. З хлопцем дiйсно щось не те. Може, поранений? Нi. На руках ран не видно. I обличчя без побоïв. Чому ж толi я ледь втримуюсь, щоб не наробити дурниць. Загострення хвороби? У мене хронiчна закоханiсть. Тря, я ж сама винна у всьому. Повернути б час назад... Менi б не довелось тут стояти, як i йому. Що було б, коли тупоголовий мачо i елiтна скае-джа зняли своï маски? Лише дурень вiдмовиться вiд перспективи одружитись на забезпеченiй дiвчинi. Все, що вимагається, - пожертвувати гордiстю i поставити пiдпис на контрактi. Мiй батько розбереться з рештою формальностей. Чого Аддаон все ускладнює?

  — Ти мене використав!

  — Могла попередити, що незаймана.

  — Всi обдарованi такi, чи це ти з вiдхиленнями?..

  Кiлька тисячолiть тому гiнця, який приносив погану новину, скидали в провалля. Менi в цьому планi простiше. На дiтей дипломатична витримка не поширюється, але й покарання за невиконане доручення не буде. Батько лаявся. Вiн робив це ще рiдше, нiж гасав по кiмнатi, але, мабуть, у нас обох була чорна смуга. Аддаон вказав на дверi, на прощання попросивши у татуся пiвмiльйона. Питання: чому не мiльйон?

  — Дзвони своïй людинi. Хай прибере тут все. Полетiли, — юристу iдея не сподобалась, але накази батька краще не обговорювати.

  — Що було в тих паперах? — товстун вдав, що не почув питання...

  Наступнi кiлька днiв мама пропадала з подружками i полегшила батькiв гаманець на чималу суму. Краще так, нiж вiчне копирсання у життi старшоï дочки.

  — Завтра вiдкривається оновлена картинна галерея. Хто зi мною?

  — Ма, у мене танцi, забула?

  — Завтра зустрiч з виборцями. Туди хтозна-скiльки летiти, — почулось з кабiнету.

  — Я пообiцяла допомогти в клiнiцi, — правдоподiбна iсторiя вигадувалась на ходу.

  — Бетонi, обiцяю, тобi сподобається. Ми рiдко ходимо кудись разом. Як я виглядатиму в очах iнших?

  — Тупо, ма. Йди, Бет. При твоïй роботi не часто поговориш зi здоровими людьми. Та й хавка халявна. Заодно попiаришся. Ну хоч, i я там потусуюсь?

  Це зараз була агiтацiя вiд Гравiï чи я чогось не розумiю в цьому життi?

  — Початок о третiй. I не спiзнюйтесь.

  Материнське передчуття - унiкальна рiч. Конкретних пояснень цьому i досi не iснує. Тiльки менталiсти говорять про енергетичний зв’язок мiж матiр’ю й новонародженим, але ïх теорiя багато чого не враховує. Як би там не було, це передчуття аж нiяк не вроджене. Воно по краплям формується з болю, радiсних хвилин i численних недоспаних ночей. Любов. Пiклування. Терпiння. I час. Чотири обов’язкових компоненти. Принаймнi для мене.

  Той день був неспокiйний. Паростки тривоги проростали зi спогадiв, снiв, знакiв. У мене був iдеальний план, вiрнi спiльники i крихта магiï. Хвилювання можна було списати на похилий вiк i примхи погоди. Але розповiдь про властивостi перцю скотилась до боротьби з нав’язливою думкою.

  А раптом щось пiде не так?.. Хто вiдповiдатиме?

  Справа в довiрi? Нi. Бетонi любить Гверна не один рiк. Помiтно, як дiвчина в усьому старалась догодити моєму сину. Аж надто старалась. Може, тут i ховалась проблема? Прагнення до перфекцiонiзму породило хаос?

  — Гверн?

  — Я вилiтаю на завдання. Надовго. Попереджую, щоб Ви знову не виставили мене посмiховиськом в ЗОХI.

  Кожен знає, як починається гроза. Для чистого неба достатньо кiлькох хвилин i попутного вiтру, щоб над головою нависли темнi хмари. Гуркiт грому, блискавка, а потiм розжарене повiтря остигає пiд першими краплями. Пам’ятаю, як нас з Айге вiдправили за ягодами. Дiдусь подав дощовики. Сестра взяла, я ж вiдмовилась, бо погода стояла чудова. Старий не наполягав. Додому повернулась мокрою як хлющ i запам’ятала важливий урок. Краще перестрахуватись. Завжди.

  Вижити без пiдтримки неможливо. Але з найкращих друзiв виходять найзлiшi вороги. Погрози Конахта стали тими хмарами, яких дiйсно слiд боятись. Я звiльнилась з Центру, пiдшукавши помiчника, що продовжив би моï традицiï. Сподiваюсь, жалкувати про зроблене не доведеться.

  Не одержавши в моïй особi персонального детектора брехнi, дипломат спрямував гнiв на Гверна. Покiйному чоловiку знадобився би щонайбiльше день, щоб вказати старому лису на його мiсце. У мене ж зв’язанi руки. Про проблеми сина я прочитала в мережi. Тепер ЗОХI хочуть зам’яти скандал i вiдправляють його свiт за очi.

  Найскладнiше було з Бетонi. Дiвчина часто приходила порадитись або просто поговорити. Вiдвернутись вiд неï означає зруйнувати ту хитку довiру, що вибудовувалась роками. Та змушувати дiвчину вибирати мiж мною i власним батьком неправильно. Конахт не обтяжений совiстю i мiг втрутитися, бо тепер Бетонi без видимих причин обходить мене десятою дорогою. Пiсля гучного судового процесу над брехливими журналiстами статтi про сiм’ю Конахт обмежувались передвиборчими прогнозами. Дружба зi мною теж шкодить iмiджу родини? У мережi припускали, що Бетонi хворiє, але ïï матiр запевняла, що це всього лиш депресiя. Всього лиш? Невже колишня сусiдка забула, як дiвчина опинилась в стiнах ЗОХI?

  Неочiкуваний дзвiнок сина - це перша крапля. Старий лис вважає, що перемiг? Побачимо. Уроки дiдуся забути важко. Цього разу на менi дощовик. Принаймнi, хочеться в це вiрити.

  За iнших обставин стоси запрошень могли лежати тижнями. Та пiсля звiльнення з роботи гостро вiдчувалась нестача спiлкування. Назвати себе пенсiонеркою язик не повертається. Я змирилась, що не потрiбна сину, але самоiзоляцiя - перший крок до клейма вiдлюдькуватоï маразматички.

  Презентацiя робiт молодих художникiв проходила в дружнiй атмосферi. Вiдремонтованi зали, ненав’язлива музика, професiйний персонал. I найголовнiше -журналiстiв цiкавили талановитi митцi, а не колишнi викладачi. Це означало, що можна розслабитись i придбати кiлька картин. Хай будуть, подарую сину чи повiшу в кабiнетi.

  Захiд зiбрав дуже багато людей. Не в останню чергу через майбутнi вибори i можливiсть похизуватися достатком. З iншого боку, це хороший спосiб поплiткувати з усiма i вiдразу.

  — Нело, пiсля звiльнення ти постiйно пропускаєш все найцiкавiше.

  — Не думаю, що довгi промови цiкавi комусь, крiм купки пiдлабузникiв, — зустрiч колишньоï колеги стала приємною несподiванкою. Вона подiлилась останнiми новинами з Центру i похвалила мого помiчника, а потiм перейшла до свiтських плiток, без яких не уявляла життя.

  — Значить, новин про Конахтiв ти не чула. Я так i знала.

  — Облиш, i слова не хочу чути про полiтику.

  — Та яка полiтика? Йдем, щось покажу, — мене вперто вели в сусiднiй зал. Сподiваюсь, це того варте...

  — Нело, чуєш мене? Тобi погано? Йдемо сядемо...

  — Не галасуй. Все гаразд. Тиск скаче.

  — Я принесу води. Почекай тут, — супутниця покинула мене на кутовому диванчику у повнiй розгубленостi.

  Бетонi я побачила, як тiльки ми увiйшли. Яскраво-червоне плаття пiдкреслювало витонченi форми, а модна укладка тiльки додала жiночностi. Серед присутнiх дiвчина виглядала екзотичною квiткою. Але мене вразило зовсiм iнше.

  Кожен у системi знає, що зв’язування - обряд, що змiнює енергетичне поле людини. За словами якогось вченого, з’єднує двi частинки, утворюючи третю, носiями якоï є закоханi. Звiдси - особливий зв’язок мiж парою, що розривається тiльки у разi смертi. Арни - це тiльки зовнiшня ознака. Як браслети чи обручки, якi завжди можна зняти чи приховати. Обдарованi бачать слабеньке сяйво, той самий результат зв’язування, енергетику закоханих.

  Можу поклястись, що Бетонi свiтилась. Так само як i кремезний хлопець в дорогому костюмi, що стояв неподалiк. Вiн не зводив очей з дiвчини, а та саме розглядала чергову картину. Поруч крутились папарацi, ловлячи кожен рух цiєï пари.

  Колишня колега не помилялась, коли говорила що найцiкавiшi подiï проходять повз мене. Щось у зятя Конахта обличчя не радiсне. Не ладить з тестем?

  — Певно, не звикли до подiбних заходiв? — розвiдник з мене нiкудишнiй, але перед дружнiм тоном i безкорисливiстю вiдкривається багато дверей.

  — Не часто ïх вiдвiдую, — незнайомець на кiлька секунд вiдволiкся вiд споглядання емри в червоному. Нi, здається, мiй шарм не подiяв. У хлопця знайоме обличчя. От тiльки де ми могли бачитися?

  — Нела ро Гаел, — зустрiч поглядiв i ледь помiтна усмiшка. I це все? — А Ваше iм’я?

  — Що воно дасть?

  — Ну, маю ж я знати, хто поïдає очима чорну вiвцю родини Конахт...

  О, мене знову удостоïли поглядом. Цього разу агресивним.

  — Всiх оцiнюєте за заголовками? Про Гаелiв теж всяке пишуть.

  Ах, вiн один з тих, кого вiдiбрав Гверн. Якщо не помиляюсь, боєць ЗОХI. Впертий, гордий i не вiдрiзняється особливим iнтелектом. Старий Конахт не догледiв. При нагодi так i заявлю колишньому сусiду. Такий не дозволить собою манiпулювати. Чи це спектакль з згоди дипломата? До речi, де вiн? Його дружина з молодшою дочкою зустрiчались серед запрошених. Хм...

  — Збав тон, юначе. Хочеш стати вiдомим? То вперед, — я кивнула на журналiста, що причаïвся неподалiк. Боєць вилаявся крiзь зуби. Не розумiю, нащо Бетонi залишила його? Хлопець не виживе серед тутешнiх акул. — Слухай, тут подають непоганi напоï. Зроби ласку, принеси менi келих.

  Свого часу у мене не було помiчника. Для свiтського суспiльства молода вефiканка стала екзотикою, безплатним шоу. Рiзне виховання, цiнностi, правила. Що для нас вважалося нормою тут було неприпустимим. Насмiшки поза спиною, негласна iзоляцiя. Нiхто не пропускав можливостi висмiяти мою зовнiшнiсть чи поведiнку. Виходи в свiт стали непосильним випробуванням.

  — Не сприймай все близько до серця. Вони тобi заздрять.

  Мiй чоловiк багато чим пожертвував, щоб ми були разом. Прочитати кiлька книг по етикету не стало проблемою, але ж справа була далеко не в цьому. Живучи на вершинi, готуйся, що знизу завжди помiчатимуть недолiки. Особливо чужi. За кiлька рокiв зi статусу дикунки я перейшла в категорiю мисливицi на товстосумiв, а потiм вефiканських вiдьом...

  — Аддаон.

  — Що, перепрошую? — вiн ще досi тут?

  — Аддаон... Так мене звуть.

  От i познайомились. Сподiваюсь келих в його руках не буде отруєний.

  — Iди вже...

  Сiмейка Конахт давно пiд прицiлом камер. Життя у скляному будинку може зруйнувати найпалкiшi почуття. Вже сьогоднi у мережi хлопця назвуть стовпом або незграбним качком. Не через його помилки чи стриманiсть. Просто вiн тут чужий, а, значить, слабший. Як i я.

  Аддаон, значить. Знати б ще, на чиïй ти сторонi, хлопче...

  Почитавши повiдомлення в мережi про зв’язування Бетонi Конахт з якимсь чужинцем, я б назвала це невдалим жартом. Мене обвела навколо пальця двадцятирiчна iнтриганка? Вся в татуся. Прикривалась палкими почуттями, щоб отримати спецiю. Невже я весь час не бачила очевидного? Або покладала надто багато надiй на свiй Дар?

  Бетонi нагадувала винуватого школяра. Такими ж очима i з переломом руки на додачу, мале дiвчисько колись вибачалось за зламану гiлку дерева. Давно це було, але навички надувати губи i м’яти сукню нiкуди не дiлись.

  — Гарнi картини, правда ж?

  — О, так, Нело. Не можу вiдiрвати очей. Я думала, Ви не ходите на подiбнi виставки.

  — Люди змiнюються. Сьогоднi говорять одне, а наступного дня забирають слова назад.

  Бетонi пригубила шампанське i завбачливо оглянулась в пошуках допитливих вух. — Давайте поговоримо пiзнiше. Обiцяю, що все Вам поясню. Не все так просто.

  — Поясниш своє замiжжя? Не напружуйся, люба, я вмiю читати i не скаржусь на слух. Дуже благородно з твоєï сторони залишити мiшечок у поштовiй скриньцi. Я й не сподiвалась на таку щедрiсть...

  — Нело!.. — дружнiй тон рiзко контрастував зi словами, i тепер розмова привертає непотрiбну увагу. Допомога прийшла несподiвано.

  — Вам пора, емро, поки не наговорили зайвого, — чоловiча рука обняла Бетонi за талiю. Дiвчина здригнулась i прикрила очi. — Запрошення на весiлля надiшлемо днями.

  — Справдi? Була рада знайомству, Аддаон, — на взаємнiсть з боку хлопця можна не розраховувати. Вiн хоч i закоханий, але недалекоглядний. Iгноруючи iнтереси старого Конахта, Аддаон ставить хрест на цьому союзi. I Бетонi не виглядає щасливою. Дивна все-таки пара.

  — Чергова сенсацiя сколихнула краïну. Кiлька мiсяцiв ми оговтувались вiд того, що всiм вiдома Бетонi Конахт вiдсудила чималий куш i стала ледь не святою в очах громадськостi. I от тепер новий бум. Якщо ви ще й досi стоïте, краще сядьте. Отож, плачте тi, хто мрiяв стати зятем дипломата. Ридайте невезучi бiзнесмени, бо свiй шанс одружитись на цiй багатенькiй дiвчинi ви втратили. Тi, хто пропустив виставку картин в оновленiй центральнiй галереï, ще довго кусатимуть собi лiктi. Там було гаряче. I ми розповiмо про все першими.

  Поява сiм’ï Конахт викликала фурор. Опустимо вульгарне вбрання i недолугi манери, бо ще один судовий позов точно залишить мене без роботи. Тiльки факти i нiчого зайвого. Принцеса з’явилась iз шлюбними вiзерунками на руках i нареченим пiд руку. Пара поводилась досить стримано, зате новоспечена теща свiтилась вiд щастя.

  Нам вдалось взяти iнтерв’ю у Гравiï Конахт, i от що вона сказала. Пряма мова.

  — Зв’язування було ще минулого мiсяця, але вони вiд усiх шифрувались.

  — I коли ж весiлля?

  — Ах...Як тiльки, так зразу. Не харте нас i зможете пофоткати майбутню гулянку.

  — I останнє питання. Як поставився до такого союзу глава сiм’ï?

  — Його щтирить. Все, па, я пiшла роздивлятись он-ту мазню...

  Опустимо, що означає слово «штирить» i кiлькiсть нулiв у чеку за мазню. Скажемо тiльки, що Бетонi росте хороша замiна, чи не так?

  Отож, друзi, новий тренд - наречений-напiвкровка. Його минуле покрите мороком, iм’я невiдоме, а виховання вiдсутнє. То що особливого є в цьому хлопцевi, через якого син вефiканського посла опинився за бортом? Як i Гверн ро Гаел, чия матуся на пiдвищених тонах побажала молодятам щастя i покинула виставку. Заiнтригованi? Залишайтесь з нами, найцiкавiше в цiй iсторiï ще попереду.

  — Емр Конахт, як ви сприйняли звiстку про одруження Бетонi?

  — Це правда, що вефiканський посол вiдмовився спонсорувати вашу передвиборчу кампанiю?

  — Ви нещодавно заявляли про вiдновлення агiтацiйного туру по Схiдною Нанiвiєю. Що змусило Вас змiнити плани?

  — Всi питання потiм. Зараз я повинен бути з сiм’єю...

  Найцiкавiше те, що часу для питань емр так i не знайшов. Зате не втратив нагоди поскандалити з дружиною i шепнути кiлька слiв новоспеченому зятевi. Пiсля цього уся родина полетiла додому, залишивши присутнiх, м’яко кажучи, шокованими. Що приховує цей союз i подробицi бiографiï нареченого, Ви дiзнаєтесь у наступному випуску. Залишайтесь з нами.