Nameless : другие произведения.

2. Рутина

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Продовження Есенцii

  (+03.00.0000)
  
  Стежка звивалась коричневою змiйкою i зникала за деревами.
  Моя свiдомiсть досi не звикла до тако§ компанi§, i, щоб не ляпнути щось лишнє, я заставляв себе думати про якомога простiшi речi.
  - Ось поглянь: як нам слiд казати - пробач мене чи пробач менi? А якщо пробач менi, то пробач менi за все чи пробач менi все?
  Смерть скоса глянула на мене:
  - Перед ким це ти так сильно завинив?
  - Та нi перед ким.
  Вона досi не розказала менi, куди ми йдемо. Звертали з однiє§ стежини на iншу, тодi на ще iншу, тодi розвертались - так, наче нашою метою було заблукати. Але враз блукання скiнчилось. Смерть притиснула вказiвний палець до вуст, сказала "тссс" i присiла. Я зробив теж саме i нерозумiюче глянув на не§. Смерть вказала пальцем кудись помiж дерев, прихилилась до мого вуха i, нарештi, пошепки прояснила ситуацiю:
  - Там пiд дубом є вовче лiгво. Бачиш, кiнчик хвоста сiрiє? А ось там, - вона вказала трохи правiше, - дiм лiсника, котрого сьогоднi вночi має загризти вовк. Моє завдання - переконати звiра це зробити. Для цього я маю першою глянути йому у вiчi.
  - Так в чому проблема? Давай погаласуємо, вовк вилiзе назовнi, розвернеться i ти першою глянеш на нього.
  - Не на нього, а в очi йому, - поправила вона. - Так, але цьому екземпляровi лише пiвроку, тому вiн скорiше сполохається нас нiж вилiзе. А шукати iншого часу немає.
  - То що будем робити?
  - Ти обiйдеш дерево з iншого боку, пiдкрадешся, вхопиш вовка за хвiст, а я вже завершу.
  Трохи неясно було, чи то вона жартує, чи серйозно, але то був один з тих рiдкiсних моментiв в моєму життi - життi? -, коли хотiлось ризикувати i адреналiн невпинно поступав у кров.
  Я пiднявся, i по великому радiусу почав обходити звiряче лiгво. Десь на половинi дороги зашпортнувся i бабахнувся головою об колоду. Хвилини двi пролежав, спостерiгаючи, чи не зникне хвiст вовка. Тiльки той певно був глухуватий i лише махнув хвостом - мабуть, вiдганяючи муху. Чоло болiло i пекло, але кровi не було. "Може, пiзнiше з'явиться. Треба йти далi." Акуратно пiдiбрався до дерева з iншого боку. Сам iз себе подивувався - жодна паличка пiд ногами не трiснула.
  Лишилось акуратно обповзти дерево. Один крок. Ще один. Ще трiшки. До хвоста лишається метр, дев'яносто сантиметрiв, вiсiмдесят, сiмдесят, шiстдесят...
  - ХАПАЙ!!! - крикнула Смерть з-за кущiв.
  В мене всерединi все перевернулось, але я таки заставив себе кинутись вперед i схопити за хвiст тварину. Схопити? "Так! Я §§ тримаю!"
  - Я §§ тримаю, ходи швидше!
  Тут я усвiдомив, що, незважаючи на спроби вовка вирватись, Смерть навiть не збирається пiдходити. Вона лише смiялась. Не просто так, а заливисто, катуляючись по землi й тримаючись за живiт.
  - Чому ти не йдеш? Що сталось? - шоковано i сердито крикнув я.
  Вовк все виривався, а вона продовжувала смiятися. З останнiх сил я тримав звiра, дивуючись, як же це його хвiст досi не вiдiрвався. Нарештi, хихочучи пiдiйшла Смерть.
  - Можеш вiдпустити.
  Мене двiчi просити не треба. Вовк шмигнув у лiгво.
  Смерть посерйознiшала i просвистiла якусь коротку мелодiю, що нагадала менi колискову.
  З лiгва почали виходити вовки. Три, чотири, п'ять...
  Я перелякано вiдповз убiк, але вони на мене не звертали увагу.
  Смерть глянула кожному в очi, тодi плеснула в долонi i звiрi, розвернувшись, побiгли в напрямку хатини лiсника.
  - Пробач. Я не втрималась.
  Вона подала руку, але я, все ще ображений, сам пiднявся.
  Смерть подивилась зi спiвчуттям на моє чоло i сказала:
  - Не думала, що таке щось може статись. Дуже болить? Потiм зайдемо у мiсто i купимо тобi пластир.
  Ми вийшли на стежку. Рана ще болiла, але пригода менi сподобалась, i тому я вирiшив запитати:
  - Скiльки ще таких як ти є у свiтi?
  Смерть всмiхнулась.
  - Нiскiльки. Я - єдина i неповторна. - награно-величавим тоном вiдповiла вона.
  - Але ж щосекунди вмирають десятки людей!.. Я не розумiю...
  - Це тобi здається, що я тут. А насправдi я можу водночас бути в багатьох мiсцях.
  - I в даний момент, в якихось iз цих мiсць ти також йдеш з кимось?
  Вона знову засмiялась. Так нiжно. Деколи люди смiються, але це виглядає негарно. А §й личило. Я зашарiвся. Тодi Смерть сказала:
  - Можеш не ревнувати. Ти єдиний, з ким я йду.
  Це мене застало зненацька.
  - Е... та я... ну... нi, я не це... - я вiдчував, як щоки пашать жаром.
  - Смiшний ти..., - з посмiшкою промовила вона.
  Я знiчено потупив погляд. Серце в грудях збуджено калатало. Я закохався у Смерть.
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"