Сологуб Ника Владимировна : другие произведения.

2 курс:общая:воображение, эмоции, воля

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Ответы: редактированный вариант

  
   N1.Психологiчне визначення уяви та фантазi§.
  
  
   Уява--це психiчний процес, що виражається у побудовi образа засобiв i кiнцевого результату предметно§ дiяльностi суб'єкта; у створеннi програми поведiнки, коли проблемна ситуацiя не визначена; у продукуваннi образiв, якi не програмують, а замiнюють дiяльнiсть; у створеннi образiв, вiдповiдних опису об'єктiв.
   Iснує певна важкiсть виявленнi специфiки уяви через те, що вона тiсно переплiтається з усiма видами пiзнання, i §§ вiддiлення вiд них стає важким. Крiм термiна "уява" часто синонiмiчно викор-ся термiн "фантазiя". Однак, iснує думка, що за цими словами криється трохи рiзна психологiчна реальнiсть. Фантазiя може розглядатися як синонiм уяви, як §§ продукт, що змiнює образ дiйсностi, вiдображено§ у свiдомостi, для не§ характернана транспозицiя (перестановка) елементiв реальностi; фантазiя дозволяє знайти нову точку зору i має велику художню та науково-пiзнавальну цiннiсть. Творча активнiсть, що породжує Ф., досить спонтанна, пов'язана iз iндивiдуальним досвiдом, що склався у процесi дiяльностi. З точки зору аналiтично§ психологi§ Ф.- самозображення несвiдомого, що утворене забутими чи витiсненими особистими переживаннями i архетипами колективного несвiдомого (напр.. пiд час сну, перевтоми). З фiлософсько§ точки зору фантазiя грає, комбiнує, створює те, чого не може бути (казки, мiфи), що пов'язане з естетичним. Фантазiя стимулює. У розвитку уяви важливу роль вiдiграє етап формування фантазi§, але iнодi Ф. може i заважати уявi у §§ творчому пiзнавальному процесi.
   Уява i фантазiя розвиваються за законами розвитку вищих психiчних функцiй--вiд мимовiльно§ форми до довiльно§, вiд репродуктивно§ до творчо§.
   Уява миттєво малює рiзноманiтнi висновки з випадкового спостереження. "Уява не накопичує окремi враження, а будує якiсно новi ряди iз ранiше накопичених",-- казав Л.С.Виготський. Уява пiдказує новi образи, iнсайти. Уява i Ф-я важливi для розвитку креативностi, творчостi, винахiдництва. Фантазiя несе у собi елементи фантастичного (нереального), може розглядатися як найвищий рiвень уяви, є бiльш незалежною, нiж уява. Ф. - процес, дiяльнiсть вiдiрвана вiд практично§ дiяльностi. На думку Кестлера, уява дає можливiсть по-новому зв'язати вiдомi ранiше та щойно отриманi данi. З iншого боку уяву i фантазiю можуть об'єднувати в 1е поняття, так як напр В.А.Роменець.
   Фiлософ-ка енциклопедiя визначає уяву як психiчну дiяльнiсть, що полягає у створеннi уявлень i мисленевих ситуацiй, нiколи вцiлому беспосередньо не сприйнятих людиною у дiйсностi. З цього приводу iснують рiзнi думки i суперечки, але слiд вiдмiтити, що уява доповнює мислення, коли воно вичерпує сво§ можливостi. Крiм того уява пов'язана iз чуттєвими даними i вiдображенням. Бiльш повно розкрити поняття уяви можна лише досягнувши єдностi §§ чуттєвого i логiчного, що складають §§ природу.
   Тобто, уява- є створенням нових образiв, перетворенням мин-го досвiду, при чому такi перетворення здiйснюються при органiчнiй єдностi чуттєвого та рацiонального.
  
   N2. Теорiя бiсоцiацiй у поясненнi механiзмуму творчо§ уяви.
   Теорi§, що пояснюють феномен творчостi та уяви: екзистенцiалiстську, психоаналiтичну теорi§ творчостi та теорiю бiсоцiацiй А.Кестлера.
   Вiн не тiльки аналiзує здiбностi до творчостi у людини, але й знаходить §§ багатоманiтнi прояви у тварин, включаючи найпростiшi iнстинктивнi форми поведiнки, а також бачить своєрiднi форми творчостi в морфогенезi, нейрогенезi тощо, то цiлком очевидно що перед нами якась спроба створення розгалужено§ теорi§ про творчий процес. Бiсоцiацiя--спiльний механiзм рiзних видiв творчостi. Всi види творчо§ активностi мають у сво§й основi загальний принцип. Логiчна основа творчих процесiв--це вiдкриття прихованих схожостей, але при цьому може бути "емоцiйний клiмат" рiзного роду. Для наочного уявлення механiзму творчого акту Кестлер запропонував просту схему: двi площини фактiв, двi вiдчуженi мiж собою галузi досвiду людини зненацька перетинаються мiж собою, виявляють iдею, що узагальнює §х. Мiсце такого перетину "вiбрує" одночасно на двi рiзнi довжини хвиль, що виражають своєрiднiсть тих подiй, що §х спричинили. Таке поєднання самостiйно iснуючих, звичайно не порiвнюваних подiй було названо "бiсоцiацiєю". Термiн "бiсоцiацiя" допомагає встановити рiзницю мiж шаблонним способом мислення в рамках єдиного плану (асоцiацiя), i творчим актом, який завжди оперує бiльш нiж 1м планом. Кестлер вказує на 2 шляхи запобiгання нашо§ бiльш або менш автоматизовано§, рутини мислення та поведiнки.
      -- поривання в уявний або мрiйний стан, в якому рацiональне мислення припинено. (регресiя до бiльш примiтивних рiвнiв вiдображення дiйсностi, напр., в характерi марень)
      -- втеча вiд нудьги, застою, iнтелектуальних утруднень та емоцiйних фрустрацiй. (пiднесення до нових, бiльш розвинених рiвнiв вiдображення)
  
   Вiдкриття полягає в установленнi аналогiй, яких нiхто перед тим не бачив. Соломон вiдкрив аналогiю мiж шиєю Суламiфi та слоновим бив­нем. Шимпанзе Султан у дослiдах В.Келери вiдкрив, що гiлку дерева можна вмiстити в iнший функцiональний контекст. Кестлер встановлює загальний план вiдкриття для тварин i людини, проводячи паралель мiж вiдкриттями Султана i Архiмеда.
   Акт вiдкриття має деструктивний i конструктивний аспекти. Вiдкриття має зруйнувати затвердiлi схеми розумово§ органiзацi§, щоб до­сягти нового синтезу.
   Кестлер малює таку картину виникнення нових творчих синтезiв. Вербальне свiдоме мислення виступає пiдпорядкованим у вирiшальнiй фазi творчого акту. Мова стає ширмою мiж мислителем i реальнiстю. Ось чому справжнє вiдкриття виникає там, де кiнчається мова. Мова здебiльшого пов'язується зi свiдомим. Несвiдоме функцiонує поза мовним процесом. Iнтеграцiя матриць не є простою операцiєю складання. Це процес взаємного проникнення i заплiднення, в ходi якого обидвi матрицi пiдлягають своєрiдному перетворенню.
   Головну вiдмiннiсть рис асоцiативно§ та бiсоцiативно§ дi§ можна пiдсумувати в такому виглядi:

Звички

Оригiнальнiсть

   оригiнальнiсть з обмеженою мат­рицею
   бiсоцiацiя незалежних матриць
   керiвництво до- i позасвiдомими про­цесами
   керiвництво пiдсвiдомими процесами зi стриманiстю
   динамiчна рiвновага
   активацiя регенеративних можливо­стей
   ригiднiсть змiнних варiацiй теми
   вища мiнливiсть ("вiдiйти, щоб далi стрибнути")
   повторення
   новизна
   консервативнiсть
   деструкгивнiс-гь -- творчiсть
  
  
   N3.Фантазування: механiзми та результат.
  
   Оскiльки iснує якнайменше три погляди на зв'язок уяви та фантазi§, то i розглядати механiзми та результат останньо§ можна вiдповiдно до них.
      -- Перший пiдхiд полягає у розглядi уяви та фантазi§ як синонiмiв (Роменець), то до механiзмiв фантазi§ можна вiднести основнi механiзми уяви: аглютинацiю, акцентування, схематизацiю, типiзацiю, комбiнування, гiперболiзацiю.
      -- Якщо розглядати взаємозв'язок уяви i фантазi§ у вiдношеннi "процес- результат" (Рубiнштейн), як другий пiдхiд, то тут вiдбувається вже подiл вище перерахованих механiзмiв мiж цими психiчними процесами.
      -- I нарештi третiй пiдхiд, що розглядає §х як прояви одного складного творчого процесу, якi вiдрiзняються засобами реалiзацi§, продуктом/ результатом. Вiдповiдно до нього, фантазiя створює нереальний, фантастичний свiт, тому §§ результатом є марення як певне накладання на реальний образ iдеального.
   Якщо розглядати фантазування саме у цьому контекстi, то до його механiзмiв можна вiднести такi, що сво§м результатом мають щось нереальне, фантастичне: гiперболiзацiя предмета, окремих його частин або характеристик, кiлькостi--перебiльшення;
   акцентування--пiдкреслення окремих ознак, рис, §х загострення; досягається через видiлення характерного, суттєвого i "зсуву", змiну його пропорцiй;
   аглютинацiя--поєднання рiзних, часто непоєднуваних частин, хоча повного поєднання майже нема, бо одна з пiдсистем не виконує функцi§ iншо§.
   Фантазiя як i iншi психiчнi процеси має сво§ внутрiшнi компоненти, що входять у не§ як складна i динамiчна система. Говорячи про структуру образiв фантазi§ у гнесеологiчному планi, для них характерна комбiнацiя рiзнорiдних елементiв. На думку Енгельса, механiзми фантазi§§--це комбiнування того матерiлу, що є у свiдомостi людини як вiдображення реально§ дiйсностi, але вони не обмежують фантазiю межами чуттєвого пiзнання. Тому рiзноманiтнi перетворення можливi не лише з чуттєвими образами, а i поняттями, iдеями. Таким чином у фантазування активно включається 2га сигнальна система. Для того, щоб комбiнаторна дiяльнiсть фантазi§ стала можливою, необхiдна наявнiсть певних навичок аналiзування та синтезування елементiв образу. Тобто фантазування -- це детермiнуєме практично-перетворюючою дiяльнiстю людини явище §§ духовного життя, що виникає на основi аналiтико- синтезуючо§ дiяльностi мислення по переробцi матерiалу чуттєвих даних i направлена на реалiзацiю конкретно§ цiлi. Фантазiя виводить людину за межi беспосередньо§ данностi, за межi вiдомого до припускаємого i невiдомого.
  
   N4.Розвиток уяви i здатностi до фантазування в онтогенезi.
  
   I.М. Сєчєнов, якому належить видатна спроба природничо-наукового аналiзу психiчних яивщ, висловив думки щодо уяви, зокрема механiзму iдеалiзацi§, шляхiв §§ виникнення в юнацькому вiцi, випадкiв §§ позитивного i негативного впливу на характер людини. Вiн довiв, що в юнацькому вiцi, завдяки властивiй йому симпатi§ уявi, легко виховати такi якостi, як почуття обов'язку, любов до працi, добра. Ушинський вважав, що в юностi завершується перiод утворення окремих уявлень, i якщо не всi вони, то значна §х частина групується в одну сiтку, досить обширну, щоб дати рiшучу перевагу тому чи iншому напрямовi в образi думок людини.
   Закономiрностi розвитку уяви в онтогенезi людини намагався розкрити Т.Рiбо, взявши за основу специфiку взаємовiдношень уяви та розуму у трьох перiодах §§ розвитку.
   Закон розвитку уяви:
   Творческое воображение в своем полном развитии проходит через два периода, отделенные критическою фазою: период самобытности или приготовления, критический момент и период окончательного составления, представляющегося в разных видах.
  
   Перший--вiк уяви--охоплює дитинство, пiдлiтковий вiк, iнодi й наступнi роки. В цей перiод уява суб'єктивна, незалежна вiд розуму.
   Другий--антагонiзм мiж чистою суб'єктивнiстю уяви та об'єктивнiстю розумових прийомiв.
   У третьому перiодi уява стає рацiоналiзованю, "зникають юнацькi мрi§, людина вступає у прозу життя".
   Лише у деяких людей, в результатi збагачення уяви розумовими прийомами, вона не згасає, а набуває творчого характеру. Довiльне фантазування справдi згасає з вiком, але його мiсце згодом заступає справжня творча уява. Iснують певнi недолiки цього погляду. Взаємовiдношення "чисто§ суб'єктивностi уяви" i "об'єктивностi розумових прийомiв" властиве не тiльки юностi, взагалi §х окреме iснування не можливе, це нерозривнi сторони складного iнтелектуального процесу, що у сво§й взаємодi§ створюють його рушiйну силу. Яскравий антагонiзм мiж ними можна спостерiгати в дитячих малюнках (змiна назви 1го i того ж предмета), в зрiлiй фантазi§ дiалектика уяви i розсудку є основою художньо§, науково§ та iндивидуально§ творчостi, що сприяє евристичним операцiям.
   З'ясуванню деяких вiкових рис творчо§ уяви юнацтва присвячене дослiдження нiм. пси-га Т.Валентiнера. Вiн показав, що репродуктивний матерiал для уяви юнаки беруть з прочитаних книжок, бесiд з дорослими, з того, що вони особисто спостерiгали, переживали. На його думку, специфiчною рисою юнацько§ уяви є здатнiсть живо i яскраво зображувати переживання iнших людей. У дослiдженнi Виготського показано, що в юнацькому вiцi вiдбувається глибоке перетворення уяви, в побудовi §§ образiв все бiльше враховується умови i закони об'єктивно§ дiйсностi. Важлива роль у розвитку уяви належить юнацькiй лiтературнiй творчостi. Смисл i значення цiє§ творчостi тiльки в тому, що вона дозволяє здiйснити дитинi той крутий перелом у розвитку творч уяви, який дав нове спрямування §§ фантазi§, що залишається на все життя.
   На таку вiкову рису юнацько§ уяви, як те, що юнаки та дiвчата соромляться сво§х мрiй, приховуючи §х, вважаючи мрiю справою дитинства, чимось несерйозним для людини, що вступає в життя, вказує АВ Петровський.
  
   N5.Свiдоме i несвiдоме в технiцi фантазiй.
  
   Переважаючу роль несвiдомого в Ф видiляє фройдистська теорiя творчостi. Основним змiстом несвiдомого за Фройдом, є рiзнi рiзнi форми сексуального життя дитини. Несвiдоме має сво§ засоби вираження - замiщення, витiснення, проекцiя, розклад, замiна протилежним, перенесення ефекту iстотного на неiстотне, рацiоналiзацiя, сиситематизацiя, символи. Змiст роботи Ф в художнiй творчостi становить вiтiсненi сексуальнi бажання, адже §хню мету легше перенести з реального свiту в уявний.Чiтко визначається поняття сублiмацi§ - здатностi замiщувати вихiдну сексуальну мету iншою,несексуальною але спорiдненою психiчно.
   За Юнгом творчий процес є "автономним комплексом", нiби живою iстотою у тiлi людини. Це та частина душi, що вiддалена вiд рiвня свiдомостi, може взяти "Я" собi на службу.
   Несвiдоме складаєься з шарiв рiзно§ глибини та доступностi. Верхнiй -особове несвiдоме,нижче - колективне. Цю тему також детально розглядають Бодкiн, Бассiн та Шерозiя, Узнадзе та iнш.
   Можна розрiзнити активнi(А) i пасивнi(П) Ф-§. А- iнтуiцiя, активна установка,що направлена на сприйняття несвiдомих змiстiв,при чому лiбiдо,через асоцiацiю паралельних матерiалiв, доводить §х до чiткого розумiння. П-з"являються вiдразу у нагляднiй формi, без iнтуiтивно§ установки, вони належать до психiчних автоматизмiв, виникають вiд процесу несвiдомого. А-крiм несвiд.,такаж зобов"язана сво§м виникненням схильностi свiдомо§ установки сприймати фрагменти слабко виражених асоцiативних зв"язкiв,переробляти §х,доводити до наглядностi, отже свiдомiсть тут приймає участь. Якщо П-прояв несвiдомого,то А-прояв вищого людського розуму, адже тут в єдине цiле зливається свiдоме та невiдоме. П завжди потребує свiдомо§ критики, А-являючись нiби синтезом свiдомого та несвiдомого, потребує розумiння.
  
   N6. Мрiя як феномен фантазi§, синтез реального та iдеального, об"єктивного та суб'єктивного.
   Мрiя-особливий вид уявлення, який знаходить свiй вияв у створеннi образiв бажаного майбутнього.У сво§х мрiях людина обганяє реальний хiд подiй, уявляє здiйсння того,чого вона прагне. Мрiя виникає там, де людина не може протягом певного часу ререходити безпосередньо до дiй, спрямованих на задоволення §§ прагнень та iнтересiв. Мрiя виступає в якостi збуджуючо§ причини або мотива дiяльностi, кiнцеве завершення яко§ по тим ,чи iншим причинам залишилось вiдстроченим.У мрiях виявляється безпосереднiй зв"язок уяви з рiзноманiтними потребами людини.
   Мрi§ людей зумовлюються §х суспiльим буттям. Аналiзуючи змiст мрiй людини,можна в них побачити вiдбиток тих суспiльних умов,в яких вона живе,того мiсця,яке вона посiдає в системi суспiльних вiдносин.Будучи тiсно пов"язаними з почуттями i прагненнями людини,мрiя може ставати дуже сильним поштовхом в §§ творчiй дiяльностi.Змiстовна мрiя є складовим моментом всiлякого творчого вiдкриття. Позитивна роль мрi§ є тим бiльшою,чим бiльш змiстовними обгрунтованими i суспiльно важливими вони є i чим ретельнiше прагне людина до §х реалiзацi§. В життi кожно§ людини є сво§ мрi§, пов"язанi з §§ дiяльнiстю, з побудовою §§ дальших життєвих первпектив. Кона така мрiя пiдсилює енергiю людини, мобiлiзує сили для здiйснення §§ прагнень до успiхiв в §§ дiяльностi.
   Правгення чiткiше уявити §§ мрiю з одного боку i наявнiсть у мрiях чогось нез"ясованого ,з iншого,приводить до виникненя марень - уривкових романтичних уявлень. Маренння є динамiчною,чуттєвою формою розшуку спрямованностi мрiй,пiдходом до §§ визначення. Пустi,безпiдставнi мрi§ демобiлiзують людину,виводять §§ вiд реального дiла, вiд боротьби з життєвими труднощами i штовхають примарного вдоволення §§ потреб побувою "надхмарних замкiв". Отже, цiннiсть мрi§ вiдзначаються §§ змiстом i дiйовiстю, тим на скiльки мрiя є пiдготовкою до майбутньо§ корисно§ та плiдно§ дiяльностi,поштовхом до не§,на скiльки вона мобiлiзує сили людини для боротьби за успiх цiє§ дiяльностi.
  
   N7.Технiка та механiзми уяви.
   Перетворення дiйсностi в уявi не є мимовiльними §§ змiнами, воно має сво§ закономiрнi шляхи, що находять вираження у засобох перетворення. Основнi механiзми уяви: акцентування, схематизацiя, типiзацiя, комбiнування.
   1.Комбiнування, об"єднання даних в досвiдi елементiв в нових, бiльш-менш незвичайних композицiях. Часним випадком є аглютинацiя ("зклеювання"елементiв) -алегорична фiгура да Вiнчi. Комбiнування не є випадковим набором, це довiльний пiдбiр рис нового образу, проводиться свiдомо, керуючись визначеною iдеєю,загальною композицєю. Iнодi таке проходить на несвiдомому рiвнi, але завжди заключається в мотивах, що визначають дiяльнiсть уяви. Чим ширший,багатший досвiд людини, при iнших рiвних умовах, тим багатшою буде §§ уява.Прибiчники асоцiативно§, атомiстично§ концепцi§ видiляли комбiнування як єдиний механiзм уяви, але це не є вiрним, адже сприйняття дiйсностi не складається з пучкiв, зв"язок чи механiчних агрегатiв незмiнних елементiв, всi його утворення можуть бути перетворенi уявою.
   2.Акцентуювання деяких бокiв явища, що вiдображується, що приводить до змiни всього образу. Акцентуювання-пiдкреслення рис.(карикатура) . Повиннi видiлятися характернi, суттєвi риси, в частному i конкретному - загальнозначимi. Часним випадком є змiна розмiру(зменьшення-лiтота та збiльшення-гiпербола). Цi змiни завжди мотивованi якоюсь смисловою тенденцiєю. Великан- наглядна,очевидна сила, мальчик-з-пальчик- силою контрасту малi розмiри пiдкреслюють великi внутрiшнi багатства. Отже,такi вiдхилення вiд дiйсностi слугують для того щоб рельєфнiше виявити i висвiтлити явище,властивiвiсть чи сторону дiйсностi.
   3. Типiзацiя - видiлення суттєвого, того, що повторюється в однородних образах.
   3.Схематизацiя- спецефiчне узагальнення. Окремi уявлення зливаються, розрiзнення згладжуються, а схожостi, навпаки, виступають чiтко. Акцентуювання одних рис образу поєднується з рядом iнших перетворень: однi риси нiби опускаються, випадають, iншi спрощуються, зникають деталi-в результатi образ в цiлому перетворюється.
   Фiзiологiчний механiзм уяви полягає не тiльки у корi г.м., а i у пiдкiрцi, зокрема - гiпоталамо-лiмбiчною системою, що викриває зв'язок уяви з пам'яттю. Принципово важливим вiддiлом мозку є лобнi долi, що вiдповiдають за аналiтико-синтетичнi процеси..
   N8.Чуттєве та рацiональне в уявi.
  
   Перш за все треба пам"ятати, що уява тiсно переплетена з iншими псих.процесами (i з чуттєвим вiдображенням об"єктивно§ реальностi), вона вiддзеркалює у собi §х iндивiдуально- психологiчнi особливостi i формується згiдно з ними. Вiдчуття є первинним матерiалом про якостi дiйсностi, воно використовується задля побудови образiв уяви, виступають матерiальною базою, умовою формування уяви. Будь-яка уява, будучи наглядним образом, складається з вiдтворюючих вiдчуттiв. Сприйняття дає уявi знання про предмет в цiлому, включаючи в себе моменти репродукцi§. Важливими для уяви i влюченими в не§ є такi особливостi сприйняття: накопичення необхiдного досвiду; впiзнання, без якого неможливе пiзнання; спiввiдношення минулого,сучасного i майбутнього, можливiсть накладання одного на iншi. Але уява не зводиться до переробки,змiнi та створенню нових сприйняттiв. Зв"язок §§ з вiдчуттями та сприйманнями опосередкований мисленням. Уява виступає необхiдною формою зв"язку чуттєвого та рацiонального, мисленнєвим осягненням сутностi об"єкту i його чуттєво§ реконструкцi§. Значення уяви як фактору спiввiднесення загального та одиничного,обумовлене тим, що вона являє собою єдинство чут.та рац.i повторює багатократнi зв"язки загального, абстратного i одиничного, чуттєво-наглядного в ходi дiяльностi суб"єкта. Осмисленiсть чуттєвого образу ще не є переходом вiд чут.до рац., а є умовою формування нових знань. Уява утворюється тодi, коли присутнiй вплив логiчного знання на чуттєвiсть, i виступає в ролi дiяльностi, що створює поняття (якiсно нова форма вiдображення дiйсностi, порiвнянно iз уявленням), чим абстрагується вiд конкретно чуттєвого матерiалу. Отже, на вiдмiну вiд расчленованостi логiчного мислення, уява володiє динамiчною i синтетичною структурою. В процесi створення поняття продукти уяви є переробкою вiдображених реальних вiдносин, а сама вона виступає в якостi додаткового фактору в процесi створення понять i являє собою єднiсть вiдображення-перетворення i створення нового. В той же час це є створення ново§ цiлiсностi. Уява дає змогу "бачення" цiє§ цiлiсностi, до того, як цiлiснiсть буде представлена у часностях. Отже, в ходi практично§ дiяльностi суб"єкт однаково спираєтеся як на данi чуттєвого досвiду, так i на данi рацiонального.
  
   N9. Репродуктивна i творча уява.
  
   Залежно вiд характеру дiяльностi людини,§§ уяву подiл.на т.i р.Якщо уява включається в творчу уяву людини, вона сама набуває творчого характеру, допомагаючи §й створювати новi оригiнальнi образи-таку уяву i називають т. Якщо уява включається в прцес засвоєння того, що вже створили iншi люди,§§ називають вiдтворюючою або р.(письменник-т.,його читач-р.)
   Т.уява активiзується там, де людини, вiдповiдно до особистих i суспiльних потреб створює новi оригiнальнi цiннi матерiальнi i духовнi продукти. Творчiсть-це складна дiяльнiсть, i здiйснюється за участю всiх психiчних процесiв i властивосей, але уява, здатнiсть до попереднього iдеального образного переретворення дiйсностi вiдiграє в нiй важливу роль. Продукти творчо§, як i всяко§ уяви, формуються з елементiв того досвiду, що людина сама набула або запозичила в iнших людей. Новизна §х полягає не елементах, а в видозмiнi цих елементiв i тих §х сполученнях, що розширють, збагачують §х вiдображення в об"активнiй дiйсностi. Втiлюючись в матерiальну форму, подукти т.уяви iснують не тiльки для творцiв, а й для iнших людей, допомагають задовольнити людськi потреби. Характерним для творчо§ уяви є самостiйний добiр матерiалiв, спецiальний його аналiз, синтез, досконалення образу в процесi дiяльност, спрямованого на його втiлення.
   Р.уява являє собою процес створення людиною образiв нових для не§ об"єктiв на основi §х словесного, графiчного чи музичного зображення. Здатнiсть створювати конкретно образнi уявлення на основi описiв, схем, рисункiв, необхiдна при засвоєннi основ науки. При слуховому та вiзуальному сприйнятi важливу роль вiдiграє виразнiсть , майстернiсть виконання.
   В життi людини т.i р. уява взаємопов"язанi i переходять одна в одну. Т.уява завжди включає елементи р.,.уяви бо кожна людина,створючи щось нове спирається на вже створене людьми, на наявнiсть знання, досвiду та технiчних засобiв. Засвоюючи§ §х, вона являє собi те, що вданiй галузi є i що можна створити. З iншого боку -р.уява в §§ бiльш менш складних формах включає елемент творчостi .В р. уявi має мiсце певне перетворення.У р. i т. уявi створення образiв може мати, як мимовiльний так довiльний характер.
  
   N10.Загальнi проблеми психологi§ фантазi§.
  
   Основна проблемя вивчення полягає в визначеннi спiввiдношення понять фантазi§ i уяви.
  -- Перший пiдхiд полягає у розглядi уяви та фантазi§ як синонiмiв (Роменець), то до механiзмiв фантазi§ можна вiднести основнi механiзми уяви: аглютинацiю, акцентування, схематизацiю, типiзацiю, комбiнування, гiперболiзацiю.
  -- Якщо розглядати взаємозв'язок уяви i фантазi§ у вiдношеннi "процес- результат" (Рубiнштейн), як другий пiдхiд, то тут вiдбувається вже подiл вище перерахованих механiзмiв мiж цими психiчними процесами.
  -- I нарештi третiй пiдхiд, що розглядає §х як прояви одного складного творчого процесу, якi вiдрiзняються засобами реалiзацi§, продуктом/ результатом. Вiдповiдно до нього, фантазiя створює нереальний, фантастичний свiт, тому §§ результатом є марення як певне накладання на реальний образ iдеального.
  --
  
  
   N11. Дослiдження Вундта в проблемi творчо§ уяви та фантазi§ в теорi§ бiсоцiацi§.
   Термiн бiсоцiацiя означає вказiвку на незалежний автономний характер матриць, якi приводять в контакт у творчому актi, тодi як асоцiативне мислення оперує серед частин єдино§ матрицi.
   Вундт та Кеслер були представниками теорi§ бiсоцiацi§, яка розкриває умови творчого синтезу. Вони розкривають роль несвiдомого компоненту в наукових вiдкриттях. Зазначають, що тимчасове усунення свiдомого контролю звiльняє розум вiд певних примусiв, необхiдних для досягнення дисциплiновано§ рутини думки, але якi стають перешкодою для творчого стрибка. В той самий час iншi типи дiяльностi на бiльш примiтивних рiвнях розумово§ органiзацi§ набувають значно§ активностi. Перша частина цiє§ тези вказує на дiю вiдмови, друга - на акт сприяння. Особливостi пiдсвiдомо§ роботи, вiдображеннi у сновидiннях, полегшують бiсоцiативний зв'язок.
   Типичным в вундтовском учении о сновидении является то, что Вундт пытается показать: каждый элемент сновидения -- это впечатление, которое было пережито сознанием в состоянии бодрствования, и фантастическая комбинация элементов сновидений обязана своим происхождением совершенно своеобразной констелляции, т. е. своеобразному сочетанию элементов.
   Закон Вундта гласит: впечатление или мысль, или живое созерцание свадьбы может привести к противоположному представлению, например к представлению о вечной разлуке, о гробе; определенное представление может напомнить людям противоположное, но не постороннее положение; впечатление свадьбы не может навести человека на мысль о зубной боли, потому что свадьба и зубная боль не связаны. Иначе говоря, воображение крепко-накрепко коренится в содержании нашей памяти.
  
   N12.Проблеми уяви та фантазi§ у Рубiнштейна.
   На вiдмiну вiд бiсоцiативно§ теорi§, Рубiнштейн стверджує, що образи, якими оперує людина, не обмежуються вiдтворенням того, що було сприйнято неопосередковано. Перед людиною в образах може з'явитися i те, що вона не сприймала неопосередковано, те чого не було взагалi, i навiть те, чого саме в такiй конкретнiй формi дiйсностi i не може бути. Таким чином, не будь-який процес, що протiкає в образах, може бути сприйнятий як процес вiдтворення. Власне кожний образ в певнiй мiрi є i вiдтворенням - хоч i дуже вiддаленим, опосередкованим, видозмiненим - i перетворенням дiйсностi. Цi двi тенденцi§ вiдтворення та перетворення, що даннi завжди в деякiй єдностi разом з тим у сво§й протилежностi розходяться один з одним. I якщо вiдтворення є основною характеристикою пам'ятi, то перетворення становиться основною характеристикою уяви.
   Уявляти - це перетворювати. Уява пов'язана з нашою здiбнiстю змiнювати свiт, перетворювати дiйснiсть та творити щось нове. Пiд уявою у широкому смислi розумiють будь-який процес, що протiкає в образах. Уява - це вiдлiт вiд минулого досвiду, це перетворення даного породження на цiй основi нових образiв, що є i продуктами творчо§ дiяльностi та прообразами для не§. В сво§х вищих , найбiльш специфiчних проявах уява передбачає певне вiдношення до об'єктивно§ дiйсностi, причому вiдношення, дiаметрально протилежне тому, яке характеризує пам'ять в §§ вищих свiдомих формах. Для уяви у тих вищих формах, в яких повнiстю проявляються §§ специфiчнiсть, не менш характерним є iнше вiдношення до минулого досвiду взагалi та неопосередковано до даного - свiдомiсть вiдомо§ свободи по вiдношенню до нього, що дає можливiсть §§ перетворювати. Уява у власне, у зовсiм специфiчному смислi слова може бути тiльки у людини. Тiльки у людини, яка як субєкт свiдомо§ практики реально перетворює свiт, розвивається iстинна уява.
   Сила творчо§ уяви та §§ рiвень визначається спiввiдношенням двох показникiв:
   1. тим, наскiльки уява пiдтримує обмеженiсть умов, вiд яких залежить усвiдомленiсть та об'єктивна значимiсть §§ продуктiв.
   2. тим, наскiльки новi та оригiнальнi, вiдмiннi вiд неопосередковано даного §§ породження, образи, що вiдображають у нашiй свiдомостi дiйснiсть, не є статичними, незмiними, мертвими речами, вони є динамiчними утвореннями.
  
   N13.Розет про технiку фантазi§.
  
   Автор виокремив 4 особливостi фантазi§:
   1. зв*язок §§ продуктiв з дiяльнiстю.
   2. Активнiсть.
   3.Оцiночне вiдношення суб*єкту до матерiалу фантазi§.
   4. Безпосереднiсть(здатнiсть фантазi§ створювати щось нове).
   Механiзми анаксиоматизацi§, а саме знецiнення тiє§ чи iншор§ iнформацi§, а також того чи iншого способу виконання дi§, вiдбувається кожного разу, коли суб'єкт вимушений вiдступити вiд суто репродуктивного способу виконання завдання. Анаксиоматизаця повинна проявлятись в певнiй проблемнiй ситуацi§:
   -нехтування обмежуванними ознаками (розширення заданного вiдношення),
   -знецiнення напрямку заданного вiдношення (перевернуте вiдношення).
   А. може стосуватись будь-яко§ ознаки проявлення i в негативних i в позитивних фактах. Механiзми А. дiють при виконання будь-яких завдань та мають невизначену спрямованiсть - можливiсть знецiнення будь-яких ознак предмета (об'єкта) у процессi виконання дiяльностi.
   У ходi виконання будь-яко§ д-тi надається перевага певному способу §§ виконання. Цi переваги виникають в р-тi процессу само§ д-тi i викликаннi таким психологiчним механiзмом: вдала знахiдка має пiдвищувати оцiнку- знецiнюютья всi iншi способи всяко§ д-тi. Це механiзм "гiпераксiоматизацi§"-об'єктивна психологiчна закономiрнiсть, що обумовлює стабiлiзуючий ефект, який полягає у зменшеннi площi пошукiв та зменшеннi варiантiв. Гiпераксiоматизацiя має позитивну роль в творчiй д-тi, оскiльки дозволяє позбавитись вiд необхiдностi перебирати всi можливi варiанти.
   Мiж механiзмами А та Г iснує глибока двостороння залежнiсть: не тiльки пiдвищена оцiнка одного способу виконання завдання призводить до знецiненя iншого, а i навпаки - знецiнення одних аспектiв, моментiв у ходi д-тi веде до пiдвищення значущостi iнших способiв. Iнтенсивний прояв одного з мех. фантазi§§ веде за собою вiдповiдний прояв iншого механiзму, що лозволяє побачити §§ взаємозв'язок та єднiсть. В обох випадках спостерiгається змiщення оцiнок.
   1)Аналiз - знецiнення укорiнених зв'язкiв - роз'єднання.
   2)Синтез - знецiнення iснуючих диференцiйовок- рекомбiнацiя- зближення i об*єднання розрiзнених данностей.
   Загальна характеристика концепцi§ фантазi§ незалежна вiд характеру i результатiв д-тi. При §§ виконанi завжди має мiсце змiщення оцiнок: знецiнення яко§сь iнформацi§, пiдвищення оцiнки отриманих результатiв.
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
   N14.Фантазiя i гра.
   Фантазiя-це художнiй вимисел, який заснований на здiбностi людини вiльно комбiнувати образи, якi виникають у несвiдомому. Передумовою гри є висока здатнiсть перенесення одних функцiй предметiв на iншi. Вона починається тодi, коли дитина роздiляє предмет на рiч та на уявлюване значення, уявлювану функцiю. Це "накладання" в уявi одного предмета на iнший, є утворенням простого символу. Штерн пов'язує з цим безтурботнiсть дитячо§ фантазi§, тобто дитина може перетворити будь-який предмет на що завгодно. Формування фантазi§ залежить вiд мисленнєво§ здатностi до утворення понять, яка розвивається поступово пiсля перших 15-18 мiсяцiв життя. Фантазiя iндивiдуума є основною передумовою для виникнення гри.
   Гра-результат дiяльностi уяви. Роль фантазi§ в грi носить подвiйний характер, являючись основним засобом виникнення i вiдокремлення iгрового свiту як проти стоячого свiту реальному, вiн створює новi образи, тому необхiдним початком гри є подвоєння реальностi - результат дiяльностi свiдомостi суб'єкта. Суб'єкт свiдомо роздiляє свою реальнiсть на 2 свiти-iгровий ("видгаданний") та неiгровий ("життєвий"). Роздiлення зазвичай в повнiй мiрi усвiдомлюється суб'єктом, в чому i полягає умовний характер iгрово§ дiяльностi.
   За Т.Рiбо iгри мають подвiйну цiль - експерементальну, яка слугує введенням до знання i дає деякi незрозумiлi поняття про природу речей; друга цiль iгор - творчiсть, це головна роль. Дитина починає з наслiдування, вона будує лодки, дома, робить досить незграбнi малюнки, але наслiдування сконцентровується на собi самому, на сво§х вчинках. Дитина по черзi стає солдатом, моряком, розбiйником тощо. Пiсля перiода наслiдування починаються бiльш смiливi спроби. Дитина починає дiяти самостiйно, §§ охоплює iдея, i вона намагається реалiзувати §§. Особистiсний характер творчостi проявляється в тому, що дитина цiкавиться лише тою роботою, яку вона сама задумала. Хоч фантазi суб'єкта є необхiдним початком будь-яко§ гри, яка дозволяє створити другу реальнiсть для суб'єкта, iгровий процес наповнює фантазiю новими iгровими образами, що в свою чергу може призвести до подальшого "вживлення" суб'єкта в гру, i т.д.
  
   N15.Виготський про роль уяви в iндивiдуальному розвитку.
   Уява пiдлiтка вступає в тiсний зв`язок з мисленням в поняттях, вона включаєть в систему iнтелектуально§ д-тi, та починає грати зовсiм нову роль в новiй структурi особистостi пiдлiтка. Уява не є первинною, самостiйною, i ведучою функцiєю у психiчному розвитку пiдлiтка. Ї§ розвиток є слiдством функцi§ утворення понять.
   В. розглядає уяву i фантазiю в тiсному зв`яку, а безпосередньо фантазiю вiн розлядає як полярно протилежну iнтелекту функцiю. В. видiляє таке поняття як ейдетичнi образи. Це тi наочнi уявлення, якi з галюцинаторною яснiстю вiдтворюються дитиною пiсля сприймання будь-яко§ наочно§ ситуацi§. Тобто є наочне уявленя, яке нiби бачить око на пустому екранi. (приклад: пiсля фiксацi§ червоного квадрату, ми бачимо на томуж мiсцi зелений). Ейдетичний образ створює нове цiле, новий образ.
   В розитку пiлiтка статеве дозрiвання зарактеризується 2 моментами:
   1. зростання абсрактного мислення
   2. зникнення наочних образiв.
   Е.образи не перестають бути основною формою процесiв пам`ятi, вони починають слулувати уявi та фантазi§ в iнтелектуальнiй дiяльностi пiдлiтка. Змiни уяви в переходному вiцi полягають у тому, що уява пiдлiтка починає опиратися на поняття.
   Рiзницi мiж уявою пiдлiтка та дитини. Гра дитини переростає в фантазiю пiдлiтка, але пiдлiткова уява вiд дитячо§ гри вiдрiзняється тим, що розриває зв`язок з дiйсними предметами. Уява пiдлiтка стає багатшою за дитячу уяву, бiльш творчою. Але вона є менш продуктивною по вiдношенню до уяви доросло§ людини. Вiдрiзняючою рисою перехiдного вiку є зближення iнтелекту та уяви. В. вказує на iснування нечiтко§ рiзницi мiж мисленням та уявою. Уява пiдлiткае суттєво змiнюється, перебудовується на новiй основi пiд впливом мислення в поняттях. Внутрiшню залежнiсть уяви вiд мислення в поняттях В. демонструє на прикладi поведiнки хворих на афазiю, у яких разом з мовою зникає здатнiсть до уявлювання. Афазики дуже часто не розумiють i не можуть використовусати метафори. Разом з зникненням мислення в поняттях уява зникає також. Мислення в поняттях - головнiший фактор, що обумовлює можливiсть творчо§ фантазi§ в перехiдному вiцi. Уява - перетворююча, творча д-ть, спрямована вiд конкретного до нового конкретного.
   Найсуттєвiшою рисою уяви в перехiдному вiцi є роздвоєння §§ на суб`єктивну та об`єктивну. В якостi прикладу зближення об`єкту та суб`єкту в розвитку уяви В. вказує на те, що саме в фантазiях пiдлiток вперше вимальовує свiй життєвий план, в фантазi§ вiн передбачає своє майбутнє, а звiдки i творчо наближується до його побудови, здiйснення.
  
   N16.Уява та мислення; 17.Фантазiя та мислення.
  
   Щоб розкрити природу уяви, доцiльно порiвнять §§ з iншими психiчними процесами. Найчастiше порiвнюють §§ з мисленням та пам'яттю.
   Мислення -це найбiльш узагальнена та опосередкована форма псих вiдображення, яка встановлює зв'язки та вiдношення мiж пiзнавальними об'єктами.
   Уява - мислиннєвий, пiзнавальний процес, форма психiчного вiдображення, яка полягає в побудовi образiв на основi ранiше сформованих уявлень.
   Фантазiя - це художнiй вимисел, який заснований на властивостi дитини, доросло§ людини вiльно комбiнувати образи, якi виникають в несвiдомому.
  
   Память протиставляється творчiй здатностi фантазi§ , а мислення -наочно-образному §§ хар-ру. Мислення може вiдбуватися не тiльки в абстрактнiй , але й в образнiй сферi. Сеченов у зв'язку з цим говорив про мислення конкретами. Якщо память дає фантазi§ матерiал, то мислення встановлює iстотнi вiдношення всерединi цього матерiалу В зв'язку з цим мисленню iнодi приписують провiдну роль в побудовi образiв фантазi§ . Деякi психологи навiть оперують виразом "фантазiя є мисленням в образах", але його слiд вживати з певними застереженнями. Мислення образами -- вираз, який мiстить в собi не тiльки формальну суперечнiсть -- процес мислен­ня прямо протилежний процесу створення образiв. Мис­лити можна тiльки абстракцiями, хоч i за допомогою об­разiв. Питання про участь фантазi§ в творчостi в абстрактних сферах-символiчнiй, понятiйнiй i т. д. набуває все бiльшого визнання. Справдi, творчiсть може вiдбуватись i в чистiй сферi мислення без прямого дотику з емпiричним чуттєвим джерелом. Час вiд часу абстрактне мислення знову i знову звертається до емпiрi§, i в цьо­му вiдношеннi виявляється дiяльнiсть фантазi§. Справжнє вiдкриття на базi синтезу завжди здiйсню­ється в процесi спiввiдношення досвiду i теорi§. Там, де вiдбувається тiльки аналiз понять, i виводяться наслiдки всерединi само§ теорi§, там менше за все фантазi§, але там i не здiйснюється вирiшальне зрушення в науцi.
   Насправдi, процес фантазi§, як i процес мислення, складається з чуттєво§ i рацiонально§ сторiн, якi висту­пають в тiснiй взаємодi§. Створюючи художнiй образ, письменник спочатку створює задум, продумує художню iдею цього образу i разом з цим будує його так, щоб вiн втiлював цю iдею. Щоб створити яку-небудь гiпотезу, вчений повинен мати чуттєву базу досвiду. Отже, проце­си фантазi§ i мислення не можуть вiдбуватись без взаємопереходу чуттєво§ i рацiонально§ сторiн. В цьому §х схожiсть. Рiзниця мiж мисленням i фантазiєю полягає в особливостях творчого синтезу.
   Також спiльне та вiдмiнне полягає в тому, що мислення та уява виникають в проблемнi й ситуацi§, мотивуються потребами особистостi, основу §х складає випереджуюче вiдображення. Але випереджуюче вiдображення дiйсностi, яке здiйснюється в процесi уяви, вiдбувається у виглядi яскравих уявлень, в той час як процесах мислення випереджуюче вiдображення вiдбувається шляхом оперування поняттями, якi дозволяють узагальнено i опосередковано пiзнавати оточуючий свiт.
  
   N18.Фантазiя та iнту§цiя.
  
   Фантазiя - це художня вигадка,яка заснована на здатностi людини вiльно комбiнувати образи, §§ змiст не вiдповiдає iснуючий реальностi.У повсякденному психологiчному досвiдi фантазiя в бiльшостi випадкiв виникає внаслiдок iнту§тивно§ установки або є вторгненням несвiдомого змiсту в свiдоме.Можна розрiзняти :
   -активнi фантазi§, якi викликаються iнту§цiєю,т.б. установкою спрямованою на сприйняття несвiдомого змiсту
   -пасивнi фантазi§, якi з'являються вiдразу у наочнiй формi за вiдсутностi iнту§тивно§ установки та пасивнiй установцi суб'єкта, який пiзнає.
   Iнту§цiя є однiєю з психологiчних функцiй, яка передає суб'єкту сприйняття несвiдомим шляхом. Предметом такого сприйняття можуть бути зовнiшнi та внутрiшнi об'єкти та §х поєднаня. Iнтуiцiю у загальному розумiннi можна визначити як здатнiсть швидко знаходити вiрне вирiшення завдання та орiєнтуватися у складних життєвих ситуацiях,а також здатнiсть передбачати хiд подiй.
   Фантазiя та iнту§цiя є стрибками у процес мислення, яке виходить за межi теоретичних уявлень.Тому досягнутi з §х допомогою результати не можуть бути включеними у систему наукового знання без подальшого логiчного обгрунтування. Мисленнєвий акт включає в себе i оперування наочними образами, i моменти iнту§тивного осяяня, i фантазiю, i творчу уяву. I дискурсивне мислення, i фантазiя можуть бути пронизанi моментами iнту§тивного осяяня.Сутнiсть iнту§цi§ полягає у скороченi мисленнєвого шляху до досягнення iстини, здiйсненi зв'язку потенцiйно§ та актуально§ свiдомостi.Заснована на несвiдомому, на асоцiативних процесах iнту§цiя виходить за межi обгрунтованого формально-логiчно.
   Деякi автори визначають фантазiю як рiзновид чуттєво§ iнту§цi§(Бунге). Але на вiдмiну вiд iнту§цi§ фантазiя не належить лише до сфери несвiдомого. Фантазiя та iнту§цiя розрiзняються за механiзмами функцiонування,бо фантазiя свiдомий та контрольований процес на вiдмiну вiд iнту§цi§. Механiзм роботи iнту§цi§ вмикається пiсля рiзностороннього дослiдження об'єкта. Фантазiя синтезує поняття та первиннi чутливi образи, а iнту§цiя-образи створенi фантазiєю. Тому iнту§цiя можлива лише за наявностi розвинено§ творчо§ уяви. Iнту§цiя не здатна з'явитися на 1-х етапах пiзнання на вiдмiну вiд фантазi§, яка здатна пронизувати весь процес пiзнання.
  
  
   N19. Уява та пам'ять.
  
   Формування образiв уяви завжди вiдбувається з опорою на пам'ять.
   Процеси уяви та пам'ятi мають аналiтико-синтетичний характер.
   Основна тенденцiя уяви - це перетворення уявлень пам'ятi, яке забезпечує в кiнцевому рахунку створення ново§, ранiше не iснуючо§ ситуацi§. (Уявлення пам'ятi - це образи конкретних предметiв i явищ дiйсностi, якi у даний момент безпосередньо не впливають на органи чуття людини. Уявлення пам'ятi є продуктом рефлекторно§ дiяльностi мозку. Їх фiзiологiчною основою є повторне збудження в корi головного мозку ранiше утворених тимчасових нервових зв'язкiв, якi утворилися при безпосередньому сприйняттi об'єктiв).
   Ступiнь залежностi уяви вiд пам'ятi може бути бiльшою або меншою. Пам'ять бiльш представлена у процесi репродуктивно§ (вiдтворюючо§) уяви. Розрiзняють:
   а) репродуктивну (вiдтворюючу) уяву - це процес створення образiв, якi вiдповiдають опису. При цьому створений образ є лише суб'єктивно новим, а об'єктивно його створили уже iншi люди.
   Його побудова вiдбувається на основi:
   -словесного опису об'єктiв;
   -сприйняття §х зображень (карт, схем, креслень) та iн.
   (Наприклад, ми уявляємо собi Єгипетськi пiрамiди - на основi опису друзiв, якi §х уже бачили, та фото iз туристичних буклетiв).
   б)творчу уяву - передбачає самостiйне створення нових образiв, якi реалiзуються в оригiнальних i цiнних продуктах дiяльностi.
   (наприклад, вчений написав книгу, фото-художник - пiдготував фотовиставку та iн.)
   Творча уява є найважливiшою складовою творчо§ дiяльностi.
   В.А.Романец, який ототожнює уяву i фантазiю: пам'ять пов'язує з минулим, увага-з теперiшнiм, уява з майбутнiм. Фантазiя неможлива без пам'ятi. Чим бiльше матерiалу дає пам'ять, тим бiльше можливостей вiдкривається для комбiнацiйно§ роботи фантазi§. Для того, щоб створити новий образ, треба репродукувати, оживити в пам'ятi сприйнятi у минулому враження. Але саме вiдтворення може слугувати завданню згадування. У цьому випадку не має виходу за межi пам'ятi. Вiдтворення стає необхiдним моментом фантазi§, коли воно пiдкоряється не сво§м безпосереднiм цiлям, а цiлям фантазi§. Образ репродукцi§ в цьому разi виникає як елемент або фрагмент створюваного образу. Нерiдко процес пригадування йде опосередкованим шляхом, i уява як допомiжний засiб стає моментом пам'ятi. В свою чергу пам'ять може вiдiгравати i негативну роль.
   Схожiсть мiж уявою та пам'ятю: щоб запам'ятати слово i засiб, необхiдно уявити в одному i тому ж образ, а для цього необхiдна уява. Правильним буде i зворотнє: пам'ять автобiографiчна та епiзодична, безперечно пов'язанi з уявою. Людина уявляє себе власне собi, вона не може уявити собi своє власне Я, власний час, долю поза сво§м минулим.
   Вiдмiнностi мiж ними: виникають у випадку коли майбутня ситуацiя виявиться для суб'єкта зовсiм новою, непередбаченою (творчою ситуацiєю). Передбачити не передбачувану ситуацiю не можна спираючись на пам'ять, необхiдне перетворення минулого досвiду.
  
   N20.Фантазiя та моральна сфера людини.
  
   Моральна творчiсть - це вище вираження процесу соцiалiзацi§ людини, це базис мислительно§ та естетично§ дiяльностi. Моральну поведiнку людини можна пояснити через принцип iндивiдуалiзацi§. Заздрiсть до справжнього творця, прагнення до слави, почестi, поваги, намагання досягти спортивних рекордiв, бути несхожим на iнших- все це пов"язується з принипом iндивiдуалiзацi§. Творча думка людини - вища форма iндивiдуалiзацi§ - прагне абс. спiввiднесеностi зi свiтом як основно§ мети пiзнання. Вища, iдеальна форма спiвведнесеностi виражається у свiтоглядi люд., а вища практична форма - в §§ вчинках. Тому вiчинок виступає безпосереднiм "механiзмом" морально§ творчостi.Учинок - це дiя, що має розгорнутi психологiчний та моральний аспекти. Дiя, в якiй псих. аспект сильно редуковано, автоматизовано наз. моральною звичкою(Роменець). Багатство дух.життя ндивiда полягає в багатствi його дiйсних вiдношень до свiту. Его§стичнi, аморальнi вчинки призводять до руйнування цих вiдношень. Моральнiсть, iндивiдуалiзацiя, творчiсть - це спроба самостiйно "протистояти" свiтовi, виявляти властивi саме §й способи та засоби взаємодi§ зi свiтом, обираючи поступово той чи iн. шлях розгортання своє§ iндивiдуально§ сутностi в пiзнававльному та дiйовому контактi зi свiтом.Моральне пов"язується з уявленням про абсолютну обiзнанiсть, що дає можливiсть(в iдеальному планi) обрати єдино правильний шлях учинку.Учинок несе характер амбiвалентностi(мотивацiйна роздвоєнiсть),де iндивiд намагається §§ подолати, застосовуючи рiзнi прийоми. Такi прийоми несуть смисл катарсису(очищення) - а саме це збуджує до творчо§ дiяльностi. Здiйснюваний вчинок викликає певну реакцiю не тiльки з боку середовища, а з боку самого iндивiда.Один вчинок вiдкриває шлях iншим. У ланцюговiй реакцi§ вчинкiв вiдбув. дух. формування iндивiда(самовiдданiсть). Iснує 2групи вчинкiв: 1)-вчинки якi розкр. дух. зростання(геро§зм що проявляється у подвизi) та 2)-вчинки дух.деградацi§(злочини, iнфантильно-регресивнi).
   За Роменцем, творчий геро§зм - перманентна, безкiнечна вiддача, що передбачає велику зосередженнiсть та аскетизм.Людина не належить сама собi, а стає органом творчого процесу.
  
   N 21. Тлумаченя природи та структури творчого процесу.
  
   Фройдистська теорiя творчостi: несвiдома сфера-основа людсько§ поведiнки. Фройдизм, хай i в мiстифiкованiй формi, але побачив певнi проблеми психологi§ творчостi, та не змiг §х докiнця вирiшити. Це стосується теорi§ несвiдомого.
   Iнфантильне не зникає безслiдно, а утворює той центр, навколо якого кристалiзується несвiдоме психiчне життя. Основним змiстом несвiдомого, за Фройдом, є рiзнi форми сексуального життя дитини. В дитячоиу вiцi статева поведiнка має такi риси , як нарцисизм, автоеротизм та iн., лiбiдо не руйнується, воно тiльки змiнює форму, але завжди має первинне джерело. Несвiдомi бажання та витiсненi iнстинкти через компромiс зi свiдомим здiйснюють вплив на думки i дi§ культурно§ людини. Несвiдоме має сво§ засоби вираження - замiщення, витiснення, проекцiя, розклад, замiна протилежним, перенесення ефекту iстотного на неiстотне, рацiоналiзацiя,сиситематизацiя, символи. Символiчнi зображення служать несвiдомим потягам, вони приводять у свiдомiсть все неприємне у замаскованiй формi. За Фройдом, несвiдоме у психiчному життi уможливлює культурний процес, що не змiг би здiйснитися без активно§ протидi§ несвiдомого.
   Психоаналiз за пердмет дослiдження бере творчiсть художню i моральну. Художня тв. через символiку дає людинi насолоду, тут голвна роль належить фантазi§. Змiст роботи фант. в художнiй творчостi становить витiсненi сексуальнi бажання, адже §хню мету легше перенести з реального свiту в уявний. Несвiд.-це та частина життя, яка, прагнучи безпосередьо насолоди, не хоче пристосовуватися до реального свiту. Виникає подвiйний ряд: з одного боку асоцiальнi форми несвiд.-сноведiння i неврози, з iншого-феномени, що мають велике культурне значення-релiгiя, мистецтво, фiлософiя та iн.
   Чiтко визначається поняття сублiмацi§ - здатностi замiщувати вихiдну сексуальну мету iншою, несексуальною, але спорiдненою психiчно.
   Мистецтво, за Фройдом-iллюзiя, що вiдводить вiд життя за допомогою фантазi§, воно збуджує в людинi слабкий наркотик i тимчасово ховає §§ вiд труднощiв. Естетична дiяльнiсть не допомагає в стажданнях, але дає компенсацiю.
  
   За Юнгом творчий процес є "автономним комплексом", нiби живою iстотою у тiлi людини. Це та частина душi, що вiддалена вiд рiвня свiдомостi, може взяти "Я" собi на службу. Цей комплекс розвивається у сферi несвiдомого i поширюється на всю психiку. Творчий процес тут полягає у несвiд.оживленнi архетипу. Несвiдоме, за Юнгом, складаєься з шарiв рiзно§ глибини та доступностi. Верхнiй -особове несвiдоме, пов"язане з "симптоматичним мистецтвом", витiснене i нiколи не може повнiстю усвiдомитися, нижче - колективне, пов"язане з символiчмим, несе спадковiсть вiкiв, бiльш примитивного рiвня, нiж попереднє.
   Д. В. Бассiн та Л.Е. Шерозiя видiляють важливу роль установки(за Узнадзе), що на §х думку дає пояснення несвiдомому.
   ++15(Виготский), 12(Рубiнштейн), 1(бисоциация Вундта и Кеслера)
  
  
   N22. Iсторичний огляд дослiджень з психологi§ фантазi§.
  
   Деякi аспекти цiє§ проблеми проаналiзовано в статтi Л.С.Вигостького "Уява i творчiсть в дитячому вiцi".
   1 перiод дослiджень з психологi§ фантазi§ -представлено в роботах старо§, асоцiативно§ психологi§, зокрема, в роботах В.Вундта як i Р.Рiбо. Це матерiалiстична точка зору.
   Позитивнi моменти в дослiдженнях цих аторiв:
  -- показали чуттєву обумовленiсть процесiв фантазi§; зокрема, показав, що наша мрiя з"являється не iз примхи, а має вiдношення до всього поперднього досвiду тiє§ людини, яка мрiє;
  -- всi самi фантастичнi уявлення насправдi зводяться до невiдомих комбiнацiй елементiв, якi зустрiчалися в попередньому досвiд людини;
   Тобто, була розкрита реальне пiдґрунтя фантазi§ - зв"язок фантазi§ з попереднiм досвiдом, з уже наявними враженнями. Мова йде про детермiнацiю фантазi§ попереднiм досвiдом.
   Обмеження дослiджень асоцiативно§ психологi§:
   --стара психологiя твердила, що новi комбiнацi§ виникають випадково, нова комбiнацiя уяиви виникає iз нових констеляцiй -нових зв"язкiв мiж собою окремих елементiв
   - в силу тако§ природи випадкових комбiнацiй фантазiя людини характеризується тим, що вона принципово обмежена кiлькiстю образiв, i нiякi новi, не пережитi зв"язки не можуть бути добавленi в процеси дiяльностi уяви;
   2 перiод дослiджень з психологi§ фантазi§: интуiтивiстична психологiя (Г.Дриш, А.Бергсон). Це iдеалiстична точка зору
   Протилежна до попереднього напрямку
   -вважали, що свiдомостi iз самого початку присутня творча уява, фантазiя, що свiдомiсть творить, що для не§ характернi апрiорнi форми; вся дiяльнiсть людини пронизана творчим началом. Присували свiдомостi первинне творче начало.
   3 перiод дослiджень- З Фройд та Пiаже розглядали в дитячому вiцi уяву (фантазування) в первиннiй §х формi як дiяльнiсть пiдсвiдому, яка обслуговує не пiзнання дiйсностi, а отримання задоволення, як дiяльнiсть несоцiальну (про це говорить Л.С.Виготський).
   Фантазiя, на §х думку, не має вiдношення до вербально§ (мовно§) думки, i вiдповiдно, не є узагальнюючою думкою.
   4 перiод дослiдження (експериментальний) -має вiдношення до експериментальних дослiджень, зокрема в Нiмеччинi) -довели протилежне. Це сучаснi уявлення про психологiю фантазi§
   - показано залежнiсть уяви) дiтей вiд розвитку мови. Дослiдження показали, що у глухих та нiмих дiтей-дуже бiдна фан-я. Затримка в розвитку мови веде до зiбдненн фантазi§.
   -Iде§ Л.С.Вигоського - залежнiсть розвитку фантазi§ вiд подальшого навчання в школi, вiд подальшого розвитку мови ( утворення понятiйного апарату), вiд спiлкування з дорослими. Таким чином, стверджує Л.С.Виготський, не пiдтвердилась iдею Пiаже про аутичнiсть, не соцiальний характер дитячо§ уяви, §§ пiдсвiдомий характер.
   -Дослiдження Блейєра: доведено цiлеспрямований характер уяви (фантазi§)- цi види дiяльностi можуть новити направлений характер - ми можемо повнiстю вiддавати звiт стосовно цiлей i мотивiв, якi переслiдує ця дiяльнiсть.
   -Л.С.Виготський теж цього дотримується: навiть утопiчнi уявлення (якi вiдрiзняються вiд реалiстичних планiв) здiйснюються не пiдсвiдомо, а свiдомо - з ясною установкою, щоб створити вiдомий фантастичний образ, який вiдноситься до минулого чи майбутнього. Навiть у дит. твор., уява носить направлений хар-тер, тобто, не є пiдсвiдомою дiяльнiстю.
   -в технiчно-конструкторськiй дiяльностi дорослого - дiяльнiсть уяви, фантазi§ є направленою, вiд початку i до кiнця направлена на певну мету, яку досягає людина.
   Висновок (на основi сучасних дослiджень):
  -- розвиток фантазування залежить вiд розвитку мов;
  -- розвиток фантазування залежить вiд взаємодi§ з дорослими (у дiтей);
  -- розвиток фантазування залежить вiд специфiки дiяльностi та активного включення в не§ ( у дорослих);
  -- фантазування носить свiдомий, а не пiдсвiдомий характер.
  --
   N23.Роль фантазi§ у творчiй дiяльностi людини.
  
   Дiяльнiсть людини спрямована на досягнення певних потреб. Уява, випереджуючи практику, створює iдеальну модель майбутнього образу, який необхiдний для задоволення даних потреб. Це внутрiшня дiяльнiсть, що збагачує дiяльнiсть зовнiшю й стає необхiдною умовою творчостi. Попереднє створення продуктiв дiяльностi можливе завдяки творчiй уявi. Скiльки б людюдина не розмiрковувала, без фантазi§ вона не рушить з мiсця.Уява та фантазiя пов"язанi з вiльною переробкою елементiв досвiду, §х вiльне спiввiдношення(навiть беззмiстовне), що базується на на внутрiшнiй свободi мислення, дi§ i пiзнання.На вiдмiну вiд логiчного мислення фантазiя за мить може вiдтворити предмет у структурнiй цiлiсностi. Тримати в уявленнi водночас велику сукупнiсть фактiв - важлива передумова продуктивно§ творчостi. Наукова, технiчна i взагалi професiйна творчiсть пов"язанi вже не з фантазiєю, а з уявою, стимульованою фантазiєю("сила фантазi§, що стимулює").Стимульована фантазiєю уява, створює задуми поета та "iмажинативнi" свiти, сила яких не в тому, що вони дублюють дiйснiсть, а - роблять явним i харатерним те, що приховане у предметах.
  
   N24.Методи дослiдження творчо§ уяви.
  
   Тест "Доповнення фiгури" Дослiдження iндивiдуальних особливостей уяви. Критерi§: гнучкiсть, ригiднiсть, стереотипнiсть. Тест "Кола". Критерi§: гнучкiсть, ригiднiсть, плавнiсть доповнених лiнiй, розробленiсть деталей. "Лiнi§" Те ж саме, що i в N2 "Вербальне комбiнування" Використ. Для оцiнювання особливостей творчо§ уяви. Методика: з трбох слiв скласти якомога бiльшу к-ть речень. "Незвичайне використання" для повсякденних речей. "на удосконалення" предмету або iграшки. "питання та здогадки" Процедура: пропонується сюжетна картина. Пiсля ознайомлення з нею вiн повинен задати якомога бiльше питань, що стоюються цього сюжету, вказати найвирогiднiшi причини подiй, якi вiдбуваються, вказати якомога бiльш повний список наслiдкiв. "вiдтворення образiв на основi звукових подразникiв" Назва говорить сама за себе. "загальнi проблеми" Пропонується рiд ситуацiй, в яких пiддослiдний повинен побачити якомога бiльшу к-ть загальних проблем. "Продовження тексту", "Написання лiтературного тексту","Закiнчення тексту". Закiнчити та назвати казку, виокремити психологiчну, фiлософську та логiчну структури тексту. Тест на продуктивнiсть уяви. Набiр ч\б фотографiй. "Iнтелектуальний тренiнг" "Творчий синтез"
  
   N25.Фантазiя у дитячому малюнку.
  
   За Роменцем дитячий малюнок - це образотвоча модифiкацiя гри з усiма властивими рисами: вживання i перенесення у ситуацiю, наслiдування, уява.Це особливий вид творчостi. За змiстом малюнок є грою, а за формою - естетичним освоєнням дiйсностi. Кружечки, коми, хаотично ламанi лiнi§ та iн. подiбнi елементи малюнка можуть мати назву певних предметiв, явищ, вiдiгравати роль окремих творiв.Якщо вже засвоєно кружечки чи якiсь iншi елементи образiв, то всi частини вiдтворюваного складного предмета будуть тако§ само§ форми. Формальна несхожiсть малюнка з самим предметом допомагає дитинi шукати новi значення, давати новi назви. Малюк закiнчує малювати, коли йому самому стає зрозумiлим те, що намалював. Довiльне фантазування доповнюється iпривiзованим сюжетом.
   Стадi§ розвитку дит.мал.:
   1)Сходинка схеми. Дитина малює схематичнi зображення предметiв.Таке малювання здiйснюється не з натури а по пам"ятi. Явище "рентгенiвського" малюнка протилежне фантазiйному доповненню (зображ.лiтак у поперечному розрiзi з деталями iнтер"єра). Малюк бiльше символiст, нiж натуралiст.
   2)Ступiнь почуття форми i лiнi§. Тут до перелiчення ознак додається формальнi взаємовiдношення окремих частин. Мал. залиш. схематичним але набуває естетично§ цiнностi. Виключення несумiсних об"ектiв - реалiзм.
   3)Правдоподiбний мал. Тут вже зникає схема, але ще не передається перспектива, пластичнiсть предмета, але копiя бiльш схожа на оригiнал. Важкiсть копiювати дитиною полягає у важкостi сприймати одночасно оригiнал i свою вiдображене у мал., i змальовуючи якийсь предмет, дитина робить наприклад дзеркальне вiдображення - так як процес сприймання керується уявою. Оригiнал дає лише поштовх. Потiм - фантазiя.Коли з"являється правильнiсть, пропорцiйнiсть, певна мiра деталiзацi§, мал. втрачає дит. риси.
   Малювання є образотворчою модифiкацiєю гри. Дитина яка малює, створює свiй уявний свiт. Але на вiдмiну вiд класично§ гри мотив дiяльностi поступово починає розподiлятися мiж процесом та результатом, i тому малювання стає "передестетичною" дiяльнiстю, що передбачає мотив худ. впливу на оточення.
  
  
   N26. Творча уява зрiло§ людини: особливостi механiзмiв та спрямованостi фантазування.
  
   З точки зору, iдеалiстично§ концепцi§, яка трактує фантазiю як першопочаткову творчу силу, протягом свого розвитку особистiсть стає все менш творчою. Крайньому iдеалiстичному розумiння фантазi§ як автономно§ творчо§ сили протисто§ть крайнiй механiстичний погляд, який намагається вивести фантазiю з наслiдування. Матерiал для гри у дитини i §§ сюжет взятий з реально§ дiйсностi, з якою дитина знайомиться, але результатом процесу фантазi§ є не сама гра, а §§ основна передумова-ототожнення зовсiм рiзних за зовнiшнiм виглядом i сутнiстю предметiв.
   Таким чином,обидва крайнiх погляди-iдеалiстичний та механiстичний-на спiввiдношення мiж процесом фантазi§ i вiком в рiвнiй мiрi не прийнятнi: неправильно вважати, що вiк шкодить процесу фантазi§ i те що, нiби, справжня продуктивна дiяльнiсть зростає на грунтi наслiдування. Закономiрностi продуктивно§ дiяльностi дiйснi для будь-якого вiку, звiсно конкретнi особливостi того чи iншого вiку будуть по рiзному впливати на спрямованiсть цих закономiрностей i вiдповiдно обумовлювати рiзнi результати процесiв фантазi§. Розвиток творчих можливостей в бiльшiй мiрi залежить вiд особливостей навчання i виховання в навчальних закладах, нiж вiд вiку як такого.Спостереження дали привiд стверджувати, що молодi люди частiше i легше проявляють творчий пiдхiд.Оствальд пояснює це тим, що в молодостi люди бiльш смiливi та вiдважнi. Беркстен пояснює рiзке падiння творчих сил яке нiби настає пiсля 30 рокiв перевантаженням, що виснажує та призводить до зниження творчого потенцiалу. За даними Брозека, тi iнтелектуальнi функцi§ якi тренуються у дорослих людей не погiршуються з вiком , а можуть навiть покращуватися. Функцi§, якi в повсякденному життi спецiально не застосовуються (мислення за допомогою символiв) дiйсно погiршуються. Виконувати тести за обмеженого часу, знаходити новi методи вирiшення для людей похилого вiку важко.
   За Леманом психологiчнi фактори зниження творчого потенцiалу не є специфiчними для похилого вiку; люди якi досягли до 30-40 рокiв помiтних успiхiв не прагнуть нових досягнень; люди, якi пiддаються критицi i не знайшли визнання впадають в апатiю. Легкi успiхи i великi труднощi в рiвнiй мiрi послаблюють мотивацiю творчо§ дiяльностi. Багато фактiв суперечать концепцi§ Лемана вiдомо що багато художникiв i вчених проявили творчу активнiсть i в глибокiй старостi ( Толстой, Павлов, Фрейд, Гете) Не можна говорити про безпосередню залежнiсть творчих пiдйомiв i спадiв вiд вiкових характеристик. Особливостi проявiв внутрiшнiх закономiрностей залежить передусiм вiд таких факторiв як мотиви, знання, особистiснi риси.
  
   N 27. Уява i фантазiя як психологiчна реальнiсть, феномен та процес.
  
   Уява - психiчний процес, який виявляється у створеннi людиною на основi §§ попереднього досвiду образiв об'єктiв, яких вона безпосередньо не сприймає у даний момент.
   У. є пiзнавальним процесом, специфiка якого полягає в переробленнi минулого досвiду людини, що зберiгається у виглядi образiв i понять. Вона пов'язана з iншими пiзнавальними процесами ( сприймання, пам'яттю, мислення).
   Детермiнується У. потребами особистостi. Реальному задоволенню потреб передає живе, яскраве уявлення ситуацi§, в якiй ця потреба може бути задоволена. У. має соцiальну природу. Вона виникла i розвинулась у процесi трудово§ дiяльностi людини.
   Фантазiя - це своєрiдний вид уяви, у якому створення нових образiв здiйснюється як вiльне комбiнування елементiв реальностi. У сво§й фантазi§ людина нiби звiльняється вiд обмежень, що впливають на §§ сприймання, мислення i поведiнку в реальному життi. Виходячи за цi обмеження, вона здатна по-новому тлумачити вiдомi факти, що iнодi зумовлює науковi вiдкриття.
   Роль фантазi§:
   Фантазiя є невiд'ємною рисою творчих процесiв.
   Спiввiдношення уяви та фантазi§:
   - Перший пiдхiд- Поняття "уява" та "фантазiя" часто використовується, як синонiми.
   - Другий пiдхiд - Цi феномени вiдображають трохи рiзну психологiчну реальнiсть.
   - Третiй пiдхiд - Процес-результат (Рубiнштейн)
   А) Зв'язок мiж уявою та фантазiєю (§х подiбнiсть):
   -як уява, так i фантазiя стимулюють розвиток творчостi, креативностi, винахiдництва.
   - як уява, так i фантазiя, розвиваються за одними й тими ж законами - вiд мимовiльно§, до довiльно§, вiд репродуктивно§ до творчо§.
  
   Б) Вiдмiнностi мiж уявою та фантазiєю:
   -фантазiя не пiзнає, §§ основна функцiя - комбiнування;
   -iнодi зайве комбiнуванням вона може заважати уявi в §§ творчо-пiзнавальному процесi;
   -фантазiя теж створює, але, однак, насамперед, те, чого бути не може. Це казки, мiфи, якi мають вiдношення до естетичних почуттiв, насамперед, дитини.
   -професiйна творчiсть (наукова, художня тощо) пов"язанi вже не з фантазiєю, а з уявою, фантазiєю стимулюваною.
   Фiзiологiчна основа уяви:
   У. є функцiєю кори великих пiвкуль, результатом дiяльностi мозку.
   Фiзiологiчною основою У. є зумовлена певною потребою реконструкцiя системи тимчасових нервових зв'язкiв, якi утворюються в корi головного мозку в процесi запам'ятовування.
   У функцiонуваннi уяви задiянi i глибиннi вiддiли мозку, передусiм гiпоталамо - лiмбiчна система. За даними американського дослiдника Прiбрама, порушення зумовлює розлад програм поведiнки людини, а найважливiша роль уяви полягає саме у §х виробленнi.
  
   N28.Iндивiдуально-психологiчнi вiдмiнностi уяви, фантазування, творення.
   Уява є в типологiчному i iндивiдуально-дифференцюючому вiдношеннi дуже суттєвим проявам особистостi.
   Першою характеристикою особистостi з боку уяви є ступiнь легкостi чи важкостi,з якою взагалi дається перетворювання(однi люди скованi ситуацiєю, пiдпорядкованi реальному, отже всiляке перетворення є тут дуже складним, в них домiнує iнертнiсть, "шаблоннiсть",рутиннiсть, iншi ,навпвки, все сприймають, як мтерiал для перетворення). Все це є показником вiдношення людини до оточуючого свiту.
   Другою характеристикою є те, який характер приймають зробленi перетворення. Вирiшальне значення тут вiдiграє вiдношення мiж ролями, яки грають емоцiйнiсть чи афективнiсть з одного боку i iнтелект - з iншого. Адже вiдомо, що уява тiсно переплетена з iншими психiчними процесами, вона вiддзеркалює у собi §х iндивiдуально-психологiчнi особливостi i формується згiдно з ними. В залежностi вiд домiнування емоцiйностi чи iнтелектуальностi видiляють рiзнi типи уяви: з одног боку, суб"єктивна уява, що слабко пiдкорюється критичному контролю мислення, з iншого-критична уява, що перетворюючи дане, вроховує закономiрностi i тенденцi§ розвитку об"єктивно§ дiйсностi.
   Третьою характеристикою можна видiлити те, в якiй сферi проявляється уява в особистостi. Тут грає роль §§ спрямованiсть, iнтереси, що створюють пов"язанi з ними спецiальнi центри емоцiйного сприйняття.
   Четвертою хар-ю виступають фiзiологiчнi особливостi особистостi. Iснує ряд концепцiй творчо§ поведiнки, що прямо або опосередковано пов"язанi з теорiєю I.П.Павлова про "динамiчну стереотипнiсть в роботi головног мозку", особливо з тiєю §§ частиною, що тлумачить єднiсть двох протилежних регуляторних тенденцiй ЦНС-мiнливiсть i стереотип, лабiльнiсть i консерватизм. В кожного iснує "шматочок" фантазi, стиль творення, але в кожного вона проявляється по-своєму.
   Глибинна оцiнка цих iндивiдуально-психiчних особливостей в цiлому має досить суб"єктивний характер. Але частково, загально ми можемо об"єктивiзувати данi за допомогою таких пунктiв: продуктивнiсть уяви, рiвень складностi, оригiнальнiсть/стереотипнiсть, гнучкiсть/ригiднiсть, завершенiсть, конструктивнiсть, цiлiснiсть, замотивованiсть, якщо буде обрана певна градацiя та сисетема пiдрахунку, на базi яких можна прослiдкувати динамiку уявляння,фантазуваня,творення в рiзних особистостей.
  
   N29. Функцi§ уяви та фантазi§ у процесi формування та розгортання iндивiдуальних особливостей iндивiда.
  
   Уява та фантазiя сприяють формуванню та розгортанню таких iндивiдуальних особливостей iндивiда:
   - особливостям вияву творчо§ активностi (творчостi, креативностi, винахiдництва) - у одних людей спостерiгаються вияви репродуктивно§ уваги, у iнших - уява досягає творчого рiвня;
   - особливостям вияву довiльних дiй - розвиток уяви вiд мимовiльно§, до довiльно§ ( у одних людей уява та фантазiя є мимовiльними, а в iнших- довiльними, пiдпорядкованими певнiй метi);
   - сприяють тяжiннi до певного виду дiяльностi та вибору §§ (наприклад, сферою вияву фантазi§ може бути музика, художнє мистецтво, архiтектура; уяви - наука)
   - сприяють розвитку вольових зусиль особистостi (наприклад, у одних людей, "реальна" мрiя, як вид уяви, спонукає до досягнення мети, у iнших, навпаки, "нереальна" мрiя, вiдводить людину вiд реально§ активностi) та iн.
  
   N30.Вiковi вiдмiнностi в уявi та фантазуваннi.
  
   Генетично першим розвивається конкретне мислення, що властиве дитинi раннього вiку. Це повна залежнiсть поведiнки, мислення, сприйняття вiд конкретних обставин(повна антитеза фантазi§ i творчостi).За Вундтом, фантазiя дитини бiднiша за пiдлiтка.Удаванiсть насиченостi дит.фантазi§ спричинена тим, що домiнуюче мiсце у поведiнцi дитини - велика збудливiсть, некритичнiсть суджень.Уява дитини iснує на рiвнi предметно§ дi§ - у iгровiй дiяльностi, на рiвнi ейдетичних образiв(наочнi образи якi галюцiнацiйно ясно вiдтворюють сприйняте, цi образи є перехiдними мiж сприйняття та уявою). Фантазiя не є первинною, самостiйною у псих. розвитку пiдлiтка. Ї§ розвитку слугують - формування понять(розвиток абстрактного мислення). Головною причиною усунення ейдетичних образiв та перехiд у сферу уяви є мова, як засiб утворення понять, мислення у поняттях. У поняттях пiдлiтка знаходяться у роздiльному виглядi суттєве i несуттєве(що змiшано у ейдетичних образах).Суб"єктивнi наочнi образи зникають з 16 рокiв - перiод, коли поняття починають займати мiсце минулих образiв. Пiдлiток виокремлює суб*єктивну та об"єктивну фантазiю. Суб"єктивна(емоцiйна) - задовольняє особистi потреби(нагадує дит.гру), де незадоволенi потреби стимулюють до фантазування.Об"єктивна(пластична) фантазiя - творча реалiзацiя яко§сь iде§. Поєднуючись з мислення у поняттях, дана фантазiя стає домiнуючою. Тут i формуються у пiдлiтка першi власнi погляди. Пiзнiше з вiком розвиток уяви уповiльнюється, поступаючись мисленню.
   Закон Рiбо: преша стадiя розвитку уяви(з 3-рокiв життя, дошкiльний вiк, пiдлiтковий та юнiсть), де уява не залежить вiд мислення. Наступна стадiя - послаблення ролi уяви. Третя стадiя - пiдпорядкування мисленню(у бiльшостi занепадає i леше у деяких пiдноситься над мисленням, стаючи творчою силою).
  
   N31. Основнi концепцi§ та теорi§ творчостi у вiтчизнянiй та зарубiжнiй психологi§.
   1)Екзистенцiалiстська теорiя (М.Бердяєв "Смысл творчества"). За автором, у свiтi ще не було справжньо§ творчостi, де найвеличнiшi досягнення свiтово§ культури є лише пiдготовчими ступенями до справжнь§ творчостi(§§ предметом стане людський дух у глибокiй релiгiйностi, а не свiтова даннiсть, обтяжена матер.необхiднiстю). Поняття протилежностi каузального i безпричинного ("Полонений дух") - необхiднiсть i свобода лежать на двох полюсах буття. Каузальнiсть не несе нове. Люд.описуючи причину явищ (наука), потряпляє у дурну безкiнечнiсть i не дiйде до первинного творчого акту. Творча новизна безпричинна. Лише фiлософiя здатна осягнути мiстичнiсть Космосу. Вiдношення: Суб"єкт-об"єкт є передумовою творчого акту.Суб"єкт вбирає у собi iстину, адже людина вкорiнена у ноуменальному (первiсно iснуючий, "сущий") духовному свiтi.Тврчiсть i матерiя: матер. виступає простий пасивний опiр, i водночас як субстанцiя виникнення суб"єктивностi."Трагедiя"творчостi: творча новизна вимушена пiдкор. законам об"єктивованого свiту(культура- це самоомана втечi вiд данностi, вона є невдачею творчостi). Вчення про богооюдину:люд.без вказiвок,виходячи зi своє§ божественостi,знаходить життєве завдання своє§ творчостi.За откровенням божесвенним iде одкровення антропологiчне(народж.Бого в люд., i люд. в Боговi).
   2)Психоаналiтична теорiя.(Фрейд, Юнг "Колективне несвiдоме") Несвiдоме формується у дит.вiцi. Iнфантильне, витiснене з псих.дiя-тi не зникає безслiдно, а утворює центр несвiдомого.Витiснення зi свiдомостi(прояв у сновидiнях) пережитих форм задоволення статевого почуття(дит.сексуал.) i нездiйсненнi бажання тримає психiку у рiвновазi.Засоби вираження несвiдомого:замiщення, проекцiя,розклад,витiснення,замiна протилежним, символи та iн.Худ.творчiсть використов.символiку, де залучається фантазiя. За Юнгом, творчий процес-оживлення архетипу, який живе у колективному несвiломому. Сублiмацiя-здатнiсть замiщувати вихiдну сексуальну мету iншою, несексуальною, але спорiдненою психiчно - джерело творчо§ уяви.
   3)Теорiя бiсоцiацi.(А.Кестлер "Творчий акт").Термiн"бiсоцiацiя" - всановлює рiзницю мiж шаблонним способом мислення в рамках єдиного "плану"(асоцiацiя - вираження звички) i творчим актом, який оперує бiльш шiж з 1 планом(вiльне перепланування та комбiнування досвiду). Є 2 шляхи автоматизовано§ рутини: 1.поривання в уявний, мрiйний стан, де рацiональне мислення припинене, 2.- втеча вiд нудьги, застою, iнтелектуальних утруднень, емоц.фрустрацiй- тут вiдбув.спалах iнсайту.Бiсоцiативний акт пов"язує ранiше не пов"язанi матрицi досвiду i робить зрозумiлим те, що необх.усвiдомити, оживити вiдразу у кiлькох планах.Умови творчого синтезу: усунення свiдомого контолю, що звiльняє розум вiд певних примусiв(сновидiння,несвiдомi автоматизми,iнту§цiя). За Кестлером, творча активнiсть - це регресiя до раннiх онтогенетичних i фiлогенетичних рiвнiв,втеча вiд стримувальних моментiв свiдомого.
  
   N32. Психоаналiтичне тлумаченя природи та структури творчого процесу.
  
   Фройдистська теорiя творчостi: несвiдома сфера - основа людсько§ пведiнки. Фройдизм, хай i в мiстифiкованiй формi, але побачив певнi проблеми психологi§ творчостi,та не змiг §х докiнця вирiшити. Це стосується теорi§ несвiдомого. Д-ня несвiд.передбач.розумiння особливостей розвитку дит.психiки.,адже несвiд.винкає в дитячому вiцi,i ця обставина пояснює основнi його риси. Iнфантильне не зникає безслiдно, а утворює той центр, навколо якого кристалiзується несвiдоме психiчне життя. Основним змiстом несвiд.за Фройдом, є рiзнi рiзнi форми сексуального життя дитини. В дитячоиу вiцi статева повед.має такi риси , як нарцисизм,автоеротизм та iн.,лiбiдо не руйнується,воно тiльки змiнює форму,але завжди має первинне джерело. Несвiд.бажання та витiсненi iнстинкти через компромiс зi свiдомим здiйснюють вплив на думки i дi§ культурно§ людини. Несвiдоме має сво§ засоби вираження - замiщення,витiснення, проекцiя, розклад,замiна протилежним, перенесення ефекту iстотного на неiстотне, рацiоналiзацiя, сиситематизацiя, символи. Символiчнi зображення служать несвiдомим потягам,вони приводять у свiдомiсть все неприємне у замаскованiй формi. За Фройдом,несвiдоме у психiчному життi уможливлює культурний процес, що не змiг би здiйснитися без активно§ протидi§ несвiдомого. Психоаналiз за пердмет дослiдження бере творчiсть художню i моральну. Художня тв. через символiку дає людинi насолоду,тут голвна роль належить фантазi§. Змiст роботи фант. в художнiй творчостi становить вiтiсненi сексуадьнi бажання, адже §хню мету легше перенести з реального свiту в уявний. Несвiд.-це та частина життя, яка ,прагнучи безпосередьо насолоди,не хоче пристосовуватися до реального свiту. Виникає подвiйний ряд: з одного бокуасоцiальнi форми несвiд.-сноведiння i неврози,з iншого-феномени,що мають велике культурне значення-релiгiя,мистецтво, фiлософiя та iн. Чiтко визначається поняття сублiмацi§ - здатностi замiщувати вихiдну сексуальну мету iншою,несекс.але спорiдненою психiчно. Мистецтво,за Фройдом-iллюзiя,що вiдводить вiд життя за допомогою фантазi§,воно збуджує в людинi слабкий наркотик i тимчасово ховає §§ вiд труднощiв. Естетична дiяльнiсть не допомагає в стажданнях,але дає компенсацiю. За Юнгом творчий процес є "автономним комплексом",нiби живою iстотою у тiлi людини. Це та частина душi, що вiддалена вiд рiвня свiдомостi, може взяти "Я" собi на службу. Цей комплекс розвивається у сферi несвiдомого i поширюється на всю психiку. Творчий процес тут полягає у несвiд.оживленнi архетипу.
   Несвiдоме ,за Юнгом, складаєься з шарiв рiзно§ глибини та доступностi. Верхнiй -особове несвiдоме,пов"язане з "симптоматичним мистецтвом", витiснене i нiколи не може повнiстю усвiдомитися,нижче - колективне,пов"з.з символiчмим, несе спадковiсть вiкiв, на стр-рi бiльш примитивного рiвня,нiж попереднє.
  
   N33.Потреби, мотиви, емоцi§.
   Згiдно А.П. Леонт"євим першою передумовою будь-яко§ дiяльностi- є суб"єкт, що має певнi потреби. "Наявнiсть у суб"акта потреб- така ж фундаментальна умова його iснування, як i обмiн речовин"- зазначає автор. Варто сказати, що в сво§х первинних бiологiчних формах потреба - це певний стан органiзму, що виражає об"активну його потребу в доповненi, яке лежить поза межами даного органiзму. Одночасно iз змiною i розвитком потреб вiдбувається змiна та розвиток предметiв, якi §м вiдповiдають та в яких вони "опредмечуються" та конкретизуються. Як вже було сказано, наявнiсть потреби- необхiдна передумова будь-яко§ дiяльностi, але потреба сама по собi не здатна надати дiяльностi певну спрямованiсть. Те, що є єдиним, на думку А.П. Леонт"єва, спонукачем саме спрямовано§ дiяльностi. є не сама по собi потреба, а предмет, що вiдповiдає данiй потребi . Предмет потреби- матерiальний чи iдеальний, який чуттєво сприймається або той, що даний лише в уявленнi- називається мотивом дiяльностi. Мотиви несуть в собi предметний змiст дiяльностi, яке має так чи iнакше сприйматися суб"єктом. З точки зору вчень про предметнiсть мотивiв людсько§ дiяльностi з категорi§ мотивiв перш за все варто виключити суб"активнi переживання, що являють собою вiдображення тих "над органiчних" потреб, що спiввiдносяться з мотивами. Цi переживання, як §х називає А.П. Леонт"єв "желания, хотения, стремления" не є мотивами в силу тих же причин, за якими ними не є вiдчуття голоду або спраги. Оскiльки самi по собi вони неспроможнi викликати спрямовано§ дiяльностi. I так званi "предметнi бажання" А.П. Леонт"єв зводе до вказання вiдповiдного мотиву, але так званi "прагнення, бажання i т.п." на думку автора виконують певнi функцi§ в регуляцi§ дiяльностi, а саме, вони виконують функцiю вибiрково§ активiзацi§ систем, що реалiзують дiяльнiсть суб"єкта. На вiдмiну вiд афектiв емоцi§ являють собою бiльш тривалi стани, iнколи ледь помiтнi у зовнiшнiй поведiнцi. Вони мають чiтко виражений ситуативний характер, тобто вони виражають оцiночне особистiсне ставлення до ситуацi§, що слкалася або до можливо§ ситуацi§, до своє§ дiяльностi i сво§м проявам в них. Власне емоцi§ носять яскраво виражений iдеаторний характер, це означає, що вони здатнi пре пiдносити ситуацi§ та подi§, якi реально ще не наступили i виникають в зв"язку з уявленням про пережитi чи уявнi ситуацi§. Їх найважливiша особливiсть полягає в §х здатностi до узагальнення та комунiкацi§; тому емоцiйний досвiд людини набагато ширший, нiж iншi досвiди. Емоцi§ виконують роль внутрiшнiх сигналiв, тобто вони самi не несуть iнформацiю про зовнiшнi об"єкти, про §х зв"зки та вiдношення, про тi об"активнi умови в яких протiкає дiяльнiсть суб"акта, вони безпосередньо вiдображають вiдношення мiж мотивами та реалiзацiєю дiяльностi, що вiдповiдає цим мотивам. Тобто А.П.Леонт"єв має на увазi безпосередньо переживання. П.К. Анохiн, наприклад, виказує схожу точку зору стосовно функцi§ емоцi§ в дiяльностi суб"акта: " в самому загальному виглядi функцiя емоцi§ можна охарактеризувати , як iндикацiя плюс-мiнус санкцiонування здiйснено§, або тiє§ що здiйснюється або тiє§ що буде здiйснюватись дiяльностi". А.П. Леонт"єв пiдкреслює, що емоцi§ самi по собi не є мотивами. В цьому планi колись Дж.Ст.Мiль, говорив: "для того, щоб пережити емоцi§ задоволення, щастя, слiд прагнути не до переживанню §х, а до досягнення таких цiлей, якi породжують такi переживання."
  
   N34. Умови виникнення емоцiйних процесiв
  
   Умовами виникнення емоцiйних реакцiй є емоцiогеннi ситуацi§, що дiляться на такi типи:
      -- Недостатнiсть пристосувальних можливостей.
   Неможливiсть надати адекватну вiдповiдь на подразник. Основн три фактори, що призводять доцього - е новизна.ю незвичайнiсть, раптовiсть.
      -- Надлишкова мотивацiя
   Найтиповiшi види надлишково§ мотивацi§: надлишкова мотивацiя, що не дiстає застосування; надлишкова мотивацiя в соцiальнiй поведiнцi; надлишкова мотивацiя при фрустрацi§; надлишкова мотивацiя при конфлiктах.
      -- Умовнi емоцi§
   Формуються в результатi набуття нейтральним стимулом емоувйного значення.
      -- Емоцiйне зараження.
   Перехоплення емоцiй оточуючих при початково не емоцiогенностi ситуацi§. Є 2 типи: 1. пiдхоплення оточуючими сильно§ емоцi§ одного 2. вираження емоцiйно§ реакцi§ без переживання емоцi§ при iдентифiкацi§ себе з оточуючими.
  
   Емоцiйний процес - специфiчна реакцiя на змiни в зовн. або внутр. сер-щi, яка має три компоненти (Я.Рейковський, 1976):
      -- (фiзiологiчний)Комп-нт емоцiйного збудження, визначає мобiлiзацiйнi змiни в орг-змi. Виникнення емоцiйного процесу пов"язується зi станом збудження, пiдвищенням рiвня активацi§ центрально§ нервово§ системи, що становить континуум вiд стану сну до стану крайнього збудження
      -- (суб*єктивний)Комп-нт, що пов"язаний зi значенням емоцiйно§ подi§ для ос-стi (+ чи -), розкриває знак емоцi§. Знак не має необхiдного зв"язку з органiзацiєю чи дезорганiзацiєю поведiнки ос-стi.
      -- (об*єктивний)Змiст, якiсна хар-ка емоцiй. Хар-зує специф. якiснi особл-стi емоцiйно§ подi§. Якiсна хар-ка залежить вiд особл-стей сигнального подразника.
   Виникнення емоцiйного процесу пов"язується зi станом збудження, пiдвищенням рiвня активацi§ центрально§ нервово§ системи, що становить континуум вiд стану сну до стану крайнього збудження
   Емоцiйний стани виникають пiд впливом трьох типiв факторiв:
      -- Безумовнi емоцiйнi подразники, якi викликають емоцiю внаслiдок природжено§ чутливостi до них органiзму. На §х основi формуються первиннi механiзми регуляцi§.
      -- Нейтральнi, якi дiстають емоцiйне значення завдяки вормуванню умовних емоцiйних подразнень. Нейтральнi подразники, що передують емоцiогенним або §х супроводжують, самi отримують здатнiсть викликати емоцi§. Йдеться про генералiзацiю емоцiйних подразникiв.
      -- Спiввiдношення подразника з установками особистостi. На основi досвiду в людини формуються певнi очiкування. Якщо сигнали не з"являються або не вiдповiдають очiкуванню, виникає емоцiйне збудження. Iснує певний оптимум розходження мiж установками та сигналом, який викликає позитивнi емоцi§ щодо новизни, незвичайностi. Якщо сигнал не вiдрiзняється вiд очiкувань, вiн оцiнюється як нецiкавий, якщо ж вiдрiзняється занадто сильно, здається неприємним, небезпечним, дратує.
  
  
   N35. Форми прояву емоцiйних явищ
  
   Рубiнштейн видiляв такi форми емоцiй:
  -- настро§;
  -- афекти;
  -- стрес;
  -- пристрастi.
   Настрiй - це бiльш менш тривалий та стiйкий емоцiйний стан, що забарвлює всi iншi переживання i дiяльнiсть людини. Настро§ вiдрiзняються рiзним ступенем тривалостi, вираженостi, усвiдомленостi. Тому говорять про перехiдний i тривалий настрiй.
   Настрiй завжди має причину, але не завжди цi причини усвiдомлюються. У рiзних людей настрiй по рiзному виражається в поведiнцi. Особливостi регуляцi§ визначають характер володiння i управлiння сво§м настроєм.
   Афект - це короткочасна, бурхливо протiкаючи, надзвичайно iнтенсивна емоцiйна реакцiя. Для афекту характерна надзвичайна сила прояву, вiн захоплює людину цiлком. Величезна сила i яскравiсть афекту з'єднуються з короткочаснiстю його протiкання. Нерiдко в станi афекту змiнюються звичайнi установки особистостi. Iснують афекти, якi носять позитивний характер.
   Стрес - це такий емоцiйний стан, який викликається несподiваною напруженою обстановкою. Стресовими станами будуть дi§ в умовах ризику, необхiднiсть приймати самостiйно швидке рiшення, миттєвi реакцi§ при небезпецi, поведiнка в умовах несподiвано§ змiни обстановки. При цьому навики та звички залишаються без змiни i можуть замiнити собою усвiдомленi дi§. При стресi можливi помилки сприйняття, пам'ятi, неадекватнi реакцi§ на неочiкуванi подразники.
   На думку Г. Сельє, стрес - це невiдьємна складова життя людини, його не можна уникнути. Для кожно§ людини є оптимальний рiвень стресу, при якому досягається набiльша ефективнiсть дiяльностi.
   Стрес має 3 стадi§ розвитку:
      -- Шоку ( Павлов називав "что такое?")
      -- Мобiлiзацiя ( стадiя опору)
      -- Стадiя виснаження
   Пристрасть - це сильне стiйке почуття, що являє собою спрямованiсть усiх думок особистостi на єдину мету точка. Пристрасть є довготривалим почуттям. Пристрасть виявляється у зосередженостi iндивiда на певному предметi, який у цей час затьмарює всi iншi спонуки дiяльностi. Предметом пристрастi найчастiше є iнша людина, яка стає єдиним засобом задоволення потреби iншiй людини, що домiнує над усiма iншими. Такою пристрастю може бути один з видiв кохання.
   Предметом пристрастi може бути й неудохотворенний об'єкт або ж якась iдея. Як i в попередньому випадку iндивiд потрапляє у поле тяжiння провiдно§ потреби, яка з певних причин сформулювалася протягом його життя.
   Iснує ще одна форма прояву емоцiй, яка називається фрустрацiя. Крайня незадоволенiсть, блокада прагнення, що викликає стiйке емоцiйне негативне переживання може стати основою фрустрацi§, тобто дезорганiзацiя свiдомостi та дiяльностi. В станi фрустрацi§ людина вiдчуває особливо сильне нервово-психiчне потрясiння. Воно розкривається як крайня досада, озлобленiсть, пригнiченiсть.
  
   N36. Особливостi психiчного вiдображення в емоцiях.
  
   Рiзноманiтнi реакцi§ органiзму на ситуацiю пов"язанi з виникненням емоцiй. Iснує iнстинктивна координацiя мiж актом сприймання i реакцiями органiзму. Сприймання як активний процес передбачає, що об"єкт або ситуацiя сприймаються не лише так, як вони iснують, а й у своєму емоцiйному значеннi. Будь-який акт передбачає наявнiсть стимулу i вiдповiдi. Поява стимулу супроводжується активацiєю, його вибiр зумовлюється потягом, а форма вiдповiдi, спосiб поведiнки вiдображають координацiю мiж стимулом i вiдповiддю. Емоцiя виникає щоразу, коли задоволення потреби не вiдбувається, коли дiя не досягає цiлi.
   I.П.Павлову належить вчення про динамiчний стереотип - сталу систему реакцiй-вiдповiдей тварини i людини, яка вiдповiдає певнiй комбiнацi§ зовнiшнiх сигналiв. При порушеннi стереотипу з"являються ознаки емоцiй. Зокрема, емоцiя виникає тодi, коли виконання дi§ пов"язане з перешкодою (якщо людина може втекти, вона не вiдчуває емоцi§ страху). Або, навпаки, емоцiя виникає, коли перешкоди не виявляється там, де вона має бути. Якщо не порушується динамiчний стереотип реакцiй, виразнiсть емоцiй дуже низька. Емоцiя - це реакцiя iндивiда на тi ситуацi§, до яких iндивiд не може водночас адаптуватися, i значення §§ є переважно функцiональним.
   Емоцiя може викликати порушення пам"ятi, навичок, замiну складних дiй легшими, простiшими. Ця дезорганiзацiя зумовлюється активною реакцiєю суб"єкта вiдповiдно до ситуацi§. Емоцiйна реакцiя може бути адекватною ситуацi§, але рiвень §§ органiзацi§ - нижчим, нiж заведено в данiй культурi. Органiзуюче та дезорганiзуюче значення емоцiй не є тотожним §§ корисностi. Дезорганiзацiя може бути корисною в певнiй ситуацi§.
   Але питання про емоцi§ - не лише питання про ступiнь реакцi§, яка викликає порушення адаптивно§ поведiнки. Людина як суб"єкт, що пiзнає та змiнює свiт, не є байдужою до нього, не є безстороннiм споглядачем подiй, вона - §х активний учасник.
   Отже емоцi§ - це специфiчна форма взаємодi§ людини з навколишнiм свiтом, з середовищем, спрямована на пiзнання свiту та свого мiсця в ньому через саму себе.
  
   N37. Дво§стий характер емоцiйних явищ.

Кожна людина на власному досвiдi переконується у двоякому характерi емоцiй: переживання нерозривнi з §хнiми органiчними проявами.

Характеризуя эмоции в чисто феноменологическом, описательном плане, можно выделить такие их признаки:
1) представленность эмоций в сознании в форме непосредственных переживаний;
2) двойственный, психофизиологический характер этих явлений; с одной стороны -- аффективное волнение, с другой -- его органические проявления1;
3) ярко выраженная субъективная окраска эмоций, присущее им качество особой "интимности".

Голландский философ Б. Спиноза в середине XVII века тоже считал главной побудительной силой поведения аффекты, к которым он относил в первую очередь влечение. Спиноза также отметил двойственный характер эмоций, которые могут благоприятствовать способности тела к действию или ограничивать ее.
  
   N38. Зовнiшнiй вираз емоцiй .
  
   Дослiдження мiмiчного вираження емоцiй почалося бiльше 100 рокiв тому. Одним з перших постало питання: чому в людини в емоцiйному станi специфiчно змiнюється напруга рiзних лицьових м'язiв?
Класично§ спробою вiдповiсти на це питання була теорiя Ч. Дарвiна, викладена ним в роботi "Вираз емоцiй у людини i тварин". Дарвiн висунув гiпотезу, згiдно з якою мiмiчнi руху про-разовалiсь з корисних дiй. Iншими словами, те, що зараз є вираженням емоцiй, ранiше було реакцiєю, яка мала певний пристосувальнi значення. Мiмiчнi руху, що виникають з преобразованних корисних рухiв, являють собою або ослабленную форму цих корисних рухiв (наприклад, оскалiванiе зубiв при гнiвi є залишково§ реакцiєю вiд використання §х у боротьбi), або §х протилежнiсть (наприклад, розслаблення м'язiв особи - посмiшка, що виражають привiтнiсть , Є протилежнiстю напруження м'язiв, характерного для ворожих почуттiв), або пряме вираження емоцiйного збудження (тремтiння - це наслiдок напруги м'язiв при мобiлiзацi§ органiзму, скажiмо, для нападу)
          Згiдно з Дарвiну, мiмiка зумовлена вродженими механiзмами i залежить вiд виду тварин. Звiдси випливає, що мiмiчнi реакцi§ повиннi бути тiсно пов'язанi з певними емоцiями. Встановлення таких зв'язкiв зробило б можливим розпiзнавання емоцiй за мiмiческому висловом. Виявилося, що теорiя Дарвiна вiрна лише почасти, так як мiмiческое вираз не повнiстю детермiновано природженими факторами. Про це свiдчать численнi спостереження та експериментальнi данi. Безлiч дослiджень було присвячено з'ясування того, здатен чи людина-i в якiй мiрi-правильно розпiзнавати мiмiчнi реакцi§ iнших людей. У цих дослiдженнях використовувалося три види матерiалу: малюнки мiмiческiх реакцiй, фотографi§ зображення емоцiй акторами i фотографi§ спонтанного вираження емоцiй.
   Пантомiмiка, вираз, емоцiй голосом. Дослiдження жестiв та голосу виявляють вплив аналогiчних факторiв. Так, експерименти, в яких емоцi§ визначалися по заснятим на кiноплiвку рухам рук досвiдченого актора, показали, що рiвень точностi оцiнок є приблизно таким же, як при визначеннi емоцiй за виразом обличчя.
       У станi емоцiйного збудження зазвичай зростає сила голосу, а також значно змiнюються його висота i тембр. Окремi iнтонацiонние коливання висоти можуть охоплювати цiлу октаву.
       Неодноразово робилися спроби виявити за допомогою звукозапису якi викликаються емоцiями змiни голосу. Однак на увазi безлiчi факторiв, вiд яких залежать особливостi запису, що цi спроби до сих пiр не увiнчалися успiхом.
       Вираження емоцiй голосом, так само як i мiмiчний вираз, має як вродженi вiдотiпiчние компоненти, так i придбанi - соцiально зумовленi i що формуються в процесi iндивiдуального розвитку "компоненти. Врожденнимi механiзмами обумовленi такi прояви, як змiна сили голосу (при змiнi емоцiйного збудження) або тремтiння голосу (пiд впливом хвилювання). При посилення емоцiйного збудження зростає кiлькiсть функцiональних едi-ниц, актуалiзiрованних до дi§, що впливає на посилення активацi§ м'язiв, що беруть участь у голосових реакцiях,
     Що стосується рухiв всього тiла - пантомiмiкi, то тут вдалося виявити одну комплексну реакцiю, яка виникає у вiдповiдь на сильний раптовий подразник, перш за все звуково§. Це так звана реакцiя вздрагiванiя.
  
   N39. Основнi характеристики емоцiйних явищ.

Загальнi характеристики емоцiйних явищ дiляться на 2 групи:
- якiснi
- кiлькiснi

До якiсних вiдноситься знак (позитивний, негативний, амбiвалентний) та модальнiсть (радiсть, смуток, горе тощо).
Знак почуттiв - це первинна основа для §хньо§ класифiкацi§. П.В.Симонов говорить, про змiшанi емоцi§, коли в одному i тому самому переживаннi сполучаються позитивнi i негативi вiдтiнки. Це свiдчить про те, що знак емоцiйних переживань(приємне/неприємне, бажане/небажане) може i не вiдповiдати традицiйному подiловi емоцiй на позитивнi i негативнi. Амбiвалентнiсть емоцiйних явищ має мiсце при одночасному переживаннi iндивiдом емоцiй, якi мають полярнi характеристики.
Модальнiсть емоцiйних явищ характеризується §х змiстом i сигналiзує, про особливостi ставлення iндивiда до тих чи iнших явищ дiйсностi. Це те, що вiдрiзняє одну емоцiю вiд iншо§.
   До кiлькiсних характеристик емоцiйних явищ вiдноситься:

- глибина;
- iнтенсивнiсть;
- тривалiсть.

Iнтенсивнiсть емоцiй - це сила переживання приємного/неприємного. Iнтенсивнiсть переживань залежить вiд сили подразника, що його викликає.
Ще одна властивiсть почуттiв - це §х тривалiсть. Переважно вона буває пов'язана з iншою рисою - глибиною почуттiв. Чим почуття глибше, тобто чим тiснiше пов'язана з iстотними бажаннями й прагненнями особистостi, тим воно буде тривалiшим. Тi почуття живуть у нас довше, якi пов'язанi з переконаннями особистостi, наголошував ще К.Ушинський.
  
  
  
   N42. Поняття афективно§ сфери психiки (регулятивна).
   Аффективна сфера психiки - це та, що хвилює, рухає. Це потяги, емоцi§, почуття, воля. Схожiсть впливу потягiв i емоцiй на iнтелектуальнi процеси, §х структурна подiбнiсть з боку фiзiологi§ та аналогiчнiсть впливу на психiку почуттiв, пов`язаних з потягами та емоцiями, дає пiдставу для об`єднання §х в один загальний термiн - афективнiсть. Розумiння воля, як дi§, що впливає на потяги, гальмуючи гальмуючи однi, i пiдсилюючи iншi, що виявляються в мотивацi§, створює можливiсть видiляти цi процеси в афективну сферу психiки, особливостi яко§ визначаю афективний простiр особистостi. В цiй сферi вiдображаються не предмети i явища об`єктивного свiту, а внутрiшнiй стан людини. Це вiдображення здiйснюється через переживання. За рубiнштейном емоцiйнiсть i афективнiсть - це лише одна специфiчна сторона пiзнавальних процесiв, що вiдображають дiйснiсть у переживаннях. Цiлiсне афективне явище завжди становить єднiсть 2 моментiв:
1. певне вiдображення змiсту.
2. емоцiйне переживання, тобто те специфiчне забарвлення, з яким данний змiст вiдображується людиною.
Розгляд аф.сфери особистостi доцiльно починати з розвитку аф.чутливостi, розрiзнення вражень i виникнення потягiв та емоцiй. Людина вiдчуває потяги, переживає емоцi§ та почуття, здiйснює свою волю. Це рiзнi рiвнi прояву аф.сфери психiки, кожен з яких має сво§ особливостi, характеристики та властивостi. Афективний простiр особистостi не обмежується тiльки потягами та емоцiями. До нього також входять складнiшi аф утворення - почуття. Однак було б занадто просто розглядати емоцi§ як нижчi, а почуття, як вищi прояви афективностi. Аф сфера особистостi не вiдiрвана вiд розвитку уяви, мислення, вiдчуття та сприймання. Вона має специфiчнi прояви, якi впливають на цi процеси, та сво§ особливостi.
   За характером прояву, силою i стiйкiстю, серед емоцiй видiляють афекти та настро§. Емоцi§ i почуття становлять 2 види специфiчних проявiв аф сфери особистостi, пов`язаних с §§ переживанням ставлення до навколишнього середовища, iнших людей, до себе. Для вияву почуттiв необхiдна воля. Вона включається в них, створюющи певний рiвень прояву аф сфери особистостi, розширюючи §§ простiр. Аф сфера пiзнається особистiстю через самоспостереження. Людина сво§ми стражданнями, немов би розраховується за те, в чому вона винна. Ця плата - прояв нашо§ аф сфери. Але людина не пасивна iстота, вона може i творити аф сферу. Але для цiбого вона повинна з`ясувати призначення потягiв, почуттiв, та волi.
Рубiнштейн видiляє 3 рiвнi прояву аф сфери особистостi:
1. рiвень аф чутливостi (ем забарвлення, тон вiдчуттiв)
2. Предметнi вiдчуття.
3. свiтогляднi почуття.
Афективна чутливiсть проявляється вже в елементарних актах пiзнання - у вiдчуттях.
Афекти (вiд лат. affectus - душевне хвилювання, пристрасть) - сильнi емоцiйнi переживання, що виникають у критичних умовах при нездатностi знайти вихiд з небезпечних i несподiваних ситуацiй i якi сполученi з вираженими руховими й органiчними проявами. Афекти приводять до гальмування всiх iнших психiчних процесiв i реалiзацi§ вiдповiдних поведiнкових реакцiй.
  
   N41. ЕВОЛЮЦIЙНА ТЕОРIЯ ЕМОЦIЙ ДАРВIНА.
  
   У книзi "Вираження емоцiй у людини i тварин" Дарвiн розглядає емоцi§ л-ни з вiдповiдними афективними i iнстинктивними реакцiями тварин. Вивчаючи еволюцiю i походження емоцiйно-виразних рухiв, Дарвiн намагався знайти ще одне пiдтвердження своєму вченню про походження л-ни. Вiн хотiв показати, що емоцi§ i почуття л-ни мають тваринне походження, як i л-на в цiлому. Походження i розвиток виразних рухiв вiн пояснює спираючись на 3 принципи:
   1)ряд виразних рухiв є рудиментами чи пережитками iнстинктивних рухiв, якi виступають в якостi бiологiчно значимих сигналiв для особин не тiльки свого, але i iнших видiв;
   2)принцип антитези - деякi виразнi рухи могли б виникнути за контрастом, виражаючи протилежнi почуття;
   3)деякi виразнi рухи є просто розрядкою нерв. с-ми i спостерiгаються при сильних емоцiях i спалахах афектiв.
   Таким чином емоц. стани у цiй концепцi§ оцiнювались у зв'язку з спонуканням до дi§. Емоцi§ за Дарвiном виникли в процесi еволюцi§ як засiб, за допомогою якого живi iстоти встановлюють значимiсть тих чи iнших умов для задоволення актуальних для них потреб.
   Виразнi рухи - це будь-якi рухи, якi супроводжують душевнi стани.
   Легкi рухи(напр. трохи помiтне опускання куточкiв рота) - слiди чи залишки бiльш рiзко виражених у минулому рухiв, якi мали понятiйний смисл. Головнi виразнi рухи носять вроджений х-тер. Деякi з них зовсiм не залежать вiд навчання i контролю(напр. почервонiння). Але iснують жести, якi здаються нам природними, хоча вони скорiш за все не є вродженими, хоча вони дуже розповсюдженi, але не всезагальнi. Такi жести у раннi роки вивчаються свiдомо i довiльно для певно§ цiлi чи у наслiдуваннi iншим, i тiльки потiм стають звичними. Вродженi виразнi рухи ранiше теж виконувались довiльно з певною цiллю: позбавлення вiд небезпеки, полегшення горя, задоволення бажання, а зараз вони виконуються мимовiльно. Виразнi рухи допомагали спiлкуватись. Можливо, спочатку виразнi рухи використовувались iндивiдами для виразу свого стану i розповсюджувались завдяки свiдомому чи несвiдомому наслiдуванню.
   Смiх як вираження задоволення був притаманний ще мавпам. Страх також виражався у тiй же формi, що i у л-ни зараз (тремор, хол. пiт, блiдiсть, широкi зiницi). Плач виник достатньо пiзно. Тому вираження горя i тривоги у вищому ступенi притаманнi людинi. Лють виражалась погрожуючими жестами, почервонiнням шкiри i блиском очей, але нахмурювання ще не було, воно виникло у людини у зв'язку з захисною реакцiєю при ускладненому i уважному пригляданнi.
  
  
   N43. сучаснi зарубiжнi теорi§
  
Теорiя когнiтивного дисонансу. Л.Фестiнгер: позитивне емоцiйне переживання у людини виникає тодi, коли пiдтверджуються §§ очiкування, а когнiтивнi уявлення втiлюються в життя, тобто коли реальнi результати дiяльностi вiдповiдають запланованим, погоджуються з ними, перебувають в косонансi. Негативнi - динсонанс. Вихiд iз стану дисонансу: або змiнити когнiтивнi очiкування i плани таким чином, щоб вони вiдповiдали реально отриманому результату, або спробувати отримати новий результат, який би узгоджувався з колишнiми очiкуваннями. Емоцi§ - основний мотив дiй та вчинкiв.
Теорiя емоцiй як функцiй розуму. М.Арнольд: центр теорi§ - Я-концепцiя, коли вона зазнає критики, iндивiд схильний до страху чи прийняття оборонно§ позицi§, коли ж вона пiдтверджується i схвалюється, iндивiд вiдчуває iнтерес чи радiсть.
   Емоцi§ значно залежать вiд соцiуму, в якому розвивається iндивiд. Ввела поняття оцiнки. Сприйняття (розумiння) ситуацi§ - iнту§тивна оцiнка - емоцiя.
Мотивацiйна теорiя. П.Янг, Р.Лiпер: розгляд емоцiйних процесiв як мотивiв. Емоцi§ справляють такий самий функцiональний вплив, що й мотиви, тобто спонукають до дiяльностi чи активностi. Органiзуюча роль емоцiй, §х роль в сприйманнi ситуацi§, бо саме емоцi§ виражають найбiльш значущi для людини аспекти ситуацi§.
Теорiя базових емоцiй iзарда (посмотреть там есть отдельнiй вопрос)
Теорiя диференцiальних емоцiй
   Iзард поклав в основу теорi§ поняття про те, що iснують окремi емоцi§, якi мають вивчатися окремо, так як по-рiзному впливають на поведiнку людини.
      -- iснує 10 базових теорiй
      -- кожна з них має унiкальнi форми переживання
      -- фундаментальнi емоцi§ по-рiзному переживаються i впливають на поведiнку
      -- емоцi нi процеси взаємодiють з фiзiологiчними процесами i впливають на них
      -- фiзiологiчнi процеси також впливають на перебiг емоцiй
   За Iзардом емоцiя має 3 аспекти:
   Нейрофiзiологiчний
   Моторний
   Феноменологiчний
   Iнформацiйна теорiя
   Симонов вважає емоцiю вiдображенням мозком будь-яко§ актуально§ потреби та оцiнки iмовiрностi §§ задоволення, зроблено§ на основi минулого досвiду. Е=П(Н-С)
   Емоцiя виконує такi функцi§:
   1) переключення поведiнки
   2) пiдкрiплення умовного рефлексу
   3) компенсацiя дефiциту iнформацi§
   Теорiя емоцi§ як цiнностi
   Додонов вважає, що емоцi§ не тiльки виконують оцiночну роль, а i самi стали цiнностями. Вiн вважав неможливим створення єдино§ класифiкацi§ почуттiв. Але на основi його класифiкацi§ вiн створив концепцiю емоцiйно§ спрямованостi особистостi.
  
   N44. Iдеальне та реальне в емоцiйних переживаннях.

Переживання. Як суб'єкт дi§ людина вiдчуває вплив i середовища, i власних дiй та вчинкiв, якi змiнюють §§ взаємовiдносини з довкiллям; вона переживає те, що з нею вiдбувається i нею твориться, i через переживання виявляє своє ставлення до того, що §§ оточує що вона робить i вiдчуває. Щось §й подобається, а щось нi, одне приємне, iнше неприємне. Ми радiємо, уявляючи собi зустрiч з приємним, смуток огортає нас при згадцi про прощання з близькими. У переживаннях вiдображається оцiнка людиною явищ, спонукання до дi§, передбачення §§ наслiдкiв.

У переживаннях поєднуються реальне й iдеальне. Ми переживаємо не просто емоцiю, а саме радiсть чи смуток, нiжнiсть чи гнiв. Ситуацiя, яка викликала задоволення чи незадоволення, постає в наших переживаннях iдеально, у формi образу. Нашi переживання завжди реальнi. Наприклад, подiя вже минула, а ми переживаємо страх або печаль, коли згадуємо про не§. Переживання -- це форма вияву нашого ставлення до об'єкта, ситуацi§, iншо§ людини, до себе, до того, що нас оточує, це факт нашого внутрiшнього досвiду.

Переживання - реальнi!
Ситуацiя - iдеальна!
  
   N45.ПЕРИФЕРИЧНА ТЕОРIЯ ЕМОЦIЙ.
  
   Не дивлячись на те,що Джеймс(1894) i Ланге(1895) незалежно один вiд одного розвинули сво§ теорi§ емоцiй, §х поєднують в одну-периферичну теорiю емоцiй, згiдно якiй емоцiя є вторинним явищем-усвiдомленням сигналiв якi приходять до мозку, про вiсцеральнi змiни (у м'язах, судинах i внутрiшнiх органах) в момент реалiзацi§ поведiнкового акту, викликаного емоцiогенним подразником.
   Джеймс: Факт викликає тiлесне збудження .Усвiдомлення цього збудження-емоцiя."Ми засмученi, бо плачемо, розлютованi, бо б'ємо iншого, плачемо, бо тремтимо." Тобто зовнiшнiй емоцiогенний сигнал, дiючи на мозок рефлекторно, без участi вищих центрiв, з якими пов'язанi процеси усвiдомлення, включає певну поведiнку - ряд змiн в органiзмi, а зворотня сомато-сенсорна i вiсцеральна аферентацiя викликає емоцiю. Тобто емоцiя ототожнюється з усвiдомленням органiчних змiн.
   Ланге у сво§й "судинноруховiй теорi§": емоцi§-афекти визначаються станом iнервацi§ i шириною судин, якi задiянi в цих емоцiях. Тобто емоцi§ - це усвiдомлення судинорухових (вазомоторних) змiн, що вiдбуваються в органiзмi i §х наслiдкiв. Емоцi§ - це самi тiлеснi змiни. Таким чином його теорiя принципово однорiдна з теорiєю Джеймса. Але Ланге досить звузив фiзiологiчнi основи емоцiй на вiдмiну вiд Джеймса, який бiльш чiтко поставив питання про периферичну чи центральну обумовленiсть емоцiй.
   Таким чином ця теорiя показала важливiсть органiчних змiн периферичного характеру, без яких дiйсно немає емоцiй. Теорiя вказала на зв'язок трьох подiй: зовнiшнього подразника, поведiнкового акту i емоцiйного переживання. Ї§ недолiком була виключна увага тiльки до периферичних реакцiй, залишаючи без уваги центральнi фактори. Вiдчуття тут первинне по вiдношенню до емоцiй.
   Такий пiдхiд привiв до спрощення, примiтивiзацi§ концепцiй, спробам пояснити природу емоцiй одиничним судженням, посилаючись до того чи iншого фiзiологiчного процесу.
  
   N46. Функцi§ емоцiй:
  
   - спонукальна та оцiночна функцiя (оцiнка теперiшнього, органiзацiя дiяльностi, закрiплення досвiду, передбачення майбутнього, синтезування досвiду )
   - регулятивна
   - виразна
   Спонукальна функцiя пов'язана з оцiночною функцiєю. Емоцi§ забезпечують видiлення предмету або явища вiдносно його суб'єктивно§ дiйсностi.
   Оцiнити - пiдвести пiд якусь мiру.
   Намагання оволодiти предметом потреб, є функцiєю спонукання, як найважливiший мотив поведiнки.
  
  
   N47. IНФОРМАЦIЙНА ТЕОРIЯ.
  
   Згiдно з П. Симоновим, емоцi§ людини i вищих тварин визначаються актуальною потребою (§§ якiстю i величиною) i оцiнкою суб"єктом iмовiрностi (можливостi) §§ задоволення. Таку оцiнку суб"єкт здiйснює, мимовiльно зiставляючи iнформацiю про засоби, час, ресурси. Якi необхiднi для досягнення мети (задоволення потреби), i iнформацiю про засоби, час тощо, якими вiн реально володiє. Зростання ймовiрностi досягнення мети в результатi надходження ново§ iнформацi§ щодо засобiв i можливостей задоволення потреби викликає позитивну емоцiю. Зменшення ймовiрностi в порiвняннi з попереднiм прогнозом призводить до негативно§ емоцiйно§ реакцi§. Коли л-на усвiдомлює високу ймовiрнiсть задоволення потреби, то виникає "+" емоцiя, а якщо людина вiдчуває, що можливiсть задовольнити потребу невисока,- "-" емоцiя. Згiдно П. Симоновим, емоцiя- це вiдображення (оцiнка) л-ною та твариною яко§сь актуально§ потреби (§§ якостi i величини) i ймовiрностi §§ задоволення. Автор вивiв наступну формулу:
   Е= П*(Iс- Iн), де Е- емоцiя, §§ ступiнь, якiсть i знак; П- сила i якiсть актуально§ потреби; (Iс- Iн)- оцiнка ймовiрностi задоволення потреби; Iн- iнформацiя стосовно засобiв, якi є необхiдними для задоволення потреби; Iс- iнформацiя про засоб, наявнi в даний момент.
   Низька ймовiрнiсть задоволення потреби (Iн>Iє) призводить до виникнення "-"емоцiй. Збiльшення ймовiрностi (можливостi) задоволення потреби в порiвняннi з попереднiм прогнозом (Iс>Iн) викликає "-" емоцi§.Але Симонов намагається всi випадки виникнення емоцiй пiдвести пiд свою формулу й визнає свою теорiю єдино вiрною й всеосяжною. Перевагою своє§ теорi§ й Симонов вважає те, що вона "категорично суперечить погляду на позитивнi емоцi§, як на задоволену потребу", тому що в рiвностi Э=П (Ин-Ис) емоцiя виявиться рiвною нулю при зникненнi потреби. З його погляду позитивна емоцiя виникне тiльки в тому випадку, якщо Ис > Ин.Симонов намагається спростувати теорiю "редукцi§ драйву" захiдних психологiв, вiдповiдно до яко§ живi системи прагнуть до зменшення потреби, а усунення або зменшення потреби приводить до появи позитивно§ емоцi§. Виступає вiн i проти поглядiв П. К. Анохiна, за яким "+ емоцiйний стан виникає, якщо зворотна iнформацiя вiд результатiв дi§, точно збiгається з апаратом акцептора дi§". Iз точки зору Симонова, задоволення вiтальних потреб, усуваючи "-" емоцi§, лише сприяє появi "+" емоцiй, але не викликає §х. Якщо пiд впливом "-" емоцi§ людина або тварина будуть прагнути до якнайшвидшого задоволення потреби, що обумовила дану емоцiю, то з "+" емоцiєю все набагато складнiше. Оскiльки лiквiдацiя потреби неминуче веде до зникнення "+"емоцi§, "гедонiчний принцип" ("закон максимiзацi§") спонукає людину й тварину перешкоджати вiдсутностi потреби, шукати умови §§ пiдтримки й поновлення. Вiдзначаючи вiдмiнностi мiж "+" й "-" емоцiями, Симонов вказує, що поведiнка живих iстот спрямована до мiнiмiзацi§ впливiв, здатних викликати "-"емоцi§, i до максимiзацi§ "+" емоцiйних станiв.
  
   N48. Теорiя емоцiй як цiнностi(Додонов)
  
   Емоцi§ - це органiчна частина єдиного регуляцiйного процесу, який здiйснюється людиною або твариною у вiдповiдь на зовнiшню чи внутрiшню стимуляцiю.
   Емоцi§, як i мислення, виконують функцiю тако§ обробки iнформацi§ про свiт, в результатi яко§ ми можемо сформувати своє враження про нього.
   Емоцi§ визначають цiннiсть предметiв та явищ.
   Емоцiя сама мiстить у собi свою значущiсть. Додонов видiляє вроджену i таку, що прижиттєво розвивається в емоцiйнiй спрямованостi особистостi, орiєнтацi§ на певнi переживання, якi надають додатковi цiнностi об'єктам i дiяльностi, якi §х викликають.
   Класифiкацiя емоцiй за Додоновим бере за основу потреби та цiлi, тобто мотиви яким слугують емоцi§. Це альтру§стичнi, комунiкативнi, глоричнi, праксичнi, пугнiчнi, романтичнi, гностичнi, естетичнi, гедонiстичнi та акiзитивнi емоцiйнi переживання.
  
  
  
  
   N49. Теорiя диференцiальних емоцiй К.Е. Iзарда
  
Теорiя диференцiальних емоцiй отримала таку назву з-за того, що об'єктом §§ вивчення є приватнi емоцi§, якi розглядаються окремо. В основi теорi§ лежать 5 основних тез:
o Основну мотивацiйну систему людини складають десять базових емоцiй (далi буде бiльш докладно пояснюватись якi емоцi§ є базовими i чому).
o Кожна емоцiя на увазi специфiчний спосiб переживання.
o Всi фундаментальнi емоцi§ по-рiзному впливають на когнiтiвную сферу i на поведiнку в цiлому.
o Емоцiйнi процеси взаємодiють з драйвом i надають на них вплив.
o В свою чергу драйви впливають на протiкання емоцiйного процесу
В рамках диференцiально§ теорi§ емоцiй, останнi розглядаються не тiльки як Мотивацiйна система органiзму (як в теорi§ Лiпера), але i в якостi базових особистiсних процесiв, якi надають сенс людського iснування.
Диференцiальна теорiя емоцiй визначає емоцi§ як складнi процеси, якi мають нейрофiзiологiчнi, нервово-м'язовi i чуттєвi аспекти. Нейрофiзiологiчний аспект визначається в термiнах активностi центрально§ нервово§ системи. Тут передбачається, що емоцiя - це функцiя соматично§ нервово§ системи. На нервово-м'язово§ рiвнi - проявляється у виглядi мiмiческой активностi. На почуттєвому рiвнi - емоцiя представлена переживання.
Критерi§, на основi яких Iзард визначає базовi емоцi§:
1. Базовi емоцi§ мають чiткi i специфiчнi нервовi субстрати.
2. базова емоцiя проявляє себе за допомогою виразно§ та специфiчно§ конфiгурацi§ м'язових рухiв особи (мiмiки).
3. базова емоцiя тягне за собою отчетлiвое i специфiчне переживання, яке усвiдомлюється людиною.
4. базовi емоцi§ виникли в результатi еволюцiйно-бiологiчних процесiв.
5. базова емоцiя надає органiзовують i мотiвiрующее вплив на людину, що служить його адаптацi§.
6. Цим критерiям, на думку автора, вiдповiдають такi емоцi§ як радiсть, iнтерес, здивування, печаль, гнiв, вiдраза, презирство, страх, сором, вина.
  
   N50. Воля та емоцi§
  
   Емоцi§ - це психiчне вiдображення у формi пристрасного переживання життєвого змiсту явищ та ситуацiй, обумовленого вiдношенням §х об'єктивних властивостей до потреб суб'єкта.
   Емоцi§ виконують 3 основнi функцi§:
  -- спонукальна (функцiя оцiнки);
  -- регулятивна
  -- виразна
   Воля - психiчний механiзм за допомогою якого особистiсть регулює сво§ психiчнi функцi§, перебудовуючи §х у вiдповiдностi до задачi, що вирiшується (Басов).
   Воля - є одним з механiзмiв, що дозволяє людинi керувати своєю поведiнкою (Виготський).
   Воля - це вища форма довiльно§ регуляцi§ поведiнки, а саме та, за яко§ регуляцiя здiйснюється на основi критерiю iнтелектуально§, емоцiйно§ та загально-соцiально§ цiнностi то§ чи iншо§ дi§.
   Функцi§ волi:
   - спонукальна (органiзацiя активностi людини)
   - створює допомiжне спонукання, якщо в людинi вiдсутня актуальна потреба виконання дi§, але при цьому вона усвiдомлює необхiднiсть §§ виконання.
   - гальмiвна
   Спiввiдношення волi та емоцiй:
  -- виникаючi емоцi§ можуть справляти на поведiнку i дiяльнiсть людини дезорганiзуючий та демобiлiзуючий вплив, i тодi воля("сила волi") виступає в ролi регулятора, компенсуючи негативнi наслiдки емоцi§, що виникла.
  -- Емоцi§ навпаки стимулюють дiяльнiсть i тодi прояву вольового зусилля не потребується.
  
   N51. Емоцi§ та почуття
  
Емоцi§ та почуття - особистiснi утворенння. Можуть бути, наприклад, емоцiя радостi i почуття радостi.
   Якщо власне емоцi§ актуалiзiруются при наявностi потреби i закiнчуються пiсля §§ задоволення, то почуття носять бiльш предметний характер. Емоцiя радостi пов'язана iз загальним задоволенням потреби (втамування голоду, спраги i т. п.), а почуття радостi пов'язано з певним, незамiнним об'єктом (не просто хочеться §сти, а хочеться тiльки смажено§ картоплi, манная каша - не радує). Таким чином, почуття зв'язуються з iдеєю про деякий конкретному об'єктi. Наприклад, людина не може вiдчувати почуття любовi, якщо у не§ немає об'єкта прихильностi.
Почуття, на вiдмiну вiд емоцiй, що розвиваються, виховуються, удосконалюються. Вони утворюють ряд рiвнiв, починаючи з безпосереднiх практичних почуттiв (почуття власностi, почуття задоволення вiд конкретно§ дiяльностi i т. п.) аж до вищих почуттiв, що вiдносяться до духовних цiнностей та iдеалами.
Почуття носять iсторичний характер, §х зовнiшнє вираз по вiдношенню до одного i того ж явища може вiдрiзнятися у рiзних народiв i в рiзнi iсторичнi епохи. До одного i того ж явища у рiзних народiв можуть бути виробленi рiзнi культурно зумовленi, часом, протилежнi почуття.
   У практичнiй дiяльностi сформувалися практичнi почуття людини (почуття, пов'язанi з безпосереднiм дiяльнiстю), теоретична дiяльнiсть сформувала iнтелектуальнi почуття (почуття, пов'язанi з пiзнавальною дiяльнiстю - почуття зацiкавленостi, почуття допитливостi i т. п.) В результатi образно-виборчо§ дiяльностi з'явилися естетичнi почуття ( почуття краси при сприйняттi мистецтва, явищ природи та iншi).
Видiляють етичнi (моральнi) почуття (почуття боргу, совiсть, почуття солiдарностi, почуття справедливостi i т. п.). Моральнi почуття вiдображають переживання людиною його ставлення до iнших людей.
В результатi духовних пошукiв з'явилися духовнi почуття (почуття священностi того, що вiдбувається, страх, почуття просвiтлiння, почуття таємничостi, мiстiчностi i т. п.)
У моза§цi почуттiв конкретного iндивiда вiдображається структура його потреб, будову його особистостi, система його цiнностей.
Почуття, на вiдмiну вiд власне емоцiй, завжди пов'язанi з роботою свiдомостi i можуть довiльно регулюватися.
Прояв сильного i сталого позитивного почуття до якогось вида дiяльностi, до чого-небудь або до кого-небудь, що виникають на базi недостатньо задоволено§ тiє§ чи iншо§ органiчно§ потреби називається пристрастю. Пристрасть - це емоцiйний стан який властивий лише людинi. Воно погано пiддається вольовому контролю.
   Всi емоцiйнi стани (власне емоцi§ та почуття) розрiзняються в залежностi вiд §х якостi (позитивнi та негативнi), глибини, iнтенсивностi та тривалостi впливу на дiяльнiсть.
В залежностi вiд того, наскiльки значуща вiдображається в емоцiях i почуттях дiйснiсть розрiзняють глибокi i неглибокi емоцi§ та почуття.
  
   N52. Емоцi§ та воля як регулятори дiяльностi
  
Регулятивна функцiя емоцiй - це регулювання поведiнки особистостi, а саме §§ загально§ спрямованостi та динамiки. Позитивний чи негативний характер цiє§ регуляцi§ пов'язаний з мотивацiйною сферою.
Регуляцiя дiяльностi в першу чергу пов'язана з цiлями, §х постановкою та досягненням.
Емоцiя мотивує. Вона мобiлiзує енергiю, i ця енергiя в деяких тенденцiя до вдосконалення дi§. Емоцiя керує мисленєву та фiзичну активнiсть iндивiда, направляє §§ у певне русло(якщо гнiв - не кинетесь втiкати; страх - не вирiшитесь на агресiю). Емоцiя регулює наше сприймання(щастя - сприймаємо свiт через рожевi окуляри).
Розглядаючи питання про функцi§ емоцiйних переживань треба сказати, що позитивнi емоцi§ справляють сприятливу дiю на процеси сприймання, научiння, творчого мислення.
Так, наприклад, радiснi переживання роблять свiдомiсть людини бiльш вiдкритиою для сприймання ново§ iнформацi§.
Воля - це психiчна функцiя, яка передбачає регулювання людиною своє§ поведiнки вiдповiдно до найбiльш значущих для не§ мотивiв; гальмування iнших мотивiв, спонукань; органiзацiю дiй згiдно до свiдомо поставлених цiлей. Саме в цих дiях виражається воля.
Вольовi процесi характеризуються свiдомим та довiльним управлiнням поведiнки та дiяльностi людини.
Вольовi дi§ - це дi§, яка є детермiнованi не бажаннями, а розумiнням необхiдностi тих чи iнших дiй. Цi свiдомi прагнення є опосередкованими розумом.
Отже, воля не детермiнується на пряму потребами людей.
Воля - це єднiсть двох тенденцiй: потягiв i повинностей. Воля виникає тодi, коли людина прагне до рефлексi§ по вiдношенню до власних потягiв, щоб так або iнакше вiднестись до них.
Якщо в людини вiдсутня актуальна потреба виконувати дi§, але людина усвiдомлює, що дiю треба зробити для майбутнього, то воля робить наше спонукання бiльше значимим.
  
   N53. Типи емоцiогенних ситуацiй (Пiаже)
  
   Емоцiогенная ситуацiя виникає при надлишково§ мотивацi§ по вiдношенню до реальних пристосованих можливостей iндивiда. Однак, перш за все, слiд пiдкреслити, що не iснує емоцiогенной ситуацi§ як тако§. Вона залежить вiд вiдношення мiж мотивацiєю i можливостями суб'єкта.
Найпоширенiшi типи емоцiогенних ситуацiй групують у 2 великi категорi§:
      -- Недостатнiсть пристосувальних можливостей
   Емоцi§ виникають у вiдповiдь на дiю 3 факторiв: новизна, незвичайнiсть, раптовiсть(подiл умовний).
   Новизна. Ситуацi§ є новими, коли ми зовсiм не пiдготовленi до зустрiчi з ними. Виникає порушення, яке може розрядитися лише у виглядi емоцiйних реакцiй.
   Незвичайнiсть. Є ситуацi§, якi навiть при повтореннi будуть завжди новими, тому що на них немає "гарних вiдповiдей". Так, сильний шум у будь-якому вiцi викликає емоцiйну реакцiю. Незвичайними є також тi ситуацi§, якi, незважаючи на набутий досвiд, залишаються потенцiйно невизначеними: темрява, образи уяви.
   Раптовiсть. Щоб зрозумiти емоцiю, яка викликана подивом, слiд вiдрiзняти §§ вiд нових i незвичайних стимуляцiй, раптовiсть яких часто пiдсилює §хню емоцiогеннiсть. Раптовiсть стимуляцi§ заважає реалiзуватися можливостям адаптацi§.
      -- Надлишкова мотивацiя.
   Все,що викликає сильну мотивацiю,чи точнiше,надлишкову мотивацiю, являється причиною емоцiональних ситуацiй.Треба нагадати,що специфiчних емоцiогенних ситуацiй не iснує.Можна розглянути деякi типiчнi випадки:а)Надлишкова мотивацiя,яка не знаходить пристосування.Часто надлишкова мотивацiя виникає через невiдповiднiсть мiж станом мотивацi§ суб'єкту i обставинами,якi недозволяють йому дiяти.Сюди можна вiднести надлишкову мотивацiю перед дiєю(хвилювання) i надлишкову мотивацiю пiсля дi§(тремор,обморок).б)Надлишкова мотивацiя у соцiальнiй поведiнцi.Реакцiя на присутнiсть iнших людей,яка викликає розлад поступальних функцiй.Перейти вiд iндивiдуально§ поведiнки до соцiально§,значить вiддати §§ на суд iншого.в)Надлишкова мотивацiя при фрустрацi§.Фрустрацiя виникає тодi,коли фiзична,соцiальна i навiть уявлювана перешкода заважає чи перериває дiю,спрямовану на досягнення цiлi.Фрустрацiя створює,таким чином,поряд з вихiдною мотивацiєю нову,захисну мотивацiю,спрямовану на преодолiння виникнено§ перешкоди.г)Надлишкова мотивацiя при конфлiктах.Конфлiк виникає тодi,коли iндивiд має одночасно два несумiсних один з одним пробудження дiяти.Конфлiкти є головною причиною емоцiй.Але не будь-який конфлiкт викликає емоцiйнi реакцi§.Конфлiкти являються джерелм емоцiй тодi,коли суб'єкт не може легко знайти рiшення.
   У розглянутих вище випадках причиною виникнення емоцiй була iснуюча ситуацiя.Однак буває,що емоцi§ можливо пояснити як результат процесу утворення умовних зв'язкiвНейтральний стимул отримує емоцiйне значення завдяки своєму зв'язку з емоцiогенною ситуацiєю.Умовними можуть бути не тiльки руховi,вербальнi,зримi реакцi§,але i також вегетативнi,якi частiше за все не усвiдомлюються людиною.Нейтральнi за сво§м характером стимуляцi§ отримують емоцiогеннiсть в результатi утворення умовних зв'язкiв.
  
   N54 Красота и эстетические чувства
  
   Эстетическими называются такие высшие чувства, которые вызываются в нас красотой или безобразием воспринимаемых объектов, будь то явления природы, произведения искусства или люди, а также их поступки и действия. Эстетические чувства могут иметь "созерцательный" характер, когда они возникают в связи с восприятием объективной действительности; они становятся активными, когда органически включаются в нашу деятельность, придавая ей определенные эстетические формы и черты. Мы можем испытывать эстетическое чувство не только тогда, когда смотрим балет или слушаем музыку, но и когда сами танцуем и поем. Особенно большое значение приобретают активные эстетические чувства в творческой деятельности людей.
   Эстетическое удовольствие, или наслаждение. Его составляет чувство удовольствия, которое нам доставляет восприятие красок, звуков, форм, движений и других особенностей объективных предметов или явлений. В своей самой простой форме это чувство выступает как "чувственный тон", отличающий отдельные ощущения. 
   Чувство красивого охватывает нас, когда в своем восприятии мы отражаем объективно прекрасное, реально существующую красоту явлений природы и общества. 
   Чувство величественного и возвышенного порождается восприятием явлений, превышающих обычную меру явлений, в которых выражается мощь природы и человеческого гения. 
   Чувство художественно прекрасного связано с эстетическим восприятием произведений искусства и с творческой деятельностью в любом из его видов. В связи с этим оно имеет сложный и своеобразный характер.
   Чувство трагического носит аффективный характер, сопровождается сильными душевными потрясениями, иногда выражающимися в рыданиях. 
   Чувство комического характеризуется состоянием веселого смеха при восприятии противоречивых явлений действительности и особенно сильно при их художественном воплощении в произведениях искусства. Смех может вызвать всякое несовершенство.
  
   N55 Добро как выявление моральних чувств
   Моральным чувством называется эмоциональное отношение личности к поведению людей и своему собственному в сфере  высших чувств  моральным  чувствам при-надлежит особое место.  Иногда любовь к Родине называют святым чувством,  чувство дружбы - благородным,  чувство долга - морально возвышенным. Их по праву называют высшими,  так как они обусловливают поведение и поступки, совершаемые во имя блага людей, в интересах общества. Моральные, или нравственные,  чувства возникают и  развиваются в процессе совмстной деятельности людей и испытывают влияние нравственных норм, фактически господствующих в данном обществе они возникают под вдиянием поведения и поступков других людей и своих собственных.  Эти переживания - своеобразный результат оценки поступков,  их соответствия или несоответствия нормам морали,  которые человек считает обязательными для себя и  других.Положительные оценки поступков вызывают у человека чувство удовлетворения, отрицательные - внутренний протест. К моральным  чувствам  относятся чувства симпатии и антипатии, привязанности и отчужденности, уважения и презрения, признательности  и  неблагодарности,  любви  и ненависти.  Среди моральных чувств особо следует выделить  чувство  товарищества  и  дружбы, патриотизма  и  .коллективизма,  чувство  долга и совести.  Эти чувства обусловлены мировоззрением-системой взглядов и убеждений человека. Таким образом,  моральные чувства порождаются системой человеческих отношений и этическими нормами, регулирующими эти отношения.
   Особенность моральных чувств - их действенный,  т. е. ярко выраженный,  стенический характер. Они реализуются не только в помыслах "и" 'переживаниях,  но и в активной деятельности, которойчеловек отдает все свои силы, всю энергию. Моральные чувства  являются внутренними побудителями к свершению подвигов,  героических действий и поступков. 
  
  
  
   N56. Вихiднi ознаки (храктернi риси) вольово§ поведiнки.
  
   Рассмотрим проблему волевого действия. Как относительно самостоятельная область исследования волевое действие, в первую очередь, изучается с точки зрения имманентно присущих ему свойств. Не все действия могут быть охарактеризованы как волевые. В.А. Иванников подробно рассматривает различные признаки, которые прямо или косвенно относятся к волевому действию. Он, например, выделяет свойство сознательности и целенаправленности действия, которое является необходимым, но не достаточным признаком волевого действия. Есть целенаправленные действия, которые не обязательно являются волевыми, например, передвижение из одного пункта в другой. Такое действие действительно не сопряжено с волевым усилием, но при этом является целенаправленным. Еще одним свойством, которое может быть присуще волевому действию, является направленность на создание идеальных целей, в ситуации, в которой отсутствуют актуальные потребности, а также актуализация усилий при наличии препятствия на пути достижения жизненной цели.
          Утверждается, что в качестве таких гипотетических признаков волевого действия выступают - наличие отдаленной цели или мотива, относительная независимость действия от текущих обстоятельств, подчиненность действий устойчивым, постоянным мотивам, которые противостоят ситуативным мотивам и проч. Правда, надо сказать, что не все из перечисленных категорий действительно могут претендовать на статус признака. Можно заметить, что многие из них имеют отношение не к свойствам действия, а к условиям его возникновения (например, наличие препятствий на пути достижения цели и др.).
          Итак, общими признаками волевого действия являются:
   1) осознанность, целенаправленность, намеренность действия;
   2) необходимость его совершения;
   3) наличие дефицита побуждения/торможения.
   Следует уточнить, что недостаток побуждения может возникать в разных по характеру ситуациях. Недостаток побуждения наблюдается в ситуации действия без актуальной потребности, либо при слабом социальном мотиве, либо в ситуации борьбы (конкуренции) мотивов.

  
   N 57.Рiвнi регулятивно-праксично§ сфери психiки - мимовiльний, довiльний, вольовий.
  
             Волевое и произвольное(довiльне) действие. Соотношение понятий воля и произвольность понимается в психологии по-разному. Одни исследователи считают, что воля - более общее явление, а произвольность - лишь некоторый ее аспект, например, первая стадия развития волевого качества. Другие исследователи, наоборот, именно произвольность выбирают в качестве базовой категории. При этом воля понимается как произвольное действие, совершаемое в определенных (трудных) условиях. Встречается и такая точка зрения, согласно которой волевая и произвольная регуляция - два абсолютно разных и независимых процесса.
          Произвольное действие определяется как нерефлекторное и неинстинктивное действие, в основе которого лежат 1) намерения и план действия, 2) осознание причин поведения, 3) регуляция процесса его осуществления. Одним из признаков произвольного действия является отсутствие пускового сигнала для возникновения или изменения хода деятельности. Этот признак связан с отсутствием вынужденности поведения, что и указывает на его намеренность. Произвольное действие нельзя считать недетерминированным, оно обусловлено актуальной потребностью человека. Другим признаком произвольного действия является приобретение нового жизненного смысла. Условные рефлексы у животных, привычное действие, наделенное новым смыслом у человека, указывают на существенность этого признака произвольного действия. Третьим признаком произвольного действия является его осознанность.
          По сравнению с произвольным действием волевое обладает всеми чертами произвольного процесса: оно приобретает новый смысл, редко определяется самой ситуацией, развертывается как следствие актуальной социальной необходимости. Отличие волевого действия от произвольного состоит в том, что первое связано с регуляцией смысловых ценностей. Волевая регуляция - последняя стадия в овладении человеком собственными процессами, наивысшим из которых является мотивационный. Волевая регуляция представляет собой произвольную форму мотивационного процесса, направленного на создание социально необходимого действия.
          Иначе говоря, волевая регуляция - одна из форм произвольной регуляции, заключающаяся в создании дополнительного побуждения на основе произвольной (интринсивной) мотивации, которой является самодетерминация.
  
   N58. Функцi§ волi.
  
   Первая -- инициирующая (непосредственно связанная с мотивационными факторами) заключается в том, чтобы заставить начать то или иное действие, поведение, деятельность, преодолевая объективные и субъективные препятствия.
   Вторая  -- стабилизирующая, связанная с волевыми усилиями по поддержанию активности на должном уровне при возникновении внешних и внутренних помех разного рода.
   Третья -- ингибирующая состоит в оттормаживании других, часто сильных мотивов и желаний, других вариантов поведения, несогласующихся с главными целями деятельности (и поведения) в тот или иной момент времени.
   Четвертая - генетическая, генеративная, продуктивная. В результате ее действия повышается уровень осознаваемости и организованности иных психических процессов, а также формируются так называемые волевые свойства личности -- самостоятельность, решительность, настойчивость, самообладание, целеустремленность и др.
  
   N59.Звязок волi з усвiдомленням мотивiв.
  
   Волевое действие начинается с осознания цели действия и связанного с ней мотива. При ясном осознании цели и мотива, вызывающего ее, стремление к цели принято называть желанием. Желание само по себе не сдержит активного элемента. Прежде чем желание превратится в непосредственный мотив, а затем в цель, оно оценивается человеком, т.е. "фильтруется" через систему ценностей человека, получает определенную эмоциональную окраску. Имея побуждающую силу, желание обостряет осознание цели будущего действия и построение его плана. В свою очередь, при формировании цели особую роль играет ее содержание, характер и значение. Чем значительнее цель, тем более мощное стремление может быть вызвано ею. Психическое состояние, которое характеризуется столкновением нескольких желаний или нескольких различных побуждений к деятельности, принято называть борьбой мотивов. Борьба мотивов включает в себя оценку человеком тех оснований, которые говорят за и против необходимости действовать в определенном направлении, обдумывании того, как именно действовать. Заключительным моментом борьбы мотивов является принятие решения, заключающегося в выборе цели и способа действия. Принимая решение, человек проявляет решительность; при этом он, как правило, чувствует ответственность за дальнейший ход событий.
  
   N60. Патологiя волi.
  
   Iснує три класи патологiй:
      -- Знижена вольова активнiсть;
      -- Пiдвищена вольова активнiсть;
      -- Спотворена вольова активнiсть.
   Зниження проявляється при органiчних захворюваннях головного мозку ( аболiя - не здатнiсть прийняти вольове рiшення ).
   Пiдвищення проявляється в стадi§ манiакально-депресивного психозу ( виривається у суб'єкта мимовiльно ).
   Спотворення проявляється в рухах людини ( акатонiчний ступор - повна нерухомiсть ; акаталепсiя ; негативiзм - людина чинить опор будь-якому впливу зi сторони).
   Основнi напрямки патологi§ волi.
   1)Порушення довiльного керування психiчними процесами. Порушення довiльно§ уваги. Астенiчнi стани, викликанi виснаженням нервово§ системи в результатi перенапруження, обумовленого тривалими переживаннями, надмiрним розумовим навантаженням, перенесеними iнфекцiями та iнтоксикацiєю, супроводжується труднощами зосередження уваги на певному завданнi, пiдвищеною вiдволiкаємiстю. Однiєю з форм послаблення уваги, зокрема у хворих з початковими явищами склерозу судин головного мозку, є розсiянiсть (неуважнiсть). Порушення сприймання . Порушення зорового С-ня при ураженнi лобних дiлянок право§ пiвкулi, що виявлено при розв'язаннi гностичних задач. Порушення слухового С-ня--виявлено при оцiнцi та вiдтвореннi ритмiв. У тактильному С-нi--складнощi при опiзнаннi на дотик. Порушення довiльно§ пам'ятi при ураженнi скроневих дiлянок кори ГМ--поруш-ся слухова пам'ять, при потиличних--зорова. Амнезiя--повне випадiння iз пам'ятi певного перiоду життя. Гiпомнезiя--послаблення пам'ятi на поточнi та минулi подi§. Гiпермнезiя--загострення здатностi вiдтворювати данi, якi до хвороби, як здавалось не збереглись у пам'ятi. При масивному ураженнi лобних дiлянок мозку виникає порушення по типу псевдоамнезi§--складнощi при довiльному запам'ятовуваннi та вiдтвореннi будь-яких за модальнiстю стимулiв; складнощi при органiзацi§ матерiалу при запам'ятовуваннi. Порушення здатностi уявляти об'єкти та явища, що ранiше сприймалися (агнозiя Шарко-Вiльбрандта)--при ураженнi тiм'яно-потиличних дiлянок ГМ.
   2)Порушення доцiльностi дiй. При ураженнi лобних дiлянок великих пiвкуль ГМ. Незважаючи на збереження знань та окремих часткових операцiй (розумових дiй), спостерiгаються складностi в §х доцiльному використаннi.
   3)Порушення довiльних та рухових дiй. При ураженнi кiркових вiддiлiв рухових функцiональних систем--апраксiя. Лурiя видiлив 4 форми апраксiй: кiнестетична, просторова, кiнетична, регуляторна.
   4)Моторнi порушення мовлення. Види: Еферентна моторна афазiя: хворi не можуть вимомити практично жодного слова але розумiють те, що §м говорять або хворi не можуть переключитися з одного складу на iнший.
   Аферентна моторна афазiя: порушення кiнестетично§ мовленнєво§ аферентацi§м неможливiсть аналiзувати аферентнi сигнали
   Динамiчна афазiя :--"дефект мовленнєво§ iнiцiативи" внаслiдок ураження дiлянок лiво§ пiвкулi поблизу зони Брока .
   5)Порушення сили вольових спонукань
   Абулiя--стан безволля, вiдсутнiсть спонукань до дiяльностi, втрат бажань, припинення вдоволення примiтивних фiзiологiчних потреб. Мутизм--хворий не говорить, не вiдповiдає на запитання. Гiпербулiя--пiдвищення вольово§ активностi, гiпобулiя--послаблення вольових спонукань. Ступiр--повна нерухомiсть. Каталепсiя (одна iз форм ступора)--хворий застигає у тому положеннi, яке йому надали--автоматичне пiдпорядкування.
   6)Порушення в розвитку вольово§ сфери у розумово вiдсталих дiтей та дiтей iз затримками психiчного розвитку. При олiгофренi§ та психопатi§§--вiдсутнiсть здатностi стримувати смiх.
  
   N61 Вольовi якостi особистостi.
  
   Вольовi властивостi - це вiдносно стiйкi i незалежнi вiд конкретно§ ситуацi§ психiчнi утворення, що засвiдчують досягнений особистiстю рiвень свiдомо§ саморегуляцi§.
   Калiн, вольовi якостi роздiляє на 2 групи:
      -- Базальнi (енергiйнiсть, терплячiсть, витримка, смiливiсть);
      -- Системнi ( цiлеспрямованiсть, наполегливiсть, принциповiсть, самостiйнiсть, рiшучiсть)
   Базальнi - це односпрямованi форми свiдомостi i набирають форму вольового зусилля:
  -- Енергiйнiсть - це здатнiсть, за допомогою вольового зусилля, швидко пiднiмати активнiсть до певного рiвня.
  -- Терплячiсть - це пiдтримання, шляхом вольового зусилля, iнтенсивнiсть роботи на заданому рiвнi, при внутрiшнiх перешкодах.
  -- Витримка - це здатнiсть швидкого гальмування, послаблення або уповiльнення дi§, емоцi§, думок, що заважають здiйсненню прийнятого рiшення.
   Системнi - це сполучення односпрямованих форм свiдомостi:
  -- Цiлеспрямованiсть - це вмiння керуватись в сво§х дiях стiйкими цiлями, якi базуються на переконаннi людини;
  -- Наполегливiсть - це вмiння постiйно i тривало добиватися мети, не знижуючи енергiю в боротьбi с труднощами;
  -- Впертiсть - виявляється в необґрунтованому, нерозумному вiдстоюванню людиною сво§х рiшень i вiдкиданню чужих пропозицiй;
  -- Принциповiсть - це вмiння керуватися в сво§х вчинках та дiях стiйкими принципами переконання доцiльностi певних моральних норм поведiнки, якi регулюють взаємини мiж людьми;
  -- Самостiйнiсть - це вмiння обходитися в сво§х дiях без чужо§ допомоги, критично ставитися до критичних дiй, оцiнюючи §х вiдповiдно до сво§х поглядiв та переконань;
  -- Iнiцiативнiсть - це вмiння знаходити новi - не шаблоннi - рiшення та засоби §х здiйснення;
  -- Рiшучiсть - це вмiння приймати обдуманi рiшення, вони органiзують впевненiсть та швидкiсть, з якою людина приймає рiшення.
   Сукупнiсть позитивних вольових якостей утворює силу волi.
  
   N62. Тенденцiя вимушеностi та потягу волi.
   Воля - єднiсть 2-х тенденцiй:
- тенденцi§ потягiв
- тенденцi§ повинностi (вимушеностi)
Процес працi може вимагати зусиль, спрямованих на подолання не лише зовнiшнiх, а й внутрiшнiх перешкод. Це вимагає наявностi у людини волi. Як зазначав С. Л. Рубiнштейн, на етапi потягу волi ще не iснує. В єдностi потягу i вимушеностi постає усвiдомленiсть волi, що визначає здатнiсть людини регулювати сво§ дi§, переборюючи як зовнiшнi, так i внутрiшнi труднощi.
Тобто, воля з'являється коли є потяг, якому суперечить вимушенiсть. При цьому постає проблема вибору рiшення (або на користь потягу або на користь повинностi). Для того щоб прийняти рiшення на користь дi§ яку треба виконати (вимушенiсть), потрiбно вольовим зусиллям подолати свiй потяг, заради виконання бiльш значущо§ або соцiально бажано§ дi§.
   N63. Психологiчнi теорi§ волi.
   К настоящему времени сформировалось несколько научных направлений, по разному истолковывающих понятие "воля": воля как произвольная мотивация, воля как механизм преодоления внешних и внутренних препятствий, Воля как долженствование, Воля как особая форма психической регуляции
  -- Воля как произвольная мотивация
   И. М. Сеченов. Во-первых, он выделял моральный компонент воли. Во-вторых, подчеркивал, что просто так человек не станет проявлять силу воли.
   Г.И. Челпанов (1897,1926) выделял в волевом акте три элемента: желание, стремление и усилие.
   К.Н. Корнилов прочеркивал, что в основе волевых действий всегда лежит мотив.
   Л.С. Выготский выделял в волевом действии два отдельных процесса: первый соответствует решению, замыканию новой мозговой связи, созданию особого функционального аппарата; второй - исполнительный - заключается в работе созданного аппарата, в действии по инструкции, в выполнении решения.
   Многие ученые рассматривали и рассматривают механизм мотивации как волевой.
   Можно выделить три направления в рассмотрении этого вопроса:
   1. практически отождествляет мотивацию и волю, тем самым, по существу, отрицая последнюю;
   2. не отождествляет мотивацию и волю, хотя и не отвергает наличия тесной связи между ними;
   3. вообще ставит под сомнение связь воли с мотивацией.
   Таким образом, проблема воли не сводится только к проблеме мотивации, но, по мнению ряда авторов, имеет и самостоятельное значение.
  -- Воля как механизм преодоления внешних и внутренних препятствий и трудностей
   Многие психологи понимают волю только как психологический механизм, способствующий преодолеванию препятствий. П.В. Симонов рассматривает волю как потребность преодолевания препятствий. Он полагает, что филогенетической предпосылкой волевого поведения является "рефлекс свободы", описанный И.П. Павловым. "Рефлекс свободы" - это самостоятельная форма поведения, для которой препятствие служит адекватным стимулом.
   У человека, по сравнению с животными, взаимоотношения между реакцией на препятствия и первичным мотивом усложняются. У человека могут быть не только внешние, но и внутренние препятствия, "Внутренние помехи" в виде конкурирующей потребности. Тогда доминирование одного из альтернативных побуждений будет определяться не только их относительной силой, но и возникновением специфической активности для преодолевания субдоминантного побуждения.
  -- Воля как долженствование
   Волю они рассматривают как один из побудительных механизмов, наряду с актуально переживаемой потребностью.
   По мнению Д.Н. Узнадзе, механизмы воли таковы, что источником деятельности или поведения является не импульс актуальной потребности, а нечто совершенно иное, иногда даже противоречащее потребности.
   Ш.Н.Чхартишвили разделяет мнение Узнадзе. Больше того, он считает признаком воли и сознательный характер поведения. Волю он рассматривает только как механизм преодоления трудностей, а долженствование - как только нравственную позицию личности, противопоставляемую им биологическим потребностям, которые человек должен часто тормозить, чтобы проявить моральный компонент вои и свою общественную сущность.
  -- Воля как особая форма психической регуляции
   Одним из первых исследователей, обративших внимание на волю как особую форму психической регуляции поведения, был и М.Я. Басов. Воля понималась им как психический механизм, посредством которого личность регулирует свои психические функции, прилаживая, их друг другу и перестраивая в соответствии с решаемой задачей. Воля лишена способности, порождать действия и мысли, она только регулирует их, полагал Басов.
   Р. Мэй ( R. May 1974) характеризует волю как категорию, определяющую способность личности организовывать свое поведение таким образом, чтобы совершалось движение к заданной цели, в заданном направлении. В отличие от желания воля подразумевает возможность выбора, несет в себе черты личностной зрелости и требует развитого самопознания.
   В.К. Калин специфику воли видит в регуляции человеком собственных психических процессов. В воле отражается активность человека, направленная не на внешний мир или на других людей, а на самого себя.
  
   N64. Узнадзе про вольву поведiнкку
  
   На думку Д.Н. Узнадзе, механiзми волi такi, що джерелом дiяльностi або поведiнки є не iмпульс актуально§ потреби, а щось абсолютно iнше, що iнодi навiть суперечить потребi.
   Ш.Н.Чхартишвили роздiляє думку Узнадзе про те, що вольова поведiнка не пов'язана iз задоволенням потреби, що актуально переживається. Виступаючи проти iгнорування волi i обумовленостi поведiнки людини тiльки потребами.
   Концепцiя особистостi Узнадзе будується на поняттi "установки", яку вiн рахував головним психологiчним утворенням. Установка вважається основним регулятивним механiзмом поведiнки людини., визначаючи його спрямованiсть i виборчу активнiсть. Проте суть особистостi не зводиться до функцiонування установки, а визначається наявнiстю таких основоположних проявiв, як свiдомiсть i здiбнiсть до об'єктивацi§. Характерною особливiстю особистостi є здiйснення далеко§ мотивацi§, здiйснення дiй i вчинкiв, мета яких в задоволеннi потреб, призначених для майбутнього життя. Вищi потреби - iнтелект., моральнi i естетичнi - вiдповiдають Я-концепцi§ людини. Установка ж виявляється в теперiшньому часi, хоч i є певною формою антицiпацi§.
   Поведiнка особистостi може протiкати на двох рiвнях - як iмпульсне i регульоване свiдомiстю. У першому випадку спрямованiсть поведiнки визначається установкою, що виникає при взаємодi§ потреб людини i ситуацi§, в якiй вони актуалiзуються. На бiльш високому рiвнi поведiнки чоловiк не пiдкоряється iмпульсу, а знаходить такий вид поведiнки, за який може узяти на себе вiдповiдальнiсть. Це вiдбувається завдяки механiзму об'єктивацi§, згiдно якому людина протиставляє себе зовнiшньому середовищу, починає усвiдомлювати дiйснiсть такою, яка вона є, i об'єктивувати свою поведiнку.
   Однiй з найважливiших характеристик особистостi у теорi§ установки є вiдповiдальнiсть, завдяки якiй людина може ставати вище за сво§ потреби, виступаючи як суб'єкт волi. Сенс мотивацi§ полягає в знаходженнi дiяльностi, вiдповiдною основною, закрiпленiй в процесi життя установцi особистостi. Перiод пiдготовки мети дiлиться на два ступенi: 1) вибiр, який признається iнтелект, актом i здiйснюється на основi особистiсних цiнностей поведiнки для даного суб'єкта ; 2) мотивацiя, що визнається волютивним процесом. Вольова поведiнка - це здатнiсть особистостi пiдпорядкувати свою активнiсть не тiльки особистiсним цiнностям, але i об'єктивнiй необхiдностi.
  
   N65. Методи дослiдженя волi.
  
   Методи вивчення волi,як психiчного явища включають спостереження, експеримент та психодiагностичнi методи.
   Метод дос-ня вольових властивостей,а саме iмпульсивностi та цiлеспрямованостi за допомогою опитувальника В.А.Лосенкова, який склад з 20 питань з чотирибальною шкалою вiдповiдей з яких обирається одна i номер вiдповiдi означає бал за яким вона оцiнюється.Обробка результатiв: бали сумують,використовуючи код вiдповiдей та iнтерпретують таким чином:чим бiльша §х сума,тим вище iмпульсивнiсть та цiлеспрямованiсть.
   Метод експерименту використовується при вивченi особливостей вольово§ активностi, у першу чергу при дос-нi опору тим дiям, якi не усвiдомлюються, тобто автоматичним та при дос-нi вольового зусилля.
   До експериментальних дос-нь волi належить метод дос-ня свiдомо§ регуляцi§ дiй за допомогою лiнiйок Бiне з метою визначення особливостей опору автоматизму. Методика цього методу полягає у демонстрацi§ 15 лiнiйок,з яких 10 поступово збiльшуються у розмiрах i 5 останнiх - однаковi за довжиною.Дослiджуваний має вiдповiдати на питання, чи є бiльшою чи меншою ця лiнiйка,нiж та,що демонструвалася до цього. Лiнiйки до та пiсля демонстрацi§ приховуються вiд дослiджуваного,а його вiдповiдi заносяться в бланк реєстрацi§. Обробка та аналiз результатiв:автоматизм виявляється у повторенi вiдповiдi бiльше,коли демонструються 12-та та наступнi лiнiйки. Висока здатнiсть опору автоматизму-вiдсутнiсть вiдповiдi бiльше пiсля 10 пред'явлень. Про наявнiсть опору автоматизму свiдчить вiдсутностi вiдповiдi бiльше пiсля 12 пред'явлень.
   До експериментальних також належить метод дос-ня вольового зусилля з метою визначення особливостей типiв вольового зусилля. Методика передбачає використання двох прийомiв для дос-ня вольового зусилля: координацiя рухiв пальцiв рук та мовно-вольова регуляцiя. При обробцi результатiв розраховується кiлькiсть спроб, помилок та правильних виконань 1-го прийому,а при виконанi другого методичного прийому розраховується кiлькiсть помилок та рiзниця у часi мiж виконанням.
  
   N66. Фiлософськi аспекти волi
   З часiв Аристотеля i дотепер воля розглядається як проблема породження реально§ дi§ (В.Вундт, I.Сеченов, В.Джемс, Л.Виготський, Ш.Чхартишвiлi, В.Iванников), але двома основними шляхами, двома основними лiнiями.
   1.Лiнiя Аристотеля--поняття волi пов'язується з проблемою породження не всяко§ дi§, а лише дi§ на основi розуму, роздумiв.
   2.Лiнiя Декарта--воля розглядається у контекстi породження будь-яко§ дi§.
   В залежностi вiд концептуально§ позицi§ дослiдника вирiшувались i основнi фiлософськi проблеми волi - §§ детермiнованiсть та свобода i суверенiтет волi.
   а) Детермiнованiсть та свобода волi - воля виростає з емоцiйних процесiв, якi зумовленi потребами , а отже воля детермiнована. Вольова дiя завжди свiдома, має особистiсний характер. Разом цi 2 фактори визначають одночасно детермiнованiсть та свободу волi. В фiлософi§ та iсторi§ психологi§ iснували погляди на волю як iндетермiновану, абсолютно свободну. В той же час iснували погляди на вiдсутнiсть волi як особливого психiчного утворення. Однобiчнi погляди не враховують, в першу чергу, цiлiснiсть людсько§ психiки, особистiсний характер всiх психiчних процесiв. Розглядаючи волю як здiйснення та пiдтримання вибору при наявностi боротьби мотивiв, воля є одночасно i детермiнованою наявними потягами, бажаннями, iснуванням необхiдностi вибору лише одного з варiантiв дiй, уявленнями особистостi про норми та правила здiйснення вибору в подiбних ситуацiях, особливостями психофiзiологiчних механiзмiв, i, в той же час, воля є власне довiльною, оскiльки посилює 1 з наявних мотивiв свiдомо, через вольове зусилля.
   б) Суверенiтет волi - воля пов'язана з iн. психiчними процесами, через емоцiйну сферу детермiнована наявними потребами, а через особистiсний рiвень - сталими уявленнями та переконаннями про особистiсно та соцiально правильний варiант дi§ в ситуацi§ вибору. Все це свiдчить про вiдсутнiсть дiйсного суверенiтету волi, неадекватнiсть волюнтаристичних поглядiв. Проте, в той же час, суверенiтет волi проявляється саме на особистiсному рiвнi - навiть за змiнених станiв свiдомостi "нав'язанi ззовнi" дi§ проходять перевiрку та все ж таки контролюються вольовою сферою особистостi. Наприклад, вважається, що людину не можна в гiпнотичному станi примусити виконати дiю, яку вона нi за що не погодилась би виконати за власним бажанням.
  
   N67.Воля як регулятор дiяльностi.
  
   Воля - це психiчна функцiя, яка передбачає регулювання людиною своє§ поведiнки вiдповiдно до найбiльш значущих для не§ мотивiв; гальмування iнших мотивiв, спонукань; органiзацiю дiй згiдно до свiдомо поставлених цiлей. Саме в цих дiях виражається воля.
   Вольовi процесi характеризуються свiдомим та довiльним управлiнням поведiнки та дiяльностi людини.
   Вольовi дi§ - це дi§, яка є детермiнованi не бажаннями, а розумiнням необхiдностi тих чи iнших дiй. Цi свiдомi прагнення є опосередкованими розумом.
   Отже, воля не детермiнується на пряму потребами людей.
   Воля - це єднiсть двох тенденцiй: потягiв i повинностей. Воля виникає тодi, коли людина прагне до рефлексi§ по вiдношенню до власних потягiв, щоб так або iнакше вiднестись до них.
   Якщо в людини вiдсутня актуальна потреба виконувати дi§, але людина усвiдомлює, що дiю треба зробити для майбутнього, то воля робить наше
  
   N68. Вихiднi ознаки(храктернi риси) вольово§ поведiнки.
  
   Вольова поведiнка являє собою такий рiзновид поведiнки,який регулюється волею згiдно з домiнуючим мотивом при цьому вiдбувається гальмування iнших конкуруючих мотивiв на шляху до досягнення мети.
  
      -- усвiдомленiсть
      -- активнiсть
      -- подолання труднощiв
      -- здатнiсть до саморегуляцi§
      -- можлива вiдсутнiсть безпосереднього емоцiйного задоволення вiд результату
  
  -- за ситуацiєю: необхiдна за недостатностi, небажаностi спонукання до дi§
  -- за психiчним статусом: дiя з як мiнiмум 2ма сенсами. Один з нах задається уявним мотивом. Вольовий акт розглядається як пiдключення малозначимо§ дi§ до смислово§ сфери психiки.
  -- За органiзацiєю дi§: вольова дiя є двiчi довiльною, за способом здiйснення i за способом мотивацi§.
  -- Воля поєднує 2 тенденцi§: потяги i повинностi
  
   N69.Уява та воля (мотивацiйний аспект, уявний мотив)
  
   (Воля проигрiвает воображению!) Для вирiшення проблеми боротьби мотивiв необхiдне застосування уяви як iнструменту моделювання ситуацiй з задоволенням мотивiв. Таким чином людина може обрати бажаний результат. Вiд ступеню розвину тостi уяви залежить результат i цiле покладання вольово§ дi§, мiра чiткостi уявлення мети, §§ деталiзованiсть, адекватнiсть.
  
   N70. Структура вольового акту.

Волевой акт может иметь разную структуру, в зависимости от количества компонентов, и длительность этапов его осуществления. Волевые действия бывают простые и сложные.
   К простым волевым действиям относятся те, при осуществлении которых человек без колебаний идет к намеченной цели, то есть побуждение к действию непосредственно переходит в само действие.
   В сложном волевом акте можно выделить, по крайней мере, четыре фазы:
   Первая фаза -- возникновение побуждения и предварительная постановка цели.
   Вторая фаза -- обсуждение и борьба мотивов.
   Третья фаза -- принятие решения.
   Четвертая фаза -- исполнение решения.
   Дадим краткую характеристику каждой из четырех фаз.
   Первая фаза характеризует начало волевого акта. Волевой акт начинается с возникновения побуждения, которое выражается в стремлении что-то сделать. По мере осознания цели это стремление переходит в желание, к которому добавляется установка на его реализацию. Если же установка на реализацию цели не сформировалась, то волевой акт может на этом завершиться, так и не начавшись. Таким образом, для возникновения волевого акта необходимо появление мотивов и их преобразование в цели.
   Вторая фаза волевого акта характеризуется активным включением в него познавательных и мыслительных процессов. На этом этапе происходит оформление мотивационной части действия или поступка. Дело в том, что мотивы, появившиеся на первой стадии в виде желаний, могут противоречить друг другу. И личность вынуждена проанализировать эти мотивы, снять существующие между ними противоречия, осуществить выбор.
   Третья фаза связана с принятием одной из возможностей в качестве решения. Однако не все люди принимают решения быстро, возможны продолжительные колебания с поиском дополнительных фактов, способствующих утверждению в своем решении.
   Четвертая фаза - исполнение этого решения и достижение цели. Без исполнения решения волевой акт считается незавершенным. Исполнение решения предполагает преодоление внешних препятствий, объективных трудностей самого дела.
   Особенность протекания волевого акта состоит в том, что механизмом его осуществления являются волевые усилия на всех фазах. Осуществление волевого акта всегда связано с ощущением нервно-психического напряжения.
  
   N71. Формування прояву активностi за Селiвановим
   За В. Селiвановим, пiд волею слiд розумiти активнiсть особистостi - i передусiм активнiсть регуляцi§ в умовах подолання труднощiв. Ця активнiсть має два аспекти: змiстовий та аспект форми виявлення процесу. Взагалi форми активностi особистостi подiляються на:
   • iмпульсивну (миттєву психiчну реактивнiсть особистостi на внутрiшнi чи зовнiшнi впливи - без роздумiв, оцiнки наслiдкiв);
   • звичну (стереотипну - тут вольовий контроль вiдбувається в мiру звички);
   • вольову (вищу форму активностi, за яко§ особливостi ситуацi§ - напруження мiж мотивацiєю i перешкодою - чинять найбiльшiй опiр особистостi й вимагають зусиль свiдомо§ саморегуляцi§ поведiнки.
  
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"