Городенко Олекса. Бiзнесова теща

ОЛЕКСА ГОРОДЕНКО

Б I З Н Е С О В А Т Е Щ А

(лiрична комедiя)

Дiйовi особи:

Ганна Iванiвна Кузька - жiнка-пiдприємець, 45 рокiв

Михайло Карпович Iстик - чоловiк Ганни, 60 рокiв, пенсiонер, тихий, сумирний, нiде не працює.

Оксана - §х донька, студентка, 22 роки

Лесь - коханий Оксани, аспiрант, 25 рокiв

Стефа Безверха - сусiдка, домогосподарка, 50 рокiв

Тарас Шило - банкiр, наречений Оксани, 45 рокiв

Одарка - хатня робiтниця Ганни, жiнка невизначеного вiку (перевдягнений

Лесь)

Декорацiя сцени, що не змiнюється впродовж вистави.

Примiська садиба Ганни Кузьки.

Праворуч - невисокий тин, обвитий плетивом кущiв .Подалi садок, але видно лише одне деревце та хвiртка.

Лiворуч - тин сусiдки Стефи, на якому розвiшенi килимки.

Просто - частина фасаду багатого будинку Кузьки. Вiдкрита велика тераса, на якiй стоять круглий стiл зi стiльцями, крiсло-качалка, плетенi крiсла, лавки й софа. Злiва вiдкрите вiкно до кiмнати Оксани. На пiдвiконнi вази з живими квiтами. Праворуч - дверi до хати, завiшанi декоративними бамбуковими шторами.

Д I Я П Е Р Ш А

А К Т 1

Я В А I

На терасi в крiслi-качалцi спить Михайло. Поряд на столi пляшка з коньяком, нарiзаний лимон, ваза з фруктами, самовар. З портативного магнiтофона тихо лунає мелодiйна музика.

Стефка, одягнена в домоткану сорочку, яскраву спiдницю й пов'язана барвистою хусткою, витрушує на своєму подвiр'§ килимки.

Стефка:(бурмоче сама до себе)Ач, окаянi птахи! Лiтають собi тут та накидають всiляко§ гидоти, а ти прибирай. Нiчого в себе вдома повiсити не можна. Порозводили голубiв, та й стережiть §х або прив'яжiть. Ой, лишенько, послав менi Господь сусiдонькiв... Однi своєю пташиною надокучають, а другi вночi спати не дають.

Ану киш! Кому кажу? Летiть собi додому й там капостiть... Голови вам повiдкручувала б та й до супу...Ото смачно та корисно було б!.. Ну й людоньки!..I ось так цiлiсiнький день капостять й капостять, а слова сказати не можна. Iнтелiгенцiя...Бодай би вас... Як же ви мене дiстали...Заведу кота! Їй-Богу заведу!.. Тодi побачимо чия вiзьме!..(дивиться на сусiдську терасу) Подивiться, людоньки, на мого сусiда...В же пiвдень, а вiн спить...Вiдсипається...Чий не бояри нового розливу?.. А чи давно свиней пасли?.. Забулося?.. Спекулянти!!!(погрожує) Нiчого й на вас управа знайдеться! Бог не теля - баче й звiдтiля...Колись i в нашо§ кози хвiст виросте...

Я В А II На терасу виходить Ганна, вдягнена в дорогий розкiшний строкатий халат. На головi шляпа, а в руках вiяло.

Ганна:(томно,позiхаючи)Що ти там бурчиш, сусiдко?

Стефка:( вбiк)Культурою аж пре. Нi тобi гу, а нi тобi бу...(улесливо)О! Доброго дня, Ганно Iванiвно! Як вiдпочивалося? Втомилися? А як же, цiлiсiньку нiченьку на нiженьках...Клопiтно-то гостей шанувати, а вони й часу не знають...

Ганна :( з негою) Ну, що ти кажеш?Менi приємно гостей частувати. Особливо таких поважних як мiський голова з дружиною, директор банку... Та й iншi не менш важливi.

Стефка:(так уже пiдлизується) Так-так, Ганночко Iванiвна! Шанована ви людина. I все своєю невтомною працею, своєю голiвонькою ясною та рученятами золотими...Таких розмахiв,таких розмахiв досягли...Не кожному Господь дає...Ой, не кожному...Це в нього треба заслужити.

Ганна: (пихато) А я й заслужила. Не все ж життя в овочевiй лавцi працювати. Людина я щедра...Не забуваю й про Бога...Завжди щось там церквi передам. На Божi справи...Не скуплюсь...I вiн менi посилає...

Стефка:Так-так! Щедра у вас душа! Ой, щедра!..(ледве через тин не перелазить, щоб п'яти поцiлувати) Ви, нiби матiнка Тереза...

Ганна: (зневажливо)А ти де це була, що довгенько не чули твого голосу? Аж якось нудьгувати почали...(манiрно любується собою)

Стефка: (гордовито) Та оце §здила дiточок сво§х провiдати...Цiлий мiсяць гостювала!..

Ганна: ( вбiк) Ой, бреше, як собака. З тиждень не було...(Стефцi) Ну то, як вони собi мають?

Стефка: (робить вигляд, що трусить килимки. А сама в бiк.)То брешуть собаки й коти, а з ними й ти. (Ганнi)Та, слава Боговi! Нiчогенько собi. Добре.

Ганна: Як там Йванко твiй?Одружився? Жiнку має гарну? Давно його не видiла. Файний хлопець...Бешкетником був у дитинствi, але працьовитим. Весь час у дворi порпався...Мудрував щось...Витiвник був добрий...

Стефка:(забула й про килимки, ледве тин не ламає - так на ньому повисла) Ой, не кажiть, Ганнусю Iванiвно! Гарний, красивий, працьовитий й талановитий мiй хлопчик...Звiдусiль однi лише похвали чую...А ось дiсталося йому таке стерво...Хороша, як свиня в дощ...Нi лиця, а нi рожi...Таке лiниве...Таке лiниве...Ви собi й уявити не можете. Воно собi спить поки сонце, вибачте, в дупу не засвiтить...А вiн дурень §й в лiжко каву несе.(гнiвно) Де це видано?.. Де це чувано?.. Щоб чоловiк цiлiсiнький день на роботi пробув, а ввечерi бiг додому через базар, магазин з повними руками торб... Ото ще б в зуби взяв. А ще й на ши§ дитину з дитсадка тягне...Не встиг зайти до хати, як треба бiгти до кухнi вечерю готувати, бо дитина §сти просить тата, а не маму...Сам пере й прасує...Все сво§ми рученятами... А вона - велике цабе...Лежить...Чекає...

Ганна:(насмiхаючись)Ну,ви §й показали, де раки зимують? То най знає наших.

Стефка( ледь не плаче) Вiрите, сусiдонько, слова сказати не можна було §й поперек...Чи чомусь навчити...Ойо-йо-й...Вiн! Мiй рiдний синок...Моя кровиночка...На мене, мов тигр, кидається...Захищає ту...Мене...Ту, яка цими грудьми його вигодувала... Має за нiщо...Дитину вона вiд нього чекає...Вона чекає!..А ми не чекали?.. Нам лелеки в кошику приносили й за нас все робили...

Ганна: Правдоньку кажеш, Стефо!Ми й на роботi i вдома,як воли. Все самi. Бо нашi чоловiки п'ять днiв нiчого не роблять, а два вiдпочивають. Канапа, телевiзор, газета, футбол та рибалка...Й всi турботи...

Стефка:(гнiвно) Знаємо тi рибалки...Мiй вже пiймав собi "русалку"...Бодай §й луски потрiскали...Залишив мене з малими дiтьми, а сам пiшов у вiльне плавання...

Ганна: А де ж вiн зараз?

Стефка: Та десь зi сво§ми "золотими рибками" плаває...Грець з ним...Бодай йому його плавники повiдсихали...

Ганна: ( насмiхаючись) То може й до твого берега повернеться?

Стефка: Потрiбен вiн менi, як мосту дiрка.

Ганна: ( вбiк)Або ти йому. Натерпiвся бiдний вiд тако§ чорнорото§, що свiт за очi побiг.(до сусiдки) Ой,не кажи гоп поки не перескочиш. Не зарiкайся. Самiй на старостi не легко.

Стефка: Краще самiй кукувати, анiж з таким нiкчемою вiкувати. Он у вас не кращий спить.

Ганна: Хоча й поганенький пеньок, але за ним сховатися можна.(вбiк) А в тебе й такого немає.(до сусiдки) А Оленочка твоя як поживає? Доброго чоловiка собi пiдiбрала? Бачила...Красень...

Стефка: (задоволено) Ой! Натiшитися не можу сво§м зятем! Такий чоловiк!.. Чуйний, уважний!..А працьовитий який!.. Все встигає. На роботi й вдома...З моє§ Оленочки порошинки здуває...Нiчогiсiнько не дає §й робити...Тiшиться тим, що вона йому друге дитятко пiд серцем носить...Вiн §§ за це нiженьки миє та юшку п'є...

Ганна: (вбiк) От везе ж. Жаба жабою, а царевича пiдхопила.

Стефка: (продовжує вихвалятися) А мене як поважає...Мамою зве...Не те, що невiстка "Ви"...

Ганна: (вбiк) Попробував би по iншому себе вести. Цi двi гiєни загризли б... Бiдний хлопець...Попав до змi§ного кубла...(сусiдцi) Повезло тво§й Оленцi. (вбiк) Де ще такого дурня пiдчепила б така кiкiмора.

Стефка: (з пiдтекстом) Та й у вашо§ донечки кавалер не поганий. Такий молоденький стрункий красень...А голос має такий чарiвний...Вночi соловейком заливається пiд вiкнами Оксаночки...В мене старо§ душа оживає. Самiй спiвати хочеться...

Ганна: (скрикнула, мов §§ бджола за нiс вкусила) Як-то спiває? Коли?

Стефка:( насолоджуючись) Так минулого тижня кожно§ ночi соловейком розливався...Аж серце зупинялося вiд його пiсень...А ви не чули? Дивно...Чи вас вдома не було?..А я думала, що ви теж насолоджуєтесь його спiвом...

Я В А III

Ганна розлютилася, бiгає по терасi, шукаючи чоловiка. Михайло робить вигляд,що спить в крiслi, сховавшись пiд пледом.

Ганна: ( не слухає сусiдку,а шаленiє вiд лютi. Кричить на всю садибу) Негiдники!.. Це мене вдома не було цiлий тиждень, а вони ...(кричить несамовито) Михайле!.. Михайле!.. Де ти, сучий сину? (побачила в крiслi чоловiка, який прикидається сплячим, бiжить до нього) Алкоголiку окаяний!..Ти, що зведенцем влаштувався в моєму домi? (розпашiла вiд лютi пiдбiгає до Михайла й лупить його вiялом. .Михайло борониться. Ганна репетує) Нiкчеми!..Я заборонила цьому голодранцевi пiдходити до Оксани... Навiть, забути дорогу до нашо§ вулицi...А вiн ще й пiд мо§ми вiкнами серенади, як вовк на мiсяць, виводить...

Стефка: (з-пiд тину) Не виє...То ти виєш, мов свиня, коли §§ колють...Гарно спiває...Хоча й запiзно...

Михайло: (вiдбиваючись вiд дружини) Ганнусю, не було його...Клянусь тобi. Твоєю мамою клянусь, що не було...

Ганна: (звiрiє) Не чiпай мою маму. Вона свята...

Михайло: Так-так! Свята й праведна...Давно §й вже пора до сво§х (очима показує на землю) Там зачекалися...(вбiк) Чорти §й родичi.

Ганна: Не смiй про мою маму...Ти §§ нiгтя не вартуєш. Нiкчемо.Зведенець. Завше проти мене йдеш...

Михайло: Та, що ти, Ганнусю...Я ж...

Ганна: (перебиває чоловiка. Крик переходить в лайку зi слiзьми) Не переч менi, волоцюго! Мабуть, ти з цим голодранцем коньяк з кавою пив? Очi залив та й допустив цього шмаркача зваблювати мою дитиночку... Не для нього я §§ кохала та пестила...Не йому цiє§ квiточки мати...Не для цього наймита §§ лелiяла... Я ж тебе, п'яничко, сво§ми руками задушу, а не дам понiвичити життя моє§ трояндочки...

Михайло:( намагається обняти дружину) Та вона ж його кохає... Вiн гарний хлопець... Вихований...З iнтелiгентно§ сiм'§... Чого ти на нього в'§лася, мов iржа?.

Ганна: (кидається на чоловiка) То може вже вони з твого дозволу?..

Михайло: Ти з глузду з'§хала? Як ти могла до цього додуматися? Вiн порядний хлопець... Такий потрiбен нашiй дочцi.

Ганна: (лупить чоловiка й кричить, мов рiзана) Ах, ти, паскудо! Зараза ти невилiковна!.. Щоб тобi очi повилазили, якщо ти не бачиш хто потрiбний тво§й дочцi...Та я тебе...

Михайло, обороняючись, тiкає до хати. За ним з лайкою бiжить Ганна.

З хати чути звуки розбитого посуду, падiння меблiв та iнших речей.

Я В А IУ

На терасi пусто. Iз сусiднього двору спостерiгає сусiдка.

Голос Ганни: Та, щоб тебе дiдух в лiс заманив... Щоб ти звiдти дороги не знайшов... Щоб... (щось матiрне,нерозбiрливе)

Голос Михайла: Ганнусю, не треба лаятися, нiби вiзник на базарi...

Голос Ганни: Воно буде ще мене вчити, як менi в своєму домi лаятися...

Голос Михайла: Ти ж iнтелiгентна людина, а сваришся, мов дiвка з борделю...

Я В А У

. Стефка тiшиться сiмейною сваркою

Стефка: Ось тобi й iнтелiгенцiя... З поважно§ манiрно§ панi злетiло вмить покривало... Оголилася й стала, як й була:базарною бабою за овочевим прилавком мiського ринку... Й гостини мера з коньяком не допомогли воронi стати павою... Нарядилася, як пава, а крякає, мов ґава...

Я В А УI

У двiр заходить Оксана. Пiдходить до сусiдки.

Оксана: (привiтно) Доброго дня, тiтонько Стефо! А, що це за крики у нас?

Стефка: (розпливається в посмiшцi) Добридень, Оксаночко!Ти, мов би ягiдка-калина, розцвiла. Дай, Боже, тобi здоров'ячка, а красу й сама маєш. (дивиться на сусiдський двiр та посмiхається) То ти за те?.. Не зважай!.. Мама з татом молодiсть згадали, то й розважаються... Бавляться, як

молодята.

Оксана: Чує моє серце, що треба мерщiй бiгти до цих молодят та рятувати тата...

Стефка: ( солоденько) Та не заважай §м, дитинко. Нехай побавляться. Краще заходь до мене я тебе тво§ми улюбленими пирiжками з вишнями пригощу... Та й узварчик є... Ти ж його полюбляєш.

Оксана: Красно дякую, тiтонько, але не можу. Iншим разом, а тепер побiжу виручати тата вiд маминих забав...

Стефка; ( улесливо) Любиш ти свого тата... Та й вiн у тобi душi не чає. Перед мамою за тебе горою сто§ть... Щастя бажає... Не те, що...То може зайдеш?

Оксана: Iншим разом. Не гнiвайтеся...

Стефка: Не забувай стареньку... Заходь.

Я В А УII

З хати вибiгає Михайло. За ним женеться Ганна, вся розкуйовджена. Халат розхристаний, парик висить на потилицi, з вiяла лишився каркас.

Ганна: Ах, ти, нехристю! Не втечеш... Кому сказала йди сюди?..

Михайло: (помiчає доньку) Привiт, донечко! А ми тут з мамою фiтнесом займаємося...

Оксана: То це я бачу. (посмiхається) На користь iде. Особливо мамi.

Ганна: (гнiвно) То вони ще й знущаються з мене?.. Здибалися?.. Я зараз вас роздибаю... Змовники... Яке корiння - таке й насiння... (хапає швабру й гониться за Михайлом. Вiн знову тiкає до хати. Ганна за ним. Оксана бiжить рятувати тата.)

Я В А УIII

Всi господарi побiгли до хати. Тераса пуста. Iз-за тину за сiмейною сваркою спостерiгає сусiдка.

Стефка: (з-за тину) Шалена муха вкусила мою сусiдку за вухо. Бiдний Михась. Попав, як курка в борщ.

Сусiдка прислухається до сiмейно§ сварки, але дуже нерозбiрливi слова лайки.

Стефка: ( насолоджується побаченим та почутим) Ось i маємо взiрцеву iнтелiгентну сiмейку. Ха-ха-ха! (смiючись, йде до своє§ хати).

Кiнець першо§ дi§.

Д I Я Д Р У Г А

А К Т 1

Я В А I

Пройшло декiлька днiв. Обiдня пора. На терасi накритий святковий стiл. Ганна метушиться бiля нього. В крiслi сидить Михайло з чаркою в руцi. Грає тихо музика. Господиня вбрана у вечiрню гарну сукню. На головi чудова зачiска. Господар в вихiдному лiтньому костюмi. Тераса прикрашена живими квiтами в вазах, а також композицiями, якi розмiщенi по всiй терасi, справляючи враження кiмнатного саду.

Ганна: (тихо й миролюбно) Михайле, ми ж домовилися з тобою, що ти будеш чемним та ввiчливим з гостем. Пам'ятай - це твiй майбутнiй зять!

Михайло: (несмiло) Ганнусю, а може не треба нам усього цього цирку? Нехай Оксанка сама вирiшує свою долю. Їй же жити.

Ганна: ( грiзно) Не починай знову... Не заводь мене... Скоро гiсть прийде й менi не до розбiрок... Я так вирiшила! Ти мене зрозумiв? I, краще взагалi мовчи... Ще щось ляпнеш не те...

Михайло: (тихо) То що я можу ляпнути? Я... мовчу, як риба...

Ганна: (перебиває чоловiка) Знаю я тебе. Сказала мовчати - значить стули свою пельку.

Михайло: Гаразд. Але...

Ганна: Нiяких але.

Михайло: Так, але... (Ганна так поглянула на Михайла, що вiн замовк)

Я В А II

Чути звук пiд'§хавшого легкового автомобiля, лязкiт дверцят.

У двiр заходить молодикуватий чоловiк з квiтами та кошиком в руках.

Тарас: (пiдходить до тераси) Чи можна до вашо§ гостини, шановнi господарi?

Ганна: (ледь не впала, бiжучи назустрiч гостевi. Улесливо.) Проходьте, Тарасе! Давно вас чекаємо. Ми так радi вас бачити! (бере гостя пiд руку, ледь не цiлуючи йому руки) Прошу вас!

Михайло: (вбiк) Такi радi, як кiнь батоговi. (Тарасовi) Проходьте! (вбiк) Якщо вже приперся.

Тарас: (проходячи на терасу) Ви щось сказали, Михайле Карповичу?

Михайло: Проходьте, кажу.

Ганна: Гостем будете!

Михайло: (вбiк) При такiй розкладцi, - скорiше господарем.

Тарас: (заходить на терасу) Щиро дякую за запрошення.

Михайло: А ми що ще запрошуємо когось? Дивно!

Ганна: (насупилась на чоловiка, вiн й замовк) Не зважайте на мого чоловiка. У нього такi жарти. (за спиною показує чоловiковi кулака)

Тарас: (запобiгливо) Оце вам, шановна Ганно Iванiвно! (дарує §й квiти. Другий букет тримає в руках та шукає поглядом Оксану) А це мо§й коханiй Оксанцi. А де вона?

Ганна: То зараз вийде. Знаєте дiвчат... Вони полюбляють трiшечки перед женихами покрасуватися... Та ще перед таким гостем, як ви...( до Михайла) Батьку, поклич доньку.

Тарас: (ставить на стiлець бiля столу кошика) А це вiд мене до святкового столу. Не погребуйте.

Ганна: (улесливо, розбираючи кошика та виставляючи на§дки на стiл) То, що ви кажете, Тарасе. У вас такий у всьому смак. О, ви гурман!.. Та й сам весь такий вишуканий... (до Михайла) Чого сто§ш? Клич швиденько Оксанку.

Михайло: Та я б iз задоволенням, але...

Ганна: (шипить) Яке "але"?.. Клич!.. Не гоже такого гостя змушувати чекати...

Михайло: Та... Оксанка не може прийти, бо...

Тарас: Щось сталося? Вона захворiла?

Михайло: (хапається за цi слова, нiби за соломинку) Так! Захворiла. Саме перед вашим приходом §й стало зле.

Ганна: (ледь тримається, щоб не зiрватися) Що ти верзеш? Щойно по телефону з кимось цвiрiнчала...(пiдходить до Михайла й сичить) Я попереджала! Розчавлю, мов жабу! Ти мене знаєш! (до Тараса) Вибачайте жартам чоловiка...Вiн такий жартiвник... (намагається смiятися)

Тарас: Розумiю...Я вже хвилюватися почав...

Михайло: ( вбiк) Ще б пак. Пiймав куцого за хвiст!

Тарас: (грайливо) Може мiй вiзит недоречний?

Ганна: (ледь не стелиться перед Тарасом) Ой, що ви! Вона чекала... (манiрно) Кохає вона вас, Тарасе!..

Михайло: ( вбiк) Як кобила вовка.

Ганна: (до Михайла).Будь господарем та запрошуй дорогого гостя до столу, а я пiду за нашою красунечкою... Та й носика припудрю... (до Тараса).Не сумуйте...Ми швиденько... ( кокетливо попливла до хати).

Я В А III

Михайло й Тарас залишилися на терасi. Михайло вiдчув себе повноправним господарем ситуацi§. Усiвся в своє улюблене крiсло й почав розмову з Тарасом.

Михайло: (гордовито, як господар) Ну, то як живите, Тарасе?Як справи на фiнансовiй нивi? Не збанкрутували ще? Адже, свiтова криза...

Тарас: Тьфу-тьфу! (хвалькувато) Не хвилюйтеся. Нас це не чiпає! Треба знати з ким знатися...

Михайло: ( пiдтрунюючи) То маєте якийсь секрет?

Тарас: (стукає себе по лисiй головi) Мiзки треба мати, щоб водитися з такими людьми, якi не прогорають.

Михайло: ( знущається) З бандюками чи що? (наповнює чарчини коньяком)

Тарас нiяковiє. Вовтузиться на стiльцi. Михайло майже вiдкрито потiшається над ним, пропонує випити. Тарас залпом випиває чарку коньяка й не закушує. Михайло пiдносить йому тарiлочку з нарiзаним лимоном, але той вiдмовляється.

Тарас: (з образою) Навiщо так? Це поважнi люди - комерсанти, власники солiдних фiрм...

Михайло: (пiддаючи жару) Знаю цих поважних... Розiкрали кра§ну... Людей обiбрали... Розбiйники в законi... Чемнi й чеснi...

Тарас: (запально) Не вiрно мислите. Не знаєте само§ сутi фiнансiв та розвитку економiки. Простi люди - гвинтики економiчно§ машини, а бiзнесмени - §§ потужнiй двигун. Такi, як ваша дружина...

Михайло: Зрозумiло тепер, який потяг тягне нашу кра§ну...Великi та малi злодi§...Як моя дружина... З маленького на великого скаче...

Тарас: Вмiєте жартувати, Михайле Карповичу... Але вони такi...

Михайло: ( закiнчує фразу за Тараса) Правдивi.(випиває свiй коньяк так, нiби ставить крапку в розмовi. Це розумiє Тарас).

Тарас: ( образливо) Чого ви мене не долюблюєте? Зi мною щось не так?

Михайло: (вбiк) Нехай тебе лисi люблять. (Тарасовi) Я ж не жiнка, щоб вас любити.

Тарас: (зашарiвшись) Вибачте. Якось ставитесь до мене, нiби я вам ворог чи недруг... Повiрте, я щиро кохаю вашу доньку й маю серйознi намiри. Поважаю вас й вашу дружину i нiчого поганого вам не зроблю...

Михайло: ( вбiк) Скiльки правди, як у кози хвоста. (Тарасовi) Та ми що...Все Оксаночка вирiшує...

Тарас: (розумiє, хто впливовiший на рiшення Оксани. Запально) Повiрте менi!Я §§ так люблю, так кохаю...Нiкому §§ не вiддам...

Михайло: ( вбiк) Ще б пак! Старий козел вiдмовився б вiд тако§ квiтки!

Тарас: ( продовжує зiзнання) Все зроблю, аби §й було добре. Все кину до §§ нiг...

Михайло: ( вбiк) I золоту клiтку для моє§ пташки. (Тарасу) Навiщо вона вам? Молоде та дурне дiвча? Вам потрiбна досвiдчена вишукана жiнка... Така, як моя дружина...

Тарас: (ображено) Не такий вже я й старий, щоб мати за дружину Ганну Iванiвну. Я дуже поважаю §§, але...

Михайло: (смiється) Ну чого ви надулись, як тiсто в коритi? Я не мав на увазi свою Ганну чи вiк §§, а досвiд, зрiлiсть, розум...Оксаночка ще дитя не розумне... Їй хлопцi та танцi в головi, а не сiмейне життя...Вам же потрiбна помiркована й зiбрана дружина, яка знає, як себе вести у вашому колi. Моя коза ваш iмiдж попсує.

Тарас: (запально) Ви не до оцiнюєте своє§ доньки...Вона - дiамант, який прикрасить будь-яке товариство.

Михайло: То ви, Тарасе, за деревами й лiсу не бачите.

Голос Ганни : (з хати) Михайле, а йди-но сюди на хвильку.

Михайло: Вибачте. Моя кличе... (до Ганни кричить) Йду, люба моя!

Я В А IУ

Михайло йде до хати. Тарас встає iз-за стола й пiдходить до перил тераси. Нервує. Починає палити цигарку, але запальничка не спрацьовує. Стукає запальничкою по перилах, намагаючись §§ вiдремонтувати.

Тарас: ( сам до себе) Щось старий пес бреше не по темi. Якби моє сватання не зiрвалося... Одна надiя на Ганку... Цiй бабi дiватися нiкуди... Мiцно сидить на гачку...Ще й те кошеня з вибриком... Сором перед братками буде зiзнаватися в своєму програшi... Стоп! Не все втрачено! Хвiст пiстолетом!.. (пiдходить до столу, наливає повну склянку коньяку й залпом його випиває, закусюючи лимоном) Все буде добре!

Я В А У

З хати чути приглушенi голоси господарiв.

Ганна: Де подiлася дiвка?

Михайло: То я звiдки знаю. Ти ж мати.

Ганна: Не пудри менi мiзки... Де вона? Змова?..

Михайло: Хто кислицi по§в, а на кого оскома напала.

Ганна: Ну, чоловiчка Бог послав!.. Нi пришити, нi прилiпити...

Михайло: Синиця шкоду наробила, а журавлю попало.

Ганна: Слухай, журавель облiзлий! Якщо §§ через декiлька хвилин не буде за столом, то обскубаю пiр'я i синицi, й журавлю...

Михайло: Ти, що дурна, як мiй чобiт? Чого ти вiд мене хочеш?Видо§ти з мене правду, як молока з ялово§ корови?

Ганна: Я тебе, старий осел так видою, що кров'ю до§тися будеш... Не допущу, щоб моє добро димом вверх пiшло.

Михайло: То ти свою кровинку цьому... продаєш, аби розбагатiти? Який же завдаток взяла?

Ганна: Закрий пельку й слухай. Йди до гостя й будь з ним чемним. Менi не переч, бо буде лихо. Розважай гостя, як годиться. Чого пнем сто§ш? Йди!..

Я В А УI

Тарас: (сам себе пригощає, закушує тiльки лимоном. Уже веселий й задоволений почутою розмовою господарiв ) Ну й теща! Баба така, що чорт §й рiвня. Маю надiю, що все буде гаразд. А там ще побачимо хто кого взує. Кину §й якусь кiстку, то хай i гризе... Бодай зуби в не§ повипадали... Де грошi говорять, то правда мовчить. Менi б тiльки цю дiвку вибити, а там...Покажу всiм, де раки зимують... Ой, як запала ця краля менi в очi...З такою й перед братками не сором...А ти, теща, будеш великою гулею на рiвному мiсцi...(задоволений сам собою, прикладається до чарчини ).

Я В А УII

З хати виходить Михайло. Тарас вдає, що нiчого не бачить та не чує..

Михайло: (йдучи, вбiк) Були в кози роги та стерлися. (до Тараса) О, то ви ще тут? Давайте вип'ємо та почешемо язиками доки наша панi вийде. (наливає по чарчинi)

Тарас: З Оксаночкою щось сталося?

Михайло: Нiчого такого...Завiялося десь капосне дiвча... Я ж казав, що ще вiтер в головi гуляє...

Я В А УIII

З хати виходить Ганна. Несе вазу з фруктами й пригощає Тараса. Ставить на стiл вазу.

Ганна: (нiби ненароком, перебиває Михайла ) Щойно телефонувала... Ось-ось має бути. (грайливо) З якимось сюрпризом для вас, Тарасе...( до Михайла) Чого гостя не шануєш? (клопочеться бiля Тараса) Донечка у нас така розумна та покiрна...Гарна буде у вас дружина...

Михайло: ( вбiк) Заспiвала,як порося у тину. ( до Тараса) Давайте вип'ємо по чарчинi. Як говориться в народi: " Живи поки живеться, пий поки п'ється, помреш - iз собою не забереш".

Ганна: ( до чоловiка) Тобi аби пити. Не забувай, що в народi ще кажуть: " Їж, як здоровий, а пий, як хворий".

Михайло: ( до жiнки) I що це ти сьогоднi взялася мене пиляти тупою пилкою?

Ганна: А то, що голоднiй курцi просо на умi, а тобi випивка.

Михайло: Оце й заробив сiль до оселедця.

Ганна: Що ти мелеш, як в гарячцi.

Михайло: Та нiчого. Дурному не скучно й самому.

Ганна: Бовть, як дурень у воду. Поговори краще з розумною людиною, може й сам дечому навчишся.

Михайло: Ми вже поговорили. Правда, Тарасе?

Тарас: (розсiяно) Правда. Цiкавий у вас чоловiк, Ганно Iванiвно. Думки має такi...

Ганна: Ви менше слухайте. Йому говорити, як постоли плести.( до Михайла) Що ти на мене дивишся, як собака на висiвки? Не виспався?

Михайло: Виспався та не вилежався. Он iди доню зустрiчай.

Я В А IХ

На терасу пiднiмається Оксана .Вона весела й грайлива. В руках тримає кошика. Тарас пiдхопився з мiсця. Ганна така рада, що ледь не танцює. Михайло хитро посмiхається.

Ганна: (радiсно) Ой, моя донечко! Зачекалися! Тарас собi мiсця не знаходить. Де ж то його наречена вештається. Сiдай бiля Тараса, сонечко.

Михайло: (вбiк) Ой, танцює стара, як цап на льоду.

Тарас: (пiвнем бiля дiвчини) Заквiтчайте, Оксаночко, нашу компанiю. Ви - найкраща трояндочка в нашому вазонi.

Ганна: Ви така чудова пара. Менi так радiсно за вас, що аж сльози на очi навертає. (робить вигляд, що плаче). Жених, що треба...

Михайло: (вбiк) Так чи не так, але не буде з риби рак.

Тарас: Та що ви кажете? ( пишається собою) Так собi... Звичайний чоловiк. Ось Оксаночка - прикраса будь-якого товариства.

Михайло: (вбiк) Пишається, мов каченя в попелi. Ой, козлику, сядеш, як рак на мiлину. Не з тiєю зв'язався.

Оксана: (весело) То ви мене давно чекаєте? Вибачте! Як я зрозумiла, то це сватання? Яке ж сватання без подарунка? (Непомiтно пiдмигнула татовi)

Тарас: (пiдбiгає до дiвчини, дiстає з кишенi маленьку коробочку, вiдкриває та дiстає звiдти золоту каблучку з дiамантом i пiдносить Оксанi) Слушно кажете, Оксаночко. Зробiть ласку та приймiть вiд мене скромний подарунок в знак наших заручин.

Намагається Тарас надiти на палець Оксанi золоту каблучку. Дiвчина ухиляється вiд дарунка. Ганна вiд задоволення аж вижчить. Михайло хитро посмiхається, потягуючи коньяк. Тарас сто§ть розгублений з каблучкою в руках.

Оксана: (здивовано) А, що мене без мене оженили.

Ганна: (манiрно) Ну, що ти, сонечко. Як же ми могли тебе не дочекатися. Ти ж доросла й розумна дiвчина, то сама й вiдповiдь дай. Оце тiльки ми вели розмову про те, що проти волi батькiв не пiдеш.

Михайло: (вбiк) Не батькiв, а матерi.

Оксана: Я вiрно зрозумiла, що слово за мною?

Михайло: (Непомiтно пiдморгує доньцi) Так, доню! За тобою! Мама так сказала!

Ганна: (насторожено) Ми впевненi, що ти вiрне рiшеннi прийняла й не прогнiвиш батькiв.

Михайло: (вбiк) Своє§ мами.

Оксана: То це добре!

Тарас: (задоволено, але схвильовано, артистично стає на колiно) За вами слово. Я вас кохаю й прошу у ваших батькiв вашо§ руки, а у вас серця й згоди стати менi за дружину.

Михайло:( вбiк) Ой, як козловi забажалося печеного льоду...

Оксана: (загадково) В мене теж є для вас, Тарасе Гнатовичу, подарунок. Не прогнiвайтеся, але маємо, що маємо.

Всi в хвилюючому загадковому очiкуваннi подарунка. Тарас задоволено потирає руки в очiкуваннi подарунка. Ганна вiд щастя ледь втримується, щоб не розцiлувати зятя й доньку. Лише Михайло, потягуючи коньяк, посмiхається собi у вуса.

Оксанка повiльно дiстає з кошика згорток, загорнутий у вишиваному рушниковi. Розгортає його й урочисто з поклоном пiдносить Тарасовi маленького гарбуза. Такою витiвкою дiвчини здивованi всi.

Нiма сцена. Тишу порушує вiдвертий гучний смiх Михайла.

Михайло: ( крiзь смiх) Поживився, як пес макогоном.

Ганна: ( перша прийшла в себе. Гнiвно) Паскудне дiвчисько! Забери цього гарбуза та вiддай своєму голодранцевi! Вибачся перед Тарасом Гнатовичем.

Оксана: Зроблю, мамо, по вашому, як рак на горi свисне.

Переполох. Ганна метається по терасi, не знаючи, що робити з донькою. Михайло, обiйнявши доньку, вiдкрито смiється зi сватання. Оксана сидить за столом та смачно наминає солодощi. Тарас розгублений сто§ть посеред тераси з гарбузом та обручкою в руках, а потiм прийшовши до тями, кидає гарбуза на пiдлогу, ховає обручку до кишенi, хапає кошика та бiжить з тераси. За ним пiдтюпцем бiжить Ганна. Бiля хвiртки зупиняє Тараса.

Я В А Х

Ганна: (винувато) Заждiть, Тарасе Гнатовичу.

Тарас: (ледь стримуючись) Не чекав вiд вас такого подаруночка. Не заслужив такого сорому.

Ганна: (улесливо, ледь не плаче ) Вибачте! Негiдне дiвчисько!Ач, стала, нiби щука проти води. (до Оксани ) Я тобi язика вкорочу й плавники повiдриваю...Будеш робити те, що я скажу!

Оксана: На менi покатаєтесь, мамо, як на §жаку.

Ганна: Уперлася, як на пень на§хала. Не зважайте. Нашi сiмейнi справи я сама владнаю.

Тарас: ( погрожуючи) Владнайте, Ганно Iванiвно, а то я не зможу ваших бiзнесових справ владнати. Ви мене розумiєте... Менi важко буде правлiнню пояснити пролонгацiю вашого великого боргу... (дивиться на будинок) Шкода буде з ним розлучатися... Та не тiльки з ним... Ганна: (запобiгливо) Не переймайтесь! Почекайте тиждень-два i я все владнаю. Слово даю! Бiгцем до вiнця за вами побiжить. Я себе знаю.

Тарас: (тихо Ганнi) Не перестарайтесь. Менi наречена цiла й красива потрiбна.( до всiх) Дякую за гостину. Будьте здоровi!

Оксана: (смiючись) I вам не хворiти!

Я В А ХI

Михайло смiється з дочкою. Ганна пiшла проводжати Тараса.

Михайло: (обнiмає доньку) Татова донька!

Оксана:(смiється) Думав, що ухопить мiсяць зубами.

Михайло: (з гордiстю) Моя школа!

Оксана: (лащиться до тата) А то!

Михайло: Розумниця ти моя. Що тепер будемо робити? Мама нам зараз тако§ качалки дасть, що самi мiсяць зубами будемо хапати.

Оксана: Тату. А ти кохав маму?

Михайло: То я й до тепер §§ кохаю...

Оксана: Як? За що? Та вона ж тебе...

Михайло: Доню, доню... Хiба можна кохати за щось?.. I я маму дуже кохаю... Таку яка вона є...Iмпульсивну, авнтюристичну... Але вона сама краща у свiтi... I мене вона теж кохає... По своєму, але вiрно та щиро...

Оксана: Тату, а як ти посватався до мами?

Михайло: А так! Сидiли й говорили, а потiм я вже не знав, про що ще можна говорити...

Я В А ХII

Влiтає розлючена Ганна. Всi притихли, як мишi. Вона гепається за стiл й починає несамовито §сти. Всi мовчать, чекаючи бурi.

Ганна: (нiби спокiйно, але...) Про що ви там говорили?

Михайло: Та не ми, а ми з тобою...

Оксана: (зрозумiла, що мати нiчого не розумiє, пояснила) Я в тата запитала навiщо вiн на тобi оженився.

Михайло: (переводить на жарт) Ось бачиш, навiть, дитинi це не зрозумiло.

Ганна: (почала заводитися) Це менi незрозумiло навiщо я цьому нiкчемi подарувала двадцять рокiв свого життя. Всю молодiсть й красу вiддала.

Михайло: ( жартує) То забери свiй дарунок назад, як он "зять".

Ганна: ( не слухає) До тебе я могла вийти замiж десять раз. Усi кандидати були набагато розумнiшi за тебе.

Михайло: Охоче вiрю. Вони це довели.

Ганна: (продовжує, не слухаючи) Нiчого не можна доручити. На тебе можна опертися, як кулаком на воду. Напишу над сво§м лiжком, що ти дурень: нехай все мiсто дiзнається. Тобi буде добре?

Михайло: Ага! Менi зараз з тобою так добре, як голому в кропивi.

Ганна: А ти, старий осел, ще смiєш щось базiкати?

Оксана: Не ображай тата. Вiн тут нi до чого. Я сама так вирiшила, бо менi окрiм Леся нiхто не потрiбен.

Ганна: ( вже на пiвобертi) Твiй Лесь не варт й печено§ цибулi. Невже не розумiєш, що з погано§ трави не буде доброго сiна.

Михайло: Лесь - козак хороший.

Ганна: Та немає в нього грошей.

Оксана: Невже в грошах щастя?

Ганна: Не в них, а в §х кiлькостi. Одумайся, доню. Пожалiй нашу старiсть. Тарас зiтре мене з лиця землi.

Михайло: Чого тобi не вистачає? Чого ти пнешся, як жаба до гусяти?

Ганна: (гнiвно) Ти §м про дiло, а вони тобi про козу бiлу. Менi треба захистити цю дуру й нас вiд злиднiв.

Михайло: Не §§, а саму себе. Чужий кожух не грiє, а без любовi й золото не миле.

Ганна: ( не слухає) Тарас надiйний, як стiна. Вмiє пiймати вовка за вуха. Найкращий захист для Оксани.

Михайло: Захистить нашу доню, як вовк овець. Ми §сти будемо? Чи як?

Ганна: А щоб тебе розперло!

Михайло: Ясно. Чекав дiд на обiд та без вечерi спати лiг.

Оксана: Давайте, тату, по§мо, бо я теж щось зголоднiла.

Ганна: (з погрозою) На§стеся! Буде у вас за одним столом вечеря зi снiданком. Берiть он того гарбуза, що принесли та §жте... А мого зась!.. Хай вас Лесь годує!

Оксана: (вискочила пулею iз-за столу) Добре, мамо! Мiй Лесь нас й нагодує! (побiгла в свою кiмнату) Мене, окрiм тата, нi для кого немає.

Я В А ХIII

Ганна сидить за столом й не пускає до крiсла Михайла. Михайло намагається пробратися до пляшки, але Ганна не дозволяє й забирає пляшку зi стола.

Ганна: Й не смiй зi своє§ кiмнати виходити! Мене добре знаєш... За коси поволочу, а не допущу, щоб ти була з тим голодранцем.

Михайло: Ганно, втихомирся.

Ганна: (продовжує кричать Оксанi) Я Тарасу обiцяла. Свою обiцянку витримаю. Побiжиш пiдтюпцем з ним пiд вiнець.

Михайло: Обiцяли дати, тiльки велiли заждати.

Ганна: ( роздратовано) Вiн мене доб'є! В грiб загонить! Щоб ти пiсля моє§ смертi на дочцi сатани одружився!

Михайло: Е, нi! Не вийде! Я на рiдних сестрах не женюсь!

Ганна: (вхопила вiника з довгим держаком та бiжить до Михайла) Я тобi...

Михайло: Кохана, ти пiдмiтати будеш, а чи летiти кудись?

Ганна: ( зривається повнiстю) Ти у мене зараз на Лису гору летiти будеш! (гониться за Михайлом. Михайло тiкає до хати)

З хати чути приглушенi нерозбiрливi слова сварки, звуки падiння предметiв.

На сценi гасне свiтло. Кiнець друго§ дi§.

Д I Я Т Р Е Т Я

Пройшов тиждень. Нiч. На терасi горить лише нiчна лампа.

А К Т 1

Я В А I

Вiкно до кiмнати Оксани вiдчинене.

З вулицi з букетом квiтiв прокрадається Лесь. Вiн тихенько пiдходить до вiкна Оксани, кладе на пiдвiконнi квiти й пошепки кличе дiвчину.

Лесь: ( тихенько) Оксаночко! Зiронько моя! Виглянь на хвильку!..(не дозвавшись, зве гучнiше) Сонечко, проснись!

Оксана: ( виглядає у вiкно) Лесь? Чого кричиш? Маму розбудиш? Що ти тут робиш?..(посмiхається, побачивши квiти) Ти невиправний хлопчисько! Якщо мати тебе тут застукає, то будуть непереливки обом... Бiжи звiдси! Завтра зустрiнемося!..

Лесь: ( з тривогою) Що сталося ?.. Кохана, я тебе тиждень не бачив i на телефоннi дзвiнки не вiдповiдаєш...

Оксана: ( схвильовано) Мене мама майже на ланцюгу вдома тримає. Навiть телефон вiдiбрала...До сих пiр за того гарбуза злоститься...

Лесь: (залазить на пiдвiконня й пригортає дiвчину до серця) Що ж нам робити, серденько? Ти тiльки скажи i все заради тебе зроблю...

Оксана: ( вiдштовхує Леся) Бiжи звiдси...

Лесь: (обнiмає дiвчину) Я не можу без тебе!.. Ми маємо бути разом!..

Оксана: (горнеться до хлопця) Я тебе теж дуже кохаю, але потрiбен час, щоб мама заспоко§лася.

Лесь: ( майже залiз до кiмнати) Не можу чекати... Я хочу бути з тобою...Не зважай на свою маму... Вона може рiк буде заспокоюватися...

Оксана: ( пестить хлопця) Заспокойся, коханий. Вона прийде до тями й передумає...Я впевнена в цьому... Вона мене любить...

Лесь: ( нiжиться в обiймах дiвчини) Любить... А хоче вiддати проти твоє§ волi... Не розумiю тако§ любовi...

Оксана: (голубить хлопця) Просто зараз у не§ важкi часи в бiзнесi...

Лесь: (гнiвно) То вона вирiшила тебе продати, аби свiй бiзнес поправити?..

Оксана: (заспокоює хлопця) Не городи дурниць... Вона не така...Вона бажає менi щастя...

Лесь: В золотiй клiтцi старого негiдника?.. Щире бажання! Може й ти цього сама бажаєш?..( вiдсторонюється вiд дiвчини) Так й скажи...

Оксана: Лесю!.. Не заривайся!..

Лесь: Та твою маму треба добре виховати...

Оксана: Лесю!.. Вона моя мама... Не смiй ...

Лесь: ( пригортає дiвчину) Вибач, крихiтко, але не можу це бачити...

Оксана: ( цiлує хлопця) Потерпи, коханий. Все владнається. Тато на нашiм боцi.

Лесь: (задоволено) Слава Богу! Хоч одна гарна новина...Скiльки ж чекати?.. Я не можу й не хочу!.. Давай втечемо!..

Оксана: ( вiдхиляється вiд Леся) В тебе, що дурощi розум з'§ли? В якому вiцi живеш? Захист дисертацi§ на носi, а вiн у бiга...

Лесь: ( корчить гримаси) В мене окуляри на носi й в очах кохання, в серцi - вогонь, а в душi вулкан проснувся...

Оксана: ( нiжно посмiхається, любуючись коханим) Ой, ти, мiй фiлософе з гречано§ муки!.. Заспокойся!.. Все владнається найближчим часом.

Лесь: ( запально) Не можу я так, моя лебiдко, сидiти й чекати з моря погоди. Треба щось робити...

Оксана: ( смiється) Танцювати гопака... Коломийки спiвати... Не гнiви маму й будь тихiше води та нижче трави...I все буде гаразд...

Лесь: ( жагуче) Не можу!.. Серце розривається!.. В грудях пеком пече!.. (злiтає птахом з пiдвiконня й починає спiвати).

Я В А II

Лесь спiває пiсню про своє палке кохання до Оксани. Iз сусiднього двору за молодими спостерiгає Стефка. Вона слухає спiв хлопця й томно зiтхає.

Лесь: (спiває пiсню) Мрiє моя! Я в обiймах у тебе,

Ластiвко снiв i бажання...

Ти є моє неминуче кохання,

Спрага й криниця жадана...

Хай перепони та лютi кордони

Не розiрвуть нашу долю...

Адже без тебе, як грудочка болю,

Я загублюся у полi.

Вiрю, що любиш i не зречешся,

Щастя - не замки i не грошi,

Хоч розрахунки у когось хорошi,

Тiльки неволею довшi.

Я В А III

Лесь спiває пiсню. Оксана намагається зупинити Леся. Їй це не вдається, бо Лесь вiдходить вiд вiкна. Стефка iз задоволенням спостерiгає цю сцену. В хатi вмикається свiтло.

Оксана: ( кричить) Замовкни, Лесю! Маму розбудеш!..

Лесь: (запально) Не можу! Не хочу! Не буду! Буду кричати!.. Нехай всi чують та знають! ( кричить пошепки) Я .. кохаю... Оксану...

Оксана: Йому кажеш овес, а вiн тобi каже гречка...

Лесь: (мирно) Най буде гречка, аби не суперечка...

Оксана: ( смiється) Вдале порiвняння... Ось мама встане, то буде на горiхи.

Лесь: (смiливо) Не боюся твоє§ мами, бо маю на тебе право...

Я В А IУ

Лесь цiлується з Оксаною. За ними iз-за тину спостерiгає Стефка. На терасу вибiгає розкуйовджена Ганна.

Ганна: ( кричить) Ти маєш на не§ таке право, як горобець на ластiв'яче гнiздо, негiднику! Хто тобi дозволив залазити до моє§ садиби? Геть звiдси! Спiвун об'явився... Я тебе зараз вiдспiваю...

Лесь та Оксана розскочились. Оксана сховалась до кiмнати й через вiкно спостерiгає за матiр'ю. Лесь сто§ть перед Ганною у войовничiй позi.

Лесь: (смiливо) Не маєте право зачиняти доньку. Вона доросла й сама повинна вирiшувати з ким §й одружуватися...

Ганна: ( ставши руки в боки,насмiхається з Леся) Зелений, як рута, а мене повчає.

Лесь: Що? Правда - гiрка страва?

Ганна: (розводить руками) Ти дивись!.. Мале щеня, та гавкає!

Лесь: (погрозливо) Не вийде Оксана за того старого козла! Я не допущу!

Ганна: (плюється в Леся) Тьфу на тебе! Слаба роса проти морозу!.. Як я сказала, то так й буде. Потрiбен ти нам, як собацi чоботи влiтку.

Лесь: (допiкає тещу) То ви вирiшили мою Оксаночку продати?Добра мама!А скiльки вона коштує? Яка вартiсть вашого товару?

Ганна: (руки в боки, як базарна баба) В тебе грошей не вистачить, голодранцю! ( наступає на Леся) Геть з мого двору, а то мiлiцiю викличу! Загримиш пiд три чорти вибриком звiдси.

Оксана: ( з вiкна) Мамо! Не ображайте Леся!Вiн без п'яти хвилин кандидат наук! Скоро й у нас грошi будуть!

Ганна: (смiється) Знаю я професорiв з пустими кишенями та голими дупами. То й твiй буде багатий, як бiс рогатий. ( до Леся) Слухай, хлопче!Ти вже менi став хрiном в носi. Йди, ради Бога, вiд бiди подалi. Йди та забудь сюди дорогу. Я - жiнка запальна й за себе не ручаюсь. Можу й голову вiдкрутити i менi нiчого не буде. Довiдку я собi куплю...

Стефка: (з-пiд тину) Тобi й довiдка не потрiбна. Давно тебе палата в психлiкарнi чекає.

Лесь: ( з погрозою) Я пiду, але Оксана все одно моєю буде. Силуваним конем не по§деш!..

Ганна: (розводить руками) Ти до нього спиною, а воно до тебе рилом. Не ходи за Оксаною, як корова за телям. Нiчого тобi тут не вломиться.

Лесь: (впевнено) Все рiвно буде по-моєму!

Ганна: (смiється) Буде, як п'явка свисне.

Оксана: (висунувшись з вiкна) Не все говорене - творене, мамо. Я за дiда замiж не пiду й не надiйся. Окрiм Леся менi нiхто не потрiбен!

Ганна:(повертається лицем до Лесi. Смiється) Дивiться! Ящiрка маленька, та зуби має.( грiзно) Щезни з мо§х очей, поки я тобi тi зуби не повибивала та язика не вирвала.( хапає вiника з довгим держаком та наступає на Леся) А ти, молокососе, хутенько понiс сво§ копита з мого двору, доки я тобi ребра не поламала.( гониться за Лесем, намагаючись охрестить його вiником) Шмаркач!

Ганна гониться по двору за Лесем. Лесь втiкає з двору. За цiєю подiєю слiдкує Стефка, яка смiється вiд задоволення.

Лесь: ( iз-за хвiртки) Ми ще побачимо хто кого... Не сумуй, кохана, я скоро повернуся. Ми всiм чортам на зло будемо разом.

Стефка: ( з-пiд тину) Сказав, як цвях забив. Молодчина! Так §й!

Я В А У

Ганна йде з двору з вiником в руках, оглядаючись назад та погрожуючи Лесевi. Оксана виглядає з вiкна, переживаючи за Леся.

Ганна: (погрожуючи вiником в бiк Леся) Ласкаво просимо мимо наших ворiт борщу сьорбати! (повертається до терас,кидає в кут вiник й Оксанi) Ти чого з кiмнати вилiзла? Дiйсно по зубах захотiла?

Оксана: Мамо!

Ганна: ( руки в боки) Що ти на мене дивишся, як кошеня в каганець? Наплiв тобi твiй злидень сiм мiшкiв гречано§ вовни, а ти й вуха розвiсила. Не буде з тiє§ кози м'яса! Вийдеш за Тараса! Я сказала!!!

Я В А УI

На терасу виходить заспаний Михайло. На пiдвiконнi сидить Оксана, майже плаче. Перед вiкном здиблена Ганна. За тином сховалася Стефка.

Оксана: ( ледь не плаче) Мамо, що ви носитесь з тим Тарасом, як кiт з оселедцем.?

Ганна: Зараз я тобi дам кота й оселедця!.. ( бiжить в кут за вiником)

Михайло: (до Ганни) Ти ,що, жiнко, не тiєю ногою порiг переступила чи тебе чорти вночi колисали, що серед ночi бiгаєш по хатi й галасуєш, мов навiжена?

Ганна: ( хапає вiника та ним лупить Михайла. Той тiкає до хати. Вона за ним. Кричить, мов рiзана) Зараз я покажу вам обом порiг, ноги й колискову заспiваю...

З хати чути шум, гам.

А К Т 2

Я В А I

На терасi пусто. Оксана сховалася в сво§й кiмнатi. За тином сто§ть сусiдка й слухає.

Сусiдка вiд цiкавостi ледь через тин не перескакує, щоб почути голоси сварки.

Стефка: ( впевнено) Цiй бабi сам чорт на вилах у вiкно чоботи подає, бо пiдступить бо§ться. ( йде до своє§ хати).

Я В А II

На терасу виходить Михайло. Пiдходить до столу, наливає чарчину та залпом випиває. Наливає другу. Запалює цигарку. Сiдає в крiсло й смакує коньяк.

Михайло: (сам до себе) Ой, Ганно-Ганночко! Не можеш вгамуватися. Не даремно люди кажуть, що якби нашiй свинi крила, то вона б й небо зрила. I чого тобi не вистачає? Нащо отой великий бiзнес? Чим глибше в лiс, тим бiльше вовкiв...Ось на одного вовка й надибала. Тепер сама не рада, а що вдiяти не знаєш..

Я В А III

. Михайло бурмоче сам до себе. На терасу виходить Ганна

Ганна: (спокiйно) Що ти там бурчиш, чоловiче?

Михайло: ( запрошує дружину до себе на колiна) Та думаю, як тобi допомогти з халепи вибратися...

Ганна: (задоволена увагою чоловiка, сiдає бiля нього. Посмiхається) З тебе помочi, як з осики груш.

Михайло: ( обнiмає дружину. Лагiдно) Краще мати синицю в руках, анiж журавля в небi.

Ганна: ( грайливо) Це ти стосовно себе? ( пестить його) Синичка ти моя...

Михайло: ( розчулився вiд уваги жiнки, але веде своє) Нащо здався тобi той унiверсам? Сво§х грошей не маєш, а на чужi зазiхаєш...

Ганна: ( геть розчарована) Не шелести, як вiник по хатi. Краще порадь, як Оксану вiд того злидаря вберегти. Вiн, як ото кiшка: як ти його не кинь, а на ноги встає.

Михайло: (вбiк) Орел не ловить мух! ( нiжно Ганнi) А ти охорону найми !

Ганна: ( не зрозумiла жарт чоловiка. Задумалась) Доведеться, бо з тебе помiчник менi, як коневi заєць. (роздумуючи) А найму я собi домашню працiвницю... I вдома порядок буде, й за донькою простежить...

Михайло: (лащиться до жiнки) Найми! Може це тебе заспоко§ть, сонечко!

Ганна: (твердо) Оце вранцi дам оголошення.

Михайло: (посмiхається) Тiльки бери молоденьку та гарненьку дiвчину...

Ганна: (смiється) От старий цап i вiн туди ж!

Михайло: ( обнiмає дружину) Та я ж не для себе, а задля справи...Вони з Оксаною подружаться й та познайомить §§ зi сво§м Лесем. Ось вона його й звабить.

Ганна: (випручується з обiймiв) Ну, ти ж спритний, як ведмiдь до горобцiв. Я тебе подружусь та зваблю...Вiдiб'ю тво§ нiкчемнi мiзки.

Михайло: ( заспокоює жiнку) Ти чого розiйшлася? Я ж, як краще...

Ганна: (вiдштовхнула вiд себе чоловiка) Чує кiт у глечику молоко солодке, та морда коротка... Геть звiдси!.. Спати йди!..

Михайло: (лащиться) Пiшли разом. Ранок мудрiший вiд ночi.

Ганна: ( неспокiйно) Я спати, а той голодранець до хати?

Михайло: (заспокоює) Он вранiшня зоря на небi. Не прийде вiн... Ходiмо, люба до лiжечка... Воно нас помирить та дасть добро§ поради...

Ганна: ( зi смiхом) Що кому, а коню овес!

Михайло: (обнiмає дружину й веде до хати) Пiшли, моя вiвсяна кашка, до лiжка.

Ганна: ( пригорнулась до чоловiка) I риби наловиш, i нiг не замочиш!

Михайло та Ганна йдуть до хати. Гасне свiтло на сценi.

Кiнець третьо§ дi§.

Д I Я Ч Е Т В Е Р Т А

А К Т 1.

Я В А I

Пройшов тиждень. Надвечiр'я.

На терасi в крiслi вiдпочиває Михайло. За сусiдським тином сусiдка заглядає у Михайлiв двiр.

Стефка: (пiдходить до тину й кричить Михайловi) Доброго здоров'я, Михайле Карповичу!

Михайло: (ледь помахав рукою) Та й вам не хворiти, Стефанiє!

Стефка: (улесливо) То як вашi справи, сусiде? Оксаночка замiж збирається?

Михайло: (нехотя) Збирається, як свекор до пелюшок.

Стефка: ( жалiсливо) Ой, чула, як недавно ваша жiночка всiх вас поночi дресирувала... Вона у вас така, що тiльки на Боговi й не §здить. Спiвчуваю вам... Нi дня, анi ночi нема спокою... Нi поваги, нi ласки, нi доброго слова чоловiковi... Чоловiк - голова й жiнка мусить йому коритися... А у вас?..

Михайло: ( вбiк) Iз ворон почала, а на сороки перевела.

Стефка: (причитає, як над покiйником) Ой, не цiнить вона вас... Не бачить пiд носом свого щастя про яке кожна жiнка мрiє... А воно таке нiжне, як пташка... Любить нiжнiсть та ласку, а якщо нема цього, то й полетить до iншого гнiздечка... Не бо§ться Ганна,що воно полетить, а я би боялася втратити... Нiколи б цього не допустила...

Михайло: ( вбiк) Ти говори, а я §стиму. (п'є чай з пряниками)

Стефка: ( грайливо) Доля колесом котиться. Не втримаєш, то iнший пiдхопить.(починає залицятися) То б ви, Михайле, зайшли на хвильку... У мене смачний свiженький квасок є... Такий, як ви любите...

Михайло: ( здивовано) А звiдки ви знаєте який я люблю?..

Стефка: ( гордо) Та Ганна майже кожного дня в мене купує... Каже, що ви полюбляєте дуже його...

Михайло: (показує повний графин) Та в мене ось повний графин ...

Стефка: ( ледь iз спiдницi не вискакує) Та то ж не свiжий... Оце свiженький зробила... Ходiть... Пригощу... Та й до кваску щось знайдеться...

Михайло: ( пiдходить до тину) Свiжий квасок - це смачно, але краще свiй черствий хлiб, анiж позичена булка.

Стефка: ( ледь не вiшається на шию Михайловi) Та хiба ж я позичаю? Просто хочу пригостити добру та порядну людину... По-сусiдськи...

Михайло: (хитро) По-сусiдськи?

Стефка: ( запально) По-дружньому... Сусiди мають дружити...

Михайло:(пiдiграє сусiдцi) Мають...

Стефка: ( переводить мову на iнше, зрозумiвши, що передає кутi меду) А що це за жiночки до вас зачастили? Цiлий тиждень, як на роботу ходять...

Михайло: ( приймає гру Стефки) Та то моя дружина кастинг проводить... Хатню робiтницю собi шукає...

Стефка: ( не розумiє гри) Та в нас таких по сiм на цибулю... ( красується перед ним) Та й я б iз задоволенням пiшла... Все рiвно вдома сиджу... Та й по-сусiдськи...( пiдморгує) Може замовите за мене словечко?..

Михайло: ( посмiхається) Я в жiночi справи не втручаюся...

Стефка: (на пряму залицяється, показуючи всiм сво§м видом) То, як стосовно кваску, Михайле? Зараз зайдете, а чи пiзнiше?.. То й обмiркуємо, як Ганну вашу вломити... Не пошкодуєте...

Михайло: ( наближається до Стефки. Та розтаяла. Тихо §й говорить) Ой, Стефанiє! Файна ви жiнка та й господиня гарна, але я свою Ганнусю кохаю!

Стефка: (рiзко вiдвертається вiд Михайла та йде у свiй двiр. Вбiк говорить) Велико§ кошари свиня твоя Ганна. Сам зрозумiєш, та пiзно буде.( зникає у своєму дворi.)

Я В А II

Михайло йде на терасу. У двiр заходить молодиця. Озирається на всi боки. Помiчає Михайла й пiдходить до нього. Михайло уважно придивляється до молодицi, нiби вивчає або пригадує щось.

Одарка: (намагається уникнути погляду Михайла) Доброго вечора! Вибачте! Чи тут живе Ганна Iванiвна Кузька?

Михайло: ( пильно дивиться на жiнку) Тут-тут! Заходьте! Скоро має бути, зачекайте.

Одарка: ( нiяковiючи) Дякую! А скажiть, будь ласка, вона ще не найняла хатню працiвницю?

Михайло: (жартує) Раз ви тут, то ще нi! (запрошує на терасу).

Одарка: ( заходить на терасу) То я маю шанс?

Михайло: ( уважно оглядає прибулу з усiх сторiн) Маєте... Маєте... Вiрнiше, можете мати, якщо сподобаєтесь... (хитро посмiхається ) мо§й дружинi...(пристально дивиться на ноги жiнки й на зачiску) Вона дуже полюбляє таких жiнок... ( намагається заглянути в очi) Особливо з такими манерами свiтськими...Я впевнений, що цьому ви навченi...

Одарка: ( нiяковiє, намагається сховатися вiд погляду Михайла) Ой, що ви таке кажете, Михайле Карповичу?

Михайло: (здивовано) О! Ми з вами знайомi?

Одарка: ( спохопившись, залопотiла ) Та нi! Просто про вас, вiрнiше про вашу родину менi знайома розповiла... Та, що... рекомендувала... сюди... вас... тобто мене до вас...

Михайло: ( хитро поглянув на Одарку та на вiкно доньки) Ага! Знайома? Хороша у вас знайома!.. ( посмiхається) То й мою пiдтримку будете мати...

Я В А III

Михайло запрошує присiсти Одарку. Одарка намагається подалi вiдiйти вiд господаря. Той майже силою садовить §§ на стiлець бiля столу. В цей час у двiр заходить Ганна з повними кошиками.

Михайло: ( iде на зустрiч дружинi й забирає у не§ кошики) Ось й наша господиня прийшла...

Ганна: ( з докором) Ледь приповзла.( уважно дивиться на гостю)

Михайло: ( спiймав погляд дружини) Це ще одна кандидатка на посаду сторожа...(кладе кошики на лавку й проходячи мимо Одарки каже пошепки) Тримайтеся, як пава... Вона це любить ... (вголос) То я трохи подрiмаю, а ви тут... (проходить до крiсла й непомiтно пiдморгує Одарцi).

Ганна: ( ввiчливо до Одарки) То будемо знайомi. Мене звати ...

Одарка: (випереджає) Ганна Iванiвна, чоловiка - Михайло Карпович, а доньку - Оксаночка... Менi моя знайома, що рекомендувала мене до вас, про вашу родину все розказала... Я дуже рада, що зможу працювати у вас... Це така честь...

Михайло: ( бурмочучи) Угу! Гарна рекомендацiя...Якщо зважаєш на мою думку, то...

Ганна: ( Непомiтно чоловiковi погрозила кулаком i тихо сказала) Попробуй менi й цю спровадити... (Голосно) Без тебе розберемося, пораднику. (до Одарки) Зовсiм не петрає в господарствi... У всьому такий жвавий, як рак на греблi... Все доводиться самiй...Й вдома, й на роботi... Як вiл, а подяки...(в сторону Михайла) Як вiд кота вовни... (до Одарки, яка §й у всьому потурає, погоджується) Пройдiмо до мого кабiнету та й поговоримо, як годиться...

Я В А IУ

Ганна з Одаркою йдуть до хати. Михайло залишається на терасi, наливає собi чарчину й смакує. I-за тину виглядає сусiдка. З вiкна показується Оксана.

Михайло: (сам собi пiд вуса) I з-пiд стоячого пiдошву вирве. ( дивиться у дверi хати) Пiду послухаю, як там...(йде до хати)

Стефка: (з пiд тину) Ти дивись: пишаєтья, забула як сама учора гусiнню була.

Оксана: ( з вiкна) Доброго вечора, тiтонько! До кого ви розмовляєте?.. Нiби нiкого немає...

Стефка: (зашарiвшись) Доброго - доброго, дiвчинко! Та сама до себе... Уже звикла... Все сама та сама... Ото й бурчу... Як ти маєшся, крихiтко? Оце дивлюся на тебе... Менi ж все видно та чути ... Тобi, пташинко моя, як бiдному Савцi нема долi нi на печi, нi на лавцi... З такою мамою... Бiдне моє дитятко...

Оксана: (смiється) Не побивайтеся так... Нiчого страшного у нас не ко§ться...

Стефка: (жалiсливо) Та я ж не слiпа й не глуха... Серце кров'ю обливається... Таку квiточку й такому... Що це вона надумала?.. Ген крiвлю у не§ знесло...

Оксана: (смiється) Казала Настя, як удасться... Все добре!

Стефка: ( продовжує жалiти) За тебе душа болить, серденько... А ти веселишся...

Я В А У

Оксана веселиться. Стефка не розумiє веселого настрою дiвчини. Хитає головою, думаючи, що та втрачає з горя розум.

На терасi сто§ть Михайло та пiдслуховував Стефку.

Стефка: ( вбiк) Довели дiвчину. ( до Оксани) Потрiбнi ви з татом мамi, як зайцевi п'ята лапа. Багатство §й серце роз'§ло. Грошi всюди хiд мають, окрiм любовi... А тато, як крiт вдень, нiчого не бачить...

Михайло: ( вбiк) Янгольський голосок, та думка чортова.

Стефка: ( помiтила Михайла й вiдходить вiд тину) Заговорилася з тобою, донечко, а в мене ж тiсто на пирiжечки пiдходить.(хитро подивилася на Михайла й крутячи сiдницями, пiшла до своє§ садиби)

Михайло: ( до доньки хитро) То мама служницю найняла... Якась (хитренько дивиться у вiчi доньки) порадниця рекомендувала... Кмiтлива така жiночка... Мамi щойно сподобалася...

Оксана: (ледь ховаючи радiсне обличчя, удає байдужiсть та здивованiсть) Правда? А менi це до чого? Домоправительку менi знайшли та радуєтесь... Хай хоча дивiзiю охоронцiв наймає, то все одно буду з Лесем.

Михайло: ( хитро) Навiщо дивiзiю? Достатньо одного... (виправляється) однiє§... Може вийдеш познайомитися?.. Удалося ж ... мамi...

Оксана: ( граючи байдужiсть) То й знайомся... Менi дiла немає... (вiдходить вiд вiкна. Радiсно сама собi) Удалося!!!

Я В А УI.

Радiсна Оксанка сховалася в кiмнатi. Задоволений Михайло пiдходить до столу, наливає собi чарчини та сiдає в своє улюблене крiсло. На терасу виходять Ганна з Одаркою.

Михайло: ( дивлячись на жiнок говорить вбiк) Удалося тво§й мамi, як Солосi... Поки що... А там побачимо, як вести себе буде далi наша...

Ганна: ( обнiмаючи Одарку ) То ми з вами, Одарочко, домовилися, що починаєте працювати...

Одарка: (стримано, знаючи собi цiну) З цього моменту. А завтра ви допоможете перевезти мо§ речi.

Ганна: ( задоволена) Так! Ви менi подобаєтесь, Одарочко! Впевнена, що ми подружимося...

Одарка: (пiдiгруючи) Вже подружились...

Ганна: ( щаслива) Ми так розумiємо одна одну, як нiхто...

Одарка: (стримано) Менi дуже приємно це чути. Одже я приступаю до сво§х обов'язкiв?

Михайло: (вбiк) Ого! Темп! Ще й нiч не настала, а вже до обов'язкiв дiйшло... Цiкаво, що далi буде...

Ганна: (задоволена) Приступайте, люба!

Одарка: ( по дiловому,як господиня) Треба готувати вечерю. Зараз я заберу цi кошики, а ви, будь ласка, складiть меню на сьогоднi та на завтра.

Ганна: (задоволено) То несiть це до кухнi. Меню на завтра я складу, а вечеря на ваш смак...

Одарка: (стримано) То я зроблю святкову вечерю...

Ганна: (радiсно) Згiдна! Нехай сьогоднi буде свято... В честь вашого першого робочого дня...

Одарка ( нiяково) Навiщо так? Я ще не заслужила...

Михайло: ( вбiк) Нiчого вночi вiдпрацюєш!

Ганна: ( обнiмає Одарку) Нехай це буде ваш аванс на майбутнє. Йдемо до кухнi?

Одарка: (стримано) Добре. Я виправдаю ваше довiр'я, Ганно Iванiвно!

(несе кошики до хати. За нею йде Ганна)

Михайло: ( сам до себе) Молодець! I вовк ситий й коза цiла! (поплiвся до хати)

Кiнець четверто§ дi§.

Д I Я П ' Я Т А

А К Т 1

Я В А I

Пiзнiй вечiр. На терасi накритий святковий стiл. Бiля столу клопочеться Одарка. В крiслi сидить Михайло, насолоджується коньяком та уважно спостерiгає за хатньою робiтницею.

Одарка вловлює зацiкавленi погляди господаря, але §х уникає, роблячи вигляд, що нiчого не помiчає. Михайло ронить запальничку пiд стiл, залазить пiд нього,намагаючись заглянути Одарцi пiд спiдницю. Одарка розумiє дi§ господаря й вiдходить вiд столу, поливає квiти в вазонах. Михайло отримавши облизня, повертається в крiсло й дає знаки Одарцi, що вiн в чомусь впевнений. За цiєю сценою споглядають невдоволена зла Стефка iз-пiд тину та Оксана з вiкна, яка тихенько смiється.

Стефка: ( зло) От старий цапище! Свiженького сiнця захотiлося...Нi стида, а нi сорому. Вже на пенсi§, а сам туди ж...

Оксана: (задоволена) Молодець! Знає свою справу!

Стефка: ( почула, але не все зрозумiла. Незадоволено) Молоде - дурне. Йому не така потрiбна.

Михайло: ( залицяючись до Одарки) Оце спостерiгаю за вами, Одарочко, та любуюся. Ви така моторна й умiла... У вас все в руках горить... Колись такою була моя Ганнуся... А тепер...

Одарка: (пiдiграє Михайловi) Вона й зараз швидка жiнка... Таку дiяльнiсть розвела... Не кожна має такий талант...

Михайло: ( хитро) Авжеж, не кожному дано таку кашу заварити... Добре, що є кому §сти (хитро дивиться на Одарку) Каша гарна та й §доки не поганi...

Одарка: ( граючись) То за яку кашу ви мовите, Михайле Карповичу?

Михайло: (хитро) Ту яку заварила Ганна, а ви розхльобуєте...

Одарка: ( нiби нiчого не розумiє) Ой, жартiвник! Кашi сьогоднi немає, а якщо бажаєте, то я завтра приготую. Вам яка до смаку?

Стефка: ( з-пiд тину) Гречка!.. До яко§ його магнiтом тягне...

Михайло: ( вбiк) Гадаю, що звариться сьогоднi вночi. (до Одарки з хитринкою) Покладаюся на ваш смак... Ви гарний кухар... Що приготуєте, то й будемо з бабусею §сти...

Стефка: (здивовано) Якусь бабусю приплiв старий пiвень...

Одарка: (здивовано) А ви, що вже дiдусь? Про те, що Ганна Iванiвна внукiв має не чула...

Михайло: (хитро) Поки , що нi, але... (пильно дивиться на Одарку) думаю, що скоро будемо мати... Як ви вважаєте, Одарочко!

Стефка: (зi шпилькою) Ага! Дочекаєтесь вiд старого дiда...

Одарка: Ясна рiч. Маєте таку дорослу доньку, то й внуки мають незабаром бути... Це ж життя...

Михайло: ( пiдходить до Одарки й намагається §§ обiйняти) То ви вiрно сказали про життя...(Одарка ухиляється вiд обiймiв) Життя прожити потрiбно цiкаво й насичено (намагається обiйняти ще раз Одарку) Вiрно?

Стефка: ( зло) Ой, що творить старий цап...

Оксана: (весело) Тату, не приставай до служницi... Мамi все розповiм... Буде тобi життя...

Михайло: ( парує) Якщо я розповiм, то буде насичене...

Оксана: (зашарiлась й вiдходить вiд вiкна) Ой, тату...

Одарка: (дивлячись на вiкно Оксани) Головне, щоб чесне та чисте...

Стефка: (зло) Ага! З тебе чистоти та чесностi взяти, що з козла вовни напрясти.(плюється в бiк сусiдiв та йде у свiй двiр)

Я В А II

Стефка сховалася в своєму дворi. Одарка поливає квiти. Михайло сiв у крiсло та спостерiгає за нею. В цей час з двору заходить Ганна. Вона з кошиком в руках. Радiсна та весела. Йде, наспiвуючи пiсеньку.

Михайло: (весело) Ось й наша господиня прийшла... Молочка нам принесла...

Чуючи голос Ганни, зi свого двору пiд тин прийшла Стефка та сховалася, спостерiгає за сусiдами.

Ганна: (пiднiмається на терасу. Пiдходить до столу й дiстає з кошика пляшки з напоями) Ледь дотягла. Мiг би й зустрiти...

Михайло: (обнiмає дружину) Ти ж не сказала де йдеш... Я б ...

Ганна: ( весело) Гаразд, помiчник! (подає йому пляшку коньяку) Бери своє молочко... Я сьогоднi добра... Та й нам з Одаркою молочка купила (дiстає пляшку шампанського)

Михайло: ( театрально обнiмає жiнку та дякує §й за подарунок) Дякую тобi, моя люба. Мене не забула... Молочка принесла...

Ганна: (Смiючись) Знай мою щедрiсть... Хоча ти й не заробив на коньяк... Лежнем лежиш або сиднем сидиш цiлими днями...

Михайло: (гордо) Маю на це право. Заслужив чесно пенсiю... Тепер вiдпочиваю...

Ганна: Не смiши курей! Пенсiю вiн заробив... Сльози...

Михайло: Менi достатньо. Тобi мало, то й заробляй бiльше...

Ганна: То ти вважаєш, що достатньо тво§х копiйок?

Михайло: П'яти тисяч менi ... ось... (показує по шию) i на коньяк, i на все iнше...

Стефка: (спантеличена почутим) Нiчого собi пенсiя... Можна й служницю наймати.

Одарка: (намагається погасити починаючу сварку) То вечерю подавати, Ганно Iванiвно? В мене все готове! Вас чекали.

Ганна: ( добродушно) Подавай, Одарочко! Зголоднiла...

Я В А III

Одарка йде до хати. Михайло пильним оком спостерiгає за нею. Ганна вловлює погляд чоловiка. Стефка сидить в засадi й спостерiгає.

Ганна: (ревниво до чоловiка) Будеш так дивитися, то...

Стефка: (коментує) А, що впiймав облизня, старий пес?

Михайло: ( виправдовується) Ганнусю! Як ти могла подумати так погано про мене...

Ганна: (впевнено) Я тебе добре знаю... Й тво§ погляди не забула...

Михайло: (розчулено) Пам'ятаєш? Як я тебе... Ух! Була молодiсть, а тепер... Кому я потрiбен? Тiльки тобi... Правда... I... ( хитро поглядає в бiк сусiдки)

Ганна: (вловила погляд чоловiка) Що правда?.. Невже ця стара сучка на тебе око накинула?..

Стефка: ( як з будки) Сама стара сучка... Давно в дзеркало не дивилася?..

Ганна: (ревниво) То в чiм справа? Бери своє лахмiття й чеши до не§... Може пiдбере... Пригрiє... Напо§ть... якимось вiдваром... Чаклунка.

Стефка: Сама вiдьма. Була б його згода, то давно забрала б. Не все ще втрачено. Ще побачимо, чия буде перемога...

Михайло: ( обнiмає жiнку) Ганнусю, ти, що з дуба впала? Окрiм тебе менi нiхто не потрiбен. Я ж тебе п'ятнадцять рокiв шукав... Не одружувався... Чекав своє§ долi й дочекався... Я ж тебе й зараз кохаю... Таку яка є... Iншо§ не треба... Нащо менi та стара карга потрiбна... В мене своя ...

Стефка: Я - стара карга? Ах, ти старий козел... Я тобi покажу...

Ганна: (перебила чоловiка) В тебе своя карга? Негiднику... (намагається вдарити)

Михайло: ( притискає Ганну до себе. Та пручається) Не карга, а лебiдка моя бiлокрила! Зiронька моя ясна!.. Сонечко моє свiтле!.. Але iнколи холодне, як взимку... Але це все в минулому, правда... Тепер в нас все буде добре?

Ганна: ( пригорнулася до чоловiка, розчулилася) Ось видамо Оксаночку за Тараса й заживемо... Для себе будемо жити...

Михайло: ( вбiк) Знову за рибу грошi. Не для пса ковбаса. ( обнiмає дружину) Заспокойся, голубонько, все буде гаразд... Я знаю...

Ганна: (довiрливо) Я рада, що ти все зрозумiв... I ти на моєму боцi...

Михайло: (хитро) I не тiльки...

Ганна: (смiється) Старий розпусник...

Михайло: (обнiмає дружину) Але твiй... ( цiлує)

А К Т 2

Я В А I

На терасi сидять Михайло та Ганна, вони цiлуються, мов молодята. За тином вiд злостi плюється Стефка та кулаком погрожує сусiдам. З тацею на терасу виходить Одарка. Вона шокована побаченим, але робить вигляд, що нiчого не помiчає. Ставить тацю на журнальний столик й повертається в дiм. За цiєю сценою зi свого вiкна споглядає Оксана, яка свiтиться вiд задоволення.

Стефка: ( iз-пiд тину) Пора вже за душу думати, а §м цiлування. А Ганна рознiжилася, мов перина... Тьфу... Сором на таке дивитися... Сама його по§дом §сть, а ... не розумiю... А вiн?.. Годину тому за тою... увивався, а нинi з цiєю... Кобелiно... Але пенсiя, що треба... Не можу тако§ бачити розпусти...

Стефка йде до свого двору. На терасу знову виходить Одарка з другою тацею. Ставить на столик й повертається в дiм. ЇЇ побачив Михайло.

Михайло: (обнiмаючи дружину) Що, Одарочко, вечеря вже готова? То несiть.

Одарка: ( нiяковiючи вiд побаченого) Вибачте, що потурбувала. Так готова. З вашого дозволу зараз накрию на стiл.

Ганна: ( зашарiвшись) Вибач, Одарочко! Давайте я вам допоможу.

Одарка: Та, що ви. Я сама... Вiдпочивайте... Менi ж за це платите...

Михайло: ( хитро вбiк) I не тiльки за це... ( поглянувши на Оксану) Та й платня доволi висока...( Одарцi, пiдморгнувши) Так! За це треба добре вiдпрацьовувати.

Одарка: ( впевнено) Я вiдпрацюю, як належить!(накриває на стiл)

Ганна: (чоловiковi) Чого ти до жiнки причепився, мов будяк до кожуха. ( Одарцi) Не зважай на нього... Зайву чарчину хильнув...

Михайло: (обнiмає дружину, а дивиться на Одарку) Я п'яний вiд кохання.

Ганна: ( смiється, пручається грайливо) До коньяку!..

Михайло: (нiжно) До тебе, моя крихiтко!

Ганна: (рознiжилась) Ой, Одарочко, якi ми баби дурнi... Нас трiшечки понiжать, як кицьку, а ми вуха й розвiсили... Вiримо, що кохають... А вони (ревниво) в чужi подвiр'я заглядають...

Михайло: Ганнуся!

Ганна: Що, Ганнуся? Правда очi коле?.. (Одарцi) Скiльки вовка не корми, а вiн в лiс поглядає...

Одарка: На скiльки я можу судити, то лiс Михайла Карповича - це ви...

Михайло: Ти - моя дiброва.

Ганна: Й тут викрутився... Ну, шельма...

Михайло: ( дивиться на Одарку) Ще й яка...

Ганна: ( встає з колiн Михайла) Пiду донечку на вечерю запрошу. Я винна перед нею...( пiшла в дiм)

Я В А II

Михайло пiдходить до Одарки й намагається обiйняти, вона вiдсторонюється.

Одарка: (ввiчливо) Михайле Карповичу!

Михайло: Я хотiв подякувати за пiдтримку...(хитро) Чоловiча солiдарнiсть дорого вартує...

Одарка: (нiби не почула) Михайле Карповичу, я вас дуже прошу не робiть цього бiльше... Ганна Iванiвна не вiрно все зрозумiє... Не хочу втратити роботу...

Михайло: Не хвилюйся за це... Головне, щоб iншого не зрозумiла...

Одарка: Добре, що ми порозумiлися...

Я В А III

Михайло сiдає за стiл. Одарка поправляє на собi одяг. На терасу виходить Ганна, намагається застiбнути вечiрню сукню, але §й це не вдається. Зупинилася, пiдозрiло оглядає Одарку та чоловiка... Бачить накритий стiл й байдужого Михайла, заспокоюється.

Ганна: (роздратовано) Бачили таке ...

Михайло: Нi!

Ганна: ( не звертає уваги) Ця мала свиня об'явила голодовку... Вiдмовилася вiд вечерi... Менi на зло... (Михайловi) Оце твоє виховання... Йти проти матерi... Ну й сиди голодна!... Ми будемо святкувати! (До Одарки) Допоможiть менi з сукнею справитися. (Одарка нiяковiє, але пiдходить до господинi й невмiло намагається застiбнути сукню. Їй це не вдається. Михайло спостерiгає за цим, посмiхається. Оксана бачить це все зi свого вiкна i прохає очима тата допомогти Одарцi вийти зi скрутного становища. Михайло пiдходить до дружини, цiлує §§ в шийку i швиденько застiбує сукню. Та задоволена, звертається до Одарки) Наливайте!

Михайло: (Обнiмає дружину й заспокiйливо) Не хвилюйся, люба... Одарочка §§ в кiмнатi погодує... ( до Одарки) Ви не проти?

Одарка: Як скажете, то так й буде... Зараз вiднести?

Ганна: (заперечила) Нi! Нехай голодна сидить... Порозумнiшає...

Михайло: (пiдтримав жiнку) Не зараз! Потiм! Як повечеряємо... На нiч вiднесете... вечерю (вбiк) й себе на десерт.

Я В А IУ

Всi сiдають за стiл. Одарка розпоряджається за столом. Михайло вiдкорковує шампанське й розливає жiнкам, а собi наливає коньяк. За тином з'являється Стефка, яка спостерiгає за вечерею сусiдiв. Оксана крадькома виглядає з вiкна.

Стефка: (заздрiсно) Жируєте? Серед буднiв свято справляєте? За наш рахунок гуляєте... Щоб вам шматок в горлi застряв... Щоб ви телефонували тiльки за трьома номерами : 01 . 02 та 03...

Ганна: Чоловiче, може дамам тост скажеш? Чи нам самим за себе пити?

Михайло: (пiднiмається) За коханих дружин та гарних домоправительок!

(пiднiмає свiй келих й випиває) А ви чому не п'єте?

Ганна: (невдоволено) В такому разi про жiнок кажуть, що вмiла готувати, та не вмiла подати. Ось й ти... Налити зумiв, а запросити... Давай, Одарочко, за нас красивих, розумних та працьовитих... ( цокається з Одаркою та випиває)

Одарка: За вас, Ганно Iванiвно! Добре у вас серце та й душа вiдкрита.

Ганна: Випивай, люба моя...

Одарка: (випиває) Ой, гарно пiшло!..

Стефка: (зло) Щоб тобi так же й вийшло!..

Михайло: ( наливає) Мiж першою та другою муха не має пролетiти. Будьмо, дiвчата!

Ганна: За нас красивих та вас невiрних... (випиває)

Одарка: (весело) Пiдтримую!(випиває)

Михайло: А третiй немає перерви...(наливає) За нас вiрних та вас коханих!

Я В А У

Всi дружненько чокаються та випивають. Стефка зеленiє вiд заздрощiв. Оксана хвилюється.

Стефка: Не можу цього витерпiти, Пiду краще серiал дивитися.(йде до себе)

Оксана: (схвильовано) Тато! Не швиди! Бути бiдi! Йому ж пити не можна...

Я В А УI

За столом сидить вся компанiя й випиває. Стефка втекла додому. Оксана сховалася в кiмнатi. Компанiя вже весела.

Михайло пiдливає жiнцi в шампанське потай коньяк. Вона цього не помiчає. Ганна вже добре сп'янiла. Одарка ще тримається, але вже добре на веселi.

Михайло: (весело) Дiвчата, може вже достатньо?..

Ганна: Прошу продовження банкету... Ми ще не танцювали... Одарочко, подруго моя люба, давай затанцюємо!.. Хочу танцювати...

Одарка: Давайте! А де музика?

Ганна: (встала iз-за стола) Михайле, музику! Дами танцювати хочуть...

Михайло: (задоволено) Що дами бажають? Повiльного, швидкого чи так собi? ( включає магнiтофон. Шукає музику. Звучать рiзнi мелодi§. Зазвучала "Циганочка") Може цю?

Ганна: ( запально) Оце наша! Давай, Одарочко! Покажемо цьому старому, як дiвки танцюють...

Одарка: ( схоплюється з мiсця) Iз задоволенням!

Я В А УII

Одарка з Ганною танцюють запальну "Циганочку". Одарка виробляє такi па, що Михайло падає пiд стiл вiд реготу. Вона так трясе та задирає спiдницю, що з пiд не§ виглядають чоловiчi ноги й плавки. Всю цю сцену спостерiгає Оксана з вiкна. Вона схвильована. На звуки музики зi свого двору вийшла Стефка .Вона вiдкрито дивиться у двiр сусiдiв. Михайло намагається сховати Одарку вiд очей дружини, поправляє на нiй спiдницю або закриває вiд дружини собою. Одарка майже. втрачає над собою контроль

Стефка: (голосно) Оце нiчний вертеп органiзували... Порядним людям спати не дають... Мiлiцiю викликати чи що?..(побачила Оксану) Що це дiється? Вся вулиця ходуном ходить... Люди ж працюють... Не те, що деякi...

Оксана: ( спокiйно) Та ще ж десяти немає... Вони вже скоро закiнчать...

Стефка: Знаю - це скоро. До ранку спокою не буде...

Михайло: (помiтив сусiдку) Сусiдко, йдiть до нас. Бачите у нас весело... Танцi до упаду...

Стефка: (зло) Дякую, менi не до танцiв. (вбiк) На кутнi б ви потанцювали...

Оксана: (Бачить, що Одарка втрачає контроль, просить тата) Тату, може вже кiнчати пора? Сусiди сплять...

Михайло: (приглушує музику) Ти права, донечко.(жiнкам) Натанцювалися? Може вже й спати пора?

Я В А УIII

Жiнки вiдпочивають вiд танцю. Михайло пригощає §х квасом. Оксана, не витримує i виходить на терасу. Стефка спостерiгає за тином.

Стефка: ( зло) Ще й мо§м кваском запивають... Й не захлинуться...

Оксана: ( до всiх) А чи не пора вам спати, голубки мо§?

Ганна: (пiдiйшла до Оксани, обнiмає §§) Моя квiточка прийшла... Я §§ нiкому не вiддам... (спохопилася) А чого це ти мене в лiжко вкладаєш? Свого голодранця чекаєш? ( показує дулю) Ось йому, а не ти... (тиче в напрямку, куди пiшов Лесь дулi) Ось! I ще ось! Вiзьми! Ось тобi, а не мою трояндочку!

Оксана: Мамо! Не соромтесь перед людьми...

Ганна: (запалилась) А де це ти бачиш людей? Це не людина (показує на Михайла), а твiй батько. (показує на Одарку) Це - моя краща подруга.(дивиться в бiк сусiдки, але §§ не бачить) Може вона - люди? Вiдьма вона. На мого чоловiка око накинула... Я §й одне... й друге видеру... Ось §й (задирає спiдницю й показує дупу в бiк сусiдки) й хай вона мене сюди поцiлує...

Стефка: (вiд несподiванки й злостi занiмiла. Вiдiбрало мову) И-И-И-И-И-И...

Михайло: ( пiдiйшов до дружини й втихомирює §§) Заспокойся, люба моя! Здалася вона тобi? Пiшли в люлю, я тобi колискову заспiваю...

Ганна: (випручується) Ага! Ти менi колискову, а той охломон буде спiвати Оксанi? Ви за кого мене маєте? За дуру? Я хоч i дура, але не кругла...

Михайло: Ну хто сказав, що ти кругла? Овальна, фiгуриста ти в мене... Ходiмо спатоньки...

Ганна: Пiду, але по вашому не буде... ( До доньки) Просто так без догляду я тебе не залишу. Будеш спати з Одаркою... Вона людина надiйна... Їй довiряю...

Оксана: Мамо! Ви, що лободи об'§лися? Не буду я спати з чужою людиною...

Михайло: Ганно, ти добре подумала? Потiм жалiти не будеш?

Одарка: Ганно Iванiвно, не зручно якось...

Ганна: Буде так, як я сказала й менi не перечить...Одарко, забирай Оксану та йди з нею у §§ кiмнату. Стережи добре! Вона хитра... (смiється) Вся в мене.

Оксана: Мамо, пожалiєте! (побiгла в дiм)

Ганна: ( до Одарки) Чого сто§ш? (бере §§ й штовхає в спину, скеровує до хати) Йди та стережи! Не огинайся! Йди, йди!

Я В А IХ

Одарка, огинаючись пiд тиском Ганни, йде в дiм. Ганна заспоко§лася й п'є квас. Михайло сто§ть в центрi тераси. Стефка ще до сих пiр не може прийти в себе.

Ганна: (задоволено) Ходiмо вже ! Тепер я спокiйно спати можу. Моя донька пiд надiйною охороною. Одарка не пiдведе!

Михайло: (дружинi) Ходiмо, кохана! Гарна охорона в тебе працює! (обнiмає дружину й веде до хати) Надiйна! (вбiк) Найняла вовка стерегти вiвцю!

Михайло з Ганною йдуть до хати. Стефка ледь-ледь, щось бурмочучи, попленталась до свого двору. Гасне свiтло на сценi.

Кiнець п'ято§ дi§.

Д I Я Ш О С Т А

( ФIНАЛ )

Я В А I

Пройшов рiк. На сценi та ж декорацiя, що й у першiй дi§. З хати виходять Михайло й Ганна, Кожен несе на руках по дитинi. Кладуть в коляски й направляються вийти з двору.

Ганна: ( вкладає дитину в коляску) Ой, ти моя малесенька! Моя кровиночка... Зараз пiдемо гуляти... (Михайловi) Почекай! Я зараз сама вкладу, як годиться...

Михайло (вкладає дитину в коляску) Сам упораюся.. Возися зi своєю внучкою, а нас чоловiкiв не чiпай... Самi з вусами...

Ганна: ( смiється) Чи давно у вас вуса виросли? Забув, як тiкав вiд маленьких?

Михайло: То було давно й неправда. Вiрно каже твiй дiдусь, козаче? (нахиляється до дитини) Чула, бабця? Вiн сказав, що дiдусь має рацiю...

Ганна: (смiється) То так й сказав? Значить я - бабця, а ти - дiдусь? Вiд вас чоловiкiв кращого не почуєш... Йдемо вже гуляти...

Я В А II

З хати вибiгають Оксана з Лесем. Вони поспiшають, але зупиняються, побачивши батькiв з дiтьми. Зi свого двору до тину пiдходить Стефка.

Оксана: (здивовано) А де це ви намилилися?

Ганна: (виправдовується) Та оце вирiшили з дiдом прогулятися на свiжому повiтрi... Та й дiтям корисно...

Лесь: (суворо) А, що вдома свiжого повiтря замало? Чого ото вештаться по мiсту? Знову вирiшили виставку на базарi органiзувати?

Михайло: (здивовано) Яку виставку? ( пiдозрiло дивиться на Ганну) Що ти ще вчухнула, стара?

Ганна: (винувато) Та нiчого такого...

Лесь: (суворо) Окрiм того, що поволочили дiтей на всебазарний огляд... Тягали мо§х дiтей всi, кому не лiнь...

Ганна: (виправдовується) Ну, Лесику, не всi... Тiльки кума та сваха...

Лесь: (суворо) У вас, мамо, весь базар кумiв та свах...

Михайло: (впевнено) Не хвилюйся, синку, зi мною цього не буде.

Лесь: То я вам вiрю, тату, але мамi...

Ганна: (вибачається) То бiльше такого не буде... Ти менi повiр, синочку.

Лесь: (поблажливо) Гаразд гуляйте, але на базар нi ногою...

Ганна й Михайло: (разом) Добре, синку.

Оксана з Лесем поцiлувала дiтей й побiгли з двору. Стефка iз-пiд тину спостерiгала.

Стефка: (задоволено) Отримала зятя? Так тобi й треба! Молодець! Об'§здив стару кобилу... Знай своє мiсце!... (задоволена пiшла до свого двору)

Я В А III

Михайло та Ганна скочують коляски з тераси.

Ганна: (стурбовано) Ой, не вживемося ми з молодими... Потрiбно про свiй куток подумати...

Михайло: (здивовано) Що ти верзеш? Чим тобi вдома погано? Чи ти зятем не задоволена? Гарний чоловiк та добрий господар... Чого тобi ще треба? Як хочеш, а я нiкуди вiд внукiв не пiду...

Ганна: (улесливо)Ти правий... Помилялася я стосовно Леся... Винна була, але все виправила. Добре з ними, але своя хата краще... Ми внукiв заберемо й будемо бавити...

Михайло: (смiється) Так тобi §х Лесь i вiддав...(Згадав минуле) А що робила вранцi тодi... Пам"ятаєш...

Ганна: Ой! Не нагадуй менi про те... Аж в жар кидає...

Михайло: Тодi й небу було жарко... Цiлий мiсяць по§дом всiх §ла... Все заспоко§тися не могла... Думали, що ти його вб"єш... Оксанка своєю вагiтнiстю "кровопролиття" зупинила...

Ганна: Та ти ж iз самого початку був на §х сторонi... Мене, мов ту дуру, за нiс водили...

Михайло: Сама була винна. Багатства §й захотiлося...

Ганна: Злиднiв не хотiла...Кращо§ долi доньцi бажала...

Михайло: А кохання? Навiщо ж за мене замiж пiшла?.. Я ж злиднем був...

Ганна: (Смiється). Бо дурною була... Кохала...

Михайло: Кохала? А тепер?..

Ганна: (Кокетливо). Мушу, бо куди вiд тебе подiнешся... Бачили очi, що брали, то §жте поки не повилазять.

Михайло: (Пригортає нiжно дружину до себе). То ти й §си мене... Їж, моя риська... Їж...

Ганна: (не слухає) В мене одна iдея є, але ти мусиш з нею погодитися...

Михайло: Кажи, що ще вигадала, iдейна ти моя...

Ганна: (мнеться) Та оце... (насмiлилася. Швидко) Пам'ятаєш Микиту Савича Курая ?

Михайло: Отого старезного ловеласа, що до тебе залицявся? Пам'ятаю добре! То, що знову пристає?

Ганна: (улесливо) Ти не гнiвайся. В мене з ним нiчого не може бути... Вiн такий немiчний, що давно в нього собачка не гавкає...Нiкого з рiднi немає...

Михайло: Ти, що пропонуєш менi його всиновити?

Ганна: (нiжно) Нi! Вiн купує сусiдську дачу, а вона бiльша за нашу... Такий багатий....

Михайло: ( здивовано) То й що?

Ганна: Я вийду за нього замiж...(швидко додає) Фiктивно!.. Вiн скоро дуба врiже, а нам спадок залишить.

Михайло: ( сто§ть з вiдкритим ротом .Забрякло повiтря. Тiльки рухає руками та мичить). М-м-м-м-м(нарештi прорвало) Ти, Ганно, не виправна!!!.

Ганна сто§ть, як нi в чiм не бувало. У Михайла слiв немає. Нiма сцена.

К I Н Е Ц Ь.

Комментарии: 1, последний от 15/05/2012. © Copyright Городенко Олекса (zaichkivski@ukr.net) Размещен: 01/07/2011, изменен: 01/07/2011. 105k. Статистика. Статья: Драматургия		Ваша оценка:

Городенко Олекса : другие произведения.

Бiзнесова теща