Вона сидiла самотньо на кушетцi i гадала, чому ж смерть до неї не приходить. Багато друзiв вона забрала, а рiдних скiльки... Нещодавно помер брат, вiн давно уже хворiв, i тепер залишив свою стареньку дружину саму. А вона...Вона вже давно без чоловiка. У кого який вiк вiдписано, нiхто не знає. Самотня...Дiти давно i далеко поїхали вiд неї, приїжджають хiба що на ювiлей або так коли не коли. Новий рiк сама, Рiздво сама, i восьме березня, i дев'яте травня. Та i що тут такого, сама то й сама. Бiльшiсть молодих також вiдмiчають цi свята удома за телевiзором. А їй же усе-таки за восьмий десяток перевалило, ось тобi i виправдання. I нiхто вже не нарiкне на те, що нiкого не запрошує, що рано лягає, лiтня людина, що тут скажеш.
Але в тому то й справа, що вона людина...Тому то й просить смерть щоб до неї скорiш прийшла. Бо не може вже вона лежати на диванi i згадувати ту безкiнечну кiлькiсть друзiв, котрих уже немає. Так, спогади залишились, i вона так часто до них звертається, перечитує листи, що писали онуки. "Бабуню, як ти там? Як твоє здоров'я? У нас все добре...". "Бабушка, мы не сможем к тебе приехать, очень много работы на огороде, но зимой очень постараемся, так что жди...". I вона чекає, так, вона чекає.
Лiтня жiнка виходить кожного ранку до колонки, набирає свiжої i такої смачної води, щоб напитися. Нi...упитися, терпким смаком свободи, яка межує на гранi з самотнiстю. I чекає, чекає на Новий рiк, Рiздво, восьме березня, дев'яте травня, своє день народження i просто так...без якогось там попередження, рiдних у гостi.
Вона вас чекає, приїдьте! А то смерть завiтає ранiше за вас...