Лелека Олесь : другие произведения.

Лiто

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Повiсть для тих хто нiчого не робив цього лiта...

  Пишу тобi, мiй любий друже, бо хочу сказати, як багато ти пропустив цього лiта, сидячи в нецiкавому спекотному мiстi. Лiто - час великого прояву життя у всiх його барвах, а ти, мiй любий, залишився там, де життя проявляється в меншiй мiрi.
  Отже, розкажу я тобi, що могло би статися з тобою цiкавого i романтичного , щоб ти не повторив цiєї помилки наступного лiта, бо життя коротке i не можна його витрачати в пусту...
  Отож. Ранок. На дворi почали лунати першi, вранiшнi, повсякденнi звуки:
  -Ку-ку-рiку!!! - кричить пiвень.
  - Та закрий дзьоба, щоб ти крiзь землю провалився!!! Дiти сплять, а ти, безстиднику, тут кукурiкаєш! Будеш голос давати, то на борщ пущу! - кричить баба на пiвня.
  -Ку-ку-рi... кутку дак!!!! Ай айаяй!!!!
  - А на тобi, а на!!! Не будеш бiльше дiтей зранку будити!!!
  Пiсля чого чути шалене завивання пiвня i ляпаси баби по ньому, вiд чого пiвень ще бiльше кричить, i ти не можеш заснути.
  Ось так ти й встаєш. Потягаєшся i виходиш на двiр. А на дворi вже вирує життя. Кури кудахкають, корови мукають i йдуть на пашу, кiт Мартин треться тобi об ногу, а вищезгаданий пiвень Петя на зло бабi кукурiкає ще бiльше. Ти пiдходиш до криницi i журавлем витягуєш чисту воду. Ти п'єш її... Напившись досхочу, заряджаєшся енергiєю на весь день. Виконавши цю процедуру, ти починаєш бачити всю картину життя перед собою.
  Бiля тебе стоїть маленька бiла хатинка, яка вже давно врослася в землю. Ти розглядаєш старi вiкна й дверi, i тобi здається, що ти поринаєш в дитинство Шевченка (не того що футболiст, а того що письменник). Опiсля твiй погляд переводиться на город, який займає половину усього господарства. Весь обсаджений до вiнця, вiн переповнений всякою рослиннiстю. Там i огiрки, i помiдори, i цибуля, i квасоля, i буряк, i малина, i калина, i соняшники. Особливо соняшники! Вони ростуть по всьому периметру, повернувши свої голови в сторону сонця. Вони виросли настiльки високi, що тобi здається ,що то струнконогi велетнi, якi клонять свої голови Богу Сонця.
  I ось, в цьому замрiяному роздумуваннi ти чуєш звук, який для справжнього косаря є найкращою музикою. Музикою, пiд час лунання якої ти згадуєш, як виглядає трава зранку, як маленькi крапельки роси вкривають її. Ти замрiяно слухаєш, i слухаєш цю музику задивившись в одну точку. Раптом, звук клепання коси переривається, i симфонiя 'косаря' продовжується, але уже на iнший мотив. Коса ритмiчно торкається трави, проходить по нiй i пiднiмається . Цей процес повторюється i, здається, може продовжуватися вiчно. Але раптом...
  - Доброго ранку! Як спалося? Йди-но попий молока., бо корова сьогоднi дала його багато. Чи то погода, чи трава подiяла, але...,- каже баба. Але ти вже не чуєш, чому корова дала так багато молока i якої трави баба дала, бо тiльки твої губи торкаються чашки з молоком, ти вiдчуваєш справжнiй смак справжнього молока. Ще сприймається смак яблук i трави. Вiдiрвавшись вiд молока, яке ти випив одним махом, твiй погляд переводиться на бабу. Стара, маленька жiночка, з чорними вiд землi руками, i з завжди розпатланим волоссям. Впродовж всього свого життя ти дивуєшся, як в нiй вмiщується стiльки енергiї, бо вона лiтає по господарцi, як бджiлка, i не вдостоїть себе навiть сiсти. Хоча вона i встала сьогоднi ранiше за всiх, вже запорала худобу, зробила їсти, i її зморщене обличчя привiтно всмiхається тобi.
  - А йди-но поможи дiдовi покосити готаву, а то в нього двi коси, а працює лише одна, та й трави того року виросло багато, - каже баба.
  Ще раз потягнувшись, ти iдеш по косу i босими ногами ступаєш на мокру траву. Тебе приємно лоскоче i освiжає, i ти, пiдiйшовши до дiда, починаєш складати косу.
  - Ну, здоров будь, козак! - каже дiд. На во камiнь, наклепай косу i ставай отут, бiля мене. Сонце вже пiднiмається, а скосити цей шмат треба.
  I ти, настроївши свiй iнструмент, вступаєш в дiдову симфонiю.
  -Шинь-шинь, шинь-шинь... - їздить коса, а сонце пiднiмається все вище i вище. В цi хвилини ти звертаєш увагу на дiда. Дiд являє собою велетня богатиря, який так мiцно тримає косу i так вправно нею вимахує, що тобi здається вона приросла до дiдового тiла. Сильнi руки i крiпкi плечi, i ще добре серце бачиш ти у дiда. Весь свiт для тебе милiший i кращий, коли ти стоїш по колiна в травi з дiдом i косиш, косиш, косиш...Замрiявшись i задумавшись, ти й не помiчаєш, як дiд уже склав косу i йде до дому.
  -Ей косарю! Ха-ха! Ти там довго будеш в землю косу втикати, - смiється з тебе дiд,- а ну, давай до дому, бо баба вже на стiл накрила.
  Приходиш, а на столi: цибулька, помiдорчики, картопелька, огiрочки все, що спробував i не пробував. I ти, як голодний пес, налiтаєш на все це i насолоджуєшся натуральним смаком. Потiм, коли вся родина поїла i баба зiбрала все зi столу, ти роздумуєш, чим би сьогоднi зайнятися. I вирiшуєш пiти до лiсу.
  
  
  
  Дорога до лiсу пролягає через поля пшеницi i зелений гай. Ти iдеш через поля i проводиш кiнчиками пальцiв по нiй, i тебе задаровує її шелест. Цей звук так заспокоює i розслабляє, що ти влiтаєш в вирiй почуттiв i емоцiй. По тобi проходить легеньке збудження i на твоєму тiлi починає з'являтись 'гусяча шкiра'.Побачивши хлiборобiв в полi, ти радiсно вiтаєшся з ними:
  - Дай боже щастя!!!
  - Дякую!! Дай, Боже, й вам, - одповiдають вони.
   I ти, набравшись веселого духу, шпацируєш собi далi по безкраїм полям i ланам. Десь високо в небi спiває жайворонок, здалеку чути запальне iржання коня, а сонце вже добре пригрiває тобi лице, i твiй настрiй мимоволi пiднiмається. Поступово ти переходиш кладку якогось канальця i входиш в гайок, який весь аж трiщить живнiстю. Ти iдеш по старiй, майже непомiтнiй в травi стежцi i задивляєшся на столiтнi дуби.
  
  I ось ти входиш в лiс. Широкий глибокий i прохолодний, вiн вiтає тебе височезними соснами i ялинами. Ти чуєш, як легенький шум вiтру, який проноситься крiзь дерева i гойдає ними, доноситься до тебе i змушує поглинутись в загадковiсть. Десь на соснi дятел вистукує, i цей звук прекрасно доповнює всю мелодiю лiсу. Проходячи далi, ти натрапляєш на велетенську поляну з ожиною i чорницею. Твої ноги починають рухатися все швидше i швидше, аж поки ти не присiдаєш i починаєш скубати чорницю i їсти її. Дуже скоро твої руки i зуби окрашуються в темно-синiй колiр. Ще пiзнiше твiр рот уже повнiстю стає синiй, i ти це прекрасно вiдчуваєш. Тодi ти розумiєш, що наївся досхочу i переходиш до ожини. Оскiльки ти трохи не передбачав експансiю ожини, одягнув шорти i зрозумiв, що це ти зробив погано. Пiсля лазання в досить неприємних колючках ожини ти вилазиш, одразу ж дивишся на свої ноги i розумiєш, що вони вкритi червоними лiнiями, якi трохи неприємно болять. Тут ти й вирiшуєш, що треба вже виходити звiдси.
  Вийшовши з лiса ти пiдходиш до рiчки, яка вже не є рiчкою. Вона настiльки звузилась з часом, що ледве виднiється з-за очерету. Тут ти згадуєш, як тобi баба розказувала, що ця рiчка колись була дуже велика i звивиста, що в нiй навiть були свої острiвки. Це було до того часу, поки людина сюди не вставила своїх п'ять копiйок i не зробила мелiорацiю. В рiчцi водилися раки, i купалися люди. I тут тебе обпиває деякий смуток i сором за нас, людей.
  Так, пройшовши вже багато, ти лягаєш в полi, бiля рiчки, на спину i, слухаючи пiсню жайворонка, засинаєш. Тобi сниться, що ти летиш по просторах, дiбровах, полях i садах, i немає цьому краю. Немає краю отiй красi.
  Прокинувшись, ти розумiєш, що проспав отак досить довго i що вже пора до дому, бо сонце вже зайшло за середину. Прийшовши до дому, баба тебе ситно годує i розпитує, що ти там бачив. Ну, ти як людина, яка бачила багато, вiдповiдаєш, що нiчого. А сонце все починає припiкати i ти розумiєш, що сьогоднi вода в озерi має бути приємно прохолодна. Тодi ти прощаєшся з дiдом i бабою i дiстаєш з сараю свого старенького роверця. Ти їдеш з друзями на озеро, на якому вже з далеку виднiються люди. Машини стоять в рядок i бiля них розстеленi покривала, на яких сидять жiнки з голими пузами, а їхнi товстi чоловiки хлюпаються в водi, як дiти. Ну, але ти на це не зважаєш i, знявши верхнiй одяг, командуєш всiм iти купатися. Вода, як ти й гадав, досить тепла, але й приємно прохолодна. Ти просто вбiгаєш в неї до своїх друзiв i починаєш грати з ними в лови.
  Ця гра дуже захоплює, i ти вже зовсiм не орiєнтуєшся в часi. Звiсно ж, тiльки потiм розумiєш, що ти пробув в водi аж цiлих двi години.
  Ось вже й вечiр. Ти вiдпочивший i розслаблений приїжджаєш до дому. А тебе там чекає робота по господарцi: йдеш заганяти корову, гусей, качок, iндикiв. Загнавши все на свої мiсця, ти вечеряєш разом з дiдом i бабою. Ви ще довго про щось розмовляєте, i в цi хвилини ти розумiєш, що таке життя є прекрасним, хоча й важким. Ти дивишся на те, як сiдає сонце, i разом з ним вже сiдаєш на лiжко. Подивившись на годинника, ти дивуєшся собi, чому так рано хочеться спати. Може це через хорошу погоду, а може через свiже повiтря, а може через насичений день... Ось так в роздумах поступово засинаєш...
  
  Ось це, мiй друже, я й хотiв тобi розповiсти. Це те, як би ти мiг провести лiто. Хоча це зовсiм мiзерна частинка того, що можна робити, але я хочу, щоб наступним лiтом ти сам доповнив мою розповiдь своїми враженнями i почуттями, бо наше життя коротке i не треба його марнувати попусту...
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"