Сморiд в повiтрi. Дим, що пiднiмається в небо. Палять смiття. Вогонь, цей червоний гнилелюб, з'їдає згорнуте торiшнє листя, яке байдужi двiрники згорнули разом з усiм що лежало пiд снiгом, згорнули у легкiй перервi мiж похмiллям i сп'янiнням.
У Києвi весна.
Сонце здiймається над свiтом, виграючи на голих деревах хрещендо. Охрещено! Прохiд заборонено!
Ворони, горобцi, голуби, очманiлi вiд голоду, кидаються на будь-яке їдло, хоч руками хапай... Смiтники стогнуть од птаства.
На небi нi хмаринки. Неначе їх усiх зiгнали докупи i повели десь за обрiй. На розстрiл.
Весна.
Дивина?
З мого сна...
Зi сну виринають, ревом обмиваючи навколишнi стiни, важкi вантажiвки. То жiнки. Жiнки, що не стали чекати на долю. У недолi їм звичнiше. Зручнiше.
Весна?
Розвiсна. Кiлограм дайте.
Накрайте.
Накрайте трошки серця. Сто грам яловичого серця. Яке плекали, ростили i вбили. Яке кохало.
Весна.
Пiдвiсна.
Навколiшках на старому бур'янi, який просить срiбних куль. Вилiз з-пiд снiгу i знову квiтне. Живий мрець. Йому грець.
Весна.
Навколiшки на старому бур'янi.
Наган до скронi. Весна. То вина.
Вина в життi.
В тому, що живеш. Що жила.
Весна.
Куля. З мого сна.
Ясна...
***
Звук пострiлу зняв птаство, повершувши хмари на небо. Тепер знаю. Хмари - то птахи.
Себе я бачу на торiшнiй травi. Замiсть скронi дiрка. Свiжа, хоч i торiшня як трава. Торiк пiдписана куля.
Кров рясна.
Весна.
Досить.
Сiрi стiни. Розбити.
Зрозумiти...
***
Цiєї ночi снилося усiляке страхiття. Люди в машинах, мiлiцiянти з собаками, вiйськовi з рушницями. Звiдкись вигулькнув напис: центральна миловарня.
Сiрi лиця. Як на заклання. Проте чому як? На заклання.
Заради чистої нацiї... Хе-хе...
Суддю на мило...
Легкi на згадку: табун суддiв у їх формових обладунках погнали повз нас.
Час.
Наш час...
Саме час.
Час, щоб розжарений непотрiб остиг десь у пiдсвiдомостi. Принаймнi там де вона у мозку знаходиться.
I той, хто стрiляє - буде добрим самарянином. Позбавить їх вiд.
***
Нова пiгулка. Старi вже не допомагають. Не спати. Розплющити очi.
Сни збудуться.
Збудуться?..
Хто ж це лайно придумав?..
Розбити йому пику!
Розбити пику разом з усiма хто має рацiю. Хто своїм безглуздим здоровим глуздом дратує i руйнує життя.
Розбиття.
Розiбємо життя.
Дзвонить Iван. Чи Марко. Чи Катруся. Чи Зелена. Чи краля з фiрми.
Се одно соловей не замовкає.
Настирливi мелодiї вихоплюють з напiвсну.
Увi снi я - не я.
Увi снi - сорок другий.
Боюся спати.
Вчора повели на розстрiл.
Якщо людина помре увi снi, чи зможе жити далi?
Весна!
Весна?!!
Весна...
***
Палата 42. Маряна Овсiївна Оранта, 31.02.1989.
Симптоми: вiдсутнiсть реакцiї на навколишнi подразники.
Дiагноз: хвороба нез'ясовна
Нез'ясовна... Весна вповнi...
***
Сiрий голуб кидався на духовний скарб, котрий люди викинули на смiтник. Непотрiб що всотав людськi душi. Смiтники стогнали.