Паришкуро Вячеслав Михайлович: другие произведения.

Корсунці на війні проти Туреччини

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Peклaмa:
Литературные конкурсы на Litnet. Переходи и читай!
Конкурсы романов на Author.Today

Конкурс фантрассказа Блэк-Джек-21
Поиск утраченного смысла. Загадка Лукоморья
Peклaмa
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Односельчани-Карашинці як учасники війни з Туреччиною 1878 року за визволення слов'янських народів на Балканах. Проїхали обозом від Корсуня до гори Шипки. В центрі уваги - пригоди молодого хлопця Сашка Бардадима, який мріяв стати козаком. Повість про коней, козаків та генерала Скобелєва,мирний договір в Сан-Стефано та його результати.

  КОРСУНЦІ НА ВІЙНІ ПРОТИ ТУРЕЧЧИНИ
  Погонці
  У 1878 році на Балканах почався національно-визвольний рух проти турецького панування. Російський уряд виступив за надання автономії Болгарії, Боснії та Герцеговині. Туреччина, спираючись на підтримку Англії, відхилила ці пропозиції, після чого Росія оголосила Туреччині війну. Влітку 1878 року 185-тисячна російська армія з боями перейшла Дунай. На допомогу їй виступили румунські і сербські війська. Відразу виникли складні питання з підвозом до армії боєприпасів і військового майна, транспортуванням поранених. Залізниця тоді була збудована тільки до Балти. По селах почали формувати обози з селянських возів, вони вирушали в погоню за турками, що відступали. Цих селян стали називати погонцями.
  Село Карашина розкинулося на правому березі річки Рось, недалеко від
  Корсуня, де в чудовому палаці жила княгиня Лопухіна-Демидова. Всі кращі землі біля села належали їй, селяни володіли тільки невеликими ділянками біля хат та пасовищами в ярах, які мали назву Круглик, Гайдамацьке, Закотине і Бузничиха. Та й за ці вигони для худоби вони кожен рік мали сплачувати княгині орендну платню, яку збирав староста в залежності від кількості корів, волів чи коней в кожному дворі. Селяни після відміни кріпацтва були вільні, але змушені були орати, засівати чужу землю за десятий сніп після жнив. Молотили снопи ціпами в клунях вже взимку, коли було багато вільного часу, у літню пору косили всією громадою заплавні луки біля Росі, сушили на сонці траву і складали сіно в купи. Потім звозили возами на княжий двір, кожний п"ятий віз діставався громаді. З тих пір виникло прислів"я: "Коса любить хитрого, а ціп дурного".
  Хліба до нового врожаю не вистачало, тому карашинці ставали до любої праці, щоб заробити свіжу копійку: копали рів навколо величезного Гончариського лісу, який належав княгині, пасли її худобу і коней. Декількох людей управитель наймав, щоб утримувати в ідеальному порядку парк, в якому росли дерева рідкісних порід, завезені з усього світу.
  Селяни спочатку з недовірою зустріли повідомлення про набір охочих записуватись в погонці за турками, і до чуток, що перевезення військових вантажів на возах обіцяли оплачувати. Сміялись, повторюючи прислів"я: "Казав пан - кожух дам, та слово його тепле". Cтарі люди ще розповідали про царський маніфест 1855 року, яким дозволялось створення рухомого ополчення серед поміщицьких селян Київської губернії. Селяни зрозуміли його, як звільнення від кріпаччини і охоче записувались у вільні козаки для війни з Туреччиною. Тоді чуткам повірили, кріпаки з Корсуньщини записались у військо, бо козаки ставали вільними людьми і не відбували панщину. Селян обдурили, виникли повстання, жорстоко придушені військами, було багато вбитих з Корсуня, Карашини і Таганчі. Довелось на цей раз збирати сільський схід, на якому повітовий урядовець зачитав царський указ.
  Після сільського сходу люди царю Олександру Другому повірили. Необхідною умовою було мати добрий віз і пару коней, або волів. Споряджали погонців у далеку дорогу з допомогою родичів, які ділились всім, чим могли. Записався в погонці і мій прадід Паришкура Дем"ян, що був добрим стельмахом і ковалем. Кінь в нього був тільки один, другого віддала йому далека родичка з умовою взяти з собою в погонці і її внука, який вже виріс з полотняної сорочки і прийшла пора придбати йому чоботи, штани, свитку і шапку. З допомогою громади 16-тирічного Сашка взули і одягли, коли він показав громаді свого мерина. Сильний кінь мав лагідну вдачу, але слухався тільки Сашка. Після молитви і благословення валка возів вирушила у дорогу.
  Коротку зупинку зробили на виїзді з села, щоб набрати з криниці-копанки цілющої води. Повірили карашинці у святу воду, коли піп освячував криницю. Дяк, що держав ікону, випустив її з рук, вона впала в воду. Коли її витягли з води, стара ікона засяяла, як нова. По всій Україні розійшлася слава про карашинське чудо, кожен рік у день Святого Михайла, коли село відзначало храм, прибувало багато віруючих, деякі приїздили навіть з Дону. Церква села Карашини багатіла від пожертв, згодом вона змогла посилати обдарованих дітей в двокласну церковно-приходську школу, що знаходилась в Корсуні. Дітей відбирали з хорошими голосами, щоб після навчання вони співали в церковному хорі. Добра слава не обходиться без завидників, жителів села стали прозивати "боготопами", бо вони втопили у криниці ікону з образом бога.
  На першому возі їхав Гайдай Акела, якого погонці вибрали старостою. Він зберігав подорожні гроші, видані в дорогу на їжу, але в корчми погонці не заходили. Ставали на відпочинок на лужках біля води, коли починали іржати потомлені коні. Випрягали їх з упряжі, напували, зв"язували передні ноги путами і пускали пастись на цілу ніч, виставивши охорону від конокрадів. Варили чумацький куліш з пшона і сала, які взяли в дорогу. Проминувши Умань, закупали пшоно і сало по селах. Сіль везли з собою, не тільки для себе, але іноді давали полизати з долоні коням.
  На другому возі погоничем коней був молодий Бардадим Сашко, дуже радий, що його взяли в погонці. Дядько Дем"ян лежав на возі і оповідав Сашкові давні чумацькі легенди, коли по сіль їздили в Крим. Або пізніші, коли чумаків наймали для транспортування зерна до Одеси, звідки вітрильники везли його за кордон. Зараз чумаків нема, бо сіль добувають на Донбасі, залізницею привозять до Катеринослава, а звідти по Дніпру на пароплавах доставляють в містечка, де є пристані. У Корсунь сіль завозять з Черкас, або Канева, селяни купують її, коли приїздять на базар.
  На зупинках дядько Дем"ян злазив з воза і обходив вози з погонцями. Перевіряв підкови на копитах коней і колеса на возах. Лаяв ледачих їздових за погану змазку дьогтем осей коліс, наказував дивитись за конем, щоб не загубив підкову, що почала хитатись. Підковував коня і ремонтував колеса, коли проїздили мимо придорожньої кузні. Йому ставали в поміч брати Петренки, що були теж добрі майстри.
  В передмісті Балти стали табором на березі невеличкої річки, що називалась Кодима. Це вже була Подільська губернія. Тут їх знайшов урядник, донський козак. Вилаяв старосту, що довго їхали, подобрішав, коли йому сказали, що добирались з Корсуньщини. Відрекомендувався, як козак Бардадим Іван із станиці Старочеркаської, що на Дону. Чув від дідів, що станицю заснували переселенці з Черкащини, радий зустріти земляків. Попереду старших вихопився словом Сашко, сказав, що його прізвище теж Бардадим, попрохав дядька прийняти його в козаки. У відповідь отримав удар нагайкою зі словами:
  - Не лізь в розмову, коли гутарять старші. Козак повинен добряче
  володіти конем, шаблею і пікою, а ти ще дитина. Розсідлай мого коня і принеси з торби пляшку горілки.
  Cашко на дядька Івана за удар зла не держав, звик змалку, що так повчають дітей. Але він вже носить штани, не дитина! Та удар нагайкою, одержаний від козака, означав, що той згоден і далі навчати його. Дядько Дем"ян за нього не заступився, це означало мовчазну згоду віддати Сашка в навчання до козака. Прислужував під час вечері тільки уряднику, підливаючи тому в чарку горілку, коли він з двома погонцями допивали пляшку. Староста Акела розщедрився, виділив подорожні гроші і для погонців, але скупо, щоб не перепилися, бо зранку треба їхати на залізничну станцію, розташовану за три верстви від містечка Балти. Вночі всі спали, а Сашко куняв носом, сидячи на мерині і охороняючи табун коней від конокрадів. Без пут на ногах був тільки жеребець урядника і мерин Сашка. Козак пояснив, що добре навчений кінь хазяїна ніколи не залишить.
  Жеребець урядника спочатку зробив круг навколо табуна коней, коротко заіржав. Жеребці погонців на виклик не відповіли, бо були потомлені і щипали траву. Відповіли йому тільки декілька молодих кобил. Сашко зрозумів, що жеребець став вожаком кінського табуна і буде його охороняти. Тим краще, ніч промине швидше. Зрідка поглядав на зірки в небі, де дишло Чумацького Воза поволі переміщалось в сторону землі. Вивело Сашка з дрімоти коротке іржання жеребця, який кинувся вбік від табуна. Направив за ним свого мерина і побачив, як в кущах зникли дві людські тіні, а жеребець стоїть біля хлопчини, що лежав на землі. Зрозумів, що це один з конокрадів, який підкрадався до коней, щоб перерізати пута на ногах, а жеребець збив його грудьми. Затрубив у ріжок, що був прив"язаний до пояса.
  Погонці пожаліли молодого конокрада, не вбили, хоч на це мали право. Коли він підвівся з землі, добряче побили батогами і відпустили. Кульгаючи, хлопець почвалав до річки вмиватись, потім розлігся на землі, пережидаючи, коли погонці поїдуть звідси. До свого циганського табору, що розташувався десь неподалік, він не пішов. Якби привів за собою чужих, його б чекала неминуча смерть від своєї родини за зраду. Такі закони встановили в таборах циганські барони.
  За добру охорону коней від конокрадів урядник назначив Сашка своїм джурою. Тепер він повинен чистити його коня і носити за ним зброю - піку, рушницю, а інколи шаблю. Може навіть купити для джури коня, якщо вистачить грошей. Повів Сашка на кінський базар, що був розташований біля Балти. Сашкові відразу сподобалась молода кобилка, прив"язана до воза, на якому сидів вусатий дядько в капелюсі з пером і хлопець-підліток. Розмовляли між собою на чужій мові, придивляючись до покупців. Пильно оглянули урядника з Сашком, підізвали до себе, дядько назвав ціну за кобилку, урядник заперечливо хитнув головою.
  Базар вже кінчався, вибору коней не було, Сашко знову потягнув урядника до молодої кобилки. Дядько знову назвав ціну, вже меншу, урядник знову похитав головою. Коли в третій раз вернулись до кобилки, молодий хлопчина скочив на її спину без сідла, тихим голосом на чужій мові щось сказав, кобилка пішла шагом. Потім щось сказав голосніше, кобилка побігла риссю, а коли прокричав - перейшла на галоп. Цей алюр і покорив урядника, сказав продавцеві, що такого правильного галопу в трьохрічної кобилки він ще не бачив. І не треба було брехати, що їй чотири роки. Продавець поцікавився, для кого він покупає кобилку, урядник вказав на Сашка. Вусатий дядько ще трохи збавив ціну, урядник витягнув з кишені гроші і віддав угорцю. Радий Сашко прийняв вуздечку з рук хлопчини, який із сльозами на очах прощався з кобилкою, цілуючи її морду. Сердитим голосом прокричав щось до батька, той витягнув з воза торбу висівок, передав Сашкові. Наказав гарно годувати кобилку і спочатку їздити на ній без козацького сідла, бо воно грубе і натре їй спину. Повідомив урядника, що кобилка вже брала участь в скачках трьохліток, завоювала приз. Можливо, вона полукровка, але документа не має, бо її мати-кобила нагуляла цю кобилку в табуні.
  Залізнична станція Балта була переповнена військовим людом, возами і товаром, що лежав під навісом. В першу чергу cпорядили роту солдат з рушницями, загрузивши кожного ще й вантажем по два пуди. Командував ними вусатий фельдфебель, командир роти стояв в стороні, розмовляючи з молодою дамою в білій косинці з червоним хрестом. Після докладу фельдфебеля поцілував дамі ручку, сів на коня і скомандував:
  - С места с песней, шагом марш!
  Солдати заспівали:
  - Солдатушки, бравы ребятушки,
  Кто же ваши жёны?
  Наши жёны - ружья заряжёны,
  Вот кто наши жёны!
  Cолдатушки, бравы ребятушки,
  Кто же ваши детки?
  Наши детки - пули наши метки,
  Вот кто наши детки!
  Солдатушки, бравы ребятушки,
  Кто же ваши деды?
  Наши деды - громкие победы,
  Вот кто наши деды!
  Дама ще довго махала платочком вслід офіцеру, витираючи сльози. Вслід за ротою солдат відправили декілька возів з погонцями. Ними керував молодий військовий батюшка у довгій рясі. Буде в дорозі підвозити важку ношу у знесилених солдат. Така в нього служба - допомагати солдатам жити і вмирати.
  Карашинці завантажили вози мішками з борошном, вівсом і патронами для рушниць, що мали назву берданок. Такі рушниці були за плечима урядника і трьох козаків, що мали охороняти погонців до самої Болгарії. Урядник їздити на коні з берданкою за плечима не любив, віддав її Сашкові, а сам став навчати хлопчину козацької науки. Пообіцяв по прибутті в Черкаський полк зарахувати Сашка в козачий ескадрон. Якщо Сашко добре освоїть козацьку науку і пройде перевірку в осавула.
  В Балті російський інтендант, що споряджав погонців, наказав уряднику вести обоз на Ізмаїл, бо вже був звільнений від турок Бухарест, а козачі полки мали воювати не в гірській місцевості, а на рівнині, десь біля моря. Заставив урядника поставити підпис в інвентарній книзі за козачі коні, мішки з борошном і патрони. Записав і Сашка на кобилці, повірив, що це джура. Урядник добряче спітнів, поки розписався літерами "БАРД". Потім прийшов писар, став рахувати коней і вози з погонцями. Щоб не придрався до Сашка по молодості літ, він сажею підмалював собі під носом вусики і сів за возом верхи на свою кобилку. Староста Акела одержав подорожні гроші і теж розписався за них "ГАЙД". Писар похвалив погонців за грамоту. Погонці ще довго сміялися над хитрим Сашком, що встиг двічі записати себе і кобилку в реєстр. Хлопець за словом в карман не ліз, відповідав, що зробив це для кобилки, вона молода, ще росте і її треба добре підгодовувати. Та й він хоче швидше вирости, щоб стати козаком, тож і йому належить подвійна порція. Погонці реготали.
  Гроші одержали великими мідними монетами вартістю по 5 копійок. На одному боці було викарбуване зображення царського орла з написом "Александр ІІ. 1878". Важкі мідяки староста возити з собою відмовився і роздав їх погонцям. Так Сашко, дивлячись на монету, почав навчатися читати і писати, а рахувати його бабця навчила з дитинства. Виходячи з двору, рахувала курчат і гусенят, здавала їх дитині під варту, наказувала добре глядіти, щоб не вкрав шуліка. По приходу заставляла Сашка вголос лічити птицю, за старанний догляд пригощала чимось смачненьким, а за втрату била дубцем. Коли Сашко підріс, брала онука на жнива, доручала хлопцеві зносити снопи до місця, де з них складали копи. Сама велика копа повинна мати 60 снопів, менші могли бути по 30, а сама маленька лише 15. Потім Сашко вже сам навчився лічити до ста і навіть більше, вивчаючи на кладовищі написи на могильних плитах, коли хто народився і коли помер. В школу він не ходив, бо до самого свята Покрови босий пас худобу, а зимою не мав теплої і доброї одежі. День, коли його прийняли в погонці, став для Сашка святом.
  
  Козацька наука для Сашка Бардадима.
  
  До Дністра Сашко їхав на кобилці без сідла. Урядник забрав у Сашка батіг і дав нагайку. Щоб рука привикла і сидячи верхи навчився влучно збивати нею з дерев плоди яблук і диких груш, що росли біля шляхів. Плід треба підібрати з землі рукою, нагинаючись, але не злізаючи з кобилки. Сашко складав плоди в торбу, на зупинках різав на частки і підгодовував коня. Коли Сашко освоїв цю нехитру науку збиття плодів нагайкою, урядник заставив робити це на рисі, або на галопі. Це було складніше, поки не порозумівся з молодою кобилкою, яку теж потрібно було навчати козацької науки. Сашко навчив кобилку переходити з шагу на рись і галоп, міняючи голос. Не потрібно було вивчати команди на угорській мові, вона розуміла і українську, але різними голосами. Помалу вони привикали один до одного, а Сашко ще й до берданки, що навхрест висіла за його спиною і натирала мозолі на плечах.
  По добрячому мосту переправились через Дністер і ступили на землю Бессарабії, що лежала між Дністром і Прутом. Вона з 1812 року належала Росії і управлялась царськими чиновниками губернатора Тотлебена, що приїздили з Одеси збирати податки та підраховувати збитки від навали саранчі. Спроба губернатора збільшити податки не вдалася, його за це намагалися вбити. Податки були невеликі, бо населення жило бідно. Селяни замість хліба їли мамалигу з кукурудзяного борошна і запивали виноградним вином, якого було багато в кожному дворі, воно було дешеве. Сашкові мамалига спочатку сподобалась, коли була ще тепла після печі і її розрізали ниткою на шматки. Коли охолола, кожен кусень став шкрябати горлянку, довелось запивати вином. Погонці замість води пили кисле вино і ніхто не був п"яний, але часто стали співати українських пісень, висловлюючи тугу за домівкою. Далека подорож здружила погонців, деякі вирішили після повернення породичатись. Гайдай Акела домовився з Дем"яном одружити своїх дітей, Улянку і Андрійка, спочатку збудувавши для них хату. Під крайні стовпи положать по дві одержані мідні монети замість гривеників із срібла.
  В Бесcарабії було багато циган, що жили таборами у дірявих шатрах, але мирно зживались з місцевим населенням. Робили на замовлення селян діжки для вина, великі вози, що звались каруцами, лопати, вила та інше збіжжя, необхідне в господарстві. В кожному таборі були чудові ковалі, але чужих до ковальської справи не допускали. За невелику платню підковували коней і лагодили вози. Іще цигани мали прибуток від торгівлі кіньми, покупали, або крали і з вигодою для себе перепродували. Ніякі податки цигани зроду не платили, бо були вільним кочовим народом, переміщаючись із одної держави до іншої. Часто погонці ставали на відпочинок рядом з табором, їх зразу оточували діти і циганки. Появлялись музики із скрипками, циганчата танцювали, циганки ворожили, здіймався гармидер. Погонцям приходилось розплачуватись мідяками на прохання ворожок "позолоти ручку". Після від"їзду з табору деякі погонці виявляли крадіжку гаманця з мідяками, або іншої речі. Над невдахою довго сміялись.
  Проїхали велике село Болград, засноване переселенцями з Болгарії, що втекли з території, зайнятої турками. Чоловіків тут залишилось мало, всі пішли в російське військо визволяти рідну землю від османської Туреччини. Поки доїхали до Ізмаїла, Сашко навчився непогано володіти козацькою пікою, розганяючи коня і протикаючи сніп з кукурудзиння. І порозумівся з кобилою, що виконувала всі накази, бо у нагороду одержувала з його рук щось смачненьке. І добре годував її, інколи навіть сперечаючись зі скупим Акелою за належну кобилі порцію вівса. Козаки сміялись і підтримували Сашка, а за старанне освоєння козацької науки урядник повісив йому через плече ремінець з важкою козацькою шаблюкою в піхвах. Сашко покрутив шаблею в повітрі, перекинув її з руки в руку і попрохав урядника видати йому шаблю легеньку, яку він бачив у офіцерів. Одержав від урядника удар нагайкою і наказ навчитись спочатку рубати шаблею воду, міняючи руки. Потроху руки Сашка міцнішали, шабля вже не здавалась такою важкою. Тоді урядник наказав зрубати високі стеблини кукурудзи і соняшника біля дороги. Так, щоб стеблина не валилась на бік, а після удару втикалася вертикально в землю, а зріз був рівненький. Прийшлось Сашкові навчитись гострити лезо шаблі і наносити косі удари з невеликим протягом руки до себе. Потім навчився рубати лозу зліва і справа, перекидаючи шаблю з руки в руку. Він з народження краще володів лівою рукою, поки дід з бабцею не навчили його спочатку хреститись правою, а потім держати в ній ложку.
  Урядник уперше похвалив Сашка за вміння володіти шаблею двома руками, бо він сам і козаки краще володіли правою. Пояснив Сашкові, що як прийдеться зустрітись в бою з турками лава на лаву, то він повинен скакати справа і трохи позаду від урядника з шаблею в одній руці і придивлятись до турка, потім перекидати шаблю в іншу руку, звичну для нього, а не для турка. Джури тоді мали право брати участь в боях, але тільки рядом із своїм паном. Після його смерті, або пораненні виносили тіло з бою. Це буде почесна смерть, або рана за православну віру, царя і батьківщину.
  Добрались до Ізмаїла, за володіння яким здавна велись війни з турками, але за Адріанопольським мирним договором 1829 року ним володіла Росія. Їй належало також гирло Дунаю. Але після поразки Росії в Кримській війні Ізмаїл знову віддали Туреччині, лише недавно ним оволоділи російські війська. Поки чекали своєї черги біля переправи, закупили сушену рибу, вона була дешева. На величезній баржі, заставленій возами, переправились на правий берег Дунаю через Килійське гирло вслід за паровим буксиром. Далі попрямували шляхом на Кюстенджі, як тоді іменували Констанцу. Це вже була земля Добруджі, спустошена війною і пограбована турками. В бідних румунських і болгарських селах нічого неможливо було купити, урядник наказав Сашкові і трьом козакам стріляти з берданок птахів, яких в окрузі було не злічити, бо вже почалися осінні перельоти. Потім птицю скубли, потрошили і кидали в казан з киплячою водою. Туди ж всипали трохи борошна і солили. Страва була смачна і поживна, але доводилось її їсти без хліба, бо староста і урядник домовились витрачати борошно скупо.
  Сашка навчили розбирати, чистити і змащувати берданку, ствол якої мав гвинтові нарізи, тому її козаки називали гвинтівкою. Прийнята на озброєння російською армією в 1870 році, мала вже ковзний затвор і поліпшений приціл з пересувною планкою, по рискам якої можна було стріляти на відстань 200 = 1500 кроків. Однозарядна гвинтівка мала калібр 4,2 лінії (10,67 мм), для козачих військ поставляли без штиків.
  Перший прицільний постріл Сашко зробив з відстані 200 кроків по зграї гусей, що приводнились на невеличке озеро. Відчув різкий удар приклада в плече, кобилка шарпнулась, Сашко ледве вдержався в сідлі. Козаки зареготали, гуси злетіли в повітря, на воді залишилась одна птаха. Сашко направив кобилку, що лякливо щулила вуха, в озерце і підняв з води величезного гусака. Куля розірвала його майже навпіл. Козаки порадили наступний постріл зробити, лежачи на землі, а кобилка хай стоїть рядом і звикає до пострілів. Так, поступово Сашко навчив свою кобилку не лякатися пострілів. І став називати її - "Куля", бо вона випереджала в бігу інших козачих коней.
  На постріли прискакав козачий роз"їзд, що охороняв морське побережжя Болгарії від можливого турецького десанту. Після поразки Росії в Кримській війні Англія і Франція заборонили їй і Туреччині мати військові флоти на Чорному морі, протоки для виходу в Середземне море контролював англо-французький флот. Козачі роз"їзди декілька раз бачили далеко в морі чиїсь пароплави, але до берега вони не підходили, бо козаки здіймали тривогу, розпалюючи димові багаття. Сповістили урядника, що його козачий полк треба шукати десь біля Варни, а в Кюстенджі вже розташований російський гарнізон. Пригостили берегові охоронці зголоднілих погонців сухарями і овечим сиром, зареготали на запитання - де вони їх взяли? Відповіли, що купують у контрабандистів - болгар, греків і турок. Їх фелюги кожну ніч підходять до берега і продають товар. Під охороною козаків спочивають десь в бухточці, вночі зникають в морі. Осавул від такої контрабанди має гарні гроші.
  Серед погонців помітили Сашка, який на Кулі демонстрував джигітовку, виконуючи наказ урядника. На галопі покидав сідло, відштовхувався ногами від землі і знову сідав на коня, вже задом наперед. Потім переповзав під животом кобили і ставав їй на спину. Охоронці побережжя за джигітовку Сашка не похвалили - це кожен молодий козак вміє. Але якби він на молодій прудкій кобилці догнав і заарканив дикого жеребця, що блукає десь неподалік, то його признали б за козака, а поки що він з походження - мужик.
  Урядник насупився і заступився за свого учня, сказав на спір, що приведе на аркані дикого жеребця вдвох з Сашком наступного дня. Козаки зареготали, але урядник так люто блимнув на них очима, що вони замовкли. Домовилися переодягти Сашка в козачу форму, якщо спіймає дикого коня. З подивом дивились на урядника, що осідлав мерина, прикріпивши біля сідла татарський аркан. Посміялись пізніше, коли Сашко на Кулі, а урядник на мерині від"їхали на значну відстань.
  Слід дикого жеребця перша знайшла Куля. Принюхалась, заіржала і помітила це місце своїми відходами, опорожнивши живіт. Сашко розсідлав кобилку, пригостив жменею вівса і відпустив на ніч в степ. Кобилка побігла, задравши хвіст, а Сашко з урядником вляглись спати на козачу бурку, підмостивши під голову сідла. Місце ночівлі урядник загородив арканом з кінського волосу, щоб до них не приповзли гадюки.
  Гадюк не було, але вночі Сашко прокинувся від незрозумілого шуму. Придивившись при світлі місяця, зрозумів, що це величезна череда раків, що переповзали з невеликої протоки в праве гирло Дунаю. Такої великої кількості раків Сашко ще ніколи не бачив. Будити урядника не став, хапав раків руками і назбирав їх повний мішок, який прийшлось зав"язати. Залишок ночі спав погано, бо дуже потерпав за Кулю. Що, як вона не повернеться до Сашка, а захоче жити на волі разом з диким жеребцем? Прокинувся рано, за звичкою оглянув похмуре небо, що світліло на сході, потім обдивився степ навкруги. Роси на траві не було - вдень буде невеликий дощ. Зітхнувши від смутку за Кулею, відвів мерина на водопій, набрав відро води, викресав кресалом на трут вогню, розпалив багаття і став варити раків.
  Прокинувся урядник, похвалив Сашка за здобуті раки і розпалене багаття - кобилка почує нюхом дим, прибіжить і приведе за собою жеребця. Урядник з Сашком доїдали відро раків, коли побачили вдалині кобилку і жеребця, що парувалися. Урядник наказав Сашкові набрати у відро декілька жмень вівса, підійти до люблячої кінської пари на відстань, яку жеребець дозволить, висипати овес на землю, гарно розтерши його між долонями, щоб жеребець звикав до його запаху.
  Жеребець перервав парування, люто блимнув очима і кинувся на Сашка, що чкурнув від нього. Озирнувшись, побачив, що Куля вже ласує розкиданий овес, до неї приєднався жеребець. Ще двічі Сашко висипав овес, все ближче до урядника, який вже осідлав мерина. Куля підбігла до Сашка, потерлась мордою об плече, полизала його долоні, посипані сіллю. Легко дозволила себе осідлати, хоч жеребець люто іржав, роблячи на відстані кола навколо них, але ближче не підбігав. Віддалявся від мерина з урядником, що готовий був накинути на шию жеребця аркан. Підпустив жеребець ближче до себе тільки Сашка на Кулі, він легко його заарканив і передав кінець аркана уряднику, що закріпив його на луці свого сідла. Почалась боротьба урядника з диким жеребцем.
  Сашко, сидячи на Кулі, спостерігав, як жеребець шарпнувся і зробив стрибок, але урядник вдержав аркан, дикий кінь упав на коліна, потім піднявся і потягнув за собою дядька Івана разом мерином, що упирався в землю ногами. Вони удержували сильного коня з усіх сил, в дядька від натуги зробилось червоне обличчя, на шиї і на лобі чітко позначились жили. Дужий жеребець тягнув за собою дядька з мерином, аркан сповз з шиї на груди, якщо урядник випустить з рук аркан і перестане підтягуватись ближче до жеребця, то кількома ривками він завалить мерина разом з дядьком. Вирішив допомогти дядьку Івану, направив Кулю до дикого жеребця і перескочив йому на спину.
  Жеребець від несподіванки завмер, потім став дибки. Сашко вдержався, вчепившись руками за гриву і стискуючи боки коня ногами. Вдержався і після величезного стрибка, що обірвав аркан. Відчувши волю, дикий кінь помчав риссю з Сашком в степ, роблячи спроби скинути зі спини незвичний вантаж. Сашко держався, йому навіть вдалося підтягнути до себе кінець обірваного аркана і трохи затягнути петлю на шиї жеребця. Найгірше почував себе Сашко, коли кінь мчав його через високі кущі. Доводилось заплющувати очі і втикатись носом в гриву, відчуваючи, як гострі сучки рвуть одежу і кров"янять тіло. Після таких мук Сашко сам став диким звіром. Немилосердно затягував аркан на шиї жеребця, трохи відпускав петлю, коли кінь починав хропіти, а з рота на землю падала піна. Весь в милі, знесилений від швидкого і тривалого бігу, жеребець потроху став підкорятися вершнику, коли той смикав за аркан, направляючи його вліво чи вправо. Так повернулись до урядника, що здержував за уздечку неспокійну Кулю, яка почала радо облизувати жеребця. Урядник тим часом накинув на морду жеребця вуздечку, закріпив сідло і затягнув підпругу. Потім підсадив в сідло знесиленого Сашка, наказавши:
  - Поїзди на "Дикому" в сідлі, щоб він до нього звик. Тільки до води його не допускай, поки не прохолоне. Терпи, козак, отаманом будеш!
  Жеребець потроху почав підкорятися Сашкові, коли той правив ним, натягуючи чи ослабляючи поводи вуздечки. Кінь рвався до води, а Сашко натягував поводи, змушував жеребця задирати шию вверх і зупинятися. Жеребець здався, коли в Сашка заболіли руки і він ослабив повід. Нагнув шию і почав щипати траву. Коли кінь прохолов, Сашко дозволив йому пити воду. Сам з сідла не злазив, трохи попив з долоні, нахилившись до води.
  Урядник був задоволений, розглядаючи жеребця темно-сірої масті. Разом з Сашком легко визначили - рисак, але такої породи урядник ще не зустрічав. Почав гадати, звідки він міг появитись цих краях. Вирішив, що кінь турецький, втік з табуна, коли турки відступали від Ізмаїла. Кінь молодий, йому не більше чотирьох років, ще не навчений, але повинен пам"ятати свою кличку. На слово "дикий" жеребець не відзивався, урядник з Сашком почали вголос кричати різні клички. Кінь насторожив вуха, коли почув слово "казбек", але відізвався тільки на кличку "Абрек". Радісний урядник скочив в сідло, одержавши від жеребця укус коліна, кінь став на дибки, трохи побігав риссю, але згодом уряднику підкорився. Він з Сашком повернувся до погонців і козаків переможцем, сидячи на дикому коні. Переможці мали трохи дивний вигляд - урядник с розірваними на коліні штаньми, а Сашко в геть обідраній одежі, через дірки якої просвічувалось голе тіло в рубцях і синяках.
  Біля возів уже походжав осавул, що командував береговими козаками. Обдивився коня і з подиву свиснув. Потім заявив, що це жеребець орловської рисистої породи, яку вивів граф Орлов-Чесменський на кінному заводі Воронезької губернії. Наказав уряднику охороняти рисака, як зіницю ока, на такому коні мають право їздити тільки царські особи, або з їх дозволу генерали. Послав свого козака в штаб до генерала Скобелєва, щоб сповістив його охоронців, які мали прислати до Кюстенджі ветеринара для проміру коня.
  Урядник насупився - козаки осавула спершу повинні одягти його джуру в козачу форму, як обіцяли, та і йому потрібні нові штани, бо клятий жеребець, вкусивши за коліно, видрав чималий шматок сукна. Молодий гарячий осавул згорда глянув на урядника, підійшов до дикого коня і, ледь торкнувшись ногою стремена, злетів в сідло. Жеребець встиг куснути вершника за коліно і став на дибки. Прийшлось Сашкові придержати його за вуздечку, а осавул зліз з коня, здивовано розглядаючи свої порвані штани. Козаки і погонці реготали, бажаючих сісти на жеребця не було, крім Сашка, бо кінь його не кусав. Задоволено щулився, коли той викупав і став його чистити. Крім Сашка до себе нікого не підпускав. Радісно заіржав, коли той навісив на підводу торбу вівса, став жадібно їсти разом з Кулею.
  Табором розташувалися біля портового містечка Кюстенджі. Осавул поскакав на якісь торгові склади, повернувся уже в нових штанах, ще одні віддав уряднику, а Сашку кинув клунок, наказав зняти з себе дрантя і переодягтися. Через кілька хвилин погонці з подивом роздивлялись хлопця в новенькій козачій формі, без шаблі, але з кинджалом на поясі. Осавул пояснив, що Сашко Бардадим буде зарахований джурою генерала Скобелєва, а він стає власником рисака. Гордо кинув під ноги уряднику 10 рублів. Почув відповідь:
  -Та подавись ти своїми грошима і штаньми. Кінь мій і Сашка, тільки ми його власники! Нашу суперечку може розрішити козачий полковий круг, маєш право подавати на мене жалобу.
  - Я дворянин, жалобу на мужиків подавати не буду! Захищайся!
  Осавул з шаблею кинувся на урядника, той відбив перший удар, відступивши на крок. Почалася битва на шаблях, в якій спершу перемагав осавул. Він наносив удари, дядько Іван з деяким запізненням їх відбивав, переміщаючись по кругу, що утворили навколо них глядачі, погонці і козаки. Невідомо, хто б переміг в поєдинку, але біля них зупинилась карета в супроводі двох вершників. Пролунав грізний окрик:
  - Отставить! Дуэли царским указом запрещены!
  З карети виліз і підійшов до гурту пан у дивній військовій формі. На півдорозі зупинився, втупився поглядом в дикого жеребця з кобилою, що були прив"язані до воза і мирно їли з торби овес. Наблизився до жеребця і проворно відскочив, бо той мотнув головою, але короткий повід не дозволив куснути. Погонці і козаки зареготали, переключили увагу на дивного пана, а осавул з урядником перестали битися і вложили шаблі в піхви. Пан тим часом оглядав жеребця з усіх боків, потім наказав підійти власнику дикого коня. Підійшли відразу троє - осавул, урядник і Сашко. Від пропозиції пана спорядити коня і поїздити на ньому осавул з урядником відмовились, згодився лише Сашко. Надів на морду вуздечку з трензелями і мундштуком, підігнав по довжині стремена, скочив у сідло і продемонстрував коня у всій красі, заставляючи того йти шагом, або рисити. На галоп не переходив, бо не знав, чи зрозуміє кінь його команду. Сашко більше радів із своєї новенької козачої форми, ніж від того, що править таким чудовим жеребцем.
  
  Н А К О Н Ю Ш Н І Г Е Н Е Р А Л А С К О Б Е Л Є В А
  
  Дивний пан відрекомендувався кінським військовим лікарем, сказав, що покупає жеребця разом із Сашком. Сашко від великих грошей відмовився, собі взяв тільки 10 рублів, ще десятку віддав дядьку Дем"яну, попрохав передати їх бабці після повернення в Карашину. Щоб в селі Карашині повернення Сашка не ждали, бо його прийняли в козаки, після війни буде жити на Дону. Рештою грошей мав розпорядитись урядник Іван Бардадим, заплативши осавулу за козачу форму для Сашка. Він же супроводить Абрека до генерала, потім приїде до дядька в козачий полк, щоб разом воювати проти турків.
  Урядник відповів, що гроші, свої і Сашка, він віддасть полковому скарбнику. Якщо його раніше турки вб"ють, то гроші дістануться Сашкові. Іще він дарує йому кобилу Кулю, хай глядить за нею, вона парувалась з Абреком, можливо, вона народить лоша. Лікар, що чув ці слова, негайно обдивився Кулю, сказав, що покупає молоду кобилу за пів ціни, добавив уряднику ще трохи грошей. Той попрощався з Сашком і дав погонцям команду виступати в похід, подарувавши лікарю за щедрі гроші мішок вівса.
  Лікар з допомогою Сашка став обміряти тулуб Абрека, його породисту голову, довгу шию гарної форми, високу холку. Спина жеребця пряма, круп широкий, кінцівки ніг костисті, копита великі. Замірив висоту в холці, косу довжину тулуба і обхват грудей. Все це записав собі в блокнот, радіючи після кожного обміру. Сказав Сашкові, що рисак буде гарним подарунком генералу Скобелєву на день народження. На запитання, де він взяв великі гроші на купівлю - засміявся. Гроші - з царської скарбниці, імператор Олександр ІІ сам опікується талановитим полководцем, що здобуває перемоги в війні за визволення від турків слов"янських народів на Балканах.
  Пан сів у карету і наказав кучеру їхати в Осман-Базар, а Сашко на Абреку хай їде рядом, але вибираючи м"який шлях, бо жеребець не підкований, копита в нього ще ростуть, це добрий знак. Підковувати коней потрібно, коли в них зміцніють ноги і перестануть рости копита. Інколи дозволяв проїхати риссю, потім пообіцяв Сашкові навчити Абрека скакати галопом. Замість відповіді Сашко прокричав:
  -Абрек, галопом!
  Жеребець зірвався в галоп. Лікар зупинив карету і з подивом придивлявся до цього алюру. Сказав Сашкові, що спочатку кінь трохи йде боком, потім галоп рівний. Початок галопу треба негайно виправити, трохи підтягнувши повід і відхиливши морду жеребця в інший бік. Заставив Сашка на Абреку повторити галоп декілька разів, поки не вдовольнився результатом. Також лікар придивлявся до Кулі, що вільно рухалась біля карети, але теж переходила на галоп разом з жеребцем. Супроводжуючі карету козаки реготали, спостерігаючи це диво.
  В Осман-Базарі коней і Сашка помістили в стайні на турецькому іподромі. Поряд, в гарному маєтку був штаб генерала Скобелєва. Відступаючи, турки нічого не зруйнували. Лікар жив у маєтку, покидаючи Сашка наказав добре годувати коней, кожен день давати їм по 10 літрів вівса. Зранку треба дати по два літра, в полудень - три, а на ніч - 5. Через дві години після ранкової годівлі виводити на іподром для забігу і навчання, це привчить коней до роботи по три -чотири години на день. Через півгодини після роботи дати коням по половині оберемка сіна. В полудень напоїти коней водою, не більше 7 - 8 літрів і дати овес. В 4 години замінити стару підстілку новою, принісши по оберемку соломи, а в 5 годин дати трохи сіна. В 7 годин - водопій в тій же кількості, що і в полудень, після цього можна давати на ніч овес. Два рази на тиждень кормити подавленим зерном. Передавши коней нічному конюху, з його дозволу можна вечеряти і відпочивати.
  Сашко повторив на прохання лікаря його настанову і не став сперечатись, хоч був не згоден. Він з дідом викормив мерина з малого лошака зовсім по другому. Зимою ночував в стайні разом з коровою, вдвох вони пили вранці теплу воду, в яку бабця кидала жменю висівок. Випускала лоша на волю, щоб не заважав доїти корову. Жеребчик біг до копиць з сіном і соломою, обсмикуючи їх зубами з усіх сторін. Коли витягти знизу жмут сіна не вдавалось ставав на дибки і висмикував з верхньої частини копиці. Ретельно підбирав губами те, що впало на землю. Потім біг в Закотине, де росло багато гіркого полину. Після морозів полин уже не гірчив, лошак залюбки поїдав зерна, що були за поживністю не гірше вівса. В полудень прибігав до хати, іржав біля дверей. Сашко виносив йому пару буряків, або шматок гарбуза, лошак поволі їх згризав і біг з двору, куди хотів. Ніхто не слідкував, де він був, що їв і пив, сніг, чи воду. Ввечері прибігав і терся біля діда, або Сашка, що викидали із стайні кізяки і ложили на піл підстилку. В сильні морози кізяки не викидали, підстилку клали зверху, тепло йшло знизу від гниття. І виріс лошак на диво міцним і здоровим, рано став плигати на молодих кобилиць, його довелось каструвати, він став мерином.
  Лікар роботу Сашка по роздачі кормів для Абрека і Кулі не провіряв, та Сашко виконував його настанови сумлінно, трохи глузуючи про себе над панською наукою про утримання коней. Дотримував точно навіть години кормління, дивлячись на сонячний годинник, що був на іподромі. Та коні швидко самі запам"ятали ці години і визивали Сашка тихим іржанням. Але зовсім не звертали уваги, хто їх підкормлює, Сашко, чи інший незнайомий конюх. Важко було їх навчити виконувати і нові вправи, наприклад, команду - "Лягай!", необхідну на фронті, щоб вберегти їх від турецьких куль. Абрека треба було в першу чергу відучити кусати за коліна незнайомих вершників, що робили спроби сісти на нього верхи. Що буде, коли жеребець вкусить за коліно генерала і порве йому штани?
  На допомогу Сашку прийшов осавул Калмиков. Сказав, що відучити Абрека від кусання вершника за коліно можливо тільки биттям.
   - Коні подібні до неслухняних дітей, яких розумні батьки змалку навчають легким побиттям до послуху, бо слів вони ще не розуміють.
   Показав сам, ставши з лівої сторони і вкоротивши поводи вуздечки. При спробі підняти ногу до стремена Абрек хотів вкусити його коліно, але через вкорочений повід не дотягнувся і одержав удар нагайкою по задку. Так повторялось декілька раз, поки Абрек не зрозумів, що кусати незнайомого вершника при спробі того сісти в сідло - не слід. Дозволив осавулу спокійно сісти в сідло і став дибки на задні ноги, але отримав по них удар нагайкою. Отримуючи кожного разу удари по ногах, покорився вершнику, перестав ставати дибки. Сівши в сідло, вершник повинен зразу спокійним голосом дати команду "шагом".
  Під наглядом Калмикова Сашко навчив Абрека і Кулю виконувати команду "Лягай!", завдаючи ударів спочатку по передніх ногах. Коли кінь зрозумів, що треба стати на коліна, переносив удари на задні ноги, доки кінь не лягав. Пам'ять у коней була чудова, різні команди вони розрізняли, але завчали їх тільки після биття. Після правильного виконання любої команди бити коней не слід, вони не зрозуміють, що вершник від них хоче, науку прийдеться починати знову, але це вже буде складніше. Краще після засвоєної конем команди добре потріпати коня по холці, це він зрозуміє, як подяку від вершника. Також можна дати в нагороду пожувати щось смачненьке, наприклад, морквину, розрізану по довжині, щоб він нею не подавився. Ніколи не слід вимагати від коня одночасного виконання двох команд, кінь не зрозуміє, що від нього вимагають, а вершник може зрозуміти це, як відмову. Так, під наглядом осавула Калмикова, Сашко засвоював науку управління кіньми, не ждучи прибуття обіцяного лікарем іноземного жокея, німця чи француза.
  Іноземця-жокея лікар так і не знайшов, бажаючих їхати в Осман-Базар, поблизу якого йшли військові дії, не було. Вирішив показати Абрека і Кулю генералу Скобелєву ще не навченими до кінця. Привів генерала на іподром, де Сашко їздив на жеребці, а рядом бігала Куля, повторюючи алюр Абрека. По милувався генерал жеребцем, вислухав лікаря.
  -Ваше превосходительство, исполняя волю Государя, я приобрёл Вам в подарок жеребца орловской породы. Прошу принять подарок и простить меня, что Абрек ещё до конца не обученный.
  - Я в ближайшей депеше поблагодарю Государя за ценный подарок и отмечу ваше усердие в исполнении его воли. Насколько жеребец обучен, я сам сейчас проверю. Казак, ко мне! Слезь с седла!
  Генерал умело разобрал поводья и легко вскочил в седло. Потрепал Абрека по холке и дал команду "шагом", потом перешёл на рысь, затем на галоп. Сделав круг по ипподрому, заставил коня совершать повороты, левые и правые. Соскочил с седла, потрепал Абрека по холке, передал поводья Сашку.
  - Доктор, я не уверен, что Абрек орловский рысак чистых кровей, скорее, он - полукровка, но это к лучшему. Вам хорошо должно быть известно из опыта Крымской войны, что хвалёные английские кони чистых кровей не выдержали зимних условий содержания, все передохли. Некоторые отказывались исполнять волю всадников, спотыкались на бегу, иногда становились причиной преждевременной гибели лордов. Простые беспородные рабочие кони лучше подготовлены к тяготам воинской службы. Проверим, как их перенесёт Абрек. Казак, ты кто, какого полка?
  - Джура Cашко Бардадым Черкасского полка, Ваше превосходительство!
  - Выездку коней на гладком ипподроме запрещаю. Мне нужны не скаковые, а кавалерийские лошади, привыкшие к езде по любой местности. Есаул Калмыков!
  - Слушаюсь, Ваше превосходительство!
  - Заметил я за тобой, братец, отлынивание от штабной работы, больше на конюшне околачиваешься. Ты как ко мне в штаб попал?
  - По ошибке, Ваше превосходительство, малограмотный я. Прошу отправить меня в казацкий полк, хочу сражаться с турками.
  - Похвальное желание. Сначала приучишь вместе с казачонком жеребца и кобылку к езде по холмам и ночёвкам под открытым небом, потом направлю вас в полк.
  - Рад стараться, Ваше превосходительство!
  Вмешался доктор:
  - Осмелюсь доложить, Ваше превосходительство, что жеребцу ещё нет пяти лет, а кобылке меньше четырёх. По Высочайшей инструкции кони зачисляются в кавалерийские эскадроны в возрасте пяти лет.
  - Доктор, инструкция писалась для мирного времени, сейчас идёт война. Погибают не только люди, но и кони. По долгу службы вам известно, что в эскадронах сейчас вместо двух коней на казака осталось по полтора коня. Показатель в солдатских обозах ещё ниже. Восполнить потери в конях можно только зачислением на воинскую службу коней в возрасте четырёх лет. Вам нужен для этого мой приказ?
  - Никак нет, Ваше превосходительство! Дам указание ремонтёрам закупать коней с четырёх лет, но упитанных, оговорив вес. Да и барышников введём в заблуждение, они привыкли скупать коней раньше ремонтёров, потом продают их государству по завышенным ценам.
  - Я рад, что вы развили мою мысль. Не будем беспокоить Государя такими мелочами, у него забот больше, чем у нас. Кроме Балкан существует ещё Кавказ, там тоже идут бои с турками за освобождение территорий возле Батуми, Карса и Баязета. Отправляйте есаула с казачонком в кавалерийский поход по холмам, наше наступление в горах временно приостановилось, начались упорные бои за Шипкинский перевал, надеюсь, что наши солдаты с болгарскими ополченцами его удержат. С юга на помощь туркам подошла новая армия под командованием Сулейман-паши, после взятия Никополя мы потерпели неудачу под Плевной, у нас большие потери среди личного и конского состава. Ваша задача, доктор, принять все меры по скорейшему восстановлению численности конского состава.
  - Буду стараться, Ваше превосходительство. Привлеку к перевозкам на Шипку крестьянские обозы, зачислив их на время фронтовых перевозок ополченцами, добавке денег к жалованию они будут рады.
  - Отличная мысль, доктор. Я рад, что вы рассуждаете военными категориями. Дам команду солдатам охранять обозы в пути и подталкивать подводы при подъёме на Шипку. Коней нужно беречь, а солдаты и ополченцы сами себя защитят. Такова их военная судьба.
  Не станемо втомлювати читачів оповіданням про муки погонців, коней і солдат при підйомі від Габрова до Шипки, з якою радістю їх приїзд вітали захисники перевалу. В суворих умовах зими вони зуміли відбити напади турецьких загонів. Частина захисників загинула від куль і штиків, інші від морозу. Така випала їм доля. Коней берегли краще за солдат, тільки при нестачі їжі дозволялось забивати тварину, що вірно служила людям. Солдати варили і поїдали конину мовчки.
  
  Д О Б Р Е Д О Ш Л И, Б Р А Т У Ш К И
  
  Сашко з Калмиковим привчають Кулю і Абрека до умов життя кавалерійських коней. Зранку засипають у торби по 12 літрів вівса з розрахунку на цілий день годівлі. Торби розміщають попереду і позаду сідла, щоб не збити центр рівноваги коня. Можна розмістити їх і позаду, але тоді центр ваги буде більше давити на круп коня. Для кавалерійських коней це допустимо, хай звикають. Самі одягли теплі козачі бурки, озброїлись шаблями, піками і берданками. Для себе випрохали в старшого на кухні по куску сала. Їх спочатку вилаяли, обізвавши дармоїдами, потім хліб і сало видали, наказавши в кінці дня привезти на кухню два живих барана з гірських пасовищ, осавул одержав гроші. Почухав потилицю і вирішив їхати в гори не на звільнену від турецьких військ територію, де вже відновлювалось мирне життя, а ближче до турків.
  - Сашко, ти вже стріляв з берданки по туркам?
  - Ні, тільки по диким гусям, влучав з першого пострілу.
  - Це добре. Турок більший від гусака, якщо прийдеться стріляти - цілься в груди, не промахнешся. Спочатку заїдемо в болгарське село.
  Шлях до села охороняли два болгарина з шомпольними рушницями. Радо привітали козаків, назвавши їх братушками, запросили в село.
  - Ніколи нам гостювати, підкормимо коней і поїдемо ближче до турок. Нам треба підстрелити турка, а ще краще - барана. Короткий шлях до них покажете?
  Охоронці села заговорили, перебиваючи один одного. Осавул з Сашком зрозуміли, що турки знаходяться неподалік, на полонині розташоване їхнє пасовисько овець і коней з сильною охороною. Якщо козаки допоможуть болгарам відбити у турок стадо, то половину овець можуть забрати собі. Осавул погодився, а згоди Сашка ніхто не питав.
  Загін болгар, озброєних шаблями і піками, вирушив надвечір. Далеко попереду йшли два розвідники, за ними йшли болгари, потім вели коней осавул із Сашком. За ними йшов болгарський хлопчина, невдоволений, що старші його проганяли додому. Напросився бути в козаків коноводом. Загін непомітно наблизився до турка, що сидів на коні, охороняючи гурт овець. Два болгарина підповзли ближче, метнули ножі. Турок без звуку почав хилитись з сідла, його тіло підхопили, один з болгар скочив в сідло, одягнувши на голову феску турка, застиг непорушно. Декілька турок сиділи біля багаття, до них підповзли і закололи піками.
  Болгари почали гуртувати овець і направляти їх на дорогу, що вела з полонини. На шум прискакали два турецькі вершники, що несли варту неподалік. Осавул дав Сашку команду стріляти. Два постріли з берданок пролунали майже одночасно, турки сповзли з сідел, ноги застряли в стременах. Десь далеко було чути ще постріли, турки підняли тривогу, та було вже пізно. Сашко вслід за осавулом метнувся до турецьких коней, скопили їх за вуздечки, відвели за горбок до Абрека і Кулі, їх держав за поводи хлопчина. Зробили ще декілька неприцільних пострілів в бік турок, хай думають, що нападників багато. Залишивши засаду з двох болгар, почали в нічній темряві спускатись в долину, ведучи на поводу по два коня. Спуск дався значно важче, ніж підйом, виручав хлопчина, що йшов попереду по знайомій стежці і вказував дорогу.
  Болгарське село святкувало перемогу своїх партизан над декількома турками, добуте з допомогою двох "братушок". Раділи з захопленої турецької зброї, коней і овець. Зарізали барана, пили ракію і танцювали. Вранці проводили осавула з Сашком аж за село, виділивши погонича для десятки овець. Отара йшла поволі, скубучи на ходу залишки трави і підбираючи листя. Сашко їхав на захопленому у турків коні, жаліючи Кулю. На іподром вернулись пізно, але героями.
  Лікар обдивився приведених турецьких коней, похвалив осавула за здобутки, дав невелику грошову нагороду. Потім обдивився Абрека, дав ковалю команду його підкувати. Вилаяв Сашка за рисковий похід на жеребій кобилі по горам, відсторонив її від поїздки в район бойових дій. Джура пересів на турецького, добре навченого, але злого жеребця. Зрозумів, що кінь невдоволений зміною вершника, вирішив завоювати його прихильність з допомогою смачної підкормки і нагайки. "Турок" йому покорився, але Абрек косив злим оком на нового сусіда, що рисив рядом замість Кулі. Поволі два жеребця звикали один до одного, підкоряючись вершникам. Сашко і осавул розуміли, що дружба коней була неміцною, тимчасовою.
  Калмиков знущався із Сашка, влаштовуючи двобій на шаблях. Спочатку осавул захищався палицею, легко відбиваючи напади джури, та коли Сашко зненацька перекинув шаблю в іншу руку і ледве не зачепив осавула, теж взяв шаблю. Їх двобій збирав багато охочих спостерігачів, всі вболівали за Сашка, що спритно відбивав верхні і бокові удари дужого осавула. Рукоплескали Сашку, коли той підплигнув, пропустивши під собою шаблю нападника. Після поєдинків у молодого хлопця боліли руки, лікар відправляв Сашка з осавулом в турецьку баню, де турок робив їм масаж, болючі відчуття зникали.
  На прохання Сашка, Калмиков став навчати його читати і писати. Виявилось, що він добре володіє грамотою, а генералу Скобелєву збрехав, що він малограмотний. Посміхаючись, казав Сашкові:
  - Мрію одержати на війні хрест, якщо не загину. Або голова в кущах, або груди в хрестах.
  Тим часом 4-тисячний загін російських солдатів і болгарських ополченців відбив напад на Шипку турків, забезпечивши вільний прохід через гірський перевал. Генерал Скобелєв на чолі загону козаків вирушив під Плевну, забравши з собою всіх штабників, козаків і кавалерійських коней. Сашко наказав конюху гарно доглядати жеребу кобилу, попрощався з Кулею, потріпав її по холці, пригостив морквиною і сів на Турка. Куля жалібно заіржала.
  Черкаський полк радо прийняв поповнення коней і козаків, прибулих з Осман-Базару. Після перевірки володіння грамотою осавула Калмикова командир полку призначив командувати сотнею, яку тимчасово водив в бої урядник Іван Бардадим замість пораненого сотника, що лікувався в шпиталі. Урядник приїздом Сашка був невдоволений:
  -І чого тобі не сиділось при штабі? Тепер, якщо ти загинеш - буде гріх на моїй душі. Ти хоч битись на шаблях навчився?
  - Навчився в поєдинках з осавулом Калмиковим. І ще я підстрелив турка і забрав його коня.
  - Бачу тільки, що ти навчився брехати, раніше за тобою цього не водилося. Нема в мене зараз часу з тобою гутарити, перевірю в бою. Сідай на коня, наша черга їхати попереду ескадрону, перші вступимо в бій проти турок, що прориваються з оточення.
  Сотня козаків під командою осавула Калмикова проїхали недалеко, коли побачили пішу колону турків, що прямувала назустріч. Осавул дав команду спішитись і залягти, відвівши коней в укриття, зарядити берданки. Турки розсипались цепом і пішли в атаку. Козаки зустріли їх пострілами, цілячись в постаті, що поволі наближались, стріляючи з коліна, але теж вимушені були залягти, ліниво пострілюючи. Обидві сторони берегли патрони, але не могли вгамувати злість від вимушеної бездіяльності на виду ворога. Почулися лайки з обох сторін, турки обзивали козаків гяурами і шайтанами, козаки обзивали турків свинями. Це важка образа для мусульман, що не їли свинини. Злість туманила голови, обидві сторони почали підготовку до відкритого бою.
  Урядники наказали коноводам підвести з укриття коней і залягти з ними поруч з цепом. В цей час підійшов ескадрон, а на допомогу туркам прискакала кіннота. Сурмач затрубив атаку, Сашко встиг підвести коня уряднику і сам вскочив в сідло, піднявши над головою шаблю, в другій руці тримав піку. Конем правив за допомогою шенкелів, надавлюючи коліньми лівий, чи правий бік коня. Встиг побачити попереду козачої лави осавула Калмикова на швидкому Абреку. По ньому турки стріляли, але мимо, він перший розірвав піший стрій, зарубавши шаблею турка, що кинувся на нього з багнетом. Далі Сашко бачив тільки трохи попереду спину урядника Бардадима. Піку свою він загубив після першого зіткнення з турком, встромивши її в його спину. Далі почалась шалена рубка на шаблях із зустрічною турецькою лавою, але деталі бою Сашко не запам"ятав. Крутився конем вслід за урядником, відбиваючи удари шабель зліва і справа. В кінці бою зрозумів тільки, що турки тікають, але сил для погоні в нього вже не було.
  Урядник знайшов Сашка серед порубаних тіл турецьких вершників і своїх козаків. Він сидів на землі і плакав, його рвало, рядом стояв кінь. Допоміг урядник Сашку підвестися з землі, наказав:
  - Витри соплі і ковтни горілки з баклаги, ти вже не джура, а козак. Радій із здобутої в бою перемоги над бусурманами, що віками неволили болгар. Для свого спокою і душ убієнних прочитай краще молитву за упокой.
  Полковий батюшка справив короткий молебень за полеглими в бою, їх поховали в братській могилі. Сашко разом з козаками кинув жменю землі у могилу, потім на місці поховання насипали невисокий курган, на вершині встановили хрест. Сумувати було ніколи, війна продовжувала збирати свої жертви. Черкаський полк воював під Плевнею, тиснучи на турок під командуванням Вессель-паші. Станишники признали Сашка за козака, бо він в боях з турками діяв розсудливо, розум не втрачав. Йому ж було соромно за свій перший бій, після якого ридав, як дитина.
  Перемога під Плевнею російських військ, якими командував генерал Скобелєв, була переломним моментом в війні. Відновила воєнні дії проти турок Сербія, російські війська зайняли Софію і Філіппополь. Після поразки турок біля Адріанополя козачі полки підійшли до Стамбула, почали готуватись до штурму. Туреччина запросила миру, побоюючись, що козаки захоплять міст через протоку Босфор. В перекладі з старогрецької мови цю протоку можна назвати, як " Коров"ячий брід". Перший міст в давнину збудували ще перси, коли йшли в похід проти скіфів, що жили тоді на землях сучасної України.
  
  С А Н - С Т Е Ф А Н С Ь К И Й М И Р Н И Й Д О Г О В І Р
  
  Черкаський козачий полк ніс зовнішню охорону містечка Сан-Стефано поблизу Стамбула разом з турками. Вчорашні вороги замирилися, хоч ще косо поглядали один на одного. Але турки і козаки милувались Абреком, якого генерал Скобелєв подарував осавулу Калмикову за мужність в боях і нагородив хрестом. Стали турки прозивати командира ескадрону Калмик-паша, так до нього і пристала ця назва. Його завжди супроводжували на конях два козака - урядник і Сашко. Швидко навчились розмовляти по турецькому, бо до них постійно турки приводили молодих кобилиць із проханням підпустити їх до Абрека для запліднення, платили добрі гроші. Половину урядник віддавав Калмик-паші, решту брав для себе і Сашка. Зібравши значну суму, Сашко поскакав до Осман-базару, де на іподромі знаходилась Куля. Вона вже привела лоша, що бігало біля матері і жадібно її смоктало. Помилувавшись жеребчиком, схожим по масті на Абрека, Сашко забрав кобилу і лоша. Заплатив знайомому конюху недорого, тільки за догляд, бо після закінчення війни ціни на коней знизились. Повернувся до полку в супроводі кобили з лошам. Командир полку з ветеринаром обдивились Кулю з довгоногим жеребчиком, похвалили молодого козака і запросили його після повернення на Дон стати урядником на державному кінному заводі Війська Донського. Сашко погодився при умові що кобила і лоша стануть його власністю. Ветеринар видав на руки Сашкові свідоцтво з родословною жеребчика, де було вказано, що він народився після парування кобили Кулі угорської породи з жеребцем Абреком орловської породи.
  Урядові делегації Сербії, Боснії і Герцеговини, Чорногорії та Румунії прибули в Сан-Стефано першими, потім прибули представники щойно сформованого самостійного князівства Болгарії разом з російськими дипломатами. Представники Туреччини прибули з радниками від Великобританії і Франції. Охорону делегацій в містечку довірили ескадрону лейб-гвардії козачого полку із Санкт-Петербурга. Почались переговори.
  Туреччина зобов"язалась виплатити Росії контрибуцію в розмірі 310 млн. карбованців. Турецькі війська виводились з Болгарії, а російські залишались на два роки до створення земського війська, необхідного для охорони порядку. Мирний договір проголошував повну незалежність князівств Чорногорії, Сербії і Румунії, раніше підлеглих Туреччині, кордони цих князівств розширювались. Румунія одержувала Північну Добруджу, а Боснія і Герцеговина проголошувались автономними. Болгарія перетворювалась на самостійне князівство з правом обирати свого князя, до неї була приєднана Македонія і Фракія. День підписання мирного договору 3 березня 1879 року вважається в Болгарії національним святом.
  До Росії відійшла південно-західна частина Бессарабії з містом Ізмаїл, також міста на Кавказі - Ардаган, Батумі, Карс і Баязет з прилеглими до них територіями Грузії і Вірменії. Росія також скасувала заборону тримати на Чорному морі військовий флот.
  Європейським державам не сподобалось розширення прав слов"янських народів на Балканах. На вимогу Австро-Угорщини і Великобританії в Берліні був скликаний конгрес для перегляду умов Сан-Стефанського договору. Південну частину Болгарії було перетворено на автономну турецьку провінцію Східну Румелію. Австро-Угорщина добилась санкції на окупацію Боснії та Герцеговіни. Англія, скориставшись послабленням Туреччини, окупувала острів Кіпр, що визвало невдоволення як турків, так і греків. Це рішення Берлінського конгресу привело до загострення суперечностей на Балканах, створивши основу для нових конфліктів.
  Не сподобалась Англії і самостійна зовнішня політика російського імператора Олександра ІІ. Був влаштований вибух бомби в Зимовому палаці, загинули невинні люди, але цар не постраждав. В березні 1881 року він був убитий на вулиці бомбою, коли проїздив каретою. Не подумайте, що це зробили англійці, ні, він загинув від бомби російського терориста-народника, але це вбивство було зроблене в інтересах Великобританії, що була проти посилення позиції Росії на Балканах. Бомбу виготував талановитий винахідник Кибальчич, який був противником монархії і думав, що після вбивства царя життя в Росії зміниться на краще. Чекаючи в тюрмі виконання смертного вироку, Микола Кибальчич встиг підготувати креслення ракетного двигуна.
  Замовника вбивства імператора Олександра ІІ так і не знайшли. Вирішили, що вбивство зроблено народниками тільки з політичних мотивів, зовсім відкинувши фінансовий. А як було насправді? Давайте логічно розберемо цю фінансову версію. Справа в тому, що у 1867 році російський імператор продав уряду США права на володіння Аляскою за 7,2 мільйона доларів. Явно продешевив, але сил захищати віддалений край від американських і англійських браконьєрів у Росії тоді не було. З обіцяних мільйонів наша держава за Аляску не одержала жодного долара. Уряд США перевів долари в лондонські банки, далі почалася юридично-фінансова тяганина між банкірами і дипломатами Росії. Довго шукали банки в Лондоні, куди були переведені долари, нарешті знайшли. Банки були різні, але ними володіли банкіри із єврейського сімейства Ротшильдів.
  Англійські банкіри спочатку погодились віддати Росії гроші, але не долари, а фунти стерлінгів, забравши собі частину за обмін валют. Росія погодилась, але тоді англійці змінили своє попереднє рішення, відмовившись від сплати фунтами, домовились, що в Росію доставлять золото, знову зменшивши суму за новий обмін. Росія погодилась і на цю пропозицію, хоч втрачала на цій фінансовій операції 1,5 мільйони доларів. Нарешті, імператору повідомили, що золото з Англії відправили в Петербург на судні "Оркней". До місця призначення воно так і не дійшло, англійці через деякий час сповістили імператора, що судно з золотом потонуло десь в Балтійському морі при переході. Ротшильди ще й одержали страховку, бо застрахували судно на величезну суму. Імператор Олександр ІІ вирішив подати позов на лондонських банкірів в суд. Почали шукати суд, що зміг би вирішити цей позов, але знайти не змогли. Позов російського імператора проти Ротшильдів жоден суд не прийняв, але розголос по світу пішов не на користь репутації банкірів, що дуже піклувались про свою "чесність". Олександра ІІ вбили російські терористи. Замовників вбивства не шукали, покарали тільки вбивць.
  Не сподобались Великобританії і блискучі перемоги талановитого полководця генерала Скобелєва Михайла Дмитровича. Після перемог на Балканах він в 1880 - 81 році керував Ахал-Текінською воєнною операцією в Середній Азії, що закінчилась взяттям Геок- Тепе і Ашхабада. Це вже близько від кордонів Індії, що була колонією Англії. В липні 1882 року генерал Скобелєв був убитий, а може помер при загадкових обставинах. Кажуть, що в його смерті винувата якась дама легкої поведінки. Більше знали осавули з його охорони, але їх показання слідчих не цікавили.
  Історія Росії продовжилась за імператора Олександра ІІІ, який проводив курс зовнішньої політики на зближення з Францією, а не Англією. Будував залізниці і зміцнював позиції Росії в Середній Азії та на Балканах, що викликало величезне невдоволення Великобританії, але воєнних дій імператор уникав. І правильно робив, на Росію насувались внутрішні революційні бурі. Встиг тільки на вимогу російського купецтва встановити внутрішню межу через землі Білорусії і Малоросії, селитись на схід від неї євреї не мали права. Конкуренції з нацією євреїв, для яких вигідна торгівля була в крові, не витримували всі інші народи. Також імператор заборонив створення в Росії банку, власниками якого хотіли стати євреї Ротшільди.
  У 1887 році був розкритий замах на царя Олександра ІІІ. Одним із організаторів терористичної групи організації "Народна воля", що готувала замах на царя, був Ульянов Олександр Ілліч, старший брат Леніна. Він був заарештований разом зі своїми чотирма товаришами. На суді виголосив палку промову, в якій обґрунтував необхідність вести непримиренну боротьбу проти самодержавства всіма доступними засобами. Був засуджений до страти і разом з товаришами у Шліссельбурзькій фортеці повішений. Смерть брата потрясла молодого Леніна і змусила стати революціонером, але він відкинув обраний народниками шлях терористичної боротьби. "Ні, ми підемо не таким шляхом", вирішив він. Але революцію в білих рукавичках вождю робітничого класу і трудового селянства зробити не вдалося. Були невиправдані жертви з двох сторін. Великими стихійними масами при багатопартійній системі вождям керувати важко. Кожна партія мріяла про захоплення влади в державі, а всі разом вони виступали проти правлячої партії. До 1927 року в СРСР офіційно існувала багатопартійна система, найбільш численними супротивниками комуністів була партія соціалістів-революціонерів. Ліквідована через тероризм її лідерів.
  
  П О В Е Р Н Е Н Н Я З Б А Л К А Н
  
  Прошу вибачення в читачів за некоректний відступ від теми. Треба закінчити історію погонців з села Карашини. Поверталися вони з Болгарії в рідний край повільно, на підводах, везучи трофеї з майном, награбованим у турків. Кому пощастило - везли срібляні речі, яких у турків було чимало. Також везли одяг - кожухи, чоботи, смушкові шапки. Подорожні гроші не одержали, інтенданти закупили в румунів велику кількість овець для їжі в дорозі. Це було розумно, хоч отари сповільнювали хід. Ставали погонці на відпочинок ввечері, різали барана, одного на 10 чоловік і варили м"ясо. Через Дунай переправились біля міста Галац, на протилежному березі було містечко Рені. Це вже була Бесарабія, нею володіла Росія.
  Споживати бараняче м"ясо набридло, залишки отари продали і поїхали швидко, як дозволяли коні. Після переправи через Дністер - знайома дорога. Іноді міняли по селах потомлених коней на свіжих, на доплату давали щось із одягу. Приїхали в рідне село майже всі, живі і здорові. В Болгарії залишились тільки двоє молодих хлопців. Поранені турками біля Шипки, вони лікувались в болгарському селі, там і залишились, знайшовши собі наречених.
  Бабуся Сашка Бардадима була ще жива. Дем"ян Паришкура віддав їй 10 рублів, дарунок від онука і заплатив за мерина. Бабуся розплакалась від щастя і горя, заспокоїлась в надії, що онук колись завітає в село з Дону. Відказала Дем"яну хату з клаптиком землі після своєї смерті. Дядько такому щедрому подарунку був радий, поцілував бабусі руку і пообіцяв доглядати її до самої смерті. Почав господарювати з жінкою і дітьми на дві хати, доглядаючи бабцю Сашка в старій хаті, що валилась. Бабця померла, не діждавшись онука з Дону, стара хата розвалилась. Велика родина дядька Дем"яна збільшувалась, діти підростали, наявної землі було замало.
  Тим часом, для княгині в Корсуні настали важкі часи. Сім"я нерозумно господарювала, беручи кредити в банку, прийшов час розплати. Грошей заплатити не було, банк призначив свого управителя і почав розпродувати землі, в першу чергу яри, непридатні для господарства. Дем"ян Паришкура разом з братами Петренко викупив урочище Гайдамацьке, де раніше було пасовисько. Земля піскувата з дрібними камінцями, але і їй були раді. Допоміг оформити договір на купівлю Гайдай Акела, якого вибрали сільським старостою. За участь у війні з Туреччиною мав медаль, тож користувався повагою в повіті. Згодився також віддати свою дочку Уляну за Андрія Паришкуру, коли прибули свати.
  Його жінка була проти, не хотіла віддавати дочку в численну бідняцьку родину, де її чекала важка праця першої невістки - всіх нагодувати, всім догодити, за всіма прибрати. Тому сватів прийняла ввічливо, виставила на стіл їжу, але ложки не дала. Це була ознака відмови, свати вже почали підніматися з лави, коли Акела вийшов в сусідню кімнату і повернувся з Улянкою, що несла в руці ложки і хутко розложила їх перед сватами. Акела діяв розсудливо, як добрий господар. У нього вже підростали ще дві дочки, Серафима і Мотря, для кожної потрібно підготовити придане: корову, скриню і прядку. Та й хати дочкам треба буде допомогти будувати, щоб жили самостійно, незалежно від свекрух. Відомо, що дві жінки біля одної печі не впораються, будуть сваритися.
  Після весілля молоді стали жити у великій родині тестя і свекрухи. Їжу готовила на всіх молода невістка, а їли всі разом з величезної миски, сидячи долі навколо їжі. Сама Улянка поїсти не встигала, кормилася з скрині, впіймавши вільну від роботи хвилинку. Гостинці для неї носили сестри, яких посилала до неї мати. Свахи між собою не дружили, бо мати жаліла дочку і лаяла родину свата Дем"яна за важке життя своєї Улянки. Докучала і Акелі, щоб допомагав зятю збудувати хату.
  Зять Андрій виявився добрим теслею і майстром на всі руки. Поснідавши, йшов з батьківської хати на Забару, де будував нову хату на ділянці в 30 соток, що дісталася від померлої родички. Помагав батько і родичі, а на толоку приходили сусіди. Улянка нарешті діждалась дня, коли побілила стелю і стіни. Батюшка освятив нову оселю і молода родина зажила самостійно.
  Перш за все Уляна сама привела з собою корову і поселила в збудованій Андрієм стайні, радіючи, що вона тепла і має горище для сіна. Порадила чоловіку добудувати корівник в довжину, щоб під одним дахом був саж для кабанчика, а над ним місце для курей. Далі в роботу Андрія не втручалась, стараючись його добре годувати, щоб він не схуд від важкої праці. Поволі молода сім"я обживала невелику садибу, радіючи з кожної новобудови. Спочатку Андрій викопав льох для зберігання взимку картоплі і різної городини, зверху поклав дубові колоди і засипав глиною, щоб дощ не протікав. Потім почав будувати клуню з високим дахом під стріхою, щоб взимку молотити ціпом снопи. Зробив для себе і маленьку майстерню теслі з дерев"яним верстаком, дверима і віконцем, щоб було де працювати в непогоду, не заносячи в хату сміття. По розміру невеликої комірчини, що була в хатніх сінях, збив з дощок закром для борошна, щільно підігнавши дошки. Потім з величезної дубової колоди зробив ступу, щоб товкти просо і робити з нього пшоно. Помістив ступу в клуні біля стіни.
  Після оранки і садіння картоплі за городом доглядала Уляна, прополюючи декілька разів, щоб городина не заросла бур"яном. Встигала робити безліч справ, бо була проворна. Навіть розвела квітник біля хати, радіючи з кожної квітки. Сусіди молоду сім"ю признали але не всі. Знайшлася сусідка, що змалку накинула оком на Андрія. Вийшла заміж за другого, що не був добрим господарем. Помстилася Улянці, непомітно кидаючи жмені проса в квітник. Курі витоптали красиві квіти, Уляна плакала, пожалувалась Андрію. Чоловік насупився, подумав і відповів:
   - Не буду я лаятись з дурною сусідкою. Давай краще посадимо кругом хати бузок, що гарно цвіте. І для курей буде затишок і від злої сусідки відгородимося.
  Так і зробили, собі на втіху. Потім Уляна почала народжувати дітей, одним за одним, всі п"ятеро - хлопчики. Чоловік перед народженням першої дитини заборонив їй носити на коромислі важкі відра з водою від криниці, що була за 200 метрів від хати. Це була та сама криниця-копанка з цілющою водою, що освітила божий лик на іконі. Вода в ній не замерзала в самі люті морози, бо на дні було джерело, а з низенької криниці був витік. Води потрібно було багато, двох відер в хаті для господині було замало, тож Андрій добудував до сіней ганок, де залишав на ослоні відра з водою. Минав час, хлопчики підростали. Останньою Уляна народила в 1914 році дівчинку. Того ж року почалася світова війна.
  Втрутилась у війну і Росія, бо всі патріотичні газети стали вимагати в імператора Миколи ІІ забрати в Туреччини протоки Босфор і Дарданелли. Імператор погодився і Росія перейшла в наступ проти кайзерівських військ у Польщі, а проти турецьких на Кавказі. Мобілізація відібрала в селян сотні тисяч молодих робочих рук, потім забирала життя. Обіцяних швидких перемог не було, війна затягувалась, життя населення ставало все важчим. Люди стали все частіше задавати питання - за що ми воюємо? Навіщо нам протоки? Газети розтлумачували: воюємо за віру, царя і Вітчизну, а також за Антанту.
  
   Кінець
 Ваша оценка:

Популярное на LitNet.com Н.Любимка "Долг феникса. Академия Хилт"(Любовное фэнтези) В.Чернованова "Попала, или Жена для тирана - 2"(Любовное фэнтези) А.Завадская "Рейд на Селену"(Киберпанк) М.Атаманов "Искажающие реальность-2"(ЛитРПГ) И.Головань "Десять тысяч стилей. Книга третья"(Уся (Wuxia)) Л.Лэй "Над Синим Небом"(Научная фантастика) В.Кретов "Легенда 5, Война богов"(ЛитРПГ) А.Кутищев "Мультикласс "Турнир""(ЛитРПГ) Т.Май "Светлая для тёмного"(Любовное фэнтези) С.Эл "Телохранитель для убийцы"(Боевик)
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
И.Мартин "Твой последний шазам" С.Лыжина "Последние дни Константинополя.Ромеи и турки" С.Бакшеев "Предвидящая"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"