Рука з пензлем плавно, спокiйно, насолоджуючись кожним рухом, немовби дотиком душi до чогось вищого, водить нехитрого помiчника живописця по майбутнiй картинi.
- Трохи зеленi...Та-ак...Краплинку багрянцю, - стиха, пошепки, приговорював
майстер, зображуючи на полотнi мальовничi пейзажi: невеличку малахiтову полянку, усипану дiамантовими дощовими краплинами, сапфiровими та рубiновими квiтами; смарагдовi крони дерев, що ростуть поодаль, чиї вершечки позолоченi сонцем. Небесному ювелiру хоч i пора поступитися мiсцем срiбляному брату, але вiн нiби наостанок затримується i проникає у саму сутнiсть думок i почуттiв своїм рожевим промiнням.
Сама природа нiби зупинила своє спокiйне розмiрене iснування, щоб зазирнути на своє вiдображення у дзеркало фарб i кольорiв, щоб побачити очами лiсового озера райдугу на мольбертi.
***
- Продовжуємо партiю. З F3 на E5...
- А що означає бiлий кiнь?
- "Спокiй"...
- С7-С5. "Спогади".
- Чорний пiшак - це "спогади"?
- Спогади, що причиняють бiль...
***
Нiщо не порушує цнотливiсть природи: нi звуки великих мiст, нi схвильованi люди, нi бiганина за примарними цiлями. Шелест та перешiптування дерев не перебиваються обуреними голосами, не заважають пухнастим хмаринкам металевi птахи-лiтаки розiгрувати небесну пантомiму. То дивне творiння романтичної фантазiї пропливе на небосхилi, то невидимий колега земного майстра декiлькома перистими штрихами замалює блакитне полотно, то бiлоснiжне перо ангела зарожевiє у польотi бiля крони сонця, що останнiй раз поцiлувало людину в заплющенi очi яскравим нiмбом.
Кажуть, що на палаючий вогонь i на водограй можна дивитись вiчно. А яку безкiнечну мить принесе прощальне полум"я сонця у вiдблисках кришталевого озера, застиглих в картинi?.. Нiщо не спроможне потривожити таке єднання...
***
- Тура їсть пiшака...
- Слон б"є туру.
- Бiла тура - "нiжнiсть"...Вiн згадав мене...
- Не допоможе. Чорний слон - "роздратування". Ферзь на Н4. Шах. "Ненависть"...
***
Мить - i пальцi майстра зi злостi переломили тонке древко. Палючi спогади нахлинули i втопили художника у своїй безоднi. Злоба клекотiла у грудях i вперто пробивалася назовнi. Шедевральнiсть картини померкла перед очами.
- Чому?! Як вони могли так вчинити?!! - в безсилiй яростi запитував у байдужого
свiту бiженець з обителi несправедливостi та страждань.
I що ж вiн побачив? Лагiдне нещодавно сонце стало кривавим i рiже очi, небо затягнули бруднi синюватi хмари.
Не звертаючи нi на що увагу, метушиться з боку в бiк, наче загнаний й клiтку дикий звiр. Образа досягнула апогею i виплеснулась.
Порив холодного вiтру - i мольберт впав. Вiд грацiї малюнка нiчого не залишилось. Якесь нагромадження кольорiв.
Райдуга згасла, чарiвна мить розлетiлася тисячами болючих осколкiв, що впилися в серце i безжально розривають його на шматки.
Художник понуро поплiвся по стежцi, яка змiїлася до асфальтованої траси.
***
- Ти помилився. Ненависть - це не форма, не фiгура, а колiр. Чорний.
- Я помилився в теорiї, а ти програв на практицi. Останнiй хiд - мат...
***
До тями бiдолаху привiв грузовик, який облив невдаху з нiг до голови водою зi свiжої калюжi. Остання ?крапля? мусила переповнити чашу. Але...
- Чорт!..
***
- О, мене згадав! Гарний знак.
- Не радiй заздалегiдь. Взагалi-то, вiн тобою лається.
- Тим паче, я перемiг...
***
Мокрий нещасний художник не влаштував iстерику, не вiддався всеохоплюючому розпачу, не зшаленiв. Вiн...засмiявся. Не гiрко, нi. Невтримно, щиро, висмiюючи весь трагiзм ситуацiї, вiдпускаючи на волю злiсть, не борючись з нею, а просто розтискаючи набридлi пазурi ненавистi. Вiн зрозумiв i простив. Так, простив! На мiськiй дорозi, де були чутнi гудки автомобiлiв i лайка, наполовину змiшана з пилом. Але не зважаючи на це, все в маленькому всесвiтi встало на свої мiсця...
***
- Ти змухлював! Як янгол мiг обманути чорта?!
- Людина зробила свiй хiд у цiй грi.
- I якi ж у нього фiгури? Фiолетовi?! - обурення нечистого було переповнене
сарказмом.
- Для нього життя не чорно-бiла шахова дошка, що нагадує невмiле авангардно-
кубiчне зображення Iнь-ян, а чисте полотно. Звiсно, iнодi пензель тримаємо ми. Але фарби у нього в руках...
***
Два силуети, один з крилами та нiмбом, iнший - з рогами та хвостом, склонилися
над шаховим полем битви. Бiлий король стояв у безвихiднiй позицiї, затиснутий мiж чорним офiцером та королевою.
Раптом по квадратному полю пройшло якесь тремтiння - i фiгури забарвилися у кольори веселки.
***
Саме таку картину малював художник: ангел i чорт, що схилилися над шаховою дошкою з рiзнобарвними фiгурами, на фонi лiсового озера у вiдблисках рожевого сонця...
![[]](/img/p/petrowskij_a_p/wzerunkinashahowomupol/chess_devil_angel.jpg)