Ти i твої очi. Ти i твiй дитячий носик. Не смiшна, а зваблива наївнiсть.
Колись, одного дня, своїми мужнiми руками ти будеш бити - жорстокий удар. Твої вуста будуть промовляти лайливi, образливi, грубi слова. Твої вуха не раз обiллють брудом огидних, неприємних розмов. Твої очi будуть блукати по оголеним спинкам, занурюватись в глибокi вирiзи та стрибати пiд високi розрiзи. Проте в них залишиться та сама наївнiсть.
I завжди тебе будуть видавати твої рожевi щiчки.
А вночi, коли нiхто не побачить, як вони будуть червонiти, вiн буде пестити своїми мужнiми руками, цiлувати терпкими вустами, вiдчувати кожен подих, а очi, твої яскравi, блакитнi оченята... Вони назавжди за-лишаться наївними, дитячими i такими ж звабливими!
2.11.02.
Вiчнiсть
Ось-ось наздожене! Мить - i хвиля загорнула їх з головою! Вони виринають, пiдiймаються i бiжать далi, до берега, до теплого пiску. Вiтер бавиться її волоссям, море шепоче милi вуху слова, сонце... Вона потроху куштує вино з його медових вуст i поринає в божест-венну насолоду кохання.
Все це - на однiй фотокартцi, все це - лише спогади, лише вiчнiсть, яка нiколи не повториться. Воно зали-шиться в її головi та на цiй фотокартцi.
Вона кинула її в вогонь. Голоднi пащеки полум'я швидко знищили фото. Так само швидко Час очистить її пам'ять вiд спогадiв.