Галина Мельник : другие произведения.

Церкві - понад двісті років

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Про церкву в селі Довгалівка на Рівненщині


  
  
  
   Пам'ятки дерев'яного зодчества
  
   Церкві - понад два століття
  
   У кожної людини своя доля, своє життя. У кожного села, храму своя історія. Але в нашого - особлива. А втім, про все за порядком.
   За давніми переказа­ми та спогадами, стояла церква на березі річки Пляшівки. Перша доку­мен­­тальна згадка про храм святого предтечі Іоана Хрестителя датується 1772 роком. Тоді церква була перекладена без єди­ного цвяха на тепе­ріш­ньому місці і більше двох століть височить над се­лом Великі Жабокрики (ни­ні Довгалів­ка, Радивилівського району), виблис­куючи банями куполів. До речі, перші письмові згад­ки про село - 1545 року. Тоді й пізні­ше його части­нами і ним самим володі­ли земле­влас­ники Жабо­крицькі, Журавницькі, кня­зі Макси­міліан Вишне­вець­кий, Бо­гуш Корецький та інші.
   Як дізнаємося із опису церков та парафій Волин­сь­­кої єпархії, зробленого у ХІХ ст. Миколою Теодо­ро­вичем, дерев'яний храм було зведено на кошти братів поміщиків Кон­дра­ць­ких і парафіян. У 1876 році культову будів­лю було відремонтовано. Ві­до­мо також, що з 1888 р. свя­щеником був Павло Іва­нович Шумський, з 1885 р. псаломщиком - Андрій Орестович Шеметило, з 1870 р. пономарем - Іван Лаврентійович Васькевич. До цієї парафії належала церква в Малих Жабокри­ках (нині Бригадирівка).
   У 1902 - 1905 роках при церкві Іоана Хрести­те­ля збудовано дзвіницю - замість старої, ветхої. При сприянні священика Уло­вича дзвони привезені із Кременця і Почаєва. Везли підводами, запряженими волами. Дзвін вагою по­над тонну линвами підні­ма­ли на дзвіницю. Все було зроблено вручну, самими парафіянами.
   З початком Першої сві­тової війни біженці ви­їжджали у Катеринослав­ську губернію. Знімали і забирали дзвони з собою. При поверненні знову вста­новили їх на дзвіницю.
   У Другу світову війну, з приходом німців, дзвони знову знімали. А з'ясову­валася ситуація - повер­та­ли їх на місце. І так кіль­канадцять разів їх ря­тували від усіляких бід. Пережив­ши все разом із парафія­нами, дзвони під вправни­ми рухами дзво­на­рів знов і знов наче виспі­вували чу­де­сні мелодії, скли­каю­чи всіх на літургію.
   Не одне покоління хре­с­­тилося, вінчалося, від­ходило у вічність, - і все через молитву у храмі.
   Покоління 50-60 років ХХ століття вже росло і ви­ховувалося під сильним впливом атеїстичної про­па­ганди. І згасала віра, забувалися традиції, зви­чаї. Всілякими правдами і навіть неправдами наші діди, батьки старалися збе­­регти те, що для них було святе, - і по можли­вос­ті передати нам, дітям.
   Фатальним став 1962 рік. Важка залізна колодка не на одне десятиріччя за­кувала двері храму. Це все дуже боляче відізва­ло­ся у душах людей, особ­ливо старшого віку. Адже не можна вирубати під ко­рінь усе те, що посаджено і доглянуто.
   Ходили до сусіднього храму в селі Бригадирівці.
   Таємно приходили до свого храму в Довгалівці і, як могли, прибирали, під­тримували все в належ­ному стані. Дуже хотіли окремі ра­­йонні керівники відібра­ти ключі у старости. Були погрози, начальни­ць­кі на­їзди, особливо но­ча­ми. Та нічого не змогли вдіяти.
   Ранок 1983 року ви­дав­ся звичайний. Усі мету­шилися, спішили хто ку­ди. Та всі, хто були у полі чи вдома, звернули увагу на колону техніки, яка ру­халася зі сторони Радиви­лова польовими дорогами до нашого се­ла. Поява та­кої кількості тех­ніки (у то­му чис­лі ві­й­сь­кової) не мо­­г­ла не заціка­вити. Ма­шини по­вернули в се­ло і зупинилися біля церкви. По­­­ча­ли схо­ди­тися люди, пе­ре­­важ­но пен­сій­­ного ві­ку. Приїжджі ото­­чи­ли церк­­ву, на­че полонянку. І почалося ней­мовірне: ви­но­си­ли хоругви, кни­ги, ікони і не­дба­ло кидали на машину. Се­ля­ни в німому за­ці­пе­нінні спо­сте­рі­га­ли мовч­ки, і тіль­­ки тоді, коли винесли ікону Божої ма­тері і стрічки за­майоріли на віт­рі та почали опа­­­­дати, жіно­чий розпачли­вий крик: "Лю­ди, чого стоїте? Спасайте" наче пробудив усіх. Жінки кинули­ся до ма­ши­ни, благаючи, щоб залишити хоч найцінніше. І здригнулися камінні сер­ця можновладців, багато чого було залише­но на збе­рігання людям. Решту перевезли на збе­рігання у храм Бригади­рівки.
   Мов після татарського розбою, все було відкрито навстіж, вітер шугав две­ри­ма, трава була стоптана, наче пронісся табун ко­-ней. І лишилася церква, святиня віків, обшарпана, обдерта, сам на сам із сво­їми бідами і триво­гами.
   Почала протікати по­крівля, голуби знайшли со­бі помешкання, стали зникати деякі речі. Навіть дзвони хотіли зняти, та вда­лося зберегти.
   Події 1983 року мали бути доведені до "логіч­ного завершення" - церк­ва підлягала знищенню. Та люди були насторожі, адже повчальним прикла­дом слугувала руйнація церкви в сусідньому селі Боратині (на території тієї ж сільради). Почалися по­шу­ки порозуміння із на­чаль­никами. Завдяки спри­­­янню голови райви­конкому Бориса Ворож­би­та і голови колгоспу Ва­силя Ральця (нині покійні) храм вдалося зберегти від руйнування - у ньому бу­ло створено музей села. Так було збережено й ві­втар із розписом та іко­нами ХYІ - ХYІІ століть.
   У музеї рідко хто бу­вав. Парафіян не покидала надія відродити церкву. Бу­ло немало й таких, які не вірили в це. Та коли з'я­вилася можливість зро­бити перші кроки для від­родження, парафіяни з Дов­галівки, Станіславів, Радихівщини з таким зав­зяттям і наполегливістю по­чали відбудову, що на­віть скептикам довелось повірити в реальність змін. Кожний, хто як міг, не ра­хуючись із часом, допома­гав, щоб хоч якусь часточ­ку внести у відбудову.
   21 жовтня 1989 року стояла золота осінь, сон­це вигравало промінням на банях куполів, проникаю­чи у храм, наповнювало його величчю. Двері було широко відчинено.
   Дзвони після кількох десятиріч мовчання спо­вістили людям про друге народження храму. Від­лун­ня було чути досить да­­леко. Із усіх околиць схо­дилися християни, щоб приклонитися, помолитися у храмі Іоана Хрестителя, великого Христового по­движника, покровитель­ст­во якого береже храм уп­ро­довж століть.
   Храмовим святом і празд­ником є Собор про­­­рока Іоана Хрес­ти­теля, який святкувався і недавно, 20 січня. Церк­ві випов­нюється 235 років від часу її перекладення.
   Галина Мельник.
   с.Довгалівка.
  

 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Пленница чужого мира" О.Копылова "Невеста звездного принца" А.Позин "Меч Тамерлана.Крестьянский сын,дворянская дочь"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"