У романi "Вiйна i мир" Льва Толстого читаємо: "Незабаром пiсля вечора Анни Павлiвни Анна Михайлiвна повернулася до Москви, просто до своїх багатьох родичiв Ростових, у яких вона перебувала в Москвi i в яких iз дитинства виховувався i роками жив її улюблений Боренька, щойно призначений в армiйськi й зразу ж переведений у гвардiйськi прапорщики. Гвардiя вже вийшла з Петербурга 10-го серпня, i син, який залишився для обмундирування у Москвi, повинен був наздогнати її дорогою в Радзивилiв". Йдеться про 1805 рiк. Армiя в 50 тисяч чоловiк рухалася виступити в союзi з Австрiєю проти Наполеона. Командувати  Олександр I призначив найбiльш досвiдченого генерала Михайла Голенищева-Кутузова, який тодi вже перебував у вiдставцi i проживав у своєму родинному селi. Але наказ є наказ - i генерал вирушив навздогiн вiйську, яке встигло пiдiйти до державного кордону в Радивиловi (колишня назва Радзивилiв) i готувалось рухатися далi. За планом союзного командування, Подiльська армiя подiлялася на 6 колон, якi повиннi були, прибувши до Радзивилова, виступати на Броди через кожних два днi. 12 серпня 1805 року перша колона росiйських вiйськ пiд командуванням генерал-майора П. Багратiона прибула в Радивилiв. Того ж дня видано наказ, згiдно з яким гусари i єгерi повиннi були розташовуватись по квартирах мiста та ближнiх сiл, пiхотi ж слiд було займати решту будинкiв, а якщо б їх не вистачило, - розбивати табори поблизу дороги. Опiвднi наступного   дня передова колона на чолi з Багратiоном виpyшил з Радивилова до Бродiв. Про настрої вiйськ розповiв у своїх нотатках офi­цер Федiр Глинка, майбутнiй письменник. Iз запису, зробленого в Крупцi 15 серпня 1805 року: "Сього дня прийшли ми в Крупчицi, мiстечко, пожалуване разом iз багатьма iншими маєтками блаженної пам"ятi iмператрицею Єкатериною II. Ти знаєш, друже, прив"язанiсть росiян до своєї батькiвщини, i тому можеш судити, з яким почуттям ступали вони за межi своєї iмперiї. В усiх полках спiвали пiсень, але вони були протяглi й тужливi, здавалося, що в них виливався сердечний смуток героїв: це остання данина батькiвському краю. Незабаром запалають вони духом мужностi, i томнi, прощальнi пiснi замiняться радiсними покликами перемоги. Iстинний герой вiдзначається простотою вдачi i нiжнiстю почуттiв у мирний час, мужнiстю i хоробрiстю в боротьбi i полум"яною любов"ю до вiтчизни. Росiяни мiстять у собi всi тi якостi. Ми йдемо на допомогу до австрiйцiв (...) Туди стогони пригноблених народiв закликають захисникiв. Чути, що генерал Голенищев-Кутузов буде начальствувати над нашою армiєю" ("Письма русского офицера..."). Щоб  пiднести  бойовий дух воїнства, за розпорядженням   австрiйського цi­саря на першому ж прива­лi, в Бродах,  росiйським солдатам видавали "по чарцi вина i горнятку круп". Тут же зачитувалася  обiцянка росiйського царя видавати   щоденно   порцiю м'яса i виплачувати 2 копiй­ки на крупи. Передовi полки вже перейшли росiйсько-австрiйський   кордон, а 60-рiчний генерал Кутузов ще перебував у дорозi. Лише 31 серпня 1805 року, тобто через пiвмiсяця пiсля запису Глинки про початок походу за кордон, вiн прибув у Радивилiв. У листi до своєї дружини Михайло Кутузов писав: "На­силу, друже мiй, доїхав сьогоднi тiльки   до кордону. Препогана дорога була вiд самого Петербурга...  Сьогоднi в нiч пускаюсь у дорогу за кордон i скоро надiюсь   наздогнати  вiйська" ("Русская старина",  1871, т. III, c. 54). Однак обставини змусили генерала затриматися у Радивиловi. Лиш наступного дня, вiддавши розпорядження вiйськам,  якi ще зосереджувалися бiля кордону, вiн вирушає на Львiв i далi територiєю тодiшньої Австрiї. У битвi з Наполеоном Кутузову доводилося дiяти за несприятливих умов. Олександр I, малообiзнаний у вiйськових справах, постiйно втручався у керiвництво операцiями. До того ж росiйський командуючий пiдпорядковувався австрiйсь­кому штабу, який не вiдзначався стратегiчним мисленням. Восени 1805 року бiля австрiйського мiстечка Аустерлiц союзники зазнали поразки. Кутузову дивом вдалося врятувати свою армiю вiд розгрому i вiд­вести її до кордону.  Як вказує енциклопедiя Блокгауза i Єфрона, Олександр I наказав розташовувати вiйська в околицях Радивилова, а Кутузову велiв знаходитись неподалiк вiд кордону. За даними архiвiв, якi оприлюднив iсторик Дмитро Чобiт, Кутузов 14 сiчня 1806 року прибув у Броди. 19 сiчня вiн пише генералу Мiхельсону, що найближчим часом переїде в Дубно. "Там помiс­тити повинен всю гауптквартиру, якiй у Радзивиловi залишатися неможливо". Причина? Ось вона: "...помiстити всю гаунтквартиру в Радзивиловi, якщо б я хотiв i бажав, то по тiснотi його нiяким  чином цього зробити неможливо". 20 сiчня 1806 року Kyтузов був ще у Бродах, а 22 сiчня - в Радивиловi. Цього дня вiн вiддає кiлька розпоряджень i наказiв по армiї, зокрема, щодо забезпечення солдатiв обмундируванням, харчами i грiшми. А вже 23 сiчня залишає Радивилiв i їде в Дубно, щоб саме там розмiстити штаб. Вiдтодi минуло 200 рокiв. Про перебування Михайла Iларiоновича Кутузова в нашому краї нагадує його бюст бiля педагогiчного коледжу в Бродах.