У Радивилiв можна в'їхати дорогами з чотирьох бокiв. Це не випадковiсть, так склалося iсторично.
Зi сторони Дубна й Рiвного звiддавна їхали сюди, бо бiльше сотнi лiт саме тут закiнчувалася одна держава i починалася iнша, отож Радивилiв був нiби воротами в цивiлiзовану Європу з напiвварварської Росiйської iмперiї. I коли мiжнародний торговий ярмарок - контракти - наприкiнцi вiсiмнадцятого столiття перенесли зi Львова в Дубно, Радивилiв вiдчув пожвавлення, якого доти не звiдав.
Саме зi сторони Галичини, зi Львова й Бродiв, мандрували iменитi купцi, а при них майстри найрiзноманiтнiших ремесел, артисти, лiтератори. I оживав Радивилiв дрiбною торгiвлею, колоритом нових облич i небачених звичаїв. А втiм, i ранiше мiстечко знавало тiснi контакти з Бродами, особливо тодi, коли цими двома поселеннями володiв головнокомандувач вiйськ Речi Посполитої Конецпольський.
А з пiвночi, вiд Берестечка, утоптувався шлях ще iз середнiх вiкiв, коли Радивилiв належав до Волинського воєводства з Луцьком у центрi чи коли пiсля трагiчної Берестецької битви 1651 року частина козацьких загонiв пiшли на Почаїв, шукаючи порятунку в тутешньому монастирi.
З Почаєва спрадавна прошкували через Радивилiв у волинськi села й мiстечка православнi прочани, запасаючись на дорогу водою з рiчечки Словнi, чи по-iншому -Зланiвки, котра з роками набула чудернацької назви Слонiвка. З-пiд Вишнiвця йшли до Берестечка полки Хмельницького.
Радивилiв опинився на перехрестi важливих дорiг, а можливо, понад 440 рокiв тому саме ця обставина й спричинила закладення поселення, яке отримало назву з нечуваної нагоди здобуття родом його власникiв Радивилiв (Радзивiллiв) князiвського звання (то був надзвичайно рiдкiсний на тi часи факт вiднесення шляхетської родини до числа князiв).
У документах Луцького замку Радивилiв уперше згадується в актi вiд 21 травня 1564 року - у скарзi зем'янина (землевласника) Данила Рогозинського "об отнятии у него из заставы урядником местечка Радивилова, имения воеводы Виленского Миколая Радивила, паном Иваном Патрикеем нескольких человек крестьян в селе Перенятине". Цей дещо ускладнений для сприйняття запис середньовiчного документалiста слiд розумiти так: представник вiленського воєводи, у маєток якого входив i Радивилiв, забрав у Рогозинського селян, котрi були переданi йому у виглядi застави за якийсь борг, причому забрав, борг не повернувши.
Наступна згадка - в актi вiд 9 червня того ж 1564 року: вiйт мiстечка Радивилова скаржився, що урядник пана Федора Рудецького вимагав мито у тих мiщан радивилiвських, якi проїздили через село Рудку (?) з пустими возами, жорстоко побив i пограбував їх, що пiдкрiплено свiдченням вiжа (судовиконавця).
21 серпня 1564 року вiйт Радивилова скаржився, що зем'янин Олехно Бєлостоцький заарештував мiщанина радивилiвського пiд тим приводом, нiби в нього виявився крадений кiнь. I хоча той заперечував, Бєлостоцький змусив його вiддати коня, а також вiз iз сiллю. 12 жовтня все того ж року намiсник Iван Патрикей скаржився на зем'янина Каленика-Богдана Батковського через те, що той побив i пограбував його слугу.
21 листопада 1568 року Лазар Кашубський, слуга митника великого князiвства Литовського Айзаха Бородавки, повiдомляв про напад на нього в лiсi мiж мiстечками Радивиловом та Берестечком трьох розбiйникiв, якi поранили коня i забрали документи, одяг, а також митнi кошти, отриманi в Кременецькiй i Янушпольськiй митних коморах.
Iз цих архiвних записiв видно, що на той час Радивилiв уже був мiстечком, яке перейменували. Якою була його попередня назва - не вiдомо.
Радивилiв - мiстечко, розташоване на рiвнинi. Можливо, колись було оточене лiсами, проте це все-таки не гарантувало вiд чужинських руйнiвних набiгiв. Вiдомо, що в тi часи бiльш надiйний захист у виглядi замкiв або фортець мали Дубно, Броди, Олесько, Кременець, навiть невеличкi поселення Перенятин, Крупець, Теслугiв... А от Радивилiв, за свiдченням сiмнадцятого столiття, мусив задовольнятися земляним валом iз частоколом зi стовбурiв дерев. Вiдiйшла в минуле загроза - i погнили колоди, розсунулися, зарiвнялися вали. Тепер важко навiть сказати, де мiг бути той загадковий дитинець, - ймовiрно, десь у районi центральної вулицi Почаївської, адже вона до певної мiри дiлить мiсто на пiдвищену й понижену територiї. Можливо, залишки дитинця бачив Григорiй Сковорода, коли проїздом побував у цьому поселеннi в серединi 18 столiття.
А ще завжди радивилiвцям уселяла сили християнська вiра. Радивилiв здавна мав православну церкву й костел, якi слугували й осередками освiти та культури. До речi, нинi приїжджих зустрiчає свiдок позаминулого вiку - церква св. Олександра Невського, яку будували близько п'ятдесяти лiт i вивершили в 1874 роцi. Її iкони писалися в тодiшньому стольному Петербурзi пiд керiвництвом академiка Васильєва. Звiдти ж привезли дзвони, iконостас, ризничi речi (панiкадило, потир, Євангелiє, хрест, плащаницю тощо). Є в мiстi ще двi церкви й кiлька молитовних будинкiв протестантських громад. Слiд зауважити, що населення завжди було багатоконфесiйним, що пояснювалося також нацiональним його складом - тут жили українцi, поляки, євреї, чехи, росiяни.
Гостям мiста в районному iсторичному музеї чи в музеї загальноосвiтнього лiцею можуть багато розповiсти про першого його власника Миколая Радзивiлла Чорного, активного дiяча Реформацiї, родича Костянтина-Василя Острозького, про видатних людей, якi бували в Радивиловi (Оноре де Бальзак, Iван Франко, Леся Українка, Iсаак Бабель, Улас Самчук, Симон Петлюра) або жили тут (письменники Петро Козланюк, Модест Левицький, композитор Герман Жуковський, меценат Мойсей Гiнсбург, бiблiограф Богдан Боднарський). Згадки про Радивилiв можна знайти в Льва Толстого (у романi "Вiйна i мир"), Козьми Пруткова, енциклопедiї Блокгауза i Єфрона...
У 1863 p. в мiстi та бiля нього вiдбулася одна iз сутичок Польського повстання, на кладовищi збереглися могили як повстанцiв, так i росiйських солдатiв, котрi брали участь у придушеннi цього виступу.
У 1866 p. Радивилiв став волосним центром, у 1870 p. йому присвоїли статус мiста. Прокладена в 1873 p. залiзниця Здолбунiв - Радивилiв, яка невдовзi була з'єднана iз залiзничною мережею Австро-Угорщини (починалася вiд Бродiв), ще бiльше пожвавила життя мiста.
Коли вийдеш на прогулянку за Радивилiв, пiдеш у прилеглi до нього мальовничi гаї та перелiски, багатi на ягоди й гриби, неодмiнно натрапиш на досить глибокi, зарослi травою й чагарниками рови. Мiсцями заглиблення в землi сягають пiвтора людських зрости!
Це фронтовi окопи.
Двадцятий вiк, як вiдомо, увiйшов в iсторiю двома свiтовими вiйнами. Фронти кожної з них надовго затримувалися в районi Радивилова. Досi про це нагадують окопи не лише на околицi мiста, а й бiля вiдомої своїм заповiдником Пляшевої. Таких вражаючих окопiв бiля iнших мiст нашої областi нема.
У 1944 роцi, наприклад, фронт стояв тут майже чотири мiсяцi! Уся довколишня земля була перерита вибухами бомб i снарядiв. Де тiльки люди знаходили прихисток, аби уцiлiти?
У тих окопах iнодi можна знайти i гiльзи, якi пролежали близько 90 лiт.
На початку серпня 1914 року австро-угорцi, ведучи наступ вiд Бродiв, вiдтiснили 18-у Волинську прикордонну бригаду i 13-й Донський козацький полк, розквартированi в Радивиловi, й вступили в мiсто. З обох воюючих сторiн були солдати й офiцери українського походження.
До мiста в спiшному порядку перекинули з Кременця 42-й Якутський полк 11-ї пiхотної дивiзiї; 7 серпня росiйськi солдати зламали опiр противника пiд Радивиловом i почали наступ, 8 серпня заволодiли Бродами й Лешневом. Проте сильний вогонь артилерiї й контрнаступ австро-угорцiв змусив їх до вiдступу.
Наступаючi захопили Радивилiв 11 серпня. Було знищено пам'ятник росiйському царю Олександру II, вiдкритий незадовго перед вiйною бiля народної школи (нинi примiщення лiцею), а також схожу на високу церкву православну каплицю, освячену на честь цього ж царя.
Невдовзi успiшнi дiї росiйських вiйськ у районi Пiдкаменя, при межi Рiвненської, Львiвської i Тернопiльської областей, спонукали австро-угорцiв рятуватися втечею.
У травнi 1915 року почалася наступальна операцiя австро-нiмецьких частин. У "Вiснику Союзу визволення України" (ч. 31-32 за 19 вересня 1915 року) писалося: "...армiї ген. Бем-Єрмолi вдалося по тижневих кривавих боях проломити дня 7 вересня добре укрiплений i природними перешкодами забезпечений росiйський фронт на лiнiї Радивилiв - Пiдкамiнь - Залiзцi i приневолити росiян на просторi 90 км вiдступити поза р.Iкву на горби коло Кремiнця".
На початку червня 1916 року в результатi прориву генерала Брусилова, командуючого 8-ю армiєю, 12 липня частини 9-ї армiї (генерала Сахарова) подолали дротянi загородження й опiр австрiйських вiйськ на рiчцi Слонiвцi i зайняли околицi Лешнева. Зi спогадiв Олександра Брусилова (1853 - 1926): "9-а армiя в цей перiод просунула свiй правий фланг уперед, завдаючи удару з району Радивилова в пiвденно-захiдному напрямi. 15 липня було взяте з бою мiсто Броди, а 22 i 23 липня знову завдана сильна поразка противнику на рiках Грабек i Серет..."
На вимогу вiйськового командування з населених пунктiв прифронтової смуги родини виселялися углиб Росiйської iмперiї. Про це пам'ятають старожили нашого району, чиї дитячi роки припали на часи Першої свiтової вiйни.
З кiнця 1916 року воєннi дiї майже припинилися, адже в лютому 1917 роцi назрiвав розпад iмперiї.
Ось лише кiлька штрихiв про iсторiю незарубцьованих ран землi - давнiх окопiв. А вже що стосується Другої свiтової вiйни, то тут досi вряди-годи трапляються навiть бiльш вагомi речовi свiдчення - уламки вiйськової технiки, пробитi каски... Поблизу хутора Пороховня, за три кiлометри вiд мiста, вивершується пам'ятник бiля мiсця масової страти євреїв (до 3 тис. чоловiк). На меморiалi Слави за мiстом похованi понад пiвтори тисячi бiйцiв рiзних нацiональностей, тут же покояться чотири Герої Радянського Союзу (кавалерист Опанас Волковенко, льотчики Андрiй Демьохiн i Микола Маркелов, артилерист Павло Стрижак).
Нинi Радивилiв - чепурне мiстечко на 12 тисяч жителiв. Iз п'ятиповерховою забудовою в центрi й одно- та двоповерховою - на околицях. Улiтку воно потопає в садах i скверах. Серед промислових пiдприємств, якi не втратили ваги за ринкових умов господарювання, - комбiнат хлiбопродуктiв, швейна й меблева фабрики, фурнiтурний завод. Чимало проблем зняло вiдкриття в 2002 роцi об'їзної автодороги, адже ранiше автотраса Київ - Львiв пролягала вулицями мiста.
Рiзноманiтними заходами вабить будинок культури, бiля якого в парку - пам'ятник Т.Шевченку, чимало читачiв вiдвiдують бiблiотеки. Оновився стадiон. У мальовничому гаю за мiстом - табiр вiдпочинку "Веселка". Навчальнi заклади досить традицiйнi для невеликого райцентру: у професiйному лiцеї готують столярiв, трактористiв, шоферiв, швачок, є двi школи, гiмназiя i загальноосвiтнiй лiцей, за яким закрiпилася репутацiя новаторського закладу.
Недалеко вiд мiста, на територiї нинiшнього району, бiля сiл Пляшева, Острiв вiдбулася одна з найбiльших битв у Нацiонально-визвольнiй вiйнi українського народу - Берестецька битва 1651 р. Очевидно, на її мiсцi восени 1846 р. побував Тарас Шевченко, свої враження вiн вiдобразив у вiршi "Ой чого ти почорнiло, зеленеє поле?..". Цiй битвi присвятила свiй роман у вiршах "Берестечко" Лiна Костенко.
У Радивилiв можна в'їхати дорогами з чотирьох бокiв. I якщо одна з них колись приведе вас сюди, ви не пожалкуєте, що познайомилися з цим маленьким, чепурним мiстом, його щирими жителями.