Прости, великий Чорноволе,
Що ми тебе не вберегли,
Ми Українi дали волю,
Життя i долю - не змогли;

Манкурти, нехристi, чужинцi
Для себе грошики кують,
 i дiточкам, коханкам, жiнцi
мiсця тепленькi роздають;

Та ще й глузують: ми не знаєм,
Як виживає сей народ,
Народ голодний вимирає,
Вони ж свiй водять хоровод;

...
Пан В*ячеслав i був той Данко, -
Хоч легендарний та живий,
Кохав Вкраїну, наче жiнку,
Та iншi плани плекав Вiй:

Вони зiйшлися в чистiм полi -
Тепер у збiжжi - обабiч,
Вiн сам хотiв такої долi:
Мов зiрка вiн летiв в ту нiч;

Вiн був Художник - з тих, що справа,
Так жив!.. - захоплювало дух:
Пророком буть - невдячна справа, -
Та не собi ж, бо вiн був - РУХ!..

Так вiн живий був: помилявся,
Переживав, - колись аж млiв, -
Коли на РУХ хтось зазiхався -
Не так, як Батько то хотiв;

Хотiли й хочуть ще багато
(Бо РУХ - не тiльки знак життя),
До них ще б розум та завзяття,
Та вмiння власне - каяття:

Оце би люди оцiнили,
I все простили, - як йому:
Десятки тисяч голосили,
Його ховаючи труну:

-	На кого ж ти..., - волала жiнка, -
Кидаєш?!.. - Ти ж не так хотiв...
I квiтiв холм, - мов гурт снiжинок
В "Тарасiв березень" злетiв;

Ми водночас осиротiли, -
Так що ж тепер - усiм в труну?
Вкраїну вовкам оголтiлим, 
Хитрим лисицям, що Вiн пнув?!..

Вiл одинокий в чистiм полi -
Чи Ти шукаєш край Землi?
Прости, - Тебе не вберегли,
А Ти шукаєш всiм нам волi?!..
......
Вогнi досвiтнi в чистiм полi -
Благослови нас, Чорний Воле!

Ред. 2002
(уривки)