Аннотация: Рахно Костянтин. Iранськi культурнi термiни в українському словнику i топонiмiї // Вiсник Львiвського унiверситету. Серiя фiлологiчна. - Львiв, 2013. - Випуск 59. - С. 124-130.
Iрано-слов"янська етнокультурна взаємодiя збагатила українську мову великою кiлькiстю термiнiв, якi стосуються рiзних сфер життя й побуту. З-помiж культурної лексики варто виокремити кiлька термiнiв, якi стосуються фiксування iнформацiї на письмi та на якi ранiше не зверталася увага як на iранiзми. Це - книга, знак, писати.
Праслов"янське *kъniga, українське книга може походити за пiзньо-сарматського (*kunig, *kunuga) та скiфського (*kuniku) посередництва (староосетинське kinick, осетинське дигорське k"iwnugæ, kinugæ, iронське k"īnyg ‛книга, лист, рукопис, грамота", k"īnyg zonyn ‛вмiти читати" i вiрменське k"nik, knik" ‛печать") iз певного близькосхiдного джерела, скорiш за все, з ассирiйського kunukku ‛печать", kanīku ‛щось запечатане". В дигорському епосi про нартiв сказано, що найстарiший з них, Уархаг, "сидiв посеред них i читав книги" (sæ astæw badtæj ma k"iwnuguti kastæj), у дигорському фольклорi про героя говорится так: "на однiй його лопатцi написана книга (?), на iншiй - хрест" (æ æw onæbælæ kiwnugfinst, e"nnæbæl dziwaræ). Рiзноманiтнiсть варiантiв вокалiзацiї та метатеза голосних викликанi самою природою семiтської консонантної основи, з одного боку, й умляутом голосного передостаннього складу пiд впливом кiнечного голосного, з iншого. Засвоєння ассирiйського слова скiфами та сарматами вiдбулося в VII-VI столiттях до н. е., пiд час походiв на Вiрменське нагiр"я та до Межирiччя. Уйгурське küjn ‛сувiй" та китайське k"üen ‛сувiй, папiр" також походять за сармато-аланського посередництва з того ж близькосхiдного джерела [1, с. 69, 521, 527; 2, с. 596-597; 8, с. 297; 17, с. 274; 21, 203-204; 20, с. 270]. Саме iранцi надали термiну значення ‛книга". Згiдно з [с. 124]зороастрiйською традицiєю, Авеста набула форми книги вже за царя Вiштаспа. Тодi ж вона нiбито була записана золотом на бичачих шкурах, тобто пергаментi, й передана на зберiгання до скарбницi царiв, очевидно, бактрiйських. Олександр Македонський нiбито наказав спалити цей дорогоцiнний примiрник, а iнший, який iснував тодi, греки повезли до себе й переклали своєю мовою. Переказ цей був вiдомий ще в першi вiки пiсля арабського завоювання [6, с. 47]. Тому такi топонiмiчнi свiдчення, як село Книжкiвка (Книжкiвцi) поблизу Проскурова (нинi - Хмельницький), село Książki в Польщi, село Knihy бiля гори Knižská Skála в Чехiї [15, с. 421, 423], можна розглядати i як вiдгомiн сприйняття iранської традицiї книгописання у фракiйсько-кельтському середовищi.
Серед кiлькох спiльних для iранського та слов"янського утворень iз суфiксом *-āk, продуктивних у скiфсько-согдiйськiй частинi схiдно-iранського свiту, слiд вiдзначити українське знак, старослов"янське зънакъ ‛σημείον", бо саме ця лексема вживалася для позначення письмових символiв задовго до готської букви та латинської лiтери. Йому вiдповiдають согдiйське zn"kh [zanak] ‛знак" ("wrn"znk ‛знак довiри"), вiд кореня z"n/zn [zan-] ‛знати = розпiзнати", котрий також присутнiй у согдiйських словах patzān (ptz"n-), anzān- ("nz"n-) ‛пiзнавати", сакському *ysān-, paysān-, парфянському zān- ‛знати, пiзнавати". Сюди ж авестiйське zẳn- у farzāna ‛знаючий", ‛мудрий", староперське xšnā-, середньоперське пехлевiйське dān- в dānistan ‛знати", перське кашанське zun-, zōn- ‛знати", zūnūn, zōnūn ‛я знаю", na zōnū ‛не знає", бактрiйське ζαν-, хотано-сакське vaysān, haysān ‛впiзнавати", парфянське z"n-, хорезмiйське *zn-, талишське zūne, zįne, курдське zānin, заза zānān, афганське pēžandəl, шугнанське wəzūn-, язгулемське vəzan-, iшкашимське vəzān-, мунджанське vzōn-, рушанське w(i)zōn, ормурi pazán-, pazen-, pazan-, сангулезське pəzīn-, сарикольське vazon ‛знать", padzān- ‛пiзнавати", ваханське pazdān-, ягнобське bizan-, белуджiйське zānag ‛знати", осетинське zonyn, zonun ‛знати", ‛вмiти", bazonyn ‛дiзнатися", bazonyn kænyn ‛дати знати", ‛iнформувати", ‛познайомити", привативне осетинське æznagon ‛ворожий", æznag ‛ворог", æznaggad ‛шкода" от *a-zn-a-ka- ‛чужий, той, хто не володiє розпiзнавальним знаком племенi", яське (XIV столiття) власне iм"я Znagan. Суфiкс *-k- приєднується до довгого голосного, на який закiнчується похiдна дiєслiвна основа вiд цього кореня. Бiльшiсть слов"янських похiдних iз цим суфiксом належать до прошарку афективних iменникiв, вiдзначених у соцiолiнгвiстичному планi [2, с. 227-228; 3, с. 315-316; 13, с. 458; 22, c. 214; 18, с. 238, 360; 5, с. 225; 24, c. 454, 462; 23, c. 466-468; 7, с. 40-41]. Паралеллю до яського iменi є український антропонiм Значко, вiдображений у козацькому прiзвищi Значко-Яворський, вiд якого похiдним є назва села Значкове Вiльнянського району на Запорiжжi.
Дiя зображення письмових знакiв, а також розмальовування та прикрашання орнаментами за допомогою рiзьблення, вишивання тощо i проведення борозен на землi в українськiй мовi передається лексемою писати. Українськi пис-ак(а), написати вартi порiвняння з согдiйським np(")ys, буддiйським np"s, християнським i манiхейським npys ‛(за)писати", np"s"(k); осетинським fyssyn, finsun ‛писати", fyssæg, fynsæg ‛письменник", nyffyssæg, у [с. 125]Кости Хетагурова: "Хетаг написав листа царевi Вахтангу: пише йому: "Доки Хетаг живий, нiхто не насмiлиться (пiти) на тебе" (Xetæg padcax Vaxtangmæ k"inyg nyffysta; fyssa jæm: "Calynmæ Xetæg ægas wa, walynmæ... dæwmæ nīk"ī bawændzæn). В осетинському епосi говориться: "Тодi Хсартаг написав записку до свого сплячого брата" (wæd Xsærtæg afysta gæxxæt jæ fynæj vsymærmæ). Дигорське: tabu Xucawæn, e ci sfinsa, ci stærxon kæna e xwarz ‛славослiв"я Боговi, що вiн призначить (напише), як вiн розсудить, так i добре"; nyxy fest ‛доля (написане на лобi)". Найдавнiшим значенням слова було ‛робити надрiзи, наносити знаки, орнамент, вiзерунок". Це значення ясно виступає в таких висловах, як k"iri-fyssæn ‛дерев"яна формочка, з допомогою котрої наноситься малюнок на печиво", ġippæj-fyst ‛ситець", буквально ‛(тканина), розмальована шляхом друку". Новоперське nivištan, nivīs- (nyffyssyn), рушанське pis, ормурi pis- ‛писати", piṣ̌tak ‛написаний", курдське курманi nəvīsin, белуджiйське nibīsag, семнанське -nävištä-, шугнанське nəwiš-, язгулемське naviš-, сангулезське nəvīš-, iшкашимське nuviš-, ваханське nəviš-, növīš-, мунджанське nuvúš-/nuvúxt-, nuvíšky-, ягнобське nĭpíš-, něpíš-/nipíšta, согдiйське *nip̣ēs- (np"ys-) ‛писати", *nipēsāk (np"ys"k) ‛той, хто пише", pyšt ‛написаний", бактрiйське ναβισ- ‛писати, описувати, повiдомляти (писемно)", парфянське nbys-, хорезмiйське m/nps ‛писати", хотано-сакське pīsai- ‛художник", pīsä- ‛мистецька робота, малюнок". Новоавестiйське paēs- ‛прикрашати", zaranyō-paesa-, zaranyo-pis- (тотожне осетинському zærin-fyst) ‛прикрашений золотом", староперське piΘ- ‛рiзати, рiзьбити, прикрашати, вирiзати", манiхейське середньоперське pyys-, pišta-, niyapišam ‛я написав", nipištanaiy ‛написати", nipišta- ‛написаний", пехлевiйське pys (pēs-) ‛прикрашати, розмальовувати", манiхейське середньоперське nbys-, пехлевiйське npš- (nibiš-) ‛писати, переписувати книгу". З ними слiд порiвняти бактрiйську дiєслiвну форму NIBIXTIΓENΔI у довгому бактрiйському написi, вiдносно недавно знайденому в Рабатацi на Пiвнiчному Гiндукушi. Давньоiндiйське peś-, pinś- ‛прикрашати", piśati ‛вiн пише" [2, c. 501-502; 19, с. 96-97; 22, с. 241-242; 24, c. 241; 23, с. 291-292; 7, с. 41], тобто в українцiв збереглося найархаїчнiше значення iранського запозичення. Важливою є багатозначнiсть понять писаний, писання, письмо, котрi в українцiв стосуються також рiзьблення дерева й кiстки, мальовки дерева й глиняних виробiв, мосяжництва, вишивки, писанкарства. Українська писанка ‛великоднє яйце, розмальоване рiзнокольоровими вiзерунками" є належною до iранського культурного кола. Ювелiр Жан Шарден, який з 1644 по 1677 рiк iз недовгими перервами мешкав в Iранi, розповiдає, що там iснує звичай дарувати на Новруз одне одному розфарбованi чи позолоченi яйця. Вiн вiдзначає, що при дворi й серед знати також дарували яйца, тiльки от їх прикрашали художньою позолотою та мальовкою, причому вартiсть такого яйця сягала кiлькох золотих дукатiв. Шах надсилав велику кiлькiсть таких яєць у красивих чашах головним дамам свого гарему. Цей звичай був пов"язаний iз повiр"ям про те, що яйце символiзує собою початок усiх речей [9, с. 180-182]. Варто уваги, що похiднi вiд цiєї основи фiгурують в Українi в дуже архаїчному топонiмiчному контекстi. Зокрема, це оточена легендами скеля Писаний Камiнь у Верховинському районi на Iвано-[с. 126]Франкiвщинi, на якiй збереглися загадковi напiвсферичнi ями-чашi й викарбуванi в дуже давнi часи петроглiфи [11, с. 136]. Її сибiрський вiдповiдник фiгурує у росiйському документi 1689 року - "до Писаного камени" [12, с. 58]. Це також гора Писанка, вона ж Писана, або ще Високий Верх, у Сколiвському районi на Львiвщинi, камiнь Писанка поблизу Звенигородки на Черкащинi [10, с. 62]. У Долинському районi на Кiровоградщинi є чи не єдине в Українi село Писанка.
Слiд вiдзначити, що в роботах совєтських i багатьох постсовєтських археологiв спостерiгалося свiдоме й цiлеспрямоване приниження рiвня суспiльно-економiчного та полiтичного розвитку певних спiльнот давнини. Це було пов"язано з методологiчними принципами iсторичного матерiалiзму, на яких базувалися дослiдження вчених. До всього, на методологiю накладалися певнi iдеологiчнi догми, що поширилися в науцi у першiй половинi - серединi XX в. Оскiльки, за панiвною в той час думкою вчених та iдеологiв, тi чи iншi етноси минулого не дотягували до рабовласницької формацiї, то виникала необхiднiсть обгрунтувати бiльш низький рiвень їхнього розвитку [14, с. 60-61, 224]. Спiльнотам Пiвнiчного Причорномор"я iдеологiя вiдмовляла у можливостi досягнути того, що вважалося здобутками давнiх цивiлiзацiй Близького Сходу. Писемнiсть, зокрема, могла побутувати лише в класовому суспiльствi, iснування якого, як i державностi, у скiфiв заперечувалося. Проте знахiдки сакської писемностi, зокрема, напис на днi срiбної чашi з поховання останньої чвертi IV - початку III столiття до н.е. пiд курганом Iссик, текст "В" Дашт-i-Навурської трилiнгви та iншi написи, зробленi цим же письмом, виявленi в Центральнiй Азiї, а також у Тувi (написи на берестi з могильника Аймарлиг) заперечити не вдалося. Напис на iссикськiй чашi виконаний письмом, яке, судячи з тексту "В" згаданої вище трилiнгви, було офiцiйним у кушан. Те, що iснувала писемнiсть, схожа на цей напис, особливо важливо. Аналог "iссикському письму" знайшли серед пам"яток Хорезму та Тохаристану, причому найранiшi з них належать до часу сако-юечжiйського "штурму Бактрiї", що передував утворенню Кушанської iмперiї. У Центральнiй Азiї, судячи з великої кiлькостi знахiдок, ця сакська писемнiсть була поширеною. Її аналогiї виявленi i на сходi, в "юечжiйських" пам"ятках Туви. Оригiнальне письмо сакiв понад тисячу рокiв сусiдило з греко-бактрiйським алфавiтом та писемнiстю арамейського походження - кхароштхi - i була однiєю з державних [4, с. 5-6, 99, 153].
Дослiдники стверджують, що для скiфiв характернi два види пам"яток. Однi з них виконанi власною скiфською писемнiстю арамейського дукту, iншi ж написанi чужою пiвнiчним iранцям писемнiстю [16]. За припущенням дослiдникiв скiфської епiграфiки, пристосоване до iранської мови письмо виникло в сумiжних древнiм Хорезму, Согдовi та Бактрiї землях, i звiдти рушило спочатку до Схiдного й Пiвнiчного Казахстану, а потiм до Нижнього Поволжя та Пiвнiчного Причорномор"я. При цьому форми та значення скiфського епiграфiчного матерiалу пояснюються, на їхню думку, з норм iранської мови, а саме з дигорського дiалекту осетинської мови, найближчого до скiфо-сарматських говiрок. Це, зокрема, написи на глиняних посудинах iз поховання V - початку IV столiття бiля села Рубцi на Донеччинi та з поховання V столiття [с. 127]до н.е. коло села Переїзна на Луганщинi, на горнятку з поселення V столiття до н.е. поблизу Уманi, на глиняному кружалi II столiття до н.е. з Одещини й iншi [16, с. 8-9, 20-70; 8, с. 87-89], що засвiдчують первiсно iранськi витоки писемностi в Українi.
1. Абаев В.И. Осетинский язык и фольклор: В 2-х т. - Москва-Ленинград: издательство АН СССР, 1949. - Т. 1. - 601 с.
2. Абаев В.И. Историко-этимологический словарь осетинского языка. - Москва-Ленинград: издательство АН СССР, 1958. - Т. I. А-К". - 656 с.
3. Абаев В.И. Историко-этимологический словарь осетинского языка. - Ленинград: Наука, 1989. - Т. IV. U-Z. - 325 с.
4. Акишев А.К. Искусство и мифология саков. - Алма-Ата: Наука, 1984. - 176 с.
5. Алемань Агусти. Аланы в древних и средневековых письменных источниках. - Москва: Менеджер, 2003. - 608 с.
6. Бертельс Е.Э. Избранные труды. - Москва: Издательство восточной литературы, 1960. - Том 1. История персидско-таджикской литературы. - 556 с.
7. Иванов В.В. Славяно-арийские (=индоиранские) лексические контакты // Славянская языковая и этноязыковая системы в контакте с неславянским окружением. - Москва: Языки славянской культуры, 2002. - С. 17-51.
8. Камболов Т.Т. Очерк истории осетинского языка. - Владикавказ: Ир, 2006. - 463 с.
9. Кисляков Н.А. Некоторые иранские поверья и праздники в описаниях западноевропейских путешественников XVII в. // Мифология и верования народов Восточной и Южной Азии. - Москва: Наука, 1973. - С. 179-194.
10. [Кулиш П.] Украинские народные предания, собрал П. Кулиш. - Москва: Университетская типография, 1847. - Книжка первая. - 92 с.
11. Писана керниця: Топонiмiчнi легенди та перекази українцiв Карпат / Зiбрав i впорядкував Василь Сокiл. - Львiв: Iнститут народознавства НАН України, 1994. - 208 с.
12. Словарь пермских памятников XVI - начала XVIII века / Сост. E.H. Полякова. - Пермь: издательство Пермского университета, 2000. - Том 5. - 202 c.
13. Стеблин-Каменский И.М. Этимологический словарь ваханского языка. - Санкт-Петербург: Петербургское Востоковедение, 1999. - 480 с.
14. Тишкин А.А., Дашковский П.К. Социальная структура и система мировоззрений населения Алтая скифской эпохи. - Барнаул: издательство Алтайского университета, 2003. - 430 с.
15. Тищенко Костянтин. Етномовна iсторiя прадавньої України. - Київ: Аквiлон-Плюс, 2008. - 480 с. [с. 128]
16. Турчанинов Г.Ф. Древние и средневековые памятники осетинского письма и языка. - Владикавказ: Ир, 1990. - 240 с.
17. Федотов М.Р. Этимологический словарь чувашского языка. В 2-х томах. - Чебоксары: Чувашский государственный институт гуманитарных наук, 1996. - Том 1. А-Ритăван. - 470 с.
18. Чёнг Джонни. Очерки исторического развития осетинского вокализма. - Владикавказ: издательско-полиграфическое предприятие им. В. Гассиева, 2009. - 496 с.
19. Цаболов Р.Л. Этимологический словарь курдского языка. - Москва: Восточная литература, 2001. - Том 1: А-М. - 687 с.
20. Шапошников А.К. Сарматские и туранские языковые реликты Северного Причерноморья // Этимология 2003-2005. - Москва: Наука, 2007. - С. 255-322.