Рахно Константин Юрьевич : другие произведения.

Глиняний посуд в ономастиконi традицiйної культури

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Рахно Костянтин. Глиняний посуд в ономастиконi традицiйної культури // Переяславiка: Науковi записки. Збiрник наукових статей. - Переяслав-Хмельницький: Нацiональний iсторико-етнографiчний заповiдник єПереяслав", 2012. - Випуск 6 (8). - С. 214-217. Стаття присвячена особистим iменам глиняного посуду у фольклорi та обрядовостi слов"ян. Глинянi горщики мають власнi iмена в українських загадках та в сербському родинному ритуалi. Проаналiзовано символiку цих iмен, а також їхню роль у слов"янськiй традицiйнiй культурi.
  Будучи частиною вербального (мовного) коду традицiйної народної культури, власнi iмена посiдають у ньому особливе мiсце, утворюючи по сутi самостiйний ономастичний код. Ономастикон культури вiдрiзняється вiд загальномовного вже складом iменованих об"єктiв; особистi iмена можуть присвоюватися в народнiй традицiї не тiльки людям i домашнiй худобi, але й персонiфiкованим диким тваринам, рослинам, мiфологiчним персонажам, хворобам, стихiям i природним об"єктам, предметам, явищам i концептам. Наприклад, у народних загадках iмена притаманнi речам домашнього вжитку, хатньому начинню. Iснують вiдмiнностi i в арсеналi ономастичних засобiв: у порiвняннi iз загальномовним узусом, в ономастиконi традицiйної культури бiльше використовуються неономастичнi за походженням елементи, тобто апелятивна лексика. У той час як для мови в цiлому семантика власного iменi або зовсiм заперечується або визнається лише умовно, для мови культури характерне явище семантизацiї й символiзацiї iменi, що досягаються двома протилежними способами: залученням апелятивiв в ономастикон, тобто онiмiзацiєю апелятивiв, i народною етимологiзацiєю власне ономастичної лексики, тобто "апелятивiзацiєю" ономастики.
  Однак головна вiдмiннiсть культурної ономастики вiд загальномовної полягає у сферi прагматики, тобто стосується функцiонування власних iмен (насамперед особистих) як знакiв i символiв культури. Особливостi ономастичного узусу в традицiйнiй культурi були обумовленi мiфологiчними уявленнями про природу iменi - ототожненням iменi i його носiя або переконанням в iснуваннi таємного зв"язку мiж iм"ям i людиною, вiрою в здатнiсть iменi "замiщати" людину, у сакральнiсть iменi, у небесне заступництво однойменних патронiв (святих, "героїв") тощо. Iм"я надiляється магiчними властивостями й використовується в обрядовостi як iнструмент магiї - охоронної, вiдгiнної, продукуючої, лiкувальної; iм"я табуюється, приховується, дублюється, пiддається замiнi; вибiр iменi й iменування пiдкоряються строгiй регламентацiї й магiчним цiлям. Слов"янська народна антропонiмiя зазнала потужного впливу християнської культури - це стосується як складу iмен, так i їхнього узусу, тобто вжитку. Однак вона багато в чому зберегла майже до наших днiв ставлення до iменi, iм"янаречення й iменування, властиве дохристиянськiй мiфопоетичнiй традицiї.
  Це стосується й глиняного посуду, який у слов"ян усталено асоцiювався з родиною й домом як "своїм", замкнутим простором. Серби в Таковi у мiсцевостi Шумадiя берегли як релiквiю i як символ дому та роду старi горщики, щоб варити в них їжу на древньому родинному й родовому святi слава. Такий горщик називався "лонац свечар", себто горщик-iменинник, горщик, який святкує славу, i вiн мiг мати власне iм"я. Так, в тамтешньому селi Брезнi був глиняний горщик, привезений колись з мiста Сйениця, звiдки походив рiд, який святкував з цим горщиком славу. Цей горщик звався Янко [Филипович, с. 195]. Iм"я має глиняний горщик i в українських загадках. Вiн розбивається або вирушає на рогачевi в пiч:
  "Умер Адам, нi Боговi, нi нам; нi душа до неба, нi костi до землi" [Номис, с. 301].
  "Сiв Тимiш на конi та й поїхав у погонi" [Загадки, с. 193].[с. 214]
  "Сiв Ваня на коня, не боїться огня" [Загадки, с. 193].
  "Своє" є символом, втiленням свiту позитивного, доброго; вiдповiдно "чуже" здається втiленням негативного, злого, руйнiвного початку. То́му, що ми освоїли, слiд присвоїти iм"я, яке виступає ознакою "свого". Етимологiя слова "iм"я" сягає дiєслова "имать", тобто ловити, схоплювати, брати. Одним з основних свiдчень антропоцентричностi поняття про свiт в уявленнях слов"ян виступає iменослов фольклору. Узяте в "свiй" свiт повинне бути назване словом-iм"ям. Тiльки набувши iм"я, ставши поiменованим, воно отримає справжнє i повноцiнне буття. Те, що поiменоване, - є, i його буття бiльш реальне й iнтенсивне, анiж будь-яке iнше. У стародавнiх цивiлiзацiях iм"я вважалося нерозривно пов"язаним iз сутнiстю людини чи речi, а надiлення iм"ям, як i виголошення та вiдгадування iменi, розглядалося як важлива магiчна процедура. Вона не просто є вiдзначеною, але становить собою ритуал i має сакральне значення. Слiд пiдкреслити зв"язок деяких типових сюжетних ситуацiй з номiнацiйним характером мiфологiчного свiту. Такими були ситуацiї називання речей, якi не мали iменi, якi розглядалися одночасно i як акт творення, перейменування як перевтiлення чи переродження, опанування мови, наприклад, птахiв чи тварин, пiзнання iстинної назви або ж приховування її. Мiфологiчне мислення визнавало iдентичнiсть акту творення i акту номiнацiї, найменування. Останнiй був не просто вiдзначеним, але утворюючим ритуал i надiленим сакральним значенням. Вiн означав прорив зi стану неявленостi у явленiсть, з об"єктивностi, речовостi, чистої матерiальностi в суб"єктивнiсть i духовнiсть, з аморфностi i хаотичностi "до-знакового" i "до-смислового" iснування в органiзований, оформлений, упорядкований простiр "знакового", в буття у "сенсi". Акт наречення iменi - спроба рiшучого обмеження ентропiчних тенденцiй i формування певного ектропiчного космосу. Суть же цього акту - у знаходженнi виведеннi назовнi сутностi, яка в свiтi явленого проявляє себе як iм"я, що її мiстить.
  Для мiфологiчного мислення семiозис загалом зводився до процесу номiнацiї, адже знак аналогiчний власному iменi. Людина не сама прибирає iм"я собi, його дають iншi. Для сучасної свiдомостi загальне значення власного iменi принципово тавтологiчне, те чи iнше iм"я не характеризується диференцiйними ознаками, але тiльки позначає об"єкт, до якого iм"я прикрiплене. Тому йому не надають ваги. Велика кiлькiсть однойменних об"єктiв не мають нiяких спiльних рис i властивостей, окрiм iменi. Проте в мiфопоетичнiй традицiї факт однаковостi iменi завжди по-особливому значущий i в принципi нiколи не може пояснюватися випадковiстю. Однойменнiсть часом зустрiчається i як повсякденне явище, i по вертикалi (батько - син i так далi, що особливо характерне для династичного iменослова), i по горизонталi (випадки, коли дiти одного батька носять так зване наскрiзне наймення). В семантицi процес освоєння свiту простежується за лiнiєю граматичної категорiї особовостi - безособовостi. Ця категорiя градуюється за ступенем видiленостi речi з тла. Саме його часто й вiдображає iм"я. Воно має онтологiчну сутнiсть.
  Загальне значення власного iменi у його крайнiй абстракцiї зводиться до мiфу. Позбавленi самостiйного значення, iмена - покликанi, взагалi кажучи, називати, але не значити, - можуть, проте, бути надзвичайно значущi. Iм"я розкриває внутрiшню сутнiсть речi, бiльше того, породжує її, i все-таки ця сутнiсть не може розглядатися як щось зовнiшнє по вiдношенню до iменi: iм́я не iнструмент виявлення сутностi (у всякому разi, не тiльки iнструмент), але воно саме - ця сутнiсть. Мiф i iм"я безпосередньо пов"язанi за своєю природою. У певному розумiннi вони взаємозамiннi, одне зводиться до iншого: мiф - персональний (номiнацiйний), iм"я - мiфологiчне. В цьому вiдношеннi варто пильнiше придивитися до iмен, якi носять горщики у фольклорi й обрядовостi. Це iмена-характеристики, iмена-iдеї, iмена-цiлi. На них лежить печать значеннєвої повноти, вiдзначеностi, вiдблиск сакральностi. Носiї традицiйної культури живо вiдчували значення цих iмен.
  Адам - перша людина. Вiн створений з глини. За спостереженням фольклористiв, [с. 215] Адамом у загадках називається все, що має стосунок до матерi - сирої землi [Садовников, с. 316]. Можна згадати, що в замовляннях Адам виконує функцiю мiфологiчного персонажа - помiчника, що асоцiюється з потойбiчним, мертвим свiтом. Замовляння дiють за принципом - як у мерця нiчого не болить, так i в живої людини, яку лiкують, нiчого не повинне болiти. Iменами Адам i Єва нарiкають потерчат. Фiгура Адама найбiльше пiдходить у магiчних текстах та загадках на роль мерця, оскiльки Адам - перший мрець, а перше завжди має пiдвищену значущiсть у народнiй культурi.
  Iван (Ян) - людина взагалi. Iвани як позначення всього українського народу i Iван як позначення будь-якого українця як у народних казках, так i в анекдотах, примовках, дражнилках, паплюженнях, лайках, непристойностях тощо. Iван-царевич, Iван - мужичий син, Iван-дурник, Iван Багатий, Iван Голий, Iван-Великан, Iван Побиван, Iван-болван, Iвасик Телесик, Iванко, Iвашко. В однiй українськiй загадцi глиняний горщик зветься Iван-дурачок [Загадки, с. 253]. Широка вживанiсть i символiчнiсть iменi Iван пояснюється популярнiстю його в побутi, що, в свою чергу, значною мiрою залежало вiд частотностi iменi у православному iменословi. Гумористичнi оповiдi про чисельнiсть святих Iванiв iснували у деяких слов"янських народiв, зокрема в македонцiв [Селищев, с. 228-229].
  Ну а в основу iменi Тимiш, Тимофiй, лягло грецьке слово, що в перекладi приблизно вiдтворюється як богобоязливий. I дiйсно, горщик недовговiчний, вiн боїться втратити форму й цiлiснiсть.
  Цi iмена, вiдповiдно до антропоцентричного розумiння свiту стародавнiми слов"янами, створювали власний проективний простiр. Вони виконували певну свiто- i життєоблаштовувальну функцiю, передбачаючи пiд собою певну основу. Значеннєва значущiсть iмен передбачалася завжди. Самi iмена були певною загадкою, яка закликала людину до її розв"язання, до виявлення, з"ясування того, що в них закладено, сутi i особливого призначення предметiв (посуду), пiзнаваних через їхнi iмена. Тут слiд ще раз нагадати про тi риси архаїчного номiналiзму, якi були актуальними i для слов"ян, про що можна судити з низки фактiв, якi вiдносяться до праслов"янського горизонту, i з релiктiв цього номiналiзму у бiльш пiзнiй слов"янськiй мiфопоетичнiй традицiї, таких, як це найменування особливими iменами глиняного посуду. Отримання iменi означало вихiд зi знеособленого стану, властивого персонажам нелюдської природи. Iм"я дає можливiсть iдентифiкувати об"єкт. Вiдбувається перехiд з профанiчностi - у сакральнiсть, яку не порушує мiнливiсть цього свiту, з апелятивностi - у власнiсть, з безликостi, зi сфери речового, типового, колективного, - в особистiсний простiр. Суть архаїчного номiналiзму полягала в першостi iменi над тим, що воно позначає i до чого вiдноситься. З iменем горщик категоризується як жива iстота, уподiбнюючись до людини, вiн видiляється iз загального ряду аналогiчних предметiв i починає жити особистим життям. Стає сутнiстю, так би мовити.
  Сербськi етнографи надавали святкуванню родового свята слави етновизначального значення. На думку деяких дослiдникiв, звичай слави виник у предкiв сербiв ще до їхньої появи на Балканському пiвостровi, - виник у найбiльш зрiднених i етнiчно спорiднених групах. Слiд визнати, що основа цього родового свята вельми давня, загальнослов"янська. Вона походить iз праслов"янського перiоду, хоча й зазнала деяких видозмiн та сильного впливу християнської церкви. Предмети, вживанi при славi, такi, як свiчки, калач, вино, ладан, коливо, вживалися i в дохристиянському культi слов"ян. Пiд впливом храмових святкувань, якi об"єднували ряд близьких чи спорiднених сiмей, слава була приурочена до святкування тих чи iнших християнських святих. Богослужiннєвi форми, часто дуже близькi до українських, були засвоєнi i об"єднанi з елементами бiльш раннiх вiдповiдних святкувань на честь патрона родини чи громади [Селищев, с. 229-239]. Тому увага, яка придiлялася горщику, є дуже показовою.
  Номiнацiя, набуття глиняним посудом власних iмен переводило його на рiвень сакрально значущих для родини й роду предметiв. Цi уявлення про наявнiсть у посуду статi й особистостi перегукуються з вiрою у те, що гончар формує свої вироби як живих iстот, що вогонь гончарного горна оживлює їх, надiляючи душею. Надiлення iменем старого горщика, який використовувався у родинних обрядах, було останньою стадiєю введення його у господарство. Початковi ж мали на метi розiрвати зв"язок посуду iз майстром-чаклуном, який його виготовив, нейтралiзувати у такий спосiб [с. 216]його чаклунський вплив, закрiпити право власностi господинi на нього i забезпечити належне виконання посудом своїх функцiй та довготривалiсть його використання. Окрiм суто практичних прийомiв обробки, слов"яни вдавалися до спецiальних обрядiв. Етнiчна приналежнiсть носiїв традицiї, призначення, ритуально-побутовий контекст та iншi фактори визначали семiотичний статус глиняного посуду, який вiдображав конкретну спiввiднесенiсть знакового i речового аспектiв у цiлiснiй структурно органiзованiй семiотичнiй моделi свiту традицiйної культури.
  
  1. Загадки / Упорядкування, вступна стаття та прим. I.П. Березовського. - Київ: Вид-во АН УРСР, 1962. - 511 с.
  2. [Номис Матвiй.] Українськi приказки, прислiвъя i таке инше. Збiрники О.В.Марковича i других / Спор. М.Номис. - Санкт-Петербург: друкарня Тиблена i К№, Кулiша, 1864. - 304, ХVII с.
  3. [Садовников Дмитрий]. Загадки русского народа. Сборник загадок, вопросов, притч и задач / Составил Д. Садовников. - Санкт-Петербург: типография Н.А. Лебедева, 1876. - VI, 332, 1 с.
  4. Селищев А.М. Полог и его болгарское население: Исторические, этнографические очерки северо-западной Македонии (с этнографическою картою Полога). - София: Издание Македонского научного института, 1929. - 440 с.
  5. Филипови" Миленко С. Таковци. Етнолошка посматра®а // Српски етнографски зборник. - Београд: САНУ, 1972. - LXXXIV. - С. 1-274.
  
  Rakhno, Kostyantyn
  (Opishne, Ukraine)
  Earthenware in the Onomastics of Traditional Culture
  Summary
  The article deals with the personal names of eartnenware in the folklore and the ceremonial rites of the Slavs. Clay pots have proper names in the Ukrainian riddles and in the Serbian family ritual. The symbolism of these names as well as their role in the Slavonic traditional culture are analysed here.
  Key words: clay pot, name, semantics, symbolism, traditional culture, the Ukrainians, the Serbs. [с. 217]
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"