Решетник Виталий: другие произведения.

Обмен телами

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Peклaмa:

Конкурс LitRPG-фэнтези, приз 5000$
Конкурсы романов на Author.Today
 Ваша оценка:


Подорож тілами

   Жив я собі досить безтурботно. Різноманітні побутові проблеми настільки прижилися в повсякденній метушні, що вже не привертали до себе достатньої уваги. Так сталося, що в якийсь момент я зрозумів, що втратив у житті ціль. Раніше було багато всіляких мрій та бажань, однак раптом усе вивітрилося, потонуло в буденній багнюці. Все, що діялося навкруги, втратило будь який сенс. Я намагався повернути звичні відчуття, які були притаманні мені раніше. Однак моя душа була спустошена і не хотіла сприймати навколишнє середовище через призму мого бачення. Тож терпець увірвався, що призвело до нечуваних наслідків. Моя душа збунтувалася та вирішила покинути розчавлену порожнечею оболонку.
   Увечері ніщо не вказувало, й навіть, не натякало на якісь зміни. Як завжди, я ліг відпочивати, сподіваючись поблукати в дивній країні сновидінь. З цього приводу мною колись була сформульована гіпотеза про приорітети. Вона виглядала так: "А що коли справжнє життя людей проходить уві сні, а прокидаємося ми лише для того, щоб підживити організм для підтримки енергією високоінтелектуальних процесів сновидінь."
   За всю ніч приснився тільки один сон. Це згодом я зрозумів, що то було не сновидіння, а справжнісіньке переселення душі. Все виглядало, наче натуральний сон. Начебто відкриваю очі та розумію, що пливу на дні моря проміж водоростей і коралів. Навкруги жваво танцює зграя красивих риб. Не встиг я огледітися як слід аж раптом усі риби миттєво дали дьору. За секунду - їх як і не було. В цю мить на мене найшло відверття про те, як я дихаю під водою. Вода аж застрягла у горлянці та було вже пізно. Стало темно. Я лише встиг усвідомити те, що якусь мить свого життя був рибкою. Можливо, та яскрава зграя була моєю родиною. Я хотів, бува, порадіти з того, що мав такий розкішний вигляд, але натомість мені стало лячно. А різкий біль у спині вказував на те, що мене щойно перекусили навпіл. Останнім спогадом цієї ситуації було відчуття хрустіння моїх кісток. Ймовірно, морський хижак удало вполював, в моїй особі, красиву, смачненьку роззяву.
   Далі - тиша. Страшний сон скінчився. Через декілька хвилин я почав розплющувати очі, намагаючись згадати кошмарну картину нічного сновидіння. Та мене одразу ж щось відволікло від спогадів. Справа була в тому, що я прокинувся в незнайомому місці. І в цій ситуації мені знову довелося напрягти мозок, щоб зрозуміти, що коїться насправді. За будь яких обставин, я рідко не пам'ятаю де влаштувався ночувати, отже сумніви щодо того прокинувся я чи ні, ще довго літали навкруги, як докучливі мухи. Саме на мухах сконцентрувалася моя увага. Вони дошкуляли з неймовірним нахабством, що дуже мене здивувало. Та ще більше здивування викликало у мене те, що раптовий зуд на потилиці я спробував угамувати, почісуючи свербляче місце правою ногою.
   Довелося ретельніше огледітися навкруги. Я лежав у собачій конурі. Далі - гірше. Все вказувало на те, що я став звичайною дворовою собакою. Хоча десь у глибині душі я ще сподівався, що все це мені наснилося, однак відчай охопив мою свідомість цілком. Здавалося, що ніщо не зможе мені зарадити. Я тупо дивився навкруги, не помічаючи ні чудової весняної погоди, ні людей, що метушилися на подвір'ї. Також не вражали в той момент і нові відчуття, що притаманні собакам. Хоча точніше було б сказати, що я все бачив та відчував, але не сприймав як дійсність і зовсім ні на що не реагував. В такому стані я знаходився до півдня, відволікаючись хіба що на почісування від бліх. Раптом поклик природи поборов моє заціпеніння, прокинулися собачі інстинкти. Я й досі не розумів, що відбувається, але все одно, наче зомбі, підвівся, виліз із хатинки, потягнувся всім тілом і почав винюхувати довкілля на предмет чогось поживного. Усе виявилося досить ординарно. Мій ніс упіймав приємний запах, який привів мене до миски з рідиною, схожою на помиї. Язик сам почав плескати по тій рідині, наповнюючи нею мою пащу. Я думав, що мене знудить одразу ж у той самий вторинний сурогат. Вже мелькнуло у пузо півмиски помиїв, а я лише зараз збагнув, що мені несамовито подобається давитися цією баландою. Звичайна радість, справжнє задоволення та насолода за мить виштовхали мої претензійні настрої за межі впливового сектора свідомості. Моє, до цього таке амбіційне, "Я" загубилося у звичайній собаці. Інтелект потрапив у середовище суцільної деградації, що могло призвести до катастрофічних наслідків. Хоча роль спостерігача мене мало влаштовувала, однак я зрозумів, що боротися з інстинктами буде досить проблематично. А якщо замислитися про реалізацію будь-якого плану на ділі, то хто завгодно впаде у відчай. Адже наші звичні методи впливу на оточуючих, цього разу виявилися для мене недосяжними. Відсутність мовного тиску, брак жестикуляції - відсутність можливості маніпулювати новим тілом, все це почало активізацію мозкової діяльності. Виникла парадоксальна ситуація. Інтелект мав почати процес деградації, а натомість він почав пристосовуватись та шукати нові можливості, нові методи для керування ситуацією. Як не дивно, деякі не складні речі почали виходити досить швидко. Я цілеспрямовано сказав собі, що хочу лягти. Моя нова оболонка послхалася і лягла, хібащо не зовсім там, де я хотів, але для перших кроків цього було достатьньо. Та найголовнішим питанням постійно лишалося щире здивування: "Що сталося? Куди я влип? Як таке можливо?". Питання виникали й виникали різноманітні й звідусіль, цікаві та безглузді, але ніколи мені не вдавалося цілковито поринути у роздуми над найважливішими проблемами. Постійно знаходилися зовнішні збудники спокою, що вмикали всі рефлекторні та інстинктивні механізми собаки на прізвисько Грей. Ніяк не вдавалося опанувати фіксування різноманітних відчуттів, що кружляли у просторі собачої свідомості. То машина загуркоче неподалік, то пташка поруч пролетить, то хтось вигукне моє нове ім'я. І на кожен цей подразник моє тіло миттєво реагувало дією. За цією метушнею я не помітив, як сутінки впали на подвір'я, наближаючи мене ще до одного страшного відкриття.
   Тільки-тільки мені почали підкорюватися перші експерименти, аж раптом здійснюється нове переселення і я опиняюся зовсім в іншому тілі. Тож починати треба знову.
   Настав ранок наступного дня. Тільки тепер я усвідомив основний принцип, що жбурляє мою душу по різним тілам. Варто мені заснути або померти, одразу здійснюється чергове перевтілення. Розуміння ситуації вселяло деякі надії на можливі перспективи. Та відчуття того, що я навчився пристосовуватися до таких подорожей виявилося оманливим і завчасним. Щойно я розпрощався з тілом Грея, одразу ж почав наповнюватися емоціями від пережитого, від набутого досвіду. Я вже знав, розумів, відчував, що знаходжуся в новому тілі. Вкрай нетерпілося прокинутися та почати нові дослідження. Всілякі спроби пробудження виявилися марними. Все розумію, все відчуваю - а стан такий, що наче б то сплю. Поступово почало тиснути відчуття того, що зовнішні сенсори несуть досить не звичну інформацію. Все змішалося, заплутуючи мене більше й більше. На усвідомлення того, що я тепер представляю собою сосну знадобилося три доби. Звичні орієнтири розтанули у підсвідомості, бо не могли надати жодної корисної інформації. В якийсь момент здалося, наче час зупинився і я вже почав чекати коли засну аби скоріш перенестися в інше тіло. А доки я намагався зрозуміти в яку халепу вскочив цього разу, мені довелося три доби прожити, проіснувати в іншому вимірі, десь на межі між казкою та божевіллям.
   Холодно. Здається - ранок. Волога всюди, хоча дощу не було. Скоріш за все, довкола плаває густий туман, умиваючи собою кожну гілочку, кожну шишечку. Та ось маківка потепліла, що незаперечно вказувало на появу перших сонячних променів. Навкруги закипіло лісове життя, яке знову й знову приносило силу силенну нових відчуттів. База даних постійно поповнювалась, хоч іноді я був вимушений робити в ній інвентаризацію, бо деякі складові вносили сумбур та противоречиві відомості. Це згодом я почав безпомилково відрізняти звичайного черв'ячка від гусениці та від шашеля, або горобчика від сойки. А спочатку, навіть дятел, що завзято довбав мій стовбур, шукаючи поживних комах, не викликав жодних асоціацій. Час ішов, минали дні та ночі, а я ніяк не засинав. Залишалося сподіватися на зиму. Адже з уроків природознавства я пам'ятав, що восени дерева починають готуватися до своєрідної зимової сплячки. Багато довелося чекати, хвилюватися, однак набутий досвід покрив усілякі незручності, негаразди. Будучи позбавленим зору, слуху, нюху, я був змушений розвивати зв?язок з новими сенсорами своєї дерев?яної оболонки. Призвичаїтися було ще складніше, ніж до собачого тіла. Але потім я так вжився в цей образ, що міг безпомилково відрізнити одну пташку від іншої, які пролітали повз мою крону. Так само відчував та розрізняв своїм корінням копирсання крота від метушні землерийки. Подібних спостережень набралося досить багато та найцікавішим, на мій погляд, виявилися надбані відчуття по передбаченню різноманітних атмосферних явищ.
   Залишалося одне питання: "Чи зможу я використати ці вміння в іншому тілі, з іншими сенсорами." А ще - нестримне бажання повернутися у своє рідне тіло.
   Почалася осінь. Її неможливо було не відчути, бо кожне волокно моєї дерев'яки аж кричало, що скоро настане зима. Зміни відбувалися щодня та час тягнувся дуже повільно, до того ж я ніяк не міг навчитися рахувати дні. Якесь дивне відчуття розмивало саме поняття часу. Інший вимір, інші закони, є життя, є осінь, є радість, а далі - порожнеча! Можливо я не досить пристосувався до цього світу, можливо не все зрозумів, але все ж таки я намагався й досяг неабияких успіхів. І хоча все це не моє, однак я теж являюся часткою природи, тому маю впевненість, що решті решт зможу опанувати нове тіло досконало. Та як тільки мій стовбур відвідала думка про вічнозелені дерева, одразу вся моя хвоя затремтіла: "Може моя рідня зовсім не спить? Поскидають старі голочки, порозпускають нові, молоденькі, а про сон годі й мріяти!". Після такого відверття стало вочевидь прозорим моє скрутне становище. Втішати мене приповзла одна мало весела ідея: "Зате я зможу прожити ще років двісті, якщо не більше!". Ця думка засіла в моїй свідомості, приносячи замість спокою тугу та хвилювання. Далі настав повний ступор. Безвихідь оточила, оплутала затисла своїми в'язкими тенетами. Думки стали повільними, лінивими, не веселими. Наприклад, про те, що осінь складається з трьох місяців, які вже пролетіли, тож наступила зима, я розтягнув роздуми аж на три тижні. Вже все навколо закидало снігом, я зовсім нічого не помічаю, бо надто заклопотаний своєю думкою. Взагалі, мені здається, що всі дерева думають повільно, величаво, не кваплячись.
   Спасіння прийшло, як завжди, несподівано, в момент несамовитого відчаю. Я не встиг оговтатися від глибоких думок, як в мій стрункий стовбур з тріском врізалася сокира. І перед смертю я зробив сенсаційне, як для дерева, відкриття. Я згадав, що на новий рік і ялинка, і сосна часто потрапляють з лісу до домівок людей. Схоже, що мене цього разу обрали бути прикрасою свята. Якби хто знав, як тоді мені кортіло дізнатися, куди потрапить моє тіло. Я навіть встиг уявити, що мене вже вбирають в новорічні прикраси, як чіпляють іграшки на мої гілочки, а зверху, по всій кроні, розкидають дощик та серпантин. Так би й дивився цей чудовий сон, але бажання побачити нову дійсність остаточно взяло верх над красивими мріями. Хоча стовідсоткової впевненості в тому, що цього разу я зможу бачити чи ходити, звісно ж, не було.
   Краще б я не встиг розплющити очі! Тоді, мабуть, мені не вдалося б побачити, як мене, з легкістю, зміг розплющити своїм корпусом локомотив швидкісного потягу. Але, з іншого боку, існувала ймовірність того, що можна було встигнути швидко розплющити очі, миттєво зреагувати на ситуацію і вчасно відстрибнути з колії. Я вже вкотре загинув, але насправді хвилювало геть інше. А що коли саме при цьому переміщенні моя душа потрапила додому, в своє рідне тіло, в яке я так мрію повернутися. Та в останню мить свідомості в тілі, розчавленому потягом, промайнула думка про аналогію з Анною Кареніною. Тож, вкотре, відновлюючись в новому тілі, я не думав про те, що я знову помираю. Так, я помирав у якомусь пекельному полум'ї, але мене більше хвилювало таке собі цікаве питаннячко: "Мої переселення відбуваються лише в нашому вимірі? Чи я можу робити подорожі у часі або у просторі паралельних світів?"
   Доки я мріяв, моє чергове тіло догоріло вщент. Від нього не залишилося ні спогадів, ні асоціацій. І якщо у попередньому випадку, за долю секунди, я збагнув, що мене збив локомотив, що я був у людській подобі, то останній випадок зовсім промайнув, немов казкове видіння. Невиключно те, що я міг бути метеликом, котрий потрапив у багаття. Бо єдине, що згадалося після аналізу відчуттів - полум'я перед очима. Далі потроху почали випливати з підсвідомості спогади про страшенну спеку і суцільний страх. Я остаточно заплутався у всіх цих відчуттях та карколомних пригодах і тому тупо чекав чергового втілення серед якогось транзитного простору. Та видно доля вирішила мене провчити по повній програмі.
   Маєтковий привид - це вже дещо цікаве! Якщо не брати до уваги той факт, що основним моїм призначенням було залякування мешканців та відвідувачів старовинного замку, то бути привидом мені дуже сподобалося, принаймні спочатку. По-перше - я попав у 1728 рік і добре встиг там обжитися. Відсутність побутових проблем суттєво додавала комфорту. Таке неймовірне відчуття легкості! Не треба їсти чи пити, спати, чистити зуби, зрізати нігті, підстригати волосся, тобто повна свобода від будь-якої людської метушні. І в той же час ти почуваєшся людиною, хоча й неповноцінною, але ж і не рибою, і не деревом. Цього разу звичайного тіла у мене не було, однак я вперше насолоджувався перебуванням у ефірному тілі. Так мені вдалося отримати відповідь на деякі нещодавні питання. Отже - одним махом я потрапив і в минуле, і у паралельний вимір. Радіти з цього приводу я не поспішав, хоча враження були фантастичні та багатообіцяючі.
   Постійно чогось боятися мені вже набридло. Так, люди найбільше бояться того, що не можуть пояснити. У моїх подорожах виникали такі ситуації, в яких було більше незрозумілого, ніж очевидного. Звісно, я намагався знайти логічне пояснення певним явищам, але завжди чогось бракувало. Інколи не вистачало елементарних знань, а іноді суттєво впливав бідний світогляд. Таким чином, у подобі привида, я почав надолужувати втрачене. Читати став багато і постійно. Невеличка бібліотека, що знаходилася в одному з кабінетів цього замку, досить швидко вичерпалася, бо цікавих для мене книг було замало. Художня література залишалася поза увагою, так як мало чим могла зарадити моїй проблемі. Я вивчав усе, що міг, що було.
   Спочатку я не звернув уваги на те, що весь час кружляю навколо однієї будівлі, наче прив'язаний. А от коли у мене з'явилася мета навідатися в іншу бібліотеку, то я зрозумів, що це буде не зовсім просто зробити. Після другої спроби промайнула думка про неможливість вирватися за межі маєтку. Вочевидь, мій привид мав якусь вагому причину не віддалятися від цього місця. Скоріш за все - він загинув десь тут. А можливо, що його тримало неймовірне прокляття. Всі ці нюанси я вирішив згодом з'ясувати. Але спочатку я поставив собі за мету - вирватися за межі умовної в'язниці. Наполегливість і жага знань в решті решт дали позитивний результат. Можливо, на ситуацію вплинуло й те, що моя душа все таки не була прикута своєрідними ланцюгами до певного місця. І лише коли мені вдалося віддалитися від таємничого замку на три кілометри, тоді стало зрозумілим те, що я вже можу вільно пересуватися куди забажаю. Знайти інші бібліотеки було не важко. Та завжди залишався дефіцит наукових здобутків, які винайшли пізніше, протягом, майже, двох століть. Я не здавався й мав задовольнитися тим, що є. Зокрема, тема релігії мене зацікавила найбільше, бо була солідно представлена в кожній бібліотеці а також відкривала завісу над проблемами душі.
   Тихо-мирно, методично я накопичував знання, не підозрюючи, що поруч чатує небезпека. Та й звідки мені було знати про такі страхіття. Справа у тому, що на мене почали своєрідне полювання. Про це я вичитав трохи пізніше, в одній з книжок про білу та чорну магію. Виявилося, що душа моя стала, на деякий час, безпритульною. При переході з одного тіла в інше, вона не залишалась непоміченою. А так як до раю моя норовлива не відлітала, то чорні чистильники почали шукати безпритульну. Однак, доки мене у минулому радо приймали до себе різноманітні фізичні тіла, мені вдавалося гратися з темними у піжмурки. Вони ганялися за мною, йшли по сліду, а я вдало тікав та ховався, не підозрюючи, що на мене полюють. Мисливці настільки були приголомшені, адже ніяк не чекали такої приті, що на якийсь момент втратили пильність. Після того, як почалася облога, чистильники чекали будь-де, але про стрибок у минуле ніхто й подумати не міг. Так вони втратили мій слід. Та, не дивлячись на всі ці обставини, порядок має бути! Тож, доки мій привид був під дією прокляття, чорні чистильники минулого мене не помічали. А оскільки я зміг розірвати магічний ланцюг, то одразу ж це помітили. Душа не відлетіла й стала безпритульною, чим викликала енергетичний дисбаланс. Це не могло залишитися непоміченим з боку світових течій. Немов раки у ставку, повиповзали всі чистильники, щоб знайти та знищити зайвий непотріб.
   Всі мої сліди вели до того величавого маєтку, де я був тимчасово приписаний. Ловці душ постійно там чатували на мене, але засідка була влаштована марно. Пройшов деякий час після першого мого виходу за межі замку і одного дня я зрозумів, що вже можу не повертатися щодня на своє "робоче" місце. Тимпаче, що жодного разу я не спромігся вийти на чергування, тобто когось налякати. Отже дуже вчасно мені спало на думку змінювати місце проживання з бібліотеки до бібліотеки. Читаючи магічні та релігійні книжки, я щоразу намагався зрозуміти, яким чином люди описують неймовірні явища, котрі притаманні паралельному виміру. А далі слушним було б запитання: "Як те чи інше явище, описане в книзі, виглядатиме з ракурсу мого бачення, з середини тієї площини?"
   Був тихий, лагідний вечір після теплого літнього дня. Комахи, пташки, люди, рослини та інше, за звичайних обставин, привертали мою увагу, дивували красою витончених рухів, різнобарв'ям пейзажів чи портретів. А тепер - все байдуже, бо я постійно зайнятий читанням. Тому й не звернув уваги на одинокого чорного вершника, що з'явився у бібліотеці. Життєвий досвід завжди натякав, що навіть від улюбленої справи іноді треба відволікатися. Ми ж часто не прислухаємося до порад, підказок, натяків, а іноді просто не здатні відчути, помітити ті уроки, що дає нам життя повсякчас. В одну мить стало зрозумілим, що цей гість завітав саме до мене. Він виїхав зі стіни, однак це нікого не здивувало, бо окрім мене його ніхто не бачив. А я й сам так частенько залітав у читальню, навпростець - коли через стіну, коли у вікно. Збентежило лише те, що кінь не мав би знаходитися в цьому приміщенні, принаймні за звичайних обставин. Чорний вершник одразу знайшов мене поглядом, наче б то напевне знав де і що шукає. Йому не вистачило якоїсь миті аби дістати свою жертву. Чи то мисливець виявився не досить вправним, чи то я для нього був занадто спритним, а може просто пощастило мені. Причина тут не суттєва, а головне те, що я зміг вислизнути підчас першої сутички з чорним чистильником. Наступного разу їх було вже троє, однак і я набув певного досвіду, тож до зустрічі готувався ретельно. Знову ж таки - допомогли старі книжки з магії та окультизму. Найліпшою стратегією в цьому протистоянні я визнав тактику відступу. Постійно тікав, ховався, маскувався, тобто робив усе можливе аби уникнути зустрічі зі своїми опонентами. Та щоразу їм вдавалося напасти на слід мого привида. Я, навіть, втомився грати в такі собі піжмурки, але моя душа виявилася впертою. І в той самий час, коли у мене, буквально, опустилися руки, коли єдиним рішенням цієї ситуації я бачив капітуляцію, тоді моє "я" втрутилося знову. Мене прямо таки потягнуло до тієї магічної книги, в якій описувалося явище "привид". Також там було багато різноманітних рецептів та заклять. Як тільки я наблизився до книги, мене почало засмоктувати між сторінок. Страшно не було. Виявилося, що таким чином магічний об'єкт запрошував до себе в гості й навіть підказував мені, на якій сторінці знаходиться потрібна інформація. Знайомство виявилося приємним та плідним. Вперше за все своє існування, мені довелося зустріти таку старовинну та, насправді, мудру книгу. Отримана інформація змусила мене замислитися та, не зволікаючи, приступити до рішучих дій. Магія, несподівано, подарувала надію на щось світле, радісне, тобто - на майбутнє. Залишалося зробити одну дрібничку - зварити зілля, а потім напоїти ним піддослідну людину.
   Я так замислився над рішенням цієї проблеми, що геть забув про небезпеку. Доки зростав рівень моїх знань в галузі магії, ворог не дрімав. Одразу три мисливці напали на мій слід, с кожною хвилиною, звужуючи коло пастки навколо мене. Я ледь-ледь встиг вислизнути з книжки, як один з чорних чистильників накинувся на місце моєї схованки. Двоє інших кинулися наздоганяти, намагаючись накинути на мене сітку. Раніше, коли я зустрічав цих монстрів здаля, вони здавалися схожими на тіні або на темний туман. Але зараз, коли їхнє дихання інеєм осідає на спині, а жахливі рики, виття заморожують думки, я зміг розгледіти ці потворні істоти. Велетенські мурахи ховалися під чорними плащами. І хоча я їх упізнав, однак спокійніше мені від цього не стало.
   Всім відомо, що в природі мурахи сильні, працьовиті та досить небезпечні, коли атакують гуртом. Лісові санітари перетворилися на санітарів міжвимірних просторів. До того ж надзвичайне збільшення розмірів сильно змінило моє відношення до братів менших. В якусь мить я зрозумів, що їм вдалося мене налякати до самої глибини душі. Навіть моє особисте "Я" роздвоїлося зі страху на "Й" та "А". Стан був такий, наче гикавка напала.
   Заціпеніння минулося дуже швидко. Коли я оговтався, то одразу ж зрозумів, що втікаючи від мурах подолав значну відстань. Та попри всі мої старання, переслідувачі не відставали, розгойдуючи зловісною сіткою. Несподівано, з лівого боку, з-за будинку промайнула знайома постать чорного вершника, що намагався перехопити мене зненацька, наче з засідки. Скрутне становище затьмарило всілякі думки, страхи та забубони. Сам, не розуміючи, що роблю, відчайдушно крутнувся дзигою та різко змінив напрямок польоту. Таким маневром я почав жбурляти себе по селищу, намагаючись, заплутати, збити з пантелику надокучливих мурах. І коли я помітив, що на якусь секунду вони дійсно розгубилися, одразу ж пірнув у найближчий будинок. Там сиділи за столом чоловік та жінка. Я обрав чоловіка й з усього розгону стрибонув у нього. Ще потім мені спало на думку, що таке могло не спрацювати, або призвести до втрати однієї з душ. Виявляється, що не дарма я відкинув усілякі сумніви, бо тамтешня особистість радо потіснилася, тим самим забезпечуючи мені надійний тимчасовий захист від чорних мисливців.
   І тільки тепер я поставив собі питання: "чому чистильники мали подобу мурах?" Адже вони всього на всього енергетичні істоти, що можуть приймати різноманітні образи. На вряд чи вони носять маски своїх попередніх хазяїв. Відповідь була очевидною і прийшла сама: "скоріш за все в механізм було включено спогади про дитячі страхіття". Я згадав, що мене колись дуже налякав сусід такими собі мурахами-монстрами, що затягують в свої мурашники сплячих дітей. С тих пір у моїй підсвідомості жив страх. Тільки насправді мені здавалося, що я боюся великої зграї комах, а не одну чи три мурахи переростки. Та виявилося, що головне - це образ та супроводжуючі емоції. А страх з'являється моментально, за наявності найменших асоціативних фрагментів, пов'язаних з відповідними спогадами. То ж, якби в свою чергу, я сам собі вчасно зміг би довести, що за мною женуться не мурахи, а, наприклад, прибульці чи люди в масках, то тоді, можливо, мої страхи були б не такими глибокими та панічними.
   Сидів я тихенько, намагаючись сконцентруватися на своїй проблемі. По-перше - треба пильнувати, аби не потрапити у засідку мисливців. По-друге - зібрати потрібні інгредієнти для виготовлення чарівного зілля. І третє - випробувати дію старовинного рецепту. Але, насправді, виявилося, що моя присутність добряче додала клопоту тому чолов'язі, в якого я випадково вселився. З якихось причин чи законів база моїх знань, тобто пам'ять, стала частково досяжна моєму хазяїну. Він потроху почав божеволіти. Точніше, його знайомі почали підозрювати, що з певного часу він став несповна розуму, хоча насправді інтелектуальний рівень виріс утричі. Проблема була лише в тому, що моя нова оболонка не знала, як користуватися такою масою інформації. А іноді цей феномен лякав навіть самого господаря. Він вештався містечком і розповідав різним людям усілякі дивовижні історії. Дехто сприймав такі розповіді, як жарт, або плід бурхливої уяви. Інші дивились, як на божевільного і не звертали ніякої уваги на такі балачки. Але були й такі, кого дуже дратували подібні байки та наставляння.
   Мого теперішнього хазяїна кликали Джоном. Він працював найманцем на якійсь фермі, виконував різноманітні доручення вправно та завзято. Йому багато з ким доводилося спілкуватися. Я спокійно за всім спостерігав, намагаючись скласти план для приготування зілля. Отак у своїх клопотах я прогледів найважливішу закономірність місцевого життя. Тільки зараз я зробив маленьке відкриття. Люди, абсолютно всі, Джон у тому числі, розмовляли англійською мовою. Так, я іноді їх слухав і все розумів, однак це аж ніяк не означало, що мої здібності у вивченні іноземних мов досягли неймовірних висот. Насправді виявилося, що я не міг самостійно розібрати, тобто перекласти, майже, жодного речення, котре доводилося чути у тутешньому побуті. Та це відкриття ніяк не могло спростувати той факт, що мені вдалося перечитати силу-силенну книжок з місцевих бібліотек. Тепер я ще більше сам собі здивувався, коли згадав усі ті книги. Виявилося, що я легко читав латину, гортав декілька франкомовних видань і навіть вивчав старовинні письмена з малюнками та ієрогліфами. Я все розумів, я все пам'ятаю. Одна біда - тепер ці знання досяжні і для Джона.
   Був чудовий весняний ранок, який нічим не відрізнявся від багатьох попередніх. Лагідно сяяло сонечко, по небу бігали пухнасті білі хмаринки. Навколо літали та щебетали пташки, люди поралися по господарству, починалося метушливе життя містечка. Дехто вже працював, дехто лише збирався на работу. От і моя оболонка прямувала на своє робоче місце. Джон вийшов за околицю і почвалав через поле пильною стежкою. Хоча сонце вже добряче пригрівало, однак ще було досить росяно, від чого черевики рясно припали пилом. Ми, врешті-решт, дісталися ферми. Джон зайшов у свою комірчину, привів у порядок свій одяг, почистив черевики. Потім, переодягнувшись у робу, вже збирався приступити до виконання своїх обов'язків. Та раптом він помітив на подвір'ї працівника, шо лагодив воза. Нічого особливого в тім не було, та Джон чомусь дуже зацікавився ремонтом. Він підійшов, огледів ходову частину, зробив деякі заміри й омріяний повернувся в свій сарайчик. Там ми з ним намалювали креслення закритого підшипника для возового колеса. Джон залишився дуже задоволеним своїм малюнком, хоча це творіння не тягло навіть на ескіз. Щебпак, адже ми малювали на дощечці крейдою. Коваль щиро здивувався, але, з огляду на те, що термінової роботи не було, погодився допомогти. На виготовлення першого підшипника пішло десь півтори години. Прототип виявився напрочуд вдалим. Джон взяв свій витвір і пішов приміряти до колеса. А коваль одразу ж почав створювати другий чудопристрій. Звісно, цей механізм був далеко не бездоганний, але, враховуючи припустимі похибки, мав досить якісні технічні показники. За чотири години віз було укомплектовано підшипниками. Більшу частину роботи займав процес гартування складових. Результат виявився приголомшливим. Підчас випробувань вільного обертання, склалося враження, що колесо не зупиниться ніколи. Залишалося - пройти тест навантаженням. Та сумнівів у мене не було, адже робота була зроблена дуже якісно. Наступного дня про таку новацію гомоніло половина містечка. Люди було кинулися дізнаватися про той механізм, хазяїн ферми суворо заборонив Джону та ковалю розкривати секрет виготовлення підшипників. В той же час, фермер почав дуже широко впроваджувати новинку в соєму господарстві. Джона одразу ж підвищили до рівня технічного консультанта. Йому надали книжки, папір та всілякі креслярскі приладдя. Завдяки таким змінам, моя оболонка отримала необмежену кількість вільного часу. Я вирішив з цього скористатися для здійснення своєї мети. Довелося втлумачити Джонові, що треба займатися хімією та лікарськими рослинами. Переконати його в тому, що це конче необхідно, було зовсім не важко. Отак, потроху ми почали готувати чарівне зілля. Щоправда, більшу частину робочого дня ми займались створенням всіляких винаходів та механізмів, але ніколи не втрачали нагоди шукати складові для старовинного рецепту. Інколи виникали непередбачувані проблеми, бо мені не завжди вдавалося контролювати Джона.
   Після тривалих розумових навантажень господар моєї тимчасової оболонки йшов у шинок, аби розслабитися. Я нічого не міг з цим вдіяти. Після декількох кухлів пива у Джона розв'язувався язик і він починав свої фантастичні балачки та повчання. Люди слухали дивовижні історії про літаючі апарати та підводні човни, про величезні будинки та колісниці без коней. Далі п'яницям та звичайним відвідувачам доводилося вислуховувати божевільні плани новоспеченого генія про будівництво парової машини, літака та інших неймовірних агрегатів та механізмів. Звісно, телевізор зробити йому, навть з моєю допомогою, було б непідсилу, але над створенням примітивних конденсаторів, генераторів та ламп накалювання Джон замислювався серйозно. А коли наш герой зовсім розслаблявся, то поспішав роздавати поради направо й наліво. Але його повчання рідко сприймали належним чином. Частіше такі вечори закінчувалися бійкою, в якій більша частка "повчань" діставалася Джону у вигляді стусанів, синців та розсічень. Проблеми виникали також і на роботі, і в сімейних відносинах. Так повелося, що у всі часи дивакам добряче діставалося нагоріхи. У нашому ж випадку дивак був надто особливий, за що й отримував відповідні покарання. Фермер дорікав за те, що Джон часто літає в хмарах, замість того, аби відпрацьовувати нове призначення та підвищену зарплатню. Жінка вдома постійно лаяла за те, що він часто пиячив та сварився з сусідами. Знайомі нападалися на Джона за те, що він постійно ліз зі своїми порадами та пхав свого носа в їхні справи. А ще була церква, яка нарікла Джона "одержимий" і постійно переслідуючи, намагалася принудити його сповідуватися та пройти обряд очищення. З одного боку - мені було цікаво, чи зможуть священники витурити мене з цієї оболонки.
   А з іншого боку - виникали побоювання: "От залишуся я без захисту, почну знов тікати від чистильників, доведеться починати все спочатку. З огляду на всі ці обставини, я вирішив добряче взяти бика за роги для того, щоб якомога скоріше завершити свій геніальний план. Звісно, довелося трішки попітніти, аби перебороти Джонову особистість, загнати її подалі та примусити деякий час посидіти тихенько.
   Такі риси, як впевненість та рішучість були не притаманні в моєму людському житті. Але, після таких подій, моє ставлення до різноманітних явищ, ситуацій суттєво змінилося. А заточіння у сосновому стовбурі яскраво проявило жагу до конкретних дій. Тож я почав щосили тиснути. Через два дні мені остаточно вдалося отримати контроль над всим Джоновим тілом. Він перетворився на зомбі, керованим з середини. В свою чергу я ретельно слідкував за тим, щоб його повкдінка не викликала підозри. Джон, майже, не змінився, але вів себе значно коректніше, чим заслужив до себе прихильність найближчого оточення. Люди трішки заспокоїлися та перестали нам докучати. Хоча, навряд чи Джон зможе щось пригадати з тих подій, але все одно над створенням чарівного зілля ми працювали разом. За три дні ми зібрали складові, яких не вистачало для рецепту. Настав той день, коли я мав з'ясувати, чи дійсно чорна магія того часу була дієвою, чи то все лише міфи та побрехеньки. Що правда, існувала ще ймовірність того, що кожен міг правельно користуватися подібними знаннями і, можливо, для створення якісного відвару тркба багато практикувати, або мати відповідний талант. Однак моя впевненість поборола різноманітні сумніви і ми почали варити.
   І хоча Мерфі відкрив свої славнозвісні закони набагато пізніше, однак вони існували ще тоді, а можливо й раніше. Життя смугасте... Отже завжди за успіхом приходить невдача. "Закон підлості" не забарився з появою. Тільки-но справи почали налагоджуватися, як нагрянула серйозна небезпека.
   Ми з Джоном щойно доварили зілля і вже розливали у кухлі для охолодження. Раптом я відчув себе досить не зручно. Як виявилося, хвилювання було аж ніяк не безпідставне. За декілька хвилин на подвір'ї з'явилися священослужителі у супроводі військових. Я розгубився і цього було досить, аби солдати накинулися на Джона та міцно його зв'язали. Священники почали чіпляти свої амулети та різноманітні цяцьки, котрі мали приборкати силу демона. З їхньої розмови стало зрозуміло, що вони планують провести обряд вигнання диявола у найближчій церкві. Спочатку я злякався, але одразу ж опанував всі свої страхи. Найкращий захист - це напад. Нажаль я вже ніколи не дізнаюся, чи змогли б слуги божі вигнати мене з тіла Джона, бо вирішив сам, за першої слушної нагоди, змінити місце дислокації. Підходяча кандидатура вже була поруч. Серед усієї юрби, що зібралася з приводу такої значної події, був і десятирічний син Джона. На нього я й покладав величезні надії. Щойно хлопчина наблизився до свого тата, я зробив миттєвий стрибок і причаївся, щоб не виникло жодної підозри. Натовп шаленів. Розділившись на два табори, люди щосили сперечалися. Але тих, хто прагнув захистити Джона, було значно менше. Малочисленний гурт родичів та найближчих друзів не зміг протистояти тиску невдоволених та щирих прибічників церкви. Джона потягли на екзикуцію, а ми з хлопчиною вирішили затриматись. Відділившись від натовпу, Том, так тепер мене звали, крадькома прослизнув до батькової майстерні. Я досить швидко знайшов спільну мову з цим хлопчиком. Звичайні дитячі цікавість і допитливість зіграли основну роль у завершенні мого магічного плану. Після того, як Том опинився в сарайчику, ми почали шукати чарівне зілля й аркуш із закляттям. Однак чинці там добряче похазяйнували. Казан, в якому були залишки відвару, було перекинуто, якісь папери догорали в пічі. Я вже подумав, що непрохані гості знищили все, заради чого ми з Джоном пережили стільки випробувань. Огледівшись довкола, я помітив, що один з кухлів все таки залишився цілим, мабуть тому, що стояв осторонь, високо на полиці. Маленький Том змушений був підставити стілець, а потім ще й стати навшпиньки, аби дістанися до заповідного напою. Згодом знайшлося і закляття, переписане Джоновою рукою зі старовинної магічної книги. В описі цього рецепту йшлося про звільнення душі від страждань з послідуючою реєнкарнацією. Загалом, такі умови мене, наче б то, влаштовували, але жодної впевненості, що до наслідків, не було. Пригоди тривають, я заплутався, вже давно перестав боятися, скоро втрачу здатність дивуватися. Однак, серед усієї цієї маячні завжди залишалося щось справжнє, незмінне, дійсно цінне. Виявилося, що справжнім скарбом для мене стала мета, або надія на повернення в своє тіло. Так, в цій подорожі мені вдалося знайти ціль! Чому ж у своєму людському житті я втратив мрію, сенс існування? Що я не цінив, на що незважав? За що мене так покарано? І найголовніше - що я маю зробити чи зрозуміти для того, аби повернути собі свою колишню оболонку? Саме оболонку, бо повертати колишнє життя - не має жодної причини. Адже, однаково, доведеться все докорінно міняти, щоб знову не потрапити у подібну халепу. Та одного завзяття, здається, буде замало для розв'язання подібної проблеми.
   Ми з Томом із задоволенням випили зілля, потім прочитали закляття й навіки розпрощалися. Том залишився там, у минулому, у своєму тілі, без жоднихнаслідків і спогадів про пригоду. А я повернувся в знайому площину - міжвимірний простір. Можливо комусь це місце нагадує тунель зі світлом на іншому кінці, мені ж там здається зовсім темно, бо жодного натяку на вихід я не бачу. Щоправда, при перевтіленні, ця темрява буває схожою на нічне небо з маленькими далекими зірочками. Несподівано одна яскрава цяточка починає виділятися і манити до себе, привертаючи всю увагу. І от я вже лечу в напрямку тієї далекої, привабливої мрії. Тим часом відбувається дивовижний сполох за яким настає повна темрява. Тепер можна розплющувати очі, бо переселення душі, скоріш за все, вже відбулося. Раніше прокидатись у новому тілі завжди було лячно та не звично. Цього разу набутий досвід дозволив мені спокійно прийняти чергову дійсність з усіма її проявами та несподіванками.
  
  
   Синє, прекрасне небо, неосяжна далечінь розкрилася перед моїми очима. Нетерпляча цікавість примусила мене озирнутися. Підімною пропливали вишукані пейзажі, праворуч летів прекрасний білий птах з довгою шиєю. Інших варіантів не лишалося, я був, майже стовідсотково, впевнений, що новою оболонкою для моєї душі цього разу став білий лебідь. Ми летіли парою і все вказувало на те, що поруч зі мною парить у повітрі моя кохана. Відчуття були несподівані, не звичні. Я крадькома почав придивлятися до нареченої. Моя людська свідомість бурхливо потистувала проти такого стану речей. Намагаючись розгледіти в пташиних рисах те, що мені доведеться кохати, я постійно відганяв огидну думку про статеві відносини з цією пташкою. Чомусь мені здавалося, що слід чекати різноманітних ускладнень у моїх відносинах з цією елегантною особою. Та я й схаменутися не встиг, як ситуація почала докорінно змінюватися. Чим більше я дивився на свою лебідку, тим чіткіше відчував, що закохуюся не тільки пташиною часткою, а й людським єством. Це не звичне відчуття пронизувало всі мої складові, поєднуючи в єдине ціле мою душу, фізиологію птаха і підсвідомість моєї людської частки. Навколишній простір почав змінюватися, наповнюватися енергією. Крила налилися силою, пір'ячко зашевелилося, легкість з'явилася неймовірна. Всесвіт упав до моїх ніг. Точніше кажучи, мої крила тепер ладні були підкорити безкраї простори. Я так захопився й геть забув про те, що всі мої пригоди дані мені, як урок для придбання досвіду та виправлення помилок. Чергове повчання не забарилося.
   Наче блискавка в ясному небі, пролунав постріл мисливської рушниці. В повітрі закружляв закривавлений білий пух. Моя кохана здригнулася, захрипіла і почала падати до низу. Я кинувся за нею. Відчай, порожнеча заповнили все моє єство. Я летів, пронизуючи біль і безпорадність, намагаючись наздогнати мою лебідку.
   Раптово знову - все потонуло в суцільній темряві, далі, вже звичний, сполох... Так несподівано закінчилася моя подорож по різним тілам. Отямився я вдома, наче тільки-но прокинувся, згадуючи неймовірний, страшний сон. Як мені тепер розібратися чи то правда була, чи звичайне, надто реалістичне сновидіння? Але щось таки залишилося серед спогадів та непритаманних відчуттів. Можливо я тому й зміг повернутися в своє тіло, засвоїв два основних принципи. Перший урок я засвоїв досить швидко. Він полягав у тому, що в житті має бути, хоча б одна, велика ціль. Про другий урок я згадав лише, коли серце защиміло. Одразу ж перед очима постала помираюча біла лебедиця. І тут я зробив сенсаційний висновок, що на світі нас утримує лише кохання. Коли людина втрачає здатність кохати, тоді їй нічого робити серед інших людей, принаймні, на цій планеті, в цьому вимірі.
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
   15
  
  
  
  

 Ваша оценка:

РЕКЛАМА: популярное на LitNet.com  
  В.Крымова "Твоя до рассвета" (Любовное фэнтези) | | В.Соколов "Мажор 3: Милосердие спецназа" (Боевик) | | А.Йейл "Гладиатор нового времени. Глава 1" (Постапокалипсис) | | А.Емельянов "Даркнет. Уровни реальности" (ЛитРПГ) | | Н.Новолодская "На грани миров. Горизонты" (Боевое фэнтези) | | М.Боталова "Землянки - лучшие невесты 2. Шоу продолжается" (Любовное фэнтези) | | А.Красников "Вектор" (Научная фантастика) | | Д.Сугралинов "Дисгардиум. Угроза А-класса" (ЛитРПГ) | | В.Соколов "Мажор 4: Спецназ навсегда" (Боевик) | | В.Конте "Omega. Инстинкт борьбы" (Антиутопия) | |
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
А.Гулевич "Император поневоле" П.Керлис "Антилия.Полное попадание" Е.Сафонова "Лунный ветер" С.Бакшеев "Чужими руками"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"