Жив я собi досить безтурботно. Рiзноманiтнi побутовi проблеми настiльки прижилися в повсякденнiй метушнi, що вже не привертали до себе достатньої уваги. Так сталося, що в якийсь момент я зрозумiв, що втратив у життi цiль. Ранiше було багато всiляких мрiй та бажань, однак раптом усе вивiтрилося, потонуло в буденнiй багнюцi. Все, що дiялося навкруги, втратило будь який сенс. Я намагався повернути звичнi вiдчуття, якi були притаманнi менi ранiше. Однак моя душа була спустошена i не хотiла сприймати навколишнє середовище через призму мого бачення. Тож терпець увiрвався, що призвело до нечуваних наслiдкiв. Моя душа збунтувалася та вирiшила покинути розчавлену порожнечею оболонку.
Увечерi нiщо не вказувало, й навiть, не натякало на якiсь змiни. Як завжди, я лiг вiдпочивати, сподiваючись поблукати в дивнiй країнi сновидiнь. З цього приводу мною колись була сформульована гiпотеза про приорiтети. Вона виглядала так: "А що коли справжнє життя людей проходить увi снi, а прокидаємося ми лише для того, щоб пiдживити органiзм для пiдтримки енергiєю високоiнтелектуальних процесiв сновидiнь."
За всю нiч приснився тiльки один сон. Це згодом я зрозумiв, що то було не сновидiння, а справжнiсiньке переселення душi. Все виглядало, наче натуральний сон. Начебто вiдкриваю очi та розумiю, що пливу на днi моря промiж водоростей i коралiв. Навкруги жваво танцює зграя красивих риб. Не встиг я огледiтися як слiд аж раптом усi риби миттєво дали дьору. За секунду - їх як i не було. В цю мить на мене найшло вiдверття про те, як я дихаю пiд водою. Вода аж застрягла у горлянцi та було вже пiзно. Стало темно. Я лише встиг усвiдомити те, що якусь мить свого життя був рибкою. Можливо, та яскрава зграя була моєю родиною. Я хотiв, бува, порадiти з того, що мав такий розкiшний вигляд, але натомiсть менi стало лячно. А рiзкий бiль у спинi вказував на те, що мене щойно перекусили навпiл. Останнiм спогадом цiєї ситуацiї було вiдчуття хрустiння моїх кiсток. Ймовiрно, морський хижак удало вполював, в моїй особi, красиву, смачненьку роззяву.
Далi - тиша. Страшний сон скiнчився. Через декiлька хвилин я почав розплющувати очi, намагаючись згадати кошмарну картину нiчного сновидiння. Та мене одразу ж щось вiдволiкло вiд спогадiв. Справа була в тому, що я прокинувся в незнайомому мiсцi. I в цiй ситуацiї менi знову довелося напрягти мозок, щоб зрозумiти, що коїться насправдi. За будь яких обставин, я рiдко не пам'ятаю де влаштувався ночувати, отже сумнiви щодо того прокинувся я чи нi, ще довго лiтали навкруги, як докучливi мухи. Саме на мухах сконцентрувалася моя увага. Вони дошкуляли з неймовiрним нахабством, що дуже мене здивувало. Та ще бiльше здивування викликало у мене те, що раптовий зуд на потилицi я спробував угамувати, почiсуючи свербляче мiсце правою ногою.
Довелося ретельнiше огледiтися навкруги. Я лежав у собачiй конурi. Далi - гiрше. Все вказувало на те, що я став звичайною дворовою собакою. Хоча десь у глибинi душi я ще сподiвався, що все це менi наснилося, однак вiдчай охопив мою свiдомiсть цiлком. Здавалося, що нiщо не зможе менi зарадити. Я тупо дивився навкруги, не помiчаючи нi чудової весняної погоди, нi людей, що метушилися на подвiр'ї. Також не вражали в той момент i новi вiдчуття, що притаманнi собакам. Хоча точнiше було б сказати, що я все бачив та вiдчував, але не сприймав як дiйснiсть i зовсiм нi на що не реагував. В такому станi я знаходився до пiвдня, вiдволiкаючись хiба що на почiсування вiд блiх. Раптом поклик природи поборов моє зацiпенiння, прокинулися собачi iнстинкти. Я й досi не розумiв, що вiдбувається, але все одно, наче зомбi, пiдвiвся, вилiз iз хатинки, потягнувся всiм тiлом i почав винюхувати довкiлля на предмет чогось поживного. Усе виявилося досить ординарно. Мiй нiс упiймав приємний запах, який привiв мене до миски з рiдиною, схожою на помиї. Язик сам почав плескати по тiй рiдинi, наповнюючи нею мою пащу. Я думав, що мене знудить одразу ж у той самий вторинний сурогат. Вже мелькнуло у пузо пiвмиски помиїв, а я лише зараз збагнув, що менi несамовито подобається давитися цiєю баландою. Звичайна радiсть, справжнє задоволення та насолода за мить виштовхали мої претензiйнi настрої за межi впливового сектора свiдомостi. Моє, до цього таке амбiцiйне, "Я" загубилося у звичайнiй собацi. Iнтелект потрапив у середовище суцiльної деградацiї, що могло призвести до катастрофiчних наслiдкiв. Хоча роль спостерiгача мене мало влаштовувала, однак я зрозумiв, що боротися з iнстинктами буде досить проблематично. А якщо замислитися про реалiзацiю будь-якого плану на дiлi, то хто завгодно впаде у вiдчай. Адже нашi звичнi методи впливу на оточуючих, цього разу виявилися для мене недосяжними. Вiдсутнiсть мовного тиску, брак жестикуляцiї - вiдсутнiсть можливостi манiпулювати новим тiлом, все це почало активiзацiю мозкової дiяльностi. Виникла парадоксальна ситуацiя. Iнтелект мав почати процес деградацiї, а натомiсть вiн почав пристосовуватись та шукати новi можливостi, новi методи для керування ситуацiєю. Як не дивно, деякi не складнi речi почали виходити досить швидко. Я цiлеспрямовано сказав собi, що хочу лягти. Моя нова оболонка послхалася i лягла, хiбащо не зовсiм там, де я хотiв, але для перших крокiв цього було достатьньо. Та найголовнiшим питанням постiйно лишалося щире здивування: "Що сталося? Куди я влип? Як таке можливо?". Питання виникали й виникали рiзноманiтнi й звiдусiль, цiкавi та безглуздi, але нiколи менi не вдавалося цiлковито поринути у роздуми над найважливiшими проблемами. Постiйно знаходилися зовнiшнi збудники спокою, що вмикали всi рефлекторнi та iнстинктивнi механiзми собаки на прiзвисько Грей. Нiяк не вдавалося опанувати фiксування рiзноманiтних вiдчуттiв, що кружляли у просторi собачої свiдомостi. То машина загуркоче неподалiк, то пташка поруч пролетить, то хтось вигукне моє нове iм'я. I на кожен цей подразник моє тiло миттєво реагувало дiєю. За цiєю метушнею я не помiтив, як сутiнки впали на подвiр'я, наближаючи мене ще до одного страшного вiдкриття.
Тiльки-тiльки менi почали пiдкорюватися першi експерименти, аж раптом здiйснюється нове переселення i я опиняюся зовсiм в iншому тiлi. Тож починати треба знову.
Настав ранок наступного дня. Тiльки тепер я усвiдомив основний принцип, що жбурляє мою душу по рiзним тiлам. Варто менi заснути або померти, одразу здiйснюється чергове перевтiлення. Розумiння ситуацiї вселяло деякi надiї на можливi перспективи. Та вiдчуття того, що я навчився пристосовуватися до таких подорожей виявилося оманливим i завчасним. Щойно я розпрощався з тiлом Грея, одразу ж почав наповнюватися емоцiями вiд пережитого, вiд набутого досвiду. Я вже знав, розумiв, вiдчував, що знаходжуся в новому тiлi. Вкрай нетерпiлося прокинутися та почати новi дослiдження. Всiлякi спроби пробудження виявилися марними. Все розумiю, все вiдчуваю - а стан такий, що наче б то сплю. Поступово почало тиснути вiдчуття того, що зовнiшнi сенсори несуть досить не звичну iнформацiю. Все змiшалося, заплутуючи мене бiльше й бiльше. На усвiдомлення того, що я тепер представляю собою сосну знадобилося три доби. Звичнi орiєнтири розтанули у пiдсвiдомостi, бо не могли надати жодної корисної iнформацiї. В якийсь момент здалося, наче час зупинився i я вже почав чекати коли засну аби скорiш перенестися в iнше тiло. А доки я намагався зрозумiти в яку халепу вскочив цього разу, менi довелося три доби прожити, проiснувати в iншому вимiрi, десь на межi мiж казкою та божевiллям.
Холодно. Здається - ранок. Волога всюди, хоча дощу не було.Скорiш за все, довкола плаває густий туман, умиваючи собою кожну гiлочку, кожну шишечку. Та ось макiвка потеплiла, що незаперечно вказувало на появу перших сонячних променiв. Навкруги закипiло лiсове життя, яке знову й знову приносило силу силенну нових вiдчуттiв. База даних постiйно поповнювалась, хоч iнодi я був вимушений робити в нiй iнвентаризацiю, бо деякi складовi вносили сумбур та противоречивi вiдомостi. Це згодом я почав безпомилково вiдрiзняти звичайного черв'ячка вiд гусеницi та вiд шашеля, або горобчика вiд сойки. А спочатку, навiть дятел, що завзято довбав мiй стовбур, шукаючи поживних комах, не викликав жодних асоцiацiй. Час iшов, минали днi та ночi, а я нiяк не засинав. Залишалося сподiватися на зиму. Адже з урокiв природознавства я пам'ятав, що восени дерева починають готуватися до своєрiдної зимової сплячки. Багато довелося чекати, хвилюватися, однак набутий досвiд покрив усiлякi незручностi, негаразди. Будучи позбавленим зору, слуху, нюху, я був змушений розвивати зв?язок з новими сенсорами своєї дерев?яної оболонки. Призвичаїтися було ще складнiше, нiж до собачого тiла. Але потiм я так вжився в цей образ, що мiг безпомилково вiдрiзнити одну пташку вiд iншої, якi пролiтали повз мою крону. Так само вiдчував та розрiзняв своїм корiнням копирсання крота вiд метушнi землерийки. Подiбних спостережень набралося досить багато та найцiкавiшим, на мiй погляд, виявилися надбанi вiдчуття по передбаченню рiзноманiтних атмосферних явищ.
Залишалося одне питання: "Чи зможу я використати цi вмiння в iншому тiлi, з iншими сенсорами." А ще - нестримне бажання повернутися у своє рiдне тiло.
Почалася осiнь. Її неможливо було не вiдчути, бо кожне волокно моєї дерев'яки аж кричало, що скоро настане зима. Змiни вiдбувалися щодня та час тягнувся дуже повiльно, до того ж я нiяк не мiг навчитися рахувати днi. Якесь дивне вiдчуття розмивало саме поняття часу. Iнший вимiр, iншi закони, є життя, є осiнь, є радiсть, а далi - порожнеча! Можливо я не досить пристосувався до цього свiту, можливо не все зрозумiв, але все ж таки я намагався й досяг неабияких успiхiв. I хоча все це не моє, однак я теж являюся часткою природи, тому маю впевненiсть, що рештi решт зможу опанувати нове тiло досконало. Та як тiльки мiй стовбур вiдвiдала думка про вiчнозеленi дерева, одразу вся моя хвоя затремтiла: "Може моя рiдня зовсiм не спить? Поскидають старi голочки, порозпускають новi, молоденькi, а про сон годi й мрiяти!". Пiсля такого вiдверття стало вочевидь прозорим моє скрутне становище. Втiшати мене приповзла одна мало весела iдея: "Зате я зможу прожити ще рокiв двiстi, якщо не бiльше!". Ця думка засiла в моїй свiдомостi, приносячи замiсть спокою тугу та хвилювання. Далi настав повний ступор. Безвихiдь оточила, оплутала затисла своїми в'язкими тенетами. Думки стали повiльними, лiнивими, не веселими. Наприклад, про те, що осiнь складається з трьох мiсяцiв, якi вже пролетiли, тож наступила зима, я розтягнув роздуми аж на три тижнi. Вже все навколо закидало снiгом, я зовсiм нiчого не помiчаю, бо надто заклопотаний своєю думкою. Взагалi, менi здається, що всi дерева думають повiльно, величаво, не кваплячись.
Спасiння прийшло, як завжди, несподiвано, в момент несамовитого вiдчаю. Я не встиг оговтатися вiд глибоких думок, як в мiй стрункий стовбур з трiском врiзалася сокира. I перед смертю я зробив сенсацiйне, як для дерева, вiдкриття. Я згадав, що на новий рiк i ялинка, i сосна часто потрапляють з лiсу до домiвок людей. Схоже, що мене цього разу обрали бути прикрасою свята. Якби хто знав, як тодi менi кортiло дiзнатися, куди потрапить моє тiло. Я навiть встиг уявити, що мене вже вбирають в новорiчнi прикраси, як чiпляють iграшки на мої гiлочки, а зверху, по всiй кронi, розкидають дощик та серпантин. Так би й дивився цей чудовий сон, але бажання побачити нову дiйснiсть остаточно взяло верх над красивими мрiями. Хоча стовiдсоткової впевненостi в тому, що цього разу я зможу бачити чи ходити, звiсно ж, не було.
Краще б я не встиг розплющити очi! Тодi, мабуть, менi не вдалося б побачити, як мене, з легкiстю, змiг розплющити своїм корпусом локомотив швидкiсного потягу. Але, з iншого боку, iснувала ймовiрнiсть того, що можна було встигнути швидко розплющити очi, миттєво зреагувати на ситуацiю i вчасно вiдстрибнути з колiї. Я вже вкотре загинув, але насправдi хвилювало геть iнше. А що коли саме при цьому перемiщеннi моя душа потрапила додому, в своє рiдне тiло, в яке я так мрiю повернутися. Та в останню мить свiдомостi в тiлi, розчавленому потягом, промайнула думка про аналогiю з Анною Каренiною. Тож, вкотре, вiдновлюючись в новому тiлi, я не думав про те, що я знову помираю. Так, я помирав у якомусь пекельному полум'ї, але мене бiльше хвилювало таке собi цiкаве питаннячко: "Мої переселення вiдбуваються лише в нашому вимiрi? Чи я можу робити подорожi у часi або у просторi паралельних свiтiв?"
Доки я мрiяв, моє чергове тiло догорiло вщент. Вiд нього не залишилося нi спогадiв, нi асоцiацiй. I якщо у попередньому випадку, за долю секунди, я збагнув, що мене збив локомотив, що я був у людськiй подобi, то останнiй випадок зовсiм промайнув, немов казкове видiння. Невиключно те, що я мiг бути метеликом, котрий потрапив у багаття. Бо єдине, що згадалося пiсля аналiзу вiдчуттiв - полум'я перед очима. Далi потроху почали випливати з пiдсвiдомостi спогади про страшенну спеку i суцiльний страх. Я остаточно заплутався у всiх цих вiдчуттях та карколомних пригодах i тому тупо чекав чергового втiлення серед якогось транзитного простору. Та видно доля вирiшила мене провчити по повнiй програмi.
Маєтковий привид - це вже дещо цiкаве! Якщо не брати до уваги той факт, що основним моїм призначенням було залякування мешканцiв та вiдвiдувачiв старовинного замку, то бути привидом менi дуже сподобалося, принаймнi спочатку. По-перше - я попав у 1728 рiк i добре встиг там обжитися. Вiдсутнiсть побутових проблем суттєво додавала комфорту. Таке неймовiрне вiдчуття легкостi! Не треба їсти чи пити, спати, чистити зуби, зрiзати нiгтi, пiдстригати волосся, тобто повна свобода вiд будь-якої людської метушнi. I в той же час ти почуваєшся людиною, хоча й неповноцiнною, але ж i не рибою, i не деревом. Цього разу звичайного тiла у мене не було, однак я вперше насолоджувався перебуванням у ефiрному тiлi. Так менi вдалося отримати вiдповiдь на деякi нещодавнi питання. Отже - одним махом я потрапив i в минуле, i у паралельний вимiр. Радiти з цього приводу я не поспiшав, хоча враження були фантастичнi та багатообiцяючi.
Постiйно чогось боятися менi вже набридло. Так, люди найбiльше бояться того, що не можуть пояснити. У моїх подорожах виникали такi ситуацiї, в яких було бiльше незрозумiлого, нiж очевидного. Звiсно, я намагався знайти логiчне пояснення певним явищам, але завжди чогось бракувало. Iнколи не вистачало елементарних знань, а iнодi суттєво впливав бiдний свiтогляд. Таким чином, у подобi привида, я почав надолужувати втрачене. Читати став багато i постiйно. Невеличка бiблiотека, що знаходилася в одному з кабiнетiв цього замку, досить швидко вичерпалася, бо цiкавих для мене книг було замало. Художня лiтература залишалася поза увагою, так як мало чим могла зарадити моїй проблемi. Я вивчав усе, що мiг, що було.
Спочатку я не звернув уваги на те, що весь час кружляю навколо однiєї будiвлi, наче прив'язаний. А от коли у мене з'явилася мета навiдатися в iншу бiблiотеку, то я зрозумiв, що це буде не зовсiм просто зробити. Пiсля другої спроби промайнула думка про неможливiсть вирватися за межi маєтку. Вочевидь, мiй привид мав якусь вагому причину не вiддалятися вiд цього мiсця. Скорiш за все - вiн загинув десь тут. А можливо, що його тримало неймовiрне прокляття. Всi цi нюанси я вирiшив згодом з'ясувати. Але спочатку я поставив собi за мету - вирватися за межi умовної в'язницi. Наполегливiсть i жага знань в рештi решт дали позитивний результат. Можливо, на ситуацiю вплинуло й те, що моя душа все таки не була прикута своєрiдними ланцюгами до певного мiсця. I лише коли менi вдалося вiддалитися вiд таємничого замку на три кiлометри, тодi стало зрозумiлим те, що я вже можу вiльно пересуватися куди забажаю. Знайти iншi бiблiотеки було не важко. Та завжди залишався дефiцит наукових здобуткiв, якi винайшли пiзнiше, протягом, майже, двох столiть. Я не здавався й мав задовольнитися тим, що є. Зокрема, тема релiгiї мене зацiкавила найбiльше, бо була солiдно представлена в кожнiй бiблiотецi а також вiдкривала завiсу над проблемами душi.
Тихо-мирно, методично я накопичував знання, не пiдозрюючи, що поруч чатує небезпека. Та й звiдки менi було знати про такi страхiття. Справа у тому, що на мене почали своєрiдне полювання. Про це я вичитав трохи пiзнiше, в однiй з книжок про бiлу та чорну магiю. Виявилося, що душа моя стала, на деякий час, безпритульною. При переходi з одного тiла в iнше, вона не залишалась непомiченою. А так як до раю моя норовлива не вiдлiтала, то чорнi чистильники почали шукати безпритульну. Однак, доки мене у минулому радо приймали до себе рiзноманiтнi фiзичнi тiла, менi вдавалося гратися з темними у пiжмурки. Вони ганялися за мною, йшли по слiду, а я вдало тiкав та ховався, не пiдозрюючи, що на мене полюють. Мисливцi настiльки були приголомшенi, адже нiяк не чекали такої притi, що на якийсь момент втратили пильнiсть. Пiсля того, як почалася облога, чистильники чекали будь-де, але про стрибок у минуле нiхто й подумати не мiг. Так вони втратили мiй слiд. Та, не дивлячись на всi цi обставини, порядок має бути! Тож, доки мiй привид був пiд дiєю прокляття, чорнi чистильники минулого мене не помiчали. А оскiльки я змiг розiрвати магiчний ланцюг, то одразу ж це помiтили. Душа не вiдлетiла й стала безпритульною, чим викликала енергетичний дисбаланс. Це не могло залишитися непомiченим з боку свiтових течiй. Немов раки у ставку, повиповзали всi чистильники, щоб знайти та знищити зайвий непотрiб.
Всi мої слiди вели до того величавого маєтку, де я був тимчасово приписаний. Ловцi душ постiйно там чатували на мене, але засiдка була влаштована марно. Пройшов деякий час пiсля першого мого виходу за межi замку i одного дня я зрозумiв, що вже можу не повертатися щодня на своє "робоче" мiсце. Тимпаче, що жодного разу я не спромiгся вийти на чергування, тобто когось налякати. Отже дуже вчасно менi спало на думку змiнювати мiсце проживання з бiблiотеки до бiблiотеки. Читаючи магiчнi та релiгiйнi книжки, я щоразу намагався зрозумiти, яким чином люди описують неймовiрнi явища, котрi притаманнi паралельному вимiру. А далi слушним було б запитання: "Як те чи iнше явище, описане в книзi, виглядатиме з ракурсу мого бачення, з середини тiєї площини?"
Був тихий, лагiдний вечiр пiсля теплого лiтнього дня. Комахи, пташки, люди, рослини та iнше, за звичайних обставин, привертали мою увагу, дивували красою витончених рухiв, рiзнобарв'ям пейзажiв чи портретiв. А тепер - все байдуже, бо я постiйно зайнятий читанням. Тому й не звернув уваги на одинокого чорного вершника, що з'явився у бiблiотецi. Життєвий досвiд завжди натякав, що навiть вiд улюбленої справи iнодi треба вiдволiкатися. Ми ж часто не прислухаємося до порад, пiдказок, натякiв, а iнодi просто не здатнi вiдчути, помiтити тi уроки, що дає нам життя повсякчас. В одну мить стало зрозумiлим, що цей гiсть завiтав саме до мене. Вiн виїхав зi стiни, однак це нiкого не здивувало, бо окрiм мене його нiхто не бачив. А я й сам так частенько залiтав у читальню, навпростець - коли через стiну, коли у вiкно. Збентежило лише те, що кiнь не мав би знаходитися в цьому примiщеннi, принаймнi за звичайних обставин. Чорний вершник одразу знайшов мене поглядом, наче б то напевне знав де i що шукає. Йому не вистачило якоїсь митi аби дiстати свою жертву. Чи то мисливець виявився не досить вправним, чи то я для нього був занадто спритним, а може просто пощастило менi. Причина тут не суттєва, а головне те, що я змiг вислизнути пiдчас першої сутички з чорним чистильником. Наступного разу їх було вже троє, однак i я набув певного досвiду, тож до зустрiчi готувався ретельно. Знову ж таки - допомогли старi книжки з магiї та окультизму. Найлiпшою стратегiєю в цьому протистояннi я визнав тактику вiдступу. Постiйно тiкав, ховався, маскувався, тобто робив усе можливе аби уникнути зустрiчi зi своїми опонентами. Та щоразу їм вдавалося напасти на слiд мого привида. Я, навiть, втомився грати в такi собi пiжмурки, але моя душа виявилася впертою. I в той самий час, коли у мене, буквально, опустилися руки, коли єдиним рiшенням цiєї ситуацiї я бачив капiтуляцiю, тодi моє "я" втрутилося знову. Мене прямо таки потягнуло до тiєї магiчної книги, в якiй описувалося явище "привид". Також там було багато рiзноманiтних рецептiв та заклять. Як тiльки я наблизився до книги, мене почало засмоктувати мiж сторiнок. Страшно не було. Виявилося, що таким чином магiчний об'єкт запрошував до себе в гостi й навiть пiдказував менi, на якiй сторiнцi знаходиться потрiбна iнформацiя. Знайомство виявилося приємним та плiдним. Вперше за все своє iснування, менi довелося зустрiти таку старовинну та, насправдi, мудру книгу. Отримана iнформацiя змусила мене замислитися та, не зволiкаючи, приступити до рiшучих дiй. Магiя, несподiвано, подарувала надiю на щось свiтле, радiсне, тобто - на майбутнє. Залишалося зробити одну дрiбничку - зварити зiлля, а потiм напоїти ним пiддослiдну людину.
Я так замислився над рiшенням цiєї проблеми, що геть забув про небезпеку. Доки зростав рiвень моїх знань в галузi магiї, ворог не дрiмав. Одразу три мисливцi напали на мiй слiд, с кожною хвилиною, звужуючи коло пастки навколо мене. Я ледь-ледь встиг вислизнути з книжки, як один з чорних чистильникiв накинувся на мiсце моєї схованки. Двоє iнших кинулися наздоганяти, намагаючись накинути на мене сiтку. Ранiше, коли я зустрiчав цих монстрiв здаля, вони здавалися схожими на тiнi або на темний туман. Але зараз, коли їхнє дихання iнеєм осiдає на спинi, а жахливi рики, виття заморожують думки, я змiг розгледiти цi потворнi iстоти. Велетенськi мурахи ховалися пiд чорними плащами. I хоча я їх упiзнав, однак спокiйнiше менi вiд цього не стало.
Всiм вiдомо, що в природi мурахи сильнi, працьовитi та досить небезпечнi, коли атакують гуртом. Лiсовi санiтари перетворилися на санiтарiв мiжвимiрних просторiв. До того ж надзвичайне збiльшення розмiрiв сильно змiнило моє вiдношення до братiв менших. В якусь мить я зрозумiв, що їм вдалося мене налякати до самої глибини душi. Навiть моє особисте "Я" роздвоїлося зi страху на "Й" та "А". Стан був такий, наче гикавка напала.
Зацiпенiння минулося дуже швидко. Коли я оговтався, то одразу ж зрозумiв, що втiкаючи вiд мурах подолав значну вiдстань. Та попри всi мої старання, переслiдувачi не вiдставали, розгойдуючи зловiсною сiткою. Несподiвано, з лiвого боку, з-за будинку промайнула знайома постать чорного вершника, що намагався перехопити мене зненацька, наче з засiдки. Скрутне становище затьмарило всiлякi думки, страхи та забубони. Сам, не розумiючи, що роблю, вiдчайдушно крутнувся дзигою та рiзко змiнив напрямок польоту. Таким маневром я почав жбурляти себе по селищу, намагаючись, заплутати, збити з пантелику надокучливих мурах. I коли я помiтив, що на якусь секунду вони дiйсно розгубилися, одразу ж пiрнув у найближчий будинок. Там сидiли за столом чоловiк та жiнка. Я обрав чоловiка й з усього розгону стрибонув у нього. Ще потiм менi спало на думку, що таке могло не спрацювати, або призвести до втрати однiєї з душ. Виявляється, що не дарма я вiдкинув усiлякi сумнiви, бо тамтешня особистiсть радо потiснилася, тим самим забезпечуючи менi надiйний тимчасовий захист вiд чорних мисливцiв.
I тiльки тепер я поставив собi питання: "чому чистильники мали подобу мурах?" Адже вони всього на всього енергетичнi iстоти, що можуть приймати рiзноманiтнi образи. На вряд чи вони носять маски своїх попереднiх хазяїв. Вiдповiдь була очевидною i прийшла сама: "скорiш за все в механiзм було включено спогади про дитячi страхiття". Я згадав, що мене колись дуже налякав сусiд такими собi мурахами-монстрами, що затягують в свої мурашники сплячих дiтей. С тих пiр у моїй пiдсвiдомостi жив страх. Тiльки насправдi менi здавалося, що я боюся великої зграї комах, а не одну чи три мурахи переростки. Та виявилося, що головне - це образ та супроводжуючi емоцiї. А страх з'являється моментально, за наявностi найменших асоцiативних фрагментiв, пов'язаних з вiдповiдними спогадами. То ж, якби в свою чергу, я сам собi вчасно змiг би довести, що за мною женуться не мурахи, а, наприклад, прибульцi чи люди в масках, то тодi, можливо, мої страхи були б не такими глибокими та панiчними.
Сидiв я тихенько, намагаючись сконцентруватися на своїй проблемi. По-перше - треба пильнувати, аби не потрапити у засiдку мисливцiв. По-друге - зiбрати потрiбнi iнгредiєнти для виготовлення чарiвного зiлля. I третє - випробувати дiю старовинного рецепту. Але, насправдi, виявилося, що моя присутнiсть добряче додала клопоту тому чолов'язi, в якого я випадково вселився. З якихось причин чи законiв база моїх знань, тобто пам'ять, стала частково досяжна моєму хазяїну. Вiн потроху почав божеволiти. Точнiше, його знайомi почали пiдозрювати, що з певного часу вiн став несповна розуму, хоча насправдi iнтелектуальний рiвень вирiс утричi. Проблема була лише в тому, що моя нова оболонка не знала, як користуватися такою масою iнформацiї. А iнодi цей феномен лякав навiть самого господаря. Вiн вештався мiстечком i розповiдав рiзним людям усiлякi дивовижнi iсторiї. Дехто сприймав такi розповiдi, як жарт, або плiд бурхливої уяви. Iншi дивились, як на божевiльного i не звертали нiякої уваги на такi балачки. Але були й такi, кого дуже дратували подiбнi байки та наставляння.
Мого теперiшнього хазяїна кликали Джоном. Вiн працював найманцем на якiйсь фермi, виконував рiзноманiтнi доручення вправно та завзято. Йому багато з ким доводилося спiлкуватися. Я спокiйно за всiм спостерiгав, намагаючись скласти план для приготування зiлля. Отак у своїх клопотах я прогледiв найважливiшу закономiрнiсть мiсцевого життя. Тiльки зараз я зробив маленьке вiдкриття. Люди, абсолютно всi, Джон у тому числi, розмовляли англiйською мовою. Так, я iнодi їх слухав i все розумiв, однак це аж нiяк не означало, що мої здiбностi у вивченнi iноземних мов досягли неймовiрних висот. Насправдi виявилося, що я не мiг самостiйно розiбрати, тобто перекласти, майже, жодного речення, котре доводилося чути у тутешньому побутi. Та це вiдкриття нiяк не могло спростувати той факт, що менi вдалося перечитати силу-силенну книжок з мiсцевих бiблiотек. Тепер я ще бiльше сам собi здивувався, коли згадав усi тi книги. Виявилося, що я легко читав латину, гортав декiлька франкомовних видань i навiть вивчав старовиннi письмена з малюнками та iєроглiфами.Я все розумiв, я все пам'ятаю. Одна бiда - тепер цi знання досяжнi i для Джона.
Був чудовий весняний ранок, який нiчим не вiдрiзнявся вiд багатьох попереднiх. Лагiдно сяяло сонечко, по небу бiгали пухнастi бiлi хмаринки. Навколо лiтали та щебетали пташки, люди поралися по господарству, починалося метушливе життя мiстечка. Дехто вже працював, дехто лише збирався на работу. От i моя оболонка прямувала на своє робоче мiсце. Джон вийшов за околицю i почвалав через поле пильною стежкою. Хоча сонце вже добряче пригрiвало, однак ще було досить росяно, вiд чого черевики рясно припали пилом. Ми, врештi-решт, дiсталися ферми. Джон зайшов у свою комiрчину, привiв у порядок свiй одяг, почистив черевики. Потiм, переодягнувшись у робу, вже збирався приступити до виконання своїх обов'язкiв. Та раптом вiн помiтив на подвiр'ї працiвника, шо лагодив воза. Нiчого особливого в тiм не було, та Джон чомусь дуже зацiкавився ремонтом. Вiн пiдiйшов, огледiв ходову частину, зробив деякi замiри й омрiяний повернувся в свiй сарайчик. Там ми з ним намалювали креслення закритого пiдшипника для возового колеса. Джон залишився дуже задоволеним своїм малюнком, хоча це творiння не тягло навiть на ескiз. Щебпак, адже ми малювали на дощечцi крейдою. Коваль щиро здивувався, але, з огляду на те, що термiнової роботи не було, погодився допомогти. На виготовлення першого пiдшипника пiшло десь пiвтори години. Прототип виявився напрочуд вдалим. Джон взяв свiй витвiр i пiшов примiряти до колеса. А коваль одразу ж почав створювати другий чудопристрiй. Звiсно, цей механiзм був далеко не бездоганний, але, враховуючи припустимi похибки, мав досить якiснi технiчнi показники. За чотири години вiз було укомплектовано пiдшипниками. Бiльшу частину роботи займав процес гартування складових. Результат виявився приголомшливим. Пiдчас випробувань вiльного обертання, склалося враження, що колесо не зупиниться нiколи. Залишалося - пройти тест навантаженням. Та сумнiвiв у мене не було, адже робота була зроблена дуже якiсно. Наступного дня про таку новацiю гомонiло половина мiстечка. Люди було кинулися дiзнаватися про той механiзм, хазяїн ферми суворо заборонив Джону та ковалю розкривати секрет виготовлення пiдшипникiв. В той же час, фермер почав дуже широко впроваджувати новинку в соєму господарствi. Джона одразу ж пiдвищили до рiвня технiчного консультанта. Йому надали книжки, папiр та всiлякi креслярскi приладдя. Завдяки таким змiнам, моя оболонка отримала необмежену кiлькiсть вiльного часу. Я вирiшив з цього скористатися для здiйснення своєї мети. Довелося втлумачити Джоновi, що треба займатися хiмiєю та лiкарськими рослинами. Переконати його в тому, що це конче необхiдно, було зовсiм не важко. Отак, потроху ми почали готувати чарiвне зiлля. Щоправда, бiльшу частину робочого дня ми займались створенням всiляких винаходiв та механiзмiв, але нiколи не втрачали нагоди шукати складовi для старовинного рецепту. Iнколи виникали непередбачуванi проблеми, бо менi не завжди вдавалося контролювати Джона.
Пiсля тривалих розумових навантажень господар моєї тимчасової оболонки йшов у шинок, аби розслабитися. Я нiчого не мiг з цим вдiяти. Пiсля декiлькох кухлiв пива у Джона розв'язувався язик i вiн починав свої фантастичнi балачки та повчання. Люди слухали дивовижнi iсторiї про лiтаючi апарати та пiдводнi човни, про величезнi будинки та колiсницi без коней. Далi п'яницям та звичайним вiдвiдувачам доводилося вислуховувати божевiльнi плани новоспеченого генiя про будiвництво парової машини, лiтака та iнших неймовiрних агрегатiв та механiзмiв. Звiсно, телевiзор зробити йому, навть з моєю допомогою, було б непiдсилу, але над створенням примiтивних конденсаторiв, генераторiв та ламп накалювання Джон замислювався серйозно. А коли наш герой зовсiм розслаблявся, то поспiшав роздавати поради направо й налiво. Але його повчання рiдко сприймали належним чином. Частiше такi вечори закiнчувалися бiйкою, в якiй бiльша частка "повчань" дiставалася Джону у виглядi стусанiв, синцiв та розсiчень. Проблеми виникали також i на роботi, i в сiмейних вiдносинах. Так повелося, що у всi часи дивакам добряче дiставалося нагорiхи. У нашому ж випадку дивак був надто особливий, за що й отримував вiдповiднi покарання. Фермер дорiкав за те, що Джон часто лiтає в хмарах, замiсть того, аби вiдпрацьовувати нове призначення та пiдвищену зарплатню. Жiнка вдома постiйно лаяла за те, що вiн часто пиячив та сварився з сусiдами. Знайомi нападалися на Джона за те, що вiн постiйно лiз зi своїми порадами та пхав свого носа в їхнi справи. А ще була церква, яка нарiкла Джона "одержимий" i постiйно переслiдуючи, намагалася принудити його сповiдуватися та пройти обряд очищення. З одного боку - менi було цiкаво, чи зможуть священники витурити мене з цiєї оболонки.
А з iншого боку - виникали побоювання: "От залишуся я без захисту, почну знов тiкати вiд чистильникiв, доведеться починати все спочатку. З огляду на всi цi обставини, я вирiшив добряче взяти бика за роги для того, щоб якомога скорiше завершити свiй генiальний план. Звiсно, довелося трiшки попiтнiти, аби перебороти Джонову особистiсть, загнати її подалi та примусити деякий час посидiти тихенько.
Такi риси, як впевненiсть та рiшучiсть були не притаманнi в моєму людському життi. Але, пiсля таких подiй, моє ставлення до рiзноманiтних явищ, ситуацiй суттєво змiнилося. А заточiння у сосновому стовбурi яскраво проявило жагу до конкретних дiй. Тож я почав щосили тиснути. Через два днi менi остаточно вдалося отримати контроль над всим Джоновим тiлом. Вiн перетворився на зомбi, керованим з середини. В свою чергу я ретельно слiдкував за тим, щоб його повкдiнка не викликала пiдозри. Джон, майже, не змiнився, але вiв себе значно коректнiше, чим заслужив до себе прихильнiсть найближчого оточення. Люди трiшки заспокоїлися та перестали нам докучати. Хоча, навряд чи Джон зможе щось пригадати з тих подiй, але все одно над створенням чарiвного зiлля ми працювали разом. За три днi ми зiбрали складовi, яких не вистачало для рецепту. Настав той день, коли я мав з'ясувати, чи дiйсно чорна магiя того часу була дiєвою, чи то все лише мiфи та побрехеньки. Що правда, iснувала ще ймовiрнiсть того, що кожен мiг правельно користуватися подiбними знаннями i, можливо, для створення якiсного вiдвару тркба багато практикувати, або мати вiдповiдний талант. Однак моя впевненiсть поборола рiзноманiтнi сумнiви i ми почали варити.
I хоча Мерфi вiдкрив свої славнозвiснi закони набагато пiзнiше, однак вони iснували ще тодi, а можливо й ранiше. Життя смугасте... Отже завжди за успiхом приходить невдача. "Закон пiдлостi" не забарився з появою. Тiльки-но справи почали налагоджуватися, як нагрянула серйозна небезпека.
Ми з Джоном щойно доварили зiлля i вже розливали у кухлi для охолодження. Раптом я вiдчув себе досить не зручно. Як виявилося, хвилювання було аж нiяк не безпiдставне. За декiлька хвилин на подвiр'ї з'явилися священослужителi у супроводi вiйськових. Я розгубився i цього було досить, аби солдати накинулися на Джона та мiцно його зв'язали. Священники почали чiпляти свої амулети та рiзноманiтнi цяцьки, котрi мали приборкати силу демона. З їхньої розмови стало зрозумiло, що вони планують провести обряд вигнання диявола у найближчiй церквi. Спочатку я злякався, але одразу ж опанував всi свої страхи. Найкращий захист - це напад. Нажаль я вже нiколи не дiзнаюся, чи змогли б слуги божi вигнати мене з тiла Джона, бо вирiшив сам, за першої слушної нагоди, змiнити мiсце дислокацiї. Пiдходяча кандидатура вже була поруч. Серед усiєї юрби, що зiбралася з приводу такої значної подiї, був i десятирiчний син Джона. На нього я й покладав величезнi надiї. Щойно хлопчина наблизився до свого тата, я зробив миттєвий стрибок i причаївся, щоб не виникло жодної пiдозри. Натовп шаленiв. Роздiлившись на два табори, люди щосили сперечалися. Але тих, хто прагнув захистити Джона, було значно менше. Малочисленний гурт родичiв та найближчих друзiв не змiг протистояти тиску невдоволених та щирих прибiчникiв церкви. Джона потягли на екзикуцiю, а ми з хлопчиною вирiшили затриматись. Вiддiлившись вiд натовпу, Том, так тепер мене звали, крадькома прослизнув до батькової майстернi. Я досить швидко знайшов спiльну мову з цим хлопчиком. Звичайнi дитячi цiкавiсть i допитливiсть зiграли основну роль у завершеннi мого магiчного плану. Пiсля того, як Том опинився в сарайчику, ми почали шукати чарiвне зiлля й аркуш iз закляттям. Однак чинцi там добряче похазяйнували. Казан, в якому були залишки вiдвару, було перекинуто, якiсь папери догорали в пiчi. Я вже подумав, що непроханi гостi знищили все, заради чого ми з Джоном пережили стiльки випробувань. Огледiвшись довкола, я помiтив, що один з кухлiв все таки залишився цiлим, мабуть тому, що стояв осторонь, високо на полицi. Маленький Том змушений був пiдставити стiлець, а потiм ще й стати навшпиньки, аби дiстанися до заповiдного напою. Згодом знайшлося i закляття, переписане Джоновою рукою зi старовинної магiчної книги. В описi цього рецепту йшлося про звiльнення душi вiд страждань з послiдуючою реєнкарнацiєю. Загалом, такi умови мене, наче б то, влаштовували, але жодної впевненостi, що до наслiдкiв, не було. Пригоди тривають, я заплутався, вже давно перестав боятися, скоро втрачу здатнiсть дивуватися. Однак, серед усiєї цiєї маячнi завжди залишалося щось справжнє, незмiнне, дiйсно цiнне. Виявилося, що справжнiм скарбом для мене стала мета, або надiя на повернення в своє тiло. Так, в цiй подорожi менi вдалося знайти цiль! Чому ж у своєму людському життi я втратив мрiю, сенс iснування? Що я не цiнив, на що незважав? За що мене так покарано? I найголовнiше - що я маю зробити чи зрозумiти для того, аби повернути собi свою колишню оболонку? Саме оболонку, бо повертати колишнє життя - не має жодної причини. Адже, однаково, доведеться все докорiнно мiняти, щоб знову не потрапити у подiбну халепу. Та одного завзяття, здається, буде замало для розв'язання подiбної проблеми.
Ми з Томом iз задоволенням випили зiлля, потiм прочитали закляття й навiки розпрощалися. Том залишився там, у минулому, у своєму тiлi, без жоднихнаслiдкiв i спогадiв про пригоду. А я повернувся в знайому площину - мiжвимiрний простiр. Можливо комусь це мiсце нагадує тунель зi свiтлом на iншому кiнцi, менi ж там здається зовсiм темно, бо жодного натяку на вихiд я не бачу. Щоправда, при перевтiленнi, ця темрява буває схожою на нiчне небо з маленькими далекими зiрочками. Несподiвано одна яскрава цяточка починає видiлятися i манити до себе, привертаючи всю увагу. I от я вже лечу в напрямку тiєї далекої, привабливої мрiї. Тим часом вiдбувається дивовижний сполох за яким настає повна темрява. Тепер можна розплющувати очi, бо переселення душi, скорiш за все, вже вiдбулося. Ранiше прокидатись у новому тiлi завжди було лячно та не звично. Цього разу набутий досвiд дозволив менi спокiйно прийняти чергову дiйснiсть з усiма її проявами та несподiванками.
Синє, прекрасне небо, неосяжна далечiнь розкрилася перед моїми очима. Нетерпляча цiкавiсть примусила мене озирнутися. Пiдiмною пропливали вишуканi пейзажi, праворуч летiв прекрасний бiлий птах з довгою шиєю. Iнших варiантiв не лишалося, я був, майже стовiдсотково, впевнений, що новою оболонкою для моєї душi цього разу став бiлий лебiдь. Ми летiли парою i все вказувало на те, що поруч зi мною парить у повiтрi моя кохана. Вiдчуття були несподiванi, не звичнi. Я крадькома почав придивлятися до нареченої. Моя людська свiдомiсть бурхливо потистувала проти такого стану речей. Намагаючись розгледiти в пташиних рисах те, що менi доведеться кохати, я постiйно вiдганяв огидну думку про статевi вiдносини з цiєю пташкою. Чомусь менi здавалося, що слiд чекати рiзноманiтних ускладнень у моїх вiдносинах з цiєю елегантною особою. Та я й схаменутися не встиг, як ситуацiя почала докорiнно змiнюватися. Чим бiльше я дивився на свою лебiдку, тим чiткiше вiдчував, що закохуюся не тiльки пташиною часткою, а й людським єством. Це не звичне вiдчуття пронизувало всi мої складовi, поєднуючи в єдине цiле мою душу, фiзиологiю птаха i пiдсвiдомiсть моєї людської частки. Навколишнiй простiр почав змiнюватися, наповнюватися енергiєю. Крила налилися силою, пiр'ячко зашевелилося, легкiсть з'явилася неймовiрна. Всесвiт упав до моїх нiг. Точнiше кажучи, мої крила тепер ладнi були пiдкорити безкраї простори. Я так захопився й геть забув про те, що всi мої пригоди данi менi, як урок для придбання досвiду та виправлення помилок. Чергове повчання не забарилося.
Наче блискавка в ясному небi, пролунав пострiл мисливської рушницi. В повiтрi закружляв закривавлений бiлий пух. Моя кохана здригнулася, захрипiла i почала падати до низу. Я кинувся за нею. Вiдчай, порожнеча заповнили все моє єство. Я летiв, пронизуючи бiль i безпораднiсть, намагаючись наздогнати мою лебiдку.
Раптово знову - все потонуло в суцiльнiй темрявi, далi, вже звичний, сполох... Так несподiвано закiнчилася моя подорож по рiзним тiлам. Отямився я вдома, наче тiльки-но прокинувся, згадуючи неймовiрний, страшний сон. Як менi тепер розiбратися чи то правда була, чи звичайне, надто реалiстичне сновидiння? Але щось таки залишилося серед спогадiв та непритаманних вiдчуттiв. Можливо я тому й змiг повернутися в своє тiло, засвоїв два основних принципи. Перший урок я засвоїв досить швидко. Вiн полягав у тому, що в життi має бути, хоча б одна, велика цiль. Про другий урок я згадав лише, коли серце защимiло. Одразу ж перед очима постала помираюча бiла лебедиця.I тут я зробив сенсацiйний висновок, що на свiтi нас утримує лише кохання. Коли людина втрачає здатнiсть кохати, тодi їй нiчого робити серед iнших людей, принаймнi, на цiй планетi, в цьому вимiрi.