Казка.  Примiрник
Љ3 завершено 11.02.08. передано для читання та редакцiї .

"Паляничка"

Бiля лiсу кудлатого, у степ просторий протiкала рiченька
весела. Та так добре було в тiй сторонi, що люди обрали це мiсце для забудови
села. На лiвому березi, що простягався у поля, оселилися хлiбороби та почали
вирощувати золотисту пшеницю. На iншому березi започаткували свiй хутiр пекарi,
бо так всiм було зручно. Стали жити вони поруч дружно та завзято. Хлiбороби
обробляли землю та вирощували пшеницю, а їхнi сусiди робили з зерна борошно, а
потiм пекли паляницi та пироги. Така плiдна спiвпраця влаштовувала всiх селян,
укрiпляла дружнi стосунки мiж родинами сусiднiх сiл. Йшли роки за роками, а
справи ставали все краще. У хлiборобiв пшениця родила добре, врожаї покращувалися.
Згодом все бiльше сiл в окрузi почали купувати зерно саме тут. А як приїдуть
козаки возами пшеницi чи борошна набрати, а тут їх одразу пригощають свiжим
хлiбом та смачними пирiжками. Таким чином розповсюдилася добра слава про
майстрiв вправних, про пшеницю золоту та про смачний хлiб. Потягнувся люд
звiдусiль подивитися своїми очима та спробувати смачного хлiба. Мiсцевi пекарi
весь час пiдвищували свою майстернiсть, завдяки чому їхнi вироби ставали все
смачнiшими. Згодом люди почали вигадувати рiзноманiтнi рецепти, завдяки чому
з"явилися i печиво, i булочки, i тiстечка. Робiтники, що створювали таку
продукцiю почали називатися кондитерами. Iнколи жителi цих сiл влаштовували
спiльнi гуляння з приводу свят чи трудових здобуткiв. На одному з таких свят хтось
iз гостей запропонував провести ярмарок. Так i провелося з того часу - щороку
влаштовувати в цiй мальовничiй мiсцевостi свято працi, торгiвлi та дружби.
Торгувати люд приїздив звiдусiль та рiзноманiтний. Навiть з-за кордону народ
прагнув потрапити на таку веселу та вкрай корисну подiю. Адже рiзнi майстри
весь рiк працювали, аби приготувати для продажу найкращi свої витвори. Ковалi,
здебiльш, привозили пiдкови мiцнi та ножi гострi. Але бувало, що окрiм
господарського залiзного iнвентарю вони виробляли iншi речi, як то: для краси,
чи людей здивувати, показати свою професiю у всiй красi. Поруч бондарi
виставляли на продаж свої бочки, а ддалi - фермери пропонували рiзноманiтну
худобу, птицю, тощо. Кравець розвiшував красивi вишиванки, шаровари, жупани та
капелюхи. Короче кажучи, чого там тiльки не було - на всi смаки та вподобання -
все, що душа забажає. Здоровий дух змагання на ярмарку спонукав майстрiв до
самовдосконалення. З кожним роком високоякiсних товарiв ставало бiльше. Цей
азарт захопив мiсцевих пекарiв та кондитерiв. Прагнення досконалостi та на
додаток щире бажання дарувати людям радiсть дозволили створити справжнє диво.

Чи то зiрки так вдало розташувалися, чи
земля того року радiла за щастя в цих селах, чи може любов хлiборобiв -
невiдомо, але вродила якось чарiвна пшениця. Жоден колосок не зломився, жодне
зерно не зiпсувалося. Тож, пiсля помолу, борошно виявилося пухким та
бiлоснiжним. Зважаючи на те, що до цього часу продукцiя пекарiв та кондитерiв
була й так бездоганна, можете собi уявити, що вони змогли створити з чарiвної
пшеницi. Три днi та три ночi тривав творчий пошук у пекарнi. Здавалося, що люди
не працюють а займаються чаклунством. Та насправдi, їх просто захопив творчий
полiт. Треба було зробити емблему для чергового ярмарку. Яких тiльки пропозицiй
не висувалося на обговорення: i колобок, i каравай, i ведмедик, i бiлочка та
багато iнших. Однак, остаточно всi дiйшли згоди, що привiтливою хазяйкою
ярмарку має бути Українська дiчинка Катруся. Пiсля того, як намалювали Катрусю,
почали готувати форми для печива та булочок. Та головним сюрпризом до свята
мала стати велика паляниця у виглядi дiвчинки. Доки кондитери узгоджували та
тестували рецепти, в сусiдньому селi ковалi виготовляли пекарськi форми.

Спiльна та сумлiнна праця тривала два днi
з ранку до пiздньої ночi. I хоча всi очикували гарних результатiв вiд своєї
роботи, але те, що люди побачили вранцi третього дня, перевершило всiлякi
сподiвання. Велика паляниця ожила та вправно хазяйнувала в пекарнi, прикрашаючи
своїх менших сестричок. Люди дуже здивувалися. Хто розгубився, хто злякався, а
хто зовсiм закляк вiд такої казкової несподiванки, але вже за хвилину всi
шаленiли вiд радостi.

Ярмарок пройшов, як нiколи, весело та
плiдно. Гостi радо прийняли нову iдею з емблемою свята. Однак всi вважали, що
Катруся це звичайна дiвчинка вбрана в екзотичний костюм булочки. Абсолютно всi
вироби з чарiвної пшеницi користувалися пiдвищеним попитом i розкуповувалися
миттєво. Швидкiсть продажу зерна, борошна та кондитерських виробiв примусили
замислитися про особистi запаси. Зерносховище порожнiло на очах. З одного боку
- величезний прибуток задовольняв селян, а з iншого - до кiнця свята гостi
можуть розкупити весь врожай i тодi мiсцевi жителi залишаться з порожнiми
коморами. Розпач охопив хлiборобiв, що постали перед такою дилемою. Дiзналася
про це Катруся i вирiшила допомогти своїм творцям. Вночi вона пiшла в
зерносховище та якоюсь магiчною силою зробила так, що напiвпорожнi комори
наповнилися чарiвним зерном пiд зав"язку. Здивуванню хлiборобiв не було кiнця, коли
перед їх очi постало таке диво. Тож свято закiнчилося вдало. Нарештi гостi
розїхалися. Та у жителiв двох сiл залишилася Катруся. Безмежна вдячнiсть цiй
дивнiй iстотi виражалася щодня рiзноманiтними добрими вчинками. Спочатку
хлiбороби запросили її до себе погостювати. Потiм вона трохи пожила у пекарiв.
Все йшло добре, бо там, де з"являлася Катруся, життя наповнювалося радiстю та
казкою. Але одного дня у людей постало питання: "Де буде жити Катруся?".
Хлiбороби висунули свою, цiлком обгрунтовану, пропозицiю. А пекарi вважали, що
паляничка має жити в тому мiсцi, де вона випiкалася (народжувалася). Для
рiшення цiєї проблеми селяни вирiшили зустрiтися на мiстку мiж селами i
обговорити деталi.

Народ зiбрався в зазначений час. Пекарi
стояли на своєму березi, а на переговори пiшло троє старiшин та Катруся. Вiд
хлiборобiв на мiсток зiйшли також троє. Мирна бесiда швидко переросла в
емоцiональну суперечку, а далi й у гучну сварку. В якийсь момент парламентери
забули про те, що Катруся могла сама обрати мiсце проживання. I звiсно ж, у цiй
боротьбi нiхто не помiтив, що паляничка почала черствiти прямо на очах. Її
посмiшка зникла, рум"янець посiрiв, а з де-яких рухомих частин тiла почали
сипатися крихти. Пiсля того, як сварка надiйно зайшла в глухий кут, один
хлiбороб твердо заявив про те, що Катруся житиме з ними i вхопив її за руку.
Кондитер був катигорично проти, тому, автоматично, схопив дiвчинку за iншу
руку. Вони легенько потягли Катрусю кожен в свою сторону i тут сталося страшне.
Зачерствiвша паляниця трiснула навпiл. Два сухарика впали на мiсток i розбилися
на купу маленьких сухарикiв. Вiд дiвчинки майже нiчого не залишилося - лише
спогади. До останньої секунди напруга тривала така, що люди були готовi
кинутися в бiйку за ради своїх iнтересiв. Але така розв"язка приголомшила їх
настiльки, що всi одночасно почали розходитися по домiвках. Йшли мовчки, несучи
тягар злостi та образи. В тi трагiчнi хвилини вже потроху народжувалися плани
помсти.

Лагiдний вечiр дмухав свiжим вiтерцем.
Замiсть дзьобатих лелек у повiтря пiднiмалися сови, а замiсть ластiвок -
кажани. Наче й нiчого не сталося, все в природi йшло своєю чередою. Однак,
казка померла i це не могло не вiдобразитися на навколишньому середовищi. А на
додаток - люди почали робити необдуманi вчинки. Коли хлiбороби зiбрали нараду,
аби скласти план помсти, вони навiть уявити не могли, яких наслiдкiв сягне
прийняття такого рiшення. До того ж i пекарi готувалися до маленької
партизанської вiйни.

Настав новий день. Голова хлiборобiв
повiдомив, що вiднинi продаж зерна на "ворожу" територiю припиняється. У
вiдповiдь було розповсюджено плiтки. Коли пекарi поїхали шукати нових
постачальникiв зерна, то дорогою розповiдали людям про кепськi справи
хлiборобiв. Буцiмто, у сусiдiв пшениця вкрай зiпсувалася i хлiб з неї зовсiм
стало неможливо пекти. Це призвело до того, що хлiбороби дуже швидко втратили
колишнiх покупцiв. Вони змушенi були витрачати багато часу на на тi речi, якими
ранiш не займалися. За землею стали доглядати гiрше, врожайнiсть знизилася. У
пекарiв, за таких самих причин, також знизилася продуктивнiсть працi. В обох
селах почався занепад виробництва i як наслiдок - погiршення життя вцiлому. Тож
там, де донедавна жили злагода та любов, оселилися: смуток, чвари, зло та
ненависть. Вiдчула природа такi змiни й образилася на людей. Почалися всiлякi
катаклiзми. Якщо не спека, то - ливнi, як не морози, так - нашестя гризунiв чи
комах. Дороги розмивало, дахи зривало, врожай псувало, а iм"я цьому всьому -
лихо.

Тiльки тодi зiбрали селяни нараду, коли
вже далi було нiкуди. Життєвоважливим питанням виявилася вiдсутнiсть дiєвих
шляхiв до iнших селищ. Довелося заклятим ворогам домовлятися на тимчасове
перемирря, аби спiльними зусиллями вирiшити цю проблему. На вiдбудовi дорiг
хлiбороби та пекарi згадали, що гуртова праця єднає та дозволяє досягти
казкових результатiв. Так почали вiдновлюватися дружнi стосунки мiж двома
селами.

Одразу ж хмари розвiялися, сонечко
визирнуло i стало доброзичливо посмiхатися селянам. Зглянулася природа на
людськi страждання, побачивши щире прагнення до встановлення миру в цiй
мiсцевостi. З цього дня пекарi та хлiбороби поставили спiльну мету - вiдродити
колишню славу їхнiх сiл. Дуже не легко давалася така робота. Адже з народної
мудростi вiдомо, що легше збудувати новий дiм, нiж ремонтувати старий пiсля пожежi
чи землетрусу. А за цi роки вiйни розвал селищ нагадував наслiдки маленького
землетрусу. У наполегливiй працi пройшли два роки. Вiдбудову господарства
завершили i навiть якимось дивом спромоглися вiдновити традицiйний ярмарок. А
ще: хлiбороби та пекарi вирiшили об"єднатися в одне село i радо приймати в свою
родину рiзних майстрiв, що виявляли бажання жити та працювати в такому чудовому
мiсцi. Чорнi днини минули, а натомiсть прийшли любов i злагода. Стали люди жити
в тiм селi ще краще, нiж до сварки. А допомогє їм у цьому потаємна мрiя про те,
що колись їм вдасться спекти чарiвну паляничку, що колись Катруся, таки,
повернеться. 

Кiнець