22 сiчня 1912 року в мiстечку Брусилiв народився мiй дiд Григорiй Харитонович Рода (22.01.1912 - 27.02.2009) - простий робочий християнин вiльної України i святої Русi, трудовий i бойовий красний козак-фронтовик з теренiв Поднiпров'я, Київської Русi-України епохи Старого Союзу, простий i грiшний чоловiк, вiльний по волi Божiй, а не царськiй чи панськiй як i його дiди та прадiди. Царство небесне, добра i вiчна пам'ять дiду Григорiю, так само як i всiм його рiдним, близьким, друзям, землякам i благодiйникам... Боже, бережи козакiв! Мати Божа i всi святi, молiть Бога за нас грiшних! Господи, помилуй!
Примiтка. Сiм'я фронтовика Харитона Роди (1881-1974). Присутнi на фото - Олена, Григорiй, Марiя (в дiвоцтвi Старовойтенко), Iван i Катерина Роди (Рода, Роде). Мiстечко Брусилiв Радомисльського повiту Київської губернiї Росiйської iмперiї. 1914-1915 рр.
Дiд Гриша з медальками. Медальок мало не тому, що вiн був їх не достоїн, а просто вiн за ними не ганявся. Народився у мiстечку Брусилiв Київської губернiї. Вчився у педтехнiкумi у Коростишевi. Працював у Московськiй областi. Служив строкову службу у РСЧА. Вчився у Московському Енергетичному Iнститутi. Потiм був знову мобiлiзований, побував i на Халхiнголi i на Фiнськiй. На фронтi сумлiнно виконував свою фронтову роботу (артилерист, а потiм сапер), хоча на кров i смерть людей (що своїх, що чужих) спокiйно дивитися не мiг (про вiйну згадувати не любив, а якщо i згадував - то переважно голод i кров, загибель людей, що були поряд). В 1941 роцi обороняв у Карелiї пiдступи до Ленiнграду, потiм на початку 1942 року пiдiрвався на мiнi i лежав в госпiталi (мiсяць нiчого не чув i не бачив), потiм демобiлiзований по контузiї, бiльше не воював. Згодом документи про перебування у госпiталi десь зникли, з отриманням статусу ветерана вiйни, учасника бойових дiй були проблеми, хоча вiн i не сильно за цим статусом ганявся. По вiйнi жив i працював на Алтаї (де познайомився з бабою Софiєю), в Казахстанi i Узбекистанi (Фергана). Потiм на початку 1950х переїхали i оселилися в Києвi. Працював по iнженерним спецiальностям. Великої кар'єри не зробив, адже в партiю з тих чи iнших причин вступати не хотiв. Разом з тим на роботi з ним консультувалися i його думку цiнували. Одним з основних хоббi було винахiдництво, у вiльний вiд роботи час мрiяв про майбутнiй розвиток людства в сферi науки i технiки. Мав немало патентiв на винаходи i рацпропозицiї. Останнi 10 рокiв життя прожив на скромну пенсiю практично слiпим (мабуть сказались перенесенi травми на вiйнi i виробництвi). Вiв здоровий образ життя, до останнiх рокiв життя мав ясну голову i тверезий розум. Любив зустрiчатись i спiлкуватись з онуками, розповiдати їм про свої винаходи. Ось такий вiн, мiй дiд Григорiй. Простий робочий християнин, український, росiйський i європейський, радянський трудовий i бойовий козак, добра, вiльна, талановита i життєрадiсна людина по волi Божiй. Царство небесне, добра i вiчна пам'ять. Вiйсько Боже - Вiйсько Вiчне. Господи, помилуй!