"З iсторiй про блаженного дiда Якова з Капустинець, заслуженого українського вчителя Якова Павловича Бублика (1905-1999), грiшного українського мирянина епохи Країни Рад, що сподобився Божої пiдтримки у переказi його рiдних, близьких, землякiв i спiвбесiдникiв:
"Дiд Якiв, проста, свiтла душа, але доволi критичний до грiхiв себе i оточуючих в 1930х-1940х рр. довго мучився i терзався визначаючись, яка партiя йому ближча, комунiсти чи нацiоналiсти. I тi i тi красиво говорять, але i там i там зустрiчаються антихристи, iроди i душогуби. От хтось зi старших людей вiдчув його терзання та й каже:
- Не переживай синку, крiм усiх цих ваших партiй єсть така партiя - Партiя Бога!
Для дiда Якова судячи за все в тих страшних i загрозливих для душевної рiвноваги молодої людини умовах це було щось типу одкровення. Пiсля почутих слiв йому стало легше, вiн потроху втiшився i в подальшому не раз згадував цю науку старших. Старi люди правду кажуть - єсть Бог на свiтi. Єсть така партiя - Партiя Бога!""
Школа красних козакiв i робочих християн дiда Якова з Капустинець, блаженного красного козака i доброго учителя. Наскiльки я знаю iз сiмейних спогадiв у молодостi, в 1930х рр. дiд Якiв був молодим i зеленим юнаком-комсомольцем. Вiн був гордий з того, що у нього був такий видатний старший брат, красний козак Кузьма Павлович Бублик, журналiст, профспiлковий дiяч i органiзатор комсомолу, який захищав правду, свободу i народовладдя пiд червоними прапорами, помагав бiдним i знедоленим як тодi про це говорили. Тому дiд Якiв теж вирiшив участвувати в цьому благородному дiлi - служити людям i суспiльству як може i чим може, наслiдуючи свого старшого брата. Дiд Якiв пiшов вчитися, щоб стати достойним членом суспiльства, справжнiм освiченим українським радянським громадянином i служити суспiльству чим може i умiє. Пiд час навчання в Київському Унiверситетi вiн бачив запал своїх колег i викладачiв з яким вони говорили про успiхи науки i технiки i його душа радувалась, що не зря значить його брат трагiчно загинув на службi радянськiй владi. Але з iншого боку дiд Якiв чув розмови старших людей, бачив голод i репресiї, чув прокльони на адресу комунiстiв, якi не дають людям жити, руйнують храми тощо. Дiд Якiв дуже не любив коли люди страждають, але якось йому важко було прийняти, що iдеї соцiалiзму i радвлади, захищаючи якi трагiчно загинув його рiдний, старший i любимий брат Кузьма завдають такого горя i страждань людям. В кiнцi 1930х на початку 1940х рр. дiд Якiв зацiкавився було iдеями українських нацiоналiстiв - але близько познайомившись у 1940х рр. зi ставленням частини нацiоналiстiв, українських i нiмецьких до людей iнших вiр, мов i свiтоглядiв, тих же євреїв, атеїстiв, комунiстiв i червоноармiйцiв вiн розчарувався i в нацiоналiстах. I ось коли дiд Якiв розчарувавшись в усiх iдеалах, якi були йому вiдомi впав в унинiє, в його життi сталося чудо. Знайшовся хтось, схоже якiсь старi люди, якi йому сказали щось типу того: "Не переживай синку i не печалься. Пам'ятай, що крiм усiх ваших партiй на свiтi є ще одна партiя - Партiя Бога i Його людей. Пам'ятай про Бога i помагай людям, стався до них так як хотiв би, щоб ставились до тебе - саме тому нас учили нашi дiди-прадiди. I Бог тебе не оставить". Пiсля цього дiд Якiв якось таки втiшився. I почав бiльше думати про Бога. I пiсля того як у 1941 закопав був разом з iншими свiй партiйний квиток у 1945 роцi i пiзнiше у партiї бiльше не вiдновлювався, iдентифiкуючи себе позапартйним комунiстом (i нацiоналiстом), намагаючись помагати людям, суспiльству i Українi як може i умiє. На той час можливостi вiдвiдувати церкву у нього особливої не було i книжок про Бога сильно дiстати було нiде, навiть Євангелiя в тi безбожнi часи в СРСР не видавались. Тому про вiру в Бога, про Христа i святих дiд Якiв дiзнавався переважно з розповiдей старших, з класичної лiтератури i книг типу "Довiдник атеїста", а також з власного досвiду роздумiв про Бога, про Вiчне Життя, Добро i Правду i того, що Вiн йому вiдкрив. А вiдкрив Бог дiду Якову те, що дiд Якiв мало-помалу таки зрозумiв, що все оте непросте, довге i сповнене пригод i вражень життя, яке вiн прожив (а прожив вiн без малого майже 100 рокiв, все 20 сторiччя) було дано йому не просто так. Десь в нагороду за благочестя його власне i його роду, його рiдних i близьких, батькiв i дiдiв-прадiдiв, друзiв, спiвбесiдникiв i землякiв, десь в науку, а десь в покарання i вразумлєнiє, напоумлення. I зрозумiв дiд Якiв, що через всi небезпеки i страхiття 20 сторiччя провiв його сам Живий Бог, вiдомий у дiдiв-прадiдiв, православних християн-степовикiв як Свята Троїця, Христос, Спаситель, Красний Козак i Добрий Учитель. Тому коли сам став старим, дiд Якiв своїх спiвбесiдникiв утiшав i напоумлював такими словами: "старi люди правду кажуть - є Бог на свiтi", "не переживай донечко - я i вiйну i двi голодовки пережив - якось воно буде". Господи, помилуй нас грiшних молитвами дiда Якова, блаженного красного козака, доброго учителя, позапартiйного комунiста i нацiоналiста, наших дiдiв-прадiдiв i всiх святих! Єсть така Партiя - Партiя Безмежжя, Партiя Живого Бога i Його людей!