Життя дядька Федора як i життя кожного з нас можна розлядати як багаторiчну розмову з Богом. Бог нам показує Всесвiт i його чудеса, дiлиться з нами своїми планами, дарує нам можливiсть прийняти посильну участь у свiтобудовi. На кожного з нас у Бога є свої плани, для кожного задуманий свiй неповторний шлях, шлях козака i святого, шлях сповнений чудесами i подвигами, випробуваннями i благодаттю. Те, що дядька Федося чекає яскравий i цiкавий шлях Бог судячи за все почав вiдкривати йому i його рiдним i близьким ще в часи його дитинства. Однак, як це часто буває, дядько Федось далеко не завжди збагнув i почав свiдомо обирати свiй шлях. У оточуючих на нього нерiдко були свої плани, вiдмiннi вiд Божого задуму. Та й дядько Федiр не завжди виявляв бажання iти тим шляхом, який йому вiдкривався у процесi спiлкування з Богом. Його спогади i спогади його рiдних i близьких свiдчать, що вiн багато разiв сумнiвався, шукав, блукав манiвцями, бажаючи збагнути хто вiн i що робить в цьому свiтi, пробуючи себе в рiзних сферах життєдiяльностi. Дядько Федiр досить непроста особистiсть, людина чимось схожа на тих старожитнiх святих i пророкiв, якi маючи власну думку з тих чи iнших питань часом починали сперечатись i ставали на прю з Богом, Його людьми i Його задумами. Мабуть ця впертiсть i непоступливiсть коштувала додаткових страждань i випробувань йому i його рiдним, близьким i друзям, а то й просто небайдужим до нього людям, але тим чудеснiший вийшов врештi решт результат. Дядько Федось таки знайшов свiй шлях, шлях трудового козака i робочого християнина, виконав Божу волю i навiки отримав прописку у Благодатному Безмежжi, Вiчному Царствi Бога-Спаса Нашого серед святих i праведникiв. Про це свiдчить благодать, радiсть i рiзноманiтнi чудеса, якi вже явив i продовжує являти Бог-Христос, Вiчна Фрипулья Благодатi, через свого святого, дядька Федося з Княжич i Києва. Боже, бережи козакiв! Дядьку Федосю, твори чудеса! Фрипулья!