Якiв Павлович Бублик ледь не боготворив свого старшого брата, надзвичайно його любив i поважав. Дуже болiсно пережив звiстку про його загибель в 1925 роцi, маючи 20 рокiв особисто їздив на похорони. Старший брат, обставини його життя i смертi, його життєвий шлях, шлях справжнього красного козака, людини Сонця Правди справили надзвичайно велике враження на Якова Бублика, на його свiтогляд i все подальше життя. Вiн сприйняв свого брата як взiрець для наслiдування, старався в мiру сил жити по правдi, стояти за простий народ i за справжнє, громадське народовладдя, протягувати руку i помагати людям у скрутну хвилину, не давати слабих i убогих на поталу сильним i багатим, учити цьому своїх учнiв, родичiв i нащадкiв. Протягом свого життя вiн неодноразово переглядав своє ставлення до тих чи iнших подiй 20 сторiччя, до комунiзму, до радвлади i боротьби за неї, до вiри в Сонце Правди, Бога-Христа i Його Вiчне Вiйсько, вiльну Україну i святу Русь, до iсторiї Київської Русi-України, до людей самоназви "козак" i козацько-християнського свiтогляду Поднiпров'я, але завжди згадував свого брата добрим словом i жалiв, що вiн загинув таким молодим... Дiду Кузьма i дiду Якове, молiть Бога-Христа, Красне Сонце Правди за нас грiшних! Господи, помилуй!
p.s. На фото - красний козак Кузьма Павлович Бублик (1901-1925), рiдний брат дiда Якова, трагiчно загиблий у 24 роки...