Життя i творчiсть, казки, школи i унiверситети блаженного дiда Якова, грiшного робочого християнина, красного козака i доброго вчителя з Капустинець Якова Павловича Бублика (1905-1999). Єсть така Партiя - Партiя Бога. Справжнiй комунiзм як причастя Бога-Христа. Був у мого прадiда, вiдомого у свiй час на Яготинщинi вчителя, дiда Якова, дещо мовчазного i дивакуватого по мiркам його землякiв i односельцiв старший брат Кузьма (1901-1925), молодий козак-червонець i козак-комсомолець, журналiст i суспiльний дiяч, а ще як i в тiй чи iншiй мiрi всi брати Бублики, полтавськi мужики i справжнi козаки з дiда-прадiда, живчик, шутяка, чудовий спiвбесiдник i душа товариства, який доволi рано покинув наш свiт. В сiм'ї його дуже любили, тому не спiшили розчаровуватись у радянськiй владi i iдеї комунiзму, яку вiн i його молодi товаришi, українськi козаки-червонцi з тих чи iнших мiркувань тодi пiдтримали. Але коли брати Кузьми, зокрема дiд Якiв побачили, що коїлося у 1920х-1950х рр., усi цi насильства, розкуркулення, голоднi смертi i репресiї, то почали один до одного казати щось типу того: "Так, наш брат загинув за радянську владу, але не за таку. Що це вони iроди таке з людьми роблять? Хiба це годиться?". Молодi люди стали ставати старше, у них почало наступати прозрiння i певне розчарування не лише у керiвництвi країни i панiвнiй iдеологiї, але у людях i свiтi навколо, в принципi типовi процеси для людей їхнього вiку, хоча i суттєво посиленi тодiшнiми навколишнiми суспiльними реалiями. Якби там не було, але те критичне переосмислення дiйсностi пiшло усiм їм так чи iнакше на користь, вони ще потiм багато зроблять добра для людей i країни, кожен у своїй сферi. Тому не дивно, що у дiда Якова в цей час теж доволi сильно похитнулся не лише його свiтогляд i вiра у Свiтле Майбутнє для всього людства, у радянську владу i Комунiстичну Партiю, але i вiра у добро, правду i людей взагалi, дiд Якiв дуже сильно засумнiвався i зневiрився, почав втрачати бажання жити далi, схоже навiть задумувався над тим щоб накласти на себе руки. I якраз в цей момент йому на шляху Бог посилає добрих i мудрих людей старшого вiку, якi його як можуть утiшають i кажуть щось типу того: "не переживай синку i не плач, не ти перший не ти останнiй. Пам'ятай, що крiм усiх цих твоїх партiй, єсть ще i така Партiя - Партiя Бога...". В той момент ця пiдтримка дiду Якову схоже дуже помогла, у нього з'явились сили жити, трудитись i роздумувати над життям, над наукою Бога, святих i дiдiв-прадiдiв, красних козакiв i робочих християн старих часiв далi. В подальшому дiд Якiв не раз подумки повертався до цих розмов зi старими людьми, якi траплялися на його життєвому шляху. Згодом вiн у однiй з розмов з одною зi своїх родичок сам скаже сакраментальне: "Не переживай дочко. Ось я двi голодовки i вiйну пережив. Якось i це переживем. Старi люди правду кажуть - є Бог на свiтi". Непростi були школи i унiверситети у дiда Якова, ох непростi. I казки про життя i творчiсть дiда Якова i iнших людей його поколiння теж доволi непросто розказувати. Але i наука, стара як свiт козацько-християнська наука Кари i Благодатi Божої, наука Доброго Бога i Його Страшної Орди, якої дiда Якова i iнших людей його поколiння Бог i Його люди у такий непростий спосiб навчали з дня у день, з року в рiк того все ж таки достойна того, щоб її пам'ятати, роздумувати про неї з дня у день i по мiрi сил передавати наступним поколiнням козакiв-українцiв, воїнiв Христових Поднiпров'я з дiда-прадiда. Господи, помилуй нас грiшних молитвами блаженного дiда Якова, наших дiдiв-прадiдiв i всiх святих! Амiнь.