"Мiй дiд Iван, рiдний дядько українського фiлософа i художника Федора Тетянича, Iван Михайлович Гончаренко (19.06.1923-25.08.2011), простий український радянський вчитель, ветеран працi, випускник Київського Унiверситету iменi Тараса Шевченка по напрямку українська мова i лiтература, простий трудовий козак-християнин Київської Русi-України з дiда-прадiда, в чомусь грiшна, а в чомусь вiльна людина по волi Божiй, а не царськiй чи панськiй, свiдок славних i страшних дiл Вiчного Вiйська Божого на Поднiпров'ї у 1930-1950х рр. В 1930-1940х втратив багато рiдних i близьких, в т.ч. рiдного батька Михайла i дядька Семена, та його синiв, двоюрiдних братiв Гончаренкiв, розстрiляних гiтлерiвськими окупантами за те що працездатнi чоловiки, рiдного дядька Андрiя Деревця, розстрiляного разом з жiнкою сталiнськими партизанами i чоловiка рiдної тiтки, розстрiляних за спiвпрацю з гiтлерiвцями i багатьох iнших родичiв, друзiв, знайомих i землякiв. За його словами, Йосип Сталiн i його люди були iродами i душогубами, але якщо ми їх лаємо, ми повиннi завжди пам'ятати, що вони тодi зупинили ще бiльших iродiв i душогубiв. Царство небесне i вiчна пам'ять простому українському трудовому козаку, дiду Iвану Гончаренку, всiм його рiдним i всiм людям тої непростої епохи. Господи, помилуй нас грiшних! Мати Божа i всi святi, молiть Бога за нас грiшних! Христова Фрипулья, спасай козакiв!"